авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 5 | 6 ||

«СЕРИЯ: «В ПОМОЩЬ ПРОФСОЮЗНОМУ ПРЕПОДАВАТЕЛЮ-ТРЕНЕРУ» МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОСЕННИЙ ИНСТИТУТ – 2006 профсоюзных тренеров, лидеров профсоюзных организаций и членов комитета по образованию и ...»

-- [ Страница 7 ] --

• власника (роботодавця);

• розробника правових та нормативних документів;

• незалежного регулятора системи трудових відносин (вирішення колектив них конфліктів, примирення, арбітраж тощо;

• сторони на переговорах, консультаціях з метою розробки та впроваджен ня в життя соціальної, економічної та індустріальної політики в країні.

Функції професійних спілок:

• сприяння забезпеченню продуктивної зайнятості;

• сприяння збереженню та підвищенню заробітної плати;

• сприяння захисту умов праці (техніка безпеки та охорона праці);

• представництво при веденні колективних переговорів.

Функції роботодавців:

• захист ринкових відносин;

• представництво під час проведення консультацій та переговорів;

• сервісне обслуговування в наданні підприємцям консалтингових послуг.

Плине вже друге десятиріччя після Указу Президента України №342 від лютого 1993 р. про створення НРСП. За цей час відбулися певні зміни соціаль но-трудових відносин:

• з’явилися роботодавці та їх організації як суб’єкти цих відносин;

• профспілки почали «розгризати» «привідний пас» з державою;

• держава робить спробу виконувати двояку роль: роботодавця та арбітра;

• розпочалася інституалізація ринкових соціально-трудових відносин.

224 МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОСЕННИЙ ИНСТИТУТ ПРОФСОЮЗНЫХ ТРЕНЕРОВ. КИЕВ- Протягом останніх років стає більш актуальною проблема регіоналізації со ціального партнерства, пошуку шляхів узгодження інтересів соціальних парт нерів на проміжному регіонально-галузевому і місцевому рівнях.

Держава не тільки розробляє законодавчі акти і забезпечує правове регулю вання відносин між партнерами, а й повинна контролювати виконання ними взаємних зобов'язань. Виконавча влада як суб'єкт переговорного процесу не завжди забезпечувала належним чином захист соціально- економічних прав найманих працівників, а й часто сама порушувала їх. Це призводило до зрос тання недовіри громадян по відношенню до державних органів влади, демонс трувало нездатність виконавчої влади виступати посередником у вирішенні конфліктів, що виникають у сфері трудових відносин.

Самі трудящі, перебуваючи в залежності від держави, адміністрації підпри ємства або приватного його власника вважають, за краще бути мовчазними ви конавцями, ніж користуватися передбаченими законодавством можливостями для захисту своїх прав. Тому навіть епізодичні акції профспілок не завжди ма ють реальну підтримку і довіру у найманих працівників.

Відтак, говорити про досягнення сторонами соціально-трудових відносин, що мають на сьогодні різні інтереси і невідповідний статус, реального стану соціального партнерства дещо передчасно. Скоріше цьому стану відповідає соціальний діалог як процес активізації соціальної взаємодії по узгодженню та регулюванню інтересів сторін соціально-трудових відносин з економічних і соціальних питань у сучасних умовах.

Саме виходячи з досвіду різних країн-членів МОП, узагальненого в Резолюції, ухваленої Міжнародною конференцією праці на 90-й сесії «соціальний діалог і трипартизм виявилися цінним демократичним засобом розв'язання соціаль них проблем, формування консенсусу», «сучасним і динамічним процесом, що має унікальний потенціал і широкі можливості в сприянні прогресу в питан нях глобалізації, регіональної інтеграції і перехідного періоду».

Тому альтернативи соціальному діалогу і трипартизму у сфері соціально-трудо вих відносин для держави, що просувається по шляху соціальної ринкової еконо міки, немає.

Трипартизм або соціальне партнерство, досягається у процесі соціального діалогу, що ведеться сторонами у формі: спільних консультацій, переговорів, укладення колективних договорів і тарифних угод, здійснення запобігання ко лективних трудових спорів (конфліктів), додержання правових засад спільного їх розв`язання, організації примирних та арбітражних процедур, участі найма них працівників в управлінні виробництвом, у розподілі прибутку, доходів на умовах, визначених у колективному договорі, спільного паритетного управ ління представниками сторін фондами соціального страхування, обміну необхідною інформацією між сторонами соціального діалогу, контролю за виконанням спільних домовленостей та обов’язковою відповідальністю при їх невиконанні.

ПОЛИТИКА, ВЛАСТЬ И ЛОББИРОВАНИЕ ИНТЕРЕСОВ ЧЛЕНОВ ПРОФСОЮЗА 3.5. Міжнародний досвід трипартизму та соціального діалогу Особливе значення для становлення трипартизму та соціального діалогу у сучасній Україні має досвід європейських країн. Досить високий рівень со ціально-економічних та політичних змін в яких певною мірою, відбувся завдя ки впровадженню трипартизму та соціального діалогу.

Відомо, що для гармонічного розвитку суспільства повинно бути певне спів відношення економічної системи та технології. Найвищий рівень такого спів відношення у європейських країнах спостерігався протягом 50-60-х рр. ХХ ст.

Цей час мав назву «золотий вік капіталізму». Один з чинників того стану був соціальний компроміс між працею та капіталом. Підприємці приймали основ ні рішення з організації процесу праці, виробляючи стандартизовану масову продукцію;

робітники одержували заробітну плату як справедливу частку в сукупному продукті. Зростання заробітної плати залежало від продуктивності праці. Поряд з цим, законодавством заборонялося звільнення працівників з причин, непов’язаних з фінансовим станом підприємства. Держава грала важ ливу роль у регулюванні ринку засобами податкової та соціальної політики.

З метою пом’якшення антагоністичних протиріч між працею та капіталом в країнах створювалися центральні корпоративні організації, що повинні були інтегрувати методи політики доходів у макроекономічне планування.

Так, після Другої світової війни в індустріально розвинутих країнах з ринко вою економікою, згідно зі змінами суспільного життя, відповідно почали розви ватися системи соціально-трудових відносин, які одержали назву соціального партнерства або соціального діалогу. У більшості цих країн ідея трипартизму та соціального діалогу була закріплена в конституціях та законодавстві, напри клад, Бельгії (1948 р.), ФРН (1952 р.), Австрії (1957 р.), Франції (1958 р.), у країнах Північної Європи у 70-х роках. У кожній з перелічених країн вони складалися у відповідності до їхніх соціально-економічних та політичних особливостей.

Розвиток трипартизму та соціального діалогу відбувався у двох напрямах.

По-перше, як процес між трьома системами: економічною, політичною та системою виробничих відносин. Розбіжності цих систем лежать в їх основі.

По-друге, як процес вираження інтересів взаємозацікавлених сторін шляхом дво- та тристороніх переговорів на виробничому, територіально-галузевому та національному рівнях.

Переговори на кожному рівні стосуються відповідних економічних і соціаль них інтересів їх учасників: на підприємстві – це заробітна плата, режим та умо ви праці;

на галузевому та регіональному рівнях вирішуються відповідно га лузеві та регіональні питання;

на національному рівні – проблеми соціальної, фінансової політики, зайнятості, трудового законодавства тощо.

Згідно з соціально-економічними та етнічними особливостями кожної краї ни, склалося кілька моделей соціального діалогу та партнерства. В основу їх класифікації покладено механізм правового регулювання договірного процесу;

особливості відносин між інститутами державної влади, місцевого самоуправ ління з представниками працівників (профспілками) та з представницькими 226 МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОСЕННИЙ ИНСТИТУТ ПРОФСОЮЗНЫХ ТРЕНЕРОВ. КИЕВ- об’єднаннями роботодавців (підприємців);

рівень участі працівників в управ лінні підприємством;

політичні орієнтації системи трипартизму та соціально го діалогу: соціал-демократична, консервативна, тощо.

ДЕРЖАВА / УРЯД Фінляндія Норвегія Національні Національні Данія організації профспілки Швеція роботодавців Австрія Німеччина Нідерланди Реґіональні, Реґіональні, Ірландія галузеві організації галузеві Англія роботодавців профспілки Італія Швейцарія Франція Японія Підприємство / Профспілки на Греція роботодавець підприємствах Іспанія США Схема 1. Моделі трипартизму та соціального діалогу у світі За механізмом правового регулювання договірного процесу в світі склалося три основні моделі трипартизму та соціального діалогу (див. схему 1).

Перша модель характеризується високим рівнем централізації договірного процесу. Вона була найбільш характерна для країн Північної Європи: Бельгії, Данії, Нідерландів, Норвегії, Фінляндії, Швеції, а серед країн Центральної Європи – для Австрії. У цих країнах було втілено міжнародно-правовий при нцип «трипартизму» МОП, завдяки якому усі рішення щодо соціально-трудо вих відносин приймаються за активної ролі владних структур та за участю всіх соціальних партнерів. Діяльність сторін цього процесу має детальну законо давчу регламентацію, чітко визначені повноваження та детально розроблені процедури вирішення трудових спорів (конфліктів).

ПОЛИТИКА, ВЛАСТЬ И ЛОББИРОВАНИЕ ИНТЕРЕСОВ ЧЛЕНОВ ПРОФСОЮЗА Стратегічний трикутник соціального діалогу знаходиться на найвищому ор ганізаційному рівні. Угоди, що виробляються на цьому рівні стають основою для галузей та підприємств. Централізована модель була раніше притаманна і для Швеції, але пізніше, на початку 90-х років ХХ століття, переговори змісти лися на галузевий рівень. Об’єднання працівників у професійні спілки в скан динавських країнах досягали 90%.

Завдяки соціальній взаємодії та соціальному діалогу держави – профспілок – організацій роботодавців на загальнонаціональному рівні майже завжди до сягався компроміс та злагода, що й було основою побудови держав загального добробуту.

Друга модель найбільш типова для країн Центральної Європи (Італії, Німеччини, Франції, Швейцарії) та Великої Британії, Ірландії. У цих країнах, як правило, не створюються на національному рівні постійно діючі органи трипартизму та соціального діалогу. Уряди країн періодично проводять кон сультації з національними об’єднаннями профспілок і роботодавців. Спільні рішення на цьому рівні майже не приймаються, іноді укладаються загально національні угоди з окремих питань соціальної політики. Наприклад, у деяких країнах (особливо в Італії та Франції), вважається, що в постіндустріальному суспільстві відмирає захисна функція профспілок.

Головний трикутник переговорів проходить в основному на регіональному та галузевому рівнях. Членство в профспілках у цих країнах коливалося від до 60%.

Наприклад, у Німеччині колективні переговори ведуться на галузевому та регіональному рівнях. Прийняті угоди реалізуються потім на підприємствах та установах. Хоча в країні немає постійної тристоронньої структури, подіб ної, наприклад, до Австрійської паритетної комісії щодо цін і заробітної плати, проте, відповідно до Закону про сприяння стабі лізації та зростання економіки від 8 червня 1967 р., соціальним партнерам — об’єднанням профспілок і під приємців надана можливість брати участь у різних спільних акціях, які мають на меті вирішення важливих соціально-економічних завдань і підтримання економіч ної рівноваги.

Третя модель характерна для країн, у яких переговорний процес відбуваєть ся на рівні підприємств і установ: Іспанія, Португалія, Греція, а також США та Японія. Однак це не означає, що організації роботодавців не втручаються у соціально-трудові відносини на виробничому рівні, наприклад, США, Японія.

В цих країнах відмічалася тенденція до приниження ролі профспілкового руху, усунення профспілок від впливу на процес активної соціальної політики. У практику трудових відносин у цих країнах також широко втілювалась систе ма індивідуальних трудових контрактів, у випадку порушення яких найманий працівник може сам звернутися до суду і захистити себе. Кількість працівни ків, які об’єднувались у профспілки, досягала 30%.

Наприклад, у Японії секрет успіху впровадження трипартизму та соціаль ного діалогу пояснюється відповідністю механізмів регулювання трудових 228 МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОСЕННИЙ ИНСТИТУТ ПРОФСОЮЗНЫХ ТРЕНЕРОВ. КИЕВ- відносин до загального стану в суспільстві. Сутність японського менеджменту складається з поступового переходу від формальних трудових відносин, регу лювання яких здійснюється за допомогою колективних переговорів, до нефор мальних під час проведення спільних консультацій підприємців і профспілок.

Особливу роль у цьому процесі грають профспілки, які готові адекватно реагу вати на соціально-економічні та політичні зміни. Вони займають позицію, що надає трудовим відносинам гнучкість, а відносинам з підприємцями – харак тер погоджених дій.

Впорядкування трудових відносин завдяки трипартизму та соціальному діалогу здійснюється переважно на рівні підприємств під час проведення ко лективних переговорів з питань: умов праці, заробітної плати, прийому на ро боту, допомоги при звільненні, пенсійних виплат, робочого часу, переміщення персоналу або переводу на інші підприємства, тимчасових звільнень, забезпе чення правил виробничої безпеки, повідомлення про страйк, умов профспіл кової діяльності, управління виробництвом (пла-нування, фінансовий стан, організація та структура компанії, впровадження нової техніки, підвищення ефективності виробництва).

Головна риса японського механізму трипартизму та соціального діалогу – це відсутність догматизму та статичних схем, при постійному урахуванні змін, а також інтересів партнерів. Перекіс у якийсь бік призводить до дисбалансу сил і відповідних збоїв у функціонуванні економіки та держави в цілому.

Згідно з дослідженнями Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСD) у 1996 р., надати перевагу не можна жодній з цих моделей, кожна з них має свої недоліки та переваги.

У світі немає моделі, що гарантувала б низький рівень інфляції, міжнародну конкурентоспроможність підприємств, стабільне підвищення заробітної пла ти, високу соціальну захищеність, трудову згоду та перспективи повної зайня тості.

Результати досліджень привели до висновку, що моделі повинні бути гнуч кими, щоб могли швидко пристосовуватися до необхідності змін міжнародної конкуренції, національної економіки та політичної ситуації. Тому на зміну соціальному партнерству прийшло більш динамічне поняття соціального діа логу.

За останні роки централізовані моделі поступаються місцем децентралізова ним. Наприклад, у Швеції були великі труднощі досягнення централізованих угод.

Існує кілька причин тендеції до децентралізації. По-перше, бажання урядів випередити сильну владу профспілок та роботодавців. По-друге, це бажання працедавців позбавитися контролю профспілок, а також створити більш гнуч ку систему виробничих відносин для того, щоб пристосуватися до міжнародної конкуренції. По-третє, високий рівень безробіття спонукає працівників бути занепокоєними більше власною заробітною платою на підприємстві та в уста нові, ніж загальними тенденціями та проблемами макроекономіки.

ПОЛИТИКА, ВЛАСТЬ И ЛОББИРОВАНИЕ ИНТЕРЕСОВ ЧЛЕНОВ ПРОФСОЮЗА 3.6. Засади трипартизму та соціального діалогу в Європейському Союзі* В Європі трипартизм та соціальний діалог ґрунтуються на двох головних за садах: по-перше, це Комісії з економічних та соціальних питань (КЕСП), що функціонує в Європейському Союзі у формі тристороннього «парламенту» і супроводжує законодавчу діяльність Комісії Євросоюзу. Рішення цієї комісії не є обов'язковими для Комісії Євросоюзу, вони мають лише рекомендаційний характер;

по-друге, це так званий «Європейський соціальний діалог», який було засновано у 1984 р. після Маастрихтської конференції як консультативний орган. У рамках цієї організації соціальні партнери, а саме: Промислова спіл ка Європейського Співтовариства, Європейський центр державного сектора економіки (підприємства з державною часткою власності) від роботодавців та Об'єднання австрійських профспілок від найманих працівників – безпосеред ньо між собою проводять переговори щодо розробки рамкових угод і спільно оцінюють заходи та директиви Комісії Євросоюзу з соціальної політики.

КЕСП являла собою консультативне зібрання, що було створене у 1957 р.

в результаті підписання Римських договорів, щоб інформувати Комісію та Раду Європи про власну точку зору стосовно «законопроектів ЄС», а також щодо всіх інших питань, які становлять інтерес для суспільства.

Головна мета КЕСП – це залучення різноманітних економічних та соціаль них товариств і об'єднань до процесу утворення Спільного Ринку і надання їм можливості інституціонального доведення до відома Комісії та Ради Європи, як і до відома Європарламенту своєї думки стосовно питань, винесених на об говорення в цих органах.

До складу КЕСП входили 222 представники країн-членів ЄС:

Бельгія........................................ 12 Люксембург.................................. Данія............................................. 9 Нідерланди................................. Німеччина................................... 24 Австрія........................................ Фінляндія..................................... 9 Португалія.................................. Фрипція...................................... 24 Швеція....................................... Греція.......................................... 12 Іспанія........................................ Ірландія......................................... 9 Об'єднане Королівство.............. Італія........................................... Члени Комісії призначаються на посаду Радою Європейських Співтовариств за поданням урядів окремих держав на чотири роки. Допускається також їх повторне обрання. Представники КЕСП виконують свої професійні обов'язки у власних країнах і збираються в Брюсселі лише для проведення засідань Комісії.

* Система економічного та соціального партнерства в Австрії. Видавник:

Посольство Республіки Австрія в Україні. /Переклад: О.Ковальчук, О.Руденко –К:, -1999.- 90с.

230 МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОСЕННИЙ ИНСТИТУТ ПРОФСОЮЗНЫХ ТРЕНЕРОВ. КИЕВ- Комісія обирає серед своїх членів президента та президію на два роки. До президії Комісії входило 36 членів. Завдання президії полягало в організації роботи Комісії.

Склад Комісії ЄС утворюється з представників трьох груп:

• роботодавці;

• працівники;

• "різні інтереси" (фермери, підприємці у сфері транспорту, комерсанти, підприємці малого бізнесу, представники вільних професій та споживачі).

Тристороння основа діяльності Комісії ЄС пов’язана з тим, що вона вико нує представницькі функції з правом прийняття рішення не тільки для таких традиційних соціальних партнерів як роботодавці та працівники, а й для всіх інших представників груп економічних та соціальних інтересів. Через діалог та постійне прагнення до наближення позицій Комісія є ідеальним інструментом для своєчасної гармонізації заходів у соціальній та економічній сферах. Таким чином, вона сприяє тому, що демократичний процес прийняття рішень ЄС стає прозорішим.

До складу Комісії входило ще дев'ять фахових груп, які відповідають за най більш важливі сфери, що визначені в рамках Римських договорів, це профільні групи з питань:

• економічної, фінансової та валютної політики;

• зовнішніх відносин, зовнішньо-торговельної політики та політики роз витку;

• соціальних, а також питань сім'ї, освіти та культури;

• охорони довкілля, охорони здоров'я та споживання;

• сільського господарства та риболовства;

• регіонального розвитку, землевпорядкування та містобудування;

• профільна група з питань промисловості, торгівлі, малого і середнього бізнесу та сфери послуг;

• транспорту та засобів комунікації;

• енергетики, використання атома та проведення досліджень.

Головною метою положень, що розробляє КЕСП, є досягнення прийнятного консенсусу, який би дійсно був підґрунтям для того, щоб сторони, які представ ляють діаметрально протилежні інтереси (роботодавці, працівники та пред ставники інших товариств), розмовляли однією мовою в процесі нормотворчої діяльності Європейського Союзу. Основна і неполітична роль КЕСП полягає у посередництві між суспільними організаціями та громадянами Європейського Союзу.

Комісія завжди відкрита для простих членів Союзу, яким вона регулярно на дає можливість діалогу з громадськими суб'єктами прийняття рішень. Таким чином вона робить свій внесок у створення «Європи для громадян». Окрім того, КЕСП, регулярно перевіряючи стан внутрішнього ринку, діє як наглядовий орган. Завдяки нещодавно проведеному дослідженню КЕСП вдалося віднайти 62 перешкоди, які стояли на шляху розвитку цього великого ринку.

ПОЛИТИКА, ВЛАСТЬ И ЛОББИРОВАНИЕ ИНТЕРЕСОВ ЧЛЕНОВ ПРОФСОЮЗА Сьогодні основним пріоритетом у діяльності КЕСП є зайнятість. На цю тему вона опублікувала декілька висновків, у яких пропонує конкретні заходи для вирішення проблеми безробіття.

КЕСП обмірковує також майбутнє європейської соціальної моделі, глибокі зміни в структурі європейського суспільства, нові організаційні форми пред ставництва інтересів (для жінок, пенсіонерів, але також проблеми екології тощо). За цією тематикою нею було проведено «Форум перспективного аналізу в економічному та соціальному секторі». Комісія також вивчає, який вплив ма тиме прийняття нових членів на подальшу долю Європейського Союзу.

КЕСП підтримує регулярні контакти з радами з економічних та соціальних питань десяти держав-членів ЄС. У рамках цих контактів здійснюється, голо вним чином, обмін інформацією та спільне обговорення попередньо визначе них питань. Також має стосунки з інституціями з економічних і соціальних питань у понад сорока країнах світу. Вони відбуваються в рамках міжнарод них зустрічей, які проводяться кожні два роки.

Комісія також підтримує постійний контакт з економічними та соціальними колами третіх країн або їхніх груп: країн Середземномор'я, Африки, басейну Карибського моря та Тихого океану, Центральної та Східної Європи, Латинської Америки, країн-членів Європейської асоціації вільної торгівлі (ЕРГА).

Європейський соціальний діалог – це організація, що сприяє добровільному діалогові між організаціями на європейському рівні, який ґрунтується на авто номії суб'єктів соціального партнерства і веде до спільних зобов'язань стосовно актуальних питань сьогодення, зокрема питань зайнятості та умов праці.

Діалог між соціальними партнерами, так званий «трипартизм або соціальний діалог», офіційне підґрунтя отримав тільки завдяки Маастрихтському договору.

З моменту набуття чинності цим договором, а також протоколом і угодою про со ціальну політику від 01.11.1993 р., що містяться в додатку до договору, процедура європейської законотворчості в соціальній сфері суттєво змінилася.

Згідно зі статтею 3 пункту 1 «Угоди про соціальну політику», Європейська Комісія має своїм завданням не тільки «сприяння обговоренню позицій соціальних партнерів на рівні Європейської спільноти». Вона зобов'язана розглянути позиції соціальних партнерів до офіційного оформлення та по дання пропозицій стосовно соціальної політики. У подальшому соціальні партнери можуть брати на себе й інші функції та самостійно домовлятися з тих чи інших аспектів, що в результаті веде до укладання певних угод. Якщо вже існує подібна угода між соціальними партнерами, то ні Рада міністрів ЄС, ні Європейський парламент не в змозі внести жодних змін або пропози цій до неї;

угода може бути прийнята Радою Європи виключно в такій формі і тоді являтиме собою правовий документ ЄС. Отже, соціальні партнери ма ють можливість формувати законодавчу базу Європейського Союзу у сфері соціальної політики.

Угода про трипартизм та соціальний діалог уточнює цілі соціальної політи ки, які викладені в Хартії про основні соціальні права від 1989 р.

232 МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОСЕННИЙ ИНСТИТУТ ПРОФСОЮЗНЫХ ТРЕНЕРОВ. КИЕВ- Згідно зі статтею 1 цілями соціальної політики є:

• сприяння зростанню рівня зайнятості;

• покращення умов життя та праці;

• відповідне соціальне забезпечення;

• соціальний діалог;

• розвиток потенціалу робочої сили з огляду на стабільно високий рівень зайнятості;

• подолання дискримінації певних груп населення.

Цілі соціальної політики, викладені в угоді, мають досягатися завдяки кур су, який передбачає найменший рівень нормованості;

це означає, що окремі країни-члени можуть на власний розсуд зберігати (або вводити) більш жорс ткі запобіжні заходи.

Новим є те, що тепер соціальні партнери проводять підготовчу роботу з ме тою розробки такого політичного курсу та пропозицій до нього. Комісія, яка, як правило, самостійно розробляє пропозиції стосовно політичного курсу та відповідних постанов, у цьому випадку, обговорюючи певну тему, має обмежи тися тим, що після вивчення угоди, укладеної між соціальними партнерами, пропонує Раді міністрів ЄС прийняти постанову саме у такій узгодженій ре дакції.

Згідно з Амстердамським договором, всім країнам-членам для інформації надаються пропозиції до законів, які потім підлягають двоступеневій проце дурі консультацій.

Комісія ЄС має можливість призупинити законодавчу діяльність з того чи іншого питання, якщо соціальні партнери сповістять про свій намір за початкувати переговори у цій сфері. Для соціальних партнерів це означає більш широкий спектр можливостей, але і більшу відповідальність, оскіль ки таким чином вони матимуть нагоду впливати на формування соціальної політики.

Окрім цього, у зв'язку з новою стратегією зайнятості соціальні партнери мо жуть брати активну участь в необхідній модернізації ринку робочої сили в Європі як на рівні окремих секторів економіки, так і на міжгалузевому рівні.

Рада Європи закликає соціальних партнерів виступати з новими ініціативами на всіх рівнях, а саме:

• сприяння укладанню угод стосовно організації праці та тривалості робо чого дня, а також стосовно гнучкої організації робочого часу -з метою підвищення продуктивності і конкурентоспроможності підприємств та досягнення необхідної рівноваги між гнучкістю організації та стабільністю підприємства;


• розвиток соціальних аспектів процесу реструктуризації промисловості;

• забезпечення в масштабах всієї Європі можливостей для проведення курсів, стажувань, професійної підготовки та інших форм навчання з метою сприяння зайнятості населення;

• сприяння рівним можливостям чоловіків та жінок в усіх сферах діяльності.

ПОЛИТИКА, ВЛАСТЬ И ЛОББИРОВАНИЕ ИНТЕРЕСОВ ЧЛЕНОВ ПРОФСОЮЗА 3.7. Суб'єкти трипартизму та соціального діалогу в Європі Асоціація європейських спілок промисловців та роботодавців (UNICE ) є центральним представницьким органом європейських спілок промисловців та роботодавців по відношенню до Європейської спільноти.

Особливість її полягає в тому, що у цьому органі представлені не тільки спіл ки роботодавців країн-членів ЄС, а й спілки країн-членів Європейської асо ціації вільної торгівлі (ЕРГА) і таких країн, як Туреччина, Кіпр, Мальта, Сан Маріно. З 1993 р. до складу Асоціації входять також організації роботодавців з Чехії та Словаччини, а наймолодший член цієї структури – спілка промислов ців та роботодавців Польщі. UNICE було організовано в 1958 р. безпосередньо після утворення Європейського економічного співтовариства, до якого на той час входило 6 країн. Спілки роботодавців країн-членів Європейської асоціації вільної торгівлі з 1974 р. були асоційованими членами, а через 10 років стали повноправними членами цієї організації.

Відповідно до Статуту UNICE є, так би мовити, «союзом спілок», тобто чле нами цієї організації є міжгалузеві національні спілки промисловців та робо тодавців тієї чи іншої країни. Передумовою для членства в Асоціації є те, що членство у національних спілках має ґрунтуватися на добровільних засадах.

На сьогодні UNICE охоплює 34 національні спілки з 27 європейських країн;

її постійний секретаріат знаходиться в Брюсселі.

Завданням UNICE є, передусім, представлення інтересів промисловості західноєв ропейських країн в усіх пов’язаних з нею галузях по відношенню до Європейського Союзу та його структур (зокрема, до Комісії Євросоюзу, Ради Європи, Ради міністрів, Європарламенту та Комісії з економічних та соціальних питань).

UNICE має у своєму складі 5 профільних (політичних) комітетів, а саме з питань: економічної та фінансової політики, закордонних зв’язків, соціальної політики, промислової політики та підприємницької політики. Комітети вико нують свої функції за допомогою цілої низки робочих груп. У профільних комі тетах та робочих групах експерти спілок-членів UNICE застосовують свої фа хові знання і досвід та розробляють відповідні пропозиції і документи. Останні затверджуються Виконавчим комітетом, що складається з Генеральних секре тарів спілок-членів UNICE, та передаються до «Європейського законодавчого органу», засобів масової інформації та іншим зацікавленим колам.

Комітет постійних представників складається з представників спілок членів, що перебувають у Брюсселі, та є важливою поєднуючою ланкою між Секретаріатом UNICE та її спілками-членами. Секретаріат під керівництвом Генерального секретаря інформує спілки-члени про актуальні події в Євросоюзі у галузі підприємництва;

він відповідає і за інформаційну політику по відно шенню до інституцій ЄС та преси. П'ять відділів Секретаріату, що відповідають п'яти політичним комітетам, підтримують робочі групи в професійному та адміністративному плані при розробці пропозицій та підготовці відповідних документів. Представники Комісії Євросоюзу постійно запрошуються на засі дання UNICE, щоб у відкритій дискусії обговорювати намічені ЄС проекти.

234 МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОСЕННИЙ ИНСТИТУТ ПРОФСОЮЗНЫХ ТРЕНЕРОВ. КИЕВ- Таким чином, Асоціація європейських спілок промисловців та роботодавців виступає як свого роду «речник» європейської промисловості, і при цьому по зиція UNICE серйозно враховується.

СЕЕР – Європейський центр публічного (державного) сектору економіки – поряд з UNICE є другою організацією роботодавців, що представлена у системі соціального діалогу з початку її створення у 1961 р. При утворенні цього центру членами його були державні підприємства, які виключно або більшою часткою знаходилися у власності держави чи інших регіональних структур. У результаті розширення ЄС та закінчення формування внутрішнього ринку в Євросоюзі ак центи діяльності СЕЕР змінилася. Його членами стали і приватні підприємства, причому передумовою членства є надання з боку державних та приватних під приємств так званих «послуг загальноекономічного значення».

СЕЕР поряд з UNICE та ОАП є рівноправним партнером у системі соціаль ного діалогу і визнається повноправним суб'єктом цієї системи. У цій якості члени СЕЕР представлені в численних інституціях, комітетах та робочих гру пах (частково з правом голосу, частково як спостерігачі), наприклад, в Комісії з економічних та соціальних питань, у Постійній комісії з питань зайнятості, в Консультативній комісії з питань соціальної безпеки мігруючих працівни ків тощо. Структура СЕЕР є гнучкою та пристосованою до потреб його членів (підприємств). Діяльність центру ґрунтується на співпраці між головною ор ганізацією зі штаб-квартирою в Брюсселі та підприємствами-членами центру.


Ці функції виконує «клуб представників» – об'єднання всіх постійно перебу ваючих в Брюсселі представників підприємств-членів СЕЕР.

На чолі СЕЕР стоїть президент, який обирається кожні три роки за поданням спілок роботодавців країн-членів, що висувають і кандидатури допомогаючих йому віце-президентів. Поточні справи веде генеральний секретар, який ви конує і функції координатора. Безпосередньо сама робота здійснюється в комісіях та комітетах. Однією з найважливіших комісій є Комісія у соціальних справах, справах зайнятості та професійної підготовки, діяльність якої безпо середньо пов'язана з процесами в системі соціального діалогу. Інші профільні комісії займаються такими питаннями:

• економічна та валютна політика;

• банківська та страхова справа;

• охорона навколишнього природного середовища;

• сфера промисловості;

• внутрішній ринок та конкуренція;

• енергетика;

• транспорт;

• розробки та дослідження;

• податкова сфера;

• країни Центральної та Східної Європи;

• підприємства комунального господарства;

• комунікації.

ПОЛИТИКА, ВЛАСТЬ И ЛОББИРОВАНИЕ ИНТЕРЕСОВ ЧЛЕНОВ ПРОФСОЮЗА Про результати роботи в комісіях та комітетах інші структури в подальшому інформують генеральний секретар та голови комісій і національних секцій.

Основні напрями діяльності СЕЕР затверджуються конгресом, який збираєть ся кожні три роки;

представники спілок роботодавців країн-членів щоквар тально збираються в комітеті делегатів.

Європейська конфедерація профспілок (ЄКП) є об'єднанням профспілкових організацій більшості країн Європи. До її складу входило 78 профспілкових центрів з 34 країн Європи, що налічувало близько 70% усіх членів профспілок європейських країн.

У червні 1990 р. Європейським об'єднанням профспілок було створено Європейський профспілковий форум як установу для ведення діалогу та спів праці з профспілками країн Центральної та Східної Європи.

Однією з причин створення ЄКП стало прагнення ефективно представля ти інтереси працівників в обох економічних об'єднаннях Західної Європи:

в Європейському Співтоваристві та у Європейській асоціації вільної торгів лі. Водночас цим самим було закладено підґрунтя для співробітництва між профспілковими організаціями різного політичного спрямування під спіль ним європейським дахом.

Основні цілі діяльності ЄОП викладено в Преамбулі до його Статуту і розши рено під час конгресу 1995 р., це:

• розширення та зміцнення політичних свобод та демократії;

• дотримання прав людини та профспілок;

• сприяння рівним можливостям і рівноправ'я чоловіків та жінок;

• географічно виважений і екологічно безпечний економічний та соціаль ний розвиток;

• вільно обрана продуктивна зайнятість для всіх;

• подальший розвиток, покращення та підйом престижу освіти і професій ної підготовки;

• демократизація економіки;

• постійне покращення умов життя та праці.

У межах ЄС Європейська конфедерація профспілок прагне досягнення своїх цілей та задоволення вимог на різних рівнях. Цими рівнями є: Комісія Євросоюзу, Європарламент з групою делегатів від профспілок, Комісія з еко номічних та соціальних питань, в якій профспілки представлені без посередньо, Рада міністрів ЄС, Постійна комісія з питань зайнятості та Рада Європи.

Формування Європи в соціальному плані є на сьогодні найважливішим на гальним завданням для ЄКП.

Вже тривалий час ЄКП дотримується позиції, що європейська законодавча база та європейські рамкові угоди є важливими інструментами для втілення в життя соціальних параметрів внутрішнього ринку, які мають раціонально доповнювати один одного.

236 МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОСЕННИЙ ИНСТИТУТ ПРОФСОЮЗНЫХ ТРЕНЕРОВ. КИЕВ- Висновки В усіх постіндустріальних країнах представники держави, роботодавців і профс пілок, які є зацікавленими учасниками регулювання соціально-трудових відносин, рівнозначно відповідальні за розробку взаємоприйнятних рішень і, зрештою, за збереження соціальної згоди та соціального миру.

Міжнародний досвід останньої чверті століття підтверджує, що розподіл ро лей між учасниками трипартизму та соціального діалогу найчастіше має такий вигляд:

• держава в особі парламенту та уряду розробляє законодавчі акти, забезпе чує правове регулювання взаємовідносин між партнерами, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм у сфері праці і со ціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту населення тощо). Представники уряду повинні постійно консуль туватись з соціальними партнерами, вивчати і враховувати їхні пропозиції та зауваження, досягати угоди з ними з усіх питань, перш ніж приймати обов`язкові для всіх загальнодержавні рішення. Вони змушені постійно прагнути переконати своїх партнерів, а для цього потрібно вести перего вори на засадах міжнародних трудових норм;

• роботодавці (підприємці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному діалозі та партнерстві вбачають мож ливість проведення погодженої технічної, економічної та соціальної політики, розвитку виробництва без різких потрясінь і руйнівних конф ліктів. На них покладається основний тягар відповідальності за результати господарювання, забезпечення належних умов праці і соціального захисту працівників;

• профспілки як захисники та виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати й захищати економічні, соціальні інтереси найма них працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створен ню для людини належних умов праці й життя.

У всіх випадках необхідно враховувати специфічність ролі держави – її под війне становище як власника певної частини засобів виробництва і, одночас но, як законодавця, як гаранта отримання соціальними партнерами чинних законів, дотримання соціального миру в суспільстві на засадах соціальної де мократії.

Література 1. Андрущенко А.І., Дубровський І.М. Система соціального партнерс тва як інститут регулювання трудових відносин в Україні. –Харків:

Вид-во «Реал». –2004. – 175с.

2. Борисов В.А. Социальное партнерство в России: специфика или подмена понятий? // СОЦИС. –2001. –№5. –С.56-66.

ПОЛИТИКА, ВЛАСТЬ И ЛОББИРОВАНИЕ ИНТЕРЕСОВ ЧЛЕНОВ ПРОФСОЮЗА 3. Дарендорф Р. Современный социальный конфликт. Очерк политики свободы /Пер. с нем. –М.: «Российская политическая энциклопе дия» (РОССПЭН), 2002. – 288с.

4. Дубровский М., Чернявский Л. Кризис профсоюзной идеологии // Персонал. – 2001. – № 7. – С. 13 – 18.

5. Жуков В., Скуратівський В. Соціальне партнерство в Україні. Нав чальний посібник. УАДУ. –К., 2000. – 200с.

6. Жуков В.І. Десятиріччя сподівань на перемогу виробничої демократії // Соціальне партнерство – шлях до злагоди: практика, проблеми, здобутки, перспектива. – К., 2003. – С. 91-96.

7. Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулю вання: Монографія. –К.: КНЕУ, 2003. – 230с.

8. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури A. Основы менеджмента /Пер. с англ. – М.: «Дело», 1992. – 702с.

9. Нариси історії професійних спілок України / Федерація профспілок України;

гол. ред. О.М. Стоян;

кер. автор. колек. О.П. Реєнт. – К., 2002. – 732 с.

10. Перегудов С. Группы интересов в условиях перехода к информацион ному обществу // Мировая экономика и международные отношения.

2004. –№6. –С.13-20.

11. Пилипенко В.Є. Социальная регуляция трудового поведения (социо логический анализ). –К.: Наукова думка, 1993. – 127 с.

12. Пилипенко В.Є. Підприємництво в Україні: суб’єкти, цінності, еко номічна просвіта населення. –К., 1995. – 48с.

13. Политическая социология /Отв. Ред. В.Н.Иванов, Г.Ю.Семигин.– М.: Мысль, 2000. – 320 с.

14. Полякова Н.Л. ХХ век в социологических теориях общества. –М.:

Издательство «Логос», 2004. –384 с.

15. Резолюция «О трипартизме и социальном диалоге», принятая Меж дународной конференцией труда на ее 90-й сессии. Женева, 18 июня 2002 г.

16. Рихлі Людек, Прітцер Райнер. Досвід організації соціального діалогу в Європі. Грані міжнародного співробітництва НРСП // Соціальне партнерство-шлях до злагоди: практика, проблеми, здобутки, перс пектива. –К., 2003. –С.104-136.

17. Создавая социальную демократию. Сто лет социал-демократической рабочей партии Швеции /Под ред. Клауса Мисгельда, Карла Мулина и Класа Омарка. –М.: Издательство «Весь мир», 2001. – 592 с.

18. Смелзер Н. Социология /Пер. с англ. – М.: Феникс, 1994. – 688с.

238 МЕЖДУНАРОДНЫЙ ОСЕННИЙ ИНСТИТУТ ПРОФСОЮЗНЫХ ТРЕНЕРОВ. КИЕВ- 19. Старк Девид. Гетерархия: неоднозначность активов и организация разнообразия в постсоциалистических странах //Экономическая социология: Новые подходы к институциональному и сетевому ана лизу. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2002.– С.47-95.

20. Тарасенко В.І. Інноваційна трансформація в Україні та її результати і наслідки Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол.

монографія / Під ред. М.О. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН Украї ни, 1999. –С. 51 – 69.

21. Тевено Лоран. Организованная комплексность: конвенции коорди нации и структура экономических преобразований // Экономичес кая социология: Новые подходы к институциональному и сетевому анализу. – М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОС СПЭН), 2002. – 280 с.

22. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения. –К.: «Грайлик», СМП «АВЕРС», 1993. – С.19-46.

23. Фукуяма Фрэнсис. Доверие. Социальные добродетели и созидание благосостояния // Новая постиндустриальная волна на западе. Анта логия / Под ред. В.Л. Иноземцева. –М.: Academia, 1999. –С.123-162.

24. Хаттон Уилл. Капитализм участия // Мировая экономика и междуна родные отношения. –2000. –№1. –С.35-44.

25. Черных П.Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка: В 2 т. –3-е изд.,стереотип. –М.: Рус. яз., 1999. -560с.

26. Чернявский Л.С. Социальний дилог и коллективно-договорные отношения в Европейском союзе ориентиры для Украины // Колдо говорная практика на Харьковщине: ее состояние и научное осмыс ление. Материалы научно-практической конференции /Под общ.

ред. Антонова В.Г. –Харьков, 2004. –С. 45-50.

27. Шмиттер Ф. Неокорпоратизм // Полис. –1997. –№ 2. – С.14-22.

ДЛЯ ЗАМЕТОК

Pages:     | 1 |   ...   | 5 | 6 ||
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.