авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |
-- [ Страница 1 ] --

Черниговская областная государственная администрация

Институт археологии НАН Украины

Черниговский национальный педагогический университет

имени Т. Г.

Шевченко

Администрация Брянской области

Институт археологии РАН

Брянский государственный университет имени И. Г. Петровского

Гомельский областной исполнительный комитет

Институт истории БАН

Гомельский государственный университет имени Ф. Скорины АРХЕОЛОГИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ В ЕВРОРЕГИОНЕ «ДНЕПР»

в 2011 г.

Чернигов 2012 УДК 902/477.51+470.333+476 ББК T 4 C А 87 Редакционная коллегия:

Академик НАН Украины Толочко П. П. (Киев) – ответственный редактор, член-кор. НАН Украины Ивакин Г. Ю. (Киев), член-кор. НАН Украины Моця А.П. (Киев), проф. Коваленко А.Б. (Чернигов) – заместитель ответственного редактора, доц. Коваленко В. П.

(Чернигов) – ответственный секретарь, член-кор. РАН Гайдуков П. Г. (Москва), проф. Шинаков Е. А. (Брянск), проф. Чубур А. А. (Брянск), проф. Левко О. Н. (Минск), проф. Марзалюк И. А. (Могилев), проф. Макушников О. А. (Гомель).

Рекомендовано к печати Ученым советом Черниговского национального педагогического университета имени Т. Г. Шевченко (протокол № 5 от 28 декабря 2011 г.) Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.: Научный ежегодник.

А 87 – Чернигов: Десна Полиграф, 2012. – 168 с.

ISBN 978-966-2646-19- Книга содержит сведения об археологических исследованиях, проведенных в 2011 г. на территории Ев рорегиона «Днепр», в состав которого входят Черниговская область Украины, Брянская область Российской Федерации и Гомельская область Республики Беларусь.

Для историков, археологов, преподавателей, учителей, работников музеев, краеведов.

Книга містить відомості про археологічні дослідження, проведені в 2011 р. на території Єврорегіону «Дніпро», до складу якого входять Чернігівська область України, Брянська область Російської Федерації та Гомельська область Республіки Білорусь.

Для істориків, археологів, викладачів, вчителів, працівників музеїв, краєзнавців.

УДК 902/477.51+470.333+ ББК T 4 C ISBN 978-966-2646-19-1 © Авторы, СОДЕРЖАНИЕ Хоменко В.Н. (Чернигов) Предисловие......................................................................................................................... Черниговская область Бєляєва В. І. (Санкт-Петербург), Васильєв П. М. (Київ) Роботи українсько-російського Пушкарівського загону палеолітичної експедиції Археологічного музею Інституту археології Національної академії наук України....... Бондар О. М., Терещенко О. В. (Чернігів) Археологічні розвідки на території Чернігівського району........................................... Бондар О. М., Богуш О. О., Кравченко Р. А. (Чернігів) Археологічні розвідки біля села Пересаж Ріпкинського району Чернігівської області................................................................................................................................. Веремейчик О. М., Бондар О. М., Терещенко О. В. (Чернігів) Археологічні дослідження Замкової гори в Любечі....................................................... Гарига М. М. (Чернігів), Долженко Ю. В. (Київ) Дискретні ознаки на людських черепах з могильника козацької доби у Батурині (попередні дані).................................................................................................................. Дем’яненко Д. Р. (Чернігів) Обстеження пам’яток доби пізнього середньовіччя в Чернігівському районі Чернігівської області......................................................................................................... Жаров Г. В., Жарова Т. М. (Чернігів), Ступак Д. В. (Київ) Нові палеолітичні пам’ятки на Чернігівщині.................................................................. Казаков А. Л. (Чернигов) Летописный городец Остерский и его «Божница»......................................................... Коваленко В. П. (Чернігів), Мезенцев В. І. (Торонто), Ситий Ю. М. (Чернігів) Археологічні дослідження в Батурині............................................................................. Коваленко В. П. (Чернігів), Моця О. П. (Київ), Осадчий Є. М. (Суми) Новий курган у Шестовиці............................................................................................... Коваленко В. П. (Чернігів), Моця О. П. (Київ), Ситий Ю. М. (Чернігів) Дослідження в Шестовиці................................................................................................. Коваленко В. П. (Чернігів), Моця О. П. (Київ), Скороход В. М. (Чернігів) Дослідження на розкопі № 1 на посаді Шестовицького городища............................... Кондратьев И. В. (Чернигов) Любечский мужской монастырь св. Антония (к вопросу о хронологических рамках существования)..................................................................................................... Луценко Р. М. (Чернігів) Дослідження на території Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря............................................................................................................................ Моця О. П. (Київ), Давидко І. Л., Коваленко В. П. (Чернігів) Дослідження північно-східної околиці Шестовицького посаду.................................... Моця О. П. (Київ), Скороход В. М., Ситий Ю. М. (Чернігів) Оборонні споруди Виповзівського городища.................................................................. Моця А. П., Шидловский П. С. (Киев) Исследования памятников археологии Нижнего Подесенья......................................... Ногін Є. В. (Чернігів) Нові дослідження Лисогубівського поселення............................................................... Потєхіна І. Д., Слободян Т. І. (Київ) Звіт про антропологічну експертизу кремованих скелетних решток з некрополя Шестовиці........................................................................................................................... Руденок В. Я., Новик Т. Г. (Чернігів) Археологічні дослідження на території колишнього Іллінського монастиря в Чернігові у 2010 – 2011 рр.............................................................................................. Ситий Ю. М. (Чернігів) Матеріальна культура Любецького замку середини ХVІ – першої половини ХVІІ ст................................................................................................................................. Скороход В. М., Козубова Д. М. (Чернігів), Мироненко Л. В. (Київ) Дослідження житлової забудови кінця ІХ – середини Х ст. на посаді Виповзівського городища.................................................................................................. Ступак Д. В. (Київ) Дослідження Новгород-Сіверської палеолітичної стоянки......................................... Ступак Д. В. (Київ), Хлопачов Г. А. (Санкт-Петербург) Дослідження верхньопалеолітичної стоянки Оболоння.............................................. Сытый И. М., Коваленко В. П. (Чернигов) Изразец И. Мазепы с гербом «Бойча»............................................................................ Черненко О. Є. (Чернігів), Кедун І. С. (Ніжин) Археологічні дослідження літописних міст Чернігово-Сіверщини............................ Брянская область Гаврилов К. Н., Воскресенская Е. В. (Брянск) Некоторые итоги изучения верхнего палеолита в окрестностях с. Хотылёво.................... Чубур А. А. (Брянск) Инвентаризация материалов по раннему железному веку из фондов Брянского государственного объединенного краеведческого музея............................................. Шинаков Е. А., Гурьянов В. Н., Грачев С. Ю. (Брянск) Работы в Брянском ополье.............................................................................................. Гомельская область Гришечкин М. А., Леднев Р. П. (Гомель) Историко-археологическая разведка по «Екатерининскому шляху» под Гомелем............................................................................................................................ Езепенко И. Н. (Минск) Исследование новых поселений неолита – раннего периода бронзового века в Гомельском Поднепровье................................................................................................ Лебедев А. Д., Писаренко А. А. (Гомель) Археологическая разведка в Гомельском районе.......................................................... Лось В. С. (Гомель) Маніторынг помнікаў археалогіі ў Лоеўскім раёне Гомельскай вобласці.................. Макушнікаў А. А., Ліндзянкоў Зм. М., Гусеў А. А. (Гомель) Даследаванне Мохаўскіх курганоў................................................................................. Макушников О. А., Меркуль А. В. (Гомель) Охранные археологические раскопки на Гомельском Околоградье........................... Рассадин С. Е. (Минск) Две паричские находки.................................................................................................... Сычев В. И., Линденков Д. Н. (Гомель) Охранные исследования Любенского городища в Гомеле........................................... Тимофеенко А. Г. (Минск) Раскопки на городище у д. Проскурни Жлобинского района...................................... Сведения об авторах........................................................................................................ В соответствии с принятой 21 мая 1980 г. Европейской Рамочной Конвенцией о трансграничном сотрудничестве между территориальными административными еди ницами или местными органами власти 29 апреля 2003 г. в Гомеле было подписано Соглашение о создании приграничного сообщества Еврорегион «Днепр». В декабре 2003 г.

он получил статус наблюдателя в Ассоциации европейских приграничных регионов (АЕПР).

Создавая Еврорегион «Днепр», в который вошли Черниговская область Украины, Брянская область Российской Федерации, Гомельская область Республики Беларусь, их руководители исходили из того, что мы имеем общие культурные ценности, истори чески обусловленную взаимосвязь и взаимодополняющие друг друга территориально производственные комплексы, а также стремимся развивать сотрудничество, со вместно решать сложные экологические проблемы, реализовывать туристический и рекреационный потенциал трех областей.

Наши отношения имеют глубокие корни: тысячу лет назад наши регионы входили в состав Чернигово-Северской земли – одного из наиболее могущественных государ ственно-политических объединений средневековой Центрально-Восточной Европы.

Новый масштабный международный гуманитарный проект – издание ежегодника «Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» – призван оперативно инфор мировать общественность об открытиях, которые ранее были достоянием лишь узкого круга профессионалов. Причем речь идет не только о полевых исследованиях, но и об артефактах, хранящихся в музеях и частных коллекциях.

Надеемся, что нашу инициативу поддержат руководители Брянской и Гомель ской областей, и этот проект станет заметным событием в научной жизни Еврорегиона «Днепр».

Глава Черниговской областной государственной администраци В. Н. Хоменко Черниговская область Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

РОБОТИ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО ПУШКАРІВСЬКОГО ЗАГОНУ ПАЛЕОЛІТИЧНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ АРХЕОЛОГІЧНОГО МУЗЕЮ ІНСТИТУТУ АРХЕОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ В. І. Бєляєва (Санкт-Петербург), П. М. Васильєв (Київ) У 2011 р. були продовжені дослідження верхньопалеолітичного поселення Пушкарі І (с. Пушкарі Новгород-Сіверського р-ну Чернігівської обл.), а саме розкопу VII. У роботі експедиції брали участь студенти історичних факультетів Київського національного уні верситету імені Тараса Шевченка та Санкт-Петербурзького державного університету.

Стоянка Пушкарі І розташована на правому високому березі р. Десна, на північ ній частині плато, що має місцеву назву Погон (Рис. 1). Досліджувана ділянка стоянки (розкоп VII) знаходиться за 37 м на схід від розкопу V і приблизно за 55 м на захід від розкопу М. Я. Рудинського. Насьогодні загальна розкопана тут площа становить 98 м.

Мета польового сезону 2011 р. полягала у продовженні вивчення північної частини розкопу на головних його об’єктах, а саме вогнищах, скупченнях та житловій западині.

Усього в сезоні 2011 р. було розкрито 42 м на ділянках квадратів е-л – 20 – 27. На цій пло щі необхідно було продовжити дослідження нижніх горизонтів культурного шару на усіх об’єктах. У минулому польовому сезоні, через складність розбору кісткових скупчень у північній частині розкопу на кв. е-л – 19 – 27, не було можливості повною мірою зробити це. Значна робота була проведена також на ділянці квадратів е-л – 26 – 27 по дослідженню середніх горизонтів культурного шару, адже, судячи з положення матеріалу, до цієї частини розкопу поширюється житлова западина.

Після завершення польових досліджень розкоп був законсервований до наступного сезону, а отриманий фауністичний та кременевий матеріал переданий на зберігання до Археологічного музею ІА НАНУ.

Цього року також були поновлені роботи по дослідженню іншої верхньопалеолітич ної пам’ятки – Погон, для чого був закладений шурф розміром 1 2 м (пізніше до нього було прирізані ще 2 м), за 300 м на південний схід від розкопу VII. У ході розкопок було виявлено 2 культурні шари.

Перший культурний шар залягає на глибині від 10 – 80 см від денної поверхні у лесо подібному супіску (Рис. 2б), який дуже пошкоджений різноманітними кріотурбаціями та кротовинами. Культурний шар виявився слабким, до 10 предметів на 1 м, з поодинокими знахідками фауністичних решток (обгорілі кістки мамонта до 2 см). Матеріал у шарі за лягав не «in situ», а, скоріше за все, був принесений з інших ділянок. Серед знарядь праці знайдено 1 кутовий різець, 1 ретушовану пластину та вістря, що дуже подібне за типом до т.зв. «пушкарівських».

Найбільш цікавим виявився другий культурний шар, що залягає на глибині починаю чи з 1,1 м у лесоподібному суглинку, потужністю 10 см (Рис. 2б). Шар насичений фауніс тичними й кременевими знахідками та має забарвленість від залишків кісткового вугілля (Рис. 2а). За попередніми даними, фауністичні рештки представлені здебільшого залишка ми кісток мамонта (Mammuthus primigenius), а також північного оленя (Rangifer tarandus) і благородного оленя (Cervus elaphus). Необхідно зазначити, що фауна має дуже погану збереженість через геологічні умови залягання, що ускладнює її визначення. Крім того, було отримано достатньо цікавий кременевий матеріал, а саме мікропластинки з притупле Черниговская область ним краєм, різці, скребачки, ретушовані пластини та декілька нуклеусів. Наразі матеріал залишається на стадії камерального та наукового опрацювання, але можна з упевненістю віднести його до ранньої пори епіграветського часу.

Таким чином, загальна площа досліджуваної ділянки становить 4 м і є досить пер спективною для подальших робіт.

Рис. 1. Карта та топографічний план розташування пам’яток на Погонському мису Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 2. Ур. Погон. Шурф:

а) загальний план другого культурного шару;

б) профіль Черниговская область АРХЕОЛОГІЧНІ РОЗВІДКИ НА ТЕРИТОРІЇ ЧЕРНІГІВСЬКОГО РАЙОНУ* О. М. Бондар, О. В. Терещенко (Чернігів) Розвідковий загін Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя імені Д. Я. Самоквасова Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка у вересні 2011 р. обстежив археологічні пам’ятки біля с. Гущин та с. Рогощі Чернігівського р-ну.

В результаті робіт уточнено топографію пам’яток, відзнято їх нові плани. В ході розві док активно використовувались новітні методи топозйомки, серед яких слід відзначити використання Системи глобального позиціонування (GPS), застосування барометричного альтиметра та роботу з системою космічних знімків Global Mapper.

Село Гущин знаходиться на південно-західній околиці Чернігова. Його археологічний комплекс на сьогодні включає городище, посад та курганний некрополь, що складається з двох груп. Перші археологічні дослідження розпочав тут Д. Я. Самоквасов 1872 р., який роз копав 11 курганних насипів, що містили як кремації, так і інгумації. Найбільш цікавим ви явився «Великий курган», що містив поховання воїна з конем та зброєю у зрубній гробниці1.

Дослідження некрополя продовжив 1967 р. Г. О. Кузнєцов, розкопавши один курган2. У 1980-х рр. дослідженнями комплексу займались О. П. Моця і В. П. Коваленко3.

Городище знаходиться на західній околиці с. Гущин, на лівобережній корінній терасі р. Білоус, що височіє над річною заплавою на 7 – 9 м. Майданчик має неправильну овальну форму, 80 63 м, і витягнутий з півночі на південь. У тому ж напрямку спостерігається поступове пониження майданчика на 1 – 1,5 м. Городище за морфологічними ознаками від носиться до простих мисових (за П. О. Раппопортом) (Рис. 1).

З напільної (східної) сторони городище відрізане від тераси ровом завширшки 7 – 13 м та глибиною до 2 м. З південної сторони рів плавно переходить у спуск до заплави р. Білоус.

Вал городища дуже розсунутий. На думку В. П. Коваленка, раніше він проходив по всьому периметру городища4. Залишки валу збереглися з напільної сторони, тут його ширина сягає 12 – 15 м, висота – 0,5 – 0,7 м. Залишки валу також помітні з південного краю. Паралельно валу з внутрішнього боку городища проходить внутрішній рів. Його ширина коливається від 7 м у південній частині до 12 м у північно-східній, а глибина від рівня майданчика городища становить 1 – 1,5 м. В’їзд до городища знаходився зі східної напільної сторони.

Сьогодні на території городища розташований сільський цвинтар (Рис. 3).

Посад, що знаходиться під приватною забудовою, простягається на схід, північ і пів день від городища, вздовж тераси р. Білоус. Його приблизну територію можна визначити лише за підйомним матеріалом та даними аерокосмічних знімків, на яких ділянки з куль турним шаром виділяються характерним темно-сірим кольором. Приблизна площа посаду складає біля 10 га.

* Роботу виконано за підтримки Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (Проект № Ф41.5/016 «Українське та Білоруське Подніпров’я в епоху становлення державнос ті». Договір № Ф41/107-2011).

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Роботи 2011 р. мали на меті виявлення подолу в даному археологічному комплексі.

Пошуки велися на заплавній ділянці біля городища. Під час шурфування виявлено незна чну кількість фрагментів давньоруської та пізньосередньовічної кераміки. Однак інтер претувати зазначені знахідки як індикатор культурного шару заважають дві обставини. По перше, за спогадами старожилів, ще кілька десятиліть тому під час повеней вода щорічно піднімалася до рівня надзаплавної тераси, затоплюючи рів навколо городища. Тож цілком вірогідно, що знайдені фрагменти кераміки потрапили в землю саме під час дощів та вес няних повеней, коли їх просто змивало з посаду на корінній терасі. По-друге, жоден з шур фів не зачепив об’єктів. Відтак, впевнено говорити про існування середньовічного подолу на даній ділянці бракує підстав, що, тим не менше, не заперечує можливості його відкриття в ході подальших досліджень.

Могильник комплексу представлений двома курганними групами, розташованими вздовж дороги на Чернігів. Перша курганна група знаходиться за 460 м на північний схід від городища і на сучасний момент нараховує 28 насипів, розташованих компактно на території 153 73 м.

Друга курганна група знаходиться за 880 м від городища в північно-східному напрям ку, вздовж корінної тераси р. Білоус. На 2011 р. група нараховувала 3 візуально помітні кургани.

В обох курганних групах зафіксовані розкопані кургани. За даними Д. Я. Самоквасо ва, курганний могильник у с. Гущин наприкінці ХІХ ст. нараховував 120 насипів. Можна припустити, що це залишки однієї курганної групи.

Ймовірно, кургани розташовувались вздовж стародавнього шляху на Чернігів, що проходив тим самим маршрутом, що і сучасна дорога, по краю лівобережної тераси р. Бі лоус. На карті ХІХ ст. біля с. Гущин позначено брід через р. Білоус, майже навпроти горо дища. В цьому місці правобережна тераса біля с. Киїнка має пологий спуск, а лівобережна – доволі крута, тут піднятись на терасу можна було або біля городища, або ж з південно східної сторони посаду, де вона стає більш пологою.

Питання про локалізацію літописного Оргоща (згадується в Іпатіївському літопису під 1159 р.)5 було порушено ще наприкінці ХVІІІ ст. Першим Оргощ ототожнив з городи щем у с. Рогощі (нині Чернігівського р-ну) К. О. Неволін. Їх тотожність документально до вів П. В. Голубовський. Цю точку зору підтримали П. М. Добровольський6, Д. І. Бліфельд і В. П. Коваленко8.

Археологічні дослідження курганів, що знаходились неподалік рогощинського горо дища в с. Табаївка, провів у 1872 – 1874 рр. М. А. Константинович9. Перші дослідження на території самого городища, проведені П. М. Добровольським на початку ХХ ст.10, дозволи ли впорядкувати топографічний опис городища. Водночас П. М. Добровольський розкопав 5 курганів Табаївського могильника11.

Наступний етап досліджень на території Рогощинського комплексу був пов’язаний з діяльностю Деснянської археологічної експедиції 1949 р. під керівництвом Д. І. Бліфельда.

Тоді було досліджено 312 м2 в південній частині городища та проведено розвідку на посаді.

На курганному некрополі було досліджено 5 насипів12.

У 1980, 1981, 1985 рр. експедиція Чернігівського історичного музею під керівни цтвом В. П. Коваленка дослідила на городищі майже 500 м2 та провела розвідки на терито рії посаду (досліджено до 100 м2)13. Також у цей час О. П. Моця досліджував Табаївський курганний некрополь. На ньому було розкопано 12 насипів, деякі з них містили пам’ятки дружинної культури, а одне поховання було віднесене автором розкопок до камерних14.

Черниговская область Городище літописного Оргоща знаходиться на західній околиці с. Рогощі (Рис. 2).

До 1960-х рр. воно мало овальну в плані форму розмірами 200 180 м (за обмірами Д. І. Бліфельда), укріплена площа складала щонайменше 3,2 га. За типологією давньорусь ких городищ, розробленою П. О. Раппопортом, його можна віднести до ІV типу (городища правильної або майже правильної форми, що не залежать або майже не залежать від рельєфу місцевості)15. На 2011 р. збереглося 55 – 60% городища;

його північна частина була знище на 1964 р. під час будівництва дороги.

Майданчик городища поступово понижується в північному напрямку, у бік річки Бі лоус, перепад висот становить 3 м. Сам майданчик нерівний, він складається з трьох під вищень. Перше, західне має розміри 60 40 м при висоті 2 – 2,5 м. Друге підвищення знаходиться у західній частині городища, його розміри в плані складають приблизно 60 м, а висота – 4 – 4,5 м. З північного краю воно різко понижується. Під підвищенням знаходиться заглиблення до 1 м. Найменше, третє підвищення знаходиться в південній частині городища, воно витягнуте з південного сходу на північний захід на 50 м, а ширина його сягає 10 м.

На городищі збереглися вали, заввишки 4 – 7 м при ширині підошви 20 – 24 м. Чітко простежуються зовнішній та внутрішній рови. Ширина зовнішнього рову з південного та південно-західного боків коливається від 10 до 13 м, а глибина – від 1 до 2,5 м. Внутрішній рів на городищі фіксується зусібіч, його ширина становить 6 – 8 м, а глибина – 1 – 3 м (Рис. 4).

Городище літописного Оргоща мало два в’їзди – східний та західний, з виходом до річки.

Посад літописного Оргоща знаходився на північ, схід та південь від городища. З пів денно-східної сторони культурний шар посаду фіксується лише на триметровому підви щенні, за 150 м від городища. На схід культурний шар простягається вздовж русла без іменного струмка, на північ – вздовж р. Білоус. Загальна площа розповсюдження кераміки Х – початку ХІ ст. сягає 35 га. На аерокосмічних знімках залишків літописного Оргоща культурний шар представлений плямами темно-сірого кольору на фоні плям жовтого ко льору, де культурний шар відсутній. Культурний шар також наявний на невеликій площі на правому березі р. Білоус, навпроти городища та північної частини посаду, що збільшує площу поширення культурного шару ще на 3 – 4 га. Загалом серед зібраного підйомного матеріалу переважає кругова кераміка Х – початку ХІ ст., однак наявний значний відсоток матеріалу ХІІ – ХІІІ ст.

Роботи 2011 р. велися у південній частині посаду, їх метою було виявлення чіткого кордону розповсюдження культурного шару на даній території. Для виконання поставленої мети було закладено три шурфи розмірами 2 1 м. Шурф 1 знаходився за 340 м на півден ний схід від городища. В ньому не було виявлено ніяких культурних нашарувань. Шурф закладено за 240 м від городища в тому ж напрямку. Товщина культурного шару в ньому не перевищила 0,1 – 0,15 м, а серед знахідок виявлено декілька фрагментів давньоруської кругової кераміки та залізоплавильних шлаків. Шурф 3 закладено за 190 м від городища на краю підвищення. Культурні відкладення в третьому шурфі представлені залишками кру гових керамічних посудин Х – ХІІІ ст., потужність культурного шару сягає 0,4 – 0,5 м. На дні шурфу 3, в північній його частині, зафіксовано край об’єкта, заглибленого в материк на 0,3 м. Об’єкт отримав назву яма 1. На дні ями знайдено фрагмент вінця кругової посудини середини – другої половини Х ст., декілька шлаків та фрагменти пічини (Рис. 5: 12). Біля шурфу 3 зібрано підйомний матеріал, представлений вінцями кругових посудин Х – ХІІІ ст.

та ХVІІ – ХІХ ст. (Рис. 5: 1 – 10).

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Курганний могильник літописного Оргоща розташований на території с. Табаївка, на правому березі р. Білоус. За даними ХІХ ст. могильник нараховував щонайменше 97 наси пів у двох курганних групах. Перша курганна група розташована на сучасному сільському кладовищі. Наприкінці ХІХ ст. вона нараховувала 73 кургани, а в середині 80-х рр. ХХ ст.

– понад 40 курганів, 12 з яких було розкопано О. П. Моцею. Від другої курганної групи в ур. Волотуха зберігся лише один насип (наприкінці ХІХ ст. їх нараховувалося 24). На думку О. П. Моці, ці дві зафіксовані групи насправді – рештки одного великого некрополя межі І-го та ІІ-го тисячоліть16.

В ході обстеження 2011 р. було зафіксовано 17 візуально помітних насипів і 7 розко паних курганів.

Таким чином, роботи 2011 р. на археологічних комплексах біля сіл Гущин та Рогощі дозволили уточнити датування та топографію пам’яток, відзняти нові плани та прив’язати їх до міжнародної системи координат.

1. Самоквасов Д. Я. Могильные древности северянской Черниговщины. – М., 1916. – С. 77 – 80.

2. Кузнецов Г. А. К тайнам Чернигова. Из истории спелео-археологической секции Черниговcкой городской организации Украинского общества охраны памятников истории и культуры. – Чер нигов, 2010. – С. 23 – 25.

3. Коваленко В. П., Марченко В. Н. Гущинское городище близ Чернигова // Археология и история Юго-Востока Руси. – Курск, 1991. – С. 46 – 48.

4. Коваленко. В. П., Марченко В. Н. Гущинское городище… – С. 47.

5. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – СПб., 1908 – Т. ІІ. – Стб. 500.

6. Добровольский П. М. Село Рогоща, Черниговского уезда. – Чернигов, 1904. – С. 3 – 13.

7. Бліфельд Д. І. Деснянська археологічна експедиція 1949 р. // Археологічні пам’ятки УРСР. – К., 1955. – Т. 5. – С. 12 – 21.

8. Коваленко В. П., Моця О. П. Літописний Оргощ // Роль ранніх міських центрів в становленні Київської Русі: Матеріали польового історико-археологічного семінару. – Суми, 1993. – С. – 18.

9. Константинович Н. А. О курганах Черниговского уезда // Труды Третьего археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 года. – К., 1878. – С. 181 – 184.

10. Добровольский П. М. Село Рогоща... – С. 3 – 12.

11. Добровольский П. М. Табаевские курганы (археологическая экскурсия). – Чернигов, 1905. – С. 3 – 21.

12. Бліфельд Д. І. Деснянська археологічна експедиція... – С. 12 – 21.

13. Коваленко В. П., Моця О. П. Літописний Оргощ… – С. 16 – 18.

14. Моця А. П. Табаевские курганы (по данным археологических исследований и материалам музейных фондов) // Тезисы Черниговской областной научно-методической конференции по священной 90-летию Черниговского исторического музея. – Чернигов, 1986. – С. 54 – 55.

15. Раппопорт П. А. Древние русские крепости. – М., 1965. – С. 8.

16. Моця А. П. Табаевские курганы... – С. 54 – 55.

Черниговская область Рис. 1. План городища в с. Гущин (топозйомка О. Бондаря, 2011 р.) Рис. 2. План городища в с. Рогощі (топозйомка О. Бондаря, 2011 р.) Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 3. Вигляд городища в с. Гущин із заплави р. Білоус. Осінь 2011 р.

(Фото О. Бондаря) Рис. 4. Вигляд валу городища літописного Оргоща з майданчика городища.

Осінь 2011 р. (Фото О. Бондаря) Рис. 5. Основні типи кераміки з південно-східної частини посаду літописного Оргоща:

1 – 10 – підйомний матеріал;

11 – 12 – шурф Черниговская область АРХЕОЛОГІЧНІ РОЗВІДКИ БІЛЯ СЕЛА ПЕРЕСАЖ РІПКИНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ* О. М. Бондар, О. О. Богуш, Р. А. Кравченко (Чернігів) У жовтні 2011 р. розвідковий загін Центру археології та стародавньої історії Північ ного Лівобережжя імені Д. Я. Самоквасова Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка обстежив археологічні пам’ятки біля с. Пересаж Ріпкинського р-ну Чер нігівської обл. В результаті робіт уточнено топографію пам’яток, відзнято їх нові плани.

В ході розвідок активно використовувалися новітні методи топозйомки, серед яких слід відзначити використання Системи глобального позиціонування (GPS), застосування баро метричного альтиметра, роботу з системою космічних знімків Global Mapper та картогра фічними матеріалами ХІХ ст.

Археологічні пам’ятки біля с. Пересаж відомі з кінця ХІХ ст. завдяки роботам М. Й. Бранденбурга 1. Наступний етап вивчення поховальних пам’яток біля цього населеного пункту розпочався в 60-х рр. ХХ ст. дослідженнями С. С. Ширинського 2. У 70 – 80-х рр. ХХ ст.

О. В. Шекун біля с. Пересаж виявив два давньоруські поселення Х – ХІІІ ст.: власне поселен ня Пересаж та поселення в ур. Займи 3.

На сьогодні у с. Пересаж немає постійного населення. Натомість тут розташовані автомайстерні та гаражі, а також Любецький психоневрологічний інтернат. Поселення Пересаж розташоване на надзаплавній терасі р. Муравля, що має висоту до 6 – 7 м. Поверхня поселення рівна, лише в деяких місцях наявні невеликі промоїни від струмків. Дорога до Інтернату розділяє поселення на дві частини. Протяжність поселення із заходу на схід – понад 600 м, а з півночі на південь – до 250 – 300 м (проте остаточно встановити межі роз повсюдження культурного шару в південному напрямку поки не вдалося). Загальна площа поселення за результатами досліджень складає понад 12 га (Рис. 1). Пам’ятка має щонай менше два хронологічні періоди існування. Перший відноситься до епохи Давньоруської держави, другий – до ХVII – ХVIII ст., коли тут знаходилось с. Пересаж, що належало родині Лизогубів.

Культурний шар давньоруського часу, за підйомним матеріалом, поширений у захід ній та центральній частинах поселення і займає площу 8 – 10 га. На поверхні зустрічаються дрібні уламки кругового посуду давньоруської доби. У східній частині поселення ( 250 м) переважає керамічний матеріал ХVII – ХVIII ст., однак тут також виявлений мате ріал початку ХІ ст. Для уточнення хронології східної частини поселення, ближче до річки було закладено шурф. Шурфування показало, що верхній шар представлений матеріалами ХVII – ХVIII ст., під ним знаходиться шар давньоруського часу незначної потужності, з якого походить нечисленний керамічний матеріал кінця Х – початку ХІ ст. (Рис. 2). Зі схід ного боку поселення обмежене пересохлим руслом струмка, за яким знахідки відсутні. Роз повсюдження культурного шару ХVII – ХVIII ст. співпадає з межами с. Пересаж на карті середини ХІХ ст.

* Роботу виконано за підтримки Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (Проект № Ф41.5/016 «Українське та Білоруське Подніпров’я в епоху становлення державнос ті». Договір № Ф41/107-2011).

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Курганний могильник знаходився за 600 м на південний захід від поселення (Рис. 1).

М. Й. Бранденбург нарахував на могильнику понад 100 насипів4. С. С. Ширинський навів більш точну кількість курганів – 136 насипів, висотою від 0,2 до 1,8 м та діаметром 8,5 – 11 м.

Дослідник відзначив, що на 13 курганах були помітні сліди їх розкопування «колодязем»

або «траншеєю»5. Скоріш за все, це сліди розкопок М. Й. Бранденбурга. Загалом на ньому було досліджено 26 насипів: 5 – М. Й. Бранденбургом (кінець ХІХ ст.) та 21 – С. С. Ширин ським (1962, 1964 – 1965 рр.). Рештки могильника були знищені наприкінці 60 – на початку 70-х рр. ХХ ст. Обстеження 2011 р. місцевості, де знаходився курганний могильник, пока зало наявність на поверхні незначної кількості дрібних уламків кругового посуду. На мапі ХІХ ст., окрім вказаного могильника, наявні ще два об’єкти, що можуть бути інтерпретова ні як курганні насипи. Перший знаходився за 300 – 350 м на захід від відомого могильника.

Другий – на схід від поселення. Обидва об’єкти були знищені ще у другій половині ХІХ ст.

Питання про наявність у Пересажі городища або якихось інших укріплень в науко вій літературі не порушувалось. Однак ряд факторів вказує на його існування. Поселення Пересаж можна віднести за низкою ознак до так званих дружинних таборів кінця ІХ – почат ку ХІ ст. По-перше, це площа поселення (до 10 га). По-друге, наявність серед поховань кур ганного могильника поховань із яскраво вираженою дружинною культурою та поховань зі зброєю. На усіх подібних до Пересажа пам’ятках Х – ХІ ст. нижнього межиріччя Десни та Дніпра наявні укріплення (літописні Листвен та Оргощ, городища в селах Гушин, Звени чів, Шестовиця). На таких пам’ятках, як Звеничів та Оргощ, ландшафтні умови ускладню вали вибір місця для спорудження укріплень, тому тут були зведені фортеці, укріплення яких від рельєфу не залежали. Місцевість біля поселення Пересаж добре підходить для спорудження городища: береги р. Муравля доволі круті та високі (до 9 м) з невеликими мисоподібними виступами. У 2011 р. було обстежено правий берег Муравлі та частину лівого в районі поселення. Найбільш зручний для спорудження городища мисоподібний виступ, на нашу думку, знаходиться на лівому березі. Однак, саме тут сьогодні знаходять ся корпуси Інтернату;

до того ж, частина мису знищена під час насипання дамби через р. Муравля. Візуальне обстеження показало наявність на цьому мисі продовгуватої западини шириною до 10 м і глибиною до 1 м. Проте, через режимність об’єкта, що знаходиться на мису, більш детального обстеження провести не вдалося. Також слід зазначити, що саме на цьому місці в ХІХ ст. знаходилася садиба родини Случевських (частина споруд Інтернату є її залишками). Отже, якщо городище й існувало тут, то перебудови ХІХ – ХХ ст. знищили значну частину його візуальних ознак. Це припущення можна перевірити лише шляхом стаціонарних археологічних розкопок.

Поселення «Займи» знаходиться за 1 км на північний захід від поселення Пересаж, на мисоподібному виступі, утвореному р. Муравля та безіменним струмком. Межі посе лення встановлені О. В. Шекуном в ході розвідок 1987 р.6 На 2011 р. територія поселення виведена із сільськогосподарського використання, розорюється лише його північно-східна частина. Значна його територія поросла молодим березовим та сосновим лісом. За спосте реженнями О. В. Шекуна, розміри поселення становлять 200 140 – 160 м. Південно-за хідна частина поселення знищена під час прокладання дороги. Для уточнення хронології пам’ятки та перевірки потужності культурного шару в центральній частині поселення був закладений шурф. Товщина культурного шару складає 0,25 – 0,35 м. Серед матеріалу зу стрічаються фрагменти кругового посуду Х – ХІІІ ст. (Рис. 2).

Загалом, слід відзначити, що археологічні комплекси Х – початку ХІ ст. біля с. Пе ресаж є досить цікавими та важливими для вивчення процесів становлення державності Черниговская область наприкінці ІХ – у Х ст. на території нижнього межиріччя Десни та Дніпра. По-перше, по селення Пересаж є одним із ключових на водному шляху Чернігів – Любеч7. По-друге, комплексне вивчення поселення Пересаж та навколишніх сільських поселень (зокрема, по селення в ур. Займи) дозволить визначити взаємозв’язок дружинних поселень із сільською округою.

Нарешті, слід з’ясувати деякі топонімічні особливості цього комплексу. Назва Пере саж, як вже неодноразово відзначалось дослідниками, свідчить про наявність волоку. Це також підтверджується археологічними спостереженнями. За свідченням місцевого насе лення, ур. Займи має й іншу назву – Гостиничі або Гостиняничі. Вірогідно, це назва давньо руського походження. Так, в літопису за Іпатіївським списком під 1160 р. біля Чернігова на Десні знаходився такий населений пункт, як «Гостоняничі» або «Гостяничі»8. Усі ці назви походять від давньоруського слова «гость». «Гость», за визначеннями В. Й. Ключевського, це вільний торговець, що перш за все займається торгівлею на міжнародних ринках, а у більш вузькому значенні – торговець, який здійснює торгівлю між містами9. Найбільш ранні відомості про «гостей» зустрічаються вже в Х ст. у договорах Русі з Візантією. Ло гічно припустити, що на волоку біля с. Пересаж існувало поселення з назвою Гостиняничі, де перебували купці в той час, коли їхні човни та товар перетягували через волок або ре монтували.

Таким чином, поєднання результатів розвідок 2011 р. з дослідженнями попередніх десятиліть дозволили скласти більш точне уявлення про археологічний комплекс Х – ХI ст.

біля с. Пересаж, що заслуговує на подальше вивчення у напрямках «дружинний табір – сільська округа», «топографічна структура дружинного табору» та «водні шляхи Чернігівської землі у Х – ХІ ст.».

1. Бранденбург Н. Е. Журнал раскопок Н. Е. Бранденбурга в 1882 – 1902 гг. – СПб., 1907. – С. 196.

2. Ширинский С. С. Курганы Х в. у д. Пересаж // Краткие сообщения Института археологии АН СССР. – М., 1969. – Вып. 120. – С. 100 – 106.

3. Шекун А. В. Отчет об археологических исследованиях на территории Черниговщины в 1991 г. // Науковий архів ІА НАН України. – С. 13.

4. Бранденбург Н. Е. Журнал... – С. 196 – 197.

5. Ширинский С. С. Отчет о раскопках, произведенных в 1962 г. Черниговским отрядом При днепровской экспедиции Института археологии АН СССР // Науковий архів ІА НАН Укра їни. – №1962/56. – С. 3 – 4.

6. Шекун А. В. Отчет об археологических исследованиях на территории Черниговщины... – С. 13 – 14.

7. Шекун О. В. Давньоруські курганні могильники в окрузі Любеча // Любецький з’їзд князів 1097 року в історичній долі Київської Русі: Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 900-літтю з’їзду князів Київської Русі у Любечі. – Чернігів, 1997. – С. 164 – 169.

8. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. – Спб., 1908 – Т. ІІ. – Стб. 506.

9. Ключевский В.О. Терминология русской истории // История России. Специальные курсы.

– М., 2003. – С. 140 –141.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 1. Комплекс пам’яток біля с. Пересаж Рис. 2. Основні типи кераміки з пос. «Пересаж» та пос. «Займи»:

1 – 5 – пос. «Займи», шурф 1;

6 – 9 – пос. «Пересаж», шурф Черниговская область АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАМКОВОЇ ГОРИ В ЛЮБЕЧІ О. М. Веремейчик, О. М. Бондар, О. В. Терещенко (Чернігів) Любецька археологічна експедиція Чернігівського національного педагогічного уні верситету імені Т. Г. Шевченка у 2011 р. продовжила дослідження на Замковій (Мазепиній) горі в смт Любеч Ріпкинського р-ну Чернігівської обл.* Замкова гора знаходиться у центрі селища, на високому (до 36 м над рівнем заплави) та крутому останці (110 31 – 45 м) лівого берега р. Дніпро і витягнута довгою віссю у напрямку південний захід – північний схід. Археологічні дослідження на городищі проводились В. К. Гончаровим у 1948 р.1 Але найбільш масштабні роботи на пам’ятнику здійснені протягом 1957 – 1960 рр. Південно Руською експедицією Інституту археології АН СРСР під керівництвом Б. О. Рибакова, в результаті яких більша частина городища була розкопана2.

У 2010 – 2011 рр. досліджено понад 550 м2 на в’їзді, майданчику та схилах городища Замкова гора. Основна увага приділялася північно-східній, не розкопаній Б. О. Рибаковим, ділянці. Потужний культурний шар (від 0,4 – 1,0 м ближче до центру городища і до 3 м на схилах) містив нечисленні фрагменти кераміки епохи бронзи, раннього залізного віку та ранніх слов’ян. Основні культурні нашарування датуються ХІІ – ХІІІ ст., знайдений також керамічний та речовий матеріал XIV – XVIII ст.

На дослідженій ділянці городища виявлені залишки різночасових середньовічних оборонних споруд. На північно-східному краю майданчика було зафіксовано, як мінімум, три періоди фортифікаційного будівництва на Замковій Горі. До першого відноситься на сип з керамічним матеріалом ХІІ – ХІІІ ст., однак тип укріплень визначити досить важко через їх пошкодження двома пізнішими будівельними періодами. Другий фортифікацій ний період відноситься до ХVI – початку ХVII ст. і представлений парними (на відстані 2 м) потужними дубовими стовпами, вкопаними у культурний шар через 2 – 2,5 м один від одного, на ділянках, де збереглася деревина, або їх залишками у вигляді стовпових ям. У заповненні оборонних споруд цього будівельного періоду виявлений керамічний матеріал ХІІ – ХІІІ ст. та ХV – ХVI ст. З цих шарів походить також скарб монет початку XVI ст. Дана конструкція прорізає вал ХII – ХIIІ ст. на глибину до 1 м. Третій будівельний період пред ставлений згорілими конструкціями зрубного типу і, судячи з матеріалу, датується другою половиною ХVIІ – початком ХVIIІ ст. На в’їзді виявлені також залишки середньовічних оборонних конструкцій у вигляді двох рядів частоколу, розташованих на відстані 1,3 м один від одного.

У культурному шарі та материку виявлено 15 споруд та 12 ям різного часу та призна чення. Серед споруд слід відзначити прямокутну споруду № 18 розмірами 4,2 3,6 м, у південному куті якої зафіксовано залишки печі. У заповненні споруди виявлені фрагменти кераміки роменської культури.

Переважна більшість досліджених залишків будівель загинула внаслідок пожежі, яку на підставі виявленого речового та керамічного матеріалу можна датувати серединою ХІІІ ст.

З них п’ять споруд (№№ 2, 4, 5, 11, 14) являли собою прямокутні підкліти різних роз мірів від наземних будівель зі стовповою та зрубною конструкцією стін, орієнтованих за сторонами світу. У трьох з них (№№ 2, 4, 14) у верхніх шарах заповнення виявлено печі * Роботи велися за рахунок коштів обласного бюджету за підтримки Чернігівської обласної державної адміністрації.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

(у вигляді розвалів). У верхній частині заповнення споруди № 14 серед залишків опалю вального пристрою знайдено скупчення скляних браслетів (понад 700 фрагментів поганої якості) та скляної маси.

Серед знахідок з дослідженої ділянки слід відзначити 2 новгородські гривні, що по ходять з котловану будівлі № 10 першої половини ХІІІ ст. Вони лежали поряд і були, ймо вірно, сховані за дерев’яну обшивку стінок споруди. У будівлі № 11 та в культурному шарі поряд із нею знайдено 4 кам’яні ливарні форми для виготовлення ювелірних виробів. Ще один фрагмент походить із заповнення споруди № 4. У будівлях №№ 4, 8, 10, 11, 15 та культурному шарі у безпосередній близькості до них виявлено 4 цілі та декілька уламків тиглів. Серед інших знахідок – висла печатка, мідні пізньосередньовічні монети, предмети особистого благочестя (енколпіони та хрести-тільники, іконки з мідного сплаву) та церков ного начиння (фрагменти хороса та ланцюжки для лампад або хоросів з розподілювачами у вигляді хрестів). Окремо слід відзначити прямокутну різьблену іконку (5,8 4,8 0,9 см з підвіскою у вигляді намистини 0,9 0,9 см) ХІІІ ст., виготовлену з глинистого сланцю із зображенням «Гробу Господнього». У шарі пожежі споруди № 2 зафіксована прямокутна посудина з мідного сплаву (35 32 7 см), заповнена попелом. Серед інших знахідок слід відзначити ранньослов’янську фібулу, виготовлену з мідного сплаву, кістяну шахову фігур ку, дві цілі та дві фрагментовані сокири, вістря стріл, різноманітний побутовий інвентар, прикраси, численні фрагменти скляних браслетів тощо. Виявлено також три цілі жорна та декілька десятків фрагментованих, виготовлених з пірофіліту, туфу та іншого каменю. У заповненні споруд та ям, знищених внаслідок пожежі середини ХІІІ ст., знайдено 13 цілих гончарних посудин різної форм та призначення. Ще кілька десятків форм посудин цього ж часу отримано в результаті реставрації.

На майданчику городища досліджено 47 поховань різного ступеня збереженості. На підставі стратиграфічних спостережень, інвентаря та супутнього археологічного матеріалу виділяються поховання двох хронологічних періодів: ХІІ – ХІІІ ст. та ХVІІ – XVIII ст. На дослідженій ділянці переважають поховання першого хронологічного періоду. У випадках, коли не була пошкоджена хоча б частина поховання, небіжчики лежали випростано на спи ні, головою на захід, зі складеними на грудях, животі або тазі руками. Частина поховань була зруйнована ще за давньоруської доби, під час бурхливого будівництва на цій ділянці наприкінці ХІІ – у першій половині ХІІІ ст., інші – в результаті більш пізніх пошкоджень культурного шару. Ці поховання, ймовірно, є продовженням християнського кладовища, зафіксованого на цій ділянці експедицією на чолі з Б. О. Рибаковим.

Таким чином, дослідження на північно-східній ділянці Замкової гори в Любечі дозво ляють уточнити хронологію та планіграфію пам’ятки і доповнити новими даними резуль тати робіт Б. О. Рибакова.

1. Гончаров В. К. Раскопки древнего Любеча // Археологічні пам’ятки. – К., 1952. – Т. ІІІ. – С. 134 – 138.

2. Рыбаков Б. А. Отчет о раскопках в Любече в 1957 г. // Науковий архів ІА НАН України. – 1957/17;

Рыбаков Б. А. Отчет о работе Южно-Русской экспедиции за 1958 г. в Любече // Науковий архів ІА НАН України. – 1958/25;

Рыбаков Б. А. Отчет о работах Черниговской экспедиции в городах Любече и Чернигове в 1959 г. // Науковий архів ІА НАН України. – 1959/206;

Рыбаков Б. А. Отчет Черниговской экспедиции ИА АН СССР за 1960 г. (раскопки в Любече) // Науковий архів ІА НАН України. – 1960/37.

Черниговская область Рис. 1. Загальний вигляд розкопів 2011 р. на Замковій горі в смт Любеч Рис. 2. Іконка із зображенням «Гробу Господнього». ХІІІ ст.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

ДИСКРЕТНІ ОЗНАКИ НА ЛЮДСЬКИХ ЧЕРЕПАХ З МОГИЛЬНИКА КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ У БАТУРИНІ (попередні дані) М. М. Гарига (Чернігів), Ю. В. Долженко (Київ) Гетьманська столиця Батурин XVII – початку XVIII ст. була великим квітучим містом.

Окрім власне міста з його Цитаделлю, Фортецею, відкритими посадами й подолом, довко ла існували численні хуторці й садиби козацької старшини.

Архітектурною домінантою Фортеці, як і усього Батурина, був семибанний храм Живоначальної Трійці, вперше згаданий в документах у 1692 р. Коли розпочалося його бу дівництво, достеменно невідомо. Історіографічна традиція пов’язує спорудження церкви з ім’ям Івана Мазепи, який за часів свого гетьманування (1687 – 1708) приділяв значну увагу розбудові міста, спорудженню та ремонту храмів. Під час захоплення Батурина російськи ми військами у 1708 р. Троїцький собор було пограбовано та спалено, що яскраво описано у так званому «Могилівському літописці»1. Після цього територію храму ще тривалий час продовжували використовувати для поховань. Усього в ході археологічних робіт 2007 – 2008 рр. тут було виявлено і досліджено понад 230 могил, значну частину яких становлять поховання жертв різанини 1708 р. Серед них можна відзначити «поховання нареченої»

(дівчини 16 – 17 років у весільному вбранні, рештки якого збереглися) та яму з чотир ма відрубаними головами (у північній наві собору). Значна щільність поховань зумовлена перекриттями однієї могили іншою. Це дозволяє виділити кілька горизонтів поховань, в окремих випадках – до 4 ярусів.

Протягом 1995 – 2011 рр. археологічні пам’ятки Батурина досліджуються Міжна родною експедицією Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка та Інституту археології НАН України. Загалом, програма антропологічних досліджень охоплює, крім визначення статі й віку, краніологічні та остеологічні виміри, визначення зросту та морфологічних ознак на кістках, пов’язаних з професійною діяльніс тю, а також вивчення патологій та реконструкції зовнішнього вигляду населення гетьман ської столиці.

Матеріал і методика. Реставрація, статево-вікові визначення та виміри матеріалу проводилися в лабораторії відділу біоархеології Інституту археології НАН України та в Інституті історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського за традиційними методиками2. Збереженість кісток мозкового відділу в більшості випадків була задовільна.

Лицева частина збереглась дещо гірше. Для попередньої характеристики черепів викорис тано методику О. Г. Козінцева, яка представляє етнічну систему краніоскопічних ознак3.

На черепах враховувались шість дискретно-варіюючих ознак: індекс поперечно-піднебін ного шва (надалі ІППШ);

клиноподібний верхньощелепний шов (КВШ);

задньовиличний шов (ЗВШ);

підорбітний візерунок типу II (ПОВ-II);

надорбітні отвори (НО);

потиличний індекс (ПІ). Чоловічі та жіночі черепи розглядаються спільно. Для ПІ, ЗВШ, ПОВ-II, ІППШ та НО дані складалися без урахування статі, для КВШ вираховувалися півсума чоловічих та жіночих значень. На сьогодні опрацьовано 37 черепів (22 чоловічі та 15 жіночих).


Зупинимось на кожній ознаці більш детально: потиличний індекс (ПІ), який вказує на співвідношення випадків вормієвих кісток потилично-соскоподібного шва та, водночас, лямбдоподібного швів, склав 6,6% і, таким чином, у населення міста Батурина помірний.

Черниговская область Клиноподібний верхньощелепний шов (КВШ) з показником у 49,6% виявився найвищим серед решти європеоїдних груп, представлених в даному аналізі. В цілому, КВШ є вищим у європеоїдів, ніж у монголоїдів4. Задньовиличний шов (ЗВШ) на черепах з Батурина простежується рідко і не виходить за європеоїдні норми. Частота підорбітного візерунку типу II (ПОВ-II) на даному етапі помірна і не відрізняється від синхронних груп. Тому її не можна віднести до показників, притаманних північним чи то південним європеоїдам.

Індекс поперечно-піднебінного шва (ІППШ) у пізньосередньовічного населення Батурина високий (73,3%) і знаходиться в межах, характерних для української групи, що була до сліджена О. Г. Козінцевим. Оскільки незважене середнє для європеоїдів дорівнює 70,5%, а для монголоїдів – 49,9% 5, слід вважати досліджувану серію такою, що несе більше євро пеоїдних задатків указаної ознаки. Можна констатувати, що відсотки надорбітних отворів (НО)6 на черепах із батуринського цвинтаря помірні і не мають більшої тенденції до від хилення, ніж у наведених для порівняння групах.

Таким чином, за шістьма ознаками краніоскопічної системи батуринська серія демон струє впевнене поєднання ознак, що свідчить про її європеоїдність. Специфічною ознакою на даному етапі дослідження можна виділити тільки КВШ, відсотки якого виявились най більшими після лютенківської, також лівобережної, козацької серії.

Оскільки краніоскопічні ознаки практично не мають значних кореляцій на внутріш ньогруповому рівні, для міжгрупового аналізу був застосований метод головних компо нент (ГК).

За даними письмових джерел відомо, що крім українців у гетьманській столиці про живали представники багатьох інших національностей – поляки, литовці, білоруси, ве ликороси та інші7. Зокрема відомо, що в найманому війську Івана Мазепи служили як і поляки, так і представники інших національностей. Тому в якості порівняльного матеріалу було використано дані близьких до сучасності 15 груп8. До аналізу залучалась київська се рія Арсенал XVII – XVIII ст.9, а також дані ще не опублікованих груп з території України:

Лютеньки Гадяцького р-ну Полтавської обл., Суми та Стайки Київської обл. Порівняльний багатовимірний аналіз. Для порівняння груп за дискретно-варіюючими ознаками використовувались комп’ютерні програми, що були створені Б. А. та О. Г. Козінце вими у 1991 р. Метод головних компонент – одна з моделей факторного аналізу11. Аналіз здійснювався за допомогою статистичної програми PCCOMP, яка проводить повний аналіз головних компонент та вирішує зворотне факторне завдання, а саме знаходить значення кожного компонента для кожного об’єкта. Програма PCDENDU виконує кластерний аналіз матриці евклідових дистанцій незваженим парно-груповим методом12. Дендрограми малюва лися окремо за результатами аналізу методу головних компонент, використовуючи координа ти центроїдів двох перших векторів. Підрахунки частот у відсотках та перетворення їх на радіани з метою стабілізації дисперсії проводились завдяки застосуванням авторської комп’ютерної програми, яка була написана в 1996 р. антропологом А. В. Громовим.

Навантаження на окремі ознаки двох перших Головних Компонент (далі – ГК) відбу лись з малою різницею у 7,1 %, де на першу ГК припадає фактично 33% загальної диспер сії. Вона диференціює групи, що опинилися в лівій (з від’ємними значеннями) та правій (з додатними) сторонах компоненти. В лівій стороні ГК I розташувалися литовські серії:

Гелува (-2,254) і Каварскас (-2,029), а в правій – поляки (2,216) та українці (2,216) за раху нок таких ознак як ПОВ-II, ПІ та меншою мірою – КВШ, що проявився з від’ємним кое фіцієнтом кореляції. Таким чином, I ГК роз’єднує поляків від литовців із містечка Гелува Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Расейнського р-ну. Досліджувана група за рахунок від’ємних значень компоненти (-0,992) виявилась близькою за даною ГК з литовською (-0,616) та лютенківською (-1,086) вибір ками.

На другий ГК, відповідно, припадає 25,8% загальної дисперсії. В сумі питома вага складає 58,8%. Для класифікації груп найбільш значні навантаження в ГК II припали на такі ознаки: ЗВШ, ІППШ та НО. Вони і роз’єднують такі серії, як українці (2,902) та лати ші (-2,072). Досліджувана група за рахунок додатних значень компоненти (0,529) знайшла своє місце серед литовців (0,413) та козацької групи з с. Стайки Київської обл. (0,571).

Розглянемо міжгрупові зв’язки дискретно-варіюючих ознак на міжпопуляційному рівні. Найбільш сильний зв’язок (більший за 0,5 за абсолютною величиною) об’єднує дві ознаки: ПОВ-II і ПІ. На рівні близько 0,4 до них приєднуються ще три: КВШ, ЗВШ та ІППШ. Таким чином, НО до цього переліку не входить. Вказана ознака протиставляється п’ятьом іншим через помірний від’ємний зв’язок.

Під час кластерного аналізу повторно відзначено тяжіння могильника Батурин на восьмому кроці кластерізації і великій дистанції Евкліда (2,170) до сільської добірки Лютенька, що складається переважно, як і досліджувана група, з представників козацького стану.

Таким чином, за комплексами краніоскопічних параметрів морфологічні ознаки на селення Батурина (чоловіки та жінки) найбільшою мірою близькі до серії з с. Лютеньки.

1. Коваленко В., Ситий Ю. Батурин, відкритий археологами (Частина перша) // Батуринська старовина: Збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії. – К., 2008. – С. 127.

2. Martin R. Lehrbuch der Anthropologie. In systematishker dastellung. Mit besonderer beruckesichtigung. Zweite auage zweiter band Jena, Gustaf Fisher. – Bd. II. – 1928. – S. 213 – 244.

3. Kozitsev A. Homo. Ethnic epigenetics: A new approach Ethnische Epigenetik. – Vol. 43/3. – Jena;

New York, 1992. – P. 165.

4. Козинцев А. Г. Этническая краниоскопия расовая изменчивость швов черепа современного человека. – Л., 1988. – С. 55.

5. Там само. – С. 110.

6. Томашевич Т. В. Закономерности распределения частот надглазничных каналов черепа человека // Вопросы антропологии. – 1988. – Вып. 80. – С. 119 – 128.

7. Телегін Д. Я. Січі Запорозькі: За письмовими та археологічними джерелами. – К., 1997. – С. 45.

8. Козинцев А. Г. Этническая краниоскопия… – С. 8 – 9;

Kozitsev A. Homo. Ethnic… – P. 220;

Громов А. В., Моисеев В. Г. Краниоскопия населения Западной и Южной Сибири: Геогра фия и Хронология // Расы и народы. – М., 2004. – Т. 30. – Табл. 1.

9. Долженко Ю. В. До питання про неметричні ознаки на людських черепах із Київського Ар сеналу XVII – XVIII ст. // Лаврський Альманах. Києво-Печерська лавра в контексті україн ської історії та культури: Збірник наукових праць. – К., 2010. – Вип. 25. – С. 11 – 17.

10. Петраускас А. В., Готун І. А., Квітницький М. В. Охоронні дослідження біля с. Стайки // Археологічні дослідження в Україні. 2005 – 2007 рр. – К., 2007. – С. 305.

11. Дерябин В. Е. Курс лекций по многомерной биометрии для антропологов. – М., 2008. – С. 76 – 117.

12. Там само. – С. 230 – 276.

Черниговская область Рис. 1. Батурин. Фортеця. Церква Рис. 2. Батурин. Фортеця. Церква Живоначальної Трійці. Розкоп 2. Череп Живоначальної Трійці. Розкоп 2. Череп з поховання № 128 (профіль) з поховання № Рис. 3. Батурин. Садиба Рис. 4. Батурин. Садиба К. Розумовського. Східний Флігель. К. Розумовського. Східний флігель.

Череп з поховання № 5 Череп з поховання № 5 (профіль) Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

ОБСТЕЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК ДОБИ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ В ЧЕРНІГІВСЬКОМУ РАЙОНІ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Д. Р. Дем’яненко (Чернігів) Протягом останніх десятиліть науковці дедалі частіше приділяють увагу старожит ностям другої половини ХІІІ – ХІV ст. Це, в свою чергу, пов’язано з накопиченням архео логічного матеріалу та розробкою методик по виділенню артефактів цього періоду з-поміж інших старожитностей.

Донедавна панувала думка про повне запустіння поселень навколо Чернігова після навали хана Менгу в 1239 р. Однак, перегляд матеріалів з розкопок 80-х рр. ХХ ст. дозво лив виділити серед артефактів ХІІ – ХІІІ ст. у невеликій кількості старожитності другої половини ХІІІ – ХІV ст. Розвідкові роботи, що були здійснені в польовому сезоні 2011 р., також дозволили доповнити карту пам’яток т.зв. золотоординського часу.

Передусім було вирішено обстежити пос. Селище біля с. Анисів Чернігівського р-ну, відкрите 1985 р. експедицією під керівництвом Г. Кузнєцова. За результатами розкопок Г. Кузнєцов верхньою межею існування поселення зазначив середину ХІІІ ст. На його дум ку, натоді тут існувала феодальна садиба, на що вказував виявлений речовий матеріал та фрагменти плінфи (деякі із залишками розчину)1. Однак окремі фрагменти кераміки до сить впевнено можна було датувати наступним – золотоординським – періодом. Наявність плінфи можна пояснити розбиранням кам’яних будівель Чернігова, часткова руйнація яких мала місце після штурму міста монголами в жовтні 1239 р. та у період його запустіння2.

Також привернув увагу той факт, що одне з двох жител, що були досліджені на по селенні (житло № 2), було повністю наземним. Це ж стосується і житла, дослідженого О. М. Веремейчик на пос. Заплава біля с. Шестовиця Чернігівського р-ну, що датується нею другою половиною ХІІІ – XV ст. В ході повторного обстеження пам’ятки було виявлено ряд фрагментів вінець кера мічного посуду давньоруського (ХІІ – перша половина ХІІІ ст.) та золотоординського (дру га половина ХІІІ – XIV ст.) часів, а також уламки плінфи (Рис. 1). Таким чином, версія щодо звуженого датування поселення Г. Кузнєцовим підтвердилась.


Крім того, було зафіксовано руйнування культурного шару, що відбувається внаслі док вибору ґрунту зі стінок розкопу 1985 р. дачниками кооперативу, розташованого на про тилежному боці стариці.

В околицях с. Анисів також було обстежено:

— пос. Іржавець-І, розташоване на південний захід від північної околиці села, в за плаві лівого берега р. Десна, на підвищених берегах (висотою 2,5 – 3 м) стариці Іржавця.

Поселення було відкрите і обстежене Г. Кузнєцовим 1984 р. Верхньою межею його існу вання також було зазначено середину ХІІІ ст. В ході повторного обстеження пам’ятки ви явлено ряд фрагментів вінець керамічного посуду давньоруського (ХІІ – перша половина ХІІІ ст.) та золотоординського (друга половина ХІІІ – XIV ст.) часів (Рис. 2);

— пос. Іржавець-ІІ, розташоване на захід від села, в заплаві лівого берега р. Десна, на підвищеному березі (висотою 1,5 – 2 м) стариці Іржавця. Це поселення також від крив та обстежив Г. Кузнєцов 1984 р. Зібрано кілька фрагментів кераміки епохи бронзи (ІІ тис. до н.е.) та XVIII ст.;

— пос. Татарська Гірка, розташоване між околицями сс. Анисів та Підгірне, на пі Черниговская область щаному залишку тераси лівого берега р. Десна, в ур. Татарська Гірка. Поселення було від крите та обстежене П. Добровольським, Є. Корноуховим, Ф. Садовським у 1909 – 1910 рр.;

В. Шугаєвським у 1909 р., О. Попком у 1946 р., І. Ляпушкіним у 1947 р., В. Даниленком у 1949 р., В. Коваленком у 1974 р., Є. Максимовим у 1975 р. Особливий інтерес становить характерна назва урочища, яке, на жаль, вкрите піщаними дюнами до 4 м заввишки та по росле лісом.

На околицях с. Підгірне обстежено пос. Зарудка (Московщина), розташоване за пів денно-західною околицею села, на піщаному підвищенні надзаплавної тераси лівого бе рега р. Десна, в ур. Зарудка (Московщина), між селом і ур. Татарська Гірка. Відкрите і обстежене членами Чернігівської губернської архівної комісії у 1910 р., обстежене С. Баран-Бутовичем у 1925 р., О. Попком у 1935 р., Є. Максимовим у 1975 р., Г. Кузнєцовим у 1984 р., однак нині воно також поросло лісом.

На околицях хутора Єньків обстежено:

— пос. Хутір Єньків-І (Могилки), на північ від хутора, в заплаві лівого берега р. Дес на, на підвищенні (висотою 1,5 – 2 м), в урочищі Могилки. Відкрите і обстежене Г. Кузнє цовим у 1984 р. Поселення щільно задерноване;

— пос. Хутір Єньків-ІІІ, розташоване на захід від хутора, на піщаному підвищенні видовженої форми, в заплаві лівого берега (1 – 1,5 м) р. Десна, в ур. Піщанка. Відкрите і обстежене Г. Кузнєцовим у 1985 р. Поселення щільно задерноване;

— пос. Хутір Єньків-IV, розташоване на захід від села, в заплаві лівого берега р. Дес на, на південному березі (висотою 3 – 3,5 м) оз. Мертва яма. Відкрите і обстежене Г. Кузнє цовим у 1985 р. Поселення щільно задерноване.

Для ознайомлення з особливостями розташування поселень золоординського часу було вирішено обстежити ряд вже відомих поселень цієї доби, розташованих в болоті Пів денний Замглай на околицях с. Петрушин, відкритих і обстежених О. Шекуном у 1989 р.

З’ясувалось, що ці поселення також щільно задерновані, що унеможливлює виявлення під йомного матеріалу.

Таким чином, проведені розвідкові роботи, з одного боку, дозволили нанести на архе ологічну карту Чернігівського району два нові поселення золотоординського часу (Селище та Іржавець-І на околицях с. Анисів), а з іншого – засвідчили складність виявлення таких поселень без проведення шурфування.

1. Кузнєцов Г. О., Ситий Ю. М. Феодальна садиба ХІІ – ХІІІ ст. на околиці Чернігова // Черні гівська старовина: Збірник наукових праць, присвячених 1300-річчю Чернігова. – Чернігів, 1992. – С. 37 – 39.

2. Дем’яненко Д. Монгольська навала 1239 р. на Чернігів (за матеріалами архітектурних пам’яток) // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Матеріали VI Міжнародної сту дентської наукової археологічної конференції. – Чернігів, 2007. – С. 59 – 60.

3. Веремейчик О. Поселення ХІІІ – XIV ст. округи Чернігова // Вісник Чернігівського дер жавного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. – Випуск 73. – Серія: Історичні науки: № 6: Збірник. – Чернігів, 2009. – С. 91 – 106.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 1. Кераміка з пос. Селище Черниговская область Рис. 2. Кераміка з пос. Іржавець-І Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

НОВІ ПАЛЕОЛІТИЧНІ ПАМ’ЯТКИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ Г. В. Жаров, Т. М. Жарова (Чернігів), Д. В. Ступак (Київ) Під час робіт Лівобережної археологічної експедиції у 2011 р. були відкриті нові пам’ятки палеоліту.

Поселення «Радовниця». Розташоване за північною околицею с. Карпилівка Козе лецького р-ну на високому мису тераси правого берега Десни.

Під час шурфування площі мису в одному з шурфів було виявлено 13 кременів. Усі вони з якісного світло-коричневого кременю невідомого походження. Знахідки вкриті бла китно-білою неглибокою патиною. З них 4 є вістрями оснащення метальної зброї (Рис. 1:

1 – 4). Цікавим елементом вістер є виїмки на їхніх нижніх частинах. Скоріше за все, ця особливість не пов’язана з бойовими якостями вістер;

на нашу думку, ці виїмки пов’язані зі способом їх кріплення.

Інші знахідки представлені таким чином: різцевий скол – 1, платівка реберчаста од ностороння – 1, сколи підживлення площадок нуклеусів – 3, відщепи – 4.

Судячи з типу вістер, характеру їх ретушування та сильної пришліфовки зони роз колювання на двох сколах підживлення площадок нуклеусів, даний комплекс відноситься до граветтського часу.

Деякі особливості та певна грубість формування даних вістер зближує цей комплекс з пам’ятками пушкарівського типу. Але типологічно дані вістря відрізняються від пушка рівських, і цей комплекс не можна віднести до пам’яток пушкарівського типу. Він являє собою нове культурне явище у Подесенні.

Стоянка «Майбутнє-2». Археологічний об’єкт знаходиться у межах села Майбутнє Білошицько-Слобідської сільської ради Корюківського р-ну і розташований на лівобереж ній терасі р. Слот. Під час шурфування виявлено дві кременеві знахідки, виготовлені з типового місцевого деснянського, темно-сірого зі світло-сірими цятками кременю. Вони вкриті блакитно-білою патиною.

Перший виріб являє собою кінцеву скребачку, виготовлену на piece esquillee або ж сплощеному двосторонньому нуклеусі. Другою кременевою знахідкою є відщеп підтра пецієподібної форми з радіальною огранкою, пероподібним закінченням та фасетованою площадкою.

Таким чином, поселення «Радовниця» являє собою нове культурне явище граветт ського часу, яке досі не було відомим на території Деснянського басейну. Стоянка «Май бутнє-2», на наш погляд, безперечно належить до палеолітичної доби.

Вона є першою пам’яткою кам’яного віку, виявленою на території Корю ківського р-ну. Цікавим є її топогра фічне розташування, не пов’язане з терасами великих річок.

Отже, нові пам’ятки безпере чно є цікавими для подальших до сліджень і можуть надати цікавий матеріал для розуміння культурно історичних процесів у Подесенні за Рис. 1. Поселення «Радовниця». Вістря доби палеоліту.

Черниговская область ЛЕТОПИСНЫЙ ГОРОДЕЦ ОСТЕРСКИЙ И ЕГО «БОЖНИЦА»

А. Л. Казаков (Чернигов) Летописный Городец Остерский – один из населенных пунктов Киевской Руси, исто рия которого затерялась в бурных событиях тех далеких времен. Несмотря на то, что город никогда не занимал господствующее положение в системе государственных отношений, волею судеб ему суждено было сыграть важную роль в политической истории Руси.

Впервые письменные источники упоминают о нем под 1098 годом, когда «…заложи Владимир город на Въстри». В древние времена Остер занимал исключительно важное стратегическое положение. Будучи городом Переяславльского княжества, он буквально «врезался» между Киевским и Черниговским княжествами и со временем превратился в хорошо укрепленную порубежную крепость.

Особенно насыщенный событиями период в истории Городца Остерского приходит ся на середину ХII века. Унаследовал город от своего отца Владимира Мономаха Юрий Долгорукий. Именно с этим населенным пунктом связаны наиболее активные годы жизни Юрия Долгорукого, его политические амбиции, направленные, в первую очередь, на вос шествие на великокняжеский престол столицы Руси. Летопись довольно ярко рисует отно шение Юрия Владимировича к Городцу. Здесь он принимал и отсюда отправлял послов, здесь он выдерживал осаду и отсюда организовывал военные походы.

Сегодня бывший летописный Городец – город Остер Козелецкого р-на Черниговской обл.

Он расположен между Киевом и Черниговом на одинаковом расстоянии.

Остерское городище, площадью около 0,7 га, округлое в плане, расположено в южной части современного города, на возвышенности правого берега реки Остер, от которой, соб ственно, и берет свое название. С севера, запада и востока городище окружает обширный посад, который имеет три последовательные линии укреплений. В пойме р. Остер, у подножья детинца, располагался подол. Общая укрепленная площадь города в древности составляла около 60 га. Интересно, что некоторые улицы старой части города и сегодня сохраняют характерные названия – Старогородская, Посадская.

Древности летописного «Городца на Въстри» долгое время привлекают внимание исследователей. В той или иной степени его историей интересовались А. Г. Розанов, В. А. Богусевич, М. П. Кучера, О. В. Сухобоков, Ю. Ю. Моргунов и другие. Однако интерес историков вызывали, прежде всего, остатки монументального сооружения, известного по летописи как Михайловская церковь. Местная народная традиция, сохранившая воспомина ния о владельце замка, называет её Юрьевой Божницей.

Первые исследования фундаментов Михайловской церкви предпринял М. А. Кон стантинович, а в начале ХХ века – Н. Е. Макаренко.

Считается, что церковь построил Владимир Мономах в 1098 г. Следует отметить некоторые конструктивные особенности сооружения. В своей основе церковь была од ноапсидной трехнефной, двухстолпной, однобанной. Стены храма сложены из плинфы и камня-песчаника в технике скрытого ряда. На торцах некоторых кирпичей сохранились знаки.

По целому ряду признаков Михайловскую церковь Остерского замка можно отнести к числу памятников Переяславльской архитектурной школы. По своей плановой структуре она очень близка к Переяславльской Спасской церкви-усыпальнице, однако, в отличие от последней, ее два столпа размещены в западной части помещения (Рис. 1).

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Возникновение самостоятельной архитектурной артели в Переяславле П. А. Раппо порт связывает с греческими зодчими, которых, очевидно, пригласил Ефрем, ставший в 1077 г. переяславльским епископом. Последний, как известно, до этого жил в Константи нополе. Хотя использование при строительстве некоторых других конструктивных особен ностей, не характерных для византийской архитектуры, говорит о том, что в строительстве могли участвовать и местные мастера.

К сожалению, судьба Михайловской церкви, как и собственно всего Городца Остер ского, оказалась весьма трагичной. Город неоднократно подвергался разрушениям.

В 1152 г. во время сожжения Городца Остерского войсками Изяслава Мстиславовича и Изяслава Давыдовича была сожжена и Михайловская церковь: «верх бо был рублен де ревом…». Впоследствии церковь была отстроена сыном Юрия Долгорукого.

Письменные данные о дальнейшем существовании Юрьевой Божницы достаточно скудны. Известно только, что в 1753 г. церковь сгорела от удара молнии, а со временем стены ее, оказавшись на краю замка, начали осыпаться.

В конце ХVIII – начале XIX ст. храм был разобран, за исключением апсиды и части юго-восточной стены. Сегодня на самом краю городища сохранилась лишь апсида, в ко торой кое-где видны остатки фресковой росписи. В частности, сохранилась композиция, напоминающая фрески Михайловского Златоверхого собора в Киеве: вокруг Оранты в ап сиде изображены архангелы, а также своеобразно трактовано фигуры ангелов. Остерские фрески имели яркий колорит, в котором преобладали теплые тона. Как и в михайловских росписях, в сравнении с софийскими, в остерских фресках усиливается линейность, хотя в остальном характер моделирования формы остается живописным.

Для историков, археологов, архитекторов, представителей духовенства эта право славная святыня представляет огромный интерес. Ее изучение позволяет более полно по нять особенности строительной техники памятников древнерусской архитектуры рубежа ХІ – ХІІ вв., а также дает возможность в будущем восстановить один из древнейших хра мов Киевской Руси.

В 2011 г. были возобновлены археологические исследования, которые были начаты еще в 1987 г. и проводились в течении трех лет. Их целью является полное изучение как самой Михайловской церкви, так и всего Замка Юрия Долгорукого.

Рис. 1. Въезд и валы летописного Остерского городка Черниговская область АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ В БАТУРИНІ В. П. Коваленко (Чернігів), В. І. Мезенцев (Торонто), Ю. М. Ситий (Чернігів) Батуринська Міжнародна експедиція Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка за участі та фінансової підтримки співробітників Кана дійського Інституту Українських Студій та Торонтського університету й Чернігівської об ласної державної адміністрації у 2011 р. продовжила дослідження археологічних пам`яток в межах охоронних зон Батуринського національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».

На території Фортеці неподалік від Воскресенської церкви було закладено шурф роз мірами 3 4 м. Ще у 2005 р. під час прокладки комунікацій тут було виявлено розвал кладки ХVІІ ст., тому в сезоні 2011 р. було вирішено віднайти ділянку мурування з метою з’ясування її приналежності до споруд, зображених на малюнку Батуринської фортеці по чатку ХVІІІ ст. У шурфі виявлено цеглу початку ХІХ ст. – часу спорудження Воскресен ської церкви та значну кількість уламків цеглин кінця ХVІІ ст. Виявити кладку не вдалося через обмежену площу розкопок. У шурфі помітні сліди огорожі церковного подвір’я та яма ХVІІ ст. часів забудови території Фортеці.

У 2011 р. основні роботи велися в ур. Гончарівка, де було продовжено дослідження заміської резиденції гетьмана І. Мазепи (Рис. 1).

З метою з’ясування збереженості культурного шару на південь від западини «коло дязя» був розбитий розкоп № 4, розмірами 6 2 м, орієнтований довгою віссю по лінії південь – північ. Посередині розкопу виявлена глинобитна піч діаметром 1,4 м, повернута щелепами на південь, до центру котловану споруди. Піч мала 6 черенів і була споруджена на материку на краю котловану, що дозволяє говорити про наземний характер цієї споруди.

За 1 м на північ від печі частково досліджений край котловану ще однієї споруди, орієнтованої по лінії схід – захід. Глибина котловану сягає 1,1 м нижче рівня материка.

Продовження котловану фіксується у північному напрямку – в бік западини «колодязя».

Матеріали з об’єктів та культурного шару датують їх XVII ст.

З метою дослідження забудови садиби гетьмана І. Мазепи на Гончарівці на захід від його палацу та розкопу № 4 був розбитий розкоп № 2. Під час шурфування 1995 р. навколо палацу були виявлені матеріали кінця XVII – початку XVIII ст. У сезоні 2011 р. було вирі шено провести тут дослідження більш широкою площею. Для фіксації контурів та розмірів наземних споруд були розбиті 4 паралельні траншеї, в процесі досліджень об’єднані в роз коп загальною площею 72 м2.

Роботи велися т.зв. «бігучою траншеєю», що дозволило фіксувати стратиграфічні роз різи через кожен метр по лініях схід – захід. У верхній частині культурного шару знайдені різноманітні металеві предмети, керамічні люльки, підкови на чоботи та велика кількість фрагментів кахлів із багатокольоровою поливою. Окремо відзначимо декілька невеликих уламків порцелянових посудин з розписом блакитною, коричневою та сірою фарбами, ймовірно, кримського чи турецького виробництва (щоправда, дещо бентежить «недбалий»

характер розпису, більш притаманний посуду російського виробництва). Нижня частина культурного шару містила невелику кількість ліпної кераміки доби раннього залізного віку.

В західній частині розкопу було продовжено дослідження рівчачка під гострокіл, що від межовував забудову садиби від дороги до палацу. На жаль, зазначена ділянка культурного шару була пошкоджена бульдозером у минулому столітті.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

За 36 м на південь від палацу було продовжено дослідження котловану флігеля, ви явленого 2007 р. Вдалося завершити вивчення котловану, що на рівні материка мав розміри 9,5 10 м по верху і 7,5 8 м – по дну, при глибині 3,8 – 3,9 м від сучасної денної поверхні та 3,1 – 3,2 м – від рівня материка. Судячи з усього, це був флігель комплексу, синхронний палацу гетьмана І. Мазепи. Рештки будівельних матеріалів, знайдені у верхній частині за повнення об’єкта, являють собою потужний шар (до 1 м) будівельного сміття, що представ лене фрагментами цеглин, у тому числі профільованих, значною кількістю уламків пічних кахлів, полив’яних та неполив’яних плиток підлоги. Серед знахідок виявлено уламок ( 10 5,2 см) унікальної керамічної закладної дошки (Рис. 2), аналогічної, судячи із зобра ження (4 пелюстки квітки, що входила до верхнього лівого кутка вінка, котрий обрамляв герб Гетьмана Івана Мазепи) та початку напису (е х... – далі обрив першого рядка напи су;

Прещ... – далі обрив другого рядка напису), закладній дошці Чернігівського колегіуму (Рис. 3).

Нижні шари заповнення котловану, пов’язані з періодом функціонування флігеля, ма ють меншу насиченість знахідками. Із західного боку котловану (ближче до південно-за хідного кута) виявлена підпрямокутна яма, шириною до 1,5 м, що може бути котлованом під фундаменти ганку флігеля. На цьому археологічні дослідження флігеля завершені.

Розкоп № 3 був розбитий на північний захід від котловану палацу І. Мазепи, на схід від траншеї № 1 2010 р. Площа розкопу становила 45 м2, він був орієнтований по лінії схід – захід. У стратиграфічних розрізах вище рівня материка зафіксовано сліди великої дерев’яної наземної споруди у вигляді плями темно-сірого супіску з уламками битої це гли. Вказаний шар сформувався після нівелювання котловану зруйнованої споруди, а бита цегла вказує на час її руйнування. Нижче рівня материка від решток споруди зафіксовані 7 стовпових ям, що повторюють обриси розташованої вище плями.

У південній частині розкопу виявлено котлован споруди з ямою в центрі (зафіксована в траншеї 2010 р.), заглиблений нижче рівня материка на 0,3 м. Яма мала діаметр 1,2 м та глибину 0,5 м від рівня материка. За стратиграфічними спостереженнями, котлован назем ного об’єкта пов’язаний зі спорудою № 1. За розташуванням стовпових ям можна припус тити, що до розкопу потрапив лише північний кут споруди. Точні її розміри будуть вста новлені при подальших дослідженнях, але за результатами робіт 2011 р. вони становлять не менш, як 8 5 м. На наявність наземної дерев’яної споруди також вказують численні цвяхи, виявлені у межах її плями. У заповненні споруди не знайдені кераміка та кахлі, що вказує на відсутність опалювального пристрою у споруді та, відповідно, на її нежитловий характер. Із знахідок відзначимо два невеличкі фрагменти посудини з прозорого скла з блакитним відтінком. На одному з уламків чітко видно зображення парусника, на іншому – дерева. На думку Л. І. Виногродської, вказані фрагменти слід пов’язувати з імпортом із Сілезії або Венеції. В усякому разі, вона разюче відрізняється від гутного посуду місцевого виробництва і є ще одним свідченням широких міжнародних зв’язків гетьманської столиці.



Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.