авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 5 |

«Черниговская областная государственная администрация Институт археологии НАН Украины Черниговский национальный педагогический университет имени Т. Г. ...»

-- [ Страница 2 ] --

Споруда скоріше за все мала культове призначення, на що вказує великий кіотний хрест (Рис. 4), знайдений тут 2010 р. Можна припустити, що об’єкт являє собою залишки церкви, згаданої в літопису С. Величка, а фрагмент керамічної закладної дошки належав саме до неї.

У північно-західному куті розкопу зафіксовано споруду № 2, заглиблену на 0,2 м ниж че рівня материка, з якої походить ліпна кераміка раннього залізного віку.

Таким чином, роботи 2011 р. показали, що територія заміської садиби гетьмана І. Мазепи в ур. Гончарівка в Батурині досліджена недостатньо і потребує подальших студій.

Черниговская область Рис. 1. План розкопів (1995 – 2011 рр.) в ур. Гончарівка в Батурині Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 2. Фрагмент закладної керамічної дошки з ур. Гончарівка в Батурині Рис. 3. Закладна керамічна дошка з Чернігівського Колегіуму Черниговская область Рис. 4. Кіотний хрест з ур. Гончарівка Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

НОВИЙ КУРГАН У ШЕСТОВИЦІ В. П. Коваленко (Чернігів), О. П. Моця (Київ), Є. М. Осадчий (Суми) У 2011 р. був досліджений новий курган заввишки 0,65 м і розмірами 8,0 10,0 м, що містив поховання за обрядом тілоспалення на стороні, на краю високої правобережної те раси р. Десна *. Насип був оточений невеликим ровом, виявленим на глибині 1,4 м від рівня денної поверхні (ширина 2,0 – 2,5 м, глибина 0,60 – 0,70 м), який складався з п’яти сегмен тів, розділених перемичками. Під насипом (світло-сірий слабогумусований і світло-жовтий пісок) на глибині 1,0 м від вершини кургану виявлено яму округлої форми розмірами 1, 1,0 м, глибиною до 0,22 м, що прорізає культурний шар епохи бронзи. Яма забита вугли ками і обвугленими плашками (дуб і сосна), а також кальцинованими кістками. У північно східному секторі ями був вкопаний на 1/3 ранньогончарний горщик з вінцем доманжетного типу, орнаментований по плічках повільною хвилею та лініями, без слідів перебування у вогні, заповнений кальцинованими кістками. Висота горщика 18 см, діаметр вінця 17 см, тулуба 19 см, денця 8,5 см. За попередніми спостереженнями І. Потєхіної та Т. Слободян, кістки, вміщені в горщику, належали дорослій жінці віком 20 – 35 років. Кістки іншої жін ки, що були сконцентровані в ямі, належали іншій особі старшого віку, який точно встано вити не вдалося через більш високу температуру (до 1000°С) спалювання (детальніше див.

статтю І. Потєхіної та Т. Слободян у цьому збірнику).

На глибині 1,02 – 1,20 м виявлений хаотично розкиданий поховальний інвентар, зо середжений, головним чином, у північно-західному секторі ями. Більшість знахідок но сить сліди перебування у вогні. Особливо постраждало намисто. Вдалося зібрати 14 екз., більшість з яких сильно перепалені й деформовані. Піддаються визначенню 1 куляста із сердоліку, 2 лимоноподібні з прозорого скла, 1 золотоскляна, 2 двочасткові фіолетового ко льору, 1 синя ребриста, 1 з червоно-коричневого непрозорого скла, 3 зонні із синього скла, 1 велика біконічна синього кольору;

2 намистини дуже перепалені. Окрім того знайдено 3 фрагменти оковки (від скриньки ?) з тонкої залізної смуги, шириною 1,8 см, з круглим отвором в кожному (у одному збереглася заклепка), 2 уламки черенка від залізного ножа, держак від шила (?).

Набагато краще збереглися срібні й білонові прикраси: уламок бортика великої чере паховидної фібули, маленька кругла фібула з орнаментом типу «Терслев», 3 круглі підвіски зі стилізованим зображенням звіра, 2 утримувачі для ланцюга дзвоноподібної форми, 4 круглі підвіски з волютоподібним орнаментом і 2 обоймиці з 2 заклепками в кожній.

Від черепаховидної фібули зберігся фрагмент видовженого борту, прикрашеного по нижньому краю прямокутниками завдовжки 18 – 27 мм зі стилізованим рельєфним зо оморфним орнаментом.

Маленька кругла фібула типу «Терслев». Діаметр – 28 мм;

перетин пластини корпусу – 1,0 мм. На лицьовій стороні – складно переплетений орнамент, в центрі композиції – круглий виступ (висота 3 мм), по краю – 4 личини. На зворотній стороні фібули була залізна голка, від якої збереглися пружина і голкоприймач;

довжина голки, що реконструюється, – близько 2,2 см. Збоку від голки було закріплене срібне дротяне кільце (діаметр 18 мм, пе * Роботи велися за рахунок коштів обласного бюджету за підтримки Чернігівської обласної державної адміністрації.

Черниговская область ретин дротика 1,5 мм) із зав’язаними кінцями. Найближча аналогія – камерне поховання на території Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві (розкопки Г. Івакіна, 1999 р.)1.

3 круглі підвіски зі стилізованим зображенням звіра, з личиною під вушком. Чітко помітні очі, ніс і великі вуха. Обідок підвіски утворений чотирма масками фантастичних істот, повернутими в профіль і сполученими вузькою стрічкою, розділеною борозенками на 3 смужки. В коло рамки вписаний чотирилапий фантастичний звір, тіло якого зігнуте таким чином, що одна з лап, гіпертрофовано збільшена, залишається в центрі зображення, а 3 інші – тримаються за обід. Усі 3 екземпляри, схоже, відлили в одній формі (40 34 мм), вушко – 9 6 мм, діаметр отвору – 1 мм. На думку В. М. Зоценка, подібні підвіски відно сяться до типу «Skemo» і належать до групи прикрас, перехідних від стилю «Borre» до сти лю «Jеlling»2. До нашої знахідки у Східній Європі був відомий 21 екз. подібних підвісок3.

4 підвіски круглі (1 фрагментована) групи А: 1 типа «Sderby». Діаметр – 20 мм;

вуш ко – 6 4 мм, діаметр отвору – 1 мм. Орнамент – 3 спіралі волют, розгорнутих догори. Най ближча аналогія – підвіска з Букринського городища (с. Великий Букрин Київської обл.).

2 утримувачі для ланцюга дзвоноподібної форми, 22 19 мм, вушко – 7 3 мм, діа метр отвору – 1,5 мм. Орнамент – стилізована личина, на якій схематично змальовані 2 ве ликі круглі ока, маленький ніс, густі вуса, що піднімаються догори, рот. Від нижньої рамки відходять 3 вушка, діаметром 4 мм, з припаяного дроту, діаметром 1 мм.

2 обоймиці з тонкого листового срібла, 20 12 мм і 15 12 мм, в кожній з яких збе реглося по 2 заклепки. У меншій збереглося срібне дротяне кільце (20 мм) із зав’язаними кінцями.

За сукупністю ознак і аналогіями поховання може бути датоване серединою – другою половиною Х ст. Попередньо можна припустити різну етнічну приналежність та різний соціальний статус похованих: старша жінка, кістки якої, разом зі скандинавськими за похо дженням прикрасами, лежали в ямі в центрі вогнища, тоді як молодша, кістки якої склали в слов’янський круговий горщик – збоку, де температура була значно нижчою.

1. Зоценко В., Звіздецький Б. Типологія та хронологія артефактів «скандинавського» типу із розкопок стародавнього Іскоростеня // Русь на перехресті світів (міжнародні впливи на формування давньоруської держави) ІХ – ХІ ст.: Матеріали Міжнародного польового архе ологічного семінару. – Чернігів, 2006. – С. 73 – 89.

2. Сирко А. Еще раз о подвесках BORRE из древнего Искоростеня // Середньовічні старожит ності Центрально-Східної Європи: Матеріали VII Міжнародної студентської археологічної конференції. – Чернігів, 2008. – С. 183 – 188.

3. Шпилев А. Г. Украшения круга «скандинавских древностей» из Курской области // Stratum plus. – 2010. – № 5. – С. 232 – 250.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 1. Знахідки з кургану, дослідженого в 2011 р. у Шестовиці (малюнок О. Терещенка) Черниговская область ДОСЛІДЖЕННЯ В ШЕСТОВИЦІ В. П. Коваленко (Чернігів), О. П. Моця (Київ), Ю. М. Ситий (Чернігів) Шестовицька Міжнародна археологічна експедиція Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка та Інституту археології НАН України за участі Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського, Національно го архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» у 2011 р. продовжила до слідження комплексу археологічних пам`яток доби Київської Русі в ур. Коровель поблизу с. Шестовиця Чернігівської обл.* На городищі були закладені розкопи № 24, загальною площею 60 м2, та № 25, загаль ною площею 53 м2, з метою дослідження оборонних споруд східної частини майданчика (Рис. 1).

Розкоп № 24 був розбитий на південно-східному краю городища, де збереглася ді лянка культурного шару та залишки оборонних конструкцій двох етапів (у межах Х ст.).

Висота залишків тіла валу сягає 1,8 м від рівня материка. Оборонні конструкції як першо го, так і другого етапів з внутрішнього боку мали рівчачки під вертикально встановлені деревини гостроколу. Заповнення внутрішнього рову містить сліди пожежі, котра знищила укріплення першого етапу, після якого залишки валів були знівельовані й зведені нові укрі плення.

Серед знахідок слід відзначити вістря стріл, оселки, намистини, пряслиця та їх фраг менти, кістяні проколки та візантійську монету Лева VI (886 – 912).

Розкоп № 25 був розбитий на північно-східній ділянці напільного валу городища (Рис. 1), на схід від розкопу № 10 (2003 р.) та на північ від розкопу № 7 (2001 р.).

У ході робіт було вивчено залишки підкліту житла, що було виявлене ще у 2003 р.

Підкліт являє собою підквадратний (5,2 5,0 м) котлован, заглиблений в материк на 0,9 м.

У кутах котловану виявлені подвійні ямки від стовпової конструкції. Піч в пікліті відсутня;

верхня частина споруди знищена під час неодноразових перепланувань майданчика.

На схід від підкліту, майже впритул до нього, досліджено округлий в плані котлован (діаметр 2,7 м) глибиною 1,2 м нижче рівня материка. Судячи зі стратиграфії заповнення, котлован викопаний після ущільнення заповнення підкліту житла. Поява котловану, ймо вірно, пов’язана зі зведенням напільної (північної) лінії оборони городища. В літературі округлі в плані котловани прийнято пов’язувати із заглибленою частиною бойових башт, що складали невід’ємну частину оборонних конструкцій городищ.

З південного сходу (за 3,5 м) від краю цього котловану виявлено ще одну ділянку внутрішнього рову укріплень городища. Це крайня східна ділянка рову, що являє собою яму (котлован), з якої був взятий грунт для насипання валу. Вона мала овалоподібну форму розмірами 3,3 2,5 м і була заглиблена на 1,0 м нижче рівня материка. Матеріали із запо внення рову датуються другою половиною Х ст.

У межах південної частини розкопу досліджені рештки першої оборонної конструкції городища, що складалася з ровика та частоколу. Вони вже простежувалися в розкопі № (2000 р.) і в розкопі № 7 (2001 р.). Ровик, досліджений цього року, продовжує напрямок до * Роботи велися за рахунок коштів обласного бюджету за підтримки Чернігівської обласної державної адміністрації.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

слідженої у 2001 р. ділянки і має орієнтацію по лінії схід – захід з відхиленням на північ, під невеликим кутом до краю тераси р. Десна. Ширина ровика до 2 м у верхній частині;

він звужується до 0,5 м до низу. Глибина ровика сягає 1,5 м нижче рівня материка. Із заповнення ровика походить кераміка початку Х ст.

Збереженість культурних нашарувань на дослідженій ділянці добра – потужністю до 1 м. На першому етапі існування городища ця ділянка знаходилася за межами першої зо внішньої лінії укріплень, і її забудова (до спорудження другої – зовнішньої – напільної лінії укріплень) має розглядатися як рештки культурного шару посаду.

У сезоні 2012 р. дослідження пам‘ятки планується продовжити.

Рис. 1. План розкопів на городищі в ур. Коровель Черниговская область Рис. 2. Мідна монета Лева VI (886 – 912) з розкопу № Рис. 3. Городище. Розкоп № 24.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

ДОСЛІДЖЕННЯ НА РОЗКОПІ № НА ПОСАДІ ШЕСТОВИЦЬКОГО ГОРОДИЩА В. П. Коваленко (Чернігів), О. П. Моця (Київ), В. М. Скороход (Чернігів) Шестовицька Міжнародна археологічна експедиція Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка та Інституту археології НАН України за участі Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського, Національ ного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» у 2011 р. продовжила дослідження комплексу археологічних пам`яток доби Київської Русі в ур. Коровель побли зу с. Шестовиця Чернігівської обл.* Роботи велися водночас на городищі, різних ділянках посаду та некрополі в рамках гранту Міністерства освіти і науки, молоді і спорту України та за підтримки Чернігівської обласної державної адміністрації.

Відкритий посад, площа якого сягала понад 25 га, знаходився на північ від городища Коровель. Найближчою до городища досліджуваною ділянкою посаду є розкоп № 1, розта шований за 200 м на північ, де роботи продовжуються суцільною площею з 1998 р. Станом на 2011 р. тут досліджено 1114 м2 (Рис. 1). Унікальність даної ділянки посаду полягає в тому, що окрім матеріалів Х – початку ХІ ст., тут наявний і культурний шар ХІІ – початку ХІІІ ст. Загалом на розкопі досліджено близько 50 об’єктів житлового, господарського та виробничого призначення, серед яких вдалося виділити садибу скандинава початку першої половини Х ст., до якої входили наземне житло, господарські споруди та виробничі комп лекси, пов’язані з видобутком та обробкою заліза. В шарах другої половини Х – початку ХІ ст. на розкопі № 1 зафіксовано зміну ремісничої спеціалізації на садибі, що змінила по передню. До цього періоду належало двокамерне житло із заглибленим підклітом та назем ною частиною, майстерня з обробітку пірофіліту та виготовлення пряслиць, господарські споруди тощо. На початку ХІ ст. посад загинув у пожежі й був відновлений лише у ХІІ ст.

Свідченням цього є рештки двох жител та декількох господарських споруд того часу.

У 2006 р. у східній частині розкопу виявлено центральну дорогу комплексу, що про ходила з городища територією посаду у північному напрямку, приблизно співпадаючи з напрямком сучасної дороги від ур. Узвіз до городища. В сезоні 2011 р. на розкопі № 1 були продовжені розкопки ділянки цієї дороги та садибної забудови Х – початку ХІІІ ст.

Нова ділянка розкопу № 1 площею 76 м2 була закладена на північний схід від дослі дженої території (Рис. 2). У південно-східній його частині завершено дослідження житла ХІІ ст. (споруда № 45), виявленого ще у 2009 р. Воно увійшло до розкопу північно-схід ною частиною, розмірами 2 3,5 м. У цілому житло мало котлован квадратних обрисів, розмірами 4 4 м, орієнтований стінками за сторонами світу і на 0,25 – 0,3 м заглибле ний в материк. У північно-західному куті виявлена глинобитна піч, розмірами 1,5 1,5 м, щелепами обернена на південь (Рис. 3). В дні будівлі виявлено 2 господарські ями глибиною 0,95 – 1 м та діаметром 0,75 – 0,8 м для зберігання припасів. З житла походить численний побутовий та господарський інвентар і уламки кругових посудин ХІІ – початку ХІІІ ст. На північ від житла досліджено 2 господарські споруди (№№ 47, 49) Х ст. та 2 господарські ями (№№ 59, 60), що входили до садибної забудови попереднього періоду.

* Роботи велися за рахунок коштів обласного бюджету за підтримки Чернігівської обласної державної адміністрації.

Черниговская область Основну частину розкопу займала ділянка дороги, відокремлена зі сходу та заходу рівчачками (по 5 з кожного боку) від огорожі садибної забудови. Дорога мала напрямок з півдня на північ і досліджена в цьому сезоні на довжину 6 м. Ширина її між огорожами складала 4,5 – 5 м. На дорозі вдалося простежити сліди колій від коліс возів, відстань між якими складає 1,4 – 1,5 м. Тут виявлена значна кількість кісток тварин та уламків побуто вого і господарського інвентаря, елементів озброєння, цвяхів тощо. Керамічний матеріал представлений фрагментами кругових посудин Х – початку ХІІІ ст. На схід від східних рів чачків частково розкопано споруду невідомого призначення (№ 48) та 3 господарські ями (№№ 61 – 63) іншої (нової) садиби.

Таким чином, у сезоні 2011 р. на розкопі № 1 на посаді Шестовицького городища вдалося відкрити нову ділянку садибної забудови Х – ХІІІ ст., до якої входили житло та господарські споруди.

Рис. 1. Зведений план розкопу І (1998 – 2011 рр.) на посаді городища в ур. Коровель Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 2. План розкопу № 1 (2011 р.) по материку Рис. 3. Житло ХІІ ст. на розкопі № 1 на посаді Шестовицького городища Черниговская область ЛЮБЕЧСКИЙ МУЖСКОЙ МОНАСТЫРЬ св. АНТОНИЯ (к вопросу о хронологических рамках существования) И. В. Кондратьев (Чернигов) В 1693 г. черниговский архиепископ Лазарь Баранович благословил создание Лю бечского Антониевского монастыря. В следующем 1694 г. гетман И. Мазепа предоставил монастырю свой универсал. Но речь шла не об основании, а о возобновлении деятельности монастыря, действовавшего во времена Киевской Руси. В письме Л. Барановича говори лось, что монастырь был основан «близь (места – И. К.), тоежде, юже ископа св. Антоній, иную делали пещеру». В универсале И. Мазепы указывалось, что монахи «устрояють там пещерное дело, где Преподобнаго отца нашего Антонія Печерскаго пещера прежних веков бывала»1.

Факт существования монастыря в Любече во времена Киевской Руси в принципе не вызывает сомнений, хотя на сегодня эта информация не подтверждена археологическими исследованиями. Из-за отсутствия письменных источников ничего нельзя сказать о судьбе монастыря во второй половине ХІІІ – ХІV вв., а вот из документа первой четверти ХVI в.

известно имя игумена Любечского монастыря.

В 1522 г. десятеро любечских бояр доказывали перед королевской властью свои шляхетские права – «тегалися перед господарем (Сигизмундом I – И. К.)… о шляхетство свое». Среди бояр Любечской волости был игумен Першко (?) Ігнатович2. Как известно, православное духовенство в Украине, как и в католической Польше, в большинстве сво ем происходило из шляхты3. Опубликованный в 1912 г. П. Клепатским документ является единственным письменным свидетельством существования монастыря в ХVI в. Интерес но, что по мнению Б. Рыбакова, во время монгольского нашествия Любеч не пострадал, а найденный на детинце мощный слой пепелища исследователь связывал с событиями 1147 г., когда смоленский князь Ростислав «Любечь пожегл и много повоевал и зла Оль говичам створил». Правда, археологи В. Коваленко и А. Казаков все-таки связывают этот факт с монгольским нашествием4. Еще в 60-е гг. ХХ в. археолог М. Кучера обратил вни мание на своеобразную группу керамики, датируемой концом ХIV – началом XV вв., и, не исключено, принадлежавшей оседлым захватчикам. На территории Среднего Поднепровья аналогичный керамический материал, по мнению автора, был зафиксирован только возле Любеча и х. Половецкого на р. Рось5.

Из-за отсутствия письменных источников ничего не можем сказать о существова нии монастыря до 1522 г., неизвестно также, были ли перерывы в его деятельности. На много легче предположить период уничтожения монастыря – во время очередной войны с Московским государством Любеч был захвачен и разорен. В 1551 г. наместник киевского воеводы в Любече Матвей Кмыт был захвачен в плен московско-татарским войском и за точен в Любечском замке, где и погиб. В 1552 г. Любеч был отвоеван Великим княжеством Литовским6.

Имеются также и косвенные свидетельства о существовании Любечского монастыря до возобновления его деятельности в конце ХVIІ в.

Во-первых, воссозданный в 1694 г. монастырь находился на «мысцу Монастырище прозываемом»7. Монастырищем называли место, где когда-то был уничтоженный монастырь. Суффикс – ищ(е) – характерный также для названий Городище (место, где на ходился разрушенный город) и Селище (так называли уничтоженные сёла)8.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Во-вторых, в универсале И. Мазепы 1694 г. есть упоминание о том, что монастырь не может претендовать на земельные владения «жителей Любецких и околичных селян»9.

Претендовать на землю монастырь мог только в случае, если пытался возобновить какие то давние права на владения. Кроме этого, за относительно небольшой отрезок времени – с 1694 по 1786 г., Любечский монастырь успел завладеть достаточно значительными землями – ему принадлежали части земель в окрестных селах (в основном на правах совладения), монастырь получал часть прибыли с нескольких любечских озер, владел мельницами. Бра тии принадлежали дворы и сенокосы в самом городе, слободке Коломийцы, урочище под Любечем. Большинство монастырских земель находилось возле самого города, что может свидетельствовать об их давности.

Наконец, значительный интерес представляет факт существования монастырской библиотеки. Г. Милорадович насчитал в ней более 100 экз. гетманских универсалов (из них несколько было предоставлено самому монастырю)10. Стараниями исследователя был опубликован созданный в монастыре Любечский синодик – уникальный источник по исто рии Чернигово-Северщины ХІІІ – ХVIII вв.11 Как отмечал один из первых исследователей синодика Р. Зотов, он стал для историков действительно «драгоценным», ведь только он содержит список князей Черниговских в ордынскую эпоху12. Нет сомнений, что памятник базировался на более давних текстах, которые хранились в Любече и, вполне вероятно, относились ко времени функционирования монастыря в ХІІІ – первой половине ХVІ в.

В 2010 г. Любечская археологическая экспедиция Черниговского национального педагогического университета имени Т. Г. Шевченко исследовала городище в урочище Монастырище. В 15 м к северу от надгробных плит, с целью определения культурной при надлежности памятника, был заложен шурф размерами 2 х 2 м. В дерновом слое были зафиксированы мелкие фрагменты керамики и битого кирпича. Под дерновым слоем был выявлен слой серой пятнистой супеси, содержавший мелкие фрагменты керамики и битого кирпича. Очевидно, этог слой образовался в начале 60-х гг. ХХ в., когда была разобрана церковь Иоакима и Анны. Археологические материалы свидетельствуют о том, что посе ление в урочище Монастырище возникло в V – VІІІ вв., в ХІІ – ХІІІ вв. здесь находилось поселение, а в ХVІІ – ХVІІІ вв. – монастырь. Неподалеку от места шурфовки находилась церковь Иоакима и Анны, где на поверхности встречаются мелкие фрагменты изразцов (в том числе со следами поливы), что может свидетельствовать о наличии в трапезной церк ви монастыря печи13. Более точные хронологические рамки существования Любечского Антониевского монастыря можно установить путем масштабных археологических иссле дований.

1. Милорадович Г. А. Антониевский Любечский мужский монастырь. – Чернигов, б.г. – С. 43 – 45, 46 – 47.

2. Клепатский П. Г. Очерки по истории Киевской земли. – Одесса, 1912. – Т. 1. Литовский период. – С. 272 – 273.

3. Карнович Е. П. Родовые прозвания и титулы в России и слияние иноземцев с русскими.

Репринтное воспроизведение издания 1886 г. – М., 1991. – С. 144.

4. Коваленко В. П., Казаков А. Л. Літописний Любеч: наслідки та перспективи досліджень // Чернігівська земля у давнину і середньовіччя: Тези доповідей Міжнародної наукової кон ференції. – Чернігів, 1994. – С. 32 – 34.

5. Кучера М. П. Про одну групу середньовічної кераміки на території УРСР // Слов’яно Черниговская область руські старожитності. – К., 1969. – С. 174 – 179.

6. Кондратьєв І. В. Любеч (матеріали до довідково-енциклопедичних видань) // Сіверянський літопис. – 2008. – № 2. – С. 38.

7. Милорадович Г. А. Местечко Любеч (Прежде бывший город). Приложение. – Чернигов;

СПб., 1855/1859. – С. 49 – 51.

8. Коваль А. П. Знайомі незнайомці. – К., 2001. – С. 8, 174.

9. Милорадович Г. А. Антониевский Любечский мужский монастырь… – С. 46 – 47.

10. Милорадович Г. А. Синодик Любецкого Антониевского монастыря // Черниговские гу бернские ведомости. – 1857. – № 38. – Часть неофициальная. – С. 317.

11. Синодик Любецкого Антониевскаго монастыря. – Чернигов, 1902. – 92 с.

12. Зотов P. В. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о Черниговском княжестве в татарское время. – СПб., 1892. – С. 2.

13. Веремейчик О. М., Бондар О. М. Дослідження Замкової гори біля селища Любеч Ріпкин ського району Чернігівської області // Археологічні дослідження в Україні-2010. – К.;

Пол тава, 2011. – С. 60 – 61.

Рис. 1. Урочище Монастырище (топографическая съемка Е. Осадчего) Рис. 2. Любечский Антониевский монастир в ХVІІІ в.

(реконструкция А. Бондаря) Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 3. Урочище Монастырище (фото А. Бондаря) Рис. 4. Надгробия 20-х гг. XIX ст. на территории ур. Монастырище (фото автора) Черниговская область ДОСЛІДЖЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОГО ПУСТИННО-РИХЛІВСЬКОГО МОНАСТИРЯ Р. М. Луценко (Чернігів) Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир знаходиться в с. Рихли Черні гівської обл., на пагорбі, оточеному глибокими ярами, на території Мезинського національ ного природного парку. За легендою, монастир виник завдяки явленню на клені чудотвор ної ікони Св. Миколая бортнику із сусіднього с. Оболоння. Незабаром тут було споруджено дерев’яну Миколаївську церкву. У 1666 р. коштом Д. та В. Многогрішних за сприяння чернігівського архієпископа Лазаря Барановича у цій місцині було засновано Пустинно Миколаївський монастир1.

Гетьман І. Самойлович збудував у монастирі храм на честь свого небесного покро вителя Св. Іоанна Предтечі (1677 р.). У 1693 р. монастир отримав грамоту царів Петра та Іоанна Олексійовичів, що підтверджувала його права на земельні володіння. Гетьман І. Скоропадський, отримавши зцілення від Рихлівської ікони Св. Миколая, на місці її явлення побудував новий дерев’яний храм і подарував монастирю село.

Спочатку усі монастирські споруди були дерев’яними і повністю загинули у поже жі 1745 р. У середині XVІІІ ст. починається кам’яне будівництво: тоді були споруджені муровані Миколаївський собор (1754 – 1760 рр.), дзвіниця з надбрамною церквою Св. Іоан на Предтечі (1767 р.), Миколаївська церква (1750 р.) на місці явлення чудотворної ікони Св. Миколая, тепла церква Св. Феодора Стратилата (1749 р.) та церква Різдва Христова (1749 р.), а також келії та огорожа. На північ від обителі у XVІІІ ст. був заснований монастир ський гостиний двір. Неподалік знаходились колодязь, господарський двір, цегельня, сад та пасіка, скит та каплиця. На схилах ярів були викопані печери, що відносно непогано збереглися.

У ХVІІІ ст. монастир стрімко розвивається. У 1749 р. до нього було приєднано Сосницьку Рувимську пустинь. У 1756 р. в монастирі було 46 ченців: ігумен, намісник, підскарбій, ієроченців – 9, ієродияконів – 8, послушників – 26.

У 1786 р. під час секуляризації церковних володінь передбачалась ліквідація монас тиря, але його вдалося зберегти завдяки заступництву графа П. Рум’янцева-Задунайського, який неподалік мав свій маєток і часто відвідував цю обитель2.

Після призначення у 1816 р. настоятелем Мелхіседека (Сокольникова) у монастирі розпочався ремонт храмів та інших будівель. Цей настоятель впорядкував першу історію Рихлівського монастиря3.

Під час епідемії холери у 1848 р. з монастиря до розташованого неподалік м. Короп була перенесена чудотворна ікона Св. Миколая. Після хресного ходу довкола міста епіде мія вщухла. Вдячні мешканці Коропа виготовили копію цієї ікони і встановили в одному з місцевих храмів.

У 1854 р. в обителі було 25 ченців, а на початку ХХ ст. – близько 2004. До складу мо настирського гостиного двору входило чотири корпуси: два флігелі «о 18 покоях для вищих верств» та два менші флігелі «для простого народу».

У 1922 р. монастир був ліквідований, а церкви та інші споруди були розібрані на цеглу.

У травні 2004 р. єпископ Чернігівський і Ніжинський Амвросій (Полікопа) прийняв рішення про відродження релігійної громади на території колишнього монастиря. Його настоятелем був призначений ієрочернець Серафим. 21 травня під відкритим небом була Роботи велися за підтримки Ніжинської та Прилуцької єпархій УПЦ МП.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

відправлена перша Божественна Літургія. У липні 2006 р. Рихлівська релігійна громада була зареєстрована як Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський чоловічий монастир.

Відродився він на місці колишнього гостиного двору, оскільки відбудувати відразу увесь комплекс споруд Пустинно-Рихлівського монастиря було нереально. Зараз він входить до складу Ніжинської єпархії. З 2008 р. обитель очолює архімандрит о. Гурій.

Дослідження решток монастиря як архітектурного комплексу були проведені М. Цапенком лише в 1957 р. Він відзначив, що стіни обителі збудовані по контуру мису, у плані утворюючи трикутну конфігурацію5. За результатами досліджень М. Цапенка, К. Лоп’ялом була створена графічна реконструкція монастиря.

Наступний етап досліджень пов’язаний з роботами В. Вечерського, який обстежував територію монастиря у 1976 р. та 1989 р. Він сфотографував та замалював рештки монастирських споруд, зробив обміри будівель, що збереглися6. За результатами його робіт комплекс монастиря було включено до «Зводу пам’яток історії та культури України» по Чернігівській області.

У 1999 р. на території монастиря працювала археологічна експедиція, до складу якої увійшли співробітники Чернігівської обласної інспекції з охорони пам’яток історії та культури, Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» та студенти Сумського педагогічного університету. Під час цих робіт В. Руденок обстежив т.зв. «Нові печери», що датуються початком ХІХ ст. Про паломницьке призначення комплек су, на думку дослідника, свідчать місце розташування і планіметричні рішення пам’ятки, а також оформлення прилеглої території та самого входу7. У 2004 р. місцеві краєзнавці виявили й «Старі печери», які того ж таки року дослідили В. Руденок зі співробітниками заповідника «Чернігів стародавній». Ці печери були датовані ХVІІІ ст. У складі комплексу виявлені келії для ченців-затворників, а на стінах печер – написи, що датуються серединою ХІХ ст. На сьогодні від комплексу монастиря збереглися три корпуси келій: північно-східний, північно-західний та східний. Навпроти східного корпусу знаходяться рештки прямокутної цегляної споруди, що вціліли на висоту 0,5 – 0,7 м від рівня денної поверхні. Від корпусів залишились лише стіни, що поросли чагарниками. На всій площі монастиря зустрічається бита цегла та шматки розчину, на поверхні помітні западини на місцях колишніх споруд.

На північ від колишнього монастиря знаходиться комплекс гостиного двору, де, як зазначалося, розміщується відроджений Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський мо настир. Від колишнього гостиного двору збереглися приміщення південних флігелів «для простого народу» – одноповерхові, дерев’яні, обкладені цеглою, прямокутні в плані будів лі. Обидва флігелі мають анфіладне розпланування із сіньми в центрі. Південно-західний корпус гостиного двору нині переобладнаний під церкву Свято-Миколаївського Пустин но-Рихлівського чоловічого монастиря. На захід від корпусів збереглися рештки брами та муру, що оточував гостиний двір. Східний корпус «для вищих верств» двоповерховий, пря мокутний у плані.

На південний захід від колишнього монастиря знаходиться двоповерхова будівля мо настирської конюшні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Її перший поверх мурований, другий дерев’яний, скоріше за все, був сінником.

У 2011 р. археологічна експедиція Чернігівського національного педагогічного уні верситету імені Т. Г. Шевченка за сприяння Мезинського національного природного парку за благословення єпископа Ніжинського та Прилуцького Іринея та за підтримки архіман дрита відновленого монастиря о. Гурія продовжила дослідження монастирського комп лексу, розпочаті 2010 р. Тривала розчистка фасадів вцілілих корпусів від рослинності та здійснено шурфування з метою з’ясування наявності культурного шару та пошуку нових об’єктів на території монастиря.

Черниговская область Шурф № 1 закладений на мису, де знаходилась колишня Миколаївська церква (місце явлення ікони). Шурф виявив наявність культурного шару, що має потужність 0,6 – 0,7 м.

Тут знайдено кераміку ХVІІ – ХІХ ст. і ковані цвяхи.

Шурф № 3 закладений біля північної стіни північно-західного корпусу келій з метою пошуку решток монастирської огорожі. Монастир був обнесений кам’яною огорожею, що почала будуватися у середині ХVІІІ ст. У шурфі на глибині 0,9 м зафіксовано ровик від фундаменту мурованої огорожі та рештки вцілілої кладки в ньому, що знаходяться нижче рівня материка. Ширина кладки у фундаментному ровику 1,65 м, ширина самої огорожі на ділянках, де вона збереглася, – 1,3 м.

Шурф № 5 закладений на місці розташування церкви Різдва Христова (1749 р.). Під дерном виявлена материкова глина, без будь-яких залишків будівельних матеріалів. Із роз повідей місцевих жителів стало відомо, що з котловану церкви брали ґрунт для будівни цтва та ремонту доріг, тому культурний шар та рештки фундаментів на цій ділянці було знищено.

Для пошуку решток фундаментів мурованого Миколаївського собору були закладе ні шурфи №№ 2, 6, 7, 8, 10. Шурфи № 2 та № 7 закладені на місці східної стіни храму. У шурфі № 2 вдалося виявити рештки кладки фундаментів східної стіни храму, в якій разом з цеглою використано великі шматки природного каменю. У стратиграфії шурфу фіксується шар пожежі, відомої ще за письмовими джерелами, перекритий нашаруваннями часу бу дівництва собору (1754 – 1760 рр.). У шурфі № 7 зафіксовано рештки фундаменту собору, у місці, де кладка апсиди перев’язана з кладкою східної стіни. Шурф № 8 відкрив решт ки кладки фундаментів південної стінки храму. Також було відкрито рештки фундаменту східної (шурф № 10) та північної (шурф № 6) стін собору. У всіх шурфах у невеликій кіль кості знайдений матеріал ХVІІ – ХІХ ст.

Поблизу східного корпусу келій був закладений шурф, у якому зафіксовано рештки споруди, заповнення котловану якої свідчить про те, що вона припинила своє існування у ХХ ст. Культурний шар сягає 0,7 – 0,8 м. При обстеженні будівлі східного корпусу виявле ні нові типи клейм на цеглі «РМ», «РМ» із зображенням хреста, а також цеглу з клеймом «ФБ», що датується ХІХ ст.

Обстеження території монастиря дало також підйомний матеріал: уламки кераміки ХVII – ХХ ст., фрагменти поливних кахлів XVІІ – ХІХ ст., залізні вироби.

У 2012 р. дослідження Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря пла нується продовжити.

1. История Рыхловской пустыни. – Нежин, 2010. – С. 8.

2. Там само. – С. 13 – 16.

3. Мельхиседек (Сокольников). Краткое историческое описание Рыхловской пустыни. – М., 1844.

4. История Рыхловской пустыни... – С. 21.

5. Цапенко М. П. Архитектура Левобережной Украины XVII – XVIII веков. – М., 1967. – С. 76.

6. Вечерський В. В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. – К., 2003. – С. – 173;

Вечерський В. В. Спадщина містобудування України. – К., 2003. – С. 471 – 476;

Ве черський В. В. Пам’ятки архітектури та містобудування Лівобережної України. – К., 2005. – С. 117 – 121.

7. Руденок В. Я. Два чернігівських монастиря мазепинської доби // Могилянські читання 1999 року. – К., 2000. – С. 122 – 123.

8. Руденок В. Я. Подземелья Рыхловского монастыря // Могилянські читання 2005 року. – К., 2006. – С. 469 – 470.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 1. Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир (середина ХІХ ст.).

Літографія Рис. 2. Келії монастиря до початку робіт.

Черниговская область Рис. 3. План розташування шурфів на території Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря, закладених у 2011 р.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПІВНІЧНО-СХІДНОЇ ОКОЛИЦІ ШЕСТОВИЦЬКОГО ПОСАДУ О. П. Моця (Київ), І. Л. Давидко, В. П. Коваленко (Чернігів) Шестовицька Міжнародна археологічна експедиція Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка та Інституту археології НАН України за участі Чернігівського обласного історичного музею імені В. В. Тарновського, Національ ного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» та за підтримки Чер нігівської обласної державної адміністрації у 2011 р. продовжила дослідження комплексу археологічних пам`яток в ур. Коровель.* Роботи велися водночас на городищі, різних ді лянках посаду та некрополі.

У сезоні 2011 р. зазначена ділянка посаду досліджувалася трьома розкопами загаль ною площею 160 м2, що дало змогу відкрити нові житлові та господарські об’єкти Х – початку ХІІІ ст., продовжити дослідження центральної посадської дороги, що доповни ло уявлення про життєдіяльність мешканців комплексу у Х – на початку ХІІІ ст.

Найбільш наближеною до городища досліджуваною ділянкою посаду є розкоп № 1, розташований за 200 м на північ. У 2011 р. тут продовжено розкопки ділянки центральної дороги, що вела до городища територією посаду та садибної забудови Х – початку ХІІІ ст.

За 300 м на північ від розкопу № 1 були продовжені дослідження північно-східної ділянки посаду. Тут закладено розкоп № 29 площею 68 м2. До розкопу потрапила ділянка ровика від кургану (?), виявленого у 2009 р., що мав ширину 0,8 – 0,9 м і глибину 0,5 м.

На розкопі виявлено господарську споруду (№ 68) підквадратних обрисів розмірами 2,9 2,5 м, декілька господарських ям та рівчачки від міжсадибних огорож. Вони проходили у на прямках південь – північ та захід – схід, утворюючи кут садиби. Серед знахідок виявлено уламок сокири, пірофілітові пряслиця, фрагмент керамічного тигля, кістки зі слідами ви робничого використання та керамічний матеріал Х – початку ХІ ст.

На північний схід від розкопу № 29 досліджено невеличку ділянку (розкоп № 30), що знаходилася між розкопами попередніх років. Розкоп № 30 мав площу 16 м2, де виявлено залишки 2 господарських ям Х – початку ХІ ст.

По напрямку лісової дороги, що з’єднує південну частину бази відпочинку «Юність»

Чернігівського державного технологічного університету та ур. Узвіз, вже кілька років по спіль восени та навесні проводиться розорювання з метою запобігання лісовим пожежам.

Після розорювання навесні 2011 р. плуг прорізав культурний шар посаду, і на окремих ді лянках став помітний материк. З метою фіксації об’єктів була здійснена зачистка, в резуль таті якої вдалося виявити значну кількість плям археологічних об’єктів. Довжина зачистки 290 м. На проміжку 0 – 50 м виявлено 16 плям, з них досліджено споруду № 1 та споруду № 2, у заповненні яких виявлено кераміку Х ст. та пічину. На ділянці 50 – 100 м виявлено 11 плям, на 100 – 200 м – 16 плям, причому на 115 – 125 м зафіксовано металеві шлаки.

На ділянці 200 – 290 м виявлено 4 плями. Об’єкти частково відсутні лише на ділянці 245 – 285 м. Вища концентрація об’єктів спостерігається у східній частині зачистки, ближче до * Роботу виконано за підтримки Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (Проект № Ф41.5/016 «Українське та Білоруське Подніпров’я в епоху становлення державнос ті». Договір № Ф41/107-2011).

Черниговская область східного краю тераси. Серед знахідок: пірофілітове пряслице, фрагмент залізного цвяха, свердло. До проведення зачистки ця територія лише умовно була віднесена до посаду.

Після проведених робіт кордони посаду зміщені у північному напрямку від західного краю тераси р. Десна, що збільшує його територію.

У середині ХІ ст. життя на посаді припиняється, а на зламі ХVІІІ – ХІХ ст. на тери торії ур. Коровель існував невеличкий хуторець. Решта території мису розорювалась під городи, поки 1955 р. не була засаджена лісом.

Рис 1. Шестовиця. Посад. Загальний вигляд розкопу № Рис 2. Шестовиця. Посад. Розкоп № 29. Споруда № Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

ОБОРОННІ СПОРУДИ ВИПОВЗІВСЬКОГО ГОРОДИЩА О. П. Моця (Київ), В. М. Скороход, Ю. М. Ситий (Чернігів) Виповзівський археологічний комплекс розташований між селами Виповзів і Лутава Козелецького р-ну Чернігівської обл., за 800 м від південної околиці с. Лутава, на південно західній околиці с. Виповзів. Комплекс займає вузький мис, що на 600 м врізається в запла ву р. Десна у східному напрямку (Рис. 1) і омивається з південного боку р. Кримка (права притока р. Десна). На стрілці мису знаходиться невелике городище розмірами 70 90 м.

Із заходу до городища прилягає відкритий посад площею 75 – 100 300 – 450 м. Південна половина мису вкрита сосновим лісом, а посередині нього проходить дорога, що пролягає із села і спускається до заплави по південному схилу тераси до р. Кримка. Біля підніжжя городища та посаду з північного боку знаходиться відкритий поділ площею 30 – 100 450 м, що займає підвищення, розташоване вздовж мису із заходу на схід.

Уперше територія пам’ятки досліджувалась 1889 р. В. Л. Беренштамом, який заклав на майданчику городища декілька шурфів1. У 1912 р. В. А. Шугаєвський та Є. О. Корно ухов заклали тут траншею, 2 шурфи та розкопали декілька «бугрів»2. У 1924 р. комплекс обстежив А. Г. Розанов3, у 1947 р. – І. І. Ляпушкін4, у 1948 р. – Ф. Б. Копилов, у 1971 р. – М. П. Кучера та О. В. Сухобоков5.

У 1981 р. Чернігово-Сіверська експедиція під керівництвом В. П. Коваленка провела розвідувальні археологічні роботи на городищі, де був закладений шурф, що виявив слабо насичений культурний шар (0,25 – 0,30 м), похований під шаром піску6. В 1989 – 1990 рр.

пам’ятку вивчала експедиція під керівництвом А. Л. Казакова, який частково розрізав вал з напільного боку городища7.

З 2009 р. пам’ятку досліджує експедиція Інституту археології НАН України та Черні гівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка під керівництвом О. П. Моці та В. М. Скорохода. У 2009 р. на південно-східному схилі городища був закла дений шурф, який не виявив залишків культурного шару через значну потужність піщаних відкладень (1,2 м – у шурфі;

3,2 м – від верхівки дюни). Із західного боку в напільному валу городища була поновлена зачистка А. Л. Казакова 1989 р. з метою ув’язки рівня залягання культурного шару на городищі та посаді. В результаті зафіксовано край напільного рову та горілий прошарок, перекритий оплилим насипом валу та піщаними нашаруваннями.

Ділянка, на якій було споруджено городище, розташована дещо вище за рівень сучасної денної поверхні посаду, що дозволяє говорити про максимальне використання природного рельєфу для потреб оборони8.

У сезоні 2010 р. на західному схилі городища була закладена траншея № 1, до якої зі сходу увійшла зачистка № 1 (2009 р.). Траншея мала розміри 2,0 7,8 м і була орієнтована по лінії схід – захід. В результаті досліджень виявлено рів довжиною 5,5 м і глибиною 1,7 м (від рівня материка). Нижнє заповнення рову містить керамічний матеріал першої полови ни Х ст., фрагменти ліпних сковорідок та нечисленні шматки металургійного шлаку.

В шарах Х ст. знайдено бронзову петельку від сумочки та фрагмент оселка з пісковику. Середнє заповнення рову містить нечисленні матеріали ХІІ ст. серед яких фрагмент пірофілітового пряслиця, уламки кераміки, стінка амфори та кістки тварин. Судячи за стратиграфічними спостереженнями, у ХІІ ст. рів не поновлювався і був замулений природнім шляхом9.

Черниговская область З метою дослідження конструкцій валу та облаштування проїзду на городищі у сезоні 2011 р. був закладений розкоп розмірами 10 12 м (Рис. 2;

3), орієнтований стінками за сторонами світу і довгою віссю витягнутий по лінії схід – захід. Розкоп розбитий із враху ванням місця ймовірного місцезнаходження центральної вулиці посаду таким чином, що південна лінія квадратів (2 2 м) мала б знаходитися південніше північного краю дороги, виявленої 2010 р. На користь цього свідчить і те, що в південно-східному куті розкопу зафік совані 2 ямки від стовпів, що, вірогідно, є рештками конструкцій від проїзду на городище.

Внаслідок робіт 2011 рр. вдалося виділити три етапи спорудження оборонних кон струкцій Виповзівського городища. На першому етапі (кінець ІХ – початок Х ст.) оборонні споруди представлені ровом з бермою завширшки від 0,7 до 2,2 м та залишками тіла валу з вертикально встановленою дерев’яною конструкцією з його внутрішнього боку. Ці кон струкції у вигляді окремих згорілих деревин перекривають рівчак під частокіл і врізані в материковий пісок дюни зі сходу та заходу від нього. Фіксуються залишки деревини ши риною 0,2 м, розташовані на відстані 0,15 м одна від одної. На дні заповнення клітей ви явлено значну кількість болотної руди, принесеної із заплави.

У напільному рові фіксуються сліди пожежі початку Х ст., після якої відбулася рекон струкція укріплень (Рис. 4). Залишки вертикальної дерев’яної конструкції були розібрані, і з внутрішнього боку валу поставлені кліті, що виходили на майданчик городища. На роз копі в плані зафіксовані залишки деревин, пов’язаних з пожежею оборонних конструкцій, розташованих з внутрішнього (східного) боку від залишків валу (засипаних городень).

Східні краї згорілих деревин конструкції доходять до східного верхнього краю рівчач ка під частокіл, західні – до західного краю валу (городень) попереднього часу. Орієнтація деревин – перпендикулярно до рову та схилу дюни, по лінії схід – захід з невеликим від хиленням (до 20°) на південь.

Деревини, покладені в середньому на відстані 1,8 м (окрім допоміжних, що підсилю вали конструкцію), являли собою основу клітей внутрішнього ряду укріплень городища на другому етапі їх існування.

Внутрішня кліть (східна) була врізана частково в рівчачок під частокіл, що був вико паний на схилі дюни за 12 м від її підошви з тим розрахунком, щоб під її підошвою мож на було викопати зовнішній рів і на схилі залишити берму та городню. Ширина рівчачка сягала 0,8 – 1,0 м, глибина становила щонайменше 0,45 м. На дні рівчачка зафіксовані 27 ямок від частоколу. Діаметр стовпів – 0,2 – 0,3 м. Від діаметру стовпів під частокіл (0,7 м) відрізняються дві ямки, виявлені біля двох згорілих деревин конструкції внутрішньої кліті.

Виявлення подвійних деревин, двох ямок від потужних стовпів та шарів другої пожежі на південь від них пов’язано з рештками конструкції проїзду, що лише частково увійшли до розкопу. Це деталі укріплень другого етапу. Ровик і встановлений у ньому частокіл від носяться до першого етапу зведення укріплень і пов’язані із залишками валу (городні) та зовнішнього рову. Матеріал з нижнього заповнення городні вказує на її синхронну появу з ровиком під частокіл (кінець ІХ – початок Х ст.). Реконструкція відбулася згодом, після першої пожежі. В середині Х ст. ця конструкція зазнала руйнувань під час чергової пожежі.

Для укріплення ґрунту на схилі дюни була зроблена підсипка ґрунтом, взятим з по долу – темно-сірим супіском з включенням глею і пічини (товщина до 0,2 м). Після закрі плення схилу глеєм була встановлена зовнішня (західна) стіна городні – острог, що являв собою потужні стовпи, поставлені з невеликим ухилом на схід. Городня, розташована вище по схилу, перев’язувалася з цими стовпами, після чого було викопано зовнішній рів. Під час будівництва городні до неї засипано родючий шар з підніжжя городища. Його товщи Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

на тут сягає 0,9 м, частково він потрапляє на берму (товщина 0,2 м). Материковий пісок з рову було засипано до верхньої частини новозбудованої конструкції. Ширина городні по лінії схід – захід сягала 4 м (по лінії частоколу), проте реконструкція (після першої поже жі?) укріплень частково могла знищити внутрішній край засипки городні, котра в страти графіях фіксується на ширину до 2,5 – 2,7 м.

Таким чином, за наслідками робіт можна виокремити три етапи спорудження укрі плень на Виповзівському городищі. На першому етапі оборонні споруди були представлені ровом, городнею та частоколом. На другому етапі існували рів, городня та внутрішня кліть.

Третій етап (ХІІ ст.) репрезентують рів, рівчачок під частокіл по верхівці зруйнованих в середині Х ст. укріплень, але матеріали цієї епохи виявлені лише у верхній частині запо внення рову.

У ХІІ ст., коли Виповзівське городище частково втратило своє стратегічне значен ня і перетворилося на рядову фортецю на межі Чернігівської, Київської і Переяславської земель, по гребеню його валу споруджуються легкі укріплення, існування яких засвідчує невеликий рівчачок у стратиграфії південної стінки розкопу, в якому виявлені ямки від стовпів частоколу діаметром 0,2 – 0,3 м (Рис. 4).

Унікальність оборонних конструкцій Виповзівського городища полягає у тому, що перші укріплення були споруджені на схилі природної дюни, розташованої у східній час тині мису. Мешканці городища споруджували укріплення на похилому західному схилі оконечності мису, а грунт брали з рову, викопаного біля її підніжжя з напільного боку.

Розуміючи можливість сповзання конструкцій по схилу, будівельники укріпили поверхню схилу болотним глеєм, а зовнішню дерев’яну конструкцію (острог) зробили під нахилом у бік майданчика городища (Рис. 5).

Таким чином, нові дослідження Виповзівського городища засвідчують три етапи спо рудження його укріплень. При цьому основна частина матеріалів з городища, посаду та подолу датується першою половиною Х ст.

1. Науковий архів Інституту історії матеріальної культури РАН. – Рукописний архів, ф. 1, оп. 1889, спр. 48. Беренштам В. Л. Отчет о раскопках в Остерском уезде Черниговской губ.

– Арк. 4 – 5 зв.

2. Отчет о деятельности Черниговской губернской архивной комиссии за 1912 год. – Черни гов, 1913. – С. 9 – 10;

Ясновська Л. Вивчення давньоруських старожитностей Чернігівщини членами Чернігівської губернської вченої архівної комісії // Сіверянський архів. – Ніжин, 2007. – Вип 1. – С. 32.

3. Коваленко О. Б., Ткаченко В. В. Розанов Анатолій Григорович // Репресоване краєзнавство (20 – 30-і рр.). – К., 1991. – С. 347.

4. Ляпушкин И. И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпоху железа // Материалы и исследования по археологии СССР. – М.;

Л., 1961. – № 104. – С. 15.


5. Науковий архів Інституту археології НАН України. – Фонд експедицій. – № 1971/17а.

Кучера М. П., Сухобоков О. В. Звіт про роботу Лівобережного розвідзагону ІА АН УРСР за 1971 р. – С. 59.

6. Коваленко В. П. Исследования летописных городов в Нижнем Подесенье // Археологичес кие открытия 1983 года. – М., 1985. – С. 287.

7. Казаков А. Л. Де відбувалися князівські «снеми» 1155 та 1159 рр. (Історико-археологічний аспект локалізації літописної Лутави) // Любецький з’їзд князів 1097 р. в історичній долі Київської Русі. – Чернігів, 1997. – С. 103.

Черниговская область 8. Скороход В. М. Дослідження Виповзівського археологічного комплексу 2009 р. // Архе ологічні дослідження в Україні 2009 р. – К.;

Луцьк, 2010. – С. 378 – 379;

Коваленко В., Скороход В. Поліетнічний дружинний табір у Нижньому Подесенні кінця ІХ – початку Х ст.

// Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. – Випуск 73. – Серія:

Історичні науки. – № 6. – Чернігів, 2009. – С. 66 – 82.

9. Скороход В. Нові дослідження Виповзівського археологічного комплексу у 2010 р. // Серед ньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. Матеріали Х Міжнародної студент ської наукової археологічної конференції. – Чернігів, 2011. – С. 180 – 184;

Скороход В.

Дослідження Виповзівського археологічного комплексу // Археологічні дослідження в Україні – 2010. – К.;

Полтава, 2010. – С. 307 – 308.

Рис. 1. Вигляд городища та посаду з південного сходу Рис. 2. Розкоп на західному схилі городища Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 3. План Виповзівського городища з розкопами Рис. 4. Стратиграфія південної стінки у розкопі № 1 на Виповзівському городищі Черниговская область Рис. 5. Оборонні споруди початку Х ст. на Виповзівському городищі.

(Реконструкція Ю. М. Ситого та В. М. Скорохода, малюнок О. М. Бондаря) Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

ИССЛЕДОВАНИЯ ПАМЯТНИКОВ АРХЕОЛОГИИ НИЖНЕГО ПОДЕСЕНЬЯ А. П. Моця, П. С. Шидловский (Киев) В полевом сезоне 2011 г. была проведена комплексная археологическая разведка Нижнего Подесенья по обоим берегам Десны от г. Остер до г. Киев в пределах террито рии Черниговской и Киевской областей. В работе экспедиции принимали участие научные сотрудники ряда организаций: Института археологии НАН Украины, Киевского нацио нального университета имени Тараса Шевченко, Черниговского национального педагоги ческого университета имени Т. Г. Шевченко, Государственного научного центра защиты культурного наследия от техногенных катастроф МЧС Украины.

В качестве археологической территории исследуемый регион привлекал внимание ученых, начиная с конца XIX ст., когда В. Л. Беренштам провел работы на Выползовском городище. В начале ХХ в. К. А. Ставровский открыл поселение трипольской культуры в окрестностях с. Евминка на левобережье Десны. Дальнейшее исследование региона связа но с работами Н. А. Макаренко, в 20-х гг. исследовавшего древнерусский памятник «Горо дец Остёрский» и трипольское поселение у с. Евминка1.

Следующий этап изучения памятников Нижней Десны начался в послевоенные годы, во время проведения экспедиции «Великий Киев». Результатом работ О. Г. Шапошнико вой, Ф. Б. Копылова, С. М. Одинцовой, В. Н. Канивца, И. И. Ляпушкина стало открытие и исследование ряда пунктов неолитической эпохи, позднего этапа трипольской культуры, бронзового века2, древнерусских памятников3.

В 60 – 70-е гг. исследователи уделили значительное внимание изучению древнейшей истории региона, проводились исследования памятников неолита – энеолита4, бронзового – раннего железного веков5.

Современный этап изучения Нижнего Подесенья характеризуется активной деятель ностью Черниговской областной инспекции по охране памятников истории и культуры, сотрудники которой осуществили картографирование и постановку памятников на государственный учет, а также стационарных исследований на территории древнерусских городищ Выползов и «Городец Остёрский» сотрудниками Черниговского национального педагогического университета имени Т. Г. Шевченко.

Задачей разведочных работ, проводившихся под руководством авторов статьи, явля лось картографирование известных археологических памятников региона, а также поиск новых объектов культурного наследия на территории Нижнего Подесенья6. Эта работа име ет особенное значение на современном этапе, в связи с происходящим приватизационным процессом и масштабными строительными работами, особенно вблизи Киева, которые ставят большую часть памятников на грань исчезновения. Результатом двухлетнего иссле дования стали осмотр и картографирование более сотни памятников различных археологи ческих эпох – от каменного века до позднего средневековья (Рис. 1).

Памятники каменного века представлены как единичными находками, так и остат ками стоянок мезо-неолитического времени. Среди них – отдельные изделия из кремня, происходящие из пунктов Полесское I (Рис. 2: 5), Соболевка I, III (Рис. 2: 6, 13), Летки I, III, IV (Рис. 2: 4, 10 – 12, 14), Рожны II (Рис. 2: 7 – 8): ретушированные пластины и отщепы, скребки, резцы и проколка. Керамика неолитического облика в комплексе с кремневыми изделиями происходит с памятников Парня V, Рожны VI, Грушки I (левый берег Десны), Черниговская область Боденьки II (правый берег). Так, на территории последнего из них собрано несколько неорнаментированных фрагментов керамики с примесью органики, а также сечение сред неширокой ретушированной пластины и фрагмент высокой трапеции. Более представи тельная коллекция неолитических изделий происходит с поселения Грушки I, на террито рии которого выявлены фрагменты керамики, по типу орнаментации распадающиеся на 6 групп (Рис. 2: 15 – 27), а также орудия из кремня – 3 скребка и фрагмент ретушированной пластины (Рис. 2: 1 – 3). Ближайшие аналогии комплекс находит в материалах Николь ской Слободки I, III, что позволяет отнести памятник к позднему этапу киево-черкасской группы культуры днепро-донецкого неолита.

Кроме известных энеолитических поселений Евминка I, II, Рожевка I, II, Зазимье «Станки», материалы трипольской культуры в виде фрагментов керамики и кремневых из делий этапа С 2 были обнаружены в таких пунктах, как Крехаев II, Парня III, Летки IV, Рожны IV, Зазимье I и Грушки I.

Эпоха средней бронзы представлена материалами киево-деснинской группы среднедне провской культуры шнуровой керамики7, керамические изделия которой выявлены на поселениях Крехаев I-II (Рис. 3: 1 – 4) и Леточки «Сады I» (левый берег Десны);

Десна I, Новосёлки I (правый берег). Поздний бронзовый век представлен керамикой бабинского типа, украшенной в основном многоваликовым орнаментом, обнаруженной на поселени ях Летки VI (Рис. 3: 7, 9), Леточки «Сады І», Парня V, Зазимье «Осинки». О наложении культурного круга Бабино на ранний тшинецкий круг 8 свидетельствуют фрагменты ке рамики малополовецкого типа, обнаруженные на пункте Парня I. Тшинецкие материалы обнаружены на таких пунктах Нижнего Подесенья, как Крехаев I, II, Летки VI (Рис. 3: 5 – 6), Парня VI, Рожны VI. Финальный этап бронзового века представлен памятниками поздней сосницкой культуры со значительным количеством керамики белогрудовского типа, выявленной на памятниках Летки IV, Парня V, Рожны VI, Зазимье I (левый берег). На пра вом берегу Десны материалы позднего бронзового века представлены памятниками Запла ва I, Сувид III, «Лысая Гора», Жукин I, Боденьки I, Пырново I, Нижняя Дубечня, Жукин III.

Памятники раннего железного века представлены городищем «Крехаевским», курганными могильниками вблизи сёл Беремицкое и Евминка, а также рядом поселений, на которых обнаружена керамика милоградского типа, – «Красная Горка» (Рис. 4: 8), По лесское I (Рис. 4: 9), Крехаев I-II, Соболевка III, «Заповедник I» (Рис. 4: 1 – 7), Парня V (Рис. 4: 10) Рожны VII-IX (Рис. 4: 12 – 19), Зазимье МТФ (Рис. 4: 11). Ранний железный век на правобережье фиксируется материалами с памятников Сувид I, Воропаев.

Некоторые материалы, добытые во время разведок, дают основания допускать при сутствие на отдельных памятниках культурных отложений колочинской культуры с вклю чением пражских компонентов. Раннеславянская керамика присутствует на памятниках Полесское I, Соболевка IV, Рожны IX, Рожевка III, Зазимье I и Грушки I. В одном пунк те – Зазимье I зафиксированы фрагменты керамики раннегончарной группы, которые характерны для райковецкой культуры последнего этапа её существования (середина ІХ – Х ст.).

В свете значительной заинтересованности ряда исследователей проблемой становле ния древнерусского государства, довольно важными являются находки на поселениях гон чарной керамики X – XI ст., что в будущем позволит определить пути «огосударствления»

территории и создания системы коммуникаций ранней Киевской Руси. Между Киевом и Выползовским городищем материалы этого времени обнаружены на поселениях Парня VI (Рис. 5: 11 – 24), Рожны X-XI, Сувид, «Лысая Гора». Материалы древнерусского времени Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

зафиксированы также на памятниках Крехаев II, Парня IV, V (Рис. 5: 1 – 10), Зазимье I (левобережье), Заплава II, Десна I, Сувид II, Нижняя Дубечня, Жукин II (правый берег).

Важным достижением работы экспедиции стало картографирование трёх курганных мо гильников, предположительно древнерусского времени – Евминка (могильник), Десна I и Десна II.

Значительное количество памятников относится к эпохе позднего средневековья.

Наиболее представительные коллекции керамических изделий собраны на поселениях Цегельня, Полесское II, Евминка «Село», «Красулька», Крехаев IV, Соболевка I, Летки I, Рожевка I, Зазимье I (левобережье);

Жукин III, Высшая Дубечня (правый берег Десны), что свидетельствует о наличии усадеб XVI – XVII вв. на территории этих пунктов.

В последние годы, в связи с процессами неконтролируемого строительства в данном регионе, остро встал вопрос о сохранении археологического и экологического наследия9.


В результате проведенных исследований проверено состояние памятников, относящихся к различным эпохам, часть которых открыта впервые. Составлена подробная карта памят ников региона, зафиксированы случаи разрушений техногенными факторами культурного слоя археологических объектов. Таким образом, в результате разведочных исследований получены материалы различных культурно-хронологических уровней от эпохи камня до средневековья, что позволит в будущем создать региональную схему развития культуры на территории Нижнего Подесенья.

1. Макаренко М. Досліди на Остерщині. Євминка // Коротке звідомлення ВУАК за 1925 р. – К., 1926. – С. 61 – 64;

Макаренко М. Євминка // Коротке звідомлення ВУАК за 1926 р. – К., 1927. – С. 84 – 86;

Козловська В. Неолітичні та трипільські знахідки на Чернігівщині // Чернігів і Північне Лівобережжя. – К., 1928. – С. 42 – 61.

2. Копилов Ф. Б., Одинцова С. М., Шапошнікова О. Г. Археологічні розвідки в районі нижньої течії р. Десна // Археологічні пам’ятки УРСР. – К., 1952. – Т. ІІІ. – С. 85 – 98;

Шапошнікова О. Г.

Пам’ятки неоліту та трипільської культури в районі Києва // Археологія. – К., 1953. – Т. VIII.

– С. 138 – 147.

3. Ляпушкин И. И. Днепровское лесостепное Левобережье в эпоху железа // Материалы и исследования по археологии СССР. – М.;

Л., 1961. – № 104. – С. 15.

4. Круц В. А. Позднетрипольские памятники Среднего Поднепровья. – К., 1977. – С. 78 – 109.

5. Березанська С. С. Деякі нові дані про епоху бронзи в Північній частині Середнього Подніпров’я // Археологія. – К., 1961. – Т. ХІІ.

6. Моця О. П., Скороход В. М., Шидловський П. С. Розвідка по «Шляху Мономаха» територі єю Нижнього Подесення // Археологічні дослідження в Україні-2010. – К.;

Полтава, 2011.

– С. 246 – 247.

7. Бондарь Н. Н. Поселения Среднего Поднепровья эпохи ранней бронзы. – К., 1974. – С. – 170.

8. Лысенко С. Д. К вопросу о памятниках с керамикой малополовецкого типа // Проблемы изучения катакомбной культурно-исторической общности (ККИО) и культурно-историчес кой общности многоваликовой керамики (КИОМК). – Запорожье, 1998. – С. 91 – 97.

9. Гаврилюк Н. О., Готун І. А., Жаров Г. В., Цимбаленко І. М. Нищення пам’яток археології Чернігівщини та деякі міркування щодо їх захисту // Археологічні відкриття в Україні – 2002 рр. – К., 2003. – Вип. 5. – С. 340 – 345.

Черниговская область Рис. 1. Археологические памятники Нижнего Подесенья Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 2. Материалы мезо-неолитической эпохи: 1 – 3, 15 – 27 – «Грушки»;

4, 10 – 12, 14 – Летки I, III – IV, VI;

5 – Полесское I;

6, 13 – Соболевка I, III;

7, 9 –Рожны II, IV Черниговская область Рис. 3. Материалы эпохи бронзы:

1 – 4 – Крехаев I – II;

5 – 10 – Летки VI Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 4. Материалы раннего железного века с памятников Нижнего Подесенья:

1 – 7 – «Заповедник» I;

8 – «Красная Горка»;

9 – Полесское I;

10 – Парня V;

11 – Зазимье МТФ;

12 – 19 – Рожны VII, IX Черниговская область Рис. 5. Парня IV – VI. Материалы древнерусского времени Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛИСОГУБІВСЬКОГО ПОСЕЛЕННЯ Є. В. Ногін (Чернігів) З метою уточнення культурної приналежності неолітичних пам’яток Північної Укра їни було проведено комплекс заходів, серед яких провідне місце займали стаціонарні до слідження Лисогубівського поселення у Нижньому Посейм’ї.

Пам’ятка, відкрита краєзнавцем Б. П. Филипенком наприкінці 1960-х рр., знаходиться поблизу с. Лисогубівка на кордоні Чернігівської та Сумської областей, в урочищі Грудок на правому березі р. Єзуч, за 1 км вище за течією від місця її впадіння в р. Сейм. Майданчик поселення, розмірами 150 50 м, витягнутий вздовж берега р. Єзуч, височить над літнім рівнем водойми на 2 – 2,5 м.

У 1974 р. В. І. Непріна, після чотирирічних досліджень цього поселення, виділила лисогубівську культуру (ЛК)1. Авторка інтерпретувала її як самостійне культурне яви ще, що відрізнялося від сусідніх культур дніпро-донецької культурної спільноти (ДДКС) і пам’яток типу Струміль2. Територіально до ареалу ЛК дослідниця відносила басейн р. Сейм, середню течію р. Десна до м. Чернігів. Ці висновки неодноразово ставилися під сумнів як вітчизняними, так і російськими археологами3.

Автором на периферії Лисогубівського поселення до площі, дослідженої В. І. Непрі ною впродовж 1970 – 1974 рр., був прирізаний розкоп 5 5 м, в якому досліджено культур ний шар потужністю 0,7 – 0,8 м. Стратиграфія цієї ділянки поселення в цілому співпадає зі стратиграфією, яку визначила під час своїх досліджень В. І. Непріна4. Вона досить дрібна, культурні шари містять включення річкового піску та зеленого наносного суглинку, що вказує на активну діяльність річки, що неодноразово міняла русло і заливала місце поселення (Рис. 1). Планіграфічні спостереження за розташуванням керамічного матеріалу вказали на його змішаність майже по всій товщі культурного шару. Велика кількість фраг ментів глиняного посуду обкатана, що вказує на їх тривале перебування під впливом води, причому ці фрагменти залягали поряд із фрагментами, що подібного впливу не зазнали.

У розкопі було знайдено 409 фрагментів кераміки, 86 кременевих виробів, 2 вироби з кварциту і 400 фрагментів кісток тварин.

Кераміка ранньонеолітичного часу, виготовлена з грудкуватої глини з домішками рос линності й кривавику в тісті та прикрашена відбитками тонкої гребінки та «лапчастим»

орнаментом (Рис. 2: 1 – 4), в розкопі відсутня. Вона була локалізована В. І. Непріною лише в центральній частині пам’ятки, біля піщаного підвищення5 і, ймовірно, пов’язана з пер шим етапом заселення поселення. Треба також зауважити, що подібна кераміка в аналогіч них стратиграфічних умовах була знайдена С. С. Березанською на стоянці Гришівка на Середній Десні й, на наш погляд, справедливо визначалася авторкою досліджень, як кераміка раннього етапу ДДКС6. В. П. Левенок подібну кераміку зі стоянок лісостепової території Подоння також відносив до ДДКС, вказуючи на проникнення культурних традицій цієї спільноти далеко за межі басейну Дніпра7.

Кераміка, прикрашена ямковим орнаментом, домінує у всіх горизонтах. Ми умовно розподілили її на 4 групи. Кераміка 1-ї (Рис. 3: 1 – 3 ) та 2-ї (Рис. 3: 4 – 6 ) груп відноситься до «вирчищенського» типу і зустрічається тут в усіх 5 горизонтах у переважній кількості.

Кераміка 3-ї групи (Рис. 3: 7) належить до ДДКС часів її контакту з культурою ямково гребінцевої кераміки (КЯГК). Зафіксована у 1, 2 та 3 горизонтах. Кераміка 4-ї групи (ана Черниговская область логічна знайдена також у невеликій кількості у верхньому культурному шарі поселення Погорілівка-Вирчище та Гришівки) присутня лише у 1-му горизонті Лисогубівського поселення (Рис. 3: 8 – 9).

Кераміка, прикрашена гребінцевим орнаментом, поділяється на 2 групи: фрагменти посудин першої групи (Рис. 3: 10 – 11, 13) присутні у невеликій кількості в усіх горизонтах, другої групи (Рис. 3: 12) – у 1, 2, 3 та 4 горизонтах.

Кераміка з накольчастим орнаментом також поділяється на 2 групи. Перша група складається з фрагментів, прикрашених неглибокими, дрібними, округлими наколами, які утворюють метопічні або геометричні фігури. Тісто їх щільне з великою кількістю дрібно зернистого піску, іноді кривавику у домішках. Товщина стінок від 0,5 до 0,8 см (Рис. 4).

Фрагменти пам’яток другої групи прикрашені глибокими наколами овальної форми, на несеними під кутом і досить щільно. Тісто – з домішками піску. Ця кераміка у незначній кількості присутня також у керамічних комплексах деяких неолітичних пам’яток регіону.

Кераміка першої групи зустрічається в усіх горизонтах поселення, другої групи – лише у двох верхніх.

Кераміка виділеної нами 1-ї групи з гребінцевим орнаментом та 1-ї групи з накольчас тим віднесена В. І. Непріною до розвинутого етапу лисогубівської культури8. Нам видаєть ся більш доречним віднести кераміку з гребінцевим орнаментом до матеріалів культурного кола ДДКС Середнього Подніпров’я розвинутого періоду (гомельсько-чернігівська група пам’яток за Д. Я. Телєгіним), оскільки форми посуду, орнаментація відбитками дрібнозуб частого штампу, прийоми оздоблення горизонтальними та вертикальними рядками гребін частих відбитків та технологічні домішки свідчать саме про це. Кераміка з накольчастим орнаментом 1-ї групи виглядає у керамічному комплексі пам’ятки чужорідною, у першу чергу, завдяки орнаменту та його композиціям. Пошук аналогій привів нас до матеріалів нижньодонської культури, яка була віднесена А. Т. Синюком до культур маріупольської культурно-історичної області9. Аналогічні матеріали також знайдені у складі неолітичних комплексів сусідніх регіонів Росії, близьких до зони лісостепу: Боровицькі стоянки, Вітховка, Жерено ІІІ на Десні та у верхів’ях Оки (Красне Х)10. Загалом подібна кераміка характерна для степових культур півдня нео-енеолітичного часу.

Заслуговує на увагу також наявність невеликої кількості вищезгаданої кераміки на Лисогубівському поселенні (від 7 до 8,5%) зокрема і в цілому на неолітичних пам’ятках Півночі України (Погорілівка – Вирчище, Серикові Сосни, Грем’яч – Біла Гора, Горки – Качки, Черепівка, Озаричі та ін.). На нашу думку, такі показники навряд чи можуть вико ристовуватися в якості індикатора зміни матеріальної культури, який би вказував на існу вання тут іншого, окремого культурного явища. Натомість переважання матеріалів КЯГК в усій культурній товщі поселення свідчить про його приналежність саме до цієї культури.

Колекція виробів з кременю, виявлених під час досліджень, досить нечисленна й ма ловиразна (86 одиниць). Відщепова заготовка домінує – 85%, платівчасті складають 15%.

Серед знарядь (23 одиниці) переважають скребачки (7 одиниць). Вони виготовлені пере важно на відщепах прямокутної або підтрикутної форми, іноді – на зламах масивних плас тин і є кінцевими (Рис. 2: 6, 8, 10), з лезом по частині периметру (Рис. 2: 5) або по пе риметру (Рис. 2: 13). Різці (5 одиниць) переважно відщепові, кутові (Рис. 2: 12). Знайдено також 6 ріжучих знарядь (Рис. 2: 7, 9, 11), з них одне – фрагмент ножа черешкового типу з підробленим крутою ретушшю черешком (Рис. 2: 11). Розгорнуту характеристику кре меневого інвентаря ЛК навів Д. Л. Гаскевич11. Він наголосив, що лисогубівська індустрія сформувалася на місцевому пізньомезолітичному підґрунті, а саме – на індустрії пам’яток Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

типу Студенок пісочнорівської культури. Деякі форми знарядь, знайдених на поселенні під час робіт В. І. Непріної (ножі на видовжених масивних пластинах)12, можуть бути пов’язані з комплексом накольчастої кераміки культур півдня та з трипільскою культурою, імпорти якої у невеликій кількості також знайдені на поселенні13.

Серед 400 фрагментів кісток вдалося виділити 6 фрагментів знарядь, в тому числі – 2 фрагменти вістер (Рис. 2: 14 – 15). В. І. Непріна вбачала прямі аналогії кістяному інвента рю ЛК у виробах, знайдених на поселенні Погорілівка-Коса, які, у свою чергу, дуже поді бні до аналогічних знарядь лісової смуги Східної Європи – Шингір, Кунда, Нижнє Вереття та Довгівське поселення у верхів’ях Дону14.

Таким чином, характеристика отриманого матеріалу дозволяє зробити висновки про приналежність Лисогубівського поселення до місцевого неоліту, який пов’язаний із на селенням ДДКС та КЯГК і має автохтонне походження на студенківському пізньомезолі тичному підґрунті. Незначний домішок кераміки та деяких типів кременевих виробів пів денних нео-енеолітичних культур дозволяє говорити про контакти місцевого неолітичного населення з південними сусідами, які, ймовірно, невеликими групами проникали у місцеве середовище. Не можна виключати й торгово-обмінні стосунки, на що вказує наявність імпортів трипільської культури на поселенні.

На цій підставі, на наш погляд, доречно поставити питання про правомірність надан ня ЛК статусу окремої археологічної культури на території Північної України. Можливо, більш коректним було б констатувати присутність на частині території південно-східного культурного елементу, представленого рештками глиняного посуду лисогубівського типу.

Однак остаточне вирішення означеної проблеми потребує подальшої розробки та більш змістовної аргументації.

1. Неприна В. И., Беляев А. С. Поселение и могильник новой неолитической культуры на Северной Украине // Советская археология. – 1974. – № 2. – С. 144 – 156.

2. Неприна В. И. Лисогубовское поселение раннего и развитого неолита в лесной полосе Левобережной Украины // Материалы каменного века на территории Украины. – К., 1984. – С. 107 – 123.

3. Телегин Д. Я., Титова Е. Н. Поселения днепро-донецкой этнокультурной общности эпохи неолита. Свод археологических источников. – К., 1998. – С. 7, 9;

Третьяков В. П. Рецензия на книгу: Неприна В. И. Неолит ямочно-гребенчатой керамики на Украине // Советская археология. – 1978. – № 3. – С. 282 – 284;

Смирнов А. С. Неолитические стоянки Жерен ских озер // Советская археология. – 1982. – № 3. – С. 118;

Смирнов А. С. Неолит верхней и средней Десны. – М., 1991. – С. 79 – 80.

4. Неприна В. И. Лисогубовское поселение... – С. 107 – 109.

5. Там само. – С. 108.

6. Березанская С. С. Неолитическая стоянка у хутора Гришевка на Средней Десне // Совет ская археология. – 1975. – № 2. – С. 150.

7. Левенок В. П. Памятники днепро-донецкой культуры в лесостепной полосе РСФСР // Краткие сообщения Института археологии АН СССР. – М., 1971. – Вып. 126. – С. 108 – 114.

8. Неприна В. И. Лисогубовское поселение... – С. 116 – 120.

9. Синюк А. Т. История населения Донской лесостепи в V – II тыс. до н.э.: Автореферат док торской диссертации. – М., 1985. – С. 17;

Васильев И. Б. Энеолит лесостепного Поволжья // Энеолит Восточной Европы. – Куйбышев, 1980. – С. 30.

10. Смирнов А. С. Неолитические стоянки... – С. 114, рис. 9;

с. 118.

Черниговская область 11. Гаскевич Д. Л. Крем’яний інвентар неолітичних культур України: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – К., 2003. – С. 137 – 140.

12. Неприна В. И. Кремневый комплекс нижнего слоя Лисогубовского неолитического поселе ния // Орудия каменного века. – К., 1978. – С. 103, рис. 4.

13. Неприна В. И. Лисогубовское поселение... – С. 122, рис. 18.

14. Там само. – С. 114 – 115;

Неприна В. И. Неолит ямочно-гребенчатой керамики на Украине.

– К., 1976. – С. 39.

Рис. 1. Профіль західної стінки розкопу 2008 р.

Рис. 2. 1 – 4 – кераміка (за Неприною В.І., 1982);

5 – 13 – кременеві знаряддя;

14 – 15 – фрагменти знарядь з кістки Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 3. Групи кераміки з ямковим та гребінцевим орнаментом Ямковий орнамент: 1 – 3 – група 1;

4 – 6 – група 2;

7 – група 3;

8 – 9 – група 4.

Гребінцевий орнамент: 10 – 11, 13 – група 1;

12 – група Черниговская область Рис. 4. Кераміка з накольчастим та ямково-накольчастим орнаментом Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

АНТРОПОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА КРЕМОВАНИХ СКЕЛЕТНИХ РЕШТОК З НЕКРОПОЛЯ ШЕСТОВИЦІ І. Д. Потєхіна, Т. І. Слободян (Київ) Для антропологічного аналізу були передані обпалені скелетні залишки, виявлені під час роботи Шестовицької Міжнародної археологічної експедиції Чернігівського національ ного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка та Інституту археології НАН України у 2011 р. на некрополі доби Київської Русі поблизу с. Шестовиця Чернігівської обл. Біль шість обгорілих кісток знаходилася у горщику, що не мав слідів перебування у вогні і був вкопаний у північно-східному секторі ями під курганним насипом. Інша група кальцино ваних кісток знаходилась безпосередньо у цій же ямі, що була заповнена вугликами і об горілими дерев’яними плашками. Поховання супроводжувалися багатим набором прикрас зі срібла, сердоліку, гірського кришталю і кольорового скла та набором залізних інструмен тів, у т.ч. невстановленого призначення. Поховальний інвентар був хаотично розміщений у північно-західному секторі ями і мав значні пошкодження від дії вогню. На думку авторів розкопок, поховання може бути датоване серединою – другою половиною Х ст.

Першочерговим завданням при дослідженні обгорілих кісткових решток було вста новлення кількості, статі та віку похованих за обрядом кремації людей, виявлення ознак їх фізичного розвитку, патологічних проявів на скелеті, а також реконструкція деяких дета лей поховального ритуалу. При проведенні експертизи кремацій були використані як тра диційні антропологічні методи, так і спеціальні методики, що застосовуються у судово-ме дичній, криміналістичній та антропологічній практиці при роботі зі спаленими кістяками.

Зокрема, дані про фізико-хімічні зміни у кістках, що виникають при певній температурі спалювання тіла, дозволяють за кольором обгорілих кісток визначити температуру, при якій проходило горіння.

Співставлення кісток із горщика та ями показало, що вони належали двом різним особам дорослого віку. Поховання у горщику представлене 521 фрагментом кісток черепа і посткраніального скелета та уламками чотирьох зубів дорослої людини. Розмір фрагментів варіюється від 3 до 103 мм, причому переважна їх більшість (310) не перевищує у довжину 15 мм, і лише шість обгорілих уламків у довжину перевищували 45 мм (Рис. 1). Такий сту пінь подрібнення кісток вказує на значну тривалість і високу інтенсивність процесу спалю вання. Згідно з експериментальними даними, вага решток дорослої людини після кремації становить в середньому від 1,5 – 2 кг (жінки) до 3 кг (чоловіки). Загальна вага кісток із горщика складає усього 342 г, що нібито вказує на певну вибірковість у відборі кісток при похованні за обрядом кремації. Однак, результати морфологічної ідентифікації вказують на представленість у горщику всіх відділів скелета, що спростовує дане припущення. Та ким чином, невелика загальна вага кісток у горщику при наявності фрагментів усіх відділів кістяка пов’язана, очевидно, з тим, що основна їх маса перегоріла до попелу, розсипалася в прах і не могла потрапити до горщика навіть при ретельному збиранні.

Усього вдалося ідентифікувати 275 кісткових фрагментів. Від черепа збереглися 89 уламків, зокрема, фрагмент лобної кістки з метопічним швом, правий виличний відрос ток, фрагменти лівої тім’яної кістки з вінцевим, сагітальним та лямбдоподібним швами, ліва частина потиличної кістки з потиличним виступом, права частина нижньої щелепи з альвеолами трьох молярів і цілою висхідною гілкою, а також фрагмент лівої частини під Черниговская область небінної кістки. Посткраніальний скелет представлений 137 фрагментами нижніх і верхніх кінцівок, 43 фрагментами хребців усіх відділів хребта та 6 уламками ребер. Серед них най краще збереглися проксимальна частина правої ліктьової кістки, фрагмент правої сіднич ної кістки із півмісяцевою поверхнею, голівка правої стегнової кістки, 5 фрагментів правих верхніх суглобових відростків грудних хребців, 3 уламки правих суглобових відростків поперекових хребців, фрагмент шийного хребця, дистальна суглобова поверхня лівої лік тьової кістки, голівка лівої стегнової кістки. Патологічних змін на кістках не виявлено.

В результаті тривалої дії вогню виникла помітна дугоподібна деформація ліктьової і стегнової кісток та з’явилися поздовжні та поперечні тріщини параболічної форми на інших трубчастих кістках, у деяких випадках спостерігається розшарування компакти. На кістках склепіння черепа, лицьового відділу, хребцях та ребрах деформація майже непо мітна, але наявні неглибокі тріщини, а на кістках таза вони досить значні.



Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 5 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.