авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |

«Черниговская областная государственная администрация Институт археологии НАН Украины Черниговский национальный педагогический университет имени Т. Г. ...»

-- [ Страница 3 ] --

Незважаючи на фрагментарність матеріалу, статево-вікове визначення не викликало особливих труднощів. При визначенні статі бралися до уваги такі ознаки, як пряма форма чола, гострий верхній край орбіти, великий кут та грацильність нижньої щелепи, незна чний потиличний виступ (товщиною 5,5 мм), товщина черепного склепіння (середнє зна чення – 5 мм), гострі краї півмісяцевої поверхні сідничної кістки та товщина компакти стегнової та ліктьової кісток (середні значення, відповідно, 5,3 і 3,3 мм). Комплекс цих ознак, а також загальна грацильність кісток і незначний розвиток м’язового рельєфу свід чать про те, що поховання в горщику належало жінці. Вік похованої був у межах 20 – 35 ро ків, на що вказують повне зрощення проксимального епіфізу ліктьової кістки з її діафізом та малого вертлюга зі стегновою кісткою, а також ще не облітеровані шви на внутрішній поверхні черепа.

Температурний режим спалювання коливався у межах від 100 – 300°С до 900°С (за Walker, Miller). Температуру горіння різних частин скелета визначено за кольором кісток, який варіює від молочно-білого до коричнево-чорного, але переважає сірий (Рис. 2). Най більш обгорілими є кінцівки та передня частина черепа, при невисокій температурі горіли задня сторона грудної клітини і таза. Більша частина збережених фрагментів відноситься до задньої сторони кістяка, як, наприклад, кістки склепіння, фрагменти стегнових кісток з лінією Aspera, крила і фрагменти сідничної кістки з півмісяцевою поверхнею і т.д. Таким чином, при обряді тілоспалення небіжчицю було покладено на спину, про що свідчать та кож доволі добре збережені частини хребців, зокрема бічні відростки. Вони мають темно сірий до чорного відтінок, що вказує на невисоку температуру їх горіння через незначний доступ кисню при такому положенні.

Друге поховання, яке знаходилось безпосередньо в ямі, представлене значно меншою кількістю кальцинованих кісток (262 фрагменти) загальною вагою 109 г (Рис. 3). Розміри цих уламків коливаються від 3 мм до 37 мм, причому переважна більшість (179) не пере вищувала 15 мм у довжину. Ідентифіковано 36 фрагментів черепа, переважно мозкового відділу, 119 фрагментів поясів та вільних кінцівок, 6 фрагментів хребців та 4 уламки ребер.

Патологічних змін не виявлено. Співвідношення товщини шарів кісток склепіння черепа та розміри фрагментів трубчастих кісток відповідають дорослому віку, більш точно визна чити який не вдалося. За загальною грацильністю та вимірами товщини кісток черепно го склепіння (середнє значення 3,8 мм) можна припускати, що кістяк належав жінці. На більшості фрагментів наявні мікротріщини або глибокі масові тріщини, уламки діафізів трубчастих кісток мають поздовжнє та параболічне розтріскування, один фрагмент діа фізу дугоподібно деформований. В результаті дії вогню кістки набули блакитно-сірого та Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

злегка крейдяного забарвлення. Такі відтінки вказують на те, що температура спалювання була дуже високою і сягала 700 – 1000С (за Walker, Miller), що спричинило майже повне згоряння більшості кісток.

Результати проведеної експертизи показали, що у кремованих похованнях Шесто вицького могильника знаходилися рештки двох жінок, які відзначалися грацильною будо вою скелета без ознак великих фізичних навантажень. Тілоспалення першої з них проходи ло в положенні на спині при температурі 100 – 900°С, після чого усі кістки були повністю зібрані у горщик і поховані. Поховальний ритуал над другою дорослою жінкою, рештки якої знаходилися у ямі, очевидно, був дещо іншим. Після кремації, що проходила при зна чно вищій температурі (700 – 1000С), лише невелика кількість обгорілих решток скелета могла бути зібрана і віддана землі. Зазначені відмінності у деталях поховального ритуалу, можливо, пов’язані з різною етнокультурною чи соціальною приналежністю цих жінок, з’ясувати яку дозволять подальші дослідження кремацій з некрополя Шестовиці.

Рис. 1. Скелетні рештки жінки 20 – 35 років з поховання у горщику, здійсне ного за обрядом кремації на некрополі Шестовиці (Х ст.) (1 – череп: 1а – мозковий відділ, 1б – лицьовий відділ;

2 – хребтовий стовп;

3 – верхні кінцівки;

4 – тазовий пояс;

5 – нижні кінцівки) Черниговская область Рис. 2. Схема температурного режиму при кремації жінки 20 – 35 років з поховання X ст. у Шестовиці Рис. 3. Скелетні рештки жінки з поховання у ямі, здійсненого за обрядом кремації на некрополі Шестовиці (X ст.) Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНЬОГО ІЛЛІНСЬКОГО МОНАСТИРЯ В ЧЕРНІГОВІ у 2010 – 2011 рр.

В. Я. Руденок, Т. Г. Новик (Чернігів) Стародавній монастир на Болдиних горах, який спочатку називався Богородичним, а потім Іллінським, був заснований у 1069 р. Антонієм Печерським1. Археологічні розкопки на його території проводяться з кінця 60-х рр. ХХ ст.

Протягом 2010 – 2011 рр. тут було закладено 2 розкопи та 3 шурфи. Загальна дослі джена площа склала 99 м2. Розкопи були закладені на західному та східному схилах Іллін ського яру площею 44 м2 та 36 м2 відповідно. Роботи проводилися з метою дослідження залишків конструкції мосту, по якому проходила галерея, що у XVIII ст. з’єднувала ста ру, розташовану зі східного боку яру, садибу Іллінського монастиря і зведений в останній чверті XVII – XVIII ст. новий архітектурний ансамбль на верхній терасі із західного його боку.

Розкоп № 1 розташований за 30 м на захід від Іллінської церкви, на краю західної тераси у гирлі Іллінського яру. Загальна площа розкопу – 44 м2, максимальна потужність культурного шару – 3,85 м. В розкопі на різних рівнях виявлено залишки шести опор мосту, складених із червоної цегли (38 20 5,5 см) на вапняковому розчині. Збереглося від 6 до 9 рядів мурування.

Опора № 1 зафіксована на відмітці +194 від Ro у північній частині кв. №№ 3 – 4. Опора № 2 – в західній частині кв. № 6 на глибині +224 від Ro (вона була частково досліджена ще у 1987 р.). Опора № 3 (погано збережені залишки) – в кв. № 9. У кв. № 12 знаходиться цегляна опора № 4, верхній збережений ряд мурування якої фіксується на рівні +434 від Ro.

Мурування даної опори збереглося на товщину до 0,8 м.

На рівні +77 від Ro у північно-східному куті кв. № 5 під шаром світлого шаруватого піску було зафіксоване цегляне мурування. Як з’ясувалося, у південній частині кв. №№ 7, 8 перекоп XX ст. сягає означеного рівня, тобто досягає відмітки +77 від Ro, а у північній опускається до рівня материка. На відмітках від + 80 до + 55 від Ro у кв. №№ 4, 5, 6, 8 зафік сований прошарок вугілля, що може свідчити про пожежу дерев’яних конструкцій мосту з галереєю та розташованої поруч житлової споруди XVIII ст. (будинку друкарні). Нижче до рівня материка у кв. №№ 1 – 4 залягає шар чорного супіску, а у кв. №№ 3 – 8 – шар сірого супіску, який прорізається прошарками супіску різних відтінків. Зафіксована цегляна кон струкція складається з двох паралельно розташованих прямокутних стовпів (опори №№ 5, 6), з’єднаних цегляною перемичкою. В плані стовпи мають розміри 1,0 1,4 м, збереглися на висоту до 0,55 м. Вони розташовані в створі опор мосту, які були зафіксовані у 1987 р., і, без сумніву, входили до складу його конструкції. Опори не мають фундаментів, впущені в шар сірого супіску і на материк не спираються2.

Під час археологічних розкопок був зібраний різноманітний речовий матеріал: пічні кахлі, уламки керамічного посуду, вироби з чорного металу, монети XVII ст. та інші речі.

Найнижчий шар в розкопі – чорний супісок – містив матеріали ХІІ ст.: уламки плінфи, ши феру, кераміки, кістки тварин. Також частково було досліджено залишки глинобитної печі, черінь якої викладено з жовтої плінфи розмірами 33 27 4 см. Крім того, в ході робіт було зафіксоване ложе струмка, який у давньоруські часи протікав по дну яру. Саме вздовж його берегів і формувалася житлова забудова монастиря.

Черниговская область Розкоп, розташований на північно-східному схилі Іллінського яру за 20,3 м на пів нічний захід від Іллінської церкви, мав площу 36 м2. Перепад рівня денної поверхні на цій ділянці складає 4,8 м. Максимальна потужність культурного шару – 5,7 м.

Верхню частину культурних нашарувань до глибини 3 м складали шари жовтих супіс ків та глини, що сформувалися в процесі ремонтних робіт на території монастиря у XVIII – XIX ст. У цих шарах знайдені уламки кераміки XVII – XVIII ст., фрагменти червоної цегли, залізна кулелійка, частина підсвічника, пряжка, частина хороса з кольорового мета лу, свинцевий виріб, залізне свердло та ін. Нижче залягали шари темних супісків сірих від тінків, які містили матеріали ХІІ – першої половини ХІІІ ст. (уламки керамічного посуду, велику кількість дрібних уламків жовтої та червоної плінфи, вапняний розчин, фрагмент залізного ножа).

У цих шарах повністю чи частково досліджено шість поховань, здійснених за хрис тиянським обрядом, серед яких – один кістяк підлітка, один кістяк немовляти, решта на лежить дорослим особам. У похованнях не виявлено інвентаря;

сліди труни (деревний тлін та цвяхи) простежено тільки у двох похованнях.

У розкопі також були зафіксовані залишки чотирьох мурованих опор мосту через Іллінський яр. Опори складені з червоної цегли (38 20 5,5 – 6,0 см) на вапняковому розчині в техніці порядового мурування. Усі опори були впущені в культурний шар і не доходили до материка. Розміри опор – від 2,0 1,0 м (верхні стовпи) до 4,0 1,0 м (нижні стовпи). Вони збереглися на висоту до 2,3 м. Стовпи опор мали фундаменти, які складали ся в основному з цегляної забутовки на вапняковому розчині. Нижня пара стовпів з’єднана між собою цегляною перемичкою завширшки 1,0 м. Різниця між глибиною нижніх обрізів фундаментів верхньої та нижньої пари стовпів складала 2,5 м, що було зумовлено крутиз ною схилу.

У культурних нашаруваннях обох розкопів та поруч з ними зафіксовано лише окре мі уламки цегли, аналогічної цеглі з мурування опор. Це свідчить про те, що конструкції мосту не були зруйновані одночасно. Очевидно, міст був цілеспрямовано розібраний, після чого цегла могла використовуватися для інших потреб.

Шурфи, закладені на східному схилі яру (№ 1 та № 2), виявилися майже порожніми.

Потужність культурного шару в них складає 0,6 м. У шурфі № 2 (3 3 м) були зафіксовані залишки невеликої цегляної конструкції другої половини ХІХ ст., яка могла відноситися до парафіяльного кладовища Іллінської церкви. Шурф № 3 (2 3 м) був закладений на верх ній західній терасі яру. В ньому досліджено залишки заглибленої в материк господарської споруди XVII – XVIII ст. Таким чином, внаслідок проведених археологічних розкопок було з’ясовано, що за часів створення Іллінського (Богородичного) монастиря гирло яру, на схилах якого він роз ташований, мало інший вигляд. По дну яру протікав струмок, вздовж якого були розташо вані житлові та господарські споруди. Схили яру були більш крутими, тераси, по якій зараз проходить дорога від дна яру до верхнього плато Болдиної гори, не існувало. Тераса, на якій у XVII ст. було споруджено будинок друкарні, мала значно менші розміри. Щоб звести цей будинок, терасу розширили, а землю скинули на схил. При цьому струмок, що натоді, вірогідно, був уже замулений, засипали, були перекриті й залишки давньоруських споруд.

У подальшому, під час розширення тераси та внаслідок господарської діяльності монасти ря, в яр продовжували скидати зайвий ґрунт, побутове сміття, а після руйнації приміщення друкарні, що, вірогідно, згоріло, і його залишки. Про це свідчить потужний горілий шар, насичений речовим матеріалом, серед якого – керамічний та скляний посуд, керамічні ти глі, кахлі та інший речовий матеріал кінця XVII – XVIII ст.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Внаслідок цього схил став більш похилим. У XVIII ст., під час планування тераси для будівництва галереї, частина скинутого раніше ґрунту та материкового шару знову потра пила на схил та дно яру, зробивши гирло більш вузьким. Протилежний – східний – схил також мав іншу конфігурацію. За давньоруських часів тут виникло кладовище, яке згодом було перекрите шарами ґрунту, що сформувалися внаслідок створення печерних споруд та будівельно-ремонтних робіт XVII – XVIII ст.

Під час роботи експедиції також були обстежені Аліпієві печери початку ХХ ст., про хід до яких відкрився внаслідок провалу ґрунту. В ході обстежень з’ясувалося, що пам’ятка знаходиться в аварійному стані. Після фотофіксації вхід до печери було законсервовано4.

1. Полное собрание русских летописей. – М., 1962. – Т. 2. – Стб. 185.

2. Руденок В. Я., Новик Т. Г., Солобай П. В., Василенко А. А., Дем’яненко Д. Р. Звіт про наукові археологічні дослідження Троїцького Іллінського комплексу в зоні розташування Антоніє вих печер і «Печери Аліпія» у м. Чернігові у 2010 році // Науковий архів ІА НАН України.

3. Там само. – С. 11 – 12.

4. Руденок В. Я., Новик Т. Г. Аліпієві печери в Чернігові. Проблема дослідження та збережен ня // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. – К.;

Глухів, 2011. – Вип. 4. – С. 60 – 65.

Рис. 1. Залишки опор мосту на північно-східному схилі Іллінського яру.

Розкопки 2011 р.

Черниговская область Рис. 2. Залишки конструкцій мосту на західному схилі Іллінського яру.

Розкопки 2010 р.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА ЛЮБЕЦЬКОГО ЗАМКУ СЕРЕДИНИ ХVІ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ ст.

Ю. М. Ситий (Чернігів) «Найменш вивченим питанням історії міст Лівобережжя є житло та житлові умови простих городян-ремісників і торговців. Майже єдиним надійним джерелом залишають ся описи міст з їх подвірними реєстрами», – зазначала Л. А. Пляшко у 1980 р.1 А що вже казати про часи, від яких не збереглися навіть картографічні матеріали? Не лише власне житло, а й організація його внутрішнього та зовнішнього простору потребують ретельного вивчення. На допомогу приходять матеріали археологічних досліджень, котрі дозволяють охарактеризувати планування будинку, систему опалення, простежити закономірності.

Досліджений майданчик Любецького замку є унікальною археологічною пам’яткою, що містить культурні нашарування від епохи бронзи до ХVІІІ ст. У 1957 – 1960 рр. під ке рівництвом Б. О. Рибакова було досліджено близько 3000 м2 території Замку. В Науковому архіві Інституту археології НАН України зберігаються звіти, за якими можна скласти уяв лення про виявлені тут об’єкти2. На жаль, матеріали цих досліджень і досі не запроваджені до наукового обігу. Це – перша спроба аналізу нашарувань і знахідок артефактів на Замку XIV – XVIII ст., отриманих в ході робіт експедиції Б. О. Рибакова на Замковій горі в Любечі.

У порівнянні з давньоруськими відносно нечисленними є залишки об’єктів ХІV – ХVІІІ ст., досліджені на території Замку. Згідно звітів, безпосередньо під дерном залягав потужний (до 0,6 м) культурний шар, що містив знахідки, серед яких були срібні та мідні польські монети ХVІІ ст., свинцеві кулі, різноманітний побутовий інвентар, кераміка та кахлі ХV – ХVІІІ ст.

Дослідники зафіксували горілий прошарок на майданчику Замку та шар замиву на в’їзді, що датуються ХІІІ ст. і дозволяють чітко розмежувати давньоруські й пізньосеред ньовічні шари. Культурний шар ХІV – ХVІ ст. у стратиграфії не виокремлювався, але по одинокі знахідки (переважно кераміка) фіксуються над рівнем пожежі ХІІІ ст. та вищезга даного замиву.

Верхню частину культурного шару було поділено на два хронологічні періоди: ХІV – ХV cт. та ХVІ – ХVІІІ ст. Результати цього поділу відображені в таблиці керамічного матеріалу, складеній Б. О. Рибаковим за результатами робіт 1959 р. Слід зазначити, що на вказаний стратиграфічний горизонт припадають 4 періоди існування життя на Замку:

монгольський (друга половина ХІІІ – ХІV ст.), литовський (кінець ХІV – середина ХVІ cт.), польський (середина ХVІ – перша половина ХVІІ ст.) та козацький (друга половина ХVІІ – ХVІІІ ст.).

Об’єкти ХVІ – першої половини ХVІІ ст. не залишили окремого стратиграфічного прошарку і фіксуються за матеріалами та стратиграфічними спостереженнями (перекриті спорудами ХVІІ – ХVІІІ ст.). Окремі знахідки ХV – ХVІІ ст. зустрічаються майже на всій території Замку. Під час досліджень 1959 р. в центральній частині розкопу № 10 було ви явлено споруду № 2, котра, на думку дослідників, являла собою наземну округлу в плані споруду, скоріше за все – башту. Західна половина котловану сягала материка, а східна і північна пробивали котловани більш ранніх споруд. Заповнення споруди складалося з трьох шарів: деревної тріски (діаметр до 4,8 м), сірого супіску з горілим прошарком та зе леної материкової глини. На думку дослідників, башта мала три поверхи3.

Черниговская область З котловану споруди № 2 походить гончарна кераміка з «вычурными и резко отогнутыми» вінцями. Це дозволило датувати об’єкт ХV – ХVІ ст. До цього ж періоду від носяться дві господарські ями, розташовані поруч із баштою.

У сезоні 1960 р. на розкопі № 16 була виявлена споруда № 4, розмірами 6,32 6,14 м, обмежена по периметру завалом глини. Зафіксовані залишки дерев’яної конструкції дозволили відокремити заглиблений в материк (0,5 – 0,6 м) підкліт наземного житла, що мав розміри 6,0 3,8 м і містив залишки глинобитної печі. У заповненні, згідно звіту, знайдені польська монета 1560 р. та дрібні уламки плоских цеглин, горщики з лощінням та штам пом, глиняні грузила та залізна сокира. Датування монети дозволило дослідникам віднести час загибелі споруди до ХVІ ст. Неподалік від житла (розкоп № 24 1960 р.) досліджена ще одна будівля, котра у верх ній частині також була знищена спорудою ХVІІ – ХVІІІ ст. Її котлован мав підпрямокутну форму, з коридором біля північно-східної стіни. Розміри котловану – 4,75 4,25 м, глибина сягає 1,3 м нижче рівня материка. Вздовж вертикальних стін на рівні долівки простежені рівчачки, шириною 0,25 – 0,3 м, глибиною 0,1 м. Коридор мав ширину 1,75 м і довжину 3,0 м.

Уздовж стін коридору знаходились ямки діаметром 0,5 м від парних стовпів. Долівка ко ридору похила в бік основного котловану. Відсутність опалювального пристрою дозволяє висловити припущення, що споруда використовувалась для зберігання припасів.

Укріплення ХVІІ – ХVІІІ ст. складалися з палісадів, простежених з усіх боків майдан чика Замку. Вони являли собою два частоколи, впущені в рівчачки (інколи фіксуються три рівчачки), шириною до 0,6 м і глибиною до 1 м, розташовані на відстані 2,75 м один від іншого (розкоп № 3). Зафіксована висота залишків деревин (діаметр до 0,3 м) інколи сягала 1,0 м. У розкопі № 7 (1960 р.) простежувалась підмазка залишків стовпів сірою глиною з боку схилу Замку. Окремі рівчачки містять залишки попалених деревин, інші ж горілих конструкцій не мають. Це дозволяє припустити, що частина залишків відноситься до по переднього періоду існування забудови Замку.

Інвентар 1606 р. містив опис Любеча: «дорога до замку через міст, на якому взвод на двох цепах. В замку ворота і немала вежа в два поверхи, побудована в дві стіни» 5, а також п’ять комор. У документі зазначені два наземні поверхи вежі й не згадується приміщення, заглиблене в ґрунт. Замкова гора була найвищою точкою Любеча, і розміщення на ній башти було цілком виправданим. З внутрішнього боку палісадів південно-східного краю Замку простежувалися рештки дерев’яних клітей, поставлених одна поряд з іншою, котрі, на думку дослідників, відносяться до ХVІІ – ХVІІІ ст.;

вони можуть бути рештками комор, згаданих в документі 1606 р. Ці об’єкти фіксувалися в розкопах №№ 28 – 30 у вигляді об горілих нижніх вінців та ям від кутових стовпів клітей (щонайменше чотирьох зрубів), розмірами 3,0 3,0 – 3,5 м. Біля північних стінок клітей простежувалися розвали глиняних печей.

На території Замку, ширина якого становила близько 30 м, знаходився великий буди нок (споруда № 1), що досліджувався в розкопах №№ 4, 10, 17 (1959 р.) та в розкопах №№ 3, 8, 9, 16 (1960 р.).

За даними Б. О. Рибакова, ця споруда мала дві печі. Західна піч мала нечисленні поливні кахлі з рослинним орнаментом та одну поливну коронку печі. Північна піч мала дерев’яну основу, розмірами 2,5 2,5 м, зроблену з деревин діаметром 0,15 – 0,2 м і пере криту дощечками (товщина 0,1 м, ширина до 0,25 м). Кахлі прикрашені рослинним орна ментом, вкритим поливою і зображенням «пророслого хреста». Виявлено одну коронку у вигляді голуба. Ці кахлі відносяться до польського періоду історії Замку (Рис. 2).

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

З південного заходу від приміщення з піччю, на думку дослідників, розташовувалися ще два приміщення. Слід відзначити, що одне з них за розмірами повністю співпадає зі спорудою ХVІ ст., що має заглиблений в грунт котлован (споруда № 4 розкопу № 16). Довжи на будинку, в такому випадку, становитиме 21 – 22 м при ширині 6,6 м. Будинок по довгій осі був поділений щонайменше на три частини: перша – південно-західна (6,6 6,6 м) з підвальною частиною під долівкою та завалом, що простежується на 0,5 – 3,0 м ззовні від дерев’яних конструкцій;

друга розташовувалася в центрі (5,0 6,6 м), і третя – північно східна (10 6,6 м), містила піч у північному куті зрубу.

Пов’язуючи кахлі XVI – першої половини XVII ст. зі спорудою № 1, простежимо їх поширення на території Замку (Рис. 1). Для цього зведемо всі відомі кахлі XVI – першої половини XVII ст. до таблиці № 1:

Рік досліджень Розкоп, № Місце знахідки Кількість, фр.

1960 3 Спор. 1 1960 9 Спор. 1 1959 17 Штик 2, Штик 4 1960 24 Штик 2 1958 25 Штик 2, спор. XVII ст. 1958 31 Спор. XVII ст. 1959 32 Штик 2 – 1958 – 1960 7 розкопів Таким чином, кахлі кінця XVI – першої половини XVIІ ст. були знайдені в централь ній частині будинку (розкопи №№ 3, 9, 17) та на ділянці розкопів №№ 24, 25 – в районі виявлення заглибленого котловану XVI ст.;

третя ділянка пов’язана з місцем розташування брами і, відповідно, сторожки (розкопи №№ 31, 32) (Рис. 2). Кераміка цього часу поширена майже на усій площі Замку.

Нанесення кахлів двох різних періодів на план розкопів Замку (Рис. 1) вказує на спів падіння споруд двох різних етапів забудови. Конструкції укріплень північно-західної час тини Замку мають щонайменше два ряди стовпів від частоколу: один проходить півден ніше іншого. Це дозволяє висловити припущення, що одна огорожа існувала в польський час і проходила біля стінки вужчої споруди, в якій знаходилася «північна» піч з кахлями ХVІ – середини ХVІІ ст. Інша огорожа дотикалася до кута споруди більшого розміру до якої відноситься «західна» піч з кахлями другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст. Якщо наші спо стереження вірні, то до будинку ХVІ – середини ХVІІ ст. відноситься заглиблений котлован (розкоп № 16) і наземна частина в розкопах №№ 8, 9, частково 17 (Рис. 3).

В розкопі ХХХІ простежені залишки будівель сторожі в районі воріт. В ряді випадків кахлі мають рельєфний орнамент, окремі з них вкриті зеленою поливою (котра внаслідок дії вогню змінила свій колір на червоний). Сліди пожежі гостроколу та основних споруд Замку ХVІІ ст. дозволяють висловити припущення про загибель Замку в полум’ї пожежі (можливо, 1648 р.). Потрібен був певний час, щоб на згарищі з’явилася нова забудова.

Наявність монет, поливних кахлів та посуду ХVІ ст. – надійних індикаторів часу – дозволяє відокремити польський період історії від попереднього та наступного. Датування пізньосередньовічних об’єктів і відокремлення споруд одного історичного періоду від ін ших дає можливість запропонувати графічну реконструкцію загального вигляду Замку за часів польського панування (Рис. 4). Визначення часу існування споруд Замку дозволяє Черниговская область співвіднести їх з відомими за документами власниками. Описаний вище будинок, оздо блений дорогими і престижними кахлями, міг належати лише господарю Любеча. Поряд з будинком існувала башта-донжон, згадана в документі 1606 р., та льох. Ближче до воріт розміщувалися комори та сторожки, якими користувалася охорона Замку.

Усі ці факти та міркування аж ніяк не заперечують факт існування Любецького Замку за давньоруської доби. По-перше, територія пам’ятки та її обмежені розміри змушували на кожному з етапів існування Замку відбудовувати його головні споруди на тих самих місцях, що і в попередні часи – іншого місця для їх розташування просто не існувало. По-друге, давньоруський період існування Замку незаперечно засвідчують речові та монетні скарби доби Київської Русі, ряд житлових та ремісничих споруд, численні знахідки знарядь праці, ремісничих виробів, предметів побуту та інших артефактів.

1. Пляшко Л. О. Подорож до міста ХVІІІ століття. – К., 1980. – С. 107 – 109.

2. Рыбаков Б. А. Отчет о работе «Южно-Русской» экспедиции за 1958 г. в г. Любече // На уковий архів ІА НАН України. – № 1958/25;

Його ж. Отчет о раскопках в Любече в 1957 г.

// Науковий архів ІА НАН України. – № 1957/17 а;

Його ж. Отчет о работах Черниговской экспедиции в городах Любече и Чернигове в 1959 году // Науковий архів ІА НАН України.

– № 1959/20 б;

Його ж. Отчет Черниговской экспедиции ИА СССР за 1960 год. (Раскопки в г. Любече) // Науковий архів ІА НАН України. – № 1960/37.

3. Рыбаков Б. А. Отчет о работах Черниговской экспедиции в городах Любече и Чернигове в 1959 году // Науковий архів ІА НАН України. – № 1959/20 б. – С. 5 – 6.

4. Рыбаков Б. А. Отчет Черниговской экспедиции ИА СССР за 1960 год. (Раскопки в г. Любе че) // Науковий архів ІА НАН України. – № 1960/37. – С. 5.

5. Кондратьєв І. В. Любецька «околиця» у ХVІ – ХVІІІ ст. // Україна і Росія в панорамі століть:

Збірник наукових праць на пошану проф. К. М. Ячменіхіна. – Чернігів, 1998. – С. 73.

Рис. 1. Поширення кахлів ХVІ – першої половини ХVІІ ст.

на території Замкової гори Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 2. Кахлі ХVІ – першої половини ХVІІ ст. з розкопок на Замковій горі Черниговская область Рис. 3. Об’єкти ХVІ – першої половини ХVІІ ст. на Замковій горі Рис. 4. Зовнішній вигляд забудови Замкової гори у другій половині XVI – першій половині XVII ст. (реконструкція Ю. Ситого, малюнок О. Бондаря) Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТЛОВОЇ ЗАБУДОВИ КІНЦЯ ІХ – СЕРЕДИНИ Х ст.

НА ПОСАДІ ВИПОВЗІВСЬКОГО ГОРОДИЩА В. М. Скороход, Д. М. Козубова (Чернігів), Л. В. Мироненко (Київ) Виповзівський археологічний комплекс розташований між селами Виповзів і Лутава Козелецького р-ну Чернігівської обл., за 800 м від південної околиці с. Лутава, на південно західній околиці с. Виповзів. Комплекс займає вузький мис, що на 600 м врізається у схід ному напрямку в заплаву р. Десна і омивається з південного боку р. Кримка (права притока р. Десна). На стрілці мису знаходиться невелике городище розмірами 70 90 м (Рис. 2), а на захід від нього – посад, що займає решту площі мису (Рис. 1)1.

У 1981 р. Чернігово-Сіверська експедиція під керівництвом В. П. Коваленка на те риторії посаду, за 25 м на захід від городища, частково дослідила зруйноване силосною траншеєю давньоруське житло початку Х ст.2 У 1989 – 1990 рр. пам’ятку вивчала експеди ція під керівництвом А. Л. Казакова, який зробив зачистку на південному схилі посаду та виявив невеликий (300 30 – 100 м) поділ, розміщений за руслом р. Кримка на підвищенні, розташованому вздовж підніжжя тераси. Тут було досліджено ряд об’єктів житлового та господарського призначення, котрі, на думку автора, датуються кінцем ІХ – першою поло виною Х ст. Усі вони загинули у вогні не пізніше середини Х ст. У 2009 р. експедиція Інституту археології НАН України та Чернігівського національ ного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка під керівництвом О. П. Моці та В. М. Скорохода провела рятівні роботи на Виповзівському археологічному комплексі.

Здійснено зачистку котлованів силосних ям, військових окопів та старих розкопів. Крім того, закладено ряд шурфів біля підніжжя мису, поблизу городища та на західній околиці посаду, що дозволило дослідити 4 житла кінця ІХ – першої половини Х ст., що загинули в пожежі в середині Х ст. (Рис. 3), та з’ясувати, що забудова посаду мала 2 лінії садиб, розділених вулицею, яка вела до городища4.

У 2010 р. за 330 м на захід від городища було досліджено ще одне житло кінця ІХ ст.

з глинобитною піччю (Рис. 4)5.

У 2011 р. вибір ділянки робіт на посаді зумовили 2 грабіжницькі шурфи, що були вияв лені за 160 м на захід від городища, ближче до південного схилу тераси. У шурфах простежу валися залишки горілої деревини від конструкцій споруди. Спочатку розкоп № 3 (нумерація розкопів ведеться з 2009 р.) мав розміри 6 6 м (грабіжницький шурф опинився у його цен трі), згодом з півночі та заходу було додано ще 24 м2. Таким чином, загальна площа розкопу № 3 склала 60 м2. Потужність культурного шару у цій частині посаду сягає 0,6 м. У розкопі досліджено 2 житла, 3 господарські споруди та 3 ями, що датуються кінцем ІХ – серединою Х ст. (Рис. 4). У культурному шарі також зустрічаються окремі фрагменти кераміки ХІІ ст.

Житло І (споруда № 1) займало основну площу розкопу. На глибині 0,5 м від денної поверхні зафіксовано потужний завал горілої деревини, що складався з дощок та напів колод і являв собою залишки стін будівлі, котрі впали до котловану під час пожежі. Під безсистемним завалом, по контуру котловану, знаходилися три ряди дощок від конструкцій стін. Ширина їх коливається від 0,15 до 0,30 м, довжина до 2 м. Розміри споруди, судячи із залишків дерев’яних стін, становили 4,2 4,4 м. Стіни орієнтовані за сторонами сві ту із незначним відхиленням на захід. Котлован заглиблений на 0,7 – 0,75 м в материк, по дну споруди простежувалася глеєва підмазка підлоги. У північно-східному куті житла стояла глинобитна піч, обернена щелепами на південь. Піч мала округлу форму діаметром 1,45 м. Після зняття дерев’яних конструкцій, по кутах котловану виявлено 4 ямки від стовпів, що з’єднувалися між собою рівчачком від потужної колоди (нижнього вінця). Розчищений Черниговская область котлован житла І по материку мав розміри 5 5 м. З нього походить незначна кількість зна хідок та керамічний матеріал середини Х ст. (Рис. 5).

На захід від житла досліджено залишки ще однієї споруди (№ 3), від якої залишилася дерев’яна конструкція у верхній частині заповнення. Пляма мала овальну форму (1,5 1,7 м) і частково заходила під західну стінку розкопу. У верхній частині заповнення споруди зафіксовано горілі деревини (діаметр від 0,05 до 0,1 м), складені прямокутником, розмі рами 1 1,4 м. По контуру споруди залягав потужний шар глею від обмазки стін, в якому виявлено дирхем Насра II бен Ахмада (914 – 943 рр.) (Рис. 5). За керамічним матеріалом та стратиграфічними спостереженнями споруда № 3 синхронна житлу І і датується серед иною Х ст. Вона також загинула в пожежі.

У західній частині розкопу, під спорудою № 3 та західною частиною споруди № 1, виявлено ще одне житло (споруда № 3-А). Західна частина котловану частково увійшла під стінку розкопу. Житло ІІ досліджене на довжину 3,4 м, його ширина становила 5 м.

Котлован будівлі заглиблений в материк на 1,3 – 1,4 м. У північно-західному куті споруди знаходилася глинобитна піч, шириною 1,5 м, досліджена на довжину 1,3 м. Житло ІІ мало 2 періоди існування, після кожного з яких проводився ремонт (перебудова печі, підсипка підлоги річковим піском тощо). У підлозі виявлено велику кількість ямок, що належали до двох періодів існування будівлі (Рис. 6). За стратиграфічними даними та керамічним мате ріалом житло ІІ датується кінцем ІХ – початком Х ст. Як і попередні споруди, досліджені в розкопі, житло ІІ загинуло в пожежі.

У сезоні 2011 р. вдалося дослідити житло середини Х ст., в якому збереглися дерев’яні конструкції облаштування стін, що доповнило уявлення про давньоруське жит лобудівництво на даній території та дозволило отримати стратиграфічний матеріал для ви значення етапів забудови посаду Виповзівського городища.

Знахідки давньоруських жител кінця ІХ – початку Х ст. на території Подесення є досить рідкісним явищем. На більшості пам’яток, де присутні культурні нашарування ІХ ст., вони знищені перекопами більш пізніх об’єктів. Досліджені протягом 2009 – 2011 рр. житла репрезентують два давньоруські будівельні горизонти посаду Виповзівського городища, кожний з яких закінчився пожежею. Шари пожеж на посаді повністю синхронні руйнації оборонних споруд на городищі. Це підтверджує той факт, що вони були наслідком військо вих сутичок.

1. Скороход В. Звіт про наукові дослідження Виповзівського археологічного комплексу біля с. Виповзів Козелецького району Чернігівської області // Науковий архів ІА НАН України, ф. експедицій, № 2009/бн;

Коваленко В., Моця О., Скороход В. Археологічна розвідка по «Шляху Мономаха» // Археологічні дослідження в Україні у 2008 р. – К., 2010. – С. 117 – 120.

2. Коваленко В. П. Исследования летописных городов в Нижнем Подесенье // Археологичес кие открытия 1983 года. – М., 1985. – С. 287.

3. Казаков А. Л. Де відбувалися князівські «снеми» 1155 та 1159 рр. (Історико-археологічний аспект локалізації літописної Лутави) // Любецький з’їзд князів 1097 р. в історичній долі Київської Русі. – Чернігів, 1997 – С. 103.

4. Скороход В. М. Дослідження Виповзівського археологічного комплексу 2009 р. // Архео логічні дослідження в Україні 2009 р. – К.;

Луцьк, 2010. – С. 378 – 379;

Коваленко В., Скоро ход В. Поліетнічний дружинний табір у Нижньому Подесенні кінця ІХ – початку Х ст. // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. – Випуск 73. – Серія: Історичні науки. – № 6. – Чернігів, 2009. – С. 66 – 82.

5. Скороход В. Нові дослідження Виповзівського археологічного комплексу у 2010 р. // Серед ньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Матеріали Х міжнародної студент ської наукової археологічної конференції. – Чернігів, 2011. – С. 180 – 184.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 1. Посад Виповзівського городища. Вигляд зі сходу Рис. 2. План археологічного комплексу з розкопами Черниговская область Рис. 3. Житло кінця ІХ ст. на посаді Виповзівського городища Рис. 4. План по материку розкопу № 3 (2011 р.) на посаді Виповзівського городища Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 5. Житло середини Х ст. у розкопі № 3 (2011 р.) на посаді Виповзівського городища Черниговская область Рис. 6. Житло кінця ІХ – початку Х ст. у розкопі № 3 (2011 р.) на посаді Виповзівського городища Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

ДОСЛІДЖЕННЯ НОВГОРОД-СІВЕРСЬКОЇ ПАЛЕОЛІТИЧНОЇ СТОЯНКИ Д. В. Ступак (Київ) Новгород-Сіверська стоянка, відома фахівцям завдяки виявленим тут «гігантолітам»

та решткам палеолітичної людини, після 80-річної перерви знову дала цінний фауністич ний, археологічний та антропологічний матеріал. Стоянка була відкрита у 1933 р., коли геолог Ю. М. Абрамович у кар`єрі по видобуванню пісковику зібрав декілька кременів та кістки мамонта і носорога. Того ж таки року експедиція під керівництвом М. Я. Рудин ського провела тут розвідкові археологічні роботи. Розкопки стоянки проводились у – 1938 рр. І. Г. Підоплічком1.

Стоянка розташована на високому правому березі р. Десна, на лівому схилі Північ ної Балки, безпосередньо в межах міста Новгород-Сіверський. Згідно з І. Г. Підоплічком та В. І. Громовим, давні мешканці стоянки використовували для життя невеличкі гроти та навіси, які в подальшому обвалилися. Місце стоянки піддавалося дії алювіальних і делю віальних вод, внаслідок чого культурні рештки були переміщені і часто разом із кістками тварин, не пов`язаними з господарською діяльністю давньої людини, щільно забивали про міжки між уламками навісів. Усього тут досліджено площу близько 238 м2. Через те, що рештки стоянки перевідкладені, її планіграфічні особливості не були простежені.

Фауністичний матеріал, виявлений під час розкопок 30-х років, є одним з найбагат ших на пам`ятках Подесення. Він поєднав елементи як арктичного, так і степового фауніс тичних комплексів.

Кістяні вироби представлені лише проколкою з ульнарної кістки песця та орнамен тованою платівкою, виготовленою з ребра мамонта. Кременевий комплекс пам`ятки налі чує всього близько 570 одиниць. Мешканці стоянки використовували місцевий чорний або темно-сірий кремінь гарної якості з найближчих крейдяних відслонень. Використовувався як жовновий, так і плитчастий кремінь. Основну кількість кременевих знахідок складали уламки різних розмірів, лусочки та відщепи. Усього їх виявлено понад 500. Виробів зі вто ринною обробкою усього 15. Найбільш цікавими є два вістря, виготовлені на платівках.

Особливо цікавим є велике вістря, що, згідно з П. І. Борисковським, нагадує кращі зраз ки пушкарівських вістер. Більшість дослідників відносить Новгород-Сіверську стоянку до Пушкарівського типу пам’яток, але вважають її молодшою за Пушкарі І.

Під час досліджень 30-х років були знайдені рештки людини, вивчені М. А. Гремяць ким: виявлений у 1933 р. уламок діафізу правої плечової кістки, що належала підлітку 10 – 12 років, а також знайдені 1938 р. три дрібні уламки черепа. Серед них був фрагмент лобної кістки, який мав помітний зріз, що дало підстави І. Г. Підоплічку зробити припущення про використання цього черепа у якості посудини, подібно до черепа-посудини, виявленого цим же дослідником у Чулатові І.

Зараз ця місцевість у мешканців міста має назву урочище Кар’єр. Останнім часом влітку на місці стоянки розташовується табір Новгород-Сіверської археологічної експе диції під керівництвом І. С. Кедуна. У 2010 р. під час облаштування табору були знайдені фрагменти черепа людини та кісток тварин, після чого був закладений шурф 1, в якому були також виявлені фрагменти кісток тварин та нуклеус2.

У 2011 р. автором до північної та західної стінки шурфу 1 був прирізаний розкоп пло щею 6 м2. Він розташований за 41 м на південний схід від південної стінки міського стоку.

Черниговская область Стратиграфія в розкопі по північно-західній стінці (від репера):

-1,20 – 1,37 м – темно-коричневий супісок;

1,37 – 1,42 м – темно-коричневий суглинок;

1,42 – 1,44 м – лінза світло-жовтого піску;

1,44 – 1,57 м – шар рудого піску;

1,57 – 1,69 м – світло-сірий пісок;

1,69 – 1,76 м – темно-коричневий суглинок;

1,76 – 2,00 м – світло-сірий пісок.

Слід зауважити, що у всіх шарах, з різною щільністю та різного розміру, трапляються природні уламки кварциту.

У розкопі виявлено два культурні шари. Знахідки першого залягали у верхньому шарі суглинку, але окремі кістки тварин траплялись у низах темно-сірого супіску. Шар бідний на знахідки, особливо кременеві. Судячи з того, що частина кісток розташована вертикально, як мінімум частина матеріалу є перевідкладеною.

Фауністичні рештки представлені переважно фрагментованими кістками. Згідно їх попереднього аналізу, проведеного Лєтісією Демей (Франція), значна частина кісток нале жить мамонту. Представлені також кістки коня, оленя звичайного, північного оленя, шер стистого носорога, вовка та лисиці або песця.

Кременеві знахідки з верхнього шару представлені 7 сколами. Усі вони походять з місцевого деснянського кременю, поклади якого є поруч зі стоянкою. Чотири сколи вкриті біло-блакитною патиною різної глибини. Типологічно кременеві знахідки розподіляються таким чином: проксимальні фрагменти платівок – 2, відщепи – 4, лусочка – 1.

Найбільш цікавими знахідками з верхнього шару є п’ять фрагментів черепа людини.

На сьогодні не можна впевнено сказати, чи є вони частиною черепа з рештками, виявлени ми 2010 р., але можна відзначити, що ці фрагменти мають такий самий колір і таку ж фак туру поверхні, як і минулорічні знахідки. На нашу думку, як мінімум частина фрагментів, виявлених у 2010 – 2011 рр., належить одній особині.

Знахідки нижнього шару походять з другого, нижнього прошарку суглинку. Цей шар ще бідніший на знахідки. Треба зазначити, що, на відміну від верхнього шару, усі кістки лежать горизонтально. Фауністичні знахідки представлені фрагментами кісток мамонта та копитних тварин.

Кременеві знахідки представлені двома відщепами, двома уламками кременю та од нією лусочкою. Один відщеп та один уламок частково вкриті біло-блакитною патиною.

Таким чином, дослідження стоянки 2011 р. виявились дуже результативними. Вперше на стоянці виявлено два культурні шари. Також уперше на Подесенні за один сезон здобута така значна антропологічна колекція, а також чітко простежено, що антропологічні рештки пов’язані з верхнім шаром. Отже, судячи з отриманих результатів, стоянка і досі залишається перспективною для подальших досліджень.

1. Підоплічко І. Г. Пізньопалеолітична стоянка Новгород-Сіверськ // Палеоліт і неоліт Украї ни. – К., 1947. – Т. 1. – С. 65 – 106.

2. Кедун І. С., Потєхіна І. Д., Ступак Д. В. Нові дослідження стоянки Новгород-Сіверськ // Археологічні дослідження в Україні-2010. – К.;

Полтава, 2011. – С. 172, 173.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Рис. 1. Новгород-Сіверська стоянка. Загальний вигляд Рис. 2. Уламки черепа викопної людини на Новгород-Сіверській стоянці Черниговская область ДОСЛІДЖЕННЯ ВЕРХНЬОПАЛЕОЛІТИЧНОЇ СТОЯНКИ у с. ОБОЛОННЯ * Д. В. Ступак (Київ), Г. А. Хлопачов (Санкт-Петербург) У 2010 р. в центрі с. Оболоння Коропського р-ну Чернігівської обл. була відкрита нова верхньопалеолітична стоянка1. Пам’ятка займає найвищу точку мису, утвореного Дес ною та її правою притокою – річкою Бистрицею (Рис. 1).

Як і більшість стоянок доби палеоліту, вона була відкрита випадково. Рештки викопних тварин, кременю та кісткове вугілля були знайдені під час риття свердловини для води у котельні місцевої школи. Найцікавішою знахідкою став бивень з гравіюванням (Рис. 2;

3).

Він, безперечно, належить до найяскравіших витворів палеолітичного мистецтва. На відміну від більшості бивнів з гравіюванням з території України, на яких переважно зобра жені геометричні орнаменти та насічки, на ньому представлені конкретні образи, зокрема жінки та змії. Таким чином, цей бивень за характером нанесених зображень фактично є першою подібною до бивня з Кирилівської стоянки знахідкою за майже 140-річну історію дослідження палеоліту Дніпровського басейну2. Цікавим фактом є те, що деякі техноло гічні прийоми, що застосовувались при обробці бивня, не мають аналогів серед бивнєвих індустрій басейну Середнього Дніпра, а деякі натомість відомі в оріньякських культурах Європи.

У 2011 р. були проведені розкопки стоянки. Розкоп площею 6 м2 був закладений за стіною котельної школи. Він розташований за 2 м від стіни та за 9 м від східного кута котельної. Розкоп орієнтований по лінії північ – південь.

Культурний шар залягає у суглинку. На дослідженій ділянці він частково «рознесе ний». Окремі кремені зустрічалися у шарі білого піску з ортзандами, розташованому вище.

Більш інтенсивно наповнена знахідками східна частина розкопу. У південному кінці розко пу виявлено западину. Її походження і призначення поки не з’ясоване. У північно-східному куті розкопу був знайдений череп молодого мамонта, розташований зубами догори.

Більшість фауністичних решток має дуже погану збереженість. Насамперед це стосу ється тих кісток, що були розташовані у піску або на межі піску й суглинку. Більш задовіль ну і навіть добру збереженість мають кістки, знайдені у суглинку. Краще за інші збереглись кістки у западині. Згідно з попереднім аналізом, більшість кісток належить мамонту.

Дуже цікавим є кам’яний комплекс стоянки. Загалом виявлено більше тисячі кам’яних артефактів. Мешканцями стоянки використовувалась різна сировина. Основною сирови ною був типовий чорний або ж темно-сірий, часто зі світло-сірими цятками жовновий дес нянський кремінь. Найближчі відомі нам поклади такої сировини знаходяться за 15 – 20 км вище по Десні, біля с. Розльоти. Окрім місцевого кременю, представлений також канів ський, розповсюджений на палеолітичних стоянках Середнього Подніпров’я, і смугастий рудо-білий кремінь. Походження останнього нам не відоме. Окрім кременю, на стоянці використовувався високоякісний дрібнозернистий кварцит. Найближчі поклади такої сиро вини відомі за 6 км вище по Десні, біля с. Черешеньки. Наявний такий кварцит і за 12 км вище по Десні, біля с. Бужанка.

* Роботи проводилися за фінансової підтримки Музею антропології та етнографії імені Петра Великого (Кунсткамера).

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Нуклеуси представлені 10 екземплярами. Усі вони дуже спрацьовані. Типологічно серед них переважають одноплощадкові односторонні. Судячи з усього, домінувало одно площадкове розколювання. Більшість платівок дрібних розмірів, довжиною менше 5 см.

Виробів зі вторинною обробкою виявлено 90. Мікролітичний комплекс представле ний 11 екземплярами. Це переважно фрагменти платівок з дрібною, іноді ледь помітною, ретушшю. Серед знарядь домінують різці. Вони переважно бічні та кутові. Цікавими є скребачки високих форм та «з носиком», притаманні оріньякоїдним комплексам. Велику групу виробів зі вторинною обробкою складають ретушовані платівки.

Під час розкопок у культурному шарі часто зустрічалися дрібні плями червоної та рідше рудої вохри.

Таким чином, стоянка є цікавою не тільки знахідкою чудового витвору палеолітич ного мистецтва, але й виразними оріньякоїдними рисами. Це перша подібна пам’ятка на терені Середнього Подесення. Дослідження стоянки тільки розпочинаються, але вже зараз зрозуміло, що ця пам’ятка є надзвичайно цікавою і важливою для розуміння культурно-іс торичних процесів у Дніпровському басейні.

1. Ступак Д. В. Нова верхньопалеолітична стоянка Оболоння в Середньому Подесенні // Кам`яна доба України. – К., 2010. – Вип. 13. – С. 169 – 178;

Його ж. Дослідження епігра ветських стоянок півдня Середньої Десни // Археологія. – К., 2011. – Вип. 1. – С. 51 – 68.

2. Там само.

Рис. 1. План розташування стоянки та розкопу 2011 р.

(план знятий Є. Осадчим) Черниговская область Рис. 2. Фото бивня з гравіюванням (фото А. Панікарського) Рис. 3. Розворот зображень на бивні зі стоянки Оболоння (малюнок А. Панікарського) Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

ИЗРАЗЕЦ И. МАЗЕПЫ С ГЕРБОМ «БОЙЧА»

И. М. Сытый, В. П. Коваленко (Чернигов) В ходе археологических исследований 2011 г. в ур. Гончаровка в Батурине был най ден изразец прямоугольной формы (24 24 см), покрытый поливой зеленого цвета. По углам – стилизованные изображения ангелов или цветов. В восьмиугольную рамку вписан ренессансный щит с десятиконечным крестом. Над щитом – стилизованное изображение коронованного шлема, увенчанного 3 страусиными перьями;

по бокам – намет.

Описанная гербовая композиция, украшения, рамки характерны для геральдики и сфрагистики украинской казацкой старшины времен Гетманщины1.

Изображение креста относилось к излюбленным геральдическим эмблемам. В част ности, мы видим его и на гербе украинского гетмана И. Мазепы (1687 – 1709)2. Наибо лее полный анализ семантики герба Мазеп находим в статье Я. Токаржевского-Караше вича3. Он обратил внимание на то, что в ХIХ в. некоторые историки на основе каких-то неизвестных ныне архивных документов, в т. ч. Н. Костомаров, ошибочно приписывали Мазепам герб «Бойча»4. Классический герб «Бойча» представляет собой 2 золотых креста в столб на красном щите, над щитом – коронованный шлем, увенчанный 3 страусиными перьями5. Польский геральдист К. Несецкий, со ссылкой на Бельского, пишет, что этот герб появился на Руси, т. е. в Украине, а в Польше стал использоваться только с 1390 г. Особенной популярностью среди шляхты он не пользовался. В. Потоцкий в своем гер бовнике указывает только 2 фамилии – Boyczowie и Babinscy7. Интересно отметить, что герб «Бойча» изображен на гербе Великого княжества Литовского. Он помещен на щите конного рыцаря8. Традиционно считается, что Мазепы происходят из волынской шляхты9.

Хотя недавно на основании анализа данных топонимики, геральдики, сфрагистики, гене алогии, ономастики высказано предположение об их северском происхождении, точнее – из Колодяжской волости исторической Путивльщины (сейчас на территории Курской области Российской Федерации)10. Они были тесно связаны с волынско-пинскими князьями Курцевичами, которые имели поместья и на Чернигово-Северщине, и на Гомельщине. Не случайно Курцевичи упоминаются в знаменитом Любечском синодике11. Возможно, и сами Мазепы имели княжеское происхождение12. Именно герб «Курч» князей Курцевичей стали использовать Мазепы с XVI в. Но всегда ли так было? Возможно, правы были Н. Косто маров и граф де Броэль-Плятер, связывая ранних Мазеп с гербом «Бойча». По мнению Я. Токаржевского-Карашевича, мы имеем дело с трансформацией указанного герба в герб «Курч». И если мы не имеем под рукой подлинных данных в пользу этой версии, то гет ман Украины И. Мазепа, безусловно, хорошо знал свою родословную и фамильные гербы.


Учитывая обстоятельства находки изразца на территории гетманской резиденции в Бату рине в ур. Гончаровка, а также производство подобных изразцов в Батурине, о чем говорят найденные фрагменты подобных изразцов и местное сырье, из которого их делали, можно предположить, что на описанном изразце мы видим ранний герб Мазеп. Важно отметить следующий факт. Герб на изразце является модификацией классического «Бойчи»: перед нами 4 креста в столб. Такие трансформации позволялись геральдикой, чтобы отличить одну ветвь рода от другой.

Таким образом, мы имеем два типа гетманских изразцов, найденных в Батурине, – с гербом «Курч» и с гербом «Бойча», что дает интересный материал для реконструкции рода Черниговская область И. Мазепы, который оказал существенное влияние на ход исторического процесса не толь ко в Украине, но и во всей Восточной и Центральной Европе.

1. Ситий І. Печатки генеральної та полкової старшини за матеріалами Чернігівського істо ричного музею ім. В. В. Тарновського // Родовід. – 1997. – № 15. – С. 97 – 110.

2. Ситий І. Герб и печатка Івана Мазепи // Сіверянський літопис. – 2001. – № 5. – С. 38 – 49.

3. Токаржевський-Карашевич Я. Походження і герб гетьмана Мазепи // Мазепа: Збірник. – Варшава, 1938. – Т. 1. – С. 53 – 63.

4. Там само. – С. 53.

5. Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego S.J. – Lipsk, 1839. – Т. 2. – S. 262.

6. Ibid. – S. 263.

7. Potoсky W. Poczet herbow sclachty Korony Polskiey I Wielkiego xiestwa Litewskiego. – Krakow, 1696. – S. 531 – 532.

8. Herbarz Polski Kaspra Niesieckiego... – S. 9.

9. Токаржевський-Карашевич Я. Походження і герб гетьмана Мазепи... – С. 54.

10. Ситий І. Сіверський слід походження роду Мазеп // Сіверянський літопис. – 2007. – № 5.

– С. 44 – 52.

11. Токаржевський-Карашевич Я. Походження і герб гетьмана Мазепи... – С. 57.

12. Там само. – С. 62 – 63.

Рис. 1. Изразец с ранним гербом гетмана И. Мазепы (компьютерная реконструкция) Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІТОПИСНИХ МІСТ ЧЕРНІГОВО-СІВЕРЩИНИ О. Є. Черненко (Чернігів), І. С. Кедун (Ніжин) У 2011 р. Чернігово-Сіверська археологічна експедиція Державного підприємства «Науково-дослідний центр «Охоронна Археологічна служба України» Інституту археоло гії НАН України здійснювала охоронні археологічні дослідження на території літописних міст Чернігово-Сіверщини.

Протягом останнього десятиліття співробітники експедиції систематично здійсню ють розкопки на території стародавнього Чернігова. Роботи охопили різні ділянки міста (Дитинець, Окольний град, Передгороддя, Поділ). Цього року роботи відбувались на те риторії літописного Передгороддя, яке вперше згадується в літопису під 1152 р. у зв’язку з облогою Чернігова військом Юрія Долгорукого1. Традиційно прийнято вважати, що таку назву мав міський район, розташований на північний захід від окольного граду. Його фор мування відбувається протягом ХІ – початку ХІІІ ст.

По вул. Воїнів-Інтернаціоналістів, 41, на лівобережній терасі р. Стрижень (права при тока р. Десна), було закладено розкоп загальною площею 160 м2. Він розташовувався на південь від розкопів 2009 р., де досліджено залишки дороги ХІІ – ХІІІ ст. В ході робіт вдалось відкрити залишки забудови давньоруського часу (5 споруд жит лового та господарського призначення, господарські ями). Наявні у заповненні котлованів споруд уламки згорілого дерева та численні горілі прошарки дозволяють припустити, що вони загинули внаслідок пожежі.

Інвентар комплексів складався з уламків гончарної кераміки, фрагментів скляних браслетів, пірофілітових пряслиць, точильних брусків тощо. Окремо можна відзначити бронзовий хрестик, фрагмент багатонамистинної сережки з білого металлу, залізне писало.

Усі згадані речі належать до типів, побутування яких припадає на ХІІ – початок ХІІІ ст.

На іншій ділянці Передгороддя, по просп. Перемоги, 90, досліджена площа склала близько 200 м2. Археологічні об’єкти репрезентували період кінця ХІ – початку ХІІІ ст.

Найбільший інтерес становили залишки дороги цього часу, яку вдалося дослідити на від різку 12 м.

Траса дороги простежувалась у вигляді численних паралельних канавок (довжина до 7 м, глибина 0,2 – 0,3 м). Їх заповнював однорідний сірий супісок, що містив окремі уламки гончарних посудин кінця ХІ – початку ХІІІ ст., значну кількість стінок амфор, залізні ножі, кістки тварин. Центральна вісь дороги була орієнтована в напрямку північний схід – пів денний захід. Її ширина становила 2,8 м.

У Новгороді-Сіверському роботи проводились на території Дитинця літописного міс та (Замкова гора), а також у північно-західній частини посаду (Заручав’я). Роботи були спрямовані на встановлення зони поширення та характеру культурного шару на різних ді лянках стародавнього міста.

Археологічне вивчення Замкової гори було започатковане експедицією під керівни цтвом І. І. Єдомахи в 1959 – 1960 рр.3. У 1979 – 1983 рр. розкопки дитинця продовжила експедиція під керівництвом А. В. Кузи та В. П. Коваленка4. Завдяки цим дослідженням вдалось встановити хронологію пам’ятки та визначити головні риси її топографії в давньо руський період. Дослідження 2011 р. мали на меті визначити ступінь збереженості культур ного шару на Дитинці після перепланування і благоустрою території Замкової гори в 1987 р.

Черниговская область Як вдалось встановити, на окремих ділянках майданчика Дитинця культурний шар є практично неушкодженим, його потужність сягає 4 м. Верхній горизонт утворений напластуваннями ХVІІ – ХVІІІ ст. Вони перекривають горизонт ХVІ ст. Вдалось дослідити дві споруди цього періоду (одна з них – двоярусна) з глинобитними печами та численним речовим інвентарем. Можна відзначити використання в конструкції однієї з печей бруско подібної (т.зв. готичної) цегли.

Культурний шар давньоруської доби містив матеріали Х – ХІ ст. Було виявлено кіль ка споруд житлового та виробничого призначення цього часу. Речовий інвентар складали уламки кругових посудин, пірофілітові пряслиця, точильні бруски, ножі, бронзові прикра си (браслет, ремінна гарнітура) тощо.

Нижній горизонт давніх напластувань містив незначну кількість матеріалів юхнів ської культури (уламки ліпних посудин, грузила).

У цілому, хронологія культурних напластувань, зафіксована під час робіт цього сезо ну, відповідає тій, що була визначена під час досліджень І. І. Єдомахи та А. В. Кузи. Однак є й певні відмінності. Так, у стратиграфії дослідженої 2011 р. ділянки не простежується горизонт, що відповідає другій половині ХІІІ – ХІV ст., водночас наявні потужні нашару вання ХVІ ст., котрі раніше на Замковій горі не були зафіксовані.

В урочищі Заручав’я (на лівому березі Зубрицького ручаю, на північний захід від Дитинця) було повністю розкрито виробничу споруду, частково досліджену в 2010 р. Отри мані матеріали дозволили з’ясувати її конструкцію, уточнити датування та призначення.

Споруда овалоподібна в плані (9,2 3,2 м), витягнута вздовж центральної осі північ – південь. Конструктивно вона складалась із топкової камери та ступінчастого спуску до неї, що знаходився з північно-східного боку. Топкова камера грушоподібна в плані, впущена в материк до глибини 2,7 м. Її стінки були обмазані глиною. Зверху вона мала воронкоподіб ний отвір, оформлений по краю глиняними вальками. Всю споруду перекривав навіс, про що свідчать зафіксовані по її периметру стовпові ями.

Зважаючи на конструктивні особливості об’єкта, його можна інтерпретувати як піч для виробництва селітри та датувати ХVІІ – ХVІІІ ст. Печі доби козаччини, що мають подібну будову, відомі за матеріалами розкопок на Слобожанщині5. На Чернігово-Сіверщині вони раніше не фіксувались, хоча за повідомленнями письмових джерел розвиток селітря ного виробництва в регіоні простежується з ХVІІ ст. У Новгороді-Сіверському цей проми сел існував принаймні з 1630-х рр.6 Слід відзначити, що саме в ході видобутку сировини для цього промислу розпочалось активне руйнування давньоруського культурного шару на території літописного міста.

У Ніжині з метою уточнення характеру та ступеня збереженості культурного шару було закладено розкоп в ур. Комуна, де за В. П. Коваленком локалізується літописне місто Унєніж7. Необхідність розкопок була викликана потребою визначити обсяг пошкоджень, яких в останні роки завдали пам’ятці копачі старожитностей.

У 1989 р. археологічні дослідження поселення в ур. Комуна проводив Ю. М. Ситий8.

Він встановив, що вперше ця територія була заселена за доби бронзи;

у давньоруський час тут існувало городище, до якого з південної сторони прилягав посад. Такій хронології пам’ятки відповідають і матеріали, отримані в ході досліджень цього польового сезону.

Переважна їх більшість належить до ХІІ ст. – періоду розквіту давньоруського городища.

На жаль, як вдалось встановити, саме напластування цього часу найбільш постраждали від дій сучасних «скарбошукачів».

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

1. Полное собрание русских летописей. – Т. 1. – Стб. 338.

2. Моця О. П., Черненко О. Є., Казаков А. Л. Звіт про охоронні археологічні роботи на те риторії Чернігова 2005 р. // Науковий архів ІА НАН України. – 2005/228;

Черненко Е. Е.

К вопросу о дорогах древнего Чернигова // Средневековый город Юго-Восточной Руси:

предпосылки возникновения, эволюция, материальная культура: Материалы конференции, посвящённой 100-летию начала археологических исследований Гочевского археологичес кого комплекса. – Курск, 2009. – С. 128 – 131.

3. Едомаха И. И. Отчёт об археологических раскопках в г. Новгород-Северский в 1960 г. // Науковий архів ІА НАН України. – 1960/63.

4. Орлов Р. С. Отчёт о раскопках в г. Новгород-Северске и разведке в Черниговской обл. в 1979 г. // Науковий архів ІА НАН України. – 1979/37;


Куза А. В., Коваленко В. П., Моця А. П. Отчет о раскопках в г. Новгород-Северском и Новгород-Северском р-не // Науковий архів ІА НАН України. – 1980/125.

5. Каравайко Д. В., Скорый С. А., Приймак В. В. Селитроварение на Полтавщине. – Полтава, 2008.

6. Папков А. И. Производство селитры на юге России в ХVІІ в. // Куликово поле: Историчес кий ландшафт. Природа. Археология. История. – Тула, 2003. – Т. 2. – С. 320.

7. Коваленко В. П. До питань про першопочатки Ніжина // Тези ІІ Чернігівської обласної нау кової конференції з історичного краєзнавства. – Чернігів;

Ніжин, 1988. – Вип. І. – С. 9 – 10.

8. Сытый Ю. Н. Отчет об археологических работах 1989 г. на Черниговском Задесенье // Науковий архів ІА НАН України. – 1989/37.

Рис. 1. План розкопу по просп. Перемоги, 90 на Передгородді Чернігова Черниговская область Рис. 2. Піч XVI ст. на Замковій горі.

Новгород-Сіверський Рис. 3. Розчистка селітряної печі XVII – XVIII ст. в ур. Заручав’я.

Новгород-Сіверський Брянская область Брянская область НЕКОТОРЫЕ ИТОГИ ИЗУЧЕНИЯ ПАМЯТНИКОВ ВЕРХНЕГО ПАЛЕОЛИТА В ОКРЕСТНОСТЯХ с. ХОТЫЛЁВО К. Н. Гаврилов, Е. В. Воскресенская (Брянск) Комплексные археологические и палеогеографические исследования Хотылевской группы верхнепалеолитичеких памятников позволили получить новые данные о возрасте и характере фациальных соотношений покровных позднеплейстоценовых отложений, вме щающих культурные слои и горизонты, охарактеризовать степень сохранности и условия залегания культурных слоев в пределах различных участков памятников, а также в значи тельной степени скорректировать наши представления об особенностях верхнего палео лита данного региона.

Долина р. Десна в пределах распространения верхнепалеолитических стоянок име ет выраженное асимметричное строение: низкая обширная аллювиальная равнина зани мает левобережье, высокий коренной правый борт долины сложен в основании порода ми верхнемелового возраста, представленными сеноманскими кварцево-глауконитовыми песками со стяжениями фосфоритов, на которых залегают туронские мергелисто меловые породы с конкрециями серовато-черного кремня. В прибортовой части долины четвертичные отложения перекрывают коренные породы верхнего мела и представлены позднеплейстоценовыми лессово-почвенно-криогенными сериями1. Из аллювиальных форм рельефа на правобережье р. Десна повсеместно выражен только уровень поймы голоценового возраста. На участке при впадении правого притока р. Десны – р. Гасомы, в ре льефе долины участками прослеживается первая надпойменная поздневалдайская терраса высотой 10 – 12 м над урезом. Уровни более древних террас ранне- и средневалдайско го возраста в рельефе долины практически не выражены, сохранились только фрагменты их тыловых участков, которые перекрыты наложенной толщей позднеплейстоценовых субаэральных отложений. Культурные горизонты группы позднепалеолитических стоянок правобережья Десны связаны с лессово-почвенными делювиально-склоновыми отложени ями, накопление которых происходило в перигляциальной зоне последнего оледенения на протяжении второй половины валдайской ледниковой эпохи.

Стоянка Хотылево 2 расположена к северо-западу от г. Брянск, на прибортовом участ ке правого коренного берега р. Десна, густо изрезанного овражно-балочной сетью. С вос тока и запада памятник ограничен хорошо разработанными древними крупными балками.

Серия датировок, полученных радиоуглеродным методом по костям и костному углю из культурного слоя памятника, укладывается в диапазон от 24 до 22 тыс. лет тому2. Отло жения лессово-почвенно-криогенной серии, в которых залегают находки, по времени накопления соотносятся с последним ледниково-межледниковым циклом. Период обитания человека на памятнике Хотылево 2 связан с интервалом, переходным от относительно теплого средневалдайского мегаинтерстадиала, которому в разрезах отвечает брянская по гребенная почва, к наиболее холодным и суровым климатическим условиям максимально го похолодания позневаладайской ледниковой эпохи3. Культурный слой памятника связан со слаборазвитым (инициальным) уровнем почвообразования. Подобные уровни фиксиру ют различные по протяженности этапы снижения скорости лессовой аккумуляции или не значительного смягчения климатических условий, на завершающей фазе развития которых возобновлялись процессы лессонакопления и мерзлотного растрескивания.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Культурный слой стоянки Хотылёво 2 зафиксирован в четырёх пунктах, получив ших обозначения в буквах славянского алфавита от А до Г, в пределах широкого мыса, расположенных в его центральной и западной частях. Однако подъемный материал обна ружен на всем протяжении площадки мыса между двумя балками. В течение последних пяти сезонов полевые исследования памятника были сосредоточены на участке нового комплекса В. Археологический материал на месте расположения этого комплекса впервые был зафиксирован группой сотрудников Института географии РАН под руководством А. А. Величко еще в 1970-е гг. В 2003 г. на этом участке был разбит шурф, который подтвердил перспективность его исследования. На месте шурфа был заложен раскоп А, вскрывший культурный слой на площади 25 м2. Раскоп располагался в 45 м к югу (вверх по склону приводораздельного плато) от раскопа № 15 (2000 г., пункт А) и, соответственно, в 73 м от края площадки приводораздельного плато. К раскопу А с севера был прирезан раскоп Б.

В раскопе А был вскрыт целый комплекс объектов, имеющий своеобразную простран ственную структуру, которая дала основания интерпретировать данный комплекс как име ющий культовый характер. В скоплениях фаунистических остатков прослеживается пред намеренность укладки отдельных костей мамонта, преимущественно черепов, лопаток и тазовых, их планиграфическая связь со скоплениями охры. Более того, результаты раскопок 2011 г. дают основания для вывода о наличии генетической связи между скоплением костей мамонта из Хотылёво 2 и конструкциями жилищ т.н. аносовско-мезинского типа.

В раскопе Б на уровне гумусированной прослойки были зафиксированы следующие археологические объекты: а) ямы, получившие порядковые номера 4, 5 и 6 в северо западном, центральном и северо-восточном секторах раскопа соответственно;

б) скопление костного угля на квадрате В/1’, располагавшееся к югу от ямы № 5;

в) скопление костного угля, расщеплённого кремня и охры к западу и к востоку от ямы № 6 (кв. Б/В-4’ и кв. Д-4’);

г) скопления охры и расщеплённого кремня на кв. Г/Д-3’ и Д-4’;

д) вертикально и наклон но стоящие кости мамонта, преднамеренно вкопанные обитателями стоянки;

е) скопления крупных костей мамонта в юго-западном и юго-восточном секторах раскопа.

На основании стратиграфических наблюдений мы можем заключить, что комплексы объектов, зафиксированные в раскопах А и Б соответственно, разновременны и комплекс объектов, вскрытый раскопом Б, является более поздним. Взаимное расположение ям, вер тикально стоящих костей мамонта, а также скопления костного угля, фрагментированных фаунистических остатков, охры и расщеплённого кремня являются аналогичными про странственному расположению объектов, зафиксированных Ф. М. Заверняевым в комп лексе, который имеет порядковый номер 1.

На площади раскопа Б были обнаружены два произведения искусства малых форм, которые своими ярко выраженными индивидуальными чертами существенно расширили наши представления о степени вариабельности иконографии женского образа в скульпту ре восточного граветта. Новые произведения искусства представлены двойной женской статуэткой (Рис. 1: 1) и схематической антропоморфной фигуркой (Рис. 1: 2), вырезанными из мела – широко распространённой в округе с. Хотылёво породы. Стилистически дво йная женская статуэтка близка к манере, характерной для скульптурных изображений костёнковского типа. Однако отсутствие изображений голов, рук и нижней части ног всё же заметно отличают двойную хотылёвскую статуэтку от костёнковских фигурок. Тем не менее, скульптурные реалистические изображения безголовых и безруких женщин известны в искусстве верхнего палеолита Европы. По этим признакам ближайшая территориально статуэтка происходит из раскопок эпиграветтской стоянки Елисеевичи 1. Графические изо Брянская область бражения безголовых и безруких женщин, выполненных в реалистической манере, также имеют широкое хронологическое распространение в пределах европейского верхнего палеолита. Наиболее ранний пример подобного образа зафиксирован в знаменитой пещере Шове, где на одном из сталактитов чёрной краской были изображены бизон и женское тело без головы, рук и нижней части ног. Хотылёвская статуэтка, таким образом, демонстрирует развитие подобной иконографии женского образа в восточном граветте, начавшееся ранее в культурной среде европейского ориньяка.

Более древний верхнепалеолитический комплекс связан с третьим, наиболее выразительным, культурным слоем памятника Хотылево 6. Эта стоянка расположена в 200 м к западу от Хотылево 2, на левом борту балки, носящей название Кладбищенской. Слой 3 залегает в гумусовом горизонте брянской ископаемой почвы, представленном в разрезе в виде пятна и затеков темно-серого обогащенного органическим веществом материала.

Серии радиоуглеродных датировок возраста брянской ископаемой почвы, полученные по органическому веществу из разрезов в центральной части Восточно-Европейской равнины, варьируют в пределах от 24 до 29 тысяч лет назад4. В разрезе Хотылево 6 ископаемая почва несет следы нарушений мерзлотными процессами различного генезиса. Почвенный профиль разбит на блоки сложной системой мерзлотных трещин, проникающих из вышележащих оглеенных суглинков.

Кроме того, гумусовый горизонт, с которым связан культурный слой памятника, частично перереотложен процессами делювиально-солифлюкционного пере мещения материала. За счет мерзлотных постдиспозиционных нарушений находки обра ботанного кремня распределены по всей верхней части профиля почвы, а также частично перемещены в вышележащие отложения и нижние горизонты почвенного профиля. Ниж няя часть почвенного профиля представлена серовато-палевым неравномерно окрашенным плотным суглинком (горизонт АВ-Вса) и залегающим под ним белесовато-серым суглинком горизонта Вса, который также разбит трещинами, имеющими темно-серое заполнение и белесоватую кайму карбонатов по бортам. Отложения, подстилающие брянскую почву, генетически связаны с еще более древним мезинским почвенным комплексом и представлены тонко-зернистыми, рыжеватой окраски песками, которые переходят в слоистые белесовато серые мелко-среднезернистые пески с прослоями ортзандов.

Коллекция каменных артефактов насчитывает более 400 экземпляров. Сырьём служил местный плиточный кремень темно-серого цвета. Более трети расколотого кремня пред ставлено обломками и осколками, полученными в результате первичной обработки сырья.

Предметов с вторичной обработкой немного – 21 экземпляр, что составляет около 6% от общего количества кремнёвых изделий. Более половины морфологически выраженных орудий – это пластины и отщепы с ретушью и выемками, единичными экземплярами представлены нуклевидный резец, концевой скребок, поперечное выпуклое скребло, плас тина с ретушированным концом, пластина с подтёской фрагментированного конца, про колка. Имеется один экземпляр нуклевидного скребка. Большинство орудий изготовлено на отщепах, однако доля орудий на пластинах также велика. Характерно, что их количе ство заметно увеличивается среди предметов с вторичной обработкой. Следует указать также на наличие в инвентаре ребристых пластин, что свидетельствует о целенаправлен ном характере производства пластинчатых заготовок. В целом, в инвентаре проявляются ориньякоидные черты, но для более уверенной культурной атрибуции материала пока не достаточно. Стадиально комплекс третьего слоя Хотылёво 6 может быть отнесён к ранней поре верхнего палеолита, однако его культурная атрибуция пока остаётся неопределённой.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

1. Величко А. А. Геологический возраст верхнего палеолита центральных районов Русской равнины. – М., 1961. – 296 с.

2. E. Voskresenskaya, K. Gavrilov. Late Paleolithic site Khotylevo-2: the structure of culture layer and sedimentation peculiarity // Proceedings «Eurasian Perspectives on Environmental Archaeology».

– Poznan, 2007. – Р. 28 – 30.

3. Морозова Т. Д., Нечаев В. П. Валдайская перигляциальная зона Восточно-Европейской равнины как область древнего холодного почвообразования // Пути эволюционной геогра фии (итоги и перспективы). – М., 2002. – С. 93 – 107.

4. Морозова Т. Д. Развитие почвенного покрова Европы в позднем плейстоцене. – М., 1981. – 281 с.

Рис. 1. Произведения искусства малых форм из раскопок стоянки Хотылево 2 в 2009 г. (рисунок А. В. Трусова) Брянская область ИНВЕНТАРИЗАЦИЯ МАТЕРИАЛОВ ПО РАННЕМУ ЖЕЛЕЗНОМУ ВЕКУ ИЗ ФОНДОВ БРЯНСКОГО ГОСУДАРСТВЕННОГО ОБЪЕДИНЕННОГО КРАЕВЕДЧЕСКОГО МУЗЕЯ А. А. Чубур (Брянск) Автор, как эксперт по культурным ценностям Росохранкультуры, провел инвентари зацию материалов раннего железного века (РЖВ) в фондах Брянского государственного объединенного краеведческого музея (БГОКМ).

Часть экспонатов действовавшего в годы оккупации Брянского музея была похищена оккупантами, часть при переходе Брянска «из рук в руки» разворована. Исследования вто рой половины ХХ века, восполнившие фонды, велись и столичными представителями ака демической науки, и археологами-краеведами. Их коллекции дополняются также результа тами работ последних десятилетий. В фондах и экспозиции БГОКМ, помимо небольших по объему материалов разведок разных лет, представлены коллекции, ставшие результатом стационарных раскопок шести городищ РЖВ: Восточное и Западное Посудичские, Попо вка, Кудеярка, Бологча, Красное. Большая часть их относится к юхновской культуре.

Сотрудницей Института археологии АН СССР О. Н. Мельниковской в 1969 г.

раскапывались два многослойных городища в с. Посудичи на р. Судость в Погарском р-не Брянской обл. Коллекция БОМ № 7471 содержит лишь 188 единиц хранения, часть которых выставлена в постоянной экспозиции музея1.

С Западного или Большого городища происходит 94 предмета. В первую очередь это керамика (правда, небольшая часть ее и стеклянный браслет относятся не к раннему железному веку, а к древнерусскому периоду) – 50 фрагментов лепных сосудов (включая 5 миниатюрных), целый горшок и другие артефакты. Среди последних – 12 яйцевидных глиняных блоков, 4 грузила, 5 грузиков для ткацкого станка, изделие в форме двухъярусного грузила и другие предметы. О бронзолитейном деле на городище говорят как 2 керами ческих тигля и глиняная льячка, так и клепаная бронзовая пластина (возможно – часть воинского доспеха). Имеются также бытовые предметы из кости (одношипный наконечник стрелы и 3 проколки) и железа (нож с прямой спинкой, изделие, похожее на миниатюрные удила, рыболовный крючок). Дополняют представления о быте и разнообразной хозяй ственной деятельности населения городища каменный якорь для лодки и фрагмент сте клянного браслета.

Восточное (Малое) городище не менее богато керамическими изделиями: 50 фрагмен тов керамики, 2 миниатюрных сосуда и 2 отреставрированных больших горшка, миниатюр ная миска (довольно редкий тип изделия), разнообразные блоки-ядра для пращи (14 экз.), коническое грузило, модель ритуальной лепёшки, 15 грузиков для ткацкого станка, невер но называемых в описях пряслицами. Неожиданно много здесь каменных орудий – помимо двух пестиков имеются еще и кремневые ножи. Не исключено, что две скифские бронзовые конусовидные серьги являются свидетельством торговых отношений с территорией Лесосте пи, лежащей к югу. Бронзовая булавка могла быть изготовлена на месте. Два железных ножа, железный серп, шило и несколько неатрибутированных предметов говорят о развитии при митивной черной металлургии. Из кости также изготовлены несколько вещей, среди которых трапециевидная подвеска, наконечник стрелы, рукоять ножа и некое изогнутое изделие.

Археологические исследования в Еврорегионе «Днепр» в 2011 г.

Раскопки О. Н. Мельниковской городища Поповка в 1970 г., проводившиеся также в бассейне Судости (точнее в урочище Городец на р. Уса), на территории Почепского р-на Брянской обл.2, представлены обширной коллекцией БОМ № 7749 (868 единиц). Основной массив коллекции, конечно же, составляют фрагменты сосудов (включая миниатюрные) – 549 единиц хранения. Керамический комплекс состоит из глиняных блоков (24), ритуальных глиняных лепешек (6), рогатых кирпичей и их фрагментов (12), фигурок животных – целых и разбитых (9), грузиков для ткацкого станка (16, включая 7 грузиков дьяковско го типа). Косторезное дело представлено заготовками рукоятей и орудий из рога и кости, остриями, трубочками, амулетами из клыков кабана, медведя, волка (всего 21 предмет).

Каменные песты и зернотерки представлены 7 экземплярами. О развитии металлургии и бронзолитейного дела свидетельствуют сопло для горна, льячка, медный слиток, 2 тигля, 7 каменных литейных форм и инструмент ювелира. Вероятно, с этим ремеслом связа но и обилие бронзовых вещей: булавки с петлевидными головками (часть при хранении рассыпалась от коррозии), пластинчатые и массивные браслеты, подвески, пластинчатый перстень, колокольчик с прорезями. К импортным датирующим артефактам относится скифский наконечник стрелы III в. до н.э. Из железа сделаны 6 ножей, 2 серпа, острие и булавка с петлевидной головкой. Присутствует в коллекции также каменный топор.

В 1980 г. заведующий отделом дореволюционного прошлого БГОКМ Ф. М. Заверняев предпринял небольшие по масштабам раскопки городища Кудеярка в с. Хотылево Брянского р-на.

Коллекция БОМ № 8881 согласно описям насчитывает 48 единиц хранения. На самом деле в ее состав входят 90 фрагментов юхновской и позднезарубинецкой, в т.ч. чернолощеной керамики, 7 глиняных блоков, 5 грузил для сетей, фрагмент рогатого кирпича, глиняная бусина, шаровидный грузик для ткацкого станка и обработанная кость (манок?). Кроме того, в коллекции числятся бронзовый браслет с заходящими концами, костяное острие и боль шой манок – однако единый комплекс разрознен музейными работниками в 1987 г., и эти предметы были переданы в Карачевский краеведческий музей для экспонирования.

Последние стационарные раскопки выдающегося брянского археолога Ф. М. Заверняева, проведенные на городище Красное (Палужское городище) Выгоничского р-на Брянской обл. в 1982 г., отражены в едином, по сути, комплексе, включающем несколь ко коллекций, сформированных при приеме на постоянное хранение достаточно случайно (БОМ №№ 9156, 9173, 9219, 9220). В коллекции велик, как всегда, объем керамическо го материала: 244 фрагмента лепной керамики (в том числе 7 стенок чернолощеных позднезарубинецких мисок), 71 глиняный блок овальной, шаровидной и биконической форм, 2 ритуальные лепешки из глины, 7 рогатых кирпичей, 3 грузила для сетей и, наконец, 13 грузиков для горизонтального ткацкого станка и погремушка. К категории костяных вещей относятся 2 шила (одно из них ошибочно атрибутировано как изготовленное из астрагала, что вызывает недоумение: астрагал – массивная кость, совершенно неподходящая для из готовления острий), наконечник стрелы, острие, а также пластинка с двумя отверстиями в спинке и изделие с отверстием, изготовленное из ребра. Из железа сделаны серп, втулка, долото. Для заточки железных изделий применялся оселок. Уточнить назначение двух бру сочков, вырезанных из мергеля, затруднительно. К украшениям и амулетам можно отнести раковину каури и клык медведя.



Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.