авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 9 |

«Министерство образования и науки, молодёжи и спорта Украины 1/2012 ...»

-- [ Страница 2 ] --

наполнить его разного рода ночными развлечениями. Положительный результат дает размещение у границ парков новых рекреационных объектов (аквапарков, других тематических парков и т.д.), отелей, торговых центров, реализация совместных проектов с другими находящимися поблизости учреждениями досуга (кинотеатрами, развлекательными центрами для всей семьи, ресторанами и пр.). В этом состоит принципиальное отличие современных тематических парков от их предшественников – классических парков развлечений XIX – первой половины XX вв.

Сегодня наблюдается тенденция перерастания крытых парков в торгово развлекательные зоны, среди которых наиболее известны «Вест Эдмонтон Молл» (West Edmonton Mall) в Эдмонтоне (Канада), «Лотте Уорлд» (Lotte World) – «Мир Лоте» в Сеуле (Республика Корея), «Молл оф Америка» (Mall of America) в Миннеаполисе (США). В пригородных зонах парки развлечений во всем мире проектируются как составная часть торговых комплексов (например, «Мадрид Ксанаду» (Madrid Xanadu)).

Кроме парков курортного типа, региональных и городских парков существует еще один вид тематических парков – узкоспециализированные парки. Они стоят несколько особняком и представляют собой небольшие рекреационные зоны, в которых развиваются определенные темы. Количество посетителей, число аттракционов и объемы инвестиций имеют в данном случае весьма скромные размеры. Специализированные парки рассчитаны на узкие сегменты рынка и отличаются большим разнообразием контингента посетителей, тематики, местоположения (как в городе, так и за его пределами).

Например, в 2001 г. в Орландо (США) открылся парк «Холи Лэнд Экспириенс»

(Holy Land Experience) – «Святая земля», посвященный жизни Иисуса Христа и Святой Земле. Другой парк этой категории – «Бонфанте Гарденс» (Bonfante Gardens) – «Сады Бонфанте» в Калифорнии развивает тему садоводства и знакомит посетителей с ролью деревьев в нашей повседневной жизни. В филадельфийском парке «Сезам Плэйс» (Cesame Place) – «Местечко Сезам»

реализуются образовательные программы для детей в возрасте от 2 до 13 лет с участием любимых персонажей. Специализированные парки получили распространение не только в Северной Америке. Многие подобные парки находятся в Европе [1].

Чтобы интерес к тематическому парку с годами не пропал, создателям парков необходимо постоянно обновлять аттракционы. Внимание Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ТУРИЗМ И МЕНЕДЖМЕНТ»

проектировщиков тематических парков в последнее время сосредоточено на использование технологии создания виртуальной реальности, которая открывает широкие перспективы перед индустрией развлечений.

Систематическое обновление аттракционов и развлекательных программ тематических парков формирует постоянную клиентуру и поддерживает широкие туристские потоки. Многообразие тематических парков, их способность вызывать у посетителей ощущение праздника приводит к постоянному росту популярности тематических парков во всем мире.

Сеть тематических парков постоянно расширяется. Так в пустыне княжества Дубай планируется создание крупнейшего в мире тематического парка. Это будет гигантское игровое поле, состоящее из тематических парков и аттракционов;

самое большое подобное поле в мире. В общей сложности в создании «Dubailand» примут участие 26 проектов совокупной стоимостью 60 млрд. долл. США. Вне границ зоны будут находиться еще три отдельных тематических парка: «Marvel Super Heroes» (Человек-паук, Невероятный Халк), «Dreamworks» (Шрек) и «Universal Studios». Паровозик Томас («Thomas the Tank Engine») и Боб-строитель («Bob the Builder») тоже будут иметь собственные тематические парки в рамках дополнительного поля «Сикс Флэгс»

[6].

На острове Яс рядом со столицей ОАЭ построят уникальный тематический парк «Ferrari». Посетители смогут всей семьей или компанией путешествовать по парку на знаменитых автомобилях, попробовать себя в качестве пилотов «Формулы 1» в реальности и на специальных виртуальных симуляторах. В школе вождения, которая будет открыта при парке, желающие смогут пройти курс подготовки водителей-ассов [5].

Расширение сети тематических парков, возникновение новых типов тематических парков, разнообразие их тематики – все это свидетельствует о подъеме паркового дела и мировой индустрии туризма в целом.

ЛИТЕРАТУРА:

1. Александрова А. Ю. Тематические парки мира: учебное пособие / А. Ю. Александрова, О.Н. Сединкина. – М. : КНОРУС, 2011. – 208 с.

2. Воронина А. Б. Анимация в туризме: учебное пособие / А.Б. Воронина. – Симферополь : ЧП «Предприятие Феникс», 2008. – 196 с.

3. Курило Л. В. Теория и практика анимации: Ч. 1. Теоретические основы туристской анимации: учебное пособие / Л. В. Курило – М. : Советский спорт, 2006. – 195 с.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 38 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ТУРИЗМ И МЕНЕДЖМЕНТ»

4. Сайт компании Travel.ru [Электронный ресурс] – Режим доступа:

http://www.travel.ru 5. Сайт туристической поисковой системы Отпуск.com [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.otpusk.com/news.

6. Сайт туристической поисковой системы Тour.UA [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.news.TourUA.com.

Зелінська О. Л.

старший викладач філії кафедри менеджменту підприємницької діяльності СЕГІ ТНУ імені В.І.Вернадського, м. Севастополь УДК 65.9(4Укр)261. ПОДАТКОВЕ ПЛАНУВАННЯ В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Орієнтація України на побудову ефективного механізму використання національних ресурсів зумовлена необхідністю радикальних перетворень та впровадження нових активізуючих досліджень в умовах становлення перехідного типу організації, форм і методів управління суспільством.

Економіко-адміністративні правові відносини, які об’єктивно відображають тенденції розвитку суспільства, перебувають у стані оновлення фундаментальних засад. Оновлення та реалізація економіко-правових засад покликано забезпечити рішення проблем ефективного регулювання бюджетно податкових відносин.

Податкове планування вагомий інструмент впливу держави на найбільш дискусійні форми бюджетно-податкових відносин, що має стимулювати в першу чергу надходження інвестицій, інновацій, подальший розвиток інфраструктури для вирішення нагальних проблем розвитку економіки України.

Багато питань стосовно державного регулювання економіки, включаючи питання фінансового, грошово-кредитного і податкового планування, прогнозування і регулювання структури економіки, висвітлено у наукових працях М.А. Адамової, А.Ф. Бєліченко, О.Ю. Безгубенко, Т.В. Василькової, Є.М. Вишневської, В.М. Геєця, Б. Губського, В.В. Карлової, А.І. Крисоватого, А.Я. Кізима, Ф.Р. Фоміна та інших.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ТУРИЗМ И МЕНЕДЖМЕНТ»

Однак питання державного податкового регулювання і планування ще не мають остаточного методологічного та практичного вирішення. Потребують теоретичного обґрунтування функції податків, недостатньо опрацьована загальна схема, методи і механізми податкового регулювання економічної діяльності на макро- і регіональному рівнях, напрями оптимізації структури податкових надходжень.

Питання розвитку податкового планування практично не висвітлено в роботах вітчизняних науковців і науковців ближнього зарубіжжя. Розвиток податкового планування тісно пов'язано з розвитком бюджету та оподаткування в ту чи іншу епоху. Таким чином, спираючись на ряд історичних фактів, можливо вивести періодизацію податкового планування.

Досліджуючи розвиток податкового планування як на макро-, так і на мікрорівні з розвитком податків з Древнього світу, коли тільки виникають елементи оподатковування і до часів перебування України в складі Союзі Радянських Соціалістичних Республік, можна виділити три основні узагальнюючи етапи (періоди), наведені в табл. 3.

Таблиця Періодизація податкового планування Відображення Податкове Податкове Характерис податкового планування на планування на Період тика планування в мікрорівні макрорівні періоду економічній теорії Планування податків Відсутня наукова Планування Виникнення Древній носить носить несистемний, податків теорія перших світ, одиничний характер, несистемний, оподатковування елементів Середні разовий характер, доступно обмеженому століття – оподатковув не оформляється у колу високопостав ання XVІІ ст.

бюджетного лених світських і виді духовних осіб плану Планування податків Планування Починає Розвиток Кінець податків у розрізі фізичними особами і XVІІ ст. – оподатковув формуватися зародження теорія державного наукова ання, XХ ст планування податків оподатковування, бюджетного плану виникнення підприємствами у податкове перших формі мінімізації або планування не податкових ухилення і згадується теорій систем і Податкове Податкове планування XX ст. Удосконалю Становлення теорії планування на на рівні суб’єктів дійсний вання розвиток макро і мезо рівнях господарювання в час оподатковув податкового рамках соціальної ання планування як відповідальності у елементу бізнесі податкового менеджменту Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 40 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ТУРИЗМ И МЕНЕДЖМЕНТ»

Для теперішнього періоду розвитку однією з основних проблем, з якою стикається держава та платники податків – встановлення межі між безпосередньо податковим плануванням та ухиленням від оплати податків.

Держава здатна суттєво вплинути на поведінку платників податку шляхом вдосконалення податкового законодавства. Першим кроком у цьому напрямку стало прийняття Податкового Кодексу у грудні 2010 року, в якому встановлені нові норми регулювання та контролю дотримання бізнесом чинного податкового законодавства.

Разом з тим можна звернутися до зарубіжного досвіду.

В країнах с розвитою ринковою економікою держава активно та цілеспрямовано здійснює таку діяльність. Так, Податкове Управління у США в 2003 році зобов’язало аудиторські компанії й консультантів розкривати усі схеми податкової оптимізації, котрі вони продають клієнтам. Виявлена в результаті цих дій схема «Стратегія прискореного списання спірної заборгованості» (CLAS) визнана недобросовісної спробою мінімізації податків.

Вказана схема дозволила зекономити тільки 29 клієнтам аудиторської фірми KPMG 1,7 млрд. доларів, а самій фірмі заробити на продажі цієї схеми 20 млн.

доларів.

Велика Британія в 2006 році звернулась до Європейської комісії з проханням дозволити їй ввести новий порядок сплати ПДВ, який дозволив би скоротити масштаб податкового шахрайства. Схема, що отримала назву «карусель», стала причиною різкого скорочення надходження у Великобританії в 2005 році надходжень ПДВ.

Аналізуючи практику податкового планування в Україні, можна констатувати, що прагнення ухилитися від сплати податків носить достатньо масовий характер.

Однією з головних чинників цього є недостатня пропрацьованість чинного законодавства, відсутність єдиного Податкового кодексу, наявність великої кількості двозначностей, які не дозволяють з достатньою точністю визначити законність чи незаконність того чи іншого способу мінімізації податків. Це, в свою чергу, створює можливість для розробки і застосування схем ухилення від податків.

Другим чинником є відсутність в законодавстві України чітких критеріїв оцінки дій платника податків з податкового планування.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ТУРИЗМ И МЕНЕДЖМЕНТ»

Для вирішення цієї проблеми буде корисний досвід розвинених країн світу, що мають велику і тривалу практику податкового планування. Наприклад, у Франції, для оцінки сумлінності дій платника податків використовується поняття «зловживання правом» (abus de droit). Так, «зловживання правом»

результат юридичних побудов, вироблених з метою повного або часткового звільнення від податку. Податковим органам надається право доводити зловживання правом як самостійно, так і із залученням консультативного органу.

У платників податків є процедура, що дозволяє виключити надалі кваліфікацію його дій як зловживання правом (фіскальний рескрипт). Дана процедура надає платнику податків можливість направити в консультативний або податковий орган запит про правомірність характеру і наявності ознак зловживання правом в операції, яку він має намір здійснити в майбутньому. За відсутності у встановлений термін відповіді або відсутності у відповіді заперечень відповідь вважається позитивною, що позбавляє податковий орган можливості згодом кваліфікувати відповідні операції в якості дій, спрямованих на зловживання правом.

У Швеції працює аналогічний порядок, при якому Комісією з податкового праву видається попередній висновок щодо податкових наслідки угоди чи сукупності угод. Такий висновок може бути запрошено як самим платником податків, так і податковою адміністрацією, а застосування такого висновку є обов’язковим для податкових органів з умов згоди платника податків.

В Українському законодавстві такі положення відсутні. З урахуванням світового досвіду представляється доцільним введення у вітчизняне законодавство поняття «зловживання правом», а також введення «доктрини ділової мети». У сукупності це дасть позитивний ефект у боротьбі з ухиленням від сплати податків. Платникам податків це дозволить більш ґрунтовно відстоювати свої права, а презумпція невинності платника податків не буде розглядатися як положення, що суперечить інтересам держави.

В той час платники податків повинні отримати можливість використати вказаний механізм з метою доведення сумлінності дій, а, отже, свою невинність.

У такому випадку зазначений порядок не тільки не буде суперечити чинному законодавству, але і буде сприяти побудові збалансованої та економічно ефективної податкової системи. Введення подібних механізмів Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 42 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ТУРИЗМ И МЕНЕДЖМЕНТ»

поряд з принципами податкового планування дозволить заповнити прогалини податкового законодавства і забезпечити зрозумілі взаємини між контролюючими органами і платником податків.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Податковий кодекс України № 2755-VI від 02.12. 2. Андрущенко В. Л. Фінансова думка Заходу в XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). Львів, Каменяр, 2000. 305 с.

3. Гальчинський А. С., Геєць В. М., Бабенко С. Г., Базилюк Я. Б., Буркинський Б. В. Стратегія економічного і соціального розвитку України (20042015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції». К. : ІІЦ Госкомстата України, 2004, 416 с.

4. Андрущенко В. Л., Данілов О. Д. Податкові системи зарубіжних країн / За загальн. ред. М. Я.Азарова. К. : «Видавничий дім «Комп'ютерпрес», 2004.

240 с.

5. Чугунов І. Я.Теоретичні основи системи бюджетного регулювання. К. :

НИФІ, 2005, 260 с.

6. Основні напрями трансформації податкової системи в Україні.

Єфіменко Т. І., Фінанси України, 7. Про реформування й модернізацію податкової системи Ревун В. І.

Фінанси України, 62006.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Єремєєва Н.В., кандидат юридичних наук, завідувачка філією кафедри історії та теорії держави і права СЕГІ ТНУ імені В. І. Вернадського, м. Севастополь УДК 347.235/451. ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕХОДУ ПРАВ НА ЗЕМЕЛЬНІ ДІЛЯНКИ ПРИ ПРИДБАННІ ОБ'ЄКТІВ НЕРУХОМОСТІ Стрімкий розвиток суспільних відносин викликає суттєві зміни у регулюванні речових прав на земельні ділянки, яки сьогодні визнані об'єктом цивільного обігу. Актуальною є проблема правового регулювання питань переходу прав на земельні ділянки при придбанні об’єктів нерухомості за цивільним та земельним законодавством України.

Так, 5 листопада 2009 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 1702-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю». Законом внесено зміни до статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, щодо регулювання порядку переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження об’єкта нерухомості, який на ній розташований. Метою Закону є визначення єдиного порядку набуття фізичними та юридичними особами прав на земельну ділянку, яка зайнята житловим будинком, будівлями або спорудами при переході права власності на такі об’єкти, забезпечення єдиної правової долі комплексу нерухомості. Умовами досягнення цей мети є наявність механізму реалізації вказаних норм. Наявність такого механізму передбачає єдиний комплекс взаємопов'зяних елементів правового регулювання цивільних та земельних відносин, взаємозв'язок між нормами, інститутами підгалузями права, якими встановлюється правила поведінки осіб у сфері відповідних відносин [1, с. 10], тобто, перш за все, системність змін до цивільного та земельного законодавства.

Адже як свідчить практика застосування оновлених норм, мають місце проблеми юридичного характеру щодо регулювання правочинів з нерухомістю через несистемность вказаних змін.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 44 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Відповідно до ст. 377 ЦК України у нової редакції істотними умовами договору про перехід права власності на жилий будинок, будівлю або споруду є розмір земельної ділянки та її кадастровий номер, тоді як у ст. 120 ЗК України істотною умовою зазначено лише кадастровий номер. Така неузгодженість викликає питання відносно конкуренції зазначених норм, їх співвідношення як загальної та спеціальної, перешкоджає реалізації прав власників щодо розпорядження належними їм об'єктами, ускладнюючи укладення договорів З тексту наведених норм у новій редакції вибачається, що вимога відносно обов’язкового зазначення площі та кадастрового номеру стосується всіх земельних ділянок, у тому числі й тих, що перебувають у державній та комунальній власності (тобто досі не приватизовані). Водночас законодавством України не заборонено відчужувати будинок, будівлю або споруду в разі, коли земельна ділянка під цією нерухомістю не занесена до Державного реєстру земель. Не враховують вказані зміни інтересів спадкоємців, які успадковують таки будівлі та споруди з метою продажу. Спадкоємцям узагалі немає сенсу оформляти право на землю. Ці питання має вирішувати покупець [2, с. 15].

Аналіз тексту статей 377 ЦК України, 120 ЗК України свідчить, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, є істотними умовами будь-якого договору, що передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, (крім багатоквартирних будинків), тобто це правило поширюється ї на договори дарування, ренти, довічного утримання, продажу об'єкту з публічних торгів. Між тим за межами уваги законодавця залишилося його виконання при продажу житлового будинку, будівлі або споруди, їх частки з публічних торгів, зокрема при зверненні стягнення на майно власника цих об’єктів.

Крім того, перехід прав на земельну ділянку за рентою або довічним утриманням очевидно має бути врахований при визначенні ціни договору, однак механізм визначення ціни у цьому випадку спеціальними нормами щодо таких договорів не передбачено.

Законом № 1702-VІ не враховані відносини у межах суперфіцію. Таким чином, питання про необхідність розробки проекту відведення земельної ділянки до моменту укладення договору суперфіцію є невирішеним. Між тим, розробка проекту відведення у такому випадку мінімізує можливі претензії з приводу належного використання земельної ділянки відповідно до вимог закону органів контролю за використанням і охороною земель. Учасникам відносин доцільно Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

погодити межі земельної ділянки та розробити технічну документацію, аналогічну тій, яка використовується при передачі земельної ділянки в оренду. Ст. 415 ЦК передбачено право землекористувача за суперфіцієм на відчуження будівлі (споруди), що зведені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. При цьому особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди). Однак ні ЦК, ні ЗК України не визначає механізму набуття такого права, зокрема, врахування інтересів власника ділянки.

Сучасне законодавство також не містить норм щодо чіткого порядку визначення юридичної долі земельної ділянки та збудованого на ній об’єкта нерухомості після припинення договору суперфіцію. Прогалиною цивільного законодавства України залишається ї порядок розірвання договору суперфіцію, укладеного на невизначений строк [3, с. 95].

Законом № 1702-VI було внесено зміни щодо норм про оренду землі. Так, за ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» у нової редакції до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда. При цьому не визначена процедура припинення договору оренди земельної ділянки з попереднім орендарем, хоча таке припинення має відбуватися за участі двох сторін договору та відповідним чином відображатися в письмовій формі. Крім того, не встановлено порядок укладення договору оренди земельної ділянки з новим власником розташованого на ній об’єкту нерухомості, оскільки зміни до законодавства в цей частині не внесені. Зазначені зміни до ст. 7 Закону України «Про оренду землі» не узгоджені зі ст. 125 ЗК України, якою передбачено, що право оренди земельної ділянки виникає тільки з моменту державної реєстрації цього права.

Таким чином, наведені проблеми застосування норм цивільного та земельного законодавства свідчать про несистемность прийнятих змін, не доопрацювання механізму практичної реалізації вказаних норм. Подальше вдосконалення норм, регламентуючих перехід прав на земельні ділянки при Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 46 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

придбанні об’єктів нерухомості, залишається актуальною проблемою регулювання цивільних та земельних відносин.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Семчик В. До питання про механізм реалізації права на землю громадянами та юридичними особами. / В. Семчик // Право України. – 2009. – №9, с. 6-10.

2. Звернення Асоціації приватних нотаріусів Харківської області до Президента України Януковича В.Ф. № 6 від „15” квітня 2010 року Про наслідки практичної реалізації ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. Земельного кодексу України в редакції Закону від 05.11.2009 р. № 1702-VI для деяких категорій землеволодінь у власників житлових будинків. // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2010. – №3. С. 14-16.

3. Яценко Д. Адаптація українського законодавства до сучасних правовідносин у сфері надання чужої земельної ділянки для забудови. / Д. Яценко // Право України. – 2007. – №3. С. 93-96.

Пастернак О.М., кандидат юридичних наук, доцент філії кафедри історії та теорії держави і права СЕГІ ТНУ імені В. І. Вернадського, м. Севастополь УДК 342. АНАЛІЗ ЗАКОРДОННОГО ДОСВІДУ В СФЕРІ МУНІЦИПАЛЬНИХ ВІДНОСИН Рівень розвитку країн заходу завжди був і залишається еталоном рівня розвитку суспільно-політичних та соціально-економічних процесів. Майже років незалежна Україна прагне досягти такого рівня розвитку, однак це ще й досі залишається «пріоритетним» напрямком розвитку країни. Політичні діячі бачать на меті лише досягнення того конкретного стану економіки, соціальної сфери, сфери публічно-політичних відносин, який мають західні країни. При цьому, з поля зору зникають механізми, за рахунок яких цей стан досягався в країнах Європи та Америки. На нашу думку доцільніше було б не копіювати модель побудови соціально-економічних та публічно-політичних відносин, а взяти за зразок механізм їх реалізації на практиці та його співвідношення із задекларованими цінностями, що їх проголосила держава. Особливе місце в рамках цього механізму посідає муніципальна вада та рівень муніципальних Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

відносин, оскільки останнім часом саме на рівні регіонів вирішуються більшість соціальних чи економічних проблем та реалізуються відповідні програми. Західна управлінська думка відходить від концепції централізації держави в бік регіоналізації та збільшення ваги муніципальної влади в процесі прийняття рішень на рівні регіону. З огляду на це цілком доцільним імплементація найкращих напрацювань західної юридично науки в цьому аспекті.

Слід зазначити, що серед вітчизняних вчених відповідну проблематику досліджували такі вчені, як М. Баймуратов, О. Батанов, І. Бутко, І. Грицяк, О. Ігнатенко, В. Князєв, В. Куйбіда, О. Лазор, О. Лебединська, В. Мамонова, Н.

Нижник, М. Пухтинський, С. Телешун, А. Чемерис, Ю. Шаров, Ю. Шемчушенко, О. Яцунська та інші. Деякі аспекти муніципального управління розглядалися В. Баранчіковим, І. Вайль, Н. Козловою, Б. Криловим, А. Мішиним, В. Смірновим.

Метою статті є пошук дієвих механізмів регулювання муніципальних правовідносин в практиці закордонних країн, які б можна було імплементувати до вітчизняного законодавства за умов певної кореляції та з урахуванням національних, ментальних особливостей України.

Досліджуючи проблематику вдосконалення муніципальних правовідносин з точки зору застосування закордонного досвіду у вітчизняній практиці, необхідно визначитись із розумінням муніципальні правовідносин в Україні та в закордонних країнах. Зауважимо, що зокрема в Європі муніципальні відносини стосуються реалізації публічно-політичних інтересів регіональних органів влади. При цьому до цих органів відносяться всі не державні органи влади, тобто сформовані на рівні територіальною громадою, і чим більша така громада, тим впливовіші органи муніципальної влади вони формують. Однак останнім часом європейська практика звично відносить до муніципальної влади лише найменші муніципальні органи, створені в межах одної муніципії (міста, комуни, муніципалітету) тощо.

Що ж стосується вітчизняної практики, то у найбільш загальному вигляді муніципально-правові відносини можна визначити як урегульовані нормами муніципального права і гарантовані державою суспільні відносини в галузі місцевого самоврядування, учасники яких вважаються носіями юридичних прав і обов'язків. Їх змістом є організація і здійснення місцевої публічної влади в межах прав і обов'язків суб'єктів цих відносин у передбачених Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами формах.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 48 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Погорілко В.Ф. та інші науковці визначають, що муніципально-правові відносини мають у переважній більшості спільні риси з іншими правовідносинами і насамперед з конституційно-правовими, адміністративно правовими, фінансово-правовими, оскільки муніципальне право є комплексною галуззю публічного права й інститутом конституційного права. Разом з тим, муніципально-правові відносини мають ряд особливостей, зокрема щодо територіальної сфери цих відносин, щодо їх суб'єктів і об'єктів, значне коло яких не характерне для інших правовідносин, а також щодо прав і обов'язків суб'єктів цих відносин та їх форм [3].

Зокрема, муніципально-правові відносини є відносинами влади (публічної політичної влади), як і відносини щодо організації і діяльності органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), але суб'єкти цих відносин, насамперед територіальні громади (сіл, селищ, міст), мають визнані державою природні права, на відміну від органів державної влади, які мають надані їм народом і державою повноваження. Муніципально-правовим відносинам притаманний локальний (місцевий) характер. Відповідно права і обов'язки суб'єктів цих відносин обмежуються, зазвичай, певними адміністративно територіальними одиницями.

З огляду на це ми можемо стверджувати, що саме з огляду на локальність їх дії, а також на певну підпорядкованість щодо державно-правових відносин і існують проблеми у сфері муніципальних правовідносин вирішення яких ускладнюється за рахунок обмеженості ресурсів та умов їх реалізації.

Починаючи аналіз закордонного досвіду в сфері муніципальних правовідносин, доцільним важаться аналіз недоліків в системі формування фінансової бази муніципальної влади в Україні. Саме бюджетування та процедура розподілу фінансових потоків між бюджетами різних рівнів в Україні є наріжною з точки зору вдосконалення функціонування органів муніципальної влади. Це пояснюється тим, що в будь якому випадку реформування муніципальної влади вимагає суттєвих фінансових ресурсів при чому не лише з Державного бюджету, а й з місцевих також. На сьогоднішній день навіть прийняття Податкового кодексу України та реформування податкової системи не вирішує проблеми забезпечення фінансовими ресурсами муніципальну владу. Проблема навіть не стільки і не тільки в обсягах податків, скільки в механізмі їх адмініструванні. Тобто, яким чином кошти від податків акумулюються в бюджетах різних рівнів і чи відповідає той обсяг фінансових Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

ресурсів, яким можуть розпоряджатися органи муніципальної влади тим обсягам фактичних повноважень, які закріплені з ними законодавством або делеговані органами державної влади.

Показовим в цьому аспекті є той факт, що певний час в Україні регіони які мають найвищі показники промислового розвитку (Донбас, Запоріжжя тощо) були так би мовити дотаційними. Тобто проблема не в браку бюджетних надходжень у виді податків, а проблема в небажанні держави децентралізувати фінансові потоки і таким чином децентралізувати владу.

Податкові системи місцевих органів влади в країнах з розвинутою ринковою економікою відзначаються великим різноманіттям. Це пояснюється як історичними причинами, так і прагненням місцевих органів влади підвищити ступінь фінансової автономії за рахунок пошуку нових джерел доходів. В розвинутих країнах місцеві податки та збори займають досить високу питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів регіонального і місцевого самоврядування. Наприклад, у середині 90-х років за рахунок місцевих податків формувався 61% комунальних доходів у Швеції, 51% у Данії, 46% у Швейцарії, 43% у Норвегії [2, с. 104]. Разом з тим, слід зазначити, що ступінь податкової автономії по країнам суттєво різниться.

Для більшості розвинутих країн характерна множинність місцевих податків та зборів. Наприклад, у Бельгії, Італії, Франції їх близько 100.

Найважливішими на місцевому рівні в країнах з ринковою економікою є такі податки: група прямих реальних податків;

група прямих податків на доходи;

непрямі податки на продаж;

збори і мита.

Цікавим є досвід місцевого оподаткування у Франції. Це пов’язано з історичним розвитком політичної системи та економіки країни. На відміну від інших країн, у Франції існує суровий поділ податків, що надходять до центрального бюджету і до місцевих бюджетів. Основним принципом формування місцевих бюджетів виступає принцип самофінансування і бездефіцитності. Починаючи з 1982 року, Франція активно проводить політику децентралізації фінансової системи. Остання складається з бюджетів трьох рівнів: урядового, місцевого та бюджету соціального захисту.

Кожний рівень самостійно визначає свій бюджет. «Центральний» бюджет готується урядом, опрацьовується і приймається парламентом. Місцевий бюджет складається з бюджетів провінцій, департаментів та комун. Причому, кожна територіальна одиниця має, створену шляхом виборів, свою асамблею.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 50 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Вона визначає бюджет даної територіальної одиниці. Бюджет соціального захисту визначає спеціальна, незалежна від уряду організація, яка складається на паритетній основі з представників робітників та роботодавців. Цей бюджет парламентом не затверджується. Досвід Франції в цьому плані, на нашу думку, є цікавим для України, якщо брати до уваги дискусійні питання адміністративно-територіальної реформи «Джерела податкових надходжень» у Франції бувають як однаковими для місцевих бюджетів усіх рівнів, так і специфічними для кожного.

Найвагомішим серед податків виступає податок на підприємства;

суттєвим та диференційованим є земельний податок. Від приведеного вище податку звільнено об’єкти державної власності. Він не стягується з фізичних осіб старших 75 років, а також з осіб, які одержують спеціальну допомогу із громадських фондів, або допомогу по інвалідності. Місцевим органам управління надається право вводити й інші податки та збори (на установку електроосвітлення, на освоєння родовищ тощо).

Таким чином, муніципальна влада в розвинутих країнах бере на себе велику кількість зобов’язань по утриманню та забезпеченню перш за все соціальної сфери держави. По друге, муніципальна влада за рахунок податків може регулювати, точніше стимулювати підприємницькій сектор, і при цьому відбувається підвищення ефективності функціонування соціально-економічної системи держави в цілому, що в кінцевому результаті впливає на критеріальний підхід по віднесенню цієї країни до категорії розвинутих, нерозвинутих, тощо. Тобто бачимо, що органи державної влади на загальнодержавному рівні встановлюють лише певні обмеження щодо встановлення та адміністрування податків, при цьому не витрачаючи надходження від цих податків в той спосіб, в який це робиться в Україні.

Іншим цікавим досвідом реалізації муніципальної влади в зарубіжних країнах є застосування місцевих управлінських програм. Мається на увазі розробка, реалізація та контроль за дотриманням програм соціально-економічного розвитку певних територій. Гринчук Н.М. влучно зауважує, що у державах світу планування розвитку міст як механізм управління ними викликає все зростаючий інтерес. Так, фізичним плануванням (тобто складанням містобудівної, проектно планувальної документації) в містах США стали інтенсивно займатися ще на початку ХХ ст. Після другої світової війни в країнах із розвиненою ринковою економікою неодноразово виявлявся інтерес і до економічного планування на Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

рівні міст, регіонів і навіть на національному рівні (як це було у Великобританії).

Все більш зміцнювалася думка про необхідність поєднання фізичного і економічного планування, а також про необхідність розробки документів у рамках стратегічного планування [1, с. 389].

Як зазначає Паділья Сароса Л.Ю. поняття «західного» підходу до планування на місцевому рівні є в значній мірі умовним, а в різних ринково розвинутих країнах сформувалися свої погляди на планування і моделі планування, часто різні, а деколи протилежні за низкою позицій. Узагальнюючі відповідні тенденції вказаний експерт зазначає, що комплексні планові документи розвитку муніципальних утворень формуються в умовах стабільного нормативного і організаційного середовища і сталих «правил гри» і націлені, перш за все, на підвищення інвестиційної привабливості муніципалітету шляхом активізації його конкурентних переваг. Плани часто орієнтуються на реалізацію конкретних проектів, здатних вивести міську економіку якісно інший рівень;

пошук таких проектів найчастіше лежить в основі стратегій місцевого розвитку [4, с. 17-18].

Дослідники відокремлюють три рівні такого програмування, найпростішою його формою при цьому виступає проектне планування. При ньому муніципальна одиниця є «зав’язаною» на реалізацію конкретного проекту, він стає центральною ланкою в розвитку міста на середньострокову перспективу. Наступним рівнем є розробка муніципальних програм або програмне планування, яке охоплює сектор міської економіки або певний район міста, тобто реалізує галузевий та територіальний підходи). Найбільш типовим прикладом реалізації територіального підходу є популярні в містах США програми відродження центру міста або відновлення старих промислових територій з метою додання їм нової економічної якості. Цей процес має назву перетворення «бурих територій» на так звані «зелені території» нового зростання. Ще одним рівнем стає комплексне планування, яке передбачає розробку комплексної програми, розрахованої на середньо- або довгостроковий період. Найвищою формою планування визнається стратегічне планування, яке вимагає істотних витрат [4, с. 17-18].

Таким чином, ми приходимо до розуміння, що запровадження стратегічного планування в рамках реалізації повноважень муніципальними органами влади в поєднанні з вдосконаленням механізмів розподілу фінансових ресурсів на регіональному та загальнодержавному рівнях призведуть до Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 52 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

збільшення можливостей розвитку територіальної громади та спроможності муніципальної влади ефективно та оперативно вирішувати загальні соціально економічні проблеми конкретної території.

Останнім аспектом закордонного досвіду, який би доцільно було б імплементувати у вітчизняну сферу муніципальних правовідносин стосується взаємодії муніципалітетів в рамках реалізації певних соціально-економічних програм. Один муніципалітет досить часто не має фінансових чи інших ресурсів для вирішення конкретної проблеми. Іноді виникає ситуація коли певна проблема стосується двох і більше муніципалітетів. Через це зарубіжна практика муніципальних відносин виробила досить ефективний механізм вирішення таких проблем – муніципальні або міжмуніципальні угоди. Міжмуніципальні угоди як інструмент запобігання кризових явищ та забезпечення поступового соціально економічного розвитку територій досить ефективно використовується в Канаді. Що стосується України, то необхідно зауважити, що будь-яка спроба укладання таких угод буде неефективною без усвідомлення кінцевої мети реалізації даної угоди, для тих муніципальних утворень які її укладають. При цьому ця мета повинна мати різні кількісні та якісні характеристики для різних муніципалітетів, оскільки початкові умови їх різні. Через це ключовою проблемо ефективності таких угод є прозорий механізм розподілу повноважень, витрат та результатів, обумовлених такою угодою.

Зауважимо, що з точки зору нашої ментальності, укладання таких угод буде перш за все переслідувати мету зрівняння різних муніципальних утворень між собою в аспекті ресурсної бази, можливостей розвитку тощо. Це неприпустимо, оскільки сутність таких угод, виходячи з досвіди муніципальних утворень Канади, полягає не в приведенні до єдиного знаменника всіх муніципалітетів, а для активізації та оптимізації всіх наявних ресурсів найслабших з них.

М. Кеттлін, вважає, що кінцева мета муніципальних угод взагалі має бути реалізація очікувань певних груп, які зацікавлені в укладенні такої угоди, тобто це може бути територіальна громада, підприємницький сектор даної території тощо. Однак він наголошує, що жодним чином це не має бути муніципальна влада, оскільки ця угода є певним видом соціальної послуги яку вона надає територіальній громаді. [7, с. 15] Стратегічну необхідність укладання таких угод в рамках України вбачаємо у тому, що останнім часом через брак фінансування, адміністративних важелів тощо конкретні органи муніципальної влади не спроможні вирішити проблеми своєї територіальної громади. Через це за умови акумуляції ресурсів перш за Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

все фінансових та інтелектуальних, а також адміністративних вбачається можливим оперативне вирішення проблем територіальних громад без втручання органів державної влади. І оскільки в Україні органи державної влади бюрократизовані до такого ступеня, що вирішення навіть дрібних проблем потребує великого часового проміжку, то саме в муніципальних угодах можна побачити дієву альтернативу розвитку територій.

Проаналізувавши закордонний досвід в сфері муніципальних правовідносин можемо стверджувати, що рівнем соціально-економічного та публічно-політичного розвитку так звані «розвинені» країни завдячують перш за все тим механізмам реалізації владних повноважень та регулювання соціально-економічних процесів, які виробилися на регіональному рівні в процесі функціонування органів муніципальної влади.

Таким чином, з точки зору української дійсності функціонування органів муніципальної влади найбільш доцільним та ефективним вбачається запровадження реформування бюджетних засад функціонування муніципальної влади в аспекті оптимізації доходної частини бюджетів за рахунок вдосконаленого механізму перерозподілу податкових надходжень. Також доцільним є запровадження сучасних інструментів планування в тому числі стратегічного програмного планування на рівні муніципалітетів, що сприятиме оптимізації використання наявних фінансових та адміністративних ресурсів муніципальної влади. Крім того, пропонується використання зарубіжного досвіду вирішення проблем, які виходять за рамки та можливості одного муніципального утворення шляхом укладання муніципальних угод.

Таким чином, все це сприятиме подальшому розвитку територіальних громад, підвищенню ефективності функціонування муніципальної влади, що в свою чергу, сприятиме становленню сильних регіонів в країні, які в подальшому будуть запорукою високого рівня соціально-економічного розвитку України.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Гринчук Н. М. Систематизація проблем та тенденцій у розвитку міст / Н. М. Гринчук, В. І. Ярощук // Університетські наукові записки. – 2006. – № 3 4. – С. 383-391.

2. Кульчицький М. І. Місцеві бюджети і механізм їх формування // Фінанси України. – 2008. - № 9. – С. 102-105.

3. Муніципальне право України.: навч. посібник / За редакцією В. Ф.

Погорілка, О. Ф. Фрицького. К. : Юринком Інтер. 2006. - 590c.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 54 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

4. Падилья Сароса Л. Ю. Планирование экономического развития муниципальных образований. Постановка проблемы в современных условиях / Л. Ю. Падилья Сароса // Управление развитием территории. – 2008. – № 1 – С.

10-16;

- № 2. – С. 13-18.

5. Старостенко Н.В. Розподіл бюджетних ресурсів між рівнями влади // Фінанси України. – 2004. - № 6. – С. 38 – 40.

6. Удовенко К. В. Зарубіжний досвід правового забезпечення використання муніципальних програм / К. В.Удовенко // Науковий вісник Академії муніципального управління. – 2009. – № 2. – С.

7. Kathleen M. Local Government Resource Handbook / M. Kathleen. – Service Nova Scotia and Municipal Relations. – 2010. – 31 p.

8. White W. Potential For Regional Cooperation For Commercial Development // W. White. - Madison, Wisconsin: Michael Best & Friedrich LLP. – 2010. – 117 p.

Алієва Х.Н., кандидат юридичних наук, доцент філії кафедри історії та теорії держави і права СЕГІ ТНУ імені В. І. Вернадського, м. Севастополь УДК 349. ВПЛИВ ПРАКТИЧНИХ НАСЛІДКІВ РЕФОРМУВАННЯ АГРАРНИХ ВІДНОСИН НА ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ЇХ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Серед найважливіших завдань, що стоять перед нашою країною, важливе місце займає створення і впровадження такого механізму правового регулювання, який забезпечив би економічний розвиток держави, пріоритетним напрямком якого є належне функціонування аграрних відносин. Незважаючи на реформування названих відносин, яке проводиться вже майже 20-ть років, вжиті державою соціальні, організаційні та правові заходи, спрямовані на відродження села та сільськогосподарського виробництва, поки що очікуваних результатів не дали.

Станом на сьогодні у більшості країн з пострадянським минулим, у тому числі в Україні, чинні норми аграрного законодавства містять суперечливі, неузгоджені положення, характеризуються розбалансованістю й малоефективним правовим регулюванням. Тому актуальність теми не викликає сумнівів.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Науково-теоретичним підґрунтям даного дослідження послужили наукові джерела (як українські, так і російські) з аграрного (колгоспного, сільськогосподарського), земельного, кооперативного права та інших галузей правової науки. Йдеться, зокрема про праці таких учених, як С.С. Алексеев, В.І. Андрейцев, Г.Ю. Бистров, М.Я. Ващишин, М.М. Веденін, Я.З. Гаєцька Колотило, О.А. Галиновська, В.М. Єрмоленко, В.П. Жушман, О.І. Заєць, М.Д.

Казанцев, А.М. Каландадзе, Т.О. Коваленко, М.І. Козир, П.Ф. Кулинич, Т.В.

Курман, М.І. Паладіна, О.О. Погрібний, Л.В. Ригалова, О.А. Самончик, В.І. Семчик, Н.І. Титова, В.Ю. Уркевич, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.З. Янчук та ін.

Метою даної статі є з’ясування сутності та особливостей правового забезпечення реформування різних видів аграрних відносин за законодавством України на основі їх аналізу для визначення загальних і значущих рис аграрної реформи, сформування наукових висновків і внесення рекомендацій стосовно вдосконалення чинної нормативно-правової бази з питань ведення сільськогосподарської діяльності.

В рамках досліджуваного питання, особливої наукової уваги потребує розгляд питань щодо чинної правової регламентації реформування та оновлення правового забезпечення організаційно-правових форм сільськогосподарського виробництва;

земельних відносин;

усунення недоліків правового регулювання фінансово-кредитних відносин сільськогосподарських товаровиробників, їх технічного та матеріально-технологічного забезпечення.

Так як довгий час (радянський період української історії) розвиток сільського господарства було обумовлено монополією державної власності на землю, майно та вироблену продукцію, то виправданим видається необхідність кардинальних реформаційних заходів щодо створення умов рівноправного розвитку всіх форм власності та господарювання на землі. В Україні були проведені різні державні програми по денаціоналізації та приватизації земель.

Але в цілому земельну реформу в Україні не можна вважати завершеною.

Процес приватизації до сих пір діє через передачу земель державної власності громадянам із земель запасу або резервних фондів. Про незавершеності реформи свідчить і мораторій на оборот земель сільськогосподарського призначення – відсутній ринок землі. Тому пропозиції вчених про невідкладне прийняття законів України про ринок земель [2] і про державний земельний кадастр [3] вбачаємо своєчасними та вкрай необхідними.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 56 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

На наше переконання, хоча останнє й виступає негативним аспектом функціонування земельних відносин в України, але за браком указаних вище законів, запроваджувати земельний ринок (передусім щодо земель сільськогосподарського призначення) навряд чи доцільно. При цьому, вважаємо, що закону про ринок земель має передувати прийняття в Україні закон про державний земельний кадастр. З огляду на те, що останній визначається як система, що містить необхідні відомості й документи про правовий режим земель, їх розподіл серед землевласників та землекористувачів (у тому числі й орендарів) за категоріями земель, про їх якісну характеристику і народногосподарську цінність (ст. 97 ЗК України), саме завдання побудови такої системи має значну актуальність. Адже за браком таких достовірних даних функціонування ринку земель навряд чи буде ефективним. І лише після формування повноцінного державного земельного кадастру і включення до нього відповідної кадастрової інформації з’явиться можливість вільного й ефективного обігу земель, у тому числі й сільськогосподарського призначення.

Реформування усіх інших аграрних відносин в Україні в даний період проходить в умовах сталої економічної кризи. Не вирішеними питаннями залишилися про: а) диспаритет цін на вироблену продукцію суб'єктами господарювання між сільськогосподарською та промисловою галузями;

б) невизначеність і відсутність гарантій серед суб'єктів господарювання при отриманні, з подальшими погашеннями, сільськогосподарських кредитів;

в) практичне не функціонування державної підтримки малих форм аграрного бізнесу;

г) не стійкий еквівалентний обмін між продукцією сільського господарства та інших галузей [1, с. 137].


Стосовно фінансово-кредитного забезпечення аграрних товаровиробників, слід вказати на проблему їх оподаткування. Державна влада не завжди обґрунтовано вводить ті чи інші збори й обов'язкові платежі. Вони часом не співвідносяться з платоспроможністю сільськогосподарських товаровиробників. На сьогодні, в Україні лише зовсім недавно ввели в дію Податковий кодекс, а це значно відстрочило своєчасне законодавче регулювання оподаткування на всіх рівнях господарювання, а особливо в сільському господарстві.

Що стосується кредитування аграрних товаровиробників та їх фінансового забезпечення, то в Україні немає такого комплексного нормативного акта, що регламентував би відносини щодо реструктуризації боргів аграріїв. З огляду на Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

це, вбачаємо за необхідне прийняти Закон України «Про реструктуризацію заборгованості сільськогосподарських товаровиробників», який за змістом може бути подібним до російського, Закону «О финансовом оздоровлении сельскохозяйственных товаропроизводителей» [4], уже випробуваного на практиці.

Серед позитивних моментів впровадження реформаційних заходів в цій сфері можна назвати також і факт поширення короткострокових орендних відносин. Так, наприклад, такі орендні відносини гарантують права володільців земельних часток (паїв) у разі банкрутства сільськогосподарського підприємства, адже кредитори позбавлені можливості реалізації таких земельних часток (паїв) в рахунок погашення заборгованість названого підприємства.

Щодо освітлення правових проблем технічного та матеріально технологічного забезпечення аграріїв слід сказати, що цей вид діяльності в основному врегульовано на регіональному рівні, тобто не має центральної систематизації законодавства з цього питання. Аналогічну ситуацію можна простежити і в інших сферах регулювання АПК.

Враховуючи особливе значення сільськогосподарського виробництва для гарантування продовольчої безпеки держави та права на достатній життєвий рівень її громадян, не можна не погодитись з твердженням про необхідність впровадження єдиного комплексного та спеціального нормативно-правового регулювання цих відносин. З метою належної систематизації аграрного законодавства України вченими рекомендується прийняти Аграрний кодекс (Н.І. Титова [6], В.З. Янчук [7] та ін.). Підтримуючи дану пропозицію, слід зазначити що, у пропонованому правовому акті належить обов’язково відобразити особливості сучасних аграрних відносин, закріпити рівноправність усіх форм власності й організаційно-правових форм господарювання на селі, гарантувати право власності селян на землі сільськогосподарського призначення й вироблену аграрну продукцію.

Проте зараз в Україні у зв'язку з реформою АПК йде активний процес формування нормативної бази, до того ж норми, що регулюють аграрні правовідносини містяться в різногалузевих нормативних актах, що ускладнить їх кодифікацію і призведе до дублювання норм. У зв'язку з цим, до закінчення аграрних перетворень найприйнятнішим способом систематизації могла б стати інкорпорація аграрного законодавства.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 58 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Розглядаючи питання вдосконалення аграрно-правової бази, слід вказати на наявність проблем і повної відсутності законодавчого врегулювання тих чи інших аграрних питань взагалі. Враховуючи необхідність належного правового забезпечення створення та діяльності суб’єктів аграрного підприємництва різних організаційно-правових форм, не можна не звернути увагу на правове забезпечення діяльності такого виду сільськогосподарського суб’єкта як аграрні холдингові компанії, точніше його відсутність.

Так, чинний Закон України «Про холдингові компанії в Україні» від березня 2006 р. [5] не враховує специфіки правового становища агрохолдингів, а також їх засновників та учасників як сільськогосподарських товаровиробників. На нашу думку, прийняття закону «Про аграрні холдингові компанії (агрохолдинги) в Україні» буде досить своєчасним і сприятиме підвищенню ефективності правового забезпечення створення холдингів в АПК.

Названий нормативний акт має визначити особливості правового статусу агрохолдингів, склад їх засновників (якими мають виступати переважно сільськогосподарські товаровиробники), врегулювати відносини з використання цими утвореннями земель сільськогосподарського призначення та іншого майна, вказати на особливості їх господарської діяльності в аграрній сфері, а також особливості їх утворення, діяльності та ліквідації.

Звідси, структура вказаного закону може виглядати наступним чином: 1) загальні положення (з обов’язковим визначенням понять «аграрні холдингові компанії», «аграрний холдинговий корпоративний пакет акцій», «державна аграрна державна холдингова компанія» тощо);

2) особливості механізму утворення, управління та ліквідації аграрних холдингових компаній;

3) особливості правового режиму майна та земель агрохолдингів;

4) контроль та відповідальність у сфері діяльності аграрних холдингових компаній тощо.

Як ми бачимо, в умовах сучасного правового регулювання реформування аграрного сектора в Україні, сформувалася потреба істотної зміни стратегії і тактики аграрної реформи. Пріоритет слід віддавати державному регулюванню – це створить дієві умови для адаптації сільськогосподарських товаровиробників до сучасного ринку і забезпечить ефективність їх виробництва. В цьому аспекті, державну підтримку слід розуміти, як економіко-фінансовий та організаційно-правовий вплив держави, який здійснюється через законотворчий та правозастосовчий процеси її керівних органів у сфері регулювання виробництва сільськогосподарської продукції, її Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

переробки і реалізації з метою підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання та забезпечення сталого розвитку аграрного сектору економіки.

З вищевикладеного можна зробити висновок про те, що Україні необхідна нова аграрна політика, яка б сприяла вирішенню основних завдань: повного припинення занепаду сільськогосподарського сектора;

поступового відновлення і розвитку соціальної інфраструктури сільських територій, створення реальних можливостей для поетапного становлення й утвердження в сільському господарстві приватного сектора;

розвиток та контроль відносно ефективного функціонування нововведених організаційно-правових форм господарювання;

надання реальної допомоги аграріям шляхом проведення державної підтримки у сфері ціноутворення, кредитування, оподаткування та матеріально-технічного забезпечення.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Алиева Х. Н. Реформирование отдельных видов эколого-аграрных отношений в Украине и Российской Федерации (РФ) / Х.Н. Алиева //  Наука України. Перспективи та потенціал: Матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. заоч.

конф. «Наука України. Перспективи та потенціал» (м. Дніпропетровськ, 29 – лист. 2011р.) / Всеукраїнське громадське об’єднання «Нова освіта» – Дніпропетровськ.: 2011. – С. 136 – 138.

2. Берлач А. Організаційно-правові проблеми забезпечення державного земельного кадастру України / А. Берлач // Предпринимательство, хоз-во и право. – 2000. – № 6. – С. 50 – 51.

3. Кулинич П. Ф. Земля і ринок: правові проблеми / П. Ф. Кулинич // Правова держава. – 1993. – Вип. 4. – С. 65 – 73.

4. О финансовом оздоровлении сельскохозяйственных товаропроизводителей: Федеральный Закон РФ от 09.07.2002 г., № 83-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации. – 2002. – № 28. – Ст. 2787.

5. Про холдингові компанії в Україні: закон України від 15 березня р., № 3528-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 34. – Ст. 291.

6. Титова Н. И. Сельскохозяйственное законодательство как развивающаяся отрасль / Н.И. Титова // Сов. гос-во и право. – 1977. – №12. – С.

100 – 104.

7. Янчук В. З. Теоретические предпосылки совершенствования колхозного законодательства / В. З. Янчук // Сов. гос-во и право. – 1968. – №5.

– С. 37 – 44.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 60 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Екимова З.З., старший преподаватель филиала кафедры истории и теории государства и права, руководитель Юридической клиники СЭГИ ТНУ имени В. И. Вернадского, г. Севастополь УДК 340.132. К ВОПРОСУ О ПОВЫШЕНИИ УРОВНЯ ПРАВОВОЙ ГРАМОТНОСТИ НАСЕЛЕНИЯ Главным признаком правового государства, обязательным условием его построения является высокий уровень правовой культуры населения. В нынешнее время особую актуальность приобретает проблема укрепления высокой культуры каждого гражданина. Именно высокая культура действий и поступков, чувств и побуждений должна являться главным результатом развития личности гражданина нашего общества.

Культура это духовная база всех преобразований. Это может сыграть решающую роль в наведении порядка в стране, повышении сознательности и ответственности каждого гражданина, в утверждении идей законности и дисциплины, преодолении юридического, политического и нравственного нигилизма. [4, c. 331]. Поэтому обязательный элемент правовой культуры гражданина - уважительное отношение к действующим нормам, следование их требованиям.

В этой связи огромное значение приобретает правовое воспитание населения. Без знания права, без привычки соблюдать закон нельзя решить ни одной серьезной проблемы.

К методам правового воспитания относится правовое просвещение.

Процесс распространения правовых знаний служит росту общей правовой культуры. Это особенно важно в современном украинском обществе, в котором современный человек должен уметь правильно ориентироваться в огромном потоке информации, уметь не растеряться в любой ситуации.


К сожалению, недостаток знаний в правовой сфере, с одной стороны, является причиной различного рода правонарушений, а, с другой стороны, делает человека беззащитным от посягательств на его законные права со стороны третьих лиц как физических, так и юридических. Примером может послужить неумение реализовывать и отстаивать свои права, неиспользование возможностей обратиться в уполномоченные органы за восстановлением прав, возмещением причиненного вреда.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Таким образом, проблемы, связанные с организацией правового воспитания, являются несомненно актуальными.

В процессе правового воспитания должны активно использоваться все имеющиеся группы правовоспитательных форм:

профессиональное юридическое образование (специальная подготовка и обучение в высших и средних учебных заведениях юридического профиля);

правовое воспитание населения (лектории и кинолектории правовых знаний, тематические вечера по юридическим вопросам, общественные юридические консультации и т.п.);

правовое воспитание правонарушителей правоприменительными и правоохранительными органами (правовоспитательная деятельность суда, прокуратуры, органов внутренних дел, юстиции, адвокатуры и т.д.) [2, c. 492].

В этой статье мы остановимся на проблемах правового воспитания населения. Для преодоления правового нигилизма и повышения правовой культуры населения правовым информированием и воспитанием должны быть охвачены все возрастные категории населения как взрослые, так и дети.

Общие пути решения этих задач были определены в Программе правового образования населения Украины, утвержденной Постановлением Кабинета Министров Украины от 29 мая 1995 года № 366 [5]. Эта программа предусматривала обеспечение необходимых условий для приобретения и использования правовых знаний широкими слоями населения, закрепляла основные направления правообразовательной деятельности и первоочередные меры относительно их реализации. Отмечалось, что правовое образование населения – это процесс усвоения знаний об основах государства и права, воспитания у граждан уважения к закону, к правам человека, неравнодушного отношения к нарушениям закона и правопорядка. Правовое образование стало обязательным во всех дошкольных воспитательных, средних общеобразовательных, профессиональных учебно-воспитательных, высших учебных заведениях, учебных заведениях повышения квалификации и переподготовки кадров. В программе отмечалась важность непосредственного участия юристов в распространении правовых знаний, органическом сочетании правового образования с общим средним и профессиональным образованием. К достижениям этой программы можно отнести введение в систему общеобразовательной подготовки обязательного курса «Основы правоведения». Однако реализация этой программы проходила очень слабо.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 62 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Именно поэтому появилась необходимость разработки новой, более действенной программы правового образования населения.

Указом Президента Украины от 18 октября 2001 года № 992/2001 была утверждена Национальная программа правового образования населения [7]. Национальная программа правового образования населения предусмотрела последующее создание необходимых условий для приобретения широкими слоями населения правовых знаний и навыков в их приложении, обеспечение доступа граждан к источникам правовой информации, а также определяла основные направления правообразовательной деятельности и первоочередные меры относительно их реализации. Целью Программы стало повышение общего уровня правовой культуры и совершенствования системы правового образования населения, приобретения гражданами необходимого уровня правовых знаний, воспитания у них уважения к праву.

Отмеченная Программа определила правовое образование населения как комплекс мероприятий воспитательного, учебного и информационного характера, направленных на создание надлежащих условий для приобретения гражданами правовых знаний, необходимых для реализации ими своих прав и свобод, а также выполнения возложенных на них обязанностей. Кроме того, в Программе отмечается, что правовое образование является составной частью системы образования и имеет целью формирование высокого уровня правовой культуры и правосознания лица, ее ценностных ориентиров и активной позиции как члена гражданского общества.

Определила Национальная программа и этапы предоставления правового образования, в частности во всех дошкольных, общеобразовательных, профессионально-технических, высших учебных заведениях и заведениях последипломного образования [1].

И на этих этапах, как показывает практика, программа реализуется достаточно успешно и при самом активном участии в организации и осуществлении мероприятий органов государственной власти, в частности в сфере образования. К таким мероприятиям можно отнести разработку и внедрение в учебный процесс различных правовых дисциплин, организацию и проведение конкурсов, диспутов, брейн-рингов, конференций на правовую тематику, встреч с юристами, представителями правоохранительных органов и социальных служб.

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

А вот, что касается лиц, окончивших цикл обучения, и которые составляют подавляющее большинство населения Украины, органами государственной власти не представлен комплекс мероприятий по правообразовательной деятельности.

В этой категории населения особо необходимо выделить самых уязвимых в отношении правовой неосведомленности граждан пожилого возраста, к которым в соответствии со ст. 10 Закона Украины «Об основных принципах социальной защиты ветеранов труда и других граждан пожилого возраста в Украине» относятся лица, которые достигли пенсионного возраста, а также лица, которым до достижения пенсионного возраста осталось не более полутора лет [3]. А связано это с нарастающей утратой социальных связей, растущей социальной изоляцией личности.

И поскольку государство в лице органов власти не может предложить сколько-нибудь действенных мероприятий для правового образования этой категории наших граждан, то в качестве одного из шагов, направленных на изменение сложившейся ситуации, может стать развитие гражданской инициативы и гражданского общества. Именно развитое гражданское общество является важнейшей предпосылкой построения правового государства.

Поэтому для работы по повышению уровня правовой грамотности населения необходимо привлекать общественность в лице общественных организаций, и иных форм объединения граждан. А участие молодежи, желающей стать профессиональными юристами, в этом процессе поможет решить сразу несколько вопросов, это и проявление активной жизненной позиции, так необходимой для формирования гражданского общества, возможность общения поколений, приобретения новых и совершенствование уже приобретенных знаний, умений и навыков. Для такого участия студенческой молодежи в правообразовательной деятельности в Украине создана и активно развивается с 1996 года юридическое клиническое движение [6]. Юридические клиники создаются в высших учебных заведениях III-IV уровней аккредитации, осуществляющих подготовку студентов по направлению «Право».

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 64 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Так созданная в Севастопольском экономико-гуманитарном институте Таврического национального университета имени В.И. Вернадского Юридическая клиника выступила с инициативой подготовки и проведения обучающего курса «Юридической грамотности» для слушателей курсов «Компьютерной грамотности» в рамках действующего в институте с 2009 года социального проекта «Образование третьего возраста». Методика и содержание курса разрабатывались с учетом полученных слушателями знаний персонального компьютера и работы в интернете. Слушателям курсов юридической грамотности была предоставлена в форме презентаций, подготовленных студентами 2 – 4 курсов направления подготовки «Право», информация:

об основных правах человека и гражданина, закрепленных в Конституции Украины, Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

МЫ МЫ ПОМОГАЕМ ВАМ РЕАЛИЗОВАТЬ ВАШИ ПРАВА!

В ЧАСТНОСТИ, ВАШЕ ПРАВО ЗНАТЬ СВОИ ПРАВА И ОБЯЗАННОСТИ В СООТВЕТСТВИИ С 57-й СТАТЬЁЙ КОНСТИТУЦИИ Статья 57. Каждому гарантируется право знать свои права и обязанности.

Законы и иные нормативно-правовые акты, определяющие права и обязанности граждан, должны быть доведены до сведения населения в порядке, установленном законом.

Законы и иные нормативно-правовые акты, определяющие права и обязанности граждан, которые не доведены до сведения населения в порядке, установленном законом, являются недействительными.

(презентация подготовлена Бобровитской Алиной (3 курс НП «Право»)) о структурной организации государственной власти Украины, Органы государственной власти Органы центральной власти Органы автономии Органы центральной власти Судебные органы Прокуратура Верховная Рада Кабинет Министров Президент (Конституционный суд Украины (Генеральная прокуратура, Украины Украины Украины и суды общей юрисдикции, прокуратура АРК, областей, (законодательная (правительство, Верховный Суд Украины, городов Киева и Севасто (глава государства) ветвь власти) исполнительная ветвь власти) кассационный, апелляцио- поля, городские, районные, нный, местные суды) межрайонные, военные) Центральные органы исполнительной власти (Министерства и др. органы исполнительной власти) Местные органы исполнительной власти (местные гос. администрации: областные, районные, Киев и Севастополь, гор. гос.

администрации) Органы автономии Совет мин. АРК ВР АРК (исполнительный орган АРК) (законодательный орган) (презентация подготовлена Бобровитской Алиной (3 курс НП «Право»)) функциях и полномочиях отдельных органов власти, Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 66 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Прокуратура Украины это:

органов, Единая централизованная система государственных органов, осуществляющих от имени Украины надзор за соблюдением законов, Конституции Украины и исполнением законов, действующих на её территории.

территории.

(презентация подготовлена Сличной Валерией (2 курс НП «Право»)) МИНИСТЕРСТВО ВНУТРЕННИХ ДЕЛ УКРАИНЫ (презентация подготовлена Кутько Анастасией (2 курс НП «Право»)) Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

(презентация подготовлена Стригиным Кириллом (2 курс НП «Право»)) Официальный сайт Главного управления ПФУ в г. Севастополе (презентация подготовлена Семибратьевым Алексеем (4 курс НП «Право»)) Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 68 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

о судебной системе Украины и порядке обращения в суд в соответствии с требованиями Кодекса Украины об административном судопроизводстве и гражданско-процессуального Кодекса, Судебная Система Украины Суд конституционной Суды общей юрисдикции юрисдикции Верховный Суд Украины Конституционный Высший суд Украины Высший Высший специализированный суд по рассмотрению хозяйствен администра гражданских и ный суд тивный суд уголовных дел Апелляционный суд Апелляционные областей, городов Киева административные Апелляционные и Севастополя, АРК, по суды в хозяйственные суды рассмотрению апелляционных в апелляционных уголовных и округах округах гражданских дел Окружные Районные, городские и административные Хозяйственные суды районные суды по и др. суды АРК, областей,  рассмотрению гражданских предусмотренные городов Киева и и уголовных дел, дел об процессуальным Севастополя админ. правонарушениях законом (презентация подготовлена Шпиневой Галиной (2 курс НП «Право»)) о возможностях ознакомления с действующим законодательством на официальном веб-сайте Верховной Рады Украины, (презентация подготовлена Бобровитской Алиной (3 курс НП «Право»)) Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

как, не выходя из дома, на сайтах коммунальных служб города можно увидеть тарифы, проверить данные лицевого счета, передать показания счетчиков, узнать о порядке оформления договоров и оплаты, Предназначенный для работы с населением,  доведением до аудитории нововведений в области энергообеспечения (презентация подготовлена Афониным Денисом (3 курс НП «Право»)) www.sevgorvodokanal.org.ua Содержит информацию о тарифах, способах оплаты, видах связи с должностными лицами предприятия, вакансии, услуги, интерактивный форум (презентация подготовлена Бобровитской Алиной (3 курс НП «Право»)) Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 70 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

Индекс:   Наш адрес:   г. Севастополь, ул. Гидрографическая, Телефон:  574075 (приемная) Факс:  449689 (круглосуточно) Сайт: http://sevgaz.com.ua/ Главная страница:

(презентация подготовлена Кваша Марией (3 курс НП «Право»)) Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

(презентация подготовлена Носулич Никитой (3 курс НП «Право»)) ОАО «Укртелеком»

украинская частная телекоммуникационная компания, крупнейший в компания, стране оператор фиксированной и мобильной связи.

связи.

Адрес: 01030, Киев, бульв.Т.Шевченко, Адрес: Киев, бульв. Шевченко, Телефон: 0-800-507-07-70 (по Украине), 052 (по Киеву) Телефон: 0- 800- 507- 07- (по Украине), (по Киеву) Председатель Правления - Дзекон Георгий Борисович Севастопольский филиал ОАО «Укртелеком»

Укртелеком»

Справки по телефону: телефону:

Почтовый адрес: Украина, Севастополь-11, 99011, ул. Генерала адрес: Украина, Севастополь- ул.

Петрова, Петрова, Директор Севастопольского филиала ОАО «Укртелеком»

Укртелеком»

Шачнев Владимир Валериевич Официальный сайт: http://www.ukrtelecom.ua/ сайт: http://www.ukrtelecom.ua/ Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 72 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

(презентация подготовлена Миловановой Анастасией (3 курс НП «Право»)) как правильно составить заявление в соответствии с требованием Закона Украины «Об обращении граждан», Настоящий Закон регулирует вопросы практической реализации гражданами Украины предоставленного им Конституцией Украины права вносить в органы государственной власти, объединения граждан в соответствии с их уставам предложения об улучшении их деятельности, вскрывать недостатки в работе, обжаловать действия должностных лиц, государственных и общественных органов. Закон обеспечивает гражданам Украины возможности для участия в управлении государственными и общественными делами, для воздействия на улучшение работы органов государственной власти и местного самоуправления, предприятий, учреждений, организаций независимо от форм собственности, для отстаивания своих прав и законных интересов и восстановления их в случае нарушения.

(презентация подготовлена Красильниковым Виктором (2 курс НП «Право»)) Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

о реализации норм Закона Украины «О доступе к публичной информации»

Закон Украины "О доступе к публичной информации"  определяет порядок осуществления и обеспечения права каждого на доступ к информации,  находящейся во владении субъектов властных полномочий,  других распорядителей публичной информации,  определенных настоящим Законом,  и информации,  представляющей общественный интерес.

(презентация подготовлена Красильниковым Виктором (2 курс НП «Право»)) Поскольку право на доступ к информации является одним из фундаментальных прав в любом правовом демократическом государстве, основной целью курса было разъяснение слушателям, что доступность информации о деятельности органов власти и иных общественно-значимых структур, предоставляет возможность осуществления контроля над их деятельностью и способствует реализации гражданами своих прав и свобод.

В завершение хотелось бы отметить, что формирование правосознания и правовой культуры в нашем обществе должно быть результатом совместной активной деятельности государства, общества, всех граждан и каждого человека.

ЛИТЕРАТУРА:

1. Андрусишин Б. Становление и развитие школьного правового образования в Украине [Электронный ресурс]. – Электрон. дан. – Режим доступа: http://www.forseti.dp.ua/stat97.html 2. Баранов В. Н. Правосознание, правовая культура и правовое воспитание / В. Н. Баранов // Теория государства и права;

под ред. В. К.

Бабаева. – М. : Лань, 2003. – С.492.

3. Закон Украины «Об основных принципах социальной защиты ветеранов труда и других граждан пожилого возраста в Украине»

Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института 74 Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»

[Электронный ресурс]. – Электрон. дан. – Режим доступа:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/anot/3721- 4. Матузов Н. И. Теория государства и права / Н. И. Матузов, А. В.

Малько. — Изд. 2-е. — М. : Юристъ, 2005. — 541 с.

5. Постановление Кабинета Министров Украины от 29.05.1995 г. № «О Программе правового образования населения Украины» [Электронный ресурс]. – Электрон. дан. – Режим доступа:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/366-95-%D0%BF/ed 6. Программа «Верховенство права» [Электронный ресурс]. – Электрон.

дан. – Режим доступа:

http://www.irf.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=25509&Ite mid= 7. Указ Президента Украины от 18.10.2001 г. № 992/2001 «О Национальной программе правового образования населения» [Электронный ресурс]. – Электрон. дан. – Режим доступа:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/992/ Феценко Е.Н., старший преподаватель филиала кафедры истории и теории государства и права СЭГИ ТНУ имени В. И. Вернадского, г. Севастополь УДК 347. О ВЗЫСКАНИИ БЕССПОРНОЙ ЗАДОЛЖЕННОСТИ С ПОМОЩЬЮ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЙ НАДПИСИ НОТАРИУСА Статья посвящена проблемам, возникающим в ходе реализации кредитором права на обращение взыскания на предмет ипотеки путем совершения на договоре ипотеки исполнительной надписи.

Очевидным является тот факт, что при росте объемов кредитования увеличиваются и риски, принимаемые на себя финансовыми учреждениями.

Совсем недавно кредитование являлось одной из наиболее востребованных сделок, но с наступлением финансового кризиса платежеспособность заемщиков снизилась, стоимость недвижимости упала, а погасить кредит стало возможным лишь путем обращения кредитором взыскания на заложенное имущество. Высокий процент риска невозврата кредита приводит к его сильному подорожанию. Как следствие, долги неплательщиков ложатся на плечи добросовестных заемщиков банка. Несмотря на то, что ипотечные Вестник Севастопольского экономико-гуманитарного института Таврического национального университета имени В.И. Вернадского, № 1. – 2012 «ГОСУДАРСТВО И ПРАВО»



Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 9 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.