авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |   ...   | 22 |
-- [ Страница 1 ] --

Донецкий национальный университет

Посвящается 20-летию

независимости Украины,

45-летнему

юбилею

экономического факультета

Донецкого национального университета

Сборник научных трудов

основан в 2003 году

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ

РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА

МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Сборник научных трудов ОДЕССА-СЕВАСТОПОЛЬ-ДОНЕЦК-2011 УДК 339.9/332.122+332.14 ББК У58я73 Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ.- Сборник научных трудов. – Одесса-Севастополь-Донецк: ДонНУ, РФ НИСИ в г. Донецке, 2011. – 846 с.

В сборнике помещены статьи, в которых обобщены результаты научных исследований работников высших учебных заведений, академических и отраслевых научных организаций, а также ведущих предприятий важнейших отраслей промышленности Украины, Болгарии и других стран. Представлены также статьи сотрудников международных, государственных и региональных организаций, органов власти, занимающихся вопросами развития внешнеэкономических связей на соответствующих уровнях.

Регион Черного моря с древних времен был перекрестком культур. В этом регионе проходил Шелковый путь, Янтарный путь, зарождались и развивались многие цивилизации.

В сборнике рассматриваются вопросы глобализации и регионализации современных национальных экономик, рыночной инфраструктуры в ОЧЭС, развития трансграничного сотрудничества, еврорегионов, развития международных транспортных коридоров, функционирования свободных экономических зон и территорий приоритетного развития, транснациональных корпораций, интеграционных процессов в рамках ОЧЭС, развития сферы услуг, туризма, экологии и рекреационных ресурсов, международных проектов (ТРАСЕКА), Балто-Черноморское сотрудничество, интеграция стран региона в ЕС и СНГ.

Рассчитан на научных работников и специалистов.

Учредитель – Донецкий национальный университет Сборник публикуется по решению ученых советов Донецкого национального университета, Приазовского государственного технического университета и Хозяйственной академии им. Д.А. Ценова (Болгария) Соиздатели выпуска сборника:

Донецкий национальный университет, экономический факультет Донецкая областная государственная администрация Региональный филиал Национального института стратегических исследований в г. Донецке Приазовский государственный технический университет Центр экономического образования и консалтинга «Внешконсалт»

Таганрогская межрайонная торгово-промышленная палата Хозяйственная академия им. Д. Ценова (г. Свиштов, Болгария) Институт экономики промышленности НАН Украины Издается при участии:

Национальная академия наук Украины Академия экономических наук Украины Торгово-промышленная палата Украины Донецкий областной Совет Болгарская академия наук Донецкая торгово-промышленная палата ЗАО "ММК им. Ильича", ЗАО СК «Кремень», Ассоциация выпускников экономического факультета Донецкого национального университета.

Все статьи, представленные в данном сборнике были получены редакционной коллегией с 01 по 25 апреля 2011 года.

Издание осуществляется при финансовой поддержке Приазовского государственного технического университета Сборник включен ВАК Украины в перечень специализированных изданий по экономике (Постановление Президиума Высшей аттестационной комиссии Украины № 1-05/5 от 18.11.2009 г.) © Донецкий национальный университет Издательский совет Егоров П.В. – и.о. ректора Донецкого национального университета, д.э.н., профессор, заслуженный работник образования Украины Беспалова С.В. – проректор по научной работе Донецкого национального университета, д.ф.-м.н., профессор Омельченко В.Я. – заместитель декана экономического факультета Донецкого национального университета, д.э.н., профессор Редакционная коллегия Адамов В. - ректор Хозяйственной Академии им. Ценова, г. Свиштов, Болгария, доктор экономики Адамов Б.И. – заместитель председателя Донецкой областной государственной администрации, д.э.н.

Александров И.А. – профессор Донецкого национального университета, д.э.н., профессор Амерханов Р.А. - президент Таганрогской межрайонной торгово-промышленной палаты (Российская федерация) Амоша А.И. - директор Института экономики промышленности НАН Украины (г. Донецк), академик НАН Украины, д.э.н., профессор Балабанов К.В. - ректор Мариупольского государственного гуманитарного университета, Почетный консул Республики Кипр в Мариуполе, д.полит.н., профессор Волошин В.С. – ректор Приазовского государственного технического университета (г. Мариуполь), д.т.н., профессор Воротин В.Е. – советник директора Национального института стратегических исследований, д.н.гос. упр., профессор Дмитриченко Л.И. – профессор Донецкого национального университета, д.э.н., профессор Калинина С.П. - доцент Донецкого национального университета, д.э.н.

Кожокару В. – проректор Молдавской экономической академии (г.Кишинев), д.э.н., профессор Крстич Б. – доктор, профессор Университет г. Ниш (Сербия) Лукьянченко Н.Д. – профессор Донецкого национального университета, д.э.н., профессор Макогон Ю.В. – заведующий кафедры "Международная экономика" Донецкого национального университета, директор Регионального филиала Национального института стратегических исследований в городе Донецке, член Делового Совета ГУАМ, заслуженный деятель науки и техники Украины, д.э.н., профессор Мартякова Е.В. – заведующий сектором Института экономики промышленности НАН Украины, д.э.н., профессор Никитина М.Г. - заведующий кафедрой международной экономики Таврического национального университета им. В.Н. Вернадского, г. Симферополь, д.г.н., профессор Орехова Т.В. – профессор Донецкого национального университета, д.э.н.

Панков В.А. - председатель наблюдательного совета ЗАО «Новокраматорский машиностроительный завод», д.э.н., профессор Писаренко С.М. – профессор Львовского национального университета имени Ивана Франко, д.г.н., профессор Саркисян А. – главный координатор по международным связям и проектам Хозяйственной академии им. Ценова, г. Свиштов, Болгария Стоянович Э. - декан экономического факультета Университета г. Ниш (Сербия), доктор, профессор Черниченко Г.А. - декан экономического факультета, ДонНУ, д.э.н., профессор, профессор Гаванского университета (Республика Куба) Чижиков Г.Д. - президент Донецкий торгово-промышленной палаты, д.э.н., профессор Шаульская Л.В. - профессор Донецкого национального университета, д.э.н., профессор Шевченко В.П. – почетный ректор Донецкого национального университета, Герой Украины, академик НАН Украины, д.ф.-м.н., профессор Янковский Н.А. - Народный депутат Украины, Герой Украины, член Парламентской Ассамблеи ЧЭС, д.э.н., профессор Яновский В.П. - первый вице-президент ТПП Украины, Генеральный секретарь ТПП Украины, к.э.н.

Кравченко В.А. - доцент кафедры "Международная экономика", Донецкий национальный университет, к.э.н., ученый секретарь конференции Хаджинов И.В. – ведущий научный сотрудник Регионального филиала Национального института стратегических исследований в городе Донецке, секретарь редакционной коллегии, к.э.н., доцент ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ В КОНТЕКСТІ ПІДВИЩЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ КРАЇН Азарова Т.В., Донецький національний університет Охота В.І., Тернопільський національний економічний університет На базі міжнародного руху капіталу посилюється його інтернаціоналізація, яка проявляється, перш за все, в появі і розвитку великих міжнародних компаній. Інтернаціоналізація капіталу, що виникає у зв’язку з інтернаціоналізацією виробництва, в свою чергу, сприяє подальшому поглибленню інтернаціоналізації виробництва і веде до глобалізації.

Дослідженню проблематики розвитку процесу транснаціоналізації у світовому господарстві присвячено роботи К. Акамацу, Дж. Гелбрейта, Дж. Даннінга, Ч. Кіндлебергера,. М. Портера, С. Хаймера, В. Білошапки, Д. Лук'яненка, Ю. Макогона, Є. Панченка, Т. Орєхової, О. Рогача, С.

Якубовського та ін.

Метою статті є аналіз стратегій розвитку транснаціональних корпорацій в умовах підвищення конкурентоспроможності країн.

Основна частина міжнародного бізнесу припадає на глобальні компанії, які не мають чіткої національної приналежності і саме в рамках яких відбувається міжнародний рух капіталів. Серед багатонаціональних за сферою своєї діяльності корпорацій превалюють транснаціональні корпорації (ТНК) – національні за капіталом (американські, японські, британські і т.д.), але міжнародні за сферою розміщення підприємств, що їм належать.

Існує ще один вид міжнародних корпорацій – міжнаціональні корпорації, які є інтернаціональними як за вкладеними в них капіталами, так і за сферою діяльності.

Межі між транснаціональними і міжнаціональними компаніями встановити достатньо складно, оскільки у багатьох ТНК представлені капітали різних країн і при купівлі великих пакетів акцій іноземними компаніями транснаціональні компанії перетворюються на міжнаціональні.

Поряд з утворенням міжнародних за капіталом компаній відбувається потужний процес злиття національних компаній, спрямований на посилення їх позицій у світовій економіці і перетворення в ТНК.

Дослідження процесу транснаціоналізації ускладнюється тим, що на сьогодні не існує загальноприйнятого визначення терміна «ТНК». У більшості випадків під транснаціональною корпорацією розуміють багатонаціональне фінансово-виробниче, науково-технічне, торгове і обслуговуюче об’єднання, яке здійснює операції як у країні базування, так і за її межами. [1, с.146] ТНК, на відміну від суто експортних фірм, забезпечують поєднання національного і зарубіжного комплексу ТНК у єдиний глобальний комплекс, в якому автономні центри, що розташовані в різних країнах, працюють у межах єдиної структури.

Віднесення корпорацій до транснаціональних може відбуватись на основі таких критеріїв: [2] - кількість країн, в яких діє компанія (2-6 країн відповідно до різних підходів);

- мінімальна кількість країн, де розміщені виробничі потужності компанії;

- мінімальний розмір частки іноземних операцій у доходах або продажах фірми (як правило, 25%);

- володіння не менше, ніж 25% «голосуючих» акцій у трьох або більше країнах;

багатонаціональний склад персоналу компанії або її вищого керівництва.

Основними специфічними рисами ТНК є такі: [1, с.147] - вони є активними учасниками міжнародного розподілу праці і сприяють його розвитку;

- рух капіталів ТНК є незалежним від процесів, які відбуваються в країні базування;

- ТНК приникають у високотехнологічні галузі, які потребують значних інвестицій і висококваліфікованого персоналу (500 найбільших ТНК реалізують 80% усієї виробничої продукції електроніки і хімії;

95% - фармацевтики;

76% - продукції машинобудування);

- ТНК здійснюють значну диверсифікованість свого виробництва і послуг;

- ТНК проводять таку виробничо-торгову політику, яка забезпечує високоефективне планування виробництва і товарного ринку.

По відношенню до ТНК іноді застосовують інші характеристики, з метою відрізнити їх від багатонаціональних компаній:

© Азарова Т.В., Охота В.І., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 1) менеджмент ТНК представляє собою управління інтегрованою міжнародною бізнес-системою, коли зарубіжні філіали тісно співробітничають один з одним, між ними відбувається інтенсивне переміщення капіталу, технологій і людських ресурсів;

2) вищим керівництвом ТНК є єдиний управлінський підрозділ, який приймає основні стратегічні рішення щодо розвитку всіх філіалів. Навіть якщо деякі ТНК мають бінаціональні штаб квартири, їх також потрібен певний ступінь централізації керівництва, що дозволяє координувати діяльність підрозділів в глобальному масштабі і максимізувати прибуток компанії в цілому;

3) вище керівництво ТНК є фахівцями з глобальної діяльності, працюють зі світовим середовищем як з єдиним ринком (приймають стратегічні рішення, купують ресурси, здійснюють виробництво, проводять маркетингові заходи).

В сучасних умовах ТНК стали сполучною ланкою між світовим господарством і національними економіками, їх діяльність усе більше перетворює світове господарство в єдиний ринок факторів виробництва [3].

ТНК, оскільки вона приймає участь у глобальному економічному суперництві, як правило, дотримується глобальної стратегії, яка означає, що, реалізуючи свою продукцію у багатьох країнах, вона дотримується єдиного підходу. Відсутність такої стратегії частіше за се призводить до втрати фірмою своїх конкурентних переваг.

При розробці глобальної стратегії ТНК має вирішити дві проблеми: раціонально розмістити виробництво, враховуючи можливості окремих країн, і організувати координацію діяльності всіх ланок корпорації (виробничих, збутових, обслуговуючих, маркетингових та ін.) для досягнення конкретного результату – збільшення обсягів продажів.

Вибір схеми розміщення виробництва залежить від багатьох факторів: специфіки продукції, ролі транспортних витрат при постачанні продукції в інші країни, необхідності врахування національної політики в країнах, де заохочується національне виробництво, і т.і.

У ряді випадків доцільно зосередити виробництво в країні базування, постачаючи продукцію на світові ринки – стратегія зосередження. Будівництво великого підприємства надає можливості використання переваг економії на масштабах виробництва. В інших країнах створюються маркетингові служби, формується мережа технічного обслуговування. Така глобальна стратегія, заснована на експорті продукції, є характерною для компаній в галузі авіабудування, важкого машинобудування, виробництва конструкційних матеріалів і т.і. Стратегії зосередження виробництва на початку дотримувались японські фірми, які пізніше від неї відмовились. На сучасному етапі така стратегія набула поширення в Кореї і Італії.

Стратегія розосередження передбачає не лише експорт товарів, а й здіснення прямих іноземних інвестицій. Необхідність розосередження діяльності виникає у зв’язку із бажанням ТНК більш повно враховувати особливості місцевого ринку., запити споживачів, вносити у відповідності до них зміни у свою продукцію. Створення виробничих ланок у різних країнах може зменшити переваги ефекту масштабу, але буде сприяти збільшенню обсягів реалізації продукції, закріпленню її позицій на ринках відповідних країн.

Для того, щоб врахувати бажання країн у створенні власного виробництва, ТНК розміщують в країні базування підприємства із випуску комплектуючих, а підприємства зі збирання розміщують в різних країнах. Такої практики, зокрема, дотримуються авто збиральні концерни. В інших випадках ТНК організують в різних країнах виробництво деталей і комплектуючих, використовуючи більш дешеву місцеву робочу силу, а збиральне виробництво зберігають в країні базування. Така схема розміщення отримала розповсюдження в діяльності американських електронних компаній, які побудували відповідне виробництво в Мексиці і країнах Південно-Східної Азії.

При цьому слід відзначити, що тенденція розміщення виробництва, сприсаючись виключно на відносно низьку вартість робочої сили, на сучасному етапі поступається іншій тенденції – не лише переведення виробництва, а й розміщення в цих країнах НДДКР, використовуючи рівень підготовки і специфічні навички місцевої робочої сили.

Інтернаціоналізація НДДКР і інноваційної діяльності виступає новим важливим компонентом глобальної економіки. Транснаціональні компанії зазвичай здійснюють НДДКР там, де пізніше розміщують виробництво. ТНК розміщують свої дослідницькі потужності за кордоном, прагнучи адаптувати свою продукцію до місцевих умов. Зміна місцеположення дослідницьких потужностей ТНК відбувається не лише через низьку вартість ресурсів, дешевизну праці, близькості до попиту, а й, можливо, для того, щоб скористатись агломераційним ефектом (для малих відкритих економік ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ переливи знань і технологій із-за кордону здійснює більший вплив на продуктивність, ніж досягнення локальних НДДКР).

Як правило, початковий етап глобальної стратегії ТНК є пов’язаним із використанням переваг країни базування для випуску продукції у розрахунку на її реалізацію в різних країнах. Але в подальшому корпорація починає створювати підприємства в інших країнах, що пов’язано із прямим зарубіжним інвестуванням (експортна стратегія зберігається лише у відносно вузьких сегментах ринку). Навіть при поєднанні стратегій зарубіжного інвестування і експортної стратегії, підтримка високого рівня виробництва в країні базування є найбільш важливим завданням. Збереження лідерства на внутрішньому ринку є основою для міжнародного лідерства компанії. При цьому, як свідчить досвід, високий рівень конкуренції на внутрішньому ринку посилює позиції компанії на світовому ринку [6, с.188].

Важливим елементом глобальної стратегії ТНК є координація видів її діяльності в різних країнах. Використовуючи принципи маркетингу в дослідженні ринків, корпорація може своєчасно реагувати на зміну попиту на свою продукцію через внесення необхідних удосконалень. Не виробляючи в окремих країнах всієї гами продукції, ТНК за рахунок координації діяльності своїх підприємств в інших країнах може пропонувати на ринках різні модифікації продукції (так, шведська СКФ на кожному із своїх зарубіжних підприємств випускає певні набори шарикопідшипників, і шляхом взаємних постачань між своїми підрозділами забезпечує в кожній країні наявність всієї гами продукції).

Вибір глобальної стратегії розвиту ТНК залежить, перш за все, від специфіки галузі, її продукції. У ряді випадків успіху досягають компанії, що починали із захоплення певного сегменту ринку відповідної продукції. Так, ряд японських компаній спочатку досягли успіху у виробництві компактних автомобілів, автовантажних машин, телевізорів, а потім почати розширювати свою присутність на міжнародних ринках.

Успіх глобальної стратегії ТНК залежить не тільки від раціонального розміщення конкретного виду своєї діяльності в різних країнах, а й від організації всієї діяльності корпорації, її здатності швидко освоювати виробництво нової продукції в країні базування і за кордоном, використання сучасних методів маркетингу і т.п.

Важливим наслідком проведення глобальної стратегії стає створення альянсів, на яке йдуть не тільки малі і середні, а й великі компанії. При створенні стратегічних альянсів акценти зміщуються від політики «поглинання» до взаємовигідного співробітництва, а ризики, що виникають при реалізації проектів, розподіляються між партнерами. В результаті складаються потужні науково промислово-фінансові структури, змінюються умови і характер конкуренції. Створювані альянси можуть мати галузевий, міжгалузевий, національний і міжнародний характер.

Альянси спрямовані на спільне розширення позицій фірм, що приймають участь у співробітництві, на світовому ринку і часто передбачають розвиток виробничої кооперації і спеціалізації, який дозволяє економити за рахунок масштабів виробництва, спільного здіснення маркетингу, обміну досвідом організації виробництва. Альянс представляє таку форму співробітництва між ТНК, яка передбачає втаєний продаж ліцензій, укладення угод щодо постачань, створення спільних підприємств та ін.

Стратегічні альянси ТНК умовно можна поділити на три групи: [6, с.190] - співробітництво в сфері НДДКР, - спільне виробництво;

- альянси зі спільного освоєння нових ринків.

Найчастіше ТНК вступають в альянси для реалізації проектів з НДДКР. На сьогодні сукупна частка таких альянсів становить більше половини всіх спільних корпоративних програм. Значні витрати на НДДКР виступають суттєвим стимулом формування міжфірмових альянсів з метою забезпечення економії на масштабах досліджень, незважаючи на складність координації роботи в даній області.

Друге за значенням місце серед стратегічних альянсів ТНК займають угоди щодо спільного виробництва. На їх частку припадає більше чверті всіх альянсів. В першу чергу, спільне виробництво є спрямованим на досягнення економії на масштабах виробництва і набуття виробничих компетенція шляхом організації спільних проектів. В рамках виробничих альянсів перед працівниками постає завдання освоєння організаційних аспектів виробництва, виробничої і управлінської культури партнера, що дозволяє вносити певні удосконалення у власну організацію виробництва.

Третім типом стратегічних альянсів ТНК виступають «маркетингові» альянси (біля 20% всіх альянсів), утворення яких має на меті проникнення на нові ринки, доступ до яких є ускладненим ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ торговельними бар’єрами (наприклад, в Японії), або наявністю потужних конкурентів (наприклад, на ринках аерокосмічної продукції). При цьому слід зазначити наявність принципових відмінностей між стратегічними альянсами, що формуються міжнародними корпораціями, і картельними угодами щодо розподілу ринків у узгодження цін. Головне призначення перших полягає в наданні доступу на ринки, в той час як картельні угоди укладаються для усунення конкуренції в галузі і розподілу ринків [7, с.113].

Найбільший розвиток альянси отримали в автомобілебудуванні, авіабудуванні, виробництві промислових роботів, побутової електроніки тощо. Одночасно слід зазначити, що альянси не є довгостроковими об’єднаннями: 30% альянсів закінчуються злиттями і поглинаннями, 40% припиняють існування після виконання завдання, для вирішення якого вони створювались, 30% поступово розпадаються [6, с.191].

Крім альянсів, можуть утворюватись консорціуми, що об’єднують компанії різних галузей, як правило, для виконання робіт із спорудження конкретних об’єктів і т.і.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що з метою створення збереження конкурентних переваг на світовому ринку ТНК має здійснювати різносторонню діяльність, яка дає найкращі результати при правильно обраній глобальній стратегії. При цьому необхідно враховувати переваги, які має ТНК у порівнянні з національними компаніями: як зазначалось вище, ТНК може досягати підвищення ефективності шляхом зниження витрат виробництва і збуту, або підвищення якості обслуговування споживачів.

Оскільки існує багато відмінностей між політичними, економічними, правовими і кульними умовами ведення діяльності в різних країнах світу, ТНК мають проявляти гнучкість і адаптуватись до певних умов ведення бізнесу. Для досягнення поставлених цілей ТНК можуть використовувати такі альтернативні форми діяльності: [8, с.552-553] - дублювання моделі ведення бізнесу;

- мультилокальна стратегія;

- глобальна стратегія;

- транснаціональна стратегія.

Стратегія дублювання моделі ведення бізнесу означає, що ТНК в своїй зарубіжній діяльності, включаючи організацію виробництва, дотримується тієї модної, яка показала себе як ефективна в своїй країні.

Мультилокальна стратегія представляє собою сукупність окремих достатньо незалежних дочірніх компаній, кожна з яких обслуговує певний ринок. Кожний дочірня компанія ТНК має за даних умов адаптувати свою продукцію для максимального задоволення специфічних нужд місцевих споживачів. Кожна дочірня компанія має оперативно реагувати на зміни, що відбуваються на місцевому ринку, і тому отримує більші повноваження від материнської компанії.

Глобальна стратегія ТНК розглядає світовий простір як єдиний ринок і виробляє стандартизовані товари і послуги, які б відповідали потребам споживачів у всьому світі. Глобальна корпорація прагне отримати економію від збільшення масштабів виробництва і створює підприємства в декількох країнах із тим, щоб вони постачали свою продукцію у всі країни світу.

Компанія, яка дотримується глобальної стратегії виходить з того (на відміну від стратегії дублювання, що вітчизняну модель діяльності не можна розповсюдити на весь світ, оскільки останній поділяється на вітчизняних і іноземний сегменти.

Власне транснаціональна стратегія діяльності ТНК побудована на поєднанні переваг підвищення ефективності за рахунок глобалізації операцій і переваг передачі більш широких повноважень керівництву місцевих дочірніх компаній. При цьому у якості централізованих функцій зберігається прийняття стратегічних рішень щодо діяльності компаній, збереження науково дослідних і дослівно-конструкторських робіт, організація маркетингових досліджень і рекламних компаній, здійснення фінансових операцій і т.д. Корпорації, здійснюючи транснаціональну стратегію, часто доручають одній дочірній компанії вести справи із виробництва і реалізації одного сімейства виробів, а дочірній компанії в іншій країні – відповідати за інше сімейство виробів. Транснаціональна стратегія є необхідною, коли існує потреба поєднувати глобальну інтеграцію виробництва з адаптацією до місцевих умов.

Здійснення тієї чи іншої стратегії ТНК позначається на організації її управління. В компаніях, які дотримуються стратегії дублювання і глобальної стратегії, а також частково при транснаціональній стратегії, в центральному апараті компаній існують всі ланки, необхідні для керування компанією як на вітчизняному ринку, так і за кордоном (виробничі, науково-дослідні, ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ фінансові, маркетингові, рекламні та інші підрозділи). Найбільші ТНК представляють собою міжнародні виробничо-фінансові групи із мережевою структурою.

В мультилокальних і транснаціональних компаніях в центральному апараті можуть біти представлені не всі підрозділи, а лише ті, які необхідні для здійснення централізованих функцій.

Відмінності у стратегіях дають можливість виділити чотири їх покоління: [4] - колоніально-сировинні ТНК (першого покоління), діяльність яких була пов’язана з розробкою сировинних ресурсів колишніх колоній;

- ТНК «трастового типу» (другого покоління), пов’язані з виробництвом військово-технічної продукції;

- ТНК, що широко використовували досягнення НТР і мали організаційно-економічну форму концернів і конгломератів (третього покоління);

- глобальні ТНК (четвертого покоління), відмінними рисами яких є: планетарне бачення ринків і здійснення конкуренції у світовому масштабі;

координація дій своїх філій на основі нових інформаційних технологій;

здійснення економічного і політичного впливу на держави, в яких діють ТНК.

Відповідно до зміни поколінь ТНК змінюються характерні ознаки їх стратегій, особливо стосовно ТНК третього та четвертого поколінь (табл. 1).

Незважаючи на те, що транснаціональні корпорації характеризуються великим розмаїттям, одночасно можна виділити такі основні типи ТНК: [5, с.482] - етноцентричний тип: компанії цього типу створюють філії за кордоном для забезпечення постачань сировини або забезпечення ринків збуту, але зарубіжні ринки залишаються для них, перш за все, продовженням головного ринку – ринку їх країни;

- поліцентричний тип: для даного типу компаній характерно, що зовнішній ринок – це не менш, а часто і більш важливий сектор їх діяльності у порівнянні із внутрішнім ринком. У ТНК цього типу закордонні філіали є великими і різноманітними, вони не стільки продають продукцію материнської компанії, скільки виробляють її на місці за кордоном;

- регіоцентричний тип: орієнтується вже не на ринки окремих країн, а на цілі регіони, наприклад, на всю Західну Європу, а не на країну (окремі країни) даного регіону. Хоча зарубіжні філіали і в даному випадку розміщуються в окремих країнах, вони орієнтуються на весь регіон, або, крайньою мірою, є підпорядкованими регіональним штаб-квартирам ТНК. Цей тип ТНК є особливо розповсюдженим в рамках інтеграційних угруповань;

- геоцентричний тип: є характерним для тих ТНК, які виступають як децентралізовані федерації регіональних філіалів. У даному випадку материнська компанія розглядає себе не як центр ТНК, а як один із підрозділів.

Організаційна структура ТНК може бути представлена такими основними видами:

- функціональна;

- дивізіональна;

- матрична;

- змішана.

Функціональна структура (рис.1) склалась до середини ХХ ст. і характеризується тим, що заступники керівника корпорації є керівниками великих функціональних одиниць. Зазвичай вони мають статус віце-президентів із виробництва, маркетингу, КДДКР, фінансів і т.п.

Зовнішньоекономічними зв’язками займаються одночасно всі структурні одиниці.

КЕРІВНИК КОМПАНІЇ Відділ Технічний Фінансовий Відділ Виробничий управління відділ відділ маркетингу відділ Рис. 1. Приклад функціональної структури ТНК [5, с.483] ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таблиця Характеристики стратегій ТНК 60-х – 90-х років та початку ХХІ ст. [1, с.156] Основні критерії Роки форма міжнародних Фактори розміщення взаємовідносин спрямованість філій 60-80-ті рр. Міжнародна торгівля. Організація міжнародних Низька вартість робочої ХХ ст. Товарний експорт, внутрішньо фірмових сили в країнах створення збутових філій операцій. Основні напрями реципієнтах. Наявність за кордоном, ліцензування міжнародних потоків дешевих природних та інші форми товарів та капіталу: ресурсів і умов їх контрактних переміщення готової прибуткової експлуатації, взаємовідносин із високотехнологічної первинної обробки та зарубіжними партнерами продукції між розвиненими виведення, країнами, вивіз сировинних неврегульованість та енергетичних ресурсів із екологічних норм слабо розвинених країн та переміщення туди «брудних» виробництв 90-ті рр. ХХ Прямі іноземні інвестиції. Зміцнення ресурсного Розміри внутрішнього ст. Характерні особливості: потенціалу ТНК. Бум ТНК ринку країни-реципієнта, ПІІ здійснюються в азійські країни. політика уряду.

переважно між Найбільший регіон- Інвестиційний клімат у розвиненими країнами;

отримувач – Південна, країні, що визначається прослідковується Східна та Південно-Східна рядом факторів:

активний баланс Азія, найінтенсивніший політичним і розвинених кран у отримувач у регіоні – комерційним ризиком, динаміці поточних Китай. Збільшення обсягу станом законодавства, інвестицій і пасивний інвестування в країни рівнем розвитку ринкової баланс країн, що Латинської Америки і інфраструктури, розвиваються Карибського басейну. Ста створення пільгових для біль низька (1,2-1,4% від іноземців режимів світового обсягу) частка інвестування тощо інвестицій в Африканські країни. Зростання частки країн Центральної і Східної Європи (ПІІ в Угорщину та Чехію тощо) Початок ХХІ Збереження тенденції 90-х Посилення інтеграційної Головним фактором ст. років щодо превалювання складової. Впровадження розміщення філій стає ПІІ як форми міжнародної нових методів проектного інформаційний. Робиться експансії, яке фінансування у сфері акцент на формування доповнюються новітньою інфраструктури, зокрема за мережних систем тенденцією зростання ролі схемами «будівництво – організації філій та ТНК.

неекономічних факторів управління – передавання», Зберігається орієнтація як підґрунтя вибору «будівництво – володіння – на фактори «комфорту»

напрямів інвестування. передавання», що надає середовища країни Виникнення феномену змогу мобілізувати капітал реципієнта:

самостійного ТНК для їх розвитку. інфраструктуру, норми транснаціонального Продовження законодавства, капіталу диференціації форм інформаційну прозорість інвестицій залежно від економічного простору різня розвитку країн – об’єктів капіталовкладень ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Наприклад, функціональна структура використовується в США невеликими ТНК, переважно оброблювальної промисловості. Поки фірма залишається монотоварною, моно ринковою і невеликою, функціональна структура володіє швидкою виробничою реакцією (оскільки фірма побудована на вузькій спеціалізації виробництва і вузькій кваліфікації фахівців) і високою конкурентною реакцією (через тісний зв'язок з головним ринком і продуктом). Однак ця реакція починає слабшати по мірі зростання самої компанії, розширення асортименту її продукції і збільшення кількості ринків оскільки функціональна структура володіє низькою інноваційною і підприємницькою реакціями.

Дивізіональна структура (рис. 2) виникла як реакція на недоліки функціональної структури.

Вона базується на підході до організації діяльності компанії не за функціональною ознакою, а за товарними ринками, що чітко розрізняються. Кожен підрозділ орієнтується на одну групу товарів, або навіть один товар і має всередині власні функціональні одиниці. Підрозділи працюють за принципом самоокупності, а центральний апарат лише контролює і координує їх роботу, а також розробляє загальну стратегію корпорації. Зовнішньоекономічною діяльністю займається спеціальний міжнародний підрозділ, якому підпорядковані зарубіжні філіали корпорації.

КЕРІВНИК КОМПАНІЇ Внутрішній Внутрішній Внутрішній Міжнаро-дний Централь-ний підрозділ підрозділ підрозділ підрозділ апарат В С А Азіатсько- Європейко-афри- Латиноамери- Апарат тихоокеанський кано-близько- міжнародного канський регіон регіон східний регіон підрозділу Зарубіжні філіали Зарубіжні філіали Зарубіжні філіали Рис. 2. Приклад дивізіональної структури ТНК [5, с.484] Матрична структура, яка представляє собою результат накладання функціональної структури на дивізіональну, застосовується компаніями, які прагнуть поєднати дивізіональний підхід з товарним і часто з функціональним. Утворюється своєрідна подвійна структура (матриця). До її недоліків відносять складність, в ній нерідко виконавці відповідають перед двома, а іноді – і більшою кількістю керівників.

Змішана структура (рис.3) відрізняється від вищеназваних тим, що прагнучи пристосуватись до певної компанії, вона містить у собі елементи всіх вищеописаних організаційних структур.

При цьому зарубіжний філіал ТНК може не лише засновуватись, а й купуватись. Це відбувається двома способами: через злиття частини капіталу зі вже існуючою фірмою, (у цьому випадку з’являється зарубіжний філіал, що частково належить ТНК) і через поглинання зарубіжної фірми. За останні два десятиріччя від до щорічного обсягу прямих іноземних інвестицій здійснювалось через злиття і поглинання. В сучасних умовах ТНК застосовують не тільки злиття і поглинання, але й таку форму, як стратегічні альянси та інші міжфірмові коопераційні угоди, які допомагають їм використовувати конкурентні переваги всіх учасників таких союзів без значних витрат на купівлю їх активів.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ КЕРІВНИК КОМПАНІЇ Внутріш- Внутріш- Глобально Азіатсько- Міжна- Централь ній ній орієнтова- Тихооке- родний ний підрозділ підрозділ ний анський підрозділ апарат підрозділ підрозділ з (з товарів А В С товарів А і Б) Рис. 3. Приклад змішаної структури ТНК [5, с.484] Оскільки основним інструментом розвитку міжнародної діяльності транснаціональних корпорацій є процес іноземного інвестування, розглянемо наслідки вивозу капіталу для країн експортерів і країн-імпортерів, оскільки вони є різноманітними і характеризуються певними протиріччями.

Якщо відштовхуватись від моделі всесвітнього господарства (яка оперує двома державами), то вплив, який здійснює іноземне інвестування на світове господарство, прийнято називати ефектом випуску. Стосовно країни-інвестора, зарубіжне інвестування призводить до отримання ними збільшеної величини прибутку – виникає ефект доходу. Однак ці явища не є однозначними. Так, позитивний ефект випуску, що спостерігається на рівні світового господарства, повністю досягається за рахунок збільшення випуску в країні - отримувачі ПІІ (В). Що є стосується країни – інвестора (А), то у зв’язку із відтоком інвестицій обсяг випуску тут скоротився.

Крім того, в обох державах існують соціальні групи, чий економічний стан погіршився в результаті міграції капіталу, тобто по відношенню до них спостерігається від’ємний ефект доходу.

Так в країні А до них належить, перш за все, та частка працездатного населення яка втратила роботу через те, що частина капіталу, яка раніше спрямовувалась в національну економіку, тепер вивозиться за кордон. Що стосуються країни В, то суб’єкти господарювання в ній із відкриттям кордонів отримують більш низькі прибутки в результаті зростання конкуренції.

Існує ще ряд наслідків зарубіжного інвестування, різноманітних як за формами прояву (фінансові, соціальні, екологічні та ін.), так і за напрямками (позитивні, негативні), і прояв яких носить скоріше імовірнісний, ніж безумовний характер, та залежить від багатьох значною мірою суб’єктивних за своєю природою обставин.

Розглянемо потенціальні наслідки зарубіжного інвестування стосовно країни-експортеру капіталу (А). Перш за все, слід відзначити, що суб’єкти-інвестори отримують додатковий прибуток, який може розглядатись як узагальнене втілення чинників/ що зумовлюють прийняття рішення щодо зарубіжного інвестування. Крім того, позитивними моментами є додаткові бюджетні надходження від оподаткування прибутку, що репатріюється, формування позитивного міжнародного іміджу держави-експортера, активізація в довгостроковій перспективі господарської діяльності, винесення за межі країни екологічно шкідливих виробництв тощо.

Щодо негативних наслідків, слід враховувати, що інтереси суб’єктів господарювання, що здійснюють зарубіжне інвестування, можуть вступати в протиріччя з інтересами держав, юридичними особами яких вони є: експорт капіталу передбачає відтік з країни інвестиційних ресурсів, що є відносно надлишковими, наслідком чого може стати зменшення ділової активності і зниження рівня зайнятості. Разом з тим, необхідно враховувати, що вказаний відтік ресурсів може компенсуватись в подальшому репатріацією прибутку. Крім того, зарубіжні інвестиції нерідко стимулюють експорт товарів і послуг, що спрямовується як на адресу дочірніх підприємств, так і цілому на ринок країни-реципієнта. Таким чином, вказані негативні наслідки частіше за все будуть проявлятись в короткостроковій перспективі, в довгостроковій перспективі зарубіжне інвестування здатне стимулювати зростання ділової активності і викликати створення додаткових робочих місць в країні-експортері.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Одночасно вивіз капіталу за кордон може сприяти появі або укріпленню зарубіжних конкурентів. Слід також відзначити, що для держав вивіз капіталу суб’єктами господарювання, що розташовані на його території, може призводити до послаблення контролю за їх діяльністю.

Щодо наслідків зарубіжного інвестування для країни-імпортеру капіталу (В), вони також характеризується певними протиріччями. Так, перевагами в даному випадку виступають такі обставини:

1) зарубіжні інвестиції безпосередньо призводять до створення нових робочих місць, що може мати велике значення, особливо в умовах несприятливої економічної кон’юнктури в країні В;

при цьому у багатьох випадках нові робочі місця створюються в секторі найбільш кваліфікованої робочої сили, що сприяє удосконаленню її структури і якісному зростанню;

2) імпорт капіталу здатний принести з собою нові технології, особливо в рамках діяльності ТНК, які є найбільш розвинутими і конкурентоспроможними фірмами, що забезпечують переважну частку сукупних витрат на НДДКР і спроможні впроваджувати у виробництво новітні досягнення науково-технічного прогресу. Зарубіжні інвестиції забезпечують опанування нових технологій не лише суто у виробничій діяльності. Велике значення мають і нові організаційно-управлінські рішення, маркетингова стратегія і т.п. Як і у випадку створення нових робочих місць, підвищення технологічного рівня може поступово розповсюджуватись і на вітчизняні підприємства;

3) імпорт капіталу може сприяти розвитку експорту. При цьому можна говорити про його удосконалення у таких основних аспектах:

- збільшення обсягів, оскільки у більшості випадків певна частина продукції, що виробляться на підприємствах із ПІІ, реалізується за межами країни базування;

- покращення географічної структури за рахунок виходу на нові ринки, раніше недоступні вітчизняним виробникам в силу низької конкурентоспроможності їх продукції;

- покращення товарної структури за рахунок товарів і послуг, що втілюють у собі нові технології.

4) створення зарубіжними інвесторами нових виробничих потужностей призводить до додаткових податкових надходжень. При цьому слід враховувати, що оплата праці на таких підприємствах є зазвичай вище, ніж на вітчизняних. В результаті надходження до бюджету збільшуються і за рахунок індивідуального оподаткування. і за рахунок опосередкованих податків у зв’язку із купівлею працівниками відповідних твоарів та послуг;

5) Якщо іноземні капіталовкладення здійснюються з метою виходу на ринок країни-реципієнта, вони можуть призводити до появи нових товарів та послуг, які раніше були недоступні вітчизняним споживачам.

Негативні наслідки, з якими пов’язане іноземне інвестування для країни-реципієнта, зводять до наступного:

1) при наявності певних обставин іноземні ТНК, купуючи діючі підприємства, здійснюють реорганізацію останніх, в результаті якої велика кількість працівників звільняється.

Створення нових високотехнологічних підприємств може призвести до закриття раніше діючих компаній, в результаті чого загальна кількість безробітних не лише не скорочується, а навпаки – збільшується;

2) імпорт капіталу у значних масштабах може призвести до втрати контролю з боку вітчизняних господарюючих суб’єктів за діяльністю підприємств, навіть цілих галузей, що може викликати наявність загроз економічні безпеці країни, оскільки іноземні інвестори переслідують власні цілі, що не співпадають, а інколи навіть є прямо протилежними цілям окремих вітчизняних підприємств і народногосподарського комплексу в цілому;

3) дії іноземного інвестора можуть передбачати перенесення на територію держави-реципієнта екологічно шкідливих виробництв;

4) багаторічне функціонування на території країни-реципієнта підприємств з іноземними інвестиціями може супроводжуватись репатріацією прибутків;

існує загроза, що за розмірами вони будуть перевищувати величину інвестиційних ресурсів, що надійшли;

5) інвестор, що вкладає свої кошти за кордоном, може здійснити перенесення до країни реципієнта застарілих технологій. В результаті технологічний розрив, до подолання якого прагне країна-реципієнт, не лише не скоротиться, а навпаки, консервується і навіть збільшиться;

6) зарубіжне інвестування може мати своїм результатом техніко-економічну і технологічну прив’язку країни-імпортера до країни-експортера. Це означає також, що держава-імпортер ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ капіталу має проводити продуману селективні політику, в рамках якої мають бути чітко визначеними галузі і регіони, куди доцільно залучати іноземний капітал, межі участі цього капіталу в окремих підприємствах і галузях, заходи державного контролю і регулювання.

Таким чином, діяльність ТНК здійснює великий вплив як на економіку країни, де розташована материнська компанія, так і країн, де вона створює дочірні компанії або виробництва. Для материнської компанії переведення виробництва за кордон може призводити до зниження темпів зростання, безробіття. Разом з тим, діяльність ТНК за кордоном укріплює міжнародні економічні позиції країни, сприяє отриманню із-за кордону додаткових доходів. Тому ТНК часто отримують безпосередню державну економічну підтримку, яка може полягати в фінансуванні НДДКР, в яких зацікавлені ТНК, спеціальних субсидій на користь високотехнологічних галузей, наданні інформації щодо зарубіжних ринків, підключенні дипломатичних інструментів і служб країни (зокрема, така підтримка є характерною для США).

Для приймаючих країн переваги полягають у створенні нових підприємств, залученні додаткової робочої сили, підвищенні її кваліфікації і т.і., в той же час, діяльність іноземних компаній часто перешкоджає розвитку національного виробництва і формуванню національних виробничих комплексів в країні функціонування, орієнтуючи виробництво лише на обслуговування внутрішнього ринку країни або підприємств даної іноземної компанії, розташованих і інших країнах. В результаті виникають протиріччя між ТНК і окремим країнами, в яких вони здійснюють діяльність як в силу зазначених причин, так і у зв’язку із їх прагненням ухилятись від оподаткування, маніпулюючи трансфертними цінами.

ТНК перетворились на важливі центри прийняття рішень у світовому масштабі. Створюючи глобальні виробничі і торгівельні імперії, вони активно впливають на розвиток світової економіки в цілому.

Зростаюча глобалізація економічного життя на рівні ТНК все більше вимагатиме відповідної макроекономічної політики на державному та міжнародному рівнях. Ця політика буде відбуватись за двома напрямками: по-перше, шляхом подальшої регіоналізації світової економіки та, по друге, шляхом розширення функцій та закріплення універсальних міжнародних організацій.

Конкурентна боротьба між ТНК на світовій арені поєднуватиметься та переплітатиметься із суперництвом між регіональними об’єднаннями. Загальною тенденцією для найбільш успішних угруповань стане поступове посилення їх наднаціонального характеру, поширення повноважень їх спільних міждержавних та наднаціональних органів.

Крім того, розвиток глобалізаційних процесів вимагатиме розширення та посилення міждержавного регулювання міжнародної економіки, узгодження правових норм, правил поведінки та дотримання встановлених норм і правил. Глобалізація об’єктивно призведе до обмеження прав суверенних держав і передачі частини їх функцій в економічній сфері наднаціональним органам, утворення яких створюватиме міжнародне інституційне середовище діяльності ТНК.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Швиданенко О.А. Глобальна конкурентоспроможність: теоретичні та прикладні аспекти:

монографія. – К.: КНЕУ, 2007. – 312с.

2. Владимирова И.Г. Исследование уровня транснационализации компаний // Менеджмент в России и за рубехом. – 2001. - №6. – С.99-114.

3. Швиданенко О.А. Роль міжнародних фінансово-економічних організацій із забезпечення конкурентних переваг ТНК // Стратегія економічного розвитку країни. Наук. зб. Вип..№1. – К., 2005. – С.153-162.

4. Швиданенко О.А. Сучасні корпоративні стратегії ТНК // Формування ринкової економіки:

Збірник наукових праць. – Вип..15. – К.: КНЕУ, 2006. – 252с.

5. Международные экономические отношения / Под ред. И.П.Фаминского. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Экономистъ, 2004. – 880с.

6. Фаминский И.П. Глобализация – новое качество мировой экономики / И.П.Фаминский. – М.:

Магістр, 2009. – 397с.

7. Грачев М., Юрков С., Большаков З. О консолидации транснациональных корпораций // Экономические стратегии. 1991. №1. – С.110-115.

8. Гриффин Р., Постей С. Международный бизнес. – Спб.: Питер, 2006. – С.549-559.

РЕЗЮМЕ В статі обґрунтовано, що основна частина міжнародного бізнесу припадає на глобальні компанії, ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ визначено критерії віднесення корпорацій до транснаціональних, досліджено глобальні стратегії розвиту ТНК.

Ключові слова: транснаціональні корпорації, стратегії транснаціональних корпорацій, конкурентоспроможність.

РЕЗЮМЕ В статье обосновано, что основная часть международного бизнеса приходится на глобальные компании, определены критерии отнесения корпораций к транснациональным, исследованы глобальные стратегии развития ТНК.

Ключевые слова: транснациональные корпорации, стратегии транснациональных корпораций, конкурентоспособность.

SUMMARY The article proves that the bulk of its international business accounted for by global companies, the criteria refer to transnational corporations, research to develop global strategies of TNCs.

Keywords: transnational corporations, strategies of transnational corporations and competitiveness.

НАПРАВЛЕНИЯ МЕЖРЕГИОНАЛЬНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА СТРАН БЛИЖНЕГО ВОСТОКА И ЕВРОПЕЙСКИХ ИНТЕГРАЦИОННЫХ БЛОКОВ Аль Махарик Фарид, соискатель кафедры «Международная экономика» Донецкого национального университета Ближний Восток всегда был зоной конкуренции больших государств. Богатый на природные ресурсы и геостратегически важный, этот регион неизменно притягивал разные силы. Принимая во внимание конфликтогенность Ближнего Востока, конкуренция государств нуждалась в дополнительных усилиях и специфических подходах, ведь в определенное время выигрывал именно тот, кто мог предложить лучший вариант решения той или иной кризисной ситуации. После окончания «холодной войны», а также потому, что Россия уже не могла играть ту же роль, которую играл СССР, в регион возвращается традиционный влиятельный фактор - Европейский Союз, уже не в качестве разрозненных колониальных государств, а как единая сила, способная конкурировать с США [1].

За последние два десятилетия заметно усилилась вовлеченность арабских стран в систему международного разделения труда и их роль на мировых финансовых рынках.

В связи с этим вопросы, связанные с разработкой приоритетов интеграционной стратегии арабских стран Ближнего Востока, как в рамках региона, так и в рамках всего изменившегося глобального мира, вышли в первоочередную актуальность.


Проблеме региональной интеграции посвященные труды таких отечественных и российских исследователей, как Лукьяненко Д.Г., Макогона Ю.В., Ореховой Т.В., Пирожкова С.И., Савельева Е.В., Чужикова В.И. и других. Однако, невзирая на определенную научную разработанность, существующая практика свидетельствует о необходимости последующих исследований данных вопросов.

В связи с этим данная работа посвящена исследованию стратегии интеграционных дискурсов арабских стран Ближнего Востока в межрегиональном пространстве, в частности с европейскими интеграционными блоками.

В конце XX - начале XXI вв. в регионе Ближнего Востока насчитывалось и насчитывается по сегодняшний день большое количество кризисных ситуаций и конфликтов, многие из которых дестабилизировали ситуацию не только в одной стране, но и во всем регионе, и даже мире. США и Европейский Союз не остались в стороне от этих процессов, стараясь влиять на кризисные ситуации и быть посредниками в решении конфликтов, несомненно, имея свои собственные экономические и политические интересы в регионе.

Основой развития связей арабских государств с ЕС являются исторически сложившиеся экономические контакты. Первые соглашения о сотрудничестве между ЕС и отдельными странами региона были заключены еще в середине 70-х гг. До 90-х гг. Европейское сообщество строило свои отношения с арабскими государствами на двусторонней основе. В 90-е гг. контакты и связи между ними активизировались.

Мотивы арабских государств пойти на соглашение с ЕС в те годы были в принципе схожи. Одной из причин было резкое падение мировых цен на нефть в середине 80-х гг. В большинстве стран Ближнего Востока с середины 90-х гг. заметно снизился экономический рост. Снижение цен на нефть, а © Аль Махарик Фарид, ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ вследствие этого и доходов от ее экспорта, уменьшение субсидий со стороны нефтеэкспортирующих арабских стран стало одним из важных стимулов стремления стран региона наладить партнерские отношения с ЕС.

Еще одна причина стремления к партнерству с западом заключается в широком распространении в странах региона безработицы, где она растет на 2,5-3% в год, что является одним из самых высоких мировых показателей. Создание новых рабочих мест отстает от роста трудоспособного населения. За исключением стран Залива, удельный вес безработицы в конце 90-х гг. здесь приближался к 25%, а в отдельных странах, таких как Алжир, Сирия, Ливан и Йемен, этот показатель достигал 1/3. Особенно сильно страдает от безработицы молодежь. Так, среди трудоспособного населения моложе 25 лет уровень безработицы вдвое выше среднего показателя в Алжире и Тунисе и в 2,5 раза выше в Ливане и Ираке. Между тем, молодежная группа включает наиболее активную и образованную часть населения. Безработица, таким образом, оказывается тормозом для получения образования. Вероятная возможность облегчения миграции рабочей силы в страны ЕС является поэтому для арабских стран весьма привлекательной. Среди стран Ближнего Востока лидерами в области реформирования экономики считаются Тунис, Египет и Иордания. Во Всемирном Банке было проведено исследование по производительности труда среди 93 стран мира за период с 1950 по 2000 г., включая развитые и развивающиеся. В этом перечне Тунис занял 15 место, Израиль - 19, Египет - 40, Сирия - 46, Турция -51, Иордания - 62, Марокко - 66, Алжир -85, Саудовская Аравия 92. Последнее, 93 место занял Кувейт, что свидетельствует об отрицательном воздействии на макроэкономические показатели низкой диверсифицированности экономики. Из этих данных видно, что чем выше в ВВП нефтяная составляющая, тем ниже рост производительности труда.

Поиски форм взаимодействия Европы со странами юга Средиземноморья начались еще на ранней стадии европейской интеграции. В 70-х гг. XX в. были подписаны первые торговые соглашения с отдельными арабскими странами. В 80-е гг. активно продвигался так называемый «евро арабский диалог». В 1980 г. ЕЭС сделало заявку на самостоятельную политику в отношении ближневосточного конфликта, приняв Венецианскую декларацию.

В сфере ближневосточного урегулирования объединенной Европе так и не удалось занять место самостоятельного посредника между арабской стороной и Израилем, сопоставимое с положением США. Концепция Совещания по безопасности и сотрудничеству в Средиземноморье, продвигавшаяся странами юга Европы в начале 90-х гг., так и не была воплощена на практике.

Однако она получила свое дальнейшее развитие в виде Евро-Средиземноморского Партнерства, официально оформленного на совещании в Барселоне в ноябре 1990 г.

Учредителями Барселонского процесса стали 15 стран - членов Европейского Союза и стран южной части средиземноморского бассейна - Турция, Кипр, Мальта, Марокко, Алжир, Тунис, Египет, Сирия, Ливан, Иордания, Израиль, а также Палестинская Автономия. (Ливан до сих пор не принимает участия в средиземноморском сотрудничестве.) В основу Барселонского процесса были положены три главных цели:

1) партнерство в политической сфере и сфере безопасности в целях создания условий для поддержания региональной стабильности;

2) выравнивание уровней развития стран региона и постепенное создание в районе Средиземноморья зоны свободной торговли к 2010 г.;

3) социальное, гуманитарное и культурное партнерство в целях развития человеческого измерения международных отношений.

Особую роль играет в настоящее время партнерство в политической сфере и в области обеспечения безопасности. Одним из основных факторов, препятствующих не только стабилизации региона, но и развитию всех видов сотрудничества, является ближневосточный конфликт. Израиль до сих пор находится в состоянии войны с целым рядом арабских стран – своих соседей. В 90-х гг.

региональное партнерство фактически стало заложником палестино-израилького мирного процесса. В условиях сохранения неурегулированности арабо-израильских отношений невозможно было воплотить принцип «общего регионального пространства», заложенный в основу любых интеграционных процессов.

Дестабилизирующим фактом для региона остается в последние годы и ситуация в Ираке.

Проявленный европейскими странами политический разнобой мнений в отношении основных конфликтов региона, в частности, в оценке американского вторжения в Ирак, не мог не ослабить позиций ЕС как единого целого во взаимодействии с арабским миром. У ЕС нет достаточных рычагов, позволяющих играть весомую роль в урегулировании конфликтных ситуаций на Ближнем Востоке.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ В конце ноября 1995 г. в Барселоне состоялась конференция с участием стран Европейского Союза и ряда государств Ближнего Востока и Северной Африки, входящих в регион МЕНА.

Повестка дня включала сотрудничество и интеграцию в областях, касающихся политики, безопасности, экономики и финансов, социальных и культурных аспектов. В сфере экономики и финансов предусматривалось установление зоны свободной торговли между странами МЕНА и ЕС для активизации обмена, прежде всего продуктами обрабатывающей промышленности путем постепенного снижения и отмены импортных ограничений. Срок учреждения зоны свободной торговли - приблизительно 15 лет с момента заключения соглашения о партнерстве. На Барселонской конференции в области экономики и финансов были поставлены также такие цели, как либерализация экономики, развитие производственной инфраструктуры, поощрение инвестиций, перенос передовой технологии, борьба с безработицей. Учитывалась огромная разница в уровне развития и конкурентоспособности европейских и арабских стран, что сделало неизбежной одностороннюю направленность некоторых элементов сотрудничества, например, перенос технологий, инвестиции и др. Учитывалось и отрицательное воздействие соглашения. В результате снижения или устранения защитных барьеров многие отрасли арабской перерабатывающей промышленности оказываются перед лицом возросшей иностранной конкуренции. Но это заставляет арабские страны пойти на перестройку и модернизацию некоторых участков своей экономической структуры, что должно, в конечном счете, дать им шанс повысить конкурентоспособность не только на внутреннем, но и на внешнем рынке и дать толчок развитию перерабатывающих промышленных отраслей.

На Барселонской конференции 1995 г. были определены основные рамки партнерства между ЕС и 12 средиземноморскими странами, что положило начало созданию крупнейшей в мире зоны свободной торговли. В нее намечено ввести 30-40 государств с населением 600-800 млн. человек.

Уже сейчас более половины торгового оборота средиземноморских стран приходится на ЕС. По странам Магриба, в силу исторически сложившихся особенностей, эта доля повышается до 70%, что объясняет их особую заинтересованность в партнерстве. С Турцией, как кандидатом на вступление в ЕС, в 1996 г. было подписано таможенное соглашение. В отношении арабских партнеров речь идет пока лишь о создании зоны свобод- ной торговли. Особенно медленно идут переговоры со странами Персидского залива, от которых ожидается заключение полноценного таможенного союза между собой, что формально облегчит отношения их с ЕС в качестве коллективного субъекта. Того же ЕС ждет и от остальных арабских стран, но придает этому меньшее значение.

За прошедшее десятилетие целый ряд средиземноморских арабских стран заключили соглашения с ЕС об экономическом партнерстве, в том числе Тунис, Марокко, Иордания и Палестинская автономия, хотя не все они вступили в силу. В 2001 г. ассоциированным членом ЕС стал Алжир. В январе 2002 г. состоялось подписание соглашения об ассоциированном членстве Ливана в Европейском Союзе. Продолжаются переговоры о достижении подобной договоренности с Сирией.


В целом, сотрудничество с арабским миром, организованно оформившееся в последнее десятилетие в виде Евро-Средиземноморского Партнерства, является одним из самых затратных, но малоуспешных проектов объединенной Европы [3, с. 1].

В отношении стран Ближнего Востока такой важный показатель, как «условия торговли», т.е.

соотношение индексов экспортных и импортных цен, является отрицательным. Это значит, что импортные цены растут быстрее экспортных, для сохранения физического объема импорта на том же уровне Необходимо более высокими темпами наращивать физический объем экспорта, который в теории должен ежегодно увеличиваться в странах региона на 7-8%, прежде всего в пищевой, текстильной промышленности и в производстве готовой одежды. В случае либерализации торговли непереработанными продуктами сельского хозяйства, в отношении которых позиции сторон пока не ясны, ежегодный прирост экспорта для сохранения торгового баланса на неизменном Уровне должен быть 10-16%, чего очень трудно достичь на практике. Применительно к экспортным сельскохозяйственным товарам следует сначала повысить их ценовую конкурентоспособность. Пока же общий показатель «условий торговли» для арабских стран региона оценивается в минус 0,3-0,4, тогда как он имеет положительное значение для стран ЕС (0,1) и США (0,3). Для сохранения устойчивости торгового баланса при сокращении и отмене импортных пошлин арабским странам отводится в соглашениях 10-15 лет, чтобы вывести товары местного производства на конкурентоспособный уровень. Наиболее быстрое сокращение импортных пошлин предусмотрено для машин и оборудования, наиболее медленные - для промышленных товаров конечного спроса. В качестве компенсации за потери при переходе на рыночные методы хозяйствования, на чем настаивают страны ЕС, и арабские партнеры рассчитывают на увеличение притока финансовой и технической помощи.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ По оценкам арабских специалистов установленные зоны свободной торговли со странами ЕС для ближневосточного региона имеет как положительные, так и отрицательные последствия.

Выгоды образуются преимущественно за счет новых рынков сбыта экспортных товаров, притока инвестиций из внешних и внутренних источников, повышения способности конкурировать с иностранными товарами, увеличения ВВП и темпов роста экономики.

Отрицательные последствия связаны в основном со снижением доходов от импортных пошлин, сокращением поступлений от налога на продажи и от других налогов, выведет неспособных к конкуренции предприятий на грань банкротства, особенно, если убыточные предприятия не сумеют уложиться в отведенные соглашениями сроки для реконструкции, что может грозить ростом безработицы.

В числе первостепенных задач интеграции со странами ЕС по мнению арабских государств, было создание единой транспортной и энергетической системы. Эти две области были выбраны неслучайно: близость источников сырья вкупе с планировавшейся развитой дорожно-транспортной инфраструктурой, значительно сократили бы издержки в области добычи и транспортировки углеводородов на мировые рынки потребления, что, например, планировалось Египтом и Ливией.

Последующее введение торгового эмбарго в отношении последней и общее осложнение обстановки в ближневосточном регионе заставили правительства стран заморозить подобные проекты.

Предпосылками сотрудничества стран Северной Африки с ЕС являются те преимущества, которые дают кооперационные связи между странами в целом ряде отраслей экономики, например, в энергетической.

Мощным стимулом к развитию торгово-экономических связей является и возможность использования огромного местного рынка дешевой рабочей силы, численность которой приближается к 100 млн. человек.

Регион располагает и значительными финансовыми ресурсами. Но из-за недостаточно благоприятного внутреннего инвестиционного климата они используются на зарубежных финансовых рынках: примерно из 850 млрд. долл., размещенных арабскими вкладчиками из стран Магриба на счетах, в основном, в индустриальных странах, лишь на одну страну Северной Африки - Египет - приходится, по разным оценкам, от 85 до 150 млрд. долл., тогда как он сам остро нуждается в капиталовложениях.

Активно развиваются интеграционные процессы в регионе и в рамках сотрудничества Лиги Арабских Государств с ЕС. ЛАГ имеет далеко идущие планы в области экономической интеграции со странами ЕС. К ним относятся создание единой транспортной и энергетической систем и зоны свободной торговли.

На европейском направлении ЛАГ действует в рамках намеченного ранее плана европейско средиземноморского партнерства, используя все возможности линии «Юг-Север», Департамента по делам Европы, а также Департамента межцивилизационного диалога, входящих в организационную структуру Лиги. В ходе укрепления дружественных отношений между Лигой и ЕС, в конце августа 2006 г. был проведен культурно-экономический форум, в котором с арабской стороны участие принял только Генсек ЛАГ. Форум завершился открытием в Италии Арабского дома, который будет пропагандировать самобытную культуру арабских стран, проводить различного рода научные мероприятия, осуществлять содействие арабским мигрантам, организовывать изучение арабского языка в Европе.

В настоящее время ЛАГ стремится выстроить систему неких приоритетов в своей экономической деятельности, к чему ее толкают глобальные изменения в организации мирового хозяйственного пространства, новый мировой экономический порядок, вызванный интернационализацией производства, потребность в экономических реформах национальных экономии и многие другие факторы. Центром притяжения для арабских стран в этом смысле являются США. В связи с этим на американском направлении в рамках ЛАГ действует Департамент по делам Америки, в сферу деятельности которого входит сбор и анализ информации об отношениях между США и странами арабского мира в различных областях, их динамики;

посредничество и компетентное консультирование по вопросам многостороннего или двустороннего сотрудничества.

Проанализировав торгово-экономические отношения стран Ближнего Востока пределами региона, можно предложить схему механизма интеграции стран Ближнего Востока в систему региональных и глобальных экономических отношений, который включает систематизацию субъектов национального и регионального уровня процесса интеграции, а также экономические и организационно правовые, политические, производственно-технологические, социокультурные рычаги взаимодействия, которые дают возможность выработать подходы к формированию перспективных интеграционных стратегий арабских стран Ближнего Востока (рис.1.).

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ МЕХАНИЗМ ИНТЕГРАЦИИ СТРАН БЛИЖНЕГО ВОСТОКА В СИСТЕМУ РЕГИОНАЛЬНЫХ И ГЛОБАЛЬНЫХ ЭКОНОМИЧЕСКИХ ОТНОШЕНИЙ НАПРАВЛЕНИЯ СУБЪЕКТЫ МЕХАНИЗМ ПРОЦЕССА ИНТЕГРАЦИИ ОБЕСПЕЧЕННЯ ПРОЦЕССА ИНТЕГРАЦИИ МИКРОУРОВНЯ:

Экономические:

конвергенция экономического развития;

негосударственные согласованность и приближение валютной, фискальной и организации, денежной политик;

предприятия · организационное совместное использование ресурсов;

различных форм и обеспечение;

объединение ресурсов и капиталов;

видов деятельности устранение взаимных барьеров и дискриминационных · финансовое нормы регуляции;

обеспечение;

·создание общего рынка и постепенное создание единого ГОСУДАРСТВЕННО · правовое ГО УРОВНЯ экономического пространства;

обеспечение;

государства и ·либерализация и синхронизированное открытие рынков;

· информационное государственные · содействие взаимной инвестиционной деятельности;

обеспечение.

правительственные ГОСУДАРСТВЕННО · координация и согласованность принятия органы;

ГО УРОВНЯ экономических решений;

· отраслевые и государства и · ликвидация ограничений развития конкуренции.

региональные органы государственные власти правительственные · негосударственные органы;

Политические:

организации, · отраслевые и гарантия политической стабильности страны-членов предприятия региональные органы региональной группировки;

различных форм и власти обеспечение принципу общерегиональной безопасности;

видов деятельности.

· реализация демократических принципов в обществе.

РЕГИОНАЛЬНОГО Организационно-правовые:

УРОВНЯ создание условий институциональной ВЗАИМОДЕЙ детерминированности действий по координации СТВИЯ управления процессом;

региональные органы · гармонизация национальных правовых систем, управления, согласованность и гармонизация двусторонних и координации и многосторонних международных отношений;

взаимодействия в · внедрение единых стандартов в сфере конкуренции и рамках группировки;

·межправительствен государственной поддержки производителей.

ные органы взаимодействия;

Социо-культурные:

региональные обеспеченне культурной идентичности;

неправительственные ·адаптация социальной политики;

организации, ·формирования единой интеллектуально-образовательной среды.

МЕЖДУНАРОДНО ГО УРОВНЯ Информационные и научно-технические:

- институты · сотрудничество в сфере технических и многостороннего технологических инноваций;

регулирования;

· создание единой информационно международные коммуникационной системы;

организации;

информирование общественности по вопросам развития транснациональные иінтеграционных процессов.

корпорации РАЗВИТИЕ ВНУТРЕННЕИ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ СРЕДЫ ГОСУДАРСТВА Рис. 1. Структурная модель механизма интеграции стран Ближнего Востока в систему региональных и глобальных экономических отношений ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Владиславлева  Т.Б.,  Карасова  Т.А.  Особенности  международных  интеграционных  процессов  и  международные  организации  арабских  стран  ближнего  востока  /  Т.Б.  Владиславлева,  Т.А.  Карасова.  М: ООО "ПС ИТЛ", 2007.  322 с.  2. Бейсенова Л. Совершенствование механизмов развития транснацио нальных корпораций / Л. Бейсенова // Евраз. сообщество. – Алматы, 2001. № 4. – С. 118-128.

3. Мелкумян Е.С. ССАГПЗ в глобальных и региональных процессах / Е.С. Мелкумян. – М.: ГНЦ РФ «НИОПИК», 1999. – 200 с.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена оценке направлений межрегионального сотрудничества стран Ближнего Востока и европейских интеграционных блоков.

Ключевые слова: межрегиональное сотрудничество, интеграция, торгово-экономические отношения, интеграционная стратегия, Ближний Восток.

РЕЗЮМЕ Стаття присвячена оцінці напрямів міжрегіонального співробітництва країн Близького Сходу та європейських інтеграційних блоків.

Ключові слова: міжрегіональне співробітництво, інтеграція, торговельно-економічні відносини, інтеграційна стратегія, Близький Схід.

SUMMARY The article is devoted to the estimation of inter-regional cooperation directions of the Middle East countries and the European integration blocks.

Keywords: inter-regional cooperation, integration, trade and economic relationship, integration strategy, Middle East.

РОЗВИТОК ШАХТАРСЬКИХ СТАРОПРОМИСЛОВИХ РЕГІОНІВ В УКРАЇНІ Амоша О.І., акад. НАН України Череватський Д.Ю., к.т.н.

Сучасний період розвитку вітчизняної економіки передбачає реформування вугільної промисловості, перш за все її державного сектору [1, 2]. Збитковість шахт і масштабність відповідного бюджетного навантаження обумовлює необхідність ліквідації великої кількості об’єктів і робочих місць, що не може не ускладнити ситуації в регіонах їх розміщення, особливо там, де вугільні підприємства є містоутворюючими. Українські аналітики в основному будують свої концепції щодо подальшого розвитку регіонів на підставі зарубіжного досвіду з питань реструктуризації галузі [3], але проблематика вітчизняної економіки є більш складною, тому метою цієї роботи є розкриття іншого підходу до подолання криз, що діють на мезорівні «регіон-галузь».

Друга половина ХХ століття минула під знаком кризи європейської вугільної промисловості, обумовленої економічними процесами заміщення місцевої вугільної продукції привізним вугіллям або іншими видами енергоносіїв (ядерним паливом і поновлюваними енергетичними ресурсами, нафтою і природним газом). Економічна збитковість викликала реструктуризацію національних вугледобувних галузей у Нідерландах, Бельгії, Німеччині, Франції, Іспанії, Великобританії, Польщі, Росії та Україні. Незважаючи на те що реформування здійснювалося за різними програмами, було радикальним або поступовим, воно скрізь призвело до кардинального скорочення кількості шахт і робочих місць, великих соціальних і економічних наслідків, зміни структури паливної бази країн.

Навіть закриття однієї шахти в ряді випадків приводило до ефекту доміно, а в Голландії, Бельгії, Франції вугільні галузі були повністю ліквідовані. Тільки по Західній Європі кількість шахтарів © Амоша О.І., Череватський Д.Ю.,. Програма економічних реформ України на 2010-2014 рр. [Електронний ресурс].— Режим доступу:

http://www.dt.ua/2000/2020/. План-графік реформ. Напрямок «Реформа вугільної галузі»: Схвалено наказом Мінвуглепрому від 22.07. р. №270 [Електронний ресурс].– Режим доступу:

http://www.mvp.gov.ua/mvp/control/uk/publish/category?cat_id=83903.

. Гринев В.Г. Экономические аспекты реструктуризации угольной промышленности при переходе к рыночным отношениям / В.Г. Гринев, А.Р. Вовченко // Уголь Украины.– 1999.– № 10.– С. 10-12.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ скоротилася з 1,8 млн. до 100 тис. Разом з тим проблема старопромислових регіонів так і не була вирішена повною мірою. У звіті Міжнародного енергетичного агентства (IEA) «Досвід реструктуризації вугільної галузі» відзначено, що проведенні кампанії виявилися занадто дорогими.

Втрата одного робочого місця у вугільному басейні Аахен, розташованому на території трьох держав – Бельгії, Голландії й Німеччини, коштувала національним урядам цих країн від 100 до 250 тис. дол.

Витрати на програму регенерації бельгійського регіону Лімбург «Контракт майбутнього» склали 1, млрд. дол. тільки за період з 1978 по 1991 р. Законодавче забезпечення раннього виходу на пенсію у Великобританії обходиться у 110 млн. дол. щорічно. Прогнозні показники витрат французької економіки в ХХІ ст., обумовлені ліквідацією вугільної галузі, – 59 млрд. дол. [4, с. 65].

Усі західноєвропейські країни з розвиненим вуглевидобутком у процесі реформування шахтного фонду користувалися фінансовою допомогою різних міжнародних економічних структур і організацій, таких, наприклад, як Європейське співтовариство вугілля та сталі тощо, без чого відновлення економіки вугільних регіонів відбувалося б набагато важче.

В Україні перша хвиля реструктуризації шахтного фонду сталася наприкінці 1990-х років.

Якщо у 1976 р. на піку існування української галузі в ній працювало 338 шахт (237 адміністративних одиниць) [5], то через 30 років унаслідок активної діяльності з ліквідації підприємств залишилося тільки 156 (146 адміністративних одиниць) [6]. Чисельність працюючих у галузі за цей період зменшилася з 476 до 289 тис. чол. Проте жодна з декларованих цілей досягнута не була: вітчизняний вуглевидобуток залишився в цілому збитковим, і держава має регулярно витрачати великі кошти на субсидування вугледобувних підприємств;

проекти закриття шахт не були реалізовані повною мірою, особливо в екологічних і соціальних складових.

Принциповою зміною в українській вугільній промисловості стала поява останнім часом разом із державним сектором, підпорядкованим Мінвуглепрому України, приватного. Приватні шахти, що дають майже 48% готової вугільної продукції, в основному є рентабельними і бюджетних надходжень не мають. Їх функціонування, як правило, це проблема потужних металургійних або енергетичних структур. Державні ж підприємства через свою збитковість не можуть існувати без державної підтримки.

За даними 2009 р. в Україні вироблено 48 млн. т готової вугільної продукції за середньою ціною 393 грн./т із собівартістю 658 грн./т. Відповідні показники шахт Мінвуглепрому України – млн. т;

442 грн./т;

728 грн./т [7].

На дотації (покриття збитків від перевищення собівартості над ціною) і субсидії (для придбання техніки та на інші потреби) в 2009 р. Мінвуглепром одержав і розподілив між підприємствами 9, млрд. грн. Однак бюджетних надходжень вистачило тільки на покриття 66% збитків (4,6 із 7,0 млрд.

грн.). Дефіцит коштів був «компенсований» неплатежами – в умовах мораторію на визнання вугледобувних підприємств банкрутами різниця між річним збільшенням кредиторської та дебіторської заборгованостей склала 662 млн. грн.

Глибока збитковість більшості шахт, які залишилися в державній власності, визначає негативне ставлення бізнесу до приватизаційних кампаній, що періодично ініціюються урядом. Тому розвиток цієї групи шахтного фонду за планами міністерства має статися після потужної реструктуризації, яка має зробити галузь беззбитковою вже до 2016 р. Закриття великої кількості об’єктів вуглевидобутку має вивільнити кошти на фінансування 63 інвестиційних проектів із загальним кошторисом понад млрд. грн. [8, с. 28].

Але закриття шахти теж потребує великих фінансових витрат. Так, кошторисна вартість комплексного проекту з ліквідації шахти ім. Гагаріна ДП «Артемвугілля», розробленого кілька років тому, перевищує 260 млн. грн. на 27 місяців, тобто близько 116 млн. грн. на рік. Для порівняння доцільно навести дані про обсяги фінансування проектів з ліквідації шахт. У 2009 р. на. Саляев А.В. Жизнь без угля: возрождение или упадок / А.В. Саляев // Уголь.– 2002.– № 3.– С. 63-65.

. Угольная промышленность СССР: Технико-экономический анализ работы угольной промышленности СССР за 1976 г. / ЦНИЭИуголь.– М. : ЦНИЭИуголь, 1977.– Т. 1.– 352 с.

. Основні показники роботи вугільної промисловості України за січень 2007 р.: інформаційний огляд роботи вугільної промисловості, сформований на основі оперативних звітів / ДП "Галузевий інформаційно-розрахунковий центр".– Макіївка : ДП ІРЦ, 2007.– 160 с.

. Інформаційно-аналітичний звіт про розвиток вугільної промисловості України у 2009 р. [Электронный документ].– Режим доступа: http://www.mpv.gov.ua/mpv/control/uk/publish/article&art_id=80240&cat_id=52294.

. Юрий Ященко: "Стратегическая цель – возрождение угольной промышленности" // Инвест-Україна.– 2010.– № 3.– С.24-28.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ реструктуризацію з бюджету було виділено 631 млн. грн., що є недостатнім навіть для завершення давно розпочатих проектів, а шахт-кандидатів на закриття – десятки.

Разом з тим збитковість вугледобувних підприємств – категорія досить відносна. Економічним, як і енергетичним характеристикам діяльності шахт, властива нелінійність, вони поводяться, як було встановлено, за законами статечних функцій [9, 10]. При завантаженні виробничих потужностей у діапазоні 1,0...0,8 збільшення питомих показників не так помітно, в інтервалі 0,8...0,6 вони зростають до півтора разів;



Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.