авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 8 | 9 || 11 | 12 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 10 ] --

Країни, що Світ у цілому розвиваються Розвинуті країни Угоди зі злиттів 600 Південно-Східна та поглинань Європа та СНД Рис. 8. Глобальний приплив ПІІ та угоди зі ЗіП за групами країн світу в 1980-2007 рр., млрд.

дол. США [4, 5] Однак приватний сектор в економіці держави зростає переважно за рахунок знов творених підприємств, що одночасно виступає додатковим організаційним важелем розвитку транснаціональних структур в Україні (рис.9), підвищуючи можливості в сфері злиттів і поглинань (рис.10).

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 1997 2001 2002 2003 2005 2006 Роки Рис. 9. Динаміка створення акціонерних товариств в Україні, 1997-2007 рр. [2] 7000,0 6365, 5886, 6000, 5000,0 4000, Млн. Кількість дол.

25 угод 3000, 1660, 2000, 1009, 1000, 390,0 243, 20,0 49, 0,0 2005 2006 2007 Продаж Продаж Купівля Купівля Рис. 10.Транскордонні угоди по ЗіП за участю України у 2005-2008 рр. [3] Підтвердженням даної тези виступає динаміка капіталізації ринків країн, що входять до Frontier markets (рис.11). Як можна бачити, Україна лідирує за показниками капіталізації і поступається лише Хорватії за часткою масштабів капіталізації до ВВП. країни.

50000 70,00% 60,00% 50,00% мн длС А л. о. Ш 40,00% Капіталізація % % до ВВП 30,00% 15000 20,00% 10,00% 0 0,00% Рис. 11. Капіталізація ринків країн, що входять до Frontier markets в 2007 р.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Іншою сприятливою передумовою підвищення ступеня транснаціоналіазації економіки України є зростання активів банківських установ в Україні в до кризовий період (рис.12).

млрд. дол.

2005 2006 Рис. 12. Динаміка активів банківських установ в Україні, млрд. дол. США [2] Зроблений висновок підтверджується тенденціями посилення інтеграції економіки України у світове господарство, як було показано вище. Узагальненим свідченням вірності даної тези є ступінь включення економіки України в світові інтернаціоналізаційні процеси за показником відношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП (рис.13).

1, Україна 1, 0, ЄС 0,60 Світ Китай 0, СА Ш Японія 0, 0, Рис. 13. Ступінь включення економіки України до світових інтернаціоналізаційних процесів у 2007 р. за показником відношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП Використання потенціалу транснаціоналізації України є можливим завдяки встановленню партнерських відносин української держави із закордонним інвесторами, їх реалізації на основі економічного прагматизму і усвідомленої взаємоповаги економічних інтересів, цінностей і пріоритетів.

Одночасно необхідно на державному рівні обмежити вивезення капіталу з країни, стимулювати його реінвестування, підвищити зацікавленість потенційних інвесторів у внесках коштів у виробничу сферу, удосконалити систему контролю за рухом капіталу в Україні та за її межами, встановити чіткі ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ терміни функціонування інвестиційного капіталу. Іноземне інвестування і участь держави у процесі транснаціоналізації мають розглядатись виключно як імпульс до економічного зростання.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Школа І.М. Економіка України в умовах глобалізації: Монографія / за заг. ред. І.М.Школи, О.В.Бабінської. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2009. – 528 с.

2. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу:

www.ukrstat.gov.ua.

3. World Investment Report 2008: Transnational Corporations and the Infrastructure Challenge [Електронний ресурс]. – New York and Geneva, 2008. – Режим доступу:

http://www.unctad.org/en/docs/wir2008_en.pdf 4. The World Bank Group [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.worldbank.org/data 5. WFE: World Federaton Of Exchanges [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.world exchanges.org РЕЗЮМЕ Статтю присвячено визначенню пріоритетних напрямків розвитку зовнішньоекономічної діяльності України на основі аналізу стану включення держави до світових інтеграційних процесів. На основі дослідженого матеріалу запропоновано пріоритети використання потенціалу транснаціоналізації України.

Ключові слова: міжнародні інвестиційні процеси, прямі інвестиції, інтеграційні процеси, транснаціоналізація.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена определению приоритетных направлений развития внешнеэкономической деятельности Украины на основе анализа состояния включения государства в мировые интеграционные процессы. На основе исследованного материала предложены приоритеты использования потенциала транснационализации Украины.

Ключевые слова: международные инвестиционные процессы, прямые инвестиции, интеграционные процессы, транснационализация.

SUMMARY The article is devoted to defining the priorities of Ukraint foreign economic activity based on the analysis of the inclusion of the state in world integration processes. On the basis of the material under study proposed priorities of building transnationalization Ukraine.

Keywords: international investment processes, direct investment, integration, transnationalization.

ДО ПИТАННЯ ПРО ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ Гетьманенко Ю.О., аспірант Донбаської державної машинобудівної академії, м. Краматорськ Ринок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних заходів розвитку суспільства.

Світова практика регулювання ринку праці володіє значною кількістю заходів, які можуть і мають бути використані в процесі реформування економіки в нашій країні. Тому зарубіжний досвід регулювання зайнятості доцільно вивчати з метою запозичення та адаптування найбільш успішного прикладу, яким вважається досвід регулювання зайнятості в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Метою статті є дослідження зарубіжного досвіду регулювання ринку праці та зайнятості населення.

Серед сучасних провідних вітчизняних науковців питання регулювання ринку праці та занятості населення відображенні в численних працях Д.Богині, А.Дадашева, Н.Єсінової, Т.Заславської, С.Злупки, О.Карпіщенко, А.Котляра, Е.Лібанової, І.Маслової, В.Оніщенко, В.Скуратівського та інші.

© Гетьманенко Ю.О., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ В рамках Європейського Економічного Співтовариства в грудні 1989 р. було прийнято Хартію основних соціальних прав трудящих, в якій, зокрема, містяться питання стосовно ринку робочої сили.

Проголошується вільне переміщення робочої сили в рамках ЄС і рівні умови для всіх працівників.

Досягнуто домовленості щодо зближення встановлених в різних країнах тривалості робочого часу, режимів нічних робіт і нестандартних форм зайнятості. Зафіксовано право на допомогу безробітним і непрацездатним.

Крім того, Єврокомісія в 1990р. виділила п’яти найменш розвинутим країнам ЄС 1 млрд. дол.

на розширення системи навчання, створення додаткових робочих місць для груп населення, які знаходяться у найбільш несприятливому становищі на ринку праці, з метою створення однакових стартових умов у використанні праці. При виділенні коштів для створення додаткових робочих місць, органи ЄС виходять з принципу наближення робочих місць до трудонадлишкових регіонів. [1] Однак оскільки не всі країни Європи приєднались до Європейського Союзу, говорити про фактичну уніфікацію умов використання праці на європейському континенті є передчасним. Крім того, навіть для країн – членів ЄС процес уніфікації є не одномоментним, що зумовлює необхідність дослідження досвіду окремих країн стосовно регулювання зайнятості.

Країною, що є зразковим прикладом держави соціального добробуту, є Швеція. Оскільки основною метою соціальної політики цієї країни є подолання нерівності через перерозподіл доходів, соціальні витрати становлять достатньо високу частку в сукупному доході шведських сімей (20,2% у порівнянні з 16,5% у ФРН, 8% у США). Зазначене значення показника досягається податком у розмірі 28,5% сукупного доходу (який, поряд із заробітком, включає державні та приватні трансферти і доходи від власності), в інших державах соціального добробуту він становить 13-17%. Як наслідок, 20% і 40% населення Швеції з найнижчими доходами мали значно вищу частку сукупного доходу населення, ніж в зазначених країнах, тоді як 20% населення з найвищими доходами – значно меншу частку. Слід також відзначити, що високий рівень добробуту підтримується також завдяки високій, порівняно з іншими країнами, зайнятості жінок.

В області зайнятості державна політика Швеції є активною, в результаті чого рівень безробіття в країні є мінімальним. Головним напрямком діяльності держави на ринку праці є запобігання безробіттю, а не сприяння тим, хто вже втратив роботу.

Слід відзначити також соціальну політику зайнятості іншої європейської держави - ФРН.

Програми регулювання ринку праці найбільше розповсюдження отримали саме в цій країні, яка наприкінці ХХ ст. стикнулась з проблемами, пов’язаними з об’єднанням країни, найголовнішими з яких були проблеми падіння обсягів виробництва у Східних землях і зменшення рівня зайнятості. З метою кардинальної зміни ситуації було розроблено спеціальну програму з санації підприємств Східної Німеччини – їх переводу з планових основ господарювання на ринкові. Однак прискорена приватизація, якою фактично займалась створена для вищезазначених цілей Опікунська рада, перетворилась фактично на ліквідацію підприємств, в результаті чого відбулось загострення проблем зайнятості.

В даних умовах країна застосувала загальновідомі заходи політики зайнятості: достроковий вихід на пенсію у Східній Німеччині та перепідготовка кадрів, спрямована, перш за все, на придбання нової професії. Найважливішою складовою активної політики зайнятості стало створення так званих «Товариств зайнятості», метою яких було створення нових робочих місць, перепідготовка і працевлаштування безробітних. Сутність даного заходу полягала в тому, що Товариства зайнятості отримували право використати тимчасово вільні виробничі потужності підприємств Східної Німеччини, які не були приватизовані, і кошти, призначені на виплату допомоги по безробіттю. В свою чергу, Товариства брали на себе зобов’язання працевлаштувати або перенавчати певну кількість працівників.

Основною сферою діяльності Товариств зайнятості було створення соціально-економічної інфраструктури для розвитку туристичного бізнесу (ремонт автомобільних доріг, рекультивація земель і промислових виробіток, очищення і відновлення оточуючого ландшафту тощо) – досвід, який є важливим для України.

Давні традиції регулювання ринку праці має Франція. У цій країні особливу увагу приділяється стимулюванню само зайнятості населення. При цьому необхідно враховувати, що в країнах з розвинутою ринковою економікою основна маса само зайнятих сконцентрована у галузях сільського господарства і тільки 7% - в галузях оброблювальної промисловості.

Для безробітних, які вирішили зайнятися бізнесом, право на одержання допомоги по безробіттю або компенсації при звільненні замінюється правом на отримання одноразової суми, яка використовується для відкриття власного бізнесу. Відповідно до французької системи «Безробітні ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ творці», розмір одержуваних безробітними сум залежить від досвіду попередньої роботи і тривалості безробіття.

Що стосується США, то їх соціальна політика меншою мірою спрямована на створення загального добробуту в країні. Сучасна політика в цьому напрямку розвивалась в два етапи. Перший етап характеризувався переворотом в політиці, зумовленим глибокою економічною кризою.

Наданому етапі за державної підтримки розвинулись соціальне страхування та соціальна допомога, підтримка підприємництва, фермерів і домовласників.

На другому етапі сфера соціальних програм суттєво розширилась. Під час економічного спаду 80-х років добробут сімей утримувався на більш-менш сталому рівні завдяки зростанню частки жінок у робочій силі.

Соціальний захист у США розвивався у двох напрямках – соціальне страхування та соціальна допомога. Першочерговим завданням соціального страхування є не захист працівника, а створення безпечного середовища для капіталістів і корпорацій. В результаті соціальне страхування підтримують представники найманої праці, які розуміють пряму залежність власного добробуту від добробуту роботодавця. Водночас функція соціальної допомоги полягає в контролі над населенням, що не має джерел для існування, а втрати на соціальну допомогу є непродуктивними витратами для держави і капіталу, оскільки не створюють соціальний капітал.

В Україні, як і в Росії, модель національного ринку праці, що формується, обумовлена особливостями розвитку пострадянських країн, до яких можна віднести наступні:

1) високий рівень монополізації економіки, який поєднувався з принципом розміщення продуктивних сил «завод-місто», що у поєднанні з відсутністю ринка житла і наявністю інституту прописки призводило до низької територіальної мобільності робочої сили;

2) значна частина нематеріальних благ (отримання житла, користування дитячими закладами, придбання путівок і т.п.), отримання яких було пов’язано з приналежністю до конкретного внутрішньо фірмового ринку праці;

3) високий рівень внутрішньо фірмових інвестицій у формуванні специфічного людського капіталу (підготовка і перепідготовка робочої сили);

4) стовідсоткова участь працівників у профспілках незалежно від розміру підприємства і сфери діяльності.

Вищезазначене зумовило особливості ринків праці не лише України і Росії, а й інших країн пострадянського простору, які відзначаються повільним змішенням акцентів від внутрішніх до зовнішніх ринків праці, недостатністю розмірів інвестицій підприємств в підготовку і підвищення кваліфікації працівників, зростанням масштабів відкритого і прихованого безробіття тощо.

Значний вплив на уніфікацію умов використання робочої сили в світі і формування єдиного світового простору прикладання праці здійснює Міжнародна організація праці (МОП), яка була утворена в 1919 році на підставі Версальського договору.

Міжнародна організація праці виробила такі критерії використання праці в індустріальному суспільстві, як восьмигодинний робочий день, захист материнства, законодавство, яке забороняє використання дитячої праці та ін., охоплюючи управління трудовими ресурсами на різних рівнях: від світового до мікрорівня. Рекомендації МОП спрямовані, насамперед, на забезпечення нормальних умов праці і створення конструктивних взаємин між роботодавцями, власниками робочої сили і державою.

Основними напрямами діяльності МОП є такі:

1) розробка і ухвалення міжнародних трудових норм;

прийняття конвенцій і рекомендацій і контроль за їх виконанням;

2) надання країнам допомоги у вирішенні соціально-трудових проблем (технічної допомоги);

3) проведення досліджень і видання публікацій за результатами досліджень.

Міжнародні трудові норми охоплюють такі сфери:

- основні права людини у сфері праці;

- сприяння зайнятості;

- поліпшення умов праці і виробничого середовища;

- інспекція праці і трудових відносин;

- соціальне забезпечення трудящих;

- особливості праці в окремих галузях, праця деяких категорій трудящих.

Міжнародні трудові норми встановлюються Конвенціями (міжнародно-правові договори, що закріплюють для держав-членів, які їх ратифікували, зобов’язання юридичного характеру) та рекомендаціями (призначені для створення орієнтирів при виробленні державами-членами МОП ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ своєї політики в тій чи іншій сфері трудових відносин, при розробці національного законодавства і практичних заходів).

Для міжнародного технічного співробітництва створений інституту експертів, що набираються у різних країнах світу, і працюють в інших країнах, головним чином у тих, що розвиваються за проектами МОП. До компетенції експертів належить формування концепцій з таких основних питань:

- сприяння повній зайнятості;

- розвиток людських ресурсів;

- підвищення рівня життя;

- удосконалення трудового законодавства;

- надання допомоги у розвитку трипартизму;

- удосконалення соціально-трудових відносин;

- професійно-технічна освіта;

- впровадження сучасних методів управління;

- поліпшення умов праці і т.д.

Крім роботи експертів і радників, технічна допомога передбачає постачання необхідного устаткування, надання стипендій для підготовки національних кадрів (як на місцях, так і шляхом відряджень в інші країни), організацію семінарів.

Нормотворча діяльність і технічне співробітництво ґрунтуються на систематичних дослідженнях МОП, здійснюваних безпосередньо основними департаментами Міжнародного бюро праці (м. Женева), Міжнародним інститутом соціально-трудових досліджень МОП (МІСТД) (м.

Женева), а з питань освіти – Центром в Турині.

Для досягнення основних цілей і завдань МОП розробляє міжнародні програми, спрямовані на поліпшення умов праці і життя трудящих, підвищення можливостей зайнятості і підтримку основних прав людини, удосконалення загальної та професійної освіти і соціально-трудових відносин.

Основними сферами діяльності МОП є поліпшення умов праці і виробничого середовища;

заробітна плата, соціальне забезпечення;

сприяння зайнятості найбільш уразливим групам трудящих;

надання допомоги в зміцнення соціальних інститутів.

Одна з найважливіших сфер діяльності МОП – сприяння забезпеченню повної зайнятості, запобігання та скорочення безробіття і допомога безробітним.

На основі розроблених міжнародних трудових норм і за допомогою МОП, багато країн вжили заходів на поліпшення функціонування ринків праці шляхом створення системи органів з працевлаштування і розвитку можливостей професійної підготовки і перепідготовки трудящих, з матеріальної допомоги безробітним.

У 1969р. була розроблена та прийнята Всесвітня програма зайнятості, основною метою якої було проголошено скорочення безробіття і досягнення більш повної зайнятості, для чого необхідно проводити активну політику на ринку праці, цілями якої є:

- справедливість: рівні можливості доступу до зайнятості і рівність у відношенні до трудящих на ринку праці, сприяння зайнятості найбільш уразливих груп населення (у т.ч. молоді);

- економічне зростання: підтримка і розвиток виробничих робочих місць;

- ефективність: віддача від використання трудових ресурсів, зростання продуктивності і доходів трудящих. [4] Проблема зайнятості нерозривна пов’язана з професійною підготовкою і перепідготовкою кадрів як завданням розвитку трудових ресурсів, що має особливе значення стосовно молоді.

Позиція МОП з питання підготовки кадрів надійшла відображення в ряді конвенцій і рекомендацій. Конвенції та рекомендації містять основні погоджені цілі, принципи, зобов’язання урядів, підприємців і трудящих у сфері політики і програм професійної підготовки кадрів.

За роки діяльності МОП розроблено конвенції і рекомендації практично з усіх проблем функціонування ринку праці. У процесі розвитку і регулювання ринку праці у світовому співтоваристві використовуються різні програми, спрямовані на підвищення добробуту трудящих і поліпшення якості трудового життя. У деяких східноєвропейських країнах була застосована програма ESOP (Employee’s Stock Ownership Plan). Застосування подібного досвіду в Україні може переслідувати мету об’єднання в одній особі власника і працівника, підвищення зацікавленості в результатах спільної праці, зниження соціальної напруженості. Працівники за програмою ESOP стають власниками, об’єктами колективної власності, опановують механізм ринкових відносин з відповідним механізмом формуванням доходу. Однак разом з тим, даний варіант забезпечення ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ зайнятості має і негативні наслідки, а саме кошти неп спрямовуються на структурну перебудову, не враховуються витрати праці попередніх поколінь тощо.

Тим не менш, програма ESOP має вагомі результати, оскільки вона спирається на необхідність пошуку шляхів узгодження інтересів сторін ринку праці, відкриваючи можливості їх активного соціального захисту.

За вищезазначених обставин і з урахуванням ступеня розвиненості інститутів наднаціонального регулювання в рамках Європейського економічного простору необхідним є створення єдиного європейського соціального простору.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Communication from the Commission to the Council, the European Parliament, the European Economic and Social Committee and the Committee of the regions. First Annual Report on Migration and Integration – Brussels, 16.7.2004 COM(2004) 508 final.

2. 152 Employment in Europe 2006. – Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities, 2005. – http://ec.europa.eu/employment_social/employment_analysis/employ_en.html 3. epp.eurostat.ec.europa.eu 4. www.eu.prostir.ua РЕЗЮМЕ В статье рассмотрен зарубежный опыт регулирования рынка труда и занятости населения.

Исследована роль Международной организации труда в решении проблем функционирования рынка труда.

Ключевые слова: рынок труда, рынок рабочей силы, занятость, полная занятость, безработица, труд, социальное обеспечение, Международная организация труда.

РЕЗЮМЕ В статті розглянутий зарубіжний досвід регулювання ринка праці та зайнятості населення.

Досліджено роль Міжнародної організації праці у вирішенні проблем функціонування ринка праці.

Ключові слова: ринок праці, ринок робочої сили, зайнятість, повна зайнятість, безробіття, праця, соціальне забезпечення, Міжнародна організація праці.

SUMMARY The article deals with international experience of labor market regulation and employment. There is considered the role of the International Labor Organization in solving the labor market problems.

Keywords: labor-market, labor market, employment, full employment, unemployment, work, social security, International Labor Organization.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ Голубій І.Е. к.е.н., доц., доцент кафедри міжнародного бізнесу Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка Зовнішньоторговельна політика (ЗТП) будь-якої держави є важливою, а іноді й визначальною частиною його національної економічної політики. Між ними існують взаємообумовлені та взаємодоповнюючі зв'язки. Із одного боку, держава формує свої зовнішньоекономічні зв'язки, виходячи з потреб розвитку країни на певному етапі, вони тісно погоджуються з особливостями внутрішнього економічного та соціального розвитку та відповідають основним положенням національної економічної політики держави. Із іншого боку, оскільки ЗТП істотно впливає на вибір й можливості здійснення відповідної внутрішньої економічної політики, вони можуть бути досить ефективними важелями, що сприяють реалізації внутрішніх соціально-економічних програм.

Результати практичної реалізації ЗТП можуть реально впливати на структуру та динаміку інвестицій, темпи й ефективність економічного розвитку.

Зазначені моменти об'єктивно впливають і на визначення поняття ЗТП. В економічній літературі не існує єдиної точки зору на визначення ЗТП, і всю гаму її значень можна звести до макро- та мікрорівневих аспектів.

© Голубій І.Е., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ До першої позиції можна віднести точку зору І. П. Фаминського, В. М. Бурмистрова, К. В.

Холопова та А. В. Данильцева. Під зовнішньоекономічною політикою І. П.Фаминський уважає, що “звичайно розуміється діяльність держави, спрямована на розвиток і регулювання економічних відносин з іншими країнами. Здійснення зовнішньоекономічної політики припускає визначення стратегічних цілей держави в зовнішньоекономічних стосунках у цілому й з окремими країнами й групами країн, а також вироблення методів і коштів, що забезпечують досягнення поставлених цілей і збереження згодом досягнутих результатів. Зовнішньоекономічна політика регулює всю сукупність зовнішньоекономічної діяльності, відмітною ознакою якої є міжнародна купівля-продаж товарів і послуг, а також міжнародне переміщення матеріальних, грошових, трудових і інтелектуальних ресурсів. Зовнішньоекономічна політика нерозривно пов'язана із внутрішньою економічною політикою держави, тому її формування зумовлене тими завданнями розширеного відтворення, які країна вирішує в рамках свого національного господарства. У найбільш загальній формі можна сказати, що головним завданням зовнішньоекономічної політики є створення сприятливих зовнішніх економічних умов для розширеного відтворення всередині країни” [1].

В. М. Бурмистров і К. В. Холопів визначають зовнішньоекономічну політику держави як “цілеспрямовану та комплексну програму дій законодавчої та виконавчої влади з розвитку та підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків, реалізованої як у внутрішній фінансово виробничій сфері через інвестиційну, митну та податкову політику, так і у сфері зовнішнього обміну шляхом підвищення комерційної ефективності експортних, імпортних, валютних та інших зовнішньоекономічних операцій” [1].

А. В. Данильцев розглядає торговельну політику країни як політику «в сфері регулювання доступу на внутрішній ринок іноземних продуктів, тобто результатів виробничої діяльності, а також забезпечення доступу продуктів даної країни на закордонні ринки». У рамках такого трактування торговельна політика зачіпає переважно дві сфери міжнародних економічних відносин будь-якої країни: торгівлю товарами та послугами. Торговельна політика взагалі - це політика, що визначає умови доступу товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі, та послуг, а також їхніх постачальників на національні ринки окремих країн. Таким чином, торговельна політика визначає суб'єктивні умови участі країни в міжнародному поділі праці, тобто в міжнародному обміні продуктами виробництва (умови доступу продуктів і їхніх постачальників на національні ринки)” [3].

Деякі закордонні економісти зводять розгляд ЗТП до виокремлення її інструментів на макрорівні. Сюди можна віднести погляди Х. П. Боуена, А. Холландера і Дж.-М. Віена [4], Л. А.

Вінтерс [5], Т. А. Пугеля та П. Х. Ліндерта [6], В. Б. Буглая та Лівенцева [7], М. І. Діденко [8], А.

Киреєва [9], Н. А. Міклашевської й А. В. Холопів [10].

Рідше зустрічається підходи до розгляду ЗТП з точки зору мікрорівня, а точніше – з позиції державної підтримки розвитку зовнішньоекономічної діяльності фірми. Така позиція простежується в дослідженнях С. Г. Попова [11] та С. К. Казанцева [12].

На наш погляд, більш повне визначення ЗТП являє собою синтез визначень І.П. Фаминського, В.М. Бурмістрова та К.В. Холопова. Формування ЗТП здійснюється під впливом та з врахуванням внутрішніх соціальних, економічних і правових факторів, а також блоку зовнішніх факторів. До основних внутрішніх факторів належать: рівень розвитку і структура продуктивних сил країни;

стан природних ресурсів і кліматичні умови;

кількісний і структурний баланс внутрішнього виробництва і споживання, тобто кількісна і структурна характеристики внутрішнього ринку;

валютно-фінансове становище країни;

кількісний і професійний склад економічно активного населення. Зазначені внутрішні фактори дозволяють формувати найбільш загальні принципи експортної політики, в тому числі норми, що регулюють економічне та технічне співробітництво із закордонними країнами;

імпортної політики;

валютного регулювання;

принципи внутрішнього фінансування експортних та імпортних операцій;

регулюванню зовнішнього фінансування експортних та імпортних операцій, а також іноземних інвестицій;

регулювання інвестицій усередині країни та за її межами.

Водночас точно й однозначно окреслити межі ЗТП неможливо. Зокрема, вона зачіпає безпосередньо пов'язаний із обміном продуктами міжнародний обмін факторами виробництва, тобто умови доступу до факторів виробництва, рух яких виникає у зв'язку з обміном продуктами (наприклад, інвестиції, коли вони є необхідною умовою поставки товару або послуги, чи використання іноземної робочої сили).

Таким чином, термін “торговельна політика” варто розглядати в широкому розумінні як політику, що визначає суб'єктивні умови взаємодії національного і світового ринків, основними елементами якої є:

теоретична та логічна основа формування торговельної політики;

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ інструменти торговельної політики, реалізація торговельної політики - торговельний режим;

правова основа (міжнародно-правові норми, національне законодавство, а також характер їх взаємодії);

інституціональна основа (міжнародні організації та міжнародні інститути, національні державні органи).

Очевидно, що елементи торговельної політики мають історичний характер, що відображається:

по-перше у поступовій трансформації сфери її застосування та залучення до неї нових галузей і сфер міжнародних економічних відносин (МЕВ). Паралельно змінюються й інструменти торговельної політики. Загалом можна говорити про тенденції розширення їхньої кількості та розмаїтості, однак водночас частина популярних раніше інструментів втрачає своє значення та витісняється більше новими засобами впливу на торгівлю. При цьому історичні зміни зачіпають як сферу застосування, так і засоби торговельної політики. Трансформація інструментів торговельної політики й сфери їхнього застосування відбувається з розвитком системи МЕВ загалом, посиленням інтернаціоналізації процесів виробництва й обігу, а також зі зближенням економік окремих країн;

по-друге, в тому, що практична торговельна політика, зазвичай, прив'язана до певної системи міжнародно-правових актів і міжнародних інститутів. Таким чином, відповідні зміни інструментарію і сфери його застосування відображаються в межах формування правової й інституціональної бази;

по-третє, конкретно історичний характер торговельної політики найчастіше виявляється з численними відступами від загальних принципів і теоретичних підходів (наприклад, дискусія про переваги протекціоністської й ліберальної політики в зовнішній торгівлі, і майже будь-які теоретичні обґрунтування доцільності проведення ліберальної політики в межах найбільш відомих теорій міжнародної торгівлі супроводжуються переліком аргументів на користь застосування обмежувальних заходів).

Виділяється ЗТП двох рівнів: регіональний, коли загальні принципи ЗТП коригуються та доповнюються з урахуванням конкретних правових та економічних умов взаємодії країн, і на рівні країн, коли враховуються особливості всього комплексу взаємин із кожною конкретною країною.

Поняття “торговельна політика” переважно пов'язане з міжнародним поділом праці. Водночас торгівля товарами та послугами за сучасних умов часто не може бути відділена від операцій у сфері міжнародного обміну факторами виробництва. Тому торговельна політика неминуче стосується всього комплексу МЕВ країни. Особливо тісно цей зв'язок проявляється щодо торгівлі послугами (наприклад, поставка послуг за допомогою комерційної присутності припускає створення філій або інших комерційних представництв постачальника послуг за кордоном).

Крім того, торгівля товарами визначає стан торговельного балансу, торгівля послугами балансу за “невидимими” операціями, що разом становлять основу балансу за поточними операціями в рамках платіжного балансу країни. Тому всі заходи щодо регулювання торгівлі товарами або послугами можуть істотно впливати на стан платіжного балансу й стабільність національної валюти.

Засоби регулювання спрямовані на те, щоб створити найбільш сприятливі умови для успішного й ефективного входження економіки країни в систему МЕВ, тобто для її участі в міжнародному поділі праці та факторів виробництва.

Основні засоби державного регулювання ЗЕД і реалізації ЗТП можна розділити на три групи:

1) міжнародні договори й угоди про торгово-економічне співробітництво;

2) економічні інструменти регулювання;

3) неекономічні або адміністративні інструменти регулювання.

В угодах висвітлюються всі умови, що країни-партнери за погодженням надають одна одній на взаємній основі та які визначають правові особливості їхніх взаємин у зовнішньоекономічній сфері, в них, насамперед, фіксується взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС). Цей режим розуміється як комплекс наданих товарам і послугам умов на митній території першої країни (рівень мит, внутрішнє оподатковування, адміністративне регулювання та ін.), що мають бути не гіршими за умови, що надані будь-якій іншій третій країні. Якщо взаємини сторін перебувають на досить високому рівні, то може бути передбачене застосування національного режиму, тобто іноземним товарам і послугам надаються на митній території приймаючої країни такі самі умови (рівень оподатковування, процедура реєстрації, транспортне забезпечення та ін.), як і для національних товарів і послуг. Важливим елементом угод є платіжні умови, що визначають технологію розрахунків за зустрічні поставки товарів і послуг. Може бути зафіксовано валюту цін контрактів, валюту платежу, а також заходи щодо запобігання можливих втрат під час зміни курсу валюти платежу.

До основних форм економічного регулювання експортних та імпортних операцій за умов ринкової економіки варто віднести митно-тарифне регулювання, внутрішнє оподаткування, а також ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ регулювання обмінного курсу національної валюти. Однак вирішальна роль в організації державного регулювання зовнішньоторговельних операцій належить митним тарифам.

Досить ефективними засобами регулювання експортних і імпортних операцій є внутрішні податки. Нині основною формою внутрішнього оподатковування експортних та імпортних операцій є податок на додану вартість, величина якого вагомо впливає на рівень внутрішніх, імпортних та експортних цін.

До економічних засобів регулювання ЗЕД можна віднести й державне регулювання курсу національної валюти. Маніпулюючи курсом національної валюти щодо певних іноземних валют, можна досить ефективно впливати на обсяги, динаміку й географічні напрями ЗЕД. Так, зниження курсу національної валюти щодо валюти, в якій формуються валютні надходження від експортних операцій, дає перевагу експортерам за рахунок відповідного збільшення еквівалентної грошової маси в національних грошових одиницях. І навпаки, підвищення курсу національної валюти щодо іноземних валют полегшує діяльність імпортерів, підвищуючи комерційну ефективність імпортних операцій за рахунок скорочення витрат національної валюти на закупівлю іноземної валюти.

Використання цих методів зумовлюється дією низки факторів, зокрема:

участю в ЗЕД суб'єктів різних форм власності, коли участь приватного капіталу зводиться переважно до перерозподілу та реалізації на зовнішньому ринку виготовленої продукції;

значною часткою державного сектора в економіці, внаслідок чого розподіл продукції не завжди здійснюється лише з міркувань економічної ефективності та доцільності, а беруться до уваги також соціально-політичні причини, питання державної безпеки, оборони, тощо;

наявні розходження між світовими і внутрішніми цінами (як за структурою, так і за абсолютними рівнями).

До неекономічних методів варто віднести кількісні обмеження, а також сертифікацію, технічні норми і стандарти та ін. У практиці використовуються такі основні форми кількісних обмежень:

заборона експорту певного товару для виправлення балансу виробництва і споживання на внутрішньому ринку;

заборона імпорту для захисту інтересів внутрішнього виробництва та покращення стану платіжного балансу;

контингентування і квотування, що застосовуються нині лише під час поставок за державними замовленнями;

ліцензування поставок озброєння, товарів подвійного призначення, наркотичних засобів, ядерних матеріалів і устаткування, дорогоцінних металів та інших товарів особливого призначення. Одним із засобів нетарифного регулювання експортних та імпортних операцій є також сертифікація експортованої й імпортованої продукції, причому варто виділити сертифікацію відповідності або якості та сертифікацію походження товару.

Сертифікація якості продукції в міжнародних торгово-економічних відносинах виконує функції захисту прав споживачів і виробничих структур своєї країни (під час імпорту), а також надання допомоги національним експортерам і продуцентам (під час експорту), оскільки наявність сертифіката якості (тим більше такого, що має міжнародне визнання або базованого на міжнародних стандартах) істотно підвищує конкурентоспроможність товару й полегшує його реалізацію на світових ринках. Сертифікат походження товару необхідний переважно для посвідчення походження товару під час його експорту із країни, на яку поширюється преференційний експортний режим. Так, Загальна система преференцій Європейського Союзу (ЗСП ЄС), що діє з 1971 р., передбачає надання митно-тарифних пільг під час ввезення товарів у країни-члени ЄС із держав, на які поширюється преференційний митний режим.

Досить ефективними засобами адміністративного регулювання зовнішньоторговельних товаропотоків є технічні стандарти та норми. Державні технічні норми і стандарти, установлювані офіційними органами в законодавчому порядку, визначають технічний рівень та особливості експлуатаційних характеристик виробів, що допускають їх до використання на національному ринку.

Визначаються також спеціалізовані лабораторії, відповідальні за проведення спеціальних випробувань на відповідність характеристик запланованої для імпорту продукції національним або міжнародним нормам за технічними, технологічними, екологічними, санітарними та іншими параметрами. Промислово розвинені країни жорстко контролюють дотримання цих норм і правил, захищаючи цим національний ринок від проникнення неякісних товарів і небажаної конкуренції.

Ці та багато інших технічних бар'єрів істотно ускладнюють реалізацію низки товарів на закордонних ринках.

Участь країни в міжнародному поділі праці та факторів виробництва, зазвичай, має два аспекти.

Із одного боку, це - можливість істотно підвищити ефективність економіки та використання ресурсів, досягти додаткового зростання виробництва та доходів за рахунок активізації міжнародного ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ обміну товарами в матеріально-речовій формі, послугами та факторами виробництва. За сприятливих умов позитивний ефект тим більший, чим активніше країна бере участь у міжнародному обміні, тобто чим більший ступінь відкритості внутрішнього ринку та чим успішніше діють її підприємства на закордонних ринках.

Із іншого боку, що значніше масштаби участі країни в міжнародному обміні товарами, послугами, капіталами, технологією, тим гостріша іноземна конкуренція на внутрішньому та зовнішньому ринках. Створення відкритої економіки й експансія на зовнішніх ринках неможливі без загострення боротьби з іноземними конкурентами.

Участь країни в МЕВ завжди пов'язана з вибором між підвищенням ефективності та динамічності економіки завдяки більш інтенсивному міжнародному обміну за умов більшої її відкритості та більш гострої іноземної конкуренції або штучним пом'якшенням іноземної конкуренції за рахунок зниження ефективності виробництва та використання ресурсів, формування менш оптимальної структури економіки.

Раціональне застосування інструментів торговельної політики саме й покликано розширити припустимі межі такого вибору. Завдяки використанню інструментів торговельної політики виникає можливість послаблення найбільш гострих наслідків зростання конкуренції, усунення недосконалостей конкурентного середовища, підвищення ступеня відкритості економіки країни. Це сприяє, у свою чергу, виникненню більш широких і різноманітних можливостей для реалізації переваг, одержуваних унаслідок участі країни в міжнародному поділі праці та факторів виробництва, і відповідно для використання переваг від участі в МЕВ.

Збалансоване застосування засобів торговельної політики дозволяє вирішити два завдання:

формування умов для прояву найбільш сприятливих результатів впливу на економіку країни зовнішніх факторів, пов'язаних з її участю в міжнародному обміні товарами, послугами та факторами виробництва;

створення найбільш сприятливих умов для діяльності вітчизняних підприємств на закордонних ринках, тобто для доступу товарів і послуг, а якщо потрібно, то й капіталів і продуктів інтелектуальної діяльності (винаходів і технологічних секретів, товарних знаків, літературних творів, аудіовізуальних матеріалів тощо), робочої сили на іноземні ринки.

Вирішення першого завдання пов'язано, насамперед, із втручанням держави у процес конкуренції іноземних і вітчизняних товарів на внутрішньому ринку. При цьому основними засобами впливу на з боку держави є заходи щодо регулювання доступу іноземних товарів, послуг, капіталів та інших факторів виробництва на внутрішній ринок у вигляді різних обмежень.

Вирішення ж другого завдання пов'язано зі створенням умов для конкуренції національних товарів і підприємців на закордонних ринках. Перешкоджати доступу товарів на закордонні ринки можуть, передусім, заходи регулювання зі сторони іноземних держав, особливо якщо вони носять дискримінаційний характер. Тому в таких випадках переважно намагаються досягти послаблення різноманітних обмежень (лібералізації торгівлі) за допомогою взаємних поступок, різних домовленостей, а також застосування або погрози застосування відповідних обмежувальних заходів.

Розв’язання цих двох завдань завжди взаємозалежні. Здійснення національної торговельної політики натрапляє на протидію держав, що є торговельними партнерами та відстоюють економічні інтереси своїх підприємств і економіки загалом. Конкуренція господарюючих суб'єктів, що представляють різні країни, проявляється в конфлікті політики цих держав. Цей конфлікт може розвиватися у трьох напрямах:

обмеження доступу іноземних товарів, послуг, капіталів та ін. на внутрішній ринок;

стимулювання торгівлі та надання взаємних поступок і досягнення домовленостей, спрямованих на ослаблення торговельних та інших обмежень у МЕВ й полегшення доступу на ринки своїх партнерів;

виникнення міжнародних торговельних конфліктів.

Торговельна політика країни може бути реалізована на двосторонньому або багатосторонньому рівнях. Специфіка реалізації торговельної політики в межах участі країни в багатосторонніх механізмах полягає в: по-перше, в проведенні торговельної політики на багатосторонній основі, що вимагає врахування інтересів країни у відносинах із усіма державами-учасниками відповідних угод.

Більше того, деякі з них мають глобальний характер, охоплюють велику кількість держав і є важливою частиною політичних та економічних відносин у рамках світового співтовариства загалом.

Тому позиція щодо певних багатосторонніх угод майже завжди дуже тісно пов'язана із зовнішньою політикою країни, її роллю та положенням у міжнародному співтоваристві;

по-друге, багатосторонні механізми припускають ув'язування інтересів країни в торгівлі різними товарами та навіть у різних ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ секторах економіки. Ці проблеми також можуть виникати у відносинах із окремими країнами, але в набагато менших масштабах. У загальному, політика щодо багатосторонніх угод більш тісно взаємозалежна з економічною політикою країни, ніж торговельна політика в рамках двосторонніх відносин;

по-третє, багатосторонні механізми регулювання торгівлі майже завжди мають більш складну та розвинену міжнародно-правову базу, ніж двосторонні відносини, і це доводиться враховувати під час реалізації торговельної політики певної країни;

по-четверте, участь у багатосторонніх угодах, зазвичай, спрямована на досягнення, насамперед, довгострокових економічних і політичних цілей і забезпечення довгострокових економічних і політичних інтересів країни.

Торговельна політика тісно пов'язана з політикою держави в галузях економіки і права, що виходять за межі вузьких завдань торговельної політики, пов'язаних безпосередньо з протекціонізмом і забезпеченням доступу на закордонні ринки. Найбільше це стосується таких сфер, як забезпечення чесної конкуренції (в тому числі проблеми протидії монополізації ринку) на внутрішньому ринку й у міжнародній торгівлі;

поповнення державного бюджету (використання мита і податків, що стягують під час експорту й імпорту, як джерела доходів бюджету);

політика стимулювання виробництва в окремих галузях (політика створення та розвитку нетрадиційних галузей, у тому числі в рамках політики вдосконалення або перебудови структури економіки);

сільськогосподарська політика;

політика подолання відсталості та забезпечення економічного розвитку й індустріалізації;

створення економічних блоків і розвиток економічної інтеграції;

здійснення валютної і грошової політики.

Як ми вже зазначали вище, торговельна політика держави ніколи не розвивається та не здійснюється ізольовано від зовнішнього світу. Це завжди проявляється в її взаємодії із засобами в сфері регулювання зовнішньої торгівлі та суміжних сфер у державах, що є торговельними партнерами певної країни. Така взаємодія може виражатися, по-перше, у торгово-політичних відносинах двох держав, тобто у відносинах певної держави з яким-небудь одним торговельним партнером;

по-друге, у відносинах країни із групами держав, пов'язаних спільними міжнародними угодами. Це можуть бути угоди про взаємні зобов'язання щодо торговельної політики або щодо формування інтеграційних угруповань і міжнародних економічних організацій. У першому випадку, зазвичай, йдеться про двосторонні торгово-політичні відносини. Вони переважно визначаються нормами двосторонніх торговельних угод і правовими базами регулювання зовнішньої торгівлі в даних державах. У другому випадку це стосується участі країни в механізмах багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі або взаємин у рамках інтеграційних угруповань. Тут політика держави зіштовхується вже не з позицією одного торговельного партнера, а з нормами, закріпленими в угодах між принаймні декількома державами, або з позиціями декількох держав, що мають вирішити питання про формування такої угоди або про застосування норм уже існуючої багатосторонньої угоди.

Зовнішньоекономічна політика зумовлюється розвитком об'єктивних процесів, що відбуваються у світовій економіці та МЕВ, насамперед, швидкою інтернаціоналізацією виробництва та капіталу, що відбувається під впливом НТР і на основі поглиблення МПП. Ці процеси відображаються в подальшому розширенні економічних зв'язків між державами, розвитку багатонаціонального підприємництва, зокрема у зростанні кількості та різкому збільшенні сфери діяльності ТНК, у підвищенні ролі ЗЕД у відтворенні й, в остаточному підсумку, в посиленні економічної взаємозалежності держав. Поряд із цим на формуванні ЗТП різних держав позначаються такі явища світової економіки та МЕВ, як загострення конкурентної боротьби на світовому ринку, дестабілізація валютних курсів, викликана цим неврівноваженість платіжних балансів тощо, дія яких доповнюється внутрішніми проблемами, зумовленими змінами в розвитку їхніх продуктивних сил.

Зазначені вище причини породжують в сучасній зовнішньоекономічній політиці постійну взаємодію двох тенденцій: протекціонізму та лібералізації.

Протекціонізм є політикою, що спрямованою на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, а найчастіше й на захоплення зовнішніх ринків. На противагу йому політика лібералізації пов'язана зі зниженням мит та інших бар'єрів, що перешкоджають розвитку ЗЕД. І протекціонізм, і лібералізація відображають не лише специфіку економічної політики певних держав, але і їхню реакцію на зміни в МПП, події, що відбуваються в міжнародних економічних відносинах.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою широкого кола заходів, кількість яких постійно зростає. Пояснюється це, насамперед, тим, що з інтенсифікацією ЗЕД певної країни потрібні більш нові інструменти оптимізації її участі в міжнародній спеціалізації виробництва, захист національної економіки від негативного впливу зовнішніх факторів (циклічних спадів, надмірних коливань валютних курсів, нечесної конкуренції тощо), сприяння зміцненню позицій національних ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ виробників на світовому ринку.


Загалом, незважаючи на всю розмаїтість інструментів торговельної політики, виділяють два основних підходи до її здійснення: це політика протекціонізму та політика свободи торгівлі (за умови переходу від закритої економіки до відкритої політику свободи торгівлі часто називають лібералізацією зовнішньої торгівлі). У цих двох підходах відображається також протиріччя, викликане участю країни в міжнародних економічних відносинах і пов'язане з тим, що, з одного боку, підвищується ефективність економіки, а з іншого, загострюється іноземна конкуренція.

Політика свободи торгівлі спрямована на створення умов, що сприяють розвитку міжнародного обміну товарами, послугами та факторами виробництва. У цьому разі економічні переваги участі країни в міжнародному поділі праці та факторів виробництва проявляються найбільшою мірою, однак підприємства змушені вести більше жорстку боротьбу з іноземними конкурентами - їхнє становище ускладнюється.

Політика свободи торгівлі майже завжди проводиться як частина загальної політики формування та розвитку відкритої економіки, а також заходів із розширення доступу вітчизняних товарів на закордонні ринки в рамках багатосторонніх або двосторонніх зусиль з лібералізації міжнародної торгівлі. Зазвичай, реальна політика є поєднанням елементів протекціонізму і свободи торгівлі. При цьому важливо відзначити, що протекціонізм завжди носить національний характер, тоді як політика лібералізації торгівлі найчастіше є результатом взаємних домовленостей держав на двосторонній або багатосторонній основах. Оскільки кожна країна зацікавлена в доступі своїх товарів, капіталів і послуг на закордонні ринки, обмеження часто відміняються внаслідок взаємних поступок.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Основы внешнеэкономических знаний / Под ред. И.П.Фаминского. - М.: Междунар. отношения, 1994. – С. 354.

2. В.Н.Бурмистров и К.В.Холопов “Внешняя торговля Российской Федерации”. – М.: Юристъ, 2001.

– С. 37.

3. Данильцев А.В. Международная торговля: инструменты регулирования. – М.: Издательский дом “Деловая литература”;

Издательство “Палеотип”, 2004. – С. 11.

4. Bowen H.P., Hollander A., Viaene J.-M. Applied International Trade Analysis. – The University of Michigan Press: Antony Rowe Ltd, Chippenham and Eastbourne, 1998. – PP. 43-223.

5. Winters L.A. International Economics. – London: Routledge, 1994. – PP. 90-184.

6. Пугель Т.А., Линдерт П.Х. Международная экономика - М.: Дело и Сервис, 2003. – С. 137-259.

7. Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н. Международные экономические отношения. – М.: Финансы и статистика, 2004. – С. 49-97.

8. Диденко Н.И. Основы внешнеэкономической деятельности в РФ. – СПб.: Питер, 2004. – С. 119 247.

9. Киреев А. Международная экономика - М.: Международные отношения, 1999. – С. 197-259.

10. Миклашевская Н.А., Холопов А.В. Международная экономика – М.: Дело и Сервис, 2004. – 80 117.

11. Попов С. Внешнеэкономическая деятельность фирмы – М.: Ось-89, 2001. – С. 122-131.

12. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник для вузов / Л.Е.Стровский, С.К.Казанцев, Е.А.Паршина и др. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – С. 71-111.

РЕЗЮМЕ У статті розглядаються теоретичні основи формування зовнішньоторговельної політики держав.

Ключові слова: зовнішньоекономічна політика, торговельна політика, міжнародні економічні відносини, економічне співробітництво.

РЕЗЮМЕ В статье рассматриваются теоретические основы формирования внешнеторговой политики государств.

Ключевые слова: внешнеэкономическая политика, торговая политика, международные экономические отношения, экономическое сотрудничество.

SUMMARY The article examines the theoretical basis for forming foreign policy.

Keywords: foreign economic policy, commercial policy, international economic relations, economic cooperation.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ТРАНСГРАНИЧНОЕ СОТРУДНИЧЕСТВО И РАЗВИТИЕ КЛАСТЕРОВ В РЕАЛИЗАЦИИ РЕГИОНАЛЬНОЙ ИННОВАЦИОННОЙ ПОЛИТИКИ Гриценко С.И., д.э.н., профессор кафедры маркетинга Донецкого национального университета Постановка проблемы. Увеличению объемов отечественного производства способствуют два основных фактора: рост покупательной способности физических, юридических лиц и конкурентоспособности продукции отечественных производителей на внутреннем и внешнем рынках. Для развития и использования научно-технического потенциала страны, обеспечения внедрения современных экологически чистых, безопасных, энерго- и ресурсосберегающих технологий, производства и реализации новых видов конкурентоспособной продукции создано благоприятное законодательное поле с принятием Закона Украины «Об инновационной деятельности» [1]. Одним из основных принципов государственной инновационной политики, выделенных в Законе, является содействие развитию инновационной инфраструктуры.

Потенциальная совокупность предприятий, организаций, учреждений, их объединений, ассоциаций любой формы собственности, географически взаимосвязанных, предоставляющих услуги по обеспечению инновационной деятельности, инфраструктурно представлена как инновационные кластерные объединения. Кластеры способны выпускать конкурентную продукцию на внутренние и внешние рынки, что благоприятствует росту занятости населения, эффективному использованию научно-технического потенциала и стимулированию его роста.

Приграничные регионы – это территории, на которых проживают сообщества людей, тесно связанных разносторонними отношениями, но разделенных границами. Основной принцип международного трансграничного сотрудничества связан с созданием в приграничных зонах связей и договорных отношений, способствующих разрешению общих проблем. Образования еврорегионов происходит путем заключения соглашений о сотрудничестве между органами местной власти приграничных территорий. Эти соглашения являются основой формирования объединений административно-территориальных единиц муниципального и регионального уровней, заинтересованных в совместной реализации разноплановых проектов в рамках данной совокупности приграничных регионов.

Украина имеет значительный потенциал трансграничного (приграничного и межрегионального) сотрудничества, развития кластеров как инновационных инструментов в реализации региональной инновационной политики.

Анализ последних исследований и публикаций. На потенциальное преимущество кластеров в понимании необходимости и возможности проведения инноваций обращается внимание в работах зарубежных и отечественных авторов [2, с.283-287;

3, с.28-34;

4, с.156]. Трансформации экономики на основе кластеризации и трансграничного сотрудничества посвящены работы зарубежных ученых - Маршалла А., Попова Р., Портера М., Райзберга Б., Румянцевой Е., Шредера Ж., отечественных - Амоши А., Войнаренко М., Дубницкого В., Микулы Н., Соколенко С. и других.

К сожалению, в современной украинской действительности компоненты инновационного развития с кластерным подходом в условиях трансграничного сотрудничества либо отсутствуют вовсе, либо только зарождаются, что требует дальнейшего теоретического обоснования и практического внедрения.

Цель статьи. Обоснование использования кластерного подхода и трансграничного сотрудничества в разработке и реализации региональной инновационной политики.

Результаты исследования. В «Манифесте о кластерах», разработанном в сотрудничестве с Европалатами Ассамблеей Торгово-промышленных палат Франции, отмечено, что кластеры являются комплексной организационной моделью, базирующейся на географической близости и разделяющей полномочия между предприятиями и учреждениями, работающими в одном поле деятельности [5, с.11]. Сегодня в Европейском ландшафте, определенном Лиссабонской стратегией, где ключом к росту стала инновационная и основанная на знаниях экономика, создаются все больше кластеров, в результате новые инициативы предлагаются как старыми, так и новыми странами участницами.

На форуме стран СНГ «Развитие инновационного пространства СНГ» (г. Казань, 17.04. г.) подчеркивалась важность для каждой страны СНГ диверсификации их экономик, формирования © Гриценко С.И., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ наиболее эффективного механизма современной экономической политики – кластерной модели производства.

На парламентских слушаниях 17 июня 2009 г. была рассмотрена «Стратегия инновационного развития Украины на 2010-2020 г.г. в условиях глобализационных вызовов» и сделаны попытки ответить как на вызовы мировых рынков, так и на запросы украинского бизнеса. В обсуждавшемся документе не был раскрыт механизм обеспечения высоких темпов инновационного экономического роста, диверсификации экономики за счет повышения конкурентоспособности предприятий, поставщиков оборудования, комплектующих, специализированных производственных и сервисных услуг, научно-исследовательских и образовательных организаций, образующих территориально производственные кластеры [5, с.13]. В современных условиях главной составляющей промышленной политики каждой страны является инновационная концепция, способная обеспечить формирование нового технологического ядра в экономике. Основным ее направлением должна быть реализация приоритетных проектов развития на основе кластерной модели производства.

Одним из основных результатов международного сотрудничества в сфере местной и региональной демократии стала подготовка Европейской Стратегии инноваций и благоприятного управления на местном и региональном уровнях относительно развития трансграничного и межрегионального сотрудничества между территориальными объединениями и властью. Страны члены Совета Европы, в их числе и Украина, обязаны осуществлять данный вид деятельности в соответствии с поставленными задачами. Этими задачами являются:


- устранение существующих правовых и административных препятствий на пути к развитию трансграничного и межрегионального сотрудничества;

- нахождение путей и средств предоставления территориальным общинам и органам, с которыми они осуществляют трансграничное сотрудничество, возможностей для развития этого сотрудничества;

- разработка четких и действенных правовых и институциональных рамок для развития трансграничного сотрудничества между территориальными общинами или органами власти [6, с.16].

На континенте уже создано около 140 «еврорегионов», которые являются пионерами в трансграничном сотрудничестве [6, с.128]. Цели и задачи деятельности еврорегионов определяются уставами трансграничных объединений. Основные направления сотрудничества еврорегионов задекларированы в документах об их создании и предусматривают сотрудничество в экономической, социальной, административной, культурно-образовательной, инфраструктурной, экологической, информационной сферах и других. При этом особенное внимание необходимо обращать на:

- развитие инфраструктуры трансграничного транспорта, услуг и коммуникаций;

- сохранение и сбалансированное использование природных ресурсов в трансграничном измерении, в том числе в горных регионах, прибрежных полосах, лесах, водно-болотных угодьях;

- трансграничные аспекты при предоставлении публичных и частных услуг;

- согласованное планирование трансграничных урбанистических агломераций, городов, зон расселений этнических групп;

- организацию приграничных районов как рынков рабочей силы;

- борьбу с трансграничным влиянием загрязнения окружающей среды.

На территории Украины на сегодня действуют семь еврорегионов: «Буг» (Украина, Польша, Беларусь), Карпатский еврорегион (Украина, Польша, Словакия, Венгрия, Румыния), «Нижний Дунай» (Украина, Молдова, Румыния), «Верхний Прут» (Украина, Молдова, Румыния), «Днепр»

(Украина, Россия, Беларусь), «Ярославна» (Украина, Россия) и «Слобожанщина» (Украина, Россия).

В Украине 19 регионов являются пограничными, что составляет около 77% всей территории государства [7, с.6].

В 2008 году в городе Варна (Болгария) были подписаны уставные документы нового Черноморского еврорегиона, идея создания которого принадлежит Конгрессу местных и региональных властей Совета Европы.

Трансграничные кластеры охватывают смежные пограничные территории соседних государств, в состав которых входят группы независимых компаний и ассоциированных учреждений, географически сосредоточенных в трансграничном регионе. Особенностью трансграничных кластеров является необходимость учета в своей деятельности участниками кластерных образований различной налоговой, таможенной, законодательной среды соседних стран. Кластеры, используя местный природно-ресурсный, социально-экономический, инфраструктурный потенциал, геоэкономическое положение территорий сопредельных государств, повышают конкурентоспособность регионов, обеспечивают достойный уровень и качество жизни населения. В ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ них создаются условия для формирования и развития технопарков, логистических центров, технополисов и других инновационных рыночных форм организации экономической деятельности.

В настоящее время осуществляются организационные мероприятия по формированию трансграничного логистического кластера в Закарпатской области.

В Луганской области изучаются возможности реализации трансграничных кластерных инициатив в транспортном машиностроении, сельскохозяйственном производстве, медицине.

В Донецкой и Луганской областях Украины и Белгородской области России в стадии развития трансграничный нанокластер, который может в процессе развития расшириться на другие соседние регионы [8, с.60-61].

В Харьковской области в 2007 году организован трансграничный строительный кластер.

Во Львовской и Черновицкой областях формируются туристические трансграничные кластеры [8, с.14-15].

Формирование Черноморского экономического сотрудничества обуславливается современными тенденциями мировых хозяйственных связей. Страны ОЧЭС географически находятся на стыке трех континентов и имеют общую территорию в 20 млн. кв. км с населением в 330 млн. чел.

[8, с.22]. В условиях усиления конкурентоспособности и ускорения инновационной деятельности кластеризация стала характерным признаком современной инновационной экономики стран Причерноморья. Она позволила противостоять натиску глобальной конкуренции и учитывать интересы национального и регионального развития.

Перспективой развития страны-члена ОЧЭС – Армении является развитие производственных кластеров в сфере:

- обработки алмазов и изготовления ювелирных изделий;

- изготовления коньяка и других алкогольных продуктов;

- туризма и отдыха;

- сельскохозяйственной продукции;

- добычи и обработки металлов.

Кластеризация в Болгарии активизировалась путем расширения деятельности промышленных зон и взаимодействия с международными организациями системы ООН и ЕС. Для Украины представляет особый интерес «Морской Кластер Болгарии», который начал функционировать в августе 2007 года в г. Варне как объединение 11 компаний и неприбыльных организаций в сфере морской индустрии. В рамках этих компаний трудоустроено около 12 тыс. человек. В рамках ЕС- функционирует двенадцать морских национальных кластеров (Бельгии, Великобритании, Германии, Голландии, Дании, Испании, Италии, Норвегии, Польши, Франции, Финляндии, Швеции), которые в 2005 году создали Европейскую сеть морских кластеров.

Украина и Россия стоят перед необходимостью формирования транспортно-логистического кластера в бассейне Азовского и Черного морей, совместного освоения транспортного потенциала в сфере транспортных коммуникаций, морских портов, терминалов;

всемерного расширения сотрудничества и выхода на новый уровень понимания и доверия как ключевого фактора совместного разрешения сложных экономических, ресурсно-экологических и стратегических проблем. В стратегическом компоненте украинско-российских отношений в бассейне Азовского моря ведущую роль следует отвести долгосрочным экономическим интересам, например: выгодной для обеих сторон реализации амбициозных проектов транспортного коридора Крым-Кавказ (через Керченский пролив) и канала «Евразия» (Каспийское море - Черное море);

совместному использованию и воспроизводству рыбопромыслового потенциала Азовского моря (в прошлые годы добыча достигала здесь 400 тыс. т в год);

освоению месторождений газа и газоконденсата, с учетом обеспечения экологической безопасности;

развитию индустрии туризма и др.

Особые интеграционные интересы, связанные с выгодным для двух стран использованием морского пространства, рыбных ресурсов, полезных ископаемых морского дна, курортно рекреационного потенциала и транспортных коммуникаций (такой интерес диктуется пониманием того факта, что ни Украина, ни Россия без содействия другой стороны не смогут решить существующие здесь ресурсно-экологические и экономические проблемы) в рамках трансграничного транспортно-логистического кластера.

В Румынии примером успешного кластерного развития может служить автомобильная индустрия, выступающая глобальным поставщиком недорогих комплектующих частей для таких крупных производителей автомобилей, как Renault, Michelin, Bosch.

Усилия Турции по созданию в 1992 году ОЧЭС и по развитию взаимодействия черноморских государств свидетельствуют о повышении ее роли в преобразовании ранее взрывоопасного региона в ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ зону успешного развития новой региональной экономики. Так, функционирующий автомобильный кластер в Бурсе имеет хорошо организованную инфраструктуру. Сегодня ЕС финансирует реализацию в Турции двух проектов по кластеризации развития моделирования одежды и текстильной индустрии, а также проект по разработке национальной политики кластеризации.

Промышленные предприятия Севастополя, в том числе относящиеся к морской отрасли, испытывают в настоящее время значительные сложности. Севастопольская ТПП, занимаясь поисками возможных путей выхода из сложившейся ситуации, поддерживает общественные инициативы, направленные на социально-экономическое развитие региона и создание отраслевых кластерных объединений. Такая работа ведется в этом направлении с 2004 года. Совместно с общественной организацией «АУРА» созданы кластеры по одноименным направлениям специализации: «Эко-энергия», «Быйдарытур», «Водные ресурсы», «Здоровье», «Евростандарт», «Интеллект-ресурс», «Социальные инициативы», «Вторма».

Кластер «Эко-энергия» осуществляет работы по созданию солнечных систем отопления с использованием тепловых аккумуляторов и тепловых насосов. На третьей научно-практической конференции «Новые технологии энергоснабжения и энергосбережения в промышленности и ЖКХ», прошедшей в городе Днепропетровске в апреле 2008 года, было принято решение о создании мегаструктуры нового типа – межрегионального кластера «Эко-энерго» Киев-Днепропетровск Севастополь. Это означает, что основные принципы построения севастопольского кластера «Эко энерго», направленные на использование энергии солнца, новых технологий природопользования, имеют перспективу развиваться и апробироваться в более широком масштабе [8, с.201-203].

Для возрождения и развития традиционного в городе Севастополе морского сектора, необходима объединяющая платформа. Поэтому с целью консолидации сил вокруг общей стратегии развития и активизации регионального потенциала в виде предприятий, исследовательских центров, ВУЗов, общественных и других организаций, Севастопольская ТПП инициирует создание нового кластера – «Морской кластер – Херсонес» [9, с.8].

При наличии нормативной базы для формирования научных парков, которой является Закон Украины «О научных парках», был разработан проект Морского парка «Севастополь».

Предполагается, что Морской парк станет конгломератом научных парков и разноуровневых кластерных (партнерских) формирований для системного управления прибрежными акваториями Севастополя [10, с.6].

В качестве проекта структуры Морского парка «Севастополь» рассматриваются следующие элементы:

- Управляющая компания – Кластер «Управление приморскими территориями (побережьем) и прибрежными акваториями»;

- Трансграничный логистический кластер «Черноморье»;

- Трансграничный кластер судостроения, краностроения и яхтостроения;

- Региональный промышленный кластер «Прибрежное рыболовство»;

- Региональный промышленный кластер «Морское фермерство» (марикультура);

- Региональный рекреационный кластер «Пляжи Севастополя»;

- Региональный кластер «Морское такси»;

- Региональный кластер «Яхтинг Ахтиара»;

- Региональный кластер «Морской туризм»;

- Локальный кластер «Балаклавская бухта»;

- Локальный кластер «Омега» (бухта Круглая);

- Локальный кластер «Казачка» (бухта Казачья).

Кластеризация транспортно-логистического комплекса выступает фактором повышения национальной и региональной конкурентоспособности транспортных услуг в рамках трансграничного сотрудничества.

В связи с созданием на территории Украины международных транспортных коридоров, расширением грузо- и пассажиропотоков, целесообразно оказывать всемерную поддержку регионам в формировании и развитии транспортно-логистических кластеров, портовых логистических кластеров в городах: Керчь, Николаев, Одесса, Севастополь, Херсон.

Обновленная система приоритетов стратегии развития кластеров и трансграничного сотрудничества учитывает эффект масштаба, снижение издержек, оптимизацию производственных цепочек и структур, доступ к специфическим материальным и человеческим ресурсам, обмен знаниями и технологиями, что усиливает конкурентные преимущества отдельных регионов. В Законе Украины ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ «О приоритетных направлениях инновационной деятельности в Украине» определены восемь стратегических приоритетных направлений инновационной деятельности в Украине [11]:

модернизация электростанций;

новые и возобновляемые источники энергии;

новейшие ресурсосберегающие технологии;

машиностроение и приборостроение как основа высокотехнологического обновления всех отраслей производства;

развитие высококачественной металлургии;

нанотехнологии, микроэлектроника, информационные технологии, телекоммуникации;

совершенствование химических технологий, новые материалы, развитие биотехнологий;

высокотехнологическое развитие сельского хозяйства и перерабатывающей промышленности;

транспортные системы: строительство и реконструкция;

охрана и оздоровление человека и окружающей среды;

развитие инновационной культуры общества.

Если приоритетные направления инновационной деятельности в Украине научно, экономически и социально обоснованы и направлены на обеспечение нужд потребителей смежных пограничных территорий соседних государств в высокотехнологической конкурентоспособной, экологически чистой продукции и высококачественных услугах, то они могут служить основой формирования плодотворного трансграничного сотрудничества и развития кластеров.

Выводы и предложения. Решающее значение для успеха политики развития имеет организационно-структурный механизм реализации приоритетов государственных, коммерческих структур, обеспечивающих мультипликативный эффект путем достижения поставленных целей и встраивания в рыночный механизм государственных институтов как субъектов рынка, учитывая рациональные интересы на макро-, мезо- и микроуровнях через системы программ общегосударственных, государственных, и программ развития отраслей, еврорегионов и кластеров.

Наиболее важными для государства являются работы по реализации инновационных приоритетов общегосударственного, отраслевого и регионального уровней, осуществляемые на конкурсных началах через государственный заказ в форме инновационных проектов.

Организационно-структурный механизм содействует развитию структур инновационной инфраструктуры регионального уровня, предоставляющих логистические, финансовые, консалтинговые и другие услуги субъектам инновационной деятельности.

Осуществлению мер в поддержку международной научно-технологической кооперации, трансферта технологий, развития и использования отечественного научно-технического и инновационного потенциала, решения проблем инновационного развития регионов способствуют трансграничное сотрудничество и кластерные образования субъектов научной и производственной деятельности.

Кластерный подход в Украине может получить быстрое развитие, если теоретические наработки и положительный практический опыт удастся перенести в область экономики и технологический бизнес. Трансграничное сотрудничество и развитие кластеров на основе инновационных приоритетов будут способствовать конкурентоспособности регионов.

В рамках перспективных институтов инновационного развития целесообразно формирование «Украинского кластерного союза», организовав его сотрудничество с уже активно функционирующим «Балтийским кластерным альянсом» (г. Стокгольм) и кластерным объединением ОЧЭС (г. Салоники).

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Закон Украины «Об инновационной деятельности» // Голос Украины, 9 августа 2002. – №144. – С.10-12.

2. Портер М.Э. Конкуренция: Пер. с англ. / Майкл Э. Портер. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2005. – 608 с.

3. Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці. / С.І. Соколенко. – К.: Логос, 2004. – 848 с.

4. Гриценко С.И. Транспортно-логистические кластеры в Украине: пути становления и развития. / С.И. Гриценко. – СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 2009. – 218 с.

5. Наши события: Кластерная стратегия к созданию конкурентоспособной экономики // Вестник Севастопольской торгово-промышленной палаты. – 2009. - №2/3 (102). – С.11-15.

6. Куйбіда В.С. Досвід впровадження стандартів доброго врядування на місцевому рівні в Україні та інших європейських країнах. / В.С. Куйбіда, В.В. Толкованов. – К.: ТОВ Поліграфічний Центр «Крамар», 2010. – 258 с.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 7. Толкованов В. Трансграничное сотрудничество и развитие кластеров как инновационные инструменты в реализации государственной региональной политики / В. Толкованов // Вестник Севастопольской торгово-промышленной палаты. – 2010. - №01/05 (105). – С.5-7.

8. Инновационные инструменты и кластерный подход в реализации государственной региональной политики: опыт Украины и других Европейских стран: сб. науч. докладов V международной науч.-практ. конф. / Торгово-промышленная палата Украины. – Севастополь, 2010. – 214 с.

9. Шашкова Е. Море объединяет: «морские» инновационные кластеры. / Е. Шашкова. // Вестник Севастопольской торгово-промышленной палаты. – 2009. - №1 (101). – С.8-10.

10. Семенов А. Перспективы участия Севастопольской торгово-промышленной палаты в формировании Морского парка «Севастополь». / А. Семенов // Вестник Севастопольской торгово-промышленной палаты. – 2009. - №4/5 (103). – С.6-7.

11. Закон Украины «О приоритетных направлениях инновационной деятельности в Украине» // Голос Украины, 13 февраля 2003. – №28. – С.4-5.

РЕЗЮМЕ Рассмотрены состояние и перспективы развития трансграничного сотрудничества и кластеров в реализации региональной инновационной политики.

Ключевые слова: трансграничное сотрудничество, кластеры, инновационная политика.

РЕЗЮМЕ Розглянуто стан та перспективи розвитку транскордонного співробітництва і кластерів в реалізації регіональної інноваційної політики.

Ключові слова: транскордонне співробітництво, кластери, інноваційна політика.

SUMMARY In this article were considered condition and prospects of development of transfrontier cooperation and clusters in the implementation of regional innovation policy.

Keywords: transfrontier cooperation, clusters, innovation policy.

ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ КРУИЗНОГО ТУРИЗМА В РЕГИОНЕ ЧЕРНОГО МОРЯ Громенкова С.В., к.э.н., доцент кафедры «Международная экономика» ДонНУ В конце ХХ – в начале ХХІ в. круизная индустрия стала наиболее быстро развивающимся сектором туристской индустрии. В настоящее время ежегодно путешествуют морем порядка 15 млн.

человек. По статистике ВТО, ежегодный стабильный прирост туристов, использующих те или иные формы морских круизов, составляет 8 %. Мировой спрос на круизы остается высоким. По прогнозам иностранных компаний, в 2017 году в мире будет насчитываться 24 млн. круизных туристов. В структуре мирового круизного рынка на страны бывшего СССР приходится не более 3%, в то время как 39% объема всех путешествий занимают США, Китай и Индия, 42% - страны Европы, 12% азиатские страны. Не вызывает сомнения, что Черноморский регион имеет большой потенциал в развитии круизной индустрии, который в настоящее время практически не используется.

В работах многих отечественных и зарубежных исследователей (Макогон Ю.В., Скворцов Г.П. Иванов М.Ю. и др.) большое внимание уделяется развитию транспортной инфраструктуры Черного моря, ее модернизации, увеличению транзитного потенциала портов региона, включению их в европейские логистические системы. Вопросам же активизации пассажирских перевозок уделяется гораздо меньше внимания.

Целью данной статьи является анализ современных тенденций развития круизной индустрии, а также исследование проблем и перспектив развития регулярных пассажирских перевозок и круизных линий в регионе Черного моря.



Pages:     | 1 |   ...   | 8 | 9 || 11 | 12 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.