авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 12 | 13 || 15 | 16 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 14 ] --

В умовах глобалізації та сучасних посткризових процесів в світі потрібна активна участь всіх країн в розбудові нових відносин між суспільством і природою, в основі яких будуть закладені ідеї гармонії та сталого розвитку. Практичному втіленню цих ідей буде сприяти перехід світового співтовариства до еколого-економічного типу розвитку.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Глосарій зеленого бізнесу: українсько-німецько-російсько-англійський / В Базилевич, Д. Вальтер, В. Хартманн та ін.;

наук. ред.: В. Базилевич, Д.Вальтер. – К.: Знання, 2010. – 518 с.

2. Капица, Л.М. Индикаторы мирового развития/Л.М. Капица. – 2-е изд. – М.: МГИМО(У)МИД России, 2008. – 352 с.

3. Прыкин Б.В. Глобальная экономика – ключ к самосохранению. Деятельность эколого экономических систем. – М.: ЮНИТИ-ДАНА. 2003. – 335 с.

4. Хвесик М.А., Голян В.А. Інституціональна модель природокористування в умовах глобальних викликів: Монографія. – К.: Кондор, 2007. – 480 с.

5. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций / Ю.В. Яковец. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЗАО «Издательство «Экономика». – 2003. – 411 с.

6. http://data.worldbank.org/indicator РЕЗЮМЕ Метою роботи є аналіз еколого-економічного розвитку країн. В роботі розглянуті особливості переходу до еколого-економічного розвитку країн різних груп за рівнем соціально-економічного розвитку.

Ключові слова: еколого-економічний розвиток, енергоспоживання, екологічні показники.

РЕЗЮМЕ Целью работы является анализ эколого-экономического развития стран. В работе рассмотрены особенности перехода к эколого-экономическому развитию стран разных групп по уровню социально-экономического развития.

Ключевые слова: эколого-экономическое развитие, энергопотребление, экологические показатели.

SUMMARY The objective is ecological and economic development. In operation the switch to eco-economic development of different groups in terms of socio-economic development.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Keywords: ecological and economic development, power consumption, ecological indicators.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО АУТСОРСИНГУ В СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ Дугінець Г.В., к.е.н., доц. каф. міжнародної економіки ДВНЗ «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури»

Постановка проблеми. В умовах сучасної глобальної фінансової кризи всі країни і їх господарюючі суб'єкти ведуть пошук нових форм міжнародної взаємодії, у число яких входить і аутсорсинг. Ефективність використання аутсорсингової стратегії підтверджується світовою практикою, яка свідчить про те, що в даний момент більш половини західних компаній використовують аутсорсинг у своїй діяльності. При цьому щорічний приріст обсягів операцій у сфері міжнародного аутсорсингу в 2005 - 2009 р. становив близько 30%.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження міжнародного аутсорсингу знайшли відображення в роботах іноземних вчених М.Аміті, Дж.Брайана, С.Календжяна, А.Шеянова та інших.

На жаль, у вітчизняних наукових виданнях лише незначну кількість статей присвячено дослідженню всіх напрямів розвитку міжнародного аутсорсингу. До того ж питання розвитку міжнародного аутсорсингу в умовах подолання наслідків світової фінансової кризи підкреслює актуальність вибраної теми дослідження.

Таким чином, метою дослідження є визначення особливостей розвитку ринку міжнародного аутсорсингу в сучасних умовах.

Викладання основного матеріалу. Феномен аутсорсингу, виникнувши кілька десятиліть тому, стрімко розвивається, і інтерес до нього з кожним роком лише збільшується. Яскравим підтвердженням тому є не тільки кількість угод, що укладаються щорічно як в рамках міжнародного, так і внутрішньокраїнового аутсорсингу, а й дедалі зростаюча кількість публікацій, присвячених цьому феномену. Варто зазначити, однак, що більша частина даних публікацій носить не теоретичний, а інформаційний та прикладний характер.

Цілком зрозуміло, що виникнення і розвиток міжнародного аутсорсингу нерозривно пов'язане з історією виникнення аутсорсингу внутрішньокраїнового, головною причиною появи якого справедливо вважається прагнення підприємств до отримання нових конкурентних переваг. Історія свідчить, що підприємства 19-20 ст. мали здебільшого вертикально інтегровану структуру, яка намагалася увібрати в себе все: від видобутку сировини і виробництва з нього готового продукту до доставки цього товару своєму роздрібному торговцю.

Подібні компанії, як правило, мали власний транспортний комплекс, свій штат юристів, адвокатів, бухгалтерів тощо, тобто були більш ніж самодостатніми і автономними. Вважалося, що концепція диверсифікації, яка набула особливої популярності у 50-60-ті роки XX століття, сприяє розширенню корпоративної бази та отриманню вигоди від економіки масштабів. Диверсифікуючи, компанії сподівалися зберегти свої доходи, не дивлячись на те, що неминучі в цьому випадку зростання та укрупнення компанії вимагали додаткових ресурсів у сфері менеджменту. У результаті, організації, які прагнули конкурувати на міжнародному рівні, в 70-80-х рр.. XX століття були поставлені в скрутне становище внаслідок роздутих управлінських структур.

Додатковим чинником, який вплинув на те, що багато підприємств стали шукати нові шляхи отримання конкурентних переваг, стали зміни «тимчасових» рамок, у яких оперують господарюючі суб'єкти. По-перше слід відзначити стрімкий розвиток науки і техніки. Це призвело до того, що змінилися і стали більш «швидкісними» засоби зв'язку та комунікації. По-друге, глобалізація світової економіки та все більша залученість кожного господарюючого суб'єкта в цій процес призвели до того, що стиль ведення бізнесу, який був характерний ще в середині 20 ст., коли підприємства мали достатню кількість часу для прийняття «неспішних» рішень практично будь-якого профілю, став неспроможний. У зв'язку з цим підприємства прагнули такої організації своєї діяльності, яка б дозволила створити конкурентоспроможну платформу їх управління та господарювання. І одним із елементів цього є підтримання конкурентоспроможності кожного підрозділу і кожного виду діяльності даного підприємства.

У зв'язку з вищевказаними фактами все більшу увагу поступово починають приділяти ідеї розчленування всіх процесів, які відбуваються у рамках господарюючого суб'єкта, на основні та © Дугінець Г.В., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ допоміжні (профільні та непрофільні). Дана ідея ґрунтувалася на вже відомому постулаті про те, що кожен суб'єкт господарювання повинен виконувати ті дії та функції, в яких він найбільш досяг успіху і до створення яких у нього є найбільші навички та ресурси, не відволікаючись на сторонні завдання.

З метою збільшення своєї гнучкості і винахідливості, багато великих компаній починають розробляти нову стратегію, суть якої полягала в концентруванні всіх зусиль компанії на пріоритетних процесах, що вимагало виведення непрофільних процесів на обслуговування зовнішнього підряднику.

Першими спробами використання аутсорсингу став західний досвід з передачі питань щодо розробки та впровадження інформаційних технологій спеціалізованим фірмам у 70-х роках XX століття. Зроблено це було з метою скорочення витрат, так як вартість процесу обробки даних неухильно зростала. Потім став поступово реалізовуватися аутсорсинг фінансових підрозділів, підрозділів по організації харчування та прибирання приміщень, транспортних підрозділів тощо.

Сприяло цьому і масштабне зростання індивідуального підприємництва в сфері послуг у 80-90-і роки.

Міжнародний аутсорсинг вперше був застосований в США у 80-ті роки XX століття. Цьому посприяло несприятливий економічний стан країни - період стагфляції в поєднанні з одночасним стрибком безробіття. Вжиті Федеральним Резервним Банком заходи щодо поліпшення економічного стану країни призвели до того, що в 1981 р. відбулося ризьке зростання курсу долара, а саме німецьких марок та 360 японських ієн за один долар (при нормальному курсі близько 120 ієн / долар).

Американська промисловість опинилася в дуже скрутному становищі, а зарубіжні компанії отримали можливість тримати ціни на колишньому рівні при гарантованому ціновому перевазі.

Опинившись затиснутими між сильним доларом та зростаючою конкуренцією з-за кордону, американські автовиробники потрапили в практично безвихідну ситуацію. Їм довелося вдатися до радикальних заходів, щоб залишитися на плаву, і General Motors став першою компанією, яка передала своє виробництво в Мексику, закривши 10 заводів в Флінт Мічигані (США). Дана тенденція продовжилася і прискорилася після підписання договору NAFTA між США, Мексикою та Канадою.

Chrysler, General Motors і Ford спочатку перевели, а потім і розширили свої виробничі потужності в Мексиці, а їхній приклад незабаром стали використовувати й інші компанії.

Таким чином, аутсорсинг виробничих/промислових процесів, ставши відправною точкою в історії виникнення міжнародного аутсорсингу, поклав початок масовому розповсюдженню даного феномену в бізнес-практиці багатьох західних підприємств. З винаходом та розвитком високошвидкісного Інтернет-доступу транснаціональні корпорації одержали можливість керувати і контролювати свої віддалені закордонні філії. І що ще більш важливо: Китай і Індія з їх чисельною і дешевою робочою силою зробили конкретні зусилля, щоб відкрити свої економіки світу. Так що, поряд з переносом виробництва за кордон, американські корпорації почали організовувати IT та дослідницькі підрозділи за кордоном. В даний час індійські і китайські напрями надають значні цінові переваги, які дозволяють компаніям мінімізувати витрати на 40-60%. Багато провідних фармацевтичних компаній або мають спільні підприємства, або організували дослідні центри в цих країнах.

Сучасний період розвитку аутсорсингу характеризується посиленням впливу процесу глобалізації. Це виражається через включення до його спектру нових країн і регіонів світу, які раніше не фігурували на ринку аутсорсингових послуг у ролі основних його учасників.

Так, дослідження Global Services-Tholons Study [1], проведене в жовтні 2009 р., дозволяє виділити найбільш перспективних міст світу в сфері надання якісних аутсорсингових послуг найближчим часом (див. табл. 1). Оцінка міст, які брали участь у дослідженні, проводилася по 6 основними критеріями: обсяг і якість ринку трудових ресурсів, бізнес-середовище, обсяг можливих витрат, розвиненість інфраструктури, рівень можливих ризиків і якість життя.

Справедливості заради, необхідно відзначити, що дане дослідження не брало до уваги, який саме вид аутсорсингу використовується (аутсорсинг виробничих процесів, бізнес-процесів або дослідних процесів та знань).

Якщо розглядати дані міста з позиції їх регіональної приналежності, то тут чітко простежується лідерство азіатського регіону (38%), який вважається одним з найбільш розвинених і освоєних напрямів для аутсорсингу, в рамках якого виділяються насамперед Індія і Китай. Так, тільки на частку Індії за різними підрахунками припадає від 50 до 80% доходів від аутсорсингу бізнес-процесів у всьому світі, спеціалізація Китаю в області виробничого аутсорсингу дозволяє йому розраховувати на 30-40% світового ринку в даному сегменті.

Таблиця Найбільш перспективні міста світу в сфері надання аутсорсингових послуг ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Місто в Місто в Город Країна 2008 р. 2007 р.

1 4 Себу Філіппіни 2 8 Шанхай Китай 3 10 Пекін Китай 4 6 Хошимін В'єтнам 5 16 Краків Польща 6 5 Колката Індія 7 11 Кайр Єгипет 8 15 Сан-Паулу Бразилія 9 14 Буенос-Айрес Аргентина 10 13 Шензен Китай 11 12 Ханой В'єтнам 12 9 Шандигар Індія 13 17 Куритиба Бразилія 14 20 Прага Чехія 15 23 Пасиг Філіппіни 25 28 Будапешт Угорщина 28 26 Варшава Польща 29 27 Брно Чехія 32 33 Санкт-Петербург Росія 35 40 Братислава Словаччина 38 43 Бухарест Румунія 39 42 Москва Росія 40 41 Софія Болгарія 46 47 Таллінн Естонія 49 48 Київ Україна 50 49 Любляна Словенія Більш того, з міст, що входять в першу десятку, 6 відносяться саме до азіатсько тихоокеанському регіону, причому до їх переліку увійшли не тільки вже давно зарекомендували себе мегаполіси Індії та Китаю, але і нові напрямки: м. Себу (Філіппіни), р. Хошімін (м. Сайгон) (В'єтнам) тощо. Другим регіоном стає Центральна та Східна Європа. Даний регіон характеризується наявністю високоосвіченої робочої сили і досить великою кількості наукових кадрів і професіоналів, які мають освіту практично з усіх ключових напрямах, необхідних для успішного функціонування підприємства будь-якої спрямованості. При цьому ціна праці в регіоні помірна, що в поєднанні з безпосереднім сусідством з країнами Західної Європи робить аутсорсинг в країни ЦСЕ дуже привабливим.

Серед постачальників аутсорсингових послуг країни Західної Європи та Північної Америки представлені лише 4 містами: м. Белфаст, Ірландія (24 місце), м. Глазго, Великобританія (42 місце), м. Сан Антоніо, США (47 місце) та м. Галіфакс, Канада (48 місце). Пояснюється це, на наш погляд, тим, що вони не витримують конкуренції з таких позицій як ціна праці і курс валюти. І це незважаючи на те, що країни Західної Європи та Північної Америки і відрізняються насамперед стабільною політичною, економічною і правовою системами, високим рівнем розвитку продуктивності сил та праці, наявністю великої кількості компаній у всіх сферах, які мають хорошу репутацію серед своїх споживачів і замовників.

Країни Латинської Америки, а саме Бразилія і Аргентина, які також увійшли до списку, розвивають деякі ключові бізнес-послуги та послуги в сфері інформаційних технологій. При цьому Бразилія має всі передумови зайняти гідне місце серед головних постачальників аутсорсингових послуг. Країна займає п'яте місце в світі за населенням, менеджери середньої та вищої ланки (на відміну від основної маси населення) відрізняються гарним знанням англійської мови, в країні спостерігається політична стабільність, існує розвинена інфраструктура в районах Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу.

Слід зазначити, що на сучасному ринку міжнародного аутсорсингу в якості замовників послуг виступають, як правило, підприємства розвинених країн, а постачальників - підприємства та фірми країн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою. Пов'язано це насамперед з тим, що міжнародний аутсорсинг є способом значного зниження витрат для більшості американських і ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ західноєвропейських компаній. Так, дослідницька компанія Aberdeen Group констатувала, що перенесення виконання проекту за межі США дозволяло компаніям заощаджувати від 45% до 65% витрат на персонал та на оренду приміщень та інфраструктури. У компанії Prudential Insurance Co. of America виявили, що іноземні виконавці одного з проектів обійшлися компанії на 55% дешевше американських фахівців [2]. Поширеність аутсорсингу в західній бізнес-практиці підтверджують результати дослідження Yankelovich Partners, проведеного в 14 країнах світу серед 304 представників вищого керівництва. Отримані дані показали, що 63% опитаних передавали в управління підрядникам одну або кілька непрофільних функцій. Згідно з оцінками, в США послугами аутсорсингових компаній користуються близько 60% підприємств, в Європі - близько 45% [3].

Слід зазначити, що аутсорсинг на Заході отримав широке визнання не тільки серед комерційних, але й урядових структур. Про це наочно свідчать останні дані Datamonitor, які визначили найбільші угоди у сфері аутсорсингу інформаційних технологій в грудні 2008 р., де більшість лідируючих місць по вартості укладеної угоди займають військові організації США, а також Уряд Греції (див. табл. 2).

Таблиця Найбільші контракти у сфері аутсорсингу інформаційних технологій, укладені в грудні 2008 р. [6].

Вартість Дія Постачальник Замовник Предмет контракту Регіон Місто млн. дол рік 1 Wipro Citigroup Управління Світ 500 Technologies інфраструктурою 2 CACI Армія США Інтеграція систем, США 452 International тестування програм 3 BAE Systems Військово-морські Інтеграція систем США 434 сили США 4 SAIC Уряд Греції Управління Греція 322 інфраструктурою 5 IBM Friends Provident Управління Великоб- 297 інфраструктурою ританія 6 BearingPoint Міністерство Консультування США 260 оборони США 7 Alcatel-Lucent China-Telecom Управління Китай 230 Н/д мережами 8 IBM Міністерство Інтеграція систем США 194 міського благоустрою США 9 NCI Національна Управління США 130 6, охорона армії США мережами і комп'ютерами 10 ВТ Group Elster Group Управління Світ 127 мережами і комп'ютерами Крім цього, замовниками аутсорсингових послуг у 2008 р. виступали Федеральне бюро розслідувань США (угода в розмірі 1 млрд. дол. на 10 років), Міністерство оборони Австралії ( млн. дол. на 6 років), Поліцейське управління Північної Ірландії (196 млн. дол. на 8 років) та ін. [4]. А американській Уряд взагалі стало абсолютним світовим лідером за обсягом угод, що укладаються у сфері аутсорсингу бізнес-процесів в 2007 р., заплативши 29 постачальникам аутсорсингових послуг у цілому близько 50 млрд. дол. Ця сума складає близько 32% від загальної вартості контрактів у цій сфері за розглянутий рік [5]. На сьогоднішній день одним з найбільш яскравих прикладів використання переваг міжнародного аутсорсингу є шведська компанія ІКЕА, яка практично не має власного виробництва, а всі послуги - починаючи від доставки вантажів від постачальників і закінчуючи доставкою покупок клієнтам і складанням - здійснюються зовнішніми постачальниками з різних країн, яких у компанії більше двох з половиною тисяч.

Великі виробники також використовують аутсорсинг, поглиблюють спеціалізацію, спрощуючи тим самим виробничий процес. Ілюстрацією такої виробничої спеціалізації і спрощення виробничих ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ процесів може служити реорганізація виробництва концерну VOLVO CARS АВ на початку 90-х років. Зіткнувшись в кінці 80-х з проблемою збільшення власних виробничих витрат, керівництво концерну прийняло рішення: більш ніж втричі скоротити кількість постачальників, яких у неї в той час налічувалося близько 700, скасувати вхідний контроль поставок, а функцію тестування і контролю якості деталей покласти на самих постачальників або сторонні організації. У результаті через рік у концерну залишилося всього 240 постачальників. Власне виробництво та технологічна лінія значною мірою спростилися, а постачальники і субпідрядники постачали вже не окремі деталі, а цілі агрегати. При цьому якщо в готовому автомобілі не працював якийсь агрегат, то постачальник такого агрегату компенсував вартість всього автомобіля.

Широко застосовується виробничий аутсорсинг в компаніях з виробництва мотоциклів, спеціальних машин-навантажувачів, підйомників, телескопічних екскаваторів. Так, американська компанія JLG Industries, що спеціалізується на виробництві останніх, самостійно виробляє лише частина виробу (корпуси машин), використовуючи для виготовлення і виробництва решти (різні вузли) послуги постачальників в рамках аутсорсингу як внутрішньокраїнового, так і міжнародного.

Багатьма компаніями - виробниками мотоциклів застосовується аналогічна схема аутсорсингу, при якій вони повністю виробляють складні вироби, наприклад двигун як ключовий вузол мотоциклу. Всі інші деталі закуповуються у постачальників у вигляді готових виробів [7].

Виробники електроніки, в тому числі мобільного та комп'ютерної техніки, також широко практикують використання міжнародного аутсорсингу. Так, до продукції компанії Motorola мають відношення багато контрактні виробники: BenQ, Compal, НТС, CMCS і навіть Foxconn. Обсяг аутсорсингової продукції у компанії - близько 20%, що, однак, трохи перевершує обсяг Nokia, яка використовує аутсорсинг переважно для забезпечення своєї продукцією азіатського ринку, зокрема Китаю. Ще частіше до послуг сторонніх компаній вдаються в Siemens - обсяг аутсорсингу оцінюється в 30%. Шведсько-японський альянс Sony Ericsson також впевнено практикує аутсорсинг у своїй діяльності.

Частина телефонів, що продаються під маркою Panasonic, виробляються такими компаніями, як Quanta Computer (виробляє більше половини телефонних апаратів саме для Panasonic) і Compal Communications.

Що стосується української практики використання аутсорсингу, то вона, на жаль, на цей момент не має такої широкої бази, як зарубіжна практика. Говорити про можливість застосування внутрішньокраїнового аутсорсингу стало можливим лише в середині 90-х років XX століття, а про аутсорсинг міжнародний - лише в кінці 90-х - початку 2000-х років.

Початок 90-х рр.. XX століття характеризувався тим, що розпад Радянського Союзу та економічний спад, невизначеність і нестабільність, розвал системи економічних зв'язків призвели до такої системи організації діяльності українських підприємств, коли вони намагалися максимально автономно вести господарську діяльність, намагаючись робити все власними силами. Об'єктивно, в тих умовах говорити про будь-якої можливості використання аутсорсингу було неможливо.

Однак в останні роки, зважаючи на посилення конкуренції на ринку і необхідності пошуку нових способів підвищення своєї конкурентоспроможності, українські підприємства стали вдаватися до міжнародного аутсорсингу як більш ефективної форми організації процесів створення доданої вартості в економіці та підвищення рівня національної конкурентоспроможності.

Висновки. Глобалізація світової економіки стала основою розвитку міжнародного аутсорсингу, коли покупці аутсорсингових послуг прагнуть отримати вигоди з міжнародного поділу праці та підвищити свою міжнародну конкурентоспроможність шляхом встановлення відносин з їх виробниками з інших країн, що мають певні конкурентні переваги у вигляді більш низької заробітної плати, більш дешевих природних ресурсів, більш високого професіоналізму і т.д. У сучасному світовому господарстві чітко простежується тенденція локалізації міжнародного ринку аутсорсингових послуг, що виражається в міжнародній спеціалізації одних країн на виробництві аутсорсингових послуг (Індія, Китай та ін.), інших - на їх споживанні (США, найбільш розвинені країни Західної Європи). Слід зазначити, що Україна на сьогоднішній день має унікальний шанс стати учасником міжнародних аутсорсингових взаємодій в якості виробника аутсорсингових послуг і їх споживача. Можливо припустити, що масштаби використання можливостей аутсорсингу українськими підприємствами в перспективі будуть неухильно зростати, оскільки вигоди від його використання дозволяють підприємствам підтримувати і підвищувати рівень своєї конкурентоспроможності.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Global Services Research Report: Top 50 emerging global outsourcing cities. - Жовтень 2009 р. / / 1.

http://www.globalservicesmedia.com 2. Global Services Research Report: Top 50 emerging global outsourcing cities. - Жовтень 2009 р. / / http://www.globalserviccsmedia.com 3. http://www.cfin.ru/press/zliuk/2005-l/20.shtml 4. http://www.globalservicesmedia.com/Content/general200803283964.asp 5. http://www.globalservicesmedia.com/Contenl/gencral20080102.asp 6. Складенo автором за: www.globalservicesmedia.com/Content/general200901125785.asp 7. http://www.iminfo.lv / mcrkur / ras / ankcta.php? id = РЕЗЮМЕ У статті розглянуті основні напрямки розвитку міжнародного аутсорсингу в світовій економіці.

Наведено та проаналізовано статистичні дані щодо швидкості та напрямів його поширення.

Визначено чітку тенденцію до спеціалізації одних країн на виробництві аутсорсингових послуг, а інших - на їх споживанні.

Ключові слова: міжнародний аутсорсинг, рівень конкурентоспроможності, глобалізація, аутсорсингові послуги.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрены основные направления развития международного аутсорсинга в мировой экономике. Приведены и проанализированы статистические данные относительно скорости и направления его распространения. Определена четкая тенденция к специализации одних стран на производстве аутсорсингових услуг, а других - на их потреблении.

Ключевые слова: международный аутсорсинг, уровень конкурентоспособности, глобализация, аутсорсинговые услуги.

SUMMARY In the article the main directions of development of international outsourcing in the global economy are shown. The statistical data on the speed and direction of its propagation is presented and analyzed. A clear trend towards specialization of some countries on the production of outsourcing services, and others - on their consumption is identified.

Keywords: international outsourcing, competitiveness level, globalization, outsourcing services.

ПРИВАТНО-ДЕРЖАВНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ ТНК ТА НАЦІОНАЛЬНИМИ ЕКОНОМІКАМИ КРАЇН ЧОРНОМОРСЬКОГО БАСЕЙНУ Ємельянова Н.А., здобувач кафедри «Міжнародна економіка» Донецького національного університету Відносини між приймаючими країнами й ТНК є досить складними та різноспрямованими. Це обумовлено частою розбіжністю інтересів, а також асиметрією влади. ТНК, як правило, економічно набагато сильніші, ніж більшість приймаючих їх країн. Вони нерідко намагаються використати свої ресурси для мінімізації своїх податкових зобов'язань або одержання особливих пільг у фінансовій сфері, інфраструктурі, захисті ринку тощо. Як відповідні дії багато країн застосовують заборони й обмеження, а також націоналізацію й експропріацію власності.

Дослідженню процесу взаємодії ТНК із національними економіками присвячені роботи таких зарубіжних і вітчизняних вчених, як К. Акамацу, П. Ашегьян, П. Баклі, Дж. Даннінга, М. Кассона, Ч.

Кіндлебергєра, Д. Лук 'яненка, Ю. Макогона, В. Новицького, Т. Орєхової, О. Рогача, Л. Руденко Сударєвої, Є. Савельєва, С. Якубовського та інших.

Метою даної роботи є дослідження приватно-державного партнерства як підходу до формування взаємодії між ТНК та національними економіками країн Чорноморського басейну.

Нинішній період характеризується більш гострою конкуренцією за ПІІ між приймаючими країнами. При цьому в стратегії ТНК важлива роль приділяється скороченню «державних ризиків».

Як показав досвід, діяльність ТНК у 90-ті роки по-різному впливала на економіку приймаючої країни. З одного боку, наявними є численні сприятливі наслідки їхньої присутності – розширення припливу капіталу й експорту, модернізація методів керування й маркетингу, більш швидкий © Ємельянова Н.А., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ приплив нових технологій, поліпшення поставок на внутрішній ринок, зростання доходів тих, хто був найнятий на роботу у міжнародні компанії, і місцевих субпостачальників.

Активна виробнича, інвестиційна й торговельна діяльність ТНК дозволяє їм виконувати дві функції, які мають велике значення для всього світового господарства:

– стимулювання економічної інтеграції;

– міжнародне регулювання виробництва й розподілу продукції.

ТНК сприяють економічній інтеграції, створюючи стійкі економічні зв'язки між різними країнами. Багато в чому завдяки їм відбувається поступове «розчинення» національних економік у глобальному економічному просторі, у результаті чого чисто економічними засобами, без застосування насильства, спонтанно створюється глобальна економіка.

Усвідомлюючи вигоди приймаючих країн від діяльності ТНК, міжнародні організації прямо пропонують країнам, що розвиваються, залучати ТНК для здійснення технічної модернізації, а уряди цих країн, у свою чергу, активно борються за залучення ТНК у свою економіку, конкуруючи один з одним.

Оскільки транснаціоналізація підвищує й середній прибуток, і надійність його одержання, то власники акцій ТНК можуть розраховувати на високі й стійкі доходи. Висококваліфіковані працівники, що служать на підприємствах ТНК, користуються вигодами від формування світового ринку праці, переїжджаючи із країни в країну.

Саме головне, що у результаті діяльності ТНК здійснюється імпорт інститутів – тих «правил гри»

(норм трудового й антимонопольного законодавства, принципів оподатковування, практик укладання контрактів тощо), які сформувалися в розвинених країнах. ТНК об'єктивно підсилюють вплив країн, що вивозять капітал, на країни, що їх ввозять.

З іншого боку, чимало й негативних наслідків присутності ТНК. Їх дорікають у тому, що в ряді країн вони привнесли диференціацію в економіку: оскільки самі представляють сучасний глобалізиваний сектор, а розрив між ним і іншими секторами породжує нерівність доходів. Ті корпорації, чия мета зводиться до завоювання внутрішнього ринку країни, зазнають критики за нарощування інтенсивності імпорту в дану країну й витиснення місцевих товарів і компаній. Вони можуть також використувати свій олігополістичний статус, встановлюючи високі ціни.

Існує й інша, більш загальна, макроекономічна проблема. Чим вище ступінь міжнародної економічної інтеграції через ТНК, тим більше безпосередньо на дані країни поширюється стратегія цієї корпорації у вигляді міжнародного ринкового тиску, циклічних коливань, конкуренції, спекулятивних маневрів. Якщо в якійсь національній економіці досягнуто певний поріг ПІІ, присутність іноземних компаній необхідно розглядати як фактор макроекономічного керування, політики в області обмінних курсів, процентних ставок, податків тощо.

Крім того, ТНК зіштовхуються з рядом проблем і дилем. Так, крім регулювання в приймаючих країнах існують міжнародні угоди й правила, що стосуються трудових відносин і охорони навколишнього середовища, які корпораціям варто взяти до уваги. Вони, як правило, є об'єктом більш пильного національної й навіть міжнародної суспільної уваги, тому що мова йде про іноземні, великі й потужні структури. Вони також випробовують на собі ефект маркетингової стратегії своїх міжнародних конкурентів. Тому ТНК зацікавлені в тому, щоб уникати нападок з боку урядів і громадськості.

Розширюючи свою експансію, ТНК використовують різноманітні форми освоєння світового ринку. Ці форми в значній мірі ґрунтуються на контрактних відносинах і не пов'язані з участю в акціонерному капіталі інших фірм.

Розглядаючи питання взаємодії транснаціонального бізнесу і держави необхідно зосередити увагу на її аспекті з точки зору питання, яке зараз широко обговорюється у різних колах наукової, політичної та бізнес-громадськості, - це приватно-державне партнерство.

Найзагальніше визначення цьому явищу дає В.Г. Варнавський: «Державно-приватне партнерство - це інституційний і організаційний альянс між державою і бізнесом в цілях реалізації суспільно значущих проектів і програм в широкому спектрі галузей промисловості і НДДКР, аж до сфери послуг» [2].

Серед інших визначень слід відзначити такі:

приватно-державне партнерство (ПДП) – це інституційний та організаційний альянс між державою і бізнесом із метою реалізації національних і міжнародних, масштабних і локальних, але завжди суспільно значущих проектів у широкому спектрі сфер діяльності: розвитку стратегічно важливих галузей промисловості та НДДКР до забезпечення суспільних послуг [3];

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ПДП – це форма взаємодії державних і приватних структур з метою надання суспільству найважливіших послу або продукції. При цьому ключовою метою домовленості між ним є надання кінцевому споживачу послуг або продукції найефективнішим способом і за нижчою вартістю, ніж кожна з даних структур зможе надати самостійно [4];

ПДП – це сукупність форм середньо- та довгострокової взаємодії держави і бізнесу для вирішення суспільно значущих задач на взаємовигідних умовах [5].

Макроекономічні критерії Цілі та наслідки стратегій експансії ТНК УЗГОДЖЕННЯ ПРІОРИТЕТІВ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ реалізації стратегічних   пріоритетів держави Експортні стратегії входження:

- Зростання обсягів продаж;

- Зростання прибутків.

Критерії пріоритетів формування зовнішньої інтеграційної стратегії Ліцензійні стратегії входження:

- Зростання обсягів продаж;

- Зменшення інвестиційних витрат;

Критерії забезпечення - Зниження інвестиційних ризиків;

- Ефект економії на масштабах;

сталого економічного - Підвищення прибутковості компанії.

розвитку держави ТА ТНК Утвердження інноваційної Інвестиційні стратегії входження:

- Зростання обсягів продаж;

моделі розвитку держави - Зростання прибутків;

Доступ до дефіцитних природних ресурсів (невідновлених та відновлених);

Соціальна переорієнтація Доступ до дешевих природних ресурсів;

економічної політики Доступ до дешевих людських ресурсів;

держави Зменшення валютних ризиків;

Подолання торгівельних бар’єрів доступ на ринок;

Доступ до нових знань;

Ефект економії на масштабах тощо.

ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ «ПРИВАТНО-ДЕРЖАВНОГО ПАРТНЕРСТВА» МІЖ ДЕРЖАВОЮ ТА ТНК Необхідні умови формування відносин за моделлю «ПДП»:

• однакове розуміння сторонами змісту відносин партнерства;

• поступальність відносин співробітництва;

• наявність чітких механізмів реалізації та координації стратегічних інтересів в рамках партнерства;

• закріплення змісту і механізмів партнерства в окремих міждержавних документах.

Рис. 1. Механізм формування ПДП між державою та ТНК іноземного походження Згідно з Законом України «Про загальні засади державно-приватного партнерства» державно приватним партнерством є співробітництвом між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами (державні партнери) і юридичними або фізичними особами підприємцями (приватні партнери), за винятком державних та комунальних підприємств, що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом, іншими законодавчими актами, ознаками якого є: забезпечення більш високих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж у випадку здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера;

довготривалість відносин (від 7 до 30 років);

- передача приватному партнеру частини ризиків при здійсненні державно-приватного партнерства;

заборона переходу до приватного партнера права власності на об'єкт державно приватного партнерства протягом усього строку здійснення такого партнерства;

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ - внесення приватним партнером інвестицій в об'єкти партнерства з джерел, не заборонених законодавством [1].

Таким чином, загальне бачення партнерства може бути представлене як поєднання можливостей і ресурсів контрагентів - державного і приватного секторів, яке може приймати форми як створення окремої юридичної особи – спільного підприємства, так і довгострокового контрактного співробітництва, спрямованого на вирішення спільних суспільно значущих завдань.

Механізм формування ПДП між державою та ТНК іноземного походження, запропонований автором, подано на рис. 1.

В розвинутих країнах і країнах, що розвиваються існують різні форми партнерства держави і приватного сектора, які є основоположним елементом функціонування змішаної економіки. Це такі форми, як: ліцензія, угода про розділ продукції, спільне підприємство, адміністративний контракт, оренда і деякі інші. З урахуванням світової практики найпоширенішими формами взаємостосунків держави і приватного бізнесу є ліцензії як форма адміністративного права (особливо в надрокористуванні).

Визначення державою цілей свого розвитку та систематизація можливих цілей стратегій діяльності ТНК, які входять на її ринок, дають змогу вибору подальшої моделі розвитку їх взаємовідносин залежно від збігу чи суперечностей між цими цілями та можливостей лобіювання інтересів тієї чи іншої сторони залежно від розстановки сил у глобальному економічному середовищі під час прийняття рішень.

Очевидно, що для країни з перехідною та ще недостатньою конкурентоспроможною економікою більш доцільною є політика, спрямована на узгодження своїх інтересів з інтересами ТНК пошуку взаємно оптимальної економічної політики, ніж дотримання політики протистояння.

На основі наданого визначення було узагальнено систему критеріїв віднесення відносин до категорії “приватно-державне партнерство між країною, що приймає та ТНК”. Такими критеріями є:

наявність двох і більше стратегічних сфер співробітництва;

однакове розуміння сторонами змісту відносин партнерства;

поступальність відносин співробітництва (наявність попереднього тривалого висхідного розвитку відносин співробітництва та партнерства);

наявність чітких механізмів реалізації та координації стратегічних інтересів у рамках партнерства;

закріплення змісту і механізмів стратегічного партнерства в окремих документах.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про загальні засади державно-приватного партнерства»

2. Варнавский В.Г. Партнерство государства и частного сектора: формы, проекты, риски. М.:

Наука, 2005. 315 с.

3. Вдовенко Ю.С. Економіко-правова сутність концесії: методологічний аспект // Збірник наукових праць Київського університету економіки і технологій транспорту: Серія “Економіка і управління”. – Вип. 6. – КУЕТТ, 2004. – С. 62-69.

4. Public-private partnerships for innovation^ policy rationale, trends and issues, OECD, 10- December 2002, Headquarters, Paris.

5. Davis S. and Fairbrother P. Private Finance Initiative and PPP;

Definition and Sources // School of Social Science, Cardiff University, Working Paper Series, 2003. – Paper РЕЗЮМЕ Метою даної статті є дослідження приватно-державного партнерства як підходу до формування взаємодії між ТНК та національними економіками країн ЧЕС.

Ключові слова: приватно-державне партнерство, ЧЕС, транснаціоналізація.

РЕЗЮМЕ Целью данной статьи является исследование частно-государственного партнерства как подхода к формированию взаимодействия между ТНК и национальными экономиками стран ЧЕС.

Ключевые слова: частно-государственное партнерство, ЧЭС, транснационализация.

SUMMARY The purpose of given article is research of the private-state partnership as approach to interaction formation between TNK and national economies of the countries BSEC.

Keywords: private-state partnership, BSEC, transnationalization.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ВПЛИВ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА СУЧАСНИЙ СТАН СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ'ЯЗКІВ Єрьоменко А.А., асистент кафедри менеджменту Донецького національного університету Актуальність проблеми. В умовах виходу національних економік з глобальної економічної кризи важливим фактором відновлення і розбудови економічного потенціалу поряд з внутрішніми джерелами фінансування є використання інтернаціональних ресурсів і факторів виробництва. Все більша важливість прямих іноземних інвестицій (ПІІ) може бути підтверджена і тим фактом, що основні галузі економіки стають значно глобалізованішими за рахунок інтеграції, координації і контролю міжнародної діяльності у створенні додаткової вартості. Зокрема, інтеграція виробничої діяльності на міжнародному рівні є разючою особливістю теперішньої світової економічної системи.

Через це ПІІ, торгівля, фінанси, трансфер технологій стають значно взаємозалежнішими у теперішній світовій економіці.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. Серед наукових праць, у яких досліджуються загальні й часткові проблеми руху й регулювання ПІІ, необхідно виділити дослідження закордонних і вітчизняних вчених П. Брентона, Р. Вернона, Дж. Даннінга, К. Іверсена, X. Ліннемана, Р. Робінсона, І.О. Бланка, В.М. Геєця, Б.В. Губського, С.А. Гуткевич, В.В. Козюка, Ю.В. Макогона, В.В. Мельника, А.А. Пересади. Вони визнають ринкову недосконалість і припускають, що фірми, які інвестують у інші країни, мають певні порівняльні переваги перед своїми конкурентами на ринку країни-реципієнта і присвятили свої роботи аналізові взаємопов'язаності інтеграційних процесів, руху ПІІ та регулюванню різних його аспектів у межах окремих регіонів та країн світу. Роботи вчених є ґрунтовними та висвітлюють багато питань досліджуваної проблематики, проте відкритими залишаються питання прямого іноземного інвестування аграрного сектору світової економіки та визначення ступеню впливу інвестиційних процесів в цій сфері на сучасний стан світогосподарських зв'язків.

Мета наукової статті. Метою наукової статті є визначення ступеню впливу інвестиційних процесів в аграрному секторі світової економіки на сучасний стан світогосподарських зв'язків, а також розробка науково-практичних підходів щодо формування інвестиційних стратегій аграрних транснаціональних компаній з урахуванням окремих мотиваційних чинників.

Виклад основного матеріалу дослідження. Пряме іноземне інвестування вважається одним із дієвих методів інтернаціоналізації виробництва. Під інтернаціоналізацією виробництва розуміють встановлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, унаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в міжнародному або світовому масштабі [1]. Це об'єктивний процес, що є наслідком поглиблення міжнародного поділу праці, в основі якого лежить міжнародна спеціалізація виробництва.

Новим етапом інтернаціоналізації господарського життя, до характеристик якого відносять різке зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і міжнародний рух капіталу, визнано транснаціоналізацію. Якісною проявою транснаціоналізації є формування внутрішньо корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Кількісно транснаціоналізація проявляється у зростанні числа транснаціональних корпорацій (ТНК) і розширенні масштабів їх діяльності. Транснаціональні компанії є, з одного боку, наслідком, а з іншого — причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже, і розгортання процесу інтернаціоналізації.

Розглянемо можливу низку заходів, які вживає ТНК в процесі інтернаціоналізації [2, с. 96].

Певна річ, ТНК, що стає на такий шлях, зазвичай не робить кожного з цих кроків — це є лише послідовність, котра за нормальних обставин залишається незмінною. Як можна побачити з рис. 1, ТНК звичайно починає з експорту в іноземну країну — або безпосередньо, або через представника.

Лише після цього вона влаштовує власне представництво для просування свого експорту. Процес постійного пізнання уможливлює ТНК збільшувати свою участь і врешті-решт заснувати місцеве виробництво. З позицій країни така подія є поворотним пунктом, оскільки утворюється діяльність із добавлення вартості. Разом з тим, місцеве виробництво може бути започатковане відразу ж після підписання ліцензійної угоди. Це дозволяє уникнути тривалого процесу інтерналізації шляхом ПІІ.

Хоча для України та інших країн колишнього Радянського Союзу ця можливість на сьогодні є химерною через неспроможність забезпечити захист прав інтелектуальної власності.

© Єрьоменко А.А, ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Для аналізу причин інтернаціоналізації як теоретичне підґрунтя використаємо дослідження Дж.

Даннінга, який виділяв 3 групи переваг здійснення фірмою господарської діяльності за кордоном:

"ownership special advantages" - особисті переваги (О-переваги), "location specific variables" - переваги розташування (L-переваги) та internalization incentive advantages – переваги інтерналізації (І-переваги) [3, с. 201]. О-переваги ґрунтуються на особистих активах, притаманних ТНК (знаннях), завдяки яким вона бере гору над конкурентами. L-переваги стосуються умов країни, де розташовується ТНК.

Нарешті, переваги інтерналізації (І-переваги) стосуються можливостей засвоїти (або інтерналізувати) ринок, включаючи його до організації ТНК - у тих випадках, коли ієрархічне рішення (організація філій ТНК у країні) є економічно доцільнішим, ніж просте поринання у ринкові операції. Характер взаємодії цих чинників може наочно змінюватися з плином часу. Скажімо, О-переваги фірми можуть збільшитися, якщо країна знайде певні місцеві активи (наприклад, людські ресурси), які збільшуватимуть переваги ТНК завдяки інтерналізації.

1. Виробництво для внутрішнього ринку 2. Прямий експорт та маркетинг ЛІЦЕНЗУВАННЯ 3. Експорт та маркетинг через іноземного представника 4. Експорт та маркетинг через іноземне торгівельне представництво 5. Експорт та виробництво із залученням іноземного представництва 6. Інтеграція іноземного представництва в місцеве підприємницьке середовище Рис. 1. Етапи інтернаціоналізації ТНК Незважаючи на динамічні зв'язки між різними перевагами, рішення ТНК визначатиметься її стратегією. Певна річ, стратегічний вибір так чи інакше залежить від наявної конфігурації переваг ОLІ та розраховуватиметься для збільшення О-переваг фірми шляхом інтерналізації. До того ж, ТНК займеться ПІІ в країну-рецепієнт, лише якщо вона створить певні місцеві переваги (стосується також інших місць потенційних капіталовкладень), які є додатковими і/або сумісними з особистими перевагами ТНК. Оцінивши можливості та визначивши найкращий (або близький до найкращого) збіг переваг, ТНК визначатиме подальший стратегічний курс щодо найліпших важелів виконання проекту.

Якщо ТНК вирішить йти далі шляхом інтерналізації, то такими важелями вірогідніше будуть обрані ПІІ. В цьому випадку для визначення загального впливу на місцеву промисловість можна скористатися ланцюгом прирощування вартості [4].

Адаптуючи структуру ланцюга прирощування вартості (ЛПВ) до умов аграрного виробництва, в процесі визначення цільових об'єктів ПІІ, також доцільно відокремити завдання головної та допоміжної діяльністі (рис. 2). Головна діяльність стосуватиметься всіх операцій зі створення кінцевого продукту, а допоміжна забезпечуватиме головну нематеріальними активами та інфраструктурою. Місце в ланцюгу прирощування вартості, обране для ПІІ, однозначно впливатиме на темпи та якість трансферу технологій, що, в свою чергу, можливо, визначатиме потенційний вплив початкових інвестицій на загальне зростання економіки країни- рецепієнта.

З урахуванням вищесказаного визначимо стратегії, відкриті для аграних ТНК, що збираються вкладати кошти у виробничу діяльність країн-рецепієнтів. Бачаться два набори стратегій, елементи ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ яких можуть припасовуватися і складати стратегію компанії. В першому наборі можна виділити три основні стратегії локалізації:

- ПІІ, засновані на ресурсах (орієнтація на постачання), що ґрунтуються на вирощуванні та обробленні сировини;

- Ринкову орієнтацію (доступ до ринків), в яку входять виробництво кінцевого продукту та маркетинг;

- ПІІ, що знижують витрати (орієнтація на економічне (низько вартісне) виробництво), зосереджені на виробничій ланці у ланцюзі прирощення вартості.

Другий набір стратегій діє здебільшого на часовій (прогнозній) вісі. Ці стратегії відповідають первісному рішенню аграрних ТНК брати участь у певній діяльності в країні імпортері капіталу: на початку, в кінці чи всередині ланцюга прирощення вартості. Будь-яке стратегічне рішення стосовно позиціювання в ланцюзі вартості може, таким чином, співвідноситися з певною стратегією на горизонтальній часовій вісі (ступінь залучення). Отже короткостроковими варіантами цього спектра є наступні:

Інфраструктура фірми, менеджмент, фінанси ДОПОМІЖНА ДІЯЛЬНІСТЬ Технологічний розвиток (продуктові / процесні технології) Вирощування сільськогосподарської Область Післяпродажне обслуговування Дистрибуція та продаж Попередня обробка Остаточна обробка Доробка сировини продукції горизонтальної інтеграції Область вертикальної інтеграції ГОЛОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ Рис. 2. Структура ланцюга прирощування вартості в аграрному секторі економіки Стратегія "швидкого прибутку", якої дотримуються здебільшого фірми, що намагаються задовольнити фінансових розпорядників та вкладників за допомогою приголомшливих дивідендів, які заробляються за невеликий термін. Враховуючи політичні та економічні труднощі така стратегія частіше за все утримуватиме діяльність ТНК винятково в межах торговельних угод. Це короткозора політика, бо в разі появи серйозного шансу для інвестиції така ТНК не зможе скористатися слушною нагодою, тому що вона не просувалася кривою набуття досвіду, що є необхідним.

Стратегія "ізольованої кооперації" передбачає повторення одних і тих же операцій, що тільки опосередковано пов'язані з іншими операціями батьківської компанії та, відповідно, ще менше - з економікою країни-рецепієта. Така діяльність, що спочатку розглядається як чужоземний анклав, де всі операції виконувалися в конвертованій валюті, може в процесі лібералізації почати інтегруватися ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ в національну економіку. Втім прив'язка до національних підприємств залишатиметься помірною, бо ТНК вона не дуже потрібна й керівники не квапляться її налагоджувати. Звідси обсяги пересування та передач технологій також обмежені, оскільки операціям бракує належної глибини проникнення в решту економіки.


Під час реалізації стратегії "інтегрованої кооперації" за мету ставиться проникнення на ринок завдяки погодженим діям виробників та їхніх постачальників. Забезпечуючи всі ланки ланцюга постачання, ця стратегія одним махом усуває всі причини для непокоєння. Можна досягти тієї ж самої мети, встановивши стосунки співпраці впродовж всього ланцюга прирощення вартості від моменту, коли може відбутися передача технологій. Такий підхід можливий лише за політичних обставин, коли уряд має безпосередній інтерес у залученні ТНК до перетворювальних процесів в країні імпортері капіталу. Протягом подальшого розвитку економіки, виникає можливість перетворення такого підприємства на дочірню компанію із власним керівництвом.

Наступним кроком для інвестора може стати спроба адаптуватися та влаштуватися у підприємницькому середовищі країни-реципієнта через довгострокову співпрацю з місцевою компанією, яка може бути результативною у разі реалізації стратегії набуття довгострокового досвіду. Імпортер капіталу в такому випадку буде намагатися зосередитись на техніко технологічному аспекті, в той час як інвестор концентруватиме зусилля на питаннях технології управління або трансферу витончених компонентів технології. Така співпраця набуває особливої ваги у секторах, де конкурентна перевага в основному залежить від "м'яких" технологій (тобто менеджменту). Завдяки такій взаємодії експортер капіталу отримує знання про місцевий ринок та може знайти нові шляхи здійснення бізнесу в мінливих ринкових умовах, де занепад старих комерційних мереж залишив великі порожнини в економічному просторі. Протягом відносно невеликого терміну зменшення ризику та навчальний ефект, який породжує такий альянс з місцевим партнером, створюють привабливу можливість для будь-якої фірми, що залучається до підприємництва. В таких випадках є гарантія контролю над власними підприємства (операціями) або через частку акціонерного капіталу, або через керування технологічними процесами. Зважаючи на те, що ТНК в будь-якому разі мають недостатню інформацію про місцеві економічні умови, для них такий обмін досвідом є, звісно, доцільним, не кажучи вже про можливості доступу до базових досліджень високого рівня. Отже, уможливлюється передача технологій з країни експортера в країну імпортер капіталу. Дотримуючись стратегії довготривалого пізнання, інвестор має нагоду без важких фінансових зобов’язань всебічно налаштуватися, щоб бути готовим вкласти кошти в зазначений час.

Висновки та пропозиції. Підсумовуючи розглянуті питання, виділимо основні тенденції розвитку світогосподарських зв'язків та інтеграційних процесів у глобалізованому світі. На нашу думку, вони такі. По-перше, посилюється «дематеріалізації» світової економіки. Це проявляється у послабленні ролі традиційних факторів виробництва (природних ресурсів, праці) та посиленні ролі таких детермінант, як лібералізація зовнішньоекономічної політики, технічний прогрес, управлінські (корпоративні) стратегії. По-друге, до процесу інтернаціоналізації виробництва залучається все більша кількість країн, посилюється взаємозалежність національних економік одна від одної. Про це свідчать, зокрема, поширення географії надходжень ПІІ, зростання чисельності ТНК та ступеня їх транснаціональності, створення все нових міждержавних інтеграційних об'єднань у світі, а також розширення вже існуючих за рахунок входження до них нових членів. По-третє, наростають структурні зсуви у світовій економіці, які пов'язують з народженням та освоєнням нових технологій постіндустріального суспільства лише в економіках найбільш розвинених країн та концентруванням традиційних технологій серед країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Современный экономический словарь / [авт.-уклад. Райзберг Б. А. ] - 5-е изд., перераб. и доп. — М. : ИНФРА-М, 2007. - 495 с.

2. Барц, М. Прямі iноземнi iнвестицiї та технологічний трансфер у пострадянських країнах [Текст] / М. Барц, Л. Бжилянська, Д. А. Дайкер, В. Приписнов, С. Радошевич;

пер. з англ. Т. В. Гончарова, I. Ю. Єгоров, А. I. Войтович ;

пiд ред. Д. А. Дайкера ;

пiд заг. ред. I. Ю. Єгорова. - К. : К.I.С., 2003. – 202 с.

3. Чемберлен, Е. Теория монополистической конкуренции. Реориентация теории стоимости [Текст] / Е. Чемберлен, [пер. с англ. З. Г. Лейкина и Л. Я. Разовского]. – М. : Изд. иностр. л-ры, 1959. – 415 с.

4. Porter, M E (1985), Competitive Advantage: Creating and Sustaining Superior Performance, Free Press, Used with permission of the Free Press, a Division of Macmillan, Inc. Copyright 1985, Michael E Porter.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 5. Макогон, Ю. В. Глобализация и экономическое развитие: национальный аспект [Текст] / Ю. В.

Макогон [и др.];

под науч. ред. Ю. В. Макогона. – Донецк : ДонНУ, 2006. – 260 с.

РЕЗЮМЕ У статті проаналізовано сутність і причини інтернаціоналізації господарського життя, до характеристик якого відносять різке зростання ролі зовнішніх факторів розвитку і міжнародний рух капіталу. Визначено можливі варіанти стратегій прямого іноземного інвестування економік країн реципієнтів.

Ключові слова: інвестиційні процеси, інтернаціоналізація, іноземне інвестування.

РЕЗЮМЕ В статье проанализированы сущность и причины интернационализации хозяйственной жизни, основными характеристиками которой являются резкий рост роли внешних факторов развития и международное перемещение капитала. Определены возможные варианты стратегий прямого иностранного инвестирования экономик стран-реципиентов.

Ключевые слова: инвестиционные процессы, интернационализация, иностранное инвестирование.

SUMMARY Essence and reasons of internationalization of economic life basic descriptions of which are sharp growth of role of external factors of development and international moving of capital is analyses in the article. The possible variants of strategies of the direct foreign investing of economies of countries-recipients are certain.

Keywords: investment processes, internationalization, foreign investment.

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ Житомирський Ю.М., заступник голови Правління ЗАТ СК «Кремінь», депутат Калінінського районного у м. Донецьку ради Ринкова трансформація економіки України, її входження в глобальний економічний простір актуалізує проблеми формування сучасної моделі фінансової системи, включаючи визначення ролі і місця страхових компаній у забезпеченні потреб суспільства страховими послугами. Стрімке зростання розмірів фінансових ринків, їх інтернаціоналізація призвели до посилення впливу страхових компаній на мобілізацію і перерозподіл фінансових ресурсів, збільшення їхньої частки у сукупному обсязі фінансових активів. Водночас зросли фінансові ризики, які впливають на ефективність діяльності та фінансову надійність страхових компаній.

Страхові компанії, які є безпосередніми учасниками фінансового ринку, активізували свою діяльність, забезпечуючи страховий захист інших суб’єктів господарювання, що значною мірою впливає на економічний розвиток держави, і набуває значущості у зв’язку з кризовими явищами у вітчизняній економіці. Це ускладнює діяльність страховиків, підвищує її ризикованість при отриманні прибутків та забезпеченні стабільності. В умовах фінансової кризи наростає потреба в проведенні комплексного дослідження у сфері управління фінансовими ризиками страхових компаній.

Внаслідок зростання фінансових ризиків у діяльності страхових компаній, питання визначення їх сутності та систематизації, встановлення причинно-наслідкових зв’язків та вибору методів управління набувають не тільки особливої актуальності, а й стають важливою науковою та практичною проблемою.

Вивченню різних аспектів ризику загалом та фінансового ризику зокрема, дослідженню підходів до передбачення ризикових подій та зниження їх негативних наслідків у діяльності суб’єктів господарювання присвячено ряд робіт зарубіжних і вітчизняних вчених-економістів. Серед західних фахівців, які досліджували ризик, слід відзначити: З.Боди, Є.Брігхема, Дж. М. Кейнса, Г.Марковіца, А.Маршалла, М.Міллера, Ф.Модільяні, Дж.С.Міля, Ф.Найта, А.Сміта, Дж. Тобіна, Ф.Шарпа та інших.

Разом з тим, низка питань, що стосуються теоретико-методологічних засад управління фінансовими ризиками саме страхових компаній, потребує поглибленого дослідження. Зокрема, в недостатній мірі вивченими і висвітленими в економічній літературі є такі питання: визначення економічної суті та класифікації фінансових ризиків страхових компаній;

обґрунтування методів їх виявлення, вимірювання, аналізу і оцінки, контролю та моніторингу;

вибору та обґрунтування © Житомирський Ю.М., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ методів управління інвестиційними ризиками страховиків та розроблення методичних підходів до формування тарифної стратегії страхових компаній.

Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад процесу управління фінансовими ризиками страхових компаній та розробка методичних рекомендацій щодо їх ідентифікації, квантифікації, контролю та мінімізації.

Ризик безпосередньо пов’язаний з невизначеністю, яка є необхідною умовою його існування. В роботі окреслено сутність та відмінність таких понять, як «невизначеність» та «ризик». Зазначено, що крім невизначеності ризику притаманні альтернативність та суперечливість.


З’ясовано, що класифікації ризиків, подані в економічній літературі, проведені в основному без врахування галузевого аспекту. Крім того, відсутній єдиний підхід до їх систематизації та вибору критеріальних ознак. При вивченні можливих видів фінансових ризиків проаналізовано ті з них, які становлять найбільшу загрозу та найчастіше зустрічаються в практиці господарювання страхових компаній в Україні. Систематизовані основні фактори, що впливають на виникнення фінансових ризиків в діяльності страхових компаній, які поділено на три групи: 1) загальнонаціональні;

2) пов’язані зі страховою діяльністю;

3) зумовлені трансформацією економіки України та кризовими явищами.

Визначено, що до першої групи факторів виникнення фінансових ризиків страхових компаній відносяться процеси і явища, що здійснюють вплив на всю сукупність фінансових потоків в державі і включають політичні, правові, регіональні, макроекономічні та соціально-демографічні фактори.

До другої відносять явища, що роблять вплив на групу фінансових потоків в межах страхового ринку (економічні, управлінські та організаційні фактори).

До третьої групи відносяться явища, характер впливу яких на фінансові потоки страховиків носить тимчасовий характер та зумовлений реформуванням економіки України та кризовою ситуацією. До даної групи факторів включено: нестабільність правової та податкової системи, низька платоспроможність населення, відсутність довіри до страхових компаній, погіршення ситуації на фондовому ринку, негативні інфляційні очікування, нестабільність валютного курсу.

На основі проведеного аналізу головних причин виникнення фінансових ризиків у діяльності страхових компаній та запропонованих в досліджуваних наукових джерелах підходів до класифікації фінансових ризиків були виявлені та доповнені основні класифікаційні ознаки із врахуванням галузевої специфіки страхової діяльності: за ступенем охоплення;

за сферою діяльності страховика;

за величиною витрат, пов’язаних з управлінням ризиками;

за методами регулювання;

за можливістю перестрахування.

Управління ризиками виокремилося в процесі генезису в самостійний науковий напрямок та сферу діяльності, забезпечуючи фінансову надійність страхових компаній. У зв’язку з цим, розкрито економічний зміст управління фінансовими ризиками страхових компаній в сучасних умовах розвитку страхового ринку.

Проведений критичний аналіз запропонованих в літературних джерелах методів якісної та кількісної оцінки та аналізу прийнятності фінансових ризиків в контексті їх використання страховими компаніями в сучасних умовах дозволяє зробити висновок, що застосування тих чи інших методів за критерієм доцільності варіюється відносно конкретних видів чи груп ризиків.

Зокрема, оцінку ризиків, які страхова компанія приймає до страхування, і які є основним чинником формування страхових ризиків, найбільш доцільно проводити за допомогою статистичного методу;

інвестиційні ризики, ризик неплатоспроможності, втрати фінансової стійкості, ризик втрати прибутку, ризик збитковості та ризик банкрутства – за допомогою відповідних розрахунково аналітичних методів;

кількісний аналіз ризиків може здійснюватись з використанням кількох методів послідовно чи одночасно з метою проведення більш глибокого аналізу та отримання достовірніших показників оцінки ступеня ризику;

ряд методів (метод аналізу чутливості, метод аналізу сценаріїв, метод імітаційного моделювання, метод побудови дерева рішень) можуть бути використані страховими компаніями як у випадку розробки чи впровадження нових послуг, відкриття нових підрозділів, так і стратегічного планування чи оперативного бюджетування фінансових результатів в умовах невизначеності з метою оцінки величини можливих втрат прибутку. Узагальнена система критеріїв для оцінки рівня допустимості динамічних і статичних ризиків дозволяє приймати рішення щодо вибору механізмів нейтралізації фінансових ризиків страхових компаній.

Проведене дослідження наукового доробку із проблем нейтралізації фінансових ризиків показало наявність широкого спектру як універсальних методів, так і специфічних, придатних для регулювання лише окремих видів ризиків чи фінансових ризиків суб’єктів господарювання певної визначеної галузі. Аналіз основних методів нейтралізації фінансових ризиків дозволив виокремити ті ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ з них, які можуть бути використані страховими компаніями для регулювання фінансових ризиків їхньої діяльності з максимальною ефективністю (рис. 1).

Обгрунтовано особливості застосування вказаних методів страховими компаніями в сучасних умовах. Зокрема, використання методу уникнення ризику передбачає відмову від страхування певного виду чи розмірів ризиків;

від придбання тих чи інших інвестиційних активів тощо.

Лімітування потребує встановлення верхнього ліміту страхової суми, яку страховик може залишити на власному утриманні. Іншим обмеженням у проведенні операції лімітування є неможливість застрахувати деякі види ризиків у зв’язку з тим, що вони не приймаються на страхування через високу ймовірність настання страхового випадку чи вимагають встановлення непомірно високих страхових тарифів, які розраховано для даного виду ризику. Метод самострахування найбільш широко застосовується страховими компаніями та базується на резервуванні суб’єктом господарювання частини фінансових ресурсів, які можуть бути використані в майбутньому для виплати страхових відшкодувань. Диверсифікацію страхові компанії можуть використовувати з метою зниження інвестиційних ризиків, ризиків основної страхової діяльності та ризиків, пов’язаних із перестрахуванням. Метод хеджування характеризує внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, який базується на використанні відповідних видів фінансових інструментів, як правило похідних цінних паперів. Найбільш складні та небезпечні за своїми фінансовими наслідками ризики страхові компанії передають на перестрахування.

МЕТОДИ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ РИЗИКІВ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ Уникнення ризику Самострахування Перестрахування Диверсифікація Хеджування Лімітування Рис.1. Основні методи нейтралізації фінансових ризиків страхових компаній Проведений аналіз теоретичних підходів є основою для обґрунтування вибору методів управління фінансовими ризиками вітчизняними страховими компаніями з метою підвищення ефективності їх діяльності в сучасних умовах.

Основні показники, що характеризують стан та динаміку страхового ринку України за 2004 2008 рр., наведено в табл. 1.

Таблиця Фінансово-економічні показники страхового ринку України за 2004-2008 рр.

Темп Темп росту, росту, 2008 р. 2008 р.

Показники 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2008 р.

до до 2004р., 2007р., % % 1.Кількість страхових 387 398 411 447 469 121,2 104, компаній на кінець року, од.

2. Валова сума страхових премій від страхування та 19431,4 12853,5 13829,9 18008,2 24008,6 123,6 133, перестрахування, млн. грн.

3.Премії від страхувальників 1046,2 1616,2 2945,8 5170,4 7630,4 729,3 147, фізичних осіб, млн. грн.

4.Валові страхові виплати, 1540,3 1894,2 2599,6 4213,0 7050,7 457,7 167, ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ млн. грн.

5.Рівень валових виплат, % 7,9 14,7 18,8 23,4 29,4 372,2 125, 6.Сукупні активи 20012,8 20920,0 23994,6 32213,0 41930,5 209,5 1і30, страховиків, млн. грн.

7.Обсяг сплачених статутних 5514,5 6641,0 8391,2 10633,6 13206,4 239,5 124, фондів, млн. грн.

8.Обсяг сформованих страхових резервів на кінець 8272,2 5045,8 6014,1 8423,3 10904,1 131,8 129, року, млн. грн.

Джерело: на основі опрацювання даних Держфінпослуг України.

На основі аналізу стану страхового ринку та його динаміки можна зробити такі висновки:

страховий ринок України впродовж 2004-2008 рр. характеризувався позитивною динамікою розвитку, незважаючи на його функціонування в останні місяці досліджуваного періоду в умовах фінансової кризи;

зростала кількість страхових компаній, яка на кінець 2008 року становила компаній;

знизилася монополізація страхового ринку;

зростали обсяги страхових премій;

має місце зростання величини виплат страхових відшкодувань, що призвело до підвищення рівня страхових виплат до 29,4% у 2008 р., хоча таке його значення є досить низьким порівняно із традиційним у розвинутих країнах (близько 70%).

Однак результати, отримані вітчизняними страховими компаніями у першому півріччі 2009 р., зазнали впливу фінансової кризи та характеризуються зростанням фінансових ризиків їх діяльності:

зменшилися обсяги отриманих валових та чистих страхових премій, обсяги виплат страхових відшкодувань, з одночасним зростанням їх рівня, що створює загрозу фінансовій стабільності страховиків;

знизилася кількість укладених договорів страхування;

зменшилися обсяги перестрахування.

Виявлені тенденції зумовлюють зростання ролі управління фінансовими ризиками страховиків з метою стабілізації їх діяльності, покращення фінансових результатів в умовах негативного впливу фінансової кризи.

Дослідження сучасних тенденцій розвитку страхового ринку в Україні засвідчує, що незважаючи на значний його потенціал, співвідношення страхових премій до ВВП досі ще значно нижче, ніж у розвинених країнах (рис.2).

% 7, 6,74 6, 6, 5,60 5,50 5,50 5, 5 4, 4, 3, 3, 2, 2,50 2, 2, 2 1, 1, 1, 1 0, 0 Роки 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 Частка валових страхових премій у ВВП Втрачені можливості у відсотках до ВВП Рис. 2. Показники, що характеризують рівень розвитку страхового ринку та втрачені можливості страховими компаніями України за 2004–2008 рр. (при потенційному рівні страхового ринку 8% до ВВП) Незважаючи на номінальне зростання обсягів страхового ринку за 1999-2008 рр., частка страхових премій у ВВП знижується: у 2008 р. галузь забезпечувала перерозподіл лише 2,65% ВВП (аналогічний показник для розвинутих країн – 8-12 %), що свідчить про те, що страховий ринок сьогодні не повною мірою акумулює наявні інвестиційні ресурси та характеризується значним ризиком втрачених можливостей.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Аналіз видової структури страхових премій показав, що домінує на ринку страхування добровільне майнове страхування, питома вага страхових премій за яким за 2008 р. складає 76,7% усіх страхових премій. Позитивним моментом є зростання обсягів і питомої ваги страхових премій з особистих видів страхування, зокрема, страхування життя – до 4,6% та добровільного особистого страхування – до 6% у 2008 р.

Загалом, за усіма видами страхування (крім державного обов’язкового страхування та добровільного особистого страхування у 2004 р.) спостерігається досить низький рівень виплат страхових відшкодувань. Найнижчим він є в добровільному страхуванні відповідальності (питома вага страхових премій в загальній їх структурі є однією з найменших – 4,2% у 2008 р.).

На сьогоднішній день у світовій та вітчизняній практиці вагоме місце займає інвестиційна діяльність страховиків, яка зазнала значного впливу фінансової кризи, що зумовлює зростання інвестиційних ризиків та вимагає розробки та удосконалення методів управління ними.

Проведений аналіз основних показників ринку перестрахування в Україні дозволив зробити такі висновки: зростали обсяги та рівень виплат у перестрахуванні, що свідчить про утвердження реального перестрахування в Україні за аналізований період;

незважаючи на зростання обсягів перестрахування, його частка у валових страхових преміях поступово знижується;

має місце зниження питомої ваги премій, переданих на перестрахування нерезидентам, та порівняно високий рівень внутрішнього перестрахування 33,4% у 2008 р., що засвідчує зростання довіри до вітчизняних перестраховиків, визнання перестрахувальної діяльності в Україні як повноцінного сегменту страхового ринку;

на перестрахування страховими компаніями було сплачено більше, ніж отримано страхових платежів від страхувальників, хоча протягом останніх років даний показник дещо знизився.

За результатами тестів раннього попередження встановлено, що динаміка фінансової надійності страховиків показує досить непостійні та, часто, несприятливі тенденції, що засвідчує зростання ризиків їх фінансової ненадійності та потребує пошуку резервів покращення їх фінансового стану.

Проведений аналіз рентабельності досліджуваних страхових компаній дозволив виявити для більшості з них такі основні ризикові події в їх діяльності в сучасних умовах: зниження рівня рентабельності наданих послуг за показниками чистого операційного прибутку;

зниження рентабельності активів;

у 60% досліджуваних страхових компаній значення показника рентабельності власного капіталу є нижчим 10%, що характеризує низький рівень віддачі вкладеного інвесторами капіталу;

негативні тенденції в динаміці показника рентабельності власного капіталу, що характеризується його зниженням у 80% досліджуваних страхових компаній.

Основною проблемою для вітчизняних страхових компаній в умовах фінансової кризи є недостатність ліквідних активів для виконання своїх страхових зобов’язань та здійснення ефективної інвестиційної діяльності, що зумовлено зниженням обсягів поступлень страхових премій, введенням тимчасової адміністрації у банках, в яких відкриті депозитні рахунки страховиків, зростанням ризику невиконання зобов’язань перестраховиками.

Таким чином, за результатами проведеного дослідження виявлено існування ряду ризикових подій в основній та інвестиційній діяльності страхових компаній, негативний вплив яких на результати їх господарювання посилюється в умовах фінансової кризи.

1.Протягом останніх десятиліть дослідження питань управління ризиками суб’єктів господарювання виокремилося у специфічний напрям економічної науки. В умовах активного розвитку фінансового сектору економіки і, в тому числі, страхування, виникає необхідність формування теоретико-методологічних засад управління фінансовими ризиками страхових компаній.

2.На основі проведеного аналізу підходів до окреслення змісту, сфери прояву та існування фінансового ризику зазначено, що фінансові ризики страхових компаній виникають в процесі фінансових відносин між ними та страхувальниками, державою, іншими суб’єктами господарювання та фізичними особами з приводу акумулювання страхових премій та виплати страхових відшкодувань, розміщення коштів страхових резервів та здійснення інших фінансових операцій і характеризуються ймовірністю та величиною втрат капіталу, фінансової надійності і платоспроможності, недоотримання доходів і прибутків у майбутньому в умовах невизначеності страхової діяльності.

3. Проведений аналіз стану страхового ринку України та його динаміки впродовж 2004-2008 рр.

дозволив виявити позитивні тенденції його розвитку. Але результати, отримані вітчизняними страховими компаніями у першому півріччі 2009 р. характеризуються зростанням фінансових ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ризиків, що зумовлює необхідність адаптації методики та активізації управління ними з метою стабілізації діяльності, покращення фінансових результатів в умовах фінансової кризи.

4.Особливе місце в загальній стратегії розвитку страхової компанії має належати формуванню тарифної стратегії. Для її розроблення необхідні чітка постановка її цілей, визначення програми конкретних заходів досягнення, ефективна організація виконання такої програми, налагодження контролю її реалізації, аналізу й оцінки можливих проміжних і кінцевих результатів.

Реформування системи актуарних розрахунків з метою встановлення реальних розмірів страхових премій є умовою забезпечення прибутковості та одночасно виконання соціальної функції страхування. Запропонована методика визначення ризикової премії та ризикової надбавки для випадків, коли величина збитку розподілена за показниковим та нормальним законами розподілу, сприяє більш точним розрахункам зазначених величин та реалізації основних принципів страхування.

5. Ефективність господарювання страхових компаній досягається шляхом активізації їх інвестиційної діяльності. Дослідження впливу управління ризиками інвестиційної діяльності страхових компаній на фінансові результати їх діяльності показало, що основною метою такого управління є забезпечення ліквідності, прибутковості та безпечності вкладень коштів страхових резервів та інших ресурсів страховиків шляхом використання в першу чергу короткострокових об’єктів інвестування. Визначено основні напрями оптимізації управління інвестиційними ризиками страхових компаній: використання багаторівневої диверсифікації з врахуванням визначених законодавством обмежень стосовно інвестування коштів страхових резервів з метою зниження ризиків інвестування в такі цінні папери, як акції та облігації;

у випадках додатної кореляції між дохідностями цінних паперів обґрунтовано використання похідних фінансових інструментів, а саме ф’ючерсних контрактів та опціонів, що дозволить страховим компаніям вберегтися від стрімких змін цін на цінні папери на фондовому ринку.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Базилевич В. Д. Сучасна парадигма страхування: суть та протиріччя / Базилевич В.Д. // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. – 2006.- №81-82 – с.6-9.

2. Огляд світового ринку М&A: підсумки 1 кварталу 2010 року // Страхова справа. – 2010. - № 2(38) – с.12-13.

3. Ольховська О.Л. Національний страховий ринок в глобальних умовах розвитку / Ольховська О.Л. // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. – 2009.- №113-114 – с.99 102.

4. «Полный штиль» в 2009 г. порождает «штормовую погоду» для мировой отрасли перестрахования в 2010 г. [Электронный ресурс]. – Режим доступу: – http://www.creditrussia.ru/ 5. Страховий бізнес: конспект лекцій для студентів спеціалізації, «Економіка підприємства на ринку товарів та послуг», «Фінанси підприємства»: [Текст] // Лігоненко Л.О. Піратовський Г.Л. - К.:

2005. - 425 с.

6. INSURANCE INFORMATION INSNINUTE. [Электронный ресурс] – Режим доступа:

http://www.iii.org 7. Insurance investment in a challenging global environment // Sigma. – 2010.-№5.

8. World insurance in 2009 // Sigma. – 2010.-№2.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена анализу влиянию кризиса на мировой рынок страховых услуг, который является одной из наиболее интегрированных отраслей на глобальном уровне.

Ключевые слова: международный страховой бизнес, рынок страховых услуг, мировой финансовый кризис, страховая премия, страховая компания, глобализация мирового страхового рынка.

РЕЗЮМЕ Стаття присвячена аналізу впливу кризи на світовий ринок страхових послуг, що є однією з найбільш інтегрованих галузей на глобальному рівні.

Ключові слова: міжнародний страховий бізнес, ринок страхових послуг, світова фінансова криза, страхова премія, страхова компанія, глобалізація світового страхового ринку.

SUMMARY This article analyzes the impact of the crisis on the global insurance market, which is one of the most integrated industries on a global level.

Keywords: international insurance business, the insurance market, the global financial crisis, the insurance premium, the insurance company, the globalization of the world insurance market.



Pages:     | 1 |   ...   | 12 | 13 || 15 | 16 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.