авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 13 | 14 || 16 | 17 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 15 ] --

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ СТРАТЕГИЯ РАЗВИТИЯ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦИАЛА ПРЕДПРИЯТИЯ КАК ФАКТОР ЕГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО РОСТА Жогова И.В., доц. каф. менеджмента Донецкого национального университета   Учет человеческого фактора в процессе реформирования национальной экономики является объективной необходимостью, а его активизация должна стать стратегическим направлением роста эффективности организационных структур независимо от форм собственности. Человеческий фактор в оптимальном сочетании с природным, материально-техническим, информационным и пр. является тем исходным звеном, которое формирует основную движущую силу становления, развития и эффективного хозяйствования всех социально-экономических укладов предприятий всех форм собственности. Сегодня предъявляются повышенные требования к качествам человека как персонифицированного собственника рабочей силы и обладателя интеллектуального капитала, используемых в процессе создания потребительских стоимостей в виде товаров или услуг. Это многогранная проблема, поскольку повышение качества и развитие человека связаны с семейным и общественным воспитанием каждого, образованием, профессиональной подготовкой, охраной здоровья, национальными обычаями и традициями и другими проблемами человеческого развития, а также с формированием менталитета и сознания народа в соответствии с требованиями времени.

Решение этих проблем фокусируется в формировании соответствующего социума и становления человека, результируясь в уровне его развития.

Основой нового менеджмента предприятия выступает использование неограниченных возможностей научно-технического прогресса, в первую очередь – инновационных и информационных технологий;

точные знания и умелое использование интересов и возможностей человека и коллектива;

гибкость и чувствительность к требованиям рынка, местным условиям;

постоянный рост уровня и значения человеческого фактора. Таким образом, в новой системе управления, новом менеджменте главное – это управление людьми, а не производством.

Современные условия развития производства и сферы услуг предопределяют ужесточение конкурентной борьбы, в рамках которой ведущее значение приобретает конкурентоспособность продукции. В большинстве публикаций по вопросам конкурентоспособности она рассматривается с позиции потребителя как соотношение качества и цены. Конкурентоспособность продукции является производной от конкурентоспособности организации. Чтобы добиться конкурентоспособности организации, необходимо посредством менеджмента создать такие условия, которые способствовали бы появлению и развитию новшеств и способностей.

Первым шагом в этом может стать выбор наиболее точного и объективного инструмента управления организацией, одним из которых может служить оценка конкурентоспособности организации по ее потенциалу.

Чтобы сегодня успешно действовать на рынке, организациям мало обладать материально финансовыми ресурсами. На первый план выходят внутренние ресурсы организации. Фирмы обращают свои взгляды не на изучение конкурентов, клиентов, посредников, поставщиков или окружающую среду, а на самих себя, свои внутренние возможности, которые уникальны и присущи только данной фирме, что и определяет наличие конкурентного преимущества. Таким образом, поиск конкурентного преимущества при широкой доступности рынков материальных ресурсов сводится к обладанию информацией и знаниями.

Одна из современных концепций стратегического управления – ресурсный подход – во главу угла ставит изучение внутренних возможностей фирмы. Авторы данной концепции говорят о ключевых компетентностях, т.е. об уникальных ресурсах – знаниях, квалификации и умениях, благодаря которым фирмы могут конкурировать на рынке. В литературе по управлению знаниями ресурсный подход приобрел синонимичное название «концепции интеллектуального потенциала фирмы» [1].

В экономической науке еще не сложилось четкого определения понятия «потенциал организации (фирмы, предприятия)».

Базовым для понятия «потенциал» служит термин «потенция». Потенция – (potential – сила) – скрытая возможность, способность, сила, могущая проявиться при известных условиях [2, с. 485].

В «Русском толковом словаре» под потенциалом понимается совокупность средств, возможностей в какой-нибудь области [3, с. 518].

© Жогова И.В., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ В толковом словаре С.И. Ожегова и Н.Ю. Шведовой дается следующее определение потенциала: «…степень мощности в каком-нибудь отношении, совокупность каких-нибудь средств, возможностей…» [4, с. 571].

В советском энциклопедическом словаре приводится такое определение: «Потенциал – источники, возможности, средства, запасы, которые могут быть использованы для решения какой либо задачи, достижения определенной цели;

возможности отдельного лица, общества, государства в определенной области» [5, с. 1046].

В [6, с. 428] под потенциалом понимается имеющийся в наличии источник, способный осуществлять определенное действие или используемый для достижения определенных целей.

Между приведенными выше толкованиями термина «потенциал» есть много общего. В них, за исключением последнего определения, говорится о совокупности каких-либо возможностей в какой-либо сфере. Последнее же определение, по нашему, мнению, слишком обобщенное и может относиться не только к понятию «потенциал».Обратившись к толковому словарю, можно выяснить, что «возможность» - это благоприятное условие, обстоятельство, ситуация, при которой можно что нибудь сделать;

внутренние ресурсы, силы, способности [3, с. 63]. А способность – это природная одаренность, талантливость;

умение, а также возможность производить какие-нибудь действия [3, с.

703]. То есть между возможностями и способностями в определенном контексте не делается различий.

Обобщая сказанное выше, можно утверждать, что потенциал – это совокупность возможностей в какой-либо области для достижения определенных целей.

В литературе приводятся такие понятия, как экономический, рыночный, производственный, трудовой, интеллектуальный, научно-технический и другие потенциалы.

Многоаспектность понятия «потенциал» объясняется многообразием объектов, к которым оно применяется. Главное, что объединяет разные потенциалы, состоит в том, что практически все они содержат некую совокупность возможностей или способностей в той области, где применяется то или иное определение. Необходимо отметить, что в большинстве определений указывается, что вся совокупность имеющихся возможностей направлена на достижение каких-либо определенных целей.

В фокусе нашего внимания находится организация и, следовательно, ее потенциал.

Вступление человечества в новую стадию развития, которую называют «постиндустриальным развитием общества», или «стадией построения информационного общества», предъявляет и соответствующие требования к проектированию компаний, формированию структур управления, объединению или разделению функций в ней. По мнению Питера Друкера, в XXI в. изменятся принципиальные основы деятельности компаний – произойдет переход от компаний, «базирующихся на рациональной организации», к компаниям, «базирующимся на знаниях и информации».

Сегодня становится понятно, что источники конкурентных преимуществ фирм лежат не в области вещественных (осязаемых) ресурсов, поскольку успешное функционирование на рынке в настоящее время означает, что качество ресурсов находится на достаточно высоком уровне, а в некоторой другой сфере. Эта сфера связана с внутренними ресурсами самой организации, которые используются недостаточно или вообще не используются. Другими словами, очевиден факт: от уровня и степени развития интеллектуальных ресурсов, используемых организацией, зависят экономические показатели всех остальных видов ресурсов.

В данной статье интеллектуальный потенциал организации рассматривается как внутренний ресурс фирмы, способный предоставить ей новые конкурентные преимущества и обеспечить ее экономический рост.

Под интеллектуальным потенциалом предприятия понимается совокупность интеллектуальных способностей работников (знаний, умений, информации, ценностей, навыков и т.д.) и возможностей их раскрытия, развития и использования для обеспечения экономического роста предприятия.

Интеллектуальный потенциал организации включает две составляющие (субпотенциалы):

творческий потенциал;

профессионально-квалификационный потенциал.

Творческий потенциал – это совокупность способностей работников организации к постановке и решению новых творческих задач, созданию чего-то качественно нового, отличающегося неповторимостью и уникальностью, а также к созданию условий на предприятии для проявления этих творческих способностей.

Профессионально-квалификационный потенциал – это совокупность способностей, профессиональных навыков работников организации, необходимых для выполнения ими своих ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ профессиональных обязанностей, и создание условий на предприятии для совершенствования и развития навыков и умений персонала.

Таким образом, интеллектуальный потенциал организации будем определять через субпотенциалы: творческий и профессионально-квалификационный.

Зная субпотенциалы организации и имея возможность оценить их и совокупный потенциал организации, получаем возможность оценить конкурентоспособность организации в целом. В свою очередь, быть конкурентоспособным – это одна из стратегических целей предприятия.

Отсюда можно сделать вывод: методика оценки потенциала организации может служить одним из инструментов стратегического управления. Изучение и обобщение результатов научных исследований украинских и зарубежных учених дает возможность ситематизировать совокупность существующих походов к оценке интеллектуального капитала предприятия. Полученные результаты сведены в таблицу 1.

Таблица 1.

Методические подходы к оценке интеллектуального капитала предприятия № Метод (методика) Сущность метода 1 2 1 Метод стоимостной Построение матрицы нефинансовых показателей, сгруп цепочки пированных по этапам инновационной деятельности 2 «Исследователь стоимости» Метод финансового учета, который подсчитывает и распределяет стоимость интеллектуального капитала по его составляющим 3 Монитор нематериальных Применение системы стратегических индикаторов, активов отражающих процесс воспроизводства и использования интеллектуального капитала 4 Метод IVM (всеобъемлющей Использует иерархию взвешенных индикаторов, которые оценки) комбинируются между собой для относительной оценки интеллектуального капитала 5 “Skandia Navigator” Применение матрицы для оценки интеллектуального капитала, которая построена на основе использования 73 показателей и имеет вид компьютерной программы. Позволяет проследить как человеческий капитал во взаимодействии с потребительским капиталом, внутренними процессами и способностями компании к инновациям, создает финансовую ценность компании 6 «Коэффициент Тобина» Строится на расчете относительного показателя стоимости интеллектуального капитала, который определяется на основе соотношения рыночной стои-мости компании и ожидаемой восстановительной стоимости активов 7 Индекс интеллектуального Консолидация отдельных индексов интеллектуального капитала капитала в единый интегральный индекс, который оценивается в сопоставлении с изменением рыночного капитала фирмы 8 Метод “Interbrand” Метод оценки бренда как одной из составляющих интеллектуального капитала предприятия 9 Индекс интеллектуального Проведение расчетов на основе объединения нескольких капитала (ИК – индекс) разных индикаторов в один индекс и увязка изменений в интеллектуальном капитале с изменениями на рынке 10 Брокер технологий (БТ) Определение стоимости интеллектуального капитала фирмы на основе применения 20 аудиторских вопросов и диагностики результатов обработки ответов 11 Методика консалтинговой Методика основана на детальном исследовании восьми фирмы Ernst & Young факторов, находящихся в зоне пристального внимания “Measures tha Matter» инвесторов на фондовом рынке и влияют на стоимость интеллектуального капитала. Эти факторы, в свою очередь, разворачиваются в 39 более детальных показателей, которые и оцениваются 12 Модель Б. Лева “Value Chain Построена на оценке способности предприятия к инновациям.

Blueprint” Для оценки выделяют девять групп показателей: накопленные, приобретенные способности, деловая сеть, интеллектуальная собственность, технологическая возмож-ность реализации инноваций, перспективы роста компании ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 13 Сбалансированная система Методика оценки как материальных, так и нематериальных показателей(Balanced активов, которая основывается на четырех составляющих Scorecard (BSC)) финансы, маркетинг, внутренние бизнес-процессы, обучение и рост персонала 14 Невидимый баланс (Konrad Методика основана на распределении интеллектуального Group) [5] капитала на индивидуальный капитал и структурный капитал и оценке его путем использования системы индикаторов 15 Монитор интеллектуального Методика Intangible Assets Monitor распределяет неощутимые капитала К.Э. Свейби активы на внешнюю структуру, внутреннюю структуру и (Intangible Assets Monitor) компетенцию людей. Каждый из трех нефинансовых показателей оценивается с точки зрения роста эффективности, стабильности и инноваций 16 Метод рыночной Метод основан на оценке превышения рыночной стоимости капитализации компании над ее бухгалтерской стоимостью, сформирован-ной за счет использования интеллектуальных активов 17 Knowledge Quick Scan Методика диагностики состояния компании в отрасли работы с интеллектуальным капиталом, который включает у себя анкетирование и анализ процессов управления знаниями 18 Измерение потребительского Методика позволяет определить доходы, которые получает капитала компания от поддержания отношений с постоянным клиентом 19 Цитирование патентов Метод основан на оценке цитирования патентов, разработанных фирмой Методика Хаусела- В основу методики положено определение эффективности Каневского для оценки использования невещественных интеллектуальных активов стоимости организацион-ного компании с целью собственного самоусовершенствования и капитала компании самоорганизации 20 Метод подсчета неощутимой Основанный на расчете избыточного дохода на материальные стоимости активы с последующей его интерпретацией как оценки интеллектуального капитала 21 Метод рассчитанной В основе оценивания находится модель остаточной нематериальной ценности операционной прибыли(residual operating income – REOI), активов (calculated intangible которая характеризует эффект, получаемый организацией от value - CI) использования как материальных, так и нематериальных, активов 22 Стоимость нематериаль-ных Методика определения стоимости невещественных активов активов компании предприятия на основе данных бухгалтерской отчетности Рассмотрим, параметры. с помощью которых можно оценить каждую составляющую в отдельности и интеллектуальный потенциал предприятия в целом.

Творческий потенциал организации можно измерить при помощи показателей:

- количество лицензий, патентов, изобретений, торговых марок, промышленных образцов в целом, а также в отношении к:

а) общей численности персонала;

б) численности руководителей, специалистов;

- удельный вес новой продукции в общем объеме продаж (к новой продукции относится продукция, которая освоена и выпускается в течение срока до трех лет;

при исчислении показателя продукция берется в натуральном выражении по количеству ассортиментных групп);

- количество рационализаторских предложений по улучшению деятельности организации в отношении к численности персонала;

- количество ежегодно реализуемых мероприятий, предусмотренных организационно-техническими планами и программами.

Профессионально-квалификационный потенциал организации можно оценить при помощи следующих показателей:

- половозрастной состав;

- образовательный уровень персонала;

- стаж работы;

- квалификация рабочих;

- усилия организации по повышению профессиональной подготовки работников.

Половозрастной состав, в свою очередь, оценивается по таким показателям, как удельный вес работников мужского и женского полов и удельный вес работников в различных возрастных диапазонах (до лет, 25-35 лет, 35-45 лет, от 45 до пенсионного возраста, работающие пенсионеры).

Уровень образования оценивают по удельному весу работников со следующими уровнями образования: неполное среднее;

среднее;

среднее специальное и неполное высшее;

высшее;

ученая степень.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Показатели стажа работы определяются по удельному весу работников, имеющих стаж работы по специальности: до одного года, от одного года до трех лет, от трех до пяти лет, от пяти до 10 лет, более 10 лет.

Показатели квалификации рабочих определяются по удельному весу: основных рабочих (по разрядам) и вспомогательных рабочих (по разрядам).

Усилия предприятия по развитию интеллектуального потенциала для обеспечения экономического роста характеризуют такие показатели, как:

- уровень затрат на обучение и повышение квалификации персонала в расчете на одного работника в целом, в том числе руководителя, специалиста, рабочего;

- уровень затрат организации на закупку периодических изданий, справочной литературы и других носителей информации в расчете на одного работника;

- уровень затрат организации на участие персонала в различных выставках в расчете на одного работника, в том числе руководителя, специалиста;

- уровень затрат организации на посещение персоналом других предприятий в расчете на одного работника, в том числе руководителя, специалиста.

Организация должна создать особые методы, процедуры, программы управления процессами, связанными с человеческими ресурсами и обеспечить постоянное их совершенствование. В единстве эти методы, процедуры, программы представляют собой систему управления персоналом, которая характеризуется следующими параметрами:

- соответствие персонала целям и миссии фирмы (уровень образования, квалификация, понимание миссии, отношение к работе, отношения с коллегами);

- эффективность системы работы с персоналом – соотношение затрат и результатов, потребность в инвестициях, выбор критериев оценки результатов работы с персоналом;

- избыточность или недостаточность персонала, расчет потребности, планирование количества;

- сбалансированность персонала по определенным группам профессиональной деятельности и социально-психологических характеристик;

- структура интересов и ценностей, господствующих в группах персонала управления, их влияние на отношение к труду и его результаты;

- ритмичность и напряженность деятельности, определяющие психологическое состояние и качество работы;

- интеллектуальный и творческий потенциал персонала управления, отражающий подбор и использование персонала, организацию системы его развития.

Дальнейшее исследование и разработка критериев и показателей измерения организационного и технического потенциалов позволит получить комплексную оценку конкурентоспособности организации. Это даст возможность количественно выразить ключевые компетентности, оценить конкурентные преимущества и сконцентрировать ресурсы, необходимые для их усиления и обеспечения экономического роста.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Каталько В. Организационные факторы конкурентных преимуществ фирм // Персонал-микс, 2003. – декабря // www.personal-mix.ru 2. Современный словарь иностранных слов. Около 20000 слов. – М.: Рус. яз., 1993. – 740 с.

3. Лопатин В.А., Лопатина Л.Е. Русский толковый словарь / Изд. 7-е, испр. и доп. – М.: Рус. яз., 2001. – 882 с.

4. Ожегов С.И., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка: 80000 слов и фразеологических выражений / Российская академия наук. Институт русского языка им. В.В. Виноградова / Изд. 4-е, доп. – М.:

Азбуковник, 1999. – 944 с.

5. Советский энциклопедический словарь. Гл. ред. А.М. Прохоров / Изд. 4-е. – М.: Сов. энциклопедия, 1987. – 1600 с.

6. Большая Советская энциклопедия. Том 20. – М.: Изд-во БСЭ, 1975 г.

7. Шафиков М.Т. Потенциал: сущность и структура // Социально-гуманитарные знания. – 2002, № 1, с. 236 246.

8. Большой энциклопедический словарь // www.vedu.ru 9. Неживенко Е.А. Образовательный потенциал как элемент совокупного экономического потенциала машиностроительного предприятия // Вестник Оренбургского Государственного Университета, 2002, № 4.

– с. 163-170.

10. Попов Е.В. Рыночный потенциал предприятия – М.: Экономика, 2002. – 559 с.

11. Аткина Н.А., Ханжина В.Л., Попов Е.В. Стратегическое планирование использования рыночного потенциала предприятия // Менеджмент в России и за рубежом, 2003, № 2, с. 3-12.

РЕЗЮМЕ Рассматривается интеллектуальный потенциал организации как внутренний ресурс фирмы, способный предоставить ей новые конкурентные преимущества и обеспечить ее экономический рост. Методика оценки потенциала организации может служить одним из инструментов стратегического управления для обеспечения экономического роста. В статье систематизированы и обобщены существующие методические походы к оценке интеллектуального капитала предприятия, применение которых позволит оценить конкурентные ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ преимущества и сконцентрировать ресурсы, необходимые для их усиления и обеспечения экономического роста.

Ключевые слова: конкурентоспособность, интеллектуальный потенциал предприятия, менеджмент.

РЕЗЮМЕ Розглядаєтьсяінтелектуальний потенціал організації як внутрішній ресурс фірми, яка здатна надати їй нові конкурентні переваги та забезпечити її економічне зростання. Методика оцінки потенціалу організації може служити одним з інструментів стратегічного управління для забезпечення економічного зростання. У статті систематизовані та узагальнені існуючі методичні походи до оцінки інтелектуального капіталу підприємства, застосування яких дозволить оцінити конкурентні переваги та сконцентрувати ресурси, необхідні для їх посилення і забезпечення економічного Ключові слова: конкурентоспроможність, інтелектуальний потенціал підприємства, менеджмент.

SUMMARY The intellectual potential of organization is considered to be inner resource of the firm, capable to give it new competitive preferences and to ensure its economical growth. The method of evaluation of organization potential may serve as one of the instruments of strategic management for economical growth security. This article summarizes methodological approaches that have already existed for evaluation of intellectual capital of enterprise, the application of which will allow to evaluate the competitive preferences and to accumulate resources, necessary for their intensification and economical growth guarantee.

Keywords: competitiveness, enterprise intellectual potential, management.

ОЦІНКА СТАНУ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ ПОСЛУГАМИ НА СУЧАСТНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ Журавльов Ю.В., аспірант, Донецький національний університет Однієї з найважливішої закономірностей розвитку економіки в усьому світі є взаємозв'язок економічного зростання й підвищення ролі послуг у національній економіці. Це знаходить вираження в збільшенні частки трудових, матеріальних, фінансових ресурсів, що використовуються у сфері послуг. По мірі розвитку суспільства, росту продуктивних чинників відбувається певний розвиток сфери послуг. Спостерігається збільшення зайнятості в цій сфері, зростання технічної оснащеності праці, впровадження усе більш досконалих технологій.

Обмін послугами займає важливе й зростаюче місце в міжнародній торгівлі. Відмінністю міжнародної торгівлі послугами від міжнародної торгівлі товарами є різнохарактерність, неоднорідність і багатоплановість різних видів послуг;

складність уніфікованого підходу до регулювання їх ввозу й вивозу, до застосування відносно торгівлі послугами загальноприйнятих норм міжнародної торгівлі, зокрема режиму найбільшого сприяння й національного режиму.

Питання міжнародної торгівлі послугами вивчаються сучасними українськими й закордонними дослідниками, такими як Биркович В.І., Бухаріна Л.Н., Дмитренко В.М., Єрєміна І.А., Клияненко Б.Т., Лозинська М., Макогон Ю.В., Мельниченко С.К., Соколова М.В., Побоченко Л.Н., Решетова А.В., Романова А.А., Федорченко В., Федулова Л.І. та ін..

Підвищення рівня життя, зміни психології і структури споживання людства призвели до стрімкого розвитку сфери послуг у світовій економіці, особливо у другій половині двадцятого століття. Процеси інтеграції та глобалізації сучасного світового господарства роблять цю тенденцію характерною для більшості країн світу. Практика свідчить, що сфера послуг є однією з найважливіших і швидкозростаючих складових сучасної світової економіки. Так, у розвинених країнах світу частка сфери послуг в структурі ВВП перевищує 70%, в ній зайнято понад 60% робочої сили. В умовах економічної глобалізації сфера послуг стає одним із впливових чинників, від яких залежить зростання економіки, підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках, зростання добробуту населення.

Тому дослідження тенденцій розвитку сфери послуг, її постійної диверсифікації, механізмів функціонування та регулювання в умовах глобалізації має не лише теоретичне, але й практичне значення.

Однією з основних тенденцій сучасного світогосподарського розвитку є випереджуюче зростання міжнародного ринку послуг порівняно зі світовим ринком товарів і збільшення його частки в структурі світової економіки (рис.1). До основних чинників стрімкого розвитку сектора © Журавльов Ю.В.., 2011  ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ послуг у світовій економіці можна віднести зміну структури споживання, збільшення чисельності зайнятих в цьому секторі, підвищення рівня життя населення і науково- технічний прогрес.

Революційні технологічні зміни в засобах зв’язку і на транспорті збільшили частку сфери послуг у міжнародній торгівлі, різке зниження транспортних витрат підвищило ступінь мобільності виробників і споживачів послуг, розширивши таким чином межі міжнародного ринку послуг.

Прискоренню розвитку міжнародного ринку послуг в останні півтора-два десятиліття значно сприяла політика лібералізації зовнішньоекономічних відносин, реалізована як у багатьох країнах, так і в рамках міжнародних економічних об'єднань і організацій, насамперед СОТ, ОЕСР, ЄС. У системі цих заходів досить рельєфно виражене посилення акцентів на ринки послуг, особливо після вступу в дію в 1995р. Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС). Взаємодія відзначених вище факторів у сполученні з перетвореннями в самій сфер послуг обумовили швидку експансію трансграничної торгівлі послугами.

Основні тенденції розвитку міжнародного ринку послуг передусім пов’язані з різною динамікою зростання окремих сегментів національних відтворювальних комплексів і підгалузей.

Вони, зокрема, зумовлюються подальшим збільшенням обсягів інформаційного бізнесу, поширенням Інтернет-технологій, створенням нових можливостей розвитку комп’ютерних, телекомунікаційних послуг, зростанням міжнародного консультаційного бізнесу (наукові рекомендації, господарські рішення тощо). Різноманітними стають послуги у фінансово-кредитній сфері, що відбувається у зв’язку з поширенням нових форм кооперування виробництва, диверсифікацією попиту, урізноманітненням вимог до платежів і розрахунків (наприклад, за допомогою пластикових карток), страхувальних, кредитних, бухгалтерських та інших операцій.

20 16 16 13 3,7 3, 5 1, 0 % - - - -15 - -20 - - ВВП Експорт товарів Експорт комерційних послуг   Рис.1. Річні темпи зростання світового ВВП, товарного експорту та експорту комерційних послуг [1,3] Останні роки визначаються значним збільшенням масштабів міжнародної торгівлі послугами, незважаючи на збереження всіх національних бар'єрів, що існували раніше. При цьому темпи росту торгівлі послугами удвічі перевищують темпи росту товарообігу. Цей феномен можна пов'язати з дією наступних чинників:

революційні технологічні зміни в засобах зв'язку і на транспорті перетворили на товари цілий ряд так званих не факторних послуг. Різке зниження транспортних витрат збільшило ступінь мобільності виробників і споживачів послуг, застосування нових засобів супутникового зв'язку і відеотехніки дало можливість взагалі відмовитися від особистого контакту продавця і покупця послуги;

прискорення темпів технологічного прогресу в області телекомунікацій і інформатики призвело до появи нових форм торгівлі послугами. Йдеться про міжнародний комерційний обмін інформацією, у якому або бази даних стають об'єктом зовнішньої торгівлі, або фірма в такий спосіб підтримує контакт із своїми закордонними філіями;

технологічний прогрес дав змогу збільшити попит на ті види послуг, що раніше мали товарну форму. Це стосується фінансових послуг, послуг банків і страхових фірм. Застосування сучасних технологій у цій галузі дає змогу значно розширити коло клієнтів фінансових закладів і збільшити спектр наданих ними послуг.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Обсяги світової торгівлі товарами та послугами у 2009 році становили понад 15 трлн доларів, з яких 78 % — торгівля товарами, 22 % — торгівля послугами. Експорт послуг постійно зростає і досяг 3,4 трлн дол. у 2009 році.

Світова торгівля послугами є одним з секторів світового господарства, що найшвидше зростають. За оцінками фахівців, міжнародна торгівля послугами подвоюється кожні 7—8 років порівняно з 15 роками, необхідними для аналогічного збільшення обсягу експорту товарів. Так, у 2009 році обсяги експорту світової торгівлі склали 3350,2 млрд. дол. США, що на 12% менше ніж у попередньому році. Аналогічна тенденція притаманна й імпорту послуг, який зменшився на 12% в порівнянні з попереднім періодом. Частково таке значне скорочення обсягів ринку послуг світового пояснюється кризовими явищами у світовій економіці. Але, незважаючи на це фахівці прогнозують зростання на рівні 3,7-5,2% в 2010-2012 роках.

Сфера послуг набуває розвитку в усіх регіонах світу. Це стосується також країн, що розвиваються, й найменш розвинутих країн. Їх роль у міжнародній торгівлі послугами зростає як з погляду експорту, так і імпорту.

На невелику кількість країн світу припадає понад половини обсягів світового експорту та імпорту комерційних послуг. Основні позиції в рейтингу належать високо розвинутим країнам (насамперед, США, Великій Британії, Німеччині, Японії, Франції), але в списку представлено і регіони, що розвиваються, — Азія та Африка. Частка та роль цих країн в експорті послуг на міжнародні ринки щорічно зростає. Позиції країн СНД в експорті послуг незначні та складають 2,3 % від загального обсягу.

Географічна структура світової торгівлі відображає як загальний стан світової економіки, так і її структуру, що ґрунтується на класифікації країн, котра використовується в дослідженнях і розрахунках установ та організацій ООН. За цією класифікацією країни поділяються на три основні групи (з підгрупами): в промислово розвинуті країни;

країни з перехідною економікою;

країни, що розвиваються (рис.2).

Розвинуті економіки Транзитивні економіки Економіки, що розвиваються млн.дол.

1980 1990 2000 2004 2005 2006 2007 2008 роки Рис.2.Динаміка експорту послуг по групам країн [4] Переважна частина світової торгівлі припадає на розвинуті країни. Протягом десятиліття частка цих країн становила 70% світового товарообігу. При цьому близько 80% експорту призначається для інших промислово розвинутих країн. На частку країн, що розвиваються, припадає 22 - 25%, на країни з перехідною економікою - 8 - 4%. Експорт країн, що розвиваються, до аналогічних країн становить лише близько 25% усього експорту, 2/3 експорту спрямовується на ринки розвинутих країн.

Спеціалізація країни на тому чи іншому виді послуг безпосередньо пов'язана з рівнем її економічного розвитку. У високо розвинутих країнах частка послуг збільшується внаслідок зростання продуктивності праці та скорочення зайнятості в промисловості, сільському господарстві, будівництві, а також за рахунок пропозиції нових послуг. Для цих країн притаманним є експорт фінансових, інформаційних і ділових послуг. Для країн, що розвиваються, основними видами ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ експорту послуг є транспортні, туристичні та фінансові (офшорні). Їх сукупна питома вага не перевищує 6 % за чітко вираженої переважаючої частки держав Азії.

Крупними експортерами послуг з групи держав, що розвиваються, є Китай з питомою вагою 3,8 %;

Індія — 2,7%;

Гонконг (окрема митна територія Китаю) — 2,6 %;

Сінгапур — 2,1 %;

Південна Корея — 1,8 %;

Тайвань (Китай) — 1,0 % та Туреччина — 0,9 % [73].

Для оцінки місця і ролі окремих країн в світовій торгівлі послугами розрахуємо деякі показники (табл.1).

Для країн, що розвиваються, характерною є наявність від’ємного сальдо у зовнішній торгівлі послугами;

проте, це не виключає того, що деякі з них є великими експортерами послуг.

Необхідно зазначити, що в цілому країни Центральної та Східної Європи та СНД володіють потенційними резервами для розвитку потужного сектора послуг, передусім туризму, сухопутного транспортну, судноплавства та ін., але їх широкому експорту заважають недостатня матеріально технічна база та створення нових основних фондів у цих сферах. Індустрія послуг країн СНД перебуває в стадії розвитку. Цей стан потребує зваженого підходу до стратегії розвитку, регулювання та особливо лібералізації сфери послуг. У цих країнах цілковита «відкритість» економіки може стати руйнівним чинником, якщо не супроводжуватиметься системою обґрунтованого протекціонізму, а торговельні відносини не базуватимуться на узгодженні та координації економічної політики.

Таблиця Розрахункові показники міжнародної торгівлі послугами по країнах, 2009 р.* № Питома вага торгівлі послугами на душу торгівлі послугами Зовнішня торгівлі послугами у ВВП Частка в світовій Коеф. експортної Країна Баланс торгівлі спеціалізації послугами населення Е тов І= Е посл 1 Білорусь 0,1 11,7 7,5 1227 0,5 2 Італія 3,36 10,9 4,4 -7793 3,9 5, 3 Китай 3,7 7,6 10,0 -7599 0,19 2, 4 Німеччина 6,25 13,8 6,4 -44685 5,55 2, 5 Об`єднане 8,29 17,1 1,6 78863 7,8 4, Королівство 6 РФ 1,19 7,5 9,1 -18755 0,68 8, 7 США 13,86 5,7 2,5 120512 2,63 2, 8 Україна 0,41 17,4 3,6 2873 0,53 52, 9 Франція 4,15 10,2 4,1 12572 4,23 4, 10 Японія 3,86 6,3 5,6 -21625 2,16 3, *розраховано автором Основними видами послуг у світовій торгівлі є: послуги, пов'язані із зовнішньою торгівлею (транспортуванням, страхуванням);

послуги, пов'язані з обміном технологій, торгівлі, ліцензіями, «ноу-хау», інжиніринговими, управлінськими послугами та ін.);

обмін соціальними і культурними послугами, зокрема надання туристичних, банківських послуг;

здійснення міжнародних розрахунків, лізингових операцій та ін.;

торгівля послугами, пов'язаними з міграцією робочої сили (виплатою і перерахуванням заробітної плати, соціальних виплат, тощо);

інші види послуг (рекламні, консалтингові, агентські, адвокатські послуги, ріелтерські послуги, франчайзинг, тощо).

Структура торгівлі послугами поділяється на три основні групи: транспортні послуги;

туристичні послуги;

інші комерційні послуги. Динаміка змін торгівлі по цих видах в період кризи представлена на рис.3.

Приблизно 1/5 міжнародної торгівлі послугами припадає на транспортні послуги, ще 1/4 — на туризм. Останнім часом, швидко зростає значення інших комерційних послуг, а саме інформаційно телекомунікаційних, електронної торгівлі тощо. У товарній структурі світової торгівлі послугами в останні 20 років частка транспортних послуг збільшилися у два рази, обсяги міжнародного туризму майже у 4 рази, інші послуги — у понад 4,5 разу. Це пов'язано як з раціоналізацією перевезень і розміщенням виробництва в країнах споживання, так і з появою нових видів послуг на світовому ринку. Сталою тенденцією на сьогодні є збільшення частки туристичних послуг, але найбільш ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ динамічно розвивається міжнародна торгівля діловими послугами, зокрема управлінськими, професійними, банківськими, страховими, аудиторськими послугами, що становлять до чверті всієї торгівлі послугами.

Послуги в цілому Транспортні % 0 Туристичні -5 2006 2007 2008 2009 Інші - - - - роки   Рис.3. Світовий експорт послуг в період кризи [4]  Важливим фактором стійкого економічного росту в період виходу з кризи стає процес інтеграції матеріального виробництва й сфери послуг, у першу чергу в наукомістких секторах обробної промисловості й сфери телекомунікацій, де очікуються найбільш високі темпи економічного росту.

Становлення й розвиток постіндустріального суспільства в провідних закордонних країнах припускає динамічний розвиток галузей послуг як системотворчого сектору господарства. В найближчий період цей процес буде обумовлений як базовими довгочасними закономірностями суспільного прогресу, так і зростаючим впливом цілого ряду нових явищ, що привели в останні два три десятиліття до багатопланових зрушень у розглянутій сфері, прискоренню темпів її росту й внеску в загальногосподарські показники. Підвищення життєвого й утворювально-культурно освітнього рівня населення буде супроводжуватися абсолютним і відносним збільшенням витрат на послуги в складі споживчих витрат населення. В умовах безперервного технологічного й структурного ускладнення виробництва й інтенсивної конкуренції в глобальній економіці буде рости попит бізнесу на широке коло послуг, що сприяють його ринковій експансії й підвищенню конкурентоспроможності.

Соціально-гуманітарна спрямованість постіндустріального розвитку, як і більш тверді вимоги виробництва до якості людського капіталу, буде потребувати подальшого розширення в структурі господарства позицій сфер освіти, охорони здоров'я, соціальної допомоги, культурно-рекреаційних галузей і т.д.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. International Trade Statistics 2010 – офіційна веб-сторінка СОТ.

www.wto.org/english/res_e/statis_e/its2001_e/its01_toc_e.htm 2. Sally Roberts Recession’s effects to suppress insurance rates in 2010: Report // Business Insurance, 2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.businessinsurance.com/article/20091021/NEWS/ 3. World Trade Organization. – офіційний сайт Світової організації торгівлі. – www.wto.org 4. www.servicegrowth.com/bact.htm РЕЗЮМЕ В статті розглянуто основні тенденції світової торгівлі послугами на сучасному етапі. Зроблено оцінку торгівлі послугами по регіонах та основних видах. Наведено результати розрахунків показників деяких країн, щодо торгівлі послугами.

Ключові РЕЗЮМЕ В статье рассмотрены основные тенденции мировой торговли услугами на современном этапе.

Сделана оценка торговли услугами по регионам и основным видам. Приведены результаты расчетов показателей некоторых стран по торговле услугами.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ РОЗВИТОК ТРАНСКОРДОННОЇ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ З ПРИКОРДОННИМИ РЕГІОНАМИ КРАЇН ЄС У СФЕРІ ПІДВИЩЕННЯ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ Засадко В.В., старший науковий співробітник Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові Зміцнення співпраці між ЄС та Україною в сфері підвищення енергоефективності є важливим елементом співробітництва, проте наявність невирішених проблем в енергетиці України та брак належного ресурсного забезпечення ускладнюють інтеграцію до спільного європейського енергетич ного ринку, зумовлюють негативні економічні та соціальні наслідки, створюють загрози енергетичній безпеці регіонів та знижують рівень їх конкурентоспроможності. У цьому контексті перспективним напрямом зовнішньоекономічної політики є транскордонне співробітництво (ТКС), оскільки програми з ТКС в рамках Європейської політики сусідства та Східного партнерства, окрім іншого, передбачають ініціативу співробітництва в сфері транспорту, енергетики та енергетичної інфраструктури.

Проблеми енергетичної безпеки України в умовах євроінтеграції розглядалися у фундаментальних працях А. Абалкіна, О. Власюка, М. Воропая, М. Ковалка, В. Мунтіяна, С. Пирожкова, Д. Прейгера, А. Сухорукова, В. Шлемко. Різні аспекти транскордонного співробітництва досліджені у працях П. Бєлєнького, В. Борщевського, Н. Мікули, А. Мокія, Р. Федана. Однак співробітництво України з іншими державами в сфері енергетики вітчизняні науковці розглядають на макрорівні, а існуючі дослідження транскордонного співробітництва залишили поза увагою енергетичний аспект.

Метою статті є аналіз основних проблем, що стримують розвиток транскордонного співробітництва у сфері енергетики та перешкоджають інтеграції України до європейського енергетичного ринку, а також обґрунтування перспективних напрямів енергетичної співпраці України з сусідніми державами.

На сучасному етапі євроінтеграційного поступу України прикордонні регіони нашої країни мають низку проблемних питань у сфері енергоефективності, необхідність вирішення яких є підставою для поглиблення та активізації транскордонного співробітництва з країнами ЄС.

До найбільш актуальних аспектів зазначеної проблеми відноситься висока енергоємність ВВП, що викликано структурними дисбалансами розвитку національного виробництва, у тому числі надмірним споживанням енергетичних ресурсів при виробництві продукції. Так, енергоємність ВВП України складає 2,84 кг умовного палива на 1 дол. США, а з урахуванням паритету купівельної спроможності – 0,45 кг умовного палива на 1 дол. США, що перевищує середній рівень енергоємності в сусідніх країнах ЄС у 2-3 рази [1].Зауважимо, що загальнодержавна проблема високої енергоємності і, як наслідок, низької конкурентоспроможності економіки в першу чергу характерна для західних прикордонних регіонів, де особливо виділяється показниками енерговитратності виробництво вугілля.

Незадовільним є технічний стан об’єктів енергетики, який характеризується критичним рівнем зношеності основних фондів, зниженням надійності роботи енергетичних об’єктів, збільшенням питомих витрат палива на виробництво електроенергії та втрат в мережах при транспортуванні енергопродуктів. Рівень зношеності основних фондів об’єктів енергетики становить від 60 до 70 %.

В електроенергетиці витрати електроенергії при її транспортуванні в мережах у 1991 році становили 9 %, а на даний час ця величина сягнула понад 14 % [2].

Проблемою є відсутність ефективного системного управління розвитком і підвищенням ефективності енергетичного комплексу, зокрема на регіональному рівні. Система управління в енергетиці розвивалася еволюційно під впливом непослідовних суб’єктивних рішень, часто в інтересах окремих груп впливу. Усі існуючі в Україні регіональні програми енергозбереження розроблялись на 1998–2005 рр. або ж на тривалий період до 2010–2015 рр., проте їх моніторинг, уточнення відповідно до динамічних соціально-економічних змін, особливо в період фінансово економічної кризи, а також публічне звітування про їх виконання не здійснювали.

Використання енергії в Україні нераціональне, що пов’язане з: технологічною відсталістю комунальної сфери, де практично не впроваджуються сучасні технології;

відсутністю системного моніторингу виробництва та споживання енергії з адекватним системним аналізом їх ефективності та відповідності сучасним стандартам;

значними втратами енергії споживачами через використання © Засадко В.В., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ недосконалого обладнання та застарілих технологій, що призводить до перевитрат ресурсів;

недосконалістю державних норм, стандартів, індикативних планів енергоспоживання, мотивації споживачів до енергозбереження;

недостатньою поінформованістю населення і керівників підприємств та комунальних господарств про сучасні технології та тенденції у сфері енергоефективності та енергозбереження. На даний час у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів є чинними 50 національних стандартів групи «Енергозбереження». Переважна більшість стандартів визначають загальні положення та термінологію, і лише 10–15 стандартів (або 10–20 %) визначають чіткі орієнтири щодо рівня енергоспоживання обладнанням чи матеріалами.

При цьому, переважна більшість зазначених актів застарілі, були затверджені ще у 90-х роках минулого сторіччя [3].

Незадовільний стан розвитку енергетичної інфраструктури, у тому числі на рівні ТКС, а також науково-аналітичного супроводу процесу запровадження енергоефективності унеможливлює синхронізацію вітчизняної енергосистеми з європейською. Технічний комітет Європейської мережі операторів систем передачі електроенергії розробив технічне завдання щодо вивчення, яких правових і технічних заходів повинна вжити Україна, щоб забезпечити регіональну інтеграцію і синхронізацію вітчизняної енергосистеми з мережами сусідніх країн. Спільним органом управління Європейського інструменту сусідства і партнерства Україні було рекомендовано реалізувати цей проект в рамках транскордонних програм сусідства, а для цього потрібно здійснити спільну транскордонну проектну заявку.

Низький рівень ТКС у сфері транспортування енергоресурсів призводить до поглиблення неузгодженості технічних умов енерготранспортних систем та значних технологічних втрат енергоресурсів. Технологічні втрати електроенергії на її транскордонну передачу електричними мережами з України до сусідніх держав становлять 22-32 млрд Кв/г (13-20 % загального обсягу транспортованої енергії). А технологічні втрати природного газу при його транспортуванні магістральними газопроводами у 2009 р. складали 142,6 млн м3 і за прогнозами Мінпаливенерго у 2011 р. сягнуть розміру 180,0 млн м3 [3].

Звернемо увагу на низький рівень використання потенціалу альтернативних енергетичних ресурсів у прикордонних регіонах у зв’язку з його недооцінкою як важливої складової енергоефективності. Технічно досяжний потенціал відновлюваних джерел енергії у прикордонних регіонах України є значним. За їхній рахунок заміщення органічного палива може становити у Львівській обл. 33 %, у Волинській обл. 54 %, а в Закарпатській обл. 234 % (табл. 1).

Таблиця Розподіл технічно досяжного енергетичного потенціалу відновлюваних джерел енергії в перерахунку на умовне паливо та обсяги заміщення органічного палива Відновлюване джерело енергії Волинська обл. Закарпатська обл. Львівська обл.

Енергія сонця, млн т у. п. 0,18 0,14 0, Енергія вітру, млн т у. п. 0,20 0,30 0, Енергія малих річок, млн т у. п. 0,03 1,11 0, Геотермальна енергія, млн т у. п. 0,24 0,85 0, Енергія біомаси, млн т у. п. 0,72 0,46 0, Енергія довкілля, млн т у. п. 0,29 0,16 0, Відсоток заміщення органічного палива за рахунок відновлюваних 54 234 джерел енергії, % Складено за: [3].

В Україні недостатнє ресурсне забезпечення для здійснення заходів реформування енергетичного сектору, підвищення енергоефективності ТКС України з прикордонними регіонами країн ЄС. Згідно попередніх оцінок Міністерства палива та енергетики України [5], на модернізацію паливно-енергетичного комплексу нашої держави, приведення його до європейських стандартів необхідно 1045,0 млрд грн, зокрема на: модернізацію та розвиток електричних мереж з урахуванням забезпечення інтеграції Об’єднаної енергосистеми України до енергосистем країн Європи – 82,9 млрд грн;

розвиток відновлюваних джерел енергії для виробництва електроенергії – 7,1 млрд грн;

відновлення газотранспортної системи, зокрема трубопроводів та газоперекачувальних агрегатів – 92,4 млрд грн;

формування інфраструктури – 7,5 млрд грн.

Комплексний характер проблем в енергетичному секторі та відсутність системного підходу до їх вирішення ускладнюють транскордонну співпрацю України з прикордонними регіонами країн ЄС, ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ інтеграцію до спільного європейського енергетичного ринку та зумовлюють негативні економічні та соціальні наслідки реформування економіки прикордонних регіонів та посилення їх конкурентоспроможності. Їх вирішення необхідно здійснювати з врахуванням таких орієнтирів у сфері державної політики:

1. Надання пріоритетного значення підвищенню ефективності використання енергоресурсів як важливому напряму конвергенції прикордонних регіонів України та країн ЄС, що потребує внесення корективів у нормативно-правову базу в галузі енергоефективності. За результатами розрахунків на базі Енергетичної Стратегії України до 2030 року [4], можна досягти економії енергоносіїв у загальному обсязі 470 млн т. у. п., що відповідає зменшенню витрат на їх імпорт у розмірі 38 млрд дол. Чиста економія (із врахуванням витрат на енергозбереження) може скласти у 2020 році близько 15 млрд дол. США. Такі переваги відповідають зниженню енергоємності ВВП більш, ніж у 4,8 рази.


2. Інтенсифікація науково-аналітичного супроводу процесу запровадження енергоефективності на місцевому та транскордонному рівнях (для розробки транскордонних енергоефективних проектів, надання консультацій з питань енергозбереження підприємствам, населенню тощо). В цьому контексті плідним було співробітництво Львівського центру науки, інновацій та інформатизації з Асоціацією інновацій і трансферу технологій «Горизонти» (м. Жешув) у реалізації проекту «Енергозбереження – обмін досвідом у сфері системних рішень та успішних практик Польщі і України». Варто зазначити, що польська сторона в особі Польського енергетичного Агентства зараз розглядає можливість розробки низки енергоефективних проектів в Україні, а також проведення низки семінарів як у Польщі, так і в Україні для фахівців в сфері енергоефективності та енергозбереження з метою обміну досвідом.

3. Розвиток транскордонного транзиту енергоносіїв з урахуванням потреб місцевого енергозабезпечення, розбудова сучасної прикордонної інфраструктури, що відповідає завданням вищезазначеного транзиту та вимогам європейської безпеки. Уже існує низка транскордонних проектів в енергетичній сфері, що могли б становити предмет спільного інтересу України та прикордонних регіонів ЄС. Так, наприклад: проект «Будівництво газопроводу високого тиску «Сороки-Ямпіль»;

створення від’єднаного від української енергетичної мережі так званого «Бурштинського острову», що стало пілотним проектом у напрямі інтеграції українських енергетичних мереж в європейську систему;

співпраця в рамках Програми підготовки електромереж Львова до «ЄВРО-2012», що передбачає будівництво нових та реконструкцію діючих підстанцій напругою 6,35-110 кВ та ліній передач для забезпечення електропостачання об’єктів чемпіонату, а також здійснення заходів для загального покращення надійності електропостачання споживачів Львова тощо.

4. Інтенсивне використання місцевих альтернативних джерел енергії на основі транскордонного обміну енергоефективними технологіями. Транскордонне співробітництво Польщі і України з запровадження енергоощадних технологій і використання нетрадиційних джерел енергії уже знайшло підтримку в польської політичної партії «Зелені 2004», яка ініціює створення міжурядової робочої групи з питань проведення «зеленої революції» в рамках спільної підготовки до ЄВРО-2012.

5. Активне залучення коштів програм транскордонного співробітництва для створення проектів з модернізації вітчизняних об’єктів енергетики, запровадження енергоефективних технологій. Програми з ТКС в рамках Європейської політики сусідства передбачають ініціативу співробітництва в сфері транспорту та енергетичної інфраструктури. Ця ініціатива є серед пріоритетів Спільної операційної програми «Румунія-Україна-Молдова 2007-2013» (обсяг фінансування програми складає 126,7 млн євро), та Європейського інструменту сусідства і партнерства (ЄІСП) «Польща-Україна-Білорусь 2007-2013» (обсяг фінансування – 186,2 млн євро) [6]. Крім того, співпраця між ЄС та Україною в рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства містить окрему так звану енергетичну компоненту, яка впроваджується у формі підтримки секторної політики (включаючи бюджетне фінансування) та надається у вигляді фінансового внеску на виконання положень Меморандуму між Україною та Європейським Союзом про порозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі. Гранти ЄЄ, виділені на енергетичні проекти в Україні з Інвестиційного фонду сусідства, складають 21,9 млн євро, при цьому очікується, що це дозволить залучити кредити європейських фінансових організацій на суму понад 1,6 млрд євро [7].

Транскордонні проекти України в сфері енергетики є поодинокими, проте засвідчують потенціал і наявні можливості прикордонних регіонів для вирішення енергетичних проблем і можуть ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ слугувати прикладом для розробки і реалізації нових проектів, що посилить регіональну і державну енергетичну безпеку та сприятиме процесу євроінтеграції.

Розвиток ТКС України з прикордонними регіонами ЄС у енергетичній сфері потребує здійснення таких заходів:

1. Вдосконалення нормативно-правової бази в галузі енергоефективності, альтернативних та відновлюваних джерел енергії за рахунок:

- приведення законодавства України у відповідність до чинного аcquis communautaire ЄС;

доопрацювання Енергетичної стратегії України до 2030 року з метою: визначення джерел та механізмів залучення коштів міжнародної технічної допомоги, необхідних для її реалізації (Розділ X.

Фінансове забезпечення розвитку паливно-енергетичного комплексу);

узгодження з регіональними стратегіями, що містять питання ТКС (п. 15.1. Законодавче забезпечення розвитку енергозбереження);

врахування участі України в міжнародних проектах з розробки та впровадження нових технологій в енергетиці (Розділ ХІІІ. Інтеграція до Європейського Союзу (законодавче та нормативно-правове забезпечення, розвиток енергетичних ринків і лібералізація відносин у ПЕК);

- створення умов економічного стимулювання суб’єктів господарювання до підвищення ефективності використання енергоресурсів, зокрема розробки за європейським зразком програми кредитування для впровадження енергозберігаючих технологій із залученням механізмів державно приватного партнерства;

зменшення бази оподаткування за рахунок віднесення витрат на енергоресурси до валових витрат на виробництво товарів та послуг;

запровадження цінового (податкового) стимулювання ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів через механізми податкової політики (введення «зелених» тарифів, енергетичних чи екологічних податків за видами та обсягами споживання енергоресурсів).

2. Об’єднання зусиль центральних і регіональних органів влади щодо залучення коштів з фондів підтримки, дотичних до сфери енергетики (з будівництва і модернізації газопроводів, електроенергетики, розвитку нетрадиційних джерел енергії, екологічної гармонізації), з метою вирішення проблем в сфері енергозбереження та енергоефективності, що прискорить інтеграцію до європейського енергетичного ринку і надасть імпульс соціально-економічному розвитку регіонів України. Так, доцільно масштабні проекти з підвищення енергоефективності структурувати на під проекти (за принципом «парасолькових» проектів, що мали місце при реалізації транскордонних програм між Україною та ЄС в 2004-2006 рр.), оскільки на реалізацію малих проектів кошти можна отримати з фондів транскордонних програм, в яких бере участь Україна, Європейського інструменту сусідства і партнерства, Східного партнерства. Фінансування таких проектів може здійснюватися за рахунок коштів, отриманих від торгівлі квотами в контексті Кіотських домовленостей.

3. Залучення провідних наукових установ до:

- розробки транскордонних енергоефективних проектів, обміну досвідом з питань енергоефективності та енергозбереження;

- здійснення постійного незалежного моніторингу та аналізу ефективності впровадження загальнодержавних і регіональних програм з енергозбереження, зіставлення отриманих результатів із показниками ефективності аналогічних програм в інших державах, підготовку відповідних рекомендацій щодо ефективної адаптації європейського досвіду в Україні.

4. Запровадження спеціального навчання та цільових інформаційних кампаній з питань енергозбереження для населення та підприємств, включно з комунальною сферою;

сприяння закладам професійно-технічної освіти та підрозділам підприємств у впровадженні програм ефективного споживання енергетичних ресурсів. До реалізації таких проектів доцільно залучати громадські організації, навчальні заклади.

5. Активізація діяльності місцевих органів влади в участі прикордонних регіонів у єврорегіональних об’єднаннях щодо реалізації проектів з енергоефективності, оскільки представникам єврорегіонів надається пріоритетне значення при виділенні фінансування з фондів транскордонних програм ЄС.

Реалізація заходів, спрямованих на розвиток ТКС України з прикордонними регіонами ЄС у сфері підвищення енергоефективності, слугуватиме не лише посиленню цільового і адресного характеру співробітництва, але й буде дієвим інструментом зниження витратомісткості, а отже – й підвищення конкурентоспроможності регіонів України, що беруть учать в реалізації транскордонних проектів.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Key World Energy Statistics 2009. International Energy Agency [Електронний ресурс]. – Режим доступу.– www.iea.org.

2. Офіційна інтернет-сторінка Міністерства палива та енергетики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу.– www.mpe.kmu.gov.ua.

3. Енергоефективність як ресурс інноваційного розвитку: Національна доповідь про стан та перспективи реалізації державної політики енергоефективності у 2008 році / С.Ф. Єрмілов, В.М. Геєць, Ю.П Ященко, В.В. Григоровський, В.Е. Лір та ін. – К., НАЕР, 2009. – 93 с.

4. Офіційна інтернет-сторінка Міністерства палива та енергетики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу.– www.mpe.kmu.gov.ua.

5. Енергетична стратегія України на період до 2030 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу. – http://zakon.rada.gov.ua/signal/kr06145a.doc.

6. European Neighbourhood & Partnership Instrument. Strategy Paper 2007-2013. Executive Summary (Офіційний сайт Європейської Комісії http://ec.europa.eu/).


7. Виконання Меморандуму між Україною та Європейським Союзом про порозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі протягом 2010 року. П’ятий спільний звіт Україна-ЄС [Електронний ресурс]. – Режим доступу. – http://ec.europa.eu/energy/international/bilateral_cooperation/ doc/ukraine/2010_11_22_report_ukr.pdf.

РЕЗЮМЕ У статті проаналізовані основні проблеми, що стримують розвиток транскордонного співробітництва у сфері енергетики та енергоефективності, перешкоджають інтеграції України до спільного європейського енергетичного ринку, обґрунтовані напрями їх вирішення.

Ключові слова: транскордонне співробітництво, прикордонний регіон, Європейська політика сусідства, енергетична сфера.

РЕЗЮМЕ В статье проанализированы основные проблемы, которые сдерживают развитие трансграничного сотрудничества в сфере энергетики и энергоэффективности, препятствуют интеграции Украины к общему европейскому энергетическому рынку, обоснованы направления их решения.

Ключевые слова: трансграничное сотрудничество, пограничный регион, Европейская политика соседства, энергетическая сфера.

SUMMARY In the article basic problems which restrain development of cross-border cooperation in the sphere of energy and hinder the integration of Ukraine into the common European power market are analyzed. Directions of solving these problems are determined.

Keywords: cross-border cooperation, boundary region, European Neighbourhood Policy, sphere of energy.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ НА ЯВИЩЕ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ З ВИКОРИСТАННЯМ ІНДЕКСУ ДИНАМІКИ ЗМІННИХ ПРОЦЕСІВ Згуровський О.М., аспірант кафедри міжнародної економіки Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Вступ. Дослідження змінного характеру явищ глобалізації, вивчення їх динаміки, виявлення важливих тенденцій, що виникають в ході цих змін є надзвичайно важливою проблемою, розуміння якої дозволяє напрацьовувати ефективні стратегії розвитку країн і регіонів світу та подолання кризових явищ, що періодично виникають у глобальному і регіональному контекстах.

В ході таких досліджень часто виникає потреба кількісно оцінити динаміку змінних процесів з допомогою одного показника, який міг би використовуватися для порівняння між собою масштабів таких змін для різних процесів, що вивчаються [1]. В статті здійснюється розробка індексу динаміки змінних процесів на фіксованому часовому відрізку. З допомогою цього індексу виконується дослідження впливу економічної кризи на глобалізаційний розвиток різних країн і регіонів світу на часовому відрізку 2007-2010 рр.

© Згуровський О.М., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Розробка та обґрунтування індексу динаміки змінних процесів. Наявність кількісної оцінки певних властивостей об’єктів, що аналізуються, є обов’язковою умовою розв’язку задач, пов’язаних з порівняльним аналізом та класифікацією змінних процесів. В загальному випадку процедура P кількісного оцінювання є реалізацією відображення O R множини об’єктів дослідження O в множину дійсних чисел R в сенсі властивості P. Конкретика математичної природи цього відображення залежить від ступеня формалізації моделі об’єкту дослідження та математичної форми її подання [2]. Важливою є відповідь на запитання, в якому ступені таке відображення зберігає відношення порядку, задане на множині об’єктів, та чи є цей порядок лінійним?

У випадку, коли об’єктами дослідження є динамічні змінні процеси, в якості моделі об’єкту може виступати функція часової змінної f (t ), а кількісне оцінювання властивостей процесу можна виразити функціоналом FR, (1) який відображає функції f (t ), що належать до класу F ( f (t ) F ), в множину дійсних чисел.

Зрозуміло, що серед всіх можливих функціоналів (1) треба обмежитися лише множиною таких, які мають зрозумілу інтерпретацію (в сенсі динаміки процесу) та зберігають відношення порядку, яке визначено на множині вихідних даних.

Відомо, що лінійні функціонали, для яких виконуються умови:

[ f1 ( x ) + f 2 ( x)] = [ f1( x)] + [ f 2 ( x)];

[cf ( x )] = c[ f ( x )], (2) де f1 (t ), f 2 (t ) F, а с – константа, зберігають відношення лінійного порядку [3].

d f (t ) З іншого боку, оператор диференціювання дозволяє для процесу отримати dt залежність миттєвої швидкості від часу df (t ) f '(t ) =. (3) dt F t функцій, В тому випадку, коли клас функцій співпадає з класом лінійних відносно d значення (3) є сталим і не залежить від часу. Тому оператор відносно класу лінійних функцій dt часу може сприйматися як функціонал. Також не важко показати, що для нього виконуються умови (2), тобто він є лінійним.

Таким чином, в тому випадку, коли процеси описуються лінійною моделлю, кількісною оцінкою їх динаміки може бути швидкість. При цьому природній лінійний порядок, введений на множині лінійних функцій часу, зберігається на множині оцінок динаміки процесів.

Зрозуміло, що розглянутий клас лінійних моделей, які застосовуються для представлення динамічних процесів, є завузький. Тому визначимо такі перетворення (оператори) функцій часової змінної:

f (t ) = L ( (t )), які дозволяють перейти від деякого класу моделей до лінійних моделей F та зберегти вихідне відношення порядку [3]. Для операторів L, які визначаються для кожного з класів повинна виконуватись умова d L ( (t )) = c, dt, L де с – константа, тобто повинен лінеарізувати функції з класу а також бути 1 (t ) 2 (t ) 1 (t ) 2 (t ) монотонним, тобто з повинно випливати ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ L ( 1(t )) L ( 2 (t )) L ( 1(t )) L ( 2 (t )). В цьому випадку відношення порядку, d L ( (t )) = c R.

, зберігається на множині чисел визначене на множині функцій з класу dt Розглянемо оператори лінеаризації для деяких відомих класів моделей, які використовуються для математичного опису процесів [4,5]. Серед них особливий інтерес для задач, що розглядаються, мають лінійні, поліноміальні та експоненціальні моделі [6-8].

Для лінійної моделі y (t ) = y (t0 ) + vt (4) оператор LF є тотожнім, тобто лінійним за визначенням.

Для поліноміальної моделі другого порядку y (t ) = y (t0 ) + vt + at 2, (5) де v, a – константи, В якості оператора L доцільно взяти оператор диференціювання по часовій змінній d y (t ) = v + 2at. (6) dt d Оператор є лінійним, а отже монотонним.

dt Для експоненціальної моделі t y (t ) = ab (7) лінеаризацію можна виконати за допомогою оператора логарифмування, який є монотоним:

ln( y(t )) = ln(a) + t ln(b). (8) ln(b) У співвідношенні (4) величина є сталою і характеризує швидкість зміни перетвореного процесу ln( y(t )).

З’ясуємо більш детально те, яким чином тлумачиться значення показника росту для цієї моделі ln(b). Розглянемо відношення значень деякого показника в моменти часу t і t 1:

abt y (t ) = = b.

y (t 1) abt Бачимо, що значення цього відношення не залежить від часу і є сталою величиною, відомою, як темп росту [4,5].

В багатьох випадках модель процесу невідома і повинна бути підібрана так, щоб мінімізувати ступінь неузгодженості модельних даних та емпіричних вимірювань, які доступні в вигляді часових рядів. В якості критерію узгодженості можна використати критерій квадрату нев’язки [9]:

mn ( yi (t ) yi (t ))2, s= (9) i =1 t = де s – сумарний квадрат помилки, yi (t ) – значення ряду, yi (t ) – відповідне апроксимоване значення, n – довжина часового ряду, m – кількість країн у вибірці.

За допомогою цього критерію серед декількох класів моделей можна вибрати найкращу та лінеріазувати її за допомогою відповідного оператора L. Параметри отриманої лінійної моделі можна оцінити методом найменших квадратів [9], для чого треба розв’язати систему лінійних рівнянь ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ n n an + b t yt = t =1 t = n n n a t + b t 2 tyt = t =1 t =1 t = відносно параметрів лінійної моделі a і b. Значення b є абсолютним значенням показника динаміки, який може використовуватись для порівняння двох процесів f1 (t ), f 2 (t ) :

( b1 b2 0 ) ( f1(t ) f 2 (t ) ) ;

( b1 b2 = 0 ) ( f1(t ) = f 2 (t ) ) ;

( b1 b2 0 ) ( f1(t ) f 2 (t ) ).

Коли порівняльний аналіз виконується для групи об’єктів { fi (t )}, i = 1, n (n – кількість об’єктів в групі), зручним є використання центрованих значень I d ( fi (t )) = bi b, (10) де b – відповідає середньому по групі значенню абсолютного показника динаміки. Величина I d, в подальшому Індекс динаміки змінних процесів, є зручним показником для порівняння динаміки процесів за окремими групами. Слід зазначити, що група досліджуваних об’єктів може бути сформована як у просторовому вимірі (в цьому випадку ми порівнюємо різні об’єкти в один і той же проміжок часу), так і в часовому вимірі (це відповідає порівнянню динаміки одного й того ж самого процесу в різні часові проміжки).

Аналіз впливу економічної кризи на процеси глобалізації з використанням індексу динаміки змінних процесів При застосуванні індексу динаміки змінних процесів I d до явища глобалізації будемо називати його Індексом динаміки глобалізації (Ідг). Для виконання дослідження переривистого характеру процесів глобалізації під впливом економічної кризи проаналізуємо дані, що визначають ці процеси на часовому відрізку 2007-2010 рр. за так званою методикою KOF [10] для 107 країн світу.

Наскільки складним є процес кількісної оцінки динаміки змін процесів глобалізації, можна бачити з рис. 1, який ілюструє фазові траєкторії політичної (POL) і економічної (ECO) складових глобалізації, визначених за методикою KOF [10], для групи країн, близьких за своїми «стартовими умовами». Ці дані свідчать про високу змінюваність процесів глобалізації.

RU 2009 JP POL 2008 UA 50 52 54 56 58 60 62 64 ECO Рис.1. Фазові траєкторії для Росії, України, Японії в просторі економічної та політичної складових індексу глобалізації Не зважаючи на економічну кризу, для країн світу в цілому протягом досліджуваного періоду спостерігається ріст індексу глобалізації (червона крива на рис. 2), для якого середньорічний темп ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ росту складає 3,3%. Відносно складових цього індексу можна сказати, що найменший середньорічний темп росту має економічна глобалізація (ECO) – 0,7%, та соціальна глобалізація (SOC) – 1,6% (рис.2). Таким чином економічна криза уповільнює темпи росту цих складових. Самий високий ріст спостерігається для політичної глобалізації (POL) – 9,4%. Таким чином, можна констатувати, що загальне збільшення рівня глобалізації досягається за рахунок політичної глобалізації.

KOF E CO SOC POL 62 KOF (А п р о к с и м а ц і я) E CO ( ) SOC ( ) POL ( ) 2007 2008 2009 Рис.2. Загальна динаміка процесів глобалізації для країн світу в період 2007-2010 рр.

Виконаємо дослідження динаміки процесів глобалізації для окремих груп країн. Для цього скористаємося класифікацією країн за рівнем доходів, запропоновану Світовим Банком [11]. Розподіл країн світу за показниками індексу KOF у 2007-2010 рр., кластери країн з високим рівнем доходів, середнім рівнем доходів та низьким рівнем доходів мають компактну структуру (рис.3). Це свідчить про те, що рівень доходів та рівень глобалізації тісно корелюють.

Країни з в исоким рів нем доходів, KOF члени ОМСР Країни з в исоким рів нем доходів, не члени ОМСР Країни з рів нем доходів в ище середнього Країни з рів нем доходів нижче середнього Країни з низьким рів нем доходів 20 30 40 50 60 70 80 90 KOF Рис.3. Розподіл країн за рівнем доходів в просторі індексу глобалізації KOF в 2007-2010 рр.

Особливий інтерес має дослідження процесів глобалізації, які протікають в Україні в порівнянні з світовими та регіональними тенденціями. Україна має позитивну динаміку всіх показників (рис.4). За абсолютними значеннями вона відстає від середніх по світу значень лише за рівнем економічної глобалізації.

Розраховані індекси динаміки глобалізації відносно світових тенденцій складають для індексу глобалізації – 0,004, для економічної складової – 0,031, для соціальної складової –0,024, для політичної складової – 0,052.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ K O F UA 60 E CO UA S O C UA P O L UA 55 K O F Сві т E CO Сві т S O C Сві т 50 P O L Сві т 2007 2008 2009 Рис.4. Порівняння динаміки процесів глобалізації в Україні з світовими тенденціями Таким чином, спостерігається суттєве зниження відносних темпів для показника політичної глобалізації відносно світової тенденції. В порівнянні з країнами Європи (рис. 5) Україна має нижчі від середніх значення показників індексу глобалізації та економічної і соціальної складової. Проте за абсолютним рівнем політичної глобалізації Україна наближена до середніх значень по регіону.

65 KOF Євр о п а E CO Євр о п а SOC Євр о п а POL Євр о п а KOF UA EKO UA SOC UA 55 POL UA 2007 2008 2009 Рис. 5. Порівняння динаміки процесів глобалізації в Україні та країнах Європи Обчислені значення показника росту для України відносно країн Європи складають наступні величини: для індексу глобалізації – 0,011, для економічної складової – 0,034, для соціальної складової – 0,018, для політичної складової – 0,023. Таким чином, у порівнянні з країнами Європи Україна має тенденцію розвитку глобалізації, схожу на ту, що отримана у порівнянні з світовими тенденціями.

Висновки. Запропонована методика інтегрального оцінювання динаміки змінних процесів, основана на виборі моделі та відповідного до неї індексу динаміки і показника росту. На основі аналізу динаміки процесів глобалізації по окремим групам країн встановлені та проінтерпретовані тенденції розвитку глобалізаційних процесів в країнах світу. В результаті аналізу порушень кластерної структури підтверджена гіпотеза про переривистий характер розвитку процесів глобалізації, встановлені головні тенденції розвитку цих процесів в період 2007-2010 рр. Показано, що в країнах з вільною економікою процеси глобалізації тісно пов’язані з процесами соціо економічного розвитку і носять сталий характер.

Виконано розгорнутий аналіз динаміки процесів глобалізації для України протягом 2007- рр., в результаті якого встановлено відносне уповільнення темпів росту політичної глобалізації у порівнянні з світовими та регіональними тенденціями.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Pierpaolo B., Ester F. Pass-Through and Inflation Dynamic NBER Working Paper No. 15842, NY, 2010 – 40 p.

2. Мальцев А. И. Алгебраические системы. — М.: Наука, 1970. - 392с.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 3. Ильин В. А., Ким Г. Д. Линейная алгебра и аналитическая геометрия, М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. - 400с.

4. Афанасьев В.Н., Юзбашев М.М. Анализ временных рядов и прогнозирование. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 228c.

5. Тейл Г. Прикладное экономическое прогнозирование (Пер.с англ.). - М., "Прогресс", 1970. – 520 c.

6. M. Boozer, G.Ranis, T.Suri Paths to Success: The Relationship Between Human Development and Economic Growth.” Economic Growth Center Working Paper No. 874, 2004 – 53 p.

7. W.Easterly How the Millennium Development Goals are Unfair to Africa World Development Vol. 37, No. 1, pp. 26–35, Elsevier Ltd. NY, USA, 2009.

8. G.Ranis, F.Stewart Success and Failure in Human Development, 1970–2007. Human Development Research Paper 10. UNDP–HDRO, New York. 2010 – 85 p.

9. Saville D., Graham W. Statistical Methods. Berlin: Springer-Verlag, 1991 – 317 p.

10. KOF Index of Globalization / KOF Індекс глобалізації – Электрон. дан. – KOF, 2006-2011. Режим доступу: http://globalization.kof.ethz.ch, вільний. – Загол. з екрану. – Мова англ.

11. The World Bank. Indicators. – Электрон. дан. - Режим доступу: http://data.worldbank.org/indicator вільний. – Загол. з екрану. – Мова англ.

РЕЗЮМЕ В статье осуществляется разработка индекса динамики переменных процессов на фиксированном временном отрезке. С помощью этого индекса выполняется исследование влияния экономического кризиса на глобализационное развитие разных стран и регионов мира в течение 2007-2010 гг.

Ключевые слова: индекс динамики переменных процессов, глобализация, экономический кризис.

РЕЗЮМЕ У статті здійснюється розробка індексу динаміки змінних процесів на фіксованому тимчасовому відрізку. За допомогою цього індексу виконується дослідження впливу економічної кризи на глобалізаційний розвиток різних країн і регіонів миру протягом 2007-2010 р.

Ключові слова: індекс динаміки змінних процесів, глобалізація, економічна криза.

SUMMARY In article the variable processes dynamics index for the fixed time period is carried out. By means of this index research of influence of an economic crisis on global development of the different countries and regions of the world within 2007-2010 is carried out.

Keywords: variable processes dynamics index, globalization, economic crisis.

МОДЕЛИРОВАНИЕ ПРОЦЕССА УПРАВЛЕНИЯ ПЕРСОНАЛОМ НА ПРЕДПРИЯТИИ Иванов С.Н., к.э.н., доцент, Донецкий национальный университет, Садчикова К.Е., экономист, Авдеевский коксохимический завод Важным аспектом формирования эффективной политики управления кадрами на предприятии, особенно в условиях нестабильной экономической ситуации, является оценка перспективной потребности в специалистах в зависимости от объемов выполняемых работ. По нашему мнению действенным инструментом получения необходимой информации может быть моделирование и, в частности, системно-динамическое.

Мы исходили из того, что системная динамика представляет собой методологию для изучения и управления сложными системами с обратной связью, какими являются крупные предприятия. С помощью данной методологии выявляется проблема, строятся динамические гипотезы, объясняющие причину проблемы, тестируется модель с тем, чтобы убедиться, что она репродуцирует поведение, наблюдающееся в реальном мире, разрабатываются и проверяются с помощью модели альтернативные политики, которые облегчают проблему, и полученное решение приводится в исполнение.

Широкий круг вопросов, связанных с управлением персоналом на промышленном предприятии, его мотивацией к труду, раскрыт во многих работах отечественных и зарубежных ученых: А.И.Амоши, О.Ю.Амосова, Д.П.Богини, В.М.Данюка, В.М.Гриневой, М.И.Долишнего, © Иванов С.Н., Садчикова К.Е., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Е.М.Либановой, Ю.Г.Лысенко, В.В.Оникиенко, А.И.Пушкаря, В.В.Адамчука, П.Друкера, А.Я.Кибанова, А.Смита, А.М.Селезнева, Ф.Тейлора, Р.Уотермана, М.Фридмана и многих других.

Однако проблема управления персоналом промышленного предприятия в развивающихся рыночных условиях, особенно с применением методов моделирования исследована недостаточно.

Негативным является то, что управленцы отечественных предприятий не готовы, да и не обладают возможностью оперативно получать и обрабатывать необходимую информацию, используя при этом методы современного компьютерного моделирования. Это, в свою очередь, приводит к преобладанию авторитарных подходов к формированию стиля и методов управления [1]. Реальной является обстановка неопределенности, когда деятельность предприятий направлена, главным образом, на каждодневное выживание. Особенно важным в этих условиях становится эффективное управление предприятием и человеческими ресурсами, в частности [2, с. 10-13].



Pages:     | 1 |   ...   | 13 | 14 || 16 | 17 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.