авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 15 | 16 || 18 | 19 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 17 ] --

Ситуація, що склалась, свідчить про те, що підприємства металургійної, хімічної, машинобудівної, вуглевидобувної галузі є стратегічно важливими в забезпеченні економічної безпеки України і її стійкого розвитку. В той же час, спирання на базові галузі економіки при тому, що оновлення основних виробничих фондів характеризується достатньо низькими темпами (47,9% сталі виготовляється мартенівським методом, в порівнянні зі світовими масштабами цей показник не ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ перевищує 2,5%) і напівсировина спрямованість експорту впливає на якість продукції, знижуючи її конкурентноздатність вітчизняних виробників на світових ринках [4].

Удосконалення галузей економіки, пріоритетний розвиток яких забезпечує формування міжнародних конкурентних переваг країни, має здійснюватись на основі стимулювання відповідних галузей і виробництв ринковими методами, що дозволить окреслити пріоритетні зміни в структурі національної економіки [5, с. 446]. В умовах обмеженості фінансових і бюджетних ресурсів внутрішній природно-ресурсний і виробничий потенціал є основою для формування механізму реалізації економічних інтересів.

Як свідчить досвід розвинених і індустріальних країн світу, економічне зростання майже на 90% забезпечується за рахунок впровадженням нової техніки і технології [6]. Економічне зростання є стрижнем економічного розвитку держави. Економічний розвиток країни багато в чому визначається інноваційними перетвореннями на рівні підприємства.

Розвиток співробітництва у високотехнологічних галузях має здійснюватись на основі формування національної інноваційної моделі розвитку та реалізація інформаційної політики України у державах Європейського Союзу.

Формування національної інноваційної моделі розвитку невід’ємно пов’язано з долученням держави до процесу побудови єдиного європейського інформаційного простору та формування позитивного іміджу України з метою реалізації і захисту власних національних інтересів.

Щодо активного долучення України до процесу побудови єдиного європейського інформаційного простору необхідно [7]:

·прискорити адаптацію українського законодавства до стандартів ЄС в інформаційній сфері, зокрема, пришвидшити ратифікацію Конвенції ЮНЕСКО про захист і сприяння різноманітності культурного вираження та Європейської Конвенції про транскордонне телебачення;

більш активно долучатися до механізмів та можливостей, що їх надає Сьома рамкова програма ЄС з досліджень, технологічного розвитку і демонстраційних дій на 2007-2013 рр.;

налагодити конструктивний діалог з ЄС в сфері використання їх досвіду у побудові цифрової телекомунікаційної інфраструктури;

забезпечити відповідні механізми реалізації взятих на себе зобов’язань в рамках виконання Угоди «Женева – 2006» та реалізації Цифрового Плану;

розглянути можливості підвищення можливого рівня державного фінансування запуску вітчизняного космічного супутника;

провести аналіз наявного законодавства та забезпечити гарантування прав інвесторів з метою залучення їх до фінансування;

прискорити розробку та забезпечити належні механізми впровадження суспільного мовлення в Україні;

з цією метою активізувати процес розробки та реалізації Концепції створення системи суспільного телебачення і радіомовлення;

підвищити рівень видатків в державному бюджеті на розвиток вітчизняного ринку інформаційних технологій.

Щодо формування сприятливого іміджу України в країнах ЄС необхідно [7]:

розробити та ініціювати впровадження інтенсивної інформаційної кампанії з метою формування об’єктивного уявлення про українські реалії у трьох ключових сферах: в інституціях ЄС;

офіційних та ділових колах держав Євросоюзу;

європейському мас-медійному, експертному, університетському та мистецькому середовищі;

сприяти розвитку вітчизняної системи розповсюдження інформації про Україну, а саме:

розвитку мережі вітчизняних кореспондентів в країнах ЄС, налагодженню співпраці з європейськими інформаційними агентствами;

розробити та забезпечити механізми впровадження Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2007-2010 рр.;

в рамках даного процесу проаналізувати можливість фінансування та залучення іноземної компанії з метою формування позитивного іміджу України в державах-членах ЄС;

забезпечити використання проведенням чемпіонату Європи з футболу 2012 року в якості інформаційного приводу для свого повторного позиціювання на європейській арені та для формування позитивної громадської думки серед країн ЄС.

Таким чином, оновлення та підвищення ефективності євроінтеграційного процесу має здійснюватись на основі активізації та удосконаленні перспективних напрямків економічної взаємодії України та Європейського Союзу на основі механізму використання конкурентних переваг національної економіки.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Результатом подальших досліджень має стати розбудова механізму використання конкурентних переваг національної економіки з деталізацією інструментів та засобів, мети та очікуваних результатів у розрізі інтеграційних спрямувань України.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Хахлюк. А. Україна – транзитна держава // Економіка України. – 2001. – №1. – С. 27- 2. Азарова Т.В. Визначення напрямків розбудови політики транскордонного співробітництва України з країнами Європейського Союзу // Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ. – Сборник научных трудов. – Стамбул-Донецк: ДонНУ, РФ НИСИ в г.

Донецке, 2010. – С. 228- 3. Кухарська Н.О. Міжнародна економічна діяльність України / Н.О.Кухарська, С.К.Харічков:

Одиссей, 2006. – 456с.

4. Вахненко Т. Товарный экспорт Украины в системе мирохозяйственных связей // Экономика Украины. – 2006. – №6. – С. 73- 5. Кушнаренко Н.П. Визначення напрямків розбудови політики транскордонного співробітництва України з країнами Європейського Союзу // Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ. – Сборник научных трудов. – Стамбул-Донецк: ДонНУ, РФ НИСИ в г.

Донецке, 2010. – С. 443- 6. Макогон Ю.В. Регіональна складова економічної стратегії України: сутність та проблеми. // Стратегічні пріоритети – 2006 – №1.

7. Гуцал С. Стратегічні завдання інформаційниї політики України у державах ЄС // Європейська інтеграція України: поточна ситуація, завдання та пріоритети державної політики: матеріали засідання «круглого столу».

РЕЗЮМЕ Стаття присвячена аналізу перспективних напрямків взаємодії України і Європейського Союзу. В процесі дослідження були систематизовані та надані пропозиції щодо активізації та удосконалення співпраці між Україною та ЄС.

Ключові слова: транзитивний потенціал, транскордонне співробітництво, економічна взаємодія, євроінтеграційної стратегії.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена анализу перспективных направлений взаимодействия Украины и Европейского Союза. В процессе исследования были систематизированы и предоставлены предложения по активизации и совершенствованию сотрудничества между Украиной и ЕС.

Ключевые слова: транзитивный потенциал, трансграничное сотрудничество, экономическое взаимодействие, евроинтеграционная стратегия.

SUMMARY The article is devoted to the analysis of perspective directions of co-operation of Ukraine and European Union. In the process of research were systematized and given suggestions on activation and perfection of collaboration between Ukraine and EU.

Keywords: transitive potential, transboundary cooperation, economic interaction, eurointegration strategy.

ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН: СУПЕРЕЧНОСТІ ТА МЕХАНІЗМИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ Кальмук О.В., к.е.н., Тернопільський національний економічний університет Актуальність проблеми. Головною особливістю сучасних міжнародних відносин є їх системний розвиток, що виражається в поглибленні взаємозв’язків і взаємозалежності економік країн світу, у зростанні масштабності економічних і політичних відносин між ними. Історичний розвиток економічних відносин обумовив спочатку їх вихід на регіональний (у масштабах декількох країн) рівень, а потім – на глобальний рівень, що проявляється насамперед у формуванні транснаціональних корпорацій (ТНК). За оцінками експертів міжнародного валютного фонду (МВФ), © Кальмук О.В., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ розвиток ТНК має наслідком поширення економічної взаємозалежності країн усього світу, зростання обсягу міжнародних угод щодо торгівлі товарами, послугами й світового руху капіталу, а також щодо активізації й дифузії технологій. Це об’єктивно обумовлює розвиток суперечностей транснаціоналізації економічних відносин.

Необхідно окремо підкреслити, що останнім доказом надзвичайної взаємообумовленості та взаємозв’язку національних економік є їх «дружне падіння» внаслідок світової фінансової кризи, що розгорнулася наприкінці 2008 року. З одного боку, криза висвітлила суперечності розвитку національних економік, а з другого – суперечності світової глобальної економічної системи. Ось чому питання транснаціоналізації економічних відносин, формування суперечностей і механізмів їх подолання набуває особливої актуальності.

Аналіз останніх публікацій. Питання транснаціоналізації економічних відносин досить активно аналізується в економічній літературі. Проте, необхідно зазначити, що на сучасному етапі методологічний аспект її дослідження (особливо щодо суперечностей глобальної економічної системи) поступився дослідженню окремих аспектів власно глобалізації. Вчені вивчають сутність і форми прояву глобалізації, показники глобалізації, її позитивні й негативні наслідки для економік країни;

аналізують різні форми економічних відносин, зокрема міжнародну торгівлю й міжнародний рух робочої сили, капіталу тощо [1-4]. Системний же методологічний підхід до сучасного стану транснаціоналізаціїї економічних відносин в науковій літературі нажаль є відсутнім. Принаймні в провідних економічних журналах за останні роки немає жодної статті з цього питання.

Постановка проблеми та ціль дослідження. У зв’язку з відсутністю системного дослідження транснаціоналізації економічних відносин як таких і механізмів розв’язання суперечностей цих відносин, ціллю даної статті є аналіз механізмів розвитку транснаціоналізації відносин і механізмів розв’язання суперечностей в умовах глобалізації економіки (через розвиток ТНК).

Викладення основного матеріалу. Практика довела, що глобалізація світової економіки тісно пов’язана з її лібералізацією, коли активізується міжнародна міграція робочої сили й капіталів, поширюється торгівля товарами й послугами. На основі зменшення й навіть зникнення різних адміністративних, юридичних, економічних, технологічних бар’єрів більшість країн світу все сильніше «об’єднується» діючими у світовому господарстві силами в єдине економічне ціле.

Найбільш динамічно глобалізація протікає в економічній області, що обумовлює широке коло суперечностей нової світової економіки. В економічній літературі систематизовано суперечності, що виникають у світовій економіці внаслідок глобалізації. Вони такі:

1) суперечність між країнами й/або групами країн, наприклад суперечність між групою провідних розвинених країн з ринковою економікою (країни так званого золотого мільярда), які одержують максимальний економічний ефект від глобалізації («глобальний виграш»), і іншими країнами, насамперед найменш розвиненими;

2) суперечність усередині самої групи провідних країн миру (це пов’язано й з перспективою появи в цій групі нових держав, наприклад, Китаю, Індії);

3) суперечність між країнами (або групами країн) і відповідними міжнародними інститутами (наприклад, МВФ або СОТ);

4) суперечність між країнами, з одного боку, і ТНК, транснаціональними банками (ТНБ) і світовими фінансовими центрами (СФЦ), з іншого;

5) суперечність між самими найбільшими ТНК, ТНБ і СФЦ. Ці суперечності проявляються практично у всіх формах міжнародних економічних відносин (від міжнародної торгівлі товарами й послугами до міжнародного інформаційного бізнесу) [2, с. 123].

Економічні суперечності посилюють конкурентну боротьбу, яка виходить на якісно новий глобальний рівень. Фахівці наголошують на тому, що «правила гри» в глобальній економіці, що формується, визначаються взаємодією трьох основних сил:

1) капіталу, що глобалізується (це знаходить прояв у формуванні ТНК);

2) провідних країн сучасного миру і їхніх угруповань (Європейського союзу (ЄС), Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА), Азіатсько-тихоокеанського співробітництва (АТЕС);

3) найбільш авторитетних міжнародних економічних організацій (МВФ, Всесвітнього банка, СОТ тощо.).

До цього слід додати, що в умовах ринкових відносин дія інституцій, що встановлюють правила гри на міжнародному рівні, «реалізується» фінансовими механізмами, які часто й густо «працюють проти себе» – вони самі здатні провокувати фінансові кризи. Так сталося й наприкінці ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 2008 року, коли розгорнулася світова фінансово-економічна криза, спровокована низкою причин, які, з точки зору лідерів «великої двадцятки», полягають у наступному:

протягом періоду економічного зростання, збільшення потоків капіталу та тривалої стабільності на початку минулого десятиліття економічні суб’єкти намагалися отримати високі прибутки, але при цьому неадекватно оцінювали ризики й не змогли запобігти їх;

кризу спровокували слабкі андерайтингові стандарти, неефективні методи та інструменти управління ризиком, поява складних фінансових продуктів (їх незрозумілих механізмів), внаслідок чого виникли надлишкові запозичення;

регуляторна політика розвинутих країн світу виявилася нездатною відреагувати на ризики, які нагромаджувалися на фінансових ринках;

непослідовними й неефективними були механізми координації макроекономічної політики, а також неадекватними були економічні реформи, що разом привело до серйозного порушення відповідних пропорцій на механізмів функціонування фінансового ринку [5, с.319].

Щодо наслідків кризи в нашій країні, то в Національній доповіді «Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави» йдеться про те, що, «за оцінками офіційних даних міжнародних інституцій, статистичних відомств та експертів щодо макроекономічної ситуації (в умовах глобальної фінансово-економічної кризи) в окремих регіонах світу та країнах, Україна увійшла до кола країн-лідерів за темпами падіння ВВП і промислового виробництва, скорочення обсягів експорту та імпорту, поширення інфляційних процесів, скорочення інвестицій та девальвації національної валюти й опинилися серед найбільш постраждалих країн за темпами економічного спаду» [5, с.318]. Цей факт підтверджує взаємозалежність і транснаціоналізацію економік країн світу й таким чином вимагає від урядів держав посилення уваги до розвитку механізмів міжнародної координації національних економічних політик з метою відновлення економічної активності.

У зв’язку з цим особливого значення набуває питання про місце України в світовій економіці, здійсненні нею продуманої й цілеспрямованої, заснованої на національних інтересах зовнішньоекономічної політики. Отже об’єктивним є важливий напрям стратегії розвитку зовнішньоекономічних відносин – формування конкурентоспроможних, фінансово потужних транснаціональних корпорацій. Транснаціональні корпорації виступають основним суб’єктом іноземного інвестування у світовій економіці. Обсяги їх інвестицій порівнянні з річним оборотом окремих держав, а діяльність охоплює всі країни. Найбільш яскравим прикладом значимості відносин за участю транснаціональних корпорацій є економіка країн, що розвиваються. Звісно, що деякі з них, як країни Південно-Східної Азії, домоглися значного економічного зростання, інші ж повністю втратили важелі керування своєю економікою. Діяльність транснаціональних корпорацій – явище багатопланове й, отже, існує кілька поглядів на можливості її правового регулювання. Одна з основних проблем полягає в тому, що відносини за участю транснаціональних корпорацій є об’єктом правового регулювання декількох держав, кожного у своїй частині. Поширення дії правових норм однієї держави на територію інших можливе тільки за згодою останніх, що знаходить своє відображення в численних міжнародних угодах і конвенціях. Незважаючи на економічну єдність, склад транснаціональних корпорацій характеризується незалежністю юридичних осіб, що входять до цих об’єднань, і які, до того ж, можуть мати різну державну приналежність. Отже визначення правового статусу транснаціональних корпорацій є необхідною умовою для створення системи правового регулювання їхньої діяльності [6, с.66].

Варто визнати перевагу загальновизнаних публічно-правових норм у регулюванні діяльності транснаціональних корпорацій перед нормами національного законодавства. На сучасному етапі взаємодії між державами неможливо встановлення такої системи норм, оскільки від держав потрібно певного обмеження їх суверенітету й уніфікації величезного обсягу. Це вимагає тривалої роботи, і з цим не завжди погоджуються уряди країн. Економічне значення транснаціональних корпорацій у світовій економіці й в економіці окремих держав не дозволяє чекати, поки держави розроблять і узгодять єдині норми права, тому в рамках національних правових систем деяких держав уже формуються нові інститути, що регулюють такі відносини.

Міцність і масштабність транснаціональних корпорацій змінюють правила гри й розміщення сил практично у всіх сферах світової й локальної економіки. Результати діяльності окремо взятої компанії на території певного регіону є еталоном для інших фірм. При цьому вплив ТНК стосується всіх сфер національної економіки, як на мікро-, так і на макрорівні. Насамперед це вплив на ринки капіталу й технологій, установлення нових стандартів як на продукт, так і на послуги, вплив на роботу з персоналом, вплив на макроекономічну ситуацію. Багато в чому цей вплив довгоочікуваний ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ для регіональних ринків, тому що ТНК – це гроші. Завдяки корпораціям в XXІ столітті суми прямих іноземних інвестицій кожної транснаціональної корпорації вимірюються величезними цифрами.

Щодо підтвердження сказаного, то можна навести такі приклади. Компанія ІBM за 2002- роки інвестувала в Індію $2 млрд. і протягом 2006-2008 років планувала вкласти ще 6 млрд. дол. Це потрійний річний доход компанії «Google». Причому ефект від вкладень розповсюдиться на все населення країни, тому що частина грошей піде на реалізацію проектів у галузі освіти й охорони здоров’я. Компанія «Ford» за 2006-2012 роки має намір інвестувати в Мексику 9,2 млрд. дол., у тому числі й на ремонт існуючих об’єктів. Таким чином, корпорації значно полегшують життя держави, рятуючи його від ряду проблем, ще й за свої ж гроші [7, с.130].

Щоб взаємодіяти з ТНК як в Україні, так і на світових ринках, потрібно створювати власні українські транснаціональні структури, як це зробили Китай, Росія, Індія, Індонезія, Мексика, Венесуела тощо. Досвід цих держав свідчить, що національний капітал здатний витримувати конкуренцію з ТНК тільки у випадку, якщо він сам формується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику. Разом з тим, створити корпорації повного замкнутого циклу, які б займалися видобутком сировини, його переробкою, виготовленням з нього продукції і її реалізацією, Україна може лише в окремих галузях, на що потрібен значний час. Хоча деякі кроки в цьому напрямку вже зроблено. Так, певні кроки здійснено щодо створення в енергетичній галузі державної вертикально-інтегрованої компанії «Нафта України» на базі «Укрнафти», ЗАТ «Укртатнафта» і НПК «Галичина», що мала б у своєму складі розвинену мережу АЗС і контролювала до 15% ринку світлих нафтопродуктів країни [8]. Впритул до створення вітчизняної ТНК – інтегрованої нафтової компанії з усіма елементами технологічного ланцюжка «видобуток – переробка – збут» підійшли «Приватбанк» і «Уксиббанк».

Структури «Приватбанку» володіють найбільшої в Україні мережею АЗС «Сентоза», контрольним пакетом акцій НПЗ «Нафтохімик Прикарпаття» і більше 30% акцій НПК «Галичина».

Певних успіхів у плані транснаціоналізації бізнесу домоглася корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД). Основна увага при цьому приділяється побудові вертикально інтегрованих холдингів по ланцюжку «вугілля – кокс – метал». При цьому ІСД створює ТНК не усіченого (без закордонної інфраструктури), а повного профілю, для чого компанія активно виходить на закордонні ринки, залучає нових партнерів, разом з іноземними фірмами бере участь у створенні консорціумів для просування на зовнішній ринок своєї продукції [9, с.78].

Необхідно підкреслити, що становлення українських (за приналежністю капіталу) ТНК перебуває на початковому етапі, у той час як процес створення таких структур здобуває значні масштаби в Росії, де ряд провідних корпорацій в останні роки за результатами своєї діяльності займає високі позиції в рейтингу 500 найбільших ТНК світу. Створення українських ТНК дозволить деякою мірою захистити національні економічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу, інтеграції України у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах.

Серед суперечностей транснаціоналізації сучасної світової економіки суттєве значення має й наступне. Економічно розвинуті країни в умовах глобалізації прагнуть забезпечити собі довгострокові стратегічні переваги. Для цього часто й густо застосовуються далекі від суто економічних прийоми зовнішньоекономічних війн, послаблення національних інфраструктур, цілеспрямоване створення геополітичних ситуацій. Країни, не здатні витримати темп відтворювальних процесів, залишаються на периферії ділової активності і отже виконують допоміжну роль у світовому економічному просторі. Через зовнішньоекономічні зв’язки національне багатство більш слабких країн забезпечує підтримку світового відтворювального процесу, але самі вони виявляються відділеними від розподілу світового доходу.

Нерівномірність розвитку різних країн і нерівноцінний інтерес до їхньої участі в міжнародних економічних відносинах роблять позиції сторін нерівними, створюють можливість тиску й навіть економічного шантажу. Саме так часто складаються відносини «бідних» і «багатих» країн у міжнародних торгово-економічних і валютно-фінансових взаєминах.

Проблема бідності й злиденності теж одна з глобальних проблем людства. Її наявність –один з проявів суперечностей глобалізації й транснаціоналізації економіки. Звісно, що майже 30% людей живуть у середньому на 1 дол. на день, в той час, як межа злиденності – 1,25 дол. На 20% найбідніших людей на Земній кулі припадає усього 1,5% загальносвітового доходу, а на 40% найбідніших – 5%.

Слід зазначити, що бідні країни бідніють, а багаті – багатіють. Сьогодні. 25% світового ВВП виробляється на 0,3% Земної кулі (еквівалентно території Камеруна). 50% світового ВВП ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ виробляється на 1,5% території Земної кулі еквівалентно території Алжира. На цій території (1,5%) мешкає 1/6 населення Земної кулі. На долю 15 найкрупніших країн світу припадає 80% світового ВВП. Найбагатша на сьогоднішній день країна світу (Ліхтенштейн) у тричі багатша, ніж найбагатша країна в 1970 році. Найбідніша на сьогоднішній день країна (Зімбабве) приблизно на 25% бідніша, ніж найбідніша країна в 1970 році (також Зімбабве). Наприклад, громадяни Об’єднаних Арабських Еміратів багатше громадян Зимбабве у 330 разів.

Щодо України, то в 2009 році на 10% найбідніших громадян припадає 3,8% доходу країни, а на 10% найбагатших – 22,5% [10]. Згідно даним Швейцарського банку Credit Suisse, опублікованим у щорічному звіті «Global Wealth – 2010», у рейтингу багатства громадян Україна посідає передостаннє місце в Європі.

З огляду на все означене вище, дослідження соціально-економічних проблем транснаціоналізації й глобалізації, шляхів розв’язання їх суперечностей, зокрема щодо розвитку механізмів національної, інтернаціональної і наднаціональної соціальної політики, представляється не тільки актуальним з точки зору наукового аналізу, але має надзвичайне практичне значення.

Висновки.

1. Таким чином, в стратегії розвитку зовнішньоекономічних зв’язків перш за все необхідно орієнтуватися на удосконалення інституціональної системи зовнішньоекономічної діяльності, на забезпечення конкурентоспроможності українських товарів і послуг, на розвиток організаційних форм підприємництва, зокрема – на активізацію діяльності транснаціональних корпорацій.

2. Розвиток інституціональної системи будь-якої діяльності є виключно прерогативою держави.

В усіх країнах для регулювання зовнішньоекономічних зв’язків створюються спеціальні державні структури, що діють у межах існуючої правової системи. Задачею відповідних національних інституцій є їх щільне інтегрування у міжнародну їхню систему.

На реалізацію зовнішньоекономічної політики в Україні мають впливати не тільки транснаціональні корпорації, але й об’єднання представників капіталу (національні асоціації промисловців, галузеві об'єднання підприємців), малий і середній бізнес, торговельні палати й інші суспільні об’єднання.

3. Одним із стратегічних напрямків глобальної зовнішньоекономічної політики є формування конкурентних переваг. Державна політика формування міжнародних конкурентних переваг спрямована на використання внутрішніх резервів і можливостей міжнародного співробітництва для зміцнення позицій країни у міжнародному середовищі і досягнення цілей внутрішнього розвитку.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Коршунова Г.С. Методологічні підходи до визначення механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності / Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції «Економіка та фінанси в умовах глобалізації: досвід, тенденції та перспективи розвитку». – Макіївка: МЕГІ, 2009. – 164 с. – С.110-112.

2. Дмитриченко Л.І., Коршунова Г.С. Забезпечення сталого розвитку України: зовнішньоекономічна діяльність ТНК / Економічна теорія в умовах глобалізації економіки. Тези доповідей і виступів І всеукраїнської науково-практичної конференції – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2009. – с. – С. 123-125.

3. Левківський В.М. Міжнародний рух капіталу в глобальному економічному просторі (системно функціональний аналіз): Автореф. дис. д-ра екон. наук 08.05.01. /В.М.Левківський. – Київський нац. ун-т ім. Т.Шевченка – К., 2005 – 40 с.

4. Кравец Л.М. Анализ теоретических подходов к исследованию сущности процесса глобализации экономики / Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – Сборник научных трудов. – Донецк: ДонНУ, 2010. – 1050 с.

– С.253-255.

5. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь /За ред. В.М.Гейця – К.: НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.

6. Kizim, N.A.;

Gorbatov, V.M. Concentration of economy and competitiveness of countries of the world / N.A.Kizim, V.M. Gorbatov, / Институт проблем развития общества. – Х. : ИД "ИНЖЭК", 2005. – 214 с.

7. Gorbatov, V.M Integrated structures of business in world economy / V.M.Gorbatov. – Институт проблем развития общества. – Х.: ИД "ИНЖЭК", 2005. – 167 с.

8. Обзор товарных рынков – апрель 2008 года//www.cmmarket.ru ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 9. Economy of enterprise: theory and experience: Зб. матеріалів Міжнар. науково-практ. конф., 23- березня 2006 р. /Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Г.О.

Швиданенко (ред.кол.) — К.: КНЕУ, 2006. – 205 с.

10. The Global Competitiveness Report 2009-2010. World Economic Forum. – http://www.weforum.org.

РЕЗЮМЕ У статті досліджено процес розвитку транснаціоналізації зовнішньоекономічних відносин, виділено основні групи суперечностей цього процесу й запропоновано механізми їх розв’язання.

Ключові слова: транснаціоналізація, економічна взаємозалежность, глобалізація економіки, зовнішньоекономічні відносини.

РЕЗЮМЕ В статье исследован процесс развития транснационализации внешнеэкономических отношений, выделены основные группы противоречий этого процесса и предложены механизмы их разрешения.

Ключевые слова: транснационализация, экономическая взаимозависимость, глобализация экономики, внешнеэкономические отношения.

SUMMARY This article describe the process development trancenationalization of foreing economic connection, apportionment the mane gropes contradictions it and proposed mechanisms to allowed it.

Keywords: transnationalization, economic interdependence, economy globalization, foreign-economic relations.

КРИЗА ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ЦИКЛІЧНОГО РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ Капранова Л.Г., старший викладач, ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет» м.

Маріуполь     Постановка проблеми. Світова економічна криза охопила всі галузі світового виробництва і набуває все більшої глибини, не виключенням є і Україна. Кризи супроводжують людство всю його історію розвитку [10, С. 145], вони змінюють тенденції життєдіяльності системи, тобто порушують її стійкість, радикально її оновлюють [1, С. 10]. Через нерозвиненість наукового передбачення на кризу реагують тільки з її появою.

До початку ХХ ст. кризи мали одиничний характер й відбувались тільки в одній, максимум у двох країнах, але з розвитком промисловості, розширенням міжнародного поділу праці та поліпшенням міжнародних відносин їх характер кардинально змінився, і, розпочавшись в одній галузі однієї країни, криза вже перетворюється на світову [10, С. 146].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Починаючи ще з ХІХ ст. проблемам виявлення циклічних коливань і економічних криз та причин, що їх обумовлюють, присвячено багато праць таких провідних вітчизняних і зарубіжних науковців: Е. Хансен, У. Мітчелл, Р. Фрішем, А. Пігу, П. Самуельсон, С. Мочерний, В. Тарасевич, К. Макконнелл, С. Брю, С. Фішер, М. Кондратьєв, М. Туган-Барановський, В. Вернадський, Ю. Макогон та інших.

Мета статті. Визначенню впливу світової економічної кризи на функціонування економік усього світу присвячено багато праць, але її розглядають як окрему проблему, хоча за своєю сутністю «криза» це фаза економічного циклу, тому її необхідно досліджувати як фазу економічного циклу розвитку всієї світової економіки.

Викладення основного матеріалу. Трактування термінів «економічний цикл» та «криза»

зустрічається в багатьох працях. В сучасному економічному словнику економічний цикл визначається як «рух виробництва від однієї кризи до наступної. Економічний цикл складається з чотирьох фаз: 1) криза;

2) депресія;

3) пожвавлення;

4) піднесення» [11].

К. Маркс одним із перших виділив у циклі чотири фази, які послідовно змінюють одна одну:

криза, депресія, пожвавлення, підйом [2, С. 441].

Ю. Макогон [10, С. 95] виділяє такі істотні елементи сучасної теорії економічного циклу, а також авторів, яким належить головний внесок у науку:

роль коливань у розмірах інвестицій (Туган-Барановський, Шпітгоф, Кассель, Робертсон);

© Капранова Л.Г., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ аналіз детермінант інвестування: природна норма, взята у відношенні до грошової норми відсотка, або (в поширеній термінології) графік граничної ефективності інвестицій у відношенні до норми відсотка (Віксель, Кейнс);

роль динамічних чинників: техніки, природних ресурсів, розширення території і зростання народонаселення як детермінант інвестування (Шпітгоф, Харрод);

внутрішні чинники економічного розвитку і зростання (Кондратьєв);

пучкоподібний характер інвестування, обумовлений стадним напрямом руху, що викликається діяльністю у сфері нововведень (Шумпетер);

капіталістичний метод виробництва (необхідність тривалого часу виробництва елементів основного капіталу, довголіття основного капіталу) і принцип акселерації (Афталіон, Пігу, Кларк);

початкові імпульси і розповсюдження циклічних рухів, обумовлене структурою економіки (Віксель, Пігу);

мультиплікатор інвестицій і функція споживання (Кан-Кейнс);

взаємозв'язки економічних змінних – економетричні моделі (Тінберген, Фріш, Самуельсон, Хікс, Клейн та ін.) [10, С. 96].

У науковій літературі існує багато підходів до трактування теорій криз [4]:

- до першої групи належать теорії, що пояснюють циклічний характер розвитку умовами, які не мають відношення до характерних особливостей ринкового господарства, тобто на лежать до позаекономічних;

- до другої групи належать теорії, які поєднують психологічні теорії, тобто пояснюють походження криз причинами, які містяться у натурі або психології людини;

- до третьої групи належать теорії, які пояснюють походження криз з економічної точки зору.

Серед теорій, які найбільш обґрунтовано пояснюють причини економічного циклу та періодичність криз перевиробництва, є такі, що розглядають цей процес з точки зору рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції.

М. Туган-Барановський у своїй роботі «Промышленные кризисы. Очерк из социальной истории Англии» виокремив три їх загальні основні характеристики: стан товарного ринку, визначений ним як перевиробництво, зміни у сфері грошового обігу і коливання відсоткової ставки по кредитах. На його думку, головною з цих характеристик є перевиробництво, яке і стало причиною багатьох криз у світі. У своїх дослідженнях він розробив вчення про закономірності циклічності системної економічної динаміки, пов’язаної з періодичністю промислових криз як фактора впливу на зміни в народному житті, тобто на соціальну сферу економіки. Він показав закономірність не тільки виникнення криз, але і шляхів їх подолання завдяки активізації інвестиційної та соціальної політики [7].

Перша відома криза відбулась у 1825 р. в Англії, яка на той час була вже країною з найбільш розвиненою промисловістю у світі, друга у 1836 р. і, окрім Англії, охопила ще і США. Третя промислова криза у 1847 р. охопила не тільки Англію і США, а ще дві країни: Францію і Німеччину. Криза 1857 р. набула світового характеру, охопивши всі головні країни світу, але до Великої депресії 1929-1934 рр. було ще 72 роки [7].

Е. Хансен у роботі «Экономические циклы и национальный доход» (1951 р.) [9] виділяє сім «великих циклів» за 1865-1938 рр. (табл. 1).

Таблиця 1.

Сім «великих циклів» (1865-1938 рр.) [193] Відсоток зниження Вершини циклічних піднесень Найнижчі точки депресій виробництва товарів у виробництві (роки) (роки) тривалого користування 1872-1873 1876 1882 1885 1892 1894-1896 1907 1908 1920 1921 1929 1932 1937 1938 «Велика депресія» ознаменувалась найбільш значним спадом виробництва, ніж у всі попередні економічні кризи, яке склало 69%. Також значне падіння виробництва на 43% відбулось у період з 1920 по 1921 р., тобто на момент Першої світової війни.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Ю. Макогон виділяє такі світові кризи, викликані циклічністю розвитку світової економіки [10, С. 144] (табл. 2).

Таблиця 2.

Світові кризи, викликані циклічністю розвитку світової економіки [200, 144] Трива Паніки, кризи та світові Головна галузь втрат і краху Дата кризи лість, депресії у фінансовій кризі років Фінансова криза паніка (1797 Торгівля та нерухоме майно 1797-1800 рік) Фінансова криза паніка (1819 Банкрутство банків 1819-1824 рік) Фінансова криза паніка (1837 Банкрутство банків, крах валют 1837-1843 рік) Фінансова криза паніка (1857 Залізниці, нерухоме майно 1857-1860 рік) Фінансова криза паніка (1873 Банкрутство банків 1873-1879 рік) Депресія Світова депресія, незважаючи на великий 1873-1896 підйом економіки Фінансова криза паніка (1893 Залізниці 1893-1896 рік) Криза паніка (1907 рік) Банкрутство банків яке пов’язано з 1907-1908 новими фінансовими інструментами Велика депресія Глобальна світова фінансово-еконо-мічна 1929-1933 10 криза. Повний крах фондової біржі, банкрутство банків, торговельні війни Паніка фінансова криза Воєнна паніка, Друга світова війна, (1937рік) 1937-942 5 скандал на Уолл Стріт фактично частина Великої депресії Нафтова криза (1973 рік) Підвищення цін на нафту майже у чотири 1973-1975 рази, інфляція Криза (1987 року) Доларова криза, торгівля, неліквід-ність, 1987-1991 Спад (1990 рік) нерухоме майно Світова фінансова криза Потрясіння на азіатських фінан-сових (1997-1998 рр.). Дефолт у 1997-1998 2 ринках, ринку цінних паперів, Росії 1998р. банкрутство банків Криза «міхурів» dot.com «Міхур» Dot.com, Sep 11, бухгал-терські 2001-2003 скандали Світова фінансова криза (2008 Іпотечна криза, банкрутство банків, рік) зростання інфляції, зниження обсягів 2008-??? триває виробництва, зниження попиту та цін на сировину, зростання безробіття На думку Е. Хансена [9], існує чотири моделі циклічних коливань:

1) малі цикли – від 2 до 9 років, породжуються нерівномірністю відтворення оборотного капіталу;

2) великі цикли тривалістю 6-13 років, причиною яких є нерівномірність вкладень в основний капітал;

3) будівельні цикли тривалістю в середньому від 17 до 18 років з амплітудою коливань від до 20 років;

4) вікові циклічні хвилі тривалістю до півсторіччя та більше, викликані фундаментальними переворотами в техніці, великими зрушеннями у виробництві.

У. Мітчелл у роботі «Экономические циклы: проблема и её постановка» (1927 р.) визначає економічні цикли як коливання сукупної економічної діяльності [9].

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ З точки зору послідовності фаз, кожна з яких тягне за собою наступну, можна виділити дві концепції поглядів про цикл:

1. Бернс та Мітчел розглядають вершини (peaks) та низини (troughs) як критичні розмежувальні пункти циклу. З їх точки зору, найбільш подовжена частина циклу може бути поділена на два головних відрізки: (а) фазу експансії (expansion), що тягнеться від низини до вершини, та (b) фазу стискання (contraction), що тягнеться від вершини до низини. На нижній поворотній точці виникає пожвавлення (revival) і швидко переростає в тривалу фазу експансії. На верхній поворотній точці рецесія (recession) опановує економіку і незабаром розгортається у фазу стискування. Таким чином, цикл складається з чотирьох тісно пов'язаних між собою фаз:

пожвавлення (revival), експансії (expansion), рецесії (recession) і стискування (contraction).

2. Й. Шумпетер, навпаки, вважає, що критичні розмежувальні пункти слід шукати не у вершинах і низинах циклу, а в точках перегину або близьких до них місцях [9]. Він їх позначає як «околиці» точки рівноваги». Модель циклу, створену Шумпетером, графічно зображено на рис. 1.

«Околиці» точки Вище рівноваги середньої А Нижче В С «Околиці» точки середньої рівноваги Рис. 1. «Околиці» точки рівноваги за Й. Шумпетером [193] А, В і С точки перегину, довкола яких розташовані «околиці» рівноваги. Чим далі економічна система віддаляється вгору (або вниз) від «околиць» точки рівноваги, тим міцніше стають сили, які затримують наростаючий підвищуючий (або понижуючий) рух і тягнуть систему назад, до зони рівноваги. На тому відрізку циклу, який тягнеться від А до B, економічна діяльність відбувається з інтенсивністю вище за нормальну, і цей період можна розглядати як «хороші» роки;

на відрізку, що тягнеться від В до С, економічна діяльність відбувається з інтенсивністю нижче за нормальну, і ця фаза може розглядатися як «погані» роки.

З теоретичного аналізу Шумпетера випливає, що цикл складається з чотирьох фаз: процвітання (prosperity), рецесії (recession), депресії (depression), відновлення (recovery). «Верхня» половина чотирифазного циклу поділяється на дві частини: (а) процвітання і (b) рецесія, поки не буде досягнута точка перегину. З цього пункту система переходить у другу половину чотирифазного циклу, і ця половина також може бути поділена на дві фази: (а) фазу «депресії» і (b) фазу «відновлення». Модель чотирифазного циклу Й. Шумпетера графічно зображено на рис. 2.

процвітання рецесія депресія відновлення Рис. 2. Чотирифазний цикл за Й. Шумпетером [193] Найбільш загальне і всеосяжне визначення основного змісту циклічних рухів полягає в тому, що ці коливання є збільшенням або скороченням залежно від того, про що йде мова, обсягу покупок товарів, призначених для реальних інвестицій, і споживчих товарів тривалого користування.

Але треба мати на увазі, що ці коливання викликають зростання і падіння споживчих витрат у цілому.

У класичному вигляді структура економічного циклу складається з довгострокового економічного тренду і чотирьох фаз (рис. 3.).

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Yt Довгостроковий тренд економічного зростання пожвавлення cтиснення (рецесія) пік дно (депресія) Цикл t Рис. 3. Структура економічного циклу [8, С. 152] Охарактеризуємо кожну з фаз економічного циклу:

криза – (перевиробництво товарів порівняно з платоспроможним попитом на них;

значне скорочення обсягів виробництва;

дефіцит вільних коштів, необхідних для платежів;

банкрутство підприємств;

зростання безробіття;

зменшення рівня заробітної плати;

дезорганізація грошово-кредитної системи;

);

депресія – («застій» у виробництві;

низький рівень цін;

низький рівень купівельної спроможності);

пожвавлення – (нарощування виробництва;

зростання цін;

підвищення норми прибутку;

зростання зайнятості населення;

пожвавлення торгівлі;

піднесення – (перевищення докризового обсягу виробництва;

майже повна зайнятість населення;

зростання рівня заробітної плати;

зростання попиту і пропозиції).

Сучасна економічна теорія визначає дві фази економічного (промислового) циклу:

рецесія, до якої входять фази кризи та депресії;

піднесення, що включає фази пожвавлення та буму.

Під рецесією розуміють фазу економічного циклу, якій властиві падіння і спад виробництва, що знаходяться між найвищою (бум) та найнижчою (дно) точками циклу.

Під піднесенням (розширенням) виробництва розуміють фазу економічного циклу, що знаходиться між найнижчою та найвищою точками циклу [9].

У Національному бюро економічних досліджень США (NBER) визначають рецесію як період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості, торгівлі, який триває від шести місяців до одного року і характеризується значними падіннями у багатьох секторах економіки [1,453].

Американські вчені Артур Бернс та Веслі Клер Мітчел у процесі дослідження циклічних коливань визначили, що динаміка рядів випуску і зайнятості обумовлює економічне зростання, яке отримало назву зростаючого тренду, а коливання ділової активності навколо тренду утворюють економічні цикли.

Тому тренд розглядається як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів, технічні зрушення тощо), а цикл – як тимчасове відхилення від цієї тенденції.

Визначенню термінів «економічний цикл» та «криза» присвячено багато праць провідних учених, але немає однозначного трактування цих понять (табл. 3.).

Таблиця 13.

Визначення термінів «економічний цикл» та «криза»

Джерело Трактування Економічна енциклопедія: у трьох Економічний цикл це рух виробництва від однієї томах. Т. 1 /Редкол.:…С. В. кризи до наступної. Економічний цикл складається з Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: чотирьох фаз: 1) криза;

2) де-пресія;

3) пожвавлення;

4) Видавничий центр «Академія», піднесення 2000. – С. Економічна теорія: підручник / За Економічний цикл це коливання рівня економічної ред. В. М. Тарасевича. – К.: Центр активності, коли періоди підйому змінюються навчальної літератури, 2006. – С. періодами спаду в економіці ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш., Экономический цикл – это постоянно периодически Стародубцева Е.Б. Современный повторяющиеся на протяжении ряда лет подъемы и экономический словарь. – М.: спады в экономике. Состоит из нескольких фаз: подъем, ИНФРА-М, 2001. – С. 462 кризис, депрессия, оживление. Различают во времени длинные циклы, повторяющиеся через 20-25 лет, и короткие циклы – 5-10 лет Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономический цикл это следующие один за другим Экономикс: Принципы, проб-лемы подъемы и спады уровней экономической активности в и политика. В 2 т.: пер. с англ. Т. течении нескольких лет, имеющие одни и те же фазы, 1. – М.: Республика, 1992. – С. 154 которые по-разному именуются различными исследователями Фишер С., Дорнбуш Р., Экономический цикл – это следствие шоковых ситуаций Шмалензи Р. Экономика: пер. с и нарушение равновесия, поражающих экономику в англ. – М.: «Дело ЛТД», 1993. – С. разные периоды, имеющих последствия во времени.

580-581 Экономический цикл неравномерен, потому что шоковые ситуации случаются нерегулярно Кондратьев Н.Д. Проблемы Кризис представляет собой лишь одну фазу целого экономической динамики / Редкол. капиталистического цикла, как правило, слагается из Л.И. Абалкин (отв. ред.) и др. – трех основных фаз – подъем – кризис – депрессия, и М.: Экономика, 1989. – С. 174 понять кризисы можно лишь в результате изучения всех фаз цикла Малый энциклопедический Кризисы – хозяйственные, экономические потрясения, словарь Брокгауза и Ефрона. зависящие от нарушения соответствия между спросом и [Электронный ресурс]. Ре-жим предложением;

превышение предложения товаров доступа: http://slovari.yandex.ru вызывает промышленный кризис, сокращение кредита /dict/brokminor/article/23/23998. кредитный (особенно биржевой кризис вследствие html?text падения спекулятивно поднятой цены бумаг);

недостаток предложения денег денежный. Кредитный и денежный кризисы обыкновенно сопутствуют промышленному Современный экономический Кризис экономический (от греч. krisis поворотный словарь. [Электронный ресурс]. пункт) резкое ухудшение экономического состояния Режим доступа: страны, проявляющееся в значительном спаде http: slovari.yandex.ru производства, нарушении сложившихся производственных связей, банкротстве предприятий, росте безработицы Словарь по общественным наукам. Кризис состояние, при котором существующие Глоссарий. ру [Электронный средства достижения целей становятся неадекватными, ресурс]. Ре-жим доступа: http: в результате чего возникают непредсказуемые ситуации slovari.yandex.ru и проблемы Таким чином, можна визначити авторське тлумачення «економічного циклу», що це явище коливань рівнів ділової активності що постійно періодично повторюються, можуть суттєво відрізнятися один від одного, але мають одні і ті ж самі фази (криза, депресія, пожвавлення, піднесення), а «економічна криза» – це фаза економічного циклу під час якої відбувається різке погіршення економічного стану країни, що виявляється у значному спаді виробництва, порушені виробничих зв’язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття і як підсумок зниження життєвого рівня і добробуту населення.

А. Філіпенко класифікував економічні цикли за такими критеріями [8, с. 168]:

- функціональний (кон’юнктурні, структурні, інвестиційні, цінові, фінансові, виробничі);

- часовий (сезонні, річні, короткострокові, середньострокові, довгострокові, наддовгострокові);

- територіальний (мікроцикли, галузеві, регіональні, національні, глобальні);

- за тривалістю.

Види економічних циклів за тривалістю[8, С. 169]:

- однорічні (сезонні);

  - 3-5 річні цикли Кітчина;

- 7-11 річні цикли Жугляра;

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ - 17-18 річний будівельний цикл (Кузнеця);

- 45-60 річні цикли Кондратьєва;

- вікові логістичні цикли (150-300 років);

- тисячолітні.

С. Іванюта [3, С. 5] класифікує кризові явища таким чином:

- за місцем виникнення: внутрішні й зовнішні;

- за рівнем економіки: мікроекономічні, мезоекономічні, макроекономічні, міжнародні;

- за широтою охоплення: окремі, групові;

- за причинами виникнення: випадкові, закономірні, циклічні;

- за джерелами походження: стихійні, штучні.

Криза виконує в динаміці руху систем три найважливіші функції [4, 14]:

- різке ослаблення й усунення застарілих елементів панівної, але такої, що вже вичерпала свій потенціал, системи;

- розчищення шляху для затвердження спочатку слабких елементів нової системи, майбутнього циклу;

- випробування на міцність і передача у спадок тих елементів системи, які акумулюються і переходять у майбутнє.

На макрорівні великих економічних систем кризи виникають найчастіше через розриви між виробництвом і споживанням товарів [12, С. 25].


Причини, що впливають на виникнення криз, можна розбити на: об’єктивні (необхідність модернізації та реструктуризації);

суб’єктивні (помилки в управлінні);

внутрішні;

зовнішні;

природні;

техногенні.

Кризові явища можна класифікувати за [3, С. 5]:

- місцем виникнення: внутрішні, виникнення та інтенсивність прояву яких здійснюються безпосередньо на конкретному підприємстві;

зовнішні виникнення та інтенсивність їх прояву здійснюються в зовнішньому середовищі відносно підприємства;

- рівнем економіки: мікроекономічні – характерні для окремого підприємства;

мезоекономічні – їх дія проявляється на галузевому рівні;

макроекономічні – кризові явища виникають на державному рівні;

міжнародні – здійснюються поза межами країни, пов’язані з діяльністю окремих іноземних партнерів;

- широтою охоплення: окремі – кризові явища, дія яких поширюється на діяльність спеціалізованих підприємств;

групові – кризові явища, дія яких призводить до погіршення діяльності цілої групи підприємств;

- причинами виникнення: випадкові – відбуваються під впливом випадкових обставин;

закономірні – є результатом закономірностей, що проявляються у природі й суспільстві;

циклічні – постійно повторюються;

- джерелами походження: стихійні – залежать від форс-мажорних обставин;

штучні – створені з певною метою.

Наслідки кризи як для економіки в цілому, так і для окремих галузей та підприємств можуть бути як позитивними, так і негативними [3]. До позитивних можна віднести: структурну перебудову економіки (галузі, підприємства);

довгострокові якісні зміни;

залучення іноземних інвестицій;

інноваційні зміни;

оновлення економіки (галузі, підприємства). Негативні: падіння платоспроможного попиту;

банкрутство підприємств;

зростання безробіття;

технологічне відставання;

відплив капіталу;

зростання державного боргу;

подорожчання або відсутність кредитних ресурсів і як наслідок падіння рівня життя населення Е. Хансен вважає, що економічний цикл є специфічним породженням промислового сектору економіки, від якого розповсюджується на інші сфери суспільства. Він виділяє важку індустрію, яка, на його думку, найбільше зазнає циклічних коливань.

Якщо криза охоплює одну з базових галузей економіки, то це впливає на інші галузі шляхом зменшення попиту на продукти виробництва і, як наслідок, скорочення виробництва у галузях, які є постачальниками або споживачами даної продукції. Якщо ж криза охоплює не тільки галузь однієї країни, але і набуває світового характеру, то ці процеси починають мати світовий характер і в свою чергу значно впливають на обсяги міжнародної торгівлі й функціонування міжнародних ринків.

Економіка України значною мірою залежить від міжнародних ринків, тому що є експортоорієнтованою з переважанням низькотехнологічного експорту і виявилась вельми вразливою до спалаху світової кризи та раптових змін кон’юнктури на міжнародних ринках, викликаних уповільненням зростання економік країн основних партнерів держави [6, С. 44].

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Ю. Макогон відзначає, що світова криза вже перейшла у реальний сектор економіки у всьому світі, за рахунок чого багато ринків перебувають у пригніченому стані, зберігається високий рівень напруження за наявності високих ризиків. Україна дуже сильно залежить від зовнішніх факторів, і ніхто не може гарантувати, що не буде рецидивів кризи, бо ціни на експортні продукти падають [6, С. 44]. Причини кризових процесів загальновідомі: спад виробництва, випуск неконкурентної продукції, цінові диспропорції, нерівновага між пропозицією і попитом тощо.

Висновок. Отже, розвиток міжнародного ринку має циклічний характер, бо якщо у світі розвивається економічна криза, то вона охоплює всі сфери міжнародного господарства від виробництва товарів до їх споживання шляхом зменшення попиту на продукти виробництва не тільки в межах окремої країни, але і починає мати світовий характер, впливаючи на зменшення обсягів зовнішньої торгівлі і, як наслідок, на функціонування міжнародних ринків.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Башнянін Г. І., Шевчук Є. С. Політична економія. Навчальній посібник/ Г. І. Башнянін, Є. С.

Шевчук / За редакцією д.е.н., проф. Г. І. Башняніна і к.е.н, доц. Є. С. Шевчук. 3-тє вид., перероблене і виправлене. – Львів: «Новий світ – 2000», 2004. – 480 с.

2. Економічна теорія: Підручник / За ред. В. М. Тарасевича. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 784 с.

3. Іванюта С. М. Антикризове управління. Навчальний посібник / С.М. Іванюта. – К.: ЦУЛ, 2007. – 288 с.

4. Крутик А. Б. Антикризисный менеджмент / А. Б. Крутик, А. И. Муравьев. – СПб: Питер, 2001. – 432 с.

5. Кузьменко В. П. Экономические интересы, цикличность развития мировой экономики и финансовые кризисы / В. П. Кузьменко // Институт эволюционной экономики: [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://iee.org.ua 6. Макогон Ю. В. Выход экономики Украины из кризиса: сроки, тактика, результат / Ю. В.

Макогон // Меркурий. Всеукраинский деловой журнал. – 2009. - № 5 – 6. – С. 43 – 45.

7. Туган-Барановский М. И. Промышленные кризисы. Очерк из социальной истории Англии. – К.:

Наук. думка, 2004. – 368 с. – (Классика отеч. экон. мысли).

8. Філіпенко А. С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. посіб. / А. С. Філіпченко. – К.: Знання України, 2006. – 316 с.

9. Хансен Э. Экономические циклы и национальный доход / Э. Хансен: [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://ek-lit.narod.ru/neoksod2. htm 10. Янковский Н. А. Инновационные и классические теории катастроф и экономических кризисов:

Монография / Н. А. Янковский, Ю.В. Макогон, А. М. Рябчин;

Под ред. Ю. В. Макогона. – Донецк: ДонНУ, 2009. – 331 с.

11. Современный экономический словарь: [Электронный ресурс]. - Режим доступа:

http://slovari.yandex.ru/dict/economic/article/ses2/ses-3110.htm?text 12. Василенко В. О. Антикризове управління підприємством: Навчальний посібник / В.О.

Василенко. – К.: ЦУЛ, 2005. – 504 с.

РЕЗЮМЕ В статті розглядається криза як детермінанта циклічного розвитку міжнародного ринку Ключові слова: економічна криза, економічний цикл, криза, депресія, пожвавлення, піднесення, рецесія, міжнародний ринок.

РЕЗЮМЕ В статье рассматривается кризис как детерминанта циклического развития международного рынка  Ключевые слова: экономический кризис, экономический цикл, кризис, депрессия, оживление, подъем, рецессия, международный рынок.

SUMMARY In article crisis as determinant of the international market cyclic development is considered Keywords: economic crisis, economic cycle, crisis, depression, recovery, recovery, recession, international market.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ УЧАСТИЕ УКРАИНЫ В МИРОВОМ РЫНКЕ ТОРГОВЛИ КВОТАМИ В РАМКАХ ЦЕЛЕВЫХ ЭКОЛОГИЧЕСКИХ ИНВЕСТИЦИЙ Кишкань Е.Р., соискатель, Донецкий национальный университет Постановка проблемы. В 1997 году был подписан Киотский протокол, являющийся наиболее масштабным международный соглашением в области природоохранных инициатив, который выступил институциональной основой для формирования мирового рынка торговли квотами на выбросы парниковых газов в атмосферу.

Наиболее перспективные продавцы квот - страны бывшего соцлагеря, лидерами являются Россия, Украина и Болгария. Потенциал Украины как продавца квот оценивается как достаточно крупный, и в данный момент главной задачей является выбор наиболее адекватной схемы использования этих квот. Одной из наиболее приоритетных представляется схема целевых экологических инвестиций, которая уже начала успешно реализовываться в государстве. Однако сегодня существует ряд проблем, в частности, законодательного характера, создающих препятствия на пути создания и успешного выполнения данных проектов.

Анализ последних исследований. На данный момент направление «целевые экологические инвестиции является для Украины достаточно новым. Исследованиями в этой области занимались М.Сасюк, О.Власова, Н.Коробова, М.Юлкин, О.Новоселова, Ю.Макогон, М.Грабб, А.Кокорин,.

Вопросы инвестирования в украинскую экономику имеют очень высокую степень актуальности, так как в мире сегодня наблюдается тенденция популяризации «зеленых» технологий, а бюджетных денег, которые имеет возможность выделить государство, недостаточно для обеспечения реализации проектов в данной сфере.

Цель статьи заключается в исследовании целевых экологических инвестиций как схемы использования потенциала украинских квот на выбросы парниковых газов в атмосферу.

Результаты исследования. Украина подписала Киотский протокол 15 марта 1999 года в г.

Нью-Йорк и Украинский парламент ратифицировал его 4 февраля 2004 года.

В период с 2008 по 2012 год Украина может продавать столько квот, сколько позволит ее экономическое развитие и состояние углеродного рынка. Как известно, в соответствии с Киотским протоколом, Украина взяла обязательство не превышать объемов выбросов парниковых газов, зафиксированных на уровне 1990 года. Вследствие сокращения производства и реструктуризации промышленности, по оценкам Мирового банка, Украина недовыполнила свою квоту на выбросы парниковых газов на 1,7 млрд. тонн. Эта невыбранная квота может быть, соответственно, продана другим промышленным странам, которые не в состоянии самостоятельно выполнить свои обязательства по сокращению выбросов парниковых газов с помощью механизма углеродной торговли или переуступке квот на выбросы в рамках Киотского протокола. [1] Те квоты, которые появились в Украине за счет снижения ВВП и уменьшения загрузки промышленности в 90-х годах, являются государственным достоянием и продаются от имени государства. Прогнозы излишка единиц установленного количества, или ЕУК, в Украине являются различными, но большинство экспертов оценивают его в 1-2 млрд. на протяжении первого периода действия Киотского протокола (2008-2012 гг.) Министерство экономики оценивает резерв в 2, млрд. ЕУК и предлагает, чтобы 50 процентов этого излишка сохранялись в резерве на протяжении первого периода действия Киотского протокола. Общий объем единиц установленного количества, который можно продавать по этому сценарию, может составлять 1,125 млрд.


К 2008 году Украина выполнила все условия соответствия согласно Киотскому протоколу:

• Начальный отчет выслан Украиной 29 декабря 2006 года, проверен в соответствии с процедурой проверки Секретариата РКИК ООН.

• Рассчитано общее количество единиц установленного количества.

• Выбросы базового 1990 года составляют 920,837 млн. т СО2-эквивалента.

• Работает Национальная система инвентаризации ПГ.

• Предоставлено Второе Национальное сообщение и Отчет о достижениях.

• Работает Национальный электронный реестр с 28 октября 2008 года после успешного подключения к Международному Журналу Трансакций (Go-live процесс) • Национальное агентство экологических инвестиций Украины – единый центральный орган © Кишкань Е.Р., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ исполнительной власти по внедрению Статьи 6, 17 Киотского протокола. [2] Благодаря сложившимся условиям, Украина в плане покупки единиц сокращения выбросов (ЕСВ) сегодня выглядит достаточно привлекательно для зарубежного инвестора. В Европе необходимо потратить не менее 200 евро на одну тонну сокращения выбросов. Покупая ЕСВ в Украине, компания из Евросоюза может сэкономить до 190 евро на одной тонне выбросов.

Естественно, купить 100% вне Евросоюза невозможно, поскольку существуют национальные квоты.

Закупить вне пределов государства в среднем в еврозоне можно 14%, а оставшиеся 86% — либо снижать у себя в государстве, либо закупать в рамках внутренней торговли.

Весьма популярной и перспективной в плане привлечения капитала в природоохранную сферу на сегодняшний день является так называемая схема зеленых инвестиций.

Целевые экологические инвестиции (ЦЭИ), или схема зеленых инвестиций (СЗИ) - гибридная схема инвестирования в проекты по снижению выбросов парниковых газов, сочетающая в себе элементы двух механизмов Киотского протокола - торговли квотами и проектов Совместного Осуществления, одного их трех существующих в рамках Киотского протокола. ЦЭИ - идея, поддержанная многими зарубежными странами. Схема позволяет проекту (или пакету проектов):

1) иметь статус проектов Киотского протокола, что значительно снижает инвестиционный риск и дает возможность гораздо легче изыскать источник финансирования;

2) позволяет быть гораздо свободнее, чем диктуется рамками ПСО;

3) позволяет направить часть средств на социальные и образовательные цели, здоровье населения и охрану природы.

В схемах ЦЭИ единицами выполнения обязательств Киотского протокола являются: ЕСВ (ERU) — единицы снижения выбросов при выполнении проектов Совместного Осуществления;

ЕУК (AAU) — единицы установленных количеств, используемые при торговле квотами.

Денежные средства, полученные по схеме зеленых инвестиций, должны вкладываться, в первую очередь, в проекты по уменьшению выбросов парниковых газов, в проекты по адаптации к изменению климата. В 2008 году Нацэкоинвестагентство Украины практически полностью разработало законодательную базу для эффективного, надежного и прозрачного использования денежных средств, полученных от продажи государственного актива украинской квоты.

Если проекты совместного осуществления – это коммерческие взаимоотношения между предприятиями на основе взаимовыгоды, параллельно с экологической выгодой и уменьшением выбросов парниковых газов, то схема зеленых инвестиций – это некоммерческий проект. В первую очередь, подлежат рассмотрению проекты, коммерчески не выгодные, но имеющие большую социально-общественную и экологическую значимость (например, проекты, касающиеся ЖКХ).

Особое внимание уделяется проектам, которые касаются возобновляемых и альтернативных источников энергии.

На международном уровне схема зеленых инвестиций получила развитие - были заключены Меморандумы о взаимопонимании между Украиной и следующими государствами и организациями:

Япония, Канада, Испания, Франция, Нидерланды, Италия, Дания, МБРР.

Меморандум между Правительствами Украины и Японии о сотрудничестве с внедрением РКИК ООН и Киотского протокола к ней в соответствии со Статьей 6 и 17 Киотского протокола подписан июня 2008 года. 18 марта 2009 года подписан Договор покупки ЕУК и Руководство по внедрению Схемы Зеленых Инвестиций с компанией NEDO, а также подписаны соглашения с несколькими японскими компаниями и переведены в Реестр Японии на счета японских компаний 29 млн. ЕУК. [3] В 2010 году Премьер-министр Украины Николай Азаров провел встречу с президентом корпорации «Mitsubishi Heavy Industries» Кадзуо Цукуда в рамках обсуждения предложений относительно проектов, которые осуществляются за счет «зеленых инвестиций». В ходе встречи Н.

Азаров выразил заинтересованность в реализации ряда общих инвестиционных проектов при участии одной из наибольших японских корпораций. В частности, по его словам, Украина заинтересована в модернизации отечественной теплоэнергетики использовании технологий тепловых насосов и когенерационных систем для промышленных предприятий, строительства мусороперерабатывающего завода в Киеве и реализации ряда других общих проектов. Вместе с тем, Премьер-министр предложил японской компании участвовать в строительстве мусороперерабатывающего завода в столице. Он предложил «Mitsubishi Heavy Industries»

активизировать сотрудничество в создании совместных предприятий.

Также, в 2010 году во время 16-й конференции сторон Рамочной конвенции ООН об изменении климата в Канкуне было подписано двустороннее соглашение между Украиной и Португалией, которая позволит двум странам реализовывать проекты так называемых «зеленых инвестиций». В ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ рамках же договоренности, подписанной по результатам самой конференции, Украина обязалась до 2020 года добровольно сократить выбросы парниковых газов на 20% по сравнению с показателями выбросов за принятый базовым для расчета выбросов 1990 год.

В ноябре 2010 года Кабинет Министров Украины одобрил продажу Испании 3 млн. единиц установленного количества выбросов парниковых газов, в результате чего планируется получить 25 30 млн. евро.

В целом, в результате эмиссионной торговли Украина в 2010 году привлекла более 300 млн.

евро. Квоты продало государство, деньги поступили на счета Госказначейства, где они сейчас и находятся. 7 проектов – в частности, на шахте им. Засядько, Алчевском меткомбинате, "Харьковтеплокоммунэнерго" и "Крымтеплокоммунэнерго" – уже реально работают, и за единицы сокращения получено около 4,5 млн евро.

Что касается стоимости единицы установленного количества, то цена колеблется от 8 до 9, евро/т, а касаемо единиц реального сокращения, то их стоимость выше – 10-12 евро/т, так как они считаются уже полноценными, доказанными «зелеными» инвестициями.

На сегодняшний день Украина поставила перед собой достаточно высокие цели: к 2015 году в энергетическом балансе государства доля возобновляемых источников энергии должна составить 10%, но на сегодня данный показатель составляет около 1%.

Среди компаний, имеющих значительные планы по инвестированию в Украину, можно назвать lterEnergyGroup, Vestas Central Europe и EcoEnergy. Последняя уже сегодня строит завод по переработке отходов в Донецке и сейчас ждет утверждения «зеленого» тарифа, что сделает ее проект коммерчески привлекательным. Ведение же «зеленого тарифа» является на данный момент наиболее острой законодательной проблемой в реализации схемы «зеленых инвестиций» в государстве.

Стоит подчеркнуть важную деталь: в рамках «зеленых» инвестиций партнер-покупатель будет добиваться того, чтобы ему не продавался так называемый «горячий воздух», то есть фиктивное улучшение экологической обстановки. Европейцев при покупке будет волновать в основном то, как используют эти деньги. Они хотят, чтобы эти средства пошли на экологические проекты, которые приведут к снижению выбросов СО2. Соответственно, рассматриваются такие направления инвестирования денег в рамках государственной программы, которую примет правительство и утвердит Верховная Рада. Эти деньги по первой программе будут вложены в экологическое образование и науку, по второй — в институциональные «не углеродные» проекты, напрямую инвестиционно не связанные с выделением СО2. И третья группа — это чисто углеродные проекты. Именно в результате их реализации уменьшится количество выбросов. [4] В такой ситуации важна понятная, прозрачная схема использования полученных денег в рамках «зеленых» инвестиций. Также важно понимать приоритеты государств, готовых покупать украинские квоты. Так, для Японии приоритетными являются проекты, связанные с энергетикой и сельским хозяйством. А для таких стран, как Бельгия и Голландия, — не уменьшение выбросов, а проекты поглощения, то есть - связанные с новыми лесными посадками.

Стоит также отметить, что на данный момент Украинская торгово-промышленная палата (ICC Ukraine) сотрудничает с около 20 компаниями, которые уже начали реализовывать проекты альтернативной энергетики в Украине. Еще большее их количество заняло выжидательную позицию – все они заинтересованы во внесении необходимых изменений в законодательство Украины, которые будут гарантировать надежность и эффективность их капиталовложений.

Резюмируя вышеизложенное, можно сказать, что Украина, сформировав достаточно привлекательную и прозрачную схему «зеленых инвестиций», нуждается в приведении законодательной базы в должное состояние, которое бы стимулировало капиталовложения в энергосберегающие технологии государства и не создавало препятствий на пути реализации как уже существующих проектов, так и будущих инициатив.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Грабб М., Вролик К., Брэк Д. Киотский протокол: анализ и интерпретация. Пер. с англ. – М.:

Наука, 2007. – 303 c.

2. Сасюк М. Залучення інвестицій через використання механізмів Кіотського протоколу // Національне агентство екологічних інвестицій України. [Электронный ресурс] – Режим доступа:

http://esco-ecosys.narod.ru/2009_8/art006.ppt 3. Киотский протокол. Целевые экологические инвестиции. // WWF России [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.wwf.ru/data/publ/green_invest.pdf.

4. Власова О., Оганесян Т. Большие зеленые деньги // Эксперт. – 2003. – №37. – с.72-76.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ РЕЗЮМЕ В статье охарактеризован потенциал Украины как участника мирового рынка торговли квотами на выбросы парниковых газов, основанного на механизмах Киотского протокола, проанализирована схема целевых экологических инвестиций, ее особенности и целесообразность использования в Украине, а также исследованы направления сотрудничества государства в этой сфере с другими государствами и организациями и уже существующие проекты, находящиеся на различных стадиях реализации;

проиллюстрированы возможности улучшения инвестиционной привлекательности Украины, в частности, корректировка законодательной базы.

Ключевые слова: целевое экологическое инвестирование, Киотский протокол, мировой рынок торговли квотами на выбросы, единицы сокращения выбросов.

РЕЗЮМЕ У статті охарактеризовано потенціал України як учасника світового ринку торгівлі квотами на викиди парникових газів, що має у своїй основі механізми Кіотського протоколу, проаналізовано схему цільових екологічних інвестицій, її особливості та доцільність використання в Україні, а також досліджено напрямки співробітництва країни в цій сфері з іншими країнами та організаціями та вже існуючі проекти, що знаходяться у різних стадіях реалізації;

проілюстровано можливості покращення інвестиційної привабливості України, зокрема, корегування законодавчої бази.

Ключові слова: цільове екологічне інвестування, Кіотський протокол, світовий ринок торгівлі квотами на викиди, одиниці скорочення викидів.

SUMMARY This article gives characteristics to Ukrainian potential as a member of world carbon market, which is based on mechanisms of Kyoto Protocol, presents analysis of green investment scheme, its special aspects and reasonability of implementation on Ukraine;

it also illustrates the research of directions of Ukrainian cooperation with other countries and organizations and already existing projects which are at the different stages of realization;

ways of legislation improvement in order to make Ukraine more attractive for foreign investment.

Keywords: green investment scheme, Kyoto protocol, world carbon market, assigned amount units.

ОЧЕС: ЕКОНОМІЧНИЙ СТАН ТА ІНТЕНСИВНІСТЬ ТОРГОВО СПІВРОБІТНИЦТВА Коваленко О.О., к.е.н., ст.викл. кафедри «Економіка підприємства» ДДМА (м. Краматорськ) Важливою особливістю сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів та активізація регіонального співробітництва. В 1987 р. (з початком певної децентралізації зовнішньоекономічної сфери колишнього СРСР) Україною, а також окремими її регіонами, містами було одержано право на безпосередню участь в міжнародному економічному співробітництві.

Наслідки інтеграційних процесів мають залежність від типу регіону, характеристик рівня його соціально-економічного розвитку [1]. Різні види інтеграційних моделей дозволяють більшості країн незалежно від їх положення у світі, рівня розвитку знаходити своє місце, підсилювати свої позиції, захищати національні інтереси.

На основі дослідження особливостей міжнародних інтеграційних взаємодій в умовах глобалізації (наукових поглядів Л.Клайна, Г.Фішера, М.Інтрилигейтора, М.Шимаі, С.Соколенко та ін.) встановлено, що утворення регіональних інтеграційних блоків представляє собою реакцію захисного характеру країн на втрату певної частини автономії в результаті глобалізації. Дослідження взаємовідносин країн в межах ОЧЕС висвітлені в працях Ю.Макогона, А. Мокія, В. Новицького, Г.Черненко, Б.Губського, Ю.Пахомова та ін. [2-4] Чорноморський регіон має унікальність, яка пов’язана зі сполученням різних економічних систем та країн з різним рівнем соціально-економічного, політичного, дипломатичного розвитку, та обумовлена географічним положенням, що відображається на його ролі в процесах інтеграції.

Збільшується його геополітичне значення під впливом посилення конкуренції між Росією, США, ЄС.

З часом питання регіонального співробітництва, його диверсифікації, в тому числі в межах ОЧЕС, тільки підсилюються, приймають інтенсивний характер розвитку, що підкреслює актуальність обраної теми.

© Ковалнко О.О., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Мета статті – спираючись на інформаційні джерела, дослідити інтенсивність співробітництва в рамках ОЧЕС на сучасному етапі та визначити перспективні напрямки його поглиблення завдяки конкурентним перевагам, в тому числі для України.

Маючи потенційно місткий внутрішній ринок, ОЧЕС у перспективі може стати важливим ринком торгівлі між Європою, Близьким Сходом і Азією. Всі країни-учасниці ОЧЕС зацікавлені у реалізації своїх транзитних і ресурсоекспортних конкурентних переваг [4]. Співробітництво в рамках ОЧЕС стало головним доказом розвитку західної політики в регіоні, насамперед на період фінансово економічної кризи [5]. Одними із зовнішньополітичних пріоритетів України є Європейська інтеграція - ключовий пріоритет, який акумулює в собі цілий комплекс внутрішньо- та зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до ЄС …[6]. Активна участь України в причорноморському співробітництві тільки доповнює цей зовнішньополітичний курс. В рамках стратегічного напрямку ОЧЕС надає позитивну взаємодію вітчизняної економіки з економікою європейських країн.

Період 2000-2008 (третій квартал) для ОЧЕС, рис. 1, характеризується сталим зростанням економіки за рахунок таких факторів, як підвищення рівня адаптації економічних систем до ринкових умов;

покращення макроекономічної стабільності;

розширення торгівельних, інвестиційних зв’язків з країнами Західної та Центральної Европи.

Світова фінансово - економічна криза привела до економічної регіональної кризи, яка обумовлена не завершенням трансформаційних процесів, запізнілими антикризовими заходами, рівнем корупції (зразком для подолання якої є досвід Грузії), недоліками у фінансовій системі (зокрема, фінансові системи країн не зруйнувались, як то було під час попередніх кризових явищ у Росії, Туреччині;

але грошові одиниці країн Чорноморського регіону не мають статусу «резервної валюти», тому не в змозі підвищити рівень ліквідності фінансової системи), особливостями експортної орієнтації країн.

Для окремих країн - членів ОЧЕС вже 2008 рік мав відчутні макроекономічні наслідки. Так соціально-економічний розвиток Туреччини уповільнився (темпи приросту ВВП найменші серед країн ОЧЕС – +1,1%), курс турецької ліри до долара США упав на 30% [7], знизився обсяг експорту до США та ЕС – головних партнерів країни.

7, 7, 6, 6, 6, 5, 6, 3, 4,0 3, 4,5 3,5 3, 3, 2,9 2, 3,0 2,1 2, 1,9 1, 1,5 0, 0, 2000-2004 2005 2006 2007 2008 2009 -1, сер.зн.

-1, -3, -4, -4, -6, Світ ОЧЕС ЕС -6, -7, Рис.1. Динаміка зміни середньорічних темпів ВВП, %.

Джерело: складено автором за даними [8,9].

Американський журнал Forbes склав рейтинг країн, що найбільше постраждали від кризи на основі темпів зміни показника ВВП. Граничне значення він має на ріні 10% - це класичний показник економічної депресії. Відповідно до цього рівня Вірменія та Україна досягли найбільшого падіння:

14,4%;

15,1% відповідно. Загальні темпи зростання ВВП уповільнились та досягли від’ємного значення в 2009 році. Країни – члени ОЧЕС продемонстрували аналогічну тенденцію, що мало вплив на загальний результат інтеграційного об’єднання.

Республіка Молдова та країни Кавказу мають меншу відкритості економіки, що стало перешкодою на шляху впливу кризи, хоча з іншого боку – це є однією з причин економічної відсталості, бідності, особливо за межами крупних центрів (Молдова та Грузія – зниження 6,5% та 4% відповідно;

щодо Азербайджану – темп зростання ВВП досягли 9,3%).

Пристосування країн до нових реалій продемонстрував 2010 рік. А саме відбулось зростання ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ВВП у Чорноморському регіоні при чому більшими темпами, ніж у Европейському союзі (завдяки торговому та виробничому співробітництву, що знаходить відображення у галузевому підході до вирішення економічних проблем регіону). При цьому найбільше зростання відбувалось у Туреччині – 7,4%;

Грузії – 6%;



Pages:     | 1 |   ...   | 15 | 16 || 18 | 19 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.