авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 16 | 17 || 19 | 20 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 18 ] --

Румунія, Греція мали від’ємне значення показника – 1,5% та 4,8% відповідно.За прогнозами в 2011 році буде відбуватися загальне уповільнення зростання ВВП: ЕС – 1,6%;

ОЧЕС – 3,3% (від’ємне значення буде мати тільки Греція – 3,6%), а в 2012 році набуде прискорення [9].

На відміну від Центральної Европи, де перехід країн до демократії та ринкової економіки відбувався відносно швидко та історично унікальним чином, в регіоні Чорного моря країни досі різнорідні та гетерогенні в політичному плані, мають залежність від попередньої спадщини [10]. Під час кризи країнами цього регіону не було розроблено жодної наднаціональної чи багатосторонньої фінансової схеми підтримки.

Інтенсивність зближення господарств регіональних угруповань можливо дослідити на основі декількох показників: індекс інтенсивності регіональної торгівлі;

співвідношення між внутрирегіональним товарооборотом та загальним товарооборотом, ВВП регіону.

Індекс інтенсивності регіональної торгівлі (за методикою UNCTAD), табл.1, дозволяє порівнювати вагомість регіональної торгівлі у сукупному товарообороті та долю регіону у світовій торгівлі. Якщо значення дорівнює 1, то торгівельні відносини між країнами регіональної групи за інтенсивністю однакові і з іншими країнами світу.

Таблиця Динаміка індексу інтенсивності взаємної регіональної торгівлі Показник 2000 2006 2007 2008 Доля внутрирегіонального товарообороту у 14,69 16,93 17,37 17,94 15, сукупному ЗТО, % 2,81 4,49 4,91 5,46 4, Доля ЗТО регіону у світовому товарообороті,% 5,23 3,77 3,54 3,29 3, Індекс інтенсивності регіональної торгівлі Джерело: розраховано, складено автором за даними [8,9].

Індекс перевищує зазначений рівень, країни віддають перевагу регіональному чиннику, що пояснюється географічною близькістю, історичними, економічними зв’язками. Зберігається відносно високий рівень показника (2006 рік: ЕС - 1,12;

НАФТА -1,9), це означає, що ОЧЕС, як торговий блок, залучено до регіональної інтеграції, незважаючи на скорочення його рівня.

Рівень взаємодії країн демонструє питома вага внутрирегіональної торгівлі у сукупному зовнішньоторговельному обороті та ВВП, рис. 2. Перший індикатор вимірює ступінь зростання внутрішньої відносно зовнішньої торгівлі, рівень якої підвищився з 13,6% у 1999 році до 17,9% у 2008 році, що було обумовлено диверсифікацією географічної структури торгівлі країн, зростанням рівня внутрішньої торгівлі країн – членів ОЧЕС відбувалось більшими темпами ніж темпи сукупного товарообороту. Другий показник демонструє еволюцію торгівлі відносно її важливості, значення має динаміка (з 6,9% у 2000 році до 9,1% у 2008 року). Це дозволяє встановити факт підсилення чи зниження інтеграційної складової в економічному розвитку.

Рис.2. Динаміка показників внутрирегіональної торгівлі, % Джерело: розраховано, складено автором за даними [8,9].

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Зростання рівня показників не має рівномірності між країнами-партнерами цього регіонального об’єднання. Щодо першого показника, то до 2009 року тенденцію до нарощування мала Туреччина – 11% у 2000 році (9,7% у 1999 році) і 20% у 2008 році, поступове нарощення у Молдови –53,7% і 56,9% відповідно, Вірменія – тільки стійке нарощення: 27% у 2000 році і 40,8% у 2009 році. За другим показником до 2007 року стійки зріст демонстрували Албанія, Вірменія, Болгарія, Грузія, Греція, Румунія, Туреччина. Криза 2008 року викликала переорієнтацію торгових потоків в регіоні та в 2009 році взаємна додатковість економік країн – членів ОЧЕС послабилась.

Показники мають невисоке значення відносно інших регіональних груп. Це доводить наявність невикористаних потенційних можливостей з боку галузевих Міністерств країн, підсилення інтеграційних зусиль для отримання сінергітичного ефекту в економічному розвитку, створення зони вільної торгівлі. Перспектива створення ЗВТ між країнами-членами ОЧЕС, як зазначають експерти Програми розвитку ООН (ПРООН), полягає не лише в пожвавленні взаємної торгівлі між країнами угруповання, а й у посиленні значення регіону у світовому господарстві, стимулюванні соціально економічних реформ [11]. Розвиток внутрішньо регіональної інтеграції може підсилювати регіональний бізнес - цикл.

За товарною структурою торгівля носить незбалансований характер. В експорті переважають сировинні продукти, вироби з низькою доданою вартістю, табл.2. Країни «чисті» експортери нафти мають стійке позитивне сальдо, інші країни – навпаки, таким чином загальне сальдо ОЧЕС від’ємне (починаючи з 2002 року). Країни не члени ЕС (в більшості монокультурні) експортують аналогічну продукцію сировинного характеру, що є проблемою для торгового угруповання.

Таблиця Експорт, імпорт країн за вагомими товарними групами, 2008 рік Товарна номенклатура, питома вага Країна Експорт Імпорт Албанія Взуття – 16,5%, одяг – 12,7%, Нафта, нафтопродукти – 8,1%, (від’ємне сальдо) мінеральні продукти – 15,2% ел.енергія – 5,9%, автівки – 3,4%.

Феросплави – 19,8%, алмази - Мінеральне паливо – 15,2%, Вірменія 13,8%, алкоголь - 13,4%, машини та обладнання (від’ємне сальдо) мінеральні продукти – 13,2% (електричне)– 2,%.

Азербайджан Мінеральне паливо – 96,8% Автотранспорт – 8,1%, будівниче (позитивне сальдо) (нафта – 92,5%) обладнання – 5,6% Болгарія Мінеральне паливо – 15,9%, мідь Мінеральне паливо – 21,5%, (від’ємне сальдо) – 8,6%, одяг – 3,3 автотранспорт – 5,7% Грузія Феросплави – 51,2%, залізний Паливо – 15,9%, автотранспорт – (від’ємне сальдо) лом – 8,6%, мідна руда – 7,9% 7,7%, медикаменти – 3,1% Греція Нафта – 10,1%, медикаменти – Мінеральне паливо – 19,3%, (від’ємне сальдо) 4,8%, алюмінієві пластини – 1,7% автотранспорт – 5,7%, Молдова Алкоголь – 12%, одяг – 5,1%, Мінеральне паливо – 21,6%, (від’ємне сальдо) дрід, кабель – 6,3% транспорт – 5,5%, Румунія Нафта – 7,9%, автозапчастини – Нафта – 9,6%, автотранспорт – (від’ємне сальдо) 4,6%, дріт, кабель – 5,7% 7,1%, медикаменти – 2,7% Росія Мінеральне паливо – 65,2%, Транспорт – 14,2%, медикаменти – (позитивне сальдо) сталева заготовка– 2,3% 2,8%, Сербія Прокат – 10,2%, фрукти, горіхи – Мінеральне паливо – 19%, автівки (від’ємне сальдо) 2,4%, панчохи, шкарпетки – 1,9% – 4,1%, медикаменти – 2,3%, Туреччина Сталева заготовка – 6,7%, нафта Мінеральне паливо – 14,8%, (від’ємне сальдо) – 5,4%, одяг – 3,9% залізний лом – 4,4% Україна Сталева заготовка – 12,8%, Мінеральне паливо – 25,8%, (від’ємне сальдо) прокат – 8,1%, зал.руда – 3% автотранспорт – 8% Джерело: розраховано, складено автором за даними [8].

  ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Особливого значення як організації надають регіону Туреччина та Україна, що підвищує їх вагомість у переговорах про майбутню можливість вступу до ЕС (хоча Туреччина стримано відноситься до «ілюзії» і все більше сподівається на себе). Вагомості набуває сам «економічний клуб», але є недостатньо висока активність суспільства, бізнесу та влади при реалізації спільних проектів та ініціатив. Виробничі зв’язки ЕС з країнами ОЧЕС мають великий вплив на більшість країн. Так, на приклад, після вступу до еврозони Греції, Болгарії та Румунії відбулись позитивні економічні зрушення: підвищився рівень торгівлі, інвестиційної активності, зниження вартості кредитів. Завдяки ЕПС підвищився рівень обсягів торгівлі та інвестицій в Молдові, Україні.

Найбільш значущими є інфраструктурні проекти, зокрема будівництво Кільцевої дороги навколо Чорного моря, розроблення спільного плану морських шляхів сполучення, підвищення ефективності вантажоперевезень між країнами ОЧЕС, які відіграють особливу роль в соціально економічному стані регіону. Розвиток цього співробітництва обумовлений також необхідністю подолання геополітичного напруження в Балто – Чорноморсько – Каспійському регіоні. Питання безпеки транспортно - енергетичних комунікацій актуалізується у зв’язку із загостренням курдсько турецького протистояння, наслідки якого можуть призвести до різких коливань ціни на нафту та вплинуть на стабільне постачання енергоносіїв [12].

В регіоні набувають значення інтермодальні перевезення. В цьому процесі морські порти відграють важливу роль, бо поєднують внутрішні транспортні лінії з морськими. До задач портів Чорноморського регіону можна віднести не тільки поєднання країн, але й обслуговування товарообігу між країнами АТР та Европою. Виникають питання та вимоги щодо стану морської інфраструктури, флоту;

якості;

вартості послуг у морських портах та удосконалення законодавчої бази цієї сфери.

Україна в рамках ОЧЕС має найбільшу берегову лінію, половину морських та річних портів, що є географічною конкурентною превагою країни. Країни, що розвиваються та не мають виходу до моря, найбільш уразливі в силу своєї географічної ізоляції. Вони в більшому ступені постраждали від глобальних економічних струсів [13]. Туреччина, завдяки регіону Мармурового моря, поєднує Европу та Азію автошляхами, морськими шляхами - країни Чорноморського регіону зі Середземномор’ям. Для більшості країн, в тому числі, що не мають прямого виходу до Чорного моря, морський транспорт забезпечує міжконтинентальні торгові зв’язки.

Найкрупнішими портами Чорного моря є Новоросійськ (з вантажообігом 81,633 млн. т.), Констанца (61,837 млн. т.), Одеса (34,562 млн. т.), Південний (21,698 млн. т), Іллічівськ (18,904 млн.

т.), Маріуполь (12,620 млн. т).

В регіоні українського Причорномор’я розташовані маршрути МТК (залізно дорожні, річні, морські), які беруть участь у програмі формування Єдиної транспортної системи країн ОЧЕС, що підвищує його значущість у міжнародному транзиті. В країні склались унікальні можливості транзитних водних (ГСХ «Дунай – Чорне море», Керченської протоки, р. Дніпро) та наземних шляхів. Але недостатність глибин на українському ГСХ знижують конкурентоспроможність портів Рені, Ізмаїлу по відношенню до румунських портів.

Розширення торгівлі, вдосконалення організації транспортного сполучення з країнами є економічною задачею ОЧЕС і невикористаним потенціалом завдяки якому країни мають можливість підвищити рівень конкурентоспроможності. Вдалий розвиток морського транспорту буде сприяти ефективної ділової конкуренції. Головними задачами для України є: розвиток портового господарства;

співробітництво в паливно-сировинної галузі регіону;

розвиток співробітництва в транспортної інфраструктурі. Забезпечення сталого розвитку транспортної галузі дозволить отримати політичні та економічні важелі на шляху інтеграції країни до ЕС (більшість країн пов’язують регіональне співробітництво саме з процесом європейської інтеграції).

В регіональних об’єднаннях країн спостерігаються інтеграційні процеси різної інтенсивності, що не дозволяє стверджувати про безперспективність їх подальшого розвитку. На саміті 2012 року, який буде присвячено 20-річчю ОЧЕС, доцільно не тільки підтвердити наміри регіонального співробітництва, але прийняти реформаторські рішення щодо підвищення вагомості цієї організації.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1 Боровская М.А. Оценка параметров регионального развития в условиях интеграции/ М.А. Боровская, И.К. Шевченко // Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго-Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУАМ:

сб. науч. тр. – Донецк: ДонНУ, 2007. – Т.2. – С.404-409.

2 Міжнародна економічна діяльність України: Навчально - методичний посібник для ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ самостійного вивчення дисципліни/ Новицький В. Є., Мартинюк О. В., Руденко Ю. М. - К.: КНЕУ, 2003. - 260 с.

3 Міжнародна економіка: Навчальний посібник / [Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В.

та ін.] - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - Київ: ЦУЛ, 2004, - 672 с.

4 "Розвиток співробітництва між країнами Південно-Східної Європи в рамках організації Чорноморського економічного співробітництва: економічний аспект". Аналітична записка (Ю.

Макогон, І. Хаджинов) http://www.niss.gov.ua/articles/383/ 5 Река О. Причерноморье: потенциально возможное сотрудничество /О. Река// Профиль. – 2009.

– №22. – С.12.

6 Офіційний сайт МЗС України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/293.htm 7. Гурьев А. А. Ситуация в Турции [Електронний ресурс] /А.А.Гурьев// Аналитика. – 16 января 2009 г. – Режим доступу: www.analitika.at.ua.

8 Офіційний сайт ООН з торгівлі та розвитку [Електронний ресурс]/ - Режим доступу:

http://unctadstat.unctad.org 9 Офіційний сайт ЧБТР [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.bstdb.org/publications/annualBSTDB_2009.pdf 10 Franz-Lothar Altmann, Johanna Deimel, Armando Garca Schmidt: Democracy and Good Governance in the Black Sea Region, Policy Report IV presented by the Commission on the Black Sea, 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.blackseacom.eu/policy-reports/ 11 Black Sea Economics Cooperation: Study on Trade and Investment Potential //Final Report, October 2007. – UNDP, 2007. – 139 p.

12 Стародуб Т.С. Питання співробітництва ОДЕР — ГУАМ З ОЧЕС, ЄС, НАТО у формуванні системи безпеки у Чорноморсько – Каспійському регіоні [Електронний ресурс] //Т. С. Стародуб,О. І.

Данильчук// Журнал стратегічна панорама. - 2009. - №1. - Режим доступу:

http://www.niss.gov.ua/catalogue/5/ 13 Ноелін Хейзер Географические факторы усугубляют последствия экономического кризиса для развивающихся стран, не имеющих выхода к морю. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.pressa.tj РЕЗЮМЕ  У статті розглянуті питання макроекономічного стану та інтенсивності торгово економічних відносин між країнами членамиОЧЕС.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрены вопросы макроэкономического состояния и интенсивности торгово экономических отношений между странами членами ОЧЭС.

SUMMARY This article contains information about macroeconomic conditions and the intensity of trade and economic relations between the countries members of BSEC.

ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ Клочкова О.В., асистент, Донецький національний університет Соціально-економічний розвиток України має постійно спрямовуватись за орієнтирами сучасного поступу передових країн світу. Проте за зростання рівня глобальної конкуренції та відсутності контролю над внутрішнім і зовнішнім ринками збуту національної продукції виникла нагальна необхідність формування та перепроектування в межах регіональних економічних систем конкурентних переваг, які стануть ключовим фактором успіху економічного зростання в країні. Аналіз щільності взаємозв’язків між елементами виробничо-економічних структур регіонів засвідчив наявність: а) розбалансованості функціонування галузей регіональних промислових комплексів (РПК);

б) конкурентного потенціалу промислових регіонів, залучення і використання якого імовірне у разі нагромадження та трансформації конкурентних переваг наукоємних галузей, окремих підприємств та © Клочкова О.В., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ соціально спрямованої продукції. В цих умовах просторово-інфраструктурне поєднання декількох прилежних регіональних промислових комплексів в єдину інтегровану макроструктуру обумовило виокремлення в якості об’єкта локалізації зусиль саме легку промисловість. Слід зазначити, що досягнення легкою промисловістю органічності функціонування підтримує адаптацію регіональних економічних систем (РЕС) до загроз і ризиків за рахунок об’єднання сукупних промислових потенціалів та стратегічних можливостей соціально-орієнтованої галузі.

Наукову базу дослідження процесів формування конкурентних переваг становлять численні праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених у кількох напрямах. Так, у роботах Рікардо Д., Маршалла А., Кейнса Дж., Леонтьєва В., Шумпетера Й., Портера М., Макконела К., Самуельсона П. та ін. закладено новітні форми і методи ведення конкурентної боротьби, обґрунтовано закономірності ринкової організації промислового виробництва. Теоретико-концептуальні засади оцінювання конкурентних переваг продукції, підприємств, галузей, а також розроблення конкурентних стратегій на регіональних та міжнародних ринках відображено в наукових працях Ансоффа І., Базилюка Я. Б., Буркинського Б. В., Дударя А. П., Iспipяна Г. П., Кваснюка Б. Є., Жаліла Я. А., Маpенича А. І., Оберемчука В. Ф., Скударя Г. М. та ін. Питання, пов’язані з розвитком промислових комплексів та регіональними проблемами, розглядаються у працях Алимoва О. М., Амоші О. І., Амітана В. Н., Бистрякова І. К., Булеєва І. П., Бутка М. П., Данилишина Б. М., Качали Т. М., Коваля Я. В., Куценко В. І., Лисецького А. С., Міщенка В. С., Микитенко В. В., Олійника Я. Б., Покропивного С. Ф., Степаненка А. В., Ступеня М. Г., Фащевського М. І., Хвесика М. А., Хлобистова Є. В., Чернюк Л. Г., Чумаченка М. Г. та ін. Проблеми розвитку легкої промисловості висвітлено в працях Войнаренка М. П., Гречан А. П., Денисенка М. П., Ігнатьєвої І. А., Полякова О. М., Чубукової О. Ю. та ін. вчених економістів.

Проте, незважаючи на значну кількість проведених досліджень, проблематика формування конкурентних переваг перебуває лише на початковому етапі. Метою роботи є розроблення теоретико методологічних засад формування, оцінювання й прогнозування конкурентних переваг легкої промисловості, а також практичних рекомендацій їх інкорпорації у стратегічний потенціал промисловості регіонів за використання механізмів реалізації моделі структурно-функціональної оптимізації регіональної політики в державі. Конкурентні переваги є внутрішнім, необхідним атрибутом та результатом конкуренції. Тобто конкуренція розглядається як механізм ринкового саморегулювання, а конкурентні переваги отримують у результаті саморегулювання на мікро-, мезо-, макрорівні.

Використання зазначеного поняття при розробленні методів оцінювання/прогнозування конкурентних переваг регіональних економічних систем (РЕС) дало змогу доповнити класифікацію ключових факторів успіху регіональних промислових комплексів у разі їх афіліації у ІМПК систематизацією за рівнями формування (підприємство, галузь, РПК, ІМПК) при використанні специфічного інструментарію реалізації загальноконкурентних стратегій. З’ясовано, що ІМПК визначається оптимальною для об’єднання моделлю розвитку окремих регіональних промислових комплексів на засадах реалізації стратегії локалізації зусиль за певними видами економічної діяльності для забезпечення алокаційної типу ефективності використання стратегічного потенціалу промисловості. Доведено, що важливим інструментом формування та нарощення конкурентних переваг України є моделі діагностування параметричних характеристик їх конкурентних стратегій РЕС у реальному секторі економіки. Саме тому запропонована автором класифікація стратегій формування конкурентних переваг регіональних промислових комплексів України за окремими напрямами (досягнення успіху;

підвищення конкурентоспроможності;

забезпечення конкурентної позиції) базується на результатах моделювання наслідків реалізації таких субстратегій, як локалізації зусиль, афіліаційна (інтеграційна на міжрегіональному рівні), алокаційна (перерозподілу), комплексування (інтеграційна на галузевому рівні).

Сукупність базових положень теорії формування й нарощення конкурентних переваг регіональних економічних систем уможливили виокремлення в якості об’єкта ініціювання процесів нарощення конкурентних переваг регіональних промислових комплексів та цілеорієнтації для забезпечення ендогенноспрямованого розвитку саме економічну діяльність легкої промисловості в регіонах (найбільш соціально-орієнтовану та енергоефективну галузь). Оскільки, з огляду на ресурсне обмеження, остання, у сформованому інтегрованому міжрегіональному промисловому комплексі завдяки збалансованому поєднанню й ефективному відтворенню продуктивних сил РПК забезпечує прогнозованість і вимірність промислового зростання.

Залишаються відкритими питання щодо об’єктивності оцінювання процесів і явищ, цілісного відтворювання закономірностей у регіоні, що зумовлює використання цільових функціоналів, які ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ пов’язують ціль діяльності регіонального промислового комплексу (РПК) із використовуваними механізмами реалізації дії: а) обґрунтування життєвого циклу органічного функціонування РПК в умовах нестійкого середовища;

б) визначення порогових меж дієздатності регіональних економічних систем (РЕС), за яких відхилення від цільових орієнтирів не зумовлюють зміни їх траєкторії розвитку;

в) конструювання і проектування структури РПК, структурно-логічні та структурно-функціональні зв’язки якого обумовлюють загальноекономічне прискорення розвитку РЕС.

Визначаючи сутність процесу районування (як поділу країни на райони за подібністю процесів), засвідчено, що не менш важливим є поділ країни на економічні райони, що обумовлюють поглиблення процесів афіліації, необхідність зміни якісних і кількісних параметрів розвитку продуктивних сил із корегуванням внутрішньо-національного та глобального поділу праці. Основою для аналізу формування конкурентних переваг легкої промисловості обрані Донецький, Придніпровський, Карпатський, Поліський, Подільський економічні райони за методикою Кабінету Міністрів України, яка базується на розробленій РВПС України НАН України схемі регіонального розподілу областей України за динамікою макроекономічних показників.

Оскільки узгодження управлінських дій щодо регулювання розвитку РПК є завданням, що вимагає врахування протиріч, зокрема у меті, засобах та цілях реалізації регіональної політики, то автором запропоновано інкорпорувати в економетричний аналіз: а) відповідні дії з урахуванням специфіки і особливостей функціонування економічних районів;

б) вимоги до провадження трансформаційних процесів щодо забезпечення оптимальної структури ІМПК, що включає технологічну, галузеву, відтворювальну, інституціональну, зовнішньоорієнтовану та комунікаційну структури. Визначено, що реальною ознакою збалансованості функціонування інтегрованого міжрегіонального промислового комплексу (ІМПК) виступає присутність системних, інтегрованих властивостей, притаманних кожному елементу, який входить до неї, у т. ч. і соціально спрямованої галузі – легкої промисловості, продукція якої призначена для кінцевого споживання.

Прогнозно-аналітичну оцінку факторів конкурентних переваг легкої промисловості регіонів здійснено за використання методів системного аналізу, що базуються на принципах цілісності, структурності, взаємозалежності системи та середовища, ієрархічності. З’ясовано, що для визначення конкурентних переваг легкої промисловості у базових регіональних економічних системах слід використовувати наступні критеріальні показники: 1) ступінь забезпеченості регіонів сировиною;

2) фізичну доступність регіонів, яка характеризується рівнем розвитку транспортної мережі, зовнішньоекономічних зв'язків з країнами дальнього і близького зарубіжжя, наявністю і функціонуванням морських портів, залізничних колій, щільністю доріг;

3) економічну доступність регіонів, що обумовлена можливістю при сформованому рівні доходів населення придбавати різними групами товарів легкої промисловості;

4) демографічну ситуацію, яка характеризується загальним статевовіковим складом, міграцією населення, динамікою змін чисельності, рівнем безробіття, наявністю кваліфікованої робочої сили;

5) виробничий потенціал, що обумовлений наявністю ОВЗ, коефіцієнтами використання виробничих потужностей, вибуття і оновлення ОВЗ, їх ступенем зношеності, віковою структурою виробничого обладнання, територіальною структурою продукції галузі, кількістю підприємств галузі;

6) питому вагу інвестицій у галузь та частку власних засобів у структурі інвестицій в основний капітал;

7) ступінь розвинутості науково-виробничої діяльності, яка обумовлена обсягом інноваційної продукції, витратами на дослідження і розробки, кількістю інноваційно-активних підприємств;

8) рівень розвитку інфраструктури, що характеризується сукупністю обсягів послуг зв'язку, інформаційно-обчислювального обладнання, побутових послуг, кількістю підприємств торгівлі, транспорту, кредитних установ. За пропонованим складом критеріїв обґрунтована та побудована система показників, що дала змогу отримати кількісні оцінки факторів конкурентних переваг легкої промисловості у РЕС (економіко-географічне положення;

сировинні, трудові, фінансові та інноваційні ресурси, виробничий потенціал;

інфраструктура та умови попиту на галузевому ринку). Аналіз факторних ознак конкурентних переваг легкої промисловості різних РЕС забезпечив їх ранжування за десятибальною системою. Наведені результати розрахунків за урахування специфіки функціонування легкої промисловості регіонів стали основою для обґрунтування підсумкового рейтингу факторів конкурентних переваг галузі у визначених областях України (табл. 1).

Відтак, з’ясовано, що явним лідером є Донецька область (І місце) – лідер за 5 факторами з 8-ми аналізованих, Львівська область – ІІ і ІІІ місця поділили Дніпропетровська, Івано-Франківська, Запорізька області. Така ситуація складається за рівнозначності внеску кожного з аналізованих факторів формування конкурентних переваг у підсумковий рейтинг.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таблиця Рейтинги факторів конкурентних переваг легкої промисловості регіонів України у 2008 р.

Фактори впливу на формування конкурентних переваг легкої промисловості Рейтинги Виробничий Інфраструкт географічне Підсумкови Демографіч Інноваційні Економіко положення Сировинні Фінансові потенціал й рейтинг Регіони ні, в т. ч.

ресурси ресурси ресурси ресурси трудові попиту Умови ура Вінницька 8,0 7,0 4,0 7,4 8,0 8,5 5,0 7,0 6, Волинська 8,3 6,0 4,0 7,4 6,0 9,7 7,5 5,7 6, Дніпропетровська 6,0 10,0 4,0 4,0 4,4 2,0 7,0 4,0 5, Донецька 3,0 10,0 3,0 3,6 3,2 2,0 1,6 4,3 4, Житомирська 8,0 6,0 5,3 7,1 6,7 8,9 4,8 6,9 6, Закарпатська 7,0 3,0 5,4 4,4 9,0 6,5 9,0 7,0 5, Запорізька 4,0 9,0 4,0 7,2 4,0 3,7 5,0 4,6 6, Івано-Франківська 7,4 3,0 5,0 5,8 5,0 6,0 4,0 7,0 5, Луганська 7,0 9,0 6,0 6,0 4,5 5,0 5,6 5,7 6, Львівська 5,0 8,0 5,1 4,0 3,8 4,0 3,6 5,7 4, Рівненська 8,1 5,0 5,2 7,6 7,0 9,0 10,0 7,0 7, Тернопільська 8,3 6,0 5,2 6,0 9,6 10,0 9,0 6,0 7, Хмельницька 6,7 3,0 5,2 5,0 8,0 8,0 9,0 7,3 6, Чернівецька 7,1 5,0 4,7 7,0 7,6 9,3 8,0 5,6 5, Чернігівська 7,9 8,0 4,5 6,9 6,5 7,7 7,5 6,8 6, 1) абсолютний рівень конкуренції загалом по галузі невисокий;

2) у Івано-Франківській області агреговані оцінки рівня конкуренції як з боку українських виробників, так і підприємств дальнього зарубіжжя на 10 % більше, ніж загалом по Україні. На етапі оцінювання конкурентних переваг продукції місцевого виробництва порівняно з показниками по Україні, дальнього та ближнього зарубіжжя обчислено агреговані значення конкурентних переваг (розраховані за оцінками керівників підприємств), які засвідчили про сприятливу тенденцію для розвитку в Івано-Франківській області хутрово-хутряної підгалузі на місцевій сировині. За оцінками керівників підприємств галузі, репрезентативними факторами, що посилюють конкуренцію на ринках збуту, є: 1) скорочення внутрішнього платоспроможного попиту (І місце);

2) низькі ціни імпортних товарів;

3) зростання обсягу імпортних товарів. Інтерпретація отриманих результатів дала змогу вказати на параметри розвинутості виробництва легкої промисловості у Запорізькій та Івано-Франківській областях з погляду самих виробників, що суттєво розширює склад і поліпшує інформативність показників. Відтак, зазначено, що обстеження товарних ринків легкої промисловості регіонів є основою для: визначення домінант загальноконкурентних стратегій розвитку на галузевому ринку країни;

усунення недоліків у функціонуванні сучасного регіонального ринку товарів легкої промисловості;

розроблення системи заходів з формування та розвитку регіонального галузевого ринку.

Аналіз масштабів інноваційних змін у національному господарстві та зарубіжного досвіду активізації процесів у легкій промисловості засвідчили: найбільш ефективною організаційно-правовою структурою в умовах економічної нестабільності є фінансово-промислові групи (ФПГ) та холдинги.

Запровадження зазначених форм організації виробництва в контексті реінжинірингу малого бізнесу дає змогу: 1) провести у мінімальні терміни реструктуризацію легкої промисловості;

2) забезпечити якісною продукцією певні сегменти галузевого ринку;

3) інтегрувати підприємства швейної підгалузі Донецького і Придніпровського економічних районів та створити ФПГ на холдинговій основі чи у формі акціонерних товариств. Для посилення регулюючого впливу держави автором пропонується організація державних холдингів шляхом капіталізації боргів підприємств галузі, емісії акцій під суму боргу і формування контрольного пакета акцій у держави. Для визначення сутнісних характеристик інноваційно-інституційних змін використано розроблену в межах роботи методику інституціональних трансформацій в окремих підгалузях легкої промисловості, її детально опрацьовано з розширенням масштабів застосування в хутрово-хутряній галузі Карпатського, Подільського, Поліського районів для розв’язання оптимізаційних завдань щодо нарощення її конкурентних переваг. Пропонована методика:

1) базується на принципах: технологічної взаємозалежності виробництв, які комплексуються;

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ забезпечення ефективності комплексного підприємства;

раціоналізації майнового комплексу;

2) реалізується за етапами: а) адаптація вітчизняного, зокрема регіонального досвіду побудови організаційних структур підприємств хутрово-хутряної промисловості та взаємопов'язаних галузей;

б) добір та обґрунтування принципів формалізації завдань щодо реалізації перетворень;

3) формування інформаційно-методичної бази даних;

4) обчислення економічних результатів за імовірними варіантами перебігу подій;

5) вибір оптимального (найбільш ефективного) сценарію та перевірка його адекватності існуючим соціально-економічним процесам;

6) розроблення цільової програми інституціональних перетворень;

7) удосконалення змісту і функцій ресурсно-функціональних механізмів формування й нарощення конкурентних переваг. Здійснено комплексну прогнозно аналітичну оцінку розвитку та результативності регулювання діяльності легкої промисловості Донецького, Придніпровського, Карпатського, Подільського і Поліського економічних районів із метою виявлення резервів підвищення їхніх конкурентних переваг. Експериментальну перевірку отриманих значень проведено за алгоритмом розрахунку за використання оригінального узагальненого інтегрального показника – критерію оцінки конкурентних переваг (межі якого змінюються від 0,05 до 11,39).

Накопичені проблеми у галузі та відсутність системного підходу до реформування і модернізації легкої промисловості спричиняє невиправдано повільний її розвиток та зумовлює глибокі диспропорції між якісними і ціновими показниками продукції на внутрішньому регіональному ринку країни. Серед економічних районів основним виробником продукції легкої промисловості визнані Карпатський, Поліський і Подільський райони, в яких у сукупності виробляється 40,1 % продукції легкої промисловості. Найнижчі показники має Донецький та Придніпровський райони, частка виробництва галузі яких становить 16,0% від загальнодержавного рівня, яка протягом 1990–2008 рр.

знизилася у 1,3 рази.

Розроблено методичні підходи до оцінювання факторів конкурентних переваг легкої промисловості регіонів. За використання критеріальних оцінок обґрунтована та побудована система показників, яка дає змогу охарактеризувати фактори конкурентних переваг легкої промисловості у регіонах (економіко-географічне положення, сировинні, трудові, фінансові, інноваційні ресурси, виробничий потенціал галузі, інфраструктура та умови попиту на галузевому ринку). За комплексами модельних рішень здійснено рейтингову оцінку факторів конкурентних переваг легкої промисловості регіонів і з’ясовано: а) лідером за конкурентними перевагами є Донецька область (І місце) – за факторами з 8-ми аналізованих, Львівська обл. – ІІ місце і ІІІ місце поділили Дніпропетровська, Івано Франківська, Запорізька обл.;

б) необхідність реструктуризації легкої промисловості регіональних економічних систем, що стосується розвитку у визначених економічних районах двох підгалузей даної сфери – швейної та хутрово-хутряної.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Бородиня О. Актуальні проблеми легкої промисловості України. //Легка промисловість. - 2010. – №1. - С.4-5.

2. Бородиня О. Тенденції розвитку вітчизняної легкої промисловості.// Легка промисловість. - 2010.

– №4. - С.4-5.

РЕЗЮМЕ Статтю присвячено розробці теоретико-методологічних засад, науково-практичних рекомендацій щодо формування, оцінювання й прогнозування конкурентних переваг легкої промисловості регіональних економічних систем країни.

Ключові слова: фактори конкурентних переваг, легка промисловість, концепція афіліації стратегічного потенціалу, механізми структурно-функціональної оптимізації, регіональна політика.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена разработке научно обоснованных рекомендаций по формированию и наращиванию конкурентных преимуществ легкой промышленности регионов Украины, предложена новая парадигма формирования конкурентных преимуществ легкой промышленности регионов с учетом социально экономических факторов Ключевые слова: факторы конкурентных преимуществ, легкая промышленность, концепция афилиации стратегического потенциала, механизмы структурно-функциональной оптимизации, региональная политика.

SUMMARY The article is devoted to development of theoretical and methodological principles, scientific and practical ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ recommendations in relation to forming of competitive edges of light industry of regions of country.

Formulated base positions of theory of forming an increase of competitive edges of objects of industry Key words: factors of competitive advantage, light industry, the concept of affiliation strategic potential, mechanisms of structural and functional optimization, regional policy.

СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКИЕ ПОСЛЕДСТВИЯ МЕЖДУНАРОДНЫХ МИГРАЦИОННЫХ ПОТОКОВ В ОСНОВНЫХ РЕГИОНАХ МИРА Колмыкова Е., аспирант Донецкого национального университета Постановка проблемы. Эффективно регулируемая миграция может приносить позитивные результаты для экономики, демографической ситуации, социального развития и культурной жизни отдающих и принимающих стран. Регулируемые миграционные потоки могут компенсировать недостаток трудовых ресурсов и стимулировать освоение незаселенных территорий, позитивным образом изменять половозрастную структуру населения и вносить разнообразие в культурную жизнь, тем самым способствуя социально-экономическому развитию государств. В связи с этим постановка данной проблемы является актуальной, особенно в условиях экономического кризиса.

Анализ основных исследований и публикаций. Вопросам миграционных процессов населения ученые начали уделять внимание еще в конце прошлого столетия. Проблемами миграции занимались Дж. Саймон, Р.Харрис, М.Тораро и другие зарубежные ученые. Среди отечественных советских исследователей в области миграции можно выделить: Л.Рыбаковского, В.Перевиденцева, В.Чуракова и др. Сегодня вопросами трудовой миграции занимаются такие ученые: Киреев А.П., Андреев А.Л., Борисов Е.Ф., и др. Современные миграционные процессы в Украине рассматриваются в научных работах Ю.Макогона, Г.Романюка, В.Оникиенко, Т.Петровой и др.

Цель статьи. Разработка предложений по регулированию внешних трудовых миграций на основе исследования проблем социально-экономических последствий международных миграционных потоков.

Изложение основного материала исследования.

Формирование элементов рынка показало, что мобильность населения - необходимый атрибут рыночных отношений в сфере труда - процесс, в ходе которого воспроизводится трудовой потенциал, формируются условия для свободного развития личности. Вследствие чего следует ожидать, что с выходом из тяжелейшего экономического кризиса и развитием рыночной экономики в странах основным способом сбалансированности спроса и предложения рабочей силы станут миграционные процессы.

Оценка численности и состава мигрантов является ключевым моментом при разработке миграционной политики, ее основных положений и целей. Прогнозные оценки и потребность в дополнительной рабочей силе должны базироваться на обоснованных демографических расчетах с обязательным учетом экономических параметров. Так, известный американский ученый Дж. Саймон считает, что иммиграцию нужно увеличивать до тех пор, пока не проявятся отрицательные экономические, политические и другие результаты.[1] Международной миграции с ее сложным взаимодействием множества социальных, экономических и политических факторов и его последствиям уделяется в современных условиях первоочередное внимание, как на национальном, так и на международном уровне. В последние несколько лет во все большем числе стран серьезную обеспокоенность вызывает проблема иммиграции. В настоящее время ряд стран еще более ужесточили свою политику в отношении иммигрантов, беженцев и лиц, ищущих убежища.

Система Организации Объединенных Наций занимается различными аспектами международной миграции. Например, Секретариат Организации Объединенных Наций занимается сбором, анализом и распространением информации о масштабах, тенденциях и национальной политике в области международной миграции. Другие органы системы Организации Объединенных Наций занимаются такими вопросами, как права человека, лица, перемещенные внутри страны, воссоединение семей, нелегальные мигранты, незаконный провоз мигрантов через границы и социально-экономическая интеграция мигрантов. Кроме того, специализированные учреждения © Колмыкова Е., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ системы занимаются вопросами, входящими в их компетенцию и в их мандаты, в частности таким, как потоки рабочей силы, беженцы и лица, ищущие убежища, и денежные переводы мигрантов.

Национальная политика, направленная на оказание воздействия на масштабы и структуру международной миграции, стала осуществляться более активно, распространяясь на все регионы мира. Широкое обсуждение вопросов, касающихся низкого уровня рождаемости и старения населения, безработицы, «утечки умов» и их притока, денежных переводов мигрантов, прав человека, социальной интеграции, ксенофобии, незаконного провоза людей через границы и национальной безопасности, способствовало пересмотру политики в области миграции и потенциальных недостатков и преимуществ стран происхождения, принимающих стран и стран транзита. В течение последних десятилетий резко увеличилось число стран, правительства которых приняли новые меры, направленные на оказание воздействия на миграцию. В частности, ряд стран, приступивших к осуществлению политики, направленной на ограничение масштабов иммиграции, увеличилась с процентов в 1976 году до 40 процентов в 2001 году.

На сегодняшний день около 175 миллионов человек, то есть почти 3 процента населения планеты, проживают в странах, не являющихся их родиной. С 1970 года численность мигрантов более чем удвоилась. В настоящее время 60 процентов всех мигрантов мира проживают в более развитых регионах, а остальные 40 процентов — в менее развитых. Большинство мигрантов проживают в Европе 60 миллионов), Азии (50 миллионов) и Северной Америке (41 миллион). Почти каждый десятый житель более развитых регионов мира является мигрантом. В то же время в развивающихся странах мигрантом является почти один из каждых 70 человек.

В течение десяти лет с 1999 по 2009 год число мигрантов в мире увеличилось на 21 миллион человек, или на 14 процентов (табл. 1).[2] Общий чистый прирост численности мигрантов имел место в более развитых регионах. В Европе, Северной Америке, Австралии, Новой Зеландии и Японии в целом общая численность мигрантов возросла на 23 миллиона человек, или на 28 процентов. В течение последнего десятилетия численность мигрантов в Северной Америке возросла на миллионов человек (48 процентов), в то время как в Европе численность этой группы населения увеличилась на 8 миллионов, или на 16 процентов. Что касается менее развитых регионов мира, то в период 1998-2008 годов общее число проживающих там мигрантов сократилось на 2 миллиона человек. Численность мигрантов, проживающих в странах Латинской Америки и Карибского бассейна, сократилась на 1 миллион человек, или на 15 процентов.

Таблица 1.

Численность мигрантов в основных регионах мира, 1999-2009 годы Основные регионы 1999год 2009 год Разница: 1999-2009годы Численность Численностъ Численность В (в тыс. (в тыс. (в тыс. процентах человек) человек) человек) Все регионы мира 153956 174781 20825 13, Более развитые регионы 81 424 104 119 22695 27, Менее развитые регионы 72531 70662 -1 869 -2, Наименее развитые страны 10992 10458 -534 -4, Африка 16221 16277 56 0, Азия 49956 49781 -175 -0, Европа 48437 56 100 7663 15, Латинская Америка и 6994 5944 -1051 -15, Карибский Бассейн Северная Америка 27597 40844 13248 48, Океания 4751 5835 1 084 22, Проблеме исследования социально-экономических последствий международных миграционных потоков предполагает анализ численности мигрантов.

Для анализа численности местных безработных и прибывших иммигрантов, воспользуемся формулой 1. Состояние национальной безработицы до и после иммиграции рассмотрено в формуле 2.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Формула 3 показывает, что условия для падения национальной безработицы очень слабо связаны с реалистическими параметрами. Если уровень национальной безработицы и уровень ротации рабочей силы приблизительно одинаковые (около 8%), то величина d должна представлять лишь половину от величины a для того, чтобы уровень национального безработицы снижался;

если величина a равняется 0,08, то d может быть на таком низком уровне как 0,04.[3] SEn + Un Un' = Un + SEn — (SEn + dM). (1) SEn + Un + aM (a d ) SEnM dMUn Un' — Un =. (2) SEn + Un + aM SEn d. (3) Un + SEn a Un — численность местных безработных, без учета иммигрантов, воздействие которых анализируется;

Un' — численность местных безработных с учетом иммигрантов;

En — численность местных занятых до приезда иммигрантов;

En' — численность местных занятых после приезда иммигрантов;

M — численность иммигрантов в когортах, воздействие которых анализируется;

S — соотношение местных уходящих с работы ежегодно и ищущих работу, т.е. уровень ротации рабочей силы;

d — средние затраты иммигранта на потребление в сравнении со средними затратами на потребление местного (сразу по прибытии);

a — степень возможности получения работы иммигрантов по сравнению с местным;

aM — “эффективность” трудоустройства среди иммигрантов.

Социальные последствия являются одним из важнейших видов международной трудовой миграции и имеют как положительные так и отрицательные последствиями для любой страны. К этому виду последствий миграции отнесены изменения в социальной структуре общества и статусе человека на рынке труда (табл. 2).[4] Среди позитивных последствий для страны выезда трудовых мигрантов – это возможность приобретения работником за рубежом новой, желательно более высокой квалификации. За счет миграции за рубеж страна получает дополнительную выгоду, так как при этом в какой-то мере решается проблема занятости, безработицы, осуществляется экономия на затратах подготовки и переподготовки персонала, повышения квалификации работников. Во многих случаях мигранты вынуждены заниматься деятельностью, которая непосредственно не связана с их уровнем образования и профессией.

С одной стороны, если человек с высоким уровнем образования за рубежом вынужден заниматься неквалифицированным трудом, то это можно рассматривать как потерю страной квалифицированной рабочей силы – бесспорно отрицательное последствие. Для некоторых профессий достаточно несколько лет, чтобы полностью утратить квалификацию, «отстать» от технологий деятельности и приращения знаний в этой сфере. Затем требуется значительное время на восстановление этого разрыва. С другой стороны, если человек даже с высоким уровнем образования и квалификацией выехал для работы за рубеж, не найдя работы в своей стране или достойной оплаты за нее, и нашел работу за рубежом не по специальности, он приспособился к новым условиям, получив новый опыт и освоил новую для себя профессию. Очевидно, что в случае возвращения в свою страну, он будет иметь гораздо больше шансов быть востребованным на национальном рынке труда, что в принципе выгодно и стране – по крайней мере он не будет претендентом на выплаты по безработице. Поэтому с этой точки зрения последствие трудовой миграции для страны могут иметь некоторые положительные стороны.

Несомненно, в ситуации потери работы за рубежом мигрант, как правило, не только деквалифицируется, но еще и деклассируется. Существует много примеров, когда наши соотечественники за рубежом, потеряв работу, даже не имели средств на питание, не то, что на дорогу домой. Для страны пребывания мигрантов, несомненно, это отрицательное последствие – увеличивает бедность. Для страны выезда трудовых мигрантов – тоже негативное социальное последствие – требуются ресурсы и средства на возвращение и реинтеграцию мигрантов на родине.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таблица 2.

Социальные последствия международной трудовой миграции Виды страны Позитивные последствия Негативные последствия (эффекты) (издержки) повышается квалификация или теряется квалифицированная Страна выезда трудовых мигрантов приобретается работником новая рабочая сила профессия сокращается бедность и разрыв в происходит деквалификация доходах населения работника в некоторых профессиях (в случае несоответствия рода деятельности) ослабевает напряженность на проблемы реинтеграции внутреннем рынке труда деклассированных мигрантов при возвращении на родину (в случае потери работы за рубежом) занятость мигрантов в осложняется ситуация на Страна въезда трудовых мигрантов «непрестижных» сферах экономики внутреннем рынке труда содействует вертикальной (отдельных регионах или мобильности местных работников сегментах) занятость мигрантов в домашнем увеличивается бедность (в хозяйстве содействует занятости случае деклассации мигранта женщин по причине потери работы) повышается качество рабочей силы путем отбора молодых и квалифицированных работников Повышается занятость в малом бизнесе и предпринимательстве Выводы. Таким образом, государственная политика относительно регулирования внешних трудовых миграций должна опираться на комплекс мероприятий, направленных как на обеспечение возвратности внешних трудовых поездок и социальной защищенности работников за рубежом, как наибольшее привлечение миграционных денег в экономику стран, так и на расширение возможностей трудоустройства на внутреннем рынке труда. Следует иметь в виду, что стабильное снижение нужд наших граждан в осуществлении трудовых миграций возможно лишь при создании достойных условий жизни и занятости в государстве.

Современная международная миграция населения представляет собой многогранное явление, влияющее на все стороны развития общества, будь то экономика или политика, социальные и демографические процессы или национальные отношения, идеология или религия. Одной из характерных особенностей современного этапа международной миграции рабочей силы стало все более активное вмешательство государства в этот процесс.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

Драгунова Т. Результативність міграційних процесів: аспекти приживаності 1.

населення / Т. Драгунова // Україна: аспекти праці. – 2006. – № 6. – С. 26-30.

2. Метелёв С.Е. Международная трудовая миграция и нелегальная миграция в России: монография / С.Е. Метелёв. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2006. – 175с.

3. Каменский А.Н. Проблемы международного трудового обмена и Россия: учебник / А.Н.

Каменский. – М.: Моск. общ. науч. фонд, 1999. – 251с.

4. Рязанцев С.В. Трудовая миграция в странах СНГ и Балтии: тенденции, последствия, регулирование: учебник / С.В. Рязанцев. – М.: Формула права, 2007. – С.455-456.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрены социально-экономические последствия международных миграционных потоков. Раскрыты их преимущества и недостатки. Предложены методические подходы для расчета ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ численности местных безработных и прибывших иммигрантов с использованием уровня национальной безработицы и величины ротации рабочей силы.


Ключевые слова: международная миграция, социально-экономические последствия, численность мигрантов, численность местных безработных.

РЕЗЮМЕ У статті розглянуті соціально-економічні наслідки міжнародних міграційних потоків. Розкриті їхні переваги й недоліки. Запропоновані методичні підходи для розрахунків чисельності місцевих безробітних і прибулих іммігрантів з використанням рівня національного безробіття й величини ротації робочої сили.

Ключові слова: міжнародна міграція, соціально-економічні наслідки, чисельність мігрантів, чисельність місцевих безробітних.

SUMMARY The article deals with socio-economic consequences of international migration flows. Disclosed their advantages and disadvantages. Methodical approaches to calculate the number of local unemployed people and immigrants who arrived with the level of national unemployment rate and magnitude of rotation of the workforce.

Keywords: international migration, socio-economic impacts, the number of migrants, number of local unemployed.

ЄВРОПЕЙСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ ТУРЕЧЧИНИ: ІНТЕГРАЦІЙНИЙ АСПЕКТ Кольчева Л.Л., здобувач ступеню кандидата наук державного управління, помічник заступника голови Одеської обласної державної адміністрації У продовж століть конфігурація Європи, її геостратегічні та культурні кордони змінюються, що є своєрідним орієнтиром для всього світу. Сьогодні характер трансформацій всієї світової системи хоча і слабкіший, ніж раніше, але все ж таки органічно пов'язаний з процесами, що відбуваються в Євросоюзі.

Економічно обумовлена ідея створення ЄС, а пізніше курс на його різке розширення на схід стали викликом для самої ідеї об’єднаної Європи як цивілізаційного феномену. Для країн, які змогли скористатися цією можливістю, курс на зближення з ЄС став джерелом нових можливостей влитися в світовий мeйнстрім, але при цьому поставив їх віч-на-віч з новими викликами: пристосування до політичної системи, соціокультурної ситуації.

«Життя як всередині Євросоюзу, так і поза його кордонами швидко змінюється. Він повинен визначитися, як самому пристосуватися, розвиватися та змінюватися. Розширення ЄС є зворотнім моментом для Європи, можливістю, якою вона повинна скористатися заради своєї ж безпеки, своєї економіки, своєї культури та свого статусу у світі…» [1, с. 28].

Момент вступу нових країн-членів – нехай навіть з багатьма обмовками і обмеженнями означає, що вони користуються політичним визнанням, яке має для них абсолютно визначений, вельми глибокий сенс. Вони отримують формальне підтвердження того, що володіють на сьогоднішній день високим рівнем політичної, економічної і загально цивілізаційної зрілості, розвиненості і стабільності.

Протягом всього періоду напередодні вступу прибутки старих країн-членів ЄС від контактів з кандидатами перевищували витрати, але після формалізації членства співвідношення витрат і прибутків змінюється в гіршу для них сторону. З кожною новою країною-членом змінюється співвідношення представників країн ЄС в Європейському парламенті. Цілком логічно, що старі країни-члени, усвідомлюючи цей аспект, не дуже поспішають із згодою на розширення Європейського Союзу.

Доречно було б в цьому контексті розглянути історію довгого шляху Туреччини до ЄС. Чому вибір пав саме на Туреччину? Звичайно, це невипадково, тому що Туреччина більше ніж 40 років має тісні зв’язки з Європейським економічним простором, а пізніше з Європейським Союзом. Але є принципова особливість, яка відрізняє цю країну від інших те, що це велика східна мусульманська країна, яка вже багато років є асоційованим членом ЄС, але досить не є повноправним членом Євроклубу.

© Кольчева Л.Л., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Але ж, перш за все, звернемося до праці відомого американського політолога Семюеля Хантінгтона «Зіткнення цивілізацій», де він говорить про те, що зараз набагато доречніше групувати країни, ґрунтуючись при цьому не на їх політичних або економічних системах, орієнтуючись не на рівень економічного розвитку, а виходячи з культурних і цивілізаційних критеріїв [2].

Так, до великих цивілізацій Хантінгтон відносить: «…західну, конфуціанську, японську, ісламську, індуську, православно-слов'янську, латиноамериканську і, можливо, африканську цивілізації» [2, с.43]. Кордони між ними рідко бувають чіткими, але вони реальні. Цивілізації динамічні: вони перебувають на етапах підйому і занепаду, вони розпадаються і зливаються.

Цивілізації несхожі по своїй історії, мові, культурі, традиціям і, що найважливіше – релігії.

Люди різних цивілізацій по-різному дивляться на стосунки між Богом та людиною, індивідом та групою, громадянином та державою, батьками та дітьми, чоловіком та дружиною, мають різні уявлення про співвідносну значущість прав та обов'язків, свободи та примусу. Ці відмінності складалися століттями, вони не зникнуть в найближчому майбутньому. Вони більш фундаментальні, ніж відмінності між політичними ідеологіями і політичними режимами, економічними системами та економічними ситуаціями [2].

Згадаємо, на основі чого сформувався ЄС? Стосовно цього питання доречно процитувати Преамбулу Маастріхського договору, з якого починався ЄС: «…підтверджуючи знов вищий пріоритет, що додається привілейованим відносинам між Європейським співтовариством, його державами-членами і державами-членами Європейської асоціації вільної торгівлі, які ґрунтуються на близькості, глибоко закладених загальних цінностях і європейській ідентичності…» [3].

Європейська ідентичність повинна ґрунтуватися на загальному минулому, з упором на культурну однорідність, загальне економічне життя і загальні цілі соціальної політики. У результаті повинне з'явитися нове відчуття приналежності до єдиного цілого, яке б домінувало над відчуттям приналежності до окремої держави [4, с.5].

Європа – перш за все культурно-історична і цивілізаційна спільнота. Найважливішими її передумовами і складовими є спільність витоків, долі і спадщини.«…Європа це не тільки цивілізація, - виникаючи як єдина Європа, вона також є способом життя, життєвим рівнем і устроєм спільних демократичних процедур, не обтяжених етнічними і територіальними конфліктами» [5, с.81].

Повернемося до розгляду Туреччини, її характеристик та потенціалу для того, щоб об’єктивно оцінити шанси цієї країни стати членом ЄС. До переваг у економічному плані належить швидке зростання після лібералізації економіки. Динамічно розвивається приватний сектор економіки.

Сільське господарство майже повністю забезпечує країну продовольством. Конкурентноздатні галузями залишаються: текстильна, автомобільна, хімічна, будівельна та туристична. Утворено Митний союз з ЄС.

Слабкі сторонами економіки Туреччини є державна бюрократія, стабільно висока інфляція (у 2004р. – 54,4%), ненадійний суспільний фінансовий сектор, нерівномірна приватизація, слабкий банківський сектор, впливова організована злочинність, дорогі військові операції проти курдів [6].

У своїй зовнішній політиці Туреччина характеризується багатовекторністю, але при цьому найбільш пріоритетним напрямком є західна орієнтація. Таким чином, 12 вересня 1963 року Туреччина, що на той час вже понад 10 років перебувала у складі НАТО (з 1952 року), підписує з Європейським Економічним Товариством (ЄЕТ) Угоду про асоціацію. В преамбулі цього міжнародного договору записано, зокрема, що угода «полегшить приєднання Туреччини до Спільноти в майбутньому» [7, с.5].

Але попри такий багатообіцяючий та ранній старт на той час ЄЕТ складалася лише з шести держав-засновниць), шлях Туреччини до дверей об’єднаної Європи розтягнувся на десятиліття.

Тільки 1987 року ця євразійська держава наважилася подати офіційне клопотання про вступ, а вже три роки по тому стала другою після Марокко країною, якій ЄЕТ офіційно відмовила надати статус країни-кандидата. Проте, якщо для Марокко відмова була остаточною й безповоротною, то у випадку з Туреччиною відмова мала умовний характер.

У 1995 році Євросоюз в своїх рамках ініціює створення міжнародної організації, яка має назву Євро-Середземноморська асоціація співпраці. Одна з основних цілей організації – створення зони вільної торгівлі в Середземномор'ї.

У Асоціацію входять всі члени Євросоюзу, низка середземноморських країн Північної Африки і Азії (у тому числі Ізраїль, Йорданія, Єгипет, Туреччина, Сирія і Ліван), а також Румунія, Болгарія і Хорватія. Очевидно, що ця асоціація створена як альтернатива для часткового інтегрування країн Середземномор’я в економічні відносини з ЄС, тобто певний метод співпраці без прийняття нових членів. Пропозиція своєрідної компенсації Туреччині членства в ЄС.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Через дев’ять років в грудні 1999-го Європейська Рада переглянула свою позицію щодо Туреччини, надавши їй довгоочікуваний статус країни-кандидата. А ще через п’ять років, у грудні 2004 р., Рада на підставі відповідної рекомендації Єврокомісії визначилася із датою початку переговорів з Туреччиною про вступ до ЄС. Саме тоді було вперше названо 3 жовтня 2005 року як точку відліку нового етапу у взаєминах Брюсселя й Анкари. Однак намічені переговори про вступ Туреччини до ЄС було заморожено у грудні 2006 року в наслідок того, що учасники наради досягли єдності у думках про призупинення переговорів. Було також погоджено, що протягом найближчих трьох років переговорний процес буде підлягати щорічній перевірці у питаннях відповідності Копенгагенських критеріїв вступу до ЄС.

«Офіційні речники Спільноти виступили із застереженнями щодо строків перемовин (триватимуть щонайменше до 2014 року, тобто до тих пір поки не наберуть чинності багаторічні фінансові рамки Євросоюзу, що діятимуть від 2014 року), а також щодо відсутності гарантій їх (тобто переговорів) позитивного завершення» [8, с.5]. Іншими словами, Брюссель не хоче відмовлятися від узятих раніше зобов’язань щодо Анкари і воднораз усвідомлює, що вступ Туреччини до Союзу загрожує не лише його ефективному функціонуванню, а й ставить під загрозу його існування.


У 2008 році у Парижі було оголошено про створення нової організації для розвитку співпраці між Європейським союзом і середземноморськими державами «Союз для Середземномор'я» (СДС).

Нова організація вже на момент створення має близько ста конкретних проектів, пов'язаних із забрудненням Середземного моря, продовольчою кризою, браком питної води, врегулюванням проблем з нелегальною міграцією в країни ЄС і тому подібне. Членами Союзу стали всі держави Євросоюзу і країни Середземномор’я, а саме: Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Марокко, Мавританія, Сирія, Туніс, Туреччина, Албанія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія та Монако. На правах повноправного члена також бере участь Палестинська автономія, а для Лівії зарезервований особливий статус запрошеного члена.

Треба зазначити, що ідея створення СДС виглядає вельми цікавою. По-перше, нова організація успішно заміщає вже згадувану Євро-Середземноморську асоціацію співпраці, а по-друге, знижує гостроту питання про прийняття до Євросоюзу Туреччини. Таким чином, Туреччина не ставши формально членом об'єднаної Європи, дістає доступ до багатьох механізмів Євросоюзу.

Слід зазначити, що ідея створення СДС, можливо, була ініційована проблемою вступу Туреччини до Євросоюзу. Справа у тому, що одна з перших заяв з цього питання Ніколя Саркозі зробив ще в лютому 2007 року, коли був ще тільки кандидатом в президенти Франції: «Туреччина – велика середземноморська країна, разом з якою середземноморська Європа могла б просунутися до союзу. Це загальне прагнення я хочу запропонувати Туреччині» [9, с.4].

СДС може стати своєрідним мостом між розвиненими країнами Європи і державами південного узбережжя Середземного моря – це ще одна важлива деталь, багато хто з яких випробовує гостру необхідність в сучасних технологіях. Не треба забувати і про те, що це об'єднання двох берегів Середземномор'я означає випробування об'єднання двох полярних цивілізацій, двох різних культур та релігій: як іслам і християнство.

Отже, Туреччина витратила понад 40 років на подолання першого – попереднього етапу приєднання до ЄС (від відкриття європейської перспективи до початку переговорів про вступ).

Водночас буде помилковим стверджувати, що більше ніж 40 років «передкандидатства» – час, змарнований для Туреччини. Радше, навпаки: за ці десятиліття Туреччина радикально змінилася.

Окрім комфортних готелів на березі Середземного моря, респектабельних бізнес-центрів у Стамбулі та Анкарі, слід відзначити успіхи в боротьбі з корупцією, серйозні західні інвестиції в економіку країни, «європеїзацію» правової системи і, як наслідок, – реальне лідерство у Чорноморському регіоні та на Близькому Сході. На додаток до цих загальних успіхів, Анкара за передкандидатський період реалізувала з ЄС зону вільної торгівлі та митний союз щодо промислових товарів. Такою глибокою економічною інтеграцією з Євросоюзом можуть похвалитися хіба що держави, що входять до Європейського економічного простору (Норвегія, Ісландія Ліхтенштейн, Швейцарія), чи «європейські малюки» – Андорра та Сан-Марино. «Відповідно до одностайного рішення всіх країн ЄС, 2005 року розпочались переговори про вступ Туреччини до Союзу, але це стало можливим завдяки здійсненим країною істотних демократичних реформ і її зобов’язанням щодо продовження їх» [10, с.17].

Позиція прихильників вступу Туреччини до ЄС мотивується здебільшого тим, що їм видається можливим укорінити в Європі «сучасний» поміркований демократичний іслам турецького типу, орієнтований на європейські цінності та збереження прав людини. Таким чином, мається на меті ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ створити показовий приклад противаги радикальному ісламу з надією на подальшу його трансформацію в «демократичний» європейський [11, с.4].

Але туркам добре відомо, які пристрасті розпалює в Європі питання про вступ їхньої країни до ЄС. Деякі лідери ЄС стверджують, що вступ Туреччини викличе хвилю міграції й негативно позначиться на європейській економіці. Інші просто вважають, що мусульманській країні немає місця в Європі.

Жодне з цих заперечень не видається переконливим. Туреччина та ЄС мають тривалий досвід розв’язання спільних проблем і досягнення взаємовигідних результатів. За умов правильного керування міграція може збагатити культурне різноманіття Європи та задовольнити потреби ринку праці, з огляду на падіння рівня народжуваності в ЄС та старіння його населення. Іммігранти прибувають до ЄC здебільшого тому, що Європа має потребу в них.

Водночас відмовити Туреччині в європейському майбутньому на релігійних підставах – все одно, що відмовитися від існуючого розмаїття в Європейському Союзі. Демократія з точки зору поглядів на культуру – це не приналежність певних релігій.

Прийняття країни, що поділяє європейські демократичні цінності, повагу до прав людини і прихильність принципу верховенства закону, незалежно від етнічної приналежності або релігії, стане позитивним сигналом для мусульманського світу [12]. Це послабить зростаючу напруженість між християнством та ісламом, яку підігріває міжнародний тероризм.

А втім, перешкоди для реалізації європейських амбіцій Анкари не лише у настроях громадян ЄС. В разі приєднання Туреччини Європейський союз буде мати спільні кордони і з Сирією, Іраком, Іраном, Вірменією та Грузією, тобто з кризисними регіонами. Крім того, Туреччина стала б країною ЄС з найбільшою чисельністю населення. І це не єдиний вузол проблем, що мають розв’язати Брюссель з Анкарою під час переговорів про вступ. З таблиці 1. можна зробити висновок, якщо населення Туреччини й надалі зростатиме нинішніми темпами, вже до 2020 року вона стане численнішою за будь-яку країну Євросоюзу.

Таблиця 1.

Населення Франції, Великобританії, Німеччини і Туреччини в 2000-2030 рр., млн. чоловік Країна 2000р. 2005 р. 2010 р. 2015 р. 2020 р. 2025 р. р.

Великобританія 58,7 59,6 60,4 61,3 62,3 63,3 64, Франція 59,3 60,7 61,9 62,8 63,6 64,2 64, Німеччина 82,3 82,6 82,6 82,5 82,3 82,0 81, Туреччина 68,3 73,3 78,0 82,2 85,7 89,0 91, А це означає, що за умови збереження сучасного принципу розподілу голосів в інституціях ЄС, Туреччина, вступивши до Спільноти, одразу стане її найвпливовішим і воднораз найбіднішим членом. Неймовірно, щоб така перспектива була прийнятною не лише для сучасних лідерів Європейського Союзу, а й для решти його членів.

Одним із головних аргументів, якими оперують противники вступу Туреччини до ЄС, є економічна сторона проблеми. На їхню думку, ЄС просто буде не в змозі оплатити таке злиття, оскільки Туреччина одна потребує стільки ж коштів, скільки всі десять країн, що вступили до ЄС травня 2004 року. Рівень турецької економіки далекий від європейського. Туреччина продовжує залишатися небагатою країною з великим розривом у рівні життя між жителями великих міст та селянами, що живуть фактично за середньовічними стандартами.

У сільському господарстві Туреччини зайнято 36% працездатного населення країни (тобто млн. осіб), але яке на сьогодні продукує тільки 12% національного ВВП [8]. Тим часом в усьому Європейському Союзі у сфері сільськогосподарського виробництва зайнято лише 6,5 млн. осіб, тобто майже на 20% менше, аніж у самій Туреччині.

З таблиці 2. видно тенденцію приросту ВВП, населення та території країн в процесі розширення ЄС.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таблиця 2.

Приріст території, населення і ВВП Європейського Союзу в процесі його розширень (у % до попереднього складу) Зростання числа членів Рік Приріст Приріст Приріст номінального території населення ВВП З 6 до 9 членів (Ірландія, 1973 31 32 Великобританія, Данія) З 9 до 12 членів (Греція, 1981, 48 22 Іспанія, Португалія) З 12 до 15 членів (Швеція, 1995 37 7 Фінляндія, Австрія) З 15 до 25 членів (Угорщина, 2004 23 20 Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія) З 25 до 27 членів (Румунія, 2007 9 7 Болгарія) Туреччина ? 18 15 За такої структури національної економіки та за умови збереження сучасних засад спільної сільськогосподарської політики ЄС, Брюссель, у разі вступу Туреччини до Союзу, витрачатиме на датування її аграрного сектора 11,3 млрд. євро щорічно. Це перевищує суму аналогічних витрат на підтримку сільськогосподарського виробництва в десяти державах, які приєдналися до Євросоюзу минулого року, разом узятих. Важко уявити, що держави–члени ЄС із розвинутим аграрним виробництвом, як-то Франція, Іспанія, Італія, Греція чи та ж таки Польща, будуть у захваті, коли майже чверть усіх видатків на сільське господарство споживатимуть турецькі аграрії. Воднораз радикальне скорочення зайнятості в агропромисловому комплексі Туреччини до прийнятного рівня у 2 – 2,5 млн. осіб спровокує в країні справжню соціальну.

Однак найбільш гострим на сьогоднішній день залишається питання релігії та культури Туреччини. Нагадаємо, що Європейський Союз – світське об’єднання, членство в якому не обумовлено певною конфесійною приналежністю, наприклад християнською. Але у свідомості європейців ідентичність, що склалася історично, є оплотом саме християнської цивілізації.

Таким чином, на передній план виходить зовсім не різниця в релігії. Як свідчать результати дослідження, для 60% європейців релігійний аспект не важливий при вступі країни в ЄС. Швидше за все, при цьому йдеться про культуру і ідентичність: для 74% Туреччина просто не є "європейською державою". Приблизно стільки ж опитаних вважають, що існує надто багато культурних відмінностей, в середньому в ЄС так вважає близько 54% респондентів [8, с.5].

Лише 5% австрійців підтримують ідею про вступ Туреччини в ЄС. Очевидна сильна тенденція на зниження, оскільки в 2002 році це були ще 32%. До того ж респонденти упевнені в своїх відповідях – кількість тих, хто не упевнений в своєму відношенні до цього питання, складає лише 7%.

Для порівняння: у Швеції 46% позитивно відносяться до вступу Туреччини в ЄС, у відомій своїм скептичним відношенням до розширення Франції – 22%. Навіть у Кіпрській республіці, давньому заклятому ворогу Туреччини, зі вступом країни в ЄС згодні 19% респондентів. 56 % французів заявляють, що вони проти вступу Туреччини до ЄС саме з принципових міркувань [13, с.12].

Увага до Туреччини як важливого гравця на міжнародній арені цілком зрозуміла, якщо брати до уваги, що це світська мусульманська держава, яка змогла органічно поєднати в собі західну та східну цивілізацію, стати мостом між Заходом та Сходом, забезпечити сталий політичний та економічний розвиток. Важливість Туреччини диктується не лише її географічним положенням, а й тим, що вона демократична та світська держава, єдина країна, приклад якої заперечує тезу про зіткнення цивілізацій.

Тим не менш, на сучасному етапі ініціатива вступу Туреччини у Європейський Союз залишається головною ціллю зовнішньої політики, зі впевненістю можна припустити, що у найближчому майбутньому, турецьке керівництво буде слідувати саме прозахідній політиці. Тим більше, що у самій республіці ця ініціатива підтримується повністю [7, с.5].

Набагато чесніше було б не заставляти Туреччину чекати, а укласти з цим важливим партнером по НАТО особливий договір про добросусідські стосунки і, таким чином, сприяти розвитку демократії в цій країні, як свого часу план Маршалла сприяв демократизації Західної Німеччини.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Такий договір про добросусідські стосунки з країною, європейською, що немає, по своїй культурі і географії, міг би послужити прикладом для встановлення добросусідських стосунків, наприклад, з Росією. З цією частково європейською, а частково неєвропейською державою.

Чому саме зараз Європа хоче бачити Туреччину в своєму товаристві? Європа не знає, що робити: як відмовити союзникові, не образивши його при цьому? Адже Туреччина з багатьох причин потрібна Заходу: і Європі, і, ще більше, Америці. Європі зараз не до захисту прав курдської меншості в Туреччині, їй не до боротьби за вплив, яка йде зараз в турецькій армії, їй не до проблем в турецьких в'язницях. Європа сьогодні не готова для того, щоб прийняти у своє товариство більше ніж мільйонів мусульман і невідомо, чи буде вона взагалі колись готова до такого стратегічно важливого рішення.

Формальне розширення ЄС – це не радикальна зміна, а лише відправна точка прискорення процесів, що відбуваються з різною інтенсивністю протягом всього останнього десятиліття. Деякі з них – з позитивним знаком, інші – з негативним. Принципову проблема полягає в неминучій зміні основної моделі європейського суспільного устрою.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центрально-європейськими країнами // Інститут регіональних та євроінтеграційних досліджень «ЄвроРегіо Україна». – К.:

«К.І.С.», 2004 – 360 с.

2. Хантінгтон С. Зіткнення цівілізацій // Полис. – 1994. – №1. – С.33 – 48.

3. Маастріхтський договір // www.arc.iue.it 4. Куароні К. Європейська ідентичність, або Як допомогти людям відчути себе громадянами Європи // Европа. – 2004. – №35. – С. 5.

5. Бжезінський З. Велика шахівниця. – Львів-Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. – 236 с.

6. Офіційний сайт електронної енциклопедії «Википедии» //ru.wikipedia.org 7. Толкунов В. Туреччина: стратегічні вектори розвитку року Всеукраїнський загальнополітичний освітянський щотижневик // Пресоналлюкс. – 2008. – № 3 (255). – С. 5.

8. Друзенко Г. Європейська інтеграція: рівняння на Британію та Туреччину? // Дзеркало тижня.

– 2005. – № 27 (555). – С. 5.

9. Миньков М. За что будем дружить? // Русский Базар. – 2008. – №29(639). – С. 4.

10. Собольов в.г. Мусульманські общини в державах Європейського Союзу. Проблеми і перспективи. СПб: Вид-во Санкт-Петербурзького університету, 2003. – С. 34.

11. Ковтиха В. Не минуло й сорока років. Чи стане Туреччина членом ЄС? // День. – 2004. – №188. – С. 3 – 4.

12. Рен О. Переговори про вступ Туреччини ніколи не були швидкою процедурою // Євробюлетень. – 2008. – №6. – С. 17.

13. Друзенко Г. Жовте світло подальшому розширенню ЄС // Дзеркало тижня. – 2006. – № 44 (623). – С. 12.

РЕЗЮМЕ Процес творення єдиної Європи, що триває вже більше півстоліття, став можливим лише тому, що в його основі лежать не поверхові питання економічного розвитку і гарантій безпеки, а більш глибинні – схожість світоглядних орієнтирів та установок європейських народів. Як показовий приклад впливу соціокультурного фактору на вступ до ЄС можно розглядати специфічні відносини Туреччини та Євросоюзу. Неоднозначне ставлення європейців до мусульманського Сходу безумовно впливає на співробітництво та перспективи розширення ЄС на Схід.

Ключові слова: Туреччина, Європейський союз, інтеграція, економічний розвиток, співробітництво.

РЕЗЮМЕ Процесс создания единой Европы, который продолжается уже более полувека, стал возможным только потому, что в его основе лежат не поверхностные вопросы экономического развития и гарантий безопасности, а более глубинные – сходство мировоззренческих ориентиров и установок европейских народов. Как показательный пример влияния социокультурного фактора на вступление в ЕС можно рассматривать специфические отношения Турции и Евросоюза. Неоднозначное восприятия европейцами мусульманского мира безусловно влияет на сотрудничество и перспективы расширения ЕС на Восток.

Ключевые слова: Турция, Европейский союз, интеграция, экономическое развитие, сотрудничество.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ SUMMARY The process of creating Europe Union, which lasted for more than half a century, was only possible because it is based on not superficial issues of economic development and security guarantees, and deeper - the similarity of ideological orientations and attitudes of European nations. As a model example of the influence of sociocultural factors on entry into the EU can be considered specific relations between Turkey and the EU. An ambiguous perception of Europeans, the Muslim world certainly affects the cooperation and the prospects of EU enlargement to the East.

Keywords: Turkey, European Union, integration, economic development, collaboration.

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ Комісова М. М., Донецький національний університет Постановка проблеми. В вітчизняній літературі активно дискутується питання визначення перспективних шляхів сталого розвитку ринку праці. Сучасні кризові процеси обумовлюють суттєвий вплив зайнятості на результати національної економіки. Донецька область є локомотивом економіки України, тому дослідження ринку праці регіону є актуальною проблемою, яку треба досліджувати в різних площинах історичного, соціального й політичного бачення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Висновки щодо стану ринку праці України в цілому та Донецької області зокрема, можна зробити аналізуючи роботи таких вчених, як Т. Черниш, О.

Власенко, С. Сардак, С. Бандур, В. Савченко та ін., а також досліджуючи матеріали Донецької обласної державної адміністрації, Донецького обласного центру зайнятості та Державного комітету статистики України.

Наразі майже зовсім не приділяється уваги до проблеми дисбалансу між попитом та пропозицією на ринку праці. Поза уваги науковців залишаються глибинні проблеми пов’язані із державним замовленням на конкретні спеціальності, відсутність збалансованої політики підготовлення кадрів, яка б задовольняла потреби сучасної економіки регіону.

Мета статті. Виходячи з актуальності проблеми, виділимо такі цілі статті:

- Аналіз динаміки основних показників ринку праці Донецької області за 2007 -2010рр.;

- Відокремити особливості функціонування регіонального ринку праці:

- Проаналізувати проблему дисбалансу між попитом та пропозицією робочої сили;

Виклад основного матеріалу. Існує декілька визначень терміну ринку праці:

1. Ринок праці – це ринок попиту та пропозиції на робочу силу. Через ринок праці відбувається продаж робочої сили на певний термін.[2] 2. Ринок праці – це місце перехрещення різних соціальних та економічних інтересів та функцій [1].

3. Ринок праці(з позиції підприємства) – це шар взаємовідносин його співробітників, тобто потенційних чи фактичних робітників, але думаючих о переході на нове місце роботи в рамках фірми [3].

Безробіття – перевищення пропозиції ресурсу «праця» над попитом на цей фактор [4].

Безробіття як соціально-економічне явище пов’язане з інституціональними факторами.

Відповідно до концепції Міжнародної організації праці (далі МОП), працездатними вважаються люди у віці від 15 до 70 років. Саме ці вікові рамки визначають чисельність робочої сили.

Чисельність робочої сили – це чисельність населення у віці від 15 до 70 років, що намагається реалізувати свою спроможність до найманої праці з метою отримання доходу в грошовій або натуральній формі.

Виходячи з цього, все населення країни поділяють на дві великі групи:

- Інституціональне – особи, які не досягли працездатного віку та які вже вибули із складу робочої сили у зв’язку із постійною втратою працездатності(інваліди), виходом на пенсію та ін.

- Не інституціональне – працездатні особи, які поділяються на дві групи:

1) Економічно активне населення: зайняті та безробітні;



Pages:     | 1 |   ...   | 16 | 17 || 19 | 20 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.