авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 17 | 18 || 20 | 21 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 19 ] --

2) Економічне неактивне населення: особи, які не бажають працювати за наймом (домогосподарки, студенти, представники вільних професій, підприємці) Існують наступні форми безробіття:

© Комісова М.М., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 1) Фрикційне безробіття виникає у зв’язку з тим, що встановлення рівноваги між кількістю та якістю найманих працівників, за одного боку, і кількістю і якістю робочих місць – з іншого, потребує певного часу. Ця форма пов’язана із пошуком праці, яка відповідає певній кваліфікації, рівню винагороди.

2) Структурне безробіття обумовлене зміненнями у складі попиту на найманих робітників у зв’язку із зміненнями структури економіки. Ця форма безробіття виникає у зв’язку з тим, що певні професії «застарівають» і потреба в них значно зменшується або навіть зникає.

Це означає, що структурне безробіття – вимушене та триває набагато більше, ніж фрикційне.

Фрикційне та структурне безробіття складають природне безробіття.

Природне безробіття пов’язане із повною зайнятістю, розмір якої складає 5 – 7%.

3) Циклічне безробіття – це відхилення фактичного безробіття від природного рівня в один чи інший бік. Існують і інші види безробіття(сезонне, технологічне, молодіжне безробіття) [4].

Дослідження в роботі проведені поетапно, тобто аналіз основних показників і тенденцій проведено порівняно по поточному та звітному року.

Проаналізуємо ринок праці Донецької області з 2008 по 2010 рр. Стабільне економічне зростання в Донецькій області у 2007 році сприяло закріпленню ряду позитивних тенденцій на регіональному ринку праці. В умовах вільного доступу до інформації про наявність вакансій в службі зайнятості, розширення можливостей самостійного пошуку підходящої роботи та самостійного працевлаштування в 2007 році забезпечено збільшення рівня зайнятості населення, скорочення рівня безробіття, розширення сфери прикладання праці. Відбулося зменшення безробітного населення, як на повному ринку праці, так і на зареєстрованому.

Чисельність безробітних у віці 15-70 років за 2007 рік порівняно з 2006 роком зменшилась на 1,7 тис. осіб, або 1,4% і становила 116,9 тис. осіб. Відповідно рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці скоротився на з 5,3% до 5,2%. Серед населення працездатного віку рівень безробіття також знизився і становив 5,5%.

За даними Державного комітету статистики України, чисельність зайнятого населення Донецької області віком 15-70 років у середньому за 2008 рік становила 2138,8 тис. осіб та, порівняно з минулим роком, зросла на 3,8 тис. осіб. Рівень зайнятості населення збільшився з 59,8% до 60,7%.

61,00% 60,50% 60,00% 59,50% Україна Донецька область 59,00% 58,50% 58,00% 57,50% 2008 Рис. 1. Рівень зайнятості по методології МОП в Україні та Донецькій області, % Чисельність безробітних в Донецькій області у середньому за 2008 рік зросла на 2,8 тис. і становила 128,5 тис. осіб. Рівень безробіття економічно активного населення, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), склав у 2008 році 5,7% проти 5,6% у 2007 році.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 6,60% 6,40% 6,20% 6,00% Україна Донецька область 5,80% 5,60% 5,40% 5,20% 2008 Рис. 2. Рівень безробіття за методологією МОП в Україні та Донецькій області, % Економіка регіону зазнавала наслідків світової фінансово-економічної кризи.

Середньооблікова чисельність штатних працівників підприємств, установ та організацій у 2008 р.

становила 1278,9 тис. осіб, що на 7,9 тис. осіб менше, ніж у 2007 році (1286,8 тис. осіб). У грудні 2008р. порівняно з листопадом 2008р. показник зменшився на 1,6% (19,9 тис. осіб), порівняно з груднем 2007р. – на 4,1% (52,9 тис. осіб).

За 2008 рік в цілому по області було вивільнено більше 10 тис. осіб. У порівнянні з роком кількість вивільнених зросла на 34%. Звертає на себе увагу значна питома вага вивільнених із переробної промисловості – майже третина - 31% від загального обсягу вивільнених, добувної промисловості – 19% відповідно, будівництва – 12%. При цьому кількість вивільнених із сфери будівництва у порівнянні з 2007 роком зросла більш ніж у 5 разів, із сфери торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – у 2,4 рази.

Одночасно, за даними головного управління статистики в Донецькій області у 2008 році набула поширення вимушена неповна зайнятість.

Ситуація на ринку праці віддзеркалювала процеси, що відбувались в економіці області. До листопада 2008 року ситуація на зареєстрованому ринку праці області у цілому залишалася стабільною. Але вже починаючи з листопада активізувались звернення незайнятих громадян до центрів зайнятості. Це було пов’язано, насамперед, з проблемами функціонування гірничо металургійного комплексу, переробної галузі.

Протягом грудня 2008 року було зареєстровано 20,8 тис. незайнятих осіб, і це найвищий показник щодо чисельності зареєстрованих громадян протягом місяця за 17 років.

Диспропорції щодо попиту на робочу силу і її пропозицію були характерні для переважної більшості професій. Найбільш актуальною, при цьому, залишалась проблема незбалансованості за кваліфікаційним рівнем. Кількісний дисбаланс поглиблювався низькими якісними характеристиками значної кількості вільних робочих місць – недостатнім мотиваційним зростанням рівня заробітної плати.

Найбільшим попитом на ринку праці користувались професії, традиційні для нашого регіону:

машиніст підземних установок, електрослюсар підземний, гірник з ремонту гірничих виробок. Не вистачає медичних працівників: як молодшого і середнього персоналу, так і лікарів. Однак, часто задовольнити потребу роботодавців у працівниках зазначених професій проблематично внаслідок вказаних причин.

За даними Державного комітету статистики України, чисельність зайнятого населення віком 15-70 у 2009 році, порівняно з 2008 роком, зменшилась на 157,5 тис. осіб, або на 7,4% та становила 1981,3 тис. осіб, з яких особи працездатного віку складали 1832 тис. осіб, або 92,5% (за методологією Міжнародної організації праці, далі МОП). Рівень зайнятості населення віком 15 – років відповідно знизився в цілому по Донецькій області з 60,7% у 2008 році до 57,3% у 2009 році, а у населення працездатного віку з 71,2% до 66,1% відповідно.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 61,00% 60,00% 59,00% Україна 58,00% Донецька область 57,00% 56,00% 55,00% 2009 Рис. 3. Рівень зайнятості за методологією МОП в Україні та Донецькій області, % Чисельність безробітних у середньому за 2009 рік становила 205,6 тис. осіб, що на 77,1 тис.

більше, ніж у 2008 р. Рівень безробіття серед населення віком 15–70 років зазнав негативної динаміки зростання: з 5,7% у 2008 році до 9,4% у 2009 році. В Донецькій області рівень безробіття за підсумками 2009 року перевищив середній рівень по Україні (8,8%) на 0,6 в.п.

10,00% 9,00% 8,00% 7,00% 6,00% Україна 5,00% Донецька область 4,00% 3,00% 2,00% 1,00% 0,00% 2009 Рис. 4. Рівень безробіття за методологією МОП в Україні та Донецькій області, % Середньооблікова чисельність штатних працівників підприємств й організацій області (без обліку працівників малих підприємств і зайнятих у громадян-підприємців) за 2009 рік склала 1168, тис. осіб, що менше 2008 року на 110,2 тисячі, або на 8,6%.

Ці обсяги скорочення чисельності працівників могли б бути ще більшими, якби адміністрація підприємств не поширила у 2009 році практику застосування форм вимушеної неповної зайнятості.

Зокрема чисельність працівників, які працювали у режимі скороченого дня (тижня), збільшилася в 1, раза порівняно з 2008 роком, а чисельність працівників, які знаходилися в адміністративних відпустках, - у 1,6 раза відповідно. У порівнянні з першими місяцями 2009 року наприкінці року масштаби цього явища зменшилися, але в грудні чисельність відправлених у неоплачувану відпустку знову зросла й склала 50,8 тис. осіб, або 4,4% зайнятих в економіці області, при цьому 106,2 тис.

працівників, або 9,3% працювали в режимі неповного робочого часу.

За 2009 рік в цілому по області було вивільнено 21,3 тис. осіб. У порівнянні з 2008 роком чисельність вивільнених зросла більш ніж у 2 рази. В структурі вивільнених осіб звертає на себе увагу значна питома вага вивільнених із переробної промисловості – майже половина – 48,9% від загального обсягу вивільнених, добувної промисловості – 14,7% відповідно, будівництва – 7,7%.

Чисельність вивільнених із сфери фінансової діяльності у порівнянні з 2008 роком зросла більш ніж у 10 разів, із сфери виробництва та розподілення електроенергії, газу та води – у 4,7 рази, переробної промисловості – у 3,3 рази, сфери операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям – також у 3,3 рази.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таблиця 2.

Рівень зайнятості населення за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2009 році (в середньому за період, у % до загальної кількості населення відповідної вікової групи) у тому числі за віковими групами, років Працездатного віку Всьо (Жінки віком 15 го 15–24 25–29 30–39 40–49 50–59 60– 54 роки, чоловіки - 15-59 років) Все 57,7 34,5 72,2 77,8 77,0 59,5 23,8 64, населення жінки 53,9 31,0 65,2 74,2 77,5 54,1 21,8 62, чоловіки 62,1 37,8 78,9 81,6 76,5 66,3 26,9 66, міське 55,8 31,2 72,7 77,9 76,6 56,8 15,6 63, населення сільське 62,2 42,1 70,8 77,8 78,0 66,2 40,1 67, населення Таблиця 3.

Потреба підприємств у працівниках в Україні та Донецькій області в 2010 р.

Січень – березень Січень – червень Січень – вересень Січень – грудень у % до у % до у % до у % до тис. відповідного тис. відповідного тис. відповідного тис. відповідного осіб періоду осіб періоду осіб періоду осіб періоду 2009р. 2009р. 2009р. 2009р.

Україна 73,1 86,5 79,7 104,6 84,6 114,0 63,9 97, Донецька 3,8 45,7 4,3 66,6 4,3 91,8 2,9 90, область Одним із найнегативніших впливів економічної кризи на стан регіонального ринку праці у 2009 році стало зменшення попиту на робочу силу, тобто наявних вакансій для працевлаштування.

кл кс ь і ьіт незайняті, осіб вакансії, одиниць 8 10 77 12 10 82 86 01 99 80 71 54 54 43 37 0.0. 0.0. 0.0. 0.0. 0.0. 0.0. 0.0. 0.0. 0.0. 0.1. 0.1. 0.1. 0.0. дата Рис. 5. Динаміка кількості наявних вакансій та чисельності незайнятих громадян, які перебували на обліку в центрах зайнятості Донецької області, у 2009 р.

Кількість вакансій зменшилася з 10,1 тисячі (станом на 1 січня 2009 року) до 3,3 тисяч (станом на 1 січня 2010 року). Внаслідок цього середнє розрахункове навантаження безробітних на вакансію протягом 2009 року зросло з 6 до 12,8.

Результати аналізу обсягів попиту та пропозиції робочої сили за професійними групами свідчать про наявність структурних диспропорцій між попитом на робочу силу та її пропозицією.

Крім того, на ринку праці Донецької області стабільно високим залишається попит на групи працівників, які одночасно у великому обсязі представлені на ринку праці з пропозицією власної робочої сили. Це є свідченням того, що якісні характеристики робочої сили, що пропонуються, не відповідають вимогам роботодавців.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Рис. 6. Навантаження на одне вільне робоче місце (вакансію) Диспропорції щодо попиту на робочу силу і її пропозицію були характерні для переважної більшості професій. Найбільш актуальною, при цьому, залишалась проблема незбалансованості за кваліфікаційним рівнем. Кількісний дисбаланс поглиблювався низькими якісними характеристиками значної кількості вільних робочих місць – недостатнім мотиваційним зростанням рівня заробітної плати.

За перші 9 місяців 2010 року порівняно із аналогічним періодом 2009 року безробіття в Донецькій області скоротилося з 9,3% до 8,7%. Така тенденція спостерігається на всій території України, і пов'язана з тим, що економіка держави потрохи починає виходити із дна кризи. Але до повної стабілізації ситуації ще далеко.

Таким чином, ринок праці Донецької області віддзеркалює стан економіки регіону. Так, до 2008р. економіка області активно розвивалася, ринок праці був стабільним, рівень безробіття був природнім. Світова економічна криза 2008р. завдала найсильніших збитків металургійному комплексу регіону і як наслідок всій економіці області. Ринок праці як індикатор відреагував на це миттєво. Відразу почали скорочуватись робочі місця, поширювалась примусова неповна зайнятість, різко зріс рівень зареєстрованого безробіття. В області переважають структурне та циклічне безробіття.

Ці проблеми поглиблювались тим, що в освіті регіону багато років проводилась незбалансована політика щодо підготовки кадрів: замість необхідних робітничих та інженерних професій випускалось забагато спеціалістів в області юриспруденції, економіки, фінансів та гуманітарних напрямів. Проведення профорієнтаційної роботи на неналежному рівні та відсутність скоординованості різних структур щодо неї, а також держзамовлення на спеціальності, яке не відповідає вимогам економіки регіону посилили негативні тенденції на ринку праці.

Висновки. Ураховуючи сучасні особливості трансформаційного розвитку вітчизняної економіки, поведінки економічно активної частини населення, неможливість сучасної професійної освіти задовольнити вимогам економіки регіону та існуючі проблеми у сфері зайнятості, слід визнати, що зараз держава не може вирішити всі питання, щодо стабілізації і розвитку ринку праці.

Тому основними пріоритетними направленнями, що будуть сприяти покращенню ситуації на ринку праці Донецької області треба визнати:

-Подальше вдосконалення координації взаємодії ринку праці та ринку освітніх послуг, а також посилення профорієнтаційної роботи серед молоді;

-Впровадження сучасних технологій в професійній освіті та перекваліфікації кадрів;

-Створення механізму прогнозування ринку праці;

-Реалізація стратегії підвищення конкурентоспроможності економіки області;

-Ефективна підготовка до Євро 2012;

-Активна співпраця держави та бізнесових структур для створення нових робочих місць та збереження існуючих.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Борисов А.Б. Большой экономический словарь. — М.: Книжный мир, 2003. — 895 с.

2. Генкин Б. М. Экономика и социология труда. – СПб: НОРМА, 2007. – 448 с.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 3. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини. Підручник для ВНЗ (затв. МОН України), 4-е вид. - К: Знання, 2009. – 390 с.

4. Носова С.С. Экономическая теория для бакалавров: учебное пособие/С.С. Носова, В.И.

Новичкова. - М.: КНОРУС, 2009. - 368 с.

5. Экономическая теория: политэкономия: Учебник/ под ред. В.Д. Базилевича. – М.: Рыбари;

К.:

Знания, 2009 – 870 с.

6. Статистичний щорічник: Стан зареєстрованого ринку праці та надання послуг клієнтам служби зайнятості в 2008р.

7. Статистичний щорічник: Стан зареєстрованого ринку праці та надання послуг клієнтам служби зайнятості в 2009р.

8. http://www.ukrstat.gov.ua 9. http://www.kmu.gov.ua РЕЗЮМЕ У даній статті проводиться аналіз основних показників ринку праці Донецької області в 2007 2010рр. Досліджується проблема дисбалансу між попитом і пропозицією робочої сили.

Визначаються пріоритетні направлення, які на думку автора будуть сприяти покращенню ситуації в регіоні.

Ключові слова: ринок праці, безробіття, трудові ресурси, економічно активне населення, регіон, профорієнтаційна робота, дисбаланс робочої сили, економічний стан області.

РЕЗЮМЕ В статье проводится анализ основных показателей рынка труда Донецкой области в 2007 – 2010 гг.

Исследуется проблема дисбаланса между спросом и предложением рабочей силы. Определяются приоритетные направления, которые, по мнению автора, будут способствовать улучшению ситуации в регионе.

Ключевые слова: рынок труда, безработица, трудовые ресурсы, экономически активное население, регион, профориентационная работа, дисбаланс рабочей силы, экономическое состояние области.

SUMMARY In the article the analysis of the main indicators of the labour market In donetsk region in 2007 - 2010. This article explores the problem of imbalance between demand and supply of labour force. Define priority directions, which, in the author 's opinion, will contribute to improving the situation in the region.

Keywords: labor market, unemployment, a manpower, economically active population, region, professional orientation work, a labor disbalance, an economic condition of area.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФОНДОВИЙ РИНОК В КОНТЕКСТІ АКТИВІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Кортунов Г.Г., здобувач кафедри «Міжнародна економіка» ДонНУ (м. Донецьк, Україна) Актуальність теми. Активізація фондового ринку має провідне значення для зростання потенціалу економіки, тому що збільшення активності на фондовому ринку обумовлює виникнення додаткових можливостей для залучення компаніями інвестиційного капіталу, зокрема найпопулярнішим на сьогодення, шляхом додаткової емісії акцій та їх розміщення (IPO). Окрім того, можливість залучення банківського капіталу, як правило, залежить від ринкової вартості акцій компанії, тобто розвитку фондового ринку. І навпаки, падіння котирувань на фондовому ринку уповільнює розвиток виробництва, зменшує можливості для компаній залучати кошти шляхом нового випуску акцій.

Ступінь вивченості проблеми дослідження. Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить про недостатнє висвітлення питання ІРО у вітчизняній науковій літературі та засобах масової інформації. Загалом проблеми розвитку фондового ринку в Україні досліджувалися багатьма фахівцями, серед яких Бланк І., Гальчинський А., Геєць В., Гітман Л., Губський Б., Лук’яненко Д., Макогон Ю., Мозговий О., Рубцов Б., Бірман Г., Фридман Дж., Шарп У. та ін., але недостатньо обґрунтовуються ті завдання, які стоять перед фондовим ринком у сучасній ситуації, не © Кортунов Г.Г.., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ розглядається створення організаційного механізму інтеграції України до світового фондового ринку а також проблеми підвищення інтересу іноземних інвесторів до цінних паперів українських компаній.

Метою дослідження є виявлення головних переваг і недоліків залучення інвестиційних ресурсів різного походження в контексті підвищення інвестиційної привабливості національного ринку цінних паперів.

Основна частина. Головною міжнародною організацією світового механізму фондових бірж є Міжнародна федерація бірж (WFE), до складу якої входить 59 бірж-членів: Нью-Йоркська, Міжнародна (Лондонська), Німецька, Токійська та ін. Розвиток бірж-членів WFE відображає сучасні дійсні тенденції розвитку світу [1, с.40]. У 1990 році іноземні інвестори (в загальносвітовому масштабі) володіли менш ніж 10% акцій;

у 2006-му - понад 25%. Іноземна власність на державні облігації зросла з 11% у 1990 році до 31% у 2009 році, на корпоративні облігації - із 7 % до 29% відповідно. Так, за даними Міжнародної федерації фондових бірж (МФФБ), за станом на кінець р., загальна капіталізація акцій, що обертаються на біржах – членах МФФБ, зросла до 46,8 трлн. дол.

Бю21бюыцСША з 45,9 трлн. дол. США на кінець 2009 р. (рис. 1).

2010 46, 2009 45, 2007 61, 0 10 20 30 40 50 60 Рис. 1. Капіталізація світового фондового ринку у 2007-2010 рр., трлн. дол. США [5] Формування українського фондового ринку відбувалося в кілька етапів: перший етап - це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів - ваучерів. У цей період створюються псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи. Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами як:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

5) розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів.

Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності - незалежні реєстратори та депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

2)створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

Основною помилкою цього етапу, є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні.. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для розвитку національного фондового ринку.

Узагальнення етапів розвитку фондового ринку дає змогу оцінити дії направлені на функціонування ринку цінних паперів та проаналізувати ефективність його роботи, а також безпосередньо дає змогу зробити прогнози і скласти плани, враховуючи помилки попередніх періодів.

Україна з кожним роком усе більше інтегрується у світову фінансову систему, а отже і її фінансовий та фондовий ринки адекватніше починають реагувати на загальносвітові економічні процеси.

У 2010 році Міністерство фінансів України розмістило облігації внутрішніх державних позик (далі – ОВДП) на загальну суму 70 657,06 млн. грн., середньозважена дохідність за якими становила 10,39 % річних (у грудні – 2 003,02 млн. грн. із середньозваженою дохідністю 10,05 % річних), із них:

сума коштів, що надійшли до Державного бюджету України протягом 2010 року за результатами проведення аукціонів з первинного розміщення ОВДП, становила 40 424,37 млн. грн. із середньозваженою дохідністю 12,69 % річних (у грудні – 2 003,02 млн. грн. із середньозваженою дохідністю 10,05 % річних);

випущено ОВДП для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість протягом 2010 року на загальну суму 16 442,69 млн. грн. із середньозваженою дохідністю 5,50 % річних (у грудні випуск ОВДП для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість не здійснювався);

випущено ОВДП для збільшення формування статутного капіталу банків протягом 2010 року на загальну суму 6 390,00 млн. грн. із середньозваженою дохідністю 9,50 % річних (у грудні випуск ОВДП для збільшення формування статутного капіталу банків не здійснювався);

випущено ОВДП для збільшення формування статутного капіталу НАК “Нафтогаз України” протягом 2010 року на загальну суму 7 400,00 млн. грн. із середньозваженою дохідністю – 9,50 % річних (у грудні – 7 400,00 млн. грн. із середньозваженою дохідністю 9,50 % річних).

На вторинному ринку державних цінних паперів (організованому) обсяг укладених угод за рік становив 60 721,30 млн. грн., тоді як за 2009 рік – 7 880,68 млн. грн., середньозважений рівень дохідності, за яким укладалися угоди на організованому вторинному ринку державних боргових зобов’язань у 2010 році, коливався в межах 9,27 % – 15,66 %, а в 2009 році – у межах 5,16 % – 25, %.

Обсяг ОВДП у власності нерезидентів протягом 2010 року збільшився на 10 886,4 млн. грн. і на 01.01.2011 становив 11 369,6 млн. грн., або 8,35 % від загальної суми ОВДП, які перебувають в обігу.

Упродовж 2009 року обсяг ОВДП у власності нерезидентів збільшився на 16,0 млн. грн. і на 01.01.2010 становив 483,2 млн. грн. Збільшення обсягів торгів ОВДП на вторинному ринку насамперед пов’язано зі зростанням зацікавленості банків у державних облігаціях України, оскільки ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ до березня поточного року ОВДП мали високу прибутковість, що привернуло до них увагу інвесторів-нерезидентів. Ще однією з причин активізації вторинного ринку ОВДП стало те, що з лютого 2010 року доступ до участі в аукціонах з первинного розміщення мають лише 14 банків – первинних дилерів. Решта бажаючих вкласти кошти в державні цінні папери змушена купувати їх на вторинному ринку.

На біржовому ринку України (організованому) діють десять організаторів торгівлі, найбільшим з яких є Фондова біржа Першої фондової торгової системи (далі – ФБ ПФТС). Індекс ФБ ПФТС є офіційним показником цієї системи і розраховується на підставі простих акцій підприємств, що пройшли лістинг на ФБ ПФТС.

За результатами 2010 року на організованому фондовому ринку України індекс ФБ ПФТС, що відображає коливання цін на акції найбільш привабливих підприємств, зріс порівняно з початком року на 402,17 пункту (з 572,91 до 975,08 пункту), або на 70,20 % і на 01.01.2011 становив 975, пункту. Максимальне значення індексу ФБ ПФТС у грудні 2010 року становило 975,08 пункту (31.12.2010), мінімальне – 857,72 пункту (01.12.2010).

Найбільшим попитом у грудні користувалися ОВДП та акції підприємств металургії (папери ВАТ “Єнакієвський металургійний завод”, ВАТ “Маріупольський завод важкого машинобудування” та ВАТ “МК “Азовсталь”), машинобудування (ВАТ “Маріупольський завод важкого машинобудування”), нафтогазової (ВАТ “Укрнафта”) та коксохімічної промисловості (ВАТ “Ясинівський коксохімічний завод”). За станом на 01.01.2011 у Біржовому списку ФБ ПФТС зазначено 835 цінних паперів: акцій – 302, корпоративних облігацій – 299, цінних паперів ІСІ – 124, державних облігацій – 94 і муніципальних облігацій – 16.

Обсяг торгів на ФБ ПФТС у грудні 2010 року зріс у 2,5 раза порівняно з аналогічним періодом 2009 року та становив майже 8,3 млрд. грн.

Рис. 2. Обсяги торгів на ФБ ПФТС акціями та облігаціями підприємств і місцевих органів влади у 2007 – 2010 рр., млн. грн. [5] Обсяг торгів ОВДП, акціями, корпоративними облігаціями та муніципальними цінними паперами у 2010 році збільшився порівняно з 2009 роком більш ніж в 3,9 раза і становив більш ніж 61,4 млрд. грн. (у 2009 році – більш ніж 15,1 млрд. грн.). Збільшення відбулося за рахунок суттєвого зростання обсягів торгів ОВДП.

Обсяг торгів у 2010 році порівняно з 2009 роком мав таку динаміку:

за ОВДП збільшився в 7,1 раза і становив 54 640,89 млн. грн. (у 2009 році – 7 753,87 млн. грн.);

за акціями збільшився майже в 1,0 раза і становив 4 224,78 млн. грн. (у 2009 році – 4 174,13 млн.

грн.);

за корпоративними облігаціями зменшився в 1,3 раза і становив 2 247,22 млн. грн. (у 2009 році – 2 971,65 млн. грн.);

за муніципальними цінними паперами збільшився в 4,3 раза і становив 141,59 млн. грн. (у році – 32,87 млн. грн.).

Це є свідченням того, що якісні показники розвитку ринку цінних паперів, які полягають у спроможності масштабно формувати справедливі ринкові ціни на фінансові інструменти, і досі ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ залишаються на низькому рівні. Передусім це обумовлено майже повною відсутністю організованого сегмента ринку цінних паперів та єдиної мережі організованої торгівлі цінними паперами.

Недостатня розвиненість ринку державних цінних паперів не дає імпульсу для подальшого розвитку корпоративного сегмента фондового ринку. Так у розвитку первинного ринку ОВДП протягом поточного року спостерігаються незначні позитивні зрушення, проте розвиток вторинного ринку ОВДП залишається недостатнім.

Крім того, не можна не враховувати той факт, що незважаючи на зростаючі темпи емісії корпоративних облігацій їх обсяги все ще є незначними для вітчизняної економіки, а в структурі випусків цінних паперів переважають закриті випуски, які мають обмежений обіг і не можуть розглядатися як повноцінний фінансовий інструмент.

Урегулювання низки питань фондового ринку на законодавчому рівні надалі забезпечить вирішення наявних проблем, сприятиме економічному розвитку країни в цілому, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної економіки та зростанню інвестиційного іміджу України у світі.

Висновки. Таким чином, основними факторами росту українського ринку акцій в 2011 році стануть більш певна політична ситуація, поліпшення цінової кон'юнктури на товарно-сировинних ринках, зниження ризику дефолту. Це надасть впевненості потенційним інвесторам у захищеності інвестицій і простоті здійснення їх діяльності. Без цього збільшення капітальних інвестицій, як за рахунок внутрішніх джерел, так і за рахунок ПІІ неможливе. Перелік можна продовжити, однак, і без того ясно – без належного розвитку фондового ринку й інші механізми та стимули для прямих інвестицій будуть менш дієвими.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Зінченко Ф.А. Розвиток світової індустрії фондових бірж в сучасних умовах / Зінченко Ф.А.// матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [„Україна в системі міжнародних економічних відносин”], (Київ,24 лютого 2006 р.) – К., 2006. – С.40-41.

2. Макогон Ю.В. Практические аспекты публичного размещения акций украинских компаний на мировом фондовом рынке / Макогон Ю.В., Медведкина Е.А. // Вісник Тернопільського національного економічного університету. Тернопіль: „Економічна думка”, 2008. – С.18- 3. Мошенський С. З. Трансформаційні процеси на світових ринках цінних паперів / Мошенський С. З. // Фінанси України. – 2009. – № 7.– С.54-63.

4. World Federation of Exchanges, Annual report 2008 and statistics / [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.world-exchanges.org/reports/annual-report/2008-wfe-annual report 5. Global capital markets: Entering a new era. - McKinsey Global Institute / by Charles Roxburgh, Susan Lund, Charles Atkins, Stanislas Belot, Wayne W. Hu, Moira S. Pierce – 2010. – 31p. [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://www.mckinsey.com/mgi/publications/fifth_annual_report_Executive_Summary.asp РЕЗЮМЕ Метою дослідження є виявлення головних переваг і недоліків ФБ ПФТС в контексті підвищення інвестиційної привабливості національного ринку цінних паперів.

Ключові слова: світовий фондовий ринок, фондова біржа, цінна папера, іноземна інвестиція, інвестування, інвестиційна привабливість.

РЕЗЮМЕ Целью исследования является выявление главных преимуществ и недостатков ФБ ПФТС в контексте повышения инвестиционной привлекательности национального рынка ценных бумаг.

Ключевые слова: мировой фондовый рынок, фондовая биржа, ценная бумага, иностранная инвестиция, инвестирование, инвестиционная привлекательность.

SUMMARY The purpose of this research is to identify the main strengths and weaknesses of SE FSTS in the context of improving investment attractiveness of the national securities market.

Keywords: world fund market, stock exchange, security, foreign investment, investing, investment attractiveness.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ПРОБЛЕМЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ЭНЕРГЕТИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ В ЧЕРНОМОРСКОМ РЕГИОНЕ Кошеленко В.В., старший преподаватель кафедры международной экономики Донецкого национального университета На протяжении последних пяти лет Черноморский регион находится в центре внимания международного содружества. И, прежде всего, когда он превратился в новую восточную границу НАТО и ЕС после вступления Румынии и Болгарии в НАТО в 2004 году и в ЕС в январе 2007 года. В результате, стабильность и безопасность в регионе стали непосредственной заботой для ЕС. Кроме того, регион является одним из основных маршрутов транспортировки нефти и газа из региона Каспийского моря в Европу. Все страны региона имеют разную динамику, и существует лишь один общий знаменатель как для укрепления сотрудничества, так и для активизации конфликта в бассейне Черного моря, – энергия. Однако энергия в большей степени стала вопросом конфронтации, а не объединения.

За последние десятилетия региональное сотрудничество в области энергетики стало ключевым аспектом в области обеспечения энергетической безопасности. Расположенный на перекрестке основных экспортных потоков нефти и газа на мировые энергетические рынки, Черноморский регион превратился в регион чрезвычайной важности в отношении производства, транспортировки и распределения энергии. Являясь вторым по величине источником органического топлива после Персидского залива, регион ЧЭС вступил в новое тысячелетие, столкнувшись с новыми, стремительно развивающимися событиями в области энергетики, требующими новых подходов сотрудничества в этом направлении. Нефтегазовые проекты, изменившие энергетическую карту региона, стимулируют государства-члены к выработке новых механизмов с целью создания общей энергетической стратегии в контексте глобальной энергетической безопасности.

Исторически сложилось, что Черноморский регион сталкивается с многочисленными проблемами, самые главные из которых это оттаивание замороженных конфликтов и политизация межэтнических отношений как на государственном, так и на региональном уровне, которая содержит риск дальнейшей эскалации этих конфликтов. Эти риски, в сочетании с региональной раздробленностью на нескольких фронтах, формируют серьезный потенциал для дестабилизации потоков поставок энергоресурсов, в частности, из Каспийского региона на западные рынки.

Анализу деятельности ОЧЭС в контексте расширения энергетической взаимозависимости и роста конкуренции в странах-членах посвящен ряд научных работ известных отечественных и зарубежных ученых. Среди них огромное теоретико-методологическое значение имеют труды следующих зарубежных ученых-экономистов: Д.Вильямсон, Д.Гакс, О.Озтюрк, А.Инотаи, М.Кауфман, М.Билхан, П.Лиарговас, Р.Хадсон, М. Ричери, Н.Мику, Ю.Кифу, С.Челак, Шмелева И.П., Портнягиной И.О., Гончаренко С.Н., Потемкиной О.Ю., Барабанова О.Н., А.Русецкого и т.д.

Среди отечественных ученых, занимающихся исследованием данной проблемы, следует отметить И.

Бураковского, Н.Ковальского, Ю.Макогона, В.Еременко, В.Новицкого, В.Савчука, А.Филипенко, В.Онищенко, А.Кредисова.

Тем не менее, следует отметить неоднозначность оценок относительно положительного влияния политики ЕС в Черноморском регионе и перспектив формирования устойчивого развития экономик стран-членов ОЧЭС в контексте обеспечения энергетической безопасности в регионе.

Целью данной статьи является комплексная оценка проблем обеспечения энергетической безопасности в Черноморском регионе с учетом политики ЕС относительно диверсификации поставок энергоносителей в Европу и усиления внутрирегиональных противоречий.

Как известно, важным вопросом европейской энергетической безопасности является диверсификация источников поставок и маршрутов транспортировки, с тем чтобы уменьшить зависимость от одной конкретной страны – России. Разработка новых перспективных транспортных маршрутов из богатого углеводородами Каспийского бассейна в Европу через южную территорию Черноморского региона играет ключевую роль в решении этой проблемы безопасности. Это основная причина, из-за которой Черноморский регион находится в центре европейской энергетической безопасности.

Традиционно каспийская нефть доставлялась на западные рынки через российские черноморские терминалы. После распада Советского Союза новые проекты не планировались.

© Кошеленко В.В., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Предыдущие проекты были сосредоточены на транспортировке азербайджанской нефти.

Существующий трубопровод от Баку к российскому нефтеналивному терминалу в Новороссийске был построен в 1997 году. Еще один, который шел из Баку в грузинский черноморский порт Супса, был модернизирован и начал функционировать в 1999 году. Месторождения казахстанской нефти были связаны только с российской трубопроводной системой. В результате создания Каспийского трубопроводного консорциума казахская нефть с 2001 года начала транспортироваться в Новороссийск. Некоторые узкие места препятствовали расширению этой системы, пока Россия не усилила свое влияние, удвоив ее пропускную способность до 1,3 миллионов баррелей в сутки в году.

Все большие количества нефти требовали и лучшей инфраструктуры. Кроме того, перевозка нефти танкерами по Черному морю привела к увеличению числа зимних задержек, усилению мер безопасности, заторам и экологическим проблемам в проливах Босфор и Дарданеллы. Все это подготовило почву для нескольких проектов в обход Босфора.

Нефтепровод Баку – Тбилиси – Джейхан был первой прямой транспортной связью между Каспийским и Средиземным морями в обход турецких проливов, а также территории России. США поддержали строительство этого нефтепровода с пропускной способностью 1 миллион баррелей в день, направленного на поставки азербайджанской и, возможно, казахской нефти. Он вступил в строй в июне 2006 года. Такая трасса трубопровода была не самым экономичным вариантом, но она имела геополитические преимущества, идя в обход России, Армении и Ирана. Таким образом, это был компромисс между Западом и Азербайджаном / Турцией.

Другие варианты черноморских трубопроводов включают следующие проекты:

· Паневропейский газопровод: от румынского черноморского порта Констанца к итальянскому городу Триест на Адриатическом море, который проходит через Сербию, Хорватию и Словению. В 2007 году министры Румынии, Сербии, Словении, Хорватии и Италии подписали меморандум о взаимопонимании относительно строительства трубопровода в присутствии комиссара ЕС по энергетике. Ожидается, что трубопровод будет завершен до 2015 года.

· Трубопровод AMBO: от Бургаса в Болгарии через Македонию к адриатическому порту Влор в Албании, который, таким образом, соединяет Черное море с Адриатическим. Этот проект в настоящее время прекращен из-за ряда препятствий, в частности, ожесточенного сопротивления его расположению возле Влора, основного прибрежного курорта Албании.

· Трансанатолийский нефтепровод (TAP): от черноморского порта Самсун до Джейхана в Турции, который сначала планировали завершить в 2012 году. Прогресс работы в этом направлении итальянско-турецкого консорциума Eni-Calik до сих пор был неудовлетворительным.

· Трубопровод Бургас – Александруполис (или трансбалканский трубопровод): от города Бургас в Болгарии к греческому порту Александруполис на Эгейскому море. Соответствующее соглашение было подписано в 2007 году Грецией, Болгарией и Россией, но никакого конкретного прогресса с тех пор не было зарегистрировано. Болгарское правительство до сих пор не завершило оценку влияния на окружающую среду и финансовые расчеты.

В то время как нефть можно транспортировать из Каспийского региона несколькими способами, единственный путь для транспортировки каспийского газа на потребительские рынки пролегает по трубопроводам. В настоящее время существует только один трубопровод, который доставляет каспийский газ на западные рынки в обход территории России: Баку – Тбилиси – Эрзерум. Поставки газа по нему из азербайджанского месторождения Шах-Дениз в Каспийском море в Грузию начались в декабре 2006 года, а в Турцию – через год. Азербайджанский газ потом транспортируется через турецкую трубопроводную систему в Грецию.

Существует несколько проектов трубопроводов для поставок каспийского газа на западные рынки. Среди них:

· «Интерконнектор Турция – Греция – Италия» (ITGI): предназначенный для транспортировки каспийского газа в Грецию и Италию через территорию Грузии и Турции.

· Проект «Набукко», который должен доставлять азербайджанский и туркменский газ (возможно, и газ из других источников) в Австрию через Грузию, Турцию, Болгарию, Румынию, Венгрию и, возможно, через другие страны Центральной Европы. Его активно поддерживают ЕС и США.

· Газопровод "Белый поток", который поддерживает ЕС: он должен транспортировать азербайджанский и туркменский газ в Европу через Грузию, Черное море, Украину и Румынию. Он должен ответвляться от нефтепровода Баку – Тбилиси – Эрзерум в Грузии, идти к Супсе, а затем через Черное море – в украинский Крым или Румынию.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ · "Южный поток": трубопровод, который поддерживает Россия, направлен на транспортировку частично российского, частично каспийского газа в Европу через Черное море.

Вполне вероятно, что не все эти проекты будут реализованы. Что еще важнее, чем дольше эти проекты будут откладываться, тем меньше шансов, что в будущем для них найдется природный газ.

В то время как трубопроводная дипломатия Запада в последние несколько лет не удается, невзирая на большое количество проектов, Китай медленно, но настойчиво стремится стать важным игроком в регионе Каспийского моря.

Мы были свидетелями постепенных результатов четкой трубопроводной политики Китая на протяжении последних нескольких лет. Например, трубопровод Туркменистан – Китай был запущен в декабре 2009 года (лишь через три с половиной года после начала переговоров), и нефтепровод Казахстан – Китай уже начал качать казахскую нефть в Китай.

Россия и Иран также извлекли пользу из бездеятельности Запада. Туркменистан построил новый газопровод и увеличил потенциал экспорта своего газа в Иран. Приблизительно в то же время Азербайджан начал продавать газ как России, так и Ирану.

Эти новые экспортные соглашения, дальнейшие планы и геополитические события за последние два года начали менять геополитический баланс сил в Черноморском и Каспийском регионах.

Еще с момента создания организации в 1992 г. государства-члены придавали особое значение взаимодействию в сфере энергетики. Устав ЧЭС, вступивший в силу в 1999 г., прямо определяет сферу энергетики как приоритетное направление сотрудничества.

В 2003 г. в Кишиневе Ассамблея приняла Рекомендацию 68/2003 «О сотрудничестве в области энергетики», призывающую ПАЧЭС принять непосредственное участие в выработке правовых норм, которые будут заложены в основу многосторонних соглашений сотрудничества в области энергетики в Черноморском регионе.

В Рекомендации 72/2003 «О создании европейского экономического пространства», принятой в Бухаресте, ПАЧЭС призывает национальные парламенты и правительства предпринять общие усилия по интеграции черноморских стран в энергетические сети и установлению тесного сотрудничества с ЕС в сфере определения приоритетных сфер взаимодействия на региональном уровне, уделяя также внимание диалогу по вопросам энергетики.

Преемственность и регулярность деятельности в области энергетики обеспечивается Рабочей группой ЧЭС по энергетике, созданной в 1994 года, посредством Плана действий. Последний План был принят в феврале 2006 года и направлен на следующие области:

• обеспечение безопасности и стабильности энергетических поставок путем укрепления сотрудничества между государствами-членами ЧЭС, направленные на диверсификацию источников нефти, газа, угля и электричества, а также маршрутов поставок;

• укрепление и расширение сотрудничества в сфере перевозок/транзита энергетических источников по региону и через регион по другим направлениям;

• постепенное взаимное сближение соответствующего законодательства государств-членов ЧЭС и приведение его в соответствие с международными стандартами как необходимое условие создания единого энергетического рынка;

• обеспечение защиты окружающей среды путем применения передового опыта и экологических стандартов в период разработки и осуществления национальных и региональных энергетических проектов;

сведение к минимуму экологических рисков разведки энергозапасов и их перевозки в регионе;

• достижение энергетической эффективности по всему региону, соответствие международным требованиям по выбросам газа;

введение технических стандартов в соответствии с международными требованиями;

• обеспечение эффективного обмена надежной информацией на основе сотрудничества между государствами-членами в области энергетики;

подготовка всеобъемлющих исследований состояния энергетики в регионе;

• продвижение ОЧЭС как полноправного регионального многостороннего механизма сотрудничества в области энергетики;

сотрудничество с другими ведущими странами и организациями в сфере энергетики на всеобъемлющей основе.

В условиях бурного развития евразийской энергетической инфраструктуры роль ОЧЭС приобретает особую значимость в поиске взаимовыгодных решений по построению системы обеспечения не только региональной, но и глобальной энергетической безопасности, по развитию региональных энергетических рынков, обеспечению предсказуемости рынков за счет расширения ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ практики долгосрочных соглашений и развития диалога между производителями и потребителями энергии.

В принятой на саммите 2007 года Декларации страны-участницы ЧЭС подтвердили своё стремление углублять сотрудничество в сфере энергетики с учетом интересов производящих, потребляющих и транзитных стран, а также углублять взаимодействие с Европейским Союзом и другими международными партнерами, с целью обеспечения справедливого доступа всех заинтересованных стран к энергоресурсам и рынкам на взаимной основе во имя углубления глобальной энергетической безопасности, эффективности, конкурентоспособности и экологической устойчивости.

Однако, несмотря на ряд инициатив со стороны стран-членов ОЧЭС в контексте обеспечения энергетической безопасности, в регионе отсутствует четкая политика и общая стратегия развития (исключая Турцию и причерноморские страны ЕС, которые имеют хотя бы какие-то четкие обозначенные интересы в регионе). В результате ЕС, не входящий в ОЧЭС, но зависящий от транспортировки энергоресурсов из стран Центральной Азии через бассейн Черного моря в Европу, занял активную позицию в регионе.


В результате возникли новые проблемы в решении задач обеспечения региональной стабильности, что в свою очередь привело к смещению акцентов в сотрудничестве и неопределенности его результатов. Решение этих проблем каждая из сторон видит по-разному.

Так, в 2007 году Европейский Союз, расширив свои границы до Черного моря обозначил вектор своей деятельности в Черном море в стратегическом документе «Синергия Черного моря». Основной задачей политики Черноморской синергии является «развитие сотрудничества в регионе Черного моря и между всем регионом и Европейским Союзом». Синергетический характер стратегии заключается в том, что подход Еврокомиссии основан на сочетании трех разных составляющих, которое и призвано дать определенную «добавленную стоимость» во взаимодействии ЕС со странами Черноморского региона. Первая из этих составляющих касается Турции. Она охватывает целый комплекс взаимосвязанных мер в процессе подготовки этой страны к вступлению в Евросоюз. Вторую составляющую образует блок государств, в отношении которых ЕС проводит «европейскую политику соседства». К ним относятся Азербайджан, Армения, Грузия, Молдавия и Украина. Третьим элементом оказывается «стратегическое партнерство» с Россией. Кроме того, не стоит забывать и о фактически четвертом звене стран, а именно о Болгарии, Греции и Румынии, которые также включены в рамки «Синергии» и, как действительные члены ЕС, призваны сыграть особую роль в проведении новой инициативы в жизнь [2].

Черноморский регион интересен Европейскому союзу по ряду причин, во-первых, как географическое и геополитическое пространство, богатое природными ресурсами с многочисленным населением, во-вторых, как регион, расположенный на перекрестке Европы, Ближнего Востока и Центральной Азии, где существует обширный рынок с огромным потенциалом развития. Что более важно для ЕС, так это то, что, обеспечив свое влияние в регионе, он сможет оградить себя от множества проблем, связанных с транспортировкой и главное ценой энергоресурсов, поэтому проводимая политика в регионе является «важным компонентом внешней энергетической стратегии Евросоюза».

Среди основных инструментов, действующих в рамках черноморской стратегии ЕС, используется развитие регионального диалога структур гражданского общества с государствами ЕС, обучение и т.д. Не менее важный акцент делается на развитии сотрудничества в пограничной и таможенной сфере – усиление контроля над миграцией, это связано с возросшим потоком мигрантов из восточного региона. ЕС также предлагает помощь в решении замороженных конфликтов посредством ведения диалога, который может повысить уровень доверия в регионе.

Важным пунктом «Синергии Черного Моря» является энергетический вопрос, решение которого будет достигаться путем диалога в сфере энергетической безопасности, направленного на гармонизацию правовой базы стран Черноморского региона в области производства, транспортировки и транзита энергоносителей на основе права Евросоюза. В черноморской стратегии Европейского союза внимание также уделяется таким вопросам как транспорт, морская политика, торговля, рыболовство, окружающая среда, образование, наука и социальные проблемы.

Упор на демократические идеалы является традиционным элементом европейской политики.

На сегодняшний день, это уникальный духовный механизм, привлекающий внимание людей.

Ценности свободы, прав человека, справедливости, закона – становятся ориентиром и надеждой ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ на светлое будущее у государств, которые уже долгое время существуют в «обществе нестабильности и риска».

Кроме «Черноморской синергии» в 2009 году Европейским союзом была принята программа «Восточное партнерство», которая своей целью ставит «создание необходимых условий для ускорения политической и экономической интеграции между Европейским Союзом и заинтересованными странами-партнерами»[5].

Программа базируется на четырех платформах: в первую очередь энергетическая безопасность – это наиболее проработанная часть проекта, далее развитие экономической интеграции, утверждение демократии и верховенства права, а также укрепление контактов между людьми посредством либерализации визового режима.

Реализация данного проекта будет проходить на территории Грузии, Азербайджана, Украины, Молдавии, Белоруссии и Армении. По сути, этот проект дублирует черноморскую стратегию, как по своим целям, так и по участникам, хотя имеет немного иной вектор деятельности, и если Партнерство своей главной целью видит сближение с восточными партнерами, то Синергия концентрируется на решении проблем именно черноморского региона.

Европейская политика в регионе Черного моря, таким образом, носит прагматический характер, относительно проблем в области энергетики, но взамен предлагает помощь в создании демократического общества, реализации европейских программ во многих отраслях жизнедеятельности государств.

Европейский Союз берет на себя инициативу и пока претендует на роль лидера в Черном море, который объединит под своим началом государства региона. Связано это с тем, что он имеет единую стратегическую позицию, в то время как страны Организации Черноморского Экономического Сотрудничества не ведут единую политику. В этом плане, справедливо замечает Панаета Маноли, «ни у одного государства региона нет последовательной и целенаправленной политики в отношении черноморского региона»[4].

Говоря об Украине, которая осваивается с ролью нейтрального государства, ведущего политику равного взаимодействия с ЕС и Россией, необходимо отметить, что она также пока не имеет стратегического видения и программного документа своего развития в Черном Море. В Стратегии Национальной Безопасности Украины о Черноморском регионе говорится лишь в контексте решения вопроса о Керченском проливе, а также взаимодействии в Балто-Черноморско Каспийском регионе, где предусматривается развитие демократии, расширение и углубление сотрудничества в форматах ГУАМ, расширения двустороннего и многостороннего сотрудничества со странами региона относительно формирования совместной энергетической политики, активизации взаимодействия с европейскими региональными организациями и участия в реализации многосторонних проектов, формирования субрегиональных систем коллективной безопасности в интересах всех государств региона.

Одним из ведущих игроков на территории Черноморского региона является Турция, которая имеет несколько инициативных программ: BlackSeaFor, Черноморская Гармония.

BlackSeaFor – это сотрудничество, начатое Турцией в 2001 году. Основной акцент его сделан на военной сфере и безопасности, что предусматривает совместные поисковые и спасательные операции и помощь гражданским кораблям в кризисных ситуациях. Членами организации являются Болгария, Грузия, РФ, Румыния, Турция и Украина. «Черноморская гармония» была создана в 2004 году. К участию в ней были приглашены все черноморские государства, но пока присоединились лишь Украина и Россия. Главным направлением деятельности считается борьба с терроризмом и контрабандой ОМП.

Активная позиция Турции в Черноморском регионе говорит о том, что она стремится занять одно из центральных мест в обеспечении его безопасности и развития. Более того, как говорится в аналитическом докладе Комиссии по Черному Морю, «во всем этом приоритетной целью Турции является создание региона, в котором, как говорят они и русские, для безопасности не будут требоваться «внерегиональные державы»[4].

Эта позиция вполне обоснованная, так как и Россия, и Турция хотят стабильности в регионе, гарантированное экономическое развитие и безопасность, а не превращение Черного Моря только в регион энергетического транзита и буферной зоны между Большим Востоком и Западом. Однако, отсутствие сбалансированной общей стратегии государств Черноморского региона, продолжающийся рост конкуренция в регионе и противостояние интересов ведет только к. возникновению угрозы для безопасности. В связи с этим видится необходимость в создании реальных правовых институтов сотрудничества и взаимоотношений в регионе Черного Моря.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Итак, можно сделать вывод, что в ближайшей перспективе Черноморский регион будет играть важную роль в обеспечении энергетической безопасности Европы. Однако, являясь стратегически важным регионом как транзитный маршрут для перевозки энергоносителей и как обладатель огромных запасов органического топлива, Черноморский регион переживает в настоящее время поворотный момент. Все возрастающее значение региона на мировом энергетическом рынке должно быть правильно оценено и осознано всеми заинтересованными сторонами для того, чтобы осуществлять надежные и эффективные координированные мероприятия в энергетическом секторе.

Соответственно, следует также отметить, что обеспечение международной безопасности в регионе находится в тесном сплетении и с проблемами развивающихся стран региона, которые могут в перспективе послужить полигоном для террористов, по причине внутренней слабости. Положение к тому же, еще и усугубляется неравномерностью экономического развития региона, которая, рождает разное видение подходов к решению экономических и социальных решений. В комплекс проблем, связанных с безопасностью в Черноморско-каспийском регионе, вплетены чрезвычайно сложные проблемы соперничества в области энергетической промышленности.

Мир близок к критическому истощению природных ресурсов Земли. Быстрый рост численности населения при стихийном потреблении энергии, продовольствия и воды на фоне негативных изменений климата ведет человечество к новым кризисам и соблазнам получать ресурсы силовым путем, либо использовать их в качестве оружия, воздействуя им на рынок потребления.


Поэтому страны Черноморского региона должны разработать и взаимно согласовать национальные энергетические стратегии в рамках своих концепций энергобезопасности и оптимизировать затраты в энергообеспечении своих экономик.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ:

1. Договор к Энергетической Хартии и связанные с ним документы. Правовая основа для международного энергетического сотрудничества.// Секретариат Энергетической Хартии. – Бельгия, 2004. – 256 с.

2. Колобов О.А., Краснов Д.В. «Черноморская синергия» Европейского Союза как новая инициатива регионального сотрудничества// http://www.unn.ru/pages/issues/vestnik/99999999_West_2009_2/34.pdf 3. Симония Н. Энергетическое сотрудничество в Черноморском регионе // Год планеты:

Политика. Экономика. Бизнес. Банки. Образование. Вып. 2005. – М., 2006. – С. 15-25.

4. Черноморский регион: горизонт 2020. Доклад комиссии по Черному морю// http://www.blackseanews.net/read/ 5. Языкова А. Синергия Черного моря и “Восточное партнерство”// http://www.ng.ru/courier/2009 06-15/11_Sinergiya.html РЕЗЮМЕ В данной статье проведена оценка проблем обеспечения энергетической безопасности в Черноморском регионе. Проанализированы методы политики ЕС в области энергетического сотрудничества со странами ОЧЭС. Определены возможные пути стабилизации ситуации в регионе.

Ключевые слова: энергетическая безопасность, Черноморский регион, энергетическое сотрудничество.

РЕЗЮМЕ У цій статті проведена оцінка проблем забезпечення енергетичної безпеки у Чорноморському регіоні.

Проаналізовані методи політики ЄС в області енергетичного співробітництва з країнами ОЧЕС.

Визначені можливі шляхи стабілізації ситуації у регіоні.

Ключові слова: енергетична безпека, Чорноморський регіон, енергетичне співробітництво.

SUMMARY In this article is estimated the problems of the energy safety provision in Black Sea region. It is analyzed the methods of the EU policy in the field of energy cooperation with BSEC. There are determined the possible ways to stabilizations the situation in region.

Keywords: power security, Black Sea region, power cooperation.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ МЕЖДУНАРОДНОЙ ТОРГОВЛИ УКРАИНЫ И РОССИИ Кравченко В.А., докторант Донецкого национального университета, к.э.н., доцент кафедры международной экономики ДонНУ Торгово-экономические отношения становятся одним из основных факторов развития страны.

Происходящие в мировом хозяйстве процессы затрагивают сегодня интересы всех государств мира, требуя законодательного регулирования внешнеэкономической деятельности, для того чтобы достичь соблюдения баланса всех заинтересованных сторон.

Россия объективно является важнейшим стратегическим партнером Украины, прежде всего в экономическом аспекте. На протяжении всех лет независимости она прочно удерживает первое место в числе основных внешнеэкономических партнеров Украины. В свою очередь, геостратегическое положение Украины делает ее одним из наиболее важных для России партнеров. Проходящие через территорию Украины жизненно важные транспортные магистрали связывают Россию с Западной Европой и миром, без которых Россия значительно затруднит себе торгово-экономические связи, а также присутствие и влияние в ряде стратегически важных регионов.

В силу объективных причин Украина не может не развивать отношения с Россией, так же как и Россия не может не развивать отношения с Украиной. Российско-украинские торгово-экономические отношения являются особо значимыми для обоих государств.

Целью данного исследования является анализ внешнеторговых связей России с Украиной в их сущности и структуре, а так же определение направлений их совершенствования и развития.

Объектом исследования являются торгово-экономические отношения России с Украиной.

Предметом исследования является структурно-функциональная определенность торгово экономических связей обеих стран.

Созданная нормативно-правовая база украинско-российских отношений охватывает фактически все сферы сотрудничества. Подписано более 360 двусторонних документов, более 240 из них действуют на межгосударственном и межправительственном уровнях. Около 200 договоров подписано в торгово-экономической, научно-технической, военной и военно-технической сферах.

Широкий круг документов призван регулировать сотрудничество в гуманитарной, политической, информационной и консульской сферах деятельности украинского и российского обществ.

Глобальный финансовый кризис глубоко затронул украинскую и российскую экономики.

Основные причины экономического кризиса в Украине схожи с причинами кризиса в России – во первых, падение цен на основные экспортные товары (продукция черной металлургии и химической промышленности), во-вторых, сокращение источников внешнего финансирования (отток иностранного капитала). [1] С падением экспорта резко упали доходы многих экспортно-ориентированных предприятий. В результате, – снижение выпуска или даже остановка ряда промышленных предприятий;

ухудшение торгового баланса, отток иностранных кредитов и спекулятивного капитала;

всплеск инфляции и угроза макроэкономической дестабилизации;

глубокое падение уровня жизни населения.

В особенно трудном положении оказалась украинская экономика, обремененная дефицитом торгового баланса и критической зависимостью от иностранных кредитов. Свертывание кредитных программ создало угрозу банкротства банковской системы Украины, неконтролируемой девальвации национальной валюты, остановки экономического роста. Причина заключается в сильной взаимосвязи структуры экономики с инвестиционным спросом (строительство, металлы, коксующийся уголь), который из-за кредитного кризиса в мире уменьшается особенно сильно.

В октябре 2008 года промышленное производство сократилось на 20% (по отношению к октябрю 2007 года), а спад производства в ключевой экспортной отрасли Украины, металлургии, достиг 36% (октябрь 2008 года по сравнению с октябрем 2007 года). В ноябре промышленное производство сократилось уже на 28,6% по сравнению с ноябрем 2007 года.

© Кравченко В.А., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Россия %..... - т.

н.

г.

ев в.

н.

л ай ар р ав Украина ок ию ию се ян ап ф м м - - - - Рис. 1 Динамика развития российской и украинской промышленности в не корреляционном сравнении за янв.- окт.2008 (в %) Горно-металлургический комплекс Украины дает 27% ВВП и 15% рабочих мест. При общем спаде промышленности на треть украинские металлурги в ноябре 2008 года сократили производство вдвое, (здесь и далее данные НБУ).

Внешний долг Украины в 2008 году составлял 100 млрд. долл. Структура внешнего долга Украины следующая: общий размер внешнего долга – 105,4 млрд. долларов США (56,4 % от ВВП), государственный долг – 14,2 млрд. долларов, долг банковского сектора – 42,1 млрд. долларов США, долг прочих секторов экономики – 49 млрд. долларов.

Российская экономика столкнулась так же с большими трудностями. Объемы промышленного производства в 2008 году по сравнению с предыдущим годом упали на рекордную для последних десяти лет величину – 8,7% (здесь и далее данные экономической статистики Росстат). В металлургии производство упало на 10%. Наиболее острая ситуация сформировалась в производстве готового проката черных металлов (спад на 44,3%), кокса (на 38,7%), стальных труб (на 36,9%). На 4% сократился выпуск стройматериалов. Производство цемента в ноябре 2008 года упало на 29,6%, железобетонных конструкций и изделий – на 28,5%, стеновых блоков – на 24%, производство кирпича – на 9,5%.

На 1,0% снизился выпуск машин и оборудования. Обвальное сокращение выпуска наблюдалось в производстве подъемно-транспортного оборудования (на 37,8%) и строительно дорожной техники (на 24,2%). Химическое производство упало на 6,6%. Это было связано с резким снижением производства минеральных удобрений (14,6%).

Экономика России Мировая экономика - - - Рис. 2. Сравнительные показатели развития мировой и российской экономики по динамическому параметру темпов роста за 1993-2009годы (в %) В 2009-м году темпы роста мировой экономики были самыми низкими за последние 20 лет. В развитых странах наблюдались отрицательные темпы экономического роста, ВВП Америки уменьшилось на 0,7%, Европейской зоны – на 0,5%. В этих условиях снизился спрос на вывозимое из России и Украины сырье, в том числе металлы.

В отличие от российского экспорта, украинский экспорт все же не был столь велик, чтобы обеспечить стране финансовую подушку безопасности. Российские методы – наделять ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ государственными деньгами банки из стабилизационного фонда и рефинансировать корпоративные кредиты – Украина использовать не могла.

Кризис показал уязвимость экономик Украины и России от колебаний мировой финансовой конъюнктуры вследствие их чрезмерной ориентации на внешние рынки. Поэтому, никакие «обезличенные» финансовые вливания в банковский сектор, никакие стабилизационные кредиты извне с целью выполнения внешних обязательств за счет роста государственного долга, не смогут заменить совместные усилия по расширению внутреннего рынка, повышению устойчивости и конкурентоспособности экономик. Для обеспечения устойчивого развития необходимо восстановление емкого внутреннего рынка. Меры по преодолению глобального кризиса должны быть направлены, в первую очередь, на укрепление разрушенных внутренних кооперационных связей, восстановление технологических цепочек по производству сложных видов продукции. Необходима глубокая модернизация и повышение конкурентоспособности экономики на новой технологической основе. Совместная программа по выходу из кризиса должна, в первую очередь, учитывать специфику украино-российских отношений. [2] В настоящее время значительная часть общих разработок ученых Украины и России сосредоточена в ракетно-космической и авиастроительной отпаслях. При этом в рамках двусторонних связей осуществляется около 40% и более научных исследований.

Так, первая национальная космическая программа Украины включила проекты развития и модернизации космических технологий и оборудования, которые впоследствии получили свое развитие и продолжение во второй и третьей национальных программах.

Важное значение для ученых обеих стран имеют исследования в области космической биологии и физиологии. Украино-российское научное сотрудничество дает первые положительные результаты. В частности, на базе совместно разработанных ракетоносителей "Зенит" и "Циклон" создан трехступенчатый "Зенит-3". Третья ступень представляет собой модифицированную ступень российского носителя "Протон" с многоразовым включением маршевого двигателя, обеспечивающего повышенные энергетические свойства аппарата с возможностью вывода космических комплексов большой массы на высокие круговые и эллиптические орбиты.

Благодаря сотрудничеству с российскими конструкторами и производителями на базе МБР СС-18 создан проект ракетоносителя "Днипро", стала возможной разработка носителей "Циклон-2К" и ракетно-космического комплекса на базе "Циклон-4". Национальное космическое агентство Украины принимает участие в научном проекте по космическому материаловедению "АОУС-Фотон" в рамках федеральной космической программы Российской Федерации, исследованиях "Коронас-Ф" (благодаря этим исследованиям установлена зависимость мощности колебаний яркости солнца от колебаний в атмосфере).

Для Украины, как и других стран с переходной экономикой, производственная автаркия и создание замкнутых производственных циклов становятся невозможными из-за высокой стоимости научных исследований и технологического оборудования, постоянного увеличения количества жизненно необходимых технологий, а также сокращения сроков износа при использовании наукоемкой продукции. В этом смысле международная производственная кооперация и научно техническое сотрудничество служат методом распределения возрастающих затрат, а также формой концентрации научно-технических достижений и квалифицированной рабочей силы.

Украина, имея активно действующий научный, технический потенциал и производственные мощности, обладает всеми условиями, необходимыми для участия в международной кооперации.

Производственно-технологическая кооперация между государствами дальнего зарубежья и странами Содружества, в том числе между Россией и Украиной, наиболее показательна в следующих отраслях: ракетно-космическая, авиационная, производство транспортных средств (тепловозо- и судостроение, автомобилестроение), сельскохозяйственная техника, энерго- и атомное машиностроение, а также сотрудничество в химическом, нефтехимическом и нефтеперерабатывающем секторах.

В Украине объем продукции, выпущенной с использованием инновационных технологий, составляет сейчас не более 6% общего объема реализованной продукции. Следовательно, все еще мало используемым остается потенциал инновационного развития государства.

Также мало задействованы возможности широкого спектра инновационных технических и технологических разработок двойного использования арсенала военно-промышленного комплекса.

По объемам производства ВПК Украина занимает шестое место после США, России, Франции, Великобритании, Германии. Наибольшую известность приобрели те отечественные предприятия, в общем производстве которых часть внешнеторговых операций составляет более 50%:

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Днепропетровский завод "Южмаш", Харьковский завод им. Малышева, Запорожское ВАТ "Мотор Сич", Киевское ПО "Арсенал", ГАКХ "Артем", Днепропетровский агрегатный завод, Николаевский НПК "Зоря"-"Машпроект", Львовское ОКБ "Текон-Электрон", Научно производственная корпорация ОАО "ФЭД" (г. Харьков), Харьковское государственное авиационное производственное предприятие (ХГАПП) Министерства промышленной политики Украины, государственное предприятие Киевский авиационный завод "Авиант". Экспорт перечисленных предприятий в основном ориентирован на рынки стран СНГ.

Научно-техническое сотрудничество Украины и России (совместно с Норвегией и США) осуществляется в рамках межгосударственных проектов Sea Launch и Global Star, в которых используется ракетоноситель "Зенит". Доля Украины в этом многостороннем проекте - 15%, России – 25%, Норвегии – 20%, США - 40% общей стоимости всего проекта. Проект Global Star включает коммерческие запуски космических аппаратов. Участие в нем уже приносит первые плоды, что существенно способствует дальнейшему развитию кооперации между Россией и Украиной в области производства ракетоносителей.

Производство авиационной техники в рамках украинско-российских отношений выделено наряду с ракетно-космической, металлургической, энергетической, химической отраслями промышленности в приоритетное направление сотрудничества.

Украинская промышленность вполне высокотехнологична, однако для производства двигателей материалы и комплектующие детали поставляются более чем 400 заводами, расположенными на территории стран СНГ. Только из Российской Федерации поступает 70% готовых изделий, 95% материалов и полуфабрикатов, при этом в кооперационных связях участвует 100 российских предприятий.

Существует необходимость российско-украинской производственной кооперации в разработке многих проектов, в частности выпуска самолета АН-140 (тендер на производство которого Украина выиграла в Иране). Благодаря созданию совместного предприятия становится возможной координация цен для взаимных поставок комплектующих между двумя государствами, Россия, производя значительно большее количество самолетов, быстрее адаптируется к рынкам сбыта. Таким образом, в случае совместного производства интересы обеих стран будут сбалансированы.

Значительные перспективы для наших стран открываются в производственном взаимодействии в энергомашиностроении.

Программой развития России одним из первоочередных заданий определено техническое переоснащение электростанций. В связи с трагическими событиями в Японии, как никогда, остро стоит вопрос о замене и модернизации оборудования на ГЭС и АЭС Украины (только на Запорожской и Ровенской АЭС необходимо заменить более 10 турбогенераторов мощностью МВт). Поэтому существует острая необходимость производства такой продукции, чему благоприятствуют и емкие рынки сбыта на территории СНГ. К тому же оборудование для гидро - и электростанций самых крупных производителей - харьковского завода "Электротяжмаш" и санкт петербургского АО "Электросила", как минимум, вдвое дешевле аналогичных образцов зарубежных конкурентов - Siemens (Германия) или ABB (Швеция). Российское АО "Электросила" поддерживает двусторонние производственные связи с другим украинским производителем - НПП "Машпроект" в Николаеве, выпуская генераторы к турбинам мощностью 110 МВт.

В качестве примеров успешного украинско-российского сотрудничества можно назвать создание николаевскими и российскими машиностроителями газотурбинного двигателя мощностью НО МВт для Ивановской ГРЭС. Не менее перспективным является объединение усилий украинского НПП "Машпроект" и российского ВАТ "Рыбинские моторы", результатом которого станет двигатель мощностью 60 МВт.

Факторы, способствующие российско-украинскому сотрудничеству:

1) Взаимовыгодное сотрудничество России и Украины обусловлено исключительной степенью интеграции, которая сложилась в течение многих десятилетий и общей системы отраслевого и территориального разделения труда и кооперирования производства. Российские и украинские предприятия по сложившейся специализации являются монопольными поставщиками важнейших промышленных изделий в рамках межгосударственной кооперации. Разрыв связи России и Украины может существенно повлиять на положение, как в российской экономике, так и в украинской.

Создание аналогичных производств и в России и на Украине потребует значительных временных и финансовых затрат.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 2) Россия является крупнейшим торговым партнером Украины. По данным Росстата Внешнеторговый оборот Российской Федерации с Украиной составил за 2009 год 22,901 млн.

долларов США.

3) Россия занимает 6-е место в украинской экономике среди стран инвесторов.

Общий объем накопленных российских инвестиций за 2009 год, согласно данным Госкомстата, составляет более $2,6 млрд. в основном за счет притока средств в банковский сектор.

По данным украинской статистики, объем накопленных прямых иностранных инвестиций из России в украинскую экономику за 2009 год составил 1,2 млрд. долларов США.

4) Присутствие российского бизнеса на Украине сложно переоценить даже без учета «Газпрома» – это мобильная связь и товары широкого потребления, химическая и пищевая промышленность, энергетика и автомобилестроение, банковский бизнес.

В мобильной связи, нефтепереработке и производстве алюминия/глинозема доля российского бизнеса превышает 80%.

Российская госсобственность на Украине оценивается приблизительно в 10 млрд. долларов;

это 223 объекта, в том числе 150 объектов в Крыму.



Pages:     | 1 |   ...   | 17 | 18 || 20 | 21 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.