авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 2 ] --

із зниженням до 0,4 – до двох разів, при 0,2 і менше – збільшуються в декілька разів.

Отже, найпростіший і найшвидший спосіб виправлення як економічної, так і енергетичної ситуації в українському вуглевидобутку – збільшення обсягів виробництва, особливо на шахтах, які знаходяться у «пагубних зонах» навантаження виробничих фондів. Але для цього потрібні чималі інвестиції. Дефіцит інвестиційних ресурсів є таким великим, що обертається тихою консервацією об'єктів – близько 10% від кількості державних шахт у середньому на рік не мають жодного очисного вибою, значачись при цьому діючими виробничими одиницями – «льохами», як прокоментував колишній міністр вугільної промисловості С.Б. Тулуб [11].

Але на «льохи» ці шахти перетворилися не одразу й не тому, що були явно гіршими. Хронічна незабезпеченість дотаціями та субсидіями призводить до повної деградації об'єктів вуглевидобутку [12, с. 19].

На підтвердження цього можна навести досвід відновлення шахт, які були закриті як збиткові й безперспективні на період першої хвилі реструктуризації шахтного фонду. Асоціація «Надра Донбасу», що є вугільним блоком ТОВ «Механік», від 7 таких шахт тепер одержує більше 1 млн. т вугілля на рік і розширює свою практику у вугільних регіонах.

Одним із шляхів подолання інвестиційного дефіциту може бути корпоративна розробка шахтного поля, яка зародилася і пройшла апробацію в Україні на початку 90-х років ХХ ст.

Сутність новації полягає в тому, що суб'єкт підприємництва в межах виділеної йому ділянки шахтного відводу своїми засобами здійснює видобуток вугілля, а державна шахта надає йому платні технологічні послуги: підйом і транспортування людей і вантажів, провітрювання, водовідлив, енергопостачання тощо.

Перший досвід корпоративної розробки шахтного поля був одержаний на шахті «Красноармійська-Західна №1» [13], що зазнавала на початку 1990-х років великих фінансових труднощів, а завдяки інноваційній схемі інвестування стала флагманом українського вуглевидобутку [14]. Зараз існує кілька приватних підприємств, які здійснюють видобуток вугілля на державних шахтах, але їх чисельність, на взаємну користь сторін, могла бути значно більшою. Інститутом економіки промисловості НАН України для цього розвинено методичну базу [15, 16 та ін.], що включає набір різних схем, аж до пропозиції варіанта розподілу шахтного бізнесу на окремі самостійні складові [12, с. 239-248] за принципом недиверсифікованих фірм [17].

. Филиппов А.М. К вопросу об энергоемкости добычи угля / А.М. Филиппов, Д.Ю. Череватский, М.Е.

Григорюк // Работы Донуги.— Донецк : Донуги, 1999.— вып.103.— С. 100-104.

. Скубенко В.П. Проявление нелинейности экономических и энергетических характеристик предприятия при сокращении выпуска продукции / В.П. Скубенко // Економіка промисловості.– Донецьк : ІЕП НАН України.– 2000.– С. 197-206.

. Галузь треба рішуче підіймати. З доповіді Міністра вугільної промисловості С.Б. Тулуба // Сбойка.– 2006.– № 8.– С. 18-19.

. Державна підтримка та перспективи інноваційного розвитку і структурних перетворень вугільної промисловості / О.І. Амоша, А.І. Кабанов, Л.Л. Стариченко та ін.– НАН України, Ін-т економіки пром-сті.– Донецьк, 2009.– 326 с.

. Филатов Ю.В. Опыт корпоративной разработки шахтного поля / Ю.В. Филатов, Ю.А. Наумов, А.А.

Лещинский, Д.Ю. Череватский // Уголь Украины. – 2000. –№ 11. – С. 25-28.

. Амоша А.И. Реализация концептуальных положений доктрины инвестирования предприятий угольной промышленности / А.И. Амоша, М.А. Ильяшов, Л.Ю. Байсаров // Уголь Украины. – 2001. – № 8. – С. 9-13.

. Кабанов А.І. Обґрунтування фінансово-економічних взаємовідносин вуглевидобувного підприємства та інвестора-розробника частини гірничого відводу / А.І. Кабанов, Л.Л. Стариченко, В.В. Цикарева // Уголь Украины.— 2004.— № 2.— С. 5-10.

. Стариченко Л.Л. Методичні підходи до визначення вартості робіт, що виконує шахта при спільній діяльності з недержавним інвестором / Л.Л. Стариченко, В.В. Цикарева // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности: сб.научн.тр.– Донецк : ИЭП НАН Украины, 2005.– С. 172-183.

. Череватский Д.Ю. О недиверсифицированных фирмах в угольной промышленности / Д.Ю. Череватский // Научные труды ДонНТУ. Серия: Экономическая.— 2007.— Вып. 31-2.– С. 20- ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Тому проблема закриття або продовження експлуатації шахт може вирішуватися за принципом альтернативності проектів: чим вище чиста приведена вартість відповідного проекту (NPV), тим більше доводів на його користь. У роботі [18] показано, що навіть стосовно такого складного регіону, як Центральний район Донбасу, державі на період до 2020 р. було б доцільніше вкласти великі кошти у розвиток вуглевидобутку, ніж обрати варіанти його припинення через повну ліквідацію або консервацію шахт. Запропонований алгоритм щодо прийняття стратегічних рішень може бути використаний і для умов інших підприємств.

Властивістю вітчизняних вугільних родовищ є їх вуглегазова природа. За запасами метану Україна посідає четверте місце у світі. Метан вугільних пластів – це і шкідливість планетарного масштабу (як парниковий газ), і чинник підвищеної небезпеки діяльності шахт, і цінний енергоресурс. Саме ці якості дають поєднання трьох «Е» (економіки, екології та енергетики) при видобутку й утилізації шахтного газу. Разом з тим через неефективність шахтної дегазації та незначність утилізації щороку мільйони кубічних метрів метану просто йдуть в атмосферу з вентиляційними струменями шахт. Видобуток же ресурсу свердловинами з поверхні майже не практикується. На початку 1990-х років американська компанія Enron Exploration Company, спеціалізована на видобутку метану з вугільних пластів, планувала створити в Донбасі спільне підприємство з донецькою фірмою. Однак, вивчивши умови залягання метану й економічну сторону бізнесу, зарубіжні фахівці оцінили проект як комерційно невигідний.

Перегляд перспектив метанового бізнесу, здійснений через кілька років за проектом Tacis об'єднаною командою фахівців «Шарбонаж де Франс», «Газ де Франс» та іспанської вугільної компанії «Уноса», оптимізму не додав. Однак економічні умови з того часу суттєво змінилися – на користь метановидобутку. Підтвердження цьому – значні досягнення шахти ім. О.Ф. Засядька, активність у Донбасі таких всесвітньо відомих компаній, як «ТНК-БіПі», Shell, Halliburton та інших, прийняття Кабінетом Міністрів України концепції державної цільової економічної програми видобутку й використання газу метану вугільних родовищ як альтернативного енергоресурсу (розпорядження від 23.12.2009 р. № 1684-р) та її (програми) розробка.

Однак метановому бізнесу властиві великий ризик і капіталомісткість. Тому в умовах високої невизначеності результатів концепцією розвитку метанового бізнесу передбачено використання державного капіталу як стартового і вже потім продаж газового бізнесу підприємцям.

Корисною для України в цілому технологією, здатною послабити складність ситуації у старопромислових шахтарських регіонах, може стати хімічна газифікація вугілля. У 1993 р. до Президента України Л.М. Кравчука саме з такою ідеєю звернувся президент німецького концерну «Металлгезельшафт» Хайнц Шиммельбуш: «Запропоноване нашою інженерною фірмою «Лургі АГ»

будівництво екологічно чистої установки газифікації вугілля в регіоні Донецького басейну сприяло б тому, щоб скоротився імпорт природного газу, збереглися робочі місця у вугледобувній промисловості, вироблялася б електрика і значна кількість метанолу на експорт. Укладання довгострокового контракту з постачання метанолу могло б сприяти вирішенню питання фінансування. Це, між іншим, варіант, що ми вже багаторазово застосовували. Як Ви знаєте, фірма «Лургі» побудувала подібну установку в Південній Африці – проект, який під назвою «Салол» набув світового визнання» [19].

Ініціатива одержала підтримку у вищих колах Німеччини й України, було запропоновано місць, придатних для розміщення заводів. Однак зарубіжні фахівці на підставі укрупнених розрахунків дійшли висновку про інвестиційну невигідність даного починання, насамперед, через розходження в цінах на ввізний газ і місцеве вугілля.

Оскільки імпортний газ за минулі роки істотно подорожчав, тут, як і у випадку з метаном, потрібні нові розрахунки, що відповідають змінам в економічних і технологічних умовах.

Ще більш доречним може виявитися звернення до технології підземної газифікації вугілля (ПГВ). Справа в тому, що запасів енергетичного вугілля у зручних для виїмки пластах (потужністю більше 1,2 м і кутом залягання до 18 градусів) у Донецькій області тільки 12% від розвіданої кількості, що відповідає 95 млн. т. Вони можуть бути відпрацьовані за 10 років. Основна ж частина сконцентрована в незручних для виїмки тонких пластах і на великих глибинах. Те саме і в цілому по країні. На цьому тлі безсумнівною перевагою підземної газифікації вугілля є те, що це безшахтний. Амоша А.И. Стратегии развития угледобычи в Центральном районе Донбасса / А.И. Амоша, Д.Ю.

Череватский, О.Ю. Кузьмич.– Донецк : ИЭП НАН Украины, 2008.– 96 с.

. Череватский Д.Ю. Об одной попытке привнесения технологии газификации угля в Украину / Д.Ю.

Череватский // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: сб.научн.тр.— Донецк : ИЭП НАН Украины, 2004.— С. 57- ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ спосіб розробки родовищ і до того ж "безлюдний", тобто не потребує присутності персоналу під землею: свердловини проходять із поверхні до пласту, створюють там осередок горіння та одержаний горючий газ відводять на поверхню для використання.

ПГВ, ідеологом якої був ще Д.І. Менделєєв, – це промислова технологія: на території колишнього СРСР функціонувало декілька підприємств «Подземгаз». Станція-ветеран, розташована в Кузбасі, безперебійно відпрацювала 40 років і в 1996 р. була закрита через фізичний знос устаткування.

У даний час інтерес до технологій ПГВ проявляють країни не тільки з бідними, але й з багатими вугільними родовищами, наприклад, Австралія, Росія. Найбільш інтенсивні роботи дослідницького і практичного характеру ведуться в Китаї, де за кілька років побудовано промислових об'єктів.

Таким чином, брак в Україні необхідних коштів на реалізацію соціальних і екологічних заходів унеможливлює здійснення реструктуризації економіки старопромислових регіонів із розвиненою вугільною промисловістю за досвідом інших країн. Тому ситуація в них може бути поліпшена, у першу чергу, через розвиток вугледобувних підприємств з істотним збільшенням видобутку вугілля та підвищення ефективності дегазації на шахтах державного сектору, що потребує залучення значних обсягів приватних інвестицій. У складі заходів другої черги доречно передбачити створення копалень з видобутку шахтного метану. Перспективним для вугледобувних підприємств може стати їх перетворення на підприємства з газифікації вугілля.

РЕЗЮМЕ В статье рассматривается вопрос существования и дальнейшего развития старопромышленным регионов Украины в послекризисный период.

Ключевые слова: старопромышленным регион, послекризисный период, угольная промышленность РЕЗЮМЕ У статті розглядається питання існування і подальшого розвитку старопромисловим регіонів Україні в післякризовий період.

Ключові слова: старопромисловий регіон, післякризовий період, вугільна промисловість SUMMARY The article discusses the existence and further development of old industrial regions of Ukraine in the post crisis period.

Keywords: old industrial region, post-crisis period, coal industry ЭНЕРГОАУДИТ КАК ПЕРВИЧНЫЙ ЭЛЕМЕНТ ОБЕСПЕЧЕНИЯ ЭНЕРГЕТИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ СТРАНЫ Андронова И.В., к.э.н., доцент кафедры Международных экономических отношений Российского университета дружбы народов Постановка проблемы. На современном этапе развития мирового хозяйства все возрастающую актуальность приобретают вопросы национальной и экономической безопасности стран. Конечно, хотелось бы присоединиться к идеологам идеалистической концепции международных отношений, которые говорят о неком мировом глобальном интересе, ради которого все страны должны объединиться и в какой-то степени пожертвовать своими национальными интересами, но практика показывает, что до сих пор слова Кардинала Ришелье о незыблемости национальных интересов страны остаются более чем актуальными.

Вся деятельность современных государств направлена, прежде всего, на защиту своих национальных экономических интересов, которые чаще всего официально сформулированы в Стратегии или Концепции экономической безопасности страны.

В этом же документе обычно выделены и опасности и угрозы экономической безопасности. Эти угрозы внутренние и внешние касаются социально-экономического положения страны. Но тенденцией последних десятилетий, в связи с развитием техники, технологии, появлением экологических и других проблем связанных с ускоренным промышленным развитием, стало выделение из категории экономической безопасности отдельного вида безопасности – энергетической безопасности страны. Понятно, что в зависимости от наделеённости энергетическими ресурсами, цели энергетической политики стран разные. Тем не © Андронова И.В., 2011  ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ менее, независимо от принадлежности страны к той или иной группе, есть одна цель, которая является общей для энергетической политики всех стран мира – это снижение энергозатратности экономики.

Анализ публикаций. В процессе работы над статьей автор опирался, прежде всего, на нормативные правовые документы РФ. Всего с 1992 года в стране вышло 13 Федеральных законов и 43 закона об энергосбережении региональных органов власти. Так же в работе использовались работы российских ученых и практиков, специализирующихся на проблемах энергетической безопасности и энергоэффективности, таких как А. Быстрякова, С. Глазьева, Н. Гусакова, И.

Родионовой, В. Сенчагова А. Насоновой, Л. Гительмана, Б. Ратникова, Б. Варнавского, А.

Колесникова, М. Федорова.

Нерешенная проблема. Энергозатратность российской экономики на сегодняшний день приобрела характер реальной угрозы. По энергозатратности Российская Федерация находится среди мировых «лидеров». Хуже этот показатель только у Туркменистана, Украины и Казахстана.

Энергозатратность российской экономики почти в 3 раза выше чем у стран – лидеров по внутреннему валовому продукту США и Китая и в среднем по миру. При этом, с одной стороны, по мнению экспертов, потенциал энергоэффективности страны составляет 30-40%. С другой стороны, по расчетам специалистов страна оказалась на пороге масштабного дефицита электроэнергии. К сентябрю 2006 года прирост электропотребления по стране составил беспрецедентные 4,8%, притом, что прежде спрос увеличивался в среднем на 1,7% в год. В начале 2007 года показатель нагрузки достиг исторического максимума для современной России и вплотную приблизился к уровню СССР в 1991 году. Однако физическое состояние российской энергетики значительно отличается от года. На сегодняшний день износ основных фондов, по разным оценкам составляет от 50 до 80%. В связи с этим происходит сокращение производства энергии. По прогнозам ИНЭИ РАН, к 2020 году потребность в генерирующих мощностях достигнет примерно - 300-317 млн.кВт, тогда как сейчас установленная мощность работоспособных энергоблоков составляет 210,4 млн.кВт.

Нехватка энергии может стать существенным фактором сдерживания экономического роста страны, а так же привести к еще более динамичному росту спроса на энергоресурсы внутри страны.

Запасов нефти и газа в России достаточно, однако увеличение объемов добычи углеводородов и развитие транспортной инфраструктуры требуют значительных инвестиций.

Меры по снижению энергоемкости, проводимые правительством начиная с середины 1990-х годов оказались недостаточными для того, чтобы остановить динамичный рост спроса на энергию и мощность. Рост спроса на газ и на электроэнергию оказался выше предусмотренных «Энергетической стратегией России» значений.

В такой ситуации существует два варианта ослабления существующей угрозы энергетической безопасности страны. Первый это наращивать производственные мощности по производству энергии, второй - повышение эффективности использования топливно-энергетических ресурсов. В идеале необходим симбиоз первого и второго вариантов с несомненным приоритетом энергоэффективности.

Однако чтобы говорить об энергоэффективности и энергосбережении необходимо первоначально провести комплексное обследование российских промышленных объектов, объектов жилищно коммунального хозяйства и других, наиболее важных с точки зрения энергопотребления объектов, т.е. энергоаудит для принятия дальнейших управленческих решений в этой области и создание системы энергетического менеджмента.

Целью данной статьи является анализ мирового опыта проведения энергоаудита, анализ российской практики энергоаудита, выявление проблем с которыми сталкивается российская политика энергосбережения и формулирование предложений по их устранению.

Результаты исследования. Насколько серьезно создавшееся в России положение с энергопотреблением и энергосбережением свидетельствует подписанный Президентом РФ 23 ноября 2009г. федеральный закон (ФЗ) «Об энергосбережении и о повышении энергетической эффективности и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации», а так же еще 12 Федеральных законов и 43 закона об энергосбережении региональных органов власти, принятых ранее. В чем принципиальное отличие нового закона, от предыдущих? В нем ставятся конкретные задачи, в частности:

1. Повышение эффективности использования энергетических ресурсов в жилищном фонде.

2. Повышение эффективности использования энергетических ресурсов в системах коммунальной инфраструктуры.

3. Сокращение потерь энергетических ресурсов при их передаче, в том числе в системах коммунальной инфраструктуры.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 4. Повышение уровня оснащенности приборами учета и с пользуемых энергетических ресурсов.

5. Увеличение количества случаев использования объектов, имеющих высокую энергетическую эффективность, объектов, относящихся к объектам, имеющим высокий класс энергетической эффективности, и (или) объектов, использующих в качестве источников энергии вторичные энергетические ресурсы и (или) возобновляемые источники энергии.[1] Очевидно, что для выполнения поставленных правительством задач необходимо первоначально провести ревизию состояния каждого конкретного объекта энергетической политики с целью принятия дальнейших стратегических решений. Для стимулирования этой работы правительство РФ в указанном выше ФЗ прописало необходимость проведения энергетического обследования.

Энергетические обследования могут проводиться как специалистами предприятий, так и приглашенными консалтинговыми компаниями, которые специализируются на относительно новом для России бизнесе - энергоаудите.

Само понятие экоаудит относительно новое для российской науки понятие. Оно пришло в страну в начале 1990-х годов главным образом благодаря программам TACIS и USAID, а так же Российско-Датскому институту, который в первые в России организовал массовое обучение по новой специальности. В России до этого энергообследования решали только отдельно взятую проблему, а не комплексно задачу эффективности энергопотребления предприятием, как это происходит при проведении энергоаудита.

Энергоаудит находится на стыке таких специальностей как энергетика, экономика, технологии и, конечно, экология. Энергоаудит - это техническое инспектирование энергогенерирования и энергопотребления предприятия с целью разработки и технико-экономического обоснования комплексной программы повышения энергетической эффективности. Отсюда задачами энергоаудита являются:

1.Выявление источников нерациональных энергозатрат и неоправданных потерь энергии;

2.Разработка на основе технико-экономического анализа рекомендации по ликвидации нерациональных энергозатрат и неоправданных потерь энергии, разработка программы по экономии энергоресурсов и рациональному энергопользованию и предложений по очередности реализации предлагаемых мероприятий с учетом объемов затрат и сроков окупаемости.

Мировой опыт показывает, что классический энергоаудит состоит из семи этапов.

1. Ознакомление с предприятием, сбор и анализ необходимой информации, изучение общей структуры производства и распределения энергоресурсов, составление программы обследования. Как правило, по результатам данного этапа определяются объемы, стоимость и сроки выполнения работ.

2. Обследование предприятия, в том числе: первичный энергоаудит: сбор общей документальной информации по годовому потреблению за базовый и текущий периоды, наличию систем коммерческого и внутреннего учета расхода энергоресурсов и прочее;

инструментальный энергоаудит: проведение необходимых приборных обследований и режимов эксплуатации оборудования. Разработка подробных балансов по всем ресурсам, выявление основных потребителей и мест экономии ресурсов.

3. Разработка энергосберегающих проектов и их объединение в единую программу повышения эффективности.

При разработке программы, должны быть соблюдены основные принципы энергосбережения:

Рациональность. Выбирать источники энергии оптимального качества (не выше необходимого).

Комфортность. Образ жизни должен соответствовать устойчивому развитию и безопасности.

Бережливость. Получать больше энергии с меньшими затратами. Ранжировать многообразные меры.

Эффективность. Использование энергии в максимальной степени на полезную работу и ни на что другое.

Сам же документ «Программа повышения эффективности» должен содержать следующие разделы:

Характеристика проблемы, на решение которой направлена программа. В разделе должны быть отражены сведения и данные, количественно и качественно отражающие положение дел в организации, перечень и анализ причин недостатков, предлагаемые направления и варианты решения проблемы и их обоснование.

Основные цели и задачи программы с указанием сроков и этапов ее реализации, а также целевых индикаторов и показателей. В разделе должно содержаться развернутые формулировки ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ целей и задач программы с указанием целевых индикаторов и показателей с учетом их соответствия компетенции государственного заказчика (специфичности), достижимости, возможности проверки (измеримости), привязки результата к конкретному сроку. Кроме того, даваться обоснование сроков решения задачи реализации программы с описанием основных этапов реализации и указанием прогнозируемых значений целевых индикаторов и показателей для каждого этапа, а также условия досрочного прекращения реализации целевой программы.

Перечень программных мероприятий. Раздел должен содержать информацию о необходимых для реализации каждого мероприятия ресурсах (с указанием статей расходов и источников финансирования) и сроках. В случае необходимости программа может содержать отдельное приложение с планом подготовки и принятия необходимых нормативных правовых актов на уровне организации или вышестоящего государственного органа.

Обоснование ресурсного обеспечения программы. Раздел должен включать консолидированную оценку размера и сроков финансирования, а также разбивку по отдельным источникам и описание механизмов привлечения этих средств.

Оценка социально-экономической и экологической эффективности программы. В разделе должно даваться описание социальных, экономических и экологических последствий реализации программы, оценка эффективности расходования бюджетных средств. Оценка осуществляется по годам или этапам в течение всего срока реализации программы.

4. Отчет и презентация результатов работы.

5. Реализация энергосберегающих мероприятий.

6. Мониторинг энергопотребления на заданном уровне после внедрения рекомендаций. По мере исполнения мероприятий и адресных проектов социально-экономический и экологический эффект должен учитываться нарастающим итогом по показателям:

-сокращения объема первичных углеводородных ресурсов по видам;

-снижения единицы стоимости электрической и тепловой энергии;

-сокращения объема потребляемой электрической и тепловой энергии.

7. Организация системы энергетического менеджмента. Современный энергетический менеджмент - команда специалистов, способных не только решать оперативные задачи, связанные с исправностью отдельных систем, но и рационально управлять энергетическим хозяйством, используя в качестве критерия энергетическую составляющую себестоимости продукции. В итоге, энергоменеджмент должен стать неотъемлемой частью системы модернизации предприятия.

Таким образом, проводимые предприятиями и организациями меры по энергосбережению должны, в конечном счете, снизить угрозу энергетической безопансости страны в целом. Оценка эффективности программ энергосбережения на государственном уровне, согласно Указу Президента Российской Федерации от 13 мая 2010 года № 579, должна проводиться по следующим показателям:

1. Энергоемкость валового регионального продукта.

2. Доля энергетических ресурсов (электрическая и тепловая энергия, вода, природный газ), расчеты за потребление которых осуществляются на основании показаний приборов учета, в общем объеме энергетических ресурсов, потребляемых на территории субъекта Российской Федерации.

3. Доля энергетических ресурсов, производимых с использованием возобновляемых источников энергии, в общем объеме энергетических ресурсов, производимых на территории субъекта Российской Федерации. Удельная величина потребления энергетических ресурсов (электрическая и тепловая энергия, вода, природный газ) в многоквартирных домах 4. Доля расходов консолидированного бюджета субъекта Российской Федерации на реализацию региональной программы в области энергосбережения и повышения энергетической эффективности в общем объеме расходов консолидированного бюджета субъекта Российской Федерации. [2] Однако, мировой опыт, мировым опытом, а российская практика показывает, что энергоаудит на российских предприятиях заканчивается на четвертой стадии. То есть на стадии презентации полученных результатов и разработанных проектов. Внедрение же этих проектов остается на усмотрении руководства предприятия, которое выделяет или не выделяет средства на его воплощение. В больше чем половине случаев большинство этих проектов и мероприятий так и остаются на бумаге. Чаще всего причина такого положения кроется в отсутствии собственных финансовых возможностей и отсутствии поддержки со стороны государства.

Государство, обязав предприятия пройти энергетическое обследование и иметь энергетический паспорт, к сожалению, остановилось и не сделало второго важного шага, направленного на ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ стимулирование руководителей предприятий к внедрению энергосберегающих технологий и проведению энергосберегающей политики. Речь идет об отсутствии целевого финансирования.

Статья 27 «Формы государственной поддержки в области энергосбережения и повышения энергетической эффективности» федерального закона «Об энергосбережении и о повышении энергетической эффективности и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации» предусматривает лишь следующие меры государственной поддержки:

- возмещение части затрат на уплату процентов по кредитам, займам, полученным в российских кредитных организациях на реализацию инвестиционных проектов в области энергосбережения и повышения энергетической эффективности;

- софинансирование расходных обязательств субъектов Российской Федерации, муниципальных образований в виде субсидий в порядке, установленном Правительством Российской Федерации.

- возмещение части затрат на уплату процентов по кредитам и займам, полученным в российских кредитных организациях на осуществление инвестиционной деятельности, реализацию инвестиционных проектов.

Более того, в ФЗ прописано, что предусмотрено:

- сокращение расходов бюджетов на обеспечение энергетическими ресурсами государственных учреждений, муниципальных учреждений, органов государственной власти, органов местного самоуправления, а также расходов бюджетов на предоставление субсидий организациям коммунального комплекса на приобретение топлива, субсидий гражданам на внесение платы за коммунальные услуги с учетом изменений объема использования энергетических ресурсов в указанных сферах.

- Увеличение объема внебюджетных средств, используемых на финансирование мероприятий по энергосбережению и повышению энергетической эффективности. [1] Остается только вопрос, откуда предприятия возьмут эти внебюджетные средства. Дело в том, что проблема российских предприятий заключается не только и не столько в нерациональном использовании энергии. Проблема носит гораздо боле глубокий и структурный характер. Это, прежде всего, моральный и физический износ основных фондов.

Таблица 1.

Степень износа основных фондов 1992- (на начало года;

в процентах) 1992 2004 2005 2006 2007 2008 Все основные фонды 40,6 42,8 44,3 45,4 45,9 45,3 45, Добыча полезных ископаемых … 55,4 53,2 53,0 53,3 50,9 49, Обрабатывающие производства 47,9 47,7 47,4 46,8 45,6 45, … Производство и распределение электроэнергии, газа и воды … 55,4 52,3 50,3 51,4 51,2 50, Составлено по www.gks.ru Общая оценка износа всех основных фондов страны составляет 46,3%. При этом степень износа в нефтепереработке составляет порядка 80%. [3] Вложения же в энергоэффективные и экологические программы рассматриваются сегодня многими отечественными предприятиями как затраты и безвозвратные потери, препятствующие развитию предприятия. Тогда как в теории, это капиталовложения, позволяющие вывести производство на качественно новый технологический уровень, снизить объем потребляемых ресурсов, повысить производительность труда.

На западе эта проблема решается следующим образом. Предприятия выводят энергоактивы из структуры бизнеса и передают на управление энергосервисным компаниям. Данная схема позволяет экономить ресурсы компании на управление энергетикой крупной промышленной структуры.

Энергосервисная компания решает не только вопрос управления, энергоэффективности производства, взаимодействия со всеми контролирующими органами, но и технического обслуживания энергосистемы в целом. А главное для проведения своих мероприятий энергосервисная компания находит и привлекает средства.

В Российской Федерации уже создано довольно большое число компаний, которые предлагают свои услуги по проведению энергоаудита предприятиям. Но ни одна из них не берет на себя обязательства по привлечению необходимых средств для финансирования энергосберегающих мероприятий. Специалисты выделяют как минимум четыре причины такого положения дел.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 1. Нет методических и нормативных материалов по получению экономии денежных средств при реализации энергосберегающих проектов;

2. Нет практики доказательного мониторинга экономии денежных средств после внедрения проектов;

3. Нет правил бухгалтерской проводки получаемой экономии на систематической основе, ее дифференцированного учета и аккумуляции;

4. Отсутствуют принятые и юридически обеспеченные правила по определению периода начисления экономии, определения базы сравнения.

Отсюда вытекает, что ни у предприятий, ни у потенциальных инвесторов нет заинтересованности в энергосбережении, так как на данный момент невозможно извлечь доход от внедрения энергосберегающих проектов.

Выводы и предложения. Таким образом, в условиях экономического кризиса энергосбережение становится приоритетной государственной задачей. Россия располагает масштабным недоиспользуемым потенциалом энергосбережения, который по способности решать проблему обеспечения экономического роста страны сопоставим с приростом производства всех первичных энергетических ресурсов.

В России подготовлена довольно обширная правовая база, направленная на повышение эффективности государственной энергосберегающей политики. Введены элементы энергоаудита, в части обязательного энергетического обследования. Однако недостаточная проработка мер государственного стимулирования и финансирования внедрения энергосберегающих технологий до сих пор тормозит внедрение разработанных в результате энергоаудита программные мероприятия.

Очевидно, что без решения данной проблемы невозможно решить более системную государственную задачу обеспечения энергетической безопасности страны.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. www.kremlin.ru. Указ Президента РФ 23 ноября 2009г. «Об энергосбережении и о повышении энергетической эффективности и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации».

2. www.kremlin.ru.Указ Президента Российской Федерации от 13 мая 2010 года № 579 "Об оценке эффективности деятельности органов исполнительной власти субъектов Российской Федерации и органов местного самоуправления городских округов и муниципальных районов в области энергосбережения и повышения энергетической эффективности" 3. http://www.minprom.gov.ru – Сайт Минпромторга России 4. Л. Гительман, Б. Ратников. «Эффективная энергокомпания». М.: Олимп-Бизнес, 2002.

5. http://www.energosovet.ru– портал по энергосбережению 6. http://minenergo.gov.ru/activity/energoeffektivnost/audit/- раздел «энергосбережения и энергоэффективность» сайта Министерства энергетики Российской Федерации РЕЗЮМЕ Энергоаудит является первичным элементом реализации энергоэффективной политики государства.

Его цель - определение исходного состояния энергетического хозяйства, принятие стратегических управленческих решений и разработка комплексных программ энергосбережения и энергоэффективности предприятий, но главное - реализация энергосберегающих мероприятий и мониторинг энергопотребления на заданном уровне после внедрения рекомендаций.

Ключевые слова: энергоаудит, энергетический менеджмент, экономическая безопасность, энергетическая безопасность.

РЕЗЮМЕ Енергоаудит є первинним елементом реалізації енергоефективної політики держави. Його ціль визначення вихідного стану енергетичного господарства, прийняття стратегічних управлінських рішень і розробка комплексних програм енергозбереження та енергоефективності підприємств, але головне - реалізація енергозберігаючих заходів і моніторинг енергоспоживання на заданому рівні після впровадження рекомендацій.

Ключові слова: енергоаудит, енергетичний менеджмент, економічна безпека, енергетична безпека.

SUMMARY Energy auditing is the primary element for realization of the state policy of the energy effectiveness. The goal of energy auditing is to determine (find out) initial condition (situation) of the energy (power) complex, to take strategic management decisions and to develop complex (composite) programs for energy ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ conservation (energy saving) and energy effectiveness of the enterprises, but the key points are realization of the energy conservation measures and monitoring of energy consumption at the determined level after recommendations’ introduction.

Keywords: energy auditing, energy management, economic safety, energy safety.

ТРАНСКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В УМОВАХ СУЧАСНИХ ПРОЦЕСІВ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ Анісімов А.Є., начальник головного управління регіонального розвитку, залучення інвестицій та зовнішньоекономічних відносин Донецької обласної державної адміністрації, к.е.н.

Важливим елементом процесу формування ефективної відкритої економіки України, підвищення її міжнародної конкурентоспроможності є створення дієвого механізму міжнародного економічного співробітництва на регіональному рівні. Це пов’язано з можливостями максимального врахування конкретики та особливостей соціально-економічного розвитку на місцях, використання потенціалу взаємодії між територіями різних країн, що мають традиційні контакти та взаємовигідні проекти, з оптимізацією інституційної архітектоніки співвідношення окремих інституційних комплексів, які представляють міжнародні наднаціональні утворення, центральні (національні) та регіональні владні структури. Іншим фактором, який надає значущість транскордонному співробітництву, є типологічна близькість країн-сусідів, яка зумовлює можливості розвитку перспективних коопераційних проектів. Йдеться про низку значущих регулятивних інструментів та детермінант оптимізації відкритої економіки, врахування яких є важливим з точки зору динамічного розвитку ринкової системи. Тому науково обґрунтовані підходи до предмету дослідження у даній роботі, зокрема оптимізація діяльності національних та міжнародних регіональних та міжрегіональних адміністративних інститутів, застосування передових інтеграційних підходів, вивчення зарубіжного досвіду регіональної та міжрегіональної економічної політики, потребують ретельного обґрунтування та мають безумовну практичну значущість.

Питання регіонального розвитку в умовах відкритих економік, а також міжрегіонального, транскордонного співробітництва в комплексі проблем міжнародної конкурентоспроможності неодноразово розглядалися як вітчизняними, так і зарубіжними авторами. Зокрема, серед великої кількості літературних, електронних джерел можна виділити такі, які вивчають загальні питання регіональної інтеграції, її роль у процесах глобалізації та розвитку відкритих економік, численні спеціальні дослідження процесів міжрегіонального, а також транскордонного співробітництва між країнами, місцевими органами влади, а також комерційних агентів з партнерами за кордоном.

Класичні погляди на регіоналізм в економіці були запропоновані такими відомими зарубіжними авторами, як І.Г. фон Тюнен і В.Лаунгарт, Дж.Стіглиць. Серед західних авторів можна відзначити також А.Вебера, О.Енглендера, А.Інотаї, А.Прелеля, Т.Паландера, Е.Гувера, а серед російських фахівців – зокрема, О.Любіцеву, О.Маршалову та О.Новоселова. З вітчизняних авторів можна назвати таких експертів з питань глобалізації та регіонального розвитку, як А.Білорус, В.Будкін, Б.Данилишин, М.Долішній, Ю.Макогон, В.Новицький, Ю.Пахомов, І.Школа та ін.

Особливий інтерес, виходячи з цілей даної роботи, становлять роботи Н.Мікули, В.Чужикова, які досліджували спеціальні питання міжнародного регіонального співробітництва, зокрема за участю України.

При цьому, в літературі недостатньо розкрито перспективи розвитку систем управління місцевими бюджетами, які б відповідали міжнародним принципам, зокрема принципам регіональної політики ЄС, загально визнаній практиці міжрегіональної співпраці та міжнародної кооперації в рамках спільних територіальних проектів. Це зумовлює важливість подальших досліджень транскордонного співробітництва в системі інтеграційних механізмів, а також у геоекономічній моделі України.

Мета роботи полягає у визначенні місця та ролі транскордонного співробітництва в системі сучасних інтеграційних механізмів та обґрунтування на цій основі ефективних інструментів його регулювання й напрямів розвитку в умовах України. Регіоналізація в системі сучасних міжнародних економічних відносин посідає важливе місце як з регулятивної точки зору, так і в контексті формування нових ринкових просторів, відтворювальних комплексів. На відміну від нещодавнього минулого, коли між високорозвинутими й відсталими країнами існував «прошарок» країн середнього рівня розвитку, сьогодні виникла ситуація, за якої неможливість «підтягуватися» до рівня високорозвинутих країн означає майже негайне «опускання на дно». Тому регіоналізація є засобом ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ розв’язання складних регулятивних та інтеграційних викликів і пов’язана із прагненням скористатися потенціалом інтеграції та лібералізації, мінімізації трансакційних витрат, убезпечитися від негативних наслідків феномену глобалізації.

Регіоналізація, на відміну від глобалізації, відбувається, як правило, згідно критеріїв ефективності для кожного суб’єкта, причому задля забезпечення такої функціональної риси на практиці застосовуються важелі уніфікації відповідних просторів (показовим у цьому відношенні є приклад Євросоюзу). Причинами уніфікації є те, що:

• цілком практичні міркування зумовлюють потребу у формуванні простору однопорядкових ринкових суб’єктів;

• глобальна конкуренція між сегментами світу, угрупованнями, об’єднаннями країн, регіонами ставить на порядок денний збільшення сукупної купівельної спроможності;

• уніфікація підвищує глобальну конкурентоспроможність, що краще реалізується не на національному рівні, а на розширеному, загальному просторі.

Інтернаціоналізація на регіональному рівні відповідає тенденціям формування принципово нової економічної інфраструктури, що властива інформаційній добі та ґрунтується на інтелектуальній діяльності, яка, з одного боку, приводить до створення якісно нової продукції, а з іншого, – далеко не завжди ефективно регулюється традиційними для ринку індустріальної доби інструментами впливу.

Сучасне інституційне сприяння оптимізації участі певної країни, її регіонів у системі міжнародного співробітництва має враховувати потреби сучасної інформаційної економіки у створенні умов для реалізації масштабних інноваційних проектів, причому перетворення кордонів з бар’єрів соціально економічного розвитку на їхній потужний динамізатор постає важливим фактором успіху у глобальній конкуренції.

За умов диверсифікації виробничої діяльності, різноманіття напрямів техніко-економічного розвитку, неможливості одразу досягти бажаних висококонкурентних позицій на світовому ринку за всіма товарно-послуговими позиціями, окремі країни, навіть найбільші та найконкурентніші з них, вимушені обирати власну, відносно вузьку ринково-спеціалізаційну нішу при установці на досягнення техніко-спеціалізаційних конкурентних позицій. Це об’єктивно приводить до селекції промислових галузей, появи нових виробництв, які в умовах заданих порівняльних переваг (зокрема, й таких, що розрізняються за окремими регіонами) дозволяють максимально чітко визначити спеціалізацію при проведенні технологічної політики, напрям концентрації інтелектуального потенціалу нації.

У сучасному світі поглиблюються тенденції інтелектуалізації виробництва, а також перехід до безперервного інноваційного процесу в більшості галузей (вже сьогодні в провідних ринкових країнах від 3/4 до 5/6 приросту ВВП відбувається за рахунок інноваційних технологій) і безперервної освіти, кваліфікаційного росту. Відбувається процес переходу від «суспільства споживання» до «інтелектуального суспільства», в якому найважливіше значення набувають моделі регіональної спеціалізації.

У світовій практиці відомі різні способи активізації факторів локального територіального розвитку й удосконалення інноваційного середовища регіону. Передусім йдеться про формування в окремих регіонах розвинутої інноваційної інфраструктури (створення технополісів, технопарків, бізнес-інкубаторів, регіональних інноваційних фондів тощо), створення мереж та каналів трансферу технологій (навіть із використанням пропаганди результатів інноваційної діяльності та поширення інновацій із залученням торговельно-промислових палат за межами регіонів). Окрім того, важливу роль відіграє кластерний підхід у реалізації інноваційної політики. Типовим явищем є перенесення центру інноваційної політики на регіональний рівень, в чому можна пересвідчитися на прикладі країн Євросоюзу, де зросло значення регіональної науково-технічної, інноваційної співпраці. На увагу заслуговує російський досвід останніх років щодо формування СЕЗ різних типів із вираженим акцентом на формуванні зональних технологічних утворень (наприклад, «Нойдорф» та «Ново Орловський» у Санкт-Петербурзі). У Великій Британії регіони Східного Мідленду, Північного Сходу, Уельс і Шотландія мають власну інноваційну стратегію й беруть активну самостійну участь в інноваційних програмах ЄС.

Процеси регіональної інтеграції не є гомогенними та відбуваються на різних рівнях:

міждержавний рівень (діяльність груп держав, що цілеспрямовано сприяють інтеграційним процесам у тій або іншій формі), рівень суб'єктів господарської діяльності (фірми, компанії, які вступають не просто у взаємовигідні угоди, але й в інтеграційні процеси, формуючи тканину ринкового життя), а також проміжний вид інтеграційних механізмів, який уособлюється діяльністю місцевих органів влади, регіонів.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Регіональна ланка та комплекс соціально-економічних відносин, які виникають у відносинах «місцева влада–місцевий бізнес–місцева громада», є важливою сферою сприяння регіональному співробітництву. Значно сильніше від інших регіонів світу посилення функціональної ролі регіонального, транскордонного співробітництва проявляється в Європі, чому сприяли глобально конкурентні міркування, близькі рівні розвитку національних економік, специфіка регіонального розміщення продуктивних сил.

Транскордонне співробітництво відбувається в контексті формування сучасного інституційного середовища, створення високотехнологічної моделі як основи поступу економіки в стратегічній перспективі. У світовій практиці апробовані механізми практичного використання його потенціалу, пов’язані з інвестиційно-інноваційними проектами, формуванням транснаціональних міжгалузевих кластеів високих технологій, створенням мереж технопарків, бізнес-інкубаторів, міжгалузевих науково-технологічних центів.

Необхідно враховувати зміни пріоритетів навіть в інноваційній діяльності, адже найбільше значення мають не «валові», кількісні показники інновацій, а їхня якість, здатність вирішувати стратегічні завдання розвитку. Змінюються й регулятивні підходи, які набувають дедалі більш виражено динамічних форм, «вписуються» в систему інформаційної діяльності, «зливаються» з науково-технічним процесом. Це відрізняє нові принципи регіонального та макроекономічного впливу на інноваційний процес від тих, що ще нещодавно – за часів пізньоіндустріальної доби – були поширеними в світі та використовувалися як прогресивні способи впливу на реальний сектор та виведення національних економік на висококонкурентну міжнародну орбіту (ці підходи, що були прогресивними, починаючи із 70-х років ХХ століття, можна охарактеризувати як лінійну модель впливу, див. рис. 1).

Регіональний рівень сприяння інноваційному процесу   Створення місцевих Створення Кредитування, стра Стимулювання наукових колективів, міжрегіональних хування експортного   міжнародно міжрегіональні лабораторій з виробництва коопераційних   дослідження кооперації НДДКР проектів за участю   відповідних регіонів         Дослідно-конструк- Збут Наукові дослідження Виробництво торські розробки     Рис. 1. Система регіонального сприяння реалізації інноваційного процесу пізньоіндустріальної доби (лінійна модель) Регіональний рівень сприяння інноваційному процесу за умов формування інноваційно регулятивного механізму, на відміну від попередньої ситуації, пронизує господарську практику різних фаз відтворювальних та інноваційних циклів. Така логіка реалізації інституційних повноважень мезорівня показана на рисунку, що наводиться нижче (рис. 2).

Для українських підприємств значний потенціал пов’язаний з участю у визначених пріоритетних програмах міжнародного, прикордонного співробітництва ЄС та отриманням консультативної, інформаційної, експертної підтримки (в ЄС здійснюється підтримка проектів за програмами ЄІПД ТГС, яка визначається як технічне сприяння, причому для країн, що не входять в ЄС, з боку Європейської Комісії допомога здебільшого надається в ході реалізації проекту «Сприяння розвитку регіонального потенціалу (СРРП–II)». Аналогічне сприяння здійснюється технічними секретаріатами, які створюються задля реалізації кожної з програм).

У контексті сучасної концепції прикордонної співпраці особливе місце може зайняти територіальний маркетинг із виділенням цільових ринків такого регіонального маркетингу, відповідною сегментацією, диверсифікацією продукції тощо.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ   Регіональний рівень сприяння інноваційному процесу           ЗБУТОВА НДДКРІ   ДІЯЛЬНІСТЬ ВИПЕРЕДЖАЮЧ   ЗНАННЯ ЕСТВОРЕННЯ   АНАЛІТИЧНИХ ІНФОРМАЦІЯ МОДЕЛЕЙ   НАУКОВИЙ ПРОДУКЦІЇ   ПРОЦЕС     ВИПУСК   ДОСЛІДНИХ    ВИВЧЕННЯ ПАРТІЙ, ДО РИНКІВ   ВЕДЕННЯ, АДАПТАЦІЯ   ПРОДУКЦІЇ   ПРИКЛАДНІ РОЗРОБКИ, ДО ВИМОГ   ДЕТАЛЬНЕ РИНКУ ПРОЕКТУВАННЯ,   АВАНГАРДНІ ЗРАЗКИ     Умовні позначення:

    функціональні інституційні впливи   функціональний відтворювальний алгоритм   Рис. 2. Система регіонального сприяння реалізації інноваційного процесу інформаційної доби (модель активної матриці) Розвиток міжнародних зв'язків України, посилення самостійної зовнішньої діяльності адміністративно-територіальних суб'єктів держави протягом останніх років об'єктивно підвищують значення прикордонної співпраці. Слід враховувати, що й розширення ЄС за рахунок вступу до нього східноєвропейських країн, що відбулося за останні роки, об'єктивно посилило значення цього процесу, присунувши кордон ЄС впритул до України.


Враховуючи сучасний стан і передумови перспективного розвитку транскордонного співробітництва, необхідно передбачити такі критерії ефективного розвитку транскордонного співробітництва:

• поступовий перехід від збутово-торговельних до виробничо-інвестиційних зовнішньоекономічних зв'язків на основі розвитку міжнародного кооперування і залучення прямих іноземних інвестицій;

• входження прикордонних областей України до європейських регіональних структур;

• створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу, передусім в агропромисловому секторі економіки, що вимагає відповідної податкової, кредитної, митної політики;

• формування транскордонної банківської мережі та транскордонних торгово-промислових організацій;

• подальше розширення транснаціональних мереж електронних та чекових платіжних засобів для приватних осіб (використання різного роду електронних магнітних карт та електронних гаманців, створення мережі банкоматів), формування відповідної законодавчої бази для використання цих засобів;

• пріоритетний розвиток технічної та комунікаційної інфраструктури транскордонного співробітництва;

• прискорення створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС тощо.

Саме транзитний статус України, а не набуті конкурентні переваги відіграє вирішальну роль у міжнародній спеціалізації країни. Велика частка у структурі торгівлі послугами належить саме ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ послугам трубопровідного транспорту, що відображає рентний характер національного доходу, експлуатує транскордонний статус і, зокрема, територіальний потенціал прикордонних та інших транзитних територій. Головним завданням міжнародно-регіональної співпраці України є формування сучасної моделі відкритої економіки з акцентом на виробництві продукції з високою вагою у ціні доданої вартості, налагодженні з сусідніми країнами науково-технічної співпраці, передусім завдяки встановленню з ними широких виробничо-коопераційних зв'язків. Концепція транскордонного співробітництва України має базуватися на реалізації ідеї ефективного використання геополітичного положення України, на усвідомленні того, що ринкові інструменти самі по собі не можуть врахувати ані кон'юнктурні, ані довгострокові інтереси фінансового капіталу та не забезпечують необхідні обсяги інвестицій, засоби сприяння господарській діяльності.

Розширення прав регіонів дозволяє з більшою оперативністю приймати рішення, не завантажуючи центральні органи управління тими питаннями, які можуть бути розв’язані на місцях.

Рішення відповідних регіональних органів управління з питань транскордонного співробітництва повинні прийматися з урахуванням особливостей відповідного регіону із максимальним підвищенням ефективності використання регіональних ресурсів, причому не тільки українських, але й тих, що ними володіють суміжні регіони прилеглих країн. Для цього доцільним є створення інноваційних центрів сприяння розвитку інформаційно-консалтингового забезпечення інноваційної діяльності та інноваційного розвитку.

Важливими рисами сучасного розвитку відкритих економік є використання широкого спектру інструментів прискорення соціально-економічного розвитку, оптимізація моделей національної спеціалізації, максимальне використання потенціалу міжнародної кооперації, зростання ролі субрегіональних угруповань країн. Відбувається зміна функціональної ролі транскордонного співробітництва, яка характеризується відцентровими та доцентровими тенденціями. Перші зумовили якісні дезінтеграційні зміни в економічній кооперації та політичній співпраці країн, другі консолідують наявні інтеграційні угруповання, сприяють виникненню нових, становлять «інтеграційний виклик» тим країнам, для яких виникає загроза перетворитися на територію низькоефективних та брудних технологій.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Мікула Н.А. Транскордонне співробітництво та облаштування кордону України //Економіка промисловості. – 2002. – № 3.- С.44 – 51.

2. Макогон Ю.В., Ляшенко В.И. Формы и направления межрегионального трансграничного сотрудничества: Монография, изд. 2-е, исп. и допол. – Донецк: ООО "Юго-Восток, Лтд", 2003. – с.

3. Портер М. Международная конкуренция. – М.: "Международные отношения". – 1993. – 896 с.

4. Студенніков І. Транскордонне співробітництво та його місце в регіональному розвитку // Регіональна політика в країнах Європи: Уроки для України / Київ. центр Ін-ту Схід-Захід;

за ред.

С.Максименка. – К.: Логос, 2000. – 171 с.

РЕЗЮМЕ Досліджуються інтеграційні процеси регіонального рівня, які формують профілі національної спеціалізації у системі міжнародного регіонального поділу праці. Визначаються сутність транскордонного співробітництва в сучасній системі інтернаціоналізації, особливості регіоналізації як фактору ефективності розвитку та регулятивної діяльності у відкритій економіці.

Ключові слова: транскордонне співробітництво, міжнародна конкурентоспроможність, міжнародна торгівля, міжнародні інвестиції, інституціоналізм, інновації, регіоналізація, глобалізація, міжнародні економічні відносини.

РЕЗЮМЕ Исследуются интеграционные процессы регионального уровня, которые формируют профили национальной специализации в системе международного регионального разделения труда.

Определяются сущность трансграничного сотрудничества в современной системе интернационализации, особенности регионализации как фактора эффективности развития и регулятивной деятельности в открытой экономике.

Ключевые слова: трансграничное сотрудничество, международная конкурентоспособность, международная торговля, международные инвестиции, институционализм, инновации, регионализация, глобализация, международные экономические отношения.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ SUMMARY The processes of regional level integration, forming the profiles of the national specialization in the system of international regional division of labour are explored. The essence of transborder cooperation in the modern system of internationalization, the features of regionalization as the factor of efficiency of development and regulation activities in open economy are determined.

Keywords: transborder cooperation, international competitiveness, international trade, international investments, institutsionalizm, innovations, regionalization, globalization, international economic relations.

АНАЛІЗ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РИНКУ МЕТАЛОПРОДУКЦІЇ Анісімова О.М., к.е.н., доцент, зав. каф. економічної теорії, ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет»

Постановка проблеми. Бурхливий розвиток металургійної галузі припадає на останню чверть ХVІІІ ст. Саме Європу можна вважати колискою сучасних металургійних підприємств. У попередніх дослідженнях було проведено аналіз міжнародного ринку металопродукції за трьома регіонами (Північна, Південна та Центральна Америка) та виявлено основні напрямки торговельних потоків металопродукції, структуру експорту, імпорту у цих регіонах. Результати аналізу сучасного ринку металопродукції не можна вважати коректними без урахування європейського ринку металопродукції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання щодо розвитку підприємств металургійної галузі викликає жваві дискусії у науковому світі. Особливо це питання постало у кризові роки (2009 2011). Дослідження щодо тенденцій у торгівлі металопродукцією проводили наступні вчені Власюк О.С., Медведкін Т.С., Філіпенко А.Г., Фомічова Н.В.;

кризові явища у металургії досліджували Макогон Ю.В., Шпундра М.Г. Ляшенко В.І., Капранова Л.Г., дослідження зовнішньоторговельного обороту металопродукціі у своїх працях висвітлювали Бардакова Г.В., Хаджинов І. В., та ін.

Мета статті – провести аналіз европейського ринку металопродукції та виявити основні напрямки торговельних потоків металопродукції, структуру експорту, імпорту у цьому регіоні.

Результати дослідження. Європейський регіон найбільшого континенту світу - Євразії – наприкінці ХХ ст. зазнав великих політичних та економічних змін. До 90-х років на карті Європи існували дві великі групи країн, які значно відрізнялись за суспільно-політичним ладом та рівнем економічного розвитку. У вітчизняній літературі ці групи країн досі мали назву капіталістичних (сучасна назва - країни ринкової економіки) та соціалістичних (зараз застосовується назва «країни з плановим централізованим господарством»). До першої входили 29 країн, до другої - 9. Розпад СРСР і всього соціалістичного угруповання ускладнив політичну карту Європи, яка нині налічує 48 країн, з них - 29 - ринкового господарства (в тому числі сім країн-карликів) та 19 - постсоціалістичних країн [1].

Металургійна промисловість Західної Європи в основному сформувалася ще до початку епохи НТР. Чорна металургія розвивається передусім в країнах, які забезпечені металургійним паливом і/або сировиною (ФРН, Великобританія, Франція, Іспанія, Бельгія, Люксембург). Після Другої світової війни центри металургії стали розміщуватися в морських портах з орієнтацією на імпорт.

Останнім часом в чорній металургії спостерігається тенденція до будівництва заводів менших розмірів. Розвиваються також і галузі кольорової металургії: виплавка алюмінію - у Франції, Італії, Греції, Норвегії, Швейцарії, ФРН, Австрії;


виплавка міді - у ФРН, Франції, Великобританії, Італії, Бельгії [2].

Для аналізу доцільно виділити країни ЄС та країни СНД, тому що в цих країнах приблизно однаковий рівень розвитку металургійної галузі, менталітет та інші неформальні інституції. Обсяг виробництва металургійної продукції в Європі у 2010 р. склав 314,9 млрд. дол., що складає 22,3% світового виробництва металу. На рис. 1 приведена динаміка виробництва металургійної продукції у Європі, ЄС та СНД за період 2004-2010 рр.

Обсяг виробництва металургійної продукції у Європі до 2007 р. мав стійку тенденцію до зростання, а потім почав знижатися. У кризовий 2009 рік обсяг виробництва металургійної продукції у Європі становив 265,5 млн. т, (або 77,6% від обсягу 2008 р.) У 2010 р. спостерігається зростання обсягів виробництва металургійної продукції, темп зростання у порівнянні з 2009 р. склав 18,6%.

© Анісімова О.М., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Тенденції динаміки виробництва металургійної продукції у ЄС та СНД схожа з тенденцією в цілому в Європі. Темп приросту у 2010 р. у порівнянні з 2009 р. у ЄС склав 24,5%, а у СНД – 11,1%.

Найбільшими виробниками металургійної продукції у об’єднання країн: ЄС та СНД. У 2010 р., за даними World Steel Association, ЄС виробила 172,9 млн. т., що складає 55% обсягу виробництва металу в регіоні та 12,2% - у світі. СНД за 2010 р. виробила металопродукції 108,5 млн.

т., що складає 34,4% обсягу виробництва металу в регіоні та 7,7% - у світі.

400,0 364, 355, 342, 339,8 333, 350,0 314, 300,0 265, 250, 209, 207, 202,5 198, 195, 200,0 172, 138, 150,0 124, 119, 113, 113,4 114,3 108, 97, 100, 50, 0, 2004 2005 2006 2007 2008 2009 Європа ЄС СНД Рис. 1. Динаміка виробництва металургійної продукції у Європі, ЄС та СНД у 2004-2010 рр., млн.т.

З країн ЄС найбільші обсяги виробництва металургійної продукції спостерігаються у Німеччини, Італії, Іспанії, Франції, Великобританії, Бельгії, Польщі, Австрії, Нідерландах, Чехії, Швеції, Словаччині, Фінляндії, Румунії та Люксембурзі. Найбільшими країнами-виробниками металургійної продукції СНД є Росія, Україна, Казахстан та Білорусія. З інших країн Європи, що не входять до ЄС або СНД найбільшим виробником металопродукції є Туреччина. У табл. 1 наведено найбільші країни-виробники Європи, їх обсяги та відсоток виробництва, місця за рейтингом найбільших 40 країн-виробників металургійної продукції, складеним World Steel Association.

Таблиця 1.

Найбільші країни-виробники Європи за рейтингом World Steel Association у 2010 р. [3] %у Місце Місце %у %у %у Країна млн.т Євро Країна млн.т світі Європі світі пі Країни ЄС Країни СНД 7 Німеччина 43,8 13,9 3,1 4 Росія 67,0 21,3 4, 11 Італія 25,8 8,2 1,8 8 Україна 33,6 10,7 2, 14 Іспанія 16,3 5,2 1,2 31 Казахстан 4,3 1,4 0, 15 Франція 15,4 4,9 1,1 39 Білорусія 2,5 0,8 0, 18 Великобританія 9,7 3,1 0, 20 Бельгія 8,1 2,6 0,6 Інші країни Європи 21 Польща 8,0 2,5 0,6 10 Туреччина 29,0 9,2 2, 23 Австрія 7,2 2,3 0, 25 Нідерланди 6,7 2,1 0, 26 Чехія 5,2 1,7 0, 29 Швеція 4,8 1,5 0, 30 Словаччина 4,6 1,5 0, 33 Фінляндія 4,0 1,3 0, 34 Румунія 3,9 1,2 0, 38 Люксембург 2,9 0,9 0, ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ З табл. 1 можна зробити висновки, що найбільшим виробником металопродукції в Європі є Росія, яка займає 4 місце з виробництва металу. Частка Росії у виробництві металу у Європі складає 21,3%, а у світі – 4,7%. Україна у 2010 р. зайняла 8 місце у світі з виробництва металопродукції з показником 33,6 млн. дол., що складає 10,7% обсягу виробництва металу у Європі та 2,4% - у світі.

Компанії – лідери з виробництва металургійної продукції у Європі наведені у табл. 2, у якій також приведено місце за рейтингом найбільших виробників металопродукції у світі (World Steel Association), обсяги виробництва компаній та їх частка у виробництві металургійної продукції у регіоні у 2009 р.

Таблиця 2.

Компанії-лідери з виробництва металопродукції у Європі, 2009 р.

Місце Компанія Країна млн.т. % у Європі 9 Severstal Росія 16,7 5, 10 Evraz Росія 15,3 4, 18 Gruppo Riva Італія 11,3 3, 20 ThyssenKrupp Німеччина 11,0 3, 21 Novolopetsk Росія 10,9 3, 23 Magnitogorsk Iron Росія 9,6 3, and Steel Works 28 Metivest Україна 7,4 2, 29 Technit Італія 6,9 2, 30 Erdemir Туреччина 6,5 2, З табл. 2 можна зробити висновки, що металургійні компанії Росії є найбільшими виробниками металопродукції в Європі. Чотири російські компанії входять до рейтингу найбільших компаній-виробників металопродукції. Частка найбільших російських металургійних компаній у виробництві металопродукції в Європі склала 16,7%.

Найбільша компанія Україна Metinvest у 2009 р. зайняла у рейтингу найбільших країн світу з виробництва металу 28 місце з показником 7,4 млн.т., що складає 2,3% обсягу виробництва металу у Європі.

Загальний обсяг реалізації металургійної продукції у Європі дорівнює 183 млрд. дол.

(2009 р.), що складає 3,4% від загальної реалізації всіх видів продукції регіону, та 4,5% від обсягів реалізації промислової продукції регіону. Із загального обсягу реалізації металургійної продукції 183 млрд. дол. на внутрішнє споживання йде 116 млрд. дол., що складає 63,4% від загального обсягу реалізації металургійної продукції Європи, на експорт – 67 млрд. дол., що складає 36,6 %. Таким чином, 64% продукції, яка виробляється у Європі їде на внутрішньо регіональне споживання. На рис.

2 наведено структуру потоку металургійної продукції у 2009 р. у Європі.

Імпорт;

18,1;

9% Експорт;

53,3;

26% Внутрішнє споживання;

130;

65% Рис. 2. Структура потоку металургійної продукції у Європі у 2009 р., млрд. дол., % Загальний потік металургійної продукції у Європі складає 201,4 млрд. дол., з якого внутрішнє споживання власної металургійної продукції складає 65%, експорт – 26% та імпорт – 9%. На рис. наведено динаміку реалізації металургійної продукції за напрямками споживання та торгове сальдо металургійної продукції у 2007-2009 рр.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 250, 217, 195, 200, 150,0 98, 100,0 77, 60,5 67, 53, 30,2 35, 50, 18,1 17, 0, Внутрішне Еспорт Імпорт Торгове сальдо споживання 2007 2008 Рис. 3. Динаміка реалізації за напрямками споживання та торгове сальдо металургійної продукції Європи у 2007-2009 рр., млрд. дол.

Таким чином, у 2008 р. аналізовані показники набувають найбільшого значення, під впливом світової кризи у 2009 р. показники значно знизились. З рис. 3 можна зробити висновки, що у 2009 р.

внутрішнє споживання власної продукції регіону знизилось на 46,7%, експорт на 32%, а імпорт на 53%. Темп зниження обсягів експорту нижчій за темп зниження обсягів імпорту, що позитивно впливає на торгове сальдо, адже даний показник у 2009 р. зріс на 15,6%. Торгове сальдо Європи є позитивним, тобто експорт перевищує імпорт та з кожним роком спостерігається зростання даного показника.

Розглядаючи експорт-імпорт металопродукції, виокремимо СНД із загального обсягу та розглянемо його окремо. У табл. 3 приведені обсяги та структура експорту-імпорту металургійної продукції Європи (без СНД) та у табл. 4 обсяги та структура експорту-імпорту країн СНД (окремо) у 2009 р. за регіонами.

Таблиця 3.

Обсяги та структура експорту-імпорту металургійної продукції Європи у 2009 р. за регіонами світу Експорт Імпорт млрд.дол. % млрд.дол. % Північна Америка 6,3 15,7 1,6 6, Південна та Центральна Америка 2,2 5,5 1,7 6, СНД 3,0 7,5 11,0 41, Африка 9,7 24,1 3,0 11, Ближній Схід 8,0 19,9 0,6 2, Азія 11,0 27,4 8,5 32, Всього 40,2 100,0 26,4 100, На рис. 4 приведена структура експорту металургійної продукції Європи за регіонами світу у 2009 р. На рис. 5 наведено структуру імпорту металургійної продукції Європи у 2009 р.

Найбільша доля експорту металургійної продукції з Європи припадає на Азію 28% (11 млрд.дол.). Значну частку металопродукції з Європи також експортують у Африку (24%) та у Ближній Схід (20%). Найменшу частку у структурі експорту займає Південна та Центральна Америка (5%).

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Південна та Північна Північна Центральна Америка Південна та Азія Америка Америка 6% Азія Центральна 15,7% 32% 6% 27,4% Америка 5,5% СНД 7,5% І Ближній Схід Ближній Схід СНД Африка 19,9% 2% Африка 43% 24,1% 11% Рис. 4. - Структура експорту Рис. 5. - Структура імпорту металургійної металургійної продукції Європи у 2009 р. продукції Європи у 2009 р.

Таким чином, найбільшим імпортером металургійної продукції Європи є СНД – 43% (11 млрд. дол.). Вагому частку у імпорті металопродукції Європи займає також Азія – 32% (8,5 млрд. дол.) та Африка – 11% (8,1 млрд. дол.).

Таблиця 4.

Обсяги та структура експорту-імпорту металургійної продукції СНД у 2009 р. за регіонами світу Експорт Імпорт млрд.дол. % млрд.дол. % Північна Америка 1,0 3,7 0,1 1, Південна та Центральна Америка 1,0 3,7 0,1 1, Європа 11,0 40,7 3,0 51, Африка 2,0 7,4 0,0 0, Ближній Схд 5,0 18,5 0,1 1, Азія 7,0 25,9 2,5 43, Всього 27 100,0 5,8 100, На рис. 6 приведена структура експорту металургійної продукції СНД за регіонами світу у 2009 р. На рис. 7 наведено структуру імпорту металургійної продукції СНД у 2009 р.

Північна Північна Південна та Південна та Америка Америка Центральна Центральна 4% 1,7% Америка Америка Азія Азія 4% 26% 1,7% 43,1% Європа Ближній Схід Європа 40% 19% Африка 51,7% Ближній Схід Африка 7% 1,7% 0,0% Рис. 6 Структура експорту металургійної Рис. 7 Структура імпорту металургійної продукції СНД у 2009 р. продукції СНД у 2009 р.

Найбільша доля експорту металургійної продукції з СНД припадає на Європу 40% (11 млрд.

дол.). Значну частку металопродукції з СНД також експортують у Азію (26%) та у Ближній Схід (19%). Найменшу частку у структурі експорту займає Америка. Найбільшим імпортером металургійної продукції СНД є Європа – 51% (3 млрд. дол.). Вагому частку у імпорті металопродукції Європи займає також Азія – 43% (2,5 млрд. дол.).

Таким чином, виробництво металургійної продукції у Європі у 2010 р. склало 314,9 млн. т, що складає 22,3% світового виробництва металопродукції. Загальний обсяг реалізації металургійної продукції у Європі у 2009 р. склав 183 млрд. дол., а загальний - 201,4 млрд. дол., з якого внутрішнє ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ споживання власної металургійної продукції складає 65%, експорт – 26% та імпорт – 9%. Торгове сальдо Європи є позитивним, тобто експорт перевищує імпорт та з кожним роком спостерігається зростання даного показника. Найбільша доля експорту металургійної продукції з Європи припадає на Азію 28%, а найбільшим імпортером Європи є СНД – 43%. У той час, Європа є найбільшим і експортером, і імпортером СНД на металургійному ринку світу.

Три останні роки кризи (2008-2010 рр) істотно змінили структуру українського експорту.

Зниження частки металургії в експорті товарів майже на чверть відбулося на тлі зростання в півтора рази частки аграрної продукції. При цьому українські виробники все більше стали орієнтуватися на ринки країн СНД та Азії, поступово залишаючи Європу. За оцінками експертів, ця тенденція збережеться в найближчі роки і може помінятися лише після створення зони вільної торгівлі з ЄС.

Причому частка металургійної продукції в експорті знизилася з 42,2% до 33,7%. За оцінками експертів, в металургійній сфері буде складно досягти докризових показників. Зміна географічної структури українського експорту показує, що експортери змогли утриматися на ключових для себе ринках. За три роки частка поставок у країни СНД знизилася всього на 0,3 п.п., до 36,4% (Росії зросла на 0,5 п.п., до 26,1%). Практично немає змін щодо африканського ринку - 5,9% (+0,2 п.п.).

Найбільше зростання поставок зафіксовано в країни Азії - на 4,6 п.п., до 26,7%. Якщо до кризи український експорт до Азії в основному прямував в декілька країн, то тепер він став більш диференційованим. У результаті частка Китаю збільшилася втричі (з 0,9% до 2,5%), а Туреччини зменшилася на третину (з 7,4% до 5,9%). Особливістю останніх трьох років стало поступове зниження частки поставок до країн Європи - на 3 п.п., до 26,9%. Таким чином, вже зараз у структурі українського експорту весь Європейський континент майже зрівнявся з Росією. Скорочення торкнулося і поставок у країни Північної і Південної Америки - з 5,5% до 3,9%.

Висновки.

1. Металургійні компанії Росії є найбільшими виробниками металопродукції в Європі.

Найбільша компанія Україна Metinvest у 2009 р. зайняла у рейтингу найбільших країн світу з виробництва металу 28 місце з показником 7,4 млн.т., що складає 2,3% обсягу виробництва металу у Європі.

2. Торгове сальдо Європи є позитивним, тобто експорт перевищує імпорт та з кожним роком спостерігається зростання даного показника. 64% металургійної продукції, яка виробляється у Європі йде на внутрішньорегіональне споживання.

3. Найбільша доля експорту металургійної продукції з Європи припадає на Азію 28%, найбільшим імпортером металургійної продукції Європи є СНД – 43%. Найбільшим експортером та імпортером металургійної продукції СНД є Європа 4. Під впливом кризи частка металургійної продукції України в експорті знизилася з 42,2% до 33,7%.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Філіпенко А.С. Економіка зарубіжних країн / А. С. Філіпенко: [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://polka-knig.com.ua/book.php?book= 2. Розміщення продуктивних сил: [Електроний ресурс]. – Режим доступу:

http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/620/6/ 3. World Steel Association: [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://www.worldsteel.org/ РЕЗЮМЕ У статті запропоновано результати аналізу європейського ринку металопродукції. Розглянуто динаміка виробництва, реалізації за напрямками споживання та торгове сальдо металургійної продукції;

структура потоку, експорту, імпорту металургійної продукції.

Ключові слова: міжнародний ринок металопродукції, експорт металопродукції, імпорт металопродукції, внутрішнє споживання металу, Європа.

РЕЗЮМЕ В статье предложены результаты анализа европейского рынка металлопродукции. Рассмотрена динамика производства, реализации по направлениям потребления и торгового сальдо металлургической продукции;

структура потока, экспорта, импорта металлургической продукции.

Ключевые слова: международный рынок металлопродукции, экспорт металлопродукции, импорт металлопродукции, внутреннее потребление металла, Европа.

SUMMARY This article contains an analysis of the European steel market. The dynamics of production, sales in areas of ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ consumption and trade balance of metallurgical production, the structure of the flow of exports and imports steel products.

Keywords: international market of steel products, export of steel products, imports of steel products, domestic consumption of metal, Europe.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС Антошкіна Л. І., д. е. н., ректор Бердянського університету менеджменту і бізнесу Постановка проблеми. Наявність спільних кордонів між Україною та ЄС, а також євроінтеграційні прагнення України обумовлюють актуальність посилення уваги науковців, експертів та політиків до питань регіонального розвитку та транскордонного співробітництва прикордонних регіонів України та країн ЄС.

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Дослідженнями проблематики регіонального розвитку і транскордонного співробітництва займаються як українські, так і іноземні науковці.

Велику увагу питанням регіонального розвитку та транскордонного співробітництва приділили такі іноземні вчені як З. Горжеляк, П. Еберхардт, Р. Федан, Т. Коморніцкі, T. Лієвські, З. Макєла, M.

Ростішевскі, А. Стасяк, З. Зьоло, а також такі українські вчені як П. Бєлєнький, З. Бройде, В. Будкін, М. Долішній, В. Євдокименко, Є. Кіш, М. Козоріз, М. Лендьел, Ю. Макогон, М. Мальський, A.

Мельник, В. Мікловда, Н. Мікула, A. Moкій, В. Пила, С. Пирожков, С. Писаренко, В. Чужиков. Але питання вдосконалення законодавства у сфері транскордонного співробітництва є ще недостатньо дослідженим у науковій літературі. Тому розвиток та вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює регіональне та транскордонне співробітництво між Україною та країнами ЄС, набуває особливої актуальності в контексті реалізації Європейської політики сусідства (ЄПС), яка спрямована на розвиток співробітництва між Україною та ЄС.

Метою дослідження є висвітлення основних правових аспектів транскордонного співробітництва України з Європейським Союзом, а також надати певні рекомендації щодо розвитку транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС.

Виклад основного матеріалу. Основними нормативно-правовими актами що регулюють транскордонне співробітництво між Україною та ЄС є: 1) рамкові міжнародні угоди з транскордонного співробітництва (до яких приєдналася Україна);

2) угоди про утворення єврорегіонів (за участю України та країн ЄС);

3) угоди між регіональними органами адміністративно територіальних одиниць сусідніх держав;

4) національне законодавство України з регіонального та транскордонного співробітництва.

До рамкових міжнародних угод з транскордонного співробітництва (до яких приєдналася Україна) належать: Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями 1980 р. (ратифікована Україною у 1993 р.), Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями 1995 р. (ратифікований Україною у 2004 р.), Протокол N до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, який стосується міжтериторіального співробітництва 1998 р.

(ратифікований Україною у 2004 р.).

Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями 1980 р. (Мадридська конвенція) містить загальні положення про підтримку та заохочення транскордонного співробітництва між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією країн-учасниць конвенції. Країни-учасниці Мадридської конвенції з метою реалізації транскордонного співробітництва взяли на себе зобов’язання щодо заохочення ініціативи територіальних общин або властей, що ґрунтуються на розроблених у Раді Європи рамкових домовленостях між територіальними общинами або властями [1].

Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями 1995 р. містить положення про визнання права територіальних общин або властей країн-учасниць Мадридської конвенції укладати угоди про транскордонне співробітництво з територіальними общинами або властями інших держав у рівноцінних сферах компетенції. При цьому робиться вказівка на те, що угоди про транскордонне © Антошкіна Л.І., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ співробітництво спричиняють обов'язки тільки для територіальних общин або властей, які їх уклали.



Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.