авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 18 | 19 || 21 | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 20 ] --

5) Россия, в свою очередь, зависима от Украины в части транзита через ее территорию грузов, в первую очередь, энергоносителей, направляемых в Европу. Кроме того, у России нет приличных глубоководных незамерзающих коммерческих портов на Балтике. Нет их и на Севере, если не считать Мурманского торгового порта, возможности которого резко ограничены возможностями железной дороги, а коммерческая эффективность – высокими ставками фрахта в зимнее время и теми же железнодорожными тарифами. Единственный глубоководный порт в Европейской части России – Новороссийск. Но и там есть ограничения по железной дороге и физические ограничения развития структуры порта. Отсюда еще одно особое значение Украины, делающее неизбежным ее объективное вхождение в зону жизненных интересов России: порты Одесса, Ильичевск, Южный, Мариуполь, через которые осуществлялась значительная доля внешнеторгового оборота бывшего Советского Союза и которые развивались именно как стратегические общесоюзные структуры. Разрыв связи России и Украины, особенно в машиностроительном комплексе, может существенно повлиять на положение в экономике России, так как по сложившейся специализации многие украинские предприятия являются монопольными поставщиками в Россию важнейших изделий. Например, удельный вес ввоза из Украины в Россию свеклоуборочных и кукурузоуборочных машин составляет 100 процентов, то есть практически все ввозятся из Украины, жаток рядовых, насосов паровых, поршневых и других – тоже 100%, кранов на пневматическом колесном ходу – 80%.

6) В свою очередь Украина так же зависима от России. Украина относится к энерго дефицитным странам, поскольку за счет собственных источников удовлетворяет свои потребности в топливно-энергетических ресурсах лишь на 47-49%. Россия сегодня сохраняет лидирующие позиции на европейском газовом рынке, является одним из крупнейших поставщиков нефти на мировой рынок. За счет российских энергоносителей покрывается 100% потребностей Украины в ядерном топливе, около 75% потребностей в сырой нефти и около 50% – в природном газе. Собственная добыча Украины покрывает 10-12 % потребностей в нефти и 20-25 % – в природном газе.

7) Тесная экономическая интеграция в прошлом помогает российским и украинским предприятиям в ряде случаев активно развивать производственную кооперацию в настоящее время.

Основные отрасли сотрудничества:

- Нефтепереработка. Украинские нефтеперерабатывающие заводы (НПЗ) строились для переработки именно российской нефти, чтобы обеспечить высокую эффективность экспорта нефтепродуктов к Европе.

- Атомная энергетика. Собственная промышленность Украины удовлетворяет лишь 15% потребностей ядерно-энергетического комплекса в оснащении, материалах, приборах, остальное поставляется из России, стран СНГ и Запада. Вместе с тем 20% уранового сырья, что поступает в РФ, добывается в Украине - Автомобилестроение. Украинские заводы в Запорожье, Луцке, Львове, Кременчуге, Херсоне, Симферополе и других украинских городах работают, используя поставки узлов и деталей из России.

Производственное взаимодействие основано на поузловой и подетальной специализации предприятий и на их последующей кооперации в сборке готовых машин.

- Аэрокосмическая отрасль. На международном уровне реализуются два крупных проекта по сотрудничеству в ракетно-космической отрасли с участием Украины, России, США и Норвегии:

«Морской старт» («Sea Lauch») и «Глобал стар» («Global Star»). Основой сотрудничества в этой ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ отрасли является межправительственное соглашение о льготном трансграничном перемещении кооперационной продукции и материалов, используемых в процессе производства. [4] - Авиастроение. Авиапромышленность Украины получает из РФ почти 70% готовых изделий и 95% материалов и полуфабрикатов;

в кооперации участвуют около 100 российских предприятий. В свою очередь материалы и комплектующие изделия к двигателям украинского производства поставляют более 400 заводов-смежников из СНГ, преимущественно из России, откуда идут 80% всех комплектующих (без электроники) и 38% материалов. Сотрудничество в области авиакосмической промышленности является одной из наиболее перспективных сфер, поскольку здесь обе страны, действительно, конкурентоспособны и могут выходить на мировые рынки. Интересам России и Украины отвечает создание и продвижение на внутренних и внешних рынках перспективных образцов авиационной техники.

- Военно-промышленный комплекс в Украине был вторым по величине в бывшем СССР. Здесь были, и сейчас есть очень интересные разработки. Многие предприятия ВПК РФ сотрудничают с предприятиями ВПК Украины. Основными смежниками российских оборонных предприятий с украинской стороны являются более 100 предприятий-монополистов. Например, в ракетно космической промышленности Украины монополистом является НПО «Южное» в городе Днепропетровске, главный разработчик и изготовитель ракетных комплексов, ракетоносителей и орбитальных космических станций для проведения научных исследований земной поверхности и космического пространства.

- Судостроение. Что касается судостроительной промышленности Украины, то здесь насчитывается примерно 45 предприятий. В настоящее время 75 аналогичных предприятий России получают от предприятий Украины свыше полутора тысяч комплектующих судостроительных изделий.

Теперь следует остановиться на проблемных моментах в российско-украинском сотрудничестве:

1) Развитию экономических отношений двух стран мешает невысокий уровень взаимных прямых инвестиций (в основном, инвестиции идут со стороны России в отрасли украинского ТЭК – прежде всего, в нефтепереработку).

2) В Украине отсутствует реально работающее законодательство в области создания международных бизнес структур, что не позволяет осуществлять совместную работу в налаживании устойчивых кооперационных связей в выпуске необходимой сельскохозяйственной техники, в химической промышленности, производстве удобрений и др. Не работает на деле и правовой механизм в области законодательства о разделе продукции. Это приводит, в частности, к тому, что российские компании иногда лишены возможности участвовать в крупных инвестиционных проектах, представляющих взаимный интерес.

3) В области экспорта некоторых видов вооружений, в первую очередь, танков, продукции черной металлургии, химической промышленности, машиностроения Украина и Россия являются прямыми конкурентами на рынках третьих стран (прежде всего, стран Европы).

Целью сотрудничества должно стать дальнейшее оживление связей в торговой сфере, последовательное наращивание объема товарооборота, оказание содействия в создании межгосударственных корпораций, совместных предприятий и других организационно-хозяйственных структур, позволяющих привлекать внебюджетные средства, быстро реагировать на изменение конъюнктуры внешнего и внутренних рынков.[5] Согласно интересам Украины и России, их экономической безопасности, приоритетными направлениями стратегического партнерства должно являться:

сотрудничество в энергетической отрасли, в частности, развитие единой энергетической системы, совместное использование нефтеперерабатывающих и других производств топливно энергетического комплекса (ТЭК);

научно-техническое, инвестиционное и инновационное сотрудничество;

развитие и модернизация транспортной и энергетической инфраструктуры на Украине в интересах обеих государств;

развитие совместных производственных структур, кооперационных и технологических связей, формирование совместных промышленно-финансовых групп в таких приоритетных отраслях как энергетика;

наукоемкая промышленность;

транспортная и телекоммуникационная сети;

агропромышленный комплекс.

Основу совместных мероприятий по выходу из кризиса должны составлять следующие моменты, как на макро, так и на микроуровнях:

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 1) Устранение всех барьеров, препятствующих взаимным инвестициям.

Прямое и косвенное инвестирование Россией украинских промышленных предприятий относящихся к сфере совместных интересов наших стран (так называемых локомотивов роста), а так же в модернизацию транзитных газопроводов. Активное привлечение российских инвестиций в объекты экономики Украины и украинских – в Россию, включая специальные (свободные) экономические зоны.

2) Организация льготного режима для экспортно-импортных операций между Россией и Украиной, снижение тарифных и нетарифных барьеров, упрощение административных процедур, усовершенствования таможенного регулирования.

3) Усиление производственной кооперации, восстановление в полном объеме интеграционно производственных процессов на уровне отдельных предприятий путем создания мощных совместных российско-украинских корпораций, основанных на кооперационных и технологических связях.

Приоритетное значение имеет создание таких корпораций в ключевых отраслях: судостроении, цветной металлургии, автомобилестроении, сельхозмашиностроении, тяжелом машиностроении, авиационной и ракетно-космической промышленности.

4) Образование совместных консорциумов и совместных предприятий в стратегически важных отраслях экономики (металлургия, энергетика) в целях:

развития межрегионального и приграничного сотрудничества, координации деятельности в области взаимного инвестирования, выработки общих позиций для совместного выступления и устранения конкуренции на рынках третьих стран.

Увеличившийся объем товарооборота между странами, а также широкие связи в области кооперации производства могут стать предпосылками для создания зоны свободной торговли без ограничений между Россией и Украиной.

Подводя итоги, можно сделать вывод о том, что наиболее перспективными направлениями сотрудничества между Украиной и Россией являются наукоемкие и высокотехнологичные отрасли, такие как ракетно-космическая и авиастроительная. В Украине существует множество научных и технических разработок, способствующих дальнейшему развитию полноценного сотрудничества с Российской Федерацией в научно-промышленной сфере, а также торговле наукоемкими товарами и интеллектуальной собственностью. Пока же объемы украино-российского сотрудничества и кооперация в научной, а также производственной сферах незначительны и осуществляются в немногих отраслях. Таким образом, и в Украине, и в России должно произойти смещение стратегических акцентов сотрудничества с традиционных индустриальных сфер к сферам новейших наукоемких технологий. К тому же обе страны имеют значительные возможности для реализации потенциала инновационных разработок и полноценного производственно-технологического сотрудничества в геостратегических масштабах. Успешное технологическое развитие Украины и России видится залогом расширения эффективных форм экономического взаимодействия:

инвестиционных процессов, промышленной интеграции, кооперации и специализации, торговли.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Янковский Н.А., Макогон Ю.В., Рябчин А.М. Инновационные и классические теории катастроф и экономических кризисов / [Монография] под ред. Макогона Ю.В. – Донецк: ДонНУ, 2009. – с.

2. Будкін В. Регіоналістика: інтернаціональні та національні сутнісні категорії, процеси та тенденції // В. Будкін / Економіка України. – 2009. – № 9. – с. 91 – 92.

3. Макогон Ю.В. Кризис мировых рынков и внешние экономические связи Украины / Ю.В.

Макогон // Матерiали наукової конференцiї професорсько-викладацького складу, наукових спiвробiтникiв i аспiрантiв Донецького нацiонального унiверситету за пiдсумками науково дослiдної роботи за 2007-2008 рр. - Донецьк, 2009. - Т.2. - С. 259-260.

4. Макогон Ю.В. Глобальна економічна криза 2008-2010 років: світовий досвід та шляхи подолання в Україні / Монографія / [В.П. Антонюк, С.С. Аптекар, Н.А. Балтачеєва та ін.] ;

під заг. ред.. В.І.

Ляшенка. – Донецьк : Юго-Восток, 2010. – 414 с.

5. Задоя А. О. Економічна криза в країнах Східної та Центральної Європи: спільні риси та національні особливості / А.О. Задоя // Теоретичні та прикладні питання економіки: зб. наук. пр., – К.: Київський Національний Університет. – 2010. – №21. – С. 48– ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 6. Трансформация промышленного комплекса региона: проблемы управления развитием:

[Монография]/ В.И.Дубницкий, И.П.Булеев, Н.Е.Брюховецкая и др.: под общ. ред. В.И.Дубницкого, И.П.Булеева. - Донецк: ДЭГИ, ООО «Юго-Восток, Лтд», 2008. – 548 с.

РЕЗЮМЕ В статье проанализированы внешнеторговые связи Украины с РФ в контексте выхода из кризиса, а так же определение направлений их совершенствования и развития.

Ключевые слова: международная торговля, торгово-экономические отношения, стратегический партнер, внешнеэкономические связи.

РЕЗЮМЕ У статті проаналізовано зовнішньоторговельні зв'язки України з РФ в контексті виходу з кризи, а так само визначення напрямів їх вдосконалення та розвитку.

Ключові слова: міжнародна торгівля, торгівельно-економічні відносини, стратегічний партнер, зовнішньоекономічні зв’язки.

SUMMARY The paper analyzes the level of trade between Ukraine and Russia in the context of the crisis, as well as identifying areas of improvement and development.

Keywords: international trade, trade and economic relations, strategic partner, foreign economic relations.

ВЛИЯНИЕ ЭКСПОРТНО-ИМПОРТНОГО САЛЬДО НА ВАЛОВОЙ ВНУТРЕННИЙ ПРОДУКТ (ВВП) В СТРАНАХ ЧЁРНОГО МОРЯ Кровяк А., д. э. н. инженер, академик Академии экономических наук Украины, Главный Институт Горного Дела Катовице, Польша Введение. Определение страны Чёрного Моря обозначает группу стран граничащих с этим морем. К ним относятся: Болгария, Румыния, Украина, Русская Федерация, Грузия, Турция. Именно эти страны и были подвергнуты сравнительному экономическому анализу, описанному в данной статье. Анализ проводился за период 1995 – 2009 гг. [1,2].

Основным вопросом, которым задался автор данной статьи, является следующий: в какой степени несбалансированное соотношение экспорта и импорта товаров и услуг влияет на значение валового внутреннего продукта?

Валовой внутренний продукт является критерием мощности экономики. Рост или падение реального ВВП является критерием экономического роста. Существует несколько способов определения ВВП. В рамках выполнения данного анализа, принимаем, что: ВВП = частное потребление + общественное потребление + аккумуляция + экспорт товаров и услуг – импорт товаров и услуг. В данной статье используется условное разделение валового внутреннего продукта на составляющие: внутренний ВВП и внешний ВВП. Отсюда получаем зависимость: ВВП = внутренний ВВП + внешний ВВП.

Под понятием “внутренний ВВП” понимается суммарное значение показателей: частное потребление + общественное потребление + аккумуляция. Он формируется на основе показателей, зависимых от экономики конкретной страны. “Внешний ВВП” формируется на основе соотношения экспорта и импорта товаров и услуг (экспорт – импорт). Его значение зависит от интенсивности международного экономического оборота конкретной страны. Размер долей экспорта и импорта в формировании валового внутреннего продукта является критерием открытости экономики конкретной страны к международному сотрудничеству. Из простых математических зависимостей вытекает, что положительное экспортно-импортное сальдо повышает итоговое значение ВВП, а отрицательное – наоборот, понижает. Положительное сальдо экспорта и импорта благоприятствует развитию экономики конкретной страны. Появляются дополнительные рабочие места, создаются условия для развития отечественного предпринимательства. Отрицательное экспортно-импортное сальдо вызывает приток безработицы в конкретной стране, а также тормозит развитие отечественного предпринимательства.

Существенная доля экспорта и импорта в формировании валового внутреннего продукта имеет свои позитивные и негативные стороны. К позитивным сторонам можно отнести: приток © Кровяк А., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ современных изделий и технологий при осуществлении товарооборота между странами;

использование в производстве положительных эффектов масштаба, вытекающих из объемов производства, которые превышают уровень внутреннего спроса;

внедрение мировых стандартов качества и современности для продукции, производимой отечественной промышленностью;

приобретение предпринимателями навыков осуществления экономической деятельности на мировом рынке. К негативным сторонам можно, в частности, отнести: сильную восприимчивость экономики к изменениям международной экономической конъюнктуры;

значительное влияние международного капитала, спекулирующего курсами валют и ценами на сырье, принципы деятельности международных корпораций, пользующихся экономическими расчетами в глобальном, а не национальном масштабе (включая: перемещение производственных мощностей собственных предприятий в страны с наинизшей стоимостью рабочей силы).

Для расчетов корректировочных показателей использовались долевые значения сальдо экспорта и импорта, а также значения внутреннего ВВП. На рисунке 1 показаны изменения ВВП, вызванные экспортно-импортным сальдо.

На основе анализа 15-летнего периода, для отдельных стран, дополнительно приведены:

средние значения долей экспорта и импорта в формировании ВВП, максимальные и минимальные значения долей экспорта и импорта в формировании ВВП и коэффициент корреляции между показателями кривых экспорта и импорта. В данном случае, коэффициент корреляции отображает подобие изменений таких показателей во времени.

Средняя доля экспорта в формировании ВВП за 15-летний период, подвергавшийся анализу, в отдельные годы составила соответственно: Болгария 51,7 % (макс. 61,2 %, мин. 40,5 %);

Румыния 30,6 % (макс. 35,8 %, мин. 23,0 %);

Украина 44,4 % (макс. 63,6 %, мин. 40,5 %);

Русская Федерация 11,3 % (макс. 20,8 %, мин. 8,7 %);

Грузия 23,0 % (макс. 33,8 %, мин. 13,3 %);

Турция 22,7 % (макс.

27,4 %, мин. 19,4 %).

Средняя доля импорта в уменьшении ВВП за 15-летний период, подвергавшийся анализу, в отдельные годы составила: Болгария 59,8 % (макс. 79,2 %, мин. 46,6 %);

Румыния 38,7 % (макс. 44, %, мин. 30,4 %);

Украина 44,2 % (макс. 57,4 %, мин. 43,7 %);

Русская Федерация 6,9 % (макс. 12,9 %, мин. 4,5 %);

Грузия 41,2 % (макс. 58,4 %, мин. 28,5 %);

Турция 19,0 % (макс. 30,4 %, мин. 10,2 %).

Среднее экспортно-импортное сальдо в процентах от ВВП за 15-летний период, подвергавшийся анализу, в отдельные годы составило соответственно (в скобках подали максимальные и минимальные отклонения от нулевой ценности этого сальдо): Болгария (-) 8,1 % (макс. (-) 20,5 %, мин. (+) 0,3 %);

Румыния (-) 8,2 % (макс. (-) 13,9 %, мин. (-) 4,6 %);

Украина (+) 0, % (макс. (-) 8,0 %, мин. (+) 0,9 %);

Русская Федерация (+) 4,7 % (макс. (+) 7,4 %, мин. (+) 1,8 %);

Грузия (-) 19,6 % (макс. (-) 29,8 %, мин. (-) 13,2 %);

Турция (+) 3,7 % (макс. (+) 13,7 %, мин. (+) 0, %).

Значение коэффициента корреляции экспорта и импорта, отображающего подобие структуры изменений данных переменных во времени, является следующим: Болгария 0,6768;

Румыния 0,8195;

Украина 0,8136;

Русская Федерация 0,8465;

Грузия 0,8283;

Турция 0,02674.

На рисунке 1 показаны изменения ВВП, вызванные экспортно-импортным сальдо (корректировка ВВП).

20,0% корректура ВВП вызванная сальдо экспорта и 10,0% 0,0% 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 -10,0% импорта, % -20,0% -30,0% -40,0% -50,0% [год] Болгария Румыния Украина Русская Федерация Грузия Турция Источник собственная разработка Рис 1 Корректура ВВП вызванная сальдо экспорта и импорта ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Средняя процентная доля экспортно-импортного сальдо в изменениях ВВП за период подвергавшийся анализу, составила для отдельных стран соответственно (в скобках подали максимальные и минимальные отклонения от нулевой ценности этого сальдо): Болгария (-) 7,0 % (макс. (-) 17,2 %, мин. (+) 0,23 %);

Румыния (-) 7,47 % (макс. (-) 12,2 %, мин. (-) 4,3 %);

Украина (+) 0,03 % (макс. (-) 8,7 %, мин. (+) 0,89 %);

Русская Федерация (+) 4,48 % (макс. (+) 7,36 %, мин. (+) 1, %);

Грузия (-) 24,83 % (макс. (-) 42,41 %, мин. (-) 15,7 %);

Турция (+) 2,78 % (макс. (+) 12,6 %, мин.

(+) 0,15 %);

Набольшее падение ВВП, вызванное отрицательным экспортно-импортным сальдо, зафиксировано в Грузия в годы: 2008 г. (-) 42,41 %;

2007 г. (-) 36,5 %;

2006 г. (-) 31,84 %. Наиболее большой рост ВВП причиной положительным сальдо экспорта и импорта выступил в Турции в годы:

2008 г (+) 12,6 % и 2006 г. (+) 10,7 %. В России наиболее большой рост ВВП причиной положительным сальдо экспорта и импорта выступил в 2008 г. (+) 7,36 %, а на Украине в 2004 г. (+) 7,6 %.

Подведение итогов. К странам с наивысшей долей экспорта и импорта в формировании ВВП можно отнести Болгарию и Украину. Турция и Русская Федерация - страны о наиболее низком участии экспорта и импорта в создавании ВВП.

Грузия и Румыния - страны характеризующиеся, в полном периоде обнятом анализом, перманентно отрицательным сальдо экспорта и импорта. В Болгарии, через большинство лет анализа, выступало отрицательное сальдо экспорта и импорта а в Турции, через большинство лет анализа, положительное. Русская Федерация имела, за все лета анализа, положительное сальдо экспорта и импорта. Украина была страной, в которой сальдо экспорта и импорта, считанное в длинном периоде времени всех лет анализа, было наиболее уравновешенное, то есть приближенное к нолю.

Наивысший коэффициент корреляции между импортом и экспортом был определен для Русской Федерации и Грузии. Наименьший же – для Турции.

Наибольшее среднее падение итогового ВВП, по сравнению с внутренним ВВП, было зафиксировано в Грузии, Румении и Болгарии. Наиболее большой средний рост выступил в Русской Федерации и в Турции.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1 EUROSTAT – bazy danych statystyki midzynarodowej 2. OECD – bazy danych statystyki midzynarodowej РЕЗЮМЕ В данной статье приведены результаты анализа влияния экспортно-импортного сальдо на валовой внутренний продукт (ВВП) в странах Чёрного Моря. К ним относятся: Болгария, Румыния, Украина, Русская Федерация, Грузия, Турция. При проведении анализа, затрагивались следующие показатели:

доля импорта и экспорта в формировании ВВП, величина излишка или дефицита экспорта и импорта, рассчитанная по отношению к ВВП, корреляция между экспортом и импортом, а также влияние экспортно-импортного сальдо на рост или падение валового внутреннего продукта. Анализ проводился за период 1995 – 2009 гг.

Ключевые слова: макроэкономика, мировая экономика, страны Чёрного Моря, валовой внутренний продукт, экспорт и импорт, анализ.

РЕЗЮМЕ У даній статті наведені результати аналізу впливу експортно-імпортного сальдо на валовий внутрішній продукт (ВВП) у країнах Чорного Моря. До них відносяться: Болгарія, Румунія, Україна, Російська Федерація, Грузія, Туреччина. При проведенні аналізу були використані наступні показники: частка імпорту та експорту в формуванні ВВП, величина надлишку або дефіциту експорту та імпорту, розрахована стосовно ВВП, кореляція між експортом і імпортом, а також вплив експортно-імпортного сальдо на зростання або падіння валового внутрішнього продукту. Аналіз проводився за період 1995 - 2009 рр.

Ключові слова: макроекономіка, світова економіка, країни Чорного Моря, валовий внутрішній продукт, експорт і імпорт, аналіз.

SUMMARY The results of analyses of the influence of the balance of the export and the import on the gross domestic product in the article were presented for countries of the Black Sea. It ranks to them: Bulgaria, Romania, Ukraine, the Russian Federation, Georgia and Turkey. They effected analysis of the participation of the export and the import in creating the GDP, the size of the surplus or the deficit of the export and the import ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ counted with reference to the GDP, correlation between the export and the import and the influence of the balance of the export and the import on the height or the decrease of the Gross Domestic Product. Years 1995 – 2009 were provided with analysis.

Keywords: macroeconomics, world economy, countries of the Black Sea, gross domestic product, export and import, analysis.

РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ СВІТОВОГО ФІНАНСОВОГО РИНКУ Кушнаренко Н.П., Донецький національний університет Одним із проявів глобалізації на сучасному етапі розвитку світової економіки виступає лібералізація міжнародних ринків капіталу. Значне зростання руху капіталу (зростання його експорту і імпорту) стає важливим фактором, який впливає на економіку країн, що вивозять і приймають капітал. Міжнародний рух капіталу можна розуміти як систему відносин, які складаються між країнами та суб’єктами підприємницької діяльності з приводу переміщення капіталу в різних формах з метою отримання прибутку, захисту своїх довгострокових економічних, політичних, соціальних інтересів, вирішення певного кола проблем, зокрема мінімізації трансакційних витрат, хеджування ризиків у торгівлі та процесі виробництва.

Проблемам розвитку світового фінансового ринку присвячено праці таких науковців, як Р. Дорнбуш, Т. Леттер, К. Рейнхарт, С. Фішер, Дж. Флемінг, М. Фрідман, К. Шулер, О. Мозговий, Л. Руденко-Сударєва, М. Румянцев, О. Сохацька, С. Якубовський та ін.

Метою статті є аналіз розвитку міжнародної інвестиційної діяльності в контексті розвитку світового фінансового ринку Глобальні потоки капіталу зростають темпами, що перевищують темпи зростання світової торгівлі. Якщо в 60-70-х роках ХХ ст. спостерігалась чітка кореляція між збільшенням обсягу прямих зарубіжних інвестицій і зростанням світової торгівлі, то в 1985-1995рр. середньорічний приріст темпів зростання світового виробництва становив 2%, світової торгівлі – 7%, інвестицій – 16%. [1, с.80] Дана тенденція активізувалась протягом останніх років (табл.1, табл.2).

Основною формою руху капіталу виступають прямі іноземні інвестиції. На обсяги експорту і імпорту ПІІ впливає низка чинників:

- технологічне лідерство, розмір корпорації, рівень кваліфікації робочої сили, переваги в рекламі, яка відображає накопичений досвід міжнародного маркетингу. Ці чинники є причинами як експорту, так і імпорту ПІІ, що приводить до перехресних інвестицій;

- високий рівень концентрації виробництва певного товару в рамках корпорації, великий обсяг виробництва на внутрішній ринок, потреба у природних ресурсах (чинники експорту ПІІ);

- потреба в капіталі, більш низькі витрати виробництва, більш високий захист внутрішнього ринку і його значний обсяг (чинники імпорту ПІІ).

В узагальненому вигляді основні чинники ПІІ можна розподілити так: [11, с.170-171] а) маркетингові чинники:

- розмір ринку;

- зростання ринку;

- прагнення утримати частку ринку;

- прагнення досягти успіху в експорті материнської компанії;

- наявність капіталу і технологій;

- низька вартість праці;

- низька вартість інших витрат виробництва;

- низькі транспортні витрати;

- фінансові та інші стимули з боку уряду;

- більш сприятливі рівні цін;

б) інвестиційний клімат:

- загальне ставлення до зарубіжних інвестицій;

- політична стабільність;

- обмеження на власність;

- регулювання валютних ресурсів;

© Кушнаренко Н.П., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ - стабільність іноземної валюти;

- структура податків;

- добре знання країни;

в) загальні:

- очікування високих прибутків;

- інші.

Таблиця 1.

Окремі показники ПІІ та міжнародного виробництва, 1982-2006 рр. [2] Величина у поточних цінах, Показники млрд.дол.

1982 1990 2005 Приплив ПІІ 59 202 946 Відплив ПІІ 28 230 837 Накопичений приплив ПІІ 637 1779 10048 Накопичений відплив ПІІ 627 1815 10579 Дохід від припливу ПІІ 47 76 759 Дохід від відпливу ПІІ 46 120 845 Транскордонні ЗіП 151 716 Продажі зарубіжних філій 2741 6126 21394 Валовий продукт зарубіж-них 676 1501 4184 філій Сукупні активи зарубіжних філій 2206 6036 42637 Експорт зарубіжних філій 688 1523 4197 Зайнятість у зарубіжних філіях, 21524 25103 63770 тис. осіб Таблиця 2.

Окремі показники ПІІ і міжнародного виробництва у 2008-2009рр. [3] Вартість у поточних Річні темпи Показник цінах, млрд. дол. приросту, % 2008 2009 2008 Приплив ПІІ 1979 1687 35,4 -14, Відплив ПІІ 2147 1858 53,7 -13, Сумарний обсяг ПІІ, що було ввезено 15660 14909 26,2 -4, Сумарний обсяг ПІІ, що було вивезено 16227 16206 25,3 -0, Обсяг продажів іноземних філій 31764 30311 23,6 -4, Валова продукція іноземних філій 6295 6020 20,1 -4, Сукупні активи іноземних філій 73457 69771 20,8 - Експорт іноземних філій 5775 6664 16,3 15, Чисельність працівників іноземних філій, тис.

80396 77386 25,4 -3, чол.

Зазначені чинники конкретизуються при розробці критеріїв вибору приймаючої країни. Для цього використовується система індикаторів, яка містить близько 340 показників, що поєднуються з експертними оцінками за рядом напрямків. Під впливом зазначених чинників формується стратегічна позиція країни щодо залучення іноземних інвестицій і особливості виходу країни на міжнародний інвестиційний ринок.

У сучасному світі практично всі країни залучені до процесів міжнародного співробітництва.

Усталений економічний розвиток є неможливим без ефективного використання переваг від залучення ПІІ із-за кордону. Значення ринку міжнародних інвестицій для світового господарства визначається тим, що інвестиції є найбільш динамічно зростаючим фактором виробництва. Саме тому дослідження процесів іноземного інвестування в контексті визначення стратегій прийняття інвестиційних рішень набуває актуальності на сучасному етапі світогосподарського розвитку, оскільки питання значення іноземних інвестицій для економічного зростання країн є надзвичайно важливим, дискусійним і багато в чому невирішеним для багатьох держав.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Якщо в кінці ХІХ – першій половині ХХ ст. капітал переважно вивозився із промислово розвинутих країн в економічно слаборозвинуті країни (колонії) в пошуках більш високих прибутків і вкладався в сировинні галузі (гірничо-видобувну промисловість і плантаційне господарство), то після Другої світової війни ситуація суттєво змінюється. Основний потік капіталу із промислово розвинутих країн спрямовується не в слаборозвинені країни (країни, що розвиваються), а в інші промислово розвинуті крани, тобто зростає взаємний рух капіталу між промислово розвинутими країнами, хоча частина капіталу спрямовується і в країни, що розвиваються. Приблизно 80% прямих іноземних інвестицій, що вивозяться з країн ОЕСР, ввозяться в інші країни ОЕСР (рис.1, рис.2, рис.3).

Країни, що розвиваються 1000 Розвинуті країни ПСЄ та СНД Рис. 1. Динаміка глобального припливу ПІІ за групами країн світу, 1980-2008, млрд. дол. США [2] Шв еція;

2,10% інші;

18% Малайзія;

2,40% Китай;

23,40% Кув ейт;

2,80% Сінгапур;

2,80% Німеччина;

13,30% Нідерланди;

3,40% Корея;

3,50% Японія;

11,70% Тайв ань;

3,50% Норв егія;

4,80% Шв ейцарія;

3,60% Російська Федерація;

4,70% Рис.2. Країни-найбільші експортери капіталу, 2009р. [4] Головною причиною даного зрушення є зміни в структурі економіки під впливом НТР, які ведуть до поглиблення розподілу праці між промислово розвинутими країнами і посилення інтернаціоналізації виробництва. Зв’язки між промислово розвинутими країнами відбуваються по ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ лінії внутрішньогалузевого розподілу праці, спеціалізації і кооперації виробництва, на основі яких підприємства різних країн опиняються в тісній взаємозалежності.

інші;

29,30% США;

41,70% Греція;

3,50% Канада;

3,60% Іспанія;

7,30% Італія;

7% Франція;

3,90% Ав стралія;

3,70% Рис.3. Країни-найбільші імпортери капіталу, 2009р. [4] Рух капіталу, і перш за все прямих інвестицій, між розвинутими країнами визначається переважно прагненням промислових компаній домінувати у процесі виробництва товарів в різних країнах та у його реалізації споживачам. Такий рух капіталу лежить в основі формування ТНК і інтернаціоналізації самого капіталу, є спрямованим на укріплення конкурентних позицій великих компаній в світі.

При цьому вкладання капіталу розвинутих країн у сировинні галузі, в тому числі в країнах, що розвиваються, продовжується. Але світовий попит на сировину відносно знижується, ціни на неї є нестабільними. Тому частка вкладень у сировинні галузі є незначною.

Основою руху капіталу, як і світової торгівлі, виступає міжнародний розподіл праці. Великі компанії діють у двох напрямках – захоплення виробничого ланцюга по вертикалі (коли підприємства постачають головному підприємству деталі або вузли (рідше – сировину) або розширення сфери своєї діяльності - створення підприємств однакого профілю з тим, щоб захопити ринки в інших країнах. При цьому компанії прагнуть використати іноземну кваліфіковану (як правило, більш дешеву) робочу силу, використати технічний рівень, досягнутий в інших галузях.

Саме тому змінився характер інвестицій в 90-х рр.. ХХ ст.

На злиття і поглинання в зазначений період припадало більше 85% загального обсягу ПІІ. в період 1991-1999рр. обсяг злиттів зріс більше ніж в 10 разів, головним чином у відповідь на зростання економії від збільшення обсягів і впровадження нової технології. Дана стратегія визначається прагненням великих компаній захопити весь інтернаціональний процес виробництва товарів.

В кінці ХХ – початку ХХІ ст. спостерігалась значна активізація злиттів і поглинань компаній, в т.ч. на міжнародному рівні. Лише в 1999р. вартість міжнародних угод зі злиттів і поглинань становила 3,9 млрд. дол. США: компанії Англії уклали угод за злиттів і поглинань на 245 млрд. дол., компанії США – 155 млрд. дол., Німеччини – 93 млрд. дол.., Франції – 92 млрд. дол., Нідерландів – млрд. дол. Англійська компанія “Vodafone” купила американську компанію “Airtouch” (вартість угоди – 69,3 млрд. дол.), “Zeneca Group” – шведську компанію “Astra” (37,7 млрд. дол. ), «ВП Амоко»

- американську компанію “Arco Atlantic Richfield” (34 млрд. дол.). Німецькі компанії поглинули англійську компанію “Orange” (28,5 млрд. дол.), “Hoechst” – французьку компанію “Aventis” ( млрд. дол.). Французька компанія “Total SA” придбала бельгійську компанію “Petrofina SA” (11, млрд. дол.) та ін.

Якщо говорити про сучасний етап здійснення операцій зі злиття і поглинання (ОЗП), у 2006р.

вартісний обсяг міжнародних операцій щодо злиття і поглинання порівняно з 2005р. зріс на 15% і досяг рекордного значення 320,1 млрд. дол. США. У 2006р., як і протягом всього останнього десятиліття, більша частина ОЗП здійснювалась між компаніями промислово розвинутих країн. При цьому активність європейських корпорацій в цій сфері діяльності зросла на 23%.

У більшості міжнародних ОЗП європейські ТНК виступали як покупці закордонних активів, і на частку європейських компаній у 2006р. припадало 49% (297,7 млрд. дол.) закупівель у світових ОЗП і 28% (144,5 млрд. дол.) продажів. Істотна частина європейських ПІІ спрямовується на ОЗП в країни ЄС. Це пов’язано з державною політикою стимулювання регіональної економічної інтеграції. [5, с.272] ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Якщо розглядати операції щодо злиття і поглинання, здійснені в приймаючій країні іноземними інвесторами, то безумовним лідером за цим показником є США.

Головними учасниками міжнародних ОЗП на території США були європейські корпорації.

Дослідження свідчать, що на сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин транскордонні злиття перетворюються на основний засіб виходу на ринки промислово розвинених країн. Зокрема, закордонні філії, що знаходяться на території США, в 2006р. 90% своїх прямих інвестицій спрямовували в американську економіку через ОЗП. [6, с.262] Світовим лідером за обсягами ОЗП поза національною економікою в 2006р. стали ЬНК Великої Британії, що брали участь у 30% міжнародних ОЗП. Для англійських компаній основним об’єктом ОЗП є американські фірми.

У 2002-2006рр. суттєво зросла вартість ОЗП, що здійснюються в японській економіці за участю закордонних інвесторів – 15,9 млрд. дол. Таке зростання є пов’язаним як з лібералізацією нормативної бази, що регулює участь іноземних інвесторів в ОЗП на території Японії, так і зі зміною ставлення японських компаній до ОЗП. Щодо ПІІ з Японії, особливо у країни, що розвиваються, то японські ТНК, як і раніше, віддають перевагу не ОЗП, а створенню власних філій.

У 2006р. ОЗП стали основною причиною рекордного зростання прямих зарубіжних інвестицій в економіку Швеції – 5 млрд. дол. Ця сума перевищила ПІІЮ накопичені Швецією за останнє десятиліття. Більше як дві третини ПІІ було спрямовано на ОЗП у хімічній промисловості Швеції.

В 2006р. найбільший обсяг транснаціональних ОЗП спостерігався в таких галузях світового виробництва: автомобільна, хімічна, фармацевтична і харчова промисловості. Більшість ОЗП в даних галузях були горизонтальними, спрямованими на економію від масштабів виробництва, технологічну синергію, зростання ринкової влади, зниження витрат виходу на нові ринки, консолідацію інноваційних стратегій бюджетів на НДКР.

У сфері послуг лідерами в ОЗП є телекомунікації, енергетичний і фінансовий сектори.

Основними причинами стрімкого зростання ЗП у цих галузях стали дерегулювання, лібералізація діяльності і відкритість для іноземних інвесторів.

На промислово розвинуті країни припадає приблизно 90% світових обсягів ОЗП з придбанням контрольного пакета акцій. Ці операції є не лише однією з основних рушійних сил потоків ПІІ у промислово розвинуті країни, вони надають змогу краще зрозуміти переважаючі стратегії ТНК, що полягають, зокрема, у відмові від неосновних напрямів діяльності та посилення конкурентних переваг шляхом придбання активів в основних сферах діяльності.

Реалізація стратегій, пов’язаних з ОЗП, стала можливою завдяки лібералізації і перегулюванню економічної діяльності у промислово розвинутих країнах (рис.А, табл.3).

Менше сприяння Більше сприяння Африка Америка та розвиваються Азія та Океанія Світ Розвинуті Східна Європа Латинська країни Країни, що Кариби Південно та СНД Рис. А. Регуляторні зміни у 2007 р., за природою та по регіонах, % [9] ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Особливо інтенсивно ці процеси відбуваються між компаніями ЄС. Серед великих злиттів в ЄС за останні роки можна назвати створення нової компанії «Метро холдінг», утвореної «Дойче телеком» і «Енердкіс» для створення телекомунікаційних мереж у Великобританії;

купівлю кампанією «Юнайтед Бісквітс» компаній «Данон» і «Набіско холдінгс»;

об’єднння «Хехст» і «Рон Пуленк»;

купівлю британським концерном «Водафон» німецького концерну «Маннесман» і т.д.

Таблиця 3.

Зміни, внесені в національні режими регулювання, 1992-2008 рр. [7] 1992- 1995 Показник 1994 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 Число країн, що внесли зміни в режими 49 66 70 71 72 82 103 92 91 58 регулювання Число змін у режимах 95 132 150 207 246 242 270 203 177 98 регулювання Більш сприятливі зміни 94 121 147 193 234 218 234 162 142 74 Менш сприятливі зміни 1 11 3 14 12 24 36 41 35 24 До найбільших поглинань належать «Америка онлайн» і «Тайм Уорнер», «Водафон – Єйр тач»

(створена шляхом поглинання) і «Маннесман», «Ем-Сі-Ай Уорд Комп» і «Спрінт», «Ексон» і «Мобіл», «Белл Атлантік корп» і «Джи-Ті-І» та ін.

Особливо монополізованою галуззю у світі є автомобілебудування. На світовому ринку утворилось декілька груп, які монополізували виробництво автомобілів у світі (табл.4).

Процеси злиттів і поглинань розвиваються також і в країнах з перехідною економікою (рис.4).

Зокрема, процеси злиттів і поглинань активно відбуваються в економіці найбільшої постсоціалістичної країни – Росії. Так, за період 2002-2006рр. загальний обсяг угод за участю російських компаній зріс з 7,5 до 42,3 млрд. дол. При цьому частка угод із придбання російськими компаніями зарубіжних у загальному обсягу угод становила у 2006р. 35,6%. Основу роль у цьому процесі відіграють найбільші російські бізнес-групи. 10 найбільших угод, укладених ними, становили за вартістю 52,7% обсягу ринку злиттів і поглинань за участю російського капіталу.

Таблиця 4.

Найбільші автомобільні групи в світі Група Об’єднані компанії General Motors Opel/Vauxhall, Saab, Chevrolet, Pontiac, Saturn, Buick, Cadillac, GMC, Holden, Isuzu Volkswagen VW, Skoda, Audi, Seat, Rolls, Royce, Bentley, Bugatti, Lamborghini Ford Ford, Volvo, Jaguar, Mercury, Lincoln, Mazda, Kia Daimler Chrysler Mercedes, Smart, Chrysler, Jeep, Plymouth, Dodge Toyota Toyota, Lexus, Daihatsu Наприклад, «ІНТЕРРОС» придбав велику американську металургійну компанію «Stillwater Mining», «Сіверсталь-груп» – американську компанію Rouge Steel. «Сіверсталь-груп» володіє також Ризьким вагонобудівним заводом в Латвії (51% акцій), «Лукойл» має за кордоном мережі АЗС (в Австрії, Естонії, Молдові і Україні), «Норільський нікель» в 2004р. уклав угоду щодо купівлі найбільшої золотовидобувної компанії «Gold Filds» (ПАР) на суму 1,16 млрд. дол.

Відбувається зростання тісноти взаємодії торгівлі і інвестицій по мірі розвитку розподілу праці і швидкого зростання торгівлі комплектуючими між підприємствами компаній, розташованих в різних країнах. За оцінками, більше 1/3 міжнародної торгівлі припадає на внутрішньокорпоративнй обіг ТНК.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Південь (за виключенням офшорних фінансових центрів) - Південь Офшорні фінансові центри - Південь Південь (за виключенням офшорних фінансових центрів) - Північ Офшорні фінансові центри - Північ Рис. 4. Транскордонні ЗіП ТНК країн, що розвиваються, і країн із перехідною економікою, за напрямками, 1987-2005 рр., млрд. дол.

Хоча частина капіталу і вивозиться для використання відносно дешевих факторів виробництва, особливо при вивозі капіталу в країни, що розвиваються, значна частина експорту капіталу не орієнтується на дешевизну факторів виробництва. В розвинутих країнах вартість факторів виробництва є приблизно однаковою. Але більша частина вивозу капіталу відбувається між розвинутими країнами. У сучасній економіці вартість факторів виробництва є вторинною у порівнянні з використанням новітніх технологій, випуском відповідної продукції.

Вивіз капіталу в розвинуті країни є спрямованим на вирішення таких завдань:

- контроль над всіма етапами виробництва товарів;

- розширення позицій компанії за кордоном для захоплення все більшої частки світового ринку даного товару.

Таким чином, вивід капіталу стає самостійною причиною розвитку міжнародної торгівлі.

Високі темпи зростання міжнародної торгівлі пояснюються і рухом капіталу, що призводить до зростання обсягів міжнародного обміну продукцією між підприємствами, що належать одній компанії.

Основними формами вивозу капіталу є вивіз у позичковій (надання кредитів і позик приватним компаніям і державам за кордоном) і підприємницькій (прямі і портфельні інвестиції для ведення в країні бізнесу) формах.

Межа між прямими і портфельними інвестиціями як формами підприємницького руху капіталу є достатньо умовною. Формально прямими є інвестиції, що забезпечують біля 50% голосів акціонерів. Але внаслідок розпорошеності акцій між багатьма акціонерами буває достатньо 10-15% голосів, а іноді і 5% для реального контролю над компаніями. В умовах злиттів і поглинань компаній, що отримали широке розповсюдження, прямими інвесторами на основі поглинань можуть бути дві компанії.

Для здійснення портфельних інвестицій важливе значення має функціонування світового ринку цінних паперів, де можна придбати пакети акцій компаній, що представляють інтерес.

Для вивозу капіталу в підприємницькій формі, особливо у вигляді прямих інвестицій, для інвестора не обов’язково використовувати свій капітал. Широко використовується позичковий капітал як в своїй країні, так і в країні вкладення капіталу. Часто купуються пакети акцій зарубіжних ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ компаній за рахунок отримання позик в банках даної країни. Так, російська компанія «Лукойл»

створила свою мережу бензоколонок в США за рахунок отриманих в США позик. Кошти за кордон зазвичай переводяться для створення нових підприємств, особливо в країнах, що розвиваються.

Однією з особливостей міжнародного руху капіталу є вивіз державного капіталу, що було особливо характерним для перших десятиліть після Другої світової війни. Державний капітал надавався і надається до теперішнього часу у вигляді позик країнам, що відчувають економічні і валютні труднощі, що часто називають допомогою.

Отримані кошти дозволяли їм закуповувати продукцію за кордоном переважно в країнах, що надавали займи. Як правило, надання позик супроводжувалось придбанням товарів в країні-донорі («пов’язані позики»), тому надання позик виступало формою фінансування експорту. Це стосувалось, перш за все, США.

В той же час, масштаби вивозу приватного капіталу в країни, що розвиваються, були обмеженими. Після отримання незалежності багато країн стали на шлях націоналізації іноземної власності, що відвернуло приватних інвесторів. Лише пізніше країни, що розвиваються, перейшли до політики залучення іноземних інвестицій і навіть конкурують між собою за вкладення іноземного капіталу. Вивіз капіталу в країни, що розвиваються, став зростати. Дана тенденція спостерігається протягом останніх десятиліть (рис.1).

Хоча більша частина прямих іноземних інвестицій здійснюється між промислово розвинутими країнами (рис.5), в останні роки до процесу міжнародної спеціалізації і кооперації все активніше підключаються країни, що розвиваються, особливо нові індустріальні країни, вкладання прямих іноземних інвестицій в економіку яких зросло протягом останніх десятиліть (рис.6, табл. 5).

100% 90% 80% 70% 60% 50% 40% 30% 20% Країни, що розвиваються 10% Промислово розвинуті країни 0% 1990 1997 2000 2003 2004 2005 2006 Рис.5. Структура обсягів ПІІ за рівнем розвитку країн, 1990-2007рр., млрд. дол. США В даному процесі можна виділити ряд тенденцій.

По-перше, різко зросли масштаби експорту і імпорту підприємницького капіталу у формі прямих інвестицій. За останнє десятиліття ХХ ст. вивіз інвестицій зріс у 5 разів, а їх імпорт – в 6, рази. Але в 2001р. обсяг вивозу капіталу різко скоротився (рис.1), що було викликано кризою надвиробництва в США, країнах Західною Європи та інших країнах. В 2002-2005рр. величина виводу капіталу почала відновлюватись, і дана тенденція тривала до 2008р.

По-друге, як зазначалось, більша частина вивозу прямих іноземних інвестицій (більше 90%) і їх ввозу (біля 80%) припадає на промислово розвинуті країни. Найбільшими експортерами капіталу є США і Великобританія, при цьому суми капіталу, що вивозиться, суттєво зросли. Посилюється зростання ролі Німеччини, Франції, Бельгії, Швейцарії у міжнародному руху капіталу. Активізація ролі Японії в експорті і імпорті капіталу відбулась після скорочення японських інвестицій за ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ кордоном і іноземних інвестицій в Японії вподовж тривалого економічного спаду. На сучасному етапі Японія виступає серед лідерів в зазначеному процесі серед інших традиційних експортерів і імпортерів капіталу (рис.2, рис.3).

Промислово розвинуті країни 1200 Країни, що розвиваються млрд. дол.

1990 1997 2000 2003 2004 2005 2006 рік Рис.6. Обсяг ПІІ за рівнем розвитку країн, 1990-2007рр., млрд. дол. США По-третє, ввезення прямих іноземних інвестицій за останнє десятиліття в країни, що розвиваються, зросло більше ніж в 4 рази. Частка країн, що розвиваються, в імпорті іноземних інвестицій, яка знизилась у 80-90-ті рр. ХХ ст. з 30% до 9%, до 2008р. досягла приблизно 50%.

100% 90% 80% 70% 60% 50% Африка Латинська Америка 40% Азія США 30% Європейський Союз 20% 1990 1997 2000 2003 2004 2005 2006 Рис. 7. Географічна структура обсягів ПІІ, 1990-2007рр., %% ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Незважаючи на швидке зростання обсягів ПІІ в країнах, що розвиваються, інвестиції залишаються сконцентрованими в 10 основних країнах: Китай – 25%, Бразилія – 8%, Мексика – 7,9%, Гонконг (Китай) – 8,5%, Сінгапур – 7,0%, Аргентина – 5,4%, Малайзія – 4,0%, Бермуди – 2,5%, Чилі – 2,6%, Таїланд – 2,5%, Республіка Корея – 2,3%, Венесуела – 1,5%. На решту країн і територій припадає біля 30% ПІІ. Найменша частка в географічній структурі ПІІ припадає на країни Африки і Латинської Америки (рис.7, табл.6). У найбідніші країни, на які припадає приблизно 50% населення світу, за 1990-2007рр. надійшло приблизно 8%від загального припливу ПІІ у країни, що розвиваються.


Пріоритетними напрямками для прямих зарубіжних інвестицій є фінанси – 39%, виробництво – 19%, транспорт і комунікації – 18%, торгівля – 17%, будівництво – 2%. [1, с.90] По-четверте, характерною рисою останніх десятиріч стало збільшення потоку прямих зарубіжних інвестицій з країн, що розвиваються (табл. 7). З 1990 по 2007р. їх частка зросла з 7% до 17%. Однак вивіз ПІІ здійснювався 15 основними країнами, на які припадало 85% інвестицій із групи країн, що розвиваються (найбільша частка припадала на КНР).

Як зазначалось вище, якщо після проголошення незалежності в багатьох країнах здійснювалась націоналізація іноземної власності і вводились Таблиця 6.

Потоки ПІІ у країнах з ринком, що формується, млн. дол.США [8] Приплив ПІІ Відплив ПІІ Регіон/країна 2007 2008 2009 2007 2008 Європа Болгарія 7667 11716 9205 175 274 Чеська Республіка 5459 10437 10731 1467 1619 Угорщина 7532 6088 6514 3874 3737 Польща 19591 22612 16533 8875 4748 Румунія 11367 9923 13305 423 278 - Російська Федерація 29701 55073 70320 23151 45916 Туреччина 20185 22046 18198 924 2106 Україна 5604 9891 10693 -133 673 Азія Китай 72715 83521 108312 21160 22469 Індія 20336 25127 41554 14344 17281 Індонезія 4914 6928 7919 2726 4675 Малайзия 6060 8 401 8053 6084 11087 Філіппіни 2921 2916 1520 103 3536 Південна Корея 4881 2628 7603 8127 15620 Таїланд 9460 11238 10091 972 1857 Латинська Америка Аргентина 5537 6473 8853 2439 1504 Бразилія 18822 34585 45058 28202 7067 Чилі 7298 12577 16787 2742 3009 Колумбія 6656 9049 10564 1098 913 Еквадор 271 194 974 8 8 Мексика 19316 27278 21950 5758 8256 Перу 3467 5491 4808 428 66 Венесуела -590 646 1716 2076 2237 Африка/Близький Схід Єгипет 10043 11578 9495 148 665 Ліван 2675 2731 3606 875 848 Марокко 2450 2803 2388 445 621 Нігерія 13956 12454 20279 228 468 Саудівська Аравія 18293 24318 38223 1257 13139 Південна Африка -527 5687 9009 6067 2962 - ОАЕ 12806 14187 13700 10892 14 568 ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ обмеження на іноземні інвестиції, то на даному етапі світогсподарського розвитку країни, що розвиваються, прагнучи залучити іноземний капітал, вводять для іноземних інвесторів пільговий режим оподаткування і надають інші преференції.

по-п’яте, зросли обсяги ввезення прямих іноземний інвестицій в країни Центральної і Східної Європи (включаючи Росію і Україну, ситуацію в якій буде розглянуто нижче). Основними країнами інвесторами в країни ЦСЄ виступають Кіпр, Великобританія, Нідерланди, Люксембург, Німеччина, Франція, Віргінські острови, Швейцарія, США, на які припадає майже 85% загального обсягу накоплених інвестицій.

Таблиця 7.

Зовнішнє фінансування в країнах з ринками, що формуються, млрд. дол. США [8] Показник 2007 2008 Баланс поточного рахунку 529.4 540.9 371. Зовнішнє фінансування (чисте):

Приплив приватного капіталу 1252.2 649.1 348. Інвестиції 601.9 430.8 425. Прямі інвестиції 499.8 512.5 343. Портфельні інвестиції 102.1 -81.7 82. Приватні кредити 650.2 218.3 -76. Комерційні банки 431.4 102.7 -82. Небанківські організації 218.8 115.6 6. Приплив офіційного капіталу 42.9 55.5 63. Кредити міжнародних фінансових установ 4.1 26.6 43. Двосторонні кредити 38.8 28.9 19. Інвестиції резидентів за кордон -285.1 -221.9 -139. Кредити резидентам -482.6 -555.0 -118. Резерви -1056.7 -468.5 -526. Якщо розглядати ситуацію з Росією, то питома вага Росії у міжнародному русу капіталу є незначною: 0,2-0,3% накопичених прямих зарубіжних інвестицій.

Щодо Росії як експортеру капіталу, в 2008р. було вивезено 56 млрд. дол., обсяг накопичених російських інвестицій за кордоном становив 14,6 млрд. дол. (за даними Росдержстату). Але за оцінками міжнародних організацій, реальне значення даного показника є більшим щонайменше вп’ятеро: так, за даними міністерства економічного розвитку і торгівлі РФ, на початок 2009р. було зареєстровано біля 2,5 тис. фірм з російським капіталом за кордоном, за даними міжнародних організацій – декілька десятків тисяч.

Значне зростання обсягів вивозу і ввозу прямих інвестицій, що відбувається в світі останніми роками, є проявом процесу глобалізації економіки. Міжнародний рух капіталу і його інтернаціоналізація відображають зростання взаємозалежності країн у сфері виробництва що, в свою чергу, сприяє подальшому розвитку перших.

Щодо галузей матеріального виробництва, вивіз капіталу відбувається, в основному, в обробну промисловість, хоча частина вкладень в країни, що розвиваються, здійснюється і у видобувні галузі.

Так, в останнє десятиріччя в структурі прямих іноземних інвестицій США в Іспанію, Ірландію та інші європейські країни на обробну промисловість припадає біля 30-31% ПІІ. Також збільшуються обсяги інвестицій США в обробну промисловість країн, що розвиваються, особливо нових індустріальних країн. Так, в Бразилії і Мексиці на автомобільні компанії США припадає 60-70% виробництва автомобілів, в Таїланді США контролюють більше 90% випуску автомобілів.

Великі фінансові вкладенні західні компанії здійснюють в електронну промисловість Південно Східної Азії. Так, до початку ХХІ ст. американські ТНК створили в країнах АСЕАН близько ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ заводів із виронцитва напівпровідників, інформаційних систем і комплектуючих для ЕОМ, основна частина яких постачається до США.

Новим явищем у вивозі капіталу стало зростання обсягів вкладень у сферу послуг.

Великомасштабна структурно-технологічна перебудова матеріального виробництва в промислово розвинутих країнах послужила сильним стимулом розвитку сфери послуг. В ході зазначеної перебудови значно зросли потреби промислових компаній у високоякісних ділових послугах, пов’язаних із різноманітними і складними проблемами реструктуризації і розвитку: 50-80% приросту послуг в розвинутих країнах забезпечує попит з боку виробництва. Витрати на послуги перетворились на велику статтю виробничих витрат фірм різної галузевої приналежності. За результатами різних досліджень, використання переваг якісних і недорогих послуг, що пропонуються кваліфікованими і спеціалізованими працівниками, для деяких компаній може зменшити загальні витрати на 60%, що в свою чергу, зумовило зростання міжнародного попиту на аутсорсинг. [1, с.92] Щодо портфельних інвестицій, їх ввезення і вивіз здійснюється переважно між розвинутими країнами. Ввезення портфельних інвестицій в країни, що розвиваються, від загального обсягу ввезенні портфельних інвестицій за період 2000-2008рр. становило приблизно 7%, тобто менше, ніж їх частка в імпорті прямих інвестицій, що пояснюється прагненням компаній західних країн не просто вкладати кошти в діючі компанії країн, що розвиваються, а створювати або купувати підприємства і контролювати їх.

Особливо слід відзначити ту обставину, що значна частина портфельних інвестицій (біля 30%) є зосередженою в США, при цьому портфельні вкладення суттєво перевищують прямі вкладення, що свідчить про прагнення підприємців різних країн вкладати кошти американську економіку шляхом купівлі цінних паперів, не претендуючи на контроль над американськими компаніями, але прагнучі отримувати регулярний, хоча і не завжди великий, дохід.

Багато країн проголошують курс на створення ефективного ринкового середовища для операцій компаній незалежно від їх національної приналежності. Але інтереси приймаючих країн і ТНК збігаються не завжди. Традиційні підходи щодо обмеження діяльності ТНК, що використовувались 20-30 років назад (наприклад, протекціоністські ринки, субсидії, що надавали місцевим компаніям переваги в їх конкуренції з ТНК тощо), втратили свою ефективність. Отже, конкуренція між ТНК посилюється у зв’язку із тим, що країни, на території яких ТНК здійснюють активну діяльність, можуть застосовувати ряд обмежень на володіння власністю для іноземних інвесторів (табл.8).

Таким чином, розглядаючи ринок міжнародних інвестицій, важко переоцінити його значення для світового господарства, адже інвестиції є найбільш динамічним фактором світового виробництва.

За останні десятиліття роль іноземного інвестування, головну роль у якому відіграють транснаціональні корпорації та розвинуті держави, суттєво зросла. Іноземні інвестиції виступають вагомим чинником розвитку перехідних країн та країн, що розвиваються.

Таблиця 8.

Обмеження на володіння власністю для іноземних інвесторів в деяких країнах [10, с.545] Країна Обмеження для іноземців Австралія 10% - банки, 20% - радіомовлення Канада 25% - банки, 20% - радіомовлення Франція до 20% Індія до 49% Індонезія до 49% Мексика до 49% Японія 25-50% у деяких великих фірмах, придбання більше ніж 10% окремої фірми вимагає схвалення Міністерства фінансів Південна Корея до 20% Малайзія 20% - банки, 30% - природні ресурси Норвегія 0% - целюлозно-паперова та добувна промисловість, 10% - банки, 20% - нафтова промисловість, 50% - судноплавство Іспанія 0% - оборонна промисловість та засоби масової інформації Швеція 20% акцій, що голосують, 40% усього акціонерного капіталу Саме тому дослідження механізмів міжнародного інвестування, роль транснаціональних корпорацій у розвитку міжнародної інвестиційної діяльності вимагають ґрунтовного дослідження, ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ тим більше, що зростання потужності сучасних ТНК, широкий діапазон форм їх діяльності, охоплення операціями переважної частини країн світу супроводжуються активізацією процесів вивозу капіталу, інтернаціоналізації виробничо-інвестиційної діяльності корпорацій.


СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Фаминский И.П. Глобализация – новое качество мировой экономики / И.П.Фаминский. – М.:

Магістр, 2009. – 397с.

2. World Investment Report 2007. – New York and Geneva, 2007.

3. World Investment Report 2009: Transnational Corporations, Agricultural Production and Development (www.unctad.org/fdistatistics).

4. International Monetary Fund. Regional economic outlook : Europe. – Washington, D.C. (World economic and financial surveys, 0258-7440), 2009.

5. Економічна енциклопедія: 3-х т. Т.1 / Відповід. ред. С.В.Мочерний. – К.: Видавничий центр «Академія», 2000. – 864с.

6. Економіка України в умовах глобалізації: Монографія / за заг. ред. І.М.Школи, О.В.Бабінської. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2009. – 528с.

7. World Investment Report 2009: Transnational Corporations, Agricultural Production and Development (www.unctad.org/fdistatistics).

8. International Monetary Fund. International Financial Integration and Developing Countries, World Economic Outlook – The Information Technology Revolution: A Survey by the Staff of the International Monetary Fund, World Economic and Financial Surveys, 2009. Ch. 4. Pp.145–167.

9. World Investment Report 2007. – New York and Geneva, 2007.

10. Рогач О.І. Міжнародні інвестиції: теорія та практика бізнесу транснаціональних корпорацій. – К.:

«Либідь», 2005. – 720с.

РЕЗЮМЕ В статі визначено чинники, які здійснюють вплив на обсяги експорту і імпорту ПІІ, досліджено механізм міжнародного інвестування, визначено роль транснаціональних корпорацій у розвитку міжнародної інвестиційної діяльності.

Ключові слова: світовий фінансовий ринок;

глобалізація, фінансова глобалізація;

світовий валютний ринок;

світовий фондовий ринок.

РЕЗЮМЕ В статье определены факторы, которые оказывают влияние на объемы экспорта и импорта ПИИ, исследован механизм международного инвестирования, определена роль транснациональных корпораций в развитии международной инвестиционной деятельности.

Ключевые слова: мировой финансовый рынок;

глобализация;

финансовая глобализация;

мировой валютный рынок;

мировой фондовый рынок.

SUMMARY The article identified the factors that influence the volume of exports and imports of FDI, the mechanism of international investing, defined the role of transnational corporations in the development of international investment activity.

Keywords: world financial market, globalization, financial globalization, world money market, world action market.

ОЦІНКА РІВНЯ ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ Лазаренко Ю.О., аспірант ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. В.

Гетьмана»   Постановка проблеми. Сьогодні реалізація інноваційної моделі економічного розвитку належить до найголовніших пріоритетів внутрішньої політики України. Як засвідчує досвід більшості економічно розвинених країн, успішна інноваційна діяльність держави значною мірою забезпечується ефективною системою малого підприємництва. Саме малі підприємницькі структури виступають основними ініціаторами технологічних та організаційно-управлінських нововведень, окрім того вони відіграють ключову роль у формуванні конкурентного середовища, яке є необхідною передумовою залучення приватного капіталу до інноваційних процесів. Проте, незважаючи на обрану © Лазаренко Ю.О., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ інноваційну модель розвитку економіки, рівень інноваційної активності вітчизняних малих підприємств залишається надзвичайно низьким. За результатами інноваційного обстеження за європейською програмою CIS, протягом 2006 – 2008 рр. інноваційно-активними були 14,9% від усіх обстежених малих підприємств національної економіки. Для порівняння, середнє значення цього показника у межах Європейського Союзу складає 47,7% [1]. Об’єктивний аналіз рівня інноваційної активності вітчизняних малих підприємств є необхідною передумовою для розробки адекватної інноваційної політики, що і визначає актуальність теми дослідження.

Аналіз досліджень та публікацій. Результати аналізу літературних джерел вказують на те, що проблемам оцінки показників інноваційної діяльності в Україні присвячено наукові праці таких дослідників, як Бажал Ю.М., Геєць В.М., Денисюк В.А., Захарін С.В., Семиноженко В.П., Федулова Л.І. та ін. Проте вітчизняні науковці концентрують увагу переважно на проблемах управління інноваційною діяльністю на макрорівні, зокрема, висвітлюють питання розробки та реалізації державної політики у сфері інновацій [2;

8;

9], а також розглядають аспекти, пов’язані з інноваційними трансформаціями у корпоративному секторі економіки [3;

10].

Невирішені частини проблеми. Фактична реалізація інноваційної моделі розвитку економіки України не відповідає проголошеним стратегічним пріоритетам. Зберігається значне відставання показників інноваційної активності національної економіки від провідних країн Європейського Союзу, посилюються диспропорції в інноваційному розвитку між малими підприємствами та корпоративним сектором. Недоліки існуючої системи державної статистики інновацій, зокрема, відносно малих підприємств, не дозволяють зробити об’єктивні висновки щодо темпів інноваційного розвитку вітчизняної економіки, що обумовлює необхідність подальших досліджень із зазначеної проблематики. Із урахуванням цього метою статті є оцінка рівня інноваційної активності малого бізнесу у національній економіці та виявлення на цій основі ключових чинників, які стримують інноваційну діяльність вітчизняних малих підприємств.

Основні результати дослідження. Оцінку рівня інноваційної активності малого підприємництва доцільно проводити в контексті аналізу показників інноваційного розвитку економіки в цілому. Щорічні обстеження показників інноваційної діяльності в Україні охоплюють виключно промислові підприємства, адже саме виробнича сфера є джерелом технологічних нововведень, здатних забезпечити високий рівень конкурентоспроможності національної економіки.

На підставі аналізу динаміки показників інноваційної активності вітчизняних промислових підприємств за період 2000 – 2009 рр. за офіційними даними Держкомстату України можна зазначити наступне:

спостерігається негативна тенденція у напрямку скорочення частки інноваційно-активних підприємств;

змінюється співвідношення продуктових та процесових інновацій: у 2009 р. частка підприємств, які займалися продуктовими інноваціями, зафіксована на рівні 5,6%, що у 2,4 рази менше за відповідний показник 2000 р. (табл. 1). У порівнянні з цим підвищується питома вага підприємств, що здійснювали процесові інновації. Зміна структури нововведень вказує на те, що з метою підтримки наявного рівня конкурентоспроможності вітчизняні підприємства орієнтуються не на розширення власного асортименту, а надають перевагу удосконаленню технологічних процесів;

при цьому зростають витрати промислових підприємств на інноваційну діяльність: у 2008 р. їх загальний обсяг перевищив відповідне значення 2000 р. у 6,8 разів;

ключовим напрямом інноваційних витрат залишається придбання машин, обладнання, установок та підготовка виробництва до впровадження інновацій (їх частка у загальному обсязі складає близько 62-63%). Рівень витрат вітчизняних підприємств за напрямом «дослідження та розробки» залишається мінімальним, у 2009 р. їх загальний обсяг склав усього 846,7 млн. грн.

[5, с. 187];

основним джерелом фінансування інноваційної діяльності виступають власні кошти підприємств. Роль державного та місцевих бюджетів у фінансуванні робіт, пов’язаних із розробкою і запровадженням нововведень, залишається незначною, питома вага витрат за цими джерелами у загальній структурі не перевищує 3%.

На основі даних, наведених у табл. 2, можна зробити наступні висновки щодо результативності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств:

протягом 2000 – 2008 рр. спостерігається стійке зростання обсягу інноваційної продукції, реалізованої промисловими підприємствами, проте питома вага інноваційної продукції в загальному обсязі промислової змінюється несуттєво та не перевищує 6 – 7%;

Таблиця ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Динаміка основних показників інноваційної активності промислових підприємств України (у % до загальної кількості обстежених промислових підприємств) 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 Частка підприємств, що займалися інноваційною 18,0 16,5 18,0 15,1 13,7 11,9 11,2 14,2 13,0 12, діяльністю, % Частка підприємств, що 14,8 14,1 14,6 11,5 10,0 8,2 10,0 11,5 10,8 10, впроваджували інновації, % з них:

проводили комплексну 1,7 1,8 2,0 3,2 3,7 3,3 5,1 8,7 7,6 7, механізацію і автоматизацію виробництва упроваджували нові 4,1 3,7 3,4 4,9 4,9 4,1 2,7 5,0 4,8 4, технологічні процеси освоювали виробництво 13,7 13,3 13,2 9,4 7,8 6,4 4,7 5,5 6,2 5, нових видів продукції Джерело: розраховано за даними Держкомстату [4;

5] можна відзначити тенденцію щодо збільшення обсягу інноваційної продукції, реалізованої за межі України: у 2008 р. значення цього показника у порівнянні з 2000 р. зросло майже у вісім разів, проте у 2009 р. обсяг інноваційної продукції, реалізованої на експорт, зменшився відносно попереднього періоду майже удвічі;

у 2009 р. питома вага інноваційної продукції в обсязі реалізованої промислової продукції склала 4,8%, що майже удвічі нижче, ніж значення відповідного показника у 2000 р. Розглянуті негативні тенденції є результатом впливу фінансово-економічної кризи, в умовах якої значна кількість підприємств була змушена скоротити обсяги витрат на інноваційну діяльність.

Таблиця Динаміка обсягу інноваційної продукції, реалізованої промисловими підприємствами України (у фактичних цінах, млн. грн.) 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 12148,3 10365,4 12605,7 12882,1 18784,0 24995,4 30892,7 40188,0 45830,2 31432, Усього:

Із загального обсягу 3023,6 3158,5 4421,5 4776,2 7984,4 12494,8 12797,0 14666,6 23633,1 13200, поставлено на експорт Обсяг інноваційної продукції, реалізованої за межі України, 24,9 30,5 35,1 37,1 42,5 50,0 41,4 36,5 51,6 42, у % до загального обсягу реалізованої інноваційної продукції Питома вага реалізованої інноваційної продукції в 9,4 6,8 7,0 5,6 5,8 6,5 6,7 6,7 5,9 4, обсязі промислової, % Витрати на інноваційну діяльність у % до:

0,96 0,94 1,31 1,06 1,13 1,23 1,32 1,51 1,31 1, обсягу реалізованої продукції обсягу інноваційної 14,46 19,03 23,59 23,71 24,2 23,01 19,93 26,92 26,17 25, продукції Джерело: розраховано за даними Держкомстату [4;

5] За даними офіційної статистики рівень інноваційної активності у сегменті малого підприємництва значно нижчий за відповідні показники у національній економіці загалом. Упродовж 2000 – 2009 рр. спостерігається негативна тенденція щодо скорочення частки підприємств, що займаються інноваційною діяльністю. При цьому рівень інноваційної активності співвідноситься з розміром підприємства. Так, серед підприємств із чисельністю працюючих 500 та більше осіб частка інноваційно-активних складає близько 35%, у той час, як питома вага інноваційно-активних малих ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ підприємств знаходиться на рівні 5 – 6% від загальної кількості обстежених, що майже утричі нижче за середнє значення відповідного показника по економіці в цілому.

Результати аналізу показників інноваційної діяльності промислових підприємств за період – 2009 рр. дозволяють стверджувати наступне:

динаміка частки підприємств, які реалізовували інноваційну продукцію, вказує на суттєве відставання малого підприємництва від темпів розвитку інноваційних процесів у вітчизняній економіці. Так, загалом значення цього показника серед підприємств із чисельністю працюючих 500 і більше осіб було вищим за середній рівень по економіці та складало близько 28 – 30% від загальної кількості промислових підприємств;

частка малих підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію, не перевищувала 5% від загальної кількості обстежених малих промислових підприємств;

зростання обсягів реалізованої інноваційної продукції відбувалося переважно за рахунок великих підприємств із чисельністю працюючих 500 і більше осіб, які забезпечували 85 – 90% загального обсягу інноваційної продукції, при цьому частка інноваційної продукції малого підприємництва в загальному обсязі інноваційної продукції промисловості залишалася незначною і складала близько 0,6 – 1% (табл. 3);

Таблиця Результати групування промислових підприємств України за показниками інноваційної діяльності та чисельністю працюючих 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 Частка підприємств, що займалися інноваційною діяльністю Від загальної кількості промислових підприємств, % 18,0 16,5 18,0 15,1 13,7 11,9 11,2 14,2 13,0 12, у т.ч. з чисельністю працюючих 6,1 5,4 6,6 6,0 4,4 2,8 2,9 6,3 5,6 6, менше 10,3 11,1 12,8 10,8 8,7 7,4 7,1 11,2 10,0 11, 50- 18,2 16,4 18,3 15,4 13,5 11,6 11,7 15,4 14,6 14, 100-199* 24,4 23,0 25,0 21,6 20,5 16,9 16,1 20,0 20,1 18, 200-499** 41,8 39,6 42,6 36,6 36,5 36,2 32,6 35,6 35,3 35, 500 і більше Частка підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію Від загальної кількості підприємств, що реалізовували промислову 14,9 13,3 13,9 11,8 11,0 10,2 9,2 10,0 9,3 9, продукцію, % у т.ч. з чисельністю працюючих 5,4 4,8 4,5 4,6 3,4 2,4 2,1 3,6 3,5 3, менше 8,7 9,1 10,1 8,3 6,7 6,6 5,7 7,6 6,9 8, 50- 14,8 13,2 13,9 12,3 11,2 9,9 9,5 10,6 10,8 11, 100-199* 21,0 18,7 20,2 17,0 16,6 14,6 13,4 14,7 14,4 14, 200-499** 31,6 28,3 31,8 28,7 29,6 30,4 27,9 28,0 26,3 25, 500 і більше Частка промислових підприємств у загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції Усього, % у т.ч. з чисельністю 100 100 100 100 100 100 100 100 100 працюючих 0,6 0,7 0,6 0,3 0,4 0,2 0,3 0,6 0,9 1, менше 0,8 1,4 2,4 1,1 0,6 1,0 0,9 1,0 0,9 2, 50- 1,6 3,2 4,2 5,1 7,1 3,9 3,1 4,2 4,6 6, 100-199* 5,5 7,3 8,0 6,9 8,3 2,9 6,2 4,1 2,8 4, 200-499** 91,6 87,5 84,8 86,6 83,6 92,0 89,6 90,1 90,7 85, 500 і більше З 2007р. поділ здійснено згідно з міжнародними рекомендаціями:

*100- **250- Джерело: розраховано за даними Держкомстату [4;

5] ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ обсяги інноваційної продукції, реалізованої за межі України, також забезпечувалися великими підприємствами (питома вага продукції, виробленої зазначеними суб’єктами господарювання, складала близько 94 – 96% від загального обсягу), цей факт вказує на те, що вітчизняні малі та середні підприємства не орієнтовані на експортне виробництво та працюють переважно на внутрішньому ринку;

частка інноваційних витрат малих промислових підприємств у загальному обсязі залишається мінімальною, її значення протягом розглянутого періоду знаходилося на рівні 0,9 – 1,3% від загального обсягу.

Аналіз розподілу витрат за напрямами інноваційної діяльності свідчить про те, що малі промислові підприємства надають перевагу придбанню машин, обладнання, установок та підготовці виробництва до впровадження інновацій. При цьому найменш привабливим напрямом інноваційної діяльності виступають дослідження та розробки, оскільки в середньому за період 2000 – 2009 рр.

питома вага малих підприємств, що займалися зазначеними видами робіт, не перевищувала 1% від загальної кількості обстежених. Отже, переважна більшість представників вітчизняного малого бізнесу не розглядає запровадження технологічних змін як стратегічний пріоритет своєї діяльності.

Результати проведеного дослідження дозволяють стверджувати, що, незважаючи на проголошений інноваційний курс розвитку економіки, рівень інноваційної активності вітчизняних підприємств залишається надзвичайно низьким. Окрім того за показниками інноваційного розвитку зберігаються значні диспропорції між малими підприємствами та корпоративним сектором. Проте, на думку деяких дослідників, показники Держкомстату України є завищеними та не відображають реальних тенденцій інноваційної діяльності промислових підприємств, що обумовлюється, у першу чергу, недоліками вітчизняної системи обліку інновацій [2, с. 82].

Для об’єктивного аналізу інноваційного розвитку України необхідно визначити позицію національної економіки стосовно інноваційно-розвинених країн. У 2009 р. Державним комітетом статистики України проведено обстеження інноваційної діяльності за європейською програмою CIS (Community Innovation Survey), основною метою якого було запровадження системи показників, адаптованих до стандартів європейської статистики інновацій, та отримання якісних статистичних даних, що характеризують інноваційну діяльність вітчизняних підприємств, співставних із відповідними даними країн Європейського Союзу [5, с. 259]. На відміну від щорічних спостережень Держкомстату, об’єктом яких виступають виключно показники інноваційної діяльності промислових підприємств, статистичне обстеження CIS охоплює також підприємства сфери послуг. Окрім того, інноваційне обстеження за європейською методикою враховує як технологічні інновації (продуктові та процесові), так і нетехнологічні (маркетингові та організаційні).

Узагальнення результатів проведеного статистичного дослідження, що охоплює період 2006 – 2008 рр., дозволяє зробити наступні висновки:

інноваційно-активними були 18% від усіх обстежених підприємств національної економіки;

у промисловості частка зазначених підприємств становила 20,5% від загальної кількості обстежених;

у сфері послуг значення цього показника було нижчим за середній рівень по економіці в цілому та складало 15,5% від загальної кількості;

частка інноваційно-активних підприємств малого бізнесу у промисловості та сфері послуг суттєво не відрізняється та знаходиться на рівні 14 – 15% від загальної кількості;

проте рівень інноваційної активності середніх та великих підприємств у промисловості значно перевищує відповідний показник у сфері послуг (табл. 4);

упродовж зазначеного періоду 13,1% вітчизняних підприємств запроваджували маркетингові та (або) організаційні інновації;

для малих підприємств значення цього показника є дещо нижчим та становить 11,3% від загальної кількості обстежених підприємств;

для великих – майже удвічі перевищує середній рівень по економіці та складає 27,6%.

Однією із ключових цілей інноваційного обстеження Community Innovation Survey є розрахунок відносних показників інноваційної діяльності вітчизняних підприємств та співставлення їх із відповідними показниками країн Європейського Союзу. Порівняльний аналіз даних Євростату із показниками вітчизняної економіки дає підстави стверджувати, що частка інноваційно-активних українських підприємств майже втричі нижчий за середнє значення цього показника у межах Європейського Союзу (14,9% проти 47,7%), при цьому рівень запровадження як технологічних, так і нетехнологічних інновацій підвищується разом із збільшенням розміру підприємства.



Pages:     | 1 |   ...   | 18 | 19 || 21 | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.