авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 3 ] --

Угоди про транскордонне співробітництво, що укладаються територіальними общинами або властями, можуть передбачати створення органу транскордонного співробітництва, який може мати правосуб'єктність, а також який покликаний виконувати завдання, покладені на нього територіальними общинами або властями, відповідно до його цілей та у спосіб, передбачений національним законодавством, яке регулює його діяльність. Додатковий протокол 1995 р. містить також положення про те, що будь-які спори, що виникають у зв'язку із діяльністю органу транскордонного співробітництва, передаються на розгляд судам, яким вони підсудні за міжнародним правом або міжнародною угодою [2].

Протокол N 2 до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями 1998 р. вводить таке поняття як «міжтериторіальне співробітництво», під яким розуміється будь-яка спільна діяльність, спрямована на започаткування відносин між територіальними общинами або властями двох або більше Договірних Сторін, крім відносин транскордонного співробітництва між сусідніми властями, включаючи укладання угод про співробітництво з територіальними общинами або властями інших держав. Країни-учасниці Протоколу N 2 визнають і поважають право територіальних общин або властей, що знаходяться під їх юрисдикцією залучатися до обговорення та укладання у рівноцінних сферах своєї компетенції угод про міжтериторіальне співробітництво відповідно до процедур, передбачених у їхніх статутах, з дотриманням національного законодавства, і якщо такі угоди не суперечать міжнародним зобов'язанням країн-учасниць. В Протоколі N 2 також вказано, що за угодою про міжтериторіальне співробітництво обов'язки виникають тільки у тих територіальних общин або властей, які її уклали [3].

До угод про утворення єврорегіонів (за участю України та країн ЄС) належать: Угода про створення Єврорегіону «Карпатський» 1993 р. (за участю України, Словаччини, Угорщини, Польщі, Румунії), Угода про створення Транскордонного Об’єднання «Єврорегіон Буг» 1995 р. (за участю України, Польщі, Білорусії), Угода про формування Єврорегіону «Нижній Дунай» 1998 р. (за участю України, Румунії, Молдови), Угода про утворення Єврорегіону «Верхній Прут» 2000 р. (за участю України, Молдови, Румунії) [4, с. 399-406], Угода про утворення «Чорноморського Єврорегіону»

2008 р. (за участю Албанії, Вірменії, Азербайджану, Болгарії, Грузії, Греції, Молдови, Румунії, Російської Федерації, Сербії, Туреччини, України). Вказані угоди про утворення єврорегіонів являють собою міждержавні угоди про транскордонне співробітництво на регіональному та місцевому рівнях, які укладаються за погодженням урядів країн-сусідів (такі угоди укладаються керівниками прикордонних регіонів, що залучаються до транскордонного співробітництва).

Мадридська конвенція передбачає також можливість укладання таких типових міждержавних угод:

про розвиток транскордонного співробітництва;

про транскордонні регіональні зв'язки;

про транскордонні місцеві зв'язки;

про транскордонне співробітництво на контрактній основі між місцевими органами влади;

про органи транскордонного співробітництва між місцевими органами влади.

Угоди між регіональними органами адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав являють собою угоди, статути та договори про основні принципи співробітництва між місцевими органами влади. Відповідно до Мадридської конвенції можуть укладатися наступні угоди між місцевими органами влади прикордонних регіонів: угоди про основні принципи створення груп зв'язку між місцевими органами влади;

угоди про основні принципи координації управління транскордонними місцевими державними справами;

угоди про основні принципи створення транскордонних асоціацій приватного права;

договори про основні принципи поставки товарів або надання послуг між прикордонними місцевими общинами (типу «приватне право»);

договори про основні принципи поставки товарів або надання послуг між прикордонними місцевими общинами (типу «публічне право»);

договори про основні принципи створення органів транскордонного міжобщинного співробітництва [5].

В цілому міжнародні угоди з транскордонного співробітництва, угоди про утворення єврорегіонів та угоди між регіональними органами адміністративно-територіальних одиниць сусідніх держав мають рамковий характер і закріплюють основні цілі, завдання та принципи міжрегіонального та транскордонного співробітництва між країнами-партнерами, вони є тим нормативно-правовим підґрунтям на якому базується розвиток багатосторонніх та двосторонніх відносин між Україною та країнами ЄС, які мають з Україною спільні кордони.

До національного законодавства України з регіонального та транскордонного співробітництва належать наступні нормативно-правові акти: Закон України «Про транскордонне ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ співробітництво» від 24.06.2004 р.;

Постанова Верховної Ради України від 27.06.07 № 1242-V «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про інтенсифікацію співробітництва України з Європейським Союзом у рамках єврорегіонів та перспективи транскордонного співробітництва»;

Указ Президента України від 19.12.07 № 1236 «Про заходи щодо активізації євроінтеграційного прикордонного співробітництва»;

Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.02 № 587 «Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів»;

Постанова Кабінету Міністрів України від 02.07.08 № 594 «Про затвердження Державної цільової програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2008-2011 роки»;

Постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.06 № 1001 «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку до 2015 року».

Основним нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні та організаційні засади транскордонного співробітництва в Україні є Закон України «Про транскордонне співробітництво» 2004 р. (зі змінами 2010 р.). Цей Закон дає визначення основних термінів («транскордонне співробітництво», «єврорегіон», «суб’єкти» та «учасники» транскордонного співробітництва та ін.), визначає мету, принципи та правову основу транскордонного співробітництва, вказує мету та принципи державної політики у сфері транскордонного співробітництва, закріплює сфери та організаційні форми транскордонного співробітництва, містить положення про координацію транскордонного співробітництва та контроль за додержанням законодавства з питань транскордонного співробітництва, закріплює права суб’єктів транскордонного співробітництва України, передбачає можливість утворення органів транскордонного співробітництва, визначає принципи та форми державної підтримки розвитку транскордонного співробітництва, містить положення про фінансову державну підтримку проектів (програм) транскордонного співробітництва, закріплює функції центральних органів виконавчої влади та функції суб’єктів транскордонного співробітництва у сфері державної підтримки транскордонного співробітництва, а також вказує джерела фінансового забезпечення транскордонного співробітництва [6].

Закон України «Про транскордонне співробітництво» має «рамковий» характер та містить деякі недоліки, незважаючи на те що у 2010 році до нього були внесені певні зміни. Так, Закон не розглядає транскордонне співробітництво як інструмент регіонального розвитку та складову регіональної політики в Україні, в той же час, в Європейському Союзі програми транскордонного співробітництва є складовою регіональної політики та механізмом регіонального розвитку. В Законі України «Про транскордонне співробітництво» передбачено, що загальну координацію транскордонного співробітництва та контроль за додержанням законодавства з питань транскордонного співробітництва здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики за участю Міністерства закордонних справ України та центрального органу виконавчої влади з питань регіонального розвитку. В той же час, центральним органом виконавчої влади, відповідальним за реалізацію державної регіональної політики в Україні, є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіонбуд), яке згідно з п. 5.15 Положення про Міністерство сприяє, відповідно до чинного законодавства, розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва, забезпеченню виконання міжнародних договорів України, адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу з питань, що належить до його компетенції. Таким чином, відповідно до Закону України «Про транскордонне співробітництво» координація транскордонного співробітництва та контроль за додержанням законодавства з питань транскордонного співробітництва «розпорошені»

між різними центральними органами виконавчої влади, а саме – Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством закордонних справ та Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства. До того ж не визначено розподіл повноважень між ними. Тому, доцільно було б закріпити у законі єдиний координуючий та контролюючий орган з регіонального розвитку та транскордонного співробітництва – Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства (Мінрегіонбуд), з визначенням його цілей, завдань та функцій, які б відповідали комплексній концепції з міжрегіонального розвитку та транскордонного співробітництва між Україною та ЄС (яку необхідно розробити).

Крім того, в Законі України «Про транскордонне співробітництво» передбачено, що видатки на реалізацію проектів (програм) транскордонного співробітництва здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів на відповідний рік, а також інших джерел, не заборонених законом. Для спільного фінансування проектів (програм) транскордонного співробітництва може використовуватися міжнародна технічна ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ допомога, кредитні ресурси міжнародних фінансових організацій згідно із законодавством України.

Але, на наш погляд, цих джерел фінансового забезпечення транскордонного співробітництва є недостатньо. З метою більш ефективної реалізації проектів (програм) транскордонного співробітництва доцільно було б передбачити у законі можливість податкових та митних пільг для суб’єктів та учасників транскордонного співробітництва, які приймають участь в реалізації таких проектів (програм).

Інші нормативно-правові акти України з регіонального та транскордонного співробітництва, такі як Постанови Верховної Ради України, Укази Президента України та Постанови Кабінету Міністрів України доповнюють та конкретизують нормативну базу в галузі транскордонного співробітництва між Україною та ЄС.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 27.06.07 № 1242-V «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про інтенсифікацію співробітництва України з Європейським Союзом у рамках єврорегіонів та перспективи транскордонного співробітництва» та Указу Президента України від 19.12.07 № 1236 «Про заходи щодо активізації євроінтеграційного прикордонного співробітництва» Департамент міжнародного співробітництва, інвестиційного розвитку та з питань європейської інтеграції Міністерства регіонального розвитку та будівництва України розробив «Методичні рекомендації щодо координації на національному та регіональному рівнях проектів у галузі транскордонного співробітництва за Європейським Інститутом Сусідства і Партнерства» та «Методичні рекомендації щодо використання інформаційних технологій для підтримки проектів транскордонного співробітництва». Вказані методичні рекомендації були розроблені для суб’єктів і учасників транскордонного співробітництва, що здійснюється у формах прикордонної співпраці, міжрегіональної взаємодії та міжмуніципального співробітництва, і центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать питання координації транскордонного співробітництва в цілому, за конкретними напрямками та програмами чи за окремими проектами [7].

Постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.02 № 587 «Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів» та Постанова Кабінету Міністрів України від 02.07.08 № 594 «Про затвердження Державної цільової програми інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2008-2011 роки» зобов’язують Державний комітет телебачення і радіомовлення України здійснювати інформування громадськості з питань транскордонного співробітництва та розвитку єврорегіонів, а також щодо європейської інтеграції України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.06 № 1001 «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку до 2015 року» затвердила Державну стратегію регіонального розвитку до 2015 р., зобов’язала місцеві державні адміністрації розробити проекти регіональних стратегій розвитку на період до 2015 р., зобов’язала Міністерство економічного розвитку і торгівлі разом з іншими центральними органами виконавчої влади щорічно розробляти і подавати до Кабінету Міністрів України план заходів щодо реалізації Стратегії та поклала на Мінрегіонбуд завдання з координації в межах його повноважень діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади з розроблення та виконання планів заходів щодо реалізації Стратегії [8].

В Державній стратегії регіонального розвитку до 2015 р. передбачено, що розвиток транскордонного, у тому числі єврорегіонального співробітництва, є одним із пріоритетних напрямків розвитку міжрегіональної співпраці, яка являє собою одну із стратегічних цілей державної політики регіонального розвитку України. Відповідно до Державної стратегії регіонального розвитку стратегічним завданням реформування транскордонного співробітництва має стати ефективне використання природно-ресурсного, демографічного, виробничого і науково-технічного потенціалів з метою вирішення питань комплексного розвитку територій. В Державній стратегії вказується, що розвиток транскордонного співробітництва відбуватиметься шляхом: надання фінансової державної підтримки програмам та проектам розвитку транскордонного співробітництва;

сприяння розвитку єврорегіонального співробітництва в межах європейських регіональних структур;

синхронізації дій української сторони та інших країн щодо транскордонних проектів у сферах економічного розвитку;

поглиблення зв’язків із сусідніми державами при загрозі та виникненні надзвичайних ситуацій транскордонного характеру, проведення спільних заходів щодо захисту населення від надзвичайних ситуацій, розбудови міжнародних транспортних коридорів. Окрім того, визначається, що державна підтримка буде спрямована на розвиток прикордонного та транскордонного співробітництва у сфері розбудови інфраструктури, переважно транспортної, та охорони навколишнього середовища, територіального планування, активізації туризму. У той же час, на наш погляд, недоліком Державної ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ стратегії регіонального розвитку є те, що не вказано, які завдання покладаються на місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування прикордонних регіонів у сфері міжрегіонального та транскордонного співробітництва та не розподілено сферу їх компетенції, не вказано принципи та механізми фінансування та співфінансування пріоритетних проектів (програм) розвитку транскордонного співробітництва, не передбачено митних та податкових пільг для суб’єктів та учасників транскордонного співробітництва.

Висновки. З метою розвитку транскордонного співробітництва України з країнами ЄС необхідно впровадити наступні заходи: удосконалити нормативно-правову базу України у сфері міжрегіонального та транскордонного співробітництва (особливо це стосується Закону України «Про транскордонне співробітництво» та Державної стратегії регіонального розвитку);

створити єдиний координаційно-контролюючий орган з транскордонного співробітництва (відповідні функції можуть бути покладені на Мінрегіонбуд);

розробити та реалізувати комплексну концепцію з міжрегіонального розвитку та транскордонного співробітництва між Україною та ЄС;

впровадити систему податкових та митних пільг для суб’єктів та учасників транскордонного співробітництва, які залучені до реалізації програм (проектів) транскордонного співробітництва.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями 1980 р. [Електронний ресурс]: Верховна Рада України. Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_106.

2. Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями 1995 р. [Електронний ресурс]:

Верховна Рада України. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi bin/laws/main.cgi?nreg=994_099.

3. Протокол N 2 до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, який стосується міжтериторіального співробітництва 1998 р. [Електронний ресурс]: Верховна Рада України. Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_520.

4. Сучасна регіональна політика і транскордонне співробітництво / Під наук. ред. В.І. Пили. – Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2006. – 412 с.

5. Посібник з транскордонного співробітництва. Ужгород: 2005 р. – 70 с. [Електронний ресурс]:

Агентство Регіонального Розвитку та Транскордонного Співробітництва «Закарпаття». Режим доступу: http://www.arr.com.ua/download/book2.pdf.

6. Про транскордонне співробітництво: Закон України від 24 червня 2004 р. № 1861-ІV [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1861-15.

7. Мінрегіонбуд України. Офіційний сайт. [Електронний ресурс]: Мінрегіонбуд України. Режим доступу: http://www.minregionbud.gov.ua/index.php?id=1003.

8. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.06 р. № 1001 [Електронний ресурс]: Верховна Рада України.

Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-2006-%EF.

РЕЗЮМЕ У статті аналізуються нормативно-правові акти, що регулюють транскордонне співробітництво між Україною та ЄС, вказуються певні недоліки українського законодавства у сфері транскордонного співробітництва, а також надаються певні рекомендації щодо розвитку транскордонного співробітництва України з країнами ЄС.

Ключові слова: транскордонне співробітництво, законодавство, нормативно-правові акти, прикордонний регіон.

РЕЗЮМЕ В статье анализируются нормативно-правовые акты, которые регулируют трансграничное сотрудничество между Украиной и ЕС, указываются определённые недостатки украинского законодательства в сфере трансграничного сотрудничества, а также даются рекомендации по развитию трансграничного сотрудничества Украины со странами ЕС.

Ключевые слова: трансграничное сотрудничество, законодательство, нормативно-правовые акты, пограничный регион.

SUMMARY Normatively-legal acts which regulate a cross-border cooperation between Ukraine and EU are analysed in ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ the article, the certain lacks of the Ukrainian legislation are specified in the field of cross-border cooperation, and also given recommendation on development of cross-border cooperation of Ukraine with the countries of EU.

Keywords: cross-border cooperation, legislation, normatively-legal acts, boundary region.

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЕКОНОМІК КРАЇН СНД В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Ахновська І., к.е.н., доцент, ДонНУ Тофан А., ст. викладач, ДонНУ Інтернаціоналізація конкуренції, особливо у другій половині XX століття, зумовила підвищену увагу до неї вчених і практиків багатьох країн. Глибоке розуміння проблем міжнародної конкуренції допомагає розвинутим країнам своєчасно реагувати на технічні, економічні та інформаційні зміни, що відбуваються у світі, і своєчасно вживати заходи як на рівні окремих великих фірм, так і держави в цілому, забезпечуючи тим самим підтримання своїх конкурентних переваг.

В умовах світової фінансово-економічної кризи обсяг зовнішньої торгівлі України зменшився за 2009 рік удвічі в порівнянні з тим же періодом 2008 року [1]. Серед причин можна назвати високий рівень ризиків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій з українськими контрагентами.

Порівняння показників рейтингів України і країн СНД дозволяє виявити проблеми, що гальмують розвиток зовнішньоекономічних зв'язків нашої країни.

Над проблемою конкурентоспроможності працювали такі відомі учені, як Е. Вогель, Е.

Ворнер, Р. Ербе, Д. Кисинг, П. Кругман, С. Ліндер, Д. Лейк, Д. Лодж, Р. Нельсон, М. Портер, М.

Познер, Д. Репкін, Д. Сакс, Дж. Стренд, Дж. Харт, Е. Хекшер, В. Андріанов, Я. Базілюк, О. Білорус, Б. Губський, Ю. Куренков, Д. Лук'яненко, В. Маштабей, І. Спірідонов, С. Соколенко, Р. Фатхутдінов та інші. Проте, питання рейтингової оцінки економік різних країн світу знаходять віддзеркалення в науковій літературі недостатньо. Загалом, проблема не вирішена в багатьох країнах, в тому числі і в Україні, для якої проблема підвищення національної конкурентоспроможності надзвичайно актуальна, бо від вирішення її залежить місце України як незалежної держави на світових ринках.

Метою статті є порівняльний аналіз показників рейтингів світових організацій для визначення позицій України і виявлення основних чинників, що впливають на рівень цих показників.

Аналіз наукових праць таких учених, як М. Портера [2], Ю. Куренкова [3], Р. Фатхутдінова [4] свідчить, що основними характеристиками конкурентоспроможності є високий рівень життя населення і висока ефективність використання чинників виробництва. При цьому конкурентоспроможність залежить не стільки від економічного потенціалу країни, скільки від здатності задовольнити конкретну ринкову потребу, а також від здатності оперативно і гнучко реагувати на зміни.

Таким чином, конкурентоспроможність країни – це здатність країни брати активну участь в світових економічних відносинах і, використовуючи свої переваги, покращувати добробут населення і зміцнювати світо господарські позиції.

Оскільки конкурентоспроможність є достатньо відносним поняттям, необхідне порівняння рівня конкурентоспроможності різних країн на основі системи показників. Перша доповідь стосовно конкурентоспроможності країн, яку підготував Міжнародний інститут розвитку менеджменту під егідою Всесвітнього економічного форуму, був опублікований в 1986 році.

В даний час за допомогою рейтингів конкурентоспроможності можна визначити поточний стан країни в порівнянні з іншими країнами, виявити слабкі і сильні сторони в національній економіці, оцінити ефективність економічної політики з метою зміцнення позицій держави в глобальній економіці.

Найбільш значущими або актуальними (як наприклад, рейтинг розвитку електронного уряду) на даний момент визнані рейтинги (табл.1), які складаються різними міжнародними організаціями і володіють різним ступенем авторитетності. Розглянемо деякі з них детальніше.

© Ахновська І., Тофан А., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таблиця Перелік деяких рейтингів міжнародної конкурентоспроможності Кількість країн у рейтингу на початок Організація, що складає рейтинг Назва рейтингу 2011 р.

Рейтинг глобальної Всесвітній економічний форум конкурентоспроможності країн світу (ВЕФ) (Давос) (GCI) Рейтинг глобальної Міжнародний інститут розвитку конкурентоспроможності країн світу менеджмента (Лозанна) (IMD) Всесвітній економічний форум Рейтинг фінансової сталості (ВЕФ) (Давос) Фонд The Heritage Foundation Рейтинг економічної волі (Вашингтон) Індекс розвитку людського Про ООН потенціалу (Human development index) Міжнародна неурядова Індекс сприйняття корупції організація Transparency (Corruption Perceptions Index) International Freedom House Рейтинг свободи слова Світовий банк, Міжнародна корпорація і аудиторська Рейтинг легкості сплати податків компанія Price Waterhouse Coopers Альянс за права власності Рейтинг захисту прав власності (США) Всесвітнє дослідження 183 країни Рейтинг розвитку електроного уряду електроного уряду ООН + 9 країн без рейтингу Міжнародний Рейтинг «Інформаційне суспільство» Телекомунікаційний Союз Серед центрів з вивчення конкурентоспроможності країн найбільш відомими є Інститут стратегії й конкурентоспроможності при Гарвардському університеті (США), Міжнародний інститут менеджменту (Лозанна, Швейцарія), Міжнародний економічний форум (Давос, Швейцарія).

Інститут стратегії й конкурентоздатності протягом багатьох років очолює професор Майкл Портер – засновник систематизованого вивчення конкурентоспроможності в економічній науці. В Гарвардському університеті вивчають конкурентоспроможність переважно в корпоративній площині, два швейцарські центри переводять дослідження у більш широку площину – розраховують рейтинги конкурентоспроможності країн і регіонів. Щорічно кожний з центрів публікує власні результати вивчення конкурентоспроможності країн світу та складає рейтинги. Кожний з центрів користується власною методологією дослідження й дотримується своїх ексклюзивних критеріїв при складанні шкали конкурентоспроможності економік країн і регіонів. Тому між дослідженнями й рейтингами є розходження – як істотні, так і несуттєві.

Всесвітній економічний форум в Давосі (ВЕФ) використовує у дослідженнях індекс конкурентоспроможності економічного зростання (ІКЕЗ), що базується на 3 складових:

макроекономічне середовище, якість суспільних інститутів, використання нових технологій.

Загальний індекс конкурентоспроможності виводиться з параметрів поточної економічної динаміки для вимірювання спроможності національної економіки досягти сталого розвитку в середньостроковій перспективі.

Дослідження свідчать, що головними агрегованими факторами, що впливають на економічний розвиток будь-якої країни, є технології, суспільні інституції та макроекономічне середовище.

Розрахунки здійснюються за допомогою багатофакторних моделей, де 381 показник об’єднаний в груп: внутрішній економічний потенціал, зовнішньоекономічні зв’язки, державне регулювання, фінансово-кредитна система, трудові ресурси, система управління, науково-технічний потенціал.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Згідно звіту Всесвітнього економічного форуму, країни СНД за індексом глобальної конкурентоспроможності займають в середньому 84-е місці в світі, що нижче за середньосвітовий стан в даному рейтингу (66-е місце для 134 країн) [5].

Найкращу позицію в СНД займає Азербайджан - 57 місце (табл.4). У даному рейтингу Україна знаходилася в 2009 році на 82-м місці, в 2010 році - на 89-му.

Таблиця Рейтинг індексу глобальної конкурентоспроможності (GCI ) за 2009-2010 рр.

країна GCI 2010 GCI 2009 Зміни (2009-2010) місце бал місце Азербайджан 57 4,29 51 - Росія 63 4,24 63 Казахстан 72 4,12 67 - Україна 89 3,90 82 - Грузія 93 3,86 90 - Молдова 94 3,86 н/д н/д Вірменія 98 3,76 97 - Таджикістан 116 3,53 122 Киргизстан 121 3,49 123 Всесвітній економічний форум також складає рейтинг 133 країн за конкурентоспроможністю в галузі інформаційних і комунікаційних технологій. Перше місце в Networked Readiness Index (2009 2010, NRI) належить Швеції. Серед країн СНД найкращу позицію має Азербайджан (64-е місце;

3, рейтингових балів).

Міжнародний інститут розвитку менеджменту (International Institute for Management Development (IМD-Lausanne) посідає одне з перших місць серед бізнес-шкіл світу. Лозаннська методологія не обмежується чинниками, пов’язаними з макроекономічною політикою, функціональним розвитком та станом бізнес-середовища, а оцінює також чинники сталості економічного зростання, екологічного впливу на економіку, побудови інфраструктури, необхідної для відтворення в суспільстві головного чинника конкурентоспроможності – людського капіталу (охорона здоров’я, підготовка кадрів). Для розрахунку рейтингу конкурентоспроможності аналізуються 312 показників, з них 73 показника використовуються лише як вступна інформація про країну й у кінцевому рейтингу не відбиваються.

За роки дослідження конкурентоспроможності країн у системі світового господарства фахівцями інституту розроблені «золоті правила» конкурентоспроможності, використовуючи які країна може домогтися підвищення або збереження своєї конкурентоспроможності. Формуються вони наступним чином:

1. Стабільне законодавство.

2. Гнучка структура економіки.

3. Інвестиції в традиційну й технологічну інфраструктуру.

4. Стимулювання приватних заощаджень і внутрішніх інвестицій.

5. Підвищення агресивності експорту поряд із залученням прямих іноземних інвестицій.

6. Поліпшення якості, оперативності й прозорості управління і адміністрування.

7. Взаємозумовленість заробітної плати, продуктивності праці і податків.

8. Скорочення розриву між мінімальними й максимальними заробітками в країні й зміцнення середнього класу.

9. Інвестиції в освіту.

10. Баланс переваг глобалізації економіки й національних особливостей і переваг В 2010 році Україна опинилась на передостанньому, 56 місці у щорічному рейтингу конкурентоспроможності країн, який складає Міжнародний інститут розвитку менеджменту (IMD).

Рейтинг конкурентоспроможності країн відображає здатність національних систем управління створити сприятливі умови і конкурентоздатне середовище для об’єктів підприємницької діяльності.

Серед країн СНД крім України до рейтингу увійшли Казахстан (36 місце) та Росія (49 місце).

Складаючи рейтинг, аналітики IMD використовують свою традиційну методику: економіку кожної країни оцінюють за чотирма головними показниками: інфраструктура (базова, технологічна та наукова інфраструктура, здоров’я і довкілля, освіта);

ефективність уряду (державна політика, податкова система, інституційна база, нормативна база підприємницької діяльності, соціальна база);

ефективність бізнесу (продуктивність, ринок праці, фінанси, менеджмент, масштабність) та ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ макроекономічні показники (міжнародна торгівля, іноземні інвестиції, відкритість ринку, рівень цін).

Крім вказаних показників при дослідженні було вивчено близько 300 різних чинників впливу на національні економіки. Загальна сума балів могла становити від 0 до 100. За нею визначали місце країни у рейтингу. При дослідженні використані статистичні дані, надані національними відомствами й міжнародними організаціями. Третина даних отримана шляхом прямого опитування бізнесменів.

Котрий рік поспіль світовим лідером конкурентоздатності залишається економіка США ( місце). Також відзначилися Гонконг і Сінгапур – 2 і 3 місця відповідно.

Міжнародний банк щорічно складає доповідь-рейтинг Doing Business про легкість ведення бізнесу, де розглядаються економічні показники країн за минулий рік. Це статистичне світове дослідження, і рейтинг країн, який його супроводжує, показує найбільш сприятливі умови для ведення бізнесу. Такий рейтинг складається на підставі десяти різних індикаторів, що включають:

ведення торгових операцій, діяльність підприємств, оподаткування і інші показники.

Крім того, враховується вартість і час виконання підприємцями всіх необхідних вимог держави для реєстрації і закриття компанії. Кожен показник з цього списку має однакову вагу. Для того, щоб показники були чистішими, не враховується багато зовнішніх впливів. Так, наприклад, не береться до уваги макроекономічна політика країни, наявність і якість її інфраструктури, а також коливання валютного курсу. Думки інвесторів також не враховуються. Ще одна змінна, яка може впливати на економічні показники, проте не враховується в рейтингу - це рівень злочинності країни.

Рейтинг складається з 183 учасників, де країни шикуються залежно від легкості ведення бізнесу в своєму регіоні. Перше місце вважається найбільш високим. Саме така позиція в рейтингу і означає, що економічний клімат країни найбільш сприятливий для ведення будь-якої форми бізнесу.

У проекті, що оцінює рівень легкості ведення бізнесу в країнах, беруть участь близько експертів з різних галузей діяльності. Згідно останній доповіді за 2010 рік, перше місце в цьому рейтингу посідає Сінгапур [6].

Україна в рейтингу "Doing Business" має 145-у позицію. Головними критеріями рейтингу є сприятливі умови для створення нових підприємств і компаній, можливість безперешкодно регулювати їх діяльність, наймати працівників, захищати права інвесторів, а також мати можливість кредитування і допустимості оподаткування.

Лондонський журнал «Euromoney» - одне з найбільш авторитетних економічних видань щорічно публікує рейтинг країн світу за ступенем ризику, що виникає при співпраці з компаніями з цих держав, на основі опитування фахівців в галузі економіки і фінансів. Залежно від величини ризику в рейтингу «Euromoney», кожна з країн отримує бали в діапазоні від нуля (максимальний ризик) до 100 (мінімальний ризик). Підсумкова оцінка визначається за 9 параметрами з різними «вагами» (25,10,5 балів):

І - політичний ризик (максимальна «вага» - 25 балів);

ІІ - економічний стан (25 балів) - враховується величина ВНП на душу населення і оцінка перспектив розвитку економіки країни;

ІІІ - показник зовнішньої заборгованості (10 балів) - відношення сумарного боргу до ВНП і експорту, сальдо платіжного балансу за поточними операціями до ВНП;

ІV - загроза дефолту або пролонгації погашення зовнішнього боргу (10 балів);

V - кредитний рейтинг країни (10 балів) - базується на показниках провідних рейтингових агенств "Moody's", "S&p", "Fitch";

VI - доступ до банківських ресурсів (5 балів) - розраховується як відношення приватних, довгострокових, негарантованих кредитів до ВНП за даними МБРР;

VII - доступ до короткострокових фінансових ресурсів (5 балів) - найвищий бал отримують країни, що мають доступ до короткострокових позикових засобів відомих банків США і Великобританії;

VIII - доступ на ринки капіталів (5 балів) - найвища оцінка присуджується країнам, які не стикаються з будь-якими проблемами з отриманням коштів на цих ринках;

IX - доступність форфейтингових послуг (5 балів) [7].

У таблиці рейтингів «Euromoney» в 2009 році найбільш високі показники серед країн СНД мала Росія (56 місце). Україна знаходилася на 93 місці (табл.2).

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таблиця Рейтингова оцінка «Euromoney» України в 2009 році Місце в Загальна І ІІ ІІІ ІV V VI VII VIII IX рейтингу оцінка 93 45,1 10,04 5,19 8,77 10,0 0,83 1,81 1,92 3,3 3, В умовах світової фінансово-економічної кризи стан України істотно погіршився - з 81-го місця за рік вона опустилася на 12 місць.

Показник кредитного рейтингу України (8,3% від максимально можливого в порівнянні з 52,1% у Росії і 45,8% у Казахстану) є наслідком неодноразового зниження суверенного рейтингу міжнародними агентствами. В результаті в 2009 році серед восьми країн СНД, яким агентства S&P та Fitch привласнюють рейтинги, Україна має рейтинги найнижчого рівня: до семи-восьми рядків нижче, ніж у Росії і Казахстану [8].

За рівнем доступу до банківських ресурсів на ринки капіталів і доступності форфейтингових послуг Україна випереджає середній показник країн СНД, маючи найвищий рівень. Проте, порівняно сприятливий рівень оцінок за показниками VI-IX не зробив істотного впливу на загальний показник через їх малу питому вагу.

Даний аналіз свідчить про те, що Україна істотно відстає від чотирьох країн СНД: Росії, Казахстану, Азербайджану і Вірменії. Найбільше відставання спостерігається за показниками політичної стабільності, економічного стану і кредитного рейтингу країни.

На відміну від національних рейтингів, кредитні рейтинги, визначені за регіональною шкалою, призначені для використання не одною, а цілою низкою країн регіону. При цьому рейтингова оцінка з використанням регіональної шкали дозволяє задіювати практично весь спектр шкали і несе більший обсяг корисної інформації для внутрішньорегіонального інвестора.

Рейтинговим агентством «Кредит-Рейтинг» проведено рейтингову оцінку кредитоспроможності суверенних урядів держав, що входять до складу СНД. Суверенні кредитні рейтинги можуть розглядатися як індикатори, що дозволяють порівняти між собою кредитоспроможність компаній, розташованих в різних країнах регіону [9].

Таблиця Кредитні рейтинги агентства «Кредит-Рейтинг» за регіональною рейтинговою шкалою країн СНД Позичальник Кредитний рейтинг Прогноз Росія cisAAA Сталий Азербайджан cisAA Сталий Казахстан cisAA Сталий Україна* cisA Сталий Білорусь cisA Сталий Вірменія cisA Сталий Узбекістан cisВВВ+ Сталий Туркменістан cisВВВ Сталий Молдова cisВВВ- Сталий Таджикістан cisВВ Сталий Киргизстан cisВВ сталий * cisA – позичальник або окремий борговий інструмент характеризується високою кредитоспроможністю в порівнянні з іншими позичальниками СНД або борговими інструментами, проте рівень кредитоспроможності чутливий до впливу несприятливих комерційних, фінансових і економічних умов.

Рейтингова оцінка рівня кредитоспроможності суверенних урядів ґрунтується на результатах аналізу стану бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної системи і фінансового ринку, боргової політики, внутрішньополітичних чинників, геополітичної ситуації в регіоні і ключових подій, що можуть вплинути на рівень кредитоспроможності в майбутньому [10].

Особливості методологічних підходів агентства, що вживаються для визначення кредитного рейтингу суверенних урядів, полягають в комплексному дослідженні особливостей соціально економічного розвитку країн регіону, вивченні і узагальненні показників, що характеризують ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ здатність і бажання уряду сплачувати за своїми борговими зобов'язаннями, а також у визначенні чинників, що впливають на рівень кредитоспроможності.

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

Відставання країни за сукупністю рейтингів і їх стабільне погіршення в різних сферах суспільного життя, як правило, є негативним показником як в цих сферах, так і в соціально економічному розвитку в цілому.

Країни СНД сильно диференційовані за низкою критеріїв і показників, у тому числі і за рівнем конкурентоспроможності економік. Це обумовлено різними рівнями індустріального розвитку. Серед країн СНД виокремлюються лише дві країни, які зуміли досягти середньосвітового рівня конкурентоспроможності - Росія і Казахстан.

Для підвищення конкурентоспроможності економіки України необхідно розвивати фінансові ринки, підвищувати конкурентоспроможність своїх підприємств, покращувати інноваційний рівень, підвищувати ефективність державного управління, покращувати ефективність ринку товарів і послуг та захищати права власності.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Соціально-економічне становище України за 2009 р. / [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

http://www.ukrstat.gov.ua.

2. Портер М. Конкуренция / Майкл Портер. — М.;

СПб.;

Киев. - 2006. — 608 с.

3. Куренков Ю. Конкурентоспособность России в глобальной экономике / Юрий Куренков. – М.:Инфра-М, 2003. - 376 с.

4. Фатхутдинов Р. Управление конкурентоспособностью организации / Раис Фатхутдинов. 2-е изд., испр. и доп. - М.: Эксмо, 2005. — 544 с.

5. The Global Competitiveness Report / [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.gcr.weforum.org.

6. Позиции стран СНГ в мировом бизнес-рейтинге. / [Электронный ресурс]. – Режим доступа:

http://news.date.bs/economics.

7. A world in flux: Country Risk // Euromoney. – 2009. – September. – P.116-123.

8. Твердохлебов Н.И. Сравнительная оценка страновых рисков Украины и стран СНГ / Н.И.Твердохлебов // Ученые записки Таврического национального университета им.В.И.Вернадского. – 2009. - №2. – Т.22(61). – С.341-344.

9. Региональная шкала стран СНГ. Рейтинговое агентство «Кредит-Рейтинг». / [Электронный ресурс].

– Режим доступа: www.credit-rating.ua.

10. Пылин А.Г. Конкурентоспособность экономик стран СНГ на мировом фоне / А.Г.Пылин // Вестник научной информации. – 2009. - №2.

РЕЗЮМЕ В статті вивчено методики визначення конкурентоспроможності економік країн, проведено аналіз показників рейтингів світових організацій для визначення позицій України в контексті розвитку країн СНД и визначено основні фактори, що впливають на рівень цих показників.

Ключові слова: конкурентоспроможність економік, соціально-економічний розвиток, глобалізація, рейтингова оцінка.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрены различные методики определения конкурентоспособности экономик стран, проведен анализ показателей рейтингов мировых организаций для определения позиций Украины в контексте развития стран СНГ и определены основные факторы, которое влияют на уровень этих показателей.

Ключевые слова: конкурентоспособность экономик, социально-экономическое развитие, глобализация, рейтинговая оценка.

SUMMARY In article various methodologies of definition of economy competitiveness of the countries are considered, the analysis of indicators of the world organisations ratings for definition of Ukraine positions in a context of development of the CIS countries is carried out and major factors which influence on level of these indicators are defined.

Keywords: economy competitiveness, social and economic development, globalisation, rating estimation.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗРАБОТКИ ПОСТ-КИОТСКИХ СОГЛАШЕНИЙ ДЛЯ ОБЕСПЕЧЕНИЯ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ МЕЖДУНАРОДНОЙ ЭКОНОМИКИ Бабенко А.В., аспирант ПГТУ В условиях роста взаимозависимости национальных экономик, в результате трансграничного характера экологических угроз и невозможности стран самостоятельно решить глобальные энергетические проблемы, объективно увеличивается потребность координации усилий государств в обеспечении единых стандартов экологической и энергетической безопасности, устойчивого развития мирового хозяйства и повышения энергоэффективности мировой экономики.

Необходимость перехода к глобальной экологической экономике требует совместных усилий стран по активизации разработки и реализации международных соглашений, подобных Киотскому протоколу, в целях развития новых технологий, экономии энергоресурсов и снижения вредных выбросов.

Срок действия Киотских договоренностей истекает в 2012 году, что обуславливает необходимость разработки и согласования нового соглашения по предотвращению глобальных климатических изменений. В связи с этим, а также с учетом внутренней социально-экономической ситуации, перед Украиной стоит две ключевые задачи.

Во-первых, учитывая наличие значительного потенциала, сформированного за счет сокращения выбросов парниковых газов, необходимо привлечь как можно больше целевых инвестиций на внедрение мероприятий по повышению энергетической и экологической эффективности, технологического перевооружения энергетической отрасли, увеличения производства альтернативных возобновляемых источников энергии. Во-вторых, максимально учесть национальные интересы и особенности в переговорном процессе подготовки нового соглашения. [1] Так, 11 декабря 2010 г. на международных переговорах ООН по изменению климата были приняты Канкунские соглашения - набор решений, которые продвигают дальше международные действия по проблеме изменения климата.

Прогресс был достигнут по нескольким направлениям: ранее заявленные обязательства по сокращению выбросов были внесены в переговорные тексты ООН;

развивающиеся страны согласились на большую прозрачность и международный анализ своей отчетности по реализации политики сокращения выбросов;

развитые страны согласились на соответствующую отчетность по предоставленной финансовой и технической помощи;

принято решение основать «Зеленый Климатический Фонд» для финансовой помощи развивающимся странам.

Тем не менее, осталось много нерешенных вопросов, которые предстоит обсудить на следующем раунде переговоров в 2011 году: увеличение обязательств по сокращению выбросов, чтобы выйти на удержание потепления в пределах 20С (объявленные цели не достаточны и приведут к 3-50С потепления);

источники финансирования адаптации и сокращения выбросов в развивающихся странах;

правовые вопросы пост Киотского режима. [2] Независимо от конкретных решений в Канкуне, одним из главных достижений стало то, что процесс ООН продемонстрировал возможность достижения результатов в многостороннем переговорном процессе.

Иначе, был риск, что переговорный процесс перейдет в большую восьмерку (двадцатку) стран и основные решения будут приниматься без учета мнений всех остальных стран. Боязнь провала переговоров в рамках ООН способствовала тому, что страны шли на компромиссы.

Как будут дальше развиваться события после Канкуна пока непонятно. Принятые технические решения и рабочие программы инициируют большой объем работы по институциональным процессам адаптации, сокращения выбросов, передачи технологий и отчетности. С другой стороны, первый период действия Киотского Протокола завершается уже через 2 года, а согласия по второму периоду Киотского Протокола либо новому юридически обязательному соглашению пока нет.

Формальный переговорный процесс до Канкуна организован по двум направлениям. Первый процесс был начат в 2005 году с целью согласовать обязательства по сокращению выбросов для группы развитых стран на второй период Киотского Протокола после 2012 года, и называется AWG-KP (кроме США, которые протокол не ратифицировали).

Учитывая ситуацию, что развитые страны не готовы брать на себя новые обязательства по Киотскому протоколу без соответствующих действий со стороны США и наибольших развивающихся стран, стороны приняли Балийский план действий в 2007. Соответствующий второй переговорный процесс, AWG-LCA (Ad Hoc Working Group on Long-term Cooperative Action), должен был завершиться через 2 года в Копенгагене.

Ни один из этих двух переговорных процессов не принес результатов в Копенгагене. Копенгагенское Соглашение стало политической декларацией группы стран, и так и не было официально принято на конференции сторон. Впоследствии более 130 стран ассоциировали себя с соглашением, из которых более предоставили свои обязательства, но соглашение не является юридически обязательным к выполнению, и не стало частью формальных документов ООН.

© Бабенко А.В., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Многие развивающие страны хотели, чтобы в Канкуне было принято решение по второму периоду Киотского Протокола с новыми обязательствами по сокращению выбросов для стран Приложения 1 (развитых стран, кроме США). Против этого резко выступала Япония и Россия.

Следующие вопросы согласно второго периода Киотского Протокола были решены в Канкуне:

- 1990 год останется базовым годом для определения целей по сокращению выбросов, хотя страны могут для своих целей выражать свои обязательства относительно другого года;

- Торговля квотами и гибкие механизмы чистого развития и совместного осуществления будут продолжать существовать в следующем периоде действия Киотского Протокола;

- Мероприятия в секторе лесного хозяйства и соответствующие сокращения выбросов также будут использоваться для выполнения обязательств стран.

3 апреля в Бангкоке открылась очередная сессия климатических переговоров ООН, на которой страны должны обсудить выполнение договоренностей, достигнутых в Канкуне в декабре 2010 года. Одна из основных целей переговоров — не допустить разрыва в обязательствах стран по проблеме изменения климата после окончания действия первого периода Киотского протокола (начиная с 2012 года). После малоэффективных переговоров в Копенгагене в 2009-м, мексиканская конференция сторон — подписантов Киотского протокола продемонстрировала стремление ведущих переговорщиков продлить эйфорию борьбы с изменениями климата биржевыми и рыночными механизмами торговли квотами на выбросы парниковых газов. Нынешние переговоры хоть и промежуточные, но во многом определят позицию Украины на саммите, который должен пройти в конце года.

Пока что международные переговоры в рамках РКИК ООН не привели к заключению нового всестороннего соглашения на период после 2012 года, которое смогло бы заменить Киотский протокол либо ознаменовать начало второго этапа его действия. Первый этап Киотского соглашения истекает в конце года, и до сих пор нет ясности, как будут взаимодействовать страны при решении вопросов об изменении климата и снижении выбросов парниковых газов.


Нынешнее заседание Специальной рабочей группы по Киотскому протоколу обострило вопрос второго периода Киотского протокола, который рассматривается главным образом в политической плоскости.

Развивающиеся страны, особенно представители островных государств, в ультимативном тоне требуют принятия соответствующего решения. 7 апреля распространено предложение Контактной группы по треку Киотского протокола: подписать в этом году на министерском уровне декларацию, отражающую намерения согласиться на «второй обязательный период».

Под этой ситуацией понимается, что участники Киотского протокола несут ответственность всего лишь за 27% выбросов парниковых газов (и эта доля снижается). В то же время небольшая группа стран — Китай, США, Индия и Бразилия — обеспечивает 50% таких выбросов. Поэтому без юридических обязательств по сокращению эмиссии этими главными игроками трудно себе представить эффективные международные действия по смягчению изменений климата.

И в то же время нельзя сегодня утратить и остановить проверенные временем и практикой гибкие механизмы Киотского протокола. Поэтому в Бангкоке, а также в дальнейшем необходимо активно поддерживать возможность продолжения всего положительного, что дал Киотский протокол.

Вместе с тем Специальная рабочая группа по долгосрочным мерам сотрудничества в ответ на предложенную председателем повестку работы текущего заседания, основанную на Канкунских договоренностях, получила «черную метку» в виде альтернативной повестки, подготовленной группой «G и Китай» (группа развивающихся стран, созданная в 1964 году в рамках Конференции ООН по торговле и развитию, изначально включала 77 государств, на сегодняшний день — 133). Она почти повторяет «Балийскую дорожную карту», принятую в 2007 году. Такой шаг практически блокировал работу этой группы.

[3] В сложившейся ситуации делегация Украины активно участвует в переговорах «Зонтичной группы», направленных на сохранение всех достижений переговорного процесса последних трех лет, закрепленных в Канкуне. Украина предлагает увязать пункты повестки с решениями Канкуна, которые являются результатом консенсуса всех сторон. Украинские действия прежде всего направлены на закрепление статуса стран с переходной экономикой, претендующих в рамках глобальной борьбы с изменениями климата на получение новейших низкоуглеродных технологий и развитие потенциала. Мы также стремимся сохранить и развить в будущих долгосрочных договоренностях рыночные и проектные механизмы, направленные на внедрение таких технологий.

Основные пункты позиции Украины на климатических переговорах:

- сохранение для расчетов национальных обязательств единого базового уровня выбросов 1990 года;

- сохранение особого статуса страны с переходной экономикой, отраженного в Киотском протоколе и в новых договоренностях;

- сохранение проверенных временем механизмов Киотского протокола (относительно совместного осуществления, торговли квотами и чистого развития) в новых соглашениях наряду с возможностями внедрения новых проектных механизмов;

- создание условий для развития целостного финансового механизма национальных систем торговли выбросами и соответствующих системных планов мероприятий по смягчению последствий климатических изменений и их взаимосвязи;

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ - заключение нового целостного и единого соглашения с определением юридических обязательств всех сторон;

- предоставление возможности переноса полученных страной углеродных единиц с первого периода обязательств по Киотскому протоколу, их банкинга и заимствования на следующий период;

- обязательства строгого соблюдения требований международного мониторинга, отчетности и верификации национальных инвентаризаций выбросов парниковых газов, а также проектных и рыночных механизмов, действующих на их основе. [4] Помимо стран, обладающих квотами на выбросы ПГ, существует сравнительно немного стран, которые могут купить квоты для выполнения собственных обязательств. В таблице 1 представлен краткий обзор баланса спроса и предложения на мировом углеродном рынке Таблица Спрос и предложение в перспективе - баланс Киотского рынка 2008-2012 [5] Потенциальные излишки (МтСО2е) Потенциальный спрос от промышленно развитых стран (МтСО2е20) Квоты Страны и организации Спрос на Страны и организации (ЕУК) киотские активы Россия ЕС Правительства (ЕС-15) 350 Украины Частный сектор (EU ETS ) 540 ЕС-10 Великобритания, Германия и другие Япония ЕС- Правительство Японии 100 Австралия Японский частный сектор 200 Беларусь и Хорватия Итого Остальные страны Приложении В 32 МЧР и СО 1155- Механизм чистого развития (МЧР) 975- Проекты совместного осуществления 180- Вместе (СО) Анализ таблицы 1 показывает, что Украина обладает вторым по величине количеством квот на выбросы, после России. По сообщению Государственного агентства экологических инвестиций [6]about:blank Украина продала 47 млн. ЕУК. Отсюда следует:

1. На данный момент Украина продала 1,8% всего избытка квот, которым она владеет 2. Цена одной ЕУК составляла 6,8 евро.

3. Всего за проданные квоты Украины получила 320 млн. евро 4. За время, прошедшее с момента получения Украиной первых средств за квоты, не было ни одного отчета о внедрении проектов.

5.Продажа незначительной части квот привела к международному скандалу и открытия уголовного дела против бывшего премьер-министра.

Чтобы понять, как можно использовать деньги, полученные от продажи ЕУК, стоит привести пример Чехии.

Эта страна тоже получила от Японии деньги за избыточные квоты в сумме 1 млрд. евро. Все они были потрачены на схему поддержки повышения энергоэффективности зданий. По этой схеме человек, учреждение или организация, проводившая термомодернизацию здания, могли получить 10-50% стоимости всех работ от государства. Японские деньги были потрачены именно на такую форму софинансирования. Вследствие реализации данной программы общее количество инвестиций в энергоэффективность зданий минимум втрое превышает сумму, полученную за проданные ЕУК. Это означает, что произошло втрое больше сокращению выбросов ПГ и потребления импортируемого газа. Кроме того, были созданы новые рабочие места и уплачено больше налогов. Если Украина сможет продать на международном углеродном рынке все свои квоты, то за них, теоретически, можно получить около 15 млрд. евро при современном уровне цен. Именно это предположение влияет на позицию Украины в вопросе квот на международных переговорах. Именно поэтому, Украина последовательно в течение ряда лет выступает за перенос квот на следующий период действия обязательств Киотского протокола. [7] Президент Украины в своем послании к народу определил задачи «освоения новых глобальных регуляторов конкурентоспособности» [8]. К ним отнесены проведение мер по сокращению выбросов парниковых газов за счет средств от продажи квот, создание внутреннего углеродного рынка в секторах экономики, где это целесообразно;

активное участие Украины в международных переговорах по изменению климата и в Миллионов тонн СО2 эквивалента ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ формировании новых подходов к международной торговле квотами на выбросы парниковых газов с целью сохранения наиболее приемлемых условий посткиотских договоренностей.

Поэтому соответствующие государственные структуры - Национальное агентство экологических инвестиций, Министерство топлива и энергетики Украины, Национальное агентство по эффективному использованию энергетических ресурсов и другие должны активизировать работу по разработке соответствующих программ деятельности как стратегической направленности (Национальная стратегия устойчивого развития, коррекции Энергетической стратегии Украины до 2030 года т.д.), так и в направлении обоснования позиций Украины для подготовки нового соглашения.

Первоочередные шаги в реализации это направления должны включать следующие пункты. [4] 1. Подготовка и согласование обоснованной позиции Украины по принятию новых посткиотских договоренностей, особенно в определении зависимостей между количественными показателями возможного сокращения выбросов парниковых газов, соответствующими инвестиционными средствами и прогнозными показателями как общего социально-экономического развития государства, так и стратегиями устойчивого развития страны и отдельных отраслей.

2. Окончательное определение и принятие позиции Украины относительно посткиотских договоренностей на заседании СНБО Украины, а также решение вопроса формирования на постоянной основе состава украинской делегации на таких переговорах.

3. Проведение широкой кампании, как в стране, так и на международном уровне для ознакомления с определенной позицией Украины и получения его поддержки.

4. Определение перечня предприятий - крупнейших загрязнителей, разработка и контроль выполнения мероприятий по существенному уменьшению их негативного воздействия, в том числе за счет их присоединения к международным механизмам инвестирования уменьшение выбросов (механизмов совместного осуществления).

5. Разработка и широкое внедрение внутренних механизмов распределения финансовых средств для инвестирования мероприятий по сокращению выбросов парниковых газов, в первую очередь полученных от продажи квот на такие выбросы.

6. Обеспечение контроля и ответственности за целевое и эффективное использование инвестиционных средств экологического назначения.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Рябчин О.М. Напрями енергоефективного розвитку країн в системі сталого розвитку світового господарства // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций:


региональный аспект. - Донецк: ДонНУ, 2010. С.-304- 2. Ставчук И. Результаты переговоров ООН по изменению климата в Канкуне. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://climate-ua.livejournal.com/67989.html 3. Орленко С. Нефть и газ для нашего менталитета понятнее, чем воздух // Зеркало недели.Украина, №13, апреля 4. "Посткіотські домовленності - новий план дій для України". Аналітична записка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/298/ 5. State and Trends of the Carbon Market 2010. Worldbank 6. Протидія глобальній зміні клімату в контексті Кіотських домовленостей: український вимір / С. Л.

Орленко, Я. А. Жаліло, І. В. Трофимова [та ін.]. – К. : НІСД, 2010. – 48 с.

7. Мартинюк А. Одиниці встановленої кількості в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://climate-ua.livejournal.com/69214.html 8. Послання Президента України Віктора Януковича до Українського народу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/17307.html РЕЗЮМЕ В статье проанализированы ключевые принципы построения международной системы торговли квотами на выбросы, рассмотрена позиция Украины по принятию новых посткиотских договоренностей.

Ключевые слова: глобализация экономики, квоты на выбросы, устойчивое развитие, энергоэффективность, изменение климата.

РЕЗЮМЕ У статті проаналізовано ключові принципи побудови міжнародної системи торгівлі квотами на викиди, розглянута позиція Україна щодо прийняття нових посткіотських домовленостей.

Ключові слова: глобалізація економіки, квоти на викиди, сталий розвиток, енергоефективність, зміна клімату.

SUMMARY The article analyzes the key principles for implementation an international system of emissions trading, considered Ukraine's position on the adoption of new post-Kyoto agreement.

Keywords: economy globalisation, emissions trading, a sustainable development, power efficiency, climate change.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ Бабенко А.Г., доктор економічних наук, професор, Дніпропетровська державна фінансова академія Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку українського суспільства великого значення набуває соціальна політика держави, яка охоплює різні сфери життєдіяльності людей (зокрема виробничу, соціальну, економічну тощо).

Дослідженню будь-якої складової соціальної політики необхідно приділяти більше уваги.

Одержані наслідки вивчення згаданої проблеми та їх запровадження будуть сприяти покращенню добробуту людей, а також виявленню ще невикористаних резервів щодо досягнення соціальних цілей.

Заслуговує на увагу вдосконалення теоретичних і методичних засад соціальної політики, узагальнення тих чи інших концептуальних положень щодо соціально-трудових відносин в суспільстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У розвиток теоретичних та методичних аспектів соціальної проблеми суспільства вагомий вклад внесли Спікер П. [8], Попова І. [5], Шевчук П. [9], Кір’ян Т. [1], Лібанова Е. [3] та багато інших вчених і фахівців.

Фундаментальною науковою працею є монографія О. Яременка [10], в якій розвиваються та поглиблюються положення взаємовідносин соціальних структур та соціальних інститутів, проблеми методології і оцінювання соціальних явищ та інші.

Проте актуальність згаданих та інших проблем соціальної політики не викликає сумніву і на даному етапі розвитку суспільства. А тому необхідно і надалі поглиблювати соціологічні та економічні дослідження.

Мета статті – провести аналіз теоретичних та методичних основ соціальної політики та виявити окремі тенденції розвитку соціально-економічних явищ в суспільстві.

Викладення основного матеріалу дослідження. Під соціальною політикою слід розуміти цілий комплекс заходів, які спрямовані на покращення життєдіяльності людей, дослідження соціальних цілей.

В інтересах всіх членів суспільства необхідно вирішити завдання щодо функціонування складових соціальної політики з метою забезпечення:

• зменшення соціальної нерівності в суспільстві;

• скорочення чисельності людей, які знаходяться за межею бідності;

• зростання соціальної та економічної безпеки працездатного населення тощо.

Для практичного вирішення назрілих соціальних проблем необхідно проводити активну соціальну політику держави, яка сприяє утвердженню економічної незалежності людини. А для цього необхідна повсякденна державна підтримка потенційно активних членів суспільства, створення належних (сприятливих) умов для праці та їх соціально-економічної діяльності.

Слід також виокремити і функції соціальної політики. За даними Шевчука П. [ 9, с. 17] до основних функцій соціальної політики відносяться:

• вираження, захист, узгодження інтересів певних соціальних груп суспільства, а також окремих його членів;

• оптимальне розв’язання суспільних суперечностей;

• широка інтеграція різних верств населення, гармонізація їхніх інтересів, створення умов для суспільної злагоди;

• соціальний захист населення;

• управління соціальними процесами та інші.

Здійснення соціальної політики, підвищення соціальних стандартів для всіх груп населення може здійснюватись за умови піднесення економіки країни. Орієнтиром економічного стану може бути такий важливий показник як обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП), що припадає на кожного члена суспільства.

В табл. 1 наведено офіційні дані Держкомстату України щодо ВВП на душу населення в одинадцяті країнах світу. З цих даних видно, що в Україні в 2009 р. порівнянні з базовим 1990 р.

обсяг ВВП на душу населення зменшився на 2345 дол. США. За цей же період в Польщі цей показник зріс вдвічі і досяг у 2009 р. 16707 дол. США.

© Бабенко А.Г., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таблиця Обсяги валового внутрішнього продукту (ВВП) на одну особу (дол. США) 2009 в % до Країни 1990 2000 2005 Україна 8018 3706 5605 5763 71, Австрія 25775 31697 33410 34681 134, Болгарія 7532 6906 9255 10727 142, Греція 17490 20518 24641 26536 151, Італія 23775 27717 28144 26559 111, Канада 27120 32634 35212 34694 127, Польща 8180 11814 13786 16707 204, Англія 23701 29591 32725 32184 135, США 32189 39750 42664 42238 131, Угорщина 12470 13727 16952 16886 135, Франція 24327 28344 29692 29599 121, За останніми офіційними даними обсяг ВВП на одну особу в Україні складає менше ніж в США в 7,3 раза, ніж в Канаді – в 6 разів, в 5,1 – ніж у Франції, в 1,9 раза – ніж у Болгарії.

Отже, для суттєвого покращення соціальних стандартів необхідно нарощувати темпи зростання продукції, забезпечити докорінне підвищення економічної ефективності перш за все в галузях матеріального виробництва, зокрема, в сільському господарстві, промисловості, будівництві тощо.

Важливий напрям соціальної політики держави – забезпечити зменшення нерівностей в розподілі матеріальних благ між членами суспільства. Одним із показників, що засвідчує про існуючу проблему є середньомісячна номінальна заробітна плата в основних галузях та видах економічної діяльності, що наведено в табл. 2.

Таблиця Середньомісячна номінальна заробітна плата працівників (грн.) Галузі та види економічної у % до 2000 2005 2008 у % до діяльності грн. середнього по Україні Усього по Україні 230 806 1806 1906 105,5 Сільське господарство 114 437 1101 1220 110,8 64, Промисловість 302 967 2017 2117 105,0 111, Будівництво 260 894 1832 1511 82,5 79, Торгівля 226 713 1514 1565 103,4 82, Транспорт і зв'язок 336 1057 2207 2409 109,1 126, Фінансова діяльність 560 1553 3747 4038 107,8 211, Державне управління 335 1087 2581 2513 97,4 131, Освіта 156 641 1448 1611 111,3 84, Охорона здоров'я 138 517 1177 1307 111,0 68, Надання комунальних 162 620 1511 1783 118,0 93, послуг У 2009 р. у працівників сільського господарства середньомісячна номінальна заробітна плата складала лише 1220 грн. або 64% середнього показника по Україні. Рівень матеріального стимулювання (заробітної плати) в аграрному секторі був нижчим, ніж в галузі промисловості –у 1, раза, на транспорті і зв'язку – в 2 рази, в фінансовій діяльності – в 3,3 раза.

В освітянській галузі, де сконцентровано значний науковий та інтелектуальний потенціал, середньомісячна номінальна заробітна плата складала лише 1611 грн., або 84,5% середнього показника по Україні.

Наведені цифрові дані та інші факти свідчать про необхідність вирівнювання доходів та докорінного вдосконалення соціальної політики держави з використанням результатів соціально економічних досліджень науковців.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Важливою складовою соціальної політики держави було і залишається пенсійне забезпечення громадян. Позитивним є те, що в Україні спостерігається тенденція зростання державних витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення населення. Про це свідчать дані, наведені в табл. 3.

Таблиця Обсяги державних витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення населення України +– +– Показники 2000 2005 до до 2000 Сума видатків із бюджету:

млн. грн. 5985,2 39940,2 78775,4 +72790,2 +38835, у % до загальних 12,4 28,1 25,4 – – видатків у % до валового 3,5 9,0 8,6 – – внутрішнього продукту У 2009 р. обсяг державних витрат на соціальний захист та соціальне забезпечення населення країни становив 78775,4 млн. грн. або майже в 2 рази більше порівняно з 2005 р. Питома вага грошових видатків із державного бюджету в 2009 р. складала 8,6% ВВП.

Слід відмітити, що поряд із позитивною динамікою щодо соціального захисту населення, існуюча система потребує докорінного вдосконалення. Адже для частини населення характерна бідність, досить низький рівень матеріального стану.

Одним із напрямів забезпечення соціального захисту окремих верств населення є підвищення пенсій. На початок 2010 р. більшість пенсіонерів країни (72,25 %) одержували пенсію в розмірі до 1000 грн. на місяць. В той же час близько 150 тис. пенсіонерів одержували пенсію у розмірі менше 500 грн., що складає не вище 87% прожиткового мінімуму (табл. 4).

Таблиця Розподіл пенсіонерів, які одержують пенсії в органах Пенсійного фонду, за розмірами місячних пенсій станом на 01.01.2010 р.

Розміри призначеної пенсії Кількість пенсіонерів, які У % до загальної у % до кількості пенсіонерів одержують всього, грн. прожиткового пенсію, осіб мінімуму до 500 грн. включно не вище 87 149236 1, від 501 грн. до 700 грн. 87-122 3564707 27, від 701 грн. до 900 грн. 122-157 4861233 37, від 901 грн. до 1100 грн. 157-192 1558472 11, від 1101 грн. до 1300 грн. 192-227 889736 6, від 1301 грн. до 1500 грн. 227-262 541067 4, понад 1500 грн. понад 262 1545973 11, Велика група громадян (більше 1,5 млн. чол., або 11,79%) одержують пенсію у розмірі, що перевищує 1500 грн. на місяць. Наведені дані свідчать про значну соціальну нерівність, що існує між різними групами населення пенсійного віку.

Слід також відмітити, що середній розмір пенсії встановлюється Пенсійним фондом за різними нормативно-правовими актами (Законами, Положеннями тощо), яких на даний час налічується 17.

Кожен із цих актів регламентує відповідний розмір пенсії. Зокрема, на початок 2010 р. мінімальний місячний розмір пенсії (648 грн.) одержували пенсіонери згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення». В той же час згідно Закону України «Про державну службу» розмір пенсії становив 2958 грн. Наукова пенсія становила 2378 грн., яка призначена згідно Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Середня пенсія, що призначена згідно Закону України «Про статус народного депутата України» складала у 2010 р. 15622 грн. на місяць, що приблизно в 24 рази більше середнього розміру мінімальної пенсії громадян.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ З вищевикладеного випливає необхідність реформування існуючої нині пенсійної системи, яка б забезпечувала в якійсь мірі вирівнювання соціальних стандартів населення. Саме це є одним із напрямів соціальної політики держави на етапі реформування пенсійної системи в Україні.

Перш за все слід вирішити проблему наповнення Пенсійного фонду. Цьому процесу будуть сприяти такі заходи: подовження працездатного віку;

скорочення чисельності безробітних;

здійснення детінізації економіки тощо.

Основні напрями вдосконалення пенсійної системи повинні також включати реформовану існуючу систему соціального забезпечення;

обов’язкове персоніфіковане накопичення кожного громадянина;

добровільне накопичення заощаджень населення.

Висновки. 1. Підвищення соціальних стандартів для населення може здійснюватись за умови зростання економіки країни, ВВП, що припадає на кожного члена суспільства. За цим показником Україна значно відстає від високорозвинутих країн світу.

2. Важливим напрямом соціальної політики держави є забезпечення зменшення нерівності в розподілі матеріальних благ між членами суспільства через регулюючі механізми. В аграрному секторі середньомісячна заробітна плата в 2009 р. була нижчою, ніж в промисловості в 1,7 раза, на транспорті і зв'язку – в 2 рази, в фінансовій діяльності – в 3,3 раза.

3. Важливою складовою соціальної політики держави було і залишається пенсійне забезпечення громадян. Існуюча система потребує докорінного вдосконалення, адже значна частина населення знаходиться за межею бідності, має низький рівень матеріального стан.

Заслуговують позитивного вирішення на практиці наукові дослідження (рекомендації) щодо заходів по мобілізації надходження коштів в Пенсійний фонд України, запровадження поряд з існуючою державною системою соціального забезпечення системи обов’язкових персоніфікованих накопичень громадян та недержавного пенсійного забезпечення.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Кір’ян Т.М. Соціальна політика в умовах фінансово-економічної кризи / Т.М. Кір’ян // Вісник економічної науки України. – 2009. – №2. – С. 176-186.

2. Корецька С. Розвиток соціально-економічної інфраструктури / С. Корецька // Держава та регіони. – 2006. – № 1. – С. 121-126.

3. Лібанова Е. Ринок праці та соціальний захист: навч. посіб. / Е. Лібанова, О. Палій. – К.: Вид «Основи», 2004. – 491 с.

4. Полозенко Д.В. Розвиток соціальної сфери як важлива умова економічного зростання України / Д.В. Полозенко // Фінанси України. – 2010. – №10. – С. 15-20.

5. Попова І.М. Соціальна політика і парадокси буденної свідомості / І.М. Попова // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: зб. наук. ст. – К.: НВФ «Студцентр» / Ніка – Центр, 1998. – С. 135-144.

6. Рудкевич І.В. Напрями державної соціальної політики України в сучасних умовах / І.В. Рудкевич // Економіка та держава. – 2010. – №6. – С. 103-105.

7. Сивак А. Соціальна держава: від декларацій до втілення / А. Сивак // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №3. – С. 174-180.

8. Спікер П. Соціальна політика. Теми та підходи: пер. з англ. / П. Спікер. – К.: Фенікс, 2000. – 400с.

9. Шевчук П. Соціальна політика / П. Шевчук. – Львів: Світ, 2003. – 400 с.

10. Яременко О.О. Соціальна політика: теоретико-методичні основи дослідження процесів формування та ефективності реалізації: Монографія. Статті. Виступи. Інтерв’ю / О.О. Яременко. – К.: Ін-т екон. та прознозув. НАН України, 2006. – 480 с.

РЕЗЮМЕ Досліджено основні напрями соціальної політики та шляхи їх вдосконалення в Україні.

Ключові слова: соціальна політика, соціальне забезпечення, добробут, соціальна безпека.

РЕЗЮМЕ Исследованы основные направления социальной политики и пути их совершенствования в Украине.

Ключевые слова: социальная политика, социальное обеспечение, благосостояние, социальная безопасность.

SUMMARY The basic directions of social policy and way of their perfection in Ukraine are investigated.

Keywords: social policy, social maintenance, prosperity, social security.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ЗМІЦНЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ В УМОВАХ ПРИЄДНАННЯ УКРАЇНИ ДО ЗОНИ ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ ЄС Бабець І.Г., к.е.н., докторант, Національний інститут стратегічних досліджень Актуальність дослідження. Підписання протоколу про приєднання України до Світової організації торгівлі (СОТ) пришвидшило початок переговорів про зону вільної торгівлі з ЄС. Дія Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) завершилася у 2008 р., що стало передумовою укладення Посиленої угоди Україна – ЄС, невід’ємною частиною якої має стати Положення про створення зони вільної торгівлі (ЗВТ+). Угода про зону вільної торгівлі передбачатиме скасування митних тарифів, лібералізацію сфери послуг, вільний рух факторів виробництва, послаблення нетарифних бар’єрів, що сприятиме активізації товарних потоків між Україною та країнами ЄС. Таке додаткове розширення торговельних преференцій є актуальним, оскільки, як стверджують фахівці, вступ України до СОТ радикально не вплинув на покращення динаміки і структури зовнішньої торгівлі, а за період 2000-2008 рр. торгівельний баланс нашої країни помітно погіршився і розвивається вкрай небезпечне «сировинне омертвіння» економіки [1, с. 81].

Європейський Союз є одним з найбільших торговельних партнерів України. У І півріччі 2010 р.

в зовнішній торгівлі товарами між Україною та країнами-членами ЄС спостерігалося збільшення обсягів вітчизняного експорту на 45,3%, імпорту з країн ЄС – на 22,5% порівняно з аналогічним періодом 2009 р., а негативне сальдо становило 2404,2 млн. дол. США. Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали чорні метали – 31,1%, руди, шлаки та зола – 11%, електричні машини – 9,4%. Основою товарного імпорту з країн ЄС є продукція галузей IV технологічного укладу: механічні машини – 11,8%, електричні машини – 9,4%, фармацевтична продукція – 8,1% [2]. Існуючі негативні тенденції в зовнішній торгівлі України з країнами ЄС, зокрема перевищення обсягів імпорту над обсягами експорту та сировинна орієнтація експорту, створюють низку загроз економічній безпеці держави.

Аналогічні проблеми спостерігаються й у зовнішній торгівлі регіонів. Економічне співробітництво України та ЄС на регіональному рівні характеризується істотною асиметрією зовнішньоекономічної діяльності, що проявляється, передусім, у залученні до торговельного обміну переважно західних областей України, негативному сальдо зовнішньої торгівлі товарами, низькій інвестиційній активності, неефективній структурі експорту вітчизняних регіонів. Переважання сировинної продукції в експорті більшості східних і центральних регіонів України до країн ЄС, зумовлене як неефективною структурою промисловості, низькою технологомісткістю та незадовільною якістю науково-технічної продукції цих регіонів, так і достатньо високим рівнем протекціонізму ЄС відносно українських товаровиробників. Запровадження асиметричних преференційних режимів в межах зони вільної торгівлі України з ЄС матиме як позитивні, так і негативні наслідки для соціально-економічного розвитку вітчизняних регіонів, що, своєю чергою, вплине й на рівень економічної безпеки. Цим зумовлена актуальність дослідження співробітництва регіонів України з країнами ЄС та розробка нових моделей міжнародної міжрегіональної співпраці з дотриманням критеріїв економічної безпеки.



Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.