авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 2 | 3 || 5 | 6 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 4 ] --

Аналіз публікацій. Вітчизняними вченими досліджуються наслідки укладення Угоди про вільну торгівлю з ЄС для економіки України. І.Бураковський та В.Мовчан змоделювали чотири сценарії розвитку подій після створення ЗВТ (залежно від можливого зниження рівня мит для різних галузей), на основі яких зробили висновки про підвищення добробуту мешканців та зростання реального ВВП України не залежно від реалізовуваного сценарію зниження торговельних обмежень.

При цьому, вчені виділяють сектори економіки, що одержать переваги від створення ЗВТ (сільське, лісове та рибне господарства, виробництво неенергетичних матеріалів, текстильна та шкіряна промисловість, послуги), а також відзначають ймовірне послаблення позитивного впливу вступу до СОТ на металургійну та хімічну промисловість внаслідок участі України у ЗВТ [3, с. 39-40].

Позитивний вплив ЗВТ+ у сфері сприяння торгівлі на рівень зростання ВВП та індексу споживчих цін прогнозований колективом дослідників Міжнародного центру перспективних досліджень. Згідно результатів дослідження [4, с.57], вітчизняні експортери отримають такі переваги від підписання Угоди про поглиблену вільну торгівлю: набуття конкурентних переваг порівняно з © Бабець І.Г., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ іншими експортерами до ЄС;

здешевлення української продукції на європейських ринках;

підвищення якості української продукції;

заощадження коштів і часу на експортні операції;

розширення ринків збуту у третіх країнах. Серед очікуваних переваг від участі України у ЗВТ+ фахівці [5, с.222] прогнозують покращення розвитку експортоорієнтованих галузей (металургії, хімічної промисловості, сільського господарства), рибної і легкої промисловості.

Незважаючи на досить детальне вивчення економістами умов і наслідків підписання Україною Угоди про ЗВТ+ для економіки держави, зокрема у галузевому розрізі, на нашу думку, недостатньо уваги приділяється дослідженню зазначених проблем на регіональному рівні, особливо розробці ефективних схем співробітництва вітчизняних регіонів з країнами ЄС, які дозволять активізувати процес євроінтеграції і при цьому сприятимуть зміцненню економічної безпеки на регіональному рівні. Тому метою статті є обґрунтування напрямів зміцнення економічної безпеки регіонів в умовах зміни режиму зовнішньої торгівлі в процесі приєднання України до зони вільної торгівлі з ЄС.

Результати дослідження. На даний час інституційне забезпечення міжнародної міжрегіональної галузевої співпраці практично відсутнє. В програмних документах, що стосуються забезпечення інтеграції України до ЄС, багато уваги приділяється співпраці на макро- і мегарівні, метою якої є набуття нашою країною членства в цій організації. Напрями галузевої співпраці окреслені загально для економіки всієї країни (трансєвропейські транспортні, електроенергетичні та інформаційні мережі;

юстиція, митна справа;

науково-дослідна сфера;

промислова та сільськогосподарська кооперація [6]), а заходи з активізації секторального співробітництва на мікро та мезорівні не розроблені. Недостатня увага приділяється також поглибленню інтеррегіонального співробітництва на основі взаємодоповнюваності економік вітчизняних регіонів та регіонів країн ЄС.

Наприклад, у Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р. для кожного регіону виділені пріоритетні напрями розвитку, але пріоритети міжнародного співробітництва не визначаються [7]. У Стратегії розвитку Львівської області до 2015 р. стратегічна ціль 2 «Львівська область – ворота України до Європейського Союзу» окреслює завдання щодо використання переваг прикордонного розташування, розвитку транскордонного співробітництва та участі регіону у міжнародних програмах [8, с.211-241], при цьому відсутній взаємозв’язок із загальнодержавними документами. Так, пріоритетні напрями розвитку галузевої структури Львівської області, визначені у Державній стратегії, не знайшли відображення у регіональній стратегії, реалізація якої могла б стати основою секторальної інтеграції на регіональному рівні.

В умовах недосконалого інституційного забезпечення доцільно у кожному регіоні, не очікуючи підписання Угоди про вільну торгівлю з ЄС, поряд з програмою комерціалізації технологій чи програмою стимулювання розвитку підприємництва, які спрямовані на підтримку конкурентоспроможних галузей та поглиблення їх кооперації з європейськими товаровиробниками, впроваджувати регіональні програми міжнародного співробітництва. В процесі розробки і обґрунтування схем участі регіону в інтеррегіональному співробітництві з ЄС виникне необхідність узгодження дій регіонів-партнерів різних країн, що, своєю чергою, зумовить невідкладність запровадження найбільш актуальних і прийнятних для України положень Спільного доробку ЄС, починаючи з регіонального рівня. Такий підхід дозволить зменшити «інституційний розрив» між вітчизняними регіонами і регіонами країн ЄС та сприятиме поступовому впровадженню в Україні європейських норм і стандартів не лише в сфері торгівлі товарами, а й у сфері регіонального управління.

Регіональні програми міжнародного співробітництва, на нашу думку, можуть стати інституційною основою формування експортної макростратегії держави в частині зовнішньої торгівлі з країнами ЄС. Зокрема, обґрунтовані в Програмах пріоритети інтеррегіонального співробітництва і конкурентоспроможні галузі регіонів-партнерів забезпечать об’єктивність розробки таких тематичних розділів експортної стратегії (за О.Власюком [9, с.10]), як «цільові орієнтири збільшення обсягів експорту» та «стратегічна спеціалізація України» на європейських ринках.

Необхідність удосконалення управління експортним потенціалом України актуалізувалася після вступу країни до СОТ та у зв’язку з поглибленням фінансово-економічної кризи. Економісти обґрунтовують доцільність переорієнтації експортного потенціалу на високотехнологічні галузі [10, с.98] та визначають пріоритетною регіональну інтеграцію нашої країни з країнами-виробниками та споживачами техніко-технологічної продукції (роль національної економіки – партнер з виробництва та постачальник) [11, с. 26]. В результаті емпіричних досліджень Р.Москаликом було виявлено позитивний вплив технологічно інтенсивного імпорту на довгострокове економічне зростання в країнах ЦСЄ та СНД, що підтвердило економічну доцільність участі України у ЗВТ+ та створення інституційної основи для стимулювання технологічно інтенсивної торгівлі між нашою країною та ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ високоінноваційними країнами ЄС [12, с.149]. Зважаючи на зміни торговельного режиму, що відбудуться після створення ЗВТ+, для зміцнення економічної безпеки держави актуальним є формування ефективної структури як експорту, так й імпорту в межах зовнішньоторговельної стратегії України в умовах євроінтеграції.

Отже, необхідність підвищення рівня високотехнологічності імпорту, як і експорту, та забезпечення відповідності цих показників критеріям зовнішньоекономічної безпеки зумовлює доцільність розробки схем інтеррегіонального співробітництва з обов’язковим включенням науково технічної компоненти (науково-дослідні установи, підприємства високотехнологічних галузей, організації з підтримки інноваційно активних підприємств). Розглянемо основні принципи інтеррегіонального співробітництва на прикладі реалізації спільних проектів Львівською областю і Подкарпатським воєводством із залученням Полтавської області (рис.1).

Аграрно-промисловий Вищі навчальні заклади та комплекс та вищі навчальні Підприємства харчової науково-дослідні установи заклади Полтавської області промисловості Львівської Львівської області області Науково-технічні розробки та Технології виробництва Наукові розробки в організаційні інновації сільськогосподарській сфері нових видів продукції землеробства і тваринництва Інтеррегіональне співробітництво Львівської області Регіональний інноваційний центр Львівської області Спільні інноваційні проекти в аграрному секторі Технічне оновлення Інноваційна сільськогосподарських Подкарпатського воєводства інфраструктура Програми Європейського конкурентоспроможності інструменту сусідства і сільського господарства підприємств Подкарпатського воєводства партнерства Підвищення Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва Підвищення кваліфікації працівників сільськогосподарських підприємств Рис. 1. Структурно-функціональна схема інтеррегіонального інноваційного співробітництва Львівської області в аграрному секторі Спільні проекти, що реалізуються в межах інтеррегіонального співробітництва, повинні відповідати стратегічним цілям і пріоритетам розвитку, передбачених у відповідних програмних документах регіонів-учасників. Так, у регіональній програмі міжнародного співробітництва Львівської області необхідно визначити пріоритетні сфери та напрями міжрегіональної співпраці на основі ефективного використання переваг у науково-технічній сфері, зміцнення «слабких сторін»

одного регіону за рахунок «сильних сторін» іншого. Враховуючи велику кількість складових елементів системи, що утвориться внаслідок такого інтеррегіонального співробітництва, та синергетичний ефект від взаємодії між ними, йдеться не про конкурентоспроможність окремого регіону, а про конкурентоспроможність міжнародного міжрегіонального і міжгалузевого співробітництва як процесу.

При цьому для обґрунтування пріоритетних напрямів регіональної програми міжнародного співробітництва Львівської області в частині співпраці з Подкарпатським воєводством на основі інноваційної діяльності у аграрному секторі доцільно застосувати принцип поділу галузей на донорів та реципієнтів інновацій. До галузей-донорів інновацій у Львівській області віднесемо харчову ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ промисловість, підприємства якої активно впроваджують нові технологічні процеси та освоюють виробництво нових видів продукції. Крім того, наявність у регіоні низки науково-дослідних та освітніх закладів, які володіють науково-технічними розробками, створює передумови для реалізації спільних проектів Львівської області та Подкарпатського воєводства в аграрно-промисловому комплексі, зокрема у сфері перероблення сільськогосподарської продукції. Вказаний напрям співробітництва є актуальним з огляду на те, що серед стратегічних цілей Стратегії розвитку Подкарпатського воєводства на період 2007-2020 рр. визначено розвиток сільських територій та сільського господарства. Одним з пріоритетних напрямів реалізації вказаної цілі є підвищення конкурентоспроможності сільського господарства через технічне оновлення сільськогосподарських підприємств, налагодження ефективного виробництва продукції, підвищення кваліфікації виробників та зміну свідомості споживачів сільськогосподарської продукції [13, с.110]. Досягненню вказаних пріоритетів розвитку аграрного сектора сприятиме застосування інновацій та впровадження наукових розробок підприємств і організацій Львівської області, що, своєю чергою, створить попит на вітчизняні об’єкти інтелектуальної власності.

До реалізації спільних аграрних проектів Львівської області та Подкарпатського воєводства, на нашу думку, доцільно залучити підприємства агропромислового комплексу (АПК) Полтавської області. Сприятливі природно-кліматичні умови, високий потенціал земельних ресурсів, розвинена інфраструктура, активний розвиток підприємництва в аграрній сфері, у сфері переробки сільськогосподарської сировини та виробництві екологічно чистої продукції формують стратегічні переваги аграрного сектору Полтавської області не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Так, застосування новітніх технологій та покращення якості посівного матеріалу забезпечили підвищення врожайності зернових культур у 2008 р. і лідируючі позиції області у виробництві зерна та буряка [14]. Застосування інноваційних підходів в організації перероблення сільськогосподарської продукції, зокрема функціонування інтегрованих об`єднань (ВАТ «Лубенський молочний завод», ВАТ «Глобинський маслозавод», ТОВ «Глобинський м`ясокомбінат»), створюють передумови для розвитку мережевого співробітництва та формування аграрного кластеру, основною місією якого можна визначити виробництво екологічно чистої продукції. Таким чином, агропромисловий комплекс Полтавської області розглядається як донор інновацій у сфері землеробства і переробки продукції тваринництва. Разом з тим, існують проблеми у розвитку АПК Полтавської області (низькі темпи оновлення матеріально-технічної бази, недостатнє фінансування інвестиційних проектів та низький рівень розвитку обслуговуючої інфраструктури аграрного бізнесу), розв`язанню яких сприятиме участь регіону в інтеррегіональному співробітництві, зокрема, у реалізації інноваційних проектів в аграрному секторі.

Таким чином, формування основних напрямів інтеррегіонального співробітництва повинно відбуватися з врахуванням факторних переваг кожного регіону, для визначення яких вагоме значення має «ресурс знань», зосереджений у промислових підприємствах. Основою інтеррегіонального співробітництва повинні стати спільні інноваційні проекти, розроблені з врахуванням наукового потенціалу галузей-донорів та потреб галузей-реципієнтів інновацій.

Вважливим чинником досягнення позитивних ефектів від участі України у ЗВТ+ є інноваційна основа міжгалузевого співробітництва вітчизняних регіонів з країнами ЄС, що буде забезпечуватися завдяки спрощеному доступу вітчизняних підприємств до європейських технологій. Проте ці технології не будуть найновішими, що зумовлено закономірними процесами міжнародної передачі технологій. Але для вітчизняної промисловості, яка характеризується високою енергомісткістю внаслідок переважання в її структурі підприємств важкої індустрії (які зосереджені в східних регіонах країни) із застарілою матеріально-технічною базою та низькою технологічною адаптивністю, має значення не стільки рівень новизни технологій, скільки обґрунтована доцільність їх впровадження. Тому, якщо нові умови торгівлі в межах ЗВТ+ передбачатимуть відносне зниження ціни на технологічні лінії та устаткування, що постачаються виробниками країн ЄС, це позитивно вплине на оновлення матеріально-технічної бази тих галузей промисловості, для яких обладнання в Україні не виробляється.

Проте, внаслідок неконтрольованого імпорту високотехнологічної продукції, в Україну надходять екологічно небезпечні та застарілі технології, погіршується стан довкілля та здоров`я населення. Імпорт застарілих технологій вирішує проблему оновлення матеріально-технічної бази підприємств лише в короткостроковому періоді і не сприяє науково-технологічному розвитку галузі промисловості у довгостроковій перспективі. Враховуючи можливість надходження в країну застарілих технологій та необхідність зниження ризиків і загроз екологічній безпеці, Міністерство екології та природних ресурсів України спільно з Державним департаментом інтелектуальної ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ власності України повинні розробити чітку систему експертизи імпортованих технологій за такими критеріями: рівень новизни, ступінь негативного впливу на екологічну ситуацію, обґрунтована необхідність імпорту. Це дозволить обґрунтовано запровадити відповідні санкції для підприємств, які використовують імпортні технології, що погіршують стан довкілля, особливо, якщо є вітчизняні аналоги з нижчим рівнем небезпеки для навколишнього середовища.

Як бачимо, участь України у ЗВТ+ матиме і певні негативні наслідки для вітчизняних технологічномістких галузей промисловості, зокрема виробництва машин та устаткування, хімічної промисловості, виробництва автомобілів, причепів, напівпричепів. Високотехнологічна продукція провідних європейських фірм стане більш доступною для українських підприємств, що може призвести до втрати конкурентних позицій вітчизняних виробників аналогічної продукції та галузевих науково-дослідних організацій і, як наслідок, спричинить послаблення наукового потенціалу – основного чинника науково-технологічної безпеки країни. З точки зору забезпечення належного рівня економічної безпеки регіонів після приєднання України до ЗВТ+ зростає актуальність проведення своєчасної і об’єктивної діагностики наявного «запасу знань» та застосування дієвих загальнодержавних заходів для розв’язання проблем у науково-технічному розвиткові вітчизняних регіонів, що має стати основою активізації науково-технологічного міжнародного співробітництва з країнами ЄС на регіональному рівні.

Висновки. Створення поглибленої зони вільної торгівлі розглядається нами, з одного боку, як каталізатор структурної інтеграції України та ЄС, оскільки забезпечить збільшення частки українських експортерів на європейському ринку та покращить структуру зовнішньої торгівлі вітчизняних регіонів, насамперед, за рахунок зменшення частки сировинних галузей в експорті. З іншого боку, зважаючи на уповільнення процесу переговорів щодо ЗВТ+, вважаємо інтеррегіональне співробітництво України з країнами ЄС дієвим інструментом активізації експортної діяльності конкурентоспроможних галузей, поглиблення секторальної співпраці між регіонами різних країн, а також засобом зміцнення економічної безпеки регіонів і держави загалом.

Приєднання України до зони вільної торгівлі з ЄС посилить загрози економічній безпеці тих регіонів, які мають неефективну структуру господарського комплексу та низький рівень конкурентоспроможності підприємств. В цих умовах основою міжнародного співробітництва вітчизняних регіонів з країнами ЄС має стати міжрегіональна інтеграція всередині нашої країни, що забезпечить зміцнення економічної безпеки на регіональному рівні за рахунок об’єднання факторних і розвинених конкурентних переваг західних та східних регіонів в процесі реалізації міжнародних проектів за підтримки європейських програм. Успішна співпраця регіонів, які територіально віддалені і знаходяться в різних країнах, можлива лише за активної підтримки держави і потребує удосконалення інституціонального забезпечення інтеррегіонального співробітництва. З цієї точки зору, ефективною буде державна політика, яка дозволить регіонам самостійно визначати стратегічні напрями їх співпраці з регіонами інших країн відповідно до пріоритетів загальнодержавної стратегії регіонального розвитку. Одним з перспективних інструментів активізації участі областей України у інтеррегіональній співпраці з країнами ЄС вважаємо регіональні програми міжнародного співробітництва, в яких визначатимуться пріоритети галузевої та міжгалузевої співпраці вітчизняних регіонів та країн ЄС на основі конкурентних переваг та з врахуванням критеріїв економічної безпеки.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Терехов Є.М. Економічні аспекти зовнішньої політики України в сучасних умовах глобального світу / Є.М.Терехов // Механізм регулювання економіки. – №3, Т.2 – 2010. – С.79-83.

2. Стан зовнішньоекономічних відносин з країнами Європейського Союзу у І півріччі 2010 р. Експрес випуск Державного комітету статистики №216 від 10.09.2010 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

3. Бураковський І. Економічні наслідки створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом: кількісна оцінка / І.Бураковський, В.Мовчан // Відносини Україна – ЄС у багатополярному світі: стан і перспективи на майбутнє: Матер. міжнар. конфер. (Київ, 23 листопада 2009 р.). – К.:

Стилос, 2010. – 60 с. – ISBN 978-966-193-045-1, С. 36-40.

4. Оцінка наслідків угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС / [Є.Ахтирко, О.Блінов, Б.Бордюг та ін.];

за ред. О.Шумило. – К.: Міжнародний центр перспективних досліджень, 2007. – 319 с.

5. Бабанін О.С. Проблеми і перспективи формування зони вільної торгівлі між Україною та ЄС / О.С.Бабанін // Стратегічні пріоритети. – №4(13). – 2009. – С.219-224.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 6. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 р. №615/98 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi bin/laws/main.cgi?nreg=615%2F98.

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 1001 «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua.

8. Стратегія розвитку Львівської області до 2015 року: економіка, суспільство, середовище. Моніторинг за 2007 р. – Вип. 6. – Львів: Головне управління статистики у Львівській області, 2008 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.oblrada.lviv.ua/programs/Starategy.pdf.

9. Власюк О.С. Зовнішні загрози економічній безпеці України та шляхи їх подолання / О.С.Власюк // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности : сб. науч. тр. – Вып. 3, Т. 2 / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти;

редкол.:

И.П.Булеев (отв.ред) и др. – Донецк, 2010. – 396 с., С.3-11.

10. Іващук С. Експортна стратегія в сучасній системі державного управління / С.Іващук // Міжнародна економічна політика. – №10-11. – 2009. – С.85-106.

11. Галушко О.С. Забезпечення інноваційного напряму інтеграційних процесів як фактор зміцнення економічної безпеки держави / О.С.Галушко // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности : сб. науч. тр. – Вып. 3, Т. 2 / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти;

редкол.: И.П.Булеев (отв.ред) и др. – Донецк, 2010. – 396 с., С.21-28.

12. Москалик Р.Я. Вплив відкритості технологічно інтенсивної торгівлі України на формування зони вільної торгівлі з ЄС / Р.Я.Москалик // Стратегічні пріоритети. – №3(12). – 2009. – С. 143-150.

13. Strategia rozwoju Wojewdztwa Podkarpackiego na lata 2007-2020. – Rzeszw: Urzd Marszakowski Wojewdztwa Podkarpackiego, 2006. – 168 s.

14. Ганзенко А.А. Напрями інноваційного забезпечення виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств у контексті продовольчої безпеки // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnau/2009_142_2/09gaa.pdf.

РЕЗЮМЕ У статті досліджено стан інституційного забезпечення секторального співробітництва областей України з країнами ЄС. Визначено напрями зміцнення економічної безпеки на регіональному рівні в умовах приєднання України до зони вільної торгівлі з ЄС. Обґрунтовано принципову схему інтеррегіонального співробітництва Львівської та Полтавської областей України з Подкарпатським воєводством Польщі в аграрному секторі.

Ключові слова: європейська інтеграція, економічна безпека, інтеррегіональне співробітництво, зона вільної торгівлі РЕЗЮМЕ В статье исследовано состояние институционного обеспечения отраслевого сотрудничества областей Украины со странами ЕС. Определены направления усиления экономической безопасности на региональном уровне в условиях присоединения Украины к зоне свободной торговли с ЕС.

Обоснована принципиальная схема интеррегионального сотрудничества Львовской и Полтавской областей Украины с Подкарпатским воеводством Польши в аграрном секторе.

Ключевые слова: европейская интеграция, экономическая безопасность, интеррегиональное сотрудничество, зона свободной торговли SUMMARY The article examines the state of institutional support for sectoral cooperation of Ukraine with EU countries.

The ways of strengthening economic security at the regional level in Ukraine's joining the FTA with the EU.

Principle scheme of interregional cooperation of Lviv and Poltava region`s of Ukraine with Podkarpacki region of Poland in agricultural sector.

Keywords: European integration, economic security, interregional co-operation, free trade area.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ПОВЫШЕНИЕ ЭФФЕКТА УПРАВЛЯЮЩИХ ВОЗДЕЙСТВИЙ МАРКЕТИНГА НА МАТЕРИАЛЬНЫЕ ПОТОКИ Баев К. А., к. э. н., доцент ДонНУ Баева Е. В., зам. директора ПСП «Доклеспромстрой»

Актуальность проблемы. На конечные результаты маркетинговой деятельности на предприятии, в рамках среднесрочного и текущего управления материальными потоками влияют такие факторы как: внешние условия;

количество и работоспособность производительных сил закрепленных за хозяйственными системами маркетинга;

качество и эффективность управление производительными силами в форме их различного взаимодействия. Улучшения качества решения задач маркетинга на стадии управления материальными потоками с соблюдением всех узаконенных ограничений и повышение эффекта управляющих воздействий маркетинга на материальные потоки остаются важными проблемами, что и определяет актуальность данной тематики.

Цель исследования заключается в совершенствовании управления материальными потоками на предприятии как за счет улучшения управленческих решений маркетинговых служб, так и за счет повышений степени их реализации.

Объект исследования – маркетинговые подразделения и функции в области определение эффективности управления материальными потоками на предприятии.

Предметом исследования являются роль управления маркетингом и характер его влияния на материальные потоки предприятия.

Анализ источников и публикаций. Роль управления маркетингом и характера его влияния на эффективность производства, повышение эффекта управляющих воздействий на материальные потоки посвящены труды ученых экономистов, среди которых Новиков Д. Г., Акулин И. Л., Селезнев В.В., Белявцев М. И., Омельченко В. Я., Проценко О. Д. и другие.

Основные результаты исследования.

Если рассматривать зависимости, о которых идет речь, в наиболее общем виде, то как показывает ознакомление с проблемой, конечные результаты деятельности маркетинга уровень его эффективности зависят главным образом от трех вектор-факторов: внешних условий маркетинговой деятельности (климатических, географических, демографических др.);

количества и работоспособности (возможности использования) производительных сил закрепленных за отдельными системами и всем маркетинговым комплексом - (средства труда, предметы труда, рабочая сила определенной квалификации, работоспособности социальной активности и сознательности);

качества и эффективности управления производительными силами в форме их различного взаимодействия.

Первые два фактора носят довольно устойчивый характер и выступают в качестве исходных данных (условий) задач управления маркетинговой деятельностью. Такое разграничение перечисленных вектор-факторов и признание за ними способности самостоятельно воздействовать на конечные результаты и эффективность маркетинговой деятельности и ее отдельных служб, в свою очередь, носит условный характер и справедливы в основном для оперативной и среднесрочной деятельности.

Перспективное же планирование развития маркетинга предусматривает уже определенную инвестиционную политику, т.е. различные варианты капиталовложений, а, следовательно, и различные количества и структуру производительных сил в сфере маркетинговой деятельности.

Таким образом, перспективное, главным образом динамическое управление являются главным определяющим фактором развития маркетинга, а следовательно и его эффективного функционирования.

Тем самым комплексную проблему управления маркетингом можно с полным основанием разделить на две подпроблемы:

а) перспективное (динамическое) управление маркетингом, которое призвано обеспечить сбалансированное развитие маркетинга (т.е. ее производительных сил) с отраслями материального производства и внутреннее - пропорциональное развитие маркетинговых служб между собой;

© Баев К.А., Баева Е.В., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ б) текущее управление, которое исходит из достигнутого состояния развития маркетинга, т.е. наличия закрепленных за службами и хозяйственными системами производительных сил определенного количества и качества.

Что же представляет собой система управления маркетингом?

Оно представляет собой сложное социальное образование, включающее следующие элементы.

Объект управления. В общепринятом значении к объекту управления следует относить совокупность элементов или объективных процессов, в том числе экономических, на которые оказывается прямое или опосредственное управляющее воздействие с целью изменения состояния этих элементов или процессов, их поведения или характера взаимодействия.

Суть любых прогрессивных нововведений в управление любыми объектами, в том числе и маркетинговой деятельностью, сводится либо к улучшению управленческого решения каждым распорядительным центром, либо в повышении качества его исполнения (реализации) другими управляющими системами и их распорядительными центрами, а также управляемыми системами.

Последнее достигается тем, что в процессе принятия решений, а также их реализации, более строго и последовательно соблюдаются ограничения, которые кладутся в основу постановки задачи управления маркетингом, их решения и реализации в соответствии с нормативной моделью управления.

Важной составной частью указанных ограничений является нормативная база для планирования материального потока и грузовых перевозок, а также оценочные критерии деятельности маркетинга. С их помощью формулируются наиболее важные цели маркетинговой деятельности и предъявленные к нему требования.

Для достижения сбалансированности планов производства с планами маркетинговых служб в укрупненной номенклатуре необходимо учитывать ресурсоемкость материальных потоков, связанную с ее производством и доставкой (трудоемкость, материалоемкость, услугоемкость, транспортабельность и др.) Без этого условия достигнутая сбалансированность в укрупненной номенклатуре носит формально-абстрактный характер и регулярно нарушается на стадии организации и осуществления поставок. Это объясняется тем, что в одни и те же номенклатурные группы попадают позиции с разным экономическим содержанием (ресурсоемкостью), с разрывом по этому показателю. Учет ресурсоемкости продукции можно осуществить, пользуясь не только натуральными, но и условными единицами (литрами, шт. и т.д.), которые соответствуют определенной средней величине ресурсных затрат на производство и доставку единицы продукции в укрупненной номенклатуре, основанной на рациональной ассортиментной загрузке и прогрессивных способах доставки.

Нетрудно убедиться, что сами средства производства или материальные потоки, выступающие в качестве объекта управления маркетинга, не обладает специальным устройством (приемником), чтобы трансформировать информационные сообщения и сигналы в энергетические процессы, вызывающие изменения состояния и поведения указанных объектов управления, т.е. производство и товародвижение продукции.

Другой составной частью системы управления маркетингом является управляющая система.

К ней относится вся иерархическая система коммерческих органов, которые разрабатывают в определенной пространственно-временной последовательности совокупность решений (программ, сигналов, команд) и управляющих воздействий по их реализации.

Таким образом, основной «продукцией» управляющих систем с одной стороны являются решения по поводу реального товародвижения материальных ресурсов, а также средств и условий такого пространственно-временного перемещения. Совершенно очевидно, что любые результаты деятельности управляющих систем не способны оказать какое-либо прямое воздействие на объект управления маркетингом, т.е. на предметы труда и готовую продукцию с целью ее изготовления и перемещения.

Таким образом, для реального, нормального процесса управления средствами производства не хватает промежуточного опосредствующего звена, которое, с одной стороны, могло бы воспринимать решения, управляющие воздействия, сигналы и команды от управляющих систем, с другой - реализовать эти решения, сигналы и команды в энергетические воздействия на предметы труда и готовую продукцию с целью их товародвижения от изготовителей к потребителям.

Таким промежуточным звеном, необходимым при опосредованном целенаправленном воздействии человека на простые объекты управления (объекты труда) и в большинстве случаев ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ отсутствующим в классических системах управления, являются так называемые «управляемые системы».

Их основу составляют основные и вспомогательные рабочие или операторы машин, вооруженные соответствующими средствами и орудиями труда и обеспеченные соответствующими предметами труда, необходимыми для осуществления нормального товародвижения продукции производственно-технического назначения.

Деятельность управляемой системы, в отличие от объектов управления, не выражает цели и содержание маркетинговой деятельности, а лишь средства и условия ее осуществления, т.е.

приведение в движение или новое состояние материальных ресурсов.

Поэтому, хотя управляемая система, так же как и сложные объекты управления, приводится в действие от управляющих воздействий и изменяет свое состояние и поведение, делается это только с одной целью - оказать энергетическое воздействие на объект управления - материальные ресурсы и привести их в движение в соответствии с решениями управляющих систем, последовательно уточняющих распределение и товародвижение этих ресурсов между контрагентами поставки.

Поэтому будет правильно говорить, что управление маркетингом сводится не к управлению людьми, а к управлению материальными потоками с помощью людей, т.е. управляемых систем.

Из этого следует, что управляемые системы должны иметь возможность непосредственного воздействия (энергетического, механического, химического и др.) на объект управления с целью изменения его состояния и поведения. Такая возможность в производстве, в том числе и в сфере обращения средств производства обеспечивается, как правило, наличием современных высокопроизводительных средств и орудий труда, предметов труда и рабочей силы основных, вспомогательных рабочих и операторов машин, которые используя эти средства, орудия и предметы труда, оказывают непосредственное энергетическое воздействие на объекты управления с целью их товародвижения (погрузка, выгрузка, перевалка, хранение, перевозка, комплектация, упаковка и т.д.

Особенность организации и управления материальным обеспечением на промышленном предприятии, заключающаяся во взаимосвязи процессов обеспечения с производственными процессами, обусловливает иной подход к исследованию маркетинговых подсистем предприятия.

Такой подход базируется на формализованном представлении материальных потоков предметов труда и полуфабрикатов и системы управления этими потоками на предприятии.

Объективная необходимость представления в формализованной схеме системы управления материальными потоками при исследованиях обеспечения производства определяется диалектической взаимосвязью объекта и субъекта управления. Чем подробнее и детальнее может быть представлен и количественно описан материальный поток, тем более обосновано можно подойти к совершенствованию и управлению им.

Каждая стадия материального потока имеет определенный комплекс функций по планированию, регулированию и учету. К основным стадиям материального потока можно отнести:

отгрузка материалов (комплектующих изделий со склада поставщика, поступление материалов на склад предприятия-потребителя, нахождение материалов на складах предприятия и в других местах их хранения, поступление материалов в производственное потребление.

Для характеристики материального потока как объекта управления в маркетинговой деятельности важным является фиксация направлений потока, структурного, объемного и весового его состава, определение места и способа трансформации (обработки или преобразование) потока, переход структурных элементов потока из одного качественного-колличественного состояния в другое.

Представляется целесообразным для описания системы управления потоками материальных ресурсов представить сам поток в такой детализации: прием материальных ресурсов, отпуск материалов в производство, использование материалов, перемещение материалов в пределах предприятия (маневрирование), прием отходов, реализация отходов производства.

Во многих работах выделяются для исследования три стадии маркетинговой деятельности:

поступление, потребление и создание запасов. Первая стадия рассматривает процессы внешнего взаимодействия предприятия при установлении хозяйственных связей. Вторая – взаимосвязи маркетинговых служб с производственными процессами внутри предприятия и, наконец, третья – обеспечение непрерывности производственного потребления путем создания запасов.

Такое относительное рассмотрение маркетинговой деятельности является удобным при моделировании процессов обеспечения на предприятии.

Рассматривая маркетинговую деятельность как систему, выделяя в ней в качестве объекта управления – материальный поток, а в качестве субъекта управления – совокупность ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ организационных структурных подразделений с набором реализуемых ими функций и задач, рассмотрим информационное взаимодействие в системе маркетинга.

В этой связи методология построения системы управления материальным потоком в маркетинговых службах базируется на структурной, пространственной и временной дискретности самого потока, с одной стороны, и необходимости выполнения определенного комплекса непрерывных преобразований в этом потоке, с другой стороны. Здесь уместно сказать о построении совмещенных взаимосвязанных и информационных потоков. При этом возможно многоуровневое иерархическое представление преобразования информации в системе управления маркетингом.

Таким образом, система управления материальным потоком в коммерческой деятельности строится в следующей последовательности:

1. Изображается материальный поток и фиксируются основные моменты его трансформации: направление, прием материальных ресурсов, отпуск материалов в производство, использование материалов, перемещение материалов в пределах предприятия (маневрирование), прием отходов, реализация отходов производства.

2. Устанавливаются основные информационные сведения предшествующие или фиксирующие свершение того или иного изменения в потоке.

3. Все информационные сведения компонуются по задачам, функциям и базам управления.

Имеющийся опыт построения систем управления маркетинговой деятельности свиде тельствует о целесообразности формирования информационных потоков в следующей последовательности по фазам управления: планирование – регулирование – учет – контроль и анализ.

Модель совмещенного представления материальных и информационных потоков является специфичной для каждого предприятия, воплощающей сложившиеся формы организации и управления производством на данном предприятии. Такая модель дает возможность проанализировать состав работы по преобразованию материального потока и управлению им, определить детальнейший перечень управленческих работ с соотнесением их по фазам и функциям управления.

На основе анализа аналогичных разработок возможно построение абстрактной модели подобного рода с целью определения единого круга функций, фаз и задач управления материальным потоком на предприятии. Рассматривая систему управления материальным потоком как часть система управления предприятием в целом, можно выделить следующие функции управления:

1. управление формированием спроса на материальные ресурсы;

2. управление заказами на материальные ресурсы;

3. управление движением материальных ресурсов;

4. управление использованием материальных ресурсов.

При этом будем исходить из необходимости выполнения по каждой функции управления определенного объема работ по фазам управления: I) планирование;

2) регулирование;

3) контроль и анализ.

Взаимная увязка процессов перемещения материальных ресурсов как за пределами организации – потребителя этих ресурсов, так и в границах ее, а также процессов управления потоками материальных ресурсов в их натурально-вещественной и объемно-стоимостной формах выступает в качестве объективной базы для проведения широкого спектра работ по совершенствованию организации и управления маркетингом.

Информационные потоки и система управления, соответствующие различным формам организации материального потока на предприятии, формируется на основе схем материального потока и систем управления им.

Полнота и соответствие характера преобразования материальных потоков содержанию информации и сущности задач управления маркетингом в необходимой мере обусловливает эффективность управления, конкретность управленческих ситуаций, экономические рычаги и стимулы.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрены вопросы улучшения качества решения задач маркетинга на стадии управления материальными потоками.

Ключевые слова: материальные потоки, управление, улучшение качества, маркетинг.

РЕЗЮМЕ ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ У статті розглянуті питання покращення якості рішення задач маркетингу на стадії управління матеріальними потоками.

Ключові слова: матеріальні потоки, управління, підвищення якості, маркетинг.

SUMMARY The article deals with the issues of the improvement of the quality of solving marketing problems at the level of managing material flows.

Keywords: material flows, management, quality improvement, marketing.

РІВНІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН Балабанов К.В., доктор політичних наук, професор, ректор Маріупольського державного університету, член-кореспондент НАПН, Почесний консул Республіки Кіпр у Маріуполі Взаємодія національної економічної системи зі світовою є однією з найскладніших сфер економіки будь-якої країни, що вимагає активного державного регулювання, яке реалізується в зовнішньоекономічній політиці. Розміри зовнішньоекономічних зв'язків, їх різноманітність, значущість для національної економічної системи вимагають розробки відповідного міжнародного правового режиму. З цієї точки зору можна виділити три рівні регулювання міжнародних економічних відносин – національний, міждержавний і наднаціональний.

Національний рівень регулювання відображає зовнішньоекономічну політику країни – діяльність держави, що націлена на розвиток і регулювання зовнішньоекономічних відносин, оптимізацію участі країни в міжнародному розподілі праці. Зовнішньоекономічна політика держави включає: зовнішньоторговельну політику (включаючи експортну і імпортну політику);

політику в області залучення іноземних інвестицій і регулювання національних капіталовкладень за кордоном;

валютну політику;

міграційну політику;

інші напрями, що охоплюють різні форми участі країни в системі міжнародних економічних відносин.

Сучасна держава використовує значну кількість інструментів і методів (економічні й адміністративні), які дозволяють формувати структуру і регулювати розвиток зовнішньоекономічної діяльності національних суб'єктів господарювання, впливати на зовнішньоекономічну політику інших країн. До економічних методів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відносяться митні збори, податкові платежі тощо, до адміністративних методів – різні дозвільні системи, кількісні обмеження і ліміти, технічні вимоги, що пред'являються до товару тощо.

Конкурентоспроможність національної економіки – величина нестабільна, от чому підтримка заданого рівня конкурентоспроможності вимагає цілеспрямованих дій стратегічного характеру з боку держави.

Останні події, пов’язані з розвитком фінансово-економічної кризи у світовому господарстві, посилили вплив державних важелів регулювання національних економік багатьох країн, їх зовнішньоекономічної діяльності тощо. При чому спостерігається домінування субсидіювання та інших форм підтримки з боку урядів промислово розвинутих країн, в той час як країни, що розвиваються, більш інтенсивніше використовували імпортні тарифи. Суттєво збільшилась у кризовий період і кількість антидемпінгових заходів. Загалом, обмеження імпорту, які застосовували країни протягом жовтня 2008 – жовтня 2009 років нараховували понад 100 різноманітних інструментів (в тому числі 66 торговельних обмежень, 47 інших обмежувальних заходів), які охоплювали 0,8% світової торгівлі [1,с.49].

Сучасні тенденції розвитку міжнародних економічних відносин сприяють перенесенню частини регулятивних і управлінських повноважень на міждержавний рівень міжнародної економічної діяльності. Принцип суверенітету кожної держави є базовим у сучасних міжнародних відносинах, оскільки він є закріпленим в системі міжнародного права і відповідних організаційних і інституційних структурах.

Суверенітет в міжнародній економічній політиці, з одного боку, відображає принцип верховенства державної влади, а з іншого, – модифікується відповідно до тенденцій міжнародної економічної інтеграції, яка протікає на регіональному і глобальному рівнях. У таких умовах передача державою певних регуляторних, управлінських, контрольних повноважень на міждержавний або наднаціональний рівень стає чинником національної безпеки, посилення ролі © Балабанов К.В., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ відповідної країни в міжнародній політиці. Таким чином, відбувається перенесення (делегування) рядуповноважень, які раніше традиційно вважалися за таких, що належать до компетенції національних урядових структур, що сприяє створенню міждержавних або наднаціональних інститутів з новими регулятивними функціями, а це також зумовлює перерозподіл повноважень і реструктуризацію векторів впливу на економічні процеси, що відбуваютьсяу світовому господарстві.

На основі міжурядових договорів встановлюється механізм регулювання економічних відносин між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, резидентами країн-учасниць укладених угод. Для регулювання використовуються методи й інструменти, вживані на національному рівні. Таким чином, національний і міжнародний режими регулювання міжнародної економічної діяльності формуються державою в особі її повноважних органів, які належать як до законодавчої, так і до виконавчої гілок влади, її центральних і регіональних органів. Про посилення міждержавного рівня регулювання міжнародних економічних відносин говорить тенденція поширення практики укладання регіональних угод, які регламентують основи взаємної торгівлі країн, їх інвестиційної діяльності тощо. На початок 2011 року ГАТТ/СОТ було 474 нотифіковано регіональних торговельно економічних угод, з яких 287 є функціонуючими [6]. На початок 2010 року в світі до 5,9 тисяч зросла кількість міжнародних інвестиційних угод між країнами, у тому числі у 2009 році було укладено нових угод, серед яких 82 – двосторонні інвестиційні договори, 109 договорів про запобігання подвійного оподаткування тощо). В першу половину 2010 року додатково було укладено 46 нових міжнародних інвестиційних угод [2,с.81].

З метою вирішення конкретних завдань міжнародної співпраці державами створюються міжнародні органи і об'єднання, які можуть бути суб'єктами регуляції міжнародної економічної діяльності. Все більшого значення набувають ті міжнародні організації, які покликані сприяти вирішенню гуманітарних, соціально-політичних, екологічних та інших проблем глобального характеру.

Основну роль в регулюванні світової економічної рівноваги на наднаціональному рівні відіграють міжнародні організації, діяльність яких охоплює наступні підсистеми світового господарства: світова торгівля, валютно-фінансові і кредитні відносини, навколишнє середовище, промисловий розвиток, регіональна співпраця, науково-технічна співпраця тощо. Завдання міжнародних організацій в тій або іншій мірі є взаємодоповнюючими, що в свою чергу забезпечує узгодження економічної політики між країнами. Найбільш універсальними є наступні міжнародні організації: Міжнародний валютний фонд, членами якого є 187 країн світу Світова організація торгівлі (153 країни-члени), група Світового банку (187 країн-членів), Організація Об'єднаних Націй (192 країни-члени) та ін. [3-6].

Основними функціями міжнародних економічних організацій є наступні:

сприяння – організація міжнародного науково-технічного обміну (організація і проведення конференцій, аналіз і обробка статистичної інформації тощо), наприклад, така функція виконується секретаріатом Паризького клубу;

спостереження – дослідження окремих проблем національної економіки, обнародування результатів спостережень з метою спонукання уряду країни до проведення певної економічної політики, наприклад, ця функція в повному обсязі реалізується ООН;

нагляд – жорсткіша форма спостереження, яка зобов'язує уряд країни регулярно інформувати про окремі економічні проблеми, приймати експертів міжнародних організацій, наприклад, ця функція широко реалізується МВФ;

регулювання – нагляд, який включає також і примушення країни до виконання рекомендацій міжнародного співтовариства, наприклад, регулювання торговельних відносин з боку СОТ.

Вищезгадані функції багатобічного державного регулювання засновані на добровільній волі країн-учасниць. Діяльність міжнародних економічних організацій сприяє захисту ринкового механізму і конкуренції, координації зусиль при вирішенні сумісних завданьі забезпечує міждержавні гарантії приватного підприємництва.


Взаємовідносини між багатьма країнами регулюються складними угодами на наднаціональному рівні в рамках інтеграційних угруповань. Це забезпечує вільний рух капіталу, гармонізує економічну політику країн-учасниць, сприяє ефективній роботі відповідних наднаціональних інститутів. Інституційні потреби регулювання сучасних міжнародних економічних відносин мають комплексний характер, що вимагає створення системи функціонуючих інститутів, що вимагають постійних зусиль і міжнародної підтримки.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Основним критерієм сучасного розвитку світової спільноти єзбалансованість соціально економічного, технологічного, фінансового, політичного розвитку і темпів використання природних ресурсів. Базовою основою подальшого розвитку міжнародної економічної діяльності є співпраця у вигляді глобального партнерства, яке дозволяє створити таку світову економічну систему, яка була б націлена на забезпечення економічного зростання і стійкого розвитку у всіх країнах. Саме міжнародні організації забезпечують узгодження різних аспектів під час вирішення глобальних проблем людства між країнами.

Спеціалізовані міжнародні організації сприяють розвитку міжнародного науково-технічного обміну;

дослідженням екологічних проблем національних економік, здійснюють обнародування результатів спостережень з метою спонукання урядів країн до проведення певної природоохоронної політики;

здійснюють нагляд за виконанням рекомендацій міжнародного співтовариства. Зрештою діяльність міжнародних економічних організацій сприяє координації зусиль під час вирішення глобальних проблем в контексті сучасної стратегії стійкого розвитку.

Розвиток і поглиблення міжнародного розподілу праці, масштабів і ролі міжнародних економічних відносин актуалізують проблеми взаємозалежності країн. Сьогодні неможливо назвати країну в світі з повною економічною незалежністю. На ділі це пов'язано з господарською і політичною ізоляцією. Чинником зменшення небезпеки економічної залежності та її наслідків в сучасних умовах стає посилення взаємозв'язку економік країн-партнерів, внаслідок чого кожна із сторін прагне до встановлення стабільних зв'язків, оскільки їх порушення означає втрати для кожної із сторін.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. The Collapse Of Global Trade, Murky Protectionism, And The Crisis: Recommendations for the G20 A Vox EU.org publication/ Edited by Richard Baldwin and Simon Evenett. – London: Centre for Economic Policy Research. – 103р.

2. World Investment Report (2010) Investing in a Low-Carbon Economy. - Geneva: UN Publications Sales and Marketing Office. 2010. - 184р.

3. http://www.imf.org - офіційний сайт Міжнародного валютного фонду 4. http://www.un.org - офіційний сайт Організації Об’єднаних Націй 5. http://www.worldbank.org – офіційний сайт групи Світового банку 6. http://www.wto.org - офіційний сайт Світової організації торгівлі РЕЗЮМЕ В роботі розглядаються основні рівні правового регулювання міжнародних економічних відносин:

національний, міждержавний та наднаціональний Ключові слова: рівни регулювання, міжнародні економічні відносини, правовий режим, інтеграція.

РЕЗЮМЕ В работе рассматриваются основные уровни правового регулирования международных экономических отношений: национальный, межгосударственный и наднациональный Ключевые слова: уровни регулирования, международные экономические отношения, правовой режим, интеграция.

SUMMARY The article dwells on the basic levelsof the legislative regulation of international economic relations: national, intergovernmental and supranational.

Keywords: regulation levels, international economic relations, legal regime, integration.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ИННОВАЦИОННЫЕ ПОДХОДЫ В ПРОГНОЗИРОВАНИИ СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКИХ ПРОЦЕССОВ Балахонова О.В., к.э.н., докторант Одесского национального университета имени И.Мечникова Введение. В процессе создания украинской экономики рыночного типа возникает объективная необходимость учёта опыта высокоразвитых стран в прогнозировании социально-экономических явлений, объектов и процессов. В развитых странах широко распространена практика контрактных заказов на прогнозные разработки, выполняемые для правительственных учреждений и крупных компаний. В США центрами подобных исследований являются «РЭНД-корпорейшен», Гудзонский институт, корпорация Цортона и самая известная международная прогнозная организация — «Римский клуб», главным направлением деятельности которой является стимулирование и координация исследований глобальных проблем.

В своем развитии, начиная с периода 1950 - 1990 гг., прогнозирование реализовывалось в различных формах, соответствующих различным типам государственного регулирования смешанной экономики. Исторически первой формой прогнозирования стал коньюктурный подход, связанный с определяющим влиянием бюджета на темпы и пропорции экономического роста, заданные структурированием государственных расходов в валовом внутреннем продукте (ВВП). В условиях глобальной перестройки экономики и се дальнейшего ускоренного развития возникла необходимость согласования бюджетов с показателями экономических прогнозов, на которых основывались оценки налоговых поступлений и размеров доходной части бюджета.

Постановка задачи. По мере совершенствования и усложнения прогнозной деятельности она стала методически и организационно отделяться от бюджетных структур. Если на первом этапе этого процесса национальные экономические прогнозы составлялись в министерствах финансов, то с начала 60-х годов 20 века в экономически развитых странах стали создаваться специальные прогнозно-плановые органы: Генеральный комиссариат по планированию во Франции, Экономический консультативный совет в Японии, Центральное плановое бюро в Нидерландах и др.

Нерешенные проблемы. Сущность прогнозирования в развитой рыночной экономике заключается в научном предвидении развития всех форм хозяйствования, выявлении закономерностей и тенденций социально-экономического прогресса. Экономические прогнозы составляются с учетом факторов определяющего воздействия на динамику экономического развития:

объем и качество основного капитала, наличие трудоспособного населения, новейшие технологии, уровень безработицы, рост экспорта, уровень инфляции.

Анализ публикаций. В данной работе автор опиралась на труды известных украинских экономистов: Берсуцкого Я.[1], Гееца В. [2 и др.], Лысенко Ю. [4 и др.] и др.

Для Украины последних лет важным показателем, характеризующим размер и наполняемость государственного бюджета, выступает цена на один баррель нефти. Поэтому при разработке украинского бюджета в качестве основного экономического показателя используется прогнозируемая цена па нефть и газ в будущем году. Для других стран прогнозы доходной и расходной частей бюджета строятся на основе иных индикаторов.

Изложение основного материала. Стабильность во времени важнейших нормативов и ставок налогообложения в странах с развитой рыночной экономикой, наличие однородных статистических выборок достаточного объема позволяют широко применять для такого прогнозирования методы прикладной статистики и экономико-математические модели.

Фактором, обусловившим исторически значимый рост научного знания в областях прогностики, явилось формирование такого раздела экономической науки, как эконометрика. Сам этот термин был введен в научный оборот в 1926 г. норвежским экономистом Р.Фришем. Под эконометрикой понимают раздел экономики, занимающийся построением экономических моделей, описывающих временную динамику экономических объектов па основе фактических данных с помощью методов математической статистики. Впрочем, в последние годы в число эконометрических ситуаций все чаще включают модели, коэффициенты которых оценены на множестве статистических данных, но не методами математической статистики, а, например, численными методами. Поэтому под эконометрикой следует понимать раздел экономико математического моделирования, в котором развитие экономических процессов моделируется с помощью математических методов на основе имеющихся статистических данных.

© Балахонова О.В., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таким образом, задача прогнозирования сегодня базируется на основательном фундаменте общенаучных знаний и знаний в конкретных разделах науки.

Появление в науке кибернетики и кибернетического подхода вновь способствовало существенному развитию прогностики. Более того, представление о кибернетике, как о наиболее общей науке, об управлении, породило желание создать и ее раздел - прогностику, изучающую наиболее общие подходы к прогнозированию. В этом направлении было получено очень много важных результатов - сформулированы общие принципы прогностики, терминологический аппарат, разработаны наиболее общие методы прогнозирования, построены модели процесса прогнозирования и разработаны общие подходы к информационному обеспечению процесса решения задачи прогнозирования.

Однако практика показала, что особенности каждого объекта прогнозирования таковы, что общие методы прогнозирования, применяемые к этим объектам, дают прогнозы неудовлетворительной точности. Постепенно возникло понимание того, что в прогностике фактор природной специфичности играет принципиально важную роль - нельзя получить точный прогноз объекта, не изучив его природу и свойства. Именно поэтому методы социально-экономического прогнозирования с одной стороны, имеют много общего с методами прогнозирования в других науках, а с другой стороны весьма специфичны и очень часто применимы исключительно для задач прогнозирования социально-экономической сфере.


В чем же специфика прогнозирования в экономике вообще и в прогнозировании социально экономических процессов в частности?

Первая отличительная черта заключается в том, что однозначных и количественно выражаемых законов в экономике нет.

Вторая отличительная черта социально-экономического прогнозирования заключается в том, что социально-экономические системы развиваются как результат человеческой деятельности, которая носит творческий, зачастую новаторский характер. Поэтому любые складывающиеся закономерности меняются во времени. Именно поэтому прогнозная модель, построенная например, пять лег назад и хорошо прогнозирующая социально-экономическое развитие в тот период, сегодня будет давать значительно менее точные прогнозы — за пять лет человек успел внести изменения, как в технологии производства, так и в организационно-экономические отношения.

Третья черта, являющаяся логическим выводом из первых двух, связана с тем, что социально экономические процессы в значительной степени носят эволюционный характер. В социально экономических системах меняется и структура элементов и взаимосвязь между ними и внешнее окружение этих систем, причем это изменение носит и количественный и качественный характер. И если объект прогнозирования, например, экономика Украины, и пять, и десять, и пятнадцать лет назад был тем же самым, - экономикой Украины, - то свойства этого объекта сегодня и его сегодня и его свойства пять, десять и пятнадцать лет назад таковы, что в них больше различий, чем сходства, особенно в том случае, когда временной промежуток велик. И более разумно говорить о том, что это различные социально-экономические системы, а не одна и та же. Эта особенность существенно отличает задачу социально-экономического прогнозирования от прогнозирования других систем.

В процессе систематизированного научно обоснованного прогнозирования развития социально экономических процессов происходило формирование методологии прогнозирования как совокупности методов, приемов и способов исследования, позволяющим па основе анализа ретроспективных данных, экзогенных и эндогенных связей объекта прогнозирования вывести суждения определенной достоверности относительно его будущего развития.

Систематизированное научно-обоснованное прогнозирование развития социально экономических процессов осуществляется с первой половины 50-х годов. В большинстве классификационных схем методы прогнозирования разделяются па три основных класса: методы экстраполяции, экспертные оценки, моделирование.

Метод экспертных оценок используется при анализе сложных систем при неопределенности формирования их существенных признаков, недостаточной полноте информации и невозможности полной математической формализации процесса решения поставленной задачи. В этом случае за основу решения задачи берутся рекомендации компетентных специалистов: их решение задачи, аргументация, количественные оценки результатов, которые далее обрабатываются формальными методами.

Сущность методов прогнозной экстраполяции заключается в изучении динамики эволюции социально-экономических явлений в предпрогнозном периоде и перенесение найденной закономерности на некоторый период будущего. Обязательным условием применения ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ экстраполяционного подхода в прогнозировании является объективное понимание природы исследуемого процесса и наличие устойчивых тенденций в механизме его развития.

Моделирование является наиболее распространённой методикой прогнозирования естественнонаучных и социально-экономических процессов. Модель конструируется таким образом, чтобы она отображала характеристики исследуемого объекта и их взаимодействие, существенное для цели исследования. Поэтому вопрос о качестве такого отображения - адекватности модели объекту правомерно решать лишь относительно определенной цели. Основным из реализуемых здесь подходов является метод математического моделирования, в наибольшей степени обеспечивающий обоснованность и действенность прогнозов.

При этом важным этапом прогнозирования методами моделирования представляется этап идентификации моделей и оценки их сходимости при четком понимании качества исходных данных.

Задача социально-экономического прогнозирования относительно автономна от других задач управления. Но эта автономность условна, поскольку объект прогнозирования столь специфичен, что надо быть специалистом в области экономики для того, чтобы уметь правильно прогнозировать его.

В общем случае в управлении выделяют последовательные н взаимосвязанные функции:

целеполагание, прогнозирование, планирование, организация, контроль и регулирование.

Прогнозирование, как можно увидеть, следует за целеполаганием, то есть за формулировкой цели управления. Поэтому и прогнозирование осуществляется не само по себе, а в рамках, определённых целепологанием. Точность прогноза сказывается па том, каким будет план действий, но достижению поставленных целей. Если точность невелика, то при планировании необходимо учесть высокий размах прогнозируемых показателей, рассчитать риски, связанные с неопределенностью прогнозируемых значений. В таких условиях разрабатываемый план будет не оптимальным, а рациональным. Следовательно, от точности прогнозирования зависит эффективность управления социально-экономической системой в целом. Это отнюдь не означает, что результаты планирования или организации не влияют на эффективность управления. Но если прогнозирование не точное, го, несмотря па все самые совершенные усилия по реализации других функций прогнозирования, управление в целом не будет эффективным.

Поэтому при решении задачи эффективного управления социально-экономической системой необходимо уделять самое пристальное внимание задаче прогнозирования, привлекая для этого как самые современные методы и модели прогнозирования, так и наиболее квалифицированных специалистов.

Как уже было отмечено, организация управления социально-экономическими системами па основе результатов прогнозирования, в математическом смысле сводится к задаче минимизации, характеризующей отличие результатов моделирования и зашумленных исходных данных.

Приходится решать задачи выбора методов минимизации, метрик, а также оценки точности прогнозирования.

Наиболее сложным представляется прогнозирование в условия переходного периода экономики страны. Этот период характеризуется наличием динамических процессов, повышенной размерностью моделей, описывающих реальные процессы, высокой априорной неопределенностью. В этой связи для моделирования социально-экономических процессов переходного периода экономики страны часто используют гибридные модели и гибридные интерактивные методы моделирования.

Концепция классической университетской подготовки специалиста в области прогнозирования социально-экономических процессов основана на идее сочетания фундаментальной подготовки, как по математическим курсам, так и по экономической теории с самыми актуальными представлениями и практическими навыками работы с автоматизированными компьютерными системами поддержки принятия экономических решений. Такая база развивает в молодом специалисте способности к самостоятельному освоению новых областей значений и современных информационных технологий. Однако, экономист-математик - это, прежде всего, специалист по математическому моделированию практических экономических задач и анализу их решений с использованием количественных методов, реализуемых средствами современных компьютерных технологий.

Выводы. Реализация этой программы подготовки специалистов в области прогнозирования социально-экономических процессов (на примере Одесского национального университета им. И.

Мечникова) должно предполагать использование двухуровневой образовательной траектории бакалавр-магистр. Первый уровень образовательной программы осуществляется в рамках направления «бакалавр экономики», учебный план которого содержит дополнительно к стандартной ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ситуации, следующие математические дисциплины: численные методы, теория игр, экономико математическое моделирование, имитационное моделирование.

На следующем уровне магистерской подготовки по программе «Математические методы анализа экономики» со специализацией «Прогнозирование социально-экономических процессов» мы предполагаем дальнейшее усиление экономической, информационной и математической подготовки в соответствии с определенной нами специализацией образовательной программы. Математическое образование магистров в области прогнозирования социально-экономических процессов предполагает освоение следующих дисциплин: математические методы исследования процессов управления, многомерные статистические методы, теория риска и моделирование рисковых ситуаций, моделирование финансовых рисков методами нейронных сетей, моделирование экономической динамики и ряд других математических дисциплин, создающих фундаментальную основу для решения проблеем прогнозирования социально-экономических процессов.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Берсуцкий Я.Г. Информационная система управления предприятием /Я.Г. Берсуцкий. – К.:

Наукова думка, 1986.- 168 с.

2. Геєць В.М. Інституційні перетворення і суспільний розвиток / В.М. Геєць // Економіка і прогнозування. - 2005.- №2.- С. 9-36.

3. Захарченко В.І. Державне регулювання регіональної економіки / І.В.Запоточний, В.І.Захарченко – Харків: Одіссей, 2003.-592 с.

4. Лысенко Ю.Г. Экономическая динамик: учебное пособие / Ю.Г. Лысенко, В.Л. Петренко, В.Н.

Тимохин, А.В. Филлипов. – Донецк: Дон ГУ, 2000. – 176с.

РЕЗЮМЕ Однією з основних проблем формування української економіки ринкового типу є забезпечення можливості прогнозування результатів від соціально-економічних процесів. Інноваційні принципи вирішення цієї проблеми базуються на обліку особливостей соціально-економічних процесів як об’єктів прогнозування: відсутність однозначних і кількісно виражених законі, зміна закономірностей розвитку в часі, еволюційний характер соціально-економічних процесів.

Ключові слова: прогнозування, соціально-економічні процеси, еволюційний розвиток, екстраполяція, експертні оцінки, моделювання.

РЕЗЮМЕ Одна из основных проблем формирования украинской экономики рыночного типа состоит в обеспечении возможности прогнозирования результатов возникающих при этом социально экономических процессов. Инновационные принципы решения этой проблемы базируются на учете особенностей социально-экономических процессов как объектов прогнозирования: отсутствие однозначных и количественно выражаемых законов, изменение закономерностей развития во времени, эволюционный характер социально-экономических процессов.

Ключевые слова: прогнозирование, социально-экономические процессы, эволюционное развитие, экстраполяция, экспертные оценки, моделирование.

SUMMARY One of the major issues of Ukraine`s market-oriented economy is the ensure the possibility of predicting the results encountered in this socio-economic processes. The innovation principles solutions to this problem based on considering the socio-economic processes as objects of prediction: the lack of clear and quantitatively expressed in laws, changes the patterns’ development in time, the evolutionary nature of socio economic processes.

Keywords: forecasting, social and economic processes, evolutionary development, extrapolation, expert evolution, modeling.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ СТАН ФІНАНСОВИХ РИНКІВ УКРАЇНИ ТА ЧИННИКИ, ЩО ЙОГО ЗУМОВИЛИ Балашова О.В., старший викладач Донбаської державної машинобудівної академії (м. Краматорськ, Україна) Ситуація на фінансових ринках України є відбиттям і загальної ситуації в економіці країни, і прорахунків їх регуляторів, а також глобального економічного спаду. На стані вітчизняних фінансових ринків не могли не позначитися чинники, що зумовлювали їх розвиток протягом багатьох років загалом і останнім часом зокрема: надмірна політизація управлінських рішень в економічній і фінансово-кредитній сферах;

украй низька капіталізація суб’єктів господарювання;

відсутність реа льних структурних перетворень у національній економіці і сталості макроекономічної, зовнішньоекономічної, грошово-кредитної та валютної політики;

низький рівень добробуту населення й падіння його платоспроможності;

існування розривів між зростанням кредитів і ВВП, активами і зобов’язаннями за обсягом, строками і валютами;

кредитний бум, що супроводжувався валютизацією і видаванням незабезпечених кредитів, зниженням вимог до позичальників, зростанням ризиків і по слабленням ризик-менеджменту, недосконалою практикою стрес-тесту-вання і внутрішньобанківського контролю в комерційних банках;

нерівномірний розподіл активів і капіталу між банками різних груп;

відчутна залежність банків від зовнішніх запозичень на тлі світової кризи ліквідності;

величезна девальвація гривні;

відсутність класичного страхового і фондового ринку в Україні;

вплив світової фінансової кризи;

явно недостатня транспарентність і асиметрія інформації щодо діяльності гравців фінансових ринків.

Загалом проблеми розвитку фінансового та фондового ринків в Україні досліджувалися багатьма фахівцями, серед яких Алєксєєв М., Альохін Б., Бланк І., Гальчинський А., Геєць В., Гітман Л., Губський Б., Лук’яненко Д., Мозговий О., Рубцов Б., Бірман Г., Джонк М., Койлі Б., Розен Р., Фридман Дж., Шарп У. та ін., Мета дослідження полягає у дослідженні процесів глобалізації фінансового ринку, які супроводжуються міжнародною диверсифікацією операцій учасників світового ринку за країнами й регіонами.

Діяльність вітчизняних банків, страхових компаній (СК), кредитних спілок (КС), недержавних пенсійних фондів (НПФ), професійних учасників фондового ринку відбувається в умовах зниження економічної активності, зростання короткострокових коштів у їхній ресурсній базі, зменшення ліквідності, скорочення обсягів кредитування нефінансових корпорацій і страхових платежів, зниження фондових індексів, збереження панічних настроїв на фінансових ринках.

Як вважають фахівці, на фінансову ситуацію в країні впливають: стан платіжного балансу, монетарна політика й суспільна довіра до системи влади. Дуже важливим є стан фінансового рахунку платіжного балансу. Якщо за підсумками I півріччя 2008 р. приплив капіталу в Україну становив 9, млрд дол., то за перші шість місяців цього р. відбувався відтік капіталу за кордон: Україні перестали давати зовнішні кредити, скоротилися інвестиції, збільшилися виплати за зовнішніми боргами.

Дефіцит фінансового рахунку платіжного балансу становив 6,6 млрд дол., а зведеного платіжного балансу – 7,3 млрд дол.

Дуже жорсткою залишається монетарна політика НБУ: кількість грошей в обігу не збільшилася ні за рахунок величезних сум кредитів рефінансування, які Нацбанк видав комерційним банкам (лише протягом 2008 р. на суму 169,5 млрд грн, із них у IV кв. – 106 млрд грн, або 62,5 % від загального обсягу), ні завдяки викупу урядових облігацій, яких у портфелі НБУ від початку року стало більше на 24,7 млрд грн. Крім того, НБУ вилучив із банківської системи набагато більше коштів, ніж дав уряду, – за допомогою депозитних сертифікатів залучив у банків 51 млрд грн. Запровадження НБУ в серпні 2009 р. жорсткіших вимог до формування банками обов’язкових резервів дало змогу зв’язати 4,4 млрд грн банківських резервів на спецрахунку в НБУ, а обсяг операцій із мобілізації ресурсів становив у серпні 14,2 млрд грн.

Замкненість проблеми повернення вітчизняними банками зовнішніх боргів за схемою:

«рефінансування комерційного банку НБУ – купівля комерційним банком іноземної валюти (здебільшого у того ж НБУ) – отримання НБУ кредиту МВФ для поповнення валютних резервів» – спричиняє перехід корпоративного боргу в державний. Крім того, МВФ при наданні чергових траншів кредитів висуває вимоги до монетарної, бюджетної, податкової, митної, тарифної та соціальної політики, що має проводитися в Україні, і вимагає їх незаперечного виконання.

© Балашова О.В., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Ринок банківських послуг. Попри чітку багаторічну тенденцію зростання власного капіталу вітчизняних банків у 2009 р. спостерігається його зниження. Так, на 01.09.09 він знизився на понад млрд грн.

Такі ж негативні зміни характерні й для зобов’язань українських банків – протягом поточного року сукупні зобов’язання скоротилися на 49,5 млрд грн, або 6,1 %, у т. ч. кошти суб’єктів господарської діяльності – на 28,9 млрд грн (20,1 %), кошти фізичних осіб – на 11,3 млрд грн (5,3 %).

Протягом останніх років загальні активи вітчизняних банків постійно зростали. Однак, за даними НБУ, на 01.09.09 порівняно з початком року відбулось їх зменшення на 3,3 млрд грн.

Водночас чисті активи (скориговані на резерви за активними операціями) скоротилися внаслідок стискання кредитної маси на 50,5 млрд грн. Це свідчить про згортання банківського бізнесу на тлі погіршення ситуації в економіці.

Уперше за довгі роки знизилася заборгованість за кредитами, наданими українськими банками, з 792,4 млрд грн на 01.01.09 до 755,4 млрд грн на 01.09.09. До того ж, якщо заборгованість за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності, знизилася неістотно (на 730 млн грн), то за кредитами фізичним особам – істотно (на 29,7 млрд грн). Дев’ятирічне зростання обсягу довго строкових кредитів у поточному році змінилось падінням. З початку року станом на 01.09.09 він знизився на 46,2 млрд грн (і це при тому, що довгостроковими в Україні вважаються кредити на строк понад один рік). Після значного підвищення процентних ставок за кредитами з осені минулого року (з 16,1 % річних у вересні до 23,3 % річних у лютому 2009 р.), від березня поточного року спостерігалась поступова стабілізація ситуації на грошово-кредитному ринку. Водночас існує значна волатильність процентних ставок за секторами економіки (для населення вони вищі, ніж для нефінансових корпорацій), видами економічної діяльності і валют, а також за окремими регіонами України.

За даними НБУ, на 01.01.09 обсяг проблемних кредитів (прострочених і сумнівних) зріс майже втричі порівняно з початком 2008 р. до 18 млрд грн (2,28 % до загального обсягу заборгованості за креди тами). А на 01.09.09 ця величина зросла з початку року в 2,9 раза до 51,4 млрд грн (6,81 %). За оцінками ж ІК Concorde Capital, за консервативною моделлю проблемними є 25 % активів банківської системи, а це понад 160 млрд грн.

Унаслідок нинішньої банківської кризи постраждав ряд великих банків. У 17 комерційних банках на середину вересня поточного року діють тимчасові адміністрації, 12 банків перебувають у стадії ліквідації.

Протягом останніх місяців попит на іноземну валюту на готівковому та безготівковому ринках перевищував пропозицію. Це навіть за умов інтервенцій НБУ (лише за перші сім місяців 2009 р. НБУ продав 7,4 млрд дол. своїх валютних резервів) зумовило девальвацію середньозваженого курсу гривні до долара США на міжбанку.



Pages:     | 1 |   ...   | 2 | 3 || 5 | 6 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.