авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 8 ] --

У подальшому розвитку регіональних трендів іноземного інвестування експерти ЮНКТАД наголошують, що структурні зрушення будуть посилюватися і пов’язані з поступовим подальшим зростання обсягів інвестування до сфери послуг та галузей добувної промисловості і сільського господарства одночасно зі зменшенням інвестування до переробної промисловості [13]. Безперечно, у розвитку інвестиційного процесу ще суттєвіше зросте роль країн, що розвиваються, які стали не тільки основними об’єктами інвестувань (з десяти найбільших утримувачів прямих іноземних інвестицій в світі половина – країни, що розвиваються, та перехідною економікою – Китай, Гонконг, Росія, Саудівська Аравія, Індія), а й поширюють свою закордонні інвестиційну діяльність (в першу чергу це стосується Гонконгу, Китаю та Росії). А від так, і подалі буде розвиватися інтернаціоналізація виробництва Ступінь проникнення глобалізації до окремих сфер економічної діяльності, характер залучення регіоні світу до цього процесу є досить неоднорідним, що констатувати наявність протиріч і конфліктів не скільки між країнами, скільки між тією частиною населення планети, яка залучена до глобалізації (і,відповідно, користується її благами), всіма іншими, хто має обмежений до них доступ.

Глобалізація призвела до розширення дізпаритетів у сфері зайнятості, прибутків, життєвих стандартах тощо, а від так глобальні процеси будуть й надалі посилювати міграційну активність в світовому господарстві. Хоча з розвитком глобалізації суттєво полегшився міжнародний рух товарів, послуг і капіталу, міграція робочої сили суттєво обмежена нормами міграційних політик, що реалізують конкретні країни. Підтвердженням цього є значно менші темпи зростання міграції населення (порівняно з темпами зростання, наприклад, зовнішньої торгівлі), які щорічно складають близько 3%. В 2010 році обсяг міграцій становить 214 млн.осіб, що вдвічі більше рівня 1980 року, коли цей показник становив 102 млн. [7].

Міжнародна міграція робочої сили сьогодні розвивається, основним чином, за двома основними напрямами: з одного боку, це зростання міграції некваліфікованої робочої сили з малорозвинутих регіонів до основних центрів тріади (в першу чергу це стосується північноамериканського і європейського регіонів), а по друге, це зростання мобільності висококваліфікованої робочої сили у вигляді «відтоку мозків», на який припадає 28% загального обсягу міжнародної міграції головним чином через Атлантику.

Слід зазначити, що напрям міграції, який охоплює дешеву низько кваліфіковану дешеву робочу силу, останніми роками став охоплювати не тільки напрям Південь-Північ. За рахунок суттєвого економічного піднесення окремих країн, що розвиваються, в світовому господарстві також поширюється міграція в напрямку Південь-Південь. На кожний з цих напрямів припадає майже рівна питома вага у загальних обсягах міграції – 33% та 32%, відповідно. Більш селективна міграційна політика з боку розвинутих країн суттєво обмежує рух робочої сили.

Дослідження, які проведено експертами Світового банку, доводять, що територіальний фактор суттєво впливає на розподіл внутрірегіональних та міжрегіональних потоків міграції. Наявність більш розвинутих країн в географічній близькості від країн з меншим рівнем розвитку по суті визначає мейнстрім міжнародної міграції. На країни Латинської Америки на міграцію до високо розвинутих країн (головним чином до США і Канади) припадає 86,8% від загального обсягу, а на внутрірегіональну міграцію лише 13,1%. Для країн Африки на внутрірегіональні переміщання припадає 70,3% всієї міграції. 63,8% від всього обсягу міграції країн Європи та Центральної Азії припадає на внутрірегіональні переміщення, третина потоків спрямована на розвинуті країни. В цілому ж серед міграції робочої сили між країнами, що розвиваються, на долю руху між країнами ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ сусідами припадає 78,9% всіх переміщень. Обсяг міграції між країнами, що розвиваються та розвинутими країнами цей показник майже в чотири рази нижче і становить 20,5% [11].

Країни тріади також є основними центрами міграції робочої сили. За оцінками Міжнародної організації труда питома вага робочих мігрантів в Північноамериканському регіоні становить 25,1% від загальної кількості мігрантів світу, в Європейському регіоні – 35,1%, в Азійсько тихоокеанському, відповідно, 30,7% [7]. З урахуванням нелегальної (нерегульованої) міграції ці показники будуть ще вище – за даними ОЕСР рівень нелегальної міграції становить 3,9% від всього населення в США, до 2,7% в Греції, 1,2% в Швейцарії, 0,9% в Іспанії тощо.

Таким чином, розвиток тріади основних міжнародних регіонів і структурі сучасного світового господарства передбачає поступове зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів і послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Поряд із зростанням економічного взаємодоповнювання, посиленням зв'язків різних країн, глобалізація сприяє активізації міжрегіональних зв'язків.

Посилення регіональної компоненти глобального інтеграційного розвитку в світі викликано, на наш погляд, декількома причинами: по-перше, найбільший рівень взаємного доповнення різних економік досягається в результаті співробітництва країн, які мають приблизно однаковий рівень добробуту;

по-друге, економічні зв'язки багатьох країн зорієнтовані, насамперед, на сусідні держави і регіони;

по-третє, регіоналізація дозволяє пом'якшити негативні впливи глобалізації;

нарешті, економічний регіоналізм є основою для розвитку інтеграційних процесів.

Розвиток інтернаціоналізації сприяв посиленню глобалізації, однак завершена інтеграція в глобальному аспекті в світовому господарстві ще не спостерігається. Вона відбувається поки що в рамках окремих регіонів. Дослідження аналізу розвитку внутрірегіональних та міжрегіональних економічних зв’язків дозволяє дійти висновку, що формування в рамках сучасної світ-системи центральних просторів, напівпереферійних країн і периферії визначається характером зв’язків, а не географічним розташуванням [1]. В умовах глобалізації регіони є справжніми джерелами економічної енергії [10]. Роль національних держав поступово знижується, а регіональних економік, навпаки, зростає [9]. Джерелом успіху багатонаціональних компаній в умовах жорсткої конкурентної боротьби, що розгортається в країнах (і між країнами) тріади, є тільки глобальний масштаб їхньої діяльності. Інтеграційні об’єднання, які сьогодні існують в світі і які формують основу тріади міжнародних регіонів, знаходяться на різних етапах становлення і розвитку, засновані на використанні різних моделей і форм реалізації, а від так виникає унікальна можливість дослідження регіоналізації в якісному різноманітті, що виникає в умовах глобалізації.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI в. / Пер. с англ. под ред. В. Л.

Иноземцева / И. Валлерстайн. – М.: Логос, 2003. – 368 с.

2. Иноземцев В.Л. Пределы «догоняющего» развития. – М.: ЗАО «Издательство «Экономка», 2000.

– 295с. – (Экономические проблемы на рубеже веков). Albertin G. Regionalism or Multilateralism?

A Political Economy Choice. – International Monetary Fund. 2008. – 1-26p. Balassa B. The theory of Economic Integration. – Homewood, Illinois: Richard D. Irvin, 1961. – 304p. Haas E.B., The Obsolescence of Regional Integration Theory // Research Series, Institute of International Studies. Paper no. 25. — Berkeley, California, 1975. Milward, Alan s. Interdependence or Integration& A National Choice, London: Routledge, 1994. – 1-32 Robson P., The Economies of International Integration. — 3 rd ed. — London, 1989. - P. 1-4.

3. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура / Пер. с англ. под науч. ред.

О. И. Шкаратана / М. Кастельс. — М.: ГУ ВШЭ, 2000. — 608 с.

4. Клочко В. Глобализация и ее влияние на траны с переходной экономикой// Экономика Украины.

– 2001. - №10. с51- 5. ЮНКТАД статбаза http://unctadstat.unctad.org/TableViewer/tableView.aspx 6. Colin Hay, David Marsh. Demystifying Globalization. – London: Palgrave Macmillan, 2000. – 210 p.

7. International labour migration. A rights-based approach Geneva, International labour office, 2010.- 303р 8. International trade statistics (2010). – Geneva: WTO publication. - 236р.

9. Ohmae K. The borderless world : power and strategy in the interlinked economy / Kenichi Ohmae. – N.Y.: Harper Business, 1990. xv, 223 p. ;

24 cm.

10. Ohmae K. Triad Power. The Coming Shape of Global Competition. — New York:Free Press, 1985. — ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 345 p.

11. Ratha, Dilip. South-south migration and remittances/Dilip Ratha and William Shaw. - Washington, D.C.:

World Bank working paper;

no.102. -55р.

12. World economic outlook (International Monetary Fund). Russian. Перспективы развития мировой экономики – [Washington, D.C.] : Международный Валютный Фонд, 1980- v. ;

28 cm.

13. World Investment Report (2010) Investing in a Low-Carbon Economy. - Geneva: UN Publications Sales and Marketing Office. 2010. - 184р.

РЕЗЮМЕ В статье рассматривается триада основных международных регионов в системе современного мирового хозяйства.

Ключевые слова: региональная экономика, мировое хозяйство, регионализм.

РЕЗЮМЕ У статті розглянуто тріаду основних міжнародних регіонів в системі сучасного світового господарства.

Ключові слова: регіональна економіка, світове господарство, регионализм.

SUMMARY The article touches upon the triad of main international regions in modern world economy system.

Keywords: regional economy, world economy, regionalism.

СИСТЕМНО-СТРУКТУРНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАНСАКЦІЙНИХ ВИТРАТ МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА РЕГІОНУ Васильців Т.Г., д.е.н., доц., заступник директора РФ НІСД у м. Львові, Матолич Т.Б., аспірант Львівської комерційної академії Важливою передумовою розвитку економіки регіонів України є високий рівень конкурентоспроможності її первинної ланки. Проте зміни соціально-психологічних, організаційно професійних, ресурсних, фінансово-економічних умов започаткування та здійснення підприємницької діяльності не підкріплені адекватним інституційним базисом призвели до утворення недостатньо сприятливого економіко-правового середовища підприємництва з високим рівнем не лише виробничих, але й витрат взаємодії суб’єктів економіки. Це вимагає поглиблення теоретичних і практичних доробок щодо управління трансакційними витратами підприємництва на посттрансформаційному етапі розвитку економіки.

Проблемі управління трансакційними витратами приділено багато уваги у працях вітчизняних та зарубіжних науковців – А.Амоші, С.Архієрєєва, І.Булєєва, О.Вільямсона, В.Геєця, В.Новицького, А.Чухно, О.Шепеленко та ін. Процеси формування і розвитку сектора малого і середнього підприємництва знайшли достатньо широке висвітлення у працях З.Варналія, М.Козоріз, В.Мікловди, С.Реверчука та ін. Проте істотні трансакційні витрати суб’єктів підприємництва є одним з головних чинників зниження рівня конкурентоспроможності економіки регіонів України, що потребує удосконалення теоретико-прикладного базису зменшення трансакційних витрат підприємницької діяльності.

Незважаючи на прийняття низки законів та нормативно-розпорядчих актів у сфері регулювання діяльності суб’єктів господарювання у період 1991-2010 рр., реального спрощення процесу дозвільних процедур в регіонах України не відбулося. В середньому, стандарти та технічні умови обов’язкові в Україні для виробництва продукції 41 % усіх підприємств, а у промисловому секторі – для 67% підприємств.

Загалом, підприємці та підприємства, які отримували дозволи, проходили перевірки та процедури технічного регулювання у 2009 р., втратили через них загалом 8,2 млрд грн. Беручи до уваги, що це лише три регуляторні процедури, яких повинні дотримуватися підприємці, щоб розпочати чи впроваджувати підприємницьку діяльність, ця сума вказує на істотні трансакційні витрати підприємництва на дотримання регуляторного законодавства. Особливо обтяжливими у фінансовому сенсі ці процедури є для суб’єктів МСП.

З метою виявлення впливу окремих компонент показника економічної свободи (як індикатора, що тісно корелює з обсягами трансакційних витрат) на рівень підприємницької активності МСП (обсяг © Васильців Т.Г., Матолич Т.Б., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ товарообороту на одного мешканця) було застосовано метод багатофакторного регресійного аналізу, результати якого засвідчують, що найістотніший прямо пропорційний вплив здійснює показник якості інфраструктури (коефіцієнт регресії 0,96), мала приватизація (0,12), меншою мірою впливає реструктуризація підприємств (0,07) (табл. 1).

Таблиця Взаємозв’язок між обсягами товарообороту МСП на одного мешканця та компонентами економічної свободи в регіонах України у період 1996-2009 рр.

Стандартне Рівень Beta- B- Стандартне відхилення t(582) статистичної Показники коефіцієнт коефіцієнт відхилення B Beta помилки Вільний член -1,72239 1,025137 -1,68016 0, Мала приватизація 0,126313 0,055222 0,01325 0,005792 2,28736 0, Реструктуризація 0,077182 0,056438 0,01778 0,013001 1,36755 0, підприємств Реформа банківської -0,526999 0,076343 -0,00742 0,004461 -1,66353 0, системи Якість телекомунікаційног 0,960982 0,065163 0,09327 0,006325 14,74731 0, о зв’язку R=0,984;

R2=,963;

F(4,21)=162,36 p,000;

Стандартне відхилення =0, Застосування факторного аналізу дає підстави стверджувати, що найбільш впливовими факторами розвитку МСП є одержання дозволу на будівництво (факторне навантаження 0,79), реєстрація підприємства (0,72), реєстрація власності (0,66) та умови ведення зовнішньоекономічної діяльності (0,65). Таким чином, можна стверджувати, що в регіонах України не сформовано базових умов для розвитку ефективного підприємницького середовища. Надзвичайно негативний вплив здійснює процес реформування банківської системи, оскільки запроваджувані нововведення, посилені світовою фінансовою кризою, призвели до фактичної деградації банківського сектора в країні.

Використання інструментарію регресійного аналізу для періоду з 1994 по 2010 рр. в умов вітчизняної економіки дозволяє також припустити, що серед чинників якості підприємницького середовища, які особливо відчутні для сектору МСП, і які негативно впливають на обсяг валового регіонального продукту доцільно відзначити наступні: сприятливість реєстрації підприємства (коефіцієнт регресії дорівнює -0,63);

оподаткування (0,54);

реєстрація власності (-0,12);

міжнародна торгівля (0,43) (табл. 2).

Причому за цими показниками серед трансформаційних економік знаходиться у групі країн з найгіршими показниками соціально-економічного розвитку. Це твердження також доведено з використанням кластерного аналізу.

У розрізі окремих трансакційних витрат, що відносяться до офіційних платежів в Україні в 2010 р. за методикою Фельдмана оцінимо які саме трансакційні витрати підприємницького сектора дають найбільший ефект для зростання ВРП на одну особу (рис. 1).

Як видно з рисунку, в регіонах України неофіційні платежі (хабарництво, корупційна діяльність) та захист з боку нелегальних «охоронних» структур (так зване „покровительство”) для активізації підприємницької діяльності має набагато істотніший вплив, порівняно з окремими офіційними трансакційними витратами. Проте така динаміка носить певний позитивний вплив лише в короткотерміновому періоді, оскільки ці витрати становлять істотнішу частку від прибутку підприємства і, в довгостроковому періоді не лише збільшуються, але й здійснюють негативний вплив як на економічну безпеку окремого підприємства, так і держави загалом. Аналізуючи аналогічний сектор у країнах ЄС варто згадати негативний досвід Греції, яка за твердженням офіційних осіб цієї країни, потерпає від тотального поширення корупції, яка перерозподіляє трансакційні витрати підприємств з офіційного на користь неофіційного сектора.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таблиця Взаємозв’язок між обсягами ділової активності та компонентами показника якості підприємницького середовища в регіонах України у період 1996-2009 рр.

Стандартне Стандартне Рівень Beta- B Показники відхилення відхилення t(16) статистичної коефіцієнт коефіцієнт Beta B помилки Вільний член -18,8037 5,358726 -3,50898 0, Реєстрація -0,633175 0,241594 -0,0004 0,034108 -0,01314 0, підприємства Реєстрація власності -0,124090 0,264653 -0,0175 0,037360 -0,46888 0, Кредитування 0,376281 0,245818 0,0556 0,036311 1,53073 0, Оподаткування -0,541497 0,232922 -0,0055 0,030993 -0,17816 0, Міжнародна торгівля -0,428546 0,268776 -0,0494 0,030975 -1,59444 0, Забезпечення 0,037667 0,252432 0,1058 0,049682 2,12995 0, виконання контрактів На підтвердження висловленого було проведено дослідження взаємозв’язку індексу сприятливості ведення підприємницької діяльності від індексу свободи від корупції з використанням інструментарію нелінійного програмування. На думку багатьох фахівців, за умови відсутності радикальних змін в інституційному базисі, нашу країну очікує аналогічна участь як і найбільш потерпілих від кризи 2008-2010 рр. країн ЄС (Греції, Іспанії, Португалії, Ірландії).

Рєстрація підприємства Неофіційні платежі Одержання дозволу на нелегальним охоронним 0,8 будівництво структурам 0, 0, 0, Підкуп чиновників Реєстрація власності 0,4 0, 0, 0,2 0, 0,32 0, Ліквідація підприємства Кредитування 0, 0, 0, 0, Забезпечення виконання Захист інвесторів котрактів Міжнародна торгівля Оподаткування Рис. 1 Ефективність трансакційних витрат для нарощення ВРП на одну особу Висловлену тезу підтверджують також результати аналізу чинників, що впливають на прийняття керівниками підприємств інвестиційного рішення в регіонах України, обсягу трансакційних витрат (проаналізовано дані Transparency International та Doing Business у період з 1991-2009 рр.), з врахуванням впливу корупції (табл. 3). Зокрема, передбачається, що якщо підприємець «довіряє» чиновнику, тобто очікує від нього проходження офіційних правил, то він більш схильний до прийняття інвестиційних рішень, тоді обсяг трансакційних витрат знижується і навпаки.

Зауважимо, що за рівнем корупції на початок 2010 р., за даними Transparency International, Україна і Росія посіли 146-е місце, Білорусь – 139-е, Казахстан – 120-е, Польща – 49-е, Латвія – 56-е. При цьому рівень внеску МСП у ВВП цих країн наступний: Україна – 5%, Білорусь – 9,3%, Росія – 17%, Казахстан – 35%, Польща – 47%, Латвія – 50%. Ці дані підтверджують припущення, що високий рівень корупції не дає змоги підвищити рівень ефективності підприємницького сектора, особливо у секторі МСП, який є основою мобільності та економічного зростання більшості європейських країн.

Відтак, очевидним є висновок про наявність тісного зв’язку між політикою регіональних органів влади, спрямованою на зниження рівня трансакційних витрат у секторі МСП, та активізацією в регіоні ділової активності, збільшенням обсягів ВРП та посиленням конкурентоспроможності економіки на мезорівні.

Важливим механізмом розвитку та удосконалення інституційного середовища, орієнтованого на зменшення трансакційних витрат суб’єктів підприємництва регіону, є використання «інституціонального тристороннього партнерства» як колективно-договірного регулювання стосунків держави, підприємництва та громадянського суспільства з чітко визначеними завданнями. Для ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ регіональних органів державного управління – це удосконалення економіко-правового середовища підприємництва;

удосконалення інституціонального середовища;

формування формальних і неформальних інститутів (правил поведінки);

запровадження стратегічного програмування та здійснення моніторингу стану розвитку та повноцінності інституціонального середовища підприємництва.

Таблиця Взаємозв’язок між чинниками зростання обсягу трансакційних витрат і прийняття інвестиційних рішень керівниками підприємств та ефективністю діяльності державних органів управління в регіонах України, 1991-2009 рр.

Незалежні Залежні змінні змінні Обсяг трансакційних витрат Обсяги приватних інвестицій -0,37 0, х (1,23**) (2,37*) -0,23 0, х (12,01*) (7,32) 0,67 -0, х (23,03***) (6,76*) -0,20 0, х (2,32*) (3,28***) R=0,81;

R2=0,79;

F (3,21)=54,26, Показники R=0,93;

R2=0,91;

F (12,21)=46,26, р=0, значущості р=0,, де х1 – індекс довіри підприємців до судової системи;

х2 – індекс довіри керівників підприємств до арбітражних судів;

х3 – рівень корупції;

х4 – індекс якості діяльності правоохоронних органів у регіоні, де функціонують підприємства.

Для асоціативних підприємницьких організацій – забезпечення контролю дотримання принципів прозорості, справедливості та рівності при проходженні підприємцями дозвільних та погоджувальних процедур, оформленні доступу до господарських ресурсів і прав;

удосконалення нормативно-методичного регламентування підприємницької діяльності та інституціонального середовища підприємництва;

реалізація заходів, спрямованих на формування позитивного іміджу легітимного підприємця у суспільстві;

сприяння зниженню рівня постійних трансакційних витрат.

Для організацій громадянського суспільства – формування якісно нової форми «економічного протекціонізму»;

недопущення реалізації недоцільних для суспільства корпоративно-лобістських рішень;

розробка корисних рішень з удосконалення середовища підприємницької діяльності та державного управління в цій сфері.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Аузан А. А. Институциональная экономика: новая институциональная экономическая теория:

Учебник / А.А. Аузан. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 416 с.

2. Кузьминов С.В. Трансакційні витрати: механізм формування та впливу на економічну циклічність: – автореф…. дис…. д.е.н.: С. В. Кузьминов;

[Національна гірнича академія України].

– Дніпропетровськ, 2001. – 12 с.

3. Шепеленко О.В. Управління трансакційними витратами в економіці України: – автореф. дис.

д.е.н.: 08.00.03 – економіка та управління національним господарством./О. В. Шепеленко;

[Донецький національний університет]. – Донецьк, 2008. – 34 с.

РЕЗЮМЕ Охарактеризовано взаємовплив трансакційних витрат малого і середнього підприємництва та регіонального економічного розвитку.

Ключові слова: мале і середнє підприємництво, трансакційні витрати, економіка регіону.

РЕЗЮМЕ Охарактеризовано взаимовлияние трансакционных расходов малого и среднего предпринимательства и регионального экономического развития.

Ключевые слова: малое и среднее предпринимательство, трансакционные расходы, экономика региона.

SUMMARY An influence of transactional charges of small and middle entreprenership and regional economic ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ development is described.

Keywords: small and middle entreprenership, transactional charges, economy of region.

РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ Васина І.П., к.е.н., доцент, Донецький державний університет управління Малова Т.І., ассистент Донецький національний університет Характер економічного зростання, конкурентоспроможність країни на світовому ринку, її національна безпека визначаються сьогодні не обсягами фізичних ресурсів, а залежать від того, наскільки суспільство може створювати й ефективно використовувати інтелектуальний фактор, розвивати інноваційну діяльність і інноваційні процеси на всіх рівнях управління. Для сучасної України рішення ключових соціально-економічних проблем також неможливо без продуктивного використання науково-технічного потенціалу, його реструктуризації й формування на цій основі національної інноваційної системи. Практика реформування вітчизняної економіки показала, що ринок не в змозі вирішити всі проблеми подолання деградації технологічної бази виробництва й формування нових технологічних укладів, настільки необхідних для забезпечення стійкого економічного зростання в нашій країні і її регіонах. Це зумовлює необхідність посилення ролі держави в економічному забезпеченні інноваційних процесів і в регулюванні інноваційної сфери взагалі. Зростає значення якнайшвидшого формування ефективної економічної політики держави й зокрема такого її різновиду як інноваційна політика. Отже, одним із головних завдань розвитку економіки України і подолання економічної кризи є розробка й застосування сучасних методів і форм державного управління інноваційною діяльністю, створення умов для її активізації й ефективного розвитку.

Здебільшого в сучасній літературі основний акцент робиться тільки на структурному змісті інноваційної політики, що в сучасних умовах України для досягнення нею повноцінного економічного розвитку недостатньо. Проблема структурного змісту інноваційної політики важлива, однак, на сучасному етапі важливішого значення набуває не стільки факт розробки офіційних документів з інноваційної політики, скільки формування державою ефективної системи відносин між учасниками інноваційної діяльності.

Значний внесок у формування інноваційної теорії економічного розвитку внесли роботи Дж.

Гелбрейта, П. Друкера, С. Коваля, К. Маркса, Г. Менша, М. Мескона, Д. Рікардо, Б. Санто, А. Сміта, М. Туган-Барановського, Й. Шумпетера.

Проблемам розвитку інноваційної діяльності та удосконалення державної інноваційної політики присвячені дослідження провідних вітчизняних учених, серед яких: З. Адаманова, О.

Амоша, Л. Безчасний, О Веклич, А. Гальчинський, М. Гаман, В. Геєць, Б. Данилишин, О. Дацій, М.

Корецький, М. Крупка, О. Кузьмін, В. Мельник, В. Осецький, О. Тивончук, А. Федорищева, В.

Чижова.

Значним внеском у розвиток науки державного управління є роботи сучасних українських вчених О. Алимова, В. Бакуменка, Л. Беззубко, С. Білої, В. Бодрова, М. Бутка, А. Дєгтяра, В.

Мунтіяна, О. Суходолі, В. Шамрая, В. Юрчишина та ін.

Економічні перетворення 1990-х років, супроводжувані різким падінням рівня виробництва і платоспроможності на тлі високих темпів інфляції, позначилися неухильним зниженням інноваційної активності промислових підприємств, що сьогодні набуло незворотного характеру. Так, якщо наприкінці 1980-х років питома вага підприємств, що розробляли і впроваджували нову продукцію, виробничі процеси або удосконалювали їх, у промисловості колишнього СРСР становила 60–70 %, то в першій половині 1990-х років цей показник знизився більш ніж утричі. У 1992–1995 рр. питома вага інноваційно-активних підприємств була в межах 20–26 %. В останні роки ця проблема тільки загострилася: якщо у 1997 р. питома вага кількості підприємств, що впроваджували інновації від загальної кількості промислових підприємств становила 17 %, у 2000 р. – 18,0 %, то у 2004 р. – 13,7 %, у 2005 р. – 11,9 %, у 2006 р. – лише 11,2 %, у 2007 р. – 14,2 %. За попередніми даними Держкомста-ту у 2008 р. ця цифра становила 13 %.

© Васіна І.П., Малова Т.І., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Інноваційні чинники економічного зростання ще й досі не відображені належним чином у програмних документах та реальних діях державної влади. Свідчення цього є характеристика інноваційної діяльності промислових підприємств (додаток 10). Особливо вражаючим є показник питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації у 2005 р. – рекордно низький – 8,2 %, що нижче порогового значення (25 %), і набагато нижче від аналогічного показника розвинутих країн (70–80 %).

Для порівняння зазначимо, що серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія – 26 % і Греція – 29 %, але вони двічі вищі, ніж в Україні.

А порівняно з краї-нами-лідерами, такими, як Нідерланди (62 %), Австрія (67 %), Німеччина (69 %), Данія (71 %) і Ірландія (74 %), розрив становить три – чотири рази.

Структурна динаміка промисловості України за технологічними укладами з 2003 до 2008 років майже не зазнала ніяких змін (рис. 1.2.8.), п’ятий технологічний уклад займає близько 3 %;

третій – знизився з 51 % до 46 %, четвертий – близько 50 %, що свідчить про відсутність результативної структурної політики держави. Про шостий технологічний уклад виробництва, який у розвинутих країнах з лабораторій вже виходить на промислове освоєння, в Україні лише говорять.

Рис. 1. Структурна динаміка промисловості України за технологічними укладами (2001–2008 рр.) Технологічний розвиток галузей промисловості характеризується насамперед упровадженням прогресивних технологічних процесів. Статистичні дані свідчать, що за цими показниками машинобудування випереджає інші галузі і становить в середньому понад 50 %, хоча загалом упровадження прогресивних технологій не характеризується особливою стабільністю (табл. 1). Так, після зниження загальної кількості впроваджених технологічних процесів у промисловості у 2006 р., протягом 2007–2008 рр. зазначений показник почав зростати. Проте в абсолютних цифрах це такі мізерні значення, що за показником технологічної готовності відкидають Україну до групи країн, які ніколи не мали власного системоутворювального науково-технічного потенціалу. Така сама закономірність спостерігається і стосовно кількості маловідходних, ресурсоощадних, безвідходних технологій.

Виникає необхідність уточнення пріоритетів з метою розвитку високоукладної економіки. Для цього потрібне прийняття на державному рівні налагодженого механізму проведення детальних прогнозно-аналітичних досліджень, які б дали можливість чітко і обґрунтовано визначати науково технологічні та інноваційні пріоритети, що забезпечували б ефективність вітчизняної економіки.

Слід зазначити, що в Україні у вересні 2007 р. було прийнято Концепцію державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008–2012 рр., згідно за якою заплановано проведення комплексного моніторингу науково-технологічної сфери й формування середньострокових прогнозів щодо її подальшого розвитку. Проте вже попередні результати роботи в цьому напрямі свідчать про відсутність механізмів реалізації головного її завдання – створення загальнодержавної системи технологічного прогнозування.

Неврегульованість питань, пов’язаних з реалізацією Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», призводить до неконтрольованого передання технологій за кордон, що загрожує технологічній безпеці країни. Так, статистичний аналіз свідчить про посилення тенденції щодо придбання технологій у 2006–2007 рр. та зниження цього процесу у 2008 р. (рис. 1.2.9).

Ситуація з передаванням нових технологій – катастрофічна! За даними офіційної статистики, загальна кількість придбаних нових технологій в Україні за період з 2000 по 2007 рр. становила 5633. При цьому результати власних досліджень і розробок за останні сім років становлять у середньому 13,6 % (764 технології) від загальної питомої ваги отриманих технологій. Цей показник – вкрай низький для ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ країни, яка декларує інноваційно-інвестиційний шлях розвитку та перехід до 5-го і 6-го технологічних укладів за умови створення відповідної інфраструктури національної інноваційної системи.

Таблиця 1.

Упровадження прогресивних технологічних процесів на промислових підприємствах за видами Вид економічної діяльності 2001 2002 2004 2005 2006 2007 Промисловість України 1421 1142 1727 1808 1145 1419 у % до підсумку 100 100 100 100 100 100 Добувна промисловість 48 29 19 26 11 15 у % до підсумку 3,4 2,5 НД 1,4 0,9 НД 1, Переробна промисловість* 1367 1107 1698 1772 1117 1375 у % до підсумку 96,2 96,9 98,3 98,0 97,5 96,9 96, Харчова промисловість та переробка с/г 149 154 192 129 79 210 продуктів** у % до підсумку 10,5 13,5 11,1 7,1 6,9 14,8 10, Легка промисловість 76 57 45 72 19 50 у % до підсумку 5,3 5,0 2,6 3,9 1,6 2,9 2, Хімічна та нафтохімічна промисловість 56 50 170 112 104 135 у % до підсумку 3,9 4,4 9,8 6,2 9,0 9,5 8, Металургія та обробка металу*** 183 156 97 85 56 58 у % до підсумку 12,9 13,7 5,6 4,7 4,8 4,1 6, Машинобудування 799 606 1070 1273 798 755 у % до підсумку 56,2 53,1 61,9 70,4 69,7 53,2 60, інші галузі 104 84 124 101 61 167 у % до підсумку 7,3 7,4 5,7 2,4 0,52 2,2 2, *З 2007 р. - обробна промисловість.

**З 2007 р - виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів.

*** 3 2007 р - металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів.

Рис. 2. Динаміка передавання та придбання технологій в Україні у 2005–2008 рр.

Отримання ліцензій становило 5,6 % (314), що свідчить про вкрай низький рівень розуміння важливості захисту власних винаходів. Лізинг технологій дорівнював 0,3% (16) до 2006 р., тобто цей інструмент практично не використовується. А динаміку передавання технологічних знань, пов’язану з переходом висококваліфікованих працівників, простежити неможливо, оскільки дану графу в статистичні дані ввели лише з минулого року. Угоди ж на придбання технологій становили 15,2 % (859 одиниць) до 2007 р., на придбання устаткування 44,5 % (2504) до 2007 р., разом – понад 59,8 % ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ загального обсягу отриманих технологій, що свідчить про певну залежність України від імпорту технологій.

В Україні нині немає дієвого механізму впровадження завершених науково-технічних розробок і технологій у промислове виробництво виконуваних за бюджетні кошти.

Протягом останніх років державна економічна політика була спрямована на підтримування експорту, основна частина якого в нашій країні забезпечується сировиною та продукцією з незначним ступенем переробки.

Унаслідок цього у привабливішому економічному становищі опинилися виробництва нижчих технологічних укладів, які характеризуються капіталомісткістю, екологічною небезпечністю та низьким рівнем розроблення і впровадження інновацій.

Галузі обробної промисловості, навпаки, опинилися у гіршому становищі. Сучасною академічною наукою доведено, що вихід економіки України на траєкторію випереджального розвитку має характеризуватися не тільки збільшенням темпів економічного зростання, а й докорінною структурною перебудовою, збільшенням частки високотехнологічних та споживчих галузей.

Істотним чинником, що стримуватиме збільшення інноваційної активності промислових підприємств у найближчій перспективі, є відсутність платоспроможного попиту на інноваційну продукцію. Це в певній мірі викликано недостатніми темпами становлення сучасного масштабного ринку інноваційної продукції в Україні, а також неспроможністю більшості вітчизняних товаровиробників виступати рівноправними партнерами на міжнародному ринку інноваційних товарів та послуг. Дається взнаки і низька інноваційна культура споживачів, зумовлена передовсім відсутністю коштів для закупівлі високотехнологічних споживчих товарів і послуг.

Інвестиційні ресурси України виснажені і не забезпечують ефективного розширеного відтворення. Очевидно, що промислові підприємства не зможуть вкладати ресурси в розробку та впровадження інновацій до того часу, поки не вирішать власних інвестиційних проблем.

Зношеність основних фондів у галузях обробної промисловості в середньому сягає 59,2 %;

підприємства використовують вкрай застарілу матеріально-технічну базу, більшість обігових коштів спрямовуються не на оновлення обладнання, а на його ремонт і підтримання хоча б мінімальної здатності створювати нову вартість. Тож переважна більшість підприємств вести високопродуктивну інноваційну діяльність у найближчі роки не зможе. Інвестиційні ресурси юридичних осіб у значній мірі сформовані завдяки амортизаційним відрахуванням. Однак державна амортизаційна політика не відповідає вимогам сьогодення і є вкрай недосконалою.

Удосконалення потребують майже всі форми державної підтримки активізації інвестиційно інноваційного процесу в корпоративному секторі. Необхідна адекватна вимогам сьогодення трансформація амортизаційної, бюджетно-податкової, кредитної, техніко-технологічної, зовнішньоторговельної політики.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Модернізація України – наш стратегічний вибір : Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К., 2011. – 416 с.

2. Груба Г.І. Розвиток інноваційної діяльності в Україні: теорія, методологія, стратегія державної політики: монографія / Г.І. Груба. – Київ: ТОВ “ДКС центр”. – 2009. – 364 с.

РЕЗЮМЕ Проаналізовано стан досліджень теорії та практики формування державної політики розвитку інноваційної діяльності. Визначено роль інноваційної діяльності в соціально-економічному розвитку держави.

Ключові слова: державна політика, інноваційна діяльність, державне управління, інноваційна політика, інвестиційна стратегія, інфраструктура, розвиток.

РЕЗЮМЕ Проанализировано состояние исследований теории и практики формирования государственной политики развития инновационной деятельности. Определена роль инновационной деятельности в социально экономическом развитии государства.

Ключевые слова: государственная политика, инновационная деятельность, государственное управление, инновационная политика, инвестиционная стратегия, инфраструктура, развитие.

SUMMARY The state of researches of theory and practice of forming of state policy of development of innovative activity is analysed. The role of innovative activity is certain in socio-economic development of the state.

Keywords: state policy, innovative activity, state administration, innovative policy, investment strategy, infrastructure, development.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ Й ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КРАЇН СВІТУ Волков І. М., аспірант Донецького національного університету Постановка проблеми. Сучасні економічні відносини України з зовнішнім світом знаходяться у стані переходу від старої системи організації зовнішньоекономічних зв’зків, орієнтованої, переважно, на експорт сировини, до нової, пов’язаної з пошуком шляхів ефективного інтегрування у світову спільноту, зі встановленням сталих торговельних зв’зків з іншими країнами, з підвищенням ролі міжурядових організацій у досягненні колективної безпеки і, звичайно, з забезпеченням надійного захисту своїх національних інтересів в умовах швидко змінюваного зовнішнього середовища.

Переосмислення стратегії реалізації євроінтеграційного курсу України потребує розробки нових підходів з впровадження європейських стандартів у різних сферах суспільного життя та наближення України до вимог членства в ЄС. Одним з таких підходів є формування стратегічного порозуміння серед політичної еліти щодо європейського напрямку розвитку України. Іншим напрямком реалізації євро інтеграційних прагнень України є досягнення ширшої обізнаності громадськості щодо стану та перспектив європейської інтеграції України. Важливим завданням є також досягнення більшої обізнаності і розуміння з боку вітчизняного бізнесу важливості європейської інтеграції України, доручення його до стратегічного мислення, щільної прив’язки України до європейського ринку та ділової культури. У зв'язку із цим постановка даної проблеми є актуальною.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Проблемам дослідження стану й перспектив розвитку зовнішньоекономічної діяльності країн світу, розробки нових підходів та наближення України до вимог членства в ЄС присвячена велика кількість наукових праць закордонних авторів, таких як Л.Гайлер, П. Дракер, Г. Мэнкью, так і вітчизняних - И.Т. Балабанів, Ю.В. Макогон, О.М.

Нижник, Я.Б. Олійник, С.А. Романюк, В.К. Симоненко, Д.М. Стеченко, М.Г. Чумаченко та інших дослідників.

Ціль статті. Постановка проблем розвитку зовнішньоекономічної діяльності в сучасній світогосподарській системі на основі порівняльного аналізу динаміки експорту й імпорту послуг країн світу, країн Європейського Союзу й України.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Важливе значення в формуванні зовнішньоекономічного механізму інтеграції України у світову економіку та міжнародний ринок має ресурсний потенціал як основа для розвитку експортного потенціалу країни, кооперація між країнами СНД у здійсненні зовнішньоекономічних зв’зків, використання накопичених можливостей і досвіду в перехідний період та регулюючого механізму подальшого розвитку і формування інфраструктур від регіонів до країни в цілому [1].

Таблиця 1.

Динаміка експорту послуг за країнами світу (2005-2008 рр.) (тис.дол.США) Експорт 2008 до 2007, % 2005 2006 2007 Всього 5906299 7232721 8677650 11105247 128, Країни СНД 2849229,2 3451304,8 3717066,6 4311211,7 116, Інші країни світу 3057070 3781416 4960583 6794035,3 137, Європа 1837469 2328090 3111307 4130427,9 132, Азія 485170,9 596796,2 767212,6 1173022,2 152, Африка 43316,5 69822 89109,2 153775,5 172, Америка 384932 456289,1 633301,8 848749 134, Австралія і Океанія 6317,1 9422,8 15607,1 25956,1 166, Інші 299864,2 320996,5 344045,8 462104,6 134, Аналіз табл.1.[1] показує, що експорт послуг загалом до країн світу у 2008р. збільшився порівняно з 2007р. на 28,0% (до 11105247 тис.долл.). З них найбільша кількість послуг експортувалась до країн СНД (38,8%), Європи (37,2%) та Азії (10,6%).

© Волков І.М., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Експорт послуг до країн СНД у 2008р. збільшився на 16,0% (до 4311,2 млн.долл.). Першу позицію у сфері експорту послуг займає Російська Федерація (89,3%), на другому місці Білорусь (2,9%) та Казахстан (2,6%).

Серед країн Європи найбільша кількість експорту послуг надходить до Сполученого Королевства (16,8%), Швейцарії (15,0%) та Німеччини (13,2%). Серед країн Азії – Кіпр (54,3%), Туреччина (16,9%) та Ізраїль (7,4%). Експорт послуг до африканських країни розподіляється наступним чином – Єгипет (47,8%), Ліберія (31,9%) та Нігерія (7,5%). До країн Америки – США (65,4%), Канада (14,2%), Панама (13,6%).

Таблиця 2.

Динаміка імпорту послуг за країнами світу (2005-2008 рр.) (тис.дол.США) Імпорт 2008 до 2007% 2005 2006 2007 Всього 2850157,3 3620038,6 4857942,2 6263440,2 128, Країни СНД 520704,9 702249,3 815652,1 1077247,1 132, Інші країни світу 2329452,4 2917789,3 4042290,1 5186193,1 128, Європа 1204541,3 1690738,5 2393558,6 3458021,5 144, Азія 434589,8 485311,3 683239,4 1058312,3 154, Африка 23541,0 43507,9 52200,6 79597,3 152, Америка 344565,9 354944,8 516759,2 483985,8 93, Австралія і Океанія 1370,4 1513,8 2618,8 4302,4 164, Інші 320844 341773 393913,5 101973,8 25, Російська Федерація;

34, Інші;

49, Сполучене Королівство;

6, Кіпр;

5, Сполучені Штати Америки;

5,0 Швейцарія;

5, Рис.1. Розподіл експорту послуг за країнами світу у 2008 р., % Експорт послуг до країн світу у 2008р. розподілявся наступним чином: Російська Федерація (34,7%), Сполучене Королівство (6,3%), Кіпр (5,7%), Швейцарія (5,6%), США (5,0%), інші країни (49,0%).

Російська Федерація;

14, Сполучене Королівство;

13, Інші;

46, Кіпр;

10, Сполучені Німеччина;

8,2 Штати Америки;

6, Рис. 2. Розподіл імпорту послуг за країнами свтіу у 2008 р.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ В основному імпорт послуг надходив з таких країн: Російська Федерація (14,3%), Сполучене Королівство (13,8%), Кіпр (10,6%), Німеччина (8,2%), США (6,8%), інші країни (46,3%).

Наслідки світової фінансової та економічної кризи, яка розпочалась на іпотечному ринку США у 2007 р. та за рік поширилась на всю світову економіку, відчувались й у 2010 р., хоча характер проблем суттєво змінився. Кінець 2008 – початок 2009 рр. відзначились падінням світового ВВП, в який свій внесок зробили й ЄС, й Україна. Світовий реальний ВВП у 2009 р. скоротився на 0,6%, тоді як падіння в ЄС-27 становило 4,2%, в України 15,1%. На цьому негативному фоні пожвавлення економічної активності у світі, зумовлене як експансіоністською фіскальною та монетарною політикою багатьох урядів, так і значно більш стабільним економічним розвитком країн, що знаходяться в процесі становлення (emerging countries), призвело до відновлення економічного зростання в більшості країн ЄС та в Україні у 2010 р. (Рис 3).[2] % до відповідно періоду попереднього року - - - - ідерланди ортугалія унія ипр встрія Н еччина а Бельгія Болгарія ехія анія стонія Ірландія Греція Іспанія ранція Італія атвія ловенія ловакія інляндія веція елика Британія итва країна ина альта бург ольщ горщ К Ч Д Рум Л Л ксем Ш Л М А П Е У Ф ім С С Ф У ю П Н 2008 2009 2010 (оцінка) В Рис. 3. Динаміка реального ВВП в країнах Європейського Союзу та в Україні в 2008-2010 роках Серед проблем економічних відносин України та Євросоюзу у 2010 р. треба відзначити введення квот на експорт зерна, якому передували тривалі проблеми в портах з експортом при відсутності формальних обмежень.

Одночасно країни продовжили формувати підґрунтя для поглиблення економічної інтеграції в майбутньому. Тривали переговори щодо створення глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі.

Також у 2010 р. відбувалось виконання пріоритетів Плану дій асоціації між ЄС та Україною, який покликаний прискорити та полегшити реалізацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС після набуття нею чинності.

У 2010 р. торгівля послугами з ЄС скорочувалась порівняно з попереднім роком, тоді як торгівля з країнами СНД, зокрема з Росією – зростала. За даними Держкомстату України, експорт послуг з України зріс за січень-вересень 2010 р. на 18,3% у порівнянні з відповідним періодом попереднього року, тоді як експорт послуг в ЄС скоротився на 1,1%, зокрема значно впали обсяги експорту послуг в Німеччину та Кіпр, які є ключовими споживачами українських послуг в Євросоюзі.

В імпорті ситуація аналогічна. Якщо загальний імпорт послуг в Україну за перші дев’ять місяців скоротився на 0,7% у вимірі рік до року, падіння обсягів імпорту з ЄС склало 15,3%.

Скорочення значною мірою пов’язано з падінням обсягів торгівлі фінансовими та страховими послугами, які є важливим компонентом торгівлі послугами з країнами Євросоюзу. Загальний імпорт фінансових послуг в Україну впав на 24,7% порівняно з відповідним періодом попереднього року, а імпорт страхових послуг – на 33,2%.

В результаті, як і у випадку торгівлі товарами, у 2010 р. ЄС втратив своє лідерство як найбільший партнер України у торгівлі послугами. Протягом перших дев’яти місяців на торгівлю послугами з країнами Євросоюзу припадало 34,5% загальної торгівлі послугами, тоді як на Російську Федерацію – 36,9%, а на новостворений Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану – 38,7% (Таблиця 4). Водночас, ЄС-27 залишився найбільшим постачальником послуг в Україну, надаючи більше половини всіх послуг, які імпортуються.[3] ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таблиця 3.

Роль ЄС-27 як партнера України у торгівлі послугами, % від загального Експорт послуг Імпорт послуг Обіг послуг 9М 2009р. 9М 2010р. 9М 2009р. 9М 2010р. 9М 2009р. 9М 2010р.

ЄС-27 32,0 26,5 57,5 52,9 41,2 34, Митний союз Росії, 36,9 47,8 14,1 17,7 28,7 38, Білорусі та Казахстану у тому числі: 34,9 45,9 12,7 16,0 26,9 36, Росія У номінальному виразі у січні-вересні 2010 р. експорт послуг до ЄС-27 склав 2,16 млрд доларів США, а імпорт – 1,86 млрд дол. США. Відповідно, за результатами дев’яти місяців 2010 р. у торгівлі послугами з ЄС спостерігалось додатне сальдо на рівні 0,3 млрд дол.. США, яке замінило незначне від’ємне сальдо, зафіксоване у відповідному періоді минулого року. Додатне сальдо завдячує стрімкішому падінню імпорту порівняно з експортом.

Як і експорті, так і в імпорті послуг основними країнами-партнерами України залишились Сполучене Королівство, Кіпр та Німеччина, на які припадало 44,1% експорту та 58,5% імпорту з країн ЄС-27 (Рисунок 5). Продовжуючи тенденцію минулого року, у 2010 р. зростала відносна значущість Кіпру як постачальника послуг в Україну. В експорті українських послуг лідерство Великої Британії залишилось незмінним.

Нiдерланди Румунiя Сполучене Королiвство Портуґалiя Кіпр Чеська Республiка Австрiя Бельґiя Болгарiя Грецiя Данiя Естонiя Iрландiя Iспанiя Iталiя Латвiя Словенiя Фiнляндiя Францiя вецiя Литва альта Нiмеччина Польща Словаччина Угорщина Люксембурґ Ш М експорт послуг імпорт послуг Рис. 4. Українська торгівля послугами з країнами-членами ЄС-27 у 2010 році [4] Висновки Таким чином, роль ЄС як торгівельного партнера України у 2010 р. зазнала змін, аналогічних змінам у торгівлі товарами. Європейський Союз втратив лідерство за загальним вартісним обсягам торгівлі послугами, поступившись Росії.


СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Глобальна економічна криза 2008 – 2010 років: світовий досвід та шляхи подалання в Україні:

монографія / [В.П. Антонюк, С.С. Аптекар, Н.А. Балтачеєва та ін.];

під заг.ред. В.І. Ляшенка. – Донецьк: Юго-Восток, 2010. – 414 с.

2. МВФ. – http://www.imf.org/external/datamapper/index.php 3. Державний комітет статистики України. – http://www.ukrstat.gov.ua/ 4. Generalized System of Preferences. http://ec.europa.eu/trade/wider-agenda/development/generalised system-of-preferences/ РЕЗЮМЕ У статті розглядаються експорт і імпорт послуг у сучасній світогосподарській системі. Зроблений ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ аналіз торгівлі послуг України із країнами-членами ЄС. Сформульовані проблеми розвитку зовнішньоекономічної діяльності в умовах світової фінансової й економічної кризи.

Ключові слова: експорт і імпорт послуг, країни світу, країни-члени ЄС, торгівля послугами РЕЗЮМЕ В статье рассматриваются экспорт и импорт услуг в современной мирохозяйственной системе.

Произведен анализ торговли услуг Украины со странами-членами ЕС. Сформулированы проблемы развития внешнеэкономической деятельности в условиях мирового финансового и экономического кризиса.

Ключевые слова: экспорт и импорт услуг, страны мира, страны-члены ЕС, торговля услугами SUMMARY The article deals with exports and imports of services in the modern world economic system. The analysis of trade in services in Ukraine from EU member states. Formulated the problem of external economic activities in the global financial and economic crisis.

Keywords: exports and imports of services, countries, EU member states, trade in services ЗАСОБИ ПОСИЛЕННЯ ДИНАМІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМНИЦТВА РЕГІОНУ Волошин В.І., директор РФ НІСД у м. Львові Інтеграція України у глобальний та європейський економічний простір може завдати істотних негативних соціально-економічних наслідків для тих регіонів, які не виробили власної стратегії конкурентоспроможності та/чи формування належної системи безпеки, в першу чергу, вітчизняних підприємств. До чинників, які не сприяють підвищенню рівня економічної безпеки вітчизняного підприємництва слід віднести недосконалість методологічного, методичного та нормативно правового базису щодо цієї проблематики. Це проявляється у відсутності методологічного обґрунтування поняття “економічна безпека підприємництва” та чинників, які її визначають.

Незважаючи на наявність багатьох наукових публікацій присвячених питанням розвитку підприємництва та підвищення його конкурентоспроможності, наявність вагомих невирішених проблем та нових перешкод, які виникають внаслідок євро інтеграції України зумовлюють необхідність наукових досліджень у напрямі пошуку механізмів забезпечення економічної безпеки підприємництва.

Метою статті є обґрунтування організаційно-економічних засобів зміцнення конкурентоспроможності суб’єктів підприємництва регіону як пріоритетної функції в системі їх економічної безпеки.

Систематизовані погляди на проблему економічної безпеки представлені в роботах українських науковців Т.Ковальчука, В.Мунтіян, Г.Пастернак-Таранушенко, В.Шлемка, а також зарубіжних вчених З.Бжезинького, Дж.Бьюкенена, А.Крисіна, П.Мелла, і зокрема, російських вчених Л.Абалкина, Г.Вечканова, А.Гранберга. Аналіз досліджень, проведених цими авторами вказує, що існує достатньо різноманітних підходів стосовно проблеми забезпечення економічної безпеки підприємництва (зокрема малого і середнього – далі МСП), які потребують систематизації, вивчення їх теоретичної та практичної значущості та подальшого розвитку.

Забезпечення належного рівня економічної безпеки підприємств сектора МСП є прерогативою як органів державного управління, так і безпосередньо окремо взятих підприємств цього сектора економіки. Для конкретного підприємства забезпечення його економічної безпеки не передбачає обов’язкового виконання ним певних примусово нав’язаних дій. Проте здійснення суб’єктами підприємницької діяльності заходів у напрямі підвищення рівня власної економічної безпеки дозволяє значно зміцнити конкурентні позиції підприємства на ринку, а також є суспільно корисною, оскільки сприяє зміцненню економічної безпеки вітчизняного сектора МСП та економіки загалом.

Економічна безпека кожного окремо взятого підприємства сектора МСП повинна досягатись, в першу чергу, належною ефективністю його господарювання разом із дотриманням захисних заходів щодо збереження майна, персоналу, комерційної інформації підприємства тощо. Підприємство, яке ефективно функціонує та використовує господарські ресурси, об’єктивно захищає себе шляхом забезпечення належного рівня конкурентоспроможності своєї продукції на внутрішньому та © Волошин В.І., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ зовнішніх ринках збуту, високим рівнем якості продукції (послуг), економічної ефективності господарювання та продуктивності праці.

Конкурентоспроможність є узагальнюючим інтегральним показником, що дозволяє обирати кращий з об’єктів, які підлягають оцінюванню за рівнем конкурентоспроможності. У науковій економічній літературі досліджуються поняття конкурентоспроможності продукції, підприємства, галузі, регіону, держави. Доцільно стверджувати про існування поняття конкурентоспроможності підприємництва, яке, на нашу думку, фактично є частиною поняття „економічна безпека підприємництва”. Конкурентоспроможність відображає лише існуючий стан розвитку та ефективності функціонування підприємницького середовища, проте належний розвиток суб’єктів підприємницької діяльності та підприємництва загалом, а також забезпечення ним соціально економічного розвитку регіону є неможливим без досягнення високого рівня конкурентоспроможності окремо взятих підприємств та підприємництва загалом.

Отже, існує зв’язок між посиленням конкурентоспроможності сектора МСП та підвищенням рівня його економічної безпеки. Разом з тим, вважаємо, що важливою умовою забезпечення високого рівня економічної безпеки підприємництва повинно стати стимулювання підприємницької діяльності та підвищення рівня конкурентоспроможності суб’єктів підприємницької діяльності сектора МСП у таких галузях та сферах економіки, як: промисловість, сільське господарство, торгівля, фінансово кредитний сектор, будівництво, колективні та громадські послуги, тобто у тих секторах економіки, де належний рівень розвитку конкурентного середовища та конкурентоспроможності підприємств сектора МСП найбільш повно сприяє задоволенню потреб ринку, регіону та максимально ефективному розподілу його обмежених господарських ресурсів.

Зрозуміло, що стратегічні засади управління розвитком підприємництва загалом та його конкурентоспроможністю зокрема повинні формуватись на загальнодержавному рівні. Водночас, регіональні органи державного управління володіють важелями оперативного впливу на посилення його конкурентоспроможності. Це є закономірним та дозволяє більш якісно враховувати особливості стану розвитку і структури економіки області, а також особливості розвитку підприємництва, зокрема у секторі МСП.

До основних чинників, які перешкоджають розвитку сектора МСП у більшості регіонах України та зміцненню його конкурентоспроможності, можна віднести: високу енерго- та ресурсомісткість виробництва;

недостатність фінансових ресурсів підприємств для формування необхідного статутного капіталу, придбання виробничих площ, обладнання та обігових коштів;

значну регіональну зосередженість збуту продукції вітчизняними підприємствами, відсутність належних навиків та управлінських здібностей щодо збуту продукції на зовнішніх ринках;

нечіткість, непрозорість та складність процедур одержання у користування приміщень та земельних ділянок, які перебувають у державній та комунальній власності, дозволів на будівництво тощо;

невисоку інвестиційну активність підприємств;

невідповідність виробничих процесів суб’єктів підприємницької діяльності міжнародним стандартам якості;

існування значної частки тіньового та необліковуваного секторів ринку;

наявність контрабанди;

зниження рівня безпеки та захищеності підприємницької діяльності як від криміналу, так і контролюючих структур.

Виходячи з цього, основними напрямами державної політики, спрямованої на усунення (мінімізацію негативного впливу) цих перешкод та забезпечення, таким чином, підвищення рівня конкурентоспроможності та, відповідно, зміцнення економічної безпеки сектора МСП, повинні стати:

1. Сприяння зниженню рівня енерго- та ресурсомісткості виробництва підприємств шляхом прийняття та належного фінансування програм енергозбереження;

присвоєння у програмах розвитку підприємництва інноваційним та інвестиційним проектам, які направлені на придбання чи створення ресурсоекономних технологій, статусу пріоритетних напрямів з метою надання їм фінансово-кредитної підтримки;

моніторинг процесів активізації суб’єктів підприємницької діяльності щодо запровадження ресурсозберігаючих технологій;

ведення просвітницької роботи (в т.ч. через громадські об’єднання та асоціації підприємців) серед суб’єктів підприємницької діяльності щодо необхідності та економічної доцільності придбання ресурсоощадних технологій та обладнання, їх впливу на конкурентоспроможність продукції підприємств тощо.

2. Усунення регіональної концентрації ринків збуту продукції, сприяння популяризації продукції вітчизняних підприємств сектора МСП на зовнішніх ринках та підвищенню їх інвестиційної активності. Міцне конкурентне становище та подальший розвиток підприємств досліджуваного сектора економіки в Україні неможливо забезпечити у випадку концентрації підприємствами своєї діяльності виключно на внутрішньому ринку. Розосередженню збутової діяльності підприємств сприятимуть:


ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ - проведення регіональними органами державного управління моніторингу якості товарів (послуг) підприємств регіону і виявлення на його основі найбільш успішних підприємств;

розробка за результатами моніторингу „еталонів успішності товарів (послуг) за галузями (видами діяльності)” та популяризація практики досягнення успіху серед інших суб’єктів підприємницької діяльності регіону (може здійснюватись із залученням до цієї роботи громадських об’єднань та асоціацій підприємців);

формування „рейтингу успішності” підприємств регіону та визначення групи підприємств – „ядра конкурентоспроможності регіону”;

популяризація торгових марок та загального позитивного іміджу продукції даних підприємств у інших регіонах України та за кордоном;

- утворення при регіональних органах державного управління (або на базі асоціативних підприємницьких структур із забезпеченням відповідного фінансування їх роботи) комітетів конкурентоспроможності регіону, до завдань яких повинні увійти: сприяння у формуванні мережі коопераційних та конкурентних зв’язків з іншими малими та великими підприємствами для зміцнення конкурентних позицій підприємств при виході на зовнішні ринки збуту;

виконання ролі посередника щодо розвитку транскордонного співробітництва та встановлення більш тісної кооперації із закордонними підприємствами (бажано, корпоративними структурами) на основі субпідрядних, контрактних, орендних відносин;

надання експортерам-початківцям консультацій спеціалістів;

забезпечення інформаційної підтримки та створення довідкової служби для проведення маркетингових досліджень зовнішніх ринків збуту;

пошук франчайзерів за кордоном;

допомога в організації виставок продукції (послуг) малих підприємств регіону за кордоном.

3. Підвищення якості продукції (послуг) та ефективності управління підприємствами сектора МСП. Для цього необхідно розробити механізми заохочення переходу підприємств на міжнародні стандарти якості. Цього можна досягти шляхом фінансування за рахунок коштів бюджету навчань керівників та спеціалістів підприємств та надання послуг експертів з впровадження міжнародних систем якості управління з обов’язковим відслідковуванням подальшого отримання суб’єктами підприємницької діяльності, які пройшли навчання чи консультації, відповідних сертифікатів якості міжнародного взірця.

4. Підвищення доступності фінансово-кредитних ресурсів для суб’єктів підприємницької діяльності сектора МСП. Для цього необхідно забезпечити правові засади механізмів фінансово кредитного сприяння підприємств, проекти яких є економічно ефективними та сприятимуть соціально-економічному розвитку держави (регіону) (розвиток депресивних територій, агропромислового комплексу, створення нових робочих місць, розробка/впровадження ресурсоощадних технологій тощо).

Запропонований механізм підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств сектора малого і середнього підприємництва може бути доповнений реалізацією на практиці послідовних дій, представлених на рисунку 1.

5. Скорочення кількості збиткових підприємств сектора МСП, сприяння створенню нових підприємств та посилення кооперації між підприємствами, особливо малого і великого бізнесу. Цієї мети можна досягнути шляхом виділення органами місцевого самоврядування приміщень для створення муніципальних бізнес-інкубаторів та індустріальних парків із подальшим наданням суб’єктам підприємницької діяльності (особливо малим підприємствам) у пільгове користування офісних та виробничих площ, інформаційної та ресурсної підтримки, виконання функцій центрів із формування коопераційних зв’язків між суб’єктами малого підприємництва та великого бізнесу, в т.ч. щодо розробки та впровадження інноваційних ресурсоощадних технологій. Науково обгрунтоване об’єднання (кооперація) малих, середніх підприємств спроможне забезпечити належний рівень конкурентоспроможності підприємницького середовища.

6. Посилення рівня безпеки та захищеності суб’єктів підприємницької діяльності від криміналу та контролюючих структур. Цьому сприяє проведення щоквартальних форумів, присвячених співпраці владних структур та бізнесу, вироблення типових регламентів проведення перевірок суб’єктів підприємницької діяльності відповідними контролюючими органами, а також створення при виконавчих органах влади робочих груп для координації діяльності правоохоронних органів і недержавних охоронних структур щодо економічного і фізичного захисту підприємництва, основними завданнями яких повинні стати: координація діяльності правоохоронних органів, підприємницьких об’єднань, недержавних охоронних структур щодо економічного і фізичного захисту підприємництва;

вироблення пропозицій щодо формування законодавчої та нормативної баз з питань безпеки підприємництва;

правова (теоретична) просвіта підприємців та громадян через організацію семінарів та конференцій, ЗМІ;

ініціювання та сприяння висвітленню в ЗМІ досвіду охоронної діяльності тощо.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Розробка та затвердження методики формування рейтингу регіонів за рівнем конкурентоспроможності підприємництва Забезпечення ширшого фінансування програм фінансово-кредитного сприяння підприємств сектора МСП у регіонах, які відстають у рейтингу Визначення в межах регіонів депресивних районів щодо рівня конкурентоспроможності підприємництва Концентрація фінансово-кредитного сприяння суб’єктам підприємництва у цих районах Посилення роботи у напрямі виявлення причин і розробки заходів з усунення диспропорцій щодо регіонального розвитку підприємництва Рис. 1. Алгоритм регіонально-територіального підходу до підвищення рівня конкурентоспроможності сектора МСП 7. Окремим аспектом проблематики підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств сектора МСП постає необхідність розвитку вітчизняної страхової сфери, яка водночас, є одним із показників стану розвитку економіки, підприємництва та рівня життя населення. Страхова сфера забезпечує захист майнових інтересів громадян та суб’єктів підприємницької діяльності, широко використовується для забезпечення майнової відповідальності, є вагомою основою фінансово-кредитної системи держави, виступає дієвою формою накопичення інвестиційних ресурсів та позичкового капіталу. У розвинених країнах страхова сфера виступає системоформуючим чинником розвитку підприємництва та є вагомим джерелом венчурного капіталу, основні потоки капіталу страхових компаній спрямовуються у галузі з високими темпами росту та інтенсивним розвитком. У розвитку страхової сфери прихований резерв економічного сприяння підприємництву (особливо малому та середньому, інноваційним проектам підприємств та зміцнення економічної безпеки суб’єктів підприємницької діяльності (СПД) в Україні.

З метою забезпечення належного розвитку страхової сфери в Україні загалом, а також посилення її ролі як системоформуючого чинника безпеки підприємництва видається доцільним реалізувати такі першочергові заходи:

- забезпечити цільовий програмний розвиток страхової сфери в Україні та у регіонах через розробку Національної програми розвитку страхової сфери та відповідних регіональних програм (або виокремлення заходів розвитку страхового ринку у програмах соціально-економічного розвитку України та регіонів). У цих стратегічних документах страхування повинно розглядатись як інституціональний чинник забезпечення національної конкурентоспроможності, стабільності і зміцнення економічної безпеки країни та сектора підприємництва;

повинні бути передбачені заходи щодо відновлення позицій держави як суб’єкта страхової діяльності та механізми сприяння входження на ринок крупних провідних іноземних страхових компаній. Метою заходів програм розвитку страхової сфери повинно стати усунення структурних диспропорцій в її розвитку, включення параметрів розвитку страхової сфери у перелік показників економічної безпеки підприємництва, а також у „матрицю критичних відставань національної конкурентоспроможності” [1], що видається концептуально необхідним для подальшого соціально-економічного розвитку України;

- посилити участь страхової сфери у забезпеченні доступу вітчизняних СПД до фінансово кредитних ресурсів та конкурентних позицій на зовнішніх ринках. Одним з механізмів ефективного захисту майнових інтересів СПД-страхувальників у розвинених державах світу є створення страхових гарантійних фондів у формі неприбуткових державних чи комунальних організацій.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Одночасно ці інституції виконують роль додаткового елемента системи фінансово-кредитного сприяння розвитку підприємництва. Фінансові ресурси цих фондів формуються за рахунок обов’язкових відрахувань від сум, які поступають до страхових компаній від того, чи іншого виду страхування. Управління фондами та прийняття рішень щодо переліку економічних ризиків СПД, які підлягають відшкодуванню, а також рішень щодо виплат страхових сум здійснюються страховою радою гарантійного фонду (сформованою представниками державних органів управління та органів місцевого самоврядування). Витрати на адміністрування діяльності гарантійних фондів покриваються за рахунок їх інвестиційної діяльності. Вагомою може стати роль страхових гарантійних фондів у зміцненні безпеки підприємницької діяльності (зокрема у секторі малого підприємництва) шляхом покриття таких ризиків, як: втрата прибутку;

збитки від виробничих перерв;

неплатежі контрагентів;

неповернення кредиту чи позики;

ризики, пов’язані з зовнішньоекономічною діяльністю підприємств тощо;

- забезпечити ефективний захист майнових інтересів СПД-страхувальників шляхом запровадження інституту обов’язкового державного страхового нагляду з боку держави за діяльністю страхових компаній (практика більшості країн Європи). Окрім основних функцій – здійснення регулювання єдиного національного страхового ринку, встановлення загальних вимог до реєстрації та ліцензування, ведення методологічної діяльності у галузі страхування, функціями цього державного органу виконавчої влади повинні стати: захист інтересів страхувальників (зокрема на випадок банкрутства страховиків);

моніторинг формування розмірів тарифних ставок;

аналіз рівня платоспроможності і фінансової стійкості страхових компаній тощо;

- забезпечити ширшу присутність держави у страховій сфері не лише як регулятора, але й як ефективного суб’єкта страхової діяльності. З метою забезпечення більш дієвого державного регулювання страхової сфери видається доцільним посилення ролі державного страхування (через страхові компанії державної форми власності) у найбільш ризикових видах підприємницької діяльності та операціях, а також розширення можливостей держави щодо фінансово-кредитного сприяння сектору МСП через створення мережі спеціалізованих страхових компаній для надання гарантій в обмін на кредити, зниження вартості страхових послуг;

запровадження державного страхування економічного ризику підприємств на випадок фінансових та інших втрат, зумовлених, в тому числі, діями органів державної влади тощо;

- сприяти розвитку інститутів ефективної саморегуляції страхової сфери. Важливим є завдання приведення норм національного страхового законодавства у відповідність з вимогами СОТ та ЄС, принципами та стандартами Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю.

Подальший розвиток страхової сфери України може забезпечити також створення та розвиток асоціативних об’єднань страхових компаній та страхових пулів (добровільних об’єднань страхових компаній), при яких страховики самостійно та на демократичних засадах встановлюють загальні „правила гри”, затверджують проекти нормативних регуляторних документів щодо страхової сфери, координують здійснення процедур страхування, погоджують умови, тарифи, розміри комісійних виплат і т.ін., а також проводять єдину міжнародну політику. Створення страхових пулів сприятиме збільшенню можливостей страхової сфери щодо прийняття на страхування більш крупних ризиків СПД, а також підвищенню рівня відповідальності страховиків через можливість переходу погашення зобов’язання від одного учасника страхового пулу до іншого;

- проводити просвітницьку (роз’яснювальну) діяльність щодо використання страхової сфери як складової економічної безпеки СПД. У цьому напрямі необхідна державна організаційно-фінансова підтримка створення недержавних організацій страхової сфери, які здійснюватимуть:

- вироблення рекомендацій щодо державного регулювання цього сектора;

- незалежні експертні оцінки якості та вартості послуг страхових компаній;

- незалежні аудити фінансової стійкості страховиків;

- опублікування результатів експертних оцінок та аудитів у засобах масової інформації;

- роз’яснювальну роботу серед СПД щодо норм вітчизняного законодавства у сфері страхування (в тому числі щодо пільг в оподаткуванні підприємств, які здійснюють страхування (наприклад, добровільне страхування найманих працівників), міжнародної практики використання страхування як чинника економічної безпеки підприємництва;

- надання консультацій з ризик-менеджменту, страхування ризиків тощо;

- популяризацію ефективного закордонного досвіду з страхування економічних ризиків, поширення зв’язків українських страхових компаній із зарубіжними партнерами.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Полунеев Ю. Технология экономического прорыва / Дзеркало тижня, 2006. - № 41 (620). – С. 3–4.

2. Васильців Т.Г., Іляш О.І. Соціально-економічна роль сектора малого підприємництва у розвитку регіону (на прикладі Львівської області) // Проблеми раціонального використання соціально економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: Фінансова політика та інвестиції.

Серія зайнятість та соціальна інфраструктура. Вип.. 12.- №3,- 2006. – С. – 18-25.

РЕЗЮМЕ Проаналізовано та обґрунтовано організаційно-економічні засоби зміцнення конкурентоспроможності суб’єктів підприємництва регіону як пріоритетної функції в системі їх економічної безпеки.

Ключові слова: підприємництво, економічна безпека.

РЕЗЮМЕ Проанализировано и обосновано организационно-экономические средства усиления конкурентоспособности субъектов предпринимательства региона как приоритетной функции в системе их экономической безопасности.

Ключевые слова: предпринимательство, экономическая безопасность.

SUMMARY Organizational and economic facilities of competitiveness of regional business strengthening as a priority function in the system of economic security are grounded.

Keywords: entrepreneurship, economic security.

РОЛЬ РЕГИОНОВ В ИННОВАЦИОННОМ РАЗВИТИИ НАЦИОНАЛЬНОЙ ЭКОНОМИКИ Волошин В.С., д.т.н., профессор, ректор, ГВУЗ «Приазовский государственный технический университет»

Логутова Т.Г., д.э.н., профессор. зав. каф. «Управление инновационной деятельностью и интеллектуальной собственностью» ГВУЗ «Приазовский государственный технический университет»

Постановка проблемы. В условиях рыночных отношений государство может достичь высоких экономических показателей при условии, что его структурные составляющие будут развиваться гармонично и автономно. Только гибкая региональная экономика, базирующаяся на приоритетных направлениях развития, декларируемых государством, может стать основой для динамичного развития национальной экономики.

Целью работы является определение роли и значимости в инновационной модернизации национальной экономики и выявление путей реализации соответствующих преобразований.

В настоящее время Украина ориентирована на инновационное развитие экономики, требующее большого количества как внутренних, так и внешних инвестиций. Однако наличие инвестиций не всегда является единственным условием успешного развития экономики. Для интенсивного развития региональной экономики необходимо наличие социальной платформы, базирующейся на партнерстве власти, бизнеса, населения. Немаловажное влияние на характер взаимодействия этих составляющих оказывают инноваторы, инвесторы, ученые (авторы интеллектуальных инвестиций), а также внутренние и внешние риски.

Динамика экономического развития регионов в Украине на протяжении двух десятилетий определяется состоянием и тенденциями макроэкономических процессов, в частности длительным периодом экономического спада, сложностями в трансформации рыночных процессов, существенными процессами реформирования собственности, изменениями государственного управления.

Анализ процессов выхода Украины из кризиса периода 2000-2004 гг. показал, что экономический рост был получен за счет таких экстенсивных мер, как наращивание объемов производства за счет загрузки свободных производственных мощностей, производства продукции сырьевого характера, т.е. валютные потоки в Украину генерировались экспортно-сырьевой © Волошин В.С, Логутова Т.Г.., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ориентацией экономики. В то же время зарубежный опыт свидетельствует, что в развитых странах 85-90% прироста ВВП приходится на производство наукоемкой продукции.

Из опыта следует, что отраслевые особенности роста промышленного производства обусловили его региональную дифференциацию. Структура промышленного комплекса регионов за последние годы не претерпела существенных изменений, поэтому для большинства регионов решающее значение имеют одна или две отрасли. Так, приоритетной отраслью для 16 регионов является пищевая промышленность и переработка сельскохозяйственных продуктов, для Днепропетровской, Запорожской и Донецкой областей – металлургия и обработка металла;

для Закарпатской и Сумской областей – машиностроение;

для Луганской и Полтавской областей – производство кокса, продуктов нефтепереработки и ядерного топлива;

для Ивано-Франковской, Николаевской, Ровенской областей и г. Севастополя – производство и распределение электроэнергии, газа и воды.

Наиболее развитыми промышленными регионами являются Днепропетровская, Донецкая, Запорожская, Луганская, Полтавская, Харьковская область и г. Киев;

суммарная часть которых составляет свыше 60% [1] общегосударственного промышленного производства. Вместе с тем, удельный вес Волынской, Закарпатской, Кировоградской, Тернопольской, Херсонской, Черновицкой областей и г. Севастополя не достигает 1,0% от общегосударственного промышленного производства.

Очевидно, что существуют существенные региональные диспропорции по объему промышленного производства. Периодически возникающие кризисные ситуации обусловили снижение конкурентоспособности регионов на внешних рынках. В общеукраинском экспорте удельный вес трех областей – Донецкой, Днепропетровской, Запорожской – составляет почти половину, при этом львиную долю в их экспорте составляет продукция горнорудной, металлургической и химической промышленности. В то же время удельный вес половины регионов в общеукраинском экспорте не превышает 1,0%.



Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.