авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 7 | 8 || 10 | 11 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Посвящается 20-летию независимости Украины, 45-летнему ...»

-- [ Страница 9 ] --

Таким образом, можно сделать вывод о том, что существует большая разница в инвестиционной привлекательности регионов для иностранных инвесторов. Наиболее высокий рейтинг имеет г. Киев. Это подтверждается тем, что более трети объема всех иностранных инвестиций поступают в столицу. Затем по степени инвестиционной привлекательности, а следовательно, и по объему иностранных инвестиций следуют: Днепропетровская, Киевская, Запорожская, Донецкая, Одесская области.

Анализ статистических данных свидетельствуют о том, что динамика инвестиций как в основной капитал, так и в промышленность за период с 2000 по 2008 гг. имела положительную направленность (рис 1), однако в 2009 г. по известным причинам, объем инвестиций резко сократился [2].

млн. грн.

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 годы инвестиции в основной капитал в т. ч. в промышленность Рис. 1 – Динамика инвестиций в основной капитал, в т. ч. в промышленность В то же время статистические данные свидетельствуют о положительной динамике прямых инвестиций в Украину с 2000 по 2010 гг. (рис. 2). [2] ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ млн. долл. США 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 годы объем прямых инвестиций в Украину в т.ч. в промышленность Рис. 2. Динамика прямых иностранных инвестиций в Украину, в т.ч. в промышленность Об интересах инвесторов, а, следовательно, о степени инвестиционной привлекательности различных отраслей свидетельствуют статистические данные. Так за 2009 г. наибольший объем инвестиций в основной капитал получила промышленность – 57657,6 млн. грн., т.е. 38,0% от общего объема, затем операции с недвижимостью, аренда, инжиниринг и предоставление услуг предпринимателям 25677,6 млн. грн. (16,9%);

затем транспорт и связь 24555,1 (16,2%).

Общий объем прямых иностранных инвестиций, вложенных в Украину на 01.01.2011 составил 44 млрд. 708,0 млн. долл., что на 11,6% больше объемов инвестиций на начало 2010 г. В расчете на одного субъекта это составило 978,5 долл. Надо отметить, что цифра эта не является сверх большой суммой. Например, в Венгрии, еще в 1995 г. на одного человека поступало инвестиций в сумме долл. США.

Таким образом, можно сказать, что модернизация экономики Украины в направлении ее инновационного развития может быть реализована при наличии современной и эффективной государственной промышленно-инновационной политики для каждого региона Украины в соответствии с их специализацией, научно-промышленным потенциалом и условиями, необходимыми для интеграции государства в мировую экономику. Суть реализации инновационного развития состоит в создании экономических и инфраструктурных основ перехода к инновационной модели развития;

формирования новых сфер спроса, внедрения новейших научно-технических достижений;

комплексного научно-технического и социально-экономического развития регионов.

Выводы. Установлено, что Украина имеет региональную дифференциацию, обусловленную особенностями роста промышленного производства: для 16-ти регионов приоритетными являются пищевая промышленность и переработка сельскохозяйственной продукции, для 8 регионов и г.

Севастополя – металлургическая, машиностроительная, нефтеперерабатывающая, производство ядерного топлива, и т.д.

Наиболее развитыми промышленными регионами являются: Днепропетровская, Донецкая, Запорожская, Луганская, Полтавская, Харьковская области и г. Киев с их суммарным объемом 60% общегосударственного промышленного производства.

Выявлена положительная динамика прямых иностранных инвестиций как в основной капитал, так и в промышленность, а также определены наиболее инвестиционно привлекательные отрасли:

промышленность – 38% от общего объема;

операции с недвижимостью и предоставление услуг предпринимателям – 16,9%;

транспорт и связь – 16,2%. Намечены основные пути реализации инновационного развития региональной экономики.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Аптекарь С.С. Современные энергетические проблемы ГМК Украины и возможные пути их решения / С.С. Аптекарь, В.В. Иванова // Вісник економічної науки України. – 2010. - №1. – С. 14-22.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 2. Официальный сайт Государственного комитета статистики Украины: [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ukrstat.gov.ua.

РЕЗЮМЕ У роботі визначено роль регіонів у процесі інноваційної модернізації економіки України, виявлено найбільш інвестиційно привабливі регіони, сформульовані основні етапи реалізації інноваційного розвитку регіональної економіки.

Ключові слова: інноваційний розвиток, регіони, інвестиції в основний капітал, прямі іноземні інвестиції, модернізація економіки, промисловість.

РЕЗЮМЕ В работе определена роль регионов в процессе инновационной модернизации экономики Украины, выявлены наиболее инвестиционно привлекательные регионы, сформулированы основные этапы реализации инновационного развития региональной экономики.

Ключевые слова: инновационное развитие, регионы, инвестиции в основной капитал, прямые иностранные инвестиции, модернизация экономики, промышленность.

SUMMARY The paper defines the role of regions in the innovation process of modernization of Ukraine's economy, identifies the most investment attractive regions, formulated the basic stages of innovation development of regional economy.

Key words: innovation development, regions, investment in fixed capital, foreign directinvestment, modernization of the economy, the industry МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ ПРОЕКТАМИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ Воротін В.Є., проф., д.н.д.у., радник директора НІСД (м. Київ) Одним з гострих питань розвитку України є реалізація соціальної політики, створення ефективної системи соціального захисту населення на регіональному рівні. В умовах фінансової кризи, та у посткризовий період, що вимагає жорсткої економії бюджетних коштів, а переважна більшість людей не в змозі самостійно забезпечити для себе гідний рівень життя – зростає роль ефективної соціальної допомоги держави, що вимагає удосконалення механізмів державного управління соціальними проектами на регіональному та загальнонаціональному рівні. Актуальність цього питання в Україні постійно зростає. Лише на засадах функціонування розвиненої системи соціального захисту населення (у тому числі і на регіональному рівні) Україна може сподіватися на віднайдення у ХХІ ст. власного безпечного та стабільного шляху до становлення соціально зорієнтованої ринкової економіки, на практиці втілити стратегію щодо приєднання до складу розвинутих країн світу. Така постановка питання обумовлює актуальність та своєчасність дослідження даної системної проблеми.

Засади функціонування системи державного управління соціальним захистом населення в умовах ринкової економіки у своїх працях висвітлили відомі західні вчені: В. Беверідж [1], Г. Браун [2], А. Мюллер-Армак [3], Дж. Хабермас [4] та інші. Специфіку реформування системи соціального захисту населення в умовах трансформаційних перетворень української економіки проаналізували А.

Вдовиченко [5], В. Близнюк [6], Е. Лібанова [7;

8], А. Гвелесіані, І. Літвін [9] О. Новікова [10] та інші.

Водночас, комплекс питань, пов’язаних з ефективним функціонуванням механізмів державного управління соціальними проектами на регіональному рівні в Україні у посткризовий період і досі залишається не висвітленим. Актуальність проблеми, недостатній рівень її розробки і обумовили необхідність написання даної статті.

Мета статті полягає у визначенні основних напрямів, шляхів та пріоритетів удосконалення механізмів державного управління соціальними проектами на регіональному рівні та системи соціального захисту населення в Україні у посткризовий період. Для досягнення мети у статті розглядаються наступні завдання:

- визначити принципи, на яких базується діюча в Україні система загальнообов'язкового державного соціального страхування;

© Воротін В.Є., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ - проаналізувати можливі сценарії щодо визначення спеціального уповноваженого органу у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування з урахуванням специфіки посткризового розвитку системи соціального захисту населення в Україні;

- виявити переваги та недоліки запровадженні єдиної структури адміністрування соціального внеску в Україні як складової реформування державного управління системи соціального захисту населення;

- запропонувати підходи до структурної реорганізації існуючих в Україні страхових фондів (системи соціального страхування) у посткризовий період.

Базовим принципом удосконалення системи державного управління соціальним захистом населення на загальнонаціональному та регіональному рівні слід вважати перехід від бюджетного до страхового принципу фінансування значної частини видатків на соціальний захист. Одним із перспективних напрямів удосконалення управління системою державного соціального страхування, залишається запровадження єдиного соціального внеску. При цьому мають бути збережені принципові засади, на яких базується діюча система загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме: страховий принцип фінансування видатків на соціальну сферу;

відокремлення коштів державного бюджету і бюджету соціального страхування;

управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування з дотриманням принципу паритетності сторін соціального партнерства.

Зазначимо, що єдиний соціальний внесок – це консолідований страховий платіж, що здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Реалізація ідеї єдиного соціального внеску в умовах України потребує першочергового визначення ряду питань. Перше питання пов’язано з економічною сутністю цього поняття: чи можна віднести єдиний соціальний платіж до податків, чи його слід розглядати як страховий внесок. Від відповіді на це питання багато у чому залежить вирішення і другого питання, пов’язаного з реформуванням системи управління державним соціальним страхуванням щодо вибору механізму адміністрування збору та обліку єдиного соціального внеску. Запровадження єдиного соціального платежу здійснюється з метою заміни страхових внесків до всіх фондів соціального страхування.

Таким чином, за своєю економічною сутністю він є страховим внеском і не може розглядатися як податок. Водночас, варто зазначити – якщо разом із запровадженням єдиного платежу не передбачати впровадження накопичувальної пенсійної системи, яка базується на персоніфікації пенсійних рахунків, то єдиний соціальний внесок нічим не відрізняється від податку. На сьогоднішній день відрахування у солідарний пенсійний фонд в Україні за своєю суттю є податком, оскільки вони не пов'язані із сумами, які реально отримує громадянин на пенсії. Те ж саме стосується відрахувань і до інших фондів. Таким чином, якщо не буде запроваджена персоніфікація державного соціального страхування, то єдиний соціальний платіж може бути прирівнено до податку. Водночас, враховуючи те, що в країні відбувається реформування системи пенсійного забезпечення та планується впровадження державного медичного страхування на принципах персоніфікації соціального страхування, єдиний соціальний платіж повинен розглядатися як страховий внесок. Цей висновок лежить в основі аналізу можливих напрямів удосконалення державного управління системи соціального страхування.

Нагальна потреба запровадження єдиного соціального податку обумовлює й структурне реформування діючої в Україні системи соціального страхування. Насамперед, необхідно визначити структуру, що має виконувати функції адміністрування збору внесків на соціальне страхування та їх розподіл між відповідними страховими фондами. Слід зазначити, що і на сьогодні в Україні серед вчених та фахівців немає єдиного погляду щодо шляхів вирішення цієї проблеми.

Зазначимо, що головною метою адміністрування збору та обліку єдиного соціального внеску є уніфікація системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. При цьому створюється цілісна система планування надходжень від сплати єдиного соціального внеску та забезпечується проведення єдиної державної політики щодо збору та обліку встановлених державою загальнообов'язкових платежів на соціальне страхування. Забезпечення прозорості системи збору та обліку єдиного соціального внеску створює умови для здійснення ефективного державного контролю за сплатою єдиного соціального внеску за рахунок забезпечення обліку в єдиній інформаційній системі.

У оновленій системі соціального забезпечення система адміністрування збору та обліку єдиного соціального внеску має виконувати такі функції:

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ - прийняття та обробку звітності від платників щодо сум нарахованої до виплати заробітної плати (отриманого доходу) та нарахованих сум єдиного соціального внеску;

- обробку інформації про сплату єдиного соціального внеску та співставлення її із звітною інформацією суб’єктів господарювання;

- облік надходжень від сплати єдиного соціального внеску у системі централізованих рахунків;

- розподіл надходжень від сплати єдиного соціального внеску за видами соціального страхування;

- ведення державного реєстру соціального страхування;

- підготовку офіційної звітності про надходження до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування від сплати єдиного соціального внеску.

На практиці, впровадження єдиного соціального внеску передбачає визначення спеціального уповноваженого органу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, який забезпечить виконання зазначених функцій адміністрування. Поряд з цим, має бути визначена спеціалізована розрахункова установа, яка буде здійснювати операції щодо обліку надходжень від сплати єдиного соціального внеску та розрахункові операції щодо розподілу цих надходжень за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (без акумуляції коштів). В цілому, зазначимо, що можна спрогнозувати декілька сценаріїв щодо визначення таких структур, кожен з яких характеризується своїми позитивними та негативними рисами. Так, перший сценарій передбачає, що роль такого уповноваженого органу має відігравати один з чотирьох існуючих фондів соціального страхування. У цьому випадку найбільш оптимальним є вибір Пенсійного фонду. На користь прийняття такого рішення свідчить те, що пенсійний фонд України (ПФУ) на даний час має найбільш потужне та розгалужене інформаційне і кадрове забезпечення. Враховуючи, що до функцій ПФУ відноситься облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходження страхових внесків;

створення та забезпечення функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб – вибір Пенсійного фонду в якості уповноваженого органу адміністрування єдиного соціального внеску є виправданим. До позитивних надбань такого сценарію слід віднести зосередження функцій, пов'язаних з формуванням страхових коштів та веденням єдиної для усіх фондів інформаційної бази, в одному уповноваженому органі. Це сприятиме забезпеченню прозорості фінансових потоків, підвищенню платіжної та звітної дисципліни платників страхових внесків і, як наслідок, має привести до збільшення надходжень до фондів соціального страхування.

На сьогоднішній день Пенсійний фонд єдиний з діючих страхових фондів має статус центрального органу виконавчої влади. Таким чином, вибір Пенсійного фонду в якості уповноваженого органу значно посилює вплив держави на управління системою соціального страхування, створюючи умови для прямого втручання держави у фінансову діяльність фондів.

Звернемо увагу й на те, що у випадку, який розглядається, матеріально-технічна база та інші ресурси, пов’язані зі збором страхових внесків, будуть зосереджені в одному з фондів – Пенсійному, що порушує принцип незалежності фінансової діяльності фондів соціального страхування. І хоча формально за іншими фондами залишатимуться всі їх основні функції (керівництво та управління окремими видами соціального страхування, акумуляція страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечення фінансування виплат за соціальним страхуванням та інші функції, згідно зі статутами фондів), фактично рівень залежності їх від Пенсійного фонду зростатиме, що створюватиме загрозу можливого нецільового використання страхових коштів (наприклад, на потреби виплат солідарного рівня пенсійного забезпечення тощо).

За другим сценарієм, функції адміністрування збору та обліку єдиного соціального внеску мають виконуватися спеціальними підрозділами Податкової адміністрації України, а розподіл внеску між страховими фондами має виконуватися Державним казначейством України. До переваг такого підходу відноситься удосконалення системи обліку коштів, які спрямовуються на соціальний захист населення. При цьому у держави з’являється можливість ефективніше контролювати і управляти коштами соціального страхування. Передбачається забезпечити якісно новий рівень персоніфікованого обліку страхувальників завдяки гармонізації їх з реєстром фізичних осіб – платників податків. Крім того, передача функцій адміністрування єдиного соціального внеску податковій адміністрації уніфікує відносини між підприємцями та податковою адміністрацією при сплаті податків та зборів (особливо це важливо на рівні регіональної економіки, що спрощує сплату внесків, сприяє підвищенню прозорості цього процесу).

Саме другий сценарій, на нашу думку, забезпечує незалежність фондів соціального страхування один від одного, але при цьому значно зростає їх залежність від органів виконавчої влади. Такий підхід може обумовити посилення державного втручання у діяльність фондів, ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ створенню умов, коли на фонди соціального страхування можуть бути покладені зобов’язання по нецільовим виплатам, що не передбачені законодавством. Приклади «ручного управління» та адміністративного державного втручання існують і сьогодні. Кілька років поспіль законами про Державний бюджет на Фонд соціального страхування на випадок безробіття покладались обов’язки оплачувати витрати на соціальні послуги та матеріальне забезпечення незастрахованих осіб. На Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності держава покладає обов’язки з оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності для працівників бюджетних організацій, що також суперечить базовому закону і приводить фонд до додаткових витрат. Покладання функцій щодо адміністрування єдиного соціального внеску на державний орган виконавчої влади створює сприятливі умови для розповсюдження такої практики [11].

Реалізація другого сценарію є виправданою тільки у тому випадку, якщо єдиний соціальний внесок буде прирівнено до податку. У цьому випадку ті важелі та способи, якими податкова адміністрація контролює сплату податків та зборів, можуть бути застосовані і до єдиного соціального внеску. Негативними наслідками такого підходу можна визнати відхід від таких принципових засад функціонування системи соціального страхування, як відокремлення коштів державного бюджету і бюджету соціального страхування та додержання принципу паритетності сторін соціального партнерства (останнє передбачає, що управління коштами фондів соціального страхування не повинно виконуватися виключно державними органами влади).

Третій з можливих сценаріїв щодо визначення спеціального уповноваженого органу у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування передбачає об’єднання всіх існуючих страхових фондів у єдиний фонд державного соціального страхування, який має взяти на себе виконання функцій адміністрування збору та обліку єдиного соціального внеску. Це забезпечить зосередження функцій, пов’язаних з формуванням страхових коштів (збору, обліку, контролю за повнотою і своєчасністю сплати єдиного соціального внеску) та ведення єдиної для усіх фондів інформаційної бази в одному органі – об’єднаному Фонді соціального страхування, що має забезпечити прозорість фінансових потоків та підвищити платіжну та звітну дисципліну платників страхових внесків.

Такий підхід передбачає, що будуть збережені основні принципи діяльності фондів соціального страхування, а саме: страховий принцип фінансування;

відокремлення бюджетних і страхових коштів;

принцип паритетності сторін соціального партнерства (оскільки об’єднаний Фонд має бути побудований саме на таких засадах). Держава у цьому випадку буде приймати участь в управлінні коштами Фонду на паритетних засадах разом з іншими сторонами соціального партнерства. Отже, втілення третього сценарію на практиці значно зменшує загрозу можливого ігнорування принципів соціального партнерства з боку державної виконавчої влади, обмежуючи ступінь її впливу на діяльність страхових фондів. Водночас, негативною рисою такого сценарію є створення досить громіздкої установи зі складною та негнучкою організаційною структурою, в якій роль існуючих фондів будуть відігравати окремі структурні підрозділи. Всі протиріччя та неузгодженості, що виникатимуть у взаєминах між фондами, автоматично будуть перенесені всередину структури – єдиного фонду державного соціального страхування. Така ситуація може ще більше загострити існуючу на сьогодні проблему непрозорості роботи страхових фондів. Слід враховувати суттєві відмінності в діяльності окремих фондів – вони розрізняються за базами нарахування страхових внесків у ці фонди, за формами фінансової звітності та звітними періодами, за різними категоріями платників страхових внесків тощо. Отже об’єднання їх в єдиній структурі можливо тільки після виконання значного обсягу робіт по уніфікації відмінностей та узгодженню діяльності фондів.

Як свідчить досвід розвинутих країн світу, оптимальним є четвертий сценарій визначення спеціального уповноваженого органу у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування, суть якого полягає у створенні окремої структури, основною функцією якої є адміністрування збору та обліку єдиного соціального внеску. Розподіл коштів між фондами покладається на Державне казначейство. Такий сценарій позбавлений головних недоліків, що роблять всі попередні сценарії неефективними.

Упровадження єдиної системи збору та обліку внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування може бути реалізоване шляхом об'єднання спільних функцій, які виконуються окремими фондами соціального страхування, і зосередження їх виконання у новоствореній окремій структурі. Це дозволить зменшити витрати на управління соціальним страхуванням за рахунок усунення дублювання однакових функцій фондами соціального страхування. Нова структура Адміністратор єдиного соціального внеску створюється з урахуванням принципу паритетності. Його головне завдання – у створенні єдиної системи збору страхових внесків, їх обліку та контролю за ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ повнотою і своєчасністю сплати, а також єдиної інформаційної системи платників страхових внесків та застрахованих осіб. Ця структура має бути самоврядною неприбутковою організацією, управління якої має здійснюватися правлінням, яке формується на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавців. Для збереження принципу паритетності голова правління фонду та його заступники повинні обиратися на певний термін почергово від представників кожної сторони.

При цьому голова правління та його заступники мають бути представниками трьох різних представницьких сторін. Представники від держави призначаються і відкликаються Кабінетом Міністрів України, а представники від застрахованих осіб та роботодавців делегуються сторонами самостійно.

Основною перевагою такого сценарію є те, що буде створено єдину систему збору, обліку та контролю за сплатою страхових внесків. Централізована база даних про роботодавців і застрахованих осіб дасть змогу швидко виявляти неплатників або тих, хто сплачує внески вибірково чи не у повному обсязі. Отже додатково, така система сприятиме скороченню проявів тіньової економіки.

Понад з цим, використання єдиної бази даних про застрахованих осіб забезпечить посилення контролю за цільовим використанням страхових коштів унаслідок призначення страхових виплат не за довідками роботодавців, а за даними персоніфікованого обліку. Її відсутність не сприятиме зміцненню фінансової стабільності системи соціального страхування та матиме інші недоліки. При запровадженні єдиної структури адміністрування соціального внеску значно спрощується процедура взаємодії роботодавця з фондами соціального страхування. У цьому сценарії роботодавцю потрібно буде взаємодіяти тільки з Адміністратором єдиного соціального внеску. Значно спростять справу і єдина база для нарахування страхових внесків і одна форма фінансових звітів та актів перевірок.

Завдяки цьому значно скоротяться адміністративні видатки роботодавців на оформлення платежів і на підготовку та подання звітності. При цьому не передбачається обмеження сфери застосування принципу паритетності сторін соціального партнерства в управлінні страховими коштами.

Основною метою реалізації такого сценарію є внесення змін у адміністрування системи збору страхових внесків та усунення дублювання фондами соціального страхування однакових функцій.

Такий перебіг подій не передбачає зміни принципових засад функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування: страхового принципу фінансування видатків на соціальну сферу, відокремлення коштів державного бюджету і соціального страхування, управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування на паритетних засадах представниками тих сторін, за рахунок яких формуються кошти фондів. Розрахунковою установою, яка має здійснювати операції щодо обліку надходжень від сплати єдиного соціального внеску та розподілу цих надходжень за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (без акумуляції коштів) має стати Державне казначейство України. До позитивних рис такого підходу з точки зору функціонування системи державного соціального страхування в цілому слід віднести: зменшення адміністративних витрат страхових фондів;

підвищення дисципліни сплати страхових внесків;

посилення контролю за збиранням страхових внесків. Разом з тим, втілення на практиці четвертого сценарію сприятиме удосконаленню взаємовідносин всередині страхової системи: для страхувальників відпаде потреба в реєстрації у кожній окремій установі (страховому фонду), зменшиться кількість звітів та контролюючих заходів. Реалізація цього сценарію передбачає не тільки створення нового органу адміністрування єдиного соціального внеску, але і структурну реорганізацію існуючих страхових фондів. Тут можливі два підходи до реорганізації. Перший підхід базується на аналізі категорій населення, яким надаються відповідні страхові послуги, другий – на групуванні залежно від видів страхування та основних функцій, що виконуються страховими фондами.

За видами страхування існуюча в Україні система соціального страхування поділяється на:

пенсійне страхування;

страхування від безробіття;

страхування з тимчасової втрати працездатності;

медичне страхування;

страхування від нещасного випадку на виробництві. Як показує аналіз, медичне страхування та страхування з тимчасової втрати працездатності мають багато спільних рис.

Потреба у медичному обслуговуванні та наданні допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологам для працюючих осіб у більшості випадків виникає при настанні одного й того ж страхового випадку. Ці випадки регулюються положеннями Конвенції Міжнародної Організації Праці про медичну допомогу та допомогу у випадку хвороби (№ 130 від 04 червня 1969 року), що передбачає управління цими видами допомоги однією установою [12]. Необхідно також прийняти до уваги й те, що зниження рівня захворюваності, зменшення витрат на виплату допомоги по страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності у значною мірою залежить від якості медичного обслуговування застрахованих осіб і являє собою єдину систему медико-соціального ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ забезпечення працюючих. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що створення окремої структури медичного страхування, крім збільшення витрат на організаційні заходи, призведе також до значного зростання витрат внаслідок дублювання ряду функцій по страхуванню здоров'я, які покладено зараз на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (зокрема, по відновленню здоров'я застрахованих осіб і членів їх сімей, дітей, у тому числі на потреби фінансування заходів профілактичного характеру). На нашу думку, всі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, які зараз надаються застрахованим особам за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, мають бути представлені у складі медичного страхування. Таким чином, найбільш ефективним, на наш погляд, є збереження трьох існуючих фондів (пенсійного, по безробіттю та від нещасного випадку на виробництві) та створення нового фонду медичного страхування, який буде поєднувати медичне страхування та страхування з тимчасової втрати працездатності.

Висновки Основою удосконалення системи державного управління соціальним захистом населення в Україні у посткризовий період має стати перехід від механізмів бюджетного до страхового принципу фінансування значної частини видатків на соціальний захист населення на регіональному та загальнодержавному рівні. Одним із перспективних напрямів удосконалення управління системою державного соціального страхування залишається запровадження єдиного соціального внеску, введення якого здійснюється з метою заміни всіх різновидів страхових внесків до всіх існуючих на сьогодні в Україні фондів соціального страхування. За своєю економічною сутністю єдиний соціальний внесок є страховим внеском і не може розглядатись як податок. Водночас, якщо разом із запровадженням єдиного соціального платежу не передбачати запровадження накопичувальної пенсійної системи (що базується на персоніфікації пенсійних рахунків), то єдиний соціальний внесок нічим не відрізнятиметься від податку. Отже, враховуючи те, що в Україні має відбутися реформування системи пенсійного забезпечення та планується впровадження державного медичного страхування (на принципах персоніфікації соціального страхування), єдиний соціальний платіж повинен розглядатися як страховий внесок, що має використовуватись тільки за цільовим призначенням. Впровадження єдиного соціального внеску передбачає визначення спеціального уповноваженого органу у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, до повноважень якого належатиме забезпечення виконання зазначених функцій адміністрування. Крім того, виникає потреба у визначенні спеціалізованої розрахункової установи, яка буде здійснювати операції щодо обліку надходжень від сплати єдиного соціального внеску та розрахункові операції щодо розподілу цих надходжень за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (без акумуляції коштів).

В Україні доцільно створити окрему структуру, основною функцією якої має стати адміністрування збору та обліку єдиного соціального внеску. Розподіл коштів між фондами (скоріш за все) покладатиметься на Державне казначейство. Упровадження єдиної системи збору та обліку внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування може бути реалізоване шляхом об'єднання спільних функцій, які виконуються окремими фондами соціального страхування, і зосередження їх виконання у новоствореній окремій структурі. Це дозволить зменшити витрати на управління соціальним страхуванням за рахунок усунення дублювання однакових функцій фондами соціального страхування. До позитивних рис такого підходу з точки зору функціонування системи державного соціального страхування слід віднести: зменшення адміністративних витрат страхових фондів;

підвищення дисципліни сплати страхових внесків;

посилення контролю за збиранням страхових внесків.

Такий підхід сприятиме удосконаленню взаємовідносин всередині страхової системи: для страхувальників (у тому числі на регіональному рівні) відпаде потреба у реєстрації в кожній окремій установі, зменшиться кількість звітів та контролюючих заходів. Водночас реалізація такого сценарію передбачає не тільки створення нового органу адміністрування єдиного соціального внеску, але і структурну реорганізацію існуючих страхових фондів. Найбільш ефективним, на наш погляд, є збереження в Україні трьох існуючих фондів соціального страхування (пенсійного, по безробіттю та від нещасного випадку на виробництві), а також створення нового фонду медичного страхування, який поєднуватиме медичне страхування та страхування з тимчасової втрати працездатності.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Beveridge W., Social Insurance and Allied Services, Report. – London: McMillan, 1942. – 220 p.

2. Brown H., Smith H. Normalisation: A Reader for the 1990 s. – London, 1990. – 567 p.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 3. Mueller-Armack A. Genealogie der Sozialen Marktwirtschaft. Bern – Stuttgart, 1974. – 465 p.

4. Habermas J. Theorie der Kommunikativen Handelns. Zur Kritik der funktionalistischen Vernunft 2. Bde.

3, durch. AufL. – Frankfurt am Main: Suhrkamp Verlag, 1985. – S. 504 – 522.

5. Вдовиченко А. Визначення детермінантів заощаджень та споживання населення України на основі емпіричного дослідження // Економіка України. – 2009. – № 9. – С. 40 – 52.

6. Близнюк В.В. Визначення критеріїв та показників ефективності планування видатків бюджету в соціальній сфері (наукова доповідь) // Соціальні аспекти розвитку сучасної відкритої економіки:

Україна в контексті міжнародного досвіду. – Зб. наук. праць №1. – Київ, 2007. – С.3 – 115.

7. Звіт з людського розвитку в Україні. Людський розвиток і європейський вибір України. – ПРООН Україна, 2008. – 123 с.

8. Лібанова Е. М. Соціальна стратифікація українського суспільства: спроба статистичного визначення та вимірювання // Український соціум. – 2003. – № 1. – С. 146 – 164.

9. Гвелесиани А., Литвин И. Влияние социально-экономического развития на уровень дифференциации доходов населения Украины // Экономика Украины. – 2010. – № 3. – с. 82 – 89.

10. Новікова О. Ф. Соціальна безпека: організаційно-економічні проблеми і шляхи вирішення. – Донецьк: ІЕП НАН України, 1997. – 460 с.

11. Соціальний захист. Офіційний сайт Міністерства праці та соціальної політики України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mlsp.gov.ua/control/uk/index 12. Конвенція Міжнародної організації праці №130 від 4.06.1969 р. «Про медичну допомогу та допомоги у випадку хвороби». Сайт законодавства Верховної Ради України. – [Електронний ресурс].

– Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=7&user=c РЕЗЮМЕ У статті визначені основні напрями, шляхи та пріоритети удосконалення механізмів державного управління соціальними проектами на регіональному рівні та реформування системи соціального захисту населення в Україні у посткризовий період. Досліджено принципи загальнообов'язкового державного соціального страхування. Розглянуті можливі сценарії реформування державного управління системи соціального страхування, соціальних проектів та соціального захисту населення в Україні у посткризовий період.

Ключові слова: механізми державного управління;

соціальні проекти;

регіональний рівень;

соціальний захист;

соціальне страхування;

реформи.

РЕЗЮМЕ В статье определены основные направления, пути и приоритеты усовершенствования механизмов государственного управления социальными проектами на региональном уровне и реформирования системы социальной защиты населения на Украине в пост кризисный период. Исследованы принципы общеобязательного государственного социального страхования. Рассмотрены возможные сценарии реформирования государственного управления системы социального страхования, социальных проектов и социальной защиты населения в Украине в пост кризисный период.

Ключевые слова: механизмы государственного управления;

социальные проекты;

региональный уровень;

социальная защита;

социальное страхование;

реформы.

SUMMARY In this article certain the main directions, priorities and ways of improving of mechanisms of government administration of social projects at the regional level and reforming of the system of social defence of population social projects in Ukraine in the post-crisis period. Principles of obligatory state social insurance are investigational. The possible scenarios for reform of government administration of social insurance, social projects and social protection are considered in Ukraine in the post-crisis period.

Keywords: mechanisms of government administration;

social projects;

the regional level;

social protection;

social insurance;

reforms.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ДЕРЖАВНИЙ РАЦІОНАЛІЗМ В УПРАВЛІННІ ВУГІЛЬНОЮ ГАЛУЗЗЮ ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ ЇЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ Гавриленко С.М., к.е.н., доц. ДонНУ, Мамченко К.Ю., асистент кафедри «Фінанси» ДонДУУ Постановка проблеми. Вугільна промисловість України є однією із складових її енергетичної безпеки, має глибокі традиції і розвинуту інфраструктуру вуглевидобутку та вуглепереробки. Значні запаси сировини забезпечують тривалу перспективу її роботи. Водночас, протягом останніх трьох десятиліть у галузі виникли та наростали кризові тенденції, які особливо поглибилися в умовах економічної трансформації країни, що зумовило необхідність структурної галузевої реформи.

Розвиток науково-технічного прогресу, розвиток суспільства, урбанізація та глобалізація, підвищення ролі людського фактора у житті суспільства, а також розпочатий перехід до постіндустріального суспільства потребують відступу від утилітарного розуміння та оцінки ефективності державних управлінських рішень щодо вугільної та інших галузей економіки. Еволюція світової економіки й економічних відносин веде до того, що все менша частина минулої та живої праці на кожному конкретному підприємстві відображає суспільні витрати на вироблення продукції на цьому підприємстві. Крім того, із зростанням суспільної значущості гуманітарних та екологічних складових життя людей результати діяльності кожного конкретного підприємства і галузей народного господарства в їх фінансових та інших звітних показниках із часом усе менш точно показують ефективність їх функціонування в національній економіці та реальну суспільну користь таких результатів. Усе це потребує переосмислити колишні уявлення щодо сутності та змісту таких «звичних» категорій, як, наприклад, ефективність, суспільні витрати, цінність, товар для підвищення обґрунтованості управлінських рішень.

Аналіз досліджень та публікацій. Проблемам методології державного управління приділяють увагу зарубіжні та вітчизняні дослідники, такі як Дж. Гелбрейт, Д.М. Кейнс, М.Г.

Чумаченко, В.К. Мамутов, О.І. Амоша, В.М. Василенко, М.Д. Білик та інші. У працях цих дослідників розглянуто широке коло питань ефективності державного управління. Незважаючи на досить глибоке пророблення багатьох завдань державного регулювання галузей економіки, ряд складових обґрунтування та раціоналізації управлінських рішень потребують подальшої формалізації.

Метою статті є з'ясування підходів до формування методології державного раціоналізму в управлінні вугільною галуззю.

Результати дослідження. Вугільна промисловість України розвивається на базі значних запасів енергетичного і коксівного вугілля. Основними споживачами енергетичного вугілля виступають теплові електростанції, коксівного – металургійні підприємства. На вугільному ринку України представлене як вітчизняне, так і імпортоване вугілля.

За травень 2010 року видобуто 6199,5 тис. тонн вугілля, що на 875,9 тис. тонн (на 16,5%) перевищує плановий показник, та на 285,1 тис. тонн (на 4,8%) більше показника травня 2009 року.

Енергетичного вугілля видобуто 4115,7 тис. тонн, що більше запланованого обсягу на 213,2 тис.

тонн (на 5,5%). Порівняно з травнем 2009 року видобуток збільшився на 486,7 тис. тонн (на 13,4%).

Коксівного вугілля видобуто 2083,8 тис. тонн, що на 201,6 тис. тонн (на 8,8%) менше показника за аналогічний період 2009 року. Завдання виконано на 146,6%, що понадпланово забезпечило 662, тис. тонн вугілля.

За січень-травень 2010 року видобуто 30791,1 тис. тонн вугілля, що на 4676,4 тис. тонн (на 17,9%) перевищує плановий показник і на 727,1 тис. тонн (на 2,4%) – більше показника за аналогічний період 2009 року.

Енергетичного вугілля видобуто 19664,9 тис. тонн. Виконання плану складає 102,9%, перевищення планового показника – 550,0 тис. тонн вугілля. Порівняно з відповідним періодом року видобуток збільшився на 366,2 тис. тонн (на 1,9%).

Коксівного вугілля видобуто 11126,3 тис. тонн, що більше запланованого обсягу на 4126, тис. тонн (на 58,9%). Порівняно з 2009 роком видобуток збільшено на 360,9 тис. тонн (на 3,4%) (табл.. 1). За травень 2010 року підприємствами, підпорядкованими Мінвуглепрому, видобуто 3038, тис. тонн вугілля, що на 56,2 тис. тонн (на 1,9%) перевищує планове завдання, та на 91,7 тис. тонн (на © Гавриленко С.М., Мамченко К.Ю., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 2,9%) менше показника травня 2009 року.

Енергетичного вугілля видобуто 2377,7 тис. тонн. Виконання плану складає 104,0%, перевищення плану склало 90,5 тис. тонн. Порівняно з відповідним періодом 2009 року видобуток зменшився на 12,9 тис. тонн (на 0,5%).

Коксівного вугілля видобуто 660,4 тис. тонн., що менше запланованого на 34,3 тис. тонн (на 4,9%). Порівняно з травнем 2009 року видобуток зменшився на 78,8 тис. тонн (на 10,7%).

За січень-травень 2010 року видобуто 15467,0 тис. тонн вугілля, що на 595,2 тис. тонн (на 4,0%) перевищує плановий показник. Порівняно з відповідним періодом 2009 року видобуток зменшився на 804,5 тис. тонн (на 4,9%).

Енергетичного вугілля видобуто 11914,0 тис. тонн. Завдання виконано на 104,2%, що понадпланово забезпечило 479,2 тис. тонн вугілля. Порівняно з січнем-травнем 2009 року видобуток зменшився на 373,2 тис. тонн (на 3,0%).

Таблиця 1.

Видобуток вугілля підприємствами України протягом січня-травня 2010 р.

Відхилення (+/-) від Найменування Факт, січня-травня плану об'єкту обліку тис. тонн 2009 р.

тис. тонн % тис. тонн % 1. Підприємства України загалом, 30791,1 +4676,4 +17,9 +727,1 +2, 19664,8 +550,0 +2,9 +366,2 +1, в т.ч.: енергетичне 11126,3 +4126,4 +58,9 +360,9 +3, коксівне в т.ч. підприємства Мінвуглепрому, 15467,0 +595,2 +4,0 -804,5 -4, 11914,0 +479,2 +4,2 -373,2 -3, в т.ч.: енергетичне 3553,0 +116,0 +3,4 -431,4 -10, коксівне 2. Підприємства Донецької обл., 13051,4 +1882,2 +16,9 -191,3 -1, в т.ч. підпр-ва Мінвуглепрому -724,9 -9, 6976,1 +268,6 +4, 3. Підприємства Луганської обл., +274,9 +2, 10012,2 +2654,7 +36, 7174,9 +202,4 +2,9 -66,4 -0, в т.ч. підпр-ва Мінвуглепрому 4. Підприємства Львівської обл. 1089,7 +132,8 +13,9 +0,3 5. Підприємства Волинської обл. -13,5 -5, 226,3 -8,7 -3, 6. Підприємства Дніпропетровської +656,6 +11, обл. 6411,5 +15,4 +0, Коксівного вугілля видобуто 3553,0 тис. тонн, що більше запланованого обсягу на 116,0 тис.

тонн (на 3,4%). Відповідний минулорічний показник зменшено на 431,4 тис. тонн (на 10,8%).

Із загального обсягу вугілля, видобутого підприємствами Мінвуглепрому протягом січня травня ц.р. (15467,0 тис. тонн), 13071,9 тис. тонн було спрямовано на збагачення, що на 1107,0 тис.

тонн (на 7,8%) менше показника аналогічного періоду 2009 року.

Випуск продуктів збагачення вугілля при цьому склав 7899,1 тис. тонн, порівняно з відповідним періодом 2009 р. зменшився на 635,6 тис. тонн (на 7,4%). Обсяг готової вугільної продукції за звітний період становить 10446,1 тис. тонн, що на 211,6 тис. тонн (на 2,0%) менше, ніж у січні-травні 2009 року.

Протягом січня-травня 2010 року підприємствами Мінвуглепрому загалом відвантажено споживачам 10608,1 тис. тонн, що на 155,0 тис. тонн (на 1,4 %) менше аналогічного показника року.

В тому числі: тепловим електростанціям – 5549,7 тис. тонн (–776,0 тис. тонн до аналогічного показника за 2009 рік);

обласним державним адміністраціям – 2,2 тис. тонн (–6,5 тис. тонн);

вугільним підприємствам – 344,7 тис. тонн (–49,0 тис. тонн);

коксохімічним підприємствам – 1354, тис. тонн (–271,7 тис. тонн);

на експорт – 746,4 тис. тонн (+371,6 тис. тонн);

іншим споживачам – 2610,9 тис. тонн (+576,6 тис. тонн) (рис. 1.).

Вартість товарної вугільної продукції підприємств Мінвуглепрому у травні 2010 р. склала 1144,6 млн. грн., що на 224,8 млн. грн. (на 24,4%) більше аналогічного показника травня 2009 року.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Рис. 1. Структура та обсяги поставок товарної вугільної продукції, виробленої підприємствами Мінвуглепрому, у січні-травні 2010 р.

Протягом січня-травня 2010 року державними підприємствами вироблено товарної вугільної продукції на суму 5340,1 млн. грн., порівняно з відповідним періодом 2009 року – на 627,6 млн. грн.

(на 13,3%) більше.

У травні 2010 р. ціна 1 тонни товарної вугільної продукції, виробленої державними підприємствами, склала 560 грн. 60 коп. Порівняно з відповідним періодом 2009 року тонна товарної продукції вугільних підприємств подорожчала на 119 грн. 73 копійки.

За січень-травень 2010 р. ціна 1 тонни товарної вугільної продукції, виробленої державними підприємствами, склала 524 грн. 77 коп. Порівняно з січнем-травнем 2009 р. тонна товарної продукції вугільних підприємств подорожчала на 78 грн. 60 копійок.

У травні 2010 р. фактична собівартість 1 тонни товарної вугільної продукції склала 807 грн.

91 коп., що більше плану на 82 копійки. За підсумками січня-травня ц.р. фактична собівартість тонни товарної вугільної продукції (815 грн. 11 коп.) більше планової на 72 грн. 28 копійок [1].

На міжгалузевому ринку працює, зокрема, досить проста схема: вугільна промисловість (вугілля, за зниженою ціною) – металургійна промисловість (експорт металу), електроенергетика – машинобудування (обладнання та устаткування, за завищеною ціною) – вугільна промисловість.

Збитки державних підприємств відшкодовуються за рахунок Державного бюджету (а фактично – «податку на корупцію» з громадян України), а якщо ні – накопичення боргів підприємством (будь яким із цього ланцюга), що часто створюється штучно з метою оголошення його банкрутом і приватизації за борги, або за ліквідаційною ціною (рис. 2.) [2].

Вугільна промисловість Інші споживачі вугілля Комерційні структури ТЕС Коксохімія Металургія Вугільне машинобудування Енергетичне вугілля Коксівне вугілля Обладнання Рис. 2. Міжгалузеві товарно-грошові потоки Вугільна промисловість України офіційно належить до економічних секторів, яким надається державна підтримка. Сюди спрямовується найбільший потік державних централізованих фінансових ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ресурсів. Протягом січня-травня 2010 р. Мінвуглепромом з Державного бюджету отримано 2142, млн. грн., що на 59,3 млн. грн. менше ніж передбачено (план – 2201,6 млн. грн.), у т.ч.: із загального фонду – 18,7 млн. грн., із спеціального фонду – 2123,6 млн. гривень.

На сьогодні функціонує система державного фінансування вугільної промисловості, яке здійснюється в таких напрямках:

(а) державна підтримка:

дотації на покриття витрат по собівартості, дотації на капітальне будівництво (на конкурсній основі).

(б) на реструктуризацію галузі (проведення робіт по закриттю шахт).

(в) інші види (гірничорятувальні заходи на вугледобувних підприємствах, часткове покриття витрат на виплату заборгованості шахтарям з регресивних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, науково-дослідні та проектні роботи тощо).

Можна припустити, що саме можливість отримувати тіньові надприбутки, якою володіють потужні приватні компанії, пов’язані з органами державної влади, є головною причиною неефективності спроб впровадження як у вугільну галузь, так і в міжгалузеві відносини прозорих ринкових механізмів та легальної приватизації.


Ринок збуту вугільної продукції (насамперед коксівного вугілля), і ринок постачання обладнання та матеріалів фактично монополізовані крупними посередницькими структурами – за безпосередньої участі органів державної виконавчої влади. Ці структури, закуповуючи продукцію за демпінговими цінами, продавали шахтам обладнання за завищеними цінами. І хоча вони й здійснювали обмежене інвестування у видобуток вугілля на окремих шахтах (насамперед, тих, що добувають коксівне вугілля), але саме вони, фактично, поступово проводили значну кількість вугледобувних підприємств до банкрутства.

Все це спричинило: підвищення собівартості видобутку вугілля, невиплати зарплати шахтарям і збільшення обсягів державної підтримки на покриття збитків вугледобувних підприємств.

Практично всі стратегічні рішення, які приймаються державними органами управління, є незапрограмованими, тому точно розрахувати ефективність їх упровадження за відомими методами неможливо, хоча у деяких випадках робляться спроби. Обґрунтування таких рішень можливе лише з урахуванням законів природознавства та логіки.

Для прийняття рішень щодо розвитку вугільної галузі взагалі та її державного сектору зокрема пропонується використовувати методологію державного раціоналізму, яка має збірний характер. Раціоналізм розглядається як ознака розвинутості, цивілізованості, сучасності, як значуща риса індустріального устрою життя. Під раціональністю розуміють здатність людини додержуватися законів розуму, бути логічним і послідовним;

здатність до методичного, процедурного і пізнавального ставлення до дійсності;

максимізацію та оптимізацію результатів діяльності при обмежених ресурсах і засобах, структурованість і аналітичну прозорість дослідницького матеріалу, стандарти, принципи, норми та ідеали, які підтримує наукове співтовариство, якість поведінки, спрямованої на реалізацію власного інтересу, тощо.

Під державним раціоналізмом розуміється методологія прийняття управлінських рішень державними органами управління, яка спирається на пріоритетність загальнонаціональних інтересів, спрямована на економічний розвиток та виходить з обмеженості економічних ресурсів суспільства.

Принцип державного раціоналізму в управлінні економікою: менші витрати - більші результати як у поточному періоді, так і у перспективі. Серед релевантних раціоналізму властивостей слід відзначити: послідовність, пов'язаність, гармонійність, простоту, структурованість та ін.

Раціональність несе універсальні засади. Це одне із загальних переконань індустріального суспільства. Методологія державного раціоналізму в економіці перш за все має спиратися на такі основні принципи:

урахування законів природознавства та логіки;

доцільності державного регулювання економічних відносин, темпів зростання та структури економіки;

максимізації корисної інформації для обґрунтування рішень;

конституційності та законності;

відповідності міжнародному праву;

визнання життя та здоров'я людини як найвищої цінності;

національної безпеки (економічної, енергетичної тощо);

здорового глузду - тобто відповідності поглядам людей на себе та навколишню дійсність;

ефективності - економічної, соціальної, політичної (поточної та перспективної);

цілісності з навколишнім середовищем;

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ системності впливу державних рішень на національну економіку і суспільство;

прозорості для суспільства на всіх етапах підготовки та реалізації рішень.

Упродовж періоду реструктуризації вугільної галузі України державними актами - Указом Президента України від 07.02.1996 р. № 116/96 "Про структурну перебудову вугільної промисловості», Постановою Кабінету Міністрів України від 06.01.1999 р. № 26 «Про затвердження порядку визначення вугледобувних підприємств, яким надається державна підтримка, та механізм її надання», Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1733 «Про затвердження Порядку визначення та надання державної підтримки вугледобувним підприємствам» усі вугледобувні підприємства поділялися на групи за рівнем рентабельності з метою визначення перспектив їх функціонування та доцільності фінансової підтримки з боку держави [3].

Протягом останніх 15 років засобами масової інформації у суспільстві формується думка про необхідність закриття шахт, діяльність яких є збитковою і потребує значних обсягів дотацій із боку держави. За роки незалежності згідно з розробленими програмами в Україні під час реструктуризації вугільної галузі було закрито більше 100 збиткових і нерентабельних шахт. Із тих 138 вугледобувних підприємств, що залишилися на даний час діючими у галузі і підпорядкованими Мінвуглепрому України, тільки 15 (11%) вважаються фінансово збалансованими, а інші - знову віднесено до тих, що потребують дотацій і не мають можливості функціонувати самостійно.

Вважається, що формування методології державного раціоналізму й упровадження її у практику управління дозволить формалізувати процес прийняття управлінських рішень, тобто створити можливості використання формальної логіки при обґрунтуванні управлінських рішень у першу чергу щодо збиткових галузей, наприклад вугільної.

Приймаючи рішення щодо закриття неперспективних вугледобувних підприємств, слід відзначити, що всі підприємства національної економіки незалежно від форм власності, маючи юридичну незалежність, пов'язані системними економічними відносинами з іншими підприємствами національної економіки. Так, наприклад, вугледобувні підприємства пов'язані з постачальниками матеріалів, які споживаються у процесі видобутку вугілля. Крім того, можна відзначити системні зв'язки з підприємствами, які виробляють гірничу техніку, здійснюють підготовку нових горизонтів, забезпечують підготовку кадрів тощо [4].

Усі підприємства, які функціонують у національній економіці, сплачують податки до державного і місцевого бюджетів, здійснюють платежі до цільових фондів. І якщо в цій системі зупинити роботу якогось конкретного вугледобувного підприємства, то виникне зниження обсягів виробництва на багатьох підприємствах національної економіки, а отже, і зменшення всіх видів платежів до бюджетів та цільові фонди. Тому найчастіше при закритті вугледобувного підприємства з метою зниження державних дотацій національна економіка зазнає набагато більших втрат, які не враховуються існуючими методами аналізу й оцінки. Проведеними дослідженнями було доведено, що закриття багатьох збиткових шахт призводить до більших втрат в економіці, ніж сумарні дотації держави на підтримку їх діяльності.

Висновки та пропозиції. Вугільна промисловість України є хронічно збитковою і відноситься до галузей, які одержують від держави постійну фінансову підтримку. Визнання вугілля вітчизняним стратегічним енергетичним ресурсом породжує ризик спроб перекласти проблеми розвитку галузі на плечі всього суспільства. В зв’язку з цим необхідно перебороти стереотип стосовно виключної ролі системи державної підтримки вугільної галузі. Досі вугільна промисловість майже не використовує урівноваження цін та зростання продуктивності праці, які є наслідком ринкових перетворень і зменшують потребу в субсидіях.

Необхідно перебудувати самі принципи системи надання державної допомоги на капітальні вкладення:

перейти від тотального розподілу інвестицій до принципу фінансування цільових державних інвестиційних програм в галузі;

максимально скоротити безоплатне надання державних коштів на капітальні вкладення.

Капітальні вкладення на нове будівництво мають надаватися вугільним компаніям тільки на поворотній основі. Нове будівництво в основному має здійснюватися за недержавні кошти;

інвестиції треба надавати виключно в порядку конкурсу інвестиційних проектів.

основними одержувачами державної допомоги мають стати шахти, які функціонують в задовільних економічних умовах (економічно успішні або близькі до цього) і здатні впроваджувати технічні інвестиції, необхідні для підтримки їх конкурентоспроможності.

Одержувачем допомоги може стати підприємство, яке є конкурентноспроможним щодо цін на вугілля аналогічної якості третіх країн;

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ допомогу на інвестиційну підтримку слід використовувати строго на визначені цілі, а не, наприклад, на погашення заборгованостей перед бюджетом і позабюджетними фондами.

Реформування самої системи державної підтримки також дасть змогу знизити дотації.

Державну підтримку потрібно надавати протягом певного періоду часу та встановити граничні обсяги фінансування.

Існує нагальна потреба у встановленні ясності та “правил гри” в системі виділення та використання фінансових ресурсів з державного бюджету:

Загальні вимоги до загальної організації системи державної підтримки: поступово знижувати рівень, що вже склався в країні на сьогодні;

обмежити допомогу шахтною діяльністю та переважно спрямовувати її на економічно успішні шахти;

посилити прозорість і контроль;

включаючи недискримінаційний порядок одержання допомоги.

Вимоги до системи надання дотацій на виробництво: обмежити надання дотацій тільки шахтами, які підлягають закриттю;

ввести нормативне визначення меж розміру дотацій.

Вимоги до системи надання державних коштів на інвестиції: перейти до фінансування в межах державних інвестиційних програм;

інвестиції здійснювати тільки на поворотній основі;

на безоплатній основі можуть надаватися інвестиції тільки відповідно до чітко визначених правил за виключними напрямками;

інвестиційні кошти можуть надаватися лише в порядку конкурсу на основі інвестиційних проектів;

уряду доцільно почати використовувати форму пайової участі держави у фінансуванні інвестиційних проектів та провести попередню реструктуризацію заборгованостей.


Вимоги до системи фінансування витрат на реструктуризацію (закриття шахт): обмежити фінансування витратами, що безпосередньо викликані процесом закриттям шахт;

довготривалі екологічні витрати повинні фінансуватися в межах регіональних екологічних програм, соціальні витрати – в межах трансфертів із державного бюджету в регіональний;

провести перегляд витрат планів ліквідації шахт;

фінансування закриття шахт, які перейшли в недержавну власність, доцільно здійснювати на пайових началах державою і інвестором.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Інформаційно-аналітичний звіт про розвиток вугільної промисловості України / Міністерство вугільної промисловості // Статистичні, аналітичні матеріали [Електронний ресурс]. – 2011.- Режим доступу: http://www.mvp.gov.ua/mvp/control/uk/publish/category?cat_id= 2. Білик М.Д. Нові підходи до оцінки ефективності діяльності підприємств державного сектора економіки України /. Білик М.Д. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 7-8. - С.

3-8.

3. Іващенко А.В. Роль і функції держави у формуванні ринкової економіки / Іващенко А.В. // Проблеми науки. - 2008. - № 6. - С. 41-46.

4. Основні проблеми розвитку вугільної галузі і регіону Донбасу / Звіт. - Цент економічного розвитку. - Київ. – 2002.- 134 с.

РЕЗЮМЕ Розглянуто стан вугільної галузі в сучасний період. Досліджено питання державного раціоналізму в управлінні вугільною галуззю як чинник підвищення її конкурентоспроможності.

Ключові слова: вугільна галузь, конкурентоспроможність, товарна вугільна продукція, державний раціоналізм.

РЕЗЮМЕ Рассмотрено состояние угольной отрасли в современный период. Исследован вопрос государственного рационализма в управлении угольной отраслью как фактор повышения её конкурентоспособности.

Ключевые слова: угольная отрасль, конкурентоспособность, товарная угольная продукция, государственный рационализм.

SUMMARY The condition of coal branch during the modern period is reviewed. The question of the state rationalism in management of coal branch as the factor of increase of its competitiveness is investigated.

Keywords: coal branch, competitiveness, commodity coal production, state rationalism.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ ВКЛЮЧЕННЯ УКРАЇНИ ДО ПРОЦЕСІВ ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ Гєллєр Є.Б., Донецький національний університет Міжнародні інвестиційні процеси стали важливим стимулом розвитку економіки. Тому політика багатьох країн-реципієнтів спрямована на забезпечення економічного зростання саме на основі активного залучення інвестицій. Важливого значення для країн, що здійснюють перехід до ринкових відносин, набувають питання визначення основних цілей умов та мотивів іноземних інвесторів щодо просування своїх капіталів і створення для них відповідних умов.

Для цього державам необхідно подолати ряд перешкод, до яких в Україні можна віднести:

- відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні;

- недосконалість ринкового механізму економіки;

- нестабільність політичної ситуації;

- низький рівень ділової і професійної кваліфікації підприємців;

- недостатньо привабливі інвестиційні проекти;

- брак зацікавлених партнерів[1, с.337].

Основна причина наявності зазначених факторів полягає у відсутності чіткої державної політики щодо економічного розвитку взагалі і залучення інвестицій (як іноземних, так і внутрішніх) зокрема.

Дослідженню питань розвитку міжнародного інвестування у системі світогосподарських зв’язків присвячено праці таких учених-економістів: С.Аптекаря, О.Гаврилюка, Б.Губського, С.Захаріна, Д.Лук’яненка, Ю.Макогона, А.Омельченка, О.Федоренка, Н.Вознесенської, П.Мозіаса, Д.Кейнса, Г.Марковіца, У.Шарпа. Разом із тим, незважаючи на численні дослідження різних аспектів інтеграційних процесів, детальної уваги потребують питання щодо розвитку удосконалення механізму участі України в міжнародних інвестиційних процесах.

У статті на основі аналізу стану включення України до світових інтеграційних процесів поставлено за мету визначити пріоритетні напрямки розвитку зовнішньоекономічної діяльності держави.

Сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежить стан виробництва і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств національної економіки, можливості структурної перебудови економіки, вирішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому.

Основні напрямки інвестиційної політики країни можна систематизувати таким чином:

- зменшення соціальної напруженості, скасування залишкового підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери;

- скорочення фонду виробничого будівництв за рахунок державних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу, із власних коштів підприємств та ін.;

- перехід до нових принципів централізованого фінансування інвестиційної діяльності, скорочення централізованих державних капіталовкладень;

- створення ринку підрядних робіт;

- прискорення темпів розвитку промисловості групи Б;

- прискорення темпів вибуття застарілого обладнання;

- надання державних кредитів на вигідних умовах на конкурсній основі, включаючи державне замовлення;

- залучення іноземних інвестицій;

- отримання іноземних кредитів;

- створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості, АПК, галузі, які визначають науково-технічний прогрес;

- створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю;

- розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючих технологій;

- забезпечення населення товарами народного споживання вітчизняного виробництва;

- розвиток медицини і фармацевтичної промисловості [1, с.337-338].

Зазначені напрями інвестиційної діяльності в Україні починають розвиватись в умовах формування ринкового механізму. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікрорівні повинна проводитись в межах макроекономічної стабілізації.

© Гєллер Є.Б., ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Щодо загальної оцінки інвестиційного клімату в Україні на макроекономічному рівні, то тут слід відзначити, що в економіці продовжується спад виробництва, зменшується частка надходжень від податків, знижується частка банківського кредитування у ВВП, зростає сума внутрішнього і зовнішнього боргу, зростає рівень тіньової економіки, знижується частка державних капіталовкладень на 5-10% щорічно.

Крім того, на стан інвестиційного клімату впливають інші проблеми держави, до яких належать такі: ефективність влади в регуляторній сфері, ефективність законодавчих органів, захист прав міноритарних акціонерів та ін. (рис.1).

Організованна злочинність н Суспільна довіра до політиків 105 а г Прозорість державної політики і р Захист прав інтелектуальної власності ш Тягар державного регулювання 108 и й Довіра до правоохоронніх органів Фаворитизм у прийнятті державних рішень Марнотратство державних коштів Дієвість бухгалтерських стандартів р Етична поведінка підпрємств е з Незалежність судової влади у Захист прав власності 127 л ь Ефективність влади в регуляторній сфері т Ефективність законодавчих органів 130 а т Захист прав міноритарних акціонерів 0 20 40 60 80 100 120 Рис.1. Ключові проблеми України в 2009 р.

Протягом 1995-2008рр. спостерігалась позитивна динаміка припливу іноземних інвестицій в економіку України (табл.1). Особливо значними темпами динаміка ПІІ в Україну змінювалась протягом 2005- 2008р. (рис.2). Так, у 2005 р. приріст ПІІ в економіку України склав 7,328 млрд. дол.

США (майже в п’ять разів більше, ніж в 2004р.).

Таблиця 1.

Прямі інвестиції в Україну та з України, 1995-2008 рр., млн. дол. США (наростаючим підсумком) Рік Прямі іноземні інвестиції в Прямі інвестиції з України Україну 1995 483,5 20, 1996 896,9 84, 1997 1438,2 97, 1998 2063,6 127, 1999 2810,7 97, 2000 3281,8 98, 2001 3875,0 170, 2002 4555,3 155, 2003 5471,8 144, 2004 6794,4 166, 2005 9047,0 198, 2006 16890,0 219, 2007 21607,3 243, 2008 29542,7 6196, Приріст іноземних інвестицій в першому кварталі 2006 р. в Україну склав 922,5 млн. дол. США (майже в 4 рази більше, ніж за аналогічний період 2005р.). В 2007р. прямі іноземні інвестиції до ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ України зросли порівняно з 2006 р. до 7,882 млрд. дол. США, становивши до кінця 2008 р.

наростаючим підсумком 29,5427 млрд. дол. Динаміку залучення ПІІ та вкладення зарубіжних інвестицій Україною наведено в табл. 1.

35723, 29542, 21607, 6794, 5471, 2002 4555, 2000 3281, Рис. 2. Динаміка надходження прямих іноземних інвестицій в економіку України за 2000-2009 р., млн. дол. США Інвестиції в українську економіку надійшли зі 123 країн світу. Найбільшими інвесторами української економіки за досліджуваний період є нерезиденти з Кіпру, Німеччини, Російської Федерації, Австрії, Нідерландів, Швеції, Сполученого Королівства. Швидкими темпами зростають обсяги капіталовкладень інвесторів з Франції, Віргінських Британських островів та Угорщини (рис.3).

Угорщина;

1,50% Кіпр;

20,40% Інш країни;

11% і Швейцарія;

1,90% Польщ 2,10% а;

Франція;

3,50% Віргінські Британські острови;

3,50% Німеччина;

20,20% Швеція;

3,70% Сполучені Штати Америки;

4,50% Нідерланди;

8,40% Австрія;

7,20% Сполучене Російська Федерація;

Королівство;

6,50% 5,60% Рис. 3. Розподіл прямих іноземних інвестицій в Україну за країнами походження в 2008р., % На зазначені країни припадає понад 83% загального обсягу ПІІ. Основні обсяги прямих іноземних інвестицій надійшли у промисловість, у т.ч. переробну, фінансову діяльність, операції з нерухомими майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, будівництво (рис.4). Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли обсяги ПІІ у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 137,0 млн. дол.), хімічну та нафтохімічну промисловість (на 75, млн. дол.), виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (на 68,2 млн. дол.), ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ машинобудування (на 45,6 млн. дол.).На підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку капітал зріс на 200,6 млн. дол., сільського господарства, мисливства, лісового господарства – на 74,2 млн. дол., транспорту та зв’язку – на 68,2 млн. дол.

2008 Усього Сільське господарство, мисливство, лісове господарство Рибальство, рибництво Промисловість Будівництво Торгівля;

ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку Діяльність транспорту та зв’язку Фінансова діяльність Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям Нерозподілені за видами економічної діяльності обсяги інвестицій Рис.4. Розподіл ПІІ в Україну за видами діяльності у 2008-2009рр., млн. дол. США Щодо обсягів прямого зарубіжного інвестування України, їх величина у 2008р. становила більше 13 млн. дол. США (наростаючим підсумком - 6196,7 млн. дол.). Інвестування здійснювалось переважно у вигляді грошових внесків, частка яких у загальному обсязі становила 86%. При цьому на країни ЄС припадало 96,2% ПЗІ, на країни СНД – 2,9%, на інші країни світу – 0,9% (рис.5). Всього ПЗІ України було спрямовано у 51 країну світу.

Віргінські Британські Сполу чене Вірменія;

0,20% Іспанія;

0,30% Панама;

0,30% острови;

0,20% Королівство;

0,20% Сполучені Штати Молдова;

0,40% Америки;

0,10% Казахстан;

0,40% Білорусь;

0,10% Грузія;

0,50% Литва;

0,10% Латвія;

0,50% Швейцарія;

0,10% Польщ 0,80% а;

Інш країни;

0,30% і Російська Федерація;

1,80% Кіпр;

93,70% Рис.5. Розподіл прямих зарубіжних інвестицій з України за країнами походження в 2008р., % На даному етапі інвестиційна ситуація в Україні характеризується двома аспектами. З одного боку, спостерігаються позитивні тенденції: обсяг інвестицій поступово зростає. Одночасно Україна знаходиться в переліку країн, що мають найнижчу інвестиційну привабливість. Ситуація з міжнародним інвестуванням (табл.2) прямо співвідноситься із внутрішньою економічною ситуацією в Україні. Зокрема основну частку обсягу експорту України становлять товари з низькою вартістю (70% експорту зазначеної групи товарів припадає на країни колишнього СРСР), що свідчить про необхідність внутрішньої трансформації економіки України.

На даному етапі пріоритетними завданнями для економіки України є такі:

1) структурна реформа економіки;

2) технологічне оновлення виробництва;

3) виробництво товарів широкого вжитку;

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ 4) подолання залежності країни від імпорту.

Таблиця 2.

Географічний розподіл прямих іноземних інвестицій у 1990-2009рр., за країнами походження, млн. дол. США Країна 1990-2000 2005р. 2006р. 2007р. 2008р. 2009р.

(середньорічне значення) ЄС 209482 214 342 498 400 590 305 842 311 503 Чехія 2131 4974 11658 5459 10437 Румунія 656 6436 6483 11367 9923 Польща 3705 13091 10363 19591 22612 Великобританія 40321 55963 177 901 156 186 183 386 СНД 3907 26895 26141 44657 78074 103 Росія 2373 15444 12886 29701 55073 Україна 423 1715 7808 5604 9891 Розвиток міжнародного співробітництва при цьому виступає шляхом залучення іноземних інвестицій, які здатні привнести нові технології і дозволять виробляти товари, конкурентоспроможні на світовому ринку. Можна стверджувати що за існуючих умов головним завданням для України є не наздоганяти світове співтовариство, а виробляти випереджальні рішення на основі упорядкування інвестиційних відносин, регулювання інвестиційного ринку.

Для створення сприятливого інвестиційного клімату необхідно враховувати фактори, які визначають привабливість країни з погляду стратегічного інвестора (табл. 3).

Таблиця 3.

Фактори, що визначають привабливість країни з погляду стратегічного інвестора Країни, що Країни середнього рівня Країни Розвинені країни розвиваються розвитку Економічні умови Право успадкування Вимоги до національних Ступінь свободи прийняття майна партнерів управлінських рішень Відповідність страхових Обмеження виїзду за кордон Можливість реалізації переваг СП гарантій Умови Необхідна частка акцій у Конвертованість валюти Дотації з державних фондів і інвестування капіталі підприємства Розвиненість банківської субсидії Можливість здійснення системи Національний ринок міжнародних інвестиційних ресурсів розрахунків Рівень нагромадження Тарифи і податки Податкові пільги Експортні субсидії Митні союзи Пільгові тарифи Імпортні субсидії Пільги по ПДВ Репатріація дивідендів Угода про усунення подвійного оподатковування Засоби транспорту Наявність телекса і Супутниковий зв'язок Можливість підключення до і комунікації телефону Міжнародні авіалінії мережі Інтернет Міжнародний аеропорт Залізничні перевезення Аеропорти, що обслуговують міжнародні лінії Сировинна база і Промислова Рівень промислової інтеграції Національні ресурси послуги інфраструктура Розвиток постачальницької Переваги національної збутової Наявність запчастин мережі мережі Наявність природного газу Робоча сила Рівень грамотності Концентрація робочої сили по Субсидії на підготовку кадрів Заборона на страйки регіонах Рівень заробітної плати Професійний склад робочої сили Придбання Дозвіл іноземної Урядові програми з Операції з нерухомістю земельних ділянок власності на землю використання міських Щільність забудови промислових Право довгострокової територій ділянок оренди Джерела Наявність і надійність Вартість енергопостачання Національна енергетична енергопостачання жерел політика. Обсяг імпорту нафти ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Якщо оцінювати загальний обсяг прямих іноземних інвестицій на душу населення (рис.6), спостерігається позитивна динаміка даного показника, але це не привело навіть до часткового наближення України за обсягами ПІІ навіть до нових країн – членів ЄС, включаючи Румунію та Болгарію - він є суттєво меншим за аналогічні показники інших країн Східної Європи - Польщі, Угорщини, Словаччини, Чехії та ін. (рис.7).

784, 700 636, 463, 359, 191, 200 142, 94, 78, 2 000р. 2 001р. 2 002р. 2 003р. 2 004р. 2 005р. 2 006р. 2 007р. 2 008р.

Рис.6. Динаміка обсягу ПІІ на душу населення в Україні в 2000-2008рр., дол. США Цей факт, особливо з урахуванням значного масштабу української економіки (Україна у 2007 р.

зайняла 35 місце в світі за значенням ВВП з урахуванням паритету купівельної спроможності – 315, млрд. дол. США) є свідченням великого інвестиційного потенціалу України при наявності спроможності до освоєння обсягів ПІІ, що надійдуть в економіку держави (табл. 4).

100% 100% 90% 80% 70% 52% 60% 49,50% 44,80% 50% 40% 28,90% 30% 17,60% 14,90% 20% 12,40% 7,30% 10% 0% ка на я я ія а а ія лі я ті ні ьщ їн чи ар ун сі ва уб ве ра Ро ач ол лг ум ор сп ло Ук Бо ов П Х Р Ре С Сл ка сь Че Рис.7. Рівень ПІІ на одну особу в країнах-членах ЄС, Росії та Україні в 2007 р., % (Чеська Республіка – 100%) Оскільки приплив ПІІ у всьому світі тісно корелюється із кількістю угод зі злиттів і поглинань (рис.8), що мають як правило транскордонний характер, поширення діяльності ТНК на території України слід розглядати як основний механізм припливу прямих іноземних інвестицій на територію держави.

ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ СОТРУДНИЧЕСТВА МЕЖДУ СТРАНАМИ ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В РАМКАХ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА И ГУАМ Таблиця 4.

Матриця внутрішнього використання ПІІ та потенціалу залучення ПІІ в країни світу в 2007 р. [3] Показники Високий рівень використання ПІІ Низький рівень використання ПІІ Азербайджан, Багами, Бахрейн, Бельгія, Австралія, Австрія, Аргентина, Бруней, Хорватія, Чилі, Кіпр, Білорусь, Канада, Китай, Бразилія, Домініканська Республіка, Чехія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Естонія, Гонконг, Угорщина, Ісландія, Ісландія, Іран, Греція, Японія, Кувейт, Високий Ізраїль, Казахстан, Латвія, Литва, Мексика, Норвегія, Португалія, Катар, Люксембург, Малайзія, Мальта, Корея, РФ, Словенія, Іспанія, США, потенціал Монголія, Нідерланди, Нова Зеландія, Швейцарія, Тайвань, Венесуела для Оман, Панама, Польща, Румунія, залучення Сінгапур, Словаччина, Швеція, ПІІ Саудівська Аравія, Таїланд, Тринідад і Тобаго, Туніс, Україна, Об’єднані Арабські Емірати, Об’єднане Королівство Албанія, Вірменія, Ботсвана, Колумбія, Ангола, Бангладеш, Буркіна-Фасо, Конго, Коста-Ріка, Єгипет, Ефіопія, Камерун, Кот д’Івуар, Конго, Еквадор, Гамбія, Грузія, Гвінея, Гаяна, Гондурас, Сальвадор, Габон, Гана, Гватемала, Низький Ямайка, Киргизстан, Лебан, Молдова, Гаїті, Індія, Індонезія, Кенія, потенціал Намібія, Нікарагуа, Нігерія, Перу, Сієр Мадагаскар, Малі, Марокко, Мозамбік, для Ліон, Судан, Таджикистан, Македонія, Непал, Нігерія, Пакистан, Гвінея, залучення Уганда, Танзанія, Уругвай, Віт Нам, Парагвай, Філіппіни, Південна Африка, ПІІ Замбія Шрі-Ланка, Сирія, Туреччина, Узбекистан, Ємен, Зімбабве Одночасно транснаціональні структури мають приватний характер, що мало б «накладатись»

на структурні перетворення в Україні в результаті масштабної приватизації.



Pages:     | 1 |   ...   | 7 | 8 || 10 | 11 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.