авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 13 |

«МИНИСТЕРСТВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ Алексеевский филиал Федерального государственного автономного образовательного учреждения высшего ...»

-- [ Страница 8 ] --

Для П. Куліша боротьба за українську національну справу бу ла сенсом і життя, і творчості, тому листи письменника найчастіше концентруються на питаннях ідеологічних, тільки побіжно наво дяться в них факти біографічні. І його перекладацька діяльність теж була зумовлена націєтворчими спонуками, про що згодом писатиме М. Драгоманов у листі до М. Павлика: "Куліш б'є в точку всесвітньої, людської культури, котра підніме наш народ".

Уболівання за українську національну справу було одним з найважливіших ідеологічних питань, на яких ґрунтувалися листи П. Куліша до різних адресатів. В. Яременко слушно зауважує, що саме Т. Шевченко і П. Куліш уперше "кинули на український ґрунт зерна великих думок;

Куліш, як і Шевченко, був одним із перших подвижників української ідеї, хоча часом здійснював її "варварсь ким" способом" [11, с. 5]. Його часто обурювали ті українські пись менники, які не вболівали за чистоту мови й розвиток літератури.

У листі до Осипа Бодянського автор наголошував: "Не могу далее переносить, что после повестей Основьяненка мы, малороссияне, совсем уснули со своею литературою" [4, с. 117]. У листі до М. Юзефовича йдеться про видання "Жизни малороссийского наро да", яка мала б виходити протягом 10-15 років, бо то неоціненна скарбниця спадщини свого народу ніким належно не поцінована:

"Малоросия в нормальном своем состоянии представляет почти бесцветный обломок прежней Малороссии;

а литература наша, по недостатку народной эрудиции в литераторах, выразила в себе жизнь нашего народа тоже весьма слабо (кроме народных песен, которых, впрочем, издано весьма мало). […] Вот программа патрио тического подвига, для которого мне приятно было бы посвятить те годы, когда способности наши бывают в цвете своих сил и деятель ности" [4, с. 41-42].

Увагу дослідників привертають Кулішеві листи критичного спрямування. Л. Вашків зазначає: "Пантелеймон Куліш не лише да вав загальну оцінку творчості того чи іншого літератора, а й нерідко вникав у структуру окремого твору, у його мікродеталі – був, отже, прискіпливим "практичним" критиком. Куліш підносив значення критики й у листах" [12, с. 18]. З обуренням писався лист В. Тарновському: "Випускать художні твори без піддержки критики, етнографії і історії – все одно, що висилать полки без обоза, се наша зброя;

се наші гармати" [13, с. 88].

Листи П. Куліша – помітне явище в літературному процесі.

Окрему групу становлять так звані "Листи з хутора", їх п’ять.

Надихані вони "хуторським повітрям", народним духом, саме тут П. Куліш змалював "хутір як осередок національної самобутности, опоетизував патріархальну мораль і побут" [14, с. 360]. Автор ділиться міркуваннями на різні теми, варто лише назвати деякі:

"Про городи й села" (1-й лист ), "Чого стоїть Шевченко яко поет на родний" (3-й лист), "Зазивний лист до української інтелігенції" (зб.

"Хуторна поезія", Львів, 1882) тощо. У листах такого типу П. Куліш виступає безжалісним критиком, часто нищівним, а то й несправед ливим, оцінки доповнюються думками, висловленими раніше в літературно-критичних статтях, наприклад: "Всі вірші без поезії і без смаку мови" (про Костомарова) [13, с. 194], "Метлинський – у всьому нікчемність, навіть у виданню збірника пісень. Петренко – приший кобилі хвіст" [13, с. 194], а про М. Драгоманова і М. Павлика говорить із захопленням, у листах до Драгоманова звертається до нього: "Золотоверхий".

Майже в усіх Кулішевих листах струмує віра в майбутнє своє і своєї нації. Він розуміє, що це ще не нація в сенсі політичному, а тільки в етнографічному, що вона або неписьменна, або чужопись менна, але це його не лякає. П. Куліш упевнений, що він має місію, що ця місія здвигнути свою націю і що він цю місію може викона ти попри всі, здавалося б, нездоланні перешкоди. І він її гідно вико нав. Завдяки його подвижницькій праці українська ідея не тільки не "загинула в пелюшках", а й ґрунтовно розвинулась і дійшла свого логічного та історичного завершення. С. Єфремов у статті "Без син тезу" зазначав, що "Кулішем все життя володіла одна думка від предків, від того українського козацького роду, з якого письменник вийшов, ідея самостійности української народности" [15, с. 29].

Якоюсь частиною своєї непостійної та непослідовної душі П. Куліш був надзвичайно близький до простих селян. У його лис тах неможливо знайти висловів про потребу розвивати промисловість, зате часто він виступав проти урбанізації, проти міста, яке визнавав за зло. У листі до галичан 1880 р. він характери зував, як найвищу мудрість, приповідку: "У город по гроші, а в село по розум". Сам він довгий час жив на хуторі, усамітнено, далеко від міського клопоту. Вивчаючи фольклор, упевнився в надзвичайній життєвій кмітливості простих людей, інтелект яких не обтяжений різними філософськими теоріями та концепціями. Майбутнє української літератури П. Куліш бачив у тому, що вона "свій критеріюм мала б не в знімечених панських головах, а в щирих му жичих". Тому на допиті у справі Кирило-Мефодіївського братства він акцентував увагу на розвиткові української літератури, який не можливий без паралельного формування української нації, наголо шуючи: "Якщо зів'януть не всі нині працюючі на літературній ниві українці, з'являться нові з простолюдинів, і цим новим діячам літератури сама природа підкаже, що треба любити рідну мову і поезію" [16, с. 71-72]. У листі 1857 р. до Милорадовичівни, пишучи про себе в третій особі, П. Куліш за основу своїх поглядів і дій уважає те, що він "мужиків первими гражданами українськими оглашає".

Певна річ, П. Куліш чудово розумів, що, звичайно, без свідомої інтелігенції неможливе повноцінне перетворення етнографічної нації на політичну, але основу цієї нації, на його дум ку, складає саме простий народ. Утім, такі думки в Куліша здебільшого абстрактні. Коли починаються конкретні взаємини його з селянами, то відбуваються конфлікти, він має справу і з людьми неслухняними, ворожими. Відгомін таких почуттів знаходимо в листі до О. Кониського про "попсований народ". Відповідний вис новок наявний і в листі до дружини 1856 р.: "Мізерний народ! Усю ди на Україні переводиться ні на що" [17, с. 13]. А в старшому віці такі настрої ще й посилюються: "Ми народ незгідний: ми наслідники тих розбишак, з котрих наробили собі героїв чести і об щого добра;

ми варвари;

наші задуми і почуття вельми мізерні";

"Люд тутешній в Україні послі польщизни, козаччини і московщини гайдамацтвує так, що не дав мені ні захиститись канавою й троя новським валом, ні обсадитись деревом. Руйнує і ламає все, оправ дуючи слова грецьких ченців, що вихваляли наших козаків перед московським царем Олексієм словами: "Так усе навкруги пустоши ли, наче там ніколи нічого не було" [8, с. 36].

Протиріччя світогляду П. Куліша виявилися і в його ставленні до рідного народу. Та хоч як гірко часом висловлювався П. Куліш у своїх листах про українців, усе своє життя і всю свою працю при святив він служінню задля добра України. У своїх політичних по глядах Пантелеймон Куліш не відцурався ідеї політичної єдності України з Росією, ідеї "двоєдиної Русі", однак це не виключає його гострих випадів проти Москви. Він дорікає російській літературі за те, що в ній нібито відсутні позитивні образи, у чорному світлі ба чить історію Москви, його дратує незнання росіянами України й української "душі", а також укорінене небажання їх знати. Та не треба в усьому цьому вважати якоїсь особливої нелюбові до Москви і до росіян в цілому, ці виступи були закономірним явищем, відповіддю на болючі питання і проблеми своєї нації. До речі, його виступи проти українців, за які не треба було боятися цензурного чи політичного нагляду і які йому, зрештою, більше боліли, набагато гостріші.

Свої національні позиції П. Куліш обстоював також у листуванні з родиною Аксакових, з якою познайомився у зв'язку з роботою над біографією М. Гоголя. Письменник часто викладав у листах свої улюблені думки про особливі шляхи української літератури стосовно російської, про єдиний народно-демократичний потік, властивий українській літературі, що його він різко протиставляє нібито аристократичній російській літературі, про більшу емоційну силу і виразність української мови порівняно з російською, нарешті, про власну долю українського народу, не за лежну від долі російського народу усі ці болючі для свідомого українця питання глибоко хвилювали П. Куліша, і він намагався поділитися своїми думками з цього приводу. Так, у листі до С. Т. Аксакова від 1 січня 1856 р. ідеться про те, що українська література розвивається зовсім за протилежними мотивами, ніж російська. Куліш вагається, чи співробітничати йому з московською "Русской беседой", і у відповідь на запрошення С. Т. Аксакова стати співробітником журналу спочатку рішуче відмовляється від цієї пропозиції, не бажаючи бути подібним до того чоловіка чи батька, який кидає сім'ю, щоб роздавати чужим людям своє добро. Проте тут же, в суперечці з самим собою, нібито прагнучи показати, що тільки зайнятість його, а не що інше, заважають йому прийняти пропозицію С. Аксакова, пропонує надрукувати в "Русской беседе" "Чорну раду", але з умовою, щоб редакція позначила на заголовно му аркуші, що це переклад з "південноруської" мови. Через кілька годин П. Куліш робить приписку до листа, у якій знову відмовляється друкувати "Чорну раду" російською мовою, поки не вийде оригінал, бо по-українськи він писав з душею, а перекладав часто зі "скукою". При цьому П. Куліш, розмірковуючи про мову роману, говорить про ставлення української мови до російської і українського народу до російського народу. Споконвічна Русь, за Кулішем, – південна Русь, що жила самостійним політичним жит тям і говорила мовою, якою й донині говорять українці. Від південної Русі "відокремилась" Московська держава, що видозмінила в фонетиці і словниковому складі споконвічну південноруську мову й виробила з допомогою поетів літературну мову, яка знову, головним чином завдяки Гоголю, повертається до джерела красот її - української мови. Але, кінець кінцем, Куліш вирішує друкувати "Чорну раду" в "Русской беседе", не чекаючи виходу в світ українського тексту роману. Переважили в цьому рішенні не принципові міркування, а суто матеріальні, що видно з листа П. Куліша до В. В. Тар-новського, якого сам же П. Куліш пе ред тим відраджував від співробітництва в журналі Аксакова: не хотілося Кулішеві друкувати російський переклад "Чорної ради", але прийшлось "круто", а "москалі" добре заплатили і цим поклали край ваганням Куліша. Ця поступка письменника може бути зрозумілою, бо П. Куліш не був матеріально незалежним. До того ж, друкуючи "Чорну раду" російською мовою, письменник ще й попу ляризував себе і серед російськомовного населення, що, певна річ, не заважало йому постійно наголошувати, що майбутнє українського народу не може бути однаковим із майбутнім російського народу.

Своєрідними були погляди письменника на освіту народу, бо, на його думку, розвиток освіти, літератури, мови і мистецтва є важ ливою складовою націєтворення. П. Гончарук, аналізуючи мемуар ну спадщину П Куліша, зауважує: "На його думку, український на род (як і всі інші) не зможе рухатися вперед, брати активну участь в поступальному розвитку людства, доки не будуть розв'язані про блеми його національної культури. На перше місце серед цих про блем П. Куліш ставив питання освіти українського народу" [18, с. 100].

Так само, як інші просвітителі свого часу, П. Куліш не раз го ворив про потребу європейського рівня освіти українського народу, якого треба вчити, спираючись не лише на свої традиції й надбання, а й не відкидати здобутки загальноросійської та західноєвропейської освіти. Про це писав він і в листі до М. Костомарова: "Молодые люди, вдаваясь в изучение Малороссии, нисколько не лишают себя этим возможности усвоить себе (було:

изучить. – Прим. О. Федорука. - В. П.) образованность европейскую.

Зачем брать крайности? Можно любить свой буколический хутор и восхищаться блеском столицы еще больше, нежели человек, нико гда в хуторе не живавший. Можно знать наизусть все наши песни, предания и летописи и усвоить себе образованность европейскую в высшей степени" [4, с. 88].

П. Куліш, чітко розуміючи своє призначення служити рідному народові, пише про щире бажання добра йому. Для розвитку української мови та літератури він не шкодував своїх сил і часу:

"Украина и украинский язык сделались теперь моею истинною святы нею. Если кто-нибудь из наших земляков здесь не отучился говорить нэ, то это уже имеет для меня приятность" [4, с. 77].

Хоча з Т. Шевченком стосунки були не завжди однаковими, П. Куліш все ж надзвичайно високо цінував творчість поета і висту пав з дружніми порадами щодо віршів у "Кобзарі": "Ваши создания принадлежат не одним Вам и не одному Вашему времени;

они при надлежат всей Украине и будут говорить за нее вечно […].

Вот Вам голос человека, от всей души желающего, чтоб Ук раина имела поэта, который бы всему свету сказал за нее свое могу чее, гармоничное слово. Примете вы его или нет, по крайней мере надеюсь, что вы не усомнитесь в благородстве моих побуждений к строгой рецензии ваших несравненных созданий и к решительному тону советов" [4, с. 98].

У листі до О. Бодянського митець повідомляв про наміри ви давати український альманах і прохав допомогти придумати назву:

"Шевченко прислал удивительные четыре стихотворения. Он делает чудеса с языком украинским. Надеюсь, что и Вы не откажетесь, ук расить мое издание Вашим именем. Нет ли у Вас какого-нибудь не большого стихотворения, или рассказа, или чего-нибудь ученого на украинском языке. Задача в том, чтоб украинский язык поднять на степень литературного" [4, с. 84]. Письменник стояв в обороні рідного слова, прикладом цього можуть слугувати листи до М. Костомарова, в одному з них П. Куліш не погоджувався щодо "мужицького" призначення української мови: "Вы говорите, что можна писать на этом языке только мужицкие повести. Но у вас пе ред глазами Шевченко, который выражает на этом языке и псалмы Давида, и чувства, достойные уст самого высшего общества" [4, с. 88]. В іншому відстоював ментальні позиції українства:

"Меня не смущают такие выводы, как, напр[имер], следующий:

"Горькая, ничтожная судьба Украины происходит от ничтожества души народа". Меня не смутит эта бойкая, подобная пущенному сильною рукою кацапа булыжнику, фраза, потому что я в груди сво ей ношу эту народную душу и знаю, что она не ничтожна;

но мно гих может сбить ваша фраза с толку, а других заставить опустить руки;

у нас же и без того делателей мало" [4, с. 114].

Письменник гнівно виступав з протестами проти нападок на рідну мову, йому були відомі факти заниженої її оцінки. Так, у листі до О. Марковича чиновник полтавського губернського суду Є. О. Затиркевич наголошував, що "українці є не нація, а плем'я, що мова їх не мова, а діалект, з'єднавшись з іншими племенами в одну націю, вони внесуть з собою деякі елементи духовної культури, проте не мають достатніх умов для самостійного розвитку. Катери на Керстен, полемізуючи з П. Кулішем, називала його друзів мрійниками, людьми, погляди яких на мову мають вигаданий харак тер. Вона переконувала його, що українська мова ніколи не може мати своєї граматики, оскільки малоросійський діалект становить середину між східно- і західнослов'янськими мовами" [Цитуємо за 18, с. 110]. Куліш на власному досвіді та з української історії знав гонителів української мови, але ніколи й ніде не висловлював сумніву щодо майбутнього розквіту українського слова, доводячи, що українська мова буде не лише мовою "мужицької" літератури, а мовою народу, який має славну минувшину й великі духовні національні скарби. Він прагнув багато зробити, та, власне, і знав, що поле для діяльності дуже широке, а працювати треба до останньої хвилини життя, що він самовіддано й робив.

Пантелеймон Куліш виступив зразком українського патріота, поклавши свою діяльність на вівтар української національної спра ви. З усіма іншими видатними діячами свого часу, найперше з Т. Шевченком, його ріднило саме вболівання за долю рідного наро ду. У Кулішевих листах чимало контраверсійних думок про українців, але щира любов до рідного народу є незаперечною.

Письменник прожив своє життя заради прийдешнього блага українців, щиро вірив у непереможну, чарівну силу українського слова, намагався всіма засобами поширювати цю віру своїми літературними творами: "Високо шануючи твори видатних українських письменників (І. П. Котляревського, П. П. Гулака Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки) та російських (О. С. Пушкіна, О. С. Грибоєдова, М. Ю. Лермонтова, М. В. Гоголя, П. О. Плетньова, В. А. Жуковського) поетів та прозаїків, багато в чому навчаючись у них, П. Куліш, слідом за Т. Шевченком, підкреслював, що українська література повинна стати могутнім засобом поширення визвольних ідей, що в умовах відсутності політичної свободи література може стати могутнім джерелом, за допомогою якого народ зможе розповісти про своє обурення" [18, с. 104-105].

Не з примусу працював П. Куліш на благо рідного народу, а через власні переконання він залишив вагому скарбницю різноманітних літературних праць, а копітка праця з перекладу Свя того Письма українською мовою була гідно продовжена Б. Грінченком, І. Нечуєм-Левицьким і, на превелике щастя, закінчена Кулішевим наступником Іваном Пулюєм.

Мемуаристика П. Куліша дає багато цікавого матеріалу для розуміння постаті митця в історії української літературно-критичної думки ХІХ ст. "Жива думка, живе слово, звернене до потреб сього дення, задивлене у майбутнє, з синтезом минулого, ось домінанта Кулішевої кореспонденції", - зазначає О. Федорук [19, с. 6].

Після "Журналу" Тараса Шевченка в мемуаристиці ХІХ ст.

позначився помітний рух до ведення щоденників. Відомо, що Куліш був людиною непостійною, часто змінював свої погляди, думки й ставлення до людей. Якщо письменник, ведучи щоденник, намагається бути самим собою, спілкуватися зі своїм Я чесно й вільно, то тут Куліш все одно надягає на себе маску. "В записках про себе самого молодий Куліш подає чимало такого, що найкраще поясняє його духовну вдачу;

зраджується з такими інтимними дум ками й переживаннями, що дозволяють зазирнути йому в самий глиб душі й викрити ті зародки духовних імпульсів, що зробили Куліша такого, яким його маємо: великого працьовника на ниві українського відродження, та разом і великого ж, мовляв, асинтети ка, що ніяк не міг упоратися з отими супротилежними почуттями, які роздирали його на частки й спричинилися до його жорстокої життьової драми" [20, с. 10]. Щоденник П. Куліша подає багато цікавої інформації про його оточення в Петербурзі, наприклад, вра ження про знайомих, зокрема Плетньова, розповіді про О. Пушкіна.

С. Єфремов звертається до аналізу життєвої драми письмен ника саме крізь призму щоденника, який писався протягом трьох років 1845-1848 рр. (російською мовою. В. П.). "Кулішів щоден ник… зраджує досить марну вдачу і, головне, нещирість автора, неспроможність його навіть на самоті бути самим собою, не грати роль розумного й розсудливого чоловіка, яка так йому подобалась.

Мимоволі проступає, що чоловік писав ті рядки зовсім не для себе, а раз у раз стояла перед ним потайна думка, що їх сторонній хтось читатиме, і автор чепуриться про те стороннє око й часто нестерпу че резонерствує… Це – визирання в дзеркало на самоті й самолюбу вання з таємною надією, що й інші дивляться й бачать, який то хо рошун з мене" [20, с. 221]. На подібному аспекті наголошує і Є. Нахлік, зауважуючи, що "з національного погляду щирішими й цікавішими виглядають його тогочасні товариські листи і пізніші спогади про цей період" [14, с. 380].

Молодий письменник починає свій перший запис 28 грудня 1845 р. про враження від знайомства з Я. Гротом, наступні записи – це розмірковування християнина про роль Бога в духовному житті людини. Із записів бачимо, що 24- річний Куліш шукав свого місця, його думки й позиції змінюються дуже швидко, а головне – немає взірця для наслідування, про що є відповідний запис дидактичного спрямування: "…молодому человеку, стремящемуся к совершенст ву, должно выбирать между образцами и наставниками…" [21, с. 17].

Заслуговує на увагу біографічний нарис про П. Куліша, напи саний Б. Грінченком у 1887 р. й опублікований через два роки в Чернігові. Уникаючи опису дитинства письменника, Б. Грінченко згадує дитячі захоплення малого Пантелеймона двоюрідною сестрою Лесею та поміщицею Уляною Мужиловською, образ якої бачимо в Кулішеві повісті "Ульяна Терентьевна". Автор нарису згадує діячів ХІХ ст., які мали значний вплив на формування світогляду П. Куліша.

Насамперед це М. Максимович, завдяки якому з’явилися перші літературні спроби Куліша в "Киевлянине". Під час етнографічних експедицій митець познайомився з Грабовським і Свідзинським, а також у той час відбулися незабутні зустрічі з Шевченком, Костома ровим і Василем Білозерським. Грінченко подає факти про неоднозначність думок П. Куліша і його ставлення до Т. Шевченка, зокрема читаємо: "Між новими знайомими зав’язались сердечні сто сунки, які, однак, охолоджувались сильною невідповідністю характерів двох письменників: Шевченку не подобався "аристокра тизм" Куліша, а останній не зовсім мирився з виявленням сильного, "козацько-бурлацького" демократизма поета" [22, с. 6-7].

Б. Грінченко докладно описує життєвий шлях письменника, його участь у заснуванні друкованих органів, виданні творів, а та кож просвітницьку діяльність. Куліш завдяки своїй енергії мав популярність і повагу як серед земляків у Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові, так і в Москві та Петербурзі. Однак були й негативні відгуки, усім відомий публічний виступ Д. Мордовця "За крашанку – писанка П. Ол. Кулішеві. Написав Д. Сліпченко-Мордовець" (СПб., 1882), де додано листування Куліша з Костомаровим: "Для того я й друкую ці листи його, щоб видно було, як його свої ж гриз ли, та й догризли до того, що він плюнув їм у вічі своєю "Возсоеди ненною Русью", а потім і "Крашанкою" [22, с. 22]. Грінченко вважає, що саме з цього часу і почався розрив у Куліша з українським громадянством, що призвело до розвалу друкарні, при пинення видання "Основи" й нужденного життя в Петербурзі, безгрошів’я та від’їзду на хутір під Борзну. Автор нарису не прикрашає образу П. Куліша, а говорить і про зміну поглядів на ко зацтво, і про роль селянства й панства в розвитку суспільства, але наголошує, що "…з самого початку своєї довгої літературної діяльності Куліш був з однієї сторони захисником самобутнього розвитку малоруської народності, а з іншої – прихильником державної єдності південного російського племені з північним.

Ці два принципа проходять червоною ниткою у всій його літературній діяльності до самого останнього дня і цим своїм "устрімлінням" Куліш не зраджував ніколи" [22, с. 25].

Таким чином, автор нарису відобразив погляди П. Куліша на історію, російсько-польсько-українські зв’язки, публіцистичні вис тупи, процес написання окремих творів тощо. Грінченко доходить висновку, що все, що відбувалося з П. Кулішем, додавало йому віри в його правоту: "…Він пише не для сучасників, а для нащадків…" [22, с. 41].

У 1900 р. побачив світ біографічний нарис Осипа Маковея "Панько Олелькович Куліш", у якому автор удається до хронологічного поділу діяльності П. Куліша й відповідно до цього веде оповідь. Для початку Маковей розглядає постать письменника на основі відгуків про нього опонентів й однодумців, звертається також до біографічних нарисів своїх попередників: В. Щурата та Б. Грінченка.

Автор нарису наголошував на необхідності збирання листів П. Куліша для створення єдиної, правдивої біографії й літопису праведних діянь письменника (власне, В. Шенрок тоді вже почав свою роботу над укладанням біографії П. Куліша). Маковей особли ву увагу звернув на творчість і становлення світогляду П. Куліша, зауважуючи при цьому, що його ніколи не покидала віра у розбудо ву української нації.

Зовсім іншим, по-домашньому добрим і лагідним чоловіком постає П. Куліш у спогадах племінниці Галі. Дівчина згадує, що дядько дуже любив свій хутір і сам дав йому назву, любив дерева, тварин, багато працював у своєму кабінеті, але, якщо бачив поблизу дітей, неодмінно кидав роботу й розповідав казки, де фігурував муд рий Сенека (улюблений кіт Куліша. – Прим. наша. В. П.), малював тварин і як художник описував красу природи поетичними словами.

Смерть П. Куліша сколихнула все українство, про що свідчать численні некрологи у більшості провідних періодичних видань, зок рема на цю подію відгукнулися "Исторический вестник", "Северный вестник", "Книжный вестник", "Зоря", "Правда", "Читатель" тощо.

Усі некрологи об'єднані спільною думкою щодо національної значущості постаті письменника в розвиткові української держави.

Так, наприклад, у некролозі В. Шенрока характеризуються моральні цінності й прагнення його душі, зазначається, що П. Куліш завжди ставив собі мету й досягав її, завжди намагався знайти оригінальний вихід зі складного становища, був неординарною постаттю: "Натура эта была чрезвычайно живая и всего менее поддающаяся шаблону, что конечно признает каждый, хто так или иначе сколько-нибудь знаком с личностью Кулиша" [23, с. 389].

Інший некролог подає біографічні відомості, у ньому аналізується літературна творчість, громадська діяльність, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, більше уваги приділено націєтворчій позиції письменника. Письменник свідомо, крок за кроком рушав до відродження національної самосвідомості народу, наголошуючи на єднанні у цьому прагненні, саме тому на його могилі викарбувані слова: "Якби ми єдиними устами трудилися над пробудженням національної свідомості".

Розгляд зразків мемуаристики, представлених у спадщині Пантелеймона Куліша, підтверджує, що це була яскрава особистість, "жива історія ХІХ століття" [19, с. 3], людина, яка ніколи не боялась висловлювати свої думки, погляди, жити й коха ти. Зі сторінок листів, щоденника, спогадів П. Куліш постає у різних аспектах свого бурхливого й суперечливого життя, але він завжди лишався гідним сином України. Письменник був будителем національно свідомого українства, у розробці проблем націєтворення він став піонером речників української ідеї.

Список використаних джерел 1. Франко І. З останніх десятиліть ХІХ віку // Франко І. Твори: у 50 т. / І. Франко. – К.: Наук. думка, 1984. – Т. 41. - С. 471-529.

2. Сердюченко В. Русские письма Пантелеймона Кулиша / В. Сердюченко // Вопр. лит. – 1999. – № 6. – С. 346-355.

3. Грінченко Б. Д. Панько Куліш. Життєпис / Б. Д. Грінченко // ІЛ НАНУ;

Ф. 1. Од. зб. № 31437.

4. Куліш Пантелеймон. Повне зібрання творів / П. Куліш / упоряд., комент. О. Федорук. – К.: Критика, 2005. – Т. 1: Листи 1841 - 1850. – 648 с.

5. Коцюбинська М. „Зафіксоване і нетлінне”: Роздуми про епістолярну творчість / М. Коцюбинська. – К.: Дух і Літера;

Х.: Правозахисна група, 2001. – 293 с.

6. Історія української літератури ХІХ століття: підручник: у 2 кн. / за ред.

акад. М. Г. Жулинського. – К.: Либідь, 2005. – Кн. 1 – 656 с.

7. Куліш П. Повість про Український народ;

Моє життя;

Хутірська філософія і віддалена од світу поезія / упорядкував., передм., пер., прим. О. Шокало. К.: Ред. журн. „Український Світ”, 2005. – 384 с.

8. Шевельов Ю. Кулішеві листи і Куліш у листах: Передмова / Ю. Шевельов // Вибрані листи П. Куліша, українською мовою писані.

– Н.-Й. – Торонто, 1984.

9. Кулиш П. А. Воспоминание о Николае Ивановиче Костомарове / П. А. Кулиш // Новь. – 1885. – Т. 4. – № 13. – С. 61-75.

10. Жулинський М. Г. У праці каторжній, трагічній самоті / М. Г. Жулинський // Куліш П. О. Твори: в 2 т. – К., 1989. – Т. 1. – С. 5 30.

11. Яременко В. Пантелеймон Куліш / В. Яременко // Основа. – 1997.

– № 32(10). – С. 3-8.

12. Вашків Л. Епістолярна літературна критика Пантелеймона Куліша / Л. Вашків // Наукові записки. Сер.: Літературознавство / за ред. акад.

Р. Т. Гром’яка. – Тернопіль, 1997. – Вип. 1. – С. 18-24.

13. Вибрані твори Пантелеймона Куліша, українською мовою писані. – Нью-Йорк - Торонто, 1984. – 326 с.

14. Нахлік Є. К. Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель : наукова моногр.: у 2 т. / Є. К. Нахлік. К.: Укр. письменник, 2007. – Т. 2: Світогляд і творчість Пантелеймона Куліша. – Вип. 12. – 462 с.

15. Єфремов С. Кулішів щоденник (1845-1848 рр.) / С. Єфремов // Куліш П. Щоденник. – К., 1993. – С. 10-11.

16. Матеріали до історії Кирило-Мефодіївське братства. Признання кирило-мефодіївців. – К., 1915.

17. Сарбей В. Пантелеймон Куліш в епістолярній спадщині Ганни Барвінок (Куліш) / В. Сарбей // Київ. старовина. – 1994. – № 6. – С.7-23.

18. Гончарук П. С. Суспільно-політичні та історичні погляди П. О. Куліша: до 110-ої річниці його світлої пам’яті (1819-1897):

монографія / П. С. Гончарук. – К.: ДАКККІМ, 2006. – 264 с.

19. Федорук О. П. О. Куліш і М. Д. Білозерський: взаємини на тлі доби / О. Федорук // Пантелеймон Куліш: Листи до М. Д. Білозерського. – Л., Нью-Йорк, 1997. – С. 3-31.

20. Єфремов С. Кулішів щоденник (1845-1848 рр.) / С. Єфремов // Куліш П. Щоденник. – К., 1993. – С. 10-11.

21. Куліш П. Щоденник / П. Куліш. – К., 1993. – 88 с.

22. Грінченко Б. П. А. Кулиш: Біограф. очерк / Б. Грінченко. – Чернишов:

Тип. Губернского Земства, 1899. – 45 с.

23. Шенрок В. П. А. Кулиш. Некролог // Северный вестн. – 1897. – № 3.

С. 379-381.

Путій Тетяна Миколаївна, канд. пед. наук, доцент кафедри філософії й суспільно-гуманітарних дисциплін Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, Україна ПРОБЛЕМА ФАХОВОГО СТАНОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ МОВИ У ЛІНГВОДИДАКТИЧНІЙ СПАДЩИНІ Л. А. БУЛАХОВСЬКОГО Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті з реформуванням системи освіти пов’язує відродження національної системи виховання [54]. Аналіз педагогічної спадщини збагачує вітчизняну науку, дає змогу прогнозувати її майбутнє, сприяє розумінню новітніх феноменів і процесів у соціокультурній сфері.

Шкільна мовна освіта виступає важливою складовою освітньої системи. Пізнання закономірностей і особливостей ста новлення та розвитку процесу викладання мови у школах України допомагає виявити фундаментальні ідеї, принципи, реалізація яких забезпечує високу ефективність навчання і виховання. Розробка су часних підходів до навчання мови можлива лише за умов всебічного висвітлення і оцінки ґенези розвитку вітчизняної лінгводидактики з урахуванням здобутків минулого та переосмислення їх з позицій потреб сьогодення для творчого використання найбільш раціональних ідей, збагачення ними арсеналу педагогічних засобів сучасної школи.

За визначенням О. В. Сухомлинської, "педагогічна думка зав жди персоніфікована – на ній лежить відбиток особистості її носія, з його смаками, поглядами, віруваннями та уподобаннями" [56, с. 36].

Сучасна лінгводидактика, розширюючись і поглиблюючись у своєму розвитку, залучає нові факти, які раніше не були об’єктом вивчення, тому значна частина творчих поглядів видатних персоналій уперше стає об’єктом наукової рефлексії.

Значний внесок у розвиток лінгводидактики в Україні зробив Л. А. Булаховський (1888-1961рр.) – видатний лінгвіст, академіка Академії наук України, член-кореспондент АН СРСР.

Видатний лінгвіст ХХ ст. Л. А. Булаховський жив і працював на межі двох епох. Його становлення як ученого-мовознавця і мето диста відбулося під впливом Харківської лінгвістичної школи;

вітчизняного мовознавства;

викладацької діяльності;

реформування освіти, становлення нової школи;

наукових пошуків і активної педагогічної діяльності.

Лінгводидактичною спадщиною Л. А. Булаховського є його монографії, наукові статті, навчальні посібники, курси лекцій, про грами, рецензії тощо. Праці науковця та архівні документи – основні джерела висвітлення його наукових ідей, виокремлення самостійних педагогічних позицій, розкриття оригінальності мис лення вченого та визначення його внеску у розвиток лінгводидактичної теорії і практики.

Визначальною рисою педагогічної діяльності Л. А. Була ховського є поєднання наукової та науково-педагогічної творчості.

Унікальність доробку вченого полягає не тільки у науковій глибині, широті та різноманітності тематики його розвідок, а й у яскраво ви раженому концептуальному та інтегрованому характері його лінгводидактичних досліджень.

Звернувшись до педагогічної спадщини видатних учених мовознавців та лінгводидактів і детально її проаналізувавши, Л. А. Булаховський виділив положення, що були актуальними на той час, давали відповіді на нагальні питання сучасності (науково теоретичні засади методики викладання рідної мови як самостійної науки, шкідливість відриву навчання від національного мовного ґрунту, застосування порівняльно-історичного методу під час вив чення мови, методи спостереження за мовними явищами та ін.), ли шаються актуальними та привертають увагу сучасних учених.

Результатом активного процесу пошуку системного підходу до навчання російської мови в школі був запропонований Л. А. Булаховським підхід до вирішення проблеми змісту шкільної мовної освіти, до визначення принципів навчання російської мови, які мовознавець та лінгводидакт висував як базові, виходячи з соціально-психологічної природи мови. Вченому належать змістовні, науково обґрунтовані методичні рекомендації щодо ефективності та доцільності використання таких методів навчання мови, як метод спостережень, порівняльний метод, метод виразного читання тощо.

Л. А. Булаховський визначив основні складові перманентного процесу фахового становлення вчителя мови: розробив змістову складову підготовки студента-філолога, ініціював теоретичне і практичне впровадження нових навчальних дисциплін, за пропонував підходи до організації удосконалення кваліфікації вчителя-словесника. Його програми, лекції, навчальні посібники та методичні поради сприяли забезпеченню ґрунтовної теоретичної підготовки та практичної спрямованості навчання студентів мовників.

Розробка стратегії фахової підготовки с т у д е н т а - ф і л о л о г а. Становлення нової школи на початку ХХ ст. потребувало висококваліфікованих учительських кадрів. Ця нагальна потреба визначила погляди Л. А. Булаховського на фахову підготовку студента-філолога, її змістовий, функціональний та формальний аспекти.

Принципові питання освіти майбутніх учителів, озброєння їх навичками поширювати та поглиблювати набуті знання Л. А. Булаховський розглянув у статтях "Лінгвістика на факультеті профосу ІНО" [35], "Підготовлення викладача мови" [38], у випус ках лекцій Всеукраїнського заочного інституту народної освіти [31 34] та у працях "Соціальна природа мови" [41], "Динаміка сло ва" [29]. Вчений наполягав: "З вищої школи треба винести, крім фактичних знань, ще живу зацікавленість наукою та методи наукової праці" [40, с. 72].

Бачення Л. А. Булаховським шляхів становлення вчителя мовника було ґрунтовно викладено ним у статті "Підготовлення викладача мови" [38]. Змістова складова фахової підготовки, необхідна для засвоєння студентом літературно-лінгвістичного відділу факультету професійної освіти, органічно пов’язувалася вченим з нагальними завданнями з підготовки викладача мови, а саме: володіння майбутнім учителем мовним матеріалом, ознайом лення його з методикою викладання мови, надання відомостей, "потрібних для вдумливого ставлення до мови", самостійного буду вання навчального курсу, забезпечення науковою підготовкою, потрібною для читання серйозної методичної літератури;

розвинен ня «допитливості в галузі мовознавства як науки, керуючися тією думкою, що лише наявність певних наукових інтересів може забез печити любовну та творчу роботу вчителя над предметом його фа ху». Вчений стверджував: "Апарат вищої школи, коли він якісно виконує своє завдання, існує саме для того, щоб забезпечити макси мум розвитку творчих сил її учнів" [38, с. 126].

До складу лінгвістичних дисциплін, потрібних для вирішення поставлених завдань, Л. А. Булаховський відносив російську та українську мови, вступ до порівняльного вивчення слов’янських мов, загальне мовознавство, іноземну мову, методику мови, техніку усного та писемного мовлення.

Науковець категорично заперечував обмеження у вивченні мови на факультеті професійної освіти лише на статиці літературних норм. Особливе значення, на його думку, має порівняльно-історичний метод вивчення історії споріднених мов на українському підґрунті: студент лінгвістично-літературного відділення готувався стати вчителем двох споріднених мов, "а таке викладання на кожному кроці неминуче веде до порівняння та з’ясовування мовних відносин. При цьому на перший план повинен висуватися не суто археологічний бік справи, а облік тих особливо стей системи, що й досі виявляють себе у фактах російської й української мов" [38, с. 128]. Це зауваження вченого, актуальне і під час підготовки вчителя-мовника для сучасної української школи, може допомогти уникнути певних труднощів при реалізації принципу пара лельного викладання російської та української мови і сприяти підвищенню якості шкільної мовної освіти.

Змістова складова першого року навчання, за визначенням Л. А. Булаховського, включала в себе відомості про мову загального характеру: елементи фонетики, фізіології мови, загальної семантики та стилістики, найтиповіші явища морфології та синтаксису у зіставленні з матеріалом рідної мови, огляд соціологічної природи мови, відомості про лінгвістичні сім’ї, про походження мови, теорію мовного розвитку. На другому році навчання він вважав доцільним практичне, а потім теоретично оформлене ознайомлення з найважливішими методами мовознавства [38, с. 128]. Саме такий склад курсу загального мовознавства вчений мотивував тим, що фо нетика становить базу всієї майбутньої роботи зі звуковим боком мови;

фізіологія забезпечує необхідний мінімум знань для критич ного ставлення до проблем фонетики;

загальна семантика вводить у питання стилістики, найактуальнішої, на думку Л. А. Булаховського, галузі роботи вчителя-словесника, під час нав чання якої формувався критичний підхід до контроверз граматичних систем, які більшою або меншою мірою відбивалися у шкільних підручниках.

Ознайомлення з соціальною природою мови виявляє основні риси природи вербального спілкування й певною мірою готує до соціологічного аналізу літературних творів. Необхідність ознайом лення студентів з характером мовних змін та лінгвістичними сім’ями вчений обгрутовував потребою підготовки до порівняльного мовознавства, задоволенням потреби студентів мати загальну історичну концепцію мовного руху. Другий розділ курсу загального мовознавства, присвячений методології науки про мову, шляхом поглибленого та багатостороннього аналізу мовних фактів му сив сформувати у майбутнього викладача широкий погляд на явища, з якими він матиме справу в своїй шкільній практиці, закласти основи наукового способу мислення [38, с. 129].

Проблему низького рівня навичок усного й, особливо, писем ного мовлення абітурієнтів 20-30 років вирішував семінар "Техніка усної та писемної мови", основу якого становили стилістичні вправи з російської та української мов.

Завдання курсу іноземної мови на літературно-лінгвістичному відділі Л. А. Булаховський визначав як вироблення вміння читати зі словником книжки та статті зі своєї спеціальності – методики мо ви, загального мовознавства тощо. "Руська, а надто українська лінгвістична література, – писав дослідник, – досить обмежені, й ве лика низка питань, цілком натуральних у слухачів, не може бути як слід опрацьована, не звертаючись до чужої наукової літератури" [38, с. 130]. В низці праць вчений теоретично обґрунтував мету нав чання іноземним мовам та, фактично, намітив майбутню конфігурацію ієрархії рівнів мовної компетенції (мовленнєвої, соціокультурної, навчально-пізнавальної та ін.) [59, с. 29].

Курс методики мови має логічно завершувати викладання мов них предметів. Л. А. Булаховський вважав, що умови педагогічної роботи в Україні (майбутньому вчителеві часто доводиться якусь із мов викладати як чужу), вимагають розробити методику мови не тільки як методики мови рідної, але і як чужої [38, с. 130].

Науковець одним із перших висловив пропозиції щодо інтеграції дисциплін у навчальному процесі. Так, до курсу методики він пропо нував увести низку «загальних та спеціальних питань комплектації зі спорідненими дисциплінами (із літературознавством – поетику та історію літератур, із суспільствознавством – історію тощо)». На його думку, «…відрив у навчанні мови від роботи з літературою засуджує працю над мовою на серйозне обезкровлення» [38, с. 130]. Лексика має вивчатися в комплексі історичних дисциплін та історії літератури, які викладаються одночасно, бо "саме лексика найвиразніше відбиває історичні культурні течії та інокультурні впливи" [38, с. 127].

Л. А. Булаховський наполягав на практичній спрямованості навчальних занять у вищій школі, не погоджуючись з тим, що її зав дання полягає в ознайомленні студентів лише з висновками, цілком усталеними в науці, уникаючи актуальних наукових проблем та "контроверз, які не зникають в інтелектуальному житті за умови усунення їх з вищої школи" [38, с. 130]. Методику викладання мови вчений уявляв як предмет, що презентується якнайрізноманітніше:

лекційні огляди основних методичних ідей, реферати та доповіді, розмови, практика в школі, звіти про неї, їх обговорення тощо.

До курсу методики мови, наприклад, поряд із загальнометодичними ідеями вчений пропонував включити поглиблене опрацювання сучасної навчальної літератури. "Вважаю за дуже корисну працю, яка дає гарні наслідки й значно підвищує зацікавленість аудиторії, колективну роботу за активним керуванням професора над схемою підручників для тих типів школи, на які скеровано роботу відповідного факультету", – наголошував він [38, с. 132].

Пізніше Л. А. Булаховський зробив особливий акцент на необхідності виокремлення як самостійних таких перспективних розділів мовознавства: методика викладання мови, теорія перекладу, лексикографія, та переконливо відстоював необхідність викладання відповідних дисциплін у вищій школі [26].

Л. А. Булаховський-викладач наполягав на організації "живої роботи студентів" з навчальним матеріалом, ознайомленні з мето дами роботи з ним, потребі "щільніше зв'язати цей матеріал з їхніми безпосередніми педагогічними інтересами" [36, с. 72], збуджувати їхню власну думку, вчити досліджувати мовні факти. Він особливо зосереджував увагу на психологічних засадах навчання – виникненні й формуванні творчих прагнень у слухачів і розвитку в них уміння критично оцінювати створене попередниками у мовознавстві. Вища школа, на глибоке переконання вченого, має подбати про те, щоб наукові враження студент звик вважати вели кою цінністю, незалежно навіть від того, чи будуть вони потрібні безпосередньо в його практичній роботі чи підуть тільки в скарб його загального розвитку.

Таким чином, з функціонального погляду реалізація змістової складової фахової підготовки студента-мовника здійснювалася у двох напрямках: ґрунтовній теоретичній підготовці студента-мовника та практичному спрямуванні навчального процесу.

Погляди Л. А. Булаховського щодо фахової підготовки май бутнього вчителя мови були презентовані ним у формі лекцій, підручників та посібників, програм, методичних рекомендацій, рецензій та публікацій. Своє бачення формального аспекту викла дання лінгвістичних дисциплін у вищій школі вчений висловив у програмній статті "Підготовлення викладача мови" (1928) [38].

Теоретичні дисципліни, які на той час не були достатньо забезпечені навчальною літературою, Л. А. Булаховський вважав за найдоцільніше викладати, поєднуючи систему лекційну (краще – лекційно-розмовну) з "реферативно-доповідчою" та лабораторною (загальне мовознавство), а також і рактичними вправами (порівняльна граматика).

Відповідаючи на закиди щодо недоліків «реферативно доповідчої» системи (працює тільки одна особа – доповідач, а решта виявляє повну пасивність), учений висував на захист системи досить слушні аргументи: майбутнім викладачам треба вчитися виступати прилюдно, й "реферативно-доповідча" робота в аудиторії – один із найкращих засобів такого виховання. Проблема діяльної участі сту дента у такій роботі вирішується, якщо керівник пропонує теми, які не збігаються з поданими у лекційному курсі та припускають елемен ти власного критицизму доповідача, а останній має лише конспект, який розвиває перед аудиторією усно. Активну роль учений відводив викладачеві, який керує зовнішнім боком доповіді, сприйманням її аудиторією, подаючи свої висновки та роз’яснення щодо суті доповіді або реферату [38, с. 131-132].

Публіцистичність, індивідуальність та актуальність праць Л. А. Булаховського зумовлюються тим, що більшість з них призна чалася для студентської аудиторії [49, c. 115]. Праці вченого присвячені різним проблемам мовознавства: питанням загального мовознавства, історії мовознавства, питанням російської, української та інших слов’янських мов, стилістиці, методиці викла дання мови. Працями, що допомагали викладачеві російської і української мов у середній школі й студентові-філологу дістати потрібні відомості з наукового курсу мови, її історії, були "Методи ческое письмо к курсу «Исторический комментарий к современному литературному русскому языку»" [7];

з фонетики, лексики й фразеології, граматики сучасної літературної мови – "Курс русского литературного языка" [8] та ін.

Матеріали окремих курсів було підготовлено вченим до друку у вигляді посібників для студентів-філологів "Вступ до порівняльної граматики слов'янських мов. Фонетика праслов'янської мови", "Введение в языкознание", "Основи мовознавства", "Курс рус ского литературного языка", "Исторический комментарий к рус скому литературному языку", "Русский литературный язык пер вой половины XIX века" та лекцій "Основи мовознавства", "Рус ский язык" та ін.

Підготовці висококваліфікованого вчителя присвячено й низ ку колективних праць, в яких Л. А. Булаховський брав участь і як співавтор, і як відповідальний редактор. Так, першим посібником із загального мовознавства, що вийшов українською мовою, був курс лекцій "Основи мовознавства" [37], виданий Всеукраїнським заоч ним інститутом народної освіти за редакцією та участю Л. А. Булаховського.

Наукова концепція вченого щодо методики навчання мови, викладання мовних дисциплін зумовлювалася його розумінням літературної мови як високого історично-культурного надбання на роду, могутнього фактора розвитку культурно-освітнього життя суспільства [27, с. 11]. Із загальною мовно-соціологічною концепцією Л. А. Булаховського, його широким поглядом на мову та її роль у житті суспільства тісно пов’язана та незмінна спеціальна увага, яку приділяв учений слову. Семасіологія і лексикологія для нього – найважливіші галузі мовознавства. Саме Л. А. Булаховський першим увів розділи "Лексика" і "Фразеологія", а також "Словотвір" у посібники з сучасної російської мови. Він став автором першого посібника з курсу російської літературної мови, що повністю відповідав вузівській програмі, відзначався високим науковим рівнем, містив ряд новаторських моментів у композиції і в трактуванні конкретних фактів. Крім того, вченим уперше у вітчизняному мовознавстві було вжито поняття "надфразова єдність" та сплановано відповідне наукове дослідження. За визна ченням В. В. Виноградова, "ідеї Л. А. Булаховського щодо надфразової єдності знайшли сприятливий ґрунт для зростання та розвитку" [43, с. 83].

Учений створив новий тип підручника для вищої школи з історії російської мови, який довгий час залишався найбільш пов ним і кваліфікованим посібником з курсу. У викладі матеріалу автор "Исторического комментария к русскому литературному языку" йшов від явищ сучасної російської мови, подаючи історичні пояс нення та довідки до різних мовних фактів. Цінність роботи полягала у глибоких міркуваннях та изці відомостей, цікавих не тільки для студента, а й для науковця [2, с. 67].

Професійному становленню студентів філологічних факультетів і університетів, факультетів мови й літератури педагогічних і вчительських інститутів, а також викладачів мови середніх шкіл сприяв курс "Русский литературный язык первой по ловины XIX века" [48, с. 97], в якому автор на широкому матеріалі висвітлив стилістичні особливості різних жанрів російської літератури першої половини XIX ст., надав ґрунтовний аналіз мови публіцистики, науки тощо. Дослідження розвитку і збагачення різних категорій лексики, синоніміки тогочасної російської літературної мови у стилістичному аспекті, цікаві й глибокі спосте реження автора в галузі фонетики, морфології і особливо наголосу та синтаксису літературної мови яскраво виявили надзвичайну ерудицію вченого, широту асоціацій, тонке відчуття мови, здатність до синтезу численних фактів [27, с. 8].

За визначенням В. І. Ярмак, зазначене монографічне дослідження цікаве ще й тим, що в ньому унаочнюється характер ний для творчої манери Л. А. Булаховського підхід до аналізу слова в його найбільш загальному розумінні. Крім того, звертають на себе увагу два взаємо-пов’язаних знакових моменти: аналіз мови класиків у контексті жанрів художньої літератури та дослідження лексики у діахронному аспекті. У цій праці автор уперше в концен трованому вигляді надає принципово нові для свого часу зразки лінгвостилістичного аналізу художніх творів [60, с. 25-26]. Саме Л. А. Булаховським та В. В. Виногра-довим ініційовано виокрем лення лінгвостилістики в самостійну дисципліну на межі лінгвістики та літературознавства.


Глибокі й оригінальні дослідження Л. А. Булахов-ського, як і праці В. В. Виноградова, С. П. Обнорського, Г. О. Винокура, сприя ли становленню нової самостійної наукової і навчальної дисципліни – історії російської літературної мови. Показово, що паралельно ут верджувався курс історії української мови.

Л. А. Булаховський, спеціаліст у галузі порівняльно історичного дослідження слов’янських мов, широко й послідовно користувався порівняльним методом, подаючи в доступній формі цікаві і, здебільшого, оригінальні спостереження за паралельно зіставленими фактами з лексики багатьох мов індоєвропейської сім’ї. Питання етимології слів і деетимологізації вперше глибоко висвітлено ним у курсі "Введение в языкознание" [50, с. 76-77].

Науковими відомостями про семасіологію, лексикологію, лексикографію, етимологію слів російської літературної мови та інших літературних мов автор озброював майбутніх викладачів мо ви і тим підносив рівень практичної роботи зі словом і в середній школі [52, с. 12]. У рецензії на посібник Є. М. Галкіна-Федорук підкреслювала велику цінність книги з її свіжим та цікавим матеріалом й тими науковими відомостями, які вона містить, вона рекомендувала посібник для роботи студентських семінарів та оз найомлення і практичного використання його вчителями-словесниками [45, с. 76].

Для творчої манери вченого характерним було прагнення охопити певні явища всебічно, в усій складності їх вияву та взаємозв’язків, що наочно демонстрували "Нариси з загального мо вознавства" [25], доповнені розділами "Морфологія", "Синтаксис" і "Мовний стиль". У передмові до у п’ятитомного видання праць уче ного Т. Б. Лукінова слушно зазначає: "Коли ми … переглядаємо підручники, курси Л. А. Булаховського, то не можемо не визнати широти й багатоманітності словесно-художнього, публіцистичного, ораторського матеріалу, яким він користувався з величезним есте тичним смаком" [27, с. 12].

Значну увагу приділяв Л. А. Булаховський і рецензуванню навчальних посібників для вищої школи [15-17;

20;

22]. Висловив ши окремі зауваження та пропозиції, вчений назвав "Хрестоматию по истории русского языка" С. І. Обнорського та С. Г. Бархударова посібником, який задовольняв нагальну потребу вищої школи у хрестоматії з історії російської мови [20, с. 110]. Високо оцінивши вдумливу й змістовну конструктивну частину посібника В. В. Виноградова "Современный русский язык" для літературно лінгвістичних факультетів вищих навчальних закладів, відмінне знання автором літератури, ретельну добірку фактів, Л. А. Булаховський звертав увагу автора на завеликий обсяг рецензій граматичних систем кінця ХІХ – початку ХХ ст., що, на його думку, могло спрямувати увагу на другорядне завдання у роботі над російською мовою, та пропонував винести цю частину підручника для спеціального курсу історії лінгвістичних студій [15, c. 105].

Наукову і практичну цінність педагогічного доробку Л. А. Булаховського, який сприяв забезпеченню ґрунтовної теоретичної підготовки студентів-мовників та практичної спрямованості їх навчання, зумовили власний досвід роботи в середній та вищій школі, виключна лінгвістична ерудиція вченого.

Спадщина науковця не втратила своєї актуальності і в сучасних умовах підготовки філологів. Глибоке всебічне вивчення основ відповідних наук, формування необхідних умінь та навичок залишається сьогодні основою лінгвістичної, методичної та психологічної підготовки майбутніх учителів-мовників [55, с. 225].

Особливо значущою є необхідність включення до змісту лінгвістичної підготовки вчителя української мови вивчення російської мови, і навпаки – лінгвістична підготовка сучасного вчи теля російської мови має включати вивчення української мови. Курс зіставної граматики російської та української мов має стати одним з основних мовних курсів під час підготовки вчителя-мовника в Україні.

Л. В. Давидюк пропонує включати до методичної підготовки вчителя російської мови, який працює у школах України, окрім ба зових і специфічні знання: обґрунтування та визначення засобів нав чання з урахуванням траспозиції та інтерференції;

корегування роз роблених у методиці викладання російської (української) мови як рідної методів та прийомів презентації навчального матеріалу, фор мування умінь та навичок на підставі зіставлення з рідною мовою учнів, та специфічні уміння організації перенесення знань, умінь та навичок у процесі навчання на схожий мовний та мовленнєвий матеріал;

використання прийому міжмовної аналогії та міжмовного зіставлення;

побудови системи вправ, що мають забезпечити попе редження та подолання явищ інтерференції [46, c. 369].

Отже, аналіз та переосмислення позитивного досвіду минуло го з питань професійно-педагогічної підготовки вчителя-мовника має сприяти розробці теоретико-методологічних аспектів національної системи навчання і виховання студентів-філологів.

Підвищення квалі фі кації вчителя-мовника.

Історико-педагогічні дослідження створення та розвитку системи підвищення кваліфікації вчителя розкривають шляхи та проблеми її становлення [51]. Вважається, що формування цього напрямку в українській освіті почалося з 60-х рр. XIX ст. У другій половині XIX ст. зросла потреба в короткочасних курсах, де педагоги могли б ознайомлюватися з новаціями у суспільному житті та відкриттями у сфері науки і техніки. 16 березня 1874 р. був виданий спеціальний Циркуляр Міністерства народної освіти про організацію тимчасових педагогічних курсів для вчителів початкової освіти, а 5 серпня 1875 р. – Положення про тимчасові курси для вчителів початкових народних училищ. У Циркулярі зазначалося, що метою його запро вадження є "поновлення знань учителів та їх вдосконалення" [57, с. 1475].

Необхідність запровадження вчительських курсів була зумов лена потребою у поновленні знань, поширенні передових методич них напрацювань, оволодінні найкращими практичними навичками викладання предметів. Особливо гостро проблема підвищення кваліфікації вчительських кадрів постала наприкінці 20-х років ХХ століття у зв'язку із завданням оновлення освіти та пропаганди но вих принципів будівництва єдиної радянської трудової школи. Була проведена велика робота з адаптації вчителів до нових умов життя країни: з ідейно-політичного виховання і професійної перепідготовки, освоєння вчителями єдиних комплексних програм та ознайомлення їх з основами виробництва на заводах, у радгоспах і колгоспах. При цьому освітній рівень значної частини вчителів був низьким, навчально-матеріальна база освітніх закладів слабкою [44, с. 183].

Учителі-словесники, зокрема, скаржилися на малі наклади ме тодичних брошур, відсутність дидактичного матеріалу, збірників диктантів, вправ [47, с. 23]. Публікації методичних праць П. О. Афанасьєва "Методика родного языка в трудовой школе", Г. О. Винокура "Культура речи", О. М. Пєшковського "Школьная и научная граматика" та "Наш язык", М.Ф. Бєльчикова и А. Б. Шапіро "Грамматика в школе для взрослых", А. Б. Шапіро "Русский язык", "Самодиктанты и свободные диктанты" та ін. надавали практичну допомогу вчителям російської мови, сприяли підвищенню їх професійного рівня.

5 лютого 1939 р. відповідно до постанови "Про організацію в системі Наркомату освіти інститутів удосконалення вчителів" № "для організації системної роботи із вчителями в галузі удоскона лення педагогічних наук за фахом й оволодіння марксистсько ленінською наукою" [58, с. 161] у Києві та Харкові було створено інститути удосконалення вчителів для навчання без відриву від ви робництва. Це було важливим етапом у розвитку системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів: дало змогу об'єднати кадри методистів, зосередити всю роботу з систематичного підвищення кваліфікації в єдиних центрах [44, с. 184].

Пошук шляхів і засобів удосконалення кваліфікації вчителя мови наприкінці 20-х років ХХ століття був одним з пріоритетних напрямків науково-педагогічної діяльності Л. А. Була-ховського, професора Харківського університету, завідувача кафедри мовознав ства Всеукраїнського заочного інституту народної освіти. У 20- роки Л. А. Булаховським було опубліковано близько 70 праць, що відіграли важливу роль у професійному становленні вчителів мови.

Це були методичні статті: "Кілька уваг до програм рідної мови для 2-го концентру шкіл соцвиху" [30], "Методичні уваги для вчителя старшого концентру трудшколи" [28], "Порівняльне вивчення української і російської мов" [39], "Некоторые вопросы общего язы кознания в практике школы" [9], "Опыт схемы учебника русского языка" [11;

12], "Учет авторского опыта в классной работе" [24], "Грамматика в новой школе" [5], "Несколько слов о юморе в школе" [10];

підручники: "Краткий учебник русского языка и правописания.

Для школ взрослых" [1], "Учебник русского языка для школы с укра инским языком преподавания" [4];

рецензії: "Методика родного языка в трудовой школе" П. О. Афанасьєва [13], "Учебник русской грама тики" В. В. Гіппіус [16], "Грамматика русского языка" П. О. Дудель [18], "Наш язык" О. М. Пєшковского [19], "Первые уроки русского языка" О. М. Пєшковського, М. М. Андрєєвської, Г. П. Губської [21], "Грамматика в школе для взрослых" М. Ф. Бєльчикова та А. Шапіро [14];

огляди: "Из новой литературы по русскому языку" [6]) та ін.

Л. А. Булаховський був постійним автором часописів "Русский язык в школе", "Путь просвещения", "Вестник просвещения" та ін., автором збірок лекцій для вчителів російської мови – слухачів курсів підвищення кваліфікації, надрукованих у 1928–1932 роках Всеукраїнським інститутом підвищення кваліфікації педагогів ("Рус ский язык. Лекции" [23], "Методика мови і літератури" [31-34], "Ос нови мовознавства" [37] та ін.). У своїх працях вчений наполегливо наголошував на тому, що професія вчителя вимагає постійного без перервного удосконалення, глибоких і різнобічних знань, високої культури, методичної озброєності.


Про визначення Л. А. Булаховським необхідного рівня лінгвістичної і методичної підготовки вчителя середньої школи свідчить огляд методичної літератури, даний ним у часописі "Путь просвещения" (1924): "...У цьому огляді я маю намір зупинитися на деяких нових і знову перевиданих роботах, розрахованих на виклада ча рідної мови", а далі автор розглядав праці зі вступу до загального мовознавства та фонетики, нариси з синтаксису російської мови М. М. Петерсона;

"Русскую речь" за редакцією Л. В. Щерби;

книги "Руководство по истории русского языка" Є. С. Істріної;

"Основы ме тодики преподавания русского языка и литературы в трудовой школе, ч. II. Преподавание граматики" М. С. Державіна та ін. [6].

За змістом неодмінними складовими перманентного процесу фахового становлення вчителя мови Л. А. Булаховським визначалися:

розуміння словесником природи мовних явищ і прагнення до постійного розширення свого лінгвістичного світогляду. Найк ращий, найзразковіший підручник ніколи не забезпечує всіх по треб шкільної роботи, а особливо тоді, коли пробуджується жва ва зацікавленість учнів, коли їхні вимоги збільшуються й вони справедливо вважають за своє право бачити у викладачеві лю дину, яка дасть їм серйозну відповідь на запитання, не передбачені жодною програмою. Так, наприклад, обізнаність шкільного вчителя у порівняльній методиці, на глибоке переко нання вченого, не дозволить йому ступити на шлях хибних по яснень [38, с. 128];

розширення загальної культури вчителя. Л. А. Булаховський вважав помилковою думку про те, що вчитель-практик потребує для щоденної роботи тільки певної суми фахових знань, які він повинен передавати своїм учням. За таких умов чимало викладачів мови через певний час роботи втрачають смак до неї і тому «не можуть уже бути вчителями живими, які б своє захо плення наукою передавали тим, кого вчать. Відсутність науко вих інтересів суворо мститься на роботі вчителя її зде рев’яненням» [38, с. 127];

готовність учителя бути новатором, активним творцем педагогічного процесу. Незважаючи на те, що не всі, кого випускає на вчительську роботу вища школа, будуть авторами друкованих мовних підручників, теоретиками-методистами тощо;

вчитель має бути готовий хоча б для елементів такої роботи [38, с.126];

підвищення рівня мовленнєвої культури. Цьому аспекту професійної компетентності вчителя-мовника Л. А. Була ховський приділяв особливу увагу, стверджуючи, що не можна визнавати за підготовленого викладача людину, яка повинна вчити інших, сама не володіючи елементарними мовними на вичками та знаннями [38, с. 130];

безперервність самого процесу підвищення кваліфікації вчите ля-мовника: "гігієна вчительської праці вимагає освіження но вими враженнями та думками: мозок бо нормальної людини не може правильно живитися перетравлюванням засвоєного з давніх-давен;

хто не запозичає, той дичавіє, – це закон культури й культурності" [38, с. 127].

У 20-ті роки активно обговорювалася проблема поєднання форм і методів проведення занять. Л. А. Булаховський вважав активізацію слухачів, пошук форм та методів навчання, які активізують мислення, пізнавальну діяльність, мотивують слухачів, їхні комунікативні здібності одним із засобів досягнення ефективності навчання [38, с. 131-132].

Таким чином, функціонально система підвищення кваліфікації, з погляду вченого, мала вирішувати завдання підвищення рівня професійної та загальнокультурної підготовки вчителя.

Зі зміною вимог до загальноосвітньої школи змінювалися й підходи до організації підвищення кваліфікації вчителя-словесника, її завдання, зміст і форми. Реформування системи підвищення кваліфікації на межі ХХ-ХХІ ст. зумовлено зміною освітньої пара дигми, а стратегія її переходу в нову якість визначається трьома стратегічними цілями:

1) гуманізацією професійної життєдіяльності працівників сфери освіти;

2) розвитком у фахівців здатності до вирішення інноваційних завдань, навчання їх новим способам вирішення традиційних задач;

3) забезпеченням безперервності педагогічної освіти в умовах її варіативності і багаторівневості [44, с. 201].

Сьогодні необхідність безперервної освіти стимулюється роз витком наук і технологій, який постійно прискорюється, що призво дить до феномену швидкого старіння знань та практичних технологічних умінь [42, с. 154]. Однак пріоритетні цілі, поставлені концепцією безперервності перед освітою сучасної України, в більшості своїй аналогічні тим, що були проголошені Л. А. Булаховським на початку становлення інституту підвищення кваліфікації педагогічних працівників, а саме: збереження, розвиток позитивного ставлення до освіти як цінності, готовність до подальшої освіти й самоосвіти, вміння самостійно ставити та вирішувати освітні проблеми, розуміння власного дефіциту знань та умінь на грунті рефлексії та самопізнання;

вміння шукати та самостійно аналізувати різноманітну інформацію [53, c. 28-29].

У період забезпечення сфери освіти методологією та практи кою розробки засобів інформатизації та інформаційних технологій, оптимального їх використання вимога готовності вчителя бути но ватором, активним творцем педагогічного процесу, заявлена Л. А. Булаховським, вимагає вирішення питання підвищення інформаційно-комунікативної компетенції як частини професійної компетентності вчителя-словесника.

Як і за часів Л. А. Булаховського, запорукою ефективності післядипломної освіти сучасного вчителя-словесника є її практична спрямованість. Творчі завдання, що пропонуються вчителю мови з метою його самоосвіти та підвищення професійного рівня, мають бути спрямовані на адаптацію педагога до умов викладання, які постійно змінюються, до вирішення нових завдань. За умови вклю чення до освітньої діяльності відбувається актуалізація професійних знань та умінь учителя;

виникає адекватна самооцінка свого творчо го потенціалу;

накопичується досвід творчих вирішень професійних завдань, що збагачують, вдосконалюють професійну майстерність учителя, підвищують якість навчання та виховання учнів [30, c. 66].

Індикатором професійної компетентності вчителя, а вчителя мови особливо, й сьогодні є його мовленнєва культура. Не можна бути провідником культури, не будучи її носієм, який особисто її засвоїв на достатньо високому рівні. Особливо гостро проблема мовленнєвої культури вчителя постає в умовах близькоспорідненої двомовності. Як слушно зазначає Т. Г. Браже, "якщо ми хочемо, щоб наші діти добре говорили, слухали, читали і писали, а не спису вали, добре думали, ми самі повинні вміти добре говорити, вміти слухати, багато і глибоко читати, писати гарні тексти різних жанрів..." [3, с. 88].

Таким чином, доробок Л. А. Булаховського з питань професійного становлення вчителя-словесника та підходів до його безперервної фахової освіти є надзвичайно актуальним і перспек тивним у контексті модернізації вітчизняної освіти, дає підстави спиратися сьогодні не на протиставлення, а на продуктивне викори стання здобутків вітчизняних педагогів минулого, гідним представ ником яких є Л. А. Булаховський.

Список використаних джерел 1. Баженов Н. М. Краткий учебник русского языка и правописания.

Для школ взрослых и подростков / Н. М. Баженов, Л. А. Булаховский. – Х.: "Пролетарий", 1928. – 96 с.

2. Борковский В. И. Рецензия. Булаховський Л. А. Исторический коммен тарий к русскому литературному языку, изд. 3 / В. И. Борковский, П. С. Кузнєцов // Русский язык в школе. – 1951. – № 2. – С. 66-76.

3. Браже Т. Г. Гуманитарная культура взрослых как андрагогическая пробле ма: монография / Т. Г. Браже. – СПб: СПбАППО, 2008. – 156 с.

4. Булаховский Л. Учебник русского языка для школы с украинским языком преподавания. Учебник для трудовой школы. Второй концентр. V год обу чения / Л. Булаховский, А. Феоктистов, А. Финкель. – X.: Госиздат Украи ны, 1930. – 77 с.

5. Булаховский Л. А. Грамматика в новой школе / Л. А. Булаховский // Путь просвещения. – 1926. – № 4-5. – С. 126-133.

6. Булаховский Л. А. Из новой литературы по русскому языку. [Обзор] / Л. А. Булаховский // Путь просвещения. – 1924. – № 1. – С. 191-196.

7. Булаховский Л. А. Исторический комментарий к русскому литературному языку. / Л. А. Булаховский. – К.: Радянська школа, 1936. – 324 с.

8. Булаховский Л. А. Курс русского литературного языка / Л. А. Булаховский.

– Х.: Радянська школа, 1935 – 308 с.

9. Булаховский Л. А. Некоторые вопросы общего языкознания в практике школы / Л. А. Булаховский // Родной язык и литература в трудовой школе. – 1928. – № 2. – С. 58-67.

10. Булаховский Л. А. Несколько слов о юморе в школе / Л. А. Булаховский // Родной язык в школе. – 1924. – № 6. – С. 127-134.

11. Булаховский Л. А. Опыт схемы учебника русского языка / Л. А. Булаховский // Путь просвещения. – 1923. – № 2 – С. 133-148.

12. Булаховский Л. А. Опыт схемы учебника русского языка / Л. А. Булаховский // Путь просвещения. – 1923. – № 3. – С. 85-114.

13. Булаховский Л. А. Рецензия: Афанасьев П. А. Методика родного языка в трудовой школе, 1923 / Л. А. Булаховский // Путь просвеще ния. – 1924. – № 4-5. – С. 260-262.

14. Булаховский Л. А. Рецензия: Бельчиков Н. и Шапиро А. Грамматика в школе для взрослых. – М.–Пг., 1923 / Л. А. Булаховский // Путь просвещения. – 1924. – № 3. – С. 213-214.

15. Булаховский Л. А. Рецензия: Виноградов В. В. Современный рус ский язык. Вып. 1. – М., 1938 / Л. А. Булаховский // Русский язык в школе. – 1938. – № 4. – С. 105-108.

16. Булаховский Л. А. Рецензия: Гиппиус В. Учебник русской грамматики.

М., 1924 / Л. А. Булаховский // Родной язык в школе. – 1926. – № 10. – С. 112-113.

17. Булаховский Л. А. Рецензия: Грамматика русского языка. Т. 1. Фонети ка и морфология. М., 1952 / Л. А. Булаховский // Русский язык в школе.

– 1953. – № 1. – С. 68-76.

18. Булаховский Л. А. Рецензия: Дудель П. Грамматика русского языка. М., 1924. / Л. А. Булаховский // Родной язык в школе. – 1925. – № 8. – С. 205-206.

19. Булаховский Л. А. Рецензия: Из вопросов преподавания родного языка.

[По поводу книги А. Пешковского "Наш язык". – М., 1922] / Л. А. Булаховский // Вестник просвещения. – 1923. – № 1. – С. 177-182.

20. Булаховский Л. А. Рецензия: Обнорский С. П., Бархударов С. Г. Хре стоматия по истории русского языка. Ч. 2. Вып. 2. – М., 1948 / Л. А. Булаховский // Мовознавство. – 1949. – Т. 8. – С. 110-111.

21. Булаховский Л. А. Рецензия: Пешковский А. М., Андреевская М. Н., Губская А. П. Первые уроки русского языка. Ч. 1. Книга для ученика. – М.–Л., 1928 / Л. А. Булаховский // Радянська освіта. – 1929. – № 5. – С. 73.

22. Булаховский Л. А. Рецензия: Черных П. Я. Историческая грамматика русского языка. – М., 1952. / Л. А. Булаховский // Вопросы языкозна ния. – 1953. – № 1. – С. 131-139.

23. Булаховский Л. А. Русский язык: Лекции / Л. А. Булаховський. – Х.:

Всеукраїнський інститут підвищення кваліфікації педагогів, 1928. – 48 с.

24. Булаховский Л. А. Учет авторского опыта в классной работе / Л. А. Булаховский // Родной язык в школе. – 1927. – № 2. – С. 277-287.

25. Булаховський Л. Нариси з загального мовознавства / Л. А. Булаховський. – К.: Радянська освіта,1959. – 300 с.

26. Булаховський Л. А. // Енциклопедія Сучасної України. – Т. 3. – К.:

Національна Академія наук України, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Координаційне бюро Енциклопедії Сучасної України НАН України, 2004. – С. 577.

27. Булаховський Л. А. Вибрані праці: В 5 т. / Л. А. Булаховский. – К.: На ук. думка, 1975–1983 – Т. 1. – 1975. – 495 с.

28. Булаховський Л. А. Виразні та образотворчі засоби мови / Л. А. Булаховський // Методичні уваги для вчителя старшого кон центру трудшколи. – Х.: Харківський ін-т народної освіти, 1927. – С. 25-34.

29. Булаховський Л. А. Динаміка слова / Л. А. Булаховський // Червоний шлях. – 1926. – № 9. – С. 196-212.

30. Булаховський Л. А. Кілька уваг до програм рідної мови для 2-го концентру шкіл соцвиху / Л. А. Булаховський // Шлях освіти. – 1926.

– № 11. – С. 46-52.

31. Булаховський Л. А. Лекція V. Розвиток писемної мови. Твори з художнім ухилом / Л. А. Булаховський // Методика мови і літератури. – Х.: Всеукраїнський заочний ін-т народної освіти, 1930. – 23 с.

32. Булаховський Л. А. Лекція VI. Розвиток писемної мови. Ділові та взагалі прозові типи / Л. А. Булаховський // Методика мови і літератури. – Х.:

Всеукраїнський заочний ін-т народної освіти, 1930. – 17 с.

33. Булаховський Л. А. Лекція X. Методика грамматики / Л. А. Булаховський // Методика мови і літератури. – Х.: Всеукраїнський заочний ін-т народної освіти, 1930. – 37 с.

34. Булаховський Л. А. Лекція XI. Елементи загального мовознавства в другому концентрі / Л. А. Булаховський // Методика мови і літератури.

– Х.: Всеукраїнський заочний ін-т народної освіти, 1930. – 10 с.

35. Булаховський Л. А. Лінгвістика на факультеті профосу ІНО / Л. А. Булаховський. – Х.: Харківський ін-т народної освіти, 1926. – Т. 1.

– С. 39-41.

36. Булаховський Л. А. О. О. Потебня, великий мовознавець нашої Батьківщини / Л. А. Булаховський // Українська мова в школі. – 1951. – № – С. 7-15.

37. Булаховський Л. А. Основи мовознавства / Л. А. Булаховський. – Х.:

Всеукраїнський заочний ін-т народної освіти, 1928–1929. – 87 с.

38. Булаховський Л. А. Підготовлення викладача мови / Л. А. Булаховський // Шлях освіти. – 1928. – № 4. – С. 125-132.

39. Булаховський Л. А. Порівняльне вивчення української і російської мов / Л. А. Булаховський // Шлях освіти. – 1924. – № 11-12. – С. 74-85.

40. Булаховський Л. А. Практика семінарської роботи по курсу “Основи мовознавства“ / Л. А. Булаховский // Сесії Всеукраїнського заочного ін ту народної освіти 1930 року: статті. – Харків, 1930. – С. 72-80.

41. Булаховський Л. А. Соціальна природа мови. / Л. А. Була-ховський // Радянська освіта. – 1928. – № 1. – С. 47-56.

42. Вершловский С. Г. Непрерывное образование: Историко-теорети ческий анализ феномена / С. Г. Вершловский – СПб: СПбАППО, 2008.

– 167 с.

43. Виноградов В. В. Синтаксическая концепция академика Л. А. Булаховского / В. В. Виноградов // Русский язык в школе. – 1965.

– № 4. – С. 78-83.

44. Воронцова В. Г. Гуманитарно-аксиологические основы постдипломного образования педагога: Монография / В. Г. Воронцова. – Псков: Изд-во ПОИПКРО, 1997. – 421 с.

45. Галкина-Федорук Е. М. Рец.: Л. А. Булаховский. Введение в языкознание, часть 2, учпедгиз Министерства просвещения РСФСР, М., 1953. / Е.М. Галкина-Федорук // Русский язык в школе. – 1954. – № 1. – С. 73-76.

46. Давидюк Л. В. Взаимосвязь изучения украинского и русского языков на современном этапе / Л. В. Давидюк // Русский язык и литература:

Проблемы изучения и преподавания в школе и вузе: Сб. науч. тр. – К., 2009. – С. 368-371.

47. Добромыслов В. А. Советская методика за 40 лет / В. А. Добро-мыслов // Русский язык в школе. – 1957. – № 5. – С. 19-27.

48. Ижакевич Г. П. Л. А. Булаховский. (К 70-летию со дня рождения) / Г. П. Ижакевич // Русский язык в школе. – 1958. – № 2. – С. 96–99.

49. Колесов В. В. Рецензии. Булаховський, Леонід Арсенійович. Вибрані праці: В 5 т. – К.: Наук. думка, 1975 – 1983 / В. В. Коле-сов // Вопросы языкознания. – 1985. – № 1. – С. 115-118.

50. Кротевич Е. В. Рец.: Л. А. Булаховський. Введение в языкознание, часть 2, Учпедгиз, М., 1953. / Е. Кротевич // Русский язык в школе. – 1954. – № 3. – С. 76-77.

51. Левітас Ф. З історії становлення системи підвищення кваліфікації вчителів в Україні (ІІ половина XIX ст. – 1939 р.) : Освітологічний дискурс. [Электронный ресурс] / Ф. Левітас, О. Дудар. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/osdys/2010_2/10lflkvu.pdf 52. Лукінова Т. Б. Леонід Арсенійович Булаховський / Т. Б. Лукинова // Мовознавство. – 1978. – № 2 – С. 3-13.

53. Матюшкина М. Д. Социокультурные основания оценки качества совре менного образования : монографія / М. Д. Матюшкина. – СПб.:

СПбАППО, 2009. – 160 с.

54. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті // Педагогічна газета. – 2001. – № 7 (85), липень.

55. Стативка В. И. Подготовка учителя русского языка к работе по новым программам и учебникам / В. И. Стативка // Русский язык в поликуль турном мире: ІІІ Международная научно-практическая конференція:

Сб. науч. тр. – Киев-Ялта, 2009. – С. 225-232.

56. Сухомлинська О. В. Історико–педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем / О. В. Сухомлинська – К.: АПН, 2003. – 68 с.

57. Фальборк Г. Настольная книга по народному образованию / Г. Фальборк. – Т. 2. – СПб., 1901. – С. 1473-1479.

58. ЦДАВО України – ф. 2. – оп. 7. – спр. 81. – С. 161-162.

59. Яворська С. Т. Становлення і розвиток методики навчання української мови як науки (ХVІ – ХХ ст.).: дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук: спец. 13.00.02: "Теорія і методика навчання (українська мо ва)" / С. Т. Яворська / Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова – К., 2005. – 388 с.

60. Ярмак В. И. Время и творческое наследие академика Л.А. Була ховского / В. И. Ярмак // Русский язык и литература в учебных заведе ниях. – 2009. – № 2. – С. 23-31.

Островська Галина Олександрівна, канд. пед. наку, доцент, завідувач кафедри теорії та методики навчання Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, Україна ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ДО ВИВЧЕННЯ У ШКОЛІ БІОГРАФІЇ ПИСЬМЕННИКА Біографію людини досліджують такі науки, як літературознавство, філософія, педагогіка, психологія, соціологія, культурологія, методика викладання літератури. Проте вони не мають цілеспрямованої орієнтації на формування у майбутніх учителів світової літератури готовності до вивчення біографії письменника: у змісті навчання ця мета не виокремлюється й відповідно не досягається. Проаналізувавши роль біографічних знань у формуванні цілісного уявлення про особистість та її самореалізацію у житті в структурі шкільного та вузівських курсів світової літератури, дійшли висновку, що біографічні відомості нерідко виступають засобом розуміння авторського твору, частково змістом і типово неусвідомленою метою навчан ня. В той же час теоретична та практична підготовка у ВНЗ передбачає реальні можливості формування готовності майбутніх учителів організовувати та керувати навчально-виховним проце сом з вивчення біографії зарубіжного письменника в школі. Ме та статті – теоретично обґрунтуватизагальні положення сис теми підготовки майбутніх педагогів до вивчення у школі біографії зарубіжного письменника.

На основі спостережень за роботою молодих педагогів (стаж роботи до 5 років), анкетування випускників ВНЗ нами виявлені типові проблеми їх підготовки, а саме невміння:

якісного відбору біографічної інформації;

проведення автобіографічних паралелей;

формулювання глибоких життєвих та етично-естетичних висновків за фактами життя та діяльності;

вмілого поєднання біографічних матеріалів та творів митця;

створення цікавих навчальних ситуацій для учнів з викори станням біографії зарубіжного письменника.

Майбутній учитель протягом навчання у ВНЗ має сформу вати уміння зацікавити учнів читанням, творчістю письменника, розвинути в них інтерес до пошуку зв’язків між життєвим шля хом та твором митця;

поглибити знання учнів про життєдіяльність особистості в різні епохи, різних країнах;

розви вати оціночну свідомість школярів;

формувати світогляд, навич ки аналізу прочитаного, дослідницької діяльності;



Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 13 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.