авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 11 | 12 || 14 | 15 |   ...   | 24 |

«Донецкий национальный университет Сборник научных трудов основан в 2003 году ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ...»

-- [ Страница 13 ] --

Таблица Товарная структура экспорта и импорта Российской Федерации в страны СНГ[2] Экспорт Российской Федерации в страны СНГ 2003 2004 2005 2006 Млн. % Млн. % Млн. % Млн. % Млн. % дол. дол. дол. дол. дол.

США США США США США Машины, 2871 18,3 3970 19,4 5729 19,4 5925 18,2 7458 17, оборудование и транспортные средства Импорт Российской Федерации из стран СНГ 2003 2004 2005 2006 Млн. % Млн. % Млн. % Млн. % Млн. % дол. дол. дол. дол. дол.

США США США США США Машины, 2819 27,7 3396 25,9 4707 26,6 5006 26,4 6434 28, оборудование и транспортные средства В соответствии с данными Госкомстата России [2], товарная структура импорта Российской Федерации из стран СНГ, а особенно Украины, увеличилась за период 2003-2007 годов с 2819 до 6434 млн. дол. США, а товарная структура экспорта за этот же период времени увеличилась с 2871 до 7458 млн. дол. США (табл. 1). В 2007 году экспорт машин, оборудования и транспортных средств по сравнению с предыдущим годом вырос на 17,6%, а импорт – на 28,8%.

Данные показатели говорят о том, что перспективным мероприятием в работе России и Украины, в области машиностроения, было бы создание совместных украинско-российских производств, поиск путей и форм обеспечения их необходимыми ресурсами, правовой защитой, сохранение производственного профиля предприятий, которые имеют ключевое значение в обеспечении экономической безопасности Украины. Кроме того, важным является создание транснациональных (и международных так же) корпораций. Ведь мировые ТНК уже контролируют 40% промышленного производства и свыше 50% мировой торговли. Процесс их создания в Украине уже начался (производство автомобильных двигателей, самолетов и пр.), однако действующих ТНК в стране еще нет, что оставляет ее на обочине основного пути мирового прогресса.

Успешное развитие процессов диверсификации экономики, озвученные руководством, как России, так и Украины, немыслимо без развития высоких технологий. После распада Советского Союза обоим государствам досталась хорошо оснащенная технологическая база, современные технологии в энергетическом машиностроении, авиастроении, судостроении и космической отрасли. С учетом проблем модернизации в других промышленных несырьевых отраслях экономики, можно говорить о развитии высокотехнологичных отраслей машиностроения как наиболее перспективных направлениях как диверсификации экономик России и Украины, так и межгосударственного сотрудничества.

Нормативно-правовая база для сотрудничества в сфере промышленной кооперации играет значительную роль в процессе интеграции бизнес-структур. Основное соглашение в сфере промышленной кооперации было подписано в 1998 г., с того времени ежегодно осуществляется подписание протоколов о конкретной структуре производственной кооперации. В 2007 г. по этим соглашениям осуществлялись взаимопоставки более чем 500 предприятий, включая поставки комплектующих и узлов для производства авиационной и медицинской техники, автомобилей, автобусов, сельскохозяйственной и строительной техники и др. Примечательно, что доля предприятий машиностроения в подобных соглашениях постоянно возрастает.

В последние годы ведущую роль в инвестиционной экспансии играют крупные российские бизнес группы. Причем в отрасли, тесно связанные с экономикой России, осуществляется значительная часть инвестиций. К примеру, по данным 2007 г., в алюминиевой промышленности доля российских инвесторов достигала 90%. Можно предположить, что эта тенденция сохранится и распространится на машиностроение Украины с ростом машиностроительного сектора экономики в России. К тому же, украинский рынок интересен для российских машиностроителей с точки зрения возможности продвижения на нем своей продукции. Также значительным направлением сотрудничества, играющим важную роль, является кооперация предприятий двух стран для поставок продукции на их внутренние рынки и на рынки третьих стран.

С точки зрения государственной стратегии одной из самых важных и перспективных отраслей взаимодействия Украины и России на мировом рынке машиностроения, является авиастроение. Мировой рынок самолетов гражданской авиации в настоящее время представляет собой дуополию, в которой доминируют американская группа Boeing и европейская компания Airbus. Обе группы пользуются значительной поддержкой национальных правительств, соответственно, конкуренция на авиастроительном рынке далека от соответствия идеальным рыночным образцам. В результате, для сохранения своих позиций на этом рынке и России, и Украине крайне важно реализовывать стратегическую торговую политику за счет консолидации авиастроительных комплексов.

Однако независимо от масштабов финансового кризиса 2008 года последующее развитие машиностроительной отрасли Украины и России невозможно без значительных инвестиций. В настоящее время износ оборудования, по предварительным оценкам, составляет около 70%. Из-за недостатка финансовых ресурсов очень медленно решаются проблемы возобновления производственного потенциала отрасли на основе использования инновационных технологий и реализации отечественных научных разработок, последующего изменения структуры товарного производства и развития наукоемкого машиностроения, обеспечения конкурентоспособности конечной продукции.

В связи с этим правительство Украины и России должно приложить максимальные усилия для стимулирования инвестиционной деятельности машиностроителей. Во-первых, необходимо предоставить предприятиям всевозможные налоговые льготы на проведение масштабных проектов по модернизации производственных мощностей.

Также в скором порядке необходимо решить вопрос с возмещением НДС. Машиностроение - это длительные контракты, заказ может выполняться в течение 6-18 месяцев. При получении предоплаты государство сразу изымает из оборота 20% от него в виде НДС. Возмещение НДС, в лучшем случае, происходит после выполнения заказа. Таким образом, данное обстоятельство усугубляет и без того катастрофическую ситуацию с дефицитом оборотных средств.

Для стимулирования развития производства необходимо обеспечить отечественных производителей государственными заказами, в том числе и на инновационную продукцию.

Выводы. Таким образом, создание совместных украинско-российских производств, поиск путей и форм обеспечения их необходимыми ресурсами, правовой защитой, сохранение производственного профиля предприятий, которые имеют ключевое значение в обеспечении экономической безопасности Украины и России является наиболее перспективным мероприятием в области развития машиностроительного комплекса.

Основа постиндустриального мира – наукоемкие технические системы нового поколения с системами управления, высокоэффективные, гибко перестраиваемые, многокоординатные машины и роботы, которые проектируются и создаются мировыми лидерами в области машиностроения. Именно в эти базовые технологии, бурное развитие которых ожидается в XXI веке, в первую очередь направлены инновации – новые материалы, компоненты на базе технологий микроэлектроники, радио- и оптоэлектроника, лазерные технологии, компьютерная техника, информационные технологии.

Стратегической целью экономических преобразований, как в Украине, так и в России должно стать инновационное развитие, которое можно реализовать исключительно на основе структурной перестройки экономических отраслей, технологического обновления промышленности и аграрного сектора при широком использовании перспективных технологий.

Инновационное развитие предполагает перенесение акцента с традиционных научно-технических решений на использование принципиально новых прогрессивных технологий, а также переход к выпуску высокотехнологической продукции, осуществление новых организационных форм деятельности.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. www.ukrstat.gov.ua 2. www.rosstat.com 3. Украине не удастся выйти из мирового финансового кризиса с минимальными потерями//www.bin.com.ua 4. Мировая экономика/Под ред. проф.А.С.Булатова. -М.:Юристъ, 2000-734с.

5. Світова економіка: Підручник / А.С Філіпченко, В.С.Будкін, О.І. Рогач та ін. – К.: Либідь, 2007-640с.

6. Савчук А.В. Теоретические основы анализа инновационных процессов в прмышленности: Монография / НАН Украины. Ин-т экономики пром-ти. – Донецк, 2003. – 448 с.

7. «Мировой рынок машиностроения»// Машиностроение Украины – 2007 - №7.

РЕЗЮМЕ Стаття розглядає сучасне перебування України і Росії на світовому ринку машинобудування, виділяються проблеми і перспективи розвитку даної галузі. Машинобудування грає провідну роль у розвитку всіх галузей господарської діяльності та є одним з провідних секторів національної економіки України і Росії. Досвід розвинених країн свідчить, що саме ця галузь є індикатором промислового розвитку, вершиною економічного рівня тієї або іншої держави.

РЕЗЮМЕ В статье рассматривается современное состояние Украины и России на мировом рынке машиностроения, выделяются проблемы и перспективы развития данной отрасли. Машиностроение играет ведущую роль в развитии всех отраслей хозяйственной деятельности и представляет собой один из ведущих секторов национальной экономики Украины и России. Опыт развитых стран свидетельствует, что именно эта отрасль является индикатором промышленного развития, вершиною экономического уровня того или иного государства.

SUMMARY In the article the modern being of Ukraine and Russia is examined in the world market of engineer, problems and prospects of development of this industry are selected. An engineer plays a leading role in development of all industries of economic activity and there is one of leading sectors of national economy of Ukraine and Russia. Experience of the developed countries testifies that exactly this industry is the indicator of industrial development, top of economic level of one or another state.

СТРАТЕГІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ДОСВІД АЗІЇ ТА ЄВРОПИ Гресс К.В., аспірант Донецький національний університет Постанова проблеми:Глобалізація світогосподарчих зв'язків є об’єктивним фактором розвитку світової економіки та політико-правової бази функціонування всього світового суспільства, яке слід розуміти як глобальний економічний організм [1]. А його функціонування спирається на реалізацію законів ринкової економіки на глобальних (локальних) ринках і територіях. Саме глобалізація характеризує процеси змін у системі трудових відносин, міжнародної торгівлі, ринків товарів та капіталу [2, c.51], взаємодії регіонів світу. А це неминуче відбивається на розвитку регіональних економік які є осередками формування та накопичення факторів виробництва. В той же час формування сталих відносин між окремими регіонами, георегіонами та економічними регіонами світу формується на засадах їх спільної участі у міжнародному інтеграційному співробітництві, що у сукупності з об’єктивними процесами глобалізації національних економік сприяє оптимізації економічних та політичних рішень внаслідок першочергового удосконалення структури економіки, виходу країн з товарами і послугами власного виробництва на зовнішні ринки [3, c.3-4]. А це потребує реалізації значних зусиль у галузі планування, організації та контролю за процесами виробництва і розподілу товарів та послуг у внутрьшньодержавному та міжнародному масштабах на основі реалізації стратегій регіонального розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам глобалізації світогосподарських зв'язків, розвитку міжрегіонального економічного та політичного співробітництва, аспектам розробки стратегій розвитку окремих мікро та макрорегіонів у своїх чисельних працях приділяли увагу такі вчені економісти як: Черніченко Г., Макогон Ю., Сіденко В., Соколенко С., Рыбалкіна В., Багрова І., Гетьман О., Власик В., Усенко Є., які у своїх чисельних працях досить докладно розкрили різноманітні аспекти проблеми, яка досліджується.

Виділення невирішеної проблеми. Однак, розвиток світової економіки та міжнародного регіонального співробітництва створює умови для постійної модернізації та виявлення нових стратегічних аспектів регіонального розвитку на основі позитивного світового досвіду. А для цього потрібним представляється розробка та реалізація регіональних стратегій сталого розвитку, реалізація яких буде сприяти підвищеною ефективності діяльності як окремих суб’єктів економічних відносин на рівні підприємств, так і активізації зовнішньоекономічних зв'язків на рівні регіональних координаційних центрів та інституцій. Формування стратегій регіонального розвитку в Україні, на основі вивчення регіональних відносин, функціонування державних інституцій, є досить важливим з точки зору побудови на державному рівні ефективної моделі взаємодії з міжнародним середовищем, що набуває особливого значення у контексті глобалізації світогосподарчих зв’язків викликаних об’єктивними чинниками міжнародної економічної інтеграції, як явища світового масштабу [4, с.25-30].

Ціллю наукової статті є узагальнення інформації про реальний стан і позитивні моделі регіонального розвитку у світі на основі вивчення умов становлення реальних регіональних відносин під впливом глобалізації.

При цьому доцільним є проведення порівняльного дослідження міжнародного досвіду унітарних, федеративних і децентралізованих держав, на основі вивчення універсальних факторів та умов успішності реалізації стратегій регіонального розвитку у економічній, політичній, правовій, соціальній і культурних сферах життєдіяльності суспільства. Окреслена ціль наукової статті вимагає дослідження, у першу чергу, позитивного досвіду окремих країн світу у розробці та реалізації типових стратегій регіонального розвитку у сфері економічної та соціальної компоненти © Гресс К.В., Результати дослідження. Тому, представляється логічним стверджувати, що в таких умовах розробка саме регіональних стратегій сталого розвитку буде сприяти формуванню на рівні національних економік ефективно діючих систем планування, організації та контролю за функціонуванням різних секторів економіки.

Так, якщо брати до уваги позитивний міжнародний досвід реалізації стратегій регіонального розвитку, то найбільш вдалим прикладом може слугувати досвід Китаю.

Слід зауважити, що найбільш ефективна робота з розробки і реалізації стратегій регіонального розвитку ця країна почала з 1980 р., коли урядом країни докладалися значні зусилля з створення умов для формування стратегій регіонального розвитку. При цьому на період з 1980 р. по 1990 р. була визначена основна мета реалізації таких стратегій, а саме, максимальне підвищення темпів росту національної економіки. Така мета була окреслена у контексті реалізації наступних завдань:

• лібералізація зовнішньої торгівлі і залучення прямих іноземних інвестицій, • поступовий перехід від планової командно-адміністративної економіки до ринкового способу ведення господарства, • обовязкова децентралізація бюджетної системи країни, • урбанізація суспільного життя, з приділенням особливої уваги розвитку машинобудівного та енергетичного сектору економіки, • перехід від стратегії збалансованого розвитку, яка реалізовувалась на протязі 1950-1980 рр., до стратегії спеціального незбалансованого росту.

Враховувалось, що найбільш урбанізовані та технічно розвинуті області країни (прибережні частини країни) при умові реалізації вищеперелічених завдань, зможуть досягти значних економічних та соціальних успіхів завдяки вдалому географічному розташуванню до основних азійських ринків, наявності кваліфікованої робочої сили та її дешевизни та відносно розвинутій інфраструктурі. Основна увага приділялась залученню прямих іноземних інвестицій у розвиток перш за все транспортної інфраструктурної компоненти економіки:

будова автомобільних доріг, реконструкція залізних доріг, аеропортів. Центральною владою країни проводилися поступові реформи пов’язані з оптимізацією податкових пільг з податку на прибуток підприємств усіх форм власності, та пільговими ставками митних тарифів. Крім того була проведена дієва реформа з значного скорочення бюджетних трансфертів економічно не розвинутим внутрішнім областям країни.

Трансфертна політика центральної влади стала більш дієвою через надання трансфертних платежів на основі проектного фінансування не через загальнонаціональні розподільчі механізми а через проектне фінансування з бюджетів областей. Таким чином економічно більш розвинуті області країни (рис.1), через надання преференцій, отримали можливість прямого фінансування реалізації найбільш доцільних проектів з власних бюджетів, що дозволило не тільки підвищити ефективність реалізації коштів, але й створити систему контролю за їх розподілом.

Рис.1 Регіональне економічне районування Китаю Такий розподіл коштів та повноважень сприяв ще й тому, що підвищується значущість саме муніципальних регіональних центрів, які виступають своєрідними осередками концентрації фінансових Відносно розвинуті регіони Економічно розвинуті регіони ресурсів та кваліфікованої робочої сили. А наявні децентралізаційні процеси сприяли появі бюджетної автономії найбільш економічно розвинутих областей країни що спростило процес надання регіональних бюджетних субсидій на розвиток найбільш пріоритетних напрямків економічної діяльності. Хоча така політика і мала на меті покращити економічне становище усіх регіонів, все ж спостерігались окремі недоліки, які полягали у нерівномірному розвитку найбільш економічно розвинутих регіонів та регіонів з меншим економічним потенціалом. Однак, це було не катастрофічним, бо економічно відсталі регіони (північно-східний Китай) все ж розвивалися швидше ніж у дореформений період. А найбільш важливою проблемою стала невелика щільність залізничних шляхів більш ніж на третині території країни. Так, якщо у прибережній та центральній частині країни щільність дорожньої сітки досягала 1000-5000 км. на 1000 км.2 то для північного, південного та західного Китаю менш ніж 1000 км., що утруднювало реалізацію інфраструктурних проектів не зв’язаних з модернізацією шляхової інфраструктури. Крім того:

була наявна проблема і міграції кваліфікованої робочої сили з менш економічно розвинутих регіонів у більш економічно розвинуті, що стримувало загальний розвиток підприємств та унеможливлювало структуризацію робочої сили у відповідності до вимог ринкової економіки, • міська інфраструктура більшості регіональних центрів не відповідала сучасним вимогам, • зростало безробіття, • у зв'язку з масовим старінням населення підвищувались загальні обсяги державної соціальної допомоги, • конкурентоспроможність місцевих товарів і послуг значно була меншою ніж у закордонних аналогів, структура промисловості носила більш обробний ніж інноваційний характер.

Такі диспропорції у розвитку окремих регіонів країни призвели до окреслення у 1990 р. нового курсу на реалізацію стратегій вже збалансованого регіонального розвитку, які спиралися на диференціацію цілей регіонального розвитку для окремих регіонів. Так, для найбільш економічно та промислово розвинутих східних регіонів прибережного Китаю було розроблено та запропоновано до реалізації стратегію розвитку яка базувалась на інтеграції ланцюгів добувної та переробної промисловості, логістизації грузоперевезень з метою виробництва товарів та послуг з більш високою доданою вартістю, що стає можливим бо населення цього регіону має більш високі доходи (у два з половиною рази) у порівнянні з населенням дванадцяти центральних регіонів де проживає понад 400 млн. чол. Що стосується західного Китаю, то у зв'язку з недостатньо розвинутою інфраструктурною компонентою економіки пріоритетними тут є розвиток транспортної інфраструктури, концентрація міського населення біля центрів виробництва, розвиток малого та середнього бізнесу, тощо. Для північного Китаю важливою проблемою стає оптимізація вантажопотоків на підприємствах важкого машинобудування та реструктуризація органів місцевої влади.

Для реалізації регіональних реформ важливим є організація та підтримка міграційних потоків сільського населення, яке з метою підвищення свого добробуту масово заохочується до переселення у міста розташування промислових підприємств. В умовах поступового переходу від командно-адміністративної економіки до ринкового способу ведення господарювання важливим стає вдосконалення саме інвестиційних механізмів шляхом поліпшення інвестиційного клімату та залучення як можна більше прямих іноземних інвестицій при скороченні державної підтримки розвитку економічних компонент суспільства. При цьому основна увага приділяється розвитку областей, які вже являються або економічно розвинутими та знаходяться на перетині основних логістичних шляхів, або лежать на основних водних магістралях країни.

Що стосується досвіду європейських країн, то процес розробки та реалізації стратегій регіонального розвитку тут слід розглядати з позицій побудови взаємовідносин між центральними та регіональними органами влади в унітарних державах, децентралізованих унітарних державах, унітарних державах з регіональним поділом та федеративних державах.

Так, наприклад, для Ірландії, Греції, Люксембургу та України, як представників унітарних держав, регіональні органи влади при розробці та реалізації регіональних стратегій повністю залежать від центральної влади, що у деяких випадках може гальмувати процеси швидкого реагування на зміни навколишнього середовища у окремих регіонах, які структурно можуть бути присутні у складі держави (наприклад Португалія з двома автономними регіонами, Україна з одним). Реалізація регіональних програм розвитку відбувається шляхом жорсткого контролю за виконанням розпоряджень центральної влади. В той же час регіональні місцеві влади мають в основному тільки представницькі функції на міжнародному рівні та функції тільки оперативного реагування в управлінні реалізацією програм.

У децентралізованих унітарних державах, таких як Франція з 26 регіонами, Фінляндія (один автономний регіон), Швеція (чотири регіона), Данія, Нідерланди регіональна політика і стратегія реалізуються через передання частини повноважень центрального органа влади на місцевий рівень.

Для унітарних держав з регіональним розподілом (Велика Британія, Італія (двадцять регіонів), Іспанія (17 регіонів)) характерною є ситуація коли на місцях створюються регіональні виборчі органи влади, які мають досить широку автономію та особливі повноваження у законодавчій та виконавчій сферах, які прописано у конституції.

Що стосується європейських федеративних держав, таких як Німеччина, Австрія, Бельгія то тут розподіл влади з розробки та реалізації стратегічних програм регіонального розвитку відбувається згідно з конституцією. А саме, на основі розроблених на регіональному рівні проектах програм будується загальнонаціональна програма розвитку держави, що позитивно відбивається на якості програм як галузевого так і регіонального розвитку. При цьому центральні органи влади виконують лише координаційні та законотворчі функції, що створює можливість широкої автономії у питаннях розбудови національної стратегії розвитку держави для окремих регіональних утворень.

В цілому стратегічна регіональна політика у країнах Європи побудована на принципах дотримання вимог міжнародного права до функціонування регіональних утворень та раціоналізації функціонування механізмів управління. А саме:

• на рівні державного управління встановлюються основні цілі і пріоритети у стратегіях регіонального розвитку з урахуванням вимог окремих регіонів країн, • програми розвитку окремих секторів національних та міжнаціональних економік інтегруються між собою з метою досягнення найбільшої ефективності функціонування загального економічного простору, • виходячи з соціокультурних та економічних особливостей окремим регіонам надається право з реалізації власної стратегії розвитку з метою підвищення ефективності регіональних політик, • здійснюється постійний моніторинг реалізації окремих етапів та блоків стратегічних програм для можливого оперативного втручання та корегування ходу реалізації окремих елементів загальної стратегії регіонального розвитку, • реалізуються програми з надання преференцій та субсидій на розвиток як окремих регіонів, так і галузей промисловості, які мають велике значення для розвитку окремих регіональних утворень, • створюються можливості для невпинного зростання регіонального добробуту, через роботу механізмів з зближення окремих регіонів за соціально-економічними показниками, підвищення регіональної конкурентоспроможності та розширення міжрегіонального співробітництва.

Реалізація стратегій незбалансованого та збалансованого розвитку дозволила Китаю та Європі не тільки побудувати ефективну систему взаємодії між регіональними економічними центрами і державою, але й успішно подолати негативні наслідки світової фінансової кризи 2008-2009 р., з якої Китай та країни Європи вийшли з найменшими втратами. А основним пріоритетом стали як реалізація загальної внутрішньої стратегії розвитку держави, так і окремих регіонів, які входять до її складу з метою соціально-економічного розвитку та розширення ринків збуту і підвищення регіональної конкурентоспроможності.

При цьому можлива ситуація, коли країна чи окремі її регіони можуть реалізовувати у обмеженому часовому періоді стратегії незбалансованого розвитку для накопичення ресурсів та формування відповідної інфраструктури, що також може бути застосовано для України [5].

Для цього необхідним представляється як розробка цілісної державної стратегії регіонального розвитку, якої на жаль зараз немає в Україні, і у якій знайшли би відображення приватні стратегії розвитку окремих регіонів країни, так і приведення у відповідність до світових стандартів інституціонального та законодавчого середовища для стимулювання інноваційної активності всередині країни.

Однак при реалізації регіональних стратегічних програм не слід забувати про те, що в умовах глобалізації країни й регіони намагаються зберегти свою конкурентноздатність і пристосуватися до нової ситуації через регіональну спеціалізацію, та об'єднання на регіональному рівні зусиль органів влади з метою зміцнення інноваційного потенціалу й конкурентоздатності регіонів в цілому. Для цього доцільним представляється:

• використовувати міжнародний досвід стратегічного регіонального планування та розглядати стратегії регіонального розвитку в контексті розвитку світової економіки;

• потенціал росту ключових секторів економіки оцінювати з урахуванням впливу глобальних і національних тенденцій, для чого при розробці стратегій ї виходили з того, що майбутня структура економіки повинна забезпечити високий рівень доходів населення й високу якість життя;

• на рівні регіонів окреслювати та реалізовувати не тільки тактичні, але й стратегічні цілі регіонального розвитку, серед яких можна виділити: високий рівень розвитку підприємництва, ефективна і збалансована регіональна економіка, досягнення високої інвестиційної привабливості регіону та інтернаціоналізації регіональних зв'язків, розвиток регіональної інфраструктури, підвищення якості трудових ресурсів та умов праці, раціоналізація та оптимізація використання ресурсного потенціалу, кооперація з іншими регіональними утвореннями для реалізації загальнодержавної стратегії регіонального розвитку.

Висновки і пропозиції.Позитивний досвід реалізації стратегій регіонального розвитку підтверджується невпинним розвитком як економічної так і соціальної компоненти Китаю та країн Європи, що може бути з успіхом використано Україною у побудові власної стратегії регіонального розвитку як на рівні обласних центрів, так і на рівні пошуку геостратегіії розвитку держави і її інтеграції до глобальної економіки.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Соколенко С.И. Современные мировые рынки и Украина. – К.: Демос, 1995. – 356 с.

2. Международные экономические отношения: Учебник для вузов / В.Е.Рыбалкин, Ю.А.Щербанин, Л.В.Балдин и др.;

Под ред. проф. В.Е.Рыбалкина. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – 605 с.

3. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власик В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Навч.пос./За ред..

І.В.Багрової. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 384 с.

4. Усенко E. T. Интеграция как всемирно-исторический процесс и международное право // Московский журнал международного права. 1992. № 1. С. 25—49.

5. Черніченко Г.А., Попова В.Г. Значення регіональних господарчих комплексів у розвитку міжнародного економічного інтеграційного співробітництва// Культура народов Причерноморья № 133 Симферополь, межвузовский центр «Крым», 2008. – С. 66-70.

6. Сіденко В. Проблеми конкурентоспроможності українських виробників в умовах відкритої економіки // Поглиблення ринкових реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 року. Матеріали наукової конференції.– К.: УкрІНТЕІ. – 1999. - Ч.2. - Т.2. – 211 с.

7. Макогон Ю.В. Государственный и региональный аспект экономической безопасности Украины в условиях международной интеграции // Вісник Донецького національного університету. Серія В. Т.1. Спецвипуск. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – С.8-25.

8. Макогон Ю.В. Позиции Украины в системе мирового хозяйства с учётом вызовов современности // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. -Сборник научных трудов. Донецк: ДонНУ, 2007. –С.986-991.

РЕЗЮМЕ Розглянутий світовий досвід розробки і реалізації стратегій регіонального розвитку на прикладі Китаю і країн Європи. Проаналізовані умови використання світового досвіду для розробки стратегії регіонального розвитку в Україні.

РЕЗЮМЕ Рассмотрен мировой опыт разработки и реализации стратегий регионального развития на примере Китая и стран Европы. Проанализированы условия использования мирового опыта для разработки стратегии регионального развития в Украине.

SUMMARY World experience of working out and realisation of strategy of regional development on an example of China and the countries of Europe is considered. Conditions of use of world experience for working out of strategy of regional development in Ukraine are analysed.

ВЕЛИКА ДЕПРЕСІЯ 1929-1933. ФІНАНСОВА КРИЗА 2008-2009. ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ Гудзій З.З., аспірант, Національного інституту стратегічних досліджень Доцільність розвитку стратегії поглиблення економічної співпраці між країнами, створення загальноєвропейського економічного простору, а також досягнення більшої інтеграції країн-партнерів у європейській площині після подій на світових фінансових ринках у 2007-2008 рр. видається доволі двозначною.

Багато економістів і фахівців фінансового сектору погоджуються у тому, що світова фінансова криза 2007-2008 років яскраво відображає циклічність світових криз у глобальній економіці. Очевидною виглядає закономірність того, що раз в десятиліття світову економіку охоплюють економічні потрясіння, які різною мірою, проте впливають на інтереси гравців глобальної економіки. Не важко пригадати фінансову кризу 1997 1998 років, імпульс якої подала “перегріта” економіка азіатських “тигрів”. Економічні потрясіння країн Східної Європи, пов’язані з перерозподілом геополітичного впливу початку 90-х років, криза заборгованості 80-х років, пов’язана з рефлекторністю (підсвідома поведінка) інвесторів в країнах Латинської Америки і, як наслідок, відтоком капіталу, нафтова криза 1973-1975 років і т.д. Часовий циклічний характер світових економічних криз заперечити важко, проте важливим постає питання синонімічності фінансової кризи 2007-2008 з економічними кризами попередніх десятиліть.

Увага до фінансової кризи 2007-2008 рр. є надзвичайно великою, проте глибоких досліджень по даній тематиці є не багато. Однак, серед існуючих науковців, оцінка природи виникнення та масштабності впливу існуючої кризи також неоднозначна. Серед авторів, які досліджували цю область варто відзначити Гальчинського А.С., Гурієва С.М., Дорошенко І.В., Михайлова Д.М., Пинзеника В.М., Рогач О.І.

Метою даної роботи є визначити ступінь впливу існуючої кризи та інструменти її подолання для України.

Гіпотеза: світова фінансова криза 2007-2008 років відмінна від циклічних криз попередніх десятиліть і є аналоговою до світової кризи періоду “великої депресії” 1929-1933 років, а отже і методи її подолання не можуть бути традиційними.

Для виявлення основних характерних рис циклічних криз розглянемо кожну з них зокрема.

Великий приплив іноземних інвестицій в економіку країн Південно-Східної Азії в період 1994-1996 років був обумовлений підвищеною віддачею на капітал та оптимістичними очікуваннями економічного розвитку в регіоні. Приплив капіталу підтримував динамічне економічне зростання та супроводжувався збільшенням грошової маси в економіці. На початку 1997 року співвідношення М2/грошова база стрімко переріс критичний рівень. Симптоми “перегрітої” економіки збігались з характеристиками інших країн напередодні фінансової кризи: Мексика (1994 р.), Аргентина (1995р.). Доленосним став червень 1997 року, коли центральний банк Таїланду виявив свою неспроможність підтримувати обмінний курс місцевої грошової одиниці. Наступним кроком був відтік іноземного капіталу не лише з Таїланду, але й з інших азіатських “тигрів”. Дефіцит грошей у реальному секторі супроводжувався обвалом основних галузей економіки і, як наслідок, економічною кризою в регіоні.

Східноєвропейська криза початку 90-х пояснюється адаптацією країн пострадянського простору до нових умов економіки. Гіперінфляція 1992-1993 років в значній мірі стала наслідком кризового стану радянської економіки, яка вже не могла справитись з постійно зростаючим дефіцитом бюджету та скороченням об’ємів ВВП. В роки становлення молодих держав нестача грошей в реальній економіці покривалась їхньою емісією та збільшенням кредитування центральних банків, що в кінцевому результаті призвело до гіперінфляції та девальвації грошових одиниць.

Основним чинником кризи заборгованості в країнах Латинської Америки у період 80-х років прийнято вважати надмірні зовнішні запозичення. Це вплинуло на збільшення приватного споживання та урядових видатків. Як наслідок, зростання реального обмінного курсу та відплив капіталу. Руйнівні наслідки посилили зовнішні шоки: зниження світових цін на сировину, підвищення реальної світової процентної ставки, зменшення попиту на імпорт промислових товарів у Західній Європі та Північній Америці.

Основними характерними рисою світових циклічних криз є їхня периферійна природа виникнення і лише опосередкований вплив на економічні центри світу. Очевидною є і природа економічних зрушень, яка стосується певного регіону, або ж окремої галузі. Ще однією рисою циклічних криз можна вважати пошук спекулятивними інвесторами надприбутків. Як наслідок, це відображається у концентрації капіталу у одній економічній зоні, яка через деякий період часу “перегрівається” і обвалюється.

Світова криза 2007-2008 року, в першу чергу, вказує на обвал існуючої світової системи (грошово кредитної). Дана криза є структурною і її причини не зовнішні, а внутрішні (ендогенні) шоки грошових відносин.

Для подальшого аналізу макроекономічних інструментів і політики щодо виходу з фінансової кризи 2007 2008 років пропонуємо розглянути період “великої депресії” в контексті природи виникнення кризи, масштабів впливу, а також механізмів подолання. Однією з основних причин “великої депресії” 1929-1933 років вважається зменшення сукупного попиту внаслідок обмеження інвестицій та приватного споживання. Масштаби впливу – основні економічні центри світу, причини кризи – політика дорогих грошей, вихід з кризи – нетрадиційний підхід до вирішення.

Пропонуємо розглянути графічну інтерпретацію розвитку подій 1929-1933 років (рис. 1). Для цього використаємо модель Манделла-Флемінга, яка надає зручні можливості для аналізу фіскальної і монетарної політики та різноманітних зовнішніх макроекономічних шоків у відкритій економіці. Початково економіка знаходиться у стані внутрішньої і зовнішньої рівноваги (т. А). Скорочення зовнішніх інвестицій погіршує платіжний баланс (BP1 – BP2), як наслідок скорочення інвестування скорочується сукупний попит і змінюється рівновага на ринку товарів та послуг (IS1 – IS2). Дефіцит платіжного балансу зменшує резерви, а відповідно і пропозицію грошової маси (LM1 – LM2).

r BP1 BP LM LM r B A r IS IS Рис. 1. Наслідки скорочення інвестицій та сукупного попиту для економіки країни Y Y Перехід до нового рівноважного стану (т. В) супроводжується підвищенням процентної ставки (r1 – r2) і зниженням доходу (Y1 – Y2). Важливо пам’ятати те, що вищезазначена логіка подій відображає ситуацію не окремо взятої країни, а усіх економічно розвинутих центрів світу. У період з 1929 по 1933 рік обсяги промислового виробництва США скоротились на 46,2%, Німеччини – 40,6%, Канади – 41,9%, Італії – 33,1%, Франції – 32,9%, Австралії – 30,0%, Великобританії – 23,8%. Сумарний індекс падіння промислового виробництва для усього західного світу у 1932 р. у порівнянні до 1929 р. становив 36,2%. Масштаби падіння визначають масштаби кризи.

Для здійснення порівняльного аналізу пропонуємо графік консолідованих показників ВВП за останні років (2005 – 2009 рр.) промислово розвинутих країни світу за версією Міжнародного валютного фонду. Дані 2009 року взяті на основі даних першого кварталу 2009 року, а також прогнозів темпів росту країн на 2009 рік.

Усі розрахунки зведені до спільної грошової одиниці, дол. США.

Рис. 2. Консолідовані показники ВВП промислово розвинутих країн світу, дол. США Дані на рис. 2 показують падіння показника ВВП промислово розвинутих країн світу у 2009 році на 9,65% у порівнянні до показника 2008 року. У вибірці з 33 промислово розвинутих країн світу, взятій Міжнародним валютним фондом, у 31 країні відбувається спад промислового виробництва. Очевидним є факт того, що криза, яку переживає сьогодні глобальна економіка, не подібна на фінансові кризи попередніх десятиліть ні за природою виникнення, ні за масштабом впливу. Фінансова криза зразка 2008-2009 – це криза великого циклу, подібну глобальну рецесію світова економіка переживала у період великої депресії 1929-1933 років, а отже і підходи до подолання даної кризи не можуть бути традиційними.

Глобальна економіка зустрілась з проблемою системи побудови грошово-кредитних відносин. Реальний сектор економіки залишився реальним лише на словах. 96% операцій на світовому валютному ринку пов’язані з спекулятивними трансакціями. Частка “сильних грошей” у банківській сфері становить лише 1,0%. Решта – так звані “майже гроші”. Іпотечний ринок, фондовий ринок чи банківська сфера – це лише індикатори кризи. Варто зрозуміти головне: ринки, пов’язані з реальною економікою, можуть бути ефективними для держави лише за умови чіткої продуманої політики по їх розвитку. Контролююча рука держави вкрай необхідна для визначення вектору розвитку галузей і криза 2008-2009 цьому яскраве підтвердження. Проблема не у тому, що ринки розвивались, проблема у тому, що вони розвивались безконтрольно, використовуючи спекулятивні операції з віртуальними грішми за якими ховалось повітря. Глобальна економіка дійшла до етапу, коли вікна відчинились і реальні гроші втекли з економіки, залишивши сектори пустими. Проблема з якою зіткнулась економіка сьогодні – це проблема “дорогих грошей”.

У перші роки кризи 1929-1933 років Федеральна резервна система США скоротила пропозицію грошей на 35,2%, що істотно поглибило кризу неплатежів, тогочасна економіка стала перед тією самою проблемою, що і ми сьогодні – проблема “дорогих грошей”.

У 1936 році вийшла робота відомого економіста Дж. Кейнса під назвою “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”. У своїй роботі він пропонує революційні на той час ідеї використання державою фіскальних інструментів для регулювання ринкових процесів. Втілення в життя ідеї неінфляційної емісії, яка визначається ефективним інвестиційним попитом, допомогла країнам Європи та Америки вийти з кризи 1929-1933 років. Ідея запропонованої моделі полягала у подоланні головної проблеми криз, проблеми безробіття, шляхом емісії грошової маси під інвестиційні проекти на умовах низької облікової ставки (рис. 3).

Після зниження інвестиційної активності і скорочення сукупного попиту (рис.1.) економіка перемістилась в точку рівноваги В, зазнавши підвищення процентної ставки r і зниження доходу Y. Збільшення грошової маси в економіці (LM2 – LM3) веде за собою зниження процентної ставки (r2 – r3) і збільшує доходи (Y – Y3). Інвестиційний попит на приріст грошової маси не веде до підвищення цін чи знецінення грошової одиниці.

Як наслідок, долається проблема безробіття і економіка отримує імпульсу для розвитку (IS2 – IS3). Зі зростанням виробництва і пожвавленням економічних процесів зростає і частка товарів експорту. Відповідно, пряма платіжного балансу переміщується вправо (BP2 – BP3) і економіка опиняється в новій точці економічної рівноваги С, за якої ми отримали зростання сукупного доходу Y і зниження процентної (облікової) ставки r.

r BP1 BP LM LM r B A r IS IS Y2 Y1 Y Рис.3. Неінфляційна емісія визначена ефективним попитом На основі вищезазначених теоретичних досліджень пропонуємо практичні рішення для України у формуванні подальшої економічної політики.

1. Економічна криза зразка 2008-2009 є глобальною структурною кризою фінансового сектору економіки.

Наслідки в довгостроковому періоді виявляться у трансформації грошово-кредитних відносин, у короткостроковому – це стимулювання внутрішнього попиту. Етапність розвитку кризи в Україні можна окреслити наступним алгоритмом: зупинка кредитування банками реального сектору економіки створила дефіцит попиту. Це призвело до скорочення виробництва і до зниження доходів приватних підприємств. Як наслідок, зростання безробіття і скорочення сукупного попиту в країні. Україна, як і увесь світ постала перед гострим дефіцитом “сильних” грошей в економіці. Один з варіантів наповнення економіки грішми, запропонований екс-міністром фінансів України Віктором Пинзеником, звучить так: “…збільшення тарифів на газ, воду, тепло, каналізації, електричну енергію.” Запропонований варіант видається нелогічним, адже за існуючого дефіциту грошей, підвищення цін призведуть до кризи неплатоспроможності громадян, а не до зростання надходжень у бюджет.

2. Суть запропонованої моделі Дж. Кейнса полягає у неінфляційній емісії під інвестиційні проекти. У США в 1930-х роках – це проекти дорожнього будівництва. Основну мережу доріг було введено в експлуатацію з допомогою відповідних механізмів саме в ці роки.

Сигнал для України – це чемпіонат Європи по футболу, який прийматиме наша країна у 2012 році.

Розвиток будівництва доріг, готельного сектору, туристичної інфраструктури обов’язково принесе дивіденди.

Окрім того, варто продовжувати випереджаючими темпами інвестувати у сільське господарство. Рух здорового харчування в Європі робить сферу сільського харчування фундаментом для припливу валюти в Україну.

3. В контексті президентських виборів 2010 року докорінні зміни видаються вкрай нелогічними. Сьогодні приховуються реальні цифри падіння ВВП (за окремими оцінками це вже 20-22% у І-му кварталі 2009 р. у порівнянні до аналогічного показника 2008 р.), країна продовжує жити в борг, підтримуючи показники економіки за рахунок чергового траншу МВФ, приховуються показники безробіття, трудовий капітал ховається в тіньовому секторі і т.д. Якщо сьогодні не прийняти кардинальних кроків у напрямку реформування структури економіки України, зупинка на косметичних змінах призведе до того, що наступної хвилі кризи економіка України може не витримати.

4. Процес подолання кризи структури чи системи не може бути швидким, так як вимагає докорінної реформації глобальних фінансових відносин. Для подолання кризи 1929-1933 рр. знадобилось 40 р., фактично вона була завершеною лише в серпні 1971 р. на Ямайській конференції, коли плаваючі (щодня змінювані) валютні курси офіційно вступили в дію. Для України сьогодні важливо розуміти, що реформування системи грошово-кредитних відносин це поетапний процес. Українській владі зараз важливо прийняти аполітичні короткострокові рішення задля того, щоб довгострокові перспективи для нашої країни були реальними.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Гальчинський А. Світова грошова криза: витоки, логіка трансформації. – Дзеркало тижня № 42 (721) 8- листопада 2008.

2. Електронне джерело: http://www.imf.org 3. Пинзеник В. З фальшивими грошима багатшим не станеш. – Дзеркало тижня № 17 (745) 16-25 травня 2009.

4. Шевчук В.О. Міжнародна економіка: теорія і практика. – Львів: Каменяр, 2003. – 322-357 с.

РЕЗЮМЕ Автор роботи спробував порівняти симптоми фінансової кризи 2008 р. з симптомами криз попередніх десятиліть, їхню природу та причини виникнення.

РЕЗЮМЕ Автор работы сравнивает симптомы финансового кризиса 2008 г. с симптомами кризисов предыдущих десятилетий, их суть и причины возникновения.

SUMMARY The author of work compares symptoms of financial crisis of 2008 to symptoms of crises of the last decades, their essence and the occurrence reasons.

КУЛЬТУРА ЯК ЧИННИК СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД Дацко О.І., здобувач Інституту регіональних досліджень Національної академії наук України Постановка проблеми. Сучасний етап характеризується зміною орієнтирів розвитку суспільства. Це стосується не лише державних та регіональних стратегій розвитку, але і зміною парадигми суспільного устрою.

У ХХІ ст. саме культуру починають розглядати як один із найвагоміших чинників суспільного розвитку.

В Україні роль культури як чинника економічного, соціального, політичного та іншого розвитку поки розглядається лише фрагментарно. Хоча як засвідчує світовий досвід саме сфера культури є пріоритетним напрямом розвитку цілих держав та окремих регіонів, створення та використання культурного потенціалу оцінюється як більш перспективне та економічно доцільне, аніж розвиток виробничих потужностей у багатьох країнах.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Культура сьогодні розглядається як один із чинників підвищення конкурентоспроможності регіонів. Регіоном, де культуру позиціонують як один із найважливіших напрямків суспільного розвитку є Європа. У багатьох програмах та стратегіях загальноєвропейського, регіонального розвитку, програмах розвитку окремих європейських країн культурному сектору відводиться особлива роль. Прийнята низка регіональних стратегій розвитку, метою яких є стимулювання зростання рівня культури населення та використання культурного потенціалу як одного із напрямків підвищення конкурентноздатності регіонів.

До 2000 р. в Європі застосовували підходи до формування регіональної політики, які базувалася на трьох основоположних чинниках розвитку («трикутник сталого розвитку» рис.1.), і викладені у Звіті Комісії з питань екології та розвитку при ООН. Ці базові ідеї використовуються сьогодні при розробці локальних, національних та глобальних стратегій розвитку як взірець для аналізу та діяльності державної влади. Зокрема, Лісабонська програма «Політичні засади розвитку Європейського Союзу до 2010 р.» [1], затверджена головами держав і урядів країн-членів ЄС у березні 2000 року, базується саме на «трикутнику розвитку». Цю позицію підтримували і низка науковців. Г.Дейлі окреслив, що саме трикутник сталого розвитку є основою соціально економічного розвитку регіонів, а особливий акцент на сучасному етапі слід робити саме на екологічних пріоритетах [2, с.9].

Дж. Гокс визначив важливу роль культури у забезпеченні сталого регіонального розвитку, трансформувавши «трикутник» сталого розвитку регіонів у «квадрат» (рис.1), який сьогодні приймають як основу для формування політики сталого розвитку регіонів у всіх розвинених країнах [3].

культура соціальний соціальний екологія сектор екологія сектор економіка економіка Лісабонська програма «квадрат опор» сталого 2001 рік, трансформація підходів «трикутник опор» сталого за ДЖ. Гоксом розвитку регіонів»

розвитку регіонів»

Рис.1. Основні «опори» регіонального розвитку Нині є всі передумови, щоб стверджувати, що культура є четвертою «опорою» регіонального розвитку. З © Дацко О.І., цією метою Всесвітня асоціація міст та Об’єднані міста і органи місцевого самоврядування 08.05.2004 року уклали керівний документ щодо формування місцевої культурної політики у розрізі соціально-економічного розвитку регіонів та окремих міст «Завдання на ХХІ століття для культури», який рекомендовано приймати за основу при розробці відповідних стратегій, програм та проектів у сфері культури, і у якому окреслено стратегічну роль культури у соціально-економічному розвитку як окремих держав, регіонів та локальних громад.

З економічної точки зору цей документ має вагоме значення, оскільки офіційно визнає, що рівень розвитку культури тісно корелює з соціально-економічним розвитком територій, а культурний потенціал може стати одним із ключових чинників економічного розвитку. У 2006 р. робоча група організації Об’єднаних міст і органів місцевого самоврядування розробила та ухвалила «Поради щодо виконання «Завдання на ХХІ ст. для культури» на місцевому рівні»[4] у яких окреслено спеціальні інструменти для реалізації визначених завдань (рис.2).

Окреслення невирішеної проблеми. Сьогодні можемо констатувати, що у більшості розвинених країнах як на рівні держави, так і регіонів, територіальних громад, міст і сіл є сформовані власні стратегії розвитку в яких є спеціальний підрозділ щодо культурної політики, оцінки, формування та реалізації культурного потенціалу.

Однак в Україні цей процес є на початковій стадії. Тому необхідним є аналіз передового досвіду використання культурного потенціалу для стимулювання розвитку та розробка механізмів його використання в Україні.

Тому метою цього дослідження є аналіз європейського досвіду використання сфери культури для забезпечення сталого регіонального розвитку та визначення можливості його адаптації до умов України.

Місцева культурна стратегія Рада з питань спеціальні інструменти для Хартія культурних культури реалізації Завдання на ХХІ ст.


прав і відповідальності для культури Оцінка наслідків Рис.2. Спеціальні інструменти для реалізації пріоритетів «Завдання на ХХІ ст. для культури»

Завданнями дослідження є: здійснити аналіз існуючих європейських теорій сталого регіонального розвитку;

визначити основні нормативні документи щодо формування регіональної культурної політики;

охарактеризувати роль культурних індустрій у забезпечення економічного розвитку;

проаналізувати тенденції щодо діяльності культурних індустрій у Європі;

навести приклади використання культурного потенціалу регіонів для підвищення конкурентноздатності окремих регіонів та міст;

оцінити перспективи використання європейського досвіду в Україні.

Результати. У Європі вже кілька десятиліть планують розвиток культурної сфери, яке здійснюється через формування культурної карти, культурного планування та інституційних інновацій, що в результаті дає можливість сформувати четверту «опору» сталого розвитку (тобто сектор культури), а також використовувати наявний потенціал. Тобто можемо говорити не лише про сприяння зростанню культурного сектора, але, значною мірою і про розвиток культурних індустрій як перспективних напрямків підприємництва та передумови сталого розвитку регіонів.

Тенденцією сучасної культурної політики у Європі є підвищення конкурентноздатності регіонів за рахунок створення креативних міст та мегаполісів, які пропонують, у першу чергу, як жителям, так і відвідувачам максимально повне задоволення культурних потреб. У таких містах промисловій інфраструктурі, енергоємним та небезпечним виробництвам приділяють дедалі менше уваги та зменшують обсяг інвестицій.

Натомість основний акцент робиться на виявленні, розвитку, створенні та реалізації культурного потенціалу через розвиток культурних індустрій. З метою стимулювання цього процесу, з 1985 р. Рада Європи оголошує щороку одне із міст культурною столицею Європи. Цей статус отримували такі міста як Афіни (1985 р.), Флоренція (1986 р.), Амстердам (1987 р.), Берлін (1988 р.), Париж (1989 р.), Глазго (1990 р.), Дублін (1991 р.), Мадрид (1992 р.), Антверпен (1993 р.), Лісабон (1994 р.), Люксембург (1995 р.), Копенгаген (1996 р.), Салоніки (1997 р.), Стокгольм (1998 р.), Веймар (1999 р.). У 2000 році цей статус отримали одразу 8 міст: Авіньйон, Берген, Болонья, Краків, Гельсінкі, Прага, Рейк’явік і Сантьяго-де-Компостелла. З 2001 року статус культурної столиці надається одразу двом Європейським містам : Роттердам і Порту (2001 р.), Брюгге і Саламанка ( р.), Ґрац (2003 р.), Лілль і Генуя (2004 р.), Корк (2005 р.), Патра (2006 р.), Люксембург (2007 р.), Ліверпуль (2008 р.) [5].

Завдяки реалізованому проекту ці міста змогли акумулювати власний культурний потенціал, стимулювати розвиток культурних індустрій, що забезпечує їх стійке становище у майбутньому та значно підвищує їх конкурентноздатність. Причому спостерігається тенденція до певної спеціалізації міст чи регіонів.

Зокрема, Франкфунт-на-Майні є одним і з провідних ярмаркових центрів народних промислів, Новий Орлеан вважають світовим центром блюзу, Ліверпуль – світовий центр «Бітлз» тощо.

Особливо вдалою ця стратегія є при плануванні діяльності невеликих міст чи містечок. Наприклад, в Австрії у м. Іббзіц з 1998 р. проводять фестивалі ковальства Ferraculum. Наприкінці ХХ ст. місто стало одним із депресивних. Протягом останнього десятиліття влада Іббзіцу зробила «ставку» на розвиток місцевих стародавніх ковальських традицій, які є основною мотивацією розвитку туризму цього регіону. На сьогодні у містечку понад 2 тисяч готельних номерів, велика кількість закладів громадського харчування, сувенірних крамниць функціонує музей, протягом року проводиться велика кількість заходів, що приваблюють відвідувачів, працює школа ковальського мистецтва, дизайн-студій, кузні виконують замовлення, створені під час фестивалів металеві скульптури розміщені на одній із вулиць Іббзіца, яка особливо приваблює туристів.

Завдяки вдалій маркетинговій політиці місцевої громади, місто стало всесвітньо відомими, воно включене до значної кількості туристичних маршрутів. У 2008 р. громада Іббзіца подала заявку та необхідну документацію щодо надання комплексу стародавніх кузень, статусу заповідника і занесення його у списки ЮНЕСКО.

Сьогодні місто активно розвивається, приймає щорічно кілька сотень тисяч туристів, розвивається місцева промисловість, сфера обслуговування, значно зріс рівень зайнятості населення та доходів громадян. Такий підхід дозволив значною мірою підвищити конкурентоспроможність міста, задіяти наявний ресурсний потенціал – культурний, людський, історичний, економічний та ін.

Для значної кількості міст саме культурна компонента є однією із визначальних при формуванні стратегії розвитку. Це, насамперед, відомі європейські міста (Прага, Париж, Краків, Лондон, Відень, Хельсінкі та ін.) соціально-економічний розвиток яких базується саме на використанні культурного потенціалу, яке стимулює розвиток туризму, що є поштовхом до розвитку інших галузей економіки та соціального сектора. Особлива роль у цьому контексті відводиться саме розвитку культурних індустрій міст.

Найбільш загально культурні індустрії визначають як такі, в основі яких лежить індивідуальна творчість, навички чи талант, і які мають потенціал створення цінностей, робочих місць шляхом створення та використання інтелектуальної власності [6]. Причому немає єдиного визначення назви цих індустрій, різні країни по різному їх дифініціюють – творчі індустрії, креативні індустрії, культурні індустрії. У Євросоюзі перелік культурних індустрій формується відповідно до практики Великобританії (рис.3.). У регіоналістиці сьогодні з’явилося нове поняття – креативний клас, який значною мірою визначає стан та перспективи розвитку цих індустрій. Одним із ідеологів поняття «креативний клас» вважають Р. Флориду, який визначив, це поняття як множину осіб, які працюють у сфері дизайну, освіти, мистецтва, музики, видовищ, чиї економічні функції полягають у створенні нових ідей, нових технологій і/чи креативного змісту [7, с.8]. Зростання ролі креативності у регіональному розвитку засвідчено Єврокомісією, яка 2009 рік оголосила Європейський роком креативності та інновацій. Асиміляція економіки та культури сприяє розвитку творчих індустрій. За оцінками науковців в окремих країнах культурні індустрії забезпечують 98% самоокупності. Тому розвиток креативності розглядається джерелом не тільки забезпечення конкурентноздатності, але соціально-економічного та культурного розвитку загалом.

Для великих міст розвиток культурної сфери визначають як мету їх глобальної стратегії, а основними важелями впливу культури у сучасному економічному просторі є [8]: культурно-історична спадщина, звичаї і традиції, які активно використовуються для підвищення конкурентноздатності окремих міст і забезпечують формування їх культурної ідентичності;

культурні інституції — театри, музеї, художні галереї та бібліотеки є чинниками культурного розвитку суспільства та підвищення рівня його освіченості;

в сучасному соціокультурному та економічному просторі Культура відіграє ключову роль у туризмі поряд із природними ресурсами, культура є однією із першочергових мотивацій відвідування певної місцевості;

культурні індустрії за перспективою розвитку у світовій економіці займають четверте чи п'яте місце за інтенсивністю розвитку (після фінансових послуг, інформаційних технологій, фармації, біотехнологій та туризму), а тому починають розглядатися як повноцінний сегмент економіки країни, що має значний економічний потенціал та вагоме значення у соціально-економічному розвитку як держави загалом, так і окремих адміністративно територіальних одиниць. У містах, де культура стала «четвертою опорою» сталого розвитку у культурному секторі зайнято близько 5-10% загального числа працівників;

культурні індустрії та заходи відіграють вагому роль у формуванні культурного та соціально-економічного потенціалу, відчутно сприяють зростанню соціальної активності завдяки стимулюванню розвитку суспільного і людського капіталу.

Причому, як свідчить європейський досвід, розвиток креативний індустрій можливий лише за відповідного державного стимулювання та підтримки. Аналізуючи обсяги державних видатків на сферу культури у розрахунку на одну особу (рис.3), можна констатувати, що у в Україні рівень фінансування сфери культури є значно нижчий, ніж у багатьох країнах Європи.

Як бачимо, рівень видатків на сферу культури є досить диференційованим. Однак, аналіз результатів діяльності творчих індустрій засвідчує, що обсяги фінансування є важливим для розвитку сфери культури, однак одним із найважливіших чинників інтенсифікації розвитку цього сектора є створення сприятливих умов.

Зокрема, аналізуючи дані табл. 1, бачимо, що рівень урядових видатків Великобританії на сферу культури є одним із найнижчих у Європі, натомість вдало розроблена державна політика щодо стимулювання розвитку креативних індустрій забезпечує лідируючі позиції Англії у цій сфері у світі.

Зокрема, у Лондоні чисельність працівників, зайнятих у культурних індустріях становить близько тис. осіб. У Великобританії (не враховуючи Лондон), кожен четвертий працівник сьогодні зайнятий у креативних індустріях, a рівень доходів від культурних індустрій формує значну частку ВРП та ВВП. Так, Великобританія щорічно отримує дохід від творчих індустрій на рівні 112-115 млрд. фунтів, лише обсяг експорту культурного продукту складає понад 10 млрд. фунтів на рік [9]. Обсяги доданої вартості, створеної креативними індустріями Великобританії наведені у табл. 1. Як бачимо, частка доданої вартості створена у межах культурних індустрій становить понад 6%. Роль цих індустрій щороку зростає, вони стають життєво необхідними для забезпечення життєдіяльності багатьох країн. На початок 2009 р. понад 2 млн осіб зайняті та працюють у цих індустріях, щорічно цей сектор приносить понад 60 млрд фунтів на рік, що складає 7,3 % ВВП Великобританії. За останні 10 років цей сегмент економіки зріс удвічі і продовжує постійно зростати, оскільки зростає попит на культурний продукт.


Норвегія;

410, Ліхтенштейн;

588, 600, Данія;

353, 500, Бельгія;

284, Австрія;

238, 400,0 Нідерланди;

172, євро Німеччина;

100, Словенія;

112, Естонія;

127, 300, Великобританія;

11, Іспанія;

104, Італія;

115, Словаччина;

41, Угорщина;

51, Азербайджан;

10, Латвія;

71, Ірландія;

38, 200, Мальта;

32, Болгарія;

17, Польща;

25, Греція;

34, Україна;

6, Литва;

27, Молдова;

4, Сербія;

10, Албанія;

5, Росія;

15, Грузія;

7, 100, 0, Рис.3. Загальні видатки уряду на культуру у розрахунку на одну особу на рік, євро (середнє значення за 2000-2008) [12] Досвід цієї країни показує, що на рівні регіонів та великих міст рушієм економічного прогресу є культурний потенціал, який значно розширюється завдяки створеним та чітких схемам творчої кар’єри від місцевих шкіл і коледжів до практичної реалізації працівників. Використання творчого потенціалу працівників є рушієм зростання містечок, міст та цілих регіонів. Така політика забезпечує динамічний, інноваційний та успішний розвиток креативних бізнес-структур, що забезпечують процвітання та дають можливість розвитку усіх регіонів країни. Для цього Урядом Англії реалізується низка програм, серед яких пошук, відкриття та сприяння розвитку талановитій молоді, створення місця праці. Для цього для кожного великого міста та окремих регіонів складається карта творчих індустрій. Саме тому культурні індустрії у Великобританії позиціонують сьогодні як «серце» економіки, для цього Управлінням Стратегії та Технологій здійснюються зусилля щодо здійснення нових досліджень та пошук нових ідей креативної промисловості, для чого виділено до 2013 року 10 мільйонів фунтів стерлінгів.

Таблиця Валова додана вартість, створена культурними індустріями Великобританії 1997-2006 рр.

Рідао і телебаче ігри та електор.

Дизайн і мода забезпечення, Мистецтво та Кіно, відео та образотворче комп’ютерні видавництва Архітектура антикваріат Програмне Видавнича ремесел та мистецтво Всього (за Музика та діяльність винятком дизайну) Реклама Ремесла Дизайн фото Роки ння 1997 3,4 0,6 3,1 0,5 0,26 0,04 0,28 0,05 1,9 0,3 2,7 0,5 6,5 1,1 9,8 1,7 3,5 0,6 31,44 н/д н/д 1998 3,5 0,6 3,2 0,5 0,27 0,04 0,27 0,04 1,8 0,3 2,9 0,5 7,3 1,2 13,2 2,2 3,7 0,6 36,14 0,4 н/д 1999 5,5 0,9 3,2 0,5 0,32 0,05 0,30 0,05 2,1 0,3 3,1 0,5 8,0 1,2 13,9 2,2 4,6 0,7 41,02 н/д н/д 2000 6,1 0,9 3,5 0,5 0,35 0,05 0,36 0,05 2,1 0,3 3,2 0,5 8,4 1,2 14,8 2,2 4,8 0,7 43,61 н/д н/д 2001 5,5 0,8 3,6 0,5 0,39 0,06 0,32 0,04 1,8 0,3 3,1 0,5 8,8 1,3 16,3 2,3 4,8 0,7 44,61 н/д н/д 2002 5,4 0,7 3,4 0,5 0,43 0,06 0,32 0,04 2,1 0,3 3,3 0,5 8,3 1,1 16,9 2,3 5,0 0,7 45,15 н/д н/д 2003 5,2 0,7 4,0 0,5 0,47 0,06 0,33 0,04 2,4 0,3 3,6 0,5 8,6 1,1 19,8 2,6 4,9 0,7 49,3 н/д н/д 2004 5,6 0,7 4,1 0,5 0,49 0,06 0,38 0,05 2,7 0,3 3,7 0,5 9,1 1,1 22,6 2,8 4,9 0,6 53,57 н/д н/д 2005 6,7 0,8 4,7 0,5 0,46 0,05 0,43 0,05 2,9 0,3 3,3 0,5 9,6 1,1 24,7 2,9 4,9 0,6 57,69 н/д 11, 2006 5,3 0,6 4,7 0,5 0,49 0,05 0,45 0,05 3,8 0,4 3,4 0,5 9,5 1,1 24,5 2,7 5,1 0,6 57,24 н/д н/д н/д – дані відсутні [13] Національний рух Науки, Технології і Мистецтва (NESTA) виділив 3 мільйони фунтів стерлінгів для реалізації Програми «Розвиток креативних інновацій», метою якої є пошук та підтримка малого і середнього бізнесу, які розробляють та впроваджують нові технології у галузі культурних індустрій. Також створена система обміну та поширення інформації про діяльність культурних індустрій, започаткована низка масштабних досліджень економічної доцільності та перспективності впровадження різних креативних інновацій [10].

Уряд Великобританії у лютому 2008 р. розробив і затвердив Стратегію креативної Великобританії: нові таланти для нової економіки. Ключовими положеннями цієї стратегії є розробка прототипів креативних центрів та принципів їх функціонування. 78% підприємств, що працюють у сфері креативний індустрій – інноваційні, інноваційна продукція складає 52 % товарообороту цієї сфери (для порівняння – у інших галузях Великобританії – лише 40%). Стратегія передбачає зайняття позиції лідера світової креативної економіки, позиції зони культурних обмінів між США та Азією, завоювання статусу світового креативного центру.

Загалом Урядом на реалізацію Стратегії виділено 70 млн. фунтів.

За аналогічних підходів формується державна політика у сфері культури та засоби її стимулювання і в інших європейських країнах. Статистичні дані країн Європи засвідчують, що у ХХІ ст/ частка доходів, отриманих за рахунок діяльності культурних індустрій значно перевищує обсяги доходів, отриманих від окремих галузей промислового виробництва. Так лише у 2003 році у секторі культури та креативних індустрій у Європі працювало 5,8 млн. осіб, а обсяги доходів перевищили 654 млрд. євро [9].

Слід відзначити, що культурні індустрії сьогодні асимілювали велику кількість сфер життєдіяльності, а тому можна говорити про міждисциплінарний підхід щодо забезпечення функціонування сфери культури.

Також цей сегмент сьогодні є одним із передових щодо впровадження інновацій як на рівні управління (використання проектних підходів та командної роботи), а також розробки нових продуктів, технологій та способів їх просування. У багатьох країнах культурні індустрії стали одними з найприбутковіших галузей економіки.

Однак, в Україні використання культурного потенціалу сьогодні розглядається як перспективні напрямки соціально-економічного розвитку лише фрагментарно, і надалі більшість держслужбовців, підприємців сприймають сферу культури як дотаційну, і це стає одним із чинників відставання України за багатьма показниками розвитку. Відставання від європейських країн України пов’язане насамперед з тим, що державна та регіональна політика донедавна розглядала культуру як дотаційну сферу, і лише протягом останніх 10 років ми спостерігаємо трансформацію підходів щодо статусу культури в Україні. Хоча очевидною є необхідність інноваційних методів формування культурної політики та управління сферою культури.

Аналізуючи досвід європейських країн, можна констатувати, що культурні індустрії є одним із найперспективніших напрямків створення нових робочих місць. Темпи зростання креативний індустрій у Європі становлять у середньому 4-5% на рік, що перевищує темпи зростання економіки в цілому у середньому вдвічі. Лише за прогнозами у Великобританії до 2010 р. у креативний індустріях працюватиме понад 2 млн.

осіб. Обсяги зайнятості у сфері культури у Євросоюзі наведені у табл. 2.

Таблиця Зайнятість у сфері культури у Євросоюзі за 2005 рік Зайнятість у сфері % осіб з вищою зайнятість у сфері % осіб з вищою культури, всього освітою культури, всього освітою %у %у у % % Країна Країна загальні загальні тис.осі у сфері сфері загалом загалом й тис.осіб й б культ по культури по зайнятос зайнятос ури країні країні ті ті Мальта 3,4 2,3 26,0 6, Євросоюз (27) 4940,3 2,4 47,7 16, Австрія 88,6 2,4 36,2 13,3 Нідерланди 305,8 3,8 45,2 20, Бельгія 88,4 2,1 62,5 12,0 Німеччина 1003,9 2,8 47,8 15, Болгарія 53,4 1,8 56,3 3,4 Норвегія 48,0 2,2 45,7 13, Великобританія 870,0 3,1 47,7 7,4 Польща 231,3 1,7 50,5 20, Греція 92,4 2,1 40,5 15,6 Португалія 69,8 1,4 27,9 22, Данія 82,4 3,0 50,1 16,9 Румунія 97,8 1,1 45,5 3, Естонія 19,2 3,2 64,0 8,8 Словаччина 40,3 1,8 35,7 4, Ірландія 47,9 2,5 50,0 2,9 Словенія 22,2 2,3 51,2 27, Ісландія 6,0 3,8 53,7 8,2 Угорщина 79,8 2,1 50,7 6, Іспанія 389,8 2,1 59,9 29,8 Фінляндія 79,3 3,3 44,8 18, Італія 464,4 2,1 37,4 20,0 Франція 487,9 2,0 53,5 24, Кіпр 7,8 2,2 55,3 12,1 Хорватія 30,0 2,0 45,0 12, Латвія 27,5 2,7 43,0 6,9 Чехія 93,7 2,0 36,9 14, Литва 36,3 2,5 61,1 : Швейцарія 104,6 2,7 39,1 14, Люксембург 3,5 1,8 51,5 6,0 Швеція 153,5 3,5 41,4 24, [14] В середньому у Європі у цій сфері з числа працівників на постійній основі зайнято 83,0% осіб, частка осіб, які працюють у сфері культури за сумісництвом складає 17 %. Відсоток зайнятих у сфері культури у році зріс загалом по Євросоюзу до 3,8 %, що свідчить про значний потенціал цієї сфери та постійне зростання, навіть незважаючи на фінансову кризу.

В Україні підтримка з боку держави спрямована в основному на діяльність фестивалів, свят, симпозіумів, але майже немає програм, у сфері стимулювання розвитку підприємництва у цій сфері. Основними джерелами фінансування для реалізації передбачених програм є державний та місцеві бюджети. Однак тих коштів, які виділяють сьогодні для фінансування соціокультурної сфери є вкрай недостатньо, а тому необхідно залучати кошти спонсорів для реалізації розроблених програм або стимулювати інвестиційну діяльність. Одним із чинників, що гальмує зростання обсягів спонсорської допомоги є недосконалість законодавчої бази. А тому першочерговими кроками для вирішення цієї проблеми є законотворча робота з підготовки проектів законів “Про культуру”, "Про меценатство", "Про неприбуткові організації".

Світовий досвід засвідчує, що активізація суспільних зусиль щодо оцінки і використання культурних ресурсів часто зумовлюється кризовими явищами: тенденції міста чи регіону до репресивності, негативних міграційних процесів або соціально-економічного розвитку, а також наявністю особи чи групи осіб, здатних впроваджувати інноваційні підходи та підтримки органів місцевого самоуправління. Позитивний досвід закордонних партнерів починають адаптувати і українські міста. Зокрема, аналізуючи Стратегії регіонального розвитку областей України, можна зауважити, що у багатьох областях розвитку культурного сектора відводиться одне із приоритетних місць. Також на загальнодержавному рівні прийнято низку заходів для оцінки та використання регіонального культурного потенціалу. Так у 2002 р. парламентський комітет з питань культури і духовності ухвалив проект "Інноваційної моделі розвитку територій на основі ефективного використання культурних ресурсів". Розроблені рекомендації пропонують місцевим громадам різні підходи для створення власної моделі реалізації культурного капіталу.

З метою розвитку соціокультурного сектора регіонів впроваджено також низку проектів, зокрема, це Інтернет-проект «Міста України».Розвиток сфери культури окреслений і в Хартії українських міст, прийнятої Загальними зборами Асоціації міст України 26.06.1997 р. [11].

Оцінка та реалізація культурного потенціалу вимагає сьогодні новітніх підходів і у сферу культури.

Найперше це оцінка наявного креативного потенціалу, розробка відповідних стратегій, які переорієнтовували б державну політику з політик підтримки сфери культури – на політику стимулювання розвитку.

Висновки та пропозиції:

За результатами проведеного аналізу існуючих європейських теорій сталого регіонального розвитку, можна стверджувати, що у регіональній політиці європейських країн починає домінувати стратегія, яка окреслює культуру, як четверту «опору» сталого розвитку регіонів, що відображається у відповідних стратегіях та нормативних документах, прийнятих як на рівні окремих країн, так і Євросоюзу.

При розробці стратегій розвитку окремих територій, міст, держав, дедалі більша увага приділяється креативності, зокрема у розвитку культурних індустрій.

У дослідженні показано, що динаміка розвитку культурних індустрій значно випереджує темпи розвитку економіки окремих країн Європи, а тому цей сектор позиціонується як один із пріоритетів розвитку. Зокрема найбільш перспективним є стимулювання розвитку цього сегмента для створення нових робочих міць, пошуку, розвитку та більш ефективного використання різних видів ресурсів, а також підвищення конкурентноздатності окремих регіонів, міст, сіл тощо.

Кожне місто чи регіон у Європейському союзі формує власне бачення креативного розвитку, що забезпечує підвищення його конкурентоспроможності, сприяє акумуляції людських, історико-культурних, технологічних, фінансових та інших видів ресурсів, підвищує туристичну привабливість, забезпечує стійкий соціально економічних розвиток.

Україна має значний культурний потенціал, однак він поки не розглядається як ключовий чинник соціально-економічного розвитку країни, культура переважно залишається дотаційною сферою. Державна політика в галузі культури спрямована переважно на підтримку життєдіяльності окремих культурних інституцій, і лише у окремих випадках формує стимули для розвитку цієї сфери. Як засвідчує досвід Великобританії, навіть за незначних обсягів державної підтримки сфери культури, але за сприятливого нормативного забезпечення, культурний сектор, і зокрема, культурні індустрії можуть стати одним із рушіїв економічного розвитку як окремих регіонів, так і держави загалом.

Загалом можна підсумувати, що у ХХІ ст. в Європі відбулася переорієнтація пріоритетів розвитку, одним із яких сьогодні є сфера культури, яка стає рушієм розвитку як окремих регіонів, так і держав загалом.

Україні має значний культурний потенціал, а за умови адаптації світового досвіду та розробки власних стратегій ефективного його використання може забезпечити підвищення рівня соціально-економічного розвитку та конкурентноздатності на усіх рівнях управління економікою.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Департамент ООН з економічних та соціальних питань // www.un/esa/sustdev 2. Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку: [пер. з англ.]/ Г.Дейлі. – К.: Інтелсфера, 2002.

– 312 с.

3. Hawkes J. the fourth pillar of sustainability. Culture’s and Local development / John Hawkes. – Melbourn: Cultural development Network, 2001. – 183 p.

4. «Завдання на ХХІ століття для культури» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу – www.agenda 21culture.net 5. Cultural capitals of Europe // [Електронний ресурс].- Режим доступу – http://www.culturelive. lt/ru/сulture capitals// 6. Creative and culture industries // [Електронний ресурс].- Режим доступу – www.culture.gov.uk /creative/mapping.html 7. Florida R. The Rise of the Creative Class: And How it is Transforming Work, Leisure, Community 8. Лендрі Ч..Творення та оновлення: культурна політика і майбутнє міст / Чарлз Лендрі // Діалог. Культурна політика:

міжнародний досвід, теорія, практика. – 2003. - Випуск 2. Культура і місто – липень-серпень. – К.: ІАЦ «Демократія через культуру», 2003. – 66 с.

9. Ісаченко Л. У мистецтва свої закони (Інтерв’ю з М.Жулинським)/ Леонід Ісаченко // Свобода слова. - 2009р. – №13 – Стаття №20. // [Електронний ресурс].- Режим доступу – http://www.2000.cv.ua/2009/13/ 10. Сreative Вritain // [Електронний ресурс].- Режим доступу –http://www.culture.gov. uk/what_we _do/creative_industries/6089.aspx 11. Хартія міст України // [Електронний ресурс].- Режим доступу – www.oga.mk.ua/data/upload /publication/main /ua/2085/chart_city_ua.doc 12. Council of Europe/ERICarts, Compendium of Cultural Policies and Trends in Europe, 10th edition, 2009 // http://www.culturalpolicies.net/web/statistics-funding.php?aid=117&cid=80&lid=en 13. http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/product_details/ 14. http://epp.eurostat.ec.europa.eu/cache/ITY_OFFPUB/KS-77-07-296/EN/KS-77-07-296-EN.PDF РЕЗЮМЕ Окреслено основні тенденції та перспективи країн Європи щодо використання креативності та культурного потенціалу для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку окремих регіонів та держав загалом.

Проаналізована роль культурних індустрій у розрізі забезпечення конкурентноздатності та обґрунтована необхідність застосування європейського досвіду використання культурного потенціалу для стимулювання соціально-економічного розвитку регіонів в Україні.

РЕЗЮМЕ Охарактеризовано основные тенденции и перспективы стран Европы относительно использования креативности и культурного потенциала для обеспечения устойчивого социально-экономического развития отдельных регионов и государств в целом. Проанализирована роль культурных индустрий в разрезе обеспечения конкурентоспособности и обоснована необходимость применения европейского опыта использования культурного потенциала для стимулирования социально-экономического развития регионов в Украине.

SUMMARY Outlined basic tendencies and prospects of European countries experience of creativity and cultural potential use for providing of steady socio-economic development of regions and state. The role of cultural industries in competitiveness improvement. Necessity of European experience cultural potential use application for stimulation of socio-economic development of regions in Ukraine is shown.

ВПЛИВ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇЇ НА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ Дроняєва Г.М., аспірант кафедри „Міжнародна економіка”, Донецький національний університет Актуальність та постановка проблеми. В другій половині XX сторіччя валютно-фінансова інтеграція та глобалізація перетворилися в одну з найважливіших тенденцій розвитку світової фінансової системи.

Міжнародний фінансовий ринок формується складною системою національних і міжнародних фінансових інструментів і інститутів. Цей ринок здатний створювати фінансові активи з різноманітними характеристиками:

від короткострокових боргових інструментів до довгострокових облігаційних позик і акцій, тобто, здатний задовольнити будь-як нестатки позичальників і запропонувати інвесторам різні види фінансових внесків. Але все частіше підіймається питання фінансової безпеки і заходів, що дозволяють уникнути фінансової кризи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемам глобалізації й інтернаціоналізації сучасних фінансових ринків присвячені роботи таких авторів як Б. Койлі, Ф. Фабоззі, Л. Дж. Гейтман, Г. Бірман, Р. Розен, С. Шмамі, С. Шмідт, Дж. Фрідман і ін. Перспективи глобалізації ринків цінних паперів України й інших країн СНД досліджені такими російськими й українськими авторами як Алексєєв М., Міркин Я., Мозковий О., Мещерова Н., Оскольский В., Суторміна В. У статті зроблена спроба оцінити ступінь уразливості українського фінансового ринку до кризи процесів і визначити можливі напрямки розвитку.

Виділення невирішеної проблеми. Фінансова глобалізація - агреговане поняття, що відбиває процеси на глобальному рівні у виді зростання трансграничних фінансових потоків. Проаналізуємо взаємозв'язок фінансової глобалізації і фінансових криз, при цьому розглянемо деякі характеристики глобальних потоків капіталу, що є найбільш важливими останнім часом.

Ціль наукової статті. Ціль статті - дослідження тенденцій впливу процесу фінансової глобалізації на фінансовий ринок окремих країн, ступень уразливості їх до кризи і кроки вітчизняного ринку цінних паперів на шляху інтеграції в глобальний фінансовий простір.

Результати дослідження. Розглянемо, чи можуть вигоди від фінансової інтеграції і глобалізації в достатньому ступені покрити витрати зростаючих ризиків мінливого міжнародного капіталу.

Швидке зростання інтеграції фінансових ринків у глобальному масштабі, що почалося в останнє десятиліття ХХ в., супроводжувалося збільшенням припливу приватного капіталу на ринки, що розвиваються, де, як правило, потреба у фінансах (як з боку приватного, так і державного секторів) перевищує обсяг фінансів, наявних усередині країни. Найважливішим фактором є те, що багато країн сприяли припливові цих капіталів шляхом дерегулювання діяльності внутрішніх фінансових ринків і поліпшення своєї економічної системи шляхом проведення ринково-орієентованої економічної політики.

Запозичення на міжнародному ринку капіталу може бути використане для того, щоб забезпечити частковий захист споживання від тимчасових несприятливих шоків для національного доходу (природна катастрофа або тимчасова рецесія), згладжуючи в такий спосіб споживання. Але все-таки упор тут робиться на тимчасові шоки;



Pages:     | 1 |   ...   | 11 | 12 || 14 | 15 |   ...   | 24 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.