авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 13 | 14 || 16 | 17 |   ...   | 24 |

«Донецкий национальный университет Сборник научных трудов основан в 2003 году ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ...»

-- [ Страница 15 ] --

Перечисленные выше процессы обусловили отрицательное сальдо платежного баланса Украины в г., что, в свою очередь, поддерживало турбулентность на валютном рынке. В начале 2009 г. отрицательное сальдо платежного баланса несколько уменьшилось, однако усиливается тенденция роста отрицательного сальдо финансового счета платежного баланса, что свидетельствует о выводе капитала из Украины, что может привести к дальнейшей девальвации гривни и резкому уменьшению валютных банковских операций.

Таким образом, состояние валютного рынка Украины и операций, проводимых на нем, в условиях финансово-экономического кризиса можно охарактеризовать как нестабильное, с крайне низким показателем транспарентности, что в увязке со значительными спекулятивными тенденциями дает сильный отрицательно направленный синергетический эффект, создающий определенный уровень поддержки данной ситуации и в дальнейшем. Рост гибкости обменного курса гривни к доллару США для субъектов экономики является сигналом НБУ от политики акцептирования валютного риска для поддержки курсовой стабильности, что усиливает неопределенность для субъектов экономики относительно будущей доходности капитала в иностранной валюте, которая может уменьшаться с поправкой на риск рыночного курсообразования.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Береславська О. Курсова політика в умовах припливу іноземного капіталу в Україну // Вісник НБУ, лютий 2008. – С. 16-19.

2. Основні показники діяльності банків України на 1 квітня 2008 г. // Вісник НБУ, березень, 2009. – С. 27.

3. Уманців Ю. Розвиток національної банківської системи в умовах глобалізації світової економіки // Вісник НБУ, жовтень 2006. – С. 60- 4. Чуб Е. Вплив іноземного капіталу на ефективність банківської системи України // Вісник НБУ, квітень 2009.

– С. 56-60.

5. http://forbes.com – Список 2000 крупнейших акционерных компаний мира, составленный журналом The Forbes.

6. http://bank.gov.ua – официальный сайт НБУ.

РЕЗЮМЕ Метою дослідження є оцінка динаміки розвитку міжнародних валютних ринків країн Європи на прикладі України, а також аналіз перспективних напрямків розвитку валютного ринку й валютних операцій комерційних банків в Україні в умовах глобальної фінансово-економічної кризи.

РЕЗЮМЕ Целью исследования является оценка динамики развития международных валютных рынков стран Европы на примере Украины, а также анализ перспективных направлений развития валютного рынка и валютных операций коммерческих банков в Украине в условиях глобального финансово-экономического кризиса.

SUMMARY A research purpose is an estimation of dynamics of development of international currency markets of countries of Europe on the example of Ukraine, and also analysis of perspective directions of currency market and currency operations of commercial banks development in Ukraine in the conditions of global financial and economic crisis.

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКИХ СИСТЕМ РІЗНИХ КРАЇН В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ Ісютін С.А., здобувач кафедри „Міжнародна економіка” Донецького національного університету Актуальність. Фінансова глобалізація щільно пов’язана з банківською системою, оскільки вона є більш гнучким інструментом мобілізації капіталу. Являючись міжнародною за своїм характером, банківська система є тією ланкою світової фінансової системи, що однією з перших відчуває на собі вплив фінансової глобалізації.

Отже дослідження, яке спрямовано на розв’язання проблем функціонування банківської системи з урахуванням умов, які створює фінансова глобалізація, має значний теоретичний і практичний інтерес.

Аналіз останніх досліджень та постановка невирішених проблем. Розумінню особливостей сутності і перспектив розвитку глобалізації присвячене наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених, українців О. Білоруса, Б. Губського, Д. Лук'яненко, Ю. Макогона, В. Новицького, А. Поручника, Ю. Пахомова, С. Сіденко, росіян: В. Іноземцева, Е. Кочетова, В. Соколова, А. Неклесса, Ю. Шишкова, І. Фамінського, вчених дальнього зарубіжжя Д. Медоуза, В. Леонтьєва, А. Поччаї, Дж. Сороса, 3. Бжезінського, Л. Брауна, К. Боулінга тощо.

Проблемам інтеграції України до світового фінансового ринку, тому числі до банківської системи, присвячено праці таких вітчизняних науковців, як В Батріменка, С.Богачова, Н.Бударіної, Д.Лук’яненка, О.Мозгового, С.Румянцева, Л.Руденко, А.Семенова та ін.

Проте, незважаючи на значну кількість наукових праць з означеної проблематики, недостатньо дослідженими залишаються окремі аспекти функціонування банківської системи в умовах глобалізації. По перше, потребує комплексного трактування процес фінансової глобалізації та визначення його впливу на функціонування банківських систем країн, що розвиваються;

по-друге, необхідним є поглиблений аналіз ринку банківських послуг розвинених країн світу;

по-третє, потребує удосконалення механізм інтеграції України до світової банківської системи.

Тому метою наукової статті є проаналізувати діяльність різноманітних банківських систем країн Європи та зробити їх порівняльну характеристику.

Основні результати дослідження. Сучасна банківська система - це найважливіша сфера національного господарства будь-якої розвиненої держави. Її практична роль визначається тим, що вона управляє державною системою платежів і розрахунків;

більшу частину своїх комерційних справ здійснює через внески, інвестиції й кредитні операції;

поряд з іншими фінансовими посередниками банки направляють заощадження населення до фірм і виробничих структур.

Комерційні банки, що діють відповідно до грошово-кредитної політики держави, регулюють рух грошових потоків, впливаючи на швидкість їхнього обороту, емісію, загальну масу, включаючи кількість готівки, що перебуває в обігу. Стабілізація ж росту грошової маси - це застава зниження темпів інфляції, забезпечення сталості рівня цін, при досягненні якого ринкові відносини впливають на економіку народного господарства найефективнішим образом.

Сучасна банківська система - це сфера різноманітних послуг для клієнтів - від традиційних депозитно позичкових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до новітніх форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, що використовуються банківськими структурами (лізинг, факторинг, траст і так далі).

© Ісютін С.А., Сьогодні, в умовах розвинених товарних і фінансових ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З'являються нові види фінансових установ, нові кредитні установи, інструменти й методи обслуговування клієнтури.

Зазначимо загальні принципи побудови банківських систем у закордонних країнах.

1. Унікальність систем, обумовлена національними традиціями, історичним досвідом, що свідчить про те, що та або інша структура банківської системи залежить від конкретних суспільно-економічних умов. На практиці використовуються різні моделі побудови банківських систем при чільній ролі центрального банку.

Банківські системи різних країн, їхня організаційна структура залежать від багатьох факторів (об'єктивних і суб'єктивних), до числа яких поряд з історичними, національними традиціями варто віднести також ступінь розвитку товарно-грошових відносин у країні, загальний рівень росту економіки, способи регулювання грошового обігу (прямій і непрямий) та ін. Наприклад, на Північноамериканському континенті дві високорозвинені країни миру - США й Канада, що перебувають у безпосередній близькості один до одного, мають прямо протилежні підходи до організації своїх банківських систем. У США налічується близько 12 тис.

банків, у Канаді - усього шість банків, що мають філії й відділення на території всієї країни. Отже, питання полягає не в кількості банків як таких, а в чисельності банківських установ (філій, відділень, агентств), що обслуговують підприємства, організації й населення.

Наголосимо, що кількісна характеристика елементів банківської системи не є формальним питанням для будь-якої країни. У світовій банківській практиці конкуренція між банками й небанківськими кредитними установами, а також серед останніх породжує тенденцію до певної універсалізації їхньої діяльності, що у свою чергу викликало дискусії про те, що вважати відмітними ознаками банку, які виділяють його з ряду кредитних інститутів, що таке сучасний банк. Полеміка виникла в результаті великих змін як у кредитній системі, так і в розумінні, теоретичному осмисленні ролі банків в умовах науково-технічної революції, що призвело до підвищення значимості й банківської системи в цілому. Серед змін варто особливо виділити зростання кількості фінансових інститутів, що йменують себе банками;

диверсифікованість послуг, що надаються банківськими й небанківськими кредитними організаціями;

істотні зміни в самому характері послуг, що виконуються, суті банківських операцій, що викликані широким впровадженням електронно-обчислювальної техніки й оргтехніки в банківській сфері.

Протягом останнього часу швидко змінювалася традиційна роль банків і інших (небанківських) кредитних організацій. Так, на Заході банки здійснюють іпотечні операції, використовують заставні;

будівельні суспільства надають клієнтам банківські послуги;

великі магазини роздрібної торгівлі випускають кредитні й дисконтні картки;

банки здобувають біржові маклерські фірми й т.д. При цьому відповідно до американського законодавства, наприклад, небанківським кредитним інститутам надані ті ж юридичні права, що й банкам. У Великобританії, навпроти, кредитні інститути (не банки) мають певні обмеження в діяльності;

2. Система нагляду за діяльністю комерційних банків. У світовій банківській практиці існують різні підходи до організації банківського нагляду. Можна виділити три групи країн, що відрізняються способами побудови наглядових структур, місцем і роллю центрального банку в цих структурах:

• країни, у яких контроль (нагляд) здійснюється центральним банком. До них належать Австралія, Великобританія, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Нова Зеландія, Португалія;

• країни, у яких контроль здійснюється не центральним банком, а іншими органами, - Канада, Данія, Люксембург, Швеція, Австрія, Фінляндія, Норвегія;

• країни, у яких контроль здійснюється центральним банком разом з іншими органами, - Швейцарія (Центральним банком разом з Федеральною банківською комісією й Швейцарською банківською асоціацією);

Франція (Банком Франції разом з Банківською комісією);

Німеччина (Бундесбанком разом з Федеральною службою кредитного контролю);

США (Федеральною резервною системою - ФРС - разом з Міністерством фінансів - Казначейством через контролера грошового обігу й незалежним агентством -Федеральною корпорацією страхування депозитів).

3. Положення банків на ринку цінних паперів. Історичні, національні особливості побудови банківських систем проявляються також у тім, що в окремих країнах (у Німеччині, Франції, Австрії, Угорщині, Італії, інших європейських країнах) не існує чіткого розмежування між комерційними й інвестиційними банками, що визначається положенням останніх на ринку цінних паперів.

4. Рівні банківських систем. Сукупність діючих у країні банків може мати однорівневу або дворівневу організацію.

Банківська система Швейцарії характеризується строгими правилами. Усі банки й фінансові установи, що займаються банківською діяльністю, зобов'язані зареєструватися у Федеральній Банківській комісії, що, разом з Національним банком Швейцарії, здійснює відносно строгий контроль за їхньою роботою. Федеральна банківська комісія також контролює швейцарську міжнародну торгівлю банкнотами. У результаті, усі банки, що бажають торгувати банкнотами, повинні одержати дозвіл комісії. Ідучи по шляху лібералізації діяльності фінансових ринків, недавно було змінено деякі положення, що стосуються надання банківських і фінансових послуг. Банківські комісії були лібералізовані, у тому числі брокерська винагорода перестала визначатися картельною угодою. Банківський сектор приносить більше однієї третини податків із всіх компаній у Швейцарії, і біля однієї п'ятої частини сплачуються компаніями й фізичними особами у виді податків у країні.

200 40 7 20 2 и н и н нк ри ов во ки ки ів ки и зе ки нк он ба ан ай ан до ан ан у ан м ба нт ст он б ф іб іб ні іб йф ка ф ні іу ад ні тн ик ш й ем ощ ьк Ра и ва Ін ці ел нк вс оз ся ер ри В и ій Ба уп Ін кі ть м П на ьн ан ю Ко гр ал іб и он нк ш Ін Ба гі зу Ре лі іа ец сп о щ и, нк Ба Рис.1. Фінансові установи Швейцарії [1] Банківська діяльність у Швейцарії дуже диверсифікована, хоча й будується на універсальних банківських принципах. Існує кілька груп банків, діяльність яких повністю або частково носить спеціалізований характер:

Великі банки - два великих банки – «ЮБІЕС АГ» і «Кредит Звіс Груп» - разом становлять понад 50 % сукупного балансу всіх банків Швейцарії. «ЮБІЕС АГ» є світовим лідером з керування активами й одночасно провідним банком Швейцарії за роботою з фізичними особами й корпоративними клієнтами. Цей банк займається інвестиційною банківською діяльністю й операціями із цінними паперами, та є найважливішим світовим банком у цьому виді діяльності. «Кредит Звіс Груп» здійснює фінансові послуги по усьому світу. Крім консультування приватних клієнтів по фінансових питаннях, банк працює через свою страхову компанію "Вінтертур", пропонуючи пенсійне забезпечення й страхування. Виступаючи як фінансовий посередник, банк обслуговує транснаціональні компанії й установи, а також державні інститути.

Банки кантонів. На сьогоднішній день функціонують 26 банків кантонів (у Швейцарії 26 кантонів і округів) (табл. 1). Банки кантонів становлять собою напівдержавні підприємства, що працюють із гарантією держави. У цей час проводиться лібералізація державних гарантій. Незважаючи на їхні тісні зв'язки з державою, банки кантонів зобов'язані дотримуватися комерційних принципів роботи. Відповідно до законодавства кантонів їх ціль - розвивати економіку кантонів. Поле їхньої діяльності - це весь спектр банківських послуг з упором на кредитування й прийом депозитів.

Таблиця Кількість банківських установ у Швейцарії[1] Категорія Установи Муніципальні СП Кооператив Інші Усього кантонів установи и установи Усі банки (1-7) 16 7 236 26 45 1.Банки кантонів 16. 8.. 2.Великі банки.. 2.. 3.Регіональні ощадні банки. 7 45 23 1 4.Банки групи Райффайзен... 1. 5.Інші банки.. 181 2. Комерційні банки.. 7.. Банки, що спеціалізуються на.. 48.. фондовій біржі Інші банківські установи.. 4 2. Відділення іноземних банків.. 122.. 6.Іноземні банки.... 30 7.Приватні банки.... 14 Усього (1-5) 16 7 236 26 1 Регіональні банки й ощадні банки: більш дрібні універсальні банки займаються, головним чином кредитуванням і депозитами. Такі банки добровільно обмежують свою діяльність одним регіоном. Переваги таких банків: близькість до клієнтів, знання місцевих умов і господарської діяльності свого регіону.

Група Райффайзен: група банків Райффайзен складається зі зв'язаних між собою незалежних банків, що мають сильні зв'язки з певною місцевістю й організованих на кооперативних початках. Банки мають історію довжиною більше століття. Банки мережі Райффайзен мають найбільше число філій у Швейцарії, і всі вони об'єднані у Швейцарська спілка банків Райффайзен. Спілка здійснює стратегічне керівництво всією Групою й відповідає за керування ризиками Групи. Також Спілка координує діяльність Групи, створює на місцях умови для роботи окремих місцевих банків (наприклад, постачає їхніми інформаційними технологіями, інфраструктурою, рефінансуванням) і консультує й підтримує банки із всіх питань для того, щоб вони могли сконцентруватися на своїй основній справі - консультуванні клієнтури й продажу банківських послуг. Група Райффайзен - один із провідних роздрібних банків Швейцарії, вона значно розширила свою частку ринку за останні кілька років.

Таблиця Баланс банківських установ Швейцарії, млн. франків [1] Категорія 2003 2004 2005 2006 Усі банки (1-8) 2237043 2490768 2846455 3194197 1.Банки кантонів 310664 314331 326997 343080 2.Великі банки 1408660 1643506 1910445 2198373 3.Регіональні ощадні банки 80619 81492 83878 85942 4.Банки групи Райффайзен 102140 106098 108187 113998 5.Інші банки 301519 313610 382315 410586 Комерційні банки 41994 42948 44593 45936 Банки, що спеціалізуються на фондовій біржі 82853 85514 106069 121919 Інші банківські установи 3139 3502 3426 3617 Відділення іноземних банків 173533 181645 228227 239114 6.Фінансові компанії 7.Іноземні банки 16013 14925 17427 23657 8.Приватні банки 17427 16807 17207 18561 Всього (1-5) 2203602 2459036 2 11821 3151979 Іноземні банки: вважається, що іноземний контроль має місце, якщо більше половини голосів учасників компанії належать іноземцям, які правочинне отримують відсотки зі своєї участі. Країни походження таких банків:

Європа, головним чином, країни ЄС (більше50%), Японія (близько20%). Сфера діяльності: іноземний бізнес (частка іноземних активів у сукупному балансі становить 70%), керування активами.

Приватні банки: ці банки – одні з найстаріших у Швейцарії. Юридично вони належать приватним фірмам, колективним товариствам і товариствам з обмеженою відповідальністю. Приватні банкіри несуть необмежену субсидіарну відповідальність своїм особистим майном. Сферою їхньої діяльності є: керування активами, в основному, часток клієнтів;

як правило, приватні банки не приймають заощадження й депозити від широкого кола клієнтів.

Усього у Швейцарії працює більше 1100 банків. Тут представлено практично всі великі міжнародні банківські установи.

Фінансовий сектор Люксембургу становить близько 25 % валового внутрішнього продукту, дає 40 % державних податків і 9 % всіх робітничих місць. Комісія з нагляду за фінансовим сектором ("CSSF") здійснює контроль і регулювання фінансового сектора. Цілями CSSF є:

- розвиток ринкових відносин відповідно до діючого законодавства;

- захист стабільності фінансового сектора в цілому;

- гарантування якості внутрішніх систем контролю;

- розвиток оцінки менеджменту на основі ризиків;

- подання державних інтересів.

Центральний банк Люксембургу контролює діяльність всіх банків, фінансових установ і інших професіоналів, що працюють у фінансовому секторі, таких як брокери фондової біржі, менеджери по інвестиціях, фінансові консультанти й інвестиційні фонди. Яких-небудь обмежень у частині іноземного володіння й репатріації капіталу й прибутків не існує. Банківська система Люксембургу стабільна й міцна. За станом на серпень 2008 року в Люксембурзі функціонували 167 банків із загальним балансом активів 688 млрд. євро, що на 31.08.2008 склав млрд. євро [2].

Одним з головних напрямків роботи банківської системи Люксембургу є приватні банки. На частку Люксембургу доводиться 6-8 % усього світового офшорного капіталу. Сюди притягнуті великі капітали інвестиційних фондів. Банківська галузь дуже важлива для країни, і Люксембург уважається одним із трьох світових лідерів по сумі чистих активів, що перебувають у керуванні. У Люксембурзі представлені всі основні європейські й міжнародні фінансові установи Банківський сектор З'єднаного Королівства Великобританії - третій за розміром після США і Японії. Крім того, що тут функціонує одна із великих банківських індустрій, З'єднане Королівство є також найбільшим центром інвестиційної й приватної банківської діяльності. Банківський сектор З'єднаного Королівства має сильну міжнародну орієнтацію, що відбивається в значній іноземній присутності й більших активах іноземних банків у Лондоні.

Число вповноважених банків у З'єднаному Королівстві становило в 2007 р. близько 700 [3]. Хоча кількість зареєстрованих у З'єднаному Королівстві банків і знизилося за останнє десятиліття, їхній середній розмір і фінансова міць зросли істотно. Загальне число банків зросло за рахунок, головним чином, що росте присутності банків країн ЄЕП (Європейський економічний простір). Багато хто із цих банків фізично в З'єднаному Королівстві не присутні, але можуть приймати депозити на основі трансграничної угоди. Активи й пасиви банківського сектора З'єднаного Королівства досягли на 30.06.2008 р. 6779 млрд. фунтів ст. Хоча за останнє десятиліття їхня частка трохи знизилася, іноземні банки володіють більш, ніж половиною активів банківського сектора З'єднаного Королівства. Частка європейських банків становила майже половину таких активів, за ними ішли банки США і Японії.

Банк Великобританії (1998р.) видав положення про відповідальність за реєстрацію й контроль банків, і поклав таку відповідальність на Адміністрацію по фінансових послугах (FSA). Цей крок являв собою перший етап реформування правил надання фінансових послуг у країні. Другий етап почався в грудні 2001 р., коли Адміністрацію по фінансових послугах прийняла на себе всю повноту відповідальності відповідно до Закону про фінансові послуги й ринки 2000 р. (FSMA). Цей Закон замінив собою Закон про банківську діяльність 1987 р.

Адміністрація по фінансових послугах являє собою незалежну неурядову організацію, правочинну відповідно до (FSMA). Це компанія з відповідальністю учасників у гарантовані ними межах, фінансована за рахунок податків з банківського сектора. FSA зобов'язана щорічно звітувати про виконання статутних цілей перед Казначейством, а Казначейство, у свою чергу, звітує перед Парламентом. Закон про фінансові послуги й ринки вимагає, щоб Адміністрація по фінансових послугах виконувала чотири головні цілі: підтримувала довіру до фінансової системи З'єднаного Королівства, сприяла розумінню широкою громадськістю суті фінансової системи, забезпечувала відповідний ступінь захисту споживачів, зберігаючи при цьому свою власну відповідальність, і зменшувала можливості здійснення злочинів у фінансовій сфері.

У З'єднаному Королівстві представлені всі основні міжнародні фінансові установи.

Банківська система Франції. У Франції банківська система складається із трьох рівнів: ЦБ, КБ, спеціалізовані кредитно-фінансові установи. У їхньому числі інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки, страхові й фінансові компанії, пенсійні фонди й т.д..

Крім кредитних установ, існують фінансові суспільства й спеціалізовані фінансові інститути.

Специфіка організації ощадної справи у Франції складається, по-перше, у сполученні приватних ощадкас і Державної національної ощадкаси, які конкурують між собою, а також з банками, Керуванням поштових чеків, різними кредитними установами. Процентні ставки диференціюються залежно від строку, суми, виду внеску.

Умовно можна виділити 4 основні риси, що властивій французькій банківській системі:

1. високий рівень розвитку;

2. розмаїтість суб'єктів банківської діяльності;

3. розвиток мережі відділень і філій французьких банків за кордоном, а також іноземних банків у Франції.

Консультаційну діяльність у банківській системі Франції виконують два органи: Національна рада по кредиту й Консультативний комітет клієнтів. Поряд із цими органами в банківську систему входять органи, наділені правом ухвалення рішення: Комітет з регламентації банківської діяльності й Комітет кредитних установ. Контроль за діяльністю кредитних установ здійснює Банківська комісія, що веде за цими установами адміністративний юридичний нагляд.

Висновки і пропозиції.

Глобалізація світової економіки й фінансових ринків призвели до істотних зрушень умов розвитку банківських систем.

По-перше, стрімко зросли частота й розмах змін економічного середовища у світі й в окремих країнах, помітно скоротився ступінь її передбачуваності. Значною мірою це пов'язане з розширенням у різних країнах операцій з різноманітним спектром універсальних фінансових інструментів.

По-друге, почастішали банківські кризи, що охоплюють всі групи країн, але особливо це гостро проявляється в країнах з ринками, що розвиваються. Ці кризи викликаються сполученням різних факторів, включаючи економічні, інституціональні, політичні, психологічні.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. http://www.snb.ch 2. http://www.bcl.lu/ 3. http://www.bankofengland.co.uk 4. http://www.banque-france.fr/) РЕЗЮМЕ Стаття присвячена дослідженню банківських систем різноманітних країн Європи у сучасних умовах глобалізації та фінансової кризи. Проведена порівняльна характеристика цих банківських систем.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена исследованию банковских систем различных стран Европы в современных условиях глобализации и финансового кризиса. Проведена сравнительная характеристика этих банковских систем.

SUMMARY Article is devoted research of bank systems of the various countries of Europe in modern conditions of globalisation and financial crisis. The comparative characteristic of these bank systems is spent.

ВПЛИВ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ МЕТАЛУРГІЙНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ Капранова Л.Г., ст. викладач, Приазовський державний технічний університет Світова економічна криза охопила всі галузі світового виробництва, не виключенням є і Україна, і здобуває все більшу глибину. Найбільший удар від економічної кризи зазнала промисловість і зокрема металургійна галузь. Зниження обсягу виробництва у металургійній галузі України склало 39,4 %.

Причини кризових процесів загальновідомі: спад виробництва, випуск неконкурентної продукції, цінові диспропорції, нерівновага між пропозицією і попитом та ін.

Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально її оновлює. Через нерозвиненість наукового передбачення, на кризу реагують тільки з її появою.

Проблемам дослідження економічних циклів і економічних криз присвячено багато праць таких видатних вітчизняних і закордонних вчених як, П. Самуельсон, С. В. Мочерний, В. М. Тарасевич, К. Р.

Макконел, С. Л. Брю, С. Фішер, Н. Д. Кондратьєв, М. І. Туган – Барановський, В. І. Вернадський та ін.

Визначенню впливу світової економічної кризи на на функціонування економік всього світу присвячено багато праць, але її розглядають як окрему проблему. По своїй суті «криза» це фаза економічного циклу і тому її необхідно розглядати з як фазу економічного циклу розвитку всієї світової економіки.

Мета статті є дослідження теоретичних основ визначення сутності категорій «економічний цикл»

та «економічна криза» та дослідження впливу світової економічної кризи на функціонування металургійної галузі України.

Визначення терміну «економічний цикл» та «криза» зустрічається у багатьох працях (табл. 1).

Таким чином, можна визначити авторське тлумачення «економічного циклу», що це явище коливань рівнів ділової активності що постійно періодично повторюються, можуть суттєво відрізнятися один від одного, але мають одні і ті ж самі фази (криза, депресія;

пожвавлення, піднесення). Криза – це фаза економічного циклу під час якої відбувається різке погіршення економічного стану країни, що виявляється у значному спаді виробництва, порушені виробничих зв’язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття і як підсумок зниження життєвого рівня і добробуту населення.

Серед теорій які найбільш обґрунтовано пояснюють причини економічного циклу та періодичність криз перевиробництва, є теорії, які розглядають цей процес з точки зору рівноваги сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Іванюта С. М. [4, C. 5] класифікує кризові явища наступним чином:

- за місцем виникнення: внутрішні і зовнішні;

- за рівнем економіки: мікроекономічні, мезоекономічні, макроекономічні, міжнародні;

- за шириною охоплення: окремі, групові;

- за причинами виникнення: випадкові, закономірні, циклічні;

- за джерелами походження: стихійні, штучні.

На макрорівні великих економічних систем кризи виникають найчастіше через розриви між виробництвом і споживанням товарів [5, С. 25].

На рис.1 наведена динаміка світового експорту і імпорту за кварталами з 2005 – 2009 рр.

Таблиця Визначення терміну «Економічний цикл» та «криза»

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Рух виробництва від однієї кризи до наступної.

Т. 1 /Редкол.:…С. В. Мочерний (відп. ред.) Економічний цикл складається з чотирьох фаз: 1) криза;

та ін. – К.: Видавничий центр «Академія», 2) депресія;

3) пожвавлення;

4) піднесення.

2000. – С. 469.

Економічна теорія: Підручник / За ред. Коливання рівня економічної активності, коли періоди В. М. Тарасевича. – Київ: Центр підйому змінюються періодами спаду в економіці.

навчальної літератури, 2006. – С. 441.

Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Постоянно периодически повторяющиеся на протяжении Стародубцева Е. Б. Современный ряда лет подъемы и спады в экономике. Состоит из экономический словарь. – М.: ИНФРА – нескольких фаз: подъем, кризис, депрессия, оживление.

М, 2001. – С. 462. Различают во времени длинные циклы, повторяющиеся через 20 – 25 лет и коротные циклы – 5 – 10 лет.

Самуельсон П. Экономика. – М.: НПО Это лишь еще один из аспектов проблемы достижения и «АЛГОН», 1992. – С. поддержания высокого уровня занятости и производства, а также прогрессирующей экономики. Четыре фазы:

© Капранова Л.Г., экспансия, вершина процветания, сжатие и оживление.

Макконелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Следующие один за другим подъемы и спады уровней Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: экономической активности в течении нескольких лет и Пер. С англ. Т. 1. – М.: Республика, 1992. имеют одни и те же фазы, которые по-разному именуются – С. 154. различными исследователями.

Фишер С., Дорнбуш Р., Колебания фактического объема производства вокруг его Шмалензи Р.Экономика: Пер. С англ. – потенциальной величины, которая достигается при М.: «Дело ЛТД», 1993. – С. 580 – 581. условии полной занятости в экономике, называются экономическими колебаниями, или экономическим циклом.

Экономический цикл – это следствие шоковых ситуаций и нарушение равновесия, поражающих экономику в разные периоды имеющих последствия во времени.

Экономический цикл неравномерен, потому что шоковые ситуации случаются нерегулярно.

Кондратьев Н. Д. Проблемы Кризис представляет собой лишь одну фазу целого экономической динамики / Редкол. Л. И. капиталистического цикла, как правило, слагается из трех Абалкин (отв. ред.) и др.. – М.: основных фаз – подъем – кризис – депрессия и понять Экономика, 1989. – С. 174 кризисы можно лишь в результате изучения всех фаз цикла.

Хрестоматия по экономической теории / Экономический цикл – явление вызванное циклическими Сост. Е. Ф. Борисов. – М.: Юристь, 1997. - изменениями предельной эффективности капитала, 536 с. осложненное и усиленное сопутствующими изменениями (Кейнс Дж. М. Общая теорія занятости, других важных краткосрочных переменных процента и денег. Книга 6. Краткие экономической системы.

заметкив святи с общей теорией. Глава 22.

Заметки об экономическом цикле. С. 174.) Малый энциклопедический словарь Кризисы – хозяйственные, экономические потрясения, Брокгауза и Ефрона. [Электронный зависящие от нарушения соответствия между спросом и ресурс]. Режим доступа: предложением;

превышение предложения товаров http://slovari.yandex.ru вызывает промышленный кризис, сокращение кредита — /dict/brokminor/article/23/23998. кредитный (особенно биржевой кризис вследствие html?text падения спекулятивно поднятой цены бумаг);

недостаток предложения денег — денежный;

кред. и денеж. кризисы обыкновенно сопутствуют промышленному кризису.

Словарь по общественным наукам. Кризис - состояние, при котором существующие средства Глоссарий.ру [Электронный ресурс]. достижения целей становятся неадекватными, в Режим доступа: http: slovari.yandex.ru результате чего возникают непредсказуемые ситуации и /dict/economic/article/ses2/ses-3110.htm?text проблемы.

Современный экономический словарь. Кризис экономический (от греч. krisis — поворотный [Электронный ресурс]. Режим доступа: пункт) — резкое ухудшение экономического состояния http: slovari.yandex.ru страны, проявляющееся в значительном спаде /dict/economic/article/ses2/ses-3110.htm?text производства, нарушении сложившихся производственных связей, банкротстве предприятий, росте безработицы и в итоге — в снижении жизненного уровня, благосостояния населения.

За даними World Steel Association у 2008 році головними виробниками сталі були: 1 – Китай 500,5 млн. тон;

2 – Японія 118,7 млн. тон;

3 – США 91,4 млн. тон;

4 – Росія 68,5 млн. тон;

5 – Індія 55, млн. тон;

6 – Німеччина 45,8 млн. тон;

7 – Україна 37,1 млн. тон, таким чином, Україна посідає сьоме місце у світі з виробництва сталі.

Загальне світове виробництво сталі склало 1,326.5 млн. тон у 2008, що є нижчим ніж у році – 1,351.3 млн. тон.

Найбільшими виробниками у 2008 були наступні компанії: 1 – ArcelorMittal 101,6 млн. тон;

2 – Nippon Сталь 37,5 млн. тон;

3 – Baosteel Группа 35,4 млн. тон;

4 – Группа Стали Хэбэя 33,3 млн. тон;

– JFE 32,4 млн. тон. Українські металовиробники посідають на: 46 – Metalloinvest 6,4 млн. тон;

54 – ММК ім. Ільіча 5,6 млн. тон;

68 - Zaporizhstahl 3,9 млн. тон.[7] млрд. дол. США 4000 Exports Imports 2005Q 2005Q 2005Q 2005Q 2006Q 2006Q 2006Q 2006Q 2007Q 2007Q 2007Q 2007Q 2008Q 2008Q 2008Q 2008Q 2009Q період Рис.1. Динаміка світового експорту і імпорту за кварталами з 2005 – 2009 рр.

У табл. 2 наведена динаміка виробництва і споживання сталі за 2000-2008 рр.

Таблиця Динаміка виробництва і споживання сталі за 2000-2008 рр.

Рік Виробництво сталі, Споживання сталі, млн. (+), млн. тон тон млн.т.

2000 848 756,6 91, 2001 850 774,5 75, 2002 904 814,7 89, 2003 969 894,8 74, 2004 1067 974,3 92, 2005 1132 1026 2006 1244,2 1113,2 2007 1351,3 1236,4 114, 2008 1326,5 1129,7 196, Всього 7014,2 6354,1 971, Таким чином, за даними табл.2, видно, що постійне зростання виробництва металу не має % його споживання, можна констатувати, що перевиробництво сталі за період 2000 – 2008 рр. склало 971,8 млн. тон., що за обсягом складає обсяг виробництва 2003 року, що свідчить проте, що металургійна галузь всього світу майже рік може не виробляти метал.

Першим проявом кризових явищ у металургійної галузі стало падіння цін на металопродукцію, що є безперечною ознакою порушення рівноваги між попитом та пропозицією, тому на ґрунті неможливості досягти пропорційного розміщення додатково виробленої продукції яка не має свого попиту і виникають промислові кризи. Основною причиною цих криз є низький рівень споживання.

Ще М. І. Туган – Барановський у свій праці «Промышленные кризисы. Очерк из социальной истории Англии», відзначав, що міжнародний поділ і спеціалізація труда призвели до того, що в кожній країні посиленно розвивались, у занепад іншим, ті галузі виробництва, до яких ця країна була найбільш пристосована за своїми природними, економічними та соціальними умовами. [6, С.62] Економіка Україні в значній мірі залежить від зовнішніх ринків, тому що є експортоорієнтовною, з переважанням низькотехнологічного експорту і виявилась вельми вразливою до спалаху світової кризи та раптових змін кон’юнктури на світових ринках, викликаних сповільненням зростання економік країн-основних партнерів України.

Найбільшою часткою в українському експорті є металопродукція яка складає близько 50 % від загального обсягу експорту. На рис. 2 відображена динаміка експорту української металопродукції за місяцями з 2005 року по травень 2009 року.

4000, млн.дол.США 3500, 3000, 2500, 2000, 1500, 1000, 500, 0, Березень Березень Березень Березень Вересень Вересень Вересень Вересень березень Травень Травень Травень Травень Січень Липень Листопад Січень Липень Листопад Січень Липень Листопад Січень Липень Листопад січень травень місяці Рис. 2. Динаміка експорту української металопродукції за 2005 – 2008 рр.

За даними наведеними на рис. 2, видно, що динаміка експорту української металопродукції має позитивне значення. Критичними точками стали липень і листопад 2008 року. Обсяг експорту у травні 2009 року дорівнює обсягу експорту березню 2008 року, видна чітка позитивна динаміка до зростання експорту, хоча є можливість його зниження з осені 2009 року, це може бути визвано сезонними коливаннями світової кон’юнктури.

Виводи. Таким чином, економічні цикли це явище коливань рівнів ділової активності що постійно, періодично повторюються, можуть суттєво відрізнятися один від одного, але мають одні і ті ж самі фази (криза, депресія;

пожвавлення, піднесення).

Криза – це фаза економічного циклу під час якої відбувається різке погіршення економічного стану країни, що виявляється у значному спаді виробництва, порушені виробничих зв’язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття і як підсумок зниження життєвого рівня і добробуту населення.

Вплив світової економічної кризи на функціонування металургійної галузі України є негативним, але це відбувається за рахунок самих українських металовиробників, які в гонці за сверхприбутками не звертають уваги на ті трансформації які відбуваються на світовому ринку.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1 /Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.:

Видавничий центр «Академія», 2000. – 864 с. ISBN 966 – 580 – 074 – 2. Економічна теорія: Підручник / За ред. В. М. Тарасевича. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006.

– 784 с. ISBN 966 – 364 – 185 – 3. Кондратьев Н. Д. Проблемы экономической динамики / Редкол. Л. И. Абалкин (отв. ред.) и др.. – М.:

Экономика, 1989. – 526 с. ISBN 5 – 282 – 00700 – 4. Іванюта С. М. Антикризове управління. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2007. – 288 с. ISBN 978 – 966 – 364 – 423 - 5. Василенко В. О. Антикризове управління підприємством: навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2005. – 504 с. ISBN 966 – 364 – 029 – 6. Туган – Барановский М. И. Промышленные кризисы. Очерк из соцыальной истории Англии. – Киев:

Наук. думка, 2004. – 368 с. – ( Классика отеч. экон. мысли). ISBN 966 – 00 – 0306 – 7. World Steel Association. Офіційний сайт. [Электронный ресурс]. Режим доступа:

http://www.worldsteel.org/index.php 8. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь. – М.:

ИНФРА – М, 2001. – 480 с. ISBN 5 – 16 – 000184 – 9. Самуельсон П. Экономика. – М.: НПО «АЛГОН», 1992.

10. Макконелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. С англ. Т. 1. – М.: Республика, 1992. – 399 с. ISBN 978-5-16-002859- 11. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р.Экономика: Пер. С англ. – М.: «Дело ЛТД», 1993. – 864 c.

12. Хрестоматия по экономической теории / Сост. Е. Ф. Борисов. – М.: Юристь, 1997. - 536 с. ISBN 5 – 7357 – 0168 – 13. Малый энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. [Электронный ресурс]. Режим доступа:

http://slovari.yandex.ru/dict/brokminor/article/23/23998.html?text 14. Словарь по общественным наукам. Глоссарий.ру [Электронный ресурс]. Режим доступа:

http://slovari.yandex.ru/dict/economic/article/ses2/ses-3110.htm?text 15. Современный экономический словарь. [Электронный ресурс]. Режим доступа:

http://slovari.yandex.ru/dict/economic/article/ses2/ses-3110.htm?text 16. Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи. -Жаліло Я. А., Бабанін О. С, Белінська Я.

В. та ін. / за заг. ред. Я. А. Жаліла. - К.: НІСД, 2009. - 142 с. [Электронный ресурс]. Режим доступа:http: //www.niss.gov.ua/book/vidannya/Ekon.kriza.pdf ISBN 966-554-150- РЕЗЮМЕ В статье определены теоретические основы сущности категорий «экономический цикл» и «экономический кризис» и исследовано влияние мирового экономического кризиса на функционирование металлургической отрасли Украины РЕЗЮМЕ У статті визначено теоретичні основи сутності категорій «економічний цикл» та «економічна криза» та дослідженно вплив світової економічної кризи на функціонування металургійної галузі України SUMMARY In the article theoretical bases of essence of categories are certain «economic cycle» and «economic crisis» and influence of world economic crisis is investigational on functioning of metallurgical industry of Ukraine МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Кириченко О.О., здобувач кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету, ст.

викладач кафедри міжнародних економічних відносин Запорізького національного технічного університету Масштаби іноземного капіталу та його мобільність, що зростають в процесі фінансової глобалізації, не можуть не впливати на процеси формування державної політики відносно регулювання міжнародної інвестиційної діяльності окремих країн. З одного боку, переміщення міжнародних інвестицій у нинішніх масштабах стимулює поглиблення інтеграції фінансових ринків, при якій значно зміцнюються зв’язки між окремими сегментами світового й національного ринків грошей і капіталу, що сприяє поліпшенню перспектив довгострокового економічного росту й динаміки макроекономічних показників. З іншого боку, потоки міжнародних інвестицій можуть збільшувати потенційні витрати невдало вибраної внутрішньої політики. Так, масштабний приплив капіталу може призвести до перегріву економіки, втрати її конкурентоспроможності й підвищенню уразливості перед і під час криз. Великі припливи можуть також ускладнювати управління монетарною політикою, викликаючи монетарну й кредитну експансію, що суперечить основній меті досягнення бажаної інфляції. Значний відтік капіталу також може викликати погіршення в області інвестицій і загальний спад, приводячи до росту відсоткових ставок, що стане додатковим навантаженням на банківську систему. Отже, все це вимагає розробки адекватного механізму державного регулювання міжнародної інвестиційної діяльності й застосування на його основі прийнятних, ефективних й своєчасних форм та інструментів регулювання. Зазначене вище обумовило актуальність і вибір теми, постановку мети даної статті.

Дослідженню проблематики регулювання міжнародної інвестиційної діяльності взагалі присвячені роботи таких закордонних вчених як, наприклад, Кальво Г., Лідерман Л., Рейнхарт К. [1], Фернандез Аріас Э., Монтьєль П. [2], Монтьєль П. [3], Рейнхарт К., Рейнхарт В. [4], Эдвардс С. [5]. Огляд теорій, що лежать в основі регулювання міжнародного інвестування, і емпіричні свідчення їхньої спроможності можна знайти також і в дослідженнях таких міжнародних організацій, як МВФ [6,7] і Світовий банк [8].

Вагомий внесок у вивчення даної тематики зробили такі вітчизняні вчені як О.Рогач, Т.Шемет, А.Філіпенко [9], Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В., Мозговий О.М., Макогон Ю.В. Румянцев А.П. [10] та інш.

Разом з тим, незважаючи на велику кількість робіт як зарубіжних, так і вітчизняних вчених з досліджуваної проблеми, слід відзначити, що недостатньо вивченими залишаються питання щодо побудови дієвого механізму регулювання міжнародної інвестиційної діяльності та його особливостей в умовах фінансової глобалізації.

© Кириченко О.О., Таким чином, з огляду на вищезгадане, основною метою даної статті є розробка на основі дослідження міжнародного та вітчизняного досвіду універсального механізму регулювання міжнародної інвестиційної діяльності в умовах фінансової глобалізації.

Для цілей даного дослідження були розглянуті різноманітні варіанти заходів макроекономічної політики щодо регулювання процесу міжнародного інвестування, взагалі, та великомасштабних пріпливів капіталу, зокрема, використання яких було описано за допомогою набору кількісних індикаторів, що дозволило провести порівняльний аналіз ефективності їх застосування. В результаті були зроблені наступні висновки.

По-перше, однозначним висновком відносно проведеної політики є те, що обмеження державних витрат протягом припливу капіталу може сприяти як меншому підвищенню реального курсу валюти, так і кращим показникам росту ВВП після закінчення таких епізодів. По-друге, політика стримування росту номінального обмінного курсу, в тій же мірі, що й застосування стерилізації, як правило, не приносили успіхів у запобіганні підвищенню реального курсу та згладжуванню коливань ВВП у період значного припливу капіталу. Часто після проведення такої політики відбувався різкий поворот у потоках капіталу або підвищувалась інфляція, особливо якщо приплив мав місце протягом більш тривалого часу. По третє, більш значне підвищення номінальних процентних ставок в рамках антициклічної грошово кредитної політики приводило до більш значного підвищення реального курсу. По-четверте, жорсткі обмеження на ввіз капіталу, як правило, не сприяли зменшенню темпів росту реального курсу валюти й забезпеченню «м’якої посадки» по завершенні епізоду. По-п’яте, застосування інструментів регулювання припливу іноземних інвестицій має регіональні особливості. Нарешті, проведене дослідження демонструє, що країни з відносно високим дефіцитом рахунку поточних операцій зазнали більшої небезпеки щодо різкої зміни спрямованості потоків капіталу, оскільки на них особливо сильно позначалося збільшення сукупного попиту й підвищення реального курсу їхніх валют. Це доводить, що завдання стабілізації при інтенсивному припливі іноземних інвестіцій є особливо важким в країнах зі значним дисбалансом рахунку поточних операцій, до яких відноситься й Україна.

Таким чином, аналіз інструментів, що застосовувались з метою регулювання міжнародної інвестіційної діяльності, показує, як окремі варіанти їх застосування взаємодіяли один з одним, щоб залучити або послабити приплив іноземних інвестицій та змінити їх макроекономічні наслідки. Отже, при великій різноманітності підходів до вибору використовуваних інструментів та їх комбінацій, а також при очевидній неоднозначності результатів їхнього впливу на потоки капіталу, можна говорити про деякі тенденції й закономірності, характерні для більшості країн.

Дослідження ефективності та дієвості використання того чи іншого інструменту державного регулювання міжнародної інвестиційної діяльності, без сумніву, є дуже важливим завданням. Проте, не менш важливим завданням є визначення конкретних ситуацій, що описуються макроекономічними змінними, які б визначали доцільність та своєчасність застосування того чи іншого інструменту. В ітоговому підсумку це сприяло б підвищенню ефективності використовуваних інструментів. Саме для досягнення цієї мети автором був запропонований концептуальний підхід, який в загальному сенсі визначає універсальну політику реагування, враховуючи при цьому специфічні особливості окремих країн. В рамках даного підходу були виділені п’ять типових ситуацій, в яких може опинитися кожна країна, та запропоновані комбінації інструментів, що їх бажано використовувати для запобігання перегріву економіки, підвищення реального курсу національної валюти, а також для зниження її вразливості перед можливістю різкої зміни напрямку потоків капіталу. Кожна з представлених нижче ситуацій визначалась комбінацією стану чистих потоків нерезервного капіталу та сальдо рахунку поточних операцій (рис. 1).

Зазначимо, що оскільки виділені ситуації більшою мірою характерні для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, більшу увагу приділено ситуаціям з масштабним припливом капіталу.

Виділені ситуації є загальними, а тому, при врахуванні специфічних особливостей країн, таких як етап циклічного розвитку й тощо, можна виділити ще й проміжні ситуації, які знаходяться на стику між загальними. Так, наприклад, в першій ситуації чистий приплив капіталу може не тільки фінансувати від’ємне сальдо поточного рахунку, але через стимулювання споживчого попиту та перегріву економіки може привести до його розширення. Це важливо пам’ятати, бо саме це буде впливати на доцільність та ефективність використання інструментів регулювання міжнародної інвестиційної діяльності.

В результаті проведеного дослідження було з’ясовано, що на комбінацію та ефективність заходів політики, спрямованих на усунення негативних наслідків масштабних потоків капіталу, будуть чинити суттєвий вплив також і стан стійкості сальдо рахунку поточних операцій й динаміка чистих зарубіжних активів країн (ЧЗА). Більш глибокий аналіз теоретичних і практичних аспектів досліджуваного в динаміці взаємозв’язку сальдо рахунку поточних операцій з ЧЗА та іншими економічними показниками в умовах глобалізації міжнародної інвестиційної діяльності дозволяє зробити висновок про те, що, по перше, всупереч загальній думці неприйнятним з точки зору стійкості може виступати як негативне, так і позитивне сальдо рахунку поточних операцій, і, по-друге, стан стійкості сальдо рахунку поточних операцій й динаміка ЧЗА країни будуть чинити суттєвий вплив на комбінацію та ефективність заходів політики, спрямованих на усунення негативних наслідків масштабних потоків капіталу. Таким чином, виділені в рамках концептуального підходу ситуації та застосування притаманних їм інструментів регулювання потрібно корегувати з урахуванням впливу стану стійкості сальдо рахунку поточних операцій й динаміки чистих зарубіжних активів країн.

Рис. 1. Концептуальний підхід прийняття рішень, щодо регулювання припливів іноземних інвестицій В результаті проведеного автором дослідження було доведено, що через глобалізацію фінансових ринків і збільшення масштабів потоків міжнародних інвестицій, які ускладнюють для директивних органів оцінку, діагностику й розробку рекомендацій відносно заходів економічної політики, механізм регулювання міжнародної інвестиційної діяльності повинен включати такий елемент, як макрофінансовий аналіз. Було обґрунтовано, що концептуальною основою такого фінансового аналізу може стати підхід до аналізу на основі балансу або балансовий підхід, який дозволяє виявляти уразливі місця в масштабі й структурі балансів фінансових активів і зобов’язань найважливіших економічних секторів і країни в цілому, з метою визначення ступеня їхнього впливу на схильність національних фінансових систем до кризових явищ, стійкість економічного й фінансового становища країн.


Свій початок даний підхід бере в теоретичних дослідженнях криз платіжного балансу, що акцентують увагу на необхідності аналізу різних невідповідностей, диспропорцій між фінансовими вимогами й зобов’язаннями, що є результатами міжнародної інвестиційної діяльності. У своєму закінченому виді балансовий підхід з’явився у 2002 році з опублікуванням групою вчених дослідження, у якому в систематизованому виді й була викладена концепція балансового підходу, що об’єднала в собі різні, раніше розрізнені, напрямки аналізу уразливості балансів фінансових активів і зобов’язань, як окремих секторів економіки, так і країни в цілому [11].

Перевагою даного підходу є те, що відкрита економіка в ньому розглядається як сукупність взаємозалежних у глобальному масштабі балансів окремих країн і секторів, їх складових, які піддані впливу зовнішніх факторів і ризиків. Багато факторів уразливості не виявляються в даних категорії потоків, але стають очевидними при побудові балансів, що відбивають накопичені фінансові активи й зобов’язання. А аналіз чистої вартості активів та причин, що обумовлюють її зміни, може привести до розуміння необхідності вносити корективи в механізм регулювання міжнародною інвестиційною діяльністю. Таким чином, на відміну від традиційного підходу, заснованого на аналізі потоків, підхід до аналізу на основі балансу наголошує на дослідженні змінних запасів активів і зобов’язань.

В рамках балансового підходу складаються й аналізуються як взаємозв’язки, так і невідповідності між активами й пасивами балансів сектора державного управління, куди для зручності включений баланс центрального банку або органів грошово-кредитного регулювання, сектора фінансових корпорацій, сектора нефінансових корпорацій та зовнішнього сектора. Взаємозв’язки, що існують всередині та між балансами приватних і державного секторів, а також зовнішня позиція економіки використовуються для того, щоб виявити схильні до ризику базові уразливі місця й елементи напруження в різних секторах, та з’ясувати, яким чином коливання валютних курсів та зміни цін активів (ефекти вартісної оцінки) або інші потрясіння (разом - тригерні події) можуть викликати раптове збільшення цих дисбалансів і настання кризи. Останнє підкреслює, що при розробці заходів політики, що приймаються у відповідь на масштабні потоки міжнародних інвестицій, керівні органи повинні приймати до уваги можливість поширення проблем одних секторів на інші, національну, регіональну або навіть глобальну економіку.

При цьому в аналітичних цілях виділяються чотири основних типи балансових невідповідностей, які відносяться як до окремого сектора, так і до національної економіки й можуть спровокувати валютно фінансову кризу: (і) невідповідність вимог і зобов’язань по строках погашення, (іі) невідповідність валютної структури вимог і зобов’язань, (ііі) невідповідність фінансової структури вимог і зобов’язань (інструменти, що не створюють борг/інструменти, що створюють борг), (іv) платоспроможність та надмірна залежність від зовнішнього фінансування.

Таким чином, своєчасна інформація про секторальні невідповідності, дозволяє виявляти й виправляти економічні проблеми ще до настання кризи платіжного балансу. Однак балансовий підхід є не тільки керівництвом, що дозволяє оцінити ступінь уразливості країни перед внутрішніми й зовнішніми шоками, і запобігти фінансовим кризам за рахунок використання відповідних мір економічної політики, він також може використовуватися для розробки заходів політики вже після початку фінансової кризи.

В умовах поширення поточної фінансової кризи та скорочення масштабів світових потоків міжнародних інвестицій, більшість країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, які ще рік тому були вимушені приборкувати значні припливи іноземного капіталу, зіткнулись із різким реверсом інвестиційних потоків та розповсюдженням світових потрясінь на фінансовий та реальний сектори національних економік. За цих обставин з новою силою активізуються дебати щодо обґрунтованості фінансової глобалізації та її наслідків для національних економік, особливо країн, що розвиваються. А разом з тим актуальності набуває і питання щодо граничних умов: розвиток фінансового ринку, якість інститутів управління, макроекономічна дисципліна та торгова інтеграція – відсутність яких здатна піддати сумніву спроможність країни досягти економічного росту при переході від меншого до більш глибокого рівня інтеграції фінансових ринків та протистояти кризовим явищам в умовах реверсу фінансових потоків.

Проте з практичної точки зору потрібно мати більш глибоке розуміння природи та кількісної оцінки зазначених вище граничних умов. Це один з найважливіших компонентів аналітичної основи регулювання міжнародної інвестиційної діяльності, який здатний враховувати специфічні особливості окремих країн та їх початкові умови, необхідні при розробці прагматичного підходу щодо лібералізації міжнародної інвестиційної діяльності. Тож, керівні органи кожної країни, перед тим як долучитися до глобалізації інвестиційної діяльності, повинні розробити прийнятну для неї систему показників, яка б давала певне уявлення щодо стану допоміжних висхідних умов. Вже наступним кроком буде порівняльний аналіз національних показників із закордонними еквівалентами, виділення граничних умов, прийняття рішення та розробка адекватних заходів відносно залучення до процесу міжнародної інтеграції національного фінансового ринку.

Отже, проаналізувавши найбільш важливі передумови, інструменти та обставини, що здійснюють вплив на дієвість, ефективність та своєчасність регулювання міжнародних потоків капіталу, можемо запропонувати механізм регулювання міжнародної інвестиційної діяльності (рис. 2), який є комплексним підходом, що дозволяє наукове обґрунтування напрямів та заходів макроекономічної політики, перевірку ефективності та своєчасності їх використання в умовах інтенсифікації процесів участі країн у процесі фінансової глобалізації, що проявляється насамперед через великомасштабні потоки міжнародних інвестицій.

За простотою, що тільки здається, представлений і розроблений автором механізм регулювання міжнародної інвестиційної діяльності країн приховує глибокі канали тісного взаємозв’язку й взаємозалежності кожного з його конкретних елементів. Ретельне та послідовне вивчення кожного з означених каналів, з одного боку, та аналіз дій органів державної влади України на предмет їхньої ефективності й своєчасності, використовуючи запропоновані автором концептуальну основу прийняття рішень щодо регулювання припливів іноземних інвестицій і систему індикаторів макроекономічної політики, з іншого боку, дозволив би розробити рекомендації щодо підвищення ефективності й досягнення своєчасності використання того або іншого інструмента. Останнє, таким чином, дозволило б здійснити удосконалення регулювання міжнародної інвестиційної діяльності України з урахуванням впливу масштабного притоку іноземних інвестицій в умовах фінансової глобалізації.

Рис. 2. Механізм регулювання міжнародної інвестиційної діяльності Таким чином, визначення та пропозиція напрямків і заходів, направлених на удосконалення регулювання міжнародної інвестиційної діяльності України, обґрунтування впровадження результатів даного дослідження в практику проведення макроекономічної політики, на нашу думку, призведе до підвищення ефективності регулювання міжнародної інвестиційної діяльності і зробить його більш продуктивним та операційним.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Calvo, G., Leonardo L., and Carmen M. Reinhart, 1994, "The Capital Inflows Problem: Concepts and Issues," Contemporary Economic Policy, Vol. 12, No. 3 (July), pp. 54-66.

2. Fernandez-Arias, Eduardo, and Peter J. Montiel, 1996, "The Surge in Capital Inflows to Developing Countries: An Analytical Overview," World Bank Economic Review, Vol. 10, No. 1, pp. 51-77.

3. Montiel, Peter J., 1999, "Policy Responses to Volatile Capital Flows" (unpublished;

Washington: World Bank). Available via the Internet: www.worldbank. org/research/interest/confs/past/papers15-16.htm.

4. Reinhart, Carmen M., and Vincent Reinhart, 1998, "Some Lessons for Policymakers Who Deal With the Mixed Blessing of Capital Inflows," in Capital Flows and Financial Crises, ed. by Miles Kahler (Ithaca, New York: Cornell University Press), pp. 93-127.

5. Edwards, Sebastian, ed., 2000, Capital Flows and the Emerging Economies: Theory, Evidence, and Controversies, National Bureau of Economic Research Conference Report (Chicago: University of Chicago Press).

6. International Monetary Fund, 2007a, "Reaping the Benefits of Financial Globalization," IMF Research Department discussion paper (Washington). Available via the Internet: www.imf.org/external/np/ res/docs/2007/0607.htm.

7. International Monetary Fund, “Managing Large Capital Inflows,” World Economic Outlook, Chapter III, (Washington, DC: International Monetary Fund), October 2007 - pp. 111- 8. World Bank, 1997, Private Capital Flows to Developing Countries: The Road to Financial Integration (New York: Oxford University Press).

9. Міжнародні фінанси: Підручник / О.І. Рогач, А.С. Філіпченко, Т.С. Шемет та ін.;

за ред. О.І. Рогача.

- К.: Либідь, 2003 - 784 с.

10. Міжнародна інвестиційна діяльність. Підручник / Лук'яненко Д.Г., Губський Б.В., Мозговий О.М. та ін. - К.: КНЕУ, 2002. - 483 с.


11. Allen M., Rosenberg Ch., Keller Ch., Setser B., and Roubini N., “A Balance Sheet Approach to Financial Crisis”, IMF Working Paper WP/02/210, December 2002 – p. РЕЗЮМЕ Основною метою даної статті є розробка на основі аналізу зарубіжного та вітчизняного досвіду універсального механізму регулювання міжнародної інвестиційної діяльності в умовах фінансової глобалізації. Актуальність обраної теми полягає в її недостатній дослідженості в економічній літературі.

РЕЗЮМЕ Основной целью настоящей статьи является разработка на основе анализа зарубежного и отечественного опыта уиверсального механизма регулирования международной инвестиционной деятельности в условиях финансовой глобализации. Актуальность темы статьи заключается в ее недостаточной исследованности в экономической литературе.

SUMMARY The main objective of this article is to develop on the basis of the foreign and domestic experience analysis the universal mechanism of international investment activity regulation in conditions of financial globalization. This topic is critically important because of its research insufficiency in economic literature.

РАЗВИТИЕ РЫНОЧНОЙ ИНФРАСТРУКТУРЫ КАК ФАКТОР ПОВЫШЕНИЯ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ АГРАРНОГО СЕКТОРА Кирова Л.Л., соискатель ДонНУ, г. Бердянск Введение. Украина находится на стадии развития рыночного механизма хозяйствования и адекватного ему государственного регулирования, что сопряжено с созданием и совершенствованием институциональных основ государственной политики обеспечения конкурентоспособности экономики как на национальном, так и на региональном и секторальном уровнях. Ключевым сектором экономики Украины, который определяет уровень социально-экономического развития и экспортный потенциал страны, является аграрный. Вместе с тем продуктивность отраслей украинского сельского хозяйства ниже соответствующих показателей Польши, Словакии, Венгрии и других стран Центральной Европы в 1,5-2 раза, а по сравнению с экономически развитыми странами Западной Европы, США и Канады – в 3 4 раза. Основное производство картофеля, овощей и плодов, продуктов животноводства, находится в мелких селянских и подсобных хозяйствах населения, о соответствии качественных характеристик продукции которых международным стандартам говорить не приходится. Последствием либерализации внешней торговли может стать увеличение объемов конкурирующего импорта продовольствия, в частности мясных и молочных продуктов, картофеля, овощей и фруктов, в условиях, когда отечественные мелкие сельхозпроизводители не готовы к жесткой конкуренции, что может вызвать сокращение производства в отдельных аграрных отраслях и рост уровня безработицы на селе [1;

2]. Это обусловливает приоритетность исследований и практических шагов в области реформирования экономических отношений в АПК, формирования адекватной рыночным механизмам хозяйствования государственной аграрной политики и обеспечение ее реального влияния на повышение конкурентоспособности сельского хозяйства в условиях присоединения Украины к ВТО.

Актуальность проблемы и ее разработка в современных исследованиях. Экономический потенциал и конкурентные преимущества агропромышленного комплекса независимой Украины оценивались экспертами как одни из самых высоких среди стран бывших СССР и СЭВ. Несомненно, что природно-климатические условия и географическое расположение страны при формировании надлежащих организационно-экономических факторов развития АПК могли бы обеспечить не только потребности населения в основных продуктах питания за счет собственного производства, но и внести © Кирова Л.Л., существенную лепту в улучшение торгового баланса Украины. В тоже время фактическое положение дел в украинском АПК за прошедшие почти два десятилетия свидетельствует, что этот потенциал использовался с очень низкой эффективностью.

Проблема реализации рыночной трансформации в аграрном секторе в странах с переходной и развивающейся экономикой, повышения его конкурентоспособности и совершенствования государственного влияния на развитие АПК занимала и занимает существенное место в современных экономических исследованиях. Значительный вклад в разработку теоретических, методических и прикладных аспектов данной проблемы внесли В. Андрийчук, О. Бородина, П.Гайдуцкий, С.

Демьяненко, И. Кобута, И. Лукинов, В. Месель-Веселяк, О. Могильный, В.Нелепа, Т. Осташко, А.Огинский, Б. Пасхавер, М. Пугачев, В. Точилин, В.Трегобчук, П. Саблук, Л. Шепотько, А.Юзефович, В. Юрчишин А. Ярославский и другие. Однако до сих пор в качестве нерешенных проблем исследований теоретических основ и разработки практических шагов повышения конкурентоспособности украинского АПК, особенно сельхозпроизводителей, следует выделить:

преодоление монополизма обеспечивающей и маркетинговой сфер АПК в условиях формирования новой институциональной среды его функционирования;

создание полноценной рыночной инфраструктуры для ресурсного и информационного обеспечения аграрного производства и сбыта его продукции;

обеспечение эффективного влияния государства на конкурентоспособность аграрного сектора в целом и его отдельных отраслей через различные прямые и косвенные инструменты с учетом требований ВТО.

В последнее время эти проблемы, в том числе институциональные аспекты повышения конкурентоспособности аграрного сектора в процессе присоединения Украины к ВТО, начинают находить отражение как в научных исследованиях украинских ученых (см., например, [2 - 4]), так и в официальных программных документах и решениях органов власти страны [5 – 7]. Однако, что касается проблемы развития рыночной инфраструктуры в сельской местности, рекомендации по ее решению зачастую ограничиваются лишь декларацией о необходимости развития, либо же предлагаются общий концептуальный подход, без учета институциональных особенностей отраслевых аграрных рынков, структуры сельхозпроизводителей по организационно-производственным и правовым формам хозяйствования, наличия значительного по размерам неформального рынка, на котором преобладают производители с низкой степенью товарности. Если же анализировать реализацию правительственных намерений в решении этой проблемы, то их декларативность убедительно характеризуется современным состоянием дел государственного инвестирования в физическую и социальную инфраструктуру села:

«вместо приоритетности развития сформировалась тенденция опережающего (в сравнении с текущим падением ВВП – Л.К.) сокращения объемов государственного инвестирования в основной капитал в социальной сфере села. Одновременно не обеспечивалась приоритетность развития всего агропромышленного комплекса в народном хозяйстве» [8].

Целью данной статьи является исследование теоретических и методических аспектов разработки стратегии повышения конкурентоспособности аграрного сектора на основе развития рыночной инфраструктуры с учетом институциональных особенностей и современного состояния структуры этого сектора.

Изложение основных результатов исследования. В условиях становления и развития рыночных механизмов хозяйствования в Украине на конкурентоспособность агропромышленного комплекса, основы которого сформировались под влиянием административно-командной системы, существенное влияние оказывает степень развитости рыночной инфраструктуры, обеспечивающей функционирование этого комплекса, особенно сельскохозяйственных предприятий. Ограничения экономического роста в аграрном секторе, которые вызывает инфраструктура, многогранны, при этом физическая инфраструктура представляет только один аспект. Друге аспекты включают финансовую, технологическую и социальную инфраструктуру (здравоохранение, образование и подготовку кадров), а также правоохранительную и регуляторную инфраструктуру.

Как показал анализ, выполненный экспертами Продовольственной и сельскохозяйственной организации ООН (FAO) и Мирового Банка (World Bank), многие успешные примеры реализации стратегий подъема аграрного сектора в странах развивающихся, транзитивных и с развивающейся рыночной экономикой были обусловлены именно стратегическими инвестициями в физическую инфраструктуру [9 – 11]. К наиболее выдающимся таким примерам относят рост садоводческой и цветочной продукции и экспорта из Африки в Европу, развитие мелких хозяйств молочной специализации в Кении, Танзании и Уганде, подъем производства риса во Вьетнаме, повышение конкурентоспособности фермерских хозяйств на севере Польши в результате развития оптовых аграрных рынков [см. 9, с. 22 - 23]. В транзитивных странах, в которых после слома централизованно планируемой экономики произошли глубокие негативные процессы дезинтеграции в агропромышленном комплексе, объекты рыночной инфраструктуры нередко выступают интеграторами и ускорителями инновационных процессов в новых рыночных условиях, поскольку укрепляют формальные и неформальные связи между звеньями цепи поставок, а также упрощают обмен информацией и опытом между ними [12, с. 15;

13, с.

39]. В свою очередь недостаточная обеспеченность инфраструктурными услугами рассматривается как самое большое препятствие для роста агробизнеса, особенно в тех отраслях сельского хозяйства, где преобладают малые формы предпринимательства [14, с. 7;

15, с.77].

В странах развивающихся и транзитивных относительно небогатые сельскохозяйственные районы страдают от недостаточного инвестирования в инфраструктурные объекты, связанные с транспортными услугами, обеспечением энергией и связью, а также консультационно информационными услугами, что в результате ведет к повышенным трансакционным издержкам, слабой пространственной интеграции, низкой эффективности функционирования местных рынков и более низкой ценовой эластичности предложения сельхозпроизводителей. Причем в этих странах становится практически повсеместной (за редким исключением) практика игнорирования национальными правительствами важности инвестирования в эту сферу, несмотря на явные доказательства того, что развитая сельская инфраструктура, особенно ориентированная на коммерциализацию мелких аграрных производителей, способствует экономическому росту, занятости и снижает уровень бедности в сельской местности, а также несмотря на частичную финансовую поддержку этого направления государственного инвестирования международными донорскими организациями [11, c.2;

16, с.7].

В структуре аграрного сектора Украины имеют место все организационно-производственные типы сельскохозяйственных производителей:

• предпринимательский – крупные сельхозпредприятия, агрохолдинги, аграрные фирмы, находящиеся в собственности крупных бизнес-структур и промышленных предприятий;

• коллективный – общества с ограниченной ответственностью, реже производственные кооперативы, в основном средние по размерам предприятия;

• семейный – средние и малые фермерские хозяйства, которые потенциально могут быть интегрированы в мировой аграрный сектор (в Украине фермерство как тип сельскохозяйственного предприятия еще находится в стадии формирования, он насчитывает менее 50 тыс. семейных хозяйств, средний размер сельхозугодий – 65 га). Кроме того, к этому типу хозяйств необходимо отнести также селянские семейные хозяйства (с земельным участком до 2 га) и традиционные личные подсобные хозяйства (средний размер угодий – 0,5 га). Несмотря на более низкую степень товарности и отсталость применяемых технологий в хозяйствах населения, они произвели в 2008 г.: 98 % общего урожая картофеля, 86 % овощей, 85 % плодово-ягодной продукции, 32% винограда, 21 % зерна, 19 % подсолнечника, 14 % сахарной свеклы, более 50% мяса, 43% яиц, 82% молока.

Эти три типа аграрных предприятий находятся в неравных условиях поддержки в рамках государственной аграрной политики, которая традиционно, еще с советских времен нацелена на реформированные прежние колхозы и совхозы, в то время как хозяйства населения остаются вне сферы государственной аграрной политики и имеют слабый доступ (если вообще имеет) к услугам рыночной инфраструктуры [3, с. 19]. (Более того, эта группа населения подвергается социальной дискриминации, так как, согласно украинскому законодательству, члены семей, имеющих в собственности земельные угодья, не имеют право на пособие по безработице, в случае потери работы). Образуется порочный круг – бюджеты сельскохозяйственных районов, а также средние по размерам и мелкие сельскохозяйственные производители, превалирующие в структуре аграрного сектора этих районов, не имеют средств на инвестирование в развитие сельской рыночной инфраструктуры, а слабо развитая инфраструктура обусловливает низкую доходность агробизнеса на этих территориях и, соответственно, низкие поступления в местные бюджеты.

Аграрная политика не должна игнорировать эту группу сельхозпроизводителей, роль которой в обеспечении населения страны продовольствием и обеспечении занятости на селе столь значительна.

Разорвать этот порочный круг возможно только при условии фокусирования государственной поддержки аграрного сектора на инвестировании в развитие в сельской местности транспортного обслуживания, дорожное строительство, водо-, энерго- и газообеспечение, телекоммуникации, формирование сети оптовых рынков и других инфраструктурных объектов, облегчающих доступ мелких сельхозпроизводителей к рынкам, ресурсам, информации и технологиям.

Такие инвестиции создают материальную и институциональную основу для повышения эластичности предложения, снижения степени риска и монополизма в производстве, переработке и продвижении продовольственных товаров, а также для диверсификации рынка труда в сельской местности. Чтобы создать равноправные условия для личных селянских и фермерских хозяйств и привлечения их средств в качестве частных инвестиций в развитие рыночной инфраструктуры, необходимо государственную поддержку ориентировать на создание на паритетных основах сети сельскохозяйственных обслуживающих (перерабатывающих, сервисных, заготовительно-сбытовых, многофункциональных) кооперативов, кредитных союзов, консультационно-информационных (т.н.

дорадчих) служб, повсеместно показавших свою эффективность в поддержке и эволюции фермерских хозяйств мелких аграрных производителей, в том числе неформальных (см., например, [15 – 17]).

Выбор направлений и конкретных инфраструктурных объектов для инвестирования зависит в существенной мере от того, чьи интересы эти инвестиции представляют и возможно ли привлечение частных инвестиций бизнеса, населения и других групп интересов. Иными словами, реализуемость и эффективность подобных инвестиций в значительной степени определяется возможностью формирования партнерства власти, бизнеса и общественности (т.н. общественно-частного партнерства) для осуществления этих инвестиций. Соответственно, задачами программирования и планирования развития аграрного сектора на всех уровнях управления (включая местное самоуправление) является правильное определение целевых установок и приоритетов при принятии решений об инвестировании в рыночную инфраструктуру в сельской местности и степени участия в этих инвестициях бюджетов всех уровней и частных инвесторов.

Следует выделять две группы стратегических выборов при принятии решений об инвестировании в сельскую рыночную инфраструктуру: 1) выбор, определяемый стремлением получить ожидаемые результаты, измеряемые целевыми критериями (ростом объема производства, повышением доходов и уровня занятости, диверсификацией местного рынка труда, демографические показателями);

и 2) выбор рынка, на который ориентируется данная стратегия развития – местный, региональный, национальный или ориентация на экспорт. К сожалению, в существующей практике разработки стратегий развития аграрного сектора и сельской местности зачастую вообще игнорируется важность институционального обеспечения общественно-частного партнерства в разработке и реализации подобных стратегий, а с методической точки зрения недостатком этой практики является игнорирование необходимости разделения стратегических выборов на указанные две группы. Четкое представление о целевых приоритетах в инфраструктурном инвестировании, сформированное в разрезе двух указанных групп выборов, позволит вначале определить, что представляет собой стратегия инвестирования в развитие аграрного сектора, а затем – можно ли привлечь к реализации этой стратегии частные инвестиции и будут ли они играть существенную роль.

Целесообразно рассмотреть более детально первую группу стратегических выборов инвестирования в сельскую рыночную инфраструктуру с позиций возможности привлечения частных инвестиций и форм государственной поддержки. Ожидаемые результаты реализации инвестиций в развитие рыночной инфраструктуры в сельской местности можно разделить на три основных целевых ориентиров:

• Ориентир на рост производства – инвестирование в физическую инфраструктуру для повышения производительности (например, роста объема производства, производительности труда, прямых инвестиций в технологическое обновление и повышение эффективности производственных процессов), вызванного улучшением водоснабжения, энерго- и телекоммуникационных сетей, транспортировки сельхозпродукции. Альтернативная стратегия инвестирования в рост производственных показателей может быть направлена на улучшение социальной инфраструктуры, повышающей качество жизни в сельской местности, что окажет косвенное влияние на производительность труда в сельскохозяйственном производстве. Например, развитие жилищного строительства и повышение качества коммунальных услуг, таких как водоснабжение и канализация, электрификация и газификация домов, улучшение здравоохранения и базового образования, транспортного обслуживания, позволяющее сельским жителям экономить время на поездки в районный или областной центр, все это может поднять трудовую активность и стимулировать рост производительности труда в производственных процессах. Такая стратегия в краткосрочном временном отрезке может быть более затратной с точки зрения расходования бюджетных средств, но с другой стороны, в долгосрочном периоде она может обеспечить более устойчивый рост продуктивности аграрного производства. Участие частного бизнеса в развитии рыночной инфраструктуры в большой мере будет связано с интересом к инвестированию в объекты, которые непосредственно обусловят рост эффективности производства, в то время как общественные организации, представляющие интересы населения и аккумулирующие их средства, в большей мере будут ориентированы на развитие социальной инфраструктуры. Задачей властных структур в данном случае будет обеспечить баланс интересов этих двух групп.

• Ориентир на диверсификацию аграрного производства потребует инвестирования в инфраструктуру, которая будет способствовать расширению базы аграрного производства, традиционно ориентированного на монокультуру (подготовка кадров, распространение опыта, навыков и технологий альтернативных культур или отраслей аграрного производства), привлечению населения к переработке продукции сельского хозяйства. Поддержка такой стратегии развития рыночной инфраструктуры средствами бюджетов различных уровней может реализовываться путем льготного кредитования или гарантирования банковских кредитов для частных инвесторов.

• Ориентир на обеспечение занятости может быть связан с диверсификацией местного рынка труда, т.е. расширением базы экономической активности в сельской местности путем привлечения населения к альтернативным источникам доходов (например, к промыслам, сельскому туризму). Участие центральных и местных властей в поддержке подобных инфраструктурных объектов не обязательно следует реализовывать в виде прямого инвестирования. Здесь могут быть применены иные формы поддержки: льготное налогообложение, предоставление земли и помещений в аренду бесплатно или по сниженным ставкам, льготное кредитование, социальный (государственный или местный) заказ и т.д.



Pages:     | 1 |   ...   | 13 | 14 || 16 | 17 |   ...   | 24 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.