авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 14 | 15 || 17 | 18 |   ...   | 24 |

«Донецкий национальный университет Сборник научных трудов основан в 2003 году ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ...»

-- [ Страница 16 ] --

Роль участия частных инвестиций в создании или функционировании (например, на концессионных основах) рыночной и социальной инфраструктуры в сельской местности необходимо оценивать не только с позиций снижения нагрузки на бюджеты различных уровней и распределения финансового риска в реализации подобных проектов. Эффективность такого участия следует рассматривать с более широких позиций, а именно, насколько данная форма партнерства власти, бизнеса и общественности обеспечит улучшение результатов стратегии развития аграрной инфраструктуры, активизирует население на достижение ее целей, привлечет дополнительные ресурсы и создаст эффективный общественный контроль за процессом реализации этой стратегии.

Выводы. Повышение конкурентоспособности аграрного сектора Украины в новых институциональных условиях государственной поддержки сектора, связанных с присоединением к ВТО, настоятельно требуют существенного усиления участия государства в развитии аграрной рыночной и социальной инфраструктуры. При этом такая поддержка не должна игнорировать интересы средних и малых по размерам индивидуальных селянских и фермерских хозяйств и их специфические требования к объектам рыночной инфраструктуры. Учитывая международный опыт стратегического развития аграрной рыночной инфраструктуры, следует рекомендовать кооперативную форму создания объектов такой инфраструктуры, как наиболее адекватной институциональным особенностям и структуре аграрного сектора страны по организационно-производственным формам аграрных предприятий. При этом важно обеспечить реальное партнерство власти, бизнеса и общественности в разработке и реализации стратегии развития рыночной и социальной инфраструктуры в сельской местности, а также обеспечения контроля над их функционированием. Формы участия государства, местных властей, сельхозпроизводителей и населения в реализации и финансировании таких стратегий зависят от конкретных стратегических выборов, которые следует артикулировать группами интересов конкретной сельской общины. Это требует дальнейших, более детальных исследований влияния институциональных особенностей и структуры аграрного производства на выбор той или иной формы партнерства власти, бизнеса и общественности в процессе реализации стратегии развития рыночной и социальной инфраструктуры аграрного сектора.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Перспективи розвитку аграрного сектору України після вступу до СОТ // Матеріали Міністерства аграрної політики України до другого засідання Спільної парламентсько-урядової комісії з інтеграції України до Світової організації торгівлі 5 жовтня 2004 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://wto.inform.org.ua/info/?id=84.

2. Могильний О. М. Бюджетна політика щодо сприяння зайнятості в сільській місцевості // Ринок праці та зайнятість населення. – 2008. – № 3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Rpzn/2008-3/08momvsm.pdf.

3. Галузеві ринки України: оцінка стану та перспективи розвитку / За ред. д-ра екон. наук, проф. В. О.

Точиліна. – К.: Ін-т економіки та прогнозування НАН України, 2004. – 78 с.

4. Бородіна О.М., Киризюк С.В. Інституційні засади змін державної підтримки аграрного сектору України відповідно до вимог СОТ // Економіка і прогнозування. – 2008. – № 3. – С. 87 – 105.

5. Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року / Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. №1158 // Міністерство аграрної політики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minagro.kiev.ua/page/?3800.

6. Антикризова програма Уряду (агропромисловий комплекс і розвиток сільської місцевості)/ Агропромисловий комплекс і розвиток сільської місцевості // Міністерство аграрної політики України. – 30 квітня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://minagro.kiev.ua/page/?8031.

7. Юлія Тимошенко: селяни нарешті отримають ринки збуту // Нарада з питань формування мережі оптово-роздрібних ринків з реалізації сільськогосподарської продукції та обслуговуючих кооперативів: прес-реліз. – 10 квітня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.agroconf.org/uk/node/8611.

8. Інвестиції в основний капітал у галузі соціальної інфраструктури села // Міністерство аграрної політики України. – 14.10.2008 14:49. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://minagro.kiev.ua/page/?6759.

9. Warner M., Kahan D., Lehel Sz. Market-Oriented Agricultural Infrastructure: Appraisal of Public-Private Partnerships / Agricultural Management, Marketing and Finance Occasional Paper № 23. – Rome: Food and Agriculture Organization of the United Nations, 2008. – 185 p.

10. Development Report 2008: Agriculture for Development. – Washington: World Bank, 2007. – 384 p.

11. Pinstrup-Anderson, P., Shimokawa, S. Rural Infrastructure and Agricultural Development // Paper prepared for presentation at the Annual World Bank Conference on Development Economics, Tokyo, Japan, May 29– 30, 2006. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://siteresources.worldbank.org/ INTDECABCTOK2006/Resources/Per_Pinstrup_Andersen_ Rural_Infrastructure.pdf.

12. Valdes A. Agricultural Support Policies in Transition Economies. – Washington: World Bank, 2000. – p.

13. Суровцев В. Назревшие формы интеграции аграрного производства // Экономист. – 2008. – № 8. – С. – 42.

14. Agriculture Investment in Africa: Overview Study / Submitted by Cambridge Economic Policy Associates, Overseas Development Institute and TechnoServe. – London: Department for International Development, 2005. – 117 p.

15. Харитонов Н.С. Малым сельскохозяйственным производителям нужна адекватная рыночная инфраструктура // Развитие агропродовольственного рынка в России: проблемы теории и практики:

Сб. по материалам «Круглого стола» в рамках конференции «Ломоносовские чтения» / Под ред. С.В.

Киселева. – М.: Экономический факультет МГУ, 2008. – С. 76 – 88.

16. Business Services in Support of Farm Enterprise Development: A Review of Relevant Experience / Agricultural Management, Marketing and Finance Occasional Paper № 18. – Rome: Food and Agriculture Organization of the United Nations, 2007. – 95 p.

17. Kahan D. Farm Management Extension Services: A Review of Global Experience / Agricultural Management, Marketing and Finance Occasional Paper № 21. – Rome: Food and Agriculture Organization of the United Nations, 2007. – 185 p.

РЕЗЮМЕ В статті розглядаються напрямки вирішення проблеми підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору шляхом розвитку відповідної ринкової інфраструктури в умовах зміни інституційних засад державної підтримки сектору та з урахуванням особливості його структури за типами організаційно виробничих форм аграрних підприємств.

РЕЗЮМЕ В статье рассматриваются направления решения проблемы повышения конкурентоспособности аграрного сектора путем развития соответствующей рыночной инфраструктуры в условиях изменения институциональных основ государственной поддержки сектора и с учетом особенности его структуры по типам организационно-производственных форм аграрных предприятий.

SUMMARY There are issues of agrarian sector competitiveness and ways of its rise through adequate market-oriented infrastructure development investigated in the paper with taking into account changes of institutional basics of state support of agriculture and peculiarities of agrarian sector structure by the organizational-production types of agrarian enterprises.

МОДЕЛЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СТРУКТУРИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОГО СВІТОВОГО ПОПИТУ НА ЧОРНІ МЕТАЛИ Кислова Л.А., старший викладач кафедри економічної теорії Маріупольського державного гуманітарного університету Пріоритетом економічного розвитку в Україні на найближчі роки має стати реалізація механізмів, що сприяють стабілізації економіки й створенню необхідних передумов для її розвитку, для чого необхідним є забезпечення щорічних темпів зростання ВВП на рівні 6-7%, яке може бути досягнуто за умови погодженої політики в регулюванні підприємництва, зовнішньоекономічної діяльності, галузевого та регіонального розвитку. Отже, політика зовнішньоекономічної діяльності держави повинна бути спрямована на забезпечення вирішення намічених економічних завдань у цілому.

В основу формування ЗЕД і механізму її регулювання повинні бути покладені критерії зміцнення конкурентноздатності вітчизняних галузей, орієнтація на глобальні зміни й тенденції їхнього прогнозування. Критеріями, що сприяють розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, є загальна стабільність правового поля, забезпечення гарантій чинного податкового режиму, наявність інфраструктури бізнесу.

© Кислова Л.А., Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різним аспектам проблеми міжнародної торгівліі та формування конкурентних переваг на зовнішніх ринках зокрема присвячено праці вітчизняних і зарубіжних економістів, таких як В. Андрійчук, Л. Батченко, В. Будкін, Є. Голубков, Д. Лук’яненко, Ю. Макогон, В. Новицький, Г. Скударь, А. Філіпенко та інших.

Метою статті є моделювання ефективної структури зовнішньої торгівлі за умов нестабільного світового попиту на чорні метали.

Результати досліджень. Зовнішньоекономічна стратегія нового етапу повинна дотримуватися ідеї широкомасштабного включення економіки України у світовий конкурентний простір, входження в наднаціональні структури регулювання міжнародної конкуренції й міжнародної економічної політики.

При цьому метою розвитку зовнішньоекономічних зв'язків повинне бути не просто входження в світогосподарські зв'язки, а й економічний розвиток, стратегічним курсом якого має стати досягнення Україною стану конкурентоздатної нації.

Країни, орієнтовані на повноцінну участь у міжнародному поділу праці, що припускає найбільш повне використання наявних конкурентних переваг і розвиток нових, не тільки проводять ретельний аналіз тенденції розвитку світової економіки, але й виявляють потенційні можливості країни в плані підвищення конкурентоздатності її галузей або збереження конкурентних переваг, з якими буде зв'язана подальша інтеграція у світове господарство. Відповідно, не тільки держава має регулювати й визначати пріоритетні напрямки й темпи інтеграції. Природно, коли ініціативою по певному колу питань реформування економіки буде виступати національний бізнес в особі великих підприємств – найбільших платників податків та бізнес-асоціацій, що є представниками малих та середніх підприємств – найбільших роботодавців та найбільш відкритих до змін суб'єктів господарювання.

На сучасний момент економічні відносини обумовлені багатьма об'єктивними й суб'єктивними факторами й, насамперед, пріоритетами міжнародного поділу праці, через використання форм якого Україна може бути інтегрована у світове господарство, що має істотне значення для стабільного економічного розвитку.

Однак реалії у взаєминах України зі світовим господарством характеризуються недостатнім рівнем готовності її економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва.

Дослідження динаміки економічних показників інтеграції України свідчить про випередження темпів зростання зовнішньоекономічних зв'язків над темпами економічного зростання, при цьому видно, що відбулося якісне погіршення структури промислового виробництва. Підвищення питомої ваги високотехнологічних галузей вимагає розробки негайного впровадження комплексу структурних перетворень які неможливо здійснити без потужної фінансової підтримки, у тому числі й з боку держави.

При оцінці величини зниження імпортних мит варто враховувати, як це може вплинути на доходи держави. Незважаючи на те, що ця міра дозволяє збільшити імпорт й, відповідно, суму імпортних мит, вона не повинна супроводжуватися скороченням вітчизняного виробництва. Інакше бюджет зазнає збитків від зменшення суми податків і зборів у бюджети різних рівнів і цільові фонди.

Що стосується нетарифних методів регулювання, то вони одержали поширення в економічно розвинених країнах, як діючий засіб захисту національних товаровиробників за рахунок активного використання технічних, екологічних, санітарних й інших вимог, які ефективно захищають споживачів, насамперед, через систему сертифікації товарів, які реалізуються на внутрішньому ринку.

Варто врахувати й те, що вимога ГАТТ/СОТ щодо створення рівних умов конкуренції для вітчизняних і закордонних товарів є вигідною тільки для розвинених країн, що одержують доход від лібералізації окремих сфер міжнародної торгівлі за рахунок високої конкурентоздатності своєї продукції.

Промислова продукція України (в основному металургійна) не є конкурентоздатною на світовому ринку. Відсутність протекціоністських бар'єрів в умовах лібералізації імпорту – це шлях до спаду промислового виробництва й втрат внутрішнього ринку вітчизняними виробниками.

Оцінюючи перспективи розвитку деяких галузей економіки на сучасному етапі неможна виходити тільки із принципу конкурентоздатності тієї або іншої галузі на світовому ринку. У всіх високорозвинених країнах існують галузі виробництва, які не можуть конкурувати на світовому ринку, але при виваженій протекціоністській політиці й допомозі з боку держави цілком конкурентоздатні на внутрішньому ринку, і є вагомим джерелом поповнення державного бюджету у формі виплачуваних податків і зборів у бюджети різних рівнів і цільові фонди, і інших надходжень.

Експортоорієнтовані галузі економіки можуть виграти в результаті зменшення втрат від дискримінаційних заходів (що становлять сьогодні 2-3 млрд. длл. США на рік), зокрема при недискримінаційному відношенні в рамках антидемпінгових розслідувань. З'являться нові можливості для відстоювання національних інтересів завдяки застосуванню багатобічних механізмів справедливого рішення торговельних суперечок, що діють у рамках СОТ.

Приєднання до СОТ на фоні світової економічної кризи загострило ряд внутрішніх економічних проблем України, зараз менш виражених, з огляду на наявність певних бар'єрів для торгівлі й використання заходів державної підтримки окремих виробництв.

Так, згідно даним Міністерства економіки й з питань європейської інтеграції України, рівень тарифного захисту внутрішнього ринку України вже сьогодні перебуває на рівні країн, що вступили до СОТ після 1995р., причому 90% ставок мита – нарівні або нижче, ніж в країнах, що приєдналися недавно (Албанія, Естонія, Латвія, Литва, Молдова, Китай, Тайвань, Хорватія).

Оцінюючи проблему можливих негативних наслідків і ризиків, що випливають із приєднання до СОТ, слід зазначити, що дію несприятливих економічних факторів не слід абсолютизувати. Потенційно можливими мають стати заходи для їхнього запобігання або мінімізації. І відповідні заходи повинні бути передбачені в кінцевих домовленостях про умови приєднання й у програмі урядових заходів, пов'язаних із вступом України у СОТ. У цілому, приєднання України до цієї організації відповідає її стратегічним інтересам. По суті, воно буде означати кардинальний поворот від практики довільного встановлення й застосування державою правил економічної поведінки і поступового впровадження правил, визнаних на багатобічній міжнародній основі. Цей крок може стати вирішальним в процесі становлення цивілізованого ринкового господарства в нашій країні, здійснення більш радикальної адміністративної та структурної реформ, прискорення інтеграції України у світові і європейські економічні й політичні структури.

Разом з тим актуальним завданням є розробка Стратегії економічної безпеки України як основи для підвищення обґрунтованості оцінки наслідків вступу України у СОТ. Стратегія повинна визначити й затвердити на державному рівні систему науково обґрунтованих індикаторів економічної безпеки, включаючи граничні значення показників економічної безпеки окремих регіонів, галузей і громадян, а також передбачити постійний моніторинг дотримання зазначених індикаторів. Енергійна, послідовна й комплексна реалізація зазначених заходів могла б значно підвищити можливості України щодо використання переваг участі в міжнародній торговельній системі, разом з тим істотно зменшивши ті потенційні втрати й ризики, які випливають із приєднання до СОТ.

Також, важливим компонентом загальнодержавної стратегії ЗЕД України є її участь й у регіональних інтеграційних проектах. Глибина економічної інтеграції залежить від безлічі моментів, які умовно можна розділити на умови й чинники. Умови – це параметри, які створюють сприятливий клімат для зближення національних економік. Сприятливими умовами звичайно виступають загальне культурно-мовне середовище, компактне територіальне розташування країн, збіг зовнішніх цілей або наявність загальних прогнозів. Чинники – це параметри, які пов'язують сектори національних економік у стійкі міжнаціональні системи.

Головним чинником економічної інтеграції є тіснота однієї або декількох форм економічних відносин між країнами. Категорія тісноти розкриває обсяги й структуру економічних зв'язків між країнами в розрізі кількості учасників процесу й обсягів операцій між ними. Зв'язки між країнами є більш тісними за умов існування більших за обсягами й стійких у часі економічних зв'язків. Тіснота зв'язків з кожним партнером по інтеграції може бути приблизно однаковою, тому що в іншому випадку учасники економічного блоку одержать непропорційні вигоди від лібералізації відносин. Власне, світова практика підтверджує цю тезу тим, що із усього різноманіття інтеграційних об'єднань у світі найбільш ефективними є ті, у яких спостерігається зазначена тіснота. Так, обсяги взаємних торговельних й інвестиційних операцій у рамках ЄС для кожної країни становлять більше 80 %. Не менш важливим чинником є сумісність економік, що розкривається або в ідентичності (однорідності), або взаємодоповнюваності національних економік країн-учасниць блоків.

Так, обсяги взаємних торговельних й інвестиційних операцій у рамках ЄС для кожної країни становлять більш ніж 80 %, у рамках НАФТА цей показник для Канади й Мексики відзначається на такому ж рівні, для США – на меншому, але якщо брати до уваги фізичні обсяги операцій, то вони значно перевищують внутрішні європейські.

Як показав аналіз зовнішньоекономічних зв'язків України, відзначається збільшення обсягу торговельних операцій із країнами ЄС, знижуються обсяги торгівлі із країнами СНД. Протягом останніх 5 років географічна структура торгово-економічних зв'язків України залишається стабільною, і зовнішньоекономічні зв'язки України розподіляються таким чином, як показано на рисунку 1.

СНД Інші 30% 32% ЧЕС і ГУАМ ЄС 6% 32% Рис. 1.Структура зовнішньоторговельного обороту України в розрізі регіональної інтеграції.

З Росією та країнами СНД Україна має зв'язки ідентичного типу, в умовах яких економіки, які перебувають на одному рівні розвитку господарства й мають подібну структуру, усувають торговельні бар'єри, у результаті чого підвищується ефективність господарювання.

З країнами ОЧЕС й іншими країнами, зацікавленими в розвитку взаємин у рамках ОЧЕС спостерігається одночасно ідентична за рівнем розвитку й потенційно взаємодоповнююча за структурою національних економік залежність, у рамках цього формату інтеграції всі країни не мають головного аргументу інтеграції, точніше найбільші країни, причетні до цього блоку, - Україна, Росія, Туреччина, Болгарія, Румунія та Греція, - обсягів взаємної торгівлі. В кожній з названих країн є зацікавлені в створенні об'єднання регіони або галузі, перш за все потенційно причетні до транзиту енергоносіїв.

У цілому можна виділити дві основні групи умов, які стають перешкодою якнайшвидшої інтеграції України в ЄС, - зовнішні й внутрішні.

Зовнішні умови. ЄС усвідомлює невідповідність України інтеграційним критеріям, займаючи обережну позицію відносно України й очікуючи яких-небудь важливих економічних успіхів. А тому серед членів Європейського Союзу нині переважає тенденція віддалення від України як від «проблемної» держави.

Внутрішні умови. Процес інтеграції в ЄС не можна відокремлювати від внутрішніх процесів, які відбуваються в Україні. Передусім, це процес внутрішніх економічних трансформацій.

Механізм Чорноморського співробітництва може бути використаний і для розвитку двосторонніх відносин з окремими країнами. Для України участь в ОЧЕС може стати і фактором вступу в європейський економічний простір й інтеграції у світове господарство в цілому.

У напрямі інтеграції ОЧЕС у більшій мірі спостерігається визначальний вплив умов інтеграції ніж чинників. Однак це зовсім не вказує на безуспішність об'єднання. Справа в тому, що теоретично можливим є існування потужної зовнішньої умови, що може стимулювати розвиток чинників інтеграції. Крім участі в експлуатації транспортного коридору Україна зможе зміцнити свої позиції в міжнародній політиці й підсилити свій економічний вплив у країнах регіону зі слабким економічним потенціалом і низькими темпами розвитку. Згрупувавши навколо себе ці країни, Україна зможе одержати вигоди від участі в процесах регіональної інтеграції, не ризикуючи своєю економічною й політичною незалежністю.

Більші потенційні можливості несе в собі вектор інтеграційного співробітництва в межах ЄЕП, де країна може найбільш вигідно реалізувати тимчасово законсервовані переваги машинобудівного й військово промислового комплексу й інших високотехнологічних виробництв. У складі даного об'єднання зросте й обсяг адміністративного ресурсу цієї групи країн у міжнародних економічних і дипломатичних відносинах.

Ще один підхід до аргументації вибору напряму регіональної економічної інтеграції для України, а саме визначення та прогнозування народногосподарської ефективності, визначимо через обрахування величини реалізованої доданої вартості та динаміки галузевої структури економіки. Очевидно, що саме ці характеристики прямо визначають успішність підприємств-експортерів та пов'язаних з ними суб'єктів господарювання, тоді як фізичні обсяги експорту у випадку України на даний момент характеризують лише її сировинні переваги.

Загальну ефективність обох альтернатив визначимо через порівняння структури торгівлі за показниками реалізованої в експорті та спожитої в складі імпорту доданої вартості. В таблиці 1 наведено структуру торгівлі України з країнами ЄС та СНД.

Таблиця 1.

Структура зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС та СНД за 2007р, в % [держстат].

Товарна група З країнами ЄС З країнами СНД Експорт Імпорт Експорт Імпорт 1. Послуги 28,1 35,2 25,2 2, 2. Товари: 71,9 64,8 74,8 97, 2.1.Мінеральні ресурси 6,9 0,0 2,7 1, 2.2.Чорні метали та вироби з них 25,1 0,0 20,4 8, 2.3.Енергоносії, та паливно-мастильні 19,3 0,0 1,8 56, матеріали 2.4.Продовольство 0,0 0,0 13,6 3, 2.5.Деревина та вироби з деревини 4,0 4,8 3,4 2, 2.6.Машини, устаткування, транспортні засоби 0,0 40,6 22,4 14, 2.7.Одяг, текстиль 5,7 0,0 0,8 0, 2.8.Хімічна продукція 5,0 13,1 7,1 7, 2.9.Інші 5,9 6,3 2,7 2, Додана вартість, млн. долл. 1114,1* 4749,5** 1068,4* 2594,24** * Розраховано автором за даними офіційної статистики в розрізі галузей промисловості ** Розраховано автором з використанням середнього показника доданої вартості за даними ЮНКТАД Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали чорні метали – 21,2%, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки – 19,3%, руди, шлаки та зола – 6,9%, одяг текстильний – 5,7%, деревина та вироби з деревини – 4%, вироби з чорних металів – 3,9%.

Основу товарного імпорту з країн ЄС складали механічне обладнання – 18,2%, електричні машини і устаткування – 11,8%, наземні транспортні засоби, крім залізничних – 10,6%, полімерні матеріали, пластмаси – 7,1%, фармацевтична продукція – 6%, папір та картон – 4,8%.

Загальний об’єм експорту товарів та послуг в країни СНД склав 9,8 млрд. долл. США (33,1%) об’єм імпорту склав 12971,2 млн. долл. США (46,2%).

Товарну структуру українського експорту до країн СНД складає машинобудівна продукція – 21,7%, металургійна продукція – 20,4%, продовольство-13,6%, хімічна продукція – 7,1%.

У товарній структурі імпорту з країн СНД найбільшу частку мають енергоносії – 56,6%, машини устаткування та транспортні засоби – 14,7%, металургійна продукція – 8,4%, хімічна продукція – 7,3%.

Якщо ж брати до уваги пораховану додану вартість реалізованого експорту (нижній рядок таблиці), ми бачимо, що до країн ЄС реалізовано більшу її частину, ніж до країн СНД. Але якщо порівнювати додану вартість експортовану та імпортовану (а імпортовану розраховано за середніми величинами доданої вартості в країнах ЄС та Росії, тому що більш детальної інформації по окремих країнах та в галузевому розрізі не знайдено) ми можемо зробити висновки, що товарообіг між Україною та країнами СНД набагато ефективніший ніж товарообіг між Україною та країнами ЄС, тому що від'ємна різниця між реалізованою та придбаною доданою вартістю нижче.

Також слід мати на увазі те, що найбільшу додану вартість в українському експорті мають чорні метали та хімічна продукція, що обумовлено сприятливою світовою кон'юнктурою та високим рівнем оплати праці в цих галузях у порівнянні з середнім по країні. Аналогічну ситуацію ми маємо з імпортом енергоносіїв з Росії.

Але, якщо розглянути цю товарну структуру з точки зору рівня технологічності товарів даних галузей ми побачимо, що структура товарообігу з країнами СНД має значно вищій технологічний рівень, ніж структура товарообігу з країнами ЄС.

З метою аналізу доцільно буде ввести поняття якісно-технологічної структури галузей економіки.

Ця структура передбачає класифікацію галузей за трьома групами:

1) високотехнологічні – витрати на НДДКР яких складають більш ніж 4% виробничої собівартості (фармацевтичні товари, електротехнічне обладнання, радіо, телевізори, комунікаційні системи, прилади і медична апаратура, продукція військово-промислового і авіаракетного комплексу);

2) середньотехнологічні – витрати на НДДКР яких складають від 1% до 4% виробничої собівартості (хімікати, пластмаси, резина, продукція машинобудування, засоби транспорту);

3) низькотехнологічні – витрати на НДДКР яких складають менш ніж 1% виробничої собівартості продукції (харчові продукти, тютюнові вироби, текстиль, одяг, галантерея, паперові вироби, кольорові та чорні метали, добрива, сировина) Кожна з цих галузей має певну частку в загальному випуску продукції підприємствами України, в кількості зайнятих та інвестиціях (рис. 2).

Більшість українських галузей, які виробляють товари з високим та середнім технологічним рівнем, знаходяться у кризовому стані, тобто є збитковими. Саме тому обсяги експорту такої продукції до країн СНД залишаються невеликими.

Для розвитку високо- та середньо-технологічних галузей необхідно розвивати та закріплювати зовнішньоекономічні зв’язки з країнами, які зацікавлені у цій продукції. Такими країнами є країни експортери, а відповідно – країни СНД.

Розвиток високо та середньо-технологічних галузей, їх вихід з кризового стану допоможе економіки країни розвиватися скорішими темпами, принесе більші доходи у державний бюджет, а відповідно і покращить рівень життя населення України.

Прибуток від товарообігу з країнами ЄС в більшій мірі залежить від світових цін на ці товари. А, оскільки українські товари не є конкурентоспроможними на світових ринках, то така залежність не дає впевненості не те що в рості темпів товарообміну, але й в його стабільності.

Якщо не враховувати це, то навряд чи можна досягти найкращих результатів, бо стабільність системи залежить від стабільності кожного з її елементів.

Таким чином, в рамках зближення з ЄС буде відбуватися економічне зростання України, але навіть за умови технічного відновлення виробництва за Україною закріпиться статус периферійної території ЄС.

Інший напрямок інтеграції – ЄЕП, – на перший погляд представляється більш справедливим з погляду розвитку структури економіки, тому що країни, що підписали договір знаходяться на однаковому рівні розвитку. Порівнюючи стан торгівлі між Україною та країнами ЄС і СНД за ознакою реалізованої доданої вартості та рівня технологічності товарів, можемо зробити висновок, що зростання товарообігу за існуючою структурою буде сприятливим з країнами ЄС у короткостроковому періоді для українських експортерів, але при цьому буде зберігатися загроза погіршення галузевої структури економіки. Щодо торгівлі з країнами СНД, то збільшення товарообігу дозволить Україні зберегти та розвивати високотехнологічні галузі економіки, що матиме позитивні наслідки в довгостроковій перспективі.% високотехнологічні середньотехнологічні низькотехнологічні випуск зайняті інвестиції Рис. 2. Якісно-технологічна структура галузей економіки України Звісно, що бізнес обирає більш простий шлях збагачення: ось чому ми маємо такий низький рівень реалізованої доданої вартості та гальмування розвитку високотехнологічних виробництв.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Адно Ю. Мировая металлургия на пороге нового столетия // Международная экономика и международные отношения. – 2001. - № 8. – С. 59 – 68.

2. Тарнавский В. Такие рекорды нам не нужны // Металл бюлетень. Украина. – 2007. - № 2. – С. 116 – 121.

3. Зайцев О. Подведение итогов, начало новых дел // Металл бюлетень. Украина. – 2007. - № 2. – С. – 36.

4. World Steel in Figures: 2007 edition. – IISI. 2007, 24p РЕЗЮМЕ Статья посвящена подходам к выбору направлений региональной экономической интеграции Украины, моделированию эффективной структуры внешней торговли Украины в условиях нестабильного мирового спроса на черные металлы.

РЕЗЮМЕ Статтю присвячено огляду підходів до вибору напрямів регыональноъ екномічної інтеграції України, моделюванню ефективної структури зовнішньої торгівлі України в умовах нестабільного світового попиту на чорні метали.

SUMMARY The article is devoted to the main directions of choice the ways of regional economic integration of Ukraine, to making models of effective structure of foreign trade of Ukraine in the unstable demand of the world market on black steel.

ОЧЕС ЯК ЕЛЕМЕНТ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЄС Кошеленко В.В., старший викладач кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету Останні десятиріччя світові економічні відносини суттєво змінилися, головним чином завдяки швидкому розвитку процесу глобалізації, який прискорив подальше налагодження міжнародного співробітництва між країнами. Однак слід відмітити, що розвиток цього процесу має ще й негативні наслідки, оскільки він загострив протиріччя між учасниками світових економічних відносин.

Отже, з одного боку у світовій економіці спостерігаються позитивні зміни:

1) нарощення темпів лібералізації міжнародної торгівлі: складається нова система міжнародних обмінів у рамках Світової торговельної організації (СОТ);

© Кошеленко В.В., 2) утворення єдиного глобального ринку, у структурі якого основними гравцями стають транснаціональні й наднаціональні структури - як міжнародні організації, так і транснаціональні корпорації (ТНК);

3) міжнародні відносини в цілому усе більше наповнюються економічним змістом;

4) відбувається зміна співвідношення традиційних полюсів економічного розвитку, 5) виникають нові центри торговельного й фінансово-економічного притягання.

Однак, щодо останніх двох пунктів, то ці трансформації ускладнюють налагодження співробітництва у світовій економіці, оскільки вони ведуть до:

1) загострення боротьби за переділ сфер економічного впливу, 2) загострюється протиборство за контроль над факторами виробництва у структурно-галузевому аспекті, у т.ч. сировинними (у їхньому числі - енергоресурси).

Незважаючи на те, що економічну конкурентноздатність держави або групи країн усе більше визначає рівень використання високих технологій, забезпеченість економіки природними, і в першу чергу енергетичними, ресурсами продовжує залишатися основою економічної незалежності та потенціалу економічного росту будь-якої країни. Прогнози споживання й постачання енергоносіями світової економіки свідчать про те, що за період до 2020 року споживання первинної енергії у світі збільшиться в 1,6 рази. На цей час від імпорту енергоресурсів залежить життєдіяльність приблизно половини населення Землі, а до кінця першої чверті нового сторіччя цей показник складе вже 80%. На порозі XXІ століття перед світовим господарством як і раніше стоїть проблема стабільного забезпечення енергетичними ресурсами, у першу чергу нафтою й газом.

На початку 90-х років, після опублікування попередніх дані геологорозвідки, у поле зору міжнародних нафтових і політичних кіл потрапив Каспійський регіон. В офіційних і ділових колах заговорили про "другу Перську затоку". Робилися прогнози щодо можливостей 30 років рентабельного видобутку й доходів у розмірі близько 100 млрд. дол. Це обумовило пильний інтерес із боку державних і приватних структур країн ближнього й далекого зарубіжжя до проблем освоєння нафтогазових багатств зони Каспійського моря.

Каспійський регіон є зосередженням значних енергетичних ресурсів. По оцінках закордонних експертів, прогнозовані ресурси нафти Каспію становлять 15-22 млрд. тонн, газу - 12-18 трлн. куб. м.

Обсяги доведених запасів нафти оцінюються близько 2 млрд. тонн, що порівнянно за значенням із запасами вуглеводнів у Північному морі. Відповідно до планів освоєння каспійських нафтових родовищ обсяг видобутку нафти в Каспійське регіоні до 2010 року може досягти 100-120 млн. тонн у рік, що рівняється обсягу нафтового експорту Росії. Каспій має більші перспективи стати важливим сегментом комплексних трансконтинентальних транспортних систем, у першу чергу по транспортуванню енергоносіїв, по лінії Південь-Північ і Схід-Захід.

По оцінках ряду експертів, після 2010 року каспійська нафта може зіграти важливу роль у забезпеченні Європи енергоносіями. Каспійські вуглеводні почнуть надходити на ринки в 2010-2015 р., коли видобуток й експорт нафти Північного моря різко впаде. Відповідно до прогнозів, вуглеводні Каспію знайдуть стабільний попит і на динамічно зростаючих ринках Південно-Східної Азії. Крім того, нафта Каспію стане важливою добавкою до видобутку нафти країн, що не входять в ОПЕК, з їхньої позиції в розкладі сил на світовому ринку вуглеводнів стосовно Організації країн-експортерів нафти.

При досягненні прогнозованих обсягів видобутку й вивозу вуглеводнів із країн Каспію, нафта цього регіону неминуче вступить на світовому ринку в конкуренцію з російським нафтовим експортом.

Таким чином, навколо проблем роздягнула, видобутку й експорту на світові ринки каспійських енергоносіїв розгорнулася більша міжнародна гра, ставка в якій - як контроль над перспективними нафтовими полями, так і політичний вплив у Закавказзі й Центральній Азії, на південних рубежах Росії.

У цьому зв'язку дослідження процесів у міжнародній енергетичній політиці й енергетичній дипломатії на національному, регіональному й глобальному рівні в застосуванні до Каспійське регіону представляє чималий науково-теоретичний інтерес, оскільки дає можливість глибше аналізувати й прогнозувати економічну й політичну ситуацію в певних країнах і регіонах, положення у світовій енергетиці й на світових енергетичних ринках.

Таким чином, актуальність обраної теми дослідження визначається цілим поруч факторів.

Насамперед, що вирішує значенням вуглеводнів у забезпеченні паливно-енергетичного балансу світової економіки й можливою роллю, що може зіграти цей регіон у формуванні структури світового ринку енергоносіїв в XXІ столітті.

Предмет дослідження визначається як сукупність економічних, політичних, міжнародно правових, екологічних й ін. факторів у їх глобальному, регіональному й національному аспектах, що визначають значення зони Каспійського моря у світовій економіці й міжнародній енергетичній політиці.

Відповідно, метою дослідження автор поставив необхідність розкрити значення Каспійське регіону в підтримці світового енергетичного балансу, ступінь його участі в міжнародному подолу праці, роль регіону в міжнародній енергетичній політиці й значення зони Каспійського моря для економіки ЄС.

Аналізу діяльності ОЧЭС і міжнародного співробітництва в рамках цієї організації в контексті розширення енергетичної взаємозалежності й росту конкуренції в країнах-членах присвячений ряд наукових праць відомих вітчизняних і закордонних учених. Серед них величезне теоретико методологічне значення мають праці наступних закордонних вчених-економістів: Д.Вильямсон, Д.Гакс, О.Озтюрк, А.Инотаи, М.Кауфман, М.Билхан, П.Лиарговас, Р.Хадсон, М. Ричери, Н.Мику, Ю.Кифу, С.Челак, М. Штауфера, Д. Гуди, Шмельова И.П., Портнягиной И.О., Гончаренко С.Н., Потьомкіній О.Ю., Барабанова О.Н., А.Русецкого, А. Коноплянника, Ю. Барсегова, Ю. Федорова, А. Лобжанидзе й ін.

Серед вітчизняних учених, що займаються дослідженням даної проблеми, слід зазначити И.

Бураковского, Н.Ковальского, Ю.Макогона, В.Еременко, В.Новицкого, В.Савчука, А.Филипенко, В.Онищенко, А.Кредисова.

Однак у науковій літературі недостатньо відбиті проблеми дослідження ролі й можливості даної організації в забезпеченні енергетичної безпеки, як у чорноморському регіоні, так й у країнах Європи, і на світовому просторі.

Аналіз дослідження. За останні десятиріччя регіональне співробітництво в області енергетики стало ключовим аспектом в аспекті забезпечення енергетичної безпеки. Розташований на перехресті основних експортних потоків нафти й газу на світові енергетичні ринки, Чорноморський регіон перетворився в регіон надзвичайної важливості відносно виробництва, транспортування й розподілу енергії.

Особливо це стосується ЄС, чиї геостратегічні інтереси в регіоні дедалі розширюються. На основі досвіду, отриманого ЄС в інших периферійних регіонах (Середземного моря, Балканський пакт про стабільність і Північний вимір), наше дослідження показує, що ЄС необхідна всеохоплююча, багатобічна регіональна синергія в регіоні Чорного моря. Чорноморська синергія може будуватися навколо політики партнерства в п'ятьох ключових сферах: екології, енергетики, транспорту, внутрішньої безпеки й демократії.

Найбільш помітно геостратегічне значення чорноморського регіону для ЄС в енергетичному секторі. ЄС залежить від нафти й газу з Росії, Близького Сходу й Північної Африки, які до 2030 року будуть поставляти до 70% споживаних ЄС енергоресурсів. Тому більшість країн Союзу роблять ставку на енергетичну складову співробітництва в регіоні.

Хоча відносини ЄС із ОЧЕС в основному носять двосторонній характер (на рівні країн-членів організації), за останнє десятиріччя потроху зміцнюється й регіональний підхід. Наприклад, в 2001 році створена організація ІNOGATE, що поєднує, хоча й не занадто ефективно, 21 країну з питань поставок нафти й газу в Європу.

На жаль, як відзначили деякі аналітики, довгоочікувана Зелена книга ЄС по енергетиці, що вийшла в березні 2006, дуже мало додала до підвищення ролі чорноморського регіону для Євросоюзу.

Політична делікатність енергетичних питань зробила Еврокомиссию обережною в їхньому відношенні. З іншого боку, після зимових інцидентів з поставками енергоносіїв ЄС стала більше твердої у відношенні до Росії, що підтвердилося під час дискусії Великої вісімки із приводу ратифікації Росією Енергетичної Хартії і її Транзитного протоколу.

А протягом останніх трьох років Болгарія й Румунія разом із Грецією стали провідниками політики ЄС у рамках "Чорноморської синергії" й "Східного партнерства".

"Чорноморська синергія" - ініціатива нової регіональної кооперації" - проект, прийнятий Єврокомісією у травні 2007 року, - розглядалася, відповідно до зробленого тоді ж заяві, як "доповнення до політики євросусідства, переговорам про розширення з Туреччиною й про стратегічне партнерство з Росією". Названі в документі області співробітництва були тими ж, що й в ОЧЕС, але були доповнені заявами про необхідність розвитку демократії й дотримання прав людини, що одержали розвиток у рамках організованого Румунією "Чорноморського форуму для діалогу й партнерства".

Чорноморські ініціативи Європейського союзу породили зустрічний рух. У червні 2007 року Євросоюз одержав статус спостерігача в ОЧЕС. У прийнятій тоді ж "Декларації зустрічі на вищому рівні з нагоди 15-річного ювілею ЧЕС" підкреслювалася важливість установлення стратегічних відносин між ЧЕС і ЄС, а також давалася позитивна оцінка "Чорноморської синергії", що розцінювалася в якості ще одного кроку на шляху зміцнення відносин ЧЕС і ЄС як регіональних партнерів. Сторони погодилися з тим, що енергоресурси не можуть бути механізмом тиску або досягнення політичних цілей. У Загребській декларації говориться, що розвиток енергетичних ринків регіону є важливим внеском у загальноєвропейську інтеграцію. Окремий пункт декларації присвячений проблемам екології. Видобуток, транспортування й використання енергоресурсів не повинний негативно позначатися на навколишньому середовищі, відзначається в документі. У той же час очевидними стали розбіжності принаймні по двох позиціях: про пріоритети співробітництва й про характер взаємин між ЧЕС і ЄС.

Чорноморська синергія в енергетичному секторі логічно спонукувана потребою диверсифікувати поставки газу й нафти від контрольованих Росією маршрутів. На регіональному рівні Еврокомісії варто зробити дипломатичну й технічну підтримку по фінансуванню й реалізації транзитних проектів, що підсилюють диверсифікованість.

Пошук шляхів подолання розбіжностей був початий на зустрічі міністрів закордонних справ країн ЄС й ОЧЕС у Києві (лютий 2008).

При розгляді проекту "Чорноморської синергії" головним була відповідь на питання про те, які будуть її взаємини з ОЧЕС. Росія й Туреччина, як найбільш впливові гравці на чорноморському просторі, заперечували проти того, щоб "Синергія" використала ЧЕС лише в якості одного з можливих інституціональних механізмів. До того ж російська сторона, доглянувши в пропозиції Брюсселя нову редакцію політики "Європейського сусідства" стосовно до Чорноморського регіону, не вважала за можливе проведення Брюсселем регіональної політики без попередніх консультацій з Москвою, у чому вона також була підтримана Туреччиною.

За підсумками київської зустрічі Росія не підписала спільної заяви, де було запропоновано визнати "Синергію" як загальна ініціатива, а інший документ - "Про розширення відносин ЧЕС - ЕС" був підписаний всіма 12 країнами ОЧЕС. Коментуючи підсумки зустрічі, заступник міністра закордонних справ РФ Андрій Денисов заявив, що Росія бачить подальший діалог в інтересах комплексного розвитку Чорноморського регіону у форматі ЧЕС - ЄС, де ЧЕС виконує роль рівноправного суб'єкта, а не об'єкта регіональної політики. Тобто необхідна синергія двох організацій.

У квітні 2008 року країни-члени Організації Чорноморського економічного співробітництва підписали спільну декларацію про співробітництво з Європейським Союзом в області енергетики. У рамках декларації сторони домовилися про координацію процесу по гармонізації законодавства й регулятивної бази в області енергетики між країнами-членами ОЧЕС і ЄС. Крім того, сторони домовилися запропонувати ЄС приєднатися до цілей ОЧЕС у забезпеченні енергетичної безпеки в регіоні. Документом також передбачається розвивати практичне, цілеспрямоване співробітництво з Європейською Комісією з метою підвищення синергетичного ефекту в реалізації регіональних ініціатив ОЧЕС і ЄС в області енергетики.

Також у документі обмовляється можливість розробки єдиної регіональної енергетичної стратегії ОЧЕС.

Стосовно регіональних організацій й ініціатив Чорноморське економічне співробітництво й Чорноморський банк торгівлі й розвитку повинні залишитися важливими партнерами й у посиленій Чорноморській синергії. ЧЕС - найбільш представницька й інституціонально розвинена міжурядова організація в Чорноморському регіоні, що побічно допомагає підтримці добросусідських відносин і творенню взаємної довіри в регіоні.

Очевидно, що ЧЕС не має в розпорядженні інструменти й можливості для рішення політичних завдань, пов'язаних із двосторонніми проблемами й з розв’язанням конфліктів, але організація вносить свій внесок у зміцнення безпеки й стабільності в регіоні шляхом установлення тісного співробітництва між країнами-членами в області нетрадиційних погроз безпеки.

Наступним етапом регіональної політики ЄС стало просування ідеї "Східного партнерства", висунутої в травні 2008 року Польщею й Швецією й розповсюдженої на три держави Південного Кавказу - Україну, Молдавію й Білорусію.

Ініціатива була підтримана Європарламентом, що прийняв у липні 2008 року Резолюцію із приводу подальшої "стратегії розширення", де говорилося про "важливість прийняття більше продуманої й об'ємної стратегії для Чорноморського регіону, що вийшла б за рамки ініціативи Synergy і сприяла б прийняттю угоди про Чорноморське співробітництво в складі ЄС, Туреччини, всіх прибережних країн, привела б до повного залучення Росії і надалі стала б основою Союзу Чорного моря". Програма "Східного партнерства" органічно вписувалася в цей проект, але про Організацію Чорноморського економічного співробітництва в ньому згадано не було.

Розширення практичних форм взаємодії гальмувалося наявністю протиріч і конфліктів у Великому Чорноморському регіоні, що стало особливо очевидним після серпневого збройного російсько-грузинського конфлікту 2008 року, а потім і зимової "газової війни" Росії з Україною.

Позначалися також недостатня участь частки бізнесу й недостатній історичний досвід взаємного співробітництва. Важливу роль у просуванні чорноморських економічних проектів й у той же час остаточному подоланні розділових ліній могло б зіграти встановлення стратегічного співробітництва між ОЧЕС і Євросоюзом.

На грудневому (2008 року) саміті в якості одного із пріоритетних напрямків зовнішньої політики Євросоюзу було реанімовано програму "Східного партнерства", остаточно затверджено в березні року на саміті в Брюсселі. Тоді ж був прийнятий енергетичний проект "Південний коридор - Новий шовковий шлях", що припускає збільшення поставок газу із країн Каспійського басейну в Європу через Туреччину й Балкани.

Після брюссельського саміту міжнародна полеміка зосередилася на питаннях "зміцнення зони інтересів Євросоюзу на пострадянському просторі" і створення системи європейської енергетичної безпеки без участі Росії, тоді як перспективи подальшої євроінтеграції істотно погіршилися.

Основна проблема, що обговорювалася на пленарних засіданнях ЧЕС у червні 2009 року в Кишиневі - це створення євро-чорноморської парламентської асамблеї. Поступово Греція з позицій своєї участі в Євросоюзі намагається запропонувати новий формат взаємин, які, на думку інших учасників ПАЧЕС, будуть носити нерівноправний характер. Природно, ніхто не хоче погоджуватися з тим, що Євросоюз буде виступати в ролі старшого брата, навіть Туреччина, що теоретично прагне в Євросоюз.

Але грецька сторона постійно вживає спроби створити новий єврочорноморський простір. Тому на асамблеї було вирішено створити нову переговірну групу по лінії ПАЧЕС - Євросоюз, що буде складатися з 12 представників - по одному з кожної країни. Оскільки організація ПАЧЕС повсякчас припускає економічну, транспортну, гуманітарну взаємодію, ці відносини будуть носити рівноправний характер.

Отже, події останніх півтора років підняли на поверхню цілий ряд більше загальних проблем і схованих, нібито у минуле після прийняття основних документів європейської безпеки. Політики й політологи заговорили про "неадекватність" виниклої після Другої світової війни, а потім після Хельсінкі європейської архітектури, про необхідність узаконити скасоване після закінчення холодної війни поняття "сфери інтересів". На форумі "Європа-Росія" у Бухаресті була навіть почата спроба позначити це поняття як "сфери довіри", але один з учасників допустив знакове застереження: "сфери тиску", говорячи про регіональну політику в Причорномор'ї.

Висновки. Співробітництво в області енергетики в рамках Чорноморського Економічного Співробітництва є єдиним форумом регіонального співробітництва, що добилося особливого значення з моменту початку стрімких подій у глобальній енергетиці. Таким чином, стратегія співробітництва ЧЕС в області енергії розвивається по наступних напрямках:

o створення регіонального енергетичного ринку, o відновлення й модернізація енергетичної інфраструктури, o залучення інвестицій і зміцнення діалогу з питань енергетики між ЧЕС і ЄС.

Незважаючи на те, що була пророблена величезна робота із всіх цих напрямків, існує необхідність у розробці нових підходів регіонального співробітництва в сфері енергетики з урахуванням наявного досвіду й сучасних тенденцій:

1. Відновлення й модернізація існуючої енергетичної інфраструктури й створення нових енергетичних потужностей.

2. Вироблення більше широкої інвестиційної політики, спрямованої на поліпшення й лібералізацію інвестиційних можливостей в енергетичному секторі країн ЧЕС.

3. Активізація співробітництва між ПАЧЕС й Європейським Парламентом з питань енергетики з метою забезпечення правової підтримки новим ініціативам і проектам в області енергетики.

Можна зробити висновок, що в найближчій перспективі Чорноморський регіон буде відігравати важливу роль у забезпеченні енергетичної безпеки Європи. Однак, будучи стратегічно важливим регіоном як транзитний маршрут для перевезення енергоносіїв й як власник величезних запасів органічного палива, Чорноморський регіон переживає в цей час поворотний момент. Все зростаюче значення регіону на світовому енергетичному ринку повинне бути правильно оцінено й усвідомлено всіма зацікавленими сторонами для того, щоб здійснювати надійні й ефективні координовані заходи в енергетичному секторі.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Макогон Ю.В. Конфлікт в Грузии – шанс для экономики Украины? // Удачный выбор. - №11. – 2008. – С. 2. Ивайло Калфин. Взгляд и з Софии // Международная жизнь. - №1. – 2009. – С. 15- 3. Языкова А.А. Синегрия Черного моря и «Восточное партнерство» // Независимая газета. – 15 июня. – 2009. – С. РЕЗЮМЕ У даній статті розкрита роль ОЧЕС у забезпеченні енергетичної безпеки ЄС. Проаналізовано досвід співробітництва організації з ЄС в області енергетики. Визначено напрямки розвитку регіонального співробітництва в рамках ЄС - ОЧЕС.

РЕЗЮМЕ В данной статье раскрыта роль ОЧЭС в обеспечении энергетической безопасности ЕС. Проанализирован опыт сотрудничества организации с ЕС в области энергетики. Определены направления развития регионального сотрудничества в рамках ЕС - ОЧЭС.

SUMMARY In this article is revealed the role of the OBSEC in provision of EU energy safety. It is analyzed the experience cooperation to organizations with EU in the field of energy. It is determined the directions of the development regional cooperation within the framework of EU - OBSEC.

СТРУКТУРНІ ЗМІНИ ТА ВПЛИВ НА НИХ ЦИКЛІЧНИХ ЕКОНОМІЧНИХ КРИЗ Криворучко Н.В., асистент кафедри менеджменту та правового забезпечення господарської діяльності Бердянського державного педагогічного університету Постановка проблеми. В процесі еволюції економічної системи зростає інерційне тяжіння до стабільності соціальних інститутів, яка є ознакою традиційної економіки та вимогою безпеки її існування. Тому динаміка змін (у тому числі структурних) стає джерелом протиріч між інноваційною та традиційною економіками. Трансформаційні зміни є природними для інноваційної економіки, однак далеко не завжди прийнятними для усталеного комплексу традиційних відносин.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Інноваційному розвитку української економіки присвячено дуже багато публікацій. Серед науковців, що займаються дослідженням вказаної проблематики, виділимо Макаренок І.П., Копку П.М., Рогожина О.Г. та багато інших.

Мета статті. Довести неминучість структурних змін під час циклічних економічних криз, а також проаналізувати наслідки цього процесу.

Результати дослідження. Через вичерпання потенціалу розвитку на традиційній основі, національна економіка в певні періоди закономірно слабшає, зменшуючи опір змінам, що полегшує її інноваційне реформування. Це є наслідком фундаментальної властивості традиційного капіталу з часом знижувати граничну продуктивність і втрачати на цій основі, разом з іншими якостями, потенціал опору трансформаціям. Неможливість уникнути такої перспективи обумовлює неминучість структурних змін економіки на інноваційній основі для забезпечення стабільності суспільних інститутів в нових умовах.

Інновація вносить в традиційну економіку потенціал зростання та опру новим змінам, який з часом поступово знижується в міру перетворення колишньої Інновації на Традицію. Тоді традиційна економіка знову стає чутливою до нових інновацій і весь процес циклічно повторюється [1].

Усвідомлення неминучості структурних змін в економіці не дає права на спокійне спостереження за цим еволюційним процесом, бо коли він відбувається некеровано:

• виникають надто різкі зміни на всіх рівнях економічної системи, що стає причиною, пов’язаних з процесом творення, руйнівних криз економічного, соціально-психологічного, політичного, революційного і воєнного характеру;

• через надто сильний опір інноваціям втрачаються сприятливі можливості швидко вийти з кризи й досягти загального добробуту з мінімальним лагом запізнення.

Як наголошують дослідники постсоціалістичних перехідних економік, формування соціально економічних основ постіндустріального суспільства визначає і сутність трансформацій, які в них відбуваються, і основні виклики, з якими будуть стикатися всі пострадянські й постсоціалістичні країни протягом найближчих десятиліть [2].

Сталий розвиток суспільства, метою якого є уникнення екстремальних сценаріїв управління, вимагає дотримання двох протилежних умов. По-перше, - стабільності, необхідної для накопичення соціального капіталу. По-друге, - динамізму, необхідного для оновлення економіки. Одночасне виконання цих протилежних вимог можливе лише в разі забезпечення чіткої координації управління інноваційними процесами (як основного чинника економічного зростання) з управлінням процесами накопичення соціального капіталу (як основного духовно-гуманітарного чинника розвитку суспільства).

Утримати темпи зростання економіки після вичерпання потенціалу посткризового відновлення неможливо лише на інвестиційній основі приросту капіталовкладень без структурної перебудови, тобто без переорієнтації на галузі, що збільшують граничну продуктивність капіталу (інноваційні галузі).

Переведенню української економіки на інноваційний (а не традиційно інвестиційний) шлях розвитку не існує альтернативи в стратегічній перспективі. Тому врахування циклічності, притаманної інноваційним процесам, стає необхідним для визначення особливостей побудови НІС-Україна.

Циклічність формується нерівномірністю руху потоків капіталів на кожному з рівнів економічної системи. Як вважають, проблеми із визначенням інноваційної стратегії та криза інноваційного розвитку в Україні і в ряді країн виникають тому, що не враховуються особливості розвитку кожного окремого ієрархічного рівня економічної системи.

Виділяють наступні рівні взаємодії економічних систем:

• 1 рівень – економіка елементів соціуму (індивідів і/ або родини), в категоріях системи національних рахунків – «домашніх господарств»;

• 2 рівень – економіка фірм, у категоріях СНР – «фінансових та нефінансових корпорацій»;

• 3 рівень – національна економіка – цілісне системне середовище, що підтримує функціонування фірм та домашніх господарств у певних стабільних умовах існування (шляхом використання інструментів бюджетно-фінансової та грошово-кредитної політики);

© Криво ручко Н.В., • 4 рівень – світова економіка [3].

Так, зокрема, в країнах ЄС під інноваційною політикою розуміється тільки її фрагмент – нововведення на корпоративному рівні. Більш високий, національний рівень та рівень світової економіки розглядається також фрагментарно, як політика конкурентоспроможності. Ігнорується функціональна залежність рівнів, що якісна зміна стану на будь-якому ієрархічному рівні взаємодії справляє потужний вплив на всі інші рівні, спричиняючи цикли ділової активності відповідно до періодів їхнього інноваційного оновлення, що системний інноваційний процес охоплює всі чотири рівні взаємодії світової економічної системи, відповідно до специфічних особливостей кожного з них.

Саме відсутність диверсифікації інноваційної політики за рівнями взаємодії економічних систем, а також орієнтація тільки на корпоративний сектор економіки, є причинами зниження її ефективності в європейському макрорегіоні. Вирішити цю проблему пропонуємо на основі ієрархізації інноваційної політики, тобто поділу її на рівні, відповідні ієрархії економічних систем.

Оскільки природу циклічного процесу визначає якісний перехід системи від одного до іншого стану відносної рівноваги, природа економічної циклічності тісно пов’язана з перебігом системного інноваційного процесу – хвилями Інновацій. Причому кожна нова хвиля інноваційного процесу формує протягом свого циклу унікальний комплекс самозахисту – систему забезпечення економічної безпеки.

Згідно з теорією М.І. Туган - Барановського, загальноекономічній кризі передує криза фінансова, тобто тільки після неї слід очікувати рецесію світової економіки. Фінансову кризу слід розуміти не як занепад фондових ринків (це реакція на кризу), а як уповільнення оборотності капіталів та перенасиченість їх у вільному, не пов’язаному з виробництвом та інвестиціями, стані. Стримати темпи зростання економіки після вичерпання потенціалу посткризового оновлення неможливо тільки використовуючи приріст капіталовкладень без структурної перебудови, тобто без переорієнтації на галузі, які збільшують граничну продуктивність капіталу (інноваційні галузі). Переходу української економіки на інноваційний (а не на традиційно інвестиційний) шлях розвитку не існує альтернативи в стратегічній перспективі. Це дуже важливий аспект, оскільки за роки незалежності метою стала саме кількість залучених інвестицій, їх обсяги, тоді як, на нашу думку, треба визначатися з пріоритетними галузями та напрямками для залучення інвестицій. Загальні тенденції залучення інвестицій наведені в таблиці 1.

Таблиця Прямі інвестиції (млн. дол. США) Роки Прямі іноземні інвестиції в Прямі інвестиції з України Україну 483,5 20, 896,9 84, 1438,2 97, 2063,6 127, 2810,7 97, 3281,8 98, 3875,0 170, 4555,3 155, 5471,8 144, 6794,4 166, 9047,0 198, 16890,0 219, 21607,3 243, 29489,4 6196, З таблиці видно, що загалом динаміка прямих іноземних інвестицій за період з 1995р. по 2008р.

була позитивною.

Слід взяти до уваги і циклічність, яка притаманна інноваційним процесам.

Отже, розглянемо роль інновацій в історичному розвитку світової економіки:

1. Криза середини ХІХ століття (1850 р.) була викликана неузгодженістю між процесами масового індустріального виробництва та інфраструктурами, які забезпечують виробничі процеси (вирішення кризи: будівництво залізничних доріг, міські комунікації, державна промислова політика, наукова організація праці);

2. Криза початку ХХ (1930 р.) в розвинутих індустріальних країнах була викликана неузгодженістю між розширенням індустріального виробництва та інфраструктурами споживання та збуту товарів (вирішення кризи: суспільство загального добробуту, споживчі кредити, мережі супермаркетів, нова хвиля управлінських професій, виникнення міжнародних фінансових організацій, нові транспортні засоби);

3. Нова криза (2009-2010 рр.) була викликана неузгодженістю між процесами неоіндустріального розвитку з одного боку, та ключовими інфраструктурами, які забезпечують обіг світових ресурсів з іншого.


Вважаємо, що рухомою силою циклів є НТП, темпи якого визначають строки морального застаріння пасивної та активної частки основного капіталу. Так, лідирування США протягом ХХ століття пояснюється їх домінуванням в науково-технічній сфері. Протягом більшої частини минулого століття США вкладали в фінансування наукових досліджень та розробок суми, які можна зіставити з витратами на ці заходи всього світу.

Що вже казати про Україну, де незважаючи на тенденцію зростання іноземних інвестицій, її темпи ще є досить повільними, а якщо подивитися в структуру інвестицій, що надходять, то можна помітити, що там як і раніше наявні офшорні зони, тобто продовжується процес надходження «біглих»

капіталів українського та російського походження.

Загалом прямі іноземні інвестиції надходили до України з наступних країн (табл. 2.).

Таблиця Прямі інвестиції в Україну по країнах, (млн. дол. США) Країна 2002 2003 2004 2005 01.07.2006 2007 01.01.

Кіпр 493,0 672,1 901,9 1035,6 2042,9 3187,5 5941, Сполучене Королівство 414,2 534,0 701,2 895,9 1435,5 1563,4 1968, Німеччина 250,5 317,7 451,6 631,6 5503,2 5578,1 5917, Нідерланди 374,1 396,3 459,9 548,3 1178,6 1533,8 2511, Австрія 144,4 214,3 252,4 345,6 1506,3 1633,8 2075, Польща 69,3 98,1 152,7 192,3 251,6 394,6 670, Угорщина 58,3 79,8 128,7 179,1 215,7 370,9 400, Швеція 89,2 90,4 103,1 120,3 128,7 137,3 1006, Данія 17,2 35,5 73,8 106,3 150,8 142,6 181, Італія 81,1 86,5 94,9 106,1 123,4 132,9 150, Бельгія 24,6 24,6 27,9 42,6 45,1 36,2 39, Болгарія 11,7 10,7 12,7 14,2 12,4 15,5 17, Греція 20,0 19,2 14,9 16,4 19,3 72,0 151, Естонія 5,7 15,0 16,5 26,2 28,5 53,1 69, Ірландія 74,2 77,9 77,3 46,2 45,9 72,2 117, Іспанія 29,4 32,6 36,0 40,1 42,5 58,3 63, Латвія 52,9 60,7 71,9 36,9 41,5 68,2 74, Литва 6,2 14,1 32,0 28,4 42,3 62,5 73, Люксембург 13,6 15,3 40,9 58,1 77,8 93,4 210, Мальта 0,5 2,1 7,7 8,6 8,8 29,9 31, Португалія 0,2 0,2 2,1 2,3 5,1 7,8 7, Румунія 0,6 0,5 1,4 1,6 4,5 7,0 12, Словаччина 51,1 48,6 46,0 93,3 93,8 100,1 102, Словенія 2,9 3,0 3,5 3,4 3,5 2,5 7, Фінляндія 8,6 8,7 6,4 7,7 9,2 9,8 17, Франція 24,2 40,1 59,2 79,0 87,9 830,3 1046, Чеська Республіка 41,3 39,5 42,7 46,9 46,8 65,0 78, З усього вищесказаного можна зробити висновок, що чим менше країна залучає інвестицій та вкладає власних коштів в інноваційний розвиток та структурні перебудови економіки, тим сильніше вона відчуватиме удари циклічних змін, тобто кризових явищ.

Катастрофічність ситуації підтверджує і аналіз обсягів залучення ПІІ на одну особу в Україні та у країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) (табл. 3.).

Таблиця Обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) на одну особу у країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) у 2006 р.* По відношенню до України, Країна Обсяг ПІІ на одну особу, євро разів більше Україна 89 1, Македонія 137 1, Словенія 151 1, Росія 162 1, Польща 291 3, Литва 420 4, Румунія 421 4, Чехія 463 5, Сербія 471 5, Угорщина 484 5, Болгарія 533 5, Латвія 569 6, Словаччина 617 6, Хорватія 639 7, Естонія 954 10, Чорногорія 1031 11, 2, Всього ЦСЄ * таблицю складено за даними Державного комітету статистики [4] В регіональному розрізі прямі іноземні інвестиції на одну особу в Україні склали ( табл. 4):

Таблиця Прямі іноземні інвестиції на одну особу наростаючим підсумком з початку інвестування (на жовтня 2008 р.), дол. США* Область 2007 АР Крим 334,5 386, Вінницька 74,6 97, Волинська 369,5 406, Дніпропетровська 773,0 984, Донецька 237,5 368, Житомирська 109,1 154, Закарпатська 259,3 289, Запорізька 372,3 533, Івано-Франківська 210,4 344, Київська 546,7 797, Кіровоградська 51,5 56, Луганська 124,9 147, Львівська 255,7 382, Миколаївська 149,5 156, Одеська 342,2 412, Полтавська 230,3 293, Рівненська 138,2 254, Сумська 145,8 149, Тернопільська 43,5 51, Харківська 428,8 629, Херсонська 107,9 162, Хмельницька 92,5 98, Черкаська 127,2 138, Чернівецька 43,2 73, Чернігівська 66,9 87, м. Київ 3239,7 5098, м. Севастополь 368,1 433, Нерозподілені за регіонами обсяги інвестицій - * таблицю складено автором за даними Державного комітету статистики [4] За результатами таблиці 4., можна зробити висновок, що регіонами – лідерами по приросту прямих іноземних інвестицій на 1 жовтня 2008 року стали м. Київ, Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Київська та Запорізька області. Аутсайдерами за цим показником стали Вінницька, Черкаська, Тернопільська, Хмельницька, Кіровоградська області, а також Сумська область, де, навіть, спостерігалось зменшення прямих іноземних інвестицій. Також це означає,щ регіони – лідери світову кризу перенесуть краще, легше, ніж регіони-аутсайдери цього процесу.

Висновки та пропозиції. Кризові фази кожного з економічних циклів є часом посилення загроз у соціально-психологічній, етнокультурній, соціально-економічній, макроекономічній сферах та в сфері міжнародних відносин. Тому управління інновацією повинно розглядатися як важливим міжгалузевим напрямом забезпечення національної безпеки, а НІС – як інструмент її забезпечення. Добробут розпочинається тільки тоді, коли завдяки значній різниці в ефективності між введеною та виведеною з експлуатації технікою та високою нормою капіталовкладень досягаються найвищі темпи приросту ВВП на душу населення. Отже, схильність до інновацій посилюється тоді, коли віддача від інвестицій в системі виробництва стає недопустимо маленькою, тобто в період криз.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Національна інноваційна система України: проблеми і принципи побудови / Макаренко І.П., Копка П.М., Рогожин О.Г., Кузьменко В.П. / За наук.ред. І.П. Макаренка. – К.: «Інститут проблем національної безпеки», 2007. – 520 с.

2. Гайдар Е.Т. Восстановительный рост как этап постсоциалистичекого перехода. CASE – Центр социально-экономических исследований. Международная конференция «Европа после расширения».

Варшава, Польша, 8-9 апреля 2005 г. – http: // www/iet/ru 3. Кастельс М. Информационная эпоха: Экономика, общество, культура. – М.,2000.

4. Офіційний сайт Державного комітету статистики України // www.ukrstat.gov.ua.

5. Україна у цифрах у 2007 році. Статистичний збірник. За ред. О.Г. Осауленка – К.: Видавництво «Консультант», 2008. – 259 с.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрено влияние и неизбежность циклических экономических кризисов на процессы структурной перестройки.

РЕЗЮМЕ В статті розглянутий вплив та неминучість циклічних економічних крих на процеси структурної перебудови економіки.

SUMMARY The article studies the influence of the economic crisis upon the national economy.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН РЕГІОНАЛЬНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ОБ’ЄДНАНЬ Мітін М.М., здобувач кафедри міжнародної економіки ДонНУ На сучасному етапі розвитку процес інтернаціоналізації отримав якісно нові форми прояву (регіональна інтеграція, транснаціоналізація й глобалізація), що одночасно й зумовлюють її подальший розвиток. Свідченням поглиблення процесів інтернаціоналізації може служити тенденція випередження темпами приросту світової торгівлі темпів приросту світового виробництва.

Дослідження процесів регіоналізації в світовому господарстві посідає чільне місце в наукових працях як вітчизняних, так і іноземних вчених-економістів [1-8]. Розвиток регіональної економічної інтеграції набув значної активізації в сучасних умовах, що, в свою чергу, стало одним з факторів, що визначають характер торговельно-економічної співпраці в світі.

Мета роботи визначення особливостей торговельно-економічних відносин регіональних інтеграційних об’єднань в сучасних розвитку світового господарства.

Інтеграційні об'єднання створюють стабільну основу для розвитку взаємної торгівлі. Завдяки активізації регіональної економічної інтеграції між державами утворюються більш стійкі торговельно економічні зв’язки, що сприяє усуненню численних перешкод у міжнародних відносинах, створенню особливих зон впливу окремих держав або груп країн, появі міцних міжнародних торгово-економічних блоків. Сьогодні в світі ЮНКТАДом нараховується 26 регіональних інтеграційних об’єднань, у тому © Мітін М.М., числі: в Африці – 9, в Америці – 8, в Азії – 5, в Європі – 3 і одне в Океанії [9,c.18-19]. Кількість країн учасниць, що утворюють регіональні інтеграційні об’єднання, їх розподіл за географічним принципом наведено у таблиці. Слід зазначити, що кожне з інтеграційних об’єднань, які наведено у таблиці, знаходяться на різному рівні інтеграційної взаємодії.

Таблиця Інтеграційні об’єднання світу Кількість Рік Регіон світу Назва інтеграційного об’єднання країн створення учасниць* Африка UMA (Arab Maghreb Union) 1998 COMESA (Common Market for Eastern and Southern Africa) 1994 ECCAS (Economic Community of Central African States) 1983 CEPGL (Economic Community of the Great Lakes Countries) 1976 ECOWAS (Economic Community of West African States) 1975 CEMAS (Economic and Monetary Community of Central 1994 Africa) MRU (Mano River Union) 1973 SADS (Southern African Development Community) 1992 UEMOA (West African Economic and Monetary Union) 1994 Америка ANCOM (Andean Community) 1996 CARICOM (Caribbean Community) 1973 CACM (Central American Common Market) 1961 FTAA (Free Trade Area of Americas) 1994 LAIA (Latin American Integration Association) 1980 MERCOSUR (Mercodo Comun del Sur) 1994 NAFTA (North American Free Trade Agreement) 1994 OECS (Organization of Eastern Caribbean States) 1981 Азія APTA (Asia-Pacific Trade Agreement) 1975 ASEAN (Association of South-east Asian Nation) 1967 ECO (Economic Cooperation Organization) 1985 GCC (Gulf Cooperation Council) 1981 SAARS (South Asian Association for Regional Cooperation) 1985 Європа EFTA (European Free Trade Association) 1960 EU (European Union) 1957 2002 Euro zone Океанія MSG (Melanesia Spearhead Group) 1993 *станом на початок 2008 р.

Крім того в світі функціонує 4 інтеграційних об’єднань, до складу яких входять країни, які мають різне географічне розташування: АСР (African, Caribbean and Pacific Group of States), до складу якої входить 79 країн;

APEC (Asia-Pacific Economic Cooperation), яку утворили 21 держава, BSEC (Black Sea Economic Cooperation) та CIS (Commonwealth of Independent States) 12, кожна х яких налічує по 12 країн.

Посилення регіональної інтеграції проявляється в першу чергу у сфері торговельно-економічних відносин. Підтвердженням цього, є поступове зростання обсягів зовнішньоторговельного обігу регіональних торгівельних об’єднань. Аналіз обсягів експорту торгівельних блоків виявив наступне.

Найбільш потужними в світовому господарстві за обсягами експорту (за даними 2007 року) серед інтеграційних угруповань є: EU - 5283,852 млрд.дол., FTAA - 2336,475 млрд.дол., NAFTA - 1851, млрд.дол., APTA -1756,14 млрд.дол., ASEAN - 865,778 млрд.дол., LAIA - 712,956 млрд.дол., GCC 533,638 млрд.дол., EFTA - 312,905 млрд.дол., ECO - 273,185 млрд.дол. та MERCOSUR - 224, млрд.дол. Динаміку експорту інтеграційних об’єднань світу представлено на рис. Таким чином, в регіональному аспекті серед перших десяти найбільш потужних інтеграційних об’єднань в світі є: чотири азійські об’єднання, два європейські та чотири, які створено країнами американського континенту. Аналіз середньорічних темпів зростання експорту вищезазначених об’єднань виявив поступове розширення їх експортної діяльності.

EU лд о.

м р.д л FTAA NAFTA ASEAN ( APTA 1980 1990 2000 2003 2004 2005 2006 роки EU (European Union) FTAA (Free Trade Area of Americas ) NAFTA (North American Free Trade Agreement) APTA (As ia-Pacific Trade Agreement) ASEAN (As s ociation of South-eas t As ian Nation) Рис. 1. Динаміка експорту найпотужніших інтеграційних об’єднань світу, млрд..дол.

Так, якщо зробити групування об’єднань за показниками темпів зростання експорту, то виявляється наступна тенденція. Протягом 1995-2005 рр. найбільш поширеними були темпи зростання експорту до 15,0%. Однак тенденція останніх років демонструє тенденцію росту цього показника.

Результати групування інтеграційних об’єднань світу за показниками середньорічних темпів зростання експорту приведено у таблиці 2.

Таблиця Результати групування інтеграційних об’єднань світу за показниками середньорічних темпів зростання експорту, кількість країн Показник роки середньорічного темпу зростання 1995-2005 2000-2005 2005 2006 експорту, % до 4,9 2 1 - - 5,0-9,9 5 1 1 - 10,0-14,9 3 5 3 3 15,0-19,9 - 2 1 5 понад 20,0 - 1 5 2 В середньому протягом 2000-2005 рр. чотири торгівельні блоки демонстрували понад 20% щорічного зростання експорту (Economic and Monetary Community of Central Africa – 23,4%, Economic Community of the Great Lakes Countries 21,7%, Economic Community of Central African States – 24,2% та Asia-Pacific Trade Agreement – 21,4%. Однак перші три об’єднання, які створено африканськими країнами, характеризуються значними коливаннями щорічних темпів зростання і вже в 2007 році показник зростання експорту для них став в 2-3 рази меншим (окрім Economic Community of Central African States). Інтеграційне об’єднання Asia-Pacific Trade Agreement (яке створено КНР, Індією, Бангладеш, Лаоською Народною Демократичною Республікою, Республікою Корея та Шрі-Ланки), навпаки демонструє стале щорічне зростання експортних операцій, що в першу чергу пов’язано з бурхливим розвитком китайської економіки та експансією китайських виробників на зовнішні ринки.

Аналіз кількісних показників імпорту інтеграційних об’єднань світу виявив, що перелік перших десяти торгівельних блоків практично не змінився. Найбільші обсяги імпорту (за даними 2007 року) серед інтеграційних угруповань мають: EU – 5431,428 млрд.дол., FTAA – 3135,840 млрд.дол., NAFTA – 2700,837 млрд.дол., APTA -1558,493 млрд.дол., ASEAN – 772,225 млрд.дол., LAIA – 652,939 млрд.дол., ECO – 298,775 млрд.дол., GCC – 285,086 млрд.дол., SAARS – 280,779 млрд.дол., та EFTA – 245, млрд.дол. Інтеграційне об’єднання MERCOSUR з обсягом імпорту в 184,469 млрд.дол. до першої десятки не увійшло. Динаміку імпорту інтеграційних об’єднань світу представлено на рис.2.

Порівняльний аналіз середньорічних темпів зростання експорту та імпорту вищезазначених об’єднань виявив майже сходні тенденції. Як і за показником середньорічних темпів зростання експорту, протягом 1995-2005 рр. найбільш поширеними були темпи зростання імпорту до 15,0%. Останніми роками спостерігається зростання цього показника.

EU лд о.

м р.д л 3000 NAFTA FTAA APTA 1000 ASEAN 1980 1990 2000 2003 2004 2005 2006 роки EU (European Union) FTAA (Free Trade Area of Americas ) NAFTA (North American Free Trade Agreement) APTA (As ia-Pacific Trade Agreement) ASEAN (A ii fS h Ai Ni ) Рис.2. Динаміка імпорту найпотужніших інтеграційних об’єднань світу, млрд..дол.

Ознак воно відбувається більш повільно порівняно з темпами зростання експорту. Результати групування інтеграційних об’єднань світу за показниками середньорічних темпів зростання імпорту приведено у таблиці 3.

Таблиця Результати групування інтеграційних об’єднань світу за показниками середньорічних темпів зростання імпорту, кількість країн Показник роки середньорічного темпу зростання 1995-2005 2000-2005 2005 2006 імпорту, % до 4,9 2 - - - 5,0-9,9 6 3 - - 10,0-14,9 2 3 4 6 15,0-19,9 - 2 3 2 понад 20,0 - 2 3 2 На внутрірегіональну торгівлю припадає близько 2/3 загального обсягу світової торгівлі. Слід зазначити, рівень внутрірегіональної торгівлі значно відрізняється між окремими інтеграційними об’єднаннями світу. Так, серед інтеграційних об’єднань, які створено африканськими країнами рівень внутрірегіональної торгівлі коливається в межах 0,2% (UMA (Arab Maghreb Union)) до 13,1% (UEMOA (West African Economic and Monetary Union)). Серед американських інтеграційних об’єднань найменший рівень внутрірегіональної торгівлі 8,4% припадає на ANCOM (Andean Community), у той час коли для NAFTA (North American Free Trade Agreement) та FTAA (Free Trade Area of Americas) припадає 53,8% та 58,4%, відповідно. В Азії найвищий рівень внутрірегіональної торгівлі сьогодні демонструє ASEAN (Association of South East Asian Nations) – 24,9%. Найвищий рівень обсягів експортно-імпортних операцій, що припадають на внутрірегіональну торгівлю між інтегрованими країнами, спостерігається у EU – 67,6% FTAA - 58,4% NAFTA - 53,8%.

Таким чином, слід зазначити, що інтеграція, приводить в рух нові джерела економічного зростання і тим самим сприяє створенню умов для поліпшення економічних і політичних позицій країн у світовому господарстві. Взаємодоповнення економік країн, що інтегруються, залежить і від їх економічної зрілості, при цьому швидше інтегруються національні господарства з приблизно однаковим рівнем розвитку.

Безпосередня й активна участь кожної країни в сучасних інтеграційних процесах об’єктивно зумовлена потребами у використанні переваг участі у міжнародному поділі праці. Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, соціально культурні, економічні та інфраструктурні передумови. Для успішного розвитку міжнародного інтеграційного процесу необхідно, щоб цей процес ґрунтувався на високому рівні інтернаціоналізації економічних процесів, з одного боку, та на відповідних процесах пріоритетного розвитку взаємних економічних зв’язків – з іншого.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Европа перемен. Концепции и стратегии интеграционных процессов/ [Л.Глухарев, М.Дорошенко, Ю.Шишков и др.];

под.ред.Л.Глухарева. – М : Крафт, 2006. – 352с.

2. Иноземцев В.Л. Пределы «догоняющего» развития/ В.Л. Иноземцев. – М.: ЗАО «Издательство «Экономка», 2000. – 295с. – (Экономические проблемы на рубеже веков).

3. Копійка В.В. Європейський Союз: досвід розширення і Україна/ В.Копійка. – К.: Юридична думка, 2005. – 448с.

4. Шишков Ю.В. Интеграционные процессы на пороге ХХI века: почему не интегрируются страны СНГ/ Ю.В. Шишков. – М.: III тысячелетие, 2001. – 478с.

5. Albertin G. Regionalism or Multilateralism? A Political Economy Choice / G. Albertin. – International Monetary Fund. 2008. – 1-26p.

6. Farrell M. Global Politis of Regionalism / M.Farrell, B. Hettne, L.Langenhove. – Pluto Press, 2005. – 336p.

7. Frankel Jeffrey A. Regional trading blocs in the world economic system / A.Frankel Jeffrey, E.Stein, S.Wey.

– Peterson Institude,1997. – 364p.

8. Milward, Alan S. Interdependence or Integration& A National Choice/ Alan S. Milward. – London:

Routledge, 1994. – 1- 9. UNCTAD Handbook of Statistics 2008. – United Nations. New York and Geneva. – 2008. – 468p.

PEЗЮМE Стаття присвячена дослідженню торговельно-економічних відносин регіональних інтеграційних об’єднань світового господарства на сучасному етапі PEЗЮМE Статья посещена исследованию торгово-экономических отношений региональных интеграционных объединений мирового хозяйства на современном этапе.

SUMMARY Article is devoted to research of trade and economic relations of regional integration unions in the world АКТИВИЗАЦИЯ ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА В РАМКАХ ГУАМ КАК ИНСТРУМЕНТ РЕАЛИЗАЦИИ СТРАТЕГИЧЕСКИХ ИНТЕРЕСОВ СТРАН-ЧЛЕНОВ В РЕГИОНЕ Молдован А.А, Старший консультант сектора экономической стратегии Отдела экономической и социальной стратегии Национального института стратегических исследований Оформление таможенного союза между Беларусью, Казахстаном и РФ в рамках Евразийского экономического сообщества (ЕврАзЭС) создало предпосылки для формирования биполярной Европы.

При этом, речь идет не только о геополитическом, но и о геоэкономическом разделении на два влиятельных центра – экономически развитый Европейский Союз (ЕС) и развивающийся блок стран на стыке Азии и Европы – ЕврАзЭС. Каждое из этих двух объединений пытается сформировать единое экономическое пространство, предусматривающее максимально возможный на данном этапе уровень экономической интеграции.



Pages:     | 1 |   ...   | 14 | 15 || 17 | 18 |   ...   | 24 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.