авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 15 | 16 || 18 | 19 |   ...   | 24 |

«Донецкий национальный университет Сборник научных трудов основан в 2003 году ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ...»

-- [ Страница 17 ] --

В то же время, в Восточной Европе есть ряд стран, по тем или иным причинам остающихся вне интеграционных процессов этих двух объединений, в том числе и Украина. По мере усиления влияния двух центров, подобным странам все сложнее становиться сохранять свой нейтралитет и независимость.

В данном контексте одним из возможных и наиболее реальных вариантов усиления их позиций является объединение с целью создания третьего центра влияния, который, хотя и будет уступать по потенциалу ЕС и ЕврАзЭС, но, тем не менее, будет способен обеспечить защиту экономических интересов этих стран в регионе.

Организационно-правовой базой для создания подобной организации может выступить Организация за демократию и экономическое развитие – ГУАМ (ГУАМ). Однако, для того, чтобы она стала влиятельной региональной организацией, ее необходимо наполнить экономическим содержанием.

Такой вектор развития может быть обеспечен путем создания зоны свободной торговли (с возможным развитием до таможенного союза), гармонизации экономического законодательства, налаживания кооперационных связей, прежде всего, в топливно-энергетическом комплексе и пр. В данном контексте, проблема усиления экономической платформы деятельности ГУАМ является весьма актуальной как на научно-теоретическом уровне, так и на уровне реализации соответствующей внешней политики Украины.

В Украине данной проблеме уделено достаточно много внимания как в научных, так и в аналитических работах [1, 3-7]. В то же время, большинство экспертов рассматривают ГУАМ в большей мере сквозь призму ее политических целей, которые, как правило, сводятся к девальвации влияния РФ в регионе. В связи с этим организацию очень часто называют военно-политическим блоком [1]. Между © Молдован А.А., тем, июньское решение наиболее влиятельных стран ЕврАзЭС оформить таможенный союз засвидетельствовало, что даже РФ отходит от концепции доминирования политических задач, и концентрируется на развитии более прагматичного подхода - экономической экспансии. В связи с этим, на данном этапе акцент в контексте развития ГУАМ необходимо смещать в сторону ее экономической составляющей, чему все еще не уделено должного внимания. Во многом, недостаток внимания экономической проблематике в рамках данной организации обусловлен историческими предпосылками ее становления.

ГУАМ была создана 10 октября 1997 года на учредительном форуме в Страсбурге, и включала Грузию, Украину, Азербайджанскую республику и Республику Молдову. Согласно уставу, основными целями ГУАМ являются:

- утверждение демократических ценностей, обеспечение верховенства права и уважения прав человека;

- обеспечение устойчивого развития;

- укрепление международной и региональной безопасности и стабильности;

- углубление европейской интеграции для создания общего пространства безопасности, а также расширение экономического и гуманитарного сотрудничества;

- развитие социально-экономического, транспортного, энергетического, научно-технического и гуманитарного потенциала;

- активизация политического взаимодействия и практического сотрудничества в сферах, представляющих взаимный интерес [2].

Несмотря на достаточно конструктивную формулировку миссии ГУАМ, изначально это объединение носило четкий негативистский характер, то есть было направлено не на развитие чего-либо, а, скорее на разрушение, в данном случае влияния РФ.

В институциональном становлении ГУАМ прошла несколько этапов.

І. Консультативный форум ГУАМ. Был основан 10 октября 1997 года в рамках Саммита Совета Европы в г. Страсбург.

ІІ. Объединение ГУАМ. Было основано 7 июня 2001 г. с подписанием Ялтинской Хартии ГУУАМ в рамках Саммита глав государств.

ІІІ. Организация за демократию и экономическое развитие – ГУАМ. Создана 23 мая 2006 г. на Киевском саммите ГУАМ, в ходе которого главы государств подписали Устав Организации.

В апреле 1999 года к ГУАМ присоединился Узбекистан – и организация стала именоваться ГУУАМ, теперь охватывая частично Центральноазиатский регион. Однако уже в 2002 Узбекистан заявил о намерении выйти из организации, приостановил свое участие и стал игнорировать ее мероприятия.

Официально Узбекистан вышел из организации в конце 2005 года, а президент Узбекистана денонсировал «Ялтинскую хартию» и другие документы, в которых страна принимала участие. В связи с этим организация была переименована в ГУАМ.

Выход Узбекистана, скорее всего, был продиктован борьбою РФ за сферы влияния в регионе, о чем свидетельствует тот факт, что в августе 2006 года Узбекистан присоединился к Организации договора коллективной безопасности (ОДКБ) – военно-политического блока во главе с РФ.

С 2005 года ГУАМ начал рассматриваться как ключевой противовес ОДКБ в регионе, поэтому акцент между членами организации делался на военно-политическом сотрудничестве. Кроме того, большинство членов рассматривали ГУАМ как еще один инструмент решения внутренних политических проблем. В частности, Грузия, Молдова и Азербайджан пытались использовать ее для решения задач в замороженных территориальных конфликтах. Украина же долгое время рассматривала ГУАМ в контексте евроинтеграции и как плацдарм для распространения демократических ценностей на остальные страны постсоветского пространства.

Экономическая политика в рамках ГУАМ изначально признавалась второстепенной, несмотря на то, что были утверждены достаточно серьезные инициативы. Еще в начале 2003 года членами организации было подписано соглашение о создании зоны свободной торговли, которое даже было ратифицировано украинским парламентом. Однако спустя 6 лет зона свободной торговли так и не была создана.

В 2004 году в рамках организации была учреждена Парламентская Ассамблея ГУАМ, в состав которой среди прочих вошел торгово-экономический комитет, которые должен был бы заниматься унификацией экономического правового поля в странах ГУАМ, но и он практически бездействует.

Кроме того, с целью развития сотрудничества деловых кругов в организации был создан Деловой совет ГУАМ, призванный свести за стол переговоров представителей крупного бизнеса. Однако в силу слабости самой организации он де-факто не выполняет своих задач.

Между тем, в рамках ГУАМ существует колоссальный потенциал для развития экономического сотрудничества. Оно позволит не только укрепить экономики стран, но и усилить позиции самой организации. Сегодня можно выделить, по меньшей мере, три актуальных направления, способных «сцементировать» организацию и принести ее членам дополнительных выгоды:

1. Создание зоны свободной торговли. Она дает возможность устранить препятствия для перемещения товаров и услуг и оказывает позитивное влияние на развитие национальных экономик за счет расширения рынков и доступа к ним. В июне 2006 г. на саммите глав государств ГУАМ было в очередной раз объявлено о намерении создать зону свободной торговли, которая де-юре должна уже начать действовать. Однако, как и в 2003 году, эта идея снова потерпела фиаско. Создание зоны свободной торговли, безусловно, существенно упростит торговлю. При этом, Украина заинтересована как в увеличении своего экспорта в страны ГУАМ, так и в расширении импорта из них, прежде всего энергоносителей из Азербайджана и марганцевой руды из Грузии. В то же время, влияние мелких сельхозпроизводителей Молдовы и Грузии, обладающих дешевой рабочей силой, может быть отрицательным для экономики Украины. Таким образом, для того, чтобы создать оптимальную и взаимовыгодную модель зоны свободной торговли, необходимо осуществить реализацию множества технических процедур, на что у украинского руководства, очевидно, не хватает времени и политической воли.

2. Энергетическое партнерство. Это направление занимает особое место в контексте повышения роли доступа к энергоносителям в современной экономике. Грузия, Украина и Молдова испытывают острый дефицит нефти и газа, что существенно подрывает их экономическую независимость. В то же время, Азербайджан обладает профицитом этих ресурсов. В 2005 г. сотрудничество и взаимопомощь в решении энергетических проблем были провозглашены одним из приоритетов деятельности ГУАМ.

Более того, в различных документах данной организации была закреплена приоритетность распределения ресурсов Азербайджана в рамках ГУАМ. К слову, такая политика была успешно апробирована в 2006 году, когда Ажербайджан предоставил Грузии газ, что укрепило ее позиции в газовом противостоянии с РФ. В 2006 г. президент Азербайджана И.Алиев заявил о заинтересованности его страны в участии в ряде энергетических проектов в Украине, в том числе - в запуске в прямом режиме нефтепровода «Одесса-Броды», переработке нефти на НПЗ Украины. Это позволило бы сделать колоссальный прорыв в сфере укрепления энергонезависимости нашей страны. На данный момент вся нефть на отечественные НПЗ экспортируется из РФ, что служит весьма влиятельным рычагом на экономические и политические процессы в Украине. Однако руководство Украины не сумело реализовать эти инициативы, что можно считать одним из наибольших его просчетов во внешней политике.

3. Формирование транзитной зоны между Азией/РФ и ЕС. Четыре страны географически являются мостом между ЕС и Азией, включая РФ, поэтому их кооперация в деле создания транспортных коридоров может приносить им не только экономическую выгоду, но и политическое влияние. С достаточно серьезными инициативами регулярно выступает Азербайджан. В частности, Баку инициирует строительство нового транскаспийского газопровода. Он может помочь странам ЕС диверсифицировать поставки энергоносителей и снизить свою зависимость от российского газа. К слову, азербайджанские власти прилагают огромные усилия для того, чтобы убедить партнеров в необходимости реализации данного проекта. Так, в начале 2006 г. Азербайджан предложил Казахстану проект строительства подводного газопровода под Каспийским морем, по которому казахстанский газ через Азербайджан может попасть в Европу. Помимо этого, Азербайджан ведет переговоры с рядом стран для создания коридора с целью поставок иранского газа в Европу в обход России. Руководство Ирана также заинтересовано наладить поставку газа в Грузию и далее через Украину и в Европу. Особое внимание Азербайджан уделяет реализации проекта Евроазиатского нефтетранспортного коридора с использованием нефтепровода Одесса-Броды. В случае, если всем этим проектам окажет реальную поддержку и Украина, на энергетической карте Европы может появиться новый транспортный коридор, который пошатнет нынешнее монопольное положение РФ в качестве основного поставщика нефти на рынки Европы. Это, в свою очередь, существенно изменит конфигурацию экономических и политических отношений в регионе. К сожалению, на данный момент, несмотря на очень хорошие политические контакты, Украина занимает пассивную роль в очень выгодных для нее проектах.

Таким образом, можем констатировать, что на данный момент в рамках ГУАМ экономическое сотрудничество между странами находится на достаточно низком уровне, что является одной из причин нереализованности потенциала этой организации. Очевидно, что политическая платформа уже не является надежной интеграционной основой, поэтому положение ГУАМ в регионе будет зависеть от способности ее членов активизировать и расширить экономические связи. Это позволит не только укрепить экономическую независимость стран-членов этой организации, но и в сумме укрепить влияние самой ГУАМ. Экономическая интеграция должна предусматривать следующие шаги:

1. Четкая артикуляция и агрегация экономических интересов и приоритетов ГУАМ, а также формирование четкой организационной структуры, способной имплементировать их в политику объединения. Нынешний формат ГУАМ чрезмерно декларативен и бюрократизирован, не способен оперативно реализовать на практике утвержденные решения. Примерами этого могут служить «судьбы»

упомянутых выше зоны свободной торговли и единого энергетического пространства.

2. Позитивная гармонизация регуляторного законодательства с целью создания единого экономического пространства с одинаковыми для стран-членов ГУАМ «правилами игры». Унификация законодательства расширит и укрепит внутренний рынок, что позволит бизнесу расширить ареал своей деятельности. Украинские компании реального и финансового сектора уже расширяют свое присутствие в данных странах, и упрощение процесса позволит ускорить эти тенденции.

3. Создание и утверждение зоны свободной торговли без каких либо ограничений. Экономики стран-членов ГУАМ можно считать комплементарными, поэтому уровень ущерба экономическим интересам стран будет минимальным. Демонтаж различных барьеров на пути движения товаров и услуг создаст основу для налаживания тесной кооперации между странами. К примеру, как было сказано выше, Азербайджан обладает профицитом нефти, тогда как Украина, имеющая ограниченные источники нефти, обладает колоссальными незадействованными нефтеперерабатывающими мощностями.

4. Согласование некоторых направлений внутренней и внешней экономической политики. В частности, альянс украинских и морских портов способен стать доминирующим в черноморском регионе. Корректируя тарифную и инвестиционную политику, две страны способны отобрать часть транзитного грузового потока у РФ, Турции и Румынии, которые являются их прямыми конкурентами.

Кроме того, страны ГУАМ могут активно влиять на энергетические рынки ЕС и Азии.

5. Формирование таможенного союза. Это позволит максимально интегрировать экономики стран членов ГУАМ, создав, таким образом, мощную экономическую организацию. ГУАМ как экономическое объединение может быть самодостаточной организацией, поскольку каждая из стран обладает профицитом тех товаров, нехватку которых испытывают другие члены организации. К примеру, Азербайджан – нефть, Украина – металлопродукция, В связи с этим, объединению есть смысл проводить по внешнему периметру мягкую политику автаркии.

6. Интеграция в ГУАМ новых членов. В отличие от политической организации, влияние экономических объединений в большей мере зависит от масштаба. Чем объемнее и шире рынки, тем сильнее становиться каждая страна этого объединения. В данном контексте ГУАМ после реализации первых шагов, стоит активно рассматривать возможность интеграции других экономик. В частности, одним из кандидатов на членство может стать Беларусь, которая стремиться сбалансировать влияние на внутренние процессы со стороны России и ЕС.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Грант Микаелян, Организация ГУАМ – взгляд из Армении Режим доступа:

http://mitq.org/?l=rus&id=13&news= 2. Офіційний сайт ГУАМ, Режим доступу: http://www.guam.org.ua/ 3. «Південний вектор» євроінтеграційної стратегії України, Збірка статей. – К.: ГО «Севастопольський форум», 2006. – 204 с.

4. Стратегічні інтереси України в країнах чорноморського регіону та проблеми національної безпеки. – Київ, 2001. С. 47-52.

5. Куда движется ГУАМ? / Режим доступа: http://www.fraza.ua/analitics/19.05.06/25085.html 6. Петренко Любомир, ГУАМ. Дискусія у Криниці / Режим доступу:

http://dialogs.org.ua/issue_full.php?m_id= 7. СНД занепадає, ГУАМ розвивається, Режим доступу: http://eu.prostir.ua/library/4472.html РЕЗЮМЕ В статті аналізуються необхідність активізації економічного співробітництва в рамках ГУАМ як одного з найважливіших напрямків зростання ролі організації в європейському регіоні. Підкреслюється необхідність посилення економічних інтеграційних зв’язків між членами ГУАМ для зростання стійкості к розширенню впливу ЄС и ЄврАзЕС.

РЕЗЮМЕ В статье обосновывается необходимость активизации экономического сотрудничества в рамках ГУАМ как одного из важнейших направлений повышения роли организации в европейском регионе.

Подчеркивается необходимость усиления экономических интеграционных связей между членами ГУАМ для повышения стойкости к расширению влияния ЕС и ЕврАзЭС.

SUMMARY The necessity of activation of economic partnership within the framework of GUAM as one of major directions of increase the role of organization in the European region has been argued in the article. Strengthening of economic integration between the members of GUAM in order to block influence of EU and EvrAzES. is proved ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ РЕГІОНУ БСПА У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО Мохамад Рафі Алоес, аспірант кафедри „Міжнародна економіка”, Донецький національний університет Актуальність та постановка проблеми. Геополітичне положення регіону та проведений та статистичний аналіз показують, що незважаючи на безліч факторів участь регіону у світовій торгівлі не відповідає її потенціалу. В сучасних умовах розвитку світової економіки, посилення глобалізацій них процесів та регіональної інтеграції, актуальним завданням для Близького Сходу є вирішення питання ефективної реалізації інтеграційної стратегії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемами регіону Близький Схід і Північна Африка займається усе більше число економістів з причини його унікального економічного потенціалу. Омар Абдель Карим, Ленгфорд С.В.,Філіпенко О.С., Задонський С.М., Хасянов О.Ж., Руденко Л.Н., Філоник О.О., Рогожина Н.Г. досліджують економіку країн розглянутого регіону, однак проблеми цих країн поки не одержали належного вирішення.

Виділення невирішеної проблеми. Невирішеними є найбільш ймовірні перспективи більш ефективного чим раніше розвитку економіки регіону в середньостроковій перспективі.

Ціль наукової статті. Ціль статті – пошук ефективних напрямків інтеграції регіону БСПА до світової економіки.

Результати дослідження. У світлі розглянутої теми рішення проблеми інтеграції регіону БСПА у світове господарство бачиться в збільшенні участі у світовій торгівлі. З огляду на це можна виділити такі напрямки розвитку регіону:

1. Конкурентні переваги як умова інтегрування країни у світове господарство.

Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема експорту, є надзвичайно важливим елементом процвітання національних економік. Разом з тим, оскільки для світової економіки характерно постійна зміна кон'юнктури, проблема розробки і здійснення програми заходів для підтримки експорту країн на світовому ринку, збільшенню або збереженню їхньої питомої ваги у світовій торгівлі завжди актуальна для будь-якого регіону світу. Для країн регіону БСПА сьогодні ця проблема дуже актуальна.

Головна мета державної зовнішньоекономічної політики полягає в створенні умов для формування довгострокових конкурентних переваг у вітчизняних виробників.

Ключовим для розуміння позицій регіону на зовнішніх ринках виступає інтегрований критерій конкурентноздатності - рівень використання ресурсів. Регіон має значні, так сказати, природні конкурентні переваги: достатню чисельність робочої сили, вигідне географічне положення, багаті природні ресурси і т.п. Але це тільки можливі потенційні переваги, що ще потрібно розвивати і реалізувати.

До того ж необхідно визначитися, що варто розуміти під економічним (і в тому числі експортним) потенціалом. Потенціал системи - це її здатність досягти поставлені цілі при наявних ресурсах і умовах їхнього використання, тобто це рівень ефективності використання обмежених ресурсів.

З таких позицій і варто розглядати експортний потенціал, який можна визначити як обсяг благ, що національна економіка може зробити і реалізувати за свої межі, принаймні, без збитків для себе, але у всіх випадках - при визначених зовнішніх і внутрішніх обмеженнях - намагаючись максимізувати власний прибуток.

Експортний потенціал країни - це також здатність національної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світогосподарській арені.

Орієнтація на подальший розвиток експорту палива і сировини безперспективна. Можливості подальшого нарощування традиційного експорту, власне кажучи, вичерпані. Однак торговельні бар'єри на зовнішніх ринках не є ні єдиними, ні головними перешкодами розширення обсягу експорту.

Експортери часто зіштовхуються з різноманітними внутрішніми перешкодами, що серйозно обмежують їхній експортний потенціал. Основні з них наступні: 1)інфраструктура зв'язку й експорту;

2) постійні зміни у фінансовій і правовій сферах;

3) підготовка в області ведення бізнесу;

4) відсутність державної підтримки розвитку експорту.

На підставі аналізу світового досвіду можна виділити кілька основних напрямків загальноекономічної і спеціальної державної підтримки експортерів:

• гарантування і страхування експортних кредитів для забезпечення захисту експортерів від довгострокових комерційних і політичних ризиків;

• сертифікація і часткова державна підтримка ефективних экспортоориентированных проектів (що значно підвищує довіру до них вітчизняних і закордонних інвесторів);

© Мохамад Рафі Алое., • надання інформаційного, консультативного, маркетингового і технічного сприяння експортерам;

• регулювання цін і тарифів на продукцію природних монополій (цін на енергоносії, тарифів на електрику і теплову енергію, транспортних тарифів);

Конкурентноздатність національної економіки - це вирішальний критерій, якому необхідно приймати в увагу при рішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня відкритості економіки, що є основної зовнішньої політики.

Головними факторами, що не дозволяють створити належні умови для росту конкурентноздатності продукції, виступають практична відсутність конкуренції на внутрішньому ринку, його незначна ємність і патологічна невимогливість споживачів. Підприємства (фірми й ін.) не можуть робити конкурентноздатну продукцію для зовнішніх ринків, якщо вона низької якості на внутрішньому.

Інакше кажучи, конкуренція на зовнішньому ринку є її продовженням на внутрішньому. Країни, що сьогодні є лідерами на світовому ринку, в історичному ретроспективі завжди відштовхувалися від внутрішнього попиту: їхня експансія йшла через його насичення.

Деякою мірою теж спостерігається насичення внутрішнього ринку, але через різке падіння внутрішнього споживання й інвестиційного процесів. Тим часом відсутній головне: товаровиробники змушені виходити на світовий ринок без, так сказати, школи конкурентної боротьби. Через цього, їхнє довгострокове перебування на зовнішньоекономічній арені дуже проблематично. Головна задача, що повинна виконати державу стосовно своїх товаровиробників, для народу, для майбутнього країни, якомога швидше створити конкурентне середовище. Але потрібно ще раз підкреслити: без дійсної конкуренції на внутрішньому ринку чогось думати про ефективний вихід на міжнародну арену.

2. Інтенсифікація інтеграційних процесів у регіоні.

2.1. Розвиток внутрірегіональної торгівлі.

Рівні цін світового ринку піддаються різким коливанням, на західних ринках товари, експортовані цими державами, наштовхуються на протекціоністські бар'єри, умови торгівлі для них погіршуються, а торговельні баланси зводяться з дефіцитом.

Вузька, часто сировинна спеціалізація експорту багатьох арабських країн, повна залежність від імпорту найширшого асортименту інвестиційних і споживчих промислових виробів роблять їхній особливо чутдивими до всякої поточної нестабільності світових цін, не говорячи вже про тривалі негативні тенденції.

Якщо зіставити структуру експорту й імпорту країн, то можна затверджувати, що вони мають потенціал і для розвитку взаємної торгівлі, тому що ряд експортних позицій одних погодиться з імпортними позиціями інших. Так, Марокко імпортує нафту, хімічні товари, зерно - товари, що експортує Саудівська Аравія. Але остання поки не є великим зовнішньоторговельним партнером Марокко. І в цілому найбільша питома вага в зовнішній торгівлі арабських держав, як відзначалося раніше, мають західні країни. Питома вага внутріарабської торгівлі поки незначний. Росте обсяг внутрірегіональної торгівлі головним чином у держав Перської затоки. Найменші темпи її приросту в Марокко й Алжиру, що порозумівається і політичними розбіжностями, що зберігаються між ними. При цьому зміни в торгівлі прямо зв'язані з коливаннями цін на світовому ринку нафти, незважаючи на те, що у взаємній торгівлі цих країн така стаття експорту відсутній. Мається залежність і між розмірами виробництва ВВП і зовнішньої торгівлі [1].

Однак у період 1987-2002 р. внутрірегіональний імпорт збільшився приблизно в півтора, а внутрірегіональний експорт - більш, ніж у два рази, що свідчить про наростання економічної інтеграції в регіоні. У значній мірі це стало результатом зусиль арабських країн по стимулюванню їхньої взаємної торгівлі, що на практиці привели до помітного зниження зовнішньоторговельних обмежень - з 29,6% у 1978 - 1980 р. до 19,3% у другій половині 90-х рр.

Проте, на сьогоднішній день взаємна торгівля не перевищує 8% обсягу торгівлі цих країн з іншими державами, а загальна частка арабських країн у світовій торгівлі складає всего 2,5%. Необхідно домагатися, щоб взаємна їхня торгівля досягла 50% від усього зовнішньоторговельного обороту.

Політичним аргументом на користь економічної інтеграції є і та обставина, що регіональна інтеграція може нівелювати напруженість у регіоні. Економічний же аргумент полягає в тому, що торговельні бар'єри зменшують інвестиційну привабливість арабських країн для іноземних інвесторів.

Серед перешкод розвиткові внутрірегіональної арабської торгівлі варто виділити: недостатній розвиток транспортної мережі й інфраструктури, неконвертованість валют, непогодженість економічної політики. Зберігає негативний вплив на розвиток торговельних відносин політична нестабільність у регіоні. На думку експертів, збільшення транспортного сектора і сектора зв'язку тільки на 1% приведе до підвищення експортного потенціалу даного регіону приблизно на 3%, імпортного потенціалу - на 1%.

Торговельний потенціал розглянутих країн можуть збільшити уведення вільної конвертованості валют і змінний валютний курс. Крім того, внутрірегіональна торгівля може збільшитися майже на 2% при зниженні на один процентний пункт ціни іноземної валюти на чорному ринку.

Одним з найбільш перспективних напрямків арабської економічної інтеграції є реалізація конкретних проектів, дійсно необхідних для нормального функціонування економік регіону, реалізація яких без кооперації країн не представляється можливої. В останні роки вже з'явилися спільні проекти в сфері електроенергетики, транспорту, виробництва сільськогосподарської продукції, що вносять свій внесок у розвиток арабської економічної інтеграції.

2.2. І як наслідок створення регіонального інтеграційного об'єднання (економічний союз, політичний, загальний ринок) і введення загальної валюти.

Ідея економічної консолідації арабського світу в ході його історичного розвитку інтерпретувалася в арабських країнах по-різному. Арабські держави відрізняються друг від друга по займаній території, чисельності населення, середньому доходові на душу населення. Багатство характерне для зони Арабської затоки, бідність - для периферійних районів: Мавританії, Ємену і Сомалі. Держави Арабської затоки, роблячи фінансове сприяння розвиткові багатьох арабських країн, здобувають усе більше значення для регіональної системи. Але, з іншого боку, це дозволяє їм ставити свої проблеми окремо від загальних проблем арабського світу. Західні країни, і головним чином США, заохочують таку позицію країн Затоки з метою ізоляції його від загальних справ в арабському світі.

До останнього часу, коли деякі арабські держави почали починати спроби лібералізації взаємної торгівлі і застосовувати методи більш відкритої торговельної політики, основними характеристиками торговельних систем цих країн були високий рівень протекціонізму, недолік прозорості, перекручування економічної інформації. Усе це утрудняло економічний аналіз процесів, що тут відбуваються, і торговельні реформи в регіоні. До того ж високі прибутки від реалізації нафти і газу дозволяли многим арабським країнами відкладати реформи торгівлі, у яких ці країни бідували. Утрудняли прийняття рішень про початок реформ і витрати при лібералізації торгівлі, і той факт, що лібералізація торгівлі (у контексті формальних угод) часто була приводом лише для великих заяв про звільнення від митного тягаря і не супроводжувалася встановленням чітких тимчасових рамок для її здійснення, підриваючи в результаті довіра до зобов'язань сторін.

Варто також підкреслити, що не завжди виправдане втручання держави, недолік прозорості в області регулювання, перекручені ціни, неконвертованість національних валют і інші фактори відштовхують приватних інвесторів від участі в перспективних проектах, не сприяють змінам у структурі виробництва, що відповідають порівняльним перевагам кожної з країн, перешкоджають розвиткові взаємодоповнюваності структур виробництва і торгівлі в країнах регіону.

Величезну роль грають і політичні тертя, неврегульованість ряду протиріч, що тут зберігаються, насамперед, ізраїльського і арабо-ізраїльського, що має тенденцію до періодичних загострень, і протидіючому розвиткові арабської інтеграції. У підсумку кожна арабська країна проводить власну економічну політику і має місце арабо-арабське протистояння.

Тому що мети по досягненню ефективності економік досягаються за допомогою валютної єдності, точне значення можливих витрат оцінити важко. Тим не міні, існують кілька особливостей, властивим країнам Ради співробітництва Перської Затоки, що дозволяють припустити, що ці витрати менш значні, чим в інших інтеграційних блоках, що прагнуть до введення єдиної валюти. По-перше, і стабільне валютне співробітництво країн блоку зводить можливість використання ними 'варіанта виходу' у майбутньому до мінімуму. По-друге, тому що економіка всіх країн Ради істотно залежить від експорту нафти, у наявності загальні економічні проблеми і, отже, значний збіг інтересів держав регіону, у тому числі й у валютній сфері. По-третє, хоча внутрішні ринки жорстко сегментовані на 'національний' і 'національний^-національний-не-національний', державний і приватний, рух товарів і факторів виробництва між ними здійснюється досить активно. По-четверте, потреби країн Перської Затоки в емісії грошей для ліквідації значних фінансових криз представляється малоймовірної завдяки значному обсягові закордонних активів. Ці активи ('резервний фонд майбутніх поколінь') у непередбачених випадках можуть зіграти роль 'подушки безпеки'. І, нарешті, країнам прийдеться зробити принциповий вибір у проектуванні ефективної валютної системи. Для цього буде потрібно:

- уведення загальних фіскальних правил, що включають чіткі критерії фінансової конвергенції, загальну бухгалтерську систему для державних рахунків і компетентні бюджетні процедури;

- визначення загальної валютної політики, включаючи нагромадження офіційних іноземних активів і остаточне фіксування двосторонніх обмінних курсів;

- розвиток таких інститутів, як загальний центральний банк, для підтримки валютного союзу, а також загального набору інструментів для гарантії однакового ефекту операцій валютного союзу на всьому його просторі;

- досягнення адекватної якості інформації і загальних стандартів для оцінки прогресу за критеріями конвергенції і відповідності задачам політики.

Валютний союз послужить каталізатором для регіональної економічної інтеграції і поглиблення фінансових ринків регіону. Також він буде наслідком загальної монетарної і послідовної фіскальної політики країн, що підсилить надійність і підвищить репутацію регіону у світі і дозволить збільшити потік інвестицій не тільки між країнами, але і ззовні. На даний момент між валютами регіону немає істотних розходжень у ступені стабільності й у рівні інфляції, оскільки, як уже згадувалося, вони прив'язані до долара США 3. Пошук Альтернативних джерел експортних доходів за допомогою диверсифікованості економіки. Як варіант, пропонується розвиток індустрії туризму.

Основою нинішнього добробуту всього Близького Сходу і Північної Африки є вичерпані запаси нафти. Лише деякі країни мають у своєму розпорядженні достатні запаси нафти, щоб продовжувати її експорт. Серед них - Ірак, Кувейт і Саудівська Аравія, що при збереженні нинішніх темпів видобутку зможуть поставляти нафта і в другій половині 21 в. Тому, щоб зберегти в регіоні досягнутий рівень життя, країнам-виробникам нафти треба знайти альтернативне джерело доходів, переважно у формі виробничої діяльності з опорою на власні сили. Так, Бахрейн є єдиної країною-виробником нафти, який уже довелося зштовхнутися з проблемою скорочення доходів через виснаження запасів нафти. Тут удалося здійснити досить успішний перехід на альтернативні джерела доходів завдяки розвиткові банківської справи і міжнародних торговельних послуг.

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується значними темпами росту міжнародної торгівлі послугами і збільшенням внеску сфери послуг у створення ВВП держав. У такий спосіб можливим перспективним альтернативним напрямком для країн регіону є розвиток сфери туризму, що за останні піввіку перетворився в одну з найбільше що динамічно розвиваються галузей світового господарства. За останні піввіку число відвідувань закордонних країн туристами виросло з до 697 млн. Приблизно 3% (з урахуванням суміжних галузей - 6-8%) світового ВВП склала вартість послуг, наданих індустрією туризму, що у 2007 р. оцінювалася астрономічною сумою в 450 млрд. дол., 7% світових інвестицій, кожне 16-оі робоче місце, 11% світових споживчих витрат приходиться на сферу туризму. Ця галузь входить у число найбільше динамічно зростаючих сегментів світового господарства.

Згідно з наявними прогнозами, до 2020 р. число туристів, що відвідують іноземні держави, досягне 1, млрд. людина, що будуть щорічно витрачати на оплату туристичних послуг порядку 2 трлн. дол.

Постійно зростаючий рівень технічного оснащення фірм і компаній, що діють у сфері туризму, а також у ряді суміжних з нею галузей, включаючи інтернет-економіку, дозволяє віднести значну частину туристичного бізнесу до числа передових в організаційному і технічному відношеннях. Дана обставина відіграє важливу роль у забезпеченні високих темпів росту в галузі. Причому, незважаючи на уразливість міжнародного туризму від пагубних коливань політичної й економічної кон'юнктури, у цілому він демонструє високий ступінь стабільності, здатності до відновлення і динамічного росту в посткризові періоди.

Таблиця 1.

Фактори привабливості для туристів окремих регіонів світу.

Найбільш популярна Фактори росту привабливості країна регіону 1. Широкий розвиток екологічних турів по Амазонії Південноамериканський 2. Екзотичная природа регіон (Бразилія) 3. Сучасна архітектура і дизайн столиці країни 1. Висока концентрація історичної і культурної видатної визначної Європейський регіон (Франція, Англія, пам'ятки.

Німеччина, Фінляндія, 2. Спрощено візовий режим (можливість широкого спектра комплексних Швеція) турів).

3. Високий рівень сервісу.

Регіон Близька Схід і 1. Низька ціна на електроніку і побутову техніку гарної якості.

2. Високий рівень сервісу.

Північна Африка (Об'єднані Арабські 3. Мінімальні податки. Практика системи "TAX FREE".

Емірати, Єгипет, 4. Спрощена система візового режиму.

Саудівська Аравія) 5. Екзотичная природа і культура.

6. Політична стабільність.

У відомому змісті можна говорити про феномен міжнародного туризму в господарському і культурному житті людської цивілізації. Міжнародний туризм робить сильний і весь зростаючий вплив не тільки на економічний розвиток десятків країн світу, социо-культурные процеси, наукову і суспільно політичну діяльність, широкий спектр проблем і питань гуманітарного характеру, на уклад життя населення, що проживає в центрах туризму або поблизу них, але і на взаємодію народів і цивілізацій, на сферу міждержавних відносин.

Регіон Близького Сходу і Північної Африки являє собою один з тих, що динамічно розвиваються туристичних центрів світу. На початку поточного сторіччя арабські країни щорічно відвідувало понад млн. туристів. Це складало приблизно 3,5% загального числа іноземних туристів у світі. Вони витратили на оплату туристичних послуг близько 20 млрд. дол. Щорічно чисельність туристів, що приїжджають з за кордону, зростає в останнє десятиліття на 5-7%. В останні 10-15 років істотно зросло число громадян Російської Федерації, що направляються в туристичні поїздки в країни Близького Сходу і Північної Африки.

Сервісізація економіки, складовою частиною якої є формування індустрії туризму - один з найбільш перспективних напрямків економічного прогресу в країнах, що розвиваються.

Диверсифікованість національних економік, ліквідація їхньої тісної залежності від зовнішньому, підданому сильному впливові кон'юнктурних факторів, рішення ряду гострих соціальних проблем у перспективних планах розвитку розглянутих країн багато в чому зв'язані з туристичною індустрією. Їй обґрунтовано надається велике значення і як сфері додатка праці, ліквідації або зм'якшення такої гострої соціальної проблеми, як безробіття, рівень якого в більшості країн Близького Сходу і Північної Африки варіює від 15 до 30% самодіяльного населення.

Такі арабські держави, як Єгипет, Туніс, Об'єднані Арабські Емірати відносяться до числа тих країн Близького Сходу і Північної Африки, де туризм розвивається найбільш швидкими темпами.

Туристична індустрія перетворилася тут в одну з ведучих галузей національної економіки, з її розвитком зв'язані далеко йдуть плани підйому господарського життя, формування сучасної, що стійко розвивається за рахунок щодо стабільних внутрішніх ресурсів економіки. Міжнародний туризм усе більш активно взаємодіє з такими сферами економіки, як внутрішня і зовнішня торгівля товарами і послугами, рекламна справа, обмін діловою і культурною інформацією, готельне будівництво, спорудження об'єктів культури, захист пам'ятників, збереження існуючих экосистем, транспортні перевезення, спорудження комунікацій, утворення, банківська справа, промислове і ремісниче виробництво, переміщення капіталів і робочої сили і т.д. Сприяючи росту інформатизації країн регіону, розвиткові інтернет-економіки, міжнародний туризм тим самим формує умови для прориву (нехай і локального) у инновационно-информационное суспільство. Ці оцінки багато в чому справедливі й у відношенні Сирії, однак у цій країні політичні фактори, насамперед протистояння з Ізраїлем, до останнього часу в сильному ступені стримували розвиток туризму.

Кожна з вищевказаних арабських держав являє собою визначену групу країн регіону з погляду стану й особливостей розвитку індустрії туризму. Якщо Єгипет і Туніс відбивають тенденції, характерні для країн, тривалий час що приділяють підвищену увагу розвиткові індустрії туризму й умов, що володіють широким спектром, і передумов для її росту, то в ОАЕ - іноземний туризм відносно молодий, тут немає такого спектра культурно-історичних пам'ятників і розмаїтості природно-кліматичних умов, як у перших двох. Однак, як та інші нафтові монархії Затоки, Емірати володіють величезними фінансовими ресурсами для формування умов і матеріальної основи для надання широкого спектра туристичних послуг.

Сирія відноситься до тієї групи держав регіону, де є широкі передумови для розвитку галузі, але лише в останні роки їхньому інтенсивному залученню в господарський оборот приділяється відповідна увага.

Висновки і пропозиції. Основні напрямки перспективного розвитку регіону:

1. Підвищення конкурентноздатності як умова інтеграції у світове господарство.

2. Пошук альтернативних джерел експортних доходів, наприклад, шляхом розвитку індустрії туризму.

3. Інтенсифікація інтеграційних процесів у регіоні як фактор зниження напруженості в регіоні і підвищення інвестиційної привабливості арабських країн для іноземних інвесторів СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Ближний Восток и современность. Сборник статей (выпуск шестнадцатый) // Отв. ред. В.А.Исаев, А.О.Филоник. -М., 2006, 346 стр.

2. Клепацкий, Л.Н. Национальная безопасность в условиях глобализации. /Ближний Восток: проблемы региональной безопасности: Сб. ст. // Отв. ред. Л. Н. Клепацкий. - М., 2000. - 3 с.

3. Мировая экономика: прогноз до 2020 года / под ред. акад.А. А. Дынкина /ИМЭМОРАН.—М.:

Магистр, 2007.—429 с.

РЕЗЮМЕ Стаття присвячена перспективним напрямкам розвитку регіону Близького Сходу та Північної Африки.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена перспективным направлениям развития региона Ближнего Востока и Северной Африки.

SUMMARY Article is devoted perspective directions of development of region MENA.

МІЖНАРОДНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЗИЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ КРАЇН ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ Нікітіна О.Б., старший викладач кафедри «Облік та аудит» Національного гірничого університету (м.

Дніпропетровськ) Актуальність теми дослідження. З розвитком процесів інтернаціоналізації і глобалізації особливого значення набуває взаємодія між країнами на рівні окремих суб’єктів підприємницької діяльності. При цьому відкритість економік і лібералізація світової торгівлі не тільки полегшують вихід країн на зарубіжні ринки, але й виставляють високі вимоги до товарів і послуг, з якими національні підприємства виступають на світовому ринку. Отже, розгляд різноманітних методологічних та розробка прикладних аспектів глобальної конкуренції є основою роботи будь-якої економічної системи. З урахуванням особливостей сучасного стану розвитку світового господарства на особливу увагу заслуговують питання глобального конкурентного розвитку країн, як економічнох систем макро- та глобального рівня. У сучасному світі, який стрімко глобалізується, здатність швидко адаптуватися до міжнародної конкуренції стає найважливішою умовою успішного і сталого розвитку кожної держави.

Ступінь вивченості проблеми дослідження. Різним аспектам проблеми міжнародної конкурентоспроможності та формування конкурентної позиції економічної системи на зовнішніх ринках зокрема присвячено праці вітчизняних і зарубіжних економістів, таких як В. Андріанов, В. Андрійчук, В.

Будкін, В. Діленко, П. Зав’ялов, А. Кредісов, Д. Лук’яненко, Ю. Макогон, В. Новицький, Р. Фатхутдинов, А. Філіпенко та інших.

Мета дослідження полягає в комплексному науковому обґрунтуванні теоретичних і науково практичних засад становлення конкурентної позиції економічної системи та факторів її розвитку з урахуванням рушійних сил та характеру сучасних трансформаційних процесів для країн Південно Східної Європи.

Інформаційною основою є офіційні звіти та аналітичні публікації провідних міжнародних економічних організацій, українські та зарубіжні статистичні збірники, закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України стосовно проблем формування конкурентного середовища.

Поняття конкуренції є фундаментальним в теорії світової економіки. Конкуренція пронизує всі рівні і ланки економічної системи – від мікрорівня (підприємство, фірма) до макрорівня (економіка країни, світова економічна система), є необхідною умовою її ефективного функціонування. На сучасному етапі економічного розвитку формування та ефективне використання певних конкурентних переваг сприяє прискореному розвитку продуктивних сил, науково-технічному прогресу, зростанню інтенсивності у взаємовідносинах між економіками країн.

Важливим наслідком відсутності єдиних уявлень з ключових понять економічної конкуренції є розмаїтість методичних підходів до кількісного опису стану і рівня конкуренції, формування оцінок конкурентоспроможності різних суб'єктів конкуренції, що нерідко базуються на суперечливих методологічних принципах і не цілком адекватних до розв'язуваних завдань методичних прийомах.

Нові глобальні ознаки конкуренції дають підстави вважати її історичним явищем нинішнього етапу розвитку світової економіки, що відображає боротьбу в різних формах протидії суб’єктів глобальної економічної системи за володіння обмеженими економічними ресурсами та якнайвигідніші умови виробництва і збуту продукції (послуг) не тільки в рамках національних економічних систем, а й за їх межами, що обумовлює появу терміну конкурентна позиція.

Наявність певної оптимальної конкурентної позиції економічної системи в глобальному середовищі обумовлює збільшення макроекономічних показників які мають не лише ендогенне, а й екзогенне походження, а саме:

1) відродження й розвиток внутрішнього ринку;

2) зростання національного доходу й валового внутрішнього продукту;

3) інтенсифікація фінансових надходжень у бюджет;

4) розвиток міжнародної торговельної діяльності;

5) розвиток інноваційного потенціалу підприємств;

6) підвищення ступеня зайнятості населення і, як наслідок, соціальна стабільність держави;

7) створення на міжнародному ринку іміджу розвиненої індустріальної держави й надійного партнера та ін.

У цілому можна зробити висновок про те, що оцінити відповідність реалізованої конкурентної позиції є можливим через детальний аналіз змін у навколишньому конкурентному середовищі економічної системи країни та оцінку ступеня впливу цих змін на організаційно-економічні зв’язки, які аналізуються.

© Нікітіна О.Б., На основі дослідження змін конкурентних відносин у глобальному вимірі, трансформація яких є масштабною і суперечливою, встановлено, що процес формування глобального конкурентного середовища співпадає з розвитком трьох пов’язаних тенденцій, а саме:

1) об’єднання регіональних ринків у загальносвітовий, 2) формування глобальних учасників ринку за рахунок явища злиття та поглинання, 3) формування системи наддержавного регулювання конкурентних відносин, дозволяють розглядати останні як результат функціонування економічних систем.

Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, завдання якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Таким чином, економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій системі (рис. 1).

Рис. 1. Структурні елементі процесу формування економічної системи в глобальному середовищі Темпи росту валового світового продукту протягом останніх років постійно мінялися й визначалися переважно станом економіки найбільших промислово розвинених країн миру, таких як США, країн Європейського союзу, Японії та Китаю.

Світове валове виробництво товарі та послуг, починаючі з 1997 р. мало середньорічний приріст обсягів на рівні 3,2%, що свідчить про певний «перегрів» світової економіки, який призві до кризи у році (рис. 2). Світова торгівля мала більш інтенсивну динаміку розвитку з щорічним збільшенням обсягу на 6,5%, що обумовлено наявними конкурентними перевагами економічних систем, що сформувалися на світових ринках товарі та послуг.

Майже в 2 рази збільшився показник світового валового продукту на душу населення з 1990 року по 2007 року. Спостерігається повільна тенденція росту з 1990 до 2002 року. За ці роки валовий продукт на душу населення збільшився з 4,2 тис. дол. США до 5,2 тис. дол. США. І вже з 2002 року почалось швидке збільшення валового продукту на душу населення з 5,2 тис. дол. США до понад 8 тис. дол. США у 2007 р.

1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 - Світовий валовий продукт, % Світова торгівля, % Рис. 2. Динаміка світового економічного зростання у 1997-2007 роках, % Слід зазначити, що в середньому у 2001 – 2008 рр. економіка Україна посідає друге місце за рівнем зміни реального ВВП з показником 7,4% після Китаю з найбільшим показником в майже 10%. На третьому місці знаходиться РФ – 6,7% щорічного збільшення, на четвертому – Польща (4,2%), на п’ятому – Бразилія (3,5%), на шостому – ПАР (4%), на сьомому – США (2,2%) та на останньому – Німеччина (1,3%). Дещо інші результати дало дослідження середньорічних показників промислового виробництва у зазначених вище країнах у 2001 – 2008 рр. (рис. 3). Серед зазначених краї за середньорічним показником промислового виробництва перше місце посідає Польща з показником 4,2%, на другому місці – США (2,5%), на третьому – Німеччина (1,8%) та на четвертому – Україна (0,95%).

- - - - - - Німеччина Польща РФ США Україна Рис. 3. Динаміка промислового виробництва в країнах Європи та США, % Обсяг експорту зовнішньої торгівлі України товарами за січень–листопад 2008р. становив млрд. дол. США і збільшився порівняно з відповідним періодом 2007р. на 41,7%, імпорту – 80,7 млрд.

дол. і збільшився на 49,4%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 17,7 млрд. дол. (у січні–листопаді 2007р. – 9,6 млрд. дол.). Зовнішньоторговельні операції з товарами Україна здійснювала з партнерами з 216 країн світу. До країн СНД експортовано 35,3% усіх товарів, до країн ЄС – 26,9% (у січні–листопаді 2007р. – відповідно 38% та 28,4%). Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України (23,6% експортних та 23,2% імпортних надходжень). До Туреччини, Італії, Польщі, Білорусі, Сполучених Штатів Америки та Німеччини разом здійснювалось 23,6% експортних поставок. Серед регіонів України найбільші обсяги зовнішньої торгівлі товарами припадали на м. Київ, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку та Луганську області.

В 2008 році в економіку України іноземними інвесторами вкладено 10911 млн. дол.. США прямих інвестицій, щ на 25% більше надходжень 2007 року. Провідними інвесторами залишаються Кіпр, Нідерланди, Німеччина, РФ, Сполучене Королівство та Австрія, які головним чином здійснювали фінансову діяльність у банківській сфері, залишаючи поза увагою реальний сектор економіки. У році з України в економіку інших країн світу було спрямовано 85,5 млн. дол. США прямих інвестицій, переважно у вигляді грошових внесків, часта яких в загальному обсязі складає майже 98%.


Реалізація державної конкурентної політики в Україні обумовлена, серед іншого, відносно короткими термінами формування конкурентного середовища в країні, складністю багатьох економічних процесів і недостатнім розвитком систем моніторингу конкуренції. За таких умов ціна можливого прорахунку при визначенні пріоритетів державної конкурентної політики може стати занадто високою для української економіки. Тому суттєвим в процесі розробки заходів державної економічної політики стає вивчення реальних умов формування національного конкурентного середовища.

На основі проведеного аналізу запропоновано аналітичний вимір конкурентної позиції національної економічної системи з визначенням порогових значень, фактичного стану та напрямків змін (табл. 1).

Таблиця 1.

Розрахунок та параметри конкурентної позиції економіки України в 2007 – 2008 рр.

№ Фактичне Тенденція Порогове Показник, одиниця виміру п/п значення значення 2007 Фінансова складова Індекс споживчих цін (до грудня попереднього 1 не більше 107 116,6 122,3 небезпечна зона року), % 2 Відношення державного боргу до ВВП, % не більше 55 10,0 13,7 безпечна зона Відношення державного зовнішнього боргу до 3 не більше 25 7,5 9,1 безпечна зона ВВП, % Відношення державного внутрішнього боргу до 4 не більше 30 2,5 4,7 безпечна зона ВВП, % Зовнішньоекономічна складова Частка провідного країни-партнера в 1 не більше 30 27,0 23,0 безпечна зона загальному обсязі зовнішньої торгівлі, % Інвестиійна складова 1 Рівень прямих іноземних інвестицій у ВВП, % 5 - 10 5,6 3,4 небезпечна зона Науково-технологічна складова Рівень витрат державного бюджету на науку у не більше 1, 1 0,52 0,43 небезпечна зона ВВП, % - Енергетична складова 1 Енергоємність ВВП, кг умовного палива/грн. 0,2 – 0,5 0,31 0,22 безпечна зона Демографічна складова Коефіцієнт природного приросту (на 1 тис.), 1 не більше 1-2 - 6,2 - 5,3 небезпечна зона людина Соціальна складова Рівень безробіття, % 1 не більше 10 3,1 4,1 безпечна зона Висновки. Таким чином, конкурентна позиція національної економічної системи визначається, насамперед, рівнем інноваційно-технологічного розвитку, темпами і пропорціями оновлення структури виробництва товарів і послуг, а також змінами у технологічній структурі інвестицій в основний капітал, в обсягами освоєних коштів на придбання машин і устаткування, обладнання для новозбудованих об’єктів, на реконструкцію і технічне переоснащення підприємств.

В умовах зростаючої конкуренції та міжнародного співробітництва мають бути прийняті до реалізації запропоновані заходи щодо захисту внутрішнього конкурентного середовища, а саме:

оптимізація використання складових виробничої, ринкової та соціальної інфраструктури;

поліпшення фінансово-економічного стану підприємств-експортерів за рахунок збільшення внутрішнього попиту;

збільшення технологічного рівня підприємств через наявний інноваційний потенціал у регіональному та галузевому розрізах;

впровадження сучасних тенденції з використання інформаційних технологій управління бізнесом, що зумовлюють конкурентоспроможність продукції вітчизняних виробників в системі глобальної конкуренції.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Андрійчук В.Г. Раціоналізація експортно-імпортної політики України // Поглиблення ринкових реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 року// Матеріали наук. конф. – К.: УкрIHTEI.–Ч–II.–Т. II–С.187-195.

2. Выявление проблем развития до создания интеграционных объединений / А.С. Ванюшкин // Культура народов Причерноморья. — 2004. — N56, Т.1. — С. 97- 3. Малярчук В.А. Структурні тенденції в економіці: світ і Україна // Економіка промисловості. Науково практичний журнал. – 2002. - № 3 (17). – С. 39-43.

4. Макогон Ю.В., Медведкін Т.С. Некоторые аспекты реализации государственной политики в промышленности Украины // Науково-технічний прогрес та високі технології в Україні та світі:

галузевий аспект та в контексті вступу до СОТ: Матеріали засідання круглого столу / За ред.. Ю.В.

Макогона. – Донецьк: ДонФ НІСД, 2007. – С. 25- 5. Новицький В. Національні інтереси України в контексті цивілізаційних детермінант і економічної глобалізації // Економіка України. – 2003. - № 7. – С. 12-18.

6. Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку.

Монографія / За заг. ред.. Ю.Г.Рубана. – К.: НІСД, 2008. – 744с.

РЕЗЮМЕ В статті проведено комплексне обґрунтування теоретичних і науково-практичних засад становлення конкурентної позиції економічної системи та факторів її розвитку з урахуванням рушійних сил та характеру сучасних трансформаційних процесів для країн Південно-Східної Європи.

РЕЗЮМЕ В статье проведено комплексное обоснование теоретических и научно-практических основ становления конкурентной позиции экономической системы и факторов ее развития с учетом движущих сил и характера современных трансформационных процессов для стран Юго-Восточной Европы.

SUMMARY In the article the complex ground of theoretical and scientific and practical bases of becoming of competition position of the economic system and factors of its development is conducted taking into account motive forces and character of modern transformation processes for the countries of South-east Europe.

АНАЛИЗ ПОТРЕБЛЕНИЯ ЭНЕРГЕТИЧЕСКИХ РЕСУРСОВ В МИРОВОЙ ЭКОНОМИКЕ Паим Бернардо Да Консейсао, аспирант кафедры международной экономики ДонНУ Актуальность исследования. В последние десятилетия наблюдается интенсификация процессов глобализации экономики. Усилия по энергосбережению и повышению энергоэффективности способствуют снижению энергоемкости экономического развития, укрепляя тем самым глобальную энергетическую безопасность, а повышение энергоэффективности и экономия энергии позволяют снизить нагрузку на инфраструктуру и способствуют оздоровлению окружающей среды за счет сокращения выбросов парниковых газов и загрязняющих веществ.

Целью исследования является анализ потребления энергетических ресурсов в мире Объектом исследования является мировой и украинский рынок энергетических ресурсов, проблематика его развития.

Предметом исследования является возможности и перспективы интеграции Украины в мировую экономическую систему.

Исследованию проблематики развития участия национальных экономик в мировом хозяйстве посвящены работы В.Андрийчука, Б.Данилишина, М.Долишнего, Ю.Макогона, С.Писаренко, Е.Савельева, Н.Чумаченко. Вопросам исследования международной экономической интеграции посвящены работы В.Гееца, Б.Губского, Д.Лукьяненко, Г.Климко, А.Кредисова, Г.Кремера, Ю.Пахомова, Ф.Перру, П.Уайлза, А Филипенко.

Особенностями развития энергетики на современном уровне являются резкое ужесточение экологических требований (в частности, Киотский протокол по выбросам парниковых газов), переход на высокоэффективные и ресурсосберегающие энергетические технологии и попытки поиска альтернативных (без использования традиционного органического топлива) источников энергии. Тем не менее, сегодня главный вклад в мировое производство электроэнергии дает уголь (40 %), заметно меньше – газ (19 %) и далее по 16 % атомная и гидроэнергетика (рис.1).

Рис.1. Производство электроэнергии в мире по видам топлива в 2008г © Паим Бернардо Да Консейсао, В будущем (прогноз до 2030 г., рис. 2) уверенное лидерство по приросту генерирующих мощностей будет принадлежать углю. Далее по приоритету идут газ, гидроэнергия с возобновляемыми источниками, и совсем небольшая роль отводится атомной энергии.

Рис. 2. Прирост генерирующих мощностей в мире по видам топлива за 2003-2030гг Разведанные запасы нефти в 2007 г. оценивались около 200 млрд. т (прогнозные оценки – млрд. т). Кроме того, прогнозные запасы нефти из нетрадиционных источников – горючих сланцев и битуминозных песков – составляют до 750 млрд.т.

Дру гие США 12% Са у до вска я Ара вия 2% 17% Нигерия 3% Ливия 3% Ка за х ста н Ка на да 4% 12% Венесу эла 7% ОАЭ Ира н 7% 10% Ку вейт Ира к 7% Ро ссия 8% 8% Рис. 3. Распределение запасов нефти по странам за 2007г, % Обеспеченность мировой экономики разведанными запасами нефти при современном уровне добычи (около 3850 млн. т в год) составляет 51 год, а члены ОПЕК - 85 лет, Саудовская Аравия – 78 лет, Кувейт и ОАЭ – около 100 лет, США - 10-12 лет, Россия – 31 год.

Добыча нефти в мире с 2001г по 2006 выросла с 3375млн.т. до 3710 млн.т, в свою очередь в Европе сократилось с 320млн.т до 251млн.т., а в Азии, Африке и Америке увеличилась.

Канада ОАЭ Кувейт Венесуэла Мексика Китай Иран США Саудовская Аравия Рис. 4. Среднегодовой объем добычи нефти по странам в 2006г., млн. т Основной спрос на нефть в мире приходится на США-25%, Китай – 9% и Японию – 6%.

Потребление нефти в мире растет и 2006г составило 3873 млн.т., когда добыча – 3710млн.т.

США 25% Другие 38% Китай 9% Бразилия,2% Япония 6% Италия 2% Россия Франция,3% Индия Германия 3% Саудовская Аравия 3% 3% 3% Южная Корея,3% Рис. 5. Доля потребления нефти по странам в 2007 г., % В январе-июне 2008г добыча нефти и конденсата сократилась на 3,6% по сравнению с январем июнем 2007г и составила до 2 153,6 тыс. т. При этом в июне 2008 года добыча нефти и газового конденсата сократилась на 1,6% по сравнению с июнем 2007 года - до 348 тыс. т. (Рис. 6).

100% 80% 60% импорт % собственная добыча 40% 20% 0% газ уголь нефть Рис. 6. Структура обеспечения потребностей Украины в энергоресурсах Украина сократила импорт нефти за 9 мес. 2008 г. по сравнению с соответствующим периодом 2007 г. на 37,8% - до 5,078 млн. т. В то же время в денежном выражении поставки возросли на 11,4% - до 3,935 млрд. долл. из-за повышения средней цены нефти до 775 долл. за тонну с 432,8 долл. за 9 мес. г. Украина импортирует нефть из России – 95% и Казахтана – 5%.

Казахстан 5% Россия 95% Рис. 7. Географическая структура импорта в Украину нефти Разведанные запасы природного газа в 2007г. оцениваются в 174,7 трлн. м3. Прирост в последние десятилетия объясняется как открытием ряда новых месторождений (в частности, в России – в Западной и Восточной Сибири, на шельфе Баренцева моря), так и переводом части геологических запасов в категорию разведанных.


Австр. И Ок.

Америка 2% 9% Россия Аф рика 27% 8% Европа 4% Азия 50% Рис. 8. Распределение запасов природного газа по регионам мира в 2007г Россия 26% Иран 16% Другие 21% Катар Индонезия 15% 2% Сауд.Аравия Туркменистан 4% 2% Австралия,2% США Нигерия,3% 4% Венесуэла,2% Алжир,3% Рис. 9. Распределение запасов природного газа по странам в 2007г Потребление природного газа является перспективным направлением, поскольку при его сгорании не наблюдаются отрицательные последствия, а также имеется хорошая ресурсная база.

4000 3640, 3558, 3465, 3318, 3203, 3500 3156,21 3105, 3013, 2939, 2842, 2741, 3000 2679, млрд.куб.м 2001 2002 2003 2004 2005 годы Валовая добыча Товарная добыча Рис. 10. Динамика добычи природного газа, млрд.куб.м 3105, 3013, 2939,06 2906, 2842, 3000 2859, 2741, 2679,48 2774, 2681, 2599, 2515, млрд.куб.м 2001 2002 2003 2004 2005 годы Товарная добыча Потребление Рис. 11. Товарная добыча и потребление природного газа В западноевропейские страны газ поставляется в основном из месторождений Северного моря, Нидерландов, России и Алжира.

На развитие рынка газа в Северной Америке позитивно сказалось вступление в силу НАФТА. В начале XXI века мировой экспорт газа составлял около 190 млрд. м3. Торговля сжиженным природным газом сосредоточена в основном в Азиатско-тихоокеанском регионе (около 15% мировой торговли этой продукцией). В настоящее время перевозки сжиженного природного газа осуществляют 92 специальных судна.

1000 882, 841, 803, 748, 800 704, 658, млрд.куб.м 207,26 202, 199, 188, 179,8 180, 2001 2002 2003 2004 2005 годы Мировой экспорт Экспорт России Рис. 12 Динамика экспорта природного газа, млрд.куб.м Мощностями по сжижению газа располагают 13 стран: Алжир, Австралия, Бруней, Египет, Индонезия, Ливия, Малайзия, Катар, США, ОАЭ, Оман, Нигерия, Тринидад и Тобаго.

Тринидад и Тоб.

США 7,7% Австралия Оман 0,9% 8,5% 5,5% Алжир ОАЭ 11,7% 3,4% Нигерия Бруней 8,3% 4,6% Египет 7,0% Малайзия 13,3% Индонезия Ливия 14,0% 0,4% Катар 14,7% Рис. 13. Экспорт сжиженного газа по странам Стоимость мирового товарооборота сжиженным природным газом достигла свыше 10 млрд. дол. и составляет (в количественном выражений) 1/3 газа, транспортируемого магистральными газопроводами.

Ежегодно через украинские газопроводы прокачивается свыше 230 млрд. куб. м газа. Фактически речь идет о межконтинентальной переброске газа из Азии в Европу. Перспективное развитие газовой промышленности связано с освоением новых месторождений шельфа и дальнейшего поиска газа в традиционных районах добычи. До 2010г запланировано увеличить добычу природного газа до 35, млрд.м3 (в том числе на шельфе – 8 млрд.м3).

Среди топливно-энергетических ресурсов наиболее велики в мире запасы угля. Разведанные запасы каменного и бурого угля составляют более 989 млрд.т, а прогнозные – более 4 трлн.т.

8% 19% Америка 32% Европа 8% Африка Азия 6% Рис. 14. Распределение мировых запасов угля по регионам в 2008г.

Украина Польша Бразилия Казахстан ЮАР Австралия Индия 90085 Китай Россия США 111338 0 50000 100000 150000 200000 250000 Каменные Бурые Рис. 15. Разведанные запасы угля по странам в 2008г, млн.т По глубине залегания – уголь добывают открытым или закрытым (шахтным) способами: от этого зависит себестоимость. США открытым способом добывают 60 % угля;

общие затраты на 25 – 30 % ниже чем при подземной добыче. В России открытым способом добывается свыше % угля (Канско-Ачинский, Подмосковный, Южно-Якутский бассейны и др.), в Украине – Днепровский буроугольный бассейн, в Казахстане – Экибастузский.

5801, 5536,01 5525, 5104, 4839, 4568, 5000 4207, 4016,04 4005, 3649, 4000 3385, млн.т 3174, 2002 2003 2004 2005 2006 годы добыча потребление Рис. 16. Динамика добычи и потребления углей всех типов за 2002-2007гг, млн. т у.т.

Большие запасы каменного угля сосредоточены в Австралии, Канаде, ЮАР, где добыча неуклонно растет, что связано с наличием в Австралии и Канаде больших месторождений дефицитного коксующегося угля, а в ЮАР – расположенного близко к поверхности высококачественного энергетического угля, что сочетается с низкой стоимостью рабочей силы. Из государств Восточной Европы поставщиками каменного угля являются Россия, Украина, Польша.

Украина 54, Австралия 76, Польша 83, Германия 120, ЮАР 135, Россия 164, Япония 178, Индия 312, США 845, Китай 1590, 0 200 400 600 800 1000 1200 1400 1600 млн.т Рис. 17. Потребление углей всех типов по странам за 2007г., млн. т у.т.

Современные основные экспортеры угля – Австралия, США, ЮАР – и в дальнейшем будут лидировать в этой отрасли. На их долю приходится 67% объема морской торговли энергетическим углем. Активизируют усилия по сбыту угля и относительно новые продавцы – Индонезия, Колумбия, Китай и в меньшей степени – Венесуэла. Угледобыча в этих странах проводится открытым способом при наличии излишней рабочей силы. Поэтому затраты на угледобычу ниже, чем в странах – традиционных экспортерах.

4 9 2 9, 4 6 4 4,2 3 9 5 5,7 2 2 2 0, 3 6 7 4,7 млн.т 1500 6 5 4,8 8 6 9 3,0 7 3 8,9 7 4 5, 6 3 4,3 2002 2003 2004 2005 го д ы добы ча экспорт Рис. 18. Динамика добычи и экспорта каменного угля за 2002-2006гг, млн. т д 3% Другие 4% Австралия 5% США 30% 6% Колумбия 8% Китай 10% Индонезия ЮАР 14% Россия 10% 10% Рис. 19. Экспорт каменного угля по странам в 2008г.

Каменноугольная промышленность Великобритании удовлетворяет коксующимся углем лишь потребности собственной промышленности. Канадская черная металлургия работает на коксе, поступающем из США. А канадский коксующийся уголь экспортируется (преимущественно – в Японию). Наибольшими в мире импортерами каменного угля и кокса являются Япония, Франция, Италия, Канада. Поэтому основные потоки экспортного угля направляются в Японию и Западную Европу.

Бельгия и Люкс.

Турция Япония Франция,3% 2% 3% 26% Другие,7% Нидерланды, 3% США, 4% Испания 4% Юж.Корея 12% Италия 4% Тайвань Великобр.,7% 9% Китай,4% Германия,6% Индия,6% Рис. 20. Импорт каменного угля по странам в 2008г В начале 21 ст. доля угля в топливно-энергетическом балансе многих государств превысила 50%, в ЮАР она составила 77%, Китае - 76%, Польше - 73%, Индии - 57%, Чехии - 56%, Казахстане - 56%.

США - 24%, Австралии - 44%, России - 20%. Потребление энергии в мире вырастет в ближайшие 20 лет на 59%. Половина прироста придется на азиатские страны, среди которых Китай, Индия и Южная Корея Выводы: В течение последних десятилетий энергетическая система, собственно – ее сырьевая база, характеризируется нестойкостью. Это проявилось в необоснованном занижении роли угля как наиболее важного и стабильного по запасам сырья для выработки энергии, в завышенной роли нефти и газа. В последнее время во всех странах мира опять появилась тенденция возвращения к углю как к наиболее надежному энергетическому сырью на ближайшее будущее.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Бушуева В.В. Мировая энергетика: Состояние, проблемы, перспективы/ Москва, 2007.

2. Мировая экономика / Под ред. В.К.Ломакина.- М.: Изд-во АНКИТЛ, 1995 – 257с.

3. BP Statistical Review of World Energy 4. Перспективы мировой энергетики/ http://prognoz.org/article/perspektivy-mirovoi-energetiki 5. Перспективы развития альтернативной энергетики/ http://www.tek.ua/article0$pa!302$a!505911.htm 6. Прогноз устойчивого развития мировой энергетики до 2050 г// http://www.inforse.org/europe/vision2050.htm РЕЗЮМЕ В статье исследуются основные тенденции потребления энергетических ресурсов в мировой экономике.

РЕЗЮМЕ У статті досліджуються основні тенденції споживання енергетичних ресурсів у світовій економіці.

SUMMARY In article the basic tendencies of consumption of power resources in economic are investigated.

ДО ПИТАННЯ ПРО НЕОКЛАСИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ Ромащенко Т.І., аспірант кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету Міжнародний рух населення і, в першу чергу, міждержавне переміщення робочої сили, яке впродовж декількох століть справляє значний вплив на розвиток світогосподарських зв’язків, не міг не привернути посиленої уваги з боку представників економічної науки. Прагнучи виробити адекватну систему поглядів на явище міграції, вони запровадили у науковий обіг низку теоретичних концепцій, метою яких була спроба пояснити окремі причини, мотиви та наслідки міжнародної міграції людських ресурсів.

Численні спроби наукового пізнання основоположних процесів феномену міграції знаходимо у працях багатьох представників західної економічної думки. Зокрема не залишилися осторонь пояснення міжнародної міграції робочої сили прихильники меркантилізму, класичної політекономії, мальтузіанства та марксизму. Активну розробку теоретичних засад міжнародної міграції населення здійснюють і представники неокласичної школи. В царині дослідження означеної проблематики їхній науковий доробок є чи не найбільшим. Так, західні науковці Д. Бертрам, В. Бьонінг, Р. Епплйард, Д. Мессі, Л. Сжаастад, О. Старк, М. Тодаро, Дж. Харріс та інші створили цілу низку наукових теорій, які намагаються дати фундаментальне пояснення міжнародній трудовій міграції.

Після здобуття незалежності Українська держава почала активно інтегруватися у світове господарство, в тому числі, і у світовий ринок праці, а відтак – виникла нагальна потреба наукового обґрунтування процесів міжнародної трудової міграції та участі в них України. З огляду на це особливої актуальності набуває питання дослідження та переосмислення новітніх наукових концепцій, які пояснюють загальні особливості міграційного руху. Таким чином, метою нашого дослідження є аналіз провідних неокласичних теорій міжнародної трудової міграції.

Перш, ніж перейти до безпосереднього аналізу теоретичних поглядів в рамках неокласичної політекономії, слід зазначити, що всі теорії, які вона об’єднує, умовно можна поділити на три великі групи. До першої належать концепції, які прагнуть пояснити міжнародну міграцію на мікрорівні (рівень окремої особи чи домогосподарства). Друга група включає теорії, які фокусують увагу на макрорівні, аргументуючи, що міграційні процеси є результатом розвитку міжнародних економічних відносин, в центрі яких знаходиться окрема держава чи група країн, котрі визначають природу міграційного руху.

Однак, на наш погляд, слід погодитися з думкою відомого західного вченого П. Стокера, який вказує на неминучість злиття цих двох груп. На його переконання, “жоден індивід не може приймати рішення у відриві від структури, в якій він перебуває. Так само як жодна структура не може існувати незалежно від індивіда, який сам допомагає створювати і змінювати свій політичний та економічний простір” [1, 26].

Таким чином, ми вважаємо, що доцільно виокремити й третю групу теоретичних концепцій, які досліджують міграційні процеси на мегарівні – рівні комплексної взаємодії мікро- та макрочинників.

В межах неокласичного підходу одне з провідних місць посідає теорія людського капіталу.

Остання була сформульована на початку 1960-х років в наукових працях окремих американських вчених.

Біля витоків цієї мікрорівневої теоретичної концепції стояв Л.А. Сжаастад, який висловив припущення, що особа чи домогосподарство мігрують з метою примноження свого “людського капіталу”, тобто заради здатності отримувати більший дохід протягом усього наступного життя внаслідок переїзду в іншу країну [2, 437]. Таким чином, концептуальні положення згаданої теорії зводяться до того, що інвестиції людини в міграцію, а також інші види діяльності (навчання, охорону здоров’я тощо) здійснюються виключно на раціональній основі – заради отримання в майбутньому певної вигоди, в першу чергу, матеріальної. Подібне інвестування стає запорукою формування нового виду капіталу (людського), який уособлюється у високому інтелектуально-кваліфікаційному рівні людини. Проте прихильники цієї теорії слушно наголошують на тому, що переїзд в іншу країну можливий лише тоді, коли сукупні видатки на його реалізацію будуть меншими в довгостроковій перспективі за той дохід, який в майбутньому отримає мігрант на новому місці. Подібні видатки, на їхню думку, можуть бути не лише матеріальними (грошовими), але й психологічними (приміром, відсутність на чужині безпосереднього спілкування з рідними та близькими). Крім того, на прийняття рішення про переїзд за кордон можуть також впливати деякі інші нематеріальні фактори, зокрема природо-кліматичні умови, можливість користування суспільними благами тощо [3, 19].

Відомий західний дослідник міграційних процесів Дж. Мінсер стоїть у витоків ще однієї теоретичної концепції – економіки сімейної міграції, яка передбачає, що дорослі члени родини можуть по-різному оцінювати потенційні вигоди від міграції в іншу країну. З огляду на це, внаслідок переїзду за кордон можуть з’явитися “залежні мігранти”, які на новому місці відчуватимуть себе гірше, ніж на © Ромащенко Т.І., батьківщині. Проте, якщо взяти до уваги міграційну стратегію сім’ї в цілому, то остання виграє, оскільки вигода, яку отримає завдяки міграції хтось із членів родини, суттєво перекриє ті втрати, яких зазнає в чужій країні інший дорослий співмешканець. Отже, міжнародна міграція в рамках загаданої теорії пояснюється на мікрорівні співвідношенням переваг, які очікують від переїзду в іншу країну чоловік та дружина [4, 28]. Щоправда, вірність положень цієї концепції може бути підтверджена лише у випадку, коли мігрує вся сім’я. В іншому разі їх можна спростувати, оскільки, як доводить практика, найчастіше мігрують не цілі родини, а їх окремі представники.

Згідно з теорією зворотного зв’язку економічних циклів Б. Томаса міжнародна трудова міграція розглядається на макрорівні. У відповідності до неї міждержавна міграція робочої сили пояснюється чергуванням циклічних фаз економічного розвитку різних країн. Тобто спрямованість та інтенсивність міжнародних потоків трудових мігрантів зумовлюється звичайною різницею, що існує в певний час в рівнях економічного розвитку країн-донорів і країн-реципієнтів робочої сили. В першу чергу, мова йде про відмінності в умовах оплати праці, які існують між окремими групами країн [4, 28].

Проте, як доводить практика, теоретичні положення цієї концепції можуть бути спростовані, оскільки вона не здатна пояснити, чому, скажімо, у 1970-80-их роках минулого століття країни Західної Європи, в умовах поглиблення економічної кризи, продовжували приймати значні обсяги іноземної робочої сили.

Своєрідне поєднання мікро- та макроекономічного аналізу особливостей розвитку міжнародної трудової міграції присутнє в новій економічній теорії міграції, розробкою якої займалися О. Старк, Е.

Тейлор та інші. Прибічники цієї теорії переконані, що на мікрорівні рішення про еміграцію приймаються не окремими особами, а колективно на рівні домогосподарств. Завдяки міграції ці останні прагнуть не лише максимізувати свій дохід, пов’язаний з надходженням грошових переказів з-за кордону, але й убезпечити себе від ризиків, які, наприклад, можуть бути пов’язані з недосконалою структурою ринку праці в країні-еміграції. Більше того, бажання мінімізувати потенційні ризики для домогосподарства може виявитися сильнішим стимулом для виїзду окремих його членів в іншу країну, ніж існуюча різниця в оплаті праці. Нова економічна теорія міграції передбачає також, що домогосподарства можуть зважитися на переїзд за кордон не тільки задля безпосереднього покращення свого матеріального становища, але й для підвищення соціального статусу в суспільстві, коли завдяки трудовим мігрантам зростає дохід сім’ї відносно інших домогосподарств [5, 24].

Представники цієї концепції, прагнучи поєднати мікро- та макроекономічний рівень дослідження, вказують також на тісний взаємозв’язок міжнародної трудової міграції з розвитком держави. Вони переконані, що вдалий соціально-економічний розвиток країни еміграції може не стільки пригальмувати виїзд робочої сили, скільки, навпаки, стимулювати її відтік за кордон, оскільки це дасть змогу в майбутньому здійснювати мігрантам капіталовкладення в економіку своєї рідної країни, що інтенсивно розвивається [5, 25].

Вважаючи останнє твердження досить суперечливим (вірним лише за окремих умов), ми все ж таки маємо визнати, що нова економічна теорія міграції здатна якісно розширити можливості мікроекономічного аналізу, що стосується прийняття рішення про виїзд за кордон.

Теорія суспільного капіталу відштовхується від того, що в країнах імміграції присутня велика кількість трудових мігрантів, які вже створили певні діючі схеми інтеграції в приймаюче суспільство, в першу чергу, місцевий ринок праці. Окрім цього, “суспільним капіталом” мігрантів можуть також бути різноманітні державні, громадські та приватні організації, які виступають в ролі посередників між країнами, де присутній надлишок робочої сили, і країнами, де в ній відчувається гостра потреба. Все це, на переконання авторів теорії Д. Массея і Дж. Дюранда полегшує для потенційних мігрантів прийняття рішення стосовно міграції за кордон, а також безпосереднє облаштування на новому місці [6, 72].

Заслуговує на увагу й науковий доробок М. Пайора, який в рамках своєї теорії сегментованого (подвійного) ринку праці спробував дати своє пояснення явища міжнародної трудової міграції. У відповідності до концепції вченого високорозвинуті держави світу постійно пред’являють попит на іноземні трудові ресурси, яких потребують їхні ринки праці. Останні, зазвичай, представлені двома секторами: первинним і вторинним. Перший пропонує престижну роботу для місцевого населення, яке за свою працю отримує достойну платню. В цілому працевлаштування у первинному секторі передбачає для громадян країни вдалий кар’єрний ріст і вигідні умови праці, як правило, в сфері матеріального виробництва. Другий сектор пропонує непривабливу для місцевої робочої сили роботу, виконання якої не гарантує високої заробітної плати, належних умов праці й прискореного кар’єрного зростання.

Вторинний сектор здебільшого пропонує робочі місця в галузі нематеріального виробництва, зокрема в сфері послуг. З огляду на те, що робота в цьому секторі не викликає зацікавленості з боку власної робочої сили, для її виконання державні організації й приватні структури залучають іноземних працівників, які готові працювати за мізерну платню і в нестерпних умовах [7, 35-43]. Останнім часом окремі вчені в руслі означеної теорії виділяють також третій, анклавний сектор. Він пов’язаний з використанням праці іноземних робітників, які задіяні в межах етнічного анклаву, тобто, працюють на свого співвітчизника-іммігранта, який виступає в ролі роботодавця. М. Пайор і його послідовники схильні пояснювати міжнародний рух робочої сили присутністю лише факторів притягання в країнах прийому, ігноруючи при цьому важливу роль факторів виштовхування в країнах вибуття.

Незважаючи на широке визнання теорії сегментованого ринку праці в західній науковій думці, ця концепція залишає багато білих плям щодо розуміння істинної природи міждержавного переміщення трудових ресурсів. Незрозумілим є те, чому окремі країни Заходу, приміром, Фінляндія, заповнюють вакантні робочі місця у вторинному секторі винятково за рахунок власної робочої сили? Чи не тому, що за законами ринкової економіки тимчасова відсутність пропозиції з боку місцевих працівників на заміщення вільних робочих місць змушує роботодавців відчутно підвищувати оплату праці для непривабливих професій, а відтак – перетворювати їх на бажані для національних трудових ресурсів [8, 83-84].



Pages:     | 1 |   ...   | 15 | 16 || 18 | 19 |   ...   | 24 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.