авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 16 | 17 || 19 | 20 |   ...   | 24 |

«Донецкий национальный университет Сборник научных трудов основан в 2003 году ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ...»

-- [ Страница 18 ] --

На відміну від теорії сегментованого ринку праці комплексний підхід до пояснення міжнародного руху робочої сили демонструє теорія притягання-виштовхування, яка зосереджує увагу на тісній взаємодії двох груп факторів – притягання і виштовхування, які паралельно існують в країнах реципієнтах і країнах-донорах трудових ресурсів. Згідно з цією теорією тісний взаємозв’язок зазначених груп факторів, а також суб’єктивне ставлення до них потенційного мігранта можуть вплинути на формування у останнього позитивного рішення про переїзд за кордон [9, 294].

Ще однією теорією, яка розглядає міжнародну трудову міграцію на макрорівні, є теорія світового ринку праці. Вона стверджує, що глобальний ринок робочої сили, не маючи чітко визначених територіальних меж, формується і функціонує в результаті задоволення попиту і пропозиції на трудові ресурси в рамках всього світового господарства. Як слушно зауважує Дж. Борджас: “так само як національний ринок праці забезпечує робітників для фірм, світовий ринок праці розподіляє робочу силу між різними країнами” [8, 9]. Діючи, світовий ринок праці визначає попит і пропозицію на іноземну робочу силу в тих чи інших країнах світу, формує відмінності в рівнях оплати праці, крім того, впливає на світову динаміку соціально-економічних, політичних та культурних процесів. Головними учасниками світового ринку праці є країни еміграції та країни імміграції, а також безпосередні учасники міграційних процесів – трудові мігранти. Стаючи активним гравцем цього ринку, кожен з трьох учасників переслідує власні інтереси, однак лише за умови їх поєднання стає можливим конкретний перерозподіл робочої сили між окремими державами.

Теорія світових систем (світового господарства), концептуальні положення якої були сформульовані С. Сассен, прагне пояснити виникнення і розвиток міжнародної міграції з точки зору торговельних та інвестиційних зв’язків, що існують між колишніми метрополіями і їх колоніями. Подібні зв’язки, а також історична, культурна, лінгвістична та адміністративна “ідентичність” цих країн активізують міграційні потоки населення між ними. Крім того, згідно з теорією світових систем процес міграції пов’язується з розвитком світової транспортно-комунікаційної системи, що значно полегшує переміщення людей між двома групами країн [10, 9].

Однак, на наш погляд, згадана концепція не здатна повною мірою розкрити закономірності розвитку сучасних міграційних процесів. Швидше за все, вона дає змогу дослідникам краще усвідомити, чому представники окремої держави вирішують мігрувати саме в цю країну, а не в іншу.

На противагу теоретичним концепціям, котрі акцентують увагу на визначальній ролі попиту на світовому ринку праці, теорія нового міжнародного економічного порядку головний наголос робить на розвитку пропозиції іноземної робочої сили з боку країн-донорів. При цьому прихильники теорії вказують на необхідність чесного відшкодування усіх витрат, пов’язаних з підготовкою робочої сили, в першу чергу, висококваліфікованої, державам еміграції (країнам, що розвиваються) з боку приймаючих держав (високорозвинутих країн). Теоретичні положення цієї концепції особливу роль відводять якісним характеристикам міжнародних трудових мігрантів, а також наслідкам, з якими стикаються країни внаслідок масового вибуття найбільш продуктивної частини населення [3, 20].

Прибічники теорії міграційних мереж, досліджуючи особливості розгортання міграційних процесів на мікрорівні, приходять до висновку, що міждержавний рух населення багато в чому визначається існуванням своєрідних спільнот мігрантів. Такі спільноти (міграційні мережі) представляють собою комплексні міжособистісні зв’язки, які поєднують нинішніх, колишніх і потенційних мігрантів як в країнах-донорах, так і в країнах-реципієнтах, і які охоплюють не лише родинні контакти, але й відносини з друзями чи знайомими, а інколи й чужими людьми, виходячи з принципів національної приналежності. Таким чином, мережі – це своєрідна форма соціального капіталу, завдяки якому міжнародний мігрант може суттєво знизити витрати і ризики, пов’язані з переїздом в іншу країну. При цьому матеріальна, соціальна і психологічна віддача від міграції має відчутно зрости. І вона таки зростає, оскільки з допомогою міграційних мереж нові мігранти досить швидко знаходять роботу та житло у чужій країні, більш швидкими темпами інтегруються у приймаюче суспільство, задовольняють потребу у спілкуванні зі своїми співвітчизниками тощо [11, 72-77].

Вихідні засади теорії міграційних мереж знайшли подальший розвиток в концепції сукупної причинної обумовленості (кумулятивної причинності). Основоположник останньої Д. Мессі переконаний, що кожний індивідуальний акт міграції видозмінює соціальне середовище, в межах якого майбутні міжнародні переміщення людей стають більш ймовірними. Тобто з плином часу розповсюдження міграційних мереж стає самовідтворювальним, породжуючи все нові й нові міграційні потоки, що відрізняються потужною внутрішньою інерцією. Таким чином, соціально-економічні та культурні зміни, що відбуваються як в країні виїзду, так і в країні прийому внаслідок міграції, дають могутній внутрішній поштовх для майбутнього міжнародного руху людей [12, 130]. При цьому характер міждержавного переміщення людей стає настільки незалежним, що, на переконання прихильників теорії, міграція населення практично перестає бути об’єктом контролю з боку держави.

Аналіз усіх видів міграції, в першу чергу, остаточного переселення здійснюється в межах теорії процвітання (технологічного розвитку). На думку її автора Дж. Саймона, ріст населення є благом як на рівні окремої держави, так і на загальносвітовому рівні. З огляду на це він вважає, що імміграція здатна позитивно впливати на економічний та демографічний розвиток приймаючого суспільства. Головна теза його наукової концепції полягає у тому, що іммігранти, постійні чи тимчасові, своєю працею в чужій країні, сплатою податків, а також споживанням здатні перекрити усі витрати, яких зазнає держава реципієнт, приймаючи іноземну робочу силу. А це означає, що значні обсяги залучених з-за кордону трудових ресурсів стають запорукою процвітання країни імміграції в майбутньому [13, 75].

Погоджуючись з думкою вченого про позитивний вплив міграції на соціально-економічний розвиток приймаючої країни, слід все ж таки вказати на однобокий характер його теорії. Детально аналізуючи переваги міграційного руху для країни-реципієнта і світового господарства, дослідник уникає висвітлення наслідків для країн-донорів, а вони, як відомо, здебільшого негативні.

Міграційна модель відомого американського економіста М. Тодаро передбачає, що міграція населення обумовлюється не стільки фактичними відмінностями в рівнях оплати праці, скільки суб’єктивними очікуваннями мігрантів щодо цих відмінностей. Потенційні мігранти зважуються на переїзд тоді, коли, на їхню думку, ймовірні доходи на новому місці будуть вищими за середній рівень доходів вдома. Отже, на переконання західного науковця, головною причиною міграції є міркування економічної доцільності, перш за все, фінансової, яка співвідноситься з можливими витратами при переїзді. Крім того, у відповідності до міграційної моделі Тодаро важливу роль у процесі прийняття рішення про від’їзд відіграє психологічна мотивація особи [14, 77;

15, 15].

Слід зазначити, що початково згадана модель розроблялася для пояснення міграційного руху з села в місто, однак з часом її теоретичні положення почали використовуватися для дослідження міжнародної трудової міграції.

З-поміж останніх західних теорій, які на макрорівні намагаються пояснити явище міжнародної міграції населення, необхідно також згадати про теорію панкапіталізму. Згідно з нею прискорений розвиток світової капіталістичної системи (панкапіталізму) зумовлює формування трьох основних видів міждержавного переміщення населення: “ручної”, інтелектуальної та політичної міграції людей. Перший вид пов’язаний з постійною потребою панкапіталізму у дешевій некваліфікованій (ручній) робочій силі.

Другий – обумовлюється залежністю глобальної капіталістичної системи від людських знань, які відіграють сьогодні одну з провідних ролей в процесі соціально-економічного розвитку як на мікро-, так і на макрорівні. Таким чином, інтелектуальна міграція реалізується у формі міжнародного руху висококваліфікованих кадрів. В той час як перші два види трудової міграції носять переважно добровільний характер, політична міграція є наслідком вимушеного переміщення людей в рамках світового господарства. Вона здійснюється в результаті революцій, громадянських війн та етнічних чисток, які, на думку прибічників теорії, виникають завдяки однополярному капіталістичному розвитку світової економічної системи [16, 10-12].

Своєрідне бачення проблеми розвитку світових процесів трудової міграції притаманне ще одному західному науковцю Д. Бертраму. Він переконаний, що економічні та демографічні фактори, які відповідальні за їх розгортання, є другорядними по відношенню до політичних. Ці останні, на думку дослідника, опосередковуючи економічний та демографічний розвиток суспільства, й визначають природу міграційних потоків, а відтак – є головними для пояснення явища трудової міграції. Головні положення теорії політичного впливу зводяться до наступного:

- державна політика щодо регулювання міграції робочої сили є визначальною для активізації міграційних процесів;

- міжнародна трудова міграція залежить від структури економіки конкретної держави та політичних подій, що в ній відбуваються;

- окремі політичні сили країни можуть виступати ініціаторами формування міжнародного руху робочої сили, оскільки внаслідок його реалізації вони отримують певні вигоди [10, 11-13].

Незважаючи на беззаперечність політичного впливу на розвиток міжнародної міграції трудових ресурсів, важко погодитися з автором концепції в тому, що політичне життя країни є визначальним для активізації міграційного руху. На підтвердження наших сумнівів можна навести хоча б той факт, що, попри усі спроби держав-реципієнтів обмежити з допомогою політичного інструментарію прийом небажаних мігрантів, обсяги останніх на їх території постійно зростають.

Як видно, в рамках економічного підходу окремі теорії досить часто суперечать одна одній, виділяючи в якості основних рушійних сил міжнародної міграції населення фактори, які суттєво відрізняються один від одного. Крім того, згадані теоретичні концепції іноді виявляються нездатними пояснити окремі прояви міждержавного руху трудових ресурсів, приміром, недобровільну міграцію робочої сили – торгівлю “живим” товаром. На наш погляд, це зумовлено тим, що явище міграції є комплексним по своїй суті, а це робить його дослідження можливим під різними кутами зору.

Враховуючи це, ми переконані, що сьогодні постала нагальна потреба об’єднати згадані концепції в рамках єдиної фундаментальної парадигми, яка б дала змогу отримати вичерпні відповіді щодо причин формування, особливостей перебігу та соціально-економічних наслідків міжнародної трудової міграції, особливо в світлі активної інтеграції України до світового ринку робочої сили.

Подібні спроби сьогодні реалізуються в межах системного підходу, який розглядає міграцію як невід’ємну частину системи взаємопов’язаних макро- і мікропроцесів. В руслі цього підходу на Заході була розроблена теорія міграційних систем, яка прагне поєднати різні концепції міжнародної міграції і довести, що розвиток останньої визначається цілим комплексом найрізноманітніших факторів. У відповідності до цієї теорії розгортання сталих міграційних потоків створює певний уніфікований простір, так звану, міграційну систему, до складу якої входять як країни-донори, так і країни-реципієнти людських ресурсів. Для пояснення міграції прихильниками означеної концепції пропонується розглядати таку систему в цілому, приділяючи при цьому посилену увагу взаємозв’язку між міграційними потоками та економічною, соціальною, політичною та культурною взаємодією країн [6, 75].

Розвиваючи цей підхід, відомий англійський економіст Дж. Солт приходить до висновку, що традиційне розуміння міжнародної міграції як взаємозв’язку між особою чи сім’єю, що прагнуть виїхати за кордон для життя чи роботи, з одного боку, та уряду, котрий стоїть на захисті державних кордонів і займається питаннями набуття іноземцями громадянства, з іншого, втратило свою актуальність [17, 88].

Натомість він пропонує розглядати міграцію як глобальний багаторівневий міжнародний бізнес, головні учасники якого – національні держави, транснаціональні корпорації, власне мігранти та злочинні угруповання, переслідуючи власні інтереси, впливають на формування і активний розвиток всіх відомих міграційних потоків. На переконання дослідника, такий бізнес володіє величезним бюджетом, маніпулює мільйонами робочих місць і людьми в усіх куточках світу й керується розгалуженою мережею державних та приватних інституцій, які, використовуючи певні важелі впливу, обумовлюють світові процеси міграції робочої сили [17, 91-106].

Не залишилися осторонь розробки системного підходу й російські вчені. Зокрема В. Іонцев та Б.

Хорев заклали основи власного комплексного напряму пізнання міграційних процесів – міграціології.

Головною метою цієї наукової течії є розробка фундаментальної теорії міграційної рухливості населення, яка ґрунтується на системному підході дослідження та законі рухливості населення. Згідно з теорією міграційний рух в міру суспільного прогресу стає соціально-економічною необхідністю, а відтак – поступово посилюється. Слід відмітити, що під міграційним рухом російськими науковцями розуміється сукупність усіх видів територіальних переміщень, які є наслідком взаємодії різноманітних факторів, котрі лежать в основі такого поняття як “міграційна система” [4, 31].

На наш погляд, саме системний підхід в рамках зазначених концепцій західних і російських вчених є вагомим кроком у напрямі всебічного вивчення міжнародної міграції населення, в першу чергу, трудової. Він робить можливим логічне поєднання різних тлумачень явища як на макро-, так і на мікрорівні. Завдяки системному аналізу розрізненні елементи міграційної мозаїки – економічні, соціальні, географічні, національні, політичні, демографічні і культурні чинники її формування займають належне їм місце в ієрархії пізнання феномену міграції.

Досліджуючи неокласичні концепції, що пояснюють природу міжнародної міграції населення, можна зробити деякі узагальнення. По-перше, міждержавна міграція людей є логічним наслідком загальних процесів соціально-економічної, військово-політичної та культурної інтеграції країн світової співдружності в умовах глобалізації. По-друге, які б чинники не впливали на остаточне формування міграційних потоків, головними серед них є фактори економічного характеру. Саме відмінність в рівнях економічного розвитку окремих країн є визначальною на шляху активізації міжнародного переміщення людей, в першу чергу, в якості робочої сили. По-третє, з часом, коли згадані економічні відмінності між державами поступово нівелюються, а міграційні процеси продовжують розвиватися, можна стверджувати про те, що міграція вже є не стільки результатом відсутності економічного зростання, скільки його безпосереднім проявом. По-четверте, міграція населення має чітку здатність до створення власної інфраструктурної підтримки, яка перетворює сам процес міжнародного руху людей на автономне явище, котре в багатьох випадках непідконтрольне як внутрішній, так і зовнішній регуляторній політиці.

По-п’яте, міжнародна міграція населення, в тому числі, трудова є об’єктом дослідження не лише економічної науки, але й інших дисциплін, що обумовлює необхідність комплексного підходу до її вивчення.

Нарешті, здійснений нами аналіз дає всі підстави говорити, що саме західна наукова думка зробила значний внесок у формування теоретичних засад дослідження міжнародної трудової міграції. З огляду на історичні обставини, а саме той факт, що міждержавна міграція робочої сили була практично відсутньою за часів СРСР, розробка вітчизняними вченими концептуальних положень міграційної теорії була, за незначними винятками, майже відсутньою. Враховуючи це, в наших наступних працях ми продовжимо аналіз наукових концепцій провідних зарубіжних вчених з метою розробки власної теорії міжнародної трудової міграції та вироблення на її основі стратегії участі України у світових міграційних процесах.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Стокер П. Работа иностранцев: обзор международной миграции рабочей силы. – М.: Изд. центр “Академия”, 1996. – 330 с.

2. Ионцев В. Экономика народонаселения. – М.: ИНФРА-М, 2007. – 667 с.

3. Метелев С. Международная трудовая миграция и нелегальная миграция в России. – М.: ЮНИТИ ДАНА: Закон и право, 2006. – 175 с.

4. Западнюк Е. Трудовая миграция населения и ее влияние на формирование современного рынка. – Брянск.: Дельта, 2007 – 177 с.

5. Ozden C. International Migration, Remittances, and the Brain Drain. – Washington: World bank, 2005. – p.

6. Ивахнюк И. Международная трудовая миграция. – М.: МГУ, ТЕИС, 2005. – 286 с.

7. Piore M. Birds of Passage : Migrant Labor and Industrial Societies. – London: Cambridge univ. press, 1979.

– 217 p.

8. Borjas G. Friends or Strangers: The Impact of Immigrants on the U.S. Economy. – New York: Basic books, 1990. – 274 p.

9. Римашевская Н. Население и глобализация. – М.: Наука, 2004. – 321 с.

10. Bartram D. International Labor Migration: Foreign Workers and Public Policy. – New York: Palgrave Macmillan, 2005. – 199 p.

11. Флорес Н. “Эффект клана”: городские нелегальные миграционные сети мексиканцев в США //Международная миграция населения: Россия и современный мир. – 2006. – №16. – С. 72-86.

12. Юдина Т. Социология миграции. – М.: Академический Проект, 2006. – 272 с.

13. Пуригіна О., Сардак С. Міжнародна міграція. – К.: ВЦ “Академія”, 2007. – 312 с.

14. Mansoor A. Migration and Remittances: Eastern Europe and the Former Soviet Union. – Washington: World bank, 2006. – 213 p.

15. Коробов А. Миграционные процессы и конфликты в этнополитических отношениях. – Саратов:

Сарат. гос. соц.-экон. ун-т, 2005. – 255 с.

16. Friedman J., Randeria Sh. Worlds on the Move: Globalization, Migration, and Cultural Security. – London New York: Tauris, 2004. – 372 p.

17. Salt J. The Business of International Migration //International Migration into the 21st Century: Essays in Honour of Reginald Appleyard, 2001. – P. 86-108.

РЕЗЮМЕ У статті проаналізовано основні неокласичні концепції міжнародної трудової міграції, виокремлено їх окремі суперечності, а також запропоновано об’єднати згадані теорії в рамках єдиної фундаментальної концепції.

РЕЗЮМЕ В статье проанализированы основные неоклассические концепции международной трудовой миграции, выделены их отдельные противоречия, а также предложено объединить упомянутые теории в рамках единой фундаментальной концепции.

SUMMARY In the article the main neoclassical conceptions of international labour migration are analyzed as well as singled out some of their contradictions. Besides, it was made a proposal to combine mentioned theories within the frame of a fundamental paradigm.

КОНВЕРГЕНЦИЯ В СТРАНАХ ЕВРОПЫ С ФОРМИРУЮЩИМСЯ ФИНАНСОВЫМ РЫНКОМ В ПЕРИОД МИРОВОГО КРИЗИСА 2008-2009 ГГ.

Рябчина О.М., аспирант кафедры «Международная экономика» Донецкого национального университета Актуальность темы исследования. Распространение кризиса на финансовых рынках значительно ослабило перспективы европейской экономики. Хотя Европа встретила эти финансовые потрясения, обладая сильными экономическими детерминантами, вторичные эффекты ожидаемой умеренной репрессии в США, глобальная переоценка рисков и напряженность в финансовой системе подрывают силы ее экономики. Эти проблемы усугубляются повышением курса евро и резким подъемом инфляции вследствие роста цен на продукты питания и энергоносители.

Цель написания статьи состоит в изучении процесса сближения экономик стран Европы с формирующимися рынками с более развитыми европейскими странами в период глобального финансового кризиса.

В Европе ожидается резкое снижение темпов экономического роста, на 1 процентного пункта в 2009 году, причем в странах с развитой экономикой, прогнозу, на некоторое время упадут значительно ниже потенциального уровня (рис. 1).

Рис.1 Рост реального ВВП в Европе и США, 2001-2009 гг.

Этот прогноз отражает сделанную персоналом МВФ текущую оценку экономических последствий нестабильности на финансовых рынках (проявляющихся через повышение стоимости финансирования и ужесточение условий кредитования), вероятных вторичных эффектов для Европы, вызванных замедлением темпов роста в США и мире в целом, а также результатов повышения цен на сырьевые товары. Это снижение роста отражает совокупное воздействие повышения ставок по кредитам, более ограниченный доступ к финансовым средствам и вероятного снижение цен на активы. Поскольку кризис находиться на стадии развертывания, оценки его воздействия характеризуются значительной неопределенностью.

Ближайшая цель, стоящая перед директивными органами стран Европы с развитой экономикой, свести к минимуму воздействие потрясений на финансовых рынках на реальную экономику, при этом сохранив с таким трудом достигнутое доверие к инфляции и долгосрочную устойчивость государственных финансов. Параллельные усилия по восстановлению доверия к финансовой системе и совершенствованию основ финансового регулирования и надзора должны способствовать созданию гарантий для финансовой стабильности на будущее. Решение этих задач положительно скажется на странах Европы перед лицом дальнейших нарушений в работе глобальной финансовой системы.

Европа и Центральная Азия (ЕЦА) испытали наиболее неблагоприятное влияние в результате последнего развития событий: ожидается, что в 2009 году ВВП сократится на 2 процента, тогда как в 2008 году рост составил 4,2 процента (рис.2).

© Рябчина О.М., Рис. 2. Рост развития мировой торговли и ВВП, % Прогноз роста в ЕЦА снижен на 4,8 пункта по сравнению с ноябрьскими перспективными оценками ПРМЭ;

это самое резкое изменение среди развивающихся регионов. Больше всего нехватку финансовых средств испытывают некоторые страны Центральной и Восточной Европы, получавшие иностранный капитал для нужд внутреннего кредитования;

растет напряженность финансового положения экспортеров нефти в условиях давления на российский рубль. Многие страны вошли в глобальный финансовый кризис с дефицитами текущих балансов, превышающими 10 процентов ВВП, что сделало их особенно уязвимыми перед лицом обратного перетока капитала. Дальнейшие внешние заимствования стали проблематичными, и даже рефинансирование существующего долга оказалось затруднительным. Без оказания крупномасштабной международной помощи некоторые страны региона могут столкнуться с еще более резким спадом, чем прогнозируется в этих уточненных данных. Процесс установления экономического равновесия проходит особенно жестко в связи с падением экспорта в еврозону и сокращением потоков денежных средств из Европейского Союза, а также из России в малые страны СНГ.

Но, несмотря на снижающиеся экономические показатели тенденция конвергенции (от лат.

convergens — сходящийся) — сближение различных экономических систем, стирание различий между ними, обусловленное общностью социально-экономических проблем и наличием единых объективных закономерностей развития.) в странах Европы с формирующимся рынком сохраняется, хотя ее темпы, по-видимому, замедляются. После нестабильности 1990-х годов темпы экономического роста в этих странах Европы резко ускорились и достигли уровней, уступающих только темпам роста в странах Азии с формирующимся рынком. Усиление интеграции с более развитыми европейскими странами обеспечило возможность значительно более быстрого роста экономики стран Европы с формирующимся рынком по сравнению со странами других регионов, имеющими аналогичные уровни доходов, что позволило им продемонстрировать реальную конвергенцию.

В ряде стран с формирующимся рынком быстрый экономический рост сопровождается крупными дисбалансами, что ставит под вопрос устойчивость процесса. Ожидается, что страны, находящиеся в процессе конвергенции, будут привлекать иностранные сбережения для финансирования инвестиций и сглаживания потребления, однако в большинстве стран Европы с формирующимся рынком отмечается дефицит по счету текущих операций, размер которого весьма значителен для уровня их доходов, по сравнению с остальным миром. Ожидание быстрой конвергенции и перспективы высокой доходности вызвали масштабные притоки капитала, который способствовал накоплению очень высоких уровней внешнего долга в некоторых странах и повышению уязвимости по отношению к внешним потрясениям, таким как резкие изменения обменных курсов и процентных ставок, утрата интереса инвесторов к странам с формирующимся рынком.

Тенденция сближения в странах Европы опирается на высокие основные экономические показатели, и ожидается, что эта тенденция сохранится:

- потенциальный рост, определяемый исходя из существующих основных экономических показателей, является относительно высоким. Большинство стран продвинулись в реализации реформ, направленных на ускорение экономического роста - в последнее время главным фактором экономического роста были улучшения в производительности, во всех странах региона возросли инвестиции;

- крупный дефицит счетов текущих операций в период региональной конвергенции - ожидаемое явление;

- существует значительная возможность для углубления и расширения финансового посредничества.

Однако экономический рост в регионе, вероятно замедляется:

- в последние годы темпы роста экономики в большинстве стран существенно превышали оценки потенциального роста. Реформы в некоторых странах продвинулись недостаточно далеко, чтобы обеспечит сохранение ткущих темпов роста;

-экономический рост, в последнее время, главным образом определялся производством невнешнеторговых товаров, тогда как необходим постепенный перелив капитала и рабочей силы в сферу производства внешнеторговых товаров.

- ожидается, что темпы углубления финансовых рынков и притоков капитала снизятся, в результате переоценки риска в контексте глобальной финансовой нестабильности.

Траектория конвергенции в странах с крупными внешними дисбалансами может оказаться изменчивой, что связано с рисками резкого замедления темпов экономического роста:

-дефицит счетов текущих операций намного превышает оценки, выведенные из основных экономических показателей, и в большинстве случаев существуют риски его резкой корректировки;

-высокие уровни внешнего долга являются источником уязвимости, а динамика долга особенно сильно зависит от изменений обменных курсов и колебаний темпов экономического роста;

-балансовый анализ указывает на то, что сектора корпораций и домашних хозяйств подвержены значительным валютным и процентным рискам, что свидетельствует об уязвимости финансового сектора под воздействием кредитных рисков, а также для государственного сектора.

При помощи мер макроэкономической политики можно более эффективно ликвидировать региональные дисбалансы. Структурные реформы имеют существенное значение для повышения потенциального роста экономики, а в сочетании с взвешенной макроэкономической политикой дальнейшее продвижение в этой области будет ключевым фактором обеспечения плановой конвергенции в странах Европы с формирующимся финансовым рынком. Применимость данных выводов различается в зависимости от того, к какому региону Европы относятся соответствующие страны. В странах Балтии были накоплены значительно более крупные внешние дисбалансы, чем в остальных регионах. Более быстрое продвижение структурных реформ повысило гибкость экономики этих стран, однако им по прежнему может быть сложно приспосабливаться к потрясениям, поскольку существующие в этих странах фиксированные курсовые режимы исключают возможность корректировки номинальных обменных курсов для смягчения воздействия потрясений. Внешние дисбалансы в странах Юго Восточной Европы хотя и не столь велики, но тоже весьма значительные и продолжают ухудшаться.

Кроме того, проведение структурных реформ в этих странах отстает, и они, возможно, не в состоянии быстро приспосабливаться к потрясениям. Напротив, в большинстве стран Центральной и Восточной Европы внешние дисбалансы менее ощутимы, и эти страны относительно дальше продвинулись на пути реформ, благодаря чему их уязвимость снизилась.

Главным фактором экономического роста в странах Европы с формирующимся финансовым рынком в последнее время являлись услуги, а затем промышленное производство. На начальных этапах процесса конвергенции относительное расширение производства невнешнеторговых товаров (преимущественно услуги)- это ожидаемое явление. И такое расширение сопряжено с повышением относительной цены невнешнеторговых товаров и уровней заработной платы. Однако успешная конвергенция в конечном итоге требует изменения обращения этого процесса и перераспределения ресурсов в пользу производства внешнеторговых товаров.

Со стороны спроса экономический рост в странах Европы с формирующимся рынком определялся в последнее время внутренним спросом, причем во многих странах наблюдался резкий скачок потребления. Даже, несмотря на достаточно высокие тепы роста экспорта, вклад чистого экспорта в экономический рост в большинстве стран был отрицательным. Ощутимый вклад потребления в экономический рост преимущественно объясняется его значительной доле в ВВП. Фактически в большинстве стран региона рост инвестиций в последние годы определял рост потребления.

Хорошие основные экономические показатели объясняют высокие потенциальные темпы роста в странах Европы с формирующимся финансовым рынком, однако фактические темпы роста, были бы еще выше, если бы не давление со стороны перегретой экономики. Оценки, основанные на моделях экономического роста, указывают на высокий потенциальный рост во всех странах региона. Вместе с тем сопоставление оценок, полученных с использованием моделей экономического роста, с фактическими темпами роста, показывают, что темпы роста экономики во всех странах Европы с формирующимся рынком в последние пять лет превышали потенциальные уровни;

исключением была Венгрия, где темпы роста оставались ниже потенциального уровня. Наиболее существенная разница наблюдается в Латвии, России, Украине. Согласно оценкам в 2003-2007 годах темпы роста в регионе в среднем опережали потенциальный уровень на 2 процента. Таким образом, несмотря на ожидаемое продолжение конвергенции, ее темпы могут замедлиться. Более того, процесс возврата к потенциальным темпам роста в странах, где давление избыточного спроса привело к возникновению уязвимых мест, может оказаться проблематичным.

Дальнейшие структурные реформы могли бы существенно повысить потенциальные темпы роста в странах Европы, причем в некоторых случаях даже до уровней, превышающих текущие темпы роста экономики.

В ряде стран Европы с формирующимся рынком уровни внешнего долга, рассчитанные по отношению к ВВП, существенно превышают показатели большинства других стран с формирующимся рынком. Из-за высоких уровней задолженности, а также внутреннего долга в иностранной валюте некоторые части региона могут быть подвержены потрясениям, в том числе связанным с трудностями пролонгации, резкими колебаниями процентных ставок. Странам, имеющим задолженность, придется погашать ее либо при помощи экспорта, либо за счет сокращения внутреннего спроса.

Выводы. Исходя из вышеизложенного можно сделать вывод, что хотя процесс сближения экономики стран Европы с формирующимся рынком с более развитыми европейскими странами продолжается, наблюдавшиеся в последнее время темпы конвергенции не реальны, а некоторых случаях, возможно, привели к повышению рисков резкого замедления темпов экономического роста. Для стабилизации данного процесса необходимо провесит структурные реформы, с тем чтобы повысить потенциальные темпы роста за счет обеспечения справедливой рыночной конкуренции, ограничения роли государства в экономике, улучшения условий ведения коммерческой деятельности, устранения бюрократической волокиты, реорганизации судебной системы и продвижения на пути гармонизации в рамках Европейского Союза в странах- кандидатах на вступление в ЕС. Реализовать меры политики, направленные на обеспечение макроэкономической стабильности, устранение внешних дисбалансов и уменьшение числа уязвимых мест, включая ужесточение денежно кредитной политики. Повышение уровней заработной платы должно осуществляться в соответствии с улучшением производительности.

Наиболее вероятным сценарием развития событий является постепенное замедление темпов экономического роста, которое уже началось в отдельных странах регионах. Вместе с тем, учитывая наличия серьезных уязвимых мест, нельзя исключать и более резкую корректировку. Высокие уровни внешнего долга, в некоторых случаях указывают на то, что эти уязвимые места сохраняться и в среднесрочной перспективе, поэтому реализация рекомендованных мер политики и реформ является необходимым условием для подготовки стран региона к неожиданным потрясениям, а так же для уменьшения со временем внешних дисбалансов и уязвимых мест.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. International Monetary Fund (IMF), 2008a, World Economic Outlook, World Economic and Financial Surveys (Washington April) 2. Бойцова В. Европейский союз: расширение на восток// Общественные науки и современность. – 2008.

- № 2. – С.78 – 86.

3. Гуцель В. Г. Функції національних держав і Європейського Союзу: питання співвідношення // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. / Ю. П. Битяк (Голов. ред.). – Х.: Право, 2007. – Вип. 10. – С. 141-142.

4. Євлакова І.А. Особливості розширення Європейського Союзу // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2008. – №1. – С. 116–121.

РЕЗЮМЕ Мета написання статті полягає у вивченні процесу зближення економік країн Європи з ринками, що формуються, з більш розвиненими європейськими країнами в період глобальної фінансової кризи.

РЕЗЮМЕ Цель написания статьи состоит в изучении процесса сближения экономик стран Европы с формирующимися рынками с более развитыми европейскими странами в период глобального финансового кризиса.

SUMMARY The purpose of the article consists of study of process of rapprochement of economies of countries of Europe with the formed markets with more developed European countries in the period of global financial crisis.

МІСЦЕ ТА РОЛЬ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ В ФОРМУВАННІ МЕХАНІЗМУ ТРАНСФОРМАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ Сириченко Н.С., аспірантка кафедри міжнародної економіки Донецького національного університету Постановка проблеми. Процес глобалізації має неоднозначний вплив на національні економічні системи, тому надто важливим є вивчення позитивної та негативної дії цього процесу для виявлення дійсного місця та ролі глобалізації в формуванні механізму трансформації національних економічних систем.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми глобалізації стали предметом детального дослідження багатьох фахівців різних галузей науки, а саме В. Гейца, Ю. Макогона, Я. Миркина, Ю.

Пахомова та інших. У теперішній час накопичений значний досвід досліджень та написано багато книг із проблем глобалізації, але все ще єдиної думки з багатьох питань не досягнуто. Наприклад, З.

Бжезинський пов’язує глобалізацію з настанням періоду глобальної смути, І. Валлерстайн – з кінцем лібералізму, С. Гантингтон – із прийдешнім зіткненням цивілізацій, а Дж. Сорос – із капіталістичною загрозою демократії з боку необмеженого лібералізму та ринкової стихії.

Виділення невирішеної проблеми та мета наукової статті. Проаналізувати різні погляди на сутність глобалізації, виокремити основну мету цього процесу та розглянути її роль у негативному впливу на розвиток національних економічних систем, розкрити основні методи і маніпуляції ТНК для збільшення своїх, а не країн де вони розташовані, прибутків.

Результат дослідження. Протягом розвитку людської цивілізації чітко виявилися тенденції до зближення країн і народів та формування єдиного економічно-інформаційного простору під назвою «глобалізація». В 1961 році це слово було уперше зафіксовано в англомовному словнику, а в 1983 році професор Гарвардської школи бізнесу Теодор Левітт видав статтю «Глобалізація ринків».

Глобалізація (фр. global – загальний, всесвітній, від лат. globus – куля) - це процес всесвітньої економічної, політичної, культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками якого є розподіл праці;

міграція капіталу, людських та виробничих ресурсів в масштабах усієї планети;

стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також наближення культур різних країн.[1] Цей процес економічної і культурної інтеграції можна розглядати з двох боків, як можливість подальшого розвитку глобально-інформаційного суспільства, або як поглиблення соціальної нерівності та небезпеку для національно-культурних традицій.

Коли упроваджують ідею глобалізації до свідомості мас, її трактують як категорію, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів.

Починаючи з 60-х років XX сторіччя глобалізація набуває форм постійного й неухильно зростаючого міжнародного переплетіння національних економічних систем. Компанії проникають в економіку зарубіжних країн за допомогою експорту або іноземних інвестицій відкриваючи заводи з виробництва комплектуючих, виробничих або дочірніх підприємств зі збуту продукції. Таким чином, компанії отримують додаткові можливості для збуту, які стримуються через недостатні розміри внутрішнього ринку країни та зменшують свою залежність від єдиного внутрішнього ринку при отриманні прибутку.[2,с.264] Прихильник негативної версії професор паризького інституту політичних досліджень Б. Баді доводить, що в епоху глобалізації відбувається ослаблення національних держав, яке пов’язане з появленням «нових акторів загально планетної сцени» - глобальних фірм, релігійних групувань, транснаціональних управлінських структур та й виділяє три виміри феномена глобалізації як:

- історичний процес, що розвивається протягом багатьох століть;

- гомологізація чи уніфікація світу (життя за єдиними принципами, відданість єдиним цінностям, дотримування єдиних звичаїв та й норм поведінки, прагнення все універсалізирувати);

- зростаюча взаємна залежність у світі.[3,с.6] Згідно з його думкою теорія глобалізації не обіцяє та й не передбачає економічного розвитку національних економічних систем.

Процеси інтеграції ведуть до розвитку економічних суперечок інтересів країн з різним рівнем розвитку (розвинутих та й тих які розвиваються), до диспропорцій в економіці. Історично інтеграція групи країн починала проводитись при наявності виникнення потреб для посилення національних капіталів (з метою створення більш потужного та сучасного виробництва), як об'єднання рівноправних в економічному відношенні країн при збереженні національного суверенітету.[4,с.389] Якщо б глобалізація забезпечувала рівноправний та високоякісний розвиток національних соціально-економічних систем, їх стійкість та безпечність, то це привело б до загальносвітового © Сириченко Н.С., розвитку, вирішило питання щодо суперечок між природою, економікою та суспільством, забезпечило екологічну безпеку планети. [4,с.390] Але, як ми бачимо на практиці, процес глобалізації на боці інтересів найкрупнішого транснаціонального та багатонаціонального капіталу, який діє супротив інтересів більшості національних економічних систем. Національним економічним системам які розвиваються нав’язуються «послуги виробництв» країн Западу, що приводе до змін споживчого попиту, який не відповідає національним смакам та звичкам. Виходячи з «вищих» міжнародних інтересів, диктуються обмеження у розвитку національного виробництва, сировинна спеціалізація у системі відношень міжнародного розподілу праці. Ці процеси підкріплюються терором націй ще в інших суспільних системах (культура, релігія, звичаї, мораль, етика).[4,с.391] Виробництво та споживання в багатьох країнах залежить від того, чи зможуть вони забезпечити імпорт сировини та енергоносіїв. Деякі країни для підтримання економічного росту мають велику потребу в імпорту капіталу та споживчих товарів, а інколи і в кваліфікованій робочій силі. Подібні міжнародні взаємозв’язки вимагають активізації фінансових потоків та послуг, мережі міжнародних вантажних перевезень та комунікацій.

Глобалізація – наслідок посилення конкурентної боротьби капіталу на світовому ринку при дефіциті природних ресурсів. З’явився навіть термін «глобальна ринкова конкуренція» - синонім жорстокої конкурентної боротьби, в якій усі заходи гарні, а найбільш ефективні – це заходи нечесної конкуренції.

Стан країн, різних за рівнем свого розвитку, неоднаковий. Це пов’язано не тільки з їх різною конкурентоспроможністю, але й економічною ідеологією. Політика об’єднання, глобалізації країн, яка здійснюється на нібито взаємовигідних, доброзичливих починаннях, насправді значить створення матеріальних основ та емоціонально-етичного фону добровільного поневолення країн. Розвинуті країни орієнтують країни, які розвиваються, на відкриту модель економіки, нав’язують властивості залежної економіки, яка може функціонувати лише як підсистема економічних систем розвинутих країн, які зберігають свою незалежність та переваги. Економічні системи країн, які розвиваються, втрачають свою самостійність, а їх інтереси ігноруються. [4,с.398] В теперішній час ідея глобалізації проводиться у життя під наглядом різних міжнародних організацій (МВФ, СОТ), які використовують тиск з обох боків на країни світової спільноти.

Об'єктивний економічний механізм глобалізації приводить до переродження кожної характеристики глобалізації, наприклад:

- вільне переміщення капіталу, повинно стимулювати розвиток виробничих сил, але наяву навпаки приводить до формування світового спекулятивного капіталу;

- розвиток інформаційних технологій дає унікальні можливості для науково-технічного, економічного, культурного розвитку світу, але на практиці розвиток комунікацій та засоби зв’язку означають появу можливостей для нагляду невеликої групи людей над великими територіями.

Міжнародні організації, які виражають економічні та політичні інтереси провідних світових держав, в першу чергу США, різними способами та під личиною зацікавленості, подавання допомоги нужденним країнам, нав’язують економічну політику, яка не відповідає національним інтересам та руйнує національну економіку. [4,с.400] Замість обміну культурними цінностями, демократизації суспільства та розвитку свободи здійснюється диктат. Нав’язується «цивільний» уклад життя з відповідними «цінностями», а все що суперечить цьому укладу, проголошується шкідливим для розвитку.

Російський філософ А.В. Карташов якось сказав «народи у свою органічну епоху втілюють свій дух тільки в одну притаманну їм форму, та … приречені пережити свої історичні часи в її мережі, її розвиваючи, узагальнюючи, видозмінюючи, але не замінюючи її і не змінюючи. Зрада їй – культурне самогубство або етична старість, знецінювання народу».[4,с.401] За думкою видатного підприємця Джорджа Сороса у світовій капіталістичній системі є певний об’єднуючий принцип – все зводиться до прибутку, багатства й успіху, які виявляються і вимірюються грошима. Люди прагнуть їх мати та й готові майже на все, щоб їх отримати, тому що гроші – влада та вплив. [5,с.124] Гроші тісно пов’язані з кредитами, які грають важливу роль в економічному рості. Спроможність запозичити суттєво підвищує прибутковість інвестицій. Очікувана норма прибутку звичайно вище ніж без ризикові відсоткові ставки, чим вище частка позикових коштів у даній інвестиції, тім вона привабливіша, при умові, що вартість позикових коштів залишається незмінною. Тому вартість і доступність кредиту стають важливими факторами, які впливають на ділову активність країни. [5,с.129] Різка зміна у готовності центру (постачальник капіталу) надати капітал периферії (одержувач капіталу) здатна викликати серйозні збої у країнах-одержувачах. Надання капіталу у формі кредитних інструментів чи банківських кредитів, може викликати банкрутство та спровокувати банківську кризу;

у виді акцій - вибухнути криза на ринку акціонерного капіталу;

при прямих інвестиціях, капітал важко вилучити, але можна забути про їх нові розміщення.[5,с.132] Країнам, які попали на гачок іноземних кредиторів, важко від нього визволитись. Як правило, кредитори набагато легше справляються з міжнародною борговою кризою, ніж боржники. Перші можуть подовжити строк погашення кредиту чи змінити розмір відсоткових ставок, не відмовляючись від своїх зобов’язань, певна річ, що їм приходиться створювати резерви, але, врешті-решт, вони в цілому стягують значну частину безнадійних боргів. Коли країни-боржники, будуть не спроможні повністю погасити свої зобов’язання, то вони будуть змушені розраховуватись у міру своїх можливостей, тягар яких буде тиснути на них протягом багатьох наступних років.[5,с.134] В історичному плані саме іноземні інвестиції виявлялись особливо нестабільними. Пояснюється це тим, що їх впроваджують в період оживлення фондової кон’юнктури, коли ціни на акції в країні завищені, а інвестори більш винахідливі, доки ринок не опиниться у стадії спаду, а інвестори не почнуть думати лише про повернення своїх грошей.[5,с.136] В періоди невизначеності капітал прямує повернутися до місця свого походження. Це одна з причин, чому нелади у світовій капіталістичній системі мають непропорційно серйозні наслідки для периферії у порівнянні з центром. Як гласить приказка, коли Уолл-стрит захворює на застуду, решта світу страждає пневмонією.[5,с.137] Глобалізація виникла та розвивається як результат різних економічних та політичних можливостей різноманітних країн. Перший крок у реальному виникненні глобальної економічної системи – світова торгівля, світовий розподіл праці. Другий – колоніалізація країн країнами метрополіями, для яких колонії слугували джерелом розвитку їх національних економічних систем.

Наступний крок – створення ТНК та БНК, з якими взаємопов’язані та залежні від них національні ринки капіталу, товарів, технологій, праці та інформації. Саме ТНК та БНК виступають за зруйнування національних кордонів, за реструктуризацію економічних систем країн які розвиваються «шляхом створення нових галузей … та модернізація традиційних». Результатом цієї діяльності є спочатку підсилення залежності, підкорення їм, а потім і зруйнування національних економічних систем.[4,с.384] Лариса Руденко виділяє у рамках розробленої ТНК системи міжнародного управління готівкою (international cash management), наступні основні канали руху коштів усередині ТНК: прямий переказ капіталу;

переказ дивідендів;

плата за послуги (управлінські, науково-дослідні та ін.);

плата за ліцензії;

внутрішньофірмова торгівля за трансфертними цінами;

внутрішньофірмові кредити;

внутрішньофірмове страхування.[6,с.170] Тільки два перших із названих каналів відбивають внутрішньофірмовий рух фінансових ресурсів у явній формі. Їхнє використання домінує в «безпроблемних» ситуаціях, коли у ТНК немає потреби приховувати свої справжні цілі. Прямий переказ капіталу за кордон переважно пов'язаний зі здійсненням великого проекту: відкриттям філії чи захопленням іноземної фірми. Виплата дивідендів є нормальним результатом функціонування закордонного дочірнього товариства.

Питання про податки посідає перше місце при виборі форми і методу організації міжнародної економічної діяльності. Кошти, заощаджені на податках, додають компанії фінансової мобільності, необхідної, зокрема, для високорентабельних закордонних проектів.

ТНК також застосовують приховані методи переказу прибутку у вигляді обміну товарами і послугами між різними підрозділами фірми. Використовуючи ці канали, ТНК виводить свої прибутки з під контролю держави, що надає їй можливість ухилятися від сплати податків, обходити різноманітні обмеження (це особливо важливо при вивезенні прибутків із країн, що розвиваються), непомітно субсидіювати певну філію (наприклад, щоб вона могла підтримувати низькі ціни, не побоюючись обвинувачень у демпінгу) тощо.[6,с.171] Найбільш відомий із цих прийомів полягає у використанні трансфертних внутрішньофірмових цін при торгівлі між філіями, розташованими у різних країнах. Але ж продаж товару при проведенні подібних операцій не є звичайною угодою, тому що ТНК продає його сама собі. І товар, і сплачені за нього кошти залишаються у власності ТНК, просто змінюючи свою «адресу» у рамках фірми.[6,с.172] Трансфертні ціни розраховуються за методами ринкових цін і регульованих ринкових цін і за методом «собівартість плюс прибуток».

ТНК використовують механізм маніпуляцій трансфертних цін, який полягає у навмисному завищенні або заниженні цін на продукцію, послуги, патенти, ліцензії, що поставляються материнською компанією своїм дочірнім підрозділам або одним підрозділом іншому.

У цих умовах цінами можна вільно маніпулювати. Дійсно, щоб, наприклад, таємно переказати прибутки з країн з високими податками в «податковий оазис», досить продати товари розташовані в «оазисі» філії за заниженими цінами (чи купити в неї за завищеними). Дочірньому підрозділу, що знаходиться в країні з високим оподаткуванням, така угода принесе лише збитки, але вся корпорація виявиться у виграші, оскільки усе, що втратила одна дочірня фірма, виграла інша. А прибутки в підсумку виявилися в тій державі, де їм не загрожують високі податки.[6,с.173] Аналогічно може бути використаний внутрішньофірмовий обмін послугами, ліцензіями і тощо. Як метод прихованого руху фінансових ресурсів він навіть має особливі переваги. Різко завищені чи занижені ціни на товари здатні привернути до себе небажану увагу податкового відомства. Завдяки нематеріальній природі послуг їхня справжня ціна менш очевидна і відхилення від неї не так помітні.

«Податкові оазиси», куди перекидають ресурси, це в основному дрібні, екзотичні держави (Антильські, Кайманові, Багамські острови і тощо). Тут прибуткам не загрожують податки, але і продуктивно використовувати кошти в цій економіці важко. Ресурси потрібні ТНК не тут, а зовсім в іншому місці – у тих країнах, у яких розміщені їх основні виробничі потужності. ТНК знайшли вихід у кредитних операціях. Після того як прибутки через трансфертні ціни переміщені в «податковий оазис», ТНК переводить їх в іншу країну у вигляді позики (і кредитором, і боржником виступає сама ТНК, так що це не реальний позик).


Дочірня фірма, що її одержала, використовує ці ресурси як власні кошти. Однак юридично вони залишаються позикою і, отже, не підлягає оподаткуванню. Не менш важливо і те, що відсотки за позикою (а після закінчення терміну – і сама сума кредиту) повертаються в «податковий оазис». Тим самим підвищується ступінь кредитно-фінансового централізму ТНК: усе більші ресурси зосереджуються в «податкових оазисах», усе більша частина використовуваних дочірніми підрозділами в різних країнах коштів стає «позиковою»: формально вони належать дочірньому підрозділу в «податковому оазисі», а фактично знаходяться в розпорядженні ТНК як єдиного цілого.[6,с.174] Таким чином, проведені дослідження механізму застосування трансфертних цін дозволили окреслити ряд специфічних завдань, які ними виконуються:

- розподіл і перерозподіл прибутку між материнською і дочірніми компаніями з урахування організаційної структури фірми, ступеня децентралізації її керування, загальної політики щодо визначення рентабельності;

- переказ прибутку, одержуваного дочірніми компаніями з країн, де існують заборони або обмеження на переказ прибутків;

- навмисне зниження прибутків в окремих дочірніх компаніях через побоювання вимог підвищення заробітної плати робітників і перегляду колективних договорів;

- мінімізація оподаткування мита ті інших зборів;

- розподіл ринків збуту і сфер впливу між закордонними дочірніми компаніями тощо.[6,с.176] С. Пашиним описаний ефективний метод переказу прибутків за допомогою спеціальних прийомів страхування. Як приклад, автор наводить голландський електротехнічний концерн «Філіпс», що винайшов схему, надалі використану багатьма ТНК (рис.1). На Бермудських островах ним було відкрито дочірнє страхове товариство «Кінгстон кептів іншуренс», єдиним клієнтом якого став сам «Філіпс». За високими ставками було застраховано майно концерну, у тому числі й таке, що в діловій практиці зазвичай не страхується, оскільки ймовірність його загибелі чи псування незначна. Відповідна плата за страхування потекла на Бермуди. Звідтіля вже у вигляді позик кошти були повернуті голландській материнській компанії. І страхові платежі, і плата за кредит знижували балансовий прибуток концерну «Філіпс». За один тільки рік економія на податок склала 8 млн. гульденів.[7,с.42] створення Голландія Бермуди страхування майна плата за страхування Дочірнє страхове товариство «Кінгстон «Філіпс»

кептів іншуренс»

позики, кредити відсотки за кредит Зниження Концентрація балансового капіталу прибутку Економія на податках Рис.1 Механізм прихованого переказу прибутків ТНК Головна перевага розглянутої угоди полягає в тому, що вона абсолютно легальна. ТНК не афішують, що вони страхуються самі у себе, але й не можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо це якось виявиться.[6,с.177] В останні роки поширення одержали безпроцентні внутрішньофірмові кредити. Що практично не зустрічалася раніше в діяльності приватних компаній (безпроцентні позики зазвичай надаються державою чи благодійними фондами), виявилися дуже зручною для ТНК. Вона є нейтральною з погляду балансу, тобто після повернення кредиту в балансі фірми усе виглядає так, начебто кредит узагалі не надавався. Невипадково і термін у цих кредитів своєрідний – звичайно вони видаються на 364 дні (усього лише на один день менше річного терміну) з тим розрахунком, щоб і видача, і повернення коштів потрапили в один річний звіт. За допомогою подібних «юридично не існуючих» кредитів міжнародна компанія вільно переміщує кошти з країни в країну, уникаючи звинувачень в ухиленні від податків, порушенні валютних обмежень і тощо.[6,с.178] Висновки. Глобалізація – особливий стан світової економічної системи, поряд з чим національні економічні системи втрачають своє значення, виступають перешкодою для розвитку найбільш крупного капіталу (ТНК, БНК), які потребують знищення національних економічних систем та й усього, що з чим пов’язано – національної культури, традицій … у конечному підсумку – людини. Це стає можливим під час усування національного світогляду, на єдиній ідеології капіталу, яка ґрунтується на розподілу людей, які прагнуть одноособового успіху. Відбувається деградація неконкурентоспроможних національних виробництв. На фоні прискорення науково-технічного прогресу створюються умови для безконтрольного хазяювання в цих національних економічних системах, розпорядження їх природними ресурсами та й людським капіталом. Збільшується диференціація доходів між країнами розвинутими та й тими що розвиваються, збільшується економічна та й соціальна поляризація світу, а у підсумку загальна дестабілізація.

Глобальна конкуренція призводить до інтеграції розвинутих країн та підсилення нерівності у світі.

Більш могутній капітал розвинутих країн придушує інші національні господарські системи. Країни що розвиваються та слаборозвинуті країни опиняються на економічній периферії, їм відводиться роль сировинних придатків провідних держав. Відбувається деградація національних виробництв, які стали неконкурентоспроможними. Створюються умови для безконтрольного господарювання у цих національних економічних системах, розпорядження їх природними та людськими ресурсами У світі керує жорстока конкуренція, невільна та недосконала, де сильний край руйнує будь-які перешкоди на своєму шляху, не турбуючись про моральний та етичний бік справи. Ринковий рай за образом і подобою американської економіки це не перспективна справа, тому що копія ніколи не може бути оригіналом.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. http://uk.wikipedia.org 2. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1 / Редкол.: … С.В. Мочерний (відп.ред.) та ін.. – К.:

Видавничий центр «Академія», 2000 – 864 с.

3. Глобализация: взгляд с периферии. – К.: Агентство гуманитарных технологий, 2002. – 62 с.

4. Экономическая теория на пороге XXI века – 7: Глобальная экономика / Под ред. Ю.М. Осипова, С.Н.

Бабурина, В.Г. Белолипецкого, Е.С. Золотовой. – М.: Юристъ, 2003. – 992 с.

5. Сорос Дж. Кризис мирового капитализма. Открытое общество в опасности. Пер. с англ. – М.:

ИНФРА-М, 1999. – XXVI, 262 с.

6. Руденко Л.В. Управління потоками капіталів у сучасній бізнес-моделі функціонування транснаціональних корпорацій: Монографія. – К.: Кондор, 2009. – 480 с.

7. Пашин С.Т. Функционирование ТНК: организационно-экономическое обеспечение. – М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2002. – 348 с.

РЕЗЮМЕ В роботі проаналізовані різні погляди на сутність глобалізації;

виокремлено основну мету цього процесу та розглянута її роль у негативному впливу на розвиток національних економічних систем;

розкриті основні методи і маніпуляції ТНК для збільшення своїх, а не країн де вони розташовані, прибутків.

РЕЗЮМЕ В работе проанализированы разные взгляды на сущность глобализации;

выделена основная цель этого процесса и рассмотрена ее роль в негативном влиянии на развитие национальных экономических систем;

раскрыты основные методы и манипуляции ТНК для увеличения своих, а не стран, где они размещены, прибылей.

SUMMARY In the article I analyzed different views on main point of globalization, separated out primary intent this process and considered its role in the negative influence on development of national business systems;

discovered basic procedures and manipulations of TNC for increase their, but not country, where are they placed, profits.

РЕГІОНАЛЬНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ОБ’ЄДНАННЯ: ПЕРЕДУМОВИ І ЗАВДАННЯ СТВОРЕННЯ Ситнік І.В., к.е.н., доцент, доцент кафедри «Фінанси» Донецького державного університету управління Загальна постановка проблеми. Сучасний світ неухильно рухається шляхом поглиблення процесів глобалізації. Глобалізація носить загальний характер і охоплює не лише економіко-політичну, а і соціально-культурну і освітню сфери. Міжнародні економічні зв'язки стають основою існування всіх складових частин світового господарства. Як підсумок світове господарство стає найбільш ефективним, прискорюється процес розповсюдження нової техніки і технологій в найбільш різноманітних сферах життєдіяльності людини, формується єдина система демократичних і моральних цінностей.

Тісні політичні, економічні і соціально-культурні зв'язки свідчать про те, що жодна національна економіка не може розвиватися ефективно без активної участі у світогосподарських процесах. Але інтенсифікація процесу глобалізації має суперечливий характер. На фоні підвищення ефективності функціонування міжнародної економіки, відбувається загострення міжнародної боротьби за сфери впливу у виробничому, ресурсному, фінансовому, інформаційному та інших секторах життєдіяльності людини. При цьому, політична або економічна нестабільність в одній країні негативно впливає на стан інших економік інтегрованих у світове господарство. Тому одночасно з процесами глобалізації у світі існують регіональні інтеграційні об’єднання країн, які спрямовані на формування системи протидії негативним проявам глобалізації.

Мета дослідження. З урахуванням того, що національні економіки, незалежно від їх кількісних і якісних параметрів, функціонують в умовах поглиблення процесів регіональної інтеграції, необхідно більш детально дослідити сутність цих процесів, визначити передумови і етапи їх розвитку, основні форми і моделі.


Викладання основного матеріалу. Регіональна інтеграція - це процес економічного і політичного взаємопроникнення країн, що відносяться до певного регіону. Процеси регіональної інтеграції спрямовані на створення єдиного господарського організму з метою усунення всіх перешкод на шляху вільного пересування товарів, послуг, капіталу і трудових ресурсів, а також для формування єдиної зовнішньоекономічної політики [1].

Регіональна інтеграція країн, з одного боку, виступає як вища форма прояву глобалізаційних процесів (при якій міжнародні економіко-політичні взаємозв'язки стають настільки міцними, що відбувається глибоке переплетіння національних інтересів держав-учасниць), а, з іншого боку, є інструментом економічної і політичної безпеки країн-членів регіонального об’єднання. Необхідність регіональної інтеграції країн обумовлена проблемами розвитку окремих національних економік, які не можуть бути вирішені країнами самостійно, або на основі існуючих міжнародних зв’язків.

Дослідження показали, що до регіональних утворень, як правило, входять країни зі схожими умовами розвитку, які мають спільні кордони і значний досвід взаємного економічного співробітництва.

Характерними рисами регіональної інтеграції є наступні [1]:

а) формування міжнародного господарського комплексу зі своєю структурою та органами управління, що забезпечують однакові умови економічної діяльності всередині країни-члена співтовариства, на міждержавному та наддержавному рівнях;

б)об'єднання різноманітних видів ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах;

г)інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Процес регіональної інтеграції проявляється на трьох рівнях:

І рівень – мікроекономіка (взаємодія на рівні підприємств та організацій, створення транснаціональних корпорацій);

ІІ рівень – соціальна сфера (взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн);

ІІІ рівень – міжнародна сфера (взаємодія на рівні держав).

Дослідження показують, що можна визначити принципову різницю між країнами-членами регіонального об’єднання і неінтегрованими країнами-учасницями міжнародних економічних відносин.

Ця різниця полягає у кінцевих цілях співробітництва країн. Так, країни-члени регіонального об’єднання ставлять завдання підвищення ефективності не лише національної економіки, а і кінцевих соціально економічних результатів всієї співдружності. Тоді як неінтегровані країни піклуються лише про свої © Ситнік І.В., індивідуальні інтереси і не є союзниками щодо підвищення ефективності у всій групі держав співробітників.

Специфіка процесів регіональної інтеграції полягає у вирівнюванні соціально-економічних показників всіх країн-членів співдружності. Країни-аутсайдери беруть на себе зобов'язання щодо перебудови своєї економіки і доведення соціально-економічних показників до певного встановленого рівня в регіональному об’єднанні, а країни-лідери надають їм фінансову та іншу допомогу. Тобто, наявність спільних соціально-економічних і політичних інтересів та розробка єдиної стратегії щодо їх досягнення, і є основною ознакою колективу інтегрованих держав.

Основною ціллю, що ставлять перед собою країни, які пішли шляхом регіональної інтеграції, є досягнення сталого економічного розвитку з метою подальшого підвищення соціально-економічного та культурного добробуту всіх громадян країн-членів регіонального об’єднання, на основі формування єдиного соціально-економічного і політичного простору.

В процесі досягнення цієї мети країни-члени об’єднання вирішують наступні завдання.

1. Створення сприятливого зовнішньоекономічного і політичного середовища на основі зміцнення взаєморозуміння і співпраці країн-членів економіко-політичних альянсів.

2. Прискорення темпів зростання національних економік на основі використання переваг економіки масштабу, тобто на основі розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, збільшення притоку іноземного капіталу, більш раціонального використання фінансових, виробничих, природних та людських ресурсів.

3. Формування єдиної валютної політики і спільних систем платіжного обліку.

4. Зміцнення позицій регіонального об’єднання в глобальному світі на основі зростання його економічного і політичного потенціалу.

Ступінь і якість вирішення цих завдань, в кінцевому підсумку, буде визначати здатність регіонального об’єднання до протидії викликам глобальної економіки і світової економічної кризи.

У своєму розвитку регіональна економічна інтеграція проходить чотири основних етапи. Кожний наступний етап передбачає ширшу інтеграцію і має свої особливості [1;

2].

І етап – створення зони вільної торгівлі (ЗВТ). На цій стадії країни-учасниці ЗВТ скасовують митні бар’єри і інші торгові обмеження, але зберігають повну свободу дій в економічних зв'язках з третіми країнами. Внаслідок чого утворюється економічний простір всередині, якого відбувається вільний товарообіг, але між країнами зберігаються митні межі, які перешкоджають пільговому ввезенню товарів з третіх країн.

У якості типового прикладу існування зони вільної торгівлі можна назвати Європейську асоціацію вільної торгівлі, що існує з 1960 р.

ІІ етап - створення митного союзу (МС). Цей етап характеризується встановленням на території митного союзу єдиних митних законів і правил щодо ввезення усіх видів товарів у будь яку країну учасницю МС. На цьому рівні інтеграції держави не тільки усувають взаємні торгові бар’єри, але і встановлюють єдину систему зовнішніх торгових бар’єрів і загальних митних зборів по відношенню до третіх країн. Митні служби між країнами-членами МС скасовуються, а їх функції передаються відповідним службам на зовнішніх кордонах. Виникає єдиний митний простір, обмежений зовнішніми кордонами держав-членів митного союзу.

Прикладом такої регіональної інтеграції є Європейське економічне співтовариство (Римська угода про створення ЄЕС була укладена у 1957 р., а набула чинності у 1958 р.), яке пізніше перетворилося в Європейський Союз.

ІІІ етап – виникнення економічного союзу, що є початковою фазою реальної економічної інтеграції. На цьому ступені держави домовляються про вільне переміщення через національні межі не тільки товарів, але і всіх чинників виробництва, включаючи капітал, робочу силу, технології, інформацію. В результаті формується загальний ринковий простір, так званий спільний ринок.

IV етап - повна інтеграція. Характеризується єдиною економічною і валютною політикою, а також наявністю органів наднаціонального регулювання. Цей рівень інтеграції (політико-економічного союзу) передбачає не лише домовленості про проведення єдиної економічної політики по відношенню до третіх країн, а і наявність наддержавних політичних систем. Така організація інтеграційного процесу дозволяє на основі об'єднання потенціалу оптимізувати процеси розвитку як усього регіонального союзу, так і кожної з країн-учасниць.

Перший та другий етап регіональної інтеграції у світовій економічній літературі називають формальною інтеграцією, а третій і четвертий – реальною.

Більшість, з існуючих у світі інтеграційних угрупувань знаходиться на стадії формальної інтеграції, тобто проходить перший і другий етап інтеграційного розвитку.

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних регіональних угрупувань. Серед них до найбільш ефективно діючих можна віднести: в Західній Європі - Європейський Союз (ЄС);

у Північній Америці - Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА);

у Південній Америці – Південний спільний ринок (МЕРКОСУР);

в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні – Азіатське-Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС);

в Південно-Східній Азії - Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН).

Найбільш яскравим прикладом реальної інтеграції є Європейській Союз – ЄС (European Union – EU), офіційною датою народження якого прийнято вважати 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод. Процес же утворення цього регіонального об’єднання почався ще у 1951 р. з появою на світовому ринку Європейського об’єднання вугілля і сталі.

На сьогоднішній день Європейський Союз - це інтеграційне об’єднання 27-ми країн Європи, членами якого є Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція. Загальна площа ЄС складає 4, млн.км, чисельність населення близько 500 млн. чол., загальний ВВП у 2008 р. склав 12,5 трлн. євро, частка ЄС у світовому ВВП 33% [3].

Європейський Союз створений не лише на спільних економічних і політичних інтересах, а і на основі демократичних і соціальних цінностей. Функціонування ЄС базується на існуванні спільних інституцій, яким держави-члени співдружності делегували частину своїх повноважень.

Головними засадами функціонування ЄС є його договірна база;

спільна зовнішня політика;

співробітництво у внутрішній і правовій політиці.

Завдання ЄС - це утворення тісного союзу народів Європи;

сприяння збалансованому і стабільному економічному розвитку шляхом формування європейського простору без внутрішніх кордонів;

посилення економічної і соціальної взаємодії;

утворення економічного і валютного союзу та єдиної валюти;

утворення власної ідентичності у міжнародній сфері шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки;

розвиток співробітництва у сфері юстиції і внутрішніх справ [4].

Країни-члени ЄС повинні відповідати наступним критеріям: дотримання демократичних принципів і свобод, верховенство законів, повага до прав людини. Також в країні повинна бути розвинута ринкова економіка і повинні визнаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи прихильність цілям політичного, економічного і валютного союзу [5].

Діяльність Європейського Союзу заснована на принципі, за яким жодна держава-учасниця не може бути примушена до будь-яких дій без її згоди. Якщо рішення ЄС приймаються більшістю, то вони мають декларативний характер. Для того, щоб рішення мали обов’язковий характер, необхідно одноголосна підтримка.

На американському континенті найбільш потужним інтеграційним угрупуванням є Північноамериканська зона вільної торгівлі – НАФТА (North American Free Trade Area - NAFTA), утворена в січні 1994 р. США, Канадою і Мексикою. НАФТА є регіональною зоною вільної торгівлі.

Загальна площа об’єднання складає 21,6 млн.км. За чисельністю населення (430 млн. чол.), обсягами сукупного валового продукту (більше 20 трл. дол. США) і базовим економічним показникам північноамериканське інтеграційне угрупування може конкурувати з Європейським Союзом. НАФТА володіє могутнім (особливо завдяки США) економічним потенціалом - її частка у світовому ВВП складає близько 30% [6].

Організаційні питання в об’єднанні вирішуються не шляхом утворення наднаціональних структур, а двосторонніми переговорами між країнами-членами.

Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі містить комплекс домовленостей, що розповсюджуються, крім торгівлі, на сферу послуг і інвестицій. Специфіка цього регіонального інтеграційного об’єднання полягає у значному відставанні економіки Мексики від економік США і Канади. Одночасно з цим, ВВП США в 14,5 разів перевершує ВВП Канади і в 19 разів – Мексики [6].

Інтеграційні процеси в НАФТА порівняно з ЄС відрізняються домінуючим положенням США в північноамериканському економічному регіоні, слабкою взаємозалежністю економік Канади і Мексики і пов'язаними з цими процесами асиметричності економічної взаємодії США, Канади і Мексики.

Інтеграційним проектом у Південній Америці, що конкурує з об’єднанням НАФТА і виступає своєрідним буфером проти проникнення США до Латиської Америки, є Південний спільний ринок – МЕРКОСУР (Mercado Comun dei Sur - MERCOSUR). Назва перекладається з іспанської як «Ринок Південного конуса» і походить від назви частини території Південної Америки - «Південний конус».

МЕРКОСУР це торговельно-економічний союз який було утворено у 1995 р. на основі Асунсьонського договору від 1991 р. про формування зони вільної торгівлі та митного союзу між Аргентиною, Бразилією, Парагваєм і Уругваєм. В 2006 р. до цієї організації приєдналася Венесуела.

Асоційованими членами є Чилі, Болівія, Колумбія, Еквадор і Перу.

МЕРКОСУР у якості спільного ринку країн Південної Америки об'єднує 250 млн. населення і більше 70% сукупного ВВП континенту [7].

Стратегічна мета МЕРКОСУР – створення спільного ринку країн Південної Америки, здатного гарантувати економічне зростання країнам-учасницям договору на основі інтенсивної взаємної торгівлі і ефективного використання інвестицій, а також підвищення міжнародної конкурентоспроможності економік субрегіону. Ідея створення наднаціональної структури за прикладом Європейського Союзу не одержала підтримки у країн-учасниць цього інтеграційного об’єднання.

В Азіатсько-Тихоокеанському регіоні достатньо успішно діє міжнародна (регіональна) економічна організація - Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво – АТЕС (Asian-Pacific Economic Cooperation - APEC).

АТЕС утворено в 1989 р. в Канберрі за ініціативою прем'єр-міністрів Австралії і Нової Зеландії.

Головні цілі організації - забезпечення режиму вільної відкритої торгівлі і зміцнення регіональної співпраці.

До АТЕС входить 19 країн Азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР) і дві території - Гонконг і Тайвань, тому офіційно його учасники називаються не країнами-членами АТЕС, а економіками АТЕС:

Австралія, Бруней, В'єтнам, Гонконг, Індонезія, Канада, КНР, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі, Південна Корея, Японія [8].

АТЕС - найбільше економічне об'єднання, на яке доводиться близько 60% світового ВВП і 50% світової торгівлі.

На момент утворення найвищим органом АТЕС були щорічні наради на рівні міністрів країн економік АТЕС, а з 1993 р. стали проводитися і зустрічі лідерів (самміти).

В 1994 р. лідерами АТЕС в якості стратегічної мети було проголошено створення до 2020 р. в Азіатсько-тихоокеанському регіоні (АТР) системи вільної і відкритої торгівлі і ліберального інвестиційного режиму. Найбільш розвинені країни повинні здійснити лібералізацію до 2010 р. Кожна країна самостійно визначає свій статус і терміни введення нових режимів на основі індивідуальних планів дій.

На території Південно-Східної Азії діє регіональне об’єднання - АСЕАН (Association of South East Asian Nations – ASEAN).

До складу Асоціації країн Південно-Східної Азії входять Бруней, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд. Чисельність населення АСЕАН складає 370 млн. чол.., загальна площа – 5,7 млн.

км2,обсяги ВВП – більше 2 трл. дол. США.

АСЕАН створена відповідно до Бангкокської декларації 1967 року [9].

Головною політичною причиною, що сприяла розвитку організації, було прагнення протидіяти посиленню впливу В'єтнаму після поразки США у в'єтнамській війні та окупації В'єтнамом Лаосу і Камбоджі. Незважаючи на це, АСЕАН - не військова організація, і до її цілей не входить спільна оборона проти агресії. АСЕАН сформулювала певні пріоритети у виробництві для окремих країн-членів, щоб домогтися найраціональнішого використання ресурсів при виробництві певних видів промислової продукції. В рамках АСЕАН були встановлені тарифні преференції. АСЕАН сприяла створенню в регіоні спільних підприємств і реалізації спільних виробничих проектів.

На сьогоднішній день країнами-членами АСЕАН поки не досягнуто значного рівня економічної інтеграції. Багато положень про економічну інтеграцію, про які держави АСЕАН домовилися між собою, не були реалізовані на практиці. Проте, АСЕАН нерідко виступає як колективна сторона на переговорах із торговими партнерами.

Щодо нашої країни, то Україна на сьогоднішній день є активним членом двох інтеграційних регіональних об’єднань: Співдружності Незалежних Держав (СНД) і ГУАМ.

СНД утворилося в 1991 р. на просторі колишнього СРСР і складається з 12 країн: Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії (влітку 2008 р. Грузія подала заяву про вихід із СНД), Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменії, України та Узбекистану.

Головною метою утворення СНД є співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній сферах для досягнення збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Держави-члени СНД мають повний суверенітет і рівні права, є самостійними й рівноправними суб'єктами міжнародного права [10].

Підсумковою метою країн-членів СНД було задекларовано утворення Економічного союзу;

угоду про його створення підписано в 1993 р. Функціонування Економічного союзу мало б забезпечити вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили, а також здійснення узгодженої грошово-кредитної, валютної, бюджетної, митної, цінової і податкової політики. Функціонування Економічного союзу також передбачало створення валютного союзу, забезпечення розвитку спільного інформаційного простору, здійснення спільних науково-технічних, освітніх, екологічних, культурних та інших проектів.

Для успішної економічної інтеграції на просторі СНД було чимало об'єктивних умов. Проте на сьогоднішній день процес інтеграції країн в межах СНД знаходиться на стадії зони преференційної торгівлі. Розвиток відношень між країнами-членами гальмують економічна нерозвиненість країн і політичні амбіції їх лідерів.

В цій ситуації здійснюються заходи щодо утворення в межах СНД локальних угрупувань країн, розбіжності серед яких в поглядах на цілі й способи інтеграції мінімальні. Сьогодні на просторі СНД існують чотири економічних регіональних об'єднання: Союзна держава Росії і Білорусії, Євразійське економічне співтовариство (Білорусія, Казахстан, Киргизтан, Росія, Таджикистан), Центральноазіатське економічне співтовариство (Казахстан, Киргизтан, Таджикистан, Узбекистан), ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова) З чотирьох регіональних об’єднань Україна входить лише в ГУАМ – економічний і військово політичний блок, створений в жовтні 1997 р. Грузією, Україною, Азербайджаном і Молдовою (з 1999 р.

до 2005 р. в організацію також входив Узбекистан) [11].

Характерною рисою ГУАМ є орієнтація на європейські і міжнародні структури, активізація інтеграційних процесів з європейськими країнами. До економічних причин створення цього регіонального об’єднання можна віднести бажання країн-учасниць послаблення економічної, перш за все, енергетичної, залежності від Росії і розвиток транзиту енергоносіїв за маршрутом Азія (Каспій) Кавказ - Європа в обхід території Росії. До політичних причин слід віднести прагнення протидіяти намірам Росії переглянути флангові обмеження озброєних сил в Європі і узаконити присутність російських озброєних контингентів в Грузії, Молдові і Україні незалежно від їх згоди.

З 2005 р. основним інтеграційним напрямом України проголошено євроінтеграцію через зближення з НАТО і Євросоюзом. Одночасно відбувався поступовий відхід від ідеї економічної інтеграції в рамках СНД, що супроводжувався загостренням розбіжностей в економічній і політичній сфері з Росією.



Pages:     | 1 |   ...   | 16 | 17 || 19 | 20 |   ...   | 24 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.