авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 17 | 18 || 20 | 21 |   ...   | 24 |

«Донецкий национальный университет Сборник научных трудов основан в 2003 году ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ...»

-- [ Страница 19 ] --

Однак політична криза в нашій країні гальмуює всі інтеграційні процеси, як у Західному, так і у Східному напряму. Що, у свою чергу, призводить до вкрай тяжких наслідків для національної економіки.

За підсумками 2008 р. Україна постраждала від економічної кризи найбільш серед усіх країн СНД. Структура національної економіки є експортно орієнтованою. З урахуванням того, що через світову економічну і фінансову кризу попит на продукцію цих галузей значно знизився, темпи приросту ВВП в Україні склали у 2008 р. 102,0%, тоді як в середньому по СНД – 105,0%;

падіння промислового виробництва в країні відбулося на 3,1%, а по СНД був приріст у 2%. Споживчі ціни в Україні за 2008 р.

зросли на 25,2%, в той час як середня динаміка по СНД - 17%.

Глибина рецесії в Україні пояснюється сильною залежністю національної економіки від експортних доходів (50% української економіки - це експорт). Основним видом експорту є продукція металургійної, хімічної і машинобудівної галузей – тих галузей попит на продукцію яких знизився на світовому ринку більш ніж на інші види продукції. Для того, щоб національна економіка вийшла з кризового стану необхідно провести її структурну перебудову з урахуванням сучасних світогосподарських тенденцій, а також проводити політику, спрямовану на поглиблення регіональних інтеграційних процесів.

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що основним завданням регіональної інтеграції є підвищення ефективності функціонування національних економік на основі перерозподілу сировинних, природних, інвестиційних, науково-технічних і людських ресурсів в межах певного об’єднання країн.

Щодо України, то вона лише робить перші кроки на інтеграційному шляху. Регіональну політику співробітництва наша країна має будувати на основі глибинного аналізу тенденцій світової геополітики та можливостей розвитку несприятливих явищ в економіці. При цьому зовнішня інтеграційна політика України має бути спрямована на забезпечення суверенітету держави, її економічної незалежності, безпеки та стабільності.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник. – К.:

Знання, 2004. – 406 с.

2. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. – М.: ИВЦ «Маркетинг», 1999. – 264 с.

3. Євростат (http://epp.eurostat.ec.europa.eu) 4. Європейський Союз: Словник-довідник / Ред. М. Марченко. – 2-е вид., оновл. – К.: К.І.С., 2005. – с.

5. Служити Європі. Популярно про установи Європейського Союзу. Перс. з англ. - – К.: К.І.С., 2000. – 40 с.

6. Офіційний сайт НАФТА (http://www.nafta-sec-alena.org) 7. Офіційний сайт МЕРКОСУР (http://www.mercosur.int) 8. Офіційний сайт АТЕС (http://www.apec.org) 9. Офіційний сайт АСЕАН (http://www.aseansec.org) 10. Офіційний сайт СНД (http://cis.minsk.by) 11. Офіційний сайт ГУАМ (http://guam-organization.org) 12. Офіційний сайт Держкомстату України (www.ukrstat.gov.ua) РЕЗЮМЕ В статті визначено поняття та характерні риси регіональної інтеграції;

досліджено передумови і завдання створення регіональних інтеграційних об'єднань.

РЕЗЮМЕ В статье определены понятие и характерные черты региональной интеграции;

исследованы предпосылки и задания создания региональных интеграционных объединений.

SUMMARY In this article the definition and peculiarities of regional integration have been determined;

the preconditions and aims of foundation of regional integrative unions taking into account latest geopolitical transformations, as well as the levels and stages of regional integration among different countries have been investigated.

ВЛИЯНИЕ КОЛЕБАНИЙ ПРОЦЕНТНЫХ СТАВОК НА РЫНОЧНУЮ СТОИМОСТЬ ПОРТФЕЛЯ ОБЛИГАЦИЙ Степанова А.Е.

В экономически развитых странах фондовый рынок государственных облигаций играет значительную роль в финансировании государственных расходов, поддержании ликвидности банковской системы, развитии экономики в целом. С помощью рынка государственных облигаций решаются следующие основные задачи:

1) финансирование текущего дефицита государственного бюджета;

2) рефинансирование ранее размещенных государственных займов;

3) устранение кассовой несбалансированности государственного бюджета;

4) регулирование объема денежной массы в обращении;

5) обеспечение коммерческих банков и других финансовых институтов высоколиквидными и надежными резервными активами.

В роли эмитента государственных облигаций обычно выступает орган исполнительной власти, осуществляющий исполнение государственного бюджета (министерство финансов или казначейство), который принимает решения о выпуске новых облигаций и обеспечивает аккумуляцию денежных средств для их обслуживания и погашения. Высший орган законодательной власти устанавливает ограничения на объем эмиссии и уровень процентных ставок по вновь размещаемым выпускам.

Первичное размещение государственных облигаций осуществляется с помощью посредников. Среди них ведущую роль играют центральные банки, которые не только организуют работу по размещению новых займов, но и в ряде случаев приобретают крупные пакеты государственных облигаций для своего портфеля.

По форме выплаты процентных доходов государственные облигации можно классифицировать на облигации с постоянной купонной ставкой, облигации со ступенчатой купонной ставкой, облигации с плавающей купонной ставкой и бескупонные облигации. Размеры купонов по облигациям с постоянной и ступенчатой купонными ставками определяются условиями выпуска. В случае использования схемы ступенчатых купонов их размеры дифференцированы по годам обращения облигации, а в случае использования схемы фиксированных купонов их размер не меняется в течение всего срока обращения облигации. Облигации с плавающей купонной ставкой применяются в условиях инфляции. Размер каждой купонной выплаты по ним определяется перед началом очередного купонного периода на основе темпа прироста индекса цен, темпа обесценения национальной валюты или процентных ставок по краткосрочным облигациям. Процентный доход по бескупонным облигациям выплачивается один раз – в момент погашения облигации. Прибыль инвестора от вложений в бескупонную облигацию формируется за счет разницы между ценой приобретения и ценой погашения [1].

По сроку обращения государственные облигации можно классифицировать на краткосрочные, среднесрочные и долгосрочные, причем краткосрочные облигации выпускаются на срок до 1 года, среднесрочные – на срок от 1 года до 5 лет, долгосрочные – на срок от 5 до 30 лет. Как правило, краткосрочные облигации выпускаются в бескупонной форме, а среднесрочные и долгосрочные облигации – в купонной форме [1].

Для большинства стран с рыночной экономикой характерна аукционная форма размещения государственных облигаций. Потенциальные покупатели подают организаторам аукциона заявки с © Степанова Е.А., указанием объема ценных бумаг, которые они хотели бы приобрести по цене, указанной в заявке. В неконкурентных заявках указывается сумма, на которую инвестор готов приобрести облигации по средневзвешенной цене аукциона.

Активную роль в процессе вторичного обращения государственных облигаций играют центральные банки. Приобретая государственные облигации у коммерческих банков, центральный банк обеспечивает увеличение денежной базы и мультипликативное расширение денежной массы. Продавая государственные облигации коммерческим банкам, центральный банк обеспечивает сокращение денежной базы и мультипликативное сжатие денежной массы. Таким образом, вторичный рынок государственных облигаций является важнейшим каналом, используемым в ходе реализации денежно кредитной политики.

Основными источниками погашения государственных облигаций являются профицит государственного бюджета, текущие доходы государственного бюджета, а также средства, полученные от размещения новых займов. Если объем новых заимствований существенно превышает объем выплат по погашаемым облигациям, происходит пирамидальное расширение государственного долга. В этом случае возникает реальная угроза неисполнения обязательств государства по выпущенным облигациям.

Вывод средств с рынка крупными инвесторами способен создать критическую ситуацию, в которой органы государственной власти могут быть вынуждены пойти на частичный или полный отказ от своих обязательств. Однако в большинстве стран государство осуществляет достаточно осторожную эмиссионную политику, не допуская быстрого роста объема долга, что определяет высокий уровень надежности государственных облигаций и низкий размер доходов по ним.

Портфель государственных облигаций представляет собой совокупность долговых ценных бумаг, эмитированных государством и управляемых инвестором как единое целое. Специфика данного портфеля обусловлена характером инвестиционных рисков, реализующихся на рынках государственных облигаций. В устойчивых экономических системах государство является исключительно надежным эмитентом, характеризующимся наивысшим уровнем кредитоспособности. Поэтому будущие выплаты владельцам государственных облигаций можно считать жестко детерминированными. В этом проявляется основное отличие портфеля государственных облигаций от других видов инвестиционных портфелей, для которых сроки и размеры выплаты доходов носят вероятностный характер.

В то же время портфель государственных облигаций нельзя рассматривать в качестве безрискового. Текущая стоимость портфеля, а также возможности по реинвестированию денежных платежей, поступающих инвестору при погашении облигаций и выплате купонных доходов, полностью определяются рыночными процентными ставками. Поэтому колебания процентных ставок вызывают колебания рыночной стоимости портфеля государственных облигаций и его доходности за период вложений инвестора.

Процентный риск владельца портфеля государственных облигаций представляет собой риск падения рыночной стоимости портфеля, на конец периода вложений, ниже ожидаемого уровня, вследствие неблагоприятного изменения процентных ставок в течение периода вложений. Двумя основными формами проявления процентного риска являются ценовой риск и риск реинвестирования.

Реализация ценового риска выражается в падении цен облигаций, входящих в состав портфеля, вследствие роста процентных ставок. Реализация риска реинвестирования выражается в падении доходов от операций по реинвестированию денежных поступлений от портфеля, вследствие понижения процентных ставок.

Ценовой риск вызван зависимостью текущей стоимости портфеля от текущих значений процентных ставок [2] n Сk V =, k =1 (1 + p ) k а риск реинвестирования определяется зависимостью будущей стоимости портфеля от ставок реинвестирования денежных поступлений, а именно:

n FV (V ) = Ck (1 + p) k, k = где Ck – поток купонных платежей;

n – срок купонных платежей (горизонт инвестирования);

p – процентная ставка.

Принципиально важным является то обстоятельство, что ценовой риск и риск реинвестирования обычно проявляются при различных изменениях рыночной конъюнктуры. Поэтому ценовой риск и риск реинвестирования диверсифицированного портфеля государственных облигаций частично компенсируют друг друга. Корректируя структуру портфеля, можно добиться появления чрезвычайно важного для инвестора качества объекта вложений – заметного снижения размера процентного риска по сравнению с процентным риском отдельных облигаций, обращающихся на рынке.

Колебания процентных ставок обусловлены влиянием множества факторов, каждый из которых способен оказать решающее воздействие на конечный результат управления портфелем государственных облигаций. Идентификация факторов, оказывающих наибольшее влияние на формирование и изменение уровня процентных ставок, осуществляется в рамках экономической теории процента [2]..

В экономической теории сформировались два различных концептуальных подхода к анализу механизма, определяющего размер процентной ставки – реальный и денежный. Согласно реальным теориям, процент есть продукт капитала и представляет собой награду за воздержание от текущего потребления, что, по теории межвременного выбора этот эффект называют эффектом замены. Согласно денежным теориям, процент – это цена денег и компенсация за отказ от ликвидности. В соответствии с теорией межвременного выбора, этот эффект называют эффектом дохода [2]. Наибольший вклад в формирование реальной теории процента внес И.Фишер [3], а денежной теории процента – Дж.М.Кейнс [4].

Фишер различает номинальную (money rate) и реальную (real rate) процентные ставки.

Номинальная процентная ставка используется при заключении сделок на рынке ссудных капиталов и определении цен облигаций. Реальная процентная ставка измеряет доходность ссудной операции с поправкой на изменение покупательной способности денежной единицы с течением времени. На совершенном рынке, участники которого обладают способностью к точной оценке будущего изменения уровня цен, номинальная процентная ставка устанавливается как сумма реальной процентной ставки и ожидаемого темпа инфляции.

Основные причины, определяющие размер реальной процентной ставки, Фишер видит во временных предпочтениях (time preference or degree of impatience) рыночных агентов и инвестиционных возможностях общества. В теории Фишера равновесная реальная процентная ставка устанавливается как результат действий рыночных агентов, которые стремятся максимизировать уровень полезности путем перераспределения доходов между текущим и будущими периодами. Регулирование потока доходов осуществляется в результате использования собственных инвестиционных возможностей, а также при помощи заемных и ссудных операций на рынке капитала.

Согласно Фишеру, реальная процентная ставка тем выше, чем ниже текущий уровень национального дохода и чем более высокими темпами происходит его увеличение. Более высокому уровню благосостояния соответствует меньшая склонность к потреблению, а значит, большее предложение ссуд и меньший спрос на займы при любой заданной процентной ставке. Поэтому при увеличении размера национального дохода рыночное равновесие достигается при более низком уровне реальной процентной ставки.

Распределение потока доходов между различными периодами времени также оказывает существенное влияние на временные предпочтения. Если рыночные агенты исходят из предположения об увеличении размера доходов в будущем, они в большей степени склонны прибегать к заимствованиям, которые позволяют обеспечить более равномерное распределение потребления между различными периодами времени. Поэтому реальная процентная ставка возрастает при увеличении темпов роста национального дохода.

Появление новых изобретений расширяет инвестиционные возможности экономики и увеличивает ожидаемые размеры национального дохода после их внедрения. Поэтому в условиях ускоряющегося научно-технического прогресса формируется долгосрочный тренд, обеспечивающий повышение уровня реальной процентной ставки. Временные предпочтения рыночных агентов обусловлены экономическим базисом общества и могут претерпевать существенные изменения в ходе осуществления экономических реформ. Формирование эффективной экономической системы, основанной на конкуренции и частной собственности на средства производства, сопровождается уменьшением склонности к текущему потреблению и понижением реальной процентной ставки.

Технологические инновации и экономические реформы определяют долгосрочные тенденции изменения реальной процентной ставки. Однако при определении размера номинальной процентной ставки в краткосрочном периоде ведущую роль играют не эти факторы, а динамика денежной массы в обращении, которая задает направление и скорость изменения уровня цен.

Поскольку временные предпочтения рыночных агентов и инвестиционные возможности общества не могут существенно изменяться в краткосрочном периоде (исключение представляют фазы резких структурных изменений экономической системы), реальная процентная ставка достаточно устойчива.

Поэтому на совершенном рынке краткосрочные колебания процентных ставок определяются исключительно динамикой уровня цен, причем разность между номинальной процентной ставкой и ставкой обесценения денежной единицы за период начисления процентов (реальная процентная ставка ex post) остается постоянной.

Однако эмпирические исследования Фишера показали, что реальная процентная ставка ex post совершает существенные колебания. Падение уровня цен сопровождается понижением номинальной процентной ставки и повышением реальной процентной ставки, а рост уровня цен сопровождается повышением номинальной процентной ставки и понижением реальной процентной ставки, которая в таких случаях часто принимает отрицательные значения. При этом процесс корректировки номинальных процентных ставок запаздывает относительно процесса изменения уровня цен.

Фишер приходит к выводу, что существующий механизм корректировки номинальных процентных ставок на размер ожидаемой инфляции весьма несовершенен. Поэтому изменение уровня цен сказывается на процентных ставках косвенным образом – в результате изменения объема спроса на кредитные ресурсы. Рост цен увеличивает размер текущих и перспективных прибылей, что вызывает расширение объема производства, усиление предпочтения текущего потребления по отношению к будущему, появление потребности в привлечении новых займов и как следствие – нарушение равновесия на рынке ссудных капиталов, которое восстанавливается лишь после увеличения размера номинальных процентных ставок.

Очевидно, что заключение Фишера о несовершенстве механизма корректировки номинальных процентных ставок на размер ожидаемой инфляции отражает практику начала XX века и поэтому носит исторически ограниченный характер. Интенсивное развитие информационных технологий и систем управления на протяжении второй половины XX века привело к повышению эффективности финансовых рынков. В новых условиях корректировка номинальных процентных ставок на размер ожидаемой инфляции стала более полной и более оперативной, а роль динамики инфляционных ожиданий как фактора изменения рыночных процентных ставок существенно возросла.

И.Фишер выявил основные факторы, определяющие уровень реальной процентной ставки в условиях долгосрочного равновесия, и показал зависимость номинальной процентной ставки от динамики инфляционных процессов. Дж.М.Кейнс сделал акцент на денежной природе процентных ставок и их зависимости от субъективных оценок процентного риска активными операторами финансового рынка.

Кейнс решительно отвергает концепцию реальной процентной ставки, определяющейся независимо от состояния денежного рынка. Он считает, что процентная ставка – «это не «цена», уравновешивающая спрос на ресурсы для инвестиций и готовность воздержаться от текущего потребления. Это «цена», которая уравновешивает настойчивое желание удерживать богатство в форме наличных денег с находящимся в обращении количеством денег» [4].

В теории Кейнса процентная ставка устанавливается в результате взаимодействия предложения денег и функции предпочтения ликвидности, отражающей размер спроса на деньги. Функция предпочтения ликвидности L(Y,r) расщепляется на две независимые компоненты L1(Y) и L2(r), первая из которых представляет собой трансакционный спрос и спрос на денежные остатки из соображений предосторожности, а вторая отражает спрос на денежные остатки в спекулятивных целях.

Спрос на денежные остатки, необходимые для финансирования заранее предусмотренных сделок и для создания резерва в целях предосторожности на случай непредвиденных расхождений между доходами и расходами, зависит от уровня денежного дохода Y и не зависит от текущего уровня процентной ставки r. Спекулятивный спрос на денежные остатки, предъявляемый активными операторами финансового рынка, представляет собой убывающую функцию текущей процентной ставки.

Принимая решение об инвестировании денежных средств в государственные облигации, оператор финансового рынка подвергает себя риску отказа от ликвидности: «Если предполагается, что нужда в наличности может возникнуть до истечения n лет, есть риск, что покупка долгосрочного долгового обязательства и последующее его превращение в наличные деньги обернутся убытком по сравнению с простым хранением наличных денег» [4]. Это произойдет в случае повышения процентных ставок. Если предположения большинства активных операторов финансового рынка об уровне процентной ставки, который установится в будущем, остаются неизменными, при снижении текущей процентной ставки r ослабляются стимулы к инвестированию денежных средств в облигации и возрастает спекулятивный спрос на денежные остатки. Аргументация Кейнса строится следующим образом: «Во-первых,... каждое падение r понижает рыночную ставку по отношению к «надежной» ставке и тем самым увеличивает риск отказа от ликвидности. Во-вторых, каждое падение r понижает текущие доходы, полученные в результате отказа от ликвидности и выступающие как своего рода страховая премия, компенсирующая риск убытка по счету капитала» [4].

Спекулятивный спрос на деньги зависит не только от текущего уровня процентной ставки, но и от ожиданий большинства операторов финансового рынка на ближайшую перспективу. Поскольку ожидания могут пересматриваться, спрос на деньги нестабилен, а рыночная процентная ставка резко реагирует на информационные сообщения, поступающие спекулянтам: «Изменения в самой функции ликвидности, вызванные появлением новостей, которые побуждают к пересмотру предположений, зачастую носят скачкообразный характер и поэтому дают импульсы к столь же скачкообразным изменениям ставки процента» [4].

В отличие от Кейнса основоположник монетаризма М.Фридман считает, что спрос на деньги является устойчивой функцией нескольких переменных: «постоянного дохода» (ожидаемого среднего дохода за длительный промежуток времени), ожидаемых ставок доходности активов различных видов, фактического уровня цен и ожидаемого темпа обесценения покупательной способности денежных остатков. При этом роль важнейшего фактора, определяющего колебания процентных ставок, отводится динамике денежной массы. Как утверждает Фридман, «изменение темпа роста денежной массы влияет на процентные ставки первоначально в одном направлении, а затем – в противоположном. Ускорение темпов роста денежной массы сопровождается понижением процентных ставок. Но затем результирующее расширение расходов, а немного позднее – и увеличение темпа инфляции вызывают рост спроса на ссуды, который влечет повышение процентных ставок. Кроме того, более высокая инфляция расширяет разрыв между реальными и номинальными процентными ставками. Поскольку и кредиторы, и заемщики прогнозируют дальнейшее развитие инфляционных процессов, кредиторы требуют, а заемщики соглашаются уплачивать более высокие номинальные процентные ставки, компенсирующие предполагаемое обесценение денежной единицы. Поэтому процентные ставки выше в тех странах, которые характеризуются более высокими темпами роста денежной массы и цен» [5].

В целях сопоставления предсказаний экономической теории и практики наиболее развитых финансовых рынков было оценено уравнение регрессионной зависимости процентных ставок по государственным облигациям от нескольких объясняющих переменных. В состав объясняющих переменных вошли текущие и лаговые значения темпов прироста денежной массы, индекса потребительских цен и реального валового внутреннего продукта, а также значения дефицита государственного бюджета и объема государственного долга в процентах от ВВП. При оценке параметров уравнения регрессии были использованы данные Международного валютного фонда [6] о значениях основных макроэкономических показателей 22 индустриально развитых стран (США, Канады, Австралии, Японии, Новой Зеландии, Австрии, Бельгии, Дании, Финляндии, Франции, Германии, Исландии, Ирландии, Италии, Люксембурга, Нидерландов, Норвегии, Португалии, Испании, Швеции, Швейцарии, Великобритании) за период с 1980 по 1999 годы. В результате было получено следующее уравнение:

Rt = 4.21 + 0.00Mt + 0.01Mt-1 + 0.51Pt + 0.31Pt-1 + 0.23Yt + 0.09Yt-1 + 11.28Dt – 5.53Dt-1 + 1.13Bt, где Rt – процентная ставка по государственным облигациям на конец года t, Mt – темп прироста денежного агрегата M2 за год t, Pt – темп прироста индекса потребительских цен за год t, Yt – темп прироста валового внутреннего продукта в постоянных ценах за год t, Dt – отношение дефицита государственного бюджета к ВВП по итогам года t, Bt – отношение объема государственного долга к ВВП на конец года t.

Поскольку значение коэффициента детерминации составило 0.7743, можно предположить, что в составе объясняющих переменных уравнения регрессии представлены все основные факторы, определяющие среднесрочные колебания уровня процентных ставок. Судя по значениям t-статистик, наиболее существенное влияние на процентные ставки оказывает динамика уровня цен. Это наблюдение подтверждает положение теории Фишера, согласно которому в условиях переменной покупательной способности денежной единицы основная часть колебаний процентных ставок обусловлена изменениями уровня цен.

Положительные значения коэффициентов при переменных Yt и Yt-1 позволиляют сделать вывод о существовании прямой зависимости между темпами роста реального национального дохода и уровнем процентных ставок. Согласно теории Фишера, объяснение этого факта заключается в увеличении склонности к текущему потреблению, вызванном предвосхищением будущего роста благосостояния.

Согласно теории Кейнса, объяснение заключается в увеличении трансакционного спроса на деньги, вызванном ростом масштабов обмена.

Оцененное нами уравнение регрессии демонстрирует, что существенное влияние на уровень процентных ставок оказывает и характер налогово-бюджетной политики. Чем выше размер бюджетного дефицита и государственного долга, тем более обременительно для правительства его обслуживание и тем выше уровень процентных ставок в стране.

Коэффициенты при темпах прироста денежной массы не являются статистически значимыми.

Дело в том, что основные переменные, определяющие размер спроса на деньги, уже учтены в уравнении регрессии в явном виде. Поэтому может возникнуть эффект мультиколлинеарности между темпами прироста денежной массы, уровнем цен и реального ВВП. Кроме того, краткосрочный (изменение состояния ликвидности денежного рынка) и среднесрочный (изменение номинального ВВП и трансакционного спроса на деньги) эффекты воздействия денежной массы на уровень процентной ставки частично нейтрализуют друг друга.

При помощи процедуры пошагового регрессионного анализа исключим из уравнения (1) незначимые переменные. В результате было получено уравнение вида R2 = 0.7663.

Rt = 4.35 + 0.51Pt + 0.31Pt-1 + 0.22Yt + 1.00Bt + 6.43Dt + 0.09Yt-1, (2) Уменьшение числа объясняющих переменных позволило добиться некоторого улучшения уровней значимости оценок коэффициентов регрессии при незначительном снижении коэффициента детерминации. Знаки коэффициентов регрессии при переменных, сохранивших свое присутствие в уравнении, не изменились. Как показывает уравнение (2), процентные ставки по государственным облигациям связаны прямой зависимостью с темпами роста цен, динамикой реального ВВП, размером дефицита бюджета и объемом государственного долга. Таким образом, прибыльность вложений инвестора в портфель государственных облигаций зависит от характера проводимой макроэкономической политики, а также от общего состояния экономики страны.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Румянцев Н.В., Брайер Р. Финансовая математика и ее приложения к теории инвестиций. – Донецк:

ДонНУ, 2000. – 228 с.

2. Мертенс А. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. – К.: Киевское инвестиционное агенство, 1977. – 416 с.

3. Fisher I. The theory of interest, as determined by impatience to spend income and opportunity to invest it. – N.Y., Kelley & McMillan, 1954. – 543 p.

4. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. – М.: Прогресс, 1978. – 494 с.

5. Friedman M. Money mischief. Episodes in monetary history. – N.Y.: Harcourt Brace Jovanovich, 1992. – p.49-50.

6. International financial statistics yearbook. – Wash: IMF, 2000, Vol.53.

РЕЗЮМЕ У роботі розглянуті питання впливу процентної ставки на портфель облігацій, відповідно до коливань якої інвестори можуть прогнозувати прибутковість портфеля і свою поведінку на світових фондових ринках.

РЕЗЮМЕ В работе рассмотрены вопросы влияния процентной ставки на портфель облигаций, в соответствии с колебаниями которой инвесторы могут прогнозировать доходность портфеля и свое поведение на мировых фондовых рынках.

SUMMARY The questions of influencing of interest rate on the brief-case of bonds are considered in work, in accordance with vibrations of which investors can forecast the profitableness of brief-case and the conduct in the world fund markets.

СОСТАВЛЯЮЩИЕ ЭКОНОМИЧЕСКОГО РОСТА НАЦИОНАЛЬНОЙ ЭКОНОМИКИ В УСЛОВИЯХ УСИЛЕНИЯ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ГЛОБОЛИЗАЦИИ Таранец Г.Ф., к.е.н., доцент, Приазовський державний технічний університет Успешное продолжение развития рыночных отношений требует решения многих социально – экономических вопросов, которое в конечном счёте связаны с экономическим ростом национальной экономики. Поиски путей относительно реализации экономического роста отечественного производства, как в текущем периоде, так и на более отдалённую перспективу привели к необходимости выяснения взаимозависимости между развитием отдельных национальных хозяйств совокупностью хозяйств наиболее развитых стран, экономически интегрированных между собой и в мировое хозяйство в целом, определения наиболее оптимального способа производства и типа хозяйствования в рамках формирования более рациональной структуры всего общественного производства. Другими словами речь идёт о выделении в экономическом росте двух наиболее обобщающих компонентах его обеспечения, а именно © Таранец Г.Ф., внутриэкономической и внешнеэкономической составляющих экономического роста.

Определение наиболее обобщающих составляющих экономического роста с практической точки зрения означает возможность учёта в проводимой государством экономической политики соответствующих ключевых ориентиров в развитии экономики с учётом не только текущих потребностей в экономическом росте, но и в расчёте на более длительную перспективу. В научном и теоретическом плане выявление взаимосвязи внутриэкономической и внешнеэкономической составляющих экономического роста как наиболее обобщающих характеристических коллективов его обеспечения является отражением соблюдения общефилософского принципа соотношения «целого» и «части», а также примета первого общего относительно второго «части». То есть решения частичных вопросов проблем экономического развития (в том числе и роста экономики) является необходимым продолжением донного экономического развития с точки зрения его общего определения и решения.

В целом же при написании статьи автором были использованы публикации таких отечественных авторов как Гальчинский А., Геец В., Вольненский Г., Дисперов В., Сидорова А., Федулова Л., Чухно А., и др., результаты исследования которых послужили основой для теоретического обобщения и дальнейшего анализа.

В этой связи, по мнению автора в качестве КККК проблемы является выяснение наиболее общей формы проявления внешнеэкономической и внутриэкономической составляющих экономического роста с учётом их органического взаимодействия и сочетания, а так же определения условий реализации внутри – и внешнеэкономической составляющих экономического роста.

Целью статьи является выяснение и определение обобщающих составляющих экономического роста, обоснование необходимых условий их реализации.

Объективный характер глобализации экономических процессов, вызванных с одной стороны стремлением развитых стран к скоординированной деятельности с целью рационального использования природных, трудовых, финансовых и др. производственных ресурсов, а на этой основе решение многих назревших и неотложных задач социально – экономического развития своих обществ посредствам объединения усилий и использования преимуществ международного разделения труда. С другой стороны, глобализация в сфере экономики обуславливается объективным процессом развития и интернационализации хозяйственной жизни стран, а так же экономической интеграцией как более высокого уровня проявления интернационализации.

Отмеченная объективная закономерность в развитии современных государств свидетельствует о том, что экономика Украины так же подвержена необходимости органического вхождения (врастания) в те или иные экономические пространства межгосударственных образований. При этом данный процесс врастания национальной экономики в экономическое пространство развитых стран может носить как постепенный (или даже длительный), так и ускоренный характер. Данное обстоятельство будет зависеть прежде всего от того насколько сложившиеся экономические структуры отечественной экономики будут соответствовать подобным структурам в зарубежных странах. Кроме того, оно так же будет зависеть и от степени настойчивости и последовательности в продвижении по пути адоптирования существующего законодательства в экономической сфере к требованиям международных стандартов Здесь важно отметить, что движение украинской экономики по пути интегрирования её в экономическое пространство зарубежных стран с развитыми рыночными отношениями является одним из глобальных факторов, который (при совершенствовании и развитии связей со странами ближнего зарубежья)может оказать положительное влияние на состояние экономического роста и развития экономики в целом. Определяющее значение в этом процессе очевидно, будет иметь формирование соответствующее, новым реалиям уровня экономического мышления моделей, их производственно – экономической и правовой структуры поведения, соотношения ответственности за результаты осуществляемых ими действий. А это означает, что и в современных условиях человеческий фактор «будет иметь решающую роль» [1, с.67], а в развитии самой экономики будет происходить возрастание приоритете мышления [2, с.7].

Во многом этому должно способствовать совершенствование целого комплекса вопросов, связанных с политической, правовой и социальными сферами деятельности. То есть речь идёт соответственно о согласованности действий всех ветвей власти в отношении выбора курса развития общества, направлений его реализации, разработка научно – обоснованных программ и прогнозов, создания действенных механизмов их воплощения в жизнь. Что касается правовой сферы деятельности, то речь идёт о необходимости принятия законов, отражающих не только потребности текущего дня, но и более отдельной перспективы развития общества и соответствующих требованиям международной практики их применения и использованиям. И конечно же, в сфере социального развития – это совершенствование системы социальных гарантий граждан (занятости, прожиточного минимума, минимального уровня заработной платы и т.д.) дополняемых более современной системой распределительных отношений в части усиления ими доли принципа социальной справедливости, являющегося в настоящее время весьма актуальной проблемой нашего общества так, скажем, разрыв в уровнях конечных доходов между высокодоходной частью общества и низкодоходной у нас оценивается как минимум в 10 и более раз, тогда как в западноевропейских странах он оценивается от 2,7 раза (в Швеции) до 5,5 раза (в США) [3. C.80].

Разумеется, что такое положение основной массы людей относительно возможностей формирования своих малых доходов не соответствует активизации их к высокопроизводительной и творческой деятельности.

Вместе с тем при всей важности и значимости отдельных сфер деятельности, они все являются необходимыми, но не достаточными условиями для достижения высокого уровня развития, а так же требуется к совершенствование экономической деятельности общества в целом и его отдельных субъектов в разных сферах на основе использования новых возможностей, обуславливаемых тенденциями и закономерностями современного развития мировой цивилизации. Поэтому совершенствование и развитие экономических отношений наряду с ранее отмеченными условиями и являются той реальной основой (условием) на базе которой может быть обеспечен успех в достижении экономического роста к дальнейшему развитию общественного производства, предопределённых активным воздействием процесса интеграции.

В тоже время усиление глобальных процессов вызывает потребность в развитии национальных экономик формирования поддержания соответствующего уровня концентрации и приведения структуры общественного производства к такому её соотношению, которое соответствует новым (изменившимся) условиям мирохозяйственных связей. Для Украины обновление структуры общественного производства является одной из важнейших составляющих экономического роста, требующей своего наполнения реальным содержание. Для отечественной экономики это означает во – первых, практическую реализацию социально – ориентированной модели развития рыночной экономики, предполагающей активное участие государства в поддержании конкуренции, а так же подчинение общественного производства удовлетворения потребностей людей.

В этом плане главной проблемой в формировании конкурентной политики государства является не только соответствующее законодательное обеспечение, но и практическая реализация мероприятий, направленных на предотвращение монополизма в разных сферах развития экономики, профилактика и устранение нарушений законодательства, а так же создание равных условий для всех субъектов экономической деятельности и формирование общей культуры конкуренции [4, с.91]. К тому же учитывая международный глобальный характер, который принимает в современных условиях процесс производства, становится очевидной необходимость формирования специальных организационных структур, которые смогут обеспечить в применении антимонопольного законодательства, присущего зарубежным странам, интересы которых представляют хозяйствующие субъекты не соответствующем рынке.

Во – вторых формирование обновленной структуры общественного производства отечественной экономики означает не что иное в современных условиях, как создание информационного способа производства [5, с.7] на основе инновационного типа развития [6, с.9]. Такой выбор типа развития экономики объясняется долгосрочным характером его реализации, а также реальными показателями сегодняшней практики мирового хозяйства. Так, по существующим оценкам удельный вес отдельных предприятий, которые внедряли инновации в 2005 году составил 8,2%, тогда как данный показатель в развитых странах составил 70 – 80 % [7, с.26] кроме того, с 2000 по 20006 год доля инноваций продукции в ВВП Украины с 7,1% до 5.7% [8,с 24]. В тоже время здесь следует заметить, что главной проблемой в ориентации на инновационный тип развития экономики является затруднение, связанное с изысканием прежде всего внутренних, а так же внешних источников формирования нововведений. Что же касается внутренних источников финансово – кредитных отношений инноваций, то лучшим вариантом является ориентация на собственные средства субъектов хозяйствования, а при необходимости ориентация на дополнительные (внутренние) источники.

При этом в качестве последних могут быть использованы следующие:

- прежде всего использование положительных эффектов устойчивости (а то и повышения) валютного курса национальной денежной единицы [9, с.32] способствующего росту инвестиционного спроса на импортную продукцию, и делающего таким образом, возможность преображения современного оборудования или технологий используемых в странах с развитой рыночной экономикой.

Далее, повышение уровня рационального использования бюджетных средств, заключающегося в устранении неиспользованных налоговых льгот, общий объём которых в 2003 году, к примеру, составил млд. грн. или 86,3% сводного баланса страны (10, с.79) и перераспределения высвобожденных таким образом средств на цели финансирования субъектов хозяйствования, осуществляющих внедрение новых технологий, техники или осваивающих новые виды продукции.

Одни из источников обновления производства на инновационной основе может быть так же и применение дифференцированного подхода в налогообложении добавленной стоимости субъектами хозяйствования с целью повышения эффективности использования природных ресурсов и повышения уровня технологий в отраслях добычи, проработке и обработке и заключающегося в налогообложении продукции промежуточного производства, но более высокой шкале, а продукции конечного предела – ног более низкой шкале [11, с.51].

В ряду значимых источников финансирования нововведений следует назвать сбережения населения которые выступают потенциально источником будущих инноваций и инвестиций в результате их трансформаций по средствам финансовых рынков. По имеющимся оценкам в экономической литературе их состояния в отдельные годы имело в основном отрицательное значение. Так в 2001, 2003 и 2004 годах придельная склонность к сбережению составляла соответственно – 0,03;

- 00,06;

- 0,02 (отклонение прироста сбережений к приросту дохода) [12, с.75]. Это означает, что в указанные периоды населения не только не осуществляло сбережения, но и неиспользовало раннее накопленные средства на удовлетворение насущных потребностей.

Подобная ситуация объясняется прежде всего низким уровнем доходов большинства населения, которое, к сожалению вынужденно тратить большую часть своих доходов ( 60%) на приобретение продуктов питания [13, с.7]. К этому следует добавить, что уровень заработной платы, являющийся пока ещё основным источником доходов большинства людей так же находится на ненадлежащем уровне. Поэтому вполне очевидно, что в условиях глобализации экономических процессов, требующих более современных подходов к экономической деятельности субъектов, их ориентация на инновационное развитие объективно предполагая коренные изменения системы оплаты труда и повышения стоимости рабочей силы (14, с.12) Так же в качестве дополнительных источников для осуществления мероприятий, связанных с инновационным развитием субъектов хозяйствования могут быть средства, ислучённые от положительного решения проблем дефицита госбюджета, уровня инфляции, состояния налоговой политики в целом и др.

В заключении следует так же отметить один из существующих резервов обеспечения экономического роста, который связан с решением проблемы безработицы. Так по имеющимся оценкам отечественных экономистов в 2009 году ожидается достижение уровня безработицы в Украине равное 11%, что превышает естественный её уровень на 5% и составит падение объёма ВВП на 10% (15, с.16) (т. е. практически в полном соответствии с действием закона Оукена).

В этой связи наряду с традиционными моделями государства, направляемыми на повышение квалификационного уровня рабочих, создание дополнительных рабочих мест, использование выполнения платных общественных работ на местном уровне и т. п. следует так же шире развивать и более перспективные формы занятости населения, а именно развития малого предпринимательства, которое, как известно, в странах с развитой рыночной экономикой обеспечивает рабочими местами до 2/ трудоспособного населения.

Выводы и предложения Проведённый анализ позволяет сделать заключение о том, что экономический рост экономики в условиях усиления экономической глобализации во многом предопределён процессом её интеграции в экономическом пространстве межгосударственных объединений стран с развитой рыночной экономикой сопровождаемой совершенствованием таких сфер деятельности как политической, социальной, правовой экономической, выступающих в качестве основных условий обеспечения интеграции.

Т. е. интеграция в экономическое пространство мировой экономики это одна из обобщающих составляющих экономического роста отечественной экономики.

Второй обобщающей составляющей экономического роста является обновление структуры общественного производства, условием обеспечения которой вышеуказано с одной стороны, выбор модели социально – ориентированной экономики, а с другой – создание информационного способа производства на основе инновационного типа развития экономики.

В качестве основных средств необходимых для осуществления перехода на инновационный тип развития экономики выступают прежде всего собственные средства субъектов хозяйствования, а так же внутризаёмные средства привлекаемые из – за рубежа.

В деятельности государства при проведении экономической политикой было бы использовать возможность выбора ключевых ориентиров в развитии экономики как – то осуществление интеграции в экономическое пространство межгосударственных образований развитых стран и обновление структуры общественного производства. В качестве дополнительных источников для обеспечения инновационного типа развития могут быть использованы те, которые связаны с извлечением положительных эффектов от решения целого ряда макроэкономических проблем, а именно состояния налогообложения (в части НДС, налоговых льгот) валютной политики, а так же сбережения населения уровня безработицы и др.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Дискеров В. Выгодность работы в сельском хозяйстве: оценки и перспективы. «Экономика Украины», № 8, 2005, с.62 – 67.

2. Гальчинский А. Методология анализа экономической глобализации: логика обновления. «Экономика Украины», № 1, 2009, с.4 – 18.

3. Волынский Г. О социальной дифференциации населения. «Экономика Украины», № 2, 2008, с.79 – 4. Борисенко В Международная конкурентная политика в условиях глобализации мировой экономики.

«Экономика Украины», № 1, 2005, с.86 – 91.

5. Чухно А. Новая экономическая политика «Экономика Украины», № 6, 2005, с.4 – 10.

6. Чухно А. Новая экономическая политика «Экономика Украины», № 6, 2005, с.9.

7. Федулова А. Перспективы инновационно – технологического развития промышленности Украины.

«Экономика Украины», № 7, 2008, с.24 – 36.

8. Сидорова А., Анисимова А., Направление инновационного развития в промышленности Украины.

«Экономика Украины», № 3, 2009, с.19 – 26.

9. Вахненко Т. Оптимизация валютно – курсовой политики, «Экономика Украины», № 1, 2005, с.28 – 10. Гощ А. Рынок как средство возрождения переходной экономики, «Экономика Украины», № 9, 2005, с. – 82.

11. Щербак В. Налог работает на …глобализацию,«Экономика Украины»,№ 11, 2005, с.46 – 54.

12. Мудрик Р. Продовольственные расходы в контексте экономического роста Украины, «Экономика Украины», № 6, 2005, с.73 – 78.

13. Социально – экономическое развитие аграрного сектора в интересах общества, «Экономика Украины», № 4, 2005, с.4 – 20.

14. Попова В. Конкурентно – способность экономики Украины: источники формирования и социальные последствия,«Экономика Украины», № 8, 2008, с.4 – 13.

15. Гаец В. Макроэкономическая оценка денежно – кредитной и валютно курсовой политики Украины до и вовремя финансового кризиса, «Экономика Украины», № 2, 2009, с.5 – 23.

РЕЗЮМЕ У статті з'ясовані і визначені узагальнювальні складові економічного зростання, обгрунтовані необхідні умови їх реалізації РЕЗЮМЕ В статье выяснены и определены обобщающие составляющие экономического роста, обоснованы необходимые условия их реализации SUMMАRY In the article found out and certain summarizings constituents of the economy growing, the necessary terms of their realization are grounded КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ Й ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА КРАЇН ЧЕС В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Таранич О.В., асистент кафедри менеджменту ДонНУ Актуальність. У теперішній час розвиток міжнародної економіки визначається глобалізацією світогосподарських зв’язків на світовому ринку внаслідок створення цілісного інформаційного простору, у межах якого здійснюється вільний рух товарів, капіталів і робочої сили. На активність, географію зовнішньої торгівлі країн впливає конкурентоспроможність країн, що досягається за рахунок активного впровадження та використання високих технологій і продуктових інновацій з одного боку, а також різного ступеня спеціалізації країн у виробництві тих чи інших товарів. Якщо інтернаціоналізація світової економіки визначала встановлення коопераційних зв’язків між спеціалізованими регіонами, то глобалізація світового господарства призводить до суттєвих диспропорцій у їх соціально-економічному розвитку, що пов’язано з різним ступенем інтеграції між підприємницькими й урядовими структурами у регіонах, а також із забезпеченням та ефективністю використання ресурсів.

Індустріальний розвиток світової економіки стимулює максимізацію споживання ресурсів, забезпечення яких за країнами має диференційований характер, внаслідок чого вартість споживання ресурсів визнає структуру та напрямки зовнішньою торгівлі, а також конкурентоспроможність країн у встановленні міжнародних економічних відносин. Ступінь такої конкурентоспроможності можна визначити за наявністю інтегрованих міжнародних організацій на урядовому та галузевому рівнях, до яких можна віднести Організацію Чорноморського економічного співробітництва. Такі об’єднання країн стимулюють регіональний соціально-економічний і науково-технічний розвиток, а також сприяють зростанню ефективності споживання ресурсів та їх раціонального використання, що обумовлює екологічну, економічну й енергетичну безпеку регіонального, галузевого та світового розвитку країн в умовах глобалізації, а також визначає їх конкурентоспроможність у міжнародних економічних відносинах.

Аналіз досліджень і публікацій. Сучасні наукові школи, що досліджують міжнародну конкурентоспроможність країн, використовують значний теоретичний і практичний досвід при вивченні й подальшому розвитку її методології, яку інтенсивно розвивають три основних наукових центри.

© Таранич О.В., Найбільш значимою можна вважати наукову школу США, у першу чергу Гарвардську школу бізнесу, ядро якої становлять професори М. Портер, А. Чандлер, М. Енрайт, Дж. Макартур. Ними вперше були представлені вирішення проблеми міжнародної конкурентоспроможності товарів, компаній й окремих галузей, зроблено значний внесок у стратегічне управління компанією в умовах конкуренції, виділені й оцінені фактори, що визначають конкурентні переваги й фактори успіху. Особливо істотних результатів удалося досягти в дослідженні проблем регулювання конкуренції на рівні галузей і визначенні індексів міжнародної конкурентоспроможності країн.


Друга оригінальна школа представлена науковими центрами Японії. Університети Токійський, Хитоцубасі, Васеда, Мейдзі координують свої дослідження в області нецінової конкуренції, спільного з конкурентами просування продукції. Велика увага приділяється проблемі співробітництва й взаємодії національних виробників з метою завоювання нових географічних ринків збуту. Яскравими представниками японської школи є професори Х. Такеучі, Х. Кобоясі, М.Цугія, Т. Ногучі.

Більш різноманітні дослідження конкуренції в Європі. Швейцарія, Швеція, Данія, Австрія, Італія, Німеччина мають власні, хоча багато в чому проамериканські, моделі, що описують конкурентну поведінку компанії. Особливо детально представлені в наукових працях європейських учених питання конкуренції в міжнародному масштабі (глобальна конкуренція).

Дослідження міжнародної конкуренції та конкурентоспроможності країн довели, що ці категорії є складними багатоаспектними поняттями, що пов’язані з внутрішньою державною політикою й особливостями розвитку світового господарства у галузевому (світові ринки фінансів, товарів та послуг) та регіональному вимірах. Таким чином обумовлюються диспропорції соціально-економічного розвитку регіонів світу, які визначають необхідність й особливості проведення досліджень регіональної конкурентоспроможності країн, що набуває важливого наукового значення для штучних інтеграційних утворень у межах інших інтеграційних одиниць. Саме до них відноситься проблема визначення міжнародної конкурентоспроможності країн-членів Організації Чорноморського економічного співробітництва та ГУАМ у контексті міжнародних економічних відносин з країнами ЄС і СНД.

Ціль — дослідити особливості визначення міжнародної конкурентоспроможності країн ЧЕС в умовах глобалізації світогосподарських відносин.

Результати. У світовій літературі поняття «міжнародна конкурентоспроможність країни»

здебільшого розглядається з наступних позицій:

1) спроможність країни забезпечувати високі темпи середньострокового економічного зростання;

2) рівень продуктивності факторів виробництва;

3) спроможність країни витримувати конкуренцію в міжнародній торгівлі;

4) спроможність підприємств країни успішно конкурувати на галузевих і світовому ринках.

Такі розбіжності в інтерпретації пов’язані з багатоаспектністю, комплексністю поняття «міжнародна конкурентоспроможність країни», якому надають чотирьох трактувань (рис. 1).

Фактори, що визначають розбіжність у визначенні міжнародної конкурентоспроможності країн Лінгвістична неоднозначність терміну «competitive advantage»

Багатоплановість об’єкту дослідження Джерела та теоретичні підходи до формування та підвищення міжнародної конкурентоспроможності країн Монетаризм Структуралізм (кейнсіанство) Економіка пропозиції Похідність від терміну «конкуренція», що також має суперечливе трактування Рис. 1. Діалектичні підходи до визначення міжнародної конкурентоспроможності країн По-перше, як вважають Д. Репкін і Дж. Стренд [1], з причин лінгвістичної неоднозначності, термін «competitive advantage» перекладається з англійської і як «конкурентна перевага», і як «конкурентоспроможність». Наприклад, якщо звернутися до назви найбільш відомої й авторитетної сучасної праці з проблем міжнародної конкурентоспроможності – «The Competitive Advantage of Nations»

М.Портера, її назву можна було перекласти і як «Конкурентні переваги країн», і як «Національні конкурентні переваги», і як «Конкурентоспроможність націй». Інакше кажучи, англійська мова фактично ототожнює або робить дуже близькими за змістом такі поняття, як «конкурентні переваги» і «конкурен тоспроможність». Аналогічно прикметник competitive перекладається з англійської і як «конкурентний», і як «конкурентоспроможний» [2, с. 139].

Друга причина різниці в теоретичній інтерпретації полягає в тому, що поняття конкурентоспроможності аналізується залежно від економічного об’єкту, до якого воно застосовується.

Конкурентоспроможність, – відзначає В.Андріанов, – багатопланова економічна категорія, яку можна розглядати на декількох рівнях. Це конкурентоспроможність товарів, товаровиробників, галузей, промислових або географічних регіонів, країн. Між всіма цими рівнями існує тісний взаємозв’язок: адже конкурентоспроможність країни і галузі в кінцевому рахунку залежать від здатності конкретних виробників випускати конкурентоспроможні товари [3, с. 47]. Критерії, характеристики та фактори динаміки конкурентоспроможності на рівні підприємства, галузі чи національної економіки, безсумнівно, мають свою специфіку. Найпростіше поняття конкурентоспроможності піддається осмисленню на рівні підприємства. Звичайно, конкурентоспроможним вважається підприємство, яке, здійснюючи свою діяльність в умовах відкритих ринків, здатне тривалий час залишатися прибутковим.

Поняття конкурентоспроможності на макрорівні насамперед відбиває сприятливі позиції національної економіки в системі міжнародних відносин, головним чином у сфері міжнародної торгівлі, і, водночас, її здатність зміцнювати ці позиції. Це головний, але не поодинокий аспект поняття «міжнародної конкурентоспроможності країни». Зарубіжні дослідники також додають, що країну можна кваліфікувати як конкурентоспроможну, якщо вона до того ж здатна нарощувати темпи економічного зростання, збільшувати зайнятість та реальні доходи громадян.

Третя причина різного тлумачення міжнародної конкурентоспроможності країн полягає в тому, що основні течії сучасної західної економічної думки суттєво відрізняються в підходах до причин і джерел її підвищення. Так, монетаристський підхід, який користується найбільшим авторитетом в академічних колах, виходить із ланцюжка причинно-наслідкових зв’язків «дефіцит державного бюджету – підвищення відсоткових ставок – приплив іноземного капіталу – підвищення курсу національної валюти – зниження конкурентоспроможності». На переконання монетаристів, такий ланцюжок краще за все показує ті фундаментальні залежності, які покладено в основу зрушень у зовнішньоекономічному положенні тієї чи іншої країни.

Друга точка зору є характерною для так званих структуралістів, які значною мірою спираються на кейнсіанські теорії. Не заперечуючи впливу бюджетного дефіциту, структуралісти водночас вважають, що погіршання зовнішньоекономічних позицій країни відбиває більш глибокі, довгострокові зрушення в розвитку національної економіки. При цьому структуралісти звертаються до мікроекономічних процесів і доводять, що низька та спадна конкурентоспроможність національних товаровиробників на світових ринках обумовлена низькими темпами зростання ефективності виробництва, підвищення технічного рівня та якості товарів.

Нарешті, третій підхід пропонується прихильниками економіки пропозиції. На противагу монетаристам і структуралістам вони вбачають основні причини погіршення конкурентоспроможності не в самій національній економіці, а в зовнішніх факторах: у змінах, що відбуваються у світовому господарстві – це торговельні бар’єри, в основному нетарифні, як, наприклад, проблема доступу національних товарів на зовнішні ринки.

Четверта причина відсутності загальноприйнятого визначення міжнародної конкурентоспроможності країни полягає в тому, що «конкурентоспроможність» є поняттям, похідним від поняття «конкуренція». Однак конкуренція як економічна категорія не може бути визначеною у відриві від аналізу прибутку і конкуренції між капіталами, а міжнародна конкурентоспроможність країни — наявності причинно-наслідкових зв’язків. Проте, разом з відмовою від розгляду конкуренції капіталів західними економістами було втрачено ту методологічну основу, на якій тільки й був можливий несуперечливий розгляд всієї проблематики конкуренції, зокрема, проблеми міжнародної конкурентоспроможності країни [4].

Отже, міжнародна конкурентоспроможність країни — складне багатоаспектне поняття, яке з наведених вище причин досі не знайшло загальновизнаного універсального визначення в західній та вітчизняній економічній думці. Проте роботи спеціалістів з питань міжнародної конкурентоспроможності країни отримали подальшого розвитку у визначенні Комісії з промислової конкурентоспроможності при Президентові США, що є визначальним у тлумаченні цієї економічної категорії: міра можливості країни за умов вільного й справедливого ринку виробляти товари та послуги, що відповідають вимогам світових ринків при одночасному збереженні або підвищенні реальних доходів своїх громадян [5].

Розвиток міжнародних ринкових відносин в умовах глобалізації припускає створення нового механізму взаємодії й управління капіталом, трудовими ресурсами, засобами праці. Розвивається цивілізоване суперництво підприємців і споживачів, що на практиці перетворюється в жорстоку конкурентну боротьбу за обмежений обсяг платоспроможного попиту, у якій держава повинна виступати на боці споживачів, захищаючи їх від могутніх (монополізованих) продавців без зворотного їхнього захисту від могутніх покупців;

а також одночасно захищати внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Ця боротьба має тенденцію до посилення як на внутрішньому ринку — між національними виробниками і їхніми іноземними конкурентами, так і на зовнішньому — між окремими підприємствами й корпораціями, особливо тими, які представляють найбільш розвинені в економічному й технологічному відношеннях галузі. У цій ситуації потрібно більш глибоке наукове осмислення самої категорії міжнародної конкурентоспроможності країни на всіх рівнях її прояву від окремо взятого товару будь якого підприємства або корпоративної групи до галузевого ринку й національної економіки в цілому.


Категорія «міжнародна конкурентоспроможність країни» є майже не розробленою національною пострадянською економічною наукою. У дореформених умовах звертання до цієї галузі економіки проходило в рамках категорії соціалістичного змагання на макрорівні та «холодної війни» на світовому ринку. З іншого боку, трансформація господарської системи України виявилася настільки швидкою й радикальною, що наука не встигла ґрунтовно осмислити нові реальності. Деякою мірою такому осмисленню заважають і гадана очевидність змісту категорії конкурентоспроможності, і її близькість до категорії ефективності: їх нерідко розглядають у якості однопорядкових, хоча перша, ґрунтуючись на останній, містить в собі більш складні взаємозв'язки господарських суб'єктів — окремих підприємств і корпорацій, галузевих та регіональних об'єднань, національних і транснаціональних виробничих комплексів.

Конкурентоспроможність — внутрішня (іманентна) властивість суб’єкта ринкових відносин, що виявляється в процесі конкуренції, дозволяє зайняти власну нішу в розширеному відтворенні, та припускає покриття всіх витрат виробництва й одержання прибутку від господарської діяльності.

У самому широкому значенні конкурентоспроможність означає потенційну можливість виграшу в змаганні. Стосовно до економічної сфери конкурентоспроможність — володіння властивостями, що створюють переваги для суб’єкта економічного змагання. Ці властивості можуть відноситися до різних за природою об’єктів: видів продукції, виробничих підприємств і некомерційних організацій, їхніх груп, що утворюють галузеві й конгломератні об’єднання й комплекси, нарешті, до окремих країн або міждержавних утворень, що виступають як суб’єкти конкурентної боротьби.

Аналіз теоретичних досліджень дозволяє зробити висновок, що існують два підходи до рівнів визначення міжнародної конкурентоспроможності:

1) міжнародна конкурентоспроможність завершує ряд зростаючих рівнів визначення конкурентоспроможності різних економічних об’єктів від товару до країни. Так, М. Гельвановским, В. Жуковською, И. Трофімовою одними з перших надано класифікації конкурентних відносин, що виникають у сфері економіки, як трьох рівнів: мікрорівень (конкретні види продукції, виробництва, підприємства);

мезорівень (галузі, корпоративні об'єднання й фірми конгломератного типу);

макрорівень (народногосподарські комплекси). Мікро- і мезорівень можуть мати як національний, так і міжнародний масштаб;

для групи країн, які за економічними або політичними причинами здійснюють погоджену політику, уводиться квазімакрорівень;

2) міжнародна конкурентоспроможність розглядається як інтеграційний вплив конкурентоспроможності підприємств, що забезпечений конкурентоспроможними товарами на галузевих і світовому ринках. Автор поділяє думку дослідників, що визначають галузеву, регіональну та міжнародну конкурентоспроможність як сукупний вплив підприємств, що відповідають наведеним рівням угруповань — одні й ти самі підприємства можуть складати основу галузевої конкурентоспроможності для порівняння видів промислової діяльності, визначати конкурентоспроможність регіонів в межах країни, але ця ж інформація буде використовуватись при зіставленні конкурентних рівнів окремих країн.

Міжнародна конкурентоспроможність країни дозволяє визначати умови для ефективного функціонування суб’єктів господарювання на ринку через економічні та адміністративні важелі, вона пов’язана з галузевою конкурентоспроможністю через можливість та динаміку пристосування окремих галузей до умов внутрішньої та зовнішньої конкуренції.

З міжнародною конкурентоспроможністю країни як економічним явищем пов’язані такі категорії, як конкурентоспроможність і конкурентні переваги національної економіки (рис. 2).

Суспільство і національна економіка на макроекономічному рівні Лідерство національної економіки на конкурентоспроможність країни 1 світовому ринку Переваги Конкурентоспроможність в управлінні економіки суспільством Міжнародна Конкурентні переваги Конкурентоспромож підприємств і систем ність галузі їх взаємодії Конкурентні переваги в управлінні підприємством Конкурентні переваги в управлінні розробкою та реалізацією товару Підприємство на мікроекономічному рівні національної економіки 1 Переваги суспільно- 2 Конкурентоспроможність товару економічного укладу 3 Конкурентоспроможність підприємства Рис. 2. Конкурентні переваги та формування міжнародної конкурентоспроможності країни Традиційно конкурентоспроможність трактують як обумовлене економічними, соціальними, політичними факторами стале положення товару, виробника, регіону чи країни на внутрішньому та зовнішніх ринках. В умовах глобалізації та відкритості світової економіки до вільного руху товарів, капіталів і робочої сили загальне поняття щодо визначення міжнародної конкурентоспроможності у проведеному автором дослідженні буде вживатись як спроможність країни, регіону, галузі протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку та ринках інших країн. У такому ракурсі розглядається міжнародна конкурентоспроможність у багатьох національних дослідженнях І.Ю.Сіваченка, Ю.Г.Козака, Ю.І.Єханурова, Ю.В. Макогона, Б.В. Губського, О.Д. Павловської, С.В. Харчука.

Конкурентні переваги виявляються у результаті суперництва при проектуванні, виробництві, реалізації й експлуатації продукції на галузевих і світовому ринках. Суб'єкти ринку, взаємодія яких викликає суперництво, а також відносини між ними, утворюють конкурентне середовище країни.

У класичній моделі конкурентного середовища М. Портера «П'ять сил, що визначають конкуренцію в галузі» значення й чинність впливу кожного з факторів конкуренції змінюється від ринку до ринку й визначає ціни, витрати, розміри капіталовкладень у виробництво й збут продукції й, в остаточному підсумку, прибутковість бізнесу. Всі перераховані фактори створюють умови для динамічного розвитку конкуренції й «старіння» наявних конкурентних переваг.

Поняття «конкурентна перевага» й «конкурентоспроможність» мають різні інтерпретації залежно від об'єкта, до якого вони застосовуються. При системному вивченні цих понять виділяють ієрархічну структуру, що послідовно включає оцінку товару, підприємства, галузі, регіональної та національної економіки з погляду їхнього впливу на аналогічні об’єкти управління, а також вплив внутрішнього і зовнішнього середовища на міжнародну конкурентоспроможність країни.

Що стосується країн ЧЕС та ГУАМ, то їх міжнародна конкурентоспроможність можна визначити шляхом поєднання геополітичних факторів з одного боку, до яких відносяться поєднання міжнародних транспортних коридорів у вигляді залізничного, автомобільного, морського та річкового сполучення;

природної сировинної бази та унікальних рекреаційних (гірських, морських, культурно-історичних) ресурсів. З другого боку, до важливих соціально-економічних факторів відносяться традиційні торгівельні відносини між країнами ЧЕС, що сформовано історичними та техніко-технологічними факторами;

наявність спільних проблем енергетичної й екологічної безпеки, що пов’язані з використанням вичерпних джерел енергії та забрудненням навколишнього природного середовища, наслідки якого виявляються спільними для країн, що розташовані в басейнах рік Дніпр, Дон і Дунай, а також Азовського та Чорного морів. Таким чином, конкурентоспроможність країн ЧЕС на світовому ринку можна збільшити шляхом координації спільних зусиль у таких векторах міждержавної політики, як економічна, екологічна й енергетична безпека регіону, маючи на увазі його технологічну, демографічну, рекреаційну та фінансову перспективність у порівнянні з іншими Єврорегіонами.

Висновки. Дослідження діалектичних підходів до визначення міжнародної конкурентоспроможності країн дозволило визначити розбіжності в інтерпретації поняття «міжнародна конкурентоспроможність країни», пов’язані з багатоаспектністю та комплексністю цієї економічної категорії. Шляхом поєднання мікроекономічних та макроекономічних конкурентних переваг саме і визначається категорія ті рівень міжнародної конкурентоспроможності країн. В умовах глобалізації світової економіки остання набуває форм міжрегіонального характеру внаслідок нерівномірного розвитку світового господарства та різного рівня соціально-економічного та техніко-технологічного розвитку країн.

Міжнародна конкурентоспроможність країн ЧЕС визначається унікальними геополітичними та соціально-економічними факторами, що обумовлюють спільні проблеми економічної, екологічної й енергетичної безпеки регіону, а також його конкурентоспроможність на світовому ринку та у порівнянні з іншими Єврорегіонами.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ 1. Rapkin, P. David and Jonathan R. Strand. "Is International Competitiveness a Meaningful Concept?" in C.

Roe Goddart, John T. Passe-Smith' and John G. Conklin, Eds. International Political Economy: State Market relation in changing Global Order Boulder, CO: Lynne Riener, 1996. P. 112.

2. Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. – М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. – 208 с.

3. Андрианов В.Д. Конкурентоспособность России в мировой экономике // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 3. – С. 47.

4. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я.А. Жаліло, Я.Б. Базилюк, Я.В.

Белинська та ін..;

За ред. Я.А. Жаліла. – К. : НІСД, 2005. – 388 с.

5. Global Competition: The New Reality. Report of the Presidents Commission on Industrial Competitiveness, Vol. 2. – Washington, D.C. Government Printing Office, 1985.-P. 6.

РЕЗЮМЕ Досліджено діалектичні підходи до визначення міжнародної конкурентоспроможності країн, визначено розбіжності в інтерпретації поняття «міжнародна конкурентоспроможність країни», пов’язані з багатоаспектністю та комплексністю цієї економічної категорії.

РЕЗЮМЕ Исследованы диалектические подходы к определению международной конкурентоспособности стран, определены различия в интерпретации понятия «международная конкурентоспособность страны», связанные с многоаспектностью и комплексностью этой экономической категории.

SUMMARY Studied dialectical approaches to determining the international competitiveness of countries, identified differences in the interpretation of the notion of «the international competitiveness of the country», related to the multidimensional and complex that the economic category.

СТРАТЕГІЇ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ БАНКІВСЬКИХ СТРУКТУР НА РИНКУ ЄВРОПИ Ткаченко В.М., аспірант кафедри «Маркетингу» Донецького національно університету Найважливішою складовою і одночасно головним механізмом загальних процесів глобалізації виступає транснаціоналізація. Вона є найбільш суттєвим елементом і одним із основних контурів – регуляторів, що забезпечують єдність функціонування світової економіки. Одна із характерних рис транснаціоналізації – різке зростання взаємозалежності національних держав, зумовлене визначальним впливом зовнішніх чинників і формуванням транснаціонального капіталу. Основні учасники процесу транснаціоналізації, а саме транснаціональні корпорації та транснаціональні банки, здійснюють все більший вплив на міжнародні відносини і світову економіку в цілому, розвиток якої в значній мірі © Ткаченко В.М., визначається особливостями їх розвитку. З огляду на це, без розуміння ролі транснаціональних структур в міжнародному бізнесі, аналізу сучасних тенденцій їх розвитку неможливе усвідомлене сприйняття економічних, політичних та культурних світових реалій. Транснаціональні корпорації являються безпосередніми учасниками всього спектра світогосподарських зв'язків, рушійною силою світової економіки.

Аналізу процесів формування і розвитку транснаціональних корпорацій, причинам і механізму їх стійкості, формам і особливостям їх діяльності присвячено роботи Дж. Даннінга, М. Портера, К.

Акамацу, А.Мовсесяна, Р.Хасбулатова. Істотний внесок у вивчення цих питань зробили такі вітчизняні вчені-економісти: О.Рогач, Ю. Макогон, Т. Орєхова, В. Белошапка, Д.Лук’яненко, Л. Руденко та інші.

Важливою та необхідною складовою функціонування транснаціональних корпорацій є транснаціональні банки. Процеси транснаціоналізації капіталу є основою глобалізації світової економіки. Зростання масштабів міжнародного ринку капіталів, розгортання банківських операцій підштовхнули великі банки до прискореного створіння зарубіжної мережі філіалів, дочірніх компаній, укріпили їх зв'язок з банківським капіталом інших країн.

Розширенню експансії банків за кордон активно сприяла державна економічна політика. Без могутньої державної підтримки банківські компанії не могли досягти такого рівня концентрації капіталу, який дозволяє створювати мережі підрозділів в зарубіжних країнах, на світових ринках, вести великомасштабні міжнародні операції.

З огляду на масштабність діяльності зазначених суб’єктів світового господарства та поглиблення процесів лібералізації виробничих, торгівельних та фінансових відносин актуальним є питання оцінки ролі процесів транснаціоналізації в формуванні глобальної економічної системи.

Незважаючи, на величезну кількість робіт, як зарубіжних, так і вітчизняних вчених з досліджуваної теми, слід відзначити, що дана проблематика не утрачає своєї актуальності, потребує подальшого дослідження впливу діяльності транснаціональних структур на національні макроекономічні параметри.

Метою даної статті є окреслення особливостей сучасних процесів транснаціоналізації у світовому господарстві.

Транснаціональні банки (ТНБ) - найбільші банківські установи універсального типу, що мають у своєму розпорядженні широко розгалужену і інтегровану систему зарубіжних підприємств. ТНБ - це найбільша банківська монополія, яка панує не тільки на національному, але й на міжнародному ринку позикових капіталів. До них відносяться найбільші комерційні банки, що мають у своєму розпорядженні величезну депозитну базу і власні капітали, а також банки ділового характеру, які мають менший обсяг коштів, що обертаються, але володіють значним досвідом роботи в спеціальних сферах банківської діяльності.

Таблиця Найбільші європейські банки, що входять у топ-рейтинг банків світу за рівнем активів у році (млрд. дол. США) п/п Назва банку Країна Активи, млрд. дол. США 1. United Bank of Switzerland Швейцарія 2. HSBC Holdings Великобританія 3. BNPParibas Франція 4. ING Group Нідерланди 5. Royal Bank of Scotland Великобританія 6. Credit Agricole Group Франція 7. Allianz Group Німеччина 8. Deutsche Bank Group Німеччина 9. ABN Amro Holding Нідерланди 10. Credit Suisse Group Швейцарія 11. Societe Generate Франція 12 Santander Group Іспанія 13. UniCredit Group Італія 14. HBOS Великобританія 15. Barclays Bank Великобританія 16. Fortis Бельгія 17. Commerzbank Німеччина 18. Rabobank Group Нідерланди Усього по групі - Концентрація і централізація капіталу виступають першочерговим чинником розвитку міжнародних банківських монополій. Завдяки витісненню дрібних банків більшими, злиттю крупних банків в найбільших і відбувається централізація банківського капіталу.

Процес централізації відбувається, перш за все, на основі концентрації виробництва. Крупні промислові підприємства вважають за краще поміщати свої вільні грошові капітали, як правило, в крупні банки, тим самим, підсилюючи позиції останніх і сприяючи витісненню дрібних банків. Крім того, централізація може перетворювати крупні банки в найбільші. Концентрація і централізація банківського капіталу виражається також у зростанні філіальної мережі крупних банків. Підсумком всіх цих процесів є зосередження все більшої частині банківських ресурсів в руках небагатьох найбільших банків.

З 50 - 60-х рр. до сучасних часів спостерігається тенденція до злиття найбільших банків. В основному, відбувається злиття не більше 2-3 банків. Банк-гігант не може бути створений на основі об'єднання великої кількості середніх банків. Утворення найбільших банків здійснюється тільки на базі вже надзвичайно високій концентрації і централізації банківського капіталу, досягнутих в ході попередніх поглинань, злиттів і тому подібне. У зв'язку з тим, що банки намагаються укріпити свої позиції у боротьбі не тільки з внутрішніми, але й з зовнішніми конкурентами, злиття і поглинання банків може виходити за рамки національних ринків капіталу, здійснюються міжнародні придбання. З початку 90-х рр. XX ст. об'єднання і придбання провідних світових банків характеризуються багатомільярдною вартістю, що пояснюється об'єктивною тенденцією до концентрації і централізації капіталу в багатьох галузях і можливістю в умовах постійного зростаючого фондового ринку оплачувати придбання іншої фірми не готівкою, а й за допомогою емісій акцій.

Злиття може набувати і міжнаціонального характеру. Як приклад можна привести глобальне злиття Metita Bank (Фінляндія) і Nordbanken (Швеція), Deutsche Bank (Німеччина) і Bankers Trust (США).

Інші найбільші банківські злиття у Європі представлені в таблиці 2.

Виникнення ТНБ та МНБ сучасного типу багато в чому визвано розвитком ТНК (транснаціональних корпорацій), їх діяльність тісно переплітається. Зрощення крупних банків з промисловими монополіями дозволяє їм робити вплив на економічний поділ світового фінансового ринку. Концентрація і централізація банківського капіталу з подальшою його монополізацією, формування глобальних фінансових ринків стали об'єктивною основою появи ТНБ і МНБ.

Міжнародні банки є особливим типом банків, які стали основними центрами і посередниками в міжнародному переміщенні фінансових ресурсів. Транснаціональний капітал просто не став би самостійним елементом сучасного світового господарства без відповідної банківської системи.

Географічна структура міжнародного ринку капіталів відображає переміщення капіталу між окремими країнами, групами країн і регіонів. Як правило, це переміщення здійснюється через міжнародні фінансові центри (Нью-Йорк, Лондон, Франкфурт-на-Майне, Цюріх, Париж, Токіо. Сінгапур, Гонконг та ін.).

Таблиця Найбільші банківські злиття у Європі на початку ХХІ ст.

Учасники злиття Назва Активи учасників об’єднаної структури злиттів, млрд. дол.

Deutsche Bank, Bankers Trust Deutsche Bank 735 BNP, Paribas BNP Paribas Swiss Bank, Union Bank of Switzerland United Bank of Switzerland 687 Hypo-Bank, Vereinsbank Hypo-Vereinsbank 541 У дослідженнях університету Франкфурта-на-Майні, які здійснюються під керівництвом проф.

П.Шпана і проф. У.Ван ден Буша, класифікують міжнародні фінансові центри по кількості топ-банков, які включені в 500 найкрупніших банків світу (табл. 3).

Розвиток міжнародного банківського бізнесу почався, по суті, з діяльності банків Англії, Франції, Бельгії і ін. в колоніях, що належали цим країнам. Маючи широку розгалужену закордонну мережу, ці банки обслуговували, перш за все, метрополії в колоніальних країнах. Ці банки називалися банками старого типу. Розпад колоніальної системи, розвиток концентрації і централізації банківського капіталу, інтернаціоналізація господарських зв'язків сприяли появі нового типу міжнародних банків. Такі банки здійснювали пошуки нової сфери прикладання капіталу, виходячи з економічної кон'юнктури, розширяли фінансування виробничих і інвестиційних програм ТНК.

Значний розвиток міжнародна банківська діяльність отримала на грошових ринках країн Західної Європи, США і Японії.



Pages:     | 1 |   ...   | 17 | 18 || 20 | 21 |   ...   | 24 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.