авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 18 | 19 || 21 | 22 |   ...   | 24 |

«Донецкий национальный университет Сборник научных трудов основан в 2003 году ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ...»

-- [ Страница 20 ] --

Таблиця Ранжирування фінансових центрів Європи по кількості топ-банків, які включені до найбільших банків світу Місто Кількість 500 топ- Місто Кількість 500 топ банків банків Лондон 201 Відень Франкфурт 107 Варшава Париж 90 Лиссабон Мілан 75 Прага Мадрид 75 Афіни Люксембург 67 Стокгольм Брюссель 63 Копенгаген Цюрих 53 Дублін Амстердам 40 Осло Женева 40 Хельсинки Міжнародний банк відрізняється від крупного національного, перш за все, наявністю зарубіжної інституційної мережі, перенесенням за національні межі здійснення активних і пасивних операцій.

Форсоване зростання міжнародних операцій дозволяє істотно укріпити позиції банку на національному ринку. Зовнішня діяльність стала важливою складовою діяльності сучасних міжбанків.

З 25 найбільших банків світу шість (Citigroup, BNP Paribas, ING, Credit Agricole, Allianz, Unicredit) вже прямо або побічно присутні в Україні. Сумарні активи цих банківських холдингів складають 8,1 трлн. дол. США, що в сто разів більше річного ВВП України. Активізація зовнішньоекономічної діяльності в Україні і успішний розвиток міжнародного банківського бізнесу є актуальними проблемами на даному етапі розвитку національної економіки. Українські економісти все частіше звертають увагу на проблему централізації і концентрації банківського капіталу. Україні не дістає по-справжньому крупних банків, надійність яких не бралася б під сумнів.

Діяльність ТНБ в значній мірі залежить від зовнішнього ринку. Діяльність таких банків здійснюється незалежно від інтересів країни їх базування. Зарубіжні філії, підприємства, відділення ТНБ знаходяться в основних фінансових центрах світу, а також на національних ринках багатьох країн.

Сучасні ТНБ універсальні за своєю суттю, оскільки здатні надавати будь-які послуги за бажанням клієнта, їх діяльність все більш виходить за сфери кредитно-фінансового бізнесу. Для них характерне тісне переплетення капіталів, інтересів, що обумовлює взаємозалежність між ними при одночасному існуванні гострої конкуренції.

Активний розвиток ТНБ пояснюється тим, що конкурентні переваги на ринку можна досягти, лише завоювавши провідні позиції у сфері банківського бізнесу (за обсягом послуг, що надаються, і їх переліку). Національні ринки сильно обмежують можливості оптимізації розмірів банку за рахунок економії масштабу банківської структури. ТНБ виходять за національні межі, тим самим, забезпечуючи стабільну мобілізацію капіталу за рахунок доступу до іноземних кредитних ресурсів. Нові ринки сприяють диверсифікації банківської діяльності і значно розширюють джерела банківського прибутку.

Сьогодні ТНБ контролюють сотні мільярдів доларів. Найбільшими є банки США, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії. До середини 70-х рр. XX ст. провідні позиції на світовому кредитному ринку займали американські банки. Серед перших 20 банків американських було 11 і всього один японський. Проте в 80-і рр. ситуація різко змінилася.

Перенасичення капіталу в Японії сприяло швидкій активізації японських банків, зростанню їх іноземних активів. В середині 90-х рр. серед перших 25 банків: японських - 16, французьких - 3, німецьких - 2, британських -2 і поодинці від США і Швейцарії.

Інтернаціоналізація внесла зміни до складу банківського капіталу. Це привело до появи міжнаціональних банків. Міжнаціональні банки (МНБ) - найбільші транснаціональні банки, в яких міжнародною є не тільки діяльність, але і склад капіталу і система управління.

Під впливом міжнародної міжгалузевої і внутрігньогалузевої конкуренції відбувається розвиток співпраці між банками. Розвиток фінансових інтересів різних банків, їх спільність неминуче приводить до співпраці, яка сприяє фінансовому переплетенню банківських монополій різних країн. Удосконалення міжнародних економічних відносин приводить до того, що для здійснення окремих операцій недостатньо фінансових можливостей одного банку. Завдяки цьому і виникає співпраця конкурентів, яка сприяє об'єднанню банків різних країн в одну глобальну систему.

МНБ функціонують на основі різних форм співпраці між банками, що мають різну національну приналежність. Особлива роль серед МНБ належить двом формам: консорціумам (консорциальні банки) і банківським клубам.

Консорціальні банки є власністю декількох банків, кожен з яких не має над ними повного контролю і має різну національну приналежність. Банківські консорціуми - інститути, що постійно діють, діяльність яких носить універсальний характер. Утворення консорціуму несе вигоди як для засновників (швидша мобілізація ресурсів, надання великих кредитів і т. д.), так і для клієнтів (більш багатообразний спектр послуг зосереджений в одному місці). Такі банки працюють, в основному, на євровалютному ринку. Збільшення обсягів операцій досягається за рахунок більшої концентрації ресурсів. Відбувається розподіл ризиків від здійснення операцій у разі неплатежів позичальників для кожного учасника консорціуму.

Консорціальним банкам притаманна значна маневреність. Участь у міжнародних банківських консорціумах є для банків одним із засобів конкуренції з іншими національними банками, тому у більшості консорціумів бере участь лише по одному банку від кожної країни. Взаємна конкуренція примушує банки однієї країни підключатися до різних міжнародних консорціумів. Велика кількість крупних банків беруть участь відразу у декількох консорціальних інститутах. У зв'язку з тим, що консорціальні банки працюють на євровалютних ринках, вони тяжіють до світових фінансових центрів.

Наприклад, у Лондоні розташовується більше 30 міжнародних банківських консорціумів. Всього у даний час таких банків близько 500.

По характеру і сфері діяльності консорціальні банки можна розділити на дві основні групи:

консорціальні банки загального характеру (діяльність у всіх секторах ринку позикового капіталу), спеціалізовані банківські консорціуми (зорієнтовані на роботу в певних секторах економіки). Сьогодні активно розвиваються саме спеціалізовані банківські консорціуми.

Серед банків консорціального типу виділилася група могутніх інститутів, які виросли до розміру і статусу самостійних банків, що грають власну роль, не залежно від творців. Таким є лондонський ORION, капітал якого розподілився між National Westminster Bank (Англія), Chase Manhattan Bank (США), Royal Bank of Canada (Канада), Westdeutshe Landesbank Girozentrale (ФРН), Credito Italiana (Італія) і Mitsubishi Bank (Японія).

Багато консорціальних банків почали перетворюватися на розгалужені банківські групи, залучаючи інші банки і створюючи власні дочірні підприємства, а також беручи участь в інших консорціумах. Діяльність консорціумів значно диверсифікована за рахунок небанківських установ (страхові компанії, інвестиційні фонди тощо).

Специфічною формою співпраці між МНБ є банківські клуби, які почали утворюватися з кінця 60-х рр. на багатобічній основі з оформленням спеціальних угод. Банківські клуби, формально не зв'язані капіталами банків, є найбільш високим ступенем розвитку співпраці між найбільшими банками. Часто учасники клубів створюють консорціальні банки, а на базі консорціумів розвивається співпраця більш загального («клубного») характеру між банками. Основні цілі і функції міжнародних банківських клубів:

- взаємне зобов'язання в обслуговуванні клієнтів інших банків-членів клубу на території своїх сфер впливу;

- взаємний обмін інформацією;

- спільна підготовка кадрів;

- дотримання принципу ненанесення збитку іншим членам клубу.

Найбільш могутнім банківським клубом у Західній Європі є European Banks International.

Він був створений в 1963 році чотирма банками спочатку як дорадчий орган. Сьогодні в його складі Amro Bank (Голландія), Banka Сommerciale Italiana (Італія), Deutsche Bank (ФРН), Midland Bank (Англія), Societe Ge-nerale Bank (Бельгія), Societe Generate (Франція) та інші. Участь у даному клубі створювала можливість для всіх учасників вийти у своїй діяльності за національні рамки і розширити масштаби міжнародних операцій. Інший клуб, Europartners, виник на базі угоди 1970 року про співпрацю двох банків - Commerz Bank (ФРН) і Credit Lyonaes (Франція), до яких в подальшому приєдналися і інші банки. Члени клубу публікують загальні економічні бюлетені і спільний річний звіт.

Особиста унія також є однією з форм міжнародної співпраці банків. Особисті унії можуть ґрунтуватися на особистих зв'язках, що базуються на родинних зв'язках, а також на зв'язках, які засновані на спільності ділових інтересів. Особисті унії банкірів сприяють не тільки зміцненню зв'язків між банками, але і між тими, що представляються ними фінансовими групами в цілому. Саме на базі міжнародного переплетення фінансового капіталу і особистих уній виникає міжнародна фінансова олігархія.

Бурхливий розвиток ТНБ і МНБ, а також їх об'єднань з кожним днем привертають все більшу увагу. Саме такі найбільші структури впливають на розподіл світових фінансів, на розвиток тієї або іншої галузі виробництва, тим самим, граючи найбільш важливу роль в розвитку світової економіки.

Крупні банки, насамперед ТНБ, мають валютні відділи, володіють телефонним і телексним зв'язком з іншими банками, посередницькими брокерськими фірмами і світовими фінансовими центрами.

Вони підключені за допомогою відеозв'язку до телеграфного агентства (Рейтер або ін.), яке постійно повідомляє про важливі політичні і економічні події, а також про курси валют.

Роль банків - як державних, так і приватних – у формуванні джерел виробничих інвестицій є переважною, що робить їх більш ефективними, у порівнянні з приватними домогосподарствами як учасниками ринку нагромаджень, крім того вони мають інформаційні переваги, що робить їх більш ефективними у порівнянні з фондовими біржами з точки зору адресації інформаційної асиметрії між членами організації та аутсайдерами.

Формування банківського кредитування через надання фірмам підтримки у продуктивній господарській діяльності грає важливу роль, особливо у країнах із фінансовими системами, заснованими на банківському секторі. Згідно Minsky (1982), для фірми неможливо повністю координувати всі припливи і відпливи капіталу що гарантує появу потреби у дотикових вливаннях коштів [4]. У зв’язку з цим кредит дозволяє фірми здійснювати інвестування капіталу без попередніх нагромаджень.

При прийнятті рішень про інвестування підприємці ґрунтують свій вибір на аналізі мікроекономічних показників незалежно від джерел їх фінансування.

Так звана “Теорія неофіційної ієрархії” доводить, що вибір структури капіталу залежить від фінансових чинників (наприклад, наявність внутрішніх фінансів, доступ до нового боргу або розширення акціонерного капіталу, і специфіки функціонування кредитних ринків) і характеристик фірми (наприклад, інвестиційних можливостей фірми, її прибутковості та розміру).

Згідно даної теорії фірма віддає перевагу внутрішнім джерелам (тобто внутрішньому грошовому потоку, який отримується від амортизації та нерозподіленого прибутку), оскільки вони дозволяють цьому зберігати внутрішню управлінську інформацію щодо вартості активів фірми та якості її інвестиційних можливостей.

Асиметричність інформації робить дуже коштовним або навіть неможливим отримання вищезазначених переваг у випадку, коли мова йде про залучення постачальників зовнішніх фінансів, які повинні повністю оцінити якість активів фірми та її інвестиційні можливості. Крім того, внутрішні фінанси уникають агентських витрат (тобто витрат, пов'язаних із пом'якшенням потенційного зіткнення інтересів між управлінням фірми і постачальники зовнішніх фінансів).

Інформаційна асиметрія є також причиною переваг використання позикових коштів при фінансуванні інвестиційних процесів компанії у порівнянні з акціонерним капіталом, у зв’язку з тим, що ступінь інформаційної асиметрія, тобто й агентські витрати нижчі для випадку залучення позикових коштів. Фінансування за рахунок позикових коштів, як наприклад через банківські позики, дозволяє здійснювати моніторинг інвестиційних проектів безпосередньо на рівні фірми.

Крім того, практика функціонування ринків капіталу доводить, що підприємство здійснює додаткову емісію акцій у тому випадку, коли вважає, що його існуючі активи переоцінені. Намагання фірми отримати фінансування шляхом випуску нових акцій є вказівкою про те, що вона не в змозі отримати інше фінансування з інших джерел, оскільки її інвестиційні можливості є надзвичайно ризикованими, співвідношення боргових зобовз’язань та власного капіталу знаходиться вже в рівні можливого банкрутства. В результаті, для фірми, яка шукає фінансування з метою інвестування буде гірше заявляти про розширення акціонерного капіталу, ніж намагатися отримати фінансування за рахунок позикових засобів.

Інша перевага використання позикових кошів полягає в тому, що фінансування шляхом випуску нових акцій піддає фірму ризику поглинання, особливо, коли фінансові ринки недооцінюють активи фірми.

Фірми у країнах, що розвиваються, часто стикаються з відмінними проблемами у пошуку джерел фінансування інвестиційних проектів, ніж компанії розвинених країн. Потреби у фінансування часто перевищують можливості внутрішніх фінансів, особливо, коли йдеться про високотехнологічне виробництво, що вимагайте швидкого обертання основного капіталу.

Банківські кредити у приватному секторі як частка ВВП з початку 90- років постійно зростала у всіх регіонах світу. У країнах з перехідною економікою цей показник збільшився з рівня 5,6% у 1996 р.

до 22,9% у 2007 р.

У багатьох економіках ринків, що формуються, з початку 90-х років спостерігається сильна тенденція зростання споживчого та іпотечного кредитування з метою стимулювання попиту на продукцію виробничого сектору. Швидке зростання ринку позик частково пов'язано з фінансовою лібералізацією, яка зменшила обмеження на споживчі кредити і скоротила обсяги кредитів, які колись спрямовувались у виробництва і сільське господарство. Крім того, збільшуючи споживчі позики, банки очікували отримати вищі доходи з нижчими ризиками. Цей парадокс пов'язаний з тим фактом, що який споживачі готові заплатити більш високі процентні ставки, тому що вони не порівнюють кредитну вартість з очікуваним коефіцієнтом окупності проекту;

у той же час, сімейні позики підлягають нижчим дефолтним нормам і можливі втрати є більш низькими і більш передбаченим, ніж у випадку великих корпоративних позик.

Як зазначалося у доповіді МВФ «Глобальна фінансова стабільність, 2006», стрімке розширення сімейного кредитування «може призвести до проблеми надмірного споживання, нестійкості платіжного балансу, волатильності ринку нерухомості. Якщо кредит в основному фінансується зовнішніми рухами капіталу, це може підвисити уразливість економік до раптових спадів і фінансових криз» [3].

Як показує досвід останніх криз, пошуки високої прибутковості через масштабні спреди і кредитні ставки піддає банківську систему високому ризику. Це привело до несприятливого відбору підприємців і накопичення великої частки позик, що не повертаються, в активах банків (таблиця 4).

Частка кредитів, що не повертаються Прибутковість активів 2000-2002 2003-2007 2000-2002 2003- Розвинені країни 2,9 1,9 0,7 0, Країни з 14,3 8,7 -0,3 2, перехідною економікою Країни, що 14,2 8,6 1,0 2, розвиваються Відносно швидке зростання прибуків у останні роки обумовлюється зростанням сприятливості зовнішнього середовища, зростанням звернень до банків від споживачів та урядів. Але з ростом рівня прибутковості зростають ризики, які стали причинами поточної глобальної фінансової кризи.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. EBRD (2007). Transition Report. London, European Bank for Reconstruction and Development 2. Structural change indicators. // www.ebrd.com/country/sector/econo/satts/sci.wls 3. Global Financial Stability Report. Washington, DC, IMF, September, 4. Minsky HP (1982) The financial-instability hypothesis: capitalist processes and the behavior of the economy, Cambridge and NY, Cambridge University Press: 13-39.

РЕЗЮМЕ Метою даної статті є окреслення особливостей сучасних процесів транснаціоналізації у світовому господарстві.

РЕЗЮМЕ Целью данной статьи является очерчивание особенностей современных процессов транснаціоналізації в мировом хозяйстве.

SUMMARY The purpose of given article is definition of features of modern processes транснаціоналізац і ї in the world economy.

ФОРМИРОВАНИЕ РЕГИОНАЛЬНЫХ СТРАТЕГИЙ РАЗВИТИЯ МЕЖДУНАРОДНОЙ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ КНР Тэн Юн Ван, соискатель ДонНУ (Китай) Постановка проблемы. Рост экономической взаимодополняемости и взаимозависимости национльных экономик на основе торговли товарами и услугами, а также еждунродного движения капитала, обмена информацией и миграции рабочей силы стал характерной тенденцией развития современного мира. Развитие национальной экономики Китая во все большей степени зависит от внешних факторов, в том числе и от позиций региональном экономическом пространстве.

Анализ публикаций. В процессе работы над статьей автор опирался, прежде всего, на труды известных российских и украинских ученых, специализирующихся на анализе общих проблем развития мировой экономики в условиях глобализации, - С.И. Долгова, Мельянцева, Ю.В. Макогона, В.Е.

Новицкого, В.В. Михеева, Ю.Н. Пахомова, А.С. Филипенко. Ипользованы также работы экономистов востоковедов - Е.В. Бубенцова., Э.П. Пивоваровой, Н.А. Ушаковой, Ши Гуаншэн, Ян И, Ши Минь, Ли Цзинвэй, Ли Цзиншэна, Чжао Хун.

Выделения нерешенной проблемы. Несмотря на существование объективных причин развития регионального сотрудничества между Китаем и такими странами, как Россия, Казахстан, Южная Корея, Вьетнам и другими – территориальной близости, взаимной дополняемости отраслевых структур, активной позиции обеих стран в азиатском регионе, можно сказать, что с учетом экономического потенциала и динамики развития этих стран еще существую не задействованные в двустороннем © Тэн Юн Ван, сотрудничестве как внутренние резервы, так и внешние факторы стратегического партнерства, а именно влияние на позиции Китая тких центров экономической силы, как США, Евросоюз и Япония.

Цель статьи состоит в оценке напралений и механизмов региональной стратегии Китая, а также озможности развития на этой основе международной специализации страны и еет позиционирования в регионе и мире.

Для КНР характерна разработка стратегии ВЭД страны «сверху», когда не конкурентные преимущества ее регионов напрямую зависит от целей, провозлашаемых государством. Однако, несмотря на то, что на уровне госудрства были приняты решения, обязательные для реализации на территории всех регионов страны, последние получили уникальные шаны по углублению сециализации своего развития. При этом, безусловно, «открытие» страны, процесс вступлеия в ВТО непосредственно сказались на выборе стратеги развития ВЭД провинций КНР. В результате сформировалась ассимметрия развития регионов Китая. Такая ситуация в экономике обусловила необходимость поиска путей построения регионльных экономических сязей.

Еще в преле 1996 г. в КНР начали внедрять новую модель приграничного сотрудничеств. В ее основу были положены несколько принципиальных положений. Во-первх, граничена территория, на которую распостранялся режим приграничной торговли, до уровня округов и территорий, ыделенных из приграничных уездов. Во-вторых, отменена 50% налоговая льгота для участников приграничной торговли (в связи с переходом к единому таможенному тарифу). В-третьих, либерализована система лицензирования и квотировния экспортных или мипортных товаров в рамках приграничной торговли (снижена до 15 % ставка подоходного налога для предприятий, зрегистрированных в приграничных районах и т.д.). В-четвертых, рсширены права местных оргнов власти в области регистрации компаний, имеющих право ведения приграничной торговли. В-пятых, повшена верхняя граница необлагаемо таможенной пошлины индивидуальных селок в рамках приграничной торговли, признано необходимым создание крупномсштабной зоны для ведения индивидуальной приграничной торговли.

Однако все предпринимаемые усилия по развитию приграничных субрегионльных объединений являются скорее корректирующими сложившуюся ассимметрию в экономике Китая, вызванную в ом числе влиянием струтуры вешнеэкономических связей, сложившейся в рамках сотрудничества с тремя центрами экономической силы и Российской Федерацией. В результате реализации программы по интеграции в мировое хозяйство значение Китая в международной торговле за последние 20 лет существенно возросло.

В условиях большей открытости и экспортной ориентации экономики КНР обладает реальным потенциалом расширения влияния на внешние процессы, а масштабы хозяйства и населения страны дают возможность воздействия на внутренние экономические процессы. Таким образом, вступление КНР в ВТО определяет начало активного двустороннего процесса со значительным потенциалом развития, которое может затронуть не только экономику, но социальные и политические сферы на международной арене и внутри страны.

Ключевым фактором ускорения вступления страны в ВТО послужила нормализация ее отношений с США. Активизация отношений началась еще в конце 70-х годов при отце новой экономической политики Дэн Сяопине, поставившем во главу угла задачу ускоренного развития. Объем двусторонней внешней торговли вырос с 2,5 млрд. долл. в 1979 г., когда были установлены дипломатические отноше ния между странами, до 119,5 млрд. в 1997 г. – более чем в 40 раз.

Новый толчок китайская политика открытых дверей получила с начала 90-х, в период развала Советского Союза. Распад глобальной системы социалистических стран создал условия для выст раивания региональной системы экономических отношений с независимыми государствами СНГ на деидеологизированной почве. Вступление Китая в ноябре 1991 г. в АТЭС. События 11 сентября 2001 г.

привели к еще большему сближению самой крупной развитой и самой крупной развивающейся страны в рамках коалиции против терроризма.

В целом приоритетами внешнеэкономической политики КНР являются содействие экономичес кому росту, увеличение занятости, совершенствование структуры и технологического уровня про мышленности, укрепление доходной базы бюджета. Западные специалисты считают, что приняты в КНР в 2001 г. активные меры стали логическим продолжением курса правительства на торговую и экономическую интеграцию в мировую экономику.

На современном этае главную задачу руководство КНР видит в превращении страны в одного из основных экспортеров продукции с глубокой степенью переработки, с высокой долей добавленной стоимости и технологического содержания. КНР получает под «зонтиком» ВТО унифицированный и прозрачный доступ на рынки стран-участниц, без специфических дискриминаций и барьеров, что прежде всего даст новые возможности для существенного укрепления экспортного сектора и экономики страны в средне- и долгосрочной перспективе.

Во-первых, можно ожидать дальнейшего увеличения экспорта сектора высокотехнологичного промышленного бизнеса, который очень привлекает транснациональные корпорации и имеет серьезные шансы утвердиться на мировом рынке. В своих выступлениях политические и экономические лидеры называют ХХI век веком «экономики знания и технологии» и стремятся всячески способствовать развитию научной и технологической базы производства и экспорта. За последние 10 лет высокотехнологичный сектор экономики КНР прошел стадию становления, способен развивать конкурентоспособность и отвечать вызовам международного рынка. Число малых и средних предприятий в нем выросло с 2,5 тыс. в1992 г. до 76 тыс. в 2008 г., а занятость составляет около 15- млн. человек. Продукция экспортируется главным образом в развитые страны. Например, экспорт в США, страны ЕС и Японию электроаппаратов, машинного, офисного и телекоммуникационного оборудования в 2008 г. оценивается в 170 млрд. долл. - более 30% всего китайского экспорта в эти страны (табл. 1). В целом на них пришлось 88% общего товарного экспорта Китая.

Таблица 1. Структура экспорта КНР в США, страны ЕС и Японию [1, с. 78] 2000 Среднегодо Страны / структура вой темп млрд. долл. доля, % роста, % 103,3 100,0 20, В США, всего с/х продукты 1,5 1,5 8, продукты добычи 1,3 1,3 3, продукты химии и промышленной переработки 9,7 9,3 24, машины и оборудование 36,1 34,9 30, текстиль и одежда 10,7 10,3 7, прочие потребительские товары 42,3 40,9 21, 61,2 100,0 16, В страны ЕС, всего с/х продукты 2,4 4,0 4, продукты добычи 1,2 2,0 12, продукты химии и промышленной переработки 7,5 12,3 15, машины и оборудование 21,2 34,7 28, текстиль и одежда 10,0 16,3 8, прочие потребительские товары 18,4 30,0 17, 55,1 100,0 16, В Японию, всего с/х продукты 7,0 12,7 10, продукты добычи 3,3 5,9 -1, продукты химии и промышленной переработки 4,4 8,0 17, машины и оборудование 13,0 23,6 40, текстиль и одежда 16,7 30,4 17, прочие потребительские товары 9,6 17,5 27, Во-вторых, ожидается дальнейший рост традиционных статей китайского экспорта (одежда, обувь, мебель, игрушки и игры, прочие потребительские товары). Он возможен за счет рынков как развитых стран, так и «азиатских тигров» (экспорт в Малайзию, Таиланд, Сингапур, Индонезию и др. в 2008 г.

составил 87,2 млрд. долл., или 11,9% общего объема товарного экспорта). Кроме того, есть еще рынки развивающихся стран и стран с переход ной экономикой, особенно тех, которые являются членами ВТО (Болгария, Чехия, Словакия, Венгрия, Польша и др.). Доля экспорта в эту группу стран составила в г. около 5%.

В-третьих, динамично растет сектор коммерческих услуг - туризм, транспортные, коммуникаци онные, компьютерные и информационные и прочие услуги. КНР занимает 3-е место по экспорту коммерческих услуг в Азии после Японии и Гонконга и 8-е место в мире. Сумма экспорта по данной статье составила в 2008 г. свыше 80 млрд. долл. На институциональном уровне углубление процессов либерализации в рамках ВТО обусловит развитие конкуренции не только на внешнем рынке, но и между самими китайскими предприятиями, ибо постепенно будут снижаться барьеры, сдерживавшие конкуренцию госпредприятий со стороны негосударственных внутренних товаропроизводителей.

Несмотря на рост в последние годы частного сектора, государственные предприятия остаются ключевыми в промышленном секторе, охватывая 1/3 национального производства, более половины общих активов корпоративного сектора, 2/3 занятости городского населения и почти 3/4 инвестиций [1, с. 80]. Глобализация будет способствовать укреплению корпоративного управления через акционирование и приватизацию государственных предприятий.

В последние годы компании Запада и особенно Японии перемещали ряд своих производств в КНР.

В условиях дальнейшей либерализации китайского рынка, а также рецессии в мировой экономике, можно ожидать усиления перемещения на этот рынок производств высокотехнологичных отраслей ведущих индустриальных стран. Ожидается, что их экспорт продукции как промежуточного промышленного потребления, так и с высокой добавленной стоимостью в краткосрочной перспективе увеличится.

Вступление КНР в ВТО создало реальные условия для укрепления экономики Юго-Восточной Азии. Динамично развивающиеся страны региона получают значительные возможности для углубления сотрудничества с КНР, снижения зависимости от рынков США и Европейского союза. В соответствии с соглашениями ВТО Китай предоставляет странам АСЕАН приоритетное снижение средней тарифной ставки по экспортным продуктам в размере 34-47% в течение пяти лет. Эксперты считают, что страны АСЕАН смогут увеличить объемы экспорта нефти, газа, сельскохозяйственной продукции, а также электротехнической, на которую приходится почти половина экспорта региона в КНР.

В свою очередь, КНР также получает преимущества для увеличения экспорта продукции маши ностроения, тяжелой и химической промышленности, приборостроения и электротехники. Поэтому «азиатские тигры» рассматривают вступление Китая как предпосылку для развертывания собственного экономического потенциала, усиления региональной экономики.

Вступление китайской экономики в стадию активного глобализма в рамках ВТО создает для стран с развивающейся и переходной экономикой как преимущества, так и осложнения. С одной стороны, интенсификация мировой конкуренции и кооперации на рынке промышленных и высокотехнологичных товаров обусловит повышение их качества и возможное снижение стоимости. Развивающиеся и страны переходной экономики путем оптимизации внешней торговли смогут снизить свои затраты на импорт товаров, необходимых для модернизации капитальной и технологической базы. С другой стороны, экспансия традиционного промышленного и высокотехнологичного экспортного сектора КНР во многом может осуществляться за счет именно относительно слабых рынков развивающихся и переходных экономик.

Ряд развивающихся и переходных государств, которые считают, что их экономика, нормативные и регулятивные структуры приблизились к стандартам ВТО, могут ускорить свое членство в ВТО. Можно прогнозировать развитие двух альтернативных сценариев развития стран с переходной экономикой.

Стремясь не отстать от преимуществ глобализации экономики, они будут принимать меры по укреплению конкурентоспособных компаний в приоритетных отраслях. В этой связи целесообразно более глубоко изучать успешный опыт внешне-ориентированной индустриализации так называемых поздних индустриализаторов Японии, Южной Кореи, Малайзии, Сингапура, Таиланда и др.

Использование опыта стран догоняющего развития для экономических реформ Украины по требует усилий на протяжении как минимум двух десятилетий. Именно эффективный механизм привлечения и использования иностранного капитала и технологий, что было успешно реализовано странами Восточной Азии, обеспечит важную роль «переходника» при подключении страны к мировому рынку.

Второй сценарий предполагает согласованное развитие региональных преимуществ от торгово экономического сотрудничества на основе двусторонних или многосторонних региональных соглашений и экономических союзов. В реальности вполне возможно развитие сценария, сочетающего оба подхода.

Самое важное - государства с переходной экономикой не должны остаться в стороне от эффективно прогрессирующих поясов индустриальной и постиндустриальной экономики. При этом следует согласиться с точкой зрения исследователей о важности эффективного применения так называемого цивилизационного ресурса или социо-культурных факторов в организации догоняющего развития развивающихся и переходных государств. Для успешного осуществления догоняющего развития нужны масштабные социально-экономические преобразования, учитывающие исторические традиции, социо культурную и социально-экономическую специфику каждой реформируемой страны. Социо-культурный фактор, безусловно, сыграл важную роль в формировании предпринимательского духа догоняющей индустриализации стран Юго-Восточной Азии и КНР. В силу социо-культурного фактора, индуст риализация этих государств формирует практически альтернативную парадигму развития в условиях неравномерного развития капиталистических отношений в мире.

В 1996 г. было создано одно из перспективных и противоречивых одновременно интеграционных объединений, где представлен Китай, - «Шанхайская пятерка». С распадом Советского Союза сформировалась структура переговоров «4+1»: Россия, Казахстан, Киргизия и Таджикистан, с одной стороны, и Китай, с другой, продолжили контакты. Обе стороны решили обсуждать проблемы в рамках соглашения, подписанного КНР и СССР. Уже в 1997 г. механизм «пятерки» претерпел серьезное изменение. Во-первых, изменился формат переговоров: из двусторонней, в которой одну сторону представлял Китай, а другую – четыре страны, она преобразовалась в пятистороннюю, в которой каждый из пяти членов организации представляет самостоятельную сторону переговоров. Во-вторых, расширилась тематика переговоров. Начиная с 1997 г., в сферу переговоров стали все более широко включаться и проблемы военного и экономического сотрудничества в регионе. «Шанхайская пятерка»

стала региональной международной организацией.

В 2001 г. в ходе встречи лидеров Китая, России, Казахстана, Киргизии, Таджикистана и Узбе кистана в Шанхае «пятерка», ставшая с приемом Узбекистана «шестеркой», была преобразована в Шанхайскую организацию сотрудничества (ШОС). Тем самым шанхайский саммит стал существенным шагом от мер доверия к широкомасштабному всестороннему сотрудничеству, призванным играть ключевую роль в деле обеспечения стабильности и безопасности в регионе.

Ключом к успеху было разрешение приграничных территориальных споров. У «Шанхайской пя терки» самая главная задача состояла в том, чтобы ускорить решение приграничных территориальных вопросов между Китаем и республиками бывшего Советского Союза. Китай практически вышел на урегулирование спорных вопросов с Казахстаном и Киргизией.

В процессе развития «Шанхайской пятерки» сформировался новый политический климат, который характеризуется взаимным доверием и уважением стран-участниц. Шанхайская организация сотрудничества - это открытая структура. Членами организации могут стать страны, которые разделяют цели и задачи ШОС, согласны с ее принципами, членство которых будет полезно для новой организации, а их участие не будет противопоставлять ШОС третьим сторонам. Другими словами, ШОС вовсе не антиамериканская региональная организация.

В рамках Шанхайской организации сотрудничества поочередно в каждом из государств-участ ников проводятся ежегодные официальные встречи президентов и регулярные переговоры глав правительств. Кроме того, начнут функционировать новые механизмы сотрудничества, а для его координации в рамках ШОС создается совет национальных координаторов государств-участников.

Деятельность этого совета будет определяться временным положением, которое утвердили министры иностранных дел стран-участниц. Совет национальных координаторов был призван работать над проектом хартии Шанхайской организации сотрудничества, в которой изложены положения о целях, предмете, задачах и направлениях перспективного сотрудничества и другие организационные вопросы 7.

Россия и Китай, несомненно, играют особую роль в обеспечении мира и стабильности в регионе.

Договор о дружбе, добрососедстве и сотрудничестве между ними заложил прочную основу для долговременного и стабильного укрепления Китайско-Российских отношений.

Налаживание экономического взаимодействия между государствами - членами ШОС имеет свою историю. 3 июля 1998 г. на саммите в Алма-Ате руководители «Шанхайской пятерки» достигли взаимопонимания о необходимости продолжения углубленных консультаций по налаживанию сотрудничества в сфере торговли, экономики, освоения и транспортировки энергоресурсов. 25 августа 1999 г. в Бишкекской декларации руководители «пятерки», отмечая важное значение торгово экономического сотрудничества на основе принципов равенства и взаимной выгоды, решили и впредь поощрять его развитие между пятью государствами на двусторонней основе. Вместе с тем они активизируют поиск путей развертывания многостороннего взаимодействия в этой сфере, прежде всего по тем направлениям, которые обозначены в Алма-атинском совместном заявлении 1998 г. В этих целях правительства формируют совместные консультационные группы, которые подготовят предложения и рекомендации к встречам на высоком уровне. В 2001 г. в Душанбе руководители «пятерки» еще раз подчеркнули насущную необходимость экономического сотрудничества в рамках этой организации. Сто роны заинтересованы в активном участии России и стран Центральной Азии в освоении западных районов Китая.

14 сентября 2001 г. в Алма-Ате состоял ась встреча глав правительств, рассмотревшая конкретные пути расширения торговли и экономического сотрудничества между странами ШОС. Они договорились О создании механизма осуществления экономического сотрудничества. Стороны обсудили такие проблемы, как беспрепятственный пропуск транспорта через границы, аспекты природоохранной деятельности и ряд других вопросов. Главы правительств стран ШОС подписали Меморандум между правительствами государств - участников Шанхайской организации сотрудничества об основных целях и направлениях регионального экономического сотрудничества, который дал импульс созданию благоприятных условий для торговли и инвестиций. Руководители правительств подписали также долгосрочную программу многостороннего торгово-экономического сотрудничества.

По итогам 2000 г. торговый оборот России с Китаем, Казахстаном, Узбекистаном, Таджикистаном и Киргизией превысил 12 млрд. долл. и по сравнению с 1999 г. вырос на 50%. Страны ШОС интересуют взаимодействие в таких областях, как топливно-энергетический комплекс, сельское хозяйство, транспорт, финансово-банковская сфера и водохозяйственный комплекс.

Кроме того, предстоит рассмотреть цели и направления общего регионального экономического сотрудничества и определить его механизм. Предполагается обсудить вопрос сотрудничества в сфере охраны природы, контактов между предпринимательскими структурами, большей координацией в торговой и инвестиционной политике.

Китай и государства Центральной Азии имеют общую границу протяженностью более 3,7 тыс. км и широкие возможности для развития сотрудничества в торгово-экономической области. Через приграничные контрольно-пропускные пункты Китай экспортирует в страны Центральной Азии продукты питания, предметы широкого потребления и бытовую электротехнику и ввозит оттуда металлолом, стальной прокат, хлопок и сырье для кожевенных изделий.

За последние пять лет Китай и страны Центральной Азии также наладили эффективное со трудничество в области освоения нефтегазовых ресурсов и внедрения аграрных технологий. На основе взаимодействия с Казахстаном Китайская нефтегазовая корпорация выделила 430 млн. долл. на освоение нефтяных ресурсов в Каспийском море. Синьцзянское объединение «Тянье» внедрило в Таджикистане технологию капельного орошения, что обеспечило значительный рост сбора хлопка.

Следует также помнить, что Казахстан, Узбекистан, Киргизия, Таджикистан и Туркменистан находятся вблизи Синьцзян-Уйгурского автономного района и являются узлом второй евразийской трансконтинентальной железной магистрали, соединяющей порты Ляньюньган в Восточном Китае и нидерландский Роттердам. Это гарантирует поступательное развитие торгово-экономического сотрудничества между Китаем и названными государствами.

Северо-западный район Китая в своем развитии прошел длинный и тернистый путь. До нор мализации отношений между Китаем и СССР последний оказывал большое давление на Китай, ив период холодной войны Китай придерживался оборонительной стратегии в северо-западном приграничном районе, будучи озабоченным обеспечением его неприкосновенности. В такой обстановке, хотя и наблюдалось определенное развитие района, все же он был скован рядом ограничений. После нормализации отношений двух стран правительство Китая вовремя изменило стратегию, перейдя от политики «обороны» к «открытости». Благодаря концептуальной перемене стратегии северо-западный район Китая получил сильный импульс для быстрого развития.

Правительство Китая, используя шанс, предоставленный после распада Советского Союза, активно налаживало экономическое сотрудничество и торговые связи со странами СНГ. В результате в Китае сформировалась такая экономическая тенденция развития, как «поход на Север и Запад».

Типичными порождениями этой тенденции являются торгово-экономические ярмарки Харбина и Урумчи. Эта тенденция привела к ускоренному росту сотрудничества и торговых связей китайских пограничных провинций со странами СНГ. Синьцзян-Уйгурский автономный район выдвинул лозунг «торговля – процветание пограничного района». Эти события имели ключевое значение для экономики.

С наступлением нового века центр тяжести развития Китая передвинулся на запад, а задача освоения западной части страны стала важным элементом государственной политики, подразумевающим развитие сотрудничества с Центральной Азией в освоении и развитии северо-западной части Китая.

Соединение китайской железнодорожной сети с казахстанской означает открытие прямого со общения по всей линии нового азиатско-европейского континентального моста (НАЕКМ). Будучи связующим звеном для стран Азии и Европы, он проложен через семь стран - Китай, Казахстан, Россию, Белоруссию, Польшу, Германию и Нидерланды. Его восточный начальный пункт Ляньюньган (Китай), а западный конечный пункт Амстердам (Нидерланды). По территории Китая он проходит через пять провинций - Цзянсу, Аньхой, Хэнань, Шэньси, Ганьсу и Синьцзян-Уйгурский автономный район.

Три обстоятельства сыграли ключевую роль в появлении моста: во-первых, закончилась холодная война;

во-вторых, его строительство - результат политики «реформ и открытия», а также интеграции мирового хозяйства;

и, в-третьих, политическая и экономическая структура евразийского континента существенно изменилась после получения независимости странами Центральной Азии.

Без преувеличения можно сказать, что новый азиатско-европейский континентальный мост для стран Центральной Азии – это стратегически важный выход к Тихому океану. Со своей стороны, Пекин искренне готов способствовать этой цели - развитию торговых связей государств Центральной Азии с Японией, Южной Кореей и странами Юго-Восточной Азии. Кроме того, другие страны СНГ и Европы тоже могли бы через Казахстан и Китай, развивать экономическое сотрудничество с АТР. В этом контексте Казахстан представляет собой важный транзитный узел, посредством которого соединяются Западная Европа, Ближний Восток и Северная Африка. А для стран Центральной Азии экономические контакты с провинциями и городами Китая являются предпосылкой и гарантией для их превращения в активных членов АТР.

В Китае новый азиатско-европейский континентальный мост иногда называют «золотым ремнем».

Действительно, он имеет весьма существенное значение для развития китайской экономики и поможет решить следующие задачи: направить экономику центрального и западного районов на путь интенсивного развития и сократить разрыв между этими районами и приморскими провинциями;

развивать сотрудничество с европейскими странами, привлекая инвестиции из развитых стран Европы;

расширять связи со странами, прилегающими к новому азиатско-европейскому континентальному мосту, в частности со странами Центральной Азии;

укреплять торгово-экономические контакты с Японией, Южной Кореей и странами Юго-Восточной Азии;

стимулировать развитие экономики юго-восточных районов;

дать новый импульс развитию экономических связей между северной и южной частями страны.

Международное значение нового азиатско-европейского континентального моста состоит в следующем: 1) отныне можно стимулировать развитие торговли и сотрудничества стран и районов Евразии;

2) возникают широкие возможности для открытия экономики прилегающих стран;

3) через эту линию евроазиатские государства смогут использовать взаимодополняемость своих экономических систем. Новый азиатско-европейский континентальный мост, несомненно, способствует сближению хозяйственных механизмов Китая и Центральной Азии и содействует восстановлению экономики стран АТР, а также перемещению центра тяжести мировой экономики на Восток.

В целом, у Шанхайской организации сотрудничества возникают новые стимулы для конструк тивного развития. Есть все основания полагать, что эти возможности не будут упущены. Неоднократные встречи между руководителями Китая и России также являются важным симптомом установления климата сотрудничества в регионе и демонстрируют понимание по всем важнейшим направлениям стратегического развития региона.

С точки зрения партнерства Украины и Китая, углубление интеграции в рамках ШОС означает для украинских экспортеров ухудшение условий присутствия на рынке Китая, так как основные конкуренты, территориально расположенные ближе к Китаю, получат дополнительный выигрыш от либерализации торговли в рамках ШОС.

Список использованных источников 1. Мир на рубеже тысячелетий (прогноз развития мировой экономики до 2015). -М.: Новый Век, 2001. 592 с.

1. Потапов М.А. Внешнеэкономическая модель развития стран Восточной Азии: Монография. – М.: Международные отношения, 2004. -239 с.

2. Li Lubin. Zhongguo fazhan zengzhang de shijie yiyi./ Ли Лубинью Мировой взгляд на успехи китайской реформы. http:///www.drcnet.com.cn.

3. UNCTAD. Handbook of statistics 2008.

4. http://www.wto.org РЕЗЮМЕ Статья посвящена исследованию внешнеэкономических связей Китая на современном этапе, оценено влияние вступления страны в ВТО на внешнеэкономическую политику и состояние ВЭС.

РЕЗЮМЕ Статтю присвячено дослідженню зовнішньоекономічних зв`язків Китаю на сучасному етапі, оцінено вплив вступу країни до СОТ на зовнішньоекономічну політику і стан ЗЕЗ.

SUMMARY The article is devoted to current Chinees external relations research, also the impact of WTO membership on international economic policy and international position of China has ben done.

КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТЬ ПРЕДПРИЯТИЙ МЕТАЛЛУРГИЧЕСКОЙ ОТРАСЛИ В УСЛОВИЯХ ГЛОБАЛИЗАЦИИ, НА ПРИМЕРЕ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ОАО «МЕТАЛЛУРГИЧЕСКИЙ КОМБИНАТ «АЗОВСТАЛЬ»

Усиченко Т.В., аспирант кафедры «Международная экономика» ДонНУ Современный этап развития международных экономических отношений определяется глобализацией мировой экономической жизни и углублением международного разделения труда.

В современных условиях углубления глобализационных процессов огромное значение приобретают вопросы повышения конкурентоспобности предприятий во всех странах мира. Более тесные экономические связи, снижение тарифных и нетарифных барьеров между странами приводят к росту конкуренции между производителями за обладание ресурсами, рынками сбыта, доступ к новейшим технологиям. Именно эти факторы в конечном итоге и определяют возможность того или иного хозяйствующего субъекта функционировать в выбранной им сфере бизнеса, изменяя принципы стратегии конкурентного преимущества как государств, так и конкретных предприятий.

Следовательно, обеспечение и управление конкурентоспособностью является важнейшей задачей управления любого промышленного предприятия в современных условиях, что и предопределяет актуальность данного исследования.

Целью статьи является анализ конкурентоспособности промышленного предприятия и подготовка рекомендаций для повышения уровня его конкурентоспособности.

Задачи, поставленные при исследовании, заключаются в следующих положениях:

провести анализ проблемы обеспечения конкурентоспособности на предприятии металлургического комплекса;

дать рекомендации по повышению конкурентоспособности предприятия.

Объектом исследования является ОАО «Металлургический комбинат «Азовсталь».

Предметом исследование есть конкурентоспособность предприятия, как целостного хозяйствующего элемента, влияние экономических факторов как на микро- так и на макроуровнях на конкурентоспособность предприятия.

Теоретические аспекты конкурентоспособности и теории качества разрабатывались на протяжении веков такими учеными, как Д. Рикардо, М. Портер, Ф. У. Тейлор, Э. Деминг.

Украина является одним из крупнейших производителей стали в мире, занимая 8-е место в мире по производству после Китая, Японии, США, России, Германии и Южной Кореи.

После получения независимости Украина осталась с мощным металлургическим сектором, возможности которого намного превышали потребности страны. Эти факторы привели к значительной экспортной ориентации металлургии: более 80% продукции поставляется на внешние рынки.

В Украине существует 14 основных производителей металлургической продукции и около десятка малых производителей. Сектор пострадал во время кризиса 1998 г., и объем производства стали существенно снизился. Однако за последующие годы финансовые показатели индустрии и объем производства значительно улучшились. Металлургический сектор Украины использует устаревшую технологию мартеновского производства, более 46% стали производится этим способом, об этом свидетельствуют данные таблицы 1.

Таблица 1.

Сравнительные технико-экономические показатели чёрной металлургии Украины и некоторых других стран показатели Россия США Япония Украина Структура сталеплавильного производства, % Кислородно-конвертерный способ 61,9 51,1 73,6 48, Электросталь 15,9 48,9 26,4 4, Мартеновский способ 22,2 46, Доля непрерывного литья 57,7 97,0 97,7 23, Расход стали на 1 т проката, кГ/т Средний расходный коэффициент стали на 1 т 1200 1150 1095 проката, кГ/т Усредненный сквозной коэффициент на производство 1 т проката, кГ/т Железорудные материалы 1480 1010 1070 Кокс 425 267 293 Чугун 865 642 726 Лом 446 677 488 Выплавка стали на 1 работающего, т/чел Усредненный показатель выплавки стали на 1 150 400 630 работающего, т/чел.

Средняя оплата труда, долл./чел.-час Средняя оплата труда, долл./чел.-час 3,8 32 34 2, Анализируя данные таблицы 1 можно сделать вывод о том, что производство неэффективно и потребляет очень много энергоресурсов. Расходы на энергоресурсы составляют более 40% всех затрат на производство (для сравнения в Великобритании 20%). Другим последствием мартеновского метода является низкое качество стали. Украинские металлургические предприятия не полностью используют свои производственные возможности. Мощности по производству проката используются только на 50%, а по производству труб — только на 17%.

Экспорт металлургической продукции был изначально ориентирован на страны СНГ, но потом распространился и на другие рынки. На данный момент экспорт в СНГ составляет только 4% общего экспорта, а главные торговые партнеры Украины находятся в Азии и Ближнем Востоке. Экспорт в развитые страны, как правило, ограничивается протекционистской политикой. Доля экспорта в ЕС составляет всего 6% общего экспорта, а экспорт в Северную Америку составляет лишь 2% общего объема экспорта.


ОАО «Металлургический комбинат «Азовсталь» – одно из самых крупных и стабильно работающих металлургических предприятий Украины – расположено в г. Мариуполь Донецкой области.

ОАО «Металлургический комбинат «Азовсталь» входит в Группу Метинвест – крупнейшую частную компанию Украины, являющуюся региональным лидером в горно-металлургическом комплексе Украины и одним из ведущих игроков в мировой металлургической отрасли.

«Азовсталь» владеет технологиями выплавки более чем 200 марок стали по отечественным и зарубежным стандартам, из которых производятся товарный прокат, слябы и квадрат. Сталь, производимая на «Азовстали», востребована в судо— и мостостроении, тяжелом, энергетическом и специальном машиностроении, для изготовления труб большого диаметра при строительстве магистральных газо— и нефтепроводов в северном исполнении, глубоководных сооружений.

Основные принципы работы ОАО «МК «Азовсталь»:

• увеличение объемов и эффективности производства, повышение качества продукции, сокращение затрат;

• совершенствование Системы менеджмента качества;

• ориентация на потребителей, создание для них конкурентных преимуществ;

• постоянное улучшение деятельности комбината в целом.

По итогам за 2008 г. ОАО «МК «Азовсталь» по производству чугуна, стали и проката уверенно занимает 3-е место в отраслевом рейтинге металлургических предприятий Украины после комбинатов «Криворожсталь» и им. Ильича, а по выработке товарной продукции на 1 трудящегося – 1е место в отрасли.

Продукция комбината экспортируется более чем в 50 стран мира.

В 2008 году в сравнении с 2007 годом отмечается увеличение объемов поставок на рынок Дальнего зарубежья (на 69,7 тыс.т) и уменьшение объема поставок по Украине (на 429,3 тыс.т) и рынки Ближнего зарубежья (на 233,4 тыс.т) в связи с общим экономическим кризисом и падением реализации продукции на всех рынках. Данные о сбыте продукции представлены в таблице 2.

Таблица 2.

Анализ сбыта продукции по сегментам рынка 2007 г. 2008 г. 2008 г. к 2007 г.

Регионы тыс.т % тыс.т % "+"/"-" % Украина 2 962,2 52,5 2 532,9 50,1 -429,3 85, Ближнее зарубежье 743,0 13,2 509,6 10,1 -233,4 17, Дальнее зарубежье 1 940,9 34,4 2 010,6 39,8 69,7 67, Всего: 5 646,1 100,0 5 053,1 100,0 -593,0 89, На рисунке 1 представлено товарно-географическое распределение металлопродукции ОАО МК «Азовсталь».

Украина СНГ Европа Азия Африка Америка лист слябы заготовка рельсы сорт Рис.1. Товарно-географическое распределение металлопродукции ОАО МК «Азовсталь»

Анализируя товарно-географическое распределение в 2008 г. можно сделать следующие выводы:

1) доля европейского рынка составляет 34% от общей отгрузки 2008 г. в основном за счёт поставок слябов в Италию;

2) второе место занимает рынок стран Азии (27 % от общего объёма отгрузки), так же за счёт поставок слябов постоянным потребителям стран Азии;

3) внутренний рынок составляет 17% от объёма отгрузки в 2008 Основные виды поставляемой продукции: листовой, сортовой металлопрокат и рельсы;

4) отгрузка на рынок Ближнего зарубежья составляет 11% от общего объёма отгрузки в основном за счёт поставок штрипса российским трубным заводам, сортового проката и рельсов;

5) экспортные поставки в страны Африки составляют 8% от общего объёма отгрузок в основном за счёт отгрузки квадратной заготовки и штрипса в Египет;

6) доля поставок м/п в Америку составляет 3% от объёма отгрузки 2008 г. и состоит из листового проката и слябов.

Стратегическая стабильность предприятия на рынке возможна только в условиях его конкурентоспособности и возможности адаптации к изменениям рыночной среды. Чтобы развиваться на рынке, компания должна иметь конкурентные преимущества. Для предприятия существуют три основных пути обретения конкурентных преимуществ: самосовершенствоваться, ослабить конкурентов или изменить рыночную среду.

В первом случае предприятие использует совокупность мер, направленных на улучшение показателей собственной деятельности (например, улучшение качества продукции, снижение ее себестоимости). Во втором случае деятельность компании направлена на непосредственное ослабление конкурентов (создание жесткой конкуренции для соперников в доступе к каналам распространения товаров с помощью заключение контрактов на эксклюзивную дистрибуцию). В третьем случае предприятия для изменения условий рыночной и конкурентной среды используют либо кооперативные, либо политико-правовые стратегии.

Существует также несколько подходов к вопросу приобретения конкурентных преимуществ:

подход, акцентируемый на потребителях, и подход, акцентируемый на конкурентах.

Первый из данных подходов (акцент на потребителях) предусматривает, что фирма становится конкурентоспособной, когда предоставляемые ею товары, работы, услуги лучше, чем товары конкурентов, удовлетворяют нужды потребителей. Таким образом, данный подход является подходящим для реализации с точки зрения концепции маркетинга.

Маркетинговая концепция усиления конкурентных позиций основана на дифференциации товара, инструментом реализации которой выступает позиционирование, проводимое, прежде всего, за счет соответствующего комплекса маркетинговых коммуникаций и стратегии продвижения. Дифференциация предусматривает выделение торговой марки в сознании потребителя среди марок-конкурентов, создание ассоциации с определенными преимуществами или выгодами. Для эффективной реализации данной стратегии от предприятия требуется ряд взаимосвязанных действий:

своевременные маркетинговые исследования;

активная инновационная политика предприятия (прежде всего, продуктовая инновация);

адекватная сегментации и позиционированию;

умелое управление активами торговой марки (брендинг);

разработка правильной продуктовой политики (товарной и ценовой стратегий, стратегии распространения и продвижения);

создание корпоративной культуры качества.

Она может базироваться на объективных или субъективных свойствах товара. В зависимости от этого варьируются стратегия и тактика позиционирования.

Определению маркетинговой стратегии относительно вариации в соотношении объективных и субъективных свойств товара помогает матрица Дж. Саймона, которая изображена на рис.2.

Объективное качество Низкое Высокое Информационный излишек Технико-информационное -поддерживать информационный опережение поток (тактика);

-сохранять достигнутые -повышать качество (стратегия) конкурентные преимущества Технико-информационное Информационный дефицит -улучшать связь с потребителями;

запаздывание -повышать качество и информацию;

-улучшать информированность -снижать расходы и цены клиентов Рис. 2 Матрица Дж. Саймона Наиболее тяжелым является положение предприятия в квадрате 3 «Технико-информационное отставание». Качество его продукции и объективно и субъективно (в восприятии потребителей) отстает от аналогичных изделий конкурентов. Получить конкурентные преимущества возможно, осуществив значительные материальные затраты, технические инновации, смену внутреннего климата в трудовом коллективе, на что у ослабленного предприятия может не хватить ресурсов. Другой путь – снижение издержек и цен. На подешевевшую и по-прежнему плохую продукцию, может усилиться спрос. В итоге руководство получает время и ресурсы для постепенного улучшения качества.

С противоположной ситуацией имеет дело компания, находящаяся в квадрате 2 «Технико информационное опережение». Это идеальная позиция, при которой она объективно опережает потребителей и умеет донести свои достижения до потребителя.

Квадрат 1 «Информационный избыток» (низкое качество при его высокой оценке потребителем) занимают предприятия, чья рыночная репутация держится только на прежних заслугах.

Квадрат 4 «Информационный дефицит» типичен для предприятий, которые, осуществляя и внедряя технические разработки, недооценивают маркетинговую сторону деятельности.

Для того чтобы выиграть в конкурентной борьбе, предприятию необходимы не только иметь сведения о целевом потребителе, правильно дифференцировать и позиционировать товар, но и изучать соответствующие стратегии конкурентов, так как на одном и том же целевом сегменте действуют сразу несколько субъектов хозяйствования.

Практика анализа конкурентов должна быть направлена на те же области и сферы деятельности, которые являются объектом анализа собственного предприятия: концепцию маркетинга конкурирующих предприятий;

возможные цели и стратегии конкурентов;

положение конкурентов на рынке;

прибыльность и рентабельность деятельности конкурентов;

их финансовые возможности;

сбытовую дея тельность конкурентов.

Для исследования конкурентов необходима обширная информационная база, которая складывается вследствие функционирования маркетинговой информационной системы, предполагающей сбор и анализ маркетинговой информации. Существует достаточно много открытых источников информации о действиях конкурирующих предприятий: рекламные материалы, материалы конференций и тематических выставок. Могут использоваться и оперативные источники информации, в том числе сведения, полученные от потребителей, независимых экспертов рынка, сбытовых организаций.

Данные сведения необходимы для реализации подхода усиления конкурентоспособности, основанного на уменьшении издержек или ухудшение условий рыночной среды для конкурентов.

Уменьшение издержек является традиционным и наиболее исследованным методом усиления конкурентных преимуществ предприятия. В этом случае, в отличие от дифференциации, лояльности и приверженности потребителей к товарам фирмы нет, а конкурентное преимущество формируется только за счет увеличения прибыли (маржи между ценой продажи и себестоимостью продукции).


Но удержать такое конкурентное преимущество в современных условиях достаточно трудно, так как существуют диффузия технологий через покупку патентов, собственные разработки-клоны, нелегальное копирование вследствие промышленного шпионажа.

Реализация данного метода усиления конкурентных позиций требует скоординированной работы персонала компании по совершенствованию технологий производства, НИОКР и логистики, организационной структуры, менеджмента персонала.

Основой реализации такого подхода является развитый инновационный менеджмент на предприятии. Любое инновационное экономическое преимущество является временным. Многие инноваций становятся неэффективными лишь потому, что в их управлении и планировании не учитывались требования маркетинга, неверно оценивались рыночная ситуация и ее изменения. Но этого еще не достаточно для полного благополучия. Кроме тщательного планирования маркетинговой и рыночной деятельности, предприятию, стремящемуся к динамичному развитию, необходимо исходить из того, что жизненный цикл продукта не бесконечен, что для него самое важное – обеспечить непрерывный поток новых изделий и технологий, замену новых изделий еще более новыми, то есть создание непрерывности реализации инновационной политики.

Инновационная деятельность составляет органическую часть маркетинговой деятельности организации, в особенности это относится к организациям, занятым производством наукоемкой продукции. Здесь наблюдается особенно тесное взаимодействие инженерно-технических подразделений с подразделением маркетинга.

В ОАО МК «Азовсталь» данная работа велась по следующим направлениям:

- изучение рынков сбыта и тенденций в производстве металлургической продукции;

- разработка рекомендаций и путей дальнейшего выпуска новой конкурентоспособной металлургической продукции;

- теоретические и экспериментальные исследования с целью разработки научно-обоснованных методик и рекомендаций по определению параметров и выбору конструкций;

- опытно-промышленная отработка технологии изготовления и принятых научно-технических и конструкторских решений изделий и технологии их изготовления;

- разработка и внедрение прогрессивных технологий.

Кроме этого, предприятие расширило свое участие в международных выставках, ярмарках, конференциях и симпозиумах, что позволило определить пути дальнейшего развития, совершенствования выпускаемых изделий и наметить рынки сбыта.

Предприятия, выбирающие такой путь усиления конкурентных позиций, постоянно занимаются анализом издержек на всех стадиях разработки, выпуска и реализации продукции.

Еще один путь реализации метода, основанного на снижении издержек - увеличение объемов сбыта без существенных изменений товара, что позволяет использовать преимущества эффекта масштаба. Для достижения этого маркетологи прибегают к массированным рекламным кампаниям, занимаются поиском географически новых рынков или новых групп потребителей в территориальных пределах существующих рынков.

Другим путем обретения конкурентных преимуществ в рамках подхода, акцентируемого на конкурентах, является применение методов ухудшения качества конкурентной среды. В этом случае компании пытаются максимально нарушить меновую стоимость во время обмена на рынке, получить сверхприбыль за счет ограничения конкуренции. Из легальных или полулегальных методов к этому могут быть отнесены прямое лоббирование интересов в законодательных и исполнительных органах власти, формирование концернов, трестов, картельные соглашения, образование так называемых естественных монополий, ассоциаций.

Как свидетельствует мировая практика, руководство компаний, как правило, отдает предпочтение одному из подходов. Однако, удержание конкурентоспособности в долгосрочном периоде требует соблюдения баланса между этими подходами.

Таким образом, анализ отчетности крупной производственной системы ОАО МК «Азовсталь», показал, что предприятие эффективно осуществляет внешнеэкономическую деятельность, имея налаженные торговые связи с партнерами из Ближнего, Дальнего Востока, Юго-Восточной Азии, США, Германии., а так же что национальные производители являются конкурентоспособным на мировом рынке металлопродукции, уступая своим основным конкурентам только по рентабельности, но выигрывая в цене.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрена конкурентоспособность предприятий металлургической отрасли в условиях глобализации на примере деятельности крупного промышленного предприятия.

РЕЗЮМЕ У статті розглянута конкурентоспроможність підприємств металургійної галузі в умовах глобалізації на прикладі діяльності крупного промислового підприємства.

SUMMARY In the article the competitiveness of enterprises of metallurgical industry is considered in the conditions of globalization on the example of activity of major industrial concern.

МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЩОДО ВИЗНАННЯ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ НА ОСНОВІ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Хаджинова О.В., к.е.н., доцент, Приазовський державний технічний університет Булахова О.І., старший викладач, Приазовський державний технічний університет Постановка проблеми. В умовах ринкової економіки оцінка фінансового стану підприємств займає важливе місце, що обумовлене, насамперед, принципами функціонування суб’єктів господарювання. У результатах цієї оцінки зацікавлені не тільки безпосередньо керівництво суб’єктів господарювання, але й фінансово-кредитні установи, інші підприємства та потенціальні інвестори, що мають справу з тим чи іншим суб’єктом господарювання, різні державні структури. Однак по теперішній час не знайдено єдиного підходу щодо визначення складу власного капіталу підприємства, що обумовлено змінами у зв’язку з переходом до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання методології та механізму визначення фінансового стану підприємств висвітлено такими вченими та практиками як М. І. Баканов, В. В.

Ковальов, Р. С. Сайфулін, А. Д. Шеремет, Г. В. Савицька, К. В. Ізмайлова та інші.

Виділення невирішеної проблеми. Аналіз літературних джерел вказує про неоднозначний підхід до визначення складу власного капіталу підприємства за формою власності, що має важливе значення при оцінці фінансової стійкості та ліквідності підприємств. Це свідчить про несформованність у вітчизняній практиці єдиної думки та поглядів на принципові питання методологічних підходів щодо © Хаджинова О.В., Булахова О.І., визначення окремих елементів та прийомів відносно запропонованої системи оцінювання фінансового стану суб’єктів господарювання.

Ціль наукової статті. Класифікувати окремі елементи капіталу підприємства за титулом власності капіталу, що формується на підприємствах.

Результати дослідження. Джерелами інформаційної бази для проведення оцінки фінансового стану, включаючи оцінювання фінансової стійкості та ліквідності підприємства, є фінансова звітність підприємства - данні балансу підприємства, данні звіту про власний капітал підприємства, данні первинного та аналітичного бухгалтерського обліку, які уточнюють окремі статті балансу, та примітки до фінансової звітності.

Бухгалтерська звітність повинна давати повну та достовірну інформацію про фінансове становище підприємства, про результати його діяльності та про будь-які зміни фінансового становища. Достовірною та повною є бухгалтерська звітність, яка сформована виходячи з правил, встановлених нормативними актами з бухгалтерського обліку.

Україна з визнанням незалежності узяла курс на євроінтеграцію. З цією цілю Верховною Радою України прийнято Закон "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Европейського Союзу" від 18 березня 2004 p. № 1629-IV, в якому визначено напрямки адаптації українського законодавства до вимог світового співтовариства. Адаптація українського законодавства, у тому числі й бухгалтерської звітності, сприятиме зрозумілості, чіткості та відкритості внутрішнім та зовнішнім користувачам цієї інформації, та найголовніше, іноземним інвесторам та кредиторам.

Практичного оформлення цей процес набув у вигляді розробки та прийняття Міністерством фінансів України Національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, наближених до міжнародних. Вони визначають методи та принципи складання фінансової звітності суб’єктами господарювання, що не заперечують міжнародним. В міжнародній практиці усі країни, що пішли шляхом наближення національної звітності до міжнародних стандартів умовно виділено декілька груп країн, в залежності від застосування останніх. Україна належить до тієї групи країн, де «Національні стандарти розробляються окремо, але базуються на аналогічних МСБО в більшості випадків. Немає посилання на МСБО в національних стандартах, які можуть забезпечувати більший або менший вибір, ніж МСБО». [1] Слід зауважити, що це найчисельніша група країн.

Введення у вітчизняну практику нових Національних стандартів обліку сприяло виникненню багатьох суперечностей. Насамперед не має єдиного підходу щодо визначення власного капіталу на базі балансу підприємства, показник якого доволі часто використовується у відносних коефіцієнтах аналізу структури капіталу підприємства.

Так у переліку показників, що використовуються при здісненні поглибленого аналізу фінансово господарського стану неплатоспроможних підприємств, які наведені у Методичних рекомендаціях щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства [2], під власним капіталом розуміються кошти підприємства, наведені у першому розділі пасиву балансу, при цьому не має конкретики відносно визначення загальної суми зобов’язань (залученого капіталу) підприємства.

Ізмайлова К.В. у навчальному посібнику «Фінансовий аналіз» [3] у різних коефіцієнтах до власного капіталу відносить різні суми коштів. При розрахунку коефіцієнта фінансової незалежності (автономії) власний капітал знаходиться як сума коштів до якої належать кошти першого розділу пасиву балансу «Власний капітал», другого розділу «Забезпечення наступних витрат та платежів» та п’ятого розділу «Доходи майбутніх періодів». Але при розрахунку показника власних обігових коштів до уваги приймаються тільки суми першого розділу «Власний капітал» та другого - «Забезпечення наступних витрат та платежів». При розрахунку коефіцієнтів рентабельності власного капіталу до уваги приймається тільки розділ «Власний капітал». На нашу думку такі розбіжності призводять до некоректності отриманих результатів та відсутності будь-якої чіткої та строгої системи тлумачення основних складових капіталу підприємства.

Однак, цей автор у статті «Аналіз джерел формування активів» все ж при визначенні власних обігових коштів визнає можливість віднесення другого та п’ятого розділів пасиву балансу, а саме «Забезпечення наступних витрат та платежів» та «Доходи майбутніх періодів» до власного капіталу під назвою «змістовно тільки власні кошти».

Не вирішують цього питання і національні Стандарти бухгалтерського обліку, які не дають чіткого уявлення відносно власного капіталу та зобов’язань підприємства.

Таким чином постає питання відносно другого та п’ятого розділів пасиву балансу, а саме «Забезпечення наступних витрат та платежів» та «Доходи майбутніх періодів» до яких елементів капіталу вони належать. Існує і така думка, що вони формують так звану третю (щодо належності підприємству) групу – інший капітал. Але, на наш погляд, це не коректний підхід, бо підприємства, та будь-який суб’єкт господарювання може мати тільки два види капіталу, або власний, або залучений і виділяти ще третій не має сенсу.

Цікавий підхід до визначення складу власного капіталу наводить Терещенко О. О. у навчальному посібнику «Фінансова діяльність суб’єктів господарювання». Так він наводить таке визначення власним джерелам фінансування: «Власний капітал показує частку майна підприємства, яка фінансується за рахунок коштів власників і власних засобів підприємства» [4]. В цей же час, вказаний автор відносить забезпечення наступних витрат та платежів до складу позичкового капіталу. Але ж це, на нашу думку, суперечить вище наведеному визначенню, оскільки сама ознака формування цього виду капіталу – джерела формування - за своєю суттю та походженням відповідають резервам підприємства, створеним за власний рахунок. Яскравий приклад мети створення цих коштів – забезпечення відпусток працівників.

Не виникає сумніву щодо походження джерела забезпечення цього резерву.

Доцільно також звернути увагу на визначення власного капіталу, як такого, що не треба повертати капіталодавцеві. Терещенко О. О. визнає, що змістовно належність коштів до власних, або залучених визначається напрямком та цілями фінансових відносин, а саме він наголошує, що: «Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об’єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб’єкта господарювання. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора». Якщо навести як приклад фінансових відносин цільове фінансування, що частіше усього надається на безоплатній основі та на потребує повернення, то ці кошти також повинні розглядатися як власні.

Прикладом таких відносин є кошти цільового фінансування і цільових надходжень які можуть надходити як субсидії, асигнування з бюджету та позабюджетних фондів, цільові внески фізичних та юридичних осіб тощо. Таким чином, у цих випадках капіталодавці (або держава, або певні фізичні чи юридичні особи) виступають як співвласники із суб’єктом господарювання.

Як тлумачить у своїх роботах Г. В. Савицька забезпечення наступних витрат та платежів «це кошти, вільні від зобов’язань. Невикористаний залишок цих резервів треба розглядати як вільні джерела фінансування, що тимчасово використовуються підприємством на інші цілі». Крім цього, якщо керівництво підприємства прийме рішення щодо зупинки нарахування цих коштів, то згідно діючих національних стандартів бухгалтерського обліку ці кошти «зараховуються до складу доходів звітного періоду» [5], а отже за своєю природою – це власне джерело фінансування підприємств.

Якщо ж розглядати статтю «Доходи майбутніх періодів», то вона включає до себе різноспрямовані та різнорідні доходи. До них належать вже отримані доходи відносно майбутніх періодів: отримана наперед орендна плата, кошти за підписку періодичних видань, квартирна платня та інші. Вони зараховуються до виручки від реалізації продукції у тому звітному періоді, в якому здійснювались відповідні операції реалізації. Не дивлячись на те, що ці статті є тимчасовим джерелом грошових коштів, та їх не можна приписати до джерела чистого прибутку і відносити до власного капіталу. Якщо витрати по цих услугах в кінцевому результаті будуть більш ніж отримана виручка, підприємство може отримати чисті збитки. За своєю економічною сутністю – це аванси, отримані від покупців по невиконаними ще контрактами. Їх можна розглядати як тимчасове джерело фінансування незавершеного виробництва, а, отже, класифікувати як короткострокові зобов’язання і відносити до залучених коштів.

Що ж до інших доходів майбутніх періодів, таких, як наприклад, очікувані доходи від реалізації товарів, робіт та послуг у кредит, від продажу у відстрочку, від лізингових операцій, то їх слід розглядати як відстрочені доходи, які підприємство отримає через деякий (іноді доволі тривалий) час та тільки після цього збільшить прибуток. За своєю суттю це не зобов’язання підприємства, а його відстрочений дохід, який відкладено не тому, що він не зароблений, а тому, що повернення дебіторської заборгованості, яка з’явилась внаслідок таких операцій, відбудеться у майбутньому.

Таким чином, цей вид відстрочених доходів не буде з’являтися зобов’язанням підприємства, а урівнює відстрочену дебіторську заборгованість. Щодо лізингових компаній, кошти за цією статтею дуже вагомі. Та якщо відстрочені доходи відображати у складі короткострокових зобов’язань, це приведе до викривлення багатьох фінансових коефіцієнтів.

Також, слід зауважити, що діюча Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій ( із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства фінансів) [6] чітко виділяє у 4 клас рахунків під назвою «Власний капітал та забезпечення зобов’язань». У цьому нормативному документі вказано, що «рахунки цього класу призначені для узагальнення інформації про стан і рух коштів різновидностей власного капіталу - статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого, неоплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків), цільових надходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів, страхових резервів».

Висновки та пропозиції. Таким чином, на нашу думку, треба чітко виокремити основні елементи складу капітала підприємства. Слід чітко виокремити у класифікації за формою власності тільки два його види – власний та залучений капітал.

Кошти підприємства, що відносяться до статті «Забезпечення наступних витрат та платежів» за класифікацією приєднати до власних джерел фінансування.

Щодо статті «Доходи майбутніх періодів», пропонуємо виділити окремо ті кошти, які за економічним змістом відносяться до авансів за невиконаними ще контрактами від відстрочених доходів, для більш об’єктивного розмежування капіталу підприємства.

Разом з цим потребує доробки такий стандарт бухгалтерського обліку як «Звіт про власний капітал».

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Швець Г. В. Теорія бухгалтерського обліку. [Текст]: Навчальний посібник. Київ: Знання-Прес, 2003. 444 с. - ISBN 966-7767-70- 2. Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» № 14 від 19 січня 2006. - [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http://me.gov.ua.

3. Ізмайлова К. В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2000. - 152 с. - ISBN 966-608-067- 4. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання [Текст]: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 554 с. - ISBN 966-574-441- 5. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия [Текст]: Учеб. пособие/ Г. В.

Савицкая. - 7-е изд., испр. - Мн.: Новое знание, 2002. - 704 с. - ISBN 985-475-009- 6. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства фінансів за станом на 18.11.2008 р.) N 291 від 30.11.99. - [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.nau.ua.

РЕЗЮМЕ У статті розглянута структура капіталу підприємств. Приділено увагу складу власних джерел фінансування згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та обґрунтовано їх віднесення згідно з класифікацією по титулу власності капіталу підприємства.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрена структура капитала предприятий. Уделено внимание составу собственных источников финансирования согласно с Положениями (стандартами) бухгалтерского учета и обосновано их отнесение согласно с классификацией по титулу собственности капитала предприятия.

SUMMARY In the article considered capital of the enterprises. Composition of own curses is certain in accordance with accounting standards and grounded their taken in accordance with classification on the title of the formed capital.



Pages:     | 1 |   ...   | 18 | 19 || 21 | 22 |   ...   | 24 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.