авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 20 | 21 || 23 | 24 |

«Донецкий национальный университет Сборник научных трудов основан в 2003 году ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ...»

-- [ Страница 22 ] --

Поряд з позитивними тенденціями у співпраці України – ЄС, спостерігається негативний ефект – асиметрія з боку Євросоюзу, який більшою мірою використовує Україну як сировинний придаток. Тому важливим напрямком європейської інтеграції має стати поглиблення зовнішньоторговельної співпраці у експорті високотехнологічної продукції.

Важливою проблемою залишається збалансування відносин Україна-ЄС у межах майбутньої дії угоди поглибленої зони вільної торгівлі з українсько-російськими економічними відносинами. Росія та ЄС взаємно зацікавлені в економічному співробітництві, тому найкращим і раціональним для трьох сторін було б дотримання вимог та стандартів однієї зі сторін – в даному випадку європейських.

Незважаючи на те, що торговельна співпраця між країнами Європейського Союзу та Україною стабільно зростає, все ще недостатньо використаним залишається потенціал України як експортера.

Натомість, поряд із історичними особливостями виникнення тісних торговельно-економічних взаємозв’язків між новими незалежними державами (ННД), досліджуваний вектор істотно відрізняється від напрямів ОЧЕС та ЄС, виникнення яких є еволюційним і, скоріше, внаслідок виклику часу, зумовленого посиленням процесів глобалізації. Рівень інтеграції України в СНД, ОЧЕС та ЄС суттєво відрізняється, втім більш істотною є різниця у ролі кожного мегарегіонального утворення у зовнішній політиці країни. Безперечно найбільші дискусії стосуються реалізації торговельної політики України з країнами-членами СНД, які особливо активізувалися під час реалізації геополітичного проекту Єдиного економічного простору (ЄЕП) (рис. 3).

млн. дол США 2002 2003 2004 2005 2006 2007 роки Молдова Білорусь Казахстан Вірменія Азербайджан Грузія Рис. 3. Обсяги зовнішньоторговельного обороту (ЗТО) України з деякими країнами СНД, 2002 2008 рр.

Очевидно, що саме ціновий аспект структурних характеристик зовнішньої торгівлі України та країн СНД є визначальним у формуванні взаємної торговельної політики. Насамперед, це надмірна залежність України від енергетичного імпорту і цін на нього, а також висока частка енергоносіїв у собівартості основних експортних товарних груп, а саме, металів, хімічної продукції і, останнім часом продукції сільського господарства. Втім, не менше важливими залишаються й інші фактори, вплив яких дає змогу уникнути кон’юнктурного підходу у формуванні та реалізації торговельної політики з країнами СНД та надати їй характеристик керованого процесу. Так, серед факторів, що залежать від фіскальної та монетарної політики України та країн СНД важливою є динаміка обмінного курсу української гривні та російського рубля, а також загальний рівень споживчих цін в Україні.

Не менш складною є система впливу неіституційних внутрішніх та зовнішніх факторних детермінант торговельної політики. З метою вивчення ринків збуту продукції доцільно більш детально зупинитися на факторах формування ринкового середовища у країнах СНД. Як відомо, комплексний підхід до вибору закордонного ринку полягає у всебічному аналізі та оцінці показників і критеріїв ринку.

Для привабливих для здійснення міжнародної підприємницької діяльності ринків вагоме значення має аналіз чинників макросередовища (соціокультурних, правових, економічних, політико-правових, технологічних), які істотно впливають, або можуть вплинути на майбутню торговельну політику на зарубіжних ринках. Вивчення міжнародних ринків здійснюється на основі таких характеристик як: (1) генеральні фактори: політико-правові фактори (політична система, система господарювання, політична стабільність, політичні ризики, рівень ліберальності умов господарювання, стабільність правової системи, кримінальні фактори);

економічні фактори (загальноекономічний розвиток, розвиток галузі, економічні ризики, в т.ч. рівень інфляції, можливість конвертації національних валют, кількість арбітражних розглядів);

технологічні фактори (науково-технічний рівень продукції, рівень технології, рівень вимог до економічних партнерів продукції в країні);

соціально-культурні фактори (особливі вимоги до продукції, потенціал соціальних конфліктів, соціально-культурні ризики);

демографічні фактори (рівень наявності природних ресурсів, рівень розвитку інфраструктури);

(2) ринкові фактори:

мінімальний ринковий потенціал;

динаміка росту обсягів імпорту;

інтенсивність конкуренції;

наявність вітчизняних фірм на даному ринку.

Таким чином, можна стверджувати, що зростання обсягів торгівлі між Україною та країнами СНД, що простежується на тлі зниження її частки у загальних обсягах торгівлі України, відбувається за рахунок впливу внутрішніх та зовнішніх цінових факторів (кон’юнктурного підвищення рівня світових цін на газ та нафту та підвищення внутрішніх цін в Україні і зміцнення російського рубля. Водночас, успішна реалізація торговельної політики України з країнами СНД має вагомі інституційні перешкоди, що виявляється у конфліктності процесу інтеграції, його дискримінаційного щодо нашої країни впровадження та нехтування інтересами розвитку національних економічних систем більшості країн учасниць СНД з боку провідного лідера – Російської Федерації.

Враховуючи вищевикладені результати попереднього аналізу просторових змін в зовнішній торгівлі, окреслимо сукупність засадничих методичних положень таким чином:

1) наукове економічне обґрунтування стратегічного партнерства і двосторонніх відносин в межах ЄС і СНД за цільовою функцією – економічним ефектом і критеріальним обмеженням – безпекою економічного розвитку в стратегічній перспективі;

2) внутрішня перебудова зовнішньоторговельних відносин з цільовою функцією посилення міжрегіональної інтеграції національної економіки;

3) реалізація системи заходів структурно-інституціональної інтеграції Україна-ЄС за припущення про нереальну перспективу системної інтеграції соціально-економічних систем України та Європейського Союзу.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Україна в 2008 році: процеси, результати, перспективи. Біла книга державної політики / За заг. ред.

Ю.Г.Рубана. – К.: НІСД, 2008. – 186 с.

2. Інноваційна стратегія українських реформ [Текст]:наукове видання / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, А.К. Кінах, В.П. Семиноженко. - Київ : Знання України, 2002. - 336 с.

3. Україна в системі міжнародної безпеки / Національний інститут проблем міжнародної безпеки. – К.:

ПЦ „Фоліант” ВД „Стилос”, 2009. – 372 с.

4. Чистилин Д.К. Самоорганизация мировой экономики: Евразийский аспект / Д.К. Чистилин. 2-е изд. – М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2006. – 237 с.

5. Оцінка наслідків Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС. Міжнародний центр перспективних досліджень. – К., 2007. – [http//wto.in.ua/].

6. Географічна структура торгівлі України у 2008 р. Держкомстат України// [http://www.ukrstat.gov.ua].

7. Зовнішня торгівля товарами за 2007 р. Держкомстат України// [http://www.ukrstat.gov.ua].

8. Торговельна політика та тенденції міжнародної торгівлі // [www.wto.org].

9. Щербина О.В., Богомазова В.М. Структурні зрушення в зовнішній торгівлі України з країнами СНД// Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць: Вип.2 (21) – К. - 2003. - С. 38-45.

10. Будкін В. Проблеми і перспективи співробітництва між Європейським Союзом та Україною/Економіка України. – 2000. - №9. – С.82-90.

11. Василенко Ю.В. Василенко Д.Ю. Зовнішня торгівля України: чинники, моделі, тенденції. – К., 2007. – 319 с.

12. Касич А.О., Дідур С.В. Структурні характеристики зовнішньої торгівлі України // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №1(79). – C. 85-93.

13. Структура зовнішньої торгівлі України// Огляд цін українського та світового товарних ринків. – 2005.

– №1. – С. 56.

РЕЗЮМЕ Наголошується на вагомому значенні вибору географічного вектора, форм та інструментів стратегічного партнерства, геоекономічних пріоритетів інтеграції вітчизняної економіки у світові і мегарегіональні господарські відносини.

РЕЗЮМЕ Отмечается весомое значение выбора географического вектора, форм и инструментов стратегического партнерства, геоэкономических приоритетов интеграции отечественной экономики в мировых и мегарегиональных хозяйственных отношениях.

SUMMARY Significant role of choosing the geographical vector, forms and instruments of strategic partnership, geo economic integration priorities of national economy into global and mega-regional economic relations is analyzed.

ВЛИЯНИЕ МИРОВОГО КРИЗИСА НА РАЗВИТИЕ МЕЖДУНАРОДНОГО БИЗНЕСА В РАМКАХ ОЧЭС Чижикова О., аспирантка ДонНУ Процессы региональной интеграции в современных условиях глобализации приобретают важное значение для отдельных национальных экономик. Региональная экономическая интеграция: а) с одной стороны, дает возможность отдельным странам углублять и расширять торговое, инвестиционное и гуманитарное сотрудничество со странами, которые находятся в географической близости, имеют совместные экономические интересы экономического развития;

б) имеет важное значение для противостояния национальных экономик отдельных стран, вызовом экономической глобализации путем углубления торгово-экономических связей на региональном уровне.

Наряду с интеграционными процессами, на Европейском просторе, длительное время, связанными с созданием и развитием Европейского Союза, важное значение приобретает ОЧЭС (организация Черноморского экономического сотрудничества) – • крупнейшее в Восточной Европе региональное интеграционное образование;

• единственная международная организация экономического сотрудничества, существующая в Черноморском регионе, которая предполагает совместные действия по улучшению бизнес – среды, межрегиональной торговли и т.д.

Исследованием и попытками выхода из мирового кризиса, занимаются многие известные ученые – экономисты, такие как: Амоша А.И., Козак Ю.Г., Макогон Ю.В. и многие другие известные ученые – экономисты.

Целью данной работы является выявление стратегии и пути выхода из мирового кризиса.

В настоящее время ОЧЭС представляет собой открытую, договорную и полноформатную региональную экономическую организацию со сформировавшимися институциональными структурами, хорошо отложенными правилами, а также политической направленностью.

Для большинства стран Черноморского региона торговля с партнерами по ОЧЭС не занимает значительное место в общем объеме внешнеторгового оборота. Внешняя торговля стран – участниц ориентирована скорее на регионы, которые находятся за пределами ОЧЭС. Так, например, в России товарообмен с регионами ОЧЭС составляет 15 – 16% от общего (2/3 приходится на Украину);

для Турции – 7%, для Греции 3% в импорте и 9% в экспорте. Только Болгария и Молдова имеют высокий показатель (относительно 32% и 80%)товарообмена в рамках ОЧЭС. Географическое распределение товарных потоков показывает, что внешняя торговля стран – участниц ориентирована на экономически развитые страны. Это свидетельствует о том, что между странами – членами ОЧЭС еще не сложилось рациональное разделение труда, которое является необходимой составляющей развития регионального рынка. Ограниченность номенклатуры продукции и несбалансированность товарообмена, значительная доля продукции топливно-энергетического сектора и добывающей отрасли являются естественной преградой на пути либерализации внешнеторговых процессов в Черноморском регионе.

На данный момент в условиях мирового финансового кризиса, все страны ощущают его.

Каждая страна, входящая в ОЧЭС, в период мирового кризиса, в большей или меньшей степени ощущает последствия кризиса на экономику своей страны. Так, например: по словам главы Нацбанка Азербайджана«Последствия мирового финансового кризиса и глобальной реструктуризации рисков для азербайджанской банковской системы оказались минимальными». Вполне понятно, что быстрое развитие экономики происходит в условиях ускоренной модернизации финансовой системы страны, локомотивом которой выступает банковский сектор. Как правило, развитие банковского сектора, с одной стороны поддерживает укрепление финансовой стабильности и минимизации системных рисков ;

с другой стороны расширение доступа населения к финансовым услугам. В странах ОЧЭС развитие банковского сектора осуществляется в период кризиса по – разному: например, последствия мирового © Чижикова О., финансового кризиса и глобальной реструктуризации рисков для азербайджанской банковской системы, оказались минимальными. На фоне растущей напряженности на мировых финансовых рынках, банковская система страны функционирует в нормальном режиме, полностью выполняя, как внутренние, так и внешние обязательства. Основные показатели банковской системы Азербайджана за минувшие пять лет возросли в 9 - 10 раз. Одна четвертая часть потребления населения финансируется банковскими кредитами. Внешний долг банков составляет всего 18% их совокупных обязательств. Проблемы, обусловленные мировым дефицитом ликвидности, не оказали никакого воздействия на кредитную активность банков страны. По прогнозам МВФ, в 2009 году в Азербайджане ожидается 12%- ый рост экономики и 9%-ная инфляция.

По мнению экспертов, самой устойчивой к мировому финансовому кризису оказалась Албания. Пока все страны страдают от кризиса, Албания, которая не успела полноценно интегрироваться в мировую финансовую систему, практически не ощущает на себе мировой финансовой депрессии. Финансово – кредитные институты Албании не участвуют в серьезных инвестиционных проектах, тем более за рубежом. Кредитование находится на минимальном уровне, в стране не зафиксированы скачки цен на товары, нет массовой безработицы.

Мировой кризис оказал ощутимое влияние на экономику Болгарии. Наиболее ясно проявились его тенденции в добывающей промышленности – на 27% и в перерабатывающей промышленности – на 15%, по сравнению с 2008 годом.

Последствия кризиса для реальной экономики Молдавии выражаются в снижении спроса на молдавский экспорт, уменьшении числа мест работы, сокращении объема денежных поступлений, в частности, сокращении прямых иностранных инвестиций. В настоящее время кризис не задел финансово – банковской системы страны, благодаря достаточно высокому уровню ликвидности.

Мировой кризис не обошел стороной и Румынию, немало проблем со структурными реформами, страна столкнулась с серьезным политическим кризисом, дефицитом торгового баланса. Румыния имеет довольно большой потенциал в сфере современных информационных технологий, основная часть разработок выполнена в малом и среднем бизнесе, также уверенно развивается курортный бизнес. Но все, же есть и слабые места в экономике Румынии: инфляционное давление, высокая безработица.

Начиная с 2001 года, прирост ВВП Румынии ни разу не был меньше 4%, в 2009 году ожидается также 4%.

По оценкам большинства специалистов, Российская Федерация находится на пике глобального кризиса, в середине самой глубокой за последнее десятилетие рецессии. Российская экономика заинтересована в выстраивании системы, где не было бы доминирования одной валюты. По словам президента Российской Федерации, нужно постараться сделать рубль привлекательным средством расчетов. Доминирование в структуре экспорта, недостаточная глубина финансовых рынков, сохраняющееся высокая инфляция, финансовая система находится на относительно ранней стадии развития. Российской экономике, нужно превратиться из сырьевой в интеллектуальную, это будет означать развитие высокотехнологичных производств. Целью выхода из кризиса Российской Федерации является: обеспечение стабильного и сбалансированного экономического роста, экономической безопасности, повышение благосостояния и качества жизни населения на основе масштабного производства экономически выгодных товаров, услуг, укрепление позиций в мировой хозяйственной системе. Анализу экономического кризиса в Украине, входящей в ОЧЭС, посвящено немало исследований.

январь март май июль сентябрь ноябрь 2006 2007 Рис. 1 Изменения объемов промышленного производства (в % соотношении к предыдущему году) Поскольку внешняя торговля имеет первостепенное значение, т.к. Черноморский регион находится на пересечении торговых путей из Европы в Азию, в период экономического кризиса важную роль в развитии экономики Украины играют экспортно – импортные отношения страны за последнее время.

Рис. 2 Темпы увеличения (падения) экспорта – импорта товаров за 2008 год (в %) Рис.3. Темпы увеличения (падения) экспорта – импорта товаров за январь – апрель 2009 год(в %) За январь – апрель 2009 года, экспорт товаров составляет 11431,6 млн. долл., импорт – 13370,1 млн. долл., что составляет в сравнении за январь – апрель 2008 г. 58,9% и 49,9%. Отрицательное сальдо составило 1938,5 млн. долл. (с января – апрель 2008 г. минус 7398,3 млн. долл.). На формирование отрицательного сальдо повлияли отдельные товарные группы : энергетические материалы;

нефть и продукты ее переработки (- 4255 млн. долл.), наземные транспортные средства, кроме железнодорожных (- 558 млн. долл.), фармацевтическая продукция (- 506,7 млн. долл.).

Коэффициент покрытия экспортом импорта составил 0,86 (за январь- апрель 2008г. -0,72).

В общем объеме экспорта товаров в сравнении за январь – апрель 2008 г. увеличилась доля зерновых культур – с 2% до 9,4%, изделий черных металлов – с 5,2% до 5,7%, механических машин – с 5,3% до 6,2% и т.д. Но уменьшилась доля черных металлов - с 37,5% до 27,9%, энергетических материалов, нефти и продуктов ее переработки - с 4,8% до 4,3% и т.д.

В общем объеме импорта товаров увеличилась доля энергетических материалов, нефти и продуктов ее переработки – с 28,3% до 35,5%;

фармацевтическая продукция – с 2,6% до 4,1%. Уменьшилась доля механических машин – с 10,3% до 8%, полимерных материалов, пластмасс– с 3,9% до 3,7%, черных металлов – с 3,7% до 2,2%.

За апрель 2009 года экспорт товаров составил 3095,2 млн. долл., импорт – 3591,4 млн. долл., в сравнении за апрель 2008 г. экспорт составил 55,5% и импорт 45,2%. Отрицательное сальдо в апреле 2009 г. составило 496, 2 млн. долл. (за апрель 2008 г. также отрицательное – 2370,3 млн. долл.).

Внешнеторговое сальдо Украины со странами ОЧЭС в период расцвета экономического кризиса (первая декада 2009 г.) является преимущественно положительным;

в первую очередь с такими странами, как Молдова, Турция, Азербайджан;

лишь с Россией отмечается отрицательное внешнеторговое сальдо.

Таблица Географическая структура внешней торговли Украины товарами за январь – апрель 2009 года (млн. долл.) Страна Экспорт Импорт Сальдо Азербайджан 168,7 4,4 164, Албания 34,3 0,1 34, Армения 37,4 10,2 27, Болгария 138,7 37,2 101, Греция 30,5 17,2 13, Грузия 111,2 25,9 85, Молдова 199,9 14,5 185, Россия 2188,2 2898,4 -710, Румыния 87,6 87,2 0, Турция 568,3 280,3 288, В товарной структуре экспорта Украины в страны ЧЭС, преобладают черные металлы и изделия из них, минеральное топливо (различные марки каменного угля), продукция пищевой и химической промышленности и др.

Крупнейшими экспортерами являются такие страны как: Россия, Турция, Молдова.

В товарной структуре импорта преобладают нефть и продукты ее переработки, минеральное топливо, продукция пищевой и химической промышленности, в частности чай, кофе, сахар, кондитерские изделия, цитрусовые, алкогольные и безалкогольные напитки и др.

Крупнейшими импортерами являются такие страны как: Россия, Турция, Румыния, Болгария.

Выводы: Современный мировой экономический кризис проявляется в разной степени в странах ОЧЭС. В ряде стран (Азербайджан, Албания) кризис незначительно затронул финансовую систему, разбалансированность которой в ряде стран мира повлекла за собой экономический кризис. Слабая интеграция в мировую финансовую систему в вышеуказанных странах ОЧЭС сыграла положительную роль в стабильности (относительной) экономики данных государств.

К сожалению, в большинстве стран ОЧЭС отмечаются характерные черты экономического кризиса:

снижение темпов производства (Россия, Болгария, Украина, Молдова и др.);

увеличение безработицы и т.д.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1.Драгієва Л.В. Особливості формування зони вільної торгівлі в ОЧЄС/ Проблемы и перспективы развития сотрудничества между странами Юго – Восточной Европы в рамках Черноморского экономического сотрудничества и ГУУАМ. Сборник научных трудов. Свиштов – Донецк: ДонНУ – 2007.- 407 с.

2.Міжнародні стратегії економічного розвитку: навч. пос.[для студ. вищ. навч. закл.] /[Ю.Г.Козака, В.В.Ковалевського, Н.С.Логвінова та ін.];

За редакцією Ю.Г.Козака, В.В.Ковалевського, І.В.Ліганенко:

- [2-ге вид.]- К.: Центр учбової літератури, 2009.- 356 с.

3.www.ieac.org.ua 4.www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama 5. www.ukrstat.gov.ua РЕЗЮМЕ В данной статье были исследованы стратегии и пути выхода из мирового кризиса стран входящих в ОЧЭС РЕЗЮМЕ У даній статті були досліджені стратегії і шляхи виходу з світової кризи країн вхідних в ОЧЕС SUMMARY In given article strategy and ways of an exit from world global crisis of the countries entering in BSEC have been researched ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ МІСТА Богачов С.В., д.е.н., професор Інститут економіко-правових досліджень НАН України зав. відділом економіко-правових проблем містознавства Центральне місце в реформуванні системи міського землекористування належить інституту земельної власності, що дає цілісне уявлення про земельні відносини в місті і виразно демонструє відмінність між плановою та ринковою економіками. Саме ця система зумовлює зміст інтересів окремих землекористувачів, суть та характер організації і управління землекористування в цілому.

Земельна власність у містах завжди підпорядковувалася меті розвитку міста, його динамічності, поліфункціональності та високому рівню усуспільнення міського землекористування.

Характер земельної власності в містах детермінований самою сутністю міських земель як просторового базису соціально-економічного та містобудівного розвитку міста. При цьому використання міських земель не обмежується лише їх поверхнею, як це має місце в сільськогосподарському або лісогосподарському виробництві, а охоплює простір над нею та під нею. Це зумовлює не тільки велику кількість функцій використання однієї і тієї ж ділянки, а й можливість її використання різними особами відмінними способами протягом різних строків. Тому земельна власність у містах ніколи не зводилася до власності на землю як засобу виробництва, а була пов’язана з необхідністю розміщення певного виду діяльності в певному місці, спрямована на забезпечення вільного обігу, свободи відчуження і фактично ніколи не мала абсолютного характеру.

Суспільне та економічне середовище навколо земельної власності в місті настільки складне, що найефективніше використання земельної ділянки перевищує особисті можливості її власника. Власник землі фактично використовує не тільки свою земельну ділянку. Він користується об’єктами інженерної, транспортної, соціальної, природоохоронної інфраструктури, які були збудовані містом і знаходяться поза його власною ділянкою. В свою чергу, його діяльність впливає на характер і рівень використання землі інших власників та міста в цілому.

Тому використання землі в містах завжди ґрунтувалося на поєднанні інтересів приватної та суспільної (загальноміської) власності. Фактично на міські землі поширюється поняття подвійної власності.

Поєднання приватних і громадських інтересів відображається в усіх рисах міського землекористування. Міські землі ніколи не були простим даром природи. Та рента, що утворюється при використанні міських земель, це передусім результат попередньої праці, той капітал, що був приєднаний до землі під час її освоєння та інженерно-транспортного облаштування не тільки (чи не стільки) землекористувачем, а територіальною громадою в цілому. Така залежність особистих прибутків від примноження суспільної (загальноміської) власності створила основу для розвитку принципів самоорганізації в сфері міського землекористування.

Ще у середньовіччі в містах запроваджувалося самооподаткування, система місцевих зборів, кошти від яких спрямовувалися на освоєння та облаштування міських земель, що призводило до зростання споживчих властивостей міських земель у цілому. З метою забезпечення цілеспрямованого розвитку міста громадою формувався фонд земель загального користування, розроблялися проекти міського планування, встановлювалися правила використання та забудови міських земель.

Однак кількість власників, які намагаються на свій розсуд якнайкраще використовувати міські землі, закономірно призводить до суперечностей у сфері землекористування. Це пов’язано не тільки з проблемою фригольдера, а й з тим, що різні види діяльності висувають не тільки неоднакові, а нерідко зовсім протилежні вимоги до міського середовища, ресурсів загального користування тощо. Крім того, через притаманну їм органічну будову капіталу, вони мають часові і просторові відмінності в одержанні рентного доходу.

Тобто в місті завжди є певний рівень конфліктності, пов’язаний з різноманітністю інтересів суб’єктів земельної власності і з високим рівнем усуспільнення міського землекористування, коли в межах порівняно невеликої території локалізується значна кількість видів діяльності, які суттєво впливають одна на одну.

Таким чином, постійна конфліктність у сфері міського землекористування об’єктивна закономірність функціонування та розвитку міста, якої не можна ігнорувати, але треба враховувати при вирішенні питань у галузі земельних відносин. Тому, щоб забезпечити цілеспрямований і збалансований розвиток міста в цілому, треба узгодити інтереси окремих власників між собою та приватні з громадськими взагалі.

Розвиток земельних відносин у країні стримується політичними факторами, відсутністю реально діючої законодавчої та нормативної бази. Проте навіть прийняття законодавчих актів щодо земель © Богачов С.В., несільськогосподарського призначення істотно не прискорили процес перетворення землі у виробничий фактор. У цій частині проблема може бути окреслена у двох аспектах - з одного боку, земельні ресурси комунальної власності використовуються неефективно і, з іншого, - низька ефективність обумовлена неринковим характером земельних відносин, не системністю заходів з формування ринку землі, відсутністю науково обґрунтованої концепції дій, яка враховувала б об’єктивні та суб’єктивні чинники і передумови запровадження цивілізованих, законних і незворотних відносин у сфері купівлі-продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Розробка концептуальних засад реформування земельних відносин потребує детальнішого аналізу стану використання, обліку, економічної оцінки земельних ресурсів у межах міста.

Основна проблема земельної політики в містах полягає не у власності на землю, а саме в її відсутності. Там, де усувалася приватна власність, зовсім не усувалася проблема узгодження приватних та громадських інтересів. Тому сучасна реформа в сфері землекористування спрямована передусім на відродження земельної власності - як приватної, так і загальної, спільної власності територіальної громади - населення міста. При цьому приватизація та муніципалізація міських земель підпорядковані не тільки вимогам нормального розвитку міста. Вона зумовлена необхідністю надання цьому розвитку цілеспрямованого та збалансованого характеру. Тільки через власність стає можливим прояв та реалізація чи то особистих, чи то громадських інтересів.

Зміст будь-якої власності розкривається через відносини володіння, користування та розпорядження. Саме сукупність цих відносин створює передумови (відносини володіння), мету (відносини користування) та спосіб (відносини розпорядження) регулювання процесу землекористування. Ось чому роздержавлення міських земель призведе до зростання кількості суб’єктів управління, основним засобом якою стане ринок землі.

Для цього розробляють спеціальні програми державних чи муніципальних субсидій для земельного ринку, провідну роль у реалізації яких може відіграти створення муніципальних земельних банків. Фактично територіальна громада вступає в спільне підприємство з приватним сектором для того, щоб разом зробити те, що сам приватний ринок зробити не в змозі.

Здавалося б, що за таких умов, чим більший фонд муніципальних земель, тим стабільніше розвиватиметься місто в цілому.

Однак утримання в комунальній власності значного обсягу міських земель лягає важким фінансовим тягарем на територіальну громаду. Вона позбавляє себе джерела значних надходжень до місцевого бюджету через податки на земельну власність. Тому масштаби муніципалізації мають бути узгоджені з динамікою розвитку міста, інтенсивністю освоєння його території та бюджетними потребами місцевого самоврядування.

З 1993 року започаткований суттєвий поштовх до приватизації як земель під індивідуальне житлове будівництво, так і земель несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності паралельно з приватизацією квартир і будівель та споруд підприємств.

Існують активні ринки нерухомості, особливо у сфері житла й нежитлових приміщень. Однак ще багато чого залишається невирішеним, і відсутність, по-перше, узгодженості основної стратегії і, по-друге, послідовного законодавства і регулювання перешкоджають ринкові розвинутися повною мірою. Як українські, так і іноземні інвестори утримуються від інвестицій в нерухомість.

Водночас необхідно зазначити, що у процесі приватизації земельних ділянок несільськогосподарського призначення виникають проблеми, які потребують розв’язання не лише на законодавчому ріпні, а й на урядовому та місцевому. Одна з них - проблема приватизації земельних ділянок юридичними особами (підприємствами), які засновані спільно з іноземними фізичними чи юридичними особами або у статутному фонді яких є частка державної власності. Внаслідок неправильного тлумачення органами державної влади та місцевого самоврядування норм Земельного кодексу щодо набуття у власність земельних ділянок такими юридичними особами спільні підприємства, акціонерні товариства не можуть придбати у власність земельні ділянки. Водночас іноземні юридичні та фізичні особи перебувають у значно кращому становищі, оскільки вони мають право набувати у власність земельні ділянки на території України в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Відповідно до вимог Земельного кодексу приватизація земельних ділянок несільськогосподарського призначення здійснюється переважно за плату. Тому при укладенні договорів купівлі-продажу земельних ділянок у межах чи за межами населених пунктів, починаючи з 1999 року і до сьогоднішнього дня, йде боротьба між Державною податковою адміністрацією та її інспекціями на місцях, з одного боку, і органами місцевого самоврядування - з іншого щодо сплати податку на додану вартість. Дивною при цьому виглядає ситуація, коли Державна податкова адміністрація України роз’яснює у своїх листах, що при укладенні договорів купівлі-продажу земельних ділянок ПДВ має сплачуватись, а Держкомпідприємництво України у своїх листах обґрунтовує протилежний висновок. Як наслідок на місцях одні сплачують цей податок, інші - ні і мають проблеми з податковими інспекціями аж до судових тяжб. При цьому судова практика також складається не однаково. Ця проблема потребує негайного врегулювання. Цілком виправданою бачиться теза: треба покінчити із землемірними роботами, які обслуговували окремі потреби земельної реформи, і переходити до широких дій, які дозволили б розв’язувати соціальні, економічні, екологічні та організаційні проблеми сучасного землекористування міст України.

Відсутність чіткої, загальнодоступної системи управління ринковими операціями є ще одним фактором стримування інвестицій у землю. Потенційні інвестори більше стурбовані існуванням надійної, стабільної і прозорої структури, ніж особливим характером прав власності.

Перешкоди для ринку земель населених пунктів поділяються на кілька категорій: відсутність необхідних законів, суперечності між існуючими законами, недостатнє реагування судової влади, відсутність прозорості в адмініструванні, а також корупція на державному та приватному рівнях.

Фундаментальною проблемою, що набуває поширення, є нестача достовірної інформації.

Відсутність дієвої системи реєстрації права власності. Щоб пожвавлений ринок землі розвивався, інвесторам необхідна інформація, їм потрібний швидкий доступ до детальної та достовірної інформації щодо меж земельних ділянок, попередніх і теперішніх власників, обмежень щодо використання землі, а також обмежень на відчуження, їм необхідна гарантія права власності.

Зараз надзвичайно обмежена система реєстрації права власності майже не дає інформації та ще менше забезпечує право власності. Покупець може знати деякі деталі про останні операції, але нічого про операції, що їм передували. Майбутні інвестори, які ще тільки повинні взяти зобов’язання на купівлю землі, не мають доступу до наявної інформації. Перешкоди для набуття або реалізації права власності, включаючи публічні й приватні сервітути та динаміку права власності, не реєструються.

Також не реєструються випадки застави. Не існує механізму пошуку факту права власності на конкретні земельні ділянки, а загальна нестача інформації про право власності перешкоджає позикодавцям оформляти заставу. Не існує державної системи страхування права власності на нерухомість (як взагалі, так і на конкретні земельні ділянки). Покупці, які заплатили ціну, що вища за нормативну вартість, можуть заявити про це, щоб сплачувати нижчий земельний податок.

Існує інша проблема права власності, пов’язана з нестачею державного фінансування. Значною мірою надання права власності на землю не супроводжується видачею свідоцтва про правове власності.

Уряд заявляє, що в нього немає коштів для обстеження мільйонів земельних ділянок з метою встановлення меж і подальшої видачі відповідної письмової документації.

Недосконалість законів про іпотеку і банкрутство. Банки не схильні оформляти іпотечну заставу, якщо важко пересвідчитися в надійності позичальника. Один з компонентів оцінки забезпеченості кредиту - оцінка майна, на яке оформляється іпотечна застава. Якщо зараз в Україні немає відкритої, доступної реєстрації операцій з майном, то ринок для будь-якої ділянки землі досить спекулятивний.

Якщо шукана іпотечна застава оформляється на землю під житлом, це викликає навіть більші інформаційні труднощі, оскільки прогнозовані майбутні можливості отримання надходжень імовірним позичальником мають спекулятивний характер.

Відсутність сучасної кадастрової системи. Це серйозна перешкода, але вона незабаром вирішиться. Щодо реєстрації права власності, іпотечної застави, банкрутства, то західні країни серйозно вивчають потенційні варіанти і активно надають консультативні поради. Державний комітет України по земельних ресурсах та Головний відділ з геодезії, картографії та кадастрової системи підготували проект закону, яким запроваджуватиметься автоматизована кадастрова система для всієї країни. Здається, цей закон має хороші перспективи, щоб бути введеним у дію в 2005 році.

Необхідність підвищення активності з боку судової влади. Все ж таки відповідних конституційних положень, законів і указів вистачає. Навіть якщо певні важливі закони ще мають бути прийняті Верховною Радою, багато з них введені в дію. Перешкоди для приватизації полягають у тому, що існує непорозуміння: що дозволено, а що - ні (нечіткість формулювань закону або суперечливі положення, що містяться в різних українських законодавчих актах). Багато діючих законів, введених у дію до прийняття Конституції в 1996, містять положення, що їй суперечать, тобто не функціонує система механізму реалізації та контролю положень.

Важлива проблема в містах та інших в населених пунктах - врегулювання питань щодо розмежування земель комунальної і державної власності. Необхідно активізувати роботи з територіально-просторового планування землекористування з урахуванням різних форм власності, підвищити ефективність використання внутрішньо-міських територіальних ресурсів.

У використанні земель міст зараз спостерігається суперечлива ситуація, коли, з одного боку, нестача коштів не дозволяє підвищувати рівень благоустрою міст, а з другого - рівень благоустрою знижує ціну земельних ділянок. Тому деякі автори вважають, що найбільш важливим у зміні нього становища повинно стати значне коригування законодавства, і зокрема земельного, у напрямку спрощення процедур надання земельних ділянок, зменшення кількості необхідних погоджень, отримання різних довідок тощо. Процедури мають бути наперед чітко визначені, загальновідомі і легкодоступні.

Найкоротший шлях до цього - через розробку і затвердження місцевих правил використання і забудови території. У земельному законодавстві треба чітко визначитись з категоріями земель. Дуже складно оперувати чинними категоріями у випадках, коли паралельно існують категорії земель промисловості, транспорту, оборони і всі вони одночасно належать до земель населених пунктів.

Слід констатувати, що реформування земельних відносин в Україні проводиться не комплексно.

Ще не створено належної інформаційно-земельно-кадастрової бази для ефективного управління наявними земельними ресурсами. У зв’язку з відсутністю коштів та технічних засобів, не відпрацьованістю організаційно-методичних положень гальмується створення національного банку даних про стан земель, ведення земельно-реєстраційної діяльності, моніторингу земель.

Землевпорядкування використовується в основному для вирішення організаційно-технічних та правових аспектів перерозподілу земель, а не як засіб обґрунтування оптимізації і регіонального використання земель, інструмент управління якісним станом то охороною земельних ресурсів.

Таким чином, проблеми ефективного використання земельних ресурсів зводяться до наступних:

інституціональна неповноцінність ринку землі;

система довгострокового кредиту, насамперед іпотечного, ще не створена;

проблеми ціноутворення і тарифів, у тому числі у сфері комунального права, зважуються дуже повільно;

тягар створення і відтворення міської земельної нерухомості практично цілком лежить на міському бюджеті чи бюджеті містоутворюючих підприємств;

система реєстрації об’єктів нерухомості й угод з ними тільки створюється;

проблеми титульного страхування поки тільки обговорюються фахівцями;

земельні суперечки вирішуються судами часто відповідно до трактування спірних положень недосконалою і суперечливою нормативною базою представниками органів виконавчої влади, без детального аналізу їхніх економічних аспектів і наслідків.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради, 1996, № 30.

2. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, № 20-21.

3. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, № 24.

4. Закон України «Про ратифікацію Європейської Хартії місцевого самоврядування»: прийнятий 15.07. р. № 452 / 97 – ВР// Урядовий Кур’єр. – 1997. – 24 липня.

5. Закон України «Про оренду землі» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, № 46-47, ст.280.

6. Закон України «Про плату за землю» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 38.

7. Закон України «Про землеустрій» прийнятий 22.05.2003 р. № 858-IV.

8. Закон України «Про оцінку земель» прийнятий 11.12.2003 р. № 1378-IV.

9. Закон України «Про охорону земель» прийнятий 19.06.2003 р. № 962-IV.

10. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 10, ст.98 № 561-XII.

11. Земельний кодекс України. - К.: Парламентське вид-во, 2001. - 71с. - № 2768 -III 12. Постанова Верховної Ради Української РСР «Про земельну реформу» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 10, ст.100.

13. Постанова Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, № 25, ст.355.

14. Указ Президента України «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» від 19.01.1999 р. № 32/99.

15. Указ Президента України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 27.06. р. № 722/99.

16. Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення» від 04.02.2000 р. № 168/2000.

17. Указ Президента України «Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки» від 30.05.2001 № 372/2001.

18. Постанова КМУ від 12.01.1993 р. № 15 «Про порядок ведення державного земельного кадастру».

19. Постанова КМУ від 11.10.2002 р. № 1531 «Про експертну грошову оцінку земельних ділянок».

РЕЗЮМЕ В статті розглядаються питання користування землею в містах.

РЕЗЮМЕ В статье рассматриваются вопрос пользования землей в городах.

Summary In article are considered a question of using of the land in cities.

СУБРЕГІОНАЛІЗМ В УКРАЇНСЬКІЙ ГЕОЕКОНОМІЧНІЙ МОДЕЛІ: РЕАЛЬНІСТЬ ТА ІЛЮЗІЇ ЧОРНОМОРСЬКОГО ВЕКТОРУ Новицький В.Є., чл.-кор. НАН України, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, д.е.н., професор Проблема вибору ефективної геоекономічної моделі є однією з ключових для динамічного національного розвитку. Виходячи з цього, а також враховуючи своє об'єктивне місце в міжнародному співтоваристві, реальне оточення і рівень розвитку, різні країни обирають прийнятний для себе інтеграційний алгоритм, модульне співвідношення тих або інших геостратегічних векторів. Причому, проблема вибору для України ускладнена вразливістю її економічної та соціально-політичної систем від зовнішніх факторів, а також подвійністю національно-психологічних мотивів її зовнішньої орієнтації.

Останньому відповідають генетичні природні тенденції самоідентифікації – проєвропейської та східнослов'янської (що розуміється, щоправда, в термінах панславизма).

Втім, якщо останнє сьогодні фактично не відіграє надто важливого значення (інтеграційні процеси можуть і «проковтнути» історичні суперечності, етнічн-культурні розбіжності тощо), то економічна й соціально-політична нестабільність серйозно ускладнюють про-інтеграційні зрушення, причому більшою мірою навіть не в тому відношенні, що не приймаються ті або інші рішення геоекономічного порядку, а тому, що відбувається деградація (причому інколи не тільки співвідносна, але й абсолютна) відтворювального комплексу України. За таких умов знайти власне місце в системі міжнародного поділу праці, компромісну інтеграційну модель надзвичайно складно.

Звичайно, не варто недооцінювати і власне інтеграційні зусилля у відповідності до певної геоекономічної орієнтації та перспектив, які, в принципі, відкриваються в процесі еволюції системи міжнародних економічних відносин та які в Україні звелися до пустих декларацій про «європейський вибір», про «природну європейськість» України та її «неминуче» входження до ЄС.

Частковим виходом із інтеграційного тупику постають регіонально-субрегіональні інтеграційні проекти, які, як показує міжнародна практика, можуть відіграти значну роль при розв’язанні нагальних завдань розвитку міжнародно-економічних зв’язків певної нації на певному етапі розвитку. Навіть не беручи до уваги такі проекти, як АСЕАН, який може трактуватися як своєрідний макропроект, що за масштабами сукупного виробництва країн-членів та їхніми технологічними успіхами, претендує на глобальну роль, відзначимо успіх Вишеградської групи та ШОС. В першому випадку група невеликих країн створила достатньо потужне, як на їхні можливості, угруповання, завдяки якому їм вдалося 90-ті рр. не тільки створити сприятливий «внутрішній» режим торгівлі, інвестиційної діяльності, але й забезпечити певний силовий тиск, завдяки якому було прискорено їхній вступ до Євросоюзу.

У випадку із ШОС маємо об’єднання ще потужніших країн, ніж члени АСЕАН, але в даному відношенні важливим для нас є «не-пріоритетність» даного проекту для країн-членів, що, разом з тим, не завадило їм сформувати потужний інструмент геополітичного тиску.

Так і для України важливим компонентом її геоекономічної моделі є участь в субрегіональних інтеграційних проектах. Одним з таких проектів є Організація Чорноморського економічного співробітництва, яка націлена на багатобічну взаємодію в торговій, інвестиційній та інших сферах соціально-економічного буття.

Разом з тим, початкові ідеї реального наповненням проекту ЧЕС через створення сприятливого режиму для розвитку багатобічного механізму співробітництва, поступове впровадження інститутів сприяння торгівлі товарами та послугами, руху капіталів, робочої сили, розв'язання екологічних проблем було реалізовано лише частково.

Доводиться констатувати, що в геоекономічному плані Україна втратила стратегічні перспективи використати чорноморський вектор для активного формування такого профілю в системі міжнародного поділу праці, який би сприяв її динамічному піднесенню, розвитку інформаційно містких виробництв. І в даному геополітичному вимірі в міжнародному та національно-українському маса шатах такі перспективи не повернути. Болгарія, Румунія, для який ЧЕС початково виступав способом заповнити інтеграційний вакуум, вступивши до ЄС, у геостратегічному плані здебільшого втратили інтерес до чорноморського проекту. Туреччина – головний локомотив ЧЕС (яким, до речі так і не стала Україна) – також здебільшого втратила до нього інтерес, збагнувши (зокрема враховуючи те, що на шляху до ЄС її випередило багато колишніх «нових кандидатів», а ті, що залишилися в системі ЧЕС із не-членів ЄС навряд-чи допоможуть їй у вступі до цього блоку. Крім того, для Туреччини зросло значення інших субрегіональних для неї проектів та відносин, що також послабило увагу до розглядуваного інтеграційного угруповання.

Нічого, в плані посилення ролі ЧЕС, не змінилося і у зв'язку з введенням потужностей з © Новицький В.Є., транспортування нафти, як по території України, так і деяких інших країн (передусім Грузії з Азербайджану, передусім зважаючи на активну розробку останнім нафтогазового шельфу Каспія), а також її відвантаження на чорноморських нафтотерміналах.

Отже для України залишилися інші, хоча й важливі, але місцевого, локального (з точки зору конкурентних стратегій) значення проекти-можливості, які пов’язані зі співробітництвом в сфері транспорту, екології, рекреації, окремих технологічно-коопераційних контактів, банківсько-кредитній сфері. Серед інших спеціальних напрямів взаємодії в рамках ЧЕС можна відзначити координацію боротьби з організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків, контрабандою зброї тощо, співпрацю національних міністерств та служб з ліквідації наслідків стихійних лих і техногенних катастроф.

Серед актуальних проблем, що «залишилися» як для України, так і інших країн-членів ЧЕС, є радикальне підвищення ефективності служб комерційного інформування. Кардинальну значущість в системі чорноморської інтеграції набула і кооперація на комерційному рівні – між суб'єктами економічного життя, які, власне, і покликані опосередковувати проекти співробітництва. Рада ділового співробітництва, а також інші об'єднання підприємців в рамках ЧЕС репрезентують комерційну складову системи інститутів цього регіонального об'єднання.

Змістом мікроекономічної взаємодії на теренах чорноморської інтеграції є, або потенційно можуть постати:

• поширення взаємної торгівлі, що означає збільшення обсягів збуту, додатковий потенціал виробничої спеціалізації та налагодження масштабного виробництва;

• формування механізмів міжнародного кооперування, спільного виготовлення складних, наукомістких виробів;

• реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання традиційних застарілих виробництв країн-учасниць (для України – передусім металургійних, нафтопереробних підприємств);

• налагодження інформаційних банків та мереж з метою сприяння торговому, інвестиційному співробітництву, кращому пошуку кооперантів;

• розвиток фінансово-кредитних інститутів підтримки підприємств реального сектора, особливо за сучасних кризових умов;

• будівництво та спільна експлуатація об'єктів транспортної інфраструктури, зокрема відновлення або запровадження нових напрямів поромного сполучення (Іллічівськ-Варна, інших маршрутів між портами України та містами Болгарії, Грузії, Туреччини);

• співробітництво в агропромисловій сфері, розвиток харчової і переробної промисловості;

• спільні проекти щодо конверсії оборонної промисловості;

• розвиток сучасної системи телекомунікацій;

• налагодження ефективного механізму взаємних розрахунків, кредитів та страхування;

• співробітництво в процесах приватизації підприємств;

• розвиток малого і середнього бізнесу;

• спільні пошук та розробка паливних та сировинних родовищ;

• раціоналізація енерго- та ресурсоспоживання;

• сприяння розвитку більш екологічної моделі відтворення, спільна охорона ресурсів Чорного моря та контроль за заощадливим використанням його ресурсів.

В рамках ЧЕС можливим є створення широкої мережі спеціальних економічних зон, в яких країнами-учасниками надавалися б взаємні привілеї. Такі зони сприяли б взаємній відкритості економік, створювали кращі можливості для інвестицій до відповідних територій країн.

Окремий аспект політики сприяння співробітництву – налагодження системи кредитно фінансового обслуговування, яка б органічно вписувалася в міжнародний банківсько-кредитний механізм. Базовим інститутом в цьому відношенні є ЧБТР який покликаний надавати допомогу в ході реалізації експортно-імпортних, інвестиційних операцій, проектів розвитку інфраструктури країн учасниць ЧЕС.


Можна казати і про сумісні форми організаційно-комерційної діяльності, за яких державними, регулятивними та некомерційними структурами організуються виставки, ярмарки, навіть конференції та семінари, в яких беруть участь заінтересовані представники бізнесу. Причому може йтися як про зусилля українського уряду та підключення до певних заходів як вітчизняних фірм, так і діяльність вітчизняних підприємців в організованих іноземними урядами заходах (навіть в таких випадках, як правило, мають місце певні організуючі зусилля вітчизняних регулятивних структур). Особливо диверсифікованими можуть бути форми участі в співробітництві вітчизняних науково-дослідних, розробницьких структур.

Втім, подібні речі казалися вже давно, і сподівання на те, що Україна може задіяти достатньо ефективні інструменти реалізації власних геоекономічних інтересів навколо ЧЕС вже майже розтанули. І справа зовсім не у зовнішніх неузгодженостях, хоча мають місце й вони, а у повній відсутності ефективної та відповідальної системи формування публічної влади, яка б орієнтуючись на апробовані у світовій практиці управлінські алгоритми, могла б діяти в інтересах країни.

Передусім потрібним є програмно-цільовий підхід як керівництва соціально-економічною сферою держави, так і геоекономічними проектами, одним із яких, власне, і виступає ЧЕС. Тільки на такій основі є можливим вихід на оптимізацію національного профілю в системі міжнародного поділу праці, формування засад ефективної відкритої економіки України.

РЕЗЮМЕ В статті розглянуто напрямки субрегіоналізму в український геоекономічної моделі.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрены направления субрегионализма в украинской геоекономической модели.

SUMMARY In articles subregionalism directions in the Ukrainian geoeconomic model are considered.

РАЗРАБОТКА КОНЦЕПЦИИ ЭФФЕКТИВНОЙ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКОЙ ПОЗИЦИИ УКРАИНЫ В ОРГАНИЗАЦИИ ЧЕРНОМОРСКОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА Беганская И.Ю., доцент, кандидат наук госуд. управления, Донецкий государственнй университет управления Актуальность темы. Организация Черноморского экономического сотрудничества - одна из самых молодых и во многом уникальных международных субрегиональных интеграционных группировок в мире. Создание её обусловлено параллельно идущими в мире хозяйственными процессами - глобализации и регионализации, которые дополняют друг друга. Первый находит свое выражение в формировании единого мирового экономического пространства, большей открытости всех национальных экономик, либерализации режима мировой торговли, повышении роли транснациональных корпораций как субъектов мирового рынка. При этом доминирующее положение западных индустриальных стран в мировой экономике позволило им аккумулировать основную часть выгод, принесенных глобализацией. Региональные образования, возникающие в пределах Европы, ставят своей первоочередной задачей активизацию внешнеэкономических отношений стран-участниц. Так же действует и Организация Черноморского экономического сотрудничества, в создании которой активное участие принимала Украина. Области сотрудничества государств-членов ОЧЭС включают транспорт и коммуникации, информатику, обмен экономической и коммерческой информацией, стандартизацию и сертификацию продукции, энергетику, добычу и обработку минеральных сырьевых материалов и т.д.

Целью исследования является разработка концепции эффективной внешнеэкономической позиции Украины в организации черноморского экономического сотрудничества.

Процесс интеграции выражается в создании и укреплении региональных и субрегиональных интеграционных группировок. В определенной степени регионализация - это ответ многих стран, не входящих в лидирующую группу, на усиливающуюся глобализацию экономической жизни, так и не принесшую им ожидаемых дивидендов. К примеру, стремление Турции к верховенству в группировке вне всякого сомнения является реакцией страны на многолетние и пока безуспешные переговоры о присоединении к Европейскому Союзу. Ведущая роль Турции в ЧЭС укрепляет ее позиции в сложном переговорном процессе с этой организацией. Весьма характерно, что и для Украины участие в ЧЭС в какой-то мере смягчает обстановку той изоляции, в которой оказалась она после распада Союза и СЭВ.

Более того, участие в группировке - прекрасная возможность для Украины добиваться поставленных целей на основе коллективных усилий, а не в одиночку.

Россия с Турцией и Украиной являются крупнейшими экономиками в ЧЭС. Они также занимают первое и второе и третье места по площади, простирающейся от восточной Азии до центральной Европы, от Балкан до Ближнего Востока, покрывая 34 миллиона кв.км., с рынком в 580 миллионов человек. Следовательно, эти страны занимают в ЧЭС особое положение. Без России организация потеряет свое политическое значение, товаропотоки и связанный с ним бизнес. Все более широкое участие России в ЧЭС неоценимо как экономически, так и политически. Без Турции, не будет растущего рынка и мощного производителя, а интересы других стран региона серьезно пострадают.

Участие в причерноморской интеграции ни в коей мере не противоречит экономическим интересам Украины, которая по своему потенциалу и геополитическому положению в Европе является важным партнером для любого европейского государства.

© Беганская И.Ю., 35% 32,30% 28% 30% 25% 16% 20% 15% 7% 10% 2% 5% 0% СНГ ЕЭП ЕС-27 ОЧЭС (кроме ГУАМ РФ) Рис. 1. Торговля Украины с интеграционными объединениями Европы в 2007 году, в % Развитие торговли и экспорта - один из важных направлений сотрудничества в рамках ОЧЕС.

Страны-участницы договорились о размещении и развитии общих торгово-экономических отношений, основанных на принципах и нормах ГАТТ/ВТО.

За период 2001-2007 годы проявляется стойкая тенденция роста как экспорта так и импорта товаров в Украину. Тем не менее, это и является отрицательной тенденцией развития как предприятия так и государства, так как также наблюдается превышение импорта над экспортом.

50000, Экспорт Импорт Сальдо ВТО 40000, 30000, 20000, 10000, 0, -10000, 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Рис. 2. Баланс внешней торговли Украины со странами-участницами ОЧЭС, млн. долл. США Представляющими интерес для Украины отличительными чертами ЧЭС являются:

- широкое разнообразие природных ресурсов, огромные запасы нефти и газа, а также других сырьевых материалов;

- большой интеллектуальный потенциал, наличие большого числа высокообразованных специалистов, ученых, институтов, оснащенных передовыми научными технологиями;

- значительный рынок высоко- и низко квалифицированной рабочей силы, конкурентоспособной в сравнении с рабочей силой в других регионах;

- потребительский рынок в 330 млн. чел., на котором существуют устойчиво высокий спрос на очень многие виды товаров и услуг и большой их дефицит;

- регион потенциально крайне привлекателен для развития международного туризма благодаря богатому историческому и культурному наследию и уникальным природным условиям.

Украина располагает всем необходимым для включения ее в процессы регионализации международного сотрудничества. Это, прежде всего, ее выгодное геоэкономическое положение.

Применительно к Украине причерноморское сотрудничество должно рассматриваться в узком и широком смысле. В узком смысле речь должна идти о сотрудничестве территорий, непосредственно выходящих к Черному морю и в хозяйственном отношении тесно связанных с ним. Этот уровень развития регионального сотрудничества берет свое начало из древней приграничной и прибрежной торговли.

В широком смысле - это означает включение в сотрудничество всего экономического пространства страны. Базисом для него является увеличение разнообразия и гибкости предпринимательской деятельности по всей территории. ЧЭС - это живой организм, постоянно изменяющийся и создающий новые возможности для делового мира Украины.

Тем не менее, сегодня имеет место определенная неудовлетворенность участников организации нынешним состоянием сотрудничества, которое обуславливает необходимость интенсификации деловых контактов. Исследования указывают, что причины обозначенной неудовлетворенности кроются, прежде всего, в неадекватной современной ситуации в коммуникативном и информационном обеспечении экономической деятельности, некоторой культурной отчужденности. Кроме того, психология и атмосфера бизнеса в постсоветских странах не та, которую хотели бы ощущать партнеры из других стран, которые, правда, в будущее сотрудничества смотрят с явным оптимизмом. Скажем, в Польши успешно развилась сфера малого и среднего бизнеса, чего не произошло ни в Украине, ни в России.

Медленнее, чем хотелось бы, развивается рыночная инфраструктура в Молдове, Грузии, Армении, Азербайджане, Болгарии, Румынии. Здесь не созрела “питательная среда бизнеса”, поэтому в более развитых странах смотрят на них с опасением, что, в конце концов, тоже тормозит динамику развития ОЧЭС.

Для Украины ОЧЭС - это, прежде всего, взаимодействие правительственных и предпринимательских структур, которое должно обеспечить развитие экономического сотрудничества стран-членов в рамках курса на полноценное вхождение к общеевропейскому экономическому пространству. В этом контексте роль организации заключается в содействии процессам интеграции стран региона к европейским структурам и механизмам сотрудничества, о чем довольно часто говорят лидеры стран ОЧЭС.

Предполагается, что возможно именно эти ориентации порождают партнерскую отчужденность внутри ОЧЭС, создают некоторую организационную разрозненность, препятствует углублению политической и экономической коммуникации, в частности, развития деловой кооперации.

Поэтому, является целесообразным обратить внимание стран ОЧЭС на необходимость сбалансированного или гармоничного объединения стратегической цели – приобщения к процессу общеевропейской политико-экономической интеграции - и оживление развития собственно самой ОЧЭС.


Тем более, что главный европейский актер - ЕС - довольно скептически относится к “возникновению” близкосрочной возможности создания единого европейского геополитического, геоэкономического и геокультурного пространства. Ситуация, которая сложилась по этому вопросу в отношениях между Турцией и ЕС является предметным свидетельством тому. Поэтому для Украины является важным изучение опыта Турции в этой сфере.

К числу основных направлений причерноморского сотрудничества, составляющих концепцию эффективной внешнеэкономической позиции Украины в организации черноморского экономического сотрудничества, можно отнести следующие:

1. создание режима свободного движения товаров, услуг, капиталов, что стимулировало бы экономические контакты, расширило бы рамки производственной кооперации и совместных инвестиций в сферах взаимных интересов;

2. формирование инфраструктуры бизнеса - сети банков и деловых центров для финансирования и информационной поддержки государственных и частных инвестиций в инфраструктурные проекты;

3. сооружение совместными усилиями объектов инфраструктуры на транспорте - создание новых транспортных коммуникаций, переход на современные транспортно-погрузочные и складские технологии;

создание транспортных коридоров;

4. создание транспортно-экспедиторских фирм по обслуживанию ЧЭС;

5. обеспечение координации и загрузки судоремонтных заводов региона с целью осуществления ремонта судов стран ЧЭС;

6. развитие транспортно-экспедиторского сотрудничества в области автотранспорта, создание необходимой инфраструктуры в этой области;

7. расширение железнодорожного сообщения между странами ЧЭС, включая строительство железнодорожных вокзалов;

развитие портового хозяйства;

налаживание авиационного сообщения между главными центрами стран ЧЭС;

8. комплексное использование и охрана ресурсов Черного моря - биологических, минеральных, водных, в т.ч. в области морского рыболовства и рыборазведения в устьях рек региона;

9. сотрудничество в развитии топливно-сырьевой базы региона, рациональном использовании энергии, в т.ч. в совместном финансировании энергетических объектов, строительстве газо- и нефтепроводов, модернизации нефтеперерабатывающих предприятий, строительстве терминалов на берегу Черного моря по приему нефти и газа, введении в действие новых и реконструкции действующих угольных предприятий с внедрением нового поколения горных машин, развитии работ по использованию нетрадиционных источников энергии;

10. сотрудничество в техническом перевооружении металлургических предприятий стран ЧЭС, внедрении новых мощностей, в т.ч. использовании нового поколения машин непрерывной разливки стали;

модернизация прокатного оборудования с целью получения продукции соответствующей требованиям мирового рынка, компьютеризация и автоматизация производственных процессов с целью улучшения экологии и условий труда металлургов, защиты водного и воздушного бассейнов;

11. развитие сотрудничества в агропромышленном комплексе стран ЧЭС;

12. сотрудничество в развитии пищевой и перерабатывающей промышленности путем образования совместных предприятий по выпуску тароупаковочных материалов, продуктов детского питания;

13. техническое переоснащение табачной, кондитерской и масложировой отрасли и организация серийного производства технологического оборудования для этих отраслей, включая производство запасных частей к нему, средств механизации и автоматизации;

14. участие в конверсии оборонной промышленности, перевод ее на массовое производство качественных товаров на базе разукрупнения, демонополизации и приватизации предприятий;

15. развитие современной системы телекоммуникаций, включая обеспечение надежной телефонной связи между странами Причерноморья;

реализация проекта по строительству оптико волоконной линии связи между Турцией, Болгарией, Румынией и Украиной;

16. кооперация в развитии унифицированной таможенной системы стран региона, создание полноценной системы многосторонних расчетов и возможной последующей организации Черноморского платежного союза;

17. сотрудничество стран Причерноморья в развитии процессов приватизации, предпринимательства, укрепления малого и среднего бизнеса Выводы. Таким образом, в рамках ЧЭС необходимо оптимизировать соотношение целей (реальных и задекларированных) и направлений международного сотрудничества. В данной организации степень экономической взаимосвязи стран довольно низкая, взаимодополняемость углубляет незначительными темпами, а так же не решается весь комплекс возможных задач, внутренний рынок и система воспроизводства остаются несбалансированными, взаимозависимость некоторых стран-участниц имеет отрицательные свойства.

Одной из главных задач Украины в развитии регионального сотрудничества является расширение экспортной базы, ориентированной на рынки соседних стран, налаживание с ними производственно кооперационных связей и научно-технического сотрудничества. Более того, участие Украины в региональном сотрудничестве требует создания необходимой инфраструктуры экономического и культурного общения. Следует отметить, что интеграционные процессы в рамках ОЧЭС, хотя и достаточно медленно, набирают темпы. В перспективе ОЧЭС может стать ведущим связующим звеном между Азией, Ближним Востоком и Европой, и поэтому её значение существенно возрастает.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Кризантопулос Леонидас. ЧЭС – ЕС: движение к лучшим отношениям. // the Bridge.-2006– №2.

http://www.bsec-organization.org/admin/SGarticle.pdf 2. Макогон Ю.В. Стратегічні інтереси України в ОЧЄС // Стратегічні пріоритети. – 2008. - № 4. – С. 193 200.

3. Перспективи розвитку морської інфраструктури України в Чорноморсько-Азовському регіоні:

Матеріали міжнар. наук. конф. 27 травня 2008 р. / Відп. ред. В.Шевченко;

Регіональний філіал НІСД в м. Одесі. – Одеса, 2008. – 90 с.

4. Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку:

Монографія / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. – К.: НІСД, 2008. – 744 с.

РЕЗЮМЕ Целью исследования является разработка концепции эффективной внешнеэкономической позиции Украины в организации черноморского экономического сотрудничества.

РЕЗЮМЕ Метою дослідження є розробка концепції ефективної зовнішньоекономічної позиції України в організації чорноморського економічного співробітництва.

SUMMARY A research purpose is development of conception of effective external economic position of Ukraine in organization of black sea economic collaboration.

ВЛИЯНИЕ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ТНК НА МИРОВОЙ РЫНОК КАПИТАЛОВ СТРАН ЮГО ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ В УСЛОВИЯХ ФОРМИРОВАНИЯ ГЛОБАЛЬНОЙ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ Борисова С.Е., доцент кафедры «Финансы» Донбасской государственной машиностроительной академии (г. Краматорск) Для современной мировой экономики, характеризующейся интенсивными процессами глобализации, характерна значительная концентрация капиталов, количественный и качественный рост транснациональных корпораций (ТНК), что способствует ускоренному формированию единого мирового рынка. Ведущую роль в международном движении капиталов играют ТНК и ТНБ, которые, по сути, полностью контролируют мировой рынок капитала. В контексте этих явлений проблемой глобализации являются последствия перемещений капиталов транснациональных корпораций в форме прямых иностранных инвестиций в экономику разных стран.

Актуальность темы исследования связанна с современным развитием мировой экономики, которая характеризуется все увеличивающимся ростом концентрации производства и капитала как на уровне отдельных корпораций и банков. Современный этап развития мировой экономики характеризуется беспрецедентными изменениями, происходящими в мировой бизнес-среде. Они привели к формированию благоприятных условий для транснационализации капитала и интернационализации бизнеса и вызвали в последние несколько десятилетий бурный рост транснациональных корпоративных структур.

В условиях формирования глобальной экономической системы соответствующими механизмами рыночной конкуренции благодаря созданию собственных транснациональных интегрированных структур производители развивающихся стран и стран с переходной экономикой могут получить возможность повышения своих конкурентных преимуществ как на собственном национальном рынке, так и на международном.

Теоретической базой исследования являются издания трудов таких экономистов, как А.С. Булатов, О.С. Киреев, Л.И. Красавина, Д.А. Лукьяненко, В.П. Будкин, Ю.Н. Пахомов, Ю.В. Макогон, Т.В.

Орехова, а также западные ученые Дж. Кейнс, Дж. С.Милль, М. Фридман, И. Фишер, Р. Мандел, Дж.

Флеминг и другие.

Целью исследования является разработка методических и научно-практических подходов по активизации международного интеграционного взаимодействия стран Юго-Восточной Европы в контексте транснационализации мирового хозяйства.

Привлечение иностранных капиталов в экономику Украины является важным источником обеспечения инвестиционного развития страны. Особенностью прямых иностранных инвестиций в экономику нашей страны, как впрочем, и всех стран мира, является то, что преобладающие объемы ПИИ поступают от транснациональных корпораций, которые реализуют свои стратегические цели развития через инвестиции в другие страны.

Украина относится к принимающим ТНК странам. В силу наличия определенных преимуществ, она имеет один из самых высоких показателей привлечения иностранного капитала через ТНК среди стран СНГ. Так, при распределении 50 крупнейших по капитализации и зарубежным активам ТНК Европы, их численность в Украине значительно превысила численность ТНК, функционирующих в большинстве стран СНГ.

В силу этого Украина имеет также достаточно высокий уровень транснационализации среди рассматриваемой группы стран. Для его оценки рассчитывается индекс транснационализации. Это средний процентный показатель из 4 компонентов: средней за три предыдущих года доли ПИИ во вложениях в основной капитал, отношение притока ПИИ к ВВП, отношение производимой иностранными компаниями добавленной стоимости к ВВП и доля занятых в филиалах иностранных компаний в общей занятости в рассматриваемом году. По данному показателю Украина занимает второе место среди стран СНГ.

До настоящего времени среди компаний, направлявших прямые иностранные инвестиции на украинский рынок, преобладали ТНК индустриально развитых стран: США, Германии, Великобритании, Франции. Инструментом освоения отечественного рынка в данном случае выступают международные финансовые организации, сотрудничество с которыми становится все более интенсивным.

Среди компаний, направляющих иностранный капитал в украинскую экономику, ведущие позиции занимают американские корпорации. За последние 10 лет их прямые капиталовложения достигли млн. долл. США (16,8% от общего объема ПИИ, привлеченных в Украину со стороны ТНК). Далее следуют инвесторы из Кипра (11,3%), Великобритании (9,6%), Нидерландов (7,5%), Виргинских © Борисова С.Е., островов (6,3%), Российской Федерации (6,0%), Германии (5,8%), Швейцарии (5,1%), Австрии (3,9%), Республики Корея (3,2%).

Таблица 1.

Численность европейских ТНК, действующие в странах СНГ по состоянию на 2007 год Численность ТНК по стадиям проникновения в Страна действия экономику страны Индекс транс ТНК национализации Общее Производство НИОКР присутствие Российская 35 16 1 Федерация Украина 20 6 0 Белоруссия 7 0 0 Молдавия 6 1 0 Грузия 3 0 0 … Азербайджан 9 6 0 … Армения 3 0 0 … Казахстан 12 5 0 … Узбекистан 10 3 0 … Туркменистан 3 0 0 … Таджикистан 1 0 0 … Киргизия 3 0 0 … Следует отметить, что Украина как промышленное государство не представляет интереса для ТНК. Такой вывод можно сделать, изучив основные глобальные корпорации, представленные на отечественном рынке: Coca-Cola, Samsung, Toyota, Nestle, Nokia, Metro Cash&Carry, Hewlett-Packard, British American Tobacco и некоторые другие ТНК. Большие промышленные концерны не осуществляют капиталовложения в украинскую экономику и поэтому отсутствуют на отечественном рынке.

Исключением является Mittal Steel, для которой ее украинские активы являются промежуточным, а не конечным звеном производственной цепи.

Для транснациональных корпораций по состоянию на 2007 год наиболее инвестиционно привлекательными в Украине являются следующие сферы: пищевая промышленность и переработка сельскохозяйственной продукции (15,7% от общего объема ПИИ, привлеченных в Украину со стороны ТНК), торговля (15,6%), финансовая сфера (8,5%), машиностроение (8,0%), транспорт (7,6%), металлургия и обработка металла (5,4%), операция с недвижимостью (4,6%).

При этом для ТНК из стран ЕС и США наиболее привлекательными является украинская пищевая промышленность, предприятия торговли, финансовый сектор, фармацевтика. Именно в этих сферах обращение вложенного капитала является быстрым, а коммерческие риски минимальны.

Привлекательным для ТНК из промышленно развитых стран является также инвестирование в инфраструктуру бизнес-услуг для обслуживания, в первую очередь, предприятий с иностранным капиталом.

Особо следует отметить функционирование транснациональных корпораций в нефтегазовой сфере Украины. Приватизационные процессы в ТЭК привели к проникновению на украинский рынок крупных, прежде всего, российских, ТНК. Они заняли позицию активной экспансии относительно приобретения мощностей в странах СНГ и Восточной Европы, среди которых Украина находится в числе приоритетных стран.

Крупнейшими транснациональными компаниями, которые осуществили значительные капиталовложения в Украине, являются: в сфере нефтепереработки – российские компании «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Татнефть», «Славнефть», «Группа Альянс», «ЮКОС» и казахстанская компания «Казахойл»

(«КазМунайГаз»);

в сфере транспортировки нефти – «Транснефть», «Сибнефть»;

в сфере поставки и транспортировки газа – российские компании «Газпром» и «Итера».

Одним из способов прямых инвестиций ТНК являются трансграничных слияний и поглощений.

Этот процесс представляет собой объединение активов и операций двух фирм для создания новой компании. При этом изменяется управление активами и деятельность компании, присоединяемой вследствие инвестиций. Значительная часть ПИИ (около 80%) осуществляется через международные слияния и поглощения фирм. Данная форма иностранного инвестирования присутствует и в Украине.

При этом поглощения украинских компаний иностранными преобладает над приобретением иностранных компаний украинскими фирмами.

Следует отметить, что существуют отличия в применении этого вида ПИИ в странах-донорах с различным типом экономического развития. Так, практически 100% прямых инвестиций в развитые страны осуществляется в форме слияний и поглощений. В то же время для развивающихся стран и стран с переходной экономикой эта цифра не превышает 40%. Подобная ситуации характерна и для Украины, где большая часть иностранных инвестиций реализуется в форме инвестиций «зеленой зоны», то есть в виде строительства новых дочерних компаний и филиалов ТНК, финансируемого наличными деньгами.

Таблица 2.

Объемы трансграничных слияний и поглощений в странах Юго-Восточной Европы и СНГ в 1990 2007 гг., млн. долл. США Продажа Приобретение 1990-2000 1990- (сред- 2005 2006 2007 (сред- 2005 2006 негод.) негод.) Украина 33 6374 1136 2374 … 390 5 СНГ 218 31008 16490 31074 180 24191 8487 Юго Восточная 589 32698 24473 33674 186 24976 8536 Европа Всего в мире 159269 929362 1118068 1637107 159269 929362 1118068 Что касается Украины, то для стимулирования потоков иностранных инвестиций необходима комплексная политика по оздоровлению украинской экономики в целом. Тогда уменьшится коммерческий и некоммерческий риск для инвесторов;

расширится внутренний рынок сбыта товаров для предприятий с иностранным капиталом;

вследствие диверсификации производства расширится поле вложения инвестиций [18].

Стратегическое отставание с реструктуризацией отраслей и инфраструктуры в Украине не позволяет вывести внешнеэкономическую политику нашей страны на простор геополитики (ТНК, мировой рынок капитала, производственно-инвестиционные цепи, которые принимают участие в разделении мирового дохода), сужает внешнеполитические коммуникации до международного уровня, идеализирует и зацикливает внешнеполитическую активность в порочном кругу геополитических альтернатив Запад-Восток (рис. 1).

На данный момент успешнее всего украинский рынок осваивают транснациональные корпорации (ТНК) индустриально развитых стран – США, Германии, Великобритании, Франции и др.

Впервые в истории независимой Украины представители собственников ведущих финансово промышленных групп объединили свои усилия для создания единой организации, которая бы представляла бизнес с целью повышения конкурентоспособности, развития, защиты собственных интересов на национальном уровне и могла вести переговоры с правительством и с представителями всеукраинских профсоюзных организаций.

Рис. 1. Наибольшая прибыль, полученная ТНК из развивающихся стран, от инвестирования за границу, 2007 г. (%) Финансово-промышленные группы (ФПГ) играют решающую роль в жизни большинства отраслей экономики — черной и цветной металлургии, в тяжелой и легкой промышленности. От ФПГ зависит благосостояние как отдельных городов, где их предприятия являются основным источником пополнения городского бюджета, так и страны в целом.

При этом для формирования отношений стратегического партнерства между государством и ТНК необходимо соблюдать следующие условия:

1. Одинаковое понимание сторонами содержания отношений партнерства;

2. Уступчивость отношений сотрудничества;

3. Наличие четких механизмов реализации и координации стратегических интересов в рамках партнерства;

4. Закрепление содержания и механизмов стратегического партнерства в отдельных межгосударственных документах.

Таким образом, процесс построения взаимоотношений государства и транснациональных корпораций требует учета специфики в различиях направлений и целей развития и деятельности, то есть построения этих взаимоотношений по модели стратегического партнерства, под которой понимается идеология, формы и методы согласования интересов ТНК и государства, направленных на достижение общих целей, стратегий и критериев развития;

при условии конструктивного сотрудничества.

До настоящего времени наиболее успешно украинский рынок осваивают транснациональные корпорации (ТНК) индустриально развитых стран - США, Германии, Великобритании, Франции и т. д.

Инструментом освоения отечественного рынка в данном случае выступают международные финансовые организации (МФО), к сотрудничеству с которыми украинскую власть (прежде всего исполнительную) сегодня уже не подталкивает, а вынуждает большой внешний долг.

Общеизвестно, что МФО жестко связывают предоставление финансовой помощи с реализацией украинскими правительствами определенной модели экономических преобразований. Такая тесная взаимосвязь между избранным официальным Киевом алгоритмом социально-экономических преобразований и поступлением системообразующих кредитов привела к тому, что западные ТНК и МФО фактически обрели статус «консолидированного члена украинского правительства». Кроме того, международные финансовые организации, работающие с Украиной (МВФ, Всемирный банк и др.), через институализированную и разветвленную сеть влияния на деятельность структуры исполнительной власти финансируют и поддерживают проекты создания тех рыночных институтов и инструментов (инфраструктура фондового рынка, реструктуризация в электроэнергетике и в финансовом секторе, управление процессом большой приватизации и т. п.), без которых вхождение западных капиталов на национальные рынки постсоветских стран весьма затруднено.



Pages:     | 1 |   ...   | 20 | 21 || 23 | 24 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.