авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |   ...   | 24 |

«Донецкий национальный университет Сборник научных трудов основан в 2003 году ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ...»

-- [ Страница 3 ] --

Cтворення вільних економічних зон на прикордонних територіях характеризується зростанням виробничої та соціальної інфраструктури, стимулює розвиток виробництва та соціальної сфери у регіоні, дозволяє отримувати більші прибутки від експортно-імпортного руху товарів, отримувати нові технології та механізми управління, забезпечує відповідну підготовку кадрів та створення нових робочих місць, стимулює науково-технічний   розвиток, забезпечує вивільнення коштів на покращення екологічної ситуації в цих регіонах. Максимальні позитивні результати діяльності вільних економічних зон при мінімумі витрат забезпечуються створенням зовнішньоторговельних зон різної спеціалізації. Особливо ефективним, враховуючи наявні трудові ресурси, їх кваліфікацію та спеціалізацію, розвинуту транспортну інфраструктуру, є формування в західних прикордонних областях промислово-торгівельних та експортно-промислових зон [7].

Однією із організаційних форм транскордонного співробітництва також може бути кластер. Адже саме кластери є найбільш ефективною формою економічного розвитку. Вони дозволяють враховувати взаємозв’язки та взаємозалежності між підприємствами регіонів сусідніх країн, забезпечувати високий рівень їх конкурентоспроможності за рахунок координації та ефекту взаємопроникнення. Ефективність кластерів при зниженні рівня територіальної асиметрії базується на основній причині її виникнення, тобто різному рівні економічного розвитку на різних територіях. Кластери дозволяють знизити затрати, підвищити рівень конкурентоспроможності і як наслідок забезпечується економічний розвиток регіону [7].

Співпраця в межах національних транскордонних програм ведеться також в рамках діяльності міжнародних організацій – Асамблеї європейських регіонів (Одеська, Львівська, Донецька області), Конгресу Регіональних та Місцевих влад Європи, Ради керівників прикордонних областей України, Росії та Білорусії (Чернігівська, Харківська, Сумська, Полтавська Донецька та Луганська області), Асоціації соціально економічного співробітництва республік, країв і областей Північного Кавказу (Донецька, Луганська) та Асамблеї європейських прикордонних регіонів («Карпатський євро регіон» та єврорегіони «Буг» і «Дніпро»), а також Робочої співдружності придунайських країн (Одеська область) [5]. Наслідком такої співпраці є створення спільних підприємств, проведення спільних виставок, ярмарків, культурно-освітніх заходів, розбудовується прикордонна та транспортна інфраструктури, є спроби вирішення екологічних проблем, забезпечений постійний обмін студентами та професорсько-викладацьким персоналом, реалізуються спільні наукові дослідження та розробки, проводяться конференції, форуми тощо.

За національним законодавством, в Україні виділено три основні форми здійснення транскордонного співробітництва: (1) в межах створеного єврорегіону;

(2) шляхом укладення угод про транскордонне співробітництво в окремих сферах;

(3) шляхом встановлення та розвитку взаємовигідних контактів між суб‘єктами транскордонного співробітництва [2].

Сучасний розвиток транскордонного співробітництва України обумовлений низкою об’єктивних чинників, які вже впливають на розвиток прикордонних регіонів України чи визначатимуть його майбутнє у короткостроковій та середньостроковій перспективах, насамперед:

– зовнішньополітичною стратегією зближення України з ЄС, яка розглядає транскордонне співробітництво як один з інструментів європейської інтеграції країни. Про це свідчить зміст Стратегії та Національної програми інтеграції України до ЄС, які визначають транскордонне та міжрегіональне співробітництво місцевих органів влади одним із шляхів європейської інтеграції держави;

– включення транскордонного співробітництва у перелік пріоритетів Концепції державної регіональної політики;

– формуванням нових відносин між ЄС та Україною, а, отже, і набуттям західними прикордонними регіонами України статусу «зовнішнього регіону» ЄС;

– можливістю скористатися досвідом транскордонної співпраці західних регіонів Угорщини і Польщі, які в другій половині 1990-х років виконували функцію «зовнішніх регіонів» Європейського Союзу і отримали доступ до нових форм допомоги ЄС [8].

Розширення Європейського Союзу створили нові можливості для країн Центрально-Східної Європи, в тому числі і для України, для інтеграції їх економічного і регіонального розвитку. В 2007 р. Європейська політика добросусідства була доповнена програмами транскордонного співробітництва. Однією з головних цілей є інтенсифікація транскордонної співпраці між прикордонними регіонами ЄС та сусідніми регіонами.

Стратегія інтеграції України до ЄС передбачає новостворення чи поглиблення співпраці вже існуючих єврорегіонів. Тобто подальша європейська інтеграція України можлива через транскордонне співробітництво з країнами-сусідами: поширення торговельних зв’язків, розбудова інфраструктури, облаштування транспортних коридорів тощо.

В Європі транскордонне співробітництво найбільш поширене саме на рівні єврорегіонів. Розвиток транскордонної співпраці у формі єврорегіонів у багатьох країнах Європи призвів до того, що периметри кордонів країн повністю охоплені єврорегіонами. Так, формування єврорегіонів на німецьких кордонах від першого у 1958 р. до останніх у 1999 р. повністю охопило німецькі прикордонні території, утворивши транскордонних об’єднань. Вони успішно розвиваються у напрямі формування повністю інтегрованого простору у всіх транскордонних регіонах Німеччини. Чехія і Польща на своїх кордонах створили відповідно та 17 єврорегіонів, які повністю охоплюють всі прикордонні території. За участю прикордонних територій Франції створено 23 транскордонних об’єднань. Росія також задіяна у 12 регіональних об’єднаннях, а Білорусь – у 4. Загалом в Європі діє 91 єврорегіон. В Україні на даний час функціонує 6 єврорегіонів, в яких беруть участь 8 областей (табл. 1). Міжнародна торгівля зростає в середньому на 6-8% за рік. Це демонструє процеси економічної глобалізації, що проходять в світі. Тому стратегічною метою української зовнішньоекономічної політики є активне залучення країни до міжнародних торговельних процесів, в тому числі і за рахунок транскордонного співробітництва з сусідніми країнами.

36    Для України в її зовнішньоторговельних зв’язках значну роль відіграють країни-сусіди. Так, в сукупному експорті нашої країни їх частка складає 36%, а в загальному імпорті – 34%. Тобто, третя частина всіх торговельних операцій припадає саме на сусідні країни. Торговельні відносини України більшою мірою залежать від зв’язків з країнами СНД, зокрема з Росією. Їх частка серед країн-сусідів займає близько 77%, відповідно на країни ЄС припадає 23% [10].

Таблиця Єврорегіони за участю України [9] № Назва Рік заснування Країни, що беруть участь 1 «Карпатський Єврорегіон» 1993 Угорщина, Україна, Польща, Словаччина, Румунія 2 Єврорегіон «Буг» 1995 Польща, Україна, Білорусія 3 Єврорегіон «Нижній Дунай» 1998 Румунія, Молдова, Україна 4 Єврорегіон «Верхній Прут» 2000 Румунія, Молдова, Україна 5 Єврорегіон «Слобожанщина» 2003 Україна, Росія 6 Єврорегіон «Дніпро» 2003 Україна, Росія, Білорусія Прикордонні регіони мають найбільший товарообіг з регіонами тих країн, що межують з ними. Так, найбільшим торговим партнером західних регіонів є Польща, східних – Росія. Серед територій України, що входять до транскордонних об’єднань, найбільші обсяги експорту та імпорту припадають на «Карпатський Єврорегіон» (табл. 2).

Таблиця Зовнішня торгівля в українській частині єврорегіонів, 2008 р [10] Експорт Імпорт у % до у % до Єврорегіон Області млн.дол. млн.дол.

загального загального США США обсягу обсягу Львівська, Закарпатська, «Карпатський 3107,2 6,5 5359,8 6, Івано-Франківська, Єврорегіон»

Чернівецька Єврорегіон Одеська 2314,2 3,5 4762,8 5, «Нижній Дунай»

Єврорегіон Харківська 1551,6 2,3 2475,0 2, «Слобожанщина»

Єврорегіон «Буг» Волинська 465,0 0,7 1307,7 1, Єврорегіон «Дніпро» Чернігівська 418,6 0,6 377,1 0, Єврорегіон Чернівецька 166,2 0,3 194,9 0, «Верхній Прут»

Регіони, що входять до «Карпатського Єврорегіону» займають 6,5% в сукупних обсягах торгівлі України.

На другому місці єврорегіон «Нижній Дунай», що має 3,5% в сукупному експорті та 5,6% в сукупному імпорті.

Найбільша частка зовнішньоторговельного обороту Львівської області належить Польщі (23%). Один з найбільших обсягів зовнішньої торгівлі Закарпатська область має з Угорщиною.

У 2008 р. зовнішньоекономічний обіг Закарпаття та Угорщини складав близько 1 млрд. дол. США, що майже у 2,5 рази більше за попередній рік. Частка Угорщини в торговельному обороті області складає близько 33%.

Чернівецька область має значні об’єми торгівлі з Румунією та Польщею. В складі єврорегіону «Буг»

здійснюються торговельні відносини Волинської області з Польщею та Білорусією. Обсяги товарообігу з Польщею склали майже 12% від загальних обсягів міжнародної торгівлі області. Двосторонній оборот з Білорусією - 3%.

Проведений аналіз показує, що сусідні країни відіграють велику роль в зовнішньоторговельних відносинах України, а прикордонні регіони здійснюють значну частину торговельних операцій з країнами, що прилягають до них.

Проте, що враховуючи потенціал зовнішньоторговельних відносин України з країнами-сусідами та динаміку зростання протягом останніх років, можна зробити висновок про недостатню співпрацю та значні можливості розвитку торговельних відносин в межах транскордонного співробітництва.

Тісне співробітництво українських регіонів і регіонів країн ЄС у рамках єврорегіонів може сприяти стрімкій інтеграції в європейські структури. Зміцнюючи транскордонне співробітництво з країнами-членами ЄС, Україна може здобути наступні позитивні переваги: лобіювання інтересів України в Європейському Союзі;

вільне пересування капіталу, товарів, послуг;

стабільність та передбачуваність двосторонніх економічних відносин;

вирівнювання економічного рівня розвитку відсталих і лідируючих регіонів України;

трансфер технологій;

розширення ринку збуту;

поступовий перехід від торговельно-збутових до виробничо   інвестиційних міждержавних зв’язків;

розвиток інфраструктури тощо.

Серед факторів, що гальмують розвиток єврорегіонального співробітництва, є наступні: низький рівень соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів;

відмінності адміністративно-територіального устрою суміжних держав;

незавершене та неадаптоване до європейських норм і стандартів національне нормативно правове забезпечення у сфері транскордонної співпраці;

низький рівень повноважень територіальних громад у міжтериторіальних та транскордонних взаємовідносинах;

несформована система державної підтримки транскордонного співробітництва;

обмеженість фінансових ресурсів місцевих та регіональних бюджетів;

недостатня участь у міжнародних програмах розвитку;

ущільнення кордонів, яке відбувається у зв`язку з розширенням кордонів Європейського Союзу;

низька поінформованість про основні результати діяльності суб`єктів транскордонного співробітництва [11].

Сучасні концепції транскордонного співробітництва регіонів вимагають перегляду положень про адміністративно-територіальний устрій країни, роль і значення прикордонних територій, властиві їм проблеми.

Політика держави, спрямована на абсолютне зміцнення державних кордонів, на сучасному етапі спричиняє проблеми, пов’язані з переміщенням людей, товарів, капіталу. Все це сприяє розвитку регіональних диспропорцій, набуттю територіями ознак депресивності. Разом з тим, від рівня розвитку цих прикордонних територій залежить безпека і цілісність нашої держави.

Перспективи розвитку єврорегіонів в Україні полягають в поглибленні соціально-економічних зв’язків в межах існуючих об’єднань та створення нових по всьому кордону країни. Раціональне поєднання проєвропейського і проросійського напрямків у зовнішній політиці є найбільш ефективним методом розвитку регіональної економічної політики.

Оскільки найбільшу протяжність спільних кордонів Україна має з Росією, двох існуючих єврорегіонів є недостатньо для підтримки транскордонного співробітництва між країнами, особливо враховуючи спільність економічних інтересів та наявність багатьох спільних проблем. Розширення та поглиблення транскордонного співробітництва може посприяти покращенню відносин Росії та України.

Активізація транскордонного співробітництва на українсько-російському кордоні зумовлена як об’єктивними чинниками, зокрема, процесами глобалізації та регіоналізації, так і змінами у стратегії регіональної політики України. Державна програма розвитку транскордонного співробітництва України на 2007-2010 рр. містить два проекти (Чернігівської та Харківської областей). Жодна з інших прикордонних областей не взяла участі у цій програмі.

Проте, вже існує домовленість про створення між Луганською областю України і Ростовською областю Росії єврорегіону «Донбас». Метою створення єврорегіону «Донбас» є розвиток економічної співпраці та прикордонної інфраструктури (будівництво доріг і транспортних коридорів), також вирішення природоохоронних проблем і налагодження контактів у галузі освіти й науки.

Дані області України та Росії мають значну щільність населення, а це забезпечує високий обсяг споживчого й фінансового ринків. Дані фактори сприятимуть ефективній комунікації населення з високими економічними результатами. Великою перевагою створення цього єврорегіону є мовна близькість областей: при проведенні торгово-економічних та культурно-освітніх заходів не виникатиме проблеми мовного бар’єра (що є однією з причин повільного розвитку транскордонного співробітництва на західному кордоні).

Україна і Росія в рамках нового транскордонного об’єднання можуть співпрацювати в таких сферах:

розвиток малого і середнього бізнесу;

врегулювання ринку праці, зокрема в добувній промисловості;

науково технічне та освітнє співробітництво (кооперація у цій сфері дозволить збагатити науково-технічний потенціал обох регіонів);

кредитно-інвестиційна співпраця, беручи до уваги присутність російського капіталу на ринку України;

культурний, молодіжний обмін;

охорона довкілля, створення і реалізація спільної програми очищення водних ресурсів;

курортно-туристичний бізнес;

розвиток транспортних систем і модернізація транспортної інфраструктури.

Іншим новоствореним транскордонним об’єднанням на україно-російському кордоні є єврорегіон «Ярославна». Засновниками єврорегіону «Ярославна» є Сумська область України та Курська область Російської Федерації. Офіційною датою створення є 24 квітня 2007 р. У 2009р. учасники єврорегіону планують розпочати процедуру щодо повноправного членства в Асоціації Європейських Прикордонних регіонів.

Серед проектів та програм, які плануються до започаткування в єврорегіоні необхідно відмітити:

співробітництво у напрямку екологічної безпеки, розбудова інформаційного поля прикордоння, молодіжна співпраця, співпраця в демографічній та соціальній сферах. Найближчими перспективними напрямками розвитку транскордонного співробітництва є розбудова логістичної інфраструктури.

В Азовському регіоні планується створити єврорегіон «Азов – Меотіда», метою якого є активізація соціально-економічних, науково-технічних, культурних і інших зв’язків між територіально-адміністративними одиницями України (Донецька область) та Росії (Ростовська область) у процесі спільного вирішення загальних проблем: збереження, збільшення й раціональне використання ресурсів Азовського моря;

збереження унікальної природи Приазов’я;

підвищення якості життя українців, росіян, греків і людей інших національностей, що населяють Приазов’є.

Серед можливих нових єврорегіонів за участю України необхідно зазначити, що Молдова і Україна візьмуть участь в транскордонному проекті із створення єврорегіону «Дністер». В єврорегіон «Дністер»

увійдуть Флорештський, Дондюшанський, Шолденештський, Сорокський і Каменський райони Молдови та 38    Вінницька область України. Єврорегіон «Дністер» дозволить створити сприятливі умови для зміцнення співпраці Молдови та України у сфері соціального, економічного та культурного розвитку за рахунок залучення європейських фондів. Створення єврорегіону «Дністер» дасть змогу створити гнучку структуру спільного менеджменту, що сприятиме розвитку транскордонної торгівлі Молдови й України, просуванню туризму, зміцненню культурної і соціальної співпраці та взаємодії з питань довкілля тощо.

Обговорюється питання щодо розробки проекту єврорегіону «Сян» за участю Львівської області України та Підкарпатського воєводства Польщі. Він має стати організаційною основою для об’єднання зусиль двох країн з метою вирішення спільних проблем, передачі навиків та механізмів впровадження єврорінтеграційних ідей, підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу, що в кінцевому підсумку повинно привести до підвищення життєвого рівня мешканців цього транскордонного регіону. Ця програма передбачає реалізацію принаймні шести проектів у сфері охорони довкілля та формування громадянського суспільства.

Ще одним новим єврорегіоном має стати єврорегіон «Чорне море». В 2008 р. відбулась зустріч представників Чорноморських країн та Ради Європи, присвячена розгляду проекту Статуту єврорегіону «Чорне море». Було досягнуто домовленості щодо створення єврорегіону «Чорне море» за участю адміністративних одиниць дев‘яти країн: Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Молдови, Російської Федерації, Румунії, Туреччини та України. Найчисленнішою з точки зору кількості областей-учасниць є Україна (сім областей), від Туреччини в співробітництві братимуть участь шість міст. Грузія та Румунія представлені лише однією адміністративною одиницею кожна.

Таким чином, на поліпшення зовнішньоекономічної діяльності України у межах регіональної політики може суттєво вплинути якість та географія транскордонного співробітництва. Але при створенні розглянутих нових єврорегіонів за участю України потрібно врахувати досвід вже існуючих транскордонних об’єднань та зважати на проблеми, що виникають при діяльності таких утворень. Це дасть змогу ефективніше використати потенціал єврорегіонів та забезпечити поглиблення зв’язків між країнами-сусідами.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Про концепцію державної регіональної політики: Указ Президента України від 25 травня 2001 року. № 341 / 2001 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 22. – С. 20-28.

2. Закон України “Про транскордонне співробітництво” від 24 червня 2004 р. № 1861-IV // Голос України. – 2004. – № 134. – С.7.

3. Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями (21 травня 1980 р., м. Мадрид). Текст українською мовою. – Рада Європи.- 35 с.

4. Нагорна І. Транскордонне співробітництво як напрямок євроінтеграційних процесів в Україні / І. Нагорна // Теоретичні та прикладні питання державотворення. – К., 2007. - Вип. 2. – С. 6-10.

5. Сучасна регіональна політика і транскордонне співробітництво / В.І. Пила, О.С. Чмир, О.А. Гарасюк, Т.В.

Терещенко. — Хмельницький : Видавництво ХУУП, 2006. - 412с.

6. Мікула Н. А. Єврорегіони: досвід та перспективи / Н.А. Мікула. – Львів: ІРД НАН України, 2003. – 222 с.

7. Сторонянська І. Міжрегіональна інтеграція в Україні / І. Сторонянська, С. Шульц;

[наук. ред. М.І.Долішній, П.Ю.Бєлєнький];

НАН України, Ін-т регіон. дослідж. — Львів: Арал, 2007. - 292с.

8. Кіш Є. Проблеми транскордонного співробітництва України і Євросоюзу / Є. Кіш // Політичний менеджмент. – К.: 2008. – №5 (32). – С. 11-14.

9. Мікула Н. А. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво: [монографія] / Н.А. Мікула. – Львів:

ІРД НАН України, 2004. – 395 с.

10. Державний комітет статистики України. – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua.

11. Терещенко Т.В. Науково-методичні основи забезпечення розвитку транскордонного співробітництва:

автореф. дисертації на здобуття наук. ступеня канд.. екон. наук: спец 08.10.01 / Т.В. Терещенко. Науково дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. – К.:

2005 - 21с.

РЕЗЮМЕ В статті розглянуто сутність, види та напрями транскордонного співробітництва у межах державної регіональної політики. Висвітлено об’єктивні передумови та конкурентні переваги співпраці на транскордонних територіях.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрена сущность, виды и направления трансграничного сотрудничества в рамках государственной региональной поддержки. Обозначены объективные предпосылки и конкурентные преимущества сотрудничества на трансграничных территориях.

SUMMARY In article the essence, kinds and directions of transboundary cooperation within the limits of the state regional support is considered. Objective preconditions and competitive advantages of cooperation in transboundary territories are designated.

  ЕКОНОМІЧНІ СУПЕРЕЧНОСТІ І ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНИХ КРИЗ Дмитриченко Л.І., д.е.н., професор, Донецький національний університет  Постановка проблеми. Однією з особливостей ринкової економіки є можливість і реальна наявність економічних криз, що актуалізує дослідження їх передумов, механізмів запобігання та подолання. Економічні кризи обумовлені не тільки низкою причин об’єктивного характеру, але й, на наш погляд, – суб’єктивними чинниками.

Щодо об’єктивних причин економічних криз, то вони достатньо аргументовано викладені К.Марксом та в науковій літературі минулого століття. А щодо суб’єктивних чинників, що обумовлюють або підсилюють економічні кризи, то наукові дослідження майже відсутні. Саме на в аспекті дослідження об’єктивних передумов і суб’єктивних чинників економічних криз необхідно акцентувати увагу при вивченні низки економічних проблем, пов’язаних з дослідженням циклічних коливань в економіці.

Аналіз останніх публікацій. Проблема економічних криз є предметом дослідження багатьох вчених. Так, в аспекті взаємодії труда і капіталу у напрямку запобігання й подолання економічної кризи проблему розглядає В.Яцков [1]. Світову фінансову кризу та її вплив на економіку України досліджує Л.Матросова [2]. В аспекті відтворення, зокрема зв’язку виробництва, розподілу, обміну й споживання проблеми сучасної економічної кризи відбито у працях М.Білопольського й В.Волошина [3].

Виділення невирішених проблем і цілі доповіді. Незважаючи на різні аспекти дослідження криз, на сучасному етапі розвитку економічної теорії майже не розглядаються передумови, що обумовлюють кризовий стан економіки, а особливо у зв’язку з соціально-економічними суперечностями суспільства. Це обумовлює актуальність дослідження причин і передумов сучасної системної кризи в світі й в національній українській економіці.

Викладення основного матеріалу. Економічні кризи проявляються в усіх сферах ринкової економіки – у виробництві, в обігу, у розподілі, у споживанні. В класичній кризовій ситуації, як правило, миттєво зростає банківський відсоток, скорочується комерційний кредит, поширюється попит на гроші при значному скороченні пропозиції на них. Ціни (які ще недавно мали тенденцію до підвищення) знижуються. Скорочується попит на товари й послуги, що обумовлює скорочення обсягів виробництва й безробіття. Багато з промислових, торговельних та банківських компаній стають банкрутами, що обумовлює процес централізації капіталу в руках невеликої кількості крупних власників крупного капіталу.

Відомі факти, які відбили стан економіки низки країн світу в період кризи 1929-1933 років. Так, США по виробництву чавуна були відштовхнуті на 42 роки (до рівня 1890 року), Англія – на 76 років (до рівня 1856 року), Німеччина – на 45 років (до рівня 1887 року). Щодо вугільного виробництва, то США повернулися назад на 31 рік, Англія – на 29 років, Німеччина – на 34 роки.

Сучасна світова економічна криза, що характеризується системністю (тобто охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства, зокрема владу, ідеологію, мораль, тощо), завдає значних збитків національній економіці України. За даними фахівців, саме в Україні криза виявляє свої руйнівні ознаки найбільш потужно. Так, тільки за листопад 2008 року ВВП країни знизився на 14,4%;

падіння промислового виробництва зросло з 19,8% у жовтні до 28,6% у листопаді. Майже третина галузей промислового виробництва зникла. Такого падіння економіка України не зазнавала за всі роки незалежності. (Найбільший рівень падіння спостерігався у 1994 році, коли промислове виробництво скоротилося на 27,3%). Бюджет 2009 року прийнято з дефіцитом у 31,1 млрд. грн., що складає 3,1 % ВВП. Реальні доходи бюджету здатні забезпечити лише так звані захищені статті, та й то на 99%.

Отже країна знаходиться у економічній небезпеці. А це означає, що перед вченими і державними діячами стоїть проблема обґрунтування економічного механізму державного регулювання відтворювальних процесів у цілому і ринкових відносин зокрема.

Відомо, що економічні кризи обумовлені внутрішніми соціально-економічними суперечностями, що визрівають в економічних системах відповідно до законів їх розвитку. На сучасному етапі еволюції ринкових економік разом з цими суперечностями, на наш погляд, причини криз доповнюються ігноруванням об’єктивного характеру економічних законів при формуванні економічної політики на різних її рівнях (як на рівні державної економічної політики, так і на рівні політики окремих економічних суб’єктів.) Економічна політика буде успішною лише за умов її наукового обґрунтування, що передбачає визнання об’єктивного характеру економічних законів.

Проте в сучасній економічній літературі багато хто з авторитетних вчених висловлюється проти об’єктивного характеру дії економічних законів, наголошуючи на тому, що економіка залежить від суб’єктивних рішень. З приводу цього вважаємо за необхідне наголосити на такому.

По-перше, економічні закони безумовно мають об’єктивний характер. Вони діють незважаючи на те, знаємо ми їх, чи ні. І тільки в процесі економічної діяльності, зіштовхуючись з економічними суперечностями, ми відчуваємо дію законів. З цього витікає, що чим глибше ми пізнаємо економічні закони, чим активніше підкоряємося їх вимогам, тим успішнішими будуть результати нашої економічної діяльності.

По-друге, в економічній літературі 70-х років минулого століття активно обговорювалася проблема господарського механізму, у якому розмежовувалися механізми дії і механізми використання економічних законів.

Механізми дії не залежать від людської свідомості, а механізми використання мають суб’єктивну основу. Але                                                              © Дмитриченко Л.І. 40    суб’єктивне у використанні об’єктивних економічних законів буде позитивним, якщо суб’єкти всебічно пізнають механізм дії законів. І отже ігнорування об’єктивного характеру законів, небажання ураховувати їх вимоги (головним чином задля реалізації власних інтересів господарюючих суб’єктів) зовсім не означає того, що економічні закони втратили свій об’єктивний характер. Нажаль, у сучасній економічній теорії механізми дії й механізми використання економічних законів майже не досліджуються.

Уявляється, що в господарському механізмі найсуттєвіше місце посідають організація й стимули. Щодо організації, то суперечності різних політичних сил і коаліцій на загальнодержавному рівні в Україні призвели до повного безладдя в економіці, що й обумовило посилення кризових явищ.

Щодо стимулів, то ми їх пов’язуємо перш за все з заохоченням праці. В свою чергу, заохочення до праці визначається, на наш погляд, концепцією вартості. Якщо визначення вартості товару (економічного блага) базується на концепції трудової вартості, то звичайно господарюючий суб’єкт буде підкорятися вимогам об’єктивних законів – закону вартості, законам розподілу (зокрема закону розподілу відповідно кількості і якості праці), закону вартості робочої сили, тощо. Ігнорування концепції трудової вартості призвело до руйнування системи стимулювання працівника. Зазначимо, що в сучасній економіці суттєво підірвано економічні стимули до праці. Звичайним є механізм оплати праці, заснований на суб’єктивній оцінці результатів праці власником підприємств. Окрім того розповсюдженою є практика невиплати заробітної плати. До того ж слід додати розповсюджений механізм наймання працівника без укладання контракту (ніби то на випробувальний термін) з наступним звільненням без виплати заробітної платні. Саме це, на наш погляд, значно руйнує економічний інтерес як діючого, так і потенціального працівника. Наслідком є падіння виробництва, зменшення доходів підприємств, несплата податків, недостатнє наповнення бюджету і руйнування економіки держави (в навіть підрив її економічної безпеки).

Ігнорування матеріального інтересу в сучасній вітчизняній економіці стосується не тільки суто працівника, але й підприємця. Це проявляється насамперед у механізмі оподаткування. На наш погляд, саме ігнорування об’єктивного рівня оподаткування, за межами якого виробництво не має підґрунтя для подальшого розвитку (або зберігаючи таке підґрунтя шляхом приховування прибутків і несплати податків) призводить до руйнування і підприємства, і держави. (Адже ж держава – не просто територія з населенням, держава – це бюджет, завдяки якому вона може виконати свої економічні функції. Немає бюджету – немає й держави.) Отже досліджуючи будь-які питання економічної теорії, потрібно наголошувати на визначенні об’єктивного характеру дії економічних законів, ігнорування якого призвело й призведе у подальшому до повного краху економіки країни.

Ще одним аспектом дослідження криз є їх вплив на економічну небезпеку країни. Економічна безпека держави обумовлюється її економічним підґрунтям, яким перш за все є державний бюджет. Щодо сучасного стану економічного розвитку України, відтворювальної спроможності її господарських суб’єктів і можливості накопичення бюджету, то вони дають основу для висновку: протягом усього періоду системних ринкових перетворень (зокрема інституціональних) в Україні не знайдено дієвих механізмів, які б ефективно впливали на розвиток її продуктивних сил. Дотепер Україна не тільки не вийшла на рівень 1991 року у виробництві ВВП, але й увійшовши у сучасну кризу, знизила досягнуті показники 2007 року. Про катастрофічний стан національної економіки йшлося у службовій записці В.Пинзеника до Кабінету Міністрів України, де зазначено, що країна знаходиться на межі економічної катастрофи. На наш погляд, причини кризи, а отже шляхи виходу з неї пов’язані з подоланням суперечностей інституціональних перетворень в економіці країни.

Однією з таких суперечностей є принципові зрушення у структурних процесах. Так, у структурі суб’єктів підприємницької діяльності знижується частка підприємств сільського господарства, яка на початку 2008 року дорівнювала відповідно 7,4% проти 7,8% на початку попереднього року і 8% – на початку 2006 року. Незмінним є відсоток промисловості й будівництва, що складає відповідно 10,3% і 10,5%. Водночас зростає питома вага підприємств і організацій, що здійснюють операції з нерухомістю та операції з державного управління, питома вага яких дорівнює 13,7% проти 12,7% у попередньому році [4, с. 82;

5, с.85].

В структурі промислового виробництва спостерігається стійка висока частка металургійного виробництва (22%). Низькою залишається питома вага легкої промисловості (1,1% на початку 2007 року і 1% – на початку року), хімічної та нафтохімічної промисловості (відповідно з 6,4% до 61%). Знижується частка харчової промисловості (відповідно з 15,5% до 15,3%) [4, с. 104;

5, с. 110].

Суперечливо розвивається малий бізнес: частка малих підприємств у загальних обсягах реалізованої продукції на початку 2008 року становила 4,4%, на початку 2007 року – 4,8%, на початку 2006 року вона дорівнювала 5,5%, а у 2000 році – 8,1% [4, с. 300;

2, с.319].

Зазначимо, що, усвідомлюючи негативні наслідки суперечностей інституціональних трансформацій, що мають місце в країні, тільки і можна визначити механізм їх розв’язання, здатний забезпечити виконання стратегічних цілей розвитку країни.

Систематизуючи суперечності трансформаційного процесу в Україні, необхідно розмежовувати суперечності організаційного, суто економічного і психологічного (морального) характеру;

а також суперечність у владних інституціях держави.

Однією з суперечностей організаційного характеру трансформацій (що насамперед визначають інституціональні трансформації) є те, що ринкові перетворення в Україні здійснювалися і продовжують здійснюватися методом проб і помилок. Такий механізм економічних перетворень не тільки не сприяє ефективним реформам, а навпаки руйнівно впливає на економіку країни. Замість того, щоб глибоко проаналізувати економічний стан в Україні, чітко усвідомити цілі перебудови й послідовно їх реалізовувати, уряд країни прагне швидкого зламу   існуючого господарського механізму, а запропоновані нові елементи такого механізму, як правило, не здатні швидко вмонтовуватися в діючий господарський механізм, щоб забезпечити економічний розвиток. Яскравим прикладом такого методу проб і помилок є підвищення у березні 2009 року на 13% митного збору з наступним його скасуванням вже через тиждень.

Метод проб і помилок при здійснені економічних трансформацій не є чимось незвичайним. Він обумовлений наявністю багатої практики соціально-економічних перетворень в різних країнах. Офіційна економічна наука і її представники вважають, що можна запозичити досвід інших країн і швидко впровадити його в Україні. Але все не так просто як уявляється. Запозичений досвід (зокрема досвід використання концепції монетаризму, яка спрацьовує далеко не в кожній країні в час економічних трансформацій і, до речі, у „чистому” вигляді не спрацьовує у США) неприйнятний для української економічної ситуації. Отже, можна сказати, що однією з суперечностей трансформаційного процесу є й залишається дотепер суперечність між запозиченою і привнесеною ззовні концепцією монетаризму і соціально-економічним станом національної економіки, яка не сприймає таку модель господарського механізму.

Звісно, що одна суперечність народжує другу. Помилковість вибору концепції, некомпетентність щодо механізму реформування економіки обумовили стрімке руйнування інституту державного управління економікою, що стало ще однією організаційною суперечністю трансформаційного процесу. На сучасному етапі ринкових трансформацій в Україні відроджується механізм державного впливу на економіку. Але час минув, а те, що можна було використати для подальшого розвитку, було зруйновано і на десятиліття загальмувало соціально-економічний розвиток.

Однією з суперечностей інституціональних перетворень, на наш погляд, стала суперечність приватизаційного процесу, суперечність роздержавлення власності. У тій формі, у який здійснювалася і продовжується приватизація, вона не може виконати свого основного призначення – створити не тільки політико-правові, але й економічні передумови формування ринкових відносин. Це не означає заперечення необхідності приватизації. Навіть у тій формі, у який вона здійснилась, вона доволі слабо виступає політико-правовим чинником первісного нагромадження капіталу. Звісно, що з приватизацією були пов’язані надії на утворення потужного прошарку українських громадян, що будуть серйозною соціальною базою реформ. Але внаслідок відомих механізмів і форм приватизації сформувалися, з одного боку, прошарок “нових українців”, у руках яких найчастіше кримінальним шляхом зосередилися величезні (колишні державні) багатства, а з іншого боку – маса номінальних акціонерів, що на свої акції і ваучери не може не тільки забезпечити пристойне життя, але й існувати.

Висновок. Таким чином, в умовах напруження соціально-економічних суперечностей суспільства, його необґрунтованого соціального розмежування, зруйнованої структури економіки, інституціональних негараздів економічна криза майже неминуча. Отже для запобігання кризи необхідно подолати низку її соціально-економічних причин і передумов. А для того насамперед необхідно усвідомити негативний вплив ігнорування об’єктивних економічних законів, негативні наслідки надмірної суб’єктивізації економічних відносин. Тільки розрізняючи механізми дії й механізми використання економічних законів, можливо знайти ефективний механізм запобігання криз або виходу з кризових економічних ситуацій. До речі, про це йшлося ще у XVIII столітті, коли відомий француз Франсуа Кене вперше поставив питання щодо необхідності пізнавати економічні закони й використовувати їх у практичній діяльності.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Яцков В.С. Труд и капитал: их взаимовлияние и роль в преодолении экономического кризисна в Украине в современных условиях глобализации // Вісник економічної науки України: Науковий журнал. – 2009. – № 1 (15). – С.193-196.

2. Матросова Л.Н. Мировой финансовый кризис и его влияние на экономику Украины // Вісник економічної науки України: Науковий журнал. – 2009. – № 1 (15). – С.122-125.

3. Белопольский Н.Г, Волошин В.С. Производство, обмен, распределение и потребление в современных условиях кризиса // Вісник економічної науки України: Науковий журнал. – 2009. – № 1 (15). – С.15-20.

4. Статистичний щорічник України, 2006 рік /За ред. О.Г.Осауленка. – К.: Державний комітет статистики України, 2007. – 552 с.

5. Статистичний щорічник України, 2007 рік /За ред. О.Г.Осауленка. – К.: Державний комітет статистики України, 2008. – 571 с.

РЕЗЮМЕ В статті досліджуються об’єктивні передумови і суб’єктивні чинники економічних криз, аналізуються суперечності економічної системи, механізм дії й механізм використання економічних законів.

РЕЗЮМЕ В статье исследуются объективные предпосылки и субъективные факторы экономических кризисов, анализируются противоречия экономической системы, механизм действия и механизм использования экономических законов.

SUMMARY This article contains the analyses objective conditions and subjective factors of economic crisis, analyses contradictions of economical system, mechanism operation and mechanism utilization economic laws.

42    ПЕРСПЕКТИВЫ НАПОЛНЕНИЯ ГАЗОТРАНСПОРТНЫХ ПРОЕКТОВ В РЕГИОНЕ ЧЭС Амерханов Р.А., президент Таганрогской межрайонной торгово-промышленной палаты, соискатель кафедры Экономической теории ЮРГТУ (НПИ)  8 июля 2009 года МВФ опубликовал частично свои прогнозы состояния мировой экономики.

Корректировка МВФ собственных данных за апрель, представленная в Прогнозе развития мировой экономики, незначительна. По последним оценкам, темпы роста мировой экономики в 2009 году сократятся на 1,4%, немногим меньше по сравнению с предыдущими оценками, но ожидается, что в 2010 году они составят +2,5% вместо +1,8% по предыдущим оценкам. При этом изменения в основном относятся к ОЭСР, принимая во внимание их роль в мировой экономике. Темпы роста экономики развитых стран в 2010 году составят +0,6%, для развивающихся и новых стран они будут несколько выше (+4,7% против +4,1%).

Следует учитывать, что корректировки МВФ в основном относятся к странам ОЭСР, где спрос на энергоресурсы (газ и нефть) более устойчивый. Прогнозы International Energy Agency (МЭА) по спросу на газ и нефть на 2010 году остались в основном без изменений. Более значительные изменения могут произойти осенью, полные данные МВФ появятся в конце сентября. К тому моменту станет более ясным, достигла ли мировая экономика этапа устойчивого восстановления [1].

Однако, не дожидаясь корректировки прогнозов МВФ, основные потребители энергоресурсов уже включились в борьбу за доступ к энергопотокам, так как без них немыслимо получение хороших стартовых позиций для получения преимуществ в росте национальных экономик после глобального кризиса. Поэтому логично, что в последнее время основная конкуренция развернулась в регионе Каспийского и Черного морей и с учетом того, что наблюдается тенденция в странах ОЭСР межтопливного замещения нефти в пользу природного газа, наибольший акцент сделан на газопроводы. В этой связи развивается интрига между основными проектами по транспортировке газа, в которой политические аспекты превалируют над экономическими. Такая тенденция в итоге может привести к нехватке энергоресурсов в странах ЕС из-за их перетока на Юго-Восточное направление, где основными потребителями станут Китай и Индия.

По данным французской ассоциации газовой индустрии CEDIGAZ спрос на газ в Европе, включая стран-членов ЕС, Турцию, Швейцарию и страны Центральной Европы, будет расти на 1,9% в год - с 545 млрд кубометров в 2007 году до 692 млрд кубометров к 2020 году. В ЕС потребление природного газа в тот же период вырастет с 495 млрд кубометров до 578 млрд кубометров в 2015 году и до 605 млрд кубометров в году. Европе будет необходимо импортировать дополнительно примерно 150 млрд кубометров газа [2]. Смогут ли решить эту задачу проекты «Северный поток», «Южный поток» и «Nabucco»?

Из России в ЕС сейчас импортируется около 160 млрд кубометров;

к 2015 году эта цифра может возрасти, по крайней мере, на 55 млрд кубометров - такова мощность строящегося газопровода «Северный поток». Возможно, поставки увеличатся еще больше, если удастся реализовать и «Южный поток». Таким образом, увеличение получится минимум до 275 млрд кубометров.

Если маршруты на Севере особой тревоги не вызывают, то проекты транспортировки газа в регионе ЧЭС «Южный поток» и «Nabucco» как по политическим, так и по экономическим аспектам весьма проблематичны (см. рис. 1).

Рис. 1. Проекты газопроводов «Южный поток» и «Nabucco».

                                                             © Амерханов Р.А.,   15 мая 2009 года в Сочи «Газпром», итальянская ENI греческая DESFA, болгарская Srbijagas подписали соглашения по «Южному потоку». Два месяца спустя 13 июля 2009 года в Анкаре главы правительств Турции, Австрии и Венгрии и энергетических компаний Болгарии и Румынии и председатель Еврокомиссии Жозе Мануэль Баррозу подписали межправительственное соглашение о строительстве газопровода «Nabucco», альтернативного традиционным маршрутам поставок газа из России и Ирана. Участниками проекта являются австрийская OMV, венгерская MOL, болгарская Bulgargaz, румынская Transgaz, турецкая Botas и немецкая RWE (по 16,67%). Инвестиционное решение по проекту должно быть принято в первом квартале 2010 года.

Приоритет США и ряда стран ЕС только на проект «Nabucco» приведет к острой нехватке в ближайшем будущем газа в Европе, что отрицательно скажется на развитии генерирующих мощностей и, соответственно, на росте промышленного производства в странах Юго-Восточной Европы, так как этот маршрут не заменит поставки российского топлива и сможет покрыть лишь незначительную часть спроса.

Рассмотрим возможности «Nabucco» (см. рис. 2).

Рис. 2. Ресурсные ответвления проекта «Nabucco».

Его проектная мощность составляет 31 млрд кубометров в год, то есть 15% от «российской зависимости». При этом на такие показатели газопровод выйдет не сразу. На начальном этапе, в 2015 г., его операторы рассчитывают на 15-16 млрд кубометров: по 7-8 млрд из Азербайджана и Ирака, 1-2 млрд – из Египта. Однако с поставками газа из Ирака имеются две существенные проблемы: в Ираке газа очень мало и маршрут газопровода составляет около тысячи километров по территории провинции Курдистан, где очень сложная политическая обстановка. Получить еще одного газового шантажиста, готового в любой момент перекрыть трубу, Евросоюз едва ли пожелает. В Азербайджане ежегодно добывается порядка 27 млрд кубометров. Примерно 6 млрд кубометров идет в Турцию, 1 млрд кубометров - в Грузию, остальное законтрактовано «Газпромом» в конце июня 2009 года и идет на собственное потребление.

На 31 млрд кубометров «Nabucco» сможет выйти только в двух случаях: если откроют к нему доступ иранского газа (и будет построена соответствующая инфраструктура) либо если к проекту подключатся Туркмения и возможно Узбекистан и Казахстан.

В соответствии с заявлением Национальной иранской нефтяной компании (NIOC) Иран теоретически готов поставлять в Европу все 31 млрд кубометров газа. Однако из-за отсутствия пока каких-либо перспектив в улучшении отношений между США и ЕС с одной стороны и Ираном с другой, в связи с реализацией Тегераном своей «ядерной программы» и провалившейся попыткой сменить на посту президента страны Ахмадинеджада на «либерального» иранца с азербайджанскими корнями Мусави, строительство ответвления «Nabucco» на иранскую территорию маловероятно. Кроме политических есть и экономические причины. Запасы этой страны сосредоточены на шельфе Южный Парс. Это настолько далеко от планируемого входа в газопровод «Nabucco», что тянуть трубу туда невыгодно. Так что Иран никакой прибыли от вхождения в этот проект скорее всего не получит. При этом необходимо иметь в виду то, что стремительно налаживаются энергетические отношения между Индией и Ираном, и умиротворение Пакистана открывает дорогу для огромного транзита газа из Ирана 44    в Индию, что ближе, надёжнее и не является для Ирана политической проблемой. Поэтому Европе предстоит в контексте конкуренции с Индией договариваться о частичном разделе ресурсов.

Туркменский газ сможет влиться в «Nabucco» если его как-то переправить через Каспийское море. По берегу маршрут может пойти только через Россию или Иран. Строить дорогие сжижающие мощности и танкеры невыгодно. Остается прокладывать трубопровод по дну Каспия. Но и с этим проблемы: во-первых, очень дорого и имеются сомнения в окупаемости. Во-вторых, Туркмения следует принципу: продавать газ на границе. В строительстве трубопроводов она участвовать не собирается. То есть, может случиться так, что к моменту, когда на деньги инвесторов Транскаспийский газопровод будет построен, выяснится, что весь туркменский газ уже законтрактован по приемлемым ценам Россией и Китаем. В-третьих, до сих пор не урегулирован правовой статус Каспийского моря: очень велик риск, что теоретически любая из пяти прикаспийских стран может воспрепятствовать строительству газопровода по дну моря.

Также по поводу туркменских ресурсов возникают некоторые сомнения. Руководство Туркмении заявило, что не собирается отказываться от обещаний нарастить экспорт газа в Иран и начать его транспортировку в Китай. Однако никому не понятно, каким образом Ашхабад сможет обеспечить все обязательства.

Туркменский газ и долгосрочные договоры о его поставках для покупателей вызывают сомнение еще и по другой причине. Ашхабад постоянно говорит о несметных газовых богатствах на своей территории, но при этом отказывается раскрывать данные об этих богатствах: еще в 2005 году был проведен международный аудит запасов, но его итоги остаются секретными. При этом оценки специалистов оказываются намного скромнее национальных туркменских (см. таблицу 1).

Таблица 1.

Оценки газовых запасов Туркменистана Категория Величина Источник трлн. куб. м Потенциальные запасы 20-40 Заявления туркменских официальных лиц Извлекаемые ресурсы 20,4 ГК «Туркменгеология»

Доказанные запасы 5,5-6 Неофициальные источники среди туркменских чиновников Доказанные запасы 2,9 British Petroleum Доказанные запасы 2,3-2,6 Российские эксперты Независимые оценки показывают, что они скромны настолько, что не в состоянии покрыть уже данные страной обязательства по всем долгосрочным контрактам. Таким образом, Туркмении потребуется провести доразведку найденных ресурсов, которые еще могут и не попасть в заветную категорию «извлекаемых запасов».

Одним из первых по этому поводу встревожился Пекин. В марте 2009 года в Ашхабад прибыл вице президент Китайской национальной нефтегазовой корпорации (CNPC) Ван Думдзинь с целью: определить срок завершения строительства газопровода Туркмения-Китай и гарантии заполнения его туркменским газом.

В 2006 году Пекин и Ашхабад заключили соглашение о строительстве трубопровода мощностью млрд. куб. м газа, а в 2007 году изменили это соглашение, договорившись увеличить пропускную мощность трубопровода до 40 млрд. куб. м. При этом в соглашении прописано, что если газа хватать не будет, то правительство Туркмении обязуется восполнить недостаток за счет поставок голубого топлива с других месторождений. Газопровод планировалось сдать в эксплуатацию в январе 2009 года. Но в лучшем случае он заработает только в конце года, поскольку из 188-километрового туркменского участка на сегодня проложено не больше 45 км.

При этом президент Туркмении Гурбангулы Бердымухамедов уже объявил о проведении международного тендера на проектирование и строительство внутренней туркменской ветки газопровода «Восток-Запад», который свяжет восточные месторождения страны с Каспием и станет ресурсной базой для Прикаспийского трубопровода в Россию. Пекин эти планы насторожили, поскольку он рассчитывает получать газ с этих же восточных туркменских месторождений и беспокоится: хватит ли голубого топлива на все проекты, затеваемые Ашхабадом [3].

Совсем недавно КНР предоставила Туркмении кредит в $4 млрд. специально для новых разработок газа.

Учитывая, что практически всё промысловое оборудование в Туркмении китайского производства, а также огромный размер кредитов и растущие потребности Китая в газе и нефти, Пекин вполне сможет настоять на своем и никакого газа в Европу не даст. В самое ближайшее время китайская экономика планирует довести потребление газа до 30% в общем энергобалансе. Это означает, что в мире появляется новый крупнейший потребитель газа и ему может не хватить тех его объемов, которые есть на рынке сейчас. Так что «Nabucco»

рассчитывать не только на туркменский газ, но и ресурсы Узбекистана с Казахстаном скорее всего, не приходится.

Свидетельством этому являются также предпринятые Пекином шаги в Узбекистане и Казахстане. В мае 2009 года заместитель председателя правления Национальной холдинговой компании (НХК) "Узбекнефтегаз" Шавкат Мажитов на проходящей в Ташкенте международной нефтегазовой конференции отметил, что   газопровод Узбекистан-Китай, предназначенный для транзита природного газа из Туркмении в Китай, будет пополняться газом узбекского происхождения. При этом он подчеркнул, что речь идет о газе узбекского происхождения, который будут добывать в Узбекистане китайские компании (CNPC имеет лицензию на проведение геологоразведочных работ на пяти инвестиционных блоках в пределах Устюртского, Бухаро Хивинского и Ферганского нефтегазовых регионов).


Также, в соответствии с подписанным в 2007 году в Астане председателем КНР Ху Цзиньтао и президентом Казахстана Нурсултаном Назарбаевым пакетом договоров о строительстве трубопроводов между двумя странами, газопровод из Туркменистана будет проходить в КНР и через территорию Казахстана и пополняться казахским газом.

Следует подчеркнуть, что при планируемом в 2011 году пуске этого газопровода истекает срок контракта «Газпрома» на закупку туркменского газа. Динамика экспорта природного газа до настоящего времени достаточно стабильна (см. график 1) График 1.

Однако в 2011-2015 годах России необходимо будет создать новую ресурсную базу, как ожидается, на Ямале (Заполярное месторождение) и в Восточной Сибири (Ковыктинское) по причине истощения месторождений Западной Сибири. Именно на этот период «Газпрому» для исполнения контрактов в Евросоюзе будут особенно важны ресурсы стран Цетральной Азии. И даже при условии роста добычи газа в регионе «Газпрому» его может не хватить, так как после 2011 – 2015 годов около 60 млрд кубометров в год может уходить преимущественно на Восток, минуя Россию. Такой прогноз может вызвать недоверие к перспективам наполняемости проекта «Южный поток».

В этой связи довольно весомым аргументом в наличии достаточных ресурсов у России как для ЕС, так и для Китая была церемония сварки 31 июля 2009 года первого стыка газопровода «Сахалин - Хабаровск Владивосток», который является составной частью реализации Восточной газовой программы. Начальные суммарные ресурсы газа суши и шельфа Востока России составляют более 67 трлн кубометров, что сопоставимо с запасами полуострова Ямал. Они позволяют обеспечить на длительный срок внутренние потребности восточных регионов России и экспортные поставки в страны Азиатско-Тихоокеанского региона [4].

Восточная газовая программа предполагает формирование новых центров газодобычи в Красноярском крае, Иркутской области, Республике Саха (Якутия), Сахалинской области и Камчатском крае, объединенных системой магистральных газопроводов. Планируется, что уже к 2020 году в этих центрах будет добываться порядка 150 млрд кубометров газа. Эта цифра сопоставима с ежегодным объемом всего российского экспорта газа на рынки дальнего зарубежья. Поэтому отказ «Газпрома» от предложения участвовать в наполнении «Nabucco» это экономически просчитанный шаг, а не политическая игра. В этой связи в Анкаре не поставили подписи под соглашением по «Nabucco» представители республик Центральной Азии, которые как и США безболезненно переживут в случае провала Проекта. Основные риски понесут потребители и планируемые транзитеры этой магистрали.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. A unique source of oil market analysis provided by the International Energy Agency. www.oilmarketreport.org.

2. http://www.cedigaz.org/products_services/news_report.aspx 3. Китай сомневается в способности Туркмении обеспечить его обещанными объёмами газа, http://www.regnum.ru/news/1144072.html, 31.03.2009.

4. В.Путин принял участие в церемонии сварки первого стыка газопровода «Сахалин - Хабаровск – Владивосток». http://www.rbc.ru/rbcfreenews/20090731042410.shtml. 31.07.2009, Хабаровск 46    РЕЗЮМЕ В статье рассмотрен анализ перспектив наполнения основных газотранспортных проектов в регионе ЧЭС.

РЕЗЮМЕ У статті розглянутий аналіз перспектив наповнення основних газотранспортних проектів у регіоні ЧЭС.

SUMMARY In article the analysis of prospects of filling of the basic gas-transport projects in region CHES is considered.

ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ МІСТ ПРИЧОРНОМОР’Я Орєхова Т.В., д.е.н., професор кафедри «Міжнародна економіка» Донецького національного університету Сучасна ситуація, що склалася у глобальній економіці в цілому і економіці країн Причорномор’я зокрема, вимагає визначення чітких цілей та ясних пріоритетів соціально-економічного розвитку міст цього регіону, самовизначення їх серед об'єктів внутрішнього і зовнішнього середовища, на регіональному і міжнародних ринках, що дозволить ефективно будувати стосунки з інвесторами, фінансовими організаціями, адекватно реагувати на стратегічні виклики глобальної економічної системи.

Методологічні засади дослідження глобальної та регіональної інтеграції економічних систем було закладено в роботах З. Аміна, І. Валлерстайна, T. Левітта, А. Маршалла, Д. Медоуза, Р. Мерріта, Г. Моделскі, Г.

Мюрдаля, Й. Рандерса, Дж. Стиглиця, А.Франка, С. Хантингтона, Р. Шоенберга, Й. Шумпетера та інших.

Найбільш значні роботи із цієї проблематики належать таким українським та російським вченим, як О. Білорус, І.

Бланк, В. Будкін, Ю. Козак, В. Коллонтай, Є. Кочетов, Д. Лук’яненко, Ю. Макогон, В. Новицький, Ю. Пахомов, Є.

Савельєв, Б. Смітієнко, В. Чужиков, І. Школа, О. Шнирков.

Незважаючи на велику кількість робіт як зарубіжних, так і вітчизняних учених із питань формування інвестиційної привабливості країн, регіонів та окремих галузей економіки, потребує системного підходу дослідження процесу інвестиційного розвитку міст країн Причорномор’я у контексті поглиблення інтеграційних процесів в рамках Організації Чорноморського Економічного Співробітництва.

Метою даної статті є визначення на прикладі підходів до формування Програми інвестиційного розвитку міста Донецька напрямів підвищення інвестиційної привабливості міст Причорномор’я.

Сутність поняття інвестиційного клімату має розглядатися як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. На макрорівні воно включає чинники, що характеризують політичну і економічну ситуації у приймаючій країні, а також соціально-психологічний стан населення. У першому випадку вирішальну роль грають такі параметри, як державна політика відносно іноземних інвестицій, традиція дотримання міжнародних угод, схильність до націоналізації іноземної власності, міцність державних інститутів, ступінь державного втручання в економіку тощо. За сучасних умов саме політичний чинник є домінуючим при оцінці потенційним інвестором інвестиційного клімату в нашій країні.

З погляду економічних параметрів на інвестиційний клімат пріоритет мають показники, що характеризують загальну макроекономічну динаміку, стан валютної, фінансової і кредитної систем країни, митний режим і режим використання робочої сили.

На мікрорівні інвестиційний клімат проявляє себе через двосторонні відносини інвестора і конкретних державних органів влади, господарських суб'єктів - постачальників, покупців, банків, а також профспілок і трудових колективів приймаючої країни, при цьому обидва рівні є тісно взаємозв'язаними. Значною мірою інвестиційний клімат формується під впливом управлінської діяльності державних органів влади. Остання може бути свідомо направлена на створення певного інвестиційного середовища у країні або будуватися без урахування можливих наслідків для іноземного підприємництва, проте впливати на нього. Таким чином, кожна країна, що є відкритою для імпорту капіталу, має в своєму розпорядженні певну систему важелів прийому капіталу, що представляє собою сукупність елементів нормативно-правової бази і інститутів, які здійснюють державну політику відносно іноземних капіталовкладень. Як правило, система прийому капіталу відображає прагнення приймаючої держави знайти оптимальний варіант включення іноземних інвестицій у вирішення пріоритетних завдань національного розвитку.

В рамках реалізації цілей, які визначено Стратегією соціально-економічного розвитку міста Донецька до 2020 року, було передбачено розробку «Програми інвестиційного розвитку міста Донецька на період до року», головною метою якої стало максимальне залучення інвестицій зі всіх джерел і підвищення ефективності їх використання шляхом концентрації на пріоритетних напрямах економічного і соціального розвитку міста.

Результатом реалізації даної Програми має стати:

- підвищення рівня життя і добробуту населення відповідно до визначених у стратегії натуральних і вартісних показників рівня соціально-економічного розвитку міста і рівня життя населення Донецька;

                                                             © Орєхова Т.В.,   - забезпечення постійного соціально-економічного розвитку міста на основі визначення пріоритетних видів діяльності і напрямів економічної політики;

- інтеграція міста Донецька у систему національного і міжнародного руху фінансових ресурсів;

- формування партнерства між органами виконавчої влади міста, представниками бізнесу і громадськості;

- створення ефективної системи управління містом з метою вирішення завдань, пов'язаних з соціально економічним розвитком.

Для досягнення поставленої мети в ході роботи колективом виконавців, керівником робочої групи яких є автор даної статті, було поставлено і вирішено такі завдання:

проведена оцінка інвестиційної привабливості і потенціалу міста Донецька;

розроблено напрями підвищення інвестиційній привабливості і реалізації інвестиційного потенціалу міста Донецька з метою вирішення завдань його соціально-економічного розвитку;

розроблено довгострокову і короткострокову програми заходів і дій з мобілізації інвестиційних ресурсів з бюджетних і позабюджетних фондів, приватних внутрішніх і іноземних джерел, а також ефективного їх використання з метою постійного інноваційного розвитку міста;


сформовано систему заходів стимулювання суб'єктів інвестиційної діяльності, які здійснюють будівництво стратегічно важливих для міста об'єктів;

розроблено методичне забезпечення оцінки економічного і соціального ефекту з погляду інтересів міста інвестиційних проектів, які приймаються до реалізації з використанням державних заходів стимулювання;

сформовано систему інформаційного забезпечення інвестиційного розвитку міста;

визначено напрями формування системи постійного моніторингу інвестиційного клімату у місті Донецьку.

Інтегрований показник інвестиційної привабливості міст відповідно до авторської методики запропоновано розраховувати як середньозважену величину п'яти синтетичних показників, що в свою чергу є середньоарифметичними величинами систем стандартизованих аналітичних показників:

G = 0,25ED + 0,2II + 0,2SDCh + 0.15MRD + 0,20IP, де ED - рівень економічного розвитку міста;

II - розвиток комерційної і інвестиційної інфраструктури;

SDCh - соціально-демографічна характеристика міста;

MRD - розвиток ринкових відносин;

IP - інноваційний потенціал міста.

Оцінка потенціалу інвестиційної привабливості міста Донецька проводилась на принципах, по-перше, SWOT-аналізу, по-друге – компаративного аналізу аналогічних показників по містах Києву та Дніпропетровську як містах–лідерах по залученню прямих іноземних інвестицій в Україні.

Проведений порівняльний аналіз показників, що характеризують рівень економічного розвитку в містах Києві, Дніпропетровську і Донецьку (рис. 1), дав можливість зробити висновок про те, що у місті Донецьку питома вага збиткових підприємств нижче за аналогічний показник по місту Дніпропетровську на 15%, а по місту Києву - на 14,01%. Частка експорту у сукупному продукті міста перевищує аналогічний показник по м. Києву у 2,1 разів, по м. Дніпропетровську - 1,46 разів.

У той же час обсяг реалізованої продукції на душу населення у місті Донецьку поступається аналогічним показникам по містах Дніпропетровську і Києву (більш ніж в 1,57 і 1,8 разів відповідно). Крім того, місто Донецьк поступається вказаним вище містам по темпах зростання сукупного продукту (у порівнянні з містом Києвом - майже у 4 рази), а за показником питомої ваги міста у валовому продукті України поступається місту Києву у 2,58 разів. Середній рівень заробітної плати у місті Донецьку хоча і перевищує показник по місту Дніпропетровську майже у 1,5 разів, але нижче за рівень заробітної плати у місті Києві у 1, разів.

Обсяг капітальних вкладень на душу населення у місті Донецьку вищий за аналогічний показник у місті Дніпропетровську, але нижчий на 4656,4 грн. (у 1,5 разів), ніж у місті Києві.

Проведений порівняльний аналіз розвитку комерційної і інвестиційної інфраструктури, показав, що у місті Донецьку кількість фондових і товарних бірж дорівнює їх кількості у місті Дніпропетровську і в 1, разів більше, ніж у місті Києві (рис. 2).

У той же час місто Донецьк поступається місту Києву по кількості будівельних компаній у 2,8 разів, по рівню розвитку готельного бізнесу - у 1,5 разів, у 1,53 разів по останньому показнику місту Дніпропетровську, а також по кількості телефонних ліній на 1000 жителів - у 1,24 разів Києву і 1,11 разів Дніпропетровську відповідно.

Як показав порівняльний аналіз основних демографічних характеристик місто Донецьк по частці студентів ВНЗ у загальній чисельності населення міста поступається Дніпропетровську і у 2 рази поступається місту Києву.

По показнику середньомісячної заробітної плати місто Донецьк випереджає місто Дніпропетровськ і поступається місту Києву (рис. 3).

48    0, 0, 0, 0, відносні одиниці 0,5 частка експорту у сукупному 0, продукті міста 0,367 0, 0, частка збиткових підприємств 0, 0, 0, 0, 0, Донецьк Дніпропетровськ Київ 9566, 10000 Середньомісячна заробітна плата, грн.

грн.

8000 6878, Обсяг капітальних вкладень на душу населення, грн.

Донецьк Дніпропетровськ Київ обсяг реалізованої продукції на душу населення, грн.

18730, Донецьк Дніпропетровськ Київ 4, 4, відносні одиниці 3, частка міста у ВВП країни 2, темп зростання сукупного 2 продукту міста 1,5 1,11 1, 0,5 0, 0,05 0, Донецьк Дніпропетровськ Київ Рис.1. Система аналітичних показників, що характеризують рівень економічного розвитку міст Донецьк, Дніпропетровськ, Київ [1,2,3]   Порівняльний аналіз рівня розвитку ринкових відносин у вказаних містах показав, що м. Донецьк лідирує по показнику частки акціонерних товариств у загальній кількості суб'єктів економічної діяльності (у 6, разів більше, ніж у м. Дніпропетровську і у 1,73 - ніж у м. Києві) (рис. 4).

12, 11, 11, Донецьк 11, Дніпропетровськ 11, Київ 10, 10, 10, Кількість фондових и товарних бірж Рівень розвитку готельного бізнесу (на 1000 мешканців) Київ 0, Дніпропетровськ 0, 0, Донецьк 0 0,005 0,01 0,015 0,02 0,025 0,03 0,035 0,04 0,045 0, кількість Кількість телефоних ліній на 1000 мешканців Кількість підрядних будівельних компаній 363 400 Донецьк Дніпропетровськ Київ Рис. 2. Показники, що характеризують рівень розвитку комерційної і інвестиційної інфраструктури [1,2,3] У той же час спостерігається слабка позиція міста Донецька по відношенню до міст Києва і Дніпропетровська по показнику кількості підприємств з іноземними інвестиціями (у 3,7 і 6,5 разів відповідно) (рис. 4).

Порівняльний аналіз показників, що характеризують рівень розвитку інноваційного потенціалу, демонструє відставання міста Донецька по показнику чисельності виконавців НДДКР від міста Дніпропетровська у 1,98 разів, від міста Києва - у 7,28 разів;

по частці підприємств, що впроваджують інновації, відставання спостерігається від міста Києва у 3,6 разів;

за обсягом виконаних НДДКР - від міста Дніпропетровська у 1,6 разів, від міста Києва - у 6,7 разів (рис. 5).

50    0, 0, 0, 0, 0,15 Донецьк Дніпропетровськ 0, Київ 0, 0, 0, 0,02 0, Частка населення міста у Частка студентів ВНЗ у кількості населення країни кількості населення міста Рис. 3. Показники, що характеризують соціально-демографічні характеристики міст [1,2,3] Таким чином, проведений по авторській методиці порівняльний аналіз потенціалу інвестиційної привабливості міст Донецька, Києва і Дніпропетровська показав, що місто Донецьк поступається по інтегрованому показнику потенціалу інвестиційної привабливості місту Києву - у 1,5 разів, але випереджає місто Дніпропетровськ - у 1,2 разів, що зокрема підтверджується даними про фактично залучені іноземні інвестиції в економіки цих міст (рис. 6).

0, 0, 0, 0, 0, відносні одиниці 0, Частка АТ у загальній кількості 0, 0, суб'єктів екон. діяльності 0, Частка під-ств з іноземними 0, 0,08 інвестиціями 0, 0, 0, 0, 0, 0, Донецьк Дніпропетровськ Київ Рис. 4. Показники, що характеризують рівень розвитку ринкових відносин [1,2,3] Таким чином, сильними сторонами інвестиційного потенціалу міста Донецька є вигідне економіко географічне положення, високий промисловий потенціал, висока забезпеченість сировинними ресурсами, наявність крупних внутрішніх інвесторів, розвинена система міжгалузевих зв'язків, наявність крупного вертикально-інтегрованого бізнесу, високі доходи населення у порівнянні з середньоукраїнськими, наявність високого наукового і кадрового потенціалу, розвиненої сфери освітніх послуг.

Кількість орг-цій, які 250 виконують наукові та науково технічні роботи у місті Частка підриємств, які впроваджують інновації Донецьк Дніпропетровськ Київ 2640, л. р.

мнг н 634, 207, Донецьк Дніпропетровськ Київ Рис.5. Показники, що характеризують рівень розвитку інноваційного потенціалу міст [1,2,3]   Резервами підвищення інвестиційної привабливості міста Донецька є інфраструктура розвитку бізнесу (транспорту, дорожніх мереж, готельного господарства, зв'язку, ЖКХ, інформаційних послуг), динаміка капітальних вкладень зі всіх джерел фінансування, розвиток ринкових стосунків, частка низько-технологічних галузей промислового виробництва, інноваційна активність підприємств.

0, Інтегрований показник інвестиційної 0, привабливості 0, 0, Інноваційний потенціал 0, 0, 0, Розвиток ринкових відносин 0, 0, Соціально-демографічні характеристики 0, 0, Розвиток комерційної і інвестиційної 0, інфраструктури 0, 0, Рівень економічного розвитку 0, 0, 0 0,2 0,4 0,6 0,8 1 1, Донецьк відносні одиниці Дніпропетровськ Київ Рис.6. Результати розрахунків інтегрованих показників потенціалу інвестиційної привабливості міст Києва, Дніпропетровська і Донецька Розроблені довгострокова і короткострокова програми інвестиційного розвитку міста потребують мобілізації інвестиційних коштів у короткостроковому періоді (до 2012 року) у реальний сектор економіки 6645682,2 тис. грн., у сектор послуг і інфраструктури - 12014656,1 тис. грн., у соціальний сектор - 572950 тис.

грн., у сектор інновацій і енергозбереження - 586120,015 тис. грн., у сектор екології і охорони навколишнього середовища - 989134 тис. грн.;

у довгостроковому періоді (до 2020 року): у реальний сектор економіки 3232189 тис. грн., у сектор послуг і інфраструктури - 194191117,6 тис. грн., у соціальний сектор - 255805 тис.

грн., у сектор інновацій і енергозбереження - 4944369,55 тис. грн., у сектор екології і охорони навколишнього середовища - 60126 тис. грн.

Загальна сума інвестована по перспективних проектах, які було включено до Програми інвестиційного розвитку горда Донецька до 2020 року, вже склала 7652964,9 тис. грн., загальна потреба в інвестиціях по даних проектах складає 241811379,6 тис. грн.

Загальна систематизація джерел фінансування реалізації Програми інвестиційного розвитку міста Донецька до 2020 року представлена на рис. 7.

Традиційними джерелами фінансування інвестиційних проектів на промислових об'єктах і у сфері послуг є приватний капітал як зі власних коштів інвесторів, так й із позикових, за винятком тих випадків, коли мова йде про об'єкти, що знаходяться у державній власності.

У зв’язку з вищезазначеним напрямками підвищення інвестиційній привабливості і реалізації інвестиційного потенціалу міста Донецька мають стати:

інтенсифікація інвестиційної діяльності, направленої на розвиток інфраструктури, а саме:

забезпечення розвитку транспортної інфраструктури відповідно до потреб соціально-економічного розвитку міста;

забезпечення випереджаючих темпів розвитку інфраструктури зв'язку, підвищення інвестиційної привабливості галузей інформатизації, істотне вдосконалення національної мережі телекомунікацій;

будівництво офісних, торгово-розважальних, культурних і спортивних центрів;

розвиток готельного господарства, реконструкція старого і будівництво нового житла, реконструкція інженерних мереж і устаткування ЖКГ з метою забезпечення мешканців міста умовами життя відповідними рівня сучасних стандартів якості;

винесення промислових майданчиків за межі центральної частини міста;

розвиток інноваційного потенціалу міста в цілях послідовного переходу на міжнародні стандарти виготовлення промислової продукції;

економічного стимулювання ресурсо- і енергозбереження, впровадження екологічно чистої техніки і технології, розширення застосування технологій, в яких використовуються оновлюванні ресурси;

формування ринку екологічних робіт і послуг, постачань на ринок приладів, засобів автоматизації і устаткування для охорони навколишнього середовища;

розвиток соціальної сфери міста, зокрема: розробка і реалізація спеціальних програм будівництва муніципального житла, формування фондів соціального житла;

стимулювання розвитку підприємництва, створення умов для стабільного функціонування і підвищення ефективності діяльності малих підприємств і 52    підприємців;

модернізація існуючих робочих місць, підвищення їх техніко-технологічного рівня, поліпшення умов праці на робочому місці;

створення додаткових робочих місць;

збільшення питомої ваги високотехнологічних і інноваційних робочих місць;

збільшення кількості робочих місць для неконкурентоспроможних на ринку праці працівників (інвалідів, жінок з маленькими дітьми);

збільшення капітальних інвестицій у невиробничу і гуманітарну сфери за рахунок коштів місцевого бюджету;

збільшення інвестицій в основний капітал на охорону навколишнього середовища і раціональне використання природних ресурсів;

розвиток транспортно-дорожнього комплексу, який повинен включати оновлення парку рухомого складу всіх видів транспорту, оптимізацію його структури і маршрутної мережі;

дослідження джерел покриття витрат і на модернізацію міського пасажирського транспорту;

реконструкцію міських вулиць з їх розширенням;

удосконалення планування транспортної мережі, організацію магістральних виїздів з міста;

продовження будівництва підземних пішохідних переходів;

приведення технологічних параметрів управління на основних перехрестях міських вулиць відповідно до реальної інтенсивності транспорту і забезпечення їх реалізації сучасними технічними засобами регулювання;

обґрунтування напрямів розвитку мережі нових ліній трамваїв і тролейбусів і вживання заходів по удосконаленню їх роботи;

інформаційна підтримка реалізації Програми інвестиційного розвитку міста, а саме: підготовка і розповсюдження презентаційних матеріалів про місто Донецьк і Програму його інвестиційного розвитку;

створення на офіційному сайті міського голови і міської ради розділу «Інвестиційна діяльність»;

розробка Програми виставкової діяльності міської ради;

участь міської ради у виставкових заходах (інвестиційних форумах, міжнародних самітах, виставках тощо);

участь у презентаційних заходах, зустрічах з іноземними інвесторами по питаннях залучення інвестицій в регіон;

сприяння розвитку міжнародної виставкової діяльності у місті шляхом інформування і запрошення до участі у виставкових заходах м. Донецька підприємств і організацій країн близького і дальнього зарубіжжя;

презентація важливих для міста інвестиційних проектів підприємств під час проведення міжнародних ділових зустрічей, виставок, форумів;

проведення конкурсу інвестиційних проектів «Інвестуй у Донбас - інвестуй у майбутнє»;

проведення Міжнародного економічного Форуму «Відкритий Донбас»;

розвиток співпраці з основними інвестиційними фондами, компаніями і банками (ЄБРР, Світовий Банк та інші) з метою подачі заявок для отримання кредитів, грантів на розвиток комунальної системи і транспортної інфраструктури міста;

сприяння відкриттю представництв, Почесних і Генеральних консульств іноземних держав у Донецьку;

взаємодія з країнами близького і дальнього зарубіжжя з питання встановлення партнерських і побратімських зв'язків;

організація взаємодії з міжнародними організаціями, які сприяють розвитку місцевого самоврядування в Україні;

забезпечення інформаційного супроводу інвестиційних проектів;

вдосконалення нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності: вдосконалення процедури проходження і отримання дозвільних документів;

розробка нової редакції Правил забудови м.

Донецька відповідно до Генерального плану міста;

затвердження нормативної грошової оцінки земель несільскогосподарського призначення м. Донецька;

навчально-консультаційна діяльність: надання консультаційних послуг заявникам проектів і програм (комунальним і комерційним підприємствам, представникам малого і середнього бізнесу) під час розробки бізнес-планів;

участь у семінарах, конференціях, форумах і в інших заходах щодо питань залучення іноземних інвестицій і розвитку міжнародних зв'язків;

підвищення рівня володіння фахівців управлінь міської ради іноземними мовами за допомогою мовних курсів;

поліпшення екологічної ситуації в місті шляхом організації видобутку і використання як енергоносія супутнього шахтного метану;

нормативне озеленення санітарно-захисних зон промислових підприємств і організованих місць видалення відходів з метою запобігання розпилюванню на значні відстані газоподібних токсичних речовин;

утилізація шахтних вод;

збільшення потужностей, модернізація циклів оборотного і послідовного водокористування на промислових об'єктах;

збагачення породи і витягання корисних компонентів техногенних родовищ;

конверсія відходів металургійного виробництва, що включають графіт;

використання порожньої породи для забутування відпрацьованих шахтних вироблень;

рекультивація порідних відвалів і відпрацьованих кар'єрів;

лісогосподарська, санітарно-гігієнічна, рекреаційна, будівельна, водогосподарська;

ліквідація стихійних звалищ промислового, побутового і будівельного сміття;

створення «біржі відходів»;

організація роздільного збору побутових відходів при встановленні диференційованої оплати за збір і вивіз роздільно сортованих побутових відходів і несортованих, із збільшенням оплати за останні;

створення заводів на базі існуючих виробничих потужностей по переробці окремих видів відходів.

Резервами поповнення коштів місцевого бюджету як джерел фінансового забезпечення реалізації інвестиційних проектів соціальної спрямованості, можуть стати кошти мобілізовані за рахунок створення ринку землі.

Крім того, резервами підвищення питомої ваги власних і закріплених джерел у доходах бюджету м.

Донецька є податок на нерухоме майно, податок на прибуток підприємств, екологічні платежі.

За умови окупності приватних інвестицій в реалізацію окремих проектів, що мають соціальну спрямованість, в їх фінансуванні можливе використання широко апробованого в Європі методу пайового фінансування, коли центральний уряд, що є зацікавлений у реалізації проекту розвитку, і місцевий орган влади   вирішують проблему шляхом пайової участі. Можливими джерелами фінансування інвестиційних проектів, що мають екологічну спрямованість, є гранти міжнародних екологічних організацій, державні інвестиції.

Доцільним також представляється розвиток нових для міста шляхів формування позабюджетних засобів, а саме прискорений розвиток механізму позикового фінансування капітальних вкладень в міські проекти через облігації муніципальних внутрішніх позик, зокрема таких апробованих в мегаполісах форм позик, як позики під гарантії урядових органів, а також створення інституту банківського комунального кредиту.

Необхідним елементом системного підходу до формування сприятливого інвестиційного клімату у місті є створення інституту його постійного моніторингу, до якого пропонується включити: організацію роботи міської комісії з питань інвестиційної і інноваційної діяльності;

створення незалежного Агентства по моніторингу інвестиційного клімату у місті Донецьку із залученням в його роботу представників органів міського самоврядування, наукових і ділових кіл. Метою створення даного Агентства має стати формування соціального партнерства між всіма наведеними вище сторонам з метою вирішення спільних завдань соціально економічного розвитку міста;

визначення пріоритетних індикаторів моніторингу інвестиційного клімату у місті Донецьку, виходячи із закріплених у «Програмі інвестиційного розвитку міста Донецька до 2020 року» завдань, вирішення яких має бути спрямоване на підвищення його інвестиційної привабливості і реалізації інвестиційного потенціалу;

аналіз динаміки інтегрованого показника інвестиційної привабливості міста за запропонованою методикою;

періодичне інформування громадськості і органів місцевого самоврядування про результати моніторингу інвестиційного клімату у місті Донецьку, коректування довгострокових завдань «Програми інвестиційного розвитку горла Донецька до 2020 року», виходячи з його результатів.



Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |   ...   | 24 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.