авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 4 | 5 || 7 | 8 |   ...   | 24 |

«Донецкий национальный университет Сборник научных трудов основан в 2003 году ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ...»

-- [ Страница 6 ] --

В рамках міжнародної економіки в цілому інтеграція повинна оцінюватися з точки зору того, чи є вона кроком на шляху до більшої свободи торгівлі або, навпаки, виявляється обмеженням на шляху торговельних потоків. Відповідно до правил ГАТТ/СОТ існує лише один виняток з режиму найбільшого сприяння – стаття XXIV ГАТТ, яка передбачає можливість створення митних союзів і зон вільної торгівлі. Відповідно до правил перед створенням інтеграційних угруповань можливе існування протягом досить тривалого часу «перехідних домовленостей», які повинні приводити до утворення митного союзу або зони вільної торгівлі через «розумний проміжок часу» за умови, що торговельні бар’єри між членами усунені на «практично всі» товари і що бар’єри в торгівлі з іншими країнами, принаймні, не збільшені.

Для того, щоб оцінити, наскільки створення того або іншого інтеграційного угруповання відповідає інтересам міжнародної економіки в цілому, в першій половині 90-х років ХХ ст. низка незалежних дослідників і фахівців Світового банку сформулювали ряд критеріїв. У їх числі наступні:

- регіональні торгівельні угоди повинні покривати всі галузі економіки без винятку;

- перехідний період не повинен перевищувати 10 років і включати чіткий графік лібералізації торгівлі в окремих галузях;

- лібералізація торгівлі на умовах режиму найбільшого сприяння повинна передувати або супроводжувати утворення будь-якого нового інтеграційного угруповання, особливо якщо спочатку тарифи є високими;

- спільний митний тариф, який впроваджується в рамках митного союзу, не повинен перевищувати найнижчий тариф, що існував у країні з найнижчим тарифом у відповідній галузі, або навіть найнижчий тариф в рамках режиму найбільшого сприяння;

- правила прийому нових членів в інтеграційні об’єднання мають бути достатньо ліберальні і не перешкоджати їх розширенню;

- правила визначення країни походження товару мають бути прозорими і не бути знаряддям протекціонізму всередині угруповання;

- необхідний швидкий перехід до найбільш розвинених форм інтеграції, які є переважними перед менш розвиненими, оскільки забезпечують раціональніший розподіл і використання факторів виробництва;

- після створення інтеграційного угруповання антидемпінгові правила не повинні більше застосовуватися у відносинах між її членами, а у відносинах з третіми країнами мають бути встановлені прозорі правила їх використання.

Регіональні торговельні угоди, які укладаються між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, часто несуть важкий вибір для останніх, і можуть виявитися більш дорогими, ніж очікувалося.

Серед основних причин для укладання таких угод для країн, що розвиваються, ЮНКТАД виділяє наступні:

по-перше, вони прагнуть забезпечити безпеку або збільшення доступу на ринок і отримувати високі прямі іноземні інвестиції (ПІІ) з розвинених країн;

по-друге, країни, що розвиваються, прагнуть домогтися поступок і преферецій, які не надаються іншим країнам;

по-третє, країни можуть бути вимушені приєднатися до цих угод через побоювання втратити конкурентоспроможність з іншими країнами, що розвиваються і які вже вступили до зон вільної торгівлі з тими ж самими основними торгівельними партнерами (цей критерій створює атмосферу «конкурентної лібералізації»);

нарешті, переговорний процес у рамках ГАТТ/СОТ має дуже повільний характер, що призвело до появи деяких розчарувань з боку країн, що розвиваються, і втрати надій щодо більш скорішого темпу їхнього соціально-економічного розвитку.

У той же час, ці угоди створюють певні труднощі для країн, що розвиваються. Фахівці ЮНКТАДу вказують на те, що подібне прагнення країн, що розвиваються, до укладанні угод з розвинутими країнами можуть зменшити можливості національної політики, спрямованої на підтримку розвитку та структурних змін в менш розвинутих країнах. Найчастіше, подібні угоди передбачають досить різке зниження тарифів на промислові товари, що робить національних виробників незахищеними перед іноземними конкурентами, а це, в свою чергу, стане стримуючим фактором розвитку цих галузей промисловості. Спеціальний і диференційований режим для країн, що розвиваються, замінюється повною взаємністю та відповідною лібералізацією. Крім того, прийняття подібних угод супроводжується скороченням контролю національних урядів над прямими іноземними інвестиціями.

Поширення торгівельних угод між країнами, що розвиваються, і розвинутими країнами може послабити багатосторонні торгівельні системи та обмежити переваги вже існуючих регіональних угод про співпрацю між країнами, що розвиваються. Зазначені угоди включають такі положення, які виходять за рамки правил СОТ (в таких галузях як інвестиції, права інтелектуальної власності, лібералізація послуг, конкурентна політика та державні закупівлі), і вони охоплюють такі області, які були виключені з торгівельних переговорів. Це, відповідним чином, скорочує можливості для країн, що розвиваються, для проведення активної політики на підтримку індустріалізації і структурних змін.

Аналізуючи вплив регіональних торгівельних угод, які притаманні новому регіоналізму, Дж.Бхагваті характеризує їх як «будівельні блоки» або як «блоки спотикання»[2]. Якщо прийняті угоди між країнами, що розвиваються, та розвинутими країнами оперативно прискорюють багатосторонні переговори, створюють успішний досвід реформ і сприяють продовженню глобальної лібералізації, то такі угоди визнаються як «будівельні блоки», що посилюють статичні ефекти інтеграції. І навпаки, «блоки спотикання» притаманні для регіональних торгівельних угод, які є закритими для розширення і створюють або закріплюють протекціонізм. Саме тому, при оцінці можливих економічних і соціальних вигод та витрат від підписання таких угод, країни, що розвиваються, повинні враховувати не тільки потенційні зміни в експорті та імпорті, пов’язані з відкриттям ринку і, можливо, збільшенням обсягу прямих іноземних інвестицій. Необхідно зробити якісне оцінювання впливу таких угод з точки зору довгострокової стратегії розвитку.

Країни, що розвиваються, можуть виявити інші галузі співробітництва з партнерами в одному і тому ж географічному регіоні, і на тому ж рівні економічного розвитку, в дусі справжнього регіоналізму.

Це могло б сприяти зміцненню їх стратегій національного розвитку та інтеграції в глобальну економіку, спираючись на переваги близькості, схожості інтересів та економічної взаємодоповнюваності.

Таким чином, підводячи підсумок, можна зазначити, що інтеграційні процеси сприяють розвитку економічного регіоналізму. Позитивним стимулом для інтеграції є зусилля щодо створення більш широкого ринку. Країни-учасниці інтеграційного об’єднання створюють особливі умови для вільної торгівлі, переміщення ресурсів. Негативним наслідком інтеграції може стати дискримінація по відношенню до країн, які не є членами інтеграційного утворення. Тому, якщо регіоналізм не погіршує умови для торгівлі з іншими державами, його вважають позитивним чинником розвитку світового господарства. В цілому ж інтеграційні процеси відкривають доступ до багатьох економічних ресурсів, технологій, розширюють ринки збуту, захищають від зовнішньої конкуренції учасників інтеграційного об’єднання. Спільними зусиллями легше вирішуються соціальні проблеми.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Китинг М. Новый регионализм в Западной Европе / М.Китин // Логос. – 2003. - №6(40). - С.67-116.

2. Bhagwati J. The dangerous drift to preferential trade agreements / J. Bhagwati, A.Krueger. – Washington, D.C.: AEI Press, 1995. – 43p.

3. Burfisher Mary E., Robinson Sherman, Thierfeild Karen Regionalism: Old and New, Theory and Practice/ The International Agricultural Trade Research Consortium. – Capri, Italy. – 2003. – 28p.

4. Hettne B. Globalism and New Regionalism/ B.Hettne. – Macmillan, 1999. – 308p.

5. The Economics of Regional Trading Arrangements / Book by Richard Pomfret;

Clarendon Press, 1997.

444 pgs.

6. Trade and development report (2007). Regional cooperation for development. - UNITED NATIONS. - New York and Geneva, 2007. – 195р РЕЗЮМЕ Метою статті є систематизація теоретико-методичних основ визначення нового регіоналізму в сучасних умовах світогосподарському розвитку.

РЕЗЮМЕ Целью статьи является систематизация теоретико-методических основ определения нового регионализма в современных условиях мирохозяйственного развития.

SUMMARY The aim of the article is systematization of theoretical and methodical grounds of determination of new regionalism in contemporary terms of economical development.

СТРАТЕГІЯ УКРАЇНИ В ЕНЕРГЕТИЧНІЙ ГАЛУЗІ Палагусинець Р.В., Секретар Постійної делегації Верховної Ради України у ПАЧЕС, аспірант Донецького національного університету Актуальність дослідження. Найближчими роками очікується подальше посилення залежності основних енергоспоживаючих регіонів світу – переважно високорозвинених країн – від імпорту енергоносіїв з країн, що розвиваються.

Вагомим аргументом, що спонукав до дослідження стала необхідність поглиблення співробітництва з країнами-постачальниками та транзитерами енергоресурсів, а також усунення бар’єрів на шляху їх транспортування, оскільки поза рамками домовленостей ЄС - РФ у сфері енергетики залишилися транзитні країни Центральної та Східної Європи, зокрема й Україна, які знаходяться у відносній енергетичній залежності від Росії.

Метою дослідження є вироблення стратегії України в енергетичній галузі та визначення перспективних напрямів долучення нашої держави до міжнародних енергетичних проектів.

Ідеологія повного, надійного та екологічно безпечного забезпечення потреб суспільства теплом і електроенергією, іншими енергетичними продуктами покладена в основу Енергетичної стратегії України на період до 2030 року. Енергетична стратегія балансує розвиток паливно-енергетичного комплексу та потреби економіки країни і соціальної сфери в паливно-енергетичних ресурсах.

З огляду на глобальні енергетичні процеси Україна має унікальне геополітичне та географічне положення і є одним із найбільших у світі транспортерів паливно-енергетичних ресурсів. Має достатні запаси вугілля та складових ядерного палива, надлишкові потужності для транспортування енергоносіїв, розвинуту інфраструктуру енергетики і високо професійний науковий і кадровий потенціал.

Разом з тим, Україна лише частково забезпечена власними паливно-енергетичними ресурсами, їх імпорт здійснюється практично з одного джерела. При цьому економіка країни переобтяжена енергомістким промислово-аграрним виробництвом і енерговитратним житлово-комунальним сектором.

Надвисока енергоємність валового внутрішнього продукту, яка в 2-3 рази перевищує середній рівень енергоємності розвинених країн світу і є одним з основних чинників зростання імпорту енергоносіїв. Тому кардинальне зменшення енергоємності ВВП у поєднанні із зміною структури споживання власних та імпортованих енергетичних ресурсів є наріжним каменем стратегічного розвитку України.

Енергетична стратегія будується на базовому сценарії розвитку української економіки, який передбачає зростання внутрішнього валового продукту майже у тричі при збільшенні споживання первинних енергоресурсів лише на 47,5%.

Важливо, що скорочення витрат енергії буде здійснюватися за рахунок технологічного та структурного енергозбереження.

За рахунок пріоритетного розвитку вугільної промисловості та ядерної енергетики з одночасним зниженням енергоємності продукції планується досягти майже 5-и разового зниження рівня енергетичної залежності країни з 54,8% у 2005 році до 11,7% у 2030 році. В свою чергу, це дозволить знизити імпорт природного газу. До 2030 року планується знизити імпорт з 55,9 млрд.м3 (2005 р.) до 9,4 млрд.м3.

Враховуючи сьогоднішній і прогнозний рівні споживання нафти провідними європейськими країнами, наближення економіки України і життєвого рівня населення до європейських стандартів можна прогнозувати, що у 2010-2015 роках річний попит на нафту (для внутрішніх потреб) зросте до млн.тонн і у 2030 році – до 24 млн.тонн.

Попит на нафту планується задовольняти як за рахунок зростання обсягів видобутку з вітчизняних родовищ та організації видобування вуглеводнів за кордоном, так і їх імпорту.

Перспективою розвитку нафтогазової промисловості передбачається зростання та стабілізація з 2016 року обсягу власного видобування нафти з газовим конденсатом на рівні 5,4 млн.тонн на рік.

До 2010 р. майже в 6 разів планується збільшити обсяги пошуково-розвідувального буріння на нафту, для чого залучається широке коло провідних вітчизняних та зарубіжних компаній.

Виходячи з перспективного попиту на нафту та прогнозних рівнів видобутку нафти і газового конденсату в Україні, імпорт нафти у 2010 - 2015 рр. становитиме 23,3 та 26,7 млн.тонн відповідно, у 2020 р. – 29,1 млн.тонн і у 2030 р. – 30,4 млн.тонн.

Стратегією передбачено реконструювати діючі нафтопереробні підприємства з доведенням глибини переробки нафти до 90%. Це буде сприяти забезпеченню потреб економіки в якісних нафтопродуктах при значному зниженні витрат на переробку. Визнано доцільним також здійснювати будівництво нових високотехнологічних потужностей з глибиною переробки до 95%.

© Палагусинець Р.В., Важливе місце в Стратегії відводиться диверсифікації джерел постачання нафти. Географічне розташування України дозволяє використовувати нафту з Каспійського регіону, при цьому суттєво посилюючи роль держави-транзитера.

Основним завданням у сфері транспортування нафти є збереження наявних потужностей та забезпечення безперебійної роботи нафтотранспортної системи з доведенням її до стану, що відповідає міжнародним стандартам.

Передбачається щорічне збільшення завантаженості системи існуючих нафтопроводів. До року - до 65 млн.тонн, до 2015 року – до 70 млн. та збереження такого обсягу транспортування нафти у наступні роки.

Нафтотранспортна система України складається з двох нафтопровідних систем на сході та північному заході України, а також новозбудованої нафтової магістралі Одеса-Броди, що фактично об'єднала ці системи.

Україна володіє розвинутою системою магістральних нафтопроводів загальною довжиною понад 4,6 тис. км. та пропускною потужністю 114 млн. тонн нафти на вході та 56 млн. тонн на виході.

Оператором магістральних нафтопроводів України виступає ВАТ „Укртранснафта”, 100% акцій якої належать державі і знаходяться в управлінні НАК „Нафтогаз України”.

Основним завданням сьогодні у галузі транзиту нафти територією України є забезпечення відповідних умов для залучення гарантованих обсягів транспортування транзитної нафти.

Протягом 5 місяців 2009 року обсяги транспортування нафти підприємствами магістральних нафтопроводів зменшились порівняно з аналогічним періодом 2008 року на 577,0 тис. тонн (або на 3,3%) і склали 17 077,7 тис. тонн. При цьому транзитом до країн Західної Європи (Словаччини, Угорщини, Чехії) транспортовано на 1 101,8 тис. тонн (або на 7,6%) менше порівняно з аналогічним показником 2008 року, для потреб України – на 524,8 тис. тонн більше (або на 16,8%).

Обсяги перекачки нафти підприємствами магістральних нафтопроводів ВАТ "Укртранснафта" за 5 місяців 2008, 2009 рр., тис.тонн 17 654,7 17 077, 18 14 525, 15 000 13 423, 12 тис.тонн 9 6 3 654, 3 129, 3 Перекачка нафти, всього транзит для України 5 місяців 2008 р. 5 місяців 2009 р.

Крім того, збільшення обсягів транспортування нафти планується здійснювати за рахунок поетапної реалізації проекту інтеграції нафтопроводів „Дружба” та „Адрія”, а також будівництва нафтопроводу Броди – Полоцьк з наступною реалізацією проекту Євразійського нафтотранспортного коридору для забезпечення до 2010 року транспортування нафти з країн Каспійського регіону та держав Персидського регіону – до 10 млн.тонн, а до 2015 року – до 20 млн. тонн.

Перспективою розвитку нафтогазової промисловості планується в 2030 році зростання видобутку природного газу на території України до 28,5 млрд. м3.

Балансами надходження та розподілу природного газу в Україні на перспективу передбачається його імпорт з Російської Федерації та країн Центральної Азії. Перспективними джерелами імпорту цього виду енергоносіїв можуть бути Казахстан, Азербайджан, країни Близького Сходу.

До 2015 року Стратегією передбачається реконструкція усіх компресорних станцій України, а до 2030 – модернізація та технічне переоснащення усієї газотранспортної системи.

Потужності української газотранспортної системи (ГТС), що існують на сьогодні ( млрд.куб.м в рік на вході та 175 млрд.куб.м на виході) надають можливість завантажити магістральні газопроводи України для транзиту газу до країн Західної та Центральної Європи додатковими обсягами природного газу без розширення системи магістральних газопроводів.

За 5 місяців 2009 року територією України за оперативними даними транспортовано (транзитом) 30,94 млрд. куб. м природного газу, що на 25,8 млрд. куб. м., або на 45,5% менше ніж за 5 місяців минулого року.

Газотранспортна система забезпечує подачу газу внутрiшнiм споживачам i здiйснює транзит основного обсягу поставок росiйського газу до iнших європейських країн. Оператором з транзиту газу є дочірня компанія НАК “Нафтогаз України” - ДК „Укртрансгаз”.

Надійний та безперервний транзит газу європейським споживачам зумовлено також наявнiстю найбiльшого в Європi комплексу пiдземних газосховищ, яких налічується 13 з активним об'ємом млрд.м3, а також високим рiвнем обслуговування та експлуатацiї газотранспортної системи.

Для забезпечення ефективного розвитку паливно-енергетичного комплексу потрібні значні інвестиційні ресурси. Загальна сума коштів для фінансування заходів, передбачених перспективою до 2030 року складає понад 1 трильйон гривень.

Головними джерелами фінансування заходів з розвитку енергетики є:

• залучення як внутрішніх, так і зовнішніх кредитних ресурсів;

• інвестиційні складові;

• прибуток енергетичних компаній;

• використання коштів, отриманих від реалізації положень Кіотського протоколу.

Передумовами реалізації основних напрямків Енергетичної стратегії мають стати вдосконалення держаного управління та регулювання на засадах чіткого розмежування компетенції та відповідальності уповноважених органів і врегулювання питань власності.

Відносини власності в паливно-енергетичному комплексі є недостатньо впорядкованими та систематизованими. Об’єкти енергетики перебувають у державній, комунальній та приватній власності, а також у спільній власності приватних осіб та держави.

Для об’єктів паливно-енергетичного комплексу необхідно застосування таких способів приватизації, які б дозволяли спрямувати кошти від приватизації на реалізацію інвестиційних проектів.

Одним із важливих механізмів реалізації завдань Енергетичної стратегії є подальший розвиток енергетичного законодавства України. На базі існуючого законодавства у паливно-енергетичному комплексі необхідно здійснити розробку та прийняття єдиного рамкового закону, в якому передбачити основні засади правового регулювання енергетики, визначити національні інтереси у цій сфері, встановити правила діяльності усіх учасників енергетичних відносин як державних органів, так і суб’єктів господарювання на основі принципів справедливості, недискримінаційності та прозорості. У подальшому такий закон стане основою енергетичного права України.

Висновки. У своїй статті автор провів комплексний концептуальний аналіз Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, основою якої, на думку автора, є повне, надійне та екологічно безпечне забезпечення потреб суспільства теплом, електроенергією та іншими енергетичними продуктами.

Під час дослідження стратегії автор дійшов висновку, що наріжним каменем стратегічного розвитку України є кардинальне зменшення енергоємності ВВП у поєднанні із зміною структури споживання власних та імпортованих енергетичних ресурсів. Енергетична стратегія будується на базовому сценарії розвитку української економіки, який передбачає зростання ВВП майже утричі при збільшенні споживання первинних енергоресурсів. Важливо, що скорочення витрат буде здійснено за рахунок технологічного та структурного енергозбереження.

Автор хотів би підкреслити, що важливе місце в стратегії відводиться диверсифікації джерел постачання нафти. Нафтотранспортна система України складається з 2 нафтопровідних систем на сході та північному заході України, а також новозбудованої нафтової магістралі Одеса-Броди, що фактично об'єднала ці системи.

Також велику увагу в статті приділено газотранспортним системам. Існуючі на сьогодні потужності української ГТС надають можливість завантажити магістральні газопроводи України додатковими обсягами природного газу без розширення системи магістральних газопроводів.

До 2015 року передбачається реконструкція усіх компресорних систем України, а до 2030 – модернізація та технічне переоснащення усієї газотранспортної системи.

Автором внесено пропозицію розробити та прийняти на базі існуючого законодавства єдиний рамковий закон, де будуть уніфіковані всі норми основних засад правового регулювання енергетики. Цей закон в майбутньому слугуватиме основою енергетичного права.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Европейская стратегия безопасности энергоснабжения (Зеленая книга) Европейская комиссия. - М.

: Интерсоларцентр. - 2002.

2. Енергетична безпека України. Стратегія та механізми забезпечення. За заг. ред. д-ра техн. наук, проф. А. І. Шевцова. - Дніпропетровськ: Пороги, 2002.

3. Енергетичні ресурси та потоки. За заг. ред. А. К. Шидловського. – К. : УЕЗ, 2003.

4. Заболоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України. – К., 2002.

5. Проект Енергетичної стратегії України на період до 2030 року та подальшу перспективу. - К., 2003.

6. Annual Energy Outlook 2007 - With Projections to 2030. - Energy Information Administration. – February, 2007. - http:www.iea.org.

7. National Energy Policy Report of the National Energy Policy Development Group (USA). – May. - 2001.

8. Survey of energy resources. - www.worldenergy.org.

РЕЗЮМЕ У даній статті викладена стратегія України в енергетичній галузі на середньострокову перспективу.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрена стратегия Украины в энергетической отрасли на среднесрочную перспективу.

SUMMARY The article contains the Strategy of Ukraine in energetic field for a medium-term perspective.

РОЗВИТОК ЕКСПОРТООРІЄНТОВАНИХ ГАЛУЗЕЙ РЕАЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ В УМОВАХ КРИЗИ Бардакова Г.В., к.е.н., начальник відділу зовнішньоекономічної діяльності та європейської інтеграції головного управління економіки Донецької облдержадміністрації Процеси економічної розбудови нашої держави в умовах інтенсивного включення до світогосподарських інтеграційних процесів супроводжуються все більш активним розвитком зовнішньоекономічного сектору. Одним із головних завдань держави в цьому контексті є проведення адекватної реальним можливостям вітчизняної економіки зовнішньоекономічної політики, яка була б також здатна підтримувати міжнародну конкурентоспроможність як вітчизняних підприємств, так і держави в цілому.

Нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави. Експортний потенціал України визначається обсягами товарів та послуг, які можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовані на світовому ринку з максимальною користю для країни.

Дослідженням з проблем розвитку зовнішньоекономічного сектору, експортооріентованих галузей економіки присвячено наукові праці як іноземних так і вітчизняних науковців, зокрема Ю.

Козака, Д. Лук’яненка, Ю. Макогона, О. Шниркова та інших.

Метою наукової статті є дослідження розвитку експортоорієнтованих галузей Донецької області в кризових умовах.

Як відомо, Україна в цілому, та Донецька область, зокрема, завжди мала досить значний експортний потенціал. Про великі потенційні можливості донецького регіону в сфері експортної діяльності наочно свідчить той факт, що область є промислово розвиненим, експорто оріентованим регіоном України, який забезпечує 20% загальнодержавного обсягу реалізованої продукції. За своїм внеском у сукупний вітчизняний експорт та імпорт товарів і послуг Донецька область продовжує займати лідируючи позиції в Україні з часткою біля 22% експорту продукції України.

44, Маріуполь 23, Донецьк Єнакієве 7, 5, Горлівка 4, Харцизьк 3, Краматорськ 2, Макіївка 1, Артемівськ Рис. 1 Частка експорту міст у загальному обсязі експорту товарів, % © Баракова Г.В., Зовнішньоторговельний оборот товарами та послугами області в 2008 році склав 20249, млн.долл.США, в т.ч. Експорт товарів та послуг d 2008 р. становив 14898,1 млн.дол.США, імпорт – 5351,4 млн.дол.

Позитивне сальдо дорівнювало 9546,7 млн.дол.

128,4% 135,6% 19396, 153,0% 15106,1 14444, 111,3% 10654, 9492, 6203, 4451,5 4952, Зовнішньоторговельний оборот Експорт Імпорт Сальдо 2007 рік 2008 рік Рис. 2 Експорт та імпорт товарів Донецької області 2007-2008 р.р. (млн.дол.США) Основу експорту складали недорогоцінні метали та вироби з них – 72,3% від загального обсягу (в тому числі чорні метали – 63,4%, вироби з чорних металів – 7,4%). Експорт мінеральних продуктів становив 7% (в тому числі енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – 4,4%, солі, сірки, штукатурних матеріалів, цементу – 2,5%), машин та механізмів – 5,6%, продукції хімічної промисловості – 5,5% (в тому числі добрив – 3%, продуктів неорганічної хімії – 2%), транспортних засобів та устаткування – 4,9%, готових харчових продуктів – 2,4%.

Таблиця Товарна структура експорту та імпорту Донецької області в 2009 році Питома вага у загальному обсязі, % Найменування групи товарів експорту імпорту Всього 100,0 100, 72,3 19, Недорогоцінні метали та вироби з них Мінеральні продукти 7,0 28, Машини та механізми 5,6 16, Транспортні засоби 5,0 9, 3,5 5, Продукція АПК та харчової промисловості Продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості 5,5 6, Інші 1,1 13, Кризові явища особливо гостро вплинули на експорто оріентовані галузі економіки області, яка забезпечує 20% загальнодержавного обсягу реалізованої продукції та 22% експорту продукції України.

Загальний обсяг промислового виробництва в першому кварталі 2009 року в порівнянних цінах проти січня-березня 2008 року зменшився на 34,4 % (за 2008 рік - на 7,8%). Обсяги виробництва знизилися по всіх основних видах промислової діяльності.

В реальному секторі економіки особливо вразливою через несприятливу кон’юнктуру світового ринку стала металургійна галузь, яка є основою товарного експорту Донецької області.

Починаючи з серпня 2008 року на металургійних підприємствах області відбувалось падіння обсягів виробництва. За підсумками року очікуване зменшення виробництва склало14,8%. У листопаді середньодобове виробництво чавуну склало 16,3 тис.т, що на 35,6% менше, ніж у жовтні і в 2,7 рази менше, ніж за 9 місяців 2008 року.

За підсумками 1 кварталу 2009 року спостерігалось скорочення обсягів виробництва на 42,9%, що обумовлено зниженням попиту та цін на металопродукцію як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. Зменшився випуск чавуну на 42,9%, сталі - на 44,8%, готового прокату чорних металів - на 45,4%.

Через скорочення виробництва в металургійній галузі продовжується падіння обсягів на підприємствах промисловості, які поєднані у єдиному технологічному процесі виробництва чорних металів.

Таблиця Темпи приросту, зниження (-) обсягів продукції в Донецькій області за основними видами діяльності, % Питома вага у за гальному обсязі Основні види діяльності 2007 реалізованої продукції 100,0 Промисловість 7,7 -7, 45,6 Металургія та оброблення металу 7,1 -12, 12,3 Виробництво та розподіл електроенергії 6,9 -7, 10,6 Машинобудування 19,8 2, 8,3 Вугільна промисловість -5,3 -1, 7,8 Виробництво коксу та продуктів нафтопереробки 10,7 -3, 4,4 Хімічна і нафтохімічна промисловість 4,0 1, 4,3 Харчова промисловість 7,7 -9, 3,0 Виробництво неметалевої мінеральної продукції 24,7 2, (будматеріалів, скла) 2,8 Видобування неенергетичних матеріалів 6,5 -7, 0,1 Легка промисловість 4,2 -0, В єдиному технологічному процесі виробництва чорних металів в області працюють підприємств металургії, коксохімії, з видобутку вугілля та енергетичних матеріалів, електроенергетики, на яких зайнято 400 тис. працівників. Ці підприємства забезпечують 78% загального обсягу виробництва промислової продукції, 75% експорту недорогоцінних металів та виробів з них, 53% вантажоперевезень, більше половини загальної суми прибутку області.

Якщо криза в металургійній галузі триватиме протягом трьох кварталів поточного року, загальний обсяг промислового виробництва за 9 місяців 2009 року порівняно з відповідним періодом року за розрахунками зменшиться на чверть через суттєве скорочення обсягів виробництва основних видів продукції та послуг.

Уповільнилися темпи зростання обсягів виробництва в машинобудуванні. За 11 місяців минулого року до рівня відповідного періоду 2007 року приріст склав 8,1%. За підсумками 1 кварталу поточного року обсяг виробництва скоротився на 52,7%. Зменшилось виробництво холодильників морозильників побутових на 72,7%, плит кухонних газових - на 46,0%, машин пральних – на 33,0%, машин бурильних та прохідницьких - на 75,0%, вантажних вагонів – на 43,5%, верстатів – на 66,7%.

За підсумками кварталу поточного року у хімічній та нафтохімічній промисловості обсяг виробництва знизився на 46,5%, що обумовлено підвищенням ціни на природний газ та обмеженням його поставок на початку року.

Зменшилось виробництво аміаку на 72,8%, сірчаної кислоти – на 86,2%, мінеральних добрив – на 49,9%, пластмас у первинних формах – на 48,4%, мила туалетного та господарського – відповідно, на 44,7% і 52,0%.

В харчовій промисловості обсяг виробництва скоротився на 9,1%. Знизився випуск м’ясних напівфабрикатів на 48,7%, масла вершкового – на 14,4%, сирів жирних – на 36,5%, молока обробленого рідкого – на 0,1%, продуктів кисломолочних – на 11,9%, борошна – на 1,4%, хлібобулочних виробів на 8,4%, шоколаду та інших продуктів з вмістом какао – на 11,3%, виробів кондитерських з цукру, включаючи білий шоколад без вмісту какао – 21,3%, макаронних виробів – на 6,4%, солі і хлориду натрію чистого – на 10,3%.

Слід зазначити, що в теперішній час зафіксовані вже позитивні зрушення на світовому ринку. В країнах Євросоюзу, який посідає провідні місця після Російської Федерації в географічній структурі експорту Донецької області, за даними травня мало місце уповільнення темпів падіння промислового виробництва у більшості країн.

Враховуючи, що базові бюджетоутворюючі галузі області є надзвичайно інтегрованими і тому високозалежними через свою експортоорієнтованість від ситуації на зовнішніх ринках, деяке покращення ситуації у промисловому комплексі країн Євросоюзу (в першу чергу, Німеччини, Італії, Польщі та Франції) стимулюватиме у найближчій перспективі зростання попиту з боку даних країн на вітчизняну продукцію та виступатиме додатковим позитивним фактором, який сприятиме поступовому відновленню вітчизняного промислового виробництва. Враховуючи пожвавлення діяльності у промисловому комплексі країн ЄС, відповідно спостерігаються і позитивні зрушення на світовому ринку металопродукції, що може стати ще одним чинником для відновлення виробництва у вітчизняних експортоорієнтованих галузях, насамперед, металургії.

111, 115,7 114,9 114,8 110,3 109, 109,4 109, 113,3 108, 113,3 107, 103, 102,7 102, 101, 98, 2007 рік 102, 102, 102,9 103,5 102, 95, 2008 рік 91, січень лютий березень квітень травень червень липень серпень вересень жовтень листопад грудень Рис. 3 Динаміка промислового виробництва (з наростаючим підсумком з початку 2008 року у % до відповідного періоду попереднього року) Отже, зважаючи на пожвавлення внутрішніх процесів в Україні та перші ознаки того, що на світовому ринку ситуація також починає поступово покращуватися, можна очікувати на формування у ІІ півріччі поточного року, як і передбачалося, сталої тенденції до уповільнення темпів падіння виробництва та повернення у 2010 році національної економіки на траєкторію зростання.

Але ж однією із визначальних проблем у сфері підвищення експортного потенціалу реального сектору економіки залишається їх низька конкурентоспроможність. Більше того, відтепер можна говорити не просто про неконкурентоспроможність української економіки, а про наявність так званого системного розриву щодо групи провідних країн, яка виявляється перш за все у несумісності технологій, парадигм управління, низькій сприйнятливості виробництва до нововведень, у структурно-галузевій, інституціональній та культурній несумісності. Тому зовнішньоекономічна стратегія України має бути спрямована не тільки на подолання негативного сальдо зовнішньої торгівлі за рахунок нарощування обсягів експорту, а також на переорієнтацію та підтримку вітчизняної наукової складової в продукції експортоорієнтованих галузях, що надасть також можливість в цілому вирішити економічні та соціальні проблеми, реалізувати пріоритетні проекти та програми з метою реструктуризації підприємств на основі використання передової науки та технології, а також підвищити конкурентоздатність вітчизняної продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1.Аналітична записка: Підсумки економічного та соціального розвитку Донецької області за 2008 рік. Головне управління економіки Донецької облдержадміністрації // http://www.donoda.gov.ua 2.Я.С.Яцків, О.Т.Богорош Співпраця України з державами СНД у сфері науки і технологій. Прогноз експортоспроможності національного товару на ринку // http://www.niurr.gov.ua/index.html РЕЗЮМЕ В статті надано оцінку розвитку експортоорієнтованих галузей господарства Донецької області в умовах кризових явищ.

РЕЗЮМЕ В статье дана оценка развития экспортноориентированых отраслей Донецкой области в условиях кризисних явлений.

SUMMARY The export oriented branches of the Donetsk region economy assessment at the crisis conditions is submitted in the article.

ҐЕНЕЗА ЕКОНОМІЧНИХ ТА ФІНАНСОВИХ КРИЗ ТА ЇХ ВПЛИВ НА БАНКІВСЬКІ СИСТЕМИ СВІТУ Бударіна Н.О., к.е.н., доцент кафедри „Міжнародна економіка”, ДонНУ Актуальність та постановка проблеми. Глобалізація світової економіки й фінансових ринків призвели до істотних зрушень умов розвитку банківських систем. По-перше, стрімко зросли частота й розмах змін економічного середовища у світі й в окремих країнах, помітно скоротився ступінь її передбачуваності. Значною мірою це пов'язане з розширенням у різних країнах операцій з різноманітним спектром універсальних фінансових інструментів. По-друге, почастішали банківські кризи, що охоплюють всі групи країн, але особливо це гостро проявляється в країнах з ринками, що розвиваються. Ці кризи викликаються сполученням різних факторів, включаючи економічні, інституціональні, політичні, психологічні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій та виділення невирішеної проблеми. Особливості сутності і перспективи розвитку глобалізації розглядали провідні вітчизняні і зарубіжні вчені О. Білорус, Б.

Губський, Д. Лук'яненко, В. Новицький, А. Поручник, Ю. Пахомов, С. Сіденко, В. Іноземцев, Е. Кочетов, Г. М. Чешков, Ю. Шишков, І. Фамінський, Д. Медоуз, В. Леонтьєв, А. Поччаї, Дж. Сорос, 3.

Бжезінський, Л. Браун тощо. У статті зроблена спроба оцінити ступінь впливу економічних та фінансових криз на банківські системи світу і визначити можливі напрямки усунення їх наслідків.

Ціль наукової статті. Ціль статті – дослідження ґенези економічних та фінансових криз, показати вплив світових криз на банківські системи розвинутих країн та країн, що розвиваються, проаналізувати чинники кризи у банківському секторі.

Основні результати дослідження. Світовий досвід банківських криз великий. Так, протягом XX століття практично не залишилося країни, що не випробувала його тією чи іншою мірою. За останні років у світовій економіці відбулися значні й великі зміни. Скорочення державного втручання в економіку, лібералізація фінансових ринків, активна приватизація державної власності збіглися з розвитком нових інформаційних технологій. Всі ці зміни дозволили сформувати нові фінансові ринки й зв'язати національні системи в єдиний ринок.

Історики в сфері фінансів зафіксували, що з кінця 70-х років ХХ століття системні банківські кризи зазнавали національні економіки більше 70 країн миру. Всесвітній банк у своїй доповіді 2003 року (World Bank, Gerard Caprіo і Danіela Klіngebіel) нарахував 117 локально-національних криз. Д.Денисов наводить дані про найбільш значні банківські кризи початку ХХІ століття: "Туреччина, 2000-2001.

Банкрутство трьох великих державних банків, криза ліквідності в банківській сфері, відтік спекулятивних засобів з національного фінансового ринку, девальвація ліри на 40% упродовж перших трьох місяців [1].

Аргентина, 2001-2002. З початку 1990-х років Аргентина була полігоном економічних реформ для МВФ, МБРР і інших міжнародних інститутів і навіть ставилася в приклад іншим країнам, що розвиваються, у якості "економічного чуда". З початком кризи звалився курс песо, були заморожені рахунки в банках, почався масовий відтік капіталів закордон, президент і уряд були відправлені у відставку.

Бразилія, 2002. Обвал курсу реала, ріст інфляції, стрибкоподібний ріст зовнішнього боргу, що в 2003 році склав понад 260 мільярдів доларів, причому витрати на його обслуговування поглинали 64% ВВП.

Досвід різних країн доводить, що банківські кризи відбивають складний процес пристосування банківських систем до нових макроекономічних умов. Лібералізація зовнішньоекономічних відносин і дерегулювання банківського сектора в розвинених країнах і країнах, що розвиваються, глобалізація ринку фінансових послуг, ринкові реформи в країнах з перехідною економікою - всі ці процеси розвивалися досить болісно, підвищуючи на перших етапах макроекономічну нестійкість і незбалансованість економіки й негативно позначаючись на стані банківських балансів. На тлі зрослої нестійкості банківської системи виявилися вкрай сприйнятливі до таких традиційних факторів банківських криз, як економічний спад, потрясіння в реальному секторі економіки.

Кеннет Рогів, що був головний економіст МВФ, а нині професор Гарвардського університету, у співавторстві з Кармен Рейнхарт із Університету штату Мериленд доводять, що незалежно від розходжень у подробицях, всі банківські кризи відбуваються по одному загальному сценарію. Кожному вибуху передує ріст цін на житло й акції, прискорення грошових потоків, які приводяться в рух закордонними інвесторами, що оптимістично настроєни, швидке утворення заборгованостей, і, прямо напередодні шторму, рух економіки за графіком у вигляді переверненої букви V, тобто, спочатку зліт, а потім падіння росту. Події останнього років перед початком кризи субстандартного кредитування © Бударына Н.О., прекрасно укладаються в схему Рейнхарт і Рогова. За більшістю критеріїв, ознаки наступаючої кризи, дійсно, виявилися більш чіткими, ніж раніше. У реальному вираженні ціни на житло піднялися набагато вище. Прибутку фондового ринку були більше стійкими. Приплив капіталу теж підсилився, незважаючи на те, що до цього він уже досяг тривожно-високого рівня. У співвідношенні до ВВП дефіцит поточного рахунка США був набагато більше, ніж під час типової кризи.

Отже, спад виробництва, погіршення платоспроможності підприємств-позичальників банків є традиційною причиною банківських криз. Ступінь впливу кризи в економіці на банківську систему залежить від багатьох факторів. Однак важливо виділити базисну причину - стан самої банківської системи до початку економічної кризи. Мова йде, насамперед, про ліквідні позиції банків, про те, наскільки їхні зобов'язання забезпечені власним капіталом, яка якість їхнього кредитного портфеля.

Розглянемо детальніше чинники кризи у банківському секторі.

Надмірна кредитна експансія під час тривалого економічного підйому, як правило, служить фактором, що провокує банківські кризи. Зворотним боком кредитної експансії є погіршення якості кредитного портфеля, завищена оцінка забезпечення позичок, збільшення кредитного ризику. Одночасно прискорений ріст кредиту утрудняє моніторинг регулювальними органами якості кредитного портфеля банків у результаті його швидкої зміни.

Кредитна експансія передувала банківським кризам у багатьох країнах в останні 20 років, включаючи Японію, країни Латинської Америки в 80-х роках, країни Південно-Східної Азії в 90-х роках.

Досвід цих країн свідчить, що зростання кредиту, що більш ніж удвічі перевищує ріст ВВП, може вважатися сигналом потенційної погрози банківської кризи.

Інфляція впливає на банківських сектор по декількох каналах - через процентні ставки, ослаблення стимулів для заощаджень і звуження депозитної бази, втечі національних капіталів за кордон, зміну структури активних і пасивних операцій. Під час інфляції банківські активи можуть швидко рости, навіть у реальному вираженні, може рости й прибуток банків, якщо їм вдається підтримувати на високому рівні процентну маржу. У важкий стан потрапляють ті фінансові інститути, що мають набагато більше довгострокових активів в порівнянні з пасивами. Вкладники, особливо при високих темпах росту цін, можуть негативно для банків реагувати на зниження реальних процентних ставок, насамперед, у випадку існування альтернативних варіантів інвестування заощаджень. Для підтримки депозитної бази банки змушені підвищувати процентні ставки по внесках. Якщо при цьому можливості підвищення прибутковості по активних операціях обмежені в силу низько ліквідних або неліквідних довгострокових активів, банки зазнають різке падіння прибутків.

У більшості країн у період високих темпів росту цін банки значно скорочували строки кредитних контрактів, переорієнтовуючись на позичальників з високою швидкістю обороту капіталу. Оскільки однією з фундаментальних функцій банків є перетворення поточних заощаджень у довгострокові інвестиції, різке зменшення строків контрактів з неминучим зниженням фінансування інвестицій можна розглядати як "розмивання" фінансових інститутів. Скорочення строків кредитних контрактів значною мірою підриває стійкість банків, роблячи їх більше уразливими до коливань кон'юнктури.

Різкі коливання товарних цін, цін на фінансові активи, процентних ставок істотно підвищують загальну невизначеність в економіці й ризик у системі відносин банків з їхніми головними контрагентами - вкладниками, позичальниками й регулювальними органами. Істотно ускладнюється оцінка банками кредитних і ринкових ризиків, а вкладниками й регулювальними органами - заможності банків.

Невеликі європейські країни стикнулися із серйозними труднощами при проведенні суворої грошово-кредитної політики. Зокрема, лібералізація кредитних ринків у Швеції привела до буму в 80-х роках, коли спекулятивне кредитування й роздуті ціни на фінансових ринках спричинили серйозну банківську кризу.

За високими темпами економічного росту в Південно-Східній Азії вже багато років ховається уразливість банківської системи. Попит на кредити був стійкий, поки економіка продовжувала рости.

Остання криза виявила низьку якість кредитних портфелів банків. Багато в чому в цьому винуваті уряди й центральні банки, що перешкоджали зміні вартості своїх валют спочатку, перед лицем великого припливу іноземного капіталу й пізніше, коли відбувся різкий відтік. Уряд також заохочував надмірне кредитування, зокрема, Таїланд, у секторі нерухомості. У Малайзії пряме кредитування тривало в деяких секторах, особливо це стосується малих підприємств. У той же час центральні банки не приймали спроб увести контроль над кредитами, а такі міри, як установлення мінімального розміру капіталу, є значно менш твердими в порівнянні зі звичайними мірами, прийнятими розвиненими країнами Європи й Північної Америки.

Зовнішньоекономічні фактори. На початку 80-х років банківські кризи в багатьох країнах, що розвиваються, були викликані падінням цін на нафту й інші основні експортні товари. Істотну роль зіграло подорожчання обслуговування зовнішнього боргу в результаті різкого підвищення ставок у західних країнах в умовах твердої антиінфляційної політики адміністрації Р. Рейгана. Кризам передував різкий ріст зовнішнього боргу країн, що розвиваються, за рахунок збільшення запозичень на міжнародному ринку капіталів. Подорожчання вартості ринкового рефінансування й девальвації національних валют викликали неплатоспроможність банків, що з'явилася частиною кризи зовнішньої заборгованості. Кризи мали значну глибину й тривалість через проінфляційну грошово-кредитну й фіскальну політику, що проводилася урядами багатьох країн, й неадекватну систему банківського нагляду. Подібний характер носили банківські кризи в Аргентині (1980-1982 рр.), Мексиці (1982- рр.), на Філіппінах (1981-1987 рр.), Таїланді (1982-1987 рр.), Малайзії (1985-1988 рр.), Індонезії (1983 1988 рр.) Погіршення умов торгівлі спостерігалося в більшості країн, де мали місце банківські кризи. У вибірці з 29 країн із системними кризами умови торгівлі мали тенденцію до погіршення за кілька років перед кризою. У цілому передкризове падіння обсягу зовнішньої торгівлі досягло 17 %. Для країн із частковими кризами цей показник склав 4 %, у той час як у країнах, де не було банківських криз, умови торгівлі поліпшувалися. Падіння цін на найважливіші статті експорту після декількох років буму привело до різкого погіршення фінансового становища компаній-експортерів і обслуговуючих їх банків і сприяло розвитку банківських криз, зокрема, у Чилі, Малайзії, Норвегії.

Лібералізація фінансових ринків відкриває величезні можливості для залучення іноземних інвесторів. При всіх позитивних сторонах цього явища, як показав досвід Латинської Америки в першій половині 80-х і першій половині 90-х років і досвід Південно-Східної Азії в 1997-98 р.р., приплив капіталів у вигляді спекулятивних короткострокових грошей, а також портфельних інвестицій, робить фінансову систему країни особливо чутливої до коливань процентних ставок, валютних курсів і ставить її під удар при стрімкому відтоку іноземного капіталу із країни.

Фінансова глобалізація проявляється не тільки в підвищеній трансграничній мобільності капіталів, але й у зникненні границь між різними фінансовими функціями. Наприклад, на додаток до своїх традиційних функцій фінансових посередників банки всі частіше беруть на себе функції операторів на фондових і валютних ринках, як у власних інтересах, так і за дорученням клієнтів.

У результаті основна функція банків - інвестування, супроводжуване створенням робочих місць і реальних активів, значною мірою витісняється фінансовими операціями спекулятивного характеру.

Поводження кредитних організацій змінюється на тлі розмивання границь між різними сегментами фінансового ринку, зокрема, між ринками, де здійснюються угоди з короткостроковими цінними паперами, і ринками довгострокових позичкових капіталів.

Фіксований валютний курс, що використовується з метою стабілізації цін, при підтримці на штучно високому рівні приводить, як правило, до виснаження валютних резервів Центральних банків. У цьому випадку загострюються проблеми обслуговування зовнішнього боргу, активізується паралельний валютний ринок, процентні ставки досягають надзвичайно високого рівня, погіршується платоспроможність позичальників.

Ринкові реформи. В остаточному підсумку ринкові реформи повинні сприяти оздоровленню й розвитку банківських систем. Однак у короткостроковому й середньостроковому плані реформи можуть провокувати й/або збільшувати кризові процеси в банківській системі.

Лібералізація цін у країнах з перехідною економікою приводила спочатку до високої інфляції.

Приватизація переклала вантаж старих боргів підприємств на банки. Комерційні банки країн Латинської Америки, Африки й Східної Європи постраждали від поспішної лібералізації зовнішньої торгівлі, що виявила неефективність захищених раніше протекціоністськими мірами підприємств і привела до більших збитків у реальному секторі. Лібералізація зовнішніх фінансових потоків збільшила залежність національної економіки від зовнішніх шоків, відкривши можливості для втечі національного й іноземного капіталу в періоди несприятливої економічної кон'юнктури в країні.

Недостатньо продумана політика ліцензування банків в умовах слабкого нагляду й недостатньої кваліфікації менеджменту привела до банкрутств банків в Іспанії, Аргентині, Чилі, Уругваю, Кенії.

Дерегулювання процентних ставок і банківських операцій відкривали можливості банкам проводити понад ризиковану кредитну політику й впроваджуватися в нові сфери діяльності при відсутності належного досвіду.

При проведенні реформ величезну роль грає вибір моменту, швидкість і послідовність реформаторських дій. Лібералізація й дерегулювання в умовах спаду й макроекономічної нестабільності при непродуманій і непослідовній системі контролю над банками, як правило, впливає на банківську систему.

Наслідки стабілізаційної політики можуть стати причиною банківських криз. У цьому випадку варто розрізняти негативний вплив незавершених стабілізаційних програм і занадто різких обмежень, прийнятих без обліку потенційних наслідків для банківської системи.


Виникненню банківських криз можуть сприяти недоліки в нагляді й регулюванні банківської системи. Так, непродумана політика ліцензування банків, слабкий нагляд і невисока кваліфікація менеджменту банків привели до банкрутств банків у багатьох країнах. За результатами аналізу банківських криз, проведеного експертами Всесвітнього банку, недоліки регулювання й нагляду в переважній більшості країн з'явилися однією з головних причин розвитку кризової ситуації.

Дані нещодавнього опитування, проведеного серед топ-менеджменту банків різних країн про їхню думку щодо факторів банківської кризи, представлені в табл.1. Виходячи з неї, бачимо, що основними факторами кризи на думку експертів на сьогодні є недоліки в регулюванні й нагляді, недоліки у менеджменті банків та погіршення умов торгівлі.

Таблиця Фактори банківських криз Фактори банківських криз* %** Недоліки в регулюванні й нагляді Недоліки в менеджменті банків Погіршення умов торгівлі Економічний спад Політичне втручання Кредити афілійованим особам Спекулятивний "міхур" Шахрайство Кредитування держпідприємств "Голландська хвороба" Відтік капіталу Недоліки судової системи Активне вилучення вкладниками депозитів з банку *На базі офіційних звітів і інтерв'ю експертів в 29 країнах, де мали місце банківські кризи в останні 15 років **Частка обстежених країн, де даний фактор відігравав головну роль у розвитку банківської кризи Відповідно до результатів дев'ятого дослідження Banking Banana Skins, проведеного Центром по вивченню фінансових інновацій (ЦВФІ) і PrіcewaterhouseCoopers (Pw), хвилювання на фінансових ринках на сьогодні повністю змінили структуру ризиків (див. табл.2. У дужках дані за 2006 рік) [4].

Ключовим у цьому процесі з'явилися кризові явища у світових фінансах, про які свідчать багатомільярдні збитки й списання активів провідних західних кредитних інститутів, обвальне падіння фондових індексів і стиск ліквідності на міжнародних ринках капіталу.

Таблиця Банківські ризики в 2008 році [4] 1 Ліквідність (-) 16 Корпоративне керування(8) 2 Кредитний ризик(2) 17 Винагорода керівництва(26) 3 Кредитні спреди(-) 18 Країни з економікою, що розвивається(9) 4 Похідні фінансові інструменти(3) 19 Бек-офіс(24) 5 Макроекономічні тенденції(14) 20 Практика роздрібних продажів(22) 6 Методи керування ризиками(10) 21 Конфлікти інтересів(16) 7 Ринок цінних паперів(12) 22 Політичні потрясіння(15) 8 Надлишкове регулювання(1) 23 Безперервність роботи організації(21) 9 Відсоткові ставки(5) 24 Легалізація коштів, отриманих незаконним шляхом(18) 10 Фонди хеджування(7) 25 Екологічні ризики(25) 11 Шахрайство (11) 26 Надлишок пропозиції на ринку банківських послуг(17) 12 Товарні ризики(4) 27 Системи оплати(29) 13 Курси валют(13) 28 Перегрітий інтерес до угод злиття й поглинання(19) 14 Шахрайство трейдерів(27) 29 Недостатнє регулювання(30) 15 Висока залежність від технологій(6) 30 Конкуренція з боку нових учасників(28) Також, зазначимо, що банківську кризу варто розглядати як неминучий побічний результат перш за все ліберального фінансового режиму, типового протягом останніх 15 - 20 років для все більшого числа країн. Незважаючи на те, що деякі країни не переживали банківських криз в останній третині сторіччя (Німеччина. Великобританія, Голландія), немає підстав очікувати перетворення цих виключень у правило. Політика по запобіганню криз, що базується на більше сильній ринковій дисципліні й кращому контролі за банками, безумовно, зменшить супутні ризики. Вона буде також сприяти якнайшвидшій ідентифікації зростаючих проблем у банківській системі для того, щоб вчасно прибігати до коригувальних мір. Нарешті, краща інформованість, більше сильні інститути й більше ефективні інструменти політики повинні також допомогти врегулюванню криз. Можна чекати збереження банківських криз як невід'ємної риси світової економіки. Це припускає також, що вони будуть являти собою довгострокову загрозу макроекономічної стабільності й стійкості світових ринків капіталу.

Відмітимо, що ретельне вивчення перерахованих вище умов розвитку банківських систем різних країн, що призвели до банківських криз, їхній аналіз, повинен допомогти вітчизняним реформаторам і, насамперед Центральному банку вибудувати грамотну стратегію розвитку банківської системи країни.

Відзначимо також, не може бути стабільної банківської системи із сильними стійкими банками, що виконують весь спектр банківських послуг, у країні зі слабкими підприємствами, нерозвиненою економікою, зі структурними диспропорціями у виробництві.

З поглибленням процесів глобалізації й ростом загальної нестабільності ринків рівень ризиків банківської діяльності зростає. Це вимагає якнайшвидшого прийняття, як на національному, так і на міжнародному рівні комплексу мер законодавчого й інституціонального характеру по подоланню наслідків, а головне, по запобіганню системних банківських криз.

У світлі останніх тенденцій на світових фінансових ринках, варто зупинитися на розгляді індикаторів, що сигналізують про кризу. Дослідниками використаються різноманітні підходи для визначення індикаторів - провісників фінансової нестабільності. Однак у цілому всі дослідження можна розділити на три групи залежно від методології, що застосовується авторами для вибору найбільш ефективних індикаторів - провісників фінансової кризи.

Економетрічне моделювання: будуються регресійні моделі, що дозволяють оцінити взаємозв'язок показників з імовірністю фінансової кризи. Найчастіше автори застосовують logіt- або probіt-аналіз, при якому будується регресійна модель, що відбиває залежність імовірності фінансової кризи від ряду економічних індикаторів. Оцінена модель використовується для прогнозування ймовірності фінансової кризи в майбутньому.

Непараметричні оцінки. При даному підході розробляються різні числові характеристики, що дозволяють завчасно виявляти уразливість економіки перед фінансовою кризою. У рамках зазначеного підходу можна виділити два основні напрямки: побудова граничних значень індикаторів - провісників фінансової кризи на основі різних критеріїв, а також розробку зведених індексів фінансової стабільності.

Якісний аналіз. Даний підхід припускає графічне зіставлення динаміки фундаментальних економічних показників у період перед фінансовою кризою й у спокійному стані. У той же час при такому підході можливий розрахунок деяких статистичних індикаторів, що характеризують динаміку тимчасових рядів індикаторів - провісників фінансової нестабільності.

Висновки та пропозиції. Відзначимо, що теорія не дає однозначної відповіді, що являє собою система раннього оповіщення, проведені дослідження вказують на ті змінні, які повинні свідчити про кризу, що наближається.

Запропонована методологія дає лише певну інформацію про складні тенденції в сфері фінансової нестабільності, але ніяк не вказує на те, що однозначно трапиться або не трапиться фінансова криза. Крім того, запропонований аналіз дозволяє стежити за довгостроковими тенденціями розвитку економіки. Так, окремі негативні тенденції можуть у короткостроковій перспективі компенсуватися сприятливими факторами. У той же час при погіршенні кон'юнктури накопичені негативні явища в економіці можуть все-таки викликати фінансову нестабільність.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Синев В.М. Вплив глобалізації на банківський бізнес. / Гроші й кредит, 2003, № 5.

2. Міллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Сучасні гроші й банківська справа: Пер. с англ. М.: ИНФРА-М, 2000, с.295 346.

3. http://bankіr.ru/analytіcs/ 4. http://www.pwc.com/Extweb/pwcpublіcatіons.nsf/docіd/ РЕЗЮМЕ Стаття присвячена ґенезі економічних та фінансових криз. Показано вплив світових криз на банківські системи розвинутих країн та країн, що розвиваються. Проаналізовано чинники кризи у банківському секторі.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена генезису экономических и финансовых кризисов. Показано влияние мировых кризисов на банковские системы развитых и развивающихся стран. Проанализированы факторы кризиса в банковском секторе.

SUMMARY Article is devoted to genesis of economic and financial crises. Influence of global crises on bank systems advanced and less developed countries is shown. Factors of crisis in bank sector are analysed.

К ВОПРОСУ ОБ УСТАНОВЛЕНИИ ОПТИМАЛЬНОГО УРОВНЯ ОТКРЫТОСТИ ЭКОНОМИКИ ПУТЕМ ВЫЯВЛЕНИЯ БАЛАНСА МЕЖДУ ПОКАЗАТЕЛЯМИ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ И ЭКОНОМИЧЕСКОЙ БЕЗОПАСНОСТИ НАЦИОНАЛЬНОГО ХОЗЯЙСТВА.

Ванюшкин А.С., к.т.н., доцент кафедры „Международная экономика” экономический факультет, Таврического национального университета им. В. И. Вернадского.

Борунов В.Б., к.э.н. ст. преподаватель кафедры „Международная экономика” экономический факультет, Таврического национального университета им. В. И. Вернадского.

Рудницкий А.О., аспирант кафедры „Международная экономика” экономический факультет, Таврического национального университета им. В. И. Вернадского.

В настоящий момент Украина активно взаимодействует с мировым хозяйством в экономической социальной, политической и других сферах деятельности. Членство в многочисленных международных организациях, в том числе в ВТО, признание Украины страной с рыночной экономикой создают условия для формирования открытой экономики. Открытость экономики создает для национального хозяйства ряд преимуществ, связанных с повышением уровня конкурентоспособности экономики, таких как повышение эффективности функционирования национальных производителей за счет участия в международном разделении труда и углубления научно-технического кооперирования;

расширение рынков сбыта, эффекта масштаба от участия в международных воспроизводственных цепях. С другой стороны, чрезмерно открытая национальная экономика неспособна противостоять окружающим вызовам, что в конечном итоге приводит к утрате самостоятельности и неспособности реализовывать национальные интересы, т.е. крайне негативно влияет на уровень экономической безопасности. Данный процесс актуализирует проблему оптимизации уровня открытости экономики с учетом взаимодействия показателей экономической безопасности и конкурентоспособности.


Теоретическим разработкам в сфере открытости национальных экономик, изучению конкурентоспособности и экономической безопасности посвящены труды многих отечественных и зарубежных исследователей, среди которых наибольшую известность получили М.Портер, А.Смит, П.Самуэльсон, П.Кругман, В.Леонтьев, С.Соколенко, Ю.Макогон, О.Швыданенко. Наряду с этим, не получила должного внимания проблема взаимовлияния вышеупомянутых показателей друг на друга. В связи с чем, целью статьи является структурирование составляющие показателей экономической безопасности, конкурентоспособности и открытости национальной экономики, выявить общие и определить методы анализа взаимовлияния данных показателей.

Открытость экономики имеет прямую и непосредственную связь с двумя характеристиками состояния национального хозяйства, нередко противоположными друг другу: конкурентоспособностью национальной экономики (по М. Портеру) и экономической безопасностью. Эти показатели связанны между собой сложной системой отношений и взаимовлияний. Полная открытость экономики ставит под угрозу экономическую безопасность страны. Могут быть всецело скуплены стратегические отрасли экономики, вследствие чего может быть установлен внешний диктат стратегии национального экономического развития, в т.ч. по отраслевой структуре экономики. Кроме того, 100% открытость экономики вовсе не ведет к стремительному развитию конкурентоспособности страны – все зависит от текущего уровня развития ключевых отраслей экономики по сравнению с другими странами.

Подтверждение – объективно худшее состояние сегодняшней экономики на постсоветском пространстве по сравнению с последними годами, предшествовавшими распаду СССР.

В то же время, изоляция экономики, подразумевает высокий уровень экономической безопасности, поскольку уровень внешних угроз стремится к 0, а внутренние легко контролируются и минимизируются в условиях командно-административной системы, служащей необходимым условием для подобной изоляции. Однако, ограниченность внутренних финансовых, материальных ресурсов, знаний и инноваций не позволяет развивать конкурентоспособность страны. Полная и глухая изоляция экономики от внешнего мира, также негативна по своей сути как и полная открытость экономики. Это подтверждается тем, что ни один из этих крайних случаев не существует сегодня в чистом виде, примером чему в текущем периоде является политика КНДР, которая представляет собой пример страны со степенью защиты внутреннего рынка, стремящемся к 100%, что соответствует максимальному уровню экономической безопасности. С другой стороны, несмотря на декларирование своей самодостаточности национальное хозяйство КНДР, нуждается в товарах первой необходимости для населения и предметах роскоши для руководства страны, что подтверждает явную неконкурентоспособность ее экономики.

© Ванюшкин.А.В., Борунов В.Б., Рудницький А.О., Баланс между конкурентоспособностью и экономической безопасностью может быть установлен только через составляющие показатели обоих характеристик. Поскольку существующие индексы конкурентоспособности, экономической безопасности охватывают слишком широкий сегмент функционирования национальных экономик, предполагается выбрать из их состава показатели, характеризующие сферу внешнеэкономической деятельности и проследить их связь с показателями открытости экономики.

В общем виде современная теория конкурентоспособности была изложена М. Портером (M.

Porter) в его книге «The Competitive Advantage of Nations» [1], одной из ключевых идей которой была концепция неценовой конкуренции. Традиционно основными факторами благосостояния и могущества страны считались выгодное географическое положение, обладание богатыми природными ресурсами и наличие благоприятных относительных цен на относительные факторы производства (прежде всего на труд и природные ресурсы). В настоящее же время под влиянием глобализации и либерализации акценты смещаются в сторону таких факторов как производительность труда, обладание новейшими технологиями, а также возможности формирования экономической среды, способствующей технологическому лидерству и выработке успешной конкурентной стратегии.

Для исследования уровня конкурентоспособности национальной экономики используется ряд индексов, одним из которых является индекс глобальной конкурентоспособности Всемирного экономического форума. В основе его лежит индексный метод, предусматривающий выведение сводного индекса путем агрегирования ряда различных показателей, для сравнения конкурентоспособности национальных хозяйств разных стран. Данный индекс появился в отчете Всемирного экономического форума за 2006 год, заменив Индекс конкурентоспособности экономического роста, т.к. предыдущий индекс уже не в полной мере отражал состояние национальных экономик в условиях глобализации. В отчете за 2008 год было использовано более 100 показателей, объединенных в следующие группы [2]:

1.институциональное развитие, 2.уровень развития инфраструктуры, 3.макроэкономическая стабильность, 4.здравоохранение и начальное/среднее образование, 5.высшее и профессиональное образование, 6.эффективность товарных рынков, 7.эффективность рынка рабочей силы, 8.гибкость (sophistication) финансового рынка 9.технологическое развитие, 10. размер рынка 11. гибкость (sophistication) бизнеса, 12. инновации.

Другим примером расчета индекса конкурентоспособности национальной экономики может послужить работы Международного института развития менеджмента, который совместно с 57-ю локальными институтами издает "Ежегодный справочник всемирной конкурентоспособности".

Перечень показателей имеет сложную иерархическую структуру, итоговый рейтинг рассчитывается на основе четырех факторов, которые включают 20 под-факторов, объединяющих критериев. В отчете за 2009 были использованы следующие критерии:

1) 82 критерия, характеризующих уровень развития экономики, объединенных в следующие группы:

а) состояние национальной экономики, б) международная торговля, в) иностранные инвестиции, г) занятость, д) цены;

2) 70 критериев, характеризующих эффективность государственной политики по следующим направлениям:

а) государственный бюджет, б) фискальная политика, в) развитие институтов, г) законодательство, регулирующее предпринимательскую деятельность, д) социальная инфраструктура;

3) 67 критериев, характеризующих эффективность бизнеса, рынка труда и менеджмента:

а) производительность, б) рынок труда, в) финансы, г) уровень управления, система ценностей;

4) 110 критериев, характеризующий уровень инфраструктуры, технологического развития, науки и образования, здравоохранения и охраны окружающей среды.

Для каждой страны составляется рейтинг по агрегированным факторам и подфакторам, итоговый рейтинг стран по конкурентоспособности, рейтинги стран по привлекательности для размещения производств (от простейших отраслей обрабатывающей промышленности до высокотехнологичных производств), затем осуществляется моделирование конкурентоспособности.

Среди показателей, характеризующих национальное хозяйство, выделяются 20, по которым она имеет худший рейтинг. Затем, значения этих показателей заменяются на среднее значение по всей выборке стран, участвующих в рейтинге. После чего составляется новый рейтинг, который характеризует изменение общего уровня конкурентоспособности экономики, если правительство нивелирует слабые стороны.

При изучении составляющих глобального индекса конкурентоспособности были выявлены и отобраны следующие показатели (см. таб. 1):

Таблица Показатели, характеризующие конкурентоспособность национального хозяйства № Название показателя, обозначение Метод расчета Характеризуемый процесс п.п 1. Уровень инфляции (i), % Отношение дефицита / Отношение дефицита / профицита 2. профицита гос. бюджета к гос. бюджета к ВВП (Б/ВВП), % ВВП Характеризует долговую Внешняя задолженность, по 3. зависимость национальной отношению к ВВП (Дв/ВВП), % экономики.

Степень износа основных средств 4.

(Иос), % Отношение прироста прямых Характеризует долю участия Инвестиционная 5. иностранных инвестиций к иностранного капитала в открытость(I/ВВП), % ВВП ВВП 6. Дефицит / профицит торгового Отношение сальдо торгового баланса страны, по отношению к баланса к общему объему общему объему внешней торговли внешней торговли ([X-M]/ [X+M]), % 7. Соотношение отраслевого Данный показатель производства (по ключевым информативнее отраслям) предлагаемых в материалах к отраслевому экспорту, ВЭФ показателей размеров коэффициент, в разах (Пр-во/Х) внутреннего и внешнего рынков (ВВП плюс импорт товаров и услуг плюс экспорт товаров и услуг и размер импорта товаров и услуг соответственно) поскольку отражает степень, в которой отечественная продукция пользуется спросом на внешних рынках.

8. Размер внутреннего рынка страны, Единица минус отношение в разах (1 – [Х + М] / ВВП) внешнеторгового товарооборота к ВВП 9. Разница между среднеотраслевой Характеризует уровень рентабельностью производства, эффективности при инвестиций по ключевым отраслям производстве товаров и и процентными ставками по услуг.

банковским долгосрочным кредитам (важен знак: больше или меньше) (Ri-k), % Составляющие индекса экономической безопасности взяты по соответствующим этой тематике материалам Министерства экономики Украины [3]. Для наглядности и обозримости моделирования связи и баланса между конкурентоспособностью и экономической безопасностью, с учетом наличия очень большого перечня показателей экономической безопасности по материалам министерства экономики Украины (около 100), структурированных по отдельным сферам, а также исходя из целей и задач работы, было решено взять сегмент внешнеэкономической деятельности.

Итак, были выбраны следующие показатели экономической безопасности (см. таб. 2):

Таблица Факторы экономической безопасности национальной экономики № Название показателя, Метод расчета Характеризуемый процесс п.п обозначение Степень износа основных средств (Иос), % Инвестиционная Отношение прироста прямых Характеризует долю участия открытость(I/ВВП), % иностранных инвестиций к ВВП иностранного капитала в ВВП Отношение объема импорта Доля импорта во Характеризует относительную товаров и услуг к общему 3 внутреннем потреблении импортную зависимость объему потребления в стране в товаров и услуг (М/С) % страны.

год Удельный вес экспорта Отношение экспорта товаров с Характеризует уровень товаров с высокой степенью 4 высокой степенью переработки развития национального переработки в общем к общему экспорту страны за год хозяйства экспорте (Хс/Х), % Коэффициент покрытия Соотношение между импортом и 5 экспорта товаров импортом экспортом (Х/М) Соотношение между суммой Внешнеторговая квота Отражают торговую 6 экспорта и импорта товаров и (Х+М)/ВВП, % открытость национальной услуг и объемом ВВП экономики Дефицит / профицит торгового баланса страны, Отношение сальдо торгового 7 по отношению к общему баланса к общему объему объему внешней торговли внешней торговли ([X-M]/ [X+M]), % 8 Уровень инфляции (i), % Отношение объема Характеризует долговую 9 внешнего долга к ВВП зависимость национальной (Дв/ВВП) экономики.

Отношение внешнего долга Покрытие внешнего долга 10 к годовому экспорту товаров экспортной выручкой и услуг (Дв/Х), % Коэффициэнт Отношение объема совокупных платежеспособности платежей по обслуживанию Отражает платежеспособность национальной экономики внешнего долга к доходу национального хозяйства (r/in), % государственного бюджета Отношение дефицита / Отношение дефицита / 12 профицита гос. бюджета к профицита гос. бюджета к ВВП ВВП (Б/ВВП), % Отечественные исследователи А.И. Сухоруков и Л.Г. Шиманаева выделяют следующие признаки открытой экономики:

• «наличие разветвленных и стойких связей национального хозяйства с внешней средой, участие в международном разделении труда, который обеспечивает существенное влияние МЭО на национальные воспроизводственные процессы;

достаточная степень интегрированности национального хозяйства в систему мирового хозяйства;

• признание права хозяйствующих субъектов проводить внешнеэкономические операции при минимальных ограничениях со стороны государства;

• либерализация внешнеэкономической деятельности путем смягчения тарифных и нетарифных ограничений, открытия национального рынка, для нерезидентов, согласование национальной нормативно-правовой базы с мировыми правилами, нормами и стандартами;

активное участие в международных организациях и форумах;

• учет влияния колебаний мировых цен, валютно-курсовых соотношений, конкурентных рисков на мировых рынках и политики стран-партнеров, во время формирования и реализации государственной экономической политики». [4] Показателями, которые характеризуют открытость экономики в общем виде можно считать следующие (см. таб. 3):

Таблица Критерии открытости экономики № Название показателя, Метод расчета Характеризуемый процесс п.п обозначение 1 2 3 Отношение прироста прямых Характеризует долю участия Инвестиционная 1 иностранных инвестиций к иностранного капитала в открытость (I/ВВП), % ВВП ВВП Размер внутреннего рынка Единица минус отношение 2 страны, в разах (1 – [Х + М] внешнеторгового / ВВП) товарооборота к ВВП Внешнеторговая квота, Соотношение между суммой 3 (торговая открытость) экспорта и импорта товаров и (Х+М)/ВВП, % услуг и объемом ВВП Отношение объема импорта Доля импорта во Характеризует товаров и услуг к общему 4 внутреннем потреблении относительную импортную объему потребления в стране товаров и услуг (М/С) % зависимость страны.

в год Большое число отобранных выше показателей экономической безопасности и конкурентоспособности страны требует их структуризации (см. таб. 4), иначе модель будет лишена смысла.

Таблица 4.

Совпадающие критерии экономической безопасности, конкурентоспособности и открытости национальной экономики № Конкурентоспособность Экономическая Открытость Показатель п.п национальной экономики безопасность экономики 1. 2 3 4 2. Иос + + 3. I/ВВП + + + 4. М/С + + 5. Хс/Х 6. Х/М + 7. (Х+М)/ВВП + + 8. (X-M)/(X+M), + + 9. i + + 10. Дв/ВВП + + 11. Дв/Х + 12. r/in + 13. Б/ВВП + + 14. Дв/Х + 15. r/in 16. Пр-во/Х + 17. 1–(Х + М)/ВВП + + 18. Ri-k + При структуризации этих показателей считаем необходимым исходить из следующих предпосылок.

1.Среди совокупности отобранных показателей необходимо выделить конечные показатели и те, что влияют на них, изначально руководствуясь логикой и постулатами экономической теории. Также среди показателей конкурентоспособности надо выделить те, которые будут устремлены к максимуму, и те, что будут служить ограничениями. Иначе невозможно будет проводить регрессионный анализ и оптимизацию.

2. В качестве гипотезы выдвигаем следующее: среди отобранных показателей экономической безопасности и конкурентоспособности есть полностью совпадающие. Это наводит на мысль, что именно эти показатели (назовем их индикаторными) и должны отражать наличие / отсутствие требуемого баланса между экономической безопасностью и конкурентоспособностью. Следовательно, если рост открытости экономики, соответствующий элементам показателей экономической безопасности и конкурентоспособности, подчиненным индикаторным показателям на высшем уровне иерархии, приводит к их росту, то оптимум еще не достигнут, как только их рост прекращается, то надо остановиться.

3.Структурные части некоторых показателей экономической безопасности и конкурентоспособности представляют собой показатели открытости экономики. Поэтому необходимо их отдельно выделить для возможности дальнейшего моделирования.

Графически подобное взаимодействие можно выразить следующим образом (см. рис. 1) Оэ (Х+М)/ВВП 1- (X+M)/ВВП I/ВВП М/С і Б/ВВП Дв/ВВП ЭБ К Иос (Х-М)/(Х+М) Хс/Х Х/М Дв/Х r/in Ri-k Пр-во/Х Рис. 1 Структура взаимодействия показателей экономической безопасности (ЭБ), конкурентоспособности национальной экономики (К) и открытости экономики (Оэ) Для характеристики открытости экономики выделены следующие показатели:

• отношение чистого прироста ПИИ к ВВП;

• отношение внешнеторгового оборота к ВВП;

• доля импорта во внутреннем потреблении;

• размер внутреннего рынка.

Эти же показатели одновременно являются характеристиками экономической безопасности и конкурентоспособности национальной экономики, что позволяет говорить о взаимосвязанности данных показателей.

Исходя из предложенной основной идеи, конечными будут индикаторные показатели:

• уровень инфляции • дефицит/профицит бюджета по отношению к ВВП, • внешняя задолженность, по отношению к ВВП, • степень износа основных средств, • соотношение иностранных инвестиций к ВВП, • дефицит / профицит торгового баланса страны, по отношению к общему объему внешней торговли.

Следовательно, остальные показатели будут ограничениями в создаваемой модели.

Концептуально, исходя из предложенной в начале статьи основной идеи, потребуется две основные группы методов:

• регрессионный анализ наличия зависимости и определение коэффициента корреляции между указанными показателями (подробнее ниже, в структурировании показателей), • методы оптимизации в виде программирования, его конкретный вид напрямую определяется избранным видом регрессии. Линейная регрессия – линейное программирование, нелинейная регрессия – нелинейное программирование. Конечно, первый вариант (линейный) предпочтительнее, ввиду более простых расчетов.

Одномерные методы оптимизации (многомерные считаем нецелесообразными в данном случае) предполагают устремление одного показателя к максимуму, а на остальные накладываются ограничения.

В нашем случае, учитывая наличие пороговых уровней по показателям экономической безопасности и их отсутствие по показателям конкурентоспособности страны, единственно верным решением будет максимизация конкурентоспособности страны, с учетом ограничений по уровню экономической безопасности, рассчитанных министерством экономики.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Porter, M. E. (1990), The Competitive Advantage of Nations. The Free Press New York1990. 896 p.

2. The Global Competitiveness Report 2008–2009 [Электронный ресурс] / World Economic Forum;

Co Directors Klaus Schwab, Michael E. Porter. – Geneva, Switzerland. – 2008. – P. 513. – Режим доступа:

http://www.weforum.org/documents/GCR0809/index.html 3. Методика розрахунку рівня економічної безпеки України [Электронный ресурс] / Міністерствj економіки України. – 2007. – Режим доступа:

http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=97980&cat_id= 4. А. І. Сухоруков, Л. Г. Шемаєва Вплив відкритості економіки на економічну безпеку України / Сухоруков А. І., Шемаєва Л. Г. //Стратегічна панорама. – 2009 р. – №1. – С. 44-55.

РЕЗЮМЕ Розглянуті показники, що характеризують економічну безпеку, конкурентоспроможність і відкритість національної економіки. На основі виділення спільних складових, встановлений зв'язок між вказаними показниками РЕЗЮМЕ Рассмотрены показатели, характеризующие экономическую безопасность, конкурентоспособность и открытость национальной экономики. На основе выделения общих составляющих, установлена связь между указанными показателями.

SUMMARY Indexes, characterizing economic security, competitiveness and openness of national economy, are considered.

On the basis of selection of common constituents, connection is set between these indexes.

МЕЖДУНАРОДНЫЕ ОБЪЕДИНЕНИЯ И РЕГИОНАЛЬНЫЕ ИНТЕРЕСЫ РОССИИ:



Pages:     | 1 |   ...   | 4 | 5 || 7 | 8 |   ...   | 24 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.