авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |   ...   | 22 |
-- [ Страница 1 ] --

Донецкий национальный университет

Donetsk National University

Сборник научных трудов

основан в 1997 году

Посвящается 70-летию

Донецкого национального университета

и 75-летию образования Донецкой области

To the 70th Anniversary

of Donetsk National University and the

75th Anniversary of Donetsk Oblast creation are devoted

Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций:

региональный аспект Problems of Foreign Economic Relations Development and Attraction of Foreign Investments:

Regional Aspect Сборник научных трудов Collection of Scientific Works ДОНЕЦК-2007 DONETSK- Коллектив авторов Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. -Сборник научных трудов. Донецк: ДонНУ, 2007. – 1794 с.

УДК 339.9..339.727.22.. ББК У58+У268. В сборнике помещены статьи, в которых обобщены результаты научных исследований работников высших учебных заведений Украины и других стран, академических и отраслевых научных организаций, а также ведущих предприятий важнейших отраслей промышленности страны - металлургической, химической, угольной, машиностроительной и др. Представлены также статьи сотрудников международных, государственных и региональных организаций, органов власти, занимающихся вопросами развития внешнеэкономических связей на соответствующих уровнях.

Рассмотрены вопросы развития мировых интеграционных, инвестиционных и инновационных процессов в Украине (регионах) в условиях глобализации, участия Украины и других государств в международных организациях и международных интеграционных объединениях, валютно-финансовых, банковских и кредитных отношений, международных транспортных систем, формирования социальной политики с учетом зарубежного опыта и другие.

Статьи посвящены различным аспектам совершенствования внешнеэкономической деятельности на уровнях предприятия, региона, отрасли, государства, повышения конкурентоспособности производства в рамках Программы научно-технического развития Донецкой области на период до 2020 года.

Рассчитан на научных работников и специалистов.

Дизайн обложки: Т.С. Медведкин.

Организаторы выпуска сборника:

Кафедра «Международная экономика» экономического факультета Донецкого национального университета;

Национальный институт стратегических исследований (Региональный филиал в городе Донецке);

Центр экономического образования и консалтинга «Внешконсалт»

Соорганизаторы:

Институт экономики промышленности Национальной академии наук Украины;

Донецкая торгово-промышленная палата;

При поддержке:

Донецкого научного центра Национальной академии наук Украины;

Донецкой областной государственной администрации;

Управление внешних связей и по вопросам европейской интеграции в Донецкой области;

Совета по специальному режиму инвестиционной деятельности и специальным экономическим зонам Донецкой области;

Донецкого городского Совета;

Академии экономических наук Украины;

Академии технологических наук Украины;

Института международных отношений и экономического факультета Киевского национального университета имени Тараса Шевченко;

Технопарка «Ресурсы Донбасса»;

Ассоциации выпускников экономического факультета ДонНУ;

Хозяйственной академии им. Д.А. Ценова (Болгария);

Университета Ноттингема (Великобритания) Генеральные спонсоры:

ОАО «NORD». ОАО «ММК им. Ильича»;

АО «НКМЗ»;

ОАО «Концерн «Стирол»;

ООО «Дорстройкомплект»;

АО «ММЗ «Истил» (Украина)»

Спонсоры:

АП «Шахта им. А.Ф. Засядько»;

ЗАО СК «Кремень»;

ООО «ФК «Донбасс»;

ООО «Дондезсервис», ЗАО «Геркулес», ООО «Городское строительство», ОАО «Азовмаш».

Сборник включен ВАК Украины в перечень специализированных изданий по экономике (бюллетень ВАК №4 от 1999 г.) Сборник публикуется по решению Ученого Совета ДонНУ ДонНУ, коллектив авторов, Редакционная коллегия д.э.н., профессор, зав. кафедрой «Международная экономика» Донецкого Макогон Ю.В.

национального университета, директор Донецкого филиала Национального института стратегических исследований, действительный член АЭН и АТН Украины, председатель редколлегии академик НАН Украины, первый заместитель председателя Донецкого научного Шевченко В.П.

центра НАН Украины, ректор Донецкого национального университета д.э.н., профессор, зав. кафедрой «Менеджмент организаций» Донецкого Александров И.А.

национального университета д.э.н., профессор, академик НАН Украины, директор Института экономики Амоша А.И.

промышленности НАН Украины д.э.н.,професор, Всеросийский заочный финансо-экономический институт, г.

Блинов А.О.

Москва д.э.н., доцент, начальник управления коммунальных ресурсов горсовета Богачев С.В.

г.Донецка, председатель планово-бюджетной комиссии горсовета г. Донецка д.э.н., профессор, зав. кафедрой "Международная экономика", проректор Бузько И.Р.

Восточно-Украинского национального университета им. В. Даля д.э.н., профессор, заместитель директора Института экономики промышленности Булев И.П.

НАН Украины д.э.н. профессор, заместитель директора Национального института стратегических Варналий З.С.

исследований д.э.н. профессор, первый заместитель директора Национального института Власюк А.С.

стратегических исследований д.э.н., профессор, зав. кафедрой "Международная экономика" Хозяйственной Дамянов А.

Академии им. А.Д. Ценова, г. Свиштов (Болгария) доктор, профессор, декан экономического факультета университета г. Ниш Крстич Б.

(Сербия) д.э.н., профессор, проректор по науке Молдавской экономической академии Кожокару В.Л.

д.т.н., профессор Главного горного института, Катовице (Польша) Кровяк А.

д.э.н., профессор, зав. кафедрой «Управление персоналом и экономика труда»

Лукьянченко Н.Д.

Донецкого национального университета профессор университета Суэцкого канала г. Исмаилия (Египет) Магди Абд Эль Фадиль д.э.н., с.н.с., заведующий отделом Института экономики промышленности НАН Мартякова Е.В.

Украины д.э.н., профессор, проректор Львовской коммерческой академии, директор Мокий А.И.

Львовского филиала Национального института стратегических исследований д.э.н., доцент, ректор Хозяйственной Академии им. Д.А. Ценова, г. Свиштов Павлов Н.

(Болгария) д.э.н., доцент кафедры международных валютно-кредитных и финансовых Пузанов И.И.

отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко д.э.н., профессор, председатель правления - генеральный директор АО «НКМЗ»

Панков В.А.

д.э.н., профессор, Народный депутат Украины.

Рыбак В.В.

д.э.н., профессор, генеральный директор АО „Азовмаш” Савчук А.В.

доктор кафедры географии Ноттингемского университета (Великобритания) Свейн А.

д.э.н., профессор, зав. кафедрой «Статистика» ДонНУ Сидорова А.В.

д.э.н., профессор, зав. кафедрой «Экономическая теория» ДонНУ Семенов А.Г.

доктор, доцент экономического факультета университета г. Ниш (Сербия) Тодорович М.

д.э.н., профессор, зав. кафедрой «Мировое хозяйство м международные Филипенко А.С.

экономические отношения » Института международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко д.э.н., профессор, первый проректор Донецкого национального университета Христиановский В.В.

руководитель проекта «Социально-экономическое возрождение Донбасса, Чамберс М.

Украина» Министерства Великобритании по делам международного развития DFID д.э.н., декан экономического факультета Донецкого национального университета, Черниченко Г.А.

профессор Гаванского университета (Куба) д.э.н., профессор, Народный депутат Украины, Герой Украины Янковский Н.А.

к.э.н., заместитель директора Донецкого филиала Национального института Хаджинов И.В.

стратегических исследований, ответственный секретарь МЕЖДУНАРОДНЫЕ ВАЛЮТНО-ФИНАНСОВЫЕ, БАНКОВСКИЕ И КРЕДИТНЫЕ ОТНОШЕНИЯ, СТРАХОВАНИЕ И НАЛОГИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ПОДАТКОВИХ ДОГОВОРІВ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА НАЦІОНАЛЬНЕ ІНВЕСТИЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ Воротін В.Є., завідувач відділу регіональної політики Національного інституту стратегічних досліджень, доктор наук з державного управління, професор, м. Київ Пономарьова Л.С., Президент Всеукраїнської громадської організації жінок-банкірів «За гармонійний розвиток суспільства», м. Київ Проблема активізації інвестиційного процесу є сьогодні однією з найбільш важливих у системі державного управління та регулювання економіки України. Розуміння означеної проблеми вимагає вдосконалення системи оподаткування в національній господарській системі, зокрема розвитку системи міжнародних податкових договорів.

Означимо, що формування дієвої системи міжнародних податкових договорів є достатньо тривалим процесом. До моменту вступу в дію першого двостороннього договору про уникнення подвійного оподаткування Україна, відповідно з Законом України „Про правонаступництво України”, застосовувала договори колишнього СРСР.

Таких договорів на момент проголошення незалежності України було 19.

Перший двосторонній договір про уникнення подвійного оподаткування між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії набув чинності з 11 серпня 1993 р. Наступний, з Урядом Республіки Білорусь, - лише у січні 1995р.

Рисунок 1 ілюструє те, що до початку 1997 року Україна мала незначні успіхи щодо результативності наповнення міжнародної податкової договірної бази з оподаткування, а із стратегічними інвесторами досягти домовленості вдалося лише відповідно з ФРН (3 липня 1995 р.), США (4 березня 1994 р.), Італією (26 лютого р.) та Бельгією (20 квітня 1996 р.).

Разом з цим слід звернути увагу на те, що між досягненням домовленості (тобто підписання угоди) і отриманням реально працюючого договірного механізму (після ратифікації у Верховній Раді та набуття чинності) пролягає значний проміжок часу.

Наприклад, угоду із США Україна підписала 4 березня 1994 р., а чинності вона набула з 5 червня 2000 р., з Італією цей проміжок складає 5 років, з Росією – 4 роки. Доречно зазначити, що Росія з переліченими країнами має більш стислі строки: з США – 1, року, Італією – 2,5 року.

Так, на початок 2007 року Україна є учасницею 57 двосторонніх угод, причому, з п’ятьма державами Україна застосовує договори про уникнення подвійного оподаткування колишнього СРСР, що діють до набуття чинності новими договорами.

Договори СРСР діють у відносинах України з такими країнами: Іспанією, Кіпром, Малайзією, Монголією та Японією.

В рамках статті розглянемо декілька окремих елементів системи податкових договорів України у порівнянні з аналогічними елементами системи податкових договорів інших країн.

Такими елементами будуть ставки оподаткування пасивних доходів – дивіденди, проценти, роялті. Попередньо слід зазначити, що ефективність окремих елементів системи податкових договорів може суттєво підвищити ефективність системи в цілому.

Так, для України, як країни імпортера капіталу, укладання конвенції з країною, що експортує капітал, є ефективним кроком до покращання економічної політики. При цьому, якщо за результатами переговорного процесу вдається закріпити право на оподаткування пасивних прибутків, отриманих на своїй території, - це є додатковим позитивним результатом.

© Воротін В.Є., Пономарьова Л.С., 2007.

01.01. 01.07. 01.01. 01.07. 01.01. 01.07. 01.01. 01.07. 01.01. 01.07. 01.01. 01.07. 01.01. 01.07. 01.01. 01.07. 01.01. 01.07. 01.01. 01.07. 01.01. 01.07. 01.01. Польща Великобританія Білорусь США Фінляндія Узбекистан Росія Угорщина Молдова Німеччина Швеція Нідерланди Болгарія Латвія Китай Словакія Канада Данія Норвегія Румунія В'єтнам Індонезія Бельгія Естонія Вірменія Іран Казахстан Хорватія Литва Турція Франція Грузія Італія Єгипет Чехія Киргизія Австрія Туркменистан Македонія Індія Азербайджан Корея Португалія Швейцарія Греція Сербія і Чорногорія Ліван Таджикистан Рис. 1. Формування системи міжнародних податкових договорів Порівняльний аналіз ставок оподаткування дивідендів, процентів та роялті, закріплених у конвенціях між деякими розвинутими країнами та країнами з перехідною економікою, продемонстрував наступне.

Майже з усіма країнами Україна має достатньо виважену та збалансовану систему вищезгаданих показників. Найбільш вигідні позиції щодо забезпечення прав на податкові надходження від отриманих на власній території доходів нерезидентів Україна має відповідно до конвенції про уникнення подвійного оподаткування з США. Менш вигідними, серед наведених розвинутих країн, є умови оподаткування Україною доходів по процентам та роялті у відносинах з ФРН. Так, ставки оподаткування зазначених доходів у даному випадку дорівнюють нулю [1].

Для України вдалими позиціями щодо залучення прямих іноземних інвестицій відмічаються угоди з такими країнами як ФРН, Угорщина, Польща, Чехія та Казахстан. І якщо можливо вести дискусії стосовно розміру ставки по дивідендах чи процентах, загальним є те, що для України не може бути прийнятною комбінація, за якою оподаткування за всіма позиціями на її території не здійснюється. Таку ситуацію Україна, починаючи з років своєї незалежності, має з Кіпром. При цьому можна помітити, що деякі країни, у своїх двосторонніх угодах з Кіпром, застосовують більш ефективну схему оподаткування дивідендів, наприклад, Угорщина - 5(25);

15;

Польща - 10, Чехія – 10;

Росія – 5 (82 тис.євро);

15;

Білорусь – 10(25);

15.

Чіткою та принциповою виглядає позиція України щодо державної політики з укладання двосторонніх угод про уникнення оподаткування з країнами, що розвиваються Угорщиною, Польщею та Чехією.

Укладання міжнародних податкових договорів, у тому числі щодо уникнення подвійного оподаткування, має за мету забезпечити захист економічних інтересів держави в її дво- чи багатосторонніх відносинах. Але такий стан справ, ураховуючи намагання кожної з держав-учасниць переговорного процесу досягти передусім власної вигоди, обумовлює необхідність пошуку економічного компромісу.

Взаємні поступки відносно режиму оподаткування, закріплені нормами двосторонньої податкової угоди, створюють оптимальні умови для переміщення капіталу, що у кінцевому випадку обумовлює зростання ефективності економік обох країн.

Зазначені поступки повинні формуватися на умовах ефективності за Парето, тобто коли підвищення рівня податкових надходжень за умовами договору є максимальними як для однієї країни, так і для іншої.

Слід зазначити, що досягнення оптимуму Парето відбувається на тлі пошуку раціонального виходу з ситуації, коли обидві країни-учасниці переговорного процесу прагнуть передусім захистити власні позиції. Разом з цим, як правило, в процесі узгодження норм міжнародної податкової угоди, на перший план виходить стратегія запобігання конфронтації на двосторонньому рівні. Така стратегія будується з урахуванням достатньо простого принципу – якщо одна країна тим, чи іншим чином буде обмежувати репатріацію заробленого капіталу резидентами другої країни, остання, втрачатиме для себе сенс щодо створення умов з постачання такого капіталу.

Перші міжнародні податкові договори були прийняті у середині минулого сторіччя. Однак те, що кожен новий договір відрізнявся від попереднього призводило до того, що між країнами і у світі в цілому не створювалися умови для появи єдиної цілісної системи щодо уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухилянням. Зважаючи на це с початку Ліга Націй, а потім ООН виступили з ініціативою щодо розробки так званої модельної конвенції. Мета такої ініціативи полягала у тім, щоб уніфікувати існуючі напрацювання різних країн стосовно уникнення подвійного оподаткування та запобігання зловживань у податковій сфері.

При цьому, у ході двосторонніх переговорів, аргументація однієї країни для іншої може сприйматися достатньо критично або взагалі не сприйматися. У такій безвиході була б у нагоді думка третьої й, для користі справи, впливової сторони.

Розуміння такого стану речей призвело до того, що дві міжнародні організації розробили та поширили світом так звані модельні конвенції щодо уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно.

Мова йде про модельні конвенції Організації Об’єднаних Націй та Організації економічного співробітництва та розвитку. Робота над їхньою появою була запроваджена ще в середині минулого сторіччя. Так, ООН у 1945 році, продовжила роботу започатковану в 20-ті роки Лігою Націй, а ОЕСР – 25 лютого 1955 року прийняла свою першу рекомендацію, яка стосувалася подвійного оподаткування. У той час 70 двосторонніх конвенцій було підписано між країнами, які сьогодні є країнами-членами ОЕСР.

У 1963 та 1977 роках у світ виходили чергові моделі конвенції, при чому їх текст змінювався у кожному із цих випадках кардинально. Змодельовані погляди фахівців ОЕСР вже не встигали за швидкоплинним розвитком економічних відносин між країнами Східної Європи та Північної Америки. Робота над модельною конвенцією мала постійний характер надолуження. В той час динаміка укладання договорів з уникнення подвійного оподаткування дедалі підвищується. Якщо в 1980 році таких двосторонніх договорів нараховувалося 700, то в 1990 – 1150, а в 2000 році – 2118. При цьому 34 відсотка договорів було укладено між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються.

Ураховуючи певний рівень критичних зауважень з боку урядів різних країн та з метою підвищення ефективності економічних механізмів фінансової координації закладених у моделі конвенції, Комітетом з податкових питань ОЕСР було прийнято рішення створити модель з так званими „вкладними листами”. Нова форма давала змогу зберігати розроблену форму конвенції та в разі необхідності вносити корективи до тих чи інших статей чи пунктів коментарів. Таке нововведення було започатковано в моделі 1992 року.

Тут слід зробити суттєве зауваження, яке пов’язано з тим, що положення моделі конвенції ОЕСР, при укладанні договорів з оподаткування, почали використовувати не тільки країни-члени цієї організації, а й широке коло інших країн.

Це, у свою чергу, обумовлювало необхідність відповідного врахування в роботі щодо внесення уточнень та коректив, оскільки у відносинах між країнами з різним економічним потенціалом існує певна асиметрія. Тобто, більш розвинуті країни з одного боку, є експортерами капіталу, а менш розвинуті відповідно імпортерами [2].

Наприклад, станом на 1 січня 2007р. співвідношення отриманого Україною обсягу прямих іноземних інвестицій та обсягу інвестицій, спрямованих за кордон, складає 75 до 1 ($16,4 млрд. та $218,2 млн., відповідно). У таких випадках укладання двосторонньої угоди з уникнення подвійного оподаткування становить для урядів країн, одна з котрих представляє розвинуту, а інша ту, що розвивається, стає суттєвою проблемою.

Урахувати такі обставини та зменшити для країн, що розвиваються негативний вплив економічної асиметрії покликана модель конвенції ООН. Більш конкретно позиція ООН викладена у її документах щодо проведення переговорів з укладання двосторонніх договорів про уникнення подвійного оподаткування.

З появою ООН і створенням у її рамках Комісії міжнародного права кодифікація права міжнародних договорів стала однієї з головних завдань, поставлених перед Комісією. Цим органом було розроблено проект статей про право міжнародних договорів, і на скликаній під егідою ООН конференції, що відбулася в 1968-1969 р., була прийнята Віденська конвенція про право міжнародних договорів.

Ця багатостороння конвенція визначає міжнародний договір як міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Віденська конвенція підкреслює важливу роль міжнародних договорів як засобу мирного співробітництва між державами незалежно від їх соціально-економічних систем, розглядає всілякі питання договірного права, такі, як порядок укладання міжнародних договорів, значення міжнародних договорів для третіх держав, підстави недійсності договорів, право на застереження, закріплює такі нові моменти, як участь у договорі держав, що не визнають договір, право на участь в універсальних договорах, порядок вирішення суперечностей, що виникають у зв’язку із застосуванням договорів, функції депозитарію й інші важливі питання міжнародних договорів.

Не зважаючи на різні підходи щодо прав на оподаткування доходів, обидві модельні конвенції мають майже однакову структуру і єдині принципи стосовно механізмів податкового контролю на міжнародному рівні. Це створює широке правове поле для організації та здійснення співробітництва у податковій сфері, що суттєво обмежує мобільність тіньового фінансового сектору.

Попри визначенні відмінності у методології важливими факторами, що обумовлюють укладання податкових конвенцій, є забезпечення принципу справедливості податкової системи, відповідно до якого доходи платника податку мають бути оподатковувані як з джерел власної країни, так і за її меж;

встановлення розподілу між країнами абсолютного чи пріоритетного права на оподаткування доходів, на які вони можуть претендувати;

запровадження механізмів співробітництва та обміну інформацією;

усунення перешкод для культурного, спортивного та освітнього обміну.

Застосування збалансованих методів при укладанні та подальшому застосуванні двосторонніх договорів про уникнення подвійного оподаткування обумовлює створення необхідних умов для залучення прямих та портфельних іноземних інвестицій. Але важливим чинником у зазначеному процесі відіграють механізми закріплені нормами внутрішнього законодавства з питань оподаткування, захисту інвестицій, регуляторної політики тощо.

РЕЗЮМЕ В статье анализируется процесс развития международных налоговых договоров и его значение для формирования инвестиционной среды в национальной экономике.

РЕЗЮМЕ У статті аналізується процес формування міжнародних податкових угод та його вплив щодо формування інвестиційного середовища в національній економіці.

SUMMARY In article development of the international tax contracts and its value for formation of the investment environment in national economy is analyzed.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Воротін В.Є. Макроекономічне регулювання в умовах глобальних ринкових трансформацій: Моногр. – К.: Вид-во НАДУ, 2002. – 392 с.

2. Малий бізнес та підприємництво в ринкових умовах господарювання: Навч. посібник / Л.І. Воротіна, В.Є. Воротін, Л.А. Мартинюк, Т.В. Черняк;

За ред. проф. Л.І. Воротіної. – К, Третє вид. - 2004. – 310 с.

Поступила в редакцию 20.12.2006 года ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ Кузьмін О.Є., заслужений працівник народної освіти України, д.е.н., професор, Національний університет «Львівська політехніка»

Мельник О.Г., к.е.н., Національний університет «Львівська політехніка»

Дідик А.М., аспірант, Національний університет «Львівська політехніка»

Постановка проблеми. На сьогодні для акціонерних товариств найбільш актуальними є проблеми фінансування їх діяльності, раціонального управління фінансами та їх цільового розподілу, забезпечення необхідного рівня платоспроможності та ліквідності. Як відомо, акціонерна форма організування підприємницької діяльності супроводжується значним переліком фінансових взаємовідносин із засновниками (при формуванні статутного капіталу), акціонерами (при емісії та викуповуванні акцій, виплаті дивідендів), кредиторами (при отриманні та поверненні кредитів та відсотків за ними, погашенні облігаційних позик), страховими компаніями, інвестиційними фондами, фондовими біржами, контролюючими органами, постачальниками, працівниками, споживачами тощо. Високий рівень збитковості акціонерних товариств, значні обсяги кредиторської та дебіторської заборгованості, переважаюча відсутність виплати дивідендів, недостатній рівень інвестування організаційних перетворень, складна процедура отримання кредитів свідчать про низький рівень управління корпоративними фінансами у акціонерних товариствах, а також про несприятливість © Кузьмын О.Є., Мельник О.Г., ДідикА.М., 2007.

середовища функціонування (нестабільність законодавчої бази, недостатність розвитку фінансової та інвестиційної інфраструктури тощо). Така ситуація зумовлює необхідність у формуванні комплексного фінансового механізму функціонування акціонерних товариств, який би відображав усі елементи (фінансування діяльності, фінансовий менеджмент, фінансові взаємовідносини внутрішнього і зовнішнього середовища організації тощо) та їхню динаміку.

Це формує необхідність поєднання системного, ситуаційного та процесійного підходів до корпоративного управління, розгляд фінансового менеджменту як невід’ємної складової системи менеджменту акціонерних товариств, оптимізації руху фінансових потоків на засадах сучасних управлінських підходів та технологій. Якісне та злагоджене функціонування усіх складових фінансового механізму акціонерних товариств сприятиме запобіганню банкрутства та фінансових втрат, забезпеченню платоспроможності, збільшенню вартості капіталу, реалізації інноваційних проектів, підвищенню конкурентоспроможності, рейтингу кредитоспроможності та інвестиційної привабливості.

Аналіз та вивчення літературних джерел за проблемою свідчить про те, що не існує комплексного системного підходу до дослідження сутності та проблем формування фінансового механізму функціонування корпорацій, а також виявлення шляхів їх подолання.

Згідно із трактуванням “Великого тлумачного словника сучасної української мови” механізм – це внутрішня побудова, система чого-небудь;

сукупність станів і процесів, з яких складається певне явище [1, с. 523]. У літературних джерелах, як правило, мова йде про висвітлення характерних рис та особливостей функціонування лише окремих елементів фінансового механізму, відсутня його цілісність. Аналогічна ситуація спостерігається і у практиці функціонування вітчизняних акціонерних товариств. Лише у підручнику “Фінанси підприємств” за редакцією професора Поддєрьогіна А.М. розглядається фінансовий механізм функціонування підприємства, який складається із сукупності таких елементів[2]: фінансові методи (прогнозування, планування, інвестування, кредитування, оподаткування, самофінансування, система розрахунків, матеріальне стимулювання й відповідальність, страхування, оренда, лізинг, факторинг, взаємовідносини із засновниками, контрагентами);

фінансові важелі (дохід, прибуток, амортизаційні відрахування, ціна, податки, оренда (лізингова плата), фінансові санкції, відсотки, цільові грошові фонди, пайові внески, інвестиції, форма розрахунків, види кредитів, дисконт, валютні курси);

правове забезпечення (закони, постанови, укази, накази та листи, статути тощо);

нормативне забезпечення (інструкції, нормативи, норми, методичні вказівки, інша нормативна документація);

інформаційне забезпечення (фінансова звітність, статистичні дані, дані одноразових обстежень). Однак вищенаведене виокремлення елементів фінансового механізму є дещо суперечливим.

Наприклад, в межах фінансових методів не доцільно розглядати прогнозування, планування, інвестування, кредитування, оподаткування, самофінансування та інші елементи, оскільки це є процеси, види діяльності, а не способи чи прийоми впливу. Крім того, за вищенаведеного структурування не виокремлені суб’єкти господарювання, що безпосередньо впливають на здійснення та забезпечення фінансової діяльності: фінансово-кредитні установи, державні органи влади, фінансові посередники, інвестиційні фонди тощо.

Загальні засади та специфіка фінансової діяльності акціонерних товариств викладені Терещенком О.О., який наголошує на тому, що особливості фінансової діяльності акціонерного товариства визначаються особливостями формування статутного капіталу (згідно із вітчизняним законодавством розмір статутного капіталу акціонерного товариства повинен бути не меншим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, чинної на момент створення товариства). У більшості країн ЄС мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства встановлено на рівні 50 тис.

євро, у Швейцарії – 100 тис. франків [3, с. 76-77].

Фінансування акціонерного товариства може реалізовуватись шляхом надходження коштів від емісії акцій, випуску облігацій, цінних паперів, що конвертуються в акції (конвертовані облігації), опціонів на придбання акцій. Окрім цього, джерелом поповнення капіталу може бути тезаврований прибуток, банківські та комерційні позички [3, с. 76-77].

Обираючи акціонерну форму організування підприємницької діяльності, слід враховувати накладні витрати, які в цілому збільшують вартість залучення власного капіталу.

До таких витрат належать[3, с. 76-77]: витрати на оплату послуг незалежного оцінювача вартості майна акціонерного товариства;

оплата послуг фінансових посередників і реєстраторів;

витрати на аудиторські перевірки;

витрати, пов’язані з емісією акцій;

витрати на проведення зборів акціонерів;

витрати, пов’язані з наданням Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) інформації про майновий стан і фінансово-господарську діяльність товариства тощо.

Федулова Л.І. зазначає, що на практиці діяльність корпорації і всі її аспекти, що стосуються корпоративного контролю і зовнішнього фінансування, неможливо описати простою виробничою функцією. Пов’язано це з тим, що її акціонери, менеджери і кредитори мають зазвичай різні уявлення про те, як повинні використовуватись ресурси компанії.

Так, акціонери прагнуть максимізувати вартість акціонерного капіталу компанії незалежно від її боргових зобов’язань. Кредитори схильні підтримувати інвестиційні рішення компанії, які найбільшою мірою забезпечують повернення виданих позик. Менеджери зацікавлені в політиці компанії, яка веде до зростання їх оплати праці при менш інтенсивній роботі. В Україні ще не склалась усталена модель фінансування корпоративного сектора. Великий обсяг накопиченої кредиторської та дебіторської заборгованості свідчить про глибину проблем переважаючого само- та взаємофінансування у корпоративному секторі. Фінансування економіки за допомогою банківського кредитування в умовах існуючих інституційних обмежень не відіграє поки що належної ролі. Законодавча незахищеність прав кредитора та недостатня урегульованість механізму реалізації застави гальмують розвиток довгострокового кредитування корпоративного сектора економіки з боку банківської системи. Незважаючи на бурхливе зростання ринку корпоративних облігацій в Україні, він ще не набув достатнього рівня і не може виступати джерелом реального більш дешевого альтернативного банківського фінансування. Недосконалість чинного законодавства та податкової системи ускладнюється слабким розвитком зовнішнього механізму контролю ефективності управління акціонерним капіталом – фондового ринку. Важливим індикатором корпоративних фінансів є показник інвестиційної активності підприємств. Статистичні дані свідчать, що незалежно від форми власності, 17% підприємств починаючи з 1992р. і на сьогоднішній день не здійснювали інвестиції в основний капітал взагалі. Результати досліджень, проведених Федуловою Л.І., свідчать, що на перспективу найбільш переважаючим є інвестування за рахунок власних засобів;

за ним йдуть прямі інвестиції та кредити банків. Далеко не усі підприємства планують залучати кошти за рахунок додаткового випуску акцій чи облігацій. Цікаво, що серед підприємств, які прагнули б здійснити випуск акцій чи облігацій, є ті, де висока частка інсайдерів з суттєвим пакетом у менеджера (до 18%), чи ті, на яких домінують аутсайдери (українські фірми чи інвестиційні фонди), що володіють до 67% акцій [4, с. 139-143].

Міжнародною Фінансовою Корпорацією в межах реалізації проекту “Корпоративний розвиток в Україні” у 2003 р. було започатковане дослідження “Практика корпоративного управління в Україні”, в межах якого опитано представників 804 українських акціонерних товариств, з них 406 – відкритих (ВАТ) і 398 – закритих (ЗАТ). Максимальна похибка вибірки становить 3,4%. Вибірка є репрезентативною, а її структура відповідає генеральній сукупності за такими параметрами: вид акціонерного товариства, кількість працівників, місцезнаходження.

Окремі результати оцінювання практики корпоративного управління відображено у табл. 1 [5, с. 7-10].

На думку Стеценка Б., вітчизняний корпоративний сектор характеризується чисельними протиріччями у своєму розвитку. Найскладнішим та неоднозначним серед них залишається невідповідність між виробничим потенціалом українських акціонерних товариств, який постійно зростає, і їх фінансовою діяльністю на фондовому ринку. Економічне зростання в Україні, що відбувається за рахунок крупного бізнесу, не суттєво впливає на емісійну діяльність вітчизняних промислових гігантів: більшість із них надають перевагу внутрішнім джерелам фінансування, зовнішні ресурси формуються, насамперед, за рахунок банківських кредитів, рідше – облігаційних випусків. Емісія пайових цінних паперів використовується лише за відсутності загрози поглинання. Одним із факторів, що сприяє такій політиці, є структура акціонерної власності. Дослідження, проведені відомим російським економістом Я. Міркіним, виявили жорстку залежність між структурою власності і параметрами фінансового ринку в країні. Наприклад, перехід від розпорошеної структури капіталу до концентрованої викликає зміни таких параметрів: по-перше, знижується роль акцій в обслуговуванні економічних процесів;

по-друге, зростає частка холдингових компаній з наявністю контролюючих власників;

по-третє, посилюється борговий характер економіки з відповідним зростанням ринку корпоративних облігацій [6].

Цілі дослідження. З огляду на результати вивчення літературних джерел цілями дослідження є формування комплексного фінансового механізму акціонерних товариств, виокремлення його складових елементів, систематизація проблем формування такого механізми та формулювання загальних напрямів їх вирішення.

Таблиця Окремі результати дослідження Міжнародною Фінансовою Корпорацією практики корпоративного управління у вітчизняних акціонерних товариствах (АТ)* Напрями Отримані результати досліджень 1. Права Середня кількість акціонерів для відкритих акціонерних товариств становить акціонерів особи, для закритих акціонерних товариств – 65 осіб;

першим найбільшим акціонером у третини товариств є голова правління, другий найбільший акціонер представлений у виконавчих органах товариства в 21,3% товариств;

заборони суду є причиною непроведення загальних зборів для 13% ВАТ, які не провели загальні збори у 2004 р.;

97,6% АТ проводять загальні збори протягом одного дня;

89,4% АТ проводять загальні збори на території підприємства;

78,8% ВАТ проводять підрахунок голосів на загальних зборах сформованою у товаристві лічильною комісією;

11,8% ВАТ та 4% ЗАТ використовують бюлетені для голосування з усіх питань порядку денного;

2,1% ВАТ та 2,6% ЗАТ – при розгляді окремих питань порядку денного;

у 71% ЗАТ голосування здійснюється шляхом підняття рук;

20% АТ, що отримують прибуток, виплачують дивіденди своїм акціонерам;

представники 27,8% АТ підтвердили наявність положення про викуп акцій у внутрішніх документах.

2. Наглядова У 73,7% АТ створено наглядову раду, у т.ч. у 97,4% ВАТ з кількістю акціонерів понад рада та 50;

виконавчий у 51,2 ВАТ засідання наглядової ради проводяться 4-6 разів на рік;

орган у 11% АТ, в котрих створено наглядову раду, діють комітети наглядової ради;

у 76% АТ члени наглядових рад не отримують винагороди, лише у 4,8% ВАТ винагорода залежить від показників господарської діяльності товариства;

у 47,5% ВАТ та 31% ЗАТ існує особа (відділ), основними завданнями якої є організаційне та інформаційне забезпечення діяльності органів товариства, робота з акціонерами (забезпечення підготовки та проведення загальних зборів акціонерів, засідань наглядової ради та виконавчого органу, зберігання протоколів);

статути 29,2% ВАТ та 48,5% ЗАТ не містять положень, які обмежують повноваження виконавчого органу приймати рішення про укладення угод великого розміру від імені товариства.

3. Прозорість та 81,5% акціонерних товариств України розповсюджують фінансову інформацію серед розкриття акціонерів на загальних зборах акціонерів;

інформації майже 100% АТ дотримуються вимог законодавства щодо надання фінансової звітності акціонерам;

6,9% АТ не надають інформації про результати щорічного аудиту – це є порушення прав акціонерів;

найбільш проблематичним для акціонерів є отримання інформації про розмір винагороди посадових осіб АТ – 38,7% не надають акціонерам таку інформацію;

10,7% АТ розсилають річні звіти акціонерам, причому серед ЗАТ частка таких товариств більша, ніж серед ВАТ – 12,4% проти 9,2%;

8,1% всіх АТ використовують власну веб-сторінку для повідомлення про фінансові результати діяльності;

50,1% АТ зазначили, що не готують квартальну звітність;

7,9% респондентів вказали, що привели свою звітність як відповідно до Національних стандартів з бухгалтерського обліку, так і до Міжнародних стандартів фінансової звітності.

4. Контроль за 90,2% ВАТ та 82,1% ЗАТ України проводять аудиторські перевірки хоча б раз на рік;

фінансово- у 59,4% АТ рішення про призначення незалежного аудитора приймається правлінням;

господарською 1,1% АТ залучають міжнародні компанії для проведення аудиту фінансової звітності;

діяльністю 24,5% АТ змінювали своїх аудиторів протягом останніх трьох років;

83,7% АТ мають ревізійну комісію, в 76,6% АТ ревізійна комісія складається з трьох членів;

14,8% АТ мають службу внутрішнього контролю.

5. Інвестиційні 38,5% АТ України залучали зовнішні інвестиції протягом 2003-2004 рр., 45,2% АТ наміри планували залучати зовнішні інвестиції протягом 2005-2007 рр.;

акціонерних потреби в інвестиціях 56,2% АТ на 2005-2007 рр. не перевищують 100 тис. дол. США, товариств а 10,6% АТ оцінили плани щодо залучення інвестицій на наступні 3 роки у більш, ніж 3 млн. дол. США;

41,5% АТ, що не планували випуск акцій у 2005-2007 рр, головною причиною цього визначили те, що підприємство орієнтується в основному на власний прибуток;

для 21,4% АТ причинами відсутності планів залучення інвестицій шляхом випуску акцій були страх перед небажаним перерозподілом власності та затратність процедури;

76,5% АТ не планували залучати іноземні інвестиції протягом 2005-2007 рр., а 6,7% вели переговори щодо залучення іноземних інвестицій на момент опитування;

12,9% ВАТ планували включити власні акції у лістинг бірж (ТІС);

0,3% українських ВАТ планували вивести власні акції на закордонні ринки цінних паперів;

86,8% ВАТ не планували жодним чином виводити власні акції на організований ринок.

* Джерело: Практика корпоративного управління в Україні // Міжнародна фінансова корпорація. – 2005.

– С. 7-10.

Виклад основного матеріалу дослідження. Вивчення літературних джерел дозволяють стверджувати, що фінансовий механізм функціонування акціонерного товариства – це складна динамічна система, яка обслуговує процеси залучення, накопичення, розміщення, приріст фінансів. Спрощене схематичне зображення фінансового механізму акціонерного товариства наведено на рис. 1. Ключовим елементом фінансового механізму є система фінансового менеджменту в акціонерному товаристві. Управління фінансами у даному випадку розглядається як конкретна функція менеджменту, що реалізується на засадах загальних функцій менеджменту у певній послідовності, а саме:

1. Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямами їх цільового використання згідно із встановленими цілями діяльності підприємства. Визначає фінансові перспективи і майбутній фінансовий стан акціонерного товариства. Фінансове планування доцільно поділяти на стратегічне та тактичне. Стратегічне є довготерміновим та пов’язане, як правило, із реалізацією громіздких тривалих проектів і вибором стратегії їх фінансування (переважно за рахунок інвестиційних та кредитних коштів). Тактичне планування передбачає прогнозування фінансових потоків, надходжень та виплат грошових коштів, планування основних фінансових показників (ліквідності, платоспроможності, оборотності), податкових платежів, виплати дивідендів тощо. Основними цілями у сфері фінансів акціонерного товариства є: забезпечення стабільного фінансування виробничо-господарської діяльності на найвигідніших умовах;

фінансування економічного зростання за рахунок обгрунтованого інвестування;

підтримка необхідного рівня платоспроможності та ліквідності підприємства;

оптимізація фінансового левереджу компанії;

забезпечення цільового розподілу обмежених організаційних ресурсів;

дотримання вимог дивідендної політики;

визначення ефективних напрямів вкладення капіталу, оцінювання раціональності його використання тощо.

Фінансове планування на сьогодні в Україні здійснюється не в усіх акціонерних товариства або здійснюється частково. Це пояснюється такими причинами: високий рівень невизначеності середовища функціонування (низька прогнозованість цінових аспектів, рівня інфляції, курсу валют, цін на пальне тощо);

нестача ефективної нормативно-правової бази у сфері внутріфірмового фінансового планування (з 2001 року таку правову основу впроваджено лише для державних підприємств, а для підприємств недержавної форми власності вона має рекомендаційний характер);

нестача висококваліфікованих фахівців, здатних грамотно здійснювати фінансове планування [2, с. 430].

Структура фінансових планів безпосередньо залежить від специфіки діяльності акціонерного товариства, пріоритетності фінансових потоків, їх обсягів, проблемних моментів тощо. Наприклад, фінансовий план державного підприємства за рекомендацією Мінекономіки України складається з п’яти розділів: джерела формування і надходження коштів;

приріст активів підприємства;

повернення залучених коштів;

витрати, пов’язані із внесенням обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів;

покриття збитків минулих періодів.

При формуванні фінансових планів, як правило, розробляють план доходів і витрат, план руху грошових коштів, план активів і пасивів, платіжний календар, податковий календар, фонд оплати праці, бюджети тощо. На сучасному етапі в межах фінансового планування активно використовується управлінська технологія – бюджетування, за якою на підприємстві розробляється система кошторисів (прямих витрат на матеріали та оплату праці, загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут та інших витрат), планів-графіків надходжень та виплат грошових коштів, спеціальних та додаткових бюджетів (інвестиційних, кредитних, податкових, інноваційних тощо), основних бюджетів (бюджету доходів та витрат, бюджету руху грошових коштів, бюджету активів і пасивів). Варто наголосити, що переважна більшість акціонерних товариств використовують лише певні елементи бюджетування та акцентують увагу на формуванні бюджету руху грошових коштів, який відображає сальдо на початок періоду (наявні кошти у підприємства на початок періоду), усі надходження з різних джерел, використання грошових коштів та сальдо на кінець періоду (залишок коштів). Кінцеве сальдо в ідеалі повинно прямувати до нуля, якщо ж воно є позитивним, то це означає, що компанія недостатньо ефективно використовує наявні фінансові ресурси та не спрямовує їх на забезпечення зростання. Якщо кінцеве сальдо є негативним, це свідчить про перевищення зобов’язань над наявними фінансовими можливостями та потребує прийняття управлінських рішень у сферах: залучення додаткових фінансових коштів, додаткової емісії акцій, використання кредитів, перегляду умов оплати з постачальниками, авансування продукції споживачами тощо.

2. Організування фінансових підрозділів. Передбачає побудову підрозділів, які забезпечуватимуть формування фінансових ресурсів та їх ефективне використання на підприємстві. У акціонерних товариствах такими структурними підрозділами переважно є:

фінансовий відділ, планово-економічний відділ, бухгалтерія, фінансово-економічний відділ, комерційні відділи тощо. Крім того, для підвищення фінансової дисципліни в організаціях формують фінансову організаційну структуру управління із виділенням центрів відповідальності на усіх рівнях ієрархії управління.

3. Стимулювання залучення фінансів та фінансової дисципліни. Передбачає розроблення мотиваційних механізмів двох типів:

з метою залучення фінансових ресурсів (пропонування привабливих прибуткових інвестиційних проектів, наявність хорошої кредитної історії, наявність ліквідного майна під заставу тощо);

з метою підтримання фінансової дисципліни (надання комісійної форми оплати працівникам збутових підрозділів з урахуванням обсягів оплаченої продукції, дестимулювання необгрунтованого відтоку грошових ресурсів, накладання штрафів та доган на бухгалтерів при несвоєчасній сплаті податкових платежів та інше).

4. Контролювання фінансів. Пов’язане з перевіркою та оцінюванням результативності функціонування фінансового механізму корпорації відповідно до встановлених критеріїв і стандартів та, зокрема, оцінюванням фінансових показників корпорації. Основними завданнями фінансового контролювання є: оцінювання виконання планових фінансових показників;

виявлення відхилень, недоліків та неточностей у планах;

виявлення факторів та причин, що зумовили виникнення відхилень при реалізації фінансових планів;

визначення нераціонального, нецільового та неефективного використання ресурсів підприємства;

виявлення резервів при виконанні фінансових планів;

визначення ефективності витрат та видатків;

виявлення касових розривів;

визначення фінансової стійкості корпорації на засадах звітних бюджетів.

Для забезпечення контролю виконання фінансових показників доцільно використовувати методи контролю відхилень фактичних результатів від планових, які базуються на методах аналізу (трендового, факторного, кореляційно-регресійного тощо), синтезу, порівняння, середніх і відносних величин, групування, огляду, експертних оцінок тощо. При цьому застосовуються методи горизонтального контролю (динамічного (оцінювання та порівняння фінансових показників за декілька періодів), звітно-планового (оцінювання рівня виконання фінансових показників у порівнянні з запланованими), змішаного) та вертикального контролю (передбачає оцінювання структури фінансових планів за витратною та доходною, видатковою та надходницькою частинами, активами та пасивами). У вітчизняних акціонерних товариствах грунтовний аналіз виконання фінансових планів здійснюється не часто. Як правило, мова йде лише про розрахунок відносних та абсолютних відхилень планових показників від фактичних чи у порівнянні з показниками минулого періоду, але не застосовуються економічні підходи до структурного, динамічного, кореляційно-регресійного аналізу.

5. Регулювання у фінансовій сфері. Полягає в усуненні недоліків, відхилень, помилок, що виявлені у процесі контролювання. Корегувальні дії можуть стосуватись будь-якого з попередніх етапів управління фінансами.

У результаті реалізації управління фінансами на засадах функціонального підходу формуються методи менеджменту (потенційні способи та прийоми впливу керуючої системи організації на керовану (табл. 2)), які після формалізації (“узаконення”) перетворюються в управлінські рішення. Останні за каналами прямого зв’язку забезпечують безпосередній вплив керуючої системи організації на керовану.

Оскільки з позиції системності будь-яке акціонерне товариство є відкритою системою, тобто активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, то необхідно при формуванні фінансового механізму враховувати множину усіх взаємозв’язків між внутрішнім та зовнішнім середовищем функціонування. Основною проблемою на переважній більшості українських підприємств є нестача фінансових ресурсів, які можуть формуватись з різних джерел, а саме:

1) Мобілізація на фінансовому ринку у результаті первинної та вторинної емісії акцій, а також випуску облігацій. Первинна емісія акцій пов’язана із формуванням статутного капіталу акціонерного товариства, вторинна – із його збільшенням. Функції та цілі збільшення статутного капіталу наведено у табл. 3 [3, с. 106].

Таблиця Приклади методів менеджменту Етапи управління Приклади методів менеджменту, утворених на відповідних фінансами етапах акціонерного товариства 1. Фінансове План залучення інвестиційних ресурсів;

планування бюджет доходів та витрат;

бюджет руху грошових коштів;

бюджет активів і пасивів;

кредитний план;

платіжний календар;

податковий календар тощо.

2. Організування Штатний розпис працівників фінансово-економічного відділу;

фінансових посадові інструкції працівників фінансово-економічного відділу;

підрозділів інструкції щодо пріоритетного розподілу фінансових ресурсів.

3. Стимулювання Положення про комісійну форму оплати праці для працівників залучення фінансів та відділу збуту, норматив якої залежить від обсягу оплаченої фінансової продукції;


дисципліни преміювання працівників планово-економічного відділу за розроблення якісного інвестиційного бізнес-плану;

преміювання працівників відділу постачання за пошук більш дешевших та якісних матеріалів для забезпечення виробничо господарської діяльності.

4. Контролювання Звітні бюджети доходів та витрат, руху грошових коштів активів фінансів і пасивів;

звітна інформація про невиконання зобов’язань;

звітна інформація про показники фінансового стану акціонерного товариства.

5. Регулювання у Накази, вказівки, розпорядження про усунення недоліків, фінансовій сфері проблем, відхилень, виявлених у процесі контролювання фінансів.

Таблиця Функції та цілі збільшення статутного капіталу акціонерного товариства Функції статутного капіталу Цілі збільшення статутного капіталу Заснування та введення підприємства в дію;

Реалізація інвестиційних проектів;

відповідальність і гарантії (забезпечення виконання вимог щодо мінімального кредитоспроможності);

розміру статутного капіталу;

захисна функція;

проведення санації;

резервна функція;

поглинання чи придбання пакета інших фінансування та забезпечення ліквідності;

підприємств;

рекламна (репрезентативна) функція;

поліпшення ліквідності та база для нарахування дивідендів. платоспроможності;

модернізація чи розширення виробництва;

оптимізація дивідендної політики.

Ще одним ефективним інструментом фінансування діяльності акціонерного товариства є корпоративні облігації, які характеризуються такими особливостями: різноманітні терміни випуску – від кількох місяців до трьох-п’яти років у перспективі;

вартість залучення коштів з використанням облігацій є, як правило, нижчою, ніж ставки за кредитами банків;

акціонерне товариство, розміщуючи облігації, формує позитивний імідж позичальника серед широкого кола потенційних інвесторів;

випуск облігацій може не вимагати забезпечення. Корпоративні облігації дозволяють підприємству оперативно управляти своєю заборгованістю: під час випуску облігацій відбувається диверсифікація заборгованості серед багатьох кредиторів;

підприємство має можливість достроково викуповувати свої облігації [7]. Корпоративні облігації є перш за все альтернативою комерційним кредитам, але ефективність їх випуску та розміщення суттєво залежить від розмірів та масштабів діяльності товариства.

2) Отримання кредитних фінансових ресурсів. У першу чергу мова йде про залучення короткотермінових (до 1 року), середньотермінових (до 3 років) та довготермінових (понад 3 роки) кредитів у банківських установах, а також про кредитування з боку контрагентів та авансування ними виробничо-господарської діяльності акціонерного товариства. Варто зауважити, що для отримання кредиту необхідно подати у банківську установу значний перелік документів: клопотання (лист, заявку) позичальника на ім’я Голови Правління банку, протокол рішення зборів Засновників щодо згоди на залучення кредиту у визначеній сумі та про надання майна у заставу;

документи фінансової та податкової звітності за декілька років;

інформацію про кредиторську та дебіторську заборгованість у розрізі обсягів заборгованості, контрагентів, причин виникнення, дат погашення;

інформацію щодо розмірів заборгованостей за банківськими кредитами;

висновки аудитора щодо фінансово-майнового стану підприємства та копії актів перевірок державними податковими органами;

бізнес-план;

копії контрактів, договорів, інвойсів, інших документів, пов’язаних із досягненням цілей, на які береться кредит;

документи, що засвідчують кредитне забезпечення (наприклад, акти експертної оцінки майна, витяги з державного реєстру про неперебування майна у податковій заставі);

довідки з банків, де відкриті рахунки позичальника, про відсутність заборгованості за кредитами. Крім того, необхідною умовою отримання кредиту є, як правило, відкриття позичальником поточного рахунку у кредитуючому банку. Тривалість розгляду кредитної заявки коливається в межах 1- тижні. У разі прийняття позитивного рішення щодо видачі кредиту оформляються кредитний договір, договір гарантії, договори застави. При цьому необхідно врахувати, що отримані у вигляді кредиту кошти можна використовувати лише на зазначені у договорі цілі [3, с. 239 244]. Що ж стосується кредитування з боку контрагентів, то в Україні акціонерні товариства масово фінансують свою діяльність за рахунок нарощення обсягів кредиторської заборгованості, що стимулюється безпосередньо фінансовими менеджерами. Така ситуація сприяє збільшенню фактів банкрутства на фоні наявності фінансової результативності компанії.

3) Використання власних фінансових ресурсів. Тут мова йде про надходження від реалізації продукції, активів, здавання в оренду основних засобів, від надання споживачам невластивих послуг тощо. Хоча вищеперелічені фінансові ресурси належать до категорії власних, все ж таки їхнє надходження відбувається із зовнішнього середовища від різних споживачів. Дуже часто до власних фінансових ресурсів ще відносять прибуток підприємства, але прибуток, як відомо, є негрошовим зростанням добробуту підприємства і зазвичай не пов’язаний із фінансовими потоками. Відсутність на підприємствах коштів для реалізації інноваційних проектів пов’язане насамперед із неформуванням амортизаційного фонду, основним призначенням якого є оновлення фізично та морально застарілих основних засобів.

Така практика є згубною для українських акціонерних товариств, оскільки за дорогої вартості альтернативних джерел фінансування, суттєво знижує їхню конкурентоспроможність.

4) Використання фінансових ресурсів з інших джерел. Передбачає надходження грошових коштів на підприємства за рахунок страхових відшкодувань, бюджетних субсидій, повернення ПДВ, спонсорських внесків тощо.

Наявні фінансові ресурси з різних джерел підлягають оптимальному розподілу для забезпечення ефективної виробничо-господарської діяльності. В українських акціонерних товариствах зазвичай формується практика такого пріоритетного розподілу фінансових ресурсів:

1) Оплата обов’язкових податкових платежів (при недотриманні термінів сплати накладаються штрафи, пені, неустойки).

2) Оплата процентів за кредитами та повернення кредитів.

3) Оплата електроенергії та послуг зв’язку (у протилежному випадку відповідні служби перестануть надавати підприємству дані послуги).

4) Виплата заробітної плати (за затримку у виплаті заробітної плати чинним законодавством передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність).

5) Розрахунки із постачальниками (у даному випадку пріоритетність виплат зумовлюється фактором важливості тих чи інших ресурсів для забезпечення функціонування підприємства).

6) Інші виплати коштів (за охорону, аудиторам, нотаріусу тощо).

7) Виплата дивідендів. На думку Стеценка Б., дивідендна політика акціонерного товариства – складне та неоднозначне питання – практика розвинених ринків до цього часу не дозволила зробити однозначних висновків з більшості питань, які постають перед менеджерами під час виплати дивідендів. Можна навести багато аргументів на користь необхідності збільшення дивідендів корпораціями (зростання попиту на цінні папери з боку окремих груп інвесторів, підвищення рейтингів, прихильність акціонерів, які отримують додаткові доходи і т.ін.), але не менше – на користь низьких дивідендних виплат (збільшення внутрішніх джерел фінансування, схильність окремих акціонерів до отримання доходів через курсові різниці). Як наслідок, у переважній більшості випадків дивідендна політика акціонерного товариства формується як результат компромісу між викликами зовнішнього фінансового середовища (насамперед, фінансового ринку), поточним станом компанії та схильністю менеджерів і акціонерів до тих чи інших рішень стосовно дивідендів. В Україні більшість менеджерів вирішують питання іншого плану: “Яким чином взагалі уникнути будь-яких виплат акціонерам, а забезпечити доходи лише окремим групам власників через різноманітні “тіньові” схеми?”. Класичні, загальноприйняті види доходів від володіння акціями в Україні практично відсутні. Парадокс полягає в тому, що вітчизняні акціонерні товариства хронічно є збитковими, дивіденди не сплачують, не мають активного вторинного ринку власних цінних паперів, але при цьому власники крупних пакетів навіть не збираються продавати належні їм акції [8].

Варто зауважити, що вітчизняні акціонерні товариства в межах формування та використання фінансових ресурсів активно взаємодіють із такими суб’єктами зовнішнього середовища, як банківські установи, державні органи влади (ДКЦПФР, ДПАУ, ФДМУ), фінансові посередники (біржові маклери, брокери, дилери), акціонери, власники облігацій, постачальники, споживачі тощо. Відповідно широкий спектр взаємозв’язків та взаємодії формує необхідність грамотного підходу до управління фінансовими ресурсами, застосування досягнень сучасного фінансового менеджменту.

Висновки та пропозиції. Результати проведених досліджень дозволяють сформулювати основні проблеми формування у вітчизняних акціонерних товариствах ефективного фінансового механізму. Найбільш яскраво спостерігаєься низький рівень розвитку фінансового менеджменту вітчизняних акціонерних товариств, що супроводжується частковим елементним підходом до формування та використання фінансових ресурсів;

відсутністю застосування функціонального, системного та ситуаційного підходів;

нестачею кваліфікованих фахівців (аналітиків, фінансистів, економістів, бухгалтерів тощо);

відсутністю системного, обгунтованого фінансового планування та контролювання;

нерозвиненістю фінансових структур управління, що базуються на виділенні центрів відповідальності;


недієвістю механізмів стимулювання, призначених активізувати залучення фінансових ресурсів та зміцнити фінансову дисципліну тощо. Недостатній рівень розвитку фондового ринку зумовлює загальний низький рівень активності на ньому акціонерних товариств, що не дозволяє їм розглядати ринок цінних паперів як потенційне джерело залучення фінансових ресурсів. Складна процедура отримання кредитів у банках, дорога вартість кредитних ресурсів, обов’язкові вимоги щодо позитивної кредитної історії, наявності застави під кредит, його цільового використання ускладнюють процедури кредитування діяльності акціонерних товариств.

Високий рівень збитковості підприємств в Україні (близько 40% усіх підприємств є збитковими), а також значні обсяги дебіторської заборгованості на фоні зростання кредиторської заборгованості зумовлює виникнення масової неплатоспроможності акціонерних товариств, нестачу власних фінансових ресурсів для фінансування виробничо-господарської діяльності, невиплату дивідендів акціонерам, високий рівень банкрутства. Нестабільність законодавчої бази, штучне затягування прийняття Закону України “Про акціонерні товариства”, який покликаний вирішити значний перелік проблем у корпоративній сфері, непрогнозованість податкової сфери значно погіршує якість корпоративного управління в організаціях. Масова зношеність основних фондів вітчизняних акціонерних товариств, оновлення яких потребує значних капіталовкладень. Нерозвиненість фінансової, посередницької та інвестиційної інфраструктури не сприяє альтернативному залученню фінансових ресурсів.

Для подолання вищезазначених проблем пропонується звернути максимальну увагу на формування та удосконалення систем фінансового менеджменту в акціонерних товариствах, які б базувались на комплексному функціональному підході, сучасних управлінських технологіях (бюджетуванні, контроллінгу тощо), системності, урахуванні множини усіх фінансових взаємовідносин тощо. На усіх рівнях необхідно сприяти активізації діяльності фондовго ринку, що можливе лише на засадах удосконалення законодавчої бази, яка регулює діяльність різних суб`єктів на ринку цінних паперів;

розвитку структури та інфраструктури фондового ринку як на національному рівні, так і в регіонах України;

використання на ринку цінних паперів нових фінансових інструментів;

підвищення довіри до банківської системи, яка відіграє важливу роль на ринку цінних паперів;

накопичення основними учасниками фондового ринку досвіду роботи з різними цінними паперами. Доцільно спростити та нормативно урегулювати процедури банківського кредитування корпоративного сектору, короткотермінового кредитування на основі овердрафтів з метою подолання проблем тимчасової неплатоспроможності. Існує необхідність визначити у законодавчому порядку частку прибутку, який обов’язково повинен спрямовуватись на виплату дивідендів акціонерам (передбачено проектом Закону України “Про акціонерні товариства”), що сприятиме формуванню позитивної дивідендної політики та захисту прав акціонерів. Варто активно боротись податковими методами із усталеною практикою свідомого нарощення кредиторської заборгованості за розрахунками із контрагентами. Необхідно якнайшвидше прийняти Закон України “Про акціонерні товариства”, у якому врегульовуються питання виплати дивідендів;

розширення кола функцій, які віднесено до виключної (виняткової) компетенції загальних зборів;

посилення ролі спостережної ради та забезпечення участі в ній представників різних груп акціонерів;

встановлення порядку викупу акцій міноритарних акціонерів у разі придбання акціонером (групою акціонерів) контрольного пакета акцій;

закріплення права акціонера в певних випадках вимагати викупу товариством належних йому акцій та порядку його реалізації. Доцільно використовувати для формування альтернативних джерел фінансування механізмів сек’юритизації, що передбачають трансакцію, за якою особа, що володіє активами, які генерують дохід (боргові цінні папери, іпотечні та споживчі кредити, надходження від продажів, лізингові платежі та інші активи, за якими очікуються грошові надходження), продає їх третій стороні – покупцю (як правило, у ролі покупця виступає спеціально створена для проведення даної трансакції цільова компанія). Остання сплачує первинному власнику повну або з встановленим дисконтом вартість активів безпосередньо в момент продажу, а первинний власник повністю відчужує на користь цільової компанії активи, які генерують дохід [9]. З метою оновлення основних засобів вітчизняних акціонерних товариств необхідно стимулювати створення та функціонування лізингових компаній, а також максимально використовувати переваги фінансового та оперативного лізингу. Можна використовувати депозитарні розписки як фінансові інструменти, що сприяють залученню іноземних інвестиційних ресурсів [10], необхідно сприяти зменшенню вартості випуску облігацій.

Загалом для вирішення проблем формування та функціонування фінансового механізму корпорацій необхідно реалізувати широкий спектр заходів на рівні акціонерних товариств, регіональних та центральних органів влади, інфраструктурних одиниць тощо. Подальші дослідження за проблемою можуть стосуватись аналізу альтернативних джерел фінансування виробничо-господарської діяльності акціонерних товариств, удосконалення технології емісії акцій та випуску облігацій й інших цінних паперів тощо.

РЕЗЮМЕ Виокремлено складові елементи фінансового механізму функціонування акціонерних товариств, наведено його схематичну модель. Охарактеризовано механізм формування та використання фінансових ресурсів акціонерного товариства з урахуванням множини взаємозв’язків із зовнішнім середовищем. Систематизовано проблеми формування фінансого механізму функціонування акціонерних товариств та сформульовано загальні шляхи їх вирішення.

РЕЗЮМЕ Выделены составляющие элементы финансового механизма функционирования акционерных товариществ, представлено его схематическую модель. Охарактеризовано механизм формирования и использования финансовых ресурсов акционерного товарищества с учетом множества взаимосвязей с внешней средой. Систематизированы проблемы формирования финансового механизма функционирования акционерных товариществ и сформулировано пути их решения.

SUMMARY Making elements of the financial mechanism of functioning of joint-stock company are determined;

its schematic model is submitted. The mechanism of formation and use of financial resources of joint-stock company is characterized in view of multiple interrelations with external environment. The problems of formation of the financial mechanism of functioning of joint-stock companies are systematized, and general common directions of their decision are formulated.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.;

Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002.

2. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2002.

3. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003.

4. Федулова Л.І. Актуальні проблеми менеджменту в Україні. – К.: “Фенікс”, 2005.

5. Практика корпоративного управління в Україні // Міжнародна фінансова корпорація. – 2005.

6. Стеценко Б. Структура акціонерної власності // Цінні папери України. – 2006 // www.corporation.com.ua.

7. Білошапка В. Облігації корпорацій // Цінні папери України. – 2004 // www.corporation.com.ua.

8. Стеценко Б. Теорія “податкової диференціації” та корпоративне фінансування // Цінні папери України. – 2006 // www.corporation.com.ua.

9. Румянцев С. Можливості застосування механізмів сек’юритизації // Цінні папери України // www.corporation.com.ua.

10. Ревуцька Н. Сучасні інструменти залучення іноземного капіталу // Цінні папери України. – // www.corporation.com.ua.

Поступила в редакцию 21.12.2006 года ПРО ОДИН ПІДХІД ДО ПРОГНОЗУВАННЯ КУРСУ ДОЛАРА ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ЄВРО Литвин О. М., завідувач кафедри прикладної математики доктор фізико-математичних наук, професор, Українська інженерно-педагогічна академія, м. Харків.

Дідковський І. В., кандидат економічних наук, перший заступник голови правління банку «Реал», м. Харків.

Кулик С.І., аспірант, Українська інженерно-педагогічна академія,м. Харків.

Актуальність прогнозування динаміки активів і пасивів банківської системи в цілому та конкретного банку.

На даний час чітко визначилася перевага ринкових методів регулювання економіки над адміністративними. Інтереси ринку усе більше й більше визначають економічну політику держави. У таких умовах стає необхідним й можливим активне використання інструментів прогнозування й планування діяльності підприємств, у тому числі й комерційних банків. Але проблема полягає не тільки у використанні тих або інших інструментів, але й у тому, щоб при цьому застосовувалися найбільш сучасні, а іноді, і абсолютно нові методи, засновані на останніх досягненнях математики.

Маючи достовірні прогнозні значення про динаміку пасивів і активів керівництво комерційних банків може більш точно планувати фінансовий результат, що є важливим для акціонерів і потенційних інвесторів, вчасно ухвалювати рішення щодо корегування, уточнення планових показників, що важливо для менеджменту банку, відповідального за досягнення цільових показників, що встановлюються акціонерами і т.д.

Для прогнозування використовуються наступні показники.

1. Темпи росту (приросту) пасивів банку, зокрема, депозитів фізичних осіб.

2. Темпи росту (приросту) кредитних вкладень.

3. Темпи росту (приросту) інвестиційних вкладень Серед основних факторів, що впливають на показник №1, відмітимо наступні:

грошова маса, доходи населення, структура видатків населення, очікування споживачів, ВВП, кількість населення, середня пенсія, середня заробітна плата, прожитковий мінімум, рівень податків і зборів, процентні ставки по депозитах, рівень іноземних інвестицій, політичні фактори і т.д.

Серед основних факторів, що впливають на показник №2, відмітимо наступні:

доходи населення, структура видатків населення, очікування споживачів, ВВП, кількість населення, середня пенсія, середня заробітна плата, прожитковий мінімум, рівень податків і зборів, процентні ставки по кредитах, прогноз (і очікування) інфляції, прогноз динаміки цін на нерухомість, прогноз (і очікування) динаміки курсів валют, сезонні й політичні фактори й т.д.

Серед основних факторів, що впливають на показник №3, відмітимо наступні:

доходи населення, структура видатків населення, ВВП, кількість населення, середня пенсія, середня заробітна плата, прожитковий мінімум, рівень податків і зборів, процентні ставки по кредитах, прогноз (і очікування) інфляції, прогноз (і очікування) динаміки курсів валют, політичні фактори, показники стану фондового ринку, рівень прибутку підприємств, динаміка виробництва, продуктивності праці й т.д.

Таким чином, у загальному формулюванні задача прогнозування динаміки активів і пасивів банківської системи в цілому та конкретного банку зокрема, повинна враховувати велику кількість параметрів та ризиків, які є характерними для банківської діяльності. Значну роль у цьому відіграють ризики, пов’язані із зміною курсів валют. В даній роботі основна увага приділяється дослідженню лише динаміки курсу валют.

Задача отримання адекватного прогнозу курсу однієї валюти відносно іншої є однією з ключових задач у банківській справі і у розвитку економіки держав. Зокрема, для України актуальною є задача прогнозу курсу американського Долара по відношенню до Євро, оскільки українська гривня тривалий час „прив’язана” до американського Долара.

© Литвин О.М., Дідковський І.В., Кулік С.І., 2007.

Нижче ми пропонуємо новий метод отримання прогнозів зміни курсу валют.

Запропонований нами метод заснований на зображенні залежності, що описує зміну курсу валют у вигляді функції з параметрами, що знаходяться оптимально з умови мінімуму суми найменших квадратів відхилень наближуючої формули від експериментальних даних.

Метод вибору наближуючої функції включає наступні припущення:

1) зміна курсу валют знаходиться у стадії відносної стабілізації, тобто із зростанням часу ця функція наближується до деякої “стандартної” функції, яка описує цю залежність у відносно стабільному режимі (виключаються різкі його зміни);

2) існують скриті періоди в експериментальних даних.

Зауваження. Запропонований нами метод придатний також для використання і в стадії дестабілізації. В цьому випадку прогноз буде більш короткостроковим.

Постановка задачі. Розгляд національної економіки як відкритої економічної системи на думку відомих економістів зберігає пріоритетність забезпечення "стабільності цін, економічного зростання та повної зайнятості". Однак, проміжні цілі змінюються. Обмінний валютний курс розглядається як "важлива проміжна ціль економічної політики водночас із забезпеченням стабільності кількості грошей, які знаходяться в обігу, або рівня цін". Задача полягає в тому, щоб на основі експериментальних даних (значення курсу однієї валюти по відношенню до іншої за деякий період часу) передбачити із заданою точністю (надати прогноз) на наступний період часу. Тобто, у зв’язку з необхідністю регулювання курсу національної валюти, поставлена задача є актуальною.

Аналіз літератури з теми дослідження. В роботах [1] – [5] викладено алгоритми екстраполяції експериментальних даних для прогнозування у різних сферах економіки. Зокрема, досліджувалися зміни ціни (у доларах США) однієї тонни зерна, однієї тонни вугілля, зміни прибутків (у доларах США) рекламних агентств за деякий період часу. Метод, описаний в роботі [1], оснований на фільтрації експериментальних даних з метою відсікання їх високочастотної частини. Після цього будується методом найменших квадратів тригонометричне наближення отриманих відфільтрованих даних із заданою точністю. Точність використовується для знаходження максимального порядку тригонометричного полінома, що найкраще наближує відфільтровані експериментальні дані. Це виконується ітераційним методом, що вимагає кількох тисяч ітерацій (див.[1]).

Мета роботи. В даній роботі пропонується новий метод, який оснований на наступних кроках.

Крок 1. Знаходимо систему функцій { k (t, k )}1 з невідомими параметрами k, у вигляді n лінійної комбінації яких будемо шукати невідому нам функціональну залежність m Pm (t ) = C k k (t, k ).

k = Знаходимо число M цих функцій і коефіцієнти C k та невідомі параметри k з умови:

max max Y p Pm ( X p ), де деяка задана точність, X k це моменти часу, а Yk 1 p Qi 1 m M задані значення відношення Долара до Євро у задані моменти часу.

та параметрів k Ck Крок 2. Підставляючи знайдені значення коефіцієнтів у M формулу Pm (t ) = Ck k ( t, k ), знаходимо прогноз в точці t = Tпрогноз ( Tпрогноз X Qi ) у k = вигляді значення Pm (Tпрогноз ).

Крок 3. Для перевірки якості отриманого прогнозу рекомендується використовувати додаткові експериментальні дані, що виходять за межі апроксимаційних даних і є більш новими. Це досягається шляхом порівняння отриманої прогнозної функції з усім набором даних.

Зауваження. Найбільш складною частиною пропонованого у даній роботі алгоритму є вибір системи лінійно-незалежних функцій { k (t, k )}1, які дозволяють отримати потрібне наближення з n необхідною точністю. Відмітимо, що цей вибір істотно залежить від вказаної точності.

Запропонований у даній роботі метод прогнозування може мати три різних рівні прогнозування:

на основі апроксимації поліноміальною функцією Pm ( t ) : така апроксимація дозволяє отримати найгрубіший прогноз який може бути справедливим для більш довгочасного прогнозу;

на основі апроксимації дробово-раціональною функцією Qn ( t ) ;

така апроксимація дозволяє отримати теж грубий прогноз, що враховує дробово-раціональну складову у експериментальних даних (якщо вона присутня);

такий прогноз теж можна віднести до довгочасного ;

на основі одночасного наближення поліноміальними, дробово-раціональними та тригонометричними поліномами Pm ( t ) + Qn ( t ) + Tn ( t ) ;

така апроксимація дозволяє виділити періодичну складову у експериментальних даних (якщо вона присутня);

з її допомогою можна отримувати прогноз у межах невеликої кількості періодів, присутніх у експериментальних даних;

при цьому виявляються скриті майже періоди;

на основі одночасного наближення поліноміальними, дробово-раціональними, тригонометричними поліномами та вейвлет-апроксимаціями;

таке наближення дозволяє зафіксувати закономірності у експериментальних даних із різко вираженими локальними змінами і для виявлення яких потрібні тригонометричні поліноми дуже високого степеня;

прогнози з використанням вейвлетів, як правило, повинні бути короткочасними;

на основі одночасного наближення поліноміальними, дробово-раціональними, тригонометричними поліномами, вейвлет-апроксимаціями та апроксимаціями з використанням фрактального аналізу;

таке наближення дозволяє виділити стохастичні закономірності у експериментальних даних, які носять випадковий характер і не можуть бути виявлені на попередніх рівнях прогнозування.

Тобто, пропонований метод дозволяє досягти більш надійного прогнозу, точність якого зростає, шляхом під’єднання до системи функцій { k (t, k )}1 нових класів функцій.

n Відмітимо, що вдалий вибір дробово-раціональної складової у наближуючій функції можна порівняти з відсіканням високочастотної складової у експериментальних даних, реалізованим у статті [1].

Даний метод був нами реалізований для отримання прогнозу зміни курсу валют. У даній статті ми використали для прогнозування тільки дробово-раціональні та тригонометричні функції.

Використання вейвлет-апроксимації та фрактального аналізу планується висвітлити у наступних публікаціях.

Продемонструємо викладений метод з використанням графічного зображення експериментальних даних (нами були взяті дані зміни курсу Долара по відношенню до Євро за період: з 07.10.1998 по 18.03.2005) і отриманого наближення.

Графічне зображення експериментальних даних має наступний вигляд (Мал.1):

Мал. 1. Точковий графік зміни курсу Євро по відношенню до Долара у залежності від часу (точковий графік експериментальних даних).

Нами були вибрані наступні функції, p +1 ( t, 2 p, 2 p +1 ) = cos ( 2 p t + 2 p +1 ), p = 1, 2,...

0 ( t ) = 1, 1 ( t, 1 ) = 1 + 1t. (1) Зауважимо, що такий вибір системи наближуючих функцій (1) можна замінити наступним, що приводить до однакового наближення:

, 2 p ( t, 2 p ) = cos ( 2 p t ), 2 p +1 ( t, 2 p +1 ) = cos ( 2 p +1t ), p = 1, 2,...

0 ( t ) = 1, 1 ( t, 1 ) = 1 + 1t Мал.2. Графік експериментальних даних, по відношенню до яких здійснювалась екстраполяція, та даних для перевірки.

На даному малюнку суцільним червоним кольором показані експериментальні дані з 07.10.1998 по 07.06.2005. Точковий графік синього кольору зображує дані періоду з 07.10. по18.03.2005, тобто дані по відношенню до яких здійснювалась екстраполяція.

1. 1. YJunek 1. FF1( t, UEP) 0. 0. 0 0.1 0.2 0.3 0.4 0.5 0.6 0.7 0.8 0. XJunek, t Мал.3. Графік експериментальних даних і наближуючої функції при використанні 13 тригонометричних функцій 1,cos k t,sin k t, k = 1,6.

На малюнку 3 зображений графік наближуючої функції та експериментальних даних, по відношенню до яких здійснювалась екстраполяція.

На наступному кроці віднімемо від експериментальних значень значення даного наближення і отримаємо наступний графік:

Мал.4. Точковий графік відхилення наближуючої функції від експериментальних даних.



Pages:   || 2 | 3 | 4 | 5 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.