авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 13 | 14 || 16 | 17 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 15 ] --

РЕЗЮМЕ Розглянуто полягання енергоресурсів в Україні. Проаналізовані пропоновані різними авторами нетрадиційні способи отримання енергії, показані їх недоліки і шляхи подолання останніх.

SUMMARY Consist that energy resources are considered in Ukraine. The offered is analyzed different authors untraditional methods of receipt energies, shown their failings and ways of overcoming the last.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Макогон Ю.В., Паршиков А.М., Гохберг Ю.А. и др. Современные технологии. Донецк: ДонНУ, 2006.-304 с.

2. Макогон Ю.В., Куденко Г.Е., Кадермеева Д.С. и др./ Под ред. Ю.В.Макогона.

Некоторые аспекты реализации политики энергосбережения в Украине.- Донецк: ДонНУ ДонФНИСИ,2006.-200 с.

3. Главная угроза Антикризисной коалиции – «помаранчевый» саботаж: Выступление П.Симоненко на совместном собрании Антикризисной коалиции и Правительства Украины 10 ноября 2006 года – Коммунист Донбасса, №47(526), 17 ноября 2006 г.

4. Сычев И. Сурепка вместо бензина. Донецкий кряж, №38, 13-19 октября 2006 г.

5. Голицын М.В. Альтернативные энергоносители / М.В.Голицын, А.М.Голицын, Н.В.Пронина;

Отв.редактор Г.С.Голицын.- М.: Наука, 2004.-159 с.

6. Черток Б. Я всегда любил скорость. Донецкий кряж, №38, 28 октября-3 ноября 2005 г.

7. Давыдова Л.Г., Буряк А.А. Энергетика: пути развития и перспективы.- М.: Наука, 1981.- с.

Поступила в редакцию 21.12.2006 года ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМНИЦТВА В УМОВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ Васильців Т.Г., к.е.н., зав. відділом регіонального моніторингу Львівського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень Волошин В.І., заступник директора Львівського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень Європейська інтеграція надає нові можливості для України та її регіонів. Разом з тим, інтеграція України у глобальний та європейський економічний простір може завдати істотних негативних соціально-економічних наслідків для тих регіонів, які не виробили власної стратегії конкурентоспроможності та/чи формування належної системи безпеки, в першу чергу, вітчизняних підприємств. Особливо вагомим є це завдання в умовах відкритої міжнародної конкуренції, впливу наддержавних систем багатостороннього регулювання, зокрема СОТ, застосування єдиних для всіх суб’єктів конкурентної боротьби принципів, правил і норм.

До чинників, які не сприяють підвищенню рівня економічної безпеки вітчизняного підприємництва слід віднести недосконалість методологічного, методичного та нормативно правового базису щодо цієї проблематики. Це проявляється у відсутності методологічного обґрунтування поняття “економічна безпека підприємництва” та чинників, які її визначають.

На сьогодні більшість вітчизняних підприємств працюють в умовах нестабільності та криміналізації ринку, недосконалого законодавства. Вказана ситуація вимагає від підприємств протистояти цілій низці загроз з боку внутрішнього та зовнішнього середовища. Підприємства, що не створили ефективної системи захисту своїх економічних інтересів, ризикують значно погіршити своє становище та припинити діяльність. Тому питання підвищення конкурентоспроможності регіонів України в умовах прагнення держави інтегруватися в ЄС вимагають від регіональних органів державного управління розробки та координації системи заходів стосовно забезпечення економічної безпеки суб’єктів господарювання.

Незважаючи на наявність багатьох наукових публікацій присвячених питанням розвитку підприємництва та підвищення його конкурентоспроможності, наявність вагомих невирішених проблем та нових перешкод, які виникають внаслідок євро інтеграції України зумовлюють необхідність наукових досліджень у напрямі пошуку механізмів забезпечення економічної безпеки підприємництва.

Метою статті є вивлення чинників негативного впливу на економічну безпеку сектора малого підприємництва (далі – МП) регіону та пошук вагомих заходів щодо усунення чи мінімізації негативного впливу цих чинників.

Систематизовані погляди на проблему економічної безпеки представлені в роботах українських науковців І.Бінько, О.Власюка, З.Варналія, Я. Жаліло, Т.Ковальчука, А.Мокія.

В.Мунтіян, Г.Пастернак-Таранушенко, В.Шлемко, а також зарубіжних вчених З.Бжезинького, Дж.Бьюкенена, А.Крисіна, П.Мелла, і зокрема, російських вчених Л.Абалкина, Г.Вечканова, А.Гранберга, А.Колосова, В.Котилко, А.Куклина, Е.Олейникова, В.Сенчагова, А.Татаркина.

Аналіз досліджень, проведених цими авторами вказує, що існує достатньо різноманітних підходів стосовно проблеми забезпечення економічної безпеки підприємництва, які потребують систематизації, вивчення їх теоретичної та практичної значущості та подальшого розвитку.

Проблеми пошуку ефективних механізмів державного впливу на розвиток сектора МП досліджувались вітчизняними науковцями: З. Варналієм, М. Долішнім, М. Козоріз, С.

Реверчуком, Л. Лігоненко та ін. У працях цих авторів аналізуються тенденції розвитку сектора МП України, виявляються напрями державного сприяння розвитку цього сектора економіки тощо. Тим часом питання забезпечення економічної безпеки цього сектора МП регіону із врахуванням наслідків європейської інтеграції України, необхідності адаптації державного сприяння сектору МП в умовах активних змін зовнішнього та внутрішнього середовища залишаються невирішеними та гостро актуальними.

Основними цілями, поставленими при написанні цієї статті є: вичвити чинники © Васильців Т.Г., Волошин В.І., 2007.

економічної безпеки сектора МП регіону (на прикладі Львівської області) та розробити заходи для регіональних органів державного управління, які сприятимуть підвищенню рівня економічної безпеки цього сектора економіки. При написані статті використано методи:

аналізу, синтезу та порівняння – для виявлення чинників економічної безпеки та розробки заходів, які сприятимуть її підвищенню.

Економічна безпека суб’єктів підприємницької діяльності значною мірою визначається рівнем конкурентоспроможності підприємств. Загалом за результатами аналізу можна зробити наступні узагальнення (які зрештою є характерними і для інших областей України). Вітчизняні підприємства сектора МП на сьогодні не відчувають особливої конкуренції з боку іноземних компаній. Найчастіше основними конкурентами підприємств сектора МП на внутрішньому ринку виступають вітчизняні підприємства, причому відбувається посилення конкуренції саме за рахунок цих підприємств. На наявність конкурентів у вигляді вітчизняних підприємств вказали 83,8% опитаних МП у 2005 році (згідно даних проекту БізПро “Малі та середні підприємства України: показники діяльності та стратегії розвитку, 2005 р.). Іноземні підприємства створюють конкуренцію для порівняно незначної частини малих підприємств України. У 2005 році своїми основними конкурентами вважали іноземні компанії лише 6,4% малих підприємств України.

Водночас не зважаючи на те, що вітчизняні МП на сьогодні не відчувають особливо гострої конкурентної боротьби з боку іноземних компаній, рівень їх конкурентоспроможності у більшості випадків поступається іноземним компаній. Про це свідчать наступні дані:

- вітчизняні підприємства сектора МП демонструють низьку активність щодо здійснення експортної діяльності (питома вага суб’єктів, які станом на 2005 рік здійснювали експортні операції складала 6,1%). Відбувається незначне збільшення кількості МП експортерів, проте воно не є значним;

- відбувається значне скорочення частки малих промислових підприємств експортерів (з 20,8% у 2004 році до 9,9% - у 2005 році);

- практично кожне друге вітчизняне мале підприємство (54,7%), яке здійснює імпортні операції імпортує в Україну готову продукцію для подальшого перепродажу та лише 20,1% підприємств - імпортують сировину та матеріали з подальшим використанням на власному виробництві.

На наш погляд, основними причинами нижчої конкурентоспроможності вітчизняного сектора МП у порівнянні з іноземними компаніями є:

- вищий рівень енерго- та витратомісткості виробництва;

- відсутність належної професійної підготовки керівників вітчизняних малих підприємств щодо формування сучасних систем управління підприємством та розвитку ефективних каналів реалізації продукції, особливо на зовнішніх ринках збуту;

- недостатність фінансових ресурсів для розвитку підприємств та зміцнення конкурентних позицій;

- відсутність належного державного сприяння у популяризації продукції (послуг) вітчизняних підприємств сектора МП на зовнішніх ринках збуту.

Узагальнюючи вищевикладене, слід визнати невисокий рівень економічної безпеки сектора МП Львівської області та представити на рис. 1 матрицю SWOT-аналізу економічної безпеки сектора МП Львівської області із вказанням сприятливих чинників та чинників, які чинять негативний вплив, а також можливостей та загроз щодо підвищення рівня економічної безпеки цього сектора економіки. Слід також зазначити, що визначені фактори негативного впливу є характерними для більшості областей України, що зумовлює актуальність не лише регіонального, а й загальнодержавного вирішення проблеми посилення рівня економічної безпеки вітчизняних підприємств сектора МП при євро інтеграції держави, оскільки наявність та посилення негативного впливу чинників, які не сприяють підвищенню рівня економічної безпеки сектора МП призведе до негативних соціально-економічних наслідків (зниження обсягів виробництва продукції (послуг) в області;

зниження рівня конкуренції та підвищення цін;

збільшення рівня безробіття та послаблення соціальної захищеності громадян;

зменшення податкових надходжень до місцевого бюджету;

зниження рівня демократизації суспільства, підприємницької активності та погіршення ставлення до органів державного управління.

ІСНУЮЧИЙ СТАН Сприятливі чинники Чинники, які стримують розвиток економічної безпеки збільшення кількості малих погіршення показників ефективності підприємств та питомої ваги малих фінансово-господарської діяльності та підприємств до загальної кількості суб’єктів використання ресурсів;

підприємницької діяльності;

висока енерго- та ресурсомісткість збільшення обсягів реалізованої виробництва більшості малих підприємств;

продукції сектором МП;

недостатність фінансових ресурсів для наявність регіональної програми модернізації техніко-технологічної бази;

підтримки сектора МП;

значна регіональна зосередженість збуту наявність інфраструктурної підтримки продукції;

підприємництва у області;

не чіткість, непрозорість та складність розширення “середнього класу” та процедур одержання у користування загальне підвищення реальної купівельної приміщень та земельних ділянок, які спроможності населення;

перебувають у державній та комунальній посилення громадського контролю за власності, дозволів на будівництво тощо;

державною регуляторною політикою;

невисока інвестиційна активність пом’якшення адміністративних суб’єктів сектора МП;

бар’єрів допуску до підприємництва існування тіньового сектора ринку;

зниження рівня фізичної безпеки підприємницької діяльності ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ Можливості Загрози підвищення рівня достуності втрата позицій на ринку і скорочення фінансово-кредитних ресурсів регіону;

кількості малих підприємств регіону в умовах сприянння регіональних органів євро інтеграції України;

державного управління у зниженні енерго- та подальше зростання ресурсомісткості ресурсомісткості виробничої бази виробництва внаслідок зростання цін на підприємств;

енергоресурси;

популяризація продукції підприємств ліквідація (скорочення) переваг суб’єктів сектора МП на зовнішньому ринку;

сектора МП, передбачених спрощеною підвищення рівня “прозорості” системою оподаткування, звітності та обліку;

інформації регіональних органів державного погіршення конкурентного середовища у управління про державні та комунальні секторі МП внаслідок зростання тіньового ресурси;

сектора ринку через можливе скорочення розвиток інвестиційної активності податкових та інших пільг для суб’єктів підприємств сектора МП;

сектора МП;

підвищення ефективності управління подальше зниження рівня малими підприємствами регіону та якості їх конкурентоспроможності підприємств сектора продукції (послуг);

МП порівняно з підприємствами зовнішнього посиленню фізичної безпеки та ринку внаслідок неналежного сприяння захищеності суб’єктів сектора МП;

інноваційній діяльності вітчизняними загальноекономічна стабілізація та суб’єктами сектора МП підвищення платоспроможності населення Рис. 2. SWOT-аналіз економічної безпеки сектора МП Львівської області Проте ще більші негативні соціально-економічні наслідки проявляться за умови низького рівня конкурентоспроможності сектора МП регіону (особливо прикордонного) після вступу України до СОТ. За даними Проекту БізПро “Малі та середні підприємства України:

показники діяльності та стратегії розвитку” 17,5% підприємств сектора малого і середнього підприємництва не підтримують вступ України до СОТ та прогнозують погіршення рівня власної конкурентоспроможності у складніших економічних умовах;

18,2% підприємств частково не підтримують вступ України до СОТ, а 15% - ще не визначились. Загалом лише 46,9% підприємств сектора малого та середнього підприємництва впевнені у достатньому рівні власної конкурентоспроможності при вступі України до СОТ.

Аналіз рівня конкурентоспроможності сектора МП області в галузевому розрізі виявив низький рівень конкурентоспроможності малих підприємств, які здійснюють діяльність у таких галузях економіки, як: сільське господарство;

промисловість;

транспорт;

колективні, громадські та особисті послуги. Зрозуміло, що підприємствам цих галузей буде ще важче втримати свої конкурентні позиції при вступі України до СОТ. Низька конкурентоспроможність цих галузей може призвести до:

- скорочення кількості вітчизняних суб’єктів МП у області на 30% (близько 5 тис.

юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності та понад 20 тис. фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності);

- втрати робочих місць понад 53 тис. осіб працюючих на підприємствах юридичних особах – суб’єктах підприємницької діяльності та понад 20 тис. приватних підприємців;

- зниження обсягів ВВП області (на суму понад 950 млн. грн., створеної лише юридичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності);

- скорочення податкових надходжень до місцевого бюджету на 4,5%;

- скорочення податкових надходжень від оподаткування заробітної плати працюючих (на суму понад 5,9 млн. грн.);

- погіршення інтегрованих показників розвитку сектора МП регіону (питома вага кількості малих підприємств, питома вага виробленої та реалізованої продукції (послуг), питома вага зайнятості у секторі МП, питома вага сектора МП у ВВП тощо), зниження рівня інвестиційної привабливості сектора МП та підприємницької активності загалом.

Зрозуміло, що в загальнодержавних масштабах негативні наслідки будуть ще вагомішими.

Формування державно-суспільної системи підтримки сектора МП в Україні поступово переміщується все більше з центру в регіони, що є закономірним та дозволить більш якісно враховувати особливості стану розвитку та структури економіки та існуючого стану розвитку сектора МП у регіонах України.

Стратегічні підходи до забезпечення належного рівня економічної безпеки сектора МП повинні передбачати регіональний підхід. Концепції розвитку економічної безпеки сектора МП необхідно розробляти індивідуально та безпосередньо прив’язаною до відповідного регіону чи місцевості.

Водночас ряд заходів, направлених на підвищення рівня економічної безпеки підприємств сектора МП регіону та направлених на ліквідацію (або принаймні мінімізацію) негативних факторів впливу на їх економічну безпеку та конкурентоспроможність є актуальними для більшості регіонів України. Регіональним органам державного управління слід реалізувати наступні заходи:

1. Скорочення кількості збиткових та сприяння створенню нових малих підприємств.

Цього можна досягнути шляхом зниження витрат малих підприємств. Наприклад, витрат на оренду офісних та виробничих площ через утворення комунальних підприємств та виділення їм приміщень для подальшого створення муніципальних бізнес-інкубаторів (прим.: органи місцевого самоврядування втрачають від недоодержання коштів від надання в оренду приміщень, які виділяються під бізнес-інкубатори, проте згідно розрахунку вигод та витрат створення муніципального бізнес-інкубатора органи місцевого самоврядування одержують кошти від оплати новоствореними СПД єдиного податку (23% від єдиного податку), за державну реєстрацію нових СПД, прибутковий податок із доходів громадян – працівників муніципального бізнес-інкубатора та працівників новостворених СПД тощо, що становить близько 90% доходу органів місцевого самоврядування ві надання в оренду цих площ. Проте органи місцевого самоврядування одержують також якісний ефект, який полягає у: покращенні підприємницького середовища в регіоні;

реальній підтримці МП;

зростанні іміджу влади;

зростанні інвестиційного рейтингу привабливості регіону;

зниженні рівня безробіття та соціальної напруги;

залученні в бізнес приміщень, які не використовуються та/чи використовуються недостатньо ефективно;

розвитку депресивних промислових районів регіону) та індустріальних парків із наданням суб’єктам сектора МП приміщень та виробничих площ у пільгове користування. Знизити витрати суб’єктів сектора МП можна також шляхом надання цілеспрямованої інформації про потенційних торговельних партнерів закордоном, фінансової підтримки участі малих підприємств у ярмарках, що полегшить їм можливість встановлення контактів з новими постачальниками та покупцями.

2. Підвищення рівня доступності суб’єктів сектора МП до фінансово-кредитних ресурсів. В Україні на сьогодні не лише законодавчо закріплено, але й розроблено та відпрацьовано на практиці механізми фінансово-кредитного сприяння суб’єктам МП (відшкодування частини відсоткової ставки за кредитами комерційних банків;

майнова порука при одержанні кредиту комерційного банку тощо). Водночас аналіз цієї складової політики підтримки сектора МП виявив неоднозначне ставлення з боку органів місцевого самоврядування у різних регіонах України. В окремих областях виділяються достатні кошти для фінансування програм фінансово-кредитного сприяння суб’єктам МП, в окремих – кошти не виділяються взагалі. Відповідно, у областях, в яких не виділяються кошти на програми фінансово-кредитного сприяння сектору МП не виконуються положення Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”. На наш погляд, визріла необхідність загально державного закріплення норми, згідно якої органи місцевого самоврядування повинні виділяти грошові засоби у розмірі не менше певного визначеного відсотка (наприклад, 1%) від бюджету розвитку області (міста, району тощо) з метою забезпечення фінансово-кредитної підтримки суб’єктів малого підприємництва через Регіональні та місцеві фонди підтримки підприємництва на тендерній основі із наданням такої допомоги суб’єктам МП, проекти яких є економічно ефективними та сприятимуть соціально-економічному розвитку регіону (зокрема, направлені на розвиток депресивних районів, ефективних сільськогосподарських підприємств, на створення нових робочих місць тощо).

Даний механізм підтримки сектора МП може бути доповнений реалізацією на практиці наступних послідовних дій: розробка та затвердження методики формування рейтингу регіонів за рівнем розвитку підприємництва;

законодавче закріплення даної методики та, відповідно, фінансування регіонів, які відстають за рівнем розвитку підприємництва;

визначення в межах регіонів депресивних районів щодо розвитку сектора МП та концентрація фінансово кредитного сприяння сектора МП у цих районах.

Географічній роззосередженості збутової діяльності підприємств сектора МП сприятиме також створення мережі підприємств. Для того, щоб розвивати інноваційну спроможність та гнучкість підприємств сектора МП вони повинні бути включені в мережу коопераційних та конкурентних зв’язків з іншими малими та великими підприємствами. На сьогодні особливо не розвивається такий напрям співпраці, як “наукові дослідження та конструкторські розробки”.

3. Сприяння зниженню рівня енерго- та ресурсомісткості виробництва малих підприємств. Цього можна досягти шляхом виконання таких послідовних дій:

- директивний перегляд регіональних програм з метою обмеження неефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (в тому числі шляхом запровадження нормативів енерговитрат на одиницю продукції), а також запровадження штрафних санкцій у зв’язку з надмірним використанням цих ресурсів;

- планування та накопичення запасів паливно-енергетичних ресурсів для забезпечення сезонних потреб сільського господарства та підприємств сектора малого підприємництва інших галузей та використання цих ресурсів у моменти посилення енергетичної кризи;

- ведення моніторингу процесів активізації суб’єктів малого підприємництва щодо запровадження енергозберігаючих технологій;

- прийняття та достатнє фінансування регіональних програм енергозбереження;

присвоєння у регіональних програмах розвитку підприємництва інноваційним та інвестиційним проектам, які направлені на придбання чи створення ресурсоекономних технологій статусу пріоритетних напрямів економіки з метою надання фінансово-кредитної підтримки таких проектів (включаючи пільгове кредитування та компенсаційні відшкодування відсоткових ставок за комерційними кредитами) через Регіональні фонди підтримки підприємництва;

- ведення просвітницької роботи серед суб’єктів підприємницької діяльності щодо необхідності та економічної доцільності придбання ресурсоекономних технологій та обладнання, їх впливу на конкуретоспроможність продукції підприємств;

- залучення та активізація діяльності громадських та асоціативних підприємницьких організацій, які займаються питаннями енергозбереження для здійснення консультаційно освітніх та методичних послуг щодо запровадження енергозберігаючих технологій суб’єктами малого підприємництва.

4. Усунення регіональної зосередженості щодо збуту продукції сектором МП та сприяння популяризації продукції сектора МП на зовнішньому ринку збуту. Міцне конкурентне становище та подальший розвиток підприємств сектора МП неможливо забезпечити у випадку концентрації підприємством своєї діяльності виключно на внутрішньому ринку області. Розширення географії збуту товарів (послуг) та загальне збільшення товарообороту дозволяє підприємству знижувати загальний рівень витрат в розрахунку на одиницю продукції.

Базовими об’єктами щодо заходів сприяння мають стати ті малі підприємства, які вже подолали окремі труднощі пов’язані з функціонуванням суб’єктів сектора МП. Тобто політика підтримки повинна відштовхуватись від поліпшення перспектив розвитку існуючих підприємств, які вже накопичили досвід підприємницької діяльності та власний капітал.

Розосередженню збутової діяльності підприємств сектора МП сприятимуть:

4.1. Проведення регіональними органами державного управління моніторингу якості товарів (послуг) підприємств сектора МП регіону і виявлення на його основі найбільш успішних підприємств;

розробка за результатами моніторингу “еталонів успішності товарів (послуг) сектора МП за галузями (видами діяльності)” та популяризація практики досягнення успіху серед інших суб’єктів МП регіону (може здійснюватись із залученням до цієї роботи громадських об’єднань та асоціацій підприємців);

формування “рейтингу успішності” підприємств сектора МП регіону та визначення групи підприємств – “ядра конкурентоспроможності сектора МП регіону”;

популяризація торгових марок та загального позитивного іміджу продукції даних підприємств у інших регіонах України та за кордоном.

4.2. Утворення при регіональних органах державного управління (або на базі асоціативних підприємницьких структур із забезпеченням відповідного фінансування їх роботи) комітетів конкурентоспроможності регіону, до завдань яких повинні увійти: сприяння у формуванні мережі коопераційних та конкурентних зв’язків з іншими малими та великими підприємствами для зміцнення конкурентних позицій сектора МП при виході на зовнішні ринки збуту;

виконання ролі посередника щодо розвитку транскордонного співробітництва та встановлення більш тісної кооперації між суб’єктами сектора МП та закордонними підприємствами (бажано корпоративними структурами) на основі субпідрядних, контрактних, орендних відносин;

надання експортерам-початківцям консультацій спеціалістів;

забезпечення інформаційної підтримки та створення довідкової служби для проведення маркетингових досліджень зовнішніх ринків збуту;

пошук франчайзерів за кордоном;

допомога в організації виставок продукції (послуг) малих підприємств регіону за кордоном.

5. Спрощення процедур поінформованості підприємницького середовища про вільні приміщення та земельні ділянки, які перебувають у державній та комунальній власності та процедури оформлення їх у користування, а також дотримання прозорості проведення тендерів та забезпечення участі суб’єктів МП в здійснення поставок продукції (надання послуг) для державних та регіональних потреб, залученні до виконання науково-технічних та соціально-економічних програм.

З цією метою у регіоні необхідно створити єдину електронну мережу (на веб-сторінці) інформації органів місцевого самоврядування щодо вільних приміщень та земельних ділянок, які перебувають у державній та комунальній власності та процедури оформлення їх у користування;

передбачити фінансування фахівців-консультантів, які будуть працювати у даній електронній мережі;

створити прозору і стабільну систему оплати за підготовку документів, необхідних для подання необхідної інформації.

6. Сприяння підвищенню інвестиційної активності підприємств сектора МП.

Регіональним органам державного управління у цьому напрямі слід здійснювати посередницькі та координаційні фукції між суб’єктами МП області та інвесторами, виробниками (постачальниками), лізинговими компаніями з метою активізації процесів залучення суб’єктами МП валових капітальних інвестицій, модернізації основних засобів тощо.

7. Підвищення ефективності управління малими підприємствами регіону та якості їх продукції (послуг). Для цього необхідно розробити механізми сприяння переходу підприємств сектора МП на міжнародні стандарти якості. Цього можна досягти шляхом фінансування за рахунок коштів місцевого бюджету навчань керівників (чи провідних спеціалістів) малих підприємств та послуг експертів з впровадження міжнародних систем якості управління з обов’язковим відслідковуванням подальшого отримання суб’єктами сектора МП, які пройшли навчання чи консультації на предмет отримання ними відповідних сертифікатів якості міжнародного взірця. У протилежному випадку – вжиття заходів щодо повернення суб’єктами сектора МП коштів, виділених на навчання (консультації).

8. Легалізація малих підприємств, які функціонують у тіньовому чи необліковуваному секторах ринку. Регіональним органам державного управління слід активізувати роботу щодо виявлення та притягнення до відповідальності суб’єктів сектора МП, які функціонують у тіньовому секторі ринку, особливо тих, які здійснюють виробництво (постачання) необліковуваних, контрабандних, контрафактних та фальсифікованих товарів. Така продукція часто підриває конкурентоспроможність легальних суб’єктів ринку, завдає шкоди споживачеві та державі, яка недоотримує податкові платежі. Водночас значна частина суб’єктів малого бізнесу функціонує в необліковуваному секторі ринку (фермерські господарства;

постачання продукції та сировини для промислових підтриємств;

надання в оренду приміщень;

транспортні послуги;

послуги з ремонту;

юридичні та консультаційні послуги тощо). Щодо таких суб’єктів підприємницької діяльності, то необхідно проводити ідеологічну та роз’яснювальну політику (в тому числі за допомогою соціальних рекламних звернень), направлену на формування механізмів сприятливого ставлення до здійснення легітимної підприємницької діяльності (тим більше, що в Україні забезпечено спрощену систему оподаткування, звітності та обліку суб’єктів МП). Така робота може здійснюватись шляхом створення мережі інформаційно консультаційних пунктів (в тому числі на базі асоціативних та громадських підприємницьких організацій) для надання безкоштовних консультацій суб’єктам підприємницької діяльності щодо процедур реєстраційної та дозвільної систем тощо.

9. Посилення рівня безпеки та захищеності суб’єктів МП від криміналітету та контролюючих структур. Цьому сприятиме проведення щоквартальних форумів, присвячених співпраці владних структур та бізнесу, вироблення типових регламентів проведення перевірок суб’єктів підприємницької діяльності відповідними контролюючими органами, а також створення при виконавчих органах влади робочих груп для координації діяльності правоохоронних органів і недержавних охоронних структур щодо економічного і фізичного захисту підприємництва, основними завданнями яких повинні стати: координація діяльності правоохоронних органів, підприємницьких об’єднань, недержавних охоронних структур щодо економічного і фізичного захисту підприємництва;

вироблення пропозицій щодо формування законодавчої та нормативної баз з питань безпеки підприємництва;

правова (теоретична) просвіта підприємців та громадян через організацію семінарів та конференцій, ЗМІ;

ініціювання та сприяння висвітленню в ЗМІ досвіду охоронної діяльності тощо.

Реалізація запропонованих заходів регіональними органами державного управління дозволить мінімізувати негативні соціально-економічні наслідки різкого посилення рівня конкуренції на ринках товарів і послуг в умовах європейської інтеграції України.

РЕЗЮМЕ Выявлено факторы влияния на экономическую безопасность сектора малого предпринимательства региона, предложено региональным органам государственного управления заходы, направленные на повышение экономической безопасности этого сектора экономики в условиях европейской интеграции Украины.

РЕЗЮМЕ Виявлено чинники впливу на економічну безпеку сектора малого підприємництва регіону, запропоновано регіональним органам державного управління заходи, які сприятимуть підвищенню рівня економічної безпеки цього сектора економіки в умовах європейської інтеграції України.

SUMMARY Was shown factors of influence on economic safety of sector of little enterprises of region.

Was proposed measures to regional government, that will promote the increasing of the level of economic safety of this sector of economy in conditions of European integration of Ukraine.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Розвиток малого підприємництва Львівщини / Статистичний збірник Головного управління статистики у Львівській області. – Львів. - 2005, - 140 с.

2. Васильців Т.Г., Іляш О.І. Соціально-економічна роль сектора малого підприємництва у розвитку регіону (на прикладі Львівської області) // Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону: Фінансова політика та інвестиції. Серія зайнятість та соціальна інфраструктура. Вип.. 12.- №3,- 2006. – С. – 18-25.

3. Васильців Т.Г., Іляш О.І. Системний підхід до формування ефективного механізму регулювання ринку праці в торгівлі // Вінницький фінансово-економічний університет.

Регіональна бізнес-економіка та управління. - №10, - 2006. – С. 91 – 99.

4. Гусев В.С. и др. Экономика и организация безопасности хозяйствующих субъектов. – СПб.:

ИД “Очарованный странник“, 2001, с. 224.

5. Грунин О.С. Экономическая безопасность организации. – СПб.: Питер, 2002, 180 с.

6. Мале підприємництво України: процес розвитку / Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. – К.: Інститут конкурентного суспільства, 2001. – 255с.

7. Малий бізнес та підприємництво в ринкових умовах господарювання: Навч. посібник / під ред. Вороніна Л.І. – К.: Видавництво Європейського університету, 2001. – 256с.

8. Кобелев Н.Б. Практика применения экономико-математических методов и моделей. – М.:

“Финстатинформ“, 2000.

Поступила в редакцию 21.12.2006 года ЭФФЕКТИВНОСТЬ ИНСТИТУЦИОНАЛЬНЫХ МЕХАНИЗМОВ РАЗВИТИЯ РЕГИОНОВ В УКРАИНЕ Воронова Е.В., к.э.н., доцент Барановская М.И., аспирантка, Одесский государственный экономический университет Европейский выбор провозглашен основным стратегическим направлением внутри- и внешнеэкономического развития Украины на предстоящие десятилетия. Реализация этого курса в исторической перспективе открывает перед нашей страной возможность попасть в число государств, способных обеспечить для своих граждан достойную жизнь в условиях мира, свободы, демократии и правопорядка.

Вступление в ЕС новых членов (2004 год), имеет для Украины многообразные и далеко неоднозначные последствия. Первым результатом такого расширения является приближение границ ЕС к Украине. Наша страна стала «непосредственным соседом» этого могущественного экономического и геополитического объединения.

По мнению отечественных аналитиков, последствия процесса расширения ЕС для Украины определяются, с одной стороны, внутренними институциональными и структурными преобразованиями в Евросоюзе в его расширенном виде, стратегией внешних отношений ЕС на восточных направлениях, а с другой – способностью Украины к эффективным институциональным и структурным преобразованиям внутри страны.

К числу таких преобразований следует отнести результативную региональную политику. Одним из важнейших инструментов региональной политики является стимулирование развития регионов за счет создания институтов, обеспечивающих это развитие. При этом под «институтом» понимается набор правил, процедур, моральное и этическое поведение людей в интересах максимизации богатства, разработанные людьми как формальные (законы), так и неформальные (соглашения) ограничения, а также различные © Воронова Е.В., Барановская М.И., 2007.

содействующие факторы и мотивы, структурирующие их взаимодействие. Опираясь на теории региональной политики, к числу таких институтов можно отнести:

- территории приоритетного развития (ТПР);

- свободно экономические зоны (СЭЗ);

- агентства регионального развития (АРР);

- агентства содействия экспорту и импорту;

- кластеры;

- модели территориально-производственной системы (ТПС) Прежде чем оценить эффективность того или иного институционального механизма активизации региональной политики в Украине, следует отметить, что сама региональная политика Украины прошла определенный этап своего формирования и находится в стадии становления. В наследство от прошлого нам досталось чрезмерное неравенство в уровнях социально – экономического развития регионов. Особенно значителен разрыв в социально экономических показателях между Западом и Востоком Украины. Углубление территориальной дифференциации регионов Украины происходило в условиях глубокого и продолжительного экономического кризиса (1991-2001 годы). Его причины общеизвестны:

дезинтеграция экономики в результате распада СССР и отставание в проведении рыночных реформ. Как и в странах Центральной и Восточной Европы, отставшие регионы в нашей стране оказались менее восприимчивы к рыночным преобразованиям, чем более развитые регионы.

Существующая бюджетная политика препятствовала развитию местного самоуправления и, по сути, лишала регионы возможности мобилизовать свои внутренние ресурсы на нужды социально-экономического роста. Передача основной части налоговых сборов в центральный бюджет подрывала заинтересованность местных властей в расширении налоговой базы, в увеличении числа налогоплательщиков – субъектов предпринимательской деятельности.

Проведение региональной политики могли себе позволить главным образом только регионы с относительно высоким уровнем развития.

Одним из способов решения этой проблемы является привлечение отечественного и зарубежного капитала. Самым надежным и доступным считается создание свободных экономических зон, открытых для отечественных и иностранных вкладчиков капитала и одновременно «закрытых» для растущих и меняющихся налогов. Кроме того, СЭЗ создают благоприятные возможности для расширения экспорта и получения конвертируемой валюты, необходимой для закупки современного оборудования и новейших технологий.

В настоящее временя в Украине создано более десятка СЭЗ и около десятка территорий приоритетного развития. Деятельность ряда зон принесла очевидные и вполне ощутимые положительные результаты. Однако в целом по Украине их результативность оказалась весьма низкой. Введение режима СЭЗ на многочисленных территориях и в отдельных крупных городах обернулось крупными потерями для бюджета страны без очевидной выгоды для отдельных конкретных регионов. При этом статуса СЭЗ добились не только отдельные отставшие регионы, но и ряд регионов с относительно высоким уровнем развития.

В целом свободные экономические зоны как инструменты региональной политики оказались в Украине не достаточно эффективными. Не рассматривают их в такой роли и в государствах Евросоюза. В основе европейской региональной политики заложен принцип равенства возможностей для всех хозяйствующих субъектов. Более того, достижение этой цели было провозглашено одной из главных задач Сообщества. Поэтому создание СЭЗ – это исключение из правил региональной политики, применяемое в отношении особо бедствующих территорий ЕС.

Низкая эффективность украинских СЭЗ как реципиентов отечественных и зарубежных инвестиций во многом обусловлена тем, что при их создании был недостаточно учтен (или вообще проигнорирован) опыт местного самоуправления по развитию территорий в странах ЕС и Центральной и Восточной Европы. Прежде всего, был нарушен один из основополагающих принципов европейской региональной политики – принцип партнерства. Он предполагает широкое вовлечение в процесс регионального развития представителей крупного, среднего и малого бизнеса, банковских учреждений, профсоюзов, общественных организаций, развязывание местной инициативы и хозяйственного самоуправления. При создании многочисленных СЭЗ в Украине была недостаточно просчитана их эффективность с точки зрения общегосударственных интересов в целом (это касается каждой из отдельных СЭЗ, а не всех СЭЗ в целом). Кроме того, в ряде случаев наблюдалась чрезмерная бюрократическое регулирование хозяйственной деятельности СЭЗ, при которой назначенная государством администрация брала на себя несвойственные функции предпринимателя.

Следующим форма институционального стимулирования развития регионов является создание кластеров - производственно – территориального образования, введенного в экономическую науку Майклом Портером. Успешно функционирующий кластер в интерпретации Портера – это, в первую очередь, порождение умело используемых «конкурентных сил», которым предоставлен полный простор в регионе, где размещается кластер [1]. Данная форма смогла подтвердить свою эффективность и в Украине. Так, используя опыт функционирования кластеров в США, Хмельницкая областная администрация в начале 1999 года совместно с представителями деловых кругов и учеными-экономистами создали три промышленных кластера – швейный, строительных материалов и агропромышленный. Поскольку по классификации Национального института стратегических исследований этот регион считается отставшим, не имеющим развитого промышленного потенциала, при создании кластеров здесь акцент был сделан на объединении малых и средних предприятий различных форм собственности с целью развития в регионе производства высококонкурентной продукции. Это осуществлялось путем подключения к кластерам всех внутренних резервов региона, при содействии научных и учебных заведений, финансово банковских структур. Для развития кластеров по инициативе общественности была создана неправительственная общественная организация «Подолье Первое». Задачами этого объединения стали:

- развитие сотрудничества между предприятиями в пределах кластеров, обучение персонала и предоставление технической помощи фирмам-партнерам;

- организация поддержки кластеров со стороны общественности и властей;

- обеспечение постоянного мониторинга процесса становления и развития кластера.

Данный пример служит образцом практического применения одного из основных принципов современной европейской региональной политики – принципа партнерства.

Деятельность кластеров в Хмельницком привлекла внимание деловых кругов областей, входящих в Подольский регион. «Родственные» фирмы Винницкой, Тернопольской и Ивано Франковской областей включились в программу известного кластера «Подолье Первое».

Программа постепенно стала превращаться в региональную. Она получила поддержку TACIS, Всемирного банка и ряда фондов, что позволило значительно расширить не только образовательную часть программы, но и развивать международные связи кластеров с аналогичными структурами Польши, Италии, Турции. Продукция швейного кластера «Подолье – Первое» с успехом демонстрируется на международных выставках в различных странах.

Подобные же начинания (различные по масштабам и достигнутым результатам) можно проследить в Львовской, Одесской, Ивано-Франковской, Киевской и других областях.

В соответствии с Концепцией региональной политики Украины [2], функции развития регионов Украины возложены на так называемые Агентства регионального развития (АРР), эффективность которых подтвердилась на протяжении ряда десятилетий в странах ЕС.

Правовые формы деятельности АРР отличаются большим разнообразием. В Болгарии, Венгрии и Эстонии – это неприбыльные предприятия, в Румынии они функционируют как благотворительные фонды, а в Чехии – это общественная организация или коммерческая структура. В Польше, где было создано наибольшее количество АРР, они возникли по инициативе местного самоуправления (46 воеводств) и проводили многообразную и полезную работу по региональному развитию еще до того, как центральные законодательные власти юридически определили их статус.

Для координации работы АРР в Европе уже много лет функционирует международная общественная организация под названием EURADA (Европейская ассоциация агентств регионального развития). Она определяет сущность этих институтов следующим образом:

«какая-либо организация, основной целью которой является обобщение коллективного интереса по развитию определенной территории. Именно поэтому агентство развития должно иметь четкие связи с местными или региональными органами власти, в частности в вопросах управления, финансирования ил определения задач развития территории. Кроме того, АРР должны функционировать на значительной географической территории, однако меньшей чем территория всей страны» [2].

Для выполнения этой роли АРР, по мнению экспертов EURADA, должны соответствовать ряду критерий:

1) восприниматься как институциональный механизм регионального развития органами государственной власти, местным и региональным самоуправлением, политическими структурами;

2) координировать свою деятельность с государственными структурами и структурами местного самоуправления;

3) одновременно сохранять автономию в принятии решений;

4) иметь разработанную стратегию местного или регионального развития;

5) владеть достаточными финансовыми ресурсами для реализации базовых проектов регионального развития;

6) иметь квалифицированный профессиональный персонал.

Современной разновидностью АРР являются агентства содействия экспорту и агентства содействия импорту. Особенностью функционирования этих форм является узость спектра целий и направлений их деятельности.

Анализируя опыт деятельности AРP в Украине, можно сделать вывод, что результаты деятельности AРP неоднозначны. Некоторые AРP действительно стали фактором местного развития, в то время как остальные превратились в небольшие консалтинговые фирмы для мелкого и среднего бизнеса.

Причинами тому могут быть:

- не заинтересованность в АРР субъектов местного развития;

- отсутствие согласованности в политике АРР и местных властей;

- отсутствие источников финансирования;

- разработки и программы АРР не учитываются местными органами власти при создании или формировании проектов, решений местного развития;

- в деятельности АРР незначительное внимание уделено информационному сектору, т.е. отсутствует информация о АРР.

Решить ряд этих проблем можно путем изменения юридической формы АРР в соответствии с законодательством Украины, таким образом, увеличив заинтересованность создающих АРР лиц.

Схожей с кластером по определению, но несколько отличающейся по сути считается территориально-производственная система. В реальной жизни ТПС носит динамичный характер, зарождается, развивается или гибнет в зависимости от конкретно-исторических условий существования. Но возможности воспроизводства ТПС зависят от ее эндогенных способностей создавать собственную динамику путем выпуска продукции повышенной конкурентоспособности или генерирования новых технологий. Данная система должна обладать способностью к созданию более высокой производственной эффективности, нежели та, которая возникает вследствие синергического эффекта, который рождается в результате успешного функционирования обычного производственного комплекса. В этом отличие ТПС от кластера.

Современные регионалисты считают ТПС более высоким уровнем социально экономической интеграции, чем кластер. Анализируя ТПС, прежде всего, следует уделить внимание системе взаимоотношений в рамках данной территории, основанных на взаимности, стратегии субъектов, структурирующих эти отношения в экономическом пространстве.

Наличие или отсутствие этой стратегии свидетельствует о присутствии или отсутствии самой системы.

О факте ее существования могут свидетельствовать такие признаки:

- расположение в удобной конфигурации на небольшом удалении или около места изготовления одного или нескольких видов продукции;

- особая система местного регулирования, обусловленная обычаями и институциональными факторами.

Первый из них можно отнести к взаимоотношениям мелких и средних предприятий, а также между крупными, с одной стороны, и малыми, с другой, когда речь идет об отношениях, выходящих за рамки обычного подряда. Второй из названных признаков просматривается в специфике способов регулирования, которая слагается из комбинации рыночных и внерыночных начал. Последние, чаще всего, основаны на неформальных связях, опирающихся на доверии и взаимности. Только в таких условиях возникает коллективная склонность к готовности идти на принятие рискованных решений или потребность приобретения и передачи профессиональных навыков, знаний в процессе обучения ее отдельных членов, принадлежащих к единому сообществу.

Меры и способы такого регулирования все еще остаются мало изученными. Вместе с тем среди самых важных и наиболее эффективных способов регулирования отношений (частных, общественных и партнерских, между частными субъектами хозяйствования и местными учреждениями, включая органы власти) наиболее действенными признаны внерыночные, особенно в кризисных ситуациях и в условиях конверсии региональной экономики.

Организации производства в форме ТПС наилучшим образом соответствуют те виды деятельности, в которых присутствует сегментация производственного процесса на фазы и виды продукции. Эта сегментация включает:

- существование густой сети взаимозависимости между предприятиями;

- интенсивный обмен и передача информации.

Создание и функционирование ТПС делает возможным уменьшение трансакционных издержек, способствует бесперебойной передаче профессионального опыта, знаний, навыков, а также свободному обмену идей, исключительно ценных в процессе создания технологий.

Возникновение ТПС приводит тем самым к генерированию дополнительных внешних эффектов, создающих благоприятные условия для общественно-экономического развития.

Одной из разновидностей ТПС являются так называемые технологические округа, которые называют в литературе инновационными системами. Они появляются в местах концентрации высоких инновационных технологий на предприятиях, взаимно интегрированных друг с другом, а также с соответствующими предприятиями сферы услуг.

Внешние эффекты проявляются, в частности, в следующем:

- сотрудничестве, устанавливающемся между конкурентами;

- сотрудничестве клиентов с производителями-поставщиками;

- мобильности научного персонала;

- оперативном обмене информацией и взаимном обмене идеями;

- ускоренном распространении инноваций в производственном процессе;

- уменьшении трансакционных издержек и т.п [4].

По мнению большинства регионалистов, территориальные системы отличаются довольно многочисленным разнообразием форм их организации и даже пространственной конфигурации. Французские регионалисты М. Квеви и П. Ван Дорен [5;

6] разделяют производственно-территориальные системы в зависимости от их привязанности к территориям и отношений с ними.

- Направление развития, основанное на достижениях науки, ориентированное на создание технологий в результате совместных усилий успешно действующих научно-исследовательских лабораторий и высокотехнологических предприятий;

- Направление, тесно связанное с сохранением крупными фирмами своих стратегических позиций в процессе глобализации;

- Направление, основанное на так называемой логике «перерождения» – то есть разрыва с прежним видом территориального развития;


- Направление «рассеянного» развития, основанного на эндогенном потенциале местной среды.

На наш взгляд – это одна из наиболее эффективных форм развития регионов. Примеров функционирования подобных объектов в Украине, к сожалению, немного. На сегодняшний момент их всего 8. Структуры, имеющие название «технопарки», что абсолютно идентично по сути ТПС, успешно функционируют в Киеве, Харькове, Донецке, Днепропетровске, Одессе.

РЕЗЮМЕ В статье определенны институциональные механизмы развития регионов в соответствии с целями региональной политики. Проведена оценка эффективности функционирования этих институтов в Украине.

РЕЗЮМЕ У статі визначені інституційні важелі розвитку регіонів у відповідності з цілями регіональної політики. Проведена оцінка ефективності функціонування цих інституцій в Україні.

SUMMARY The article describes institutional mechanisms of development of regions according to the purpose of regional policy. The estimation of efficiency of functioning of these institutes in Ukraine is carried out.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Портер М. Международная конкуренция. Конкурентные преимущества стран. – М.:

Международные отношения, 1993.

2. Про Концепцію державної регіональної політики. Указ Президента України від травня 2001 року № 3. Бугай С., Лендьєл М., Кіш Є., Ілько І., Ткачук А. Агентства регіонального розвитку в Україні. Становлення та перспективи / Київ. Центр Інституту Схід-Захід. – К.: Вид-во “Міленіум”, 4. Воронова О.В. Європейський вибір та формування регіональної політики України. – О.:

Астропринт, 2002, 144с.

5. Quevit M., Van Doren P. Strategic d’innvation et referents territoriaux. – Revue d’ Economic industrialle, 1993, p.42.

6. Pietrzyk I. Polityka regionalna Uniї Europeiskiej i regiony w panstwach czlonkowskich.

Warszawa, 2001, s. Поступила в редакцию 15.12.2006 года НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СТАРОПРОМИСЛОВИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ Воробьев В.М., к.е.н., доц. кафедри „Маркетингу” ДонНУ Злобін І.В., ст. викладач кафедри «Менеджменту» ПВНЗЄУ Постанова проблеми.

Незважаючи на чисельні проблеми з інтеграції економічних комплексів України до світового господарства на рівні як держави, так і її регіональних утворень, наявні позитивні тенденції з активізації цього процесу. Однак міжнародна інтеграція, це особливий процес у результаті реалізації якого суб’єкти різних рівнів міжнародних економічних відносин повинні чітко визначатись відносно векторів економічного і соціально-політичного розвитку, напрямків підвищення економічного потенціалу у співвідношенні з можливими ефектами від реалізації міжнародних інтеграційних програм.

В умовах становлення і розвитку ринкових відносин чітке визначення таких ефектів може відбуватися різними шляхами, але на нашу думку найбільш прийнятним є застосування маркетингового підходу, який дає можливість розглядати процеси міжнародної інтеграції з визначенням перспектив і можливостей покращення функціонування міжнародних інтеграційних механізмів напрямків підвищення економічного потенціалу суб’єктів зовнішньоекономічних відносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Сучасні підходи до вирішення важливої задачі інтеграції національних економік та окремих їх частин до світового господарства характеризуються досить великою кількістю думок, які мають на меті надати розуміння самої суті інтеграційних процесів різних рівнів у контексті побудови цілісної системи визначень та концепцій. Так, наприклад російський © Воробьев В.М., Злобін І.В., 2007.

економіст-науковець А.Кірєєв [2, с. 361], даючи визначення економічної інтеграції як «процесу економічної взаємодії країн, який приводить до зближення господарчих механізмів, який приймає форму міждержавних угод та адекватно регулюється міждержавними органами», підкреслює важливість саме розвитку економічного регіоналізму, яких, на його думку, сприяє створенню саме на рівні держав учасників більш сприятливих умов для торгівлі, ефективного переміщення факторів виробництва. Інші науковці [3, с. 208] визначають економічну інтеграцію як «вищу на сучасному етапі ступінь інтерналізації господарчого життя», а процес інтеграції «охвачує різні ланки цілісної системи: власне виробництво, обіг товарів і капіталів, робочої сили і технологій». При цьому основна увага у концептуальному розумінні цього процесу приділена розкриттю аспектів міжнародного розподілу праці, інтенсифікації процесів міжнародної торгівлі товарами, послугами, капіталами, уніфікації єдиної економічної політики в межах інтеграційного угруповання держав учасників.

Українські вчені [1, c. 3] підкреслюючи важливість інтеграційних процесів, визнаючи важливість безпосередньої участі держави у міжнародних економічній системі господарювання, також розглядають проблеми інтеграції через вирішення у країні економічних проблем, шляхом удосконалення розміщення та розвитку продуктивних сил, активізації процесів міжнародної торгівлі, залучення додаткових інвестиційних ресурсів, тощо. Особливий інтерес заслуговують теоретичні і практичні розробки провідних українських фахівців Ю.Макогона [4, с.14-27], Є.Савельєва [5, c.44-48], В.Геєця [6], які у своїх чисельних наукових роботах найбільш вичерпно і повно сформували концептуальні основи інтеграційних процесів і визначили шляхи та окремі аспекти інтеграції економіки України та її структурних частин до світового господарства.

Виділення невирішеної проблеми.

Тому, ми пропонуємо при визначенні ефектів від інтеграції, напрямків підвищення економічного потенціалу використовувати стратегічний маркетинговий підхід, який полягає у визначенні реального стану різних регіональних утворень у міжнародному конкурентному просторі, та визначенні на цій основі стратегічних програм розвитку міжнародних економічних стосунків. А це є особливо актуальним у контексті логічної аргументації та обґрунтування стратегічних напрямків економічного розвитку галузей і підприємств господарського комплексу України.

Ми пропонуємо при визначенні напрямків підвищення економічного потенціалу у контексті створення можливих ефектів від інтеграції використовувати матричний підхід, застосування якого створює можливості для побудови матриць міжнародних конкурентних профілів, що дозволяє визначити:

стратегічні позиції окремих регіональних утворень на світовому ринку і у співвідношенні між собою;

стратегічні напрямки розвитку регіональних утворень у контексті підвищення, або зниження можливостей з досягнення можливих ефектів від міжнародної інтеграції;

можливі напрямки зменшення негативних наслідків скорочення можливостей у міжнародної інтеграції;

можливі пріоритети у підтримці розвитку міжнародних інтеграційних процесів на регіональному рівні;

довго і середньострокові перспективи у розвитку міжнародних інтеграційних програм на регіональному рівні.

Мета наукової статті.

Окреслити основні напрямки підвищення використання економічного потенціалу старопромислових регіонів України, в контексті розвитку її міжнародної інтеграції.

Дослідити ефективність реалізації міжнародних інтеграційних механізмів на регіональному рівні, надати рекомендації щодо визначення напрямків міжнародної інтеграції України за участю старопромислових регіонів.

Результати дослідження.

Отримання більших ефектів від інтеграції може бути досягнуто за рахунок реалізації визначених конкурентних стратегій на різних рівнях інтеграційної взаємодії. На нашу думку до таких стратегій слід віднести стратегію накопичення ресурсів, стратегію вирівняння темпів регіонального розвитку, стратегію агресивної експансії.

Стратегія накопичення ресурсів має на меті забезпечення у короткостроковій перспективі (5 років) перехід до більш привабливої зони інтеграційного розвитку України.

Стратегія вирівняння темпів інтеграційного розвитку переслідує ціль у середньостроковій перспективі (10 років) досягнення майже рівних темпів розвитку регіональних утворень.

Стратегія агресивної експансії орієнтована на довгострокову перспективу (15-20 років) з активізацією роботи по перевищенню показників досягнень з міжнародної інтеграції над можливостями у межах регіональних утворень.

Висновки та пропозиції.

Проведенні нами дослідження дають нам змогу зробити висновок, що отримання більших ефектів від інтеграції може бути досягнуто за рахунок реалізації стратегій накопичення ресурсів, вирівняння темпів регіонального розвитку, агресивної експансії на різних рівнях інтеграційної взаємодії.

Якісне вираження впливу цих стратегій на зміни у положенні територіальних угруповань України представлено на мал. 1, де у якості бази для зрівняння з метою отримання динамічних показників взяті дані за 2003-2005 рр.

Мал. 1. Якісне вираження впливу запропонованих конкурентних стратегій підвищення ефектів від міжнародної інтеграції на зміни у положенні територіальних угруповань України Так, пропонується у межах реалізації короткострокової стратегії накопичення ресурсів в основному за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів перейти у вищу за рангом зону можливостей центральному і південному регіонам при зменшені рангу зони можливостей східного і центрального регіонів і збільшенні рангу досягнень західного. Однак це не означає зниження розрахункових показників та стагнацію регіонального розвитку, бо збільшення, або зменшення рангу зони відбувається у відсотковому вимірі до загального підсумку. Тут мова іде про загальну інтенсифікацію і покращення функціонування ринкових механізмів взагалі.

Реалізація середньострокової стратегії спрямована на вирівняння темпів інтеграційного розвитку регіонів, що вимагає отримання досить високих значень показників можливостей і досягнень. Пропонується спрямувати вектори розвитку регіонів на підвищення рангів досягнень (центральний, західний, південний регіони), зниженні рангу можливостей з міжнародної інтеграції (східний), при незмінності положення північного.


Використання довгострокової стратегії спрямоване на значне підвищення рівня групових показників оцінки можливостей і досягнень, особливо за рахунок перевищення показників досягнень, що повинно відбуватись шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату та значного зростання показників експортно-імпортних операцій, при наданні можливостей для розвитку внутрішнього попиту, підвищення товарообороту, ін. Дія цієї стратегії спрямована на підвищення ефектів від міжнародної інтеграції за рахунок збільшення рангу досягнень центрального регіону при зниженні можливостей східного та західного.

РЕЗЮМЕ Рассмотрены подходы повышение экономического потенциала старопромышленных регионов. Предложены стратегии развития старопромышленных регионов Украины в целостной системе международной интеграции Украины.

РЕЗЮМЕ Розглянуто підходи підвищення економічного потенціалу старопроміслових регіонів.

Запропоновано стратегії розвитку старопроміслових регіонів України в цілісній системі міжнародної інтеграції України.

SUMMARY Approaches increase of economic potential старопромышленных regions are considered.

Strategy of development старопромышленных regions of Ukraine in complete system of the international integration of Ukraine are offered.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власик В.Є. Міжнародна економічна діяльність України:

Навчальний посібник. / За ред.. І.В.Багрової. – К.: «Центр навчальної літератури», 2004. – 384 с.

2. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – Ч.1. Международная микроэкономика:

движение товаров и факторов производства. Учебное пособие для вузов. – М.:

Междунар.отношения, 1999. – 416 с.

3. Мировая экономика : введение во внешнеэкономическую деятельность: Учебное пособие для вузов / М.В.Елова, Е.К.Муравьева, С.М.Панферова и ДР.;

Под ред.. А.К. Шуркалина, Н.С.Цыпиной. – М.: Логос, 2000. – 248 с.

4. Макогон Ю.В. Участие Украины в различных интеграционных объединениях: совместное состояние и перспективы. // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. Зб. наук. праць. Ч.1. – Донецьк:

ДонНУ, 2004. –– С.14–27.

5. Савєльєв Є.В. Передумови розгортання інвестиційних процесів в Україні та її економічної інтеграції в ЄС // Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект: Зб.наук.праць – Донецьк: ДонНУ, 2000. – С.44–48.

6. Геєць В.М., Кваснюк Б.Є.,Зверяков М.І. Трансформація моделі економіки України:

ідеологія, протиріччя, перспективи. К.: „Логос”, 1999. – 500с.

Поступила в редакцию 11.12.2006 года АНАЛИЗ ХОЗЯЙСТВЕННОГО КОМПЛЕКСА г. ДОНЕЦКА: ОСНОВНЫЕ ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ Кацура С.Н., к.э.н., зав отделом ИЭП НАН Украины, г. Донецк Проблемам анализа и развития городов в Украине посвящено незаслуженно мало публикаций [1,2,3,4]. Крупных городов в Украине раз в пять больше, чем областей. Однако ученые-регионалисты свои выводы базируют в основном на анализе областей, а не городов.

Такая ситуация объясняется очень просто. Основной учетной единицей в Украине является область. Все статистические данные публикуются в основном по областям, что позволяет исследователям проводить сравнительный анализ только в этом направлении. Статистические органы не считают нужным рассчитывать по городам важнейший региональный показатель – валовую добавленную стоимость, а на ее основе – валовой региональный продукт. Расчеты проводятся по областям. Однако город является более устойчивой единицей, чем область.

Воздействия административной реформы направлены в основном на укрупнение, разукрупнение областей, что в итоге ничего не дает. Город, как сосредоточение интеллектуального капитала, производства промышленной продукции и услуг жизнеобеспечения всегда будет центростремительной силой, притягивающей новые умы, и тем самым, наряду с собственным потенциалом, воспроизводящий самого себя. Ценность таких публикаций – познавательная, ибо специальная статистика отсутствует, а уровень и перспективы развития крупнейших городов всегда вызывают интерес.

Целью настоящей статьи является анализ структуры хозяйственного комплекса г.

Донецка по объему реализации продукции и численности занятых за последние 5-10 лет для выявления основных проблем и стратегических перспектив развития города.

В хозяйственном комплексе г. Донецка в 2000 г. было занято 456684 человека, из них 435654 человек (95,4%) трудились на предприятиях, в учреждениях и организациях различных форм собственности, 21030 человек (4,6%) являлись частными предпринимателями – физическими лицами.

В 2005 г. структура занятости в хозяйственном комплексе города существенно изменилась. Прежде всего следует отметить, что общее количество занятых возросло с человек в 2000 г. до 512383 человек в 2005 г., т.е. на 12,2%. Увеличилось количество частных предпринимателей – физических лиц, их доля в общем количестве занятых увеличилась с 4,6% в 2000 г. до 7,86% в 2005 г. Наибольшая доля в 2005 г. принадлежала обрабатывающей промышленности – 18,50%, темп роста численности в этом виде экономической деятельности составил 119,54%. Вторым по доле занятых стал транспорт – его доля уменьшилась с 20,7% в 2000 г. до 16,38% в 2005 г. Численность занятых в 2005 г. по сравнению с 2000 г. уменьшилась в данном виде экономической деятельности на 11,27%. Третьим по доле занятых в 2005 г., как и в 2000 г. стала оптовая и розничная торговля;

торговля транспортными средствами;

услуги по ремонту – 11,57%, при этом темп роста занятых составил в этом виде экономической деятельности 120,56%. На четвертом месте, как и в 2000 г., добывающая промышленность – 9,12%, но при этом следует подчеркнуть, что число занятых в указанном виде экономической деятельности снизилось на 1,8%. На пятом месте производство и распределение электроэнергии, газа и воды – 8,13%, численность занятых в данном виде экономической деятельности выросла в 1,6 раза [5,6].

За шесть последних лет средняя численность занятых в сельском и лесном хозяйстве города имеет тенденцию к сокращению, а вместе с рыбным хозяйством за этот период сократилась до 88,8% от уровня 2000 г.

Промышленность г. Донецка является лидером по темпам роста в Донецкой области и входит в первую тройку городов Украины наряду с г. Киевом и г. Запорожьем. В 2005 г. объемы производства промышленности города превысили уровень 1990 г. на 40,4%, а Донецкая область не смогла достигнуть объемов производства 1990 г. на © Кацура С.Н., 2007.

28,1%.

Значительно изменилась структура промышленности города за 15 прошедших лет.

Основную роль здесь сыграли три фактора: объемы реализации продукции, ценовой фактор и изменение состава и учета отраслей промышленности. С 2000 г. каждая котельная считается промышленным объектом.

Анализ структуры промышленности показал, что доля добывающей промышленности практически не уменьшилась – 10,8% в 1990 г. и 11,67% в 2005 г. Однако объемы производства этого вида сократились вдвое. В 2,7 раза увеличилась доля черной металлургии. Здесь присутствует увеличение объемов производства. Но особую роль сыграло сокращение других видов экономической деятельности. Например, легкая промышленность в 1990 г. была доминирующей в городе и составляла 22,9% общего объема реализованной продукции промышленности в городе. В 2005 г. ее доля составила 0,43%. Сокращение доли произошло в 53,3 раза. В два раза сократилась доля машиностроения. В 2,4 раза увеличилась доля пищевой промышленности. Пять промышленных предприятий г. Донецка вошли в число 100 лучших компаний Украины. Это три металлургических завода, группа «НОРД» и шахта им. А.Ф.

Засядько.

Добыча угля в г. Донецке из года в год падает, объем добычи 2005 г. составил половину объема добычи 1990 г.

Снижение объемов добычи объясняется уменьшением числа шахт и ухудшением работы остальных предприятий (несвоевременное воспроизводство очистной линии забоев, необеспеченность на должном уровне горновыемочной техникой и др.) Однако на фоне плохо работающих шахт следует отметить значительное улучшение за этот период основных показателей работы на шахте им. А.Ф. Засядько.

Обрабатывающая промышленность г. Донецка является доминирующим видом экономической деятельности. В 1990 г. она составляла 82,7%, в 2000 г. – 71,76%, в 2005 г. – 71,9% всех видов экономической деятельности в промышленности.

По объему реализации продукции безусловным лидером является металлургия и обработка металла. Ее доля в общем объеме обрабатывающей промышленности поднялась с 33,15% в 2000 г. до 52,34% в 2005 г.

Следующее место по объему реализованной продукции занимает пищевая промышленность и переработка сельскохозяйственных продуктов. Доля вида в 2005 г.

составила 18,84%, а по численности работающих – 20,97%. Необходимо отметить, что в 2000 г.

пищевая промышленность и металлургия занимали одинаковую долю – по 31%. Но за пять лет металлургия значительно увеличила темпы роста производства. На третьем месте находится производство машин и оборудования – 15,2% в 2000 г. и 11,19% в 2005 г. Все остальные виды обрабатывающей промышленности занимают незначительную долю в структуре по объему реализованной продукции.

Доля производства электроэнергии, газа, тепла и воды г. Донецка постоянно растет.

Растет количество предприятий. В 2000 г. работало 19 предприятий, в 2005 г. – 26 предприятий.

Строительство как вид экономической деятельности в структуре хозяйственного комплекса г. Донецка по численности занятых составляло в 2000 г. 27295 человек или 6,02%, а в 2005 – 24414 человек или 5,32%. Подавляющее количество работающих выполняли «строительство законченных строек и гражданское строительство» – в 2000 г. 77,13%, в 2005 г.

– 86,26% [8,9].

С учетом индексов инфляции на промышленную продукцию, капитальных вложений и ростом заработной платы производительность труда в строительстве за 5 лет повысилась в 1, раза. Наиболее благоприятный год в строительстве был 2004, а неудачный – 2005 г.

Глубокие структурно-экономические преобразования экономики города требуют крупных инвестиций. В условиях общеэкономического кризиса, разрушительной инфляции 1992-1995 гг. состояние и структура материально-технической базы экономики еще ухудшились, старение производственного аппарата хозяйствующих субъектов приобрело катастрофические масштабы, нарастает технологическая отсталость экономики.

Такие преобразования могут быть достигнуты путем обновления производственного аппарата экономики на новой технической и технологической основе.

В 1995 г. предприятиями и организациями города освоено капиталовложений на 231, млн.грн. Наибольший объем капитальных вложений освоен по объектам производственного строительства – 61,42%. Вплоть до 2000 г. производственное строительство доминировало и достигло 88% общих инвестиций в основные фонды. Наихудший год был 1997, когда уровень инвестиций в основные фонды был ниже уровня 1996 г. и даже 1995 г. в фактических ценах и это при высоких темпах инфляции. Затем, когда были приняты специальные режимы инвестирования в территории приоритетного развития и СЭЗ «Донецк», объем инвестиций увеличился до 4722,6 млн.грн. в 2005 г.

Структура инвестиций претерпевает существенные изменения. Если до 2000 г.

наблюдался постоянный рост инвестиций в объекты производственного назначения, то, начиная с 2000 г. доля инвестиций в объекты непроизводственного назначения растет с 27,4 до 38,1% в 2005 г. Это явление объясняется строительством супермаркетов, гостиниц, спортивных комплексов и т.д.

Объем инвестиций в основной капитал по видам экономической деятельности хозяйственного комплекса г. Донецка характеризуется следующим. Наибольшая величина инвестиций приходится на обрабатывающую промышленность как в 2000 г. так и в 2005 г.

Однако удельный вес инвестиций в обрабатывающую промышленность в 2000 г. был равен 41,3%, а в 2005 г. – 28,8% [10].

На территории г. Донецка сосредоточена третья часть всего инвестиционного капитала по проектам, одобренным Советом по специальным экономическим зонам и специальному режиму инвестиционной деятельности в Донецкой области.

К сожалению, на протяжении 2005, 2006 гг. центральная власть Украины вела дискуссию о ненужности ТПР и СЭЗ. В конце концов, она отменила все льготы, и началось сокращение притока инвестиций. Сейчас осваиваются только утвержденные проекты.

Анализ инновационной деятельности в промышленности г. Донецка за последнее десятилетие свидетельствует о снижении ее активности. По большим промышленным предприятиям (190 ед.) осуществляли инновации в 1995 г. – 46 предприятий, а в 2005 г. – 14 [7].

Из больших и средних предприятий всех видов деятельности (2261 ед.) в 2005 г. только 44 предприятия осуществили технологические инновации. В промышленности – предприятий, в т.ч. в обрабатывающей промышленности – 17, а в производстве электроэнергии, газа и воды – 1 предприятие.

Только 27 малых предприятий в 2005 г. осуществили технологические инвестиции. В обрабатывающей промышленности – 8 предприятий, в строительстве – 4, в торговле – 9, операции с недвижимостью и услуги юридическим лицам – 5 предприятий.

Освоение производства инновационных видов продукции в промышленности г. Донецка также постоянно снижалось в прошедшем десятилетии. Освоение производства новых машин и приборов сократилось с 32 ед. в 1995 г. до 7 ед. в 2005 г., а новых материалов и продуктов с ед. до 24 ед. за этот же период.

Доминирующим видом транспорта является наземный транспорт. Он и в 2000 г. и в г. занимал долю в 84,2%. Из этого вида железнодорожный транспорт составлял в 2000 г.

77,1%, а в 2005 г. – 75% Следующим видом транспорта по объему реализованной продукции стал городской и автодорожный транспорт. Его доля составила в 2000 г. 7%, а в 2005 г. – 9%. Необходимо заметить, что в этих данных не учитываются предприниматели – физические лица, доля которых к 2005 г. значительно увеличилась. Авиационный транспорт увеличил свою долю с 3,6% в 2000 г. до 5,2%. Но это увеличение произошло за счет непропорционального повышения цен на пассажирские билеты и грузовые перевозки.

В г. Донецке в 2000 г. функционировало 4989 предприятий, относящихся к виду экономической деятельности «Оптовая и розничная торговля;

торговля транспортными средствами;

услуги по ремонту», на них было занято 49156 работников. К 2005 г. количество работающих предприятий торговли уменьшилось до 4528 (на 10,18%), а численность работников возросла до 59263 человек (в 1,21 раза).

Темп роста экспорта товаров возрастал до 2005 г., а затем произошло резкое падение с 193,3% в 2004 г. до 71,5% в 2005 г.

Темп роста импорта упал в 2001, 2002 гг., затем существенно поднялся в 2003 г., в 2004, 2005 гг. увеличивался, но в меньших размерах.

Вид экономической деятельности «Гостиницы и рестораны» в 2005 г. был представлен 234 действующими предприятиями: 18 гостиниц, 13 других мест для краткосрочного проживания, 151 ресторан, 28 баров и 24 столовые и поставщики горячей еды. По сравнению с 2000 г. число действующих предприятий увеличилось на 38 единиц, при этом количество ресторанов увеличилось на 6 единиц, в том числе вновь построенные гостиничный комплекс «Виктория» и первый в Донецке пятизвездочный отель «Донбасс-Палац», других мест краткосрочного проживания на 10 единиц, ресторанов на 28 единиц, баров на 7 единиц, а количество столовых и поставщиков горячей еды уменьшилось на 13 единиц.

В 2000 г. финансовой деятельностью занимались 119 предприятий, а в 2005 г. – уже предприятия, т.е. в 1,2 раза больше. Финансовым посредничеством в 2005 г. занимались предприятий (на 8 единиц больше, чем в 2000 г.);

страхованием – 17 предприятий, что в 2, раза больше, чем в 2000 г.;

во вспомогательной деятельности в сфере финансов и страхования количество предприятий увеличилось с 74 до 79 единиц.

Количество организаций, выполняющих научные и научно-технические работы за последние десять лет снизилось с 70 единиц до 54 единиц. Причина одна – недостаток финансирования. Деньги госбюджета составляют только 33,8%. Действие вышеуказанного фактора привело к снижению численности работников научных организаций по категориям персонала, а также количества специалистов, которые выполняют научные и научно технические работы. Так количество работников основной деятельности с 2000 г. по 2005 г.

сократилось на 11,2%, докторов наук – на 12,5%, кандидатов наук – 15,5%.

Высшее образование в г. Донецке представлено учебными заведениями от 1 до уровней аккредитации. В 2005-2006 гг. подготовка специалистов по г. Донецку осуществлялась 20 учебными заведениями 3 и 4 уровней аккредитации (обучалось студента, или 78,1% от их общего количества) и 20 учебными заведениями 1 и 2 уровня аккредитации (обучалось 14278 студента, или 21,9%). Количество ВУЗов всех уровней аккредитации в г. Донецке сократилось с 41 в 2000-2001 гг. до 40 ед. в 2005-2006 гг.

Количество студентов также сократилось за этот период более чем на 24%. В негосударственных ВУЗах, в которых обучалось в 2005-2006 гг. 12,4% всех студентов, их количество уменьшилось по сравнению с 2000-2001 гг. на 2,2%.

Медицинскую помощь населению г. Донецка оказывают 52 лечебно-профилактических учреждения, из них: 23 больницы, 5 детских больниц, 8 диспансеров, 8 стоматологических поликлиник, 2 психиатрические больницы, станция скорой медицинской помощи, 4 детских санатория, городской Дом ребенка.

По сравнению с 2000 г. общая численность врачей в 2005 г. снизилась на 234 чел. и составила 4151 чел.

Численность средних медработников в 2005 г. составила 6796 чел. (по сравнению с г. уменьшилась на 1428 чел.).

Фактическая обеспеченность населения больничными койками уменьшилась с 73,8 в 2000 г. до 68,8 в 2005 г. на 10 тыс. населения, что на 14% меньше норматива (80 на 10 тыс.

населения).

Доля малого бизнеса в общих объемах реализации продукции (работ, услуг) хозяйственного комплекса г. Донецка колеблется от 5,1% в 2000 г. до 3,3% в 2005 г.

Количество малых предприятий в расчете на 10 тысяч человек наличного населения Донецка за 2005 г. возросло и составило 112 предприятий против 108 в 2004г. и остается самым высоким показателем среди городов и районов области. Этот показатель в 2 раза больше аналогичного показателя в целом по Донецкой области (56).

Рассматривая структуру малых предприятий г. Донецка по видам экономической деятельности, следует отметить, что 41,1% занимались оптовой и розничной торговлей, 23,1% операциями с недвижимостью, сдачей под найм и предоставлением услуг юридическим лицам.

В производственной сфере действовало более одной пятой всех малых предприятий города:

12,4% - в промышленности, 9,1 % - в строительстве.

ВЫВОДЫ Развитие экономики г. Донецка в ближайшие пять лет будет осложнено влиянием внешних факторов. Украина вступает во Всемирную торговую организацию, поэтому при разработке перспектив развития экономики следует детально проанализировать применительно к структуре видов экономической деятельности города действия принятых Верховной Радой Украины десятков законов Украины. Уже сейчас можно сказать, что некоторые законы повлияют отрицательно на экономику. Повышение цен на газ также приведет к удорожанию многих видов продукции.

Влияние внутренних факторов также следует учитывать. Это, прежде всего ухудшение экологической ситуации, снижение резервов экстенсивного роста экономики, снижение инновационной активности предприятий, неопределенность с территориями приоритетного развития и СЭЗ.



Pages:     | 1 |   ...   | 13 | 14 || 16 | 17 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.