авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 17 | 18 || 20 | 21 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 19 ] --

З метою зниження витрат пропонується установа соціальної аптеки. При цьому змінюється принципово механізм надання матеріальної допомоги, що буде видаватися не у вигляді коштів як компенсація за вже придбані ліки, а у вигляді можливості їхнього придбання в соціальній Аптеці на пільгових умовах. Фінансові витрати будуть спрямовані на підтримку діяльності Аптеки.

Частина прибутку від здійснюваної паралельно комерційної діяльності із продажу ліків і наданню послуг населенню міста будуть використатися для формування конкурентноздатних і пільгових цін і розвиток аптеки. Ініціатор і координатор проекту: первинна профспілкова організація промислових підприємств міста Торез( у рамках програми «Здоров'я»).

Рисунок 1.1. Структура соціального підприємства “Аптека” Завдання проекту:

- організація профілактичної роботи, реабілітаційної роботи, санітарно-гігієнічної роботи;

- соціальної підтримки окремих категорій працівників (шкідливе виробництво, що бідують) і пенсіонерів промислових підприємств.

Реалізація програм й основних заходів:

- забезпечення на пільгових умовах:

- проведення спеціальних консультаційно-профілактичних заходів;

- впровадження системи комплексного забезпечення лікарськими засобами, виробами медичного призначення, біологічно активними добавками, вітамінами, фітотерапією, кисневими коктейлями, очковою оптикою;

- діагностика зору й підбор окулярів;

- устаткування здравпунктів промпідприємств аптечними пунктами;

- постачання здравпунктів медикаментами, виробами медичного призначення.

Соціальна підтримка (надання адресної матеріальної допомоги): пільгове й безкоштовне лікарське забезпечення;

дисконтні знижки співробітникам і пенсіонерам промпідприємств.

“Соціальна Аптека”:

- здійснює повну господарсько-фінансову діяльність на підставі Уставу підприємства;

- бере участь в організації керування й роботи підприємства, реалізує основні положення проекту.

Фінансування конкретних програм дозволить більш ефективно організувати профілактичну й лікувально-оздоровчу роботу цехової служби, що обслуговує працівників промпідприємтсв.

Соціально-економічна частина проекту.

1) Забезпечення засновником оборотних активів у зв'язку з поставкою медикаментів по цільових програмах дозволить підвищити рентабельність аптеки, знизити націнку на товар для цільового призначення з 30-35% до 10-15% що спричиняє економію виділених цільових коштів, дозволить зменшити собівартість товару в цілому (у тому числі, і для роздрібного продажу), що забезпечить розширення асортиментів медичних товарів і препаратів, збільшення купівельних потоків й, як слідство, збільшення обсягу продажів.

2) Невелике підприємство - аптека, у якого з'являються вільні кошти (прибуток), зможе направити їх на зміцнення не тільки своєї матеріально - технічної бази, а й розширити спектр додаткових послуг для покупців, що паралельно є збільшенням купівельного попиту й задовольняє сучасним вимогам споживчого медичного й фармацевтичного ринку. Наприклад:

відкриття додаткових парафармацевтичних відділів: фітовідділ, харчових добавок, кисневий коктейль, санітарії й гігієни, медичної косметики, очкової оптики. Впровадження додаткових медичних послуг: вимір артеріального тиску, зважування, підбор окулярів й ін. Відкриття консультаційного кабінету лікарів.

3) Невелике підприємство - аптека відрізняється мобільністю й оперативністю в керуванні колективом, що дозволить його керівникові підібрати кращі висококваліфіковані кадри, які забезпечать ефективну роботу підприємства й підвищення його фінансово економічної стабільності.

4) За рахунок пропонованих заходів аптека здатна забезпечити собі заданий обсяг товарообігу і його ріст, що дозволить їй виходить на більше високий рівень забезпечення себе товаром, посилення зв'язку й співробітництво з більшими фірмами - постачальниками, які є лідерами на фармацевтичному ринку. Ці постачальники вітчизняних і закордонних заводів виробників фармацевтичної продукції, що проходить федеральний і регіональний контроль якості, що більшою мірою виключає влучення в аптеку фальсифікованої продукції.

Фінансові показники проекту. Прогноз товарообігу й витрат прийнятий на підставі досвіду роботи аптек аналогічного рівня й наведений у таблиці 1. Таблиця 1. Прогнозна динаміка товарообігу Найменування 1 рік 2 рік 3 рік Товарообіг на місяць, тис. грн. 126 176,4 230, Витрати підприємства, тис. грн. 25,2 27 Чистий прибуток, тис. грн. 1,8-10,8 10,8-23,4 23, Приріст прибутку, тис. грн. 9-12,6 Сер. 12, Фінансово-економічні параметри проекту За основу розрахунку взятий досвід розвитку фармацевтичних підприємств у тому числі аптек, період становлення яких становить 2-3 року до повного функціонування фінансово економічного механізму підприємства й одержання прибутку.

Інвестиційні параметри проекту розглянуті у двох варіантах:

- інвестиції для організації робіт у випадку оренди приміщення (для зіставлення розглянуті два обсяги початкових інвестицій 153720 грн. й 207720 грн.);

- інвестиції для придбання приміщення на поточному ринку нерухомості (також розглянуто два рівні інвестицій 368820 грн. й 422820 грн.) Оцінка ефективності проекту розраховувалася на підставі стандартних параметрів розрахунку ефективності інвестицій - UNIDO, з використанням чотирьох параметрів й аналізу чутливості:

Чистий дисконтований доход (NPV), внутрішня норма прибутковості (IRR), індекс прибутковості інвестицій (ІП) та строк окупності.

У роботі були розглянуті наступні 4 варіанти інвестиційного проекту по організації й введенню у виробництво ТОВ «Аптека»:

- проект 1.1 розраховувався за умови оренди приміщення й інвестиції 153720 грн.

- проект 1.2 оренда приміщення, інвестиція 207720 грн.

- проект 2.1 покупка приміщення, інвестиція 368820 грн.

- проект 2.2 покупка приміщення, інвестиція 422820 грн.

У таблиці 1.2 наведені результати розрахунку економічних показників роботи ТОВ «Профспілкова аптека» по різних варіантах. Обсяг інвестицій і динаміка розвитку підприємства визначені календарним планом по організації й введенню у виробництво підприємства, а також комплексною програмою «Аптека».

Таблиця 1. Результати розрахунку економічних показників Чистий грошовий потік в t Інвестиці Проект NVP, грн. IRR,% ІП Строк окупності м року, тис. грн.

ї, грн t =1 t=2 t= 1.1 153720 129,6 280,8 280,8 340,11 111,51 3,21 1, 1.2 207720 129,6 280,8 280,8 286,11 79,58 2,63 1, 2.1 368820 129,6 280,8 280,8 125,01 34,17 1,92 2, 2.2 422820 129,6 280,8 280,8 71,01 25,61 1,8 2, Товарообіг, тис. грн 1512 2116,8 2764, Аналіз чутливості дозволяє визначити чинність реакції результативного показника (у цьому випадку NVP) на зміну незалежних, тобто факторів, які варирують. Аналізована величина - NVP. Параметри, які варирують: ставка дисконтування, товарообіг. Крок аналізу 5% (від -20% до 20%). За вихідний стан узяті розрахункові значення проектів (крок 0).

У таблиці 1.3 наведені параметри еластичності NVP при варіації різних факторів.

Таблиця 1. Параметри еластичності NVP Параметри -20% -15% -10% -5% 0% 5% 10% 1 5% 20% Чистий приведений доход 375,34 365,69 356,43 347,55 340,11 332,52 320,47 312,53 304, (проект1.1),тис.грн Чистий приведений доход 240,48 265,11 289,74 314,39 340,11 364,06 389,03 412,93 437, (проект1.1),тис.грн Чистий приведений доход 321,35 311,69 304,91 293,55 286,11 275,33 266,47 258,53 250, (проект1.2),тис.грн Чистий приведений доход 186,48 211,11 235,74 260,39 286,11 309,66 334,27 358,93 383, (проект1.2),тис.грн Чистий приведений доход 160,25 150,59 141,33 132,45 125,01 117,42 105,37 97,43 89, (проект2.1),тис.грн Чистий приведений доход 25,38 50,01 74,64 99,29 125,04 148,56 173,2 197,83 222, (проект2.1),тис.грн Чистий приведений доход 106,25 96,59 87,33 78,45 71,01 63,42 51,37 43,43 35, (проект2.2),тис.грн Чистий приведений доход -28,62 -3,99 20,64 45,29 71,01 94,56 119,2 143,83 168, (проект2.2),тис.грн За вихідним даними, приведеним у таблиці 1.3 побудуємо діаграми, зображені на рисунках 1.2, 1. 400 NPV при різних ставках дисконтування (проект 1.1.)тис.грн NPV при різних ставках 250 дисконтування (проект 1.2.) 200 тис.грн.

150 NPV при різних ставках дисконтування (проект 2.1.) тис.грн.

NPV при різних ставках 0 дисконтування (проект 2.2.) тис. грн.

-25% -20% -15% -10% -5% 0% 5% 10% 15% 20% 25% Рисунок 1.2 - Динаміка чистого приведеного доходу при варіації ставки дисконтування NPV при різних обсягах реалізації (проект 1.1.) тис.грн.

NPV при різних обсяга 300 реалізації (проект 1.2.) тис.

грн NPV при різних обсягах реалізації (проект 2.1.) тис.грн 0 NPV при різних обсягах -25% -20% -15% -10% -5% 0% 5% 10% 15% 20% 25% реалізації (проект 2.2.) - тис.грн Рисунок. 1.3 - Динаміка чистого приведеного доходу при варіації величини товарообігу Чистий приведений доход змінюється прямо пропорційно виторгу й назад пропорційно ставці дисконтування.

Найбільший чистий приведений доход через три роки підприємство одержить при застосуванні проекту 1.1, найменший - проекту 2.2.

Таблиця 1. Чутливість по параметрах, які варіруються проект -20% -15% -10% -5% 0% 5% 10% 1 5% 20% Чутливість за величиною 10,4 7,5 4,8 2,2 0,0 -3,2 -5,2 -8,1 -10, дисконту (1.1)% Чутливість за обсягом -29,3 -22,1 -14,8 -7,6 0,0 7,0 14,4 21,4 28, реалізації (1.1), % Чутливість за величиною 12,3 8,9 6,6 2,6 0,0 -3,8 -6,9 -9,6 -12, дисконту (1.2), % Чутливість за обсягом -34,8 -26,2 -17,6 -9,0 0,0 8,2 16,8 25,5 34, реалізації (1.2), % Чутливість за величиною 28,2 20,5 13,1 6,0 0,0 -6,1 -15,7 -22,1 -28, дисконту (2.1), % Чутливість за обсягом -79,7 -60,0 -40,3 -20,6 0,0 18,8 38,5 58,3 78, реалізації (2.1), % Чутливість за величиною 50,0 36,0 23,0 10,5 0,0 -10,7 -27,7 -38,8 -50, дисконту (2.2), % Чутливість за обсягом -140,3 -105,6 -71,0 -36,2 0,0 33,2 67,9 102,5 137, реалізації (2.2), % Чутливість за ставками дисконтування (проект 1.1.), 40 % Чутливість за ставками дисконтування (проект 1.2.), % Чутливість за ставками - дисконтування (проект 2.1.), % - Чутливість за ставками - дисконтування (проект 2.2.), -25% -20% -15% -10% -5% 0% 5% 10% 15% 20% 25% % Рисунок 1.4 - Діаграма чутливості зміни чистого дисконтованого доходу при зміні ставки дисконтування Чутливість за обсягом реалізації (проект 1.1.), % Чутливість за обсягом реалізації (проект 1.2.), % Чутливість за обсягом - реалізації (проект 2.1.), % - Чутливість за обсягом - реалізації (проект 2.2.), % - -25% -20% -15% -10% -5% 0% 5% 10% 15% 20% 25% Рисунок 1.5 - Чутливість зміни чистого дисконтованого доходу при зміні товарообігу Якщо порівнювати фактори, що впливають, то можна відзначити, що величина чистого дисконтованого доходу найбільш чутлива до зміни виручки.

Якщо зрівняти показники чотирьох проектів між собою, то можна відзначити що найменша чутливість до зміни NPV у першого й другого проекту. У третього й четвертого проектів чутливість вище, ніж у першого.

Тобто можна зробити висновок, що перший і другий проект стійкіше до зовнішніх факторів, чим третій. Самий нестійкий - проект чотири.

Соціальний проект «Аптека» орієнтований на задоволення зростаючих потреб, підтримку соціально незахищених або недостатньо захищених верств населення.

Аналіз отриманих результатів показав, що по всіх параметрах, що характеризує інвестиційний проект 1.1 перевершує інші варіанти і йому варто віддати перевагу. Оцінка чутливості також показала, що проект 1.1 найбільш стійкий стосовно зовнішніх змін.

У цілому проект здатний у короткий термін забезпечити повернення інвестицій і надалі мати прибуток, частина якого «Аптека» зможе направляти на інвестування різних соціальних програм.

РЕЗЮМЕ У статті запропоновано створення соціального підприємства на депресивній території, а саме у Донецькій області у місті Торез.

РЕЗЮМЕ В статье предложено создание социального предприятия на депрессивной территории, а именно в Донецкой области в городе Торез.

SUMMARY In article creation of the social enterprise in depressive territory, namely in Donetsk area in the city of Torez is offered.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Богачева О. Становление российской модели бюджетного федерализма // Вопросы экономики. – 1995.- №8.- С. 100 -112.

2. Регіональна політика в країнах Європи: Уроки для України/ Київ. Центр Ін-ту Схід Захід;

За ред. С. Максименка. – К.: Логос, 2000. – 171 с.

3. An Enlarged Europe: Regions in Competition? / Ed. by S. Hardy, M. Hurt, L. Albrechts, and A. Katos. – London: Regional Studies Association, 1993. – 217p 4. Інноваційна діяльність Донецької області : Стат. зб. № 15/280 / Донецьке обласне управління статистики. – Донецьк. – 2002. – 144 с.

5. Лях А.В. Бюджетное регулирование и структурные изменения в экономике старопромышленного региона // Проблемы реформирования и структурной перестройки экономики Украины. - Донецк: ИЭП НАН Украины. - 1994. - С.50-57.

Поступила в редакцию 29.12.2006 года СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ПРИЧОРНОМОР'Я:

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ.

Вололовцев В.Д., аспірант кафедри загально правових дисциплін та міжнародного права Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Сьогодні не викликає сумніву та суперечок теза, згідно якої наголошується, що одним з найважливіших факторів, що стоять на заваді становленню ринкових відносин в економічній сфері життєдіяльності суспільства, є криза управління. Кризові явища в економічній та соціальній сферах суспільного розвитку свідчать насамперед про неефективність здійснюваних останнім часом спроб трансформувати систему державного управління в Україні відповідно до нових політико-ідеологічних орієнтирів та соціально-економічних перетворень.

Управління на загальнодержавного рівні і на рівні територіальних утворень, зокрема, на рівні такого специфічного об'єкта управління, як регіон, не приведене у відповідність суспільним відносинам, які змінились[1;

59]. Система місцевого самоврядування та організація територіального устрою України мають суттєві недоліки, які стоять на перешкоді прискоренню трансформації управління на більш високий якісний рівень. За таких умов важливого значення набуває вибір шляхів подальшого розвитку державно-управлінських інститутів різного рівня, засобів подолання притаманних їм недоліків з метою створення ефективно працюючого механізму державного управління.

В науці сьогодні склалася та підтримується більшістю науковців думка про те, що вкрай важливим є такий крок в реформуванні державно-управлінських відносин та їх правового регулювання, як визначення меж втручання апарату державного управління в економіку та іншу сфери життя суспільства, з метою пошуку оптимального механізму співіснування та поєднання управління з саморегуляцією.

Пошук оптимальних засад такого поєднання приводить до розуміння тези, що в умовах проведення економічної реформи, яка передбачає все більшу самостійність учасників державно-управлінських відносин, відмову від застарілих методів командно-адміністративного управління, широке використання економічних механізмів, важливого значення набуває запровадження в практику раціональне правове регулювання співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління. Стосовно позитивних та негативних наслідків централізації та децентралізації в сфері державного управління існує велика кількість поглядів. Але, важливо наголосити, що в історії управління можна знайти періоди, коли переважала централізація і часи, коли вона послаблялася в тих чи інших сферах державного управління. Періоди, за яких переважала жорстка централізація в сфері державного управління, також характеризувалися не тільки негативними явищами, але й певними досягненнями[2;

86]. Саме тому багато теоретиків та практиків державного управління пов'язують сподівання щодо трансформації системи управління на більш високий якісний рівень саме із централізацією в сфері державного управління. До того ж варто зазначити, що, незважаючи на велику кількість робіт науковців в сфері теорії управляння, методологічні основи співвідношення централізації та децентралізації в сфері державного управління розроблені недостатньо, не приділяється належна увага також історичному досвіду розвитку управління нашої держави та зарубіжного досвіду, розробка методологічних аспектів має надзвичайно важливе значення для аналізу кожного явища об'єктивного світу, оскільки не тільки знання, а й шляхи їх отримання повинні бути дійсними, обґрунтованими і раціональними. Стосовно другого аспекту варто зазначити, що саме досвід реформування управління на різних його рівнях в країнах Європи вимагає приділення більш пильної уваги.

Україна сьогодні прагне вступу до європейського співтовариства. А в ньому пріоритет зараз віддано ідеям федералізму - об'єднанню не національних держав, а здебільшого, громадянського товариства, переходу від національного союзу до Європи регіонів. Розвинуті європейські країни вже у 80-х роках ХХ століття дійшли висновку про те, що максимальне використання місцевих ресурсів повинне засновуватися на врахуванні специфіки, унікальності © Воловцев В.Д., 2007.

кожного конкретного регіону. Аби виникали не просто суми, а складні структури співпраці рівні організму, усі регіони мають бути різними, природно сталими, а не штучно створеними за єдиним взірцем[3;

48]. Коріння форм та методів політики регіональної розбудови виходять із перенесення акцентів з прямого державного регулювання розвитку на стимулювання формування в регіонах „автономних механізмів” та заохочення приватного підприємництва, стимулювання регіонального потенціалу. Сутність європейського регіоналізму найстиглішим чином характеризується принципом субсидіарності – найголовнішим здобутком реформ і полягає в передачі, в делегуванні ініціативи прийняття конкретних управлінських рішень на той територіальний рівень, де такі рішення можуть виконуватися найбільш ефективно. За принципом субсидіарності управлінська компетенція всередині країни розподіляється таким чином, щоб проблеми вирішувалися на тому рівні, на якому вони виникають. Пріоритет тут віддається інститутові, найближчому до громадянина, а відповідно і тому, який найлегше громадянином контролюється.

Відомою та доведеною багатьма дослідженнями є теза про те, що чим вищим є рівень управління, на якому знаходиться той чи інший управлінський орган, тим важливішим є соціальне значення функцій, які ним виконуються, і складнішими є управлінські завдання, які ним здійснюються. А при спрощенні управлінських завдань більшість з них може бути вирішена підрозділами більш низького рівня управління. Тобто, залежно від ускладнення або спрощення завдань їхнє вирішення переміщується вверх чи вниз за ієрархією системи управління. У дискусіях щодо державного механізму одним з найголовніших предметів полеміки є питання про засади співвідношення функцій центральних органів державного управління з функціями регіонів, підприємств, об'єднань тощо. Вважається, що варто вести мову про те, що соціально-економічні проблеми, які виникають на регіональному рівні, а також ті управлінські завдання, які повинні бути реалізовані для їх подолання, можуть бути найефективніше вирішені органами того рівня управління, на якому виникають суспільні відносини, які мають бути впорядковані, тобто органами регіонального рівня управління.

Дослідження можливостей розбудови регіонального рівня управління та втілення результатів дослідження в практику допомагають мінімізувати вертикальні управлінські зв'язки, виділити в самостійну підсистему публічної влади місцеві органи самоврядування, які вирішують усі питання, що відносяться до місцевих потреб та інтересів[4;

64]. Це в свою чергу є передумовою та одним із факторів вдосконалення державно-управлінських відносин та їх правового регулювання, приведення статусу учасників цих відносин у відповідність до нових завдань, які стоять перед механізмом державного управління.

Про процеси централізації та децентралізації державного управління йдеться з огляду на можливість розбудови нових територіальних утворень України – регіонів.

Стратегія соціально-економічного розвитку регіону повинна формуватися, виходячи з таких методологічних принципів:

- пріоритету інтересів регіону в цілому, його населення відносно галузевих, відомчих, корпоративних інтересів, а також інтересів окремих господарських суб'єктів;

- всебічного врахування економічних, технологічних, етнічних, екологічних, соціально-демографічних та інших умов і факторів соціально-економічного розвитку регіону і його окремих, адміністративно-територіальних утворень;

- пріоритету інтенсивного ресурсномісткого підходу, який полягає перш за все в структурних трансформаціях комплексу, який вже функціонує, на користь екофільних, ресурсозберігаючих технологій, інтелектоміских видів продукції, товарів народного споживання і послуг населенню при раціональному, підконтрольному обмеженні енерго-, водо-, матеріале-, капіталомістких галузей і виробництв;

- необхідності поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних утворень, що входять до складу регіону, подолання найбільш суттєвих диспропорцій між ними по показниках чистого продукту на душу населення, душового споживання матеріальних благ та послуг – за рахунок використання всієї сукупності сприятливих регіональних факторів і умов, раціональної територіальної спеціалізації і комплексному розвитку регіону.

Гострота ситуації, що склалася в соціально-економічному розвитку регіону, вимагає конкретних дій для здійснення реального перелому в економіці. Необхідне поступове зниження існуючих протиріч між дійсним станом розвитку регіону пріоритет повинен бути відданий відповідним цільовим комплексним територіальним програмам, які повинні враховувати динаміку економічної реформи, переорієнтацію застарілих і традиційних виробництв на високопродуктивні технології. Вплив держави на процес виходу економіки з кризового стану повинен здійснюватись шляхом адресного спрямування державних і недержавних інвестицій і ресурсів, а також наданням економічних пільг, виходячи з пріоритетних напрямків розвитку регіонів, які повинні визначатися в територіальних програмах.

Пріоритетні об'єкти інвестування у виробничій сфері визначаються по їх вирішальному значенні у перебудові виробничо-технологічних комплексів.

Здійснення державних заходів по охороні навколишнього середовища слід розглядати як важливу передумову подальшого соціально-економічного розвитку регіону, оскільки екологічні фактори стали стримуючими в розвитку продуктивних сил, знецінюють зусилля по покращенню добробуту і здоров'я людей. В цих умовах актуальним стає пріоритетне спорудження природоохоронних об'єктів[5;

294].

При цьому слід мати на увазі, що направлення інвестицій на будівництво об'єктів пріоритетних галузей в кожному окремому випадку може здійснюватися лише при умові, якщо вони є частиною конкретної програми і їх реалізація забезпечує:

- технологічний вихід економіки на рівень розвинутих держав, прискорення оновлення виробничого процесу, який відповідав би сучасним вимогам по забезпеченню розвитку експортного потенціалу;

- жорстку економію, ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості, застосування екологічно чистих і енергозберігаючих технологій;

- проведення робіт по технічному переозброєнню і модернізації в межах 1-2 років з метою підвищення якості і конкурентоспроможності виробів і матеріалів, у тому числі і тих, які зараз завозяться з інших країн.

Структурні диспропорцій економіки регіону в основному зумовлюють і кризовий його розвиток. Необхідно перейти до цілеспрямованої політики структурної перебудови. Для цього слід визначити комплекс цільових регіональних програм і на цій основі визначати інвестиційні пріоритети, суворо їх дотримуватись при наданні бюджетних і позабюджетних капіталовкладень, кредитів і гарантій.

На першому етапі структурні перетворення мусять бути зосереджені в галузях, які працюють на споживчий ринок, задоволення потреб населення. Це повинно стати першим і безумовним пріоритетом, який повинен забезпечуватись державною підтримкою у вигляді централізованих вкладень, економічних пільг і перш за все направлених на технічне переозброєння і модернізацію виробництв галузей АПК.

Основними напрямками структурних змін у найближчій перспективі можуть бути:

- поетапне скорочення частини енергія та ресурсномістких галузей промисловості, екологічно небезпечних виробництв і розвиток галузей, які безпосередньо працюють на споживчий ринок;

- розвиток експортного потенціалу на основі освоєння випуску продукції високого рівня переробки та наукомісткої.

З метою здіснення структурної перебудови економіки, нарощування обсягів виробництва необхідно на державному рівні:

- розробити загальнодержавну програму структурних перетворень з виділенням в ній обласного рівня;

- розробити програму конверсії та розвитку експортного потенціалу;

- здійснити ре кооперацію підприємств, відмовитись від нераціональних зв'язків і одночасно налагодити нові, створити міжгалузеві технологічні зв’язки, в тому числі по масовому виробництві товарів народного споживання і продукції на експорт;

- здійснити структурну перебудову основних сфер АПК;

- направляти інвестиційну, фінансово-кредитну та цінову політику на соціальне відродження села, створення умов для прискореного розвитку харчової та переробної промисловості, галузей по виробництву технічних, біологічних і хімічних засобів для сільського господарства;

- забезпечити державну підтримку структурних перетворень за рахунок податкових і кредитних пільг, стимулювання припливу іноземних інвестицій, цінової, митної та імпортної політики;

- формувати план і державне замовлення з урахуванням пріоритетного забезпечення структурної перебудови народного господарства.

Особливої уваги заслуговують проблеми структурних перетворень в галузях машинобудування, їх розвиток слід здійснювати як в напрямку збільшення виробництва товарів народного споживання, так і задоволення потреб в машинобудівній продукції галузей народного господарства, яка забезпечувала б широке застосування енергозберігаючих та безвідходних технологій[4;

56].

Особливість процесу структурних перетворень в економіці регіону полягає в його реалізації на етапі формування ринкових відносин, одночасно з інституційними змінами в економіці. Головна мета інституційних перетворень – створення критичної маси власників і умов, що сприяють їх самоорганізації і саморозвитку в ринковому середовищі. Досягнення цієї мети в короткостроковий і довгостроковий перспективі на регіональному рівні можливо за рахунок:

- формування регіональної ринкової інфраструктури;

- реалізації програми прискореного здійснення процесів роздержавлення і приватизації великих та середніх підприємств;

- створення сприятливого середовища для розвитку підприємницької діяльності всіх її формах та видах;

- проведення у відповідності з державною стратегією політики відкритої економіки у всіх допустимих її формах.

З урахуванням специфіки приморсько-фасадного типу організації господарства Українського Причорномор'я вважається доцільним поєднати процеси корпоратизації та приватизації державної власності із створенням зон вільного підприємництва. Найбільш прийнятним з точки зору природних, економічних, ресурсних, інфраструктурних, транспортно комунікаційних та інших передумов є локальні територіальні вільні економічні зони різних типів і функціональної направленості[6;

60].

Це зони безмитної торгівлі в портах Одеса, Іллічівськ, Миколаїв, Скадовськ, Очаків, Ізмаїл, Рені, Юний;

індустріальні зони експортного і імпортозамінного напрямку – в промислових анклавах міст Одеси, Миколаєва, Іллічівська, Ізмаїла;

зони науково-технічного розвитку (технопарки) – в містах Одеса, Миколаїв, Ізмаїл, Іллічівськ, туристсько-рекреаційні зони на узбережжі Чорного моря, лиманів.

Адміністративно-територіальна реформа повинна здійснюватись на основі територіального розподілу праці в напрямі державного устрою.

Адміністративно-територіальні утворення Українського Причорномор'я зацікавлені в узгодженні своїх стратегічних, тактичних і оперативних дій і повинні будувати свої відношення, виходячи з таких принципів:

- справедливого і розумного представництва при розробці і прийнятті рішень, які мають загальні інтереси;

- добровільності прийняття на себе зобов'язань спільної економічної відповідальності за виконання умов домовленостей і договорів;

- надання взаємодопомоги по прийнятим зобов'язанням;

- вирішення спірних питань шляхом взаємних консультацій.

Основою спільних механізмів соціально-економічного розвитку Українського Причорномор'я повинно стати взаємне сприяння адміністративно-територіальним утворенням, які в нього входять, проведенню ринкових перетворень, впровадженню різних форм власності і господарювання, ринку товарів та послуг, праці та соціальних гарантій, проведенню єдиної науково-технічної і структурної політики, природокористування та охорони навколишнього середовища. Серед багатьох передумов і факторів конструктивної регіональної політики соціально-економічного розвитку слід виділити регіонально-цілісний підхід, який повинен стати методологічним фундаментом для забезпечення координації дій у вирішенні економічних, екологічних і соціальних проблем.

Стратегія соціально-економічного розвитку цього регіону повинна акумулювати всі труднощі його історичного шляху, формування етносу з урахуванням його ролі і місця в народногосподарському комплексі України і в світогосподарських зв'язках.

Безумовно, обов'язковим фактором ефективної реалізації стратегії соціально економічного розвитку Українського Причорномор'я по виходу з кризової ситуації слід розглядати формування ринкового середовища в цілому в Україні.

Незважаючи на те, що правова природа такого суб'єкта територіального устрою України, як регіон, вивчена та досліджена недостатньо, стан розробки цієї проблеми дає можливість наголошувати, що держава повинна визнати регіони як природно сталі територіальні утворення, в управлінні якими, на відміну від штучно створених адміністративно територіальних одиниць, в управлінні якими домінують інтереси держави, пріоритет повинні мати інтереси населення, яке в них проживає. Відповідно до таких потреб регіон варто визнати на державному рівні як специфічний об'єкт управління і законодавчо забезпечити можливість розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень щодо соціально-економічного розвитку регіону на регіональному рівні, адже на ньому ці управлінські рішення можуть прийматися найоперативніше та реалізовуватися найоптимальніше[7;

206].

Регіон є не штучно створеною територіальною одиницею. Він – природно стала категорія, яка вимагає визнання з боку держави як специфічного об'єкта управління. В управлінні такими природно сталими територіальними утвореннями, на відміну від штучно створеними територіальних одиниць, в управлінні якими переважають інтереси держави, пріоритетом повинні стати потреби та інтереси місцевого колективу. Відповідно до цього слід будувати нову або пристосовувати існуючу систему органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовуватимуть свою діяльність на реалізацію інтересів різних носіїв.

Становленню регіону як специфічного об'єкта управління з наданими йому широкими правами власноруч вирішувати питання місцевого значення із застосуванням власних ресурсів повинно сприяти науково виважене та законодавчо опрацьоване розмежування сфер інтересів держави та регіонів. Саме таким чином можливо узгодити діяльність органів державної влади в регіоні з діяльністю органів місцевого самоврядування. Такий крок стане тією правовою основою, на яку спиратиметься передача повноважень щодо управління соціально-економічним розвитком регіону до відання територіальної громади та її представницьких органів. Стосовно самих представницьких органів територіальних громад – органів місцевого самоврядування теж не вщухає полеміка. Піддаються аналізу їх правовий статус, місце в системі органів управління, засади виконання власних виключних та суміжних повноважень тощо. Головне питання, яке потребує остаточного визначення сьогодні є правова природа місцевого самоврядування та його співвідношення з державним управлінням. Не поглиблюючись в теоретичні суперечки стосовно цих питань, варто зауважити, що з точки зору теми статі доречним буде твердження про необхідність пристосування місцевого самоврядування до громадсько-господарської теорії місцевого самоврядування.

РЕЗЮМЕ У концепції соціально-економічного розвитку Українського Причорномор'я у систематизованому вигляді відображені основні соціально-економічні проблеми регіону, а також можливі шляхи їх розв'язання в перспективі.

РЕЗЮМЕ В концепции социально-экономического развития Украинского Причерноморья в систематизированном виде отображены основные социально-экономические проблемы региона, а также возможные пути их разрешения в перспективе.

SUMMARY In conception of socio-economic development of Ukrainian Prichernomor'ye in the systematized kind the basic socio-economic problems of region, and also possible ways of their permission, are represented in a prospect.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Чмир О. С. Вільні економічні зони: підходи до класифікації.-К.: Либідь, 1993.-356 с.

2. Айсле Надемо Атисо. Международно-правовые формы расчетов в трансграничном обороте финансовых средств. Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук. К., 2004. – 215 с.

3. Пила В. І., Чмир О. С. Спеціальні (вільні) економічні зони: теорія та практика.:

Навчальний посібник.-К.: Київський державний торгово-економічний університет, 1998 р.- с.

4. Білик П. П. Організаційно-правове забезпечення управління соціально-економічним розвитком регіону. Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата юридичних наук., О., 2003. – 188 с.

5. Вільні економічні зони. Міжнародні аспекти. Центр транснаціональних корпорацій ООН. видавництво „Дніпро”, „Основи”, Київ, 1993.-439 с.

6. Носик В. Правове регулювання земельних відносин на територіях С(В)ЕЗ та пріоритетного розвитку // Право України. – 1999. – № 6. – с. 59-61.

7. Собакар А. О. Організаційно-правові основи утворення і функціонування спеціальних економічних зон в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата юридичних наук. Донецьк, 2002. – 219 с.

Поступила в редакцию 20.12.2006 года СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ СТРУКТУРНИХ ЗРУШЕНЬ В ЕКОНОМІЦІ Дідич О.-Г.О., здобувач ЛНУ Особливість транзитивної економіки полягає у тому, що у її межах відбуваються радикальні інституційні та структурні зміни у системі політичних, правових, економічних та соціальних відносин. Для аналізу транзитивних економік методологія теорій структурних зрушень набуває особливого значення. На сучасному етапі в Україні структурні процеси, що відбуваються у суспільстві та економіці є недостатньо контрольованими, а вектор інституційних змін характеризується нечіткістю, хаотичністю та недостатністю наукового обґрунтування. Зважаючи на це актуальною видається вирішення проблеми підвищення ефективності структурних зрушень як фактора конкурентної переваги регіону. Варто зазначити, що ця проблема широко досліджується вітчизняними та зарубіжними вченими.

Зокрема, окремі аспекти трансформації економічної системи розглядалися у працях І.Лукінова, Ж.Мінгальової, О.Красільнікова, А.Гальчинського, З.Варналія та ін. Проте дещо неузгодженим залишається питання сутності поняття «структура економіки» та методологія дослідження якості структурних зрушень в економічній системі. Тому детальніше зупинимося на окремих теоретичних аспектах цієї сфери трансформаційної економіки.

Важливою проблемою при дослідженні структурних зрушень, як уже зазначалось, є визначення поняття «структури». Для прикладу, у дослідженнях Ж.Мінгальової знаходимо трактування структури у «широкому» та «вузькому» сенсі. У першому випадку це «побудова, сукупність співвідношень, часток елементів з яких формується визначена економічна цілісність. У той же час структура відображає розміщення елементів і характер їх взаємовідносин і особливостей, а також це результат руху елементів системи та наслідок їх організації та упорядкування» [1, c.20]. У вузькому розумінні вважається, що структура економіки це система сукупного суспільного продукту, яка складається з господарських елементів. При цьому вона характеризується, перш за все, кількісно, тобто аналізуються відповідні частки, що охоплюються визначеними галузями економіки [Там само].

Російський економіст проф.О.Красільніков визначає структуру як сукупність стійких взаємозв’язків між елементами економічної системи, що забезпечує збереження її основних властивостей при різноманітних зовнішніх чи внутрішніх впливах. Одночасно окреслимо бачення цього вченого щодо структурних зрушень, які він визначає як певний перерозподіл © Дідич О.-Г.О., 2007.

ресурсів (у вужчому сенсі факторів виробництва) між елементами структури.

Щодо критеріїв структурних зрушень виділимо наступні: у галузевій структурі економіки поява галузевих диспропорцій і деформацій міжгалузевих взаємозв’язків (наприклад, з точки зору цінових перекосів);

у міжрегіональній структурі зміна взаємозв’язків між дотаційними регіонами і регіонами-донорами в результаті нерівномірної динаміки регіонального продукту у структурі ВВП;

у технологічній структурі зміна взаємозв’язків між технологічними укладами в результаті зростання частки передових технологій (запровадження комп’ютерної техніки, засобів зв’язку та комунікацій, глобальних та локальних мереж);

в структурі власності підвищення частки приватної власності в результаті приватизації як фактора становлення ринкових взаємозв’язків;

у структурі виробничих фондів перевищення частки обладнання, що вибуває над інсталяцією нового, що обумовлює загальне старіння виробничих фондів;

у структурі конкуренції збільшення частки одного виробника, що призводить до монополізації ринку. Окремо виділимо такий критерій структурних зрушень в економіці як зміна системи суспільних потреб. Зважаючи на те, що різноманітні потреби членів суспільства взаємопов’язані і проявляються у потребах трудових колективів, соціальних груп, класів, суспільства загалом, то вони розглядаються як єдина цілісна система.

На думку Ж.Мінгальової структурні зрушення це синтетичне поняття, що охоплює комплекс змін у технологічному способі виробництва та відображає кількісні і якісні зміни основних відновлюваних виробничих пропорцій. У вузькому трактуванні структуру розуміємо як продуктово-галузеву структуру господарства на всіх рівнях ієрархії: зміна частки галузі (групи галузей, сфер економіки) у межах національного господарського комплексу за певний проміжок часу;

зміна в асортименті продукції, що випускається кожною галуззю. При цьому до уваги беруть лише сферу матеріального виробництва.

У широкому сенсі структурні зрушення це процес реорганізації усього національного господарського комплексу, що передбачає: зміни у продукті, що виготовляється, структурі виробничих ресурсів;

еволюцію територіальної структури економіки;

зрушення у структурі управління національною економікою;

зміни у світовій торгівлі, міжнародному поділі і кооперації праці тощо. Важливим наслідком структурних трансформацій вважається те, що вони безпосередньо впливають на процес реального накопичення капіталу [1, c.76]. Залежно від трактування сутності понять «структура», «структурні зрушення», «структурні реформи» тощо розрізняють різноманітні підходи до аналізу структурних зрушень.

Загалом у сучасній літературі активно обговорюються декілька методик оцінки структурних зрушень, а саме: методика оцінки галузевої структури економіки, що базується на використанні індексу структурних зрушень та індексу подібності двох порівнюваних структур;

методика оцінки інтенсивності структурних змін у певний період часу, на основі показника галузевої еластичності зростання;

методика оцінки індексу структурних зрушень як середньоквадратичне відхилення річних змін часток основних галузей промисловості в загальному обсязі промислового виробництва;

методика аналізу структурних зрушень на основі помісячних обсягів виробництва найважливіших видів промислової продукції в натуральному вираженні.

Достатньо розповсюдженим є підхід, відповідно до якого для визначення рівня зрушень у галузевій структурі національної економіки використовуються два показники індекс структурних зрушень (С), та індекс подібності двох порівнюваних структур (S), який, як вважає В.Бессонов, є аналогічним до індексу структурних зрушень [2].

C = (ai1 ai2 ), (1.1);

S = 100% C (1.2) де: ai1, ai2 частки різних галузей у національній економіці або зайнятість за два порівнювані періоди.

На нашу думку цей показник відображає скоріше не співвідношення структурних змін, а різницю часток певного елемента у структурі за певний період часу.

Іншим показником, що широко використовується у світовій економічній літературі є показник галузевої еластичності зростання ( i ).

di i =, d де: d i і d темпи приросту галузевого і національного обсягів виробництва.

Залежно від величини показника еластичності виробництва всі галузі поділяють на такі групи: з високою еластичністю ( 1 ), з низькою еластичністю ( = 1 ), галузі з низькою еластичністю зростання ( 0 i 1 ), галузі з від’ємною еластичністю зростання ( 0 ).

Розглянемо підходи до аналізу трансформаційних структурних зрушень у промисловому секторі, запропонованого В.Бессоновим. Для початку визначаються індикатори обсягу виробництва і структурних зрушень. Зокрема, ланцюговий індекс обсягів виробництва (і), який відображає зведену оцінку змін виробництва протягом часового періоду t1 t ( t = T1,T2, T1 і T2 початок і кінець часового періоду, що аналізується):

vt (1.1) it =, vt v jt = q jt p j 0, j = 1, n, (1.2) q jt p j w j r jt (1.3) it = = j j q jt 1 p j w j r jt j j де: vt вектор вартості для періоду t;

q jt сукупний обсяг виробництва;

p j ціни;

q jt w ( w j 0 для будь-яких j = 1, n, = 1, r jt = індивідуальний індекс обсягів виробництва q j j товару j за період часу t до t ).

Співставлення величин векторів вартості дозволяє одержати зведені індекси обсягів, а співставлення їх напрямів зведені індекси структурних зрушень. У відповідності до цього підходу структура розглядається як сукупність пропорцій між елементами. Загалом, рух системи як цілісності описується зведеними індексами обсягів, а відносний рух обсягів виробництва в середині системи описується індикаторами структурних зрушень. Варто зазначити, що сам по собі зведений економічний індекс нічого не говорить про те, наскільки рівномірним чи нерівномірним є економічне зростання або спад, натомість індикатори структурних зрушень дозволяють виміряти ступінь нерівномірності динаміки основних економічних показників. Іншим показником змін у промисловому секторі є базисний індекс об’ємів виробництва:

vt I t1,t2 =, (1.4) vt або q jt p j w j r jt I t1,t2 = = j j (1.5) q jt1 p j w j r jt j j Таким чином, зведений індекс обсягів виробництва товару i та It1,t2 може бути представлені як співвідношення вартостей «кошика товарів» у співставних періодах (1.3) та (1.5).

Зміни пропорцій між елементами сукупності протягом певного періоду часу свідчать про зміну її структури (тобто структурні зрушення), які є індикатором нерівномірності у темпах росту елементів сукупності. Найпростішим способом аналізу структурних зрушень у співрозмірних сукупностях є визначення динаміки індивідуальних часток:

q jt p j G jt =, j = 1, n, (1.6) qit pi i чи групових часток:

q jt p j Gt = j (1.7) q jt p j j Однак, індивідуальні чи групові частки не дають комплексної характеристики структурних зрушень досліджуваної сукупності, тому, на думку В.А.Бессонова доцільно використовувати зведені показники, зокрема індекс структурних зрушень:

vt v dt = t 1, (1.8) vt vt d t [0,2] показує віддаль між напрямками векторів вартості (у той час індекс обсягів (1.1) показує співвідношення їх довжин) для поточного періоду t та попереднього періоду і дозволяє судити про структурні зрушення. Індекс структурних зрушень також можна представити як:

q jt p j q jt 1 p j dt = (1.9) qit p i qit 1 p i j i i Ланцюговий індекс структурних зрушень базується на співставленні сусідніх періодів, що дає можливість кількісної оцінки структурних зрушень у межах одного часового лагу, дозволяє вирішувати завдання аналізу інтенсивності структурних зрушень, тобто встановлювати, в якому з періодів структура піддавалася значним змінам. Більше значення d t відповідає вищій інтенсивності структурних зрушень і навпаки.

За аналогією можна визначити базисний індекс структурних зрушень:

vt2 vt Dt1,t2 =, (1.10) vt2 vt або q jt 2 p j q jt1 p j Dt1,t2 =, (1.11) j i q it 2 p i i q it 2 p i Dt1, t2 [0,2] вказує на відстань між напрямками векторів вартостей для будь яких двох періодів і дозволяє судити про структурні зрушення, що відбулися за відповідний період.

Недоліком індексу структурних зрушень є його нездатність відобразити якість структури, тому виникає необхідність розрахунку індикаторів якості структурних зрушень:

b q p j j jt j Gt = (1.11) q p j jt 2 j де: b j [0,1] міра якості елемента структури. Значення 0 найгірший товар (за якісними або іншими ринковими характеристиками), 1- найкращий. Аналогічно можна відобразити і групові індекси (відповідно ланцюгові чи базисні). Вище описані підходи придатні більшою мірою для аналізу структурних змін у межах ринкової економіки, так як не враховують специфіки трансформування, наприклад планово-адміністративної економічної системи.

У цьому контексті цікавий підхід щодо структурних зрушень при переході до ринкової економіки був запропонований російськими вченими, які вважають, що формування структури економіки при переході до ринку повинне відбуватися за рахунок галузей, що визначають економічне зростання (наукомісткі та високотехнологічні галузі, виробнича та освітня сфери), що дозволяє поступово відмовлятися від неефективної структури зовнішньої торгівлі (сировинний експорт та імпорт товарів готового споживання) [1, c.12]. Таким чином, ефективне трансформування структури економіки вони вбачають лише за умови дотримання цього положення. Погодимось також з твердженням, що при здійсненні структурних реформ у будь якій економічній системі необхідно враховувати той факт, що не всі ефекти структурних зрушень проявляються у короткостроковому періоді, а це, своєю чергою, утруднює оцінку їх ефективності, відтак обмежуються можливості управління ними [Там само, с.13].

Незважаючи на велику кількість наведених методів оцінки кількісних та якісних характеристик структурних зрушень їх загальним недоліком є придатність до аналізу переважно у промисловому секторі економіки.

Тому більш універсальною видається методика оцінки індексу структурних зрушень як середнє квадратичне відхилення річної зміни часток основних галузей чи секторів економіки.

Цей підхід є надзвичайно ефективним, оскільки дає можливість аналізу структури як в галузевому, так і в секторальному розрізі протягом довгого періоду часу. Ця методика також характеризується відносною легкістю застосування через використання вартісних показників.

Крім того, такий підхід передбачає нівелювання негативних наслідків високої інфляції та нерівномірного індексу цін, оскільки він побудований на аналізі питомої ваги галузі (сектора) у загальному обсязі виробництва. Таким чином, адаптація цього методу дає можливість аналізу зміни у структурі форм власності (державна, приватна, колективна, корпоративна), розмірів підприємств (великі, малі, середні), сфер діяльності (виробнича, надання послуг тощо), рівня ієрархії реалізації (мезорівень, регіональний, національний).

Використовуючи вище наведені підходи оцінимо деякі показники структурних змін у розрізі регіонів та окремих секторів і галузей, зважаючи на значні диспропорції в економіці України протягом останніх років. Для прикладу, незважаючи на загальну тенденцію до зростання абсолютної кількості малих підприємств в Україні (їх кількість змінилася з 3,7 тис.

у 1995 р. до 295,1 тис. у 2005 р.) їх частка у розрізі регіонів змінювалась досить хаотично.

Зокрема, у м. Києві цей показник у відповідних роках варіював з 12,4 до 17,8%, у Донецькій області зменшився з 14,7 до 9,19%, Дніпропетровській з 9,5 до 6,7%, у Харківській з 8,9 до 6,4% до загальної кількості малих підприємств в Україні. Крім того, неоднорідністю характеризується показник приросту структурних змін (ІСЗ), який демонструє стабільні тенденції до зростання порівняно з 1995 р. в одних областях (Вінницька з 62, 0 у 2000 р. до 78,9% у 2005 р., Чернігівська з 35,9%, до 49,4%, Київська з 9,4 до 35,8% та у м. Київ з 13,9 до 44,9%,) і різким зменшенням у інших (у Донецькій з -22,4 до -39,9%, Івано Франківській з 10,7% до -0,97%, Львівській з 10,1 до -2,3%, Полтавській з -4,5 до -11,8% та Сумській з 14,1 до 0,9%). При цьому варто зазначити, що інтенсивність структурних змін порівняно з 1995 р. стабільно висока у таких областях, як Дніпропетровська (63,8% у 2000 р. з незначним поступовим зниженням до 56,3% у 2005 р.), Донецька (63,2 та 112, відповідно), Харківська (52,4 та 47,9%), м. Київ (33,1 та 86,1%). До певної міри стагнаційними з огляду на інтенсивність структурних змін щодо частки малих підприємств можна вважати показники в Івано-Франківській області (відповідні показники становили у 2000 р.

порівняно з 1995 р. 5,3%, у 2005 р. 0,27%), Львівській (10, 9 та 0,74%), Сумській (5,4 та 1,4%), Хмельницькій (2,7% і 3,0%), а також у Чернівецькій (0,8 і 0,9%). Проте варто наголосити, якщо розглядати структурні зміни щодо частки малих підприємств у порівнянні з попереднім періодом, то як стагнаційні можна розглядати практично всі регіони нашої країні (показник інтенсивності структурних змін у 2005 р.


варіював від 0, у Рівненській області до 3,29% у Львівській, 4,48 у Київській та 7,12% у Донецькій областях). Найвищий показник є характерним для м. Києва 19,2%, проте в усіх областях цей показник характеризувався чітко окресленою спадною тенденцією (тобто індекс структурних змін набував переважно від’ємного значення) [за: 3]. Варто наголосити, що це вказує не на насиченість ніші сектора малого підприємництва, а, насамперед, на несприятливі умови функціонування цього сектора (недостатню дієвість програм підтримки малого бізнесу, неефективну інфраструктуру його функціонування, істотні суб’єктивні перешкоди у процесі відкриття, функціонування та ліквідації підприємств).

Цікаво, що показник еластичності зростання кількості малих підприємств у розрізі регіонів у період з 1995 р. по 2005 рр. був найнижчим у промислово розвинених областях в середньому 0,54 у Харківській області, 0,51 в Дніпропетровській, 0,49 у Донецькій, що свідчить про збільшення темпів зростання частки малих підприємств в Україні не за рахунок зазначених областей. Додатково до негативних тенденцій можна віднести високу інтенсивність структурних змін щодо показника частки реалізованої продукції малими підприємствами до загального обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг) в окремих регіонах, що пов’язано із різким скороченням приросту ІСЗ. Це, насамперед стосується таких областей як Волинська (темп приросту ІСЗ скоротився з - 13,8% у 2001 р. порівняно з попереднім періодом до -38,8% у 2004 р., відповідні показники інтенсивності структурних змін ст. оновили 15,4 та 50,0%), Донецька (-8,9 та -36,11% і 25,0 та 75,0), Закарпатська (-13,5 і -35,21% та 59,7 і 96,2%), Полтавська (-7,5 і -35,1% та 13,5 і 51,9%).

Загалом, варто наголосити, що коефіцієнт кореляції в панельному дослідженні у період з 1995-2005 рр. на рівні 0,95 свідчить про істотний зв’язок між кількістю малих підприємств у регіонах та їх доданою вартістю. Тому, виявлена в окремих областях тенденція до скорочення частки малих підприємств або частки реалізованої ними продукції в регіоні може негативно відобразитися на динаміці валової доданої вартості цих регіонів.

Важливою з точки зору конкурентоспроможності регіону є структура промислових підприємств за видами діяльності. Хоча частка підприємств обробної промисловості у загальній кількості промислових підприємств залишається високою в середньому 93,2% у період з 2001 по 2005 рр., проте спостерігається зменшення приросту ІСЗ з -0,62% у 2001 р. порівняно з 2000 до -1,72% у 2005 р., з відповідною інтенсивністю структурних змін 11,19 та 31,22%. Натомість, спостерігається значне зростання ІСЗ у сфері виробництва та розподілення електроенергії, газу та води (з 14,96 до 37,75% відповідно). На нашу думку, це більшою мірою пов’язано з активізацією діяльності НАК «Нафтогаз України», зважаючи на зростання попиту на газ у Європі (за оцінками експертів попит газу в Європі в 2010 р. очікується на рівні 384–420 млрд.м3, тобто зросте на 40%) [4]. Зважаючи на це у подальшому, нещодавно укладені домовленості з РФ передбачають транзит російського газу в обсягах не менше 110 млрд. м3 щорічно в період до 2013 року. Додатково, зростання частки незалежних (від ВАТ "Газпром") виробників газу в Росії (з 12 до 17% в 2010 році) створює умови для вкладення українських інвестицій у видобуток російського газу. У цій сфері спостерігаються позивні зрушення.

З метою підвищення конкурентоспроможності регіону у стратегічній перспективі доцільно також розглядати динаміку та структуру інвестицій в основний капітал. У цій сфері в аналізований період приріст ІСЗ характеризується перманентно від’ємним значенням та тенденцією до зниження у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Полтавській, Хмельницькій та Чернігівській областях (діапазон варіації у межах від -7,1 до -20,4% у 2000 р. та від -12,8 до 29,6% у 2005 р. ). Щодо інвестицій в основний капітал за видами економічної діяльності, то варто наголосити, що незважаючи на високу частку інвестицій в основний капітал промислових підприємства порівняно з загальним обсягом інвестицій в основний капітал за видами діяльності у 2005 р. (37,63%), приріст ІСЗ характеризується чіткою тенденцією до зменшення (з -3,01 % у 2001 р. порівняно з 2000 р. до 10,21% у 2005 р.). При цьому істотне зростання спостерігається у таких сферах, як будівництво (44,02% та 55,51% відповідно) та оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту (37,66 та 107,32), що певною мірою загрожує «перегрівом» економіки України, окремі ознаки якого уже спостерігаються на ринку нерухомості. Негативним, зважаючи на потенційні можливості України як транзитної держави, вважаємо також скорочення цього показника у сфері транспорту та зв’язку ( 17,65 та -20,71%), з відповідною інтенсивністю структурних змін 77,73 та 91,19% (найвищою серед усіх галузей промисловості).

Не менш важливою в інвестиційному процесі є географічна структура інвестиційних потоків. З точки зору прискорення євроінтеграції України, позитивним слід вважати різке зростання приросту ІСЗ з Німеччини (з – 11,54% у 2002 р. порівняно з попереднім роком до 8,71% у 2005 р. та 365,3% у 2006 р., тобто інтенсивність структурних змін в останньому році становила 508,0%), Австрії (-1,34%, 7,44% та 117,81% відповідно). До позитивних тенденцій варто також віднести відповідне зменшення ІСЗ у відношенні до Кіпру (11,03%,-8,29% та 21,65%), Віргінських островів (11,03,-8,29 та -34,65%), Швейцарії (16,69%,3,29% і -44,3%), як потенційних зон для «відмивання» грошових активів, зважаючи на приналежність цих країн до офшорних центрів. Останнє, з певним застереженням, може свідчити про зменшення рівня тінізації економіки. Проте до ненегативних тенденцій віднесемо зменшення ІСЗ щодо окремих стратегічних партнерів, зокрема, США (3,42%, -15,66% та -36,24), Канади ( 22,33%, 10,86% та -41,56%), Об’єднаного Королівства (12,93%, 2,33% і -33,19), РФ (-6,36%, 39,30%, -38,70), Польщі (-6,13%, -4,24% та -36,44%), Угорщини (-4,44%, 3,46% та 40,45%). У випадку аналізу інвестицій з України, то ситуація також виглядає дещо хаотичною.

Спостерігається відповідне зменшення ІСЗ щодо РФ (36,40%, -7,61%, -4,04%), Польщі (37,88%, 4943,13%, -12,57%), США (9,41%, -11,80%, -10,56%), Узбекистану (649,10%, 0,59%, 20,03%). При цьому, зростання (додатній приріст ІСЗ у 2006 р.) спостерігається лише у відношенні до Об’єднаного Королівства (-49,39%, -14,78% та 6378,36%), тобто індекс інтенсивності структурних змін становить 120,52 та Австрії (3,66%, 154,40%, 40,76%). У регіональному розрізі найвищий і єдиний позитивний ІСЗ у 2005 р. порівняно 2004 р.

притаманний Дніпропетровській області і становить 12,51%. Це може вказувати на необхідність перегляду зовнішньоекономічної орієнтації України, зважаючи на тісну панельну кореляцію між показником інвестицій та валовою доданою вартістю регіонів (понад 0,92) вище описаними тенденціями.

Іншим вагомим показником розвитку регіону та зростання його конкурентоспроможності є його позиція в інвестиційному процесі загалом (тобто частка у загальнонаціональній структурі інвестицій). До найпомітніших змін в регіональному розрізі слід віднести істотне зростання частки інвестицій у Дніпропетровську (з 4,8% у 2000 р.

до 10,5 у 2005 р.) та скорочення у Донецькій (з 7,9 до 3,6%), Київській (з 8,8 до 3,6%), м. Київ (з 33,9 до 22,1%). Загалом, у 2005 р. спостерігалося істотне скорочення приросту ІСЗ у сфері прямого інвестування практично в усіх областях (від -75% у Кіровоградській до -6% у Севастополі). Лише у Дніпропетровській області приріст ІСЗ характеризувався позитивним значенням і становив 12,5%. Загалом же можна стверджувати про ефективніше використання інвестицій у регіонах України протягом 2001-2005 рр. порівняно з 2000 р.

Про це, певним застереженням, свідчить динаміка панельного коефіцієнта кореляції взаємозв’язку прямих іноземних інвестицій в регіони та їх валовою доданою вартістю (0,69 у 2000 р., 0,87 у 2001 р., 0,86 у 2002 р., 0,87 у 2003 р., 0,88 у 2004 та 0,88 у 2005 р.). Щодо структури валової доданої вартості, то тривожним є зменшення приросту ІСЗ практично по всіх регіонах, на користь м.Києва, де у 2005 р. ІСЗ становив 56,12%, а частка у загальноукраїнському обсязі 17,78% та м. Севастополя (відповідні показники становлять 35,3% та 0,64%).

У структурі зовнішньоторговельного обороту негативні тенденції (зменшення ІСЗ щодо експорту) притаманні АР Крим (ІСЗ у 2001 р. порівняно з 2000 р. становив 18,18% у 2005 р. зменшився до -9,09), Дніпропетровській (з -11,94% до -13,43%), Запорізькій (з -14,43% до -20,62%), Київській (з 11,76% до -11,76%), Миколаївській (з -18,92% до -29,73%), Одеській (з 0,00% до -18,92%), Тернопільській (з 0,00% до -33,3%), Черкаській (з -18,75% до -37,50%), Чернівецькій (з 0,00% до -25,00%), Чернігівська (з 0,00% до -33,33%). Серед областей у яких спостерігається нарощення ІСЗ щодо експорту знаходяться Луганська (з 17,02% до 34,04), Полтавська (з 23,33% до 83,33%), Сумська (з 0,00% до 21,43%). Проте така ситуація пояснюється досить незначною часткою в експорті цих областей в аналізований період (Луганська 5,8% у 2004 р. та 6,3% у 2005 р., Полтавська 4,3% та 5,5%, Сумська 1,5% та 1,7%), тому навіть незначне підвищення цієї частки призводить до значного приросту ІСЗ.

Варто також зазначити, що панельний коефіцієнт кореляції між валовою доданою вартістю та обсягами експорту має тенденцію до зменшення. Так, у 2000 р. його значення становило 0,91, у 2001 р. 0,92, у 2002 р. 0,87, у 2003 р. 0,83, у 2004 р. 0,80, та у р. 0,84. Це швидше свідчить про зменшення інтенсивності активізації політики експортоорієнтації, ніж про скорочення частки сировинного експорту а відтак покращення структури зовнішньоторговельного обороту. Серед областей, що характеризуються зростанням ІСЗ щодо імпорту виділимо Київську (26,09% у 2001 р. та 82,61%), Хмельницьку (25,00% та 100,00 відповідно) та Чернівецьку (50,00% та 100,00%) області. Проте частка останніх областей є також незначною у загальній структурі імпорту. У 2001 р. частка Хмельницької області становила 0,5%, у 2005 р. 0,8%, а Чернівецької всього 0,3 та 0,4% відповідно. У решті областей спостерігається або стабільне зменшення ІСЗ або ж відбуваються не істотні зімни. Неоднозначною є тенденція до різкого зростання приросту ІСЗ підприємств, що звітують Держкомстату (тобто не подають статистичну звітність у регіональні департаменти Державного комітету статистики) з 71,43 до 1900,00%. Це може свідчити про нарощування імпорту стратегічно важливими підприємствами, що вимагає додаткових досілджень.


Проаналізувавши окремі показники структурних змін у регіональному розрізі доцільно визначити їх сумарний вплив на рівень конкурентоспроможності та ефективність функціонування областей у процесі структурних зрушень в економіці. З цією метою у дослідженні використано інструментарій DEA аналізу (метод оцінки ефективності функціонування певних суб’єктів). До уваги береться орієнтація проблеми підвищення рівня ефективності на вхід (зменшення ресурсів) чи на вихід (зростання прибутку). У нашому випадку ми брали до уваги останній підхід, причому за результативну змінну було обрано якісний показник валова додана вартість області на одну особу. Цей аналіз передбачає передумову, що у певній системі, використовуючи порівняно рівні обсяги ресурсів, окремі елементи функціонують ефективніше. З метою виявлення областей, що функціонують найефективніше розглянуто низку показників, які характеризують структурну побудову економічних систем на регіональному рівні. Зокрема, у дослідженні розглянуто структуру підприємництва за такими класифікаційними ознаками, як величина підприємства, форма АР Крим Львівська Одеська Рис.1. Визначення ефективності функціонування областей з врахуванням показників підприємницького середовища за сферою діяльності у 2005 р.

власності, приналежність до сектора та галузі економіки, спосіб приватизації, структура інвестицій.Якщо брати до уваги лише структуру підприємницького середовища за сферою діяльності (рис. 1), то найефективнішою виявилась АР Крим (коефіцієнт ефективності становить 2,26), Львівська (1,81) та Одеська (1,61) області.

Проте у цій структурі переважають невиробничі сектори оптова, роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту 32%, операції з нерухомістю, здавання під найм 17%. Натомість промисловість займає лише 14%, а сільське господарство 5%. Той факт, що АР Крим, незважаючи на непродуктивну структуру підприємницького середовища, виявилась найефективнішою пов’язано з тим, що в усіх інших областях спостерігаються аналогічні тенденції, але у АР Крим наявні ресурси і подібні стартові умови використовують рентабельніше.

З урахуванням решти показників аналізу, а саме форми власності, вартості приватизованого майна, типу приватизації та підприємств у розрізі галузей економіки найефективнішою є Львівська (1,51), Київська, Луганська (1,11) та Одеська (1,04) області (рис.

2).

Таким чином, з наведених вище розрахунків видно, що існує тісний взаємозв’язок між структурними змінами та обсягами валової доданої вартості регіону.

Тому виникає необхідність розробки чіткої науково обґрунтованої концепції структурних зрушень з врахуванням їх впливу на економічну результативність функціонування окремих областей.

Львівська Київська Луганська Одеська Рис. 2. Визначення ефективності функціонування областей з врахуванням показників підприємницької структури за формою власності, вартості приватизованого майна, типу приватизації, підприємств у розрізі галузей економіки та інфраструктури підприємницького середовища у 2005 р.

РЕЗЮМЕ У статті розглядається питання теоретичних та емпіричних підходів до аналізу структурних змін в економіці України. З використанням DEA аналізу визначено найефективніші області з точки зору структурних зрушень.

РЕЗЮМЕ В статье рассматриваются вопросы теоретических и эмпирических подходов к анализу структурных сдвигов в экономике Украины. С использованием DEA анализа выявлено самые эффективные области с точки зрения структурных сдвигов.

SUMMARY In the article we consider points concerned theoretical and empirical approaches to structural changes in the economy of Ukraine. Using DEA analysis we have cleared out the most effective regions in the context of structural changes.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Мингалева Ж.А., Перский Ю.К., Замараев С.А. Структруные преобразования в экономике переходного периода: Учебное пособие/ Под общ.ред. проф. Ю.Перского.Перьмь, 2003.330 с.

2. Бессонов В.А. О трансформационных структурных сдвигах российского промишленного производства// Экономический журнал ВШЭ: ВШЭ, 2000.№2. С.184-219.

3. www.ukrstat.gov.ua 4. Марченко А.І. Співпраця НАК "Нафтогаз України" з ВАТ "Газпром"//ВІСНИК НГСУ №1, 2006.

Поступила в редакцию 22.12.2006 года ПЕРСПЕКТИВЫ ЛИБЕРАЛИЗАЦИИ ЭЛЕКТРОЭНЕРГЕТИЧЕСКОГО РЫНКА УКРАИНЫ Кадермеева Д.С., аспирант ДонНУ, экономист ОАО «Донецкоблэнерго»

После 90-х годов в электроэнергетике наблюдаются тенденции глобализации и интернационализации, чему главным образом способствует приватизация энергетических объектов. Процесс приватизации является, в большинстве случаев, предыдущей ступенью реструктуризации отрасли.

В Украине во второй половине 90-х годов все областные энергопоставляющие компании и четыре тепловых генерирующих компании (ОАО "Донбассэнерго", ОАО "Центрэнерго", ОАО "Днепрэнерго", ОАО "Западэнерго") были акционированы и в разной степени приватизированы. Первыми из-под контроля государства вышли "Прикарпатьеоблэнерго", "Луганскоблэнерго", "Львовоблэнерго", "Одессаоблэнерго", "Полтаваоблэнерго", "Сумыоблэнерго", "Черниговоблэнерго". В апреле 2001 г. были проданы контрольные пакеты шести облэнерго: "Киевоблэнерго", "Ровнооблэнерго", "Житомироблэнерго", "Севастопольоблэнерго", "Кировоградоблэнерго" и "Херсоноблэнерго". Что касается генерации, то целиком в частные руки попали лишь три компании, которые входили в "Донбассэнерго" ТЭС (Зуевская, Кураховская и Луганская). В начале 2003 года Антимонопольный комитет разрешил ЗАО "СКМ" приобрести более 50% ООО "Востокэнерго".

[1] Фонд госимущества Украины планирует продать в 2007 году пакеты акций следующих энергетических предприятий в размере: в "Днепрэнерго" – 16%, в "Западэнерго" - 10%, "Центрэнерго" - 18%, "Винницаоблэнерго" - 15%, "Волыньоблэнерго" - 15%, "Днепроблэнерго" - 15%, "Закарпатьеоблэнерго" -15%. По 10% в "Крымэнерго", "Николаевоблэнерго", "Хмельницкоблэнерго", "Киевоблэнерго" и "Черниговоблэнерго". В "Донецкоблэнерго" и "Харьковоблэнерго" - 5%. Также будет продан пакет акций "Черкассыоблэнерго".

Следовательно, электроэнергетический рынок Украины постепенно переходит в «частные руки», что способствует процессу его либерализации. Под уровнем либерализации понимают долю потребителей, у которых есть возможность сменить поставщика электроэнергии. На практике переходят к другому поставщику электроэнергии чаще крупные потребители.

Либерализация электроэнергетики обуславливает расширение существующих задач планирования включения электростанций в работу до уровня совместного планирования покупки и продажи электроэнергии на бирже. Конкурентная борьба за конечного потребителя сильнейшим образом сказывается на ценах на электроэнергию.

Результатом разворачивающейся либерализации рынков электроэнергии являются биржи электроэнергии, существующие сейчас во многих странах мира. В настоящее время в большинстве странах ЕС созданы и работают биржи электроэнергии, предлагающие дифференцированные продукты на различных рынках. К основным европейским биржам электроэнергии можно отнести:

• Германия (ЕЕХ European Energy Exchange);

• Россия (АТС);

• Скандинавия (NordPool);

• Нидерланды (Amsterdam Power Exchange);

• Словения;

• Австрия (Energy Exchange Austria);

• Польша (Gielda Energii SA);

• Италия (Gestore del Mercato Elettrico (GME));

• Великобритания (Intercontinental Exchange и UK Power Exchange (UKPX));

• Испания (omel);

• Румыния;

• Чехия;

© Кадермеева Д.С.., 2007.

• Франция (powernext).

За пределами Европы наиболее крупными биржами электроэнергии являются:

• США (Калифорния, Нью-Йорк, Техас);

• Аргентина (Cammesa);

• Австралия.

Переход к новым рыночным условиям приводит к изменению состава участников и перераспределению ролей между уже существующими. Условиями правильной работы рынка являются: недискриминированный доступ к электрическим сетям, свободный выход на рынок квалифицированных участников, обеспечение повышения прозрачности работы рынка и привлечения инвестиций в отрасль.

Преимуществами свободного рынка электроэнергии являются:

- создание конкурентного рынка электроэнергии стимулирует производителей к снижению издержек, повышению эффективности производства и его модернизации.

- вынесение рынка электроэнергии на биржевые торги позволит упорядочить ценообразование в данном секторе экономики;

- общим итогом этих процессов является снижение цен на электроэнергию, что снижает себестоимость и повышает конкурентоспособность конечной продукции во всех отраслях;

- появление "коммерческих перепродавцов" не приведет к росту цен на электроэнергию, а наоборот, будет способствовать их снижению.

В Украине сейчас действует Оптовый рынок электроэнергии (ОРЭ), который был создан в1996 году, однако полноценно функционировать начал лишь в 2000 г., когда было создано и прямо подчинено Кабмину Государственное предприятие "Энергорынок" и законодательно закреплен порядок расчета за электроэнергию. ГП "Энергорынок" сегодня является главным посредником между предприятиями, которые производят электроэнергию ("генерации") и продают ее в Оптовый рынок, и компаниями, которые покупают электроэнергию в Оптовом рынке и поставляют ее конечным потребителям. Прямые потребительские закупки (непосредственно у "генерации") в Украине почти не практикуются. В настоящее время цена электроэнергии колеблется для разных производителей от 3 до 12 коп. за кВт*ч, поэтому основной функцией ОРЭ является усреднение цены 1 квт*ч и формирование оптовой цены, по которой электроэнергию покупают электропоставщики. [2] Внедренный в Украине оптовый энергорынок строился по английской модели энергетического пула. Однако сегодня Великобритания усовершенствовала свой энергорынок:

согласно новым правилам торговли электроэнергией значительная ее часть продается на биржах и по прямым двусторонним контрактам. Украине тоже необходимо не отставать от удачного мирового опыта, последовав примеру Российской Федерации, которая успешно осуществляет переход к новой модели рынка электроэнергии – бирже (спотовому рынку) электроэнергии. Эта роль возложена на НП «АТС (Администратор Торговой Системы), который был создан во втором квартале 2002 года. Задачей НП «АТС» является сбор заявок от участников рынка и определение равновесных цен.

Первоочередными мероприятиями создания биржи электроэнергии в Украине, прежде всего, являются внесение изменений в Договор энергорынка, заключаемый между его субъектами. Кроме того, в отрасли должна быть создана система дифференцированного коммерческого учета и обмена данными, обеспечена полная оплата электроэнергии и решена проблема со старыми долгами (а сумма таковых – более 15 млрд. грн.).[3] Переход от регулируемого рынка электроэнергии к сектору свободной торговли вызывал сложности как, например, в Англии. Решение о приватизации монополиста по производству электроэнергии - Central Electricity Generating Board (CEGB) - было принято в 1990 году, после чего в стране появились четыре независимые компании. Выработка электроэнергии была поделена между PowerGen и National Power;

эти же компании, а также Nuclear Electric получили контроль над ГЭС, а National Grid Company стала отвечать за передачу электроэнергии по высоковольтным ЛЭП (АЭС Великобритании на начальном этапе оставались под госконтролем). В это же время 12 региональных компаний-поставщиков, которые покупали электроэнергию у CEGB и доводили ее до конечных потребителей, тоже были приватизированы и начали работать каждая в своей географической зоне.[4] С первых дней функционирования энергетического пула (апрель 1990 года) крупным потребителям электроэнергии мощностью более 1 МВт было разрешено самим выбирать продавцов электроэнергии. А уже через четыре года на рынок были допущены потребители мощностью от 100 кВт до 1 МВт, и только с сентября 1998 года конкуренция была введена для потребителей с мощностью до 100 кВт. Потребители электроэнергии, допущенные к работе, могли покупать электроэнергию либо самостоятельно, став участниками пула, либо через одну из сбытовых компаний. Системный оператор (подразделение Национальной сетевой компании) прогнозировал спрос на каждые полчаса. За 24 часа до этого генерирующие компании вносили заявки на те объемы электроэнергии, которые они собирались поставлять по определенной цене и на определенный период времени. Для управления рисками для покупателей существовала возможность заключения двусторонних финансовых контрактов с поставщиками электроэнергии. Такие правила работали до 2000 года.[4] Новый порядок торговли электроэнергией (New Electricity Trading Arrangement - NETA) был направлен на отмену существовавшей практики единого ценообразования, в рамках которой производители получали самую высокую - замыкающую - цену предложения (это давало крупным производителям стимул предоставлять завышенную цену в своих заявках).

Основной же принцип NETA – все лица, желающие купить или продать электроэнергию, имеют право вступать в любые договорные отношения между собой.

Согласно концепции общего энергорынка СНГ, поставщики электроэнергии, расположенные на территории одного государства, будут иметь право доступа к системе передачи, выбора покупателя и заключения контрактов на территории другого государства. А покупатели электроэнергии из одной страны СНГ будут иметь право доступа к системе передачи и право выбора поставщика электроэнергии на территории другой страны. Каждое государство, которое будет участвовать в общем энергорынке СНГ, в том числе и Украина, должно будет обеспечивать поддержание баланса, а также оказывать услуги по взаимному резервированию мощностей. Страны-участницы общего энергорынка должны назначить операторов передающих и распределительных сетей своих стран, а также системных операторов, обеспечивающих диспетчерское управление, гарантировать транзит электроэнергии через свои территории, а также содействовать созданию общей унифицированной системы таможенного регулирования в электроэнергетике.

Переход к свободной оптовой торговле электроэнергией необходимо осуществлять поэтапно, постепенно внедряя биржевые технологии, такие как, например, E-Commerce, так как создание биржи подразумевает под собой автоматизацию и организацию электронных торгов в режиме on-line. E-Commerce может радикальным образом изменить весь порядок торговли электричеством. Появление основанных на Интернете спотовых торгов и тенденции в развитии крупных бирж (Nymex, IPE) свидетельствуют о том, что вся сфера торговли электричеством претерпевает значительные изменения. Уже тот факт, что электроэнергия является по природе своей «стандартизированным» продуктом, спрос на который необыкновенно чувствителен к цене, говорит о широких перспективах в данной области.

Очевидно, Интернет и электронные виды торгов в целом будут играть существенную роль. По оценкам некоторых экспертов, через пять лет 70% всех промышленных потребителей будут покупать электроэнергию «on line». Изменятся перспективы для мелких и индивидуальных потребителей: Интернет даст принципиально новые возможности по формированию «пакетов» товаров и услуг, которые ранее не были доступны. Перспективы существенного снижения издержек будут стимулировать развитие Интернет направления.

Такие биржи, как Houston Street Exchange в США и АРХ в Нидерландах, для определения цены используют Интернет, а именно торги через электронный бюллетень (Bulletin Board Trading System).

Работа электронного бюллетеня заключается в следующем, покупатели и продавцы могут поместить свои заявки-запросы на специальный сайт Интернет. После этого они ждут, что их заявкой кто-то заинтересуется или сами положительно отвечают на помещенный другой компанией запрос. Когда партнеры нашли друг друга, достаточно одного нажатия на клавишу для того, чтобы обсудить условия двусторонней сделки. Незнакомые партнеры перед подтверждением сделки смогут проверить кредитоспособность друг друга через Интернет.

В том случае, если торговцы готовы пойти на риск анонимности, электронный бюллетень может анонимно «сводить» взаимно удовлетворяющие заявки и формировать таким образом сделки. Преимущества такой формы торгов — полная прозрачность и максимальное развитие конкуренции.

Действовавший английский пул, хоть и обеспечивал балансировку спроса и предложения, подвергался обширной критике. Новая система биржевой торговли обеспечивает защиту потребителей, ведет к снижению цен для конечных потребителей, облегчает развитие конкуренции и обеспечивает лучшие ценовые сигналы в отношении инвестиций. Данная новая система, возможно, послужит образцом для других стран, в том числе и Украины.

РЕЗЮМЕ В данной статье анализируются мировые электроэнергетические биржи и рассматриваются преимущества либерализации электроэнергетики Украины посредством преобразования оптового рынка электроэнергии в биржу.

РЕЗЮМЕ У даній статті аналізуються світові електроенергетичні біржі і розглядаються переваги лібералізації електроенергетики України за допомогою перетворення оптового ринку електроенергії в біржу.

SUMMARY In this article is analyzed would electricity exchanges and investigated the advantages of the liberalization of Ukrainian electric power sector by restructuring Ukrainian electricity market to the electricity exchange.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Юрчук А.В., Кравченко Л.П. Ринкові перетворення та здійснення приватизації енергетичних об`єктів // Енергетика та ринок. – 2004. – №1(30). – С. 21 – 27.

2. http://www.er.gov.ua (Государственное предприятие „Энергорынок”).

3. Электроэнергетика. Цены, статистика // Энергобизнес. – 2006. – №1 – 2 (432 – 433). – С. 59 – 73.

4. www.ofgem.gov.uk/temp/ofgem/cache/cmsattach/1231_24july02v1.pdf (OFGEM (2002).

The review of the first year of NETA – a review document) Поступила в редакцию 15.12.2006 года ВПЛИВ ЕНЕРГЕТИЧНОГО ФАКТОРА НА РОЗВИТОК СУЧАСНИХ ПРОЦЕСІВ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Мітюшкіна Х.С., асистент кафедри міжнародної економіки МДГУ Актуальність Сучасні процеси, що відбуваються у світовій економіці, об'єктивно свідчать про становлення зовсім нової архітектури міжнародних відносин. Інтернаціоналізація, інтеграція й глобалізація торкнулися сьогодні всіх сфер економічної діяльності, і, у першу чергу, енергетичної галузі, як основи матеріального виробництва. Високі ціни на енергоресурси та геополітичні події говорять про найважливішу роль, що грають доступні енергоресурси в економічному рості й у розвитку людства, а також про уразливість світової енергетики до перерв у поставках. Забезпечення гарантованих поставок енергоресурсів вважається пріоритетним напрямком міжнародної економічної політики всіх без виключення країн світового співтовариства.

З огляду на вищезазначене, актуальним представляється розгляд енергетичного фактору як домінуючого чинника впливу на сучасні процеси інтеграції та глобалізації.



Pages:     | 1 |   ...   | 17 | 18 || 20 | 21 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.