авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 2 ] --

12 тригонометричних доданків нами вибрано з умови, щоб наближуюча функція M C M + ( C2 p cos 2 p + C2 p sin 2 p +1 ) Pm (t ) = R ( t ) + T ( t ) = Ck k ( t, k ) = C0 + 1 +1t p = k = (3) Z p Pn ( x p ), де число = 0.0533. На графіку задовольняла умову продемонстровано похибку наближення отриманої різниці. На ньому чітко видно, що похибка не перевищує = 0.0533.

y = f (t ), що описує Таким чином, загальна формула для наближеного зображення кривої M =7.

зміну курсу Євро відносно Долара, має вигляд (3) для Висновки.

1.Таким чином, формула (3), у якій коефіцієнти і параметри задані у наступній таблиці наближує експериментальні дані зміни курсу американського Долара по відношенню до Таблиця 3. Значення коефіцієнтів Ck, k = 1, M та параметрів 1,..., M 1 у формулі (3) С0 19473. С1 -1. С2 -45. С3 -19472. С4 -0. С5 0. С6 0. С7 -0. С8 0. С9 0. С10 0. С11 -0. С12 -0. С13 0. Євро з точністю 0,0533. Це означає, що за допомогою цієї формули можна встановлювати прогноз курсу американського Долара по відношенню до Євро на відрізок часу, що не включений у експериментальні дані.

2. Для перевірки ефективності прогнозування нами для побудови функції (3) використані дані лише до 31 березня 2005 р. Для порівняння на Мал. 5 наведені графік цієї функції (чорним кольором) та точковий графік експериментальних даних за період, що включає час з 07.10.1998 до 07.06.2005 (червоним кольором). Точковий графік синього кольору зображує дані періоду з 07.10.1998 по18.03. 1. 1. YJune kk YJune k 1. FF1 ( t, UEP ) 0. 0. 0 0.1 0.2 0.3 0.4 0.5 0.6 0.7 0.8 0. XJune kk, XJune k, t Мал. РЕЗЮМЕ В данной работе рассмотрен подход к прогнозированию курса одной валюты по отношению к другой. Предложен метод нахождения прогнозной функции при помощи алгебраических, дробно-рациональных и тригонометрических полиномов, а также вейвлетов и фракталов. В работе приводится пример, который демонстрирует полученные результаты.

РЕЗЮМЕ В даній роботі розглянуто підхід до прогнозування курсу однієї валюти по відношенню до іншої. Пропонується метод відшукання прогнозної функції з допомогою алгебраїчних, дробово-раціональних і тригонометричних поліномів, а також застосування вейвлетів та фракталів. В роботі наведено приклад, що ілюструє отримані результати.

SUMMARY In the given work the approach to forecasting a rate of one currency in relation to another is considered. The method of a finding extrapolation function is offered through algebraic, fractional rational and trigonometrical polynoms, and also wavelets and fractals. In work the example, which demonstrates the received results is shown.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

A.M. Akhmetshin, T. V. Silverstova, O. S. Antropov. Prediction of short-term financial time series as a problem of adaptive extrapolation of finite spectrum functions with phase space model criteria. Proc. Conf. Ukrobraz, 2004.

Papoulis A. A new algorithm in spectral analysis and band-limited extrapolation. IEEE Transactions on Circuits and systems, 1975, № 9, pp. 735 – Timmer Y. Modeling volatility using state space models. - Int. J. Neural System. - 1997, v.8, № 4, pp. 678-684.

Webber Jr C.L., Zbilut J.P. Dynamical assessment of physiological systems and states using recurrence plot strategies. Journal of Applied Physiology 76(2), 1994, 965-973.

Zhang G., Patuwo B., Hu M.U. Forecasting with articial neural networks;

The state of the art. Int. J. of Forecasting, 1998, v.14, №1, pp. 35-62.

Поступила в редакцию 12.12.2006 года ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИЙ ФАКТОР УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ СФЕРЫ УСЛУГ УКРАИНЫ Сидорова А.В., д.э.н., профессор, Донецький национальный университет В условиях мировой глобализации достичь заметных успехов в реализации конкурентных преимуществ страны и в решении задач социально-экономического развития могут лишь страны с эффективной рыночной экономикой и современными государственными и негосударственными институтами. Поэтому важнейшей проблемой, которую пытаются решить правительства стран, является разработка обоснованной и взвешенной стратегии и тактики для обеспечения целенаправленного влияния государства на процесс формирования современной модели развития национальной экономики с высокими и устойчивыми темпами экономического роста.

Экономический рост определяется устойчивыми темпами повышения основных макроэкономических показателей, эффективностью использования имеющихся материальных, трудовых, финансовых, информационных ресурсов, факторами государственного регулирования, инновационной, инвестиционной и демографической политики и др. факторами.

Однако для обеспечения условий устойчивого экономического роста недостаточно использования только имеющихся ресурсов в стране. Важное значение имеет внешнеэкономический фактор – привлечение иностранных инвестиций для развития отдельных подразделений экономики и, прежде всего, в сферу услуг. Благодаря им получают развитие новые виды услуг, производства которых в стране не было, налаживается межгосударственный обмен, увеличиваются экспортно импортные операции, происходит интеграция отечественного рынка услуг в мировой.

Целью данной работы является оценка типа экономического роста в сфере услуг на разных этапах экономического развития страны.

На начало 2005 г. в экономику Украины поступило 8,4 млрд.долл. прямых иностранных инвестиций. По экономическим показателям Украины зависимость экономического роста от объемов иностранных инвестиций не выявлена. Причина заключается в том, что в большинстве регионов объем иностранных инвестиций настолько мал, что его использование не дало импульса для роста объемов производства. Так, в 2004 г. на 1 грн. валовой добавленной стоимости приходилось лишь 0,025 грн. иностранных инвестиций. В то же время инвестиции в сферу услуг Донецкой области составляли 0,018 грн. на 1 грн. иностранный инвестиций, что свидетельствует о недостаточной привлекательности сферы услуг для иностранных инвесторов [8, с. 284]. Вместе с тем в регионах Украины, где органам власти благодаря улучшению регуляторной среды удалось привлечь масштабные по величине иностранные инвестиции (Киев, Днепропетровская, Киевская, Одесская, Донецкая обл.), влияние иностранных инвестиций на экономический рост регионов оказалось существенным.

В структуре иностранных инвестиций Украины на долю сферы услуг приходится 48,5%, что больше данного показателя за 2003г. на 4%. В структуре инвестиций в Донецкую область аналогичный показатель в 2005 г. составил 24,3%, что на 1,7 п.п. меньше чем в 2003г. [9, с.179].

Анализ динамики иностранных инвестиций в сферу услуг Украины за 2003-2005гг. показал, что в среднем ежегодно приток инвестиций увеличивался на 17,0% [7, с. 278;

8, с.284]. Однако развитие этой сферы происходит неравномерно. Так, увеличение объемов иностранных инвестиций по Украине в 2003-2005 гг. опережало рост иностранных инвестиций в сферу услуг Донецкой области в 1,043 раза. Такая ситуация обусловлена тем, что экономика Донецкой области в основном ориентирована на добывающую и обрабатывающую промышленность.

Сложившийся тип экономического роста можно определить на основе следующих критериев:

оценки факторов производства и эффективности их использования, пропорциональности развития, скорости роста, уровня использования потенциальных возможностей. На рис.1 мною обобщена и уточнена [3, с. 119] классификация типов экономического роста.

В развитии экономики Украины сложились три этапа макроэкономических пропорций, что обусловило и соответствующий тип экономического роста:

© Сидорова А.В., 2007.

1) существенное ухудшение количественных и качественных макроэконо мических индикаторов, устойчивый трансформационный спад со структурными дисбалансами (1991-94гг.);

2) период незначительной стабилизации (1995-99гг.) важнейших макроэкономической показателей при негативной тенденции спада производства и ухудшения качественных воспроизводственных пропорций;

3) экономическое оживление (2000-05гг.). В этот период среднегодовой темп прироста ВВП составлял 7,4%, поддерживалась стабильность обменного курса национальной денежной единицы, сохранение конкурентоспособности экспорта, увеличение положительного сальдо платежного баланса, что способствовало накоплению валютных резервов, повышению уровня монетизации экономики, укреплению международной инвестиционной позиции Украины, улучшение других количественных и качественных характеристик экономического развития. По оценкам международных организаций в течение 2000-04гг. Украина считалась одной из наиболее динамично развивающихся стран.

Соответственно типу экономического роста в Украине происходили и изменения в развитии сферы услуг. Взаимодействие между ними проявляется в том, что, с одной стороны, экономический рост сопровождается ростом благосостояния населения, что приводит к большему потреблению услуг. С другой, - велико влияние сферы услуг на темпы роста ВВП.

В развитых и во многих развивающихся странах на протяжении последних десятилетий совершенствовалась структура экономики, произошла переориентация от производства товаров к производству услуг. В развитых странах экономический рост был достигнут, в первую очередь, ускоренным развитием сферы услуг. Ее доля в ВВП выросла с 55% в 1970 году до 70% - в начале нынешнего тысячелетия. Так, в США, странах Евросоюза, Японии сфера услуг обеспечивает около 60% занятости населения, а высокая производительность труда в этой сфере обеспечивает более высокие темпы роста ВВП, чем добывающий и обрабатывающий секторы.

Базисные темпы роста и доля занятых, % 1988 1990 1992 1994 1996 1998 2000 2002 2004 годы Базисные темпы роста численности занятых в сфере услуг,% Базисные темпы роста численности занятых в экономике Украиныe,% Доля занятых в сфере услуг,% Рис. 2 Динамика занятых в сфере услуг за 1991-2005 гг.

В 2005 г. в структуре ВВП Украины доля услуг составила 51,3% (табл.1). Это означает, что более половины прибыли, производимой украинской экономикой, приносит именно сфера услуг. Так, в 2005 году по сравнению с 2004 годом производство услуг в Украине увеличилось на 27,5%, а 2004 году по сравнению с 2003 годом - на 18%, что свидетельствует о существенном потенциале сферы услуг и возможностях ее экономического роста [8, с.33-34].

Динамичное развитие сферы услуг на этапах снижения количественных и качественных показателей и незначительной стабилизации (на 1 и 2 этапах развития украинской экономики) было обеспечено, главным образом, ростом численности занятых, т.е. экстенсивным фактором.

Известно, что до 2000г. численность занятых в экономике Украины неуклонно снижалась (в 1991 г. она составляла 25 млн.чел.), а в сфере услуг и численность занятых, и их доля в общей численности работающих возрастали (рис. 2).

Однако, начиная с 2003 г., ускоренное развитие сферы услуг определяется уже сочетанием экстенсивного и интенсивного факторов в использовании затрат труда. Как показали наши расчеты, в 2004г. по сравнению с 2003г. прирост объема производства услуг составил 18%, причем на 15% он был обеспечен ростом численности занятых, а на 85% повышением производительности труда в этой сфере.

Анализ производительности труда по отдельным периодам показал, что в 2000-2003 гг.

среднегодовые темпы роста производительности труда в сфере услуг незначительно опережали = 1, К аналогичный показатель в целом по стране ( опер ). В то же время за последние три года (с 2003 по 2005гг.) это соотношение изменилось на противоположное, т.е. опережающими темпами росла производительность общественного труда по сравнению с производительностью в сфере услуг. Результатом такого изменения и стало снижение доли услуг в ВДС в 2004, 2005 гг.

Таблица Динамика доли сферы услуг в составе занятых и в валовом внутреннем продукте Украины за 2000-2005 гг.

Показатели 2000 2001 2002 2003 2004 1.Численность занятых в 20,2 20,0 20,1 20,2 20,3 20, экономике, млн.чел.

2.Занято в сфере услуг, 10,0 10,3 10,5 11,0 11,3 11, млн. чел 3.Доля занятых в сфере услуг, 49,5 51,8 52,2 54,5 55,7 56, % 4.ВДС (в основн.ценах), 144,3 180,5 201,2 240,2 307,4 379, млрд. грн.

5.ВДС по производству услуг, 70,7 94,1 108,6 130,8 154,3 194, млн. грн.

6.Доля услуг в ВДС, % 49,0 52,1 54,0 54,5 50,2 51, 7.Стоимость основных 312,6 631,4 680,0 697,6 771,1 824, фондов сферы услуг, млрд.грн.

[6, с.35-36, 103;

7, с. ;

8, 33-34, 385, 388, www.ukrstat.gov.ua] Таким образом, приведенные показатели свидетельствует об устойчивом экономическом росте в сфере услуг. Для осуществления контроля над ее функционированием и с целью своевременного предупреждения возможных негативных влияний важно грамотно прогнозировать показатели экономического роста.

В качестве основных факторов экономического роста обычно используют затраты прошлого или овеществленного труда (стоимость основных производственных фондов, объем инвестиций, в том числе иностранных) и затраты живого труда (численность занятых, оплата труда и др.). В качестве показателя экономического роста целесообразно использовать объем производства услуг (строки 2, 5 и 7 табл.1). В качестве динамической модели экономического роста в сфере услуг была использована производственная функция.

Модели такого типа для сферы услуг ранее не применялись, поэтому существуют проблемы информационного и методического обеспечения построения и анализа полученных результатов. Ее параметры, являясь показателями эластичности, оценивают эффективность использования основных факторов производства:

) yt, x = A X 1 X 2 е t, - коэффициент эластичности, характеризующий эффективность использования основных фондов в сфере услуг, при его изолированном влиянии на показатель экономического роста;

- коэффициент эластичности, позволяющий оценить эффективность использования затрат живого труда при его изолированном влиянии на уровень экономического роста;

t - фактор времени (включен в модель в качестве зависимой переменной).

Полученная модель производственной функции, оценивающей экономический рост в сфере услуг, имеет следующий вид:

y xi = 0,148 x10,162 x2 2,245e0,096t (2) Формальные критерии аппроксимации (коэффициент детерминации - 0,995;

относительная ошибка аппроксимации – 1,8%;

критерий Фишера – 731,4) доказывают ее статистическую достоверность.

Полученная модель позволяет сделать следующие выводы относительно эффективности использования факторов производства. Сумма параметров модели (0,162 и 2,245), превышающая единицу, свидетельствует, что для сферы услуг Украины сложился интенсивный тип экономического роста. При увеличении на 1% стоимости основных производственных фондов, используемых в сфере услуг, объем их производства увеличивается на 0,162%;

увеличение численности занятых в сфере услуг на 1% вызывает увеличение объема произведенных услуг на 2,245%. Существенное превышение эластичности для затрат живого труда над эластичностью по основным производственным фондам свидетельствует о том, что рост производительности труда в сфере услуг, значительно опережает рост фондоотдачи (коэффициент опережения за 2000-2005 гг.

составляет 2,35 - по базисным темпам роста или 1,186, - по среднегодовым темпам роста).

Превышение второго параметра (2,245) над первым (0,162) позволяет характеризовать экономический рост в сфере услуг, как трудоинтенсивный и фондозатратный. Следует учесть, что использованные в модели экономического роста факторы являются экстенсивными, что не позволяет делать однозначные выводы о «качестве» экономического роста в рассматриваемой сфере.

Вначале был выполнен прогноз факторов модели, на основании которых были рассчитаны прогнозные значения производства услуг на период 2006-2010 гг. (табл. 3).

Таблица Прогноз показателей производства услуг в Украине на 2006-2010 гг.

Прогноз Прогноз стоимости Объемы Темпы роста численности основных фондов в производства объемов Период занятых в прогноза сфере услуг, млрд. услуг, млрд. производства сфере услуг, грн. грн. услуг к 2005 г., % млн. чел.

2006 871,1 12,15 236,2 121, 2007 920,0 12,62 285,6 146, 2008 969,3 13,12 346,0 177, 2009 1018,6 13,66 420,3 210, 2010 1067,8 14,22 510,2 247, Расчеты показали, что по прогнозу к 2010 г. темп прироста стоимости основных фондов составит 29,5 %. Численность занятых в сфере услуг в предстоящем периоде увеличится на 21,5 % и достигнет 14,22 млн. чел. Объем производства услуг по сравнению с 2005 г. увеличится в 2, раза и составит 510,2 млрд. грн. и будет сопровождаться ростом доли услуг в валовом внутреннем продукте.

Разработанная модель может быть использована не только для определения объемов производства услуг в перспективе, но и для оценки влияния внешнеэкономического фактора на устойчивый экономический рост. В качестве экстенсивного экзогенного фактора экономического роста целесообразно использовать объемы иностранных инвестиций в сферу услуг, что позволит обеспечить учет инвестиционной привлекательности данной сферы.

Прогноз иностранных инвестиций в сферу услуг и опенка производительности труда занятых в этой сфере обеспечит реализацию ее стратегических параметров для интеграции Украины в мировое хозяйство. При сохранении сложившихся экономических, политических, социальных и других факторов можно предположить, что в прогнозируемом периоде сфера услуг будет характеризоваться устойчивым экономическим ростом и стабильным развитием, что является положительной тенденцией для развития малого предпринимательства, повышения уровня занятости и качества жизни населения, стабильное развитие государства. По мере снижения в экономике доли промышленности и сельского хозяйства ее развитие все в большей степени будет зависеть от сферы услуг. Реализация вышеуказанных преобразований обеспечит повышение инвестиционной привлекательности сферы услуг Украины и ее более эффективное функционирование в условиях глобализации и интеграции мирового хозяйства.

РЕЗЮМЕ Рассматривается возможность применения внешнеэкономического фактора в модели устойчивого экономического роста. С помощью статистических методов осуществлена оценка типа экономического роста в сфере услуг. Выполнен анализ влияния затрат живого и овеществленного труда на экономический рост. Предложено использование объемов иностранных инвестиций в качестве экстенсивного фактора экономического роста в сфере услуг.

РЕЗЮМЕ Розглядається можливість застосування зовнішньоекономічного фактору в моделі сталого економічного росту. За допомогою статистичних методів виконана оцінка типу економічного росту в сфері послуг. Здійснений аналіз впливу витрат матеріальних і трудових ресурсів на економічне зростання. Запропоновано використання обсягів іноземних інвестицій у якості екстенсивного фактору економічного зростання у сфері послуг.

SUMMARY Application of statistical methods and models is considered at modelling and forecasting of activity in sphere of services. Statistical methods allow to carry out processing of the initial quantitative information for revealing laws and interrelations between parameters of economic growth. The estimation of influence of extensive and intensive factors on economic growth in sphere of services is executed.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Гальчинський А.С., Льовочкін С. В. Становлення інвестиційної моделі економічного зростання України // Економіка знань: виклики глобалізації та Україна - К.: 2004, с. 4 – 17.

2. Геєць В.М. Економічні передумови стабільного соціального розвитку в середньостроковій перспективі // Економіка та прогнозування, №2. – 2002, с. 9 – 33.

3. Перепьолкіна О.О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України, № 5, 2005.- 110 – 121.

4. Сидорова А. В. Экономико-статистические методы в управлении сферой услуг.

Монография. – Донецк: ДонНУ, 2002. – 239 с.

5. Статистичне забезбечення управління економікою: Прикладна статистика: Навч. посібник / А. В. Головач, В. Б, Захожай, Н. А. Головач – К.: КНЕУ, 2005 – 333 с.

6. Статистичний щорічник України за 2002 рік / Під ред. О. Г. Осауленко. – К.: Видавництво «Консультант» – 623 с.

7. Статистичний щорічник України за 2003 рік / Під ред. О. Г. Осауленко. – К.: Видавництво «Консультант» – 593 с.

8. Статистичний щорічник України за 2004 рік / Під ред. О. Г. Осауленко. – К.: Видавництво «Консультант» – 592 с.

9. Статистичний щорічник Донецької області за 2005 рік / Під ред. О.А. Зеленого. – Донецьк:

Головне управління статистики у Донецькій області – 403с.

10. Чухно А. Актуальные проблемы стратегии экономического и социального развития на современном этапе// Экономика Украины, №4. – 2004, с.15 – 23.

11. Шубравская Е. Устойчивое экономическое развитие: понятие и направление исследований// Экономика Украины, №1. – 2005, с.36 – 42.

Поступила в редакцию 11.11.2006 года ВЕНЧУРНІЙ КАПІТАЛ І ЙОГО КАПІТАЛОТВОРЧА ФУНКЦІЯ Чернега О.Б., д.е.н., професор Білозубенко В.С., кафедра міжнародної економіки ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського (м. Донецьк) На сучасному етапі інтенсифікація інноваційного процесу потребує диверсифікації джерел його фінансування. У зв'язку з цим розвиток венчурного інвестування має велике значення, оскільки забезпечує залучення в інноваційний сектор фінансових ресурсів широкого кола інституційних та індивідуальних інвесторів. Ці ресурси спрямовуються на фінансування високоризикових інноваційних проектів, що зумовлює появу нового капіталу різних видів.

Феномен венчурного капіталу (ВК) розкривається у довгостроковому фінансуванні малих інноваційних фірм чи інноваційних підрозділів великих корпорацій. Такі суб’єкти інноваційної діяльності займаються розробкою, доведенням та/чи впровадженням інновацій.

З огляду на роль і велике значення інновацій у розвитку виробничих сил, забезпеченні потреб, створенні нових чи удосконалених продуктів та технологій, дослідження капіталотворчої функції ВК є актуальним з декількох причин: по-перше, ВК є одним з найбільш дійових механізмів фінансування інновацій та науково-технологічного прогресу (НТП);

по-друге, венчурне фінансування породжує нові економічні одиниці (фірми чи підрозділи), сприяє їх розвитку;

по третє, природа ВК є унікальною з точки зору сутності судного капіталу і капіталу взагалі, адже доповнюється наданням фірмам, як фінансуються, низки додаткових послуг (управлінських, маркетингових, консультаційних та ін.);

по-четверте, венчурні структури перетворюються на інтелектуальні центри з багаторазового впровадження інновацій, чий досвід є цінним для інших суб’єктів інноваційної діяльності;

по-п’яте, у функціонуванні ВК велику роль відіграють суб’єктивні чинники (наприклад, досвід та особисті зв’язки венчурних інвесторів чи менеджерів проекту), що породжує особливі витоки появи нового капіталу.

Особлива природа ВК на протязі останніх десятиліть, коли роль інновацій стала вирішальною та усвідомленою, завжди привертала увагу вчених-економістів, дослідників фінансових та бізнес-процесів, підприємництва, інноваційного розвитку. Існує безліч різноманітних досліджень венчурного фінансування, які вивчають організаційні, правові, інноваційні, інформаційні, комунікаційні аспекти. Не дивлячись на це слід зазначити, що теоретичні моменти функціонування ВК розроблено та обґрунтовано недостатньо повно. Хотілося б зупинитися на деяких дослідженнях, які, на наш погляд, досить вдало узагальнюють велику кількість науково теоретичних та емпіричних положень венчурного фінансування.

Так, з роботи чеських дослідників І. Дворжака, Я. Кочишової та П. Прохазки [1] стає зрозумілою роль ВК у створенні нових чи реструктуризації вже існуючих компаній. При цьому автори підкреслюють орієнтацію ВК на високих ризик та реалізацію науково-технологічних нововведень. Автори спираються на емпіричний аналіз ВК у країнах англосаксонської моделі (США, Канада, Великобританія)та інноваційно-орієнтований капітал у країнах Західної Європи. Це доводить правомірність головного постулату венчурного фінансування – спрямованість на реалізацію інновацій у контексті НТП.

Аналіз роботи Н. Фролової [2;

3] дає можливість зрозуміти роль ВК та в цілому індустрії ризикоінвестицій у розвитку підприємництва, засновництві нових бізнес-одиниць, інтенсифікації інноваційного процесу, концентрації інноваційного потенціалу та агломерації інноваційних структур, а також у розвитку великих корпорацій, на базі яких на основі інноваційної діяльності відбувається накопичення та примноження капіталу різних видів.

Н. Фролова зазначає, що ВК формує фінансово-засновницький блок інноваційної інфраструктури [2, С. 97], а В. Чабан у роботі [4] розглядає «технічні» питання венчурингу, звертаючи увагу на роль ВК у поступі економіки в цілому. Систематизуючи досвід США та країн Західної Європи дослідник підкреслює значення ВК у нарощуванні капіталу в інноваційному секторі та традиційних секторах економіки.

Узагальнюючи результати досліджень Г. Орлової, А. Колесникова, Л. Купріянова [5], К.

© Чернега О.Б., Білозубенко В.С., 2007.

Рузавіної і Н. Шеховцової [6], слід зазначити великий потенціал ВК у створенні нового капіталу, що зумовлено особливої природою цього механізму (фінансовою, управлінською, людською і креативною). Враховуючи роль інновацій у забезпеченні економічного зростання та конкурентоспроможності, а венчурного фінансування у створенні та реалізації таких нововведень на базі нових фірм («стартапів») чи підрозділів («внутрішні» та «зовнішні» венчури), із теоретичної точки розу стає необхідною систематизація наукових знань про капіталотворчу функцію ВК.

У проаналізованих наукових працях, як і в багатьох інших, капіталотворча функція ВК досліджена роздроблено. Звичайно основні напрями її дії виявлено, але вони залишаються не систематизованими. До того ж не намічено «вершини» цієї функції, хоча б не абсолютної, а відносно якоїсь сфери, проміжної «вершини». Звичайно у межах невеликої статі досить важко претендувати на вичерпність, але закласти основу наукової дискусії представляється необхідним, особливо у теоретичній площині, де феномен венчурингу розроблено відносно слабко, не як самостійного економічного явища (в основному у взаємозв’язку з інноваціями, інвестиціями чи взагалі фінансовим капіталом.

З огляду на це мета статі полягає у систематизації науково-теоретичних та емпіричних положень капіталотворчої функції ВК, а також виявлені консолідованого її вираження у забезпеченні конкурентоспроможності. Слід також зазначити, що в рамках цієї роботи капіталотворча функція досліджується з позицій мікрорівня, що одразу ж передбачає проекцію основних теоретичних посилок на рівні мезо- (галузі і сегменти економіки, великі виробничі комплекси-цикли та ін.) і макроекономічний (національна економіка в цілому, «нова економіка» на рівні національного господарства та ін.).

Як відомо, ВК функціонує у двох напрямах: спеціалізований і корпоративний. Обидва види орієнтуються на фінансування інноваційного бізнесу: спеціалізований – малих інноваційних фірм (інноваційного підприємництва);

корпоративний – інноваційних підрозділів усередині корпорації («внутрішній» венчур), інноваційних квазісамостійних структур («зовнішній» венчур) і малих інноваційних фірм (через інвестиційні венчурні компанії). Спеціалізований венчурний капітал формується за рахунок коштів інституціональних (у тому числі корпорацій) та індивідуальних інвесторів (національних і зарубіжних), населення, державних фондів підтримки інновацій.

Корпоративний – за рахунок коштів корпорацій та їх науково-технічних альянсів (консорціумів).

У результаті створюється певний обсяг ризикових інвестицій, які спрямовані на фінансове забезпечення реалізації інноваційних проектів. При цьому слід зазначити, що ВК орієнтований на інвестиції у невеликі бізнес-структури (або підрозділи), які займаються освоєнням і впровадженням інновацій (поліпшуючих і псевдоінновацій), проведенням НДДКР (самостійно – невеликого масштабу, в кооперації – більш масштабних). Результатами їх діяльності є великі, середні і дрібні винаходи;

дослідні зразки, корисні моделі, ноу-хау і т.п.

Створені за рахунок ВК успішні бізнес-структури, які реалізували певний інноваційний проект, можуть обов'язково поглинатися («зовнішній» венчур або самостійні фірми, що фінансуються корпоративним ВК), підлягати продажу стратегічним або портфельним інвесторам (через механізм IPO, інвестиційні компанії, емісійні банки та ін.), або розвиватися як самостійні компанії (наприклад, з викупом акцій у венчурного інвестора). Деякі «зовнішні» та «внутрішні»

венчури корпорацій після реалізації інновацій можуть перетворюватися на самостійні структури за умови відповідної «згоди» головної компанії.

Головним об'єктом ВК є малі інноваційні фірми (МІФ). Зважаючи на свої особливості (невеликий розмір, низький рівень витрат, схильність до функціональної інтеграції з іншими суб’єктами інноваційної діяльності та ін.), такі структури є більш інноваційними, схильні до використання передових досягнень НТП, а також до ризику на шляху отримання надприбутків та освоєння нових ринків. МІФ, зважаючи на свої невеликі об'єми, більш гнучкі, маневрені, ефективно керовані, легко вступають у коопераційні зв'язки з іншими учасниками інноваційного процесу (науково-дослідними інститутами, корпораціями, університетами і між собою). Велика сприйнятливість до інновацій обумовлює активність МІФ, що дозволяє досягти масовості у розробці й освоєнні інновацій відносно невеликого масштабу (проте відомі також великі винаходи).

У результаті малий бізнес виконує ряд функцій в інноваційному процесі, серед яких: генерація ідей і зародження винаходів, дослідне впровадження результатів НДДКР, виробництво нестандартної інноваційної продукції, проведення завершальних прикладних НДДКР, освоєння продуктів НДДКР і т.п. Всі ці операції виконуються у більш короткі терміни і з меншими витратами (що знижує ризик), а часто і на більш високому рівні. Такі переваги і примусили великі корпорації розвивати співробітництво із МІФ, створювати свої підрозділи на принципах функціонування малого бізнесу, долати «внутрішній» консерватизм і бюрократизм.

МІФ мають можливість більш легкої і успішної комерціалізації своїх продуктів, доводячи їх до масового використання корпораціями, або ж одержують замовлення з боку корпорацій чи держави на виконання певного виду робіт. Між великим і малим (і середнім) бізнесом склалася певна спеціалізація (через систему кооперації, підряду й ін.) в інноваційному процесі, що в цілому прискорило НТП. Малий і великий бізнес в інноваційному секторі вже давно перестали бути «антагоністами», доповнюють і стимулюють один одного.

Розвиток МІФ та «аналогічних» підрозділів корпорацій став можливим завдяки нарощуванню і забезпеченню необхідної «якості» ВК, яка передбачає, перш за все, інноваційну й засновницьку орієнтацію. У структурі ризикових інвестицій та сукупності інститутів та осіб, які здійснюють ризикові інвестиції, також склалася спеціалізація. Найбільш ризикові, початкові стадії зародження ідеї і створення фірми фінансуються «бізнес-ангелами» – індивідуальними інвесторами (венчурними капіталістами), які готові інвестувати на більш ризикованих стадіях (попередній етап венчурного фінансування), коли проводяться НДДКР, реєструється або починає використовуватися патент, створюються необхідні ноу-хау. На стартовому етапі, коли розроблено концепцію фірми і підготовлено бізнес-план, і початковому етапі, коли є дослідний зразок, прототип або модель продукту, підключаються вже більш великі венчурні інститути. Природно, що на різних стадіях обсяги капіталовкладень і рівень ризику різні. Індивідуальні інвестори несуть відносно невеликі витрати, проте ризик цих інвестицій найвищий. Інституційні інвестори мають зобов'язання перед вкладниками, тому прагнуть дещо знизити ризик, підключаючись до фінансування проектів та ідей, у реалізації яких вже є певні позитивні досягнення (найчастіше після випробування певного ноу хау або навіть патенту).

Корпорації, створюючи свої венчури («внутрішні» або «зовнішні»), йдуть на ризик, рівень якого набагато нижче, ніж при інших варіантах проведення НДДКР або реалізації інновацій всередині корпорації. За рахунок невеликих за масштабами венчурів корпорації частково моделюють і використовують переваги малого бізнесу, надаючи цим структурам високого ступеню самостійності. Для сучасних високотехнологічних корпорацій характерно, що за рахунок створення венчурів забезпечується організаційний розвиток. Венчури досить часто виводяться за межі організаційної структури корпорації, а згодом можуть поглинатися чи продаватися іншим корпораціям чи менеджерам. Особливого значення для розвитку великих корпорацій набуває поглинання самостійних венчурів, за рахунок чого корпорації отримують нові інноваційні продукти, інноваційний потенціал, ресурси та капітал, а також освоюють нові ринки та нове виробництво.

У будь-якому випадку ВК за визначенням орієнтується на інновації, виник в новітніх на той час (1960-1980 рр.) сегментах економіки, де був вільний ринковий простір і можливості одержати значний дохід. Такими галузями стали: напівпровідники і нові матеріали (IV технологічний устрій, переважно до 1980 рр.), комп'ютерні й інформаційні технології, мехатроніка, біотехнології (V технологічний устрій, кінець 1980 рр. - до цього дня). Функціонування ВК багато в чому призвело до формування постіндустріального устрою економіки (V і зародження VI технологічного устрою), зародження якого стало результатом і підтвердило капіталотворчу функцію ризикових інвестицій.

Функціонування ВК веде до виникнення вартості, яка створює нову вартість, при чому в різних сферах – видах капіталу.

Для сфери венчурного фінансування характерно діалектичне відношення економічного ризику, інновативності та потенційної можливості отримання надприбутків. ВК виступає різновидом фінансового капіталу, створює додаткову вартість (самостійно збільшується). Ризикові інвестиції передбачають відшкодування (відтворювання) капіталу, який авансується, тобто створення нового фінансового капіталу через комерціалізацію та окупність.

Венчурне фінансування забезпечує більш якісне функціонування інтелектуального та людського капіталу, що зумовлює їх розвиток, вдосконалення і примноження. У процесі освоєння венчурних інвестицій поєднуються зусилля дослідників, менеджерів венчурних структур та інвесторів. Венчурні структури надають менеджерам фірм низку послуг, використовують власні зв’язки для просування проекту, залучають додаткові ресурси. Це стосується і бізнес-ангелів, які безпосередньо приймають участь у всіх заходах.

Необхідність комерціалізації інноваційних продуктів примушує вдосконалювати маркетинг кінцевих чи проміжних інноваційних продуктів. У результаті створюються нові знання, підвищується кваліфікація дослідників і можливості інтелектуальних продуктів. Нарощування ВК сповільняє формування надлишку вартості, породжуваного інтелектуальним капіталом, що веде до зростання споживання (місткості ринку товарів і послуг), виникнення нових сегментів економіки і збільшення інвестованого капіталу. Венчурні структури при реалізації інновацій органічно поєднують підхід «від ринку» зі сміливим використанням передових досягнень науки.

Окрім цього, у результаті діяльності МІФ (за участю ВК) створюється новий виробничий капітал у вигляді нових технологій, нового устаткування (корисних моделей, дослідних зразків й ін.). Цей вид нової вартості (виробничого капіталу) часто знаходиться у зачатковому стані, оскільки вимагає подальшого практичного вживання і комерціалізації (якщо фірма не займається виробництвом кінцевого продукту споживання індивідів). Новий капітал проходить випробування комерціалізацією, що визначає його вартість та потенціал зростання. При цьому виникають різні обсяги вартості, яка присвоюється, у випадках коли венчур самостійно виходить на споживчий чи інноваційний ринок або поглинається великою корпорацією.

Специфічною сферою використання ВК є інформаційний сектор. Інформація, як відомо, є одним з найважливіших ресурсів, тому несе у собі великий заділ вартості, який з одного боку виникає для майбутнього використання, а з іншого, може стрімко втратити чи, навпаки, збільшити свій потенціал по мірі змін на ринку. ВК (кожна структура або «бізнес-ангел») опосередковує реалізацію інноваційних проектів та ідей (бізнес-проектів), формує значний досвід не тільки техніко-технологічний, але і економічний (маркетинговий, управлінський, організаційний і т.п.).

При чому відбувається моніторинг ринкової кон’юнктури, успіхів інших компаній у венчурному сегменті та поза його межами. Так створюється певний об'єм корисної інформації (база даних), яка є проявом нової вартості відповідного капіталу, що виникла на основі використаної вартості (фінансового та інтелектуального капіталу).

Таким чином, функціонування ВК веде до створення нового капіталу таких видів:

фінансового, інтелектуального, людського, виробничого, інформаційного. Капіталотворча функція ВК у всіх видах капіталу окрім фінансового виявляється незвичайно, а саме як механізм доповнення, внутрішнього розвитку, примноження вже існуючого капіталу (а не відтворювання, як фінансового), головним чином зважаючи на особливості створюваної нематеріальної природи вартості. Ці види капіталу існують в розриві (окремо) від кінцевого продукту фірми і несуть вартість самі по собі. Все це створює якісно і кількісно новий рівень капіталізації, перш за все у новітніх секторах економіки. Обсяг створеної вартості у кожному конкретному випадку венчурного фінансування визначає перспективи успіху капіталовкладень, рівень їх рентабельності і ринкові позиції створюваної бізнес-одиниці (МІФ чи підрозділу корпорації). У ризикоінвестиціях інтелектуальний, людський та інформаційний капітал органічно поєднанні з фінансовим, що породжує новий виробничий капітал. Звичайно найбільш важливим є фінансовий капітал, але його ефективне використання потребує доповнення іншими видами.

Можливо розглядати категорію «капітал» у вигляді суспільно-виробничих відносин чи стосовно певної сфери використання. Така точка зору застосовна, наприклад, до аграрного, торговельного, банківського і промислового капіталу. Слід зазначити, що зазначені види капіталу також по суті виникають через поєднання фінансового, людського, інформаційного та ін. капіталів (тобто різних видів капіталу за об’єктом).

Якщо поєднати підходи до розгляду видів капіталу за об’єктом, як соціально-виробничих відносин чи сфери використання, а також враховувати роль інновацій у забезпеченні високих конкурентних позицій фірми, то можна констатувати виникнення конкурентного капіталу.

Вихідною посилкою такого висновку є те, що сучасна конкуренція на споживчому ринку, і відповідно, на ринку продуктів промислового призначення, змістила свої акценти убік впровадження інновацій для чого існують об’єктивні та суб’єктивні передумови. Це підтверджується дослідженнями М. Портера, П. Друкера, М. Фостера, Ю. Макогона, Ю. Гохберга та ін. Орієнтація на більш чутке сприйняття та швидке впровадження інновацій стала основою сучасної конкурентоспроможності на всіх рівнях економіки та для всіх її секторів та галузей (за деякими особливостями). Тому саме впровадження інновацій, забезпечуючи конкурентність фірми, її продукту породжує конкурентний капітал. Звичайно ця категорія повинна стати предметом досліджень у сфері конкурентоспроможності, але винайти її стає можливим і при вивченні капіталотворчої функції ВК, бо його роль у швидкому освоєнні та впровадженні інновацій є неоцінимою і постійно зростає у контексті загострення конкуренції у сфері розробки та комерціалізації інноваційних продуктів.

Отже, капіталотворча функція ВК через впровадження інновацій виявляється у створенні конкурентного капіталу, який є не зовнішнім, а внутрішнім (прихованим) проявом створюваної вартості. Саме конкурентний капітал, створений чи збільшений у результаті освоєння інновацій за рахунок венчурних інвестицій, веде до зростання вартості кінцевої продукції МІФ чи великих корпорацій і, отже, використаних фінансового, інтелектуального, людського й інформаційного капіталів, будучи концентрованим виразом їх вживання у новій («інноваційній») якості.

Конкурентний капітал лежить в основі конкурентоспроможності створюваних інноваційних продуктів або майбутньої фірми і є проявом ролі інновацій в отриманні кращих конкурентних позицій чи створенні нового ринку (за Й. Шумпетером).

Конкурентний капітал природно нематеріальний, проте закладений у механізмах комерціалізації кінцевого продукту, перспективах подальшого використання створеного виробничого капіталу і примножених інтелектуального, людського й інформаційного капіталів.

Цей вид капіталу є однією з «вершин» капіталотворчої функції (її консолідованим вираженням) ВК відносно забезпечення конкурентоспроможності.

На сучасному етапі інновації виступають визначальним чинником конкурентоспроможності, а їх реалізація напряму пов’язана із обсягом і ефективним використанням ВК. Звичайно конкурентний капітал може формуватися за рахунок інших складових (наприклад, реструктуризації фірми, поглинання інших фірм) і факторів (цінових, ресурсних, кон’юнктурних), але і тут у конкретних випадках можна віднайти вплив різноманітних інновацій. Концепція конкурентного капіталу має право на існування і вимагає подальшого розвитку своїх положень. Цей вид вартості закладено у вартість кінцевого продукту, а потреба в ньому залежить від рівня конкуренції на ринку чи в межах галузі. Конкурентний капітал відходить від трудової теорії вартості, а також він «класичних» підходів конкурентоспроможності. На перший план виходить інноваційний її критерій, виходячи із природи сучасної конкуренції. Величина конкурентного капіталу прямо пропорційна «масштабу» створених конкурентних переваг у результаті реалізації інновації (головним чином за рахунок ВК). Саме тому для забезпечення стійкого розвитку економіки необхідно 1) нарощування обсягів доступного ВК у всіх формах для реалізації інновацій;

2) забезпечення ефективності його використання у тому числі за рахунок удосконалення відповідних інституційних умов;

3) диверсифікації додаткових послуг, які надають венчурні структури інноваційним підприємцям;

4) покращення підготовки фахівців у сфері ризикоінвестицій;

5) полегшення комерціалізації інноваційних продуктів на споживному ринку, ринку новацій них продуктів та ринку продуктів промислового призначення;

6) реалізації дійових заходів щодо розвитку інформаційного обміну та інтелектуального капіталу у масштабах всієї економіки і т.д.

Таким чином, вартість кінцевого продукту МІФ, створення і реалізація якого фінансується за рахунок ВК, формується вже на етапі розробки ідеї або інновації, НДДКР, упровадження й ін.

Величина цієї вартості визначається закладеними вартостями фінансового, людського, інтелектуального, інформаційного капіталів (ці види примножуються), створенням конкурентного і виробничого капіталу. Усі види та прояви капіталу у процесі освоєння венчурних інвестицій мають властивість зростати, виходячи із природи інновацій та інноваційної діяльності у тому числі на основі ризикоінвестицій. У результаті впровадження інновацій виникає конкурентний капітал фірми, який «концентрує» витрачену (авансовану) вартість всіх видів капіталу. Створення та нарощування конкурентного капіталу є результатом капіталотворчої функції ВК, що може бути досліджено на мезо- та макрорівні у майбутніх роботах.

РЕЗЮМЕ У теоретичній площині досліджуються основні напрями прояву капіталотворчої функції венчурного капіталу. Встановлено види капіталу, які створюються та нарощуються завдяки венчурному фінансуванню інноваційної діяльності. Запропоновано визначення сутності конкурентного капіталу як консолідованого вираження його капіталотворчої функції.

РЕЗЮМЕ В теоретической плоскости исследуются основные направления проявления капіталотворчої функции венчурного капитала. Установлены виды капитала, которые создаются и нарощуються благодаря венчурному финансированию инновационной деятельности. Предложено определения сущности конкурентного капитала как консолидированного выражения его капіталотворчої функции.

SUMMARY Directions of display of capitalotvorchoi function of venture capital are explored in a theoretical plane to the basis. The types of capital, which are created and grown due to the venture financing of innovative activity, are set. Determination of essence of competition capital is offered as the consolidated expression of his capitalotvorchoi function.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Дворжак И., Кочишова Я., Прохазка П. Венчурный капитал в странах Центральной и Восточной Европы // Проблемы теории и практики управления. – 1999. – №6. – С. 59-66.

2. Фролова Н.Л. Индустрия венчурного капитала. Анализ опыта США // США – Канада.

Экономика. Политика. Культура. –2003. – №11. – С. 97-122.

3. Фролова Н.Л. Индустрия венчурного капитала. Анализ опыта США // США – Канада.

Экономика. Политика. Культура. –2003. – №12. – С. 114-119.

4. Чабан В.Г. Складова інноваційної інфраструктури: венчурний капітал // Фінанси України. – 2005. – №4. – С. 35-40.

5. Орлова Г.К., Колесников А.В., Куприянов Л.И. Механизмы поддержки инновационного бизнеса: система фондов венчурного финансирования на Западе // Вестник Российской академии наук. – 1992. – №9. – С. 99-177.

6. Рузавина Е., Шеховцова Н. Венчурный капитал и инновации // Российский экономический журнал. – 1992. – №7. – С. 100-108.

Поступила в редакцию 09.12.2006 года MANAGEMENT OF THE PORTFOLIO OF CO-OPERANTS ON THE INDUSTRIAL MARKET – A CASE STUDY Prof. Czesaw Glinkowski, The Pozna University of Economics Dr Dariusz Nowak, The Pozna University of Economics 1. Value of suppliers and building up of competitive advantage Rapid changes in civilization, globalization, unification and standardization of products and technological development pose new requirements and new tasks for an enterprise. It is no longer enough for an enterprise to be able to satisfy and create higher and higher needs of a conscious buyer. In order to gain competitive advantage1 or use its key competence2 an enterprise has to properly manage its resources, both material and non-material. Creation of competitive advantage3 is a result of many activities performed in the basic processes of corporate management. Each of these activities exerts a bigger or smaller impact on the position of an enterprise in a competitive environment. This position may be determined by achieving the lowest costs of production or operation within a branch or by using unique technology, distribution, communication with the market and also by company image4 and reputation or positive relations with suppliers and buyers. These relations are defined as the capital of customers and the capital of suppliers © Glinkowski С., Nowak D., 2007.

Zob.: G. Bannock, E. Davis, P. Trott, M. Uncles, The New Penguin Business Dictionary, Penguin Books 2002, s. G. Stonehouse, J. Hamill, D. Campbell, T. Purdie, Globalizacja. Strategia I zarzdzanie, Wydawnictwo Felberg SJA, Warszawa 2001, s. Zob.: A. Sopiska, Przewaga konkurencyjna [w] Pomiar kapitau intelektualnego przedsibiorstwa, praca zbiorowa pod redakcja naukow P. Wachowiaka, Szkoa Gwna Handlowa, Warszawa 2005, s. 9-29.

Wizerunek dostawcw na rynkach przemysowych jest opisany w. M. Urbaniak, Wizerunek dostawcy na rynku dbr produkcyjnych, Wydawnictwo Uniwersytetu dzkiego, d 2003.

which, in turn, may be defined as influence, profitability and information provided by them for enterprises, thus influencing their market value5. The broader the range of these relations, the more stable supplies, the more loyal customers, the clearer are the prospects of development of an enterprise and the higher is its value. However, it should be underlined that the capital of customers and suppliers changes in the course of time and depends above all on how stable the cooperation and relationships between the partners are.

Stability and relations are determined by many factors, such as: product or service provided, economic condition of partners, range, level and value of transaction or finally the image of co-operants on the market. Moreover, the type of market where enterprises operate has a great influence on the quality of cooperation. Management of suppliers and customers on industrial markets is totally different from that on retail markets which service an individual customer. The difference consists mainly in durability of relationships, value of transactions and professionalism of negotiations. The value of turnover on industrial markets considerably exceeds the value of transactions on retail markets, particularly as regards supplies to the market of original assembly equipment. This contributes to the development of long-term cooperation, beneficial for both sides, the cooperation which lasts for many years, in which all conditions and principles are negotiated, consulted and rigorously complied with.

2. Value of suppliers on institutional market The market of institutional products and services is understood as “local or international markets of products and services purchased by enterprises, government bodies and institutions (e.g. hospitals) applied in order to manufacture new products (e.g. storing materials and sub-assemblies) used up (e.g. materials for production, office materials, consulting services), utilized (e.g. installations or equipment) or resold (…)”.


The main characteristic feature of this market, differentiating it from the market of individual consumers is the absence of anonymity and individual character of transactions6. The absence of anonymity means that all participants of the market: the manufacturer on the one hand and the buyer and supplier on the other hand, know one another because of a long-term character of their cooperation. At the same time it should be remembered that particular participants of the market appear in some cases as suppliers and in other cases as recipients. There are no enterprises which operate within closed systems without any cooperation with the remaining participants of the market. A position in such a system depends on the place occupied by an enterprise in the production chain and on the product manufactured in this place. Most often such a system is of dynamic and open character. This means that the value of transaction changes in time and space and the system is accessible for other participants of the market, realizing another production chain, particularly in the final phases of activity.

Production Production Production Production element element element element Production Production Production element element element Production Production Production Production element element element element Production Production Production Production element element element element Fig. 1 Multidimensional relations on industrial markets Source: own studies An individual character of transactions means that the manufacturer realizing an earlier element of the production chain knows preferences and demands of the recipient and may appropriately adjust to them.

B. Dobiegaa-Korona, T. Doligalski, Warto klientw jako przesanka alokacji kapitau [w] praca zbiorowa pod redakcj J. Bieliskiego, Zarzdzanie wartoci przedsibiorstwa a alokacja kapitau, Wydawca: CeDeWu, Warszawa 2004, s. 89.

Zagadnienia cech rynku dbr przemysowych s szeroko omawiane w literaturze, zob.: Ph. Kotler, Marketing, Analiza, planowanie, wdraanie, kontrola. Wydawnictwo Felberg SJA, Northwestern University, Warszawa 1999, s. 189-190, L. Garbarski, Przedsibiorstwa i instytucje w roli nabywcw, Doradca Podatnika 24, 1995, s.

32-33, T. Wojciechowski, Marketing rodkw produkcji, Marketing i rynek 5, 1194, s. 8-9.

Such a recipient is a passive co-operant7, frequently has a substantial bargaining power and can dictate some conditions of cooperation. Thus a supplier’s activities have to be innovative8, i.e. he has to adapt his potential to the recipients’ demands. This may assume the character of product innovations9, when the products should have specific features, or organizational innovations when the recipient requires individual treatment. Norms of activity (procedures) are implemented and various types of certificates are obtained, which guarantees an adequate level of the services rendered. Cooperation between enterprises may be of strong character, when it is long-lasting and conducted at a high level, or of loose character, when the contacts are rare but permanent. Taking into account different criteria of cooperation, one may classify suppliers as regards their influence on financial results and ranking position of a firm within a branch. Most frequently co-operants are analysed from the viewpoint of:

• Share of the supplier’s products in the value of the product manufactured in an enterprise, • Share of the supplier’s products in the value of the products in the structure of a firm’s sales (distribution firms), • Size of the supplier’s offer in the in-depth approach (different versions of the same product), • Size of the supplier’s offer as regards range (production programme), • The supplier’s internal and external competition, • The supplier’s image and competitive position on the market, • Range and form of cooperation with the market, • Types of markets served (consumers’ and industrial ones), • Type of the manufactured (delivered) product (industrial, consumer, dual), • Kind of needs satisfied by the supplier.

When considering the value of suppliers, the main issue is segment of the market they serve and the way of distribution – direct or indirect. This issue is related to the volume and value of particular transactions and may assume the form of supplies for spare parts markets or for OEM10 (original equipment manufacturers).

The market of spare parts concerns all manufacturing and service providing enterprises which possess technological equipment. The machines are subject to depreciation, therefore they need periodical overhauls, maintenance and repairs (planned and current)11. Due to the fact that enterprises’ machines are very differentiated, spare parts of very wide range are used, both in the universal approach (the so-called industrial standard) and in the specialist approach (made for an individual buyer). This contributes to a wide cooperation between enterprises, both as regards supplies of spare parts and manufacturing services.

The level range, structure and type of this cooperation between market participants influence the value of the entity, both on the supplier’s and the recipient’s side. From the viewpoint of an enterprise (passive cooperant) the desirable active cooperants should be characterised by low bargaining power which will not allow them to take a dominant position in the process of exchange. As regards suppliers, this power depends on such factors as12:

• Size and power of individual suppliers as compared with size and power firms in the sector (buyers), • Importance of the supplier’s products to the recipient, • Costs of switching to other suppliers, incurred by participants of the sector, • Significance of buyers (as customers of suppliers) in the sector, • Thread of integration on the part of suppliers.

The supplier (active cooperant) of low bargaining power is such a firm which has a relatively small share in the structure of the recipient’s (passive cooperant’s) products, which faces strong competition in the Zob.: Elementy ekonomiki przemysu, redakcja naukowa W. Janasz, Wydawnictwo naukowe Uniwersytetu Szczeciskiego, Szczecin 1994, s. 140.

Zob.: W. Janasz, Innowacyjne strategie rozwoju przemysu, Fundacja na rzecz rozwoju Uniwersytetu szczeciskiego, Szczecin 1999, s. 61- J. Czupia, Rola innowacji produktowych w ksztatowaniu wyrniajcych kompetencji przedsibiorstwa [w] redakcja naukowa J. Szabowski, Zarzdzanie innowacjami. Teoria i praktyka, Wydawnictwo Wyszej Szkoy Finansw i Zarzdzania w Biaymstoku, Biaystok 2006, s. 323- Original Equipment Manufactures, zob. R. W. Hass, Industrial Marketing Management, Third Edition, PWS Kent Publishing Company, Boston Massachusetts, A. Division of Wadsworth, Inc 1986, s. 10.

Zob.: A. Muhelmann, J. Oakland, K. Lockyer, Production and operations management, Financial Times Prentice Hall, University of Bradford 1992, s. 176-193.

G. Stonehouse, J. Hamill, D. Campbell, T. Purdie, Globalizacja. Strategia i zarzdzanie… op. cit. s. 67.

sector and whose product is unique enough not to be placed within standard sales networks.

3. Management of the value of suppliers – a case study The analysed entity has been operating on the market of institutional goods since the beginning of the 1990s. Its core activity is to provide industry with both spare parts and original assembly parts.

Additionally, this enterprise renders manufacturing services – tailoring propelling belts, offering training related to its products, calculating and solving bearings points, monitoring manufacturing machinery with the use of advanced technologies. The potential of the analysed entity was growing very fast which contributed to establishment of wide cooperation with the world’s leading producers of spare parts. The enterprise’s strategy was based on offering the highest quality products. The price of such products is very high but they are durable and reliable, thanks to which the frequency of stoppages due to machinery breakdowns in some enterprises dropped by several dozen per cent. Having recognised the fact that one the main elements increasing the value of a firm is its image, the analysed enterprise for many years has been involved in sponsorship, allocating financial means for the development of sports in primary schools. This has contributed to the growing awareness of the enterprise’s brand, not only in the group of active participants of the market. At present the enterprise offers a wide range of goods (over 15 thousand) in several groups.

Table 1. Offer of active cooperants’ products Name of supplier Offer Share in sales FAG All types of antifriction bearings 27,4 % Assembly devices Maintenance products Diagnostics devices Timken [FAFNIR, Ball bearings, 16,2 % TORRINGTON] Super precision and high-precision bearings for machine tool applications Roller bearings Needle roller bearings, spherical roller bearings Overall dimension bearings Assembly parts, disassembly parts, maintenance products SNR (PSA concern – Parts of automotive, railway and cosmic industry 12,8% participant of his concern is Peugeot and Citroen) ASKUBAL Sidle bearings, cam followers, metric and inch ball 1,6% bearings, Production for individual order according technical design McGill Cam followers and rod ends in the range more than 1,4% 1500 types GMN Precision parts Unidirectional coupling Drawn cup roller clutches Optibelt Industrial belts 8,6% Timing belt pulleys and ribbed belt pulleys, Engineering consultancy Assembly devices STAHLWILLE Metric and inch devices 0,5% Service [tool calibrate] Drei Bond Technical glue, cords, sealing 0,3% The other (more than Reducers, industry filters, protective clutching, 42,2% 100 suppliers) technical brakes, housed units, quills, Source: own calculations Due to considerable difficulties connected with management of a diversified portfolio of suppliers, they were classified in the analysed enterprise into the following groups:


• Group A (strategic suppliers), • Group B (supplementary suppliers), • Group C (reserve suppliers).

Group A – strategic cooperants – includes those suppliers who have a significant share in the structure of the enterprise’s turnover and those whose product is unique enough to achieve adequate advantages resulting exclusively from an opportunity to possess and offer a given product on the market. A written agreement is signed with each strategic supplier where all conditions of cooperation are defined. Each supplier from this group determines the minimum limits of yearly orders (distributor’s agreement) which the firm is obliged to realise. In exchange for this the firm receives proper discounts (related to the volume of turnover) which are realised after the financial year is completed. If the minimum is not realised, the firm is shifted to the worse group of suppliers, which usually means a higher price of the parts purchased. Group A includes such firms as FAG, TIMKEN, OPTIBELT, SNR, and Askubal.

Group B – supplementary cooperants – includes those manufacturers and suppliers whose products constitute an additional offer. These products are not treated as a core activity of the enterprise but they are a significant element of active cooperation due to the range of an offer. One of the main trends in the development of supplies on industrial markets is reduction in the number of suppliers (minimisation of costs). Thus the winners are those enterprises which can provide a diversified offer for the market.

Finally, group C – reserve cooperants – are those producers who do not have a significant share in the structure of sales of the enterprise. Most often their services are used occasionally, in the case of temporary shortages or long delivery times on the part of strategic suppliers. Products in this network are characterised by a considerably higher cost of purchase. In some cases a supplier of this kind may become a strategic cooperant.

Fig. 2. Suppliers’ base and value of deliveries Name Warto Per Customer number Person responsible Total 14 547 958 100 XXXXXXXXXX XXXXXXXXXXXXXX FAG 3 986 140,4 27,40 002587 P.S.

TIMKEN 1 589 250,2 10,92 58769 M.T.

TIMKEN FAFNIR 356 200,5 2,45 456871 MT, AM TIMKEN TORRINGTON 411 318,4 2,83 654214 MT. AK SNR 1 862 138,6 12,80 125891 TL ASKUBAL 232 767,32 1,59 36981 DN OPTIBELT 1 251 124,30 8,60 47895 RR INA 115 547,8 0,79 55698 WP FLT 2 745 241,5 18,80 54699 WP, PS NSK 157 241,6 1,08 11325 TL Enter – next pages F2 – previous pages Source: own calculations Due to the number of suppliers and variety of the products they offer, the enterprise created a special system of management for particular groups. Each cooperant from the strategic group has his own guardian whose job is to coordinate and continuously monitor the cooperation. The guardian makes an assessment of the supplier according to precisely defined criteria. Moreover, every year he carries out an audit at the supplier’s premises and writes a report. The reports are stored for 3 years and provide the grounds for the classification of suppliers. The guardian is also involved in planning and making purchases from the supplier (necessity to fulfil purchasing plans). While making a specification and timetable of deliveries, the following elements are taken into account:

• Analysis of orders from customers, • Analysis of orders from departments, • Analysis of sales dynamics, • Analysis of current sales, • Analysis of sales letters (particularly as regards new products), • Decisions of distributors’ agreements.

Records of all contacts with strategic suppliers are kept on file and evaluated by managers. In particular their evaluation concerns such elements as:

• Conformity between the volume of deliveries and the order, • Conformity between the value of deliveries and the level of discounts obtained, • Delays in deliveries, • Number of complains in terms of value, • Number of complains in terms of quantity.

In any divergence is found, the supplier’s employee is notified and proper steps are taken to correct it.

Active cooperants of the entity under analysis belong to global firms whose brand and reputation are well known on the institutional markets all over the world. Establishment of cooperation and introduction of their products into a distribution network makes it possible for the analysed entity to enjoy many advantages, such as participation in fairs, re-distribution of catalogues and instructions, promotional and advertising materials. Moreover, this entity may take advantage of the supplier’s human capital, their skills and experience (everything financed to a considerable extent by the supplier). Cooperation with strategic suppliers brings numerous benefits to enterprises connected first of all with the level of discounts, access to certain products (inaccessible in standard distribution networks) or using the supplier’s intellectual potential. This cooperation, however, is hedged with many restrictions, e.g. no possibility to place in distribution networks competitors’ products (often of the same quality but lower price), a necessity to settle the bills on time (even if, due to external reasons, a given group of products was not delivered on time) or a necessity to satisfy excessive demands of a strategic supplier.

FAG TIMKEN FAFNIR TORINGTON SNR ASKUBAL OPTIBELT Fig. 3. Per cent presentation of the costs of purchases and profits (obtained from deliveries) Source: own studies The next group of cooperants (supplementary suppliers) is treated in a similar way. However, due to a much narrower range of mutual links, one guardian coordinates cooperation with several suppliers. As in the case of strategic suppliers, audits are conducted at their premises which gives the grounds for verification. The guardian analyses deliveries (their convergence with orders in terms of value and quality), the number of complains and improprieties of different type. Compared with those suppliers, the enterprise has a relatively big bargaining power which is used to improve the quality of services rendered. This, above all, concerns organisation of activities and obtaining appropriate certificates. Many purchasers of industrial goods demand guarantee of adequate quality of the goods they buy, certified by well-known institutions.

An agreement concluded with many supplementary suppliers is oral and its specific elements are often re negotiated depending on the type of product, size of order, terms of payment etc. Such cooperation is based on goodwill and ethical principles.

Total Sale value Purchasing value 19 728 147 14 547 Extra charge [down]: 35,6% Extra charge [up]: 26,2% The company name:

FAG Sale value Purchasing value 4 464 457,2 3 986 140, Extra charge [down]: 12,2% Extra charge [up]: 10,7 % Fig.4. Example of database taking into account profit criterion (in percentages) Source: own studies Due to a big number of reserve suppliers, no permanent guardians are appointed to coordinate activities.

The analysis of deliveries takes place in the supplies department which makes a preliminary assessment of deliveries. If any divergence is discovered, a proper employee is asked to clarify the matter. If no discrepancies occur, further proceedings are of automatic character. Reserve suppliers undergo periodical analyses which, however, are not of verifying character. The assessment covers the range and level of cooperation, volume and number of transactions, terms of payment, etc. Such evaluation may be the basis for shifting a given supplier to another group of cooperants.

Conclusion It is not a simple thing to determine the value of active cooperants in an enterprise. However, if companies operating on the markets of industrial goods want to build up their competitive advantage, they have to classify their suppliers into appropriate groups. These groups should be differentiated according to defined criteria which take into account, e.g., the impact of a given partner on the level of revenues, profits or the type of products delivered. Cooperants from strategic groups should be analysed individually, with respect to their specific character. The remaining cooperants may be analysed and evaluated in groups but it should be remembered that group assessments may distort the whole picture. Therefore the results obtained should be verified properly.

SUMMARY Each enterprise operating in the market economy has to co-operate with many firms whose task is to secure its activities. These activities may be of twofold character, the first one related to maintaining the manufacturing potential, the second – to semi-products and parts to be processed further.

РЕЗЮМЕ Каждое предприятие, действующее в условиях рыночной экономики кооперируется с множеством фирм, задачей которых является обеспечение ее деятельности. Эта деятельность может быть двоякой, во-первых поддержание производственных возможностей либо во-вторых – производство полуфабрикатов и комплектующих.

РЕЗЮМЕ Кожне підприємство, що діє в умовах ринкової економіки кооперується з безліччю фірм, завданням яких є забезпечення її діяльності. Ця діяльність може бути двоякої, по-перше підтримку виробничих можливостей або по-друге - виробництво напівфабрикатів і комплектуючих.

Поступила в редакцию 25.12.2006 года МЕХАНИЗМЫ СИСТЕМНОЙ ИНТЕГРАЦИИ В ЛОГИСТИЧЕСКОМ УПРАВЛЕНИИ ПОТОКОВЫМИ ПРОЦЕССАМИ Омельченко В.Я., к.э.н., доцент Донецкий национальный університет За последние 20 лет процессы в международной торговле, связанные с глобализацией мирового рынка, дальнейшим развитием макроэкономических систем в виде транснациональных и трансконтинентальных корпораций, существенно повлияли на структуру мировой экономики. Это не могло не отразиться на деятельности производственных предприятий, транспортных компаний, оптовых и розничных посредников.

Логистика как научное и практическое направление развития современного бизнеса претерпела значительные изменения и трансформацию. Функции логистики в течение ряда лет подвергались переменам, обусловленным историческими и экономическими тенденциями в обществе.

Логистика сегодня это не только совокупность необходимых в деятельности организаций функций по транспортировке, складированию, грузопереработке, упаковке, страхованию, экспеди рованию и т д., но и ключевой элемент эффективного управления компании. Логистика несет ответственность за координацию материальных и информационных потоков не только внутри ком пании, но и за ее пределами во взаимодействии с внешними партнерами.

Таким образом, область применения логистики охватывает экономическую и производственную деятельность поставщиков, производителей, посредников различного уровня и потребителей, выполняя задачу управления цепями поставок на базе использования информационных систем и современных технологий коммуникации. Эффективное управление информационно-потоковым пространством, которое зависит от уровня взаимодействия и ин теграции участников процесса, позволяет сокращать сроки выполнения заказов, минимизировать затраты и повышать качество сервисного обслуживания потребителей. Это предопределяет актуальность рассматриваемых в статье проблем.

Анализ работ отечественных и зарубежных авторов по проблемам, задачам, функциям логистики свидетельствуют, с одной стороны, об активации этого направления в практике, а с другой стороны, противоречивые взгляды среди ученых и специалистов затрудняют адекватное понимание в целом логистических задач, «места» логистики в структуре организации и причинно следственных связей логистического подхода к конечным результатам деятельности компании.

[1,2,3] Несмотря на разнообразие мнений, можно выделить два равноправных, на наш взгляд;

подхода к определению понятия логистики.

Первое определение, обобщив различные трактовки, можно представить в следующем виде. Логистика - это наука и адекватный ей вид деятельности по экономике и организации поставок сырья, материалов, промежуточной и конечной продукции определенной потребительной стоимости и цены, предназначенной либо для конечного, либо для производительного потребления. Назовем ее условно базовой, или логистикой поставок. [2,3,4] Результатом такой деятельности является формирование, движение, преобразование всех потоков материалов и информации, которые пронизывают предприятия, т. е. с момента получения заказа до его выполнения, от планирования производства и поставок материалов и сырья до их трансформации в запасы готовой продукции на складах и услуг при продаже.

Производство является главным вещественным источником материальных ценностей, так как в его процессе создается потенциальная потребительная стоимость в виде заданных свойств продукции. Чтобы потенциальная полезность продукта смогла реально удовлетворить потребителя, необходимо его поставить в нужное время, в нужном объеме, с гарантированным качеством и с оптимальными затратами. Без выполнения этих дополнительных условий реальная полезность продукции в лучшем варианте осядет в виде запасов или резервов, а в худшем вообще не будет оценена потребителем из-за некачественной поставки с нарушением объемов комплектности, сроков поставки. Следовательно, производство является лишь одним из звеньев в общей цепи по © Омельченко В.Я., 2007.

ставок продукции потребителям.

Все остальные звенья в цепи поставок относятся к непроизводственной деятельности, характерной для материальной инфраструктуры: материально-техническое снабжение, физическое распределение и сбыт готовой продукции.

Обеспечивающей частью этой деятельности является транспортировка, складирование, таможенная очистка, страхование и др. Эти функции необходимы для достижения синхронности во всех звеньях цепи для обеспечения непосредственного потребления различными группами заказчиков.

Поэтому выделение функциональных областей логистики, а именно производственной, транспортной, складской, информационной логистики, логистики запасов, вполне правомерно, поскольку каждая из них обслуживает процесс поставки.

То, что результатом деятельности по организации и управлению поставками является образование и преобразование материальных потоков на различных стадиях, не дает основания для вывода о том, что только эти потоки являются главным объектом управления.

Если фирма и, в частности, ее подразделение по логистике стремятся как можно лучше, эффективнее планировать и выполнять свою работу по критерию баланса качества обслуживания потребителей и совокупных затрат в цепи поставок, это скажется как на уровне управления материалопотоками, так и на конечных экономических результатах деятельности.

Для проектирования логистических систем, обстоятельного анализа, оценки эффективности управления интегрированными потоковыми процессами с целью минимизации пространственных, временных преград и оптимизации затрат необходим особый методологический инструментарий.

Усилиями отдельных, обособленных структур рыночной экономики чрезвычайно трудно осуществлять сквозное управление и оптимизацию потоков по всей логистической цепи.

Всё вышесказанное позволит дать обоснование второму подходу к определению категории логистики.

Логистика – наука об управлении эколого-социально-экономическими системами посредством оптимизации потоковых процессов, происходящих в этих системах с целью повышения эффективности конечных результатов их деятельности [1]. Назовём её инновационной логистикой.

В современной рыночной экономике оба подхода к определению понятия логистики органично дополняют друг друга. Интеграция мирового производства и торговли на основе использования информационно-компьютерных технологий требует постоянной координации дви жения, поиска оптимальных вариантов управления материалопотоками как в процессе товарного производства, так и на стадиях закупок и распределения.

В контексте вышеизложенного необходимо подчеркнуть особую роль в современных условиях развития механизмов формирования системы интегрированной логистики. Однако в этом направлении логистического менеджмента отсутствуют единые подходы и далеко не все проблемы находят свое эффективное решение. Под термином «интеграция» [от лат. integer - целый] принято понимать процесс объединения (соединения). Этот термин широко применяется в экономике, управлении, информатике и пр., поскольку сама по себе интегрированность является одним из основополагающих системных принципов. Поэтому интеграция, несмотря на некоторое различие в формулировках, является также и одним из принципов логистического менеджмента, как научного направления, изучающего закономерности системной организации и вырабатывающего рекомендации по эффективному управлению движением товарно-материальных и взаимосвя занных с ними (информационных, финансовых, трудовых и др.) потоков в экономических системах различного иерархического уровня.

Процессы интеграции в логистической деятельности можно рассматривать с различных позиций, т. е. здесь требуется применить своего рода обратный подход - дифференциацию, что представляет собой, по сути, классификацию процессов интеграции по определенным выделенным признакам. По уровню иерархии экономических систем можно выделить: международную интегра цию (глобализацию как современную форму интернационализации), макрологистическую интеграцию (национальную, региональную), мезологистическую интеграцию и микрологистическую интеграцию.

Международная логистическая интеграция представляет собой сложные взаимосвязанные процессы глобализации экономических процессов, интернационализации рынков товаров и услуг, углубление международного разделения труда. Очень часто международную логистическую интеграцию сводят к устранению межнациональных барьеров (политических, экономических, фи нансовых и пр.) для потоков товаров, услуг, капитала, рабочей силы и информации. В принципе этот элемент в современных международных экономических отношениях присутствует, но применяется он очень избирательно, и в основном в интересах ограниченной группы развитых стран (в первую очередь, США, а также ряда других государств).

Макрологистическую интеграцию, в свою очередь, можно подразделить на общенациональную, межотраслевую и внутриотраслевую, межрегиональную и внутрирегиональную, межмуниципальную. Мезологистическая интеграция распространяется на логистические процессы крупных транснациональных корпораций, и ее специфические особенности являются, как это не парадоксально, наименее изученными в современном логистическом менеджменте.

Микрологистическая интеграция по отношению к конкретной логистической системе может быть внешней (межфирменной) и внутренней (внутрифирменной), а по степени охвата звеньев логистической цепи ее можно разделить на сквозную и локальную. По формам проявления микрологистической интеграции можно выделить ее организационный, функциональный и опера ционный виды.



Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.