авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 18 | 19 || 21 | 22 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 20 ] --

Глобальним проблемам економісти приділяють величезну увагу, зокрема вивченню стану й перспектив розвитку світового ринку енергетичних ресурсів присвячені роботи закордонних © Мітюшкіна Х.С., 2007.

авторів: Александрова І., Безмельнициної Г., Байкова Н., Гринкевич Р., Телєгіної Е., і ін.;

проблеми інтеграції, глобалізації, забезпеченості України енергетичними ресурсами в умовах глобалізації світових ринків відбиті в наукових працях вітчизняних учених і фахівців таких, як Амоша А., Білорус О., Луцишин З., Козик В., Губський Б., Лук'яненко Д., Макогон Ю., Матусевич Г. та ін.

Постановка завдання та методологічна основа Метою дослідження є вивчення впливу енергетичного фактору на розвиток сучасних процесів глобалізації, розгляд особливостей сучасних інтеграційних процесів у нафтогазовій галузі. Аналіз та прогнозування інвестиційних надходжень в енергетичний сектор у глобальному вимірі.

Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять методи загальнонаукового пізнання, статистичного та математичного аналізу.

Зміст Одним із суттєвих факторів, що впливають на міжнародні інтеграційні та глобалізаційні процеси є зростаючий попит на енергетичні ресурси, стабільне постачання та забезпечення ними економік країн світу. Зв’язок енергетичного питання і глобалізації автором пропонується розглянути у наступній площині:

1. економічна взаємозалежність – посилення відкритості національних ринків, поглиблення транснаціоналізаційних та інтеграційних процесів у нафтогазовій та електроенергетичній галузі;

2. глобалізація, пов’язана з проблемами загальнопланетарної безпеки (енергетика, екологія, ядерна енергетика та ін.).

У зв’язку з цим доцільним є визначення таких понять, як: глобалізація, інтеграція та транснаціоналізація.

Сучасною характеристикою економічної глобалізації є процес об’єднання країн, регіонів, ринків та компаній і створення концентрованих одиниць господарського життя, а саме глобальних товарних, фінансових ринків, ринків сировини, капіталів та робочої сили.

Існує багато форм прояву глобальних процесів. Основними на нашу думку є наступні:

Зростання обсягів міжнародної торгівлі та інвестицій;

Збільшення впливу транснаціональних корпорацій на світову економіку;

Виникнення наднаціональних інститутів регулювання економіки;

Створення єдиних міжнародних стандартів, норм та правил у виробництві продукції, наданні послуг, менеджменті та обліку;

Підвищенні конкуренції на світовому ринку.

Глобалізація набуває різного прояву в залежності від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, чи про світове виробництво.

Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують свої стратегічні дії в усіх країнах діяльності.

Головними показниками глобалізованої галузі промисловості є:

Співвідношення обсягів зустрічної торгівлі усередині галузі з обсягом світового виробництва;

Співвідношення зустрічних інвестицій з усім інвестованим в цю галузь капіталом;

Пропорції прибутків, що отримали конкуруючі компанії галузі у всіх головних регіонах світу;

Концентрація капіталу, що зростає завдяки активізації та злиттю компаній.

Доцільним є також визначення поняття „інтеграція”. Інтеграція (лат. Integration – відновлення, заповнення від integer цілий) – процес розвитку, пов’язаний з об’єднанням в ціле раніше різнорідних частин і елементів [6, c.215].

Досить логічним є поглиблення цього поняття у рамках еволюції міжнародних економічних відносин, и виникнення поняття міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств [4, c.234].

Слід також наголосити, що інтеграція, як об’єктивний та складний процес має прояв на різних рівнях: мікро-, макро- та мезорівні. З огляду обраного питання, вважаємо за доцільне розглянути мезорівень економічної інтеграції - галузевий.

Міжнародна економічна інтеграція на рівні окремої галузі являє собою взаємовигідне співробітництво підприємств однієї галузі, засноване на максимально ефективному акумулюванні й використанні матеріальних, науково-технічних, трудових і фінансових ресурсів для задоволення потреб національних економік.

Яскравим проявом галузевої інтеграції є процеси, які відбуваються у енергетичній сфері.

Найбільші компанії в нафтогазової галузі є вертикально-інтегрованими. Під вертикальною інтеграцію, як правило, розуміють виробниче й організаційне об’єднання, злиття, кооперацію, взаємодію підприємств, пов’язаних спільною участю у виробництві, продажу, споживанні кінцевого продукту. Вони присутні на всіх етапах виробничого циклу: від геологорозвідувальних робіт та видобутку нафти й газу, транспортування, переробки, нафтохімії, до збуту газу, нафти та нафтохімікатів. У світі вертикально-інтегрованих компаній у нафтогазовій галузі існує близько 100, з них відносно великих нараховується близько 20 [5].

Однією з ознак заступлення економічної глобалізації є також безпрецедентна транснаціоналізація виробництва, торговельної й банківської діяльності. Під цим терміном розуміється обростання національних «батьківських» компаній численними дочірніми фірмами й філіями в різних куточках світу. Транснаціональні корпорації (ТНК) перетворилися в головну рушійну силу процесу економічної глобалізації, а такі її суб'єкти, як національні держави, виявилися в багатьох відносинах потісненими. Лавиноподібний ріст ТНК останнім часом пояснюється багатьма причинами, серед яких на першому місці, мабуть, перебуває конкуренція, що змушує знижувати витрати, збільшуючи масштаби виробництва й уводячи новітні технології, шукати нові ринки, дешеву робочу силу, розміщати виробництво там, де нижче оподатковування та ін. Жорсткість конкурентної боротьби, прагнення зробити дешевшою розробку й використання новітніх технологій спонукує найбільші ТНК іти на ті або інші форми злиття, що стає усе більше характерною тенденцією, особливо в авіакосмічній і автомобільній та нафтогазовій промисловості. Безперечно, що поява нових індустріальних держав і індустріалізація миру, що розвивається, багато в чому пояснюються діяльністю ТНК, які сприяли розміщенню в них сучасних виробництв, у першу чергу невисокої або середньої технологічної складності.

У 2004 році за даними ЮНКТАД у світі діяли 63 тис. транснаціональних корпорацій (у різних джерелах їхня кількість варіюється від 35 до 200 тис.) і 830 тис. їхніх закордонних філій [10]. ТНК, таким чином, опинилися головним елементом з’єднуючої тканини, яка утворює глобальну економіку. На них припадає до половини світового промислового виробництва;

63% зовнішньої торгівлі;

приблизно 4/5 патентів і ліцензій на нову техніку, технології і „ноу-хау”;

90% світового ринку пшениці, кави кукурудзи, лісоматеріалів, тютюну, джуту і залізної руди;

85% ринку міді і бокситів;

80% олова;

75% ринку сирої нафти, натурального каучуку і бананів;

прямі іноземні інвестиції загальним обсягом більш $ 4 трлн.;

обсяг продажів ТНК складає 25% світових. На рисунку 1 наведена галузева структура найбільших нефінансових ТНК світу у 2004 році [10].

Отже, враховуючи данні, що наведені вище можна зробити висновок, що транснаціональні корпорації у паливній та енергетичній промисловості (12%) мають суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин і світову економіку в цілому.

Найпотужніші з них, за даними ЮНКТАД, належать до 8 країн: США (4), Великобританія (2), Франція (2), Германія (2), Італія, Іспанія, Малайзія, Норвегія. Стосовно ж впливу ТНК на країни що розвиваються, можна також навести інформацію ЮНКТАД. Так, за даними на 2003 року сума активів 25 найбільших нефінансових ТНК країн, що розвиваються склала $ 537,2 млрд. З них на 3 транснаціональні корпорації у нафтовій галузі (China National Petroleum Corp. Китай, Petroleo Brasileiro S.A. Бразилія, Petronas-Petroliam Nasional Bhd.

Малайзія) припадає $ 204,7 млрд. (або 38%) [10].

Політичні інтереси держав і їх ТНК безпосередньо пов’язані з економічними, і саме в енергетичній сфері відбувається їхнє злиття. Так, однією з перших операцій по злиттю великих нафтогазових компаній було об'єднання британської компанії British Petroleum plc. і американської Amoco Corp. Наприкінці 1998 р. подібний альянс став однією з найбільших угод у світовому бізнесі. В 2000 р. до нього приєдналася американська Atlantic Richfield (ARCO).

Об'єднана компанія BP plc. перетворилася на одну із самих великих нафтогазових корпорацій миру [1]. Наприкінці 1999 р. було завершене об'єднання американських нафтогазових компаній Exxon Corp. і Mobil Corp. У результаті утворилася нафтогазова компанія, капіталізація якої перевищила $270 млрд. У цей же період відбулося злиття найбільших нафтових компаній Японії Nippon Oil і Mitsubishi Oil Co. Ltd. Обсяг продажів конгломерату склав $36 млрд., активи - порядку $25 млрд., персонал - 4 400 чоловік, потужності по переробці нафти - 74 млн. т у рік;

об'єднана компанія стала контролювати 25% японського ринку нафтопродуктів [1]. У 2000 2001 роках відбулося злиття газової й енергетичної компанії El Paso Energy (Італія) і нафтопереробної Coastal Corp. (США). В 2002 р. був укладений договір про злиття американських компаній Conoco Inc. і Philips Petroleum Co. [1].

електроніка та обладнання автомобильна 8% промисловість 10% телекомунікації 8% інші 50% фармацефтична промисловість 9% паливна та енергетична промисловість харчова 12% промисловість 3% Рис. 1. Галузевий розподіл 100 найбільших нефінансових ТНК світу у 2004 році, % Процес об'єднання торкнувся й державні компанії. Petroleo Brasileiro (Бразилія) і китайська нафтохімічна компанія China Petroleum and Chemical Co. (Sinopec) в 2004 р.

оголосили про створення стратегічного альянсу для спільної діяльності в області видобутку, експорту й переробки нафти, продажу нафтопродуктів, обслуговування нафтопроводів і науково-технічного співробітництва. В 2002-2004 р. характер угод по злиттям і поглинанням змінився. По-перше, компанії-гіганти вже об'єдналися, тому основні альянси укладалися між компаніями, що перебувають у другий-третій десятці рейтингу світових нафтогазових компаній. По-друге, все частіше угоди укладалися між енергетичними й нафтогазовими компаніями, причому енергетичні компанії купували нафтові й газові активи, а нафтогазові енергетичні, поступово стаючи компаніями широкого профілю.

Глобальний вимір здобувають не тільки економічні зв'язки, але й багато економічних проблем, які вже не піддаються рішенню зусиллями окремих країн. І це друга ознака наступлення глобалізації. Обмеженість природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, що випереджає ріст чисельності населення в порівнянні з ресурсними можливостями планети, не зменшуваний, а часом що навіть збільшується розрив між бідними й заможними країнами - все це перетворюється нині в загальнолюдські труднощі.

Прихід XXI століття дало привід для жвавого обговорення того, що очікує людство в новому сторіччі, з якими проблемами воно зштовхнеться і як буде їх вирішувати. Ціль досягнення всіма країнами стійкого розвитку, висунута ООН, знову виявилася в поле зору громадськості. І серед необхідних передумов такого розвитку фахівці на одне з перших місць ставлять надійне забезпечення зростаючих у міру соціально-економічного прогресу потреб в енергії. Воно можливо лише на основі використання механізмів економічної глобалізації, тому що найважливіші енергетичні ресурси - нафта й природний газ, - не тільки розподілені між країнами вкрай нерівномірно, але й обмежені й непоновлювані, вимагають великих витрат на свій видобуток.

Потрібно взяти до уваги, що на Землі зараз живе близько 6 млрд. чоловік — в 6 разів більше, ніж 100 років тому. У новому столітті можна чекати подальшого росту населення в близьких пропорціях (демографи називають 9—10 млрд. чоловік до середини XXI століття;

до 2020 р. може досягти 7,5 млрд. по даним ООН, в 2001-2020 роках найбільш високий щорічний приріст населення в 1,3% очікується в країнах, що розвиваються, більше помірний, в 0,4% - у промислово розвинених країнах, у Східній Європі й СНД у цей період приросту населення не очікується). Відповідно стає ясно, з якими труднощами буде пов'язане покриття потреб планети в енергії. Світова енергетична рада рекомендувала країнам, що розвиваються, у якості бажаної для стійкого розвитку мети досягти в майбутньому річного споживання нафти на душу населення в розмірі 1,5 тонни, тобто середньосвітового показника на кінець минулого століття.

Поки ж на ці країни доводиться лише одна десята кількості енергії, споживаної в середньому жителем індустріальних країн. З урахуванням тенденцій минулого й завдань вирівнювання рівнів розвитку на майбутнє до 2030 року прогнозується щонайменше подвоєння загальносвітового споживання енергії. Жодному попередньому поколінню не доводилося справлятися з настільки масштабним з погляду мобілізації капіталу, знань, ноу-хау й рівнодоступністю розподілу енергії завданням. Міжнародним енергетичним агентством було прогнозовано кількість інвестицій у енергетичний сектор у 2030 році (рис. 2).

11, $ трил.

4, 6 3, 0, 0, з та ля ія ія га рг рг ф гіл й не не на ни ву ое ое од тр бі ир ек пр ел Рис. 2 Інвестиції в енергетичний сектор за видами ресурсів у 2030 році, трил. дол.

США Так, прогнозні інвестиції складатимуть 20,2 трил. дол. США, причому інвестиції у електроенергетику (56%) будуть розподілені таким чином: 46% у видобуток електроенергії, 54% - її транспортування;

нафта (26%): 76% у розвідку та видобуток, 18% – переробка;

природний газ (19%): 56% розвідка та видобуток, 37%– транспортування, 7% – зріджений природний газ;

вугілля (3%);

біопаливо (1%) [11]. Отже, найближчу чверть століття прогнозується подальше інвестування традиційних джерел видобутку енергії.

Науково-технічний прогрес, поліпшення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація всього суспільного виробництва визначаються розвитком енергетики країни, основою якої є паливна база. Тому закономірно, що у всіх розвинених країнах інвестиції в паливно-енергетичний комплекс становлять приблизно 40% сумарних капітальних вкладень у промисловість.

У багатьох країнах світу формується система взаємозалежності економічних і політичних факторів, які в комплексі забезпечують національну безпеку держави, у тому числі й енергетичну. У кожній країні ця система має свої особливості, але елементи її приблизно однакові.

В економіці це, у першу чергу, - забезпечення своєї країни енергоресурсами, контроль за енергопотоками, використання нафтогазової інфраструктури як основи збереження національного господарства й посилення експортного потенціалу. У політиці - посилення енергетичного сектора як основи зміцнення національної безпеки й інструмента проведення активної зовнішньої політики, а також використання енергетичних ресурсів для одержання геополітичних позицій.

Забезпеченість енергетичними ресурсами визначає й соціально-економічний прогрес більшості держав світу. Комплексність енергетичної проблеми вимагає широкого всебічного аналізу ринку енергоносіїв, його основних тенденцій і напрямків розвитку, структури суб'єктів, взаємин між виробниками й споживачами, експортерами й імпортерами й т.п. Проте на даному етапі забезпечення енергоресурсами - проблема, насамперед, політична.

Сьогодні світовий ринок енергоносіїв - один із самих політизованих у порівнянні з іншими стратегічними ринками. Про це свідчать численні приклади активної участі урядів або транснаціональних корпорацій у широкомасштабних політичних акціях щодо нафтовидобувних країн.

На світовому ринку енергоносіїв насамперед використовуються політичні інструменти угоди, договори, погроза застосування сили, санкцій і лише після цього починають діяти ринкові важелі (ціна, попит, пропозиція). У зв'язку із цим, оцінка тенденцій світового ринку енергоносіїв повинна здійснюватися, насамперед, з позицій політичних інтересів його суб'єктів, виявлення справжніх планів і намірів сторін, їх поточної й стратегічної політики. За енергетичними інтересами учасників проглядаються контури майбутнього економічного й політичного устрою світу.

Тому величезний вплив на розвиток процесів глобалізації має саме енергетична проблема – проблема енергетичної безпеки країн світової спільноти.

Під енергетичною безпекою варто розуміти можливість держави забезпечити ефективне використання власної паливно-енергетичної бази, здійснити оптимальну диверсифікованість джерел і шляхів постачання енергоносіями для забезпечення життєдіяльності населення й функціонування національної економіки в режимі звичайного, надзвичайного й військового стану, попередити різкі цінові коливання на паливно-енергетичні ресурси або ж створити умови для безболісної адаптації національної економіки до нових цін на ці ресурси.

Перелік погроз енергетичної безпеки відповідно до сучасної класифікації включає чотири групи (багатогалузеві, енергоекономічні, рівні резервування, технічні - усього 24 позиції).

Кожна з них може оцінюватися різною кількістю індикаторів Так, наприклад, "самозабезпеченість енергоносіями" оцінюється двома індикаторами "забезпеченість паливом за рахунок власного видобутку" і "середня забезпеченість регіонів власною електроенергією" (критичні значення можуть становити відповідно 90-95% і 70-80%). Такий об'єкт як "диверсифікованість паливно-енергетичного балансу" оцінюється тільки одним індикатором "частка домінуючого ресурсу в структурі паливно-енергетичного балансу держави", критичне значення якого, наприклад, для Росії становить 50-60 %. Для умов України рівень багатьох показників і їхній остаточний перелік ще варто об'єктивно визначити.

Складність проблеми збільшується тим, що лише деякі країни наділені в статку головними природними джерелами енергії — нафтою й газом, що займають у загальному світовому споживанні до 2/3 (всі види енергоносіїв приводяться до загального знаменника по їхній калорійності). Європейський Союз, наприклад, на 50% задовольняє свої потреби в енергії за рахунок ввозу, причому, по оцінках Європейської комісії, ця частка до 2030 року досягне 70%. Імпорт нафти, газу й вугілля обійшовся ЄС в 1999 році в 240 млрд. євро. США на 40% залежать від імпорту енергоносіїв, Японія — на 90% [3]. Ряд африканських і латиноамериканських держав позбавлені власної нафти й газу, а деякі з них і вугілля.

Відчувають дефіцит енергії (у першу чергу нафти) Індія, Китай, Австралія, Пакистан, більшість держав Центральної, Східної й Південної Африки. Причому, швидше за все зусилля перерахованих країн по нарощуванню виробництва власних енергоресурсів там, де для цього є передумови, будуть не поспівати за збільшенням потреби в них.

Потрібно відзначити, що рівень життя, залишаючись украй нерівномірним у різних країнах і регіонах, у цілому має тенденцію до підвищення, що відповідно сприяє росту споживання енергоресурсів. Тому особливу актуальність здобувають питання створення єдиного енергетичного ринку.

На даний момент на європейському енергоринку спостерігається розподіл учасників на два типи, залежно від обсягів споживання енергетичних ресурсів - енергоспоживаючі й енергонадлишкові.

Розвинені енергоспоживаючі держави Європи прагнуть створити єдиний внутрішній ринок природного газу й електроенергії й забезпечити безпеку імпорту енергоносіїв. Щоб забезпечити необхідну кількість енергоносіїв за мінімальною ціною, ліквідують всі внутрішні бар'єри, які можуть перешкоджати імпорту сировини. Економічний ефект від глобалізації для енергозбиткових країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою не завжди однозначно позитивний, тому що разом з розширенням ринків збуту на енергетичну сировину, надмірна їхня відкритість може привести до ослаблення економічної безпеки цих держав.

Висновок Отже, основними проявами впливу енергетичного фактору на розвиток сучасних інтеграційних та глобалізаційних процесів є:

по-перше, глобалізація енергетичних ринків, зокрема: ріст міжнародної торгівлі енергоресурсами, викликаний зростаючим попитом, великими відстанями регіонів видобутку нафти й газу від ринків збуту;

по-друге, постійно зростаюча конкуренція світового масштабу, яка призводить до поглинань і злиттів в області енергетичного бізнесу (інтеграційні процеси відбуваються між енергетичними й нафтогазовими компаніями, які стають компаніями широкого профілю);

по-третє, сучасна ситуація на світовій паливно-енергетичній арені така, що можливість виробництва енергоресурсів і можливість їхнього транспортування до споживачів використовується як засіб політичного тиску.

РЕЗЮМЕ У статті розглянуто поняття глобалізації, інтеграції та її мезорівня – галузевого.

Проаналізовано сучасні інтеграційні процеси у нафтогазовій галузі. Досліджено вплив енергетичного фактора на розвиток глобалізаційних процесів.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрены понятия глобализации, интеграции и ее мезоуровня - отраслевого.

Проанализированы современные интеграционные процессы в нефтегазовой отрасли. Изучено влияние энергетического фактора на развитие глобализационных процессов.

SUMMARY The article throws light upon the nature of globalization and the branch level of integration. The modern processes of integration in oil and gas industry are analyzed. The influence of the energetic factor on the process of globalization is investigated.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Брагинский О. Все как по теории Дарвина // Мировая энергетика, 2005. - №1. с. 11- 2. Зуев А. Мясникова Л. Глобализация: аспекты, о которых мало говорять//МЭ и МО, №8, 2004, с.54, вего с.54- 3. Медведєв В. Глобализация экономики: тенденции и противоречия// МЭ иМО, №2, 2004, с.4, всего с.3- 4. Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г., Макогон Ю.В. та ін.. Міжнародна економіка:

Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 672с. (с.323) 5. Салман О. Перспективы создания вертикально-интегрированной компании в Украине // Бизнес, 2002. - №8. с. 14-17.

6. Философский энциклопедический словар / Ред. Кол.: С.С. Аверинцев, Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. – 2-е изд. – М.: Сов. Энциклопедия. – 1989., с. 7. Эльянов А. Глобализация и догоняющее развитие//МЭ и МО №1, 2004, с.4, всего с.3- 8. www.undp.uz/cer/Review/9803 – R/Ru/page 83/htm. Wed, 11Aug 1999 04/ 9. The Handbook of Economic Sociology. N.Y., 1994 (розділ 2) З. Луцишин 10. UNCTAD, World Investment Report 2004. The Shift Towards Services – New York and Geneva, 2004. – 468 pages.

11. www.iea.org - сайт Міжнародної енергетичної агенції Поступила в редакцию 29.12.2006 года ПЕРЕВАГИ Й ЗАГРОЗИ ПІДВИЩЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО ПОПИТУ ЯК ЧИННИКА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ УКРАЇНИ Мунько М. М., аспірант спеціальності світове господарство та МЕВ Львівської Комерційної Академії Аналізуючи досвід 2005 року, коли істотне збільшення внутрішнього попиту не змогло компенсувати наслідки вагомого зменшення попиту на товари експорту, що призвело до сповільнення динаміки економічного зростання, доцільність подальшої підтримки переорієнтації сукупного попиту на внутрішній ринок викликає деякі сумніви.

Дослідження проблеми внутрішнього попиту як фактора економічного зростання та його чинників знайшло відображення у працях вітчизняних та зарубіжних економістів та науковців Є Дубогриза, В. Пищейка, В. Геєця, В. Шевчука, І. Крючкової, С. Тигіпка, В.

Точиліна, В. Ваврищука, Л. Сєргеєвої та О. Русакової, Л. Шульмана, І. Фішера,В. Мускателі, Д. Вайнеса та багатьох інших. Проте дослідження даної проблематики не втрачає актуальності і потребує детального аналізу специфіки внутрішнього ринку окремих країн.

Метою даної статті є огляд останніх тенденцій розвитку внутрішнього ринку України, аналіз внутрішнього попиту як важеля подальшого економічного зростання країни, визначення чинників внутрішнього попиту та їх впливу на стабілізацію макроекономічної ситуації в країні.

Українську економіку на сучасному етапі доречно порівняти з недобудованою стіною – безумовно могутнім, але таким, що має численні проломи утворенням. Понад те, проломи, схоже, в найближчій перспективі збільшуватимуться. Проблему модернізації вітчизняних промислових активів так і не вирішено, а енергію приватного капіталу знову спрямовано на перерозподіл власності.

Цеглиною вкрай необхідною нинішній українській промисловій політиці на думку багатьох економістів є внутрішній попит. Є. Дубогриз вважає, що про це свідчить аналіз досвіду розвинених країн, передусім США, економіка яких два століття тому перебувала в зародковому стані, а в середині ХІХ ст. нагадувала сьогоднішню українську. Перетворитися на повноцінного партнера Британії, Франції, Німеччини та Росії, що домінували у світі, США змогли завдяки вдалому розширенню внутрішнього попиту і переорієнтації промисловості на власні потреби.

Адже розвиток внутрішнього попиту передбачає появу нових компаній та потужностей, що, своєю чергою, позитивно позначається на економіці країни. Навіть стихійне і неконтрольоване зростання українського внутрішнього попиту в середині 90-х привело до виникнення сильних гравців харчового та алкогольних ринків, що вже зараз займають домінуючі позиції поряд з російським і східноєвропейським конкурентам. Нарешті, внутрішній попит є більш передбачуваним і керованим елементом економіки, ніж тяжко прогнозовані зовнішні ринки.

В. Пищейко схиляється до думки, що переорієнтація економіки на внутрішній попит – серйозний шок для економіки України, до якого вона має ще пристосуватись. Оскільки наша економіка завжди орієнтувалася здебільшого на зовнішні ринки, вона виявилася неготовою до © Мунько М.М., 2007.

таких змін, які фактично неможливо здійснити ні за пів року, ні за рік [2].

Збільшення приватного споживання та видатків бюджету неодноразово пропонувалось для прискорення темпу економічного зростання як альтернатива подальшому нарощуванню експорту [4, 5]. Вже зараз внутрішній попит дозрів, щоб забезпечувати 4-5% зростання [6, c.26].

Однак, на думку В. Шевчука проблема полягає в тому, що збільшення внутрішньої компоненти сукупного попиту не повинно супроводжуватись прискоренням інфляції та появою від’ємного сальдо поточного рахунку.

Призупинення темпів зменшення внутрішнього ринку 2001-2003 р. відбулося в результаті дії ряду внутрішніх чинників, які можна поділити на дві групи: чинники впливу на кінцевий та інвестиційний попит. Величину попиту на товари кінцевого споживання визначають рівні реальної заробітної плати і пенсій. У 2001-2003 рр. вдалося досягти зростання цих показників (у 2003 році темпи зростання індексу реальної зарплати перевищили аналогічний показник 1998 року на 19 %, а в 2004 вже на 27%;

пенсій відповідно на 84% та 130%). Поліпшилося кредитування реального сектора економіки, збільшилися обсяги оборотних коштів підприємств, що стимулювало інвестиційний попит. Усе це відбувалося при рівні інфляції, який не перевищував 10% [8].

Розширення внутрішнього попиту у 2005 році, яке стимулювалося активним кредитуванням споживчих потреб населення, не супроводжувалось адекватним зростанням обсягів інвестицій та виробництва, що на думку А. Даниленка та Н. Шелудько зумовило розбалансування пропорцій між нагромадженням та споживанням. На фоні посилення платоспроможного попиту відбувався спад інвестиційної активності, що, у свою чергу, спричинило зростання цін, і стимулювання імпорту замість стимулювання економічного зростання [10].

На вади нинішньої макроекономічної моделі вказує також академік В. Геєць, акцентуючи увагу на тому, що виникла своєрідна ілюзія кредитної підтримки макроекономічної стабільності.

За словами В. Точиліна, визначальним напрямом розвитку внутрішнього ринку є збільшення внутрішнього попиту на споживчі та інвестиційні товари і задоволення його переважно вітчизняною продукцією., стратегічне завдання полягає у збільшені прискореними темпами товарообороту між резидентами національної економіки.

Наприкінці 90-х років минулого століття в економіці України намітилася тенденція до звуження внутрішнього ринку. У 2001-2003 рр. у цілому вдалося дещо зрівняти темпи зростання експорту із темпами зростання внутрішнього ринку. Якщо в 2000 р. темпи зростання експорту порівняно із 1998 роком становив 247% ( при абсолютних показниках 106.2 і 43. млрд грн.), а внутрішнього ринку – 152% (при абсолютних показниках 326.2 і 214.4 млрд. грн.), то в 2003 порівняно із 2001 – відповідно 136% і 130 % при зростанні обсягів експорту на 40. млрд. грн. Обсяг надходжень на внутрішній ринок за цей період збільшився на 123.3 млрд. грн.

Однак, ця стабілізація була нестійкою, дані за перше півріччя 2004 року свідчать про те, що призупинення темпів зростання внутрішнього ринку в 2001-2003 році не мали переломного характеру. Темпи зростання експорту у 2004 році становили 142,6 % (до попереднього року), а внутрішнього ринку 121,9%.

Проте, вже з початку 2005 року ситуація почала змінюватись на користь внутрішнього ринку, темпи зростання експорту становили 107,2% (до 2004 року) при обсягах 244,1 млрд грн., а внутрішнього ринку123,4% при обсягах 94,332 млрд грн. [12].

Важливе значення для активізації ендогенних факторів розвитку має зростання частки споживання у валовому внутрішньому продукті. На думку опонентів екзогенного розвитку, це важливо тому, що нераціональне збільшення експорту автоматично призводить до відносного зменшення кінцевого споживання і валових нагромаджень капіталу.

Як можна спостерігати з рис. 1 частка споживання, як і експорту у ВВП має циклічний характер. Протягом досліджуваного періоду динаміка обох показників була досить наближеною, лише починаючи з другого кварталу 2005 року намічено діаметральну протилежність, яка виявляється у зростанні частки внутрішнього споживання та одночасному зниженні частки експорту у ВВП країни.

30 частка внутрішнього споживання у ВВП,% 20 Частка експорту у ВВП,% 2000 2001 2002 2003 2004 Рис. 1. Динаміка частки експорту та внутрішнього споживання у ВВП України (квартальні дані) Джерело: [13].

В сучасній літературі існують різні підходи щодо визначення динаміки та обсягів внутрішнього попиту. Корнієнко Є та Шаповаленко Н. ідентифікаторами внутрішнього попиту визначають: валовий внутрішній продукт (ВВП), показник абсорбції, показник інвестиційних витрат і валовий чистий дохід. Величина внутрішнього попиту на споживчі товари визначається в основному наявними доходами фізичних осіб у В. Точилін та інші [8, c. 7]. В.

Шевчук для визначення обсягів внутрішнього попиту застосовує показник роздрібного товарообігу. Для аналізу нами було використано саме цей ідентифікатор попиту.

Динаміка поточних та трендових значень показника реального роздрібного товарообороту (що розраховано за обсягами номінального роздрібного товарообороту із врахуванням індексу інфляції) подано на рис. 2. Дані значення було отримано за допомогою фільтра Ходріка-Прескота. Роздрібний товарооборот перевищив рівноважні значення в 1997 1998 рр., що може пояснювати подальші економічні труднощі саме надмірним збільшенням сукупного попиту [7, c. 283]. В другому півріччі 1998 р. спостерігається відхилення даного показника від лінії тренду у бік зниження. Така динаміка може пояснюватись знеціненням гривні, підвищенням темпів зростання експорту (які значно перевищували темпи зростання внутрішнього ринку), що сприяло переорієнтації економіки здебільшого на зовнішній ринок та відповідне звуження внутрішнього ринку. Така тенденція спостерігалась до початку 2004 року (незважаючи на деякі позитивні зрушення на внутрішньому ринку у 2001-2003 рр.). Проте надалі значення реального роздрібного товарообороту має тенденцію до зростання. Дана ситуація цілком відповідає політиці переорієнтації на внутрішній ринок, яку активно проголошують протягом двох останніх років.

Відхилення від тренду 0,2 Тренд 0,15 роздрібний товароооборот 7, 0, 7, 0, 7, 7, -0, -0, -0,15 6, Рис.2 Діючі значення (у логарифмах) та рівноважний тренд реального роздрібного товарообороту Джерело: [12, 13].

Однак, зростання реального роздрібного товарообороту є менш привабливим (для прихильників переорієнтації сукупного попиту на внутрішній ринок) ніж динаміка його номінального значення, що пояснюють пропорційністю між роздрібним товарооборотом та інфляцією [7], що особливо яскраво простежується в період 2003-2006 рр.

Такий вислід відповідає також висновку прогнозу Л. Шульмана, що стосується макроекономічних наслідків надходження додаткових коштів на споживчий ринок. Збільшення коштів на споживання матиме результатом не підвищення споживання із збереженням рівня цін (як передбачає закон Фішера), а значне збільшення цін із незначним збільшенням споживання.

Коли б вітчизняне виробництво мало значні резервні потужності, то цього могло б і не статись. Тобто зростання купівельної спроможності населення спричинило б до зростання виробництва, а відтак до пропозиції товарів та послуг. Українська ситуація інша. Внутрішній ринок захоплений іноземними постачальниками. Торгівля - не виробництво, в цій галузі легше підняти ціни ніж збільшити обсяг імпорту товару. Тому, підвищення купівельної спроможності торгівля швидко компенсує не збільшенням обігу, а підвищенням цін [15, c.14]. Саме тому, що хоча й дефіциту на внутрішньому ринку немає, не існує й конкурентного тиску з боку збільшення пропозиції, який би стабілізував ціни. Сподівання уряду на те, що інфляції можна уникнути, якщо підвищувати купівельну спроможність повільно й поступово – марні.

Враховуючі такі висновки, важливим аспектом функціонування внутрішнього ринку є проблема залежності від імпорту. Починаючи з 1998 р., частка імпорту у внутрішньому споживанні постійно зростала, досягнувши у 2000р. 23% та коливалась протягом 2001- року в межах 20-25 % у загальних витратах.

Тому, стимулювання внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту повинно доповнюватись формуванням пропозиції вітчизняних товарів та послуг. Це робить стратегічним завданням досягнення та підтримку конкурентоспроможності національної економіки, оскільки в умовах лібералізації зовнішньої торгівлі підвищений внутрішній попит легко задовольняється імпортом. Спроможність економіки випускати конкурентоспроможну продукцію, таким чином, стає ключовим фактором розвитку внутрішнього ринку.

Аналізуючи попередні дослідження та огляд ситуації на внутрішньому ринку, доцільно виділити певну групу факторів, що впливають на формування попиту в Україні.

Чинники, що визначають динаміку внутрішнього попиту:

- Доходи населення - Рівномірність розподілу доходів - Процентні ставки - Урядовий попит - Оподаткування - Доступність кредитів - Попит на інвестиції - Очікування зростання доходів - Збільшення прибутків від експорту.

Якщо зростання попиту населення відображається у відсотках зростання доданої вартості, підприємства в цій ситуації отримують цілком конкретний прибуток. Однак, розширення попиту зовсім не означає виграшу всіх без винятку виробників. Розподіл попиту за галузями багато в чому залежить від того, хто саме отримує підвищені доходи. А останнім часом у структурі доходів громадян відбулись суттєві зміни. У 2005 році частка соціальної допомоги та інших поточних трансфертів у загальних доходах громадян уперше в історії української економіки випередила заробітну плату. В структурі доходів населення питома вага заробітної плати зменшилась із 43 до 40,5%, при цьому частка доходів від соціальних допомог та інших одержаних поточних трансфертів зросла на 3,7% порівняно із попереднім роком та становила 42,2% [16].

Іншими словами, основним “бенефіціаром” стали малозабезпечені верстви населення.

Їхні споживчі преференції й мають визначати динаміку розвитку окремих ринків. Таким чином, від підвищення доходів населення найбільшу вигоду отримали виробники товарів народного споживання та суміжні галузі [6, c. 27].

Це може пояснити той факт, що в країні вдалося зберегти динаміку зростання роздрібної торгівлі на рівні попереднього року (близько 21%) попри триразове сповільнення темпів економічного зростання з початку 2005 р.

Проте, за підсумками восьми місяців 2006 року у зростання наявних доходів населення більшим був внесок заробітної плати (18,1 в.п) ніж соціальної допомоги (8 в.п), подовжував сезонно збільшуватись внесок прибутку та змішаного доходу (до 5.7 в.п). Цьому сприяло дворазове підвищення (з 01.01.2006 р. та з 01.07.2006 р.) розміру мінімальної заробітної плати до 375 грн., зміни структури реальної заробітної плати та порядку формуванню тарифної системи оплати праці, а також стимулювання підприємницької діяльності фізичних осіб [18].

В контексті стратегічних напрямів розвитку внутрішнього ринку важливим аспектом є вирівнювання доходів фізичних осіб. За окремими оцінками в Україні доходи громадян різняться більш ніж у 25 разів, тоді як граничною нормою вважається різниця в 10 разів. Свої надприбутки фізичні особи витрачають на предмети розкоші, здебільшого імпортні.

Вирівнювання доходів сприяє раціональному споживанню та орієнтації, за інших однакових умов, на вітчизняного товаровиробника.

Підвищення платоспроможного попиту населення, з одного боку, сприяло находженням до державного бюджету коштів від податку на доходи фізичних осіб (реальний приріст за місяців 2006 року становив 26,2%), з іншого, мобілізації коштів від податку на додану вартість (32%).

Зниження гривневих відсоткових ставок, як чинник зростання внутрішнього попиту виявляється через збільшення споживання. По-перше, зниження вартості кредитних ресурсів підвищило інтерес населення до товарів тривалого використання. До прикладу, зростання продажу легкових автомобілів за прогнозами експертів до кінця 2006 року становитиме 50% [18]. По-друге, населення суттєво збільшило попит на інвестиції в нерухомість. Якби цей ринок не був монополізованим, наслідком такої тенденції мало б стати зростання темпів будівництва – замість 6% падіння (за підсумками 2005 року).

Не зважаючи на істотне зростання доходів населення та соціалізацію бюджетних видатків, рівню доходів переважної частини населення ще далеко до тієї позначки, яка б давала змогу отримувати кредити для купівлі житла та товарів довгострокового використання. За інформацією експертів іпотечного ринку, лише близько 10% населення може розраховувати на отримання іпотечного кредиту [10, c. 37]. Така ситуація також пояснює істотне зростання попиту на товари із імпортною складовою. У 2005 р., за оцінками експертів 40 % реалізованих легкових автомобілів продано в кредит. Крім того, з початку 2006 року банки спростили умови авто кредитування, і вже цього року експерти очікують, що автокредитування охопить до 50% автопродажу. При цьому, зростає попит на комфортніші автомобілі як результат підвищення купівельної спроможності споживачів.

Важливим фактором, що вплинув на розвито внутрішнього ринку є динаміка депозитних ставок. При зниження депозитних ставок, населення отримує стимул до більшого витрачання вільних коштів, ніж до їх заощадження.

Збільшення прибутків від експорту визначається чинником підвищення внутрішнього попиту, оскільки, на думку Д. Бленк саме цей фактор підкріпив інвестиційний та будівельний бум в країні, що в свою чергу спонукали до підвищення внутрішнього попиту до 2004 року [19].

Розширення внутрішнього споживчого попиту, який підтримувався високими темпами зростання доходів населення та розвитком внутрішнього виробництва споживчих товарів та послуг, не змогло компенсувати втрат від уповільнення експортних поставок та забезпечити прискорений розвиток високотехнологічних галузей.

Економічне зростання в Україні стримує уповільнена динаміка промислового виробництва [20]. Це пояснюється низкою об’єктивних факторів, зокрема:

- підвищенням ціни на імпортований природний газ та, як наслідок, уповільненням темпів виробництва в галузях з високою його часткою у собівартості виробленої продукції. Зростання витрат підприємств (у зв’язку з необхідністю переведення технологічних процесів на енергозберігаючі технології) призвело до погіршення їх фінансового стану;

- скороченням внеску зовнішнього попиту в економічне зростання, зокрема через наявність проблем у торгових відносинах з Росією щодо експорту деяких видів продукції до цієї країни, а також збільшення виробництва металопродукції в Китаї.

Отже, бурхливе зростання внутрішнього попиту інше формує важливе завдання в Україні – стимулювання споживання саме вітчизняних товарів та послуг. Вітчизняний виробничий потенціал часто залишається незатребуваним через низьку конкурентоспроможність виробників. Виходячи з даної ситуації, основою надійного функціонування та розвитку внутрішнього ринку може стати конкурентоспроможність на ньому вітчизняної продукції за наявності незначних тарифних та нетарифних обмежень для імпорту. За таких умов, зростаючий попит на кінцеві та інвестиційні товари з боку домогосподарств і нефінансових корпорацій гарантовано буде задовольняти переважно вітчизняна продукція.

Крім того, не слід забувати, що динаміка споживання визначається багатьма чинниками, які не залежать від інструментів економічної політики. До прикладу, позитивне сприйняття населенням перспектив розвитку економіки сприяє подальшому збільшенню витрат. І, навпаки, очікування кризи, навіть безпідставні, провокують зниження попиту.

Надання пріоритету лише внутрішній компоненті сукупного попиту є недостатнім для поновлення динаміки економічного зростання в країні. Тому важливим завданням є оптимальне балансування сукупного попиту на внутрішньому та на зовнішньому ринку.

РЕЗЮМЕ Проведено аналіз основних тенденцій внутрішнього ринку України. Розглянуто внесок експорту та внутрішнього попиту до ВВП. Досліджено динаміку роздрібного товарообороту країни, шляхом розподілу показника на циклічну та трендові складові за допомогою фільтра Ходріка-Прескота. Виділено основні чинники внутрішнього попиту та розглянуто можливий характер їх впливу за сучасної макроекономічної ситуації.

РЕЗЮМЕ Проведено анализ основных тенденций внутреннего рынка Украины. Рассмотрено вклад экспорта и внутреннего спроса в ВВП. Исследовано динамику розничного товарооборота, путём разделения показателя на циклическую и трендовую составляющие, с помощью фильтра Ходрика-Прескотта. Выделено основные факторы внутреннего спроса и рассмотрено возможный характер их влияния, учитывая поточную макроэкономическую ситуацию.

SUMMARY The analysis of the main tendencies on the Ukrainian internal market had been made. Payment of export and internal demand to GDP is considered. Probed dynamics of retail commodity turnover of country, by dividing of index to cyclic and trend constituents by Hodrick-Prescott Filter. The basic factors of internal demand are selected and possible character of their influencing at a modern macroeconomic situation is considered.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Дубогриз Є. Запит на попит // Контракти. – 2005. - №37.

2. Сколотяний Ю. На виріст. Цього року економіка не виправдовує навіть найскромніших сподівань // Дзеркало тижня. – 2005.- № 49. – 17 грудня 3. Крючкова І. Анатомія гальмування // Дзеркало тижня. – 2005.- 2 грудня 4. Крючкова І. Економіка та принцип золотого перерізу // Дзеркало тижня. – 2005. №48. – 16 липня 5. Тигіпко С. Україна у глобальному економічному процесі // Дзеркало тижня. – 2003. №39. – 11 жовтня 6. Ваврищук В. Натуральне господарство // Контракти. – 2005. -№37. – с.26- 7. Шевчук В. О. Циклічні аспекти стимулювання платоспроможного попиту // Вісник ЛКА. 2005. Вип. 19. Збірник наук. праць за матеріалами міжн. наук.-практ. конф.

„Структурні трансформації та інвестиційно-інноваційний розвиток торгівлі” (м. Львів, листопада 2005 р.). Част. 1. с. 8. Точилін В., Осташко В, Олефір В. Стан і перспективи розвитку внутрішнього ринку України // Вісник КНТЕУ. – 2005. - №6. – с.5- 9. Точилін В., Осташко В, Олефір В. Внутрішній ринок України: пробеми розвитку // Економіст. – 2005. - №2. – с.34- 10. Даниленко А., Шелудько Н. Тенденції та наслідки активізації споживчого кредитування в Україні // Вісник НБУ. – 2006. -№5.- с.36- 11. Геєць. В.” Суть в тому, щоб капітал, розвиваючись, виконував свою соціальну функцію”// Дзеркало тижня.-2006.-№11. – 25 березня 12. www.bank.gov.ua 13. www.imf.org 14. Корнієнко Є., Шаповаленко Н. Аналіз та прогнозування показників зовнішньої торгівлі України: роль факторів РЕОК, зовнішнього та внутрішнього попиту // Вісник НБУ. – 2006. -№7. – с.24- 15. Шульман Л. Бюджет проїдання // Свобода. -2005. - №38(308). – с.13- 16. Бюлетень Національного банку України. -2006. - № 17. Бюлетень Національного банку України. -2006. - № 18. www.interfax.kiev.ua 19. Бленк Д. Оцінка конкурентоспроможності України в умовах політичних змін // Дзеркало тижня.-2005.-№25. – 2 липня 20. Державна програма економічного і соціального розвитку України на 2007 рік (Проект).

21. Лігоненко Л. Роздрібна торгівля України у світлі світових тенденцій розвитку галузі // Вісник КНТЕУ. – 2005. - №6. – с.12- 22. Полоньов Ю. Ніколайчук С. Оцінка циклу ділової активності української економіки // Вісник НБУ. – 2005. -№8 – с.4- 23. Рябошлик В. Особливості нинішньої макроекономічної ситуації та шляхи прискорення розвитку економіки // Економіст. – 2005. - № 11. – с.38- 24. Muscatelli V., Srinivasan T., Vines D. Demand and Supply Factors in the Determination of Nie Exports:A Simultaneous Error-Correction Model for Hong Kong // The Economic Journal. – 1992. – No.102. – p.1467 – 25. Сергеева Л. Русакова О. Моделирование потенциального спроса потребительские товари. // Економіст. – 2005. - №4 – с.84- Поступила в редакцию 29.12.2006 года ПРОБЛЕМЫ И ПЕРСПЕКТИВЫ ВНЕДРЕНИЕ МЕХАНИЗМОВ КИОТСКОГО ПРОТОКОЛА В УКРАИНЕ Рябчин А.М., аспирант кафедры «Международная экономика» экономический факультет ДонНУ Ведущие страны мира должны тратить на экологию не менее 350 млрд. долларов в год.

Если этого не сделать сейчас, то после глобального потепления на ликвидацию последствий придется тратить в 20 раз больше. Экономический урон мировой экономике в разы превысит ущерб, нанесенный двумя мировыми войнами и экономической депрессией 1930-х годов.

Только число беженцев в мире вырастет до 200 млн. человек, многие страны перестанут существовать, на Земле вдвое уменьшится количество видов животных. [1] Актуальность данной темы обуславливается тем, что снижение выбросов затрагивает всю мировую экономику, в частности, энергетику. Конкурентоспособность экономик мировых держав перестала измеряться исключительно деньгами. Важно не только количество и востребованность производимого товара, а также затраты на него, но и то, насколько при этом загрязняются вода, воздух и почва. Инвестиции в экологию в развитых странах — не просто дополнительные расходы предприятий, а необходимое условие их дальнейшей успешной работы. Чтобы забота о глобальной экологии не была инициативой отдельных стран, последние © Рябчин А.М., 2007.

решили формализовать основные принципы такой политики. Так возник Киотский протокол, к которому в 1999 году присоединилась и Украина.

Целью научной статьи является рассмотрение экономических механизмов осу ществления Киотского Протокола и перспектив осуществления их касательно Украины.

Теоретические основы внедрения Киотского Протокола широко представлены в работах отечественных и зарубежных экономистов: М. Грабб, Х. Шрайбер, Дж. Стерн, Б. Мюллер, Ю.

Сафонов, А. Кокорин, Б. Ревич, В. Миляев, А. Ясенский и др.

Наиболее важной частью Киотского протокола, являются экономические механизмы:

• торговля квотами ;

• проекты совместного осуществления (ПСО), выполняемые на территории страны Приложения В Киотского протокола (например, Украины) при частичном или полном финансировании другой страны из того же списка;

• проекты механизма чистого развития (МЧР), выполняемые на территории разви вающихся стран при финансировании со стороны страны Приложения В Киотского протокола.

[2] Рассмотрим позиции ведущих стран, присоединившихся к Киотскому протоколу.

Европейский Союз неоднократно подчеркивал свое твердое намерение сохранить и развивать Европейскую торговую систему вне зависимости от будущего соглашения. ЕС приверженец идеи сильных и «жестких» обязательств.

Например, для развитых стран предлагается снижение выбросов ПГ к 2020 г. на 15-30% (от уровня 1990 г.). Такие обязательства отвечали бы достижению стратегической цели остановить глобальное изменение климата на уровне 2-3 град. С.

Япония, Канада, Норвегия и другие развитые страны (кроме США) также планируют создание и развитие национальных систем торговли квотами на выбросы, а также организацию «связующих» окон для международной торговли. Примером такого «окна» является доступ единиц снижения выбросов, полученных в проектах Совместного Осуществления (в частности, в Украине), на общий рынок квот стран ЕС. Эти страны хотели бы видеть в будущем обязательства, менее жесткие, чем предлагает ЕС. Однако они не сомневаются в необходимости сохранения структуры киотских механизмов и общего принципа «cap-and trade», когда квоты стран образуют, своего рода «общий котел», внутри которого и идет торговля.

Ведущие развивающиеся страны, Китай, Бразилия, Мексика, ЮАР, Аргентина, Индия, Ю.Корея, а все они ратифицировали Киотский протокол, признают необходимость наличия соглашения после 2012 г. и рыночные методы регулирования. Однако они неоднократно под черкивали, что обязательства не должны тормозить экономический рост или создавать социальные проблемы. Особенно сильно на этом настаивала Индия.


США - крупнейший в мире эмиттер ПГ, не участвуют в Киотском протоколе и не собираются этого делать до конца срока его действия. С другой стороны, в США предпринимаются все более активные внутренние действия по снижению выбросов ПГ.

Имеются инициативы более 20 отдельных штатов, не ставится под сомнение поддержка рыночных методов регулирования - торговли квотами. США инициировали подписание так называемого Азиатско-тихоокеанского пакта (США, Австралия, Япония, Китай, Ю.Корея, Индия). Целью пакта не является разрушение Киотского протокола, а продемонстрировать всему миру свои действия по противодействию глобальному изменению климата. Таким образом, на деле США делают совсем немало, но они категорически против обсуждения будущих обязательств как продолжения Киотского протокола.

Что же касается Украины, здесь следует рассмотреть единственный важный критерий принесет ли это пользу? Прежде всего, ратификация может помочь структурному и технологическому перевооружению страны. Это абсолютно необходимо, потому что страна действительно имеет шанс провести структурную и технологическую перестройку промышленности.

Ратифицировав Киотский протокол, Украина получила возможность реализовать неиспользуемые ею квоты по выбросам парниковых газов в атмосферу на общую сумму до 2, миллиарда долларов. На сегодняшний день более выгодным для Украины является участие в совместных инвестиционных проектах, когда иностранные инвесторы модернизируют очистные сооружения на украинских предприятиях в обмен на квоты в рамках Киотского протокола.

Если для индустриально развитых стран Киотский протокол означает увеличение затрат на экологию, то наше государство имеет все шансы заработать на желании стран ЕС и Японии улучшить экологическую ситуацию на планете. Как отмечалось ранее, в рамках протокола существует понятие, так называемых, "гибких механизмов", среди которых для Украины привлекательными являются два - торговля выбросами и проекты совместного внедрения, которые позволяют получать доходы от продажи квот. [3] Министерство охраны окружающей природной среды – основной исполнительный орган, отвечающий за внедрение РКИК ООН и Киотского протокола. Согласно процедурам СО, принятым Кабинетом министров в феврале 2006 года, Министерство охраны окружающей природной среды уполномочено выдавать Письма поддержки и одобрения проектам СО, а также устанавливать требования к проектной документации. В настоящее время Департамент по поддержке и внедрению Киотского протокола и урегулирования озоноразрушающих веществ должен взять на себя ответственность за решение вопросов связанных с изменением климата.

Национальный центр по вопросам изменения климата, государственное предприятие учрежденное Министерством охраны окружающей среды для содействия в работе связанной с деятельностью по предупреждению изменения климата, стал Координационным органом РКИК ООН в Украине. Центр предоставляет отчеты о своей деятельности РКИК ООН, а так же ежегодно проводит подготовку кадастров парниковых газов и национальных сообщений, докладов по работе по адаптации и уменьшения влияния изменения климата.

В Национальном плане действий по внедрению Киотского протокола и РКИК ООН, утвержденному в августе 2005 года, установлен график мероприятий необходимых для соответствия требованиям приемлемости для осуществления проектов по первому и второму варианту СО. Некоторые задания были выполнены с задержкой, но все же существует некоторый прогресс в данной сфере. В августе 2006 года Министерство охраны окружающей природной среды утвердило детальное руководство по внедрению проектов СО, содержащее требования к таким проектам. Таким образом завершилась подготовка документации по разработке процедуры для проектов второго варианта СО. Согласно плану действий Национальная система инвентаризации должна быть создана до конца 2005 года. В Постановлении Кабинета министров от апреля 2006 года подчеркивается, что создание кадастра не поддерживается пока никаким реальным развитием инфраструктуры. Несмотря на это кадастр парниковых газов регулярно в течение последних двух лет предоставляется на рассмотрение РКИК ООН. Национальный реестр должен начать работу до конца 2006 года;

но, не смотря на то, что бюджетные средства на создание реестра уже потрачены, виден лишь небольшой прогресс в этой сфере. Так же, План предполагает создание Национальной системы торговли выбросами в 2007 году, но задача кажется слишком амбициозной, особенно, принимая во внимание статус выполнения других задач.

Задержки в выполнении Национального плана могут объясняться политической нестабильностью и частыми изменениями состава правительства, что нарушает инфраструктуру исполнительных органов власти, а также в некотором роде искажает передаваемую между правительственными структурами информацию. За последние шесть лет поменялось шесть Министров охраны окружающей природной среды, более того, ответственность за решение вопросов по предотвращению изменения климата постоянно переходила из рук в руки. Переизбрание правительства в августе 2006 года вселяет некоторую надежду на стабильность.

Президент отнесся со вниманием к вопросу внедрения РКИК ООН и Киотского протокола, выдав несколько указов прямо или косвенно затрагивающих проекты СО. Это связано с необходимостью повышения энергоэффективности, на данный момент одой из самых низких в мире, что является одним из приоритетных заданий правительства после некоторых разногласий с Россией относительно поставок газа в начале 2006 года.

Хотя для одобрения проектов СО Украина не требует от страны-покупателя подписания Меморандума о взаимопонимании, такие соглашения были подписаны с Канадой, Нидерландами, Данией и Финляндией.

Украина получила поддержку для учреждения необходимой инфраструктуры для внедрения проектов СО и торговли единицами установленного количества. Проект технической помощи Европейской комиссии по развитию институциональной структуры для решения проблем изменения климата (TACIS) в Украине и Беларуси в 2006 году оказал поддержку Правительству Украины в подготовке второго Национального сообщения для РКИК ООН, кадастра парниковых газов, процедуры утверждения проектов СО, и также национального реестра. Еще один, менее масштабный проект поддержки, был осуществлен программой развития ООН и направлен на поддержку создания Секретариата по вопросам СО в Украине и программного обеспечения для базы данных украинских проектов СО. Но о результатах проекта правительство не было проинформировано в достаточной мере. Мировой банк выделил более 1 млн. долларов США на развитие инфраструктуры в 2006 году, с целью выполнения условий соответствия требованиям для участия в механизме совместного осуществления по варианту 1, внедрения системы разрешений на выбросы, а так же на изучения возможностей для Схемы зеленых инвестиций в Украине.

После провозглашения независимости Украины в экономике страны произошел значительный спад. В результате этого выбросы парниковых газов уменьшились вдвое за счет сокращения объемов производства в промышленном и энергетическом секторах. С 1999 года экономика переживает подъем, а в 2004 был зарегистрированы самый высокий показатель роста ВВП за этот период, составивший 12%. В последнее время Украина провела либерализацию рынка, послабила контроль над его развитием, отменила большинство лицензионных требований и ограничение на обмен валюты. Стране удалось сократить рост инфляции, в результате чего на протяжении шести лет национальная валюта гривна остается относительно стабильной. Стремление Украины войти в ВТО способствует внедрению новых реформ, несмотря на то, что для полной либерализации экономики необходимо еще многое сделать.

Не смотря на успех в области макроэкономики, поступление прямых иностранных инвестиций в страну ограничено коррупцией, недостаточной стабильностью политической и законодательной систем, слабой юридической базой, что в свою очередь выражается в непрозрачности принятия решений на правительственном уровне и слабой судебной системе.

Иностранные инвесторы, в основном, лишены прав, которыми обладают украинские компании, а суды часто игнорируют условия контракта, согласно которым у компаний есть право на международный арбитраж.

До недавнего времени объем прямых иностранных инвестиций в Украину оставался незначительным по сравнению со странами Восточной Европы. В 2005 году после победы «Оранжевой революции» ситуация в корне изменилась, поскольку уровень иностранных инвестиций утроился по сравнению с предыдущим годом. Однако вскоре некоторые инвесторы выразили разочарование, после того, как столкнулись с проблемами, что существовали и раньше.

Экономика Украины в значительной мере зависит от энергоносителей, поставляемых Россией. Энергоемкая и неэффективная промышленность, унаследованная от Советского Союза, полагается на импорт природного газа и приносит значительную долю прибыли для Украины, делая страну уязвимой к внешнему влиянию. В результате приостановки поставок газа во время согласования цены с Россией в январе 2006 года крупные промышленные предприятия остановили производство на несколько дней. Последующий за этим рост цены на газ на 2006 год стал причиной спада национального ВВП на несколько процентов.

Украина обладает значительным потенциалом СО, в особенности таких видов проектов, как утилизация шахтного метана, повышение энергоэффективности, централизованное теплоснабжение, установка когенеративных мощностей, а также использование биомассы. У проектов по использованию возобновляемой энергии потенциал значительно меньше из-за низких цен на электричество.

Кабинет Министров своим указом в 2006 году уполномочил Министерство охраны окружающей природной среды выдавать Письма поддержки и одобрения проектам СО, что практически значит признание его Национальным координационным комитетом. Детали процесса одобрения проектов СО предписаны в двух постановлениях, принятых Министерством охраны окружающей природной среды в июле 2006 года. Данный документ содержит руководство по выдаче Писем поддержки и Писем одобрения в рамках второго варианта проектов СО.


Заявка на выдачу Письма одобрения должна включать проектное обоснование (детальное проектное предложение), а также описание финансового состояния заявителя. Проектное обоснование должно включать предварительное описание базового сценария, предполагаемые сокращения выбросов (которые должны составлять не менее чем 20 тонн ежегодно), а также предварительный план проектного финансирования, включающий прибыль от продаж ЕСВ.

Стандартное письмо поддержки содержит положение о «ранних квотах», по условиям которого Министерство в праве рассматривать перевод ЕУК на счет покупателя согласно объемам сокращения выбросов, указанным в проекте со сроком осуществления до 2008 года.

Проектные требования к Письму одобрения устанавливают, что заявитель обязан включить в него отчет о детерминации проектной документации Аккредитованным независимым органом, а также расширенный документ проектной документации. Кроме стандартных компонентов, таких как оценка базовой линии и план мониторинга, в Письмо одобрения должен входить бизнес план и план финансирования проектной деятельности, включающий ежегодные поставки ЕСВ (не менее 10% от затрат на проект). Проект также должен соответствовать трем требованиям дополнительности, которые в основном связаны с финансированием и содержат элементы дополнительных инструментов МЧР. Оценка влияния на окружающую среду должна быть подготовлена в соответствии с требованиями украинского законодательства (кроме проектов по лесному хозяйству).

Министерство не требует оплаты за выдачу Писем поддержки и одобрения. Согласно правилам Министерство должно дать ответ разработчику проекта в течении месяца в виде Письма или официального документа с объяснением отказа. На практике рассмотрение проектов СО занимает гораздо больше времени, в связи с ограниченными возможностями Министерства охраны окружающей природной среды, которое просто не в состоянии оперативно обработать огромное количество заявлений. [4] Украина обладает огромным потенциалом торговли излишком ЕУК. Согласно последней инвентаризации выбросов парниковых газов обязательства по Киотскому протоколу составляют 896 млн. тонн СО2е, в 2004 году Украина не превысила уровень выбросов в 347 млн. тонн СО2.

Правительство положительно относится к торговле ЕУК, но условия, необходимые для этого, все еще не созданы. В правительственных кругах также обсуждается возможность создания Схемы зеленых инвестиций. Более этого, программа Мирового Банка предусматривает анализ ситуации и разработку схемы зеленого инвестирования в Украине.

Как и многие другие восточноевропейские страны, Украина еще не создала реестр ЕУК, а, значит, не подсчитала и не зарегистрировала объем установленного количества. Тем не менее, наблюдается значительный прогресс в области инвентаризации - пересчет выбросов с 1990 года в формате CRF согласно требованиям Секретариата РКИК ООН. В данный момент правительство Украины работает над регистрацией украинских ЕУК, подача реестра планируется в ноябре года. Доклад о прогрессе осуществления Киотского протокола был подготовлен при участии программы Мирового банка по развитию инфраструктуры. В данный момент Министерство охраны окружающей среды завершает составление доклада.

После утверждения процедуры внедрения проектов СО в феврале 2006 и разработки критериев одобрения проектов в августе 2006 Украина очень быстро стала одной из самых перспективных стран с развивающейся экономикой для осуществления проектов СО. Среди других европейских стран, в Украине самые большие возможности по сокращению выбросов из расчета на душу населения. До недавнего времени не наблюдалось значительного увеличения объемов инвестиций в проекты Совместного осуществления, в основном из-за медленного процесса одобрения проектов, политической нестабильности и неблагоприятного инвестиционного климата. С принятием процедур СО и приходом к власти нового правительства, Украина получила шанс стать лидером на рынке ЕСВ. Правительство положительно относится к Схеме зеленых инвестиций и торговле ЕУК, но условия, необходимые для торговли, все еще не созданы. [5] РЕЗЮМЕ В работе рассмотрено значение Киотского протокола для сегодняшних экологических и социальных проблем экономики и населения Украины. Проанализировано состояние законодательства, предложено внедрение новых законопроектов, относительно обязательств, которые взяла на себя Украина, ратифицировав Киотский протокол. Важно, чтобы это перспективный в инвестиционном плане вопрос долгое время не оставался без надлежащего внимания на государственном уровне. Механизмы Киотского протокола рассматриваются в контексте возможности привлечения дополнительных инвестиций для модернизации ЖКХ, ТЭК и промышленности Украины.

РЕЗЮМЕ В роботі розглянуто значення Кіотського протоколу для сьогоднішніх екологічних і соціальних проблем економіки і населення України. Проаналізовано стан законодавства, запропоновано впровадження нових законопроектів, стосовно зобов'язань, котрі взяла на себе Україна ратифікувавши Кіотський протокол. Важливе, щоб це перспективне в інвестиційному плані питання довгий час не залишалося без належної уваги на державному рівні. Механізми Кіотського протоколу розглядаються в контексті можливості залучення додаткових інвестицій для модернізації ЖКХ, ПЕК і промисловості України.

SUMMARY In work a value of Kyoto protocol for the today's ecological and social problems of economy and population of Ukraine. The state of legislation is analysed, introduction of new laws is offered, in relation to obligations which was undertaken by Ukraine, ratifying Kyoto protocol. Important, that it a perspective in an investment plan question long time did not remain without the proper attention at state level. The mechanisms of Kyoto of protocol are examined in the context of possibility of bringing in of additional investments for modernization energy and industry of Ukraine.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Бердин В., Васильев С., Данилов, Даниэлян В., Кокорин А., Кураев С., (2003).

Киотский протокол: политика, экономика и окружающая среда.

2. Ануфриев В. П., Чазов А. В. Энергоэффективность и проблема изменения климата Учебный курс для студентов энергетических специальностей технических высших учебных заведений.

3. Грабб М. и др., 2003. Стратегический анализ Киото-марракешской системы. Пер. с англ. Ред. русского издания Л. Скуратовская, А. Кокорин. WWF России, RIIA, Imperial College London, World Council of Churches. М.

4. http://www.pointcarbon.com - Point Carbon 5. http://www.vertisfinance.com/ - Vertis Environmental Finance Поступила в редакцию 29.12.2006 года ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ Савоськіна О.М., аспірант ДонНУ, Донецька облдержадміністрація, заступник начальника управління-начальник відділу На початку ХХІ сторіччя глобалізація економічних, політичних та соціальних процесів є невід’ємним фактором розвитку світового господарства та всіх країн світу, незалежно від рівня розвитку їх економіки.

Основними характеристиками розвитку світового господарства на даному етапі є глибока інтернаціоналізація продуктивних сил, швидкий розвиток комп’ютерних та інформаційних технологій, прискорення науково-технічного розвитку із використанням його досягнень у всіх основних сферах суспільного життя.

Динамічність світового господарства викликає постійні зміни у всіх структурах світової економіки: диверсифікується галузева структура, видозмінюється різноманіття форм суспільної © Савоськіна О.М., 2007.

організації виробництва, зростає взаємозалежність ринків капіталу, товарів і технологій, а також в певній мірі і праці на світо господарському рівні, відбувається перерозподіл промислового потенціалу на глобальному рівні.

Дані структурні зміни безперечно впливають на внутрішні структури економік всіх держав, які є елементами світової господарської системи. Всі країни світу залучені до світогосподарських відносин та беруть у них участь завдяки інструментам міжнародного розподілу труда. Залучення країни до міжнародних економічних відносин залежить від ступеня відкритості, структури та розвиненості її економіки.

При цьому відкритою економікою називають національну економіку, інтегровану у світове господарство, яка досить повно реалізує переваги міжнародного поділу праці та активно використовує різні форми світогосподарських зв'язків. Тобто всі суб'єкти економічних відносин можуть без обмежень здійснювати операції на міжнародному ринку товарів і капіталу.

Проте варто підкреслити, що абсолютно відкритої економіки, так само як і абсолютно ринкової економічної системи не існує. Повна «відкритість» економіки зачіпає національні інтереси держави, тому уряд використовує у своїй практиці методи протекціонізму з метою захисту національної безпеки та підтримки вітчизняних виробників.

Становлення економічної системи відкритого типу неможливе без розвитку ринкових відносин у державі. Відкрита економіка тягне насичення внутрішнього ринку товарами і послугами, одночасно створюючи конкурентне середовище для місцевих виробництв.

Незважаючи на те, що послідовники класичної економічної школи вважали механізм ринкового саморегулювання злагодженим та самодостатнім, сучасна економічна практика свідчить про наявність у ньому певних недоліків, що викликає так зване «фіаско» ринку.

Виникають деякі проблеми, для вирішення яких необхідна участь держави в господарській діяльності, проведення нею економічної політики, яка відповідає завданням національної економіки.

У рамках відомих сучасних наукових економічних шкіл (кейнсіанства, монетаризму, інституціоналізму) сформувалося кілька теорій державного регулювання, що по-різному трактують цілі, завдання, форми й методи впливу держави на ринкову економіку.

Дж.М. Кейнс розробив теорію ефективного попиту, що стала основою його концепції державного регулювання. Розглядаючи забезпечення повної зайнятості як одну з головних цілей державного регулювання він приділяв особливу увагу формуванню національного доходу, реалізації товарів і послуг у сфері обігу, забезпеченню ефективного споживчого попиту. До завдань держави, за Дж.М. Кейнсом, входить і регулювання розподілу прибутків, зосередження в її руках фінансових та інших ресурсів для активного впливу на ринкові процеси, насамперед на ринковий попит на послуги і засоби виробництва, шляхом збільшення інвестицій у виробництво, стимулювання попиту за допомогою кредитно-грошових і бюджетних інструментів, зокрема, державних позик.

П.Самуельсон і Дж.Тобін, поділяючи основні ідеї Дж.М. Кейнса, запропонували, однак, свою систему антикризового регулювання економіки, що передбачає гнучке використання бюджету з урахуванням змін ринкової кон'юнктури, маневрування податками й обсягами платежів у фонди соціального страхування, а також більш активне використання конкуренції.

Представники монетаристської школи (М.Фрідмен, Ф.Хайек та ін.) вважають, що систематичне втручання держави в ринкові процеси чинить скоріше негативний вплив на економічний розвиток. На їхню думку, державне регулювання повинне бути обмеженим і полягати лише в стимулюванні вільної господарської діяльності, підтримці необхідного рівня грошової маси в обігу, обмеженні соціальних витрат. На відміну від Дж.М. Кейнса, об'єктом державного регулювання є не попит, а пропозиція факторів виробництва. Відповідно влаштовується система державного регулювання ринкових процесів і підприємницької діяльності, характерними рисами якої називаються: зниження державних витрат за рахунок скорочення соціальних програм;

проведення кредитно-грошової політики, спрямованої на підтримку необхідного рівня грошової маси;

зниження рівня податків;

зменшення дефіциту бюджету;

підтримка мінімального рівня заробітної плати.

Що стосується прихильників школи інституціоналізму, то вони одним з головних механізмів регулювання ринкових процесів вважають систему суспільного контролю над бізнесом - контролю на внутрифірмовому, регіональному і державному рівнях, у тому числі над діяльністю великих корпорацій, і державний вплив на конкуренцію і ціноутворення.

У пострадянській науці (у працях Л.І.Абалкіна, А.Г.Аганбегяна, Є.Т.Гайдара, А.Глушецького, М.І.Гончарова, А.С.Новосьолова, Н.І.Рижкова, А.В.Сидоровича, А.Чубайса, Г.Щекана, Є.Г.Ясіна та ін.) державне регулювання визначається також як втручання в розвиток ринкових процесів з боку органів державної влади й управління, і як вплив на економіку з боку також суспільних інститутів, як сукупність економічних, адміністративних і нормативно законодавчих мір, "здійснюваних федеральними і регіональними установами і громадськими організаціями з метою забезпечення збалансованого і стійкого розвитку системи регіональних ринків і її адаптації до умов, що змінюються,".

У тім чи іншім ступені державне регулювання у всіх цих школах вважається необхідним. Таким чином, виходячи з об'єктивної потреби забезпечення соціально економічного прогресу, держава покликана виконувати дві основні функції. Перша полягає в створенні нормальних умов для роботи ринкового механізму (тобто правове забезпечення його функціонування);

друга - у доповненні ринкового механізму елементами, що забезпечують вирішення найважливіших проблем, вирішення яких за допомогою ринкових відносин здійснити неможливо.

У ході економічної трансформації, що відбувається в державах з перехідною економікою, стихійні сили ринку можуть грати навіть руйнівну роль, і потрібна сильна державна влада для регулювання перетворень.

У формуванні короткострокових відтворювальних контурів провідну роль, як правило, грають механізми ринкового саморегулювання. Створення ж і розвиток стратегічних контурів постіндустріального типу, як уже говорилося вище, неможливе без активної цілеспрямованої діяльності держави і базових інститутів цивільного суспільства.

Ефективний вплив на економіку держава повинна здійснювати в рамках своїх функціональних дій за допомогою зважених методів регулювання, поряд з безпосередньо ринковим регулюванням, використовуючи економічні, і адміністративні важелі, суб'єктивні наміри, погляди, настрої і моральні обов'язки суб'єктів державного і господарського управління, різних політичних сил та ін. стосовно економіки і держави в цілому.

Економічні і правові методи регулювання використовуються в різних сферах управління з метою створення сприятливих умов розвитку ефективних господарських одиниць усіх форм власності. Для цього використовуються наступні важелі: податки, ціни, кредити, тарифи, інвестиції, цінні папери, відсотки, амортизація, бюджет, резерви, програми, пільги, державні замовлення, субсидії, мита і т.д.

Адміністративні методи варто застосовувати в тих сферах, що не охоплюються ринком, але залежать від нього: використання національного багатства, боротьба з монополізмом, вирішення проблем екології, допомога безробітним, виплати багатодітним, гарантований мінімальний заробіток, захист національних інтересів у зовнішньоекономічних зв'язках, забезпечення правил дотримання правил підприємництва і фінансово-кредитної діяльності.

Суб'єктом економічного регулювання, передбаченого в плані, є держава, що виконує цю роль за допомогою економічних, правових і адміністративних важелів. Вони формуються Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Національним банком, Антимонопольним комітетом, Міністерством зовнішньоекономічної діяльності і торгівлі, Міністерством праці і соціальної політики, Державним митним комітетом.

Практика виробила два основних типи державної промислової політики:

загальносистемний і селективний.

Загальносистемна промислова політика спрямована на створення загальних правових, інституційних та економічних умов, максимально сприятливих економічному розвитку країни.

Її цілі не мають будь-якого виборчого призначення (чіткої націленості на галузь, корпорацію, регіон), а поширюють свій вплив більш-менш рівномірно на всі суб'єкти ринку, формують економічне й інституційне, організаційне і правове середовище їхньої життєдіяльності.

Селективна промислова політика та її інструменти цілеспрямовано впливають на визначені види діяльності. Тобто вона діє як би по вертикалі.

Найважливішою проблемою, що вирішується промисловою політикою, для України варто вважати наростаючу структурну деформацію економіки, яка призводить до формування технологічного відставання, переважного розвитку первинного сектора економіки і функціонування як постачальника сировини і продукції з невисоким ступенем переробки. Дані питання розглядаються в рамках структурної політики.

Економічна структура має величезне значення для збалансованості народного господарства, підвищення темпів економічного зростання. Можна сказати, що успішний економічний розвиток більшості країн Заходу в чималому ступені пояснюється глибокими структурними перетвореннями, що забезпечують загальний підйом виробництва та інші якісні зміни.

Адміністративно-командна економіка залишила Україні деформовану структуру економіки. І саме прогресивні структурні зміни формують потенціал економічного зростання в економіці України. Тому фактором економічного зростання повинні стати структурні зміни у ВВП.

Сучасні структуроутворюючі економічні процеси пов'язані як з мікро- і макроекономічними процесами, так і з цілеспрямованою діяльністю держави. Структурні перетворення викликаються рухом платоспроможного попиту та товарної пропозиції, ціновою, фінансовою і податковою політикою, зовнішньоекономічною й інноваційною діяльністю.

Можна затверджувати, що в Україні поки ще не існує ефективного механізму забезпечення реструктуризації економіки, хоча передумови для цього вже дозріли.

Структура економіки – поняття багатопланове, тому що економіку можна структурувати, відштовхуючись від найрізноманітніших критеріїв. Мета будь-якої структуризації – показати співвідношення різних елементів господарської системи. Звичайно виділяють соціальну, галузеву, відтворювальну, регіональну і зовнішньоторговельну структури.

Як вважає І.А.Спірідонов, галузева структура економіки в широкому розумінні являє собою сукупність якісно однорідних груп господарських одиниць, що характеризуються особливими умовами виробництва в системі суспільного поділу праці і граючу специфічну роль у процесі розширеного відтворення [1].

Галузева структура світової економіки може бути представлена по-різному. Найбільш традиційний поділення виглядає таким чином:

1. Промисловість.

2. Сільське господарство.

3. Будівництво.

4. Виробнича інфраструктура.

5. Невиробнича інфраструктура (сфера послуг).

Галузеві пропорції, або галузева структура, являють собою співвідношення питомих ваг окремих галузей. Наявність постійних, позитивно оцінюваних структурних змін виділяються сучасними підходами в економічній теорії серед ознак економіки, що розвивається.

Оскільки темпи зростання галузей і регіонів у межах національної економіки сильно відрізняються, загальний потенціал економічного зростання може змінюватися в залежності від структурних зрушень. Будучи формою перерозподілу економічних ресурсів, структурні зміни, у випадку їхньої прогресивності, нарощують ресурси в найбільш перспективних для економічного зростання галузях і регіонах, або, у випадку їхньої нераціональності, навпаки, звужують базу економічного зростання, спрямовуючи ресурси в галузі і регіони з відносно низьким рівнем ефективності використання економічних ресурсів. Відповідно, чим більш дефіцитними є економічні ресурси, тим сильніше конкуренція за них, а отже, більший вплив на економічне зростання здійснюють структурні зрушення в економіці.

Нерозв'язаність структурної проблеми не дозволяє країнам, що здійснюють перехід від планової до ринкової системи господарювання, розраховувати на присутність у своїй економічній динаміці стійкої тенденції до зростання.



Pages:     | 1 |   ...   | 18 | 19 || 21 | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.