авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 2 | 3 || 5 | 6 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 4 ] --

Товар постачається не через українську фірму, а напряму покупцеві. Формально українська сторона не має жодного відношення до комерції, тому не оподатковується. Підприємство в країні зі сприятливим режимом оподаткування, виступаюче за контрактом як «Продавець», продає товар українському покупцеві. Відвантаження здійснюється «Вантажовідправником», який і є, насправді, реальним зарубіжним продавцем.

Транзит. Транзитну торгівлю також можна організувати з використанням підприємства, зареєстрованого в країні з сприятливим режимом оподаткування. Закупівлю товарів в одній країні і продаж в іншій можна зробити не від імені своєї фірми, а від імені офшорної компанії.

Товари перетнуть територію України на умовах транзитних перевезень на замовлення іноземної фірми, а весь прибуток буде сформований в країні зі сприятливим режимом оподаткування.

Закордонний продавець Гроші управління Українське підприємство, Офшорна компанія власник офшора інформація Гроші товар Покупець Рис. 2. Використання офшорних схем в операціях по імпорту Надання послуг. При роботі бізнес-організації в області надання послуг можлива наступна схема: підприємство, діюче в сприятливому режимі, виступає як представник української організації і відповідно його маркетингові послуги оплачуються певним відсотком від вартості контракту.

Таким чином, прибуток, отриманий внаслідок таких заходів, буде акумулюватися на рахунках підприємства в країні зі сприятливим режимом оподаткування. Свої кошти таке підприємство може вкладати в будь-який бізнес в будь-якій країні, але прибутки будуть повертатися в країну реєстрації. Такий механізм дозволяє ефективно розміщувати капітали в країнах з високим рівнем оподаткування, які надають пільги для зарубіжних інвесторів.

Враховуючи повсюдне посилення контролю над фінансовими операціями, в теперішній час спостерігається більш розгалужений підхід до такого способу трансферту прибутків. Наприклад, поширена наступна схема, яка здатна мінімізувати ризики.

1 крок – відкриття «білої» офшорної компанії по ліцензії Національного банку України;

2 крок – реєстрація від імені «білої» компанії декількох дочірніх фірм, часто в різних країнах.

Робота за такими схемами дозволяє уникнути багатьох обмежень, пов’язаних з діяльністю офшорних компаній. Зокрема, оскільки офшорна компанія організується за ліцензією державного органу, то у влади найбільш престижних офшорних зон (там більш строгі вимоги до розкриття інформації про засновника) і директорів престижних банків не виникає підозри щодо походження капіталу, і рахунки такій фірмі відкриваються без проблем.

Разом з тим і питання мінімізації податкових платежів вирішується цілком успішно.

Ліцензійна офшорна компанія, як правило, має незначні обороти, а всі грошові потоки проходять через її дочірні офшорні підприємства, також легальні по законодавству країни їх реєстрації, але які абсолютно не підлягають контролю податкових органів.

Реєстрація майна. Загальновідомо, що податкова відповідальність (обов’язок сплачувати податки) господарюючого суб’єкта встановлюється через розв’язання питання, резидентом якої держави є цей господарюючий суб’єкт. З метою встановлення податкової відповідальності питання резидентства вирішується шляхом визначення достатнього ступеня присутності господарюючого суб’єкта в податковій юрисдикції (право оподатковувати). Достатність присутності господарюючого суб’єкта в податковій юрисдикції визначається по двох основних критеріях:

постійне місце перебування (місцезнаходження, резидентство) і джерело прибутку. У зв’язку з цим можна сказати, що реєстрація майна в офшорних зонах, що особливо використовується в міжнародних перевезеннях, є виявом суперечності між правилами про місцезнаходження і джерела прибутку.

На сьогодні існує ціла категорія зон, призначених спеціально для реєстрації суден (кораблів), авіалайнерів (літаків), нерухомого майна. Суть схем наступна. Майно-судна, авіалайнери, об’єкти нерухомого майна (часто це власність приватних осіб) – передається у власність юридичній особі, резиденту офшорної зони (може бути і траст). У результаті фактично виступаючи вигодоотримувачем, справжній власник, формально не є власником цих об’єктів нерухомості, хоч і отримує всю вигоду від існування цього майна і його використання.

Для офшорних територій, що надають послуги по реєстрації майна, вигоди очевидні:

залучаючи кошти у вигляді фіксованих податків і зборів, вони вже не турбуються про наслідки, які може викликати діяльність транспортної компанії, чиє майно реєструється в офшорі, оскільки міжнародні перевезення здійснюються, звичайно, за межами офшорної зони.

На даний момент деякі фахівці вважають, що значна частина світового морського флоту належить офшорним компаніям [3]. Судновласники вважають за краще співпрацювати з панамськими, мальтійськими, ліберійськими компаніями. Так, тільки Панама залучає щорічно біля 200 млн. дол. США, завдяки зареєстрованим в ній компаніям [3, с. 258].

Вельми пільгові умови для реєстрації транспортних засобів надає Чорногорія. У ряді офшорних зон створені найбільш сприятливі умови по реєстрації і утриманню літаків.

Переваги, які отримуються від реєстрації майна на ім’я діючої як юридична особа офшорної компанії, полягають в наступному.

По-перше, це оптимізація оподаткування прибутків від міжнародних перевезень.

По-друге, це оптимізація оподаткування майна. У зв’язку з тим, що вартість основних фондів – судна, авіалайнери, їх обладнання – в транспортній галузі дуже висока, на оплату податку на майно відволікаються значні суми. У разі їх скорочення, у підприємства з’являється можливість прискорити модернізацію флоту (авіапарку).

По-третє, ліберальне валютне регулювання офшорних зон також є чинником, що робить привабливим послуги офшорних реєстраторів майна. Різного роду обмеження на конвертування, переказ валюти, необхідність здійснення обов’язкових процедур іноді приводить до того, що підприємство, що оперує в сфері міжнародних перевезень, не встигає своєчасно проводити оплату ремонтних робіт, різного роду зборів, бункерування суден, а, отже, часто втрачає вигідні замовлення.

Якщо судно зареєстроване в країні, політику уряду якої не схвалює більшість країн світової спільноти, то у судновласника можуть виникати проблеми при заході в іноземні порти, а також при укладанні договорів на міжнародні перевезення. Тому «зручність прапора» – це четверта перевага офшорних зон, що надають послуги по реєстрації майна.

Широке поширення офшорних схем в міжнародному транспортному бізнесі зумовлене самою суттю міжнародних перевезень, оскільки навряд чи знайдеться інше майно, яке можна було б з більшою легкістю, ніж корабель або літак, перемістити в будь-яку точку земної кулі. А саме переміщення зовнішньоторговельних вантажів і фінансових потоків між країнами продавця, покупця і підприємства, котре надає транспортні послуги, при слабкому зв’язку і взаємодії між державами, дозволяє останньому самостійно визначити ступінь присутності в податковій юрисдикції (обов’язок зі сплати податків) і саму податкову юрисдикцію.

Потрібно особливо підкреслити, що транспорт – життєво важлива і найбільша галузь господарства, що забезпечує економічну безпеку і цілісність держави. Транспорт – основна ланка виробничої і соціальної інфраструктури. Зовнішня торгівля тісно пов’язана з транспортом. Приблизно чверть міжнародної торгівлі послугами припадає на транспортні послуги [4, с. 261].

Досить часто фірми, що мають намір продати свій товар на іноземному ринку, не володіють необхідними для цього ресурсами. У цьому випадку вдаються до послуги компаній, що управляють експортними операціями, так званих Export Management Company – ЕМС, які є міжнародними агентами-посередниками для компаній усередині конкретної країни. До їх функцій входять:

отримання замовлень на продукцію клієнтів, вибір найбільш вигідних ринків збуту, каналів розподілу і реалізація заходів для просування товару. ЕМС здійснюють збір і аналіз даних та інформації для іноземних клієнтів, а також консультують компанії-експортери щодо платіжних умов. Крім того, ЕМС готують документацію, домовляються про транспортування, забезпечують складськими приміщеннями, здійснюють вантажно-розвантажувальні роботи і виконують інші логістичні функції.

Зазвичай фірма укладає контракт із компанією, що управляє експортом, для забезпечення доставки свого товару на ринок певного регіону. ЕМС може або купити продукцію, або продати за певні комісійні. ЕМС звичайно спеціалізуються на певному виді продукції і супутніх товарів для надання імпортеру найбільш повного їх асортименту продукції.

Використання послуг ЕМС має ряд переваг. Перша полягає в тому, що, спеціалізуючись на конкретних ринках збуту, ЕМС мають чітке уявлення про потреби даного регіону. Другою перевагою є той факт, що ЕМС намагаються підтримувати добрі стосунки з урядом країни, до якої здійснюється імпортування. Це дозволяє отримувати певні митні пільги під час просування нового товару. ЕМС постійно стежать за змінами в галузі регулювання документації, що дозволяє до мінімуму скоротити затримки під час імпортування вантажу.

До логістичних посередників, що діють у товарній інфраструктурі товаровиробників, належать також експортні торгові компанії (Export Trading Company - ETC), що здійснюють експортування товарів і послуг. ETC знаходять закордонних покупців і виконують експортні формальності, здійснюють підготовку документації, забезпечують перевезення усередині країни і за кордоном, а також – стежать за дотриманням вимог іноземних урядів. ETC може придбати у свою власність експортовані товари. Експортні компанії можуть брати участь в інших галузях міжнародної торгівлі. До їх складу входять мультинаціональні корпорації, банки, компанії, що управляють експортом, порти й асоціації виробників. Роль урядових організацій у цій сфері (зокрема, митниці) полягає в упорядкуванні і регулюванні потоків експортно-імпортних вантажів, захисті споживачів, запобіганні контрабанді заборонених до ввозу-вивозу товарів і здійсненні протекціоністської політики щодо своїх виробників, транспортних, експедиторських і інших компаній, що є ланками глобальних логістичних ланцюгів. Важливе місце в інфраструктурі посідають митні брокери.

Митні брокери контролюють проходження товарів через митницю і забезпечують відповідність документів, що супроводжують вантаж, існуючим вимогам. Вони мають у своєму розпорядженні інформацію про всі останні зміни в галузі регулювання імпорту і вимог до певних видів товарів. Митні брокери забезпечують мінімально можливий розмір сплачуваних ставок і мита для своїх клієнтів. Використовуючи послуги таких логістичних посередників, підприємство може суттєво знизити витрати при експортно-імпортних операціях. З цією ж метою вдаються до послуг пакувальних фірм, що спрощує процес проходження митних формальностей. Пакувальники, які знають вимоги до упаковування вантажу, що існують у різноманітних країнах, здійснюють добір матеріалу і технології для створення найбільш вигідного з економічної точки зору контейнера або транспортних конструкцій та забезпечення необхідного рівня захисту вантажу.

Під час міжнародного транспортування виникає потреба збереження вантажу у проміжних пунктах. З цією метою використовують транзитні ангари для тимчасового збереження вантажу між стадіями процесу транспортування. Звичайно у визначенні плати за використання порту враховується фіксована кількість днів безкоштовного збереження. Така форма збереження вантажу, що називається "територією транзитного збереження", дозволяє здійснювати операції з переробки вантажу перед тим, як розпочати завантаження. Ці дії передбачають переговори з перевізником, очікування необхідних документів, упаковування і маркування.

Звичайними функціями транспортних агентів як посередників є консолідація і перерозподіл контейнерів під час міжнародних перевезень, місцем призначення яких є територія однієї країни.

Залізничні й автомобільні перевізники, як правило, встановлюють однакові тарифи на перевезення як порожніх контейнерів, так і контейнерів із вантажем.

Для зменшення витрат, пов’язаних із необхідністю зворотного транспортування, транспортні агенти здійснюють сортування контейнерів, що прибувають, відповідно до місця призначення і потім знаходять вантажі для їх завантаження при зворотному транспортуванні.

Таким чином, відбувається консолідація великих обсягів вантажів із наступною доставкою автомобільним або залізничним транспортом у порт для експорту.

Вантажовідправники і вантажоодержувачі під час міжнародних перевезень отримують зиск від спрощення процесу експортно-імпортних операцій, а також використання досвіду, накопиченого фірмою - транспортним агентом.

Світова торгівля генерує значні потоки товарної маси між країнами, регіонами і континентами. В обслуговуванні міжнародної торгівлі між країнами, відділеними одна від одної морями і океанами, незамінним є морський транспорт, який вважається найбільш універсальним і ефективним засобом доставки великої маси вантажу на далекі відстані. Цей вид транспорту забезпечує перевезення більше за 60% обсягів міжнародної торгівлі. Вантажовласники оплачують судновласникам у вигляді фрахту за перевезення вантажів у міжнародних морських сполученнях 105-110 млрд. дол. щорічно, що дорівнює приблизно 7% вартості світового експорту [4, с. 261].

Серйозну конкуренцію морському транспорту в міжконтинентальних перевезеннях цінних вантажів останнім часом став складати повітряний. Офшорні зони, пропонуючи послуги з реєстрації майна, успішно конкурують як між собою, так і з державами, резиденти яких є судновласниками, за фінансові потоки, що перебувають в обігу в міжнародному фрахті.

Розглянуті окремі приклади наочно доводять необхідність розвитку в Україні офшорного бізнесу, становленню якого могли б сприяти створювані на теренах держави офшорні зони.

РЕЗЮМЕ В статье рассмотрены вопросы применения офшоров в экспортно-импортных операциях как механизмов повышения эффективности внешнеэкономической деятельности национального производителя.

РЕЗЮМЕ У статті розглянуто питання застосування офшорів в експортно-імпортних операціях як механізмів підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності національного виробника.

SUMMARY The questions of application of off-shores in export-import transactions as mechanisms of raising the efficiency of national producer’s foreign-economic activity are investigated.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Игнатов В.Г., Бутов В.И. Свободные экономические зоны. – М.: Ось-89, 1997. – 192 с.

2. Данько Т.П., Окрут З.М. Свободные экономические зоны в мировом хозяйстве. – К.: 1999.

3. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л.Н. Красавиной. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 796 с.

4. Бланк И.А. Торгово-посредническое предпринимательство. Киев, МП «ИНТЕМ Лтд», «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1992. – 448 с.

Поступила в редакцию 08.12.2006 года О ВЗАИМОВЛИЯНИИ МЕЖДУНАРОДНЫХ ФОНДОВЫХ РЫНКОВ И ОТДЕЛЬНЫХ ФИНАНСОВЫХ АКТИВОВ Полшков Ю.Н., к. физ.-мат. н., доцент кафедры МММЭ, ДонНУ Главные вопросы, которые возникают при соприкосновении с теорией и практикой фондовых рынков, следующие.

Как функционирует рынок ценных бумаг в условиях неопределённости?

Как формируются цены и какова их динамика во времени?

Какие концепции и теории следует использовать при расчетах?

Предсказуемо ли будущее движение цен?

Каков риск тех или иных финансовых инструментов?

Поэтому основная цель данной работы – совершенствование методов финансовой математики применительно к деятельности фондовых рынков в условиях неопределённости.

Зарождение современной теории финансов относят к началу ХХ столетия. Основной интерес этой науки был связан с вопросами администрирования и увеличения фондов, а ее «высшая математика» сводилась к подсчету сложных процентов. Развитие финансовой математики шло в двух направлениях. Первое из них базируется на предположении о полной определенности в ценах, спросе, предложении и т.п. Второе – в предположении условий неопределенности.

В первом случае определяющую роль сыграли работы И. Фишера (I. Fisher) [1], Ф.

Модильяни и М. Миллера (F. Modigliani and М. Miller) [2], рассматривавших вопросы оптимальных решений для индивидуумов и фирм. С математической точки зрения дело сводилось к задачам максимизации функций многих переменных при наличии ограничений.

Второе направление было более обширным. Основную роль здесь сыграли, прежде всего, работы Г. Марковитца (Н. Markovitz) [3] и М. Кендалла (М. Kendall) [4].

Работа Г. Марковитца 1952 года, заложившая основы теории портфеля ценных бумаг, была посвящена проблеме оптимизации инвестиционных решений в условиях неопределенности.

Соответствующий вероятностный анализ, именуемый mean-variance analysis (средне дисперсионный анализ), выявил исключительно важную роль ковариаций между ценами как того ключевого ингредиента, от которого зависит степень (несистематического) риска фондового портфеля. В работе Г. Марковитца была в полной мере осознана роль идеи диверсификации при составлении портфеля ценных бумаг. Заметим, что данное исследование оказало влияние на создание в 1964 году В. Шарпом (W. Sharpe) [5] и в 1976 году С. Россом (S. Ross) [6] двух классических теорий:

САРМ – Capital Asset Pricing Model (Модель ценообразования финансовых активов);

APT – Arbitrage Pricing Theory (Арбитражная теория ценообразования).

Эти основополагающие направления дают объяснение того, как складывается и чем определяется доход той или иной ценной бумаги в зависимости от состояния фондового рынка, на котором эта ценная бумага функционирует (САРМ), от каких факторов этот доход зависит (АРТ) и из каких концепций следует исходить при финансовых расчетах.

Модели Марковитца, САРМ и АРТ стремятся оптимизировать риск на финансовом рынке.

В теории финансов обычно различают два его вида. Несистематический риск – это риск, который можно уменьшить диверсификацией, т.е. тот, на который инвестор может повлиять своими © Полдшков Ю.Н., 2007.

действиями. Под систематическим риском принято понимать риск, связанный с состоянием данного фондового рынка.

Примером систематического риска может служить риск, связанный со стохастической природой процентных ставок, индексов акций, и на который рядовой инвестор не может оказать существенного влияния своими действиями. Это не означает, что с этим риском нельзя бороться. С целью контролирования возможного систематического риска, выработки рекомендаций для рациональных финансовых решений, защиты от больших и катастрофических рисков создаются системы по сбору статистических данных, их обработке, предсказанию возможного движения цен на рынке. Именно этой цели служат производные финансовые инструменты, такие как фьючерсные контракты, опционы, комбинации и т.п. Большое внимание уделяется технике хеджирования, более сложной, нежели диверсификация.

Работа М. Кендалла 1953 года, доложенная им на заседании Королевского статистического общества (Royal Statistical Society) Великобритании, относится к вопросу о том, как ведут себя цены на рынке, какими стохастическими процессами описывается их динамика. Это исследование важно тем, что оно привело к созданию т.н. теории эффективного рынка (Efficient Capital Market Theory – ECM-theory).

Следует также отметить монографии [7] и [8], написанные А. Н. Ширяевым и вышедшие в 1998 г. В них можно найти отражение самых разнообразных аспектов финансового рынка. Речь идёт об экономических идеях, концепциях, теориях в условиях определённости и неопределённости, моделях равновесия, оптимальности, полезности, фондовых портфелях, рисках, финансовых решениях, дивидендах, производных ценных бумагах и т.п.

Введём следующие обозначения. Пусть на данном международном фондовом рынке S, S,..., S n. Каждый из них будем имеется n различных рисковых финансовых активов (акций) 1 i, i = 1,..., n, которая по своей природе является случайной R(S ) характеризовать доходностью величиной. Для расчетов оптимального портфеля ценных бумаг необходимо знать математические cov{R( S ), R( S )} M {R( S )} i j ожидания и ковариации. В реальности эти величины оценивают по i прошлым данным выборочными средними и ковариациями.

Теории САРМ и АРТ дают не только ответы на вопросы о значениях математических ожиданий и ковариаций, но также и показывают, как величины (случайных) процентных ставок R ( Si ) отдельных акций зависят от величины процентной ставки R ( S M ) всего рынка, на котором cov{R( Si ), R( S j )} торгуются эти активы. В дополнение к ковариациям, играющим ключевую роль в «средне-дисперсионном анализе» Марковитца, теория САРМ выявляет важную роль еще cov{R( S ), R( S )} одного нового объекта – ковариаций между доходностями акций на данном i M рынке и самого рынка.

Теория САРМ и ее выводы базируются на концепции равновесного рынка.

Подразумевается, что на таком рынке отсутствуют (или не существенны) операционные издержки.

Инвесторы однородны в том смысле, что имеют равные возможности оценивания будущего движения цен на основе доступной для всех информации. Они имеют один и тот же временной горизонт (действуют в течение одного промежутка времени). Решения участников рынка основываются на средних значениях и ковариациях цен. Предполагается также, что все рассматриваемые активы «безгранично делимы» (например, можно приобрести 3,7 акций). На данном финансовом рынке имеется возможность безрискового вложения (облигации государственного займа, банковский счёт и т.п.) с процентной ставкой r.

Наличие безрисковой ценной бумаги является ключевым, поскольку именно процентная ставка r входит во все формулы теории САРМ в качестве «базовой» переменной, от которой производится отсчёт. Долгосрочные наблюдения за средними значениями показывают, что M {R( Si )} r (см. табл. 1, заимствованную из [7]).

Под (случайной) ценой «большого» рынка, понимают значение какого-либо глобального фондового индекса. Примером может служить индекс S&P500, характеризующий R( S M ) средневзвешенную стоимость акций 500 ведущих корпораций США. Случайная величина является процентной ставкой, которая описывает изменение значения индекса в данный момент времени.

Табл. 1.

Средние показатели фондового рынка США в ХХ в.

Номинальная процентная Реальное значение процентной Ценная бумага ставка ставки с учётом инфляции Common stocks 12% 8,8% Corporate bonds 5,1% 2,1% Government bonds 4,4% 1,4% Treasury bills 3,5% 0,4% Теория САРМ, опираясь на заложенные в ней концепции равновесного рынка, устанавливает, что для каждого актива S существует величина ( S ), называемая бетой этого актива, такая, что M { R ( S ) r} = ( S ) M { R ( S M ) r }, где cov{R( S ), R( S M )} (S ) = D{R( S M )}.

Иначе говоря, среднее значение «премии за риск» R ( S ) r пропорционально среднему R ( S M ) r. Последняя формула устанавливает, что значение беты ( S ) значению премии R( S M ) и R( S ).

определяется корреляционными свойствами процентных ставок Величина ( S ) играет важную роль при составлении портфеля ценных бумаг, являясь мерой чувствительности, мерой реакции актива на изменения рынка. Для определённости будем считать, что показатель рынка измеряется по индексу S&P500 и что компания А, чью акцию мы сейчас рассматриваем, входит в число пятисот компаний этого индекса. Тогда, например, если произошло изменение индекса на 1%, а бета акций компании А равна 1,2, то в среднем происходит изменение цены акций на 1,2%.

Сконструируем для произвольного актива S случайную величину cov{R( S ), R( S M )} ( S ) = [ R( S ) M {R( S )}] [ R( S M ) M {R( S M )}] D{R( S M )}, M { ( S )[ R( S M ) M {R( S M )}]} = у которой M { ( S )} = 0 и.

R ( S M ) M {R( S M )} с нулевыми средними, являются Т.о. случайные величины ( S ) и некоррелированными. Следовательно, R ( S ) M {R ( S )} = ( S )[ R( S M ) M {R( S M )}] + ( S ).

Последнее соотношение приводит нас к основополагающему свойству D{R ( S )} = 2 ( S ) D{R ( S M )} + D{ ( S )}, которое гласит следующее. Риск D{R( S )} инвестирования в актив S складывается из двух рисков 2 ( S ) D{R( S M )}, присущего данному рынку, и несистематического – систематического риска риска D{ ( S )}, присущего непосредственно данному активу.

Итак, подведём промежуточные итоги. В теории САРМ главный акцент сделан на то, как на рынке, находящемся в определенном равновесии, индивидуальный доход актива зависит от дохода «большого» рынка, на котором действует этот актив, и каков риск его получения. При этом для доходности актива S может быть получена формула R ( S ) = r + ( S )[ R( S M ) r ] + ( S ).

Обсудим теперь теорию арбитражного ценообразования АРТ. Арбитраж [9] – это получение безрисковой прибыли путём использования разных цен на одинаковые ценные бумаги.

Арбитраж является широко распространённой инвестиционной практикой и обычно состоит из покупки акции по относительно низкой цене и одновременной её продаже по цене более высокой.

Поскольку арбитражные доходы – безрисковые, то большинство участников современных фондовых рынков пытаются сформировать арбитражные портфели ценных бумаг. Для этого надо уметь строить прогнозы относительно того, будет ли данный актив в будущем обладать арбитражными возможностями.

АРТ делает упор на многообразие источников систематического риска. Эта теория основывается на многофакторных моделях, считая, что величина R( S ) зависит от некоторого F, F,..., F количества случайных факторов 1 2 q.

Инвестору следует начинать с определения систематических источников риска (т.е.

факторов), которые в настоящее время присутствуют на данном рынке. Опыт американского фондового рынка 70-х годов ХХ в. указывал, что к факторам, воздействующим на доходности акций, относятся:

• бизнес-цикл;

• процентные ставки;

• доверие инвестора;

• краткосрочная инфляция;

• долгосрочные инфляционные ожидания.

Такой подход используется «Roll&Ross Asset Management Corporation» (далее «R&R»). Эта корпорация измеряет данные факторы и сопоставляет их с другими экономическими показателями.

Например, фактор бизнес-цикла отражается с помощью реальных (с учётом инфляции) процентных изменений индекса промышленного производства, а краткосрочная инфляция – с помощью ежемесячных процентных изменений индекса потребительских цен.

Деятельность корпорации «R&R» основана на нескольких предположениях. Во-первых, каждому источнику систематического риска соответствует текущая неустойчивость и вознаграждение. Эти показатели и сами факторы могут изменяться со временем. Во-вторых, отдельные ценные бумаги и портфели обладают различными чувствительностями к каждому фактору. Чувствительности также могут меняться во времени. В-третьих, ожидаемая доходность и риск хорошо диверсифицированного портфеля определяются на основе рассматриваемых факторов. В-четвёртых, формируемый портфель должен обладать наилучшим соотношением премии и риска.

«R&R» поддерживает базу данных для большого числа ценных бумаг из стран с развитыми фондовыми рынками, которая обновляется ежемесячно. Корпорация рассчитывает оптимальные портфели как внутри конкретного рынка, так и в международном масштабе. Обычно инвесторы стараются сформировать портфели, состоящие из ценных бумаг, которые входят в базу глобальных фондовых индексов (например, S&P500). Такие портфели принято называть эталонными.

Намерением корпорации «R&R» является конструирование более эффективных портфелей. Такой портфель должен превышать доходность эталонного портфеля на некоторую заданную величину, имея при этом близкое по значению среднее квадратическое отклонение доходности. Состав и пропорции такого портфеля корпорация изменяет каждый месяц.

Отметим, что методики, разработанные «R&R» хорошо формализованы и не требуют существенных ограничений при использовании. Данные подходы хорошо работают при статистической устойчивости фондовых рынков, т.е. когда будущее в целом повторяет прошлое.

Современные исследования, проведённые компанией «Salomon Brothers» (далее «SB»), также акцентируют внимание на экономических факторах, влияющих на доходность инвестиционных портфелей. (Эти показатели легли в основу фундаментальной факторной модели «SB».) В список «R&R» добавляются следующие факторы:

• темп роста валового национального продукта (ВНП);

• ставка изменения мировых цен на энергоносители;

• темп роста расходов на оборону.

Интересно, что факторы, выделенные «R&R» и «SB» имеют общие характеристики. Во первых, они отражают показатели общей экономической активности (промышленное производство, объём продаж и ВНП). Во-вторых, они отражают инфляцию. В-третьих, они содержат разновидности фактора процентных ставок (стоимость кредита в банковской сфере и т.п.).

Рассмотрим линейную многофакторную модель R ( S ) = a0 ( S ) + a1 ( S ) F1 + a2 ( S ) F2 +... + aq ( S ) Fq + u ( S ), где u ( S ) – погрешность модели.

Автор данного исследования предлагает использовать методы эконометрического моделирования для оценивания параметров, входящих в модель.

Предположим, что выполняются условия применения метода наименьших квадратов (МНК). Статистические данные за p временных периодов запишем в матричном виде:

R1 1 F11... F1q F R2 1 F21 F22... F2 q R= F =...............

...

R 1 F... Fpq Fp p,.

p a (S ) Наличие в матрице F столбца из единиц обусловлено наличием параметра 0, играющего роль свободного члена.

Линейная многофакторная эконометрическая модель будет следующей R = FA + u, где наименование актива S опущено для компактности записей. Здесь A – вектор параметров модели, u – вектор отклонений:

a0 u a1 u A= u =......

a u q, p.

/ В дальнейшем будет использоваться символ « », означающий операцию транспонирования матрицы.

Оценим с помощью МНК параметры модели. Вектор отклонений представим в виде u = R FA.

Сумма квадратов отклонений будет следующей p u = u / u = ( R FA) / ( R FA) = R / R 2 A/ F / R + A/ F / FA i.

i = Согласно МНК эта сумма должна быть наименьшей, поэтому продифференцируем последнее выражение по A и приравняем производную к нулю:

(u /u ) = 2 F / R + 2 F / FA A, 2 F R + 2 F FA = 0, / / F / FA = F / R, A = (F/F ) F/R.

Полученная формула определяет оператор оценивания МНК a $ $ a A=...

aq $.

Линейная многофакторная эконометрическая модель с оценёнными по МНК параметрами будет иметь вид $ $ $ $ R ( S ) = a 0 ( S ) + a1 ( S ) F1 + a 2 ( S ) F2 +... + a q ( S ) Fq.

Применённый подход позволяет проводить полный эконометрический анализ.

Рассчитанная ковариационная матрица и другие вычисления позволят выяснить значимость модели, значимость коэффициента корреляции и значимость отдельных параметров модели. Для этого надо применять статистические критерии Фишера и Стьюдента.

Естественно, что полученный результат даёт возможность построения прогнозов, как точечных, так и интервальных. В рамках проводимых исследований будет не лишним провести дисперсионный анализ, проверить модель на наличие мультиколлинеарности, гетероскедастичности, автокорреляции отклонений.

Окончательные итоги данной работы следующие. В рамках методик формирования оптимальных портфелей ценных бумаг, применяемых на международных фондовых рынках, предложен эконометрический подход. Этот подход позволяет прогнозировать доходности финансовых активов, проверять значимость экономических факторов, влияющих на поведение рынка. Автор планирует продолжить исследования в данном направлении.

РЕЗЮМЕ Стаття присвячена методам формування оптимальних портфелів цінних паперів.

Запропонований економетричний підхід, що дозволяє прогнозувати прибутковості фінансових активів, перевіряти значущість економічних чинників, що впливають на поведінку фондового ринку.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена методам формирования оптимальных портфелей ценных бумаг.

Предложен эконометрический подход, позволяющий прогнозировать доходности финансовых активов, проверять значимость экономических факторов, влияющих на поведение фондового рынка.

SUMMARY The article is dedicated to methods of formation of optimum securities portfolios. The writer tenders the econometric approach. This approach allows to forecasting the return of financial assets, to check up the significance of economic factors, which one influence behavior of the stock market.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Fisher I. The Theory of Interests. New York: Macmillan, 1930.

2. Modigliani F., Miller M. The cost of capital, corporation finance, and the theory of investment // American Economic Review. 1958. V. 48 (June). P. 261-297.

3. Markowitz H. Portfolio selection // Journal of Finance. 1952. V. 7 (March). P. 77-91.

4. Kendall M. G. The analysis of economic time-series. Part 1. Prices // Journal of the Royal Statistical Society. 1953. V. 96. P. 11-25.

5. Sharpe W.F. Capital asset prices: A theory of market equilibrium under conditions of risk // Journal of Finance. 1964. V. 19 (September). P. 425-442.

6. Ross S.A. The arbitrage theory of capital asset pricing // Journal of Economic Theory. 1976. V.

13. P. 341-360.

7. Ширяев А.Н. Основы стохастической финансовой математики. Том 1. Факты. Модели. – Москва: Фазис, 1998.

8. Ширяев А.Н. Основы стохастической финансовой математики. Том 2. Теория. – Москва:

Фазис, 1998.

9. Шарп У., Александер Г., Бэйли Дж. Инвестиции: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1999.

Поступила в редакцию 28.11.2006 года ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ФИНАНСОВЫХ КОЭФФИЦИЕНТОВ ДЛЯ ОЦЕНКИ ИНВЕСТИЦИОННОЙ ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТИ АКЦИЙ Джусов А.А., к.э.н., Днепропетровский национальный университет, заведующий кафедрой международного менеджмента Отечественными и зарубежными учеными и практиками внесен значительный вклад в разработку методов анализа привлекательности акций [1–5, 8]. Новым и очень интересным и перспективным направлением деятельности отечественных институциональных инвесторов является инвестирование средств в простые акции зарубежных компаний. Акции относятся к достаточно рискованному типу инвестиционных инструментов. Однако при квалифицированном подходе к выбору акций для включения их в инвестиционный портфель, можно добиться значительно более высоких результатов, чем просто размещая денежные средства на банковских депозитах или инвестированием капитала в государственные и корпоративные облигации.

Основной причиной движения цен акций является, как известно, ожидание изменений в доходах корпораций [1, с.490–491]. Из этого следует, что для формирования эффективного инвестиционного портфеля инвестору нужно подбирать акции таких компаний, у которых в ближайшем будущем ожидается значительный рост доходов. А для этого требуется провести глубокие фундаментальные исследования с целью изучения влияния всех основополагающих условий на будущие доходы корпораций. Такой анализ обычно предусматривает подход «сверху вниз», и включает:

1. экономический анализ, позволяющий оценить общее состояние экономики и ее потенциальное воздействие на доходы, получаемые по ценным бумагам;

2. отраслевой анализ, призванный изучить состояние отраслей экономики с целью оценки конкурентоспособности конкретной отрасли промышленности и ее перспективы в сравнении с другими и определение в ее составе компаний, имеющих наилучшие перспективы развития;

3. фундаментальный анализ, предусматривающий глубокое исследование финансового положения компании и результатов ее хозяйственной деятельности.

При проведении фундаментального анализа в качестве информационной базы используется финансовая отчетность компании, включающая балансовый отчет, отчет о прибылях и убытках, отчет о движении денежных средств, отчет об изменениях в акционерном капитале. В процессе проведения анализа финансовой отчетности особый интерес для аналитика представляют следующие вопросы:

а) Насколько успешной была деятельность компании в прошлом – на протяжении нескольких лет и в последнее время, каковы перспективы получения прибыли в будущем?

б) Находится ли прибыль компании в состоянии роста, стабильности или спада;

указывает ли отчетность на ее существенные колебания?

в) Каково текущее финансовое состояние компании, какие факторы могут наиболее вероятно повлиять на него в ближайшем будущем?

г) Какова структура капитала компании, какие риски и преимущества она предполагает для инвестора?

д) Как выглядит компания в сравнении с другими в этой отрасли?

Изучение перечисленных вопросов представляет собой очень сложную, а в ряде случаев – невыполнимую задачу, в первую очередь, из-за сложности или невозможности получения достоверной информации. Кроме того, даже в том случае, если бы и удалось собрать всю необходимую информацию, проведение такого комплексного исследования потребовало бы очень высокого уровня квалификации аналитика и больших временных затрат. Для отечественных аналитиков, которые только с 1999 года, с развитием американских информационных Интернет сайтов получили теоретическую возможность доступа к анализу акций зарубежных компаний, эта задача представляется, практически невыполнимой. Кроме недостаточного опыта проведения такого рода анализа, отечественный аналитик имеет серьезную проблему доступа к требуемой информации.

Однако процесс проведения фундаментального анализа компании может быть значительно упрощен. Так, С. Коттл и Р.Ф. Мюррей считают, что для получения основных финансовых © Джусов А.А., 2007.

характеристик компании, достаточно рассмотреть три основных показателя: прибыль на акцию, величину дивидендов на акцию и цену акции. Кроме этих основных параметров иногда рекомендуются также рассмотреть показатели объема сбыта, притока наличных средств и балансовую стоимость в расчете на одну акцию [2, с.359].

Прибыль на акцию является одним из наиболее часто используемых показателей взаимосвязи между ценами акций и доходами корпорации. Этот параметр в финансовых отчетах представляют в виде коэффициента E/P (Earnings Per-Share). Его подсчитывают следующим образом. Сначала на основе последнего по времени отчета о доходах фирмы определяется балансовая величина дохода в расчете на одну акцию путем деления прибыли после налогообложения на число акций в обращении.

Затем определяется рыночный курс обыкновенных акций. Для этого используется цена последней сделки с акциями. После этого доход в расчете на одну акцию делится на рыночный курс.

Этот же показатель часто встречается в финансовых отчетах в виде величины, обратной E/P и называемой «кратное прибыли» или мультипликатором акций – P/E (Price/Earnings). Этот коэффициент показывает, сколько денежных единиц согласны платить акционеры за одну денежную единицу чистой прибыли компании. Или, другими словами, это соотношение показывает количество лет, в течение которых инвестор должен был бы держать данные акции, прежде, чем они вернут вложенные в них деньги при условии, что текущий доход постоянен.

В общем случае считается, что чем ниже это соотношение, тем более высокую доходность можно ожидать от рассматриваемых акций. При этом следует учитывать, что высокий коэффициент P/E, характерный для акций быстрорастущих компаний, объясняется тем, что рынок ждет от них существенного роста доходов. Поэтому значение P/E, рассчитанное для конкретной компании следует сравнивать со среднеотраслевым значением P/E. Так, быстрорастущие инновационные компании обладают значительными нематериальными активами, которые улучшают конкурентную позицию компании и, следовательно, вероятность получения доходов в будущем. Правила бухгалтерской отчетности, разработанные в относительно далекие времена, не учитывают в достаточной степени этот аспект. Таким образом, интенсивно работающие в области исследований и разработок компании выглядят хуже по сравнению с традиционными компаниями и, напротив, привлекательный уровень Р/Е может быть достигнут благодаря запуску в производство нового продукта, что в свою очередь, является результатом исследований и разработок, затраты на которые могли быть понесены в предыдущие годы.

Существуют характерные особенности при оценке акций, которые впервые размещаются на рынке (IPO – Initial Public Offering). В этом случае значение коэффициента Р/Е должно быть значительно более привлекательным, чем у конкурирующих компаний. Это может быть достигнуто установлением скидки на цену акций, вследствие чего значение Р/Е автоматически становится ниже.

Так, если средняя величина Р/Е, например для индустрии биотехнологического сектора составляет 40-50, то для акций компании IPO, относящейся к этой же индустрии, значение Р/Е должно находиться в диапазоне между 20 и 30.

Что же касается наиболее надежных и финансово стабильных компаний, таких например, как компоненты индекса Доу Джонса, то по имеющимся данным [1, с.497] за период с 1935 по годы среднее значение Р/Е для акций этих компаний составляло 15, при этом только в период с по 1990 годы его значение менялось от 6 до более чем 130 (в 1982 году).

По данным Мэта Блэкмэна, проводившего исследования зависимости тенденций на фондовом рынке США от среднерыночного значения Р/Е, этот показатель для индекса Standard & Poor’s 500 в период с 1920 по 2004 годы изменялся в пределах от 5 (в 1921 году) до почти 45 (в году) [3].

Исследования Неда Дэвиса показали, что превышение среднего показателя Р/Е для акций компонентов индекса Dow Jones уровня 18 свидетельствуют о переоценке рынка и возможности неожиданных падений цен. С другой стороны, падение Р/Е ниже уровня 10,5 говорит о том, что рынок недооценен и привлекателен для инвесторов.

Рядом исследователей проводились эксперименты, целью которых была проверка справедливости утверждения, что при прочих равных условиях, доходность инвестиционного портфеля, построенного из акций с меньшим значением Р/Е будет выше того, в состав которого входят акции с большим значением этого коэффициента. Результаты исследований подтвердили справедливость этого утверждения [2, с.537–538].

Следует также отметить, что вывод о целесообразности инвестирования на основе соотношения Р/Е зависит также и от ожидаемого роста доходов и в случае, когда инвесторы ожидают существенного повышения доходов компании в следующем году, это почти всегда оказывает значительную поддержку акциям компании. Для оценки подобной ситуации инвесторы могут использовать соотношение цены к ожидаемому росту доходов, или коэффициент PEG (Price/Earnings to Growth ratio), получаемое делением соотношения Р/Е на ожидаемый темп роста доходов в последующие 3-5 лет. При этом, значения коэффициента PEG в интервале 0,75 – 1 считаются достаточно привлекательными для инвесторов [4, с.126–128].

Многие крупные корпорации выплачивают акционерам часть своих доходов в форме дивидендов. При этом сумма выплачиваемых дивидендов может изменяться в диапазоне от 5 – 10% прибыли компании (такие цифры характерны для компаний отраслей производства компьютеров, программного обеспечения и др. отраслей высоких технологий) до почти 80 – 100% (компании по электро-, водоснабжению и т.п.). Такие выплаты обычно осуществляются ежеквартально.

При анализе дивидендной доходности акций еще более важным параметром является история выплаты дивидендов. Так, многолетняя и непрерывная выплата дивидендов обычно свидетельствует о высокой финансовой стабильности компании. Публикуемые цифры прибылей компании не всегда объективны. Показательны в этом контексте были 2000 – 2002 годы, когда в США было вскрыто большое количество нарушений в отчетной документации компаний. Так, прибыли могут быть либо занижены с целью уменьшения выплаты налогов, либо завышены с целью привлечения инвестиций. Дивиденды – это реальные деньги, навсегда уходящие из компании и если компания способна выплачивать деньги держателям акций, то у нее, следовательно, имеются резервы, как на дальнейшее расширение производства, так и на создание новых производств, и на научные исследования и т.п. Многие солидные финансовые институты в США даже не рассматривают в качестве кандидатов для своих инвестиционных портфелей такие компании, которые не выплачивают дивидендов по своим простым акциям [5, с.103].

Особенную привлекательность для инвестирования представляют компании, которые не уменьшали выплату дивидендов в периоды рецессий в экономике. Результаты исследований Франка Капиелло говорят о том, что руководство компаний постоянно стремится к увеличению дивидендов.

Понижение дивидендов рассматривается как крайняя мера, необходимая для осуществления дальнейшей деятельности компании.

Если дивиденды выплачиваются стабильно, но их размер очень незначителен, это может быть расценено как негативный фактор, т.к. может означать, что компания имеет финансовые трудности, которые не позволяют ей увеличивать размер дивидендных выплат. Но, понимая, что их уменьшение пагубно отразится на цене акций, руководство компании продолжает выплачивать дивиденды в прежнем размере.

Средний размер дивидендов очень различен в зависимости от отрасли, к которой принадлежит компания. Так, высокие дивиденды характерны для отраслей, в которых не предвидится какое-либо значительное развитие (например, акции компаний, предоставляющих коммунальное обслуживание населению). Компании развивающихся отраслей выплачивают невысокие дивиденды, либо вообще их не выплачивают, а прибыль инвестируют в развитие собственного производства. Так, например, компания Microsoft Corp, будучи компонентом индекса Dow Jones с 1999 года, впервые за всю свою 27-летнюю историю начала выплачивать дивиденды с начала марта 2003 года в размере всего 0,08 $US на акцию. Это значит, что при средней цене простых акций Microsoft Corp в начале марте 2003 года 24,00 $US дивидендная доходность по акциям корпорации составила на то время всего 0,33% (Для справки: с того времени компания последовательно повышала размер дивидендов, доведя его 0,40 $US на одну акцию, или до 1,4 %, по состоянию на 08.12.2006г. [6] ).

Таким образом, при анализе акций растущих компаний дивидендная доходность имеет наименьшее значение, когда будущая переоценка рыночной стоимости акций может принести инвестору прибыль, существенно превышающую дивидендный доход. Растущие компании способны использовать полученную прибыль более продуктивно, чем акционер, которому в случае ее распределения приходится искать для дивидендов альтернативные объекты инвестирования.

Поэтому в случае анализа акций по показателю их дивидендной доходности, особенное значение имеет отрасль, к которой принадлежит данная компания.

Но наиболее важным для инвесторов параметром является цена акции. При фундаментальном подходе после проведения анализа финансовой отчетности компании проводится оценка внутренней, или действительной стоимости акции и полученный результат сравнивается с текущей рыночной ценой. Базовой гипотезой является то, что рыночная цена акций колеблется около ее действительной стоимости, временами отклоняясь от нее на достаточно большие значения.

Поэтому одной из основных задач фундаментального анализа акций и является определение действительной стоимости акций и если оказывается, что действительная стоимость ниже рыночной цены акции, то принимается решение акцию продавать, т.к. за нее можно получить больше, чем она стоит на самом деле. Если действительная стоимость выше рыночной цены, значит, акцию нужно покупать.

Как было отмечено выше, при проведении фундаментального анализа акций важными параметрами являются также балансовая стоимость в расчете на одну акцию и приток наличных средств.

Балансовую стоимость в расчете на одну акцию вычисляют как отношение акционерного капитала к количеству акций, находящихся в обращении. Удобным средством сопоставления балансовой стоимости компании с рыночной стоимостью ее акций представляет коэффициент цена/балансовая стоимость акций, или P/Book (Price/Book value), определяемый как отношение рыночного курса обыкновенной акции к ее балансовой стоимости. Анализ акций по этому параметру достаточно прямолинеен: чем ближе цена акции к ее балансовой стоимости, тем больше показатель P/Book должен стремиться к единице и тем более выгодной должна казаться инвестору сделка.

Бенджамин Грэм, впервые предложивший этот коэффициент, уделял ему большое значение. Но в 1934 году, когда Б. Грэм проводил свои исследования, ситуация на рынке сильно отличалась от современной. Во-первых, после рыночного краха 1929 года большинство акций были недооценены из-за общего недоверия инвесторов к рынку и во-вторых, компании старой экономики имели на балансах больше недвижимости, оборудования, механизмов и т.п. Поэтому компании старой экономики в меньшей степени были зависимы от умения бухгалтеров использовать различные подходы для вычисления реальной стоимости активов. Таким образом, в настоящее время коэффициент P/Book лучше применять при анализе компаний, на балансе которых числится большое количество недвижимости, оборудования или к компаниям страхового или банковского секторов, на балансе которых находится большое количество финансовых активов.

Компании «новой экономики», многие из которых являются сегодня лидерами рынка, во многом базируются на интеллектуальных активах, которые не отражаются в балансовом отчете.

Например, такие гиганты сектора высоких технологий, как Oracle Corp.(ORCL), Microsoft Corp.(MSFT) и DELL Inc.(DELL) по состоянию на 07.12.2006 имели значения коэффициента P/Book 6,22;

7,89 и 19,26, соответственно. В то же время, акции мирового лидера автомобилестроения General Motors Corp.(GM), крупнейшей страховой компании American International Group Corp. (AIG) и банка Bank of America (BAC) имели значения P/Book 1,49;


1,90 и 1,79 соответственно [7]. Таким образом, использование этого коэффициента требует определенной корректности и при этом, его лучше применять при оценке акций банковской, страховой и машиностроительных отраслей.

Показатель притока наличных средств – один из наиболее широко используемых инвестиционными банками показатель. Этот параметр отражает количество наличных средств, получаемых компанией на протяжении отчетного квартала или года после осуществления всех необходимых выплат. Приток наличных средств (cash flow) определяют как доход до процентных выплат, налогов, амортизационных отчислений. Процентный доход и расходы, также как и налоги, не принимаются во внимание, т.к. основная идея показателя притока наличных средств состоит в том, чтобы, прежде всего, отражать состояние операционного бизнеса компании. Согласно правилам бухгалтерского учета, компания записывает свои прибыли или убытки в следующей последовательности. В верхней графе «отчеты о прибылях и убытках» стоит цифра общих продаж (объем реализации). По мере движения по таблице вниз, из этого показателя вычитаются различные типы затрат. В нижней графе записана чистая прибыль компании за отчетный период. Некоторые из этих затрат отражают непосредственную стоимость производства товаров и услуг компании;

другие, как например, амортизация оборудования, являются затратами, но не подразумевают перемещения средств в каком бы то ни было виде. Еще один вид затрат, таких как налоги и финансовые отчисления, являются административными. Таким образом, чем ниже располагается определенная позиция в Отчете о прибылях и убытках, тем больше манипуляций могут совершить бухгалтеры компании с целью подгонки показателя чистой прибыли к желаемому значению. Поэтому многие аналитики предпочитают использовать показатель притока наличных средств, расположенный в верхней части таблицы и не учитывающий ничего, кроме реальных денежных поступлений от деятельности компании [8].

Показатель притока наличных средств в большинстве случаев используют для сравнительной оценки компаний одной отрасли, характеризующейся высокими капитальными расходами или компаний, осуществляющих высокие амортизационные отчисления. Так, компании кабельного телевидения (например, Time-Warner и Telecommunications Inc.) во торой половине 90-х годов прошлого столетия на протяжении ряда лет подряд сообщали об убытках, которые были связаны с высокими капитальными затратами на создание кабельных сетей. При этом приток наличных средств рос. В подобных случаях аналитиков будет интересовать показатель притока наличных средств, чтобы исключить стоимость долгов компании, которые могут внести значительную погрешность при определении количества средств, которые компания получает от эксплуатации своих кабельных сетей.

Подводя итог всему вышеизложенному, можно сформулировать следующий вывод:

проведение комплексного финансового анализа зарубежного эмитента акций представляет собой очень сложную, в ряде случаев невыполнимую задачу, требующую высокого уровня квалификации аналитика, значительных затрат времени и очень большого объема труднодоступной информации.

Рассмотрение нескольких финансовых коэффициентов акций компании, таких, как величина прибыли на акцию, дивидендная доходность, коэффициенты цена/балансовая стоимость акций, показатель притока наличных средств и цены акций компании значительно облегчают процесс проведения финансового анализа компании и оценки инвестиционной привлекательности ее простых акций.

РЕЗЮМЕ Рассмотрены особенности проведения оценки финансового состояния зарубежных компаний с целью принятия решения о целесообразности инвестирования средств в их простые акции.

Определены основные параметры акций, изучение которых требует повышенного внимания при проведении анализа.

РЕЗЮМЕ Розглянуто особливості проведення оцінки фінансового стану зарубіжних компаній з ціллю прийняття рішення про доцільність інвестування капіталу у їх прості акції. Визначено основні параметри акцій, які потребують підвищеної уваги при проведенні аналізу.

SUMMARY Peculiarities of foreign companies finance state estimating for making a decision about investing in their common stocks have been considered. Basic parameters of common stocks, which require of high attention when analyzing, have been determined.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Тьюлз Р., Брэдли Э., Тьюлз Т. Фондовый рынок.–М.:ИНФРА-М,2000.–648с.

2. Коттл С., Мюррей Р.Ф., Блок Е.Ф. Анализ ценных бумаг Грэма и Додда. – М.: Олимп Бизнес, 2000. – 704 с.

3. Blackman Matt. Do P/E Ratios Really Matter? // Technical Analysis of Stocks & Commodities. – 2004. – July. – Volume 22, No 7. – P. 36–40.

4. Хаертфельдер М., Лозовская Е., Хануш Е. Фундаментальный и технический анализ рынка ценных бумаг. – Спб.: Питер, 2005. – 352 с.

5. Дараган В.А. Игра на бирже. Изд 3-е – М.: Едиториал УРСС, 2002. –232 с.

6. http://www.nasdaq.com, Стр. http://quotes.nasdaq.com/asp/summaryquote.asp?

7. http://finance.yahoo.com, Стр. http://finance.yahoo.com/q/ks?s=(bac, aig, gm, orcl, dell) 8. Стратегическое инвестирование. Коэффициенты Цена/Поток наличности, Цена/Балансовая стоимость, С.: http://www.k2kapital.com/education/educ19991214.html Поступила в редакцию 08.12.2006 года ТЕНДЕНЦИИ И НАПРАВЛЕНИЯ РАЗВИТИЯ ПРОЦЕССА ИНТЕГРАЦИИ УКРАИНЫ В МИРОВОЙ РЫНОК КАПИТАЛА Сиволап Л.А., к.э.н., ст. преподаватель Мариупольского государственного гуманитарного университета Современная мировая экономика характеризуется качественными структурными трансформациями, которые обуславливают интенсивный поиск новой концепции экономического развития. На формирование новой концепции существенным образом влияют, с одной стороны, исследования национальных (внутренних) источников экономического роста, а с другой - понимание того, что национальные экономики, независимо от их количественных и качественных параметров, функционируют в условиях всеобъемлющей и динамической интернационализации.

К факторам, стимулирующим современную миграцию капиталов между странами, относятся усиление взаимозависимости национальных экономик, являющееся результатом углубления международного разделения труда и интернационализации производства, международная кооперация, политика открытости экономики в развитых странах и создание благоприятной среды для ввоза капиталов в развивающиеся страны, обострение глобальных проблем, деятельность международных экономических организаций.

Изучению этих вопросов посвящены работы таких зарубежных и украинских ученых, как В. Беренса, М. Бромвича, Дж. Кейнса, Ф. Модиглиани, Д. Норткотта, А. Тобина, У.

Фишера, П.М. Хавранека, У. Шарпа, Белоруса О.Г., Бланка И.А., Грачева М.В., Губского Б.В., Ильиной Н.И, Кныша М.И., Лукьяненко Д.Г., Макогона Ю.В., Новицкого В.Е., Пахомова Ю.Н., Шапиро В.Д. и др.

Целью данной работы являться исследование тенденций и направлений развития процесса интеграции Украины в мировой рынок капитала В Украине в 2005 г., как и в предыдущие годы, основной формой привлечения капитала были денежные вложения и вклады в форме движимого и недвижимого имущества.

Наибольшие объемы инвестиций внесены США, Великобританией, Германией, Нидерландами, Россией, Швейцарией и Австрией. В это время в экономике Украины происходит наибольший прирост иностранных инвестиций, которые оказывают влияние на структуру внутреннего капитала.

Общий объем прямых иностранных инвестиций, внесенных в Украину состоянием на января 2006г. составили 16375 млн. дол., что составляет 349 дол. на одного человека. В целом прирост иностранного капитала в 2005г. составил 7328,2 млн. дол, что превысило в 3,3 раза прирост предыдущего года.

Используя данные, проведем анализ, построив линию тренда, получаем линейное уравнение:

У = 2204,6*х-52, Теперь делаем прогноз на 3 периода вперед. Как видно из графика, приведенного ниже, приток иностранных инвестиций к 2008 году возрастет и составит почти 20000 млн. дол. США.

y = 2204,6x - 52, R2 = 0, 2000 2001 2002 2003 2004 Рис 1. Прогноз притока ПИИ в Украину на 2008 г., млн. долл. США В 2005р. из Украины в экономику других стран направлено 218170 тыс. дол. прямых инвестиций. Инвестирование осуществлялось преимущественно в виде денежных вложений.

Основными инвесторами из Украины являются предприятия, которые принадлежат к таким видам экономической деятельности, как операции с недвижимостью, сдача в найм и услуги юридическим лицам, объемы инвестиций которых составили 67,7 млн. дол., транспорт и связь – 54,9 млн. дол., финансовая деятельность – 34,1 млн. дол., оптовая торговля и посредничество в торговле – 27 млн. дол., государственное управление – 17,9 млн. дол.

Наибольшие объемы инвестиций в экономику других стран осуществили Харьковская, Одесская, Днепропетровская области, Киев и Севастополь.

По общим данным за 2000-2005гг. сделаем прогноз:

ПИИ из Украины (тыс. дол. США) y = 10119x + Рис. 2. Прогноз потоков ПИИ из Украины на 2008 г., тыс. дол. США На основе данного прогноза можно сделать выводы, что вывоз прямых инвестиций из экономики страны будет увеличиваться и к 2008г. составит 236258 тыс. грн.

Развитие современного рынка капитала становится основным звеном функционирования мировой экономики, куда вовлекаются все новые государства.

Мировой рынок капитала вошел в стадию системной трансформации, суть которой состоит в:

• смене критериев оценки стоимости бизнеса и эффективности финансовых вложений;

• изменении глобальных хозяйственных стратегий, переходе от экспансии на развивающихся рынках к стратегии реструктуризации собственности и управления потоками товаров и услуг;


• преодолении перенакопления финансовых активов и кризиса ожиданий инвесторов, связанных с этим перенакоплением.

Глобализация финансовых рынков и обмена капиталами — неизбежный процесс, имеющий положительные и отрицательные стороны.

Вывоз капитала способствует растущему взаимопроникновению национальных экономик, ускорению обращения денег, более рациональному их использованию, но рядом идут спекулятивные процессы. В капиталообмен втягиваются страны, не вполне готовые к финансовому участию, например недавно получившие возможность выхода на рынок, у которых подключение к глобальному финансовому рынку может вызвать системный кризис.

Тем не менее, современный режим валютных курсов позволяет использовать и фиксированные паритеты;

и многие страны с недостаточно развитой экономикой, высоким уровнем ее открытости или сильной зависимостью от внешнего рынка прибегают к регулярным интервенциям с целью поддержания устойчивости национальной денежной единицы (в связи с наличием у населения крупных средств в иностранной валюте вне банков, которым оно не доверяет) приведет к небывалому росту «черного» рынка. В целом, во взаимозависимом мире, в глобальной мировой экономике полная валютная обратимость, принятая как стандарт множеством стран, уже превращается в важный инструмент эффективного функционирования экономических механизмов в глобальном масштабе.

Реалистически оценивая накопленный потенциал инвестиционного пространства Украины, можно утверждать, что наступает благоприятный период для его эффективного использования и развертывания деятельности инвесторов как иностранных, так и отечественных. Привлечения прямых иностранных инвестиций является одним из ключевых вопросов в ходе реформирования и модернизации украинской экономики. Учитывая серьезное технологическое отставание украинской экономики в сравнении с развитыми странами, положительным для Украины может стать приток иностранного капитала и, как следствие, развитие международного сотрудничества. Подобное сотрудничество, в свою очередь, обеспечит доступ к новым технологиям и методам управления, а также даст толчок для увеличения объемов отечественных инвестиций. Опыт развитых стран показывает, что часто инвестиционный бум в стране начинается с внедрения новых технологий, принесенных иностранным капиталом.

РЕЗЮМЕ Целью данной работы являться исследование тенденций и направлений развития процесса интеграции Украины в мировой рынок капитала РЕЗЮМЕ Метою даної роботи бути дослідження тенденцій і напрямків розвитку процесу інтеграції України у світовий ринок капіталу SUMMARY The purpose of the given work is to research of tendencies and directions of development of process of integration of Ukraine in the world market of the capital СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Перехідна економіка: Підручник / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Лібанова та ін.;

За ред.

В.М. Гейця. – К.: Вища шк., 2003. – 591с. с. 2. Рогач О.І. Міжнародні інвестицій. – Київ, „Либідь”. – 3. Agmon T., Hirsch S. "Mutinational Corporations and the Developing Economics: Potential Cains in a World Imperfect Markets and Uncertainly". - Oxford Bulletin of Economics and Statistics (November 1979), pp.333-334.

4. World Investment Report 2004. - p. 1-25.

5. www.ukrstat.gov.ua Поступила в редакцию 26.12.2006 года ВПЛИВ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА МАКРОСТАБІЛЬНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК: РЕГІОНАЛЬНІ ДИСПРОПОРЦІЇ РОЗВИТКУ Резнікова Н.В., к.е.н, м.н.с. кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Спроби осмислення трансформаційних тенденцій сучасності відбуваються за різними напрямами – філософським, геополітичним, геоекономічним, соціальним, культурним. Водночас, особлива увага сконцентрована на виявленні закономірностей, що формують нову економіко політичну структуру світу. Серед них виокремлюються посилення взаємозалежності, зміна характеру планетарних загроз, утворення глобального геоекономічного універсуму, інтеграційні прояви. Попри часом діаметрально протилежні погляди відомих вчених та дослідників на одні й ті ж самі світові процеси, чи не єдиною позицією, що їх пов’язує, виступає констатація, з одного боку, активного розвитку процесів глобалізації та універсалізації світу, та з іншого боку, виокремлення певних територій з їхнім поступовим фрагментуванням, збільшення кількості діючих осіб на світовій арені з подальшою зміною в балансі їхніх сил. Д. Розенау для відображення обох цих процесів був запропонований спеціальний термін „фрагмегративність” як прояв одночасної дії фрагментації та інтеграції.

Дослідженню природи, проявів фінансової глобалізації була присвячена особлива увага з боку відомих західних вчених-економістів, серед яких М. Бордо, А. Веласко, Г. Вагнер, Б. О’Донел, Р. Глік, Г. Гортон, Д. Даймонд, Р. Дорнбуш, П. Кругман, Д. Маккензі, М. Обстфельда, Е.Прасад, К. Рейнхарт, Р. Рігобон, Л. Самерс, Б. Сомаржинська, Дж. Стігліц, І.Тайтел та інші. У роботах С. Стренджа, П. Евенса, Ф. Черні, Л. Вейса, П. Катценштайна простежується формування © Резнікова Н.В., 2007.

глобального економічного, правового та політичного простору і становлення нового світогосподарського порядку з позицій силових відносин і міждержавних конфліктів, ідея переходу від моноцентричної версії керованого світу (єдиний Захід, єдиний атлантичний простір на чолі зі США, Велика Сімка) до поліцентризму.

Проте як у зарубіжній, так і у вітчизняній економічній літературі немає одностайності щодо оцінки процесу глобалізації, яка одночасно виступає джерелом непередбаченості, нестійкості міжнародних ринків капіталу, так і запорукою міжкраїнової диверсифікації та підвищених темпів зростання.

Особливістю сучасного економічного розвитку виступає загострення протиріччя між тенденціями глобалізації і фрагментації світу при домінуванні фрагментації з властивою для неї некерованістю і конфліктністю. Звідси випливає ряд принципових концептуальних моментів. Хоча обидві тенденції взаємозалежні та взаємообумовлені, мають власну природу та діють відносно самостійно, провідну роль при цьому відіграє саме глобалізація.

Намагання розв’язати суперечність між вигодами від глобалізації і пов’язаною з нею відкритістю та алокаційною ефективністю та загрозами, що породжуються такою відкритістю і які втілюються у підвищенні залежності економічного зростання та національного добробуту від екзогенних факторів, простежуються у процесах регіоналізції [1, С.173]. Останні, по суті, відображають формування своєрідного фрагмента глобальної економіки, який вміщує більшою мірою її позитивні риси, ніж вона сама в цілому може їх втілити (наприклад, з огляду а збереження обмежень факторної мобільності і ті чи інші інституціональні детермінанти та регуляторні бар’єри), та обмежує вплив її негативних проявів. Можна стверджувати, що внаслідок глобалізації такі підсистеми міжнародної економіки, як великі відносно закриті економіки, втрачають більшість своїх позитивних ознак, що прямо випливають з більш низької чутливості до змін глобальної кон’юнктури, вищого рівня диференціації виробництва і споживання та менш вираженої потреби реагувати на коливання валютних курсів. Тобто такі ознаки можна сформувати на рівні групи країн, які їх набувають у процесі регіональної інтеграції, перетворюючись на велику відносно закриту економіку на якісно новому рівні. Такий рівень повинен передбачати, що інтегрований економічний простір стає спроможним протистояти викликам глобалізації, забезпечуючи акомодацію шоків за рахунок внутрішньої трансформації своїх власних складових елементів.

ВВП/ЗФП зростання Ризик кризи ВИХІДНІ УМОВИ • Розвиток фінансового ринку глобалізація • Особливості інституційного забезпечення Фінансова Х • Макроекономічна політика • Торговельні зв’язки ВВП/ЗФП* зростання ?

Ризик кризи * Загальні фактори продуктивності Рис. 1 Вплив фінансової глобалізації на макроекономічну стабільність Однак, найбільш суперечливим моментом у даному випадку є те, що зростаюча нерівномірність у темпах економічного розвитку країн та рівня добробуту їх населення не завжди залежить лише від виробничої функції їхніх національних економік, але і від ступеню центрованості її фінансово-торгівельних зв’язків (тоді як оптимальне використання наявного виробничого, ресурсного, трудового, науково-інноваційного потенціалу виступає додатковими умовами успішного позиціонування країни на світовому ринку) (Див. Рис.1). Таким чином, наявні диспропорції у розвитку регіонів на рівні національному тим більше зростають у розрізі „національна економіка – регіональне об’єднання – світова економіка”.

Звідси можна зробити висновок про те, що фінансова глобалізація призводить до покращення макроекономічних показників тієї чи іншої країни за умови наявності так званих вихідних умов, які, водночас, можуть стати певним здобутком для урядів тих держав, що на момент включення у глобальний ринок не мали достатньо чітких стартових позицій. Таким чином, переваги глобалізації, якими прагнуть скористатися країни, сприймаючи їх як часткову кінцеву мету, можуть виглядати додатковими конкурентними перевагами для тих країн, що оперують ними на момент залучення до активної світової торгівлі.

Емпіричний досвід демонструє, що ступінь економічної доцільності фінансової інтеграції може відрізнятись в залежності від дії часового фактору, що пояснюється більш активним втручанням на неї так званих непрямих каналів впливу в порівнянні з традиційними чинниками, що визначають рівень підтримки джерел внутрішнього інвестування (Див. Рис.2). Мова йде про те, що суто в теоретичному розрізі досить важко виявити потенційні ефекти фінансової інтеграції, враховуючи весь комплекс зростання-утворюючих чинників - інституційного забезпечення, розвитку фінансового сектору, якості макроекономічної політики. Основна причина полягає в тому, що кожен з перелічених факторів сам по собі в тій чи іншій ситуації може відігравати провідну роль у отриманні фінансових вигод від розвитку інтеграційних процесів, а тому встановити загальновизнаний та єдино прийнятий рейтинг вихідних умов на шляху до фінансової глобалізації не вважається економічно обґрунтованим.

Фінансова глобалізація • Більш ефективне розміщення Зростання ВВП капіталу • Рівень інтеграції національного та Нерівномірність міжнародного капіталів та нестабільність • Міжнародний розподіл ризику споживання Рис.2 Вплив фінансової глобалізації на макроекономічну стабільність (традиційні погляди) З одного боку, фінансова глобалізація сама по собі продукує додаткові переваги. З іншого боку, не викликає сумніву той факт, що потоки фінансового капіталу першочергово спрямовуються саме до тих країн, де розвиток фінансового сектору робить можливим більш активне та широке його використання за умови стабільного функціонування відповідних інституцій, що регулюють його діяльність.

Стосовно більш широкого контексту, світовий економічний простір вже не поділений чіткими географічними кордонами, а одна й та ж сама країна може виступати активним гравцем не в одному регіональному угрупованню. Мінливість економічного середовища залежить від загальної політичної ситуації у світі, політико-правової стабільності кожної із країн-учасників глобального ринку, психологічного чинника, що формується під впливом ринкових акторів, причетних до руху гарячих грошей, вартості робочої сили, сприятливих географічних умов для виробництва того чи іншого товару, що має інноваційні риси, платоспроможного попиту та багатьох-інших факторів (Див. Рис.3, Рис.4).

На думку А.С. Панаріна, саме поняття „глобалізації” слід позбавити фаталістичного навантаження, іншими словами, його трактування як певних фатальних тенденцій, яким немає жодної альтернативи. Як зазначає дослідник, глобалізм має внутрішню альтернативу, що пояснюється його антиномічною природою. Перша антиномія полягає в тому, що світ глобалізується швидше як об’єкт, тобто об’єктивно нарощуються глобальні проблеми, котрі в методологічному плані виступають як загальнопланетарні, розв’язання яких вимагає планетарних зусиль. У світі створюється єдиний простір взаємодії, структура якого дозволяє генерувати сигнали з однієї частини світу та передавати їх на іншу, що впливає на геостратегію та на поведінку різних міжнародних суб’єктів. В зазначеному об’єктивному сенсі, світ справді глобальний. Але якщо розглядати його з точки зору суб’єкта, а саме здатності та готовності народів реально відгукуватись спільними стратегіями на глобальні проблеми, реально кооперуватись, утворювати певні асоціації в цій загальноглобальній ситуації, - з цієї точки зору світ лишається парціальним.

*Розмір лінії пропорційний обсягам % від світової торгівлі (двосторонні торгівельні зв’язки, що становлять менше 2% від світових потоків, не позначаються) Рис. 3. Обсяги світової торгівлі за регіонами, 1963 [2] *Розмір лінії пропорційний обсягам % від світової торгівлі (двосторонні торгівельні зв’язки, що становлять менше 2% від світових потоків, не позначаються) Джерело: складено за [2] Рис. 4. Обсяги світової торгівлі за регіонами, Проблема полягає в тому, що внаслідок застарілих традицій та амбіцій держав, об’єктивна глобальність та незмінно існуюча суб’єктивна парціальність, невміння людства виступати в якості єдиного планетарного суб’єкта стають однією із найзагрозливіших дисгармоній сучасності. Відповідно, у довгостроковому прогнозі, ми маємо справу з відсутністю альтернативи співіснуванню та нарощуванням здатності окремих держав кооперуватися перед загрозами глобальних проблем, надаючи світу рис планетарного суб’єкту.

Наступна антиномія акцентується на незмінній рисі сучасних міжнародних відносин і найбільш влучно виявляється в економічній сфері їхнього прояву. Йде мова про так званий міжкраїнний обмін швидше дестабілізуючими фактами та негативним досвідом, аніж стабілізуючими чи позитивними. З даної точки зору, в світі має ініціюватись утворення та підтримка певних інформаційних фільтрів, що дозволятимуть проводити обмін досягненнями, а не поразками. Водночас, дана ідея суперечить основному закону ентропії, за яким хаотичні події, дисгармонія, дестабілізація розповсюджуються світом активніше та швидше у порівнянні з наслідками економічних досягнень.

Слід зазначити, що копіювання та прийняття зовнішніх атрибутів прогресу та розвитку не завжди супроводжується адекватним нарощуванням внутрішньої політико-економічної самодисципліни. Чи не найкращим прикладом цього виступає критика політики Міжнародного валютного фонду, поради якого не виявлялись адекватними потребам кожної окремо з країн, консультування з якими він проводив. Певна уніфікація запропонованих стабілізаційних програм без врахування специфіки господарювання та економічного розвитку країн-здобувачів допомоги в комплексі з відчутною політизацією цієї міжнародної інституції призвели до втрати довіри до результатів їхнього регулярного моніторингу. Нині під час проведення антикризових заходів МВФ поступово трансформує свої програми з урахуванням економічного падіння та необхідності у поодиноких випадках корегувати свої поради на прохання уряду країни її запровадження. Проте, у своїй діяльності МВФ, перш за все, керується принципом обумовленості, згідно з яким країни-члени фонду можуть отримати кредит лише за умови, що вони беруть на себе зобов’язання провадити ту економічну політику, яку їм пропонує саме Міжнародний валютний фонд. Це, в свою чергу, робить ідею економічної свободи та вільного демократичного вибору ілюзорною та заплямованою позицією практичного егоїзму та нав’язаного диктату.

Як влучно зазначає І. Гладій, загострення протиріч глобальної економіки створило мотиваційну основу для глибинної трансформації суспільно-економічної системи загалом з усією різноманітністю існуючих взаємозв’язків, взаємозалежностей та ієрархічних рівнів[3,С.204]. Фактично, саме це спонукало більшість країн світу на пошук адекватних їхнім інтересам моделей розвитку, які враховують всю різноманітність та оригінальність кожного елемента загально цивілізаційної системи. Важливими висновками, до яких прийшло людство наприкінці тисячоліття в контексті обраної проблеми, є:

недоцільність уніфікації моделей розвитку на рівні загальноцивілізаційної парадигми;

необхідність формування міжнародних механізмів узгодження та гармонізації інтересів країн світу;

зміщення акцентів розвитку з рівня національної економіки на рівень міжнародних регіональних груп.

Просторова локалізація країни все більше пояснюється інтересами транснаціонального характеру, базуючись на використанні двосторонніх торговельних угод та посекторального відкриття економіки. Як комплексний соціально-політичний та економічний феномен, „новий регіоналізм” транснаціональний за своєю природою, що характеризується високим ступенем інтегративності: субнаціональні одиниці, використавши потенціал національних економік, прагнуть віднайти себе в більш широкому геоекономічному та геополітичному просторі. По новому формуючи відносини з „материнською” державою, ці одиниці одночасно встановлюють більш складні взаємні контакти із сусідніми територіями, в результаті чого складається нова георегіональна картина світу як комбінація транснаціональних альянсів різного ступеню взаємозалежності та формалізації.

Транснаціональний характер „нового регіоналізму” виносить на розсуд принципові питання про адаптацію державних структур до епохи глобалізації та взаємозалежності, а тому все частіше трактується як специфічний інструмент, за допомогою якого географічно віддалені від центрів прийняття рішень країни уникають потенційно перетворення в соціально-культурну та політичну периферію. В окремих випадках може йти мова про „ненав’язливий” розподіл сфер впливу між рядом країн, кожна з яких в свій час ініціювала формування того чи іншого регіонального союзу.

Вкотре знайшла підтвердження теза про існуючі диспропорції світового розвитку і передусім нерівномірність розвитку центру та периферії, що проявляються у найбільш чутливій сфері – сфері кредиту і фінансів. В свою чергу, цивілізаційні аспекти фінансової глобалізації характеризуються низкою напрямів, які дозволяють як поєднати національні особливості окремих країн та стерти бар’єри між ними, так і навпаки, підкреслити саме національну самобутність окремих країн та регіонів. Все це характеризується використанням єдиних фінансових інструментів з метою уніфікації економічного розвитку, формуванням світових фінансових центрів у процесі цивілізаційного розвитку та можливостями масштабних дій, спрямованих на підрив стабільності фінансової системи як форми цивілізаційної протидії.

Як авторитетно зазначає М. Кастельс, глобальна економіка характеризується фундаментальною асиметрією між країнами за рівнями їх інтеграції, конкурентним потенціалом та часткою вигод від економічного росту [4] (Див.Рис.5).

- країни, що світова економіка ( за винятком Китаю) розвиваються країни, що розвиваються ( за винятком Китаю) Рис. 5. Темпи промислового росту [7] Зазначена нерівномірність розвитку в сучасному світі прослідковується за всіма напрямами. Багаторічний досвід функціонування інтеграційних угруповань демонструє важливість оптимального поєднання національних та наднаціональних інтересів, що за умов формування так званого наднаціонального простору виносить на порядок денний перегляд функцій держави у бік зростання їхньої важливості та відповідальності за кінцевий результат рішень, що приймається її урядом. Таким чином, нація-держава вже не сприймається як виключно єдино визначена сукупність певних економіко-цивілізаційих характеристик, а виступає багатогранним гравцем на світовій арені залежно від просторових та часових координат її виміру.



Pages:     | 1 |   ...   | 2 | 3 || 5 | 6 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.