авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 7 | 8 || 10 | 11 |   ...   | 22 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 9 ] --

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

- майнові права інтелектуальної власності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих;

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Дослідження свідчить, що більшість економістів визначає iнвестицiї як вкладення капіталу у різних формах у рiзноманiтнi проекти з метою отримання прибутків або збереження i капіталізації цього капіталу.

Таким чином, основні мотиви інвестування (вкладення капіталів) збігаються з мотивами міжнародного руху капіталів. Спільними є й складові руху капіталів та інвестиційного процесу:

об'єкт та суб'єкт інвестування, мета i результат інвестування. Виходячи з цього, мотиваційна модель взаємодії суб'єктів та об'єктів інвестування, досягнення мети i результату інвестиційної діяльності можуть бути спільними як для міжнародного руху капіталів так і для інвестиційного процесу (рис. 1.2).

Інвестиційний процес має розгалужену інституційну структуру, цільову орієнтацію, різні джерела фінансування, форми, обсяги й терміни інвестування. Провідну роль в iнвестицiйному процесi вiдiграють суб'єкти iнвестування (iнвестори), якi водночас є iнiцiаторами мiжнародного руху капiталу. Дослідження структури інвесторів, їх характеристик має важливе значення для формування системи заходів цілеспрямованого управління рухом капіталів та залученням іноземних інвестицій. Для роботи з інвесторами, регулювання руху капіталів у тих чи інших напрямках потрібно враховувати їхню різноаспектну характеристику.

Вітчизняні фахівці з інвестування П. І. Гайдуцький, В. В. Мельник, В. В. Козюк, Д. Г.

Лук’яненко, А.А. Пересада поділяють суб’єктів інвестиційного процесу на такі дві групи:

інституційних інвесторів та інвесторів-підприємців. Iнституцiйнi інвестори - фінансові посередники, «...якi залучають кошти переважно через продаж акцій (паїв) в інвестиційних фондах i вкладають цi кошти у диверсифiкований портфель цінних паперів». Більшість інституційних інвесторів є пасивними портфельними інвесторами, якi купують i продають цінні папери на вторинному ринку, не втручаючись у виробництво. Для зниження ризиків вони не купують значну частку власності в якійсь одній компанії, а також не беруть активної участі в управлінні компанією. Пасивних інвесторів зазвичай не вважають прямими іноземними інвесторами. Прямою вважається iнвестицiя, котра забезпечує реальний вплив інвестора на прийняття рiшень в об’єкті інвестування. За міжнародною практикою одержання iноземним інвестором у власність 10-25 % акцiй зарубiжної компанії вважається прямою інвестицією.

Суб’єкт інвестування (інвестор) Результат Мета інвестування і інвестування і переміщення капіталу переміщення капіталу (прибуток) Об’єкт інвестування (реципієнт) Рис. 1.2 Спрощена мотиваційна модель міжнародного руху капіталу і інвестиційного процесу.

Iнвестори-пiдприємцi - це, як правило, невеликi iноземнi компанii, якi намагаються скористатись з міжнародних конкурентних переваг іноземних країн, їхніх галузей або підприємств завдяки саме невеликим власним розмiрам, високiй мобiльностi капiталу та швидкому прийняттю рiшень. Taкi iнвестори орієнтуються на максимальне використання наявних можливостей та швидке отримання прибуткiв, а також на створення власних чи спільних підприємств у краiнах-реципiєнтах.

За результатами аналізу практики міжнародного руху капіталу пропонується виділяти дві групи суб’єктів iнвестування, але дещо iншого складу: суб'єкти-iнвестори - фізичні особи, корпорації, національні та міжнародні фінансові інституції i уряди країн та суб'єкти-учасники фiзичнi та юридичнi особи, якi забезпечують реалiзацiю iнвестицiй як виконавцi замовлень або доручень інвесторів.

Водночас важливе значення має класифiкацiя суб'єктiв iнвестування з позицiй їхньої мотивацiйної природи руху капіталів і мети інвестування.

Мета інвестора досягається через використання рiзних мотиваційних факторів інвестування та засобів. Однi iнвестори мають чiтко визначенi цiлi, iншi таких цiлей не мають, а готові їх формувати на основі iнвестицiйного маркетингу. Однi iнвестори орієнтуються на конкретні країни, регіони, типи підприємств, інші - на конкретні галузi, пiдгалузi i реальні інвестиційні проекти. Така система цiлей зумовлює наявнiсть вiдповiдної структури інвесторів.

Сутність мiжнародного руху капiталiв полягає в тому, що інвестори одних країн просувають свої iнвестиції в iншi країни. Особливiстю мотивацiйних чинників міжнародного руху капіталів є відмінності в характеристиці інвестиційного клiмату рiзних країн, насамперед, країн-донорів та країн-реципієнтів. Kpaїна, яка потенційно має стати об'єктом припливу капіталів, мусить мати сприятливіший інвестиційний клімат хоча б для конкретного інвестора, ніж країна походження капiталiв.

Формування сприятливого інвестиційного клімату країни визначається широким спектром заходів. З цією метою необхідно, насамперед, забезпечити на державному рівні формування сприятливого економічного середовища. Важливу роль у формуванні інвестиційного клімату відіграє правова стабільність, несуперечливість і зрозумілість.

Особливу категорiю становлять iнвестори, якi ще не визначилися з конкретною метою щодо об'єкта інвестування. Це так звані «сліпі» інвестори. У бiльшостi випадкiв ці інвестори пiдприємцi, пiдроздiли транснацiональних компанiй або венчурнi фонди, якi збирають грошi в одних країнах з метою iнвестування в інші країни, де вони відчувають можливість отримання великих прибутків за короткий період часу. До такого типу інвесторів потрібен особливий пiдхiд. Адже вони враховуватимуть yci фактори та рівень інвестиційної привабливості країни, її економiки у цілому, регіонів, галузей, пiдприємств, окремих проектів.

У системi мiжнародного руху капiталу iноземний інвестор та країна - реципієнт є взаємопов’язаними складовими. Для ефективного залучення іноземних iнвестицiй потрібна тісна взаємодiя iноземних інвесторів та представників країни-реципієнта, їхня злагоджена iнвестицiйна полiтика.

Узгодженість такої спільної інвестиційної політики скоріше неформальна, але загальноприйнята. Для іноземного інвестора - це політика «відкритості руху капіталу», для країни-реципієнта - політика «відкритих дверей», а точніше - відкрита, вільна змішана економіка.

Країні - реципієнту важливо закладати в систему свого інвестиційного клімату основні мотиви, якi спонукали б інвестора вкладати капітал саме в цю країну. При цьому необхідно продемонструвати весь набір конкурентних факторів інвестиційної привабливості країни в цілому, галузей, регіонів, підприємств, інвестиційних проектів.

Для інвестора регіональної орієнтації необхідно створювати сприятливі регіональні умови для інвестування, для інвесторів галузевої орієнтації – сприятливі ринкові умови роботи в галузі, для інвесторів, котрі орієнтуються на цільові проекти, - підбирати альтернативні проекти. Для інвесторів з невизначеним характером діяльності («сліпих» інвесторів) важливим є виявлення всіх рівнів інвестиційної привабливості: від визначення країни інвестування i до вибору конкретного інвестиційного проекту в певній галузі i в окремому регіоні. Спільним для всіх типів інвесторів, але різною мірою для кожного, є орієнтація на конкурентоспроможність економіки країни-реципієнта.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зазначити, що теоретичні й практичні проблеми мотивації інвестування завжди посідали чільне місце у системі наукових досліджень практично усіх економічних шкіл і течій, і на нинішньому етапі постіндустріального розвитку суспільства вони не втратили своєї актуальності. Для будь-якої економічної системи інвестиційна діяльність як важлива складова розвитку економіки завжди виступатиме об’єктом пильної уваги науковців і практиків, а кожному із етапів економічного розвитку відповідатиме специфічне бачення економічної природи мотивів інвестування.

РЕЗЮМЕ Стаття присвячена систематизації поглядів учених із приводу складу мотивів інвестування й зіставленню останніх з мотивами міжнародного руху капіталу.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена систематизации взглядов учёных по поводу состава мотивов инвестирования и сопоставлению последних с мотивами международного движения капитала.

SUMMARY The article is devoted to putting info systemic order scientists’ opinions as for investment incentives and comparison of the latter with the incentives of international flow capital.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Мельник В.В., Козюк В.В. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2003. - 249 с.

2. Інфраструктура інвестиційного розвитку / За ред. П.І. Гайдуцького – К.: Міленіум, 2003. – 218 с.

3. Губайдулина Ф. Прямые иностранные инвестиции, деятельность ТНК и глобализация // Мировая экономика и международные отношения. – 2003. - № 2. – С.42-47.

4. Ланченко Є. О. Історичні аспекти розвитку інвестиційних процесів // Економіка АПК. – 2005. -№12. – С.86-92.

5. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручн. / За ред. Д. Г. Лук'яненко. – К.: КНЕУ, 2003.

- 387с.

Поступила в редакцию 19.12.2006 года РАЗВИТИЕ БАНКОВСКОГО СЕКТОРА ЭКОНОМИКИ УКРАИНЫ: АНАЛИЗ ВНУТРИНАЦИОНАЛЬНЫХ И ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ ИСТОЧНИКОВ ДЛЯ РОСТА.

Исютин С.А., соискатель кафедры «Международная экономика» Донецкого национального университета Ещё не так давно, в 2000-2004 годах, тематика многочисленных научных и практических дискуссий в Украине лежала в русле изучения возможностей расширения участия отечественных субъектов предпринимательской деятельности в международном распределении капиталов. Темы большинства исследований сводились главным образом к разработке решений двух ключевых вопросов, первого – что мешает Украине стать полноправным реципиентом иностранного финансирования и, в меньшей степени популярного, второго – каким образом оградить отечественный рынок от возможных негативных результатов широкомасштабного вхождения иностранного капитала на отечественный рынок.

Весомый вклад в изучение темы развития международного сотрудничества финансовых институтов внесли такие ученые-экономисты и практики как А. Гальчинский, В. Геец, Н.

Гребеник, М. Долишний, А. Киреев, В. Кравец, М. Савлук, А. Шнырков, С. Яременко. Вместе с тем, итоги 2005-2006 годов позволяют сделать вывод о значительных изменениях положения Украины на внешних рынках, что определяет необходимость дальнейшего продолжения исследований.

Вопреки популярности многих, ранее укрепившихся в отечественной литературе, выводов, реальные процессы доказали их частую неприменимость к украинской экономике.

Некоторые из не получивших практических доказательств в экономики Украины выводов основаны на постулатах классических экономических теорий. По всей видимости, следует в очередной раз констатировать исключительную многовариантность развития экономических процессов и усиление этого явления по мере продвижения мировой экономики по пути глобализации и информационной революции.

Целью данной статьи является описание ряда существенных, на взгляд автора, изменений, которые значительным образом уже повлияли, а также продолжат оказывать воздействие на отечественный рынок банковских услуг, и, поэтому, должны приниматься во внимание при пересмотре и формулировании теоретических выводов о факторах развития банковского дела в современной Украине.

Из множества несовпадений между ожиданиями, основанными на теоретических выводах, и результатами на практике, можно выделить следующие.

Очередное подтверждение непредсказуемости и непоследовательности государственного регулирования инвестиционной деятельности, проявилось на практике сразу по окончанию выборов действующего Президента Украины. Вопреки всесторонней критике, как со стороны теоретиков, так и практиков, с отменой льгот для СЭЗ и ТПР в Украине в очередной раз были в жесткой форме сорваны планы многих иностранных инвесторов, основывавших свою деятельность на полученных от государства гарантиях. Ранее в стране уже принимались негативные для иностранного капитала шаги, в том числе прошедшая за © Исютин С.А., несколько лет до того жесткая реформа налоговых льгот. Однако столь масштабного удара по многомиллионным вложениям в украинскую экономику путем отзыва государственных гарантий и изменения инвестиционного режима до того не было. Более полутора лет между ветвями государственной власти Украины продолжается полемика о возврате инвесторам в СЭЗ и ТПР ранее отмененных льгот. Вопрос до сих пор не решен. Можно сколь угодно долго вести дискуссию о том, в каком объеме Украина не получила инвестиций по результатам такого решения. Однако, как это не парадоксально, это решение не помешало Украине привлечь другие многомиллиардные инвестиции. Среди наикрупнейших следует вспомнить проекты Криворожсталь и АППБ «Аваль».

Кризис внешнеполитических отношений с Россией нашел свое отражение в Азово керческом конфликте, срыве сотрудничества в нефтегазовом секторе, конфликте вокруг черноморского флота. Вместе с тем, эти реалии не стали препятствием для широкомасштабных вложений банковского капитала Россией в экономику Украины.

Так, в конце 2006 года российский Газпромбанк, входящий в пятерку крупнейших банков России, официально объявил, что в 2007 году выйдет на украинский рынок. Банк является дочерней структурой российского государственного газового монополиста Газпром и, в своей стратегии, делает ставку на корпоративный бизнес: кредитно-инвестиционную деятельность, расчетно-кассовое обслуживание [1].

Газпромбанк стал последним из пятерки крупнейших российских банков, принявших решение о выходе на украинский рынок.

Ранее дочерние структуры в Украине были приобретены Сбербанком России (покупка банка «НРБ Украина», сделка до сих пор не завершена), Внешторгбанком (ВТБ-Украина и банк «Мрия»), Банком Москвы (БМ Банк Украина), и Альфа-Банком (Альфа-Банк Украина).

российских финансовых учреждений, которые уже вышли на украинский рынок банковских услуг, — государственные банки. К концу 2007 года удельный вес активов всех дочек российских госбанков в банковской системе Украины составляет 1,7% — меньше, чем у любого банка из первой украинской десятки по размерам активов. Вместе с тем, следует отметить, что наращивание активов банковского учреждения априорно не может считаться первой из ряда задач к обязательному решению для нового менеджмента банка. В первую очередь необходимо обеспечить управляемость учреждением и соответствие динамики, а также направления его развития стратегическим целям инвестора, и уже после, может быть решен вопрос об увеличении доли капитала, а, следовательно, и присутствия на рынке. Таким образом, вслед за завоеванием 1,7% украинского рынка банковских услуг, следует ожидать дальнейшей экспансии. Как бы то там ни было, вклад в украинский банковский сектор Россией уже внесен. В случае с Газпромбанком, намерения анонсированы уже после того, как:

1. пройден пик поглощений отечественных банков иностранными учреждениями (вывод определяется выкупом у отечественных владельцев всех объявленных к продаже крупнейших банков страны);

2. представителями многих иностранных инвесторов высказано мнение о том, что украинские банки слишком переоценены их владельцами для того, чтобы рассматриваться как объекты первой очереди в списках иностранных инвесторов.

Необходимо подчеркнуть, что приведенные выше явления стали неотъемлемой частью современной украинской жизни в разрез с общепринятым мнением о возможности их практической реализации только в ситуации благоприятного инвестиционного климата. К ранее уже перечисленным «против» вложения капитала в Украину следует также отнести:

1. замедленный рост украинской экономики, сопровождаемый часто противоречивыми решениями череды украинских правительств;

2. глубочайший политический кризис первой половины 2006 года;

3. до сих пор не нашедшее компромиссного решение противостояние между ветвями государственной власти Украины;

4. отсутствие видимых подвижек в реорганизации системы государственного управления;

. http://www.kontrakty.com.ua/show/rus/article/45/5120068305.html 5. отечественный валютный рынок продолжает испытывать жесткое административное давление. Украинская гривна оставаться неконвертируемой валютой, которая все ещё ограничена в своем обращении практически не изменившимся за минувшие 8 лет законодательством. Это выражено в:

- невозможности свободного безналичного обмена гривны на иностранную валюту субъектами предпринимательской деятельности, - невозможности свободного использования в качестве расчетной единицы отечественной денежной единицы во внешнеэкономической деятельности;

- сохранившихся со времени обретения Украиной независимости, ограничений на вывоз валютных ресурсов за рубеж.

Вопреки названным выше факторам, расширение перечня которых можно продолжить, в том числе, негативными тенденциям на мировых товарных рынках (прежде всего рынках энергоносителей и металлопродукции), 2005-2006 года оказались для Украины более чем успешными. Поэтому представляет интерес анализ причин, переломивших негативное отношение инвесторов к стране, а также анализ возможных направлений развития участия Украины в международном распределении финансовых ресурсов в будущем с учетом полученных выводов.

Безусловно, основным элементом системы эффективного распределения ресурсов любого современного государства является финансовый рынок. Основное звено финансового рынка Украины – второй уровень банковской системы, коммерческие банки. Остальные элементы финансового рынка Украины, хотя частично и реализованы на практике, считаться системообразующими и полноправными участники рынка не могут. Такое положение вещей – следствие особенностей развития отечественной экономики. Не являясь эталонной, структура финансового рынка Украины в будущем должна претерпеть значительные изменения. Речь идет, прежде всего, о доформировании таких ветвей рынка как страховой бизнес, фондовый рынок во всех его проявлениях (корпоративные права, заимствования, рынок производных продуктов), рынка услуг инвестиционных фондов и т.д. Поэтому для характеристики текущих параметров участия Украины в международных процессах распределения капитала представляет особый интерес именно анализ участия в них банковского сектора.

В целом, следует выделить следующие основные направления выхода украинских банков на иностранные рынки капитала.

С точки зрения внешнего размещения инвестиционных ресурсов украинские банки ограничены требованиями законов, декрета и инструктивно-нормативных документов Национального банка Украины. Каждый из подобных проектов требует индивидуального согласования с контролирующими органами. Доходность активов, вложенных в отечественную экономику при этом сопоставима с рисковостью. Сочетание срочности и доходности соответствует требованиям большинства инвестиционных проектов украинской экономики. В тоже время значение этих параметров, которые были бы адекватны потребностям украинских банков, на потенциально возможных зарубежных рынках недостижимы. Прибыльность бизнеса украинских банков прямо определяет их инвестиционную привлекательность. В свою очередь, для отечественных коммерческих банков также актуальны:

отсутствие отвечающих стандартам развитых банковских рынков технологий 1.

банковского бизнеса (отечественные и иностранные банки несопоставимы друг с другом в плане технологической конкуренции, в частности на сегментах рынка, требующих управлением массовыми услугами);

2. усиление значимости маркетинговых решений для выхода на такие сегменты банковского рынка Украины как рынки услуг частным клиентам и предприятиям малого/среднего бизнеса.

Благодаря этому, эффекты от роста масштаба деятельности как никогда необходимы, являются залогом прибыльности и инвестиционной привлекательности.

Приведенные выше процессы приводят к тому, что такие инструменты как инвестиции в зарубежные проекты по приобретению дочерних компаний или активному слиянию, которые требуют выделения значительных ресурсов, для абсолютного большинства украинских банков практически не применимы.

Основными инструментами для размещения на внешних рынках сегодня являются краткосрочные кредиты и депозиты, а также размещение средств на корреспондентских счетах, как правило, в пределах объема, достаточного для поддержания расчетного бизнеса. Иначе говоря соответствующая работа на внешнем рынке сведена скорее не к рынку капитала, а к денежному рынку или рынку оборотных ресурсов. Таким образом, рассматривая участие Украины в глобальной экономике в плане международного взаимодействия на рынках финансовых услуг, следует отметить его однонаправленность Украина – нетто реципиент ресурсов или страна, чей финансовый режим находится как минимум в пределах её административных границ, и не представлен за рубежом.

С точки зрения привлечения ресурсов следует выделить следующие, получившие наибольшую реализацию в украинской практике, направления:

1. направления, аналогичные вышеприведенным для активных операций (операций размещения средств) на денежном рынке с той лишь разницей, что украинские банки:

a. в принципе не способны в настоящее время, а при сохранении действующего валютного регулирования и в будущем, наладить сколь либо полноценный расчетный бизнес, следовательно, не могут рассчитывать на относительно существенные остатки на ЛОРО (ВОСТРО) счетах зарубежных банков;

b. не обладают рейтингами международных агентств на инвестиционном уровне (не может быть выше рейтинга страны, поэтому могут оперировать лишь ресурсоемкими проектами, подразумевающими усиленное сопровождение. Оперативное привлечение ресурсов вне ранее выделенных украинским банкам кредитных линий в значительных объемах как правило не возможно.

2. привлечение иностранных кредитов, чаще всего синдицированных, сроком до года с возможностью пролонгации на аналогичный период;

3. привлечение кратко- и среднесрочного финансирования (в пределах трех лет, реже – пяти) торговых операций субъектов предпринимательской деятельности Украины с применением инструментов документарного бизнеса (аккредитивов, гарантий, поручительств и т.д.);

4. привлечение иностранного капитала на долгосрочной или постоянной основе в капитал финансового учреждения под эгидой стратегического партнерства либо путем оформления поглощения отечественного учреждения иностранным инвестором или группой инвесторов;

5. выпуск на зарубежные рынки корпоративных облигаций сроком обращения от 3 до лет.

Последние два направления представляют наибольший интерес для отечественной экономики, поскольку, во-первых, ориентированы на привлечение долгосрочного финансирования, позволяют аккумулировать суммы, значительно большие, нежели остальные инструменты, во-вторых, поскольку стратегическое партнерство и, тем более, полный выкуп украинского учреждения иностранным инвестором, предполагают изменения в стратегии объекта инвестиций, выход на рынки корпоративных заимствований для большинства украинских банков предпочтительнее, в-третьих, в ситуации открытости национальной экономики можно предположить, что это направление также в большей мере отвечает и государственным интересам Украины, так как позволяет избежать оформления прямого владения отечественными банковскими структурами, наряду с тем обеспечивая экономику внешним финансированием.

На вопрос о том, насколько постоянны в средне и долгосрочном планах возможности для украинских банков привлекать долгосрочные заемные ресурсы, представляется интересным мнение Александра Рубана, приведенное в статье «Ставка больше чем жизнь», в которой автор указывает на наметившиеся в последнее время тенденции к отказу украинских банков активно расширять свое присутствие на внешних рынках капитала из-за неблагоприятной конъюнктуры на международном рынке [2]. В целом, общая информация о внешних займах украинских банков путем выпуска облигаций приведена в таблице 1.

Таблица 1.

. http://www.kontrakty.com.ua/show/rus/print_article/45/4820068209.html Данные о стоимости еврооблигаций Украинский эмитентов [3] Срок Год Эмитент Вид бумаги Ставка купона (%) обращения погашения (лет) Надра 2008 LPN 9,500 Приватбанк 2006 LPN 10,875 ПриватБанк 2016 LPN 8,750 УкрСиббанк 2007 LPN 10,500 УкрСиббанк 2008 LPN 8,950 Укрсоцбанк 2008 LPN 9,000 Укрэксимбанк 2012 eurobond 6,800 Укрэксимбанк 2009 LPN 7,750 Укрэксимбанк 2011 LPN 7,650 Укрэксимбанк 2016 LPN 8,400 Финансы и Кредит 2010 LPN 10,375 Форум 2009 LPN 10,000 Приведенная выше таблица указывает на то, что внешний рынок корпоративных заимствований открыт не для широкого круга отечественных банков. Значительная доля на национальном рынке либо участие в капитале крупных по меркам зарубежных рынков владельцев – это те основные факторы, которые наряду с относительно высокой оценкой не менее двух международных рейтинговых агентств, лежат в основе возможности отечественных банков выйти на зарубежные рынки. Эти факторы продолжают оставаться недоступными для большинства украинских учреждений. Однако даже в таком ограниченном составе, отечественные банки сталкиваются с рядом, порой непреодолимых, проблем. Так, планировавшие в 2006 году выход на зарубежные рынки Укрсоцбанк и Кредитпромбанк перенесли планы на неопределенный срок. Кроме этих банков о намерении выпустить еврооблигации объявляли ПриватБанк, УкрСиббанк, «Хрещатик», Альфа-Банк (Украина), Первый украинский международный банк.

Планы банков изменил рост процентных ставок в США и Европе, начавшийся весной 2006 года. Стоимость внешних заимствований для украинских компаний прямо зависит от ставки по государственным облигациям казначейства США, суверенных рисков Украины и рисков компании. На стоимость заимствований также влияет срок обращения облигаций (прямая зависимость) и объем займа. «Процентная ставка по 10-летним бумагам США составляет около 4,6-4,7%, по украинским суверенным бондам (последней эмиссии) – 6,6%.

Соответственно, для банка из первой десятки по размеру активов приемлемой ставкой по облигациям с 10-летним сроком обращения можно считать 8,5-9% годовых».

Отечественные банки, которые запланировали выйти на рынок еврооблигаций осенью 2006 г., столкнулись с более высокой стоимостью займов. Доходность бондов банка «Форум»

составила 10% годовых, LPN банка «Финансы и Кредит» – 10,375%. При этом, на протяжении последних двух лет стоимость ресурсов, которые привлекали отечественные банки, постоянно снижалась. Так Укрэксимбанк в 2006 году привлек 350 млн. долларов США под 7,65% годовых.

Таким образом, возможности украинских банков привлекать внешние займы для финансирования проектов в Украине ограничены конъюнктурой внешнего рынка, в том числе стоимостью внешних займов. В этой связи актуальным является вопрос, сможет ли банковская система Украины обеспечить производительность капитала, достаточную для активного. www.cbonds.ru расширения выхода на внешние рынки с предложением конкурентоспособного соотношения цены и риска инвестиций.

Прибыль украинских банков за 9 месяцев 2006 года выросла до 3,4 млрд. грн., что в 2, раза превышает прибыль банковской системы в январе-сентябре 2005 года. По данным аналитической службы Укрсоцбанка, 1 октября 2006 года, банковская система вышла на максимальный для Украины уровень прибыльности капитала (ROE, соотношение прибыли и капитала) в 15,6%, что в большинстве случаев делает владение банком более привлекательным, нежели помещение средств на депозит в тот же банк. Доходность активов (ROA, соотношение прибыли и активов) к началу четвертого квартала 2006 года выросла до рекордных, по меркам Украины, 1,84%. Вместе с тем, среди банковских аналитиков вопрос о том, явилось ли улучшение названных показателей следствием реального улучшения в банковском секторе, продолжает вызывать дискуссии. Так, с одной стороны, Украина активно выходит на внешние рынки, благоприятная конъюнктура прошлых лет и тенденции экономического роста внутри страны действительно благоприятствовали улучшению рентабельности бизнеса. Кроме того, на протяжении последних кварталов наблюдается устойчивое улучшение потребительских настроений украинцев, что в свою очередь как ускорило оборачиваемость денежных средств в экономике, а, следовательно, способствовало расширению предложения денежной массы, так и расширило банковское кредитование физических лиц. Бум потребительского кредитования – одно из характерных для современной банковской системы Украины явлений. Вместе с тем, несмотря на кажущуюся неоспоримость значимости перечисленных факторов, ряд экспертов придерживаются другого мнения. По мнению аналитиков ИА "Украинский Финансовый Сервер", значительное увеличение прибыльности банков объясняется в основном тремя факторами [4]:

- подготовкой банков к продаже, что требует демонстрации хороших финансовых результатов;

- произошедшей сменной собственников (менеджмент банков-новых владельцев дочек в Украине требуют демонстрации эффективности покупки для отражения в отчетах о своей деятельности);

- давлением на банки со стороны Государственной налоговой администрации Украины в 2005 - первой половине 2006 годов.

К примеру, за весь 2005 год банк "Аваль" показал 19,24 млн. грн. прибыли, а за месяцев 2006 г. - 245,52 млн. грн.

На наш взгляд более объективен второй подход, поскольку в отношении банковского сектора Украины также продолжают оставаться значимыми и следующие тенденции:

- постепенное сужение процентного спрэда привлекаемых и размещаемых ресурсов.

Вплоть до 1997 года, украинский рынок банковских услуг имел сильно выраженный спекулятивный оттенок. Значительные курсовые колебания, закрытость внешних рынков (достаточными атрибутами статуса известного в международных кругах банка считались участие в нескольких программах торгового финансирования и устойчивая сеть корреспондентских счетов НОСТРО) не способствовали стимулированию технологического подъема и развитию продуктового ряда в банковском секторе.

Достаточным ресурсом для прибыльной работы являлись валютообменные операции и краткосрочное кредитование предприятий оборотными средствами. Позднее ситуация изменилась. Валютный рынок пришел к относительной стабильности, а заемщики стали требовать как удлинения срочности кредитования, так и снижения цены. Конкуренция в банковском секторе предопределила то, что банки постепенно сдавали свои позиции по прибыльности для наращивания масштабов деятельности. В макроэкономическом аспекте объективным следствием этого процесса стало снижение прибыльности банковского сектора;

- отставание развития продуктового ряда и технологий продвижения банковских услуг.

Ценовая конкуренция усиливается ростом конкуренции качества и комплексности оказываемых услуг. Сокращение процентной доходности до сих пор не перекрыто ростом комиссионной доходности.

. http://www.ufs.com.ua/news/news.php?NewsID= Поэтому, о стремительном увеличении прибыльности отечественного банковского рынка, следует говорить только с учетом представленных выше оговорок. Рост конъюнктурен и не имеет широкой экономической основы, способной обеспечить стабильность доходности банковского дела в ситуации ухудшения экономической среды.

Способность привлекать капитал банковским сектором ограничивается его доходностью, которая, в настоящее время, определяется скоре внешней ценой, нежели внутренним качеством работы кредитных учреждений.

Анализируя перспективы расширения выхода украинских банков на иностранные рынки капитала, необходимо упомянуть и о прогнозируемом в среднесрочной перспективе улучшении макроэкономических условий в странах ЕС и США. Переход национальных экономик этих стран от стагнации к росту означает повышение процентных ставок на рынках займов для украинских банков. В ситуации априорно меньших рисков вложения в развитые экономики, это будет иметь для Украины негативные последствия, поскольку, во-первых, сократиться инвестиционное предложение, во-вторых, те средства, которые будут предложены Украине, будут стоить значительно дороже.

Одним из выходов из подобной ситуации может стать повышение эффективности кредитного процесса в Украине, переход от финансирования проектов с низким риском к более сложным займам.

Классический подход к решению такой задачи в пределах национального рынка предполагает достижение эффективного сочетания следующих элементов:

- создание дохода;

- рост вложение;

- безопасность вложений, в том числе путем применения инструментариев диверсификации вложений, хеджирования, страхования, резервирования и создания обеспечения (прежде всего через покупку гарантирования);

- ликвидность вложений.

Представляется, что ресурсы для предпосылки банковского сектора Украины за счет ресурсов отечественного рынка Украины сосредоточены в пределах модели, состоящей пока именно из вышеперечисленных элементов, Однако каждый из них на сегодняшний день, к сожалению, деформирован в большей или меньшей степени.

Небезынтересным для проведенного выше анализа представляется и смена повестки противостояния внешних для Украины, мировых центров экономического влияния. Одним из наиболее значимых событий 2006 года стало окончание Россией согласования с США условий вступления во Всемирную торговую организацию. Ранее в отечественной литературе неоднократно упоминаемым было мнение о разрозненности геополитических векторов развития внешнеэкономических связей Украины. Россия, Евросоюз и партнер этого объединения – США, являлись основными участниками центробежных и порой разрушительных сил внешней, политико-экономической, доктрины Украины. Этот диссонанс на время ослабевает, Украина получила даже не столько свободу выбора, но настоятельную необходимость скорейшей интеграции в мировой рынок.

Увеличение открытости национальной экономики вследствие вступления Украины в ВТО, по крайней мере в среднесрочной перспективе (2-3 года), будет способствовать улучшению сочетания перечисленных ранее элементов. Основой этому послужит увеличение количества и суммы кредитных заявок, торгового оборота. В свою очередь можно прогнозировать последующее развитие диверсификации вложений, расширение рынка продуктов рефинансирования в достаточном для поддержания фондового рынка и обеспечения ликвидности активов объеме. Возможность закрепления этих положительных тенденций, тем не менее, прямо связана с ростом технологичности отечественного банковского дела. Можно предположить, что с учетом входа на отечественный рынок ведущих иностранных учреждений, таких как RZB и HVB, немаловажной составляющей успешной реализации на практике технологического сценария развития банковского сектора является расширение поддержки рынка органами государственной власти, поскольку, в противном случае, рынок вряд ли придет к адекватной потребностям украинской экономики самостабилизации исключительно за счет внутренней и внешней конкуренции.

РЕЗЮМЕ Стаття присвячена аналізу сучасного стану та перспективних форм участі банківської системи України в міжнародному русі капіталу. У статті надано аналіз основних форм залучення іноземного капіталу в банківську систему України, перспектив розвитку вітчизняного банківського ринку, сформульовані пропозиції щодо забезпечення ефективного для України розвитку вітчизняного банківського сектору.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена анализу современного состояния и перспективных форм участия банковской системы Украины в международном движении капитала. В статье дан анализ основных форм привлечения иностранного капитала в банковскую систему Украины, перспектив развития отечественного банковского рынка, представлены предложения, направленные на обеспечение эффективного для Украины развития отечественного банковского сектора.

SUMMARY The article is devoted to analyses of the current situation and perspective forms for participation of the Ukrainian banking system in international capital market. There is an analysis of the general forms of foreign capital attraction into banking system of Ukraine, perspectives of the domestic banking market development. Propositions as for ensuring of effective development are formulated.

Поступила в редакцию 28.12.2006 года БЮДЖНЕТНО-ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ Кальмук О.В., Тернопільський національний економічний університет У механізмі державного впливу на економіку провідне місце належить бюджетному регулюванню макроекономічних процесів. Державний бюджет є економічною формою реалізації держави, оскільки жодна її функція не може здійснитися без коштів головного фінансового плану.

Роль держави в ринковій економіці безперервно підвищується з економічним розвитком країни, зі зростанням доходів бюджету і подальшим зростанням його витрат. Так, у США відсоток коштів, акумульованих державою в бюджеті всіх ланок, складає 40% національного доходу. В інших розвинених країнах – 50-55%. Державні витрати по групі країн розвиненої ринкової економіки (Австралії, Австрії, Бельгії, Великобританії, Німеччини, Ірландії, Італії, Канади, Нідерландів, Норвегії, США, Франції, Швеції, Швейцарії, Японії) в середньому досягають майже 50 % ВВП [1, с.12]. Це достатньо яскравий показник функції державного макроекономічного регулювання.

Звісно, що в усі часи державності невід'ємною дохідної частини бюджету є податки і збори. У ряді країн податки складають до 97% прибуткової частини бюджету. Питома вага податкових надходжень до бюджету України в 1992-2005 роках змінювалася в межах 65-95% і складала в 1992 році – 94,8%, в 1995 і 1996 роках – по 90,9%, в 1997 році – 78,5%, в 1998 році – 76,8%, в 1999 році – 76%. У 2000 року вона складала близько 65%, а у 2005 році – 73% [2;

с.52].

У кінці 80-х – початку 90-х років частка податків у ВВП складала в США приблизно 30%, у ФРН – близько 40%, у Франції – 44%, в Італії – 38%, в Англії – 36%, в Данії – 54%. В Західній Європі в середньому – 40-42%. Це достатньо яскравий показник функції державного макроекономічного регулювання. В Україні частка податків у ВВП знизилася з 43,5% в році до 25,2% в 1999 році. Останнім часом вона майже не змінилася і у 2004 році складала 25,8% [2, с.47, 52]. Таким чином, очевидні роль і значення макроекономічного бюджетного регулювання в цілому і регулювання податкової системи і податкових надходжень зокрема.

Тому в рамках бюджетно-податкової політики держави актуальна необхідність швидкого © Кальмук О.В., реформування державної системи оподаткування у напрямі поліпшення умов реалізації її фіскальної, розподільної, структуроутворюючої і стимулюючої функцій.

Реформуючи податкову систему, необхідно мати на увазі, що податок – синтетична категорія, яка знаходиться на перетині економічних інтересів платників і споживачів державних ресурсів, з одного боку, і держави, з іншою, і що одночасно задовольнити потреби всіх агентів суспільних відносин неможливо. Проте необхідно шукати оптимальний рівень оподаткування, який забезпечив би надходження до бюджету необхідних державі засобів і задоволення потреб всіх платників податків. Рівень такого оптимального оподаткування підказує практика. Відомо, що в країнах розвиненого ринку збори з платників податків не перевищують 30-40% їх доходів. Це поріг, за межами якого скорочуються накопичення і інвестиції в економіку, а також зменшуються надходження до бюджету зі всіма наслідками такого. Що стосується України, то картина оподаткування наступна: сукупні ставки податків, зборів і обов'язкових платежів складають близько 90% в перерахунку на прибуток підприємств.

Фактична сумарна ставка оподаткування мінімальних трудових доходів до 2000 року складала 38,8%, а для доходів, оподатковуваних по максимальній ставці, – 67,2% [3]. Зрозуміло, чекати податкових надходжень до бюджету в таких умовах не доводиться. Доходи набагато активніше йдуть в тінь. Це підтверджує динаміка недоїмки податкових надходжень до бюджету на початок відповідного року: 1997 – 2,3 млрд. грн., 1998 – 10,3 млрд. грн., 1999 – 10,7 млрд. грн.

Згідно підрахункам податкової служби, останніми роками в Україні недоїмка податкових надходжень до бюджету складає 12-15 млрд. грн. [4, с.22]. Тут позначається не тільки чинник тінізації, але і чинник неплатоспроможності суб'єктів господарської діяльності унаслідок високих податків і інших негативних чинників в економіці. Проте, за 1994-1999 роки число умисних ухилень від сплати податків виросло в 3 рази. Чесно платять податки лише 10% комерційних структур. У 1999 році 48% загального числа платників податків не сплатили податки, а збір податків склав всього 67% від планового рівня. На початок 2000 року податкова недоїмка консолідованого бюджету склала 12,2 млрд. грн., або 49,2% від податкових надходжень за 1999 рік. Частка державного сектора економіки в плані збору податків – 15%, а частка офіційної ринкової економіки – 30%. На початок 2004 року недоїмка по податковим зобов’язанням складала 14,1 млн. грн. [5, с.212].Зауважимо, що Державна Податкова Адміністрація – найкрупніша в Україні по кількості співробітників відомств – близько 60 тис.

осіб. На початку 2005 року у фіскальній службі України було зайнято понад 100 тис. осіб, тобто більше, ніж в США, населення яких перевищує населення України майже в 6 разів. І при цьому, згідно оцінкам експертів, до бюджету не поступає в середньому 40-50% сум податкових платежів, що підлягають сплаті, унаслідок чого Україна втрачає 30-75% загального об'єму ВВП [6, с.22].

Ухилення платників податків від платежів разом з обмеженістю бази оподаткування обумовлюють недостатні податкові надходження до бюджету, результатом чого є бюджетний дефіцит. За роки незалежності в Україні аж до 2000 року державні витрати перевищували доходи бюджету. У 1995 році абсолютна величина бюджетного дефіциту складала 3,6 млрд.

грн., або 6,6% ВВП;

в 1996 році – 6,8% проти 5,7%, затверджених Верховною Радою;

в році – 2,2% (зауважимо, що зниження рівня бюджетного дефіциту було викликано зовсім не позитивними чинниками, а скороченням об'єму ВВП, який аж до 2000 року завжди був нижчим 100% від рівня попереднього року);

в 1999 році – 1,5%, а в 2000 році вперше доходи бюджету перевищили витрати: абсолютний показник перевищення склав 1164,2 млн. грн., або 0,67% ВВП. Профіцит бюджету спостерігався і у 2002 році, склавши 1119,4 млн. грн., або 0,39% ВВП.[2, с.46,53]. Проте це мало радує, оскільки одним з чинників, що забезпечили бездефіцитність бюджету, з'явилася політика заниження державних витрат. У 2000 році в порівнянні з попереднім роком знизилися витрати бюджету на розвиток промисловості, енергетики і будівництва – на 2%, на розвиток транспорту, господарства шляхів сполучення, зв'язку, телекомунікацій і інформатики – на 9,6%, на розвиток житлово-комунального господарства – на 7%. До цього слід додати, що так званий профіцит в 1 млрд. грн., одержаний в результаті “надзвичайних” доходів від приватизації (2,3 млрд. грн.) за оцінками фахівців, реальний бюджет 2000 і 2002 років був дефіцитним на рівні 0,7 і 0,4% ВВП. Бюджети 2003 2005 років були дефіцитними. Зокрема, у 2005 році дефіцит складав 7945,7 млн. грн. [2, с. 53].

Проблема податків в Україні – одна з найскладніших і суперечливих. Про це говорить хоча б той факт, що Верховна Рада обговорює і не може прийняти новий Податковий кодекс, в процесі обговорення якого поступили пропозиції про внесення майже 2 тис. поправок. Навряд сьогодні знайдеться інша сфера постійної наукової критики і нескінченних дискусій. І це цілком закономірно. Оцінюючи сучасний стан української податкової системи, можна констатувати факт високого рівня оподаткування економічних агентів і різноманітність видів податків, що значно ускладнює проблему формування прибуткової частини бюджету. Цілком зрозуміло, що така податкова політика не тільки скорочує можливості накопичення, але і веде до банкрутства фірм або до переходу їх в тіньову економіку. Адже податки, що перевищують рівень 50% доходу, зовсім руйнують стимули підприємництва і ініціативу розвитку виробництва. Крім того, високі податки руйнують і самі підприємства, створюючи умови для їх неплатоспроможності. Так, вже йшлося про зростання кількості неплатоспроможних і збиткових підприємств всіх форм власності, питома вага яких зберігається на рівні 52. У критичному стані знаходяться колективні сільськогосподарські підприємства, серед яких майже 85% - збиткові, в їх заборгованість у бюджет складала тільки у 2000 році 6,1 млрд. грн..

До цього слід додати негативні тенденції формування структури національної економіки, гальмування розвитку малого бізнесу, що бумерангом б'є по бюджету і по інвестиційних процесах. Кризовий стан підприємств скорочує і таку базу оподаткування (отже, надходжень до бюджету), як доходи населення, зниження яких обумовлено затримкою виплати заробітної платні, зростанням безробіття і т.п. Таким чином, одним з напрямів реформування оподаткування і стимулювання надходжень до бюджету є скорочення рівня податкових ставок.

У державній податковій політиці України окрім високих податкових ставок існує і проблема їх значної кількості: близько 40 основних податків і більше 90 так званих неподаткових платежів. Це ускладнює процедуру сплати податків і утрудняє можливість державного контролю за цим процесом. Тому іншим напрямом реформування системи оподаткування представляється обґрунтоване скорочення кількості податків і платежів шляхом їх уніфікації. Необхідно переглянути весь перелік встановлених податків, зборів і мит, і, виходячи з критеріїв їх економічної доцільності, відмінити нераціональні і малоефективні.

При цьому слід визначити критерії вибору податкової бази: оподаткування результатів виробництва, товарообігу, капіталу, нерухомості і т.п. Раціоналізація структури податків вимагає також наукового аналізу мікро- і макропоказників економічного зростання, динаміки податкового потенціалу, моделювання податкового процесу. Податковим кодексом України передбачається скоротити число основних видів податків до 23, тобто більш ніж на 40%..

Окрім високих податкових ставок і їх великої кількості існує і проблема механізму оподаткування. Перш за все звертає увагу безпрецедентна практика постійних змін в податковому законодавстві, що саме по собі свідчить про недосконалість прийнятих в Україні податкових законів. З позиції методології економічної науки, економічний механізм, частиною якого є оподаткування, це “живий організм”. Його розвиток обумовлює постійні зміни всіх форм його життя, у тому числі і форм управління ним. Проте в сучасних умовах української економіки часті зміни в податковому законодавстві ускладнюють систему розрахунків окремих показників, форми звітності і процедуру сплати податків. Але найголовніше – в умовах частої зміни податкового законодавства фірми і приватні підприємці не мають можливості планувати перспективи розвитку, та й розвиватися.

Державна стратегія економічної і соціальної політики на 2004-2015 роки орієнтується на упровадження нової бюджетної політики, що передбачає, перш за все, зниження податкового тиску на основі розширення податкової бази з одночасною ліквідацією податкових пільг, посиленням захисту платників податків;

зростання частки непрямих податків;

максимальну лібералізацію і зниження прямих податків, введення середньо- і довгострокового бюджетного планування [5, с.213-215]. Проте сучасний стан українських підприємств ускладнює реалізацію такої політики в найближчій перспективі.

Зауважимо, що в Україні встановилася традиція формувати податкове законодавство щорічно в процесі ухвалення Державного бюджету, тобто механізм оподаткування “пристосовується” до вимог закону про бюджет. Про нездатність своєчасно упровадити стратегічну мету зниження податкового тягаря свідчать факти: розширення податкової бази по ПДВ, податку на прибуток;

ліквідація більшості пільг суб'єктам господарювання, тощо.

Розуміємо, в таких умовах навряд можна розраховувати на ефективну фіскальну і стимулюючу функції податків. Разом з тим, в Програмі “Україна – 2010” підкреслюється: “У період до року об'єми фінансових ресурсів, що перерозподіляються через бюджет, в реальному численні зменшаться завдяки вдосконаленню податкової системи шляхом зменшення кількості податків і їх ставок” [7, с.40]. Крім того, згідно проекту нового Податкового кодексу, упроваджуватиметься мораторій на внесення змін в законодавство з питань оподаткування. Це дасть можливість підприємствам стабілізувати їх економічний стан.

Недосконалість механізму оподаткування виявляється не тільки в частій зміні податкового законодавства, в постійних поправках і доповненнях до нього, але і в порядку сплати податків. Наприклад, ПДВ, що є, по суті, податок на обіг фірми і сплачуваний у відсотках від різниці між вартістю витрачених ресурсів і кінцевою вартістю товарів, під впливом інфляційних і інших негативних процесів “з'їдає” значну частину засобів, необхідних підприємству для покриття виробничих витрат. Але і це ще не все. Річ у тому, що відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” базою оподаткування є не реалізована (сплачена), а відвантажена продукція, що в умовах українських реалій не тільки нелогічно, але і викликає подив. Відсутність обігових коштів ускладнює можливості підприємства одержати кредит. Зрозуміло, такий механізм сплати податку не стимулює вітчизняних виробників. Що ж до кредитів, то у переважної більшості підприємств до них відрізаний шлях. Так, звісно, що у наслідок неплатоспроможності підприємств об'єм кредиторської заборгованості на початок 2000 року перевищив об'єм ВВП в 2 рази (!).Отже, необхідне реформування і механізму сплати податків.

Наше розуміння проблеми формування бюджету і оподаткування дає підстави зробити висновок про доцільність обґрунтованих податкових пільг, що зумовить зацікавленість виробників у фінансуванні відтворювальних процесів.


Це приведе до утворення нових робочих місць і нових виробництв, доходи яких розширять податкову базу і збільшать надходження до бюджету. Урядом висунуті достатньо логічні аргументи щодо необхідності ліквідації податкових пільг (у тому числі і для іноземних інвесторів). Проте, на наш погляд, податкова політика в Україні не має чітких орієнтирів (окрім виконання нею фіскальної функції), що позбавляє можливості підприємців, що мають засоби, здійснювати серйозні інвестиції в національну економіку. Прагнення поставити всіх підприємців в рівні умови – ідея сама по собі правильна і справедлива. Проте економіка України в цілому далека від принципів справедливості, для яких треба створювати умови. І в цьому напрямі необхідно діяти поступово, формуючи базу справедливості. Для сучасного стану економіки не менше справедливим представляється використовування механізму пільгового оподаткування для підтримки підприємців, чиє виробництво є соціально значущим для суспільства. Ліквідація пільг іноземним інвесторам, на наш погляд, гальмує розвиток вільних економічних зон. Тому ухваленню такого рішення повинні передувати точні математичні розрахунки ефектів від скасування податкових пільг і від поповнення доходів бюджету за рахунок іноземного інвестування.

Одним з істотних потенційних джерел поповнення бюджету є легалізація тіньової економіки унаслідок зниження податкового тиску. Розміри цього сектора в Україні приймають загрозливі масштаби, перевищивши 60% ВВП. За даними Всесвітнього банку, питома вага тіньової економіки у ВВП в постіндустріальних країнах складає 10-15%, в Італії, в країнах Латинської Америки і африканських країнах – 30%, в США – 8-12%, в Канаді і Франції – 5-8%, в Швеції – 6-7%, в постсоціалістичних країнах – 40-60%.

Найвагоміші втрати бюджету від тіньової економіки пов'язані із приховуванням доходів від оподаткування, контрабандою, нелегальними валютними і іншими операціями, з експортом капіталів, з незаконною приватизацією власності. Однією з ознак розвитку тіньової економіки є зростання експорту капіталів, сума якого перевищила 25 млрд. дол., що перевершує зовнішній борг України, який становить, за оцінками західних експертів, 20 млрд. дол.

Дослідження показують, що в умовах поступової децентралізації податків і інших обов'язкових платежів ускладнюється реалізація державних соціальних програм: зниження “податкового пресу” неминуче вабить зменшення сум надходжень платежів до бюджету, а, значить, знижує можливості фінансування науки, освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту. У той же час посилюється роль держави в реалізації цих програм (мається на увазі забезпечення державою найефективнішого використовування бюджетних засобів, спрямованих на рішення соціальних проблем). Крім того, зниження “податкового пресу” стимулює товаровиробників до фінансування розширеного відтворювання за рахунок частини власних засобів, вивільнених від сплати податків. “Заощаджені” засоби можуть бути направлені не тільки на створення нових робочих місць і безпосереднє стимулювання творчої і виробничої активності трудящих, але і на рішення соціальних проблем (будівництво житла для співробітників, оплата виховування дітей, спортивно-оздоровчі заходи і т.п.). Зниження податків також стимулює виникнення нових суб'єктів господарювання, а, значить, нові доходи і нові надходження до бюджету. Таким чином, зменшення “податкового пресу”, скорочуючи об'єм надходжень до бюджету, стимулює виробничу активність підприємців і інших суб'єктів господарювання, що веде до підвищення прибутковості підприємницької діяльності, а, значить, до збільшення надходжень до бюджету. Зрештою виграє держава: із зростанням прибуткової частини бюджету державі легше реалізувати його економічні функції Підкреслимо, що податковий механізм відноситься до економічних важелів тривалої дії, що не дають сьогохвилинного ефекту. Тому чекати швидких змін в соціально-економічній ситуації в країні не доводиться, оскільки скорочення “податкового пресу” на початковому етапі не дасть нічого, окрім різкого скорочення надходжень до бюджету. Таким чином, пошук джерел засобів для виконання соціальних програм і гарантій не втрачає актуальності. У цьому плані важливо і потрібно вивчати досвід цивілізованих країн світу. Однією з них, де, на наш погляд, існує вельми цікавий механізм оподаткування і реалізації соціальних програм, є Франція. Уряд цієї країни використовує гнучкий механізм оподаткування, вдається до збільшення кількості невеликих “податкових подарунків” (пільг). Поширена також політика звільнення від податків і зменшення самого податку для підтримки підприємницької діяльності в деяких сферах економіки. Крім того, національним законодавством передбачені так звані “податкові ніші” – пільги по кредитах при цільовому використовуванні вилучених коштів, по покупці і найму житла і так далі, завдяки чому більше 1 млн. громадян мають пільгу у вигляді значного скорочення податкових платежів або у вигляді звільнення від них. Велику кількість французьких громадян користуються істотними знижками по податках, завдяки механізму альтернативного оподаткування. Альтернативним методом формування прибуткової частини бюджету є пільгове оподаткування соціально значущих платежів. Так, істотно скорочує податки участь в різного роду фондах милосердя. Величина скорочення залежить від типу добродійної організації, якій ви збираєтеся допомагати. Як свідчить досвід Франції, феномен “податкового сприяння” постійно розширюється, а при вживанні методу альтернативного фінансування втрачається необхідність в накопиченні бюджетних засобів для соціальних потреб. Це дозволяє при формуванні бюджету виходити з величини потреби в засобах, необхідних тільки для фінансування державних інститутів (органів законодавчої і виконавчої влади, судових і правоохоронних органів, служби державної безпеки, потреб оборони країни) і фундаментальних наукових досліджень, що створює необхідну матеріальну і моральну основу для зменшення “податкового пресу”. А це в свою чергу сприяє розвитку інвестиційних процесів, підприємництва, бази оподаткування, і як наслідок – зростанню надходжень до бюджету. В умовах вживання альтернативних джерел фінансування соціальних програм, аналогічних французьким, зростає необхідність захисту бюджету від втрат в результаті недонадходження податкових платежів, в контролі з боку держави достовірності декларування доходів, повноти і своєчасності сплати податків, як способу захисту інтересів держави.

Одним з важливих напрямів вдосконалення механізму бюджетно-податкового регулювання є, на наш погляд, упровадження податкового планування. Практика державного будівництва в Україні періоду формування ринкової економіки переконливо свідчить, що передбачати і прогнозувати майбутні економічні зміни украй необхідно. Ґрунтуючись на методологічному положенні про те, що реалізації всіх великих і важливих звершень сприяють гідна винагорода, розумні і обґрунтовані плани, об'єднання зусиль суспільства, законодавство України передбачило можливість використовування таких форм державного регулювання економіки, як державне прогнозування і програмування економічного і соціального розвитку країни. У зв'язку з цим визначений порядок розробки, твердження і виконання прогнозованих і програмних документів на державному і регіональному рівнях. Проте законодавчі акти, що стосуються прогнозування доходів і витрат бюджетів всіх рівнів в Україні, документи, затверджені Кабінетом міністрів України і видані Міністерством фінансів, методичні рекомендації Державної податкової адміністрації України, нескоординовані належним чином.

Відсутній єдиний документ, який би координував взаємостосунки всіх гілок державної влади і місцевих органів самоврядування, міністерств і відомств (аж до суб'єктів господарювання всіх форм власності, як юридичних, так і фізичних осіб) при прогнозуванні прибуткової і витратної частин бюджету. А, як відомо, для забезпечення цілісності і всебічності найважливішого елементу державного будівництва – бюджетно-податкового планування (і на рівні бюджетів, і на рівні окремих суб'єктів господарювання) такий документ украй необхідний. Підприємство як безпосередній учасник бюджетного процесу потребує науково обґрунтованої концепції податкового планування, яка дозволила б здійснювати бюджетні платежі в порядку, термінів і об'ємів, передбачених чинним законодавством, і при цьому забезпечувала можливість ефективно використовувати наявні фінансові ресурси на виробничі цілі і перспективне розширене відтворювання.

РЕЗЮМЕ У статті проаналізовано бюджетно-податкову політику України у контексті світового досвіду. Обґрунтовано необхідність державного регулювання бюджетного процесу.

РЕЗЮМЕ В статье проанализирована бюджетно-налоговая политика Украины в контексте мирового опыта. Обоснована необходимость государственного регулирования бюджетного процесса.

SUMMARY The article is devoted to the analyses of the Ukraine budget-taxation policy in context of world experiment. Explains the necessity of State’s economic regulation budget process.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Албегова И.М., Емцов Р.Г., Холопов А.В. Государственная экономическая политика: опыт перехода к рынку / Под общей редакцией д.э.н., профессора Сидоровича А.В. – М.: Дело и сервис, 1998. – 278 с.

2. Статистичний щорічник України за 2005 рік / Держ. ком. стат. України. За ред.

О.Г.Осауленка. – К.: Консультант, 2006. – 576 с.

3. Формування бюджету України та бюджетно-податкова політика у 1999-2001 рр./ Вахненко Т.П., Кваснюк Б.Є., Луніна І.О. та ін. – К.: ІЕП НАН України, 2000. – 102 с.

4. Куфта Н. Укрепление налоговой дисциплины как фактор стабилизации финансовой системы // Экономика Украины. – 2001. – № 1. – С. 22-25.

5. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки). „Шляхом Європейської інтеграції”. /Авт. кол.: А.С. Гальчинський, В.М.Геєць та ін. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.


6. Шабліста Л.М. Податки і податкова політика в системі економічної безпеки України / Матеріали доповідей V Міжнародного конгресу українських економістів “Україна у ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку” – Львів: НАН України. Інститут регіональних досліджень. – 2000. – С. 86-88.

7. Україна – 2010 (Конспект програми стратегічного розвитку). – К.: Медіа-центр “Профі”, 1999. – 36 с.

Поступила в редакцию 25.12.2006 года ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОЇ БАЗИ ЛІЗИНГУ Лясковець Г.М., Аспірантка кафедри „Міжнародна економіка” Донецького національного університету Постановка проблеми. Сучасний розвиток економіки, виробництва і бізнесу в Україні в умовах жорсткої конкурентної боротьби та зниження митних бар'єрів для доступу на внутрішній ринок важко уявити без інновацій. Україна ж сьогодні відчуває суттєві труднощі з їх впровадженням - перш за все, внаслідок значного зносу основних фондів. Темпи оновлення основних заходів не дозволять призупинити процес їх старіння.

Зношеність основних фондів в цілому по народному господарству країни складає 49,3%.

В таких умовах лізинг може стати фінансовим інструментом технологічного та інноваційного оновлення виробництва, залучення інвестицій у вітчизняну економіку.

Розвиток ринку лізингу в Україні знаходиться на початку другої стадії розвитку лізингових ринків із шести можливих. Прикро, що за роки незалежності України так і не вдалося створити сприятливих умов для розвитку цього фінансового інструменту. Слід зазначити, що зміни законодавства в сфері лізингу протягом 1991-2005 років відбувалися непослідовно. В результаті створено несприятливі умови використання лізингу, насамперед у промисловості, як виробниками обладнання, так і споживачами лізингових послуг.

Головним чинником, який стримує розвиток лізингу в Україні є недосконалість законодавчого забезпечення.

Аналіз джерел і публікацій. Даною проблематикою займаються такі вчені як Гончарова Н.В., Парнюк В., Усенко Я.Б.,Хобта В. та інші. У роботах даних учених розглядаються экономічна сутність і теоретико-методологічні питання лізингу в законодавстві України.

Відповідно до Закону України від 11 січня 2006 р. Україна приєдналась до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, яка в силу норм ч. 1 статті 9 Конституції України та статті 10 ЦК України незабаром стане частиною національного цивільного законодавства України. Це змушує Україну дотримуватись норм, які містяться в цій Конвенції. Тому треба ще раз проаналізувати законодавчу базу лізингу враховуючи нові зміни.

Формування мети. Головною метою цього дослідження є аналіз нормативної бази лізингу в Україні з самого початку до теперішнього часу та пошук шляхів усунення недоліків в існуючому законодавстві.

Результати дослідження. До прийняття в 1997 р. Закону України «Про лізинг» (набув чинності 10.01.98) правові основи лізингу в Україні практично були відсутні. У попередніх редакціях Цивільного кодексу України про лізинг не згадувалося. З 1995 р. у законодавстві існувало лише кілька спеціальних норм, що стосуються лізингу.

Уперше лізинг згадають у п. 9 ч. I ст. 3 Закону України «Про банки й банківську діяльність», де мова йде про те, що банкам дозволяється здійснювати «придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг)». Оскільки головним завданням банку як лізингодавця є фінансування угоди, то в положенні Національного банку України «Про кредитування», затвердженому постановою Правління Національного банку України від 28.09. № 246, лізинг розглядається як форма майнового кредиту.

У Кодексі торговельного мореплавства України, прийнятому Верховною Радою України 23.05.95, у розділі VI «Фрахтування судів» є розділ 2 «Договір лізингу судна». Однак окремі її положення не відповідають правовим відносинам лізингу в їхньому традиційному розумінні.

Особливої уваги вимагає аналіз відображення питань лізингу в різних редакціях Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У першій редакції цього закону від 28.12.94 і в Правилах застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», затверджених Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 № 247/95 ВР, лізинг неправомірно розглядався як тотожна оренді, але менш важлива в порівнянні з нею господарська операція. Визначення оренди (лізингу) було неточним, і ці недоліки перейшли й у наступну редакцію закону. Позитивним у зазначених документах була конкретизація © Лясковець Г.М., деяких пільг учасникам лізингових операцій.

Прийняття Закону України «Про лізинг» стало визначальною подією в правовому регулюванні лізингу в нашій країні. Однак у законі були й окремі недоліки.

Змін вимагав і Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», що не тільки не передбачив розповсюджених у світі пільг суб'єктам лізингу, але й необґрунтовано встановив оподатковування всієї суми лізингового платежу включно з відшкодуванням частини вартості об'єкта лізингу й іншими складовими, що не мають ніякого відношення до доходів лізингодавця. Фахівці обговорювали необхідність внесення змін і в Закон України «Про податок на додану вартість», і в митне законодавство.

Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон) був прийнятий Верховною Радою України 24.12.2002. Головною метою внесення змін його розроблювачі визначили врегулювання ряду конфліктних ситуацій в оподатковуванні, які до останнього часу були предметом сперечань між податківцями й платниками податків [38].

Зміна порядку оподатковування операцій фінансового лізингу стало одним з найбільш істотних змін у системі оподатковування.

При наявності всіх цих змін важливо, як урегульовані ті або інші питання в законі про лізинг.

Тривалий час всі спроби внести зміни в нього були даремними. Прийняття законопроекту, розробленого у виконання доручення Кабінету Міністрів України в 2002 р. фахівцями Мінекономіки, Фонду державного майна України й Асоціації «Укрлізинг », було заблоковано Мінфіном.

В 2003 р. з'явився розроблений Національним банком України проект Закону України «Про фінансовий лізинг», що не одержав підтримки міністерств внаслідок своєї однобокості (ігнорування наявності оперативного лізингу й особливостей його регулювання). Тоді ж у Верховній Раді України почалося обговорення законопроекту, внесеного народним депутатом П. И.

Писарчуком. При доробці цього законопроекту в профільному комітеті Верховної Ради України в нього було внесено багато змін, переважно запропонованих Національним банком України у відповідності зі своїм проектом.

Нова редакція закону була прийнята Верховною Радою України 11 грудня 2003 р. за назвою «Закон України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон про лізинг). Ознайомлення із Законом про лізинг залишає суперечливе враження. До позитивних змін можна віднести наступні:

спрощено умови укладання договору лізингу (скасована вимога погоджувати договір лізингу державного майна з міністерством - ст. 3, значно скорочене кількість істотних умов договору - ст. 6, скасована залежність терміну дії договору фінансового лізингу від ступеня амортизації об'єкта лізингу - ст. 1);

знято умови для суб'єктів лізингу бути суб'єктами підприємницької діяльності (єдине обмеження - лізингодавець може бути тільки юридичною особою) - ст. 4;

уведений сублізинг - ст. 5;

визначено підстави для відмови від договору - ст. 7;

забезпечено права лізингоодержувача на предмет (об'єкт) лізингу - ст. 9;

уточнено, що витрати на страхування предмета лізингу й ризиків, пов'язаних з виконанням договору лізингу, несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлене договором, - ст. 13;

урегульовано питання про правові наслідки поліпшення лізингоодержувачем предмета лізингу ст. 15;

ліквідовано норму дорівнювати розмір відшкодування в кожному лізинговому платежі частини вартості предмета лізингу до розміру амортизаційних відрахувань за період платежу - ст. 16;

вилучено положення щодо бухгалтерського обліку, звітності, порядку сплати мита й податку на додану вартість, оскільки ці питання регулюються спеціальними законодавчими актами.

Головним недоліком заміни закону про лізинг законом про фінансовий лізинг є те, що практично без спеціального регулювання залишився оперативний (операційний) лізинг. При цьому саме поняття оперативного лізингу не зникло - воно залишилося в ряді законодавчих актів з питань оподатковування й бухгалтерського обліку. У Законі України «Про лізинг» від 16.12.97 № 723/97-ВР зазначено, що особливості оперативного лізингу - необхідність повернення предмета лізингу (на відміну від фінансового лізингу, при якому предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача, - ст. 4), несення ризику випадкового знищення або ушкодження предмета лізингу, а також витрат на його зміст, крім експлуатаційних, лізингодавцем, якщо інше не передбачено договором лізингу (ст. 14 і 15).

У визначенні договору фінансового лізингу («лізингодавець зобов'язується придбати у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановленого лізингоодержувачем специфікаціями й умовами й передати її в користування лізингоодержувачу на певний строк не менш одного року за встановлену плату - лізингові платежі») цілком правильно розкривається сутність класичного непрямого лізингу, але спірне питання визначення прямого лізингу взагалі не торкнуться.

Недоліком нової редакції закону є також відсутність у визначенні договору фінансового лізингу хоча б однієї якісної ознаки, що був би характерним тільки для нього й не міг бути використаний для характеристики оперативного лізингу. Єдиним натяком на відмінність є вимога, щоб термін дії договору був не менш одного року (ст. 1). До речі, такий мінімальний строк здається нам недостатнім.

У світовій практиці застосування лізингу головною ознакою фінансового лізингу є перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувачу після закінчення договору або хоча б право лізингоодержувача на такий перехід. Цьому не суперечить і визначення фінансового лізингу в п. 1.18.2 Закони України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Проте в Законі про фінансовий лізинг перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувачу не є ознакою фінансового лізингу (ст.1) і взагалі про це згадується лише один раз (ст. 8), та й то мимохіть: «... якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу...», допускається можливість «переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до іншої особи», до якого тоді переходять права й обов'язки лізингодавця.

Все це дає можливість підвести під визначення фінансового лізингу відповідно до цього закону практично будь-який договір лізингу, ув'язнений на рік або більш незалежно від його класифікації по податковому й бухгалтерському законодавству.

Помітимо також, що в ст. 11 «Права й обов'язки лізингоодержувача » виключене традиційне право лізингоодержувача «пред'являти продавцеві об'єкта лізингу усі права й вимоги, які випливають із договору купівлі-продажу цього майна, зокрема щодо його якості й комплектності, строків передачі, гарантійних ремонтів і т.п.».

Таким чином треба удосконалити режим оподаткування лізингових операцій, зокрема через внесення змін до:

Закону України "Про оподаткування податку на прибуток підприємств", що дозволить:

• застосовувати прискорену амортизацію для переданих за договором фінансового лізингу основних засобів третьої групи;

• врегулювати питання віднесення на валові витрати платника податку платежів, пов'язаних із страхуванням майна, придбаного(переданого)за договором фінансового лізингу;

• корегувати визначення оподатковуваного доходу нерезидента у межах процентів і комісій за договорами міжнародного фінансового лізингу;

Закону України "Про податок на додану вартість", що дозволить:

• врегулювати питання оподаткування процентів та комісій за договорами фінансового лізингу;

• сплачувати податок на додану вартість, в тому числі за договорами міжнародного фінансового лізингу, по мірі нарахування або сплати лізингових платежів в частині компенсації частки вартості об'єкту фінансового лізингу, на протязі дії лізингового договору, а не в момент передачі об'єкту фінансового лізингу;

• зараховувати до податкового кредиту суми податку, сплаченого при придбанні легкових автомобілів, що включаються до складу основних засобів;

удосконалення цивільно-правового регулювання лізингових операцій, зокрема через:

• усунення дискримінаційної норми Закону України "Про фінансовий лізинг" щодо національного виробника: розширення сфери застосування лізингових операцій та збільшення учасників ринку за рахунок надання у фінансовий лізинг обладнання (майна) безпосередньо виробником (власником) такого обладнання;

в усунення заборони наступної (повторної) передачі у фінансовий лізинг майна, яке спеціально набувалось з цією метою (навіть у випадку, коли попередня угода фінансового лізингу була розірвана з вини лізингоодержувача);

• фактичного підтвердження природи фінансового лізингу як різновиду фінансового посередництва, - через встановлення правила згідно якого знищення або пошкодження предмета фінансового лізингу не може слугувати причиною як перегляду розміру фінансових зобов'язань лізингоодержувача, так і дострокового припинення договору;

• скасування обмежень Господарського кодексу України щодо інвестування в предмет лізингу грошових коштів лізингодавця, одержаних за банківськими та бюджетними кредитами, облігаційними позиками;

• скасування імперативного характеру норми щодо здійснення ремонту та технічного обслуговування предмета лізингу виключно його продавцем (постачальником);

• усунення окремих суперечливих положень (розбіжностей) та уніфікації (узгодження) термінології щодо лізингу у Господарському, Цивільному кодексах та в Законі України "Про фінансовий лізинг".

Відтак запровадження таких норм принесе позитивні результати, а саме:

• прискорення розвитку лізингової галузі в результаті забезпечення більшої економічної привабливості та здешевлення лізингових послуг;

• забезпечення доступу до важливого джерела фінансування придбання обладнання для малих і середніх підприємств та сільськогосподарських підприємств, які не мають доступу до банківських кредитів, не користувались лізингом або для яких лізинг ї занадто дорогим в нинішніх умовах.

Одже можна зробити наступні висновки.

Строїти роботу над вдосконаленням законодавства з питань лізингу необхідно на наступному:

1. Норми ЦК та ГК України не відповідають нормам нової редакції Закону "Про фінансовий лізинг", оскільки їх розробка базувалася на нормах діючого на той час Закону України "Про лізинг".

У зв'язку з цим необхідним є внесення змін до ЦК та ГК з урахуванням положень Закону "Про фінансовий лізинг".

2. Відповідно до Закону України від 11 січня 2006 р. Україна приєдналась до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг, яка в силу норм ч. 1 статті 9 Конституції України та статті 10 ЦК України незабаром стане частиною національного цивільного законодавства України. Це змушує Україну дотримуватись норм, які містяться в цій Конвенції.

3. Як засвідчують результати узагальнення практики законодавства України про лізинг у ньому відсутні норми, якими б було врегульовано окремі аспекти відносин між їх учасниками, що провокує до виникнення спірних ситуацій. У зв'язку з цим необхідним е нормативно-правове врегулювання таких ситуацій, що не враховано більшістю запропонованих в Україні законопроектів.

РЕЗЮМЕ У статті проаналізована нормативна база лізингу в Україні з 1997 року по теперішній час і запропоновані напрямки вдосконалення законодавства РЕЗЮМЕ В статье проанализирована нормативная база лизинга в Украине с 1997 года по настоящее время и предложены направления усовершенствования законодательства SUMMARY In article the normative base of leasing in Ukraine since 1997 on present{*true*} time is analysed and directions of improvement of the legislation are offered СПИСОК ДЖЕРЕЛ::

1. Гончарова Н.В. Лізинг як форма ефективної підтримки малого підприємництва // Актуальні проблеми економіки, - 2002 р., - №2, с.7- 2. Парнюк В. Лизинг в Украине: проблемы, законодательное обеспечение, перспективы // Экономика Украины, - 2003 г., - №3, с.29- 3. Усенко Я.Б. Развитие законодательной базы лизинга: достижения и проблемы // Государственный Информационный Бюллетень о приватизации – 2004 г. - №3 с.38-42.

4. www.ukrgov.ua 5. www.leasing.org.ua Поступила в редакцию 29.12.2006 года БАНКОВСКОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ И НАДЗОР - НЕОБХОДИМЫЙ ФАКТОР РАЗВИТИЯ ФИНАНСОВЫХ РЫНКОВ.

Мазурина О.В., аспирант ДонНУ Банковская система выполняет важную роль посредника, аккумулируя денежные средства государства, предприятий и организаций, частных лиц и предоставляя их государству, юридическим и физическим лицам. Банки являются одним из важнейших хранилищ общественных сбережений, и прежде всего сбережений частных лиц. Банковские кредиты поддерживают потребительские расходы и инвестиционные нужды. Процессы, происходящие в банковской системе, имеют значение для всей экономики. Банки способны создавать деньги путем перераспределения кредитов или собственной инвестиционной деятельности, а следовательно, влиять на объем и структуру денежной массы и воздействовать на экономическую жизнь страны. И наконец, банки являются доверительными организациями. В основе их деятельности лежит доверие со стороны общества. При отсутствии доверия в банковскую систему не может поступить достаточно средств, что отрицательно скажется на развитии экономики. Данные особенности функционирования банковской системы в рыночной экономике выливаются в необходимость организации банковского регулирования и надзора.

Более того во всех развитых странах банковские системы являются объектом усиленного контроля и надзора со стороны государства, чем в отношении большинства других систем экономики.

Актуальность данного исследования обусловлена тем, что в Украине регулирование и надзор в сфере банковской деятельности развиты недостаточно. Что, в условиях интеграции Украины в мировую банковскую систему в т.ч. посредством прихода иностранного капитала в лице дочерних банков, представительств и др. крупных финансовых институтов, таких как транснациональные банки, по мнению автора, недопустимо.

Методологической и теоретической основой данного исследования послужили работы зарубежных и отечественных специалистов, таких как А. Андросов, О. Богданов, В. Киселев, Л.

Красавина, О. Кузнецов, В. Круглов, О. Лаврушин, А. Мовсеян, А. Молчанов, Г. Панова, В.

Севрук, И. Спицин, В. Усоскин, Э. Уткин, В. Железова, Дж. Смит, Д. Сэведж, Л. Уолл и др.

Целью данного исследования является определение оптимальных структурных сдвигов в финансовом секторе Украины, посредством универсализации таких факторов как регулирование и надзор за ее банковским сектором. В связи с этим основными задачами доклада является изучение методологического и теоретического материала по данной тематике, а так же изучение моделей банковского регулирования и надзора различных стран мира.

Прежде всего, представляется необходимым остановиться на некоторых понятийных аспектах банковского регулирования и надзора.

Хотя термины “банковский надзор” и “банковское регулирование” часто используются попеременно, фактически они являются разными, но дополняющими друг друга.

По определению, содержащемуся в Банковской энциклопедии, регулировать - значит подчинять определенному порядку, правилу;

упорядочивать;

делать что-нибудь для получения нужных показателей.



Pages:     | 1 |   ...   | 7 | 8 || 10 | 11 |   ...   | 22 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.