авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 10 | 11 || 13 | 14 |   ...   | 23 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 12 ] --

Учитывая негативные последствия кризиса, развивающиеся страны получили от России, по данным Минфина РФ, в 2009 г. 800 млн. долл. В 2008 г. сумма, выделенная на эти цели, составляла 220 млн. долларов [9]. Тем самым возникают благоприятные условия для увеличения экспорта России в данные страны с целью закрепления на их рынках, учитывая то обстоятельство, что Россия может поставлять в данные страны товары и технологии, не вполне конкурентоспособные на мировом рынке. Вместе с тем, экспортная стратегия российских производителей должна учитывать геополитическое положение и уровень развития тех развивающихся стран, с которыми она намерена поддерживать интенсивные внешнеэкономические связи. По мнению российского экономиста академика С.Ю. Глазьева рост антиамериканских настроений в данных странах влечёт дедолларизацию их экономик. Это относится, по его мнению, к Ирану, Венесуэле и другим государствам Латинской Америки. Формируются зоны регионального сотрудничества крупнейших латиноамериканских государств (МЕРКОСУР) и государств Юго-Восточной Азии, элементом которых становится использование национальных валют во взаимных расчётах, и в перспективе создание региональных валютно-финансовых систем [10]. Поэтому для увеличения экспорта России в развивающиеся страны крайне важно обеспечить вступление России в региональные банки развития: Азиатский банк развития (АзБР) и Межамериканский банк развития (МАБР).

Целесообразность данного вступления определяется как долгосрочными интересами России политико-стратегического характера, так и заинтересованностью российского бизнеса в новых рынках для увеличения объемов и диверсификации экспорта своей продукции и услуг [11].

Среди стран Африки позиции России прочны в Северной Африке (Ливии, Алжире, Египте, Марокко), Анголе, Мали, Эфиопии и др. В этих государствах достаточно сильны позиции политической и экономической элиты, представители которой получили образование в Советском Союзе и России. России целесообразно лоббировать свои интересы также через Африканский союз, официальное учреждение которого состоялось в 2002 году и функционирование которого планируется осуществлять по образцу ЕС. В условиях модернизации национальной экономики для России важно принять участие в разработке ценных и редких видов сырья, необходимых для ее инновационного развития. Перспективен также экспорт наукоемкой продукции и высоких технологий в данные страны, в частности, российских ядерных технологий в Египет (комплексное обследование исследовательского ядерного реактора в Иншасе в целях его последующей модернизации), участие в строительстве новой АЭС, совместная разработка урановых месторождений. Египет также заинтересован в поставках российских грузовых самолетов ИЛ-96 и ТУ-204. С Алжиром возможно подписание соглашения о сотрудничестве в сфере мирного ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ использования атомной энергии, поскольку списание алжирского долга России в 2006 г. создало условия для долговременного лоббирования российских интересов в этой стране, Достаточно благоприятны перспективы для расширения российского экспорта в группе «новых индустриальных стран» как Юго-Восточной Азии, так и Латинской Америки. При этом возможно увеличение, как экспорта сырья, так и готовых изделий, в том числе и на совместной основе. Так, например, с учетом заинтересованности Республики Корея в получении в долгосрочную аренду земельных угодий на Дальнем Востоке России, необходимо содействовать созданию совместных предприятий с участием корейских компаний и российских агропромышленных фирм, привлечению южнокорейских инвестиций в сельское хозяйство Сибири и Дальнего Востока, передаче российским сельхозпроизводителям новейших технологий, с последующим наращиванием экспорта сельскохозяйственной продукции в сопредельные страны.

Наиболее перспективным регионом для экспорта российской продукции является Азиатско тихоокеанский регион (АТР). Согласно оценкам Всемирного банка, в 2009 году ВВП региона увеличился на 6,8%, а в текущем году его рост прогнозируется на уровне 8,1%. [12]. Учитывая его растущую роль в мировой экономике, одной из ключевых задач России по расширению сотрудничества со странами данного региона является подготовка к проведению саммита АТЭС в 2012 г. в г. Владивостоке, в ходе подготовки к которому планируется проведение ряда крупных мероприятий международного уровня: форумов, презентаций отдельных инвестиционных проектов с участием инвесторов, представителей бизнеса, направленных на интеграцию России в экономическую систему АТР и способствующих повышению инвестиционной привлекательности регионов Дальнего Востока и привлечению в них реальных капиталовложений для финансирования конкретных проектов в различных отраслях российской промышленности. Для России необходимо использовать возможности АТЭС для максимально эффективного, действенного встраивания в механизмы азиатско-тихоокеанской интеграции [13].

Из стран АТЭС наиболее прочные отношения у России сложилось с Вьетнамом, на территории которого действует одно из самых значительных нефтедобывающих совместных предприятий России с другими странами компания «Вьетсовпетро». Это крупномасштабное предприятие по добыче нефти на континентальном шельфе Вьетнама и ее опыт может быть перенесен и на другие страны региона.

Вместе с тем необходимо отметить, что быстро развивающиеся страны АТР ориентированы во внешнеэкономических связях с Россией, также как и страны ЕС, на сохранение ею роли поставщика природных ресурсов и товаров с невысокой добавленной стоимостью. В условиях модернизации экономики России данную тенденцию необходимо коренным образом изменить. Кроме этого, учитывая значительную роль незаконного рыбного промысла в экономической зоне России необходимо добиваться консолидации усилий всех стран региона по его пресечению, опираясь на подписанное с Республикой Корея Соглашение о сотрудничестве в области предупреждения незаконного, несообщаемого и нерегулируемого промысла живых морских ресурсов. Таким образом, у России появится реальная возможность увеличения легального экспорта морепродуктов.

В Латинской Америке для увеличения экспорта российской продукции в данный регион необходимо развивать политическое и экономическое сотрудничество с интеграционными объединениями (Группа Рио, УНАСУР, МЕРКОСУР, КАРИКОМ, ЦАИС, АЛБА др.), используя их стремление к диверсификации внешнеэкономических связей. С этой целью необходимо развивать сотрудничество в сфере энергетики, в том числе атомной, обеспечивать поставки вооружения и военной техники в страны данного региона.

Страны Ближнего и Среднего Востока привлекательны для России с точки зрения реализации совместных энергетических проектов, а также как импортеры продукции российского ОПК.

Учреждение Российско-Арабского форума сотрудничества позволит добиваться согласования перспективных направлений развития партнерства России со странами-членами Лиги арабских государств (ЛАГ) по реализации многосторонних хозяйственных проектов на Ближнем Востоке и в Северной Африке.

Особое положение занимают отношения России с Ираном. Введение в строй АЭС в Бушере в текущем году, вопреки противодействию США, создает перспективы для реализации и других высокотехнологичных проектов. Кроме этого значительные запасы нефти и газа в данной стране и низкая себестоимость их добычи привлекают внимание крупных энергетических ТНК, и здесь российские нефтегазовые корпорации имеют значительные перспективы.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Россия также необходимо усиливать взаимодействие с Советом сотрудничества арабских государств Персидского залива (ССАГПЗ) и добиваться от него присоединения членов ССАГПЗ к реализуемому госкорпорацией «Ростехнологии» в странах региона проекту «Эрид Гроу», предусматривающему внедрение инновационных технологий и продуктов, специально разработанных для рекультивации пустынных почв и искусственного орошения. Невзирая на противодействие США необходимо активно взаимодействовать в газовой сфере в рамках Форума стран — экспортеров газа и «большой газовой тройки» (Россия, Иран и Катар) для возможного создания полноценной «газовой ОПЕК».

Участие России в группировке БРИК выгодно ей и с политической и с экономической точки зрения. Наибольший интерес для России стран БРИК представляют Китай и Индия. При развитии двухсторонних экономических отношений с Китаем необходимо учитывать, что устойчивое экономическое развитие КНР и активная экспансия на мировые рынки обусловили потребность в расширении торгово-экономического сотрудничества с Россией. Хотя удельный вес России в совокупном товарообороте КНР остается небольшим (около 5%), по ряду товарных позиций российского экспорта этот показатель значительно выше. Так, за счет поставок российской древесины удовлетворяется свыше 60% импортных потребностей Китая в этой продукции, химических удобрениях - на 45%, черных металлов - на 20%. Положение российских экспортных производств, ориентированных на внутренний рынок Китая, достаточно устойчиво, но в целом такая специализация не способствует модернизации экономики России, так как Китай не заинтересован в поставках российских товаров с высокой добавленной стоимостью. Исключение составляет вооружение и военная техника. Кроме этого Китай активизирует усилия, направленные на продвижение на российский рынок своих экспортных товаров. Среди основных статей китайского экспорта выделяются товары легкой и текстильной промышленности, химические товары, электроника. В последние годы растут продажи машиностроительной техники из КНР и они могут составить серьезную конкуренцию российским производителям.

Индия второй после Китая в группировке БРИК крупнейший внешнеторговый партнер России:

- Россия экспортирует в Индию машины, оборудование и средства транспорта, черные металлы, удобрения, цветные и драгоценные металлы и камни, бумага. В российском импорте в Индию в группу «машины, оборудование и средства транспорта» частично включены вооружение и военная техника. В инвестиционном сотрудничестве с обеих сторон участвуют главным образом государственные корпорации, реализующие стратегические инновационные проекты, в том числе в атомной энергетике.

Для еще одного члена БРИК - Бразилии, представляет интерес импорт из России ядерных и космических технологий, участие России в проекте создания технопарка «Цифровой город» в Федеральном округе (г.Бразилиа).

Что касается стратегических аспектов экономического сотрудничества России с развивающимися странами, то особенно велики потенциальные возможности для экспорта в развивающиеся страны продукции обрабатывающей промышленности России, в том числе машин и оборудования, доля которой в экспорте страны в настоящее время незначительна [14]. Это должно не исключать, а наоборот, стимулировать экспансию российских нефтегазовых компаний на рынки развивающихся стран. Эта ситуация отчасти обусловлена тем, что в мире наблюдаются глобальные изменения экономической активности, наиболее заметные в сфере энергетических и минерально сырьевых ресурсов. Рост спроса на них сдвигается из развитых стран в развивающиеся, преимущественно в АТР.

В условиях усиления конкуренции между развитыми и развивающимися странами России важно сохранить баланс в отношениях с ними, что также является дополнительным стимулом для модернизации экономики страны. Для этого необходимо ускорить наращивание экспорта российской продукции в развивающиеся страны, поскольку, если России не удастся закрепиться на данных рынках в ближайшее время, велика вероятность, что ей придется столкнуться с жесткой конкуренцией не только со стороны ТНК, но и со стороны крупных национальных корпораций развивающихся стран.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ 1. Долгов Д.С. Тенденции и характерные черты региональных интеграционных процессов в условиях глобализации. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ экономических наук. М., 2007. С.11.

2. Глобализация. / Под общ. ред. В.А. Михайлова, В.С. Буянова. М.: РАГС, 2008. С. 140.

3. Костырев В. Рост мировой экономики обеспечат развивающиеся страны. [Электронный ресурс]. http://www.Infox.ru.

4. МВФ опасается появления "пузырей" в развивающихся странах. [Электронный ресурс].

http://top.rbc.ru/economics/27/01/2010/365532.shtml/ 5. Котов А. Мобиус: кризис в зоне евро показал преимущества развивающихся стран //Ведомости.

20.05.2010.

6. Таций В. Финансовые кризисы м и накопление: опыт Азии //Мировая экономика и международные отношения. 2009. № 9.С.86.

7. Конференция по вопросу о мировом финансово-экономическом кризисе и его последствиях для развития. Принят резолюцией 63/303 Генеральной Ассамблеи от 9 июля 2009 года.

[Электронный ресурс].

http://www.un.org/russian/documen/declarat/econcrisissummit_outcome.html.

8. Мировой ВВП в 2010 году вырастет на 2,7%, в 2011 году - на 3,2% /Известия. 21.01.2010.

9. Развивающиеся страны получили в 2009г. от России $800 млн. [Электронный ресурс].

http://top.rbc.ru/economics/17/02/2010/371903.shtml.

Глазьев С. Что делать в условиях кризиса? [Электронный ресурс].

10.

http://www.russdom.ru/node/147.  11. Доклад о результатах и основных направлениях деятельности на 2010-2012 гг. М.:

Министерство экономического развития, 2009. С.47.

12. Мировой ВВП в 2010 году вырастет на 2,7%, в 2011 году - на 3,2% /Известия. 21.01.2010.

13. Путин В.В. Россия и АТЭС. К устойчивому и стабильному развитию Азиатско-Тихоокеанского региона //Российская газета. 8.09. 2007. №4462.

14. В 2009 году, по данным ФТС России, экспорт машин, оборудования и транспортных средств составлял всего 5,8% от общего объема экспорта, а удельный вес топливно-энергетических товаров составил 66,7% и стоимостной объем экспорта этой группы по сравнению с 2008 годом снизился на 38,2%. Напротив, удельный вес продукции машиностроения в структуре российского импорта в 2009 году составил 43,9% (в 2008 году – 53,2%). Стоимостной объем импорта продукции машиностроения в 2009 г. сократился по сравнению с 2008 годом на 48,3%.

РЕЗЮМЕ У статті досліджуються питання, пов'язані з проблемами і перспективами зовнішньоекономічних зв'язків Росії з країнами, що розвиваються, наголошується на необхідності збільшення експорту в ці країни наукомісткої продукції російських підприємств.

Ключові слова: зовнішня економіка, що розвиваються країни, зовнішньоекономічні зв'язки Росії, експорт, імпорт, наукомістка продукція РЕЗЮМЕ В статье исследуются вопросы, связанные с проблемами и перспективами внешнеэкономических связей России с развивающимися странами, отмечается необходимость увеличения экспорта в данные страны наукоемкой продукции российских предприятий.

Ключевые слова: внешняя экономика, развивающиеся страны, внешнеэкономические связи России, экспорт, импорт, наукоемкая продукция SUMMARY In article the questions of foreign economic relations of Russia with developing countries are investigated, necessity of increase in export to the given countries of high technology production of the Russian enterprises is marked.

Keywords: external economy, developing countries, foreign economic relations of Russia, export, import, the high technology production ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНТЕГРАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ КОРПОРАЦІЙ У ПРОВІДНИХ МІЖНАРОДНИХ МОДЕЛЯХ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Македон В.В., к.е.н., доцент, Дніпропетровський університет економіки та права імені Альфреда Нобеля Традиційна неокласична теорія компаній не визначає відмінності між керівниками компанії, її кредиторами і власниками в плані забезпечення інтеграційних можливостей компаніії. Компанія розглядається як гомогенна форма організації, головною метою якої є максимізація її сукупної вартості шляхом максимізації дисконтованої вартості очікуваних грошових надходжень.

Передбачається, що проблеми зовнішнього фінансування і корпоративного контролю не чинять на цей процес ніякого впливу. Проте на практиці діяльність великої компанії, передусім усе, що стосується проблем корпоративного контролю та інтеграційної діяльності, не можна описати простою виробничою функцією. Це пов’язано з тим, що акціонери компанії, її менеджери і кредитори мають, як правило, різні уявлення про те, як повинні використовуватися ресурси компанії.

Ґрунтуючись на своїх перевагах, акціонери прагнуть просто максимізувати вартість акціонерного капіталу компанії незалежно від вартості її боргових зобов’язань.

Провідні концепції та наукові положення щодо забезпечення інтеграційних можливостей компаній у міжнародних моделях корпоративного управління представлені наукових роботах таких відомих іноземних вчених-економістів: І. Ансоффа, А. Демба, Х. Демзеца, С. Каплана, П. Клайда, С.Наймана, С. Праузе, Х. Пфайфера, М. Хесселя, вітчизняних вчених, мають певні здобутки у розвитку теретичних та практичних складових інтеграційної політики та стратегії у корпоративному середовищі та системі корпоративного менеджменту: О.Вакульчик, В. Євтушевського, Д. Лук’яненка, Ю. Макогона, Ю. Петруні, О. Рогача, І. Сазонця, С. Яковенка.

Світова практика корпоративного управління практично завжди відділяє діючий механізм або модель корпоративного управління від розробки та реалізації страткгій корпоративного розвитку за рахунок інтеграцій, як приклад використання операцій злиттів та поглинань. На думку автора такий перебіг подій не відображає якісні складові впливу діючої корпоративної моделі крайни на специфіку створення та впровадження інтеграційних проектів компаній.

Метою даної статті є організаційно-економічна необхідність поєднання механізму діючих провідних міжнародних моделей корпоративного управління та інтеграційної активності компаній, що повинно забезпечувати майбутній синергетичний ефект.

Для розуміння механізму забезпечення інтеграційних можливостей компаній слід розглянути діючу систему контролю над діяльністю менеджерів корпорації у якій найважливішими є дві складові: структура володіння корпорацією, зокрема ступінь концентрації прав власності, і наявність великих акціонерів. У компаніях з дифузійною формою володіння велика кількість акціонерів, а величина пакету акцій, яка припадає на одного акціонера, така мала, що контроль за діяльністю адміністрації з боку акціонерів практично відсутній. Це пов’язано з тим, що така форма володіння не виправдовує вкладення коштів, необхідних для отримання потрібної інформації і здійснення моніторингу за діяльністю адміністрації (у вигляді участі в раді директорів або голосування на зборах акціонерів). Якщо власність сконцентрована в руках декількох великих акціонерів, у них з’являється зацікавленість в здійсненні подібних інвестицій, а певний рівень управлінської дисципліни досягається за допомогою прямого контролю.

Наявність великих акціонерів може також чинити вплив на процес управління компанією. У індивідуальних власників, фінансових інститутів і нефінансових корпорацій може бути різний рівень професійних знань в області моніторингу, високий або низький рівень зацікавленості в такому контролі або навіть різні цілі. Крім того, як було вказано вище, в англосакських країнах існують юридичні і інституціональні обмеження на здійснення контролю з боку деяких типів акціонерів [3].

У цих країнах структура володіння компаніями різна. Ступінь концентрації власності у частини великих компаній, акції яких котируються на фондових біржах, представлена в таблиці 1. Хоча розмір вибірки розрізняється від країни до країни, усі компанії належать до найбільших нефінансових корпорацій своїх країн і представляють найважливіші сектори економіки.

© Македон В.В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Таблиця Доля п’яти провідних акціонерів у загальному обсязі емітованих акцій за період 2000-2009 рр., % [11] Великоб Показник США Японія Німеччина ританія Середня 25,4 20,9 33,1 41, Середній розмір компаній, 3505 1031 1835 розміром усіх активів Середній розмір компаній, за 1287 – 811 розміром ринкової вартості акцій Таблиця показує ряд міжкраїнових відмінностей у рівні концентрації прав власності. Цей показник приблизно однаковий в США і Великобританії, де на п’ять провідних акціонерів доводиться в середньому від однієї п’ятої до чверті усіх випущених акцій кожної з корпорацій, що розглядаються у вибірці. Рівень концентрації власності істотно вищий в Японії і, особливо, в Німеччині, де на п’яти провідних акціонерів припадає частка більше 40% акцій кожної з великих корпорацій.

Чим більшоє є компанія, тим вище витрати з придбання певної частки власності. Крім того, власники, не бажаючі ризикувати, прагнуть збільшувати розмір своєї власності лише за відносно низькими, цінами, які компенсують ризик. Зростання капітальних витрат перешкоджає досягненню власниками такого ж рівня концентрації власності, як і у власників дрібних компаній. У зв’язку з цим, високий рівень концентрації власності в Японії і Німеччині може теоретично пояснюватися тією обставиною, що середній розмір компаній в цих країнах менший. Проте дані таблиці 1 свідчать, що середній розмір корпорацій (який вимірюється як за вартістю активів, так і за ринковою вартістю акцій) в США і Німеччині приблизно однаковий, тоді як у Великобританії - істотно менший, ніж в інших країнах. У Японії середній розмір компаній, обрані для вибіркового обстеження, менший, ніж в США, проте не настільки, щоб, на думку С. Праузе, пояснити відмінності у рівнях концентрації власності в цих країнах. У своїй роботі, присвяченій регресійному аналізу концентрації власності, С.

Праузе констатує, що розмір компаній може пояснити лише 15% відмінностей у рівні такої концентрації. Ймовірнішою причиною низького рівня концентрації власності в США і Великобританії є розглянуті вище відмінності в юридичних і інституціональних умовах функціонування великих інвесторів [10, c. 47].

Іншою характерною рисою, яка виділяє Німеччину серед інших країн, є значна питома вага компаній, що мають одного великого власника, що володіє більше 50% акцій компанії, що є в обігу. Частка таких компаній є істотно вищою в Німеччині, ніж в трьох інших країнах (табл. 2).

Таблиця Частка компаній, що належать одному власникові, % [2] Показник Великоб США Японія Німеччина ритания Частка компаній з одним 10,8 9,8 8,4 25, великим власником* Тип власника** Фізичні особи 5,1 6,7 2,1 6, Фінансові інститути 3,6 3, 1, 5, Нефінансові компанії 2,7 8, Інші*** 1,3 н. д. 6, *Кількість компаній з одним великим власником у відсотках до загального числа компаній у вибірці.

**Кількість компаній з одним великим власником за типами власників до загального числа компаній у вибірці.

***Включаючи іноземні і державні компанії. Для Японії іноземні компанії розподілені за іншими категоріями.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Як свідчать дані цієї таблиці, питома вага компаній з одним великим власником приблизно однакова в США, Великобританії і Японії. У Німеччині ж цей показник істотно вищий і складає більше 25%.

Є вагомі підстави вважати, що реальний рівень концентрації власності прав в Німеччині насправді ще вище, ніж висновки, які можна зробити з наведених в таблиці даних. По-перше, зареєстровані на фондових біржах компанії займають в Німеччині набагато меншу питому вагу в корпоративному секторі у порівнянні з іншими країнами. У 2008 р. на зареєстровані на фондових біржах компанії доводилися менше 20% продажів корпоративного сектора Німеччині в порівнянні з 80% у Великобританії.

По-друге, дані про концентрацію власності можуть зменшувати реальну концентрацію голосуючої сили акцій в типовій великій німецькій компанії. Це пов’язано, як було показано вище, з тим, що комерційні банки в Німеччині можуть широко використовувати голосуючі права на акції, які передані банкам в траст дрібними акціонерами. Голосування за дорученням, яке здійснюється банками від імені дрібних акціонерів, грає величезну роль у великих німецьких корпораціях. У 41 з 100 найбільших німецьких акціонерних товариств банки мали комбіноване голосуюче право (у формі прямого володіння і володіння за дорученням) у розмірі більше 25% від загального числа голосів. У 56 акціонерних товариствах банки мали комбіноване голосуюче право у розмірі 57%, в інших акціонерних товариствах був небанківський акціонер з домінуючими позиціями, що володів більше 25% акцій кожної з компаній. Таким чином, система голосування за дорученням служить концентрації голосуючих прав в руках банків ще більшою мірою, чим концентрація власності.

Наприклад, X. Пфайфер виявив, що у 80-х роках ХХ ст. три універсальні банки контролювали більше 50% голосуючих прав в корпорації «Basf», яка є одныэю з найбільших «громадських», за кількістю акціонерів німецьких корпорацій [9, c. 11-14].

Дані таблиці 2 характеризують такий тип провідних власників в чотирьох країнах. У Німеччині, як можна помітити, велика частина зареєстрованих на фондових біржах компаній знаходиться в переважаючій власності одного власника, причому за усіма типами власників: фізичних осіб, фінансових інститутів, нефінансових корпорацій, іноземних компаній і держави. Переважання індивідуальних власників і фізичних осіб пояснюється тим, що велика кількість сімейних компаній в середині 80-х років ХХ ст. перетворилися на акціонерні товариства відкритого типу, де представникам однієї сім’ї належить контрольний пакет акцій. З 1983 р. більше 200 сімейних німецьких компаній було перетворено в акціонерні товариства і складають нині 20% усіх компаній, зареєстрованих на фондових біржах. Роль нефінансових компаній в якості переважних власників в Німеччині дещо вищий, ніж фінансових інститутів.

У інших країнах питома вага компаній, які є переважними власниками, така низька, що виявлення характеру власників не має принципового значення. Проте дані деяких джерел вказують на важливішу роль в Японії фінансових інститутів в якості великих акціонерів в порівнянні з США і Великобританією. У роботі С. Праузе наводяться дані про вибірку по японських нефінансових корпораціях, в яких на частку фінансових інститутів, що відносяться до п’яти провідних акціонерів, доводиться 25% акціонерного капіталу компанії, тоді як на частку нефінансових компаній - 5%, а на частку фізичних осіб - 3%.

Це контрастує з набагато меншою роллю фінансових інститутів в США. У роботі X. Демзетца і Д. Олена вказується, що питома вага фінансових інститутів в якості п’яти провідних акціонерів нефінансових компаній складала 18,4% статутного капіталу, тоді як п’яти найбільших фізичних осіб 9,1% [7, c. 1162].

У Великобританії фінансові інститути рідко купують великі пакети акцій в нефінансових компаніях, тоді як фізичні особи і нефінансові корпорації роблять це дещо частіше. С. Найман і А.

Зильберстон вказують, що в 53 компаніях з 250 найбільших британських корпорацій, які мали одного великого акціонера з пакетом акцій, 20%, лише в одному випадку виступала фінансова компанія, в випадках - нефінансова компанія, а в інших 38 випадках – будь-яка фізична особа [8, c. 81].

У Японії рівень концентрації власності дещо вищий, ніж в англосакських країнах. Найбільш великими акціонерами є фінансові інститути, особливо банки. Проте вплив банків на сферу управління компаній визначає положення їх в якості кредиторів і в якості великих акціонерів.

Концентрація власності помітно вища в Німеччині у порівнянні з іншими розвиненими країнами, констатуючи відсутність будь-яких помітних обмежень на придбання інвесторами великих пакетів акцій компаній. Компанії з одним великим власником зустрічаються в Німеччині набагато ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ частіше, ніж в інших країнах, а нефінансові корпорації і фізичні особи в рівній мірі виступають великими акціонерами, що не типово для Японії, США і Великобританії. Хоча власні пакети акцій банків не такі великі, щоб зробити їх дуже великими акціонерами, їх здатність реалізовувати голосуючі права за дорученням дрібних акціонерів надає банкам потенційно потужні позиції для впливу на управлінські рішення, особливо в компаніях з дифузійною формою володіння. Проте, високий рівень концентрації власності в невеликому числі корпорацій, зареєстрованих на фондовій біржі, у поєднанні з важливою роллю в економіці незареєстрованих на фондовій біржі компаній і некорпоративного сектора, що значною мірою належать одному власникові, припускає набагато суворіший прямий контроль за компаніями в Німеччині у порівнянні з іншими країнами.

У володінні корпоративним боргом виявляються аналогічні тенденції, хоча статистичні дані, які є в наявності, із цього приводу набагато менш репрезентативні. Велика опора на ринок цінних паперів при фінансуванні боргу, ніж на банківські фінансові інститути в англосакських країнах, може служити приблизним індикатором того, що рівень фрагментарності боргу в США і Великобританії вищий, ніж в Німеччині і Японії. Іншим індикатором можуть служити відмінності в рівнях обмежень на видачу банками позик одному позичальникові. Такі обмеження набагато менш жорсткі в Німеччині і Японії, ніж в США і Великобританії. Наприклад, в США банки не можуть надавати одному позичальникові позику, розмір якої перевищує, 15% капіталу банку, тоді як в Японії і Німеччині такі обмеження складають, відповідно, 30% і 50%. У Великобританії немає формальних обмежень із цього приводу, проте банківські позики, розмір якої перевищує 10% власного капіталу банку, підлягають ретельній перевірці державними органами [1,4].

Крім того, існують також юридичні і інституціональні відмінності відносно меж, у яких інвесторам дозволяється купувати пакети акцій і боргові зобов’язання однієї і тієї компанії. Дані по Японії і США свідчать про великі відмінності у цьому відношенні. С. Прауз відзначає, що при обстеженні великих японських компаній у 40% випадків провідний кредитор виявлявся одночасно і провідним акціонером. В середньому провідний кредитор володів майже чвертю корпоративного боргу і більш ніж 5% акціонерного капіталу компанії, тоді як п’ять провідних кредиторів компанії володіли більше 50% її боргу і майже 20% акціонерного капіталу.

В протилежність цьому, П. Клайд, вивчаючи діяльність 500 найбільших американських корпорацій, виявив, що лише в декількох випадках провідні акціонери компанії володіють скільки небудь значним розміром її боргу і що в цих випадках розмір володіння боргом з боку провідних акціонерів є мізерним. Ці відмінності виникають, мабуть, з того факту, що, як було вказано раніше, в Японії фінансовим інститутам дозволено купувати великі пакети акцій в компаніях, яким вони надають кредити, тоді як в США існують в цій області певні обмеження. На жаль, ми не маємо в розпорядженні аналогічних даних по Німеччині і Великобританії, хоча роль банків в якості посередників по реалізації голосуючих прав за дорученням в Німеччині припускає їх можливість, як і в Японії, виступати одночасно в якості і провідних акціонерів, і провідних кредиторів для однієї і тієї ж компанії [6, 10].

Придбання однією компанією контрольного пакету акцій іншої компанії часто розглядається в якості досить ефективного потенційного механізму забезпечення необхідної управлінської дисципліни. Якщо менеджери не максимізували вартість активів компанії, виникає загроза придбання цієї компанії будь-якою юридичною або навіть фізичною особою з наступною зміною політики компанії.

Однією з найбільш відмінних рис англосакської фінансової системи від фінансових систем Німеччини і Японії є висока частота злиттів і поглинань внаслідок недоліків в управлінні. Дані про внутрішньокраїнові злиття і поглинання у другій половині 80-х рр. ХХ ст. представлені в таблиці 3.

Таблиця Середньорічний обсяг внутрішньокраїнових злиттів і поглинань за період 1995-2008 рр. [11] Великобри Показник США Японія Німеччина танія Обсяг поглинань, млрд 1070 107,6 61,3 4, дол.

У % до загальної 41,1 18,7 3,1 2, ринкової капіталізації ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ З таблиці видно, що ринок злиттів і поглинань в США і Великобританії набагато активніший, ніж в Японії і Німеччині. Інші емпіричні дослідження підтверджують цей висновок. Так, С. Каплан вказує, що в його обстеженні великих корпорацій Японії і США тільки 2% японських корпорацій піддалися у період 1990-2008 рр. злиттям або поглинанням, тоді як для американських корпорацій цей показник склав 22% [1, c. 336].

Безумовно, злиття і поглинання можуть викликатися різними причинами, з яких далеко не усі визначаються міркуваннями корпоративного контролю. Точнішу картину такої залежності дають лише те злиття і поглинання, які призводять до заміни діючого управлінського персоналу і радикальної зміни системи його заохочень. До них відносяться передусім «недружні поглинання»

(hostile takeovers) і купівля компаній за допомогою позикового фінансування левередж байаутс – (leverage buyouts). Дані щодо оцінки подібних угод представлені в таблиці 4.

Таблиця Недружні поглинання і левередж байаутс у відсотках до усіх операцій злиттів і поглинань, за період 1995-2008 рр. [5] Вид злиття і поглинань Великобритані Континенталь США я на Європа Недружні поглинання 17,8 37,1 9, Левередж байаутс 20,0 5,9 2, Примітки:

Під недружніми поглинаннями розуміються такі угоди, в яких корпорація, яка купує активи, діє проти бажання управлінського персоналу компанії-мети.

Левередж байаутс - угоди, в яких велика частина купівлі акцій компанії оплачується за рахунок позикових коштів.

Дані таблиці 4 свідчать про значно меншу інтенсивність недружніх поглинань серед корпорацій країн континентальної Європи у порівнянні з англосакськими країнами. За період 1945-2008 рр. в Німеччині було зафіксовано лише чотири успішні випадки недружніх поглинань. У Японії цей показник знаходиться приблизно на тому ж рівні. Д. Кестер стверджує, що механізм злиттів і поглинань в якості інструменту заміни неефективного управлінського персоналу використовується в японських корпораціях украй рідко. В протилежність цьому, в США 10% корпорацій, включених журналом «Fortune» в список 500 найбільших компаній у 1980 р., були відтоді придбані іншими компаніями в результаті недружніх поглинань. У Великобританії тільки за 1995-2008 рр. було зафіксовано 35 таких поглинань [11].

У чому ж причини істотних відмінностей в частоті злиттів і поглинань в цих країнах? Широко поширена думка, що головною причиною окремих випадків недружніх поглинань в Німеччині і Японії виступають юридичні і інституціональні обмеження. Що стосується Японії, то в цій країні насправді існують деякі юридичні бар’єри на шляху придбання корпоративних активів, але вони торкаються, в основному, іноземних інвесторів. До внутрішніх інвесторів японське законодавство значною мірою нейтрально. Крім того, корпорація, що купує активи іншої компанії, не зобов’язана розкривати інформацію про плановані розміри придбання пакету акцій.

Важко сказати, чи є юридичне і інституціональне середовище Німеччини більш менш консервативним по відношенню до недружніх поглинань порівняно з США і Великобританією.

З одного боку, присутність в Наглядовій раді представників найманого персоналу означає, що Рада має схильність підтримувати існуючий управлінський персонал на противагу будь-яким спробам злиттів і поглинань. Здатність німецьких компаній блокувати число голосів, що належать одному акціонерові, може також виступати міцним бар’єром на шляху злиттів (у США і Великобританії така практика заборонена законодавством про фондові біржі).

З іншого боку, на відміну від США і Великобританії, в Німеччині немає обмежень на дії акціонерів, які кваліфікуються як дії з домовленості (змови). Крім того, пороговий бар’єр для обов’язкового розкриття інформації про придбання великого пакету акцій складає в Німеччині 25%, що значно вище, ніж в США і Великобританії (5%). Дрібні акціонери в Німеччині мають значно менше прав у порівнянні з США і Великобританією [3,5].

Таким чином, визначаємо той факт, що головною перешкодою на шляху активного процесу злиттів і поглинань корпорацій є характер і структура корпоративного володіння власності.

Очевидно, що в німецьких компаніях, що відрізняються високою концентрацією власності, ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ зовнішньому інвесторові виключно складно придбавати великий пакет акцій будь-якої компанії без попередньої згоди її провідних акціонерів.

Те ж саме характерне і для типової японської компанії з її відносно високою концентрацією прав власності і великою роллю перехресного володіння акціями з «дружніми компаніями».

У таблиці 5 згруповні найважливіші елементи механізму корпоративного контролю за ступенем їх значимості у цих країнах.

Таблиця Роль різних елементів механізму корпоративного контролю у великих нефінансових компаніях [4] Спосіб корпоративного США Великобританія Японія Німеччина контролю Формально дуже незначне;

неформально, Вплив Ради директорів на Дуже незначне Дуже незначне Найбільше через управлінський персонал президентські клуби, істотніше Залежність між оплатою Висока в праці і результатом в компаніях, які Незначна Незначна Дуже незначна загальному обсязі управляються винагороди вищого власниками управлінського персоналу Контроль з боку фінансових інститутів- Дуже незначний Дуже незначний Істотний Помітний акціонерів Контроль з боку нефінансових інститутів- Дуже незначний Дуже незначний Помітний Істотний акціонерів Важливий в Контроль з боку компаніях, які Дуже незначний Дуже незначний Дуже незначний індивідуальних управляються акціонерів власниками Частота вимушених Фактично не Фактично не Висока Висока злиттів має місця має місця Той факт, що американські корпорації при здійсненні корпоративного контролю спираються в основному, на механізми зовнішнього ринку, не означає, що механізмів внутрішнього контролю в них взагалі не існує. Просто такі механізми діють слабкіше і повільніше, ніж у ряді інших країн.

Велика кількість звільнень в останні роки вищих керівників, обумовлених внутрішніми причинами, свідчить про певну роль, яку може відігравати Рада директорів в організації корпоративного контролю. Проте, той факт, що такі звільнення мали місце лише через багато років після виникнення в компаніях перших фінансових проблем і лише після того, як були зафіксовані мільярдні втрати акціонерів, припускає, що дія Ради директорів на управління компанією залишається доки слабким інструментом корпоративного контролю в США. У цих умовах компанії мають схильність набагато більшою мірою покладатися на зовнішні механізми корпоративного контролю, зокрема на механізм злиттів і поглинань.

У той же самий час цей не означає, що банки і інші фінансові інститути не встановлюють прямого контролю за корпораціями в тих випадках, коли закон дозволяє їм це робити. Наприклад, американське законодавство дозволяє банкам грати значно активнішу роль в управлінні тими компаніями, які виявляються банкротами і не в змозі повернути надані цими банками кредити. С.

Гілсон вказує, що у вибірці з 111 великих корпорацій, що піддалася процедурі банкрутства і внутрішній реорганізації у період з 1990 по 2008 р., у 75% випадків банки і інші фінансові інститути, що надали раніше цим компаніям великі кредити, отримали в них істотні пакети голосуючих акцій. В ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ середньому, банки отримали більше за одну третину неструктурованих активів таких компаній. У ряді випадків банки призначали своїх представників в Раду директорів і визначали інвестиційну і фінансову політику корпорацій [5, с. 123-125].

Таким чином, підводячи підсумки розгляду світвої практики забезпечення корпоративного контролю та інтеграційних можливостей компаній, слід зробити наступні висновки та виділити наукові отримані наукові положення, а саме:

1. Американські корпорації, які мали фінансові труднощі, набували деякі риси типових японських або німецьких компаній, а саме: високий рівень концентрації власності, великий пакет активів і боргових зобов’язань, що належить банкам і іншим фінансовим інститутам, а також представництво банків в раді директорів. Оскільки юридичне і інституціональне середовище у Великобританії близьке за своїм характером до американського, головні елементи корпоративного контролю в цих країнах мають схожі характеристики. Хоча на фінансові інститути (взаємні фонди, пенсійні фонди, страхові компанії і банки) припадає досить велика частка випущених в обіг акцій промислових корпорацій, вони діють, в основному, як фінансові агенти відповідних інвесторів. Такі фінансові агенти вимушені, підкорюючись жорсткому законодавству про портфельні інвестиції, тримати свої пакети акцій в максимально ліквідній формі, маючи у своєму портфелі дрібні пакети як змога більшої кількості компаній. Внаслідок такої політики рівень концентрації власності виявляється дуже низьким, а прямий моніторинг з боку акціонерів - слабким.

2. У Японії система корпоративного контролю пов’язана з формами специфічної корпоративної організації кейрецу, в якій група компаній з різних галузей економіки концентрується (групується) навколо ряду фінансових інститутів, що утворюють ядро групи. Нефінансові компанії в групах мають схильність до встановлення між собою продуктових, ринкових зв’язків і купують невеликі пакети акцій один одного. Ці компанії мають також тенденцію встановлювати міцні кредитні зв’язки з фінансовими інститутами групи, які, у свою чергу, купують у таких компаніях великі пакети акцій.

Концентрація власності, як і концентрація боргових зобов’язань, в цих компаніях висока. Банки виступають найбільш великими і важливими акціонерами компанії і до останнього часу були також найважливішими джерелами зовнішнього фінансування. Таким чином, банки мають потенційно дуже сильні позиції в області активного моніторингу з ухвалення управлінських рішень як через Раду директорів, так і більше неформально - через збори президентських клубів, а також за допомогою контролю за зовнішніми джерелами фінансування компанії. Обмеження на володіння банками пакетів акцій в нефінансових корпораціях можуть означати, що головним засобом здійснення контролю за компанією є контроль через канали надання кредитних ресурсів. Роль ринку капіталу у здійсненні контролю за великими компаніями в Японії незначна. Недружні поглинання і інші форми угод між компаніями, що призводять до зміни управлінського персоналу, носять рідкісний характер.

Це не означає, що заміна управлінського персоналу внаслідок низької ефективності - явище в Японії рідкісне. Просто така заміна відбувається під впливом інших чинників, головним чином під тиском з боку банків.

3. У Німеччині має місце ще більша схильність до прямого контролю і моніторингу з боку акціонерів. Концентрація власності досить висока, щоб створити для великих акціонерів зацікавленість в моніторингу за управлінським персоналом. Існує велика кількість компаній з одним значним власником в особі нефінансової компанії або фізичної особи. Банки, як представляється, мають багато можливостей для здійснення моніторингу і впливу на управлінський персонал, особливо в компаніях з дифузійним типом власності, в яких контроль з боку банків за голосуючими правами дрібних акціонерів може мати істотне значення. В той же час банки в цій країні (в порівнянні з японськими) у меншій мірі здійснюють контроль над компаніями через канали зовнішнього кредитування, оскільки німецькі компанії розраховують в цьому на внутрішні джерела фінансування. Роль грошової винагороди керівників в якості інструменту максимізації вартості компанії висока передусім в компаніях, які управляються одним великим власником (що не характерно для інших країн). Недружні поглинання практично не грають ніякої ролі. Успіхи механізму корпоративного контролю в Німеччині пов’язані, головним чином, із здатністю і можливістю великих акціонерів здійснювати прямий моніторинг діяльності управлінського персоналу.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Вергун В.А. Корпоративне управління в умовах глобалізації. (у співавт.) / В.А. Вергун. – К.:

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Видавничо–поліграфічний центр «Київський університет», 2007.– 462 с.

2. Мировая экономика: прогноз до 2020 года / под. ред. акад. А.А. Дынкина / ИМЭМО РАН. – М.:

Магистр, 2008. – 429 с.

3. Паффер Ш. Корпоративное управление: поиск модели / Ш. Паффер, К.Д. Мак // Экономические стратегии.– 2004.– №2.– С. 48–52.

4. Рогач О.І., Шнирков О.І. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні економіки:

Навчальний посібник / О.І. Рогач, О.І. Шнирков. – К.: ВЦ “Київський університет”, 1999. – с.

5. Сазонець І. Л. Сутність та основні концепції діяльності ТНК в умовах глобалізації: монографія / І. Л. Сазонець, Ю. М. Варич. – Донецьк: Юго–Восток, 2009. – 275 с.

6. Экономика США: Учебник для вузов / Под ред. В. Б. Супяна. – СПб.: Питер, 2003. – 651 с.

7. Demzetz H. structure of corporate ownership: Causes and consequences / H. Demzetz, K. Lehn // Journal of Political Economy. – 1995. – Vol. 93, №6. – p. 1155–1177.

8. Nyman S. The ownership and control of industry / S. Nyman, A. Silberston // Oxford Economic Paper.

– 1998. – Vol. 30. – P. 74–101.

9. Pfeiffer H. BASF und die Deutsche Bank – Eine Fallstudie zum Bankeneinfluess in der Wirtschaft / H.

Pfeiffer // WSI–Mitteilungen. – 1999. – Bd. 42. – S. 9–16.

10. Prowse S.D. Institutional investment patterns and corporate financial behavior in the United States and Japan / S.D. Prowse // Journal of Finance. – 2001. – №102. – P. 43–66.

11. Корпоративне управління //URL: http://www.corporation.com.ua.

РЕЗЮМЕ Статтю присвячено важливому науковому питанню поєднання інтеграційної політики міжнародних компаній та діючої моделі корпоративного управління, яка формує стратегію та організаційні можливості діяльності цих компаній. Визначено організаційні складові впливу корпоративної моделі на порядок формування інтеграційної політики, надано практичні рекомендації щодо використання сильних сторін моделі у підвищенні якості інтеграційної активності.

Ключові слова: міжнародна компанія, злиття та поглинання, інтеграційна політика, модель корпоративного управління, корпоративний контроль РЕЗЮМЕ Статья посвящена важному научному вопросу сочетания интеграционной политики международных компаний и действующей модели корпоративного управления, которая формирует стратегию и организационные возможности деятельности этих компаний. Определены организационные составляющие влияния корпоративной модели на порядок формирования интеграционной политики, предоставлены практические рекомендации относительно использования сильных сторон модели в повышении качества интеграционной активности.

Ключевые слова: международная компания, слияния и поглощения, интеграционная политика, модель корпоративного управления, корпоративный контроль SUMMARY The article is sacred to the important scientific question of combination of integration policy of international companies and operating corporate case frame which forms strategy and organizational possibilities of activity of these companies. Organizational making influences of corporate model are certain on the order of forming of integration policy, practical recommendations are given in relation to the use of strong parties of model in upgrading of integration activity.

Keywords: international company, mergers and acquisitions, integration policy, corporate case frame, corporate control ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ УКРАИНА-МВФ И «ДВАДЦАТКА»: МИФЫ И РЕАЛИИ Макогон Ю.В., заведующий кафедрой «Международная экономика» ДонНУ, директор Донецкого филиала Национального института стратегических исследований, заведующий сектором Института экономики промышленности НАН Украины, заслуженный деятель науки и техники Украины, д.э.н., профессор Восстановление внутреннего потребления и инвестиционного спроса создадут предпосылки для ухудшения внешнеторгового баланса Украины, в связи с чем эксперты собираются ухудшить прогноз по текущему счету. Негативное сальдо внешней торговли товарами в сентябре 2010 г.

составило 900 млн долларов, незначительно сократившись по сравнению с сентябрем 2009 г., так как рост экспорта, вызванный восстановлением спроса на сталь и машиностроительную продукцию, был частично нивелирован увеличением импорта, особенно машиностроительной продукции. По мнению экспертов, последнее может частично объясняться ослаблением доллара по отношению к евро, что привело к изменению долларовых цен на автомобили и оборудование. В то же время, положительное сальдо внешней торговли услугами Украины оставалось на высоком уровне благодаря сезонному росту поступлений от экспорта туристических услуг. Учитывая данные за 9 месяцев 2010 года, ухудшится годовой прогноз сальдо текущего счета, который сейчас составляет 500 млн. долларов (0,4% ВВП). Эксперты считают, что восстановление внутреннего потребления и инвестиционного спроса создадут предпосылки для роста импорта и ухудшения внешнеторгового баланса в будущем.

Впрочем, учитывая медленное восстановление кредитования, ожидается, что расширение дефицита текущего счета будет умеренным. Напомним, дефицит текущего счета Украины сократился до $0, млрд. в сентябре 2010 г., в то время как в августе, согласно уточненным данным, он составлял $0, млрд. В целом за 9 месяцев 2010 года дефицит текущего счета достиг $0,8 млрд., не изменившись, по сравнению с аналогичным периодом 2009 года.


В предвыборной программе президента Украины В.Януковича «Україна для людей» первый раздел «Сильна економіка — успішна країна» начинается с очень смелого и ответственного обещания: «Украина должна за 10 лет войти в 20 наиболее экономически развитых стран мира (G20)». Наверное, в стране вряд ли найдется хоть один человек, даже из наиболее ортодоксальных оппозиционеров, которому была бы не по душе такая заманчивая перспектива. Но не стерлись в памяти и другие подобные обещания. Людям постарше торжественно обещали, что нынешнее поколение советских людей к 1980 году будет жить при коммунизме. Уже во времена независимой Украины звучали обещания в «исторически короткий срок» вернуть населению пропавшие вклады советских времен или же создать за пять лет 5 млн. новых рабочих мест (то есть увеличить на 5 млн.

занятость). Поэтому нужно взвешенно подойти к оценке существующего экономического положения Украины в мире и определить, какие усилия потребуются, чтобы войти в число наиболее экономически развитых государств.

Сейчас у нас больше на слуху показатели, по которым Украина занимает места в десятках стран, замыкающих мировые рейтинги. Недавно комментировалось 145-е место Украины, по соседству с Сирией и Гамбией, по благоприятности условий для предпринимательской деятельности.

Однако наиболее всеохватывающим и авторитетным для определения позиций Украины в мире и возможностей ее попадания в «двадцатку» является рассчитываемый уже двадцатый год ПРООН индекс развития человеческого потенциала (ИРЧП). Очередное представление рейтинга состоялось ноября 2010 г. в рамках презентации очередного, юбилейного доклада под заголовком «Реальное богатство народов: пути к развитию человека».

Прежде чем рассуждать о нелегкой задаче вхождения в «двадцатку» наиболее экономически развитых стран мира или G20, нужно, очевидно, внести некоторые пояснения. В «двадцатку» входят далеко не все экономически развитые страны с очень высокими показателями душевого ВВП — в ее составе девять наиболее крупных государств, которые, скорее, следует отнести не к развитым, а к развивающимся странам. Понятие «двадцатки» возникло после 1999 года, когда в преддверии встреч «большой семерки», а затем, с привлечением в ее состав России, «большой восьмерки» стали регулярно собираться министры финансов и руководители центральных банков 19 стран и в качестве двадцатого участника — представители Евросоюза.

Таким образом, сейчас «двадцатку» формируют страны «большой восьмерки»

(Великобритания, Италия, Канада, Россия, США, Франция, ФРГ, Япония) и еще 11 стран (Австралия, ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Аргентина, Бразилия, Индия, Индонезия, КНР, Корея, Мексика, Саудовская Аравия, Турция и ЮАР).

А Евросообщество, которое в G20 представлено его очередным председателем и руководителем Европейского центрального банка, включает ныне 27 стран. То есть, по сути, речь должна идти об экономике не 20, а 42 стран. На долю «двадцатки» приходится около 90% мирового ВВП, 80% внешней торговли и две трети населения мира. И, скорее всего, нам все же нужно стремиться не столько к формальному, почетному членству в «двадцатке», сколько к ощутимому подъему нашей экономики, выведению ее для начала до уровня, на котором она была 20 лет назад — в 1990-м, а затем и ее дальнейшему ускоренному росту.

В 2008 году ВВП Украины составлял только 74,1%, а в 2009-м — 62,9% от показателей года. А вот мировой ВВП за 1990—2009 годы возрос на 86,7%. Различия впечатляющие. Украина активно маневрирует в экономическом плане между Западом и Востоком – Европейским Союзом и Российской Федерацией. Причем объектами торгов являются наиболее стратегические секторы:

атомный, энергетический и нефтегазовый. Россия активно предлагает Украине слияние и сотрудничество в формате стран СНГ, Евросоюз – в европейском формате. Украину же полностью устраивает трехсторонний формат с участием обеих конкурирующих сторон, ведь в подобном случае Украина получает двойную выгоду.

Если деньги - это кровь экономики, а центральный банк - сердце, то в Украине оно заменено на аппарат искусственного кровообращения. При этом кнопка дистанционного управления этим аппаратом находится у МВФ. "Позвольте мне выпускать и контролировать деньги страны, и мне будет все равно, кто принимает законы", - писал американский экономист Майкл Ротшильд [10]. Этот тезис успешно реализован во всех странах третьего мира и СНГ. Делается это "цивилизованно" путем предоставления финансовой и методологической помощи через международные организации вроде МВФ и Всемирного банка. Напрямую на суверенность денежной системы страны никто не посягает.

Делается это незаметно, без противостояния. Как всегда - через подмену понятий.

Идеологической основой превращения денежной системы в управляемую извне является формирование у общества и власти ложного убеждения, что основным финансовым рычагом управления экономикой является не монетарный орган - центробанк, а бюджет. И все экономические неудачи связаны с его ложным использованием правительством. Есть основная цель - акцентировать внимание правительства на последствиях, а не на причинах. Дальше - просто. Сосредоточившись на бюджете и будучи отстраненным от эмиссионного центра, правительство лишается реальных ресурсных рычагов влияния на экономику и втягивается в бесконечную борьбу с неизбежными проблемами. При этом оно не замечает, что в рамках фискального инструментария эти проблемы никогда не могут быть решены. Другой вариант - "мы не виноваты, потому центробанк не сделал это и это". Виновных нет, а экономика разрушается. Более того, внедряется мысль, что правительство по своей природе не имеет права вмешиваться в сферу ответственности центрального банка.

Одновременно примитивизируется роль ЦБ с возведением его функций к "печатному станку".

Эмиссия денег связывается только с гиперинфляцией, а значит, она становится очень опасным инструментом, использовать который самостоятельно нельзя. Когда мнение сформировано и марионетки расставлены, цель достигнута. Центробанк уединенный и недоступен для власти страны.

Однако во избежание недоразумений в будущем автономность необходимо закрепить законодательно. Центробанк должен быть утвержден в статусе независимого национального, а не государственного органа.

В условиях экономических преобразований всегда будут противоречия между центробанком и правительством. Тем более, если им ставить взаимоисключающие цели. Правительству экономический рост, а центральному банку - борьбу с инфляцией. В такой ситуации нужен арбитр. В стране его нет. Значит, нужен международный. Он есть, это МВФ. Процесс "удаления" центрального банка не прекращается. Особенно ярко это проявляется в кризисные периоды, что и происходит сейчас в Украине. Страна максимально покладистая, находясь в долговой петле и бюджетных тисках.

Рекомендуемые МВФ изменения в закон о Нацбанке снимают с него всю ответственность за развитие экономики и лишают самостоятельности в принятии решений. Превращают центробанк в ретранслятор указаний МВФ правительству. Все делается по кальке статуса ФРС в США. Частный орган, абсолютно независимый от государства, "печатает" деньги под процент правительству и всей экономике. Там - хоть на благо собственной страны. В нашем случае автономизация центробанков нужна для легализации этого механизма в других странах. Объясняется это международной функцией денег, и поэтому Нацбанк якобы должен больше контролироваться МВФ, чем ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ правительством. Впрочем, это только подготовка институциональной базы, а нужен работающий механизм. Для этого привносится наработанная веками модель развития.

Догма базируется на нескольких мифах, но она должна восприниматься экономической властью как единственно правильное направление функционирования финансового рынка страны.

Реализация этих мифов складывается в разрушительный и управляемый механизм. Для внутреннего рынка этот механизм разрушительный, так как он способствует развитию внешнего рынка.

Эмиссионный доход через ссудный процент уходит из страны. Вопрос лишь в том, пока экономика будет генерировать положительный результат. Дальше - дефолты, смена власти.

Миф первый. Основа экономического устройства переходных экономик, а особенно монетарного, должна быть копией монетарных режимов развитых стран. Со всеми рыночными механизмами, за исключением, казалось бы, незначительных и логических особенностей валютной политики центрального банка. Особенность же в осуществлении "независимой" денежной политики заключается в том, что эмиссия национальной валюты возможна только через выкуп иностранной и накопление ее в резервах центрального банка. Процесс становится управляемым, поскольку нехватка валюты есть всегда, а взять ее можно только в долг на внешнем рынке на определенных условиях.

Механизм стартует: центробанк де-факто теряет статус национального и приобретает статус филиала центробанка страны-метрополии, выполняя простые обменные функции. Роль метрополии выполняет МВФ в интересах стран-обладательниц СКВ. Президент может уволить управляющего банком, но он не способен разрушить действующий механизм. Теперь рост денежной массы внутри страны определяется величиной займа от МВФ, а также положительным сальдо платежного баланса. И есть эквивалент валютных резервов. То есть объем кредитной возможности банковской системы, процентная ставка и доступность займов для реального сектора определяют не правительство и центробанк, а МВФ. В экономическом смысле такая система только камуфлирует использование национальной валюты вместо иностранной. "Печать" своих денег под обеспечение чужих выглядит как простая замена банкнот в фиксированном соотношении. Для системы валютного комитета обычно характерен недостаток денежной массы внутри страны. При побеге внешнего капитала, ввиду отсутствия компенсаторных действий центробанка, экономика чахнет от недостатка оборотных средств у предприятий вследствие недоступности кредитов и их дороговизны.


Миф второй. Развитие экономики возможно только за счет внешних инвестиций. Негативные последствия этого тезиса трудно переоценить. В действительности развитие экономики и ее структура зависят от желания или нежелания международных корпораций разместить свое производство в стране или от конъюнктуры рынков капитала. То есть формировать структуру экономики согласно собственным планам в таких условиях невозможно. Также утверждается, что создание инструментов "длинных" денег - не задача центробанка и правительства, поскольку относится к инвестиционной деятельности и не является функцией ЦБ. Эта ошибочная догма принимается либералами как аксиома. А то, что инвестиционные институты в этих условиях никогда не сформируются, объяснится отсутствием реформ. Выжидательная позиция власти выливается в мечты о собственных инвестиционных проектах и деградацию промышленности, которая не может работать на "коротких" ресурсах. Цель достигнута: ребенок умирает, но родители и далее следуют указаниям врача. А указание одно: одолжи деньги и залатай ними бюджетные дыры и умерь денежный голод в экономике. Тем временем отменяются все ограничения на свободное вхождение в страну спекулятивных, "горячих", денег, что особенно опасно для курсовой стабильности.

Миф третий - о положительной процентной ставке центробанка по инфляции. Опять причина заменена следствием. На самом деле экономической сутью этой догмы является сохранение "ножниц" цен между ставкой ФРС или ЕЦБ и ставкой, например, НБУ. Чем больше разница, тем больший доход для иностранного "инвестора".

Миф четвертый - о случайном возникновении оффшорных зон. Ущерб для стран с неустойчивой валютой заключается не столько в потере налогов и переносе прибыли за границу, сколько в демонетизации экономики через долларизацию ресурсов олигархов за пределами собственных денежных систем, что является источником для кредитования этих же стран.

Миф пятый. Абсурдный тезис рыночного фундаментализма: рынок сам все отрегулирует. В результате, государство не имеет ни стратегии развития, ни институтов и инструментов влияния на базовые процессы. Вроде бы из-за отсутствия денег не создан Банк развития, настоящий Эксимбанк, инвестиционные структуры, институты фондового рынка.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Миф шестой. Рынок - это свободная конкуренция. Украина обеспечила полную открытость своей экономики при разрухе и низкой конкурентоспособности своего производителя. О каком равенстве условий можно говорить, если цена кредита и его доступность там и здесь различается на порядок? Сработало правило: равенство для неравных - это неравенство. Однако власть и дальше героически борется за получение статуса зоны свободной торговли с ЕС. Неудивительно, что модель "периферийного" капитализма в Украине успешно реализуется. Отдельные инъекции внешнего капитала в узком спектре технологий сознательно выносятся за пределы стран-доноров на фоне деградации экономики в целом. Приоритеты развития отечественной экономики уже давно определяет не украинское правительство, потому стоны про сырьевой придаток следует прекратить.

Иначе случиться не могло. Мир жесток: Украине оставляют лишь то, что является ее естественной монополией. Соблюдение модели, основанной на этих мифах, приводит к ситуации, когда уже и правительство, находясь в безвыходном положении, попадает в зависимость от внешних долгов и теряет возможность самостоятельно разрабатывать программу развития экономики. Реализуется это через отработанный механизм - программы и меморандумы с МВФ.

В каких условиях Украина ведет переговоры о получении нового транша? Предыдущее правительство полностью использовало все возможности экономики Украины по выживанию.

Исчерпаны возможности внутренних и внешних заимствований, авансом изъяты налоговые поступления, использованный Пенсионный фонд, не возвращен НДС, инвестирование в основные фонды предприятий нулевое, к тому же, невозможно привлекать оборотный капитал, поскольку банковская система не кредитует реальный сектор. В стране - кризис государственных финансов, экономический спад, кризис банковской системы и зачатков фондового рынка, падение занятости. По сути, ситуация характеризуется как системный кризис на фоне развития стагфляции. Это критическая ситуация. И что делает НБУ? Не стоит анализировать его действия в 2007-2009 годах по доведению экономической ситуации до нынешнего состояния. Однако даже неспециалисту понятно, что лечить денежным голодом ситуацию с лишними ресурсами и их отсутствием в экономике - это не абсурд и не отсутствие профессионализма, а выполнение чьих указаний.

Диагноз МВФ в 2007-2008 годах - "перегрев экономики", а не "перегрев спроса" - привел к политике денежного голода в отношении национальных производителей, а не к подавлению спроса населения, что и стало основной причиной финансово-экономического кризиса. Однако это была не борьба с инфляцией, а борьба за ссудный процент. Обычный прием: накачивание внешним ресурсом потребительского рынка страны. В результате, доходы иностранных корпораций плюс проценты по выданным кредитам - это прибыль корпоративного сектора. Потом - резкий отток капитала, погашения долгов через займы ЦБ и правительства, прибыль МВФ и ФРС и полная долговая зависимость. Чтобы не остановить этот механизм во время кризиса, центробанк ориентируется не на решение проблем экономического роста и занятости, а на "борьбу" с инфляцией - опять же методом "денежного голода". Для законодательного закрепления этого процесса инициированы изменения в закон о НБУ. Их принятие снимет с него всякую ответственность не только за процентную политику, курс и рост цен. Он будет настолько независим и неприкосновенен, что не будет составлять свой базовый документ - Основы денежно-кредитной политики на следующий год.

Может общественный орган - Совет НБУ - подменить огромный аппарат профессионалов НБУ и выполнить эту работу? Нет. Рокировка нужна для того, чтобы это делал МВФ, чего он и добивался.

Теперь меморандум и основные принципы ничем не отличаться. В меморандуме нет отраслей, в нем есть блоки, проблемы экономики и направления, которые требуют решения. Параметры документа такие, чтобы долговая нагрузка росла до величины, которая позволяет ее обслуживать. Вот и весь секрет. Меморандум не нужно читать весь. Полсотни пунктов и множество хитроумных таблиц только камуфляж для нескольких ключевых условий: борьба с инфляцией через "денежный голод", повышение учетной ставки, отсутствия рефинансирования, плавающий курс.

И еще несколько критериев - денежных агрегатов, резервов, активов банков, займов ЦБ правительства. Вот суть документа, который определяет развитие экономики. Выполнение условий предполагает падение технологических отраслей. Сырьевые секторы одолжат на внешних рынках. И снова НБУ ни при чем, а виновато правительство. МВФ - герой и лучший друг. Никто не одолжил, а он дал деньги под низкий процент. Манипулирование сознанием позволяет обманывать украинских чиновников. Некоторые сожалеют, что дают положительное заключение о сотрудничестве на этих условиях, но кресло дороже. Власть не подозревает, насколько широкий спектр возможностей имеет НБУ на финансовом рынке. "Руководство" Нацбанка не способно и не желает изменить подходы к ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ роли учреждения в экономическом развитии страны, поэтому его необходимо срочно менять.

Времени мало. Власть в целом не понимает, какие огромные экономические потери закладываются в экономику от бездействия НБУ. Власть ошибочно считает, что те незначительные уступки руководителя регулятора, которых она добивается, вполне весомы, что и останавливает ее от решительных действий.

Переходить к плавающему валютному курсу Украине надо было еще в 2004 году, тогда бы экономический кризис не так сильно ударил бы по гривне. Сегодня же украинскому правительству стоит повременить с увеличением волатильности курса гривны, поскольку вскоре мир может отказаться от этого механизма, считают эксперты. "В условиях повышенной нестабильности на внешних рынках переходить на плавающий валютный курс для Украины недопустимо. Думаю, Нацбанк будет продолжать придерживаться политики контролируемых валютных колебаний", сообщил в эксклюзивном комментарии UBR.UA финансовый аналитик Эрик Найман. По его словам, высокая волатильность курса гривны спровоцирует всплеск валютных спекуляций [6].

Если курс отпустить, то его быстро расшатают любители поиграть на валютных колебаниях.

Если бы Национальный банк ушел с валютного рынка Украины, то мы увидели бы очень большие валютные всплески. Как известно, НАК "Нафтогаз" выходит на рынок с покупкой доллара для расчетов за российский газ. Естественно, в этом период гривна дешевела бы где-то на 5%, и до конца месяца укреплялась бы на те же 5%. И так до следующего выхода на рынок "Нафтогаза". В такие периоды спекулятивно настроенные банки и простые украинцы бежали бы в обменные пункты покупать доллары. И тогда бы курс гривны вырастал уже не на 5%, а на 10%. Украине необходимо переходить к плавающему курсу нацвалюты, однако делать это надо было постепенно, начиная еще с 2004 года.

Фиксированный курс может быть полезен в течение 1-2-4 лет, но потом это выходит боком буквально в течение двух месяцев, когда происходит преставление котировок на новый равновесный уровень. Кризис 2008 года был бы намного мягче пройден с точки зрения девальвации нацвалюты, если бы до этого Нацбанк перешел на более гибкий курс. По его мнению, либерализацию валютного рынка нужно проводить совместно с выстраиванием инструментария. Ведь сегодня ни экспортеры, ни импортеры не имеют возможности страховать валютные риски, поэтому они вынуждены закладывать эти риски в цены. А платят за это простые потребители.

Впрочем, возможно Украине и не стоит спешить с переходом к излишне гибкому валютному.

Хотя сегодня мир работает по так называемой Ямайской валютной системе, то есть по системе плавающих валютных курсов, возникшей в 1971 году, однако уже близком будущем страны могут перейти именно к фиксированному валютному курсу. "Глава всемирного банка Роберт Зелик уже заявлял, что нужно оценить возможность фиксации курсов валют по отношению к корзине валют.

Поэтому не исключено, что те рецепты, которые нам пытается предложить МВФ в чистом виде – это рецепты конца прошлого столетия.

Особо радужных перспектив в украинской экономике не предвидится, так как необходимо обслуживать государственный долг, спрос на металл не обещает быть ажиотажным (а это один из внешних факторов, в прямой зависимости от которого находится Украина), плюс дефицит бюджета.

Но совокупность этих факторов, которые способны спровоцировать дефолт, – сгущение красок, считают эксперты. Не то чтобы пик, а начало выплат не только процентов, но и тела кредита МВФ в 2013 году, естественно, увеличит налоговую нагрузку. Учитывая тот факт, что кредит был распределен между Национальный банком и Правительством, часть денег была зачислена на казначейский счет Правительства, что стало составляющей частью государственного долга.

Национальный банк будет погашать за счет золотовалютных резервов, а Правительству придется формировать в бюджете статью на выплату кредита. Прогнозировать, что будут какие-то проблемы в 2013 году сложно, потому что известны макроэкономические показатели на этот период. Если спрогнозировать ситуацию в целом, то для Украины таких радужных перспектив в экономике не предвидится.

Потому что мировые агентства говорят о том, что цены на металл будут нисходящие, и в году никаких таких резких подъемов не предвидится. Учитывая, что для нас внешний фактор является главным фактором развития экономики, то основываясь на этом, можно сказать, что особо радостных перспектив в экономике не стоит ожидать. Следовательно, доходы бюджета будут расти минимальными темпами. Долговая нагрузка на бюджет большая, где-то в районе 40 млрд. грн.

Украина должна оплатить в этом году, это с учетом погашения и с учетом обслуживания долга.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Учитывая, что правительство до этого года проводило "экспансионистскую" долговую политику, то чем дальше, тем сложнее, долг будет ложиться тяжелым бременем. Тем не менее, дефолт, не является вероятным сценарием. Потому что, в принципе, государственный долг Украины находится на приемлемом уровне, на данный момент это около 41% ВВП. Таким образом, с таким объемом долговой нагрузки экономика может справиться.

Напомним, сохранение тенденции роста "теневого" сектора и системный кризис в бюджетном процессе, а также необходимость обслуживания внешнего долга могут уже к середине 2013 года привести Украину к дефолту. Пик кризиса придется на конец 2012 года, и уже к началу 2013 года он перейдет в критическую фазу под влиянием обязательств Украины по обслуживанию внешнего долга. При сохранении существующих тенденций Украину неизбежно ожидает объявление суверенного дефолта в середине 2013 года. Срыв выполнения бюджета Украины свидетельствует о стремительной "тенизации" экономики в условиях тотального давления со стороны фискальных органов. Даже в условиях почти 5%-го роста экономики правительство не смогло в полном объеме собрать основные налоги – НДС, налог на прибыль и акцизы. В итоге дефицит бюджета Украины за три квартала 2010 года увеличился более чем в два раза - до 52,8 млрд грн, что выше показателя кризисного 2009 года.

К "провалу" госбюджета в 2010 году привела непродуманная политика тотального фискального давления на предпринимателей. "Подмена реформ, направленных на детенизацию и дерегуляцию экономики, примитивным усилением государственного налогового давления на реальный сектор ведет к неизбежному экономическому краху. Как сообщалось, по данным Счетной палаты, дефицит госбюджета по итогам девяти месяцев 2010 г. составил 52,8 млрд грн, что в 2,2 раза больше, чем за соответствующий период прошлого года. При этом финансирование дефицита происходило, в основном, за счет государственных заимствований, которые достигли 98,6 млрд. грн., или 83,8% годового плана. Государственный и гарантированный государством долг увеличился на 86,4 млрд грн, или на 27,2%, - до 404,3 млрд. грн. В Счетной палате отмечают, что подавляющее осуществление средне- и краткосрочных госзаимствований (80%) приведет к росту долговой нагрузки и будет подталкивать к последующему проведению заимствований для рефинансирования накопленных долгов.

Эксперты же считают, что рекомендации и, если можно так сказать, ультиматумы МВФ – это своеобразный метода давления ради достижения конкретных целей. МВФ беспокоится о перспективе возврата займов. МВФ - организация, которая предоставляет кредиты и заинтересована только в том, чтобы кредиты возвращали. Не больше и не меньше. Если она включилась в рассмотрение налоговой системы, ставкам по налогам, то объяснение такое: желание, чтобы украинские ставки налогообложения были сопоставимы европейским. Это первое. А второе, возможно, видится опасность, что налоговая система Украины слишком жесткая, что "темнит" национальную экономику и соответственно не дает поступлений в государственный бюджет. А именно из государственного бюджета, Украина возвращает те же кредитные средства внешним кредиторам, в том числе и МВФ.

Связь не прямая, но существует. По мнению экспертов, снижения ставок налогообложения – способ вывести экономику из "тени". "МВФ видит, что украинское правительство не обеспечивает детенизации экономики, значит, не обеспечивает наращивание реального государственного бюджета.

А это осложнит Украине возврат долгов, которые она на себя берет. И параллельно МВФ видит, что Украина не сбавляет темп наращивания долгов, как внешних так внутренних, что ставит под угрозу платежеспособность Украины по своим обязательствам.

Одного снижения налоговых ставок не достаточно для того, чтобы бизнес вышел из "тени" и фиксировал официально, полученные доходы. Необходимы более глобальные изменения. Без комплекса мер, толка не будет. Проблема в том, что одними ставками по одному налогу не возможно "детенизировать" экономику. Нужен комплекс мер. Во-первых, нужно, чтобы в основном документе Налоговом кодексе, убрали все жесткие административные, дискриминирующие нормы. Дающие налоговой администрации фактически неограниченные права и возможности вникать в хозяйственные финансовые процессы предприятий. В то же время, резкое снижение ставки налога на прибыль затруднит достижение правительством дефицита сектора государственного бюджета, установленного МВФ на следующий год. Представители МВФ полагают, что резкое снижение ставок налога на прибыль и базы налогообложения негативно отразится на доходах бюджета. Мы также разделяем данное мнение и считаем, что резкое снижение ставки налога еще больше затруднит достижение правительством установленного МВФ на следующий год граничного дефицита сектора ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ госуправления в размере 3,5% ВВП, что и при текущих условиях налогообложения является амбициозной целью. Введение налога в размере 5% на доход с банковских депозитов отсрочен на года, а налог на имущество будет введен только в 2012 году, однако уже в следующем году будет введен новый налог на роскошь. Данные изменения, по мнению экспертов, мало повлияют на доходы бюджета, но отсрочка введения налога на имущество предоставит правительству больше времени для улучшения существующих норм регистрации прав собственности. Поскольку утверждение Налогового кодекса является одним из приоритетов программы реформ президента Украины.

В рейтинге легкости ведения бизнеса Doing Business-2011, подготовленном Всемирным банком и Международной финансовой корпорацией, Украина ухудшила свою позицию, снизившись на пункта и заняв 145-е место. Этот спад полностью нивелировал улучшение, зафиксированное годом ранее, когда Украина поднялась со 145-го на 142-е место. В новом рейтинге Украина находится между Сирией (144) и Гамбией (146). Пятый год подряд рейтинг Doing Business возглавляет Сингапур, за ним следует Гонконг, за год обогнавший Новую Зеландию. Место в топ-5 также сохранили Великобритания и США. Замыкают рейтинг Чад (183), Центрально-Африканская Республика (182) и Бурунди (181). Особенностью нового рейтинга стало включение в расчеты еще одного показателя – объем реформ, проведенных за последние пять лет. Лидерами по этому показателю оказались Китай и Индия, а также ряд африканских стран.

Согласно рейтингу, у Украины один из худших показателей бизнес-климата среди постсоветских стран. Худший показатель у Узбекистана (150). Лидерами являются Грузия (12), Эстония (17), Литва (23), Латвия (24) и Армения (48). Ухудшили свои позиции Белоруссия (с 58 до 68) и Россия (с 120 до 123), а улучшили: Казахстан (с 63 до 59) и Молдавия (с 94 до 90). В отчете говорится, что за последний год украинские власти провели ряд реформ по улучшению бизнес климата: "Был облегчен процесс получения разрешений на строительство за счет принятия нормативных актов. Упрощено налоговое законодательство путем создания и постоянного улучшения электронных систем подачи отчетности для уплаты НДС. Также облегчен процесс создания предприятий путем значительного снижения минимального размера уставного капитала" [8].



Pages:     | 1 |   ...   | 10 | 11 || 13 | 14 |   ...   | 23 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.