авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 13 | 14 || 16 | 17 |   ...   | 23 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 15 ] --

За Дж. Є. Стігліцом принцип парето-ефективної економіки полягає в тому, що за певних умов конкурентний ринок приводить до розподілу ресурсів між двома учасниками ринкових стосунків таким чином, коли ні один із учасників не може виграти інакше, як за рахунок втрат іншого [4].

Відповідно, оптимальність добробуту всіх учасників ринку можлива лише за умови найкращого розміщення їх ресурсів (точки оптимуму на кривій максимального рівня корисності), яку учасники ринкових стосунків повинні намагатись виконувати, уникаючи перешкод, за відсутності яких ринок був би парето-ефективним.

Проектуючи дію принципу парето-ефективності на економіку, участь в якій беруть три складові встановлено, що ринок у взаємодії сторін тріади визначає умову, коли неможливо поліпшити становище однієї з них, не завдаючи шкоди іншій або іншим. Відповідно за В. Петренком перша фундаментальна теорема економіки добробуту видозміниться: "конкурентна економіка завжди досягатиме визначеної точки на поверхні можливостей корисності, яка описує максимальний рівень корисності, потенційно досяжний одним учасником при відповідних рівнях корисності, досягнутих двома іншими" [3, С. 28]. Друга фундаментальна теорема економіки добробуту залишиться без змін, зміст якої полягає в тому, що кожна точка на поверхні можливих корисностей (у початковому варіанті зазначалось на кривій корисностей) може досягатися конкурентною економікою за умови ефективного перерозподілу ресурсів.

Оскільки оптимальність використання наявних ресурсів в процесі транснаціоналізації є гіпотетичною, тому завданням управління їх впровадження і розвитку в вітчизняній економіці є максимальне їх зближення згідно моделі добробуту, оскільки це дасть можливість налагодити суспільні відносини через отримання певної корисності від ПІІ населенням;

забезпечити додаткову дохідність бюджету за рахунок корисності держави та отримати конкурентні переваги в сфері залучення ПІІ через встановлення високої корисності для іноземних інвесторів.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Економічна енциклопедія: У трьох томах / С. Мочерний (відп. ред.). – К.: Академія, 2001. – Т2.

– 848 с.

2. Економічний розвиток і державна політика: Навч. посіб. / Ю. Бажал, О. Кілієвич та ін. / За заг.

ред. Ю. Єханурова та І. Розпутенка. – К.: УАДУ, 2001. – 480 с.

3. Петренко В. Регуляторна реформа як інноваційна управлінська технологія використання інтегрального інтелекту соціальних груп з різноорієнтованими інтересами / Державне управління і регуляторна реформа в Україні: теоретичні засади і практичні результати: Матер. наук.-практ. конф.

Івано-Франківськ, 27-29 листоп. 2003 р. – Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2003. – С.26-30.

4. Стігліц Джозеф Е. Економіка державного сектора / Пер. з англ. – Київ: Основи, 1998. – 854 с.

РЕЗЮМЕ В статті обґрунтовано необхідність узгодження цінностей представників транснаціоналізації економічної діяльності. Запропоновано теоретико-методологічні основи узгодження їх конфліктних інтересів з погляду максимізації добробуту та каретто-ефективних стосунків зацікавлених сторін, на основі моделі економіки добробуту процесу транс націоналізації економічної діяльності.

Ключові слова: транснаціоналізація економічної діяльності, суб’єкти транс націоналізації, конфлікт інтересів, добробут РЕЗЮМЕ В статьи обоснована необходимость согласования ценностей представителей транснационализации экономической деятельности. Предложены теоретико-методологические основы согласования их конфликтных интересов с точки зрения максимизации благосостояния и каретто-эффективных отношений заинтересованных сторон, на основе модели экономики благосостояния процесса транснационализации экономической деятельности.

Ключевые слова: транснационализация экономической деятельности, субъекты транснационализации, конфликт интересов, благосостояние ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ SUMMARY The article grounds the necessity of coordination the system of values for the representatives of transnationalizing economical activity. The author suggest theoretical and methodical basis for their conflict interests coordination from the point of prosperity maximalization on paretto effective relations of the parties concerned, on the basis of economical prosperity model in the process of transnationalizing economical activity.

Keywords: economic activities transnationalization, subjects of transnationalization, the conflict of interests РОЛЬ ІННОВАЦІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНУ Мокій А.І., д.е.н., проф., Львівська комерційна академія Полякова Ю.В., к.е.н., доц., Львівська комерційна академія Безперечно, сьогодні у розвинених економіках домінує інноваційна модель економічного розвитку. Конкурентна боротьба стосується не лише володіння капітальними ресурсами та матеріальними цінностями, а й здатності до розробки і впровадження ефективних нововведень організаційного, комерційного та технологічного характеру. Дослідники пов’язують сучасні джерела економічного зростання більшою мірою з технологіями (39%), ніж з капіталом (34%) та робочою силою (27%). Безперервне освоєння новітніх технологій є одним з пріоритетних напрямів розвитку первинних господарських суб’єктів (так званих „шумпетерівських підприємств” та економік розвинених країн. Отже, економічні агенти, країни та регіони конкурують за станом інноваційної активності, швидкості та кількості запроваджених нововведень. Саме рівень інноваційності розвитку країни, секторів, галузей економіки та регіонів визначають їх місце та позиції на світових ринках товарів, капіталів, послуг та робіт.

З огляду на зазначене надзвичайної актуальності набуває з’ясування джерел конкурентних переваг. Це, насамперед, факторне забезпечення та продуктивне його використання, параметри попиту, розвиненість інфраструктури, досконалість інституційного базису економічної діяльності, стан бізнес-середовища, його структура та організація бізнесу. Проте, як засвідчує практика, найістотнішими залишаються інновації. Причому нормою стає не сам по собі факт впровадження інновації, а стратегія та система заходів з розробки, впровадження, освоєння, виробництва, дифузії та комерціалізації нововведень, головними характеристиками якої повинні бути системність, цілеорієнтованість, узгодженість з інноваційними циклами на різних рівнях управління і з різними часовими періодами (коротко-, середньо- і довгостроковими).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми активізації інноваційної діяльності та розвитку на інноваційних засадах отримали достатньо широке висвітлення в зарубіжній та вітчизняній літературі. У вітчизняній літературі це праці В. Гейця, Ю. Бажала, В. Денисюка, Ю.

Макогона, В. Новицького, Д. Маліцького, О. Михайліцької, В. Семиноженка, В. Соловйова, Л.

Федулової. Але поки що інноваційний розвиток України супроводжується низкою гострих проблем, тому метою статті є окреслення сукупності факторів, що здатні забезпечити інноваційну активність та розробка комплексу заходів для інноваційного розвитку вітчизняних економічних агентів на мікро та мезорівнях її системи.

Доведено, що рівень інноваційності розвитку економіки країни визначає її місце та позиції на світових товарних ринках. Це підтверджується відомою моделлю зовнішньої торгівлі, де перший рівень представлений сировинними та сільськогосподарськими товарами, другий – продукцією обробної промисловості, третє - високотехнологічною продукцією. Зрозуміло, що торгівля на першому рівні є найменш вигідною. Тут реалізується працемістка продукція, яка вирізняється низькою еластичністю за доходами, високою чутливістю до кон’юнктурних коливань. Гостра цінова конкуренція, що домінує, посилює нестабільність доходів від торгівлі. На жаль, Україна представлена на світовому ринку саме у цьому сегменті торгівлі, оскільки її частка на високотехнологічному ринку не перевищує, за оцінками, один процент.

Існуюча „антиінноваційна структура” експорту узалежнює країну та регіони від зовнішніх чинників – стану кон’юнктури світових товарних ринків, зовнішньоторговельної політики основних © Мокій А.І., Полякова Ю.В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ торговельних партнерів та мегарегіональних економічних утворень. Стабільність та ефективність здатна забезпечити лише конкурентоспроможність, базована на інноваційних процесах, які, з одного боку, володіють характеристиками псевдомонополії внаслідок прав на об’єкти промислової власності і, з іншого, не підлягають дії закону спадної норми прибутку. Навпаки, псевдомонополія на результати інтелектуальної праці створює підстави (необхідні і достатні) лавиноподібного нагромадження інтелектуального капіталу. Відомо, що конкурентоспроможність товару (продукту) досягається оптимальним поєднанням трьох параметрів: ціни, якості і новизни, яке здатні забезпечити саме інновації.

В методологічному аспекті назрілою видається зміна суто пооб’єктного підходу до визначення категорії конкурентоспроможності за просторово-уречевленим базисом (товар (робота, послуга);

економічний агент, галузь, сектор економіки;

регіональний господарський комплекс;

національна економіка) до просторово-структурного з доповненням множини конкурентних переваг інституціональними, структурними перевагами у взаємовідношеннях між елементами соціально економічної системи. Ще більше дискусійною, але доцільнішою для умов глобальної невизначеності та посилення її впливу на національний соціально-економічний розвиток вважаємо визначення домінантних процесно-часових характеристик об’єктів конкурентоспроможності - інновацій (соціальних, технологічних, економічних), які системно-динамічно розвиваються і трансформуються.

Хоча в посткризових умовах найбільшу цінність мають такі фактори забезпечення конкурентоспроможності, як володіння об’єктами інтелектуальної власності (винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки), захист прав на які оформлені належним чином. Важливо, що кількість таких об’єктів має низхідну тенденцію, як і чисельність творців (винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій) - у порівнянні з 1995 р. у 2008 р. кількість винахідників зменшилася майже у два рази (рис. 1).

1995 2000 2007 Рис. 1. Динаміка чисельності винахідників та авторів промислових зразків в Україні, 1995- рр.

Розраховано за: [3, с. 296] Загалом у 2008 р. створенням та використанням об’єктів права інтелектуальної власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, компонувань інтегральних мікросхем і раціоналізаторських пропозицій) займалися 1284 вітчизняні організації, що на 2,4% менше проти 2007 р. і на 4,6% від 2006 р. Майже третину загальної кількості становили підприємства переробної промисловості, 31% - наукові організації, 12% - освітні установи. У 2008 р. до Державного департаменту інтелектуальної власності та патентних відомств іноземних держав підприємствами й організаціями України подано 8614 заявок на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, що на 3,3% менше, ніж у 2007 р. Як і у попередні чотири роки, значну частку із загальної кількості склали заявки на корисні моделі (“малі винаходи”) з меншим терміном дії патенту (2004 р. – 44,5%, 2007 р. – 70%, 2008 р. – 74,4%), в той час як у період 2000-2003 рр. їх частка була незначною - від 2,9 до 4,6% (рис.2).

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Винаходи Корисні моделі Промислові зразки 1995 2000 2007 Рис. 2. Динаміка подання заязок на отримання охоронних документів до ДДІВ України За: [3, с. 295] Поряд із тенденцією зниження кількості поданих заявок на отримання охоронних документів в Україні, загрозливою і незворотною для остаточної втрати та неможливості подальшого завоювання закордонних товарних ринків є спадна тенденція у 2007-2008 рр. подання заявок на отримання охоронних документів у патентних відомств іноземних країн (табл. 1).

Таблиця Динаміка структури подання заявок на отримання охоронних документів у патентних відомствах зарубіжних країн, 1995-2008 рр.

Об’єкт промислової 1995 2000 2007 власності Винаходи 1420 120 130 Корисні моделі 4 4 90 Промислові зразки 24 8 61 Складено за: [3, с. 297] Несприятливими є значні регіональні розбіжності у винахідницькій та інноваційній діяльності.

Так, при середньому рівні винахідницької активності в Україні 32,3, найвищі показники спостерігаються у Харківській (61,3), Донецькій (51,9), Запорізькій (46,6) областях.

Найбільшу активність використання винаходів та корисних моделей у 2008 р. проявляють підприємства Харківської (32,5% і 18,2% відповідно), Вінницької (11,7%, 11%) областей та м. Києва (9,2%, 17%);

промислових зразків – Харківської (24%), Запорізької (15%) та Дніпропетровської (11%) областях.

В просторому вимірі з 1193 промислових підприємств, що займалися інноваційної діяльністю, 213 розташовано у м. Києві, 133 - у Харківській, 77 - у Донецькій, 75 - у Дніпропетровській областях.

Серед підприємств (загалом 1022 по Україні), що реалізували інноваційну продукцію, 198 розміщені у м. Києві, 124 – у Харківській, 64 – у Донецькій, 49 – у Дніпропетровській областях. Як можемо бачити, кількісно-просторове розміщення є незмінним.

Важливо, що вітчизняні суб’єкти господарювання надають значення як інноваціям у вигляді нових або удосконалених товарів, так і процесним інноваціям у вигляді нової або покращеної діяльності з підтримки й удосконалення виробничих процесів. Японські підприємства, на відміну від європейських, найбільшої уваги приділяють останнім, оскільки без них не може бути досягнуто якісного успіху з виходу і завоювання ринку.

У нашій країні у 2008 р. 515 підприємств впровадили 1647 нових або удосконалених методів обробки та виробництва продукції (технологічних процесів), у тому числі маловідходні та ресурсозберігаючі;

114 - впровадили нові або удосконалені методи логістики, доставки та розповсюдження продукції;

151 - нову або удосконалену діяльність з підтримки процесів. Кожне третє підприємство поставляло продукцію, що була новою для ринку України, але не обов’язково вищою за технолого- і наукомістністю від світових взірців.

Для забезпечення просторово-структурної, а ще більше процесної конкурентоспроможності повинні бути науково-обґрунтовані державні та регіональні стратегії інноваційного розвитку в послідовності етапів формування інноваційної системи, збереження і розбудови наукового потенціалу, доцільного використання міжнародного трансферу технологій.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ На ринку інновацій, як і на звичайних товарних ринках, головна роль належить попиту, який відображає суспільні потреби і, таким чином, ініціює пропозицію. Розвиток інноваційного процесу та інноваційного ринку визначається існуючим попитом на нововведення, який показує досвід розвинених країн, на 65-75 % ініціюється ринковим середовищем [1, с. 4]. За обсягом внутрішнього попиту на інноваційну та високотехнологічну продукцію лідирують США, Японія та Китай, що, відповідно, і визначає їх науково-технічний розвиток та місце на світовому ринку.

Оскільки до характерних рис ринку інноваційної та високотехнологічної продукції відносять такі, як високий рівень ризику, динамічність процесів, слабкість ринкової сили покупця, низька значущість цінового чинника, то істотний вплив на ринок повинна здійснювати держава у формі прямого й опосередкованого впливу (державних замовлень, структурних змін ринкового середовища, інтенсифікації конкуренції).

До основних заходів держави з формування попиту на інновації відносяться обмеження монополістичних тенденцій на ринках, модернізація державного сектора економіки та переведення його на інноваційний тип розвитку, створення преференційного режиму для підприємств - активних інноваторів.

Держава здійснює також реальний вплив на фактори пропозиції інновацій, суть якого полягає у тому, щоб шляхом стимулювання пропозиції заохочувати та нарощувати попит на інновації.

Державне сприяння здешевлює науково-технічні продукти і, таким чином, створює їх привабливість для споживачів. До головних засобів державного впливу на фактор пропозиції інновацій можна віднести забезпечення високого рівня та доступної освіти, підтримку розвитку фундаментальної науки, формування інноваційної інфраструктури.

Органам державного управління відводиться також значна роль у створенні інноваційної інфраструктури. Йдеться про сприяння розгортанню венчурного підприємництва, технопарків, спеціальних економічних зон інноваційної спрямованості, технологічних інкубаторів, інжинірингових центрів, створення системи захисту інтелектуальної власності тощо.

Окремі фахівці вважають, що формування та функціонування ринку інновацій потребує інституцій забезпечення, до яких відносять освітні та наукові установи, інформаційну мережу, філіали державної інноваційної компанії, недержавні фонди підтримки нововведень, інноваційні біржі, центри впровадження (передачі) технологій та деякі інші [4, с. 106]. На нашу думку, ознакою належності до інноваційної інфраструктури має виступати організаційно-правова не форма установи, а її спроможність до надання суб’єктам інноваційної діяльності кваліфікованої експертно консультативної допомоги, тому що, попри розвиток окремих елементів інноваційної діяльності (бізнес-центри, технопарки), в деяких регіони вони взагалі відсутні (Житомирська, Одеська, Черкаська, Сумська області, м. Севастополь). До цього часу лізингові центри не створено у Закарпатській, Запорізькій і Харківській областях [2, с. 199].

Для регіонів України надзвичайно актуальний розвиток винахідництва та патентно-ліцензійної торгівлі. Для прикордонних регіонів активізація науково-технічного, особливо транскордонного співробітництва, повинна стати важливим засобом підвищення рівня соціально-економічного розвитку через обмін новітніми технологіями, запозичення нових форм організації виробництва, залучення досвіду зарубіжних компаній, створення і використання спільних наукових розробок.

Таким чином, прикордонний регіон може стати „полюсом росту” (за терміном китайських вчених “центром економіки”) не тільки завдяки участі у звичайному транскордонному співробітництві (торгівля та інвестиції), а й виконуючи функції інноваційного імпульсу та науково-технічного прогресу, що в перспективі забезпечуватиме конкурентоспроможність регіону та країни.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Безчасний Л. Вчені знайдуть оптимальне співвідношення / Л. Бесчасний // Урядовий кур’єр. - лютого 2000р.-с.4.

2. Герасимчук З. В. Інноваційна інфраструктура регіону: методологія формування та розвитку / З. В.

Герасимчук, Н. Т. Рудь // Актуальні проблем економіки. – 2010.- №3.- С. 197-207.

3. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2008 році : статистичний збірник. – К. :

Держкомстат України, 2009. – 366 с.

4. Яремко Л.А. Регіональна інноваційна система / Л. А. Яремко // Регіональна економіка. - 2006.- № 3.- С.103- 111.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ РЕЗЮМЕ У статті розкривається роль інновацій як фактора забезпечення конкурентоспроможності економіки на мезорівні ієрархії системи. Розглянуто проблеми інноваційної діяльності в Україна, запропоновано низку заходів економіко-організаційного характеру її активізації.

Ключові слова: інновації, конкурентоспроможність економіки, ієрархія країн, Україніа, регіон, конкурентні переваги РЕЗЮМЕ В статье раскрывается роль инноваций как фактора обеспечения конкурентоспособности экономики на мезоуровне иерархии системы. Рассмотрены проблемы инновационной деятельности в Украине, предложен ряд мероприятий экономико-организационного характера для ее активизации.

Ключевые слова: инновации, конкурентоспособность экономики, иерархия стран, Украина, регион, конкурентные преимущества SUMMARY In the article the role of innovations as factor of maintenance of competitiveness of economy at mesolevel of hierarchy of system is considered.. Problems of innovative activity in Ukraine are considered, actions of economic-organizational character for its activization are offered.

Keywords: innovations, competitiveness of economy, hierarchy of the countries, Ukraine, the region, competitive advantages РАЗВИТИЕ ИННОВАЦИОННЫХ ТЕХНОЛОГИЙ В МИРОВОМ МЕТАЛЛУРГИЧЕСКОМ КОМПЛЕКСЕ Музыченко А.Г., ведущий специалист отдела, ВАТ «СЭБ Банк» В условиях перехода от постиндустриального общества к информационному, глобализирующаяся экономика все чаще характеризуется как инновационная и является объективной основой повышения степени рыночной конкуренции, которая в свою очередь стимулирует рост эффективности производства и совершенствование качественных характеристик продукции. Экономический рост базируется на внедрении инноваций и создании механизма государственной поддержки инновационно-инвестиционной деятельности предприятий.

Инновационный кризис на современном этапе проявляется в резком снижении управляемости процессами создания и внедрения новых технологий, в отсутствии источников финансирования, в свертывании научно-исследовательских работ, в том числе и в металлургической промышленности.

Значительный вклад в исследование тенденций и закономерностей инновационной деятельности, неравномерности нововведений внесли зарубежные и отечественные ученые: В. Волков, А.

Кляйнкнехт, Г. Менш, В.Мазур, Е. Олейник, Ф. Русинов, А.Смирнов, Л. Сытник, Л. Федулова, Ю.

Яковец и др.

Целью статьи является анализ существующих инновационных технологий в мировом металлургическом комплексе на современном этапе.

Металлургическая отрасль остается ведущей во многих странах мира, в т.ч. и в Украине.

Благодаря устойчивому росту мировой экономики, начиная с 2003г. в сталелитейной промышленности, ежегодный прирост производства стали был на уровне 7%.

Текущая ситуация в мировой сталелитейной промышленности после резкого падения во второй половине 2008г., начала стабилизироваться. Стабилизация произошла благодаря положительной динамике спроса в странах Азии, потребление стали росло в Индии, странах Среднего Востока, Северной Африки за счет строительных и автомобильных секторов. Во второй половине текущего года отмечается пополнение складских запасов вследствие постепенного улучшения экономической активности.

Стабилизация спроса и нарождающееся восстановление экономики в ряде стран способствовали повышению цен на стальную продукцию.

Производители стали во всем мире, исходя из улучшающейся экономической ситуации, © Музыченко А.Г., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ увеличивают загрузку печных агрегатов. В последние месяцы 2010г. коэффициенты использования мощностей начали расти в Северной Америке, Евросоюзе, в Японии. Если азиатские производители работают на уровне загрузки 80-85% мощностей, то в регионе НАФТА только на уровне 61%, в Евросоюзе – 68%, в Латинской Америке – 75%.

По прогнозам ОЭСР, мировые мощности по производству стали вырастут с 1806 млн. т в 2009г.

до 1986 млн. т в 2012г в соответствии с анонсированными компаниями планами развития мощностей, которые предполагается реализовать после завершения текущего экономического кризиса.

Ожидается увеличение в 2010г. спроса на стальную продукцию и его последующий рост на уровне 6 7% в год в 2011-2012гг. с выходом на уровень 1500 млн. т к концу этого периода. Разрыв между объемом мощностей и спросом, который в 2000-2007гг в среднем составлял 216 млн. т, значительно увеличится в ближайшие время.

Растущий дисбаланс между объемом мощностей и спросом может привести к ряду изменений в промышленности, в т.ч. к резким колебаниям цен, значительным периодам падения объемов производства. Существенно улучшить ситуацию может ускоренный вывод из эксплуатации устаревших, малоэффективных и загрязняющих окружающую среду мощностей.

Мировое производство стали базируется на кислородно-конверторном процессе, основу металлошихты для которого составляет жидкий чугун, выплавляемый в доменных печах, который используется также и при выплавке стали. Доминирующая роль доменного процесса в производстве стали и доминирующая роль доменного процесса в экстрактивной металлургии железа сохранятся и в 21 веке.

Непрерывная разливка стали, как промышленный метод формирования стальных заготовок является молодой и быстро развивающейся технологией в системе производства и разливки металла.

Непрерывная разливка стали в настоящее время освоена более чем в 90 странах мира. Успешно действуют примерно 2 тыс. машин для непрерывной разливки заготовок (МНЛЗ) различной конструкции и назначения, что позволяет производить на них свыше 93% всей выплавляемой стали.

Так в 2008г непрерывным способом отлито 1,228 млрд. т заготовки.

Процесс непрерывной разливки стали продолжает совершенствоваться в конструкционном плане. Получение плоского проката на так называемых «литейно-прокатных агрегатах» (ЛПА), совмещающих процесс затвердения и прокатки, получило широкое применение в последние два десятилетия. Полное оснащение предприятий черной металлургии машинами непрерывной разливки стали ожидается к 2020г.

Интенсивное развитие газовых (Midrex, HYL, ENERGIRON) и угольных (DRylron, Iron Dynamics, Fastmelt, ItmkЗ) технологий прямого получения железа и бездоменной металлургии чугуна (COREX, FINEX, Hismelt, ROMELT) во второй половине ХХ в. не снизило доминирующую роль доменного производства в экстрактивной металлургии железа.

С точки зрения популярности, экономических и энергетических преимуществ эта позиция доменного процесса сохранится и в XXI в. Процессы прямого получения железа, производящие твердый металлизованный продукт, используемый при выплавке стали и чугуна, не могут быть альтернативой доменному процессу, но играют важную роль как поставщики чистой металлошихты для выплавки электростали или как процессы для утилизации железоцинксодержащих отходов на интегрированных металлургических предприятиях. Промышленные процессы бездоменной металлургии чугуна уступают доменному процессу по производительности, энергопотреблению, технической и технологической надежности.

Жидкий чугун остается основным и главным компонентом металлошихты при выплавке стали, его производство растет в соответствии с ростом производства стали, его доля в общей массе железа, получаемого из железорудного сырья, сохраняется стабильной, а руда и уголь продолжают быть основным сырьем в экстрактивной металлургии железа.

В последние два десятилетия производство железа прямого получения (металлизованные окатыши или губчатое железо – ГЖ;

горячебрикетированное железо - ГБЖ) растет в том же темпе, что и производство чугуна. Однако доля этого продукта в общем производстве первородного железа (5-6%) практически не изменяется. Губчатое железо производят по газовым (Midrex, HYL, ENERGIRON) и угольным технологиям. Прогресс в этих технологиях не может повлиять на доминирующую роль доменного процесса в экстрактивной металлургии железа прежде всего из-за ограниченного масштаба потребления в сталеплавильном производстве твердой металлошихты, частью которой являются производство губчатого и горячебрикитированного железа (табл. 1).

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Таблица 1. Производство металла в основных странах - производителях чугуна и стали в 2009 г. [1] Страны Сталь, млн.т. Чугун, DRI, млн.т. Чугун + DRI, Чугун/сталь, млн. т. млн.т. т/т Китай 502 471,0 - 471,0 0, Япония 118,7 86,2 - 86,2 0, США 91,5 33,0 - 33,0 0, Россия 68,5 48,3 - 48,3 0, Индия 55,0 28,9 20,2 49,1 0, Южная Корея 53,5 31,2 - 31,2 0, Германия 45,8 29,1 - 29,1 0, Украина 37,1 31,0 - 31,0 0, В мире 1329,7 926,7 56,8 983,5 0, В 2007 г. по технологии Midrex было произведено 39,7 млн. т губчатого железа, что составило 59,7% его мирового производства. По технологии HYL/ENERGIRON было получено 11.3 млн. т, или 16,8% мирового производства. Технологии Midrex и HYL в последние годы существенно усовершенствованы, особенно в отношении использования коксового газа, синтез-газа из угля и экспортного газа COREX.

Единичные мощности модулей Midrex в настоящее время варьируют от 0,5 до 1,7 млн. т в год (SUPER MEGAMOT), а из 60 существующих модулей Midrex только один работает на синтез-газе из угля.

В технологии HYL применяется паровая конверсия природного газа (ПГ), и поэтому восстановительный газ содержит около 80% водорода. В отличие от классической технологии HYLIII в более поздней ее модификации - технологии ZR - реформер не используется. Такая технология уменьшает первоначальные инвестиции и затраты на обслуживание. Кроме того, качество получаемого по этой технологии губчатого железа повышается, и оно содержит карбид железа, ZR технология применяется в Мексике.

На основе ZR-технологии компания Тenova HYL совместно с Danieli (Италия) разработала технологию ENERGIRON, которая гибко приспосабливается под потребности покупателя и имеет стандартные модули производительностью (млн. т/год): 0,2;

0,5;

0,8;

1,2;

1,6;

2,0. Технология позволяет применять непосредственно водород или любой газ, содержащий углеводороды.

В 2007-2008 гг. введено в действие семь модулей ENERGIRON производительностью (млн.

т/год): 0,2 (Египет);

0,5 (Индия и Мексика);

0,8 (Венесуэла);

1,6 (Абу Даби) и 1,7 (Индия и Бразилия).

Большинство из них производят высокоуглеродистое губчатое железо, модули в Абу Даби (1,6) и Индии (1,7) работают в едином комплексе с электросталеплавильными печами. При этом горячее губчатое железо из восстановительных реакторов ENERGIRON выгружается сразу же в электропечи.

Модуль в Джиндале (Индия, 1,7) использует синтез-газ, получаемый путем газификации угля.

В настоящее время для получения синтез-газа применяются три промышленные технологии газификации угля (Lurgi, Германия;

Undok, КНР;

Техасо, США), существенно отличающиеся параметрами получаемого газа, характеристиками используемого угля и параметрами газификации.

Газовая технология прямого получения железа используется в разработанном в Иране Ghаеm процессе, который был реализован на Исфаганском металлургическом заводе в 1996 г.

(производительность модуля 600 тыс. т металлизованных окатышей в год). Отличительным призна ком этого процесса является получение восстановительного газа из природного путем его частичного окисления кислородом и отходящими из реактора газами без применения катализатора. Получаемое в процессе губчатое железо имеет степень металлизации 90-96% (93% в среднем) и содержит 1,8-2,0% углерода в виде карбида железа, что предохраняет продукт от окисления.

Угольные технологии прямого получения железа включают в себя как устаревшие (получение губчатого железа в трубчатых вращающихся печах), применяемые в основном при использовании труднообогатимых руд, так и перспективные технологии (производство губчатого железа в кольцевых камерных печах с вращающимся подом), развитие которых началось около 50 лет назад.

Концепция использования кольцевых камерных печей с вращающимся подом для прямого получения железа разработана в 1960 г. компанией Midland of America (впоследствии Midrex), успешно опробована в 1965-1966 гг. и затем долгое время не использовалась. Разработанная технология получила название Неаt Fast Technology. На ее основе компания Мidland Ross and Engineering (США) ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ впоследствии разработала технологию DRIyron для утилизации дисперсных металлургических отходов путем сухого брикетирования под давлением их смеси с углем и последующей металли зацией брикетов в печах с вращающимся подом.

Компания Коbе Steel (Япония) в кооперации с компанией Midrex разработала технологию Fastmet для производства губчатого железа в ПВП из мелкодисперсных железосодержащих отходов и угля и построила пилотную установку производительностью 20 тыс. т в год на металлургическом заводе в Какогаве, там была построена демонстрационная установка Fastmet, а в 2001 г. - коммерческая установка производительностью 160 тыс. т/год. В 2000 г. первая коммерческая установка Fastmet производительностью 190 тыс. т губчатого железа была продана компании Nippon Steel (Япония).

Получаемое в печах с вращающимся подом губчатого железа используется в доменных печах, что дает экономию кокса 23 кг/т чугуна на каждые 100 кг/т загруженного в печь DRI.

Колебания содержания серы и золы в угле оказывали большое влияние на качество получаемого губчатого железа. Развитие процесса с целью устранения этого недостатка привело к созданию технологии Fastmelt, в которой полученное в печах с вращающимся подом горячее губчатое железо поступает в электрическую чугуноплавильную печь, где происходят плавление, отделение чугуна от шлака, десульфурация металла и стабилизация содержания углерода в чугуне. Отходящий из чугуноплавильной печи газ используется в качестве топлива в ПВП. Получаемый чугун пригоден для выплавки стали. Первая в мире установка Fastmelt производительностью 140 тыс. т чугуна в год была построена на заводе в Хирохате компанией Nippon Steel (Япония).

В отличие от процессов COREX и FINEX, технологический процесс Hismelt является одностадийным. Он реализуется в одном плавильно-восстановительном агрегате. Отличительной особенностью процесса является высокоскоростное вдувание порошкообразного подсушенного угля (0-3 мм), подогретой мелкой (0-3 мм) железной руды и обожженного доломита. Уголь растворяется в расплаве, переходя в металл (содержит около 4% углерода), а руда плавится в контакте с металлом.

Разработка процесса Hismelt началась в начале 1980-х годов и после двух пилотных испытаний на агрегатах производительностью 10 тыс. т/год и 100 тыс. т/год завершилось строительство в 2005 г. в Квинане (Зап. Австралия) промышленного модуля производительностью 800 тыс. т/год. Завод в Квинане был создан как венчурный, проект с финансовым участием компаний: Rio Тinto (Австралия) - 60%, Nucor (США) - 25%, Mitsubishi (Япония) - 10% и 5hоugапg (КНР) - 5%.

Современные процессы бездоменного производства чугуна (COREX, FlNEX, Hismelt) существенно уступают доменному процессу по расходу угля на тонну чугуна.

Доменная печь COREX Hismelt FINEX Расход угля. кг/т 550 900-1000 900-950 850- Одними из возможных путей снижения расхода топлива в процессах COREX и FINEX исследователи рассматривают высокотемпературное (1450-15000С) восстановление железа из расплава водородом и более высокую степень дожигания газа в плавильной печи.

В начале XXI века в мире с целью повышения конкурентоспособности и миниатюризации изделий протекают такие пpoцeccы, как активное применение инновационных технологий в производственных процессах, создание прогрессивной экологотехнологической модели производства, уменьшение цикличности производства. В соответствии с этим, и в Украине происходит дальнейшее развитие приоритетных отраслей (электроника, авиастроение, электро техника, приборостроение и другие), которое вызывает потребность в прецизионной металлопродукции (особотонкостенные трубы, микропроволока, фольга) из широкого спектра цветных металлов и сплавов. Причем, наряду с миниатюризацией приборов уменьшаются и геометрические размеры используемой металлопродукции. В ряде случаев существующие массовые технологии нуждаются в кардинальном обновлении, поскольку они уже достигли своего теоретического предела и не могут дальше развиваться в направлении уменьшения размеров готовой продукции.

Под термином «прецизионный» понимают продукцию с повышенными требованиями к точности геометрических размеров, качеству поверхности, микроструктуре и механическим свойствам. Высо кие требования к готовой продукции выдвигают, в свою очередь, повышенные требования и к технологии ее изготовления на всех стадиях производства, а также к технологическому инструменту.

Поэтому необходимо совершенствовать на качественно новом уровне традиционные и создавать новые технологии изготовления прецизионной металлопродукции.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ В первую очередь, необходимо создавать технологические схемы изготовления продукции с минимальным количеством повторений однотипных технологических операций производственного цикла. Тем не менее, нельзя забывать о качестве продукции и реальных возможностях технологического инструмента. Поэтому необходимым является получение исходной заготовки с размерами, максимально приближенными к размерам готового изделия микроструктурой, которая обеспечит в дальнейшем необходимый уровень свойств в готовой продукции. К тому же, современное производство должно быть достаточно мобильным, то есть переход от одного вида продукции на другой должен происходить очень быстро - это уменьшит время выполнения заказа и увеличит конкурентоспособность и производительность данного производства. На большинстве существующих в Украине металлургических предприятиях, к сожалению, это практически невозможно реализовать, поскольку технологии на них являются довольно инертными. Наиболее перспективными промышленными объектами для воплощения новых современных подходов явля ются современные мини-заводы, так как технологические схемы и оборудование на них более гибкие.

Сегодня особое внимание уделяется выпуску прецизионной продукции минимального сортамента, которая используется в приоритетных областях. Это продукция, к которой выдвигаются высочайшие требования как по физическим свойствам, химическому составу, микроструктуре, так и по точности геометрических размеров и чистоте поверхности. Представителями такой продукции являются: особотонкостенные трубы (внешний диаметр от 20,0 до 0,1 мм;

толщина стенки от 0,1 до нескольких микрометров);

фольга (толщина 1,0 мкм и менее);

проволока (диаметром до нескольких микрометров). Также уделяется особое внимание современным производствам сварных труб большого и среднего диаметров.

Весьма перспективным, с точки зрения сокращения цикличности и повышения экономичности производства, является получение исходной заготовки минимального сечения беспрерывным спо собом по методу бесслитковой прокатки с использованием литейно-прокатных комплексов, на ко торых сегодня уже получают тонкие полосы и проволоку. Для изготовления прецизионных труб широко используется тонкостенная сварная заготовка размерами, максимально приближенными к размерам готового изделия, которое получают из прецизионной холоднодеформированной ленты.

В индустриально развитых странах мира на многих современных предприятиях используютcя агрегаты для получения ленты, проволоки и полой трубной заготовки непосредственно из жидкого металла. Это, прежде всего, обеспечивает плотное строение металла, отсутствие усадочной раковины, чистоту поверхности и сокращение дефектов, улучшение структурной однородности и получение заготовки неограниченной длины.

Процессы обработки давлением, применяемые при изготовлении труб с очень тонкими стенками (0,1 мм и меньше), имеют ряд особенностей, связанных с их малой поперечной и продольной устойчивостями, сопоставлением упругих деформаций технологического инструмента с толщиной стенки труб и т. д.

Общими признаками прецизионных труб являются предельные отклонения по точности размеров (несколько микрометров) и очень высокие требования к качеству поверхности.

В зависимости от размеров изготавливаемой из цветных металлов проволоки используют машины многоразового волочения со скольжением (диаметром меньше 2 мм) и без него (диаметром больше 1,4 мм). Также в последнее время очень распространены современные высокопроизводительные машинные линии с объединением операций беспрерывного волочения и отжига.

Таким образом, не смотря на внедрение ранее перечисленных инновационных технологий получения металла, ведущая роль в 21 веке будет принадлежать кислородно-конвертерному процессу в производстве стали. Процессы прямого получения железа производящие твердый продукт (ГЖ или ГБЖ), используемые в основном при выплавке электростали или в доменных печах, не могут быть альтернативой доменному процессу.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Балдин К.В. Инвестиции в инновации / К.В. Балдин, И.И. Передеряев, Р.С. Голов // Учебное пособие. – 2-е изд. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и Ко». – 2010. – 238с.

2. Курунов И.Ф. Прямое получение железа и бездоменная металлургия чугуна в XXI веке / И.Ф.

Курунов // Металлург. - №6. – 2010. – С. 27-31.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ 3. Харахулах В.С., Лессовой В.В., Мельник В.М. Состояние сталеплавильного производства на предприятиях объединения «Металлургпром» и перспектива его развития до 2015 года / В.С.

Харахулах, В.В. Лессовой, В.М. Мельник // Металл и литье Украины. - №8. – 2010. – С.3.

РЕЗЮМЕ У статті проведений аналіз прогресивних інноваційних газових і вугільних технологій прямого одержання заліза й бездоменної металургії чавуну. Відзначається, що дана позиція доменного процесу збережеться й у майбутньому. Промислові процеси бездоменної металургії чавуну уступають доменному процесу по продуктивності, енергоспоживанню й технологічній надійності.

Ключові слова: метал, пряме одержання заліза, бездоменна металургія, енергозбереження.

РЕЗЮМЕ В статье проведен анализ прогрессивных инновационных газовых и угольных технологий прямого получения железа и бездоменной металлургии чугуна. Отмечается, что данная позиция доменного процесса сохранится и в будущем. Промышленные процессы бездоменной металлургии чугуна уступают доменному процессу по производительности, энергопотреблению и технологической надежности.

Ключевые слова: металл, прямое получение железа, бездоменная металлургия, энергосбережение.

SUMMARY Intensive development of gas processes and соаl technologies of direct iron reduction and smelting reduction processes in the second half of ХХ century hasn't diminished the dominant role of blast furnace process in iron extractive metallurgy. Direct iron making processes producing solid moralized product which is used for steel or pig iron making can't be referred to as an alternative blast furnace process though they play an important role in supplying electric steel melting with рurе metallic charge or utilizing iron-zinc containing wastes at integrated steel-making plants.

Keywords: iron;

direct reduction;

metallized product;

рig iron;

blast furnace process;

smelting-reduction processes;

energy consumption.

ОПРЕДЕЛЕНИЕ РЕГИОНА: ЭКОНОМИЧЕСКИЙ, ГЕОГРАФИЧЕСКИЙ ПОЛИТОЛОГИЧЕСКИЙ АСПЕКТ Никитина М.Г., д. геогр. н., проф., зав. кафедрой «Международная экономика», экономический факультет, Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского Рудницкий А.О., ассистент кафедры «Международная экономика», экономический факультет, Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского Процессы возникновения новых и усиление значения существующих регионов мира получили особую актуальность в конце ХХ – начале ХХI века, в связи с тем, что значительные изменения в соотношении могущества ведущих держав, перераспределение сфер влияния, обострение международной борьбы за обладание, как ресурсами, так и рынками сбыта создают ряд угроз функционированию национальных хозяйств, которые носят политический, военный, социальный, экологический, и, в первую очередь, экономический характер. В сложившихся условиях ни одно национальное хозяйство не способно существовать в изоляции от мирохозяйственной системы.

Участие в международном разделении труда создает предпосылки, при которых национальная экономика страны получает выгоды от мировой торговли только при наличии конкурентных преимуществ перед своими партнерами. Одним из путей повышения уровня конкурентоспособности и экономической эффективности хозяйства в целом является взаимодействие страны с соседними государствами в рамках регионального интеграционного сотрудничества.

Данная проблема находится в поле зрения многих исследователей, среди которых тематической завершенностью отличаются труды А.П. Голикова, В. Дергачева, Ю.В. Макогона, Я.Б. Олейника, С.

И. Соколенко, А.Г. Топчиева, В. Цимбурского, О.И. Шаблия. Между тем, в современной науке отсутствует терминологическое единство относительно понятия «регион». Более того, значение данного термина может варьироваться в зависимости от того, кем и в рамках какого исследования он © Никитина М.Г., Рудницкий А.О., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ используется. В связи с этим, целью работы является выявление методологических различий в подходах к определению термина «регион» в различных сферах научного знания.

В мировой и отечественной науке сформулировано множество самых разнообразных определений региона от общего, согласно которому «регион» представляет собой «большую область, группу соседствующих стран или территории, районы, объединенные по каким-либо общим при знакам» [1, С. 695]. В более развернутой интерпретации «Регион (от лат. regio – страна, область, округ) – область, часть страны или какого-либо большого пространства (материка, части света и др.), отличающаяся от других совокупностью естественных и исторически сложившихся экономических, социальных, культурных особенностей;

группа близлежащих стран, представляющих собой отдельную экономико-географическую, этнокультурную, однотипную по социально-экономическому строю часть мира» [2]. Ряд научных школ предлагают следующие трактовки этому понятию [3, С.

36]:

Регион – это территория (геотория), по совокупности насыщающих ее элементов отличающаяся от других территорий и обладающая единством, взаимосвязанностью составляющих элементов, целостностью, причем эта целостность - объективное условие и закономерный результат развития данной территории».

Регион – это комплекс, состоящий из земли, воздуха, флоры, фауны и человеческого населения, которые могут рассматриваться в их особых отношениях друг с другом и которые составляют вместе определенную и характерную часть поверхности Земли.

Регионы – это те зоны, которые заключают в свои рамки существенную однородность доминирующих физических условий и, соответственно, преобладающих укладов обитания.

Регион – это географический термин для описания такого типа окружающей среды, в котором географические элементы соединены друг с другом определенными и постоянными отношениями.

Регион – это группа близлежащих стран, представляющих собой отдельный экономико географический, или близкий по национальному составу и культуре, или однотипный по общественно-политическому строю район мира.

Регион – область, район;

часть страны, отличающаяся от других областей совокупностью естественных и (или) исторически сложившихся, относительно устойчивых экономико географических и иных особенностей, нередко сочетающихся с особенностями национального состава населения и т.д.

Обобщая имеющиеся подходы можно констатировать, что регион является средством отбора и изучения пространственных сочетаний сложных комплексов явлений, встречаемых на земном шаре.

Любой участок или часть земной поверхности можно считать регионом, если они однородны с точки зрения условий данного пространственного сочетания. Однородность региона определяется на основании показателей, отобранных с целью выделения из всей массы тех земных явлений, которые необходимы для характеристики или освещения данного их сочетания в пределах выделяемой географической единицы. В таком определении регион не является объектом ни независимо существующим, ни данным от природы. Это интеллектуальная концепция, созданная мышлением, использующая определенные признаки, характерные для данной территории, и отбрасывающая все те признаки, которые рассматриваются как не имеющие отношения к анализируемому вопросу.

В то же время «регион» может трактоваться как «территориальная форма существования общества, продукт его пространственной самоорганизации», обладающая «двумя основными свойствами: спецификой, которая отличает его от соседних регионов, и целостностью, сложившейся в результате развития данной территории. При этом специфика региона может быть выражена с разной степенью яркости, иными словами, регион может иметь более или менее четко выраженное «лицо», отличающее его от соседей. Во-вторых, целостность региона формирует ряд признаков, таких как общность исторической судьбы, экономических и транспортных структур, языковая, религиозная, этническая, культурная общность, и, наконец, общность физико-географическая» [4, С.

50].

В соответствии с принятой Европарламентом в 1988 г. Хартией регионализма в ЕС под регионом понимается гомогенное пространство, имеющее физико-географическую, этническую, культурную, языковую общность, включающее общность исторической судьбы, и что особенно существенно – общность хозяйственных структур [5, С. 39].

В отличие от экономики и общей географии, в политологических исследованиях значения термина «регион» является менее формализованным. Здесь регион выступает и как субъект ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ административно-территориального устройства государства и как целая геополитическая зона, объединяющая несколько государств. Примерами подобных геополитических регионов могут служить Ближний Восток, Центральная Азия и т.д. Государства образующие такие регионы объединяют стабильные экономические связи, исторически сложившиеся социо-культурные взаимоотношения, общая инфраструктура и система надгосударственных политических институтов.


Основанием для выделения нового региона также может служить некая общность проблем и интересов, которые с одной стороны затрагивают несколько государств, но не охватывают всей территории каждого из них [6]. Если использовать в качестве критерия национальные интересы, то границы региона могут быть значительно шире географических. Проиллюстрируем данные утверждения на примере Черноморского региона.

С географической точки зрения Черноморский регион можно рассматривать как Черное и Азовское моря и прилегающие к ним территории шести стран: Российской Федерации, Украины, Республики Болгария, Турецкой Республики, Румынии, Грузии. В более широком понимании региону принадлежат еще и те страны, которые, не имея непосредственного выхода к морю, обладают целями и интересами в регионе. В первую очередь это Армения, Азербайджан и Молдова.

«Большое Причерноморье», объединяет страны, имеющие сходные экономические и политические интересы, а также те, которые связанны общностью исторических и культурных традиций. Гео графически это страны Юго-Восточной Европы – Балканы и Кавказ, а также прибрежные государства Северного и Южного Причерноморья [7, С. 30-31]. С другой стороны, например, Российская Федерация, обладая значительными территориальными пространствами не может целиком принадлежать Черноморскому региону, поскольку экономические интересы таких ее частей как Сибирь или Дальний Восток имеют несколько иной вектор.

Методологическая разница в подходах к термину «регион» служит основанием для создания различных классификаций регионов. Можно привести следующие классификации регионов в работах зарубежных и отечественных авторов [3, С. 44-49]:

Классификация Маринелли-Ришиери. Итальянский исследователь Маринелли выделил три основных типа регионов: элементарные, сложные и интегральные. Позже, другой итальянский учёный Ришиери, дополнил данную классификацию, введя антропогенные факторы. Согласно этой теории:

1. Элементарный регион – территория распространения оного фактора.

2. Сложный регион – территория распространения двух и более факторов 3. Интегрированный регион – сочетание воедино всех факторов как природного, так и антропогенного характера на определенной территории.

Классификация Тоши предусматривает выделение:

1. Специальных регионов: на их территории присутствует чётко определенное количество факторов.

2. Интегрированных регионов: на их территории имеет место сложное взаимодействие во времени совокупности естественных и антропогенных факторов.

Классификация Витлесси базируется на трёх принципах:

регион – пространство, на котором сочетание территориальных элементов, рождает особую форму их взаимозависимости;

эта взаимозависимость выделяется по особым критериям, по отношению к которым однородна;

применяя различные сочетания критериев, на территории может быть выделено бесчисленное множество регионов;

Этот подход предполагает выделение:

1. Элементарный регион 2. Сложный регион. Данная структура различается по уровням сложности:

а) высокая – система с высокой степенью взаимозависимости и взаимопроникновения;

б) средняя – система менее зависимых, чем в первом случае элементов;

в) низкая – система элементов с неопределенным типом связи;

3. Интегральный район – совокупность взаимосвязанных элементов или структура (территория), определенная исходя из совокупности своих организационных форм.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Классификация Хагета, которая представляет собой модифицированный вариант классификации Витлесси, отмечая, что по своей сути элементарные регионы являются пространственными классами, а интегральные представляют собой иерархию регионов.

Классификация Фремона основана на анализе производственных отношений, территориальной организации производства и социально-экономических последствиях, генерируемых на определенной территории. Соответственно предусматривает:

1. Слабый регион – преобладает сельскохозяйственное производство, характеризуемое низким уровнем развития технологий и столь же слабой организацией производства.

2. Зрелый (закрепившийся) регион – сельское хозяйство использует прогрессивные технологии, дающие базу для промышленного производства и значительной экономической организации общества, обладающего более сложной системой ценностей по сравнению со слабым регионом.

3. Динамичный регион – индустриализация находится в развитой стадии, порождая сложную, хорошо развитую территориально-экономическую систему, с сильными внутренними и внешними связями.

Классификация Ли Донни основана на размерах регионов. По данной классификации выделяются:

1. Мегарегионы, отождествляемые с наднациональными пространствами континентального и субконтинентального типа.

2. Макрорегионы – субнациональные пространства, включающие различные административно территориальные единицы.

3. Большие регионы (мезорегионы) – идентичны административно-территориальному делению государств.

4. Микрорегионы – пространства, равные, например, городским агломерациям с их зоной влияния.

Аналогичную классификацию предлагают отечественные авторы [8, С. 239-240] 1. Макрорайоны – значительные части территории страны, как правило включающие группы областей, мегаполисы, с прилегающей высокоурбанизированной территорией, целостное региональное звено общества, характеризующееся определённой общегосударственной специализацией и комплексно-пропорциональным развитием человеческой деятельности. Они выступают объектами долгосрочного и, частично среднесрочного прогнозирования и стратегического планирования, средством выполнения региональных государственных и межрайонных программ.

2. Мезорайоны (подрайоны) – составные части макрорайонов. Основу составляю общественно географические комплексы административных областей, автономных образований и крупных агломераций. Мезорайонирование – метод среднесрочного комплексного прогнозирования, планирования и координации человеческой деятельности. Мезорайоны – определенная общественно админисративная целостность, где размещены межотраслевые и отраслевые центры, местное хозяйство, организуется агропромышленная деятельность, ведутся работы по районной планировке, одновременно здесь имеются возможности для маневрирования рабочей силой, транспортными средствами и материальными ресурсами благодаря организующей роли местных органов власти.

3. Микрорайоны – внутриобластные образования низовых административных районов и их групп, отдельных местностей, узлов, центров и пунктов, сформировавшееся на базе средних и малых городов и других населённых пунктов, микрорайоны – надежная основа делимитации общественно географических районов высшего таксонометрического уровня. Они могут быть альтернативными единицами местного самоуправления, базой организации местного хозрасчёта, в локальных районах тесно переплетаются отраслевые и территориальные аспекты развития общества, здесь решаются проблемы рационального использования всех видов ресурсов территории, основных производственных фондов и объектов инфраструктуры. В пределах микрорайонов главными отраслями являются сельское хозяйство, местная промышленность, подсобные предприятия, сфера обслуживания населения и другие. На их территории также разрабатываются средне- и краткосрочные прогнозы и перспективные планы.

Если в основу классификации положить механизм появления и функционирования регионов можно выделить «однородные» и «функциональные» [9, С. 336]. «Однородные» регионы выделяют на основе взаимного подобия составляющих частей. Подобие это может быть на уровне единства экономико-географического положения, культурно-религиозной общности, традиционных эконо мических связей. Элементы регионов второй группы изначально могут не соответствовать друг ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ другу. Взаимодополняемость достигается посредством длительного сотрудничества и перестройки компонентов. Авторы указывают на то, что необходимо различать границы между «естественной», пассивной регионализацией, которая обусловлена культурно-экономической и пространственной идентичностью и активной регионализацией, представляющей собой целенаправленную деятельность различного рода субъектов по «региональному строительству».

По нашему мнению, последняя из приведенных классификаций наиболее полно демонстрирует различия между подходом к понятию регион в экономике и географии, с одной стоны и в политологии с другой. В экономических исследованиях доминирует «пространственный принцип», согласно которому исходной предпосылкой регионализации является естественно сложившиеся общность территорий в самых разнообразных сферах, причем границы региона не обязательно коррелируют с государственными границами. Политологии скорее присущ проблемный подход, согласно которому регион может быть образован искусственно на основе некоей общности целей и приоритетов, под которые подводятся интеграционные процессы, не обязательно охватывающие всю территорию государства.

Следует отметить, что данный подход, несмотря на кажущуюся функциональную эффективность обладает рядом недостатков. Во-первых, интеграционные процессы в рамках изначально несходных элементов представляют собой достаточно долговременный и трудоемкий процесс, за время которого исходные цели стран-участниц могут измениться. Во-вторых искусственное объединение предполагает наличие внешней силы, производящей это объединение и удерживающей элементы вместе. Наличие внутренних объединяющих сил маловероятно, поскольку выше было оговорено, что составляющие региона не имеют изначального единства. Это подразумевает утрату части государственного суверенитета стран-участниц процесса регионализации в пользу уже не региональных институтов, а этой экзогенной силы. И, в-третьих, проблемой функциональной регионализации является временность всех проектов, поскольку решение проблемы породит центробежные силы внутри региона и все вернется на исходные позиции. Насильственное противодействие этому процессу уже будет напоминать на регионализацию, а строительство империи.


Таким образом, можно сделать следующие выводы: понятие «регион» не имеет однозначной трактовки. Подходы к определению и к классификации регионов зависят от того, в рамках какой сферы научного знания проводятся исследования. В экономических и общегеографических исследованиях восприятие региона происходит через призму территориального, экономического и культурного единства, в политологии регионы могут искусственно выделяться для решения тех или иных проблем. Различные методологические подходы к определению региона порождают терминологическую путаницу. Следствием этого является возникновение расхождений в подходах к классификации регионов. Различные подходы к определению и классификации регионов, наряду с положительным теоретическим эффектом, заключающемся в отображении различий в признаках, создают ряд проблем прикладного характера. Отсутствие методологического единства может привести к терминологическому несоответствию, что существенно затруднит планирование стратегического социально-экономического развития.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ 1. Ожегов И. С. Толковый словарь русского языка / И. С.Ожегов, Н. Ю. Шведова. – М., 1993. – С.

2. Этнологический словарь. – М., 1996. – С. 124-125.

3. Никитина М.Г., Кузнецов М.В., Побирченко В.В. Украина: размещение и регионализация производитиельных сил. Учебное пособие. / М.Г. Никитина, М.В. Кузнецов, В.В. Побирченко – Симферополь: Таврия 2008. – 400 с.

4. Европа и Россия: проблемы южного направления. – М., 1999. – 659 с.

5. Соколенко С.И. Производственные системы глобализации: Сети. Альянсы. Партнерства.

Кластеры: Укр. Контекст / С.И. Соколенко. – К: Логос, 2002. – 645 с.

6. Макогон Ю.В. Механизм формирования новой региональной политики в условиях интеграционных процессов в мировой экономике / Ю.В. Макогон // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: Региональный аспект. – Донецк, 2005. – Ч.1. – С. 10-26.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ 7. Средиземноморье – Черноморье – Каспий: между Большой Европой и Большим Ближним Востоком / [под ред. Н. П. Шмелева, В. А. Гусейнова, А. А. Язьковой]. – М.: Издательский дом «Граница», 2006. – 216 с.

8. Голиков А.П, Денейка А.Г., Казакова Н.А. Размещение производительных сил и регионалистика. Учебное пособие. / А.П Голиков, А.Г. Денейка, Н.А. Казакова – Харьков: ООО "Олант", 2002. – 320 с.

9. Гриневецкий С. Р., Жильцов С. С., Зонн И. С.. Геополитическое казино Причерноморья / С. Р.

Гриневецкий, С. С. Жильцов, И. С. Зонн. – M: Восток-Запад, 2009 г. – 352 с.

РЕЗЮМЕ Досліджуються різні підходи до визначення категорії «регіон». На основі різноманіття визначень аналізуються способи виділення регіонів в економіці, соціально-економічній географії та політології.

Ключові слова: регіон, соціально-економічна географія, політологія, країна, суспільство РЕЗЮМЕ Исследуются различные подходы к определению категории «регион». На основе многообразия определений анализируются способы выделения регионов в экономике, социально экономической географии и политологии.

Ключевые слова: регион, социально-экономическая география, политология, страна, общество SUMMARY Various approaches to definition of a category "region" are investigated. On the basis of variety of definitions ways of allocation of regions in economy, social and economic geography and political science are analyzed.

Keywords: region, social-economic geography, political science, country, society МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ КОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ Омельченко В.Ю., аспірант кафедри міжнародної економіки Київського національного торговельно економічного університету В умовах значного прискорення темпів науково-технічного прогресу та інтенсивного економічного зростання величезного значення для національної економіки загалом і зокрема її окремих галузей набуває використання науки і техніки для вирішення завдання стабільного розвитку.

Основу теорії залежності інтенсивного економічного зростання від впливу факторів науково технічного прогресу заклали праці А. Анчишкіна, М. Брауна, Д. Львова, Е. Менсфілда, М. Туган Барановського, Й. Шумпетера та інших вчених.

У контексті розвитку і поглиблення процесів інтернаціоналізації економічної і науково технічних сфер вирішального значення у підвищенні ефективності інноваційного розвитку галузей економіки України набуває використання переваг міжнародної науково-технічної інтеграції.

Серед наукових праць, в яких питання наукового обґрунтування інноваційної стратегії розвитку та реалізації національного науково-технічного потенціалу для вирішення завдань глобального розвитку необхідно відзначити роботи таких зарубіжних вчених: К. Андріанова, В.

Баумоля, С. Глазьєва, С. Гареллі, М. Делягина, А. Нагаєва, М. Позера, М. Портера, І. Розенберга, П.

Ромера, С. Стерна, Ф. Шерера, Й. Шмуклера, Й. Шумпетера та ін.

Сучасні тенденції міжнародної економічної інтеграції, питання високого конкурентного статусу вітчизняної економіки, формування ефективної науково-технічної інтеграції на основі інноваційної моделі економічного розвитку відображені в дослідженнях вітчизняних науковців: В.

Александрової, Ю. Бажала, О. Білоруса, А. Гальчинського, В. Геєця, Б. Кваснюка, Н. Краснокутської, Є. Панченка, Ю. Пахомова, А. Поручника, О. Шиндаренка, О. Шнипка, Т. Щедріної та ін.

Разом з тим, у роботах вітчизняних та зарубіжних учених багато аспектів даної наукової проблеми висвітлені недостатньо. Зокрема удосконалення потребують сучасні методики оцінки впливу інноваційного фактора на рівень конкурентоспроможності галузей економіки в умовах науково-технічної інтеграції з урахуванням галузевих особливостей. Досить актуальним як на науковому рівні, так на прикладному є вирішення цих проблем для космічної галузі України з метою забезпечення її стійкої конкурентної позиції на світових ринках.

© Омельченко В.Ю., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Метою даної наукової статті є формування системи інтеграційних пріоритетів науково технічного розвитку космічної галузі, як невід’ємної складової механізму реалізації інноваційної стратегії.

Взаємодія процесів науково-технічної розробки в Україні, глобалізації виробничої та науково технічної кооперації транснаціональних корпорацій світу, стала одним із найважливіших факторів трансформації науково-технічних комплектів та виробництв, як в Україні, так і в Росії, а також в краї нах Центральної та Східної Європи. Почали створюватися стратегічні технологічні альянси. У минулому залишилась технологічна самодостатність як головна мета розвитку, її замінила нова стратегія – використання технологічного взаємодоповнення. Співробітництво та взаємозалежність стає засобом для розподілу зростаючих витрат ризику нововведень, а також для концентрації необхідного потенціалу знань та кваліфікації у процесі розробки нової продукції. У цих умовах виникає необхідність стратегічного співробітництва спеціальних компаній однієї чи кількох країн з метою розподілу витрат зменшення ризику, а також для успішної боротьби з конкурентами.

Створюючи нові знання та нові технології поза межами, міжнародні альянси знижують вплив внутрішніх негативних факторів країни, наприклад обмеженості ресурсів або негнучкості державного регулювання.

Необхідно звернути увагу на той факт, що створення технологічних альянсів у космічній галузі за участю партнерів країн з різним рівнем економічного розвитку є складним, тривалим процесом взаємного пристосування сторін до нових економічних реалій та вимог.

Для України він пов’язаний не лише з намаганням розширити присутність на світових ринках з технічно складною космічною продукцією, вирішенням проблем пошуку стратегічних інвесторів, як правило, іноземних та метою поєднання інтересів всіх учасників альянсів у використанні новаторських результатів та генерування комерціалізації інтелектуальних та радикальних ново введень. Участь космічної галузі України в альянсах – це ще і набуття сучасних навичок управління та досвіду господарської діяльності в умовах розвинутих ринкових відносин та жорсткої конкуренції.

Вітчизняні підприємства володіють значним обсягом технологічних розробок, унікальним науковим і людським потенціалом, відомими конструкторськими та виробничими підприємствами, порівняно низькою вартістю кваліфікованої праці та можуть, у свою чергу, саме це запропонувати іноземним партнерам. Цілі, які переслідують зарубіжні партнери, є традиційними вони полягають у завоюванні нових ринків, отриманні доступу до різноманітних ресурсів, скороченні витрат, трансферті своїх технологій та використанні переваг відпрацьованих моделей міжнародної кооперації, у тому числі інтеграції існуючих та створюваних підприємств у глобальній мережі свого виробництва.

Технологічні альянси забезпечать космічній галузі стале наукове співробітництво незалежних партнерів, яке передбачає як акціонерну так і контрактну форму контролю. Особливо актуальне створення альянсів у пріоритетних напрямах співробітництва з Російською Федерацією, Європейсь ким Союзом, Федеративною Республікою Бразилія, США, Китаєм, Канадою, Індією, Білорусією, Казахстаном та Азербайджаном та ін. Міжнародна співпраця НКАУ та підприємств космічної галузі здійснюється з підприємствами та організаціями 35 країн світу [7].

Тільки за 2009 рік галузеві підприємства відвідали 457 іноземних делегацій. Керівництво НКАУ взяло участь у роботі двосторонніх міжурядових комісій із торговельно-економічного співробітництва, на яких розглядаються питання співробітництва в космічній сфері та приймаються відповідні рішення щодо реалізації спільних проектів. Було підписано 4 міжурядових Угоди про співробітництво у використанні космічного простору в мирних цілях (зі США, Індонезією, Єгиптом, Європейським космічним агентством), міжнародна угода між НКАУ та Німецьким аерокосмічним агентством, а також угода про співпрацю між Національним центром аерокосмічної освіти молоді України та технічним університетом Берліну. За 2010 рік проведено 72 заходи із міжнародного співробітництва, за результатами яких підписано 3 міжнародні угоди, 1 меморандум, 5 протоколів та інтеграційних пріоритетів науково-технічна співпраця з Російською Федерацією.

Співробітництво з Російською Федерацією здійснюється в рамках реалізації Програми українсько-російського співробітництва у сфері дослідження та використання космічного простору на 2007-2011 роки. Для координації співробітництва, визначення його перспективи, вирішення проблемних питань у рамках Комітету з питань економічного співробітництва міждержавної Українсько-Російської комісії утворена Підкомісія з питань співробітництва у сфері космічної промисловості.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Відповідно до рішення Кабінету Міністрів України пріоритетним напрямком співробітництва з Російською Федерацією в космічній сфері визначено створення єдиного навігаційно-часового простору України та Російської Федерації на базі системи ГЛОНАСС та інших глобальних навігаційних супутникових систем.

Згідно з «Довгостроковою українсько-російською програмою наукових досліджень і експериментів на російському сегменті МКС» проводилася активна підготовка до реалізації перших із 48 спільних російсько-українських наукових експериментів на російському сегменті Міжнародної космічної станції.

Успішно реалізуються спільні комерційні проекти «Морський старт», «Наземний старт», «Дніпро» із використанням ракет-носіїв українського виробництва.

Заходи щодо активізації співпраці з Європейським Союзом та держави-члени Європейського космічного агентства з питань космічної діяльності з державами ЄС та Європейським космічним агентством були направлені на створення умов для підприємств галузі щодо поглиблення співпраці з європейськими партнерами. Із цією метою 25 січня 2008 року укладено Рамкову угоду між Урядом України та Європейським космічним агентством щодо співробітництва у використанні космічного простору в мирних цілях, яка після ратифікації Верховною Радою України 30 жовтня 2008 року набрала чинності. Укладення цієї угоди є необхідною підставою для поступового набуття Україною членства в Європейському космічному агентстві, створено Спільну Робочу групу НКАУ-ЄКА.

Відповідно до контракту проводяться заходи щодо реалізації українсько-європейського проекту Twinning «Прискорення українсько-європейського співробітництва в космічній сфері». Проведено робочих зустрічей європейських експертів із фахівцями НКАУ та підприємств космічної галузі.

Проведено 9 семінарів із різних напрямів космічної діяльності, до яких залучено більше співробітників НКАУ та галузі. Організовано візити експертів до підприємств Дніпропетровська, Харкова та Євпаторії.

З Федеративною Республікою Бразилія у рамках реалізації міжнародного проекту «Циклон-4»

була продовжена співпраця з Бразилією. Здійснюються роботи з:

- розроблення ракети-носія (виготовлення дослідних зразків, вузлів, їх експериментальне відпрацювання та коригування робочої конструкторської документації за результатами випробувань);

- розроблення технологічного обладнання для наземного комплексу «Циклон-4» на пусковому центрі Алкан тара;

- підготовки виробної бази для виготовлення ракети-носія.

Зі сполученими Штатами Америки у рамках українсько-американського співробітництва спільно з компаніями «Сі Лонг» і «Боїнг» виконуються роботи з реалізації проектів «Морський старт» і «Наземний старт».

З компанією «Боїнг» досягнуто домовленості щодо започаткування співробітництва в рамках проекту Constellation, участі ДП «КБ «Південне» у розробленні транспортних засобів для доставки на Місяць пілотованої експедиції (ракет-носії Ares-1, Ares-5, місячного модуля), проведення спільного розроблення універсального космічного ступеня, розробки у сфері контактно-стикового зварювання алюмінієвих високоміцних сплавів конструкцій ракет-носіїв. Укладено Угоду між НКАУ й компанією «Орбітал Сайензсиз Корпорейшн» (США) про адміністративний, науковий, технічний і організаційний супровід і сприяння участі українських компаній у розробленні нового космічного ракетного комплексу TAURUS-II.

З Китаєм виконуються зовнішньоекономічні договори, укладені в рамках Програми українсько китайського співробітництва у сфері дослідження та використання космічного простору в мирних цілях на 2006- 2011 роки. Ця Програма передбачає реалізацію 29 проектів підприємствами галузі.

Відповідно до цієї Програми підприємствами галузі виконувються 26 контрактів. Досягнуто домовленості з китайськими партнерами з підготовки до реалізації в найближчі роки системних довгострокових проектів:

- розгортання космічної системи для спостереження Землі з космосу шляхом створення супутників ДЗЗ (з оптичним та радіолокаційним корисним навантаженням), обміну космічними даними в рамках китайського проекту «Environment-1-B» та українського проекту «Січ-2»;

- спільної реалізації іоносферного супутникового проекту для створення системи прогнозування землетрусів і техногенних катастроф (у рамках проектів китайського ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ сеймоелектромагнітного супутника (CSES) й українського супутника IONOSAT).

З Індією ДП «КБ «Південне» виконує роботи за контрактом з Індійською організацією з космічних досліджень (ISRO) на розроблення рідинного ракетного двигуна на компонентах палива «кисень-гас» тягою 200 т. З індійською стороною дійшли згоди про необхідність розроблення довгострокової програми співробітництва на 10 років.

НКАУ продовжує Міжнародне наукове співробітництво щодо розробляння всесвітньої стратегії з досліджень планет Сонячної системи GLOBAL EXPLORATION STRATEGY, участі в європейській системі глобального моніторингу в інтересах сталого розвитку й безпеки GMES.

Налагоджено співробітництво з міжнародною організацією з глобального моніторингу Землі GEO.

Підписано протокол про взаємодію з Американською національною адміністрацією з дослідженнями атмосфери й океанів NOAA.

Згідно з Конвенцією НКАУ-CNES-INTAS про співробітництво в рамках спільного конкурсу дослідницьких проектів НКАУ-CNES-INTAS «Call 2006», укладеною в 2006 році, відібрано та забезпечено пайове фінансування 11 проектів (7 за участю української сторони), які виконувалися в інтересах національних космічних програм України та Франції й були успішно завершені в 2008 році.

Ефективність міжнародної співпраці, науково-технічного розвитку та інтеграції в космічній галузі обумовлюється особливостями та характером як зовнішніх так і внутрішніх передумов.

Для кращого розуміння і наочності розглянуті передумови формування системи інтеграційних пріоритетів науково-технічного розвитку космічної галузі зображено схематично (рис. 1.1).

До зовнішніх економічних умов міжнародної науково-технічної інтеграції належать компоненти:

1. Світовий ринок космічної техніки, технологій та послуг визначає потреби світового ринку. В першу чергу це технології, які є основою процесів, що відбуваються в світовій космічній науково технічній сфері. Ринок технологій висуває вимоги до відповідальності потребам розвитку ринку до пропозицій країн тим самим забезпечує розвиток та прогрес космічної продукції та технологій.

Внутрішніми передумовами ефективної міжнародної співпраці є характер та тенденції розвитку науково-технічного потенціалу космічної галузі. Система науково-технічних установ, фінансова та матеріально-технічне забезпечення, кадровий потенціал, інноваційний потенціал та інноваційна активність, потенційно-ліцензійна діяльність, повинні бути у відповідності до сучасного рівня науково-технічного потенціалу космічної галузі.

Необхідно зауважити, що для ефективного формування інтеграційних пріоритетів науково технічного розвитку не вистачає чітко виваженої державної стратегії у сфері співпраці з міжнародними організаціями, іноземними державами, комплексного підходу до розробки і реалізації тактичних заходів, доопрацювання національного організаційно-правового механізму відповідно до світових стандартів Крім того конкретними запобіжними заходами щодо гарантування науково-технічного розвитку мають бути [1, с. 330]:

- виокремлення в якості національного пріоритету сектора інноваційного виробництва зі всебічного державною підтримкою його розвитку. Глобальний характер динамічних трансформацій у сфері технічного розвитку провідних держав світу переконує в необхідності визначення інноваційних високопродуктивних технологій як провідної рушійної сили економічного зростання. Україні потрібна масштабна стратегія технічного прориву і програма її реалізації;

- на основі національних конкурентних переваг за окремими напрямами технологічного прогресу, зокрема ракетно-космічної техніки, добиватися секторального лідерства у світовому виробництві.

Цього можна досягнути підвищуючи індекс технологічного розвитку та коефіцієнт «технологічної незалежності» (тобто співвідношення технологічних балансів платежів і доходів країн);



Pages:     | 1 |   ...   | 13 | 14 || 16 | 17 |   ...   | 23 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.