авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 15 | 16 || 18 | 19 |   ...   | 23 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 17 ] --

Однако в собственной профессионализации в ходе учебы украинские студенты не отличаются тем напором и сознательностью, которые ныне отмечены среди их коллег в странах постиндустриального развития. У нас сходный стереотип поведения, судя по опросам, чаще воспроизводится молодежью из семей "богатого (высшего) среднего класса".

Студенчество, идентифицирующее себя со "средним классом", лучше остальных оказалось сориентировано на рынке труда, в выборе будущей сферы деятельности. При этом представители "высшего среднего" среди респондентов больше настроены пополнить частный сектор. Именно эта группа, скорее всего, и будет no-преимуществу поставлять новые кадры для украинского "старого среднего". Студенчество из семей со средними доходами по украинским меркам чаще предпочитает работу по найму в госсекторе, научную деятельность. На данных специалистов государству придется опираться уже в ближайшие годы.

Еще сильнее несходство двух подгрупп в числе "среднего класса" среди студенчества обнаруживается в ценностно-мировоззренческих позициях. "Богатый средний" в большей степени поддерживает курс на создание в России "общества потребления" западного типа, развитие либеральных ценностей и рыночной экономики. Остальная, численно многократно преобладающая часть "среднего", наоборот, готова возлагать надежды на государственное регулирование экономики, компромисс между свободной рыночной активностью и социальными интересами большинства.

Объективно его позиции близки к современной политике европейских социал-демократов скандинавского или австро-германского регионов. Но так как в настоящее время в украинском партийно-политическом спектре подобная партия еще не сложилась, данная группа ориентируется на варианты, наиболее близкие к желательному. Лидеры их симпатий – С. Тигипко и А. Яценюк Наиболее слабым местом в ценностных ориентациях всей группы идентификации со "средним классом" (особенно ее наиболее многочисленной среднедоходной части) выглядит национально государственное и этнонациональное сознание, являющееся в современном мире, по сути, важнейшим элементом активизации "человеческого фактора".

Выводы. Проведенное исследование в целом показывает наличие заметных расхождений в идентификационных представлениях, ценностных ориентациях и практике среди тех респондентов, кто полностью отождествляет себя со "средним классом". Все это дает основания говорить о реальном существовании в массовом сознании, по крайней мере, двух вариантов, а точнее – двух различных идентификационных моделей "среднего класса".

Одна из них, менее массовая, достаточно полно соответствует экспертной модели современного западного "среднего класса" "общества потребления", признающей формирование такового преимущественно из лиц, занятых в частном бизнесе. Другая же, наиболее распространенная, – скорее соотносима с экспертной моделью бывшего советского "среднего класса", оказавшегося в результате слома социалистического государства, функциональную поддержку которого он осуществлял, в глубоком кризисе, как материальном, так и моральном.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Андреева Г.М. Социальная психология. М., Аспект-Пресс, 1999. С.363-364. Шибутани Т.

Социальная психология. Ростов-на-Дону, Феникс, 1998. С. 218-220.

2. Хангтингтон С. Столкновение цивилизаций и изменение мирового порядка. "Pro et Contra". Т. (№2). М., Фонд Карнеги, 1997. С.125-126.

3. Данные опросов, проведенных в 2005 -2010 годах (научный руководитель проектов – д.э.н., проф., зав. кафедрой Управления персоналом и экономики труда ДонНУ), в которых приняли участие более 2 тыс. студентов дневных отделений московских государственных вузов разных профилей.

РЕЗЮМЕ У статті досліджені проблеми створення середнього класу в Україні й фактори його розвитку.

Ключові слова: середній клас, студентство РЕЗЮМЕ В статье исследованы проблемы создания среднего класса в Украине и факторы его развития.

Ключевые слова: средний класс, студенчество SUMMARY In the article the problem of credating a middeclass in Ukraine and facturs of its development.

Keywords: middle class, students ОТЛИЧИТЕЛЬНЫЕ ОСОБЕННОСТИ НЕОЭКОНОМИКИ В КОНТЕКСТЕ ЦИКЛИЧЕСКОГО РАЗВИТИЯ МИРОВОГО ХОЗЯЙСТВА Подунай В.В., аспирант кафедры «Международная экономика» Донецкого национального университета Актуальность темы. Мировая экономика вступила в эпоху, которую характеризуют небывалое ожесточение конкуренции, «коммодизация» (превращение ранее уникальных продуктов в рядовые), стремительность перемен, быстрое устаревание технологий, маркетинговых идей и профессий и властное проникновение Интернет-технологий во все сферы экономики. Все это сейчас принято называть «новой экономикой» (neweconomy).

Между тем, в условиях неизбежного вхождения украинской экономики в систему мирового хозяйства, необходимым является обеспечение надлежащей готовности к такой интеграции, формирование четких представлений относительно проблем и угроз, возникающих на этом пути, в том числе в сфере информатизации. Без полной готовности формирование новой экономики в Украине будет не ускорять ее развитие, а приведет к обострению социальных проблем и консервации нашего отставания не только от высоко-, но и от среднеразвитых стран.

Весомый вклад в исследование вопросов формирования новой (информационно-инновационной) экономики внесли ведущие отечественные ученые А. Амоша, А. Гальчинский, Д. Лукьяненко, Ю.

Макогон, а также зарубежные: Д. Пизано, И. Валерштейна, М. Портера, К. Фримена и др.

Новая экономика – совокупность отраслей, характеризующихся:

• большим вкладом человеческого капитала и интеллектуального капитала по сравнению с материальными элементами;

• высокой специфичностью и даже уникальностью нематериальных активов;

• очень большой инновационной составляющей и высоким темпом обновления.

К ней относят: образование, науку (производство фундаментального знания и инноваций), информационные технологии и так называемые интеллектуальные услуги.

Постановка проблемы. «Неоэкономика» «захватывает» управляющие и инновационные элементы практически всех отраслей экономики. Происходит диффузия новой экономики в «тело»

предприятий традиционных отраслей (корпоративные информационные системы, превращение НИОКР в первую фазу «стандартного» производственного процесса в рамках «классических»

предприятий и промышленных групп).

© Подунай В.В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Характерными чертами неоэкономики являются:

• усиление макрорегулирования мирового экономического хозяйства со стороны субъектов глобального регулирования (финансовых центров, ТНК, МНК, международных экономических организаций);

• гигантское развитие информационно-финансовой инфраструктуры, обеспечивающей «магистрали» для быстрого перетока капитала из одной точки земного шара в другую;

• утверждение финансизма как целеполагающего принципа развития неоэкономики;

• формирование нового геоэкономического атласа мира.

Основная часть. Термин «новая экономика» широко проник как в деловую практику, так и в научную литературу, хотя следует отметить его неоднозначность трактовки. Информационная революция, завершая технико-экономический цикл развития революции промышленной, в свою очередь положила начало принципиальным структурным изменениям во всех сферах и областях деятельности человека, включая и сознание последнего. Эти изменения, безусловно, нуждаются в дальнейшем осмыслении и практическом использовании, на чем основывается вся история.

Сам термин «неоэкономика» («новая экономика»), как показывает анализ литературы, трактуется двояко. Во-первых, он употребляется как синоним постиндустриальной, постэкономической ступени развития, в которой органически переплетаются традиционный сектор экономики с новыми элементами, придавая всей системе принципиально иное качество. Во-вторых, в узком смысле слова – это характеристика тех новых изменений, которые возникают в современной экономике. С расширенной, общетеоретической точки зрения правильнее говорить о современной экономике как достаточно сложной системе (см. табл. 1) взаимосвязанных технологических укладов, правил и норм поведения, отношений, адекватных организационных форм. Ее технологическая структура, которая, к сожалению, не изучается господствующей теорией экономики, представлена, прежде всего, 1 – укладами индустриального типа. Основной общественной формой организации и развития для этого этапа выступает производительный капитал, а основным параметром регулирования является средняя норма прибыли предприятий машиностроительной отрасли и нефтехимии. Формирование новой экономики соответственно связано с 4 и 5 технологическими укладами. Это, прежде всего, производство и использование робототехники, электроники, развитие средств и отношений телекоммуникаций, использование достижений тонкой химии и биотехнологии, космических технологий.

Новая экономика, таким образом, обусловлена, прежде всего, новым технологическим прыжком пятого цикла, о чем свидетельствует табл. 1. Из таблицы следует, что современная экономика усложнилась, изменив свою структуру под влиянием и воздействием тех аспектов, которые свойственны, прежде всего, новой экономике. Свойственные для нее проявления стали доминирующими как в общей стратегии развития, так и в традиционных отраслях и отношения. Как влияние, например, электричества, проникло во все виды производства в конце XIX в., так и научно информационная составляющая, дополненная компьютерными технологиями, стала ведущей в конце XX в. – начале XXI столетия.

Таблица 1. Технологические прыжки и циклы Циклы 1 цикл 2 цикл 3 цикл 4 цикл 5 цикл Начало цикла 1780 1845 1890 1945 1. Применение Паровая Поезда Освещение, Автомобиль, Software, машина моторы телевизор, мультимедиа, компьютер экономика услуг 2. Технологии Пар Сталь, Электричеств Электроника, Информационные и сырье уголь о, химия, ядерная технология технологии, био нефть и генная техника 3. Сети Торговые Сети Энергосети Коммуникационны Глобальные сети, сети транспорта е сети знания В связи с новым технологическим прыжком произошли существенные онтологические изменения, с которыми надо считаться людям-практикам, ученым, политикам.

Во-первых, сформировалась целостная мир-экономика, малейшие изменения в любой из ее ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ частей приводят к разного рода изменениям и в национальных экономиках.

Во-вторых, информация стала самостоятельным ресурсом, имеющим специфическую ценность и весьма отличительный от традиционных отраслей производственный процесс, форму его организации и управления. Доля информационного сектора за последние 15 лет кратно выросла и составляет в развитых странах 45 – 65 %. Атрибутивные признаки, которые принципиально отличают информационной ресурс от других ресурсов, вносят существенные изменения в систему отношений, ценовое измерение, политику налогов и пр.

В-третьих, информация и весь информационный сектор является самым мощным источником, генерирующим современное социально-экономическое развитие, динамику и рост. По сути, это дополняет современную теорию эндогенного экономического роста.

В-четвертых, наметилось изменение в механизме и траектории экономического прогресса.

Внедрение информационных технологий, не разрушая традиционных укладов, все же в целом создают новое качество взаимодействия техники и технологий, экономических отношений и форм, институциональных и социальных связей. В результате срабатывает синергетический эффект (кумулятивный по Т. Веблену, «созидательного разрушения» по Й. Шумпетеру), макрогенераций, где на гребне волны возвышения совпадают амплитуды различных циклов: технико-технологического, ресурсно-энергетического, капитального, финансового, социально-экономического и информационного. И хотя влияние законов информации на всю совокупность порядков и отношений еще ждут своих специальных исследований, все же уже сегодня накопленные данные позволяют заключить, что из всей совокупности циклов информационный цикл является доминирующим.

Информационный цикл отражает, прежде всего, способ мышления, а также способ работы с информацией: ее сбором, обработкой, производством, накоплением, обновлением, защитой, передачей, обменом и использованием целесообразной информации. По мнению Д. Норта и Р.

Фогеля, именно способы мышления и методы сбора информации являются главными в объяснении экономической истории государств. Временные рамки информационного цикла выходят за пределы долгосрочного Кондратьевского периода, а траектория его имеет дискретный характер, фиксирующая переход на качественно новую научную и образовательную парадигму. Сейчас мы являемся свидетелями настойчивого поиска и внедрения, как у нас, так и за рубежом новых, более эффективных методик и образовательных технологий, отражающих происходящие научные, практические, информационные и психологические изменения людей.

В-пятых, и это вытекает из предыдущих положений, изменяется структура и форма общественного богатства. Натурально-имущественная и стоимостная формы уходят как бы в основание общей структуры создаваемого (и произведенного) богатства, вершину которого замыкает богатство информационное, социокультурное или человеческое. Информационное богатство имеет крайне специфическую потребительную ценность. «Стоимость, созданная знанием, по своему характеру требует в высшей степени субъективированного общества, иначе она не сможет получить должного признания», – пишет Т. Сакайя. [20, 352]. Примером здесь может быть цена галстука или косметики известной фирмы, кратно превосходящую цену на аналогичную продукцию менее известной фирмы. И покупатель платит не за дополнительные граммы или площади изделия, а за те особенности потребительной стоимости, технологическое своеобразие, которое придало в конечном итоге общественное признание марки этой фирмы ее популярность.

Если предположить, что экономическая деятельность – это, прежде всего, деятельность информационная, то категория информации выступает универсальной атрибутивной характеристикой всех объективно-субъективных хозяйственных отношений. Информация, таким образом, есть субстанция современной экономики в отличие, например, от стоимости, которая несла в себе отпечаток общественного труда во времена представителей классической политэкономии. Но информация как, например, деньги, акции, права собственности и пр. может существовать и существует как самостоятельный ресурс, о чем уже отмечалось. В ней находят отражение понятия «экономического времени», о чем когда-то говорили Й. Шумпетер и Н. Кондратьев.

В-шестых, на базе бурного развития электроники, кибернетики, космических спутников связи, программного обеспечения информационная революция осуществила переворот в средствах телекоммуникации, завершив формирование глобального общества со всеми его признаками и характеристиками, которые еще только активно обсуждаются. Действительно, благодаря, например, транспортной инфраструктуре, внедрению новых поколений авиационного, автомобильного, водного и железнодорожного транспорта, а также быстрому наращиванию сети международных ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ трубопроводов сократилось экономическое пространство и спрессовалось время, сблизив тем самым расстояние между странами, фирмами, людьми.

В-седьмых, произошел не только количественный, но и качественный скачок в развитии транснациональных корпораций (ТНК). Прежде всего, сами ТНК приобрели свою идейно концептуальную завершенность. Понятие периферии и центра благодаря информационным сетям потеряло свое первостепенное значение и смысл. Это изменило структуру, направления и объем инвестиций, а последние, как известно, являются решающим фактором социально-экономического развития. Особенно в долгосрочной перспективе.

В-седьмых, произошел не только количественный, но и качественный скачок в развитии транснациональных корпораций (ТНК). Прежде всего, сами ТНК приобрели свою идейно концептуальную завершенность. Понятие периферии и центра благодаря информационным сетям потеряло свое первостепенное значение и смысл. Это изменило структуру, направления и объем инвестиций, а последние, как известно, являются решающим фактором социально-экономического развития. Особенно в долгосрочной перспективе.

Однако с глобальной точки зрения важно отметить рост степени влияния ТНК и ТНБ (транснациональных банков) на все политико-экономические процессы. Они контролируют сегодня до 1/2 мирового промышленного производства, 2/3 международной торговли, около 4/5 мирового банка открытий, патентов, лицензий и технологий [21, 18]. Вследствие этого экономики стран как экспортирующих, так и принимающих капиталы сами становятся все более транснациональными и зависимы от возникших наднациональных рынков и международных институтов. Сегодня международные институты являются главными законодателями (техническими, программными, инновационными), регуляторами и основными пользователями первичного продукта информационной деятельности. В последующем происходит дальнейшее распределение информационного продукта, законы которого никак не отвечают известным экономической теории законам распределения совокупного общественного продукта. Можно для иллюстрации вспомнить высказывание Капицы о принципиальной разнице обмена между людьми яблоками и идеями, обогащающий, во втором случае, общество на количество воспринятых идей.

В-восьмых, существенно, исходя из ограниченности суверенитета страны, меняется содержание национальной политики, ее формы, структура, реализация стратегических и тактических целей.

Центр, тяжесть конкуренции из сферы экономической влиявшей на национальную политику, переносится уже в политическую сферу, что диктует в свою очередь правила конкурентной борьбы в области экономической.

Но уже очевидно, что современные слаборазвитые государства сами не сумеют преодолеть установленные для него различными способами пределы для своего развития, потому что за последние десятилетия разрыв между странами не только сократился, как прогнозировали, а значительно увеличился.

Кроме того, что за последние полстолетия экономическое неравенство между странами и людьми резко увеличилось, возникла новая форма эксплуатации и неравенства – информационная, т.е.

разнодоступность стран и людей к достоверной и научной информации. С одной стороны, разные страны имеют существенно различную материально-программную подготовку и условия для участия в деятельности мировой информационной сети. А с другой – глобальную ренту можно получить лишь манипулируя сознанием и поведением всего активного человечества на информационном поле.

Это то новое «экономическое поле», которое уже освоено небольшой частью интеллектуальной, финансовой и политической элиты, не имеющей национальной принадлежности, но имеющей доминирующее влияние в мире.

К числу дискуссионных вопросов новой экономики относится вопрос о том, является ли она предзнаменованием новой фазы экономического роста. Неоэкономика устанавливает отношения между огромным числом экономических субъектов, которые до этого не были связаны друг с другом.

Рост уровня специализации труда, высокая степень интеграции рынков – здесь находится соединение тех факторов, которые обычно принято ассоциировать с более сильным экономическим ростом.

Формирование новой экономики - результат развития новых знаний. Но к началу XXI столетия человечество накопило их в таком количестве, что они перешли в новое качественное состояние и стали самостоятельным фактором производства. Это делает новую экономику качественно иной по сравнению со всем предыдущим ее развитием.

И в этом проявляется один из множества парадоксов, которые сопровождают «новую ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ экономику». Суть его заключается в том, что увеличение открытости экономики какой-либо страны не только подрывает ее национальный суверенитет со всеми составляющими, но и создает условия для извлечения глобальной ренты ТНК и ТНБ. Этим закрепляется экономическое, политическое и социальное неравенство страны. Но с другой стороны, государство, создающее жесткие границы, также лишается возможности извлечь выгоду от торговли, инвестиций, внедрения инноваций.

Выводы. Неоэкономика (новая экономика) экономика, основанная на глобальном финансовом капитале, который посредством пронизывающих весь мира гибких сетей, управляемых мозговыми центрами, формирует особые экономические отношения, в которых производственные отношения преобразуются в хозяйственные связи. Связи, таким образом, в современной экономике разрешают противоречия существующих производственных отношений через согласование интересов хозяйствующих субъектов (сторон). Основной же предмет согласований этих субъектов в современном регулировании производственных отношений – это трансакции и попытка повышения эффективности через снижение трансакционных издержек.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Богатирьов І. Інноваційна політика як ключовий фактор соціальної політики в умовах відкритої економіки // Збірник наукових праць. Вип. 35 / Відп. ред. В. Є. Новицький. – Київ: ІСЕМВ НАН України, 2001. – С. 61-69.

2. Лемещенко П.С. Неоэкономика: практика и начала теории // Збірник наукових праць. Вип. 52 / Відп. ред В.Є. Новицький. – Київ: ІСЕМВ НАН України, 2007. – С. 57-63.

3. Мировая экономика: прогноз до 2020 года / под ред. А.А.Дынкина. – М.: Магистра, 2008. – 429 с.

4. Пахомов Ю. Про інноваційну модель // Збірник наукових праць. Вип. 36 / Відп. ред В.Є.

Новицький. – Київ: ІСЕМВ НАН України, 2004. – С. 3-5.

РЕЗЮМЕ Метою дослідження є розробка наукових підходів до визначення відмітних характеристик нової економіки (неоекономіки) у розрізі циклічного розвитку світогосподарських зв'язків.

Ключові слова: економіка, неоэкономіка, новітня економіка, цикли розвитку, світове господарство РЕЗЮМЕ Целью исследования является разработка научных подходов к определению отличительных характеристик новой экономики (неоэкономики) в разрезе циклического развития мирохозяйственных связей.

Ключевые слова: экономика, неоэкономика, новая экономика, циклы развития, мировое хозяйство SUMMARY The study aims to develop scientific approaches to the definition of the distinguishing characteristics of the new economy in the context of economic cyclical development.

Keywords: economy, new economy, new economy, cyclical development, world facilities ИССЛЕДОВАНИЕ ИНВЕСТИЦИОННЫХ ЗАДАЧ МЕТОДАМИ АНАЛИТИЧЕСКОЙ ГЕОМЕТРИИ И СМЕЖНЫЕ ВОПРОСЫ Полшков Ю.Н., к. физ.-мат. н., доцент кафедры МММЭ, ДонНУ Постановка проблемы. В 1951 г. американский математик Марковитц (впоследствии нобелевский лауреат по экономике) рассмотрел задачу получения оптимальной структуры фондового портфеля. Она формулируется так. В каких пропорциях следует инвестировать капитал, чтобы его доходность была фиксированной, а риск был минимальным?

Анализ последних достижений и публикаций. Наиболее успешно такими задачами занимается группа российских математиков, которую возглавляет академик РАН Ширяев А.Н. (см.

библиографию статей [1]-[2]). Стоит отметить и донецких математиков – профессора Бондарева Б.В.

и его учеников.

© Полшков Ю.Н., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Формулировка нерешённых проблем. Как правило, описанные задачи изучаются только в аналитическом виде. Геометрические исследования по этим вопросам отсутствуют.

Цель работы. Следует рассмотреть задачу формирования оптимального портфеля ценных бумаг методами аналитической геометрии. Кроме того, нас будут интересовать вопросы получения состоятельных оценок для числовых характеристик финансовых активов.

Результаты исследования. Инвестор формирует портфель ценных бумаг с целью диверсификации своего капитала. Пусть в фондовый портфель отобраны n «перспективных»

активов. (Методы отбора автор описывал в статье [1]). Финансовый аналитик обрабатывает выборки цен акций за T временных периодов.

Обозначим цены акций через Si (t ), где i – номер акции ( i 1, n ), t – номер биржевого дня ( t 1, T ). Статистическая информация о ценах содержится в табл. 1.

Табл. 1. Цены акций t T 1 T 1 2 3 … S1 (T 1) … S1 (t ) S1 (1) S1 (2) S1 (3) S1 (T ) S 2 (T 1) … S 2 (t ) S 2 (1) S 2 (2) S2 (3) S 2 (T ) … … … … … … … S n (T 1) … S n (t ) S n (1) S n (2) Sn (3) S n (T ) Эффективность (доходность) акции рассчитывается по формуле:

Si (t 1) Si (t ) Ri (t ) 100%, t 1, T 1.

Si (t ) Информацию об эффективностях поместим в табл. 2.

Табл. 2. Эффективности акций t T 1 2 3 … R1 (T 1) … R1 (t ) R1 (1) R1 (2) R1 (3) R2 (T 1) … R2 (t ) R2 (1) R2 (2) R2 (3) … … … … … … Rn (T 1) … Rn (t ) Rn (1) Rn (2) Rn (3) Согласно известной модели Марковитца (см., например, [2]) главная информация заключена в векторе-столбце ожидаемых эффективностей m и в матрице ковариаций V :

m1 V11 V12... V1n m2, V V21 V22... V2 n.

m...............

mn Vn1 Vn 2... Vnn Ожидаемые эффективности mi ( i 1, n ) расположены в порядке возрастания. Матрица ковариаций симметрична относительно главной диагонали.

Т.о. по n (T 1) данным из табл. 2 требуется оценить n ожидаемых эффективностей и n (n 1) ковариаций. Статистическое правило требует, чтобы объём выборки не менее, чем в 7 раз превышал количество оцениваемых параметров:

n (n 1) n 1 7(n 3) n (T 1) 7 n, T 1 7 1, T 1.

2 Окончательно формула имеет вид:

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ 7(n 3) T.

Например, при n 3 получим, что T 22. Т.е. при формировании портфеля из трёх акций количество анализируемых временных периодов должно быть не менее двадцати двух. Тогда оцениваемые параметры, скорее всего, окажутся статистически значимыми.

Пусть xi ( i 1, n ) – доля капитала инвестора, вложенная в i -й актив:

n x 1. (1) i i Структуру портфеля ценных бумаг запишем вектором-столбцом:

x x x 2.

...

xn Введём вектор-столбец I, состоящий из единиц. Тогда условие (1) может быть записано, как IT x 1, где верхний индекс « T » обозначает операцию транспонирования матриц.

Рассмотрим эффективность фондового портфеля R p, которая является случайной величиной.

Её числовой характеристикой является ожидаемая эффективность n m p xi mi, i или в матричном виде m p xT m.

Характеристикой риска является дисперсия эффективности фондового портфеля n n D p xi x jVij, i 1 j или D p xTVx.

Задача формирования рисковой части оптимального портфеля ставится следующим образом. При заданной эффективности m p найти такую структуру x, которая обеспечивала бы минимум функции D p, т.е. минимальный риск портфеля.

Модель Марковитца записывается в следующем виде:

n n D p xi x jVij min, (2) i 1 j n xi mi m p i n (3) x i i В матричном виде задача (2)-(3) выглядит следующим образом:

D p xT Vx min, (4) ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ xT m m p T (5) I x Задача (4)-(5) является задачей квадратичного программирования. Её можно решить аналитически методом множителей Лагранжа.

Составим функцию Лагранжа:

L( x, 1, 2 ) xTVx 1 (m p mT x) 2 (1 I T x), (6) где 1 и 2 – множители Лагранжа. Количество множителей совпадает с количеством ограничений системы (5).

Это задача на условный экстремум. Согласно необходимому условию экстремума, найдём частные производные первого порядка по всем неизвестным. Приравняем производные к нулю и запишем систему уравнений. Решая эту систему, найдём оптимальную структуру фондового портфеля.

Поставим перед собой следующий вопрос. Какова геометрическая интерпретация задачи (4) (5)? Применим методы аналитической геометрии.

Рассмотрим частный случай – фондовый портфель содержит n 2 «перспективных» актива.

Тогда мы располагаем следующей информацией:

m V V m 1, V 11 12.

m2 V21 V x При этом неизвестна структура портфеля ценных бумаг: x.

x Запишем задачу (4)-(5) для этого случая:

D p V11 x12 V22 x2 2 2V12 x1 x2 min, (7) m1 x1 m2 x2 m p (8) x1 x2 Т.к. дисперсия эффективности портфеля D p – число неотрицательное, то целевая функция (7) – это эллипс. Его центр расположен в начале координат и он повёрнут на некоторый угол относительно осей координат (рис. 1).

Рис. 1. Геометрический образ показателя риска.

Структуру оптимального портфеля находят, как решение системы (8). Это будет точка пересечения прямой m1 x1 m2 x2 m p с прямой x1 x2 1.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Задача (4)-(5) становится более интересной, если в фондовый портфель отобраны n «перспективных» активов, т.е.

m1 V11 V12 V13 x m m2, V V21 V22 V23, x x2.

m V V x 31 32 V 3 Задача (4)-(5) принимает вид:

D p V11 x12 V22 x2 2 V33 x32 2V12 x1 x2 2V13 x1 x3 2V23 x2 x3 min, (9) m1 x1 m2 x2 m3 x3 m p (10) x1 x2 x3 Функция Лагранжа (6) станет такой:

L( x1, x2, x3, 1, 2 ) V11 x12 V22 x2 2 V33 x32 2V12 x1 x2 2V13 x1 x3 2V23 x2 x 1 (m p m1 x1 m2 x2 m3 x3 ) 2 (1 x1 x2 x3 ), (11) Находим частные производные первого порядка по всем неизвестным x1, x2, x3, 1 и 2.

Приравнивая их к нулю, получим систему уравнений:

2V11 x1 2V12 x2 2V13 x3 m11 2 2V12 x1 2V22 x2 2V23 x3 m2 1 2 2V13 x1 2V23 x2 2V33 x3 m31 2 0 (12) m x m x m x mp 11 22 x2 x3 x Решив систему линейных уравнений (12) методом Гаусса, найдём оптимальную структуру портфеля ценных бумаг:

x1 * x* x2 *. (13) x * Подставив (13) в (9), вычислим дисперсию эффективности портфеля D p и его оптимальный риск:

p * Dp. (14) Система (10) содержит два уравнения плоскости. Эти плоскости, взаимно пересекаясь, образуют прямую в трёхмерном пространстве (рис. 2).

Рис. 2. Иллюстрация системы ограничений ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Целевая функция (9) – это эллипсоид вращения (рис. 3). Стремясь минимизировать дисперсию D p (14), мы уменьшаем размеры эллипсоида так, чтобы прямая пересекла его.

Координаты точки пересечения X * ( x1*;

x2 *;

x3 *) будут оптимальными долями вложения капитала инвестора (13).

Рис. 3. Геометрическая интерпретация целевой функции Выводы и предложения. В работе получено соотношение между количеством финансовых активов и объёмом биржевых наблюдений. Оно обеспечивает репрезентативность выборок и состоятельность статистических характеристик.

Показано, что задача формирования оптимального инвестиционного портфеля может быть сведена к задаче нахождения условного экстремума на эллипсе или эллипсоиде (в зависимости от размерности пространства). В общем случае подразумевается гиперповерхность второго порядка.

В качестве постскриптума надо сказать следующее. Автору везло в жизни на учителей и друзей. Основа рассмотренных в статье методов была заложена давно.

Автор изучал аналитическую геометрию на первом курсе математического факультета Донецкого государственного университета. Яркий талант лектора – члена-корреспондента НАН Украины Савченко Алексея Яковлевича – привлёк студентов к занятиям в семинаре Института прикладной математики и механики. Савченко А.Я. поставил задачу, которая была автором решена.

В ДонНУ работает туристический клуб «Альпина». Автор занимался альпинизмом, горным туризмом и скалолазанием с талантливым физиком Панченко Олегом Фёдоровичем. С помощью Панченко О.Ф. (впоследствии старшим научным сотрудником ДонФТИ НАН Украины) результат был депонирован в ВИНИТИ [3].

Так появилась первая научная публикация автора. Поэтому эта статья – дань уважения к двум ярким личностям, которых уже с нами нет. Савченко А.Я. после продолжительной болезни скончался в ноябре 2010 г. Панченко О.Ф. погиб во время горного похода на Кавказе в июле 2008 г. Светлая им память.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Полшков Ю.Н. Статистические и другие методы анализа числовых характеристик ценных бумаг / Ю. Н. Полшков // Економічна кібернетика. – 2000. – № 5–6. – С. 92–99.

2. Полшков Ю.Н. Смешанное моделирование и оптимальный фондовый портфель / Ю. Н. Полшков // Финансы, учет, банки. Сборник научных трудов. Выпуск 5 / Под общ. ред. д.э.н., проф. Егорова П.В.

– Донецк: ДонНУ, УкрНТЭК, 2001. – С. 121–128.

3. Полшков Ю.Н., Савченко А.Я., Панченко О.Ф. Частный случай численно-аналитического исследования устойчивости динамической системы / Ю. Н. Полшков // Депонировано в ВИНИТИ 22.11.89, № 6985. – В 89. – 18 с.

РЕЗЮМЕ Стаття присвячена проблемам фінансових інвестицій. Автор розглянув задачу квадратичного ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ програмування и розв’язав її методом множників Лагранжа. Оптимальний розв’язок пояснено методами аналітичної геометрії.

РЕЗЮМЕ Статья посвящена проблемам финансовых инвестиций. Автор рассмотрел задачу квадратичного программирования и решил её методом множителей Лагранжа. Оптимальное решение объяснено методами аналитической геометрии.

SUMMARY The article is dedicated to problems of the financial investments. The writer has considered a problem of quadratic programming and has decided a problem by a method of Lagrangian multiplicities. The optimum solution is explained by methods of an analytical geometry.

КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ СТРАТЕГІЧНИМ РОЗВИТКОМ ІННОВАЦІЙНО ОРІЄНТОВАНИХ КОРПОРАТИВНИХ СТРУКТУР Рубець Д.С., аспірант Дніпропетровський університет економіки та права імені Альфреда Нобеля У теперішній час в Україні надзвичайно актуальними є дослідження напрямків та перспектив діяльності інноваційно-орієнтованих корпоративних структур в умовах ринкових відносин. Адже інноваційна корпорація на сучасному етапі соціально-економічного розвитку – є одним із найважливіших шляхів забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних ринків господарської продукції. На нашу думку, вийти з економічної кризи можливо лише за умови реалізації державної політики, спрямованої на розвиток інноваційної моделі економічного зростання і перш за все, переходу національних корпоративних структур на інновайний шлях подальшої господарської діяльності. Лише шляхом введення інновацій можна швидко й ефективно трансформувати корпоративний сектор нашої країни і водночас забезпечити вихід на світовий рівень, що надзвичайно важливо для нашої держави з її величезним науковим і промисловим потенціалом.

Теоретичні основи дослідження інноваційної діяльності та інноваційної політики корпоративних структур закладені в роботах таких провідних іноземних та вітчихзняних вчених: О. Амоші, Ю.

Аніскіна, О. Бутника, З.Варналія, В. Геєця, Я. Жаліло, С. Ілляшенка, Р. Каплана, Д. Нортона, В.

Семиноженка, А. Шенхара. Хоча в той же час недостатню обгрунтованість має питання впровадження та використання іноземних концепцій управління інноваційним розвитком національних корпоративних структур та питання визначення ефективності та надійності цих концепцій в умовах реальної економіки.

Метою даної статті виступає організаційно-економічна необхідність визначення рівня ефективності та необхідності використання іноземних моделей та концепцій управління стратегічним розвитком інноваційно-орієнтованих корпоративних структур в Україні, та визначення переваг та особливостей цих інструментів стратегічного планування.

Розгляд існуючих підходів до управління розвитком інноваційних корпоративних структур дуже багатоаспектний і є віддзеркаленням багатогранності самого процесу управління розвитком. Одним з ефективних шляхів вирішення завдань управління розвитком інноваційних корпоративних структур є використання і побудова інформаційної структури управління (ІСУ).

Такий підхід заснований на тому, що інформаційна мережа як би накладається на організаційну структуру управління і тим самим регламентує інформаційні взаємозв’язки у вертикальному (ієрархічному) і горизонтальному напрямах як між різними рівнями організаційної структури, так і між усіма посадовцями на кожному рівні.

Актуальність цього підходу обумовлена цілим рядом чинників, головним з яких є швидке зростання інформаційних потоків у сфері матеріального виробництва як наслідок зростання складності продукції, що випускається, скорочення її життєвого циклу, прискорення технологічних процесів її виготовлення, динамічності зовнішнього середовища корпорації.

Принциповим моментом в організації функціонування ІСУ має бути забезпечення ієрархічності функціонування і розподілу інформаційних потоків. Ця ієрархічність визначає, яка інформація в кількісному і якісному обсязі повинна поступати до кожного керівника на кожному рівні. Один з © Рубець Д.С., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ важливих моментів - забезпечення заборони несанкціонованого переходу інформації через декілька ієрархічних рівнів не лише при її русі від низу до гори, але і зверху вниз.

Управління інноваційцним розвитком корпорації можна розглядати з позиції вдосконалення інноваційної діяльності на основі організаційно-структурних перетворень і коригування організаційно-економічного механізму. В цьому випадку з точки зору раціоналізації фінансового забезпечення інноваційної діяльності на першому етапі інноваційного процесу для корпорації, необхідно забезпечити модифікаційні процеси інновації системної структури. Йдеться про модифікацію організаційних структур (управлінської, виробничої, технологічної) і створення передумов для переходу до наступного етапу. Таким чином, починаються коригування і оновлення існуючого організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності. На другому етапі впроваджуються процесні інновації, в результаті яких на виході з’являються нові технології. При цьому з використанням існуючих організаційних структур формуються програмно-цільові або фокус групи, що включають провідних фахівців для розробки відповідних інноваційних ідей, технологій, ноу-хау, також оновлюється і коригується сам організаційно-економічний механізм інноваційної діяльності. На цьому етапі все ще відсутнє значне фінансування [6].

На третьому етапі інновації все ще залишаються процесними, але, використовуючи досягнення другого етапу, корпорація на базі фінансування на середньому рівні може реалізовувати інновації на вході, продовжувати інновації на виході, створювати передумови для радикальних продуктових інновацій на наступному етапі, де у повну силу «працюють» нові організаційні структури.

Корпорація виступає на цьому етапі як «носій нововведень».

На четвертому етапі корпорація переходить до радикальних продуктових інновацій, що охоплюють новий зміст інноваційної діяльності, що все сформувався, включає також усі названі інновації (процесні, на вході, виході і т. д.). На цьому кроці вже остаточно формується організаційно економічний механізм інноваційної діяльності, що враховує усе макро- і мікроекономічні фактори.

Таким чином, формування і вдосконалення організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності здійснюються у взаємозв’язку з інноваційним процесом.

Оскільки на організаційно-економічний механізм впливають макро-и мікроекономічні фактори, то для забезпечення економічної ефективності інноваційної діяльності потрібна злагоджена і скоординирована робота усіх його ланок. Оскільки ланок декілька, треба визначити ключову ланку, за допомогою якої «запускається» увесь механізм. Як вже відзначалося, первинна ініціація інноваційної діяльності повинна здійснюватися у межах існуючих організаційних структур, тому перша ланка механізму повинна мати назву «організація». Сама «організація» як нововведення є першим результатом інноваційного процесу. При цьому підкреслюється, що до початку цього процесу корпорація певним чином повинна бути структурованою організаційно, виробничо, технологічно і фінансово.

При такому підході вже у результаті створення першої ланки організаційно-економічного механізму відбувається два інноваційних перетворення - матрична організаційна структура з фокус групою і механізм постійного відновлення матричної організаційної структури, що «запускає» ідею, винахід, розробку у інноваційний процес. Надалі перша ланка організаційно-економічного механізму працює таким чином. На другому етапі по мірі виникнення нових інноваційних проектів розвиваються елементи матричної організаційної структури при скороченні елементів базової [4, c.

150].

На третьому етапі за умови диверсифікації діяльності корпорації через інновації можливий перехід до продуктової організаційної структури яка є базовою при збереженні принципів матричної.

На четвертому етапі за умови виходу на продуктові технологічні параметри інновацій виникають елементи дивізіональної організаційної структури. Таким чином, організація як перша ланка організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності, з одного боку, створює передумови для активізації інноваційної діяльності, що виражається у різних інноваційних процесах, що протікають далі за різними напрямами, а з другого - постійно коригує сама себе, сприяючи поступовому перетворенню менш розвинених з ринкової точки зору організаційних структур у більш розвинені і адаптовані до ринкових умов.

Другою ланкою організаційно-економічного механізму є децентралізація. Відомо, що у межах будь-якої організаційної структури можна робити наголос або на централізацію, або на децентралізацію повноважень. При цьому централізованими прийнято називати ті корпоративні структури, в яких керівництво вищої ланки залишає за собою велику частину повноважень, ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ необхідних для ухвалення найважливіших рішень, а у децентралізованих струтурах, навпаки, повноваження розділені на нижніх рівнях управління [3, c. 73-74].

З урахуванням особливостей інноваційної діяльності, в умовах, коли швидко змінюється ринкова ситуація, розвивається конкуренція, впроваджуються нові технології, децентралізація як способ побудови дуже потрібна. Крім того, сама стратегічна інноваційна діяльність грунтується на децентралізованому підході з позицій її організаційно-економічного механізму. І нарешті, матрична організаційна структура, яка однозначно вимагає концентрації усіх ресурсів в руках керівника інноваційного проекту, якнайкраще функціонує в умовах децентралізації. Відзначимо, що у співвідношенні ланок організаційно-економічного механізму організації має пріоритет перед децентралізацією, оскільки рішення про спосіб побудови організації приймаються вищим керівництвом корпорації [1].

Відзначимо, що запропонований підхід охоплює не лише організаційні структури корпоративних утворень, але і виробничі і технологічні структури. У разі коли матрична організаційна структура реалізується у повному обсязі, а над проектом працюють групи (виробнича, технологічна, матеріально-технічного постачання, кадрова, фінансова та ін.), децентралізація охоплює кожну з цих груп.

Третьою ланкою організаційно-економічного механізму інноваційної діяльності корпорації є мотивація. З точки зору положення мотивації як ланки у складі організаційно-економічного механізму відзначимо, що вона займає залежне положення по відношенню до організації і децентралізації. Це пов’язано з тим, що різні організаційні структури вимагають різної мотивації персоналу. Децентралізація структурних підрозділів вносить свій, додатковий вклад, оскільки вона іноді робить різними цілі корпорації і її підрозділів і вимагає особливої мотивації [6].

Автором пропонується здійснювати управління інноваційним розвитком корпорації на основі формування стратегій інноваційного розвитку, включаючи стратегічний аналіз інноваційної активності.

Оцінку інноваційної активності корпорації пропонується здійснювати на основі розрахунку коефіцієнтів і їх порівняння зі встановленими базисними значеннями. Залежно від поточного стану корпорації і досягнутих результатів в інноваційній сфері, а також їх порівняння з еталонними показниками здійснюється вибір стратегії лідера, тобто впровадження принципово нових продуктів і послуг, або реалізація стратегії послідовника, що полягає в освоєнні покращуючих технологій.

Базовими величинами для здійснення порівняльного аналізу можуть бути показники за минулий період, середньогалузеві значення або відповідні показники у конкурентів. При цьому як критерії для визначення порогових значень коефіцієнтів можна використовувати дані статистичного обстеження інноваційної діяльності провідних вітчизняних підприємств промисловості, а також досвід іноземних компаній.

Сукупність розрахункових показників інноваційної активності, що визначають ступінь забезпеченості корпорації тими або іншими ресурсами в інноваційній сфері, включає: коефіцієнт забезпеченості інтелектуальною власністю;

коефіцієнт персоналу, зайнятого в НДДКР;

коефіцієнт майна, призначеного для НДДКР;

коефіцієнт освоєння нової техніки і нової продукції;

коефіцієнт інноваційного зростання.

Проте такий підхід не дозволяє повною мірою отримати достовірні результати, оскільки носить суб’єктивний характер і зорієнтований на крайності (стратегію або лідера, або послідовника), притому що стратегічні рішення можуть бути складнішими.

В той же час представляє інтерес підхід до економічної оцінки перспективності інноваційних проектів за приростами (чистого нерозподіленого прибутку, активів корпорації, виручки, нематеріальних активів, частки корпорації на ринку, оплати праці) і оцінці можливостей корпорації з реалізації інноваційних проектів (виробничих, капітальних, збутових, кадрових, фінансових, інженерно-конструкторських і сукупних).

Окрім описаних підходів до управління розвитком слід детально розглянути також моделі управління нововведеннями описані в роботі Ю.П. Анискина [5], а саме: раціоналістична, поведінкова, системна.

Раціоналістична модель управління заснована на повній інформованості і усвідомленій зацікавленості виконавців у планованих нововведеннях. При виконанні таких умов вважається, що виконавці (відповідальні особи) будуть активно і ефективно брати участь у реалізації нововведення.

Ця модель припускає наявність чітких процедур ухвалення рішень і виконання, суворого контролю за ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ їх виконанням і ефективної системи комунікації. До недоліків раціоналістичної моделі слід віднести:

часта невідповідність реальній практиці реалізації нововведень, невизначеність у досягненні результатів, можливість появи конфліктних ситуацій у колективах, опір опозиції нововведенням та ін.

Поведінкова модель управління нововведеннями передбачає облік соціально-психологічних потреб працівників корпорації при реалізації нововведень. У цій моделі корпорація розглядається як система, що самоорганізується, яка припускає децентралізацію в процесах ухвалення рішень, концентрацію організаційної діяльності у малих групах, широке обговорення у них стратегічних цілей корпорації. Мотиви поведінки груп і окремих працівників відносно нововведень знаходяться поза прямим контролем керівництва. Поведінкова модель орієнтована передусім на людину («людський фактор») і її здібності до самостійної роботи при реалізації нововведень. Проте така модель управління може призводити до організаційної анархії, дифузії відповідальності при реалізації нововведень.

Системна модель управління розглядає корпорацію як «техносоціальну систему», в якій нововведення реалізується не лише під дією певних умов, але і як усвідомлений процес на основі попереднього аналізу організаційних проблем, пошуку їх рішень і чіткої організації нововведень [7].

Розумне поєднання різних моделей управління нововведеннями - найбільш реальний шлях до досягнення успіху.

Аналіз існуючих підходів до вирішення завдань управління інноваційними корпоративними утвореннями підтверджує їх ефективність за окремими напрямками, але вони не носять комплексного характеру і не повною мірою враховують вимоги до збалансованості поточної і стратегічної інноваційної діяльності, а також фактор оцінки інноваційної активності.

У роботах іноземних вчених розроблені багатовимірні управлінські моделі, які використовуються для збалансованого управління підприємством. Багатовимірність подібних моделей полягає у використанні декількох пов’язаних проекцій показників для оцінки ефективності управління процесами розвитку. Тоді як фінансові показники служать традиційними критеріями оцінки управлінських систем, такі моделі пропонують використовувати декілька вимірів для оцінки, управління і контролю розвитку організації, включаючи маркетингові, інноваційні, кадрові і інші виміри. Використання нефінансових показників при створенні моделі управління розвитком корпорації запропоноване досить давно. Розвиток цієї концепції пов’язує, з одного боку, фінансові і нефінансові оцінки стану корпорації, а з іншої - також процеси стратегічного планування і тактичні показники досягнення цілей. Однією з перших систем подібного роду (в іноземній літературі вони отримали назву «Strategic measurement systems») стала концепція «Performance Pyramid», розроблена «McNair et al».

Проте, на думку ряду дослідників, використання фінансових показників для управління інноваційною діяльністю корпоративних структур обмежує їхні можливості при досягненні запланованих ноказників.

Однією з найбільш поширених моделей є система збалансованих показників (ССП), розроблена Д. Нортоном і Р. Капланом [8]. У перших роботах, опублікованих у «Harvard Business Review», Каплан і Нортон у 1992 р. представили концепцію збалансованих показників («Balanced Scorecard» «BSC»), визначивши її як структуру, яка сприяє переведенню стратегії в дію. У точніших формулюваннях ССП була визначена як «усеосяжна система взаємозв’язаних показників». Така характеристика пов’язана з урахуванням як фінансових, так і нефінансових аспектів діяльності корпорації. Початковою гіпотезою авторів концепції стало те, що для забезпечення стійкого розвитку корпорації в сучасних умовах недостатньо лише фінансових оцінок стану. Фінансові показники, по суті, є індикаторами, що запізнюються, - вони повідомляють лише про результати рішень, прийнятих у минулому. Таким чином, використання лише фінансових орієнтирів в управлінні призводить до орієнтації на короткострокові успіхи які приносяться у жертву довгостроковому досягненню стратегічних цілей.


Тому ССП враховує як фінансові показники оцінки результатів діяльності, так і важливість показників нефінансового характеру, покупців, що оцінюють задоволеність, ефективність внутрішніх бізнес-процесів, потенціал співробітників в цілях забезпечення довгострокового фінансового успіху компанії.

У своїх пізніших роботах Каплан і Нортон розглядають ССП вже не як інструмент оцінки ефективності діяльності корпорації, а як систему стратегічного управління. На їх думку, успішні ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ організації використовують ССП, щоб зв’язати основні бізнес-процеси і бізнес-системи корпорації з її стратегією. Таким чином, підсумковий зв’язок стратегій, розроблених керівництвом, з щоденними діями співробітників відбувається, коли управління компанією засноване на збалансованих показниках.

ССП переводить місію і загальну стратегію компанії в систему чітко поставлених цілей і завдань, а також показників, що визначають ступінь досягнення цих установок у межах чотирьох взаємно інтегрованих основних проекцій (складових) діяльності корпорації: фінансів (фінансова складова), маркетингу (клієнтська складова), внутрішніх бізнес-процесів (внутрішня складова), навчання і зростання (кадрова складова) [9].

Визначимо сутність перерахованих проекцій.

Проекція фінансів. Перший рівень побудови карти збалансованих показників полягає у визначенні стратегічної мети (планованого результату) у фінансових показниках. Такий підхід створює надійну основу для подальшого планування - в ньому виражений реальний інтерес власників бізнесу. Обрана стратегія визначає модель побудови організації, напрями інвестиційних рішень, співвідношення показників прибутку і ризику на вкладений капітал, включаючи часовий параметр (тобто сукупність характеристик і показників, найважливіших для корпоративних структур).

Проекція маркетингу. Успішна реалізація стратегії і, відповідно, досягнення фінансових результатів визначаються точним налаштуванням пропонованих продуктів і послуг на потреби цільових сегментів. Тому другий рівень стратегічної карти представляє проекцію фінансових цілей стратегічних бізнес-одиниць на маркетингове поле конкретних груп споживачів. Фокус уваги зосереджений на створенні цінності для клієнтів.

Оскільки по мірі розвитку життєвого циклу товар сам по собі продається все менше і менше, його продажі все більше перетворюються на продаж послуги. Цей процес обумовлений тією обставиною, що клієнт стає вимогливішим. Завдання полягає в тому, щоб на будь-яких ринках забезпечити індивідуальний підхід до кожного споживача.

Базові характеристики обраних ринків і особливості цільових груп споживачів визначають параметри налаштування балансу показників, що формують цінність яка пропонується компанією.

Проекція внутрішніх бізнес-процесів. На третьому рівні стратегічної карти проводиться налаштування організації внутрішніх процесів в компанії. Мета цього налаштування полягає в максимальному забезпеченні поєднання інтересів власників (фінансові цілі) і споживачів (цінність для клієнта). Іншими словами, бізнес-процеси в компанії мають бути побудовані так, щоб забезпечити максимальне надання цінності для клієнтів з мінімально можливими витратами для власників корпорації. Точне налаштування бізнес-процесів забезпечує оптимальний рівень диференціації продуктів і послуг для конкретного ринкового сегменту. Мінімізація витрат за рахунок реінжинірингу дозволяє досягати високого рівня рентабельності, створюючи тим самим умови для реалізації стратегії лідерства витрат. Для інноваційної корпорації сутністьь складової внутрішніх бізнес-процесів полягає в першу чергу в компетенціях по управлінню інноваціями.

Проекція навчання і зростання. Ця проекція в багатьох вираженнях є ключовою для побудови і ефективного використання ССП. Акцент робиться на продуктивність персоналу, його задоволеність і утримання. Для інноваційної корпорації наявність висококваліфікованого мотивованого персоналу у багатьох випадках головний фактор досягнення успіху.

Відома також модель «Success Dimensions», розроблена А. Шенхаром і Д. Двіром [10] яка заснована на матричній концепції, яка визначає і оцінює ефективність на трьох організаційних рівнях (проект, відділ і компанія) упродовж чотирьох тимчасових горизонтів (надкороткостроковий, короткостроковий, довгостроковий і наддовгостроковий). Початкове допущення цієї концепції полягає в тому, що використання індикаторів одного тимчасового горизонту помилкове і призводить до невірних висновків про стан і можливості корпорації. Короткострокові показники, такі як обсяг реалізації, прибуток, грошовий потік, вимірюються протягом одного тимчасового періоду і можуть мати значні коливання наступного року. Більш того, подібні оцінки не означають досягнення довгострокових цілей корпорації. Відсутність або недостатній розвиток інноваційної стратегії не буде очевидним у короткострокових показниках ефективності, проте такі фактори повинні оцінюватися корпорацією протягом довгострокової перспективи. У загальному випадку критичними факторами досягнення успіху виступають розвиток і ефективне використання ключових компетенцій корпорації.

До ключових компетенцій інноваційної корпорації можна віднести використання нових технологій, ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ навички по створенню нових продуктів, створення нових потреб у покупців, виробничу ефективність, наукові досягнення.

Ще однією з провідних концепцій управління розвитком є концепція, яка була розроблена французькими фахівцями і отримала назву «Tableau de bord». Базове положення цієї концепції полягає в тому, що досягнення певної мети залежить від деяких змінних дії (action variables, також action levers або key factors), на основі яких повинні впроваджуватися плани дій (action plans). Автори виділяють три критерії, якими повинні задовольняти змінні дії. Вони повинні, по-перше, бути підконтрольні, а по-друге, передувати досягненню мети. Нарешті, повинен існувати причинно наслідковий зв’язок між змінними дії і цілями. Також передбачається, що необхідно виділяти лише ті змінні, які чинять найбільш суттєвий вплив на мету. На думку автора використання системи «Tableau de bord» є важливим для будь-якої корпоративної структури. У методиці OVAR («Objective Variables d’Action Responsables») приклад побудови системи починається з рівня вищого керівництва (рівень N) шляхом формулювання загальних цілей і змінних дії (OVA) для усієї корпорації. Повноваження (R) розподіляються на рівні N - 1, що призводить до створення власної OVAR -схеми для цього рівня організаційної структури корпорації [2, c. 177-183]. Це означає, що цілі і змінні дії перетинаються на різних рівнях управління (змінні дії для рівня N служать цілями для рівня N - 1). Таким чином, вищій керівник відповідає лише за вибір і визначення власних змінних дії, що означає високий рівень делегування повноважень. Передбачається, що інтеграційні тести системи управління повинні виявляти наступні недоліки:

1) потенційно суперечливі цілі;

2) «сирітські» цілі або змінні - мета без змінної дії, і навпаки.

Для кожної мети має бути розроблений і узгоджений, щонайменше, один показник ефективності (індикатор), проте тільки після того, як усі цілі, змінні і плани будуть розроблені, щоб уникнути їх адаптації під показники. Для кожного показника розробляється нормативне значення на основі історичних результатів, оцінки конкуруючих корпоративних структур або експертних оцінок.

Незважаючи на те що розглянуті моделі дозволяють розробити на різній основі управлінську систему оцінки контролю і розвитку корпорації, вони не позбавлені деяких обмежень і недоліків.

Слід відзначити, що ССП недосконала у зв’язку з тим, що вона не дозволяє об’єктивно відобрзити вклад співробітників і постачальників у процес досягнення організаційних цілей, а також ідентифікувати зовнішнє середовище, в якому функціонує корпорація. ССП не оцінює роль «мотивованого персоналу» - критичний фактор, особливо для інноваційного корпорації. На думку автора, ця модель надає зрозумілу структуру і логіку для угрупування показників, що дозволяє здолати обмеженість використання набору довільних показників. Проте модель не дає ясного представлення довгострокової перспективи і відповідних показників. Більше того, процеси управління кадровим капіталом об’єднані з інноваційною діяльністю в один вимір (проекцію) навчання і зростання (learning & growth).

На наш погляд, система управління розвитком інноваційної корпорації потребує диференційованого підходу до цих аспектів діяльності. Як показує досвід практичного використання цієї моделі у діяльності іноземних корпорацій, такий підхід не позбавлений підстав. Наприклад, керівництво корпорації «Best Foods» (нині частина корпорації «Unilever») після декількох років використання ССП дійшло висновку про необхідність впровадження нового виміру (проекції) – «People Development» (розвиток персоналу). Так само ряд передових європейських компаній (наприклад, «Nokia») дійшли висновку про необхідність відношення до персоналу як до критичного компонента досягнення стратегічних успіхів. Один з недоліків ССП полягає в тому, що система більшою мірою орієнтована на управління наявними активами і ресурсами, тоді як питання джерел достатньої кількості фінансових ресурсів не менш важливі, а іноді виявляються і критичними для діяльності інноваційноорієнтованої корпорації [1,5].


Система «Success Dimensions» передбачає структурну модель оцінки розвитку як в короткостроковому, так і довгостроковому масштабах, проте її основний недолік пов’язаний з тим, що розробники не пропонують набір типових показників для кожного виміру. Крім того, проекція майбутнього, або стратегічний левередж, важкоформалізується у операційні показники, тоді як слід акцентувати увагу на цій проблемі [3,5].

Модель «Tableau de bord» більшою мірою, ніж інші системи, відкрита для модифікації і адаптації до потреб конкретного корпорації. Можна навіть сказати, що «Tableau de bord» є самостійною концепцією. Ця модель не базується на певній відомій стратегічній концепції, як, наприклад, ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ «Balanced Scorecard», що грунтується здебільшого на ідеях М. Портера, і не надає логіки, яка є загальною для усіх корпорацій, що функціонують в конкурентному оточенні. У таблиці 1 узагальнені результати порівняльного аналізу іноземних концептуальних підходів до управління діяльністю інноваційних корпорацій.

Таблиця Порівняльна характеристика іноземних підходів до управління діяльністю інноваційноорієнтованих корпорацій Назва Характеристика Переваги Недоліки Одна з найбільш відомих і найбільш часто Широке поширення в використовуваних на Недостатній облік іноземній практиці і практиці методик довгострокових освоєння методики в факторів зростання.

багатовимірного виміру Україні.

Відсутність прямого ефективності діяльності.

«Balanced Вартісна орієнтація зв’язку з факторами Розроблена Нортоном і Scorecard» моделі.

Капланом. зовнішнього Розроблені алгоритми Оригінальний варіант середовища.

впровадження.

Розмите поняття виміру включає чотири виміри:

Шаблони стратегічних навчання і зростання.

фінанси, клієнти, внутрішні карт.

бізнес-процеси, навчання і зростання.

Матрична концепція, що тимчасові Облік довгострокових об’єднує Мала поширеність і, як горизонти чинників зростання в наслідок, недостатня моделі Зв’язок (надкороткостроковий, «Success емпірична перевірка, проектного управління короткостроковий, Dimensions» недостатня і із стратегією довгостроковий розробленість окремих і корпорації Облік наддовгостроковий) показників.

організаційні рівні (проект, циклічності.

відділ, підприємство).

Концепція французької школи менеджменту, яка Адаптивність, модель грунтується на принципах не прив’язана жорстко Високі вимоги до ні до однієї із співробітників і значні А. Файоля.

В моделі не виділяються стратегічних тимчасові витрати, «Tableau de окремі виміри, формальним концепцій, що робить її пов’язані з адаптацією bord» чином виділяються лише гнучким інструментом. моделі під конкретні зв’язки: мета - чинник - Формалізовані методи потреби.

впровадження, що Мала поширеність за план – показник.

оригінальні пройшли перевірку на межами Франції.

Розроблені методики впровадження в практиці.

корпорації.

На основі проведеного аналізу концепцій управління стратегічним розвитком інноваційних корпоративних структур можна зробити висновок про те, що методики розроблені досить детально і пройшли емпіричну перевірку. Проте кожна з них разом з перевагами має певні недоліки. По-перше, відсутня можливість обліку довгострокових тенденцій в розвитку корпорації: неможливо прогнозувати і здійснювати розвиток на період три - п’ять років, грунтуючись лише на короткострокових фінансових показниках, схильних до кон’юнктурних коливань. По-друге, відсутній набір деяких загальних показників у межах різних вимірів, а також не враховуються причинно наслідкові зв’язки, які виникають при наслідуванні різних стратегій конкуренції і фінансування.

Одже, велика частина повноважень в пропонованому організаційно-економічному механізмі інноваційної діяльності в силу децентрализованного характеру розподілена на нижніх рівнях управління (підрозділи, проекти, фокус-групи). На цих рівнях приймається найбільша кількість ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ найважливіших рішень, наслідки яких позначаються на роботі усієї корпорації. Це ж відноситься і до рішень в області фінансів.

Таким чином, в організаційно-економічний механізм інноваційної діяльності корпорації як друга ланка закладається децентралізація, що на практиці означає наступне. На усіх етапах сукупного інноваційного процесу у межах матричної структури, що постійно оновлюється, будь-який інноваційний проект реалізується у режимі децентралізації, коли переважаючий обсяг повноважень передається керівникові вказаного проекту. Одночасно з переходом на третій і четвертий етап до продуктових і дивізіональних організаційних структур децентралізація поширюється і на них.

Проведений аналіз концепцій і методик показав актуальність питання вдосконалення управління інноваційним розвитком корпоративних структур та їх адаптації до сучасних умов гомподарської діяльності.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Бутник О. Використання потенціалу формування інноваційного розвитку в сучасних економічних умовах / О. Бутник // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. - №4. – С. 18–21.

2. Ілляшенко С. М. Управління портфелем замовлень науково-виробничого корпорації :

Монографія / С. М. Ілляшенко, О. М. Олефіренко ;

за заг. ред. С. М. Ілляшенка – Суми : ВТД «Університетська книга», 2008. – 272 с.

3. Карась П. Інтелектуальний капітал: складові та аспекти комерціалізації в нових умовах господарювання / П. Карась, Н. Тимановська // Економіст. – 2006. – № 8. – С. 72–79.

4. Корінько М. Інновації у діяльності суб’єктів господарювання / М.Корінько // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №5. – С. 149–154.

5. Корпоративное управление инновационным развитием: монография / под ред. Ю. П. Анискина.

– М.: Издательство «Омега-Л», 2007. - 411 с.

6. Майбутнє України: стратегія поступу: монографія / І.О. Александров, О.І. Амоша, В.П.

Антонюк, І.В. Багрова, Н.О. Балтачеєва, С.О. Біла, І.І. Гомаль, В.М. Гриньова, Л.І. Дмитриченко, В.В.

Дорофієнко;

НАН України, Ін-т економіки пром-сті України, Акад. екон. наук України. — Донецьк:

Юго-Восток, 2008. — 303 c.

7. Управление нововведенями / За ред. В.Н. Войтоловского, А. М. Лайкова. – Л.: ЛФЭИ, 2006. – 570 с.

8. Kaplan R.S. Strategy Maps: Converting Intangible Assets into Tangible Outcomes / R.S. Kaplan, D.P.

Norton. – Boston: Harvard Business School Press, 2004. – 400 p.

9. Kaplan R.S. Transforming the balanced scorecard from performance measurement to strategic management / R.S. Kaplan, D.P. Norton // Accounting Horizons. – 2001.– Part II.–№15 (2). – p. 147–160.

10. Shenhar A. Long and Short Term Success Dimensions in Technology-Based Organizations in G. H.

Gaynor, Ed. Handbook of Technology Management, / A. J. Shenhar, D. Dvir/ – McGraw Hill, 1996. – p.

321-325.

РЕЗЮМЕ Стаття розглядає важливу науково-практичну проблему визначення доцільності та ефективності використання іноземних моделей та концепцій управління інноваційним стратегічним розвитком вітчизняних корпоративних структур. Проведено аналіз провідних моделей інноваційного розвитку, визначено головні складові ефективності їхнього використання та можливі перспективи впровадження у господарську діяльність вітчизняних корпорацій.

Ключові слова: корпорація, інноваційний розвиток, стратегія, стратегічна карта, модель управління, децентралізація управління РЕЗЮМЕ Статья рассматривает важную научно-практическую проблему определения целесообразности и эффективности использования иностранных моделей и концепций управления инновационным стратегическим развитием отечественных корпоративных структур. Проведен анализ ведущих моделей инновационного развития, определены главные составляющие эффективности их использования и возможные перспективы внедрения в хозяйственную деятельность отечественных корпораций.

Ключевые слова: корпорация, инновационное развитие, стратегия, стратегическая карта, модель управления, децентрализация управления.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ SUMMARY The article examines the important научно-практическую problem of determination of expediency and efficiency of the use of foreign models and conceptions of management innovative strategic development of domestic corporate structures. The analysis of leading models of innovative development is conducted, the main constituents of efficiency of their use and possible prospects of introduction are certain in economic activity of domestic corporations.

Keywords: corporation, innovative development, strategy, strategic map, case frame, decentralization of management.

ЕФЕКТИВНЕ ІНВЕСТУВАННЯ В ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ І ОСВІТНЮ ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК УМОВА ФОРМВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ Сафонова В.Є., к.е.н., доцент, с.н.с. Інституту вищої освіти АПН України, докторант ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Актуальність теми.

Засновником теорії людського капіталу світова наукова громадськість вважає Адама Сміта. А. Сміт у своєму «Дослідженні про багатство народів» писав, що сукупний запас суспільства складає постійний капітал і що однією з частин цього капіталу є корисність талантів, набутих жителями країни або членами суспільства. Завжди потрібні чималі витрати на утримання того, хто намагається здобути ці таланти виховання, навчання й подальшої освіти, і всі ці витрати складають постійний капітал. Якщо ці таланти складають частину його особистого багатства, то вони в той же час складають і частину багатства цілого суспільства, до якого він належить [1, С. 182]. Економісти трактують поняття «людський капітал» як існуючий у людини запас знань, здоров'я, навичок, досвіду, які використовуються індивідом для одержання доходу.

Розвиваючи теорію людського капіталу, К. Маркс увів поняття «корисної праці», витраченої протягом року. Він визначав створення нового продукту як наслідок того, що суспільно-застосована праця була витрачена в різноманітно розгалуженій системі різних видів корисної праці. Для Маркса куплена робоча сила – це частина функціонуючого капіталу, яку робітник відтворює як частину авансованої йому капіталістом заробітної плати.

Сучасні економісти по-різному ставляться до поняття «людський капітал». Однак усі вони сходяться на думці, що це головна рушійна сила суспільства й що держава (а не тільки сам індивідуум) повинна звертати особливу увагу на формування людського капіталу. Теорії людського капіталу приділяється велике значення, тому що вона дозволяє із загальних позицій вивчати багато явищ ринкових відносин, а головне – ефективність вкладених у людський фактор фінансових коштів.

Г. Бекер у своїй роботі «Людський капітал» вводить поняття спеціального людського капіталу, розуміючи під цим ті навички, які представляють інтерес тільки для будь-якої фірми або будь-якого виду діяльності. Види людського капіталу економісти класифікують за видами витрат і інвестицій [2, С.39].

Так, наприклад, А. Делі вважає, що проблема кожної людини – максимізація своєї корисності протягом усього життя через пов'язані з інвестиціями в людський капітал витрати і доходи [3, С.111]. А. Акулін відзначає, що повна динаміка витрат і результатів дозволяє визначити об'єктивну вартість – ціну людського капіталу за різними видами праці [3, С.58-59].

Аналіз останніх досліджень.

Особливості інвестування в людський капітал є предметом дискусій, причиною різноманіття поглядів у різних джерелах як наукового, так і практичного спрямування [2-3;

5]. Разом з тим, дослідження концепції ефективного інвестування в людський капітал і освітню діяльність як умови формування інноваційної моделі економічного розвитку, на нашу думку, потребує наукової оцінки.

Постановка завдання.

Метою даної статті є оцінка інвестиційної привабливості освіти різного рівня та дослідження залежності приватних і соціальних норм прибутку від вкладень в освіту в різних регіонах світу, а також визначення ефективності державних і приватних інвестицій в накопичення людського капіталу за рівнями освіти в Україні.

© Сафонова В.Є., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Викладення основного матеріалу дослідження.

Сутність концепції ефективності інвестування в людський капітал та освітню діяльність полягає в узагальненні емпіричних і експериментально апробованих постулатів про те, що більш освічені й творчі люди отримують більш високі доходи, ніж менш освічені. З позиції автора даної концепції, існують і фінансові, і нефінансові вигоди від інвестицій в освіту. Наприклад, розширення вибору професій і одержання можливості для постійної зайнятості можна розглядати як нефінансову вигоду, що забезпечує певний фінансовий результат.

Концепція ефективності інвестування в людський капітал та освітню діяльність містить у собі три базові складові (компоненти).

Ціль першої – дослідження інвестицій у людський капітал з позиції оцінки ефективності довгострокових фінансових вкладень як приватного внеску. Такий підхід передбачає порівняння реальних вигід і витрат на освіту з урахуванням їх динаміки на різних стадіях життя людини. Це вимагає визначення потоків доходів, очікуваних від альтернативних рішень з приводу здобуття освіти, на основі методів дисконтування. Дисконтуванням називається операція розрахунку сучасної цінності грошових сум, що відносяться до майбутніх періодів часу [4].

Для таких розрахунків в основному використовуються два методи: порівняння чистої приведеної вартості (NPV) для кожного вибору й оцінка норми прибутку (коефіцієнту окупності інвестицій) всередині країни. Чиста приведена вартість вузівської освіти дорівнює різниці між приведеною майбутньою доходністю випускника університету і приведеними витратами на освіту, включаючи можливу вартість передбачуваних доходів від зайнятості, яка могла б бути замість навчання. Якщо NPV має позитивне значення, то це означає, що вузівська освіта має віддачу. Формула розрахунку цього показника така:

I 21 j 60 income / 1 r cos ts / 1 r NPV, I 21 j де r – процентна ставка (позичковий відсоток);

income – дохід;

costs – витрати.

При розрахунку вважається, що студентові 18 років, термін навчання у ВНЗ – 4 роки і пенсійний вік починається в 60 років.

Як альтернативний підхід розраховується норма прибутку від інвестицій всередині країни. При цьому використовується дисконтна ставка p, за допомогою якої порівнюються доходи від освіти з витратами, пов'язаними із здобуттям освіти, а також з нормою прибутку від альтернативних інвестицій.

Такий розрахунок проводиться за формулою:

I 21 j 60 income / 1 p cos ts / 1 p.

I 21 j На наш погляд, ці розрахунки доцільно проводити для обчислення доцільності інвестицій в освітню діяльність. Розрахунки, які наведені вище для окремих осіб, можна використовувати й для визначення віддачі від освіти для суспільства в цілому, якщо врахувати витрати, пов'язані з державними інвестиціями, і додаткові соціальні вигоди від підвищення освітнього рівня населення.

Перша складова концепції опирається на постулати еквівалентності відображення доходів внескам у результати діяльності, які визначаються величиною коштів, які інвестуються у людський капітал для підвищення продуктивності праці.

Основна критика теоретичних основ такого підходу побудована на спірності прямої залежності підвищення продуктивності праці від рівня освіти. Пояснення опонентами більш високого доходу освічених людей опирається на гіпотезу відбору, яка полягає в тому, що сама по собі освіта не підвищує продуктивність праці, а є основним критерієм для відбору співробітників і встановлення їм більш високої кваліфікаційної категорії, а також підвищеної оплати праці. Інші дослідники стверджують, що прямої залежності між підвищенням рівня національного доходу й високим рівнем освіти населення дотепер не знайдено [5, С. 76].

На думку сучасних теоретиків, головним питанням, що вимагає розв'язку в майбутньому, є не тільки виявлення відмінностей між приватними і суспільними нормами прибутку від освіти, але й більш точний розрахунок витрат і вигід, обумовлений довгостроковим характером інвестицій в освіту.

Цікаві узагальнені підсумкові статистичні матеріали з оцінки приватних і соціальних норм прибутку від вкладень в освіту (табл. 1). Дані табл. 1 фіксують ряд цікавих особливостей, пов'язаних з ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ інвестиційною привабливістю освіти різного рівня. Так, наприклад, у кожному з регіонів світу норма прибутку від інвестицій у початкову освіту вище, ніж у вищу [6].

Прослідковується тенденція зниження норми прибутку від вкладень у вищу освіту в країнах, що володіють досить високою якістю людського капіталу. І найголовніше – норма віддачі від вкладень у людський капітал вище норми прибутку для окремої людини. Багато дослідників ефективності вкладень у людський капітал відзначають складність визначення «чистого» ефекту від освіти, оскільки на розмір доходу впливають як особистісні здатності людини, так і психологічні фактори. Дотепер спірною є класифікація витрат і вигід для більш точного визначення ефекту від освіти.

Таблиця Середня віддача від освіти залежно від регіону світу (у % в рік) Віддача для суспільства Віддача для індивідуума Регіони світу Початко Середня Вища Початко Середня Вища ва освіта освіта ва освіта освіта освіта освіта Африка 26 17 13 45 26 Азія 27 15 13 31 15 Латинсь 26 18 16 32 23 ка Америка Країни 13 10 8 17 13 перехідного періоду Розвине Немає Немає 11 9 12 ні даних даних країни Другою базовою складовою концепції є обґрунтування доцільності й результативності державних вкладень у професійну освіту. При цьому виді інвестування одержання матеріальної вигоди не є пріоритетним. Тому з позиції другої компоненти концепції трактуються як довгострокові вкладення фінансових коштів у розвиток не тільки професійного потенціалу кожного індивіда, але і його творчого потенціалу за допомогою створення нових технологій навчання й нової організації освітньої діяльності.

В українській дійсності сьогодні значним попитом користується вища освіта. Одним з найбільш важливих факторів зростання попиту на вищу освіту з боку потенційних працівників насамперед виступає бажання одержати довгострокові вигоди. Такі вигоди можуть бути представлені частково у вигляді більш високих заробітків, частково як більш широкий доступ до цікавої, перспективної і приємної роботи, почасти у вигляді престижу майбутньої професії й можливостей для саморозвитку. З іншого боку, держава зацікавлена забезпечити конкурентоспроможну економіку висококваліфікованими кадрами.



Pages:     | 1 |   ...   | 15 | 16 || 18 | 19 |   ...   | 23 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.