авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 17 | 18 || 20 | 21 |   ...   | 23 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 19 ] --

7. Ситник В. П. Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально-технічної бази АПК в Україні / В. П. Ситник // Економіка АПК. – 2006. – № 2. – С. 19–29.

РЕЗЮМЕ У статті висвітлено сучасні проблеми ресурсного потенціалу сільськогосподарського підприємства на основі проведеного статистичного аналізу галузі України, визначені причини і запропоновані шляхи виходу з існуючого положення.

Ключові слова: ресурсний потенціал, ефективність ресурсного потенціалу, потенціал землі, трудовий потенціал, потенціал основних фондів РЕЗЮМЕ В статье освещены современные проблемы ресурсного потенциала сельскохозяйственного предприятия на основе проведенного статистического анализа областей Украины определены причины и предложены пути выхода из существующего положения.

Ключевые слова: потенциал, ресурсный потенциал, диагностика, эффективность ресурсного потенциала, потенциал земли, трудовой потенциал, потенциал основних фондов SUMMARY There are issues of modern problems of resource potential of the agricultural enterprise investigated in the paper. On the basis of the spent statistical analysis of areas of Ukraine the reasons are defined and ways of an exit from existing situation are offered.

Keywords: protencial, resource potential, potential of eart, labour potencіal, potencіal osnovnikh ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ СУЧАСНИХ ПІДПРИЄМСТВ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА ВІТЧИЗНЯНІ ОСОБЛИВОСТІ Сисой Ю.В., к.е.н., доц. ДонНУ Процес створення великого капіталу нерозривно пов`язаний із змінами у системі власності, які зумовлені специфікою економічних відносин щодо привласнення матеріальних благ у виробничому процесі, заснованому на використанні сформованого капіталу. Об`єднана власність, що виникає на підставі зусиль капіталодавців не є їхньою власністю. Право власності на сформованих капітал має підприємство, тобто створена в їхніх інтересах нова юридична особа. При цьому остання використовує капітал тільки з подання капіталодавців. Дія сучасного підприємства як відособленого суб`єкта господарювання ґрунтується на впорядкованій взаємодії капіталодавців та їхніх агентів – менеджерів підприємства. Основні риси моделі взаємодії капіталодавців і менеджерів підприємства визначає корпоративне законодавство на національному рівні, формалізуючи при цьому основні права акціонера. Серед таких прав слід визначити право на частину прибутку підприємства у вигляді дивідендів, що актуалізує проблему побудови обґрунтованої дивідендної політики.

Метою статті є дослідження механізму формування дивідендної політики сучасних вітчизняних підприємств, виявлення проблем, що мають найбільш впливові наслідки, та розробка пропозицій щодо створення більш сприятливих умов для реалізації спільних інтересів підприємств та їх власників за допомогою дивідендних відносин.

В науково-практичній літературі багато напрацювань у даній сфері, найвідомішими з яких є розробки Ф. Модільяні, М. Міллера, М. Гордона, Є. Брігхема, А. Дамодарана, Т. Коллера, В.

Баліцької.

Основні орієнтири в управлінні структурою капіталу, а саме підвищення вартості фірми, ринкової ціни акцій, збереження платоспроможності, неодмінно привертають увагу менеджерів до дивідендної та інвестиційної політики компаній. Це пояснюється тим, що структура капіталу, дивідендна політика та інвестиційні рішення взаємопов'язані. Вони є не відокремленими об'єктами фінансового управління, а взаємозалежними складовими ефективного управління корпорацією.

Визначальний фактор, що об'єднує ці складові, — їх залежність від обсягу чистого прибутку компанії та пропорцій його розподілу на накопичення і споживання. Чистий прибуток як дохід на капітал розподіляється між акціонерами, кредиторами і фондами корпорації. Стосовно пропорцій розподілу чистого прибутку існують протилежні наукові підходи. З одного боку, це «теорія нарахування дивідендів за залишковим принципом» Ф. Модільяні та М. Міллера (ММ), з іншого — теорія М. Гордона.

Ф. Модільяні та М. Міллер висунули ідею про те, що розмір дивідендів не впливає на зміну сукупного багатства акціонерів, тобто дивідендна політика не потрібна. Дивіденди слід виплачувати тоді, коли за рахунок прибутку профінансовані всі прийнятні інвестиційні проекти, оскільки сума сплачених дивідендів приблизно дорівнює сумі витрат, які несе компанія в цьому разі для залучення додаткових джерел фінансування. Цей підхід називається теорією нарахування дивідендів за залишковим принципом.

У межах розглядуваного підходу Ф. Модільяні та М. Міллер обґрунтовують існування так званого ефекту клієнтури. Цей ефект виявляється в тому, що різні групи інвесторів (клієнтура) віддають перевагу різним рівням дивідендних виплат. Якщо компанія обирає певну дивідендну політику, наслідком її буде привернення тієї чи іншої групи клієнтури;

якщо компанія змінює дивідендну політику, єдиним наслідком цього буде привернення іншої групи. Залишається врахувати попит і пропозицію. Наприклад, припустивши, що 50 % інвесторів віддають перевагу високим дивідендам, а тільки 40 % компаній їх виплачують, то пропозиція буде недостатньою (ціни акцій таких компаній зростатимуть). Як наслідок, компанії, що сплачували низькі дивіденди, вирішать змінити дивідендну політику. Це триватиме доти, поки кількість компаній, що сплачують високі дивіденди, не дорівнюватиме 50%. У цей момент на дивідендному ринку встановиться рівновага;

подальші зміни в дивідендній політиці не матимуть сенсу, оскільки вся клієнтура буде задоволена [1].

© Сисой Ю.В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Певний вплив дивідендної політики на ціну акціонерного капіталу ці вчені все ж визнавали, але не як наслідок впливу розміру дивідендів, а як результат інформаційного ефекту, зокрема про їх зростання, що зумовлює підвищення ціни акцій.

Один з опонентів теорії ММ, так само американський вчений М. Гордон висунув протилежну ідею про те, що дивідендна політика впливає на розмір сукупного доходу акціонерів. Поточні виплати дивідендів зменшують невизначеність інвесторів щодо купівлі акцій даної компанії, тим самим їх задовольняє менша норма дохідності на вкладений капітал, відповідно підвищується ринкова оцінка акціонерного капіталу. Якщо дивіденди не сплачуються, невизначеність зростає, підвищується також прийнятна для акціонерів норма дохідності, відповідно зменшується ринкова оцінка акціонерного капіталу. Виходячи з теорії М. Гордона інвестори обирають мінімізацію ризику, тому завжди віддають перевагу поточним дивідендам порівняно зі збільшенням їх і можливим приростом акціонерного капіталу, але в майбутньому [1, с. 230].

Хоча підхід М. Гордона поширеніший, проте єдиної думки щодо цього не існує, дивідендна політика визначається багатьма факторами, тому кожна компанія обирає власний суб'єктивний підхід.

Попри різні теорії дивідендної політики фінансові менеджери зазвичай намагаються зберегти баланс між виплатою достатніх дивідендів (щоб підтримувати довіру акціонерів) та реінвестуванням прибутку (щоб підтримувати певні темпи розвитку компанії). Виплата високих дивідендів призводить до зменшення внутрішніх джерел розвитку фірми, що може спонукати менеджерів до залучення додаткових зовнішніх джерел за рахунок випуску нових акцій і позик, при цьому слід пом`ятати, що збільшення фінансування за рахунок зовнішніх джерел може змінити структуру капіталу і середньозважену вартість капіталу. Сплата низьких дивідендів або нестабільність виплат викликає недовіру акціонерів і потенційних інвесторів, що може призвести до зниження цін акцій.

Отже, найменш ризикованою є дивідендна політика, що гарантує акціонерам за будь-яких обставин отримання дивідендів, тобто планування стабільних виплат дивідендів.

Визначаючи дивідендну політику, менеджерам слід скласти прогноз щодо приросту майбутніх доходів, оцінити чутливість доходів компанії до коливань ділової активності, звернути увагу на те, які доходи на акцію та коефіцієнти виплати дивідендів мають інші фірми галузі.

Усі фактори, які фірма бере до уваги, визначаючи дивідендну політику, за Є. Брігхемом [1, с.550], можна об'єднати в чотири великі групи:

існуючі обмеження щодо дивідендних виплат (законодавчі, податкові, брак готівки у фірми тощо);

• інвестиційні можливості фірми;

• доступність і вартість альтернативних джерел капіталу;

• вплив дивідендної політики на необхідну норму прибутку на просту акцію.

Практичні підходи зарубіжних компаній до дивідендної політики свідчать про те, що компанії з великими інвестиційними можливостями спрямовують невеликий відсоток свого прибутку на виплату дивідендів, а компанії з меншими інвестиційними можливостями — більший відсоток. Так, молоді компанії, що швидко розвиваються, зазвичай платять низькі дивіденди, а старі, що розвиваються повільно, — більші. Але і ті й інші намагаються уникати різких коливань у виплаті дивідендів, особливо різкого їх зниження. Рішення щодо виплати дивідендів і реінвестування прибутку та їх пропорції суттєво впливають на фінансову структуру корпорації в тому розумінні, що від цих пропорцій залежить розмір нових позик.

Інвестиційні можливості й прибуток коливаються з року в рік, тому точне дотримання правил, що відповідають залишковій дивідендній політиці, спричинює коливання дивідендів, іноді значні. Це, як доведено практикою, викликає недовіру акціонерів і може призвести до зниження ціни акцій. Тому розрахунки, що відповідають залишковій дивідендній політиці, фірми використовують найчастіше як орієнтовні з метою визначення можливих варіантів виплат дивідендів у перспективі, але не застосовують залишковий принцип у кожному конкретному році. [3, с.253] Корпорації здійснюють залишкову дивідендну політику час від часу, коли мають дуже привабливі інвестиційні можливості. В основному ж вони віддають перевагу стабільній дивідендній політиці.

Розрізняють такі типи дивідендної політики:

• постійних виплат, тобто коли акціонерне товариство платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;

• регулярних дивідендів, що полягає у виплаті регулярних стійких дивідендів;

• поступового збільшення дивідендів;

• екстрадивіденду, коли акціонерні товариства поділяють дивіденд на дві частини: регулярний ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ дивіденд і екстрадивіденд, який виплачується за сприятливих обставин;

• виплата дивідендів акціями.

На практиці багато зарубіжних компаній схиляються до дивідендної політики, яку можна назвати компромісною. Мається на увазі компроміс між фінансуванням інвестицій, задоволенням очікувань акціонерів щодо поточних виплат доходів і стабільністю структури капіталу. Компромісна дивідендна політика спрямована на досягнення таких цілей, як реалізація інвестиційних можливостей компанії, підтримка оптимального співвідношення між боргом і акціонерним капіталом, а також запланованого рівня дивідендних виплат;

уникнення скорочення суми дивідендів і необхідності випускати нові акції.

Вирішуючи питання про дивіденди, більшість менеджерів свідомо або несвідомо притримуються довгострокового планового коефіцієнта дивідендних виплат. Але якщо б вони просто використовували запланований коефіцієнт виплати щодо прибутку кожного року, то розмір дивідендів суттєво змінювався б з року в рік. Тому менеджери намагаються вирівняти коливання дивідендних виплат, лише частково наближаючись до запланованого коефіцієнта виплат. Стабільність дивідендних виплат можна забезпечити, виплачуючи регулярні й додаткові дивіденди. Встановлюються регулярні дивіденди як відносно невелика частка постійного прибутку, щоб їх було легко підтримувати. За періоди, в яких спостерігається збільшення прибутку, сплачуються додаткові дивіденди.

Іноді компанії звертаються до такої форми, як виплата дивідендів акціями. Акціонери отримують додатковий пакет акцій, а прибуток залишається в компанії;

при цьому статутний фонд збільшується на суму дивідендів, сплачених акціями. Оскільки збільшується кількість акцій в обігу, прибуток на кожну акцію зменшується, теоретично ринкова ціна акцій також має знизитися. Практично це залежить від розміру дивідендів, що сплачуються акціями. Невеликі дивіденди у формі акцій (до 20 %) практично не впливають на ціну акції. Це вигідно акціонерам;

якщо вони хочуть отримати готівку, вони продадуть акції та компенсують несплату дивідендів грошима. Дивіденди у формі акцій в розмірі понад 20 або % називаються великим дивідендом;

на таку ситуацію ринок може відреагувати зниженням ринкової ціни акції внаслідок збільшення кількості акцій компанії в обігу. [5, с.97] Причини, що спонукають компанії сплачувати дивіденди акціями: нестача готівки, коли настає час сплачувати дивіденди;

необхідність реінвестування прибутку для розвитку компанії;

бажання змінити структуру джерел капіталу;

заохотити премією в формі акцій менеджерів, що успішно працюють.

Періодичність виплати дивідендів (щорічно, щоквартально, раз на півроку) регулюється законодавством конкретної країни. У Законі України «Про господарські товариства» передбачено, що дивіденди виплачуються щорічно за результатами роботи акціонерного товариства. Механізм виплати дивідендів законодавче не регламентується, тому вітчизняні акціонерні товариства, які сплачують дивіденди, діють на власний розсуд.

Щодо особливостей дивідендної політики вітчизняних акціонерних товариств, то нині в Україні переважає тенденція до невиплати дивідендів взагалі або сплати мінімальних дивідендів за залишковим принципом. Більшість вітчизняних акціонерних товариств взагалі не розробляє довгострокової дивідендної політики. Це зумовлено насамперед збитковою або низькорентабельною діяльністю багатьох акціонерних товариств, необхідністю спрямовувати весь прибуток на поповнення обігових коштів і фінансування капіталовкладень, особливостями організації акціонерних товариств у процесі приватизації на базі державних підприємств.

Виплата дивідендів залежить не тільки від наявності та розміру прибутку, а й від бажання власників контрольного пакета акцій прийняти рішення про виплату дивідендів. Аналіз свідчить, що навіть за наявності прибутку, достатнього для нарахування дивідендів, власники контрольного пакета акцій українських акціонерних товариств можуть приймати рішення про відмову від нарахування дивідендів з причини прагнення реінвестувати прибуток, максимально використати внутрішні можливості для подальшого розвитку підприємства або внаслідок небажання власників контрольного пакета ділити прибуток з іншими акціонерами.

При визначенні проблем формування дивідендної політики вітчизняних підприємств слід враховувати, що затвердження дивідендної політики українських підприємств здійснюється самими акціонерами, у той час, як у західних країнах дивідендна політика корпорації визначається тільки менеджерами. Але оптимальне рішення повинно знаходитись посередині. Тому пропонується при визначенні дивідендної політики орієнтуватися на взаємодію інтересів акціонерів та менеджерів компанії, а саме побудувати модель агентських відносин, відповідно до якої дивідендна політика підприємства формується внаслідок взаємодії інтересів інсайдерів та аутсайдерів підприємства.

Інсайдери, до яких віднесено менеджерів підприємства й контролюючих акціонерів, не зацікавлені ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ у виплаті поточних дивідендів, віддаючи перевагу використанню активів підприємства в особистих цілях. Водночас після сплати дивідендів акціонерам і, відповідно, повернення прибутку на їхні інвестиції інсайдери підприємства вже не звітують про подальше використання нерозподіленого прибутку.

При цьому у фінансовій літературі визначається два підходи до формування дивідендної політики підприємства на підставі теорії агентських відносин:

через легальні механізми захисту інтересів акціонерів — чим вищий рівень захисту прав акціонерів, тим більші дивіденди вони отримують;

у разі відсутності легальних механізмів захисту прав підприємство за рахунок дивідендних виплат формує позитивний імідж у акціонерів із метою спрощення подальшого власного фінансування. [5, с.232].

Виплата дивідендів акціями нової емісії є більш привабливою з позиції самого підприємства та його інсайдерів, оскільки попереджає відплив фінансових ресурсів. Використання цієї форми дивідендних виплат зумовлене або неспроможністю підприємства сконцентрувати на момент виплати дивідендів певну суму коштів, або ж наявністю альтернативних варіантів використання прибутку підприємства. Але виплати дивідендів у формі корпоративних прав забезпечують задоволення інтересів аутсайдерів щодо отримання поточних доходів, оскільки у останніх з'являється можливість формувати грошовий потік шляхом продажу на ринку додатково одержаних акцій. За рахунок цього менеджери підприємства отримують можливість реального впливу на структуру акціонерної власності. Крім того, знижується ризик розмивання власної частки в акціонерній власності підприємства. Скуповуючи на ринку виставлені аутсайдерами акції, інсайдери підприємства спроможні за мінімальних витрат посилити контроль над підприємством. Також стає можливим одержання податкових пільг та посилення позицій підприємства на ринку корпоративного контролю (збільшення абсолютної величини акціонерного капіталу значно ускладнює поглинання підприємства з боку інших підприємств і, відповідно, примусове усунення поточного менеджменту підприємства).

Капіталізація нерозподіленого прибутку шляхом виплати дивідендів акціями додаткової емісії з одночасним залученням фінансових ресурсів із зовнішніх джерел дає змогу менеджерам підприємства не розкривати інформації щодо напрямів наступного використання коштів.

Дроблення акцій як форми дивідендів не пов'язане із реальним рухом грошових засобів від підприємства до власника акцій. Останній отримує дохід від приросту ринкової вартості акцій, оскільки, як свідчить практика, сумарна ринкова вартість акцій після дроблення стає дещо вищою за вартість акцій до проведення дроблення. До того ж акціонер може отримати дохід, продавши частину належних йому акцій. Збільшення кількості акцій в обігу паралельно забезпечує збільшення їхньої ліквідності.

Реалізація підприємством дивідендної політики у формі викупу акцій на ринку відповідає перш за все інтересам інсайдерів підприємства, які отримують можливість штучного завищення рівня дивідендних виплат, оскільки зменшується база нарахування дивідендів на величину викуплених акцій, підвищення за рахунок коштів підприємства рівня контролю над підприємством з боку інсайдерів за рахунок відносного збільшення частки останніх, забезпечення позитивного впливу на кон'юнктуру ринку акцій певного підприємства, що має суттєве значення для подальшого фінансування фірми.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що незалежно від положень різних теорій кожна корпорація у практичній фінансовій діяльності прагне досягти оптимального співвідношення між виплатою достатніх дивідендів та реінвестуванням прибутку. Ефективні управлінські рішення в сучасних корпоративних фінансах не можливі без урахування дивідендної політики, ключовим орієнтиром якої є забезпечення добробуту акціонерів. Але повний розподіл прибутку підприємства у вигляді дивідендних виплат не може повністю відповідати інтересам всіх учасників корпоративних відносин. Специфічна мотивація діяльності кожного з учасників та їхня взаємодія зумовлює особливості моделі дивідендної політики підприємства, яка є зовнішньою реалізацією корпоративних конфліктів.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ 1. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. / Э.Брігхем. – К.Молодь, ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ 2. Дамордан А. Инвестиционная оценка: инструменты и методы оценки любих активов: Пер. с англ.. – 6-е изд. – М.: Альпина Паблишерз, 2010.

3. Баліцька В.В. Капітал підприємства України: тенденції, пріоритети: Моногр. – К.: Ін-т екон. та прогнозув., 2007.

4. Коупленд Т., Коллер Т., Мурин Дж. Стоимость компаний: оценка и управление: Пер. с англ.. – 3-е узд., перераб. и доп. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес, 2007.

5. Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку: Моногр.: Т.3. Фінанси підприємств: тенденції, стан і проблеми управління / За ред. чл.-кор. НАН України А.І. Даниленка. – К.: Фенікс, 2008.

РЕЗЮМЕ Розглянуто різні підходи до формування дивідендної політики сучасних підприємств. Висвітлено проблеми формування та реалізації дивідендної політики вітчизняних підприємств. Запропоновано при визначенні дивідендної політики орієнтуватися на модель агентських відносин між акціонерами та менеджерами корпорації.

Ключові слова: дивіденди, підприємство, дивідендна політика, акціонери РЕЗЮМЕ Рассмотрены различные подходы к формированию дивидендной политики современных предприятий.

Отражены проблемы формирования и реализации дивидендной политики отечественных предприятий. Предложено при определении дивидендной политики ориентироваться на модель агентских отношений между акционерами и менеджерами корпорации.

Ключевые слова: дивиденды, предприятие, дивидендная политика, акционеры SUMMARY The different going is considered near forming of dividend policy of modern enterprises. The problems of forming and realization of dividend policy of enterprises are reflected. It is suggested at determination of dividend policy to be oriented on the model of agent relations between shareholders and managers of corporation.

Keywords: dividends, enterprise, dividend policy, shareholders ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ДИНАМІКА ТА СИСТЕМНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В СВІТОВОМУ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНОМУ СЕКТОРІ (НА ПРИКЛАДІ АЕРОКОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ) Тараненко І.В., к. е. н., доцент, Донецький національний університет, кафедра «Міжнародна економіка», докторант Провідними характеристиками сучасного глобалізованого світу є зростання масштабів й динамізму інноваційної сфери, прискорення розвитку високотехнологічних наукомістких галузей, світових ринків технологій, міжнародної науково-технічної інтеграції, що створює основу для стійкого економічного розвитку. Водночас світова фінансово – економічна криза 2008 р., тривала депресія та уповільнене відновлення свідчать про посилення циклічних коливань та зростання нестабільності світової економіки. Загострення протиріч світового економічного розвитку обумовлене суперечливим впливом глобалізаційних процесів, що набувають нового змісту в умовах інноваційно - технологічних зрушень.

Звідси виникає завдання розробки комплексних конкурентних інноваційних стратегій, спрямованих на адаптацію національних економік, окремих галузей та підприємств (компаній) до змін, що відбуваються в світогосподарському просторі.

Висвітлення сучасних тенденцій глобалізації в контексті інноваційного розвитку здійснене в роботах вітчизняних вчених З. Адаманової, Л. Антонюк, В. Геєця, Ю. Макогона, Н. Мешко, Л.

Федулової. Зарубіжні науковці Б.Амелунг, Дж. Браун, Н. Гастон, А. Дрехер, Д. Звейтц, П. Мартенс, М. Раза, Дж. Рандолф, Дж. Хагел, А. Хешматі дослідили взаємний вплив глобалізації та інноваційних процесів для світової економіки та окремих країн. Закономірності розвитку сучасної аерокосмічної індустрії під впливом глобалізації розкрито в роботах К. Бедье, М. Ванкаувенберга, Б.

© Тараненко І.В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Гордона, О. Дегтярева, О. Джур, Г. Гуріної, І. Дячук, М. Лорелл, Дж. Лоуелл, Р. Мура, Д. Пайсона, В. ван Синтерна.

Метою дослідження є виявлення відповідності стратегічної спрямованості розвитку космічної галузі України характеру системних перетворень, що відбуваються в світовій аерокосмічній галузі в умовах глобалізації.

Процес глобалізації відбувається в таких умовах, коли одні країни активно інтегруються в міжнародні суспільно - економічні відносини нового типу, а інші залишаються відносно ізольованими. Відповідно, нерівномірно розподіляються виграші та втрати від глобалізації.

У світовій практиці вимірювання глобалізації як рівня інтегрованості країн до світової системи, визначається індексами глобалізації. Інтегральний індекс глобалізації KOF Index of Globalization щорічно розраховується Міжнародним рейтинговим агентством Швейцарського Економічного інституту KOF [1]. В 2010 р. індекс розраховано для 208 країн світу. Індекс надається у відсотковому виразі та складається із трьох груп факторів: економічних, соціальних та політичних.

Лідерами рейтингу традиційно є найбільш розвинуті країни світу із показником від 87% до майже 93%: Бельгія, Австрія, Нідерланди, Швейцарія, Швеція, Данія, Канада, Португалія, Фінляндія та Угорщина. Також рейтинг надає «аутсайдерів» процесів глобалізації, інтегральний показник яких нижчий за 20%: Монако, Пуерто Ріко, Сомалі, Чорногорія, Корея, Ірак, Ліберія та інші. Різниця в значенні індексу глобалізації між країнами, що знаходяться на різних «полюсах», становить в середньому близько 60 процентних пунктів.

Динаміку індексу глобалізації KOF для світової економіки за період 1980 – 2007 рр., а також динаміку індексів економічної, політичної та соціальної глобалізації як складових інтегрального індексу надано в табл. 1.

Таблиця Динаміка інтегрального індексу глобалізації KOF Index of Globalization, 1980- Значення індексів за роками Індекс 1980 1985 1990 1995 2000 2005 Інтегральний 39,55 40,00 41,58 47,96 53,20 56,68 58, індекс глобалізації Індекс 43,52 44,66 46,64 51,88 58,00 62,24 63, економічної глобалізації Індекс 41,83 39,75 38,56 50,00 53,20 56,14 58, політичної глобалізації Індекс 36,36 36,44 37,34 42,24 48,10 51,15 50, соціальної глобалізації Складено за: KOF Index of Globalization 2010. Press Release [1].

Після стрімкого зростання в 1990 - 2000 р.р., обумовленого реформуванням економік постсоціалістичних країн та підвищенням їхньої відкритості, динаміка індексу глобалізації демонструє уповільнення. Аналіз значень індексу глобалізації для країн ОЕСР, та для країн з низьким та високим доходом, що не входять до ОЕСР, свідчить про наявність прямої залежності між індексом глобалізації та рівнем соціально-економічного розвитку країн [1].

Під впливом глобалізації прискорюється динаміка інноваційного розвитку. В глобальному інтегрованому просторі утворюються сприятливі умови для формування інноваційної економіки. В свою чергу, доцільно припустити, що країни з інноваційно орієнтованими економіками більш активно залучені в глобалізаційні процеси.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Таке припущення підтверджують порівняння результатів міжнародних вимірювань рівнів глобалізації за індексом KOF та інноваційного потенціалу країн за глобальним індексом інновацій (Global Innovation Index), який розраховує аналітичний центр Лозаннської школи бізнесу INSEAD, Швейцарія [2]. Вищі позиції в рейтингах інноваційного розвитку займають країни з високим рівнем інтегрованості в глобалізаційні процеси (за значенням індексу глобалізації KOF) – Швейцарія, Сінгапур, Швеція, Нідерланди, Данія, Фінляндія, Канада та ін.

Україна посідає за Глобальним індексом інновацій INSEAD 61 місце, в рейтингу за Індексом глобалізації KOF – 46 місце. Росія виступає 64 в рейтингу за індексом INSEAD, та 42 за індексом глобалізації KOF.

Отримані дані вказують на те, що країни з інноваційно орієнтованими економіками більш активно залучені в глобалізований простір. Дія інноваційних чинників набуває специфічних рис в умовах загострення глобальної конкуренції.

У високотехнологічних галузях світового господарства відбуваються трансформації, які дозволяють вести мову про накопичення кількісних змін, та перехід до нової якості глобалізації.

Однією зі сфер, де наглядно відбуваються такі зміни, виступає аерокосмічна галузь, яка визначається сучасними аналітиками та експертами як високоглобалізована [3, 4]. За останнє десятиріччя в світовому аерокосмічному комплексі відбулися системні трансформації [6], які можна узагальнити наступним чином:

- глибоке структурне оновлення аерокосмічного комплексу, пов’язане з падінням рівня військових замовлень, та бурхливим розвитком комунікаційних технологій, виражене в суттєвому зростанні питомої ваги супутникової галузі, а також у зростанні сектора технічної підтримки та обслуговування авіаційної та космічної техніки;

- комерціалізація космічної діяльності, вихід на ринок постачальників широкого спектру продукції та послуг космічного призначення, переорієнтація ринку на ділові проекти;

- запровадження нових інфраструктурних рішень – страхування пусків, лізинг космічних апаратів на орбіті;

- посилення ролі держави з боку підтримки критичних технологій та проектів, заохочення різноманітних форм кооперації між суб’єктами інноваційної діяльності – університетами та промисловістю, державними та приватними структурами, сприяння міжнародному співробітництву в аерокосмічні галузі, а також - посилення контролю над діяльністю недержавних юридичних осіб в космічному просторі;

- поширення та зміцнення мережевих взаємодій між суб’єктами інноваційної діяльності в аерокосмічній галузі, обумовлене необхідністю широкої науково - виробничої кооперації при створенні технологічно складних інновацій;

- консолідація виробників аерокосмічної продукції шляхом поглинань та злить, утворення стратегічних альянсів, внаслідок зростання конкуренції в умовах запровадження інноваційних концепцій, бізнес – моделей та механізмів управління та організації високотехнологічних виробництв («відкриті інноваційні мережі», «мережі інноваційної взаємодії», «глобальні логістичні ланцюжки», «одночасний інжиніринг» тощо).

- значне збільшення масштабів міжнародного співробітництва.

Глобальні трансформаційні перетворення в аерокосмічній галузі обумовили проголошення експертами міжнародної консалтингової агенції AeroStrategy [4, 5] моделі «Аерокосмічної глобалізації 2.0» (Aerospace Globalization 2.0) як базису для переходу окремих секторів світового господарства, зокрема аерокосмічної галузі, до нової стадії глобалізації. Якщо глобалізація в традиційному розумінні, тобто «Глобалізація 1.0» є характеристикою «ери багатонаціональної кооперації», заснованої на експансії міжнародних та багатонаціональних компаній, транснаціональних корпорацій, таких як The Boeing Company, Lockheed Martin Corp., Європейський аерокосмічний та оборонний концерн EADS, то «Глобалізація 2.0» стає «ерою горизонтальної спеціалізації», де виробники оригінального устаткування та послуг шляхом створення спільних підприємств (joint ventures) та альянсів, інтегрують такі функції, як інжиніринг, виробництво та технічну підтримку в «ланцюжки добавленої вартості» на глобальному рівні, та утворюють «глобальні логістичні ланцюжки» з метою максимального використання конкурентних переваг залучених країн.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Модель «Аерокосмічної глобалізації 2.0» втілена, перш за все, в спільних підприємствах та стратегічних альянсах аерокосмічної галузі. Серед таких: «United Launch Alliance», створений The Boeing Company та Lockheed Martin Corporation, який діє за підтримкою уряду США та здійснює інжиніринг, виробництво та пускові операції на базі ракет – носіїв Delta та Atlas;

“United Space Alliance” (Rockwell International Corporation - Lockheed Martin Corporation), створений для реструктуризації програми «Space Shuttle») та надання послуг космічних перевезень;

“Space Alliance”, до якого увійшли два спільних підприємства - Thales Alenia Space та Telespazio, утворених європейським лідером з виробництва телекомунікаційного обладнання та орбітальної інфраструктури Thales Group, Франція (67%) та конгломератом Finmeccanica, Італія (33%);

BHA Aero Composites Parts Co. LTD, утворене Boeing Company, Hexcell Corporation (США), та China Aviation Industry Corporation (Китай), SA Mena Avionics (Бахрейн – Данія), CEASA та ін. Слід звернути увагу на широке міжрегіональне представництво подібних об’єднань, до яких залучені країни різного рівня соціально – економічного розвитку, та /або розташовані у різних географічних регіонах світу, що дає змогу отримувати переваги від найкращого співвідношення якості та вартості робочої сили, наявності сировини, витрат виробництва, та доступу на ринки. Перші місця з точки зору привабливості посідають Мексика, Китай, Мороко. Росія викликає зацікавленість інвесторів запасами титану.

Виявлена залежність показників глобалізації та інноваційності країн обумовлює необхідність повнішої реалізації конкурентних переваг України, обумовлених наявністю кадрового, науково технічного та технологічного потенціалів, на міжнародних ринках високотехнологічної продукції та послуг.

«Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004 -2015 рр.) «Шляхом європейської інтеграції» визначено, що організаційно – інституціональною формою реалізації конкурентних переваг України мають стати макротехнології та відповідні міжгалузеві виробничі комплекси. Зокрема, до 2015 року передбачено створення реальних передумов для запровадження макротехнології «Україна – високотехнологічна, авіакосмічна держава» на основі високих технологій, які застосовуються у виготовленні літаків і космічних апаратів [7, с. 80-81]. Стратегія наголошує, що застосування такої макротехнології та розвиток на її основі високотехнологічного комплексу «має стати предметом особливої уваги держави, яка повинна інтегрувати весь існуючий набір інструментів державного регулювання в цілісну взаємопов’язану стратегію заохочення та розвитку відповідних виробництв, конкурентоспроможних у світовому масштабі» [7, с. 83].

Авіакосмічна промисловість та космічні послуги з виведення об’єктів на околоземну орбіту є секторами української економіки, здатними виконати роль експортного рушія за рахунок володіння унікальними високими технологіями.

Об’єктивний процес глобалізації сучасного світового господарства вимагає поглибленого вивчення відповідності форм зовнішньоекономічної діяльності підприємств космічної галузі України новітнім світовим тенденціям.

До складу космічної галузі України входять 34 суб’єкти господарювання – науково-виробничі підприємства, конструкторські бюро, проектні та наукові установи. З них - 8 акціонерних товариств, бюджетних установ та 20 державних підприємств. Лідером космічної галузі є комплекс КБ «Південне»

- завод «Південмаш» (м. Дніпропетровськ), де ведеться розробка космічних ракет - носіїв, створено один з найбільш вдосконалих у світовій ракетно-космічній техніці за конструктивним виконанням комплекс «Зенит». Конструкторами КБ «Південне» розроблено 67 типів космічних апаратів та космічних комплексів [8], спільно із заводом «Південмаш» виготовлено та виведено на орбіту біля 1000 космічних апаратів. КБ «Південне» - єдина компанія в світі, якій належать 5 типів ракет-носіїв, які знаходяться в експлуатації та виконують послуги по запуску космічних апаратів.

Пускові послуги надаються створеними міжнародними російсько - українськими спільними підприємствами за участю КБ «Південне» та заводу «Південмаш»: ТОВ «Международные космические услуги» (Росія, Україна), ЗАТ «Международная космическая компания «Космотрас»

(Росія, Україна), міжнародним консорціумом «Land Launch» (Наземний старт) в складі «The Boeing Company» (США), «Sea Launch Company» (CША), Федеральне космічне агентство Роскосмос (Росія), ТОВ "Международные космические услуги" (Росія, Україна). 27 жовтня 2009 року було успішно завершено фінансову реорганізацію міжнародного консорціуму “Sea Launch Company” («Морський старт»). Стратегічним інвестором стала російська ракетно – космічна корпорація «Енергія», представлена в консорціумі компанією Energia Overseas Limited з придбанням основної ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ частки прав власності. Американська сторона представлена компаніями Sea Launch S.a.r.l. та Energia Logistics LTD. В третьому кварталі 2011 р. заплановано відновити пуски з морської платформи з використанням українського ракети-носія Zenit-3SL.

Значна роль в розвитку української космічної галузі належить співробітництву з Бразилією з реалізації проекту "Алкантара Циклон Спейс", в рамках якого створено спільне підприємство Бінаціональна компанія «Алкантара Циклон Спейс» для надання пускових послуг з використанням розробленої КБ «Південне» РН “Циклон-4” і наземного комплексу на пусковому центрі Алкантара (Бразилія). В проекті Бразилія відповідає за підготовку всієї інфраструктури, а Україна - за створення стартового комплексу, проектування й запуск у виробництво ракети - носія. З українського боку в проекті беруть участь, крім КБ «Південне» та заводу «Південмаш», також "Центральний проектний інститут" Міноборони, харківські ОАО “Хартрон” та НДІ радіотехнічних вимірювань, а також київське ЦКБ “Арсенал” та ін. Українські активи в рамках проекту оцінюються в матеріальній та інтелектуальній власності на суму 15,5 млн. дол. США. Спільний проект може забезпечити завоювання до 10% світового ринку космічних запусків, перш за все – з виводу на орбіту телекомунікаційних супутників, а також – стабільний ринок збуту для РН «Циклон 4».

Присутність України на світовому ринку ракет – носіїв (РН) представлена РН «Дніпро», «Циклон» (Циклон 4), «Зенит» (Зенит 2SL, Зенит 3SL, Зенит 3SLB), які використовуються для комерційних запусків у межах названих вище проектів. Обсяг комерційних замовлень названих РН практично повністю формується за рахунок спільних підприємств та консорціумів за участю української сторони, та знаходиться в безпосередній залежності від умов попиту та пропозиції на світовому ринку пускових послуг, а також від умов діяльності спільних підприємств та / або міжнародних проектів. Так, банкрутство Sea Launch Company в 2009 р., та затягування термінів реалізації проекту "Алкантара Циклон Спейс" суттєво змінили попередні розрахунки щодо обсягів випуску РН.

На світовому ринку космічних, та зокрема - пускових послуг присутні такі суперечливі тенденції:

- короткострокова тенденція до скорочення попиту в умовах задоволення поточних технічних потреб провідних провайдерів телекомунікаційних послуг (виведення на орбіту супутників, необхідних для створення телекомунікаційних систем), а також під впливом кризових явищ;

- середньострокова тенденція до стабілізації попиту, обумовлена необхідністю підтримки та модернізації телекомунікаційних систем, а також виходом на світовий ринок нових гравців з числа країн, що розвиваються;

- довгострокова тенденція до зростання попиту під впливом інноваційних та структурних змін в світовий економіці, стрімкого розвитку телекомунікацій, виникнення якісно нових технологій, засобів зв’язку, транспорту, нових видів послуг тощо.

В умовах дії названих тенденцій, а також практичної відсутності вільних сегментів на ринках космічної продукції та послуг, першорядного значення набуває діяльність підприємств космічної галузі із збільшення частки ринку, пошуку можливостей для розширення виробництва та збуту, формування каналів реалізації продукції.

Досконалі конструктивні рішення КБ «Південне» обумовили більш сприятливі технічні та вартісні характеристики РН, надали їм конкурентної переваги, та забезпечили на користь українських виробників вибір партнерів для проектів «Sea Launch» та "Алкантара Циклон Спейс" світовими гравцями ринку пускових послуг.

Сприятливими вартісними характеристиками та відповідністю технічним вимогам обумовлений вибір американською компанією Orbital Sciences Corporation КБ «Південне» та заводу «Південмаш»

як партнерів з реалізації проекту створення РН Taurus-2. Контракт з терміном дії до 20 років укладений в 2008 р., перший виріб відправлено замовнику в листопаді 2010 р.

Водночас, підприємства космічного комплексу України зазнають серйозних проблем:

заборгованість за кредитними зобов’язаннями;

відсутність обігових коштів;

значна частка застарілого, зношеного та малопродуктивного обладнання;

кадровий дефіцит, слабка мотивація та необхідність прийняття термінових заходів для утримання кваліфікованої робочої сили. Названі проблеми посилюються в умовах нестабільності обмінних курсів валют, зміни умов обслуговування кредитів, змін програм пусків замовників, скорочення або переносу на невизначений термін фінансування перспективних проектів та розробок. Нестачу фінансових ресурсів як одну з ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ найболючих проблем космічної галузі називає Генеральний конструктор ДКБ «Південне» О.

Дегтярев [9].

Загальнодержавною цільовою науково-технічною космічною програмою України на 2008 - рр. [10] значну частину коштів для фінансування витрат за розділом 5 «Створення космічних комплексів» передбачено отримати за рахунок комерційних контрактів («Морський старт», «Наземний старт»). Таке рішення питання в умовах загострення конкуренції та несприятливої ринкової кон’юнктури стає серйозною проблемою, про що свідчить, зокрема, ситуація, з проектом «Морський старт» (банкрутство “Sea Launch Company” в 2009 р. з наступною фінансовою реструктризацією).

В зв’язку з обмеженням фінансування державних програм та скороченням кредитних ресурсів, фінансування «Плану технічного переозброєння ВО «Південмаш» на 2009 – 2013 рр.» було суттєво зменшено шляхом скорочення та перерозподілу сум інвестиційних потреб. Починаючи з 2011 р.

фінансування «Плану технічного переозброєння ВО «Південмаш» буде здійснюватись за рахунок коштів, отриманих від операційної діяльності.

Слід зазначити, що в переважній більшості країн ракетно-космічний потенціал розвивається за значної підтримки держави, а комерційна діяльність розглядається як така, що доповнює державну.

За свідченням фахівців, Україна є майже не єдиною країною в світі, де створення транспортних космічних систем цілком залежить від комерційного фактору. Всупереч завданням, поставленим «Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004 -2015 рр.) «Шляхом європейської інтеграції», державний фактор не забезпечує ефективного використання та розвитку наявного потенціалу. Тому залучення позабюджетних коштів та зміцнення позицій українських РН на світовому ринку транспортно – космічних послуг є однією з провідних задач космічної галузі України.

Оскільки умови для автономного розвитку космічної галузі в Україні відсутні, та розвиток галузі може здійснюватись тільки в міжнародній кооперації (що є цілком об’єктивним з позиції сучасних загальносвітових тенденцій), особливої важливості набуває розробка стратегій зовнішньоекономічної діяльності окремих підприємств та галузі в цілому, з урахуванням виявлених особливостей процесу глобалізації світової економіки.

Узагальнення вивчення форм зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють підприємства української аерокосмічної галузі, та зокрема ВО «Південмаш» ім. О. М. Макарова, дозволило виявити такі стратегічні напрямки ЗЕД:

- участь в спільних підприємствах з метою забезпечення присутності українських виробників на ринку космічних пускових послуг з РН власного виробництва, та забезпечення ринку збуту для РН;

- участь в міжнародних консорціумах з реалізації міжнародних проектів («Морський старт», «Наземний старт», "Алкантара Циклон Спейс") з метою збільшення частки на ринках транспортних космічних послуг та космічної техніки;

- укладення угод з міжнародної кооперації з провідними аерокосмічними компаніями світу (угода з Orbital Sciences Corporation (США) стосовно виробництва першого ступеня РН Taurus-2) з метою подальшої інтеграції в міжнародні кооперативні зв’язки, збільшення надходжень від експортної діяльності.

Названі напрямки знаходяться в руслі системних трансформацій, що відбуваються в світовому аерокосмічному комплексі, та в цілому відповідають сучасним тенденціям глобалізації аерокосмічної галузі, зокрема розглянутій вище моделі «Аерокосмічної глобалізації 2.0».

За результатами проведеного дослідження, в цілому, можна констатувати концептуальну відповідність стратегічної спрямованості розвитку комерційного сектору космічної галузі України загальносвітовим тенденціям та викликам глобалізації.

Одночасно виявлено низку радикальних невідповідностей основним світовим тенденціям сучасного розвитку космічної галузі. Такі невідповідності полягають в абсолютизації погляду на космічну галузь як на джерело комерційного прибутку, в неприпустимому скороченні ролі держави в розвитку потенціалу галузі. Ситуація, що склалася, не відповідає принципам, проголошеним «Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004 -2015 рр.) «Шляхом європейської інтеграції», та ставить під загрозу виконання стратегічних завдань стосовно створення у визначені терміни макротехнології «Україна – високотехнологічна, авіакосмічна держава».

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Визначена асиметричність у співвідношенні державного та комерційного факторів розвитку аерокосмічного комплексу України та нестача державного фінансування обумовлює необхідність розробки комплексних стратегій інноваційної конкурентоспроможності підприємств та галузі в цілому, з урахуванням визначальної ролі комерційного фактору в розвитку галузі. Розробка подібних стратегій має здійснюватись з якнайповнішим урахуванням досвіду провідних гравців ринку стосовно запровадження новітніх бізнес – моделей, методів адаптації до сучасного етапу глобалізації та системних змін, що відбуваються в глобалізованих галузях і світовому господарстві в цілому.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. KOF Index of Globalization 2010. Press Release [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://globalization.kof.ethz.ch.

2. Global Innovation Index 2009 - 10 [Електронний ресурс] / INSEAD – 2010. – Режим доступу:

http://www.globalinnovationindex.org/gii/main/reports/index.cfm/ 3. Lorell, Mark A. Going Global: U.S. Government Policy and the Defense Aerospace Industry / Mark A.

Lorell, Julia Lowell, Richard M. Moore. – RAND, 2002.

4. Aerospace Globalization 2.0: The Next Stage // Aerostrategy – September 2009.

5. Aerospace Globalization 2.0: Implications for Canada’s Aerospace Industry // Aerostrategy – November 2009.

6. Гуріна Г.С. Основні трансформації у глобальному аерокосмічному комплексі в умовах інноваційного розвитку економіки // Гуріна Г.С., Бадьор Ю.В. / Проблеми підвищення ефективності інфраструктури.- Збірник наукових праць: Випуск 28. – Київ: НАУ, 2010. – 247 с.

7. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004 -2015 рр.) «Шляхом європейської інтеграції / Авт. кол. А.С. Гальчинський, В.М. Геєць,та ін. Нац. ін.-т стратег. дослідж., Ін-т екон.

прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.

8. Офіційний сайт КБ «Південне». Режим доступа: http://www.yuzhnoye.com/ 9. Дегтярев О.В. Вплив інтеграційного процесу світового ринку на стратегію розвитку високотехнологічних підприємств космічної галузі Укураїни // О.В. Дегтярев, Д.В. Коптілий / Проблемы развития внешнеэкономических свіязей и привлечения иностранных инвестиций:

региональный аспект: Сборник научных трудов. – 2009.- ч.1.- 510 с.

10. Загальнодержавна цільова науково-технічна космічна програма України на 2008 - 2012 рр.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nkau.gov.ua/ РЕЗЮМЕ В статье определены особенности динамики глобализационных процессов во взаимосвязи с показателями инновационного потенциала стран, выявлено соответствие стратегической направленности развития коммерческого сектора космической отрасли Украины общемировым тенденциям глобализации.

Ключевые слова: глобализация, инновационное развитие, индекс глобализации KOF, аэрокосмический сектор, стратегия РЕЗЮМЕ В статті визначено особливості динаміки глобалізаційних процесів у взаємозв’язку з показниками інноваційного потенціалу країн, виявлено відповідність стратегічної спрямованості розвитку комерційного сектору космічної галузі України загальносвітовим тенденціям глобалізації.

Ключові слова: глобалізація, інноваційний розвиток, індекс глобалізації KOF, аерокосмічна галузь, стратегія SUMMARY At the article the specific features of dynamics of modern globalization process at the correlation with countries’ innovation indicators are defined. Author comes to the conclusion about adequacy of strategy of development the commercial sector of Ukrainian space industry to worldwide tendencies of globalization.

Key words: globalization, innovation development, KOF Index of Globalization, aerospace industry, strategy ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ ТИПОЛОГІЗАЦІЯ ТА ПРІОРИТЕТИ МІНІМІЗАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ РИЗИКІВ РОЗВИТКУ СФЕРИ ТОРГІВЛІ РЕГІОНУ Удуд І. Р., аспірант Львівської комерційної академії Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими і практичними завданнями.


Ризик є категорією, яку складно характеризувати до моменту його настання передусім через те, що значно різняться суб’єктивні оцінки про ймовірність настання та рівень впливу ризику на результати діяльності підприємства.

Розвиток торгівлі в Україні характеризується непередбачуваністю політико-економічних подій, швидкою мінливістю економічної ситуації, стрімким ускладненням соціальних і технологічних процесів. Ці тенденції підтверджують об'єктивність існування комерційного ризику в діяльності торговельних підприємств. Безперечним фактом є і наростання результатів впливу ризику на хід розвитку підприємства. Для підприємств торгівлі характерною ознакою є прийняття на себе ризику, пов’язаного з придбання та в подальшому реалізацією товарів, а отже, стає надзвичайно актуальним здійснення управління комерційним ризиком на всіх етапах процесу торгівлі. Тим більше, неможливість повного запобігання впливу ризиків на етапи діяльності торговельного підприємства обумовлює необхідність розробки системного підходу до управління цим економічним явищем.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Проблемі управління комерційним ризиком приділено багато уваги у працях вітчизняних та зарубіжних науковців – Г. Л. Вербицька, О. М. Грабчук, Д.Норта, Ю. О. Коваленко, А.Амоші, А. С. Маловичко, Л. І. Донець. К.Ерроу, Г. В. Чернова, Н. В. Клочкова. та ін.

Мета статті. обґрунтувати концептуальні засади методики мінімізації комерційних ризиків розвитку сфери торгівлі регіону.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

Оцінка рівня та напрямів впливу комерційних ризиків на діяльність торговельного підприємства об’єктивно потребує їх вивчення на підприємствах різних розмірів, спеціалізації, місця розташування, форми власності.

Тому закономірним є висновок про застосування експертного оцінювання впливу комерційного ризику на діяльність торговельного підприємства, а також найбільш ефективних способів його мінімізації. З цією метою проведено опитування працівників апарату управління торговельних підприємств, які здійснюють діяльність у м. Львові та районах і малих містах області.

З результатів експертного опитування виявлено, що систематична робота з прогнозування та мінімізації ризиків фінансово-господарської діяльності здійснюється лише на 23,6 % підприємств торгівлі. Причому на підприємствах роздрібної торгівлі таку діяльність здійснюють 7,1 % суб’єктів господарювання, на підприємствах з реалізації непродовольчих товарів – 6,0 %, в крамницях – 13, %.

За результатами опитування виявлено, що більшою мірою робота з планування та управління ризиками здійснюється на великих та середніх торговельних підприємствах (100,0 % та 83,3 % відповідно), приватних (колективних) підприємствах (45,5 %), підприємствах оптової (66,7 %) та дрібнооптової торгівлі (53,3 %), універсамах, супер- та гіпермаркетах (87,5 %). На нашу думку, це є певною мірою закономірним, оскільки для більших за розмірами підприємств торгівлі характерними є більші обсяги капіталовкладень, пов’язаних із створенням об’єкта торгівлі, а отже й більший у вартісному вираженні ризик втрати активів. Для середніх та великих підприємств характерними є й більші обсяги діяльності та відповідно – втрати товарних запасів, їх псування, можливого банкрутства контрагентів, а отже й комерційного ризику.

Разом з тим, доводиться констатувати, що недостатньою є робота з управління ризиками на дрібніших вітчизняних підприємствах торгівлі. Так, постійна робота з прогнозування та реалізації заходів з мінімізації ризиків здійснюється лише на 7,1 % підприємств роздрібної торгівлі та 28,8 % торговельних підприємств, що відповідають критеріям суб’єкта малого підприємництва. Крім того, © Удуд І. Р., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ лише 11,1 % від загальної кількості опитаних підприємств, що здійснюють торговельну діяльність виключно в межах м. Львова, систематично ведуть роботу з управління ризиками.

Більше того, лише 36,4 % підприємств, на яких постійно ведеться діяльність з прогнозування та мінімізації ризиків, виокремлює серед складових підприємницького ризику комерційний. Від загальної кількості опитаних підприємств це становить тільки 8,6 %. Отже, можна стверджувати, що вітчизняними підприємствами торгівлі в недостатній мірі приділяється увага управлінню комерційними ризиками. Натомість ймовірність настання більшості видів комерційного ризику представники опитуваних підприємств оцінили як високий. Вказане засвідчує, що недостатня робота з управління комерційними ризиками є одним з вагомих чинників, що призводять до погіршення ефективності їх фінансово-господарської діяльності.

Результати опитування дозволяють стверджувати й про неоднозначне трактування комерційного ризику. Так, 47,9 % опитаних вважає, що до комерційних варто відносити всі ризики, пов’язані з торговельною діяльністю. Тобто більшість опитаних не усвідомлює необхідність виокремлення комерційного ризику серед інших підприємницьких ризиків, що є негативним, оскільки перешкоджає належній роботі суб’єктів господарювання з управління комерційними ризиками.

Крім того, з отриманих на поставлене запитання відповідей можна також помітити, що більшість опитаних занадто вузько трактує це поняття, зокрема як, наприклад, штрафні санкції та непередбачувані витрати в торгівлі (7,1 % від загальної кількості респондентів), ризик не оплати продукції покупцем (5,7 %), ризик псування (втрати) продукції (2,2 %). Лише 37,1 % від опитаних керівників торговельних підприємств повноцінно усвідомлює сутність «комерційного ризику».

Вважаємо, що цей аспект управління комерційним ризиком на мікрорівні також потребує покращення.

Серед складових комерційного ризику найбільш вагомий негативний вплив на результати діяльності вітчизняних торговельних підприємств справляє ризик не реалізації продукції. Так вважає 25,7 % від загальної кількості опитаних керівників підприємств. Проте для незначно меншої кількості підприємств (22,1 %) суттєвим є ризик не платоспроможності покупця.

Найменш суттєвим щодо негативного впливу на результати діяльності торговельного підприємства в сучасних умовах розвитку вітчизняного внутрішнього ринку є ризик втрат під час приймання продукції покупцем (4,3 %), що можна пояснити певним підвищенням рівня цивілізованості конкурентного середовища в торгівлі в Україні протягом останніх років.

Варто зазначити також, що вагомими залишаються такі складові комерційного ризику для підприємств торгівлі, як ризик форс-мажорних обставин в комерційній діяльності (14,3 %), ризик можливого збільшення витрат комерційної діяльності (16,4 %) та ризик втрат при транспортуванні продукції (17,1 %). Це засвідчує, що торговельним підприємствам варто враховувати ці ризики та своєчасно планувати і реалізовувати заходи, спрямовані на їх недопущення.

Зауважимо, що рівень впливу комерційних ризиків на результати фінансово-господарської діяльності підприємств торгівлі різних видів суттєво диференціюється (табл. 1). Так, для підприємств оптової та дрібнооптової торгівлі суттєво вищим є ризик неплатоспроможності покупця (відповідно 40,7 % та 33,3 % підприємств оптової та дрібнооптової торгівлі). Для підприємств роздрібної торгівлі цей вид комерційного ризику менш суттєвий (17,8 %), а для фізичних осіб суб’єктів роздрібної торгівлі взагалі становить лише 13,2 %. Натомість для підприємств роздрібної торгівлі суттєво вищим (порівняно з підприємствами інших видів торгівлі) є ризик можливого збільшення витрат комерційної діяльності (26,7 %).

Зауважимо, що високим для підприємств усіх видів торгівлі є ризик не реалізації продукції. На це вказало понад 25 % керівників усіх опитаних торговельних підприємств.

Результати аналізу дозволяють також стверджувати, що високим є ризик втрат під час транспортування продукції для фізичних осіб - суб’єктів роздрібної торгівлі (на це вказало 28,3 % опитаних підприємців). На нашу думку, це обумовлено тим, що більшість з них самостійно здійснює транспортування товарних запасів до власних крамниць та кіосків з метою зниження рівня витрат діяльності, а також через інколи непланові та нетипові маршрути (включаючи великі відстані) перевезення товарів. Недоліком тут також є відсутність практики страхування таких перевезень.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Таблиця Частки торговельних підприємств Львівської області, які визнають вплив складових комерційного ризику на результати діяльності підприємства найбільш вагомим (%) Складо Вид Комерційні ризики ва підприємст Не Втра Втрат Не Форс- Збіль типоло ва реалі т при платос- мажо -гізації - при прийма промож рних шен підпри зації тран нні -ності обста ня -ємств прод с- продук покупц вин в витр ук- порт ції я комер ат ції у- покупц - коме ванн ем ційні р і й ційн прод діяль ої ук- ності діяль ції ності Вид Оптова 25,9 11,1 3,8 40,7 7,4 11, торгівлі Дрібнооптова 26,7 13,3 6,7 33,3 6,7 13, та роздрібна Роздрібна 28,9 8,9 2,1 17,8 15,6 26, Роздрібна як 22,6 28,3 5,7 13,2 18,9 11, СПД-ФО Спеціалі- Продовольчі 23,3 17,8 2,8 30,1 12,3 13, зація товари підприєм- Непродовольч 28,4 16,4 6,0 13,4 16,4 19, ства і товари Об’єкти Універсами, 50,0 25,0 - - 12,5 12, торгівлі супер- та гіпермаркети Крамниці 18,6 18,6 5,0 32,0 10,3 15, Кіоски 37,5 25,0 - - 25,0 12, Ринки 40,7 7,4 3,8 - 25,9 22, Територія м. Львів 27,0 15,9 1,5 17,5 17,5 20, діяльності Львівська 27,1 18,6 3,4 23,7 11,9 15, область За межами 16,7 16,7 16,7 33,3 11,1 5, Львівської області Спостерігаються й певні особливості вагомості впливу комерційних ризиків на результати діяльності підприємств торгівлі залежно від їх спеціалізації. Так, дещо вищими (порівняно з середнім значенням) для підприємств, що спеціалізуються переважно на реалізації непродовольчих товарів є такі ризики, як: не реалізації продукції, втрат під час приймання продукції покупцем та його неплатоспроможності, форс-мажорних обставин та збільшення витрат комерційної діяльності.


Натомість при реалізації продовольчих товарів дещо вищим є рівень ризику втрат при транспортуванні продукції та ризику неплатоспроможності покупця.

Як засвідчують результати аналізу, при організації продажу товарів через такі об’єкти торгівлі, як універсами, супер- та гіпермаркети, торговельним підприємствам необхідно бути готовим до ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ високого рівня ризику не реалізації продукції передусім внаслідок великої кількості товарів широкого асортименту та часто їх нетривалого періоду придатності до споживання. Зауважимо, позитивним є те, що багато таких об’єктів торгівлі використовує практику запобігання цього комерційного ризику за рахунок врахування його в угодах на постачання продукції, тобто цей ризик або поділяється порівно з контрагентом (постачальником), або повністю (в разі не реалізації продукції чи її псування, втрати товарного вигляду) переноситься на останнього. Високим є також рівень аналізованого ризику для підприємств, які реалізовують продукцію через крамниці.

Для підприємств роздрібної торгівлі, які реалізують продукцію через традиційні крамниці при плануванні та реалізації заходів політики мінімізації ризиків необхідно враховувати практично всі види комерційного ризику, оскільки рівень їх впливу на результати діяльності підприємства є майже ідентичним (крім ризику втрат при прийманні продукції покупцем, що є досить малим).

Проте при організації торгівлі на ринках потрібно передусім враховувати високий рівень ризику не реалізації продукції (40,7 %), форс-мажорних обставин (25,9 %) та збільшення витрат комерційної діяльності (22,2 %). Це значною мірою обумовлено ще недостатнім рівнем організованості та інституціональної захищеності учасників ринкової торгівлі в Україні.

Незначними є відхилення у вагомості впливу комерційного ризику на результати діяльності підприємств торгівлі залежно від території їх діяльності. Проте до певних особливостей можна віднести дещо більші (порівняно з середнім значенням) ризики втрат при прийманні продукції покупцем та неплатоспроможності покупця для підприємств, які здійснюють торговельну діяльність за межами Львівської області та дещо менші ризики втрат при транспортуванні та приймання продукції покупцем, його неплатоспроможності для підприємств, що здійснюють діяльність на території м. Львова.

В загальному в торгівлі найвищим є ризик не реалізації продукції (рівень ймовірності його настання становить від 42 % до 62 %), що є досить високим значенням. Відповідно ця складова комерційного ризику потребує першочергового врахування в системі ризик-менеджменту вітчизняних торговельних підприємств.

Виявлено високий рівень ризику втрат при транспортуванні продукції (21 % - 41 %). Дещо менш ймовірним є ризики не платоспроможності покупця (18 % - 38 %), можливого збільшення витрат комерційної діяльності (16 % - 36 %) та форс-мажорних обставин (11 % -31 %), а також низькою є ймовірність реалізації ризику втрат при прийманні продукції покупцем (1 % - 21 %).

Водночас більш детальна характеристика ймовірності настання складових комерційного ризику у фінансово-господарській діяльності підприємств торгівлі, зокрема в аспекті виду та об’єктів торгівлі дозволяє зробити такі висновки.

Значно більшими (порівняно з середніми значеннями) для підприємств оптової торгівлі є такі комерційні ризики: не реалізації продукції та не платоспроможності покупця. Незначно, але більшим є також ризики форс-мажорних обставин та непередбачуваних витрат комерційної діяльності. Саме описані складові комерційного ризику варто найбільш ретельно прогнозувати та усувати вітчизняним підприємствам оптової та дрібнооптової торгівлі.

Проте для підприємств роздрібної торгівлі пріоритетними в системі ризик-менеджменту мають бути такі складові комерційного ризику, як збільшення витрат комерційної діяльності та форс мажорних обставин;

для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності у сфері роздрібної торгівлі – ризики, пов’язані з реалізацією та транспортуванням продукції.

Значно ширшим є перелік суттєвих комерційних ризиків для підприємств, які здійснюють торгівлю на ринках. Рівень ймовірності одразу трьох складових комерційного ризику для таких об’єктів торгівлі є високим. Це ризики: не реалізації продукції, форс-мажорних обставин та непередбачуваних витрат комерційної діяльності. Не надто меншим у їх діяльності є також ризик транспортування продукції. Вказане дозволяє зробити висновок про те, що комерційний ризик є чи не найбільш вагомим для цих об’єктів торгівлі.

Для підприємств оптової торгівлі найбільш суттєвими щодо впливу на результати їх діяльності є такі ризики не реалізації продукції, як: відсутність або критичне зменшення попиту на продукцію підприємства (цей ризик найбільш суттєвий для 23,8 % від загальної кількості підприємств оптової торгівлі), посилення конкуренції на ринку (19,0 %), ризик не укладання договору на збут продукції (19,0 %), помилки у збутовій стратегії (16,7 %). Разом з тим підприємствам оптової торгівлі при реалізації продукції необхідно враховувати й дещо менш вагомі комерційні ризики, зокрема – зниження ціни продукції та псування продукції на складі.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Вагомими для підприємств оптової торгівлі є ризики транспортування продукції, передусім з огляду на значні обсяги поставок продукції на склади підприємства. Причому на діяльність суб’єктів оптової торгівлі найбільш негативний вплив справляє несвоєчасне постачання товарних запасів (цей комерційний ризик транспортування продукції виділяють 38,1 % опитаних керівників підприємств оптової торгівлі). Вагомими залишаються також ризики збільшення вартості транспортних послуг (26,2 %) та втрати чи псування продукції в процесі її транспортування (19,0 %). Саме ці ризики, як найбільш істотні щодо впливу на результати діяльності підприємства оптової торгівлі визначають підприємці, мають зайняти чільне місце в системі комерційного ризик–менеджменту підприємств.

Додамо, що в межах такої важливої складової комерційного ризику, як ризик платоспроможності виявлено як найбільш суттєві ризики банкрутства дебітора (так вважають 47,6 % підприємств оптової торгівлі) та затримки в оплаті продукції (38,1 %).

Потрібно зазначити, що планомірній комерційній діяльності вітчизняних підприємств торгівлі значно перешкоджають ризики форс-мажорних обставин. Причому найбільш істотним з них є ризик можливого введення адміністративних лімітів чи інші заборонні рішення органів влади різних рівнів (так вважають 78,6 % підприємств роздрібної торгівлі). Чи не найбільша кількість згадувань підприємців про цей ризик комерційної діяльності їх підприємств є об’єктивною з огляду на часті зміни вітчизняного законодавства у сфері торгівлі, причому більшість яких призвела до значного збільшення витрат та/чи ускладнення діяльності підприємств торгівлі. Йдеться про збільшення вартості ліцензії на право реалізації окремих видів підакцизних товарів, включаючи запровадження практики отримання ліцензії не в розрахунку на об’єкт торгівлі, а на кожен касовий апарат;

посилення податкового тиску (запровадження збору на розвиток садівництва, виноградництва та хмелярства, підвищення ставок акцизного збору, що веде до збільшення вартості продукції у легальному секторі економіки);

використання практики індикативного ціноутворення;

збільшення кількості контролюючих органів;

створення більш сприятливих умов для торговельної діяльності фізичних осіб – суб’єктів малого підприємництва порівняно з юридичними особами на загальній системі оподаткування, що посилило тінізацію сфери торгівлі і т. ін. Власне запровадження таких змін в системі державного регулювання торгівлі є значним ризиком комерційної діяльності вітчизняних підприємств. Можна зазначити, що вплив цього ризику протягом останніх років був досить відчутним та призвів до зменшення кількості традиційних крамниць.

Крім того, усім об’єктам торгівлі необхідно враховувати у власній діяльності ризики не реалізації та втрат при транспортуванні продукції, оскільки вони є вагомим практично для всіх об’єктів торгівлі.

Висновки. За результатами типологізації ризиків можна зробити такі висновки:

- для підприємств оптової торгівлі необхідно передусім запровадити роботу з обґрунтування та реалізації заходів, метою яких є зниження рівня ризиків неплатоспроможності покупця та реалізації продукції, а також недопущення настання ризиків збільшення витрат комерційної діяльності, втрат при транспортуванні продукції, форс-мажорних обставин в комерційній діяльності;

- для підприємств роздрібної торгівлі необхідно визнати пріоритетом зниження рівня ризиків не реалізації продукції та збільшення витрат комерційної діяльності;

- для підприємств оптової торгівлі вищий рівень впливу на результати їх діяльності чинять внутрішні комерційні ризики, що потребує удосконалення роботи з управління комерційними процесами на підприємстві, тоді як для підприємств роздрібної торгівлі – зовнішні, що потребує покращення роботи з моніторингу ринкового середовища та страхування комерційних ризиків.

Подальші наукові дослідження в аналізованій сфері мають стосуватися визначення стратегії і тактичних засобів мінімізації комерційних ризиків розвитку сфери торгівлі регіону.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Вербицька Г. Л. Методичні основи оцінки економічного ризику в діяльності підприємств:

автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.01 / Г.Л. Вербицька;

Нац. трансп. ун-т. — К., 2005. — 19 с.

2. Маловичко А.С. Економічний ризик: його сутність, властивості та причини виникнення / А. С.

Маловичко;

Торгівля і ринок України. Зб. наук. пр. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2004. – Вип. 16, т. ІІ. – С.

458-466.

3. Донець Л.І. Економічні ризики та методи їх вимірювання / Л. І Донець;

Навчальний посібник.

- К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 317 с.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ РЕЗЮМЕ Здійснено типологізацію комерційних ризиків та обґрунтовано концептуальні засади їх мінімізації в розвитку сфери торгівлі регіону.

Ключові слова: комерційні ризики, торгівля, регіон РЕЗЮМЕ Проведено типологизацию коммерческих рисков и обосновано концептуальные принципы их минимизации в развитии сферы торговли региона.

Ключевые слова: коммерческие риски, торговля, регион SUMMARY The commercial risks and conceptual principles of their minimization in development of sphere of trade in region is analysed.

Keywords: commercial risks, trade, sphere of trade, region ОЦЕНКА ИННОВАЦИОННОЙ АКТИВНОСТИ В ПРОМЫШЛЕННОСТИ РЕГИОНОВ Филипенко Е.В., аспирант УО «Белорусский государственный экономический университет»

г. Минск Зарубежный опыт научно-технического прогресса показывает, что главной опорой эффективного развития являются мощные научные центры, вокруг которых сформировалась специальная производственная среда, нацеленная на ускоренное внедрение новейших разработок в хозяйственную практику [1, с. 274]. Распространение инноваций вызывает ускоренное развитие новых или обновленных отраслей экономики и сокращение в традиционных отраслях. Таким образом, меняется структура экономики [2, c. 7-8]. Эффективная трансформация экономики требует в первую очередь целенаправленной государственной поддержки эффективной национальной научной политики [3, c.

44]. В Республике Беларусь в целях перевода национальной экономики в режим интенсивного инновационного развития в рамках белорусской экономической модели разработана Государственная программа инновационного развития на 2007-2010 годы. В каждом регионе есть областные и районные инвестиционные программы, однако реализовать комплексно программы НТП достаточно проблематично (недостаток финансовых средств, отсутствие исследовательских коллективов, недостаточно современных технологий и производств, невысокая концентрация малых и средних предприятий на определенной территории). Малые предприятия активнее создаются и работают в более развитых центрах. Ликвидировать неравномерность в региональном развитии возможно посредством поддержки предпринимательства на периферийных территориях [4, c. 29].

Оценку влияния эффекта научно-технического прогресса на экономику в большинстве методик предлагается определять на уровне национальных экономик в целом. Это в первую очередь связано с концентрацией научно-исследовательских работ в крупных городах, преимущественно государственным финансированием научных программ, внедрением новых технологий на крупных производствах. В качестве оценки инновационного потенциала регионов можно использовать интегральные показатели [5, c. 137-141].

Анализируя инновационную деятельность Брестской области за период с 1990 по 2006 гг., следует отметить ее застойное состояние и низкую эффективность. Несмотря на рост числа организаций выполняющих НИР численность персонала исследователей уменьшилась более чем в раз (с 3066 до 547 человек), в т. ч. число кандидатов наук снизилось с 50 до 27 человек. Резко сократилось число поданных заявок и внедренных изобретений. Число созданных новых образцов продукции на протяжении 20 лет находится на одном уровне и составляет порядка 15 единиц в год. В последнее пятилетие отмечается рост затрат на проведение НИР (2000 г. - 598, 2005 г. - 5225, 2006 г.

- 7087 млн руб.), но удельный вес их в объеме произведенной продукции не имеет тенденции роста и составляет всего на уровне 0,1 % (1986 г. - 1,1 %, 1990 г. - 0,55 %). Число инновационно-активных предприятий в 2004 г. составило 24 или 13,5 %. Удельный вес новой продукции за 2005-2006 гг.

© Филипенко Е.В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ составляет 5 %, в т. ч. освоенной в текущем году около 2 %, что не может существенно повлиять на создание наукоемкого производства.

Важнейшим фактором прогресса является эффективность, связанная со снижением затрат труда, материалов и времени для получения одинаковых результатов. Поэтому в регионах необходимо в первую очередь сконцентрировать внимание на таких инновационных процессах как ресурсосбережение, производство продукции с высокой степенью переработки, гибкость производства, повышение качества продукции и увеличение доли экспорта, т. е. обеспечивать экономический рост, используя имеющиеся резервы на производстве. В качестве показателей оценки инновационной активности на уровне регионов приняты: трудоемкость, зарплатаемкость, фондоемкость, снижение затрат на единицу продукции и экологическая нагрузка (отношение объема выброса в атмосферу загрязняющих веществ от стационарных источников загрязнения к объему выпуска промышленной продукции в регионе). Разделив значения рассматриваемых показателей каждого региона на значения этих же показателей, рассчитанных в целом для Брестской области, получим относительные величины позволяющие характеризовать инновационность промышленности региона относительно промышленности области. Величины относительных показателей для области принимаем за единицу. Если значение относительного показателя в регионе ниже единицы, тогда его инновационность выше, чем по промышленности области в целом. Если же величина показателя региона будет больше единицы, то его инновационность ниже, чем по области в целом. Динамика и относительные показатели характеризующие инновационную активность регионов рассчитаны за 2000 и 2006 гг. (таблица 1, 2.).

Таблица 1. Оценка инновационной активности регионов Брестской области, 2000 г.

Экологи Интеграль Трудоемк Зарплатаем Фондоемко Снижени Регион ческая ный ость кость сть е затрат нагрузка показатель Брест 0,834 0,887 0,739 0,323 1,022 0, Барановичи 1,314 1,419 0,782 0,452 1,012 0, Пинск 1,266 1,246 1,064 1,565 0,986 1, Барановичский 0,556 0,538 0,667 2,228 1,042 0, Березовский 1,003 1,003 1,096 1,411 1,046 1, Брестский 0,328 0,255 0,352 2,631 1,023 0, Ганцевичский 1,321 0,965 1,746 2,671 0,995 1, Дрогичинский 0,686 0,610 1,004 1,145 1,031 0, Жабинкоский 0,203 0,216 0,260 0,299 0,999 0, Ивановский 0,511 0,511 0,795 2,375 0,957 0, Ивацевичский 1,880 1,372 1,583 2,420 1,023 1, Каменецкий 0,267 0,229 0,287 1,064 1,004 0, Кобринский 1,600 1,295 1,463 1,421 1,016 1, Лунинецкий 1,609 1,558 2,213 2,756 0,965 1, Ляховичский 0,980 0,980 1,158 1,432 0,902 1, Малоритский 1,230 0,878 1,328 2,466 0,959 1, Пинский 0,831 0,765 0,682 3,651 0,902 1, Пружанский 1,324 0,988 1,117 2,725 1,009 1, Столинский 1,281 0,854 2,690 4,306 1,039 1, ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Таблица 2. Оценка инновационной активности регионов Брестской области, 2006 г.

Экологи Трудое Зарплатоем Фондоемк ческая Снижени Интегральный Регион мкость кость ость нагрузк е затрат показатель а Брест 0,934 0,994 0,494 0,334 1,016 0, Барановичи 1,349 1,389 0,747 0,591 1,013 0, Пинск 1,318 1,237 0,548 0,898 1,017 0, Барановичский 0,514 0,530 1,601 1,495 0,934 0, Березовский 1,054 1,254 0,662 3,253 1,002 1, Брестский 0,922 0,830 1,661 0,816 0,997 1, Ганцевичский 1,569 1,243 3,638 4,129 1,009 1, Дрогичинский 1,263 1,044 2,870 1,379 0,979 1, Жабинкоский 0,332 0,395 0,745 0,655 1,030 0, Ивановский 0,897 0,720 1,957 1,979 0,948 1, Ивацевичский 1,870 1,506 1,963 2,952 1,003 1, Каменецкий 0,576 0,534 1,328 1,226 1,017 0, Кобринский 1,286 1,184 1,348 0,829 0,974 1, Лунинецкий 1,480 1,597 1,659 2,324 1,002 1, Ляховичский 1,158 1,109 2,137 3,616 1,053 1, Малоритский 2,273 1,643 6,331 3,465 1,022 2, Пинский 1,504 1,184 5,752 5,069 0,922 2, Пружанский 1,426 1,178 3,158 2,739 0,970 1, Столинский 1,443 0,975 2,532 2,465 1,023 1, Общим для всех рассматриваемых регионов является относительно высокий уровень зарплатоемкости, что связано с социально-ориентированным направлением развития экономики.

Из анализа динамики рассматриваемых показателей видно, что в период с 2000 по 2006 гг.

уменьшилось число регионов имеющих показатели лучше, чем в среднем по области за исключением экологической нагрузки (таблица 3).

Таблица 3. Изменение показателей инновационной деятельности в регионах Брестской области Отклонение от среднего областного уровня Показатель Выше Ниже (меньше 1) (больше 1) Трудоемкость продукции 2000 9 2006 6 Зарплатоемкость продукции 2000 13 2006 7 Фондоемкость продукции 2000 8 2006 5 Экологическая нагрузка 2000 3 2006 6 Снижение затрат 2000 8 2006 7 Несмотря на абсолютное увеличение объема произведенной промышленной продукции всеми регионами за анализируемый период и преимущественное увеличение доли промышленной ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ продукции регионами в общем объеме промышленной продукции области, большинство регионов ухудшили свои конкурентные позиции по рассматриваемым показателям (таблица 4).



Pages:     | 1 |   ...   | 17 | 18 || 20 | 21 |   ...   | 23 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.