авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 23 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 2 ] --

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ Балтачеєва Н.А., к.е.н., доцент кафедри управління персоналом і економіки праці ДонНУ Сучасний стан розвитку України супроводжується появою гострих соціально-економічних проблем, які спричиняють серйозні зміни якості життя населення, що виявляється у скрутному економічному становищі населення країни, погіршенні фізичного здоров’я, скороченні середньої тривалості життя, збільшенні диференціації доходів різних груп населення, погіршенні соціальної захищеності, соціального забезпечення, зниженні реальної заробітної плати, середньої пенсії, розвитку небезпечної ситуації у галузях соціальної сфери тощо.

За відсутності консолідованої національної стратегії у соціальній політиці, яка б забезпечувала формування гармонійних відносин між різними соціальними прошарками, окремі розрізнені урядові заходи соціальної підтримки виявилися неспроможними кардинально вплинути на подолання вищезазначених негативних тенденцій. Відсутність системного підходу до формування державної соціальної політики, державних соціальних гарантій, сучасного інструментарію вибору пріоритетів соціальної політики та механізмів її реалізації призвела до фрагментарності вирішення нагальних соціальних проблем. Більшість заходів соціальної політики мають декларативний характер і у повному обсязі не реалізовано.

Питання побудови ефективної соціальної політики, соціального захисту, регулювання соціальної сфери розглядаються в працях багатьох вітчизняних і зарубіжних учених: О. Амоші, Т.

Аткінсона, Н. Борецької, М. Волгіна, В. Гейця, О. Грішнової, Г. Еспінг-Андерсена, Т. Заславської, Т.

Кір’ян, А. Колота, В. Куценко, Е. Лібанової, О. Макарової, Т. Маршалла, В. Новікова, О. Новікової, У. Садової, Дж. Стигліця, Р. Тітмусса, Є. Холостової, О. Яременка та інших.

Разом з тим, глибоке дослідження теоретичних питань соціальної діяльності не завжди дозволяє робити дієві рекомендації щодо ефективної реалізації соціальної політики в умовах безперервного розвитку економічної системи. В економічній літературі не дістали достатнього відображення такі важливі питання, як оцінка та підвищення ефективності соціальної політики на різних рівнях, оптимізація існуючого механізму формування та реалізації соціальної політики з урахуванням міжнародних стандартів і сучасних умов.

Метою статті є оцінка основних тенденцій і проблем формування та реалізації державної соціальної політики в Україні з використанням економічних, статистичних і соціологічних методів дослідження.

Характерною ознакою розвитку соціально-економічної політики України починаючи з 2000 р.

було стабільне зростання доходів громадян, зокрема наявного доходу, номінальної заробітної плати, із синхронним прискоренням зростання основних соціальних гарантій – мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму й мінімальної пенсії за віком. Однак криза, що розпочалася наприкінці р., посилила дію старих соціальних проблем, а також породила безліч нових: скорочення та затримка виплати заробітної плати, відправлення працівників у неоплачувані відпустки, скорочення робочих місць та звільнення працівників, відновилося зростання заборгованості з виплати заробітної плати.

Соціально-економічна ситуація в Україні кардинально змінила життя населення, погіршення економічної ситуації призвело до поглиблення розшарування суспільства за рівнем доходу і, як результат, до диференціації життєвого рівня населення. За стандартами розвинених країн населення України завжди було бідним, але розрив між життєвими стандартами та реальним рівнем життя не був таким величезним, як зараз.

Динаміка доходів населення за 2000-2009 рр. мала нестійкий характер. Якщо протягом 2001 2005 рр. мало місце стабільне зростання як наявного, так і реального наявного доходів, то у 2006 р.

темп зростання суттєво знизився. Починаючи з 2006 р. спостерігається помітне уповільнення темпів приросту реального наявного доходу, що пояснюється активізацією в цей період інфляційних тенденцій, а значне зниження у 2009 р., крім цього, пов’язане з економічною кризою. Так, у 2009 р.

порівняно з 2008 р. зросли номінальні доходи населення, наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг. Водночас зменшився реальний наявний дохід, визначений з урахуванням цінового фактора, і збільшились витрати населення.

Протягом 2000-2009 рр. у структурі доходів населення питома вага заробітної плати © Балтачеєва Н.А., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ коливалася в діапазоні від 41,9 (2009 р.) до 44,8% (2007 р.), причому найнижчий її рівень був зафіксований у 2009 р. Питома вага соціальних допомог та інших одержаних поточних трансфертів досягла максимуму в 2005 р.

Розмір середньомісячної заробітної плати у 2009 р. збільшився порівняно з 2008 р. на 5,5%. За останні 9 років середньомісячна заробітна плата зросла більш ніж у 8 разів. Середньомісячна заробітна плата в 2000 р. і в 2001 р. була нижчою за встановлений прожитковий мінімум. З 2002 р.

ситуація почала поліпшуватися і до 2009 р. середньомісячна заробітна плата перевищила прожитковий мінімум майже у 3 рази.

У той же час темпи падіння індексу реальної заробітної плати останніми роками стали досить помітними, що зумовлено зростанням споживчих цін на товари і послуги та рівня податків і обов’язкових платежів.

Найбільше зростання реальної заробітної плати припадало на 2004 р. (23,8%). У 2009 р.

реальна зарплата скорочувалася значно швидше, ніж у 2000 р., у результаті реальна зарплата в Україні знизилася майже на 10% на відміну від номінальної, що зросла, і досягла найнижчої відмітки за останні десять років. Україна посіла перше з кінця місце в рейтингу рівня середньомісячних зарплат у Європі (у доларовому еквіваленті), складеного наприкінці 2009 р.: Україна – 230 дол., Молдова – 250, Білорусь – 360, Албанія – 400, Росія – 670, Польща – 1200, Німеччина – 4500, Данія – 5200 дол.

Дана ситуація відображає типовий для бідного суспільства процес знецінення робочої сили.

Питома вага оплати праці у ВВП у 2009 р. збільшилася з 49,6% у 2008 р. до 51,0%. Проте порівняно з 2000 р. питома вага заробітної плати в 2009 р. збільшилася на 8,7 в.п.

У 2000-2009 рр. темп збільшення номінальної заробітної плати постійно випереджав збільшення реальної, причому якщо у 2008 р. відбувається різке скорочення реальної заробітної плати (майже в 2 рази) порівняно з 2007 р., то номінальна зросла за цей же період на 34%. У той же час зростання цін помітно випереджає зростання рівня зарплат громадян України. У 2009 р.

спостерігається зниження темпів як номінальної, так і реальної заробітної плати порівняно з попереднім роком.

Дані, що характеризують динаміку соціального розвитку в Україні, наведено в табл. 1.

Залишаються вельми значними борги з виплати заробітної плати. Так, розглядаючи ситуацію за останні 10 років, можна спостерігати поступове скорочення заборгованості з оплати праці (у середньому на 22%) до 2008 р. Але у 2008 р. заборгованість з виплати заробітної плати знову збільшилася на 77,8% порівняно з 2007 р., а у 2009 р. – на 23,9% порівняно з 2008 р.

Щодо ресурсів, які має в своєму розпорядженні населення країни, то сукупні ресурси в середньому за місяць у розрахунку на одне домогосподарство протягом аналізованого періоду зростали і до кінця 2009 р. досягли 3015,3 грн., що на 4,2% більше, ніж у 2008 р. Найбільший темп зростання ресурсів, а отже, і доходів домогосподарств припадає на 2005 і 2008 р.: відповідно 45 і 43,8%. Найменший темп зростання спостерігався в 2009 р. – 4,2%. У структурі ресурсів найбільшу питому вагу займають грошові доходи. Але якщо в 2000 р. їх питома вага становила 68%, то починаючи з 2004 р. перевищила 85% і до 2009 р. досягла 88,5%.

Питома вага вартості спожитої продукції, одержаної з особистого підсобного господарства і від самозаготівель у 2000 р. становила 17%, потім вона почала стрімко знижуватися до 4-4,6% у і 2009 р., тобто частка даного виду ресурсів скоротилася в 4 рази. Пільги і субсидії займають невелику питому вагу в структурі ресурсів. У 2009 р. вона становила лише 0,6%, тоді як у 2000 р. – 2,9%.

Протягом останніх років спостерігається поступова зміна структури ресурсів населення:

зростає питома вага доходів від заробітної плати, підприємницької діяльності, самозайнятості, пенсій, стипендій, соціальної допомоги, а питома вага різних пільг і субсидій зменшується.

Аналіз структури грошових доходів показав, що свої потреби домогосподарства в основному задовольняли за рахунок таких джерел ресурсів, як оплата праці, а також пенсії, стипендії та соціальна допомога.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Починаючи з 2000 р. сукупні витрати за місяць у розрахунку на одне домогосподарство зросли в 5 разів і наприкінці 2009 р. становили 2754,1 грн., що на 6,3% більше, ніж у попередньому році. Максимальне збільшення витрат (на 50%) було зафіксоване в 2008 р. і в 2005 р. – 36%.

Скорочення витрат у 2009 р. пояснюється відносно малим, майже непомітним зростанням доходів серед населення України, причому якщо доходи зросли лише на 4,2%, то витрати – на 6,3%.

Саме тому частина суспільства, що виявилася на межі виживання, збільшилася.

Скорочення у 2009 р. порівняно з 2008 р. реальних наявних доходів населення вплинуло на зміни в структурі сукупних витрат. Найвагомішою статтею (50%) сукупних витрат продовжували залишатися витрати на продукти харчування..

Порівняно з 2008 р. питома вага цих витрат збільшилася на 1,1 в.п., а за останні десять років скоротилася на 14,9 в.п. Причому в даний час 13% населення витрачають весь свій бюджет на придбання продуктів харчування, а в 2008 р. даний показник становив 9%. В структурі сукупних витрат населення витрати на харчування (не враховуючи тютюнові вироби та алкогольні напої) стабільно перевищують 50-відсотковий рівень, що свідчить про те, що населення України згідно міжнародним стандартам є бідним. Витрати на алкогольні напої та тютюнові вироби у 2009 р.

збільшилися і досягли рівня 2000 р. (3%), тобто населення країни в період кризових явищ намагається пом’якшити обстановку, вдається до наркотичних речовин. Питома вага витрат непродовольчих товарів упродовж аналізованого періоду зростала, але у 2009 р. зменшилася до рівня 2006 р. (34,7%).

У цілому спостерігається зростання неспоживчих витрат за 2000-2008 рр. на 7,1 в.п., або у рази. Однак уже в 2009 р. відбулося зниження в основному за рахунок зменшення питомої ваги витрат, які направлялися на нагромадження не фінансових активів. Таким чином, докризовий період (до 2008 р.) характеризується позитивними зрушеннями як у структурі витрат, так і в структурі доходів населення України.

Рівень соціального розвитку суспільства, а також усю негативну сторону економічної кризи підтверджує і показник безробіття, який збільшився в країні у 2009 р. порівняно з 2008 р. на 2,7% (серед населення у працездатному віці). У 2007 і 2008 р. спостерігався мінімальний рівень безробіття – 6,9%. Протягом 2000-2008 рр. рівень безробіття зменшився в 1,8 раза.

Ще однією соціальною проблемою в Україні є бідність пенсіонерів. Так, 90% пенсій, що призначаються на загальних підставах (тобто недержавним службовцям, не працівникам суду або прокуратури, не військовим), нижче за реальний поріг бідності. Упродовж 2000-2009 рр. відбувається стабільне збільшення розміру пенсій. У 2009 р. вона зросла порівняно з 2008 р. на 11,2%. Проте, якщо в економічно розвинених країнах, співвідношення пенсій і середньомісячної заробітної плати становить приблизно 70%, то в Україні – 52,4% (у 2009 р.). Через низьке співвідношення пенсій і зарплат становище непрацюючих пенсіонерів залишається вкрай важким, розмір пенсій не забезпечує задоволення всіх потреб населення похилого віку, і без кардинальної зміни системи фінансування істотно збільшити його неможливо.

Аналіз динаміки рівня бідності за відносним критерієм впродовж 2000-2009 рр. свідчить про загальну стабільність ситуації та певні проблеми у профілях бідності, а саме про надвисокі індикатори бідності серед дітей та доволі високі значення індикатора серед працюючих. Такі профілі можуть вказувати, з одного боку, на неефективність державної соціальної політики по відношенню до дітей, а з іншого – на проблеми у сфері праці, коли зайнятість не гарантує достатнього доходу для задоволення основних потреб та не захищає сім’ю від бідності. В той же час диференціація за доходами серед бідних є незначною, а глибина бідності коливається у межах 23-25%.

В Україні спостерігається надмірна поляризація населення за рівнем доходів. Чисельність населення з доходом нижче за прожитковий мінімум значно скоротилася – з 80% у 2000 р. до 16% у 2009 р. Рівень доходів низькодохідних груп населення знаходиться на межі фізіологічного мінімуму, і як наслідок цього – їх ослаблене здоров’я і невисокий рівень освіти, оскільки відбулося достатньо різке скорочення обсягів споживання більшістю населення країни саме цих видів соціальних послуг.

Однією з найпоказовіших характеристик є постійне зростання частки видатків на соціальні потреби в сукупних державних видатках. Упродовж 2000-2009 рр. річні видатки на соціальний захист становили в середньому 22% загальної суми видатків, зазначеної у консолідованому бюджеті України. Максимум було відмічено у 2005 р., коли видатки зведеного бюджету на соціальний захист становили 28,1%, або 9% ВВП. Відповідно до політики уряду 2007 р., спрямованої на економічний розвиток, збільшилися видатки на розвиток, у результаті чого частка видатків на соціальний захист знизилася до 6,7% ВВП [5, с. 155]. У 2008 р. знову було зафіксовано зростання видатків на ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ соціальний захист, і частка його у ВВП досягла 7,8%. Частка соціальних видатків у сукупних видатках держави підвищилася з 12,4% у 2000 р. до 28,9% у 2009 р.

Проведений аналіз формування і реалізації соціальної політики в Україні дозволяє дійти висновку, що мають місце системні деформації, серед яких слід відзначити:

концептуальну неусвідомленість соціальної складової (державна політика поки що розділяється на окремі економічну і соціальну складові);

відсутність системного підходу до формування державних соціальних гарантій, сучасного інструментарію вибору пріоритетів соціальної політики і механізмів її реалізації;

повільне просування соціальних реформ (механічне збільшення ресурсного забезпечення соціальної сфери підмінило собою зміни, які мали відбутися в її реорганізації, технологіях забезпечення соціальних потреб, збільшенні соціальної віддачі ресурсів, що направляються на розвиток соціальної сфери);

уповільнення темпів зростання реальної заробітної плати через прискорення інфляційних тенденцій;

значну диференціацію заробітної плати в регіональному вимірюванні та за видами економічної діяльності (жителі регіонів із найнижчою заробітною платою одержують в 2,2 раза менше жителів м. Києва);

гальмування пенсійної реформи при погіршенні фінансового стану діючої пенсійної системи:

Пенсійний фонд практично наполовину переведений на дотації з Державного бюджету, які становлять близько 30 млрд. грн.;

різке погіршення становища на ринку праці, тенденції активного вивільнення працівників і погіршення стану з оплатою праці працюючих;

недосконалість нормативно-правового забезпечення у сфері соціального захисту, відсутність єдиної системи соціального права;

надмірну кількість задекларованих соціальних пільг при фактичному недотриманні принципів їх цільового призначення, збільшення кількості пільг і розширення кола пільговиків не підкріплено можливостями бюджетного фінансування;

нераціональність системи соціальних послуг, перевантаженість держави мережею бюджетних установ, які виконують різні функції в соціальній сфері;

активне збільшення бюджетних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення. У той же час недостатньо фінансуються програми охорони здоров’я, заходи щодо підтримки соціального захисту дітей, інформатизації освітніх установ, охорони праці тощо;

зведення соціальної політики до переважання заходів компенсаційного характеру відносно окремих верств населення, різних регіонів, здійснення заходів на рівні грошово-компенсаційних механізмів;

безадресність при розподілі значної частини державних коштів, які направляються на соціальний захист населення.

Офіційні дані не повністю відображають рівень розвитку країни, тому для суб’єктивної оцінки соціального стану населення України слід навести результати соцопитування.

Так, згідно з результатами соціологічного опитування, проведеного Центром соціальних досліджень «Софія» [6], на початку літа 2008 р. (ще до початку розвитку проявів фінансової кризи в Україні) майже 94,2% респондентів характеризували економічну ситуацію в країні як «погану».

47,9% опитаних вважали, що економічна ситуація і в подальшому погіршуватиметься. Значна частина (39,4%) респондентів вказали на суттєве погіршення матеріального стану їх сімей. Причому 18,2% респондентів повідомили, що їх становище погіршилося «істотно».

Зростають соціальна втома та пасивність населення, знижуються очікування добробуту в майбутньому, звужуються перспективи особистого, сімейного та соціально-економічного планування. Як наслідок, знижується готовність українців брати конструктивну участь у трансформації суспільства, гальмується формування громадянського суспільства в Україні.

У період з 9 по 18 жовтня 2009 р. Київський міжнародний інститут соціології провів всеукраїнське опитування громадської думки. Методом інтерв’ю опитано 1997 респондентів, що проживають у всіх областях України, Криму та Києві за стохастичною вибіркою, репрезентативною для населення України віком від 18 років [7].

Згідно з результатами опитування наслідки кризи не відчули приблизно 5% населення.

Відчули наслідки кризи 93% населення України, зокрема:

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ 83% людей відчули кризу через зростання цін і тарифів;

46% – через зниження рівня своїх доходів;

7% – через затримки виплат заробітної плати або пенсій;

11% – через втрату роботи.

Порівняно з даними опитувань, які проводилися в лютому і квітні 2009 р., дещо збільшилася кількість тих, хто втратив частину своїх заощаджень (з 8% у лютому до 11% у жовтні). Проте ситуація з виплатами пенсій і заробітної плати поліпшилася – у лютому таких постраждалих було 14%, у жовтні – вдвічі менше (7%). Відповідні дані наведено в табл. 2.

Таблиця Результати опитування населення України щодо наслідків економічної кризи [7] Україна Україна Різниця Чи відчули Ви особисто наслідки в цілому, %, в цілому, %, (жовтень економічної кризи?

лютий 2009 р. жовтень 2009 р. мінус лютий) Я поки що не відчув наслідків кризи 6,6 5,1 -1, Я втратив частину своїх заощаджень 7,8 11,4 3, Я не можу зняти гроші з депозиту 5,1 2,9 -2, Мені стало важче виплачувати кредит 8,6 6,6 -2, Я не можу одержати кредит 3,7 2,9 -0, Я втратив роботу 11 11,0 Знизився рівень моїх доходів 43,7 45,8 2, Мені затримують виплату зарплати, пенсії 13,5 6,8 -6, Мене відправили до неоплачуваної 4,6 2,5 -2, відпустки Зросли ціни і тарифи 80,4 82,9 2, Інше 2,3 1,9 -0, Важко відповісти 0,7 2,0 1, Понад усе відчувають зниження рівня доходів жителі Західного регіону (50%);

на другому місці – Південний (46%) і Східний (45%) регіони. У Центральному регіоні на зниження рівня доходів поскаржилися 43% опитаних. Від зростання цін і тарифів найбільш постраждали жителі Східного регіону (87%), найменше – Західного (79%);

у Південному і Центральному регіонах трохи менше – і 81%.

Реалізація стратегічного курсу на досягнення в Україні європейських стандартів життя має ґрунтуватися насамперед не на екстенсивному збільшенні обсягів соціальних видатків бюджету та розширенні спектра соціального забезпечення, а на радикальному підвищенні якості та ефективності надання послуг соціальної сфери, створення та впровадження правових і організаційних умов недопущення зниження рівня життя населення України.

Розглядаючи напрями соціальної політики, перш за все необхідно визначитися з функціями державної та місцевої влади в соціальній сфері. Перерозподіл відповідальності з центру на місця, що відбувається зараз, багато в чому є закономірним, але стихійним, і потребує чіткого методичного та юридичного забезпечення і підкріплення відповідними бюджетними угодами.

Сфера компетенції державної влади має включати:

визначення і законодавче закріплення мінімальних, гарантованих усім громадянам країни соціальних стандартів;

макроекономічну ув’язку і координацію основ політики, яка здійснюється в галузях соціальної сфери;

пряме фінансування обмеженої кількості пріоритетних соціальних програм і розпорядження фондом соціальних субвенцій, призначеним для цільової підтримки територій, що знаходяться в особливо несприятливій ситуації.

Одним із напрямів удосконалення державної соціальної політики має стати законодавче й організаційне оформлення розмежування прав і відповідальності органів управління різного рівня за вирішення соціальних завдань, децентралізація управління соціальними ресурсами при збереженні регулюючої ролі державного центру. Це дозволить виключити надмірний паралелізм (наприклад, у ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ роботі Міністерства праці та соціальної політики, Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності) і забезпечити взаємну ув’язку при здійсненні політики в кожній із соціальних сфер і макроекономічному обґрунтуванні рішень щодо ключових соціальних питань.

Для забезпечення пріоритетних напрямів соціальної політики вона має здійснюватися з урахуванням запропонованих принципів (табл. 3).

Таблиця Принципи державної соціальної політики Принципи Зміст 1. Науковість Створення обґрунтованих соціальних нормативів, відрахувань із державного бюджету на фінансування соціальної сфери та ін.

2. Запобігливість Недопущення масового зубожіння населення, соціальних аномалій тощо 3. Досягнення оптимальної рівноваги Облік обмежених ресурсів у країні та окремих регіонах і між цілями соціальної політики та розробка оптимальних комбінацій усіх видів ресурсів і ресурсним забезпеченням напрямів їх використання 4. Соціальне реагування на зміну умов Проведення індексації доходів, створення нових форм життєдіяльності людей соціальної допомоги, розробка цільових комплексних програм соціального розвитку тощо 5. Соціальна справедливість Усі громадяни повинні мати основні соціальні гарантії 6. Фінансування соціальної сфери на Забезпечення пріоритетності соціальної сфери при змішаній державно-ринковій основі розподілі додаткових бюджетних доходів 7. Економічна ефективність соціальних Забезпечення відчутних результатів на конкретних етапах програм соціально-економічного розвитку суспільства з використанням раціональних обсягів видатків 8. Суспільна доцільність Обмеження контингенту тих, хто соціально захищається в суспільстві, тими, хто позбавлений можливості самозабезпечення 9. Самостійність органів місцевої Розширення кола соціальних проблем, вирішуваних влади органами місцевої влади, при пріоритетності державного підходу 10. Інформування населення про Висвітлення державними органами завдань збереження та соціальну політику держави розвитку соціального альянсу суспільства 11. Державна підтримка різних форм Забезпечення державної підтримки всіх форм залучення окремих верств населення підприємництва, зокрема середнього і малого бізнесу до ринкової структури При реалізації деяких із наведених принципів формування соціальної політики можна запропонувати такі варіанти. Так, наприклад, з точки зору економічної ефективності (зниження державних видатків) і соціальної справедливості доцільним буде введення пільг (зокрема, по податку на прибуток) для:

сім’ї, що має на утриманні представників старшого покоління. Пільга має бути як мінімум зіставною з розміром державних видатків по догляду, що надається в інтернатах для громадян похилого віку;

сім’ї, що має дитину, за якою здійснюється догляд удома. Пільга має бути зіставною із субсидіями, що виділяються на компенсацію нижчого розміру оплати батькам, які користуються послугами дитячих дошкільних установ, а також на харчування їх дітей у цих установах тощо. У цьому випадку не «каратимуться» сім’ї за те, що власними зусиллями, маючи більший дохід і спричиняючи велику економічну користь суспільству, вони ще беруть на себе за власною ініціативою піклування про представників старшого і молодшого покоління, не перекладаючи це на державу і суспільство.

Таким чином, стратегічна мета нової соціальної політики має бути спрямована на взаємну відповідальність держави і людини.

Досягнення поставленої мети і вирішення конкретних завдань потребує реалізації та ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ формування соціальної політики з урахуванням таких положень:

взаємна солідарна відповідальність усіх суб’єктів соціальної політики держави, неурядових об’єднань, підприємців, громадян за результати соціального розвитку;

добровільність і різноманіття форм участі людей у формуванні та реалізації соціальної політики;

відвертість і підконтрольність соціальної політики суспільству, людині;

міжнаціональна, міжконфесійна, міжгрупова і міжособистісна толерантність;

захист працездатного населення від соціальних ризиків переважно за страховими принципами;

гарантоване збереження раніше придбаних соціальних прав для людей, які фактично користуються цими правами, чий матеріальний стан багато в чому ними визначається. Розвиток системи соціального забезпечення непрацездатних громадян через підтримку відповідної інфраструктури (як державної, так і недержавної);

стимулювання (через створення правових, фінансово-економічних і організаційних умов) активної участі людей у формуванні власного добробуту і в суспільному житті.

РЕЗЮМЕ У статті виконано оцінку стану соціальної політики на державному рівні, здійснено порівняльний аналіз динаміки деяких соціальних показників в Україні за 2000-2009 рр., а також соціологічну оцінку впливу економічної кризи на соціальний стан населення.

Ключові слова: государственная социальная политика, экономический кризис, социальные показатели, население.

РЕЗЮМЕ В статье выполнена оценка состояния социальной политики на государственном уровне, осуществлен сравнительный анализ динамики ряда социальных показателей в Украине за 2000-2009 гг., а также социологическую оценку влияния экономического кризиса на социальное положение населения.

Ключевые слова: державна соціальна політика, економічна криза, соціальні показники, населення.

SUMMARY The state of social policy at state level is estimated in the article, the comparative analysis of dynamics of some social indicators in Ukraine for 2000-2009 and also a sociological estimation of influence of economic crisis on population social position is carried out.

Keywords: state social policy, economic crisis, social indicators, population.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Праця України у 2009 році: стат. зб. / Держкомстат України;

відп. за випуск І.В. Сеник. – К., 2010.

– С. 204, 273.

2. Статистичні щорічники України за 2002-2009 рр. / Держкомстат України;

за ред. О.Г. Осауленка.

– К.: Консультант, 2003-2010 рр.

3. Україна у цифрах у 2009 році / Держкомстат України;

за ред. О.Г. Осауленка. – К.: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – С. 30, 50, 192, 194.

4. Цілі Розвитку Тисячоліття. Україна-2010: національна доповідь / М-во економіки. – К., 2010. – С.

35.

5. Україна в 2005-2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку / за заг. ред. Ю.Г. Рубана. – К.: НІСД, 2009. – 655 с.

6. Економічні орієнтації населення (дані опитування населення України): за результатами опитування населення України, проведеного Центром соціальних досліджень «Софія» / Центр соціальних досліджень «Софія», липень 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.sofia.com.ua/page3.html.

7. Всеукраїнське опитування громадської думки Київського міжнародного інституту соціології «Відчуття наслідків економічної кризи населенням України. Динаміка бідності в Україні, 1994 2009 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kiis.com.ua/txt/doc/29042009/pr.doc.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ МОДИФИКАЦИЯ СОЦИАЛЬНОЙ СРЕДЫ И ЕЕ ВОЗДЕЙСТВИЕ НА ПРИРАЩЕНИЕ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦИАЛА Благоразумова О.В., старший преподаватель Харьковского торгово-экономического института Киевского национального торгово-экономического университета I. Введение. Динамика современной цивилизации, которую определяют сегодня как информационно-инновационную, прямо пропорционально связана с возрастанием требований к качеству трудового потенциала, от которого зависит конечный результат всех элементов общественного воспроизводства. Ресурсные возможности трудового потенциала находятся под воздействием политических, экономических, институциональных, социальных отношений в обществе, которые складываются в соответствующей среде общения социума при фактически достигнутом уровне развития производительных сил и производственных отношений.

Социальная среда играет значительную роль в формировании творческих и конкурентных способностей трудовых ресурсов, нового качества жизни, здорового образа жизни людей, мотивации труда;

расширении круга интересов.

Изучение, обобщение, обоснование и уточнение теоретических подходов к стратегии и тактике социальных преобразований, адаптированных к рыночным реалиям и имеющих целью создание общественных условий для развития способностей человека, повышение его трудовой активности и производительности, накопление знаний, удовлетворение материальных и гуманитарных потребностей общества, выдвигает проблему в число первоочередных задач в структуре исследований. Однако с учетом происходящих глобальных тенденций в национальных и межнациональных экономиках на пути к новому мировому сообществу некоторые аспекты функционирования и развития социальной среды недостаточно изучены и остаются дискуссионными.

Это объясняется не только многообразием теоретических подходов к решению проблемы, но и динамизмом быстроменяющейся ситуации, требующей систематического исследования и корректировки социальной политики.

II. Постановка задачи. Стратегия и тактика развития социальной среды предполагает накопление трудового потенциала, повышение качества жизни социума и достижение определенных жизненно необходимых экономических, социальных, политических, экологических стандартов с тем, чтобы сохранить комфортную, здоровую, толерантную, безопасную среду обитания людей и обеспечить устойчивые, высокие темпы экономического роста.

Мировой кризис вызвал конъюнктурную паузу и ограниченную возможность в развитии социальной среды, обострил проблемы высококвалифицированной рабочей силы в аспекте обесценивания и непроизводительного использования трудового потенциала. В связи с этим анализ состояния, структуры и модернизации социальной среды позволит разработать меры по сдерживанию негативных последствий кризиса, по обеспечению преемственности и сохранению созданных в ней структурных блоков стратегического назначения и их элементов, инновационных форм мировых адаптационных возможностей, обеспечивающих соответствие социальной среды рыночным требованиям.

III. Результаты. Ключевым понятием в данной статье является «социальная среда», научный подход к определению которой был заложен К. Марксом в его учении об общественно экономической формации как целостной социальной системе [1]. Среда – это совокупность явлений, процессов и условий, оказывающих влияние на изучаемый объект [2]. Социальная среда – это окружающий человека социальный мир, включающий в себя общественные (материальные и духовные) условия становления, существования, развития деятельности людей, неразрывно связанных с общественными отношениями, в которые эти люди вовлечены. Однако данное определение не едино. В специальной литературе можно встретить и такое определение: социальная среда – часть окружающей среды, состоящая из взаимодействующих индивидов, групп, институтов, культур и т. д. Она представляет собой совокупность материальных, экономических, социальных, политических и духовных условий существования, формирования и деятельности индивидов и социальных групп. Различают макросреду – социально-экономическую систему в целом и микросреду – непосредственное социальное окружение [2].

© Благоразумова О. В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ По мнению других авторов, социальная среда в широком смысле охватывает общественные институты, общественное сознание и культуру, а в узком смысле – непосредственное окружение человека – семью, трудовую, учебную, хозяйственную и другую общность людей.

Хозяйственная деятельность людей осуществляется в рамках определенных правил игры, основными из которых являются отношения собственности. Именно эти отношения, по мнению Г. П. Журавлевой, определяют социальную среду, что находит отражение в результативности хозяйствования [3]. А. Смит писал, что «человек, который не в состоянии приобретать никакой собственности, не может иметь никаких других интересов, как есть побольше и работать поменьше»

[4].

В социальной психологии отмечается, что социальная среда обеспечивает конкретные условия жизнедеятельности человека, необходимые для его социализации и выражающиеся в конкретных общественных отношениях, традициях, нравственных и правовых устоях, при которых рождается и живет индивид [5].

Социологи подчеркивают, что социальная среда – это нечто большее, чем среда обитания и связывают рассматриваемую категорию с социальной практикой человека, осуществляемой в пространстве и во времени [6].

В настоящее время появилось большое число работ, посвященных как реформированию всего социального сектора и социальной среды, так и анализу их воздействия на человеческий и трудовой потенциалы, экономический рост. Накоплен значительный научный опыт по многоаспектным проблемам развития социальной среды жизнедеятельности социума. Существенный вклад в исследуемую проблему внесли Абалкин Л., Богиня Д., Глазьев С., Гришнова О., Данилишин Б., Задорожный Г., Заславская Т., Ким М., Львов Н., Нуреев Р. и др.

На основе критического обзора различных дефиниций понятия «социальная среда» мы предлагаем рассматривать ее как качественную характеристику жизнедеятельности, жизнеспособности и жизнеобеспечения людей, раскрывающую по отношению к обществу в целом критерии его социально-экономических условий по удовлетворению материальных и гуманитарных потребностей и интересов человека.

На социальную среду влияют такие факторы как: политико-правовые (концепции законодательных актов государственного управления и регулирования, формы собственности);

экономические (уровень и качество жизни, реальные доходы, уровень потребления материальных благ и услуг, обеспеченность населения материальными благами);

трудовые (квалификация и профессионализм работников, самовыражение и самоактуализация в труде);

социокультурные (образовательный и культурный уровень, воззрения и ценности, этические нормы);

демографические (продолжительность жизни, естественное движение населения, медицинское обслуживание);

институциональные (институты, определяющие тип экономического порядка и его эффективность, направление развития экономических систем).

Социальная среда характеризует условия воспроизводства человеческого потенциала, который во всем мире признается частью национального богатства и определяющим ресурсом экономического роста и развития.

В составе социальной среды следует выделить совокупность составляющих ее взаимосвязанных элементов, представляющих собой функциональное назначение сфер жизнедеятельности (ресурсная, трудовая, информационная, инфраструктурная, социально-бытовая и экологическая), в которых проявляются и удовлетворяются потребности и интересы людей.

Система социальных интересов и потребностей, ее целостность является стимулом деятельности всех субъектов общества, определяя их поведение и их социально значимые акции.

По мере изменения жизненных условий и прогрессирующего развития постиндустриальной экономики трансформируются интересы и потребности. Так, становление экономической свободы на основе рыночных отношений приводит к тому, что частный интерес товаропроизводителя становится стимулом роста производительных сил, радикального преобразования всех социально-экономических отношений [6]. Соответственно социальные интересы, их взаимодействия и переплетения лежат в основе механизма производственных отношений.

Институциональной базой функционирования различных форм интересов выступает частная, корпоративная, государственная (в т. ч. муниципальная) собственность, поскольку она образует объективные потребности нормальной жизнедеятельности и устойчивого развития общностей.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ При несовпадении частных, общих и коллективных интересов государство регулирует и корректирует их проявления с целью защиты общих интересов, поскольку их противопоставление обостряет весь спектр социальных отношений. К таким противоречиям можно отнести, в первую очередь: противоречия между ограниченными ресурсами и возрастающими потребностями, между эффективностью производства и занятостью экономически активного населения, между отраслями в воспроизводственном процессе, между социальными группами населения на фоне поляризации общества.

Модулятивность социальной среды (при учете противоречий) в достаточной степени обеспечит необходимую социуму степень социализации объектов общественных отношений. Исходя из рассматриваемых подходов характеристики социальной среды, которая изучается в единстве и соответствии потребностей, интересов и специфических сфер предметной сущности ее структурных элементов, нами предложена объемная модель, в которой выделены две стороны, формирующие социальную среду:

– удовлетворение потребностей и интересов;

– основные сферы жизнедеятельности и условия жизни (см. рис.).

Из рисунка видно, что представленная структура социальной среды состоит из шести блоков – сфер жизнедеятельности человека: ресурсной, трудовой, информационной, инфраструктурной, социально-бытовой и экологической. В каждом из этих блоков имеются компоненты потребностей и интересов индивида и общества, а именно: благополучие, духовно-культурные, самореализация и семейно-родовые.

Системный анализ социальной среды по каждой из составляющих ее объемной модели позволит определить возможности, ресурсы и условия, в которых осуществляется жизнедеятельность социума;

выработать новые стратегии человеческого развития и накопления человеческого и трудового потенциала;

наметить эффективные мероприятия по повышению потенциала экономики, ее роста и развития.

В ресурсной сфере представлены все имеющиеся виды ресурсов, включая и человеческие, степень их использования и способность создавать полезный эффект.

Сфера трудовой жизни – это сфера приложения труда, в которой реализуются способности и возможности трудового потенциала.

Организация современного общества естественным образом стягивает в единый узел разного рода социальные процессы, что требует использования информации, которая лежит в основе принятия решений всеми субъектами рыночной системы.

трудовая ресурсная информационная Сферы жизнедеятельности Потребности и интересы:

человека:

благополучия духовно-культурные самореализации семейно-родовые экологическая инфраструктурная социально-бытовая Рис. – Объемная модель социальной среды ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Запаздывание информационного развития перекрывает доступ к информации, порождает отставание в конкурентоспособности стартовых позиций социального роста по основным сферам социальной структуры.

Сфера социальной инфраструктуры способствует созданию условий для полноценного бытия человека и гармоничного развития личности. Объектами ее являются отрасли социальной инфраструктуры (образование, здравоохранение, культура, пассажирский транспорт, связь, ЖКХ и др.).

Социально-бытовая и экологическая сферы характеризуются качеством бытовых условий жизни, созданием экологически безопасной и комфортной среды проживания, мест работы и отдыха людей. Результативная деятельность экологических субъектов призвана решать такие задачи как налаживание экологической безопасности производств, оптимизация эколого-экономических соотношений, предупреждение негативных антропогенных действий на природу, утилизация отходов, обновление продукции и услуг, исходя при этом из социальной ответственности перед потребителями.

Переход к информационной системе хозяйствования, глобализация и интеграция экономики, конвергенция рынков социальных услуг, в т. ч. образовательных и оздоровительных, становление общего информационного и инновационного пространства в национальном и мировом масштабах выдвигают проблему разработки и внедрения инновационной модели развития социальной среды в разряд первоочередных. Потребность в инновационных изменениях испытывают вся структурные блоки социальной сферы, так как на их основе человеческий и трудовой потенциалы приобретают новые качества: гибкость, динамизм, вариантность, стабильность, прогнозируемость, преемственность и демократичность.

Становление зрелой инновационной социальной среды представляет собой процесс эволюции всей системы социальных отношений, которая охватывает проявление жизни социальных общностей и выражается в непрерывном функционировании социальной структуры, социальных институтов, норм и ценностей в рамках конкретно-исторической формации. Социальная среда, будучи облеченной в формы циклического воспроизводства поколений людей, воплощает тенденции изменения экономической системы конкретного этапа общественного развития.

Элементами модернизации социальной среды в настоящее время являются:

привлечение многообразных субъектов в ее инновационное развитие, в том числе негосударственных и общественных организаций, домохозяйств, отдельных граждан;

направленность инновационных преобразований на достижение прогрессивных социальных стандартов национального уровня и уровня развитых стран с учетом приоритета человеческого фактора. Социальные стандарты – это норма, норматив, эталон, образец, модель нового качества потребностей человека в материальных и гуманитарных благах и услугах на данном периоде развития производительных сил и состояния экономики, реализуемых за счет бюджета всех уровней, внебюджетных средств и средств населения. Они являются критериями желаемого и достаточного уровня развития социальной сферы, инструментом распределения, обмена и потребления ресурсов, исходя из социальных приоритетов общества. Интерес к проблеме разработки социальных стандартов особенно обострился в связи с процессами трансформации мировоззренческих представлений и ценностных ориентаций людей, живущих в условиях глобализации, открытости экономики страны. Поскольку социальные стандарты становятся инструментом регламентации важнейших параметров социального развития со стороны органов государственной власти, местного самоуправления и общественных объединений в рыночной экономике, то предпочтительнее, пользоваться персонифицированными, то есть рассчитанными на душу населения, показателями. Это позволит повысить эффективность использования финансовых средств, выделенных на развитие социальной среды и удовлетворение потребностей людей в социальных услугах. Соответствующие важнейшие социально-экономические индикаторы могут отражаться в общедоступных средствах массовой информации наряду с данными, предоставляемыми Госкомстатом Украины;

создание единого социального пространства, особенно в трудовой сфере, формами проявления которого является обеспечение свободного доступа к трудовой деятельности и знаниям, расширение сфер приложения труда, удовлетворение спроса на общественные услуги, социальное партнерство и сплоченность, проявление доверия и ответственность, рост количественных и качественных параметров трудового потенциала.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Модифицировать новую сущность социальной среды инновационного типа можно только при наличии прочных связей с фундаментальной экономической теорией и методологией системного подхода.

IV. Выводы. Таким образом, на основе анализа системы отношений, характерных для социальной среды, разработана ее рыночная модель, включающая основные сферы жизнедеятельности социума, потребности и интересы индивидуума, группы людей, общества и государства. Социальная среда как постоянно эволюционирующая категория определяется единством показателей, которые характеризуют уровень жизненных потребностей населения в социальных благах на данном этапе экономического развития и степень удовлетворения этих потребностей с учетом социальных стандартов и ресурсных возможностей общества. Стратегия и тактика последующей модернизации социальной среды имеет целью создание общественных условий для формирования новых представлений о возможном уровне материального и гуманитарного потребления, повсеместное применение прогрессивных социальных стандартов, способствующих приращению трудового потенциала общества. Все это позволит органам власти и управления ориентироваться при выборе приоритетов в решении стратегических социальных задач и концептуальных вопросов социальной политики, выявить конкретные проблемы при формировании бюджетных расходов.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ 1. Экономическая Энциклопедия. Политическая экономия [Текст] / Гл. ред. А. М. Румянцев. - Т.

4. Социология – Я. - М. : «Советская Энциклопедия», 1980. С. 5.

2. Социологический энциклопедический словарь. На рус., англ., нем., фран. и чеш. языках [Текст] / под ред. академика РАН Г. В. Осипова. – М. : Издательская группа ИНФРА·М-НОРМА, 1998.

– С. 338.

3. Журавлева, Г. П. Общеэкономическая теория [Текст]: учебник / Г. П. Журавлева, В. И. Ведяпин. – М. : ПРОМО-Медиа, 1995. – С. 38.

4. Смит, А. Исследование о природе и причинах богатства народов [Текст] / А. Смит. – М. :

Соцгиз, 1962. – С. 244-245.

5. Орбан-Лембрик, Лідія. Социальная психология [Текст] : навч. посіб. / Л. Е. Орбан-Лембрик. – К. : Академвидав, 2005. – 448 с. – (Альма-матер).

6. Большой толковый социологический словарь (Collins) [Текст] : в 2 т. / Д. Джерри, Дж. Джерри ;

пер. с англ. Н. Н. Марчук. – М. : Вече, АСТ, 1999. – Т. 2 (П–Я). – С. 239.

7. Экономическая энциклопедия [Текст] / глав. ред. Л. И. Абалкин. – М. : ОАО «Экономика», 1999. – С. 242.

РЕЗЮМЕ У статті розглядаються поняття і склад соціального середовища як якісної характеристики умов життєдіяльності соціуму. З позиції економічної теорії запропонована об’ємна модель соціальної сфери і виділені її структурні блоки – сфери життєдіяльності людини, що впливають на формування кількісних і якісних характеристик трудового потенціалу. Розглянуті напрями модернізації соціального середовища і побудови її якісно нової моделі інноваційного типу. Рекомендовані основні заходи практичного використання ринкової моделі соціального середовища з метою знаходження резервів трудового потенціалу як головного ресурсу нематеріального багатства.

Ключові слова: соціальне середовище, соціум, соціальна сфера, життєдіяльність людини, інновації, ринкова модель соціального середовища, трудовий потенціал РЕЗЮМЕ В статье рассматриваются понятие и состав социальной среды как качественной характеристики условий жизнедеятельности социума. С позиции экономической теории предложена объемная модель социальной сферы и выделены ее структурные блоки – сферы жизнедеятельности человека, влияющие на формирование количественных и качественных характеристик трудового потенциала.

Рассмотрены направления модернизации социальной среды и построение ее качественно новой модели инновационного типа. Рекомендованы основные мероприятия практического использования рыночной модели социальной среды с целью изыскания резервов трудового потенциала как главного ресурса нематериального богатства общества.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Ключевые слова: социальная среда, социум, социальная сфера, жизнедеятельность человека, инновации, рыночная модель социальной среды, трудовой потенциал SUMMARY In the article a concept and composition of social environment is examined as high-quality description of terms of vital functions of social. From position of economic theory is offered the by volume model of social sphere and are selected its structural blocks-spheres of vital functions of man, influencing on forming of quantitative and high-quality descriptions of labor potential. There are considered the directions to modernization of social environment and construction of it high-quality to the new model of innovative type.


There are recommended the basic measures of the practical use social environment of market model with the purpose of research of backlogs of labor potential as main resource of non-material riches of company.

Keywords: the social environment, society, social sphere, vital functions of man, an innovation, market model of the social environment, labor potential ІДЕНТИФІКАЦІЯ РИЗИКІВ І ЗАГРОЗ ЕКОНОМІЧНІЙ БЕЗПЕЦІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ПРІОРИТЕТИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ЇХ МІНІМІЗАЦІЇ Бойкевич О.Р., аспірант кафедри економіки підприємства Львівської комерційної академії Мандрик О.Я., аспірант кафедри економіки підприємства Львівської комерційної академії Постановка проблеми. Особливості ведення торговельної діяльності, ускладнені складним фінансово-економічним становищем в регіонах України, невисокою купівельною спроможністю населення та малокерованим (з боку держави) процесом розвитку конкурентного середовища в торгівлі визначають досить широкий спектр загроз життєздатності підприємств. Усвідомлення джерел загроз, обґрунтування управлінських рішень з їх локалізації, потребують декомпонування та типологізації найбільш істотних загроз безпеці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематику економічної безпеки підприємництва регіону, зокрема щодо аспекту визначення загроз безпеці, вивчали як вітчизняні так і зарубіжні науковці. Зокрема, можна виділити праці таких авторів, як: В. Шлемко, М. Тумар, В. Франчук, Т.

Васильців, Е. Бухвальд, С. Реверчук, А. Козаченко, В. Геєць. Проте, існують певні особливості притаманні торгівлі, що потребує глибшого вивчення саме у цій сфері.

Метою статті є ідентифікація ризиків та виявлення джерел загроз економічній безпеці підприємств торгівлі та формування пріоритетів регіональної політики їх мінімізації.

Виклад основного матеріалу. Виявлення і вжиття заходів, спрямованих на запобігання загрозам економічної безпеки, припускає систематичну аналітичну і прогнозну діяльність з аналізу стану підприємства в результаті виконання його стратегічних рішень, під впливом всіх тенденцій і процесів, включаючи зміну попиту на продукцію, обсяги інвестицій і т. ін.

Значний інтерес становить поділ сигналів, які позитивно і негативно впливають на результати функціонування торговельного підприємства, оскільки негативними є загрози його фінансово господарської діяльності. Загрозою є сукупність умов, процесів, факторів, які перешкоджають реалізації економічних інтересів (йдеться про місію й цілі на відповідному етапі життєвого циклу) суб'єкта господарської діяльності чи створюють небезпеку для нього. По суті, загроза економічної безпеки може бути визначена як збиток, інтегральний показник якого характеризує рівень зниження (втрати) економічного потенціалу торговельного підприємства за визначений проміжок часу.

За результатами аналізу сучасних умов середовища функціонування підприємств торгівлі в регіонах України видається об’єктивно доцільним виокремлення сукупності внутрішніх та зовнішніх загроз, узагальнених за структурними складовими безпеки [2, 6]. Кожна складова економічної безпеки характеризується великою сукупністю загроз діяльності торговельного підприємства, які формуються у внутрішньому та зовнішньому середовищі його функціонування. В процесі аналізу фінансово-господарської діяльності торговельних підприємств виділено загрози за кожною функціональною складовою безпеки. Ці набори загроз в основному носять негативний характер і в певній мірі піддаються управлінню з боку підприємства.

© Бойкевич О.Р., Мандрик О.Я., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ З огляду на особливості ведення фінансово-господарської діяльності у сфері торгівлі найбільш негативні наслідки можуть принести загрози, які стосуються фінансової, продуктової та інформаційної безпеки підприємства. Так, за фінансовою складовою безпеки доцільно вживати заходи направлені на недопущення реалізації таких загроз: втрати значних обсягів фінансових ресурсів через недостатньо ефективне управління ними;

прорахунків в інвестиційній політиці;

фінансові втрати внаслідок не реалізації запланованих заходів (страхування, інвестування, тощо);

використання неефективних інструментів управління ризиком у контрактах;

критичного зниження якості дебіторської заборгованості;

недостатньо ефективної та нераціональної структури активів та пасивів суб’єктів господарювання;

різкого зростання витрат внаслідок непередбачуваного і надмірного споживання матеріальних та енергетичних ресурсів;

перевищення планової суми витрат обігу (внаслідок нераціональної витрати коштів на організацію торгівельного процесу);

фінансових втрат внаслідок несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій у зв’язку з невдалим вибором комерційного банку;

збільшення фонду оплати праці внаслідок позапланового збільшення заробітної плати окремим працівникам підприємства. Ці загрози повинні відслідковуватись в процесі діяльності торговельного підприємства, а зусилля управлінського персоналу мають бути зосереджені на їх ліквідації. Крім цих загроз, на фінансову безпеку торговельного підприємства діє низка загроз, що виникають в зовнішньому середовищі його функціонування і які в меншій мірі піддаються чи взагалі не піддаються управлінню з боку підприємства. Такі загрози потребують постійного моніторингу з боку відділу безпеки підприємства та, у випадку настання, вжиття необхідних заходів з мінімізації їх негативного впливу на підприємство. До них віднесемо: надмірність податкового навантаження;

складність доступу та високу вартість фінансових ресурсів;

зростання інфляції;

високий рівень конкуренції;

надмірність державного нагляду у сфері господарської діяльності, що призводить до штрафів, санкцій;

кризу грошової і фінансово-кредитної систем;

наявність значних фінансових зобов'язань в підприємства (як великої величини позикових засобів, так і великих заборгованостей підприємству);

критичне зниження обсягів товарообороту (внаслідок погіршення іміджу, втрати довіри, лояльності споживачів);

непередбачувані зміни умов інвестування;

втрата фінансових ресурсів внаслідок різких змін на валютному, фондовому ринках;

зниження дохідності внаслідок зменшення процента та дивідендів по портфельним інвестиціям, вкладам, кредитам;

введення цінового контролю на певні види товарів;

зростання закупівельних цін;

заборону (обмеження) обміну національної валюти у валюти платежу, здійснення грошових переказів в країну та за її межі;

зростання цін на енергоносії;

зміну чисельності та структури населення, його купівельної спроможності;

неотримання страхового відшкодування при втраті застрахованого товару (в процесі його транспортування, експлуатації);

зростання рівня цін і тарифів на послуги суб’єктів ринку.

Щодо продуктового складника безпеки торговельного підприємства, то в першу чергу служба безпеки повинна зосередити свою увагу на загрозах, що можуть виникнути внаслідок: низької конкурентоспроможності продукції;

відсутності ефективної системи управління якістю продукції та гарантійного (сервісного) обслуговування;

ризику псування продукції;

негнучкої асортиментної політики;

невдалої цінової політики;

збільшенні кількості бракованого товару, продукції з дефектами;

неправильного вибору ринків збуту продукції;

невмілого позиціювання товару чи невдалого розташування його в торговельній залі. В той же час, необхідно враховувати можливість настання небажаних наслідків в результаті дій контрагентів (постачальників, посередників), зміни кон’юнктури ринку, сезонності реалізації продукції, недобросовісної конкуренції, псування чи втрати продукції в процесі транспортування, зниження цін на продукцію, наявності (нестачі) близьких і конкурентноспроможних по ціні товарів-замінників, недиверсифікованості постачальників продукції, відмови (повернення) покупців від отриманої продукції.

Інформація є одним з найважливіших ресурсів будь-якого підприємства, адже її доступність, повнота, достовірність та своєчасність надає йому конкурентні переваги над іншими учасниками ринку. При управлінні інформаційною компонентою безпеки торговельного підприємства необхідно враховувати ризики: достовірності та доступності інформації;

сучасності технології захисту інформації;

несанкціонованого доступу до інформації, її знищення;

неправомірного копіювання даних з носіїв інформації;

програмного дешифрування зашифрованих даних;

втрати інформації внаслідок збоїв апаратури, помилок програмного забезпечення;

використання різного програмного забезпечення для введення і зберігання інформації, розголошення конфіденційної інформації персоналом підприємства та ін. Перераховані загрози можна усунути шляхом проведення необхідних ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ заходів (використання одного (однотипного) програмного забезпечення, резервного копіювання даних, шифрування даних, використання системи паролів, введення системи матеріальної відповідальності за розголошення конфіденційної інформації тощо) та їх достатнього фінансування.

Висока вартість та недосконалість програмного забезпечення, його швидка моральна зношуваність, розголошення конфіденційної інформації та її втрата внаслідок інтернет-атак, використання технічних новинок суб’єктами зовнішнього середовища з метою отримання доступу до конфіденційної інформації входять в групу зовнішніх загроз інформаційній безпеці підприємства торгівлі та по своїй суті не можуть піддаватись управлінню з боку підприємства.


Забезпечення кадрової складової безпеки торговельного підприємства повинно передусім бути спрямоване на вжиття превентивних заходів щодо мінімізації негативного впливу: недостатньо ефективної системи управління підприємством;

високої плинності кадрів;

раптової зміни керівництва чи власників підприємства;

низької продуктивності праці;

відсутності ефективної системи мотивації персоналу;

низького рівня освіченості працівників;

умисних неправомірних дій чи бездіяльності працівників підприємства;

помилок у прогнозуванні та отриманні неправильних результатів;

збільшення втрат робочого часу. Діяльність з гарантування кадрової компоненти безпеки підприємства повинна також враховувати й зовнішні фактори ризику, а саме: недоліки в системі підготовки кадрів як для торгівлі, так і в сфері безпеки;

непередбачувані зміни ринкової кон’юнктури;

переманювання спеціалістів;

зміни величини та складу трудових ресурсів в районі діяльності підприємства.

Висока зношеність матеріально-технічної бази, низький рівень фондовіддачі, недостатній обсяг страхових товарних запасів, неефективне використання торговельної площі, обладнання, недотримання технологічних норм та стандартів, ризик пов'язаний із введенням нової техніки і технології становлять істотну загрозу нормальному та ефективному функціонуванню торговельного підприємства. Для усунення факторів, що можуть спричинити зниження рівня техніко-технологічної складової безпеки доцільно шукати шляхи залучення інвестицій, вигідних умов кредитування, оптимізації фінансових потоків та інших заходів з метою оновлення матеріально-технічної бази, її більш раціонального використання та досягнення бажаного рівня безпеки загалом. Таким чином можна не лише посилити техніко-технологічну складову безпеки торговельного підприємства, але й протистояти можливим загрозам зовнішнього середовища.

Найбільш значущими загрозами, які стосуються інституційно-правового поля діяльності підприємства та виникають у його внутрішньому середовищі є: недосконалість (невідповідність) внутрішньої нормативної документації вимогам чинного законодавства;

неефективна організаційна структура;

зміна форми власності, організаційно-правової форми господарювання;

зміни суті договірних взаємостосунків внаслідок непрофесіоналізму чи помилок юридичної служби;

відмова партнера від укладання договору після проведення переговорів внаслідок необхідності зміни початкових умов договору чи недобросовісності партнера;

ризик укладення договору на умовах, що відрізняються від звичайних для аналогічних підприємств в галузі;

ризик укладення договорів з неплатоспроможними чи недієздатними партнерами;

ризик нанесення шкоди третім особам;

ризик укладення договорів на поставку продукції в розмірах, що не відповідають їх збуту;

ризик підробки фінансових та інших документів персоналом підприємства.

До зовнішніх загроз можна віднести: недосконалість державного нормативно-правового регулювання, його часті зміни;

дії державних органів влади, що спричиняють шкоду інтересам підприємства;

недостатньо розвинену правову систему захисту прав інвесторів;

несанкціонований франчайзинг;

неможливість здійснення фінансово-господарської діяльності внаслідок військових дій, загострення внутрішньополітичної ситуації, конфіскації товарів і підприємств, введення ембарго;

введення відстрочки (мораторію) на зовнішні платежі внаслідок настання надзвичайних ситуацій;

обмеження доступу інвесторів до управління активами;

зміну умов входу підприємств у галузь;

введення нових обов’язкових податків та відрахувань;

обмеження імпорту/експорту товарів;

невиконання умов договорів внаслідок неплатоспроможності партнерів;

привласнення товарного знаку конкурентом.

Посилити інституційно-правову компоненту безпеки можна шляхом: розробки оптимальної системи документообігу із встановленням відповідних правил та норм руху документів;

посилення відповідальності управлінців юридичної служби;

відстеження змін у законодавстві та внесення відповідних поправок до нормативних документів на підприємстві;

розробки і укладання документів ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ та договорів, які відповідають не лише потребам підприємства, але й вимогам сучасного законодавства тощо.

В процесі функціонування торговельне підприємство може завдавати шкоду зовнішньому природному середовищу, впливати на екологію, що також є джерелом негативного впливу на його фінансово-господарську діяльність. До негативних внутрішніх факторів, що можуть призвести до погіршення екологічної складової безпеки можна віднести: форс-мажорні обставини;

невідповідність жорстким екологічним нормам;

використання та продаж екологічно небезпечних товарів;

недотримання правил та норм утилізації відходів;

зниження витрат на природоохоронну діяльність тощо. Посилення діяльності за перерахованими напрямами може не лише покращити стан екології в районі діяльності підприємства, але й позитивно вплинути на його імідж. До загроз, які варто враховувати при здійсненні торговельної діяльності і які можуть завдати критичної шкоди підприємству варто також віднести й: природні катаклізми;

техногенні катастрофи;

політичні обставини;

зміна норм екологічного законодавства.

Забезпечення надійності фінансово-господарської діяльності, збереження всіх видів ресурсів підприємства (фінансових, інформаційних, трудових, матеріальних) відноситься до сфери діяльності силової компоненти безпеки суб’єкта господарювання. Тому відсутність служби безпеки на підприємстві, низький рівень фізичного захисту персоналу та майна, порушення пропускного та внутрішньо-об’єктного режимів, виникнення фізичної (моральної) небезпеки керівництву чи працівникам підприємства, непередбачувані технічні проблеми апаратури, обладнання, що здійснює контроль та спостереження за безпекою може негативно позначитись на його функціонуванні, збереженні та ефективності використання усіх видів ресурсів. Таким чином, з метою гарантування стабільного довготривалого функціонування на торговельному підприємстві необхідно: сформувати службу безпеки (за наявності фінансових ресурсів) та розробити інструкції, правила її діяльності;

здійснити технічне оснащення підприємства;

найняти (за необхідності) службу охорони;

ввести строгий пропускний режим та реєстрацію відвідувачів та ін. Крім того, варто пам’ятати про можливість реалізації загроз із зовнішнього середовища, що стосуються: високого рівня корупції;

дій кримінальних угруповань, рейдерства;

нападу на персонал, пограбування;

крадіжки, знищення чи псування майна підприємства;

промисловий шпіонаж.

Крім виділення загроз за кожною функціональною складовою економічної безпеки, на наш погляд, видається доцільним ідентифікувати загрози й за видом торгівлі, де існують певні особливості ведення торговельної діяльності (традиційні крамниці, супермаркети та гіпермаркети, оптові підприємства, ринки).

Найбільш вагомою загрозою функціонування традиційних крамниць виступає зменшення обсягів реалізації продукції та критичне збільшення витратомісткості доходу через погіршення конкурентних позицій внаслідок витіснення з ринку крупноформатними об’єктами торгівлі. Це обумовлено тим, що крамниці не здатні ефективно конкурувати з великими торговельними підприємства через відсутність достатніх фінансових ресурсів, малої торговельної площі, що зумовлює наявність меншого асортиментного набору товарів і, як наслідок, неповного задоволення потреб споживачів. Ще одним джерелом загроз виступає можливість збільшення трансакційних витрат, що можуть зрости в процесі отримання дозволів і ліцензій на діяльність від державних та контролюючих органів і служб. На економічну безпеку торговельного підприємства-крамниці також негативно впливає монопольне становище постачальника продукції, що проявляється у можливості останнього диктувати умови на яких укладаються договори, змінювати умови постачання продукції чи цін на неї.

Крім цих загроз на діяльність підприємства впливають й зміни (погіршення) інституційного середовища торговельної діяльності з ініціативи органів державної влади. Ці зміни насамперед стосуються умов функціонування підприємства торгівлі й можуть проявлятись через прийняття небажаних законодавчих актів (що погіршують умови діяльності), рішень місцевих органів влади, реалізацію недосконалих програм розвитку та стосуватись змін ліцензування, вимог до отримання дозволів, торгових патентів. Зниження рівня фінансового забезпечення посилення конкурентоспроможності (у т.ч. на інноваційних засадах) також виступає джерелом небезпеки діяльності торговельного підприємства і може бути зумовлене реалізацією вище перерахованих загроз чи результатом рішень та дій власників підприємства.

Фінансово-господарська діяльність супермаркетів та гіпермаркетів має свої особливості, що, відповідно, формує специфічні для них джерела небезпек. Так, важливим джерелом загроз їх ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ діяльності виступає «внутрішня корупція» працівників середньої ланки апарату управління, що проявляється у формуванні власних вимог (які не збігаються і не передбачені умовами договорів) до постачальників продукції. Ще однією загрозою безпеці функціонування торговельного підприємства виступає критичне зниження ліквідності внаслідок нераціонального асортименту товарів, йдеться про надмірні товарні запаси, що призводить до їх несвоєчасного обороту й, відповідно, ймовірності реалізації прострочених товарів. Велика кількість торговельних підприємств, зокрема й супермаркетів, здійснюють свою діяльність шляхом укладання орендних договорів, що приховує в собі певну загрозу, яка може призвести до втрати доступу до торговельних приміщень та площ внаслідок втрати, розірвання чи зміни умов оренди.

Важливим фактором ефективності фінансово-господарської діяльності виступає місце розташування торговельного підприємства. Так, розташування гіпермаркетів за межами міста носить в собі певну загрозу, оскільки віддаленість розміщення зменшує загальний потік споживачів, що негативно позначається на обсягах товарообороту.

Загроза торговельній діяльності може проявлятись також як викрадення чи псування покупцями і персоналом продукції та інших товарно-матеріальних цінностей через їх недобросовісність, а також відсутність належної системи захисту товарно-матеріальних цінностей.

Також, в процесі діяльності на торговельне підприємство може здійснюватись тиск та вчинятись неправомірні дії з боку постачальників товарних запасів. Це може проявлятись у формі вимагання перегляду умов договорів, односторонньої їх зміни чи розірвання, нав’язування укладення договорів з третіми особами тощо.

Виникнення загрози погіршення інституційного середовища торговельної діяльності може стосуватись регулювання ціноутворення, проблеми якості і відповідності продукції стандартам, зміни в правилах збуту підакцизних товарів.

Певною мірою нетипові умови ведення торговельної діяльності притаманні й підприємствам оптової торгівлі. Ці умови й виступають джерелом виникнення загроз. Зокрема: погіршення ефективності логістичних процесів внаслідок зміни умов та правил обробки замовлень, доставки продукції та відсутність інноваційних технологій управління складськими процесами (приймання, збереження, відвантаження, облік руху, оптимізація використання складських площ, комплектація замовлень, управління персоналом);

встановлення високих цін у випадку монопольного становища на ринку може призвести до розірвання договірних відносин іншими учасниками ринку чи їх об’єднання з метою впливу на політику підприємства, перехід чи створення нових оптових торговельних підприємств;

низька механізованість складського господарства, що веде до залучення додаткової робочої сили і витрат на оплату праці;

збільшення витрат діяльності внаслідок зростання вартості складських приміщень, транспортних і страхових послуг;

активізація розвитку мережі роздрібно оптових крупно форматних об’єктів торгівлі та витіснення з ринку традиційних оптових підприємств;

недостатньо керовані процеси розвитку оптової та роздрібної торгівлі в Україні призвели до того, що сформовані раніше єдині дистрибуційні канали збуту продукції через оптові підприємства були скасовані та всі суб’єкти ринку включаючи й підприємства роздрібної торгівлі отримали доступ безпосередньо до виробників продукції, оминаючи оптову ланку, підприємства оптової торгівлі істотно втратили свої ринкові позиції.

Більше того, особливістю підприємства оптової торгівлі порівняно з роздрібною є істотно вужча глибина асортименту. Відповідно, втрата права на виключну дистрибуцію товару є більш значним економічним ризиком для оптового підприємства.

З огляду на те, що рівень торговельної надбавки в підприємств оптової торгівлі є меншим ніж в роздрібної, актуальною в системі управління фінансово-господарською діяльністю підприємства є проблема систематичного моніторингу обсягів оборотних активів (зокрема, товарних запасів) та рівня витратомісткості товарообороту. Йдеться про те, що збільшення рівня витрат при не змінних обсягах товарообороту призводить до покриття цих витрат за рахунок реалізованої продукції. Як наслідок, ймовірним та істотним є ризик критичного зменшення оборотних активів через недостатньо ефективну політику управління витратами, оскільки настання зазначеної ситуації потребує пошуку зовнішніх фінансових ресурсів для відновлення необхідної частини оборотних коштів.

Перевагою, проте й слабким місцем ринкової торгівлі є організація збуту продукції широкого асортименту, яку пропонує велика кількість дрібних роздрібних торговців. Організувати такий процес складно, тому зміна умов ринкової торгівлі породжує значну кількість ризиків збільшення трансакційних витрат, що є істотною загрозою, оскільки рівень цін на роздрібних ринках часто ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ нижчий за середній. Йдеться про трансакції, які полягають у такому як: 1) передача права орендувати торговельну площу від орендодавця до суб’єкта торгівлі;

2) передача права від держави до суб’єкта торгівлі здійснювати діяльність на ринку;

3) передача права контролюючих органів торговельному суб’єкту на здійснення торгівлі.

Особливістю діяльності ринкових роздрібних торговців є те, що більшість з них перебуває на спрощеній системі оподаткування, звітності та обліку, що є безсумнівною їх перевагою над іншими суб’єктами у сфері торгівлі. Проте, це виступає в той же час й джерелом загрози їх діяльності, оскільки вони є досить чутливими до змін, що стосуються цієї системи, адже це може призвести як до ускладнення умов, так і до збільшення вартості спрощеної системи оподаткування.

Погіршення ринкових позицій торговців може відбутись внаслідок появи та посилення конкуренції з боку крупноформатних об’єктів торгівлі, які спроможні запропонувати споживачам більш високий рівень обслуговування клієнтів та ширший, більш якісний асортимент продукції з післяпродажним обслуговуванням, а також більш гнучку систему цін. Таким чином, менший набір конкурентних переваг ринкових торговців може призвести до зниження їх ринкової частки і погіршення фінансово-господарського стану.

Для ринків (зокрема, непродовольчої спеціалізації) характерним є значна частка реалізації імпортної продукції, що постачається в Україну дрібними підприємцями. Відповідно зміна умов імпорту продукції має істотний вплив як на обсяги постачання товарів, так і на вартість транспортування і відповідно рівня цін.

Суб’єкти торговельної діяльності, що функціонують на ринках поставлені в залежність від умов які створюють для них власники ринкових площ та державні дозвільні служби. Оскільки, торговельне підприємство, розміщене на ринку, як правило, не є власником торговельних приміщень, будь-яка зміна умов торгівлі безпосередньо впливатиме на результати його діяльності. тобто, зміна умов торгівлі є джерелом істотних ризиків економічній безпеці торгівлі на ринках.

Додамо, що при визначенні загроз економічної безпеки торговельного підприємства необхідно враховувати й такі класифікаційні ознаки, як рівень ієрархії управління;

походження загрози (зовнішні, внутрішні);

сфера життєдіяльності підприємства;

систематичність прояву;

тривалість впливу;

міра керованості;

рівень впливу на ефективність функціонування підприємства.

Залежно від тих чи інших дій суб’єктів на різних рівнях ієрархії управління формуються загрози макроекономічного характеру (економіко-правове середовище підприємництва), регіонального та локального масштабу, а також підприємства як основного структурного елемента економіки. Загрози, що походять з різних рівнів, взаємозалежні між собою, зумовлюють одна одну.

Це визначається складними підпорядкованими зв'язками в системі управління національним господарством між органами влади і підприємствами торгівлі. Так, взаємозв'язок і обумовленість цих загроз виявляється, наприклад, в тому, що неефективна податкова політика держави обумовлює погіршення фінансової безпеки суб’єктів господарювання, що негативно впливає на їх фінансово економічну ефективність, заборгованість підприємств перед місцевим та центральним бюджетами, що, у свою чергу, є передумовою порушення економічної безпеки регіону і держави.

Таким чином, торговельне підприємство діє в умовах постійної можливості реалізації загроз його функціонуванню, тому для посилення безпеки торговельного підприємства за кожною функціональною складовою, доцільно використовувати систему превентивних заходів, яка передбачає здійснення дій з: 1) уникнення загроз (ризиків) (можна досягти шляхом: відмови від здійснення господарських операцій з високим рівнем ризику;

хеджування;

зниження частки залучених коштів в обороті підприємства;

підвищення рівня ліквідності активів;

здійснення операцій «своп», тощо);

2) мінімізації ризиків (наприклад, шляхом зменшення переліку форс-мажорних обставин в контрактах з контрагентами;

отримання від покупця гарантій (в формі страхування, поруки і т.п.) при укладенні споживчого кредиту;

використання опціонів при здійсненні біржових операцій та ін.);

3) диверсифікації (наприклад, через розширення видів діяльності;

диверсифікації постачальників;

диверсифікації асортименту реалізованих товарів;

диверсифікації портфелю цінних паперів, депозитного портфелю та ін.);

4) лімітування (доцільно здійснювати шляхом встановлення економічних та фінансових нормативів, які регламентують: максимальний об’єм комерційної угоди по закупівлі товарів, яка укладається з одним контрагентом;

максимальний розмір товарних запасів на підприємстві;

максимальний розмір споживчого кредиту, який пропонується одному покупцю;

мінімальний розмір оборотних активів у високоліквідній формі;

граничний розмір використання залучених засобів;

максимальний розмір депозитного вкладу, який розміщується в одному ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ комерційному банку тощо);

5) страхування (що доцільно проводити у формі як зовнішнього (за допомогою зовнішніх суб’єктів ринку), так і внутрішнього (самострахування), що здійснюється в рамках самого торговельного підприємства та націлене на забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок використання «премії за ризик», системи штрафних санкцій чи попереднього резервування частини фінансових засобів).



Pages:     | 1 || 3 | 4 |   ...   | 23 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.