авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 18 | 19 || 21 | 22 |   ...   | 23 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 20 ] --

Таблица 4. Изменение показателей инновационной деятельности в общем объеме продукции промышленности в регионах Брестской области Показатель Направление изменения показателя Ухудшился Улучшился Трудоемкость продукции 15 Зарплатоемкость продукции 14 Фондоемкость продукции 12 Экологическая нагрузка 12 Снижение затрат 10 Доля промышленной продукции в общем объеме промышленной продукции области 9 По всем показателям 2 Рассчитанное уравнение регрессии между объемом производства промышленной продукции (в фактических ценах) и анализируемыми показателями показывает о достаточной тесноте связи (коэффициент корреляции - 0,818). Более высоким темпам снижения трудоемкости, затратам труда на единицу продукции и интегральному показателю соответствует более высокий темп увеличения объема произведенной продукции. Противоположную направленность имеют показатели зарплатаемкость, фондоемкость и экологическая нагрузка, то есть для наращивания объемов производства необходимо увеличение фонда заработной платы, оснащение производства основными фондами и соответственно увеличивается экологическая нагрузка. Данная зависимость описывается уравнением вида:

Y 11,73 3,821x1 9,582 x2 1,168 x3 1,362 x 4 1,032 x5 12,25 x5, где: У - объем промышленной продукции;

х1 - трудоемкость;

х2 - зарплатаемкость;

х3 фондоемкость;

х4 - экологическая нагрузка;

х5 - снижение затрат на единицу продукции;

х6 интегральный показатель.

На основе анализа уровня и динамики исследуемого круга показателей и с учетом ранжирования рассматриваемых регионов по величине интегрального показателя за 2006 г.

регионы подразделены на две группы (таблица 5) Таблица 5. Группировка регионов по инновационной активности I группа Интегральный II группа Интегральный показатель показатель Жабинковский район 0,580 Брестский район 1, г. Брест 0,689 Кобринский район 1, Каменецкий район 0,873 Ивановский район 1, Барановичский район 0,905 Березовский район 1, г. Пинск 0,959 Дрогичинский район 1, г. Барановичи 0,965 Столинский район 1, Лунинецкий район 1, Ляховичский район 1, Пружанский район 1, Ивацевичский район 1, Ганцевичский район 1, Пинский район 2, Малоритский район 2, ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Регионы первой группы имеют относительно хорошие показатели по фондоемкости, экологической нагрузке, трудоемкости, зарплатаемкости. В период с 2000 по 2006 гг. улучшилось значение показателей по фондоемкости и экологической нагрузке (рисунок 1), что связано с своевременной модернизацией производства. В результате первая группа, располагая 31,6 % регионами, увеличила объем производства с 63,6 % в 2000 г. до 65,6 % в 2006 г. Следовательно, данная группа регионов является доминирующей в промышленности Брестской области.

трудоемкость 1, 0, экологическая нагрузка зарплатоемкость 2000 г.

2006 г.

фондоемкость Рисунок.1. Относительные показатели инновационной активности промышленности регионов I группы (средние по Брестской области равны 1) Во второй группе регионов, несмотря на ее многочисленность (68,4 % регионов) снизился удельный вес производства промышленной продукции за анализируемый период с 36,6 % до 34, %. В данной группе регионов улучшились такие показатели как трудоемкость, зарплатоемкость и экологическая нагрузка, а ухудшилась фондоемкость (рисунок 2), что связано в первую очередь с низкой инвестиционной активностью (менее 50 % общего объема финансирования в промышленность области) за период 2000-2006гг. Регионы второй группы обладают огромным трудовым и ресурсным потенциалом и проведение целенаправленной инвестиционной политики значительно может усилить социально-экономическое положение не только регионов, но и области в целом.

трудоемкость 2, 1, 0, экологическая нагрузка 0 зарплатоемкость 2000 г.

2006 г.

фондоемкость Рисунок 2. Относительные показатели инновационной активности промышленности регионов II группы (средние по Брестской области равны 1) ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Одним из направлений реализации инновационной политики в регионах Республики Беларусь стало создание функциональных зон с выделением в них технико-внедренческих зон. Так, в соответствии с Государственной программой социально-экономического развития и комплексного использования природных ресурсов Припятского Полесья ( включающего семь административных района) на 2010-2015 гг. от общего обьема финансирования программы 3,78 триллионов рублей на развитие промышленности выделено 16,2%, развитие сельского хозяйства 29,7, повышение эффективности использования мелиорируемых земель 20,7, развитие отраслей социальной сферы 17,0, развитие туризма 6,4%. Среди отраслей промышленности найбольший удельный вес инвестиций выделен в отрасли строительных материалов, пищевую, и машиностроение соответственно 49,3%, 26,5,и 19,7%. В структуре использования финансовых средств на новое строительство и реконструкцию выделяется соответственно: промышленность 89,1 и 10,9%;

социальная сфера 64,8 и 35,2%, сельское хозяйство 93,6 и 6,4%;

туризм 74,4 и 25,6%;

мелиорация 15, и 84,9%. Основными источниками финансирования программы являются республиканский бюджет, кредиты банка, средства инвестора, средства облигационного займа.

Принятие и реализация Государственной программы социально-экономического развития и комплексного использования природных ресурсов Припятского Полесья позволит создать научно технические, социально-экономические и информационные основы устойчивого развития регионов, обеспечивающие дополнительное вовлечение местных природных ресурсов для интенсивного развития экономики регионов, мобилизацию экспортного потенциала и привлечение инвестиций, сохранение условий воспроизводства ее природно-ресурсного потенциала, минимизацию негативного влияния экстремальных природных явлений и создание благоприятных условий проживания населения.

Повышение эффективности функционирования экономики требует перехода на инновационный путь развития. В идеале инновационная политика должна рассчитываться на национальном и региональном уровне. В регионах острее осознается необходимость внедрения результатов научно технического прогресса, однако регионы не имеют инновационной инфраструктуры. Рассмотренные регионы Брестской области имеют относительно слабые инновационные позиции даже по сравнению со средними областными показателями. Имеющиеся инновационные региональные разработки не связаны едиными принципами и единой идеологией, в результате за период с 2000 по 2006гг. в 68 % регионов отмечается низкая инновационная активность. Формирование функциональных зон с выделением в них технико-внедренческих зон является приоритетным направлением реализации инновационной политики в регионах Республики Беларусь СПИСОК ИСТОЧНИКОВ 1.Демчук М.И., Юркевич А.Т. Республика Беларусь: системные принципы устойчивого развития. Мн.: РИВШ БГУ,2003.-342с.

2. Domanski R. Rekombinacja czynnikow gospodarczych i rozwoj regionalny// Gospodarka i polityka regionalna okresu transformacji/ Red. Nauk. W. Kosiedowski. Torun: Wydawnictwo Uniwersytety Mikolaja Kopernika, 2001.

3. Mirskaya E. (1998) The role of international interactions in contemporary science in Russia// Science and Public Policy 25, no. 1. P.37-45.

4. Grosse T.G. Przeglad koncepcji teoretycznych rozwoju regionalnego// Studia Regionalne i Lokalne. 2002.

№1.

5. Амасенок Э.П., Бажанов В.А. Интегральная оценка инновационного потенциала регионов России.

Регион: экономика и социология, 2006 № 2 С.134-145.

РЕЗЮМЕ В зв’язку з недостатнім розвитком науково-технічної сфери в регіонах і малих містах, в якості оцінки інноваційної активності прийняті показники, що характеризують ресурсозбереження, на основі яких розраховані відносні та інтегральні показники. Не дивлячись на абсолютне збільшення об’ємів виробленої промислової продукції за період з 2000 по 2006 рр., більшість регіонів Брестської області погіршили свої конкурентні позиції. Проведене групування регіонів за інноваційною активністю свідчить, що модернізація виробництва поліпшує показники фондоємності та екологічного ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ навантаження. В регіонах з низькою інноваційною активністю змінюються показники трудомісткості та зарплатомісткості. Регіони володіють достатнім трудовим та ресурсним потенціалом, а проведення цілеспрямованої інвестиційної політики поліпшує соціально-економічне становище не лише регіонів, а й області в цілому.

Ключові слова: науково-технічна сфера, ресурсозбереження, регіони, ресурси, інновації РЕЗЮМЕ В связи с недостаточным развитием научно-технической сферы в регионах и малых городах в качестве оценки инновационной активности приняты показатели характеризующие ресурсосбережение, на основе которых рассчитаны относительные и интегральные показатели.

Несмотря на абсолютное увеличение объемов произведенной промышленной продукции за период с 2000 по 2006гг. большинство регионов Брестской области ухудшили свои конкурентные позиции.

Проведенная группировка регионов по инновационной активности показывает, что модернизация производства улучшает показатели по фондоемкости и экологической нагрузке. В регионах с низкой инновационной активностью изменяются показатели трудоемкости и зарплатоемкости. Регионы обладают достаточным трудовым и ресурсным потенциалом и проведение целенаправленной инвестиционной политики улучшает социально-экономическое положение не только регионов, но и области в целом.

Ключевые слова: научно-техническая сфера, ресурсосбережение, регионы, ресурсы, инновации SUMMARY Because of insufficient progress in scientific and technological research in the regions such parameters as resource saving have been used to evaluate innovative activities, and on their basis relative and integral rates have been calculated. In spite of the obvious increase in industrial output in 2000-2006 most districts of Brest region worsened their competitive characteristics. Having classified the districts onto groups, according to their innovative activities, the author shows that the modernization of production improves the rates in terms of funds and ecological load. In those districts where innovative activities are insufficient changes in labour expenses and wage expenses can be seen. The districts have a good labour and resource potential, and a well-planned investment policy can improve socio-economic situation both in separate districts and Brest region as a whole.

Keywords: research sphere, resource saving, regions, facility, innovative activities ІНВЕСТИЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ НА МАКРО- ТА МІКРОРІВНЯХ Фролова Т.О., к.е.н., доцент ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», доцент кафедри міжнародних фінансів Кіцул С.Ю., аспірант ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Дослідження з проблеми прийняття iнвестицiйних рішень започатковані у середині минулого сторіччя в працях С.К. Майєрса, Й.Ф. Магі, В.Н. Беренса, П.М. Хавранека та iнших авторiв.

Українські та зарубіжні учені І.А. Бланк, І.Т. Балабанов, Т.Г. Бень, А.В. Верба, О.А. Загородній, В.М.

Гранатуров, А.Б. Ідрисов, С.О. Москвин, А.А. Пересада, С.Ф. Покропивний, В.П. Савчук, C.Я.

Салига, В.А. Ткаченко, Р.Б. Тян, В.Г. Федоренко, О.Б. Шевчук та інші частину наукових досліджень присвятили теоретичним і методологічним питанням розроблення та реалізації інвестиційних проектів на підприємствах, формуванню механізму регулювання інвестиційної діяльності на рівні країни, регіонів і галузей господарства, вдосконаленню математичного апарату оцінювання ризику та ефективності проекту, впровадженню заходів «ризик-менеджменту» [1, с. 29].

На сьогодні існують різні визначення поняття «інвестиційна стратегія».

Так, І.А. Бланк розглядає інвестиційну стратегію як процес формування системи довготермінових цілей інвестиційної діяльності і вибору найефективніших шляхів їхнього досягнення [2]. А.П. Дука уточнює це означення з врахуванням мети стратегії, яка полягає у забезпеченні подальшого розвитку інвестиційної діяльності на основі прогнозування умов реалізації інвестиційних задумів та врахування кон'юнктури інвестиційного ринку як загалом, так й в окремих його сегментах [3]. Зміст © Фролова Т.О., Кіцул С.Ю., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ інвестиційної стратегії підприємства визначає О.Д. Вовчак [4, с. 337] як систему довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства і вибору найефективніших шляхів їх досягнення з врахуванням кон'юнктури інвестиційного ринку загалом і окремо його сегментів.

Інвестиційну стратегію визначають ще як генеральний план дій у сфері інвестиційної діяльності підприємства, який визначає пріоритети її напрямів і форм, характер формування інвестиційних ресурсів і послідовність етапів реалізації довготермінових інвестиційних цілей.

Особливість стратегії інвестиційної діяльності підприємства, як зазначає П.Г. Клівець [5, с. 194], виявляється у формуванні інвестиційного портфеля (сукупності цінних паперів, що належать юридичній або фізичної особі), який забезпечує підтримання матеріально-технічної бази, товарно матеріальних запасів підприємства на рівні, необхідному для постійного нарощування його конкурентного статусу. Під час формування інвестиційної стратегії з'ясовують потребу технічного переоснащення, модернізації, реконструкції підприємства, ефективні напрями цих робіт, терміни їх здійснення, обсяги коштів, джерела їх отримання.

Щодо інвестиційної стратегії інноваційного розвитку підприємства, то С.М. Ілляшенко [6, с. 180] визначає її не просто як комплекс заходів і зведення показників, яких потрібно досягти, а як динамічний процес ресурсного забезпечення підприємства, що розвивається на основі нових технологій, способів організації виробництва і управління, нових товарів і способів їхньої реалізації в умовах зовнішнього середовища, що змінюється [7, с. 587].

Інвестиційна стратегія розробляється та здійснюється на макро- і мікрорівнях (на рівні держави або регіону та рівні підприємств і організацій).

Інвестиційна стратегія держави (регіону) - це довгострокова програма стимулювання припливу інвестицій в загальний розвиток країни (регіону), в перспективні галузі, в підвищення якості життя населення, в людський капітал.

Відповідно до Закон України “Про режим іноземного інвестування”, іноземна інвестиційна діяльність розглядається як послідовна, цілеспрямована діяльність, що полягає в капіталізації об’єктів власності, у формуванні та використанні інвестиційних ресурсів, регулюванні процесів інвестування і міжнародного руху інвестицій та інвестиційних товарів, створенні відповідного інвестиційного клімату і має на меті отримання прибутку або певного соціального ефекту [8].

Основні цілі інвестиційної стратегії держави - створення привабливого інвестиційного та підприємницького клімату;

створення конкурентоздатної економіки;

підвищення ефективності самої держави;

підвищення якості життя населення;

рішення оборонних і геополітичних завдань держави.

Інвестиційний клімат держави – це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів.

Інвестиційна стратегія тісно пов'язана із загальною стратегією держави, з інноваційною стратегією і іншими приватними стратегіями.

На рис.1 представлена схема, що пояснює роль та взаємозв’язок інвестиційної стратегії країни з іншими приватними стратегіями, секторами економіки та людським капіталом. Інвестиційна стратегія є основоположною стратегією, оскільки забезпечує фінансування всіх інших стратегій, програм та пріоритетів.

Ядром схеми є людський капітал та інформаційний сектор економіки, які забезпечують впровадження високий технологій у всі сфери життєдіяльності економіки, інноваційного сектору, венчурного бізнесу, ефективних систем освіти, науки, фінансової системи.

На міжнародному рівні результати інвестиційних стратегій країн і їх економічного розвитку, інвестиційну привабливість країн оцінюються трьома ведучими світовими рейтинговими агентствами ( Moody ' S, Standard & Poors (S&P) і Feetch ). Рейтинг цих компаній визначає, значною мірою, величину потоку інвестицій в країну.

Базовими чинниками та показниками для присвоєння країні інвестиційного рейтингу є фінансовий стан країни, її економічні та соціальні показники, політична ситуація. Враховуються при розрахунках та оцінках платоспроможність країни, величина зовнішнього та внутрішнього боргу, стабільність курсу національної валюти, величина експорту та чистого експорту, величина золотовалютних резервів, рівень інфляції, стан бюджету та ін. Беруться до уваги стабільність росту економіки (ВВП), а також політична та соціальна стабільність.

Інвестиційна привабливість країни визначає потік в країну або відтік із неї грошового капіталу, прямих інвестицій, портфельних інвестицій, спеціалістів, ліцензій та високих технологій.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Для отримання високого інвестиційного міжнародного рейтингу країна повинна забезпечити стабільність і ефективність держави та її економіки.

Страховий ринок Фондовий ринок Банківська система Фінансова система країни Індустріальний Інституційний сектор економіки Інвестиційна розвиток стратегія країни Інноваційний Соціальний сектор розвиток Інформаційний сектор економіки Венчурний бізнес Пріоритетні галузі економіки 1-го Людський капітал Нова економіка Пріоритетні Освіта Наука Менталітет галузі та культура економіки 2-го Пріоритетні галузі економіки 3-го етапу Рис.1 Роль та взаємозв’язок інвестиційної стратегії країни з іншими приватними стратегіями, секторами економіки та людським капіталом Існує цілий комплекс чинників, що впливають на прийняття рішення про інвестування: політико економічні, законодавчі, соціальні, ефективність виробництва, можливість доступу на інші ринки, а також рівень та якість людського капіталу. Саме на базі високої якості людського капіталу будь-яка країна, регіони та компанії здатні ефективно використовувати інвестиції. В протилежному випадку інвестиції дають нульову або низьку віддачу.

Аналіз результатів країн у рейтингах провідних світових організацій доводить, що країни з високим рівнем конкурентоспроможності та економічної свободи, стабільно демонструють свій потужний економічний потенціал, який віддзеркалюється у добробуті країни. Так, низькому рівню добробуту України у 3,9 тис. дол. США на душу населення відповідають Індекс економічної свободи із значенням у 46,4% (за яким Україна відноситься до країн, де економічна свобода відсутня) та Індекс глобальної конкурентоспроможності у 3,95 балів (низький рівень конкурентоспроможності).

Для порівняння, держави з потужною економікою мають ВВП на душу населення понад 40 тис.

дол. США при значенні Індексу економічної свободи більше 75% та середньому значенні Індексу глобальної конкурентоспроможності п’ятірки лідируючих у рейтингу економік світу на рівні 5,54.

Водночас, останнім часом Україна демонструє регрес у більшості світових рейтингів, зокрема складених Всесвітнім економічним форумом за Індексом глобальної конкурентоспроможності, the Heritage Foundation & the Wall Street Journal за Індексом економічної свободи, Transparency International за Індексом сприйняття корупції. Це переважно пояснюється нерозв’язаними інституційними проблемами (насамперед, йдеться про низьку прозорість та неефективність державної політики, відсутність незалежної судової влади та захисту прав власності, марнотратство державних коштів тощо). Майже в усіх рейтингах позиції України погіршені через зростання корупції, рівень якої є одним з найвищих у Європі.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Сукупність названих факторів призводить до погіршення макроекономічних показників і слабкості фінансової системи, а отже, зумовлює подальше послаблення позицій України у світових рейтингах.

У 2010 році Україна посіла 162 місце (із значенням індексу 46,4%), погіршивши свій минулорічний результат на 10 позицій і скотившись до рівня кінця 1990-х (у 1999 році – 43,7%).

Динаміка Індексу економічної свободи очевидно демонструє, як після стрімкого покращення результату, починаючи з кінця 90-х років, Україна після 2005 року розпочала стійкий рух назад [9].

Але навіть найкращий результат України – 55,8%, якого вона досягла у 2005 році, був нижчим на 3,8 відсоткових пункти за середньосвітове значення (59,6%), тоді як у 2010 році – вже на 13 в.п.

нижче. Фактично за всіма складовими цього Індексу Україна має нижчі показники за середньосвітові, окрім компонентів «Торговельна політика» та «Фіскальна політика».

Аналіз основних складових зведеного Індексу економічної свободи 2010 [9] свідчить, що найбільш провальними були дії української влади в таких питаннях, як:

- інвестиції, де розрив між середньосвітовим значенням та індексом України становив 29, відсоткових пунктів (в.п.) через обтяжливу бюрократію та правила, які стримують приплив інвестицій;

заборону на володіння землею іноземними інвесторами;

- регуляторна політика (оцінюється ступінь свободи щодо процедур, пов'язаних з відкриттям, закриттям підприємства, та його функціонуванням відповідно до вимог законодавства країни), де розрив між середньосвітовим значенням та індексом України становив 25,7 (в.п.);

- втручання уряду (оцінюється ступінь навантаження на бюджет видатків уряду, частка державного сектору та втручання уряду у політику приватних підприємств), де розрив між середньосвітовим значенням та індексом України становив 23,9 в.п.;

- фінансова політика (оцінюється ступінь розвитку фінансової системи та органів регулювання), де розрив між середньосвітовим значенням та індексом України становив 18,5 в.п. Причинами такого низького результату є те, що фінансова система України залишається слабкою і нерозвиненою, ринок капіталу перебуває на зародковій стадії;

реструктуризація банківської системи відбувалась повільно;

- корупція (оцінюється ступінь поширення корупції), де розрив між середньосвітовим значенням та індексом України становив 15,5 в.п.;

- право власності (оцінюється ступінь захищеності прав власності), де розрив між світовим значенням та індексом України становив 13,8 в.п.;

- монетарна політика (оцінюються заходи, націлені на підтримку цінової стабільності в країні), де розрив між середньосвітовим значенням та індексом України становив 9,4 в.п. через високу інфляцію (в середньому 20,7% в період 2006-2008 рр.);

адміністративне регулювання цін (встановлення мінімальних цін на товари та послуги), через що спотворюється внутрішнє ціноутворення.

Про погіршення ситуації в Україні свідчить також звіт Всесвітнього економічного форуму «Про глобальну конкурентоспроможність 2009-2010».

Україна у 2010 році погіршила свій результат на 10 позицій, посівши 82 місце серед 133 країн світу. Україна демонструє, що за такими показниками, як «Інститути» (120 місце), «Макроекономічна стабільність» (106 місце), «Розвиненість фінансового ринку» (106 місце) та «Ефективність товарних ринків» (109 місце) значно поступається країнам з розвинутою економікою.

Згідно з повідомленням, наша країна посіла серед 139-ти країн світу 89-е місце перед Гамбією і Гондурасом.

Як і раніше, інституціональні проблеми залишаються однією з основних перешкод для поліпшення конкурентоспроможності України: захист прав міноритарних акціонерів, ефективність законодавчих органів, захист прав власності, ефективність влади в регуляторній сфері, марнотратство державних коштів, незалежність судової влади, фаворитизм в прийнятті державних рішень, тягар державного регулювання, прозорість державної політики, суспільна довіра до політиків.

Негативна оцінка, надана Україні за показником інфляції, погіршила позиції України в категорії «Макроекономічна стабільність». [9] У 2009 році ВЕФ шляхом опитування провів дослідження щодо оцінки топ-менеджерами компаній факторів, які перешкоджають веденню бізнесу в країнах [9]. 16,5% респондентів в Україні визначили політичну нестабільність фактором, який переважно перешкоджає веденню бізнесу. Серед інституційних проблем респонденти визначили також корупцію (10,3% респондентів), зміни урядів (9,8%), неефективну бюрократію (8,2%), злочинність (2,6%). 13,5% респондентів визнали проблеми, ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ пов’язані з фінансуванням, серед факторів, що перешкоджають веденню бізнесу, 8,4% респондентів інфляцію, 10,1% - податкове законодавство, 6,5% валютне регулювання, 3,9% податкові ставки.

У 2009 році Україна продовжила низхідний тренд за індексом сприйняття корупції Transparency International, опинившись практично на рівні 2001 року. Поруч з Україною знаходяться такі країни, як Росія, Кенія, Зімбабве, Еквадор, Камерун та Сієра - Леоне.

У 2009 році Україна з індексом 2,2 посіла 146 місце за рівнем корумпованості, тоді як у 2008 році Україна посідала 134 місце з індексом 2,5. У 2010 році Україна за рівнем корупції зайняла 134 місце з індексом 2,4 серед 178 країн світу. [10] Погіршення ситуації в сфері розповсюдження корупції як в державному, так й в приватному секторах, спеціалісти Transparency International пояснюють політичною нестабільністю в країні, а також достатньо толерантним відношенням громадян України до дій осіб, задіяних в корупційних схемах.[11] Разом з цим, хоча наша країна залишається регіоном високого ризику, вона потенційно приваблива для іноземних інвесторів, бажання вкладати капітал у економіку зумовлено метою закріпитися на перспективному ринку збуту України;

прагненням отримувати прибутки на довго строковій основі;

доступом до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції за рахунок економії витрат виробництва і наближеності до джерел сировини;

використання відносно дешевої і кваліфікованої робочої сили, як важливого фактору зниження витрат виробництва і, відповідно, собівартості продукції.

Кількість країн світу, які інвестують економіку України, на 1 січня 1996 року становила країни, на початок 2010 року – 125. Найбільші обсяги прямих інвестицій надійшли від нерезидентів із 10 країн: Кіпру, Німеччини, Нідерландів, Російської Федерації, Австрії, Сполученого Королівства, Франції, США, Віргінських Островів, Британських та Швеції, яким належить понад 81% загального обсягу прямих інвестицій в економіці України. Порівняно з 1996 роком із десятки найбільших країн інвесторів України вибули Швейцарія, Ірландія, Бельгія та Польща, поступившись Швеції, Віргінським Островам, Британським, Австрії та Франції.

Розглянемо вплив прямих іноземних інвестицій на динаміку виробництва в країні протягом – 2009 років (рис 1).

За даними Держкомстату, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну на липня 2010 р. становив 40402,1 млн дол., що на 1,2% більше обсягів інвестицій на початок 2010 р., та в розрахунку на одну особу становив 880,7 дол. В цілому за 2005 – 2010 роки спостерігається тенденція до зростання обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України, що оцінюється позитивно. Так, на 01.07.2010 році розмір прямих іноземних інвестицій збільшився на 31355, млн.дол. порівняно з 2005 роком, коли розмір прямих іноземних інвестицій становив 9047, млн.дол.

40000 млн.дол. США 30000 20000 10000 0 2005 2006 2007 2008 9047 16890 21607,3 29542,7 35616, Прямі іноземні інвестиції в Україну 19,51 20,05 20,7 18,97 35, Частка у ВВП Рис. 1. Динаміка частки прямих іноземних інвестицій в Україну у ВВП за 2005 – 2009 роки, млн. дол.США, % [12] ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Щодо частки прямих іноземних інвестицій в Україну у ВВП, то протягом 2005 – 2007 років спостерігалося зростання від 19,51 % у 2005 році до 20,70 % у 2007 році. Це пояснюється тим, що темп росту прямих іноземних інвестицій в Україну перевищував темп росту ВВП. Теж саме ми спостерігаємо у наступних роках, проте частка прямих іноземних інвестицій в Україну у ВВП року (18,97 %) зменшилась на 1,73 % порівняно з 2007 роком (20,70 %). А вже у наступних роках спостерігається протилежна тенденція. Так, у 2009 році порівняно з 2008 роком спостерігається збільшення частки прямих іноземних інвестицій в Україну у ВВП – на 16,12 %, що оцінюється позитивно, проте негативним є те, що таке збільшення відбулося за рахунок зменшення обсягу ВВП на 3,74 % Станом на 1 січня 2010 року значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено на підприємствах промисловості (23% загального обсягу прямих інвестицій в Україні), зокрема переробної (19%).

Серед галузей переробної промисловості суттєві обсяги інвестицій унесено у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів, у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, хімічну та нафтохімічну промисловість, а також машинобудування.

У фінансових установах акумульовано 22% прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 11%, а також в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, – 10%.

Інвестиційна діяльність в країні повинна виконуватись відповідно до інвестиційної політики, головною метою якої є забезпечення ресурсами розвитку економіки країни та її ланок: збільшення обсягу інвестицій за рахунок усіх джерел фінансування.

Інвестиційна стратегія на мікрорівні (на рівні підприємства) базується на базових концепціях фінансового менеджменту. Це:

- поєднання стратегії і тактики фінансового менеджменту;

- максимізація прибутків фірми у поєднанні з мінімізацією фінансових і виробничих ризиків;

- зростання капіталізації фірми (зростання вартості акціонерного капіталу - вартості власників фірми);

- створення і підтримка конкурентних переваги фірми - створення унікальної і вигідної стратегічної позиції на ринках, що містить певний набір конкурентних видів діяльності.

Активізація інвестиційних можливостей національної економіки прямо залежить від досягнення економічної стабільності підприємств та вироблення чіткої інвестиційної та інноваційної стратегії на рівні окремих суб'єктів господарювання.

Зовнішні чинники є функцією держави і сприяють розвитку економічного потенціалу підприємства. Внутрішні чинники диктують логіку поведінки спеціалістів галузі в напрямі прийняття рішень щодо удосконалення організації виробництва, підвищення його рентабельності і технології виконання послуг з урахуванням досягнень науки. Для досягнення економічної стабільності не лише на макро-, але і на мікрорівні, необхідне раціональне врахування багатьох чинників - як зовнішніх, так і внутрішніх. З множини чинників необхідно виділити ті, які найбільшою мірою визначають успіх роботи підприємства. Економічна стабільність підприємства знаходиться під впливом двох складових: фінансової та конкурентної стійкості. При цьому фінансова стійкість визначається спроможністю клієнта розрахуватися за своїми зовнішніми зобов’язаннями, тоді як конкурентна стійкість залежить від того, наскільки конкурентоспроможною є вироблена підприємством продукція.

Досягнення підприємством стабільних фінансових результатів у першу чергу залежить від виваженості інвестиційної стратегії підприємства. Вони визначаються двома складовими: обсягом і характером ресурсної бази.

Існують безліч варіантів інвестиційних стратегій на рівні підприємства. Інвестиційна стратегія відрізняється для підприємств з різних країн, галузей, різних форм власності, територіального розташування, виду продукції, технологічного рівня і так далі.

Основними умовами, що визначають актуальність розробки інвестиційної стратегії підприємства, являються: майбутній його перехід до нової стадії життєвого циклу, кожною з яких властиві характерні їй рівень інвестиційної активності;

зміна цілей операційної діяльності підприємства, пов'язана з новими комерційними можливостями, результатом чого являється зростання інвестиційної активності підприємства.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Виходячи з суті інвестиційних стратегій, визначено, що основними цілями більшості з них є наступні, що представлені в табл.1:

I - підвищення якості товару, що випускається. Стратегія веде до збільшення прибутку підприємства, але зі значним ризиком (гр.1., табл. 1);

II - зниження ціни товару при збереженні без зміни інших стратегій. Ця стратегія спрямована на більш міцне завоювання ринку, реалізацію вже виготовленого товару, реалізацію вже освоєних технологій. Вона веде, як правило, до зменшення прибутку підприємства (гр.2., табл. 1);

III - зниження собівартості товару, що випускається, за рахунок освоєння нових технологій, нових методів організації виробництва і праці, менеджменту. Ця стратегія веде до збільшення прибутку підприємства (гр.3., табл. 1);

IV - збільшення програми виробництва товару (об'єму продажів) для того ж ринку, без зміни інших стратегій - збільшує прибуток за рахунок використання ефекту масштабу (гр.4., табл. 1);

V - освоєння нового ринку збуту для старого або нового товару. Це веде, як правило, до збільшення прибутку підприємства (гр.5., табл. 1).

Таблиця Основні види інвестиційних корпоративних стратегій та їх цілі Основні види інвестиційних стратегій Основні цілі I II III IV V А 1 2 3 4 Стратегії розширення виробництва + + + + + (росту) Стратегія концентрованого + + + + + (інтенсивного) росту Стратегія постійних поліпшень + + + + Стратегія розвитку ринку + + Стратегія продуктових інновацій + + + Стратегія проникнення на ринок + Стратегії розвитку ринків + + + Стратегія розвитку продукту + + + + Стратегії інтегрованого росту + + + + + Стратегія вертикальної інтеграції + + + Вертикальна інтеграція «назад» + Вертикальна інтеграція «вперед» + Стратегії горизонтальної інтеграції + Стратегії диверсифікації + Стратегії концентричної диверсифікації + Стратегія горизонтальної диверсифікації Стратегія конгломератної + диверсифікації Стратегії целеспрямованого скорочення + Стратегія скорочення витрат + Комбінована стратегія + Стратегія поведінки на фондовому Дана стратегія передбачає вироблення ринку правил мобілізації додаткових фінансових ресурсів, що направляються як в інвестиції, так і для вирішення поточних фінансових завдань. Отже, дана стратегія сприяє досягненню вище перерахованих цілей Сучасний стан розроблення ефективної інвестиційної стратегії підприємства потребує більш глибокого врахування ступеня ризику в інвестиційних розрахунках, подальшого розвитку у напрямі формування цілісної системи забезпечення надійності, вдосконалення методичних підходів до визначення інвестиційних характеристик проекту, процесу управління ризиком та оптимізації його наслідків.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ У контексті світової фінансової кризи, а також політичної нестабільності та економічних недоліків системи управління в Україні інвестиційний клімат у 2008-2009 рр. значно погіршився, характерним є значний відтік капіталу з України, зокрема і зменшення обсягів інвестицій у різні сфери економіки (дані щодо структури капітальних інвестицій 2002-2009 рр. наведено на рис. 3.

2009 2008 2007 2006 2005 2004 2003 2002 0 50000 100000 150000 200000 250000 Рис. 3. Динаміка капітальних інвестицій в Україні за 2002-2009 рр. [12] Виходячи з приведених даних, можемо зробити висновок про вкрай негативні тенденції щодо зменшення обсягів інвестицій у 2009 р., що свідчить про значне погіршення інвестиційного клімату в Україні. Поряд із цим негативним явищем є не лише зменшення обсягу інвестицій у основний капітал та нематеріальні активи, але і зменшення інвестиційних вкладень у капітальні ремонти. В умовах кризи економічний спад є характерним для більшості галузей національного господарства України.

Так, на підприємствах промислового комплексу сформувалася ситуація, що характеризується значним спадом обсягу виробництва, скороченням чисельності промислово-виробничого персоналу, високим рівнем морального і фізичного зносу виробничих фондів, низькою конкурентоспроможністю продукції, високою імпортозалежністю тощо.

Можливість вирішення такої проблемної ситуації на основі управління процесами залучення і використання інвестицій визначає особливу актуальність дослідження проблем забезпечення надійності інвестування.

Для більшості підприємств актуальним є розроблення антикризової бізнес-стратегії, що базується на принципах стагнації та умовах дефіциту інвестиційних ресурсів. Виходячи з цього, на наш погляд, лише окремі підприємства, що зможуть об'єктивно оцінити основні чинники, які впливають на його інвестиційну діяльність на макро- та мікрорівнях, мають змогу використати потенційні можливості розвитку їх діяльності в умовах кризи і не лише зберегти свої конкурентні позиції на ринку, але і значно зміцнити свій економічний потенціал.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Багрова І.В. Економічний механізм забезпечення надійності інвестиційних проектів:

методологічні засади та їх практичне застосування / І.В. Багрова, Т.С. Яковенко // Вісник економічних наук України. – 2009. – № 1(15). – С. 29-33.

2. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент / И.А. Бланк. – К. : МП «ИТЕМ», ЛТД «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995. – 448 с.

3. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування : навч. посібн. /А.П. Дука. – К. : Вид-во «Каравела», 2007. – 424 с.

4. Вовчак О.Д. Інвестування : навч. посібн. / О.Д. Вовчак. – Львів : Вид-во «Новий Світ-2000», 2007. – 544 с.

5. Клівець П.Г. Стратегія підприємства : навч. посібн. / П.Г. Клівець. – К. : Вид-во «Академвидав», 2007. – 320 с.

6. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи : навч.

посібн. / С.М. Ілляшенко. – Суми : Університетська книга, 2003. – 278 с.

7. Мороз Л.І. Проблеми формування та обґрунтування інвестиційної стратегії інноваційного розвитку підприємства / Л.І. Мороз // Вісник Національного університету «Львівська політехніка»:

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Проблеми економіки та управління. – Львів : Вид-во НУ «Львівська політехніка». – 2008. – № 628. – С. 587-592.

8. Закон України “Про режим іноземного інвестування”// http://www.rada.gov.ua 9. Звіт ВЕФ «Про глобальну конкурентоспроможність 2009-2010». Індекс економічної свободи.

The Heritage Foundation & the Wall Street Journal 10. Звіт «Transparency Internaional» Про сприйняття корупції».

11. Тенденції розвитку України у рейтингах світових організацій Режим доступу:

http://ufin.com.ua/analit_mat/gkr/124.htm 12. Офіційний web-сайт Державного комітету статистики України. Режим доступу:

http://www.ukrstat.gov.ua РЕЗЮМЕ У статті розглянуто сутність інвестиційних стратегій на макро- та мікрорівнях, основні цілі інвестування, а також значення інвестиційної стратегії в розвитку держави та підприємств в контексті сучасних економічних перетворень.

Ключові слова: інвестиції, інвестиційна діяльність, інвестиційна стратегія держави, інвестиційна стратегія підприємства, інвестиційні цілі, прямі іноземні інвестиції РЕЗЮМЕ В статье рассмотрена сущность инвестиционных стратегий на макро- и микроуровнях, основные цели инвестирования, а также значения инвестиционной стратегии, в развитии государства и предприятий в контексте современных экономических преобразований.

Ключевые слова: инвестиции, инвестиционная деятельность, инвестиционная стратегия государства, инвестиционная стратегия предприятия, инвестиционные цели, прямые иностранные инвестиции SUMMARY The article describes the nature of investment strategies at the macro and micro levels, the main objectives of investment, as well as the meaning of the investment strategy in the state and enterprises development in context of current economic reforms.

Keywords: investments, investment activity, state investment strategy, the investment strategy of the enterprise, investment objectives, foreign direct investment ФОРМУВАННЯ ТРАНСКОРДОННИХ АГРОПРОДОВОЛЬЧИХ КЛАСТЕРІВ ЯК ЖИТТЄЗДАТНИХ СИСТЕМ Хаджинов І.В., к.е.н., доцент, Донецький національний університет Кірова Л.Л., Бердянський університет менеджменту і бізнесу, декан факультету довузівської підготовки У сучасних умовах глобалізації особливою ознакою розвиненості державних регіональної і зовнішньоекономічної політик є трансгранична співпраця, націлена на зміцнення міжнародних економічних стосунків і створення умов для тіснішої координації дій у сфері інтеграції економік сусідніх країн. Це співпраця в найбільш інтегрованій формі реалізується шляхом створення трансграничних кластерів, які виступають інноваційним елементом такої співпраці, що забезпечує динамічний і стійкий розвиток трансграничних регіонів. Це насамперед підтверджено практикою функціонування мережевих територіально-виробничих систем в країнах Європейського Союзу за останнє десятиріччя [1, с. 200;

2, с. 15;

3, с. 27]. В Європейському Союзі стратегія кластерізації економіки окремих територій, регіонів і навіть деяких країн перетворилася на базис формування не тільки промислової та інноваційної політик, але й інтеграційної політики, що спрямовано насамперед на трансграничне співробітництво країн, у тому числі в інноваційний сфері [4, с. 10].

В Україні трансграничне співробітництво тільки набуває силу як в нормотворчої, так і в практичної площинах, переважно через механізми формування т. з. єврорегіонів. Що стосується створення транскордонних кластерів як організаційно-економічної форми співробітництва сусідніх © Хаджинов І.В., Кірова Л.Л., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ країн, яка активно використовується на регіональному та муніципальному рівнях самоврядування в ЄС, то завдання щодо формування державою належних умов для підтримки цієї форми співробітництва, особливо для суб’єктів малого бізнесу, тільки що з’явилося в української нормотворчої практиці [5]. Тому ні законодавчої бази задля формування транскордонних кластерів, ні тим більш досвіду з їх створення ще в достатньому об’ємі в Україні не напрацьовано. Це обумовлює актуальність науково-методичних досліджень, присвячених питанням організації створення і функціонування транскордонних економічних утворень кластерного типу, в тому числі в агропродовольчому сегменті економіки.

В багатьох країнах, особливо тих що розвиваються і з транзитивною економікою, кластерний підхід виявився дієвим і ефективним засобом подолання бідності, забезпечення виживання і досягнення належної конкурентоспроможності малого і середнього бізнесу, зокрема в аграрному секторі, який потерпає від загострення конкуренції збоку глобальних продовольчих ТНК [6, с. 59;

7, с. 9-10]. Питанням створення і розвитку територіально-виробничих систем кластерного типу присвячені публікації цілого ряду українських та закордонних вчених, серед яких слід виділити праці О. Богми, М. Войнаренко, О. Гуменюка, М. Енрайта, Д.Лукьяненко, В.Ляшенко, І. Міхасюка, Ю.Міхєєва, Р. Мокія, С.Мочерного, Х. Надві, М. Ніколаєва, М. Портера, Є.Савельева, В.Савченко, Г.Семенова, С.Соколенко, О. Солвела, В.Чужікова, Т. Цихана. Проблеми кластеризації розвитку агропромислового комплексу і сільських територій досліджували в своїх роботах І. Бачуріна, О.

Длугопольський, Д. Крісанов, О. Кундеус, А. Матополюс, Л. Удова та інші.

Але в цих роботах практично не приділено уваги можливостям підвищення ефективності та укріплення конкурентоспроможності агропродовольчих кластерів шляхом розширення їх сфери діяльності в контексті розвитку транскордонного співробітництва. Важливим аспектом, який потребує вирішення ще на ранніх стадіях процесу створення транскордонних агропродовольчих кластерів, є розробка такої організаційної структури цих кластерів, яка би забезпечила їх життєздатність в довгострокової перспективі.

Метою даної статті є розробка науково-методичних основ створення організаційної структури управління конкурентоспроможним транскордонним агропродовольчим кластером на базі методичного апарату кібернетичного моделювання життєздатних систем.

Вирішення багатьох проблем соціально-економічного розвитку трансграничних регіонів є можливим зокрема, за рахунок активізації їх економічного співробітництва шляхом утворення нових ринкових форм територіальної організації територіально-виробничих і соціально-інфраструктурних комплексів регіонів сусідніх країн у формі трансграничних кластерів різних типів. Такі кластери слід засновувати на засадах інтеграції діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, розташованих на території суміжних регіонів, що забезпечить цим суб’єктам додаткові переваги порівняно з відособленим їх функціонуванням. Ці переваги обумовлені, зокрема:

об’єднанням ресурсів в межах трансграничних кластерів і ефектом економії на масштабах;

зростанням ефекту від стабільності та тривалості їх функціонування;

механізмами розподілу прибутку та сумісного інвестування в залежності від загальних пріоритетів;

формальним і неформальним обміном досвідом і новими технологіями;

раціональним поєднанням саморегулювання з взаємовигідною і взаємоузгодженою спільною діяльністю.

Такі кластери повинні стати ефективною формою інтеграції прикордонних регіонів в глобальну економіку, засобом поєднання загальнодержавних, корпоративних і індивідуальних інтересів, а також інтересів територіальних громад і регіонів для досягнення кінцевого результату - активізації підприємницької діяльності, підвищення конкурентоспроможності та зростання рівня економічного розвитку регіонів, поліпшення умов життя населення.

Для посилення міжнародного, зокрема трансграничного економічного співробітництва регіонів України в агропродовольчої сфері необхідно використовувати синергітичний ефект від використання кластерної концепції організації такої співпраці. Системний і комплексний підхід, властивий даній концепції, повинен забезпечити можливості для зміцнення інтеграційних зв’язків по всьому ланцюжку створення доданої вартості в АПК, розширення ринків сировини для переробного сегменту цього комплексу і ринків збуту для сільгоспвиробників. Це дозволить, як мінімум, отримати ефект економії на масштабах, поступово збільшити базу оподаткування, підвищити рівень зайнятості сільського населення, розвивати інфраструктуру сіла, підвищити в прикордонних регіонах ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ підприємницьку активність на суміжних аграрних ринках, розвинути інноваційний потенціал агробізнесу та диверсифікувати цей бізнес, тобто знизити його ризикованість.

Також до переваг транскордонних кластерів у сфері агропромислового виробництва можна повною мірою віднести реалізацію конкурентних переваг регіонів по виробництву продуктів харчування, пов'язаних з географічним розташуванням, кліматом, більш широкими зонами агропромислового виробництва регіонів, більш різноманітними варіантами його комбінування і тому подібне, а також використання можливостей, властивих кластерам як інтегрованій системі, яка направлена на передачу передового досвіду, вдосконалення техніки і технологій. Окрім того, передбачувані вигоди від створення транскордонних агропродовольчих кластерів можуть бути пов’язані з наступними перевагами:

· здатністю запропонувати послугу з доставки продукції на будь-яку територію сусідніх країнах з більш низькими транзакційними витратами;

· гармонізувати маркетингову політику учасників кластеру;

· об'єднати закупівлі, що дозволить набувати засоби виробництва за цінами із знижками, а також економити на трудовитратах, що пов’язані із закупівлею цих засобів, які мали раніше самостійно функціонуючи господарства;

· здатністю продавати продукцію під власною торговою маркою тощо.

В ідеалі агропродовольчий кластер є інноваційно орієнтованою, територіально локалізованою інтегрованою структурою з елементами мережевої організації, яка створена на основі сільськогосподарського виробництва, включає різні сфери АПК, що входять в технологічний ланцюжок створення доданої вартості продуктів харчування. Учасниками агропродовольчого кластера можуть бути: сільськогосподарські підприємства (постачальники сировини);

підприємства сільськогосподарського машинобудування, виробники добрив тощо (постачальники засобів виробництва та виробничих послуг);

переробні підприємства харчової індустрії;

агропромислові інтегровані комплекси (корпорації);

маркетингові фірми, оптові ринки;

наукові і освітні установи;

органи влади та їх агентства (наприклад, дорадчі служби);

фінансові інститути. Взаємодія елементів кластера відбувається за допомогою обміну товарами, технологіями, інформацією, послугами і тому подібне.


На наш погляд,економічні кластери є продуктом інтегрованої та квазіінтегрованої взаємодії і мають багато позитивних рис, властивих як формальним, так і не формальним видам співпраці.

Однак слід мати на увазі, що в цілому, агропродовольчі кластери не є повноцінними кластерними структурами, як це має місце, наприклад, в промисловості, і формуються вони повільніше, а видимі результати досягаються лише через декілька років. Подібні структури не дозволяють здійснити швидкий інноваційний прорив у сфері АПК, але мають велике значення при проведенні ефективної політики зайнятості на регіональному і місцевому рівнях та розширенні податкової бази сільськогосподарських територій.

Певні передумови до розвитку кластерних ініціатив з транскордонного співробітництва у сфері АПК складаються в багатьох прикордонних регіонах України, Білорусі і Росії. Разом з тим кластери – це така територіально-виробнича система, яка не була характерною для агропромислового виробництва пострадянських країн [8, с.39 ;

9, с.120]. Наприклад, специфічною особливістю м’ясо молочної галузі сільського господарства цих країн є превалювання в її структурі низкотоварных господарств населення. В зв’язку з цим формування транскордонних агропродовольчих кластерів на базі цієї галузі зажадає паралельної роботи по укрупненню цих господарств на кооперативних принципах, тобто створення мережі повноцінних виробничих, збутових і обслуговуючих кооперативів. Тому, перш за все, необхідно відповісти на питання, яким чином сформувати організаційну структуру майбутніх кластерних утворень, щоб у цілому система була життєздатною.

Модель життєздатної системи (або VSM) була запропонована теоретиком дослідження операцій і кібернетики Стаффордом Біром [10].VSM є моделлю організаційної структури будь-якого життєздатного організму або автономної системи. При цьому під життєздатною розуміється система, яка організована так, щоб задовольняти вимогам виживання в умовах, що змінюються, тобто життєздатними можуть вважатися тільки такі системи, які можуть адаптуватися до змін в умовах навколишнього середовища. VSM розглядає життєздатні системи як рекурсивні, тобто одні життєздатні системи містять в собі інші життєздатні системи, які можна моделювати за допомогою ідентичного кібернетичного опису як вищестоящих, так і нижчестоящих за рівнями систем в ієрархії включення.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Модель життєздатної системи складається з п'яти систем (блоки ОС і ОС) і зовнішнього оточення (ЗО), які можуть бути відображені як аспекти організаційної структури [11, с. 14-16]. Схематично структуру VSM показано на рис. 1.

МС ЗО ОС Рис. 1. Модель життєздатної системи С. Біра Система 1 (Операційна Система - ОС) в VSM, яка забезпечує декілька основних видів діяльності.

Кожна система (01 – 03 тощо) в Системі 1 перш за все сама є життєздатною системою відповідно до рекурсивного характеру системи, що описано вище. Це стосується як мінімум частини функцій, що реалізовують ключову діяльність організації. В транскордонному агропродовольчому кластері (ТК АПК) на другому рівні рекурсії повинні знаходитися національні мережеві формування, тобто національні прикордонні агропродовольчи кластери (НП АПК). В свою чергу кожна НП АПК може бути представлена Секторальними Асоціаціями: сільгоспвиробників, переробних підприємств, маркетингових фірм, обслуговуючих кооперативів, підтримуючих організацій, наприклад, дорадчих служб, освітянських і наукових установ тощо (третій рівень рекурсії).

Системи 2 – 5 формують так звану Метасистему і не характеризуються фрактальністю. Вони не життєздатні самі по собі, не є центрами формування доданої вартості і не складають самостійну організацію. Це елементи структури, які призначені для збереження організації, для її саморегуляції при змінах зовнішніх обставин (зовнішнього середовища) і внутрішньої ситуації (технологічних операцій). Метасистема відповідає за: (1) забезпечення інтегрованого і гармонізованого функціонування систем, що складають Систему 1;

(2) відстеження змін у зовнішньому середовищі та прийняття адаптаційних заходів;

(3) опрацювання політики розвитку організації в цілому:

Система 2 представляє інформаційні канали та органи регулювання і оперативного планування, які забезпечують спілкування системам в середині Системи 1 між собою, а також з Системою 3 для контролю і координації діяльності Системи 1.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Система 3 представляє структури управління, які організовані з метою встановлення правил, ресурсного забезпечення, прав і обов’язків систем, які входять в Систему 1, а також для забезпечення взаємодії з Системами 4 і 5. Система 3 може мати відносно автономну Систему 3*, яка відповідає за аудит функціонування Операційної Системи.

Органи, що входять до Системи 4, відповідають за спостереження за навколишнім середовищем, з метою контролю та визначенням того, яким чином організація повинна адаптуватися, щоб залишатися життєздатною.

Система 5 відповідає за політичні рішення в рамках організації в цілому, щоб збалансувати потреби і запити різних частин організації і управляти організацією в цілому.

У широкому сенсі системи 1 – 3 пов'язані з оперативною діяльністю організації (стосовно бізнес структур – поточною виробничо-комерційною діяльністю), а система 4 піклується про стратегічну відповідь на дію зовнішніх, екологічних і майбутніх викликів навколишнього середовища. Система відповідає за рівновагу між поточною діяльністю і стратегією майбутнього розвитку, формуючи директивні вказівки, які забезпечують життєздатність організації (кластеру).

Генеральна Асамблея Наглядова Рада Генеральна дирекція Рада керівників Аудиторська служба Члени ТК АПК Рис. 2. Організаційна структура управління транскордонного агропродовольчого кластеру На додаток до Систем, які складають перший рівень рекурсії, на рис. 1 представлено зовнішнє середовище (ЗО). Наявність зовнішнього середовища, відображає в моделі зону дії системи, без якої неможливо врахувати контекст або різноманіття внутрішніх взаємодій організації.

Стрілки між Операційною Системою і Метасистемою – це так звані «больові» сигнали, які сигналізують про тривогу щодо виконання або перевиконання завдання, які прямують нагору через рівні рекурсії, коли фактичного виконання запланованого не вдалося досягти або фактичне виконання перевищує можливості системи. Якщо заходи по стабілізації положення, поліпшення технології або виправленню помилки, не будуть своєчасно прийняті, сигнал піднімається на наступний рівень рекурсії.

Метасистема ТК АПК може мати наступну конфігурацію у відповідності до принципів моделювання життєздатних систем, яка представлена на рис.2.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Генеральна Асамблея ТК АПК включає всіх керівників НП АПК, а також делегатів від Секторальних Асоціацій цих національних формувань за встановленою установчими документами квотою. Її завданням є затвердження політики транскордонного кластеру, його бюджету та зміни установчих документів і організаційних правил. Генеральна Асамблея збирається раз у рік та у разі екстрених ситуацій, які оговорені в установчих документах.

Наглядова Рада є вищим органом управління в періоди між зборами Асамблеї та вибирається цими зборами. Ця Рада виконує функції Системи 4, відповідно до VSM.

Роль Системи 3 повинна виконувати Генеральна дирекція, функціями якої є передбачення, планування та стимулювання гармонічного розвитку всіх членів ТК АПК. Генеральна дирекція призначається Наглядовою Радою з професіоналів-менеджерів на контрактній основі.

В ТК АПК роль Системи 2 може виконувати дорадчий орган (Рада керівників), в яку кооптуються члени правління Секторальних Асоціацій (2 – 4 чол. від кожної), що входять у НП АПК.

Висновки. Формування конкурентоздатних транскордонних агропродовольчих кластерів повинно базуватися на принципах моделювання життєздатних систем. Такий кластер має об’єднувати цілком автономні національні агропродовольчі мережеві утворення на прикордонних територіях сусідніх країн. За принципом рекурсії національні утворення також об’єднують автономні секторальні асоціації, що пов’язані з вирощуванням аграрної продукції, її переробкою та доставкою продуктів харчування кінцевим споживачам, а також обслуговуючими і підтримуючими аграрно промисловий комплекс організаціями. В статті представлена організаційна структура управління транскордонним агропродовольчим кластером, яка зможе забезпечити стабільність функціонування кластеру та його адаптацію до умов зовнішнього середовища, що змінюються. Подальші дослідження слід проводити в напрямку гармонізації інституційних основ формування, функціонування та державної підтримки транскордонних агропродовольчих мережевих утворень в кожної із сусідніх країн.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ 1. Reardon T. Agro-industrialization, Globalization, and International Development: an Overview of Issues, Patterns, and Determinants / T. Reardon, C. Barret // Agricultural Economics. – 2000. – Vol. 23, № 3. – P. 195-205.

2. Regional Clusters in Europe: Observatory of European SMS № 3 // European Commission. – Brussels, 2002. – 117 p.

3. Solvell O. Clusters-Balancing Evolutionary and Constructive Forces /Orjan Solvell. – Stockholm: Ivory Tower Publishers, 2009. – 140 p.

4. The European Cluster Memorandum. Promoting European Innovation Through Clusters: An Agenda for Policy Action // The High Level Advisory Group in Clusters Chaired by Senator Pierre Laffitte. – Stockholm: Europe INNOVA Initiative of the European Commission, 2007. – 11p.

5. Про затвердження Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2011- роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 грудня 2010 року, № 1088. – [Електронний ресурс].


– Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1088-2010-%EF. – Загол. /з екрану/ 6. Lipton M. Can Small Farmers Survive, Prosper, or be the Key Channel to Cut Mass Poverty? / Michael Lipton // e-Journal of Agricultural and Development Economics. – 2006. – Vol. 3. – No. 1. – P. 58- 7. Matopolous A. Exploring Clusters and Their Value as Types of Business Networks in the Agricultural Sector / A. Matopolous, M. Vlachopoulou, V. Manthou // Operational Research: An International Journal. – 2005. – Vol. 5. – № 1. – pp. 9–19.

8. Суровцев В. Назревшие формы интеграции аграрного производства / В. Суровцев // Экономист. – 2008. – №8. – с. 38- 9. Wehrheim P. Food Security Analysis and Policies for Transition Countries / Peter Wehrheim, Doris Wiesmann // e-Journal of Agricultural and Development Economics. – 2006. – Vol. 3. – No. 2. – P. 112– 10. Бир С. Мозг фирмы / Стаффорд Бир;

Пер. с англ. – М.: Едиториал УРСС, 2005. – 416 с.

11. Walker J. The Viable Systems Model: a Guide for Co-operatives and Federations / Jon Walker. – London: Directorate General XXIII of the Commission of the European Communities, 2001. – 94 p.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ РЕЗЮМЕ В статье рассматриваются вопросы трансграничного сотрудничества соседних государств в развитии АПК. В качестве эффективной формы такого сотрудничества рекомендуется создание трансграничных агропродовольственных кластеров. Предлагается организационная структура подобного кластера, построенная на основе концепции моделирования жизнеспособных систем.

Ключевые слова: трансграничное сотрудничество, агропродовольственный комплекс, кластер, организационная структура, моделирование жизнеспособных систем РЕЗЮМЕ В статті розглядаються питання транскордонного співробітництва сусідніх країн в розвитку АПК. В якості ефективної форми такого співробітництва рекомендується створення транскордонних агропродовольчих кластерів. Пропонується організаційна структура подібного кластеру, яка побудована на засадах концепції моделювання життєздатних систем.

Ключові слова: транскордонне співробітництво, агропродовольчий комплекс, кластер, організаційна структура, моделювання життєздатних систем SUMMARY There are issues of transborder cooperation of neighbor countries for developing of agro-food complex investigated in the paper. Creating of transborder agro-food clusters is recommended as an effective form of such cooperation. There is an organizational scheme of the cluster based on the Viable Systems Modeling conception proposed in the paper.

Keywords: transborder cooperation, agro-food complex, cluster, organizational scheme, Viable Systems Modeling ПРОБЛЕМЫ УПРАВЛЕНИЯ ОБЪЕКТАМИ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ СОБСТВЕННОСТИ НА КРУПНЫХ ПРЕДПРИЯТИЯХ Цыбульская Л.А., к.э.н., доцент Приазовского государственного технического университета Постановка проблемы. Создание объектов интеллектуальной собственности, получение прав на их доведение объектов интеллектуальной собственности до состояния, пригодного к использованию – все эти действия связаны с затратами. Поэтому, патент в момент его получения является убыточным. Для того, чтобы извлечь из объектов интеллектуальной собственности (ОИС) прибыль или иную пользу, необходимо ввести их в хозяйственный оборот, т.е. вывести на рынок.

Другими словами – коммерциализировать их.

Анализ последних исследований. В мировой экономической литературе этой проблеме посвящено много работ. В этом контексте можно отметить таких ученых: Федулову Л.И., Чухна А., Орлюк Е.П., Бутник – Сиверського А.Б., Цыбулева П.Н., Ревуцкого С.Ф., Нежиборца В.И., Федченко Л.Ю., Макарова В.Л., Козырева А.Н., и других.

Целью статьи является исследование проблем управления объектами интеллектуальной собственности за счет проведения технологического аудита и формирования портфеля прав объектов интеллектуальной собственности.

Изложение основного материала. Существуют два основных пути коммерциализации объектов интеллектуальной собственности:

- непосредственная коммерциализация через передачу(продажу) прав на объекты ИС, как инновационные продукты;

- опосредованная коммерциализация путем продажи «инновационной продукции в производстве которой использованы объекты интеллектуальной собственности требованиям, определенным этим Законом…». Т.е., результаты научно-технической деятельности по этому Закону признаются инновационными продуктами.

Этим же Законом определено, что «Инновационная продукция – новые конкурентоспособные товары и услуги, которые отвечают требованиям, определенным этим Законом», т.е. товары и услуги, которые произведены с использованием инновационных продуктов.

В Украине существуют, по крайней мере, два обстоятельства, которые препятствуют коммерциализации ОИС – объективное и субъективное. Объективное заключается в том, что еще не развита соответствующая инфраструктура и не создано согласованное нормативно-правовое поле для ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ коммерциализации ОИС. К субъективному обстоятельству нужно отнести ошибочное понимание коммерциализации. Так, многие научные работники исходят из того, что сначала необходимо создать что-то новое, а потом искать потребителей на это новшество. Это ошибочный путь. С точки зрения маркетинга необходимо сначала изучить будущий (на время выхода новации на рынок) спрос потребителей, а потом под этот спрос создавать новацию. Вторая ошибка состоит в том, что многие научные работники считают, что их собственная разработка является наилучшей и именно эту разработку нужно продвигать на рынок. В тоже время международный опыт показывает, что только 12% изобретений доходят до рынка, остальные 88% - «пустая порода».

Поэтому, с целью выявления изобретений, способных быть конкурентными на рынке необходимо проведение на каждом предприятии технологического аудита, целью которого являются:

- отбор идей, на основе которых можно изготовить новый товар или оказать услугу;

- выявление технологий, которые имеют потенциал коммерциализации;

- определение путей и способов выведения этих технологий на рынок.

При этом может возникнуть ряд трудностей, таких как: ошибка в выборе идеи или технологии грозит неоправданными расходами в будущем;

боязнь сотрудников получить дополнительную работу без вознаграждения;

существует вероятность того, что сведения станут известны конкурентам.

Несмотря на все перечисленные трудности нельзя не оценить выгоды и преимущества технологического аудита, например:

- аудит повышает мотивацию сотрудников;

- проявляется сопоставительная ценность собственных разработок;

- появляется основание для выплаты авторского вознаграждения;

- рассеивается миф о превосходстве собственных разработок над существующими в мире;

- определяется этап, на котором находится разработка.

Для проведения технологического аудита необходимо знать процедуру, которую можно представить следующим образом: подготовка к технологическому аудиту;

начальная фаза технологического аудита;

разработка анкеты;

интервью;

отчет о технологическом аудите.

После проведения технологического аудита целесообразно создать портфель объектов прав интеллектуальной собственности (ОПИС), особенно когда предприятие выпускает широкую номенклатуру инновационной продукции, который полностью защитил бы весь перечень, выпускаемый этим предприятием продукции. Речь идет о правовой охране научно-технических направлений, которые представляют научно-технический потенциал предприятия.

Подход к формированию портфеля ОПИС должен основываться на обслуживании всех целей, начиная с возникновения идеи нового товара и заканчивая его реализацией на рынке. Этот подход связан с:

- конструктивными и функциональными особенностями создаваемой наукоемкой продукции;

- избранной технологией продажи на рынке;

- формированием и монополизацией значительного сегмента товарного рынка.

В общем случае для формирования портфеля ОПИС используют несколько подходов.

Конструкционный подход связан с особенностями конструкции изделия, т.е. с объектами, которые относятся к устройствам. Функциональный подход учитывает выполнение действий над материальными объектами, т.е. они относятся к способу. Технологический подход основан на особенностях производства наукоемкой продукции. Подход с позиции технологий, продаж и формирования сегментов рынка связан с защитой продукции фирменным наименованием, торговой маркой или географическим указанием.

Во время формирования портфеля ОПИС предприятия необходимо внимательно проанализировать, не будут ли нарушаться чужие права интеллектуальной собственности в результате производства и продажи компьютеров. Если права на любые элементы на территории где он производится или его продают, защищены конкурентами, то такой компьютер, не будет отвечать требованиям патентной чистоты и на его производство и продажу будут наложены санкции. Чтобы предотвратить это, необходимо приобрести права на использование этих ОПИС путем заключения лицензионного договора, или самим создать необходимые объекты ИС.

Предприятие, которое производит наукоемкую продукцию, для того, чтобы защитить и расширить свои позиции на рынке, должно владеть портфелем ОПИС, который содержит несколько сотен, а может быть и тысяч патентов.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Неформализованной, но очень важной составной частью портфеля ИС на предприятии является интеллектуальный потенциал его творческих работников. Считается, что в современных условиях успех бизнеса находится в зависимости, прежде всего от интеллектуального потенциала команды менеджеров. Поэтому передовые фирмы расходуют значительные средства на повышение компетенции своих творческих работников, привлечение лучших менеджеров из фирм-конкурентов, удержание лучших работников на своем предприятии.

Например, известная японская фирма «JVC», например, объявила о готовности платить своим служащим до 8,5 тыс. долл. За каждое изобретение, которое ведет к получению нового патента.

Чтобы удержать наиболее продуктивных изобретателей фирмы предлагают пару «золотых наручников» или что-то более привлекательное.

Общие параметры портфеля ОПИС предприятия формируются в такой последовательности:

Первый этап. Формируется много научно-технических направлений, которые целиком перекрывают все направления, используемые той или иной мерой в полном технологическом цикле создания большого количества наукоемких изделий с выходом их на товарный рынок.

Второй этап. Выясняются области пересечения научно-технических направлений, которые дублируются при создании разных образцов техники.

Третий этап. Оптимизируются сформированные пакеты патентов в рамках общего портфеля ОПИС ради минимизации количества патентов в отдельных научно-технических направлениях.

Четвертый этап. Разрабатывается общая стратегия формирования портфеля ОПИС. Ее основное назначение – монополизировать ряд конкурентных научно-технических направлений на рынке инновационных товаров. Монополизация научно-технических направлений на этом рынке разрешает создать условия для монополизации соответствующего сегмента товарного знака.

Пятый этап. Формирование портфеля ОПИС в рамках разработанной научно-технической стратегии.

Итак, для обеспечения выхода наукоемкой инновационной продукции на рынок необходимо сформировать портфель ОПИС в виде патентов (свидетельств) с учетом технологического цикла создания наукоемкой продукции. Иначе риск инвестиций резко возрастает.

Если портфель ОПИС будет слишком большим, то возникнут проблемы дублирования некоторых из них. Поэтому для упорядочения и упрощения управления ими этот портфель целесообразно разделить на специализированные портфели: объекты авторского права и смежных прав, патенты и коммерческие тайны, средства индивидуализации.

Такое распределение целесообразно делать в нескольких случаях. Во-первых, когда количество ОПИС достигнет нескольких сотен и предприятие начнет активно работать с ними как с нематериальными активами. Разные группы активов работают с разными объектами права ИС, и именно эти группы будут разрабатывать стратегию и политику исключительных прав, направленную на захват соответствующего сегмента рынка наукоемкой продукции. Во-вторых, такая необходимость возникает, когда большая фирма передает часть своих исключительных прав другой фирме. В-третьих, когда несколько фирм, которые специализируются в разработке наукоемкой продукции, формируют специализированные портфели ОПИС, согласовано работая на один общий сегмент товарного рынка [1].

Формирование портфеля ОПИС должно осуществляться не стихийно по принципу «чем больше - тем лучше», а на основе взвешенной политики исключительных прав. В Украине существует взгляд на ОПИС как на товар, который следует как можно скорее оценить и продать.

Подтверждением этого являются данные годового отчета Государственного департамента интеллектуальной собственности за 2009 год. По этим данным из 1927 зарегистрированных в Государственном департаменте ИС договоров относительно распоряжения имущественными правами ИС 1254 (65%) составляют договора об уступке прав [2]. Это обозначает, что правообладатель отказывается от любых имущественных прав на эти объекты и теряет право использовать их в дальнейшем.

Высокоэффективный портфель ОПИС может быть сформирован только при реализации на предприятии агрессивной политики, которая основывается на эффективном научно-техническом прогнозировании и маркетинговых исследованиях.

На крупных предприятиях Украины в целом за последние несколько лет сложилась похожая динамика. Так, например, динамика оформления заявок на изобретения и полезные модели снизилась (рис.1), что вызвано рядом экономических факторов в стране.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Динамика оформления заявок на ПАО "ММК им.Ильича" Оформлено заявок, всего:

- на изобретения;

60 - на полезные модели.

2004 2005 2006 2007 2008 Рис. 1. Динамика оформления заявок на ПАО «ММК им.Ильича» за 2004 – 2009 годы Аналогичная динамика прослеживается и в части получения патентов(рис.2):

Динамика полученных патентов ПАО "ММК им. Ильича" Получено патентов всего:

- на изобретения;

60 - полезные модели.

2004 2005 2006 2007 2008 Рис. 1. Динамика получения патентов на ПАО «ММК им.Ильича» за 2004 – 2009 годы Такая тенденция не может не сказаться на выдаче патентов в стране, поскольку невозможно эффективно управлять ОПИС и формировать портфели прав, при постоянном снижении получения патентов. Ведь в недалеком будущем, если ситуация не изменится, предприятиям нечего будет предложить на рынок интеллектуальной собственности и завоевание какого-либо сегмента в мировом масштабе останется лишь мечтой.

Поэтому при формировании портфеля ОПИС нужно также принимать во внимание следующие обстоятельства. Во-первых, рынок Украины в значительной мере монополизирован западными транснациональными компаниями, в частности через политику исключительных прав.

Например, в 2009 году патентным ведомством Украины выдано 4002 патентов на изобретение, из них 1607 (т.е. 40%) – на имя иностранных заявителей. От иностранных заявителей в 2009 году зарегистрировано 15137 свидетельств на знаки для товаров и услуг (торговые марки), из них 20 % от иностранных заявителей [2]. Учитывая то, что кроме единичных исключений отечественные ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ предприятия не проводят активной политики по формированию портфеля ОПИС, их возможности по завоеванию и расширению сегментов рынка наукоемкой продукции существенно ограничены.

Следовательно, предприятие должно иметь в своем штате экспертов, способных компетентно формировать ОПИС, строго связанных с продукцией, которая выпускается или планируется к выпуску. Главное внимание при формировании научно-технических управлений и соответствующих портфелей ОПИС нужно уделять повышению конкурентоспособности продукта (энергоснабжению, уменьшению материалоемкости, повышению качества, улучшению технических характеристик, расширению функциональных возможностей и др.). Портфели ОПИС должны защищать продукцию, которая может поступить на товарные рынки в кротчайшие сроки с минимальными инвестициями.

Вывод: Формирование портфелей ОПИС разрешит отечественным производителям обеспечить регулирование больших сегментов товарных рынков наукоемкой продукции и достичь изменения их структуры на пользу экономики Украины.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Цибульов П.М.Управління інтелектуальною власністю. – К.:Держ.ін-т інтел.власн., 2009.-312с.

2. Офіційний веб-портал Держдепартаменту інтелектуальної власності [електронний ресурс] http://www.sdip.gov.ua/ua/table РЕЗЮМЕ У статті проведено дослідження проблем управління об'єктами інтелектуальної власності за рахунок проведення технологічного аудиту та формування портфеля прав об'єктів інтелектуальної власності РЕЗЮМЕ В статье проведено исследование проблем управления объектами интеллектуальной собственности за счет проведения технологического аудита и формирования портфеля прав объектов интеллектуальной собственности.

SUMMARY The paper studied the problems of management of intellectual property by pursuing technological audit and a portfolio of intellectual property rights СУЧАСНИЙ СТАН КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ МОЛОДІ НА РИНКУ ПРАЦІ В УМОВАХ ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ СИСТЕМНОЇ КРИЗИ Черноіванова О.Г., аспірант кафедри УП та ЕП, Донецький національний університет Глобальна економічна криза обумовила суттєву трансформацію існуючої економічної структури України та спричинила зміни у сфері праці та зайнятості населення України. Ліквідація неефективних робочих місць, спад виробництва, зниження інвестиційної активності призвели до скорочення попиту на робочу силу в країні. Ситуація, що склалася останнім часом на українському ринку праці, є напруженою та характеризується тенденцією до погіршення. За цих умов на перший план виступає проблема формування пріоритетів соціальної політики з питань державного регулювання ефективної зайнятості населення різних вікових груп, особливо молоді.

Актуальність цієї проблеми за сучасних умов зростає у зв’язку з негативною демографічною структурою зайнятості, яка характеризується зростанням частки працівників старшого віку та необхідністю активного залучення до трудового процесу молоді.

Дослідження різноманітних аспектів проблем професійного й соціально-трудового становлення молоді, особливостей забезпечення зайнятості її окремих категорій були присвячені наукові праці таких українських вчених: Бандура С.І., Богині Д.П., Бондар І.К., Данюка В.М., Заяць Т.А., Колота А.М., Лібанової Е.М., Онікієнко В.В., Петрової І.Л., Петюха В.М., Пирожкова С.І. та ін. Але істотні трансформаційні зрушення в національній економіці зумовлюють потребу активізації досліджень з проблем розвитку ринку праці загалом та особливо його молодіжного сегменту. Зокрема, виявлення специфічних особливостей формування і розвитку молодіжного сегменту ринку праці з метою більш ефективного використання нагромадженого в ньому трудового потенціалу.

© Черноіванова О.Г., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Метою статті є визначення сучасного соціально-економічного стану конкурентоспроможності молоді на ринку праці України.



Pages:     | 1 |   ...   | 18 | 19 || 21 | 22 |   ...   | 23 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.