авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |   ...   | 23 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 3 ] --

Крім того, варто погодитися з результатами досліджень науковців, які пріоритетами регіональної політики мінімізації загроз в контексті зміцнення економічної безпеки підприємництва визначають: 1) підвищення ефективності державно-правового регулювання та підтримки діяльності суб'єктів господарювання, що виражається узгодженості та системності нормативно-правових актів регулювання підприємницької діяльності в державі;

2) фінансова і ресурсна підтримка органами місцевого самоврядування з метою посилення безпеки підприємництва як важливого фактора зміцнення економічної безпеки регіону та забезпечення соціально-економічного розвитку;

3) посилення інституційної підтримки підприємництва на регіональному рівні;

4) покращення податкової політики органів державного управління (зокрема, в аспекті послаблення податкового навантаження), що сприятиме зниженню тіньової економічної активності у сфері підприємництва;

5) посилення контролю товарних ринків, зокрема щодо недопущення їх монополізації;

6) вдосконалення законодавства у сфері фізичного захисту підприємництва (відсутність (недосконалість) законодавства про зброю, охорону і охоронну та детективну діяльність, про комерційну таємницю);

7) спрощення процедур залучення підприємств до виконання робіт на державне замовлення, а також усунення адміністративних бар'єрів (системи непрозорих взаємостосунків підприємців та відповідних державних адміністративних органів) і т.ін. [1, с. 126-127].

Висновки. Отже, цільовою спрямованістю політики управління економічною безпекою є ідентифікація загроз та ризиків фінансово-господарській діяльності торговельних підприємств, формування адаптивних реакцій на дію загроз у будь-якій сфері їх життєдіяльності і, як наслідок, забезпечення стабільного і максимально ефективного функціонування на даний момент та високого потенціалу розвитку в майбутньому.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Васильців Т.Г. Пріоритетти та засоби зміцнення економічної безпеки малого та середнього підприємництва: монографія / Т.Г. Васильців, В.І. Волошин, А.М. Гуменюк – Львів: видавництво ЛКА, 2009, – 248 с.

2. Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство: монографія / За ред. В. М.

Геєця. – Х.: Інжек, 2006. – 240 с.

3. Ортинський В.Л. Економічна безпека підприємств, організацій та установ: Навч. посіб. / В.Л.

Ортинський, І.С. Керницький, З.Б. Живко та ін. – К.: Правова єдність, 2009. – 544 с.

4. Основы экономической безопасности: (Государство, регион, предприятие, личность): учеб. практ.пособ. / Под ред. Е.А. Олейникова. – М. – 1997. – 279 с.

5. Ризики в підприємництві: оцінювання та управління: навч.посіб. / А.В. Шегда, М.В.

Голованенко;

за ред.. А.В. Шегди. – К.: Знання, 2008. – 271 с.

6. Тумар М.Б. Основи економічної безпеки підприємства: навч. посіб. / М.Б. Тумар. – К.: «Хай-Тек Прес», 2008. – 232 с.

7. Франчук В.І. Основи економічної безпеки: навчальний посібник / В.І. Франчук. – Львів: 2008. – 203 с.

РЕЗЮМЕ В статті з врахуванням особливостей функціонування вітчизняного підприємництва у сфері торгівлі досліджено ризики і загрози його економічної безпеки за функціональними складовими та за видами торговельної діяльності.

Ключові слова: економічна безпека, торговельне підприємство, ризик, загроза РЕЗЮМЕ В статье с учетом особенностей функционирования отечественного предпринимательства в сфере торговли исследованы риски и угрозы экономической безопасности по функциональным составляющим и по видам торговой деятельности.

Ключевые слова: экономическая безопасность, торговое предприятие, риск, угроза SUMMARY ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ In the article the features of domestic business in trade and the risks and threats of economic security of its operation by structural components are investigated, as well as the types of trading activities.

Keywords: economic security, trade enterprise, risk, threat УГОЛОВНО-ПРАВОВОЙ АСПЕКТ ПРЕСТУПЛЕНИЙ ПРОТИВ ИНФОРМАЦИОННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ Боричевская В.В., ассистент кафедры гуманитарных наук, философии и права УО «Полесский государственный университет» В юридической литературе в последнее время появилось понятие «информационные преступления», содержание которого не вполне определено. Осознавая важность информации, общество приходит к пониманию опасности информационной преступности.

Исходя из теоретических знаний, и с учетом того, что они представляют угрозу именно информационной сфере, понятие «информационные преступления» изначально можно определить как общественно опасные деяния, запрещенные уголовным законом под угрозой наказания, совершенные в области информационных правоотношений, то есть отношений, связанных с созданием, сбором, обработкой, накоплением, хранением, поиском и распространением информации.

Однако следует заметить, что такое понимание информационных преступлений является слишком широким. Так, в ряде составов преступлений информационным является способ совершения общественно опасного деяния, который может выступать, например, в виде угроз различного характера или обмана, используемых для достижения тех или иных целей виновного. В этих случаях налицо процессы распространения информации, следовательно, преступления, совершаемые подобными способами, нужно относить к информационным преступлениям. Получается, что и изнасилование, и мошенничество, и разбой, а также некоторые другие преступления необходимо отнести к информационным, что является неверным.

В связи с этим необходимо подробно изучить и проанализировать действующее законодательство, различные взгляды и теории научных исследователей, чтобы увидеть реальную действительность и разобраться в понятии, видах информационных преступлений.

По мнению Крылова В.В., информационные преступления это общественно опасные деяния, совершенные в области информационных правоотношений и запрещенные уголовным законом под угрозой наказания [1.с.11].

Уголовно-правовые нормы, устанавливающие ответственность за данные виды преступлений, отличаются друг от друга тем, что в первом случае они направлены на защиту информации того или иного содержания, во втором – на защиту человека и общества от «вредной» информации, а в третьем – на защиту права любого члена общества на доступ к открытой информации.

Исходя из данного подхода, к информационным преступлениям следует относить преступления, которые связаны:

а) с посягательством на саму информацию;

б) с распространением «вредной» (вредоносной) информации;

в) с посягательством на право граждан и иных субъектов на доступ к открытой информации.

Таким образом, в зависимости от тех целей первого вида информационных преступлений, которые преследовал законодатель, устанавливая ответственность за деяния, совершаемые с информацией, можно выделить две их группы.

1. Преступления (предусмотренные, например, ст. 192, 227, 237, 268, 349, 349-355 Уголовного кодекса Республики Беларусь (далее УК) и др., предметом которых является информация, зафиксированная на строго определенных носителях. В данном случае законодатель стремится обеспечить порядок формирования, должного хранения, использования и распространения информационных ресурсов. Уголовно-правовые запреты связаны с такими деяниями, как подделка (фальсификация, искажение), изготовление, повреждение, уничтожение, похищение носителей той или иной информации. Воздействуя на конкретный материальный носитель (бухгалтерский, избирательный, официальный документ, на компьютерные носители), виновный стремится таким © Боричевская В.В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ способом посягнуть на сведения, которые содержатся в нем, с целью добиться, например, каких-либо имущественных выгод, или избежать ответственности, или изменить результаты выборов и т. п.

Содержание информации и конкретно определенный ее носитель в указанных составах преступления неразрывно связаны и в равной мере защищаются уголовным законом.

2. Преступления (предусмотренные, например, ст. 177-179, 201, 254, 255, 356, 358 УК и др.), предметом которых является информация, вне зависимости от того, на каком носителе она закреплена.

Так, сведения о частной жизни лица или сведения, составляющие государственную тайну, могут содержаться в личной переписке, в официальных документах, на фотографиях или видеокассетах и т. п., а могут храниться в памяти человека. В указанных нормах даже не упоминается вид носителя информации.

В данном случае цель уголовного закона – защитить сведения, имеющие ограниченный доступ, к которым относятся:

а) сведения, составляющие государственную тайну (государственные секреты);

б) сведения конфиденциального характера.

В уголовном праве конфиденциальная информация – это обобщающее понятие для сведений, имеющих различное содержание, которые защищаются нормами УК, находящимися в разных разделах и главах. Соответственно, преступные посягательства, предусмотренные этими нормами, имеют несовпадающие между собой как родовые, так и видовые объекты. Но все указанные уголовно-правовые нормы направлены на решение общей для них задачи – защитить конфиденциальность информации, нарушение которой может нанести ущерб различным общественным отношениям.

В зависимости от содержания сведений конфиденциального характера можно предложить следующую классификацию информационных преступлений:

1) Преступления, посягающие на сведения о частной жизни лица (ч. 1 ст. 179 УК – нарушение неприкосновенности частной жизни, ст. 177 УК – разглашение тайны усыновления (удочерения) общим субъектом).

Кроме названных общественно опасных деяний, посягательства на частную жизнь могут осуществляться и путем иных действий (бездействия). Например, путем разглашения сведений без согласия автора или заявителя сущности изобретения, полезной модели, промышленного образца или иного объекта права промышленной собственности до официальной публикации сведений о них - (ст.

201 УК), поскольку к сфере частной жизни относится право на предание гласности результатов своей творческой деятельности;

путем разглашение данных дознания, предварительного следствия или закрытого судебного заседания (ст. 407 УК) и т. д.

2) Преступления, посягающие на сведения, составляющие коммерческую и банковскую тайну (ст. 255 УК – Умышленное разглашение коммерческой или банковской тайны).

3) Преступления, посягающие на служебную тайну (ст. 375 УК Умышленное разглашение служебной тайны специальным субъектом, ст. 408 УК – разглашение сведений о мерах безопасности, применяемых в отношении судьи и участников уголовного процесса. Кроме того, служебная тайна может нарушаться путем совершения иных общественно опасных деяний (ст. 226-1, 254, 255, 356 и 358 УК и др.).

Квалификация по той или иной статье УК зависит от субъекта, совершающего преступление, и содержания сведений, составляющих служебную тайну.

4) Преступления, связанные с посягательствами на профессиональную тайну (например, врачебную, ст. 178УК). Преступления, посягающие на сведения, которые составляют тайну предварительного расследования (ст. 407УК) и судопроизводства.

Предметом здесь можно признать сами сведения, как уже говорилось, учитывая то, что, в конечном счете, указанная информация содержится на определенных материальных носителях (в широком смысле). Вид носителей в данном случае (бумага, фотопленка, магнитный диск, и т. п.) и форма представления информации (письменная, устная, визуальная, в виде рисунков, чертежей и т.

п.) не имеют значения.

Особый вид информационных преступлений составляют общественно опасные посягательства, предметом которых является так называемая «вредная» (вредоносная) информация:

- изготовление и распространение порнографических материалов или предметов порнографического характера (ст. 343 УК);

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ -изготовление и распространение порнографических материалов или предметов порнографического характера с изображением несовершеннолетнего (ст. 343-1 УК);

- публичные призывы к захвату государственной власти, или насильственному изменению конституционного строя Республики Беларусь, или измене государству, или совершению террористического акта или диверсии, или совершению иных действий в ущерб внешней безопасности Республики Беларусь, ее суверенитету, территориальной неприкосновенности, национальной безопасности и обороноспособности либо распространение материалов, содержащих такие призывы (ст. 361УК);

- информация, возбуждающая расовую, национальную, религиозную вражду или рознь, направленная на унижение национальной чести и достоинства (ст.130УК);

- распространение в любой форме взглядов, идей или призывов с целью вызвать агрессию одной страны против другой (пропаганда войны) - (ст. 123 УК).

Исследуя проблему понятия и видов информационных преступлений, можно предложить третью классификацию информационных преступлений в связи с посягательствами на право доступа каждого к открытой (общедоступной) информации.

Путем анализа уголовно-правовых норм, можно выделить две группы деяний, посягающих на общедоступную информацию.

1)Непредставление подобной информации.

Это вид деяния выражается в таких действиях (бездействии), как отказ в предоставлении информации (статья 204 УК), уклонение от ее предоставления (ст. 308 УК) или ее сокрытие (ст. УК), отказ и уклонение от предоставлении информации (ст.402 УК).

2) Предоставление информации ненадлежащего вида (ложной или искаженной, неполной) (например, 227,238, 239, 243,249, 250, 340, 400,401,427 УК и др.). Указанная информация может предоставляться как конкретному субъекту, так и неопределенному кругу лиц.

В УК Республики Беларусь есть деяния, которые содержат признаки 2-х этих групп, например, представление заведомо ложных документов и сведений либо умышленное несообщение информации (ст.237);

Уклонение от представления информации (документов, объяснений), либо представление заведомо ложной информации (ст.244);

Сокрытие либо умышленное искажение сведений (ст. 268) и др.

В свете рассматриваемой проблемы интерес представляет такое понятие, как «компьютерные преступления», которые составляют особую группу информационных преступлений.

На мой взгляд, данные информационные преступления можно определить как общественно опасные деяния, представляющие угрозу информационной безопасности, связанные с порядком использования компьютерной информации.

Все еще не существует четкого определения понятия данного вида преступлений, и дискутируются различные точки зрения по их классификации. Сложность в формулировке этих понятий существует, по-видимому, как по причине невозможности выделения единого объекта преступного посягательства, так и множественности предметов преступных посягательств с точки зрения их уголовно-правовой охраны.

И. Чуищев, например, объясняет отсутствие в уголовном праве « единого понятия компьютерного преступления» их чрезвычайным практическим разнообразием [2,с.24]. Не способствуют терминологическому разнообразию и международные разработки. Например, в рекомендациях Совета Европы, направленных на борьбу с кибернарушениями, в одном документе в Рекомендация № R (89/9) говорится о «преступлении с использования компьютера», а в другом: в Рекомендации №R (95/13)- о «преступлении связанном с использованием компьютерных технологий» (Recommendation 89/9, Council of Europe (eds) Computer – Related Crime), Strasbourg.

1990 г. др. В Германии, например, полиция использует определение киберпреступности как «все противозаконные действия, при которых электронная информация выступала средством либо объектом».

Т.е. существует такая точка зрения, что компьютерные преступления представляют собой все преступления, при котором компьютер является орудием, средством или целью их совершения, а другие объединяют под этим термином все противозаконные действия, которые причиняют ущерб имуществу и связаны с электронной обработкой информации.

По мнению Ю.М. Батурина, компьютерных преступлений как особой группы преступлений в юридическом смысле не существует, однако при этом отмечает тот факт, что многие традиционные ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ виды преступлений модифицировались из-за вовлечения в них вычислительной техники и поэтому правильнее было бы говорить лишь о компьютерных аспектах преступлений, не выделяя их в обособленную группу [3, с.156].

Другого, более определенного взгляда придерживается А.Н. Караханьян. Под компьютерными преступлениями он понимает противозаконные действия, объектом или орудием совершения которых являются электронно-вычислительные машины [1,с.18]. В.В. Крылов использует подход, согласно которому в законодательстве следует отражать конкретные технические средства, себя не оправдывает и поэтому нецелесообразно принимать термин "компьютерные преступления" за основу для наименования в е всей совокупности преступлений в области информационных отношений.

Компьютер, по его мнению, является лишь одной из разновидностей информационного оборудования и проблемами использования этого оборудования не исчерпывается совокупность отношений, связанных с обращением конфиденциальной документированной информации. Данный автор предлагает рассматривать в качестве базового понятия "информационные преступления", исходя из того, что сложившаяся система правоотношений в области информационной деятельности, позволяет абстрагироваться от конкретных технических средств. Конечно, можно согласиться с данным мнением, что преступление в области компьютерной информации, выделенные в отдельную главу УК Республики Беларусь, являются частью информационных преступлений, объединенной общим инструментом обработки информации – компьютером.

Но, на мой взгляд, можно выделить в отдельный вид "компьютерные преступления" или преступления в сфере высоких технологий – общественно опасные деяния в области информационных правоотношений, представляющие угрозу информационной безопасности, связанные с порядком использования компьютерной информации. Такие деяния подпадают под санкции статей УК Республики Беларусь, содержащихся в 31 главе "Преступления против информационной безопасности". Судя по своему названию, данная глава должна бы содержать все информационные преступления по своей сути, однако, по моему мнению, данная глава не охватывают всех общественно опасных деяний в сфере информационных правоотношений - это видно из нашего анализа уголовного закона выше.

Мое видение этого аспекта таково: представляется, что использовать термин «компьютерные преступления» в отношение деяний, предусмотренной главой 31 УК Республики Беларусь, можно лишь с большой долей условности. Понятие «компьютерные преступления» - многоаспектно. К их числу можно отнести как деяния, когда компьютер выступает предметом посягательства, так и деяния, в котором он является техническим средством совершения преступления. Как предмет посягательства, компьютер (аппаратная структура) является предметом преступлений против собственности и соответственно его хищение, уничтожение или повреждение квалифицируется по ст.ст.205-211,215-220 УК.

Информационная структура (информация, программа), которая содержится в компьютере, не может являться предметом данной группы преступлений, поскольку машинная информация не отвечает одному из основных критериев предмета преступлений против собственности: она не обладает физическим признаком (не объективна в конкретно осязаемой форме). В этом специфика машинной информации и, следовательно, ее нельзя похитить, повредить, уничтожить, как другое имущество. Например, она может выступать в качестве объекта авторского права и в этом случае ответственность наступает в соответствии ст. 201УК (Нарушение авторских, смежных, изобретательских и патентных прав). И данное преступление будет являться информационным, так как предметом преступных посягательств в данном случае является информация на машинном носителе. Помимо этого белорусский законодатель также предусмотрел ответственность по ст. УК за хищение путем использования компьютерной техники (хищение имущества путем изменения информации, обрабатываемой в компьютерной системе, хранящейся на машинных носителях или передаваемой по сетям передачи данных, либо путем введения в компьютерную систему ложной информации).

При данном подходе, очевидно, что компьютер используется как техническое средство совершения преступления и рассматривается наряду с такими средствами как, оружие, автомобиль или другое техническое приспособление.

В этом смысле его использование имеет прикладное значение, например, для облегчения хищения, сокрытия налогов и т.д. Но, если предметом преступных посягательств является ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ информация на машинных носителях, то их необходимо отнести к информационным преступления, которые квалифицируются по различным статьям УК Республики Беларусь.

К сожалению, в судебно-следственной практике допускаются ошибки при отграничении неправомерных действий с компьютерной информацией от иных преступлений, совершаемых с использованием компьютерных инструментов в качестве способа преступления. Нередки случаи, когда содеянному дается неправильная оценка, и преступление квалифицируется не как компьютерное, а по другим статьям УК, тем самым виновные в компьютерном мошенничестве уходят от ответственности за совершение опасного преступления. На мой взгляд, причинами являются: отсутствие научно обоснованных методик, неразработанность тактики борьбы с компьютерными преступлениями. Следствием является малоэффективность принимаемых правоохранительными органами мер по выявлению, предупреждению, пресечению и раскрытию данных преступлений.

При разработке планов по обеспечению безопасности информации необходимо иметь в виду изобретательность компьютерных преступников, развитие компьютерных технологий и увеличивающиеся возможности эксплуатации систем информации.

Обобщая различные точки зрения, можно сделать вывод о том, что в настоящее время существуют два основных течения научной мысли.

Одна часть исследователей относит к компьютерным преступлениям действия, в которых компьютер является либо объектом, либо орудием посягательств.

Исследователи же второй группы относят к компьютерным преступлениям только противозаконные действия в сфере автоматизированной обработки информации. В качестве главного классифицирующего признака, позволяющего отнести эти преступления в обособленную группу, выделяется общность способов, орудий, объектов посягательств.

Иными словами, объектом посягательства является информация, обрабатываемая в компьютерной системе, а компьютер служит орудием посягательства.

Таким образом, можно согласиться с теми авторами, которые под компьютерными преступлениями понимают предусмотренные уголовным законом общественно опасные деяния, в которых информация на машинных носителях представляет собой предмет преступного посягательства.

Однако, на мой взгляд, последствия неправомерного использования данной информации могут быть самыми разнообразными: это не только нарушение правил доступа к компьютерной информации, но и нарушение неприкосновенности интеллектуальной собственности, разглашение сведений о частной жизни граждан, государственной и коммерческой тайны, имущественный ущерб в виде прямых убытков и неполученных доходов, потеря фирмой репутации, различные виды нарушений нормальной деятельности предприятия, отрасли и т.д. Но, еще раз подчеркнем, что такие, же общественно опасные последствия неправомерного использования информации возникают и в тех случаях, когда информация находится и на других носителях. Поэтому для обобщенного именования преступлений в информационной сфере можно использовать не условное, а определенное понятие информационные преступления.

На основании выше изложенного, можно сделать следующие выводы:

1) информационные преступления характеризуются общим объектом, предметом. Общим объектом информационных преступлений всегда выступают правоотношения в информационной сфере. Поэтому ущерб преступлением наносится информационным правоотношениям. Родовыми объектами информационных преступлений являются личность, сфера экономики, общественная безопасность и общественный порядок, государственная власть. Непосредственным объектом преступных посягательств в области информационных правоотношений выступают конституционные права, свободы и достоинство личности, экономические интересы общества и личности, общественная и безопасность государства, связанные с неправомерным доступом к информации, нарушением режима ее конфиденциальности, распространением ложной и вредной информации или отказом в предоставлении информации. Предметом преступных посягательств является охраняемая законом информация, вне зависимости от того, на каком носителе она закреплена, в том числе и на машинных носителях;

2) информационные преступления характеризуются общими способами совершения преступлений. Для криминалистической характеристики преступлений важным является описание способов совершения преступлений. Различают два типа способов совершения преступлений:

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ физический (операционный) и информационный. Суть операционного способа заключается в выполнении ряда последовательных механических телодвижений, подчиненных законам механики и вызывающих изменения во внешнем мире. Суть информационного способа заключается в распространении информации определенного вида, оказывающей психическое воздействие на жертву посягательства, в результате которого преступник и достигает поставленных целей. Например, завладение чужим имуществом (мошенничество), прекращение деятельности предприятий (ложное сообщение об акте терроризма), незаконное получение кредита, фиктивное банкротство и т.п. К информационным способам можно отнести и большинство преступлений, совершаемых с использованием компьютерной техники и сетей телекоммуникаций;

3) анализ уголовно-правовых последствий неправомерного доступа к компьютерной информации, создания, использования и распространения вредоносных программ показал наличие достаточных оснований для введения дополнительных квалифицирующих признаков в составы некоторых статей Уголовного кодекса Республики Беларусь;

4) под информационным преступлением следует понимать запрещенные Уголовным Кодексом общественно опасные деяния, объектом преступных посягательств которых являются информационные правоотношения в информационной сфере.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Крылов, В.В. Основы криминологической теории расследования преступлений в сфере информации./ В.В. Крылов, М. : автореферат дисс. канд.юр. наук, 1997. -11 с.

2. Чуищев И.М. Может ли хакер защитить от компьютерных преступлений./ И.М. Чуищев - М. :

Юрист.1999. № 2, 24 с.

3. Батурин, Ю. Проблемы компьютерного права./ Ю. Батурин - М. : Юридическая литература,1991. - 156 с.

РЕЗЮМЕ Дана стаття присвячена проблеми інформаційної безпеки. У статті дано визначення поняття та видів інформаційного злочину, виявлені проблеми їх кваліфікації та запропоновано шляхи вирішення даних проблем.

Ключові слова: інформація, інформаційна безпека, інформаційні злочини РЕЗЮМЕ Данная статья посвящена проблеме информационной безопасности. В статье дано определение понятия и видов информационного преступления, выявлены проблемы их квалификации и предложены пути разрешения данных проблем.

Ключевые слова: информация, информационная безопасность, информационные преступления SUMMARY This article deals with the problem of information security. The article gives the definition and types of information a crime, found the problems of their skills and ways of resolving these problems.

Keywords: the information, information security, information crimes ГЕНЕЗИС ТЕОРІЙ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ Булатова О.В., проректор з наукової роботи, професор кафедри міжнародної економіки, Маріупольського державного університету, к.е.н. Дослідженню особливостей формування та розвитку регіоналізації в контексті глобального розвитку присвячено значне місце в економічних дослідженнях як вітчизняних, так і іноземних вчених-економістів [1,4-5,7,9-10]. Оскільки процеси регіоналізації не тільки посилюються в сучасній світовій практиці, а й набувають якісно нових ознак, роль і значення регіональної компоненти у глобальних інтеграційних процесах і її вплив на формування єдиного глобального простору потребує подальшого дослідження. Дослідження регіональної економічної інтеграції, як з теоретичної, так і з практичної точок зору має концептуальне значення, оскільки дозволяє виявити закономірності © Булатова О.В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ розвитку світового господарства в цілому з точки зору концепції переваг великого господарського простору.

В розвитку теорій міжнародної економічної інтеграції чітко можна виділити два основних підходи, які ґрунтуються на ідеях власно економічного лібералізму та, з іншого боку, ідеях державного регулювання економіки. Відповідно до першого підходу, інтеграція розглядається скрізь призму процесу злиття ринків, що потребує врегулювання торговельних та валютних бар’єрів, уніфікації ринкових механізмів, що відповідним чином впливає на механізми вільного ціноутворення та вільної конкуренції. Порівняльні переваги країн – є підґрунтям для розвитку інтеграційних процесів. Другий підхід ґрунтується на визнання того факту, що дії ринкових механізмів недостатньо для економічної інтеграції, а злиття ринків має доповнюватися злиттям економік в цілому, а від так необхідна спільна економічна політика та відповідне регулювання розвитку економічних структур як на національному, так і на наднаціональному рівнях. Відповідно, порівняльні переваги країн розглядаються в динамічному контексті, а від так, інтегруватися мають не взаємодоповнюючі, а однорідні і конкурентоспроможні економіки, що створюються принципово нові економічні комплекси [3, с.36-37]. Таким чином, інтеграція визначається як складний процес, що поєднує, з одного боку, інтегруючу дію ринкових сил і механізмів, а з іншого – передбачає поступове узгодження відповідної політики країн, що залучені до інтеграційного процесу.

Метою статті є систематизація основних теорій регіональної економічної інтеграції в контексті розвитку теорій міжнародної економіки.

Для того, щоб досягти вищих форм міжнародної інтеграції, які неодмінно пов’язані із взаємопроникненням економічних і соціальних структур, можна лише за дотримання двох умов економічної сумісності країн, що інтегруються: по-перше, необхідне досягнення близькості рівнів розвитку та інтернаціоналізації економіки партнерів, що зумовлює здатність до проведення узгодженої спільної політики;

по-друге, у наявності мають бути високо розвинуті економічні зв’язки між суб’єктами економічної діяльності країн, що інтегруються, інтенсивність яких у середині інтеграційного угруповання має бути вищою за інтенсивність зв’язків з іншими країнами чи групами країн [3,с.42-43].

Інтеграційний механізм по-різному оцінюють теорії економічної інтеграції.

Д.Мітрані та інші прихильники функціоналізму обґрунтовували недоцільність «державного догматизму», а від так обґрунтовували необхідність формування відповідних інститутів, яки б не прив’язувались до національних територій і виконували такі функції, що залежатиме від потреб суспільства – єдиного співтовариства [9]. Таким наднаціональним інститутам і має бути передана частина регуляторних функцій країн, утворюючих інтеграційне об’єднання, що і є свідченням ефективної інтеграційної взаємодії та підтвердженням зміни форми та змісту державного регулювання. Така зміна викликана об’єктивним процесом еволюції економічної співпраці, що неминуче призводить до переростання економічних форм інтеграції у політичні (А.Хаас)[7].

Представники раннього неолібералізму (В. Рєпке, М. Алле) під повною інтеграцією розуміли створення єдиного ринкового простору в масштабі декількох країн. Його функціонування забезпечують стихійні ринкові сили і вільна конкуренція незалежно від економічної політики держав та існуючих національних і міжнародних правових актів. Тобто, формування регіонального ринкового простору розвивається незалежно від державного, міждержавного регулювання, оскільки має об’єктивну основу – дію ринкового механізму. Втручання ж держави в сферу міжнародних економічних відносин приводить, на їх думку, до таких негативних явищ, як інфляція, розбалансованість міжнародної торгівлі тощо. Представники пізнішого неолібералізму (Б. Баласса) розглядали проблему інтеграції в трохи іншій площині: чи веде економічна інтеграція до інтенсивнішої участі держави в економічних справах. Особлива увага приділялася еволюції інтеграції, що відбувається на основі як економічних, так і політичних процесів.

В середині 60-х рр. ХХ ст. з посиленням ролі транснаціональних корпоративних структур в розвитку світового господарства виник напрям корпораціоналізма (С. Рольф, Ю. Ростоу), представники якого вважали, що на противагу ринковому механізму і державному регулюванню, саме функціонування ТНК здатне забезпечити інтегрування світової економіки, її раціональний і збалансований розвиток в першу чергу на регіональному рівні. В решті решт, імпульс розвитку регіоналізму надаються саме транснаціональні компанії, які зацікавлені в делокалізації свого виробництва задля зменшення витрат[6,с.27].

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Представники структуралізму (Г. Мюрдал) вважали, що вільне функціонування ринкового механізму може привести до певних диспропорцій в розвитку та розміщенні виробництва, поглиблення нерівності в доходах. Економічна інтеграція розглядалася ними як глибокий процес структурних перетворень в економіці країн, що інтегруються, внаслідок чого виникає якісно новий інтегрований простір, більш досконалий господарський організм.

В рамках неокейнсианства (Р. Купер) було обґрунтовано два можливі варіанти розвитку міжнародної інтеграції. Перший характеризується повною інтеграцією з подальшою втратою національної свободи, але обов'язковим узгодженням економічних цілей і політики, тобто пов’язану з втратою суверенітету, як наслідок делегування повноважень центральним регулюючим органам.

Другий варіант інтеграційного розвитку передбачає – інтеграцію з умовою збереження якомога більше національної автономії. Передбачаючи, що жоден з цих варіантів не може бути представлений в чистому вигляді, представники цього напряму вважали за необхідне їх оптимальне поєднання шляхом узгодження внутрішньої і зовнішньої господарської політики країн, що інтегруються.

Різновидом неокейнсианського напряму є дирижизм (Я. Тінберген), теоретики якого також заперечують вирішальну роль ринкового механізму в інтеграційних процесах і вважають, що створення і функціонування міжнародних економічних структур можливе на основі розробки на міждержавному рівні спільної (узгодженої) економічної політики, узгодження соціального законодавства, координації кредитної політики. Відповідно, обґрунтовувалось, що тільки спільна координація забезпечить оптимальну структуру міжнародного господарства.

Концепція «позитивної і негативної інтеграції» (Тінберген Я. і Піндер Дж.), по суті поєднує концептуальні підходи лібералізму та державного регулювання (дирижизму) і виходить з того, що екзогенні фактори економічного зростання можуть бути ефективними лише у поєднанні з внутрішньою системою господарювання. Негативна інтеграція полягає в тому, що злиття ринків передбачає відмову від торгових і валютних бар’єрів (лібералістичний підхід), Однак поступове зняття обмежень в торгово-економічній співпраці неминуче призведе до взаємного узгодження та гармонізації політики в різних сферах господарської діяльності (дирижизм), тобто до формування і застосування координованої і спільної політики та регулювання (позитивна інтеграція).

Ступінь інтегрованості країн значною мірою визначається інтенсивністю зв’язку і комунікацій, які поєднують безпосередньо людей (національний рівень) та країни (міждержавний або міжнародний рівень).з цієї точки зору прихильники комунікативної теорії (К.Дойч) обґрунтовували залежність ступеню інтегрованості об'єднання саме інтенсивністю комунікацій, як між елементами, що його складають, так і між самим об'єднанням та зовнішнім світом. Відповідно, більший комунікаційний потік зумовлює вищий рівень інтеграції суспільства. Через це, зростання комунікаційного обміну між національними державами є одним з вирішальних факторів у стимулюванні інтеграційного процесу.

Системні дослідження процесу міжнародної економічної інтеграції належать Б. Балассу, який висунув концепцію постадійного розвитку економічної інтеграції на макрорівні, підкреслюючи, що логіка інтеграційного процесу пов'язана з переходом від однієї стадії взаємодії до іншої, які визначають основні форми інтеграційних об'єднань: зона вільної торгівлі;

митний союз;

спільний ринок;

економічний союз;

повна інтеграція. Цей перехід зумовлюють конкретні заходи, які поступово знищують дискримінацію між господарюючими одиницями, і мають різну державну приналежність[5]. Таким чином, всіх цих етапів інтеграції, які виокремлює Б.Баласс, є спільна характерна особливість: між країнами, що вступили в той або інший етап інтеграції, усуваються певні економічні бар'єри, що сприяє формуванню єдиного ринкового простору з ефективнішою територіальною і галузевою структурою виробництва.

В результаті повної інтеграції відбувається повне об’єднання господарств країн-учасниць, в результаті чого вони фактично починають діяти як федерація або конфедерація, зазначає Моллє В.[10, с.18]. А.Ругман також зв'язує цю завершальну стадію розвитку інтеграції із створенням міжнародної конфедерації [11,c.106], а Людвіг фон Мізес, виділяючи необхідність досягнення гармонії «інтересів всіх націй», пов’язує даний етап інтеграції з військово-політичним союзом, який має характер оборонного і наступального альянсу [2, c.138-141]. Проте жодне інтеграційне угруповання не лише не досягло такого рівня розвитку, але навіть і не ставить перед собою подібних завдань, оскільки фактично це означало б втрату суверенності окремими державами.. В даному випадку йдеться не просто про узгодження, а про проведення фактично єдиної економічної політики, ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ що вимагає, зокрема, уніфікації законодавчої бази, яка опосередковує функціонування господарюючих суб'єктів країн-учасниць:

- спільна податкова система, що передбачає існування ідентичних ставок податків у всіх країнах, що входять до угруповання;

- єдині стандарти, що стосуються, наприклад, дозволених консервантів для продуктів харчування, вимог до токсичності вихлопних газів, розмірів устаткування тощо;

- єдині правила техніки безпеки;

- єдине трудове законодавство, тобто правила прийому на роботу і звільнення, єдиний пенсійний вік;

- єдиний підхід до прав професійних союзів і їх членів;

- єдине трактування і єдине відношення до різних форм злиття, поглинання;

- єдине антимонопольне законодавство і єдина практика його застосування - єдині правила створення і реєстрації нових фірм тощо.

Важливим компонентом торгівельно-економічного союзу у формі повної економічної інтеграції є уніфікація монетарної політики. Це передбачає створення валютного союзу, що передбачає наявність єдиного Центрального банку, єдиної регіональної валютної системи з єдиною валютою або механізмом узгодженого коливання валютних курсів. Саме тому, Р.Мандел обґрунтовує значення регіону як оптимальної валютної зони, в рамках якої можливе проведення політики стабілізації (теорія оптимальних валютних зон). Країни, які застосовують єдину валюту, отримають економічний виграш від зниження трансакційних витрат, здешевлення економічних розрахунків, більш прозорих цін і т.п. У той же час потрібно враховувати, що формування основ валютного союзу відповідає інтеграційному угрупованню у формі економічного союзу.

Розвиток інтеграційних процесів став закономірним результатом зростання міжнародного руху товарів і факторів їх виробництва, що потребувало створення надійніших виробничо-збутових зв'язків між країнами і усунення багаточисельних перешкод на шляху міжнародної торгівлі і пересування факторів виробництва. Це виявилося можливим зробити лише в рамках міждержавних інтеграційних об'єднань на основі багатобічних політичних угод.

Логіка розвитку процесів регіоналізації у світовому господарстві цілком відповідає концепції ендогенного розвитку регіонів, яка обґрунтовує доцільність інтеграційної взаємодії за рахунок максимального використання обмежених місцевих ресурсів і створення відповідних умов внутрішнього зростання. Така концепція характеризувалась значною протекціоністською спрямованістю і була домінуючою до середини 80-х рр. ХХ ст. Посилення міжнародної конкуренції в умовах зростання глобалізаційних процесів, переосмислення ролі держави у регулюючому механізмі, лібералізація міжнародних відносин, перехід з міждержавного співробітництва на якісно новий наднаціональний рівень сприяли перегляду шляхів оптимізації участі країн (регіонів) у процесах регіоналізації.

Історичний перехід від старого регіоналізму до нового сприяв появі нових підходів і концепцій у теорії міжнародної торгівлі, теорії міжнародної економічної інтеграції тощо. Класичні підході, що ґрунтуються та теоретичних положеннях Хекшера-Оліна-Самуєльсона, Вінерa та Мида, забезпечили економічну науку необхідним інструментарієм щодо дослідження наслідків створення зон вільної торгівлі, митних союзів тощо. Подальша лібералізація глобальних і регіональних торгівельних угод суттєво розширили торгівельно-економічні відносини між країнами, окрім сировинних товарів до міжнародного обміну широко залучаються технології, знання, що, суттєво вплинуло на поглиблення інтеграційних процесів, до яких залучаються країни світу.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Иноземцев В.Л. Пределы «догоняющего» развития/В.Иноземцев. – М.: ЗАО «Издательство «Экономка», 2000. – 295с. – (Экономические проблемы на рубеже веков).

2. Мизес, Людвиг Фон. Либерализм в классической традиции/пер. с англ. – М.: ООО«Социум», ЗАО «Издательство «Экономика»,2001. – 239с.

3. Україна в процесах міжнародної інтеграції/за ред. В.Р.Сіденка. – Харків:видавництво «Форт», 2003. – 280с.

4. Albertin G. Regionalism or Multilateralism? A Political Economy Choice/ G. Albertin– International Monetary Fund. 2008. – 26p.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ 5. Balassa B. The theory of Economic Integration/ B. Balassa.– Homewood, Illinois: Richard D. Irvin, 1961. – 304p.

6. Fernandez Jilberto Alex E., Mommen Andr Regionalization and Globalization in the Modern Economy: Perspectives on the Third World and Transition Economies/ Jilberto Alex E. Fernandez, Mommen Andr. – London: Routledge, 1998. – 368p.

7. Haas E. Beyond the Nation State: Functionalism and International Organization/ E.Haas. – European Consortium for Political Research Press. – 2008. – 250p.

8. Milward, Alan s. Interdependence or Integration& A National Choice/ Alan s. Milward. – London:

Routledge, 1994. –32р.

9. Mitrany D. The functional theory of politics / D.Mitrany. – London: London Scool of Economics and Political Science, 1975. – 294p.

10. Molle W. The Economics of European Integration: Theory, Practice, Policy/ W.Molle. Aldershot:Ashgate Publishing, 2001.- 548p.

11. Rugman, Alan M. International business: a strategic management/ Alan M. Rugman. – McGraw – Hill series in management. HD62.4R843, 1995. – 530p.

РЕЗЮМЕ У статті розглянуто розвиток теорій міжнародної регіональної економічної інтеграції.

Ключові слова: інтеграція, регіон, регіональна інтеграція, економічна інтеграція РЕЗЮМЕ В статье рассматривается развитие теорий международной региональной экономической интеграции.

Ключевые слова: интеграция, регион, региональная интеграция, экономическая интеграция SUMMARY The article dwells on development of the international regional integration theory.

Keywords: integration, region, regional integration, economic integration АНАЛИЗ СТИМУЛИРОВАНИЯ ТРУДА РАБОТНИКОВ НА АКЦИОНЕРНЫХ ПРЕДПРИЯТИЯХ ПИЩЕВОЙ ПРОМЫШЛЕННОСТИ УКРАИНЫ Важинская к.э.н., ст. преп. кафедры управления персоналом и экономики труда ДонНУ В современном мире все большее значение приобретают мотивационные аспекты. Мотивация персонала является основным средством обеспечения оптимального использования ресурсов, мобилизации имеющегося кадрового потенциала. Основная цель процесса мотивации - это получение максимальной отдачи от использования имеющихся трудовых ресурсов, что позволяет повысить общую результативность и прибыльность деятельности предприятия.

Особенностью управления персоналом при переходе к рынку является возрастающая роль личности работника. Соответственно меняется и соотношение стимулов и потребностей, на которые может опереться система стимулирования. Для мотивации сотрудников компании сегодня используют как финансовые, так и нефинансовые методы вознаграждения. Между тем, определенной картины о соотношении отдельных аспектов мотивационной сферы сотрудников сегодня и наиболее эффективных методов управления ими ни теория менеджмента, ни практика управления персоналом не дает.

Проблема мотивации персонала довольно широко рассматривается сегодня в научной и публицистической литературе. Однако попытки приспособить классические теории мотивации к современности во многом не систематизированы, что затрудняет практическое использование технологий и методов мотивации. Сложность практической организации системы мотивации персонала определяется так же слабой изученностью особенностей мотивации работников, занятых в отдельных отраслях экономики и видах производства. Хотя ряд трудов посвященных данной тематике опубликовано. Определенную помощь в изучении структуры мотивов и стимулов © Важинская, ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ персонала руководителям могут оказать проводимые социологические исследования по особенностям и тенденциям развития мотивационной сферы трудовой деятельности сегодня.

Объект исследования ОАО "Дружковский хлебозавод" является одним из крупнейших предприятий пищевой промышленности Донецкой области. На предприятии за период работы сформировались своеобразные производственные принципы, благодаря которым он занимает одно из ведущих мест. Несмотря на постоянное развитие системы стимулирования персонала, ОАО " Дружковский хлебозавод ", как и многим предприятиям не удалось избежать проблем недостаточно эффективного использования трудовых ресурсов.

Целью статьи является разработка методов совершенствования системы стимулирования персонала в современных условиях на примере ОАО " Дружковский хлебозавод ".

Для достижения поставленной цели в работе решались следующие задачи:

- изучение теоретических основ и современных тенденций мотивации труда и ее роли в повышении эффективности деятельности предприятия.

- анализ организации стимулирования персонала ОАО " Дружковский хлебозавод ".

- разработка мероприятий по совершенствованию стимулирования персонала ОАО " Дружковский хлебозавод ".

Изложение основного материала исследования.

Методологические аспекты мотивирования персонала могут быть самыми разнообразными и зависят от проработанности системы мотивирования на предприятии, общей системы управления и особенностей деятельности самого предприятия.

Существуют следующие методы мотивирования эффективного трудового поведения:

- материальное поощрение;

- организационные методы;

- морально-психологические. [1, c.35] Наиболее распространенной формой (методом) материального мотивирования является индивидуальная премия. Ее целесообразно выплачивать один раз в год, иначе она превратится в заработную плату и лишиться своей мотивирующей роли. Целесообразно заранее определить процент премии по итогам года и корректировать его в соответствии с достижениями сотрудника.

Размер премии должен, как правило, составлять не менее 30% основного заработка (по Ф. Тейлору), при этом на низшем уровне руководства премия должна быть 10-30%, на среднем 10-40%, на высшем 15-50%. [2, С. 50-52 ] Эффективность премирования во многом определяется правильностью выбора показателей, их дифференциацией в зависимости от роли и характера подразделений, уровня должностей, ориентацией на реальный вклад и конечные результаты, гибкость критериев оценки достижений работника.

Удовлетворенность материальным вознаграждением, его справедливым уровнем мотивирует инициативу людей, формирует у них приверженность организации, привлекает к ней новых работников.

Хотя труд в нашей стране, в отличие от высокоразвитых стран, на сегодняшний день рассматривается, в основном, лишь как средство заработка, можно предположить, что потребность в деньгах будет расти до определенного предела, зависящего от уровня жизни, после которого деньги станут условием нормального психологического состояния, сохранения человеческого достоинства.

В этом случае в качестве доминирующих могут выступить другие группы потребностей, связанные с потребностью в творчестве, достижении успехов и другие. Для руководителя очень важно умение распознавать потребности работников. Потребность более низкого уровня должна удовлетворяться прежде, чем потребность следующего уровня станет более значительным фактором, определяющим поведение человека. [3, С. 88-101] Конечно, ни одна система материального вознаграждения не может в полной мере учитывать характер и сложность труда, личный вклад работника и весь объем работы, так как многие трудовые функции вообще не фиксируются в нормативных актах и должностных инструкциях.


Потребности постоянно меняются, поэтому нельзя рассчитывать, что мотивация, которая сработала один раз, окажется эффективной и в дальнейшем. С развитием личности расширяются ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ возможности, потребности в самовыражении. Таким образом, процесс мотивации путем удовлетворения потребностей бесконечен.

Как отмечалось, кроме экономических (материальных) способов мотивации существуют не экономические, а именно: организационные и морально-психологические.

Организационные способы мотивации (мотивирования) включают в себя:

- участие в делах организации (как правило, социальных);

- перспектива приобрести новые знания и навыки;

- обогащение содержания труда (предоставление более интересной работы с перспективами должностного и профессионального роста).

Морально-психологические методы мотивирования включают в себя:

- создание условий, способствующих формированию профессиональной гордости, личной ответственности за работу (наличие известной доли риска, возможность добиться успеха);

- присутствие вызова, обеспечение возможностей выразить себя в труде;

- признание - личное и публичное, ценные подарки, почетные грамоты, Доска почета и т.п. За особые заслуги – награждение орденами и медалями, нагрудными знаками, присвоение почетных званий и др.;

- высокие цели, воодушевляющие людей на эффективный труд (любое задание должно содержать в себе элемент вызова);

- атмосфера взаимного уважения, доверия [4].

Своеобразным комплексным методом мотивации является продвижение в должности. Однако этот метод внутренне ограничен, так как, во-первых, в организации число должностей высокого ранга ограничено;

во-вторых, продвижение по службе требует повышенных затрат на переподготовку. В практике управления, как правило, одновременно применяют различные методы и их комбинации. Для эффективного управления мотивацией необходимо использовать в управлении предприятием все три группы методов. Так, использование только властных и материальных мотиваций не позволяет мобилизовать творческую активность персонала на достижение целей организации. Для достижения максимальной эффективности необходимо применение духовной мотивации.

Приведенная схема классификации методов мотивирования является классической. В современном менеджменте применяются и иные группировки методов мотивирования. Укрупненно все методы мотивирования можно так же сгруппировать в следующие четыре вида:

1. Экономические мотивы всех типов (зарплата во всех ее разновидностях, включая контрактную, премии, льготы, страховки, беспроцентные кредиты и т.п.). Успешность их воздействия определяется тем, насколько коллектив понимает принципы системы, признает их справедливыми, в какой мере соблюдается неотвратимость поощрения (наказания) и результатов работы, их тесная связь во времени.

2. Управление по целям. Эта система широко используется в США и предусматривает установление для личности или группы цепи целей, способствующих решению главной задачи организации (достижение определенных количественных или качественных уровней, повышение квалификации персонала и т.п.). Достижение каждой цели автоматически означает повышение уровня зарплаты или другую форму поощрения.

3. Обогащение труда - эта система в большей степени относится к неэкономическим методам и означает предоставление людям более содержательной, перспективной работы, значительной самостоятельности в определении режима труда, использовании ресурсов. Во многих случаях к этому добавляется и рост оплаты труда, не говоря уже о социальном статусе.

4. Система участия в настоящее время существует в многообразных формах: от широкого привлечения коллектива к принятию решений по важнейшим проблемам производства и управления (Япония) до соучастия в собственности путем приобретения акций собственного предприятия на льготных условиях (США, Англия). [7, с. 234–235] В рамках этих групп методов сегодня разрабатываются отдельные методики и системы мотивирования персонала.

Поиски стимулов для повышения эффективности трудовой деятельности ведутся давно. Еще древние философы (Аристотель, Сократ, Платон и др.) предпринимали попытки найти и объяснить движущую силу поведения индивида, определить, какие цели и какие внутренние или внешние мотивы заставляют его совершать именно эти, а не какие-либо другие поступки.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Идеи о необходимости стимулирования трудовой деятельности и исследования причин трудовой мотивации выдвигали и правители. Так, около 2 тыс. лет до н.э. царь Вавилона Хаммурапи законодательно установил для некоторых подданных определенный уровень заработной платы, а через 1000 лет правивший там же Навуходоносор II доказал возможность стимулирования работников с помощью материальных методов. Царь Персии Кир за 400 лет до н.э. также считал необходимым использование знаний о побудительных мотивах для активизации трудовой деятельности [6, с. 47-48].

Современные содержательные теории мотивации основное внимание уделяют определению перечню и структуре потребностей людей.

Процессуальные теории мотивации считаются наиболее современными теориями мотивации, они так же признают мотивирующую роль потребностей, однако, сама мотивация рассматривается в них с точки зрения того, что заставляет человека направлять усилия на достижение различных целей.

Процесс «удовлетворенность — отсутствие удовлетворенности» в основном находится под влиянием факторов, связанных с содержанием работы, т.е. с внутренними по отношению к работе факторами. Данные факторы оказывают сильное мотивирующее воздействие на поведение человека, которое может привести к хорошему выполнению работы. Если эти факторы не присутствуют, то их отсутствие не вызывает сильной неудовлетворенности Исходя из системного представления человеческой деятельности, можно утверждать, что человек принимает решения на уровне регулирования, адаптации и самоорганизации.

Соответственно и потребности должны быть реализованы на каждом из указанных уровней одновременно. Можно утверждать, что низшие, высшие и самые высшие потребности развиваются параллельно и совокупно и управляются поведением человека на всех уровнях его организации, т. е.

существует тройственный характер удовлетворения потребностей через материальное и нематериальное мотивирование. [7, с. 38-41] Таким образом, управление персоналом предприятия осуществляется с помощью сочетания административных, экономических и социально-психологических методов управления. Основа системы стимулирования персонала закладывается использованием организационно-технических методов, которые оптимизируют построение системы управления эффективностью труда.

Используемые ОАО " Дружковский хлебозавод " социально-психологические методы эффективно осуществляют духовное стимулирование, создавая благоприятный психологический климат в коллективе и чувство принадлежности к организации. Установленный на предприятии стабильный размер вознаграждения персонала предотвращает увеличение текучести кадров и снижает затраты на поиск новых трудовых ресурсов. В части использования экономических методов стимулирования у предприятия имеются резервы усовершенствования процесса управления за счет усовершенствования системы материального стимулирования персонала за счет использования новых форм оплаты труда, в частности таких методов партисипативного управления, как участие работников в прибыли организации, участие работников в управлении.

Проанализировав деятельность предприятия автор обнаружил, что на предприятии ни каких мероприятии по улучшению положения и поиску внутрипроизводственных резервов стимулирования в последнее время не проводится. Применяются не совершенные методы управления, которые распределения и экономического стимулирования гасят заинтересованность в полном использовании фактически имеющихся резервов, у работников нет заинтересованности в повышении эффективности производства. Низкая эффективность внутрипроизводственных отношений обусловлена также тем, что:

- инициатива и предприимчивость цехов не поощряются, а часто, наоборот пресекаются;

- фонд экономического стимулирования в цехах не образуется, а выделяется им из - цеха не несут экономической ответственности за эффективность использования производственных фондов, трудовых и материальных ресурсов.

Поэтому в некоторые периоды функционирования предприятия ощущается временный недостаток трудовых ресурсов. Проблема осложняется тем, то дополнительный набор кадров на предприятии не возможен по причине оптимального количества производственного персонала в цехе.

Таким образом, проблема состоит в том, чтобы эффективным образом и с минимальным объемом затрат смотивировать персонал для переработки в период резкого повышения спроса. В настоящий же момент работник слабо заинтересован в повышении результативности функционировании завода.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Данная экономическая ситуация сложилась в результате неэффективной организации системы мотивации на предприятии, и как следствие, несоответствия затрат работника получаемому материальному вознаграждению, Все это проявляется в существовании понижающего коэффициента при оплате сверхурочного труда, отсутствии связи между заработком работника и финансовым результатом деятельности предприятия и др. Отмеченные проблемы могут быть решены с помощью разработки новой эффективной системы мотивации на предприятии.


Основными слабыми сторонами существующей системы стимулирования труда работников ОАО " Дружковский хлебозавод " так же являются следующие аспекты:

1. В основном стимулировании, то есть при определении размера оклада и премиальных, не уделяется внимание дополнительно отработанному времени персонала, что значительно снижает заинтересованность и производительность.

2. В некоторых случаях используется повременная оплата труда, при том, что в конечном итоге важен количественный результат. Это также приводит к значительному снижению производительности труда.

3. Оперативным управлением производственного подразделения занимаются люди, не имеющие специального образования для осуществления данного вида деятельности.

Недостатки системы стимулирования персонала предприятия наиболее явно проявляются в периоды максимального спроса на продукцию предприятия. В данные периоды коллектив завода не может обеспечить выпуска продукции в нужном объеме, так как руководству привлечь сотрудников к сверхурочной работе на добровольных началах не удается, а поиск новых сотрудников для работы на непостоянной основе не представляется рациональным. Соответственно максимального запуска возможных производственных мощностей у предприятия не осуществляется. Эффективное стимулирование заинтересованности персонала в повышении результативности функционирования предприятия возможно лишь при эффективной корректировке системы мотивации персонала.

Целью управления сложившейся экономической ситуацией должно стать, прежде всего, увеличение заинтересованности персонала в повышении результативности функционирования предприятия для извлечения максимальной прибыли в периоды значительного увеличения емкости рынка. Для достижения нужного эффекта необходимо изменить сложившуюся систему мотивации персонала путем развития имеющихся и внедрения новых форм морального и материального стимулирования путем административных, экономических и социально-психологических методов управления.

Рекомендации. Автор статьи считает, что для увеличения заинтересованности персонала в результативности функционирования предприятия необходимо развивать следующие компоненты мотивации:

1. Развитие организационной культуры предприятия (система общих для всего персонала ценностных ориентаций и норм). Основные инструменты: Устав предприятия, открытые принципы руководства и организации предприятия, демократический стиль руководства.

При использовании данного компонента могут быть достигнуты: понимание и признание целей предприятия, ориентация на перспективу, согласование взаимных интересов между работниками предприятия.

2. Система участия (участие работников в распределении общего хозяйственного результата, капитале предприятия и развитие сотрудничества). Инструменты: справедливое распределение результатов, участие в капитале, развитие отношений партнерства.

Достигаются такие цели как: установка на кооперативность в поведении, ориентации на соотнесение затрат и результатов, готовность к риску.

3. Обслуживание персонала (все формы социальных льгот, услуг и преимуществ, предоставляемых работникам). Инструменты: безопасность труда, охрана здоровья, создания условий для отдыха и разгрузки, занятия спортом, забота о работниках, нуждающихся в помощи.

Достигаемые цели: социальная защищенность и интеграция с предприятием, повышение трудовой активности.

4. Привлечение персонала к принятию решений (согласование с работником определенных решений, принимаемых на рабочем месте, в рабочей группе). Инструменты: делегирование ответственности, добровольное участие в принятие решений.

Достигаемые цели: участие в принятие решений на рабочем месте, вовлечение в дела предприятия.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ 5."Job" - факторы (мероприятия, направленные на количественные и качественные изменения рабочего задания и поля деятельности). Инструменты: обогащение труда, расширение зоны труда, ротация.

Достигаемые цели: гибкость при выполнении рабочего задания, понимание производственных взаимосвязей, взаимная ответственность и самостоятельность.

6. Организация рабочего места (оснащение рабочих мест техническими, эргономическими и организационными вспомогательными средствами с учётом потребности работников). Инструменты:

технические и организационные вспомогательные средства, физиологические и психологические элементы условий труда.

Достигаемые цели: удовлетворенность состоянием рабочего места, удовольствие от работы и более качественное выполнение задания.

7. Информирование работников (доведение до работников необходимых сведений о делах предприятия). Инструменты: производственная документация, собрание коллектива, отчеты о работе.

Достигаемые цели: информированность о делах предприятия, мышление и деятельность с позиции интересов предприятия.

8. Оценка персонала (система планомерной и формализованной оценки персонала по определенным критериям). Инструменты: различные методы оценки результатов труда и возможностей работника.

Достигаемые цели: положительное влияние на поведение, ответственность за свои действия.

Выводы. Автор статьи считает, что подчиненные могут быть мотивированны чем-то, напрямую не связанным с их работой. Динамичные сотрудники, обладающие значительным потенциалом роста, как правило, увлечены спортом, хобби или другим делом, не имеющим отношения к работе. Эти внешние интересы не должны вступать в противоречие с работой.

Руководители могут использовать стремление сотрудников добиваться высоких результатов в той области, которой они увлечены, чтобы стимулировать их рост и мотивацию на рабочем месте.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Удальцова М.В. Теории мотивации: Учебное пособие/ М.В. Удальцова. – Новосибирск:

НГАЭиУ.-C. 2. Алехина О.Е. Стимулирование развития работников организации/ О.Е. Алехина // - Управление персоналом. – 2002. - № 1. – С. 50-52.

3. Блинов А. Мотивация персонала корпоративных структур/ А. Блинов // Маркетинг.- 2001.- № 1.

- С. 88-101.

2. Иванов В.Ю. Управление карьерой менеджера: необходимость и основное содержание/ В.Ю.

Иванов// Менеджмент в России и за рубежом. – 1998. - № 5.

3. Лукьянченко Н.Д., Шаульская Л.В. Управление развитием организации с использованием социальных факторов. – Д.: ДонГУ, 4. Лукьянченко Н.Д. Мотивация персонала: учеб. пособие / Н.Д. Лукьянченко, Л.Л. Бунтовская. Донецк: ДонНУ, 2004. - 324 с 5. Комаров Е. И. Стимулирование и мотивация в современном управлении персоналом/ Е.И.

Комаров// Управление персоналом.- 2002.- № 1. - С. 38-41.

РЕЗЮМЕ У статті представлені результати аналізу стимулювання праці працівників на акціонерних підприємствах харчової промисловості України й розроблені рекомендації з його вдосконалювання.

Ключові слова: стимулювання праці, промислові підприємства, харчова промисловість РЕЗЮМЕ В статье представлены результаты анализа стимулирования труда работников на акционерных предприятиях пищевой промышленности Украины и разработаны рекомендации по его совершенствованию.

Ключевые слова: стимулирование труда, промышленные предприятия, пищевая промышленность SUMMARY The article presents an analysis of incentives of workers at industrial enterprises of the food industry in Ukraine developed recommendations for improvement.

Keywords: incentives of workers, industrial enterprises, the food-processing industry ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ТРАНСАКЦІЙНИМИ ВИТРАТАМИ СЕКТОРА МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА РЕГІОНУ Васильців Т. Г., д.е.н., заступник директора Регіонального філіалу НІСД у м. Львові Матолич Т. Б., аспірант Львівської комерційної академії Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими і практичними завданнями. Об’єктивна необхідність вивчення трансакційних витрат суб’єктів підприємницької діяльності обґрунтовувалася на всіх етапах еволюції розвитку теорій інституціональної економіки, трансакційних витрат, підприємства. Спроби розглядати підприємство відокремлено від його зовнішнього середовища об’єктивно призводили до неповного та, як наслідок – хибного усвідомлення природи функціонування суб’єкта господарювання та його економічної ефективності, поведінки щодо укладання та виконання контрактів з іншими економічними агентами та зовнішніми організаціями і працівниками, зокрема в умовах дорогої та неповної інформації, правил прийняття рішень з врахуванням дії внутрішніх та зовнішніх чинників.

Трансакційні витрати малого і середнього підприємництва є витратами взаємодії (з формальними і неформальними обмеженнями) суб’єктів малого і середнього підприємництва між собою, з державою, іншими економічними агентами у процесах: 1) передачі права власності на активи, товари, послуги;

2) доступу до інформації, господарських ресурсів та ринків, ринкової інфраструктури, спеціальних прав і видів діяльності;

3) захисту права власності;

4) управління та експлуатації структур управління діловими відносинами в умовах недосконалого інституційного забезпечення. Вони не пов’язані з процесом створення продуктів та послуг, проте забезпечують обслуговування процесів їх обміну.

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Концептуальні основи трансакційних витрат були започатковані Р. Коузом, Д. Нортом, О. Вільямсоном, К. Ерроу та ін., удосконалювалися разом з розвитком нових інституціональних економічних теорій та були адаптовані до умов трансформаційної економіки А. Амошею, І. Булєєвим, О. Шепеленко, С.

Архієреєвим, М. Вергуненком, С. Кузьміновим, О. Власенко та ін.

Мета статті. При написанні статті поставлено таку мету: обґрунтувати об’єктивну необхідність управління трансакційними витратами малого і середнього підприємництва.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів.

Типологізація трансакційних витрат малого і середнього підприємництва передбачає їх поділ за такими ознаками: за суб’єктом взаємодії;

за рівнем формальності обмежень взаємодії;

за об’єктом права власності, що передається;

за складовими етапами передачі права власності;

за об’єктом доступу;

за елементами захисту права власності;

за видом витрат на забезпечення управління діловими відносинами;

за об’єктивними недоліками підприємств сектора МСП;

за передумовами та негативними наслідками процесу ринкової трансформації економіки.

Натомість, в умовах недостатньо ефективного державного регулювання підприємницької діяльності та обумовленого цим браку інституційного середовища бізнесу посилюється дія так званих системних трансакційних витрат, що перевищують їх природній рівень. Власне, наявність природного рівня трансакційних витрат підприємництва варто сприймати прийнятним, проте їх більший обсяг, зокрема наявність системних витрат варто вважати негативним (рис. 1).

По мірі покращення інституційного середовища підприємницької діяльності рівень трансакційних витрат підприємств сектора МСП зменшується. Це пояснюється тим, що метою створення інституцій власне є заміщення трансакційних витрат суб’єктів підприємництва, пов’язаних з пошуком інформації, доступом до господарських ресурсів, державним контролем у сфері отримання дозволів і погоджень, ліцензій, прав на здійснення певних видів діяльності, а також веденням діяльності в умовах істотних трансакційних витрат взаємодії через існування тіньового сектора ринку, бюрократизму та корупції.

Точці Е відповідає такий рівень якості сформованого інституційного середовища підприємництва, при якому відсутні системні трансакційні витрати, а присутні лише траснакційні © Васильців Т. Г., Матолич Т. Б., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ витрати природного рівня – обумовлені об’єктивними недоліками ринкового та інформаційного середовища. Причому витрати взаємодії суб’єктів підприємництва в умовах належного інституційного середовища є навіть меншими за їх природний рівень, оскільки ризик трансакційних витрат реалізується не завжди.

Зона системних Зона трансакційних TAC, І витрат прийнятного трансакційних витрат рівня CI E CTAC NLTAC QIE де ТАС – рівень трансакційних витрат суб’єктів підприємництва до обсягів їх діяльності, %;

І – обсяг доходу господарських суб’єктів, діяльність яких в умовах системних трансакційних витрат є економічно невигідною;

QIE – показник якості сформованого інституційного середовища підприємницької діяльності, відсоткове значення або коефіцієнт;

NLTAC – природній рівень трансакційних витрат суб’єктів підприємництва;

Е – точка «переходу» інституціонального середовища підприємництва у критично інший якісний рівень (точка мінімально необхідного рівня якості інституційного середовища підприємництва);

CI - крива доходу господарських суб’єктів, діяльність яких в умовах системних трансакційних витрат є економічно невигідною;

CТАС - крива трансакційних витрат Рис. 1. Графічна інтерпретація залежності трансакційних витрат малого і середнього підприємництва Наявність якості сформованого інституційного середовища підприємницької діяльності від рівня системних трансакційних витрат порушує мотивацію підприємницької діяльності, оскільки для багатьох економічних агентів високий їх рівень перетворює легальну фінансово господарську діяльність в економічно невигідну. Тому крива доходу для таких підприємств в зоні системних трансакційних витрат знаходиться нижче кривої трансакційних витрат. Цим обумовлюються незадовільні значення багатьох кількісних та якісних характеристик стану розвитку підприємництва в умовах несформованого інституційного середовища на посттрансформаційному етапі розвитку економіки. При покращенні інституційного середовища, а саме досягненні мінімально необхідного рівня його якості, діяльність більшості економічних агентів стає вигідною.

Додамо, що у нашому трактуванні системні трансакційні витрати є наслідком стосунків взаємодії суб’єкта підприємництва і державних структур. У цьому випадку об’єктом передачі права від одного суб’єкта (держави) до іншого (підприємця) виступають інформація, суспільні господарські активи і ресурси, права (зокрема, на використання суспільних та державних об’єктів, виконання певних операцій тощо). Крім того, підприємець, вступаючи у ці стосунки, дотримується певних формальних і неформальних умов угоди. Йдеться про отримання ліцензії та взяття на себе ліцензійних зобов’язань і умов, державного дозволу та дотримання законодавства при здійсненні піддозвільної діяльності, укладання договору на оренду земельної ділянки, приміщень, матеріальних, нематеріальних активів та виконання цих договірних зобов’язань, включаючи фінансові.

Так, якщо до моменту прийняття рішень про започаткування здійснення окремого виду ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ підприємницької діяльності або виконання певної підприємницької операції у підприємця був вибір щодо напрямів подальшого розвитку та діяльності, то тепер їх перелік звужується до стосунків з обраними одним чи декількома адміністративними або контролюючими органами державного управління. «Розрив» цих «стосунків» стає рівнозначним втраті часу та капіталу, вкладеного безпосередньо у цей вид підприємницької діяльності чи операції. Це перетворення вихідної конкурентної ситуації у кінцеву монопольну варто визнати однією з головних перешкод на шляху ринкового обміну та розвитку підприємництва. Зауважимо, що ця думка розділяється багатьма вітчизняними науковцями. Так, О. Шепеленко зазначає, що «основною причиною існування нелегальної економіки є недосконалі трансакції, а також високі трансакційні витрати функціонування в рамках закону». Наявність суб’єктів нелегальної економіки з усіма конкурентними перевагами, які з цього випливають, а також високі позавиробничі витрати (витрати взаємодії) суб’єктів господарювання, що здійснюють легальну виробничу та фінансову діяльність, створюють системні перешкоди розвитку як офіційного, так і підприємництва загалом. Тому трансакційні витрати підприємництва, що перевищують їх природній рівень, варто визнати системними, а їх зменшення та поверенення до природного рівня потребує істотного удосконалення інституційного середовища.

Результатом наведених вище міркувань є логічний висновок про те, що особливе місце в межах типологізації трансакційних витрат варто виділяти для тих з них, які породжені стосунками підприємця з державою. Більше того, вказане, на нашу думку, є важливою передумовою уточнення концептуальних сутнісних характеристик поняття «трансакційні витрати малого і середнього підприємництва».

Зауважимо також ще й такий аспект. Якщо йдеться про трансакційні витрати підприємництва як сектора економіки, то цілком виправдано стверджувати, що ці витрати стосуються як суб’єктів господарювання, так і держави. Стосунки між державою та економічними агентами – підприємствами сектора МСП передбачають два напрями взаємодії: 1) при передачі спеціальних прав (дозволів, ліцензій, договорів оренди земельних ділянок, приміщень, іншого майна, прав на здійснення певних видів економічної діяльності і т.ін.) державою суб’єктам підприємницької діяльності;

2) при створенні підприємницькими структурами благ та послуг для держави, суспільства (сплати податкових платежів до бюджетів усіх рівнів, оплати вартості дозволів, ліцензій, патентів та формування таким чином основи фінансування соціальних заходів, створення робочих місць, впровадження інвестицій та інновацій, гарантування соціальної відповідальність підприємництва) (рис. 2).

Поданий підхід дозволяє також істотно розвинути наявний у економічній літературі теоретичний базис трансакційних витрат, оскільки на відміну від усталених підходів, які досліджують трансакційні витрати передачі права власності з рук держави до рук приватних агентів, пропонується вивчати процеси передачі державою спеціальних прав.

За умови недостатньо ефективного інституційного середовища підприємницької діяльності істотними є трансакційні витрати суб’єктів сектора МСП, пов’язані з сплатою неофіційних платежів, утриманням юридичних служб та управлінням процесом отримання права, недоотриманими сумами доходу та інвестицій через втрати часу. Зокрема, в таблиці 1 подано інформацію про складність проходження окремих процедур, пов’язаних з підприємницькою діяльністю, а отже й характеристику рівня трансакційних витрат суб’єктів малого підприємництва регіону (на прикладі Львівської області).

Отже, діяльність органів державного управління щодо створення таких умов, при яких трансакційні витрати суб’єктів підприємництва у контексті впливу на діяльність підприємств є недостатньою. Так, процес проходження підприємцями дозвільних процедур є складним – оцінка склала 2,27 при максимальному значенні – 5. Крім того, проходження дозвільних процедур є особливо обтяжливим для вітчизняних малих і середніх підприємств. Про це свідчать результати опитувань підприємців (на прикладі Львівської області), які на практиці мають справу з проходженням дозвільних процедур:

- підприємці не задоволені умовами, створеними місцевою владою для здійснення підприємницької діяльності (13,1% - повністю не задоволені;

20,5% - в цілому не задоволені;



Pages:     | 1 | 2 || 4 | 5 |   ...   | 23 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.