авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 5 | 6 || 8 | 9 |   ...   | 23 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 7 ] --

Концепция «единой» биполярной или триполярной Европы, где Беларуси отводится место цивилизационного моста, «цивилизационного фильтра», адаптирующего, синтезирующего и «пропускающего» в обе стороны культурные образцы из двух миров, требует для своего превращения в операционализируемый цивилизационный проект глубокого историософского анализа места и роли цивилизационных субрегионов Центральной и Восточной Европы и собственно Республики Беларусь в структуре общеевропейской социокультурной макродинамики на протяжении всего периода развития европейской цивилизации.

Обсуждение достигнутых результатов исследования приводит нас к следующим выводам.

Во-первых, цивилизационный проект можно рассматривать как часть социокультурного проектирования, в которой фиксируются смыслы социального действия и устанавливается непосредственная связь между высшими, сакральными в рамках данной цивилизации идеалами и ценностями – с одной стороны, и индивидуальными смыслами и измерениями бытия – с другой.

Цивилизационный проект является одним из важнейших культурно-идеологических факторов цивилизационной самоорганизации.

Во-вторых, цивилизационный проект для Беларуси должен быть многоуровневым, сочетая в себе как уровень проектирования в рамках локальной «евразийской» цивилизации, так и уровень проектирования стратегии Беларуси в контексте общеевропейского цивилизационного пространства.

Вариант проекта для Беларуси может быть сформулирован в виде проекта «цивилизационного моста»

между Pax Latina и Pax Orthodoxa как частями более широкой цивилизационной целостности, корнями уходящей в единство христианского мира, базирующейся на общепринятых принципах и ценностях.

В-третьих, общеевропейский цивилизационный проект для Беларуси сегодня представлен двумя основными версиями. Версию «расширенной» Европы можно охарактеризовать как активно обсуждаемый проект цивилизационного уровня, имеющий высокий уровень операционализации и являющийся основой для принятия стратегических политических, экономических, культурных, институциональных решений со стороны Евросоюза. Концепция «единой» биполярной или триполярной Европы, где Беларуси отводится место цивилизационного моста, «цивилизационного фильтра», адаптирующего, синтезирующего и «пропускающего» в обе стороны культурные образцы из двух миров, требует для своего превращения в операционализируемый цивилизационный проект глубокого историософского анализа места и роли цивилизационных субрегионов Центральной и Восточной Европы вообще, и Республики Беларусь в частности, в структуре общеевропейской социокультурной макродинамики на протяжении всего периода развития европейской цивилизации.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Кемеров, В.Е. Меняющаяся роль философии и цивилизационные проекты / В.Е. Кемеров // Вестник РФО. – 2005. – №3. – С.22-31.

2. Кара-Мурза, С.Г. Советская цивилизация. От начала до Великой Победы / С.Г. Кара-Мурза. – М.:Изд-во Эксмо, Изд-во Алгоритм, 2005. – 767 c. – ISBN 5-699-07591-7/ ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ 3. Кара-Мурза, С.Г. Идеология и мать ее наука [Электронный ресурс] / С.Г. Кара-Мурза. – Сергей Георгиевич Кара-Мурза, 2008 г. – Режим доступа: http://www.kara-murza.ru/books/ideolog/ ideolog_content.htm. – Дата доступа: 20.12.2009. – Название с домашней страницы Интернета.

4. Истамгалин, Р.С. Социальный идеал: цивилизационные аспекты развития советского общества / Р.С. Истамгалин // Известия РГПУ им А.И.Герцена. – 2009. – №99. – С. 94-103.

5. Цьвікевіч, А. "Западно-руссизм": Нарысы з гісторыі грамад. мысьлі на Беларусі ў ХІХ і пач.ХХ в. / А.Цьвікевіч. – Мн.: Навука і тэхніка, 1993. – 350 с. – ISBN 5-343-01425-9/ 6. Абдзіраловіч, І. Адвечным шляхам: Дасьледзіны беларус. сьветагляду / І. Абдзіраловіч. – Мн.:

Навука і тэхніка, 1993. – 43 с. – ISBN 5-343-01308-2.

7. Хантингтон, С. Столкновение цивилизаций: [перевод с английского] / С. Хантингтон. – Москва:

АСТ Москва. – Тверь: АСТ, 2006. – 571с. – ISBN 5-17-039454-3.

8. Лукашенко, А.Г. Благополучие родной земли — дело всех и каждого (Послание белорусскому народу и Национальному собранию Республики Беларусь 23.04.2009) [Электронный ресурс] / А.Г. Лукашенко. – Официальный интернет-портал Президента Республики Беларусь.

Выступления, 2009. – Режим доступа: http://www.president. gov.by/press70398.html#doc. – Дата доступа: 23.12.2009. – Название с домашней страницы Интернета.

9. Бродель, Ф. Грамматика цивилизаций / Ф.Бродель. – М.:Изд-во «Весь мир», 2008. – 552с. – ISBN 978-5-7777-0403-0.

10. Wider Europe – Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours. Сommunication from the Commission to the Council and the European Parliament [Electronic resource]. – European Neighbourhood Policy, 2009. – Mode of access: http:// ec.europa.eu/world/enp/pdf/com03_104_en.pdf. – Date of access: 23.12.2009. – 26 p. – Title from the screen.

11. European Neighbourhood Policy. Strategy paper. Сommunication from the Commission to the Council and the European Parliament [Electronic resource]. – European Neighbourhood Policy, 2009.

– Mode of access: http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/strategy/strategy_paper_en.pdf. – Date of access:

23.12.2009. – 35 p. – Title from the screen.

12. Восточное партнерство. Сообщение Европейской комиссии для Европейского Совета и Европейского парламента [Электронный ресурс]. – European Neighbourhood Policy, 2009. – Режим доступа: http://ec.europa.eu/external_relations/eastern/docs/com08_823_ ru.pdf. – Дата доступа: 23.12.2009. – 18 c. – Название с экрана.

13. Эмерсон, М. Институционализация Большой Европы [Электронный ресурс] / М. Эмерсон // CEPS Policy brief No. 42, October 2003. – The Centre for European Policy Studies, 2009. – Режим доступа: http://ceps.be/files/book/1066.pdf. – Дата доступа: 23.12.2009.– 5с. – Название с экрана.

14. Emerson, M. The Shaping of a Policy Framework for the Wider Europe [Electronic resource]/ M.

Emerson // CEPS Policy brief No. 39, September, 2003. – CEPS - The Centre for European Policy Studies, 2009. – Mode of access: http://www.ceps.be/files/book/1058.pdf. – Date of access:

23.12.2009. – 15 p. – Title from the screen.

15. Третьяков, В. Два Евросоюза – одна (и единая) Европа [Электронный ресурс] / В.Третьяков. – Политический класс. Журнал политической мысли России, №60. – 2009.– Режим доступа:

http://politklass.ru/cgi-bin/issue.pl?id=1090. – Дата доступа: 24.12.2009. – – Название с домашней страницы Интернета.

16. Дергачев, В. Роковые рубежи Европы [Электронный ресурс] / В.Дергачев. – Вестник аналитики, 2009. – № 1. – Институт геополитики профессора Дергачева – Аналитика, 2009.– Режим доступа: http://www.dergachev.ru/analit/11.html. – Дата доступа: 24.12.2009. – Название с домашней страницы Интернета.

17. Левяш, И.Я. Единая или триединая Европа [Электронный ресурс]/ И.Я. Левяш. – Логос-ХХІ, 2003.– Режим доступа: http://levyash.by.ru/europe.doc. – Дата доступа: 24.12.2009. – Название с экрана.

РЕЗЮМЕ У статті обговорюється місце і значення цивілізаційного проектування в системі соціокультурного програмування розвитку геополітичних утворень різного рівня. Автор пропонує розглядати «цивілізаційний проект» як картину віддаленого майбутнього, що представляє собою можливи і бажани стан цивілізаційних систем в їх взаємодії і розвитку, створювану елітами суспільства на ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ основі аналізу тенденцій соціокультурної макродинаміки в рамках варіативних моделей, і транслюєму в суспільну свідомість через міфо- та ідеологеми, компліментарні культурному коду цивілізації. Можливості для формування цивілізаційних проектів задаються певними чинниками буття цивілізації і складових її культурно-географічних ареалів. Для Республіки Білорусь таким фактором є історичне «між-буття» на кордоні цивілізаційной взаємодії Західної Європи та Росії Євразії.

Ключові слова: цивілізаційний проект, «велика Європа», «розширена Європа», «єдина Європа», Східне партнерство РЕЗЮМЕ В статье обсуждается место и значение цивилизационного проектирования в системе социокультурного программирования развития геополитических образований разного уровня. Автор предлагает рассматривать «цивилизационный проект» как картину отдаленного будущего, представляющую собой возможное и желаемое состояние цивилизационных систем в их взаимодействии и развитии, создаваемую элитами общества на основе анализа тенденций социокультурной макродинамики в рамках вариативных моделей и транслируемую в общественное сознание через мифо- и идеологемы, комплиментарные культурному коду цивилизации.

Возможности для формирования цивилизационных проектов задаются определенными факторами бытия цивилизации и составляющих ее культурно-географических ареалов. Для Республики Беларусь таким фактором является историческое «между-бытие» на границе цивилизационного взаимодействия Западной Европы и России-Евразии.

Ключевые слова: цивилизационный проект, «большая Европа», «расширенная Европа», «единая Европа», Восточное партнерство SUMMARY The article discusses the role and significance of civilizational engineering in the system of social and cultural programming of development of different geopolitical entities. The author proposes to consider «civilization project» as a picture of the distant future, which is a possible and desirable state of civilizational systems, created by the elites of society, based on an analysis of trends in macro-dynamic variative models and its broadcasting in the public consciousness through myth and ideologies, complementary to the cultural code of civilization. Possibilities for the formation of civilizational projects are determined by certain factors being of civilization and its constituent cultural and geographic ranges. For the Republic of Belarus such factor is the historical «inter-being» on the frontier of civilizational interaction between Western Europe and Russia-Eurasia.

Keywords: civilizational project, «Big Europe», «Wider Europe», «Common Europe», the Eastern Partnership.

ПЕРСПЕКТИВИ ПЕРЕХОДУ ДО ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОГО ТИПУ РОЗВИТКУ Дубель В.М., ст. викладач, Донецький національний університет Постановка проблеми. Проблеми переходу до еколого-економічного типу розвитку обумовлені тим станом навколишнього середовища, що склався внаслідок техногенного типу економічного розвитку та нехтування законами розвитку біосфери. В якийсь час людина перестала відчувати себе частиною земних екосистем. Прагнення до лідерства і перемоги за будь яку ціну призвело людство до межі самогубства. В цих умовах вкрай потрібно знайти оптимальну модель розвитку, яка б максимально задовольняла всім потребам суспільства та гарантувала б збереження навколишнього середовища для існування людства і в майбутньому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналізом різних аспектів переходу світового суспільства до еколого-економічного розвитку як умови сталого розвитку з урахуванням сучасних глобалізаційних процесів займались такі українські та зарубіжні вчені як Л. Абалкін, І. Александров, І. Амоша, О. Веклич, В. Герасимчук, В. Геєць, Е. Гірусов, С. Дорогунцов, Я. Жаліло, С. Куркуленко, Ю. Макогон, Г. Пастернак-Таранушенко, Г. Черніченко, М. Хвесик, та інші.

© Дубель В.М., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ В наш час відсутнє однозначне сприйняття алгоритму переходу до еколого-економічного розвитку в глобальному масштабі, але про неминучість просування світового співтовариства в даному напрямку ні в кого не виникає сумніву.

Метою даної роботи є аналіз перспектив переходу до еколого-економічного розвитку та врахування міжнародного досвіду розбудови суспільства, що враховує стан навколишнього середовища, потреби суспільства і закони економічного розвитку.

В наш час переважна більшість країн розвивають свою національну економічну систему без урахування екологічного фактору. Головними чинниками, що призводять до переважання економічних показників розвитку над соціальними та екологічними є:

Намагання за короткий термін здобути максимальних показників економічного розвитку;

Бажання наздогнати будь якою ціною економічно розвинуті країни світу;

Прагнення посилити роль країни в міжнародних відносинах, накопичити економічну міцність тощо.

Для техногенного типу економічного розвитку притаманне сприйняття навколишнього середовища як оболонки, що охоплює, живить і підтримує економіку. Разом з тим в суспільстві з’явилося розуміння того, що природні ресурси є одним з факторів виробництва. Наявність та якість природних ресурсів може стати фактором, що лімітує економічний розвиток. Тому, згідно з законами розвитку ринкової економіки, відбувається поступове зростання вартості природних ресурсів. Крім того, різка зміна існуючих екосистем, руйнування озонового шару, глобальне потепління, танення льодовиків та інші прояви кліматичних змін вимагають негайного втручання світової спільноти до проблем раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

Техногенний тип економічного розвитку не може задовольняти потреби розвитку суспільства на довгострокову перспективу.

Виходом з ситуації, що склалася є перехід до сталого еколого-економічного розвитку, що враховує стан навколишнього середовища, потреби суспільства і закони економічного розвитку.

Метою еколого-економічного розвитку виступає гармонізація взаємовідносин між суспільством і навколишнім середовищем в довгостроковій перспективі за умови сталого розвитку.

Головними задачами еколого-економічного розвитку є:

Гармонізація відносин с системі «суспільство – навколишнє середовище»

Регулювання чисельності населення в глобальному і регіональному аспектах;

Перехід до раціонального використання природних ресурсів;

Збереження та відновлення природних екосистем;

Забезпечення потреб населення, що потребує покращення якості життя;

Забезпечення національної безпеки;

Напрацювання спільних міжнародних правил переходу до раціонального природокористування;

Припинення знищення природного середовища.

Майбутнє суспільство повинно розвиватися по законам біосфери. Найближчим часом перед світовим співтовариством постане проблема пошуку прийнятної моделі соціально-економічного розвитку з урахуванням екологічного фактору. Серед головних проблем втрати природного різноманіття і нераціонального природокористування в масштабах всього світу можна виділити наступні:

1. Марнотратні моделі споживання;

2. Низька соціально-економічна і екологічна ефективність існуючих систем господарювання;

3. Негативний вплив виробництва на стан навколишнього природного середовища;

4. Застосування застарілої техніки і технологій.

5. Різке зростання чисельності населення тощо.

Виходячи з окреслених проблем, основними кроками на шляху переходу до еколого економічного розвитку в глобальному масштабі є підвищення продуктивності праці, застосування сучасної техніки та технології, перехід від кількісних пріоритетів соціально-економічного розвитку до якісних, контроль за чисельністю населення, боротьба із забрудненням навколишнього середовища, розповсюдженням ідеології сталого розвитку тощо. Декілька слів щодо окремих положень стратегії переходу до еколого-економічного розвитку.

1. Радикальне підвищення продуктивності ресурсів.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Людська діяльність являє небезпеку через екологічні і соціальні наслідки використання енергії та матеріалів в суспільному виробництві. Збільшення продуктивності ресурсів означає отримання такої ж кількості економічних благ при використанні меншої кількості матеріалів і енергії.

Капіталовкладення в підвищення продуктивності є досить перспективними, оскільки окупаються через певний час завдяки заощадженню ресурсів. Крім того, в окремих випадках початкові капіталовкладення можуть бути зменшеними за умови підвищення продуктивності використання ресурсів.

Підвищення продуктивності ресурсів не тільки зберігає кошти, воно може також покращити якість життя. Низька продуктивність природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і погіршення внаслідок цього стану здоров’я населення є ознаками низької ефективності існуючих систем господарювання і панування марнотратних моделей споживання.

Міжнародний досвід свідчить про те, що негативні наслідки деградації навколишнього середовища коштують більше, ніж заходи щодо їх усунення. Метою еколого-економічного розвитку є зниження потоків матеріалів та енергії та підвищення їх ефективності. Ефективне використання природних ресурсів сповільнює їх виснаження, знижує забруднення навколишнього середовища, призводить до зменшення собівартості виробництва. Це призведе до зменшення витрат для бізнесу та суспільства. Крім того, ефективне використання вигідно позначиться на стані навколишнього середовища за рахунок часткового припинення руйнування екосистем.

Екологічні та соціально-економічні збитки існуючого способу суспільного виробництва є проявом неекономного, марнотратного використання людських, природних, фінансових ресурсів та незначного використання інформаційного ресурсу. В багатьох країнах донині панує споживацьке ставлення до природних ресурсів. Вся система законодавчої, фінансової, промислової політики спрямована на підтримку неефективного та непродуктивного використання виробничих ресурсів.

Перш за все це стосується підтримки розвитку добувних галузей промисловості та підприємств первинної переробки матеріалів. Підтримка неефективного використання ресурсів розповсюджується і на сільське господарство, засноване на необґрунтованому внесенні мінеральних добрив, хімікатів, нехтуванні кліматичними і екологічними особливостями місцевості, пануванні монокультур тощо.

Внаслідок неврахування наслідків антропогенного впливу на сільськогосподарські екосистеми відбулося механічне руйнування поверхневого шару і розвиток ерозійних процесів, погіршення родючості ґрунтів, заболочування і засолення ґрунтів, зниження природної врожайності сільськогосподарських культур та інші негаразди.

За часів панування техногенного способу виробництва серед захисників навколишнього середовища панувала думка, що підвищення продуктивності призведе до прискореної та повної руйнації природного середовища. Та з розвитком сучасних технологій, застосування інформаційних технологій та математичних методів моделювання стало зрозуміло, що стратегії радикального підвищення продуктивності ресурсів можуть зупинити руйнування біосфери, зробити більш вигідним використання робочої сили і фінансових ресурсів. Таким чином є можливість зберегти існуючи екосистеми в сучасному стані, а протягом певного періоду навіть покращить їх стан.

Фінансування природоохоронної діяльності спрямоване на підтримку, відновлення та розширення природного потенціалу, що позитивно відзначиться на здатності біосфери виробляти більше природних багатств і служити осередком існування людства.

2. Застосування сучасної техніки і технологій. Практично всі фахівці згодні з необхідністю економного витрачання природних ресурсів в планетарному масштабі. Ситуація, коли зменшення використання одного природного ресурсу відбувається за рахунок інтенсивного залучення іншого ресурсу вже нікого не може ввести в оману. Практично це ж стосується розриву між регіонами здобичі і споживання корисних копалин.

Цікавою є пропозиція не простого зменшення марнотратного витрачання природних ресурсів, а відмова від самої ідеї відходів. Тобто розглядається можливість побудови практично безвідхідного виробництва, що працює за принципом біологічних ланцюжків.

Подібні технології мають на меті змінити сутність виробництва, перетворюючи його на частину природної переробки ресурсів, забезпечивши повторне використання матеріалів, застосування систем замкнутих циклів, усунення токсичні процеси. Разом з цим нові технології турбуються за майбутнє шляхом підвищення природно ресурсного потенціалу.

Повний перехід до використання відновлювальних джерел енергії та сировини – справа майбутнього. В найближчій перспективі перед світовим співтовариством постає проблема ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ поступового переходу до еколого-економічного типу розвитку і закріплення в суспільстві принципів сталого розвитку. Першим кроком на шляху переходу до принципово нових технологій є раціональне природокористування і застосування ресурсозберігаючих технологій.

В значній мірі стримує перехід світової економіки до еколого-економічного розвитку відносно низька вартість виробничих ресурсів, зокрема природних. Доки будуть існувати низькі ціни на первинну сировину – буде стримуватися розвиток і впровадження ресурсозберігаючих технологій.

Вторинну сировину економічно невигідно використовувати порівняно з первинною. Тому тільки жорсткі економічні методи стримування екстенсивного типу розвитку сучасної економіки в світовому масштабі може призвести до застосування новітніх технологій із збереження ресурсів та покращення стану навколишнього середовища.

В умовах загострення конкурентної боротьби за доступ до ресурсів значно підвищується роль розвитку прикладної науки. Відкриваються прекрасні перспективи для фахівців в галузі дослідження властивостей нових матеріалів: хіміків, фізиків, інженерів-технологів, біологів і конструкторів.

Головною метою сучасних наукових досліджень в галузі природокористування є розробка технологій за допомогою яких буде можливим досягнення гармонії у взаєминах між суспільством і навколишнім середовищем при якому будуть задовольнятися потреби суспільства за умови збереження сучасного стану навколишнього середовища та його покращення.

Інтенсивне сільське господарство повинне управляти процесами утворення ґрунту. Значну допомогу аграріям можуть оказати фармацевтичні компанії, що вирощують ферменти. Розвиток сільського господарства має декілька напрямків. Найбільш перспективним з точки зору можливості переходу всього світового господарства до еколого-економічного розвитку є біологічне сільське господарство. Головними особливостями цього ведення сільського господарства є збільшення кількість живої матерії на кожному гектарі, пошук оптимального поєднання харчових ланцюжків і поживних потоків, зведення до мінімуму втрати врожаю, збереження різноманіття.

Сучасні архітектурні споруди мають екологічно обґрунтовані нормативи та орієнтовані на переробку власних стічних вод. Застосування сучасних технологій в будівництві дозволяє житловим масивам уловлювати світло, генерувати енергію і забезпечувати якісне середовище проживання для мешканців і збереження навколишнього середовища. Створення сприятливих умов проживання населення призведе до підвищення продуктивності праці, укріплення моралі і здоров'я членів громади, соціальної стабільності в суспільстві.

Значна кількість хімічних сполук може бути замінена більш ефективними аналогами природного походження. В наслідок цього у виграші будуть усі. З природного середовища зменшиться кількість мінералів, що добуваються. Підприємства хімічної промисловості значно скоротять викиди шкідливих речовин, що позитивно відзначиться на стані навколишнього середовища і здоров’ї населення. Крім того, що природні матеріали не наносять шкоди навколишньому середовищу, вони в значній мірі відносяться до категорії відновлювальних. Це головна перевага з огляду на критерії сталого розвитку.

3. Перехід від кількісних до якісних критеріїв розвитку та підвищення якості життя.

Перехід до еколого-економічного розвитку вимагає зміни взаємовідносин між виробником і споживачем, переходу від економіки товарів до економіки обслуговування. Економіка, яка основана на пріоритеті якісних показників над кількісними може краще захистити екосистеми, від яких вона залежить. Прийняття сталого розвитку потягне за собою прийняття нової системи цінностей.

Головною цінністю нового суспільства стане людина. Відповідно до нової шкали цінностей змінюється і мета соціально-економічного розвитку. В суспільстві, що базується на принципах сталого розвитку основна увага приділяється задоволенню потреб кожного його члена. Узгодження особистих і суспільних потреб відбувається за рахунок свідомої відмови від придбання зайвих товарів, накопичення матеріального багатства і переходу до економіки, в якій добробут визначається безперервної гарантією якості, корисності і працездатності.

Концепція еколого-економічного розвитку заснована на перебудові структури економіки з метою кращого задоволення мінливих потреб людини та винагороді виробникам за збільшення продуктивності ресурсів і організацію замкнутих циклів, використання вторинних ресурсів. За своїм типом таке суспільство є постіндустріальним з розвиненою демократією.

Ще одною ознакою майбутнього суспільства є переважання пост матеріального відношення до праці. Основним фактором виробництва повинні стати знання. На основі системи знань з різних галузей необхідно створити інтелектуальну систему виробництва, в якій би вироби вписувалися в ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ природні біологічні цикли. Крім того, система виробництва і споживання не повинна створювати сміття і викидів. Зведення до мінімуму використання матеріалів, максимізація терміну служби виробу, спрощення його обслуговування призведе до зростання споживчої вартості і зниження витрат, а відповідно і ціни товару. В свою чергу ці заходи захищають екосистеми. Перехід до більш довговічних товарів або багаторазового використання сировинних матеріалів знизить витрати енергії, але забезпечить більшу чисельність робочих місць за рахунок розвитку сфери послуг, що також є однією з ознак постіндустріального суспільства.

Процеси глобалізації світової економіки призвели до уніфікації вимог до економічних, соціальних, екологічних стандартів. Це позитивно відзначилося на приближенні світового співтовариства до розуміння необхідності переходу до еколого-економічного типу розвитку.

Економічні системи найбільш розвинених країн світу вже в значній мірі перейшли до нової моделі соціально-економічного розвитку, заснованому на урахуванні екологічної складової при плануванні та здійсненні програм соціально-економічного розвитку.

Забезпечення постійної фінансової підтримки найважливіших соціальних і природних процесів з урахуванням зростання чисельності населення - не тільки розумна інвестиція, але і насущна необхідність у найближчі десятиліття Впровадження принципів еколого-економічного розвитку в різних країнах мають свої особливості, які обумовлені наступними чинниками:

Рівнем економічного розвитку;

Соціальної стабільністю в суспільстві;

Становищем навколишнього природного середовища;

Державною політикою;

Регіональними та етнічними особливостями тощо.

Висновки. Таким чином, завдяки екологічно обґрунтованій організації виробництва і споживання усі сторони задовольняють свої інтереси. Виробники отримують економічну винагороду за рахунок скорочення витрат матеріалів, робочої сили та енергії, що призведе до зниження вартості продукції. Споживачі задовольняють попит завдяки переходу від кількісних критеріїв до якісних.

Суспільство стане більш гармонічним через задоволення потреб і гармонізації стосунків з навколишнім середовищем.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Герасимчук В.Г. Пріоритети інноваційної політики України в контексті концепції сталого розвитку // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – Сборник научных трудов. Донецк: ДонНУ, 2010. – 1050 с.

2. Прыкин Б.В. Глобальная экономика – ключ к самосохранению. Деятельность эколого экономических систем. – М.: ЮНИТИ-ДАНА. 2003. – 335 с.

3. Хвесик М.А., Голян В.А. Інституціональна модель природокористування в умовах глобальних викликів: Монографія. – К.: Кондор, 2007. – 480 с.

4. Яковец Ю.В. Глобализация и взаимодействие цивилизаций / Ю.В. Яковец. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЗАО «Издательство «Экономика». – 2003. – 411 с.

РЕЗЮМЕ Метою роботи є аналіз перспектив переходу до еколого-економічного розвитку. В роботі розглянуті деякі аспекти розбудови суспільства з урахуванням стану навколишнього середовища, потреб людини, законів економічного розвитку.

Ключові слова: еколого-економічний розвиток, екологія, навколишнє середовище, суспільство РЕЗЮМЕ Целью работы является анализ перспектив перехода к эколого-экономическому развитию. В работе рассмотрены некоторые аспекты развития общества с учетом состояния окружающей среды, потребностей человека, законов экономического развития.

Ключевые слова: эколого-экономическое развитие, экология, окружающая среда, общество SUMMARY The objective is to study on the transition to ecological and economic development. In this paper, some aspects of society including the environment, human needs, the laws of economic development.

Keywords: ecological and economic development, ecology, environment, society ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ РОЛЬ УКРАЇНСЬКО-ТУРЕЦЬКИХ ВІДНОСИН У СТРУКТУРІ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ Енверов Р.Р., аспірант НІСД (м. Київ) Характерною рисою сучасних світових економічних відносин є розвиток процесів глобалізації із залученням національних економік у світову господарську систему, зростанням взаємозалежності країн, збільшення міжнародного обміну товарами, послугами і капіталом. З набуттям незалежності Україна поступово інтегрується до світового господарства шляхом нарощування обсягів зовнішньої торгівлі та розширення географії економічного співробітництва. Так, найбільшими зовнішньоекономічними партнерами України виступають країни СНД, ЄС та Азії (90 % від загального обсягу зовнішньоторговельного обороту). На рис. 1 видно, що в період з 2001 по 2008 рр.

спостерігається чітка тенденція до збільшення загальних обсягів експорту та імпорту, однак з початком світової фінансової кризи (з другої половини 2008 р.) обсяги зовнішньоторговельних показників істотно зменшились: досягнувши свого максимуму, перетнувши позначку у 140 млрд.

дол. США, обсяги стрімко почали зменшуватися і вже через рік досягли рівня 2005 р. Метою даного дослідження є проведення якісного економіко-статистичного аналізу зовнішньої торгівлі України з її основними зовнішньоекономічними партнерами, який дозволить дослідити зовнішню торгівлю як за всією сукупністю пов’язаних з нею господарських процесів, так і за окремими її елементами, зокрема з Турецькою Республікою, як одного з найбільших зовнішньоторговельних партнерів України. Даною проблемою прямо чи опосередковано займались такі вітчизняні науковці: П. Варбанець, С.

Василенко, О. Воротнюк, М. Гончар, І. Долгов, Р. Жангожі, Ю. Кочубей, Н. Ксьондзик, В. Кузнєцов, В. Маляров, О. Маначинський, О. Москалець, Н. Мхітарян, Б. Парахонський, В. Побережний, Н.

Пророчернко, І. Сапицька, Т. Стародуб, І. Турянський та ін. Проте, досить обмереженим є дослідження загальних тенденцій та аналізу зовнішньоторговельних відносин між країнами.

Рис. 1. Динаміка загального обсягу ЗТО України, млрд. дол. США (* – січень-вересень).

За: [1] Так, на основі аналізу основних показників двосторонньої торгівлі, зокрема, сальдо торгового балансу з основними торговельними партнерами (рис. 2) та динаміки покриття імпорту експортом (рис. 3) можна констатувати, що починаючи з 2005 р. двосторонні торговельні відносини України з її основними торговельними партнерами характеризуються:

– квантифікованим (кількісним) збільшенням загального обсягу показників вітчизняного експорту, який мав сировинний характер, а відтак демонстрував екстенсивний розвиток;

– тенденцією до зміцнення позицій імпортерів на внутрішньому ринку України при недостатньому зростанні відповідних обсягів експорту до країн-партнерів;

– асиметрією взаємного доступу до ринків сторін та низьким рівнем позиціювання національних товаровиробників на відповідних світових ринках.

© Енверов Р.Р., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ   Рис. 2. Обсяги сальдо двосторонньої торгівлі України з основними торговельними партнерами, млрд. дол. США.

За: [1] * – примітка: дані за січень-вересень.

Темпи зростання обсягів українського експорту та імпорту (рис. 3) у торгівлі з основними торговельними партнерами характеризуються сильною кореляцією і переважанням у більшості випадків темпів зростання імпорту над темпами зростання експорту, відтак – погіршенням умов торгівлі.

Рис. 3. Динаміки покриття імпорту експортом ЗТО України та індекси обсягів українського експорту та імпорту за 2001-2010 рр., %.

За: [1] * – примітка: дані за січень-вересень.

За даними Держкомстату, основними ринками збуту для української продукції у 2010 р. є Росія – 26,2 % (у 2009 р. – 21,3 %), Туреччина – 5,95 % (5,35 %, відповідно), Італія – 4,8 % (3,09 %), Білорусь – 3,5 % (3,17 %), Польща – 3,3 % (3,05 %), Німеччина – 2,9 % (3,14), Індія – 2,6 % (3,09 %), Китай – 2,5 % (3,61), Казахстан – 2,5 % (3,57 %) та ін. Варто також відзначити істотну частку в структурі вітчизняного експорту саме пострадянських країн: якщо в 1991 р. цей показник становив 85 % [2] (хоча це не є показовим, адже це було зумовлено радянським централізованим принципом ведення зовнішньої торгівлі), в 1996 р. – 51,4 %, то вже 2001 р. цей показник становив 28,7 %. Однак у 2010 р.

частка склала всього 36,4 % (в 2009 – 33,9 % (без урахування Грузії, адже в серпні 2009 р. країна офіційно вийшла зі складу Співдружності)). З наведеного можна зробити висновок про повільну географічну диверсифікацію українського експорту з країнами СНД за останній період.

Поступово демонструють тенденцію до зростання країни ЄС, як один із пріоритетних ринків для України. У 1996 р. на їх частку припадало 23 %, у 2001 р. – 33,8 % і в 2010 р. – 26,5 % (у 2009 р. – 25,8 %). Тут також варто пам’ятати про те, що за цей період відбулося два масштабні розширення ЄС (особливо у 2004 р.), за результатами яких членство отримали 12 країн європейського континенту [3].

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Іншим важливим географічним партнером для України є країни Азії. Так, в структурі вітчизняного експорту азійська частка у 1994 р. склала 8,3 %. Станом на 2010 р. цей показник становив 26,7 % (у 2009 р. – 30,5 %). Тут можна констатувати неактивну тенденцію до збільшення.

Серед інших реципієнтів української експортної продукції у 2010 р. виділяють наступні: на країни американського континенту припадає 4,15 % (у 2009 р. – 2,83 %) українського експорту, Африки 5,8 % – (6,62 %, відповідно), Австралії і Океанії – 0,05 % (0,06 %).

За даними Держкомстату, серед країн, які експортують до України перше місце посідає Росія – 36,4 % у 2010 р. (29,13 % за підсумками 2009 р.), за нею ідуть такі країни, як Китай – 7,6 % (6,01 %, відповідно), Німеччина – 7,5 % (8,47 %), Польща – 4,71 % (4,77 %), Білорусь – 4,2 % (3,72 %), США – 2,9 % (2,83 %), Італія – 2,3 % (2,5 %), Угорщина – 2 % (1,5 %), Туреччина – 2 % (2,1 %) та ін. Як і у випадку з експортом, найбільшим постачальником товарів на український ринок є країни СНД: в 1996 р. їх частка складала 63,5 %, в 2001 р. цей показник знизився до 56 % і у в 2010 р. він продемонстрував 43,9 % (в 2009 р. – 43,3 %). Зважаючи на велику частку країн СНД у загальному імпорті та товарну структуру, українська економіка є досить залежною від країн цієї групи.

Аналогічно до експорту, частка імпорту з країн ЄС також зростала: у 1996 р. чверть (25,5 %) загального імпорту припадала на частку країн ЄС, у 2001 р. – 30 % і в 2010 р. – 33,1 % (в 2009 р. – 35,7 %). Третім по величині імпортером до України є країни Азії, які також «завойовували» позиції протягом останніх років. Так, якщо їх частка в 1996 р. становила 3,7 %, то станом на 2010 р. – 15,9 % (в 2009 р. – 14,4 %).

Показники решти країн-імпортерів у 2010 р.: країни Америки – 4,8 % (в 2009 р. – 4,8 %), Африки – 1,6 % (1,35 %, відповідно), Австралії і Океанії – 0,5 % (0,3 %) [1].

У цьому контексті, окремої уваги заслуговує аналіз показників, зокрема, структури вітчизняного експорту та імпорту у торгівлі з основними торговельними партнерами. Найбільш вагомий експортний ресурс – це продукція металургії – 34,9 % експорту держави станом на січень-вересень 2010 р. (у 2009 р. – 32,3 %). Україна експортує усі види металургійної продукції – від сировини і напівфабрикатів до кінцевих виробів. Друге місце в експорті Україні посідає мінеральна продукція, зокрема руди та енергетичні матеріали. На цю галузь припадає 13,4 % (9,8 %, відповідно) від загального експорту. Порядку 11 % (12,6 %) припадає на механічне обладнання, машини та механізми та 6,6 % (6,3 %) на продукцію хімічної промисловості. Продукція рослинного походження займає 7,1 % (12,7 %) у загальній структурі. Традиційно важливе значення мають вироби харчової промисловості, частка яких за останні роки значно зменшились – 4,8 % (5,3 %) (як відомо, основними позиціями експорту є цукор, алкогольні напої, м'ясо, молочні продукти, тютюн, кондвироби, рослинну олію, сіль, продукти переробки плодів і овочів). Значно зросли експортні поставки насіння і плодів, зернових культур, продуктів борошномельного виробництва. Серед засобів транспорту в експорті переважають локомотиви, вагони та наземні транспортні засоби, яке складає 6,2 % (4 %). В експорті України переважає сировина та матеріали, обмеженими є промислові товари і технології.

Україна має значні рекреаційно-туристичні ресурси, які при підготовці відповідної інфраструктури обслуговування можуть забезпечити розвиток в країні міжнародного туризму, значно збільшити експорт туристичних послуг.

У структурі імпорту товарів у 2010 р. 34,8 % (у 2009 р. – 34,5 % ) припадало на мінеральні продукти. Паливо (нафта і газ) надходять головним чином з Росії, крім того, газ постачається з Туркменістану та з Узбекистану. На механічне електрообладнання та транспортні засоби припадає відповідно 13,1% і 5,9 % (відповідно, 13,8 % і 4,8 %). Хімічна промисловість в структурі експорту складає 10,8 % (11,7). Недорогоцінні метали у своїй сукупності складають 6,8 % (5,9 %), полімерні матеріали, пластмаси, каучук – 6,1 % (5,9 %). На продукцію харчової промисловості припадає 4,2 % (4,5 %). В загальних обсягах імпорту приблизно 70-80 % складає продукція, що спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва та збереження його функціонування. Збереження існуючих тенденцій до зростання обсягів від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі товарами може призвести до певного розбалансування національної економіки України, погіршення платіжного балансу, зокрема, торговельного балансу, та матиме негативний вплив на розвиток соціально економічної ситуації у країні.

В структурі зовнішньої торгівлі України у 2010 р. на товари в матеріальній формі припадає 86, % (77,9 млрд. дол. США), а на товари в нематеріальній – послуги, 13,3 % (11,9 млрд. дол. США) [1].

Таким чином, частка послуг в структурі зовнішньоторговельного обороту незначна. При цьому, структура вітчизняного зовнішньоторговельного обороту послуг вирізняється своєю ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ монокультурністю через значне домінування частки транспортних послуг, на які припадає близько половини сукупного обсягу послуг. Саме завдяки значному експорту цього виду продукту на сьогодні у зовнішній торгівлі послугами для України склалося позитивне сальдо, яке певною мірою компенсує негативні тенденції нарощування обсягів від’ємного сальдо у торгівлі товарами, які спостерігаються протягом останніх років. Варто також відзначити, що на перші три позиції (разом із фінансовими та діловими послугами) структури торгівлі послуг припадає три чверті від загального обсягу ЗТО, що свідчить про слабку диверсифікацію.

Тематика обраного дослідження зумовлює необхідність виокремлення Туреччини з-поміж усіх зовнішньоторговельних партнерів України та проаналізувати українсько-турецькі торговельні відносини. Згідно класифікації міжнародних відносин, українсько-турецькі відносини необхідно розглядати крізь призму білатерального (двостороннього) партнерства, що будується на взаємодії та партнерських стосунках. Адже обраний формат партнерства має усе необхідне, аби відповідати стратегічному.

Отже, Туреччина, серед країн Азії є в числі найбільших зовнішньоторговельних партнерів України. Так, в 2010 р. її частка у загальному обсязі (табл. 1) склала 18,3 % торгівлі з країнами Азії. У загальних обсягах експорту України до країн Азії частка Туреччини є досить значною: пікового значення вона сягнула у 2008 р. і склала 30,3 % від загального обсягу. Показники імпорту з Туреччини є значно меншими (максимального значення цей показник сягнув в тому ж 2008 р. – 12, %), завдяки чому у міждержавній торгівлі цих країн спостерігається додатне сальдо: 1,3 млрд. дол.

США (2,72 – у 2008 р.). Таким чином, прослідковується тенденція до нарощування загального обсягу товарообороту між країнами (не беручи до уваги останні кризові роки), що свідчить про важливість цих відносин та перспективу подальшого економічного партнерства.

Таблиця Динаміка загального обсягу зовнішньої торгівлі України з країнами Азії Роки Показник 2006 2007 2008 2009 2010* Загальний обсяг зовнішньої торгівлі з 14150,9 32211,6 30537,1 18672,7 16349, країнами Азії, млн. дол. США У тому числі з Туреччиною 3127,3 4589,9 6583,4 3078,7 2999, Частка Туреччини, % 22,0 14,2 21,4 16,4 18, Експорт, млн. дол. США 8131,1 18726,2 15271,8 12131,8 97008, У тому числі з Туреччиною 2389,4 3644,2 4633,1 2126,5 2158, Частка Туреччини, % 29,4 19,5 30,3 17,5 22, Імпорт, млн. дол. США 601,9 1348,5 1521,5 6540,9 6648, У тому числі з Туреччиною 737,9 945,7 1904,6 952,2 841, Частка Туреччини, % 12,25 7,01 12,5 14,5 12, Сальдо, млн. дол. США 2111,4 5240,8 -7514,6 6590,8 3051, У тому числі з Туреччиною 1651,6 2698,4 2728,6 1174,2 1317, * – примітка: дані за січень-вересень.

За: [1] Україна є сьомим за обсягами імпорту партнером Туреччини, маючи приблизно однакові позиції з такими країнами як Іспанія, Великобританія та Швейцарія. Найбільшим зовнішньоторговельним партнером для Туреччини є Росія. Наступними йдуть Німеччина, Італія та Франція. Таким чином, Україна посідає важливе місце у зовнішньоекономічному секторі Туреччини, і це робить турецький ринок привабливим для вітчизняного експорту, тому стратегічно важливим завданням для України є збереження подібних тенденцій [5].

В цьому контексті варто провести якісний аналіз торговельного співробітництва України та Туреччини, а саме визначити, які позиції в структурі зовнішньої торгівлі є домінантними (другорядними), визначити його характер – сировинний, високотехнічний чи промисловий.

Показники структури українського та турецького товарного експорту наведені нижче (табл. 2 і 3).

Україна є одним з найбільших імпортерів для Туреччини, як це було визначено раніше, однак якщо детально розглянути структуру української продукції, експортованої до Турецької Республіки, то можна побачити, що домінують в структурі експорту вітчизняних товарів саме ресурси. Так, в 2010 р. тільки на частку чорної металургії припадає майже 50 %, а в сукупності металопродукція ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ складає 2/3 усього експорту. Трохи більше 10 % припадає на мінеральне паливо та масла, 5 % належить добривам, мінеральному паливу та маслам, 2 3 % – рудам, шлакам та золі, 2 % – неорганічній хімії. Сільгосппродукція склала в загальній структура приблизно 15 %: 8 % – тварини, рослинні жири та олії, 4 % – олія насіння, фрукти, плоди, 3 % – зернові, тощо.

Таблиця Основні товарні позиції в структурі українського експорту до Туреччини, тис. дол. США.

Роки Назва товару 2004 2005 2006 2007 2008 Всього 2509351 2651017 3059079 4519114 6106325 Чорна металургія 1490718 1481984 1803858 2821845 3720673 Мінеральне паливо, масла, 299791 325279 249003 315312 277445 продукти дистиляції і т.д.

Тварини, рослинні жири та олії 19648 54356 95907 53421 346569 Добрива 170737 209455 174425 325671 526816 Олія насіння, фрукти, зерно, 65864 38409 75528 157952 118924 насіння, плоди і т.д.

Деревина та вироби з неї, 96826 114018 132493 148046 152145 древесне вугілля Руди, шлак і зола 10253 6144 36033 65921 73740 Зернові 31005 7024 1511 69656 135050 Алюміній і вироби з нього 2210 18878 71910 56802 124680 Неорганічна хімія 114512 111176 122000 114592 233676 Відходи, відходи харчової 47476 36198 38327 82021 83909 промисловості, корми для тварин Пластмаси і вироби з них 27621 30776 21661 42732 66101 Мідь і вироби з нього 14755 50124 34682 23446 25288 За: [4] Таким чином, можна зробити висновок про небезпеку щодо перспектив майбутнього торговельного партнерства через світові тенденції на ринку металопродукції, де Україна почала втрачати свої досить вагомі позиції, що в майбутньому може призвести до зменшення частки української продукції в структурі імпорту не тільки Туреччини, але й інших держав торговельних партнерів України.

Таблиця Основні товарні позиції в структурі турецького експорту до України, тис. дол. США Роки Назва товару / роки 2004 2005 2006 2007 2008 Всього 575827 821034 1121364 1481156 2187632 Фрукти, горіхи, цитрусові, дині 51044 77856 104582 104965 139284 Пластмаси і вироби з них 72657 107016 130698 168449 184630 Мінеральне паливо, масла, 4186 7257 51107 64481 102574 продукти дистиляції і т.д.

Ядерні реактори, котли, 52392 72108 105241 130474 145617 устаткування і т.д.

В'язаний одяг та аксесуари 6079 11825 13089 17731 44878 Вироби з чорних металів 21460 35261 57058 96558 124738 Засоби наземного транспорту 27851 41109 86002 177027 475248 (не рейковий) Папір, картон, вироби з 19257 25442 25153 36257 52036 целюлози, паперу та картону Електроустаткування, 33343 59524 80313 91795 106324 електронне обладнання Побутова хімія 23465 27470 35544 42122 47088 Одяг, аксесуари 13889 19449 20770 18646 39424 Тканини 8480 11607 12051 20426 39914 ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ За: [4] Отже, за підсумками 2010 р. домінуючі позиції в структурі турецького імпорту до України займає продукція харчової промисловості, переважну кількість якої складають екзотичні фрукти та інші продовольчі товари. По 7 % припадає на пластмасові вироби, 8 % – на ядерні котли, реактори та устаткування. Важливим елементом імпорту з Туреччини є продукція легкої промисловості, зокрема одяг, на який припадає близько 10 %. Мінеральна продукція охоплює 6 %, паперова продукція – 1, %. Варто також відзначити і продукцію чорної металургії, на яку припадає 1,7 % (значно менше у порівнянні з українською).

Аналіз структури турецького експорту до України дає можливість стверджувати про його більш диверсифікований характер, де не виділяються домінуючі позиції, більше того, в основному імпортована продукція є готовою для споживання, на відміну від української, переважаюча частка якої становить сировинну продукцію. Також не виключено, що вітчизняні експортовані ресурси не повертаються до України вже у вигляді готової продукції. Важливим висновком з проаналізованого матеріалу є необхідність диверсифікації вітчизняної зовнішньої торгівлі, адже за умов диверсифікованішої торгівлі (як щодо експорту, так й імпорту) країна буде менш вразливою до зовнішніх шоків на світових товарних ринках, тож таким чином буде захищено баланс поточних платежів країни та забезпечуватиметься макроекономічна стабільність.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.ukrstat.gov.ua.

2. Особливості економічного розвитку країн СНД і України [Електронний ресурс] // Молодіжний портал djerelo.com. – Режим доступу: http://www.djerelo.com/index.php?

option=com_content&task=view&id=8054&Itemid=71.

3. Хронологія розширення ЄС. Історія створення ЄС [Електронний ресурс] / Центр Європейської Інформації у м. Вінниця. – Режим доступу: http://www.eurocenter.vn.ua/p9.php.

4. International Trade Center [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.intracen.org/welcome.htm.

5. Державна митна служба Туреччини [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.gumruk.gov.tr/tr-tr/anasayfa/Sayfalar/default.aspx.

РЕЗЮМЕ У статті аналізується роль Туреччини в структурі зовнішньої торгівлі України. Проводиться якісний аналіз експорту й імпорту України і Туреччини в порівнянні з іншими країнами торговельними партнерами України.

Ключові слова: зовнішня торгівля, експорт, імпорт, Україна, Туреччина РЕЗЮМЕ В статье анализируется роль Турции в структуре внешней торговли Украины. Проводится качественный анализ экспорта и импорта Украины и Турции по сравнению с другими странами торговыми партнерами Украины.

Ключевые слова: внешняя торговля, экспорт, импорт, Украина, Турция SUMMARY In article the role of Turkey in structure of foreign trade of Ukraine is analyzed. The qualitative analysis of export and import of Ukraine and Turkey in comparison with other countries trading partners of Ukraine is investigated.

Keywords: foreign trade, export, import, Ukraine, Turkey ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПРАКТИЧНІ ЗАСОБИ СТРУКТУРНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ПРИКОРДОННИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ, БІЛОРУСІ ТА ПОЛЬЩІ Засадко В.В., науковий співробітник Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові Постановка проблеми. Доцільність співробітництва прикордонних регіонів обумовлена нівелюванням бар’єрної функції кордонів в умовах глобалізації, активізацією міграції населення, трансферу капіталу і технологій, масштабним розвитком торгівлі, глобальними екологічними проблемами, що в сукупності створює передумови для участі в процесі глобальної економічної інтеграції. Євроінтеграційні тенденції стали підставою інтенсифікації співробітництва на мезорівні управління і чинником регіонального розвитку.


Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні аспекти інтеграції прикордонних регіонів отримали належне висвітлення в працях зарубіжних вчених А. Айкаца, Т. Баль-Возняк, Дж. Блаттера, Г. Гожеляка, Л. О’Доуда, П. Казмєркєвіча, С. Кретке, К. Крок, П. Кругмана, П. Круль, Е. Кулєши, М. Перкмана, Дж. Скота, М. Сметковського, М. Спаркі, Н. Сума, Т. Уільсона, Р. Федана.

Ними досліджено основні тенденції регіонального розвитку в країнах Європи, узагальнено концептуальні підходи і світовий досвід діяльності транскордонних кластерів, єврорегіонів, транскордонних «трикутників економічного зростання», об’єднань прикордонних регіонів.

Проблемам розвитку транскордонного співробітництва, дослідженню практики участі прикордонних регіонів України у процесі європейської інтеграції присвячені роботи вітчизняних науковців П. Бєлєнького, В. Будкіна, З. Герасимчук, І. Гладій, О. Гонти, Б. Данилишина, М. Долішнього, Є. Кіш, П. Луцишина, Ю. Макогона, А. Мельник, Н. Мікули, А. Мокія, Р. Москалика, В. Пили, С. Писаренко, Є. Савельєва, А. Філіпенка, О. Чмир.

Незважаючи на вагомий доробок вчених, потребують подальшого розвитку теоретичні основи понятійного апарату транскордонного співробітництва (ТКС) в умовах інтеграційних процесів та методичне забезпечення оцінки результатів співробітництва прикордонних областей, концептуальні засади заходів його поглиблення.

Метою статті є обґрунтування теоретико-методичних засад та практичних засобів структурної інтеграції економічних систем прикордонних регіонів України, Білорусі та Польщі на основі інтенсифікації транскордонного співробітництва в умовах розширення ЄС.

Виклад основного матеріалу. Теоретичним підґрунтям ТКС та інтеграції прикордонних регіонів є теорії, що описують алокацію ресурсів та рух виробничих факторів. Взаємозв’язок між міграцією людського капіталу в межах транскордонного регіону, обсягами виробництва і ефективністю ТКС можна продемонструвати за допомогою модифікованої теоретичної моделі нової економічної географії для трьох регіонів. Вибір числа регіонів, а саме – трьох, у цій моделі обумовлений тим, що співпраця між регіонами трьох країн дає більший синергетичний ефект, ніж попарне білатеральне співробітництво. Однак, співпраця більшого числа регіонів, що належать до відмінних економічних систем, ускладнена громіздкістю численних соціально-економічних диспропорцій. Ця теза співпадає з висновками багатьох авторів, що працювали над моделлю нової економічної географії: С. Бракмана, Х. Гарретсена, М. Шрама [1], М. Брулхарта, М. Крозет, П. Коеніга [2], Нєбур А. [3].

Функцію корисності опишемо у цій моделі як (1- 2):

V1 V2 lnP2 / P1 R1 R2, (1) V1 V3 lnP3 / P1 R1 R3, (2) де V1, V2, V3 – коефіцієнт корисності в регіонах 1, 2 і 3 (припускається, що регіони 2 і 3 є регіонами країн-партнерів);

Р1, Р2, Р3 – ціни в регіонах 1, 2 і 3;

R1, R2, R3 – плата за використання людського капіталу в регіонах 1, 2 і 3;

- константа.

© Засадко В.В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Рівень цін у кожному регіоні визначається як (3-5), а плата за використання людського капіталу як (6-8):

1 P1 K 2T12 K 1 K 3T13 1, (3) 1 1 P2 K 1T12 K 2 K 3T23, (4) 1 P3 K 1T13 K 3 K 2T23 1, (5) L3 K 3 T L1 K1 L2 K 2 T R1, (6) K 1 K 2T12 K 3T 1 1 1 1 1 K 1T12 K 2 K 3T23 K 1T13 K 2T23 K L3 K 3 T L1 K1 T121 L2 K R2, (7) K 1 K 2T12 K 3T 1 1 1 1 1 K 1T12 K 2 K 3T23 K 1T13 K 2T23 K L1 K1 T131 L2 K 2 T231 L3 K R3, (8) 1 1 1 1 1 K 1 K 2T12 K 3T13 K 1T12 K 2 K 3T23 K 1T13 K 2T23 K де К – зайняті в промисловості;

L – зайняті в сільському господарстві;

Т12, Т13, Т23 – транспортні витрати на подолання шляху між регіонами 1 і 2, 1 і 3, 2 і відповідно;

– еластичність заміщення одного товару на інший.

Дана модель є підставою для гіпотези про те, що транскордонне співробітництво в умовах наявності незначних транспортних витрат сприяє інтеграції ринків прикордонних регіонів сусідніх держав, кооперації виробництва і концентрації людського капіталу в тому прикордонному регіоні, де є вища заробітна плата і нижчі ціни. Ця теза особливо актуальна, зважаючи на диспаритет у соціально-економічному розвитку України та Польщі, яка є членом ЄС. Так, Україна знаходиться далеко позаду Польщі у рейтингах за основними показниками соціально-економічного розвитку (за такими інтегральними показниками, як коефіцієнт Джіні, показник легкості ведення бізнесу, показник розвитку людини, показник якості життя, екологічні показники виробничої діяльності, показник економічної свободи, показник зростання конкурентоспроможності (рис. 1)). Усе це підтверджує неможливість системної інтеграції України до ЄС.

Рис.1. Місце країн у рейтингу за основними показниками соціально-економічного розвитку, 2009 р.

Побудовано за: [4].

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Політика ЄС, спрямована на усунення диспропорцій у соціально-економічнму розвитку регіонів, уже вийшла за межі кордонів спільноти і поширюється на прикордонні території сусідніх держав у вигляді транскордонних програм. Узагальнення існуючих транскордонних програм в рамках Європейської політики сусідства дозволило виявити тенденцію до домінування мультилатерального, зокрема тріангулярного транскордонного співробітництва (програми «Польща Білорусь-Україна», «Румунія-Молдова-Україна», «Литва-Польща-Росія», «Естонія-Латвія-Росія», «Латвія-Литва-Білорусь»), на відміну від поширеної перед останнім етапом розширення ЄС, білатеральної співпраці, що створює підґрунтя для практичної реалізації теоретичних основ тріангулярної концепції інтеграції прикордонних регіонів Польщі, України та Білорусі.

Незважаючи на позитивні зрушення у здійсненні співробітництва між Україною, Польщею і Білоруссю на регіональному рівні, існує низка проблем, що гальмують його розвиток, а саме: (1) вкрай низький рівень інтенсивності транскордонного співробітництва у прикордонних регіонах України;

(2) незначна частка економічного складника в реалізованих транскордонних проектах;

(3) обмеженість повноважень регіональних органів влади та місцевого самоврядування в сфері зовнішньоекономічної діяльності та ТКС;

(4) відсутність в Україні чіткого, законодавчо закріпленого механізму залучення зарубіжної фінансової допомоги;

(5) недооцінка потенціалу єврорегіонів як провідних суб’єктів транскордонного співробітництва;

(6) відсутність системного підходу до організації транскордонної співпраці;

(7) недостатній рівень підготовки фахівців регіональних органів управління, володіння офіційними мовами ЄС з української та білоруської сторін;

(8) слабка поінформованість потенційних бенефіціарів щодо можливостей ЄІСП;

(9) відсутність ефективної, прозорої системи моніторингу та оцінки реалізованих транскордонних проектів, що ускладнює процес оптимізації відбору заявок на фінансування проектів;

(10) складність отримання віз у Польщу та інші країни ЄС;

(11) порушення процедур та правил Європейської Комісії щодо подання заявок проектів органами державної влади України;

(12) жорстко централізована система державного управління в Білорусі.

З огляду на виявлені проблеми тристороннього співробітництва України, Білорусі та Польщі доцільно здійснити низку заходів, спрямованих на структурну перебудову процесу інтеграції прикордонних регіонів, а саме: (1) розширення повноважень органів місцевого самоврядування, надання їм більшої самостійності у вирішенні спільних з регіонами сусідніх держав завдань регіонального розвитку (зокрема, формування місцевих бюджетів та їх використання);

(2) посилення економічної спрямованості співробітництва в рамках ЄІСП, зокрема в сфері зовнішньої торгівлі, орієнтуючись на список довготермінових пріоритетів впровадження інструменту Twinning на період 2008 – 2011 рр. в умовах Угоди про асоціацію між Україною та ЄС;

(3) активізація діяльності місцевих органів влади зі створення транскордонних мереж обміну досвідом;

(4) покращення інформаційної підтримки транскордонних програм;

(5) залучення до співпраці з органами влади провідних наукових установ і неурядових організацій для розробки і запровадження ефективної, прозорої системи проектного менеджменту, моніторингу та оцінки вже реалізованих проектів;

(6) ініціювання створення на територіях малого прикордонного руху центрів дистрибуції, міждержавних торговельних комплексів, перевагами яких є відсутність потреби у візах, можливість користуватися правом на повернення податку на додану вартість, здійснення митного огляду товарів, придбаних з метою експорту, що знижує як фінансові, так і трансакційні витрати підприємств і фізичних осіб, сприяє інтенсифікації економічного співробітництва.

Реалізація пропонованих заходів стимулюватиме соціально-економічний розвиток прикордонних регіонів, зокрема забезпечить такі результати: економію державних коштів внаслідок ефективного використання технічної фінансової допомоги ЄС в межах транскордонних проектів, спрямованих на вирішення актуальних проблем прикордонних територій;


створення «центрів зростання» на основі транскордонних об’єднань, що надасть поштовх активізації малого підприємництва, розвитку ринкової інфраструктури, створенню нових робочих місць і усуненню соціальної напруги, пов’язаної з безробіттям і низьким рівнем якості життя;

зростання ефективності діяльності регіональних органів управління через покращення кадрового потенціалу і обмін досвідом із відповідними закордонними інституціями в процесі реалізації транскордонних проектів;

адаптацію вітчизняного законодавства до вимог Спільного доробку ЄС в частині транскордонного співробітництва;

кадрову, інфраструктурну підготовку регіонів України до поглиблення процесу євроінтеграції. Наголосимо, що активізація співпраці на регіональному рівні у формі транскордон ного співробітництва, а, у подальшому трансрегіонального (міжнародного, міжрегіонального) – не ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ суперечитиме загальнодержавній євроінтеграційній стратегії, забезпечуючи проникаючу, структурну інтеграцію у європейський простір.

Модель структурної економічної інтеграції полягає у взаємодії структур національних економік на основі взаємопроникнення і взаємозв’язку всіх чинників та факторів виробництва, включаючи інституційний базис, капітал, робочу силу, технології, інформацію з метою соціально-економічного розвитку країн-членів ЄС та сусідніх держав. До базисних передумов моделі структурної інтеграції прикордонних регіонів віднесені: (1) обґрунтування теоретичної можливості та практичної доцільності саме структурної, а не системної інтеграції;

(2) світовий досвід міжнародної інтеграції європейських регіонів;

(3) інтеграційний потенціал прикордонних регіонів України та Білорусі.

Структурна інтеграція прикордонних регіонів є передумовою інтенсифікації транскордонного співробітництва, а ТКС, в свою чергу, – чинником регіонального розвитку, що створює політичні, інституційні, соціально-економічні та соціокультурні ефекти.

Політичні ефекти ТКС сприяють:

- розвитку процесу європейської інтеграції;

- взаєморозумінню та довірливим стосункам сусідніх народів;

- реалізації принципів субсидіарності та партнерства;

- економічному та соціальному згуртуванню та співробітництву;

- підготовці до прийняття нових членів ЄС;

- використанню фондів ЄС для транскордонного співробітництва через багаторічні програми та забезпечення тривалого співфінансування цього процесу на національному та регіональному рівнях.

Інституційні ефекти ТКС включають:

- активне залучення громадян, влади, політичних та соціальних груп по обидві сторони кордону;

- точні знання про мережу інституцій держави-сусіда (регіональні органи влади, громадські організації, освітні заклади, науково-дослідні установи, торгово-промислові палати, асоціації підприємців тощо);

- довгострокове транскордонне співробітництво інституцій, які спроможні функціонувати у партнерстві, що діє по вертикалі і горизонталі, незважаючи на відмінність у організаційних принципах побудови, а також спільно діяти як бенефіціари цільової допомоги, здатні ефективно керувати отриманими фондами;

- спільне створення, реалізація та фінансування транскордонних програм і проектів.

Соціально-економічні ефекти ТКС проявляються у відповідних регіонах через:

- мобілізацію внутрішнього потенціалу регіонів, зокрема через інтенсифікацію діяльності регіональних і місцевих інституцій як партнерів та ініціаторів транскордонного співробітництва;

- залучення до співпраці представників економічного та соціального секторів (наприклад, торгових палат, асоціацій, підприємств, культурних та соціальних закладів, організацій з охорони навколишнього середовища і туристичних агенцій);

- відкриття ринку праці та гармонізацію кваліфікації людських ресурсів;

- динамічний розвиток прикордонних територій, зокрема в сфері інфраструктури, транспорту, туризму, охорони навколишнього середовища, освіти, досліджень та співробітництва малими і середніми підприємствами, а також через створення додаткових робочих місць;

- вдосконалення планування просторового розвитку та регіональної політики;

- покращення транскордонної транспортної інфраструктури;

- стимулювання транскордонного обміну інноваціями та трансферу технологій.

Соціокультурні ефекти ТКС виражаються через:

- тривале, повторюване розповсюдження інформації та знань про географію, економіку, соціально-культурну сферу транскордонного регіону, зокрема і з використанням ЗМІ;

- загальні відомості про транскордонний регіон, представлені в картах, публікаціях, стратегіях розвитку тощо;

- створення кола спеціалізованих закладів, які є носіями інформації, зокрема освітніх закладів для молоді та дорослих, бібліотек, музеїв, культурних осередків тощо;

- обмін знаннями про мову сусідньої країни чи про її діалекти, що є складовою транскордонного розвитку та передумовою для комунікації.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Поряд із названими вище ефектами пропонуємо сукупний ефект структурної економічної інтеграції прикордонних регіонів. Структурна економічна інтеграція включає концептуальні положення модифікованої моделі нової економічної географії для трьох регіонів, описаної вище. Так, сукупний ефект структурної економічної інтеграції залежить від низки параметрів, серед яких – коефіцієнт споживчої корисності. Нагадаємо, що запропонована модифікація передбачає взаємозалежності між інтеграцією ринків прикордонних регіонів трьох сусідніх держав, кооперацією виробництва і концентрацією людського капіталу. До інших параметрів сукупного ефекту структурної інтеграції відносимо: індекс ефективності торговельної політики, індекс ефективності підприємницької діяльності, інституційну компоненту, соціальну складову, що представлена коефіцієнтом Джіні та індексом розвитку людського потенціалу, індекс екологічності виробничої діяльності, індекс інноваційної безпеки.

Сукупний ефект структурної економічної інтеграції є результатом взаємодії структур соціально-економічних систем різних країн (наприклад, трьох країн – України, Польщі та Білорусі).

Цільовими орієнтирами цієї взаємодії є інноваційна діяльність, покращання бізнес-середовища, інституціональний базис співробітництва;

покращання стану довкілля;

соціальна компонента розвитку;

споживча корисність;

міжрегіональний торговельний обмін (рис. 2). Важливим є збереження існуючих соціально-економічних систем із одночасним утворенням нових взаємозв’язків між їх структурами.

Рис. 2. Цільові орієнтири структурної економічної інтеграції прикордонних регіонів До основних принципів запропонованої теоретичної, формалізованої моделі віднесемо також:

системність та послідовність запровадження;

збалансованість інтересів усіх прошарків населення;

врахування обмежень на ресурси;

оперативне реагування на внутрішні та зовнішні екстерналії;

коригування тактичних цілей, залежно від ситуації в державі та глобальному середовищі. При розробці моделі необхідно враховувати необхідність ефективної інституційної трансформації, яку доцільно запроваджувати з обґрунтуванням умов успішних інституційних перетворень: вибір інституційного простору;

ресурсні обмеження;

технологічні обмеження;

особливості культури та людського капіталу;

політичні обмеження;

компліментарність інститутів та послідовність проведення реформ, поступове послаблення обмежень;

стримування перерозподільної активності;

формування позитивних інституційних очікувань та стимулювання руху у межах прийнятої траєкторії інституційних змін;

використання чинників соціально-економічного зростання;

розробка перспективних траєкторій.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Висновки. Аналіз міждержавних відносин на мезорівні управління в умовах поглиблення інтеграційного процесу дозволяє констатувати, що транскордонне співробітництво в Європі зазнало системних якісних змін завдяки суттєвому зниженню бар’єрного характеру внутрішніх для ЄС державних кордонів, успішній реалізації принципів субсидіарності, адиціоналізму, децентралізації влади і, таким чином, перетворилося на дієвий інструмент формування смуги добросусідства ЄС та інтенсивного розвитку зв’язків з усіма прикордонними державами, включаючи Україну.

Спостерігається тенденція до домінування тріангулярного транскордонного співробітництва, на відміну від поширеної в минулому білатеральної співпраці, що створює підґрунтя для практичної реалізації теоретичних основ тріангулярної концепції ТКС.

Модель структурної інтеграції прикордонних регіонів розроблена з урахуванням особливостей міжнародної інтеграції регіонів країн з посттрансформаційною економікою, особливостей адаптації транскордонного співробітництва до викликів глобалізації, а також чинників та передумов поглиблення процесу євроінтеграції України. Така модель – це комплексна сукупність форм співробітництва прикордонних регіонів у секторах та галузях економік з метою досягнення спільних цілей та інтересів. Основними напрямами та інструментами досягнення цілей повинні стати:

співпраця в межах міжнародних проектів;

співробітництво згідно міжурядових і міжрегіональних домовленостей, закріплених в офіційних документах про співпрацю між Україною та ЄС;

інституціональна інтеграція.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Brakman S., Garretsen H., Schramm. New Economic Geography in Germany: Testing the Helpman Hanson Model. HWWA Discussion Paper No. 172 [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://ageconsearch.umn.edu/bitstream/26183/1/dp020172.pdf.

2. Brulhart M., Crozet M., Koenig P. Enlargement and the EU Periphery: The Impact of Changing Market Potential. HWWA Discussion Paper [Електронний ресурс] - Режим доступу:

http://www.hec.unil.ch/mbrulhar/papers/bck42.pdf.

3. Niebuhr A. The Impact of EU Enlargement on European Border Regions [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ageconsearch.umn.edu/bitstream/26384/1/dp050330.pdf.

4. Дані (індикатори та індекси). Світовий центр даних з неоінформатики та сталого розвитку [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://wdc.org.ua/uk/node/394.

РЕЗЮМЕ Стаття присвячена науковому обґрунтуванню структурної економічної інтеграції прикордонних регіонів, тріангулярної концепції транскордонного співробітництва. Узагальнено теоретичні підходи до транскордонного співробітництва як фактора регіонального розвитку в умовах інтеграційних процесів.

Ключові слова: структурна економічна інтеграція, євроінтеграція, тріангулярне транскордонне співробітництво РЕЗЮМЕ Статья посвящена научному обоснованию структурной экономической интеграции приграничных регионов, триангулярной концепции трансграничного сотрудничества. Обобщены теоретические подходы к трансграничному сотрудничеству как фактору регионального развития в условиях интеграционных процессов.

Ключевые слова: структурная экономическая интеграция, евроинтеграция, триангулярное трансграничное сотрудничество SUMMARY The article is devoted to the scientific ground of structural economic integration of boundary regions and also triangle conception of cross-border cooperation. Theoretical approaches to cross-border cooperation as factor of regional development in the conditions of integration processes are generalized.

Key words: structural economic integration, eurointegration, triangle cross-border cooperation ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ НАЛОГОВАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ ИНВЕСТИЦИОННОЙ ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТИ Зглюй Т.В., ассистент кафедры экономики предприятий УО «Полесский государственный университет» Важнейшим направлением государственной экономической политики ряда стран на постсоветском пространстве является создание благоприятного инвестиционного климата для привлечения и эффективного использования иностранных инвестиций. В целях стимулирования инвестиционной деятельности используется целый ряд инструментов, направленных на совершенствование инвестиционной политики.

В связи с ожидаемым ростом инвестиционных процессов в Республике Беларусь большой интерес для инвесторов представляют инвестиционные рейтинги государства и отдельно взятых регионов страны. В теоретическом аспекте эта проблема взаимосвязана с поиском путей совершенствования государственной региональной политики, а в практическом – с формированием в регионе благоприятного инвестиционного климата.

Инвестиционная политика включает в себя целый спектр направлений, таких как:

- рост уровня и качества человеческого капитала в части его рыночных составляющих, в том числе качества труда;

- рост доходов населения и, соответственно, рост потребительского спроса;

- рост промышленного производства, причем в основном за счет его реструктуризации и повышения доли и эффективности производств с высокой добавленной стоимостью;

- развитие инновационного и венчурного бизнеса;

- развитие институтов рыночной экономики;

- развитие инфраструктуры региона;

- рост налоговой базы и прибыльности предприятий региона;

- снижение экономического риска за счет последовательного развития рыночных отношений и гарантий неприкосновенности частной собственности и частных инвестиций;

- снижение финансового риска путем повышения степени сбалансированности регионального бюджета и муниципальных бюджетов, а также снижения числа кризисных предприятий в области;

- снижение политического и законодательного риска путем совершенствования законодательной базы, повышения авторитетности местных властей всех уровней, идеологической поддержки федеральной и региональной политики;

- снижение социального риска (уровня социальной напряженности) за счет повышения качества жизни населения;

- снижение экологического риска (снижение уровня загрязнения окружающей среды);

- снижение криминального риска за счет декриминализации экономики области, профилактических мер и снижения уровня преступности в регионе [1].

Наряду с другими направлениями инвестиционная политика предполагает развитие финансового потенциала, предполагающего рост налоговой базы и прибыльности предприятий как в общенациональном, так и в региональном аспекте. Вместе с тем, целью налогово-бюджетной политики является снижение налогового бремени до уровня, способствующего повышению деловой активности и инвестиционной привлекательности региона, а также обеспечивающего сбалансированность консолидированного и местных бюджетов.

Налоговая политика региона в основном определяется общегосударственной налоговой политикой и включает:

- согласованность налоговой политики региона с основными принципами налоговой политики страны;

- снижение налогового бремени на реальный сектор экономики региона с целью вывода экономики из тени;

- расширение налоговой базы;

- упрощение налоговой системы;

- снижение издержек на исполнение налогового законодательства на территории области;

- использование современных информационных технологий в налоговой системе.

© Зглюй Т.В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Величина налогов и сборов существенно определяет инвестиционную привлекательность региона. Капитал идет туда, где ниже издержки и выше прибыль. То есть туда, где, в том числе, ниже налоги.

Практика стимулирования инвестиционной активности в разных странах свидетельствует о наличии различных подходов к оценке инвестиционной привлекательности отдельных регионов.

Например, в качестве основных составляющих инвестиционной привлекательности регионов России приняты две характеристики: инвестиционный потенциал и инвестиционный риск. Регионы рассматриваются в координатах риск-потенциал. При этом задаются определенные градации инвестиционного потенциала и инвестиционного риска. Так потенциал может быть высокий (цифровое обозначение 1), средний (2) и низкий (3), а риск - низкий (буквенное обозначение А), средний (В), высокий (С) и очень высокий (D). Соответственно, рейтинг каждого региона обозначается цифробуквенной комбинацией. Собственно рейтингом является распределение регионов по значениям совокупного потенциала и интегрального риска на 12 групп, по принадлежности к которым и определяется уровень инвестиционной привлекательности конкретного региона (например, если регион относится к категории 2В, то он характеризуется средним инвестиционным потенциалом и умеренным инвестиционным риском).

Инвестиционный потенциал учитывает основные макроэкономические характеристики, такие как насыщенность территории факторами производства, потребительский спрос населения и другие показатели.

Совокупный инвестиционный потенциал региона складывается из восьми частных потенциалов, каждый из которых, в свою очередь, характеризуется целой группой показателей:

- ресурсно-сырьевой потенциал, характеризующий средневзвешенную обеспеченность балансовыми запасами основных видов природных ресурсов;

- трудовой потенциал, предполагающий оценку качества трудовых ресурсов и их образовательного уровня;

- производственный потенциал, то есть совокупный результат хозяйственной деятельности населения в регионе;

- инновационный потенциал, характеризующийся уровнем развития научно-исследовательских и конструкторских разработок и их финансирования, а также внедрением достижений научно технического прогресса в регионе;

- институциональный потенциал, в рамках которого рассматривается степень развития ведущих институтов рыночной экономики;

- инфраструктурный потенциал, а именно транспортно-географическое положение региона и его инфраструктурная обеспеченность;

- финансовый потенциал, в ходе изучения которого анализируются объем налоговой базы и прибыльность предприятий региона, а также доходы населения региона;

- потребительский потенциал, то есть совокупная покупательная способность населения региона.

Таким образом, инвестиционный потенциал отдельного региона, также как и инвестиционная политика в целом, характеризуется финансовыми элементами, к которым относятся объем налоговой базы и прибыльность организаций.

Расширение налоговой базы позволяет реально увеличить поступление доходов в бюджет без усиления налогового бремени. Без решения этой проблемы невозможно обеспечить финансовую базу экономического роста. Реальным шагом в деле расширения налогооблагаемой базы является всемерное стимулирование развития малого бизнеса и создание фундамента экономического роста страны [2].

Налог выступает средством упорядочения финансовых отношений налогоплательщика и государства. С одной из стороны, налог указывает меру обязанностей налогоплательщику, а с другой - меру дозволенного поведения для государственного налогового органа. Принудительный характер налога не мешает рассматривать налог как способ защиты частной собственности от незаконных притязаний государства, как средство поддержания баланса прав и законных интересов граждан и их объединений, с одной стороны, общества и государства как выразителя интересов общества, - с другой.

Без налогов не обходится ни одно государство. Они нужны государству для того, чтобы формировать государственный бюджет, из которого затем финансируются расходы на развитие ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:



Pages:     | 1 |   ...   | 5 | 6 || 8 | 9 |   ...   | 23 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.