авторефераты диссертаций БЕСПЛАТНАЯ БИБЛИОТЕКА РОССИИ

КОНФЕРЕНЦИИ, КНИГИ, ПОСОБИЯ, НАУЧНЫЕ ИЗДАНИЯ

<< ГЛАВНАЯ
АГРОИНЖЕНЕРИЯ
АСТРОНОМИЯ
БЕЗОПАСНОСТЬ
БИОЛОГИЯ
ЗЕМЛЯ
ИНФОРМАТИКА
ИСКУССТВОВЕДЕНИЕ
ИСТОРИЯ
КУЛЬТУРОЛОГИЯ
МАШИНОСТРОЕНИЕ
МЕДИЦИНА
МЕТАЛЛУРГИЯ
МЕХАНИКА
ПЕДАГОГИКА
ПОЛИТИКА
ПРИБОРОСТРОЕНИЕ
ПРОДОВОЛЬСТВИЕ
ПСИХОЛОГИЯ
РАДИОТЕХНИКА
СЕЛЬСКОЕ ХОЗЯЙСТВО
СОЦИОЛОГИЯ
СТРОИТЕЛЬСТВО
ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ
ТРАНСПОРТ
ФАРМАЦЕВТИКА
ФИЗИКА
ФИЗИОЛОГИЯ
ФИЛОЛОГИЯ
ФИЛОСОФИЯ
ХИМИЯ
ЭКОНОМИКА
ЭЛЕКТРОТЕХНИКА
ЭНЕРГЕТИКА
ЮРИСПРУДЕНЦИЯ
ЯЗЫКОЗНАНИЕ
РАЗНОЕ
КОНТАКТЫ


Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 23 |

«Донецкий национальный университет Donetsk National University Сборник научных трудов ...»

-- [ Страница 8 ] --

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ народного хозяйства, содержание органов управления, оборону страны и другие затраты. Таким образом, в налогах воплощено экономически выраженное существование государства [3, с. 129].

В Республике Беларусь давно назрела объективная необходимость создания нормального инвестиционного потенциала, разработки механизмов концентрации и централизации финансового капитала и денежных ресурсов, создания стимулов для роста сбережений и формирования дополнительных кредитных ресурсов.

Эффективным действием по формированию инвестиционного потенциала и стимулирования экономической динамики является путь по либерализации рынков, цен на товары и ресурсы, при одновременном снижении налогов как прямых, так и косвенных. При этом у предпринимателей и хозяйствующих субъектов появляется возможность использовать большую часть получаемых доходов на накопление.

Налоговый механизм может оказывать стимулирующее либо сдерживающее влияние на инвестиционную деятельность. Он является одним из основных факторов, оказывающих влияние на инвестиционную активность региона, так как от налогового механизма напрямую зависит величина всех источников финансирования инвестиционной деятельности: собственных, привлеченных и государственных (бюджетных).

Подсистема установленных налогов оказывает влияние на уровень инвестиционной привлекательности экономики посредством установления общего уровня налогообложения, который в свою очередь является одним из основных показателей относительной экономической эффективности инвестиций. Данный показатель влияет на привлекательность страны для иностранных инвесторов. Однако при определении привлекательности страны более низкое налоговое бремя не всегда соответствует ее высокому уровню. В связи с тем, что налоговые доходы являются источником для большинства правительственных расходов, более низкие доходы государства могут негативно сказываться на инвестиционных условиях (например, отсутствие государственных расходов по улучшению инфраструктуры (транспорта, связи и коммунального обслуживания) может увеличить расходы компаний и уменьшить их прибыльность).

В условиях перехода страны к экономическим методам управления роль и значение налогов как регулятора рыночной экономики, поощрения и развития ее приоритетных отраслей существенно возросла. В республике постоянно проводятся мероприятия по совершенствованию налоговой политики, в том числе и в целях стимулирования прироста инвестиций.

Основным документом, регламентирующим в комплексе все направления налоговых отношений в Республике Беларусь, является Налоговый Кодекс. Он устанавливает систему налогов, сборов, пошлин, взимаемых в бюджет Республики Беларусь, основные принципы налогообложения, регулирует властные отношения по установлению, введению, изменению, прекращению действия налоговых платежей и отношения, возникающие в процессе исполнения налогового обязательства, осуществления налогового контроля, обжалования решений налоговых органов, а также определяет права и обязанности плательщиков, налоговых органов и других участников отношений, регулируемых налоговым законодательством [4, с. 128].

Налоговая система Беларуси формировалась на классических принципах налогообложения, с учетом разработанных налоговой практикой других стран принципов налогообложения. В силу сложных условий переходного периода не все они легли в основу нашей налоговой системы, другие дополнены и уточнены положениями, вытекающими из практической необходимости. В основу налоговой системы Республики Беларусь положены следующие принципы:

однократность обложения, то есть один и тот же объект одного вида налогов облагается только один раз за определенный законом период;

оптимальное сочетание прямых и косвенных налогов;

одинаковый подход ко всем хозяйствующим субъектам обложения;

установленный порядок введения и отмены органами власти разного уровня налогов, их ставок, налоговых льгот;

четкая классификация налогов, взимаемых на территории страны, в основу которой положена компетенция соответствующей власти;

обоснование и точное распределение налоговых доходов между бюджетами разных уровней;

стабильность ставок налога в течение довольно длительного периода и простота ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ исчисления платежа [5, с. 47].

Анализ эффективности функционирования налоговой системы Республики Беларусь показал, что основными доходными источниками консолидированного бюджета страны в 2009 г. были налог на добавленную стоимость, доходы от внешнеэкономической деятельности, налог на прибыль и акцизы. Их доля в доходах консолидированного бюджета составила 45,1%. При этом 19,2% всех поступлений в бюджет обеспечено за счет налога на добавленную стоимость, 12,7% - налоговых доходов от внешнеэкономической деятельности. [6, с. 27] Основными доходными источниками за январь-март 2010 г. также были налог на добавленную стоимость, доходы от внешнеэкономической деятельности, налог на прибыль и акцизы, поступления по которым возросли по сравнению с январем-мартом 2009 года. Наиболее значительно увеличились поступления акцизов – на 20,3% (в реальном выражении), налога на прибыль – на 12,9%, налоговых доходы от внешнеэкономической деятельности – на 11,8%. Доля налога на добавленную стоимость, налога на прибыль, акцизов, налоговых доходов от внешнеэкономической деятельности в доходах консолидированного бюджета составила 65,5%. При этом 30% всех поступлений в бюджет обеспечено за счет налога на добавленную стоимость, 16,8% - налоговых доходов от внешнеэкономической деятельности [6, с. 27].

В структуре поступлений лидирующие позиции принадлежат платежам организаций. От данной категории плательщиков в бюджет поступило 25,3 трлн. рублей (с учетом подоходного налога, удержанного из доходов физических лиц), или 95,7 процента всех контролируемых налоговой службой доходов.

По-прежнему основополагающим и наиболее стабильным звеном в формировании бюджета являются организации государственного сектора экономики, за счет которых обеспечено 64, процента налоговых поступлений [5, c. 17].

Характерной особенностью последних лет является поступательное увеличение роли организаций негосударственного сектора. Так в 2007 году их удельный вес в поступлениях, контролируемых налоговой службой, составлял 27,1 процента, в 2008 году – 29,4 процента, а в году - 31,3 процента. Отмеченная динамика свидетельствует о создании в республике благоприятных условий для стимулирования и реализации предпринимательской инициативы.

По итогам 2009 года величина налоговой нагрузки на экономику, характеризующая долю в валовом внутреннем продукте (далее – ВВП) налоговых доходов, с учетом отчислений в Фонд социальной защиты населения Министерства труда и социальной защиты (далее - ФСЗН) составила 49,1 процента, то есть по сравнению с 2008 годом она увеличилась на 1,2 процентных пункта (таблица 1) [7, с. 10].

Таблица 1 - Информация об уровне налоговой нагрузки в Республике Беларусь за 2008- 2009 гг.

Отклонение, Наименование показателя 2008 год 2009 год (+/-) Налоговая нагрузка с учетом отчислений в 47,9 49,1 1, ФСЗН, в % к ВВП Косвенные налоги, в % к ВВП 17,7 17,6 -0, Прямые налоги, в % к ВВП 10,3 9,6 -0, Смешанные налоги, в % к ВВП 4,3 2,7 -1, Прочие налоговые доходы, сборы, пошлины 3,5 7,0 3, Отчисления в ФСЗН, в % к ВВП 12,1 12,2 0, В структуре налоговых доходов, принимаемых для исчисления уровня налоговой нагрузки без учета отчислений в ФСЗН, выделяют следующие группы: косвенные, прямые, смешанные налоги и прочие налоговые доходы, сборы, пошлины [7, с. 11].

Безусловно, изменения в налоговой нагрузке сказываются на результативности работы реального сектора экономики. Большое количество налоговых платежей и достаточно высокие ставки налогов приводят к уменьшению прибыльности предприятий, а следовательно, и к снижению инвестиционной привлекательности.

В 2009 году сохранена тенденция формирования бюджета Республики Беларусь преимущественно за счет косвенных налогов. Так, указанной группой платежей обеспечено более 40 процентов доходной части консолидированного бюджета, или 17,6 процента ВВП. При этом ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ поступления косвенных налогов в сопоставимых ценах выросли на 7,1 процента [7, с. 11].

Центральное место в группе косвенных налогов занимает налог на добавленную стоимость, который формирует почти 60 процентов всех косвенных доходных источников формирования бюджета. Поступления по данному налогу увеличились по сравнению с 2008 годом на 11,7 процента, а его доля в ВВП – на 0,2 процентных пункта и составила 9,8 процента [7, с. 19].

Вторыми по значимости среди косвенных налогов являются платежи, исчисленные из выручки от реализации продукции, темп роста которых составил 99,9 процента. При этом их удельный вес в ВВП в 2009 года сократился по сравнению с аналогичным периодом 2008 года на 0,3 процентных пункта и составил 3,7 процента. Поступления акцизов в 2009 года сократились на 2,9 процента, что обусловлено законодательным снижением в среднем в 2,5 раза ставок акцизов на автомобильное топливо. Вследствие этого доля акцизов в ВВП уменьшилась на 0,3 процентных пункта и составила 2,8 процента. По остальным видам косвенных налогов прослеживалась положительная динамика поступлений в бюджет, а их удельный вес в ВВП по сравнению с 2008 г. не изменился.

Помимо косвенных налогов существенный вклад в формирование доходов бюджета вносят прямые налоги и сборы, в перечень которых включаются налог на прибыль и доходы, подоходный налог, налог на недвижимость, единый налог с индивидуальных предпринимателей и иных физических лиц, местные налоги, исчисленные из прибыли.

Поступления прямых налогов увеличились по сравнению с 2008 годом на 2,1 процента, вместе с тем их доля в ВВП в 2009 году сократилась на 0,7 процентных пункта и составила 9,6 процента.

Снижение удельного веса прямых налогов и сборов в структуре налоговой нагрузки на экономику обусловлено опережающей динамикой роста ВВП (темп роста – 108,4 процента) [6, с. 19].

Установление ввозных таможенных пошлин на нефть сырую и существенный рост вывозных таможенных пошлин на нефтепродукты в соответствии с Соглашением между Правительством Республики Беларусь и Правительством Российской Федерации о мерах по регулированию торгово экономического сотрудничества в области экспорта нефти и нефтепродуктов от 12 января 2009 г.

способствовало замедлению роста поступлений по налогу на прибыль (в 2008 году темп роста составил 131,2 процента, а в 2009 году - 102,8 процента), доля налога в ВВП за этот же период сократилась на 0,2 процентных пункта и составила 4,1 процента [6, с. 19].

По группе смешанных налогов, к которым относятся отчисления в инновационные фонды, земельный и экологический налоги, в 2009 году прослеживалась отрицательная динамика поступлений (темп роста составил 67,9 процента), а их удельный вес в ВВП сократился на 1, процентных пункта и сложился на уровне 2,7 процента. Подобная динамика обусловлена отменой в 2009 году единого платежа от фонда заработной платы, который в 2008 году обеспечивал 0, процента ВВП. Кроме того, на 23,8 процента снизились отчисления в инновационные фонды, которые в структуре смешанных налогов занимали почти 55 процентов. Удельный вес поступлений в ВВП снизился на 0,6 процентных пункта и составил 1,5 процента [8, с. 14].

В группу прочих налоговых доходов, сборов и пошлин включаются доходы от внешнеэкономической деятельности, государственная пошлина, поступления по отмененным налогам прошлых лет, регистрационные и лицензионные сборы. В 2009 году темп роста поступлений данной группы налоговых доходов составил 205,3 процента. В результате за счет указанных доходных источников сформировано 7 процентов ВВП, что на 3,5 процентных пункта выше уровня 2008 года [8, с. 15].

На решения об инвестировании существенное влияние оказывает установленный метод выплат налогов, который зависит, в том числе от режима налогообложения различных финансовых инструментов. Калькуляция базы налогообложения содержит многие положения, которые могут отличаться сложностью применения и обеспечения их выполнения, что в том числе влияет на решения о финансировании тех или иных инвестиционных проектов.

Важное значение для обеспечения инвестиционной привлекательности экономики имеет построение налоговой системы с учетом принципа соблюдения стабильности условий осуществления инвестиций, который означает, что любые изменения налоговой системы не должны распространяться на инвестиционные проекты, реализация которых начата до момента вступления указанных изменений в силу, в случае, если данные изменения ухудшают условия инвестиционной деятельности.

Государственное регулирование деловой среды и применение регуляторных норм могут либо стимулировать, либо сдерживать деловую активность в государстве. Уже в 2010 году ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ налогообложение в Республике Беларусь претерпело ряд изменений (были отменены «оборотный»

налог с выручки и налог с продаж), а с 2011 года планируется полный переход на ежеквартальную уплаты налога на прибыль и налога на добавленную стоимость, а также снижение общего количества платежей налогов в год и общей ставки налоговых изъятий.

В целом, белорусская налоговая система пока имеет в своей основе малоэффективный налоговый механизм, который, опираясь на преобладание косвенной формы налогообложения, высокие налоговые ставки и уровень изъятия доходов, неравномерность распределения налогового бремени, сужающуюся налоговую базу, с одной стороны, недостаточно обеспечивает требуемую доходность бюджета, а с другой – отрицательно воздействует на инвестиционную активность налогоплательщиков, что обосновывает необходимость соответствующих преобразований в системе налогообложения. Тем более что именно стимулирование инвестиционной деятельности через налоговую систему является наиболее распространенным в ряде развитых стран методом.

В настоящее время акценты в инвестиционной политике Республики Беларусь постепенно смещаются от преференциального режима к созданию универсальных общеэкономических условий, определяющих единые «правила игры» для национальных и иностранных инвесторов, в области лицензирования, внешнеэкономической деятельности и в отношении действия стабилизационных норм [9]. Поэтому при разработке механизмов стимулирования инвестиционной активности необходимо детально учитывать налоговую составляющую с целью привлечения иностранных инвестиций, способных сформировать производственный потенциал на новой научно-технической основе и предопределяющих конкурентные позиции страны на мировых рынках.

СПИСОК ИСТОЧНИКОВ:

1. Корчагин, Ю.А. Инвестиционная и налоговая политика в регионах / Ю.А. Корчагин, М.В Пигунова – [Эл.ресурс]. – сайт Центра исследований региональной экономики – Режим доступа: http://www.lerc.ru/?part=bulletin&art=3&page= 2. Семенова, Л.М. Роль налогов в поддержке и стимулировании предпринимательской деятельности // Вестник ТИСБИ. – 2006. - № 1. – [Эл.ресурс]. – Режим доступа:

http://www.tisbi.ru/science/vestnik/2006/issue1/econom11.html 3. Финансы: Учебник для вузов / под ред. проф. М.В. Романовского, проф. О.В. Врублевской, проф. Б.М. Сабанти. – М.: Юрайт-М, 2004. – 504 с.

4. Василевская, Т.И. Налоги Беларуси. Теория, методика и практика. / Т.И. Василевская, В.А.

Стасенко – Мн.: Белпринт, 2003. – 543 с.

5. Гаралова, Н. Налоговая система Беларуси: история и современность / Н. Гаралова // НЭГ. – 2010. – №7. – С. 6. Лаптев, И.И. Налоговая политика и интересы общества. / И.И. Лаптев, Л.Д. Кузнецов // Налоговый вестник. – № 2 – 2010 – С.117.

7. Демчук, Н. О налоговой системе РБ. / Н. Демчук // НЭГ. – 2010 – № 7 – С. 8. Горский, И.В. Налоговая политика и экономический рост. / И.В. Горский // Белорусский рынок.

– 2010 – №4 – С. 126.

9. Инвестиционные возможности Республики Беларусь: Официальный Интернет-портал Президента Республики Беларусь. – [Эл.ресурс]. – Режим доступа:

http://www.president.gov.by/press29505.html РЕЗЮМЕ У статті дана оцінка ефективності білоруської податкової системи і позначена значимість роль податкового механізму в стимулюванні інвестиційної привабливості держави.

Ключові слова: податкова система, податковий механізм, інвестиції, інвестиційна привабливість РЕЗЮМЕ В статье дана оценка эффективности белорусской налоговой системы и обозначена значимость роль налогового механизма в стимулировании инвестиционной привлекательности государства.

Ключевые слова: налоговая система, налоговый механизм, инвестиции, инвестиционная привлекательность SUMMARY In article the estimation of efficiency of the Belarus tax system is given and the importance a role of the tax gear in stimulation of investment appeal of the state is designated.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Keywords: tax system, the tax gear, investments, investment appeal ТЕНДЕНЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ЕКОНОМІЦІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ Кальмук О.В., к.е.н., доцент, Тернопільський національний економічний університет Актуальність теми дослідження. Інвестування є важливою умовою безперервності виробництва. Для сучасної України проблема інвестування економіки набуває важливого значення, особливо якщо мати на увазі суттєве скорочення абсолютних об’ємів виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного доходу (який є найбільш істотним джерелом інвестиційних ресурсів). Згідно з практикою розвитку країн світу та відповідно міжнародному досвіду інвестиційного стану, необхідною умовою економічного зростання будь-якої країни є такий його стан, коли інвестиції становлять не менше 19-25% ВВП [1]. Відповідний реальний показник в Україні за роки самостійності був вельми нестійким і здебільше коливався у межах 9,6 – 17% [2, с.30, 92]. До цього слід додати, що цей показник неоднорідний у розрізі регіонів України, що обумовлює нестійкий та нерівномірний їх розвиток. Отже для управління процесом інвестування національної економіки з ціллю забезпечення рівномірного стійкого зростання й розвитку регіонів країни, необхідно дослідити інвестиційні процеси, тенденції й суперечності їх розвитку.

Аналіз останніх публікацій і постановка проблеми. Щодо дослідження проблеми інвестицій в національній економіці, то з цього питання існує безліч публікацій, які характеризують різні аспекти інвестиційної проблеми. У Донецьку, наприклад, на кафедрі міжнародної економіки Донецького національного університету, яку очолює славнозвісний професор Макогон Ю.В., існує навіть так звана інвестиційна школа, яка об’єднує дослідників проблеми інвестицій не тільки в Україні, але й за її межами. Представниками цієї школи досліджуються механізми залучення іноземного капіталу й функціонування ринків капіталу [3, с. 510-515];

особливості інвестиційно-інноваційної політики держави [4, с.516-520];

концептуальні підходи до визначення пріоритетних напрямків інвестування [5, с.520-525];

методика комплексної оцінки ризику інвестиційних проектів [6, с.530-535];

роль держави у підвищенні привабливості інвестиційної діяльності в Україні [7, с.565-567] тощо.

Проте недостатньо дослідженими залишається аспект тенденцій розвитку інвестиційних процесів, що унеможливлює розробку ефективного механізму управління цими процесами. Отже метою дослідження в даній статті є аналіз тенденцій формування й розвитку інвестиційних процесів в Україні.

Результати дослідження. Якщо розглянути загальний інвестиційний стан і тенденції української економіки, то їх можна відбити наступними показниками:

- до початку кризи 2008 року рівень інвестицій в національну економіку України становив 13-17 % і має нестійку тенденцію зростання [2, с.30, 92];

- з державного бюджету в останні роки фінансується всього 5-7 % інвестицій в основний капітал, до того ж має місце тенденція до скорочення відсотку даного показника;

- самим потужним джерелом інвестування в основний капітал залишаються власні кошти підприємств – 56,5%, існує тенденція скорочення їх абсолютних обсягів;

- має місце суттєве скорочення інноваційної спроможності українських підприємств: у році в порівнянні з 2008 роком інноваційна здатність промислових підприємств скоротилася майже в 1,5 рази;

- питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислового виробництва в період 2000-2009 років становила усього 7-8 % і теж має стійку тенденцію до зниження;

- інвестиційний стан сучасної України не дає змогу впроваджувати нові прогресивні ресурсозберігаючі технологічні проекти, не дозволяє здійснювати навіть просте відтворення виробництва, внаслідок чого знос машин і устаткування у цілому по Україні перевищує 55%, а в окремих галузях становить до 60-70%. Має місце стійка тенденція постаріння матеріальної бази вітчизняної економіки. Коефіцієнт відновлення основного капіталу у промисловості дорівнює 1,5-2 % загального обсягу капіталовкладень [2];

© Кальмук О.В., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ - в цілому по національній економіці зношення основних фондів сягнуло за 61,2%, а по окремим регіонам країни – перешугнуло межу 80% (зокрема в Харківській області – 81,1%, а в Тернопільській – майже 50%). Отже існує стійка тенденція нерівномірності регіонального розвитку країни [2, с. 30, 92, 200 ]. В територіальній структурі виробництва в Україні значне місце посідають Донецька, Харківська та Дніпропетровська області. Наприклад, Донецька область – одна з найбільш розвинутих у промисловому сенсі. Обсяг промислового виробництва в області становить майже п’яту частину загального обсягу аналогічного показника всієї держави. Економічний, фінансовий і науковий потенціал області складають понад 800 великих і середніх промислових підприємств, малих підприємств, 387 будівельних організацій, 464 колективних сільськогосподарських підприємств і радгоспів, 2292 фермерських господарств, 42 страхові організації, 126 наукових, конструкторських, проектних та проектно-дослідницьких організацій. На території області функціонують 183 банки, включаючи філії. Таким чином в області історично склався високорозвинений багатогалузевий промисловий комплекс, внаслідок чого значний її потенціал щодо галузей важкої індустрії – енергетики, вугільної промисловості, металургії, хімії, виробництва будівельних матеріалів тощо. На долю області припадає більш як 50% загальноукраїнського видобутку вугілля, готового прокату і коксу, половина обсягу виробництва чавуну та сталі і майже весь випуск прокатного обладнання [8, с.9-14]. Проте, саме в високо розвинутих у промисловому відношенні регіонах України спостерігається високий рівень зносу основних засобів виробництва: у Донецькій області відповідний коефіцієнт становить 54,2%, у Дніпропетровській – 61,9%, у Харківській – 81,8% [2, с.92]. Вже цей факт вимагає значної уваги до інвестиційних процесів на регіональних рівнях;

- потреба в інвестиційних ресурсах посилюється тим, що в Україні зберігається паливно енергетична спеціалізація економіки, а також слабким розвитком виробництва структуровизначальної та соціально значущої продукції. З такою структурою виробництва не в змозі інтегруватися в міжнародне економічне угруповання. А для здійснення структурного перетворення економіки необхідні значні інвестиції: за оцінками західних фахівців, загальний об’єм інвестицій для довгострокового процесу технічного розвитку і підвищення конкурентоспроможності українських товарів повинен дорівнювати 300-400 млрд. дол. США.

Сказане обумовлює необхідність у науково-методологічному обґрунтуванні інноваційних орієнтирів інвестиційного розвитку України, а також дієвих механізмів інвестування, здатних забезпечити її економічний розвиток. Як підкреслює Л.Дмитриченко, «для обґрунтування відповідного механізму, необхідно чітко визначитись в орієнтирах інноваційного розвитку. Мається на увазі постановка питання щодо забезпечення стабільних економічних показників, з одного боку, і щодо забезпечення економічного розвитку, з іншого боку. В свою чергу, це потребує визначення тотожності або розбіжності понять «економічне зростання» й «економічний розвиток». Розв’язання цієї дилеми – питання методології економічної теорії» [8, с.9]. Щодо визначення сутності цих понять, то ми розділяємо точку зору вчених, які ґрунтуються на методології й теорії економічного розвитку – розширеного відтворення, «економічної бази», «сировинних теоріях», «теорії плюсів зростання», «теорії секторів» тощо. Таке методологічне підґрунтя надає змогу для висновку щодо розбіжностей трактування сутності економічного зростання й економічного розвитку представниками різних економічних шкіл, з одного боку, а також щодо дійсної нетотожності цих понять, з другого боку [10].

Дослідження сутності означених категорій дозволили виявити загальне в цих теоріях і поглядах: у визначені сутності поняття «економічне зростання» майже всі автори віддають перевагу кількісним показникам (насамперед темпу зростання ВВП за певний період або на особу населення).

Вважаємо, що такий підхід до визначення даних категорій є вузьким і некоректним. Щодо економічного зростання, то воно має ураховувати цілі й принципи функціонування системи, які неможливо відбити лише зростанням одного або декількох показників результативності системи. Ми розділяємо точку зору авторів, хто під економічним зростанням розуміє загальносистемне зростання, що супроводжується зростанням обсягів благ, що споживаються суб’єктами системи.

Щодо співвідношення між поняттями «економічне зростання» та «економічний розвиток», то ми вважаємо необґрунтованим ототожнення цих понять. Перше поняття є значно вужчим та одномірним порівняно з другим. Економічне зростання передбачає лише одномірну позитивну динаміку економічних показників, а економічний розвиток містить багатомірні зміни якісних характеристик, які не обов'язково можна чітко класифікувати як «зростання-скорочення» або «погіршення-поліпшення». Сьогодні поняття «економічний розвиток» – це насамперед інноваційний ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ розвиток економіки, тобто якісний розвиток продуктивних сил [10].

Зрозуміло, що інноваційний розвиток неспроможний без його матеріального підґрунтя – інвестицій. Щодо визначення інвестицій, то актуальним на сучасному етапі досліджень економічної теорії наступне їх трактування: інвестиції – це будь-які витрати за умови, що їхнє вкладання дозволить створити новий капітал, функціонування якого буде не тільки тривалим, але й буде приносити матеріальний і соціальний ефект [10, с.7].

Результати дослідження дають підґрунтя для висновку щодо зміни тенденцій використання чинників економічного розвитку. У другій половині ХХ століття домінував інвестиційний чинник економічного розвитку. При цьому широко залучалися іноземні інвестиції. Мали місце наступні тези:

- залучення іноземних інвестицій обумовлює попит на кваліфіковану робочу силу, нарощує інтелектуальний капітал, сприяє розвитку суміжних галузей економіки;

- здійснюється імпортозаміщення;

іноземний капітал здатний наситити економіку необхідною продукцією, стимулювати конкуренцію, розвивати ринкові механізми хазяйнування;

- продуктивність праці на підприємствах з іноземним капіталом значно вище ніж на вітчизняних;

- внаслідок того, що на підприємствах з іноземним капіталом заробітна платає вищою, зростають податкові надходження до бюджету країни.

Але практика довела помилковість такого погляду, що підтверджено високим рівнем державного боргу, згідно з яким у 2010 році він перетнув межу $50 млрд. дол. Отже шлях розвитку України є зрозумілим: він має бути інноваційно-інвестиційним [9, с.3].

Стосовно сучасного стану української економіки взагалі джерелами інвестиційних ресурсів можуть бути як державні капіталовкладення, так і власні кошти суб’єктів підприємницької діяльності, кошти населення, а також іноземні інвестиції. Звісно, що у розвинених країнах технічний прогрес фінансується в значній мірі з державного бюджету, але ураховуючи важке фінансове становище України, а також сучасні тенденції ринкових стосунків, розраховувати на державне фінансування економіки не доводиться. Отже щодо інвестиційних ресурсів Україна у цілому, знаходиться у «замкненому колі»: падіння обсягів виробництва призводить до зниження прибутків підприємств, а також до падіння рівня життя українських громадян, що з урахуванням високих податкових ставок скорочує абсолютний об’єм надходжень до бюджету, внаслідок чого знижується змога інвестування економіки як за рахунок державних коштів, так і за рахунок самих підприємств і коштів населення, що знову призводить до зниження обсягу виробництва.

Висновки.

1. Розвитку продуктивних сил України, формуванню раціональної структури виробництва й піднесенню життєвого рівня народу може сприяти, насамперед, посилення ролі держави у ринковій економіці, що визначається не тільки її спроможністю збирати податки й розподіляти їх, а спроможністю створити господарчий механізм, що узгодить інтереси країни у цілому, її регіонів, окремих суб’єктів господарської діяльності і громадян і забезпечить господарським суб’єктам можливість реалізувати функцію накопичення капіталу.

2. Посилення ролі держави має здійснюватися у кількох напрямах. Перш за все, неповноцінність ринкового механізму, його «не спрацювання» у сучасних умовах, а також складність господарських процесів викликають необхідність активізації регулюючої функції держави, розвитку програмування, та стратегічного планування, на підставі чого, як свідчить історичний досвід, було досягнуто економічної сталості на державному і регіональному рівнях у багатьох країнах. Роль державного впливу на економіку зростає відповідно технічному прогресу, а також в зв’язку зі структурними перебудовами, про що свідчить сьогоденна практика багатьох країн світу.

3. Одним з визначальних регуляторів економіки, безсумнівно, є податковий механізм, який безпосередньо впливає на економічну сталість підприємств і на формування структури виробництва.

В компетенції держави розрахувати (на підставі історичного досвіду і сучасних особливостей економіки України) норми оподаткування, які б виконали стимулюючу функцію економічного розвитку підприємств, галузей, регіонів та країни у цілому. Сподіваємося, що новий «Податковий кодекс України» сприятиме активізації інвестиційних процесів і забезпечить їх позитивну динаміку.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Програма “Україна - 2010”. – К. - 1999. – С. 35.

2. Статистичний щорічник України за 2009 рік / За ред. Осауленка О.Г. – Київ: Державне підприємство «Інформаційно-аналітичне агентство», 2010. – 568 с.

3. Амоша А.И. Привлечение иностранных инвестиций и функционирование рынка капиталов:

проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций:

региональный аспект: Сборник научных трудов. – Донецк: ДонНУ, 2009. – 1528 с. – С. 510-515.

4. Вергун В.А. Особливості регіональної інноваційно-інвестиційної політики Німеччини:

можливості для України / Там само. – С. 516-520.

5. Ландік В.І. Концептуальні підходи до визначення пріоритетних напрямів розвитку промисловості України на сучасному етапі / Там само. – С. 520-525.

6. Герасимчук В.Г., Скоробагатова Н.Є. Комплексна оцінка ризику інвестиційного проекту / Там само. – С. 530-535.

7. Дмитриченко Л.І., Брайловський І.А. Роль держави у підвищенні привабливості інвестиційної діяльності в Україні / Там само. – С. 565-567.

8. Дмитриченко Л.І. Інвестиційні процеси в економіці України: регіональний аспект державного регулювання / Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 65. – Дніпропетровськ: Наука і освіта. – 2000. – С.9-14.

9. Страна в долгах: каждый украинец уже должен три зарплаты // Итоги недели. – 24-30 ноября года. – с. 3.

10. Брайловський І.А. Інвестиційна діяльність і економічний розвиток: методологічний аспект /Автореф. дис. канд. економ. наук. – Донецьк: ДонНУ, 2010. – 20 с.

РЕЗЮМЕ У статті проаналізовано стан і тенденції інвестиційних процесів в економіці сучасної України;

розглянуто суперечності інвестиційної діяльності господарських суб’єктів;

обґрунтовується необхідність активізації ролі держави в інвестиційному процесі.

Ключові слова: інвестиційний процес, економічний розвиток, інвестування, економічне зростання, ринкова економіка.

РЕЗЮМЕ В статье проанализированы состояние и тенденции инвестиционных процессов в экономике современной Украины;

рассмотрены противоречия инвестиционной деятельности хозяйствующих субъектов;

обоснована необходимость активизации роли государства в инвестиционном процессе.

Ключевые слова: инвестиционный процесс, экономическое развитие, инвестирование, экономический рост, рыночная экономика.

SUMMARY This article contains the analyses problem of state and tendency in invest process in economic of modern Ukraine;

discussion the contradictions in invest activities of economical subjects and explain the role of government in invest process.

Keywords: investment process, economic development, investment, economic growth, market economy.

ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОГО ТРАНСФЕРУ ЗНАНЬ В ІННОВАЦІЙНОМУ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ Кацура С.М., завідувач відділом Інституту економіки промисловості НАН України, к.е.н., с.н.с. (м.

Донецьк, Україна) Медведкін Т.С., докторант Інституту економіки промисловості НАН України, к.е.н., доцент кафедри "Міжнародна економіка", ДонНУ (Україна) Актуальність теми дослідження. Характерна особливість сучасного виробництва - наявність компоненту знань в кожному продукті й послузі. Інтелектуальна праця, спеціальні знання та © Кацура С.М., Медведкін Т.С., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ комунікації стають чинниками не тільки створення доданої вартості, але і конкурентоспроможності, економічного розвитку країни.

В даний час формуванням економіки знань зацікавлені не тільки розвинені країни, але й ті, що розвиваються, а також країни з перехідною економікою, до яких належить й Україна. Розвинені країни є виробниками і продавцями нових знань. Проте в умовах відкритої економіки вигоду від переміщення знань отримують як імпортери, так і експортери. У даному контексті мова йде про міжнародний перелив, або трансфер, знань. Участь країни в міжнародному технологічному обміні як експортера технологій свідчить про загальну конкурентоспроможність економіки та ефективність її науково-технічного комплексу. З позицій покупця технологія як носій нових знань сприяє зростанню виробництва і розвитку національної промисловості, поліпшенню якості і створенню товарної продукції нового призначення, активізації експорту і зменшенню залежності від імпорту.

Основною метою наукового дослідження є розробка наукової концепції та обґрунтування науково-методичних положень щодо критеріїв регулювання трансферу знань з урахуванням чинних факторів, регіональних особливостей та вдосконалення механізмів формування інтеграційних утворень.

Для досягнення визначеної мети передбачається вирішення наступних наукових завдань:

визначення основних понять та виявлення складових знань за каналами трансферу;

аналіз експортно-імпортних стосунків України з країнами-виробниками і країнами споживачами високотехнологічної продукції та послуг;

аналіз наукових підходів та визначення критеріїв регулювання трансферу знань;

обґрунтування наукової концепції трансферу знань з урахуванням внутрішніх потреб і зовнішніх вимог;

розробка моделей ефективного переливу знань з урахуванням чинних факторів та кризових явищ;

визначення особливостей розвитку інноваційних інтеграційних утворень в контексті сучасних наукових підходів та міжнародного досвіду;

обґрунтування соціально-економічних передумов створення і функціонування інноваційних інтеграційних утворень в промисловості;

розробка концептуальних пропозицій та практичних рекомендацій щодо забезпечення інтеграції науки, освіти та інших суб’єктів інноваційної діяльності.

Ступінь вивченості проблеми дослідження. Вагомий внесок у вивчення трансферу знань в економіці зробили такі вчені: В.М. Геєць, О.І.Амоша, І. Бураковський, В.Л. Іноземцев, В.Новицький, А.Максюта, С.Соколенко, Ю.Пахомов, М.Кастельс, Дж.Даннінг, Дж.Ходжсон, Б.Чумаченко, Й.Шумпетер, Ф.Хайєк, Е.Лімер, М.Портер, Д.Сольє та інші.

Основна частина. Економіка, яка заснована на знаннях, - це економіка, яка створює, поширює і використовує знання для забезпечення свого зростання і конкурентоспроможності. Це така економіка, в якій знання збагачують всі галузі, всі сектори і всіх учасників економічних процесів. Це одночасно економіка, яка не тільки використовує знання в різноманітній формі, але також створює їх у вигляді різноманітної високотехнологічної продукції, висококваліфікованих послуг наукової продукції та освіти.

Внаслідок існування відповідних тенденцій Україна займає на ринку високих технологій усього 0,1%, у той час як Німеччина - 16%, Японія - 30%, США - 40% (табл. 1) [6].

Якщо розглядати рівень інноваційного розвитку України з боку обсягів експорту високотехнологічної продукції, то у світі вона перебуває серед таких країн як Кенія, Італія, Ліван, Росія, Словенія, Шрі-Ланка, Іспанія й інші, де експорт високотехнологічної продукції становить менше 10%. Для України цей показник становить 3,2%, що свідчить про низький науково технологічний потенціал, що має тенденцію до зниження (рис. 1) [6].

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Таблиця Експорт високотехнологічної продукції в країнах світу (% від виробничого експорту) в 2005-2008 рр.[6] Країна 2005 2006 2007 Ісландія 27.1% 37.6% 57.1% 36.1% Індонезія 16.3% 13.2% 10.7% 10.6% Ірландія 34.5% 34.3% 27.9% 26.5% Ізраїль 13.9% 14.4% 7.5% 16.4% Японія 22.5% 21.6% 19.0% 17.9% Мальта 52.0% 58.1% 52.5% 50.2% Мексика 19.6% 18.9% 17.1% 19.4% Сінгапур 56.6% 57.8% 46.4% 50.8% Швеція 16.7% 15.9% 15.7% 15.8% РФ 8.1% 7.7% 6.9% 6.5% Швейцарія 21.9% 21.9% 21.7% 23.0% Таїланд 26.6% 27.3% 26.5% 25.4% Україна 3.7% 3.3% 3.6% 3.2% Об’єднане Королівство 28.0% 33.6% 19.5% 19.3% США 29.9% 30.1% 28.5% 27.1% Рис. 1. Інноваційні витрати на підприємствах України за 2000-2009 роки, млн. грн. [1] Гострий дефіцит фінансування спостерігається з боку державного бюджету. Більшу частину витрат на НДДКР підприємства України змушені здійснювати за власний рахунок.

Капіталовкладення в інноваційну сферу з боку іноземних інвесторів характеризуються яскраво вираженою нестабільністю. Хоча, варто помітити, що в цілому частка держави у фінансуванні інновацій за останні 5 років значно зросла. У таблиці 2 представлені основні джерела фінансування інноваційної сфери в Україні [1].

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Таблица Витрати на виконання наукових і науково-технічних робіт в Україні в 2000-2009 рр., млн. грн. [1] Рік Власні ресурси Державний Іноземні Інші джерела бюджет інвестиції фінансування 2000 1399,3 7,7 133,1 217, 2001 1654,0 55,8 58,5 203, 2002 2141,8 45,5 264,1 562, 2003 2148,4 93,0 130,0 688, 2004 3501,5 63,4 112,4 857, 2005 5045,4 28,1 157,9 520, 2006 5211,4 114,4 176,2 658, 2007 7999,6 144,8 321,8 2384, 2008 7264,0 336,9 115,4 4277, 2009 5169,4 127,0 112,9 1140, В 2005 р. найбільший обсяг високотехнологічної продукції України експортовано в країни СНД (більше 3 млрд. дол. США). На кінець 2009 р. експорт в ці країни склав більш ніж 4 млрд. дол. США.

Що стосується імпорту з країн СНД, у 2005 р. він склав майже 2,4 млрд. дол. США. До 2009 р.

значення цього показника зменшилося до 700 млн. дол. США.

Найбільшу кількість високотехнологічної продукції Україна імпортувала з країн Європейського Союзу. У 2005 р. імпорт з цих країн склав більше 5 млрд. дол. США, а в 2009 р. він перевищив млрд. дол. США. Експорт високотехнологічної продукції України в ЄС в 2005 р. склав майже млн. дол. США, до кінця 2009 р. він збільшився лише на 157 млн. дол. США [1].

Вищевикладене свідчить про те, що країни СНД – це головні споживачі української високотехнологічної продукції. Саме на цьому сегменті ринку Україна має досить сильні конкурентні позиції. Необхідно відмітити, що залежність від європейського імпорту має тенденцію до збільшення.

Не менш важливим каналом трансферу знань є високотехнологічні послуги. Найактивнішими торговими партнерами України щодо послуг є країни СНД та ЄС. У 2005 р. Україна експортувала в країни СНД послуг на загальну суму більш ніж 7 млн. дол. США. На кінець 2009 р. це значення збільшилося до 8 млн. дол. США. Що стосується імпорту, то на кінець 2009 р. Україна закупила в країнах СНД послуг на загальну суму 4,5 млн. дол. США. Країни ЄС є найважливішими постачальниками високотехнологічних послуг для України. В 2005 р. країнами ЄС було імпортовано послуг на суму більше 1 млрд. дол. США. На кінець 2009 р. значення цього показника склало 1, млрд. дол. США [1].

Щодо експорту високотехнологічних послуг України в країни ЄС, його обсяги в порівнянні з імпортом значно менші. В 2005 р. ЄС закупив українських послуг на суму майже 0,5 млн. дол. США;

в 2009 р. це значення збільшилося на 1 млн. дол. США і склало 1,5 млн. дол. США.

В умовах, що склалися, не очікується значних ефектів "переливу знань" в Україну від Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). Рейтинги інтелектуального розвитку країн, що належать до ОЧЕС, значно нижчі, ніж в Україні (окрім Російської Федерації).

Прямі переливи знань можливі з РФ, а з інших країн – шляхом непрямого переливу.

Великі перспективи у використанні ефекту "переливу знань" відкриються в Україні з Європейським Союзом, і в цьому напрямі необхідно продовжити наукові дослідження.

Механізмами регулювання експортно-імпортної діяльності підприємницьких структур, що стимулюють ефективний експорт та імпорт для окремих підприємців і держави в цілому, є:

1) диференціація митних зборів, податків з зовнішньоекономічної діяльності. За допомогою цих важелів здійснюється стимулювання як експорту наукоємної продукції, так і імпорту нових технологій, новітнього устаткування;

2) пільгове кредитування з елементами дотування імпорту новітніх технологій і техніки;

3) гарантія з боку держави міжнародних кредитів на розвиток ефективного підприємництва;

4) створення в Торговельно-промисловій палаті банку даних надійної інформації про конкурентоспроможність, можливості іноземних конкурентів, про стратегічних іноземних інвесторів великих підприємницьких проектів;

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ 5) надання допомоги у налагодженні економічного механізму взаємин з іноземним партнером;

6) надання допомоги в створенні сумісних з іноземними партнерами банків для фінансового забезпечення сумісного підприємництва.

Знання можуть бути явними або прихованими. Перші передаються через патенти, ліцензії, наукову літературу, конференції, навчання. Другі – через високотехнічні товари та послуги, інвестиції, міграцію фахівців.

Все це потребує комплексного вивчення трансферу як в цілому в країні, так і в регіональному аспекті. Також необхідно виявити частку знань в усіх каналах трансферу та визначити критерії необхідності здобуття тих чи інших знань.

За умов глобалізації суспільства відбуваються значні зміни в організації виробництва як на національному, так і на міжнародних рівнях. Вони зумовлюють необхідність створення новітніх територіально-галузевих та інтеграційних об’єднань – кластерів, які не тільки сприяють підвищенню інноваційної спрямованості та конкурентоспроможності будь-якої економіки в цілому, а й виступають потенційними "точками технологічного зростання".

Промислові кластери — мережа незалежних виробничих і сервісних фірм, технології та «ноу хау» (університети, НДІ, інжинірингові компанії) — пов'язують ринкові інституції споживачів, взаємодіють у межах єдиного ланцюга створення вартості.

Прикладом ефективної кластеризації економіки можуть бути такі країни, як Фінляндія ( кластерів);

Німеччина (розрізняють три різновиди кластерів: наукові (наукоємні), які передають свої технології у виробництво;

змішані, які об’єднують дослідження й виробництво;

кластери, які виникають на основі інноваційних фірм, працюючих у конкурентному середовищі);

Австрія (основою кластеризації є політика стимулювання розвитку зв’язків між дослідними інститутами і промисловим сектором, зниження регулярних бар’єрів інноваційних програм, спеціалізація кластерів і формування центрів конкурентоспроможності);

Велика Британія (154 кластери - від 8 до кластерів на один її регіон);

Індія (2000 кластерів) тощо [3].

Кластерний підхід до аналізу структури економіки Фінляндії вперше було використано для розроблення промислової політики в 1991 — 1993 pp. Висновки щодо розвитку кластерів ґрунтувалися на праці М. Портера «Конкурентні переваги націй», і такий підхід до розуміння мікро та мезоекономічних процесів став аналітичним інструментом для побудови національної інноваційної системи з урахуванням кластерної природи конкурентоспроможних виробництв. Так, класична методика формування кластерів (за М. Портером) виділяє 5 етапів їх формування:

1) виявлення складових кластерів їх учасників;

2) виявлення діючих вертикальних зв’язків між підприємствами;

3) встановлення діючих горизонтальних зв’язків між підприємствами з обліком постачальників та факторів спеціалізації виробництва;

4) виявлення інфраструктури підприємств та інших установ як потенційних учасників кластеру;

5) пошук державних та недержаних механізмів, організацій та інших інструментів впливу на членів кластеру [7].

Ефективний розвиток виробництва продукції з високою доданою вартістю та активні інновації здійснювалися також у секторах, яким бракувало природних ресурсів: брак власних енергоресурсів сформував попит на енергоефективні технології, відносний брак лісових ресурсів для орієнтованого на експорт виробництва, металів, хімікатів стимулював розвиток процесів перероблення сировини, визначив правильний вибір перспективних ринкових ніш та інвестиційних пріоритетів.

Більшість кластерів належать до типу «генераторів нових технологій», оскільки їхня діяльність характеризується радикальним інноваційним процесом, тобто створенням світових інновацій. Такі кластери орієнтуються на «додану» інновацію (incremental innovation) як головну стратегію розвитку.

Так, в огляді кластерів Європи 30% їх було віднесено саме до такого типу, ще 30% визначено як «користувачів» нових технологій, створених ззовні. В результаті аналізу розвитку кластерних структур виокремлено такі основні галузеві напрями кластеризації господарства деяких західноєвропейських країн.

Характерною особливістю кластера є достатньо широкий спектр діяльності суб’єктів господарювання, які складають його структуру, що породжує труднощі при обліку і оцінці результатів функціонування як кластера в цілому, так і його окремих учасників. Тому існують методики оцінки кластера, які передбачають використання цілого спектру показників. Так, Shorebank ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Enterprise Group в рамках дослідження успішних кластерів США і Італії як критерії використовувала три групи індикаторів (макроекономічні, мікроекономічні, ті, що визначають вплив кластеру на суспільство) [5].

Відмінністю реалізації кластерного підходу в Україні є те, що кластери розглядаються як об'єкт інноваційної промислової політики, головною метою якої є підвищення конкурентоспроможності країни та її регіонів.

Для ефективного функціонування кластерного утворення воно постійно повинно розвиватися, змінюючи інструменти фінансової і майнової підтримки кластерних ініціатив, а саме:

1. Впровадження інтеграції кластерного підходу в ті галузеві і секторальні стратегії розвитку, що розробляються на державному рівні, а також в державні і відомчі цільові програми. При цьому буде забезпечено збільшення частки проектів, які фінансуються з урахуванням пріоритетів розвитку кластерів, а також тих, які відбираються на конкурсній основі.

2. Внесення змін у правила надання підтримки суб'єктам малого підприємництва, які передбачають розповсюдження механізмів надання державної підтримки, що надається суб'єктам малого підприємництва.

3. Розробка заходів з державної підтримки розвитку промислових та технологічних парків.

4. Розробка заходів з розвитку механізмів субконтрактації і сприяння упровадженню вітчизняними підприємствами і організаціями системи менеджменту якості з метою вдосконалення ланцюжків доданої вартості.

5. Розробка конкурсних механізмів фінансової підтримки щодо створення центрів загального доступу науковими установами до інноваційних кластерів і проектів з виконання дослідно конструкторських і дослідно-технологічних робіт з тематики, пропонованої бізнес-співтовариством, у рамках фінансування, передбаченого затвердженими державними цільовими програмами.

6. Розвиток механізмів конкурсної підтримки прикладних досліджень, проектів приватно державного партнерства у сфері інновацій і професійної освіти, що забезпечує передумови для розвитку кластерних проектів [4].


Перехід індустріально розвинутих країн на шлях інноваційного розвитку, примноження ними своїх нематеріальних активів, необхідність безперервного підвищення якості навчання у взаємозв’язку з потребами виробництва визначають ключову роль науки і освіти в соціально економічному розвитку суспільства [2]. Тому об'єктивно посилюється увага до розгляду питань інтеграції науки і освіти в контексті отримання знань, націлених на практику, які надалі визначають перспективи наукоємного виробництва і трансферу технологій.

В існуючих українських умовах вирішення задачі інтеграції означає наладку ефективних, багатопланових і гармонійних відносин університетів з академічними і галузевими дослідницькими інститутами, а також з підприємствами різних галузей промисловості з урахуванням інтересів всіх сторін. На її основі можна забезпечити досягнення як приватної мети учасників ланцюжка «освіта – фундаментальна наука – прикладна наука – виробництво», так і загальнодержавних і регіональних задач.

Вищевикладене свідчить про необхідність дослідження механізмів формування інноваційних інтеграційних утворень в промисловості.

Соціальна та економічна значимість. Регулювання міжнародного трансферу знань дозволить зміцнити конкурентну позицію України на міжнародному ринку високотехнологічної продукції та послуг. Результати дослідження покажуть напрями інтеграційної співпраці з країнами, де вигідно купувати технології та країнами, які зможуть на вигідних для України умовах споживати її високотехнологічну продукцію та послуги.

Очікувані результати: за результатами дослідження передбачається наступна кінцева продукція: наукова концепція трансферу знань з урахуванням внутрішніх потреб і зовнішніх вимог;

критерії регулювання трансферу знань;

моделі ефективного переливу знань з урахуванням чинних факторів;

моделі взаємозв'язку науки, освіти та виробництва на базі взаємовигідного партнерства;

концепція формування інноваційних інтеграційних утворень в промисловості.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ:

1. Інноваційна діяльність промислових підприємств у 2009 році // [Электронный ресурс]:

- Сайт государственного агентства по инвестициям и развитию - Режим доступа:

http://www.in.gov.ua/index.php?get=211\ ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ 2. Кацура С.М. Принципи державного регулювання міжнародного трансферу знань / С.Кацура, В.Лимар // Економічний вісник Донбасу № 1 (19), 2010. – С.43-46.

3. Соколенко C. И. Проблемы и пути решения развития кластеров в Украине [Електронний ресурс] / С.Соколенко. – Режим доступу :http://biznes.od.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=494&Itemid= 4. Федоренко В.Г. Концепція кластерної політики в Україні / В.Федоренко // Економіка та держава. – 2008. – № 11. – С. 5-15.

5. Christensen Р., Mclntyre N., Pikholz L. Bridging Community and Economic Development: A Strategy for Using Industry Clusters to Link Neighborhoods to the Regional Economy [Electronic Resource] – Mode of access: www.cluster-research.org - Last access: 20-12-2008. Title from the screen.

6. High-technology exports (% of manufactured exports)/ [Электронный ресурс]: – The World Bank http://data.worldbank.org/indicator/TX.VAL.TECH.CD 7. Porter M. Clusters and the New Economics of Competition / Porter M. // World Economy. – 1998. – Vol. 76. – November-December. – P. 293-317.

РЕЗЮМЕ Основною метою наукового дослідження є розробка наукової концепції та обґрунтування науково методичних положень щодо критеріїв регулювання трансферу знань з урахуванням чинних факторів, регіональних особливостей та вдосконалення механізмів формування інтеграційних утворень.

Ключові слова: трансфер знань, трансформація, інноваційні інтеграційні утворення, технологія, кластер, інноваційний розвиток.

РЕЗЮМЕ Основной целью научного исследования является разработка научной концепции и обоснование научно-методических положений относительно критериев регулирования трансфера знаний с учетом действующих факторов, региональных особенностей и усовершенствование механизмов формирования интеграционных образований.

Ключевые слова: трансфер знаний, трансформация, инновационные интеграционные образования, технология, кластер, инновационное развитие.

SUMMARY The main purpose of the research is to develop a scientific concept and rationale of scientific and methodological provisions regarding the criteria regulating the transfer of knowledge, taking into account relevant factors, regional characteristics and improve mechanisms for the formation of integration structures.

Keywords: knowledge transfer, transformation, innovative integration of education, technology, cluster, innovative development.

МЕТОДЫ ФОРМИРОВАНИЯ СЕБЕСТОИМОСТИ ПРОДУКЦИИ В СОВРЕМЕННЫХ УСЛОВИЯХ Киркевич М.С., магистр экономических наук, аспирантка УО «Полесский государственный университет» Формирование себестоимости продукции тесно связано с калькулированием себестоимости и группировкой затрат по статьям калькуляции. В большинстве случаев объекты калькулирования себестоимости совпадают с объектами учета затрат. Калькулируется себестоимость: 1) отдельных видов готовой продукции (работ услуг);

2) промежуточных продуктов (работ, услуг) основных и вспомогательных производств;

3) технологических переделов и т.д. Различают также нормативную, плановую и фактическую себестоимость [1, с. 374].

Нормативная себестоимость рассчитывается исходя из реально достижимых в условиях деятельности фирмы прогрессивных норм и нормативов, возможностей использования наиболее совершенных технологических процессов, прогрессивных видов сырья и материалов и т.п.

Нормативная калькуляция используется в практике управления производством в качестве ориентира, на достижение которого должны быть направлены усилия производственного и управленческого © Киркевич М.С., ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ персонала фирмы. Плановая (сметная) себестоимость определяется на предстоящий плановый период (год, квартал, месяц). Она отражает информацию о фактически произведенных затратах по калькулируемым объектам [2, с. 549-550].

Общая схема калькулирования производственной себестоимости продукции (работ, услуг) включает ряд укрупненных блоков [3, с. 87-88]:

1. Определение расходов основных производств и расходов вспомогательных производств, используемых основным производством.

2. Распределение услуг вспомогательных производств и косвенных расходов основного производства.

3. Определение общей суммы производственных затрат.

4. Корректировка итога затрат на изменение «расходов будущих периодов» и остатков незавершенного производства.

5. Распределение затрат по месту их возникновения (подразделениям, центрам затрат).

6. Исчисление себестоимости продукции (работ, услуг) каждого вида.

7. Исчисление себестоимости единицы изделия (работы, услуги).

8. Исчисление себестоимости товарной продукции фирмы.

В зависимости от конкретных условий производства в приведенную схему могут вноситься изменения. Например, затраты могут не распределяться по подразделениям (блок 5), калькулирование себестоимости каждого вида изделий может производиться после определения товарной продукции фирмы в целом и т. д.

Калькулирование фактической себестоимости продукции может быть проведено различными методами. В настоящее время общепринятой классификации методов не выработано. В большинстве случаев выделяют следующие методы: 1) позаказный;

2) попроцессный;

3) попередельный;

4) нормативный;

5) калькулирование себестоимости по прямым затратам («директ-костинг»);

6) калькулирование полной себестоимости. Выбор метода калькуляции в значительной степени зависит от характеристики производственного процесса и вида производимой продукции [4, с. 36-37].

Так, позаказный метод предусматривает аккумуляцию затрат по отдельным работам (подрядам, заказам).

Таким образом, объектом калькулирования выступает производственный заказ, открываемый на индивидуально или мелкосерийно изготавливаемое изделие, отдельную работу, услугу. На каждый заказ выписывается карточка или ведомость калькуляции затрат. Затраты, возникающие в процессе производства, отслеживаются следующим образом. Прямые основные затраты (затраты на материалы, расходы на оплату труда производственных рабочих) включают непосредственно в ведомость по заказу. Остальные затраты учитывают по месту их возникновения и по назначению (например, заводские накладные расходы) и относят на себестоимость отдельных заказов с использованием заданной ставки и базы распределения. Себестоимость каждого заказа определяется после завершения работ по его выполнению. До этого момента все относящиеся к нему затраты считаются незавершенным производством. Позаказная калькуляция широко применяется в авиационной промышленности, судостроении, полиграфии, строительстве, сфере услуг и т.д. [5, с.

16].

Попроцессный метод калькулирования заключается в том, что прямые и косвенные затраты учитываются по статьям калькуляции на весь выпуск продукции. В связи с этим среднюю себестоимость единицы продукции (работ, услуг) определяют путем деления суммы всех произведенных за месяц затрат (в целом по итогу и по каждой статье) на объем готовой продукции за этот же период. Применение этого метода возможно на предприятиях, где производство имеет массовый характер, выпускается однотипная продукция ограниченной номенклатуры, которая перемещается от одного технологического участка к другому непрерывным потоком, незавершенное производство отсутствует или имеет незначительные размеры. Примером таких производств могут служить предприятия добывающих отраслей промышленности, электро- и теплостанции, некоторые предприятия химической промышленности, промышленности строительных материалов и др. [6, с.


273].

Попередельный метод учета и калькулирования себестоимости характерен для массового производства, в котором исходное сырье или материалы последовательно превращаются в готовую продукцию. Производственные процессы или их группы образуют переделы, каждый из которых завершается выпуском промежуточного продукта-полуфабриката, который может быть реализован ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ на сторону. Эти переделы и являются объектами учета затрат. Суммарные затраты по переделу определяют себестоимость выпуска передела и единицы полуфабриката или готовой продукции на последнем переделе. Принципам реализации попередельного метода соответствует специфика организации производства таких отраслей промышленности, как металлургия, химическая, нефтеперерабатывающая, текстильная промышленность и др.

Для всех перечисленных методов калькулирования характерно накапливание информации о фактических затратах в течение отчетного периода и их распределение в конце периода между объектами калькулирования [7, с. 314].

Принципиально иной подход к расчету себестоимости продукции предполагает использование нормативного метода. Нормативный метод калькулирования себестоимости («стандарт-костинг») характеризуется тем, что на предприятии по каждому изделию на основе действующих норм и смет расходов составляется предварительная калькуляция нормативной себестоимости изделия [4, с. 38].

В ходе реального производственного процесса возможны отклонения фактических параметров производства от запланированных. Поэтому в текущем учете фактические расходы учитываются с подразделением их на расходы по нормам и отклонениям. Фиксируются также причины отклонений от норм и места их возникновения. Данные о выявленных отклонениях позволяют руководителям всех уровней управлять себестоимостью продукции и вместе с тем упрощают завершающий этап процесса калькулирования фактической себестоимости, так как сводят его к прибавлению к нормативной себестоимости изделия (вычитания из нее) соответствующей доли отклонений от норм по каждой статье. Метод «стандарт-костинг» нашел применение на практике в следующих направлениях: 1) контроль над производственными процессами;

2) контроль по центрам ответственности;

3) анализ отклонений фактических затрат от нормативных.

По мере компьютеризации управления и создания автоматизированных производств роль нормативного метода возрастает. Он переходит в новое качество: создание автоматизированного банка данных позволяет фиксировать в первичных учетных документах только объем выполненной работы и отклонения от норм, определение же суммарного объема затрат производится на базе информации, хранящейся в банке данных, объема работ и отклонений от нормы. При этом исключается возможность возникновения ошибок, неточностей, приписок и других искажений учетной документации [8, с. 147-149].

Метод калькулирования себестоимости по прямым затратам («директ-костинг») состоит в калькулировании неполной себестоимости: на себестоимость продукции относятся только прямые затраты, а накладные отражаются на общих результатах реализации продукции (прибыли) предприятия [9, с. 71].

«Директ-костинг» представляет собой метод исчисления себестоимости продукции, основанный на разделении затрат на постоянные и переменные. Сторонники данного метода считают, что постоянные производственные расходы - это затраты, связанные со способностью производить (содействовать производству), а не с выпуском единиц конкретной продукции на предприятии. Поэтому их учитывают как периодические затраты и сразу списывают на реализованную продукцию.

Отметим, что независимо от учетной политики на предприятии этот метод необходим в управленческом учете. Его содержание предусматривает: учет конкретных производственных затрат;

относить постоянные расходы всей суммой на финансовый результат и не разносить их по видам продукции;

деление затрат на постоянные и переменные, что дает возможность проводить анализ безубыточности;

использование более гибкого ценообразования, что позволяет увеличить конкурентоспособность продукции и уменьшает возможность «оседания» продукции на складе;

возможность определения прибыли, которую приносит продажа каждой дополнительной единицы продукции, планирования цен и скидок на определенный объем продаж;

оценку запасов готовой продукции на складе только по переменным затратам.

Применение этого метода на предприятиях в странах с развитой рыночной экономикой доказало его высокую эффективность в решении управленческих задач, связанных с оптимизацией объема производства, ассортиментной программы, ценообразования, и прежде всего: 1) в анализе «затраты – объем – прибыль»;

2) определении краткосрочного порога цены;

3) обосновании принятия специального заказа;

4) обосновании решений о реструктуризации бизнеса.

Система «директ-костинг» предполагает оценку расходов, непосредственно связанных с производительностью и поддающихся контролю. Определение прямых издержек позволяет более ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ рационально увязывать производственную и сбытовую деятельность, поскольку дает ясное представление о связи между издержками, объемом производства и прибылью. Исчисление прямых издержек помогает разрабатывать эффективный план прибылей, сбытовые планы и - на их основе производственный план, при составлении которого для каждого вида продукции находят прямые затраты и максимально возможную прибыль.

Дальнейшее развитие теории и практики управления затратами и обеспечения прибыльной деятельности предприятий привело к формированию контроллинга (1970-х гг.) как целостной концепции экономического управления предприятием, ориентирующей руководителей на выявление всех шансов и рисков, которые связаны с получением прибыли.

Контроллинг основан на принципах директ-костинга, но может также включать в себя элементы системы «стандарт-костс» и подобных ей. Он шире двух названных систем, разнообразнее по назначению, функциям, методам планирования, учета и анализа, степени использования информации. Контроллинг не ограничивается контролем издержек, составляющим основную функцию системы «стандарт-костинга» и рентабельности выпуска и реализации продукции, поставленных во главу угла в системе «директ-костинг» - он также обеспечивает достижение поставленной предприятием цели (как правило, получение максимальной прибыли, хотя в определенные периоды могут быть избраны и другие ориентиры, например, завоевание рынка, устранение конкурента). Контроллинг часто выполняет функции внутреннего контроля на предприятии, поддержания эффективности работы подразделений и организации в целом. В отличие от ревизии, он ориентирован на текущие результаты деятельности и не связан с документальной проверкой, необходимостью выхода на места совершения хозяйственных актов и операций [8, с.

162-164].

Контроллинг особенно эффективен, когда функции управления предприятием делегированы его отделам и службам. В этом случае он помогает достичь максимально возможного общего результата деятельности. В совокупности функций контроллинга можно выделить предоставление информации, необходимой для управления, и функцию обоснования управленческих решений и их координации. Информацию для контроллинга поставляют планирование, нормирование, учет и контроль, ориентированные на достижение цели, конечного результата деятельности предприятия.

Эта информация включает в себя заданные (нормативные, плановые) и фактические данные, отклонения, выявленные средствами учета в разрезе подразделений.

Таким образом, контроллинг - это деятельность объединенных в определенную структуру субъектов (органов, руководителей, исполнителей), которая направлена на гарантированное достижение наиболее эффективным способом поставленных целей путем устранения «узких мест», выявленных при исследованиях.

В рыночных условиях объемы продаж и цены подвержены колебаниям, поэтому степень покрытия затрат доходами варьируется и по видам продукции (покупателям), и по группам расходов, и по отчетным периодам. В умении предвидеть хозяйственную и коммерческую конъюнктуру, определить ожидаемую прибыль, выявить причины отклонения фактических расходов от запланированных, своевременно принять меры по регулированию этих отклонений и оптимизации соотношения затрат и результатов и заключается искусство экономического управления.

Контроллинг - одна из составляющих этого искусства [8, с. 165-166].

Метод калькулирования полной себестоимости (метод АВС) основан на процессно ориентированном калькулировании затрат, предложен американским экономистом Р. Капланом в 1988 году [6, с. 275].

Сущность системы учета затрат по функциям (метод АВС) проистекает из предположения:

затраты вызваны деятельностью и продукты создают спрос на виды деятельности, а связь между продуктом и видом деятельности устанавливается путем отнесения на продукт затрат на все связанные с ним виды деятельности. Для этого устанавливаются:

а) факторы, вызывающие необходимость в определенном виде деятельности;

б) затраты на виды деятельности;

в) взаимосвязи видов деятельности с продуктом.

Практическая реализация метода АВС предполагает осуществление следующих этапов:

1) определение основных видов деятельности, имеющих место на фирме;

2) создание для каждого вида деятельности центра затрат;

3) определение носителя издержек для каждого вида деятельности;

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ 4) отнесение на продукт расходов на виды деятельности в соответствии с необходимостью их осуществления для производства данного продукта.

Метод учета полной себестоимости на основе метода АВС широко используется для обоснования следующих решений: установления долгосрочного порога цен, реструктуризации бизнеса, изменения портфеля заказа.

В западных странах считают наиболее эффективным способом управления затратами их регулирование на стадии возникновения. Там устанавливают нормативы на материалы, труд и услуги, потребляемые в процессе осуществления производственных операций, а не нормативы затрат на готовую продукцию.

Приведем еще один метод калькулирования себестоимости продукции.

Абзорпшен-костинг представляет собой метод калькулирования себестоимости продукции с распределением всех затрат между реализованной продукцией и остатками продукции на складе.

Этот метод называют методом полного распределения или поглощения затрат. При использовании этого метода возможно регулировать величину отчетной прибыли, меняя график производства или величину базового объема производства, взятого для расчета коэффициента распределения постоянных общепроизводственных расходов [7, с. 312].

Этот метод в зарубежных странах считают средством, при помощи которого смешивают затраты по производству конкретного вида продукции и затраты самого предприятия. Если крупное предприятие сокращает объем продаж, то при калькулировании по данному методу, себестоимость продукции становится выше.

При распределении затрат на основе избранной базы всегда существует искажение реальной себестоимости отдельных видов продукции. Из-за необоснованности цен подрывается конкурентоспособность такой продукции.

Этот метод можно рекомендовать: при производстве на предприятии продукции одного вида или нескольких видов, но в небольшом объеме;

если сумма общепроизводственных расходов существенно меняется от периода к периоду;

при наличии долгосрочных контрактов на выполнение определенного объема работ.

Управление в области затрат должно охватывать совокупность методов, которые с опережением влияют на структуру и. динамику затрат в сторону их снижения.

В современной мировой практике используются следующие новые методы определения и регулирования затрат предприятия [8, с. 172-176].

1. Метод запланированных затрат - при определении плановых (целевых) затрат делается упор на ранние фазы разработки продукта.

Плановые затраты формируются в три этапа:

- устанавливаются реалистичные плановые цены на товары и услуги;

- намечается размер прибыли;

- рассчитывают максимально допустимые затраты на продукт.

Этот метод позволяет вырабатывать долгосрочную конкурентную стратегию в области затрат на новую продукцию.

Для уже выпускаемой продукции в центре внимания оказываются общие затраты - выявляются факторы их роста и возможности снижения. Например, фирма «Hitachi» увязывает величину общих затрат, связанных с выпуском конкретного продукта, с количеством деталей и узлов, входящих в изделие и наличием нестандартных компонентов. Отсюда вытекает решение, направленное на снижение многообразия и многочисленности деталей и использовании простых массовых деталей.

При разработке новых продуктов маркетологи задают целевые установки по величине затрат, ориентируясь на основных конкурентов.

Таким образом, этот метод можно рассматривать как стратегическое средство управления затратами.

2. Метод формирования затрат на основе отдельных процессов.

Суть метода состоит разбивке общих затрат на отдельные величины, которые определяются по отдельным процессам или видам деятельности и оказывают существенное влияние на уровень совокупных затрат предприятия.

Это позволяет увеличить «прозрачность» косвенных расходов, ясно понять причины их возникновения, получить более точную калькуляцию.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ Под процессами в этом методе понимаются отдельные виды деятельности с взаимно переплетающимися затратами, которые распространяются на все предприятие (например, сбыт продукции).

Этот метод является средством более точной калькуляции совокупных затрат предприятия.

3. Метод, учитывающий жизненный цикл продукции.

Использование этого метода рассчитано на систематическое сокращение затрат по всему жизненному циклу, включая до- и после производственные услуги. Прежде всего, следует воздействовать на предшествующие производству стадии, где закладывается до 95% всех затрат по созданию новой продукции.

Наибольший потенциал воздействия имеется на этапе конструирования и разработки, причем на конечной стадии разработки заново может быть пересчитано лишь 5% общей величины затрат, а 80-90% затрат практически уже зафиксированы. Поэтому инженерным службам надо ставить задачи не только технические, но и специально связанные с будущими затратами, так называемое «конструирование по издержкам».

При этом необходимо учитывать затраты не только на материалы и рабочую силу, но и затраты во всех подразделениях, обеспечивающих производство. Этот метод помогает создать у инженерного персонала полное представление о затратах предприятия и позволяет снизить затраты производства и логистики.

В настоящее время метод этот на предприятиях трудно реализуется. Перспективы его использования связывают с предстоящими крупными технологическими изменениями, которые потребуют ранней информации о предполагаемых затратах.

4. Метод сравнения с лучшими показателями конкурентов.

Этот способ управления затратами базируется на постоянном сопоставлении показателей предприятия по продукции и процессам с аналогичными данными других предприятий. Он включает следующие этапы:

- идентификация отставаний в критически важных для предприятия областях по сравнению с лучшими образцами;

- выявление причин отставания и возможностей для улучшения положения;

- разработка мероприятий по достижению цели.

В основе метода - оптимизация деятельности предприятия и, в частности, таких параметров, как затраты, качество, сроки.

Предпосылкой анализа должно быть наличие внутри- и внефирменной сравнительной базы, позволяющей провести прямое или косвенное сравнение. Этот метод используется в мировой практике, хотя основным препятствием его широкого применения является отсутствие убедительной сопоставительной базы.

5. Метод стратегического управления затратами.

Чем отличается стратегическое управление затратами? Это затраты и их анализ, рассматриваемые в более широком контексте, при котором становятся более ощутимыми, четко обоснованными и оформленными основные моменты стратегии организации.

Здесь данные о затратах используются для разработки обобщенной стратегии организации и обеспечения ее выполнения, направленной на достижение цели работы и устойчивого преимущества организации перед конкурентами.

Управление затратами не является самоцелью, а должно обеспечивать разработку и выполнение деловой стратегии организации. С этой точки зрения стратегическое управление организацией - это непрерывный процесс, включающий:

1. формулировку стратегии;

2. распространение в организации информации о выработанной стратегии;

3. выбор и реализация тактики для проведения в жизнь стратегической линии;

4. разработку и внедрение методов контроля и регулирования по осуществлению практических шагов реализации тактики и, следовательно, успеха в достижении стратегических целей.

На первой стадии информация о прогнозируемом уровне затрат по видам продукции и видам деятельности предприятия является исходной для оценки стратегических альтернатив. Стратегии, которые не являются обоснованными по затратам в сравнении с предполагаемым доходом, не приведут к необходимой отдаче (прибыльности) и не могут считаться приемлемыми.

ПРОБЛЕМЫ РАЗВИТИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ И ПРИВЛЕЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ:

РЕГИОНАЛЬНЫЙ АСПЕКТ На второй стадии размер прогнозных затрат по видам деятельности и размерам доходов представляют собой один из важных путей, по которым выработанная стратегия распространяется в организации.

Позиции, приводимые в стратегическом плане, являются той информацией, на которую люди обращают внимание. Таким образом, обоснованные по доходности (прибыльности) позиции стратегии организации, это то, что является критическим для успеха принятой стратегии.

На третьей стадии должны быть разработаны конкретные тактические шаги, направленные на поддержание общей стратегической линии, которые затем должны быть сделаны. Бухгалтерский, стратегический учет и анализ уровня затрат и доходов должны являться одним из ключевых элементов при принятии решений о том, какие тактические программы будут наиболее эффективны с точки зрения достижения организацией своих стратегических целей.

На четвертой стадии применение эффективных методов контроля и регулирования по осуществлению практических шагов реализации тактики, в основном, держится на данных управленческого и бухгалтерского учета затрат на производство в сравнении с нормативными, с плановыми сметами расходов и планами по доходам (прибыли). Для того, чтобы принести, максимальную пользу, эти инструменты должны быть точно вписаны в стратегический контекст организации.

Проектирование систем управления затратами предприятия должно учитывать стратегический контекст, в котором будут применяться эти системы. Подобные системы должны учитывать технологии, организационную структуру, культуру и стиль управления предприятием.

Важнейшим выводом может быть следующее утверждение: предприятие формирует стратегию собственного развития, которая, в свою очередь, определяет уровень неопределенности внешней среды, а последняя задает требования к глобальной системе управления затратами на предприятии.



Pages:     | 1 |   ...   | 6 | 7 || 9 | 10 |   ...   | 23 |
 





 
© 2013 www.libed.ru - «Бесплатная библиотека научно-практических конференций»

Материалы этого сайта размещены для ознакомления, все права принадлежат их авторам.
Если Вы не согласны с тем, что Ваш материал размещён на этом сайте, пожалуйста, напишите нам, мы в течении 1-2 рабочих дней удалим его.